МОДУЛЬ 2. М’які та асептичні лікарські форми. Утруднені nпрописи. Фармацевтичні несумісності.
Змістовий модуль 3. “М’які лікарські форми. Супозиторії”
МАЗІ КОМБІНОВАНІ
Класифікація мазей
Існує nмедична і фізико-хімічна класифікація мазей. Відповідно до медичної nкласифікації мазі поділяють за дією та місцем застосування.
Залежно nвід дії розрізняють мазі поверхневої і глибокої дії.
З мазевих основ проникають у шкіру nтільки розчинні в ліпідах, а з них краще за інші проникають рослинні і тваринні nжири, близькі за складом до жиру шкіри людини. Вазелін та інші вуглеводні самі nпо собі не проникають у шкіру. Основний бар’єр для всмоктування – шар епідермісу. nДерма, багата лімфатичними і кровоносними судинами, не перешкоджає: nвсмоктуванню.
Проникання мазевих основ і лікарських nречовин у глибоко розташовані шари дерми відбувається ймовірно, головним чином nпо протоках сальних залоз. Мазеві основи значно гірше проникають в здорову nшкіру з неушкодженим епідермісом, ніж у шкіру, позбавлену епідермісу внаслідок nпоранення, хворобливого процесу і тд.
Лікарські речовини, що містяться в nмазі, проникають у здорову шкіру в різному ступені. Леткі (йод, ртуть, ефірні nолії), розчинні в ліпідах (основи алкалоїдів і деякі інші речовини) зазвичай nпроникають глибоко. Навпаки, лікарські речовини, нерозчинні в ліпідах, nпроникають у шкіру значно гірше. Лікарські речовини, що містяться в мазі у nрозчиненому вигляді, діють інтенсивніше, ніж ті, що містяться у вигляді nсуспензії. Проникаючими мазями є наприклад, мазі з антибіотиками.
Мазі nрезорбтивної дії відрізняються тим, що лікарські речовини, які містяться в них, nпроникають з місця нанесення мазі у кров’яне русло. Застосовують їх переважно в nтих випадках, коли необхідно підсилити чи доповнити дію лікарського препарату, nприйнятого всередину, або коли інший спосіб введення незручний чи неможливий.
Резорбція лікарських речовин nвідрізняється від їх проникаючої дії. Вона залежить головним чином від хімічної nбудови лікарських речовин і в меншому ступені – від виду мазевої основи. Більш nглибока резорбція, як і проникнення, спостерігається у речовин, розчинних у nліпідах. До мазей резорбтивної дії відносяться, наприклад, мазь «Нітронг» n(містить 2 % олійного розчину нітрогліцерину і застосовується для профілактики nприступів стенокардії), а також мазі, що містять деякі гормони, вітаміни, nалкалоїди та ін.
За місцем застосування розрізняють nмазі:
· nдерматологічні n(власне мазі), які застосовуються на шкіру;
· nочні, nякі застосовуються на кон’юнктиву ока;
· nдля nноса, що наносяться на слизову оболонку нижньої носової раковини;
· nвагінальні, n
· nуретральні n
· nректальні. n
Останні nтри види мазей вводяться за допомогою спеціальних шприців.
· nВідповідно nдо фізико-хімічної класифікації мазі розділяють за консистенцією,
· nтипом nдисперсних систем і мазевих основ.
Залежно nвід консистенції розрізняють:
· nрідкі nмазі (чи лініменти),
· nкреми, n
· nгелі, n
· nвласне nмазі,
· nщільні nмазі – пасти,
· nсухі nмазі-напівфабрикати, призначені для розведення водою або жирами.
За типом nдисперсних систем (у залежності від ступеня дисперсності лікарської речовини і nхарактеру її розподілу в основі) розрізняють:
· nгомогенні n
· nгетерогенні nмазі.
Гомогенні nмазі – це системи, що характеризуються відсутністю міжфазної поверхні розділу nміж лікарськими речовинами й основою мазі.
У цьому nвипадку лікарська речовина розподілена в основі по типу розчину, тобто доведена nдо молекулярного чи міцелярного ступеня дисперсності. До гомогенних nвідносяться: мазі-розчини, мазі-сплави і екстракційні мазі.
Гетерогенні nмазі – це системи, що мають поділ фаз з різними прикордонними шарами.
До них nвідносяться суспензійні (чи тритураційні), емульсійні і комбіновані мазі.
Різний nфізичний стан лікарських речовин у мазях пояснюється переважно їх властивостями n(розчинністю чи нерозчинністю у воді й олії і т.п.), залежно від яких nутворюється і відповідний тип мазі.
За типом n(характером) мазевих основ розрізняють мазі, приготовлені на:
· nгідрофобних n(ліпофільних},
· nгідрофільних n
· nдифільних n(гідрофільно-ліпофільних) основах.
Таким nчином, медична класифікація дає загальне уявлення про мазі (призначення, nзастосування і т. п.), а фізико-хімічна – відбиває технологію мазей і критерії nїх якості.
ОСНОВИ ДЛЯ МАЗЕЙ,
Різні мазеві основи
Мазеві nоснови можуть бути у вигляді індивідуальних чи суми різних речовин, які nобумовлюють необхідний обсяг, відповідну консистенцію і деякі специфічні nособливості мазі. Завдяки консистенції основа – прекрасний змазуючий засіб для nшкіри, що робить її м’якою, гладенькою, еластичною і охороняє від висихання. nПід дією основи природний жировий захист шкіри підсилюється, швидше загоюються nтріщини і садна, зменшується випаровування води, завдяки чому набухає роговий nшар і затримується природна теплота, чим досягається значний захист від nвологості і холоду. Остання обставина мас істотне значення для плавців, що nперебувають у воді в період змагань. Крім того, основи добре вбирають у себе nзовнішнє забруднення шкіри і полегшують його видалення.
Між лікарською речовиною й основою nіснують складні взаємодії, які не дозволяють розглядати її як інертного носія, nякий не приймає участі в дії мазі. Мазі необхідно розглядати як єдність форми і nвмісту. Форма повинна бути активною у відношенні прояву і розкриття її вмісту.
Доведено, що та сама лікарська nречовина, застосовувана у вигляді мазі, може діяти зовсім по-різному в nзалежності не тільки від того, як вона введена у мазь, але і від того, з якою nмазевою основою вона скомбінована. Так, наприклад, мазі багатьох антибіотиків nна вазеліні малоактивні, але ті самі мазі, приготовлені на вазелін-ланоліновій nоснові, мають більш виражену антибіотичну дію.
Саліцилова кислота у вигляді 5 % мазі nна вазеліні має переважно поверхневу дію. Така ж мазь, приготовлена на nемульсійній основі, володіє яскраво вираженою кератолітичною дією.
Заміна вазелін-ланолінової основи на nводорозчинну поліетиленоксидну підвищує активність левоміцетину в 30—40 разів.
Ці та інші nдослідження показують, що мазева основа не просто індиферентний носій, а активний nкомпонент фармакодинаміки мазі.
Вибір nмазевої основи залежить від фізико-хімічних властивостей призначуваних nлікарських засобів і характеру дії мазі.
Основа, яка б забезпечувала nмаксимальний терапевтичний ефект мазі, повинна відповідати таким вимогам:
· nмати nмажучу здатність, тобто необхідні структурно-механічні (консистентні) nвластивості: в’язкість, пластичність, текучість, тиксотропність і тд.;
· nдобре nсприймати лікарські речовини, тобто мати абсорбуючу здатність;
· nне nзмінюватися під дією повітря, світла, коливань температури і не реагувати з nлікарськими речовинами, що вводяться в неї, тобто мати хімічну стійкість;
· nбути nіндиферентною у фармакологічному відношенні, не мати подразнюючої і nсенсибілізуючої дії, сприяти зберіганню первісного значення рН шкіри чи nслизової оболонки;
· nне nпіддаватися обсіменінню мікроорганізмами;
· nне nповинна бруднити одягу, не бути занадто липкою, легко змиватися за допомогою nмила і без нього;
· nвластивості nоснови повинні відповідати меті призначення мазі: основи захисних мазей, застосовувані nз профілактичною метою, повинні швидко засихати і щільно прилягати до поверхні nшкіри; основи для поверхнево діючих мазей не повинні всмоктуватися; основи для nмазей резорбтивної дії повинні, навпаки, глибоко проникати в шкіру, досягати nкров’яної о русла і сприяти всмоктуванню лікарських речовин.
Однак nмазевих основ, що цілком відповідали б цим вимогам, немає. Тому для одержання nнеобхідної якості основи часто застосовують суміші різних речовий (складні nмазеві основи).
Класифікація основ.
Речовини, nвикористовувані як основи для мазей, відрізняються за джерелами одержання, nхімічним складом, фізико-хімічними властивостям. Це знайшло своє відображення в nкласифікації основ, приведених у різних навчальних посібниках, підручниках, nоглядах і статтях. Істотним недоліком багатьох пропонованих класифікацій є те, nто вони змішують основи для мазей з їх окремими компонентами.
Залежно nвід джерел одержання мазеві основи та їх компоненти підрозділяються на nнатуральні і штучні. В останню групу входять основи, що є різноманітними nсинтетичними чи напівсинтетичними речовинами або їх сумішами як одна з одною, nтак і з натуральними речовинами.
За nхімічним складом основи поділяються на ефіри гліцерину і нищими жирними кислотами, складні ефіри цих nкислот з високомолекулярними одноатомними спиртами, високомолекулярні вуглеводні та їх аміни, неорганічні nсполуки, полісахариди та ін.
