Медико-соціальні проблеми здоров’я населення та методологія його вивчення. Стратегії охорони здоров’я.
Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм, прекрасної форми з універсальною стійкістю до труднощів життя –холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. З роками здоров’я все слабшає, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей – здоров’я і захворювання. Стан здоров’я і стан хвороби можуть багаторазово переходити один в один, причому в одних випадках цей перехід очевидний, в інших – прихований, і його можна виявити лише шляхом всебічного і глибокого обстеження організму.
Щоб вникнути в суть хвороби, доцільно спочатку визначитися з такими поняттями, як “норма” і “здоров’я”. Норма – дуже загальне поняття, воно стосується всіх процесів і явищ органічного і неорганічного світу. Терміном “здоров’я” характеризуються тільки живі істоти. Терміни “норма” і “здоров’я” близькі за суттю, але не тотожні. Можна бути здоровим за абсолютною більшістю загальноприйнятих показників і все ж помітно відрізнятися за деякими з них (наприклад: за ростом, манерою поведінки, тривалістю сну і т.д.). І навпаки, хворий організм може не мати ніяких явних відхилень від загальноприйнятої норми, а іноді (наприклад, за розумовими здібностями) стояти вище від більшості людей. Усе це свідчить про відносність понять “норма” і “здоров’я” й умовність наших функціональних і морфологічних підходів до оцінки стану конкретної особи.
Здоров’я – безцінний дар, який людина інколи марно витрачає, забуваючи, що втратити здоров’я легше, а відновити його дуже важно. Найкращий спосіб зберегти здоров’я – це не допустити розвитку захворювань. В останні 10-ліття світова наука зарахувала проблему здоров’я в широкому розумінні до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не тільки кількісні і якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й навіть сам факт його подальшого існування, як біологічного виду.
Сьогодні проблема загрози здоров’ю розглядаються світовою спільнотою як сьома додаткова до шести раніше відзначених загроз планетарного масштабу:
1) загроза світової війни;
2) екологічні катаклізми;
3) контрасти в економічно рівних країнах планети;
4) демографічна загроза;
5) нестача ресурсів планети;
6) наслідки науково-технічної революції.
Склалося так, що до початку ХХ ст. умови існування людства формувало переважно природне середовище. Але з того часу, як людина охопила своєю діяльністю всю планету, вона почала змінювати природу, тобто ті умови до яких була пристосована. Про масштабність змін природних умов в останній четверті століття свідчать об’єктивні дослідження. Загальновідомі дані про підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері, загрозливі розміри озонових дірок; підвищена радіоактивність, руйнація ґрунтів, забруднення води, повітря. Через ці зміни природного навколишнього середовища повністю зникли деякі види флори і фауни. Біологи запевняють, що у найближчі 25-30 років зникне приблизно 20% живих видів.
Учені порушують питання – чи становить людина виняток з цієї закономірності.
Чи не свідчать дані медичної статистики про початок підвищення показників захворюваності та смертельності саме з ІІ половини XX ст. Тому вчені забили на сполох.
В 1977 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ініціювала міжнародну компанію під назвою “Здоров’я для всіх” в якій збирається інформація про існуючі загрози здоров’ю. В 1978 році була проголошена відповідна Декларація (справедливість, рівність, поінформованість, подолання національних кордонів).
У 2000 році ВООЗ проголосила глобальну стратегію “Здоров’я для всіх” яка містила 10 положень, 6 принципів, 38 завдань спрямованих на попередження загрози здоров’ю.
Таким чином визнано систему заходів, що у загальносвітовій науковий лексикон увійшли під назвою “Заохочення до здоров’я, сприяння здоров’ю, формування пропаганда здоров’я і т.д.
Треба зазначити, що феномен здоров’я привертав увагу багатьох дослідників. Науковці використовували багато визначень і показників різного змісту. Існує понад 200 визначень здоров’я. Сучасні дослідження феномену здоров’я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров’я, як відсутність хвороби, якщо в людини, котра звернулася до лікаря, не виявляли симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. За сучасними уявленнями здоров’я вже не розглядають як суто медичну проблему. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частку проблеми. Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини. Так, узагальнені підсумки дослідження в залежності здоров’я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я обумовлює в середньому лише 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на: екологію (20%), спадковість (20%), 50% на умови та спосіб життя. Тобто, суто медичний аспект не є головним серед різних впливів на здоров’я людини, а отже, медичне визначення здоров’я не відповідає життєвим реаліям.
Сучасна наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального значення який має розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії. Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін.
Виходячи з цього, зрозуміло, як важливо визначити здоров’я в повному обсязі.
Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту ВООЗ записано: “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.
Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і вміщує, насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми.
Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:
1) біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;
2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людського індивіда до світу;
3) особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).
Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я.
На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах, рівень фізичного розвитку і систем.
Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її “обростання” суспільними відносинами, включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу. Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп, Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: “Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки, продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу”.
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів. Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість, емоційність, чутливість). Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів (розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних ідеалів, світогляду). Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування. Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини. Здоров’я часто розглядається як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу і розробила класифікацію хвороб, в яку включено тисячі найменувань і описів механізмів, їх розвитку, клінічних проявів, лікування і прогнозів кожної з цих хвороб. Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Сюди можна віднести також рівень здоров’я країн і рівень здоров’я всього світу.
Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Саме в найближчому оточенні відбувається позитивний і негативний вплив на здоров’я. Зважаючи на те, що переважну більшість людей взаємодіє з різними сферами виробництва, послуг, науки, культури, соціальних інституцій і тим самим впливає на здоров’я працівників. Важливим є теж вплив стресових ситуацій. Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.
Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я – з іншого.
Всі ці рівні взаємозв’язані. Здоров’я країни таким чином визначає здоров’я світу.
Отже, кожна людина несе повну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини.
Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку. Також враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності.
Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції.
Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмірів тіла – зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.
Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку і взаємопов’язані.
Здоров’я населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням державного рівня. Оскільки доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя, то політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом і вона повинна узгоджуватися із сучасними загально визначеними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення викладені в Оттавській Хартії і розглянуті в Аделаїдських рекомендаціях.
Ця політика вимагає:
1) цілеспрямованих зусиль всіх політиків і діячів причетних до управлінських рішень – прогнозування наслідків рішень, дій для суспільного і соціального здоров’я;
2) поєнання таких зусиль;
3) прагнення суспільства до формування суспільства за стан здоров’я;
4) використання законодавчих і фіскальних заходів, оподаткування та організаційних змін в інтересах здоров’я;
5) виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення.
Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень сприятливих для здоров’я людей.
Останніми роками в Україні активізується діяльність сформування здорового способу життя (ФЗСЖ). Тепер ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна.
Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови.
Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, оскільки спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишнє її середовище в цілому. Аналіз здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання і поширеність хвороб. У 1991 – 2005 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона, внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилась на 35%, смертність збільшилась на 18,6%. Основними причинами смертності є хвороби системи органів кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння. Показники смертності від хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед європейських країн. Протягом останнього десятиліття середньоочікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася у 2,4 роки, а у жінок на 0,9 роки. У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби, які характеризуються негативною динамікою. Поширеність серцево-судинної патології збільшилась у 1,9 рази, бронхіальної астми – на 35,2%, онкопатології на 18%. Сьогодні в Україна кожен 5 житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення. Важливою проблемою є зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ (СНІД), хвороби що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилась за 10 років в 1,9 рази, поширеність на 34,3%. Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн. осіб. Рівень соціальної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички.
Резерви подовження середньої тривалості життя у трудоактивний період в Україні пов’язані, передусім, зі скороченням рівня смертності населення молодого трудоактивного віку від причин екзогенної етіології – інфекційних патологій, хвороб органів травлення, захворювань органів дихання та зовнішніх причин. Сподіватись на повну ліквідацію смертності від цих причин нереально, насамперед за рахунок зовнішніх причин смертності. Проте досягнуті у розвинених країнах мінімальні рівні інфекційної, гастроентерологічної та респіраторної складових смертності у віці до 40 років свідчать про реальні можливості зниження повікової смертності від зазначених класів причин і, таким чином, подовження середньої тривалості життя. Це стосується, насамперед, подальшого зменшення смертності від хвороб органів дихання, перелому негативних тенденцій у динаміці смертності через хвороби органів травлення з метою наближення до повікового режиму вимирання від даних нозологій, характерного для розвинених країн. Зниження смертності від інфекційних хвороб є можливим і вкрай необхідним, хоча поширення полірезистентного СНІД-асоційованого туберкульозу буде суттєво обмежувати поступ щодо протидії інфекційним захворюванням. Резерви скорочення смертності від зовнішніх причин, на нашу думку, полягають насамперед у зменшенні алкогольно залежних нещасних випадків, отруєнь і травм, що значною мірою залежатиме від поширення відповідального помірного споживання алкоголю.
