Мінеральні води, їх характеристика, застосування.
Хвороби органів травлення дуже широко розповсюджені. Вони характеризуються хронічним рецидивуючим протіканням, здатністю до прогресування і виникнення ускладнень. В комплексному лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту широко застосовуються не тільки традиційні лікарські засоби, а й мінеральні води.
Питтєві мінеральні води – це природні води, які вміщують у підвищених концентраціях мінеральні, органічні речовини, гази або мають деякі специфічні властивості (радіоактивність, температура, реакція середовища – рН тощо), завдяки чому проявляють лікувальну дію.
Мінеральні води маають певний хімічний склад за рахунок вилужнювання різних гірських пород, розчинення солевих і карбонатних утворень, біохімічних процесів, що проходять в надрах земної кори.
В мінеральних водах є практично всі водорозчинні сполуки, але найчастіше це три аніони( хлор, сульфати, гідрокарбонати) і три катіони ( натрій, кальцій і магній). Домінуючий вміст іонів визначає назву води. Мінеральні води можуть бути простого іонного складу, тобто вміщувати один аніон або один катіон ( наприклад, хлоридно натрійні води), однак більшість природних вод вміщує декілька аніонів і катіонів, що відображається у їх назвах ( наприклад, сульфатна кальцієво-магнієва вода). Для виразу хімічного складу води користуються формулою: в чисельнику наводиться вміст аніонів, а в знаменнику – катіонів (у мг-еквівалент процентах).
Основними показниками бальнеологічної значимості мінеральних вод є:
загальна мінералізація, вміст газу, іонний склад,вміст органічних сполук і мікроелементів, які проявляють біологічну активність, радіоактивність, рН води, температура.
Для питтєвого лікування захворювань травної системи застосовують маломінералізовані ( 2-5 г/л ) і середньомінералізовані ( 5-15 г/л ) води. Високомінералізовані води ( 15-35 г/л ) застосовують при наявності супутніх запорів в якості послаблюючого засобу, для дренажу жовчних шляхів, при ожирінні. Мінеральну воду “Лугела” з мінералізацією 52 г/л призначають внутрішньо як десенсибілізуючий засіб. Високомінералізовані води і розсоли ( мінералізація 35-150 г/л і більше ) використовують тільки для зовнішніх процедур; для внутрішнього застосування їх розводять до відповідної концентрації прісною або маломінералізованою водою.
Характеристика лікувальних мінеральних вод
В залежності від хімічного складу розрізняють води: столові ( мінералізація від 1 до 2 г/л ), лікувально-столові (мінералізація від 2 до 8 г/л ) і лікувальні (мінералізація від 8 до 12 г/л). В залежності від наявності аніонів і катіонів води бувають:
гідрокарбонатні, гідрокарбонатні хлоридні натрієві, сульфатні, йодвміщуючі,кремністі, сульфідні, води, що вміщують кальцій, магній, бром, миш”як, родан тощо.
Гідрокарбонатні води ( Боржомі, Лужанська, Поляна купель, Поляна квасова і інш.) позитивно впливають на жовчоутворюючу та жовчовивідну функції печінки та жовчних шляхів, поліпшують вуглеводний і білковий обмін, мають протизапальну дію.Гідрокарбонати гальмують рівень кислотоутворення у шлунку, тому їх рекомендують при гіперацидних станах, явищах ацидозу, Вони поліпшують засвоєння мікро- і макроелементів, посилюють діурез. Слід відмітити, що стимулюючий або гальмуючий вплив на секреторну і рухому функцію шлунка залежить від методики застосування води (час застосування, температура води).
Хлоридні води (джерело № 2 курорту Трускавець, Миргородська, Куяльник, Слав”янська, Друскінінкай; розсоли – джерело № 6 курорту Моршин, Трускавець та інш.) показані при захворюваннях печінки і жовчних шляхів з супутніми хронічними гастритами, секреторною недостатністю і ентероколітами.
Гідрокарбонатні хлоридні натрієві води мають виражений холеретичний і холекінетичний ефект.