В основу nкласифікації повинна бути покладена найбільш характерна ознака, що дозволяє nоб’єднати речовини в єдину, органічно зв’язану групу. Така характерна ознака nдля всіх речовин чи композицій основ – їх здатність взаємодіяти з водою.
За nінтенсивністю взаємодії і водою всі основи поділяють на три групи:
· nгідрофобні, n
· nгідрофільні
· nдифільні n
Така класифікація вважається найбільш nраціональною.
Гідрофобні основи мають яскраво nвиражену ліпофільність, тобто здатність, як правило, цілком змішуватися з nжирами, жироподібними речовинами або розчинятися в них. Винятки з цього правила nрідкі і відносяться до розряду несумісностей. Так, наприклад, олія рицинова nпогано змішується з вуглеводнями. Характерна властивість цієї групи основ – nвони не змішуються з водою і не емульгують її, якщо не рахувати тих невеликих nкількостей води чи водних розчинів, які вони можуть утримати за рахунок своєї nв’язкості.
Гідрофільні основи: гелі nвисокомолекулярних вуглеводів і білків (ефіри целюлози, крохмалю, желатину, nагару), гелі неорганічних речовин (бентоніти), гелі синтетичних nвисокомолекулярних сполук (поліетилен оксиду, полівінілпіролідону, nполіакриламіду) та ін.
Характерна властивість для цієї групи nоснов – активна взаємодія з водою: вони змішуються з нею необмежене, або nзмочуються чи набухають у ній.
Дифільні (ліпофільно-гідрофільні) nоснови – безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами (сплав вазеліну з nланоліном або з іншими емульгаторами). Емульсійні основи типу в/о (суміш nвазеліну з водним ланоліном, консистентна емульсія) і о/в в якості емульгаторів nвикористовують натрієві, калієві, триетаноламінні солі жирних кислот, твін-80 nта ін.
Запропонована класифікація дає nможливість чіткіше характеризувати властивості мазевих основ, важливі в nтехнологічному відношенні, допомагає зробити більш їх вільний вибір основи nзалежно від фізико-хімічних властивостей лікарської речовини визначити спосіб nїї введення. Крім того, поділ мазевих основ на зазначені групи дає можливість nпевною мірою судити про швидкість надходження лікарської речовини із мазі в nтканини та рідини організму.
Характеристика ліпофільних основ.
До цієї nгрупи відносяться:
· nжирові, n
· nвуглеводневі n
· nсиліконові nоснови.
Жирові nоснови. Серед жирових основ найбільш широке застосування мають жири тваринного nта рослинного походження, а також продукти їх промислової переробки. Вони є nтригліцеридами вищих жирних кислот і близькі за своїм складом до жирових nвиділень шкіри. Жири індиферентні, добре всмоктуються, змішуються з багатьма nлікарськими речовинами і добре їх вивільняють, порівняно легко змиваються nтеплою мильною водою.
Але разом nз тим вони недостатньо стійкі і розкладаються (гіркнуть) з утворенням вільних nжирних кислот, альдегідів та інших сполук, які можуть вступати в хімічні nреакції з наявними у складі мазей лікарськими речовинами і подразнююче діяти на nшкіру.
Свинячий nжир (Adеps suillus dеpuratus. Axungia porcina depurata) одержують витоплюванням nжиру, що покриває внутрішні органи свині. Він являє собою суміш тригліцеридів nолеїнової кислоти і трипальмітіну та nтристеарину. Продукт білого кольору, м’якої ніжної консистенції, має nдуже слабкий запах, плавиться при температурі 34 – 35 °С, у свіжому вигляді не nподразнює шкіру і не перешкоджає шкірному диханню, досить легко проникає крізь nепідерміс і добре віддає шкірі лікарські речовини.
Свинячий жир легко змішується і nсплавляється з іншими жирами, восками, вуглеводнями, смолами і жирними nкислотами, не втрачає мазеподібної консистенції при поглинанні до 20 % води n(завдяки наявності невеликої кількості холестерину). Під впливом зовнішніх nфакторів (тепла, світла, кисню повітря та ін.) свинячий жир легко гіркне, nнабуваючи неприємного запаху, кислої реакції та подразнюючої дії.
Хоча свинячий жир належить до числа nкращих основ для мазей, його застосування дуже обмежене, бо він є харчовим nпродуктом.
ДФ IX рекомендує застосовувати жир при nвиготовленні мазі сірчаної простої, мазі калію йодиду і мазі ртутної сірої. nОстання готується з додаванням яловичого жиру.
Яловичий жир (Sebum bovinum) належить до числа твердих жирів, nоскільки містить тригліцериди твердих насичених жирних кислот пальмітинової і nстеаринової і порівняно мало тригліцеридів ненасичених кислот типу лінолевої. Він nмає жовтувате забарвлення і слабкий запах, температура його плавлення 42 52 °С. nПри кімнатній температурі він твердий і крихкий, через те в чистому вигляді як nмазева основа непридатний. Іноді він використовується для ущільнення мазей на nжирових основах.
Аналогічні nвластивості і застосування має баранячий жир.
Гусячий жир (Adeps anscrinum) – м’яка маса жовтувато-кремового nкольору з температурою плавлення 26-34 °С; належить до числа важко застигаючих nжирів, використовується у складі мазей при обмороженнях.
Рослинні жири (олії). Велика частина рослинних жирів nвідноситься до числа рідких, тому вони в чистому вигляді як основи не nвикористовуються. Вони досить широко застосовуються як добавки до твердих основ n(жирів, восків, вуглеводнів), утворюючи сплави м’якої консистенції. У nтехнології мазей використовують олії: мигдальну, абрикосову, персикову, nсоняшникову, сливову, бавовняну, оливкову та ін.
Гідрогенізовані жири — це продукти nпромислової переробки жирів і рослинних олій.
Процес nгідрування природних жирів здійснюється в реакторах при підвищеній температурі n(180-240 °С) і тиску, у присутності каталізаторів (зазвичай мідно-нікелевих) і nпри постійній подачі водню.
В nрезультаті насичення воднем гліцеридів ненасичених жирних кислот останні nперетворюються в насичені, утворюючи продукти будь-якої консистенції з різними nтемпературами плавлення аж де твердих продуктів, що мають більшу стабільність nфізико-хімічних показників.
Гідрогенізовані жири можуть бути nвикористані:
а) nсамостійно як основи для мазей, якщо вони в’язкопластичні;
б) nяк компоненти основ для мазей, якщо вони тверді чи напіврідкі.
ДФ XI як мазеві основи рекомендує nвикористовувати такі мазеподібні продукти:
Саломас, чи гідрожир {Adeps hydrohcnisatus), який одержують з рафінованих nрослинних олій; схожий на свинячий жир, але більш щільний.
Рослинне сало (Axungia vegetabilis)- сплав, що складається з 88-90 % nгідрожиру та 10-12 % рослинної олії
Вуглеводневі основи.
У 1876 р. у фармацевтичну практику був введений nвазелін як основа для мазей. Як компоненти основ для мазей у цей час стали також nзастосовувати рідкі і тверді парафіни. Комбінації рідких і твердих вуглеводнів nдавали можливість створювати мазеві основи необхідної консистенції, які б не nгіркли, були нейтральними та сумісними з великою кількістю лікарських nпрепаратів.
Вазелін (Vaselinum) являє собою nочищену суміш твердих, м’яких і рідких вуглеводнів. одержуваних з нафти.
Однорідна nмазеподібна маса без запаху, білого чи жовтуватого кольору. При намазуванні на nскляну пластинку дає рівну незповзаючу плівку. З жирними оліями і nжирам-змішується у всіх співвідношеннях. При розплавлюванні дає прозору рідину nзі слабким запахом парафіну або нафти. Температура плавлення 37-50 °С. Не nомилюється розчинами лугів, не окисляється, не гіркне на повітрі і не nзмінюється при дії концентрованих кислот.
Вазелін nшироко застосовують як самостійну мазеву основу для поверхнево діючих nдерматологічних мазей. Для застосування на слизові оболонки та збільшення nрезорбтивної здатності вазеліну його комбінують з ланоліном.
Для очної nпрактики застосовують вазелін сорту «для очних мазей», очищений від nвідновлюючих домішок і підданий гарячому фільтруванню і стерилізації.
Поряд з nфармакопейним застосовують також вазелін медичний за, який одержують сплавкою nцерезину, парафіну, очищеного петролатуму чи їх домішок з очищеною нафтовою nолією.
Петролатум (Petrolatum) – не суміш nтвердого парафіну з мінеральним маслом, ясно-коричнева маса з температурою nплавлення вище 60 °С. Одержують при депарафінізацією нафтових авіаційних масел. nДля медичних цілей додатково очищається і використовується у складних основах nдля мазей як наповнювач.
Парафін (Paraffinum solidum) являє собою білу кристалічну масу, жирну nна дотик. Складається з високомолекулярних вуглеводнів, має температуру nплавлення 50-57 °С, застосовується як добавка до основ з метою ущільнення їх nконсистенції. В умовах жаркого клімату до звичайної основи ДФ X рекомендує додавати 10 % парафіну чи воску.
Масло вазелінове, або рідкий парафін (Oleum Vasеlini, Paraffinum liquidum) – це фракція нафти, одержувана після nвідгонки гасу. Безбарвна масляниста рідина без запаху і смаку, нерозчинна у nводі і легко змішується у всіх відношеннях з рослинними оліями (крім nрицинової). Застосовується з мстою одержання основи м’якшої консистенції.
Озокерит (Osokеrituм) – воскоподібний природний мінерал, nабо гірський віск, суміш високомолекулярних вуглеводнів. Застосовується у nскладних основах у вигляді знесмоленого озокериту – ясно-жовтої маси, що nплавиться при температурі вище 60 °С.
