МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВПЛИВУ КЛІМАТО-ПОГОДНИХ УМОВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ nОЦІНКИ ВПЛИВУ КЛІМАТО-ПОГОДНИХ УМОВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ. АКЛІМАТИЗАЦІЯ. nПРОФІЛАКТИКА МЕТЕОТРОПНИХ РЕАКЦІЙ. САНІТАРНА ОЧИСТКА НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. ЗАГАЛЬНА nСХЕМА ТА СПОРУДИ ДЛЯ ОЧИСТКИ ПОБУТОВИХ СТІЧНИХ ВОД.

 Клімат та погода як комплекси факторів nнавколишнього середовища

Погода – сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери у відносно nкороткий проміжок часу (години, доба, тиждень).

Клімат – багаторічний режим погод, який систематично повторюється у даній nмісцевості.

Таким чином, погода – явище мінливе, а клімат – статистично стійке, nхарактерне для даної місцевості.

Погодоформуючі nфактори:

1. Природні:

Інтенсивність сонячної радіації n(сумарна і еритемна – УФ радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна nактивність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, nрадіовипромінювання);

 

Характер підстилаючої поверхні n(сніг, вода, ґрунт тощо);

Атмосферна циркуляція (циклони, nантициклони,  атмосферні фронти, пасати, nмусони тощо).

2. Антропогенні:

Забруднення атмосфери nпромисловими викидами (смог);

Знищення лісів, меліорація, nіригація, створення штучних водойм;

Тип погоди залежить також від клімату місцевості та сезону року.

Погодохарактеризуючі фактори:

1.  Геліофізичні:

– інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна – УФ радіація, nтривалість сонячного сяйва);

– сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, nрадіовипромінювання);

2. Геофізичні:

– напруженість планетарного і аномального геомагнітного поля, геомагнітні nбурі, імпульси.

3. Електричний стан атмосфери:

– напруженість електричного поля атмосфери, градієнт потенціалу, nелектропровідність атмосфери, іонізація повітря, електромагнітні коливання і nрозряди.

4. Метеорологічні фактори:

– температура повітря, радіаційна температура поверхонь;

– вологість повітря;

– напрямок і швидкість руху повітря;

– атмосферний тиск.

5. Синоптичні явища:

– хмарність, опади, їх характер n(дощ, сніг).

6. Хімічний склад приземного шару nатмосфери:

–         концентрація кисню, nвуглекислого газу, атмосферних забруднень.

Кліматоформуючі nфактори:

Географічна широта місцевості, nяка визначає висоту підняття сонця над горизонтом, приплив сонячної радіації на nодиницю поверхні землі;

Висота над рівнем моря та рельєф місцевості n(рівнинна, пересічна, гори);

Тип поверхні (ліси, лісостеп, nстеп, пустеля, водойми);

Близькість моря, океану, характер nморських течій (теплі, наприклад Гольфстрім, холодні, наприклад Лабрадорське);

Особливості циркуляції повітряних nмас (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони, пануючі місцеві nнапрямок і сила вітру, наприклад фен, норд, бора, сірокко тощо).

Кліматохарактеризуючі nфактори:

1. Температурні умови місцевості:

– абсолютна мінімальна nтемпература;

– абсолютна максимальна nтемпература;

– річна амплітуда температур;

– середньосічнева температура;

– середньолипнева температура;

– середньорічна температура.

2. Вологість повітря:

– мінімальна вологість;

– максимальна вологість;

– середньорічна вологість;

– річна кількість та характер опадів (дощ, сніг);

– середньомісячна кількість опадів;

– загальне число днів з опадами;

– середньомісячне число днів з опадами;

– загальна кількість “сухих днів” за рік;

– загальна кількість “вологих” (дощових, снігових) nднів за рік.

3. Атмосферний тиск:

– мінімальний тиск;

– максимальний тиск;

– середньорічний тиск;

– амплітуда перепадів тиску.

4. Напрямок і швидкість руху nповітря;

– роза вітрів місцевості, співвідношення вітряних і штильових днів за рік;

– максимальна швидкість руху повітря;

– середньорічна швидкість вітрів.

5. Світловий клімат:

– середньомісячна мінімальна горизонтальна освітленість;

– середньомісячна максимальна горизонтальна освітленість;

– середньорічна горизонтальна освітленість;

– загальне річне число сонячних днів;

– місяць з найбільшим числом сонячних днів;

–         nмісяць з найменшим числом сонячних днів;

– середньомісячне мінімальне напруження сонячної радіації;

– середньомісячне максимальне напруження сонячної радіації;

– середньорічне напруження сонячної радіації.

6. Ґрунт:

– характер ґрунтів: сухі, заболочені;

– глибина промерзання ґрунту;

– тривалість залягання снігового покриву;

– тривалість опалювального сезону.

 В Україні виділяють п’ять кліматичних зон: Полісся, Лісостеп, Степ, nКарпати, Південний берег Криму (таблиця 2).

Кліматичне районування території СНД (будівельна класифікація клімату) nпредставлена в таблиці 3.

В українському бюро погоди при прогнозуванні застосовують районування nтериторії України: північна частина (Житомирська, Київська, Чернігівська та nСумська області), західна частина (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, nТернопільська, Хмельницька та Чернівецька області), центральна частина n(Вінницька, Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Дніпропетровська області), nсхідна частина (Харківська, Луганська та Донецька області) і південна частина n(Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області) та Крим – степова nчастина України. Окремо виділяють Південний берег Криму. 

Таблиця 2

Медична класифікація погоди за І.І.Григор’євим

 

 Таблиця 3

Медична класифікація погоди за Г.П.Федоровим

 

         Дослідження останніх років n(таблиці 8-10), що були проведені співробітниками кафедри пропедевтики гігієни, nвійськової та радіаційної гігієни Національного медичного університету імені nО.О.Богомольця, довели високу адекватність використання для медичного nпрогнозування метеотропних реакцій в кліматичних умовах України класифікації nпогоди, розроблену співробітниками Центрального інституту курортології і nфізіотерапії під керівництвом В.Ф.Овчарової (табл. 6). Ця класифікація враховує nдинаміку та інтенсивність циркуляційних процесів у атмосфері, велику кількість nрізних метеорологічних елементів (табл. 7).

Таблиці 8, 9, 10 слугують для nгігієнічної оцінки тропності погоди до загострень хронічних серцево-судинних nзахворювань, бронхіальної астми в кліматичних зонах України.

 http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0611.jpg

Таблиця 4

Медична класифікація погоди за В.Ф.Овчаровою з співавторами

 

 

                                   nПОГОДА

 

До захворювань, nпри яких найбільш часто реєструється погодозумовлені геліометеотропні реакції, nслід віднести:

·        ревматизм                                               

·        ішемічна nхвороба серця

·        пневмонія

·        бронхіальна nастма

·        виразкова nхвороба шлунка

·        гломерулонефрит

·        геморагічний nваскуліт

·        вегетосудинна nдистонія

·        гіпертонічна nхвороба

·        бронхіт

·        гастродуоденіт

·        пієлонефрит

·        тромбоцитопенічна nпурпура

·        аероотит

Гігієнічна оцінка поєднаного nвпливу і антропогенних факторів навколишнього середовища на перебіг хвороб nсистеми кровообігу

Класифікації геліометеотропних реакцій

 

Зараз nіснує три підходи щодо класифікації геліометеотропних реакцій. Перший з них, nвисунутий Р.К. Гогебедашвілі (1965), передбачає оцінку наявності та ступеня nвираженості суб’єктивних та об’єктивних зрушень:

·        І тип – геліометеотропні реакції із суб’єктивними відчуттями;

·        ІІ тип  – геліометеотропні реакції з nоб’єктивними змінами;

·        nІІІ тип – геліометеотропні реакції з вираженими nпроявами та наявністю ускладнень у вигляді серцево-судинних катастроф.

Другий підхід, розроблений А.Д. Дахіним (1969), зумовлює виділення основних nклінічних симптомів геліометеотропних реакцій:

·        геліометеотропні реакції з церебральним синдромом

·        геліометеотропні реакції з кардіальним синдромом;

·        геліометеотропні реакції з астматичним синдромом та вегетативно-судинними nпорушеннями.

Третій підхід, науково nобгрунтований у дослідженнях С.Г. Горових та А.П. Соломатіна (1978), дозволяє nвизначити особливості перебігу геліометеотропних реакцій:

·        І ступінь – легкі геліометеотропні реакції (скарги загального характеру, nпереважно стосовно психоемоційної сфери)

·        ІІ ступінь – виражені геліометеотропні реакції (суб’єктивні зрушення та nнаявність виражених зрушень відносно центральної нервової системи);

·        ІІІ ступінь  – тяжкі геліометеотропні nреакції (виражені судинні кризи).

 

Існують так звані сезонні захворювання, які у відповідну пору року nмають виражену схильність до поширення загострень та більш тяжкого перебігу.

         До nних належать:

·        гострі кишкові інфекції, дизентерія, тиф, паратифи, лептоспіроз, nполіомієліт, літній менінгіт, трихомонадний кольпіт, що характеризується nпідвищенням рівня захворюваності влітку (липень, серпень);

·        вірусний гепатит, виразкова хвороба шлунка, гострий лейкоз, на які рівень nзахворюваності має схильність підвищуватися восени (жовтень, листопад);

·        nрахіт, ангіна та ГРВІ, скарлатина, дифтерія, nпневмонія, паротит, екзема, псоріаз, Базедова хвороба, що характеризується nпідвищенням рівня захворюваності взимку (грудень, січень, лютий).

 

Кількісна оцінка метеочутливості проводиться на основі визначення метеопатологічного індексу по Rubber за формулою:

 

_{M =} N × 12 n

                                                             n^{Kn × KN}

 

 де М – метеопатологічний nіндекс;

N – кількість днів спостереження;

K_n –  кількість негативних зрушень у nстані здоров’я, що збігаються зі зміною погоди;

n – кількість днів з несприятливою погодою;

K_N – загальна кількість клінічних зрушень у стані nздоров’я.

Слід підкреслити, що про nпідвищену метеочутливість свідчать:

·        nпідвищення метеопатологічного індексу до 1,5 і більше;

·        nнаявність понад 4 клінічних ознак метеочутливості, які наведені вище.

 

Клінічні nкритерії метеочутливості:

1.          nознаки метеочутливості в анамнезі;

2.          nскарги на погіршення стану здоров’я при змінах погоди;

3.          nпередчуття зміни погоди;

4.          nсигнальні та клінічні прояви до початку зміни погоди;

5.          nпідвищена роздратованість, втомлюваність, депресія;

6.          nнезначна тривалість клінічних симптомів;

7.          nсинхронність виникнення реакцій серед окремих груп населення;

8.          nнормалізація стану здоров’я у період сприятливої погоди;

9.          nповторення однотипних клінічних проявів у дні з несприятливою погодою;

10.     nвідсутність інших причин, що можуть викликати зрушення у стані здоров’я.

Система профілактичних заходів, як правило, nповинна включати у свою структуру такі елементи:

·        отримання, реєстрація, аналіз і медична інтерпретація оперативної nінформації про погодні умови;

·        інформування населення про медичні наслідки прогнозування погоди та nнеобхідні рекомендації лікувально-профілактичного змісту;

·        проведення комплексу заходів щодо профілактики та лікування nгеліометеотропних реакцій;

·        nаналіз і узагальнення результатів спостережень з nметою вдосконалення профілактики геліометеотропних реакцій.

Розрізняють 3 групи основних nпрофілактичних заходів:

1.     підвищення неспецифічної стійкості організму;

2.     щадіння організму;

3.     використання специфічних та неспецифічних nмедикаментозних засобів.

До основних nметеопрофілактичних засобів слід віднести:

1.     виявлення осіб з підвищеною метеочутливістю у ході nпроведення планових медичних оглядів або за допомогою анкетування;

2.     проведення диспансерного нагляду за nметеочутливими людьми (поглиблене обстеження виявлених осіб, розробка nрекомендацій щодо сезонної або термінової профілактики, контроль за ефективнісю nїх запровадження);

3.     конкретні рекомендації щодо профілактики nгеліометеотропних реакцій.

http://www.university.kherson.ua/Downloads/ChairFLT/progr9.doc

Медицина не відноситься до точних наук, nпроте оцінити ступінь залежності стану нашого організму в умовах зміни nатмосферних і гелиогеофізичних чинників – основних умов існування всього живого nна Землі, все ж таки ми в змозі.

Зміна погодних елементів спричиняє за nсобою зміни у всіх без виключення біологічних рівнях – від субмолекулярного до nпопуляції (популяції організмів), що доводиться нижче приведеними даними.

Корекція негативної дії погоди повинна nзайняти одне з головних місць в профілактичних і лікувальних заходах сьогодні.

Погода – сукупність фізичних nвластивостей приземного шару атмосфери, які в даній місцевості у відносно nкороткому відрізку часу ( години, доби, тижні). Вона обумовлена взаємозвязаним nкомплексом процесів, що протікають в атмосфері, земній поверхні і в космічному nпросторі.

Слово “клімат” походить nвід грецького “кліма”, що означає “нахил” сонячних променів nдо площини горизонту. Давньогрецькі вчені першими відмітили кліматичні пояси за nкутом падіння сонячних променів в полудень і тривалістю дня від 12 годин на nекваторі до 24 годин під час літнього сонцестояння на полярному колі. На nпочатку XX ст. кліматологи визначили клімат як багаторічний режим погоди, nпритаманний даній місцевості залежно від її географічних умов. У підручнику nС.П.Хромова “Метеорологія і кліматологія для географічних nфакультетів” наведене географічне визначення: “Клімат – це сукупність nатмосферних умов, характерних для даної місцевості залежно від її географічної nобстановки”. Клімат – це один з головних компонентів географічного nландшафту, він характеризується коливаннями, циклічними і ритмічними змінами. nОсновні кліматичні процеси: теплообіг, вологообіг, атмосферна циркуляція. Під nгеографічною обстановкою розуміють фактори кліматоутворення: географічну nшироту, розподіл сущі і моря, характер підстеляючої поверхні й грунту, nрослинний, сніговий і льодовий покрив, океанічні течії, орографію та ін. У nфізиці атмосфери клімат визначається як середньостатистичний ансамбль станів, nякі проходить система “океан – суша – атмосфера” за кілька nдесятиліть.

Від клімату відрізняється мікроклімат, nтобто місцеві особливості клімату, які істотно змінюються вже на невеликій nвідстані, наприклад, над лісом, ріллею, болотом, озером, балкою, населеним nпунктом. Спостереження за мікрокліматом проводять за допомогою спеціальних nприладів, які можна легко переносити.

Таким чином, погода – явище мінливе, а nклімат – статистично стійке, характерне для даної місцевості.

1. Погодоформуючі фактории

1. Природні:

– інтенсивність сонячної радіації (сумарна nі еритемна – УФ-радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна активність n(сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);

– характер підстилаючої поверхні (сніг, nвода, грунт тощо);

– атмосферна циркуляція (циклони, nантициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).

Формування і характер погодних умов і їх nмінливість обумовлені, головним чином, атмосферною циркуляцією.

Атмосферна циркуляція – безперервний і складний рух повітряних мас. Вона є одним з основних nфакторів погодо- і кліматоутворення, а також вираженим біотропним фактором nклімату. У звязку з цим типи циркуляційних процесів покладені в основу більшої nчастини сучасних методів медико-метеорологічного прогнозування. Циркуляцію nатмосфери визначає комплекс факторів, з яких головними є енергія Сонця, nобертання Землі навколо своєї осі, неоднорідність земної поверхні. Основною nформою загальної циркуляції атмосфери у нетропічних широтах є циклонічна nдіяльність (виникнення, розвиток і переміщення циклонів і антициклонів).

Циклон – атм осферне збудження з пониженим тиском повітря n(мінімальний тиск у центрі) і замкнутими ізобарами (лініями рівного nатмосферного тиску), з рухом повітря і напрямом вітру проти годинникової nстрілки в північній півкулі, за годинниковою стрілкою – в південній. В циклоні nвідмічається значна зміна атмосферного тиску по горизонталі, яка називається nбаричним градієнтом (перепадом тиску) до 1-3 мбар на 100км і обумовлює сильні nвітри.

Циклонічні утворення формують звичайно nпохмуру, вологу, нерідко дощову погоду. Проходження циклонів часто повязане з nфронтальною діяльністю, яка найбільш несприятлива для організму людини, nоскільки супроводжується різкою зміною метеорологічних елементів і значними nелектромагнітними коливаннями атмосферного походження.

Фронт – перехідна зона або nумовна поверхня поділу двох повітряних мас з різними фізичними властивостями. nШирина зони в горизонтальному напрямі становить декілька десятків кілометрів. nОсновними атмосферними фронтами є теплий і холодний. Теплий фронт переміщується nвід теплого повітря до холодного. Перед лінією фронту (до 400 км) випадають nзливові опади, відбувається падіння атмосферного тиску, нерідко виникають nтумани. Холодний фронт рухається в сторону теплого повітря. Вздовж лінії фронту nрозвивається потужна хмарність, шквальні вітри, зливи, грози. За фронтом може nрозвиватися система високошаруватих дощових хмар з сильними опадами, але може nтакож наступити прояснення.

Антициклон – область підвищеного атмосферного тиску із замкнутими ізобарами. Тиск, nмаксимальний в центрі антициклону, до периферії падає. Баричні градієнти в nантициклоні менші, ніж в циклоні. Переважають нисхідні рухи повітря, що nобумовлює малохмарну погоду зі слабким вітром і добре вираженим добовим ходом nметеорологічних елементів. Все це формує переважно сприятливі для організму nлюдини умови погоди. Однак при сонячній антициклональній погоді можуть nрозвиватися дискомфортні для людини гігротермічні умови (перегрівання, духота), nякі утворюються внаслідок прогрівання повітряних мас, В холодний період року і nвночі в антициклоні може спостерігатися охолодження повітря від земної nповерхні, що приводить до утворення низьких шаруватих хмар і туманів, які nзвичайно розсіюються в першій половині дня. Значні вітри виникають тільки на nпериферії антициклону.

Для медико-метеорологичної оцінки nантициклонів і циклонів важливе значення мають характеристики окремих стадій і nелементів цих типів антициклонів, що мають своєрідну структуру баричних полів: nвідріг, улоговина, гребінь, сідловина

Відріг — частина антициклону зазвичай малорухливого, або nвідособлена від основного його «тіла», іноді з окремим центром високого тиску, nале слабкішим, ніж основний.

Гребінь — область або смуга підвищеного тиску nбез замкнутих ізобар, може бути периферичною частиною антициклону.

Улоговина — витягнута область зниженого тиску з nгоризонтальною віссю, ізобари приблизно паралельні, U-образні, напрям вітру — nдо центральної осі.

Сідловина — форма баричного рельєфу між двома областями високого тиску і nдвома областями низького тиску, розташованими навхрест, у вертикальному розрізі nчерез області високого тиску нагадує сідло.

2. Антропогенні:

Забруднення атмосфери промисловими nвикидами (смог);

Знищення лісів, меліорація, іригація, nстворення штучних водойм;

Тип погоди залежить також від клімату nмісцевості та сезону року.

2. Погодохарактеризуючі фактори

1.Геліофізичні:

На нашу життєву активність впливають деякі nгеліофактори. Найбільш вивченою є сонячна активність. Її основні елементи:

– інтенсивність сонячної радіації ( nсумарна і еритемна – УФ – радіація, тривалість сонячного сяйва)

– сонячна активність (сонячні плями, nактивні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання)

Сонячний і космічний вплив. Вони належать до радіаційних факторів атмосфери. При оцінюванні так званих nземних умов, крім основних кліматичних факторів, враховують геліогеофізичні nфактори і електромагнітні поля, а також оптичне, електричне та акустичне явища nв атмосфері.

Відомо, що сонячне випромінювання nскладається з постійно діючого “спокійного” випромінювання, яке nвключає інфрачервоні, світлові і ультрафіолетові хвилі та електричне заряджені nчастинки (корпускуляри).

Електромагнітні хвилі приносять на Землю nдуже малу енергію порядку 10^-22 Втм^-2 Гц^-1. В nатмосферу Землі від Сонця надходить потік променевої енергії (спектр) з nдовжинами хвиль від 0,006 до 2300 нм. Діапазон видимих сонячних променів лежить nв межах від 400 до 800 нм, невидимих інфрачервоних 800-2300 нм, nультрафіолетових від 2 до 400 нм і рентгенівських променів з діапазоном частоти nвід 0,006 до 2 нм. Близько 48% енергії Сонця припадає на видиму частину nспектра, 7% – на ультрафіолетову і 45% – на інфрачервону. Біологічна активність nсонячного спектра залежить від довжини хвиль. Чим коротші хвилі, тим більшу nбіологічну дію вони мають. По мірі зміщення в синю сторону оптичного діапазону nчастота електромагнітних хвиль збільшується, довжина зменшується, а енергія nзростає. Протилежна залежність спостерігається при зміщенні до червоної границі nоптичного спектра.

Потік променевої енергії або потужність nпроменевої енергії в метеорології вимірюється у ватах (Вт), ерг/с, nінтенсивність (густина) сонячного випромінювання – в кал/см2 за 1 хв.

Інтенсивність і спектральний склад nсонячної радіації біля поверхні Землі залежать від висоти стояння Сонця і nпрозорості атмосфери. Чим вище Сонце, тим більша інтенсивність радіації і тим nвона багатша УФ-променями. Коли Сонце в зеніті, його промені проходять nнайкоротший шлях. Ця товщина шару повітря на рівні моря прийнята за одиницю і nназивається масою атмосфери. Інтенсивність сонячної радіації зростає по мірі nпідйому над рівнем моря. Прозорість повітря залежить від наявності у ньому nводяної пари і пилових частинок. Водяна пара затримує інфрачервоні промені, а nпилові частинки і дим – переважно УФ-випромінювання, втрати якого можуть сягати n20-40%.

Сонячна радіація, яка надходить nбезпосередньо від Сонця, називається прямою, від небесного схилу – розсіяною, nвід поверхні різних предметів – відображеною. Сума всіх цих видів радіації, яка nпадає на горизонтальну поверхню, називається сумарною радіацією. Відносна nчастка розсіяної радіації в загальному потоці по мірі збільшення висоти стояння nСонця зменшується. В ясний сонячний день, коли Сонце стоїть в зеніті і повітря nпрозоре, до 50% сумарного потоку УФ-променів припадає на розсіяну радіацію. nХмари, особливо верхнього і середнього ярусу, відбиваючи прямі промені Сонця, nзвичайно збільшують загальний потік розсіяної радіації.

З інших видів випромінювання найбільшого nзначення для організму людини набувають космічні промені, які потрапляють в атмосферу з космічного простору.

Електромагнітні поля, які виникають в nкосмічному просторі, можуть змінювати характер погоди, особливо в тих районах, nде нижні шари атмосфери знаходяться в стані нестійкої рівноваги. З цих зон nзбудження електромагнітні хвилі послідовно поширюються на великі площі земної nповерхні, викликаючи на своєму шляху відповідні зміни в біосфері і погоді. nКоливання погодно-метеорологічних умов, в свою чергу, супроводжуються змінами nелектромагнітних параметрів довгохвильового діапазону атмосферного походження.

Таким чином, природна радіація, яка nспостерігається у атмосфері (хвильова і корпускулярна), складається ніби з трьох складових, nякі мають різне походження: одна частина надходить в атмосферу з Космосу, друга nутворюється в атмосфері при підсиленні атмосферної циркуляції і третя – nвипромінюється поверхнею Землі, а саме радіоактивними речовинами, які nзнаходяться в ґрунті. Крім природної радіації, в приземному шарі атмосфери nприсутня і штучна радіація, яка створюється діяльністю людини.

З числа багатьох вірогідних чинників nкосмічного походження, що впливають на біосферу Землі, в даний час головним nчином вивчена сонячна активність (СА)

По сучасних уявленнях, прояви останньої nможуть впливати на біологічні процеси безпосередньо або через магнітосферу nЗемлі.

Основні відомості по фізиці Сонця і nгеомагнітному полю (ГМП), необхідні для розуміння, вивчення, оцінки і nпрогнозування можливого впливу їх активності на людину (П. І. Бакулін і nспівавтори, 1983; Яновський М. Би., 1978; Вітінський Ю. І., 1983; К. П. Бєлов і nН. Т. Бочкарьов, 1983, і ін.):

На середній відстані від Землі видимий nрадіус Сонця рівний 696 000 км. і, отже, відстань від Сонця до Землі складає nприблизно 15 його діаметрів. Сонячна речовина рухається навколо одного з nсонячних діаметрів, званого віссю обертання Сонця. Площина, що проходить через центр Сонця і nперпендикулярна осі обертання, називається сонячним екватором, а кут між площиною екватора і радіусом, проведеним з центру nСонця в дану крапку на його поверхню, – геліографічною широтою.

Сонячна атмосфера (самі зовнішні шари nСонця) складається з фотосфери, хромосфери і корони. Температура фотосфери nнаближається до 6000°К і росте в глибину. З висотою щільність фотосфери nзменшується, і температура падає до 4500°К.

З сонячної корони походить постійне nзакінчення плазми в міжпланетний простір — сонячний вітер, швидкість якого у nЗемлі досягає 300–400 км/с. Сонце генерує також потік радіовипромінювань. У nсонячній атмосфері часто виникають і міняються так звані активні утворення, що nвідображають динаміку процесів, що відбуваються на Сонці, і їх інтенсивність. nДо таких утворень належать факели, плями, спалахи хромосфер та ін.

Загальне магнітне поле Сонця має напруженість nбіля 1Е(ерстед). Величина ця збільшується в активних областях. При посиленні магнітного nполя до десятків і сотень ерстед у фотосфері зявляються факели, що існують nпротягом декількох тижнів, місяців. У зоні факелів, в ділянках найбільш високих nпараметрів магнітного поля, що досягають тисяч ерстед, виникають сонячні плями, nдіаметр яких може бути декілька десятків тисяч кілометрів. Декілька плям, nсконцентрованих в межах відносної невеликої поверхні, складають групу плям. nПлоща, займана групою плям, поступово зростає, досягаючи максимуму на 8–10-й nдень, потім протягом 1,5–2 місяця плями зменшуються, розпадаються і зникають. nНад факелами і плямами у фотосфері і в хромосфері зявляються ділянки яскравих nплям — флокули.

Наймогутнішим проявом сонячної активності, nщо швидко розвивається, є спалахи хромосфер, що є раптовим нетривалим nзбільшенням яскравості в невеликій ділянці в зоні сонячних плям. Враховують nзагальне число і потужність спалахів за день. Розрізняють потужності в 1, 2, 3 nі 4 бали. Основними причинами сонячної активності є кількісні і якісні зміни, nщо відбуваються в магнітних полях Сонця.

Сонячна активність (СА) зазнає циклічні nзміни з періодичністю різної тривалості. Найбільш відомий і вивчений 11 — n12-річний цикл СА, що супроводиться зміною полярності магнітних полів провідних nплям в їх групах. Менш виражений 22-річний цикл.

Основні індекси сонячної активності. nНайбільш поширеним і вивченим індексом СА є число сонячних плям на видимому nдиску Сонця. Як такий індекс широко застосовуються так звані числа Вольфа, nвизначувані по формулі:

W(R)= K(10q+F)

де q — число груп плям на видимому nсонячному диску, f — число всіх плям у всіх групах, До — поправочний nкоефіцієнт, повязаний з умовами спостереження (тип телескопа і ін.).

Особливо показове зіставлення динаміки nсередньомісячних, середньо квартальних, середньорічних значень числа Вольфа, nточність яких істотно вище щодобових значень. Добові значення цього індексу, що nреєструються з 1749 р., коливаються залежно від фази СА від 0-3 до 150-250.

Другий показник СА — сумарна площа nсонячних плям, видимих на диску Сонця (8-індекс), яка виражена в мільйонних nдолях півсфери. Межі вимірювання — від Об до декількох тисяч м.д.п. Між nіндексами S і W існує лінійний звязок, що виражається співвідношенням 8 = 16,7W.

Важливим показником СА є nрадіовипромінювання Сонця. Для його характеристики використовують різні nдіапазони, але найчастіше випромінювання при довжині хвилі 10,7 см (F10,7). nРадіовипромінювання сонця виражається в сонячних одиницях потоку (1 с.о.п.= 10-22 nВт/м3/с). Межі зміни — 50–300 с.о.п.

Сонячна радіація, яка надходить nбезпосередньо від Сонця, називається прямою, від небесного схилу – розсіяною, nвід поверхні різних предметів – відображеною. Сума всіх цих видів радіації, яка nпадає на горизонтальну поверхню, називається сумарною радіацією. Відносна nчастка розсіяної радіації в загальному потоці по мірі збільшення висоти стояння nСонця зменшується. В ясний сонячний день, коли Сонце стоїть в зеніті і повітря nпрозоре, до 50% сумарного потоку УФ-променів припадає на розсіяну радіацію. nХмари, особливо верхнього і середнього ярусу, відбиваючи прямі промені Сонця, nзвичайно збільшують загальний потік розсіяної радіації.

З інших видів випромінювання найбільшого nзначення для організму людини набувають космічні промені, які попадають в nатмосферу з космічного простору.

Сонячна атмосфера (самі зовнішні шари nСонця) складається з фотосфери, хромосфери і корони. Температура фотосфери nнаближається до 6000°К і росте в глибину. З висотою щільність фотосфери nзменшується, і температура падає до 4500°К.

З сонячної корони походить постійне nзакінчення плазми в міжпланетний простір — сонячний вітер, швидкість якого у nЗемлі досягає 300–400 км/с. Сонце генерує також потік радіовипромінювань. У nсонячній атмосфері часто виникають і міняються так звані активні утворення, що nвідображають динаміку процесів, що відбуваються на Сонці, і їх інтенсивність. nДо таких утворень належать факели, плями, спалахи хромосфер та ін.

2 Геофізичні:

– напруженість планетарного і аномального nгеомагнітного поля, геомагнітні бурі, імпульси.

Одним з головних провідників впливу Сонця nна Землю є геомагнітне поле, яке має вельми складну структуру і властивості. nСкладні і причини, які лежать в основі його виникнення. Цей звязок nопосередковується через перерозподіл магнітних силових ліній, сонячного вітру і nмагнітосфери Землі.

Магнітне поле Землі можна поділити на дві nпринципово відмінні частини. Основна її частина обумовлена процесами в земному nядрі, де внаслідок безперервних і регулярних переміщень електропровідної nречовини створюється система електричних струмів. Друга частина повязана з nземною корою. Гірські породи земної кори, намагнічуючись головним електричним nполем (полем ядра), створюють власне магнітне поле, яке сумується з магнітним nполем ядра. Постійне геомагнітне поле, тобто поле, повязане з ядром Землі і nйого корою, змінюється в часі. Ці зміни не дуже відрізняються за величиною і nмають цикл з періодом до одного року.

Спостерігаються зміни в магнітному полі nЗемлі і у звязку з рухом Землі і Місяця навколо своєї осі. Це так звані nмісяцедобові і сонцедобов і коливання.

Магнітне поле Землі переходить в nміжпланетне в області магнітосфери. Дуже часто наслідком збільшення сонячної nактивності є магнітосферні бурі, під час яких спостерігаються потужні полярні nсяйва, сильні геомагнітні та іоносферні бурі, збільшення густини потоку nрентгенівського випромінювання, а також мікропульсація різних nнаднизькочастотних електромагнітних хвиль та ін.

В магнітному полі Землі магнітосферні бурі nзвичайно проявляються геомагнітною бурею і це відбувається, як правило, nодночасно на всій поверхні Землі і триває кілька діб. За інтенсивністю магнітні nбурі поділяють на малі, помірні, великі і дуже великі. Виділяють магнітні бурі nз несподіваним і поступовим початком. Однак існують дні, коли збуджена не вся nмагнітосфера, а окремі її ділянки. В цей час в атмосфері Землі спостерігаються nокремі, порівняно невеликі збудження (геомагнітне збудження).

Виникає закономірне запитання, чи можливо, nщоб такі незначні коливання геомагнітних полів, які вимірюються одиницями або nдесятками гам (0,795775 мА/м), мали вплив на живі організми, в той час як nбіосфера заповнена штучними електромагнітними полями значно більшої nнапруженості.

В організмі не знайдено спеціальних nрецепторних зон, які б сприймали електромагнітні коливання. Однак є достовірні nвідомості про вплив природних магнітних полів на вищі центри нервової і nгуморальної регуляції, на біотоки мозку і серця, на проникність біологічних nмембран, на властивості водних і колоїдних систем організму.

Встановлено, що всі чотири класи магнітних nхвиль (малі, помірні, великі і дуже великі) в значній мірі (на 2-5 порядків) nперевищують порогові значення енергії рецепторних зон.

Під час серцевої діяльності створюється nмагнітне поле порядку 10^-7-10^-8 Ге з частотою коливань 1 nГц, під час мозкової діяльності – 10″9 Ге з частотою коливань 10 Гц.

Біологічна дія хвиль низької частоти, nінтенсивність яких значно зростає через кілька годин після хромосферного nспалаху на Сонці, доведена рядом досліджень. Встановлено, що мозок людини nвипромінює хвилі тих самих характеристик, що і хвилі атмосфери. nПсихофізіологічні реакції більшості людей змінюються в значній мірі в ті дні і nгодини, коли спостерігаються спалахи випромінювань низької частоти.

Встановлена дуже важлива роль атмосферної nелектрики в життєдіяльності живих організмів. Багато фізіологічних і nпатологічних процесів, викликаних погодними умовами, повязують з цим явищем. nАтмосферна електрика -сукупність електричних явищ, які відбуваються в атмосфері nі характеризуються наступними параметрами:

а) градієнтом потенціалу;

б) позитивною, негативною, сумарною nпровідністю повітря;

в) коефіцієнтом уніполярності;

г) вертикальним струмом провиності.

3. Електричний стан атмосфери

– напруженість електричного поля nатмосфери, градієнт потенціалу, електропровідність атмосфери, іонізація nповітря, електромагнітні коливання і розряди.

Атмосферна електрика складається з сукупності електричних явищ, що відбуваються в атмосфері n(іонізація повітря, електричне поле атмосфери, електропровідність, електричні nзаряди хмар і опадів і ін.). При оцінці погодних умов найчастіше характеризують nступінь іонізації повітря і електричне поле атмосфери.

Іонізація атмосфери. Нижній шар атмосфери складається з електрично нейтральних молекул різних nгазів. Проте за певних умов молекула може набувати електричного заряду. При nцьому за рахунок приєднання до електрично нейтральних молекул вільного nнегативного електрона і позитивно зарядженого залишку утворюються легені, nнегативні і позитивні іони (n-_ і n+). За наявності в повітрі частинок пилу і nінших аерозолів, легенів іони зєднуються з ними, утворюючи важкі іони (N-_ і nN+). Чим вище запилена повітря, тим вище зміст важких іонів, В природних умовах nу земної поверхні зміст іонів порівняно невеликий — до 800–1500 легенів і 20 n000–30 000 важких в 1 см3 повітря. Важливим гігієнічним показником є nкоефіцієнт уніполярності (q), що є відношенням числа позитивних іонів до nнегативних.

На рівень природної іонізації значний nвплив роблять метеорологічні умови, особливо атмосферний тиск. При пониженні nатмосферного тиску іонізація приземного шару атмосфери збільшується, що nповязують з посиленням дії тих, що виходять з ґрунту радіоактивних еманації — nрадону і торію.

Електричне поле атмосфери – вид матерії, посередництвом якої здійснюється взаємозвязок і взаємодія nміж електричними зарядами. її властивість – необмеженість у просторі. nРозрізняють електростатичне і електродинамічне поля. Електростатичне поле nповязане з незмінними за величиною і положенням електричними зарядами. Основною nвластивістю цього поля є те, що воно не проникає всередину приміщення.

Електричне поле, яке виникло в процесі nелектромагнітної індукції, називається електродинамічним, воно є складовою nчастиною складнішого електромагнітного поля. Достовірно невідомо найголовніше – nяка причина збереження і варіацій електричного поля атмосфери. Відомо, що Земля nмає властивості негативно зарядженого провідника. Атмосфера ж є позитивним полюсом.

Однією з важливих характеристик nатмосферної електрики є електрична провідність повітря, яка обумовлена в nосновному легкими іонами. Під впливом електричного поля легкі іони nпереміщуються: негативні вверх, позитивні – до Землі, утворюючи спрямований по вертикалі nелектричний струм (ампер/метр²·10¹³).

4. Метеорологічні фактори

-температура повітря

Це найважливіший метеорологічний елемент nпогоди, що істотно впливає на інші її характеристики (атмосферний тиск, nвологість і ін.), і у поєднанні з ними визначає теплове самопочуття людини. nВизначається переважно сонячною радіацією, в звязку з чим відмічаються nперіодичні (добові і сезонні) зміни температури. Раптові коливання температури nзвичайно повязані із загальними процесами циркуляції атмосфери.

Для характеристики термічного режиму nатмосфери користуються величинами середньодобових, середньомісячних і nсередньорічних температур, а також максимальними і мінімальними її значеннями. nМінімальна температура зареєстрована на антарктичній станції «Схід» і складає n–89,2°С, максимальна +54°С — в Лівії, південніше м. Тріполі. По температурі nповітря розрізняють погоду безморозну, з переходом через 0°С, і морозну. nТемпература повітря зазнає періодичну добову і річну непостійність (як правило, nвона нижче вночі, максимум — в липні, мінімум — в січні), обумовлену добовими nі сезонними коливаннями висоти стояння Сонця і потоку сонячної радіації в nконкретних географічних широтах. Окрім періодичних існують неперіодичні зміни nтемператури, обумовлені адвекцією повітряних мас і станом баричного поля. Для nмедичної оцінки погоди особливе значення має величина перепаду абсолютного nзначення температури повітря протягом доби і між добами, а також спрямованість nзміни температури (потепління або похолодання). Наприклад, взимку в Києві нерідко nспостерігається різке підвищення температури повітря до 0°С і вище, що визначає nнесприятливу для здоровя нестійкість погоди.

– температура ґрунту.

Біометеорологічне значення температури nгрунту повязане головним чином з її впливом на радіаційні тепловтрати. Як nметеорологічний елемент погоди основний інтерес представляє температура nповерхні грунту. Вона має виражену сезонну і добову динаміку (максимум — nсередина другої половини дня, мінімум — перед сходом сонця, амплітуда коливань nможе досягати 20°С і більш). У Києві середньомісячна температура поверхні nгрунту коливається від –6°С (у січні-лютому) до +24°С (у липні). Абсолютний nмаксимум +65°С, абсолютний мінімум –37°С.

-атмосферний тиск вимірюється в мілібарах n(мбар) або міліметрах ртутного стовпчика (мм рт. ст.). За системою СИ nатмосферний тиск визначається в паскалях (Па) або кілопаскалях (кПа); 1013 мбар n(760 мм рт. ст.) дорівнює 101,3 кПа; 1 мбар=108 Па. Нормальний або стандартний nатмосферний тиск – це середній тиск на рівні моря при температурі повітря 0°С. nВін дорівнює 760 мм рт. ст. Або 1013 мбар (101,3 Па). По мірі підйому тиск nзнижується на 1 мм рт. ст. з кожними 11 м висоти. Тиск повітря характеризується nчастими неперіодичними коливаннями, які повязані зі зміною погоди.

На відміну від річних варіацій nатмосферного тиску в помірних широтах північної півкулі неперіодичний, не nповязаний з річним ходом зміни тиск в короткі відрізки часу (години, дні) може nбути вельми виражені. Якщо відхилення середньомісячних значень атмосферного nтиску в Києві, наприклад, не перевищують 5–8 гПа, то міждобові коливання — nпадіння або збільшення можуть досягати 25 гПа і більш. Цим аперіодичним nколиванням надається особливо важливе значення у виникненні негативних реакцій nу людини на зміну погодних умов.

– напрямок і швидкість руху повітря

Рухливість повітря (вітер). Як nметеорологічний погодоформирующий елемент вітер виникає унаслідок відмінності nатмосферного тиску, обуславливающего переміщення потоків повітря від області nвищого до області нижчого тиску. Окрім баричного градієнта рух повітря залежить nвід сили тертя з поверхнею Землі, сили Каріоліса, прагнучої відхилити nповітряний потік в Північній півкулі управо, в Південному – вліво, і nвідцентрової сили, направленої в зовнішню сторону нагину траєкторії руху nчастинок. Взаємодія двох останніх сил приводить до певних закономірностей в nрозташуванні зон високого і низького тиску щодо напряму вітру. Так в Північній nпівкулі область нижчого тиску завжди знаходитиметься зліва і декілька попереду n(від точки спостереження) по напряму вітру.

Швидкість вітру оцінюється в метрах в nсекунду (м/с) і може характеризуватися в балах за шкалою Бофорта – швидкість до n0,5 м/ відповідає 0 балів, швидкість більше 30 м/с – 13 балам.

Важливе значення для оцінки вітру має nнапрям перенесення повітря (під напрямом вітру розуміють ту частину румба nгоризонту, звідки вітер дме). Наприклад, позначення напряму вітру n«північно-східний» означає, що вітер дме з півночі сходу, а не на північний nсхід. Повторюваність напрямів вітру в даній місцевості може характеризуватися n«розою вітрів».

При низьких температурах вітер підсилює nтепловіддачу, що може привести до переохолодження організму. Чим нижча nтемпература, тим важче переноситься вітер. У спекотний період вітер підсилює nшкірне випаровування і покращує самопочуття. Слабкий вітер має тонізуючу і nстимулюючу дію. Сильний вітер втомлює, подразнює нервову систему, ускладнює nдихання.

– вологість повітря;

Характеризується трьома основними nвеличинами – пружністю пари (мбар) і відносною вологістю, тобто процентним nспіввідношенням пружності (парціального тиску) водяної пари в атмосфері до nпружності максимальнмаксимального насичення при даній температурі, а також nабсолютною вологістю (в грамах на кубічний метр). Різниця між повністю nнасиченою і фактичною пружністю водяної пари при даній температурі називається nдефіцитом вологи, а при температурі тіла людини (37°С) – дефіцитом nфізіологічної вологості. В метеорологічних даних звичайно вказується відносна nвологість. Повітря вважається сухим при вологості менше 55%, помірно сухим – nпри 56-70%, вологим – при 71-85%, дуже вологим (сирим) – вище 85%.

При зниженні температури волога, що nміститься у повітрі, може підлягати конденсації з частим утворенням туманів. Це nможливо також при змішуванні теплого вологого повітря з сухим. Вологість nповітря в поєднанні з температурою виразно впливає на організм. Найсприятливіші nдля людини умови досягаються при відносній вологості 50%, температурі – 16-18°С nі швидкості вітру не більше (в природних умовах) 7 м/с. При підвищенні nвологості повітря, яка перешкоджає випаровуванню, важко переносити спеку (умови nзадухи), підсилюється вплив холоду (волого-морозні умови). Холод і спека в nсухому кліматі переносяться легше, ніж у вологому.

5. Синоптичні явища

– хмарність

З хмарністю повязані атмосферні явища, nголовним чином, осідання, що грають важливу роль у формуванні погоди.  Хмари nутворюються над земною поверхнею шляхом конденсації і сублімації водяної пари, nщо міститься у повітрі. В медичній кліматології хмарність вимірюється за n11-бальною шкалою, згідно з якою 0 відповідає повній відсутності хмар, а 10 nбалів – суцільній хмарності. Погода вважається ясною і малохмарною при 0-5 nбалах нижньої хмарності, хмарною при 6-8 балах і похмурою при 9-Ю балах. nХмарність впливає на світловий режим атмосфери і є причиною випадання nатмосферних опадів. Якщо за добу сумарна кількість опадів не nперевищує 1 мм, nпогода вважається без опадів.

– опади, їх характер

Атмосферні осідання є водою, що nзнаходиться в краплинно-рідкому або твердому стані, випала з хмар у вигляді nдощу, снігу, граду, мряки і так далі або що осадилася безпосередньо на поверхні nЗемлі і предметів у вигляді роси, паморозі, ожеледиці, інею і ін. Розрізняють nобложні та зливові осідання.

Однією з найважливіших характеристик nрежиму випадання опадів є його річна динаміка, що має істотні відмінності в nрізних географічних регіонах. Кількість опадів оцінюють по висоті шару води, що nутворилася (у мм за одиницю часу).

В окремих випадках в цих же одиницях nоцінюють товщину випавшого снігу, граду. Загальнорічна кількість опадів на nземній кулі перевищує 500 000 км3 води, в окремих місцевостях їх рівень nколивається від 30–50 до 12 500 мм. У помірних широтах річна кількість опадів nв середньому складає 500–1200 мм. В центрі Києва, наприклад, воно складає nвзимку 109 мм, навесні — 130 мм, влітку — 198 мм, восени — 128 мм (всього за nрік — 565 мм). Середній добовий максимум опадів складає 10–12 мм, влітку — n20–25 мм і більш.

6. Хімічний склад приземного шару nатмосфери

– концентрація кисню, вуглекислого газу, nатмосферних забруднень.

Концентрація органічних домішок в повітрі nколивається в залежності від сезону року, погодно-метеорологічних умов, nдосягаючи максимуму в літні, мінімуму – в зимові місяці. За характером впливу nна тканинне дихання терпени поділяються на дві групи: пригнічуючі і стимулюючі nокисно-відновні процеси в організмі. Леткі речовини деяких порід дерев (сосна, nялина) не тільки пригнічує тканинне дихання, але і сприяє утворенню аерофонів nпереважно позитивного знаку. Леткі речовини, які виділяються тополею, дубом, nберезою, сприяють підвищенню окисно-відновних процесів в організмі. Повітря nпоблизу цих дерев насичене аерофонами негативного знаку. Загальні окисні nвластивості кисню визначаються концентрацією терпенів, озону, аерофонів і ін.

Повітря лісу містить в 200 разів менше nбактерій, ніж повітря міст. 1 га хвойного лісу виділяє в атмосферу за добу nблизько 4 кг, а 1 га листяного лісу – близько 2 кг летких органічних речовин, nякі володіють фітонцидними властивостями. Ці природні аерозолі органічного nпоходження не тільки покращують якісні властивості атмосферного повітря, але, nбудучи біологічно активними речовинами, виразно впливають на ряд фізіологічних nфункцій організму – дихання, кровообіг, систему крові та ін.

Озон у приземному шарі атмосфери міститься nв концентрації до 40-50 мг/м³. Існують значні коливання концентрації nозону і оксидів азоту, які супроводжують озон в атмосферному повітрі. Є nдекілька джерел утворення озону в природних умовах: при снігопадах і заметілях, nперед грозовою діяльністю, при тихих коронних розрядах, а також надходження nйого зі стратосфери.

Атмосферний озон, який постійно проникає в nприземний шар з верхніх шарів атмосфери, є безпосереднім показником чистоти nповітряного середовища. Завдяки хімічній активності озон володіє вираженою nбактерицидною і дезодоруючою дією. Одночасно, вступаючи в хімічні реакції із nзабруднювачами повітря, озон може сприяти розвитку так званого фотохімічного nсмогу. В цих випадках концентрація озону може досягати 200-300 мг/м³.

7. Кліматоформуючі фактори

– географічна широта ( визначає висоту nпідняття сонця над горизонтом, приплив сонячної радіації на одиницю поверхня nземлі)

– висота над рівнем моря та рельєф nмісцевості (рівнина, пересічна, гори)

– тип поверхні землі (ліси, лісостеп, nстеп, пустеля, водойми)

– особливості циркуляції повітряних мас n(циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони, пануючі місцеві nнапрямок і сила вітру, наприклад фен, норд, бора, сироко тощо)

– близькість до моря і океану, характер nморських течій (теплі, наприклад Гольфстрім, холодні, наприклад Лабрадорське)

8. Кліматохарактеризуючі фактори

1. nТемпературні умови місцевості:

– абсолютна мінімальна температура

– абсолютно максимальна температура

– річна амплітуда температур

– середньо січнева температура

– середньо липнева температура

– середньорічна температура

2. Вологість повітря:

– мінімальна вологість

– максимальна вологість

– середньорічна вологість

– річна кількість та характер опадів (дощ, nсніг)

– середньомісячна кількість опадів

– загальне число днів з опадами

– середньомісячне число днів з опадами

– загальна кількість «сухих» днів за рік

– загальна кількість «вологих» (дощових, nснігових) днів за рік

3. Атмосферний тиск

– мінімальний тиск

– максимальний тиск

– середньорічний тиск

– амплітуда перепадів тиску

4. Напрямок і швидкість руху повітря

– роза вітрів місцевості, співвідношення nвітряних і штильових днів за рік

– максимальна швидкість руху повітря

– середньорічна швидкість вітрів

5. Світловий клімат

– середньомісячна мінімальна горизонтальна nосвітленість

– середньомісячна максимальна nгоризонтальна освітленість

– середньорічна горизонтальна освітленість

– загальне річне число сонячних днів

– місяць з найбільшим числом сонячних днів

– місяць з найменшим числом сонячних днів

– середньомісячне мінімальне напруження nсонячної радіації

– середньомісячне максимальне напруження nсонячної радіації

– середньорічне напруження сонячної nрадіації

6. Грунт:

– характер грунтів: сухі, заболочені

– глибина промерзання грунту

– тривалість залягання снігового покриву

– тривалість опалювального сезону

З точки зору профілактики впливу на nздоровя людини велике значення мають класифікації та характеристики, в тому nчислі медичні, клімату та погоди.

9. Класифікація кліматів

Класифікація кліматів – це виділення їх nтипів за певними ознаками або за умовами формування. Найбільше наукове і nпрактичне значення мають класифікації кліматів за В.П. Кеппеном /1933/ і Б.П. nАлісовим /1936. 1974/.

В.П. Кеппен виділяє наступні кліматичні nпояси й типи клімату:

1/ пояс вологого тропічного клімату з nкліматом вологих екваторіальних лісів і кліматом саван;

2/ пояс сухих кліматів з кліматом пустель nі кліматом степів;

3/ пояс помірно-теплого і вологого клімату nз типами клімату теплого з сухим літом /середземноморського/, теплого клімату з nсухою зимою /китайський/, теплого клімату з рівномірним розподілом опадів nпротягом року /західноєвропейський/;

4/ пояс помірно холодного клімату з типами nсхідносибірського клімату з сухою зимою і достатньо вологого у всі місяці nклімату Східної Європи і Канади,

5/ пояс снігового клімату з кліматом nтундр, де температура найтеплішого місяця від 0 до 10°С. і кліматом вічного nморозу з температурою найтеплішого місяця нижче 0°С.

Генетична класифікація кліматів Б.П. nАлісова ґрунтується на географічних типах повітряних мас та їх циркуляції. В nкожній півкулі Б.П. Алісов виділив по чотири основних кліматичних пояси:

І/ екваторіального повітря;

2/ тропічного повітря;

3/ помірного повітря;

4/ арктичного /антарктичного/ повітря.

В кожному поясі формуються континентальні nй морські типи повітряних мас і відповідно кліматів. Крім того, виділено по три nперехідних пояси в кожній півкулі: субекваторіальний, субтропічний і nсубарктичний/субантарктичний/, де по півроку панують повітряні маси сусідніх поясів

Кліматичні пояси землі за Б.П. Алісовим.

1 – екваторіальний,

2 – субекваторіальний,

3 – тропічні,

4 – субтропічні,

5 – помірні,

6 – субарктичний,

7 – арктичний, субантарктичний і nантарктичний.

Найпростішою і зручною є класифікація nкліматів, запропонована Л..С. Бергом. Вона побудована на географічних nпринципах; кліматичні зони Берга відповідають ландшафтним зонам. Класифікація nБерга показує, що між кліматом, рельєфом, ґрунтовим покривом і рослинністю nспостерігається тісна взаємодія і звязки. За Л.С.Бергом, на рівнинах nрозрізняють наступні клімати: 1/ вічного морозу, 2/ тундри, 3/ тайги, 4/ nлистяних лісів помірної зони, 5/ мусонний клімат помірних широт, 6/ степів; 7/ nсередземноморський, 8/ субтропічних лісів, 9/ зовні тропічних пустель, 10/ nсубтропічних пустель, 11/ саван; 12/ вологих тропічних лісів.

Коротка характеристика кліматичних зон nземної кулі за класифікацією Л.С. Берга.

КЛІМАТ ВОЛОГИХ ТРОПІЧНИХ ЛІСІВ. Цей клімат охоплює Амазонію, nпівденно-східне узбережжя Бразилії, екваторіальну Африку, п–в Малакку, Великі nЗондські й Філіпінські острови, Нову Гвінею, місцями Великі Антильські острови nі східне узбережжя Мадагаскару. Території з вологими тропічними лісами не мають nчітких широтних меж, інколи вони розміщені біля екватора, а інколи тягнуться на nузбережжя до тропіків. Клімат характеризується постійно високою температурою і nрясними опадами протягом всього року. Середня температура найхолоднішого місяця n+20 °С, а найтеплішого 26…32 °С. Середньорічна температура – від 24 до 28 °С. n.Річна амплітуда температури незначна, від 1 до 6 °С. Середня кількість опадів nза рік становить 2500 – 4000 мм, а в окремих місцях і більше. Спостерігається nдва максимуми опадів, коли Сонце в полудень досягає зеніту, тобто в дні nрівнодень, а в проміжні періоди опадів дещо менше. Опади мають зливовий nхарактер і випадають завжди в другій половині дня. Велика кількість сонячної nрадіації, високі температури протягом усього року, велика вологість і рясні nопади створюють дуже сприятливі кліматичні умови для рослинності, яка представлена nвічнозеленими лісами з численними ліанами.

КЛІМАТ САВАН. Савани /тропічні лісостепи з nлистопадними і вічнозеленими деревними породами і потужним травянистим nпокривом/ займають великі площі в Африці та південній Америці, зустрічаються в nЦентральній Америці, на Мадагаскарі, в Індостані, на півострові Індокитай, в nПівнічній Австралії, на Гавайських островах. Клімат залежить від сезонної зміни nповітряних мас. Влітку в саванах панує вологе екваторіальне повітря, а взимку – nсуха континентальне тропічне повітря і пасати. В звязку з цим влітку nспостерігається волога тропічна погода зі зливами і грозами, а взимку – nзасушлива погода. Добова амплітуда температури влітку незначна, а взимку nзбільшується. Середня температура найтеплішого місяця 25…З0 °С. а найхолоднішого n15…20 °С, річна амплітуда температури до 10…12 °С. Річна сума опадів – до n1000 мм, а на навітрених схилах гір збільшується до 2000 мм, а інколи до 10000 nмм і більше /на Гавайських островах, біля підніжжя Гімалаїв у м. Черапунджи в nІндії/.

КЛІМАТ СУБТРОПІЧНИХ І ТРОПІЧНИХ ПУСТЕЛЬ. Зона включає до себе nпустелі Сахару і Наміб в Африці, пустелі Аравії, Атакаму в Південній Америці, nпустелі в нижній течії р. Колорадо і в Каліфорнії /Північна Америка/, пустелі nАвстралії. Тут панує тропічне континентальне повітря і дмуть пасати. nСередньорічна температура повітря в пустелях становить 18 – 26 “С, середня nтемпература найтеплішого місяця – 32…38 °С, а буває і 39 “С, nнайхолоднішого місяця – близько 10 “С. У північній Африці на південь від nм. Тріполі спостерігався абсолютний максимум температури для Земної кулі, а nсаме +58 °С.

Опадів у пустелях дуже мало, менше 250 мм nна рік, а місцями до 100 мм і нижче. В деяких місцевостях на сході пустелі nСахари, в пустелі Атакама та інших зa кілька років не буває жодного дощу. Опади nвипадають у вигляді злив. іноді сильних, але вони випадкові. Часто бувають nпилові бурі з дуже високими температурами і високою сухістю повітря. Крайня nнестача опадів разом з високими температурами дуже несприятливі для рослин. nРослинність зявляється тільки після злив, які зволожують грунт на короткий час. nТам, де близько до поверхні є ґрунтова вода, утворюються оазиси, наприклад, у nСахарі, з фініковими пальмами.

КЛІМАТ ПУСТЕЛЬ ПОМІРНОГО ПОЯСУ /ЗОВНІ ТРОПІЧНИХ/ Ця зона охоплює пустелі та напівпустелі Прикаспійської низовини і Середньої nАзії, пустелю Гобі, пустелі Великого Басейну і середньої течії р. Колорадо. nнапівпустелі Східної Патагонії. Характерна велика сухість повітря і значна nвипаровуваність. Опадів випадає мало, 300…250 мм і менше. Влітку жарка, суха, nмалохмарна погода, а взимку прохолодна, холодна і морозна. В пустелях Середньої nАзії середні температури січня збільшуються від -12 °С на півночі до +2 °С на nпівдні, а середні температури липня – від 35 до З0 °С. Максимальні температури nвлітку досягають 45…46 °С. Відповідно до кліматичних умов рослинність nпредставлена полином, солянками, саксаулом, а культурні рослини вирощують при nштучному зрошенні.

КЛІМАТ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ. Кліматична зона охоплює Південний Схід nСША, узбережжя Мексиканської затоки, в Південній Америці Парагвай. nПівденно-східну частину Бразилії та Болівію, деякі плоскогіря Африки, nпівденно-східне узбережжя Чорного моря, південний берег Каспійського моря, nпівніч Індії, південь Японії, Кореї і Китаю, північно-східний берег Австралії. nХарактерна тепла зима з середніми температурами найхолоднішого місяця вище 2 n”С. Максимум опадів випадає влітку. Літо жарке, сире. Річна сума опадів nперевищує 1000 мм. У рослинному покриві переважають широколистяні ліси з nдомішкам вічнозелених рослин і ліан.

МУСОННИЙ КЛІМАТ ПОМІРНИХ широт. До даної кліматичної зони належать nСереднє та Нижнє Приамуря, Приморський край, Сахалін, північ Японії, Кореї і nКитаю. В теплу пору року тут випадає велика кількість опадів, через те що nвлітку панує літній південний і південно-східний мусон, який несе вологе nповітря з океану. Взимку мусон несе континентальне повітря з півночі та nпівнічного заходу. Це повітря дуже холодне, воно надходить із Сибіру, з великої nобласті Азіатського максимуму. З цим континентальним повітрям повязане nпанування ясної сухої антициклональної погоди. Середня температура січня nзнижується до -20 °С, сніговий покрив незначний. Літо тепле і вологе, з nсередніми температурами найтеплішого місяця 20…25 °С. Сума опадів досягає 600 n- 1000 мм зa рік і більше. На півдні цієї зони клімат тепліший, наприклад, у nПекіні середня температура січня досягає -4,5 °С, а липня 26,5 °С.

СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКИЙ клімат характерний для Середземного моря nта його узбережжя, для західних узбереж материків північної та південної nпівкулі в субтропічному поясі /Тихоокеанські узбережжя Чилі й Каліфорнії, nпівденно-західні береги Африки і Австралії, південний берег Криму і nЧорноморське узбережжя від Новоросійська до Туапсе/. Типова риса даного клімату n- особливості розподілу опадів протягом року. Вони випадають головним чином nузимку, а літо сухе. В цілому клімат теплий з достатньою кількістю опадів, nрічна кількість яких залежно від рельєфу і орографії коливається від 300 до n1000 мм і більше. Зима мяка, стійкий сніговий покрив не утворюється. Середні nтемператури найхолоднішого місяця вищі за 0 °С, а самого теплого 22…28 °С.

КЛІМАТ СТЕПІВ. Степи помірного поясу характеризуються nпрохолодними зимами, а степи субтропічних і тропічних широт – теплими зимами. nДо перших належать Азово – Чорноморські степи, степи Середнього Поволжя, nПередкавказзя, Північного Казахстану, Забайкалля, Монголії, степи Північної nАмерики, які простягаються зі сходу вздовж Скелястих Гір. Степи з теплою зимою nприлягають до периферії субтропічних і тропічних пустель.

У степовій зоні панує континентальне nповітря помірних широт, яке влітку трансформується в тропічне повітря. В nсубтропічних і тропічних степах переважає тропічне повітря, з яким повязані nвисокі температури. низька відносна вологість повітря, значна повторюваність nзасух і суховіїв. У степах помірних широт середні температури найтеплішого nмісяця досягають 22…24 °С, а річна сума опадів 200 – 450 мм, взимку nутворюється сніговий покрив висотою в середньому 20 – 30 см. У цілому зона nстепів відрізняється засушливим кліматом, кількість опалів не перевищує 450 мм, nхоча місцями сягає 500 – 550 мм. Максимальна кількість опадів випадає влітку, nпереважно у вигляді злив, але літо сухе і жарке, випаровуваність приблизно nвдвічі перевищує опади.

КЛІМАТ ЗОНИ МІШАНИХ І ЛИСТЯНИХ ЛІСІВ Цей клімат спостерігається в Північній nАмериці на південь від 50° пн.ш. і на схід від 100° зх.д. /за винятком nпівденно-східної частини/, у Великобританії, в Ірландії. на півдні nСкандинавського півострова, в Західній Європі /за винятком Середземноморя/, в nПрибалтиці, Білорусії та центральній смузі Європейської території Росії, на nпівдні Західного Сибіру. В південній півкулі клімат листяних лісів трапляється nв нижній течії р. Парани і в басейні р. Уругвай, на південно-східному березі nАвстралії, у Новій Зеландії. До цієї зони Л.С.Берг включає також природну зону nлісостепів, перехідну між лісами і степами.

Клімат дуже сприятливий для широколистяних nпорід, у Західній Європі переважають букові ліси. а в Східній – дубові. Літо nтепле, температура найтеплішого місяця 18…20 °С. а зима не дуже холодна, nсередні температури найхолоднішого місяця від -4 до -10 °С. У середньому за рік nвипадає 500 – 600 мм опадів, але місцями до 1000 мм.

КЛІМАТ ТАЙГИ. Зона тайги в північній півкулі займає велику nплощу. Вона охоплює значні території на Алясці, в Канаді й на півострові nЛабрадор на північ від 50° пн.ш. В Євразії зона тайги займає Скандинавський nпівострів, Фінляндію, Східно-Європейську рівнину /північніше лінії nСанки-Петербург – Нижній Новгород – Свердловськ/, Західний Сибір, Східний nСибір, Камчатку, північ і центр Сахаліну. В південній півкулі на рівнинах такий nклімат не зустрічається.

Континентальність клімату в Євразії nзростає з заходу на схід від помірної до різкої. В цілому для зони характерний nконтинентальний клімат, зима холодна і сувора. Середні температури січня в nПівнічній Америці опускаються до -28…-ЗО °С, а абсолютний мінімум до -50 °С. nУ тайзі Східного і Північно-Східного Сибіру в долинах річок, оточених горами, nвзимку в антициклональних умовах холодне повітря застоюється і охолоджується, nвнаслідок чого середні температури січня в районі Якутська нижче -40 °С, а nВерхоянська – нижче -50 °С. а абсолютний мінімум сягає -71 °С у Оймяконі. Літо nпорівняно тепле, середні температури липня зростають від 12 °С на півночі до n18… 20 °С на півдні зони. В тайзі випадає від 300 до 600 мм опадів за рік, nзалежно від кількості опадів висота снігового покриву коливається від 30 – 40 nдо 80 – 90 см.

У цілому для зони тайги характерні помірні nтемператури, значна вологість повітря, достатня кількість опадів, більш nтривалий вегетаційний період, ніж у тундрі. Все це сприяє поширенню хвойних nлісів з ялини, ялиці. модрини, сосни, з домішками дрібнолистяних порід /берези. nосики, тополі, вільхи/.

КЛІМАТ ТУНДРИ. Зона тундри займає крайні північні nчастини материків Євразії та Північної Америки, а також прилеглі до Арктичного nбасейну острови і острови Субантарктики. Південною межею зони тундри є ізотерми nнайтеплішого місяця 10…І2 “С, які обмежують поширення лісів, тому nдеревні породи тут відсутні. На межі тундри і тайги для лісотундри характерні nрозріджені лісонасадження та рідколісся. Всюди спостерігається багаторічна nмерзлота різної потужності, існування якої обумовлено відємними середньорічними nтемпературами повітря та історичними причинами. В зонах тундри і лісотундри nпротягом року переважають арктичні повітряні маси. Середні температури січня в nзоні тундри коливаються від -5 до -35 °С, а в липні нижче 12 °С. Річна сума nопадів близько 200 мм і більше. Зима тривала і холодна, а літо коротке і дуже nпрохолодне. В лісотундрі температури найхолоднішого місяця досягають -40 °С, а nнайтеплішого 10…І4 °С, а річна кількість опадів збільшується від 200 до 400 nмм.

КЛІМАТ ВІЧНОГО МОРОЗУ. Цей дуже суворий клімат спостерігається nв Арктиці – над льодовою поверхнею Гренландії, на Землі Франца-Йосифа, на nпівночі Нової Землі й на архіпелазі Північної Землі і в Антарктиді. Протягом nдовгої полярної ночі в холодну половину року теплоту сюди приносять тільки nповітряні маси з більш низьких широт, але витрати теплоти на випромінювання nзначно більші, внаслідок чого підстеляюча поверхня і повітря сильно nвихолоджуються. Середні температура найхолоднішого місяця в Арктиці місцями nзнижуються до -40 °С.

Влітку в Арктиці Сонце не заходить, триває nполярний день, і до земної поверхні надходить значна кількість сонячної nрадіації, але більша частина її становить розсіяна, в звязку з низьким стоянням nСонця, великою хмарністю і туманами. Крім того, поверхня вкрита льодом і nснігом, вона відбиває понад 85% сумарної радіації, а поглинає незначну частину. nТеплота витрачається і на танення льоду і снігу, в звязку з чим середня nтемпература коливається близько 0 °С. Найтеплішим є атлантико-європейський nсектор Арктики, де середні температури січня піднімаються до -13.5 °С на nШпіцбергені та -5 °С на о. Ведмежий, найхолоднішим місяцем є березень, а nсередні температури липня коливаються від 2 до 10 °С. Азіатський сектор Арктики nвідрізняється більш континентальним кліматом, з середніми температурами січня nнижче -З0 С, а липня вище 0 °С і тільки на узбережжі материка 2…8 °С.

У Гренландії 80% nповерхні вкрито льодовиками, потужність льоду в центрі острова досягає 3400 м. nЯкщо цей лід розтопити, рівень Світового Океану підніметься на 7 м. Над nльодовиковим щитом Гренландії середня температура найтеплішого місяця на висоті nблизько 3000 м дорівнює -13 °С, а найхолоднішого -49 °С, хоча інколи бувають nморози до -65 °С. На узбережжі клімат менш суворий, південне узбережжя вільне nвід льоду, тут середня температура найхолоднішого місяця /лютого/ дорівнює -5.5 n°С. а найтеплішого +6…10 °С.

В Антарктиді, яка nповністю вкрита льодом, потужність якого що більша, ніж в Гренландії. клімат nнайхолодніший. Сніговий покрив льодовиків відбиває величезну кількість радіації nі весь час випромінює теплову радіацію за умов панування малохмарної та ясної nантициклональної погоди. Середні температури найхолодніших місяців n/липня і серпня/ понижуються від -18…-25 °С на узбережжі до -50…-70 °С і nнижче в центральних районах. Абсолютний мінімум досягає -89 °С. Найтеплішими nмісяцями в Антарктиді є грудень і січень, середні температури цих місяців на nузбережжі близько -5 °С. але при віддаленні від берегів швидко падають до -28 n°С і на Полюсі недоступності становлять -30…-40 °С. На узбережжі Антарктиди nвипадає 400 – 600 мм опадів за рік, а на внутрішніх плато близько 50 мм і nменше. Опади випадають виключно в твердому стані. Клімат Антарктиди впливає nмайже на всю Південну півкулю і відбивається на кліматі всієї Земної кулі.

10. Кліматичні зони України

В Україні виділяють 5 кліматичних зон:

Полісся (північні кордони України та nпівденні межі: Луцьк, Шепетівка, Житомир, Київ, Ніжин, Конотоп.)

Лісостеп (Північ: Луцьк і т.д. Південь: nКотовськ, Кіровоград, Кременчуг, Полтава, Харків)

Степ (Північ: Котовськ і т.д. Південь: nБереги морів Чорного, Азовського / крім південного берега Криму)

Карпати (Карпатські гори та підгіря)

Південний берег Криму (Південні схили nКримських гір, берег моря)

В українському бюро погоди при прогнозуванні nзастосовують районування території України:

– північна частина (Житомирська, Київська, nЧернігівська та Сумська області)

– західна частина (Львівська, nЗакарпатська, Івано-Франковська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька nобласті)

– східна частина (Харківська, Луганська та nДонецька області)

– південна частина (Одеська, Миколаївська, nХерсонська, Запорізька області)

– степова частина України (Крим)

Окремо виділяють Південний берег Криму.

Класифікація клімату: щадний (теплий з малими амплітудами t, відносно невеликими річними , nмісячними, добовими коливаннями інших мет. показників ) і подразнюючий ( nвиражена добова і сезонна амплітуда метеорологічних показників, вимагає nпідвищених вимог до адаптаційних механізмів). До щадного належить: лісовий клімат nсередньої смуги Південного берегу Криму. До подразнюючого: холодний клімат nпівночі, високогірний, спекотний клімат степів Середньої Азії.

11. Класифікація типів погоди

численність погодних ситуацій, nспостережуваних як в разных географічних Різноманіття можливих поєднань nпогодоформирующих елементів обумовлює регіонах, так і в даній місцевості. Для nоцінки таких ситуацій вводиться поняття про типи погоди. У прикладній nметеорології медичні класифікації погоди характеризують і оцінюють погоду з nурахуванням як метеорологічних, так і гелиогеофизических елементів. У загальній nсиноптичній метеорології типізації погоди грунтуються лише на перших. Виходячи nз цього в загальній метеорології під типом погоди розуміється комплекс nметеорологічних елементів, що характеризується значеннями, що укладаються nусередині певних заданих інтервалів. Тип погоди може також характеризувати nособливості певного синоптичного обєкту (усередині маси, фронту і ін.) в даному nмісці і зараз.

Існують різні типізації погоди. Б. П. nАлісов (1936, 1974) в помірному поясі виділив 3 основних групи погоди: перша — nпогода, обумовлена термічною дією підстилаючої поверхні при відносній стійкості nзагальної атмосферної циркуляції; друга — погода, обумовлена горизонтальним nпереміщенням повітряних мас; третя — погода, обумовлена проходженням nатмосферного фронту. В рамках цих груп виділено 12 типів погоди. Широкого nпоширення класифікація Б. П. Алісова не набула головним чином через відсутність nчіткого звязку між типом погоди і типом повітряної маси. Е.Е. Федоровим, А.І. nБарановим (1949), Л. А. Чубуковим (1949,1956) і іншими авторами запропонована nкласифікація погоди, що передбачає ділення погодних умов на 16 класів:

Клас     Характеристика погоди

I Сонячна, дуже жарка і дуже суха n(суховійно-посушлива). Середня добова температура повітря 22 град.С.  Середня добова відносна вологість повітря < n40%

II Сонячна, жарка і суха n(помірно-посушлива), ср. сут. t > 22 град З, віднесення. влажн. 40-60%

III Сонячна, помірно волога і волога (не nмалохмарна посушлива)

Y Сонячна, помірно волога і волога погода nз хмарністю вночі

XYI Дуже жарка і дуже волога n(влажнотропическая), ср. сут. t > 22 град З, віднесення. влажн. > 80 nград%

IY Хмарна вдень і малохмарна вночі

YI Похмура без опадів

YII Похмура з опадами (дощова) погода

YIII Хмарна з переходом t через 0 град З

IX Сонячна з переходом t через 0 град З

X Слабоморозная, ср. сут. t від 0 град З nдо – 2 град З

XI Помірно морозна ср. сут. t від -2 до n-12 град З

XII Значно морозна ср. сут. t від -12 до n-22 град З

XIII Сильно морозна ср. сут. t від – 22 до n-32 град З

XIY Жорстко морозна ср. сут. t від – 32 до n- 42 град З

XY Украй морозна ср. сут. t нижче – 42 nград З

На думку В.А. Александрова (1952), можна nкористуватися меншим числом груп погоди шляхом їх об’єднання (I+II;III+Y;IY+YII;XYI;YIII+IX;X+XI+XII+XIII+XIY+XY), nрозрізняючи, таким чином, лише 7 груп.

Для медичної оцінки типів погоди має nзначення поняття «Природний синоптичний період», тобто проміжок часу, протягом nякого над певним районом Землі (або над всією півкулею) розгортається певний nсиноптичний процес. Середня тривалість такого періоду в Європейському nсиноптичному районі 6 діб (періоди тривалістю від 5 до 7 діб зустрічаються в n92% всіх випадків).

12. Медичні класифікації погоди

Для медичної оцінки типів погоди має значення nпоняття «Природний синоптичний період», тобто проміжок часу, протягом якого над nпевним районом Землі (або над всією півкулею) розгортається певний синоптичний nпроцес. Середня тривалість такого періоду в Європейському синоптичному районі 6 nдіб (періоди тривалістю від 5 до 7 діб зустрічаються в 92% всіх випадків).

за І.І. Григорєвим:

1) вельми сприятливий тип ( стійка, nчастіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів, атм. nтиск > 760 мм.рт. ст., вітер 0.30 м/с, перепад тиску не > 5 мм.рт.ст., nкисню > 315 мг/л),

2) сприятливий (незначні зміни погоди nмісцевого характеру, короткочасні не рясні опади, змінна хмарність, атм. тиск n760 – 755 мм.рт. ст., вітер 4-7 м/с, , перепад тиску 6-8 мм.рт.ст., температури n- не > 5?С, кисню 315 мг/л),

3) потребує посилення медичного контролю ( nхмарна, нестійка, опади, гради місцевого походження, атм. тиск 754-745 мм.рт. nст., вітер – 10 м/с, кисню 289-260 мг/л),

4) потребує строгого медичного контролю ( nпогода зуморвлена циклоном, грози, інтенсивні опади, атм. тиск 745 мм.рт. ст, nперепад t – 10С і >, кисню 260 nмг/л).

За Г.П. Федоровим

1) оптимальний / 1-й тип/ ( t не >2, nтиск не> 4, вітер не > 3м/с),

2) подразнюючий /2-й тип/ ( t не >4, nтиск не> 8, вітер не > 9м/с),

3)гострий/3-йтип/(t>4,тиск>8,вітер>9м/с).

За В.Ф. Овчаровою

Розрізняють декілька груп ефектів від дії погодних чинників:

1. Тонізуючий – самопочуття добре, поліпшення настрою, nпідвищення працездатності. У осіб із зниженим артеріальним тиском поліпшується nзагальний стан, підвищується працездатність, нормалізується артеріальний тиск, nзменшуються прояви хронічної гіпоксії. У хворих гіпертонічною хворобою можливе nневелике підвищення артеріального тиску, помірна тахікардія, незначний головний nбіль і біль у серці. Метеорологічні умови характерні для стаціювання зони nвисокого атмосферного тиску, тобто антициклоном.

2. Спастичний – біль спастичного характеру різної nлокалізації, погіршення сну, дратівливість, порушення гемодинаміки n(тахікардія), можливе підвищення артеріального тиску, зміна ЕКГ, спазми гладкої nмускулатури внутрішніх органів. У осіб із зниженим артеріальним тиском ці ж nпрояви, але менш виражені. Спастичний ефект зазвичай повязаний зі встановленням nзони високого атмосферного тиску, проходженням холодного фронту погоди, nпониженням температури зимою і підвищенням літом, зменшенням вологості.

3. Гіпоксія – підвищення артеріального тиску, біль nрізної локалізації, слабкість, стомлюваність, сонливість, задишка. Можливе nсерцебиття тахікардія, набряклість тканин і свербіння шкіри, зниження насичення nартеріальної крові киснем і загального споживання його. У осіб із зниженим nартеріальним тиском ті ж обєктивні і субєктивні прояви, посилення гіпоксії. nМетеоумови характеризуються зниженням атмосферного тиску, підвищенням nтемператури зимою і зниженням – влітку, підвищенням абсолютної вологості, nзменшенням змісту кисню.

4. Гіпотензивний – у осіб з підвищеним артеріальним nтиском, можливо, його зниження, поліпшення загального самопочуття. У осіб із nзниженим артеріальним тиском помірна слабкість, стомлюваність, задишка, nсерцебиття, сонливість, тахікардія, зниження артеріального тиску, невелике nпідвищення споживання кисню. Метеоумови характеризуються падінням атмосферного nтиску, підвищенням температури зимою і зниженням – влітку, збільшенням nабсолютної вологості, зміст кисню.

 Классифікація І.І Нікберга та співавторів.

Виділяють три типи погоди: сприятливу, помірно nнесприятливу і несприятливу.

– Сприятлива погода

Стійка внутрішньомасова погода переважно nантициклонного типу.

Рівний хід метеоелементів. Відсутність nфронтальних зон. Слабкі висхідні струми повітря.

Мала хмарність (0-4 бали), відсутність nопадів або не більше 5 – мм/доби.

Міждобовий перепад атмосферного тиску до 5 nгПа, градієнт падіння його за 3 години не більше 1 гПа.

Міждобовий перепад середньодобової nтемператури до 5 град С.

Відносна вологість 55-70%, швидкість руху nповітря (вітер) до 5 м/сек.

Абсолютні значення температури повітря, nатмосферного тиску, абсолютної вологості, градієнта потенціалу ЕПЗ ( електричне nполе Землі) і інших метеопоказателей в межах плюс-мінус 0,5 nсередньоквадратичного відхилення від місцевої кліматологічної норми для даного nперіоду року.

Коливання вагового змісту кисню не більш nплюс-мінус 5 грама/м куб.

Індекси СА W,S і ін. менше 75% від nсереднього значення за передуючих 30 діб.

Спокійне геомагнітне поле, амплітуда його nдобових змін до 50 , по відміні до 0,3 – 0,4 радіан. Коефіцієнт уніполярності nіонів (q) в межах 0,3 – 1,5.

Відсутність спалахів хромосфер і інших nпроявів діяльності на видимому диску Сонця в діапазоні від – 4 до + 2 діб щодо nданого дня.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. nАжіцького (1963), Б.В. Богунського (1971) та ін. сюди відносяться комплекси nпогоди переважно II – Y, IX – XI типів

Цей тип погоди не вимагає ніяких nгелиометеокоррегирующих заходів, навіть, навпаки, в цей час можна без шкоди nзменшити основне лікарське навантаження, збільшити обєм і інтенсивність nвиконуваних робіт всім категоріям хворих і спортсменам.

–         nПодразнюючий тип погоди (помірно несприятлива (II-й тип) за І.І. Нікбергом).

Помірні міждобові зміни метеоелементів. nМожливі поступова зміна повітряних мас з різними термобаричними властивостями, nпроходження малоактивних атмосферних фронтів.

Мінлива нижня хмарність 5-8 балів, nосідання 8-20 мм/діб, можливі нетривалі грози, завірюхи.

Міждобовий перепад атмосферного тиску 5-10 nгПа, градієнт падіння тиску 2-3 гПа за 3 години.

Зміна температури повітря на 5-10 град С.

Відносна вологість 75-85%, посилення вітру nдо 6-12 м/сек, висхідних вертикальних струмів повітря.

Зниження вагового змісту кисню на 5-10 nграмів/м куб, абсолютний його зміст літом менше 275-280 міліграма/м куб.

Відхилення абсолютних значень температури, nградієнта ЕПЗ і інших метеопоказників в межах від плюс-мінус 1 до плюс-мінус n1,5 місцевої кліматичної норми. Зміна вагового змісту кисню не більше 15 nграма/м куб.

Підвищення СА до 25% від середніх значень nза 30 передуючих діб.

Слабкі (до 1 балу) спалахи хромосфер. nЗміна полярності сектора ММП. Амплітуда добових коливань геомагнітного поля n50-100 ?, по відміні 0,4 – 0,8 радіан.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. nАжіцького (1963),Б.В. Богунського (1971) і ін. сюди відносяться комплекси nпогоди переважно I,YI,YIII і XII класів.

А.Н. Устєлєнцев групу дратівливого типу погоди розділив nна три підгрупи:

1) Слабодратівливий тип погоди з невеликою дратівливою дією. Більшість nпогодних елементів, цього типу є оптимальними. Цей тип погоди вимагає nневеликих, як правило, неспецифічних заходів, що коректують.

2) Дратівливий тип погоди, що характеризується достатньо помітною nнапругою адаптивних можливостей не тренованого організму і необхідністю nкорекції у спортсменів високого класу, що знаходяться в періоді надінтенсивних nнавантажень і хворих важкого і середнього ступеня тяжкості.

3) nСильнодратівливий тип погоди, частину елементів якого мають гострі nтенденції і в сукупності наближаються до гострого типу. Цей тип погоди вже nвимагає значних заходів, що коректують, всім категоріям осіб, схильних до nгеліометеорологічних впливів.

– Гострий тип погоди (несприятлива погода n(III-й тип) за І.І. Нікбергом).

Контрастна зміна синоптичній ситуації, nшвидка зміна повітряних мас з різними термобаричними властивостями.

Суцільна нижня хмарність 8-10 балів, nзначні (більше 20-24 мм/доби) осідання. Можливі сильні грози, завірюхи.

Міждобовий перепад атмосферного тиску nбільше 10 гПа, градієнт падіння атмосферного тиску більше 3 гПа за 3 години.

Активна фронтальна діяльність, що nсупроводиться різкими коливаннями метеопоказників. Виражений циклонний тип nатмосферної циркуляції, вітер, осідання, грози. Влітку стійке підвищення nтемператури повітря до 27 – 28 град З і більш і відносна вологість більше 75%.

Міждобовий перепад середньодобової nтемператури на 10-15 град З, особливо при негативному градієнті падіння nатмосферного тиску і різкому підвищенні температури взимку.

Відносна вологість більш за 85%, швидкість nвітру більше 12 м/сек.

Падіння вагового змісту кисню до 270 nміліграма/м куб і менш. Падіння вагового змісту кисню в повітрі більш ніж на 15 nграмів/м куб.

Відхилення абсолютних значень температури nі інших метеопоказників від місцевої кліматологічної норми більш ніж на nплюс-мінус 1,5.

Підвищення СА більш ніж на 25% від nсереднього значення за 30 передуючих діб, спалахи хромосфер потужністю 2 бали і nбільш, проходження активно-спалахуючих областей на видимому диску Сонця. Зміна nполярності сектора ММП, особливо з (-) на (+).

Амплітуда добових коливань геомагнітного nполя більше 150-200?, по відміні більше 1,0 радіан, зміна в порівнянні з nпередуючою добою більш ніж на 50%.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. nАжіцького (1963), Б.В. Богунського (1971) і ін. сюди відносяться комплекси nпогоди переважно YII,XII,XIY і XY класів.

При гострому типі погоди необхідно значно nпонизити фізичну і психоемоційне навантаження, проводити неспецифічні заходи, nяк хворим, так і здоровим особам. Проводити специфічну корекцію хворим різних nступенів тяжкості і спортсменам в періоді інтенсивних навантажень.

13. Методи профілактики геліометеотропних nреакцій у людей

Частина людей, особливо хворих, похилих є nметеолабільними, у них різкі зміни погоди викликають метеотропні реакції.

Геліометеотропність – це маркер слабкості nздоровя – чим старше або слабкіше організм, тим вище геліометеотропність. Якщо nж дитина метеопат, то ситуація відносно ступеня його здоровя досить серйозна.

Характер і вираженість метеотропної реакції nзалежить від стану організму, захворювання, особливостей праці і побуту. nНайчастіше зустрічаються симптоми: погіршення загального стану, порушення сну, nзанепокоєння, головний біль, зниження працездатності, швидка втомлюваність, nрізка зміна АТ. Змінюється чутливість до лікарських речовин.

Проблема медичної геліометеорологїї nособливо інтенсивно досліджувалася в 70 – 80-і роки. Проводилися конференції, nгалузеві медичні зїзди і наради, і як наслідок – краще за всіх сучасні наукові nуявлення про вплив погодних чинників на здоровї людини були систематизовані nвченими – І.І. Нікбергом, Е.Л. Ревуцьким і Л.І. Сакалі.

Погодозазалежними є наступні захворювання: nішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, цереброваскулярна хвороба, nоблітеруючий ендартерит, хронічні неспецифічні захворювання легенів, nбронхіальна астма, ревматизм, гемморрагічні захворювання, виразкова хвороба nшлунку і дванадцятипалої кишки, хронічні гастрити, захворювання нирок і nсечовивідних шляхів, цукровий діабет, нервово-психічні розлади, глаукома, деякі nшкірні захворювання.На загострення хронічного захворювання або дизадаптацію здорового організму nвпливають дві основні групи чинників: внутрішні і зовнішні.Внутрішніми nчинниками є недолік психологічної культури (неправильно реалізований стрес), порушення nбіологічної ритмічності, частково генетична схильність до того або іншого nзахворювання, і частково конституція, вік та стать.

Зовнішніми чинниками є зміни навколишнього nнас середовища: кліматичні, погодні, соціальні чинники, різного роду фізико-хімічні nі біологічні зміни (до останніх відносяться: прискорення, перевантаження, nвібрація, дія високих і низьких температур, тиску, звуку, лазерне nвипромінювання, електротравми, отруєння викидами промислових підприємств, nрадіаційне опромінювання, вірусні, бактерійні та інші епідемії,).

З внутрішніх чинників зараз найбільш nактуальний недолік психологічної культури, як наслідок конфлікту між nбіологічними потенціалами людини і прогресом техніки. Він в значній мірі nвизначає сучасні особливості людського здоровя.

Також, є актуальним порушення природних nбіологічних ритмів, які забезпечують пристосування організму до зовнішнього nсередовища. Основною причиною порушень є ситуація, коли економічні, nсоціологічні і технічні чинники перевищують темпи і рівні біологічної адаптації n(І.В. Давидовський). Завдяки біоритмам відбувається внутрішній розвиток nорганізму і підвищення вироблення стійкості до дії чинників зовнішнього nсередовища, про що частково піде розмова далі.

Проблема погодних дій на людину тісно nповязана з однією із загальних закономірностей процесів, що відбуваються в nприроді, – їх періодичністю. Під біологічними ритмами розуміють циклічні nколивання інтенсивності і характеру біологічних процесів і явищ, що періодично nповторюються. Передбачається, що біоритмологічна структура організму спадково nзакріплена і більшість ритмів виникають спонтанно в онтогенезі. Біоритми – nважлива ланка в прояві загального механізму адаптації.

На загальний механізм адаптації впливають nпорушення різного роду ритмічних змін організму. Ці адаптивні ритми бувають: nдобові, місячні, сезонні і річні.

У наш час, значнішим є порушення добового n(циркадного) ритму. Трохи менше, але теж не маловажне значення мають порушення nсезонного ритму.

У той час коли формувалася фізіологія nсучасної людини, життєдіяльність активізувалася зі світанку і повністю nзакінчувалася з настанням темноти. Взимку, коли день короткий, людина лише nвитрачала накопичені за літо запаси, і його фізична активність була nнаймінімальнішою зі всіх сезонів року. Людина жила в повній гармонії з nприродою: вдень – важка фізична праця, вночі – відпочинок. Знижувалися nенерговитрати організму, зменшувалася величина основного обміну, nупорядковувався пульс, знижувався артеріальний тиск, знижувався вміст цукру в nкрові, активізувалися трофотропные процеси. Відповідно вночі мінімально nзменшувалася збудливість кори головного мозку, мязова сила і працездатність. nЗараз же масштаби фізіологічного збочення такі, що мало не у 40% населення nможливе різке підвищення артеріального тиску щонічно. А з цим можна виділити nтри обставини:

1. Порушення природних ритмів є наслідком nсучасної НТР, значення якої зараз наростає в геометричній прогресії.

2. Негативні чинники погоди особливо nяскраво виявляються в критичні дати індивідуальних біоритмів (фізичного, nемоційного і інтелектуального циклів).

3. Багато хронічних і деякі гострі nзахворювання мають чітку сезонну залежність. Так, наприклад І.І. Марков виділяє n5 груп захворювань:

– з весняно-літнім максимумом і nосінньо-зимовим мінімумом (фотодерматози, пелагра, перніціозна анемія і ін.);

– з літньо-осіннім максимумом і nзимово-весняним мінімумом (гострі і хронічні гастроентерити, коліт, nсальмонельоз, дизентерія і ін.);

– з осінньо-зимовим максимумом n(бронхіальна астма, гострий нефрит, ангіна);

– із зимово-весняним максимумом і nлітньо-осіннім мінімумом (авітамінози, крупозна пневмонія, туберкульоз);

– з осіннім і весняним максимумом і літнім nмінімумом (ОРЗ, бронхоектатична хвороба, ендокринні захворювання, гіпертонічна nхвороба, стенокардія, псоріаз, і ін.).

Кліматичні чинники теж відносяться до nшироко поширених.

– Клімат диктує організму деякі вимоги nфізіологічного характеру, які у разі їх ігнорування можуть шкодити здоров’ю;

– Клімат встановлює круг патогенних nмікробів в навколишньому середовищі і клінічні ознаки викликаних ними хвороб;

– Залежно від клімату вирощуються певні nсільськогосподарські культури, розводяться певні тварини і визначається nвідповідна їжа. Таким чином, від клімату в значній мірі залежить добробут, nживлення, освіта і загальний розвиток людей, що тісно повязане з їх здоров’ям n(А.Д.М. Брайсесон, К.А. Соутар, 1994 р.). Серед шкідливих кліматичних чинників nвідзначають мешкання, наприклад, в тропічних країнах (жара, підвищена nвологість, слаборозвинена медико-санітарна служба), в країнах північних широт n(холод, нерівномірне протягом року опромінювання ультрафіолетом,  брак кисню), у високогірних країнах ( кисню, холод, пониження атмосферного nтиску).

Будь-яку місцевість умовно можна розділити nна місцевість з помірною і екстремальною кліматичною дією.

Проте найпоширенішим, але менш відомішим і nвідповідно менш коректованим, залишається погодний (геліометеопатологічний) nчинник. Найпоширенішим він є тому, що далеко не все населення нашої планети nвоює, страждає від економічних лих або проживає в зоні з екстремальною кліматичною nдією, а ось атмосферна і геліогеофізичне середовище охоплює все живе Землі і nщонайменша зміна її стосується всього . По силі дії він не так яскраво nвиражений, як соціальні чинники, але супроводжує людину все його життя.

Особливо погодний (геліометеотропний) nчинник стає актуальним в сучасний час. Обумовлено це однією причиною – nзростанням ролі науково-технічного прогресу.

З одного боку науково-технічний прогрес nзнищує виснажливі, немеханізовані форми праці, створює засоби захисту від ряду nхвороб, сприяє збільшенню тривалості життя, поліпшенню здоровя людей, все більш nповній реалізації здібностей значних контингентів населення. З іншого боку, nвідбувається наростання зворотних явищ: виявляються значні шкідливості, nповязані з інтенсивним зростанням забруднення навколишнього середовища, nпорушенням екологічної рівноваги, зниженні рівня фізичних навантажень і nзростанням психоемоційної напруги.

Актуальність погодного чинника у наш час nобумовлено тим, що деякі наслідки НТР значно підвищують геліометеотропність nорганізму. Дуже важливими наслідками НТР, в сенсі впливу на підвищення nгеліометеотропності, є наступні:

1. Прискорення всіх демографічних процесів nі змін в стані здоровя за короткий проміжок часу, повязане з суспільно nполітичним і соціально-економічним розвитком населення миру, обумовлених, як nбуло вище сказано, науково-технічним прогресом і кардинальною зміною образу nжиттю привело до того, що в розвинених країнах склався новий тип патології:

– визначилися ряд захворювань, що мають nвисокий рівень поширеності і що є одній з головних причин смертності населення, n- зокрема захворювання, серцево-судинної системи. Тільки у 1967 р. число nпомерлих від гіпертонічної хвороби і атеросклерозного кардіосклерозу в nпорівнянні з 1960 р. збільшилося удвічі (Г.І. Косицкий). У наш же час в nУкраїні, як і в країнах СНД, підвищений артеріальний тиск наголошується у 44% nнаселення, що, мабуть, ще не є межею;

– виділилася група важливих, але раніше nзахворювань, що рідко зустрічалися: хвороби ендокринної системи, розлади nживлення, порушення обміну речовин і імунітету, алергічні розлади, а також nглаукоми, природжені аномалії, деякі хвороби крові і ін.

– змінився характер перебігу звичних nзахворювань, особливо хронічного типу патологій, зявилися форми, що важко nдіагностувалися, стерті, атипові, із збільшенням латентного періоду, тобто nвідбувається суцільна хронизація патології;

– намітилося збільшення множинної nпатології (множинні причини смерті, поєднання різного роду захворювань у однієї nособи, відхилення комплексного характеру від фізіологічних норм);

– відбулося прискорення фізичного розвитку nпідростаючого покоління (акселерація), наголошується збільшення дисгармонійного nфізичного розвитку. Зміну образу життю, живлення, адинамичность привели до nзбільшення частки осіб з надмірною масою тіла і відповідного впливу на здоровї nнаселення.

2. Відбулося різке збільшення частки nміського населення, зміна характеру праці зайнятого у виробництві, збільшення nчастки грамотного населення.

В даний час відсоток міського населення по nрозвинених країнах складає не менше 70%, що зрозуміло без всяких коментарів.

Характерними особливостями сучасного nвиробництва є – підвищення темпу праці, його виразно виражений емоційний nхарактер, зменшення частки фізичної праці в результаті механізації і nавтоматизації виробництва, зниження рухової активності;

3. Збільшилася кількість нервово-психічних nрозладів.

Ускладнення емоційного життя сучасної nлюдини, сприяючи формуванню високо збудливого підкірково-кіркового комплексу, nчасом не контрольованого корою, часто приводить до патологічних результатів, nособливо у разі неправильного реагування на стрес.

Нервово-психічна напруга, що розрізняється nв умовах міського і сільського життя, може пояснити вищу захворюваність і nсмертність від ішемічної хвороби серця населення столичних і крупних міст (Т.В. nКарсаєвська, А.Т. Шаталов,1975). Якщо на початку ХХ століття основними nпричинами смерті були туберкульоз і пневмонія, то в даний час найбільшу загрозу nпредставляють серцево-судинні захворювання, рак і нервово-психічні розлади n(Ю.П. Лісицин,1987 р.);

4. Відбулося збільшення тривалості життя nнаселення.

За даними Організації Обєднаних націй, в n1950 р. в світі проживало близько 200 млн. осіб у віці 60 років і старше. До n1975 р. це число зросло до 350 млн. По прогнозах ООН, до 2000 цей показник мав nбути близько 590 млн., а до 2025 р. перевищить 1100 млн., тобто збільшиться в nпорівнянні з 1975 р. на 224 %. Більше 80% всіх випадків смерті від nсерцево-судинних хвороб доводиться на людей 60 років і більш. Таким чином, nпостаріння населення найактивнішим чином впливає на структуру його смертності і nзахворюваності, підсилюючи значення хронізації патології;

5. Підвищився рівень забруднення nатмосфери. Несприятливі погодні умови можуть ще і негативно впливати на рівень nзабруднення атмосферного повітря викидами промислових підприємств і nавтотранспорту.

Залежно від ступеня прояву nгеліометеореакції виділяють три ступені важкості (В.Ф. Овчарова і соавт.,1974 р.):

. легку – скарги переважно загального nхарактеру – нерізко виражені нездужання і психоемоційні порушення, втома nзниження працездатності, порушення сну, біль в суглобах.

. середню – загальне нездужання, nгемодинамічні зрушення, посилення або поява симптоматики характерною для nосновного захворювання.

. важку – гостре порушення мозкового nкровообігу, важкий гіпертонічний криз, загострення ішемічної болезні серця, nастматичний напад і ін.

14. Профілактика геліометеореакцій

Методи профілактики:

-облік метеочутливих хворих, як на nлікарській дільниці, так і в стаціонарі,

-виявлення метеочутливост та і її ступені

– 1ступень – субєктивні відчуття

– 2 ступінь – обєктивні ознаки

– 3 ступінь – хронічні захворювання з nможливістю загострення

-виділення осіб підвищеного ризику,

-організація медичного прогнозу погоди, nповідомлення лікувально-профілактичних закладів про прогноз погоди,

-підвищення неспецифічної стійкості nорганізму,

-щадний режим для хворих, переведення nхворих підвищеного ризику в спеціальні палати зі штучним мікрокліматом, nпокращення мікрокліматичних умов у звичайних палатах, (Мікроклімат – стан nповітряного середовища в замкнутому приміщенні або на величезному просторі.)

-перенесення планових операцій чи важких nпроцедур,

-планові 10-15 денні курси лікування при nнесприятливому місячному прогнозі погоди.

-використання кліматичних факторів для nзагартування, профілактики і лікування захворювань.

Кліматопрофілактика – використання nприродно-кліматичних чинників з метою попередження захворювань, зміцнення nімунітету, гартування. Кліматопрофілактика використовує: температуру, nвологість, тиск, рухливість повітря, хімічні властивості (оксигенація)

Види кліматопрофілактики:

– Гемопрофілактика (загар). Біодоза (еритемна доза) – температура в середині nчервня в середині дня, протягом якого на шкірі незагорілої людини зявляється nеритема. Лікувальна доза – БД

Профілактична доза – 1/8 – 1/10 БД. Літнім nлюдям досить гуляти по парку; дорослим – починаючи з БД, дітям – с1/8 БД

– Аеропрофілактика n(32 години при низькій температурі приводить до підвищення вологості одягу)

– Оксигенація

– Фізичні чинники(tє та ін.)

– Гідропрофілактика (купання у відкритих водоймищах); море та nдія елементів (J, B, Cu), централізація кровотоку.

– Зміна кліматичних районів

-Кліматичні курортиУкраїни (Південний nберег Криму, Карпати, санаторії в хвойних лісах

“Червона калина”, Рівн. обл)

І.І. Нікберг в профілактиці і лікуванні nГМПР (геліометеопатологічних реакцій) виділяє три основні ланки: медичну оцінку nпогоди (спеціалізований медичний прогноз), організаційні і nлікувально-профілактичні заходи. Початковими в цій системі є медична оцінка nпогоди і її спеціалізований прогноз. Важливий етап в комплексі заходів щодо nпрофілактики і лікування ГМПР – отримання, інтерпретація даних про погоду, nдоведення цієї інформації і відповідних рекомендацій до зведення лікарів ЛПЗ.

Функції спеціалізованого центру (групи) nметеопрофілактики:

а) оперативний контакт з метеослужбою, nгеофізичними станціями, бюро погоди і іншими установами, отримання від них nпервинною метеосиноптичної і геліогеофізичної інформації;

б) реєстрація і спеціальна обробка цієї nінформації;

в) визначення медичного типу, складання nмедичного бюлетеня погоди на дані і подальшу добу, складання загальних nрекомендацій по профілактиці і лікуванню ГМПР у звязку з прогнозом погоди, nпередача відповідній інформації установам охорони здоровя;

г) визначення змісту і форми nмедико-метеорологічної інформації, призначеної для сповіщення населення;

д) надання методичної допомоги установам nохорони здоровя, узагальнення досвіду роботи по профілактиці і лікуванню ГМПР.

У наш час, коли компютерні технології nдозволяють, незалежно від відстані до першоджерел, вмить отримувати з них майже nбудь-яку інформацію, відпадає необхідність тримати штат спеціальних nспівробітників, які займатимуться цією проблемою. Все це в змозі зробити одна nєдина людина – практикуючий лікар. Зведення погоди по регіону, що цікавить, nможна отримати на безлічі погодних сайтів і вмить обробити їх. Відповідно цьому nшвидко і грамотно спланувати лікувальні заходи. Ось, що про ці заходи завдяки nІ.І. Нікбергу і співавторам відоме на сьогоднішній день:

В більшості випадків ГМПР виникають у nметеолабільних осіб, страждаючих різними хронічними захворюваннями. Тому nпрояви, течія і наслідки таких реакцій багато в чому визначаються формою і nтяжкістю основного захворювання, віком хворого, особливостями індивідуальної nреакції та ін.

Конкретна схема профілактики і лікування nГМПР передбачає як довгострокові, так і короткочасні заходи, здійснювані nнапередодні погодних ситуацій підвищеного ризику.

Довгострокові, постійні заходи направлені nна підвищення адаптаційних можливостей людини, загальній стійкості організму до nзміни погоди і повинні включати ефективну раціональну терапію основного nзахворювання. Вони зводяться до дотримання загальногігієнічних вимог щодо nраціонального режиму харчування, праці фізичної культури, гартування, правил nпсихогігієни, особистої гігієни. Ніяка схема лікування не може бути ефективною nбез цих загальногігієнічних заходів.

15. Короткострокові заходи направлені на nпрофілактику, усунення і ослаблення проявів ГМПР

Однією з головних ланок прояву ГМПР є nпідвищена збудливість і дисфункція центрів вегетативної регуляції, порушення nсну. Для їх корекції корисні фізіотерапевтичні процедури (електрофорез комірної nзони, масаж шийно-потиличної зони).

У розвитку ГМПР велике значення надається nвідносному дефіциту кисню, обумовленому як зменшенням його парціального тиску у nвдихуваному повітрі, так і порушенням його метаболізму. Для профілактики і nлікування кисневої недостатності доцільна аеротерапія (перебування на свіжому nповітрі, кисневий намет, кисневий коктейль), зниження фізичного навантаження, nдихальна гімнастика, аероіонотерапія, УФ).

ПОГОДА і КЛІМАТ

Погода. Фізичний стан нижньої атмосфери у даному місці на певний час nназивається погодою. Фізичні властивості атмосфери n(температура, тиск, вологість, вітер) та атмосферні явища (туман, сніговій nпокрив, грози, зливи, ожеледиця тощо) є елементами погоди. Людина nсприймає погоду не за окремими елементами, а в комплексі, в якому ті чи інші nелементи можуть бути переважаючими. Наприклад, живі організми по-різному nсприймають погоду жарку суху і жарку вологу, з вітром і без вітру. Погоди дуже nрізноманітні і ніколи не повторюються, оскільки їх визначають різноманітні nфактори: повітряні маси, фронтальні процеси, циклони й антициклони. Погоди — це nзовнішній прояв радіаційних та циркуляційних процесів і умов підстильної nповерхні.

Класифікації погод. Погоди класифікують за різними ознаками, проте головними є класифікації за nрадіаційним балансом і за характером атмосферних процесів, які враховують вплив nпогоди на життя і діяльність людей. За радіаційним балансом погоди поділяють nна безморозні, з переходом через 0 °С і морозні. Кожен з цих nтипів

поділяють на класи.

І. Безморозні погоди відповідають умовам nдодатного радіаційного балансу. В цій групі розрізняють такі погоди:

1.  Посушливі суховійні. Середня nдобова температура t° вища за 22 °С, відносна вологість r – nменша за 40 %.

2. Помірні посушливі – t° >22 n°С, r – від 40 до 60 %.

3. Мало хмарні.

Ці три класи пов’язані з антициклонами

4.  Хмарна вдень. Виникає під час nпроходження фронтів або нагрівання повітря над теплою поверхнею.

5.  Хмарна вночі. Виникає під час nпроходження фронтів уночі або над теплішою порівняно з суходолом поверхнею nморя.

6. Хмарна без опадів.

7. Хмарна з опадами (дощова), зв’язана з nфронтами.

8. Волога тропічна – t° понад n22 °С, r – понад 80 %.

II.  Погоди з переходом  через 0 nхарактерні для перехідних сезонів, коли середня добова температура може бути nвищою за 0 °С, а мінімальна — нижчою,  або середня добова температура nнижча,  а максимальна вища за 0 °С. В цьому типі виділяють два класи:

9.   Хмарна  вдень.   nПов’язана   з   фронтами,   супроводжується опадами.

10. Ясна вдень. Зумовлена антициклонами.

III.  Морозні погоди, відповідають nумовам негативного радіа­ційного балансу. Виділять такі класи:

11. Слабо і помірно морозна -t° від n0 °С до -12,4 °С.

12.  Значно морозна -t° від n-12,5 °С до -22,4 °С.

13. Дуже морозна-t° від -22, 5 °С до -32,4 n°С.

14. Люті морози – t° від -32,5 n°С до -42,4 °С.

15. Тріскучі морози -t° нижче n-42,5 °С.

З класифікації випливає, що погоди nзалежать не тільки від радіаційного балансу, а й від атмосферних процесів – nфронтальних чи внутрішньомасових. Внутрішньомасові процеси зв’язані з нагріванням nабо охолодженням повітря від земної поверхні. Під час нагрівання розвивається nконвекція, що супроводжується утворенням купчастих хмар, можливі опади, під час nохолодженні виникає типова інверсія, погода прояснюється. Фронтальні процеси у nвсіх випадках супроводжуються поганою погодою, однак погода теплого фронту nвідмінна від погоди холодного фронту.

За характером атмосферних процесів погоди nподіляють на такі типи:

I тип – ясна або малохмарна, що формується nв антициклонах.

II  тип – хмарна з проясненнями і nкороткочасними зливами. Типова для холодних фронтів.

III тип – хмарна. Висота і потужність хмар nнезначні. Часто з них випадає мжичка. Характерна для зимового періоду і nпов’язана з розмитими фронтами.

IV тип – обложні опади (сльота). Погода nтипова для циклонів з системою фронтів. Додаткові ознаки – сильні пориви вітру, nвзимку хуртовини.

Значні зміни в погоді відбуваються під час nпереміщенні серії циклонів та антициклонів. Коли наближається циклон, падає nатмосферний тиск, підсилюється вітер, змінюється його напрям, на заході nпоявляються перисті хмари, що рухаються паралельними смугами на схід. За ними nпоявляються високо-шаруваті хмари, потім шарувато-дощові, з яких випадає дощ nабо сніг.

Для антициклонів характерні тихі безхмарні nпогоди: влітку жаркі, взимку морозні, можливі тумани.

Причини мінливості погоди. Погода дуже мінлива, до того ж зміни її відбуваються nодночасно в багатьох місцях. Погода будь-якого місця формується на основі nскладної взаємодії місцевих географічних умов і повітряних мас, що надійшли з nінших районів. В областях постійного високого атмосферного тиску на погоду nбільше впливають місцеві географічні фактори, а в областях низького тиску nпровідне значення мають сторонні повітряні маси. Наприклад, в екваторіальних nширотах погоди дуже одноманітні: до полудня виникають хмари вертикального nрозвитку з грозами й шквалами, випадають зливові дощі, у другій половині дня nвсе затихас, встановлюється гарна сонячна погода. Такий характер погоди nзумовлюється розвитком конвекції в першій половині і її припиненням у другій nполовині дня.

У  помірних   широтах   nпогоди   дуже   різноманітні   оскільки визначаються діяльністю nциклонів і антициклонів.

Прогноз погоди. Важливе значення для науки й господарства має прогнозування погоди. Прогноз – nнауково аргументоване передбачення, що дає випереджаючу інформацію про розвиток nявищі процесів у майбутньому. Наука, яка вивчає умови формування та способи nпрогнозування погоди, називається синоптичною метеорологією. В nоснові її методів лежать закони гідродинаміки. Прогнозування   погоди n  можливе   лише   на   основі   систематичних nспостережень за нею. Пізнаючи причини виникнення тих чи інших процесів в nатмосфері, можна заздалегідь їх передбачати.

Регулярні спостереження за погодою nпроводяться на метеорологічних станціях, організованих у багатьох місцях земної nкулі. В кожній країні існує мережа синоптичних станцій, які працюють за єдиною nпрограмою і в узгоджені строки за гринвіцьким часом. Національні мережі nспостережень утворюють глобальну Всесвітню службу погоди (ВСП).

Переважна більшість станцій служби погоди nє станціями другого розряду. Вони устатковані термометрами, психрометрами для nспостережень за вологістю повітря, барометрами для вимірювання тиску, nопадомірами для вимірювання опадів, міркою для вимірювання товщини снігового nпокриву, флюгером з вітромірною дошкою для визначення напряму і швидкості nвітру. Спостереження на цих станціях ведуться чотири рази на добу і передаються nв національні гідрометеорологічні центри. Тут вони опрацьовуються і на їх nоснові складаються синоптичні карти.

Винятково важливе значення для вивчення і nзавбачення погоди мають метеорологічні супутники Землі. За їх допомогою nвивчають верхні шари атмосфери і їх вплив на фізичний стан тропосфери, nслідкують за пересуванням і трансформацією повітряних мас, за формуванням і nзмиканням атмосферних фронтів, на яких формуються певні типи погод.

Для ефективного вивчення й прогнозування nпогоди потрібно охопити як найбільшу територію, тому за рішенням Всесвітньої nметеорологічної організації (ВМО) створена Всесвітня служба погоди, яка nзаймається вивченням і прогнозуванням атмосферних явищ на всій земні кулі. nОрганізовано три Світові центри погоди: Москва, Вашингтон і nМельбурн. Вони зв’язані між собою прямим телетайпним зв’язком або nфаксом. Завдання кожного з них – збирання і опрацювання інформації nметеорологічних станцій прикріплених до нього, складання і передавання в nнаціональні гідрометеорологічні центр синоптичних карт, прогнозування погоди й nгідрометеорологічних явищ на великих просторах, проведення науково-дослідної nроботи, підготовка кадрів для національних служб Світові гідрометеорологічні nцентри обладнані сучасними електронно-обчислювальними машинами та комп’ютерами, nякі, на основі зібраних 

матеріалів, дають прогноз погоди на nнаступний час. 

Методи прогнозування погоди. Прогнози бувають малої (1-3 дні), середньої (4—10 днів) і великої (місяць, nсезон) завчасності. Основними методами nскладання прогнозів малої і середньої завчасності є синоптичний і nрозрахунковий. Синоптичний метод базується на складанні й nаналізі приземних та висотних карт погоди.

Ці синоптичні карти складаються на nспеціальній бланковій основі, куди умовними знаками й цифрами наносяться nвідомості про погоду на станціях (мал. 45). Потім на них виділяють повітряні nмаси, проводять ізотерми, ізобари, виділяють циклони й антициклони, зони nхмарності, наводять лінії атмосферних фронтів. Порівнюючи такі карти за різні nстроки, виявляють шлях і швидкість переміщення баричних систем і трансформацію nповітряних мас.

Розрахунковий метод базується на розрахунках руху атмосферних вихорів. Розв’язуючії систему nпрогнозних рівнянь, знаходять значення майбутніх полів тиску, температури, nвітру тощо. Рівняння досить складні і обчислюються на сучасних комп’ютерах.

Прогноз погоди великої завчасності nбазується на підборі синоптичних карт-аналогів за минулі роки, виходячи з nміркувань, що атмосферним процесам властива ритмічність. Складним є прогноз nпогоди на сезон, оскільки потрібно аналізувати поля температури і тиску на всій nПівнічній півкулі.

Місцеві ознаки погоди. Прогнози погоди складають для великої території. В кожній місцевості їх nможна уточнювати на 6—12 год, а інколи й на цілу добу, за місцевими ознаками.

Місцевими ознаками погоди називають такі атмосферні явища, які вказують на можливість зміни погоди nабо її стійкість у найближчий час. Місцеві ознаки виявляються у зміні nтемператури, характеру хмар, величини тиску, сили вітру, реакції рослин і nтварин на зміни в атмосфері. Ці ознаки добре відомі сільському населенню і nзапозичені з досвіду багатьох поколінь. Вони доступні всім і мають фізичне nобґрунтування. Наприклад, роса вранці або туман у долинах -на добру погоду nвдень. Якщо зранку підсилюється вітер і затихає після полудня – завтра буде nгарна погода.

Ознаками настання поганої погоди є швидке nпереміщення перистих хмар з заходу, поява навколо небесних світил вінців або nгало, мерехтіння зір тощо. Перед дощовою погодою дим стелиться по землі, nластівки літають низько над землею, мурашки поспішають до мурашників і nзакривають нори, деякі дерева сильно виділяють аромат тощо.

Спостереження за місцевими ознаками погоди nмають важливе пізнавальне і практичне значення для встановлення зв’язків між nявищами і процесами, що відбуваюся в природі. Тому організація таких nспостережень у школі є важливим засобом навчання.

Тривалі й регулярні спостереження за nпогодою дають можливість встановити середній звичайний стан погоди в певній nмісцевості для певної пори року або вивчити особливості її клімату.

Клімат і методи його визначення. Кліматом nназивають закономірну послідовність метеорологічних процесів і явищ, nяка обумовлена взаємодією сонячної радіації, підстильної поверхні та циркуляції nатмосфери і виявляється в багаторічному режимі погоди в даній місцевості. nКлімат будь-якої території можна розглядати також як статистичний режим nколивання стану атмосфери з короткими і довгими періодами. Короткі періоди – до nроку, довгі – десятиліття, століття, тисячоліття. У цих двох визначеннях nклімату йдеться про використання багаторічної інформації, про режим погодних nумов, як результат взаємодії основних кліматичних чинників на окремо взятій nтериторії або на всій земній кулі.

Щоб визначити який тип клімату на тій чи nіншій території, метеорологічна інформація опрацьовується різними методами: nстатистичним, синоптичним, картографічним і математичного моделювання.

Статистичним методом визначають середні і крайні значення температури, тиску, вологості, сум nопадів, повторюваності вітрів, тривалості сонячного сяяння та інших елементів nпогоди за багаторічний період. Основним завданням статистичного методу с nвиявлення головних і стійких властивостей клімату.

Синоптичним методом виявляють роль циркуляційних процесів у формуванні клімату. При цьому також nвикористовують методи статистики для опрацювання синоптичного матеріалу.

Картографічним методом досліджують розподіл атмосферних процесів і метеорологічних елементів n(температури, тиску, вологи тощо) в межах окремих регіонів, чи всієї земної nкулі.

Методом математичного моделювання виявляють роль того чи іншого фактора у формуванні клімату.

Фактори клімату. Клімат кожної місцевості залежить від багатьох фізико-географічних nфакторів, насамперед від сонячної радіації, енергетичні потоки якої взаємодіють nз земною поверхнею і атмосферою. Куляста форма Землі і нахилення земної осі до nплощини орбіти визначають зональний розподіл сонячної радіації, а з нею і nзональний розподіл температури, вологості повітря, атмосферного тиску, nвипаровування та інших характеристик. Особливо добре виражена зональність у nвисокій тропосфері, де відсутній вплив підстильної поверхні.

На радіаційний і тепловий режим кожної nповерхні впливає тривалість дня й ночі і відповідно до цього тривалість nнагрівання та охолодження поверхні й повітря. Наприклад, на рівнинних nтериторіях України кліматичні умови влітку формуються переважно під впливом nсонячної радіації, а взимку вирішальне значення мають повітряні маси, що nприходять з інших районів.

Другим важливим чинником формування nклімату є циркуляція атмосфери. З нею зв’язаний міжширотний обмін повітряних nмас, який приводить до відхилення літніх та зимових ізотерм від широтного nнапряму. Велика роль цього фактора у зволоженні материків та формуванні nкліматичних відмін західних і східних берегів материків. Із циркуляцією nатмосфери зв’язані також значні відхилення і навіть розриви кліматичних поясів. nУ Південно-східній Азії, у зв’язку з розвитком екваторіальних мусонів, nрозірваний тропічний пояс. Над океанами розірваний екваторіальний пояс.

Третім важливим чинником формування nклімату є підстильна поверхня, яка впливає на тепловий і радіаційний баланс, nзагальну циркуляцію атмосфери та на формування й трансформацію повітряних мас. nСеред факторів підстильної поверхні важливе значення має розподіл води й nсуходолу та океанічних течій. Під впливом води й суходолу формується морський і nконтинентальний клімат. Контрасти температур між океанічною та суходільною nповерхнями сприяють розвиткові мусонної та бризової циркуляцій. Над океанами nбільша вологість повітря, менші амплітуди коливання температури, запізнюються nдобові та річні максимуми й мінімуми. У зв’язку з цим весна над океаном nхолодніша, осінь – тепліша порівняно з суходолом.

Морські течії відіграють важливу роль у nміжширотному теплообміні. Майже половина адвентивного тепла переноситься з nнизьких широт у високі теплими течіями. У зворотному напрямі відбувається не nменш потужна адвекція холоду холодними течіями. Теплі течії формують теплі й nвологі клімати прибережних частин, впливають на розподіл тепла й опадів над nматериками. Холодні течії обумовлюють бездощові періоди через відсутність nконвекції і сприяють формуванню прибережних пустель таких як Атакама, Наміб та nінші. Над холодними течіями часто виникають тумани.

На суходолі важливу роль у формуванні nклімату відіграють рельєф, сніговий покрив та рослинність. Вплив рельєфу nполягає у зміні всіх метеорологічних елементів з підняттям угору. Внаслідок nцього в горах формується вертикальна зональність грунтів і рослин. Над nнагрітими схилами підсилюється конвекція, розвиваються хмари, випадають дощі. З nцієї причини на південних схилах гір-ських систем тропічних та помірних широт nвлітку випадає більше дощів, ніж на північних (Альпи, Карпати, Кримські гори, Кавказ). nЯкщо повітряні маси й фронти перевалюють через гірські хребти, вони змушені nпідніматися, при цьому відбувається їх адіабатичне охолодження, формуються nхмарні системи, випадають дощі. Тому на навітряних схилах опадів значно більше, nніж на протилежних. Наприклад, на західних схилах чилійських Анд nтихоокеанського узбережжя випадас до 3000, а на протилежних — лише 200 мм/ рік. nАналогічний розподіл в Кримських горах і в Карпатах.

З підняттям угору зростає кількість опадів nу твердій фазі і тривалість снігового покриву. Біля екватора снігова лінія не nмас різких коливань і знаходиться на висоті 4500 м. У тропіках її межа nколивається від 4900 до 6000 м. На південних схилах вона розташовується вище, nна північних — нижче, а в полярних широтах знижується до рівня моря.

Сніговий покрив, маючи велике альбедо, nспричиняє низькі температури. Щовесни на танення снігу витрачаються багато nтеплоти, тому температура повітря над ним близька до нуля. Проте, як поганий nпровідник теплоти, сніговий покрив захищає грунти від надмірного промерзання.

Рослинний покрив ускладнює волого- і nтеплообмін у приземному шарі. Густий трав’яний покрив зменшує добові амплітуди nколивання температур, збільшує вологість повітря і зменшує швидкість вітру.

Діяльність людини не відноситься до фізико-географічних nфакторів формування клімату, проте людина впливає на клімат своєю господарською nдіяльністю. Надмірне вирубування лісів, розорювання земель, ненауковий підхід nдо забудови великих міст і промислових підприємств призводить до забруднення nатмосфери і зміни клімату. Прозорість атмосфери є важливим фактором формування nклімату.

 

 

Розрізняють три основні форми nпрофілактики ГМПР: термінова (екстрена), поточна (курсова) і сезонна.

Термінова профілактика проводиться напередодні (за 1-2 дні), в період несприятливої nпогоди і подальші 2-3 дні. Нею мають бути охоплені всі метеочутливі особи і nхворі з підвищеним ризиком течії і результату основного захворювання.

Курсова профілактика проводиться nпротягом 2-4 тижнів з початку госпіталізації, амбулаторно – за призначенням nлікаря, що лікує. Як і термінова, вона проводиться всім метеочутливим хворим і nхворим з підвищеним ризиком перебігу захворювання незалежно від сезону року.

Сезонна профілактика nпроводиться диспансерним хворим у формі курсів тривалістю 1-2 місяці в найбільш nнебезпечні для даної категорії хворих за умовами погоди періоди і безпосередньо nперед ними.

Курси фізіотерапевтичних процедур nрекомендується проводити 2 рази на рік з перервою на 4-5 місяців, по можливості nкомплексно у поєднанні з медикаментозною профілактикою.

Так, наприклад, в амбулаторних умовах для nхворих ішемічною хворобою серця можна рекомендувати наступну схему 3-х nтижневого курсу профілактики ГМПР. У комплекс загальних (загальногігієнічних) nзаходів входять ранкова гігієнічна гімнастика, вологі обтирання починаючи з nтемператури 30 град С. з поступовим зниженням до кімнатної, при хорошій nпереносимості до 15 – 16 град С., пішохідні прогулянки 2-3 години в день, в nцілому не менш 1 – 1,5 годин, хода в перемежаючому темпі, обовязкова прогулянка nперед сном 25 – 30 хв., тепла (37 – 38 град С) солона ванна тривалістю 20 хв. nДоцільний прийом полівітамінного препарату (декамевит та ін.) і рослинного nадаптогена – екстракту рідкого елеутерокока) по 20 – 30 крапель 3 рази на день nдо їжі. Додаткові призначення залежать від особливостей гемодинаміки. При nсхильності до серцебиття, тахікардії – валокордин або корвалол 2-3 рази на день nдо їжі. При ваготонії, брадикардії – беллатаминал по 2 пігулки на ніч, краплі nЗеленіна (2-3 рази на день).

При інших захворюваннях nлікувально-профілактичні заходи зводяться до поєднання засобів терапії nосновного захворювання і додаткових засобів, нормалізуючих тонус вегетативної nнервової системи і сон.

Доцільно, а в окремих випадках необхідно, nв несприятливі за погодними умовами дні і періоди обмежити або відмінити nдіагностичні і лікувальні маніпуляції, повязані з підвищеним фізичним і nемоційним навантаженням. Вказане обмеження слід брати до уваги і при планових nоперативних втручаннях.

Таким чином, А.Н.Устєлєнцев всі практичні nзаходи щодо геліометеокоррекції в цілях підвищення ефективності, поділяє на три nгрупи:

1. Загальнозміцнюючі.

2. Лікування основного захворювання

3. Специфічні і неспецифічні nгеліометеокоррегируючі заходи:

– профілактичні або планові

– невідкладні заходи за фактом різкої nзміни погодних елементів

1. Загальнозміцнюючі заходи. Сюди відноситься частина довгострокових заходів, про які згадувалося у nІ.І. Нікберга і співавторів, а саме раціональне співвідношення розумової і nфізичної праці, збалансоване харчування і прийом адаптогенів.

 фізичної активності при значному nпсихоемоційному навантаженні породжує більшість сучасних захворювань і робить nорганізм найбільш чутливим до зміни погодних чинників. Свого часу усунення цього nдисбалансу ефективне і дешево вирішує багато проблем сучасного суспільства. nПроте для того, щоб організм постійно знаходився в хорошій формі, він повинен nжити в тренуючому режимі, а саме всі заходи повинні проходити в режимі nгартування.

Гартуючі заходи повинні стосуватися як nпсихічних, так і фізичних кондицій. Психогігієнічне виховання, так само як і nфізичне ефективне лише в тільки, постійно наростаючому режимі.

Збалансоване харчування. Так , наприклад, nбілків, мінеральних речовин або вітамінів значно спотворюють нормальні nфізіологічні процеси і відповідно підвищує чутливість до стресів будь-якого nвигляду. Враховуючи, з одного боку інтенсифікацію нашого життя з іншого той nфакт, що сучасні масові технології вирощування продуктів харчування часто спричиняють nза собою прихований дефіцит в них окремих основних елементів, а також підвищену nконцентрацію в них токсичних елементів, необхідністю нашого життя повинна стати nкорекція цього дефіциту.

Корисним заходом є також застосування nрізного роду адаптогенів, що підвищують загальну стійкість організму.

2. Лікування основного захворювання. Оскільки одним з основних проявом геліометеореакції є загострення nхронічних захворювань, то необхідність його лікування займає не останнє місце в nтактиці геліометеокоррекції.

3. Специфічні і неспецифічні nгеліометеокоррегируючі заходи.

– неспецифічні заходи

До неспецифічних заходів відносяться nзаходи, які проводяться з метою зниження несприятливої дії погодних елементів nбезпосередньо під час їх дії, без застосування специфічних медикаментозних nзасобів. Ці заходи направлені на тимчасове посилення адаптаційних можливостей nорганізму під час специфічної стрес-реакції організму.

Несприятливі погодні впливи відносяться до nдругого виду стресових ситуацій і відповідно реалізується за умови зниження nфізичної активності, тому однією з головних умов посилення адаптаційних nможливостей є обмеження фізичної активності. Проте, враховуючи сучасний nдисбаланс між фізичною і нервово-психічною сферами, а також високу раниму nостанньою в даний час необхідно дотримуватися наступного правила – ніж вище nдратівлива дія погоди, тим більше обмеження як фізичної, так і nнервово-психічної активності. Це дозволяє організму швидше і легко мобілізувати nфункціональні резерви. Крайнім природним заходом щодо обмеження активності є nпродовжений і денний сон. У дні з гострим типом погоди його можна рекомендувати nнавіть здоровим особам, не говорячи вже про спортсменів і хворих. Обмеження nфізичного навантаження у спортсменів може бути в ці дні на 1/2-1/4 нижче за nнорму, при симетричному збільшенні її в сприятливі дні.

– специфічні заходи

Метою специфічної терапії є компенсація nпорушень в організмі виниклих в результаті несприятливої дії погодних чинників, nщо не знімаються загальнозміцнюючими, неспецифічними і стандартними лікувальними nзаходами.

          Очистка nстічних вод

СПЛАВНА nСИСТЕМА ОЧИСТКИ

         Сплавна nсистема (каналізація) призначена для прийому стічних вод у місцях їх утворення, nтранспортування, очистки, знезараження і випуску їх у водойми або на грунтові nділянки. Вона до мінімуму зводить контакт людей з нечистотами, сприяє високому nсанітарному комфорту, попереджує забруднення рідкими покидьками об’єктів nнавколишнього середовища: грунту, повітря, водойм. Вона економічно дешевша, ніж nвивізна.

         Каналізація nбуває господарсько-фекальна, промислова і зливова. Господарсько – фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі nпокидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності і nфізіологічних відправлень людини. Промислова nканалізація відводить стічні води від підприємств, зливова – дощові і розталі води. Каналізація може бути роздільною і nзагальносплавною. Роздільна система передбачає окремий збір, транспортування і nочистку стоків кожнї з описаних вище видів каналізації. Загальносплавна nканалізація призначена для відведення всіх стоків разом.

         Каналізація nскладається з послідовно сполучених внутрішньоквартирних, будинкових, міських і nпозаміських трубопроводів, по яких рідкі покидьки відводяться на очисні nспоруди. Улаштовуючи каналізацію, необхідно передбачити непроникність труб у nмісцях їх з’єднання, щоб стоки не забруднювали грунт.

         Господарсько – фекальні стічні води надходять із житлових і nгромадських будівель, побутових приміщень промислових підприємств. Вони nвключають води із кухонь, убиралень, лазень, пралень, лікарських закладів тощо. nЦі води містять велику кількість органічних речовин (пересічно 60 %), характеризуються nзначною каламутністю, слаболужною реакцією (рН=7,2-7,6), великою кількістю nзавислих частинок. Вони небезпечні в епідемічному відношенні, поскільки містять nпатогенні мікроорганізми і ентеровіруси, а також велику кількість яєць nгельмінтів.

         Склад nпромислових стічних вод пов’язаний з nхарактером технологічного процесу на підприємстві. Вода використовується як nтеплоносій, розчинювач, засіб для транспортування, для вилучення викидів і nінших потреб. Склад промислових стічних вод різний. Активна реакція їх nколивається від кислої до лужної. Вони містять різні хімічні речовини, в тому nчислі токсичні, часто мають специфічний запах, колір, підвищену температуру.

         Зливові води поділяють на дощові і nрозталі. Ці води каламутні, містять велику кількість грунтових домішок, nмікроорганізмів. Їх склад в значній мірі залежить від  санітарного стану територій, з яких вони nстікають.

         Скидання nнеочищених стічних вод у водойми може зумовити їх забруднення. Різні стоки nзбільшують каламутність води, надають воді специфічного запаху, кольору. На nокиснення органічних речовин, що містяться у стічних водах, витрачається  багато кисеню води, внаслідок чого вода у nводоймі може загнивати,  викликати гибель nводоростей, риби  і інших тварин у nводоймі. Неочищені побутові стоки містять значну кількість збудників nінфекційних захворювань і яйця гельмінтів, що небезпечно в епідемічному nвідношенні. Щоб попередити забруднення водойм, які є джерелом питного і nкультурно-оздоровчого водокористування, стічні води  перед спуском у відкриті водойми необхідно nочищати й знезаражувати.

          Очищення господарсько – фекальних стічних вод nможна розділити на три етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і nорганічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які nзнаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

         Механічне nочищення стічних вод проводиться за допомогою решіток, пісковловлювачів nі відстійників. Решітки являють собою паралельні залізні прути, які nвстановлюють  по ходу течії води в nмісці  поступлення стоків на очисні nспоруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я, вата, nкухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності   вручну, або механічним способом видаляються. n

 

Радіальний відстійник

         Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна nшвидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого піску і nзаважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з грат і nпісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром хлорного вапна. По мірі nнакопичення їх спалюють або вивозять на поля асенізації.

         Після nпісковловлювачів стічна вода надходить у відстійники, nде осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження. nВідстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють собою nвеликі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю біля 7 мм/с, за рахунок nчого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад згрібається до центру nвідстійника в заглиблений приймач і під тиском стовпа води або за допомогою nнасоса вилучається з резервуару. Мул поступає у метантенки.

         Метантенки – залізобетонні резервуари, nциліндричної форми,  в яких відбувається nзброжування мулу (спочатку кислтне, потім лужне). Після лужного бродіння мул nнабуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб поліпшити переробку осаду, nйого за допомогою пари або води підігрівають до 40-55 ⁰С і nперемішують. Під час бродіння утворюється газ – метан, який збирається у nгазовому ковпаку, розташованому у верхній частині метантенку, звідки nвідводиться в спеціальні резервуари і використовується в котельній станції nочистки. Одержаний після бродіння мул безпечний в епідемічному відношенні і nпідлягає механічному зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул nвикористовується на полях як органічне добриво або як паливо в котельнях.

         Після nмеханічного очищення стічні води поступають на біологічне очищення. Біологічне очищення необхідне для nмінералізації розчинених органічних речовин, які залишилися у воді після nвідстоювання. Біологічне очищення стічних вод є природнє і штучне. В природних nумовах очищення здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення і в nбіологічних ставках. Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в nяких відтворюють умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у nводоймі (аеротенки).

         Для nокиснення розчинених органічних речовин вода поступає на один з багатьох nіснуючих комплексів, одним з яких є біофільтри. Біофільтри – це резервуари, заповнені твердим матеріалом (шлаком, nщебенем, гравієм), через який фільтрується стічна вода  Для підвищення ступеня аерації в бокових nстінках знизу роблять повітропроні канали. На дренажне дно насипають знизу шар nгрубого гравію або шлаку, потім шар гравію або шлаку меншого розміру і зверху – nшар дрібного гравію. За допомогою спеціальних пристосувань (спринклерів) вода nрозбризкується на поверхні біофільтра. Під впливом кисню повітря, що проходить nчерез завантажувальний матеріал  nвідбувається  окиснення розчинених nу воді органічних речовин. Через деякий час на поверхні фільтруючого матеріалу nутворюється біологічна плівка. Вона в значній кількості затримує органічні nречовини, мікроорганізми-пожирачі (інфузорії, джгутикові та ін.), які майже nповністю звільняють воду від інших мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. nЗ біологічних фільтрів вода поступає у вторинні відстійники. Після  очистки вода стає прозорою, майже без запаху nі органічних речовин.

         Більш nефективний, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу  висоту фільтруючого шару і пристрій для nпідсилення вентиляції фільтра. Стічна вода надходить зверху, а повітря nподається знизу. Таке збагачення киснем прискорює процес окиснення і дозволяє nпропускати більший об’єм води порівняно з біофільтром.

         Аеротенк nявляє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без завантажувального nматеріалу. Тут окиснення органічних речовин відбувається у водному середовищі nпри участі активного мулу, заселеного великою кількістю nмікроорганізмів-мінералізаторів. Вони відіграють головну роль в окисненні nорганічних речовин. В аеротенк по повітропроводах, розташованих у нижній nчастині резервуара, за допомогою компресорів під тиском подають повітря, яке nкрізь пористі пластинки надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні nречовини окиснюються, а стічна вода направляється у вторинний відстійник для nвилучення активного мулу, який повторно використовується  в аеротенках.

Після механічного і біологічного очищення вода поступає у вторинні nвідстійники де звільняється від активного мулу, набуває високої прозорості, але nмістить ще велику кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом перехлорування газоподібним nхлором,  або хлорним вапном. Очищена і nзнезаражена вода перед спуском у відриті водойми поступає у біологічні ставки, nде звільняється від хлору і насичується киснем.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на полях фільтрації і nполях зрошування.

         Поля фільтрації являють собою земельні nділянки, огороджені земляним валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. nСтічна вода по трубах надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти nсамопливом поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по nокремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по борознах. nПроцеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у стічних водах, nпроходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода, фільтруючись крізь грунт, nзвільняється від завислих речовин, котрі завдяки кисню, що є у порах грунту, nокиснюються і мінералізуються. Тут також затримується більшість мікроорганізмів, nяєць гельмінтів.

         Профільтровану nчерез грунт воду збирають у дренажну мережу відкритого або закритого типу. nВідкритий дренаж (канави) проходить по периметру ділянок і має схил у бік nголовної дренажної канави, котра виводить очищену воду у водойму. Закритий nдренаж закладають на глибині 0,75-1,0м з глиняних труб з проміжками між ними для надходження nдренажної води. Ці труби з’єднують з головним дренажним колектором, по якому nвода відводиться за межі полів фільтрації.

         На nполях зрошення так само, як і на nполях фільтрації проводиться  очистка nстічних вод. Але на відміну від останніх поля зрошення використовуються nодночасно і для вирощування сільськогосподарських культур (технічних, зернових, nкормових). Сюди вода надходить після механічного очищення і використовується nдля поливу. Після біологічного очищення  nчерез грунт вода  збирається в nдренажну систему, поступає в біологічні ставки, чи у водойму.

 

         Очищення промислових стічних вод nздійснюється різними способами. З допомогою відстійників, пісковловлювачів, nжировловлювачів, нафтопасток вилучаються плаваючі і осаджуються завислі nчастинки. Відстоювання стоків, при необхідності, здійснюється із застосуванням nкоагулянтів – сульфату алюмінію, сульфату заліза та ін. На 20-30 %  прискорюють осаджування, порівняно з коагулянтами, флокулянти, nнаприклад,  поліакриламід. При цьому пластівці гідроксидів укрупнюються.

         Для nвилучення із стічних вод деяких цінних для народного господарства речовин nзастосовують екстракцію, іонний обмін та інші методи. При екстракції речовини, nякі містяться в стічній воді (фенол та ін.), переходять в nекстрагент-чотирьоххлористий вуглець, хлороформ, бензол тощо, а потім nвилучаються з нього. Екстрагент – нерозчинна у воді рідина, яка для очищення nстічних вод може використовуватися повторно.

         Іонообмінне nочищення стічних вод в значній мірі звільняє воду від токсичних речовин і nдозволяє повертати у виробництво такі цінні речовини, як нікель, цинк, мідь, nфеноли та ін. Ці способи засновані на застосуванні синтетичних іонообмінних nсмол (карбоксильних, фенольних), які мають здатність обмінювати іони водню на nкатіони кольорових і важких металів. Відпрацьовані зерна смоли підлягають nрегенерації.

         Кислі nстічні води на спеціальних спорудах обробляються вапном, або нейтралізуються за nдопомогою фільтрації крізь магнезит, доломіт, вапняк. Для ліквідації органічних nречовин промислові стічні води піддаються біохімічному очищенню.

         Оборотне водопостачання.  Щоб зменшити кількість технічної води, яка nповертається у водойми у вигляді стічної і містить різні шкідливі речовини, nпотенційно небезпечні для здоров’я людей, виникла необхідність у доочищенні nстічних вод і їх повторного використання, а також утворення безстічних nпідприємств і технологій.

         Особливо nоборотну систему водопостачання застосовують на підприємствах хімічної nпромисловості. Вона може здійснюватися  nяк для всього підприємства, так і для окремих цехів. Очищена стічна вода nна цьому ж підприємстві використовується повторно, що сприяє збереженню водних nресурсів і запобігає забрудненню водойм, а вилучені речовини після відповідної nобробки повертаються для повторного використання, або переробляються у вторинну nсировину.

          Значного скорочення потреби у воді можна nдосягати за рахунок зміни режимів роботи систем водяного охолодження, nвдосконалення технології збагачення природних копалин, а також розширення nбудівництва локальних очисних споруд і впровадження технологічних оборотних nсистем.

         У nневеликих населених пунктах, де є водопровід і відсутня каналізація, нерідко nвлаштовують місцеву, або так звану малу каналізацію. Переважно таким nчином очищають стічні води окремих будинків, або групи будівель (сільських nлікарень, санаторіїв, баз відпочинку, дитячих таборів, громадських будівель nтощо). Потужність місцевої каналізації переважно від 0,5 до 500 м³ стічних nвод за добу. При наявності грунтів, з доброю фільтруючою здатністю, nзастосовують поля підземної фільтрації і nфільтруючі колодязі. Якщо грунти мають слабу фільтруючу здатність n(суглинки, глина) – споруджують гравійно-піщані nфільтри та фільтруючі траншеї.

         Перед nвипуском стічних вод на будь-які споруди з підземною фільтрацією їх слід nосвітлювати в септиках . При використанні полів nпідземної фільтрації стічна рідина надходить у підземну мережу дренажних труб, nукладену на глибині 0,5-1,2 м nі не менше як 1 м nвід верхнього рівня грунтових вод. Через отвори в трубах стічні води nпросочуються в грунт, де частково всмоктуються коріннямии рослин, частково nвипаровуються, а решта, фільтруючись через грунт і очищаючись від механічних і nорганічних домішок, мікроорганізмів, поповнює запаси підземних вод.

         Для nліквідації невеликої кількості стічної води влаштовують фільтруючі . Це спеціальні споруди, а не просто викопана яма, куди nстікають стоки. Останні, згідно санітарних правил, категорично забороняється nробити. Глибина фільтруючого колодязя повинна бути до 2 м і не менше як 1 м вище максимального рівня nгрунтових вод. Стінки колодязя на глибину 1 м роблять водонепроникними, на дно насипають nшар крупнозернистого щебеню, гальки, шлаку чи іншого фільтруючого матеріалу. nОсвітлена в септику стічна вода по підземній трубі поступає у фільтруючий nколодязь, проходить через шар фільтруючого матеріалу, а потім через дно і nводопроникні стінки надходить у грунт. Відстань між фільтруючими колодязями і nжитловими будинками має становити не менше 15-20 м, до питних колодязів, що nрозташовані нижче за течією грунтових вод – від 30 до 100 м, і 20-50 м, якщо вони розташовані nвище.

         У nвипадку поганої фільтруючої здатності грунту для очистки стічних вод nвлаштовують гравійно-піщані фільтри. nДля цього копають котлован, на дно якого кладуть водозбірну ережу труб з nотворами. Зверху укладають пошарово гравій, крупнозернистий, середньозернистий nпісок. Товщина фільтруючого шару повинна бути біля 1,5 м. Зверху вкладають nзрошувальну мережу з пористих труб і все це засипають шаром грунту товщиною не nменше 50 см. nСтічна вода з септика подається в зрошувальну мережу, де проходить через nфільтруючий матеріал і очищається. Фільтрат після біологічної очистки nзбирається водозбірними трубами і відводиться у водойму або яр.

         Грунт nв значній мірі можуть забруднювати мінеральні добрива і пестициди (отрутохімікати). nВони у переважній більшості використовуються для захисту рослин від хвороб, nшкідників і бур’янів тощо і часто є високотоксичні для людини. За хімічним nскладом пестициди поділяються три основні групи: неорганічні сполуки (миш’як, nфтор, барій, сірка, мідь, хлорати і борати); пестициди рослинного, nбактеріального і грибного походження (піретрини, анабазини, нікотин, nбактеріальні препарати і антибіотики); органічні сполуки (хлорорганічні, nфосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо- і дітіокарбомінової кислот, nртутьорганічні сполуки і комбіновані ртутьвмісні препарати,  хлор- і нітропрохідні фенолу). Останні є nнайбільш великою групою пестицидів високої біологічної активності. За nпризначенням пестициди поділяються на засоби боротьби з шкідниками рослин n(інсектициди, зооциди, акарициди); з грибними і бактеріальними хворобами рослин n(фунгіциди); з бур’янами і небажаними рослинами   (гербіциди, дефоліанти). Вони можуть використовуватися nу вигляді порошків, гранул, розчинів, емульсій, аерозолів і фумігантів, nотруйних приманок, антисептичних і інсектицидних мил, фарб, лаків, паперу. Для nтимчасового зберігання пестицидів під час проведення сільськогосподарських nробіт виділяються спеціальні ділянки, які віддалені не менше ніж на 200 м від водойм і місць nводопою худоби і охороняються. Для тривалого зберігання влаштовуютьс спеціальні nсклади.

         При nзберігані і використані пестецидів не виключена можливість забруднення nтериторії. Ділянки землі, забруднені пестицидами, знезаражуються хлорним вапном nі перекопуються. Зібраний із спецодягу пил, стічні води, що утворилися при nобробці тари, транспорту, приміщень обробляють хлорним  вапном протягом доби.

         Пестициди nшироко використовуються і в тепличному господарстві. Для попередження nзабруднення грунту, водоймищ, атмосферного повітря і повітря робочої зони, nвиробничі і господарсько-побутові стоки, які утворюються в теплицях, nвідпрацьований грунт, мінералізований субстрат і рослинні залишки підлягають nобов’язковому знезараженню. Дренажні стоки в умовах застосування nпестецидів  в теплицях перед спуском в nканалізацію підлягають попередній очистці (нейтралізації). Найбільш nперспективними методами їх очистки від пестицидів є УФ-опромінення з електрокоагуляцією nі електроактиваційною обробкою.

         Води, nякі утворюються при прибиранні і знезараженні приміщень, транспортних засобів, nтари, виробничої апаратури, спецодягу, збираються в бетонований резервуар, nобробляються, при перемішуванні протягом доби, хлорним вапном (500 г на 10 л стоків), кальцинованою nсодою (150-200 г nна 10 л nстоків) або іншими апробованими засобами. Після цього воду утримують в nрезервуарах ще 3 доби, де під впливом кисню повітря відбувається окиснення nзалишків пестецидів. Перед викидом в каналізацію стічні води перевіряються nагрохімлабораторією господарства на наявність залишків пестицидів, концентрація nяких не повина перевищувати допустимих величин. При відсутності централізованої nканалізації, влаштовується, у відповідності з діючими санітарними нормами і nправилами, місцева каналізація.

 

 

 

Водоочисна nспоруда

1 – nрешітка;

2 – nпісколовка;

3 – nтруба для видалення піску з пісколовки;

4 – nкомпресорна станція для подачі повітря в аеротенки;

5 – nмулова площадка;

6 – nпервинний відстійник;

7 – nподача води в аеротенки з первинного відстійника;

9 – аеротенк;

10 – nподача води у вторинні вістійники;

11 – nметантенк;

12 – nвторинний відстійник;

13 – nрезервуар контактний;

14 – nхлораторна;

15 – nбіологічні ставки

16 – nвипуск очищених вод у відкриту водойму