МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

29 Червня, 2024
0
0
Зміст

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 1

 

ТЕМА: Типи ЛПЗ, їх структура та функції. Лікувально – охоронний режим медичних закладів. Первинна, вторинна і третинна медична допомога. Основні типи, структури та функції лікувальних закладів ( лікарні, клініки, госпіталі, санаторії, пологові будинки.) Поліклініка. Жіноча консультація. Особливості дитячої поліклініки. Робота медичної сестри в кабінеті поліклініки ( терапевтичного і хірургічного профілю). Станція « швидкої допомоги», її структура і функції. Структура та оснащення відділення лікарні. Медсестринський пост та його оснащення. Професійні обов’язки медичної сестри відділення. Документація постової медичної сестри. Прийом і здача чергувань палатними сестрами. Режим роботи стаціонару. Внутрішньо лікарняна інфекція. Джерела збудників, шляхи передачі. Безпечне лікарняне середовище.

 

Є три типи лікувально-профілактичних закладів:

амбулаторні – амбулаторія, здоровпункти (лікарські і фельдшерські), ФАП (фельдшерсько-акушерські пункти), поліклініки ( районна, обласна, дитяча), медико-санітарна частина, жіноча консультація,   станція швидкої допомоги, станція переливання крові. Допомога у цих закладах виконується за дільничним принципом, що може бути:

– територіальним, коли медична допомога надається за місцем проживання пацієнта

– цеховою, коли медична допомога надається за місцем роботи.

 

             

 

стаціонарні – лікарня, клініка, пологовий будинок, госпіталь, санаторій, будинок пристарілих, сиротинці, хоспіси;

 

 

        

 

         змішані – диспансер, денний стаціонар, профілакторій.

 

 

 

 

Медико-санітарну допомогу населенню нині надають на трьох рівнях:

         первинний;

         вторинний (спеціалізований);

         третинний (висококваліфікований).

Первинна медико-санітарна допомога – основна ланка в організації охорони здоровя людини. Вона передбачає:

         консультацію лікаря;

         діагностику та лікування найпоширеніших захворювань, травм;

         профілактичні заходи;

         направлення пацієнта для надання спеціалізованої та висококваліфікованої допомоги.

Вторинна медико-санітарна допомога – рівень її більш складний: вона включає допомогу спеціалізованих служб. Вторинну медичну допомогу в містах забезпечують, головним чином, багатопрофільні, 

міські лікарні та стаціонари медико-санітарних частин; у селах – центральні районні лікарні. Крім того, вторинну медичну допомогу надають спеціалізовані лікувальні заклади стаціонарного типу – диспансери (протитуберкульозні, психоневрологічні, онкологічні, шкірно-венеричні, наркологічні, тощо).

Третинна медична допомога включає висококваліфіковане обслуговування, яке повинно недеватися у спеціально обладнаних центрах та спеціалізованих лікарнях. До центрів третинної медичної допомоги належать обласні медичні заклади – багатопрофільні та спеціалізовані лікарні, диспансери, центри медичної допомоги державного рівня, науково-дослідні інститути. Основні функції цих  закладів – надання пацієнтам висококваліфікованої і вузькоспеціалізованої медичної допомоги та організаційно-методичне керівництво закладами вторинного рівня надання медичної допомоги. На базі закладів третинного рівня розгорнуті клініки медичних, вищих навчальних закладів.

    У складі багатопрофільної обласної лікарні є санітарна авіація – єдине для регіону відділення медичної консультативної допомоги жителям міст та сільських районів в екстенних випадках. Таку допомогу надають кращі фахівці обласних лікарень, диспансерів та клінік.

    Обласна лікарня повинна мати також організаційно-методичне відділення, до складу якого входить кабінет медичної статистики. Відділення здійснює організаційно-методичне керівництво вторинним рівнем., а також інформаційну роботу (збір, оброблення, зберігання медичної інформації та її аналіз).

    Диспансери третинного рівня за спеціалізацією поділяються на: протитуберкульозні, психоневрологічні, онкологічні, шкірно-венеричні, наркологічні, фізкультурні.

 

Амбулаторія ( здоров пункти) – це спеціальний заклад, який розміщений на території самих підприємств або недалеко від них. Вони діляться на:

         лікарські здоровпункти організовуються на підприємствах з кількістю робітників 1000 і більше, і

         фельдшерські – з кількістю працюючих до 1000.

Принцип роботи амбулаторій – дільнично-цеховий, працюють у одну або дві зміни (в залежності від роботи підприємства).

     Основне завдання здоров пунктів:

         надання першої допомоги при нещасних випадках і травмах;

         раптових захворюваннях;

         проведення профілактичної роботи в цехах.

Надання першої допомоги при нещасних випадках передбачає такі види невідкладної допомоги, як зупинка кровотечі, накладання гіпсової пов’язки, штучне дихання, тощо. У випадку необхідності здоров пункт скеровує потерпілого в поліклініку або стаціонар. У цих закладах надається первинна МСД.

 

Медико-санітарна частина створюється на великих підприємствах з кількістю робітників 4000 і більше, а на підприємствах хімічної, вугільної, нафтопереробної та гірничорудної промисловості – з числои працівників – 2000 і більше.

МСД – вторинного рівня, здійснює:

         кваліфіковану лікувально-профілактичну роботу;

         диспансерне спостереження за хворими пацієнтами і здоровими;

         організацію і проведення попередніх медичних оглядів при влаштуванні на роботу, а також періодичні і цільові профогляди;

         експертизу тимчасової непрацездатності;

         аналіз показників захворюваності, їх причини;

         комплекс заходів з метою реабілітації, хворих та інвалідів, включаючи рекомендації про переведення їх на іншу роботу;

         санітарно-освітню роботу і рекомендації щодо раціонального режиму праці та відпочинку, пропаганду здорового способу життя.

 

Станція швидкої допомоги (СШД)  – працює цілодобово. Вона надає допомогу:

         удома;

         за місцем проживання;

         за місцем робота, або

         на місці виникнення гострого захворювання та при

         різних невідкладних станах, а також

         здійснює перевезення хворих із одного стаціонару в інший.

Виклик бригади ШД здійснюється за єдиним номером – «103».

Структура СШД складається із:

         загально лінійної бригади – до складу якої входить: лікар-терапевт, фельдшер і санітар;

         спеціалізовані бригади, які створюються за такими профілями: кардіологічна, психіатрична, акушерська, педіатрична, неврологічна та інші. До складу спеціалізованої бригади входять: лікар відповідного фаху, фельдшер, медична сестра чи акушерка та два санітари. Серед спеціалізованих бригад виділяють інтенсивну терапію, яка надає допомогу при гострих захворюваннях, травмах та отруєннях;

         бригади, що здійснюють перевезення хворих пацієнтів із одного ЛПЗ в інший, працює згідно заявки лікарів. До складу такої бригади входять: лікар відповідного фаху ( або фельдшер) та 2 чи 4 санітарів.

Машини СШД оснащені спеціальною лікувально-діагностичної апаратурою для термінової діагностики та лікування станів, загрозливих для життя, проведення штучного дихання, переливання крові, проведення електрокардіографії, дефібриляції і електростимуляції діяльності серця.

 

Поліклініка – ( грец. «poli» – місто,  «klinice» – мистецтво лікування) – багатопрофільний лікувально – профілактичний заклад амбулаторного типу, призначений для надання медичної допомоги, у тому числі і спеціалізованої, а при необхідності – для обстеження та лікування пацієнта на дому.

     Структура поліклініки включає такі підрозділи:

         адміністративно-господарська частина;

         реєстратура;

         гардероб;

         кабінети різного профілю (терапевтичні, кардіологічні, гастроентерологічні, пуль монологічні, стоматологічні та інші);

         діагностичні кабінети ( рентгенологічні, функціональної діагностики, ендоскопічний);

         лабораторії;

         фізіотерапевтичне відділення;

         процедурні кабінети.

Функції поліклініки:

         прийом пацієнтів лікарями різних фахів – терапевти, хірурги, невропатологи, гінекологами тощо;

         обслуговування хворих вдома;

         обстеження пацієнтів у різних діагностичних кабінетах (рентгенологічному, ендоскопічному, функціональної діагностики, тощо) та в лабораторному відділенні;

         надання різних видів медичної допомоги та виконання лікувальних процедур у фізіотерапевтичному відділенні, відділенні ЛФК та процедурні кабінетах;

         лікування та спостереження за пацієнтами у денних стаціонарах, де пацієнти протягом дня може пройти такі самі обстеження і одержувати таке ж лікування, що й у стаціонарі.

