Методична вказівка для студентів

ЗАНЯТТЯ 11

ЧИСЛІВНИК. КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ. ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ.

ЗАПИТАННЯ «КОТРА ГОДИНА?»

 

 

Словник до заняття

 

гривня

закінчення

кількісні числівники

котра зараз година?

порядкові числівники

ціни (мн.)

числівник

 

Числівник – це частина мови, що означає кількість предметів (один, два) або їх порядок при лічбі (сьомий, десятий).

 

Числівники

 

Кількісними називаються числівники, котрі означають кількість: один, два, три…

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: перший, другий, третій…

 

Кількісні числівники

 

1 – один

2 – два

3 – три

4 – чотири

5 – п’ять

6 – шість

7 – сім

8 – вісім

9 – дев’ять

10 – десять

11 – одинадцять

12 – дванадцять

13 – тринадцять

14 – чотирнадцять

15 – п’ятнадцять

16 – шістнадцять

17 – сімнадцять

18 – вісімнадцять

19 – дев’ятнадцять

20 – двадцять

30 – тридцять

31 – тридцять один

32 – тридцять два

40 – сорок

41 – сорок один

42 – сорок два

50 – п’ятдесят

60 –шістдесят

70 – сімдесят

80 – вісімдесят

90 – дев’яносто

100 – сто

101 – сто один

102 – сто два

200 – двісті

201 – двісті один

232 – двісті тридцять два

500 – п’ятсот

1000 – тисяча

2 000 – дві тисячі

1 000 00 – один мільйон

0 – нуль

 

Зверніть увагу!

 

Порядкові числівники утворюються з додаванням до основи «-надцять»  12 – дванадцять, 14 – чотирнадцять.

 

Порядкові числівники

 

1 – перший, -а, -е

2 – другий, -а, -е

3 – третій, -я, -є

4 – четвертий, -а, -е

5 – п’ятий, -а, -е

6 – шостий, -а, -е

7 – сьомий, -а, -е

8 – восьмий, -а, -е

9 – дев’ятий, -а, -е

10 – десятий, -а, -е

11 – одинадцятий, -а, -е

12 – дванадцятий, -а, -е

13 – тринадцятий, -а, -е

14 – чотирнадцятий, -а, -е

15 – п’ятнадцятий, -а, -е

16 – шістнадцятий, -а, -е

17 – сімнадцятий, -а, -е

18 – вісімнадцятий, -а, -е

19 – дев’ятнадцятий, -а, -е

20 – двадцятий, -а, -е

21 – двадцять перший, -а, -е

22 – двадцять другий, -а, -е

23 – двадцять третій, -а, -е

24 – двадцять четвертий, -а, -е

25 – двадцять п’ятий, -а, -е

26 – двадцять шостий, -а, -е

27 – двадцять сьомий, -а, -е

28 – двадцять восьмий, -а, -е

29 – двадцять дев’ятий, -а, -е

30 – тридцятий, -а, -е

31 – тридцять перший, -а, -е

 

Зверніть увагу!

 

У порядкових числівниках закінчення змінюються відповідно до родів іменників   восьмий учень (чоловічий рід)   перший стіл  другий викладач восьма учениця (жіночий рід)   перша книга  друга ручка    восьме вікно (середній рід) перше заняття     друге число

 

Завдання 1. Прочитайте

0, 14, 7, 18, 6, 19, 1, 2, 11, 5, 16, 8, 13, 4, 3, 9, 10, 20, 17, 30, 28, 31, 27, 29.

 

Завдання 2. Порахуйте та запишіть

 

Зразок:

1+3=4 (один плюс три буде чотири).

 

6 + 9 =___________

15 – 7 =__________

18 – 6 =__________

3 + 9 =___________

10 – 2 =__________

11 – 5 =_________

17 + 6=__________

21 + 7=__________

3 + 18=__________

304 + 22=________

1208 – 1105=______

196 – 37=_________

56 + 69=__________

149 – 125=________

120 + 387=________

 

Завдання 3. Скажіть, як закінчився матч?

 

Зразок:

«Дніпро» – «Шахтар» 2:4 – Матч «Дніпро» – «Шахтар» закінчився з рахунком два – чотири.

 

Результати матчів 7-го туру:           

Результати матчів 12-го туру: 

«Дніпро» – «Таврія» 1:3

«Челсі» – «Манчестер» 4:2

«Динамо» – «Металіст» 5:0

«Ліверпуль» – «Реал» 6:7

«Арсенал» – «Ліон» 3:0

«Барселона» – «Шериф» 2:1

 

Завдання 4. Запишіть номер свого мобільного телефону літерами

 

Зразок:

0962145 837 – нуль, дев’ять, шість, два, один, чотири, п’ять, вісім, три, сім.

 

Завдання 5. Запишіть код м. Тернополя (0352), України (380) та своєї країни літерами

 

Завдання 6. Запишіть номер свого будинку (гуртожитку) та квартири (кімнати) літерами

 

Зразок:

Вулиця Живова, 3 (три), гуртожиток № 2 (номер два), кімната № 48 (номер сорок вісім).

 

Завдання 7. Озвучте числа за зразком

 

1– один, 10, 9, 4, 3, 6, 2, 11, 15, 40, 32, 50, 5, 8, 12, 7, 2, 71, 44, 85, 24.

 

Завдання 8. Утворіть від кількісних числівників порядкові числівники, використовуючи родові закінчення, подані в дужках

 

1(-ий) − перший, 10(-а), 9(е), 4(-ий), 3(-а), 6(-ий), 2(-е), 11(-а), 15(-е), 40(-ий), 32(-а), 50(-е), 5(-а), 8(-е), 12(-ий), 7(-е), 2(-а), 71(-ий), 44(-е).

 

*Завдання 9. Прочитайте вірш та запам’ятайте цифри

 

Вірш про цифри

 

Буква О і цифра нуль –

Рідні дві сестриці.

Щоб позначить звук, число –

Кожна знадобиться.

 

Ось один, чи одиниця,

І тонка, й пряма, як спиця.

 

А оце ось цифра два,

В неї кругла голова,

Довгий хвіст, зігнута шийка –

Отака, як бачиш, двійка.

 

Перші цифри – дві сестри.

Ось і третя цифра 3.

Трійку, третій із значків,

Складено із двох гачків.

 

Цифру цю зовуть чотири.

Вас вона вітає щиро,

Мов козачка, жартівливо

Випинає лікоть вліво.

 

Потім вийшла погулять

На папері цифра 5.

Руку вправо простягнула,

Ніжку бубликом зігнула.

 

Цифра 6 немов замок:

Знизу – круг, вгорі – гачок.

 

Цифра 7, як кочерга,

В неї, бач, одна, нога.

 

В цифри 8 – два кільця

Без початку, без кінця.

 

Цифра 9, чи дев’ятка, –

Наче в цирку акробатка:

Сторчака як перевернеться,

Зразу шісткою обернеться.

 

Кругла, наче буква О,

Цифра нуль, або ніщо.

Як стоїть він сам-самісінький,

То й не значить нічогісінько!

Та як одиницю поруч

Ми поставимо ліворуч,

То зі двох значків у нас

Число десять стане враз.

 

(С. Маршак, А. Тютюнников)

 

Словник

 

буква

цифра

звук

число

голова

лікоть

знизу

вгорі

нога

згинати

 

Вчимося говорити ціни українською мовою. Узгодження числівників 

 

1	один долар	одна гривня, копійка	один євро (н. в. одн.)
2-4	два долари	дві гривні, копійки	два євро (н. в. мн.)
5-20	доларів	Гривень, копійок	євро (р. в. мн.)

 

Одна гривня:

Я купив сік за одну гривню (слово «купив» вимагає знахідного відмінка);

дві, три, чотири гривні, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, дев’яносто, сто, двісті гривень:

 

·          Піца коштує шість (6) гривень, а сік коштує дві (2) гривні й 50 (п’ятдесят) копійок;

·          Мій друг заплатив за телефон 100 (сто) гривень;

·          Квиток до Києва коштує 90 (дев’яносто) гривень.

 

Завдання 10. Прочитайте, зверніть увагу на закінчення

 

1) десять гривень, сім гривень, сімдесят сім гривень, двадцять вісім гривень, сорок дев’ять гривень, вісімдесят гривень.

2) п’ятнадцять копійок, тридцять шість копійок, вісім копійок, тринадцять копійок.

3) сто п’ять доларів, шість доларів, десять доларів, тисяча доларів, вісімдесят доларів, мільйон доларів, тридцять сім євро, п’ять євро.

 

Завдання 11. Утворіть словосполучення.

Зразок:

2 (долар) – два долари

 

1. 100 (гривня);

2. 224 (євро) ;

3. 69 (долар) ;

4. 24 (гривня) ;

5. 198 (євро) ;

6. 75 (долар) ;

7. 12 (гривня) ;

8. 5018 (долар) ;

9. 356 (євро) ;

10. 54 (копійка).

 

Завдання 12. Скажіть, скільки гривень яка валюта коштує

 

Код цифро–вий	Код літер–ний	Кіль–кість одиниць	Назва валюти	Офіційний курс
036	AUD	100	Австралійський долар	771.089
031	AZM	100	Азербайджанський манат	1017.246
826	GBP	100	Англійський фунт стерлінгів	1223.397
974	BYR	10	Бiлоруський рубль	0.0095
208	DKK	100	Датська крона	132.536
840	USD	100	Долар США	799.2500
978	EUR	100	Євро	984.836
398	KZT	100	Казахстанський тенге	5.399
124	CAD	100	Канадський долар	769.764
428	LVL	100	Латвійський лат	1410.939
440	LTL	100	Литовський літ	285.2282
498	MDL	100	Молдовський лей	66.5698
578	NOK	100	Норвезька крона	130.0199
985	PLN	100	Польський злотий	223.1923
643	RUB	10	Російський рубль	2.3690
792	TRL	100	Турецька ліра	427.298
348	HUF	1000	Угорський форинт	32.184
860	UZS	100	Узбецький сум	0.4271
203	CZK	100	Чеська крона	38.1912
716	ZWD	100	Долар Зімбабве	65 956.50
368	IQD	100	Іракський динар	0.625
392	JPY	1000	Японська єна	102.3206

 

Зразок:

·          1 австралійський долар коштує сім гривень 71 копійку, а 100 австралійських доларів коштують 771 (сімсот сімдесят одну) гривню;

·          1 норвезька крона коштує 1 гривню й тридцять копійок, а 100 коштують 130 (сто тридцять) гривень.

 

Завдання 13. Дайте відповіді на запитання: Скільки коштує?

