Home » Медична етика й деонтологія

Медична етика й деонтологія

12 Червня, 2024

Медична етика й деонтологія.

Мистецтво спілкування в медсестринстві.

Моральна та юридична відповідальність медсестри.

Говорячи про філософію, ми говоримо про те, як людина мислить, у що вірить і як сприймає життя. Це цілісна система поглядів на світ (природу, суспільство, мислення), що робить істотний вплив на діяльність людини. Це можливість подумати, хто ми такі і яка наша роль у суспільстві.

Філософія сестринської справи – це система поглядів на взаємовідносини між сестрою, пацієнтом, суспільством та навколишнім середовищем.

Філософія сестринської справи дає визначення сестринських обов’язків, цілей і особистих якостей медичної сестри.

Філософія сестринської справи встановлює:

– етичні обов’язки медичної сестри щодо обслуговування пацієнтів (дотримання конфіденційності, шанування незалежності пацієнта і т.д.);

– цілі, до яких прагне медична сестра (незалежність, здоров’я, знання, уміння і т.п.);

– моральні якості, або чесноти (мудрість, співчуття, милосердя, терпіння і т.д.).

Однією зі складових частин філософії є етичний кодекс сестер – це етичні принципи, сформульовані представниками сестринської професії для своїх колег у кожній із країн. Кодекс включає основні принципи поведінки й оцінки дій сестри, відображає основні цілі, обов’язки і цінності в професії медичної сестри. Він складає систему світоглядів, усередині якої сестра може приймати рішення, що відповідають етичним нормам, і виконувати обов’язки перед суспільством, перед колегами і перед своєю професією.

Колектив реформаторів медсестринства в Україні: Ю.В. Вороненко, Т.І. Чернишенко, В.В. Лойко, О.І. Смольняков створили проект Етичного кодексу медичної сестри України. Створення кодексу є найважливішим засобом розвитку самоврядування в сестринській професії.

Визначення сестринської справи дають нам чотири парадигми або чотири основні концепції: сестринська справа, особистість, навколишнє середовище, здоров’я (WORLD VISION INTERNATIONAL, 1993).

Флоренс Найтінгейл говорила, що сестринська справа – одне з найдавніших мистецтв і одна з наймолодших наук, що концентрується на турботі про пацієнтів. Мистецтво і наука виявляються в сестринській справі як у роботі сестри-виконавця, так і в діяльності сестри-керівника.

Поняття особистості займає у філософії сестринської справи особливе місце. Взагалі проблема особистості у філософії – це насамперед питання про те, яке місце займає людина у світі. Біологічні, психологічні, соціальні і духовні компоненти складають єдине ціле людини, пацієнта. Вони характерні для усіх людей, але індивідуальні для кожного з нас – вони і складають особистість кожного з нас.

Навколишнє середовище завжди впливало на життєдіяльність людини. Воно було розпізнане ще з часів діяльності Флоренс Найнтінгейл як істотний чинник у запобіганні захворюванням і підтримці здоров’я. Навколишнє середовище поділяється на:

– фізичне, яке включає географічне положення, клімат, чистоту повітря, води і т.п.;

– соціальне, яке відіграє величезну роль у формуванні особистості пацієнта, із яким медсестрі доведеться працювати (сім’я, школа, знайомі, трудовий колектив і т.д.);

– культурне, яке включає поведінку людини, її взаємовідносини з іншими людьми (мова, традиції, звичаї, віра, манери спілкування і т.п.)

Залежно від навколишнього середовища, в якому ріс, живе і працює пацієнт, сестрі необхідно будувати свої взаємини з ним – це той вказівник, який веде і пацієнта, і медичну сестру до успіху. Основою світогляду є відношення “людина і навколишній світ” із визначених соціально-класових позицій. Це відношення має свою власну структуру: пізнання, практична діяльність.

Здоров’я – дуже широка концепція, яка визначається по-різному на різних життєвих етапах. У 1947 році ВООЗ визначила здоров’я, як стан повного фізичного, психічного і соці-ального добробуту, а не просто відсутність захворювань або неповноцінності. Часом важко визначити, що є здоров’ям, але варто враховувати, що здоров’я – це динамічний процес, що може бути визначений як об’єктивно, так і суб’єктивно, мета, до якої потрібно прагнути. Це поняття включає уміння піклуватися про самого себе, забезпечує почуття цілісності організму і навколишнього середовища, воно справляється зі стресом шляхом адаптації. Процеси безупинного росту і становлення є його складовою частиною.

