МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 12

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 12

 

Тема: nВнутрішньовенні ін’єкції. Вибір шприца, голки та місця введення. Техніка nструминного в/в введення. Особливе введення сильнодіючих ліків. Забір крові для nбіохімічного аналізу. Кровопускання. Покази та проти покази до його проведення. nАутогемотерапія. Покази та проти покази до nпроведення.

 

Перевага внутрішньовенних ін’єкцій. Внутрішньовенні ін’єкції здійснюють для nекстреного введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю nхворих, а також для введення пре­паратів, які неможливо ввести внутрішньом’язово або підшкірно через їх значну nподразнювальну дію.
n
n

   

 

n Вени, nякі найчастіше використовують для ін’єкцій. Для nвнут­рішньовенних ін’єкцій найчастіше використовують вени ліктьо­вого згину, nрідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят nвикористовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.
n
n

 

 

   

 

n Основні nправила внутрішньовенного введення препаратів

1.     Внутрішньовенне введення nпрепаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для nвнутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його nконцентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, су­місність nпрепаратів, швидкість уведення.

2.     Перед тим як змішати nпрепарати для внутрішньовенного введення, необхідно з’ясувати, чи вони сумісні. nДля цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських пре­паратів, nабо таблицю сумісності лікарських препаратів.

3.     nКатегорично забороняється вводити у вену олійні розчини, тому nщо це призводить до тяжкого ускладнення – медикаментозної емболії.
n
n
nНакладання nвенозного джгута і підготовка вени до пункції

1.     Вимийте руки та обробіть їх nзнезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2.     Проведіть психологічну nпідготовку хворого.

3.     Покладіть або посадіть nхворого.

4.     Покладіть його руку nвнутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під nнього тверду поду­шечку або складений рушник. Якщо ін’єкцію ви робите в ліжку, nто підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

5.     Накладіть гумовий джгут на nплече хворого вище від лік­тьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, nрушник або серветку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання nін’єкції і його було зручно розв’язати однією рукою. Пам’ятайте, що джгут має nстискувати лише поверхневі вени і ні в якому разі не порушувати течію крові по nартеріях.

6.           n Для посилення nвенозного застою запропонуйте хворому де­кілька разів стиснути й розтиснути nкулак або перед накладанням джгута опустити руку. Також можете злегка nпогладжувати руку, ніби підкачуючи кров у венах, у напрямку від кисті до nліктьового згину або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У nразі задовільного наповнення вени чітко контуруються nі паль­пуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.
n7. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте nве­ни ліктьового згину й виберіть з них найбільш об’ємну та най­менш рухому nвену.

             
n
n Венепункція nта введення ліків у вену

1.     Обробіть гумові рукавички 70% nрозчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними nтампона­ми, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це ро­бити знизу nвверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2.     І пальцем лівої руки поряд із nвенозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур n(кулак хворого при цьому стиснутий).

3.     Правою рукою візьміть шприц з nліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр nшприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4.     Голку встановіть під гострим nкутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру nй стінку фіксованої вени. При цьому може з’явитися таке відчуття, ніби голка nпотрапила в порожнечу.

5.     Опустіть шприц і проведіть nголку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6.     Злегка відтягніть поршень nшприца до себе. У разі правиль­ного положення голки у вені в шприці з’являється nкров.

7.     Зніміть джгут обережно лівою nрукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8.     Ще раз відтягніть поршень nциліндра на себе, щоб упевни­тись, що під час зняття джгута голка не вийшла з nвени. При цьо­му в шприц вільно поступає кров.

9.     Уведіть лікарський препарат nповільно, щоб він змішався з кров’ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а nтакож не спри­чинив небажаної реакції організму.

10.  Після закінчення введення лікарської речовини nприкладіть до місця ін’єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом ви­ведіть nголку з вени.

11.  Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому nсуглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непри­томному nстані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й nзакріпіть її бинтом, обмотавши його навко­ло руки.

12.  Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, nвимийте і ви­сушіть руки.

n          

Особливе nвведення сильнодіючих ліків.
nСильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід та ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю n20 мл спочатку наберіть потрібну кількість nсильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% nрозчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні nзавихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки й розчинник.
n
nВнутрішньовенну ін’єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте nповільно, протягом 5—10 хв.
n
nЯкщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох nпрепаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту nголки підстеліть стерильну сервет­ку. Потім шприц від’єднайте від голки. nШвидким рухом шприц з набраним розчином з’єднайте з муфтою голки, відтягніть nпор­шень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім вве­діть розчин nз другого шприца.
n
nУ разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із nдекількох шприців.

Запам’ятайте! Перед пункцією вени треба nпереконатися, що в шприці відсутнє повітря.
n
n

  

 

nПри неадекватній реакції хворого на введення препарату тре­ба негайно припинити nін’єкцію, з’ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не nвиходити. У маніпуляційному кабінеті повинна бути nзаповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації nмиттєво підключити її па­цієнту.
n
n Усунення можливих nскладностей при внутрішньовенних ін’єк­ціях. Внутрішньовенна nін’єкція — складна маніпуляція, і її вико­нання може супроводжуватися певними nтруднощами:

1.     Якщо після венепункції кров nне аспірується поршнем, це означає, що голка не nпотрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, nповторіть венопункцію;

2.     Під час проколювання обох nстінок вени утворюється гема­тома. У цих випадках голку злегка підтягніть, nодночасно створю­ючи поршнем від’ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з’явилася nкров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін’єк­ції і, легко nпросуваючи поршень, уведіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна nвводити гіпертонічні розчини, тому ін’єкцію слід повторити в іншому місці;

3.     Якщо під час уведення ліків nпоршень важко просувається вперед, а навколо вени з’являється випинання, це nсвідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін’єк­цію nприпиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть пор­шень, наскільки це nможливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном nпритисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію n

 повторіть в іншому місці.

     Алгоритм nвиконання  внутрішньовенної маніпуляції:

1. Провести психологічну підготовку пацієнта nдо маніпуляції.

2. Перевірити, чи відповідає напис nна ампулі nлистку призначень, а також термін придатності.

3. Здійснити гігієнічну обробку nрук, надягнути стерильні гумові рукавички.

4. Набрати у nшприц ліки і випустити з нього nповітря.

5. Запропонувати пацієнту зайняти зручне положення, краще лягти. Попросити nйого оголити місце проведення ін’єкції.

6. Під nлікоть пацієнта підкласти тверду подушечку.

7. На плече пацієнта вище ліктьового згину накласти гумовий джгут (на сорочку, рушник), nтак, щоб вільні кінці були спрямовані nвгору.

8. Попросити пацієнта декілька разів стиснути і розтиснути кулак.

9. Попросити пацієнта стиснути кулак, пропальпувати вени ліктьового згину.

10. Протерти внутрішню поверхню ліктьового згину двома ватними кульками, змоченими спиртом.

11. Взяти шприц у праву руку так, щоб вказівний палець nфіксував муфту голки, мізинець – поршень шприца, а інші nобхоплювали циліндр шприца.

12. Зафіксувати вену, злегка відтягнувши шкіру над нею великим або вказівним пальцем лівої nруки.

13. Тримати шприц паралельно до шкіри зрізом голки та шкалою догори.

14. Проколоти шкіру над веною і обережно ввести голку у вену, провівши її по судині.

15. Відчувши “провал”, легенько nвідтягувати поршень шприца до nсебе до появи крові в шприці.

16. Зняти лівою nрукою джгут.

17. Натиснути на поршень лівою рукою, не  змінюючи положення шприца.

18. Ввести повільно ліки, залишивши в шприці 0,5–1 мл рідини.

19. До місця nпроведення ін’єкції прикласти ватну кульку, змочену спиртом.

20. Швидким рухом nвитягнути голку.

21. Попросити пацієнта зігнути руку в ліктьовому суглобі nна 3–5 хв, залишивши вату, змочену спиртом, у місці проведення ін’єкції.

22. Продезінфікувати використані засоби.

23. Зробити відмітку nпро виконану маніпуляцію в листку призначень.

Орієнтовний час nдля виконання маніпуляції: залежить від nтого, які ліки nвводить медсестра.

Помилки при nвиконанні:

1. Використання тупої голки при виконанні маніпуляції.

2. Недотримання правил антисептики.

3. Швидке введення nліків.

Можливі ускладнення:

1. Пірогенні nреакції при введенні неякісно виготовлених препаратів або засобів, термінпридатності яких закінчився.

2. Жирова емболія легеневих судин при помилковому введенні медикаментозних засобів, призначених для внутрішньом’язового nабо підшкірного nвведення, наприклад розчину камфори в олії. Проявляється вона раптовим болем у ділянці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини грудної клітки.

3. Повітряна емболія при потраплянні бульбашок повітря, не видалених зі шприца або системи nдля внутрішньовенних вливань. nКлінічно вона проявляється раптовою втратою свідомості, судомами, nзниженням артеріального тиску. При виникненні зазначених ознак необхідно перетиснути систему, опустити головний кінець ліжка, внутрішньовенно nввести глюкокортикоїди, анальгетичні, nспазмолітичні, фібринолітичні nзасоби та антикоагулянти.

4. Запаморочення, колапс, аритмії можуть бути наслідком швидкого введення ліків.

 5. Утворення інфільтрату при потраплянні ліків у підшкірну основу. Щоб запобігти цьому, nнеобхідно відтягнути поршень nшприца до себе і переконатися, nщо голка перебуває у вені. Крім того, під nчас введення препарату треба стежити, nщоб

місці виконання ін’єкції не утворювалося “здуття”, що свідчить nпро надходження розчину в підшкірну основу. В разі потрапляння під nшкіру деяких розчинів, наприклад 10 % розчину кальцію хлориду, виникає сильний біль. Необхідно відразу

шприцом відсмоктати його, місце проведення nін’єкції обколоти 0,25–0,5 % розчином nновокаїну і накласти зігрівальний компрес.

6. Гематома в місці виконання ін’єкції при порушенні згортання крові, підвищеній nпроникності судин або наскрізній перфорації вени. Профілактикою цього nускладнення є тривале (не менш як 3–5 хв) при  тискання місця проведення ін’єкції сте_рильною ватною кулькою, змоченою спиртом.

7. Сепсис – загальне інфекційне захворювання як наслідок бактеріального інфікування крові, що виникає при порушенні правил асептики та антисептики.

8. Тромбофлебіт – запалення вен з утворенням у них тромбів у результаті хімічного або фізичного подразнення nстінки вени.

9. Алергічні реакції, що проявляються nсвербежем та висипаннями на nшкірі, набряком Квінке, nанафілактичнимшоком.

Про виникнення у хворого будь_яких ускладнень необхідно повідомити лікарю.

 

 

Кровопускання

 

 

 

  

 

КРОВОПУСКАННЯ n— метод лікування шляхом витягання крові з вени. Застосовують при nнабряку легенів, гіпертонічному кризі. Кровопускання може вироблятися шляхом nвенепункції і венесекції. Найбільш поширена венепункція. Протипоказанням nдо кровопускання є: анемія і різка міра гіпотонії.

Велику роль грає nпідготовка хворого. Медична сестра повинна роз’яснити йому, що процедура nнешкідлива і необхідна. Хворий не повинен бачити, як робиться кровопускання, nтак, як вигляд крові може викликати у недовірливого хворого непритомність. В nумовах стаціонару кровопускання виробляють в операційній, перев’язувальній або nпроцедурному кабінеті. Співали хворого не можна переміщати, кровопускання nроблять в палаті.

Кількість крові, яку nтреба витягувати, встановлює лікар залежно від захворювання і загального стану nхворого. Зазвичай це 300—500 мл. Перед процедурою, nмедична сестра ретельно готує інструменти, голки, шприц, миє руки з милом і nщіткою, протирає нігтьові фаланги спиртом і йодом. Зручніше пунктирувати nповерхневі ліктьові вени. У разі потреби використовують і дрібніші вени в nобласті передпліччя і кисті. В ліжка хворого ставлять таз, а на ліжко, під nруку, підкладають церату, край якої опускають в таз, аби не забруднити nпростирадло. Кров збирають в заздалегідь приготовану градуйовану посудину, а nпри її відсутності — в банку.

Для кровопускання nберуть голку великого калібру з чотирьохгранною муфтою і насадкою (голка Дюфо), на яку надівають гумову трубку. Голку і трубку перед nпроцедурою промивають стерильним 5% розчином цитрату натрію, який затримує nздатність згущуватися крові.

