МЕНЕДЖМЕНТ I ПIДПРИЄМНИЦТВО У ФАРМАЦІЇ
1. Умови розвитку підприємництва.
Ринкова орiєнтацiя розвитку економіки передбачає становлення підприємництва як невід’ємної форми господарювання підприємств. Щороку МОЗ України видає сотні лiцензiй на право виробництва, гуртової та роздрібної реалiзацiї лікарських засобів, їх аптечному i промисловому виготовленню. Знання законодавства про підприємництво i порядок ліцензування дiяльностi в фармації дозволить починаючому підприємцю уникнути помилок.
У вiдповiдностi з Господарським кодексом України (2003 р.) підприємництво – це самостійна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, здійснювана суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів i отримання прибутку.
Головні умови здійснення підприємницької дiяльностi:
· Приватна автономність підприємця, тобто повна економічна i господарська свобода в виборі сфери, часу, місця здійснення підприємницької дiяльностi.
· Повна вiдповiдальнiсть підприємця за економiчнi, екологiчнi та соцiальнi наслiдки своєї дiяльностi й пов’язаний з нею ризик.
· Власна орiєнтацiя підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.
2. Підприємство, підприємництво та її основні цілі.
Термін «підприємництво» ввів в економічну термiнологiю французький економіст Рішар Кантiллон в 18 ст. Він охарактеризував підприємця як власника – самостійного товаровиробника, – в дiяльностi якого обов’язково є фактор ризику.
Підприємницька діяльність – це, перш за все, інтелектуальна діяльність енергійної, ініціативної людини, яка повністю або частково володіє певними матеріальними цінностями і використовує їх для отримання економічної вигоди.
Підприємницька діяльність відбувається на рівні підприємств – самостійних суб’єктів ринкової економіки. Об’єднана єдиною метою група фізичних осіб, яка володіє необхідними засобами виробництва, утворює юридичну особу – підприємство .
Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Основними ознаками підприємства є:
· наявність затвердженого статуту;
· право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах, передбачених господарським законодавством, та наявного у власності даного підприємства майна;
· вільний вибір видів діяльності;
· самостійне формування програми діяльності ,вибір постачальників, фінансових та інших видів ресурсів, установлення цін згідно з законодавством;
· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
· вільне наймання працівників
· вільне розпорядження прибутком після внесення платежів,
установлених законодавством
· наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовлених випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності.
3. Суб’єкти підприємницької діяльності.
Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єктами господарювання можуть бути:
– господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства – юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
– громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють
господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
– філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій
(структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.
Характерними ознаками юридичної особи є такі:
1) організаційна єдність;
2) майнова відокремленість;
3) участь у цивільному обороті від власного імені;
4) здатність вести майнову відповідальність.
5) спроможність бути позивачем або відповідачем у суді.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
4. Види підприємств в залежності від способу утворення, кількості працюючих та валового доходу.
Залежно від мети, за основу класифікації можна приймати різні ознаки. Загалом підприємства класифікують за:
– формою власності,
– чисельністю працівників та обсягом валового доходу,
– ринковою ланковістю,
– способом утворення та формування статутного фонду,
– ступенем охоплення ринку тощо.
За формою власності:
– приватне підприємство;
– колективної власності;
– комунальне підприємство;
– державне підприємство;
– змішаної форми власності.
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду:
унітарне підприємство створюється одним засновником;
корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором).
За чисельністю працівників та обсягом валового доходу від реалізації
підприємства можуть бути віднесені до:
– малих, середніх ,великих.
За ринковою ланковістю розрізняють:
– фармацевтичні організації-виробники, оптові торгівельні організації;роздрібні торгівельні організації (аптеки).
За ступенем охоплення ринку фармацевтичні підприємства поділяються на:
– місцеві, регіональні, міжрегіональні, національні,транснаціональні.
Характеристика організаційних форм підприємств в Україні.
Найбільш розповсюдженими суб’єктами підприємницької діяльності є приватні підприємства та господарські товариства, а також об’єднання підприємств, серед яких асоціації, корпорації, концерни, консорціуми тощо.
Приватне (індивідуальне) підприємство засновується на особистій власності фізичної особи i виключно його праці. Характерною ознакою iндивiдуального підприємства, що визначає його правову природу, є те, що воно засновується виключно на особистій праці власника, без залучення як членів сім’ї i працiвникiв по найму.
Сімейне підприємство засновується на власності i праці громадян України – членів однієї сім’ї , що проживає разом. При цьому майно сімейного підприємства, в тому числі випущена продукція i отриманий прибуток, є загальною власністю членів сім’ї, якщо договором між ними не передбачене інше.
Колективне підприємство засновується на власності трудового колективу, підприємства,іншого статутного органу. Всі колективні підприємства засновуються на загальній власності фізичних або юридичних осіб. Суб’єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендаторів, кооперативи,господарські об’єднання та iншi органiзацiї, які є юридичною особою. Державне пiдприємство засновується органами керування, які уповноваженi керувати державним майном. Майно державного підприємства утворюється за рахунок державного бюджету, державного майна. Власником такого підприємства є держава в особі уповноважених органів. Державне підприємство є юридичною особою, несе повну вiдповiдальнiсть за результати свого господарювання.
Спільні підприємства засновуються на базі об‘єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи i громадяни України та інших держав. Спiльнi підприємства за участю юридичних осіб i громадян України, юридичних осіб i громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, яке необхідне для здійснення дiяльностi, що визначається засновницькими документами.
Господарські товариства – це організації, створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні товариства.
Акціонерне товариство (AT) – господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акції визначають частку власника в акціонерному капіталі. Акціонери відповідають за зобов’язання товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який повинен становити не менше 1250 мінімальних заробітних плат .
Існують два види акціонерних товариств: закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ).
У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купуватися чи продаватися на фондовій біржі; випускаються лише іменні акції. У відкритому акціонерному товаристві акції вільно розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на ринку цінних паперів.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) – товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими (засновницькими) документами. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити не менше 100 мінімальних заробітних плат. Учасники даного товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.
Управління ТзОВ здійснюється за допомогою системи органів, які формують учасники товариства. Функції з управління товариством поділяються між його органами:
· вищим — зборами учасників;
· виконавчим — дирекцією (директором);
· контролюючим — ревізійною комісією.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства.
Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60% голосів.
Статутний капітал ТОВ може бути сформований декількома шляхами: за допомогою майнових внесків та/або за допомогою грошових внесків учасників ТОВ. Формування статутного капіталу майном передбачає відчуження майна засновників у власність ТОВ.
Товари́ство з додатко́вою відповіда́льністю — об’єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об’єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності.. Повне товариство — його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність за загальними боргами.
Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п’ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах. Статут для повного товариства не затверджується.
Командитне товариство (КТ) (від франц. «коммандіте» – спілка за вірою). Його особливістю є те, що у склад входять так звані повні учасники і вкладники. Перші за своїми правами і обов’язками не відрізняються від членів повного товариства і теж несуть додаткову колективну відповідальність усім своїм майном. Що стосується вкладників, то їх називають «обмеженими» або «сплячими» партнерами. Вони присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами і несуть відповідальність також лише у межах вкладу.
Вкладники командитного товариства мають право:
– діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;
– вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у випадку ліквідації товариства;
– вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.
Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.
Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі.
На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.
Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.
Відповідальність учасників командитного товариства
Якщо вкладник командитного товариства здійснює угоду від імені в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає по угоді перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Рис.1.4. Характерні риси акціонерного товариства
В Україні підприємства можуть створювати такі господарські об’єднання. Види господарських об’єднань:
1) за ознакою засад створення – добровільні і державні .
2) за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень – асоціації, корпорації, концерни ;
3) за ознакою обов’язкового установчого документа – договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);
4) за галузевою ознакою – галузеві, міжгалузеві ;
5) за територіальною ознакою – республіканські, обласні, міські тощо;
6) за ознакою терміну діяльності – створені на визначений термін та без визначення строку діяльності;
7) за ознакою наявності чи відсутності у об’єднання статусу юридичної особи – господарські об’єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об’єднання, які не мають такого.
Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності підприємств. Усі члени асоціації мають виробничу і комерційну самостійність.
Крім того, асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність жодного з її учасників.
Зазначимо, що в своїй діяльності асоціації повинні дотримуватися певних обмежень. У зв’язку з тим, що асоціація створюється як договірна особа і не є господарським товариством, вона не може здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прямі доходи.
Корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;
Метою формування корпорації є консолідація виробничо-господарської діяльності підприємств, координація зусиль у розв’язанні складних технічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпеченні захисту спільних інтересів, кооперуванні у випуску продукції тощо.
Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання підприємств для досягнення спільної господарської мети. Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність;
Консорціуми створюються для високоякісного виконання термінових і дорогих замовлень і проектів, які вимагають консолідації зусиль і можливостей науково-технічних, виробничих, обслуговуючих і фінансових компаній, спроможних спільно вирішити певну задачу.
Концерни – статутні об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Особливою рисою концерну стає централізована організаційна структура з жорсткими зв’язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому засновницькими документами концерн може заборонити його учасникам брати участь у роботі інших концернів, за винятком асоціацій.
картелі – договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності .
синдикати – різновид картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створений спільний збутовий одного з учасників об’єднання.
трести – організаційно-виробнича одиниця або форма монополії, при якій всі об’єднані підприємства втрачають комерційну та виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному органу;
холдинги – організаційна форма об’єднання, за якої окрема компанія не має виробничих підприємств, а володіє контрольним пакетом акцій інших компаній, завдяки чому здійснює контроль за їх діяльністю.
промислово-фінансові групи – об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України.
конгломерат – організаційна форма об’єднання підприємств, що виникає в результаті об’єднання різних компаній, незалежно від їх горизонтальних чи вертикальних зв’язків.
Свобода та обмеження в підприємницькій дiяльностi.
свобода підприємницької діяльності.