У поліклініці робота медичних працівників здійснюється за графіком, який складений та затверджений завідуючим поліклінікою. Принцип роботи поліклініки – територіально-дільничний, коли за дільничним лікарем-терапевтом та медичною сестрою закріплюється дільниця з відповідною кількістю населення. Вони несуть відповідальність за проведення всіх лікувальних і профілактичних заходів на дільниці.

     До складу поліклініки входить ряд різних кабінетів: до клінічного прийому, терапевтичного, хірургічного, кабінети вузьких спеціалістів, ЛФК, процедурні та інші. Всі кабінети повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Площа кабінету має бути не меншою 15 кв. м., висотою – не менше ніж 3 м. Стіни пофарбовані у світлий колір. Площа вікон має складати не менш 1/6 площі підлоги. Температура повітря в кабінеті повинна бути – 18 20°С, а у перев’язочній та процедурному кабінеті – 20-22°С, вентиляція – приточно-витяжна або із застосуванням кондиціонерів, холодна і гаряча вода.

    У кабінетах, незалежно від його профілю повинно бути: стіл, крісла, кушетка, шафа, умивальник та залежно від профілю і інше обладнання. У кабінеті долі карського прийому – медичні шпателі, термометри, тонометр, фонендоскоп, журнал реєстрації.

Штатні працівники поліклініки:

         заклад працює під керівництвом завідуючого поліклініки;

         лікарі-спеціалісти (терапевти, хірурги, гінекологи, підліткові лікарі та лікарі вузьких спеціальностей);

         старша медична сестра поліклініки;

         медичні сестри, які працюють з лікарями вузьких спеціальностей, процедурні, патронажні;

         лаборанти;

         молодші медичні сестри (санітарки, сестра-господиня).

Медичні сестри у поліклініці працюють у різних спеціалізованих кабінетах, допомагають лікарям у їхній роботі. Функції медичних сестер різнобічні, вони охоплюють широке коло лікувально-профілактичних заходів. Поряд із веденням медичної документації, підготовкою кабінетів до прийому пацієнтів, медичні сестри виконують обов’язки, які залежать від спеціальності лікаря з яким вони ведуть прийом пацієнтів.

 

     Дільнична медична сестра поліклініки є помічником дільничного терапевта у забезпеченні лікувально- профілактичних заходів на дільниці:

         виконує лікувальні та діагностичні призначення лікаря у поліклініці та вдома;

         проводить профілактичні заходи серед населення;

         бере участь в амбулаторному прийомі пацієнтів;

         готує медичні картки амбулаторних хворих, необхідні бланки, інструменти;

         слідкує за результатами лабораторних та інших досліджень;

         регулює прийом пацієнтів, залежно від по черговості та стану пацієнтів;

         проводить термометрію, вимірює АТ, здійснює інші, призначені лікарем, процедури;

         заповнює статистичні талони, бланки направлень на лікувально-діагностичні дослідження, рецепти, посильні листи, виписки з медичної карти;

         видає талони для повторних відвідувань;

         заповнює диспансерну карту (форма №30) та на вперше виявлених хворих;

         веде картотеку диспансерних хворих та викликає їх у поліклініку, відповідно до термінів спостереження;

         вивчає умови життя та побуту диспансерних пацієнтів;

         проводить профілактичні щеплення.

Дані про обсяг виконаної роботи медична сестра повинна щомісячно подавати у кабінет медичної статистики (облік роботи за встановленою формою).

 

     В хірургічних відділеннях поліклініки медичній сестрі відводиться особлива роль. Вона повинна добре знати:

– десмургію;

– володіти гіпсовою технікою;

– технікою ін’єкцій та внутрішньовенних ін фузій;

– прийомами тимчасової зупинки кровотечі;

– знати методи стерилізації матеріалу та інструментарію;

– проводити імобілізацію кінцівок;

– робити перев’язки.

Під час прийому з хірургом медична сестра:

         виконує перев’язки;

         виписує направлення, довідки, листки тимчасової непрацездатності;

         веде журнал госпіталізації і профілактичних щеплень;

         готує стерильний стіл з інструментами для операцій та перев’язок;

         проводить профілактику правцю;

         бере участь у різних інструментальних дослідженнях, які проводить лікар;

         складає звіт про діяльність хірургічного кабінету.

Крім ведення необхідної медичної документації, медичні сестри спеціальних кабінетів повинні виконувати спеціальні маніпуляції.

     Медична сестра отоларингологічного кабінету:

         проводить дослідження слуху;

         бере мазки із зіву та носа, зовнішнього слухового проходу;

         закапує краплі у вуха та порожнину носа;

         вводить у зовнішній слуховий прохід туруни з лікарськими засобами;

         продуває вуха;

         видаляє сірчані корки із зовнішніх слухових ходів;

         промиває лунки мигдаликів.

Медична сестра офтальмологічного кабінету:

– перевіряє гостроту зору;

– допомагає підбирати окуляри;

– вимірює внутрішньоочний тиск;

– перевіряє кольорові відчуття та поля зору;

– за допомогою медикаментозних препаратів розширює зіниці;

– бере участь у складних апаратних дослідженнях хворих;

– видаляє сторонні тіла;

– надає невідкладну допомогу при опіках і травмах очей;

– бере участь у ранньому виявленні диспансерних хворих і активному спостереженні за ними.

     Медична сестра урологічного кабінету:

         проводить катетеризацію сечового міхура;

         проводить промивання сечового міхура антисептичними розчинами;

         готує стерильний матеріал, інструменти та прилади для спеціальних досліджень;

         допомагає лікареві під час інструментального обстеження.

 

Документація, що ведеться в поліклініці:

         журнал обліку відвідування пацієнта;

         алфавітний журнал;

         журнал обліку відвіданих на дому пацієнтів;

         журнал реєстрації консультацій;

         журнал реєстрації профілактичних щеплень;

         медичні картки амбулаторного хворого (форма № 025-о;

         статистичний талон (форма № 025-2-о);

         талон на візит до лікаря (форма № 025-4-о);

         контрольна карта диспансерного спостереження (форма № 030-о);

         щоденник роботи дільничної патронажної медичної сестри (форма № 016-о);

         екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння (форма № 058-о);

         бланки скерувань на обстеження пацієнта;

         санітарно-курортні карти;

         довідки, листки тимчасової непрацездатності;

         рецептурні бланки.

 

Жіноча консультація (ЖК) – працює згідно з дільнично-територіальним принципом. Одна акушерсько-гінекологічна дільниця територіально включає дві терапевтичні (4000-4500 жінок усіх вікових груп). На одній такій дільниці працює один лікар акушер-гінеколог і одна акушерка, які обслуговують від 7000 до 8000 відвідувань жінок протягом року.

Основні завдання ЖК:

         проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання ускладненням вагітності, пологів, гінекологічних захворювань, тощо;

         формування у жінок здорового способу життя;

         надання лікувальної допомоги під час вагітності і пологів та гінекологічним пацієнткам;

         проведення роботи з метою профілактики абортів (застосування засобів контрацепції), своєчасного звертання вагітних у ЖК (термін до 12 тижнів);

         зниження материнської та перинатальної смертності;

         проведення санітарно-профілактичної роботи;

         вивчення умов праці й побуту жінок;

         надання соціально-правової допомоги жінкам, відповідно до діючого законодавства.

 

Дитяча поліклініка – обслуговує дітей віком від 0 до 16 років, дільничним педіатром та лікарями- педіатрами дитячих дошкільних закладів та шкіл. МСД – першого рівня. Кількість дітей на педіатричній дільниці, в середньому, становить – 800 осіб на одного педіатра.

    Особливістю дитячої поліклініки є: наявність двох входів:

         один вхід – для здорових дітей – діти з хронічними захворюваннями, хворі із неінфекційними захворюваннями без гострих явищ, які прийшли на прйом повторно, та діти що оформляються в табори відпочинку, дошкільні заклади та школи;

         другий – для хворих дітей.

Вхід для хворих дітей веде до спеціального приміщення фільтру, де чергова медична сестра розпитує у матерів, які привели дітей на прийом про початок захворювання, оглядає горло та шкіру дітей, вимірює їм температуру тіла з метою виявлення інфекційного захворювання. Якщо дитина хвора, її направляють у спеціальний кабінет бокс, де її оглядає педіатр і дає рекомендації матері стосовно лікування та догляду. Дітей з гострими інфекційними явищами обслуговують вдома.

Обов’язки медичної сестри дитячої поліклініки: 

        профілактична робота з метою виховання здорової дитини;

         надання медичної допомоги дітям на дому, згідно з призначенням лікаря;

         проведення профілактичних щеплень;

         санітарно-освітня робота серед матерів;

         систематичне проведення антропометричних даних з метою оцінки фізичного розвитку дітей;

         облік роботи за встановленою формою;

         систематичне підвищення кваліфікації;

         провідним методом роботи дільничної педіатричної служби є диспансерний метод – активне, динамічне спостереження за зродоровими і хворими пацієнтами.