 

        

 

За 1—3 хвилини  до венепункції плече, на 5 см вище за ліктьовий згин, nстягують гумовим джгутом, перешкоджаючи відтоку крові з вени. Правильне nнакладення джгута перевіряють по пульсу: якщо артерії не стислі, пульс добре nпромацується на променевій артерії. Для кращого набрякання вен хворому nпропонують кілька разів стискувати і розтискати кулак. Виробляють венепункцію і nвипускають кров. Після кровопускання область ліктьового згину протирають nспиртом, прикладають стерильний ватяний тампон і пропонують хворому зігнути nруку в лікті. Якщо кровотеча з вени не припиняється, накладають пов’язку, що nдавить. Ускладнення зустрічаються у вигляді закупорки судин згустком крові, nгострого порушення мозкового кровообігу. Зазвичай процедура протікає nблагополучно, і після її виконання хворому легшає.

Аутогемотерапия

Аутогемотерапия — способ nлечения больного путем введения ему собственной крови. Аутогемотерапия – спосіб лікування хворого шляхом введення йому власної nкрові. Этот метод используется в nосновном для оказания стимулирующего воздействия на организм больного. Цей метод використовується, в основному, для надання nстимулюючого впливу на організм хворого. Введение nкрови проводят внутримышечно, реже подкожно или внутривенно (в гемолизированном nвиде). Введення крові проводять внутрішньом’язово, рідше nпідшкірно або внутрішньовенно (в гемолізовані вигляді).
nКак проводится процедура nаутогемотерапии? Як nпроводиться процедура аутогемотерапії?

nЧаще всего для аутогемотерапии берут кровь из вены стерильным шприцем и вводят nее глубоко внутримышечно в верхненаружный квадрант ягодицы. Найчастіше, для аутогемотерапії nберуть кров з вени стерильним шприцом і вводять її глибоко внутрішньом’язово nу верхньо квадрант сідниці. К месту инъекции необходимо приложить грелку для nпрофилактики инфильтратов. До місця ін’єкції nнеобхідно прикласти грілку для профілактики інфільтратів. Схему лечения назначает врач. Схему лікування призначає лікар. Введение начинают с 2 мл крови ежедневно и каждые 2—3 nдня увеличивают дозу на 2 мл, доводя ее до 10 мл. Введення починають з 2 мл крові щодня і nкожні 2-3 дні збільшують дозу на 2 мл, доводячи nїї до 10 мл. На курс лечения nнеобходимо 12—15 инъекций. На курс лікування необхідно n12-15 ін’єкцій. Если nпри проведении аутогемотерапии появляются такие побочные явления, как повышение nтемпературы тела (до 38°С) и появление боли и припухлости в месте инъекции, то nпоследующую дозу вводимой крови уменьшают. Якщо при проведенні аутогемотерапії з’являються такі побічні явища, nяк підвищення температури тіла (до 38 ° С) і поява болю і nприпухлості в місці ін’єкції, то подальшу дозу nвводиться крові зменшують. n

           

    

 

Какие заболевания являются nпоказанием для проведения аутогемотерапии? Які захворювання є показанням для проведення аутогемотерапії?

Показанием к аутогемотерапии являются nвялотекущие затяжные заболевания (хронические пневмонии, фурункулез и т.д.), nиммунодефицитные состояния после перенесенных травм и хирургических операций, nпребывания в зоне экологического бедствия, хронические гнойничковые заболевания nкожи, длительно незаживающие раны и язвы (в том числе при наличии диабета), nгерпес любой локализации (в том числе генитальный), менопауза и постменопауза и nдр. Показанням до аутогемотерапії є уповільнені затяжні захворювання (хронічні пневмонії, фурункульоз і т.д.), імунодефіцитні стани після nперенесених травм і хірургічних операцій, перебування в зоні екологічного лиха, хронічні гнійничкові захворювання шкіри, довгостроково незагойні рани і виразки (у тому числі при наявності діабету), герпес будь-якої локалізації (у тому числі генітальний), менопауза і постменопауза та ін

Экскурс в историю: Екскурс в історію:

Интерес к лечению пациентов с помощью их собственной nкрови появился у врачей в начале ХХ века. Інтерес до лікування nпацієнтів за допомогою їхньої власної крові з’явився у лікарів на початку ХХ nстоліття. nПервое успешное лечение переломов костей с помощью nсоздания искусственных гематом описал в 1905 году хирург Август Бир. Перше успішне лікування переломів кісток за допомогою nстворення штучних гематом описав в 1905 році хірург серпня Бір. Впоследствии предпринимались попытки с помощью nаутогемотерапии усилить защитные реакции больных инфекционными з аболеваниями, nфурункулезом, хроническими воспалительными заболеваниями женской половой сферы nи др. Полученные положительные результаты и минимум побочных эффектов на долгие nгоды сделал аутогемотерапию весьма часто применяемым вспомогательным методом nлечения вплоть до начала эры антибиотиков с широким антимикробным спектром. Згодом робилися спроби за допомогою аутогемотерапії nпосилити захисні реакції хворих на інфекційні з аболеваніямі, nфурункульозом, хронічними запальними захворюваннями жіночої статевої сфери та ін Отримані позитивні результати і мінімум побічних ефектів nна довгі роки зробив аутогемотерапию вельми часто nвживаним допоміжним методом лікування аж до початку ери антибіотиків з широким nантимікробним спектром. Однако и тогда при nчасто рецидивирующих или вяло текущих заболеваниях аутогемотерапия позволяла nпомогать пациентам. Однак і тоді при часто рецидивуючих або мляво поточних захворюваннях аутогемотерапия дозволяла допомагати пацієнтам.
nВрачи многих специальностей, применявшие nаутогемотерапию, получали однотипные клинические эффекты при использовании nэтого метода. Лікарі багатьох спеціальностей, nякі застосовували аутогемотерапию, отримували nоднотипні клінічні ефекти при використанні цього методу. Все специалисты отмечали активизацию защитных и nреабилитационных механизмов организма при аутогемотерапии: ускоренное nзаживление ран после травм и оперативных вмешательств, более быстрое разрешение nгнойных процессов кожи и мягких тканей, ускоренное выздоровление при nхронических воспалительных заболеваниях, повышение физической и психической nработоспособности. Всі фахівці відзначали nактивізацію захисних і реабілітаційних механізмів організму при аутогемотерапії: прискорене загоєння ран після травм і nоперативних втручань, більш швидке вирішення гнійних процесів шкіри і м’яких nтканин, прискорене одужання при хронічних запальних захворюваннях, підвищення nфізичної і психічної працездатності.

Взяття крові з вени на nаналіз:

1.     nДля біологічних і серологічних nдосліджень беруть кров з вени із розрахунку 5 мл на nодне дослідження, ураховуючи, що необхідної для аналізу сироватки крові nотримують у три рази менше, ніж взято крові. Кров на дослідження беруть натще.

2.     nМедична сестра здійснює взяття крові nз вени в масці, гумових рукавичках, захисних окулярах та фартусі. nЗабороняється вставляти у пробірки і прикріплювати до них направлення на аналіз. nНа пробірці та направленні проставляють відповідний одинаків номер. Пробірки nзакривають гумовими корками.

3.     nДоставляти в лабораторію біоматеріал, треба у спеціальному ящику-контейнері або nпромаркованому біксі, на дно яких кладуть бавовняну серветку, згорнувши її в nчотири рази.

4.     nВикористані пробірки, гумові корки та nконтейнер(усередині) дезінфікують, відповідно до чинного законодавства. МОЗУ nкраїни.

Взяття крові з вени за допомогою nшприца та голки:

 

–         nпопередити пацієнта, що кров на nаналіз він має здати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки;

–         nпсихологічно підготувати пацієнта, nуточнити його прізвище та ініціали, вид обстеження, які звіряють із заготовленою nетикеткою, ставлять на пробірці (склографом) і на направленні відповідний nномер;

–         nзапропонувати пацієнтові сісти, nпокласти руку долонею догори, під ліктьовий суглоб підкласти пружну подушку і nмаксимально розігнути руку;

–         nобробка шкіри руки, накладання джгута, nпідготовка вени та здійснення венепункції проводиться за загальними правилами;

–         nпід час узяття крові джгут із руки не nзнімають;

–         nзаповнивши шприц необхідною кількістю nкрові, знімають джгут, місце пункції фіксують стерильним ватним тампоном і nвитягують голку з вени;

–         nза допомогою стерильної ватної nкульки, знімають голку шприца, кров із шприца виливають одразу в пробірку по її nстінці, щоб не зруйнувати еритроцити та інші формені елементи;

–         nзакривають пробірку гумовим корком;

–         nпробірку з кров’ю відправляють до nлабораторії не пізніше 2 годин.

Взяття крові з вени за допомогою nголки:

–         nпсихологічну підготовку хворого, nоброблення рук, накладання джгута, підготовку вени, оброблення ділянки шкіри nздійснюють за загальними правилами;

–         nмуфту голки фіксують І – ІІ пальцями nправої руки за допомогою стерильної серветки і виконують венепункцію;

–         nзнімають з муфти серветку і nпідставляють пробірку так, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Хворому, nна цей момент пропонують легенько стискати й розтискати кулак;

–         nпісля одержання достатньої кількості nкрові знімають джгут, до місця пункції прикладають стерильну ватну кульку, nзмочену спиртом, і видаляють з вени голку;

–         nзакривають пробірку гумовим корком і nвідправляють матеріал до лабораторії.

Можливі ускладнення під час внутрішньовенного введеній ліків, профілактика та допомога пацієнтам:

1. Пірогенні реакції виникають при введенні препаратів із закінченим терміном придатності або неякісно виготовлених.Проявляється головним болем, ознобом, підвищенням температури тіла. Негайно припинити введення лікарського засобу, обкласти пацієнта теплими грілками, викликати лікаря. Профілактика: не вводити препарати із закінчени терміном придатності. 

2. Жирова емболія легеневих судин виникає при помилковому введенні медикаментів, призначених для внутрішньом'язового або підшкірного введення наприклад розчину камфори з олії. Проявляється вона раптовим болем у ділянці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини грудної клітки. Профілактика: уважно читати інструкцію препаратів.

3.  Повітряна емболія виникає при попаданні невидалених бульбашок повітря з шприца або системи для внутрішньовенних зливань. Клінічно вона проявляється раптовою втратою свідомості, судомами, падінням артеріального тиску. При появі зазначених ознак необхідно припинити введення (перетиснути систему), опустити головний кінець ліжка, внутрішньовенно ввести глюкокортикоїди, анальгетичні, спазмолітичні, фібринолітичні засоби та антикоагулянти, обкласти пацієнта теплими грілками та викликати лікаря. Профілактика: своєчасно видаляти із шприца або нижнього відділу системи пухирців повітря.

4. Запаморочення  - раптове короткочасне потьмарення свідомості, яке зумовлене гострою ішемією головного мозку. Пацієнтові надати положення лежачи (якщо маніпуляція виконувалась у положення – сидячи) з піднятими ногами та трохи опущеною головою (щоб збільшити приплив крові до головного мозку), побризкати обличчя холодною водою, дати понюхати на ватному тампоні розчин аміаку (нашатирного спирту), звільнити від стискуючого одягу грудну клітку (розстібнути комірець, пояс). У більш тяжких випадках в/м ввести 10% розчин кофеїн-бензоату натрію.

5. Колапс, аритмії можуть бути наслідком швидкого введення ліків. Припинити введення та негайно викликати лікаря.

5.            Інфільтрат утворюється при попаданні ліків у підшкірну основу. Щоб запобігти цьому, необхідно потягнути поршень на себе і переконатися, що голка знаходиться у вені. Крім того, під час введення препарату треба стежити, щоб у місці ін'єкції не утворювалось «здуття», що свідчить про надходження розчину в підшкірну основу. На місці утворення інфільтрата необхідно накласти зігрівальний компрес.

7.  В разі попадання під шкіру деяких розчинів (наприклад, 10 % розчину хлористого кальцію чи 10% розчину натрію хлориду а також при попаданні в тканини концентрованих  йодумісних рентгеноконтрастних препаратів: білігност, урографін та ін. препаратів), може виникнути некроз тканини. Проявляється нестерпним пекучим болем на місці введення. У таких випадках треба терміново обколоти місце введення 20 мл 0,25% або 0,5% розчину новокаїну або ізотонічного розчину натрію хлориду і накласти зігрівальний компрес.  

6. Гематома в місці ін’єкції – це кров’яна пухлина, яка утворюється при виході голки із вени або проколюванні обох стінок вени. Необхідно припинити уведення розчину, накласти на місце ін’єкції стерильну серветку, видалити голку з вени, місце ін’єкції притиснути на 5 хвилин. На ділянку гематоми накласти зігрівальний компрес. Профілактика: перед уведенням лікарського препарату необхідно уважно читати етикетку того чи іншого препарату і бути впевненим у тому, що вводите у вену

7. Тромбофлебіт – запалення стінок вен з утворенням в них тромбів унаслідок хімічного подразнення вени лікарською речовиною.  За ходом вени виникає гіперемія, гіпертермія, набряк, відчуття болю. Необхідно припинити венепункцію цієї ділянки, накласти зігрівальний компрес з маззю Вишневського, повідомити лікаря.

8. Алергічні реакції – це підвищена чутливість організму до уведення того чи іншого препарату. Проявляється – висипанням, набряками, свербежем, підвищенням температури тіла. Може виникнути конюктевіт, дертя в горлі. Найбільш грізним проявом алергічної реакції є анафілактичний шок, який найчастіше розвивається у перші 20 хвилин після введення препарату, а іноді й одразу – ще на «кінці голки». При цьому пацієнт відчуває різку слабкість, може знепритомніти, порушується серцева діяльність, можуть виникнути на шкірі різні висипки, набряки, а також диспепсичні розлади ( блювання, пронос). У тяжких випадках виникають судоми, параліч дихального та серцево-судинного центрів. Це загрозливий для життя хворого стан, який потребує невідкладної допомоги! 

У такому випадку потрібно негайно: 

- за можливості, вище місця ін’єкції накласти джгут так, щоб перекрити і вени і артерії;

- в/м ввести 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну;

- при можливості обколоти місце ін’єкції 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну, розчинивши його  у 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, після чого слід зняти джгут. У разі потреби в/м можна повторити уведення адреналіну через кожні 15-20 хвилин, але в загальному не більше 2 мл;

- при зниженні АТ в/в ввести 1% розчин мезатону (уводити під контролем АТ). При неможливості стабілізувати АТ – увести в/в протишоковий плазмо замінник – поліглюкін (400 мл);

- при нормалізації АТ – ввести в/м 1 мл 1% розчину димедролу;

- у разі виникнення та збільшення вираженості ядухи в/м ввести 1 мл 24% розчину еуфіліну або в/в повільно, протягом 5-10 хвилин уводити 10 мл 2,4% розчину еуфіліну з 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Запам’ятайте !!!

1.            Потрібно, щоб у кожному маніпуляційному кабінеті були набори медикаментів для надання негайної допомоги при загрозливих для життя станах, у тому числі і при виникненні анафілактичного шоку.

2.            При виникненні алергійних реакцій унаслідок в/в уведення лікарських засобів не завжди на шкірі можуть виникати свербіж, висипання, набряки, а може розвинутись набряк Квінке та набряк внутрішніх органів.

3.            Найчастіше до розвитку анафілактичного шоку призводить: пеніцилін, стрептоміцин, сульфаніламідні препарати, вітаміни групи В (особливо В1), вакцини, сироватки, йодумісні препарати, анальгетики, препарати ацетилсаліцилової кислоти та ін..

9. Віддалені ускладнення (гепатити В,С, СНІД, сифіліс, малярія) можуть виникати внаслідок грубого порушення правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму. Для кожного пацієнта необхідно використовувати індивідуальні шприци та голки, системи. Особливо треба бути уважним при набиранні будь-якого препарату із одного флакона різним пацієнтам.

10. Помилкове уведення лікарських засобів може бути внаслідок недосвідченості або неуважності медичної сестри. В такому випадку необхідно негайно повідомити лікаря та за його вказівкою ввести антагоніст або антидот.

Контрольні запитання:

1.            Переваги внутрішньовенного введення лікарських засобів.

2.            Які голки та шприци використовують у разі проведення венепункції?

3.            Які ділянки тіла та вени використовують для проведення в/в ін’єкції?

4.            Які ускладнення проведення венепункції ви знаєте?

5.            Які ускладнення при введенні лікарських препаратів в/в ви знаєте?

6.            Яка тактика медичної сестри при виникненні анафілактичного шоку?

7.            Коли проводиться кровопускання?

8.            Як проводиться аутогемотерапія, з якою метою?

9.            Які ускладнення можути виникати при в/в введенні лікарських засобів?

10.        Як проводиться забір крові з вени для біохімічного дослідження за допомогою шприца?

11.        Як проводиться забір крові з вени для біохімічного дослідження за допомогою голки?
 n
 n

Методичні рекомендації підготувала: асистент кафедри nзагального догляду за хворими Максимова В.В.