Церезин (Ceresinum) рафінований озокерит, що являє собою nаморфну безбарвну ламку масу, яка плавиться при 68-72 °С. У хімічному nвідношенні індиферентний. Добре сплавляється з жирами і вуглеводнями, утворюючи nсплави, що не кристалізуються. Застосовується для одержання складних мазевих nоснов (штучних вазелінів).
Вазелін штучний (Vaselinum artificiale) – це складні сплави, приготовлені з nрідкого і твердого парафінів, знесмоленого озокериту або церезину, іноді з nдобавкою петролатуму. У найпростішому випадку це сплав 1 частини парафіну і 4 nчастин вазелінового масла (Unguentum Paraffini). Сплав схильний до синерезису і при nзберіганні стає зернистим. Якість цих сплавів зазвичай тим краща, чим складніше nпоєднання компонентів.
Нафталанська нафта (Naphlhalanum liquidum, Naphtha Naphthalani) – густа сиропоподібна рідина чорного nкольору з зеленкуватою фіюоресцснцією і своєрідним запахом. Змішується у всіх nспіввідношеннях із гліцерином, оліями і жирами. Діє дезинфікуюче і nболезаспокійливо. Ефективний лікувальний засіб при опіках І і П ступеня. Є ряд nпрописів з нафталанською нафтою для лікування корости, сверблячки, екзем, nбешихи шкіри, артритів, радикулітів та інших захворювань.
Входить до складу нафталанної мазі (Unguentum Naphthalani), яка представляє собою суміш 70 nчастин нафталанської рафінованої нафти, 18 частин парафіну і 12 частин nпетролатуму (пропис ДФ IX).
У вітчизняній літературі є відомості nпро використання технічних вуглеводнів у складі основ для мазей. Так, для nлікування лускатого лишаю, екземи, нейродерміту рекомендуються мазі, що містять nамідохлоридну ртуть, ксероформ, вісмуту нітрат основний, приготовлені на nштучному вазеліні Боля (парафіну твердого – І частина, автолу чи олії турбінної n2 частини). Для лікування екзем, псоріазу, дерматозів рекомендується мазь на nоснові, що складається з технічного автолу № 17 – 60 %, парафіну твердого – 30 n% (до складу мазі входить дерматол і вісмуту нітрат основний по 5 %).
Однак застосовувати технічні, малоочищені nвуглеводні слід обережно, щоб уникнути негативного впливу на шкіру чи на nслизові оболонки.
Силіконові основи.
Роботами М. Т. Алюшина покладено nпочаток застосуванню силіконових рідин у складі основ для мазей. У даний час nвітчизняна промисловість виробляє полідиметил-, полідіетил- силіконові рідини.
З перерахованих силіконових рідин nнайкращу сумісність з лікарськими речовинами та іншими компонентами основ мають nполідіетилсилоксани. Вони змішуються з вазеліновим маслом чи рослинними оліями n(крім рицинової), сплавляються з вазеліном, парафіном, церезином, жирами, nспермацетом, воском та ін.
У полідіетилсилоксанових рідинах nдобре розчиняються ментол, камфора, фенілсаліцилат, дьоготь, фенол та інші nлікарські речовини.
На відміну від жирних олій силіконові nрідини при зберіганні не гіркнуть. Вони також застосовуються для виготовлення захисних мазей, кремів, тому що не nзмочуються водою і не розкладаються від впливу мінеральних кислот.
Поряд з есилоном-4 і есилоном-5 у фармацевтичній nпрактиці широко використовується сіліцію діоксид SiO2, відомий за назвою оксил чи аеросил – nбілий аморфний порошок, непористий, високодисперсний, має високу адсорбційну nздатність. Аеросил може утримувати без втрати сипкості 15—60% різних рідин, у nводі не набухає, але зв’язує її, утворюючи суспензію, яку потім можна nперетворити в гомогенну мазеву основу.
При виготовленні м’яких лікарських nформ доцільно використовувати аеросил з високою питомою поверхнею, тобто nаеросил А-380 (промисловістю випускаються марки: А-175, А-300, А-380, що nрозрізняються ступенем дисперсності). Як допоміжна речовина аеросил nвикористовується як загущу вач і стабілізатор мазевих основ у концентрації до 5 n%.
Відома nесилон-аеросильна основа, що представляє собою 84 % есилону-5, загущеного 16 % nаеросилу. Це безбарвний високов’язкий прозорий гель, нейтральної чи слабо nкислої реакції зі своєрідним запахом.
Есилон-аеросильна nоснова має високу хімічну стабільність, не розшаровується і не гіркне при nтривалому зберіганні, забезпечує місцеву поверхневу дію і стабільність nлікарських речовин. Може бути використана і як мазь для захисту шкіри від nпролежнів, при лікуванні кишкових свищів та ін.
Характеристика гідрофільних основ.
Гідрофільні nмазеві основи містять у собі речовини різної хімічної природи, поєднувані nзагальною властивістю розчинятися чи набухати у воді. Вони являють собою драглі nвисокомолекулярних сполук (природні або синтетичні) чи високодисперсних nгідрофільних глин.
Деякі з nцих основ добре всмоктуються через шкіру, інші – утворюють на шкірі більш-менш nпружні захисні плівки, тобто втрачають воду за рахунок випаровування. Оскільки nвипаровування води пов’язане з поглинанням тепла, гідрофільні основи мають nохолоджуючу дію, що нагадує дію вологої пов’язки. Гідрофільні основи сумісні з nбагатьма лікарськими сполуками і легко їх вивільняють із зовнішньої водної фази nв тканини організму.
Мильні основи одержують розчиненням nмила при нагріванні у йоді або в результаті взаємодії гліцерину і стеаринової nкислоти з розчинами натрію чи калію карбонатів. Концентрація мила коливається nвід 5 до 10 %. Вони легко всмоктуються в шкіру, добре змішуються з жирними nосновами, утворюючи емульсійні системи.
Основи на базі мил мають лужну nреакцію і тому не можуть вважатися індиферентними.
Калійне (зелене) мило має необхідні nдля мазей консистентні властивості і досить часто використовується в складі nпротикоростяних мазей.
Желатин-гліцеринові основи nвиготовляються з різним вмістом желатину, гліцерину і води.
Желатинові гелі в концентрації до 3 % n- ніжні легкоплавкі драглі, що розріджуються при втиранні в шкіру, повільно nвсмоктуються, широко застосовуються при виготовленні різних кремів.
Гелі, що містять більше 5 % желатину n- густі, пружні, не плавляться при температурі тіла, важко розріджуються, nнаносяться на шкіру в розплавленому стані за допомогою пензлика.
Желатинові основи легко вражаються nмікроорганізмами і вимагають консервування, при зберіганні піддаються nвисиханню.
Крохмально-гліцеринова основа, або nгліцеринова мазь (Unguentum Glycerini) являє собою білуватого кольору nнапівпрозору драглюватої консистенції масу, легко розчинну у воді та секретах nслизових оболонок. Ця остання обставина сприяла її тривалому застосуванню як nоснови для виготовлення мазей, що наносяться на слизові оболонки. Згідно з ДФ IX крохмально-гліцеринову мазь готують nшляхом змішування 7 частин пшеничного крохмалю з рівного кількістю води nочищеної з наступним додаванням 93 частин гліцерину при обережному нагріванні nна водяній бані до одержання 100 частин однорідної маси. Основа стійка у відношенні nмікрофлори, але нестійка у фізико-хімічному відношенні, бо при зберіганні nпіддається синерезису.
Колагенові основи.
Колаген – nце природний біополімер, що представляє собою фібрілярний білок сполучної nтканини тварин. Одержують його з визначених ділянок шкіри у вигляді nпастоподібної маси або розчину. Колаген раніше використовували для виготовлення nряду медичних виробів (шовний матеріал, судинні протези і тд.). Потім з нього почали одержувати nплівки, що містять лікарські речовини різного призначення. Колаген дуже nперспективний для мазей, тому що забезпечує виражений терапевтичний ефект і nпролонговану дію.
Як nгідрофільні основи були запропоновані трагаканто-гліцеринові драглі, що містять nЗ % трагаканту і до 40 % nгліцерину.
У nзакордонній практиці знайшли застосування пектинові, альгінові, муцинові та nінші основи з рослинних ВМС.
У нашій nкраїні були досліджені можливості застосування розчинів полісахаридів nмікробного походження як основи для мазей.
Метилцелюлоза n(МЦ) — простий ефір, який одержують взаємодією лужної целюлози і хлористого nметилу. Введения МЦ у мазі на жирових основах придає їм гідрофільність і більш nшвидку вивільнення лікарських речовин, поліпшується контактування лікарських nречовин з ураженими ділянками шкіри. Володіючи адсорбційними властивостями, МЦ nпоглинає різного роду виділення ушкодженої шкіри і створює захисну плівку на nповерхні шкіри. МЦ сумісна з багатьма лікарськими препаратами.
Натрій-карбоксиметилцелюлоза n(Натрій-КМЦ). Розчини натрій-КМЦ як основи для мазей застосовуються обмежено, nхоча й мають перспективи.
Основи на nбазі МЦ і натрій-КМЦ зазвичай одержують, змішуючи їх із гліцерином за nпрописами:
1) nметилцелюлози 6,0 г, гліцерину 20,0 г, води 74 мл;
2) nнатрій-КМЦ 6,0 г, гліцерину 10,0 г, води 84 мл.
В основи nдодають консерванти.