 

Сільська дільнична лікарня. Величина території сільської лікарської дільниці визначається залежно від чисельності населення та радіусу обслуговування. Середня чисельність населення, що проживає на території становить 5-6 тисяч осіб, радіус обслуговування – 5-7 кілометрів.

Основним завданням дільничної лікарні є:

         надання первинної медико-санітарної допомоги населенню села.

Залежно від кількості ліжок сільські дільничні лікарні бувають 4-х категорій:

         І – 75 – 100 ліжок

         ІІ – 50 – 75 ліжок

         ІІІ – 35 – 50 ліжок

         ІV – 25 – 35 ліжок

Переважно розгортаються дільничні лікарні ІІІ – ІV категорій, які надають медичну допомогу за такими найпоширенішими спеціальностями, як: терапія, педіатрія, акушерство. Сільська дільнична лікарня складається з таких основних підрозділів: амбулаторії, стаціонар, допоміжні підрозділи (рентгенологічний кабінет, маніпуляційнй кабінет, аптека), господарська частина (кухня, пральня, гараж), подекуди кабінет медичної статистики. Первинну МСД надають такі спеціалісти , як: терапевт, педіатр, стоматолог. Якщо кількість мешканців дозволяє вводять іще посади – хірурга та акушер-гінеколога. З кожним спеціалістом працює медична сестра. При кожній амбулаторії працює фельдшер. Посади дільничних медичних сестер встановлюється на кожних 2500 осіб дорослих і 600 дітей, акушерок – на 3500 осіб, але не менше однієї особи при обслуговуванні 1500 осіб.

Медична сестра дільничної лікарні виконує:

         призначення лікаря, як у поліклініці, так і вдома;

         регулює прийом хворих дорослих і дітей;

         надає першу невідкладну медичну допомогу;

         проводить диспансерне спостереження;

         забезпечує медичну допомогу працівникам сільського господарства в період масових польових робіт;

         проводить санітарно-протиепідемічну та санітарно-освітню роботу серед сільських мешканців.

 

ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) – організовується в селах з кількістю жителів 700 і більше, якщо відстань до найблищого медичного закладу більше 2 км, а також у населених пунктах з меншою кількістю населення, якщо відстань до найближчого медичного закладу перевищує 4 км.

На ФАПах, залежно від кількості мешканців, що обслуговуються, можуть працювати тільки:

         фельдшер і санітарка;

         фельдшер, акушерка, і санітарка;

         фельдшер, акушерка, дільнична медична сестра і санітарка.

Основна функція ФАПу – первинна МСД:

         надання мешканцям долікарської допомоги;

         в повному об’ємі своєчасне виконання призначень лікаря;

         організація патронажу дітей і вагітних жінок;

         проведення, згідно за планом, профілактичних щеплень;

         проведення, під керівництвом лікаря, комплексу профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів з метою зниження захворюваності й травматизму, смертності немовлят;

         санітарно-освітня робота.

     До стаціонарних ЛПЗ належать: лікарні, клініки, госпіталі, санаторії, пологові будинки, диспансери – це медичні лікувальні заклади для пацієнтів, що потребують тривалого лікування та догляду, або, в разі необхідності, проведення складних оперативних втручань.

    В лікарнях розрізняють три системи забудови:

– павільйонну – коли на території розміщують невеликі 1-3-х поверхові окремі приміщення;

– централізовану – коли побудований один або де-кілька великих будинків, що з’єднані між собою коридорами;

– і змішану – коли поєднують великі корпуси, що з’єднані коридорами з маленькими, окремими приміщеннями.

Ділянка території лікарні повинна мати три зони:

         І зона – зона лікувально-профілактичних будівель;

         ІІ зона – зона господарських будівель (адміністрація, пральня, харчоблок, гараж, складські прміщення) та інші;

         ІІІ зона – зелена захисна зона: парк, сквер, сад, клумби.

Стаціонарні заклади можуть бути:

         монопрофільні, в яких лікуються пацієнти з однаковою хворобою (диспансери: кардіологічний, неврологічний, туберкульозний та інші); і

         багатопрофільні – коли в них є багато різних відділень.

 

Очолює стаціонарні установи – головний лікар. Безпосередніми його помічниками є:

         заступник з лікувальної роботи (начмед);

         заступник з поліклінічної роботи;

         заступник з медсестринства (головна медична сестра);

         заступник з господарської роботи та інші.

Стаціонари складаються з:

         приймального та

         спеціалізованих відділень.

Потужність стаціонарів:

         у міських лікарнях, в середньому – 250 – 300 ліжок;

         у районних – 350 – 400 ліжок;

         у обласних – 500 – 1000 ліжок.

 

Клініки – це великі спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, що звичайно входять до складу вищого навчального закладу або науково-дослідницького інституту, в яких лікування хворих поєднують з педагогічною та науково-дослідницькою роботою. Клініки, зазвичай, доьре оснащенні апаратурою, мають великий штат досвідчених фахівців.

 

Гопіталі – це лікувально-профілактичні заклади, стаціонарного типу, що призначені для лікування військовослужбовців, їх сімей, учасників бойових дій та їх сімей.

 

 

 

Санаторії – це заклади, які призначені для проведення реабілітації пацієнтів(переважно на різні хронічні захворювання), за допомогою різних природних чинників: клімату, мінеральних вод, грязей, у поєднанні з дієтотерапією, лікувальною фізкультурою та фізіотерапевтичними методами лікування, тощо.

 

 

Диспансери – це лікувально- профілактичні заклади, що обслуговують хворих з певними захворюваннями: туберкульозом, онкологією, нервовими захворюваннями, психічними, кардіологічниим та іншими захворюваннями.

В їх функції входять:

– лікування;

– профілактика;

– патронаж;

– активне виявлення пацієнтів з даною патологією.

 

 

 

 

Пологові будинки – призначені для допологової підготовки вагітних жінок, проведення пологів та післяпологового перебування матерів і немовлят, а також для профілактичного лікування вагітних жінок у відділенні патології.

 

 

 

 

Терапевтичне відділення стаціонару – призначене для надання медичної допомоги хворим з внутрішніми хворобами, які потребують тривалого лікування, догляду, проведення складних діагностичних процедур.

Розрізняють:

         загально терапевтичні (неспеціалізовані) відділення, що за звичайно розміщені в невеликих районних лікарень, і

         спеціалізовані (кардіологічні, пульмонологічні, гастроентерологічні та інші).

1. Кожне відділення очолює його завідувач. Це найбільш досвідчений лікар, який:

         керує всім лікувальним процесом у відділенні;

         проводить обхід пацієнтів;

         консультує палатних лікарів-ординаторів;

         контролює роботу середнього і молодшого персоналу.  Першими помічниками завідуючого відділення є старша медична сестра та сестра-господиня.

2. Лікування хворих ведуть лікарі-ординатори. За існуючими нормативами, на одну посаду лікаря припадає – 25 ліжок.

3. Догляд та спостереження за хворими здійснюють палатні медичні сестри, медичні сестри маніпуляційного та процедурного кабінетів, молодші медичні сестри та буфетниці відділення.

    Птиміщення терапевтичного відділення може бути на 25-50 ліжок. За сучасними гігієнічними нормами вважається, що 60% палат мають бути розраховані на 4 ліжка, 20% – на 2 ліжка, 20% – на 1 ліжко. Відстань між ліжками повинна бути не меншою 1 метра, щоб було зручно при транспортуванні хворого при наданні йому допомоги. На одного хворого має припабати не менше 7 кв. м. площі. Висота палат повинна бути не нижчою 3-х метрів. На 1 пацієнта має припадати 22-25 куб.метрів повітря. Температура повітря в палатах повинна бути 18-20°С. Бажано, щоб у кожній палаті був окремий душ і санвузол. Вони повинні бути добре освітлені. Стіни слід фарбувати світлою, олійною фарбою, радіатори опалення також. Найкращою, з гігієнічної точки зору, є підлога, вкрита лінолеумом. Вентиляція палат здійснюється за рахунок провітрювання, але кращим засобом вентиляції є кондиціювання повітря. Освітлення палат, у вечірні години, має здійснюватися за рахунок матових освітлювачів, бажано, щоб на кожній при ліжковій тумбочці був настільний освітлювач. В палатах мають стояти металеві або деревяні ліжка з пружною сіткою, поверх якої кладеться матрац, що прикривається простирадлом, ковдрою з півковдрою, подушкою в наволочці. На кожного пацієнта виділяється по два рушника. Між ліжками повинні бути приліжкові столики або тумбочки, стілець для відвідувачів.Біля кожного ліжка повинні бути вмонтовані: радіонавушники, кнопка сигналізації та підведений кисень. У всіх палатах повинен бути кімнатний термометр.