Теоретично резерви подовження тривалості життя в Україні є доволі значними. Для їх реалізації необхідне передусім визначення цільових груп – груп підвищеного ризику, характеристики смертності яких є найбільш несприятливими і негативно позначаються на показниках життєздатності населення України в цілому, а також оцінка ролі окремих причин смерті у формуванні існуючого режиму доживання населення. Одним із методів визначення таких резервів є розрахунок середньої тривалості життя за умови ліквідації смертності на окремих вікових інтервалах та за умови усунення певних класів причин смерті. Такий підхід, з одного боку, дозволяє оцінити максимально можливі результати зусиль медицини, з іншого – є кроком до вивчення демографічних наслідків різних сценаріїв зміни режиму смертності у майбутньому. Мова йде про концентрацію зусиль та ресурсів на боротьбу зі смертністю населення середнього та зрілого віку, насамперед чоловічого.
Перспективи подовження тривалості життя тісно пов’язані з бажаними зрушеннями у структурі причин смерті та наближенням повікового і нозологічного профілю вимирання до сучасного режиму смертності у розвинених європейських країнах, що означає, по-перше, скорочення смертності та послаблення внеску захворювань екзогенної етіології, насамперед серед населення молодого працездатного віку, по-друге, витіснення серцево-судинних та онкологічних смертей у більш пізні вікові групи, навіть за умови збереження існуючого рівня смертності.
З огляду на сучасну кризову медико-демографічну ситуацію в Україні, саме збереження та поліпшення здоров’я населення є одним з найважливіших пріоритетів нації. Поліпшення здоров’я має бути кінцевою метою проведення соціально-економічних реформ. Необхідна орієнтація усіх сфер на оздоровлення умов життя, зокрема умов праці, побуту, дітородної діяльності з метою створення суспільного середовища, сприятливого для вибору та засвоєння населенням моделі поведінки, зорієнтованої на здоровий спосіб життя. Слід також визначити найбільш гострі й нагальні проблеми у даній сфері та цільові групи (групи підвищеного ризику), на які мають бути спрямовані першочергові заходи щодо профілактики та лікування захворювань. Міжнародний досвід свідчить, що головну роль у поліпшенні стану здоров’я населення та збільшенні тривалості життя відіграє орієнтація державної політики на формування уміння людей володіти своїм здоров’ям та поліпшувати його якість, на досягнення високого рівня культури самозбереження. В сучасних українських умовах обмежені державні матеріальні й фінансові ресурси слід скеровувати на вирішення проблем, що потребують першочергових заходів державної демографічної політики:
– реформування оплати праці з метою забезпечення гідного рівня оплати та створення умов праці, сприятливих для збереження здоров’я;
– формування суспільної та індивідуальної налаштованості на пріоритет здорового способу життя;
– скорочення втрат, пов’язаних зі зловживанням алкоголем та тютюнокурінням;
– зниження смертності від серцево-судинних захворювань;
– зменшення шкоди від вживання наркотичних речовин та протидія епідемії ВІЛ/СНІДу;
– впровадження ефективної стратегії боротьби з епідемією туберкульозу;
– зменшення дорожньо-транспортного травматизму та обумовленої ним смертності;
– підвищення ефективності діяльності системи охорони здоров’я населення та посилення її профілактичної спрямованості.
При реформуванні системи охорони здоров’я не можна також не враховувати підвищення ступеня постаріння населення та пов’язані з цим медико-демографічні проблеми. Зокрема зростає проблема у геріатричному і геронтологічному обслуговуванні населення, у розвитку відповідної інфраструктури для задоволення потреб людей старечого віку.
Важливим напрямом підвищення ефективності діяльності системи охорони здоров’я населення є найбільш перспективна та економічно виправдана стратегія зменшення надзвичайно високої захворюваності і смертності внаслідок серцево-судинних хвороб, яка вимагає переорієнтації лікарів та хворих на пріоритет амбулаторної допомоги, удосконалення вторинної профілактики через створення системи виявлення хвороб на ранніх стадіях, впровадження сучасних профілактично-лікувальних технологій. Необхідно стимулювати виробництво в Україні ефективних та недорогих препаратів для вторинної профілактики серцево-судинних захворювань, проводити відповідну політику державного регулювання ціноутворення для збільшення доступності вказаних прелатів для широких верств населення з удосконаленням системи пільгового забезпечення ліками.
