Home » МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 8

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 8

25 Червня, 2024

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 8

Тема: Термометрія. nЗадоволення потреби пацієнта у підтриманні нормальної температури.

Поняття про механізм терморегуляції. (теплоутворення і nтепловіддача). Температура здорової людини і її фізіологічні коливання. nТермометр. Його будова, види і правила користування. Оцінка результатів nвимірювання температури тіла. Вимірювання температури тіла у різних ділянках nтіла. Реєстрація даних (цифрова і графічна). Гарячка. Види гарячки (від ступеня nпідвищення температури тіла, за тривалістю). Стадії гарячки. Особливості nспостереження та догляду за пацієнтами у гарячці. Типи температурних кривих.

Механізм терморегуляції. Фізіологічний механізм загартування.

nЯк підтримується сталість nтемператури тіла людини?

За звичайних умов у здорової nлюдини температура тіла відносно стала і nтримається в межах +36,5,+36,°С. nПротягом доби температура може змінюватися на 0,5–0,7 °С, вдень nвона трохи вища, ніж уночі.

Чому наше тіло і морозного дня взимку, й спекотного nдня влітку, під час відпочинку і роботи зберігає nприблизно однакову температуру, хоча в організмі постійно утворюється тепло? nСталість температури тіла людини підтримується завдяки nпристосувальному механізму терморегуляції. Співвідношення температури nзовнішнього середовища й температури тіла визначає характер діяльності системи nтерморегуляції, яка включає два процеси: теплоутворення (теплопродукція) та nтепловіддачі.

Теплоутворення n(теплопродукція) – це процес nпостійного утворення певної кількості тепла в організмі людини.

Ви уже знаєте, що в результаті безперервного розщеплення органічних nречовин (білків, жирів, вуглеводів) в організмі утворюється тепло. Організм nлюдини як відкрита біологічна система утворене тепло постійно віддає в nнавколишнє середовище.

У курсі фізики ви вивчали явище тепловіддачі, яке полягає в тому, що nбільше нагріті тіла, контактуючи з менше нагрітими, nвіддають їм тепло.

Тепловіддача в організмі людини – nце віддача тепла поверхнею тіла (шкірою) і через дихальні шляхи в довколишній простір, що nзабезпечує постійний обмін тепла між довкіллям та організмом.
nТемпература зовнішнього середовища здебільшого нижча від температури тіла. Наше nтіло через поверхню шкіри безперервно віддає надлишок тепла в довкілля. Таким чином, дотримується температурна рівновага. Отже, врівноваженість процесів утворення і nвіддачі тепла в організмі називається терморегуляцією.

Якщо знижується температура навколишнього nсередовища, подразнюються холодові рецептори, внаслідок чого нервові імпульси nзапускають рефлекторні реакції, які регулюють збереження тепла: кровоносні судини шкіри звужуються, до шкіри надходить менше крові й nтепловіддача зменшується.

Коли температура повітря підвищується, nподразнюються теплові рецептори, нервові імпульси яких запускають рефлекторні nреакції, спрямовані на підвищення тепловіддачі: кровоносні судини шкіри nрозширюються, до шкіри надходить більше крові, через що тепловіддача збільшується.

Розширення і звуження судин шкіри nкожен з вас спостерігав особисто. При дуже високій температурі навколишнього nсередовища (в жаркому приміщенні) наша шкіра червоніє, nа коли вийти з теплого приміщення на холод, вона блідне.

Проте тільки розширення судин nшкіри не може звільнити організм від надмірної кількості тепла. Наприклад, коли nлюдина виконує надмірне фізичне навантаження (фізичну роботу, біг на велику дистанцію тощо), процеси розщеплення органічних nречовин активізуються і в результаті в її організмі утворюється дуже багато nтепла. Організм як саморегульована біологічна система намагається позбутися nйого надлишку. У таких випадках віддача тепла nзбільшується за рахунок рефлекторного потовиділення (випаровування поту) nз поверхні шкіри. Випаровуючись, піт швидко забирає з nорганізму надлишок тепла. Процес потовиділення спостерігається і в спекотні nлітні дні.

На терморегуляцію впливають також nі гуморальні речовини, які виробляються деякими залозами внутрішньої секреції. nНаприклад, у стані гніву або nстраху судини шкіри розширюються і збільшується тепловіддача.