    Палати у відділені розділяють на:

         загальні – зазвичай розраховані на 2-4 місця, де лікуються пацієнти, що можуть самі себе обслуговувати, та хворі, тіло яких немає неприємного запаху, і

         палати для тяжкохворих – розраховані на 1-2 ліжка, з окремим санвузлом. Вони можуть бути 2-х видів:

а) палати інтенсивної терапії – де розміщюють пацієнтів з тяжкими гострими порушеннями органів дихання та кровообігу та інші. Ці палати мають бути обладнанні сучасною лікувальною та діагностичною апаратурою, яка забезпечує постійний контроль за життєво важливими функціями організму. При потребі, у такій палаті може розташовуватися додатковий пост медичної сестри;

б) палати для тяжкохворих з хронічними і дуже тяжкими захворюваннями. Це група хворих, які потребують не стільки інтенсивного лікування, скількм постійного догляду. Уе можуть бути онкологічні хворі, хворі старечого віку, хворі на паралічі та інші.

Крім лікувальних палат, у структуру відділеня входять: ординаторська, маніпуляцій ний та процедурний кабінети, буфетна і столова, санітарна кімната, санвузли, кабінети старшої медичної сестри, сестри-господині, кімнати відпочинку для медичного персоналу.

 

Пост медичної сестри – це робоче місце чергової медичної сестри. Розрахований один пост на 25-30 ліжок, розміщується в коридорі, біля палат, щоб хворі перебували під потійним наглядом медичної сестри. Як правило на один пост потрібно не менше 5 медичних сестер, які працюють за змінним графіком.

Обладнання та устаткування мед сестринського поста:

         стіл з шухлядами для медичної документації (листки лікарських призначень, бланки направлень, аналізів, зошити для виписка медикаментів та інше);

         медичні шафи для медикаментів;

         столик для роздавання ліків;

         телефон;

         умивальник, мило, рушник.

Документація постової медичної сестри:

         листок лікарських призначень, який підписується медичною сестрою відразу після виконання даного призначення;

         температурні листка;

         журнал руху хворих;

         журнал обліку наркотичних анальгетиків;

         журнал вимог медикаментів;

          порційні вимоги до харчоблоку;

         Журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультації лікарів-фахівців;

         Журнал із списком хворих, яким необхідно провести те чи інше лабораторне або інструментальне дослідження;

         Журнал обліку хворих з високою температурою;

         Журнал передачі чергувань.

Обовязки медичної сестри стаціонару. Медсестринська справа – це догляд за пацієнтами. Догляд поділяється на загальний і спеціальний. Особиста гігієна медичної сестри: слідкувати за чистотою тіла, насити чистий, випрасуваний халат (костюм) і шапочку, коротко обстрижені нігті, мінімально носити прикраси та неяскравий макіяж.

Основні напрямки роботи палатної медичної сестри:

         створення сприятливих умов для пацієнта. Ці умови, в оановному, визначаються матеріально-технічною базою лікарні. Однак, від палатної медичної сестри багато в чому залежить якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональне використання палат, розміщення лікарняного інструментарію та меблів, передбачити створення затишку у відділенні, безумовно, з дотриманням необхідних санітарно-гігієнічних вимог;

         догляд та спостереження за пацієнтами: створення і підтримання належного санітарно-гігієнічного середовища в палаті, догляд за тяжкохворими (здійснення і допомога при проведенні їх особистої гігієни, зміна положення тіла, годування, тощо);

         вимірювання температури тіла вранці та ввечері із занесенням показників до температурного листка;

         підрахунок частоти серцевих скорочень, пульсу, дихання та їх реєстрація;

         підготовка пацієнтів до лабораторних, рентгенологічних, інструментальних та інших досліджень, збирання матеріалів та своєчасна і правильна доставка їх до лабораторій;

         визначення добового діурезу та водного балансу;

         підготовка пацієнтів до відвідування ними діагностичних та лікувальних кабінетів;

         прийом пацієнтів, які поступають у відділення для лікування;

         перевірка проведеної санітарної обробки пацієнтів у приймальному відділенні;

         ознайомлення пацієнтів з внутрішнім розпорядком відділення та особистої гігієни;

         контроль за отриманням пацієнтом призначеної йому дієти;

         складання порційних вимог;

         ретельне виконання лікарських призначень;

         участь у харчуванні пацієнтів;

         ведення медичної документації;

         контроль за роботою молодшого медичного персоналу.

Прийом та передача чергувань постовими медичними сестрами відділення. Робочий день палатної медичної сестри, зазвичай, розпочинається щ 800, 830, чи в 900. Слід пам’ятати, що чергова медична сестра, ні в якому разі, не може самостійно залишити пост, поки не прийде її зміна. Здавати і приймати чергування необхідно безпосередньо в палатах, біля ліжка пацієнтів, за їх присутності, та на посту. Таким чином, можна виявити якісь недоліки в роботі нічної чи денної зміни і відразу ж їх усунути.

Чергова медична сестра, яка прийшла на зміну повинна перевірити:

         якість ранкового прибирання палат та інших приміщень відділення;

         чистоту натільної і постільної білизни хворих;

         якість проведення ранкового туалету, особливо дітей і тяжкохворих;

         якість зідраного матеріалу для аналізів;

         підготовку хворих до діагностичних процедур;

         якість проведення ранкових призначень лікаря;

         відмітку температури тіла хворих у температурному листку;

         перевірка запису ліків, наркотичних засобів, сильнодіючих ліків, ядів, спиртів у журналах;

         наявність облікової документації, медикаментів, одноразових шприців та систем та інших інструментів. При передачі зміни обов’язково передаються ключі від сейфу.

Медична сестра, яка здає зміну готує звіт на ранкову конференцію у відділенні. Цей звіт відображає:

         кількість пацієнтів на даному посту;

         рух хворих за минулу добу (виписалися, переведено в інші відділення чи інші лікувальні установи, померли);

         стан важкохворих;

         кількість пацієнтів з гарячкою;

         санітарний стан відділення;

         роботу молодшого медичного персоналу.

На посту ведеться журнал прийому і здачі чергувань, де обидві медичні сестри ставлять свої підписи про здачу і прийом чергування.

 

ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ УСТАНОВ

 

              Починаючи з часів Гіппократа і до наших днів, неодноразово підкреслювалось, що ефективне лікування хворого можливе лише при умові суворого дотримання гігієнічних рекомендацій, органічно поєднаних з раціональною схемою лікування. Враховуючи значні досягнення медичної науки (розвиток генної інженерії, біотехнології, створення і використання високоефективних антибіотиків, ангіопротекторів, психофармакологічних і інших засобів, трасплантація органів, гамодіаліз, гемо- і ентеросорбція, використання різних видів випромінювання, нових засобів медичної техніки тощо), та інші успіхи лікувальної медицини в певній мірі сприяли послабленню уваги медичного персоналу до необхідності прискіпливого дотримання вимог санітарно-гігієнічного і противоепідемічного режиму в лікувально-профілактичних закладах, особливо в лікарняних стаціонарах, що привело до зростання кількості внурішньолікарняних інфекцій.

Практика показує, що успіхи лікування в значyій мірі залежать не тільки від використання сучасних технологій лікування, а і від дотримання санітарно-протиепідемічних заходів в стаціонарах. Наглядним прикладом цьому є лікування в стаціонарах хворих з імунодифецітними станами (при онкологічних захворюваннях, ВІЛ –інфекції, променевої патології), при трансплантації органів, в післяопераційних і акушерських стаціонарах.

Сучасна лікарня представляє собою комплекс, насичений різноманітним, часто досить складним обладнанням (системи опалення, вентиляції, кондиціювання, пилеуловлення, лікувального газопостачання, дистанційного спостереження і контролю, сигналізації і зв’язку, вичислювальної, діагностичної та іншої спеціальної медичної техніки тощо). Умовно їх можна об’єдн

                     апарати, прилади і обладнання для загальної і спеціальної хірургії, для служби крові, анатомічних досліджень, для анестезіології, штучного дихання, для травматології. А також для механотерапії, офтальмології,  акушерства і гінекології, стоматології, медичної радіології, стерилізації, для аптеки, для клініко-лабораторних досліджень, для дезінфекції і дезінсекції;

 

                     меблі загального і спеціального призначення, для служби харчування, пральної, господарське і санітарно-технічне обладнання, для віваріїв;

                     оргтехніка, зв’язок і сигналізація.

