МЕДИЧНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

МЕДИЧНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ. ПЛОСКІ ТА КРУГЛІ ЧЕРВИ – ПАРАЗИТИ ЛЮДИНИ.

Характерні ознаки представників Типу Плоскі черви – (Рlathelminthes): тіло сплющене у спино-черевному напрямі; шкірно-м’язовий мішок утворений шкірою та системою кільцевих, поздовжніх і діагональних м’язів; тіло заповнене паренхімою; травна система має прямі або розгалужені трубки, що закінчуються сліпо, без анального отвору. У багатьох паразитичних форм травна система відсутня; кровоносна та дихальна системи відсутні; видільна система протонефридіального типу; статева система гермафродитна; цикл розвитку проходить зі зміною хазяїв (проміжного та кінцевого).

Клас Сисуни – Тrematoda. Найважливіші ознаки: тіло трематод має форму листка, ланцета або округлу; сплющене у спино-черевному напрямі; наявні дві присоски: черевна і ротова, з ротовим отвором посередині. травна система має дві розгалужені або нерозгалужені трубки, що закінчуються сліпо; анальний отвір відсутній; видільна система протонефридіального типу; кровоносна і дихальна системи нерозвинені; нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця і нервових тяжів, що йдуть вздовж тіла і розгалужуються; гермафродити і роздільностатеві; розвиток проходить зі зміною хазяїв. Для більшості представників першим про­міжним хазяїном є молюск, у якому розвивається личинка, крім того є другий – додатковий хазяїн – і дефінітивний хазяїн, де розвивається статевозріла форма – марита; цикл розвитку проходить із зміною личинкових стадій, що утворюються партеногенетично (спороциста, редія).

З яйця виходить війчастий мірацидій, він має багато зародкових клітин. Зародкові клітини дають партеногенетичне покоління (появляються без запліднення) спороцисти – редії. У їх тілі із зародкових клітин утворюється наступне покоління личинок – церкарії. Вони виходять з редій і покидають молюска, мають хвостовий придаток, плавають і перетворюються у тілі проміжного хазяїна в мета­церкарій, або інцистуються і утворюють адолескарій. У такому вигляді потрапляють у травний тракт кінцевого хазяїна, де розвивається статевозріла форма.

Захворювання, викликані сисунами, називаються трематодозами.

Шкірно-м’язовий мішок зверху має цитоплазматичний тегумент, що бере участь у процесах обміну речовин, під ним кутикула і три шари м’язів: кільцеві діагональні і поздовжні. Порожнина тіла відсутня, все тіло заповнене паренхімою, де розташовуються внутрішні органи.

Травна система розпочинається і закінчується одним і тим самим отвором у заглибині ротової присоски. Анального отвору немає, неперетравлені рештки їжі ви­діляються через ротовий отвір. Їжа потрапляє в глотку, до стравоходу, який у перед­ній частині розгалужується на дві трубки. У деяких сисунів кишкові трубки галузять­ся. Гілки кишки сліпо закінчуються у задній частині тіла паразита. Живляться сисуни вмістом органів, в яких паразитують: слизом, кров’ю, міжклітинною рідиною, запальним ексудатом.

Видільна система виводить з тіла сисунів різні продукти метаболізму. Вона ут­ворена системою дрібних канальців – протонефридіїв, які впадають у два бокових ви­дільних канали, що в задній частині тіла відкриваються однією ексктректорною порою.

Нервова система утворена підглотковими нервовими вузлами, від яких у різні боки тіла відходять нервові розгалуження.

Статева система гермафродитна, за винятком шистосом, у яких є самці і самки. Жіноча статева система складається з яєчника, яйце-провода, оотипа (місце запліднення яйцеклітини), сім’яприймача, жовтівників, тільця Меліса, що виділяє спеціальний секрет для змочування яєць. Трубка, що відкривається назовні і другим кінцем з’єднується з оотипом, виконує функцію матки тоді, коли містить запліднені яйця і виділяє їх назовні; коли ж по ній проходять сперматозоїди до оотипу – вона виконує функцію піхви.

Чоловіча статева система складається з двох сім’яників, що з’єднуються сім’я­проводами і формують сім’явиносну протоку. Вона відкривається у порожнину стате­вої сумки (бурси), кінцева частина протоки – цирус, – виконує функцію парувального органа. Статеві органи сисунів відкриваються у проміжку між присосками. Яйця сисунів порівняно великі, переважно овальні, з кришечкою на одному з полюсів.

Паразитують сисуни в печінці, підшлунковій залозі, кишечнику, в легенях, кров’яному руслі. Розвиваються зі зміною хазяїв. Проміжними хазяїнами є водні та сухопутні молюски, крім них можуть бути ще додаткові хазяї – комахи, краби, раки, риби. Статевозріла форма – марита – паразитує в організмі дефінітивного (остаточного) хазяїна, яким може бути людина, інші ссавці або птахи.

Фасціольоз (fasciolosis) – гельмінтоз із переважним ураженням гепатобіліарної системи. Збудник фасціольозу – печінковий сисун (Fasciola hepatica). Відноситься до типу Плоскі черви, класу Сисуни. Тіло плоске, листкоподібне, сірого кольору з коричневим відтінком. Передній кінець, на якому знаходиться ротовий і черевний присоски, різко звужений, потім тіло розширюється, утворюючи «плечики». Задній кінець знову звужується. Розміри F.hepatica 2-3,5х0,8-1,2 cм. Паразитує у жовчних протоках і жовчному міхурі переважно у великої і малої рогатої худоби, свиней, коней та інших травоїдних тварин, зрідка в людей.