Підприємці мають право:
– без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;
– самостійно обирати вид підприємства, організаційну структуру управління;
– залучати на договірних засадах та використовувати фінансові ресурси, а також майно юридичних осіб та громадян.
Обмеження в підприємницькій діяльності.
Згідно з чинним законодавством в Україні заборонено займатися підприємницькою дiяльнiстю:
– військовослужбовцям,
– працівникам прокуратури, суду, державного арбітражу, органів державної влади i управління, які покликані здійснювати контроль за дiяльнiстю підприємств, посадовим особам КМ, та місцевих державних адміністрацій, мiнiстерств.
– не можуть бути зареєстровані з правом здійснення вiдповiдного виду дiяльностi особи, яким це заборонив суд, а також ті, хто має судимість за крадіжки, хабарництво та інші
7.Особливості підприємницької дiяльностi у фармації.
Підприємницька діяльність у фармації має свої специфічні властивості:
– ліцензування;
– підвищені вимоги до приміщень і персоналу;
Метою підприємницької діяльності у фармації, де вимагається спеціальний дозвіл – ліцензія є:
– промислове виробництво лікарських засобів
– оптова реалізація лікарських засобів
– роздрібна реалізація лікарських засобів
– виробництво ліків в умовах аптеки
– виробництво, зберігання і реалізація наркотичних і психотропних лікарських засобів і прекурсорів
– переробка крові і виробництво імунологічних препаратів
На кожний з вказаних видів діяльності необхідна ліцензія.
Особливі вимоги до приміщень – належна виробнича практика, належна аптечна практика, належна практика дистрибуції – вимагають дотримання специфічних умов і великих капіталовкладень.
Вимоги до персоналу – посади займають спеціалісти з вищою фармацевтичною освітою, під дипломи яких видаються ліцензії.
5. Державне регулювання та підтримка підприємництва у фармації.
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ним форм підприємницької дiяльностi, рiвнi права i створює рiвнi можливості для доступу до матерiально-технiчних, фінансових, трудових, iнформацiйних, природних та інших ресурсів.
Держава гарантує виконання таких майнових прав підприємця:
– Недоторканість майна i захист прав власності підприємця.
– Вилучення державою у підприємця його основних i обігових фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбаченим законом.
6. Розробка установчих документів (Статут, угода),
Документи, які оформляються в процесі формування підприємства, називаються установчими. До них відноситься Установчий договір та Статут. Ці основні юридичні документи визначають мету, структуру створюваного підприємства, його функції, майнові права та юридичний статус.
Оформлення установчих документів.
Порядок реєстрації суб’єктів підприємницької дiяльностi передбачає, що повну вiдповiдальнiсть за правильність складання установчих документів, їх вiдповiднiсть несе заявник. Якщо статут та установчий договір не включають всіх положень, що передбачені статтею Закону України «Про підприємства» та статтею 4 «Про господарські товариства» або містять положення про наміри здійснення законодавством заборонених дій або здійснення дій, за які передбачена кримінальна вiдповiдальнiсть або адмiнiстративна вiдповiдальнiсть або iншi порушення законодавства, засновницькі документи вважаються суперечливими чинному законодавству.
В таких випадках орган реєстрації повинен роз’яснити заявнику в чому конкретно засновницькі документи суперечать чинному законодавству, i у випадку необхiдностi, продовжити виправлення існуючого розходження.
Статутний фонд – сукупність грошових засобів i майна, необхiднi для початку i провадження дiяльностi підприємства В нього входять вартість основних i обігових засобів. Він створюється за рахунок засновницьких паїв (взносiв).
Величина статутного фонду закріпляється в Установчому договорі i Статуті підприємства. Статутний фонд може мати різну величину. Для органiзацiйно-правових форм юридичної особи встановлюється його мiнiмальнi розміри: для Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю – не менше 625 мiнiмальних зарплат, АТ – 1250 мiнiмальних зарплат.
Розробка статуту підприємства.
Статут – це основний документ, на основі якого діє підприємство. Він затверджується власником майна, а для державних підприємств – власником майна за участю трудового колективу.
У статуті визначаються:
– Власник майна
– Найменування підприємства
– Місцезнаходження підприємства
– Предмет і ціль діяльності
– Органи управління і порядок їх формування
– Компетенція та повноваження трудового колективу і його виборчих органів
– Порядок утворення майна підприємства
– Умови реєстрації та припинення діяльності підприємств
Ці розділи повинні бути у статутах всіх видів підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності , але зміст цих розділів залежить від вимог його власників-засновників..
Джерела інформації:
А – Основні:
1. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської
діяльності”
2. Кузьмін О.Є., Громовик Б.П., Гасюк Г.Д.,Левицька О.Р., Мельник О.Г.
Менеджмент у фармації. Підручник. За редакцією О.Є.Кузьміна і Б.П.Громовика. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. -448 с.: іл.
3. Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації. Ч-1. Менеджмент у фармації. – Х.: Основа; 1998.-255с.
В – Додаткові:
1. Господарський кодекс України
2. Цивільний кодекс України
3. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент організацій. –К.: „КОНДОР” -2004. -598 с.
4. Закон України “Про власність”.