Загальна кількість найменувань і моделей перевищує 3500. Розрізняють лише понад 40 конструкцій ліжок, біля 20 типів операційних столів, понад 25 ортопедичних пристосувань тощо.

Великі і складні внутрішньолікарняні потоки вантажів. В лікарні на 600 ліжок протягом доби перевозять 6 т їжі (з посудою), понад 2,5 т білизни, 300 кг покидьок, 150-300 кг медикаментів та інші вантажі. В лікарні на 1000 ліжок середньомісячна кількість вантажів досягає 400-500 т.

В розрахунку на 1 ліжко в лікарнях щодобово перевозиться: їжі і харчових відходів – 11-12 кг, чистої білизни – 2 кг, медикаментів – 1 кг, стерильних матеріалів – 8,8-1 кг. В середньому протягом доби накопичується твердих побутових покидьок в лікарні (на 1 ліжко) –0,65 кг (2- 2,5 л), за рік – 235-250 кг (790-800 л).

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах в значній степені також визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Відповідно організації діяльності лікувально-профілактичних закладів  гігієнічні вимоги:             

                надають можливість створити найкращі  умови зовнішнього середовища для хворих;                 

                сприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;

                 запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій;

                полегшують лікувальну роботу медичному персоналу;

                сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних   умов для діяльності медичних працівників.          

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників.Перш за все це оптимізація лікар­няного середовища. Для успішного лікування та швидкого виду­жання хворих необхідні  сприятливі  умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий  відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних  умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все  внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для інфекційних,  але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші усклад­нення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпе­чення вимагають впровадження нових методів діагностики і лікування таких, як: ра­діонукліди та інші джерела іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найно­віші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування   різноманітних полімерних матеріалів, бактерици­дних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення санітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих  допо­магають стати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації діяльності

лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних закладів,  згідно  з гігієнічними вимогами  дають можливість створити найкращі  умови зовнішнього середовища  для хворих; сприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;  запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є  безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:  децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою   є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів. Але і є ряд недоліків – шум від різного виду транспорту (ліфти, каталки тощо), великий контакт між хворими, менше користуються  лікарняним садом тощо.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень,  лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

     Зараз частіше застосо­вують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допо­могою  підземних, наземних або поверхових переходів  на каталках перевозять хворих, пересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізованоблочної системи є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2—3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізацій­ний відділ, бомбо газосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на  всіх  об’єктах  нормальні й стабільні умови праці.

В Україні  однаковою мірою   функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, саніта­рна техніка,  постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень,  лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

     Зараз частіше застосо­вують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допо­могою  підземних, наземних або поверхових переходів  на каталках перевозять хворих, пересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізованоблочної системи є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і, 2—3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізацій­ний відділ, бомбо газосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на  всіх  об’єктах  нормальні й стабільні умови праці.

В Україні  однаковою мірою   функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, саніта­рна техніка,  постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

При розміщенні лікарні на око­лиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за роз­мірами й озелененням. Тут  менше шуму, пилу, чистіше повітря більше гігієнічного комфорту.  Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, не пов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до насе­лення, доцільно розміщувати у центрі району об­слуговування. А лікарні загального типу, які мають ста­ціонар і поліклініку, нерідко  розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень шуму  на її терито­рії в денний час не  перевищував 45 дБ, у нічний – 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна  розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території, бажано поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій,  джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу,  залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2,  для дитячих лікарень – від 135 до 250 м2  з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

В умовах реконструкції і великих містах розміри площі під забудову лікарні можуть бути зменшені на 25 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо  використовувати ті ділянки, на яких були розміщені  склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

Спеціалізовані лікарні або комплекси потужністю понад 1000 ліжок для перебування хворих протягом тривалого часу, а також стаціонари з особливим режимом (психіатричні, туберкульозні тощо) розташовують в приміській зоні чи на околиці району на відстані не менше 1000 м від селітебної зони.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі вїзди до лікувальних корпусів, і господарської зони та патологоанатомічного відділення. Важливою умовою, що забезпечує реальну можливість функціонального зонування, є оптимальна конфігурація ділянки. Вона повинна бути прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2 (3:4).

До складу  лікарні загального типу  входять:

1) приймальне відділення; 2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, аку­шерсько-гінекологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням   переливання крові з банком крові та кровозамінників,  тощо;

3) поліклініка;4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіо­терапевтичним, реабілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом; 6) допоміжні служби – харчоблок, пральня з дезкаме­рою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні з  ремонту медичної техніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина –  канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.

     Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях залежить від системи лікарня­ного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30—50 м від лі­кувальних корпусів.  Необхідно, щоб вхід у поліклініку був  окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень – не менше  60 % (з розрахунку 25 м2 на одне ліжко), решта території – пішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні будівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між стінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не менше 25 м; між корпусами з палатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої медичної допомоги, харчоблоком – не менше 30 м, між радіологічним корпусом та іншими – не менше 25 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень – не менше  ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом  розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікар­ні.

Перед головним входом в лікарню необхідно передбачити благоустроєні площадки для відвідувачів з розрахунку 0,2 м2 на 1 ліжко, але не менше 50 м2, а також для автотранспорту співробітників і відвідувачів – не ближче 100 м від палатних корпусів.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське подвір’я з центральною котельнею, пральнею,  дезінфекцій­ною камерою, гаражами, складськими  приміщеннями, овочесхо­вищем. Господарське подвір’я ізолюють від інших зон смугою зелених насаджень завширшки 8—10 м.

Для озеленення території лікарні можна використовувати різні комбінації декоративних дерев (березу, каштан, клен, липу тощо), кущів (бузок, жасмін, шипшину тощо), виткові рослини (плющ, виноград, ліани та ін.). Мінімальна відстань дерев від стіни будівель повинна бути не менше 5 м, кущів від місця посадки – 1,5 м.

Хворі, направлені лікарями полі­клініки на стаціонарне лікування,  звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів  реєструють, якщо необхідно – обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі – в інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляю­ться безпосередньо у лікувальне відділення приймального відділення.  Це одна  або дві великі палати на 10 -12 ліжок, які розділено  шторами з тканини або плів­кового матеріалу, утворюючи  наче­бто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні елек­тричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано  тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні  є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути по­дана до будь-якого ліжка. У палаті є умиваль­ник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного про­філю. Спеціалізоване відділення є найважливішим функ­ціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад 30 ліжок, його організовують із палатних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Основним функціональним підрозділом  кожної лікарні є лікарняне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з окремих палатних секцій. Палатна секція  основна структурна одиниця  лікувального відділення, головним завданням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона  розрахована на 30 ліжок, зокрема  одноліжкові (площею 9 м2), дво- та чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей показник є  оптимальним  як у технологічному, так і  гігієнічному відношенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка  паралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного забруднення повітряного середовища й інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 наведено можливі варіанти планування й обладнання одно-, дво-, три- і чотиримісних палат. У  палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9-1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають були ще й такі приміщення:  пост чергової медичної сестри (4-6 м2), кабінет лікаря (10 м2), процедурна (13-18 м2), клізмова (8 м2), їдальня (18 м2), місце денного перебування хворих (15 м2), санітарний вузол.

     Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслугову­ються, не повинна перевищувати 15 м. Пост  обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев’я­зок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двосторон­нього розмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри і хворого.

     У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м2), приміщення для збері­гання переносної апаратури (12 м2), місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персоналу, приміщення для спеці­алізованих кабінетів (їх призначення залежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні – перев’язоч­на (22 м2). Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних па­лат, облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, “стерильні” палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє ізолюва­ти неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і реанімаційних заходів.

 Відділення анестезіології та реанімації обладнують­ся апаратурою для дистанційного безперервного контро­лю за станом життєво важливих функцій організму хво­рого (кардіомонітором, кардіокомплексом тощо). У цьому випадку на посту чергової медсестри встановлюють ви­носний сигналізатор ритму і тривоги.

     Хірургічне відділення. У сучасних багатопрофільних лікарнях кількість хіру­ргічних ліжок становить від 25 до 45 % ліжкового фонду лікарні. Хірургічне відділення складається з палат і операційного блоку (комплексу). Головною особливістю цього відділення є  наявність операційного блоку. Кількість столів повинна бути з розрахунку один стіл на 25-30 ліжок. Операційний блок, як правило, складається із стерилізаційної (6-12 м2), передопераційної (10-20 м2), операційної (25-35 м2) з наркозним (20-30 м2), гіпсовим (20 м2), інструментальним (10 м2) та іншими підсобними приміщеннями. Особливим різновидом хірургічних блоків є операційні-барокамери .