Заслуговують nна увагу й інші похідні целюлози, що випускаються у виробничому масштабі.
Як основи nдля мазей відоме застосування оксипропілметилцелюлози (ОПМЦ) і nацетофталілцелюлози (АФЦ).
Поліетиленоксидні n(поліетиленгліколеві) (ПЕО) основи одержують сплавлюванням твердих і рідких nполіетиленоксидів.
ПЕО – основа складається з 60,0 г ПЕО-400 і 40,0 г ПЕО-4000 чи 70.0 г ПЕО-400 і 30,0 г ПЕО-1500. На водяній бані при 70 °С nрозплавляють ПЕО-4000 (ПЕО-1500), додають ПЕО-400 і перемішують механічною nмішалкою протягом 30 хвилин до одержання однорідної м’якої сметаноподібної nмаси.
Поліетиленгліколева основа – нейтральна, нетоксична, при тривалому застосуванні не мацерує nшкіру, легко вивільняє лікарські речовини, не є середовищем для розвитку nмікроорганізмів.
Крім цього, nПЕО-основи мають здатність розчиняти гідрофільні та гідрофобні лікарські nречовини; слабку бактерицидну дію, обумовлену наявністю в молекулі первинних nгідроксильних груп; осмотичну активність, що сприяє лікуванню забруднених ран. nУ таких випадках мазі на ПЕО діють як вимиваючі і очищаючі засоби.
Поліетиленові гелі (наприклад, аеросилу 4 ч., масла nвазелінового 84 ч., парафіну 6 ч., поліетилену високого тиску 15 ч.) входять до nскладу захисних мазей (для захисту шкіри від дії лугів, кислот), прохолоджуючих nемульсійних кремів та ін. Вони індиферентні, погано змиваються з поверхні nшкіри, несумісні з водою і водними розчинами лікарських речовин, спиртом, nберезовим дьогтем, іхтіолом.
Основи з глинистих мінералів. До складу глин і глинистих порід nвходять найбільш характерні і специфічні для них мінерали: каолініт – основний nмінерал медичної білої глини, монтморилоніт-бентонітових глин і т. п. Вони на n90 % складаються з оксидів силіцію, алюмінію, феруму, магнію і води. У nнезначних кількостях до складу мінералів також входять оксиди кальцію, натрію, nкалію, титану. Деякі з цих оксидів в окремих мінералах відсутні.
Для фармацевтичних цілей бентоніт та nінші глинисті мінерали повинні застосовуватися цілком очищеними від грубих nдомішок і піску. Це досягається відмулюванням з наступним висушуванням (і nодночасною стерилізацією) порошку мінералу.
За своїм станом глинисті мінерали – nвисокодисперсні системи. Вони характеризуються активною фізико-хімічною nвзаємодією з водою (набухають і міцно її утримують). Так, наприклад, натрієві nформи бентонітів при змочуванні водою набухають, збільшуючись в об’єм у 15-18 nразів. Утворені м’які драглі добре розподіляються на шкірі і сприймають багато nлікарських речовин, тому що мають хімічну індиферентність.
Здатність бентоніту при додаванні води nперетворюватися в гель робить можливим його використання для виготовлення сухих nконцентратів у формі порошків чи таблеток.
За найпростішими прописами nбентонітова основа складається з 13-20 % натрієвої форми мінералу, 10 % nгліцерину і 70-77 % води.
Фітостеринові основи. Фітостерин являє собою білий чи nзлегка жовтуватий порошок, жирний на дотик, який одержують при гідролізі nсоснової деревини.
При nзбовтуванні з гарячою водою набухає і поглинає до 120 % води, утворюючи nмазеподібні продукти різної щільності, має здатність стабілізувати емульсійні nсистеми.
Для виготовлення мазей запропонована nоснова, що складається з фітостерину (12-15 %) і води (85-88 %). Фітостерин nзмішують з холодною водою і суміш нагрівають до 50-60 °С протягом 4-6 годин при nпостійному перемішуванні. Утворюється біла чи злегка жовтувата маса, що легко і nрівномірно намазується на шкірний покрив. Вона легко змішується з лікарськими nречовинами і не змішується з вазеліном, жирами й оліями.
При тривалому зберіганні nфітостеринова основа висихає. Однак при наступному змішуванні фітостерину, що nзалишився, з теплою водою (50-60 °С) знову утворюється маса, що має початкові nвластивості. Ця властивість фітостерину дає можливість одержувати сухі nконцентрати мазей. Фітостеринова основа сама по собі підсушує запалену шкіру.
Характеристика ліпофільно-гідрофільних (дифільних) основ.
Це різні за складом композиції, що nмають як ліпофільні, так і гідрофільні властивості. Вони характеризуються nздатністю змішуватися як з жиророзчинними речовинами, так і з водними розчинами nлікарських речовин.
До цієї nгрупи основ належать як безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами, що nздатні поглинати значну кількість води (абсорбційні основи), так і водомісткі – nемульсійні основи.
Ліпофільно-гідрофільні основи, на відміну nвід вуглеводнів, забезпечують значну резорбцію лікарських речовин з мазей, не nзаважають газо- і теплообміну шкірного покриву, мають гарні консистентні nвластивості. Таким чином, це одна з найбільш розповсюджених і перспективних nоснов.
Найпоширеніший nпредставник цієї групи – ланолін (Lanolinum). який одержують із промивних вод nовечої вовни.
Тому часто nцю речовину називають вовняним воском (Adeps lanae). Природна суміш складних ефірів nвисокомолекулярних циклічних спиртів, жирних кислот і вільних високомолекулярних nспиртів. Очищений ланолін – маса біло-жовтого кольору, густої, в’язкої, nмазеподібної консистенції, зі своєрідним слабким запахом; температура плавлення n36-42 0 С. У воді ланолін нерозчинний, але змішується з нею, поглинаючи n(емульгуючи) її понад 150 %, не втрачаючи при цьому своєї мазеподібної nконсистенції. На цій важливій і цінній властивості засноване застосування nбезводного ланоліну (Lanolinum anhydricum), оскільки за допомогою його в мазі nможна вводити велику кількість водних рідин. Безводний ланолін має досить nвисоку стабільність і хімічну індиферентність. Він здатний всмоктуватися шкірою nі слизовими оболонками, не подразнює їх, легко сплавляється з жирами, nвуглеводнями і воском. Недолік безводного ланоліну як основи – висока nв’язкість, клейкість і трудноті намазування – не дозволяє застосовувати його в nчистому вигляді. З цієї причини він майже завжди застосовується в суміші з nіншими основами і найчастіше з вазеліном.
ДФ X рекомендує користуватися ланоліном nводним (Lanolinum hydricum), якщо в рецепті не зазначений вид nланоліну. Водний ланолін це густа жовтувато-білого кольору в’язка маса, що nскладається з 70 частин ланоліну безводного і 30 частин води. При нагріванні, nяк всяка емульсійна система – розшаровується.
Недолік ланоліну – несприятливий nвплив на шкіру, то виявляється у вигляді алергійних реакцій, особливо у nдерматологічних хворих. Для поліпшення властивостей ланоліну його стали nпіддавати різній обробці. У результаті отримано ацетильоване похідне ланоліну. nАцетильованний ланолін має меншу липкість, здатність змішуватися з мінеральними nмаслами, кращі пластифікаційні властивості, позбавлений алергійних nвластивостей. Використовують як пом’якшуючу добавку в мазях.
Розроблено методи одержання nоксиетильованих похідних ланоліну. Емульгуючі властивості їх невисокі, але вони nгарні стабілізатори і пластифікатори, надають емульсіям кращого вигляду і nстійкості при зберіганні.
З ланоліну шляхом гідролізу одержують nвищі жирні спирти. Нерозділена суміш спиртів випускається у вигляді невеликих nшматків, що плавляться при температурі близько 60 °С, носить назву спиртів nвовняного воску, що застосовуються як емульгатори при виготовленні емульсій nтипу В/О.
З метою поліпшення властивостей nспиртів вовняного воску (підвищення стійкості до впливу кислот і лугів, nодержання продуктів стабільнішого складу, зменшення окисного псування та ін.)їх nпіддають оксистилюванню. Оксиетильовані похідні спиртів стабілізують емульсії nтипу О/В, а також можуть бути солюбілізаторами.
Для підвищення виходу спиртів ланолін nпіддають гідруванню. Гідрогенізація ланоліну здійснюється методами, nзастосовуваними при гідруванні жирів. Був отриманий гідролін, який можна nвикористовувати як емульгатор для одержання емульсійних основ для мазей. nГідролін у порівнянні з ланоліном має нижчі значення кислотного й ефірного nчисел. Він ясно-жовтого кольору, мас меншу липкість і вищу емульгуючу nздатність.
Спермацет (Cetaceum) твердий nвоскоподібний продукт, який одержують з кашалотового жиру. Це складний ефір етилового спирту і nпальмітинової кислоти, температура плавлення 45-54 °С, стійкий при зберіганні. nЛегко сплавляється з жирами, восками, вазеліном. Ці сплави мають визначену nщільність, своєрідну слизькість і здатність поглинати рідини, утворюючи грубі nемульсії, їх часто застосовуються в косметиці для виготовлення кремів.
Віск (Сега). Бджолиний віск являє собою тверду, nзернисту, ламку масу від жовтого до коричневою кольору зі слабким запахом меду. nПлавиться при температурі 63 65 °С.
Бджолиний віск добре сплавляється з жирами, nвуглеводнями й іншими восками. Завдяки наявності 11 вищих спиртів віск здатний nемульгувати деякі кількості води. Він додає основам і мазям пластичність і nпідвищує їх щільність.
