ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ З ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА МЕТОДИ ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. МЕТОДИ САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ОБ’ЄКТУ ТА ОФОРМЛЕННЯ АКТА ОБСТЕЖЕННЯ ЧИ САНІТАРНОГО ОПИСУ.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ЗДОРОВ’Я У ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. ВИБІР ЗОН СПОСТЕРЕЖЕННЯ. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. РОЗРАХУНОК ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ВПЛИВОМ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАХОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ.

 

Філософські основи вивчення здоров¢я населення.

Методологія – це вчення про метод наукового дослідження, шляхи та засоби наукового пізнання дійсності, теоретичної і практичної діяльності та встановлення істини.

Розрізняють методологію загальнофілософську та предметну (тобто методологію окремих наукових дисциплін). 

Під загальнофілософською методологією розуміють вчення про методи та прийоми пізнання природи, суспільства та мислення. Це вчення отримало назву матеріалистичної діалектики.

Загальнофілософська методологія ґрунтується на ідеї загального розвитку та  використовує свої специфічні методи та методики пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичного та логічного моделювання, системно-структурного підходу та інших), які побудовані людською інтуїцією, досвідом та інтелектом.

Саме використовуючи ці методи та методики з метою пізнання об’єктивної дійсності, тобто явищ та процесів, що відбуваються незалежно від волі та свідомості людей в навколишньому середовищі, людина розкрила та сформулювала загально-філософські закони та категорії, які відображають загальний та універсальний характер.

Всебічність та універсальність філософських законів і категорій заключається в тому, що вони можуть бути застосовані у будь-якій галузі наукових знань, а також до кожної наукової дисципліни.

Існує три основних закони матеріалістичної діалектики:

– закон взаємопереходу кількісних і якісних змін;

– закон єдності та боротьби протилежностей;

– закон заперечування заперечення.

Крім цих законів, матеріалістична діалектика використовує філософські категорії, які також мають універсальне застосування. Прикладами таких універсальних категорій можуть бути:

–         причини та наслідків;

–         необхідності та випадковості;

–         змісту і форми;

–         частки та цілого;

–         можливості та дійсності.

Слід зазначити, що в гігієні з вказаних трьох загально-філософських законів найбільш часто діє закон взаємопереходу кількісних і якісних змін.

Так, багато чинників навколишнього середовища, соціально-економічні умови, рівень культури та інше можуть впливати на організм людини позитивно або негативно тільки за умови досягнення певного кількісного порога – так званого порога пошкоджуючої дії.

Знання законів та категорій матеріалистичної діалектики допомагає  лікарям різного фаху:

По-перше – правильно пояснити причини явищ, які вони спостерігають;

По-друге – обґрунтувати напрямок наукового пошуку;

По-третє – визначити позицію при створенні загальних концепцій та теорій.

Крім загальнофілософської методології, гігієна, як самостійна галузь медицини, має свою предметну методологію.

Під предметною методологією гігієни слід розуміти сукупність науково обґрунтованих методів та методик, які використовуються при вивченні впливу фізичних, хімічних, біологічних, психогенних факторів зовнішнього та навколишнього середовища, соціально-економічних умов на організм людини, а також впливу фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на навколишнє середовище.

Метод – це спосіб пізнання дійсності, явищ природи, її закономірностей і законів.

Методика – це сукупність чи система конкретних засобів, прийомів доцільного виконання якого-небудь завдання, наукового дослідження, складова частина предметної методології.

 

Схема 1.

 

 

 

Специфічні методи гігієни

 

 

 

 

Епідеміологічний (вивчення здоров’я населення)

Санітарного обстеження (санітарно-топографічного, санітарно-технічного, санітарно-епідеміологічного)

Гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного)

Санітарної експертизи

Санітарної освіти гігієнічного виховання і навчання

 

Схема 2

Методи гігієнічних досліджень

 

 

Методи вивчення навколишнього середовища

Методи вивчення впливу навколишнього середовища на організм і здоров’я

 

Методи санітарного обстеження та описання

Інструментально-лабораторні та математичні методи

Методи експериментального дослідження

Методи натурного спостереження та дослідження

 

вивчення документації, візуальний огляд об’єкта, опитування працівників

органолептичні

фізичні

хімічні

фізико-хімічні

біологічні

санітарно-статистичні

географічні

експеримент з моделюванням природних умов

лабораторний експеримент на тваринах

лабораторний експеримент на людях

комплексна оцінка стану здоров’я населення

клінічні

Фізіологічні

токсикологічні

санітарно-статистичні

медико-георафічні

 

Тут слід зазначити, що медицина в цілому як об’єкт дослідження вивчає біологічні характеристики людини в нормі і патології та їх зміни під впливом різних чинників.

Специфічним об’єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина. Філософською категорією, що виражає стан хворої людини, є таке поняття (категорія), як “хвороба”. Суттєвим у ньому є те, що лікувальна медицина вивчає хворобу не колективу, не групи людей, а окремої людини, тобто конкретне захворювання.

Специфічним об’єктом вивчення профілактичної медицини, або гігієни, є здорові люди (а точніше практично здорові люди). Філософською категорією, що виражає стан здорової людини є “здоров’я”.

Саме специфіка об’єкта дослідження в гігієні і визначає необхідність використання для його вивчення  особливих методів.

Розрізняють п’ять специфічних для гігієни методів:

1.     Епідеміологічний метод вивчення здоров’я населення;

2.     Метод санітарного обстеження та опису (санітарно-топографічне, санітарно-технічне, санітарно-епідеміологічне обстеження);

3.     Метод гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного);

4.     Метод санітарної експертизи;

5.     Метод  санітарної  освіти  (гігієнічного виховання та навчання населення).

Принципова відмінність цих методів від методів, що використовуються в лікувальній медицині є те, що вони направлені не на діагностику, не на лікування, не на реабілітацію хворого, а на виявлення рівня здоров’я популяції або окремої людини.

Особливість цих методів заключається в тому, що за допомогою специфічних методів гігієни встановлюється наявність і характер зв’язку між рівнем здоров’я населення і факторами навколишнього середовища або факторами ризику.

Тому під предметною методологією гігієни розуміють також її власні специфічні закони та категорії, що використовуються для виявлення  закономірностей впливу всіх факторів зовнішнього та навколишнього середовища на здоров’я людини.

Предметна методологія:

1. Специфічні закони та категорії матеріалістичної діалектики, які відображають її специфічні методи та методики.

2. Специфічні закони, закономірності, постулати і категорії гігієни, які відображають її специфічні методи та різні методики.

3. Специфічні методи гігієнічних досліджень.

4. Конкретні гігієнічні методики та методики інших дисциплін, які використовуються при вивченні здоров’я населення та впливу на нього чинників зовнішнього та навколишнього середовища.

Таким чином, методологію гігієни схематично можна подати у вигляді конуса.

Фундамент, основа конуса – це загальнофілософська методологія. Вона представлена універсальним методом пізнання дійсності – методом матеріалістичної діалектики з її основними законами і категоріями. Наближаються до цього фундаменту методи і категорії гігієни з певним філософським змістом, як здоров’я, хвороба, біосфера, ноосфера, внутрішнє, зовнішнє, навколишнє середовище та інші. Далі ідуть специфічні методи гігієни, а вершиною конуса є спеціалізовані методики, що використовуються в гігієнічній науці та практиці.

Види запобіжного санітарного нагляду.

До запобіжного санітарного нагляду відносяться:

1)     Розробка і наукові обґрунтування основ санітарного законодавства:

–      участь у розробці Державних стандартів України (ДСУ), на різноманітну продукцію промислового виробництва, у першу чергу на продукцію харчової промисловості, воду, продукцію легкої промисловості;

–      участь у розробці Будівельних норм і правил (БНіП);

–      розробка Санітарних правил і норм (СанПіН), гранично допустимих концентрацій (ГДК), гранично допустимих рівнів (ГДР), гранично допустимих доз (ГДД), лімітів доз (ЛД), мінімальних допустимих рівнів (МДР), орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБРВ), технічних умов (ТУ), норм радіаційної безпеки України (НРБУ), Системи стандартів безпеки праці, Системи „людина-машина”, охорони природи та інше.

2)       Організація і проведення санітарної експертизи проектів різного призначення на всіх етапах проектування – населених місць, житлових, навчальних, громадських, виробничих будівель, а також проектів технологічних ліній, конвеєрів, систем вентиляції, конструктивних рішень захисту від шуму, вібрації, теплового, електромагнітного, лазерного, ультрафіолетового, іонізуючого випромінювання, хімічних, пилових забруднень повітря робочої зони;

–      експертиза проектів різноманітних станків, механізмів, машин, транспортних засобів;

–      експертна оцінка проектів санітарно-технічного та ергонометричного обладнання інтер’єру приміщень різного призначення (житлових, навчальних, лікарняних, виробничих, оцінка робочих місць, кабін транспортних засобів, інших об’єктів, засобів управління механізмами, тощо.).

Організація і проведення експертизи проектної документації виконується у відповідності з нормами, правилами, інструкціями, державними стандартами, перерахованими вище, та іншими офіційними документами.

При вивченні технології проектуємого промислового виробництва у першу чергу вивчають характер і ступінь впливу виробництва на умови праці і побуту робітників – сировини, продуктів виробництва, побічних продуктів, відходів, газо-, паровикидів, стічних вод, твердих покидьок, забруднення ними повітря, водойм, ґрунту, оцінку методів і засобів знешкодження цих відходів, визначають розміри зон санітарної охорони.

При цьому вивчають вихідні дані: – акт про вибір ділянки для даного будівництва; – будівельний паспорт, відомості про існуючу забудову, наземні споруди, підземні комунікації, достатність їх потужності; – дані про геологічні та гідрологічні характеристики ділянки; – технічні умови приєднання до існуючих комунікацій водо-, енерго-, газопостачання, чи створення (будівництво) нових, більш потужних комунікацій; – дані про стан водоймищ, ґрунту, джерел забруднення атмосферного повітря.

 

Основи будівельних і технічних креслень

 

Позитивні якості будівельних і технічних креслень – їх наглядність, моментальність сприйняття, детальність зображення окремих елементів, міжнародний характер, тобто – незалежність від мови. Лише експлікація (пояснення до креслень) та пояснювальна записка не несуть міжнародного характеру, а потребують відповідного перекладу, якщо написані іншою мовою.

В будівельних кресленнях використовують три види проекцій:

1) Центральна – дає звичне, зорове зображення предмета: для його відтворення лінії, що зображують цей предмет, будівлю, в глибину звужуються.

2) Аксонометрична – паралельна косокутна проекція (технічний рисунок) – зображуючі об’єкт лінії паралельні, в глибину не звужуються.

3) Ортогональна – паралельна прямокутна проекція – використовується для зображення окремих деталей проекту – фасадів, планів, розрізів. Їх суміщення вісьовими лініями має назву ЕПЮР.

В будівельних кресленнях використовують єдину модульну систему (ЄМС) – розбивку окремих елементів споруд на номери за їх розмірами, з урахуванням відповідного масштабу.

 

 

Види будівельних і технічних креслень.

 

1.   Топографічні – ситуаційні плани – копії топографічних карт, на яких зображують ділянку для будівництва проектуємого об’єкта та оточуючу територію з зображенням існуючих об’єктів та елементів ландшафту (лісів, чагарників, водойм, висот, боліт тощо). Крутизна схилів зображується горизонталями – лініями, що з’єднують точки однієї висоти над рівнем моря. Вершини висот визначаються цифрами в метрах. Напрям схилу визначається бергштрихами.

2.   Інженерно-будівельні креслення – зображення наземних споруд (мостів, гребель, виїмок, зрізів, естакад, доріг) та заглиблених в землю (трубопроводів, кабелів, тунелів тощо) – на ситуаційних та генеральних планах.

3.   Архітектурно-будівельні креслення – зображення будівель різного призначення – житлових, навчальних, громадських, промислових.

4.   Виробничі креслення – зображення технологічних ліній, конвеєрів, машин, станків.

5.   Креслення електросхем, радіотехнічних схем, електронних схем та інші.

 

Основи запобіжного санітарного нагляду

 

Мета запобіжного санітарного нагляду в будівництві – контроль за дотриманням діючих державних санітарних норм і правил на всіх етапах проектування і будівництва.

На першому етапі проектування – при розгляді проектного завдання та техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва завданням медичної служби є оцінка екологічної та санітарно-гігієнічної доцільності планування задуму того чи іншого будівництва, з урахуванням гігієнічних характеристик існуючих об’єктів та об^’єктів що проектуються (їх взаємний негативний чи позитивний вплив один на одного).

Другий етап:

–      санітарна експертиза проектних матеріалів: ескізного проекту (зображення ділянки та будівель в аксонометричній, косокутовій проекції, тобто їх загальний вигляд);

–      експертиза генерального плану, тобто плану території забудови;

–      експертиза архітектурно – будівельного проекту (креслення фасадів, розрізів, поповерхових планів будівель з експлікаціями та пояснювальною запискою, тобто текстовою частиною проекту, креслень елементів санітарного благоустрою –вентиляції, холодного і гарячого водопостачання, каналізації, електро-, газопостачання, низькострумних комунікацій);

–      техніко – будівельних робочих креслень,  по яких безпосередньо ведеться будівництво.

Третій етап – прив’язка індивідуального чи типового проекту до земельної ділянки: участь у роботі комісії по відведенню і оцінці цієї ділянки, експертиза ситуаційного плану – збільшеної у масштабі копії топографічної карти з зображенням ділянки забудови та оточуючих існуючих об’єктів.

Четвертий етап – санітарний нагляд за ходом будівництва з метою контролю дотримання всіх елементів затвердженого проекту. При необхідності яких-небудь змін у проекті (із-за економічних, технічних чи інших причин) ці зміни повинні бути узгодженні з санітарною службою.

П’ятий етап – участь у роботі комісії по прийманню побудованого об’єкта в експлуатацію, оформлення технічного, санітарного паспортів.

До цього комісія перевіряє повноту закінчення будівництва, визначає необхідні доробки чи виправлення дефектів, а потім, після усунення встановлених недоліків, державна комісія приймає об’єкт  в експлуатацію . При цьому оформляється акт прийомки об’єкта в експлуатацію з підписами усіх членів комісії, у тому числі санітарного лікаря.

 

Мета, завдання та юридичні основи поточного санітарного нагляду

Поточний санітарний нагляд – комплекс заходів, що передбачають контроль за дотриманням гігієнічних нормативів, санітарних правил та інструктивних документів при експлуатації об’єктів.

Мета поточного санітарного нагляду – створення сприятливих умов побуту, праці, відпочинку, лікування, запобігання шкідливого впливу навколишнього середовища чи умов праці на організм людей, та шкідливого впливу несприятливих факторів об’єкта на колективне здоров’я і на довкілля.

Юридичною основою проведення поточного санітарного нагляду служать законодавчі нормативні, інструктивно-методичні матеріали: Держстандарти, будівельні та санітарні норми і правила (БНіП, СанПіН), гранично допустимі рівні, концентрації, дози (ГДР, ГДК, ГДД) та інші, а також юридичні (правові) законодавчі документи, які  є основою застосування дисциплінарних, адміністративних, штрафних санкцій при грубих санітарних порушеннях. Серед них:

–       Інструкція про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства. Наказ МОЗ України № 64 від 1994 р.;

–       Інструкція про порядок … відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (при грубих порушеннях  санітарного законодавства). Наказ МОЗ України № 66 від 1995 р.;

–       Інструкція про порядок застосування держсанепідемслужбою України адміністративно-запобіжних заходів: обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинення експлуатації об’єкта. Наказ МОЗ України № 67 від 1995 р.;

–       Порядок застосування фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства. Наказ МОЗ України № 135 від 1995 р. та інші.

Існують також законодавчі документи про кримінальну відповідальність за грубі порушення санітарного законодавства – екологічно чи суспільно небезпечні.

Види поточного санітарного нагляду

1. Поглиблене санітарне обстеження об’єкта проводиться:

–       при прийманні його в експлуатацію після будівництва чи реконструкції з метою його детального описання та оформлення санітарного паспорта;

–       при екстрених санітарних обстеженнях, при аварійних ситуаціях та ліквідації їх наслідків.

2. Періодичні санітарні обстеження об’єкта в процесі його експлуатації з метою контролю за дотриманням необхідних санітарних норм і правил та перевірки виконання вимог і рекомендацій попередніх обстежень. Такі обстеження поділяються на:

–       планові, які проводяться в фіксовані щомісячні, поквартальні, піврічні та інші періоди;

–       спорадичні (рейдові), тобто позапланові обстеження, які дозволяють виявити грубі порушення санітарного режиму експлуатації об’єкта нежданно для його співробітників;

–       позапланові, екстрені санітарні обстеження на підставі скарг співробітників об’єкта (наприклад, робітників підприємства) чи населення, випадків інфекційних захворювань, харчових та професійних отруєнь, аварій та інше.

 

Методи, які використовують при проведенні санітарного обстеження об’єкта

1. Опитування керівників об¢єкту та його персоналу. Вивчення, чи перевірка технічної документації (технічного паспорта об’єкта, технології виробництва та інших), санітарної документації (санітарного паспорта, санітарних журналів, особових санітарних книжок працівників – харчових, торгових, учбових, медичних закладів та інших).

2. Візуальний огляд об’єкта, персоналу, елементів технології експлуатації об’єкта, використання органолептичних методів дослідження.

3. Використання експресних інструментальних методів дослідження фізичних шкідливостей (шуму, вібрації, освітлення, електромагнітних випромінювань різних частот, параметрів мікроклімату), запиленості повітря та інших факторів, як засобів об’єктивної оцінки умов експлуатації обстежуваного об’єкта.

4. Відбір проб та експресні чи лабораторні методи дослідження хімічних, бактеріологічних, інших біологічних шкідливостей – також об’єктивних показників оцінки санітарного режиму об’єкту.

5. Використання розрахункових методів якісної та кількісної оцінки тих чи інших факторів об’єкта за допомогою відповідних формул і номограм (наприклад: розрахунок параметрів захисту від іонізуючої радіації, щільності потоку енергії електромагнітних полів надвисоких радіочастот та інше).

6. Кінцевою метою поточного санітарного нагляду є складання санітарного опису об’єкта – при поглибленому санітарному обстеженні, а також його санітарного паспорта чи акта санітарного обстеження – при поточних планових періодичних, рейдових чи екстрених санітарних обстеженнях.

Для полегшення оформлення цих документів використовуються спеціальні карти-схеми, розроблені для кожного типу об’єктів – промислових, житлових, учбових, лікувально-профілактичних та інших. Ці карти-схеми приведені у додатках до практичних занять, а їх зразки – у додатках 2 і 3 цього заняття.

Кінцевим пунктом санітарного опису чи акту обстеження об’єкта повинні бути рекомендації чи розпорядження по ліквідації санітарних порушень, профілактичні, оздоровчі заходи з вказівкою терміну їх проведення. При грубих, небезпечних для персоналу чи довкілля санітарних порушеннях накладаються ті чи інші правові санкції аж до закриття об’єкта, юридичних заходів.

 

Схема санітарного обстеження об’єкта

1.     Вивчіть офіційні законодавчі і нормативні документи, які регламентують вимоги до проектування, побудови, експлуатації об’єктів даного типу і призначення (лікарня, школа, гуртожиток, підприємство, окремий цех та інші).

2.     Складіть карту (план) санітарного обстеження, де висвітлюють   такі питання:

2.1.     Паспортні дані (назва об’єкту, адреса, кому підпорядкований, коли побудований, реконструйований тощо).

2.2.     Характеристика ділянки, де розміщений об’єкт, його оточення (розмір, конфігурація ділянки, рельєф, ґрунтові та гідрологічні умови зони забудови, відсотки забудови, озеленення, шляхи сполучення, достатність розмірів санітарно-захисних зон, наявність за межами ділянки об’єктів, що  можуть забруднювати повітря, ґрунт, воду або є джерелами шуму, НВЧ випромінювання, радіації тощо).

2.3.     Конструктивні і планувальні особливості об’єкта (тип будови, наявність вбудованих об’єктів, характеристика основних будівельних конструкцій, планування і розміри основних функціональних приміщень, їх орієнтація і відповідність гігієнічним нормативам).

2.4.     Санітарний благоустрій об’єкта (система водопостачання, гаряче водопостачання, каналізація чи інші системи збору і видалення рідких відходів, опалення, вентиляція, природне і штучне освітлення, система видалення твердих покидьок та інше).

2.5.     Дотримання вимог до елементів санітарного обладнання, його відповідність основним технічним і санітарним якостям.

2.6.     Дотримання вимог до експлуатації об’єкта і елементів його обладнання (дотримання оптимальних умов ведення технологічного процесу, використання дозволених реагентів, періодичність і  регулярність відомчого чи державного санітарного нагляду, дотримання термінів експлуатації технічного, санітарного обладнання, реалізації продукції та інше).

2.7.     Санітарний стан приміщень і обладнання об’єкта (організація і регулярність прибирання, використання заходів загальної та індивідуальної профілактики, відповідність гігієнічним вимогам вентиляційних, холодильних, освітлювальних та інших систем).

2.8.     Вплив умов проживання, навчання чи праці на об’єкті на здоров’я людини і санітарні умови життя (рівень забруднення окремих об’єктів біосфери, характер скарг жителів і працівників об’єкта, випадки захворювань, що пов’язані з даним об’єктом тощо).

2.9.     Самостійне вимірювання або використання даних лабораторії про визначення об’єктивних показників умов та санітарного стану об’єкта (шум, освітлення, електромагнітні хвилі, хімічні, бактеріологічні забруднення повітря, води, продуктів харчування тощо).

2.10.Перелік і оцінка виявлених недоліків, відхилення параметрів середовища об’єкта від гігієнічних нормативів.

2.11.Обґрунтування заходів щодо покращання санітарного стану об’єкта, рекомендації по реконструкції тощо.

2.12.Результати санітарного обстеження оформіть у вигляді санітарного опису об’єкта (складання його санітарного паспорта) або у вигляді акта про санітарні порушення, з відповідними санкціями (штрафи, закриття об’єкта, визначення термінів ліквідації цих порушень та інше).

 

Методика читання будівельних креслень

Під контролем і консультативною допомогою викладача студенти самостійно працюють з учбовим альбомом, який включає підбір основних графічних матеріалів (ситуаційний, генеральний плани, фасади, розрізи, плани приміщень, пояснення до них, експлікації). З цією метою може бути використаний і реальний типовий або індивідуальний проект (або частина такого проекту) лікарні, поліклініки, стоматологічної поліклініки, школи та ін.

Користуючись ситуаційним планом, студенти повинні розглянути і схематично накреслити його у зошиті та оцінити:

1.   Координати та висоту над рівнем моря ділянки проектованого об’єкта та оточуючих населених пунктів, екологічно цікавих об’єктів.

2.  Рельєф місцевості, напрям і крутизна схилів в районі проектованої забудови, вірогідність повені чи зсувів. Наявність лісів.

3.  Напрям панівних вітрів (роза вітрів) та відстань ділянки забудови до існуючих об’єктів, вірогідність взаємного забруднення повітря, ґрунту, відкритих водойм.

На генеральному плані (його також потрібно накреслити у зошиті протоколів) розглянути і оцінити:

1. Конфігурацію і розміри ділянки забудови (довжину, ширину, площу).

2. Перелік і взаєморозташування будівель та інших об’єктів на території (озеленення, проїздів), функціональне зонування території.

3. Відсоток забудови, озеленення території та їх відповідність гігієнічним нормативам.

4. Відстань (розриви) між будівлями, можливість і терміни затінення північніших будівель південнішими (або визначення терміну їх інсоляції за допомогою контрольно-інсоляційної лінійки, додаток 4).

5. Відстань будівель від проїздної частини вулиці (захист від шуму, загазованості повітря).

Далі студенти вивчають і оцінюють фасади, розрізи, поповерхові плани одного з проектованих приміщень (наприклад, головного корпусу лікарні, поліклініки). При цьому на кресленнях потрібно розпізнати умовні позначення стін, вікон, дверей, ліфтів, сходів, вентиляційних каналів, елементів санітарно-технічного обладнання (раковини, унітази, ванни, душові кабіни), накреслити їх у протокольному зошиті. Зразки умовних позначень приведені на мал. 3, 4.

Користуючись масштабом, виносними лініями з відміткою розмірів, цифрами в центрі приміщення, студенти визначають і оцінюють за гігієнічними нормативами розміри приміщень та їх елементів: – ширину, довжину, площу, ширину вікон, дверей (на плані), висоту приміщень, вікон, дверей (на розрізі); – розраховують кубатуру приміщень, показники природного освітлення (світловий коефіцієнт, кут падіння, коефіцієнт заглиблення, коефіцієнт природного освітлення (КПО) за методом Данилюка (див. додаток 5); – оцінюють інтер’єр (розміщення меблів, наприклад, ліжок, тумбочок, столів, іншого обладнання в палатній секції лікарні, парт у класі школи, меблів у житловій квартирі), елементи санітарно-технічного обладнання.

На підставі вивчення матеріалів проекту та порівняння їх з гігієнічними нормативами формується експертне заключення:

1.       проект відповідає гігієнічним вимогам і може бути затвердженим.

2.       проект не відповідає цим нормативам (за такими-то показниками) і повертається розробникам для виправлення і повторної експертизи.

При проведенні санітарної експертизи проектів лікарні санітарні лікарі (а також студенти на занятті) користуються законодавчими та нормативними документами, чи відповідними витягами з них.

Витяги з цих нормативних документів для заняття готуються кафедрою.

Мал. 1 Ситуаційний план

 

Мал. 2. Генеральний план

Експлікація:

1.     Головний корпус 2.     Поліклініка 3.     Родильне відділення 4.     Інфекційне відділення

5.     Морг 6.     Господарські приміщення 7.     Житловий квартал

Мал. 3. Умовні позначення, які використовуються на ситуаційних і генеральних планах проекту

 

 

 

Мал. 4. Умовні позначення, які використовуються на фасадах, планах, розрізах будівель проекту

З архітектурно-будівельних креслень, як правило, виконують:

– головний вид будівлі – фасад (передній, боковий, задній);

– поповерхові плани підвалу, першого, типового проміжного поверху, останнього поверху і горища. На плані зображують все що видно, якщо видалити зрізану частину. Розсікаюча площина на плані знаходиться на рівні вікон, щоб можна було визначити їх кількість та ширину;

– вертикальний розріз боковий (вид справа наліво), на якому зображено все що видно, якщо видалити відрізану частину. Розсікаюча площина повинна проходити через одне з вікон;

– вирив – частковий розріз будь-якої частини будівлі;

– складні розрізи – в кількох паралельних площинах.

Всі креслення доповнюють виносними лініями та цифрами розмірів (довжини, ширини на планах, висоти на розрізах) і площі приміщень (на планах).

 

Методика читання проектних матеріалів та їх експертна

гігієнічна оцінка

 

1.     Вивчення текстової частини (пояснювальної записки) проекту:

–       вид проекту (типовий, індивідуальний), його призначення;

–       техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) будівництва;

–       санітарно-гігієнічна оцінка доцільності будівництва, чи його негативних наслідків для навколишніх існуючих, або проектуємих об’єктів.

2.     Експертиза і гігієнічна оцінка ситуаційного плану: (мал. 13.3)

–       визначення географічної довготи і широти місцевості, її рельєф, висота над рівнем моря, напрям і крутизна схилів;

–       направлення панівних вітрів (за розою вітрів), з урахуванням відстані між ділянкою проектуємого об’єкта та існуючими об’єктами (житловими, промисловими будівлями);

–       характер ландшафту (ліси, чагарники, трав’яний покрив, болота, піски, відкриті водойми);

–       можливий негативний вплив проектуємого об’єкту на довкілля, чи існуючих об’єктів на проектуємий.

 

3.     Експертиза і гігієнічна оцінка генерального плану: (мал. 13.4)

–       форма (конфігурація), ширина, довжина, площа ділянки;

–       зонування території – зона забудови основними будівлями (житловими, лікарняними, виробничими тощо), господарська зона, зона озеленення, проїзди, проходи);

–       щільність забудови (відношення сумарної площі будівель до загальної площі ділянки у відсотках);

–       щільність озеленення, також у відсотках;

–       орієнтація фасадів будівель (за координатами рози вітрів);

–       розриви між будівлями;

–       визначення терміну інсоляції приміщень за допомогою контрольно-інсоляційної лінійки (мал. 13.5 та інструкція до її використання, додаток 4).

 

4.        Експертиза і гігієнічна оцінка проектуємих будівель та окремих приміщень

– вивчення фасадів, розрізів, поповерхових планів, планів окремих приміщень, співставлення висоти, площі, кубатури приміщень з гігієнічними нормативами, визначення показників природного освітлення приміщень (див. додаток 5), їх вентиляція, холодного і гарячого водопостачання, домової каналізації тощо.

 

Методика визначення терміну інсоляції приміщень проектуємих будівель за допомогою контрольно-інсоляційної лінійки

 

Побудова лінійки. Радіальними лініями показані години – від 6 години ранку до 18 години вечора (числівник) і градус висоти стояння сонця над горизонтом для помірних широт – 55⁰ північної широти (знаменник), на протязі яких приміщення першого поверху проектуємої будівлі (точка „С” на лінійці) освітлювалася б сонцем без будь-яких затінюючих об’єктів.

Лінійка розрахована для креслень ситуаційного або генерального планів у масштабах 1:500 та 1:2000. ліворуч і праворуч нанесені для кожного масштабу кількість поверхів і висота в метрах затінюючих будівель. Від цих поверхів і висот через усю лінійку проходять горизонтальні „лінії поверховості”.

Порядок визначення. Лінійку накладають на план таким чином, щоб точка першого поверху фасаду будівлі, для якої визначають термін інсоляції, співпала з точкою „С” на лінійці. Стрілку над точкою „С” орієнтують на північ плану. визначають по радіальних лініях максимальний термін інсоляції без наявності затінюючих об’єктів.

Визначають на кресленнях фасадів чи розрізів висоту затінюючої будівлі чи будівель і знаходять на лінійці відповідну „лінію поверховості”. Ті будівлі або частини будівель, які будуть знаходитися вище лінії поверховості, і будуть затінювати фасад будівлі, для якої визначається „термін інсоляції”. Користуючись радіальними лініями, знаходять з якої по яку годину впаде тінь будівлі чи її частини на фасад будівлі в точці С.

Ці години віднімають від максимально можливого терміну інсоляції і отримують кількість годин інсоляції фасаду в точці С.

За гігієнічними нормативами у дні сонячного рівнодення (22 квітня і 22 вересня) термін інсоляції житлових, учбових, лікарняних і т.п. приміщень повинен бути не менше 3 годин.

 

Мал.  5 Контрольно-інсоляційна лінійка

 

 

Визначення показників природного освітлення на проектах

1.   Коефіцієнт заглиблення приміщень визначають на розрізі цього приміщення діленням глибини забудови на висоту верхнього краю вікна над підлогою. За гігієнічними нормами він повинен бути не більше 2-х.

2.   Кут падіння визначають також на розрізі приміщення: діленням висоти вікна на відстань від нього до внутрішньої стіни знаходять тангенс цього кута, а в таблиці тангенсів знаходять кут падіння на рівні робочого місця. Кут падіння на підлозі (для житлових, дитячих приміщень): тангенс розраховують діленням висоти верхнього краю вікна над підлогою на відстань від вікна до внутрішньої стіни. Кут падіння повинен бути не меншим 27⁰ біля внутрішньої стіни.

3.   Кут затінення та кут отвору можна визначити, якщо в проектних матеріалах є дані про відстань та висоту існуючих чи проектуємих затінюючих об’єктів – будівель, дерев, гір.

4.   Світловий коефіцієнт знаходять діленням площі заскленої частини вікон на площу підлоги і виражають простим дробом. Для цього на розрізі знаходять висоту вікна, а на плані – суму ширини всіх вікон приміщення, множенням цих розмірів визначають сумарну площу вікон. Віднімають від неї 20-25% на рами і розраховують світловий коефіцієнт. Для жител, лікарняних палат він повинен бути 1:4 – 1:6, для точної роботи – 1:2, для допоміжних приміщень – 1:8 – 1:12.

5.   Коефіцієнт природного освітлення на проектах визначають за допомогою спеціальних графіків Данилюка – київського інженера-будівельника, який розробив цей метод в 30-х роках ХХ століття.

Принцип методу полягає в тому, що весь небосхил сотнею променів, віялоподібно розміщених на половині круга у перпендикулярних вертикальних площинах, поділено на 10 000 (100 х 100) ділянок. Завдання заключається у визначенні, скільки таких ділянок будуть освітлювати найбільш віддалену від вікон точку приміщень (біля внутрішньої стіни). Для цього графік Данилюка № 1 (з концентричними напівколами накладають на розріз приміщення (у масштабі 1:100) центральною точкою біля внутрішньої стіни, віссю абсцис паралельно підлозі (на рівні підлоги, чи на рівні висоти робочого місця) і підраховують, скільки „променів” – проміжків між лініями графіка проходить крізь вікно (n₁). Визначають також номер напівкола, який проходить через середину вікна.

Після цього графік Данилюка №2 (з паралельними лініями) накладають на план приміщення таким чином, щоб паралельна лінія, яка за номером співпадає з номером напівкола графік №1, співпала з лінією вікон, а вісь ординат графіка пройшла через точку біля внутрішньої стіни, для якої розраховують КПО. підраховують кількість променів, які проходять через всі вікна (n₂).

Коефіцієнт природного освітлення розраховують за формулою:

 

КПО = n₁ x n₂ x 0,01 x К₁ х К₂ х К₃

 

де:

n₁ – кількість променів графіка № 1, що проходять через розріз вікна;

n₂ – кількість променів графіка №2, що проходить через вікна на плані;

0,01 – перерахунок у відсотки (100%: на 10000 ділянок небосхилу);

К₁ – коефіцієнт світло пропускання скла (одинарного = 0,5; подвійного = 0,35);

К₂ – коефіцієнт відбиття стелею, стінами (білими = 2,5; забарвленими = 2,0);

К₃ – коефіцієнт затінення зовнішніми об’єктами (будівлями, деревами, горами): при відношенні відстані до них L до їх висоти H L/H 0,5 = 0,7; при L/H 1,0 = 0,8; при L/H 1,5 = 0,9; при L/H 2,0 і більше = 1,0.

 

За гігієнічними нормативами КПО повинен бути: в житлових приміщеннях – 0,8-1,0%; навчальних – 1,25-1,5%; лікарняних (палати, кабінети) – 0,5-1,0%; приміщеннях для точних робіт (відповідні цехи, операційні) – 2,0-2,5%.

 

Мал. 6. Схема користування графіком А.М. Данилюка для визначення коефіцієнту природного освітлення.

а – в розрізі; б – в плані.

 

 

 

Здоров’я населення як інтегральний критерій оцінки стану навколишнього середовища

 

Здоров’я населення Землі у минулі віки визначалося епідеміями. Значимість проблеми здоров’я населення зросла останнім часом, у зв¢язку з інтенсивною антропогенною денатурацією навколишнього середовища, оскільки стан здоров’я людей суттєво змінився і виникли нові закономірності поширеності та характеру патології людини, стали інакше перебігати демографічні процеси.

Виходячи з цього, у 80-90 роках деякі науковці-гігієністи, а це такі як академіки Гончарук Є.Г., Сидоренко Г.І., Ізмеров М.Ф., Кундієв Ю.І., професори Вороненко Ю.В., Звіняцьківський Я.Й., Бардов В.Г., Буштуєва К.А. та інші запропонували альтернативний підхід до оцінки стану навколишнього середовища.

Цей альтернативний, нетрадиційний підхід можна сформулювати так: “Який рівень здоров’я населення, такий і є стан навколишнього середовища”.

Які ж передумови були для такого висновку?

По-перше: питома вага довкілля (природного і соціального) у формуванні здоров¢я населення складає приблизно 80 %, з них на долю власне навколишнього середовища припадає 20 %, на спосіб життя – 50 %, медичне забезпечення – 10 %. 20 % у формуванні здоров¢я населення займають генетичні фактори 9спадковість, дегенеративні хвороби).

По-друге: існує велика кількість гігієнічних нормативів, але не всі чинники можна виміряти і відповідно нормувати, не завжди вдається дотримуватися цих нормативів.

По-третє: серед дев’яти принципів гігієнічного нормування  є принцип пороговості та принцип відносності ГДК, тобто будь-який затверджений гігієнічний норматив не є абсолютною істиною і може бути переглянутий.

Перед усім необхідно відмітити, що категорія “здоров’я” є складним, комплексним поняттям, яке однозначно, одним показником охарактеризувати неможливо.

З одного боку – це поняття методологічне, філософське.

З іншого боку – це повинно бути поняття практичне, яке може бути використане в повсякденній діяльності медичного працівника.

Саме відсутність конструктивного, універсального визначення “Здоров’я” складає великі труднощі та значну невизначеність щодо результатів наукових досліджень, пов’язаних з оцінкою впливу різних чинників на здоров’я людей.

Існуючі визначення, в тому числі визначення, що наводиться в преамбулі статуту ВООЗ: “здоров’я – стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів”, це та інші визначення не зовсім конструктивні, тому що у більшості випадків здоров’я розуміють як відсутність хвороби.

Крім цього, поняття соціального благополуччя суб’єктивне, а соціальну повноцінність людини не завжди можна визначити (тим більше кількісними критеріями).

Американський соціолог-гігієніст Річмонд (I.B.Richmond) у монографії, присвяченій тенденціям розвитку медичної допомоги та освіти, слушно зауважив, що “медицина так глибоко поглинула в концепції хвороби, що ми не маємо ні термінології, ні класифікації здоров’я. Особливо це відноситься до соціальних та психологічних аспектів здоров’я, де використовуються лише грубі терміни і немає необхідної класифікації”.

З метою визначення здоров’я слід ураховувати наступні “фундаментальні” положення:

1.     абсолютного здоров’я не існує;

2.     індивідуальне та популяційне здоров’я неподільні;

3.     здоров’я визначається не одним показником, а комплексом характеристик;

4.     визначення здоров’я неможливе без оцінки взаємодії індивіда та навколишнього середовища – природного і соціального;

Саме тому право на існування мають різні визначення поняття “здоров’я”, але використання кожного з них обмежене метою його застосування.

Виходячи з цього, розрізняють декілька понять “здоров’я”, які мають різний зміст:

Перше – це загальнофізіологічне (або філософське) поняття здоров’я.

Загальнофізіологічне здоров’я – інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (оптимальна зона, в межах якої організм не виходить за межі фізіологічного рівня саморегуляції).

Друге – популяційне здоров’я, тобто здоров’я групи людей, популяції, населення.

Популяційне здоров’я – умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та частотою преморбідних станів, інвалідністю певної групи населення.

Третє – індивідуальне здоров’я або здоров’я окремої людини.

При цьому індивідуальне здоров’я повинно розглядатися з двох позицій:

Перша позиція – теоретична, як максимально можливий оптимум для людини, до якого треба прагнути в ідеалі, але якого практично дуже важко досягти.

Індивідуальне теоретичне здоров’я – стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

Друга позиція – практична, як фактична характеристика рівня здоров’я конкретної людини.

Індивідуальне фактичне здоров’я – це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції.

Існує також комплексний підхід до здоров’я як до середньостатистичної величини, що можна охарактеризувати наступними положеннями:

1. Стан здоров’я визначається у груп з ідентичними соціально-економічними умовами.

2. Здоров’ям (нормою) вважається стан, що визначається у осіб, які входять до 95%  довірчого інтервалу популяції.

3. Довірчий інтервал розглядається також як оптимальна зона, в межах якої організм не переходить на патологічний рівень саморегуляції.

         Для характеристики здоров’я використовують три основні групи показників здоров’я:

Перша група – медичні показники.

Друга група – показники соціального благополуччя.

Третя група – показники психічного благополуччя.

 

До першої групи, тобто до групи медичних показників відносяться наступні:

1)    захворюваність;

2)    смертність (загальна та немовлят);

3)    фізичний розвиток;

4)    інвалідність.

 

До другої групи – показників соціального благополуччя входять:

1)    демографічна ситуація;

2)    стан навколишнього середовища;

3)    спосіб життя;

4)    рівень медичної допомоги;

5)    соціально-гігієнічні показники.

 

До третьої групи – показників психічного благополуччя відносяться:

1)    захворюваність на психічні хвороби;

2)    частота виникнення невротичних станів і психопатій;

3)    психологічний мікроклімат.

Також слід зазначити, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила перелік критеріїв соціального благополуччя. До цього переліку входять:

1) процент валового національного продукту, який витрачається на потреби охорони здоров’я;

За даними ВООЗ середні глобальні витрати на медико-санітарну допомогу становлять 8% від всесвітнього валового внутрішнього продукту.

2) доступність первинної медико-санітарної допомоги;

В Україні існують національні програми: “Діти України”, “Планування сім’ї”, “Генетичний моніторинг”, “Цукровий діабет”, “Здоров’я літніх людей”, розробляється міжгалузева програма “Здоров’я нації”.

3) охоплення населення безпечним водопостачанням;

4) процент осіб, яким робили імунізацію проти шести особливо поширених серед населення інфекційних хвороб: дифтерії, коклюшу, правця, кору, поліомієліту, туберкульозу.

5) процент обслуговування жінок кваліфікованим персоналом у період вагітності та в пологах;

6) процент дітей, що народилися з невеликою масою тіла (менше 2500 г);

7) середня тривалість прийдешнього життя;

8) рівень санітарної грамотності населення.

 

Інтегральна оцінка стану здоров’я населення передбачає проведення досліджень в декілька етапів.

На першому етапі – ми отримуємо інформацію про показники, які характеризують стан здоров’я населення (наприклад – про рівень захворюваності, смертності, інвалідності або фізичного розвитку) з різних джерел інформації.

Такими джерелами інформації можуть бути:

1. офіційні звіти лікувальних, санітарно-профілактичних закладів, органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики, бюро реєстрації актів цивільного стану (РАЦС);

2. результати ретроспективних та проспективних досліджень у лікувально-профілактичних закладах;

2.     дані лікарських оглядів населення;

3.     дані клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень;

4.     результати медико-соціологічних досліджень – опитування, анкетування населення;

5.     результати математичного моделювання та прогнозування.

 

На другому етапі – необхідно дати інтегральну оцінку рівня здоров’я, узагальнивши всі показники.

Для цього проводять концептуальний (якісний) аналіз та математико-статистичний (кількісний) аналіз.

Наслідком концептуального аналізу є розподіл населення на групи здоров’я.

Критеріями розподілу на групи здоров’я можуть бути наступні:

1.     наявність або відсутність хронічного захворювання;

2.     опірність організму;

3.     рівень фізичного розвитку;

4.     відповідність морфо-функціональних показників.

 

Наприклад, розподіл населення за станом його здоров’я, який був розроблений в Інституті соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ім. М.А.Семашко, пов’язаний з реєстрацією наявності або відсутності хронічних захворювань під час огляду, наступний:

Перша група – здорові люди.

Друга група – здорові люди з функціональними та деякими морфологічними відхиленнями.

Третя група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання при збереженні функціональних можливостей організму (компенсований стан).

Четверта група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання або особи з фізичними недоліками, вадами розвитку, наслідком травм, із зниженими функціональними можливостями організму (субкомпенсований стан).

П’ята група – тяжко хворі (декомпенсований стан).

Фактичний розподіл населення на групи здоров’я може бути приблизно таким, який подано у таблиці 1.

Таблиця 1

Розподіл населення на групи здоров’я

 

 

Ці дані можна використовувати як еталон для порівняння, вважаючи їх відносною популяційною нормою.

Другий вид аналізу є математико-статистичний (кількісний) аналіз. Результатом такого аналізу є розрахунок узагальненого індексу здоров’я даної групи людей.

І заключний, третій етап в інтегральній оцінці стану здоров’я населення заключається в тому, що необхідно встановити кількісну залежність між чинниками середовища та групами або індексами здоров’я.

Щоб вирішити таке завдання, можна використовувати різні методи:

1.     власний досвід та інтуїція;

2.     наради експертів;

3.     аналіз даних літератури;

4.     статистичний аналіз;

5.     експеримент;

6.     математичне моделювання;

7.     системний аналіз.

 

Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища

 

Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища передбачає  проведення якісного та кількісного аналізу його забруднення.

Зміст якісного аналізу стану навколишнього середовища заключається у порівнянні результатів інструментального або лабораторного дослідження з гігієнічними нормативами та наступною їх оцінкою.

         Оцінка може бути:

–         в межах норми;

–         на рівні граничнодопустимих рівнів, концентрацій;

–         перевищує граничнодопустимі рівні, концентрації;

–         кратність перевищення ГДР, ГДК (в скільки разів).

Це є традиційна оцінка стану навколишнього середовища.

За її результатами можна  “прогнозувати” зміни в рівні здоров’я населення.

І, навпаки, за характером змін в рівні здоров’я населення можна давати прогноз, оцінку перевищення гранично-допустимої концентрації (ГДК) забруднювача.

Так, наприклад, якщо ми знаємо кратність перевищення ГДК атмосферних забруднювачів:

–         в 1 раз: характерно те, що зміни в стані здоров’я відсутні;

–         в 2-3 рази: спостерігаються зміни в стані здоров’я за деякими функціональними показниками;

–         в 4-7 разів: визначаються виражені фізіологічні зміни;

–         в 8-10 разів: характерним є збільшення специфічної та неспецифічної захворюваності;

–         в 100 разів: реєструються гострі отруєння;

–         в 500 разів і більше: будуть летальні отруєння.

Подібні оціночні таблиці є для води, грунту, шуму.

Такий метод простий, доступний, але основний недолік методу – він не дає уяви про приоритетні забруднювачі.

Саме тому і проводять кількісну оцінку (аналіз) стану навколишнього середовища.

Існує дві методики такої кількісної оцінки:

Перша: Розрахунок інтегрального індексу забруднення за його кратністю перевищення ГДК.

Друга: Оцінка в балах (бальна оцінка).

 

Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення.

 

Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення включає проведення наступних етапів:

На 1 етапі: проводиться визначення мети, завдань і програми дослідження.

На 2 етапі: здійснюють вибір зони спостереження.

Зона спостереження – це досліджувана та контрольна території, що характеризуються ідентичними умовами проживання і діяльності населення, а відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, і обмежені необхідною кількістю контингентів, що спостерігаються.

На 3 етапі: проводять оцінку санітарно-гігієнічної ситуації в зоні (зонах) спостереження.

Далі, на 4 етапі: вибирають спосіб реалізації епідеміологічного методу вивчення здоров’я населення. Існують такі способи:

– санітарно-статистичне дослідження.

– медичне обстеження.

– клінічне спостереження за спеціально відібраними людьми.

–         натурний епідеміологічний експеримент.

5-ий етап: вибір форми проведення дослідження.

Всі вказані вище способи реалізації епідеміологічного методу можуть здійснюватись у формі так званих поперечних та поздовжніх досліджень.

Суть першої форми поперечного (або одномоментного) дослідження заключається в спостереженні за впливом чинників навколишнього середовища на здоров’я населення у даний момент, без динамічного спостереження за здоров’ям.

Тобто поперечне дослідження дозволяє встановити рівень здоров’я населення на момент обстеження.

Поперечне дослідження може мати два види: проспективне та ретроспективне.

При проведенні проспективного дослідження порівнюють дві групи людей. Перша група – люди, що зазнають впливу досліджуваного чинника, і друга група – люди, що не зазнають такого впливу. Тобто рух наукового пошуку спрямований від чинника до здоров’я.

При проведенні ретроспективного дослідження порівнюють дві інших групи людей: хворих і здорових. Тобто рух наукового пошуку зворотній – від здоров’я (хвороби) до можливого чинника.

Таким чином проспективне дослідження частіше застосовують у тому випадку, коли шкідливий чинник завчасно відомий, а ретроспективне дослідження проводять тоді, коли діючий провідний чинник невідомий і його треба встановити.

Друга форма проведення дослідження – поздовжнє епідеміологічне дослідження.

Суть поздовжнього дослідження заключається в проведенні тривалого динамічного спостереження за певним контингентом людей.

Поздовжні дослідження також можуть мати два види: паралельні та непаралельні.

При проведенні паралельного дослідження тривалість проведення самого дослідження і період, протягом якого збирається потрібна інформація, співпадають.

А при проведенні непаралельного дослідження досліджуваний період часу відноситься до минулого (за архівними матеріалами). Суттєвий недолік цього дослідження – необхідних даних та показників може не бути в архівах.

6 етап: визначення мінімального обсягу вибірки.

7 етап: збір даних про здоров’я населення.

8 етап: розрахунок показників та індексів здоров’я.

9 етап: оцінка зв’язку між чинниками середовища та здоров’ям населення (математичне моделювання).

Сучасні методи виявлення впливу факторів, які мають найбільший  вплив на здоров’я  населення, мають загальний методичний базис – теорію ймовірності та математичну статистику.

Кореляційний аналіз – дозволяє встановити напрямок, силу, ступінь та достовірність впливу факторів середовища на рівень здоров’я населення.

Силу зв’язку оцінюють за коефіцієнтом лінійної кореляції (r): при значеннях r = 0,01-0,29 зв’язок вважають слабким, при значеннях r = 0,30-0,69 зв’язок середній (помірний), а при r = 0,70-0,99 зв’язок сильний.

Ступінь впливу на рівень здоров’я кожного конкретного чинника середовища визначають за спеціальною шкалою з урахуванням коефіцієнта детермінації. Коефіцієнт детермінації виражається у відсотках і показує питомий внесок впливу на здоров’я даного фактора серед інших, сумарне значення яких становить 100%.

Оціночна шкала ступеня впливу чинника навколишнього середовища:

 

Регресійний аналіз – дозволяє створити рівняння регресії, яке можна використовувати як модель, що описує “поведінку” рівня здоров’я при змінах інтенсивності дії включених до неї факторів. Як правило, регресійний аналіз проводять одночасно з кореляційним аналізом. В цьому випадку він називається кореляційно-регресійним аналізом.

Факторний аналіз дозволяє проводити автоматичне групування факторів середовища в однорідні групи.

Дисперсійний аналіз визначає достовірність та ступінь впливу факторів середовища на рівень здоров’я.

Дискримінантний аналіз дозволяє встановити достовірність відмінностей серед декількох груп населення одночасно за комплексом показників здоров’я.

Кластер-аналіз є різновидом многофакторного аналізу, який дозволяє науково обґрунтувати розподіл по групах досліджуваних контингентів населення за рівнем їх здоров’я.

10 етап: розробка та впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності.

Алгоритми “Гігієнічний контроль за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища” та “Виявлення та оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення” представлені у вигляді схем (дивись додатки 5 та 6).

 

Гігієнічний контроль за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища

 

Виявлення та оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення

 

 

 

 

Методи, які використовують при проведенні санітарного обстеження об’єкта

 

1. Опитування керівників об¢єкту та його персоналу. Вивчення, чи перевірка технічної документації (технічного паспорта об’єкта, технології виробництва та інших), санітарної документації (санітарного паспорта, санітарних журналів, особових санітарних книжок працівників – харчових, торгових, учбових, медичних закладів та інших).

2. Візуальний огляд об’єкта, персоналу, елементів технології експлуатації об’єкта, використання органолептичних методів дослідження.

3. Використання експресних інструментальних методів дослідження фізичних шкідливостей (шуму, вібрації, освітлення, електромагнітних випромінювань різних частот, параметрів мікроклімату), запиленості повітря та інших факторів, як засобів об’єктивної оцінки умов експлуатації обстежуваного об’єкта.

4. Відбір проб та експресні чи лабораторні методи дослідження хімічних, бактеріологічних, інших біологічних шкідливостей – також об’єктивних показників оцінки санітарного режиму об’єкту.

5. Використання розрахункових методів якісної та кількісної оцінки тих чи інших факторів об’єкта за допомогою відповідних формул і номограм (наприклад: розрахунок параметрів захисту від іонізуючої радіації, щільності потоку енергії електромагнітних полів надвисоких радіочастот та інше).

6. Кінцевою метою поточного санітарного нагляду є складання санітарного опису об’єкта – при поглибленому санітарному обстеженні, а також його санітарного паспорта чи акта санітарного обстеження – при поточних планових періодичних, рейдових чи екстрених санітарних обстеженнях.

Для полегшення оформлення цих документів використовуються спеціальні карти-схеми, розроблені для кожного типу об’єктів – промислових, житлових, учбових, лікувально-профілактичних та інших. Ці карти-схеми приведені у додатках до практичних занять, а їх зразки – у додатках 2 і 3 цього заняття.

Кінцевим пунктом санітарного опису чи акту обстеження об’єкта повинні бути рекомендації чи розпорядження по ліквідації санітарних порушень, профілактичні, оздоровчі заходи з вказівкою терміну їх проведення. При грубих, небезпечних для персоналу чи довкілля санітарних порушеннях накладаються ті чи інші правові санкції аж до закриття об’єкта, юридичних заходів.

Схема санітарного обстеження об’єкта

 

1.     Вивчіть офіційні законодавчі і нормативні документи, які регламентують вимоги до проектування, побудови, експлуатації об’єктів даного типу і призначення (лікарня, школа, гуртожиток, підприємство, окремий цех та інші).

2.     Складіть карту (план) санітарного обстеження, де висвітлюють   такі питання:

2.1.     Паспортні дані (назва об’єкту, адреса, кому підпорядкований, коли побудований, реконструйований тощо).

2.2.     Характеристика ділянки, де розміщений об’єкт, його оточення (розмір, конфігурація ділянки, рельєф, ґрунтові та гідрологічні умови зони забудови, відсотки забудови, озеленення, шляхи сполучення, достатність розмірів санітарно-захисних зон, наявність за межами ділянки об’єктів, що  можуть забруднювати повітря, ґрунт, воду або є джерелами шуму, НВЧ випромінювання, радіації тощо).

2.3.     Конструктивні і планувальні особливості об’єкта (тип будови, наявність вбудованих об’єктів, характеристика основних будівельних конструкцій, планування і розміри основних функціональних приміщень, їх орієнтація і відповідність гігієнічним нормативам).

2.4.     Санітарний благоустрій об’єкта (система водопостачання, гаряче водопостачання, каналізація чи інші системи збору і видалення рідких відходів, опалення, вентиляція, природне і штучне освітлення, система видалення твердих покидьок та інше).

2.5.     Дотримання вимог до елементів санітарного обладнання, його відповідність основним технічним і санітарним якостям.

2.6.     Дотримання вимог до експлуатації об’єкта і елементів його обладнання (дотримання оптимальних умов ведення технологічного процесу, використання дозволених реагентів, періодичність і  регулярність відомчого чи державного санітарного нагляду, дотримання термінів експлуатації технічного, санітарного обладнання, реалізації продукції та інше).

2.7.     Санітарний стан приміщень і обладнання об’єкта (організація і регулярність прибирання, використання заходів загальної та індивідуальної профілактики, відповідність гігієнічним вимогам вентиляційних, холодильних, освітлювальних та інших систем).

2.8.     Вплив умов проживання, навчання чи праці на об’єкті на здоров’я людини і санітарні умови життя (рівень забруднення окремих об’єктів біосфери, характер скарг жителів і працівників об’єкта, випадки захворювань, що пов’язані з даним об’єктом тощо).

2.9.     Самостійне вимірювання або використання даних лабораторії про визначення об’єктивних показників умов та санітарного стану об’єкта (шум, освітлення, електромагнітні хвилі, хімічні, бактеріологічні забруднення повітря, води, продуктів харчування тощо).

2.10.Перелік і оцінка виявлених недоліків, відхилення параметрів середовища об’єкта від гігієнічних нормативів.

2.11.Обґрунтування заходів щодо покращання санітарного стану об’єкта, рекомендації по реконструкції тощо.

2.12.Результати санітарного обстеження оформіть у вигляді санітарного опису об’єкта (складання його санітарного паспорта) або у вигляді акта про санітарні порушення, з відповідними санкціями (штрафи, закриття об’єкта, визначення термінів ліквідації цих порушень та інше).

 

КАРТА САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ КВАРТИРИ

1.     Адреса: вул. ___________________________, буд. № ________, кв. № ______. Прізвище квартиронаймача __________________________________________.

2.     Поверх _______, кількість житлових кімнат _______, із них з орієнтацією на вулицю _______, на подвір’я _______, затінення сусідніми будинками (є, немає) __________, орієнтація приміщень по сторонах світу ______________, наявність відкритих приміщень квартири ______________.

3.     Загальна площа квартири ___________ м², висота приміщень ___________ м.

4.     Кількість мешканців ___________, з них дітей ______________.

5.     Житлова площа на 1 особу _________ м², повітряний куб ____________ м³.

6.     Зовнішні стіни ___________________, внутрішнє оздоблення стін _________, підлоги _______________, вікон _________________, дверей _____________.

7.     Опалення: централізоване, місцеве, водяне, парове (достатнє, ні); температура повітря _______________.

8.     Вентиляція: природна (наявність кватирок, фрамуг, наскрізне провітрювання – можливе, ні); штучна (місцева, припливна, витяжна, робить безшумно, з шумом, з вібрацією); центральна (припливна, витяжна, припливно-витяжна, розташування вентиляційних отворів) ____________________________________________________________________________________________________.

9.     Природне освітлення (кількість і розташування вікон, тип засклення, якість скла), ступінь забруднення скла (незначне, помірне, значне), затінення (є, немає), освітлення прямим сонячним випромінюванням (можливе, ні)______________________________________________________________________________________________________________________________________________.

10. Штучне освітлення: електричне (лампи розжарювання, люмінесцентні лампи), система освітлення (загальна, місцева, комбінована), тип світильників (їх кількість, розміщення, висота підвісу, потужність ламп), освітленість (рівномірна, ні; достатня, ні) __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

11. Водопостачання (центральне, місцеве).

12. Каналізація (є, немає), вбиральня (розташована в будинку, у дворі, тепла, холодна, вигріби водонепроникні, поглинальні) _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

13. Кухня – плита (газова, електрична), площа ________ м², кубатура _______ м³ __________________________________________________________________.

14. Наявність підсобних приміщень (яких) ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

15. Домашні тварини (є, немає, які) ______________________________________.

16. Комахи у квартирі (є, немає, які) _____________________________________, пацюки, миші (є, немає) _____________________________________________.

17. Вологість у житлових кімнатах (є, немає, причина виникнення) _______________________________________________________________________________________________________________________________________________.

18. Шум, вібрація (є, немає, причини виникнення) _________________________ _________________________________________________________________

19. Скарги мешканців _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

20. Додаткові дані: _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

Рекомендації _____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Дата обстеження                                                                  Підпис

“_____”______________ 200_ р.                                          _____________________
Додаток 4.

 

Зразок санітарного паспорта на об’єкт

 

Міністерство охорони здоров’я України

КИЇВСЬКА МІСЬКА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ

Радіологічний відділ

252053 Київ-53, вул. Некрасівська, 8/10                                             тел.: 216-60-20

вул. Естонська                                                  тел.: 442-50-46

 

санітарний паспорт

на право роботи з джерелами іонізуючого

випромінювання (ДІВ)

 

Київ – 200__

1. Установа: Науково-дослідний Інститут вуха, горла, носа (НДІВГН). Київ-57, вул. Зоологічна, 5. Тел. 441-49-97.

2. Міністерство, відомство: Міністерство охорони здоров’я України. Київ, вул. Грушевського,  7.

3. Вищестояща організація: Академія медичних наук України.

4. Підрозділ установи, який отримує паспорт: Радіологічне відділення НДІВГН.

5. Посадова особа, яка відповідає за радіаційну безпеку на об’єкті: д.м.н. Покотиленко Олександр Гаврилович, наказ № 120/3 від 5.02.1996 р. Тел. 441-49-42.

6. Дозволяються роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (ДІВ):

 

 

 

7. Обов’язковий радіологічний контроль:

–  індивідуальна дозиметрія – постійно, для всіх співробітників;

–  визначення потужності експозиційних доз – на робочих місцях, за захисними екранами, за стінами в суміжних приміщеннях – періодично;

–  радіометричний контроль – у всіх приміщеннях відділення відкритих ізотопів і місць зберігання радіоактивних відходів – періодично.

8. Санітарний паспорт виданий на підставі:

 

–       акту приймання збудованого (реконструйованого) відділення в експлуатацію № 17/4 від 6.02.96 р.;

–       паспорту на гамма-установку терапевтичну ГУТ-С₀⁶⁰– 400 мг-екв радію;

–       наявності і освоєнні персоналом Інструкцій по роботі з ДІВ;

–       наказу директора НДІ про призначення відповідального за радіаційну безпеку.

–      

 

9. Санітарний паспорт дійсний до 01.01.2010 р.

 

 

Принципові схеми гігієнічного дослідження вивчення впливу факторів навколишнього середовища на показники здоров’я

 

Зони спостереження – досліджувані території (дослідна і контрольна), що характеризуються ідентичними умовами проживання та діяльності населення, але відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, обмежені необхідною кількістю контингентів спостереження.

Рекомендується для дослідження відбирати такі групи населення, які  найбільш чутливі та зазнають найбільшого впливу фактору, що вивчається.

У відібраних зонах спостереження ретельно досліджується санітарно-гігієнічна ситуація, проводяться лабораторне та інструментальне вивчення інтенсивності дії всіх факторів та дається їм гігієнічна оцінка.

У зонах, відібраних для дослідження вивчення здоров’я населення проводиться вивчення стану здоров¢я людей за допомогою епідеміологічного методу та основних  способів його реалізації – санітарно-статистичного дослідження, медичного обстеження, клінічного спостереження та натурного епідеміологічного експерименту.

Залежно від методологічної спрямованості гігієнічні дослідження впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення можна звести до п’яти принципових схем вивчення.

 

Схема 1.

Гігієнічне дослідження типу “чинник – показник здоров’я”

 

 

Схема 2.

 

Гігієнічне дослідження типу “чинник – комплекс показників здоров’я”

 

 

Схема 3.

 

Гігієнічне дослідження типу “комплекс чинників – показник здоров’я”

 

 

 

Схема 4.

 

Гігієнічне дослідження типу “комплекс чинників – комплекс показників здоров’я”

 

 

 

Схема 5.

 

Інверсійний підхід до вивчення впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення

 

 

Формули для розрахунків забруднення атмосферного повітря.

 

1. Забруднення атмосферного повітря здійснюється однією речовиною. В цьому випадку порівняння ступеня забруднення атмосферного повітря в зонах спостереження проводять за середньомісячними концентраціями з ймовірністю 98%.

Для цього спочатку вираховують середньомісячну концентрацію забруднювача за формулою: С = ,

де С₁, С₂, С_n – концентрації за даними аналізу;

             n         – кількість аналізів за місяць.

 

Для розрахунку слід використовувати максимально разові або середньодобові концентрації, виключаючи з розрахунків «крайні» значення результатів аналізу.

Далі розраховують середньо квадратичне відхилення d  =

та коефіцієнт варіації С_v = .

Знаючи коефіцієнт варіації (С_v) за графіком визначають значення коефіцієнту (а), який необхідний для розрахунку середньомісячної концентрації С^м з ймовірністю 98% за формулою:

С^м= а × С

Саме по значенню середньомісячної концентрації С^м і співставляють рівні забруднення атмосферного повітря в зонах спостереження.

 

2. При наявності в атмосферному повітрі кількох речовин, які не мають ефекту біологічної сумації, розраховують сумарний показник забруднення атмосферного повітря (К) за формулою: К =

де: С^м₁, С^м_n  – концентрації окремих забруднювачів, мг/м³;

С^м_і – інтегрована (узагальнена) середньомісячна концентрація усіх забруднювачів, мг/м³;

ГДК₁, ГДК_n  – гранично допустимі концентрації забруднювачів, мг/м³;

М – коефіцієнт, величина якого залежить від класу небезпеки забруднювача:

І клас (А) – надзвичайно небезпечні, М = 1,0;

ІІ клас (Б) – високонебезпечні, М = 1,5;

ІІІ клас (В) – помірно небезпечі, М = 2,0;

ІV клас (Г) – малонебезпечні, М = 4,0.

 

3. При наявності в атмосферному повітрі кількох речовин, які мають ефект біологічної сумації, розраховують приведену концентрацію (С^м_прив) за формулою: С^м_прив = С^м₁+ С^м₂

де С^м₁ – концентрація речовини, на яку проводиться сумація, мг/м³;

С^м₂, С^м_n – концентрація забруднювачів, мг/м³;

ГДК₁ – гранично допустима концентрація речовини, на яку проводиться сумація, мг/м³;

ГДК₂, ГДК_n – гранично допустимі концентрації інших забруднювачів, мг/м³.

 

4. При наявності в атмосферному повітрі речовин, які мають ефект біологічної сумації та речовин, які не мають ефекту біологічної сумації, розраховують сумарний показник забруднення (К_сум) за формулою:

К_сум. =

де С^м_прив       – приведена концентрація, мг/м³;

     ГДК_прив – гранично допустима концентрація речовини, на яку проводять сумацію, мг/м³.

 

5. Ступінь забруднення атмосферного повітря в балах розраховують за формулою: М_{А(Б,В,Г)1,2, … n} = S  

де  А,Б,В,Г – класи небезпеки речовин;

1,2…n  – кількість речовин одного класу небезпеки;

С_і – середньомісячна концентрація і-го забруднювача;

ГДК_і  – гранично допустима концентрація і-го забруднювача;

b_і – ваговий коефіцієнт даної речовини в залежності від класу небезпеки;

y – пріоритетний індекс середовища (для повітря = 3).

 

6. Оцінка рівнів шуму в балах здійснюється за формулою: Р = S

де L_екв  – фактичний середньоеквівалентний рівнь шуму, дБА;

ГДР – гранично допустимий рівень шуму, дБА;

b – ваговий коефіцієнт;

y – пріоритетний індекс (для шуму = 2).

 

7. Стан навколишнього середовища в зоні спостереження, виражений у балах, оцінюють як суму балів окремих середовищ біосфери та оремих факторів:

Р = Р_атм + Р_грунт + Р_вода + Р_шум + Р_{харч.прод.}

 

8. Оцінку житлово-побутових умов населення в балах проводять, використовуючи формулу: Р = S   

де  К_1,2,3 – груповий ваговий коефіцієнт (К₁ = 1,0; К₂ = 1,0; К₃ = 2,0);

Ф_1,2,3 – фактичне число балів по групі показників;

М_1,2,3 – максимальне число балів для даного показника (М₁ = 10,0; М₂ = 12,0; М₃ = 10,0);

у   –  пріоритетний індекс фактору.

 

Методика вивчення впливу довкілля на здоров¢я населення

Інформацію про показники, які характеризують стан здоров¢я населення (наприклад – про рівень захворюваності, смертності, інвалідності або фізичного розвитку) отримують з різних джерел інформації, перерахованих на першому занятті цього розділу.

таблиця

Для моделювання взаємозв’язків у системі «навколишнє середовище – здоров¢я населення» та встановлення кількісної величини такого зв¢язку використовують  математико-статистичний метод, результатом якого є розрахунок узагальнених індексів здоров¢я, що характеризують рівень здоров¢я населення, інтегруючи в собі ряд показників.

Вимоги до індексів:

1) доступність даних для розрахунку індексу;

2) повнота охоплення населення;

3) якість (дані не повинні змінюватися в часі та просторі);

4) розрахунковість – простота і невисока вартість розрахунку;

5) прийнятність методу розрахунку та оцінки;

6) відтворюваність різними спеціалістами;

7) специфічність (відбиває зміни тільки в тих явищах, відтворюванням яких є);

8) чутливість до змін відповідних явищ;

9) валідність (міра істинного вираження);

10) репрезентативність;

11) ієрархічність;

12) відповідність меті.

 

 

 

Методика розрахунку інтегрального індексу здоров¢я

(за Л.Є.Поляковим та Д.М.Малиським)

 

1 етап: відбір найбільш інформативних показників, що характеризують здоров¢я населення в зоні спостереження.

2 етап: розрахунок окремих показників здоров¢я для кожної зони спостереження(М_і).

3 етап: розрахунок середніх величин для кожної зони спостереження (М) та середнього квадратичного відхилення і-показника у зоні спостереження (d_і).

4 етап: Розрахунок нормованих до середнього рівня показників здоров¢я окремо для кожної зони спостереження за формулою (w_і):

w_і = (М_і – М) / d,

де  w_і – нормований показник здоров’я;

М_і – значення окремого показника здоров’я;

М – середнє значення показника здоров’я;

d – середнє квадратичне відхилення показника у зоні спостереження.

5 етап: заміна нормованих показників (w_і) ймовірними одиницями (b_і) за спеціальною таблицею:

 

Таблиця заміни нормованих показників здоров¢я (w_і) ймовірними одиницями (b_і)

 

 

6 етап: розрахунок середньої ймовірності одиниці (у) показників здоров¢я для кожної зони спостереження за формулою:

у = Sb_і / n,

де Sb_і – сума ймовірності одиниць по зоні спостереження;

n  – кількість відібраних показників здоров¢я.

7 етап: розрахунок інтегрального індексу здоров¢я (К): К=(1–у) х 100%

 

 

Таким чином, ми отримуємо цифровий індекс, який можна порівнювати. Також слід зазначити, що цей метод розрахунку простий, доступний та інформативний. Якщо всі етапи розрахунку  були проведені без помилок, то при повному благополуччі навколишнього середовища узагальнений індекс дорівнює приблизно 65-70%.

 

 

Розподіл населення на групи здоров¢я за його критеріями

 

 

 

Орієнтовна шкала структури первинної захворюваності  міського населення за зверненнями, %

 

 

 

Додаток 5

 

Процент осіб І-ІІ груп здоров¢я в окремих віково-статевих групах населення

 

 

 

Основи законодавства України в галузі гігієни та охорони праці.

 

Законодавство про охорону праці в Україні регламентується урядовими структурами (Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Міністерством праці, Міністерством охорони здоров’я), профспілковими організаціями, іншими відомствами та громадськими організаціями.

1.   Конституцією України передбачено, що “кожен має право на працю … , безпечні умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється” (ст.43); “Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується скороченим робочим днем для працівників ряду професій і виробництв, які визначаються законом, скороченою тривалістю роботи у нічний час…” (ст.45); “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування” (ст.49) та інших.

2.   Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” прийнятий Верховною Радою 24.02.1994 р. У якому також сказано, що “Громадяни мають право на: … безпечні для здоров’я умови праці; відшкодування шкоди, завданої її здоров’ю; … обов’язкові медичні огляди.” Законом передбачено усунення від роботи осіб, які ухиляються від обов’язкових медичних оглядів і щеплень.

Законом передбачено єдиний Державний реєстр небезпечних і шкідливих факторів, проведення Державної санітарної експертизи проектів промислового будівництва, технологій виробництва, сировини, напівфабрикатів, готової продукції, запобігання захворювань, травм, отруєнь та інших.

3.   Закон України про охорону праці, прийнятий Кабінетом Міністрів за № 64 від 1993 р. передбачає створення належних санітарно-гігієнічних умов на виробництві, запобігання причин травматизму, профзахворювань і отруєнь, зниження дії шуму, вібрації, інших шкідливостей, очистку і знешкодження відходів тощо.

 Законом передбачено проведення широких оздоровчих і профілактичних заходів, обов’язкових медичних оглядів, диспансерного обслуговування, забезпечення лікувально-профілактичною допомогою, протезною допомогою  інвалідам праці, санітарною освітою.

Серед законодавства про працю важливе місце займає Кодекс законів про охорону праці (КЗОП, 1992) розроблений профспілковими організаціями, Міністерством охорони здоров’я, іншими відомствами, кодекс включає велику кількість законів про техніку безпеки, виробничу санітарію, охорону праці жінок, підлітків, осіб старших вікових груп; про колективні договори між робітниками і працедавцями; про правила внутрішнього розпорядку на підприємствах, забезпечення індивідуальними засобами захисту, спецодягом і взуттям та інше.

Міністерством охорони здоров’я розроблені “Основи законодавства України про охорону здоров’я” № 2801 – ХП від 1992 р.; “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень” та “Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони” (Держстандарт 12.1.085 – 88); “Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів” (Постанова Кабміну № 431 від 1992 р.); Санітарні правила для підприємств чорної металургії (№ 2527 – 82) та ряду інших галузей тощо.

Особливе місце серед документів санітарного законодавства займають правові закони, правила, інструкції: “Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці” (Постанова № 754 Кабміну від 1993 р.); “Порядок зупинення або призупинення інвестиційної діяльності при порушенні санітарного законодавства” (Наказ МОЗ № 65 від 1995 р.), Наказ МОЗ про відсторонення від роботи осіб при порушенні правил санітарного законодавства (№№ 65,66,67 від 1995р.); про кримінальну відповідальність за грубі порушення санітарного законодавства та інші.

http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0604.jpg

 

Прилади для оцінки параметрів навколишнього середовища та впливу факторів навклишнього середовища на організм людини

Оцінка забруднення повітря робочої зони та атмосферного повітря

Електроаспиратор, призначений для відбору проб повітря на вміст пилу та токсичних речовин.

1-     Під”єднання до електромережі

2-     Вмикач

3-     Запбіжник

4-     Запобіжний клапан

5-     Ручки ротаметрів

6-     Ротаметри

7-     Штуцери

8-     Заземлення

Рис.11 Автоматизований прилад для відбору проб повітря

1-електродвигун; 2- центробіжний насос; 3,6- ємкості аспіратора; 4- електромагнітний кран; 5,7- термопари; кран для викиду повітря; 9- реле перемикання; 10- мілівольтметр; 11- електронний підсилювач; 12;13- проміжне реле; 14- барабан годинникового механізму; 15,16 реле повторних циклів; електромагнітний діафрагмовий клапан; 18- поглинач

Оцінка температурного режиму

1-перетворювач, 2- ручка резистора, 3- перемикач, 4 коректор

 

Прилади для визначення вологості повітряних масс

 

 

Прилади для оцінки атмосферного тиску

Прилади для вимірювання швидкості руху повітря