 

     Гігієнічні вимоги до хірургічного відділення не відрізняються від вимог, що їх ставлять до терапевтичних відділень, за винятком того, що тут необхідна перев’язочна (22 м2), а туалети, особливо ортопедичного відділення, повинні мати дещо більшу площу  і  перила для  стійкого опору хворих.

     У палатах для хворих з нагноєнням ран слід виділяти окремі ділянки коридора, але   якомога да­лі від операційного блоку, оскільки у таких палатах у повітрі у 2-3 рази більше міститься гнійної мікрофлори, ніж у інших. Забруднене повітря може поширюватися на відстань до 30 м, забруднюючи коридори та операційний блок.

     Найскладнішим функціональним елементом хірургічних відділень у сучасних лікарнях є операцій­ний блок. Операційні блоки декількох хірургічних відділень об’єднуються в один опера­ційний комплекс. Кількість операційних визначається з розрахунку одна на 30—40 хірургічних ліжок..  Для хірургіч­ного комплексу відводять окреме крило наземного або під­земного поверху чи  розміщують його у спеціальній прибу­дові, що з’єднана безпосередньо зі стаціонаром  або за допомогою закритого переходу. Цей варіант найбільш оптимальний, тому що забезпечує повну ізоляцію від стаціонару.

     Щоб запобігти забрудненню повітря, операційний блок розміщують у тупиковій зоні відділення або в окремо­му крилі будинку на першому поверсі враховуючи, що мікроби з конвекційними потоками повітря піднімаються вверх і чим вище поверх, тим більше забруднене повітря. При розташуванні операційних на верхніх поверхах в операційному блоці обов’язково повинна бути припливно-витяжна вентиляція з перевагою притоку

Операційний комплекс повинен мати вигідні зв’язки з хірургічними відділеннями,  анестезіологічно-реанімаційним, рентгенодіагностики і стерилізації. При наявності операційного комплексу більш ефективно використовуються уста­ткування й обладнання допоміжних при­міщень,  раціональним організовується робота персоналу.

Приміщення   операційного блоку групується у три зо­ни: стерильну, особливо чисту та чисту. До першої зони ставлять найвищі ви­моги асептики. Це операційні, стерилізаційні інструмента­рію. До другої зони належать приміщення, що безпосере­дньо пов’язані з операційною: передопераційна, наркозні. До третьої – приміщення для зберігання крові та переносної апаратури, протокольні, для хірурга і медичних сестер, лабораторія термінових аналізів, чиста зона. photo

     Стіни операційної повинні бути гладенькими, легко митися і піддаватися зрошенню дезінфікуючими роз­чинами. Усі види проводки та нагрівальні прилади вмон­товуються у стіни. Стіни і стелю рекомендується фарбувати світлою ма­товою олійно-восковою фарбою, що усуває світлові відблиски і не втомлює очі хірурга.  Підлогу вкладають плиткою з невеликим нахилом до трапа. В операційній бажано мати двоє дверей: одні – для ввезення хворого на операцію, а другі, у бічній стіні,- для вивезення прооперованого. Вікна операційної орієнтують на північні румби. Світловий коефіцієнт повинен становити  1:3 -1:4. Двері операційної потрібно щіль­но зачиняти.

     Джерелом загального осві­тлення можуть бути лампи нажарювання та люмінесцен­тні лампи білого кольору потужність ламп повинна бути не меншою  200 лк (краще – 300-500 лк). Для  забаспечення  роботи  операційної сестри (маніпуляції з голками, матеріалом для швів, інструментами) й анестезіолога, який спостерігає за кольором шкіри та слизових оболо­нок, реакцією зіниць хворого. Потрібно, щоб мікроклімат  відповідав  вимогам комфорту. Температура повітря влітку в опе­раційній повинна  бути +20-22 °С (взимку -19 -20 °С) при вологості 50-55 %, швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,1 м/с. Опалення операційної краще влаштовувати водяне радіаційне з розташуванням панелей на стелі або  підлозі.

     Повітря операційної може інтенсивно забруднюва­тись парами ефіру, фторетану та інших летких нарко­тичних речовин. Ще більше значення мають забруднення повіт­ряного середовища операційної мікроорганізмами, що  приблизно у 80 % післяоперацій­них хворих є причиною септичних ускладнень.

     Джерелами обсіменіння повітря операційної патоген­ною мікрофлорою може бути персонал і хворі. Тому до роботи в операційній не допускають осіб із септич­ними ранами та будь-якими гноячковими забрудненнями шкіри.      Усе устаткування, що надходить в операційну, потрібно попередньо продезінфікувати, а інструменти і матеріали для перев’язок – простерилі­зувати. Дуже перспективними є метод газової дезінфекції, наприклад оксидом ети­лену, однак він триває  декілька годин. Після операції приміщення старанно прибирають, ретельно провітрюють, підлогу та панелі миють дезінфекційним розчином і гаря­чою водою.

     Для доброго повітрообміну в операційних припливні отвори розміщують під стелею біля однієї стіни операційної, а витяжні – на протилежному боці біля підлоги. Така вентиляція дозволяє зни­зити мікробне обсіменіння повітря у 2-4 рази.

     З метою створення асептичних умов на час проведення операції операційна бригада працює в шлемах із пластику і повітронепроникних костюмах (скафандрах) з індивіду­альним постачанням повітря. Стерильне повітря з необхідними параметрами мікроклімату подається під шлем, а забруднене відсмоктується. Голова хворого ізольована від приміщення фіранкою з пластику. Тут же розміщується анестезіолог з реанімаційною апарату­рою У цьому разі частота септичних ускладнень навіть при найтриваліших і надто травматичних операціях не перевищує 0,3 %.

Акушерське відділення включає у свою структуру пологове та післяпологове фізіологічні обсерваційні відділення, відділення патології вагітних,   

Палатні секції тут проектуються згідно з вимогами до загальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне відділення  розміщують в окремому будинку.  Воно повинно мати два входи: один – для хворих, другий – для персоналу, доставки їжі та чис­тих речей. Для індивідуальної госпіталізації хворих застосовують одноліжкові палати зі шлюзом, напівбокси і бокси. На­півбокс складається з палати, шлюзу та санітарного вузла.  Суттєвим недоліком напівбоксу є те, що хворі потрапляють у нього через палатний коридор. При цьому можливе обсіменіння повітря коридора патогенною мікро­флорою, яка  може проникати в інші палати.

Повністю гарантує від внутрішньолікарняного зара­ження   інфекціями,   що   передаються   повітряно-краплинним шляхом, лише індивідуальний повний бокс.  Він складається з вуличного тамбура, санітар­ного вузла, власне палати і шлюзу. Хворий потрапляє в бокс через тамбур безпосередньо з вулиці (якщо відді­лення на другому поверсі,- то з галереї). Персонал же входить з палатного коридора через шлюз. У стіні, яка відділяє бокс від  коридора, влаштовують засклені вікна для спостереження за хворим.  Миття і дезінфекцію посуду проводять у боксі. У повному бок­сі розміщують  перш за все  хворих із нез’ясованим діаг­нозом або зі змішаною інфекцією. Таке планування та суворе дотримання санітарного режиму дозволяє звести до мінімуму і навіть повністю ліквідувати внутрішньолікарняні інфекції в дитячих інфекційних відділеннях. Площа боксу  на1 ліжко – 22 м2, на 2 – 27 м2 . Палати мають площу 7,5 м2 на 1 ліжко.

У відділенні обовязково повинен бути санітарний пропускник з роздягальнею, душовою,  одягальнею і приміщенням для тимчасового зберігання речей.

У дитячому відділенні палатні секції для дітей до одного року розраховані на 24 ліжка, а для дітей віком понад один рік – на 30 ліжок. Вони складаються з одно – (9 м2 на 1 ліжко), дво- (7 м2 на 1 ліжко) та чотириліжкових палат (4 м2 на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, умивальні, убиральні та процедурної.

Для запобігання поширенню повітряно-краплинної інфекції у дитячих лікарнях застосовують палати-бокси. У них  можна розміщувати лише хворих з однією визначе­ною інфекцією, наприклад  скарлатиною або дифтерією. Біля входу в палату є шлюз.

     Основними гігієнічними чинниками, які формують умови у палаті, є чистота повітря, мікроклімат, освітлен­ня та інсоляція, внутрішньолікарняний та вуличний шум.