Часто як основу використовують суміш, nщо складається з воску жовтого (10 частин), олії мигдальної (35 частин), води nочищеної (25 частин). Іноді для пом’якшення шкіри як мазь використовують nкомпозицію, що складається з воску жовтого (7 частин), спермацету (8 частин), nолії мигдалевої (60 частин), води очищеної (25 ч)
Емульсійні основи для мазей, як і всі nемульсії, – мікрогетерогенні дисперсні системи. Найчастіше для виготовлення nемульсійних мазевих основ використовують рідини з яскраво вираженою полярністю n(вода, водні розчини гліцерину, вуглеводів, етиленгліколі і тд.) і неполярні чи nмалополярні речовини (жири, вуглеводні, силіконові рідини та ін.). Емульсійні nоснови для мазей є концентрованими емульсіями як першого, так і другого роду, у nяких вміст дисперсної фази часом досягає 50-70 % і більше. Через надлишок nвільної поверхневої енергії на міжфазній поверхні емульсійні основи нестійкі, nтому для одержання стабільних композицій до їх складу вводять поверхневоактивні nречовини, так звані емульгатори.
Мазі на емульсійних основах nхарактеризуються малими значеннями в’язкості, зменшують сухість шкіри, nпідвищують її м’якість і еластичність, підтримують нормальний водний баланс nшкіри, знижують запальні явища, мають гарний товарний вигляд.
Емульсійні основи типу О/В мають nхорошу консистенцію, відмінний естетичний вигляд, не залишають на шкірі жирного nсліду, легко з неї змиваються. Дисперсійним середовищем цих основ є вода, тому nвнаслідок її випаровування мазі, що готуються з їх допомогою, характеризуються nохолоджуючою дією на шкіру і слизові.
Для стабілізації основ у якості nемульгаторів використовують як іоногенні (катіонактивні й аніонактивні), так і nнеіоногенні ПАР. Катіонактивною ПAP є цетилпіридинію хлорид-білий порошок, мильний на дотик, nрозчинний у воді і спирті, дуже легко poзчинний в ефірі. При збовтуванні nводних розчинів утворюється рясна піна. _Як емульгатор О/В використовується в nконцентрації 0,3-0,5 %. Катіонактивні ПАР використовуються обмежено внаслідок nїх високої токсичності. Аніонактивні ПАР застосовуються значно ширше. nАніонактивними емульгаторами є мила й алкілсульфати.
Емульгатори – мила лужних металів. nНатрієві, калієві й амонієві солі жирних кислот добре емульгують рослинні та nгідрогенізовані жири. Вони більше придатні для виготовлення рідких мазей n(лініментів).
Значно більше у фармацевтичній nпрактиці використовуються неіоногенні емульгатори, гідрофільні властивості яких nрічко посилені оксиетилюванням.
Емульгатори – твіни одержують шляхом nобробки спенів (спанів) оксидом етилену в присутності каталізатора натрію nїдкого.
Залежно від того, який зі спенів nвступає в реакцію естерифікації і який ступінь полімеризації оксиду етилену, nрозрізняють твіни, що мають торгову назву Твін-20, Твін-40, Твін-60, Твін-80 та nін. Усі вони мають рідку консистенцію, добре розчиняються у воді й органічних nрозчинниках,
Емульгатори похідні полімеризованого nгліцерину. До цієї групи належать мазеві основи, приготовлені за допомогою nтвердих емульгаторів Т-1 і Т-2. Т-1 – суміш неповних моно- і диестерів nдигліцерину та стеариновою кислотою; Т-2 – суміш неповних складних диефірів nтриглецирину і стеаринової кислоти.
Емульгатори – спани (спени). Цю назву nмають неповні ефіри сорбітану і вищих жирних кислот. Залежно від того, яка кислота вступає у nвзаємодію із сорбітаном, утворювані спени мають різні властивості і nрозрізняються за цифровими позначеннями: спан-20, спан-40, спан-60, спан-80 n(відповідне естери сорбітану і лауринової, пальмітинової, стеаринової, nолеїнової кислот).
Незважаючи на те, що майже всі спени nстабілізують емульсії типу В/О, спен-80 є емульгатором типу О/В.
Емульгатори-жироцукри. Під жироцукрами nрозуміють неповні складні естери сахарози з вищими кислотами («цукрові мила»).
Для аптечного виготовлення мазей nрекомендовані дві емульсійні основи. До складу першої входить ланолін безводний n68 частин, вазелін n-240 частин, вода очищена- 72 частини.
Друга емульсійна основа складається з nланоліну безводного, олії соняшникової і води очищеної взятих у рівних nкількостях. Спочатку сплавляють ліпофільні компоненти, потім додають при nпомішуванні гарячу воду, емульгування продовжують до повного охолодження основи.
Термін придатності цих основ nобмежений при температурі не вище 25 °С для першої основи – 15 діб, для другої n- 5 діб.
Абсорбційні основи. Поряд з nемульсійними основами широке застосування знайшли безводні сплави ПАР з nкомпонентами, що мають гідрофільні та гідрофобні властивості.
Ці своєрідні консистентні nнапівфабрикати ряд дослідників відносять до особливого класу мазевих основ, nназиваючи їх абсорбційними. Завдяки наявності ПАР ці основи здатні змішуватися nз водою, водними розчинами лікарських речовин, утворюючи емульсії типу В/О або nО/В, У зв’язку з цим термін «абсорбційна» позначає лише властивість основи nінкорпорувати воду.
Запропоновано абсорбційну основу nтакого складу:
Спиртів вовняного воску – 6,0
Вазеліну 10,0
Церезину – 24,0
Масла вазелінового – 60,0
Ці інгредієнти сплавляються на nводяній бані при 70 80 °С, і суміш перемішується до охолодження.
Для виготовлення мазей також nвикористовуються сплави вазеліну з ланоліном безводним у різних nспіввідношеннях: 9:1, 8:2,6:4.
Численні дослідження показують, що nоснови для мазей за їх здатністю забезпечувати найбільш інтенсивне вивільнення nі резорбцію лікарських препаратів можна розташувати в наступний ряд: nгідрофільні, емульсійні типу О/В, емульсійні типу В/О, абсорбційні і гідрофобні. nАле дотримувати зазначеної вище залежності активності мазі від характеру основи nпри одержанні мазей з новими лікарськими препаратами не можна. Існує чимало nданих, які показують, що в кожному конкретному випадку в першу чергу необхідно nвраховувати направленість дії лікарського препарату, його властивості, характер nвзаємодії з компонентами основи й інші фактори.
Введення лікарських речовин у мазі nпроводять з урахуванням їх фізико-хімічних властивостей і виписаних кількостей.
Лікарські речовини, нерозчинні ні у nводі, ні в основі n(цинку оксид, бісмуту нітрат основний, глина біла, дерматол, норсульфазол, nсірка, стрептоцид, тальк та ін.), як правило, вводять до складу суспензійних nмазей у вигляді порошків, подрібнених до максимального ступеня дисперсності за nправилом Дерягіна по типу суспензії.
У nсуспензійні мазі вводять також водорозчинні речовини, що вимагають для nрозчинення значної кількості води (натрію тетраборат. кислота борна, nсульфаніламідні препарати та ін.).
За типом nсуспензії вводять у дерматологічні мазі – цинку сульфат та резорцин.
Якщо nсумарна кількість цих речовин до 5 %, їх розтирають із рідиною, яка подібна за nвластивостями до основи: гідрофільна основа – вода очищена, вазелін – nвазелінова олія, жирова основа – кісточкова олія. Рідини беруть за правилом nДерягіна ½ від маси сухої речовини.
Якщо nсумарна кількість цих речовин більше 5 %, їх розтирають за правилом Дерягіна з n½ від маси сухої речовини підплавленої основи.
Лікарські речовини, розчинні у воді (солі алкалоїдів, калію йодид, nновокаїн, срібла нітрат та ін.) вводять переважно до складу емульсійних мазей, nрозчиняючи їх у мінімальній кількості води або в основі, якщо основа nгідрофільна.
Якщо nоснова гідрофобна і сумарна кількість цих речовин до 5 %, їх розчиняють у воді, nводних розчинах, рідких екстрактах, якщо вони прописані в рецепті і емульгують nланоліном. Якщо гідрофільна рідина не прописана в рецепті її вираховують із nланоліну водного (30 %) і емульгують ланоліном водним (70 %)
Лікарські речовини, розчинні в жирах (камфора, ментол, тимол, nхлоралгідрат, фенол кристалічний, анестезин до 2 %, фенілсаліцилат та ін.) nвводять в однофазні мазі-розчини, розчиняючи їх у жирній основі або її nскладовій частині.
Якщо nсумарна кількість цих речовин до 5 %, їх розтирають із рідиною, яка подібна за nвластивостями до основи: вазелін – вазелінова олія, жирова основа – кісточкова nолія. Рідини беруть стільки, скільки речовини.
Якщо nсумарна кількість цих речовин більше 5 %, їх розтирають із рівною кількістю до nмаси сухих речовин підплавленої основи.
У nгідрофільні основи ці речовини вводять за типом суспензії.
Виготовлення комбінованих мазей.
Ці мазі nможна розглядати як мазі змішаного типу, що складаються з окремих типів мазей. nКомбіновані мазі – це складні багатокомпонентні мазі, що містять у своєму nскладі кілька лікарських речовин з різними фізико-хімічними властивостями, які nвимагають виготовлення різних типів-мазей: суспензій, емульсій, розчинів, nсплавів.