Стан здоров’я дітей та підлітків відноситься до важливих медико-соціальних проблем, тому що від нього залежить майбутнє держави, її трудовий та інтелектуальний потенціал. Статистичні дані свідчать про зростання за останні 10 років захворювань серед дітей України на 20%, поширеність хронічних захворювань в 2,87 рази, на 22,9% збільшився контингент дітей-інвалідів. Найбільш поширеними є хвороби ендокринної системи (збільшення в 3,5 рази), хвороби крові та кровотворних органів (в 2,8 рази), хвороби системи кровообігу (в 1,8 раза), вроджені вади розвитку зросли на 77,6%, хвороби нервової системи – на 43,4%. Залишається високою загальна захворюваність дітей. Аналіз захворювань учнівської молоді вказує на її зростання з кожним роком навчання: у дитячих дошкільних закладах 70% дітей мають порушення опорно-рухової системи і вже до першого класу приходить 44% дітей, що мають хронічні захворювання. Слід відмітити, що серед патології перші місця займають захворювання носоглотки (73 %), захворювання органів травлення (64,5 %), хвороби ендокринної системи (55 %). Зростає загальна дитяча інвалідність. Серед випускників загальноосвітніх закладів, згідно із статистичними даними: 60% мають порушення постави, 50% – короткозорість, 40% порушення серцево-судинної системи та нервово-психічного відхилення, 60% порушення мови. Кожен 4 юнак за станом здоров’я не може проходити строкову службу в армії. Більш як половина дітей 12 – 14 років – 62% та більше як 72% молоді 15-20 років вживають алкоголь. Кожна третя дитина 12 – 14 років і кожна друга після 15 років – курять. Кожний п’ятий підліток 15 – 18 років вживає наркотики. У віці 15 – 18 років 90,9% всіх вагітностей закінчилися абортом. Це набагато перевищує показник західноєвропейських країн. Медичне обстеження сексуально активних підлітків в одному з промислових регіонів підтверджує наявність ознак хвороб, що передаються статевим шляхом у 24% обстежених. Соціологічним дослідженням зроблено комплексне опитування учнів 7-11 класів м. Харкова. Виявилось, що серед опитаних: 37% курять; 60% вживають алкоголь; 40% спробували наркотики; 14% їх постійно вживають. Аналіз стану здоров’я дітей у нашій країні підтверджує, що пошуки методів освіти і виховання, форм його організації щодо збереження та зміцнення здоров’я молодого покоління держави набувають особливого значення.
Здоров’я – це те без чого людина не може бути щасливою. Культура здоров’я формується шляхом цілеспрямованої напруженої праці над собою і набуттям знань. Це знання здорового способу життя, тобто порядку життєдіяльності, який би зберігав і навіть приумножував здоров’я, а не руйнував його. здоров’я завжди було головним чинником безпеки нації. Завдання поліпшення здоров’я школярів і молоді не може бути вирішене тільки зусиллями медиків. Здоров’я має бути одним із результатів освіти. Україна активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення здоров’я населення через освіту. Головне завдання сучасного суспільства – створення такої освітньої системи, яка б не тільки виховувала освічену людину, але й зберігала та розвивала її здоров’я. Привертають до себе увагу такі поширені відхилення в стані здоров’я, як деформації хребта, грудної клітини та порушення постави, які становлять близько 34%. Понад 38% дітей мали неврологічну симптоматику, які виявляються більше всього у підлітків старших класів. Велика кількість дітей мають потребу консультації психологів і лікарів. Це пов’язано, насамперед, із причинами що негативно впливають на соматичне, психологічне і соціальне здоров’я. Дедалі наростаючий ритм сучасного життя, збільшення емоційної і нервово-психічної напруженості, зниження фізичної активності, погіршення харчування, поява факторів середовища, що негативно впливають на здоров’я, висувають нові завдання перед органами освіти, охорони здоров’я і соціальної служби зі збереження здоров’я дітей.
Здоров’я – динамічний процес організму, що забезпечує повноцінну фізичну і психічну працездатність людини. Змінити стан здоров’я тільки той, хто буде сам активно і регулярно піклуватися про духовне і фізичне вдосконалення. Санітарно-гігієнічне виховання починається в родині, продовжується в дитячому дошкільному закладі і школі. Найбільше відхилення у стані здоров’я дає низький рівень санітарно-гігієнічного виховання, що призводить до спалахів інфекційних захворювань. Жодне інфекційне захворювання не проходить, не залишивши сліду в наших органах і системах. Наслідки перенесених інфекційних захворювань супроводжують людину все життя, вносячи в неї свої негативні корективи.