    

     Особливу групу лікарняних закладів складають  шість типів: рентгенодіаг­ностичне, дистанційної променевої терапії, променевої терапії закритими радіоактивними речовинами, промене­вої терапії відкритими радіоактивними речовинами, діаг­ностичне  з використанням закритих радіоактивних речовин, змішані відділення. Несприятливі наслідки у всіх відділеннях  пов’язані з дією іонізуючих випромінювань на персонал і пацієнтів, що вимагає цілеспря­мованого здійснення запобіжного нагляду і дотримання  науково обґрунтованих правил їх експлуатації. Кожне відділення зобов’язане мати спе­ціальний санітарний паспорт, інст­рукції з радіаційної  аварії та пожежної безпеки.

 

 

 

 

    

 Найпоширенішими радіологічними установами є рентгенодіагностичні кабі­нети або рентгенодіагностичні відділення. Робота в них повинна забезпечувати радіаційну безпеку обслуговуючому персоналові й людям, які  перебувають у суміжних приміщеннях. Середньодобова доза опромінення для лікарів-рентгенологів повинна становити 3,5 бера на рік, а для лабо­рантів – 3 (при ГДД-5 бер). Для захисту обслуговуючого персоналу від радіаційного випромінювання  використовуються захисні екрани, пересувні захисні ширми,  запони з просвинцьованої гуми, нагрудний фартух і захисні рукавиці, які необхідно періодично перевіряти.  Унаслідок утворення в повітрі процедурної  озону й оксиду азоту під дією іонізуючої радіації   для захисту персоналу   влаштовують  припливно-витяжну  вентиляцію  з перевагою притоку.

З метою захисту від рентгенівського опромінен­ня людей у суміжних приміщеннях стіни, перекриття, перегородки, оглядові вікна в кабінетах роблять з просвинцьованого скла або  бетону, баритобетону, цегли, сталі.

     Радіологічні відділення інших типів розміщують в ізольованій прибудо­ві  або   окремому будинку. Їх планування передбачає чотири  групи приміщень: для діагностики відкритими джерелами іоні­зуючих випромінювань, променевої терапії відкритими і закритими, дистанційної променевої терапії.  При роботі з джерелами іонізуючого випромінювання основними  принципами профілактики є захист дозою, часом, віддаллю та  екрануванням. За­хист дозою проведення роботи з якомога менш інтенсивним джерелом випромінювання, захист часомзменшення  опромінення персо­налу за рахунок зменшення тривалості робочого дня і кількості процедур. Захист віддаллю оснований на тому, що потужність ви­проміювання зворотно пропорційна квадрату віддалі між джерелом (точковим) випромінювання і робочим місцем (використання маніпуляторів,  візочків з довгими ручками тощо). Захист екрануванням оснований на здатності різно­манітних матеріалів поглинати іонізуючі випромінювання. Так, для захисту від β-випромінювання використовують органічне скло, пласт­маси, алюміній, від рентгенівського і γ-випромінювання — ек­рани зі свинцю, сталі, просвинцьованого скла, цегли, бетону, баритобетону. Для поглинання нейт­ронного випромінювання необхідними є матеріали, які містять велику кількість атомів водню:  вода, парафін, бетон.

     Поліклініка складається з вестибюлю-роздягальні, чекальні, а також лікарських кабінетів. Вхід до поліклініки здійснюється, переважно через вестибюль, який має безпосередній зв’язок з реєстратурою та гарде­робом. Великі зали для чекання прийому лікаря робити недоцільно, оскільки це призводить до значного збільшення контактів людей із різними захворюваннями. З цією метою для очі­кування використовують коридори, які повинні бути завширшки не менше 3,2 м, добре освітлюватися і провітрюватися. При фтизіатричному, шкірно-венерологічному, гінекологічному і рентгенологічному кабінетах доцільно влаштовувати окремі приміщення для очікування. Мінімальні розміри лікарського кабінету становлять 12 м2, а спеціалізованих — 15—18 м2. Вікна приміщень не повинні виходити на шумну вулицю і бути  орієнтовані на  північні румби.

     Дитячу поліклініку потрібно  повністю ізольована від поліклініки для дорослих. Вхід у неї здійснюється через «фільтр-бокс». Тут медична сестра проводить бесіду з батьками, оглядає шкіру та слизові оболонки хворої дитини, вимірює тем­пературу тіла. Дітей з ознаками інфекційних захворювань направляють в оглядовий бокс, що має окремий вихід на вулицю. Усі інші діти направляють до лікарів за фахом. З метою профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у дитячих відділеннях, крім убиралень для хло­пчиків і дівчаток, повинна бути кімната з горщиками для маленьких дітей,  унітазом для змиву нечистот та устаткуванням для миття і дезінфекції горщиків.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища в палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, необхідно зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 20 °С, а в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей – 22 °С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних – 20 °С. Відносна вологість повітря – у межах  35-60 %, швидкість руху повітря – у межах   0,2-0,3 м/с.

Однією з вайважливіших ланок лікарняного забезпечення є вентиляція. У невеликих лікарнях використовують переважно такі засоби природної  вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні й  витяжні канали. У лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні й пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію з перевагою припливу або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря в загальних палатах повинна становити 2-3 рази за годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії – до 10 разів за годину.

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно назвати такі: світловий коефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних – 1:5-1:6, в операційних – 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах – 0,5 %, кабінетах лікарів – 1 %, операційних – 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, у кабінетах лікарів – 100  та 200 лк, відповідно  у процедурній, а також на посту чергової сестри, – 75 та 150 лк, в коридорах – 30  та 75 лк.

     Встановлено, що в лікарні необхідно на добу 500 л води на одне ліжко та 15 л води  на одного амбулаторного хворого. Для невеликих сільських лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, мі­німальна кількість води становить 150-250 л на одне ліжко на добу. Кращим джерелом водопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші підземні води з до­статнім дебетом.

     У кожній  лі­карні  повинна бути добре організована сис­тема збору, тимчасового зберігання, видалення та знеза­раження покидьок в умовах, які не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу характерні такі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л) твердих; 350-400 г харчових залишків з розрахунку на одне ліжко. У поліклініках на одного відвідувача – 200 г (0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає – побудова  місцевої каналізацію з локальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та вивозять звичайним способом або знешкоджують у біотермічних камерах на території господарського двору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоровя і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного обстеження. Він має   3 частини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя та по-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують результати інструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в розділі 18 “Самостійні роботи студентів” наводять  схеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

 

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоровя і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного обстеження. Він має   3 частини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя та по-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують результати інструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в розділі 18 “Самостійні роботи студентів” наводять  схеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

 

 

Внутрішньолікарняна інфекція. Інфекція (infekcio) – це стан зараження організму патогенними мікробами, при якому відбувається взаємодія між збудником захворювання і мікроорганізмом. Даний процес, який відбувається в організмі людини, називають інфекційним процесом. Інфекційний процес має завжди специфічний характер, тобто він супроводжується патологічними та імунологічними змінами в організмі, які залежать від виду збудника.

Джерелом збудника внутрішньолікарняної інфекції є заражений (хворий, а іноді і здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини. Джерело збудника – неоднозначне поняття. Ними можуть бути:

         захворювання, які знаходяться в інкубаційному періоді (кір, вітряна віспа, епідемічний паротит, тощо), або при нерозпізнаному чи неправильно поставленому діагнозі;

         бактеріоносії, наприклад: носії сальмонел, стафілококів, пневмоцист та інші);

         певну небезпеку становлять матері в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього віку (носії збудників або нерозпізнані хвороби з легкими атиповими формами);

         медичний персонал при наявності нерозпізнаної хвороби, а також носії патогенних або умовно патогенних збудників.

Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їх механізм передачі хвороб людини:

 

Група інфекцій

Первинна локалізація

Механізм передачі

Кишкові

Травний канал

Фекально-оральний

Дихальних шляхів

Дихальні органи

Крапельний

Кров’яні

Кров

Трансмісивний

Зовнішніх покривів

Зовнішні покриви

Контактний

 

Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких трьох первинних рушійних сил (чинників, агентів). Як:

         існування джерела інфекції;

         здійснення механізму його передачі;

         сприятливість населення до даної інфекції.

При виключені хоча би одного з них епідемічний процес припиняється. На цьому законі базуються заходи профілактики  всіх інфекційних хвороб, а також і виникнення внутрішньолікарняної інфекції. Термін 

«внутрішньолікарняна інфекція» має збірний характер, тому що поняття об’єднує різні нозологічні форми.

Внутрішньолікарняною інфекцією вважають будь-яке клінічно виражене захворювання, мікробного походження, якщо воно вражає пацієнта в результаті його госпіталізації або відвідування лікувального закладу з метою діагностики чи лікування.