Біологія розвитку паразита. Фасціоли виділяють незрілі яйця, які з жовчю потрапляють у кишечник і виділяються з екскрементами хазяїна. Розвиток мірацидіїв в яйцях відбувається у воді за температури 26-28°С. Після виходу у воду мірацидії проникають у молюска, у тілі якого шляхом партеногенезу утворюються спороцисти, редії, церкарії. Останні мають хвіст, після виходу з молюска швидко інцистуються на рослинах або поверхні води, перетворюючись на адолескаріїв. Адолескарії з’являються переважно в середині літа. Зараження тварин і людини відбувається при проковтуванні адолескаріїв разом із травою або водою з відкритих стоячих водойм. Звільнившись від оболонки, адолескарії проникають через стінку кишки в кровоносне русло, мігрують у печінку.

Опісторхоз – гельмінтоз гепатобіліарної системи і підшлункової залози, який викликається трематодою – Opisthorchis felineus. Тіло паразита сплющене, 4-13 мм в довжину і 1,0–3,5 мм у ширину. Гермафродит. Має ротову і черевну присоски. Сім’яники, на відміну від ланцетоподібного дворота, розміщуються не в передній, а в задній частині тіла. Тут знаходиться і яєчник. Матка зміщена до переднього кінця тіла. Кожна особина виділяє за добу понад 900 яєць.

Опісторхіси в статевозрілій стадії паразитують у жовчних ходах печінки, жовчному міхурі й протоках підшлункової залози людини.

Життєвий цикл Opisthоrchis felineus описав німецький учений G.Vogel. Яйця із сформованими мірацидіями виділяються назовні з кишечнику остаточного хазяїна і для подальшого розвитку повинні потра­пити у водойму. Тут вони проковтуються проміжними хазяїнами – прісноводними молюсками Bithynia leachi, у кишечнику яких вилуплюються мірацидії. Ці личинки проходять через стінку кишки, проникають у гемоцель молюска і перетворюються в материнську спороцисту. Остання утворює редії. Настання наступної стадії – церкарія, відбувається через 4-6 місяців. Церкарії дуже рухомі, містять спеціальні залози проникнення. Активно проникають під покриви риби й інцистуються в підшкірній клітковині і м’язах. Метацеркарії стають інвазійними через 6 тижнів. Вони вкриті товстою сполучнотканинною оболонкою. У шлунку кінцевого хазяїна, який спожив заражену рибу, метацеркарії вивільняються з цист і вже через 3-5 годин активно рухаються, по жовчній протоці мігрують у печінку, жовчний міхур і підшлункову залозу. Через 3-4 тижні після зараження сисун стає статевозрілим і починає виділяти яйця.

Парагонімоз – гельмітоз із переважним ураженням легень і мозку. Збудник парагонімозу – трематода Paragonimus ringeri: син.:Dіstота ringeri, Distoma pumonis, Paragonimus westermani.

Живі парагонімуси рожево-коричневого, мертві – сіро-коричневого кольору; тіло за формою схоже на кавове зернятко, 8-16 мм завдовжки, 4-8 мм завширшки, товщиною 3-5 мм. Поверхня тіла гельмінта вкрита численними лускоподібними широкими шпичками. Ротовий і черевний присоски майже однакового діаметра. Кишечник звивистий, тягнеться до кінця тіла. Два сім’яники лежать з боків екскреторного каналу у задній третині тіла. Часточковий яєчник і петлі невеликої матки розміщуються паралельно. Добре розвинуті жовтівники локалізуються від рівня глотки до заднього кінця сисуна.

Яйце овальної форми з товстою прозорою оболонкою, жовто-коричневого кольору. На одному з полюсів знаходиться добре помітна кришечка і стовщена шкаралупа. Другий полюс яйця загострений, без горбика. Всередині яйця містяться жовткові клітини.

На стадії статевої зрілості парагонімуси паразитують в організмі людини, кішки, усурійського тигра, свині, собаки, мангуста. Вони локалізуються переважно в дрібних бронхах, іноді на плеврі, діафрагмі, у підшлунковій залозі, печінці, шкірі, головному мозку та ін.

Проміжний хазяїн паразита – молюски з роду Меlапіа. Додатковий хазяїн – прісноводні краби роду Pofamon, раки з роду Camboroides. З харкотинням, а іноді й із калом кінцевого хазяїна виділяються яйця парагонімуса. Подальший розвиток відбувається тільки у воді. За оптимальної для розвитку яйця температури води (близько 30°C) через 4 тижні в яйцях утворюються личинки – мірацидії, які потім покидають яйце і плавають у воді. Зустрівши молюска, мірацидії проникають в його тіло і перетворюються на спороцисти. Шляхом партеногенезу двічі линяють, розвиваються редії. В останніх утворюються церкарії, які покидають тіло молюска, проникають у крабів і раків – додаткових хазяїв. Тут вони інцистуються, перетворюються в метацеркаріїв. Якщо немає додаткових хазяїв, то церкарії перетворюються на адолескарії.

Шистосомози. Під цією назвою об’єднуються захворювання, які викликаються різними видами сисунів роду Schistosoma (родини Schistosomatidae), які паразитують у кровоносній системі людини. Шистосомози поширені в Африці, Азії та Південній Америці й відносяться до найважливіших гельмінтозів людини, якими уражено понад 100 млн. людей. В організмі людини паразитують 4 види шистосом: Schistosoma haematobium, Schistosoma mansoni, Schistosoma japonicum і Schistosoma intercalatum. Останній вид трапляється дуже рідко.