Виготовлення nкомбінованих мазей регламентується тими ж правилами, що передбачені в nтехнології окремих типів мазей. При цьому з урахуванням наявності виникаючих nкомбінацій (наприклад, мазь-суспензія і розчин чи мазь-емульсія і мазь-розчин nта ін.) можлива різна послідовність технологічних стадій, що повинна бути nраціональною.
В аптечних nумовах виготовлення комбінованих мазей проводять в одній і тій же ступці, при nнеобхідності зміщуючи отриману раніше частину мазі до носика чи на стінку nступки. Тому, якщо до складу комбінованої мазі входять лікарські речовини, що nутворюють суспензійний тип мазі, доцільніше першою в ступці приготувати nмазь-суспензію.
Комбіновані мазі виготовляють в nнаступній послідовності:
· nмазь-суспензія,
· nмазь-розчин,
· nмазь емульсія.
· n*мазі- сплави можна готувати по мірі nнеобхідності
Технологічні стадії приготування мазей-суспензій
1. Дотримання санітарного режиму і nпідготовка робочого місця
2. Відважування лікарських речовин
3. Змішування за правилами приготування nскладних порошків.
4. Відважування основи
5. Диспергування з допоміжною рідиною nабо підтопленою основою
6. Змішування
Технологічні стадії приготування nмазей-розчинів
1. Дотримання санітарного режиму і nпідготовка робочого місця
2. Відважування лікарських речовин
3. Змішування за правилами приготування nскладних порошків.
4. Відважування основи
5. Диспергування з допоміжною рідиною nабо підтопленою основою
6. Змішування
Технологічні стадії приготування nмазей-емульсій
1. Дотримання санітарного режиму і nпідготовка робочого місця
2. Відважування лікарських речовин
3. Змішування за правилами приготування nскладних порошків.
4. Відважування емульгатора
5. Розчинення у воді очищеній
6. Емульгування
Виготовлення комбінованих мазей nпроводять в одній і тій же ступці, при необхідності зміщуючи отриману раніше nчастину мазі до носика чи на стінку ступки.
Rp.: Ephеdrini hydrochloridi n1,0
Menthoii 0,15
Protargoli 1,0
Lanolini 2,0
Vaselini 8,0
Misce, fiat ungucntum
Da. Signa: Мазь для носа.
До складу nмазі входять ефедрину гідрохлорид і протаргол, розчинні у воді, що утворюють nмазь-емульсію, і ментол, розчинний в основі, що утворює мазь-розчин (у nкількості до 5 %). Спочатку доцільно приготувати мазь-розчин, а потім nмазь-емульсію. З огляду на те, що розчиняти протаргол і ефедрину гідрохлорид nразом небажано (дія електроліту на колоїдний розчин), мазь готують так: у nступці розтирають 0,15 ментолу з декількома краплями вазелінового масла (0,15 nг) і змішують з частиною вазеліну. Отриману суміш відсувають до носика ступки. nУ ступку вносять ефедрину гідрохлорид і розчиняють у 1/2 частині води (6 nкрап.), що входить до складу водного ланоліну (30%). Отриманий розчин nемульгують частиною безводного ланоліну, змішують з розчином ментолу у вазеліні nі відсувають до носика ступки. Потім протаргол розтирають з 6 краплями nгліцерину, розчиняють у воді, що залишилася (6 крап.), емульгують рештою nланоліну, змішують із вмістом ступки і залишком вазеліну до одержання nоднорідної маси.
Rp.: Ephеdrini hydrochloridi 0,1
Dimedroli 0,2
Mentholi 0,3
Zinci oxydi 2,0
Lanolini 8,0
Vaselini 20,0
Misce, fiat unguentum
Da. Signa: Мазь для носа.
Комбінована nмазь: стосовно ментолу – мазь-розчин, ефедрину гідрохлориду і димедролу (легко nрозчинні у воді) – мазь-емульсія, цинку оксиду (не розчинний ні у воді, ні в nоснові) – мазь-суспензія зі вмістом твердої фази більше 5 %.
У nпорцеляновій (фарфоровій) чашці на водяній бані розплавляють близько 1/3-1/4 nчастини вазеліну при температурі не вище 50 °С і в ньому розчиняють 0,3 г ментолу. У теплу суху ступку nпоміщають 2,0 г цинку nоксиду і ретельно розтирають з невеликою кількістю (1,0 г) розчину ментолу у nвазеліні, потім додають решту розчину ментолу у вазеліні і перемішують до nвідсутності окремих видимих часток цинку оксиду. Отриману масу знімають nцелулоїдною пластинкою зі стінок ступки і поміщають па край ступки (чи зсувають nдо носика). У ступку, що звільнилася, поміщають 0,1 г ефедрину гідрохлориду і n0,2 г димедролу і розчиняють у 2,4 мл води (30 % водного ланоліну). До розчину додають 5,6 г nланоліну безводного і змішують до повного поглинання рідкої фази. Отриману nемульсію ретельно змішують з раніше приготовленою маззю-суспензією і вазеліном, nщо залишився, до одержання однорідної маси ясно-жовтого кольору з характерним nзапахом ментолу.
Rp.: Streptocidi 0,5
Bismuthi subnitratis 1,0
Basis polyaethylenoxydi 10,0
Misce, fiat unguentum
Da. Signa. Мазь дерматологічна.
Комбінована nмазь: мазь-розчин (стосовно стрептоциду) і мазь-суспензія (стосовно бісмуту nнітрату основного). Стрептоцид розчиняється в поліетиленоксидній основі, що nявляє собою сплав ПЕО-1500 і ПЕО-400 у співвідношенні (3:7).
Основу nсплавляють у порцеляновій (фарфоровій) чашці на водяній бані, у сплаві nрозчиняють стрептоцид. У підігрітій ступці розтирають бісмуту нітрат основний nспочатку в сухому вигляді, а потім з частиною розчину стрептоциду в nрозплавленій основі. Поступово частинами додають залишок розчину і перемішують nдо охолодження.
Комбінованою n(суспензія і частково емульсія) можна вважати і мазь такого складу:
Rp.: Kalii iodidi
Lanolini аa 10,0
Misce, fiat unguentuм
Da. Signa: Наносити на нігтьову пластинку.
Ця мазь nзастосовується для лікування грибкового ураження нігтів і розрахована на nздатність калію йодиду розпушувати нігтьову пластинку. Технологія мазі nнаступна: калію йодид ретельно розтирають у ступці з 3 мл очищеної води (30% nвід ланоліну водного). Потім до суспензії калію йодиду і частково його розчину nу воді домішують при розтиранні 7,0 г безводного ланоліну.
|
|
Rp.: |
Сamphorae |
0 |
,3 |
|
|
|
Cerae flavae |
10 |
,0 |
|
|
|
Olei Lini |
15 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. |
|
|
|
|
|
D. S. Змащувати уражені ділянки шкіри. |
||
Технологія. У фарфоровій чашці на водяній бані nплавлять 10,0 воску жовтого (температура плавлення 63-65°С), при перемішуванні nдодають 15,0 олії лляної, переносять у теплу ступку (щоб уникнути застигання і nвиділення тугоплавкої речовини) і розчиняють 0,3 камфори (при температурі не nбільш 40°С). Мазь перемішують до охолодження й одержання м’якої однорідної nмаси.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта і nзаповнюють лицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК |
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
Cerae flavae 10,0 |
|
|
mзаг. = 25,3 Приготував Перевірив |
|
Застосування. При опіках і обмороженнях носа.
|
|
Rp.: |
Natrii tetraboratis |
0 |
,5 |
|
|
|
Vaselini |
5 |
,0 |
|
|
|
Paraffini |
20 |
,0 |
|
|
|
Olei Vaselini |
25 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. D. S. Наносити на уражені ділянки шкіри. |
||
Технологія. У фарфоровій чашці на водяній бані розплавляють n20,0 парафіну (температура плавлення 50-57°С), додають 5,0 вазеліну n(температура плавлення 37°С) і при перемішуванні 25,0 вазелінового масла. У nтеплу ступку поміщають 0,5 натрію тетраборату, суспендують його з 0,25 сплаву n(за правилом Дерягіна), частинами додають залишок основи і перемішують до nоднорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта, пишуть nлицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК (лицьовий бік) |
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
Natrii tetraboratis 0,5 Vaselini 5,0 Olei Vaselini 25,0 |
|
|
mзаг. = 50,5 Приготував Перевірив |
|
Застосування. При трофічних виразках, дерматитах.
|
|
Rp.: |
Ephedrini hydrochloridi |
0 |
,25 |
|
|
|
Prednisoloni |
|
|
|
|
|
Dimedroli |
ana 0 |
,1 |
|
|
|
Lanolini |
5 |
,0 |
|
|
|
Vaselini |
10 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. |
|
|
|
|
|
D. S. Мазь закладати в ніс. |
||
Технологія. У ступці подрібнюють 0,1 nпреднізолону з 1 краплею масла вазелінового до одержання тонкої пульпи, додають nневелику кількість вазеліну і відсувають на край ступки. У ступку поміщають 1,5 nмл води очищеної і послідовно розчиняють 0,25 ефедрина гідрохлориду (отриманого nза вимогою) і 0,1 димедролу при розтиранні. Потім емульгують отриманий розчин n3,5 ланоліну безводного, додають невелику кількість вазеліну і змішують з nраніше приготовленою маззю-суспензією. До отриманої маси за декілька прийомів nдодають залишок вазеліну і ретельно nперемішують до однорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта, опечатують nі заповнюють лицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Сигнатура, етикетки: «Поводитися з nобережністю», «Зберігати в прохолодному і захищеному від світла місці», n«Берегти від дітей».