 

– Скільки коштує буханка хліба? (4 гривні) – Буханка хліба коштує чотири гривні.
– Скільки коштує пляшка мінеральної води? (3 гривні)
– Яка вартість проїзного квитка у тролейбусі?  (1 гривня)
– Скільки коштує словник з української мови?  (25 гривень)
– Скільки коштує 1 кілограм рису? (8 гривень)
– Скільки коштує пара зимових чобіт? (340 гривень)
– Скільки коштує карта міста? (15 гривень)

 

Завдання 14. Утворіть діалоги.

Зразок:

Підручник – 40 гривень

– Скільки коштує підручник?

– Підручник коштує 40 (сорок) гривень.

 

Газета – 5 грн. 30 коп.

квиток на потяг – 1000 грн.

принтер – 568 грн.

номер у готелі – 570 грн.

квіти – 83 грн.

комп’ютер – 3900 грн.

сік – 10 грн. 25 коп.

морозиво – 4 грн.20 коп.

кава – 5 грн.

цукерки – 12 грн. 30 коп.

ручка – 4 грн. 20 коп.

футболка – 45 грн.

годинник – 256 грн.

1 кілограм картоплі – 3 грн. 80 коп.

пакет сметани – 6 грн. 30 коп.

олія – 6 грн. 95 коп.

торт – 46 грн. 50 коп.

таблетки від головного болю – 5 грн. 85 коп.

мікстура від кашлю – 24 грн.

термометр – 15 грн.

 

Словник

 

головний біль

картопля (бараболя)

квіти (мн.)

кілограм

мікстура від кашлю

олія

cметанa

таблетки (мн.)

таблетки від головного болю

термометр

Години

 

1. Щоб вказати час, в українській мові ми використовуємо порядковий числівник жіночого роду + слово «година» в жіночому роді

 

Котра зараз година?

Зараз друга (година)

Зараз перша (година)

 

2. Для того, щоб сказати, о котрій годині відбудеться якась подія, ми використовуємо: о/об + порядковий числівник жіночого роду в місцевому відмінку

 

о 12.00 – о дванадцятій (годині)

о 17.00 – о п’ятій (годині)

об 11.00 – об одинадцятій (годині)

 

Зверніть увагу!

Прийменник «o» вживається з порядковим числівником із початковим приголосним звуком («o третій годині»), а «об» – із порядковим числівником із початковим голосним («об одинадцятій годині»)

 

3. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.01 до 12.29), ми використовуємо: кількість хвилин + по + порядковий числівник жіночого роду у Місцевому відмінку 

 

10.05 – п’ять (хвилин) по десятій (годині)

11.15 – п’ятнадцять (хвилин) по одинадцятій  (годині)

12.10 – десять по дванадцятій

13.20 – двадцять по першій

14.25 – двадцять п’ять (хвилин) по другій

 

4. Щоб зазначити годину і 30 (тридцять), хвилин ми вживаємо: половина, пів на + порядковий числівник в Родовому чи Знахідному відмінках

11.30 – половина першої, пів на дванадцяту

13.30 – пів другої, пів на другу

 

5. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.31 до 12.59), ми використовуємо: «за» +  кількість хвилин + порядковий числівник жіночого роду у Називному відмінку

12.35 – за двадцять п’ять перша

18.40 – за двадцять сьома

13.55 – за п’ять дванадцята

 

Частини доби

 

ранок

день

полудень

вечір

північ

ніч

 

Зверніть увагу!

 

В українській мові на позначення часу вживаємо числівники від 1 до 12, але уточнюємо частину доби (ранок, день, вечір, ніч), або від 1 до 24

 

                    

Зразок:

Зараз третя година дня   ЧИ 

Зараз п’ятнадцята година

            

	за		по

 

 

 

 

	пів на

 

 

 

Котра зараз година?

Скажіть мені, будь ласка, котра година?

Ви не знаєте, котра година?

 

Завдання 15. Скажіть, котра година, використовуючи слова «ранку», «дня», «вечора», «ночі», «північ», «полудень»

 

Зразок: 14.00 – зараз друга година дня; зараз чотирнадцята година.

 

1) 14.00, 2) 08.00, 3) 10.00, 4) 16.00, 5) 11.00, 6) 13.00, 7) 22.00, 8) 23.00, 9) 12.00, 10) 24.00, 11) 20.00, 12) 03.00, 13) 01.00, 14) 04.00, 15) 05.00, 16) 06.00, 17) 17.00, 18) 08.00, 19) 09.00, 20) 15.00.

 

Завдання 16. Дайте відповідь на запитання «Котра зараз година?»

 

Зразок:

15.10 – зараз десять хвилин по третій дня / зараз десять хвилин по п’ятнадцятій.

 

1.13.05;

2.14.10;

3.15.15;

4.16.20;

5.17.25;

6.18.30;

7.19.35;

8.20.40;

9.21.45;

10.22.55.

 

Завдання 17. Котру годину показує кожен із годинників?

 

Зразок:

На малюнку номер 1 (№1) – п’ята година і п’ятдесят хвилин (сімнадцята година і п’ятдесят хвилин) (17:50) / за десять хвилин шоста.

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1           мал. 2            мал. 3            мал. 4

 

 

            

 

мал. 5            мал. 6            мал.7                    мал. 8

 

Завдання 18. Дайте відповіді на запитання.

 

Зразок:

Котра зараз година? (12:45)

Зараз за п’ятнадцять (хвилин) перша (година).

 

1. Коли Ви були у бібліотеці? (12:30)

2. Скільки тобі років? (18)

3. Скільки коштує квиток до Одеси? (120 гривень)

4.Скільки годин тривала зустріч? (2 години і 45 хвилин)

5. Скільки Ви вчитеся на підготовчому факультеті? (5 місяців)

6. Скільки Ви живете у Києві? (1,5 роки)

7. Скільки років ви будете навчатися у медичному університеті? (6 років)

8. О котрій годині Ви прокидаєтесь? (07: 20)

9. Коли Ви виходите з дому? (08: 30)

10. О котрій годині у Вас починаються заняття? (09: 00)

11. О котрій годині у Вас завершуються заняття? (14: 45)

12. Коли Ви обідаєте? (15: 35)

13. Коли Ви лягаєте спати? (22.30)

14. Скільки годин Ви гуляєте в парку? (2)

 

Словник

бібліотека

зустріч

квиток

обідати

парк

 

Завдання 19. Знайдіть числівники у поданих реченнях

 

Зразок: Професія лікаря  – це одна з найдавніших і найважливіших професій.

Одна – числівник.

 

1.     Мені дев’ятнадцять років, а моїй сестрі – двадцять один.

2.     Виділяють чотири типи тканини.

3.     Вчора на ринку я купив три зошити, п’ять ручок й одну книжку з хімії.

4.     У мене в групі є десять студентів: двоє – з Польщі, троє – з Нігерії, четверо – з Іраку, один – з Туреччини.

5.     Мій друг живе в гуртожитку № 3 на шостому поверсі.

6.     Про існування чотирьох груп крові вчені з’ясували більше ста років тому.

7.     Алі був другим студентом, котрий отримав найвищий бал із української мови.

8.     Мій друг Емануель любить каву з трьома ложками цукру, а чай – із двома ложками цукру.

9.     В організмі людини є два кола кровообігу: велике та мале.

10.Україна, одна з найбільших європейських країн, має двадцять чотири області та одну автономну республіку Крим.

11.Упродовж першого семестру ми будемо вивчати сім предметів та здавати п’ять екзаменів.

12.Влітку я проведу вдома два місяці, а на третій місяць поїду в турне країнами Європи.

13. Лікарські засоби за формою поділяються на дві групи: природні та штучні.

 

Словник

 

країна

кров

коло кровообігу

ложка

місяць

область

природній

професія

тканина

турне

штучний

чай

цукор

 

Завдання 20. Прочитайте діалоги, випишіть числівники. Від знайдених кількісних числівників утворіть порядкові.

 

Зразок:

Один – перший.

 

а)

– Скажіть, будь ласка, скільки коштує телефонна картка для мобільного оператора «Лайф»?

– Ціна картки на сорок хвилин – двадцять п’ять гривень.

– А чи є у вас картка на вісімдесят хвилин?

– Так, є. Її вартість – п’ятдесят три гривні.

– Спасибі.

 

б)

– Привіт, Юро! Що ти робиш?

– Привіт, Антоне, я зараз читаю підручник з анатомії. Прочитав уже десять  сторінок. А ти?

– А я пишу конспект із хімії, дописую п’яту сторінку. Ти ще довго будеш читати?

– Ні, ще сорок хвилин.

 

в)

– Чия це родина?

– Це моя родина.

– А скільки у тебе сестер і братів?

– У мене три сестри і два брати. А у тебе є брат чи сестра?

– Так, у мене є один молодший брат. Його звати Райзак, йому десять років і він ходить у п’ятий клас.

– А моєму молодшому братові сім років. Цього року він піде до першого класу.

Словник

анатомія

конспект

сторінка

телефонна картка

 

*21. Виправте помилки.

 

Зразок:

Я купив пакет рису за десятий гривня – Я купив пакет рису за десять гривень.

 

1. Телефонна картка коштує сорок  гривня.

2. Друзі подарували мені два ручки і одне торт.

3. Сіріл купив годинник за тридцятий гривня.

4. Моніка була у театрі о третя година дня.

5. Я купив нові зимові чоботи на двісті вісімдесят гривня.

6. Він перша прочитав текст.

7. Екзамен завершився о перша година дня.

8. У мене є один сестра і одне брат.

9. Роза вчора була в басейні о п’ята година.

10. Я прочитав вже другу підручник із фізіології.

11. У мене п’ятий заняття з анатомії.

 

Словник

 

басейн

годинник

фізіологія

театр

торт

 

Завдання 22. Дайте відповіді на запитання.

 

Зразок:

– Джасінта була в університеті о другій годині?

– Ні, о першій.

 

1. Оля прийшла на роботу о першій? (дев’ята)

2. Батько прийшов додому о п’ятій? (шоста)

3. Мама обідала о четвертій? (третя)

4. Він був вдома о сьомій? (восьма)

5. Сестра прийшла о другій годині дня? (дванадцята)

6. Друзі були в клубі о двадцять першій годині? (двадцята)

7. Фільм почався о дев’ятнадцятій? (вісімнадцятій)

8. Лекції закінчуються о другій годині дня? (третя)

9. Футбольний матч розпочався о першій годині дня? (друга)

10. Ти спав до сьомої години ранку? (восьма)

 

Словник

 

друзі

лекція

спати

футбольний матч

фільм

 

Завдання 23. Прочитайте текст про відомого лікаря. Знайдіть у ньому числівники.

 

Першим лікарем, праці якого збереглись і донині, був Гіппократ. Він народився на грецькому острові Кос у 460 році до н. е. В його родині з покоління в покоління займалися зціленням. Двадцятирічним юнаком Гіппократ уже прославився як чудовий лікар. Саме в цьому віці він був посвячений у жерці, без чого в ті часи не можна було практикувати з медицини.