Шистосомоз сечостатевий. Збудник – Schistosoma haematobium. Самець довжиною 4-15 мм, шириною 1 мм, самка – відповідно 20 і 0,5 мм. На вентральній стороні тіла самця знаходиться глибокий жолоб, в якому розміщується самка. Паразитують завжди парами. Сечостатевий шистосомоз – перкутанний біогельмінтоз, антропоноз. Кінцевим хазяїном і джерелом зараження є людина, інвазована Schistosoma haematobium, що виділяє яйця гельмінта в навколишнє середовище. Проміжний хазяїн – молюски роду Bullinus, Physopsis, Planorbis, які живуть у річках з повільною течією, болотах, на мілководді. Життєвий цикл Schistosoma haematobium схожий з життєвим циклом S.mansoni. Особливістю є те, що дорослі особини паразитують переважно у венозному сплетенні малого таза, у великих венозних стовбурах, а також у венах нирок, сечового міхура. Самки починають відкладати яйця на 4-5-му тижні після інвазії, але в сечі вони з’являються пізніше. Місце яйцевідкладання – вени сечового міхура і сім’яних міхурців. Яйце проколює стінку сечового міхура шпичкою, просувається через слизову оболонку в просвіт сечового міхура, дозріваючи під час міграції. В яйці міститься війчастий зародок, мірацидій. Яйця виносяться із сечею назовні, частково скупчуються в міхурі. Кількість їх у сечі за добу досягає 30 тис.

Яйця шистосом у зовнішньому середовищі при температурі 7-10°С залишаються життєздатними більше тижня, у холодній воді (1-4°С) зберігаються декілька місяців, а при висиханні швидко гинуть. Вилуплювання мірацидіїв відбувається при температурі від 8° до 37°С. Оптимальна температура для розвитку личинкових стадій – 32-33°С.

З яєць, які потрапили у воду, виходять мірацидії, вони проникають у молюска, де і відбувається партеногенетичне розмноження. Проміжного хазяїна покидають церкарії. Проникнення церкаріїв у тіло дефінітивного хазяїна відбувається через шкіру. Під час купання, прання білизни, миття посуду в забруднених сечею інвазованих осіб водоймах, збиранні рису, при ходінні босоніж по вологій траві й ґрунті інвазійні личинки активно проникають у тіло людини. Сприйнятливість до інвазії загальна. Найбільше уражуються люди віком 10-20 років. В ендемічних районах населення інвазується в дитячому віці. Поширенню інвазії сприяють незадовільні соціально-побутові умови, недотримання гігієнічних навичок, незнання джерел і шляхів зараження.

Шистосомоз кишковий (Менсона). Збудник – Schistosoma mansoni. Вид названий на честь англійського вченого П. Менсона. Роздільностатевий гельмінт. Самець більший за самку, розміром 10-12х1,2мм. Тіло широке, вкрите шпичками, краї завернуті на черевну сторону, утворюючи своєрідний копулятивний жолоб, в якому розміщується самка. Тіло самки тонке, довге, розміром 12-16х0,17 мм. Відмінність шистосом полягає у своєрідній будові кишечнику, бокові гілки якого зливаються на середині довжини тіла, утворюють непарну гілку. Сім’яників дуже багато. Самка має один яєчник, розгалужені жовтівники займають задню частину тіла. Матка коротка, містить невелику кількість яєць. Статевозрілі особини паразитують у мезентеріальних венах.

Шистосомоз японський (Schistosomosis japоnicum). Хронічне захворювання з переважним ураженням травної системи і, частіше, ніж інші шистосомози, ускладнюється неврологічними розладами. Збудник – Schistosoma japonicum. Розміри самця 9,5-17,8х0,55-0,97 мм, самки – 15-20х0,31-0,36 мм. Загальна будова схожа з попередніми видами. Кутикула без шпичок.

Клас Стьожкові черви – Сestoda

Характерні ознаки: тіло складається з голови – сколекса, шийки і стробіли, яка містить проглотиди. Спереду стробіли розташовані гермафродитні членики (проглотиди), а на кінці – зрілі, заповнені яйцями; тіло має форму стрічки, утвореної члениками-проглотидами; статева система гермафродитна; травна система відсутня. Живлення проходить всією поверхнею тіла; нервова система утворена головним нервовим кільцем і двома нервовими стовбурами, що простягаються з двох боків стробіли і в кожному членику з’єднуються двома поперечними нервовими відгалуженнями; видільна система протонеф­ридіального типу; кровоносної і дихальної систем немає; розвиток проходить з личинковими стадіями і зміною хазяїв; захворювання, що викликані стьожковими червами, називаються цестодози; захворювання, викликані їх личинками, – цистицеркози, ценурози, ехінококози, альвеококози.

Стьожкові гельмінти відносяться до типу Plathelminthes, класу Cestoda. Тіло сплющене, має головку – сколекс, шийку і членисту стрічку – стробілу. Членики стробіли називаються проглотиди. Вони за стадією розвитку поділяються на гермафродитні, в яких розвинені чоловічі і жіночі статеві органи, і зрілі, заповнені заплідненими яйцями. Останні розташовуються в кінці стробіли і виділяються з калом. Шийка, що прилягає одразу до сколекса, коротка і непочленована, виконує важливу функцію росту і формування стробіли шляхом брунькування. Між першим члеником і шийкою послідовно з’являються нові членики, тому найстаршими проглотидами є ті, що розташовані в кінці стробіли. Вони й виділяються при дефекації. Тіло стьожаків, як і всіх плоских червів, покрите шкірно-м’язовим мішком: зовні кутикула, шар епітелію, м’язи (кільцеві і поздовжні). Весь членик заповнений паренхімою, в якій розташована гермафродитна статева система. Травна система відсутня і поживні речовини всмоктуються всією поверхнею тіла.

Видільна система протонефридіальна, утворена чотирма поздовжніми каналами, розташованими з двох боків стробіли, у задній частині кожного членика вони з’єднуються поперечними каналами. В останній проглотиді видільна система відкривається загальною порою посередині членика. Після відривання членика від стробіли, ви­ділення проходить через отвори з чотирьох видільних каналів.

Нервова система утворена гангліями, що розташовані у сколексі, від них відходить 6-12 поздовжніх нервових стовбурів. Найбільші з них розташовуються ззовні видільної системи і проходять вздовж двох боків стробіли.

Статева система гермафродитна і кожна проглотида містить чоловічі і жіночі статеві органи. Членики, що відшаровуються від шийки, не мають статевої системи, при рості стробіли в паренхімі проглотиди з’являються сім’яники (до декількох сотень), сім’явиносні протоки зливаються у загальний сім’япровід, на кінці якого є сумка копулятивного органа. Цирус, або копулятивний орган, виділяє свій вміст у статеву клоаку. У більшості цестод її отвір розташовується на боковій поверхні членика, зрідка на черевному (вентральному) боці.

Після формування сім’яників у паренхімі проглотиди з’являється парний яєчник, яйцепровід, жовтівникова залоза, оотип, залоза Меліса, піхва, яка також відкривається у статеву клоаку.

Яйцеклітини через яйцепровід надходять в оотип, туди ж проникають сперматозоїди. В оотипі проходить злиття яйцеклітини із сперматозоїдами, запліднені яйцеклітини обгортаються поживними речовинами, що виділяє жовтівник. Залоза Меліса секретує шкаралупний секрет, з якого формується оболонка яйця. Запліднені яйця, обгорнуті жовтковими поживними речовинами, просуваються в матку. Кількість їх збільшується, вони заповнюють матку. Всі інші статеві органи, крім матки і статевої клоаки, редукуються, у проглотиді залишається розгалуження, матка заповнена величезною кількістю яєць.

У більшості цестод, що паразитують у тілі людини, матка замкнута і яйце ви­ходить з неї лише після відривання проглотид, що розташовуються в кінці стробіли. Дроблення зиготи, гаструляція та ембріогенез частіше проходить у матці, рідше яйця вступають у розвиток після того, як вийшли з кишечнику. Отже, у деяких видів цестод яйця містять зародок – онкосферу, озброєну шістьма гачками, крім яйцевої оболонки онкосфера має свою власну – ембріофору, з якої виходить у шлунку проміжних хазяїв. В інших видів яйця мають кришечку, яка відкривається. У воді формується зародок – шестигачковий корацидій, вкритий війками. Подальший розвиток чи корацидія, чи онкосфери залежить від життєвого циклу певних груп цестод. Медичне значення мають представники двох рядів: ціп’яки і стьожаки. Розвиток їх проходить зі зміною хазяїв, людина найчастіше є остаточним хазяїном, проте для ехінокока та альвеокока людина є проміжним хазяїном.

Для свинячого ціп’яка людина може бути факультативно проміжним хазяїном, хоч облігатно є дефінітивним (кінцевим). Карликовий ціп’як всі стадії розвитку проходить в організмі людини, отже, людина – і проміжний, і кінцевий хазяїн. При проковтуванні яєць цестод із водою чи кормом у проміжних хазяїв у кишечнику звільняються онкосфери від яйцевих оболонок, проходять через стінку кишок у різні органи, де перетворюються на личинкову стадію.

Личинкові стадії цестод різноманітні. Основні типи личинок: цистицеркоїд, цистицерк, ценур, ехінокок, альвеокок, стробілоцерк, тетратиридій, а в стьожаків – процеркоїд і плероцеркоїд. Дефінітивні хазяїни інвазуються при поїданні заражених органів проміжних хазяїв.

Цистицеркоїд – мікроскопічних розмірів, передня частина тіла розширена, в якій міститься вивернутий сколекс. Задня частина у вигляді хвостового придатка. Цистицеркоїди переважають у тілі безхребетних проміжних хазяїв (у кліщів, ракоподібних, комах).

Цистицерк або фіна – округлий або овальний міхурець, заповнений рідиною, покритий сполучнотканинною капсулою. Всередині вивернена одна головка – сколекс. Цистицерки містяться в організмі ссавців.

Ценур – великий міхур, заповнений рідиною, на його внутрішній оболонці розташовуються групи сколексів. Уражає головний і спинний мозок овець, рідше великої рогатої худоби. Часто трапляється в підшкірній клітковині та м’язах тварин.

Ехінокок – найскладніша личинкова форма стьожкових червів. Міхур на внутрішній поверхні має зародкові сколекси, оточені вивідковими капсулами, крім того, є вторинні (дочірні) ехінококові міхурі. У проміжного хазяїна (людини або м’ясоїдної тварини) ехінокок набуває різних модифікацій. Здатний до безперервного росту і досягає великих розмірів.

Альвеокок – багато з’єднаних між собою міхурів, в яких є зародкові сколекси. Міхурці неправильної форми, всі з’єднуються між собою, а сколекси мають вигляд жовтуватих дрібних крапок. Міхур здатний проростати в сусідні тканини.

Стробілоцерк має добре розвинений сколекс і стробілу, що закінчується міхурцем. Стробіла несправжньо почленована.

Процеркоїд – перша личинкова форма стьожаків, має поздовжню форму тіла, спереду присоскові заглибини (первинні ботрії), а в кінці – заокруглений придаток з гачками.

Плероцеркоїд – друга личинкова форма стьожаків, розвивається в тілі додаткових хазяїв (риб, амфібій), досягає розмірів до 1 см з присмоктувальними щілинами на головному кінці.

Теніоз (Taeniosis). Збудник – Taenia solium, свинячий ціп’як (ціп’як озброєний). Тіло стрічкоподібної форми, містить до 1000 члеників (прогло­тид) і досягає довжини 2,5-3 м. Головка (сколекс) розміром близько 1 мм має чотири круглих присоски і на хоботку віночок з одного ряду гачків (22-32).

За допомогою присосків і гачків паразит утримується на слизовій оболонці кишечнику хазяїна. У гермафродитних члениках між стовбуром матки і піхвою міститься третя, додаткова, невеличка частка яєчника. Зрілі членики прямокутної форми, розміром 12´7 мм. Матка Taenia solium містить 10-12 бокових гілок, не має вивідного отвору, заповнена яйцями з онкосферами. Членики, які відриваються, виносяться пасивно з фекаліями, зрідка активно виповзають через відхідник. Яйця в калі трапляються зрідка.