|
|
Видав: Ephedrini hydrochloridi 0,25 Дата Підпис Одержав:Ephedrini hydrochloridi 0,25 Дата Підпис |
|
|
ППК (зворотній бік) % преднізолону 0,1 – х х » 0,65% 5,0 – 100% |
ППК (лицьовий бік) |
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
|
Prednisoloni 0,1 Aquae purificatae 1,5 ml |
||
|
mзаг. = 15,45 Приготував Перевірив |
||
Застосування. При гострому і хронічному риніті.
|
|
Rp.: |
Zinci oxydi |
0 |
,5 |
|
|
|
Ichthyoli |
0 |
,15 |
|
|
|
Lanolini |
7 |
,0 (2,0) |
|
|
|
Vaselini |
8 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. D. S. Наносити на уражені ділянки шкіри. |
||
Технологія. У ступку поміщають 0,5 цинку оксиду nі диспергують з 6 краплями вазелінового масла (за правилом Дерягіна). До nотриманої суміші додають частинами вазелін, на поверхню якого в поглиблення nвідважено 0,15 іхтіолу. Потім додають 7,0 (2,0) ланоліну і перемішують до nоднорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта, пишуть nлицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК |
ППК (лицьовий бік) |
|
|
% цинку оксиду 15,65 (10,65) – 100% 0,5 – х х » 3,2% (4,7%) Вазелінового масла 1 – 23 крап. 0,25 – х х » 6 крап. |
Дата |
№ рецепта |
|
Zinci oxydi 0,5 Vaselini 8,0 |
||
|
mзаг. = 15,65 (10,65) Приготував Перевірив |
||
Застосування. При трофічних виразках, дерматитах.
|
|
Rp.: |
Succi Kalanchoёs |
20 |
,0 |
|
|
|
Furazolidoni |
|
|
|
|
|
Novocaini |
ana 0 |
,15 |
|
|
|
Lanolini anhydrici |
30 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. |
|
|
|
|
|
D. S. Пов’язку з маззю накладати на обпалену поверхню, змінювати через 1-2 дня. |
||
Технологія I. У підігрітій ступці подрібнюють n0,15 фуразолідону з 3 краплями окропу (на 1,0 порошку – 20 крапель). В міру nвипару води операцію «мікронізування» повторюють. Потім порошок додатково nдиспергують з 2 краплями масла вазелінового (за правилом Дерягіна) і змішують з nчастиною нагрітого ланоліну безводного і відсувають на край ступки. У підставку nвідважують 20,0 соку каланхое, злегка нагрівають на водяній бані і розчиняють n0,15 новокаїну. Потім поступово невеликими порціями додають у ступку, ретельно nемульгуючи теплим ланоліном безводним до одержання однорідної маси.
Технологія II. У ступку поміщають 0,15 nфуразолідону і розтирають спочатку в сухому вигляді, а потім з 2 краплями nвазелінового масла (за правилом Дерягіна). До отриманої суміші додають невелику nкількість безводного ланоліну, змішують і відсувають на край ступки.
На дно nступки, вносять 20,0 соку каланхое, у якому розчиняють 0,15 новокаїну. nОтриманий розчин емульгують невеликою кількістю безводного ланоліну, змішують з nраніше приготовленою маззю-суспензією, додають ланолін, що залишився, і ретельно nперемішують до однорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта і nзаповнюють лицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК |
ППК |
|
|
% фуразолідону 50,3 – 100% 0,15 – х х » 0,3% Вазелінового масла 1,0 – 23 крап. 0,07 – х х » 2 крап. |
Дата |
№ рецепта |
|
Furazolidoni 0,15 Olei Vaselini gtts. II (1,0 – 23 крап.) Succi Kalanchoёs 20,0 Novocaini 0,15 Lanolini anhydrici 30,0 |
||
|
mзаг. = 50,3 Приготував Перевірив |
||
Застосування. При опіках і обмороженнях вушної nраковини, а також для лікування тріщин сосків у жінок, що годують.
|
. |
Rp.: |
Acidi salicylici |
1 |
,0 |
|
|
|
Lanolini |
|
|
|
|
|
Vaselini |
ana 20 |
,0 |
|
|
|
Sol. vitamini E 30% oleosi |
10 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. D. S. Наносити на уражені ділянки шкіри. |
||
Технологія. У ступку поміщають 1,0 кислоти nсаліцилової і диспергують (за правилом Дерягіна) приблизно з 0,5 олійного nрозчину вітаміну Е, відваженого в попередньо таровану широкогорлу баночку. До nотриманої маси додають решту олійного розчину вітаміну Е, потім частинами 20,0 nвазеліну і 20,0 ланоліну, після чого суміш перемішують до однорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта і nзаповнюють лицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК |
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
Acidi salicylici 1,0 Sol. vitamini E oleosі 30% 10,0 Vaselini 20,0 Lanolini hydrici 20,0 |
|
|
mзаг. = 51,0 Приготував Перевірив |
|
Застосування. При трофічних виразках.
|
|
Rp.: |
Dimedroli |
1 |
,0 |
|
|
|
|
Olei Helianthi |
10 |
,0 |
|
|
|
|
Lanolini |
|
|
|
|
|
|
Vaselini |
ana 25 |
,0 |
|
|
|
|
M., f. ung. D. S. Наносити на уражені ділянки шкіри. |
|||
Технологія. У ступку поміщають 1 мл води nочищеної, розчиняють у ній 1,0 димедролу і емульгують ланоліном. Потім додають n10,0 олії соняшникової, перемішують, за декілька прийомів додають вазелін і nретельно перемішують до однорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта, пишуть nлицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Етикетки: «Мазь», «Зберігати в nпрохолодному і захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».
|
ППК |
ППК |
|
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
Води очищеної 1 мл |
Aquae purificatae 1 ml |
|
|
|
mзаг. = 62,0 Приготував Перевірив |
|
Застосування. При дерматиті.
|
|
Rp.: |
Argenti nitratis |
0 |
,1 |
|
|
|
Dicaini |
|
|
|
|
|
Mentholi |
ana 0 |
,05 |
|
|
|
Lanolini |
5 |
,0 |
|
|
|
Vaselini |
10 |
,0 |
|
|
|
M., f. ung. |
|
|
|
|
|
D. S. Вводити в порожнину носа 2 рази на день. |
||
Технологія. У ступку поміщають 0,05 ментолу і nрозчиняють у 1-2 краплях вазелінового масла. До отриманого розчину додають nчастину вазеліну і відсувають на край ступки. На дно ступку, відмірюють за nдопомогою піпетки 15 крапель води очищеної і розчиняють у ній 0,05 дикаїну n(отриманого за вимогою), емульгують 2,0 ланоліну безводного, змішують з раніше nприготовленою маззю-розчином і відсувають на край ступки. У ступку відмірюють nще 15 крапель води очищеної, розчиняють 0,1 срібла нітрату (отриманого за nвимогою), емульгують залишком ланоліну безводного (1,5), змішують з раніше nприготовленою маззю, додають залишок вазеліну і перемішують до однорідності.
Готову мазь nпереносять у баночку для відпуску, закупорюють, наклеюють № рецепта, опечатують nі пишуть лицьовий бік ППК.
Оформлення до відпуску. Сигнатура, етикетки: «Поводитися з nобережністю», «Зберігати в прохолодному і захищеному від світла місці», n«Берегти від дітей».
|
|
Видав: Dicaini 0,05 Дата Підпис Argenti nitratis 0,1 Дата Підпис Одержав: Dicaini 0,05 Дата Підпис Argenti nitratis 0,1 Дата Підпис |
|
|
ППК (зворотній бік) % ментолу 15,2 – 100% 0,05 – х х » 0,3 Масла вазелінового 1,0 – 23 кап Води очищеної 5,0 – 100% х – 30% х = 1,5 мл Ланоліну безводного 5,0 – 1,5 = 3,5 |
ППК (лицьовий бік) |
|
|
Дата |
№ рецепта |
|
|
Mentholi 0,05 |
||
|
mзаг. = 15,2 Приготував Перевірив |
||
Застосування. При гострих і хронічних ринітах.
КОНЦЕНТРАТИ nІ НАПІВФАБРИКАТИ
ДЛЯ nВИГОТОВЛЕННЯ МАЗЕЙ
Одержання nі впровадження в аптечну практику сухих концентратів відкриває можливість для nприскорення відпуску мазей з аптек. У цьому випадку як основу використовують nпорошкоподібні речовини, що легко набухають у воді й утворюють маси nмазеподібної консистенції. Зручними для цієї мети речовинами виявилися nбентонітові глини, алюмінію гідроксид і деякі інші допоміжні речовини. Для nодержання мазі до порошку слід додати розраховану кількість води і перемішати. nНайбільш повно це питання вивчене у випадку застосування бентонітів, наприклад:
Rp.: Dimedroli 0,5
Bentoniti 10,0
Misce, fiat pulvis
Da. Signa: Змішати з рівною кількістю води перед нанесенням на шкіру.
Димедрол nретельно змішують з бентонітом за правилами виготовлення складних порошків. При nзмішуванні цього концентрату з водою виходить мазь (паста) на гідрофільній nоснові, що добре намазується і легко змивається водою. На шкірі вона засихає, nне вимагаючи додаткової пов’язки.
Сухі nконцентрати мазей можуть бути використані як присипки на вологі рани завдяки nвисушуючій дії; вони компактні, зручні при транспортуванні і зберіганні.
До мазевих nнапівфабрикатів відносяться мазі, попередньо приготовлені в аптеках за nпрописами, що часто повторюються в рецептурі.