Сульфатні мінеральні води (Слав”янський, Смірновський джерела, Кисловодський сульфатний нарзан тощо) гальмують процеси всмоктування в кишечнику, посилюють перистальтику і секрецію, що обумовлює їх послаблюючу дію. Після нормалізації роботи кишечника поліпшується функціональний стан печінки, тому що сульфати гальмують кислотоутворення у шлунку і це дає можливість застосовувати їх у пацієнтів з патологіями печінки і супутніми захворюваннями шлунка, що протікають з підвищеною кислотністю.
Є дані про вплив сульфат – і магнійвміщуючих вод на функціональний стан печінки, в першу чергу, за рахунок відновлення функції гепатоцитів.
Магній в мінеральних водах зустрічається рідко. Іони магнію всмоктуються у шлунку і початкових відділах тонкої кишки, попадають у печінку, де частково депонуються. Магній діє жовчогінно, здатний зменшувати рівень холестерину в крові та жовчі. Солі магнію діють спазмолітично, сприяють нормалізації тонусу гастродуоденальної зони, жовчного міхура, сфінктера Одді.
Магній приймає участь у ферментативних процесах, відкладаючись у м”язах, активізує обмін вуглеводів, каталізує діяльність трипсину, ерипсину та інших ферментів травного каналу, понижує збудливість центральної нервової системи, проявляє виражений послаблюючий ефект.
До мінеральних вод, що вміщують магній в кількості більше 20 г/л, відносяться Баталінська, Кримський нарзан, Московська, Моршинська, Нафтуся, води – аналоги кисловодських.
При супутніх гастрітах з секреторною недостатністю показані води, які вміщують,крім сульфатів, іони хлору і натрію. Натрій сприяє регуляції обміну і осмотичного тиску в тканинах, стимулює жовчоутворюючу і особливо жовчовивідну функції гепато-біліарної системи і секреторну функцію залоз органів травлення, посилює перистальтику кишечника.
Хлоридно-кальцієві води діють протизапально, зменшують набряки тканин, підвищують рівень обмінних процесів.Кальцій зменшує збудливість і тонус гладкої мускулатури (антиспастична дія).
Хлоридно-натрієві води, що вміщують кальцій, поліпшують ліпідний обмін, тому вони показані хворим на хронічний гастріт з секреторною недостатністю.
До вод, що вміщують кальцій, відносяться: Краінка, Амурська, Буковинська, Березовська, Нафтуся тощо.
До вод, що вміщують калій, відноситься Моршинська з джерела № 2, Мелітопольська). Зменшення вмісту калію в організмі супроводжується порушенням діяльності органів травлення, що проявляється пониженням апетиту, нудотою, блюванням, проносом, зменшенням перистальтики кишечника.
Кремністі мінеральні води ( Березовська, Харківська №2, Шаянська) проявляють адсорбційні, в”яжучі властивості, седативну, болезаспокійливу, протизапальну дію завдяки наявності в них кремнієвої кислоти. Такі води показані при патології травного каналу, печінки і жовчних шляхів.
Під впливом сульфідних вод (Немирів, Черче тощо) збільшується кількість сульфгідрільних сполук у печінці, поліпшується білковий обмін. Сульфідні води показані при захворюваннях серцево-судинної і нервової системи, при ревматизмі і захворюваннях суглобів, при гінекологічних захворюваннях. Їх дія визначається концентрацією сірководню і мінералізацією, наявністю органічних речовин і мікроелементів.Є дані про активацію запальних процесів на фоні застосування сульфідних вод,тому застосовувати ці води при загостренні процесів (наприклад, активному гепатиті) слід обережно.
Мікроелементи, що містяться в мінеральних водах, проявляють специфічну фізіологічну дію. Виділяють 2 групи мікроелементів,які відрізняються за характером дії:
1. Миш”як, залізо, кобальт,мідь, марганець та інші важкі метали.
2. Йод, бром.
Миш”як, залізо, кобальт, що є складовою частиною вітаміну В-12, приймають активну участь в процесах кровотворення,тому миш”яквміщуючі мінеральні води (Кваси, Кармадон, мінеральні води Закарпаття ) і залізовміщуючі води (Полюстровська, Шепетовська) показани хворим із захворюваннями органів травлення у сполученні з анемією.