Основні моральні аспекти сестринської справи відображені в сестринській етиці. Етика – це вивчення принципів цінностей та норм моралі. А мораль – це принципи, цінності та норми, яких людина дотримується в своєму повсякденному житті.

Фахова таємниця

Принаймні із часів Гіппократа медичні працівники давали обіцянку берегти таємниці, довірені їм хворими. Авіценна говорив: “Оберігай таємницю від усіх, які розпитують, полонянка твоя – твоя таємниця, якщо ти зберіг її, і ти бранець її, якщо вона розкрита”.

У “Женевській декларації” ВМА (1948, 1968, 1983, 1994 рр.)говориться: “… урочисто клянуся… берегти довірені мені таємниці, навіть після смерті пацієнта”.

З етичної точки зору поняття “медична таємниця” є, по-перше, підтвердженням принципу поваги до пацієнта, поваги його людської гідності, його законних прав, його особливого права на конфіденційність; по-друге, поширенням принципу не завдати шкоди на всі сторони життєдіяльності – способу життя пацієнта, його добробуту. На жаль, розголошення фахових таємниць часто відбувається через надмірну балакучість медиків.

Питання про фахову медичну таємницю не тільки етичне, але і юридичне. У перші десятиліття радянської історії в нашій країні офіційно насаджувався нігілістичний “курс на знищення лікарської таємниці”. В “Основах законодавства СРСР про охорону здоров’я”, прийнятих у 1969 р., була стаття “Лікарська таємниця”, де, в принципі, правильно говорилося, що лікарі й інші медичні працівники не мають права розголошувати відомості про хворобу, інтимні й сімейні сторони життя хворих, а коли того вимагали інтереси охорони здоров’я населення або правосуддя, керівники установ охорони здоров’я зобов’язані були передавати конфіденційну інформацію службовими каналами. У “Клятві лікаря Радянського Союзу” теж зберігалась етична норма “… берегти лікарську таємницю”. У той же час протягом багатьох років, аж до 90-х, у нашій країні відбувалося розголошення лікарської таємниці в найбільш масовому медичному документі – листку непрацездатності, і, по суті справи, це вважалося соціальною нормою.

Будь-яка поведінка, яка може заподіяти людині фізичний або емоційний біль, не є етичною. Етичні дилеми – це проблеми вибору працівниками охорони здоров’я правильних рішень, які стосуються пацієнтів. Деякі етичні дилеми можуть мати декілька вирішень.

Як захисник прав своїх підопічних сестринський персонал несе одночасно і юридичну, і етичну відповідальність. Працівники охорони здоров’я, що порушують закон, можуть бути притягнуті до судової відповідальності за свої дії. Щоб нести юридичну відповідальність у ролі фахівця, який здійснює догляд, варто знати законні права ваших пацієнтів, а щоб приймати рішення про свою етичну відповідальність, варто знати шість принципів догляду. У таблиці 1.8 подано приклади етичних ситуацій, які можуть виникнути. У кожному випадку варто вирішити, як прийняти правильне рішення, базуючись на принципах догляду.

Іноді трапляються ситуації одночасно і незаконні, і неетичні. Навмисне заподіювати біль людині не тільки неетично, але і протизаконно, оскільки в такий спосіб порушується право людини бути захищеною.

Також протизаконно і неетично брати що-небудь, що належить або людині, за якою здійснюється догляд, або її сім’ї.

Коли ви бачите, що порушуються права людини, ви повинні негайно сповістити про це адміністрацію. Основні моральні аспекти сестринської справи відображені в сестринській етиці. Етика – це вивчення принципів цінностей та норм моралі. А мораль – це принципи, цінності та норми, яких людина дотримується в своєму повсякденному житті.

Фахова таємниця

Роль сестринського персоналу в дотриманні етичних норм

Одним із прав особистості є свобода від образ. Багатьом людям важко уявити собі, що ті, хто надає допомогу, і члени сім’ї можуть образити людину, яка залежить від них і їхньої турботи. Нанесення кому-небудь у результаті недружнього ставлення фізичної або моральної шкоди називається образою. Якщо людині нанесена шкода через відсутність необхідного догляду з боку персоналу, який обслуговує, то це називається нехтуванням своїх обов’язків.