Цистицеркоз (Cysticercosis) – інвазія мозку та інших органів і тканин личинками – цистицерками ціп’яка озброєного. Може реєструватися як ускладнення теніозу. Зважаючи на винятковість тяжкого перебігу, у цьому розділі приводиться опис цистицеркозу як самостійного захворювання.

Теніаринхоз (Тaeniarhynchosis) – гельмінтоз, який проходить переважно з диспепсич-ними розладами й активним виходом члеників паразита з анального отвору. Збудник – ціп’як бичачий, або неозброєний, Taeniarhynchus saginatus. Тіло складається з 1000-2000 члеників. Сколекс до 2 мм у діаметрі, округло-квадратної форми, містить 4 присоски без гачків. У середній частині тіла знаходяться гермафродитні, у задній – зрілі членики, прямокутної форми, розміром 20-30х12 мм, заповнені замкнутою маткою з 17-35 бічними відгалуженнями. Зрілі членики здатні самостійно рухатися. У матці знаходяться яйця, оточені тонкою оболонкою, всередині їх міститься шестигачковий зародок – онкосфера.

Гіменолепідоз (Нymenolеpidosis) – назва гельмінтозів з групи цестодозів, що викликаються карликовим і щурячим ціп‘яками Hymenolepis папа і Hymenolepis diminuta – кишкова інвазія, яка переважає в дітей. У ряді випадків має тяжкий і тривалий перебіг. Карликовий ціп’як Hymenolepis папа – черв’як невеликих розмірів: 5-30х0,55-0,70 мм. Сколекс величиною 0,25-0,30 мм містить 4 м‘язові присоски і втяжний хоботок з віночком кутикулярних гачечків. Стробіла утворена 200 члениками. Зрілі членики заповнені мішкоподібної форми маткою. Статева система – гермафродита. У незрілих члениках містяться кулясті сім’яники, яєчник, лопатевий жовтівник. У матці зрілих члеників знаходиться до 200 яєць.

Дифілоботріоз (Diphyllobothriosis) – гельмінтоз хронічного перебігу, поширений у районах розвинутого рибальства, у прісноводних водоймах. Переважно уражується тонка кишка, порушується діяльність верхнього відділу травного тракту, за тяжкого перебігу розвивається анемія перніціозного типу. Збудники дифілоботріозу – стьожкові гельмінти. Зареєстронано 8 видів роду Diphyllobothrium. Значення в патології людини має стьожак широкий (Diphyllobothrium latum). Біогельмінт досягає довжини від 2 до 20 м і більше. Живе в людини кілька років. Головка завдовжки 2-2,5 мм, сплющена з боків, видовжено-овальної форми, має дві поздовжні присмоктувальні щілини (ботрії), якими паразит прикріплюється до ворсинок слизової оболонки. Шийка вузька, несегментована, коротка – до 10 мм. Кінцеві зрілі членики вкорочені, широкі. У центрі міститься звивиста матка у вигляді розетки коричневого або жовтого кольору, заповнена яйцями. Матка має вивідний отвір, через який яйця вільно виділяються в кишечник, і тому вони завжди містяться у значній кількості у випорожненнях хворого. Стробіла містить 3000-4000 коротких і широких члеників.

Ехінококоз (Еchinococcosis). Збудник ехінококозу – личинкова стадія гельмінта Echinococcus granulosus, який належить до родини Taeniidae, класу Cestoidea. На стадії статевої зрілості паразитує в тонкій кишці собак, вовків, шакалів, а на стадії личинки в органах і тканинах людини, великої і малої рогатої худоби, верблюда, оленя, свині.

Тіло статевозрілого паразита досягає 3,4-6,2 мм у довжину, в ширину 0,27-0,98 мм, складається з головки (сколекса), шийки і трьох-чотирьох члеників. На голівці чотири присоски і подвійний віночок із 38-40 гачків. В останньому членику знаходиться матка з боковими гілками, яка містить 400-800 яєць. Личинка ехінокока – міхур діаметром від 1 мм до 40-50 см і більше, і має назву ехінокока однокамерного, або гідатидозного (Echinococcus unilocularis). Стінка міхура складається з внутрішньої зародкової і зовнішньої кутикулярної оболонок. Поверх останньої внаслідок реакції тканин хазяїна формується щільна фіброзна капсула. Внутрішня порожнина міхура заповнена рідиною. У зародковій оболонці знаходиться велика кількість вивідних капсул, в яких розвиваються зародкові сколекси. Дозрілі сколекси вілько плавають у рідині ехінококового міхура (гідатидний пісок). Із сколексів формуються дочірні, а всередині їх – внучаті міхурі. Іноді ехінококові міхурі не містять ні сколексів, ні дочірніх міхурів. Такі міхури локалізуються переважно в легенях, вони носять назву – ацефалоцисти.

Альвеококоз (Аlveococcosis) – тяжке, хронічне, з тривалим перебігом і прогресуванням захворювання. Збудник альвеококозу – стьожковий гельмінт альвеокок багатокамерний – Alveococcus multilocularis, на стадії статевої зрілості мало чим відрізняється від ехінокока, паразитує в тонкій кишці песця, лисиці, собаки, зрідка вовка і кішки. Розвиток альвеокока до статевозрілої стадії в кишках остаточного хазяїна триває 28-35 діб. Починаючи з 33-34-ї доби виділяються яйця, з 53-70-ї доби – членики. На стадії личинки паразитує в людини, рудої полівки, полівки звичайної, ондатри та ін.