Для нормального функціонування nорганізму в цілому важливо, щоб процеси теплоутворення і тепловіддачі були nзбалансованими.
n
nЯке значення терморегуляції?

Якби не було терморегуляційних nмеханізмів, до чого б призводило підвищення температури тіла до 42°С або її надмірне зниження? Відомо, що при температурі 42 °С білки людини згортаються, а ферменти, які теж є білками, nактивні лише в інтервалі температур +36, +38 °С. nОтже, терморегуляція має важливе значення для нормального функціонування організму nлюдини.

Хімічна nтерморегуляція. nХімічна терморегуляція забезпечує певний рівень nтеплопродукції, необхідний для нормального здійснення ферментативних процесів у nтканинах. Освіта тепла в nорганізмі відбувається внаслідок безперервно відбуваються екзотермічних nреакцій, які протікають у всіх органах і тканинах, але nз різною інтенсивністю. Найбільш інтенсивне утворення тепла відбувається в м’язах. Якщо навіть людина nлежить нерухомо, але з напруженою мускулатурою, то теплоутворення підвищується на 10%. Незначна рухова активність призводить nдо підвищення теплоутворення на 50-80%, а важка м’язова робота – на 400-500%.

В умовах холоду теплоутворення в м’язах різко nзростає. Це обумовлено тим, що охолодження поверхні тіла призводить до nрефлекторного безладного скорочення м’язів – м’язової тремтіння.

У процесах nтеплоутворення, крім м‘язів, значну роль грають nпечінку і нирки. При охолодженні тіла теплопродукція в печінці зростає.

Фізична nтерморегуляція. nФізична терморегуляція здійснюється шляхом зміни віддачі тепла організмом.

Тепловіддача здійснюється наступними шляхами:

• випромінюванням (радіацією);

• проведенням (кондукція);

• конвекцією;

• випаровуванням.

Гіпертермія n– стан, при якому температура тіла підвищується nвище 37°С. Вона виникає при тривалій дії високої температури навколишнього nсередовища, особливо при високій вологості повітря. Різка гіпертермія, при якій nтемпература тіла досягає 40-41°С супроводжується nважким загальним станом організму і носить назву теплового удару.

Гіпертермія може nнаступити під впливом деяких ендогенних факторів, що nпідсилюють процеси теплоутворення (тироксин, жирні кислоти, тощо), а також під nвпливом мікроорганізмів, nтак як гіпоталамічні nцентри терморегуляції володіють високою чутливістю до бактеріальних токсинів.

Гіпотермія n– стан, при якому температура тіла знижується нижче 35°С. Найшвидше nгіпотермія настає при зануренні в холодну воду. При цьому спочатку nспостерігається збудження симпатичного відділу вегетативної нервової системи і nрефлекторно обмежується тепловіддача і посилюється теплопродукція, особливо за nрахунок м’язової тремтіння. Але через деякий час температура тіла все-таки nпочинає падати, при цьому спостерігається стан, подібний до наркозу: зникнення чутливості, ослаблення nрефлекторних реакцій, зниження збудливості нервових центрів, різке nзниження інтенсивності обміну речовин, уповільнення дихання, уражень серцевої nдіяльності, зниження артеріального тиску.

В даний час штучна гіпотермія з охолодженням тіла до n24-28°С знаходить застосування в хірургії при nопераціях на серці і nЦНС. Гіпотермія значно знижує обмін речовин головного мозку і, отже, nзменшує потреба його в кисні. Тому мозок в таких nумовах здатний переносити більш тривалий знекровлення (замість 3-5 хв при nнормальній температурі до 15-20 хв при 25-28°С), а це значить, що при nгіпотермії організм може легше переносити тимчасове вимкнення серцевої nдіяльності і зупинку дихання.

Для виключення пристосувальних реакцій, спрямованих на nпідтримку температури тіла, при штучній гіпотермії застосовують препарати, що nвимикають передачу імпульсів в симпатичному відділі nвегетативної нервової системи (гангліоплегічною препарати) і припиняють nпередачу збудження з нервів на скелетні nм’язи (міорелаксанти). Гіпотермію припиняють шляхом швидкого nзігрівання тіла.