Багато років молодий лікар удосконалював свої знання в Єгипті, потім створив на рідному острові медичну школу, та згодом його викликали до Афін – рятувати місто від епідемії. Там, в столиці, він і залишився надовго.

Гіппократ лікував пацієнтів цілющими травами, яких знав понад двісті, був прибічником водних процедур, масажу, занять гімнастикою. Він закликав лікарів: «Не зашкодь хворому!». Цей принцип є провідним і в сучасній медицині.

(З журналу)

Словник до тексту

 

пацієнт

острів

покоління

зцілення

практикувати

удосконалювати

Єгипет

епідемія

трави

процедура

масаж

гімнастика

принцип

 

Завдання 24. Дайте відповіді на запитання до тексту.

 

1. Де народився Гіппократ?

2. Коли народився Гіппократ?

3. У якому віці прославився Гіппократ?

4. Коли Гіппократ був посвячений у жерці?

5. Де молодий лікар удосконалював свої знання?

6. Яку місто Гіппократ рятував від епідемії?

7. Де Гіппократ створив медичну школу?

 

Завдання 25. Прочитайте текст та знайдіть у ньому.

 

Моя родина

 

Мене звуть Ахмед. Я приїхав із Сирії. Там живе моя родина.

Ось фото моєї сім’ї. Це моя мама, її звуть Саміра, їй сорок шість років. Це мій батько. Його звуть Хасан, йому сорок вісім років. А це мій брат Алаа. Йому двадцять три роки. Він працює вчителем біології у школі вже п’ять років. А це моя молодша сестра. Її звати Хадж. Їй вісім років. Вона школярка і навчається у другому класі. Моїм бабусі і дідусеві сімдесят років.

У нас є гарний і великий будинок, який має три поверхи. Мої батьки і бабуся з дідусем живуть на першому поверсі. На другому живемо ми. У нашому будинку сім кімнат. Біля будинку є сад, де ростуть фруктові дерева та квіти. Кожної суботи моя сім’я збирається на відпочинок у сад.

 

Словник до тексту

 

біологія

будинок

гарний

відпочинок

школа

фруктові дерева

квіти (мн.)

 

Завдання 26. Дайте відповіді на запитання до тексу.

 

1.     Скільки років Камарі?

2.     Скільки років Самірі?

3.     Скільки років Алаа?

4.     Скільки років Алаа працює у школі?

5.     Скільки років молодшій сестрі Ахмеда?

6.     У якому класі навчається молодша сестра?

7.     Скільки років бабусі?

8.     Скільки років дідусеві?

9.     Скільки поверхів і скільки кімнат має будинок?

10.   На котрому поверсі живуть батьки?

11.   На котрому поверсі живе Алаа?

12.   На котрому поверсі живуть дідусь і бабуся?

 

*Завдання 27. Прочитайте речення. Побудуйте текст із поданих речень.

 

Мій вихідний день

 

1.     Я прокидаюся  о 7 годині ранку.

2.     Спочатку 10 хвилин я роблю зарядку.

3.     О 9:30 я снідаю.

4.     Сьогодні я прокидаюсь пізніше, о 9 годині ранку.

5.     О 9:20 я вмиваюсь, чищу зуби та одягаюсь.

6.     На сніданок я п’ю одну чашку чаю із двома ложками цукру та одним тістечком.

7.     Сьогодні субота і у мене вихідний день.

8.     З 12 години до 3 години дня я готуюсь до занять, читаю книги, пишу конспекти.

9.     Я лягаю спати об 11 годині вечора.

10.   Я йду із двома друзями гуляти в парк о 15:30

11.  О 10 годині вечора я спілкуюсь із батьками у «Skype».

12.   На перше я їм борщ, а на друге – рис, інколи одну піцу.

13.   Ми гуляємо із друзями дві години.

14.   О шостій годині вечора я знову читаю книги та готуюсь до занять.

 

Словник

 

борщ

вихідний день

прокидатися

гуляти

зуб

зуби

конспект

чистити зуби

одягатись

піца

рис

робити зарядку

снідати

читати

 

Завдання 28. Знайдіть числівники у тексті та запишіть їх у дві колонки: 1) кількісні, 2) порядкові.

 

*Завдання 29. За зразком напишіть текст про свій вихідний день.

 

Тестові завдання

 

1. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 2, 7, 8, о;

B. 4, 6, 8, 9;

C. 5, 9, 8, 6;

D. 2, 8, 0, 3;

E. 1, 7, 8, 0.

2. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 7, 8, 0;

B. 2, 6, 1, 9;

C. е, 9, 8, 6;

D. 6, 7, 0, 3;

E. 5, 9, 8, 6.

3. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 4, 8, 0;

B. 6, 8, 0, 9;

C. 4, 10, 8, 6;

D. 5, 9, 8, 6;

E. 6, д, 0, 3.

4. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, алфавіт, буква;

B. два, три, п’ять;

C. брат, сестра, батько;

D. аналіз, студент, викладач;

E. десять, меркантилізм, вітер.

5. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. монетаризм, два, око;

B. три, чотири, п’ять;

C. шість, сім, пальто;

D. десять, мікроекономіка, вітер;

E. менеджмент, студент, викладач.

6. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, сім, плече;

B. наука, студент, викладач;

C. п’ять, дев’ять, лампа;

D. диван, три, два;

E. один, два, чотири.

7. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. словник, поет, обід;

B. три, чотири, п’ять;

C. п’ять, шість, сім’я;

D. радіо, три, два;

E. праця, студент, викладач.

8. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. тридцять пів шоста;

B. шоста година;

C. восьма за п’ятій;

D. сьома по шість.

E. десять на восьму.

9. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за десять хвилина десята;

B. п’ять хвилин по десята;

C. шість від шостої;

D. десять по восьмій;

E. вісім по шості.

10. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за вісім вісім;

B. за дев’ять дев’ять;

C. п’ять хвилин по шостій;

D. десять до одинадцятої;

E. за десять до першої.

11. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. сім на сім;

B. за п’ять хвилин восьма;

C. без п’ятнадцяти сіма;

D. пів від шістнадцятої;

E. за вісім до десятої.

12. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. десять хвилин по першій;

B. вісім за десять;

C. десять за шість;

D. сто на п’ять.

E. шість для десятої.

 

РОБОТА З ТЕКСТОМ

 

Прочитайте тексти. Випишіть числівники.

 

НАТАЛЯ ЗАБІЛА

(1903-1985)

 

Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі.

Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний суддя в адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід Наталі — Пармен Забіла (1830—1917) — прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, пам’ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором популярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома російська співачка з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині «Царівна-лебідь» (1900 р.).

Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше зазначить Наталя Львівна, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

1917 року сім’я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об’єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — від зими до зими.

У роки Вітчизняної війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п’єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. У 1972 році ці твори були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.

Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці перекладалися багатьма мовами. а      Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для 2 класу (1933) і «Читанка» для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Наталя Львівна вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.

 

БІЛІ КОТИКИ

 

На  вербі,  на  пагіллі,

 Білі-білі  котики.

Доторкнуться  лагідно

 Лоскотливим  дотиком,

 Доторкнуться  котики,

 Білі,  невеличкі,

 До  руки,  до  ротика,

 До  моєї  щічки.

 Відламаю  гілочку,

 Гілочку-вербичку,

 Та  поставлю  в  пляшечку,

 В  пляшечку,  в  водичку,

 Щоб  листочки-стрілочки

 Стали  розвиваться

 На  вербовій  гілочці

 У  моїй  кімнатці.

 

НА РІЧЦІ

  

Посмалилися  носи,

 Загоріли  плічка.

 Ми  щодня  тепер  усі

 Ходимо  до  річки.

 Тече  річка  крізь  лісок,

 Блискотить  сріблисто.

 А  на  березі  пісок,

 Золотий  та  чистий.

 І  на  цьому  бережку

 За  одну  хвилинку

 Можна  з  вогкого  піску

 Збудувать  будинки.

 Насадить  круг  них  сади,

 Викопать  озерце,

 З  річки  в  озеро  води

 Наносить  відерцем.

 Сонце  весело  блищить,

 Дужче  припікає.

 Річка  хвильками  плющить,

 Діток  закликає:

 —  Будівельникам  привіт!

 Добра  ваша  праця,

 А  по  праці,  мабуть,  слід

 В  річці  покупаться.

 Ну,  звичайно,  кожен  з  нас

 Викупатись  хоче!

 Пострибали  в  воду  враз,

 Аж  вода  клекоче.

 Хвильки  плещуть  на  пісок,

 Сміх  веселий  ллється,

 А  на  березі  лісок

 Дивиться  й  сміється. 

 

Леонід Глібов

 

(1827-1893)

 

Леонід Іванович Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько майбутнього письменника був управителем маєтків поміщиків Родзянків у с. Веселий Поділ, а згодом — ус. Горби. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Євгенія Онєгіна»…

Глібов змалку надивився на поміщицьку жорстокість і людські бідування. Чи не тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих поміщиків.

Початкову освіту Глібов здобув дома, а пізніше, з 1840 р., вчився в Полтавській гімназії, де дитячий ще інтерес до літератури зміцнів і поглибився після знайомства з творами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида Глебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор гімназії зробив Глібову належне «внушеніє» та пригрозив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьєвим-Чужбинським привернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких Чужбинський знав особисто.

Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безборо-дька. У ліцеї, утвореному на базі гімназії вищих наук, склалася міцна літературна традиція — його вихованцями були М. Гоголь, Є. Гребінка, А. Мокрицький та інші діячі культури й літератури, імена яких на той час були вже широко відомі.

Нехтуючи заборонами й переслідуваннями, ліцеїсти захоплювалися читанням прогресивної періодики й пробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання товаришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Ці байки разом з віршами та етнографічними записами друкувалися в 1853-1861 рр. у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».

Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чернігові й навіть Петербурзі.

Педагогічну й літературну працю Глібов поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку місцевої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам пише п’єси «До мирового» й «Хуторяночка». Особливо зблизився Глібов з землевольцем І. О. Андрущенком, який був зв’язаний не тільки з організаціями «Землі і волі» в Москві та Петербурзі, а й з О. Герценом, одержував з закордону і поширював політичну літературу, зокрема «Колокол», «Полярную звезду» та інші заборонені видання.

Певне послаблення реакції в кінці 1850-х і на початку 1860-х років ознаменувалося організацією недільних шкіл для народу, виданням книжок, виходом нових журналів. Глібов брав безпосередню участь у роботі місцевої недільної школи, відкритої при гімназії. Саме в цій школі вчився і зберіг теплі спомини про свого вихователя батько Лесі Українки.

Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі «Основа», що з 1861 р. виходив у Петербурзі. У середині 1861 р. він почав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання «Основи». Значну частину статей для «Черниговского листка» писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.

1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З’явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена.

У липні 1863 р. заарештували І. Андрущенка. Серед його паперів було знайдено листи Глібова. Становище ускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з тюрми «на волю» Л. Глібову конфіденційні листи, які той мав переслати в московську та петербурзьку організації «Землі і волі». Ці компрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили у слідчу комісію. Хоч обшук на квартирі письменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский листок» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все листування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.

Позбавлений роботи, Глібов ЗО жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини. Тільки через два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету. Наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею. На цій посаді йому судилося пробути до кінця свого життя.

10 листопада (29 жовтня) 1893 р. Глібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані в

день смерті Глібова.

…І от замовк твій голос, погас огонь ясний,

Що в темному світі окопі;

Але не вмре поет у пам’яті людській.

Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій

І в кращий час нової долі.

Нині цей пам’ятник встановлено на подвір’ї садиби М. М. Коцюбинського. Пам’ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного українського байкаря, встановлено у 1938 році.

 

Чотири десятиліття (від початку 50-х до початку 90-х років) працював в українській поезії Леонід Глібов, з ім’ям якого пов’язані створення оригінальної модифікації жанру байки і розвиток деяких тенденцій лірики. Зберігаючи внутрішню єдність упродовж десятиліть, не улягаючи різкій еволюції, його творчість не тільки по-своєму відгукувалася на жанрові й стильові шукання української поезії, а й подала своє оригінальне трактування її проблематики, національного й культурософського смислу.

 

Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня за н. ст.) 1897 р. у с Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер Семенівський р-н) на Полтавщині в сім’ї управителя великопанських маєтків, згодом дрібного поміщика. Здобувши освіту в домі магнатів Родзянків, продовжував навчання у Полтавській гімназії (1840—1847). Початком літературної діяльності Глібова можна вважати 1841 p.; цим роком датований російськомовний вірш «Сон» (зберігся в перекладі українською мовою). Ще під час навчання поета в гімназії була видана збірка «Стихотворения Леонида Глебова. 1845 и 1846» (Полтава, 1847), до якої ввійшло 50 поетичних творів (за характером своїм — відгомони пізнього романтизму в російській поезії).

 

Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849—1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українськи. У 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки — його перші україномовні вірші.

 

З 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста (С. Ніс, О. Маркович, О. Лазаревський, О. Тищинський та ін.) народжується ідея першого у Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861—серпень 1863 p.). Основні клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.

 

Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді ж одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь — не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється ряд його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану в Києві 1863 р.

 

Із серпня того ж року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і воля». І хоч ніяких матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника почалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.

 

У 1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 p.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.

 

Ім’я Глібова — байкаря й лірика — стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. у письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. У 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова. Своєрідне поетичне свято — вшанування Дідуся Кенира — організував «Дзвінок», у якому поет друкував байки, а також виступив з творами нового для себе жанру — загадками й акростихами, підписуючи їх цим псевдонімом.

 

Помер письменник 29 жовтня (10 листопада за н. ст) 1893 р. в Чернігові. Вперше всі 107 байок поета, а також загадки й ліричні поезії з’явилися у виданні «Твори Леоніда Глібова» (К., 1904).

 

Уже перші твори Глібова, написані українською мовою, визначають його оригінальне місце в українському літературному процесі. Головні зусилля письменник спрямовує на художнє з’ясування та ствердження субстанційних начал національної духовності, джерелом, носієм і порукою яких є життя народних мас. Його цікавлять форми не стільки індивідуальної самосвідомості, скільки колективні основи етнічного буття. Саме емоційний досвід українського люду складає змістово-тематичне підґрунтя глібовської поезії — у байках, загадках, ліричних віршах. Атмосферою для формування засад поетичної творчості Глібова виступав передусім контекст національної моральної філософії, народної педагогіки. Велика кількість ретрансльованих із народної словесності морально-етичних положень, зразків пареміотики й ідіоматики, народнопісенних форм і виразів відбиває процес глибокого входження поета в стихію народних етико-філософських уявлень (і аж ніяк не є поверховою інкрустацією текстів). Байка, до якої звернувся Глібов, стала досить зручним, містким за можливостями жанром для відображення як зовнішньо-предметного буття, так і етичних та естетичних світоуявлень народу.

 

Лірика, особливо рання, також відтворює загалом неглибокі, але стійкі в своїй повторюваності почування звичайної людини (простолюдина), її природно-«наївний» поетичний світ. Із часом ця орієнтація посилюється. Історичний процес другої половини XIX ст. зробив Глібова свідком раптових суспільних змін, радикальних рухів, очевидцем рішучого поступу технічної цивілізації. Чутливий художник побачив проблему, над якою ще не могли замислюватись його попередники. Як мало хто інший (хіба що П. Куліш і Я. Щоголев), він відчув небезпеку навальності «прогресу», його неоднозначність. Поет намагається намацати надійні підвалини етнічного життя в моральних переконаннях і світоглядних уявленнях індивіда й колективу, в пам’яті етносу (передусім моральній та естетичній), які могли б протистояти довільному суб’єктивізмові, легковажності поодинокого вчинку й хибному, на його думку, повороту історичної ходи.

 

Ще гімназистом Глібов, за свідченням біографів, читав «Кобзар» Т. Шевченка, «Приказки» Є. Гребінки, був знайомий з поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським. Ці факти могли стати першими потужними чинниками в творчому підході молодого поета до української мови, в усвідомленні ним (що з часом усе відчутнішало) націокультурного змісту своєї діяльності. (Ситуація, один із смислів якої — певне націокультурне самовизначення,— своєрідно змодельована у фрагменті п’єси, спільному для «Хуторяночки» і «Веселые люди…», в дружній полеміці двох героїв — росіянина та українця.)

 

Поетичне бачення життя Глібова набагато виразніше розгорнув у творчості українською мовою. Якщо в російськомовній поезії спостерігаються певна скованість почуття, однолінійна інтелектуальна дотепність та орієнтація на чужі стилістичні зразки, то стихія українського мовлення виявляється значно ближчою його творчому темпераменту. У ній він знаходить найадекватніші засоби художнього відображення знайомого з дитинства селянського світу, форми поетичного відтворення вчинків і внутрішніх спонук індивіда (зокрема байкових персонажів), проникнення в душевний стан ліричного героя (аж до міфологічних основ життя етносу). Органічнішим, життєвішим і багатоманітнішим стає його гумор. Сама художня дійсність набуває об’ємніших вимірів, колоритних характеристик (дещо подібне — в російсько- та україномовній поезії Є. Рудиковського, А. Метлинського, Г. Андрузького). Ця закоріненість зв’язку зі своєю землею лежить в основі і його етичних переконань (передусім у байках) та значною мірою — в загальних естетичних і культурософських поглядах.

 

Існує безумовна проблемна, світопереживальна, жанрова й стильова єдність між байками, якими Глібов дебютував як український письменник, і байками пізнішого творчого періоду, між ліричними віршами «Вечір» (1859) та «Над Дніпром» і «У степу» (1893). Творча манера його як українського поета склалася порівняно швидко. Основа її — натурально-реалістична, з деякою (не завжди послідовною) орієнтацією на просвітительську ідейно-моральну настанову. Відчутні також повіви елегійної романтичності (без сутнісних характеристик романтичного героя) — в окремих настроєвих інтонаціях і ліричних пасажах байок та, певна річ, у власне ліричних творах.

 

Доробок Глібова-лірика тяжіє до тих поетичних зразків, основною жанрово-стильовою ознакою яких є елегійний роздум, романтична споглядальність (О. Афанасьєв-Чужбинський, Я. Щоголев, П. Куліш, В. Александров, почасти О. Кониський). Однією з ознак, що вирізняє Глібова в цьому ряду, є художня активізація відомих з фольклору цілісних першоелементів світовідчуття.

 

Перші ліричні вірші Глібова (а також окремі трохи пізнішого часу) написані в народнопісенному дусі, переважно коломийковим 14-складником. Хоча звернення до цієї манери на той час і не було оригінальним, але у фольклорних стилізаціях поет розгортає цілісне органічне переживання, співвіднесене з образом людини з народу. Основною тут є тема кохання; мовиться про дівочу красу («Ясне сонечко, втомившись…», «Паняночка», «До ворожки»), обділеність симпатією («Летить голуб понад полем…», «Розмова»), конфлікт між закоханими («Ой не цвісти калиноньці…»). Уже в перших віршах постає така особливість поетики, як широка персоніфікація предметів природи та включення їх у переживання героя. Почуття видається героєві настільки органічним, що він без вагання звертається до місяця з осторогою: «Гляди — не влюбися!», маючи на увазі дівчину, яка заполонила його власну уяву («Ясне сонечко, втомившись…»). В іншому творі «козак» збирається разом із голубом шукати собі милих: дівчини та голубки («Летить голуб понад полем…»); у вірші «Розмова» дівчина веде тривалий діалог із лугом, добираючи йому пари знову-таки серед об’єктів природи. Умовна дія, до якої залучені «годи» (роки, літа) у вірші «Думка» (1858), відповідає рівню щирих простонародних уявлень героя («Як дівчину коханую, Я вас поцілую!.. Нехай же вам, годи мої, Легесенько йкнеться Та з іншими, та з кращими Хороше живеться!»).

 

Цим віршем поет виходить на інший, провідний мотив своєї творчості (не тільки ліричної) — спомин про давнє минуле («Я згадую інший ранок, Інший вечір бачу, Та й думаю: було колись — Тепер не побачу…»). Цей здавна відомий в українській поезії мотив Глібов розробляє з примітною послідовністю й оригінальністю. У різних модифікаціях його проведено крізь усю лірику поета («Вечір», «Журба», «Зіронька», «На перелазі», «Над Дніпром», «У степу», «Думка» («Турбується наш невсипущий світ…»). Присутній він також у цілому ряді байок, виступаючи (за безумовного їх ліризму) одним із чинників надання художньому світові епічних вимірів. Мотив цей завжди має у Глібова елегійну тональність. Попри створення конкретного образу минулого («Вечір», «Зіронька»), вирішальне значення надається самому моментові огляду й переживання великої часової протяжності між минулим і теперішнім. На поклик до минулих літ повернутися —

 

Нема чутки, нема вістки,

 

І не озовуться,—

 

Тільки в степу речі мої

 

За вітром несуться…

 

«Журба» (твір, що невдовзі став народною піснею і який І. Франко зарахував до «правдивих перлин української лірики») є одним з прикладів зреалізування автором найбільш самобутніх тенденцій своєї поетики та загальної культурософської настанови на осягнення первинних основ емоційного життя етносу. У вірші досить відчутне притлумлення індивідуального начала й «опрощення» поетичного викладу, посилене редукцією смислових відтінків зображуваного до одного-єдиного: жалю за плинністю часу, за безповоротно минулою молодістю. Розвиваючися за скупо, але зримо розставленими образними віхами («гора високая», «зелений гай», «річенька», «три верби» тощо) та постаючи в задушевності викладу, поетична думка формує багатошаровий за своєю структурою ліричний твір із потужним емоційним потенціалом.