Доросла цестода малих розмірів: 1,45-3,05х0,25-0,48 мм. Сколекс має 4 присоски і подвійний віночок гачечків. Матка кулястоподібної або мішкоподібної форми без бічних виростів, містить від 135 до 400 яєць.

Личинка альвеокока складається з великої кількості міхурів, діаметром від 300 мкм до 5-8 мм, вкритих фіброзною тканиною. У кожному міхурі міститься сколекс. Личинкам альвеокока властивий екзогенний (“пупкуючі міхури”) й інфільтративний ріст. Рідини в міхурі альвеокока дуже мало. Оболонка його утворена внутрішньою (зародковою) і зовнішньою (кутикулярною, хітиновою) оболонками.

Тип Круглі черви (Nemathelminthes) характеризується наступними ознаками: первинна порожнина тіла; cамці менші за самок, у самців непарні статеві органи, у самок парні трубчасті яєчники переходять у парні яйцеводи, які закінчуються парними матками. Матки зливаються в одну піхву, що відкривається в передній половині тіла; на поперечному зрізі круглі; для того, щоб яйця стали інвазійними, у них повинна розвинутися личинка, тому яйця мусять вийти у зовнішнє середовище, де температура нижча, ніж у кишечнику, багато кисню і вологість. За наявності трьох умов у яйці розвивається личинка, і воно стає заразним. Свіжовиділене яйце не має личинки, воно не є інвазійним; травна система має анальний отвір, утворена трубкою з переднім, середнім і заднім відділами.Тіло нематод видовжене, ниткоподібне або веретеноподібне, загострене з обох кінців. Вздовж тіла тягнуться гіподермічні чотири валки. Два з них містять тяжі нервової системи, по двох інших проходить розгалуження видільної системи.

Тіло нематод покрите кутикулою, яка нечутлива до дії травних соків, під нею гіподерма, що покриває м’язовий шар. Він утворений поздовжніми м’язами і торкається безпосередньо порожнини тіла. Це первинна порожнина. Вона заповнена рідиною і не вистелена епітелієм.

Травна система починається ротом, часто оточеним губами, за ротом – стравохід, передня, середня і задня кишка, що закінчується анальним отвором. Травна система має вигляд трубки, яка гістологічно поділяється на відділи. Задній відділ називається прямою кишкою, вона вистелена кутикулою і відкривається поперечною анальною щілиною. У представників ряду Filariata анальна щілина відсутня.

Видільна система утворена однією або двома гігантськими розгалуженими клітинами. Крім них є ще фагоцитарні клітини.

Нервова система утворена навкологлотковим кільцем з гангліями, від яких відходять нервові тяжі.

Кровоносна і дихальна системи відсутні. Дихання анаеробне: глікоген, що нагромаджується в тілі нематоди, починає бродити, при цьому виділяється вуглекислий газ, масляні кислоти (капронова і валеріанова) та водень.

Статева система. Більшість видів роздільностатеві. Самки більші за самців. Жіночий статевий апарат парний. Чоловічий – частіше непарний. Два закручені тоненькі яєчники переходять у грубіші трубчасті матки, що з’єднуються у спільну піхву. Вона на черевному боці відкривається жіночим статевим отвором (vulva).

У самців тоненькі закручені трубки утворюють сім’яники і сім’япровід, який має вигляд розширеного сім’яного міхурця (vesicula seminalis). Він закінчується коротким мускульним сім’явипорскувальним каналом (ductus ejaculatorius). Цей канал відкривається у задню кишку, що утворює клоаку. Допоміжні статеві органи самців – це хітинові шилоподібні копулятивні щетинки.

У деяких прісноводних і наземних нематод самців немає, і вони роз­множуються без запліднення партеногенетично, деякі види круглих червів – гермафродити. Більшість нематод відкладає яйця, але існують живородячі форми, в яких личинки виділяються через отвір вульви або активно, розривають матку, проїдають внутрішню стінку шкірно-м’язового мішка. Розвиток супроводжується періодичним линянням. Личинки відрізняються малими розмірами і відсутністю статевих органів.

Паразитичні круглі черви розвиваються прямим шляхом в одному хазяї, деякі види мають проміжних і кінцевих хазяїв. Для по­одиноких видів притаманне чергування вільного і паразитичного поколінь. Відомо понад 5000 видів нематод, з яких половина належить до паразитів.

Аскаридоз (Аscaridosis) – гельмінтоз поширений повсюдно, крім зон вічної мерзлоти, пустель і сухих степів. Збудник аскаридозу в людини – аскарида людська Ascaris lumbricoides. Паразити роздільностатеві, жовтого кольору з рожевим відтінком. Веретеноподібне, видовжене тіло їх вкрите щільною блискучою кутикулою, звужене з обох кінців. Ротовий отвір у вигляді трикутної щілини оточують три кутикулярні “губи”. Довжина самки від 20 до 44 см, самця – від 12 до 25 см. Задній кінець самки конічно загострений, у самця – зігнутий на вентральну сторону. Статева система самки містить парні яєчники, яйцеводи і матки, які переходять у вузьку піхву. Статева система у самця непарна, утворена сім’яником, сім’япроводом, сім’явипорскувальним каналом. Статевозріла самка виділяє за добу близько 240000 яєць. Останні можуть бути запліднені і незапліднені. Запліднене яйце аскариди овальної форми розміром 50-70х40-50 мкм із зовнішньою горбкуватою білковою оболонкою жовто-коричневого кольору. Білкова оболонка товста, малопрозора, захищає зародок від механічних пошкоджень. Трапляються запліднені яйця без білкової оболонки: вони гладенькі, безбарвні і прозорі. Всередині запліднених яєць містяться зародкові клітини темного кольору, полюси яйця вільні. Незапліднене яйце розміром 50-160х40-50 мкм, овальне або кулясте без білкової оболонки.

Дорослі аскариди паразитують у тонкій кишці. Тут самки відкладають неінвазовані яйця на стадії одного бластомера, які проходять певний розвиток поза організмом людини. Для цього необхідні такі умови: вільний кисень, вологість і температура. Процес дозрівання продовжується в сирому ґрунті або в збагаченій на кисень воді. Оптимальні умови для розвитку личинки: температура від +12° до +38°С, вологість не нижче 8%. Залежно від цих умов протягом двох тижнів у яйцях розвивається мікроскопічна червоподібна личинка, і вони стають інвазійними.

Людина заражається на аскаридоз, проковтуючи інвазійні яйця. Вилуплювання личинки з яйця відбувається протягом кількох годин після попадання в кишечник. Вони проникають у слизову кишки, потім у вени і лімфатичні судини. Подальша міграція здійснюється гематогенно і лімфогенно. Через венозні капіляри личинки проникають в русло ворітної вени, незначна частина їх мігрує через лімфатичну систему. У печінці по міжчасточкових капілярах вони проникають у центральні вени, звідти по більших венозних судинах заносяться в нижню порожнисту вену, потім – у праву половину серця і легеневими артеріями – у легені. Розміри мігруючих личинок більші за діаметр судин капілярної сітки. Через зруйновані капіляри личинки виходять у просвіт альвеол. Рух війок миготливого епітелію сприяє міграції личинок через бронхіоли, бронхи, трахею і гортань у ротову порожнину. Зі слиною личинки проковтуються і знову потрапляють у тонку кишку. Тривалість міграції становить 14-15 діб, за цей час личинка багаторазово линяє. Загальна тривалість розвитку аскарид від моменту інвазії до статевозрілої форми становить 10-11 тижнів.

Ентеробіоз (Enterobiosis) – хвороба, що викликається паразитуванням в організмі людини гострика, характеризується періанальним свербежем і кишковими розладами. Збудник – гострик, Enterobius vermicularis, належить до класу Nematoda, роду – Enterobius, надродина – Oxyuroidea, родина –Oxyuridae. Це невеликих розмірів білого кольору, роздільностатева нематода. Тіло веретеноподібної форми, вкрите поперечно-посмугованою кутикулою. Самка довжиною до 1 см, самець – від 2 до 5 мм. Задній кінець тіла самця заокруглений, у самки – шилоподібно загострений. Передній кінець тіла містить міхуроподібне розширення, на якому знаходиться ротовий отвір, оточений трьома губами. Кутикула в цій ділянці тіла утворює короткі симетрично розміщені крилоподібні додатки. Статевий апарат самки складається з парних яєчників, яйцеводів і двох маток. Статева система самця непарна, утворена сім’яником, сім’япроводом і сім’явивідним каналом.

Яйце гострика асиметричне, одна сторона приплюснута, оболонка товста, безбарвна. Розміри яйця: 50-60х20-30 мкм.

Гострики живуть у дистальному відділі тонкої кишки, сліпій кишці і в початковому відділі ободової кишки. Життєвий цикл гострика відбувається без участі проміжного хазяїна. Самки після дозрівання в них яєць спускаються в пряму кишку, активно виповзають із заднього проходу, відкладують 10-15000 яєць у періанальних складках на шкірі і гинуть.

Процес відкладання яєць з пуголовкоподібними личинками триває 15-45 хвилин. Відкладені яйця повністю дозрівають через 5 годин. Швидкий розвиток яєць зумовлює автоінвазію per os і реінвазію гостриками; личинки здатні рухатися, проникають у кишечник і мігрують в його верхні відділи.

Рух самок при відкладанні яєць подразнює шкіру і викликає сильний свербіж; інвазовані, розчухують шкіру, забруднюють руки, білизну, предмети вжитку, заносять яйця в рот. Із проковтнутих яєць у дванадцятипалій кишці виходять личинки, які після двох линьок стають статевозрілими. Паразитують гострики переважно в червоподібному відростку і сліпій кишці, звідки поступово спускаються в нижні відділи кишечнику.

Живляться гострики вмістом кишечнику, можуть бути випадковими гематофагами. Тривалість життя паразита – 3-4 тижні.

Ентеробіоз – пероральний контагіозний гельмінтоз, антропоноз. Єдиним джерелом інвазії є тільки людина, хвора на ентеробіоз. Цей паразитоз трапляється у всіх широтах земної кулі, одна із найбільш частих глистних інвазій. В Україні зараженість населення гостриками становить 5-6%. Сприйнятливість до інвазії загальна, але переважно хворіють діти.

Дозрівання відкладених самкою яєць відбувається при температурі від +22 до +40°С і вологості 90-100%. При температурі +18-20°С і вологості 70% вони виживають протягом 3 тижнів, при температурі -15°С – не більше 40-45 хв, а при температурі -41-42°С – гинуть. Якщо відносна вологість менше 70%, розвиток яєць припиняється. При висушуванні (+16°С) залишаються живими до 15 діб.

Особливість біології гострика: швидкий розвиток яєць і стійкість у навколиш­ньому середовищі, – визначають повторність зараження на ентеробіоз. Останнє від­бувається внаслідок забруднення рук при розчухуванні шкіри, яка оточує відхідник.

Слід мати на увазі, що носії гостриків розсіюють їх яйця, сприяють зараженню на ентеробіоз оточуючих людей. Це зумовлює випадки сімейного ентеробіозу або осередків у дитячих колективах. Яйця гострика тривалий час зберігаються в піднігтьовому просторі. Можливе зараження яйцями гострика і через забруднені харчові продукти (цукерки, хліб, фрукти, овочі та ін.). У літню пору року сприяють забрудненню їжі мухи. На відміну від інших гельмінтозів, зараження гостриком через ґрунт і воду не має практичного значення.

Трихоцефальоз (Тrichocephalosis). Збудник – волосоголовець Trichocephаlus trichiurus, який паразитує тільки в людини. Волосоголовець сіруватого кольору. Самець довжиною від 30 до 45 мм, самка – від 33 до 55 мм. Передня частина ниткоподібна, задня – стовщена, на зрізі округлої форми. У самців задній кінець звернутий спіраллю, у самок – дещо зігнутий. Тіло вкрите тонкою посмугованою кутикулою. Цикл розвитку волосоголовця прямий, без проміжного хазяїна. Яйця паразита виділяються в навколишнє середовище, де і здійснюється розвиток личинки.

Яйце волосоголовця золотистого або коричневого кольору, овальної або бочкоподібної форми, вкрите товстою багатошаровою оболонкою. На полюсах містяться безбарвні, прозорі кіркоподібні утворення. Розміри яйця: 47-54х22-23 мкм.

З проковтнутого інвазійного яйця в кишечнику звільняється личинка. Розвиток волосоголовця проходить без міграції. Приблизно через 30-40 діб після зараження самка дозріває і починає відкладати яйця. З фекаліями хворих на трихоцефальоз вони потрапляють назовні, дозрівання до інвазійної стадії проходить у ґрунті за температури +15-35°С і достатній вологості (не нижче 85%). Тривалість розвитку значною мірою визначається температурою навколишнього середовища – при 20°С яйця волосоголовця стають інвазійними через 17 днів.

Дорослі особини занурюються в поверхневі шари слизової оболонки кишечнику, можуть проникати до підслизового і м’язового шарів. Переважно паразитують в ілеоцекальній ділянці, за інтенсивної інвазії – по всій товстій кишці.

Тривалість життя волосоголовця в кишечнику – 5-7 років. Репродуктивна здатність самок становить 1000-3000 яєць за добу.

Анкілостомідози (Ancylostomidoses) – захворювання, що об’єднує дві інвазії анкілостомоз і некатороз, які схожі за клінічним перебігом, але мають різну етіологію. Анкілостоміди значно поширені на земній кулі, трапляються переважно в теплих країнах, з вологим кліматом. Хворіють робітники глибоких шахт з постійно високою температурою. Збудники – круглі черви двох видів родини Ancylostomаtidae: кривоголовка (кривоголовка дванадцятипалої кишки) – Ancylostoma duodenale і некатор (кривоголовка американська) Necator americanus.

Обидва види мають схожу будову. Розміри A .duodenalae: самки 10-13х0,4-0,6 мм, самця 8-11х0,4-0,5 мм. Розміри N.americanus: самця 5-10х0,18-0,24 мм, самки 7,7-13,5х 0,38-0,45 мм. Живі особини блідо-рожевого кольору. Відрізняють анкілостому від некатора за будовою ротової капсули, заднього кінця статевої бурси і спікул самця. У самця анкілостоми бурса зонтикоподібна, дві спікули відходять одна від одної, закінчуються загостренням. У самця некатора бурса вузька, дволопатева, дві спікули прилягають одна до одної і закінчуються гачком. Передній кінець анкілостоми зігнутий на черевний бік, ротова капсула постійно привідкрита, містить чотири кутикулярні зубці. Звужений кінець некатора закручений на спинний бік, ротова капсула має дві ріжучі пластинки. Самцям властива широка хвостова бурса з добре розвинутими лопатями, за будовою якої анкілостоміди різняться.

Трихінельоз (Тrichinellosis) – гостре інвазійне антропозоонозне захворювання, яке супроводжується лихоманкою й алергічними явищами. Збудник – дрібний ниткоподібний гельмінт Trichinella spirаlis. Тіло паразита округле, звужене в передній частині, довжиною 1,5-4,4 мм, шириною 0,06 мм. Розміри самця менші – 1,2-1,6х0,04 мм, на передньому кінці тіла знаходиться ротовий отвір і ротова капсула. У статевозрілій стадії трихінели паразитують у стінці тонкої кишки і верхній частині товстої кишки, а в личинковій – у поперечно-посмугованих м’язах, крім м’яза серця. Це – біогельмінт. Всі стадії розвитку проходять у живому організмі. Статевозрілі і личинкові стадії трихінел паразитують в одному хазяїні, який є одночасно кінцевим і проміжним. Відомо понад 60 видів ссавців як хазяїнів трихінел.

Дракункульоз (Dracunculosis) Ришта (Dracunculus medinensis) – збудник дракункульозу. Локалізація: підшкірна клітковина біля суглобів, переважно нижніх кінцівок. Географічне поширення: Ірак, Індія, тропічна Африка та ряд інших країн.

Морфофізіологічні особливості: ниткоподібна самка досягає довжини від 30 до 150 см при товщині 1-1,7 мм. Довжина самця 12-29 мм, товщина – 0,4 мм.

Життєвий цикл пов’язаний із зміною хазяїнів. Остаточний хазяїн – людина, інколи собака, проміжний – рачок–циклоп.

Знаходячись у підшкірній клітковині остаточного хазяїна, ришта утворює шнуроподібний валок, на кінці якого формується міхур, який заповнений некротичними масами. Після його розриву з’являється передній кінець паразита. Ришті важливе живородіння. При контакті виразки з водою матка черв’яка розвивається і звільнені личинки викидаються у воду.

Подальший розвиток личинок відбувається, якщо вони потрапляють у водойму і проковтуються циклопом. У тілі циклопа утворюються личинки – мікрофілярії. При споживанні сирої непрофільтрованої води остаточний хазяїн (людина, собака) може проковтнути циклопа, який заражений мікрофілярією. У шлунку остаточного хазяїна циклоп перетравлюється, а мікрофілярії ришти пронизують стінку кишки і потім проникають у підшкірну клітковину, де досягають статевої зрілості приблизно через рік.

Цикл розвитку ришти встановив російський зоолог і мандрівник О.П. Федченко у 1868 році.