Температура тіла здорової людини та її фізіологічні коливання n

Loading n…

Температура тіла здорової людини у нормі становить у, nпаховій складці 36,4–36,9°С, nу порожнині рота — 37,1–37,3°С, nу прямій кишці та вагіні — 37,3–37,5°С, nЛетальний (смертельний) максимальний рівень температури nстановить понад 42,5°С, мінімальний — нижче 33°С. При nтаких рівнях температури виникають незворотні порушення обміну речовин та будови nклітин, що несумісно з життям.

Протягом доби температура тіла здорової людини nможе коливатися до ±1°С. Найвищою вона є о 16.00–18.00, найнижчою — о 3.00–6.00. Коливання можуть зумовлюватися nхарактером харчування, інтенсивністю праці м’язів, nчастково — температурою навколишнього середовища (особливо при неправильному nвдяганні). Рівень температури залежить від віку nлюдини. Так, nу дітей внаслідок більшої інтенсивності процесів обміну речовин та окисних nпроцесів, що є необхідним для росту організму, температура тіла дещо підвищена, ніж у дорослої людини (36,9– 37,2°С). У людей похилого та старечого віку внаслідок nфізіологічного зниження інтенсивності процесів обміну речовин та окисних nпроцесів середня температура тіла є нижчою, ніж у людини середнього віку n(36,0-36,5°С). У період nменструації температура тіла дещо підвищується і може становити 36,9—37,1°С. Влітку температура тіла може бути на n0,1—0,3°С вищою, ніж узимку. Температура тіла залежить nтакож від емоційного стану людини. Відомо, що в період nемоційного напруження (у студентів перед іспитами, у акторів, спортсменів) nтемпература тіла може підвищуватися порівняно зі nспокійним станом на 0,2—0,6 °С.

Термометр. Його будова, nвиди і правила користування.

Медичний термометр – це тонка склянна, запаяна з nобох боків, капілярна трубка у резервуар, з якої видалено повітря. На нижньому nкінці ця трубка переходить у резервуар, заповнених ртуттю. Шкала медичного nтермометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до n42°С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус nподіляється на 10 менших поділок (по 0,1°С). nНа рівні 0,5°С поперечна ланія є довшою за інші. Зовнішню трубку nтермометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплющена , щоб nтермометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртутний стовпчик повинен nбути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з’єднати за допомогою nструшування. Якщо це не вдається зробити термометр не придатний до nвикористання.

Озвучений nмедичний термометр

Що це таке?

Озвучений електронний nтермометр, що дозволяє швидко і точно поміряти температуру тіла протягом 60 nсекунд. Результат озвучується автоматично приємним жіночим голосом. Має nеластичне закінчення, що робить вимірювання температури зручним та безпечним. nТермометр можна використовувати для вимірювання температури орально, під пахвою nі ректально.

Безконтактний інфрачервоний термометр (пірометр) Medisaha FTN вимірює температуру біля nскроні.

Термометр вимірює nенергію інфрачервоного випромінювання шкіри у надбрівній області та навколишніх nтканинах. Ця енергія концентрується за допомогою лінзи і перетворюється в nзначення температури. Показники температури, отримані таким шляхом сканування nнадбрівної області, володіють високою точністю, за одну секунду. Таким способом nможна виміряти температуру навіть під час сну. Такий термометр – універсальний. nНим можна виміряти температуру повітря, води перед купелем дитини, різних nповерхностей, так як він володіє широким діапазоном виміру (0°С-100°С).

Термометр на основі рідких nкристалів

Принцип його роботи полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температури. Найчастіше nзастосовують термометр «Термотест». Це полімерна пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювання температури тіла пластинку nнакладають на будь-яку частину тіла. При температурі n36–37 °С на пластинці зеленим кольором висвітлюється nлітера «N» («Norma»), а при температурі більше 37°С — «F» («Febris» — гарячка).

Мал. n1 Вимірювання температури тіла за допомогою термометрів на рідких кристалах: а — на лобі; б — у ротовій порожнині

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра

Термометр слід nзберігати у склянці або скляній банці (200-грамовій). На дно її треба покласти nшар вати. Склянка або банка на 1/2 або 2/з повинна nбути заповненою 70 %етиловим спиртом або 0,5 % розчином хлораміну.

Вимірювати nтемпературу тіла у хворого бажано одним і тим же nтермометром. Перед вимірюванням температури тіла слід nвпевнитися, що ртутний стовпчик термометра стоїть не вище 35 °С. Якщо він nстоїть вище, то термометр струшують.

Струшувати nтермометр треба тоді, коли він охолоне після попереднього хворого, бо при струшуванні теплого nтермометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба декілька nразів повторити струшування. Захоплюють верхню частину термометра в кулак таким nчином, щоб його головка, упиралася в долоню, а середина була між великим та вказівним пальцями. Декількома відривчастими nрухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку nдонизу, роблячи при цьому раптову зупинку.
nПеред тим як дати хворому термометр, його треба витерти сухим nрушником від залишків хлораміну чи спирту.

Звичайно температуру тіла вимірюють nдвічі на добу — між n7.00 та 9.00, а також між 17.00 та 19.00. Інколи (для виявлення прихованого nревматизму, туберкульозу тощо) температуру тіла вимірюють через кожні 2—4 год.

Найчастіше температура тіла вимірюється у пахвовій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні nрезультати, ніж при вимірюванні температури тіла у порожнинах.

Перед nуведенням термометра у пахвову ямку, особливо при потінні, треба протерти шкіру nрушником, змоченим теплою водою, спиртом чи одеколоном, .а nпотім досуха витерти. Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його nвнаслідок випаровування поту. Встановити термометр треба так, щоб увесь ртутний nрезервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки, при nцьому не зсуваючись протягом усього вимірювання (мал. 2). Щоб термометр не nзсувався, треба також щільно притиснути плече до nгрудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилася у nпротилежній пахвовій ямці. Потрібно стежити, щоб між термометром та
nтілом не потрапила білизна.

Якщо nхворий перебував у непритомному стані або, навпаки, він збуджений, треба, щоб nхтось тримав і хворого, і термометр.
nВимірювання температури тіла в ротовій порожнині дає дуже точні результати nнезалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. При nцьому кожний хворий повинен мати окремий термометр. Ртутний резервуар nтермометра повинен знаходитися під язиком. Але такий nспосіб неможливо застосувати у хворого, який перебуває у непритомному чи nзбудженому стані, у хворих з психічними захворюваннями, при хворобах poтової порожнини та розладах носового дихання.

Мал.2.Вимірювання nтемператури тіла у пахвовій ямці.

Вимірювання температури nтіла у прямій кишці також дає точні nрезультати. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених nта знесилених хворих (у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється nм’якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточними); nпротипоказане — при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої nкишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному nзбудженні хворого.

У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла слід поставити очисну клізму. Термометр nзмащують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік. nРозсувають сідниці хворого і вставляють термометр у пряму кишку до середини nйого довжини. Сідниці щільно притискають одна до nодної.

Вимірювання температури nтіла у вагіні широко застосовують у гінекологічній практиці для nвиявлений порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У nкожної хворої повинен бути індивідуальний термометр.

Термін вимірювання температури тіла nу пахвовій ямці становить 10—15 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці та nвагіні— 5—10 хв.

Реєстрація nданих вимірювання температури тіла

Сукупність окремих вимірювань nтемператури тіла, у даного хворого, виявляє характер її залежно від характеру nзахворювання. Деякі захворювання, особливо з хронічним перебігом, часто мають nхарактерний тип коливань температурної кривої.

Результати щоденного двохразового вимірювання температури тіла nзаписують у спеціальний температурний листок, який nзаводять на кожного. Вій має такі графи:

Температурний листок: 1 – крива пульсу; 2- температурна крива; nстовпчики означають рівень артеріального тиску

а) реєстрація температури за розділами: Т — термін nвимірювання, Р — ранкова температура, В — вечірня nтемпература;
nб) щоденна реєстрація: частоти пульсу, дихання, артеріального тиску, у разі nнеобхідності — кількості добового діурезу, випорожнень;
nв) раз на тиждень визначають масу тіла хворого (у разі необхідності, наприклад nпри ожирінні, набряках, щоденно або через день).

Після кожного вимірювання температури тіла на відповідному рівні температурної сітки проставляють точки, які з’єднують nпрямими лініями. nОтримана крива виявляє хід коливань температури тіла nза період спостереження за хворим.

ГАРЯЧКА (лат. febrіs; грец. pyrexia; син.: жар, пропасниця) — є типовим патологiчним процесом, який виявляється пiдвищенням температури тiла у вiдповiдь на дiю пiрогенних факторiв. В еволюцii, гарячка виникла як реакцiя органiзму на iнфекцiю, i тому поряд з жаром тут спостерiгаються й iншi ознаки, xapaктepнi для iнфекцiйного процесу.
n У ноpмi терморегуляцiя вiдбувається nрефлекторно. На периферiї (шкiра, внутрiшнi органи) є nхолодовi й nтепловi nрецептори, якi nсприймають температурні коливання зовнішнього і внутрішнього середовища і з nяких надходить iнформацiя в центр nтермолрегуляцiї, розмiщенний в гiпоталамусi – нейрони nчутливi до nтепла i холоду. nIнтеграцiя температурних nсигналiв i температури nсамого гіпоталамуса формує ефекторнi імпульси, які nвизначають piвeнь обмiну речовин, iнтенсивнiсть nпериферичного кровообiгу, nдрижання, задишку. Гарячка nпочинаеться з того, що змiнюється цей рефлекторний механiзм i температура nвстановлюється на другому, вищому рівні.

Види гарячки

Залежно від ступеня підвищення nтемператури тіла розрізняють таку температуру тіла:

1) субфебрильна —від n37°С до 38°С;

2) помірно підвищена — nвід 38°С до 39°С;

3) висока — від 39°С до 40°С;

4) надвисока n— від 40°С до 41°С;

5) гіперпіретична — понад 41°С.

За тривалістю розрізняють такі види гарячки:

1) швидко минуща (ефемерна) — febris ephemera, триває декілька годин. Трапляється при грипі, nреспіраторних вірусних інфекціях;

2) гостра — febris acuta, nтриває до 2 тижнів. Характерна nдля гострого бронхіту, nпневмонії;

3) підгостра — febris subacuta, nтриває 15—45 днів. Характерна nдля ревматизму в стадії загострення, хронічного бронхіту; n

4) хронічна — febris chronica, nтриває понад 45 днів. Характерна nдля туберкульозу, хронічного тонзиліту, сепсису.

За характером nтемпературної кривої розрізняють такі типи гарячки.

1. Гарячка nпостійного, або сталого типу — febris continua: рівень nтемператури звичайно високий, nрізниця між ранковою та вечірньою температурою тіла коливається в межах n0,5—1°С. Характерна для крупозної пневмонії, черевного та висипного тифу, nревматизму.

2. Гарячка nпослаблюючого, ремітуючого типу — febris remittens: різниця nміж ранковою та вечірньою температурою коливається в межах 1—2°С, а іноді і nбільше; вранці температура тіла падає нижче 38°С, nале не знижується до нормального рівня. Характерна для гноячкових захворювань, nвогнищевого запалення легенів.

3. Гарячка nпереміжного, інтермітуючого типу — febris intermittens: спостерігається nперіодичне, приблизно через рівні проміжки часу (від 1 nдо 3 діб), у більшості випадків різке підвищення температури тіла (частіше у nдругій половині дня, іноді вночі) на декілька годин з наступним її зниженням до nнормального рівня. Характерна для малярії.

4. Гарячка nвиснажуюча, гектичного типу — febris hectica: це тривала гарячка з nдобовими коливаннями температури, що доходять до 4—5°С, з підвищенням nтемператури тіла до 40—41°С ввечері та вночі та nранковим її падінням до субфебрильних або нормальних величин. Ці коливання температури викликають надто важкий стан nхворого. Спостерігається при сепсисі, гноячкових nзахворюваннях, активному туберкульозі з розпалом легеневої тканини.

5. Гарячка nзворотного, збоченого, або інвертованого типу — febris inversa: подібна до nгарячки гектичного типу, але максимум температури спостерігається вранці, а nувечері вона падає до нормальних або субфебрильних величин. Характерна nдля сепсису, важких форм туберкульозу.

6. Гарячка nповоротного типу — febris recurrens: спостерігається чергування nкількаденних гарячкових періодів з безгарячковими (періоди апірексії). Характерна для поворотного тифу.

7. Гарячка nхвилеподібного, або ундулюючого, типу — febris undulans: спостерігається nпоступове підвищення температури тіла протягом певного nтерміну з наступним її літичним падінням та більш-менш тривалим безгарячковим nперіодом. Характерна для лімфогранулематоза, nбруцельоза.

8. Гарячка nнерегулярного типу — febris irregularis, яка ще називається атиповою n— febris atipica: спостерігається непевна тривалість з неправильними та різноманітними добовими коливаннями температури тіла у nвигляді постійної, послаблюючої, переміжної, зворотної та інших гарячок та їх nрізних поєднань. Характерна для багатьох захворювань, nнаприклад, ревматизму, хронічного бронхіту, nхолециститу.

„Диференціація температурних nкривих”

1. Гарячка постійного (сталого) типу: різниця між nранковою і вечірньою температурою тіла коливається в межах 0,5-1,0 nºС.

2. Гарячка послаблюючого (ремітуючого) типу: nрізниця між ранковою і вечірньою температурою тіла коливається в межах n1,0-2,0 ºС, вранці температура тіла падає нижче 38 ºС, але не nзнижується до нормального рівня.

3. Гарячка переміжного (інтермітуючого) типу: nспостерігається періодичне, приблизно через рівні проміжки часу (від 1 до 3 nдіб) різке підвищення температури тіла (частіше у другій половині дня, іноді nвночі) на декілька годин з наступним її зниженням до нормального рівня.

4. Гарячка виснажуюча, гектичного типу: тривала nгарячка з добовими коливаннями температури 4,0-5,0 ºС, з підвищенням nтемператури тіла до 40,0-41,0 ºС ввечері та вночі і ранковим її падінням nдо субфебрильних та нормальних величин.

5. Гарячка зворотного (інвертованого) типу: nмаксимум температури спостерігається вранці, увечері вона падає до нормальних nабо субфебрильних величин.

6. Гарячка поворотного типу: спостерігається nчергування кількаденних гарячкових періодів з безгарячковими (періоди nапірексії).

7. Гарячка хвилеподібного (ундулюючого) типу: nспостерігається поступове підвищення температури тіла протягом певного терміну nз наступним її літичним падінням та більш-менш тривалим безгарячковим періодом.

8. Гарячка нерегулярного (атипового) типу: nспостерігається непевна тривалість з неправильними та різноманітними добовими nколиваннями температури тіла у вигляді постійної, послаблюючої, переміжної, nзворотної та інших гарячок та їх поєднань.

Стадії гарячки

Розрізняють 3 стадії гарячки.

І. Стадія підвищення температури тіла — stadium incrementum. Триває декілька годин, днів, тижнів.

Патогенез. Характеризується тим, що теплопродукція перевищує nтепловіддачу. Тепловіддача зменшується внаслідок звуження периферичних судин, nзменшення припливу крові до шкіри, гальмування потовиділення, зменшення віддачі nтепла шкірою. Виникає скорочення непосмугованих м’язів волосяних цибулин n(утворюється так звана гусяча шкіра (ріlоаrехіа). nТеплопродукція збільшується за рахунок, активізації обміну речовин у скелетних nм’язах (скорочувальний термогенез) на фоні підвищення nм’язового тонусу та виникнення м’язового тремтіння.

Внаслідок зменшення припливу крові до шкіри її температура nзнижується, іноді на декілька градусів. Це призводить до збудження nтерморецепторів шкіри і виникає озноб (rigor). У відповідь на це до центру nтерморегуляції надходять еферентні імпульси до рухових нейронів і виникає nтремтіння скелетних м’язів.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на озноб, nголовний біль, слабкість, розбитість, біль у м’язах, nпосилене серцебиття, задишку, спрагу. Іноді спостерігається блідість шкіри, nціаноз кінцівок. Пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або підвищений. Дихання прискорене, поверхневе. Язик обкладений. nІноді виникають закреп, затримка сечовиділення.

Догляд за nхворими. У цей період слідкують за пульсом, nартеріальним тиском, диханням, станом притомності, фізіологічними nвідправленнями, шкірою. Такі хворі звичайно знаходяться на суворому постільному nрежимі. їх необхідно постійно зігрівати: тепло вкрити ковдрою,» nобкласти теплими грілками, давати у великій кількості гарячі напої (чай, морси, nвідвар шипшини, соки). Багато уваги слід приділяти харчуванню таких хворих. їм nтреба давати рідку або напіврідку висококалорійну їжу n, багато соків. Годувати хворих слід невеликими порціями, 5—6 разів на день. nІноді звертаються до штучного харчування— годувальні клізми, внутрішньовенне nвведення глюкози.

Оскільки ці хворі перебувають на постільному режимі, треба своєчасно nподавати їм судно, сечоприймач. При запорах слід робити очисну клізму. При nзатримці сечовипускання, особливо при непритомному стані хворого, nроблять катетеризацію сечового міхура. Слідкують за станом шкіри (профілактика пролежнів), ротової порожнини. За призначенням nлікаря вводять серцеві засоби, дають дихати киснем.

Заходи, що зменшують nгарячку і головний біль: холодні водно-оцтові примочки nна голову, міхур з льодом на голову, обтирання тіла хворого водою кімнатної nтемператури з додаванням оцту, вологе обкутування оголеного хворого, оголювання nхворого та включення вентилятора.

При гіпертермії nважкого перебігу, що не піддається ніяким лікувальним nзаходам, рекомендують: обкладання хворого міхурами з льодом, внутрішньовенне nвведення охолодженого ізотонічного розчину натрію хлориду, клізми з холодною nводою.

II. Стадія збереження сталої температури тіла на nвисокому рівні — stadium stabile. Триває від декількох годин до nдекількох тижнів, залежно від виду хвороби та реактивності організму.

Патогенез. На початку стадії процеси теплоутворення та тепловіддачі nприблизно врівноважені. У подальшому тепловіддача збільшується, переважаючи nтеплопродукцію, температура тіла не підвищується. nВключення тепловіддачі відбувається за рахунок розширення периферичних судин, nтому блідість шкіри поступається місцем її nпочервонінню. У хворого виникає відчуття жару. У цей період порушується обмін речовин за рахунок розкладу nвуглеводів, жирів, білків; через відсутність апетиту та порушення секреції nтравних залоз зменшується всмоктування поживних речовин, посилюються процеси nаутоінтоксикації організму.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на відчуття жару, nголовний біль, біль у м’язах, спрагу, відсутність nапетиту. Можливе nпочервоніння шкіри, на дотик вона стає гарячою. Пульс прискорений. Артеріальний nтиск нормальний або знижений. Дихання прискорене, поверхневе. Язик сухий, nвкритий густим білим нальотом, при поганому догляді може дати тріщини.

Догляд за nхворими такий, як і при nІ стадії гарячки, з певними особливостями. Вживання рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий nвживає сульфаніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у nвигляді піску або камінців, слід давати йому лужне nпиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрію гідрокарбонатом). Якомога nбільше обмежити кухонну сіль. Потреба у вітамінах у цей час підвищується, nтому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини.

Хворий у II стадії гарячки часто буває дуже збудженим, іноді nвиникають явища психічного збудження хворого (може піти з відділення, nвикинутися з вікна тощо), у хворого можуть спостерігатися непритомність, n марення, nгалюцинації. Тому nважливо пильно стежити за хворим. Його необхідно ізолювати та поставити біля nнього індивідуальний пост. Ліжко треба огородити бічними сітками.

Через брак nслиновиділення у гарячкових хворих часто спостерігається сухість слизових nоболонок ротової порожнини аж до утворення кірок та тріщин nна губах та язиці. Тому слід обробляти ротову порожнину 3 % розчином натрію nгідрокарбонату, 10 % розчином бури на гліцерині, змащувати губи вазеліновою nолією. З метою видалення з поверхні шкіри продуктів nобміну, що накопичилися, і для покращання видільної функції шкіри слід робити nвологе обтирання хворого. Своєчасно змінювати вологу натільну та постільну nбілизну. Хворі в цій стадії, як правило, слабкі, nнемічні, перебувають на постільному режимі. Тому не слід забувати своєчасно nподавати їм судна та сечоприймачі.

ІІІ. nСтадія зниження температури тіла.

У цій стадії утворення nтепла в організмі знижується, а тепловіддача зростає. nЗниження температури тіла може відбуватися двома шляхами — критичним та nлітичним.

Критичне nзниження температури тіла (crysis).