До миш”яковистих вод відносять води з концентрацією миш”яку не менше 0,7 мг/л. Така концентрація відповідає мінімальній однократній фармакологічній дозі і викликає фізіологічний ефект при лікувальному застосуванні.
У водах, які вживаються як питтєві, миш”як повинен бути в дозі не більше 0,2 мг/л. Допустимі концентрації миш”яку для питтєвих вод не повинні бути більше 0,05 мг/л.
До цих миш”яковистих вод необхідно відноситися як до ліків; їх призначення і дозування повинні бути індивідуальними.
Слабі миш”яковисті води, що вміщують арсенум в кількості 0,7-5 мг/л, є в Закарпатті (Горна Тіса).
Міцні, що вміщують 5-10 мг/л арсенуму, – в Закарпатті (Горна Тіса, Говерла).
Дуже міцні, що вміщують арсенуму більше 10 мг/л, – в Закарпатті (Горна Тіса).
Ці води, крім арсенуму, містять велику кількість заліза (Грушевська Поляна, Горна Тіса, Говерла). Дуже міцні води мають у с воєму складі бром (до 60 мг/л) і йод (до 17 мг/л).
Питання про вплив миш”яку на організм людини мало вивчені і складні. Є дані, що ці води можна застосовувати для лікування хворих із шкірними захворюваннями, хворих на анемію, при гепатохолециститах. При застосуванні миш”яковистих вод посилюються обмінні процеси, понижується відкладення ліпідів у бляшках аорти, а також зменшується жирова інфільтрація. Застосування вод при подагрі призводить до налагодження пуринового, білкового та жирового обміну.
До мінеральних вод, що вміщують марганець, відносяться Кваси, Шаянська. Марганець входить до складу протеолітичних ферментів, приймає участь в окисно-відновних процесах і регуляції кровотворення, в білковому та вуглеводному обміні, впливає на вміст вітамінів (аскорбінової та нікотинової кислот).
Йодвміщуючі води (Майкопська,Семігорська,Ахтирська) сприяють розсмоктуванню і регенерації,приймають участь в окисно-відновних процесах, проявляють бактерицидну дію.Показани хворим з патологією органів травлення При концентрації йоду 5 мг/л в 200 мл мінеральної води міститься 1 мг йоду, здатного проявляти фармакологічну дію. У високомінералізованих водах йод часто сполучається з бором ( Поляна Квасова, Драговська, Свалявська, Семігорська).
Поляна квасова, яка вміщує 126 мг/л бору, зменшує кількість жовчі і концентрацію холестерину в неї, тобто понижує жовчовиділення.
Бром позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи, До бромних вод відносяться Лугельська, Нальчик,Талицька . Ці води призначаються при багатьох захворюваннях органів травлення. Але оскільки вони понижують рівень обміну речовин, то їх не слід призначати хворим на ожиріння.
Терапевтична дія мінеральних вод при захворюваннях шлунково-кишкового тракту пов”язана не тільки з солями, мікроелементами, а також з органічними речовинами, основну масу серед яких становлять гуміни та бітуми ( до 80-90%). В лікувальних водах органічних речовин повинно бути не більше 30 мг/л, а в лікувально-столових – 10 мг/л. Вони є середовищем для життєдіяльності мікроорганізмів, які виробляють антибактеріальні та гормональні речовини. Завдяки наявності органічних сполук у маломінералізованих водах курорту Березовські мінеральні води (Березовська, Рай-єленовська), у хворих з патологією гепатобіліарної системи відновлюються жовчоутворююча функція печінки, концентрація білірубіну, холестерину, жовчних кислот, нормалізується функціональний стан печінки.
До мінеральних вод, що вміщують органічні речовини, відносяться Нафтуся, Березовська, мінеральна вода села Селятин, деякі води Закарпаття , Буковини, Моршину, Миргороду, Шкло та інші.
Характер активної реакції води (рН) впливає на лікувальну дію. Вода с рН 5,5 і більше 8,6 для внутрішнього застосування не рекомендується. Для питтєвого лікування застосовують тільки слабокислі, нейтральні та слаболужні води.
Дуже важливе значення при лікуванні захворювань органів травлення є температура мінеральної води. За діючими критеріями різниця між теплими та холодними водами повинна бути 20 град. До теплих відносять води з температурою 20-35 град, до гарячих – 35-42 град., до дуже гарячих- 42 град. і вище.
Застосування мінеральних вод
При лікування захворювань шлунково-кишечного тракту велике значення має час пр ийому мінеральної води і температура. При більшості захворювань органів тьравлення мінеральну воду слід пити повільно, що забезпечує більш тривалий контакт води з рецепторами слизової оболонки порожнини рота. Для посилення послаблюючої дії ї при запорах воду слід пити залпом зранку натще серце. Згідно з даними літератури, для досягнення лікувального ефекту при захворюваннях печінки і жовчних шляхів мінеральну воду рекомендується пити до прийому їжі.
Мінеральні води при прийманні за 1-1,5 години до прийому їжі швидко покидають шлунок, переходять до 12-палої кишки і гальмують секрецію шлункового соку. Тому при підвищеній секреції та кислотності шлункового соку мінеральну воду п”ють за 1-1,5 години до їжі, підігрітою до температури тіла (35-40 град.), щоб вона звільнилася від налдишку вуглекислоти. П”ють швидко, великими ковтками. При наявності у хворих виразки 12-палої кишки з супутніми явищами гастриту ½ або 1/3 дози мінеральної води призначають за 1,5 год. до їжі, а решту – на висоті травлення.
Якщо мінеральна вода приймається за 10-15 хв. до їжі або під час їжі, то вона затримується у шлунку і стимулює секрецію шлункового соку. Тому пацієнтам з хронічним гастритом і секреторною недостатністю мінеральну воду рекомендують приймати за 10-15 хв. до їжі або під час приймання їжі. П”ють повільно, маленькими ковтка ми, вода кімнатної температури. При нормальній кислотності – за30-40 хв. до прийому їжі. П”ють повільно, вода тепла або кімнатної температури.
Слід відмітити, що вуглекислі, хлоридні, гідрокарбонатні хлоридні води, води з більш високою мінералізацією незалежно від часу їх прийому, переважно стимулюють шлункову секрецію. Мінеральні гідрокарбонатно-сульфатні та гідрокарбонатні води гальмують процес кислотоутворення.
При захворюваннях, що супроводжуються спазмом привратника, що затруднює евакуацію їжі із шлунка і викликають сильну печію, відригання кислотою, додатково слід пити воду після їжі – 2-3 рази невеликими порціями (не більше ¼ склянки).
При схильності до проносів мінеральну воду п”ють підігрітою до 45-50 град.; при запорах – прохолодну. Як правило, воду п”ють 3 рази на день, починаючи з 100-150 мл (1/2-3/4 склянки) на прийом, потім збільшують до 200-300 мл (1-1,5 склянки).
При захворюваннях жовчного міхура для посилення жовчовиділення воду п”ють у великих кількостях (до 400-500 мл), але у 2 прийоми протягом 30-40 хв. Вода повинна бути теплою.
При захворюваннях сечовивільних шляхів воду п”ють 5-6 разів на день по 200-300 мл на прийом. Крім 3-х звичайних прийомів перед їдою, воду п”ють 2-3 рази через 2,5-3 години після їжі, якщо немає порушень серцево-судинної системи і водно-солевого обміну.
Тривалість курсу лікування водами 3-4 або 5-6 тижнів.
П’явки медичні – застосовуються з давніх часів, їх ще використовували Гален (в Римі) і Авіцена (в арабських країнах). Особливо популярними вони були в кінці 18 ст. і в першій половині 19 ст. в західноєвропейських країнах.
Відношення до лікування п’явками (гірудотерапія) стало негативним у другій половині 19 ст., коли з’явилася думка, що ці черв’яки можуть занести інфекцію. Вважалося, що крововитяг п”явки є тільки місцевим впливом, тому простіше було застосовувати кровопускання з вен.
Повернення до використання п”явок стало можливим завдяки розвитку нових теоретичних знань, які пояснюють механізм дії п”явок, уточнюють показання і протипоказання до їх практичного застосування. В 1990 році створено Всесвітнє товариство гірудологів. Перший конгрес з використання п”явок в медицині пройшов в 1991 році.
Існує біля 400 видів п”явок. На території України розмножується тільки два види кровососних щелепних п”явок – медична і кінська. В медичній практиці застосовується лише медична п”явка.
П’явка лікарська, що дає лікувальний ефект (Hirudo medicinalis), – буро-оливкового кольору з шістьма (6) червоно-жовтими полосками на спині, покриті чорними крапками по довжині тіла, з яскравим черевцем і шороховатими кільцями.
Аптечна п’явка (Hirudo officinalis) – на відміну від лікарської має темно-зелений колір, 6 полосок на спині, але без точок; черевце жовтувате без п”ятен, кільця гладкі. Її ще називають угорською (звідки вона походить).
Непридатними до медичного застосування вважаються п”явки однокольорові, без полосок на спині, волосисті, циліндричні з тупими головками.
Довжина дорослих п”явок від 7,5 до
В природніх умовах п”явка досягає необхідної для лікування величини не раніше ніж в 5 років і в трьох літньому віці придатна до медичного застосування. В штучних умовах п”явку можна виростити до маси, придатної для застосування, протягом 12-15 місяців – до 3-ох років. Живуть вони в середньому 3-4 роки, рідко до 8-ми років.
Дія медичної п”явки на організм людини багатогранна. В ротовій порожнині п”явки є 3 щелепи. За їх допомогою п”явка прокушує шкіру. Присмоктавшись, вона як поршневою помпою втягує в себе частку шкіри. При роботі п”явки хворий спочатку відчуває всмоктування або натягування місця, до якого вона присмокталась, а через деякий час – біль в місці розриву шкіри.
Медична п”явка масою біля
Встановлено, що в місці присоски п’явки розширюються мікросудини, а в окремих ділянках – звужуються, забезпечуючи відтік крові з глибинних органів. Наслідком лікування п”явкою є відновлення температури тіла, артеріального кров”яного тиску, вмісту глюкози в крові тощо.
П’явка разом із слизою вводить в організм біля 100 біологічно активних речовин, які перешкоджають утворенню тромбів, понижують рівень холестерину в крові, зменшують запальні процеси, підвищують захисні сили організму. З них:
Колагеназа – сприяє розсмоктуванню колоїдних рубців.
Холестеринестераза-нормалізує обмін жирів в організмі. Гіалуронідаза – полегшує доступ до клітин різних ліків і БАР, збільшує проникненість тканин, зокрема, стінок капілярів.
Фібрінолітичні ферменти – допомагають розсмоктуванню утворених тромбів.
Білок гірудин – перешкоджає появі в крові тромбів.
Гірудин, який п”явки виділяють із слизою на місці присмоктування, є антикоагулянтом, що являє собою поліпептид з 65-66 амінокислот. Гірудин є найсильнішим прямим специфічним інгібітором тромбіну. Швидко реагує з тромбіном, утворюючи неактивний комплекс. Таким чином, гірудин зв”язує всі активні сайти тромбіну, здатний повністю гальмувати його протеолітичну активність, гальмує перетворення фібриногену на фібрин та активує фактори гемокоагуляції. Клінічні дослідження встановили ефективність гірудину як антитромботичного засобу. Він має дві переваги перед препаратами групи гепарину:
1. Більш стабільний антикоагулянтний ефект;
2. Гальмування дії тромбіну, що міститься в кров”яному згустку (зв”язаного з тромбіном).
Крім того, дія гірудину не потребує присутності анти тромбіну ІІІ або інших ендогенних кофакторів.
П’явки володіють дією проти звертання крові, розсмоктують тромби, попереджають їх утворення, зупиняють кровохаркання. Вони володіють антиатеросклеротичною і знеболюючою дією, сприяють очищенню організму від шлаків, отруйних речовин.
Прогрес генної інженерії відкрив нові аспекти продукції рекомбінантних білків. Рекомбінантний гірудин продукується бактеріями (ешерихії колі) або клітинами ( Saccharotuces cervicial) і є ідентичним за структурою та амінокислотним складом до нативного гірудину, за виключенням відсутності сульфатної групи тирозину – 63.
Ферменти п’явок позитивно впливають на нервову систему: викликають ріст нервових клітин і появу в них додаткових відростків. Це значить, що ферменти п”явок є стимуляторами, під дією яких нервові клітини здатні відновлюватися і навіть рости.
В теперішній час лікарі застосовують п’явки при лікуванні дітей, хворих на церебральний параліч. Рахують, що з часом ці природні „медики” дозволять боротися з такими важкими захворюваннями,як розсіяний склероз, наслідками інсульту, хворобою Паркінсона та Альцгеймера.
Умови утримання п”явок
Для зберігання п’явок важливо, щоб штучно створенні умови їх життя як можливо більш відповідали природнім. Утримання п”явок буває кімнатним – в малих ємностях і штучних ємностях на біологічних фабриках, куди їх доставляють для розмноження, виловлюючи в болотах.
Згідно з наказом МОЗ України від 16.03.1993 р. № 44 „Про організацію зберігання в аптечних установах різних груп лікарських засобів та виробів медичного призначення”, приміщення для зберігання медичних п”явок повинно бути світлим, без запаху ліків. Не допускається різних коливань температури, оскільки це викликає загибель п’явок. В аптеках п’явки необхідно тримати в широкогорлих скляних посудинах, з розрахунку
П’явки, поміщені у великій кількості в одну посудину, в перші дні виділяють багато випорожнень, забарвлюючи воду в зелений колір, що свідчить про їх здоровий стан.
Вода для вмісту п’явок повинна бути чистою, вільною від хлору, перекисних сполук, солей важких металів, механічних забруднень, мати кімнатну температуру. Воду в посудині необхідно щоденно міняти, заготовляючи її заздалегідь, за дві доби до використання. Змінюючи воду, стінки посудини промивають зсередини, потім шийку посудини покривають марлею і через неї зливають воду. Посудину заповнюють чистою водою на 1/3 банки. Нераціонально використовувати для отримання п’явок воду кип’ячену, джерельну або з криниці, тому що остання містить в собі вапняні частинки, що погано впливають на п”явки. Зимою воду міняють через 7 днів, літом 2 рази на тиждень, у велику спеку – щоденно і обов’язково міняють, якщо вода зеленіє і появляється слиз з бурими плямами.
Зміна води завжди викликає тривогу у п’явок, особливо дотик до них рукою, тому п’явки можна обережно разом з водою перелити в дуршлаг (прикріплені до стінки можуть залишатися в банці) і відстояною водою злегка сполоснути їх від слизу. Можна також обережно перенести п’явки дерев’яною ложкою з старої ємності в нову з чистою водою, де бажано мати не багато старанно промитого піску, а для підтримування води протягом довгого часу в свіжому стані і для попередження її псування – невелику к-сть добре прокаленого вугілля. Завдяки наявності у воді піску та вугілля п’явки мають можливість стирати з себе слиз. Крім цих засобів можна використовувати деякі рослини (водяний трилисник, хвощ болотний та ін.), які містять кремнієві сполуки, завдяки яким п’явки знімають з себе слиз при терті до жорсткого стебла рослин.
Утримання п’явок вимагає дотримання максимальної чистоти; не допускається сусідство з пахучими та отруйними речовинами. При захворюванні п”явок (в”ялість) воду змінюють двічі на день. Для попередження розповзання п”явок посуд необхідно покрити –зверху щільною бязевою серветкою або подвійним шаром марлі та туго обв”язати шпагатом або гумкою. Можна закрити поліетиленовою кришкою з багатьма невеликими отворами в ній для доступу повітря.
Якщо в банці виявляють мертвих п”явок їх негайно треба вийняти, щоб вони не псували воду і не заражали здорових. Банку необхідно добре сполоснути, не використовуючи для її миття хімічні засоби.
Для захисту п”явок від сильного світла банку можна накривати легким темним полотном, періодично знімаючи його. Можна також пофарбувати нижню частину банки чорною фарбою.