 

Особистісні, суто індивідуальні враження й спомини склали зміст елегії «У степу», написаної на схилі літ. Поет поглиблює й розширює часову ретроспективу: поряд з описом молодості, яка «літала на коні» й минала в розвагах на лоні хутірської природи, виведено недругорядну постать дідка-пасічника, що розповідає «про давню давнину». Не випадково і жвавий вигадник Дідусь Кенир, «дідок сивенький», літ якому значно більше, ніж самому поетові-байкареві, виступає героєм писаних того часу загадок.

 

Час у художньому світі Глібова, звичайно ж, історичний. Але він мав би бути, в уявленні автора, повільноплинним. Із прискоренням руху часу пов’язує поет і загибель улюбленого «зеленого гаю», й падіння моральних критеріїв, і новий, неприйнятний для нього, стан суспільного життя.

 

Уявлення про культурно-естетичні й громадсько-суспільні позиції Глібова поглиблює громадянська тема його поезій. Чинником розвитку суспільства поет вважає не політичну боротьбу, а багатошарову національну культуру, просвіту мас, тверді моральні засади, багато в чому виведені з традиційної народної етики. Глібов не займав позиції непримиренності щодо суспільної дійсності; проте почуття честі, чесності й справедливості, засвоєні з етичного досвіду народу, змушували його до констатації загального неблагополуччя свого часу.

 

У вірші «Nocturno» (написаний, імовірно, 1890 p., надрукований 1893 р.) поет говорить про сонну змору («І ніч мовчить, і все кругом мовчить…») як характерну рису своєї доби. Ніч у цьому творі — не «нічка тихая, мов чарівниця тая» («Мальований стовп»),— це всього лиш «померклий день Содома і Гоморри», тимчасовий перепочинок від великих гріхів, якими сповнена дійсність. «Засни ж і ти, перо моє, засни!»,— у відчаї звертається до себе поет, чия «душа квилить і серце мліє». Проблему творчості в тіснотних обставинах «ночі» окреслено у вірші «Не плач, поет!». Твір, наскрізь іронічний за своєю назвою і загальним тоном і в такий спосіб протиставлений обивательській громадській думці, обстоює право митця порушувати конфліктні, а не тільки розважальні теми.

 

Подібні гострота й вагомість теми притаманні одному з ранніх віршів — «Моя веснянка» (переосмислення типово «веснянкових» мотивів). Скарги героя на особисте життя виражені тут із залученням реалій, що потенціально мають громадянське звучання, а рельєфність зображення долі в постаті подорожнього чоловіка рішуче виводить цей образ на авансцену твору, концентруючи на собі головну увагу (що й давало дослідникам підстави розглядати вірш як відгук на селянську реформу 1861 p.). Трактування поетом дійсності в цьому та деяких інших творах виявляє певну міру його тяжіння до народницької орієнтації в тогочасній українській літературі.

 

Ряд творів засвідчує, що поета вражала гострота суперечностей суспільства: «Там щастя декому добро сулить. А там біда сльозами злидні мочить» («Думка», 1893). Щонайменше з підозрою й осторогою дивився він на ті суспільні типи, які в його поезії представляють «дукач», «пан-гаман» («Думка», 1893), «кишеня грошовита» («У степу»), «скоробагатько» (байка «Скоробагатько»), за наступом яких бачив посилення убозтва, нищення заповідної природи, моральну деградацію (з віршами цієї тематики перегукуються й деякі конфліктно гострі байки). «І жаль мені, квилить душа моя, Що бачать те і терплять люде»,— такий емоційний присуд в останній строфі вірша протиставляє поет будь-яким виправдальним сентенціям на зразок «Так і давно було, то так воно і буде».

 

У сучасній йому дійсності Глібов бачив потребу розгорнути потенціал національної культури — від народного етичного кодексу до мистецької діяльності одиниць. Того «апостола правди і доброї долі», якого кликав Шевченко (у Шевченка «апостол правди і науки»), й досі чекає хрест на могилі великого поета, чекає того, хто утверджував би по світу ідеали, виповідані Шевченком («Над Дніпром»). З великою пошаною звертається Глібов до своїх сучасників — культурних діячів («Миколі Лисенкові», «Олександрові Кониському на 35-і роковини його письменства», «Декому на догад»; останній — акростих, присвячений Олені Пчілці), які невтомно «сіють» на «рідному полі» та знаходять на ньому «співучу долю» для свого народу. Із захопленням, що мала спонукувати земляків поета, змальовує він радість навчання, освіти («До дітей», «За щедрівку пісенька», байка «Жук і Бджола»). Проникливо в поезії Глібова звучать доброзичливі, щедрі побажання прожити вік у злагоді й «тихому щасті», «довгенько стежечку топтать. Щоб діялось усе, як гоже, Щоб зла і ворога не знать» («Після жнив», «Щедрівка», «Зимня пісенька», «На Новий рік», «Великий переспів на Новий рік»), зворушливість релігійного пієтету і звернення до Бога благословити землю і людей («Христос воскрес!», «На Великдень», «Благання»).

 

Прикметно, що в поезії Глібова, де так тривко прокладено зв’язок між сучасністю й віковою традицією, за умов досить активної розробки козакофільської тематики в українській літературі того часу, немає жодного твору про козацьке минуле України (мимобіжна й обережна згадка про нього, досить неоднозначна, міститься у вірші «Над Дніпром»: «Була колись доля; траплялось тоді І слави чимало, багато і шкоди…»; у загадці «Веселий, ясний був деньочок…» наявне бурлескне зниження образу козака, що в ньому на комічний лад постає рослина — горох). Не в звитягах козацтва, не в пам’ятних для історії баталіях і внутрішніх усобицях, а в повсякденному добронабутньому житті народу шукав поет етичний оплот і культурні витоки.

 

Нарешті, ще одна група в поезії Глібова — твори описової і повістувальної лірики. За різними особливостями поетики до цієї групи тяжіють незакінчена поема «Перекотиполе» та звід загадок. У них дано барвисті замальовки сцен побуту («Ярмарок», «Перекотиполе»), природи (загадки «Котилася тарілочка…», «Була собі бабуся Гася…»), дитячих ігор та розваг («Веснянка», «Зимня пісенька»), різноманітних живих і неживих предметів («ііташка», загадки). У крайніх своїх виявах глібовські описи сягають форми ампліфікаційних переліків, наприклад представників рослинного світу («Квіткове весілля»), наїдків, напитків, побутових виробів («Ярмарок»). Колоритне, сповнене фантазії зображення різних речей, сил природи тощо особливо притаманне для загадок. Посилює його прийом очуднення, реалізований уведенням постаті Дідуся Кенира, з яким трапляються найнеймовірніші пригоди. Загадки (їх у доробку Глібова 27) засвідчують самобутність метафоричного мислення поета, вираженого не в прямій формі, а через посередництво метаморфоз, фантастичних подій, чудесних явищ. Автор загадок дає волю невтримній уяві, потягу до парадоксу, оксюморону, гротеску (так, комар постає як «невідомий птах», «довгохвостий, гостроносий, на восьми ногах»; герой лякається зустрічі з «проявою»-дорогою: «Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись між лісками»). У групі творів описової та повістувальної лірики й ліро-епіки Глібов розкриває ті риси художнього письма, які притаманні й для його байкового доробку, зокрема в зображенні предмета; деякі з цих творів близькі до байок більш специфічними ознаками, наприклад у вірші «Пташка» цілком очевидна присутність дедуктивної ідеї («веселочка-воля» є милішою від «зерна і водиці», обіцяних у клітці), у зводі загадок — казковість обстановки, комізм ситуацій, головне ж — персоніфікація об’єкта зображення та явище іносказання.

 

Байки — найбільша частина творчого доробку Глібова, що принесла йому популярність. Публікацію їх на сторінках «Черниговских губернских ведомостей» та «Черниговского листка» аж до 1863 р. постійно супроводжувала рубрика чи підзаголовок: «Из Крылова». Творчість російського байкаря певною мірою була для Глібова першозразком. Так, багато глібовських байок мають ближчі чи дальші сюжетні відповідники у творах українських та російських байкарів, у Езопа, Федра, Лафонтена, X. Ф. Геллерта, у французькому «Романі про Лиса», у фольклорі тощо, але в більшості випадків схему мандрівного байкового сюжету Глібов обирав за криловською версією (а нерідко й сюжету, придуманого самим Криловим). Досить швидко, після кількох байок-перекладів («Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак»), український байкар виходить на вищий рівень творчого ставлення до сюжетних запозичень: з’являються значно віддалені від первісного джерела переспіви та переробки; нарешті, чимала частина байок Глібова становить собою цілком оригінальні твори, що їх із творами Крилова споріднюють лише найзагальніші елементи сюжетної схеми. Поряд із цим існує численний ряд байок («Горлиця й Горобець», «Снігур та Синичка», «Сила», «Мальований Стовп», «Перекотиполе», «Жук і Бджола», «Скоробагатько», «Паляниця й Книш», «Кундель» та ін.), сюжетний задум яких цілковито належить Глібову.

 

Не тільки від Крилова, а й від своїх найближчих попередників-байкарів Глібов відрізняється тим, що його байка орієнтована на якомога ширше, реально предметне, художньо самодостатнє в цій предметності зображення народного життя та пошук у ньому тривких етичних і етнічно-світоглядних першооснов. У байці Глібова засвідчено тенденцію до самодостатності фабульної оповіді, самостійного художнього буття зображуваного поза його дидактичним значенням, випробувано багатобічність і ліричний динамізм викладу, розгорнуто епі-ко-ліричний спосіб будування художнього світу.

 

Нова історична доба, інший контекст розвитку національної літератури, нарешті, ґрунтовне художньо-еволюційне самоусвідомлення поета зумовили вже дещо інший — порівняно з його російськими та українськими попередниками — підхід до самої байки: деяку нерегулярність, непередбачуваність, легкість, навіть певний «ігровий» момент у ставленні до її усталеної жанрової структури, до її можливого алегоризму, морального концепту, до її стилю й способу викладу.

 

Жанр байки у Глібова позначається певною універсальністю щодо його творчих інтересів. Байка перебрала на себе чимало творчих завдань, які взагалі міг висувати Глібов як художник слова. Так, поет осягнув байку як жанр, що дає можливість у ряді випадків переадресувати в нього певну частину ліричних настроїв, більше того — чергувати й видозмінювати їх, співвідносячи зі щоразу іншими, визначуваними байковим сюжетом подіями й конфліктними ситуаціями. Ліричне начало присутнє не тільки в спеціальних ліричних пасажах, описах і роздумах,— у байці Глібова воно формує ліричне представлення зовнішньої предметності та внутрішньо-психологічного руху, виступає, зрештою, однією з визначальних засад, без якої неможлива сама будова оригінального об’ємного художнього світу байки та поезії Глібова. До жанру байки поет інтегрував і зірку спостережливість щодо реалій відображуваного, й тонку жанрово-стильову імітативність щодо фольклорних явищ (казка, народна оповідь, пареміотичні жанри, архаїчний фольклорний комізм), і навіть оригінальне ритміко-інтонаційне сприйняття певного подійного руху; в окремих творах цього жанру ширше розгорнув і епічне бачення дійсності.

 

Байки Глібова складають по-своєму масштабну, детально і з захопленням вималювану картину народного життя, заснованого на тривких моральних засадах старовини, прикметного мобільністю й гостротою емоційного реагування, розсудливо-тверезим, а водночас поетичним і фантастичним уявленням про світ. У них представлене — у формах іносказальних (персонажі в образах тварин, рослин, предметів тощо) чи в безпосередньому зображенні («Охрімова Свита», «Два Кума», «Диковина», «Осел і Хазяїн», «Пеня», «Старець», «Ведмедик», «Ясла» та ін.) широке коло житейських обставин, учинків, звичаїв, способів поведінки, вірувань простого люду. У панорамному розгортанні постають розмірений, ґрунтовний, розмаїтий у проявах, переважно селянський побут, робота, дозвілля чи організований знову ж таки навколо тривкої простонародної основи житейський уклад інших верств, пов’язаних із селом чи повітом мешканням і життєдіяльністю, їх психологія.

 

Увесь цей широкий світ людового життя представлено через байкові, переважно комічного чи трагікомічного характеру ситуації, пригоди, події, що дають змогу показати його у різноспрямованому розвитку, примножити аспекти його образного бачення. Зокрема, розгорнуто такі фабульні схеми, як драматизм відчуження від справжнього єства («Мальований Стовп», «Фіалка і Бур’ян»), глибина часових змін («Лев-Діду-ган», «Дідок у лісі»), антагоністичне протистояння персонажів («Вовк та Ягня», «Гадюка і Ягня»), дискутивне зіштовхування протилежних життєвих настанов («Ластівка й Шуліка», «Муха і Бджола», «Вовк і Кундель»), суперечка у мірі значущості («Шелестуни», «Собака й Кінь», «Горшки», «Камінь та Черв’як»), гостра спокуса («Пеня», «Скоробагатько»), запізніле каяття («Зозуля і Горлиця», «Лев та Миша», «Білочка») та ін. У значній кількості байкових творів Глібова в багатогранному емоційному супроводі розгорнуто ситуації недомислу («Лящі», «Ясла», «Співаки», «Музики», «Півень і Перлинка»), самовпевненості обмеженого розуму («Хазяїн та Шкапа», «Осел і Соловей», «Собака й Кінь»), доведення дії до абсурду («Хазяїн і Осел», «Вівці та Собаки», «Купець та Миші», «Деревце»), одержимості марнославством («Шпак», «Цяцькований Осел», «Торбина», «Синиця», «Сила», «Дуб і Лозина»).

 

Досить відчутна в творах присутність автора-оповідача, котрий викладає події то зі співчуттям, то зі схваленням, то з подивуванням, а здебільшого з різного виду осміюванням. «Зсередини» зображуваного формується певне моральне й світоглядне переконання. Байка його здебільшого утверджує традиційні етичні засади, настанову до розсудливості, скромності, поміркованості, натуральності. При цьому автор (здебільшого в образі фольклорного оповідача, за яким стоїть поет-інтелігент зі своєю культурософською програмою) виявляє своє активне ставлення до традиційних звичаїв, іноді пристрасно й осудливо ревізує те, що «на світі вже давно ведеться» («Вовк та Ягня»); подекуди, не вдовольняючися відповідними інтонаціями викладу, вдається до розгорнутого емоційного коментаря («Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало. Тепер гадюкам час сказать: «Минулися вже тії роки, Що розпирали боки,— Дай, Боже, правді не вмирать!» («Гадюка і Ягня»).

 

За всієї умовності персонажів байка Глібова націлена на глибоке й серйозне трактування життя. Протистояння персонажів в одних байках більш, в інших — менш гостре, проте автор не часто схиляється до його полегшеної схематизації. Змістовність конфлікту, життєва значущість для персонажа подій, що відбуваються, емоційне переживання колізій персонажем і автором посилюють гостроту твору. Так, в окремих байках представлене жорстоке ставлення «вищого» до того, хто займає «нижче» місце в суспільній ієрархії («Вовк та Ягня»), господарська нездатність панства, яка виливається в безглузде лютування над підданими («Мірошник»), несправедливість існуючого судочинства («Щука»), грубе потоптання невибагливих мрій про душевний затишок («Кундель»), облудність форм «громадських рішень», що неспроможні протистояти праву сильного чи лукавству демагога («Громада», «Мишача рада», «Ведмідь-пасічник»). Все це свідчення того, що байка Глібова, як і його громадянська лірика, була відкритою щодо суттєвих суперечностей суспільного життя 1.

 

Байка Глібова загалом тяжіє до реалістичного напряму української літератури, але творчий метод байкаря — не глибинний зрілий реалізм (у його байці відсутнє трагічне самоусвідомлення героя, яке й неможливе було в цьому жанрі). Безумовно, реалістичною ознакою байки Глібова є предметність зображення — пластична випуклість образів як поданих у колоритних описах, так і, ще більше, складуваних у динаміці події. Предметність зображення в байці — ще не характерність деталі, а тільки ряд подробиць і рис предмета, що існують у ліричному чи гумористичному представленні, в гнучкому ритміко-інтонаційному викладі (зразок його, наприклад, в експозиції байки «Дуб і Лозина»).

 

Об’ємність викладу нарощують і ґрунтовні зображення давнього українського побуту, й зриме окреслення обставин дії, і пейзажні та інтер’єрні замальовки, й загалом небагатослівне, але психологічно чутливе ведення повістування («Скоробагатько»). Специфіка байкового жанру надає авторові можливість для змалювання окремих персонажів у рисах їх близькості до натуральних представників тваринного й рослинного світу, речей. Творчо використовує поет байкову умовність, межу між «прямим» смислом та інакомовністю, між натуральним образом персонажа та його персоніфікацією: «Неначе пані на перині, Лежить торбина в гарній скрині! І по селу, й по хуторах, І по купцях, і по панах,— Пішла про неї слава всюди…» («Торбина»).

 

Художня майстерність байкаря проявляється і в творенні образів персонажів. Поет дещо психологізує вчинок, роздум, мовну партію героя відповідно до домінантної риси його як образу-типу («Свиня», «Жук і Бджола», «Ластівка й Шуліка», «Цяцькований Осел») та поглиблює ці елементи у співвіднесенні зі становищем і ситуацією (наприклад, несміливе звернення Деревця до Панаса з проханням вирубати навколишні дерева). У ряді моментів персонажі наділені індивідуальними рисами, включені в багату міжсуб’єктними стосунками художню ситуацію; деякі з них («Цуцик», «Осел і Соловей», «Вовк і Кундель») намічаються як самостійні характери.

 

В умовах пізнішого літературного розвитку XIX ст. Глібов, природно, пішов далі Крилова у розмиванні алегоризму байки. Глібовські алегорії — алегорії в широкому значенні слова, тобто звичайні іносказання. Це образ, що, виконуючи повновагу функцію у творі, виявляє водночас внутрішню потенцію бути співвіднесеним із більш чи менш узагальнюючою тезою або ж із конкретними реаліями якогось іншого плану. В такому розумінні можна назвати алегоричними ряд байок Глібова — «Щука», «Вовк та Ягня», «Торбина», «Квіти», «Чабан і Комар», «Ведмедик» та ін. Байкар-новатор при цьому не нехтує цілковито можливостями алегоризму (іносказальності), виявляючи творче, «ігрове» відношення.

 

Для поета по-своєму важить — і він у деяких випадках пускає в ужиток — те, що за байкою як жанром закріплене певне стабільне уявлення про наявність у ній якоїсь дози імпліцитного смислу (того, що «мається на увазі») у вчинку чи висловлюванні персонажа. І цьому уявленню байкар то дає помірно справджуватись (як у названих байках), то підсилює ним окремі нерозгорнуті сюжети (наприклад, «Паляниця й Книш», «Билина»), то вносить сум’яття в це уявлення якимось несподіваним, можливо, зумисне «недоречним» паралельним прикладом чи тлумаченням (як у байках «Лев-дідуган», «Лисиця і Ховрах», «Дві Бочки», «Трандафиль і Свиня»). На останнє звернув увагу О. Білецький, виділивши серед характерних ознак глібовської байки такі, як «набування байковим сюжетом самостійності й часами недостатня пристосованість морального висновку до попередньої розповіді» 2. Нарешті, є ряд байкових творів (чи не більшість), у яких тільки перша прописна літера в іменуванні героя засвідчує присутність решток алегоризму. Образи цих байок становлять лише спрощену проекцію людських якостей на якийсь довільний предмет (здебільшого представники рослинного чи тваринного світу, речі, явища природи тощо), тобто змістові персоніфікації, або ж концентрацію зовнішньої їх характеристичності (і співвідносні з персонажами, наприклад казки про Пана Коцького, пісні про голубку й стрільця, означувати які як алегорії практично немає підстав). Саме цей тип образів слугує Глібову для деякого ускладнення внутрішнього світу байкового героя, надання йому неоднозначності. Й чим більше індивідуалізується й «психологізується» байковий образ, чим гінкіше обростає подробицями й деталями сюжет,— тим менший ступінь алегоризму байки.

 

Образ у його самодостатній функції постає не тільки в тих байках Глібова, персонажами яких є люди,— приміром «Вередлива Дівчина», «Ясла», «Лящі», «Скоробагатько», «Сила» (ці твори тільки умовно сприймаються як байки, будучи скоріше гумористичними віршовими оповіданнями), а й у явно іносказальних. Так, докладна характеристика Будяка («Будяк і Васильки»), його хвалькуватих просторікувань і дій надає образові певної самостійності й усуває потребу «мати на увазі» щось інше. Такий спосіб зображення вступає іноді навіть у суперечність із дидактичною настановою, як-от у байці «Фіалка і Бур’ян» (перебіг подій у ній подано з такими різноплановими подробицями, що повчальний момент відходить далеко на задній план), байка читається як хвилююча, концентрована на прямому смислі оповідь, про нещасливе життя Фіалки. Цей ряд подовжує чимала кількість інших творів.

 

Великий масив байок Глібова пов’язаний із виявами ліризму, що надає їм не тільки своєрідні стильові прикмети, полегшуючи перехід від одного мотиву до іншого, а й нерідко — специфічну тональність, настроєність. Ліричне начало присутнє і в захопленому змалюванні благословенного Богом «тихого гаю» («Мандрівка»), окремих речей, рослин, і в безпосередніх авторських міркуваннях і зауваженнях, що створюють атмосферу довірливості між автором і читачем, і у відповідних інтонаціях авторського ставлення до персонажа (наприклад, Ягняти з байки «Вовк та Ягня»), і в спеціальних пасажах-апострофах, де здобуває прямий вираз авторська позиція («Свята старовино! Про тебе я згадав; Правдивії слова твої не вмерли, І я промовлю їх, Щоб світ не забував…»). Проте головна його функція — в емоційному поглибленні погляду з теперішнього в минуле, що розпросторює й своєрідно забарвлює зображуване («Скоробагатько», «Дідок у лісі», «Мальований стовп», «Дідок і Вітряки», «Зозуля й Горлиця», «Старець»,-«Коник-стрибунець», «Лев-дідуган», «Мандрівка»). Ліризм примножується епічним баченням: у деяких творах світ постає як великий огром часу, десь далеко на дні якого — вражений, приголомшений усім пережитим індивід.

 

Елегійні мотиви темпорального характеру у байках по-своєму підтримують і розвивають тему елегій Глібова, ряду його поетичних творів; «епічним» ліризмом, що включає в себе ці та інші мотиви, в певну спільність об’єднуються байка й лірика; ним задано найсуттєвіші хронотопні та емоційні характеристики художнього світу Глібова-поета.

 

У художньому світі байок поглиблено й смисл подійності — завдяки авторському баченню, в якому відбивається своєрідний «спогад» про більш віддалені в часі художньо-мислительні структури. Побут у байках Глібова — це побут XIX століття, до того ж досить патріархальний у багатьох своїх моментах. Точка авторського зору на нього в деяких випадках співвіднесена з іще давнішим часом (з періодом синкретичної єдності світу). Автор у ряді байок дивиться на своїх героїв наче з глибини вже минулого часу,— і це надає їм примітно самобутніх рис, що різнять поетику Глібова від поетики Крилова та української байки нової літературної епохи.

 

Запозичаючи мандрівний сюжет, Глібов не тільки ґрунтовно «українізує» його в подробицях та в психології персонажа, а й уміщує в національну прафольклорну ретроскопію, акцентує в ньому елементарні, первісні ходи, відкриває приховані глибинні шари. Так, за сюжетом байки Крилова «Фортуна и Нищий» (1816) написано байку «Старець» (надруковано 1890 р.). У Глібова виникає не просто повчальна притча на тему захланності, яка не може зупинитися й насамкінець утрачає все до решти,— український поет створює атмосферу казковості, відсутню у Крилова; місце емблематично-безликої Фортуни заступає семіотично повновагий, узятий з української міфології образ Долі. В її устах оживає потаємна мрія убогого про багатство. Герой в уяві мусить пройти разючу, захоплюючу дух дистанцію від «старця» до «дуки» з власним переродженням та зміною визначальних обставин свого життя. У фіналі твору пристрасно оплакується марення, що виявилося даремним.

 

До більш елементарного ретроскопічного сприйняття повертає Глібов сюжет і в байці «Ягня» (1890), написаній за взірцем криловського «Ягненка» (1819). Сюжетна схема приблизно однакова в обох творах: Ягня одягає вовчу шкуру, лякає отару й зрештою дістає добру «наминачку» від собак, які прийняли його за вовка. Український байкар при цьому докладно змальовує протагоніста дії, відшукує мотив, що спонукає його до зміни личини. Тим самим відчуття реальності вчинку значно сильніше, ніж у напівумовній дії байки Крилова. Сама подія представлена з примітною емоційністю, переживаннями персонажів (крім Ягняти, тут діють іще пастух та «бідна мати») й автора («Де й дівся сміх, піднявся стон і плач, Насилу бідного оборонили. — Оттак, як бач, із жартів лиха наробили»). Тут починає бриніти драматизм роздвоєння на початкових стадіях формування внутрішнього світу примітивно-цілісного персонажа, передані дух маскараду, стривоженість і загальне збудження, що вноситься зміною чийогось образу, а водночас і серйозність покарання за роль, яка героєві заборонена.

 

Ряд інших байкових творів, написаних за оригінальним чи запозиченим сюжетом, а також ряд загадок поет співвідносить із первісним світовідчуттям, вияскравлює у їх сюжетному розвитку прафольклорні смислові ходи, через стильові, образні й композиційні засоби робить виразно відчутними мотиви добровільної чи захопленої силоміць жертви («Гадюка і Ягня», «Кундель», «Вовк та Ягня», «Будяк і Васильки», «Гуси»), погоні («Вовк і Кіт», «Скоробагатько»), небезпечного, облудного зближення («Фіалка і Бур’ян», «Ведмедик», «Огонь і Гай»), відчуття загрози («Троянда», «Жвавий Хлопчик»), свавільності необмеженого владарювання («Жаби», «Громада», «Лев на облаві», «Танці»), метаморфози-травестії («Солом’яний Дід», «Щука й Кіт», «Мальований Стовп»), відходу з обжитих місць, де розкриває патріархальне, із залишками міфологізму розуміння простору («Билина», «Бджола і Мухи», «Мандрівка», «Диковина», «Вовк та Зозуля», «Перекотиполе»). В останній групі байок поет створює образ бездумного мандрівника, «перекотиполя», в якому вгадується людина, котра забула свою батьківщину, зрадила традиції, ширше — образ буття, у якого підрізано його живильні корені.

 

Відлунням давніх народних уявлень є образ страховидла, що породжує сміх, точніше, задає умови, коли має місце одночасно й загравання з почуттям жаху, котре цей потворний предмет нібито мусить викликати, й глумлива потіха над ним (байки «Солом’яний Дід», «Жаби», вірш «Зимня пісенька»). Таким само гротескно-сміховим (відповідники якого — в найраніших пластах української народної поезії) є й відображення страху перед фантастичним і незвичайним («мара», «проява»), розгорнуте в багатьох загадках поета («Щоб дітям веселіш було…», «Раз уночі я в ліс ходив…», «Мостивсь я в лузі на потіху…», «Котилася тарілочка…», «Була собі бабуся Гася…», «Раз пішов я на отаву…», «Є на світі чорна злюка…»).

 

Серед творів українських байкарів саме байка Глібова спроможна певною мірою передавати немовби відроджене відчуття первісного анімізму. Персонажі окремих байок Глібова, не будучи характерами, виступають не просто як персоніфікації сил природи,— вони наділені здатністю відносно розгалуженого, емоційно нюансованого психічного життя (особливо часто — стани смутку, розпачу тощо). Означуючи певну ментальну якість, елементи незвичайного одушевления предметів, сил природи, рослин і тварин досить відчутні у байках «Огонь і Гай», «Дідок і Вітряки», «Мальований Стовп», «Зозуля й Горлиця», «Торбина», «Деревце», «Квіти», «Хмара», «Коник-стрибунець».

 

У байках Глібова відбилося фольклорне (з реліктовими ознаками міфологізму) розуміння трагічного й комічного. Трагізм подій і ситуацій загалом не сягає рівня фольклорних творів пізнішого часу (наприклад, пісень про кохання, історичних пісень). Він щонайбільше елегійний, у сучасному значенні слова майже невідчутний (навіть у тих творах, де йдеться про загибель персонажа, крах його усталеного способу життя). І це не тільки тому, що відсутня гострота індивідуального самоусвідомлення (що взагалі рідкісне в жанрі байки), а й тому, що автор заміщає можливу трагічну напругу сюжетного фрагмента лірично-сентиментальним переказом, подобою ритуального оплакування, які немовби узаконюють безсилля персонажа в протистоянні Долі та спрямовують почуття на пошуки примирення з нею («Вовк та Ягня», «Фіалка і Бур’ян», «Скоробагатько», «Гадюка і Ягня»).

 

Настрої упокорення, смирення, жалісливого співчуття в поетичних творах Глібова мають подекуди релігійне забарвлення, точніше фольклорно-релігійне, оскільки поняття Бога та пов’язані з ним моральні уявлення не відзначаються строгою відповідністю ортодоксальній теологічній системі. Вони натомість активно кореспондують з апокрифом, народним звичаєм і віруванням, коріння яких — у дохристиянських часах.

 

Глібов-байкар продовжив започатковану П. Гулаком-Артемовським прогресуючу лінію посилення в байці елементів комічного (Є. Гребінка, Л. Боровиковський), не кажучи вже про те, що чимало його байок є по суті гумористично-сатиричними творами. Комічне у глібовській байці задається загалом за просвітительськими критеріями, але присутні в ньому й залишки давнього народного сміху, такі, наприклад, дещо архаїчні риси, як глузування з дріб’язкової вади, необачного слова чи вчинку («Ясла», «Паляниця й Книш», «Дідок і Вітряки»), непомірність розплати за чванькувату спробу виокремитися («Будяк і Васильки», «Вередлива Дівчина», «Квіти»), безугавне осміяння еротичних замислів, аж до побиття залицяльника («Снігур і Синичка», «Горлиця й Горобець»), сміхове зниження-розвінчання («Лев і Комар», «Цяцькований Осел»).

 

Народна сміхова культура своєрідно позначається й на образові оповідача. Він у структурі байки не центрований, має досить широкий діапазон — від мудрого інтелігента, уважного до народної етики й естетики («Жук і Бджола», «Мальований Стовп», «Фіалка і Бур’ян», «Троянда» та ін.), до фольклорного жартівника-баляндрасника (особливо виразно в байках «Пан на всю губу», «Троєженець», «Лев та Миша», «Охрімова Свита», «Жаба й Віл», «Музики», «Танці»). В кожному разі те «викриття», яке здійснює оповідач,— надто специфічне, дуже не схоже на односпрямовану сатиру й інвективу (зразка, наприклад, М, Салтикова-Щедріна). Опосередковані, непрямі форми його зумовлені не тільки іносказальністю, езопівською мовою (і те й інше властиве також і типовій сатирі), а й створенням навколо персонажів і подій засобами оповіді комічно багатозначного, далеко не завжди беззастережно-саркастичного, художнього світу, нерідко зв’язаного з національним фольклором.

 

Відгомони фольклорно-сміхової стихії позначалися на тому, що безкомпромісне осміяння у глібовській байці трапляється як виняток. Здебільшого ж воно поєднане із загалом приязним ставленням до осміюваного об’єкта («Деревце», «Коник-стрибунець», «Лев та Миша», «Дуб і Лозина»); з іншого боку, навіть при задушевному розчуленні, з яким в окремих випадках ведеться виклад, оповідач відмічає якусь смішну рису героя чи сумнівність його становища («Дідок у лісі», «Кундель», «Жвавий Хлопчик», «Мальований Стовп»), Загалом гумор Глібова-байкаря справляє, враження більш «старосвітського», ніж сучасний йому різко-вибуховий, нігілістичний гумор С. Руданського, автора гуморесок-«приказок», а за концентрованістю й чіткістю сатиричної ідеї байка Глібова поступається (дістаючи натомість інші художні риси) байкам Крилова та Гребінки.

 

При порівнянні байки Глібова з байкою Крилова очевидною є й тенденція до послаблення політичної, ідеологічно-філософської семантики твору в українського письменника. Байка Крилова енергійніша в плані безпосереднього донесення типово байкового смислу, більше націлена на підкреслення парадоксу становища, на представлення якогось афекту, нав’язливої пристрасті, ідеї, на виведення моральної максими (значно далі за джерелом сюжетів, але ближче до Крилова за дотриманням цілісності байкового викладу та розумінням художньої ідеї байки як такої, що ґрунтується на судженні, перебуває Гребінка).

 

Під пером Глібова байка втрачає ці різкі контури, паралельно з ускладненням внутрішнього світу персонажа увідчутнюється емпірична, емоційно-чуттєва сторона її змісту; концепція її виражається більш опосередковано, не кажучи вже про те, що загалом концептуальна проблематика глібовської байкарської творчості інша. Так, Глібов цілковито усуває політичні, історичні алюзії сюжету та авторського узагальнення в байці «Щука й Кіт», яка у Крилова була відгуком на один з епізодів Вітчизняної війни 1812 р. (про адмірала, котрий командував сухопутніми військами). Опобутовлює Глібов сюжет і обставини дії в байці «Пеня», написаній за сюжетом байки «Напраслина», теж свідомо проігнорувавши чи, може, не зауваживши світоглядну гостроту вихідного твору. (Прикметно й те, що Глібов у пошуках сюжетного зразка звертає увагу передусім на ті байки Крилова, сюжет яких досить «сценічний»: дає можливість показати персонажів у дії, в живому діалозі, розгорнути описи й, навпаки, не випадково оминає сюжети, яким притаманна вузькофункціональна спрямованість на якусь моральну чи філософську сентенцію.)

 

Дещо інші засади Глібова і в представленні суто зовнішньої предметності, зокрема природи. Переконливі спроби відійти від останніх згадок про Аврор і Зефірів до конкретного пейзажного малюнка здійснено уже в Крилова; такий спосіб зображення Глібов робить правилом, а крім того посилює колористичність, розмаїття подробиць, локальну характерність пейзажу.

 

Ці та інші риси поетики глібовської байки мають за передумову розлогість оповіді. Як один із варіантів байкового викладу, що з ним пов’язані детальний і докладний опис обстановки, неквапливі роздуми оповідача, обширні діалоги й монологи персонажів тощо, вона випробувана вже в російській байці XVIII ст., далі виразно заявлена в байках П. Гулака-Артемовського. Розвивали цю манеру й українські байкарі пізнішого часу — Є. Рудиковський, П. Кореницький, Р. Витавський, І. Затиркевич (останні два — сучасники Глібова). Не Глібов, отже, був її відкривачем, проте саме в нього розлогість оповіді послідовно спрямовується на урозмаїтнення внутрішнього світу персонажа, на художню самостійність і закінченість байкової події, на багатозначність смислу оповідуваного. Відтак у творі давнього жанру значно «розріджується» раціональна дидактична ідея, виникають спрямовані вбік чи протилежні до її загального розвитку зображальні й повістувальні ходи, намічається втрата (що компенсується іншими художніми набутками) чіткості власне байкової дії, визначеності й окресленості загальної емоції. Звідси ще далеко до руйнації самого жанру, але це — виразний момент, на якому відбувається відрив байки Глібова від байки Крилова та від попередньої української байкової традиції.

 

Байка Глібова посіла унікальне місце в українській поезії XIX ст. і стала винятковим явищем серед зразків цього жанру. В ній загалом ослаблені типово байковий дедуктивний концепт, алегоричність образів і сюжетів, посилена художня самодостатність зображуваного, приведено в рух як гумористичні й сатиричні, так і ліричні та епічні начала. У жанрових її різновидах представлено й синтезовано жанри й жанрові елементи новели, оповідання, притчі, приказки, аполога, казки, гуморески, ліричної медитації, пейзажного вірша.

 

Глібов використовує байковий жанр для осягнення архетипних витоків національного світобачення, максимального наповнення твору реаліями повсякденного побуту та багатого морально-емоційного досвіду народу. На цій основі виникає позначений індивідуально-авторським баченням просторий, часово протяжний, епічно глибокий художній світ та реалізуються інші художні завдання, що виходять за межі розвитку типового байкового жанру. Паралельно з Глібовим та після нього байкова творчість в українській поезії продовжується, байка ще засвідчує дієвість як традиційних своїх можливостей, так і, головне, можливостей новонабутих, пов’язаних із її жанровим переосмисленням (зокрема, загострення її злободенності, увиразнення ідейної дискутивності, трактування її як відверто гумористично-сатиричного жанру), проте жоден із байкарів, що працює одночасно з Глібовим чи після нього (І. Затиркевич, Р. Витавський, М. Старицький, Олена Пчілка, Т. Зінківський, Я. Жарко, П. Залозний, М. Кононенко, Б. Грінченко), не вступає у його слід. Специфіка глібовської байки щодо тих культурософських завдань, які автор нею вирішував, не були повторені.

 

Байки Глібова (а також його лірика) була внеском у розвиток української версифікації, стилю та мови художньої літератури: вона продемонструвала, зокрема, великі можливості нерівностопного («вольного») ямба у створенні розмовних, наспівних, ораторських та інших інтонацій, в описах, у ліричних і філософських відступах, у веденні оповіді. Вірш Глібова вирізняється динамізмом і гнучкістю в ритмічному відтворенні ходу подій і переживань, перебігу природних стихій тощо. Щедро черпаючи з арсеналу народної пареміотики, байкар і сам привніс до нього чимало дотепних виразів, афоризмів, словесних означень («Бо я стою зовсім не там, Де треба пити вам, Та ще й вода од вас сюди збігає…», «Послухали Лисичку і Щуку кинули — у річку»). За мовностилістичними характеристиками байкарський і загалом поетичний доробок Глібова стоїть в одному ряду з творчістю таких письменників XIX ст., як І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Старицький, В. Самійленко, Б. Грінченко.

 

Глібов-поет — характерний представник провідних тенденцій української поезії другої половини XIX ст. Його творчість — вагомий компонент розбудови її жанрової системи, посилення предметності в її образному мисленні. Досвід Глібова сприяв урізноманітненню типології суб’єкта поетичного твору, оригінальні модифікації якого містила як особистісна громадянської теми лірика поета, так і ті жанри, змістом і стильовими механізмами яких дещо пригальмовується індивідуально-суб’єктивне вираження, натомість уможливлюється чіткіше художнє осягнення стихійних і колективних, позаособистісних життєвих начал.

 

Лірика, а ще більше байкова творчість поета переконливо свідчать про глибину й естетичну привабливість повсякденного життя простолюду, великі резерви його етичної світо-орієнтованості в тематиці й проблематиці української поезії, здобуваючи цьому явищу вагоме місце — поряд із уже досліджуваними поезією романтичними станами особистості, із щоразу розширюваними позиціями в національно-громадянському самоусвідомленні тощо. Поезією Глібова стверджувалися живучість і цінність етнічної традиції, її відкритий і прихований до часу потенціал, глибинна потреба в ній ін-дивіда й колективу в ситуаціях морального й естетичного вибору.

 

ЦУЦИК

 

Автор – Леонід Глібов

 

Раз на вікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик спочивав;

То ляже на бочок, то догори на спинку

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під барканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: «Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, став».

— Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? —

Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.

— Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? —

Промовив той.— Аж я злякавсь…

Ну, як же ти там поживаєш?

— Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? —

Сказав Бровко.— Далеко до твого…

Живу собі, бо треба жити;

Двір стережу і день і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к тому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як невлад загавкаєш на пана,

То ще й під боки натовчуть.

— Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!

Буває всяк,—

Обуха батогом не перебити;

А от мені — хоч і довіку б так…

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур’янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп’яхах…

— Ет, реп’яхами дорікаєш! —

Сказав Бровко.— А пам’ятаєш,

Як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавкою тинявся…—

Веселий Цуцик засміявся

І каже: — То колись було,

Та загуло…

Дивись тепер, а не рівняй малого! —

І він спесиво глянув на Бровка.

— Як бачу, ти не робиш там нічого,—

Сказав Бровко,— за що ж се честь така?

— Дурний Бровко! Не розумієш,—

Звиняй, що так кажу,—

Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.—

«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

 

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу…

Вам сміх, мені гостинців в’язка.

Чи гарна моя казка?

[1691]

 

ЩУКА

 

 

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,—

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться,

Була приставлена Лисиця…

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!),—

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать…

Не довго думали — рішили —

І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать,—

Тут обізвалася Лисиця.—

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, —

У річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

1858

 

ЖАБА Й ВІЛ

 

Раз Жаба вилізла на берег подивиться

 

Та й трошечки на сонечку погріться.

 

Побачила Вола

 

Та й каже подрузі тихенько

 

(Вигадлива була!):

 

— Який здоровий, моя ненько!

 

Ну що, сестрице, як надмусь,

 

То й я така зроблюсь?

 

От будуть жаби дивуваться!

 

— І де вже, сестро, нам рівняться… —

 

Казать їй друга почала;

 

А та не слуха… дметься… дметься…

 

— Що, сестро, як тобі здається,

 

Побільшала хоч трохи я?

 

— Та ні, голубонько моя!

 

— Ну, а теперечки? Дивися!

 

— Та годі, сестро, схаменися! –

 

Не слуха Жаба, дметься гірш,

 

Все думає, що стане більш.

 

Та й що, дурна, собі зробила?

 

З натуги луснула — та й одубіла!

 

Такі і в світі жаби є,

 

Прощайте, ніде правди діти;

 

А по мені — найлучче жити,

 

Як милосердний Бог дає.

 

 

ЖУРБА

 

Стоїть гора високая,

Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай.

 

Під гаєм в’ється річенька…

Як скло, вона блищить;

Долиною зеленою

Кудись вона біжить.

 

Край берега, у затишку,

Прив’язані човни;

А три верби схилилися,

Мов журяться вони,

 

Що пройде любе літечко,

Повіють холода,

Осиплеться їх листячко

І понесе вода.

 

Журюся й я над річкою…

Біжить вона, шумить,

А в мене бідне серденько

І мліє, і болить.

 

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої –

Пробігли дні щасливії

І радощі мої…

 

До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна;

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!..

 

Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить;

Пташки співають голосно,

І річечка блищить.

 

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

 

Болить воно та журиться,

Що вернеться весна,

А молодість… не вернеться,

Не вернеться вона!..

 

[1859]