Найбільше nчасто в аптеках зустрічаються такі напівфабрикати:2 % ментолова мазь, 10 % nкамфорна мазь, 10 % цинкова мазь та ін.
Rp.: Unguenti Zinci oxydi 3 % 10,0
Da. Signa: Зовнішнє.
Для nвиготовлення мазі за даним прописом слід змішати 3,0 г 10 % цинкової мазі і 7,0 г вазеліну.
При nвикористанні напівфабрикатів, природно, слід повністю дотримувати відповідних nвимог до виготовлення мазей, установлених нормативною документацією.
ОЦІНКА nЯКОСТІ МАЗЕЙ
Якість nприготовлених мазей оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто nперевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, відсутність nрозшаровування і механічних включень, відхилень у масі. Визначення справжності nпроводять візуально за зовнішнім виглядом та органолептичними ознаками (запах, nколір та ін.), які залежать від властивостей складових лікарських речовин та nвикористаних мазевих основ.
Однорідність nмазей визначають за величиною часток твердої фази. Для цього використовують nбіологічний мікроскоп. Пробу мазі відбирають, як зазначено в статті «Добір проб nлікарських засобів», і вона повинна бути не менше 5,0 г. Якщо концентрація nлікарських речовин у мазях перевищує 10 %, то їх розбавляють відповідною nосновою до вмісту близько 10 % і перемішують. При доборі слід уникати nподрібнення часток.
Методика nвизначення. Із середньої проби мазі беруть наважку 0,05 г і поміщають на необроблений бік nпредметного скла. Інша сторона предметного скла оброблена в такий спосіб: на nсередині його алмазом чи якимось іншим абразивним матеріалом наносять квадрат nзі стороною близько 15 мм і діагоналями. Лінії фарбують за допомогою олівця по nсклу. Предметне скло поміщають на водяну баню до розплавлення основи, додають nкраплю 0,1 % розчину Судану III (для жирових, вуглеводневих і nемульсійних основ типу В/О) чи 0,15 % розчину метиленового синього (для nгідрофільних і емульсійних основ типу О/В) і перемішують. Пробу накривають покривним nсклом (24×24 мм). Фіксують його шляхом слабкого натиснення і переглядають у nчотирьох полях зору сегментів, утворених діагоналями квадрата. Для аналізу nодного препарату проводять п’ять визначень середньої проби. У полі зору nмікроскопа повинні бути відсутні частинки, розмір яких перевищує норми, nзазначені у власних статтях.
Визначення nрН мазей необхідне для контролю стабільності лікарських речовин і основи під nчас зберігання. Порушення рН свідчить про зміну їх фізико-хімічних nвластивостей.
Важливий nкритерій якості мазей – показники їх структурно-механічних (реологічних) nвластивостей. Консистенція мазей впливає на процеси їх виготовлення і nрозфасовки, намазуваності мазей і вивільнення з них лікарських речовин.
Один з nважливих факторів, від яких залежить консистенція. – це гранична напруга зсуву, nяка характеризує здатність мазі чинити деякий опір при намазуванні та екструзії n(здатності видавлюватися з туб, дозаторів і т, п.).
Важливими nреологічними характеристиками мазей є пластична в’язкість, яку можна визначити nна ротаційному віскозиметрі, а також пластична міцність, що визначається на nконічному пластометрі.
УПАКОВКА nІ ЗБЕРІГАННЯ МАЗЕЙ
В умовах nаптек мазі пакують у скляні, порцелянові чи пластмасові банки ємністю від 10.0 nдо 100,0 г з пластмасовими кришками, що нагвинчуються чи натягуються. В усіх nвипадках під кришку підкладають пергаментний або парафінований папір чи nкартонні прокладки з двостороннім поліетиленовим покриттям і відповідно nоформляють мазь до відпуску. Мазі і пасти, що містять речовини, які змінюються nпід впливом світла, відпускають у світлонепроникних банках.
Готові nмазі і пасти переносять зі ступки в банки за допомогою шпателя і целулоїдної nпластинки, якою збирають мазь спочатку з товкачика, а потім зі стінок ступки. nБанки слід підбирати за обсягом мазі. При заповненні банки маззю не повинно nзалишатися вільних просторів (порожнин), для чого необхідно вносити мазь nокремими порціями й ущільнювати постукуванням дна банки об долоню.
Необхідно nвідзначити, що поряд з безсумнівними перевагами (хімічна інертність, nнепроникність лікарських речовин, водяної пари, газів, можливість герметизації, nдоступність) банки зі скла мають і недоліки: мала механічна міцність, nнезручність транспортування, трудомісткість миття. Застосовуються також nпластмасові банки з полістиролу з кришками, однак вони непридатні для nзберігання мазей, що містять у своєму складі дьоготь, метилсаліцилат, скипидар, nкамфору, фенол, ефірні олії.
Як відомо, nмедична і парфумерна промисловість широко використовують туби для відпуску засобів nмазеподібної консистенції. Незважаючи на те, що туби більш раціональні і nгігієнічні, аптеки для відпуску екстемпоральних мазей їх використовують рідко. nПеревага відпуску мазей у тубах в тому, що мазі захищені від дії зовнішнього nсередовища, не забруднюються при використанні; туби легкі, портативні.
Туби nбувають металеві (олов’яні, алюмінієві) і пластмасові. Вони мають циліндричний nкорпус для заповнення маззю, виготовлений із нержавіючої сталі чи твердого nполімерного матеріалу, всередині якого ковзає поршень зі штоком, який виштовхує nмазь у тубу через мундштук, що прикріплюється на кришці корпуса чи відлитий nразом із кришкою. Після наповнення туби піддаються вальцюванню і тавруванню nтакож за допомогою малогабаритних пристроїв. Власне кажучи, майже весь процес nвиготовлення мазей в умовах аптек може бути механізований.
У деяких nвипадках при призначеннях резорбтивних мазей, що містять отруйні речовини, nвиникає необхідність точного дозування лікарського препарату. Для цього мазі nвідпускають у градуйованих патронах, закритих з однієї сторони рухливим nпоршнем. Шляхом переміщення поршня розділяють мазі на необхідні дози. У nзаводському виробництві можливе фасування окремих доз мазі в оболонки з масла nкакао, сформовані у вигляді окремих кульок.
Стійкість nрізних мазей залежить від багатьох умов: фізико-хімічних властивостей nлікарських речовин і основи, чистоти складових компонентів мазі, умов nзберігання (температури, світла, вологості і т.п.), виду тари й упаковки. nЗазвичай менш стійкими є мазі, приготовлені на емульсійних основах, nгідрофільних гелях.
Відповідно nдо вказівок ДФУ всі мазі слід зберігати в прохолодному, захищеному від світла nмісці в добре закупорених банках.
УДОСКОНАЛЕННЯ nТЕХНОЛОГИ МАЗЕЙ
До nнапрямку удосконалення відноситься розширення асортименту основ для мазей і їх nцілеспрямований вибір залежно від призначення мазі. Як приклад можна привести nмазь «Нітронг», у якій основа (парафін, цитанол, оксипропілцелюлоза, вазелін) nсприяє рівномірному всмоктуванню нітрогліцерину шкірою. Мазь діє пролонгуюче і nпризначається як додатковий засіб у сполученні з перорально застосовуваними nпрепаратами для профілактики приступів стенокардії.
Для впливу nліків на локальні процеси в прямій кишці чи на організм у цілому перспективне nзастосування ректальних мазей, бо при цьому лікарські речовини легко і швидко nвсмоктуються.
Наведені nприклади не обмежують подальшого удосконалення мазей. Перспективними також nможуть виявитися мазі, фіксовані на папері, приготовлені по типу гірчичників.
Удосконалення nтехнології мазей і їх якості проводять і в таких напрямках:
· nпідвищення nхімічної, фізичної, мікробіологічної стійкості основ і мазей;
· nрозробка nдоступних і об’єктивних методів оцінки якості мазей;
· nудосконалення nупаковки;
· nрозробка nі впровадження елементів малої механізації при виготовленні мазей в умовах nаптек;
· nрозширення nасортименту й уніфікація рецептури мазей і паст.
Основні nнапрямки розвитку мазей можна розділити на наступні етапи:
1. nВивчення біологічних процесів, що відбуваються під час впливу лікарського nзасобу на ушкоджену і неушкоджену шкіру.
2. nСтворення м’яких лікарських форм із контрольованим впливом і вивільненням nлікарських засобів, що забезпечують очікуваний терапевтичний ефект у nвизначеному місці й в очікуваний час.
3. Пошук nносіїв, що забезпечують доставку лікарських засобів до місця захворювання.
Джерела інформації
n nДержавна Фармакопея України, 2001р.
n nТихонов О.І., Ярних Т.Г. Аптечна nтехнологія ліків. – Харків: РВП “Оригінал”. 1995. – 600с.
n nТихонов О.І., Ярных Т.Г. Технология nлекарств. – Харьков, Изд-во НФАУ «Золотые страницы» – 2002. – 704с.
n nУчебное пособие по аптечной технологии nлекарств / под ред. А.И. Тихонова .-Х.:Основа, 1998. – 336с.
n nМедицинские и лечебно косметические nмази. – Учебно-методическое пособие/ Авт.: Е.Т. Чижова, Г.В. Михайлова. – М.: nВУНМЦ МЗ РФ, 1999 – 404с.
n М’які nлікарські форми: Екстемпоральна рецептура: Методичні рекомендації / О.І. nТихонов, Т.Г. Ярних, О.В. Лукієнко та ін.; За ред. О.І. Тихонова.-Х.:Вид-во НФаУ; nЗолоті сторінки,2003.-128с.