Відомі випадки образ дітей, це жахливо, у це важко повірити. Дітей фізично ображають, б’ють, штовхають, загрожують. Батьки або ті, хто зобов’язаний доглядати за дітьми, завдають їм фізичної шкоди, коли відмовляють у їжі, воді, одязі, притулку і людському спілкуванні. Дітей тероризують емоційно, постійно кричать на них, лають, примушують замовчати або погрожують побоями. Їх сексуально ображають ті, хто умисне торкається або щипає їхні груди, сідниці або геніталії, або спонукає їх до сексуальних дій різного роду.

Ображають не тільки дітей але й дорослих. Ті, хто залежить від стороннього догляду фізично або емоційно, особливо вразливі до образ. Коли медична сестра надає пацієнту догляд, вона бере на себе також відповідальність за захист цієї особи від образи. Варто обов’язково повідомляти про образу або шкоду, якщо медсестра, яка здійснює догляд, знає або підозрює це.

Образи завдаються у всіх верствах суспільства. Кривдниками і їхніми жертвами можуть бути як чоловіки, так і жінки. Вони можуть бути будь-якого віку, раси і віросповідання. Їхні сім’ї можуть мати будь-який культурний і освітній рівень або дохід. Доглядаючи за особами похилого віку й інвалідами, варто бути уважними до проявів неповаги або образи відносно пацієнтів. Вони можуть зазнавати образ службовців, сусідів або членів сім’ї. Образником може бути хто-небудь із членів сім’ї, друг або родич, що живе поза домом.

Медсестра, яка здійснює догляд, несе юридичну відповідальність за замовчування образ, які спостерігаються. У таблиці 1.9 перераховані види образ і ознаки, які підкажуть медсестрі, що хтось піддається образі.

Зневага

Зневага – це особлива форма образи, яка виражається в ігноруванні прав і потреб людини з боку іншої особи. Зневага, халатність мають місце, коли людина не одержує нормальної їжі, одягу, притулку, догляду, або людського спілкування. Визначені форми зневаги, такі, як відмова від нормального харчування, здійснення фізіологічних потреб можуть викликати такий же фізичний і емоційний біль, як інші форми образи.

Людина, яку зневажають, може бути погано доглянутою: брудне волосся, неприємний запах від тіла або з рота, кірки на віях, губах або яснах, пролежні, їжа, яка застряла між зубами. Її одяг і постіль можуть бути брудними, вона може бути пригніченою або замкнутою, може відмовлятися від їжі або особистого догляду.

Оскільки образа і зневага є одночасно незаконними і неетичними в догляді, юридичний і фаховий обов’язок сестри при здійсненні догляду полягає в тому, щоб повідомляти про підозри образи і зневаги. Дуже важливо зробити це, допомагаючи людині, за якою ви доглядаєте, вийти з небезпечної ситуації. Образнику теж треба допомогти зрозуміти, що не можна впливати на інших, завдаючи їм шкоди.

Образа і зневага є серйозними обвинуваченнями і повинні бути старанно розслідувані.

Обмеження фізичної активності

Іншою специфічною формою образи може бути використання фізичних і хімічних засобів обмеження руху. Людина має право бути вільною від будь-яких рухових обмежень.

Засоби фізичного обмеження не дозволяють людині нормально рухатися. Медики раніше вважали, що використання фізичних обмежень дозволяє захистити людину від шкоди собі й іншим. Людей прив’язували до ліжок і стільців, щоб вони не могли впасти і поранитися. Вивчивши використання обмежень рухової активності, дослідники прийшли до висновку, що обмеження уражають людей не тільки емоційно, але і фізично.

Фізичне обмеження людини може завдати шкоди її організму. Люди, які зазнали фізичних обмежень, можуть поранити себе, намагаючись звільнитися. Наприклад, людина може перекинути стілець і, намагаючись виплутатися з ременів, які стягають груди, поранити руки і голову. Обмеження рухової активності також позбавляють людину почуття гідності і незалежності. Особи, які піддавалися обмеженням, говорять: “Бути прив’язаним – це гірше з того, що я міг зазнати. Адже прив’язують скажених собак!” Сьогодні використання фізичних засобів обмеження рухів розглядається як форма образи, якщо тільки це робиться не за призначенням лікаря. Фізичні обмеження можуть застосовуватися для того, щоб запобігти дезорієнованому пацієнтові падінню з крісла-каталки. Фізичні обмеження ніколи не застосовуються для того, щоб створити більше зручностей для персоналу. Вони ніколи не повинні застосовуватися як дисциплінарний засіб. Іншою специфічною формою образи може бути використання фізичних і хімічних засобів обмеження руху. Людина має право бути вільною від будь-яких рухових обмежень.

Хімічні засоби обмеження активності – це ліки, які звичайно заспокоюють і знижують спроможність людини рухатися або нормально реагувати. Як і фізичні, так і хімічні засоби ніколи не повинні використовуватися для зручності персоналу. Можна утримувати людину в безпеці, не вдаючись до використання обмежень.

МИСТЕЦТВО СПІЛКУВАННЯ

Людина – продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.

Перш за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім’ях. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.

Культура людського спілкування – це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово – це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства.

Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то недостатньо одних заяв про це. Ми над усе мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і є культура спілкування. А тому сім’я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості як уважність, чуйність, вміння бачити моральну сторону своїх і чужих дій і вчинків, витримка, володіння собою, здатність стримувати негативні емоції, вміння слухати іншу людину, передбачити можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.

Ні одна людина не існує сама по собі. Кожен з нас може жити лише серед людей і зв’язаний з ними безліччю найрізноманітніших відносин. Формою такого взаємозв’язку є спілкування. Спілкування — це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навиками, а також результатами діяльності. У більш вузькому змісті під спілкуванням розуміють процес обміну інформацією та досвідом. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства.

Види спілкування.

Виділяють такі види спілкування (Самигін. С.І):

1.       «Контакт масок» – це формальне спілкування. Відсутня прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуючи звичні маски (ввічливості, чемності, скромності, співчутливості та ін.) Набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
У рамках діагностичної та лікувальної взаємодії він проявляється у випадках малу зацікавленість лікаря або пацієнта в результатах взаємодії. Це може відбуватися, наприклад, при проведенні обов’язкового профілактичного огляду, в якому пацієнт відчуває себе несамостійним, а лікарі – не мають необхідних даних для проведення об’єктивного і всебічного обстеження та винесення обгрунтованого висновку.
2. Примітивне спілкування. Оцінюють іншу людини, як потрібний або той що заважає об’єкт, якщо потрібен – то активно вступають в контакт, якщо заважає – відштовхують.
Подібний вид спілкування може зустрічатися в рамках маніпуляційного спілкування лікаря і пацієнта у випадках, коли метою звернення до лікаря стає отримання будь-яких дивідендів. Наприклад, лікарняного листа, довідки, формального експертного висновку та ін. З іншого боку, формування примітивного виду спілкування може відбуватися за бажанням лікаря – у випадках, коли пацієнт виявляється людиною, від якої може залежати добробут лікаря. Наприклад, керівник. Інтерес до учасника контакту в подібних випадках пропадає відразу слідом за отриманням бажаного результату.
3.       Формально рольове спілкування. Регламентованими виявляються і зміст, і засоби спілкування, і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.
Подібний вибір роду спілкування, з боку лікаря, може бути обумовлений професійним перевантаженням. Наприклад, у дільничного лікаря на прийомі.
4.       Ділове спілкування. Спілкування, що враховує особливість особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника при націленості на інтереси справи, а не на можливі особистісні розбіжності.
При спілкуванні лікаря з пацієнтом такий вид взаємодії стає нерівним. Лікар розглядає проблеми хворого з позиції власних знань, і він схильний директивно приймати рішення без узгодження з іншим учасником спілкування і зацікавленою особою.

5. Духовне міжособистісне спілкування. Передбачає можливість торкнутися в бесіді будь-якої теми, поділитися будь-якою інтимною проблемою кожному з учасників спілкування.
Діагностична та лікувальна взаємодія не має на увазі такого контакту, принаймні, не передбачає в силу професійної спрямованості сповідання медпрацівника.

6. Маніпуляційні спілкування. Також, як і примітивні направлено на отримання вигоди від співрозмовника з використанням спеціальних прийомів. Багатьом може бути відомий маніпулятивний прийом, частіше званий «іпохондризації пацієнта».
Суть його полягає в подачі висновку лікаря про стан здоров’я пацієнта в руслі явного перебільшення тяжкості виявлених розладів. Метою такої маніпуляції може бути:
зниження очікувань пацієнта в успіху лікування у зв’язку з униканням медпрацівником відповідальності у разі несподіваного погіршення здоров’я пацієнта
демонстрація необхідності додаткових і більш кваліфікованих впливів з боку медпрацівника з метою отримання винагороди.
        Спілкування медпрацівника і пацієнта, в принципі можна назвати вимушеним спілкуванням. Так чи інакше, але основним мотивом зустрічей і бесід хворої людини з медпрацівником стає поява в одного з учасників такої взаємодії проблем з боку здоров’я. З боку лікаря та медсестри існує при цьому вимушеність вибору суб’єкта спілкування, яка обумовлена його професією, його соціальною роллю. І якщо звернення пацієнта до лікаря, обумовлено, як правило, пошуком мед допомоги, то зацікавленість лікаря в пацієнта пояснюється міркуваннями його професійної діяльності.
      Взаємодія між пацієнтом і лікарем не є щось назавжди задане. Під впливом різних обставин вони можуть змінюватися, на них можуть вплинути більш уважне ставлення до хворого, більш глибока увага до його проблем. При цьому самі хороші відносини медпрацівника і пацієнта сприяють і більшої ефективності лікування. І навпаки – позитивні результати лікування поліпшують взаємодію між пацієнтом і медпрацівником.
      В даний час багато фахівців вважають, що необхідно поступово з процесу спілкування і лексикону вивести такі поняття, як «хворий», замінивши поняттям пацієнт, з огляду на те, що саме поняття «хворий» несе певне психологічне навантаження. А звернення до хворих людям типу: «Як ваші справи, хворий?», застосовувати неприпустимо, і необхідно намагатися повсюдно замінювати такого роду звернення до пацієнта зверненнями на ім’я, ім’я по батькові, тим більше, що саме ім’я для людини, його вимова, є психологічно комфортним. Спілкування медпрацівника і пацієнта, в принципі можна назвати вимушеним спілкуванням. Так чи інакше, але основним мотивом зустрічей і бесід хворої людини з медпрацівником стає поява в одного з учасників такої взаємодії проблем з боку здоров’я. З боку лікаря та медсестри існує при цьому вимушеність вибору суб’єкта спілкування, яка обумовлена його професією, його соціальною роллю. І якщо звернення пацієнта до лікаря, обумовлено, як правило, пошуком мед допомоги, то зацікавленість лікаря в пацієнта пояснюється міркуваннями його професійної діяльності. Догляд за пацієнтом включає шість основних принципів: безпека, конфіденційність, повага (підтримка почуття гідності), спілкування, незалежність і забезпечення інфекційної безпеки.

Права пацієнта

Слово “право” означає, що людина користується певними повноваженнями і це охороняється законом.

Перший кодекс прав пацієнта був прийнятий у 1972 р. у США. У 1981 р. ВМА прийняла “Лісабонську декларацію про права пацієнтів”, де проголошують їх права на вибір лікаря (і обов’язково лікаря, який має фахову підготовку), на згоду або відмову щодо запропонованого лікування після одержання адекватної інформації, конфіденційність, гідну смерть, духовну або моральну розраду, у тому числі допомогу представника відповідної релігії. У 1995 р. ВМА в Балі (Індонезія) схвалила нову, розширену Декларацію про права пацієнтів.

Пацієнти мають право на повну інформацію про своє здоров’я, про всі аспекти запропонованих або проведених медичних втручань.

У Законі спеціально підкреслюється, що пацієнт має право на інформацію про ризик, який супроводжує медичне втручання і про наявні в арсеналі сучасної медицини альтернативні підходи. Тут говориться, що пацієнт має право на знайомство з медичною документацією, що відображає його здоров’я, а також на надання йому копій медичних документів (якщо це не зачіпає ще чиїсь інтереси).

Інформація може бути прихована від пацієнта тільки у виняткових випадках, коли є обґрунтована причина вважати, що ця інформація, крім якого-небудь позитивного результату, завдасть пацієнту серйозної шкоди.

При поступленні в заклади охорони здоров’я пацієнт повинен одержати відомості про особистість і професійний статус осіб, які надають медичну допомогу, доглядають за ним, та про правила заведеного порядку, які він буде виконувати під час свого перебування і лікування.

Кожен пацієнт має право отримати таку медичну допомогу, яка б відповідала його потребам. Пацієнт має право вибирати і міняти свого особистого лікаря або іншу особу, яка надає допомогу, медичний заклад.

Пацієнт має право відмовитися чи проявляти вагання щодо медичного втручання. Коли він нездатний висловити свою волю, а медичне втручання потрібно провести терміново, можна допустити, що пацієнт згоден на його проведення, за винятком випадків, коли очевидно із попереднього воле вияву, що в даній ситуації згоди не було б одержано.

Сестринський персонал зобов’язаний дотримуватися правил, а також моральних й етичних норм стосовно пацієнтів, не завдаючи шкоди і використовуючи шість принципів догляду.