Хворий, як правило, nперебуває у важкому стані. Температура тіла може швидко, протягом декількох nгодин, знижуватися з 41—40°С до 37—36°С. У цей час nможе виникнути гостра серцева та судинна слабкість (колапс), що може викликати nсмерть хворого. Вона проявляється певною клінічною nкартиною. Хворі скаржаться на слабкість, відчуття nхолоду, ознобу, похолодання кінцівок, спрагу, головний біль, безсоння, nсерцебиття, задишку.

При об’єктивному дослідженні nвиявляють блідість шкіри, яка пізніше стає ціанотичною. Вона nвкривається холодним липким потом. Кінцівки nхолоднішають. Пульс прискорений, слабкого наповнення (нитковидний пульс), nартеріальний тиск падає, іноді до загрозливих цифр, nдихання стає прискореним та поверхневим. Хворий непритомніє, nзіниці розширюються, можуть виникнути судоми.

Догляд за хворими у цій стадії nбуває загальним та спеціальним:

Загальний догляд nвключає зігрівання теплими грілками і великою nкількістю теплого питва. Оскільки після цього nз’являється потовиділення, хворого необхідно обтирати сухим рушником, часто nпереодягати у суху чисту білизну, перемінювати постільну білизну.

Спеціальний nдогляд включає спостереження за пульсом, артеріальним nтиском, диханням, станом притомності, фізіологічними відправленнями організму. nДля покращання кровопостачання мозку необхідно, щоб голова хворого знаходилася nнижче ніг, тому слід прибрати подушку, ножний кінець ліжка підняти nна 30—40 см. За призначенням лікаря медична сестра вводить серцеві препарати, nпрепарати, що підвищують артеріальний тиск (кофеїн, сульфокамфокаїн, мезатон, nадреналін), внутрішньовенно вводить багато рідини (глюкозу з вітамінами, nізотонічний розчин, натрію хлориду, поліглюкін), nзаспокійливі та протисудомні препарати.

Літичне nзниження температури тіла (lysis)

Літичне зниження температури тіла з високих до нормальних цифр відбувається nпротягом 2—3 діб. Стан хворого поступово покращується. У цей час він потребує nвеликої кількості рідини, висококалорійної nвітамінізованої дієти, частої переміни постільної та натільної білизни (з nпричини надмірного потіння хворого).

Боротьба з гіпертермією (гіперпірексією)

Гіперпірексія (hyperpyrexia), або гіпертермія (hypertermia),— це nнадто високе (понад 41°С) підвищення nтемператури тіла, що nможе призвести до важкого стану хворого або навіть до його загибелі.

Фізичні методи nборотьби з гіпертермією включають повітряні ванни при відкритому вікні (навіть nузимку), обдування тіла за допомогою вентилятора, nвологе обкутування всього тіла хворого, іноді у поєднанні з включенням nвентилятора, обтирання тіла водою з оцтом, холодний компрес (оцтово-водяний) на nголову, застосування міхура з льодом, який кладуть на голову, на ділянки, де nрозташовані великі судини (печінка, верхня третина передньої поверхні стегна); nобкладання усього тіла міхурами з льодом, застосування nклізм з холодною (10—15°С) водою.

Необхідно слідкувати nза тим, щоб кількість рідини в клізмі не набагато nперевищувала об’єм рідини, що вивелася з організму (інакше може виникнути nнабряк, мозку).

До фізичних методів nтакож належать промивання шлунка холодною водою, внутрішньовенне введення 10—20 nмл. охолодженого до 4—8°С розчину глюкози.

Медикаментозні препарати nвводять тільки за призначенням лікаря. Звичайно призначають парентеральне nвведення анальгіну та димедролу.

Контрольні запитання:

1. nЩо таке процес терморегуляції?

2. nЯкі фізіологічні коливання nтемператури тіла людини у пахвовій ямці, ротовій порожнині, прямій кишці та nвагіні?

3. nЯк коливається температура тіла nздорової людини протягом доби?

4. nЧому температура тіла відносно нижча nу людей похилого віку і вища у дітей?

5. nЯкі бувають термометри?

6. nЯкі правила вимірювання температури nтіла у пахвовій ямці, ротовій порожнині, прямій кишці?

7. nЩо таке гіпертермія?

8. nЩо таке гіпотермія?

9. nЩо таке гарячка?