    Внутрішньолікарняні інфекції можуть вражати також і медичний персонал при здійсненні їхньої фахової діяльності.

Причиною внутрішньолікарняної інфекції можуть стати збудники відомих і поширених інфекційних хвороб. Поряд із збудниками інфекційних хвороб причинами можуть бути умовно-патогенні агенти, які спроможні виклакити хворобу. До таких збудників найчастіше належать: стафілококи, стрептококи, ентерококи, синьогнійна паличка, протей, кишкова паличка, сальмонели, ентеробактерії та інші мікроорганізми.

 

 

1.

Контингент, який вражається

Пацієнти, медичний персонал

2.

Місце зараження

Всі стаціонарні, поліклінічні заклади, лабораторії, донорські пункти.

3.

Причини зараження

Контакт із хворими пацієнтами, носіями інфекції, порушення протиепідемічного та санітарно-гігієнічного режимів, невиконання профілактичних заходів в ЛПУ, фахова діяльність, аварії в ЛПЗ (лабораторіях, ЦСВ, пральні, харчоблоку та інше)

 

Внутрішньолікарняні інфекції можуть бути: екзогенного та ендогенного походження.

Шляхи передачі   внутрішньолікарняної інфекції:

         контактно-побутовий – через руки медичного персоналу, білизну, предмети догляду за хворими, медичний інструмент і апаратуру становить небезпеку, особливо в опікових, дитячих відділеннях, а  також для контингенту підвищеного ризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції;

         харчовий шлях – відбувається при порушеннях роботи харчоблоку, технології приготування їжі або збереження харчових продуктів і готових страв, а також при нерозпізнаних джерел інфекції серед працівників харчоблоку;

         парентеральна передача збудників можлива при використанні не знезаражених шприців та голок, інструментів, при введенні інфікованих препаратів крові (ВГ, ВІЛ-інфекція, стафілококи, малярія та інші);

         крапельним або пиловим шляхом можна заразитися через повітря, оскільки бактерії виявили в поросі, носі й глотці пацієнтів;

       гнійно-запальні або гнійно-септичні внутрішньолікарняні інфекції виникають при зараженні внаслідок проведених операцій, пологів, абортів, у зв’язку з переливанням крові, гемодіалізом, катетеризаціхю судин та іншими процедурами.

Контингент підвищеного ризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції:

         новонароджені, головним чином недоношені діти;

         оперативне втручання;

         лікувальні і діагностичні процедури (ін’єкції, інкубація, ендоскопія, катетеризація, забір крові);

         хворі діабетом;

         онкологічні хворі, які приймають променеву терапію;

         опікові хворі;

         особи літнього та перестарілого віку при проведенні нераціональної антибіотикотерапії.

На кожне внутрішньолікарняне інфекційне захворювання заповнюється екстрене повідомлення, яке передається в санепідемстанцію. Виявленого хворого переводять в окрему палату (ізолятор, бокс), а потім у інфекційну лікарню.

Безпечне лікарняне середовище.

   Медична сестра повинна грамотно допомогти хворому при зміні положення тіла, переміщені в постелі і кваліфіковано забезпечити його транспортування.

 

Безпека пацієнта в ЛПЗ

 

№ з/п

Травматизація

Інфікування

Передозування ліків

Опіки

Електротравма

1.

Заборона пацієнтам ходити по мокрій підлозі

Проведення заходів профілактики ВЛІ, зменшення сприйнятливості пацієнта до інфекцій (забезпечення оптимальног харчування, режиму сну, відпочинку)

Дотримання правил зберігання лікарських речовин, засобів боротьби з гризунами, тараканами та інших хімічних засобів

Правильне використання грілок, ламп УФО, заборона паління цигарок у лікувальному закладі

Дотримання правил безпеки під час роботи з електрообладнанням (перевірка обладнання, ізоляції, шнурів, тощо)

2.

Відсутність предметів на шляху пересування пацієнта

 

 

 

 

3.

Обовязковий супровід пацієнтів, які страждають на запаморочення, загальну слабкість

 

 

 

 

4.

Дотримання особливої обережності під час переміщень пацієнта

 

 

 

 

5.

Достатнє освітлення на шляху переміщення пацієнта

 

 

 

 

6.

Обладнання ліжка додатковими брильцями

 

 

 

 

 

Чинники, які шкідливо впливають на здоров’я медичного персоналу:



 

№з/п

Фізичне навантаження

Токсичні речовини, в тому числі дезінфекційні та деякі фармакологічні засоби

Радіація

Інфекція

Стрес

та нервове виснаження

1.

Використання допоміжних пристроїв для пересування пацієнта

Використання захисного одягу; рукавичок, бахіл, щитків, окуляр, масок

Дотримання відстані, тобто розміщення якомога далі від джерела випромінювання

Проведення заходів профілактики ВЛІ

Робота має надавати почуття задоволення, інакше слід подумати про зміну роботи

2.

Дотримання безпечних технічних прийомів під час ходіння:

– утримання пацієнта;

– підняття пацієнта;

– переміщення пацієнта

Приготування і правильне зберігання дезінфікуючих розчинів у спеціальних приміщеннях з вентиляцією

Використання засобів захисту (свинцевого фартуха або пересувного екрану)

Гарантування безпечного робочого місця на час вагітності

Емоційне перенапруження може бути пов’язане з сімейними конфліктами або фізичним виснаженням, отже. Необхідно розробити механізм вирішення цих проблем

3.

 

Промивання великою кількістю холодної води очей, рота, шкіри, в разі потрапляння на них хімічних препаратів

 

 

Організація нормальних умов праці та добрих взаємин у колективі

4.

 

Надягання рукавичок, миття рук після роботи з лікарськими препаратами

 

 

 

5.

 

Заборонено використання препаратів місцевої дії голими руками

 

 

 

6.

 

Заборонено розбризкування розчинів у повітря

 

 

 

 

 

 

Правильна біомеханіка тіла

 

 

 

 

№ з/п

У положенні сидячи

У положенні стоячи

У разі підняття важких речей

1.

Коліна мають бути дещо вищими стегон (для зменшення навантаження на поперековий відділ хребта)

Коліна мають бути розслаблені так, щоб колінні суглоби рухалися вільно

Перед підняттям важких речей розташуйте ступні на відстані 30 см одна від одної, поставте одну ступню злегка вперед (для кращої опори)

2.

Спина має бути прямою, а мязи живота напруженими

Маса тіла має бути розподілена на обидві ноги

Станьте поряд з хворим, якого ви будете піднімати, так, щоб вам не треба було нахилятися вперед

3.

Плечі мають бути розправленими і розташованими симетрично стегнам

Ступні мають бути розправлені на ширину плечей

Притискайте хворого, якого піднімаєте, до себе в процесі піднімання

4.

Для того, щоб повернутися, перебуваючи в положенні сидячи, поверніться усім корпусом, а не лише грудьми або плечима

Для того, щоб знизити навантаження на поперековий відділ хребта, станьте прямо і напружте мязи живота та сідниць

Згинайте лише коліна, піднімаючи вантаж, зберігаючи тулуб у вертикальному положенні

5.

 

Розташуйте плечі в одній площині зі стегнами

Не робіть різких рухів

6.

 

Для того,щоб повернутися, перебуваючи в положенні стоячи, спочатку поверніть ступні так, щоб за ними йшов корпус тіла. Не починайте поворот з попереку!

Для того, щоб повернутися, спочатку підніміть хворого, а потім, спираючись на ступні, плавно повертайтеся, не згинаючи тулуба, доки вантаж перебуває у вас на руках

 

 

Питання для самоконтролю:

       типи лікувально-профілактичних установ;

   рівні медико-санітарної допомоги;

    характеристика первинної медико-санітарної допомоги;

    характеристика вторинної медико-санітарної допомоги;

        третинна медична допомога, її характеристика.

         які ЛПЗ амбулаторного типу ви знаєте, їх структура, обладнання та режим роботи;

         за яким принципом здійснюється робота медичної сестри в поліклініці;

         які функції поліклініки;

         які особливості та об’єм роботи дільничної медичної сестри;

         яка медична документація поліклініки;

         які ви знаєте ЛПЗ стаціонарного типу;

         структура терапевтичного відділення, медичний штат відділення;

         основні функціональні обов’язки та напрямки роботи постової медичної сестри;

         пост медичної сестри, його оснащення та документація;

         прийом та передача чергувань постовими медичними сестрами;

         що таке внутрішньолікарняна інфекція;

         які збудники внутрішньолікарняної інфекції;

         які шляхи передачі внутрішньолікарняної інфекції;

         назвіть контингент підвищеного ризику до збудників внутрішньолікарняної інфекції;

         що таке інфекційний процес.

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі