МЕТОДИКА САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВІДБОРУ ПРОБ ВОДИ ДЛЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО І САНІТАРНО-ХІМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ПИТНОЇ ВОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ ПРОБ.

1 Червня, 2024
0
0
Зміст

МЕТОДИКА САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВІДБОРУ ПРОБ ВОДИ ДЛЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО І САНІТАРНО-ХІМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ПИТНОЇ ВОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ ПРОБ.

МЕТОДИ І ЗАСОБИ ОЧИСТКИ,  ЗНЕЗАРАЖЕННЯ ВОДИ ПРИ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОМУ І ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОМУ ВОДОПОСТАЧАННІ.

Людина без води може прожити не більше 5-6 діб. Це так зване фізіологічне значення води. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з води. З віком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води, організм новонароджених – 77 %, у 50 річному віці кількість води в організмі складає лише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена в середині клітин, а 30 % – це позаклітинна вода. Остання також розподілена в організмі не однаково: менша (близько 7 %) – це кров і лімфа, більша – омиває клітини. У різних органах і тканинах вміст води не однаковий: скелет містить 20 %, м’язова тканина – 76, сполучна тканина – 80, плазма крові – 92, скловидне тіло – 99 % води.

         Вода є розчинником різних речовин. Всі біохімічні реакції, що пов’язані з процесами травлення і засвоєння поживних речовин, протікають у водному середовищі. Разом з солями вода приймає участь в підтримці найважливішої фізіологічної константи організму – величини осмотичного тиску. За рахунок малої в’язкості, а також здатності розчиняти різні хімічні речовини і вступати з ними в не міцні зв’язки вода, що є основною частиною крові, грає роль транспортного засобу. Крім того вона є основою кислотно-лужної рівноваги в організмі, оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ. Всі процеси засвоєння і виділення в організмі також протікають у водному середовищі.

         Добова потреба людини у воді складає 2,5-3,0 л. Вода в організм людини надходить з питвом і харчовими продуктами. З питною водою поступає багато солей, в тому числі макро- і мікроелементи, такі як кальцій, магній, натрій, калій, йод, фтор та ін. Частина води утворюється в самому організмі внаслідок окислення харчових продуктів. Так, при повному окисленні 100 г жирів утворюється 107 г води, 100 г вуглеводів – 55,5 г, 100 г білків – 41 г води. Це так звана ендогенна вода.  Крім цього у шлунок людини протягом доби надходить ще 6-7 л води: 3 л слини, 3 л шлункового та кишкового соку і біля 0,5 л жовчі.

         У стані спокою вода з організму людини виводиться через нирки з сечею – 1,5 л/добу, через легені у вигляді водяної пари – приблизно 0,4 л, через кишки з калом – близько 0,2 л. Ще 0,6 л води виділяється через пори шкіри, що пов’язано з терморегуляцією організму. Таким чином, щодоби з організму людини в стані спокою виводиться біля 3 л води. При важкій роботі, роботі в гарячих цехах, літом в полі, патологічних станах, тощо виведення води може збільшуватися до 8-10 л.

http://www.mama-86.org.ua/files/water_legis.doc

         Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води вже викликає відчуття спраги. Воно пов’язано із збудженням певних відділів центральної нервової системи (“питного” центру), які беруть участь у регуляції і поповненні водних ресурсів організму. Якщо втрата води не відновлюється, тоді погіршується самопочуття, знижується працездатність, порушується водно-сольовий обмін, терморегуляція і може настати перегрів організму. Недостатнє споживання води негативно позначається на всмоктуванні поживних речовин у кишках.

  http://document.org.ua/sanpin/tdoc8479.php

         Хімічний склад води може впливати на виникнення і перебіг ряду захворювань, викликаних  поступленням в організм людини хімічних елементів. Відомо, що з водою в організм поступають такі мікроелементи, як фтор, йод, мідь, цинк, селен, нікель та ін., що мають велике значення в обміні речовин. Вони в природі розподілені нерівномірно. Люди можуть одержувати їх з їжею і водою в недостатній або в надлишковій кількості. Такі захворювання називаються ендемічними, а місцевості – геохімічними провінціями. Як правило, вони охоплюють велику кількість людей і характерні для окремої місцевості, де в мінеральному складі грунту і води відсутні чи присутні в надлишкових кількостях ті чи інші мікроелементи.

         При недостатній кількості йоду у воді і їжі порушуються нормальний розвиток і функція щитовидної залози, виникає ендемічне воло (зоб). Для попередження цієї хвороби в ендемічних по волу регіонах, люди повинні вживати сіль, в яку добавлений йодид калію (йодована сіль).

         Велике гігієнічне значення має  також наявність у воді такого мікроелементу, як фтор.

Вміст фтору у воді в кількості від 0,7 до1 мг/дм3 сприяє нормальному розвитку і мінералізації кісток і зубів. Поступлення в організм підвищеної кількості фтору (понад 1,5 мг/дм3) викликає захворювання, яке називається флюорозом і проявляється пораженням емалі зубів у вигляді пігментованих жовтих і коричневих плям. При вмісті фтору у воді більше 5 мг/дм3 проходить ураження не тільки зубів але  і кістково-суглобового апарату. Недостатня кількість фтору у воді (менше 0,7 мг/дм3) призводить до розвитку іншого захворювання зубів – карієсу (гнилі зуби). З метою профілактики карієсу зубів на головних спорудах деяких великих водогонах проводять збагачування води фтором. Фторування води проводять фторидом чи кремнефторидом натрію.

http://www.refine.org.ua/pageid-4575-2.html

         Однією з геохімічних ендемій є токсичний ціаноз (метгемоглобінемія). Він розвивається при вживанні води з підвищеною концентрацією солей азотної кислоти – нітратів. Частіше всього токсичним ціанозом хворіють діти, яким молочні суміші готують на воді, в якій вміст нітратів перевищує 45 мг/дм3. Нітрати в травному каналі дітей з допомогою мікрофлори відновлюються до нітритів. Останні, всмоктуючись в кров і сполучаючись з гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, не здатний переносити кисень. Таким чином, знижується вміст кисню в крові і наступає кисневе голодування. Все це проявляється ціанозом слизових оболонок очей, губ і шкіри.

         Показники нешкідливості хімічного складу питної води включають регламенти для неорганічних і органічних компонентів .

         Ряд хімічних елементів у питній воді не повинні перевищувати допустимі концентрації, інакше вода буде негативно впливати на здоров’я людей (табл. ).

Таблиця

Токсикологічні показники нешкідливості хімічного складу питної води

Найменування показників

Одиниці виміру

Нермативи не більше

Клас небезпеки

Неорганічні компоненти

1

Алюміній

мг/дм3

0,2 (0,5)*

2

2

Барій

мг/дм3

0,1

2

3

Миш’як

мг/дм3

0,01

2

4

Селен

мг/дм3

0,01

2

5

Свинець

мг/дм3

0,01

2

6

Нікель

мг/дм3

0,1

3

7

Нітрати

мг/дм3

45,0

3

8

Фтор

мг/дм3

1,5

3

Органічні компоненти

1

Тригалометани (ТГМ, сума)

мг/дм3

0,1

2

 

хлороформ

мг/дм3

0,06

2

 

дибромхлорметпн

мг/дм3

0,01

2

 

тетрахлорвуглець

мг/дм3

0,002

2

2

Пестициди (сума)

мг/дм3

0,0001

**

Інтегральні показники

1

Окислювальність (КМnO4)

мг/дм3

4,0

2

Загальний органічний вуглець

мг/дм3

3,0

Примітки:   * – величина, зазначена в дужках, допускається при обробці води реагентами, що містять алюміній;

                   ** – перелік контрольних пестицидів встановлюють з урахуванням конкретної ситуації.

         Наявність токсичних речовин у воді головним чином пов’язана із забрудненням водойм промисловими стічними водами. В цих випадках ознайомлення з технологією виробництва, санітарною обстановкою або з клінічною картиною виниклих захворювань дає можливість спеціалістові вирішувати питання про те, якими дослідженнями треба доповнити програму аналізу води.

         Радіоактивність питної води залежить від наявності радіоактивних речовин природного чи антропогенного походження. Найменшу активність мають підземні води, що залягають в осадкових породах і найчастіше використовуються для водопостачання населення. Активність їх зростає зі збільшенням мінералізації води. Питома активність їх за природним ураном – 10-50 мкг/дм3, радієм – 226 – 2´10-12 Кі/дм3, радоном – 222 – 5´10-10 Кі/дм3. Води, що залягають в корінних породах, наприклад, у тріщинуватих гранітах, мають більшу активність. Часто значна активність притаманна лікувальним мінеральним водам (активність за радієм і радоном до п ´10-9 Кі/дм3).

         Радіоактивність води відкритих водойм менш стійка. Вона може змінюватися під впливом людської діяльності, шляхом попадання стічних вод або атмосферних опадів, забруднених радіоактивними речовинами.

         Більш інтенсивне радіоактивне забруднення відкритих водойм може відбуватися в місцях розміщення атомних електростанцій та інших підприємств, які використовують радіонукліди, а також у разі ненадійного функціонування санітарно-технічного обладнання для дезактивації радіоактивних відходів або при аварійних ситуацій.

Радіаційна безпека питної води визначається в Бк/дм3 за гранично допустимими рівнями сумарної активності альфа- та бета- випромінювачів. Загальна об’ємна активність альфа-випромінювачів не повинна перевищувати 0,1 Бк/дм3, а бета-випромінювачів – 1,0 Бк/дм3.

 Органолептичні властивості води обумовлені фізичними, хімічними і біологічними факторами.

         Температура питної води повинна бути 8-12 С. Така вода приємна на смак, освіжає, добре задовольняє спрагу, швидко всмоктується і стимулює секреторну і моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода п’ється неохоче, всмоктується повільніше, погано задовольняє спрагу. Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття і навіть нудоту.

         Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча води, яка сприяє секреції слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла вода. При всякій температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, міцний настій чаю.

         Пиття води з температурою, нижчою від 5 С, викликає неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі зубний біль і може бути причиною переохолодження горла і рота.

         Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, що залягають на глибині 15-20 м від поверхні землі і річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Такі води добре захищені від забруднення з поверхні грунту. Значні зміни температури води, наприклад після дощу, вказують на фільтрацію поверхневих вод через товщу підгрунття і можливість їх бактеріального забруднення.

         Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком. Вимоги до органолептичних властивостей води згідно ДСНіП України наведені в табл. .

Таблиця

Органолептичні показники якості питної води

Найменування показників

Одиниці виміру

Нормативи не більше

Клас небезпеки

1

Запах

ПР*

2

2

Каламутність

НОК**

0,5 (1,5)***

3

Кольоровість

град

20 (35)

4

Присмак

ПР*

2

5

Водневий показник, рН, в діапазоні

одиниці

6,5-8,6

6

Мінералізація загальна (сухий залишок)

мг/дм3

1000 (1500)

7

Жорсткість загальна

мг-екв/дм3

7 (10)

8

Сульфати

мг/дм3

250 (500)

4

9

Хлориди

мг/дм3

250 (350)

4

10

Мідь

мг/дм3

1,0

3

11

Марганець

мг/дм3

0,1

3

12

Залізо

мг/дм3

0,3

3

13

Хлорфеноли

мг/дм3

0,0003

4

Примітки:   * – показник розведення (до зникнення запаху, присмаку);

                   ** – нефелометричні одиниці каламутності;

                   *** – величини, зазначені в дужках, допускаються з урахуванням конкретної ситуації.

 

         Добра вода повинна бути прозорою на вигляд. Прозорість води визначається здатністю її пропускати видиме світло і залежить від наявності в ній суспендованих частинок мінерального або органічного походження. Воду вважають достатньо прозорою, якщо через 30-сантиметровий шар води можна прочитати звичайний друкарський шрифт.

         Якість, протилежна прозорості, називається каламутністю. Каламутність води свідчить про забруднення її стічними водами або про недоліки в обладнанні криниць, свердловин чи каптажних обладнань джерел (каптаж – пристрій в місці виходу джерельної води з метою запобігання замулюванню і забрудненню джерела). Каламутні води гірше знезаражуються і в них створюються кращі умови для виживання мікроорганізмів. Дуже каламутна вода може призвести до подразнення слизової оболонки шлунка і кишок.

         Згідно з ДСанПіН рівень каламутності не повинен перевищувати 0,5, а максимально припустимий рівень – 1,5 НОК (нефелометричних одиниць каламутності). Вміст завислих часток у воді при цьому буде не більше 1,5 мг/дм3.

         Кольоровість поверхневих і неглибоких підземних вод зумовлюється наявністю в них гумінових речовин, які вимиваються з грунту і надають воді кольору від жовтого до коричневого. Крім того, колір води відкритого водоймища може бути спричиненим розмноженням водоростей (цвітінням) і забрудненням стічними водами. Під час очищення на водогонах кольоровість води природного походження може бути знижена. Глибокі підземні води безбарвні.

         При лабораторних дослідженнях порівнюють інтенсивність забарвлення з умовною шкалою стандартних розчинів і результат виражають в градусах колірності. 1° колірності відповідає забарвленню шкали, що містить 1 мг платини у вигляді хлороплатинату калію в 1 дм3 води. Колірність води понад 20° (35°) небажана.

         Присмак і запах води залежить від багатьох чинників. Наявність органічних речовин рослинного походження і продуктів їх розпаду надає воді землистого, трав’янистого або болотного запаху і присмаку. При гнитті органічних речовин виникає гнильний запах. Наявність і розкладання водоростей при цвітінні води надають їй рибного або огіркового запаху. Причиною запаху і присмаку води може бути забруднення її побутовими і промисловими стічними водами та пестицидами.

         Присмаки і запахи глибинних вод обумовлені розчиненими у них мінеральними солями і газами, наприклад сірководнем. При звичайній технології очищення води, що використовується на водогонах, присмак і запах води поліпшуються не набагато.

         Характер запаху і присмаку, а також їх інтенсивність визначають у балах: 1 – дуже слабкий, визначається лише досвідченим лаборантом; 2 – слабкий, що не привертає уваги споживача; 3 – помітний, що викликає у споживача невдоволення; 4 – виражений, що робить воду неприємною; 5 – дуже сильний, що робить воду взагалі непридатною для використання.

         Згідно із ДСанПіНом України “Вода питна” інтенсивність запаху або присмаку води не повинні перевищувати 2 ОР (одиниці розведення) – до зникнення запаху. Якщо вода має незвичний запах і присмак, то можна припустити можливість її техногенного забруднення. В таких випадках виясняють походження забруднювачів, а потім вирішують питання про необхідність додаткових хімічних досліджень, методів покращення якості і про можливість використання води для пиття.

         Часто присмак води залежить від хімічного складу води. В природі хімічний склад води формується при контакті води з різними геологічними породами, з якими вона стикалася, і залежить від розчинності мінералів.

         На якість води впливають також різні стоки. При таянні снігу, льоду, випаданні дощу утворюються зливові забруднені різними мікроорганізмами, органічними, неорганічними речовинами і механічними домішками води. Інтенсивність їх забруднення залежить від чистоти водозбірних поверхонь. Найбільше забруднені бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів, органічними речовинами господарсько-фекальні стічні води. Промислові стоки багаті різноманітними неорганічними речовинами, концентрація яких часто перевищує санітарно допустимі величини. Крім того у воді можуть знаходитися речовини (реагенти), що використовуються при обробці води. Тому по наявності і кількості хімічних речовин можна судити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і характер її забруднення, необхідність її обробки і можливість використання.

         На органолептичні показники води впливає і мінеральний склад води.

         Ступінь мінералізації характеризує сухий залишок. Він дає загальну уяву про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання вважають прісну воду, загальна мінералізація якої не менше 100 і не більше 1000 мг/дм3. Мінеральні води (це частіше всього лікувальні) містять від 1 до 10 г/дм3 розчинних солей. Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм3, а росольна – понад 50 г/дм3. Підвищення мінералізації прісних вод може проходити і за рахунок поступлення у воду посторонніх хімічних речовин.

         Загальна твердість води переважно зумовлюється присутністю в ній карбонатів, бікарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна жорсткість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну).

         Карбонатна твердість обумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, трубопроводів, радіаторів, самоварів, чайників та ін. водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового використання кип’ятять у дистильованій воді.

         Постійною твердість називають ту твердість води, яка залишається після тривалого кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

         Твердість води оцінюють в мг-екв/дм3. 1 мг-екв/дм3 жорсткості відповідає 20 мг/дм3 Са++, або 12,16 мг/ дм3 Mg++. Воду до 3,5 мг-екв/дм3 жорсткості називають м’якою, від 3,5 до 7 – середньої жорсткості, від 7 до 14 – жорсткою, понад 14 мг-екв/дм3 – дуже жорсткою.

         При збільшенні жорсткості води погіршується розварювання м’яса, бобових; погано настоюється чай і псується його смак; збільшується витрачання мила, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть зв’язані (10 г кальцію зв’язують 166 г мила). Це створює незручності і під час купання, миття голови внаслідок осідання кальційових і магнійових солей жирних кислот волосся стає твердим, шкіра грубою. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може наступати подразнення шкіри. При користуванні синтетичними миючими засобами (шампунями, пастами, порошками) подібні явища не бувають.

         При різкому переході від вживання м’якої води до жорсткої, а особливо коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання можуть виникати тимчасові диспептичні явища. Роль жорсткої води в появі і розвитку нирково-кам’яної хвороби достоймено не доказана.

         В останні роки чисельні епідеміологічні дослідження в Англії, США, Японії та інших країнах виявили зворотну залежність між рівнем жорсткості води і смертністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього явища дотепер ще не вияснений.

         Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом кальцію для організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води – на 90 %. Слід відзначити, що овочі, зварені у м’якій воді, втрачають значну кількість кальцію, а приготовлені на жорсткій воді навіть збагачуються кальцієм за рахунок осідання його на поверхні овочів.

         Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна жорсткість її повинна бути не менше 1,5 мг-екв/л. Вода, що не містить солей кальцію і магнію неприємна на смак (“пуста”).

         Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350-500 мг/дм3, такі води мають солонуватий присмак і несприятливо впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250 мг/дм3,  в окремих випадках – 350 мг/дм3.

         Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм3 надають воді гіркувато-солонуватого присмаку, несприятливо впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища (особливо при одночасному великому вмісті магнію у воді) у осіб, які не звикли до води такого складу. Згідно стандарту кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (350) мг/дм3.

         Залізо в природних водах зустрічається в основному у вигляді бікарбонатів. При контакті води з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням бурих пластівців гідрату оксиду заліза, які придають воді мутність і забарвлення. При пранні білизни залізо надає їй жовтуватого відтінку і залишає іржаві плями.

         Солі заліза (більше 0,3 мг/дм3)  і марганцю (більше 0,1 мг/дм3) надають воді в’яжучого присмаку. Значно погіршується і смак чаю, приготованого на такій воді. Така вода непридатна для деяких процесів в харчовій промисловості надає маслу, сиру та іншим харчовим продуктам неприємного присмаку, в побуті (забарвляє білизну під час прання тощо).

         Деякі хімічні сполуки можуть змінювати органолептичні якості води в концентраціях, значно менших, ніж проявляти токсичні властивості. До них належить мідь, яка надає воді терпкого присмаку і блакитного забарвлення. Стандартом на питну воду передбачено, що концентрація міді у питній воді не повинна перевищувати 1,0 мг/дм3. Цинк в концентрації понад 5 мг/дм3 надає воді терпкого присмаку і опалестуючого забарвлення. Аптечного присмаку і запаху воді після хлорування надають фенольні сполуки внаслідок утворення хлорфенолів. Допустима концентрація останніх – 0,0003 мг/дм3.

Аніонні детергенти надають воді специфічного присмаку, утворюють піну, негативно впливають на процеси знезараження води. Мінеральні масла, особливо після хлорування, надають воді своєрідного запаху. Вміст поверхнево-активних речовин, нафтопродуктів, фенолів не повинний перевищувати концентрацій, що визначаються стандартними методами досліджень.

         Хімічні показники забруднення джерела води. До них належать речовини, які містяться у сечі і фекаліях людей і тварин, або продукти їх розпаду (органічні сполуки, аміак, нітрити, нітрати, хлориди та ін.). Ці сполуки самі по собі в тих кількостях, в яких вони трапляються у прісній воді, нешкідливі для здоров’я людини і лише, вказують на забруднення ґрунту і води. Але поряд із ними вода може містити і патогенні мікроорганізми.

         Про загальну кількість органічних речовин у воді судять за окиснюваністю, вираженою в мг кисню, що витрачається при окисненні марганцевокислим калієм органічних речовин, які містяться в 1 дм3 води. Найменшу окиснюваність мають артезіанські води – до 2 мг/дм3. У водах верхнього водоносного горизонту, що експлуатуються шахтними колодязями, окиснюваність дещо вища – до 3-4 мг/дм3. При збільшенні колірності води окислюваність зростає. У воді відкритих водойм окиснюваність може бути ще вищою. Підвищення окиснюваності води, особливо раптове, сигналізує про забруднення джерела стічними водами.

         Кожний з показників може мати інше походження, наприклад, хлориди – мінеральне, органічні речовини – рослинне. Тому визнати джерело води забрудненим можна тільки в тому разі коли: 1) у воді є не один, а кілька хімічних показників забруднення, 2) у воді одночасно виявлено бактеріальні показники забруднення і 3) забруднення підтверджується санітарним обстеженням джерела води. http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/hih/index.php?name_film=gigl

Класифікація джерел водопостачання

Джерела водопостачання поділяються на підземні та поверхневі.

 

До підземних джерел відносяться:

–         міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах (піщаних, гравелистих, тріщинуватих) між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових вод відбувається у зонах живлення – місцях вклинювання водоносного шару на поверхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору. Міжпластові води відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, сталим рівнем і значним дебітом;;

–         ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів. Запаси ґрунтових вод незначні, тому, щоб використати їх як джерело централізованого водопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою спеціальних інженерно-технічних споруд;

–         джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.

Поверхневі води поділяються на проточні (ріки, водоспади льодовиків), непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища). Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність автохтонної мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

В ряді маловодних, безводних місцевостей використовують привізну та метеорну (атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих водосховищах, наливних колодязях.

Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості: зменшення каламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення), позбавлення від патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів (знезараження), інколи покращення хімічного складу шляхом спеціальних методів обробки (опріснення, пом’якшення, дефторування, фторування, знезалізнення тощо). Гігієнічні вимоги до якості води джерел централізованого водопостачання приведені у додатку 4.

Джерела забруднення поверхневих водойм

Основним джерелом забруднення є стічні води (особливо неочищені або недостатньо очищені), що утворюються внаслідок використання води у побуті, на промислових підприємствах, тваринницьких та птахівницьких комплексах тощо. Частково забруднення водойм відбувається поверхневим стоком: дощовими, зливовими водами, водами, що утворюються під час танення снігів. Стічні води та поверхневий стік додають до води водойми значну кількість завислих речовин та органічних сполук, внаслідок чого підвищується кольоровість, каламутність, знижується прозорість, збільшується окиснюваність і біохімічна потреба у кисні (БПК), зменшується кількість розчиненого кисню, підвищуються концентрації азотовмісних речовин та хлоридів, посилюється бактеріальне обсіменіння. З промисловими стічними водами та стоком з сільськогосподарських ланів у водойми, як згадувалось, надходять різноманітні токсичні, хімічні речовини, шкідливі для здоров’я людей.

 

Вода відкритих водойм може забруднюватися внаслідок використання водойми для транспортних (пасажирське та вантажне пароплавство, лісосплав) цілей, при роботі у руслах річок (наприклад, видобутку річкового піску), під час водопою тварин, проведення спортивних змагань, відпочинку населення.

Самоочищення відкритих водойм

Самоочищення відкритих водойм відбувається під впливом різноманітних чинників: а) гідравлічних (змішування і розбавлення забруднень водою водойми); б) механічних (осадження завислих часток); в) фізичних (вплив сонячної радіації та температури); г) біологічних (процеси взаємодії водних рослинних організмів та мікроорганізмів із організмами стоків, що потрапили до водойми); д) хімічних (руйнування забруднюючих речовин внаслідок гідролізу); е) біохімічних (перетворення одних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин внаслідок біохімічного окислення водною автохтонною мікрофлорою). Самоочищення від патогенних мікроорганізмів відбувається за рахунок їхньої загибелі внаслідок антагоністичного впливу водних сапрофітних організмів, дії антибіотичних речовин, бактеріофагів тощо. У разі забруднення водойм побутовими і промисловими стічними водами процеси самоочищення можуть бути загальмовані. Розвивається цвітіння водойм (буйний розвиток водоростей, планктону), загнивання води.

Вибір джерела централізованого господарсько-питного водопостачання

Ґрунтується на двох положеннях:

–         забезпечення споживача достатньою кількістю доброякісної питної води (якість води у водоймі повинна бути такою, щоб сучасні методи водопідготовки дозволили перетворити її на доброякісну питну воду, яка за усіма показниками відповідала б діючому держстандарту – ГОСТ 2874-82, ДСанПіН 136/1940);

–         забезпечення найвищої санітарної надійності джерела (в основу вибору джерела покладено оцінку і прогноз ймовірності його забруднення).

Вибір джерела для централізованого господарсько-питного водопостачання здійснюється у такому порядку: 1) міжпластові напірні (артезіанські); 2) міжпластові ненапірні; 3) грунтові води, що штучно поповнюються; 4) поверхневі води (річки, водосховища, озера, канали).

При виборі джерела враховують достатність запасів води для задоволення усіх потреб населеного пункту, визначають місця водозабору та оцінюють можливість організації зон санітарної охорони.

Гігієнічні принципи, покладені в основу вибору джерела водопостачання, вимоги до якості води у підземних та поверхневих джерелах, порядок здійснення вибору відображені в ГОСТ 2761-84 „Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения. Гигиенические, технические требования и правила выбора” (додаток 4).

Гігієнічне значення води

Фізіологічні функції води:

–                          пластична – вода складає в середньому 65 % маси тіла дорослої людини. 70 % води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 % позаклітинно у складі крові, лімфи (7%) та міжклітинної рідини (23 %). Вміст води у кістковій тканині становить 20 % від її маси, у м’язовій – 75 %, у сполучній – 80 %, плазмі крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина води є компонентом макромолекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і утворює з ними желеподібні колоїдні клітинні та позаклітинні структури. Менша знаходиться у вільному стані;

–                          участь у обміні речовин і енергії – усі процеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах;

–                          роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги;

–                          участь у теплообміні і терморегуляції – при випаровуванні 1 г вологи з поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована теплота паротворення) організм втрачає 2,43 кДж (біля 0,6 ккал) тепла;

–                          транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю, лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, потом;

–                          як складова частина харчового раціону та джерело надходження в організм макро- і мікроелементів;

–                          існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливістю задовольнити спрагу при відсутності води або її поганих органолептичних якостей. Згідно з вченням І.П.Павлова про вищу нервову діяльність запах, смак, присмак, зовнішній вигляд, прозорість, забарвлення води є подразниками, що діють через центральну нервову систему на весь організм. Погіршення органолептичних якостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим і деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує секреторну діяльність шлунку. До води з поганими органолептичними властивостями у людини формується захисна реакція – відчуття відрази, яке примушує відмовлятися від вживання такої води, навіть незважаючи на спрагу.

ВІДЕО

Епідеміологічна та токсикологічна роль води

Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:

–                          як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної етіології (черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний гепатит А, поліміеліт, ентеровірусні захворювання, викликані вірусами Коксакі, ЕКХО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостромідоз, рішита та інші); біогельмінтозів (розвиток у біоценозах відкритих водойм зародків лентеця широкого, кошачої, печінкової двовустки); захворювань, що викликані найпростішими (амебна дизентерія, лямбліоз, лептоспіроз та інші);

–                          як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (наприклад, епідермофітія);

–                          як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).

Ознаки водних епідемій:

–                          одночасна поява великої кількості хворих на кишкові інфекції, різке підвищення захворюваності населення – так званий епідеміологічний вибух;

–                          хворітимуть люди, які користувались одним водогоном, однією гілкою водопровідної мережі, однією водорозбірною колонкою, одним шахтним колодязем тощо;

–                          захворюваність тривалий час утримується на високому рівні – у міру забруднення води і вживання її населенням;

–                          крива захворюваності може мати одно-, дво-, тригорбний або інший характер. Насамперед реєструватимуться захворювання з коротким інкубаційним періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера – 1-5 діб, черевний тиф – 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит А і Е – 30 і більше діб);

–                          після проведення комплексу протиепідемічних заходів (ліквідації осередку забруднення, дезінфекція водопровідних споруд, санації колодязів) спалах згасає, захворюваність різко зменшується;

–                          але ще деякий час захворюваність залишається вищою за спорадичний рівень – так званий епідемічний шлейф. Це зумовлено появою під час епідемічного вибуху великої кількості нових потенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та активізацією інших шляхів розповсюдження патогенних мікроорганізмів від цих джерел – контактно-побутового (через забруднені руки, посуд, дитячі іграшки, предмети догляду), через продукти харчування або живими переносниками (мухами) тощо. 

–                          http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0616.jpg

Токсикологічна роль води обумовлена скиданням у відкриті водойми, які використовуються для централізованого водопостачання, недостатньо знешкоджених, або зовсім не знешкоджених господарсько-побутових, промислових стічних вод, змивів з полів штучних добрив, отрутохімікатів, з вулиць міст – інших забруднень метеорними водами, скиданням стічних вод, відходів мастильних засобів річкового транспорту тощо. Недостатня або неефективна очистка таких вод на водогінних станціях сприяє тривалій токсичній дії малих концентрацій токсичних речовин, рідше, при аварійних та інших надзвичайних ситуаціях – гострим отруєнням.

Бальнеологічна роль води

Вода використовується з лікувальною метою, реабілітацією реконвалесцентів (споживання мінеральних вод, лікувальні ванни), а також як фактор загартування (купання, плавання, обтирання).

Господарсько-побутова та народно-господарська ролі води

Санітарно-гігієнічні та господарсько-побутові функції води включають:

–                          використання води як засіб приготування їжі та як складової частини харчового раціону;

–                          як засіб підтримання чистоти тіла, одягу, білизни, посуду, житлових. громадських, виробничих приміщень, території населених пунктів;

–                          зрошування зелених насаджень в межах населених пунктів;

–                          санітарно-транспортна та знешкоджуюча функції води –в видалення побутових та промислових відходів системою каналізації, їх знешкодження на очисних спорудах, самоочищення водойм;

–                          гасіння пожеж, очищення атмосферних забруднень (дощ, сніг).

Народно-господарські функції води:

–                          використання у сільському господарстві (зрошування у рослинництві та садівництві, тепличних господарствах, птахівницьких та тваринницьких комплексах);

–                          у промисловості (харчовій, хімічній, металургійній тощо);

–                          як траси водного (пасажирського, вантажного) транспорту.

Методика відбору проб води для лабораторних аналізів

При відборі проб води з відкритої водойми, чи колодязя вимірюють її температуру за допомогою спеціального термометра (мал. 16.1.) або звичайного хімічного термометра, резервуар якого обгорнений марлевим бинтом в декілька шарів. Температуру визначають безпосередньо у джерелі води. Термометр опускають у воду на 5-8 хв., потім швидко витягають і знімають показники температури води.

Відбір проб води з відкритих водойм та колодязів проводиться за допомогою батометрів різних конструкцій, які забезпечуються подвійним шпагатом: для опускання приладу до заданої глибини та для відкривання корка судини на цій глибині.

Для відбору проб води з проточних водойм (ріка, струмок) сконструйовано батометр з стабілізатором, який спрямовує горловину судини проти течії.

Пробу води з водопровідного крану чи обладнаного каптажу відбирають:

–         для бактеріологічного аналізу, після попереднього обпалення вихідного отвору крана чи каптажу спиртовим факелом, спускання води з крана протягом не менше 10 хвилин, у стерильну пляшку ємністю 0,5 л, з ватно-марлевим корком, оберненим зверху паперовим ковпаком. Щоб не змочити ватно-марлевий корок, пляшку заповнюють приміром на три чверті з тим, щоб під корком залишилося 5-6 см повітряного простору. Посуд з ватно-марлевим корком заздалегідь стерилізують у сушильній шафі при 1600 С протягом години;

–         для короткого санітарно-хімічного аналізу (органолептичні показники, основні показники хімічного складу та показники забруднення води) відбирають до одного літра у хімічно-чистий посуд, попередньо сполоснувши його водою, яку відбирають (для повного санітарно-хімічного аналізу відбирають 3-5 л води).

Під час відбору проби складають супровідний лист, в якому зазначають: вид, найменування, місце знаходження, адресу джерела води (поверхневої водойми, артезіанської свердловини, шахтного колодязя, каптажу, водопровідного крану, водорозбірної колонки); його стислу характеристику; стан погоди під час відбору проби та протягом попередніх 10 днів; причину і мету відбору проб (планове обстеження, несприятлива епідемічна ситуація, скарги населення на погіршення органолептичних властивостей води); лабораторія, в яку направляється проба; необхідний обсяг досліджень (короткий, повний санітарно-хімічний аналіз, бактеріологічний аналіз, визначення патогенних мікроорганізмів); дату і час відбору проби; результати досліджень, виконаних під час відбору проби (температура); ким відібрана проба (прізвище, посада, установа); підпис посадової особи, яка відібрала цю пробу.

Проби повинні бути доставлені в лабораторію якомога швидше. Бактеріологічні дослідження мають бути розпочаті протягом 2 годин після відбору проби або за умов зберігання у холодильнику при 1-8°С – не пізніше, ніж через 6 годин. Фізико-хімічний аналіз проводять протягом 4 годин після взяття проби або за умов зберігання у холодильнику при 1-8°С – не пізніше, ніж через 48 годин. При неможливості проведення досліджень в зазначені терміни проби повинні бути законсервовані (крім проб для фізико-органолептичних і бактеріологічних досліджень, а також визначення БПК, які обов’язково здійснюють у наведені вище терміни). Консервують проби 25 % розчином H2SO4 з розрахунку 2 мл на 1 л води або іншим способом залежно від показників, які будуть визначатися.

До відібраної проби додають супровідний бланк, у якому вказують адресні координати, вид джерела води, куди направляється проба, мету аналізу, дату і час відбору проби, підпис посадової особи, яка відбирала цю пробу.

Методика санітарного обстеження джерел водопостачання

Санітарне обстеження включає три основні позиції:

–         санітарно-епідеміологічне обстеження району розміщення джерела води;

–         санітарно-топографічне обстеження його оточення;

–         санітарно-технічне обстеження стану обладнання джерела води.

При санітарно-епідеміологічному обстеженні виявляються і враховуються:

–         наявність кишкових інфекційних захворювань серед населення, яке користується водою з даного джерела, чи проживаючого поряд (холери, черевного тифу, паратифу А, В, дизентерії, вірусного гепатиту тощо);

–         наявність епізоотій серед гризунів, домашніх тварин (туляремії, бруцельозу, сибірської виразки, ящуру, коров’ячого сказу тощо);

–         санітарний стан населеного пункту (забруднення території поселення, способи збору та знешкодження нечистот, покидьок тощо).

Основне завдання санітарно-топографічного обстеження джерела води  – вияснити можливі джерела забруднення води (звалища, помийні ями, туалети, тваринні ферми, кладовища тощо), відстані від них до джерела води, рельєф місцевості (напрям стоку дощових, снігових вод – до джерела води чи в інший бік, напрям течії грунтових вод, паводків. На підставі санітарно-топографічного обстеження складається карта-схема взаєморозміщення джерела води і перерахованих об’єктів, з відміткою відстаней та напрямку ухилу місцевості.

У сумнівних випадках зв’язок джерела води з джерелом забруднення може бути встановлений дослідним шляхом. В джерело забруднення вливають насичений розчин хлориду натрію з розрахунку не менше одного відра на кожні 10 м відстані до джерела води, або розчин флуоросцеїну і кожні 3-4 години на протязі одного-двох днів визначають в джерелі води вміст хлоридів (чи флуоресценцію).

Санітарно-технічне обстеження джерела водопостачання має за мету вияснення стану технічного обладнання джерела, наприклад, наявність у колодязі – цямриння, навісу, відмостки, засобу підйому води, наявність “глиняного замка”; під’їздів і засобві водозабору з відкритих водойм, насосів у артезіанських свердловин, їх стан, необхідність ремонту та ін.

Важливе практичне значення має визначення кількості води в джерелі води та його дебіт (продуктивність). Наприклад, в колодязі з цямринням з бетонних кілець кількість води визначають за формулою:

V = π R2 h,

де: V – кількість води в колодязі, м3;

p – 3.14;

Rрадіус кільця цямрини, м;

hтовщина шару води, м.

Висоту шару води визначають шпагатним шнуром з вантажем, який опускають до відчуття дна і вимірюють мокру частину шнура.

Для визначення дебіту колодязя з нього викачують (чи вичерпують) 30-40 відер води, відмічають на скільки знизився рівень води і визначають час, на протязі якого відновиться попередній рівень води. Дебіт розраховують за формулою:

D =

де: D – дебіт колодязя, л/годину;

V – об’єм відкачаної води, л;

t – час, за який відновиться рівень води та термін відкачування води, хвилини.

Дебіт струмка чи невеликої річки визначають за формулою:

Q = 0,5 × b × h × v,

де: Q – дебіт, м3/сек;

b – ширина потоку, м;

h – найбільша глибина, м;

v – швидкість течії потоку, м/сек (визначається за допомогою поплавка і секундоміра).

Санітарно-технічне обстеження має за мету гігієнічну оцінку стану технічного обладнання водозабору з джерела. Так, при децентралізованому (місцевому) водопостачанні визначають правильність улаштування і експлуатації шахтного колодязя (наявність і стан цямриння, навісу, відмостки, засобів підйому води, „глиняного замка”); при централізованому водопостачанні з підземного міжпластового джерела – правильність облаштування і стан артезіанської свердловини, насосів для підйому води; у разі поверхневого джерела – водозабірного ковша, берегового водоприймального колодязя. При централізованому водопостачанні оцінюється санітарно-технічний стан головних споруд водопроводу, водопровідної мережі та споруд на ній (зокрема, водорозбірних колонок).

При санітарно-епідеміологічному обстеженні виявляють і враховують:

–       наявність кишкових інфекційних захворювань (холери, черевного тифу, паратифів А і В, дизентерії, вірусного гепатиту та інших) серед населення, яке користується водою з даного джерела чи проживає поряд;

–       наявність епізоотій (туляремії, бруцельозу, сибірської виразки. Ящуру, коров’ячого сказу тощо) серед гризунів, домашніх тварин;

–       санітарний стан населеного пункту (забруднення території, способи збору та знешкодження рідких та твердих побутових і промислових видходів та інше).

Під час санітарного обстеження здійснюють відбір проб води з відкритої водойми, колодязя або артезіанської свердловини для подальшого лабораторного дослідження.

Додаток Витяг з ГОСТу 2761-84

“Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання. Гігієнічні, технічні вимоги і правила вибору”

Склад води прісноводних підземних і поверхневих джерел повинен відповідати таким вимогам:

–       сухий залишок – не більше 1000 мг/л (за погодженням з СЕС не більше 1500 мг/л);

–       хлоридів – не більше 350 мг/л;

–       сульфатів – не більше 500 мг/л;

–       загальна жорсткість – не більше 7 мг/екв/л (за погодженням із СЕС не більше 10 мг-екв/л);

–       хімічні речовини – не більше ГДК для води водойм господарсько-питного та культурно-побутового водокористування а також норм радіаційної безпечності, що затверджені Міністерством охорони здоров’я України;

–       за умов одночасної присутності у воді токсичних хімічних речовин, здатних при комбінованій дії до сумації негативних ефектів, необхідно дотримуватись правила сумаційної токсичності;

 

де: С1, С2, Сn – фактичні концентрації хімічних речовин у води, мг/л.

Залежно від якості води і методів водопідготовки, необхідних для отримання доброякісної питної води, підземні та поверхневі джерела поділені на три класи.

Показники якості води

Вид джерела води

підземні води

поверхневі води

клас

Ι

ΙΙ

ΙΙΙ

Ι

ΙΙ

ΙΙΙ

Органолептичні:

Запах при 200С і 600С, бали

2

2

2

2

3

4

Присмаки, бали

2

2

2

2

3

4

Мутність, мг/дм3

1.5

1,5

10

20

1500

100000

Колірність, градуси

20

20

50

35

120

200

Температура,°С

8-12

8-12

8-12

8-25

8-25

8-25

Сірководень, мг/дм3

3

10

Зовнішній вигляд

Без видимих неозброєним оком домішок

Показники природного хімічного складу (вибірково):

Сухий залишок, мг/дм3

1000-1500

 

 

1000-1500

 

 

рН

6-9

 

 

6,5-8,5

 

 

Твердість, мг-екв/дм3

7-10

 

 

7-10

 

 

Хлориди, мг/дм3

350

 

 

350

 

 

Сульфати, мг/дм3

500

 

 

500

 

 

Залізо, мг/дм3

0,3

10

20

1

3

5

Марган, мг/дм3

0,1

1,0

2,0

0,1

1,0

2,0

Фтор, мг/дм3

1.5

1.5

5,0

 

0,1-0,5

 

Нітрати, мг/дм3

45

45

Показники, що характеризують епідемічну безпеку та самоочищення води водойм

а) санітарно-мікробіологічні:

 

 

 

 

 

 

Число сапрофітних мікроорганізмів в 1 см3 води

100

1000-2000

Число бактерій групи кишкової палички (БГКП) в 1 дм3 води

3

100

1000

1000

Число лактозопозитивних кишкових паличок (ЛПК) в 1дм3 води

1000

10000

50000

Число ентерококів, в 1 дм3 води

 

10

10

 

1000

 

Збудники кишкових інфекцій (сальмонели, шигели, ентеровіруси)

Не повинно бути

Можуть бути сальмонели, ентеровіруси в 10% проб

б) санітарно-хімічні:

 

 

 

 

 

 

Перманганатна окиснюваність, мг/дм3

2

5

15

7

15

20

Амонійні солі, мг/дм3

 

0,01-0,1

 

 

0,01-0,1

 

Азот нітритів, мг/дм3

 

0,005

 

 

0,005

 

Азот нітратів, мг/дм3

 

0,1

 

 

0,1

 

Розчинений кисень, мг/дм3

 

 

 

4,0

 

БПК20, мгО2/дм3

 

 

3

5

7

 

 

КЛАСИ І МЕТОДИ ОБРОБКИ ВОДИ. ПРИНЦИПОВІ СХЕМИ ВОДОПРОВОДІВ

Вода підземних джерел І класу повністю відповідає уявленням про доброякісну питну воду, нормативи її якості повністю співпадають з такими для питної водопровідної води згідно з ГОСТ 2874-82. Тому вона може бути безпосередньо подана населенню без обробки. Схема водопроводу в цьому випадку має наступний вигляд:

 

 

 

 

 

1

 

2

 

3

 

4

 

5

 

6

 

7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де: 1 – підземне джерело водопостачання (міжпластові напірні або ненапірні води);

2 – артезіанська свердловина;

3 – насос І підйому;

4 – знезараження;

5 – резервуар чистої води;

6 – насосна станція ІІ підйому;

7 – водопровідна мережа.

Вода підземних джерел ІІ класу може містити сірководень мінерального походження, значно більше заліза і марганцю. Це погіршує її органолептичні властивості і примушує вживати спеціальні методи обробки (аерацію, знезалізнення шляхом аерації з подальшою фільтрацією). Крім того, підземні води ІІ класу можуть мати підвищену перманганатну окиснюваність та індекс БГПК, що є свідченням епідемічної небезпечності води і вимагає її знезараження перед подачею споживачам. За цих умов схема водопроводу має наступний вигляд:

 

 

 

 

 

1

 

2

 

3

 

4

 

5

 

6

 

7

 

8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де: 1 – підземне джерело водопостачання;

2 – артезіанська свердловина;

3 – насос І підйому;

4 – спеціальні методи обробки;

5 – знезараження;

6 – резервуар чистої води;

7 – насосна станція ІІ підйому;

8 – водопровідна мережа.

 

Принципові схеми водопостачання при використанні поверхневих та підземних вод наведені на рис. 1.1 і рис.1.2.



Рис.1.1. Схема водопостачання при використанні підземних вод:
1 – експлуатаційний водоносний пласт; 2 – водозабірна свердловина; 3 – насосна  станція І підняття, 4 – станція поліпшення якості води;  5 – резервуари чистої води; 6 – насосна станція ІІ підняття; 7 – напірні водоводи; 8 – водонапірна башта; 9 – водопровідна мережа; 10 – об’єкт водопостачання.

 

Вода підземних джерел ІІІ класу може мати підвищену каламутність, збільшену кольоровість, ще більший вміст заліза, марганцю, сірководню. Деякі підземні джерела містять надмірну кількість фтору (до 5 мг/л). Індекс БГПК може досягнути 1000. для зменшення каламутності та кольоровості такої води необхідно проводити прояснення та знезабарвлення шляхом фільтрування з попереднім відстоюванням. Видалення сірководню, заліза і марганцю проводять методом аерації з подальшою фільтрацією. У разі підвищеного вмісту фтору таку воду вимушені дефторувати. А для забезпечення епідемічної безпечності воду обов’язково знезаражують.

Поверхневі водойми з малокаламутною і малокольоровою водою, яка не має запаху, містить незначну кількість легко окислювальних, у тому числі органічних речовин, має дещо підвищений вміст заліза і відносно невисокий рівень бактеріальної контамінації, віднесено до І класу. Така вода може бути перероблена на доброякісну питну шляхом фільтрування без коагуляції або із застосуванням невеликих доз коагулянту і знезараженням.

До ІІ класу належать водні джерела з більш каламутною і забарвленою водою, яка має відчутний природний запах, містить дещо більше легко окислювальних, особливо органічних речовин, мас ще вищий вміст заліза, відносно високий рівень бактеріальної контамінації та містить значні кількості планктону. Для очистки такої води прийнятні традиційні методи обробки: для видалення планктону – мікрофільтрування, для прояснення і знезабарвлення – коагулювання з відстоюванням і подальшим фільтруванням, коагулювання з двоступеневим фільтруванням, контактне прояснення і обов’язкове знезараження. Принципова схема такого водопроводу має вигляд:

 

1

 

2

 

3

 

4

 

5

 

6

 

7

 

8

 

9

 

10

 

11

 

12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де: 1 – поверхневе джерело;

2 – ківш (водозабірна споруда);

3 – береговий водоприймальний колодязь;

4 – насосна станція І підйому;

5 – камера гасіння напору, яка одночасно виконує функції змішувача води з розчином коагулянту;

6 – камера реакції;

7 – відстійник;

8 – швидкий фільтр;

9 – знезараження;

10 – резервуар чистої води;

11 – насосна станція ІІ підйому;

12 – водопровідна мережа.

 

Рис 1.2. Схема водопостачання при використанні поверхневих вод:
1 – поверхневе джерело водопостачання; 2 – річковий водозабір; 3 – насосна станція І підняття; 4 – водоочисна станція; 5 – резервуари чистої води;6 – насосна станція ІІ підняття; 7 – напірні водоводи; 8 – водонапірна башта; 9 – водопровідна мережа; 10 – об’єкт водопостачання.

 

До ІІІ класу відносяться поверхневі джерела, якість води яких не може бути доведеною до вимог ГОСТу 2874-82 за допомогою традиційних методів очищення. Вода таких водойм дуже каламутна, інтенсивно забарвлена в жовто-коричневий колір за рахунок гумінових речовин, має сильний природний запах, містить багато легко окислювальних, особливо органічних речовин, має значний вміст заліза, високий рівень бактеріальної контамінації та містить багато планктону (100000 кл/см3). Крім традиційних методів обробки для очистки такої води необхідні додаткові ступені прояснення, застосування окислювальних та сорбційних методів, більш ефективне знезараження.

МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ПИТНОЇ ВОДИ ЗА ДАНИМИ САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ СИСТЕМ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ проб.

Гігієнічна характеристика систем водопостачання населених місць

Розрізняють централізовану і децентралізовану системи водопостачання.

Централізована система (водопровід) включає: джерело води (міжпластові напірні або безнапірні води, відкрита природна водойма чи штучне водосховище), водозабірну споруду (артезіанська свердловина, штучна затока з береговим водоприймальним колодязем з фільтруючими сітками), водопідйомну споруду (помпи або насоси першого підйому), головні споруди водопровідної станції, на яких проводяться освітлення, знебарвлення, знезараження, а інколи і спеціальні методи (фторування, дефторування, знезалізнення, тощо) покращення якості води, резервуари накопичення її запасів (резервуари чистої води), насосну станцію другого підйому і водопровідну мережу – систему водопровідних труб, які доставляють воду до споживачів.

Артезіанська вода (міжпластова напірна) здебільшого не потребує очистки, інколи потребує лише знезараження, ще рідше – спеціальних методів поліпшення якості. Якщо ж водопровід використовує воду відкритих водойм, вона обов’язково підлягає очистці, яка реалізується на очисних спорудах водопровідної станції і обов’язково передбачає освітлення, знебарвлення і знезараження.

Для очистки води використовують коагуляцію – хімічну обробку води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:

Al2(SO4)3 + 3Ca(HCO3)2 = 2Al(OH)3 + 3CaSO 4 + 6CO2

Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза копгулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4°)добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід).

Після коагуляції вода поступає у відстійники, а потім на фільтри та в резервуари чистої води і насосами другого підйому направляється у водопровідну мережу.

Після фільтрації вода обов’язково знезаражується методом озонування, УФ-випромінювання, або хлорування.

Хлорування – простий, надійний і найдешевший спосіб знезараження води, проте хлор надає воді неприємного запаху, а при наявності в ній хімічних забруднень (із-за випуску у водойми стічних вод промислових підприємств) сприяє утворенню хлорорганічних сполук, яким властива канцерогенна дія та хлорфенольних сполук з неприємним запахом. У зв’язку з цим розроблено метод хлорування з преамонізацією: попереднє введення у воду розчину аміаку зв’язує хлор у вигляді хлорамінів, які воду знезаражують, а хлорорганічні та хлорфенольні сполуки не утворюються.

Децентралізоване (місцеве) водопостачання найчастіше здійснюється за рахунок шахтних або трубчастих колодязів, рідше каптажів джерел. В колодязях використовують ґрунтову воду, яка накопичується у водоносному шарі над першим водонепроникним горизонтом. Глибина залягання таких вод досягає кількох десятків метрів. Колодязь в умовах місцевого водопостачання одночасно виконує функції водозабірної, водопідйомної та водорозбірної споруди.

Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м. Колодязі необхідно розташовувати за нахилом місцевості вище усіх джерел забруднення (вигребу, площадки підземної фільтрації, компосту і т. ін.) на відстані не менше за 30-50 м. Якщо потенційне джерело забруднення розташоване вище за рельєфом місцевості, ніж колодязь, то відстань між ними повинна бути не меншою ніж 80–100 м, а в деяких випадках навіть не меншою ніж 120–150 м.

Колодязь являє собою вертикальну шахту квадратного або круглого перерізу, що доходить до водоносного шару. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). На дно насипають шар гравію заввишки 30 см. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 1,0 м. Довкола зрубу колодязя при його будівництві влаштовують глиняний замок завглибшки 2 метри, завширшки 1 метр і відмостку у радіусі 2 м з нахилом від колодязя. Для відводу зливових вод влаштовують водовідвідний рівчак. В радіусі 3-5 метрів навколо громадських колодязів повинна бути огорожа. Воду з колодязя піднімають за допомогою насосу, або обладнують коловорот з громадським відром. Цямриня щільно закривають кришкою і над нею та коловоротом роблять навіс.

 

Санація шахтного колодязя ― це комплекс заходів, який полягає у ремонті, очищенні та дезинфекції колодязя як споруди з метою запобігання забруднення води у ньому. З профілактичною метою санація колодязя проводиться перед введенням його в експлуатацію, а далі, за сприятливої епідемічної ситуації, періодично 1 раз на рік після очищення та поточного або капітального ремонту. Профілактична санація складається з двох етапів: 1) очищення та ремонту і 2) заключної дезинфекції. При заключній дезінфекції спочатку цямриня та внутрішню частини зрубу обробляють зрошувальним способом (зрошування з гідропульту 5% розчином хлорного вапна чи 3% розчином гіпохлориту кальцію із розрахунку 0,5 дм3 на 1 м2 поверхні зрубу). Потім вичікують, доки колодязь наповниться водою до звичайного рівня, після чого проводять дезинфекцію підводної частини колодязя об’ємним способом (кількість хлорного вапна чи гіпохлориту кальцію з розрахунку 100 ― 150 мг активного хлору на 1 дм3 води у колодязі розчиняють у невеликому об’ємі води, освітлюють відстоюванням, виливають отриманий розчин у колодязь, воду у колодязі добре перемішують протягом 15-20 хвилин, колодязь закривають кришкою і залишають на 6-8 годин, не дозволяючи забір води з нього).

За несприятливої епідемічної ситуації (колодязь є фактором розповсюдження кишкових інфекцій), у разі лабораторно доведеного факту забруднення води у колодязі, або наочних ознак забруднення води фекаліями, трупами тварин, іншими сторонніми предметами, санацію проводять за епідпоказаннями. При цьому процес обробки колодязя включає три етапи: 1) попередню дезинфекцію підводної частини колодязя об’ємним способом, 2) очищення та ремонт і 3) заключну дезинфекцію спочатку зрошувальним, а потім об’ємним способом.

У разі недостатнього покращення якості води після проведення дезинфекції (санації) колодязя інколи здійснюють тривале знезараження води у колодязі за допомогою дозуючих патронів. Дозуючі патрони являють собою ємності циліндричної форми місткістю 250, 500 або 1000 см3, виготовлені з пористої кераміки, у які вміщують хлорне вапно або гіпохлорит кальцію. Кількість гіпохлориту кальцію з активністю не нижче 52 % розраховують згідно формули:

X1 = 0,07 X2 + 0,08 X3 + 0,02 X4 + 0,14 X5,

де X1 – кількість препарату, що необхідна для завантаження патрону (кг), X2 – об’єм води у колодязі (м3), X3 – дебіт колодязя (м3/год), X4 – водовибір (м3/добу), X5 – хлорпоглинання води (мг/дм3). Перед заповненням патрон витримують у воді протягом 3–5 годин, далі наповнюють розрахованою кількістю хлорумісного препарату, додають 100–300 см3 води, ретельно перемішують, патрон закривають керамічною чи гумовою пробкою, підвішують у колодязі та занурюють у товщу води приблизно на 0,5 м нижче її верхнього рівня і 0,2–0,5 м вище дна колодязя.

Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Гігієнічна характеристика показників якості води

Органолептичні властивості води поділяються на 2 підгрупи: 1) фізико-органолептичні – сукупність органолептичних ознак, що сприймаються органами чуття і оцінюються за інтенсивністю сприйняття та 2) хіміко-органолептичні –вміст певних хімічних речовин, здатних подразнювати рецептори відповідних аналізаторів і викликати ті чи інші відчуття.

Запах — це здатність наявних у воді хімічних речовин випаровуватись і, створюючи відчутний тиск пари над поверхнею води, подразнювати рецептори слизових оболонок носа і синусних пазух, чим спричиняти відповідне відчуття. Розрізняють: природні (ароматичний, болотяний, гнильний, рибний, трав’яний і т. ін.), специфічні (аптечний) і невизначені запахи.

Смак і присмак — здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові сосочки, розташовані на поверхні язика, і зумовлювати відповідне відчуття. Розрізняють солоний, гіркий, кислий і солодкий смаки. Решта — присмаки: лужний, болотний, металічний, нафтопродуктів і т. ін.

Для характеристики інтенсивності запахів, смаків і присмаків води запропоновано п’ятибальну шкалу: 0 — запах (смак, присмак) відсутній, його не виявляє навіть досвідчений одоратор (дегустатор), 1 — дуже слабкий, споживач не виявляє, але відчуває досвідчений одоратор(дегустатор), 2 — слабкий, споживач відчуває тільки тоді, коли звернути на нього увагу, 3 — помітний, споживач легко виявляє і негативно реагує, 4 — чіткий, вода непридатна для вживання, 5 — дуже сильний, відчувається на відстані, через що вода непридатна для вживання.

ДСанПіН 383 інтенсивність запаху та присмаку оцінює за показниками розведення (ПР).

Неприємні запахи, смаки і присмаки води обмежують її споживання і примушують шукати інші джерела, які можуть виявитися небезпечними в епідемічному і хімічному відношенні. Специфічні запах, смак і присмак свідчать про забруднення води внаслідок потрапляння у водойму стічних вод промислових підприємств або поверхневого стоку із сільськогосподарських ланів. Природні запах, смак і присмак свідчать про наявність у воді певних органічних і неорганічних речовин, що утворилися внаслідок життєдіяльності водних організмів (водоростей, актиноміцетів, грибків і т. ін.) та біохімічних процесів перетворення органічних сполук (гумінових речовин), які потрапили у воду з ґрунту. Запах води підземних джерел може бути обумовлений сірководнем, колодязів – деревом зрубу. Ці речовини можуть бути біологічно активними, небайдужими для здоров’я, мати алергенні властивості. Є показниками ефективності очищення води на водопровідних станціях.

Кольоровість — природна властивість води, зумовлена гуміновими речовинами, які вимиваються з ґрунту під час формування поверхневих та підземних водойм і надають воді  жовто-коричневого забарвлення. Кольоровість вимірюють у градусах за допомогою спектрофотометрів та фотоколориметрів шляхом порівняння із забарвленням розчинів хромово-кобальтової чи платиново-кобальтової шкали, які імітують кольоровість природної води.

Забруднена вода може мати неприродний колір, зумовлений барвниками, які можуть потрапляти у водойми зі стічними водами підприємств легкої промисловості, деякими неорганічними сполуками як природного, так і техногенного походження. Так, залізо і марганець можуть спричиняти забарвлення води від червоного до чорного, мідь – від блідо-блакитного до синьо-зеленого. Цей показник зветься забарвленням води. Для його вимірювання воду наливають у циліндр з плоским дном, на відстані 4 см від дна розміщують аркуш білого паперу, воду з циліндра зливають доти, доки через її стовпчик аркуш буде сприйматися як білий, тобто доки не зникне забарвлення. Висота цього стовпчика у см і характеризує забарвлення води.

Каламутність — природна властивість води, зумовлена вмістом завислих речовин органічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону і т. ін.). Каламутність вимірюють нефелометрами, спектрофотометрами та фотоколориметрами за імітуючою каоліновою шкалою, яка являє собою набір суспензій білої глини каоліну у дистильованій воді. Каламутність води вимірюють в мг/л шляхом порівняння її оптичної щільності зі щільністю стандартних суспензій каоліну, згідно ДСанПіН 383 – в нефелометричних одиницях каламутності (НОК).

Протилежна характеристика води – прозорість – здатність пропускати світлові промені. Прозорість вимірюють за методом Снеллена: воду наливають у циліндр з плоским дном, на відстані 4 см від дна розміщують стандартний шрифт з літерами заввишки 4 мм, завтовшки — 0,5 мм, воду з циліндра зливають доти, поки через її стовпчик можна буде прочитати літери. Висота цього стовпчика у см і характеризує прозорість води.

Кольорова, забарвлена, каламутна вода викликає у людини відчуття відрази, що обмежує її споживання і змушує шукати нові джерела водопостачання. Підвищення забарвлення, каламутності та зниження прозорості може свідчити про забруднення води промисловими стічними водами, котрі містять органічні і неорганічні речовини, які можуть біти шкідливими для здоров’я людини або утворювати шкідливі речовини під час реагентної обробки води (наприклад, хлорування). Вода з високою кольоровістю може бути біологічно активною за рахунок гумінових органічних речовин. Є показниками ефективності просвітлення і знебарвлення води на водоочисних спорудах. Завислі і гумінові речовини погіршують знезараження води (перешкоджають механічному проникненню активного хлору в бактеріальну клітину).

Температура суттєво впливає на: 1) органолептичні властивості води (запах, смак і присмаки); вода з температурою понад 25°С зумовлює блювотний рефлекс; за міжнародним стандартом температура не повинна перевищувати 25°С, найкращою визнається вода прохолодної (12–15°С) температури; 2) швидкість і глибину процесів очищення та знезараження води на водопровідних станціях: з підвищенням температури до 20–25°С поліпшуються процеси просвітлення і знебарвлення води за рахунок кращої коагуляції, погіршується ефективність фільтрації води через активоване вугілля внаслідок зменшення його адсорбційних властивостей, посилюється дифузія молекул знезаражуючих хлорумісних речовин усередину бактеріальної клітини, тобто покращується знезараження.

Сухий залишок (мінералізація загальна) — це кількість розчинених речовин, переважно (90 %) мінеральних солей, в 1 л води. Воду з сухим залишком до 1000 мг/л називають прісною, від 1000 до 3000 мг/л – солонуватою, понад 3000 мг/л ­– солоною. Оптимальною вважається мінералізація на рівні 300—500 мг/л. Вода із сухим залишком 100—300 мг/л вважається задовільно мінералізованою, 500—1000 мг/л — підвищено, але допустимо мінералізованою.

Солонувата і солона вода неприємна на смак. Вживання такої води супроводжується підвищенням гідрофільності тканин, затримкою води в організмі, зменшенням на 30—60 % діурезу, внаслідок чого підвищується навантаження на серцево-судинну систему, стає тяжчим перебіг ішемічної хвороби серця, міокардіодистрофії, гіпертонічної хвороби, підвищується ризик їх загострення; може спричинити диспепсичні розлади у осіб, котрі змінили місце проживання, внаслідок зміни секреторної і моторної функцій шлунку, подразнення слизових оболонок тонкої і товстої кишок і посилення їхньої перистальтики; сприяє розвитку і тяжкості перебігу сечокам’яної і жовчнокам’яної хвороб.

Систематичне вживання маломінералізованої води призводить до порушення водно-електролітного гомеостазу, яке ґрунтується на реакції осморецептивного поля печінки, що зумовлює підвищений викид натрію в кров і супроводжується перерозподілом води між позаклітинною та внутрішньоклітинною рідиною.

Водневий показник (pН) — природна властивість води, зумовлена наявністю вільних іонів водню. Вода більшості поверхневих водойм має рН у межах від 6,5 до 8,5. рН підземних вод коливається в діапазоні від 6 до 9. Кислими (з рН до 7) є болотяні води, багаті на гумінові речовини. Лужними (з рН понад 7) — підземні води, які містять багато гідрокарбонатів.

Зміна активної реакції води свідчить про забруднення джерела водопостачання кислими або лужними стічними водами промислових підприємств. Активна реакція впливає на процеси очищення і знезаражування води: у лужних водах поліпшується просвітлення і знебарвлення за рахунок поліпшення процесів коагуляції; в кислому середовищі прискорюється процес знезаражування води.

Жорсткість загальна — природна властивість води, зумовлена наявністю так званих солей жорсткості, а саме: кальцію і магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів та ін.). Розрізняють загальну, усунену, постійну й карбонатну жорсткість. Усунена, або гідрокарбонатна, жорсткість зумовлена бікарбонатами Ca2+ і Mg2+, які під час кип’ятіння води перетворюються на нерозчинні карбонати та випадають у осад за такими рівняннями:

Ca(HCO3)2 = CaCO3 + H2O + CO2.

Mg(HCO3)2 = MgCO3 + H2O + CO2.

Постійною називають жорсткість, яка залишається після 1 години кип’ятіння води і зумовлена наявністю хлоридів і сульфатів Ca2+ і Mg2+, які не випадають в осад.

Загальну жорсткість води виражають у мг-екв/л. Раніше користувалися градусами жорсткості: 10° = 0,35 мг-екв/л,  1 мг-екв/л = 28 мг СаО/л = 2,8°.

Вода із загальною жорсткістю до 3,5 мг-екв/л (10°) вважається м’якою, від 3,5 до 7 мг-екв/л (10—20°) — помірно жорсткою, від 7 до 10 мг-екв/л (20—28°) — жорсткою і понад 10 мг-екв/л (28°) — дуже жорсткою.

Вміст солей жорсткості понад 7 мг-екв/л надає воді гіркого смаку. Різкий перехід від м’якої води до жорсткої може призвести до диспепсії. У районах зі спекотливим кліматом користування водою з високою жорсткістю призводить до погіршення перебігу сечокам’яної хвороби. Солі жорсткості погіршують всмоктування жирів внаслідок їхнього омилення і утворення в кишечнику нерозчинних кальцієво-магнезіальних мил. При цьому обмежується надходження в організм ПНЖК, жиророзчинних вітамінів, деяких мікроелементів (вода з жорсткістю понад 10 мг-екв/л підвищує ризик захворювання на ендемічний зоб). Висока жорсткість сприяє виникненню дерматитів внаслідок  подразливої дії кальцієво-магнезіальних мил, котрі утворюються при омиленні шкірного сала. З підвищенням жорсткості води ускладнюється кулінарна обробка харчових продуктів (гірше розварюється м’ясо і бобові, погано заварюється чай, утворюється накип на стінках посуду), підвищуються витрати мила, волосся після миття стає жорстким, шкіра грубішає, тканини жовтіють, втрачають м’якість, гнучкість, вентилюючи здатність за рахунок імпрегнації кальцієво-магнезіальних мил.

Тривале користування м’якою водою, збідненою на кальцій, може призвести до його дефіциту в організмі (у дітей, які мешкають у районах з м’якою водою, на зубній емалі утворюються лілові плями, які є наслідком декальцинації дентину; урівська хвороба (хвороба Кашина–Бека), яка є ендемічним полігіпермікроелементозом стронцію, заліза, марганцю, цинку, фтору, виникає в місцевостях з низьким вмістом кальцію в питній воді). Вода з низьким вмістом електролітів, які зумовлюють жорсткість, сприяє розвитку серцево-судинних захворювань.

Хлориди та сульфати широко розповсюджені у природі, складають більшу частину сухого залишку прісних вод. Надходять у воду водойм внаслідок як природних процесів вимивання з грунту,  так і забруднення водойми різноманітними стічними водами. Природний вміст у воді поверхневих водойм незначний і коливається в межах декількох десятків мг/л. Вода, що фільтрується через солончаковий ґрунт, може містити сотні й навіть тисячі мг хлоридів у 1 л.

Вони впливають на органолептичні ознаки води – надають їй солоного (хлориди) чи гіркого (сульфати) смаку. З огляду на велику кількість хлоридів у сечі і поті людини і тварин, в господарсько-побутових стічних водах, рідких побутових відходах, стічних водах тваринницьких та птахівницьких комплексів, поверхневих стоках з пасовиськ їх також використовують як непрямі санітарно-хімічні показники епідемічної безпечності води. Але хлориди, котрі надходять у водойми з стічними водами промислових підприємств, наприклад, металургійних, не мають нічого спільного з ймовірним одночасним органічним та бактеріальним забрудненням.

Залізо. У поверхневих водоймах залізо міститься у вигляді стійкого гуміновокислого заліза (IIІ), в підземних водах — гідрокарбонату двовалентного Fe (II). Після піднімання підземної води на поверхню залізо (II) окислюється киснем атмосферного повітря до Fe (IIІ) з утворенням гідрооксиду заліза (III) за реакцією:

4Fe(OH)2 + 2H2O + O2 = 4Fe(OH)3.

Гідроксид заліза (III) погано розчиняється і утворює у воді коричневі пластівці, що зумовлює її кольоровість і каламутність. При значному вмісті заліза у воді внаслідок зазначених перетворень вона буде набувати жовто-коричневого забарвлення, ставати каламутною та набувати в’язкого металевого присмаку.

Марганець. В концентраціях, що перевищують 0,15 мг/л, марганець зумовлює забарвлення води в рожевий колір, надає їй неприємного присмаку, зафарбовує при пранні білизну, утворює накип на посуді. Якщо сполуки марганцю (ІІ) у воді піддаються окисленню, то негативний вплив на органолептичні властивості посилюється (при аерації води, яка містить марганцю більше за 0,1 мг/л, буде утворюватись темно-бурий осад MnО2, при озонуванні з метою знезараження за рахунок утворення солей Mn7+ (перманганатів) може виникнути рожеве забарвлення).

Мідь. При концентраціях, що перевищують 5,0 мг/л, мідь надає водопровідній воді відчутного неприємного в’яжучого присмаку. При концентраціях більших за 1,0 мг/л зафарбовується білизна при пранні, спостерігається корозія алюмінієвого та цинкового посуду.

Цинк. Високий вміст у воді цинку погіршує її органолептичні властивості. При концентраціях, що перевищують 5,0 мг/л, сполуки цинку надають воді відчутного неприємного в’яжучого присмаку. При цьому у воді може з’являтись опалесценція та утворюватись плівки при кип’ятінні.

Показники нешкідливості за хімічним складом – це хімічні речовини, які можуть негативно впливати на здоров’я людини, викликаючи розвиток різноманітних захворювань.

Хімічні речовини природного походження (берилій, молібден, миш’як, свинець, нітрати, фтор, селен, стронцій) зумовлюють виникнення ендемічних захворювань. Деякі з них (молібден, селен, фтор) належать до біомікроелементів, вміст яких в організмі не перевищує 0,01 %, але які є есенціальними для людини. Вони обов’язково повинні надходити в організм в оптимальних добових дозах, при недотриманні яких можуть розвинутись або гіпомікроелементози, або гіпермікроелементози. Інші (берилій, миш’як, свинець, нітрати, стронцій) при надмірному надходженні здатні чинити токсичну дію.

Хімічні речовини, що надходять у воду внаслідок промислового, сільськогосподарського і побутового забруднення джерел водопостачання. До них належать важкі метали (кадмій, ртуть, нікель, вісмут, сурма, олово, хром тощо), детергенти (синтетичні миючі засоби або поверхнево активні речовини), пестициди (ДДТ, ГХЦГ, хлорофос, метафос, 2,4-Д, атразин тощо), синтетичні полімери та їх мономери (фенол, формальдегід, капролактам тощо). Їх вміст у воді мусить бути безпечним для здоров’я людей та їх нащадків при постійному протягом усього життя вживанні такої води. Він повинен гарантувати не тільки відсутність гострих та хронічних отруєнь, а й відсутність неспецифічної шкідливої дії, пов’язаної з пригніченням загальної резистентності організму. Він має забезпечувати збереження репродуктивного здоров’я, гарантувати відсутність мутагенної, канцерогенноїї, ембріотоксичної, тератогенної, гонадотоксичної дії та інших віддалених наслідків. Такий вміст ми називаємо гранично допустимою концентрацією (ГДК).

Токсичні хімічні речовини при одночасній наявності у воді здатні чинити на організм людини комбіновану дію, наслідком якої найчастіше є сумація негативних ефектів, тобто адитивна дія. Щоб гарантувати збереження здоров’я в умовах такої комбінованої дії необхідно дотримуватись правила сумаційної токсичності: сума співвідношень фактичних концентрацій речовин у воді до їх ГДК не повинна перевищувати 1:

,

 

де С1, С2, Сn — фактичні концентрації хімічних речовин у води, мг/л.

Показники, що характеризують епідемічну безпечність води, поділяються на 2 підгрупи: санітарно-мікробіологічні та санітарно-хімічні показники.

Санітарно-мікробіологічні показники епідемічної безпечності води. Критерієм безпечності води в епідемічному плані є відсутність патогенних мікроорганізмів – збудників інфекційних хвороб. Однак дослідження води на наявність патогенних мікроорганізмів — це досить тривалий, складний і трудомісткий процес. Тому оцінку епідемічної безпечності води проводять шляхом непрямої індикації можливої присутності збудника, для чого використовують два непрямих санітарно-мікробіологічних показники – загальне мікробне число (ЗМЧ) і вміст санітарно-показових мікроорганізмів.

ЗМЧ – це кількість колоній, які виростають при посіві 1 мл води на 1,5 % м’ясо-пептонний агар після 24 год вирощування при температурі 37 °С.

Санітарно-показовими є бактерії групи кишкової палички (БГКП), які містяться у випорожненнях людини і тварин. До БГКП належать бактерії родів Echerihia, Enterobacter, Klebsiella, Citrobacter та інші представники родини Enterobacteriaceae, які являють собою грамнегативні палички, не утворюють спор і капсул, зброджують глюкозу і лактозу з утворенням кислоти і газу при температурі 37 °С протягом 24-48 год і не мають оксидазної активності. Селективним для БГКП є поживне середовище Ендо, на якому БГКП ростуть у вигляді темно-червоних колоній з металевим блиском (Е. сoli), червоних без блиску, рожевих або прозорих з червоним центром або краями колоній.

Наявність і кількість БГКП у воді свідчить про фекальне походження забруднення і про можливу контамінацію води патогенними мікроорганізмами кишкової групи. Кількісно цей показник характеризується індексом БГКП (кількість колоноутворюючих одиниць (КУО) – бактерій групи кишкових паличок в 1 дм3 води) і титром БГКП (найменша кількість досліджуваної води в мл, в якій виявляють одну БГКП).

Санітарно-хімічні показники епідемічної безпечності води свідчать про наявність у воді органічних речовин та продуктів їх руйнації, що опосередковано натякає на ймовірність епідемічної небезпеки води. Це спостерігається при забрудненні води водойм господарсько-побутовими стічними водами, стоками тваринницьких та птахівницьких комплексів тощо. Найбільш показовими з них є приведені далі.

Перманганатна окиснюваність — це кількість кисню (в мг), що потрібна для хімічного окислення легко окислюваних органічних і неорганічних (солей Fe (II), H2S, амонійних солей, нітритів) речовин, які містяться в 1 л води. Окислювачем при цьому є KMnO4. Найменшу перманганатну окиснюваність має артезіанська вода до 2 мг О2 на 1 л. У воді шахтних колодязів цей показник досягає 24 мг О2 на 1 л, у воді відкритих водоймищ може бути 58 мг О2 на 1 л і більше.

Біхроматна окислюваність, або хімічна потреба в кисні (ХПК) — це кількість кисню (в мг), яка потрібна для хімічного окислення всіх органічних і неорганічних відновників в 1 л води. Окислювачем при цьому  є K2Cr2O7. Чисті підземні води мають ХПК в межах 3-5 мг/л, поверхневі – 10-15 мг/л.

Біохімічна потреба у кисні (БПК) — це кількість кисню (в мг), яка потрібна для біохімічного окислення (за рахунок діяльності мікроорганізмів) органічних речовин, що містяться в 1 л води, при температурі 20 °С протягом або 5 діб (БПК5), або 20 діб (БПК20). БПК20 ще називають повною БПК (БПКпов.). Чим більше забруднена вода органічними речовинами, тим вищі її БПК. БПК5 у воді дуже чистих водойм менше за 2 мг О2/л (БПК20 менше за 3 мг О2/л), у воді відносно чистих водойм 24 мг О2/л (БПК20 36 мг О2/л), у воді забруднених водойм понад 4 мг О2/л (БПК20 більше 6 мг О2/ л).

Розчинений кисень – кількість кисню, що міститься в 1 л води. Має значення для характеристики санітарного режиму відкритих водойм. Кисень повітря дифундує у воду і розчиняється в ній. Деяка кількість кисню утворюється внаслідок життєдіяльності хлорофільних водоростей. Поряд із збагаченням води киснем він витрачається на біохімічне окислення органічних речовин (процеси самоочищення водойми) і дихання аеробних гідробіонтів, зокрема риб. Аби не порушувалися процеси самоочищення і не гинули гідробіонти, вміст кисню у воді водойми не повинен бути менше ніж 4 мг/л. При надходженні у водойму стічних вод, які містять велику кількість органічних речовин, підвищується БПК і зменшується розчинений кисень, який витрачається на окислення органіки.

Азот амонійних солей, нітритів і нітратів. Джерелом азоту у природних водах є розкладені білкові залишки, трупи тварин, сеча, фекалії. Внаслідок процесів самоочищення водойми складні азотовмісні білкові сполуки і сечовина мінералізуються з утворенням амонійних солей, які в подальшому окислюються спочатку до нітритів і кінець кінцем до нітратів. Так само відбувається й самоочищення водойми від органічних азотовмісних забруднюючих речовин, що потрапляють у водойму у складі різноманітних стічних вод та поверхневого стоку.

В чистих природних водах поверхневих і підземних водойм вміст азоту амонійних солей перебуває в межах 0,01-0,1 мг/л. Як проміжний продукт подальшого хімічного окислення амонійних солей нітрити містяться у природній воді у дуже незначних кількостях – 0,001-0,002 мг/л. Якщо їх концентрація перевищує 0,005 мг/л, то це є важливою ознакою забруднення джерела. Нітрати є кінцевим продуктом окислення амонійних солей. Наявність їх у воді за відсутності аміаку і нітритів свідчить про порівняно давне надходження у воду азотовмісних речовин, які встигли мінералізуватися. У чистій природній воді вміст азоту нітратів не перевищує 1-2 мг/л. У ґрунтових водах може спостерігатися більш високий вміст нітратів внаслідок їх міграції з ґрунту у разі його органічного забруднення, або інтенсивного використання азотних добрив.

Загальні гігієнічні вимоги до питної води включають

–         хороші органолептичні якості (прозорість, відносно низька температура, хороший освіжаючий смак, відсутність запахів, неприємних присмаків, забарвлень, видимих неозброєним оком включень та ін.);

–         оптимальний природний мінеральний склад, який забезпечує хороші смакові якості води, отримання деяких необхідних організму макро- і мікроелементів;

–         токсикологічна нешкідливість (відсутність токсичних речовин в шкідливих для організму концентраціях);

–         епідеміологічна безпечність (відсутність збудників інфекційних захворювань, гельмінтозів тощо);

–         радіоактивність води – в межах встановлених рівнів.

Санітарний нагляд за централізованим водопостачанням поділяється на запобіжний і поточний. Запобіжний нагляд включає санітарну експертизу проекту водопроводу і всіх його складових елементів, нагляд за ходом його будівництва та введення в експлуатацію.

Перед введенням в експлуатацію побудованого водопроводу визначають зони санітарної охорони:

– зона суворого режиму, в яку входить певна частина акваторії водойми в місці забору води та вверх по течії, територія навколо водоочисних споруд;

– зона обмежень – територія, на якій заборонено будівництво та використання об’єктів, які можуть забруднювати цю територію і водойму;

– зона спостережень, яка включає всю водопровідну мережу.

Поточний санітарний нагляд проводиться шляхом поглибленого (при ремонтах, реконструкціях) планового періодичного, спорадичного, а інколи (при грубих санітарних порушеннях, чи появі кишкових інфекційних захворювань) і екстренного санітарного обстеження. Таке обстеження обов’язково доповнюється відбором проб води та її лабораторним дослідженням. Результати цього дослідження оцінюються шляхом порівняння з гігієнічними нормативами Держстандарту 2874-82 “Вода питна (вимоги до якості)” та ДержСанПіН № 136/1940 „Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання” (Додаток 3).

Результати лабораторного аналізу проб води з місцевих джерел водопостачання оцінюються згідно “Санитарных правил по устройству и содержанию колодцев и каптажей родников, используемых для децентрализованного хозяйственно-питьевого водоснабжения” №1226-75 (Додаток 4).

Додаток

Методика гігієнічної оцінки якості води за даними санітарного обстеження і результатами лабораторного дослідження (методика “читання” аналізу води)

Методика (алгоритм) “читання” аналізу води складається з 7 етапів.

На першому етапі встановлюють тип вимог до якості води:

Перший тип — це вимоги до якості питної водопровідної води при централізованому господарсько-питному водопостачанні. Ця вода має бути доброякісною і відповідати показникам діючого стандарту (ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством”, ДСанПіН № 136/1940 “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”).

Другий тип — це вимоги до якості колодязної (джерельної) води. Вона повинна також бути доброякісною і відповідати вимогам “Санитарных правил по устройству и содержанию колодцев и каптажей родников, используемых для децентрализованого хозяйственно-питьевого водоснабжения № 1226-75”.

Третій тип — це вимоги до якості води джерел (підземних і поверхневих) централізованого господарсько-питного водопостачання. Регламентуються ГОСТ 2761-84 “Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения. Гигиенические, технические требования и правила выбора”.

Четвертий тип — це вимоги до якості гарячої води, яка має відповідати вимогам «Санитарных правил проектирования и эксплуатации систем централизованного горячего водоснабжения № 2270-80».

На другому етапі визначають завдання: зробити висновок про якість питної водопровідної чи колодязної води, оцінити якість і ефективність водопідготовки на спорудах водопровідної станції, встановити причину виникнення карієсу або флюорозу у населення, встановити причину розвитку метгемоглобінемії у дитячого населення та людей похилого віку, з’ясувати причину випадку масового інфекційного захворювання, визначитися щодо впливу на якість питної води нових реагентів, які використовують на водопровідних станціях або нових полімерних матеріалів, з яких виготовлено конструкції водоочисних споруд чи водопровідні труби тощо.

На третьому етапі визначають програму та об’єм лабораторних досліджень. Для висновку про якість питної водопровідної води (з крана або вуличної водорозбірної колонки) згідно з ГОСТ 2874-82 мають бути досліджені фізико-органолептичні (запах, смак і присмак, кольоровість, каламутність) та санітарно-мікробіологічні (мікробне число і колі індекс) показники. Для висновку про якість колодязної води згідно з “Санитарными правилами…” N 1226-75 досліджують фізико-органолептичні (запах, смак і присмак, кольоровість, каламутність), хіміко-органолептичні (сухий залишок, загальна твердість, вміст заліза, активна реакція), санітарно-мікробіологічні (мікробне число і колі-індекс), санітарно-хімічні (перманганатна окислюваність, вміст азоту нітратів, нітритів і аміаку), показники нешкідливості за хімічним складом (фториди). Для з’ясування можливої причини карієсу чи флюорозу треба визначити вміст фтору в питній воді, воднонітратної метгемоглобінемії — концентрацію нітратів, інфекційного захворювання — провести бактеріологічні чи вірусологічні дослідження, вплив полімерних матеріалів — відповідні хімічні аналізи та інше.

На четвертому етапі перевіряють повноту поданих матеріалів і терміни виконання досліджень.

Якщо проба води відібрана на водопровідній станції чи з водорозбірної колонки або шахтного колодязя, повинні бути наведені дані санітарного (санітарно-топографічного, санітарно-технічного, санітарно-епідеміологічного) обстеження та результати лабораторного дослідження води згідно з програмою досліджень.

Якщо проба води відібрана з водопровідного крану, повинні бути наведені результати лабораторного дослідження води згідно з відповідною програмою досліджень.

Бактеріологічні дослідження мають бути проведені протягом 2 годин після відбору проби або за умов зберігання у холодильнику при 1—8 °С — не пізніше, ніж через 6 годин. Фізико-хімічний аналіз проводять протягом 4 годин після взяття проби або за умов зберігання у холодильнику при 1—8 °С — не пізніше, ніж через 48 годин.

На п’ятому етапі аналізують дані санітарного обстеження і роблять попередні висновки: чи є підстави підозрювати, що вода може бути забрудненою, неякісною, епідемічно небезпечною, чи є умови для забруднення води у джерелі водопостачання, колодязі, водорозбірній колонці.

На шостому етапі аналізують дані лабораторного дослідження води за кожною групою показників у такій послідовності: 1) фізико-органолептичні, 2) хіміко-органолептичні, 3) показники нешкідливості за хімічним складом, 4) санітарно-мікробіологічні і 5) санітарно-хімічні показники епідемічної безпечності. При цьому дають якісну і кількісну оцінку кожному показнику. Наприклад, загальна жорсткість води 9 мг-екв/л. У висновку вказуємо: “Вода жорстка, з загальною жорсткістю понад норму 7 мг-екв/л”. Якщо сухий залишок води 750 мг/л, то зазначаємо: “Вода прісна, оскільки сухий залишок — до 1000 мг/л, підвищеної мінералізації”. Якщо запах — 2 бали, присмак — 2 бали, прозорість — 30 см, каламутність — 1,5 мг/л, кольоровість — 20 градусів, то висновок: “Вода без запаху, без присмаків, прозора, без кольору, тобто має приємні органолептичні властивості і за цією групою показників відповідає ГОСТу 2874-82”.

На сьомому етапі лікар робить загальний висновок про якість води відповідно до завдання і при необхідності дає рекомендації щодо поліпшення її якості.

ВІДЕО

 

ДЕРЖАВНІ САНІТАРНІ НОРМИ ТА ПРАВИЛА             “Гігієнічні вимоги до води питної,  призначеної для споживання людиною”                       (ДСанПіН 2.2.4-171-10) 

                      I. Загальні положення

     1.1. Державні  санітарні  норми та правила “Гігієнічні вимоги до води  питної,  призначеної  для  споживання  людиною”  (ДСанПіН 2.2.4-171-10) (далі    Санітарні норми) обов’язкові для виконання органами    виконавчої    влади,     місцевого     самоврядування, підприємствами,  установами,  організаціями  незалежно  від  форми власності  та  підпорядкування,  діяльність   яких   пов’язана   з проектуванням,   будівництвом   та  експлуатацією  систем  питного
водопостачання,  виробництвом та обігом  питних  вод,  наглядом  і контролем   у   сфері   питного   водопостачання   населення,   та громадянами.

     1.2. Санітарні норми встановлюють вимоги  до  безпечності  та якості  питної води,  призначеної для споживання людиною,  а також правила       виробничого       контролю       та       державного санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері питного водопостачання населення.

     Вимоги Санітарних  норм  не  поширюються  на  води мінеральні, лікувальні,   лікувально-столові,   природні   столові   та  води, призначені  для  спеціального  дієтичного  споживання,  спеціально перероблені  або розроблені для забезпечення задоволення дієтичних потреб  дітей грудного та раннього віку.     1.3. Державний нагляд за  виконанням  вимог  Санітарних  норм здійснює   державна   санітарно-епідеміологічна  служба  згідно  з санітарним законодавством.            

         II. Терміни та визначення

     2.1. У  Санітарних  нормах  терміни   вживаються   у   такому значенні:

     Бювет –  інженерна  водозабірна  споруда   для   забезпечення споживачів   необробленими   (крім   знезараження   води   методом ультрафіолетового     опромінення)      міжшаровими      напірними (артезіанськими)  або  безнапірними  підземними водами,  до складу якої  входять  свердловина,  розподільна  колонка  та   спеціальне приміщення або павільйон.

     Вода питна з оптимальним вмістом мінеральних речовин –  питна вода,  призначена  для споживання людиною,  з мінеральним складом, адекватним фізіологічній потребі організму людини.

     Вода питна  з  пунктів  розливу – оброблена та привізна питна вода, що розливається в тару споживача без водопровідної мережі.

     Вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), – вода,   склад   якої   за   органолептичними,    фізико-хімічними, мікробіологічними,  паразитологічними  та радіаційними показниками відповідає   вимогам   державних   стандартів    та    санітарного законодавства (з водопроводу – водопровідна,  фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних,  санітарно-гігієнічних,  побутових та  господарських  потреб  населення,  а  також  для   виробництва продукції, що потребує використання питної води.

     Водневий показник   (pH)      показник,   що    характеризує властивість води, зумовлену наявністю у ній вільних іонів водню.

     Водоносний горизонт    пласт  гірських   порід   однорідного складу,  що  містить  вільну  (гравітаційну)  воду  і має однакову пористість і величину водопроникності.

     Домінералізація питної  води    технологічний процес обробки питної  води  для  збільшення  концентрації  мінеральних  речовин, зокрема   макро-   та  мікроелементів  (штучна  мінералізація  аборозведення).

     Забарвленість –   показник,   що  характеризує  інтенсивність забарвлення води,  яке зумовлене  вмістом  забарвлених  органічних речовин.

     Загальна жорсткість – показник,  що характеризує  властивість води, зумовлену наявністю у ній розчинених солей кальцію та магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів тощо).

     Загальна лужність    показник,  що  характеризує властивість води,  зумовлену наявністю у ній аніонів слабких кислот,  головним чином вугільної кислоти (карбонатів, гідрокарбонатів).

     Запах –   показник,   що   характеризує   властивість    води подразнювати  рецептори  слизових оболонок носа та синусних пазух, зумовлюючи відповідне відчуття.

     Знезараження води        процес   знищення   патогенних   та умовно-патогенних мікроорганізмів шляхом впливу  на  них  фізичних (ультрафіолетове опромінювання,  ультразвук тощо), хімічних (хлор, гіпохлорит,  озон,  діоксид  хлору,  оксидантний  газ   тощо)   та фізико-хімічних факторів.

     Каламутність – показник, що характеризує природну властивість води,  зумовлену  наявністю  у воді завислих речовин органічного і неорганічного  походження  (глини,  мулу,   органічних   колоїдів, планктону тощо).

     Каптаж джерела – інженерна  водозабірна  споруда,  призначена для  збирання  джерельної  води  в  місцях її довільного виходу на поверхню,  до складу якої входять камери  каптажу  (приймальна  та освітленої води), каптажне приміщення або павільйон.

     Клас небезпеки речовини (I,  II, III, IV) – ступінь небезпеки для  людини хімічних речовин,  що забруднюють воду,  який залежить від їх токсичності,  кумулятивності, лімітуючої ознаки шкідливості та здатності викликати несприятливі віддалені ефекти.

     Лімітуюча ознака   шкідливості       показник,    за    яким встановлюється  гігієнічний норматив шкідливої хімічної речовини у воді  та  який  визначається  за  мінімальною  концентрацією,  яка впливає безпосередньо на організм людини (санітарно-токсикологічна ознака    шкідливості),    органолептичні     властивості     води (органолептична ознака шкідливості) чи процеси самоочищення водойм (загальносанітарна ознака шкідливості).

     Мікробіологічні показники    показники  епідемічної  безпеки питної  води,  перевищення  яких  може  призвести  до   виникнення інфекційних хвороб у людини.

     Органолептичні показники    (запах,    смак    і     присмак, забарвленість, каламутність) – фізичні властивості питної води, що сприймаються органами чуття.

     Очищення  питної води – спосіб підготовки питної води з метою поліпшення  її  показників  безпечності  та  якості   механічними, хімічними,   фізичними   та   біологічними  методами  (освітлення, пом’якшення,   знесолення,   знезалізнення,   знезараження  тощо).     Паразитологічні показники    показники  епідемічної  безпеки питної  води,  перевищення  яких  може  призвести  до   виникнення паразитарних інвазій у людини.

     Партія фасованої питної води – будь-яка  визначена  кількість фасованої  питної  води  з  однією назвою,  однаковими показниками якості,  однієї і тією самою  датою  виготовлення,  яка  вироблена згідно  з одним нормативним документом за однакових умов на одному й   тому   самому   підприємстві   (об’єкті)    протягом    одного технологічного циклу,  за одним і тим самим технологічним режимом, оформлена одним документом про безпечність та якість  і  одночасно пред’явлена до приймання.

     Перманганатна окиснюваність – кількість  кисню,  що  потрібна для   хімічного  окиснення  перманганатом  калію  легкоокиснюваних органічних і неорганічних  речовин  (солей  двовалентного  заліза, сірководню, амонійних  солей,  нітритів  тощо),  які  містяться  у 1 куб.дм води.

     Підготовка питної    води    (водопідготовка,    обробка)   – технологічний процес,  який здійснюється для доведення  показників безпечності   та   якості   питної   води  до  рівнів  гігієнічних нормативів.

     Радіаційні показники        показники,   що   характеризують властивість води, зумовлену наявністю радіонуклідів.

     Резервуар  чистої  води  (РЧВ) – закрита споруда для створення запасу  питної   води,   необхідної   для   компенсації   можливої невідповідності між об’ємом подачі води та її споживанням в окремі одини доби.

     Санація шахтних  колодязів    комплекс  заходів  з  ремонту, чищення та дезінфекції колодязів, які проводяться з профілактичною метою чи у разі забруднення води в них.

     Санітарно-токсикологічні показники –  хімічні  показники,  що нормуються за санітарно-токсикологічною ознакою шкідливості.

     Смак і  присмак    показники,  що  характеризують  здатність наявних   у  воді  хімічних  речовин  після  взаємодії  зі  слиною подразнювати смакові  рецептори  язика  і  зумовлювати  відповідне відчуття.

     Споживач питної  води    юридична  або  фізична  особа,  яка використовує питну воду за призначенням.

     Сухий залишок      показник,   що   характеризує   кількість розчинених речовин, передусім мінеральних солей, в 1 куб.дм води.

     Трубчастий колодязь (свердловина) – інженерна споруда,  що  є вертикальною  виробкою  з  невеликим розміром поперечного перерізу круглої  форми,  що   призначена   для   забору   підземних   вод, розташованих на різній глибині.

     Фізико-хімічні показники – фізичні чи хімічні  показники,  що нормуються   за   загальносанітарною  чи  органолептичною  ознакою шкідливості.

     Шахтний колодязь    інженерна  споруда,  що  є  вертикальною виробкою з великим (у  порівнянні  із  водозабірною  свердловиною) розміром поперечного перерізу,  круглої,  квадратної,  прямокутної або шестигранної форми, що призначена для забору ґрунтових вод.

     2.2. Залежно від технології отримання виокремлюють такі  види питних вод:

     оброблені – питні води, що виготовляються з води, отриманої з поверхневих   джерел   питного  водопостачання,  підземних  джерел питного водопостачання шляхом очищення чи домінералізації;     необроблені (природні)    води,  отримані  безпосередньо   з підземних джерел питного водопостачання,  які за всіма показниками відповідають  вимогам  Санітарних  норм  без  їх  очищення   (крім освітлення)  чи домінералізації. { Абзац третій пункту 2.2 розділу II  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 505 ( z1043-11 ) від 15.08.2011 }

     Інші терміни використовуються у значеннях,  визначених Водним кодексом України ( 213/95-ВР ), Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (  4004-12  ), “Про  питну  воду  та  питне водопостачання” ( 2918-14 ) та іншими актами законодавства.

              III. Гігієнічні вимоги до безпечності  та  якості питної води, призначеної     для споживання людиною

     3.1. Питна вода,  призначена для споживання людиною,  повинна відповідати   таким   гігієнічним   вимогам:   бути   безпечною  в епідемічному   та   радіаційному   відношенні,   мати   сприятливі органолептичні властивості та нешкідливий хімічний склад.

     Для виробництва  питної  води  слід  надавати  перевагу  воді підземних   джерел   питного   водопостачання  населення,  надійно захищених від біологічного, хімічного та радіаційного забруднення.

     3.2. Гігієнічну оцінку  безпечності  та  якості  питної  води проводять  за  показниками  епідемічної  безпеки (мікробіологічні, паразитологічні),       санітарно-хімічними       (органолептичні, фізико-хімічні,    санітарно-токсикологічні)    та    радіаційними показниками, наведеними у додатках 1 – 3.

     Під час  вибору  вододжерела  та  технології водопідготовки у разі   будівництва   чи   реконструкції    підприємства    питного водопостачання   населення  слід  надавати  перевагу  джерелам  та технологіям,  що забезпечать виробництво питної води з оптимальним вмістом   мінеральних   речовин   за   показниками   фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води (додаток 4).

     3.3. Безпечність та якість питної води  за  мікробіологічними показниками повинна відповідати гігієнічним нормативам,  наведеним у додатку 1.

     3.4. Безпечність та якість питної води  за  паразитологічними показниками повинна відповідати гігієнічним нормативам,  наведеним у додатку 1.  Паразитологічні показники визначають у  питній  воді поверхневих   та   підземних   (ґрунтові   води)   джерел  питного водопостачання     населення,     а     в     разі     ускладнення санітарно-епідемічної ситуації – також у міжшарових безнапірних та напірних (артезіанських) підземних водах.

. Безпечність та якість питної води  за  органолептичними, фізико-хімічними та санітарно-токсикологічними показниками повинна відповідати гігієнічним нормативам, наведеним у додатку 2.

     Якщо  рівень  сухого  залишку в питній воді після її штучного знесолення   становить   менше   100   мг/куб.дм,   вона  підлягає домінералізації.  {  Пункт 3.5 розділу III доповнено новим абзацом другим  згідно  з  Наказом  Міністерства  охорони здоров’я  N  505 ( z1043-11 ) від 15.08.2011 }

     Якщо під    час    виробництва    питної   води   проводиться знезараження,  виробник повинен  вжити  заходів  щодо  мінімізації забруднення питної води побічними продуктами знезараження.

     3.6. Вміст  у питній воді шкідливих речовин,  не зазначених у Санітарних нормах,  не повинен перевищувати їх  граничнодопустимих концентрацій (ГДК), визначених санітарними нормами для поверхневих вод.

     За наявності  у  питній  воді  декількох  речовин з однаковою лімітуючою ознакою шкідливості,  що належать до  I  та  II  класів небезпеки,  сума відношення концентрацій (C ,  C ,……C ) кожної   1    2    n із речовин до відповідної ГДК не повинна перевищувати одиницю:

     3.7. Під   час  гігієнічної  оцінки  радіаційної  безпечності питної води у місцях водозаборів поверхневих та  підземних  джерел питного  водопостачання  попередньо  визначаються  питомі  сумарні альфа- і бета-активності за показниками,  наведеними у  таблиці  1 додатка  3.  У  разі  встановлення  перевищення  одного  або  обох показників слід проводити радіологічні дослідження питної води  за радіаційними показниками, наведеними у таблиці 2 додатка 3.

     При цьому у разі встановлення  перевищення  питомої  сумарної альфа-активності  у  питній воді з підземних джерел водопостачання необхідно визначати питому  сумарну  активність  природної  суміші                                                  226     228

ізотопів  урану  (U),  питомі  активності радію (   Ra,     Ra) та  222 радону (Rn), а у разі встановлення перевищення питомої сумарної бета-активності  у  питній  воді з поверхневих та підземних джерел    водопостачання –  питомі  активності  цезію -137 та  стронцію  90

     3.8. Орієнтовний  перелік  методик  та  стандартів визначення показників безпечності та якості питної води наведено у додатку 5. Для визначення показників безпечності та якості питної води можуть також використовуватись інші атестовані методики та стандарти.

     3.9. У разі забруднення  питної  води  невідомими  токсичними сполуками  та  хімічними речовинами,  для визначення яких відсутні методи  дослідження,   рекомендується   застосовувати   допоміжний інтегральний  (експресний)  показник  якості  питної води – індекс токсичності питної води,  розрахований за результатами біологічних тестів (біотестування):

     Індекс токсичності    питної    води,    яка    не    містить  неідентифікованих компонентів,   не   повинен   перевищувати   50% незалежно від використовуваних тест-об’єктів,  якими  можуть  бути дафнії, інфузорії тощо.      3.10.     Виробництво    питної    води    здійснюється    за нормативно-технічним  документом  та  відповідно до технологічного регламенту  або  іншого  документа з описом технологічного процесу виробництва      питної      води,     що     пройшли     державну санітарно-епідеміологічну   експертизу   та   отримали  позитивний висновок.

     3.11. У  сфері  питного   водопостачання   населення   можуть використовуватись  матеріали,  речовини  та  сполуки  (коагулянти, флокулянти, реагенти для знезараження, консерванти, ємкості, тара, засоби закупорювання,  мийні та дезінфекційні засоби,  обладнання, устаткування,  будівельні матеріали тощо),  дозволені  центральним органом  виконавчої  влади  у  сфері  забезпечення  санітарного та епідемічного благополуччя населення для застосування у цій сфері.

     Залишкові концентрації  хімічних  речовин  та сполук у питній воді не повинні перевищувати встановлені гігієнічні нормативи.

     3.12. Термін  зберігання  питної  води  з  пунктів   розливу, бюветів,  колодязів та каптажів джерел у тарі споживача не повинен перевищувати 24 години за умови її зберігання  у  чистій  закритій тарі при температурі від 5 град.C до 20 град.C в місцях, захищених від попадання прямих сонячних променів.
     3.13. Вимоги до води централізованого питного  водопостачання населення  (водопровідна  питна вода) полягають у наступному.  Під час дослідження мікробіологічних показників  водопровідної  питної води  в  її  пробах  визначають загальне мікробне число,  загальні коліформи,  E.coli,  ентерококи.  У водопровідній  питній  воді  з оверхневих  вододжерел у місцях її надходження з очисних споруд у розподільну мережу додатково визначають наявність коліфагів.

     У разі  виявлення в пробах питної води з підземних вододжерел загальних коліформ,  E.coli чи ентерококів, а в пробах питної води з поверхневих вододжерел – загальних коліформ, E.coli, ентерококів чи коліфагів слід провести їх  визначення  в  повторно  відібраних пробах.

     За наявності відхилень від встановлених нормативів у повторно відібраних   пробах   протягом   12   годин   необхідно  розпочати дослідження на наявність в  питній  воді  з  підземних  вододжерел коліфагів   та  збудників  інфекційних  захворювань  бактеріальної етіології,  а з поверхневих  вододжерел    збудників  інфекційних захворювань бактеріальної та вірусної етіології.  У разі виявлення в пробах питної води з підземних вододжерел коліфагів  проводяться дослідження   на   наявність   збудників  інфекційних  захворювань вірусної етіології.

     За результатами  лабораторних  досліджень  вживаються  заходи щодо виявлення та усунення причин забруднення питної води.

     3.14. Під  час   знезараження   водопровідної   питної   води залишкові концентрації реагентів визначаються не рідше одного разу на годину та повинні становити:

     у разі   знезараження   води  за  допомогою  хлору  у  період благополучної  санітарно-епідемічної  ситуації  вміст  залишкового вільного хлору   у  воді  на  виході  із  РЧВ    у  межах  0,3  – 0,5 мг/куб.дм після 30 хвилин контакту  хлору  з  водою,  а  вміст залишкового зв’язаного  хлору  – у межах 0,8 – 1,2 мг/куб.дм після 60 хвилин контакту хлору з водою.  За наявності у воді і вільного, і  зв’язаного  хлору дозволяється здійснювати контроль за одним із цих  показників:  за   залишковим   вільним   хлором   (при   його концентрації понад  0,3  мг/куб.дм)  або  за  залишковим зв’язаним хлором (при концентрації залишкового  вільного  хлору  меншій  ніж 0,3 мг/куб.дм);

     у    період    ускладнення   санітарно-епідемічної   ситуації дозволяється  хлорувати  воду  підвищеними  дозами активного хлору (5-20  мг/куб.дм)  за  умови  видалення  надлишкового хлору з води перед  її  подачею  у розподільну мережу; { Пункт 3.14 розділу III доповнено  новим  абзацом  третім  згідно  з  Наказом Міністерства охорони здоров’я N 505 ( z1043-11 ) від 15.08.2011 }

     у разі знезараження  води  за  допомогою  озону  концентрація залишкового  озону на виході із камери змішування має бути у межах 0,1 – 0,3 мг/куб.дм після 4 хвилин контакту озону з водою;

     у разі  знезараження  води  за допомогою діоксиду хлору вміст залишкового діоксиду хлору у воді РЧВ після 30 хвилин  контакту  – не менше  ніж  0,1 мг/куб.дм,  а концентрація хлоритів – не більше ніж  0,2  мг/куб.дм.  {  Абзац  п’ятий  пункту 3.14 розділу III із змінами,  внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 505 ( z1043-11 ) від 15.08.2011 }

     3.15. Вимоги до води питної фасованої та  з  пунктів  розливу (нецентралізоване  питне  водопостачання  населення)  полягають  у наступному.  Для виробництва питної води фасованої  та  з  пунктів розливу  повинна  використовуватись  вода підземних джерел питного водопостачання або водопровідна питна вода,  яка пройшла додаткову обробку.

     3.16. Перед  використанням  підземних та водопровідних питних вод  установи  та  заклади  державної   санітарно-епідеміологічної служби  проводять попередні лабораторні дослідження вихідної води, при цьому для підземних вод необхідно  враховувати  вимоги  пункту 3.31 Санітарних норм.

     Попередні лабораторні  дослідження  вихідної  води  проводять згідно  з  вимогами  Санітарних  норм  за  переліком  показників з урахуванням місцевих природних умов.

     Проби води  відбирають  протягом року не рідше одного разу на місяць   для   визначення    мікробіологічних,    органолептичних, фізико-хімічних   та  санітарно-токсикологічних  показників,  а  у водопровідній воді з  поверхневих  джерел  питного  водопостачання визначають також паразитологічні показники.

     Проби води з нових  свердловин  чи  таких,  що  тимчасово  не використовувались,  відбирають  після  відкачки води,  яка повинна тривати до досягнення постійних динамічного  рівня  та  освітлення води.  При  цьому  продуктивність  відкачки повинна бути рівною чи більшою, ніж проектна.

     Результати лабораторних  досліджень  якості  вихідної води та санітарно-епідеміологічного   обстеження   території    розміщення водозабору,    проведені   установами   та   закладами   державної санітарно-епідеміологічної служби, враховуються під час проведення державної   санітарно-епідеміологічної  експертизи  технологічного регламенту або іншого документа з  описом  технологічного  процесу виробництва питної води фасованої та з пунктів розливу.

     3.17. Для  консервування  питної  води фасованої та з пунктів розливу можуть використовуватись діоксид вуглецю, срібло тощо.

     3.18. Води питні фасовані та з  пунктів  розливу  не  повинні вміщувати  ароматизаторів,  підсолоджувачів  та  інших харчових чи харчосмакових   речовин,   крім   речовин,   що   нормуються  цими Санітарними нормами.

     3.21. Термін  зберігання  питної  води  в  пунктах  розливу у стаціонарних ємкостях не  повинен  перевищувати  24  години,  а  у транспортних ємкостях (автоцистернах) – 6 годин. Термін зберігання питної    води    може    бути    збільшено    за     результатами санітарно-епідеміологічних   досліджень  за  умов  додаткового  її знезараження перед розливом  у  тару  споживача  методами,  що  не забруднюють питну воду залишковими концентраціями реагентів.

     Забороняється заповнювати питною водою ємкості  із  залишками питної води.

     3.22. Строки  придатності  до  споживання та умови зберігання питної води фасованої  встановлюються  за  результатами  державної санітарно-епідеміологічної   експертизи   цієї  води.  Питну  воду фасовану необхідно зберігати в місцях, захищених від впливу прямих сонячних променів.

     3.23. Полімерна тара багаторазового використання та тара,  що надходить на лінію розливу зі складу зберігання, підлягають миттю, дезінфекції  та  ополіскуванню  питною  водою,  що  призначена для розливу у цю тару,  згідно з технологічним регламентом  або  іншим документом з описом технологічного процесу виробництва питної води асованої,  у  якому   зазначається   термін   застосування   тари багаторазового використання.

     3.24. Відпуск  зі  складу  готової продукції фасованої питної води,  яка під час водопідготовки була оброблена озоном, необхідно здійснювати   не  раніше  ніж  через  8  годин  після  надходження зазначеної питної води на склад.

     3.25. Текст етикетки для маркування питної води фасованої  та інша  супровідна  інформація  щодо  її  походження та властивостей погоджуються центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я    на    підставі    позитивного    висновку    державної санітарно-епідеміологічної   експертизи   такої   води,   виданого Державною санітарно-епідеміологічною службою України.

     3.26. На  етикетці питної води фасованої зазначаються:  “Вода питна”,  її  назва,  вид   (оброблена,   необроблена   (природна), штучно-мінералізована,    штучно-фторована,   штучно-йодована,   з оптимальним  вмістом  мінеральних  речовин,   газована   (сильно-, середньо-,  слабо-)  чи  негазована тощо),  склад (“вода питна” та перелік  уведених  речовин,  зокрема   консервантів,   макро-   та мікроелементів),   фактичні   значення   показників  фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води згідно з додатком 4, умови зберігання, об’єм тари, дата виготовлення та дата закінчення строку  придатності  до споживання, найменування, місцезнаходження а  телефони виробника і місце її виготовлення, вид вихідної води, місцезнаходження  підземного  джерела  питного  водопостачання  та номер  і  глибина  свердловини,  номер  партії  виробництва, назва нормативного  документа,  який  визначає вимоги щодо якості питної води.     Назви питних вод, що свідчать про їх походження або створюють враження про певне місце походження,  можна зазначати виключно для необроблених фасованих питних вод.

     На етикетці питної води фасованої  забороняється  розміщувати інформацію та графічні зображення:

     що можуть  призвести   до   хибного   розуміння   споживачами походження, природи, складу чи властивостей питної води фасованої;

     що можуть збігатися  з  назвами  вітчизняних  та  закордонних мінеральних вод;

     щодо наявності   лікувальних   властивостей    питної    води фасованої.      3.27. Під час проектування та будівництва нових підприємств з виробництва  питної  води  або  реконструкції існуючих підприємств необхідно  передбачати  окремі  лінії розливу для фасування питної води та безалкогольних напоїв.

     На існуючих   підприємствах,  що  використовують  одну  лінію розливу,  перед зміною виду продукції необхідно провести санітарну обробку  лінії  розливу  з  використанням  мийних  і дезінфікуючих засобів, промивання водою з температурою не нижче ніж 80 град.С та питною   водою,   що   призначена  для  фасування,  відповідно  до технологічного  регламенту   або   іншого   документа   з   описом технологічного процесу виробництва питної води.

     Після санітарної обробки виробничий  контроль  першої  партії продукції  проводиться  за  програмою повного виробничого контролю згідно з пунктом 4.16 цих Санітарних норм.

     3.28. Питну воду фасовану можна споживати дітям з перших днів їх життя і до 3 років для фізіологічних,  санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових  потреб  у тому разі,  якщо вона відповідає таким вимогам:

     не обробляється  реагентами,  не містить консервантів та не є штучно мінералізованою;

     фасується  в  скляну  тару  та тару одноразового використання об’ємом  не більше 6,0 куб.дм із зазначенням на етикетці строку її придатності та умов зберігання після розгерметизації тари згідно з результатами  державної санітарно-епідеміологічної експертизи цієї води;     вміст амонію не перевищує 0,1 мг/куб.дм;

     розливається на лінії розливу,  що  не  використовується  для розливу  мінеральних  вод,  алкогольних  та безалкогольних напоїв.      3.29. В   пунктах   розливу   питної   води   повинен    бути інформаційний  листок  із  зазначенням  інформації  щодо  її  виду (оброблена,   необроблена    (природна),    штучно-мінералізована,штучно-фторована,    штучно-йодована,    з   оптимальним   вмістом мінеральних речовин,  газована чи негазована тощо),  складу (“вода питна” та перелік уведених речовин,  зокрема консервантів,  макро- та   мікроелементів),   умов   зберігання,   дати    виготовлення, найменування,   адреси   та   телефону   виробника   і   місця  її виготовлення,  виду  вихідної  води,  місцезнаходження  підземного джерела  питного  водопостачання  та номера і глибини свердловини, посилання на нормативний документ, згідно з яким виготовлено питну воду.      3.30. Місце  реалізації  питної  води  з пунктів розливу слід розташовувати на території з твердим покриттям, що упорядкована та благоустроєна  і  знаходиться  на  відстані  не менше ніж 50 м від місць  забруднення  (сміттєзбірники,   вбиральні,   магістралі   з інтенсивним рухом транспорту,  автостоянки тощо), має прилавок, до якого підведено трубопровід з металевим краном для розливу  питної води (кран слід розташовувати над прилавком на висоті не менше ніж 0,5 м).

     Заборонено прокладати обвідний трубопровід від мережі питного водопостачання до крана відпуску питної води споживачам.

     3.31. Вимоги до води питної з бюветів,  колодязів та каптажів джерел (нецентралізоване питне водопостачання населення) полягають у наступному.  Влаштування бюветів,  колодязів та каптажів  джерел слід здійснювати з урахуванням результатів лабораторних досліджень безпечності   та   якості   підземної    води,    що    планується використовувати,    та    санітарно-епідеміологічного   обстеження території  розміщення  цих  споруд,  проведеного   установами   та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

     Результати  геологічних   та   гідрогеологічних    досліджень, лабораторних  досліджень  безпечності та якості підземної води (за наявності)  надаються  до   державної   санітарно-епідеміологічної служби  відповідної  адміністративної території та повинні містити інформацію щодо  глибини  залягання  підземних  вод,  напрямку  їх потоку   у   плані   населеного   пункту,  орієнтовної  потужності водоносного шару,  можливості взаємодії з водозаборами, що існують чи проектуються на сусідніх майданчиках, та з поверхневими водними об’єктами  (ставок,  болото,  водоймище,  річка  тощо),  а   також фактичних значень показників безпечності та якості підземної води.

     Результати санітарно-епідеміологічного  обстеження  території повинні   містити   інформацію   про   місцеві   природні   умови, характеристику  території  розміщення  водозабору  із  зазначенням існуючих   та   потенційних  джерел  мікробного,  паразитарного  і хімічного  забруднення.    

   3.32. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та  захищеній  території,  яка знаходиться  вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту  та  не  менше ніж  50  м  (для індивідуальних колодязів – не менше ніж 20 м) від вбиралень,  вигрібних ям,  споруд та  мереж  каналізації,  складів добрив  та отрутохімікатів,  місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод.      3.33. Територію поблизу колодязя,  каптажу джерела чи  бювету треба   утримувати   в   чистоті   та   організовувати  відведення поверхневого стоку.

     У радіусі  50 м від бюветів,  колодязів та каптажів джерел не дозволяється  здійснювати  миття  транспортних  засобів,   водопій тварин,  влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу  діяльність,  що може призвести до забруднення ґрунту та води.

     Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел   місцях,  що  затоплюються,  зазнають розмивів,  зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.

     Забороняється використовувати для підйому води із колодязя чи каптажу джерела громадського користування ємкості,  які  приносять споживачі,  а також набирати воду із відра загального користування посудом, що належить споживачам.          питної води, призначеної для споживання людиною    

  4.1. Виробничий  контроль  безпечності  та якості здійснюється підприємствами питного водопостачання  відповідно  до вимог Санітарних норм.    

  4.2.   Виробничий   контроль  проводиться  згідно  з  робочою програмою,  що  є  складовою  технологічного регламенту або іншого документа з описом технологічного процесу виробництва питної води, в якій повинно бути відображено: перелік показників, що потребують контролю,  та порядок його здійснення, місця та календарні графіки відбору  проб  води  для  лабораторних  досліджень.

     4.3. Робоча  програма  виробничого  контролю на підприємствах питного водопостачання, що мають декілька водозаборів, складається для кожного водозабору окремо з урахуванням його особливостей.    

  4.4. Виробничий  контроль  безпечності  та якості питної води здійснюють  за  програмами  повного,  скороченого  та  скороченого періодичного  контролю з урахуванням вимог Санітарних норм залежно від підприємства питного водопостачання.

     Повний контроль безпечності та якості питної води обов’язково проводиться  під  час  введення  в   експлуатацію   новозбудованих водопроводів,   технологічних   ліній,   після  їх  реконструкції, капітального  ремонту  і переобладнання та у разі зміни технології водопідготовки  тощо.       4.5. Підприємства  питного водопостачання повинні здійснювати систематичний виробничий контроль за безпечністю  та  якістю  води від місця водозабору до місця її споживання.   

   4.6. Контроль    радіаційної    безпечності    питної    води здійснюється у місцях водозаборів один раз на три роки  відповідно до вимог, наведених у пункті 3.7.

     4.7. Періодичність виробничого контролю безпечності та якості питної води може бути збільшено  залежно  від  місцевих  природних умов та епідемічної ситуації в населеному пункті.   

   4.8. Підприємства питного водопостачання зобов’язані надавати до   державної   санітарно-епідеміологічної   служби   відповідної адміністративної  території  інформацію про результати виробничого контролю безпечності та якості  питної  води,  забруднення  джерел питного водопостачання.   

   4.9. Виробничий  контроль  на  підприємствах централізованого питного одопостачання населення полягає у наступному.  Виробничий контроль безпечності та якості води повинен здійснюватись у місцях водозабору,  перед надходженням у водопровідну мережу,  а також  у розподільній мережі.   

   4.10.  Виробничий  контроль  у місцях водозабору проводять за програмою повного виробничого контролю.     На водопроводах з підземними джерелами питного водопостачання протягом  першого  року  експлуатації аналіз води проводять чотири рази на рік (за сезонами),  а надалі – один раз на рік у  найбільш несприятливий  період року за результатами спостережень попередніх років.  На водопроводах     з    поверхневими    джерелами    питного водопостачання аналіз води проводять один раз на місяць.  

 4.11. Повний, скорочений періодичний та скорочений виробничий контролі  безпечності  та якості питної води здійснюються перед їїнадходженням у водопровідну мережу відповідно до вимог,  наведених у таблицях 1,  2 додатка 8. Кількість проб повинна бути рівномірно розподілена у часі.  

    4.12. Скорочений періодичний контроль безпечності  та  якості води  здійснюється  перед її надходженням у водопровідну мережу за

показниками,  наведеними у таблиці 3 додатка 8. Перелік показників

може  бути  розширено  за  наявності особливостей хімічного складу води  джерела питного водопостачання, методів водопідготовки тощо. Якщо у питній воді концентрації деяких речовин є стабільними та не перевищують  75%  їх  ГДК,  то  виробничий  контроль  за ними може здійснюватись  вдвічі рідше.     Виробничий контроль  за  речовинами,   що   видаляються   або додаються  в  процесі підготовки питної води спеціальними методами (опріснення, пом’якшення, детоксикація, дезодорація, дезактивація, домінералізація,  знезалізнення, знефторювання тощо), здійснюється один раз на зміну.

     4.13. Виробничий контроль безпечності та якості питної води у розподільній    мережі    проводять    за   мікробіологічними   та органолептичними показниками з періодичністю,  наведеною у додатку 9.   У  разі  проведення  дохлорування  питної  води  на  спорудах водопровідних  мереж  у  питній  воді  розподільної  мережі  також необхідно  визначати  вміст  хлороформу  та  залишкового активного хлору після кожного дохлорування.

     4.14. Відбір  проб  води  у  розподільній мережі здійснюють з вуличних  водорозбірних  пристроїв  на  найбільш   підвищених   та тупикових  її ділянках,  а також з кранів внутрішніх водопровідних мереж будинків, що мають підкачку та місцеві водонапірні баки.  

    4.15. Виробничий  контроль  на  підприємствах  з  виробництва питної води фасованої та в пунктах розливу (нецентралізоване питне водопостачання  населення)   полягає   у   наступному.   Об’єктами виробничого  контролю  питної води є вихідна вода,  вода на етапах водопідготовки,  вода  перед  розливом,  готова  продукція.  Місця відбору  проб,  періодичність  контролю  та  перелік показників на етапах   водопідготовки   повинні   визначатися   з    урахуванням особливостей   технологічної   схеми   та   виду  джерела  питного водопостачання (підземне, водопровід).    

  4.16. Повний виробничий контроль безпечності та якості питної води здійснюється за показниками згідно з додатками 1,  2 один раз на рік  у  найбільш  несприятливий  період  року  за  результатами лабораторних   досліджень   якості   вихідної   води,   проведених установами  та  закладами   державної   санітарно-епідеміологічної служби  згідно  з  пунктом  3.16  цих Санітарних норм,  а також за відповідними показниками у разі погіршення епідемічної ситуації.

     4.17. Скорочений   періодичний   та   скорочений   виробничий контролі безпечності та якості питної води здійснюються відповідно до вимог, наведених у додатку 10.   

   4.18. Після введення в експлуатацію підприємств з виробництва питної  води  фасованої  повний виробничий контроль безпечності та якості питної води проводять один раз у сезон протягом 2-х років.   

   4.19. У  разі  використання  вихідної  води,  безпечність  та якість   якої   за  окремими  показниками  не  відповідає  вимогам Санітарних   норм   для  водопровідної  води  (за  фтором  >=  1,5 мг/куб.дм),  виробничий  контроль цих показників здійснюється один раз на місяць.

     4.20. У  разі  штучного  збагачення  питної  води  макро-  чи мікроелементами на підприємстві питного  водопостачання  їх  вміст визначають  окремо  у  кожній партії питної води фасованої та один раз на тиждень у питній воді з пунктів розливу.

     4.21. У разі отримання  негативних  результатів  лабораторних досліджень  у  двох  пробах  питної води фасованої з однієї партії хоча  б  за  одним  з  показників  безпечності  та  якості   (крім мікробіологічних)   підприємство   вилучає   з  обігу  всю  партію родукції,  встановлює  причини забруднення води та вживає заходів щодо  їх  усунення.       У разі виявлення у пробі питної  води  фасованої  коліформних бактерій  підприємство  вилучає  з  обігу  всю  партію  продукції, проводить  дослідження води з визначення лактозопозитивних (ЛКБ) і термостабільних   (ТКБ)   кишкових  бактерій,  встановлює  причини забруднення  води  та  вживає  заходів  щодо  їх усунення.      4.22. Лабораторні    дослідження   проб   питної   води,   що зберігається  в  резервуарах,  які   є   самостійними   об’єктами, необхідно  проводити  не  раніше  ніж  через  10  годин  після  їх заповнення.  Проби  відбирають  з  крана  відпуску   питної   води споживачам відповідно до вимог, наведених у додатку 10.
          V. Періодичний контроль безпечності та якості   питної води з бюветів, колодязів та каптажів джерел  (нецентралізоване питне водопостачання населення)    

  5.1. Періодичний  контроль  безпечності та якості питної води здійснюється власниками бюветів, колодязів та каптажів джерел.

     5.2. Повний  контроль  безпечності  та  якості  питної   води здійснюється  за  показниками згідно з додатками 1,  2 один раз на рік у найбільш несприятливий період року,  а також за відповідними показниками у разі погіршення епідемічної ситуації.

     У підземних артезіанських  та  міжшарових  безнапірних  водах патогенні ентеробактерії (сальмонели,  шигели), віруси та паразити під час проведення повного контролю не визначаються.      5.3. Скорочений контроль безпечності та  якості  питної  води здійснюється  протягом  перших трьох місяців експлуатації бюветів, колодязів та  каптажів  джерел  за  мікробіологічними  (таблиця  1 додатка  1)  та органолептичними (таблиця 1 додатка 2) показниками
один раз на місяць, а надалі – один раз на сезон.      5.4. Власники   бюветів,   колодязів   чи   каптажів   джерел зобов’язані  щорічно  проводити планове обстеження цих споруд,  їх поточний ремонт, чищення та дезінфекцію. Після кожного ремонту або чищення  слід  проводити дезінфекцію споруд та знезараження питної води,  а також лабораторні дослідження (не менше двох з інтервалом
відбору    24  години)  її безпечності та якості,  що проводяться установами  та  закладами   державної   санітарно-епідеміологічної служби  за  показниками,  наведеними у додатках 1,  2,  після чого вноситься відмітка у Санітарний паспорт щодо продовження його дії.

     У разі  проведення  цих  робіт необхідно вживати заходів щодо уникнення додаткового забруднення питної води.

     5.5. У тому разі,  коли після чищення та дезінфекції бюветів, колодязів  чи каптажів джерел безпечність та якість питної води не покращується,  використовувати її для питних потреб забороняється. На бюветі,  колодязі чи каптажі джерела слід вивісити інформаційну табличку “Вода для пиття не придатна” і провести повторні  чищення та дезінфекцію з подальшим лабораторним контролем їх ефективності.   

  5.6. У  разі  погіршення  епідемічної  ситуації  в населеному пункті  та  небезпечної  якості   питної   води   за   показниками епідемічної  безпеки воду у бюветах,  колодязях чи каптажах джерелслід додатково знезаражувати.     

 5.7. Санацію  шахтного  колодязя  слід  проводити  згідно   з вимогами, наведеними у додатку 11.

     Знезараження води в колодязі за допомогою  дозуючих  патронів проводиться згідно з вимогами, наведеними у додатку 12.

     У випадках,  коли санація шахтного колодязя  та  знезараження води  у  ньому  не  призвели  до покращення її якості або відсутні дозуючі патрони для проведення знезараження води,  використовувати таку воду для питних потреб заборонено,  на шахтному колодязі слід вивісити інформаційну табличку “Вода для пиття не придатна”.  5.8. У разі  виходу  з  ладу  обладнання,  різкого  зменшення дебіту та небезпечності питної води власник бюветів,  колодязів чи каптажів джерел повинен вжити відповідних заходів щодо  покращення водопостачання.   

     5.9. Після демонтажу наземного устаткування шахтних колодязів засипку (тампонаж) шахти слід здійснювати чистим  ґрунтом,  бажано глиною,  з  щільною  утрамбовкою.  Над  ліквідованою  шахтою  слід зробити насип висотою 0,2 – 0,3 м з урахуванням усадки ґрунтів.      

    VI. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд              у сфері питного водопостачання населення  

    6.1. Державний   санітарно-епідеміологічний  нагляд  у  сфері питного     водопостачання     населення     здійснює     державна санітарно-епідеміологічна     служба     згідно    з    санітарним законодавством у порядку запобіжного та поточного нагляду.    

  6.2. Поточний  державний  санітарно-епідеміологічний   нагляд здійснюється   вибірковими   перевірками   дотримання  санітарного законодавства на  об’єктах  водопостачання  населення  за  планами органів,  установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби один раз  на  квартал,  а  також  позапланово  залежно  від санітарної, епідемічної ситуації та за зверненнями громадян.      6.3.  Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою та  якістю  питної  води  здійснюється в місцях водозаборів, перед
надходженням  води у водопровідну мережу та безпосередньо в ній, а також на етапах виробництва та реалізації питної води споживачу     2 Норматив,  зазначений у дужках,  установлюється для  питної води, обробленої реагентами, що містять алюміній.

ВИМОГИ
                 до влаштування шахтних колодязів

 Під час  влаштування  колодязів необхідно дотримуватись таких вимог:  

   1. Ізолювати  колодязь  від  проникнення  поверхневого  стоку дощових і талих вод).   

   2. Влаштування стінок колодязя проводити переважно монолітним залізобетоном,  бетонними або залізобетонними кільцями,  а  за  їхвідсутності    керамікою,  цеглою,  каменем  або деревом.  Стінки колодязя повинні бути щільними, без шпарин.  

   3. Каміння для влаштування стінок  колодязя  повинно  бути  з міцних стійких порід та укладатись на цементний розчин.  

    4. У  разі  використання дерев’яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин,  не  уражені грибком,  витримані (заготовлені не менше ніж за 5 – 6 місяців  до  їх  використання).  При  цьому  перевагу необхідно надавати таким породам дерева,  як модрина, вільха, в’яз чи берест, але можна застосовувати також дуб і сосну (дуб та сосна з  початку  експлуатації  можуть  надавати воді присмак та запах). Вінця надводної частини зрубу можна  робити  з  колод  або  брусів сосни або ялини.  

    5. Підводну  частину  стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр  для  кращого  його розкриття та збільшення шару води. При слабкому водоносному потоці необхідно розширити зруб колодязя у нижній частині.    

 6. У  разі  влаштування  колодязя  в  галькових,  гравелистих ґрунтах  або у скельних породах,  що обвалюються,  дно колодязя не закріплюють,  а у стінках водоприймальної  частини  передбачаються створи  діаметром  15    30 мм,  розташовані у шахматному порядку через 0,2 –  0,3  м  (дірчатий  фільтр)  для  надходження  води  в колодязь.     У разі влаштування колодязя у піщаних  ґрунтах  на  його  дні влаштовують  зворотний піщано-гравійний фільтр (із декількох шарів ретельно відмитого піску та гравію з укладанням у  нижній  частині фільтра дрібних  фракцій  0,1    1,0 мм,  у верхній – великих 2 – 10 мм,  при цьому товщина кожного шару  0,1    0,15  м,  загальна товщина    0,4    0,5  м)  або фільтр з пінобетону,  а в стінках водоприймальної  частини  колодязя  також  влаштовують  фільтри  з пінобетону.

     У разі влаштування колодязя у  відкритих  котловинах  на  дні колодязя влаштовують гравійні фільтри.     

 7. Для  опущення  в  колодязь  людини  з метою його чистки та ремонту в  стінки  колодязя  необхідно  вставити  металеві  скоби, розміщені у шахматному порядку на відстані 0,3 м одна від одної.
     8. Наземна   частина   колодязя  (оголовок),  призначена  для захисту шахти від забруднення  та  спостереження  за  водозабором, влаштовується  не  менш  як на 0,8 м вище поверхні землі.  З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою.  Зверху  оголовка  влаштовують  дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.

  9. Для підйому води із  колодязя  слід  застосовувати  насоси (краще  електрозанурювальні).  Зливна  труба  насоса  повинна мати гачок для підвішування відра.  У  разі  неможливості  застосування насоса  допускається  обладнання  колодязя  коловоротом  або міцно прикріпленим “журавлем” з відром для загального користування.

     Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер,  навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2  м)  з  воротами (хвірткою) та стежка із твердим покриттям (від воріт до колодязя).

     10. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави,  які  відводять  стоки  від колодязя,  навколо  колодязя  необхідно  робити  “замок”  із гарно замішаної та  пошарово  утрамбованої  глини  чи  масного  суглинку (глибиною  2  м  і  шириною  1  м)  або  бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі  з  щебеню  товщиною 15 – 20 см та з ухилом від колодязя.

     Навколо колодязя,  розміщеного  у   водопроникаючих   ґрунтах (піски,   піщано-гравійні,  піщано-галькові)  з  невеликим  (2  м) покриттям  супіску,  суглинків,  необхідно  цементувати  майданчик радіусом не менше ніж 2 м та з ухилом від колодязя.

 

ВИМОГИ
         до влаштування трубчастих колодязів (свердловин)

1. За своєю будовою трубчастий колодязь є  свердловиною,  яка обладнана  водяним  фільтром,  водопіднімальною  трубою і насосом. Якщо ґрунт,  в якому будують колодязь,  дуже слабкий  або  глибина колодязя велика, свердловину необхідно укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та  глибокі.  Підйом  води  з трубчастого   колодязя   здійснюється  за  допомогою  ручного  або електричного насоса.  

    2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути  вище  поверхні землі на 0,8 – 1,0 м та герметично закритим,  мати кожух та зливну трубу з гаком для відра.  Навколо  оголовка  колодязя  влаштовують відмостки,  водовідведення та глиняний “замок”,  а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.      3. Неглибокі трубчасті  колодязі  (абіссінські)  можуть  бути індивідуального   та   громадського   користування.  Їх  необхідно влаштовувати на ділянках,  де рівень залягання  ґрунтових  вод  не дуже глибокий – до 7 – 9 м.  Такий колодязь є більш захищеним, ніж шахтний.

     Глибокі трубчасті  колодязі  зазвичай  слід  використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м.

 

ВИМОГИ
                  до влаштування каптажів джерел

     Під час  влаштування  каптажів джерел необхідно дотримуватись таких вимог:
     1. Забирання води з висхідного джерела здійснюють  через  дно каптажної  камери,  з  низхідного    через  отвори  стін  камери. Каптажні  камери  низхідних  джерел  повинні  мати  водонепроникні стінки (за винятком стіни з боку водоносного горизонту) і дно,  що забезпечується влаштуванням глиняного “замка”. У камерах висхідних джерел  глиняний “замок” потрібно влаштовувати по всьому периметру стін. Матеріалом для стін та дна каптажу джерела повинні бути такі самі  матеріали,  як  і  для  облаштування  колодязів.  Водоносний горизонт перекривають стінкою з отворами  або  пористою  плитою  з пінобетону.

     2. З  метою  запобігання  забрудненню  води в каптажі джерела піском (частинками породи) необхідно передбачати засипку з  гравію та піску із зростаючою за напрямком руху води величиною зерен (від 0,2 до 10 мм) зі сторони потоку води,  а також відстоювання  води, для  чого  камеру  каптажу  розділяють  переливною  стінкою на два відділення,  одне з яких – приймальне – для відстоювання  води,  а друге – для забору освітленої води,  які обладнують трубопроводами спорожнення.   

   3. У камері каптажу освітленої води влаштовують  водорозбірну та переливну труби діаметром 100 мм і більше,  які розраховують на найбільший дебіт джерела.  Переливна труба на кінці  повинна  мати щільну  сітку та клапан-захлопку (на водорозбірній трубі наявність сітки не обов’язкова).

     Водорозбірну трубу обладнують краном,  гаком для підвішування відер та відводять на відстань 1 – 2 м  від  каптажу  джерела.  На поверхні  землі,  де закінчується труба,  влаштовують забрукований лоток для відведення залишків води.

     Воду із  переливної  труби  необхідно  відводити  в інший від водорозбірної труби бік  і  під  нею  також  обладнати  лоток  для відведення  надлишків води.  Переливна труба повинна сполучатися з відвідним лотком методом “розриву струменя”.  

    4. Під краном з каптажу джерела слід влаштувати підставку для відер. Після відповідного переобладнання допускається використання для каптажу резервуара чистої води,  обладнаного водорозбірною  та переливною трубами тощо.  

    5. Каптажні  камери  повинні  бути  захищені  від поверхневих забруднень,  промерзання та затоплення  поверхневими  водами,  для чого  слід  передбачити  спорудження глиняного “замка”,  відвідних канав  та  брукування  біля  каптажної  споруди.   Взимку   камери утеплюють  для  захисту від промерзання такими самими матеріалами, як і шахтний колодязь.

     Горловина каптажної  камери  з  люком та кришкою повинна бути вища від поверхні землі  не  менше  ніж  на  0,8  м.  Над  камерою розміщують павільйон, а територію навколо неї огороджують. Огорожа повинна бути радіусом не менше ніж 2 м.   

  6. Для забезпечення можливості огляду,  чистки та дезінфекції каптажу  у  стінці  камери  необхідно  влаштовувати двері та люки, східці або скоби.  Вхід до камери слід розміщувати не над водою, а віднести його у бік,  щоб забруднення не потрапляли у воду.  Двері та люки повинні бути влаштовані над поверхнею землі не  менше  ніж на 0,4 м та мати надійні замикаючі пристрої.

     Для вентиляції  каптажу   джерела   необхідно   облаштовувати вентиляційні  труби,  виведені  не  менше ніж на 2 м вище поверхні землі,  діаметром не менше ніж 100 мм з дефлектором чи ковпаком із сіткою.

     Розміри і    кількість    стояків    вентиляційної    системи визначаються згідно з розрахунками у проектній документації.

 

ВИМОГИ
                  щодо санації шахтних колодязів

  Санацію за   епідемічними    показниками    розпочинають    з дезінфекції  підводної  частини  колодязя  об’ємним способом.  Для цього визначають об’єм води в колодязі  і  розраховують  необхідну кількість хлорного вапна чи кальцію гіпохлориту за формулою   

                     P = (E · C · 100)/H,      де: P – кількість хлорного вапна чи кальцію гіпохлориту (г);

     E – об’єм води в колодязі (куб.м);

     C –  задана  концентрація  активного  хлору  у  воді колодязя (100 – 150 г/куб.м),  достатня для  дезінфекції  стінок  зрубу  та гравійного фільтра на дні;

     100 – постійний числовий коефіцієнт;

     H –  вміст  активного  хлору  в  хлорному  вапні чи в кальції гіпохлориту (%).

     Якщо вода  у  колодязі  холодна  (+4  град.C    +6  град.C), кількість хлорвмісного препарату для дезінфекції колодязя об’ємним способом збільшують вдвічі.

     Розрахункову кількість дезінфекційного  засобу  розчиняють  у невеликій   кількості   води,   налитої   у  відро,  до  отримання рівномірної  суміші,  освітлюють  відстоюванням  і  виливають  цей розчин у колодязь. Воду у колодязі добре перемішують протягом 15 – 20 хв.  жердинами чи частим опусканням  та  підніманням  відра  на тросі. Потім  колодязь  закривають  кришкою  і  залишають на 1,5 – 2 години.

     Після попередньої дезінфекції із колодязя повністю відкачують воду насосом  чи  відрами.  Перед  тим  як  людина  спускається  у колодязь, перевіряють, чи не накопичився там СО , для чого у відрі                                                на дно колодязя опускають запалену свічку.  Якщо  вона  гасне,  то працювати  можна  тільки  в  ізолювальному  засобі індивідуального захисту органів дихання.

     Потім проводять  чистку  дна  від  мулу,  бруду,  сміття   та випадкових предметів.  Стінки колодязя чистять механічним способом від забруднень та обростання і  у  разі  необхідності  ремонтують. Вибраний  з  колодязя  бруд  та мул поміщають у яму на відстані не менше 20 м від колодязя на глибину 0,5 м,  заливають 10%  розчином хлорного вапна чи 5% розчином гіпохлориту кальцію та закопують.  Для остаточної дезінфекції поверхню стінок колодязя  зрошують з гідропульта  5%  розчином хлорного вапна чи 3%  розчином кальцію гіпохлориту з  розрахунку  0,5  куб.дм  на  1  кв.м  площі  стінок колодязя.  Потім  чекають,  доки  колодязь  наповниться  водою  до звичайного рівня,  після чого дезінфікують підводну  його  частину об’ємним способом  із  розрахунку  100 – 150 мг активного хлору на 1 л води в колодязі протягом 6 – 8  год.  Після  закінчення  цього часу  беруть  пробу  води  із  колодязя та перевіряють її на вміст залишкового хлору або перевіряють пробу на запах. Якщо запах хлору відсутній,  додають  1/4  чи  1/3 частину від початкової кількості препарату і залишають ще на 3 –  4  год.  Після  цього  відбирають пробу    води    і    направляють    її   до   закладу   державної санітарно-епідеміологічної  служби  для  проведення   лабораторних досліджень (не менше трьох досліджень через кожні 24 години).

     Дезінфекцію колодязя  з  профілактичною  метою  починають   з визначення об’єму води в колодязі. Потім повністю відкачують воду, чистять  та  ремонтують  колодязь,  дезінфікують  поверхню  стінок колодязя  методом  зрошення,  очікують,  поки колодязь наповниться водою, і дезінфікують підводну частину об’ємним способом. 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *