МОРАЛЬНІ ЯКОСТІ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА.
Ставлення медичної сестри до колег та інших людей, так чи інакше пов’язаних із хворим:
1. Медсестра співпрацює з колегами й іншими людьми, виходячи з потреб хворого.
2. Медсестра поважає погляди і компетентність колег та інших людей, які беруть участь у догляді за хворим.
3. Медсестра прислухається до думки колег та інших людей і радиться з ними.
4. Медсестра задіює до прийняття рішень родичів і близьких недієздатного хворого.
5. Медсестра готова тимчасово брати на себе обов’язки колеги на його прохання.
6. Медсестра, яка не бажає брати участь у відповідних видах діяльності, виходячи із принципових поглядів, знаходить собі заміну серед колег.
7. Медсестра, яка бачить у діях колег чи інших спеціалістів небезпеку для здоров’я хворого, вживає заходів стосовно його захисту.
8. Медсестра підтримує колег та інших осіб, які постраждали від поведінки хворого.
9. Медсестра об’єднує дії інших осіб для здійснення догляду за хворим.
Ставлення медичної сестри до суспільства
1. Медсестра підтримує заходи та дії представників професії щодо створення і покращання умов професійної діяльності.
2. Медсестра займає активну позицію, сигналізуючи про порушення гігієнічних вимог, і усуває фактори, які загрожують здоров’ю людей.
3. Медсестра відповідає за використання матеріальних цінностей і засобів, що знаходяться в її розпорядженні.
4. Медсестра приймає умови праці, які відповідають цінностям її професії.
5. У разі страйку медсестра продовжує здійснювати догляд за хворими, не завдаючи шкоди їхньому здоров’ю.
Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворим їх дії. При післяін’єкційному тромбуванні вен, ранніх ознаках загрози пролежнів, незначних опіках від гірчичників чи грілки тощо не акцентуйте увагу хворих на бездарності, неуважності й непрофесіоналізмі своїх колег. Нерідко у цьому винні не вони, а особливості організму. Проте необхідно негайно повідомити лікуючого лікаря, щоб вчасно усунути наслідки і попередити повторення цих небажаних явищ.
Медична сестра працює в колективі. Одним з її професійних обов’язків є дотримання норм субординації. Сестра повинна виконувати всі вказівки лікаря і, разом з тим, повідомляти йому результати свого спостереження за хворим. Адже вона більше часу спілкується з хворим і може помітити те, чого лікар на обході не бачить, бо пацієнт не скаржиться йому або сам не звертає уваги на деякі особливості свого захворювання. У цьому відношенні сестра є не лише виконавцем призначень лікаря, але й “шостим органом сприймання” лікаря. Лікар і медична сестра виконують спільну роботу, спрямовану на покращання здоров’я хворого. Медична сестра повинна дбати про свій авторитет і підтримувати авторитет лікаря. Згідно з субординацією, санітари підпорядковуються медсестрам. Медична сестра повинна особистим прикладом вчити молодший медперсонал дотримуватись норм деонтології.
Робота медиків здебільшого має колективний характер. Кожен член колективу вкладає свою працю і душу в успіх загальної справи. Ось чому медична деонтологія і психологія приділяють велику увагу морально-психологічному клімату в колективі. Взаємовідносини в колективі перебувають у прямій залежності від спілкування і психологічної сумісності окремих його членів. Цей фактор нерідко є вирішальним у міжособистісних стосунках. Ось чому питанню спілкування і психологічної сумісності необхідно приділяти належну увагу. Лише на здоровій психологічній основі в колективі існує сприятливий мікроклімат, при якому члени колективу працюють у спокійній і доброзичливій атмосфері, поважають один одного. Якщо медики будуть постійно нервувати на роботі, потрапляти під вплив різних негативних емоцій і стресів, ефективність лікувального процесу суттєво знизиться.
Особистість. Під особистістю розуміється сукупність усіх психічних якостей людини, що визначають її індивідуальну та соціальну сутність. Важливе значення для характеристики особистості, крім характеру, має спрямованість людини, особливості її потреб, інтересів та ідеалів, а також її здібності й обдарованість. Потреба є відображенням у свідомості людини нужди в чомусь. Саме потреби спонукають людину до дії, примушують її прагнути до певного об’єкта або діяльності. Нужди (в харчуванні, темпі, безпеці, продовженні роду і под.) є уродженими і мало змінюються протягом життя, хоч є, звичайно, вікові особливості. Потреби ж активно виробляються під впливом навколишніх, передусім соціальних, умов, причому важливу роль відіграє і самовиховання потреб. Нужди у різних людей приблизно однакові, але потреби різні й у кожної людини вони своєрідні. Одним подобається гостра їжа, іншим – солодка. Одні люблять м’ясні страви, інші – овочеві. І це залежить не стільки від фізіологічних особливостей даної людини, скільки від того, в якому середовищі вона росла, якою їжею звикла харчуватись. Якщо взяти потребу в одежі, то вона є і матеріальною, і духовною. Адже при виборі одягу люди керуються не лише нуждою в підтримці комфортної температури тіла, але і естетичними та моральними факторами. Одні надають перевагу зручному одягу, інші – лише яскравому, деякі – обов’язково модному. Як і почуття, духовні потреби поділяються на моральні, естетичні та інтелектуальні. Це пояснюється тим, що почуття виникають при задоволенні або незадоволенні тих чи інших духовних потреб. Моральними є потреби в певних взаємовідносинах з іншими людьми, суспільством. У різних людей вони неоднакові. В одних сильно виражена потреба у спілкуванні, в інших ні. В одних виробляється потреба керувати людьми, інші схильні підкорятись. Майбутньому медику важливо виробити у себе потребу допомагати людям, співчувати їм. При неправильному вихованні можуть розвинутись ганебні моральні потреби (потреба зневажати людей, приносити їм страждання, жити за їх рахунок). Естетичними є потреби сприймати красиве і гармонійне в природі, творах мистецтва і взаємовідносинах між людьми. їх недорозвиток негативно впливає на виробничу діяльність людини. Особливо погано, коли естетичні потреби не розвинені у медиків. Тоді вони не будуть прагнути прикрасити життя хворих, не використовуватимуть естетичні впливи як ефективний лікувальний засіб. Інтелектуальними є потреби в пізнанні нового, виконанні завдань, розкритті таємниць. їх розвиток викликає у людини прагнення до наукового пізнання сутності явищ, стимулює спостережливість, розвиває логічне мислення. Інтереси. Направленість особистості виявляється також в її інтересах. Інтерес полягає в спрямованості на певні об’єкти, прагненні їх пізнати, оволодіти ними. Спрямованість особистості характеризується тим, які за змістом інтереси переважають у неї, наскільки вони є суспільно важливими, як у них поєднуються суспільне й індивідуальне. Важливу роль в її характеристиці відіграють також широта інтересів, поєднання певного центрального інтересу, яким передусім живе особистість, з іншими її інтересами, а також глибина, стійкість і дієвість інтересів. Наявність таких інтересів, що виявляються в різноманітній діяльності особистості, збагачує її психічне життя, урізноманітнює його, підносить суспільну цінність людини. Відсутність цих інтересів звужує коло зв’язків людини з навколишнім середовищем, іншими людьми, збіднює їх життєвий процес. Люди з дрібними, поверховими інтересами “порожні”, у них немає життєвих цілей, які б їх захоплювали, в часи дозвілля вони нудяться, шукаючи способи, що допомогли б їм “якось убити час”.
Життєві цілі та ідеали особистості. Поруч з потребами та інтересами особистості важливу роль у характеристиці її спрямованості відіграють життєві цілі, які вона ставить перед собою, ідеали, якими керується. Життєві цілі людини тісно пов’язані з її потребами та інтересами. Без цього зв’язку вони втратили б своє життєве значення. Разом із тим, чим більше людина усвідомлює свої життєві цілі, чим чіткіше вони оформляються в неї, тим більше вони починають впливати на формування її потреб та інтересів. Із життєвими цілями особистості тісно пов’язані її ідеали. Ідеал – усе те, до чого прагне особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими якостями бажає володіти. Ідеал – це образ людини, що служить для даної особистості зразком життя. Ідеал людей теж формується під впливом суспільних умов життя. Вони мають конкретно-історичний характер. У цьому легко переконатися, порівнявши, наприклад, ідеали юнаків і дівчат у дореволюційній Росії з ідеалами юнаків нашого часу.
Переконання особистості. Спрямованість особистості характеризується і її переконаннями. Переконання – це певні знання, правильності й життєвій важливості яких людина глибоко переконана і які спонукають її до дії. Сила і твердість переконань спираються не тільки на логічну обгрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого смислу, стверджених досвідом людини. Серед переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку. Це є поняття про відносини людей, їх вчинки та якості, про норми і правила поведінки, в істинності й важливості яких особистість глибоко пересвідчилася, які вона прийняла, пережила, з якими зжилася. Усвідомлення їх стає для неї керівництвом в її стосунках з іншими людьми, дотримання їх переживається нею як обов’язок, виконання якого є справою честі й вищого морального задоволення. У моральних переконаннях, як і інших переконаннях людини, суспільне та особисте нерозривно поєднуються. Однією із суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності та є необхідною умовою її успіху. Кожна людина здібна до певної діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати й охарактеризувати. Ми судимо про здібності людей за їх роботою, за ходом і результатами їх діяльності. Здібною до певної галузі діяльності (наприклад, технічної, музикальної, наукової і т. д.) називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхідними для неї знаннями, вміннями і навичками, успішно справляється з вимогами, які ставить до неї та чи інша галузь суспільної практики, і розгортає в ній свою творчу працю на користь суспільства. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї і набуває нові знання, вміння і навички, необхідні для виконання тих завдань, що їх ставить перед нею життя. Здібності є необхідною умовою успішного їх набування. Природжені передумови до розвитку здібностей часто називають задатками. Під останніми розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальною їх основою є передусім будова мозку людини, кори його великих півкуль і її функціональні властивості. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини і є тим, що ми називаємо її обдарованістю. Кожна людина має певну обдарованість, тобто від природи вона наділена певними потенціями до розвитку своїх здібностей. Ці потенції бувають неоднаковими в різних людей. У житті обдарованими називають тих індивідуумів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку загальних або спеціальних здібностей. Природні можливості необхідні для розвитку здібностей людини. Індивідуальні їх особливості у кожної людини полягають у тому, якими темпами розвиваються її здібності, як швидко вона оволодіває знаннями і вміннями в тій чи іншій галузі діяльності й починає виявляти в ній власну творчість і оригінальність. Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови, взаємодія індивідуума з його середовищем, різностороння його діяльність.
Важливим обов’язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Ще Гіппократ говорив: «Оточи хворого любов’ю і розумною утіхою, а головне — залиши його в незнанні того, що на нього чекає і особливо — що йому загрожує».
Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов’язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз’яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав’язливості.
Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.
Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання. Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.
До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов’язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження, їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.
Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.
Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за здоров’я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни.
На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим медичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лише товаришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявів роздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов’язків не слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестра зобов’язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом її розпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити санітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої за віком, треба по імені та по-батькові. У розмовах про санітарку з хворими або їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. І все-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання їхніх службових обов’язків.
Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідно доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов’язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов’язана доповісти про це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов’язана створити сприятливі умови для їхньої роботи.
Медична сестра (навіть досвідчена) ні в якому разі не повинна самостійно вирішувати, які ввести ліки. Щоб полегшити стан хворого (наприклад, наркотичний засіб під час приступу болю). Зрозуміло, це правило не поширюється на випадки, коли медична сестра може і повинна до приходу лікаря по терміновому виклику надати невідкладну допомогу: зробити масаж серця при його зупинці, зробити штучну вентиляцію легень ручним способом, почати інгаляції кисню, відсмоктати слиз з верхніх дихальних шляхів і т.д.
Одним зі шляхів підвищення діловий кваліфікація є всебічний і глибокий аналіз професійних помилок, причому в одних випадках, якщо вони є серйозними і повчальними для інших, розбір варто проводити колективно, в інші — в індивідуальному порядку. Ясно одне: викорінювання помилок можливо тільки при активному їхньому виявленні.
Від професійних помилок варто відрізняти недбалість у роботі, байдужне, бездушне відношення до хворого, професійну некомпетентність, за які провинений несе адміністративну чи судову відповідальність. Свідоме порушення професійної дисципліни, грубі погрішності в роботі, що виникають через несумлінний до неї відносини працівника, заслуговують самого суворого осуду товаришів.
Права й обов’язки медичної сестри чітко визначені офіційними інструкціями. Медсестра не повинна брати на себе функції лікаря: подавати відомості хворим і їхній близької про характер захворювання, його результаті, трактувати результати лабораторних, інструментальних і інших досліджень. Вона може подавати інформацію тільки про загальний стан хворих.
Рівною мірою сказане відноситься і до діяльності акушерки. Зокрема, вона не має права робити аборт. Незаконне лікування, у тому числі і зроблений акушеркою аборт, у нашій країні розглядається як карний злочин і карається по всій строгості українським законом.
Однією з важливих умов гарного психологічного клімату в медичному колективі, ефективності його діяльності є згуртованість і взаєморозуміння всіх співробітників незалежно від займаної посади, Зімкненню колективу сприяють вечора відпочинку, спортивні змагання і т.д. Однак це нічого загального не має з розважальними заходами на території лікувальних установ, так ще з розпиванням алкогольних напоїв. Проведення в лікувальній установі, особливо в стаціонарі, урочистих зборів, концертів, інших святкових заходів, що супроводжуються голосною музикою, співом, гучними оплесками, недоречно а часом абсолютно неприпустимо, якщо поруч знаходяться важкохворі й умираючі.
Для середнього медичного працівника культура спілкування зі співробітниками в колективі — одне з необхідні умов високої ефективності праці, морального задоволення від нього.
Успіх лікування хворого, догляд за ним багато в чому визначається змістом і формою ділових взаємин середніх медичних працівників один з одним, лікарями, санітарками, керівниками установи.
Фельдшеру, акушерці, медичній сестрі, санітару легше працювати в дружному і споєному колективі зі здоровим психологічним кліматом, високою трудовою дисципліною, загальним прагненням виконувати службовий борг із максимальною віддачею сил, знань, досвіду. Соціологи і психологи установили пряму залежність між моральним кліматом у колективі і продуктивністю праці, плинністю кадрів.
У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного допомогти іншому, виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним усі приємні і радісне, лиха і негоди.
Навпаки, якщо колектив конфліктує через постійні непорозуміння у взаєминах між його членами інтриг, сварок, неповаги один до одного, знижується ефективність праці колективу в цілому, якість роботи окремих співробітників. У такому колективі неприємно працювати, з’являється бажання залишити роботу. Конфліктна обстановка в колективі іноді пов’язана з хворобливим самолюбством окремих його членів, з небажанням прислухатися до корисних рад і в той же час із грубими помилками в роботі, порушенням трудової дисципліни.
Таке поводження частіше пояснюється низькою культурою людини, її невихованістю, а часом є прикриттям ліні і небажання трудитися на повну силу, з повною віддачею своїх можливостей. На жаль, у деяких медичних колективах ще не зжиті випадки брутальності, хамства, безцеремонності. Таким шляхом деякі люди прагнуть до самоствердження. Звичайно, терпіти подібну «іржу», що роз’їдає нерідко гарний колектив, неприпустимо. Порушники порядку, порушники морально-психологічного клімату в колективі повинні одержувати одностайну відсіч, а якщо це не допомагає, їх необхідно ізолювати від колективу.
Колегіальність — це устремління людей вирішувати всі питання спільно на принципах взаємоповаги і взаємодопомоги. Колегами називають товаришів по роботі чи праці навчанню, людей, об’єднаних спільністю ділових інтересів. Бути колегами — це значить дотримувати принципу взаємодопомоги, а не взаємного всепрощення і покривання, взаємно збагачувати коло друга знаннями, умінням, досвідом, щиросердечною щирістю і красою, і в той же час не прощати друг дружу егоїзму, користолюбства, байдужості, недбалості в роботі, професійного неуцтва і всього іншого, що заважає людині нормально жити і працювати.
Молодому фельдшеру, що починає чи акушерці медичній сестрі, що робить перші кроки, особливо необхідна свідомість того, що є поруч людину, на який можна обпертися у важку хвилину, одержати від нього допомогу, і раду. Спочатку своєї діяльності практично кожен медик відчуває недолік необхідних знань, умінь, навичок. Обов’язок більш досвідчених колег — допомогти своїм молодим товаришам за професією і роботою, підбадьорити їх, уселити впевненість, оптимізм, направити по правильному шляху.
Людині легко і просто працювати в колективі, якщо він уміє поважати інших, з довірою і доброзичливістю відноситися до колег. А. П. Чехов у своєму щоденнику писав: «Яку насолоду поважати людини». Поважати інших — це значить вважатися з їхньою думкою і переконаннями, інтересами і нестатками, тобто бути уважним і чуйної до навколишнього людям, ввічливим і делікатний скромним і справедливої. Цінність людської особистості визначається і тим, наскільки людина здатна поважати самого себе. В.Г.Бєлінський затверджував: якщо людина поважає власне достоїнство, він ніколи не піде на угоду з власною совістю. Така людина не поставить особисті інтереси вище інтересів колективу і суспільства, не стане егоїстом і підлабузником, ошуканцем і кар’єристом, не буде прагнути жити за рахунок інших, перекладати свої обов’язки на колег.
Поважне відношення медичних працівників один до одного виявляється насамперед у формі звертання. Не припустимою фамільярністю з боку лікаря виявляємо звертання до сестер, акушеркам, санітаркам по імені.
Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе відношення до авторитету — своєму і товаришів. Зовсім справедливий думка, що пацієнт і його родичі своє відношення медицині нерідко будують на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.
Субординація в роботі лікаря і медичної сестри необхідна, але вона нічого загального не має з зарозумілим; відношенням одного вищого працівника до працівника рангом нижче. Разом з тим ще зустрічаються лікарі, частіше молоді, котрі поводяться з медичною сестрою некоректно, фамільярно.
Робота в колективі, великому чи малому, сприяє розвитку в медичного працівника суспільної свідомості, учить його бути принциповим, непримиренним до недоліків у роботі, створює умови для колегіального (а виходить, і найбільш правильного) рішення складних питань профілактики, діагностики і лікування хворих. Саме в колективі кожен працівник може учитися глибоко осмислювати суспільне значення своєї повсякденної діяльності, краще зрозуміти її роль у державному масштабі.
В інтересах хворого нерідко необхідно колективне обговорення його стану і додаток спільних зусиль цілої групи медичних працівників. Якщо в медичного працівника виникають сумніву, непевність у правильності заходів щодо надання хворим допомоги, варто відкинути чи самовпевненість помилкову соромливість і звернутися за порадою до колег, насамперед до більш досвідчених і знаючих, і з їхньою допомогою перебороти виниклі труднощі.
Поспішні і необдумані вчинки медичного працівника, ігнорування їм принципу колегіального підходу до рішення складних питань медичної практики можуть заподіяти хворим непоправну шкоду.
У боротьбі з недоліками в роботі не останнє місце займає товариська, здорова критика. Нетерпиме відношення до критики в середовищі медичних працівників свідчить про слабість виховної роботи в колективі. Тільки низьким рівнем суспільної свідомості, невимогливістю до себе можна пояснити поводження деяких лікарів і середніх медичних працівників, що сприймають критику як особисту образу. Однак у присутності хворих критика на адресу будь-якого медичного працівника неприпустима. Якщо медичний працівник уміє переборювати свої слабості, самокритичний, то і справедливій критиці на його адресу з боку колег сприймається їм не як особиста образа, а як необхідна допомога. Товариська критика змушує ретельно проаналізувати причини дефектів у своїй роботі, відмітити шлях їхнього усунення, зробити визначені висновки, підсилити самоконтроль.
Критика — не єдина і не основна форма допомоги колег один одному. Починаючий працівник має потребу в співчутливому відношенні старших і більш досвідчених товаришів по роботі, у їхній допомозі.
Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника повинне бути постійною турботою лікаря. Після обходу лікар повинний розповісти сестрі про зміни в стані хворих, дати їй пояснення до призначень, при необхідності звернути увагу медичної сестри на деякі об’єктивні і суб’єктивні зрушення в стані хворого, які варто врахувати при підготовці і під час проведення діагностичних і лікувальних процедур.
Підвищенню ділової кваліфікації сестри сприяє участь (хоча б періодичне) у лікарських обходах.
Медичні сестри з великим стажем роботи звичайно з почуттям подяки згадують лікарів, що не тільки вимогливі, але і чуйні до їхніх запитів і нестатків, допомагають підвищити професійний рівень, ділову кваліфікацію в широкому змісті слова.
Обов’язком кожного лікаря і медичної сестри є взаємне збагачення накопиченим досвідом, підсумками своїх спостережень і міркувань. Лікар може навчити фельдшера, чи акушерку медичну сестру, але нерідко і середній медичний працівник поділяється з лікарем своїм досвідом. Дійсно, молодий лікар може перейняти в досвідченого чи фельдшера сестри не тільки методику виконання якої-небудь діагностичної чи лікувальної процедури, але і здатність умовити, переконати хворого прийняти ліки, погодитися на зондування і т.д.
Лікар одержує від медичної сестри необхідну інформацію про зміни в стані хворого, про його реакцію на лікування, тому що сестра постійно знаходиться в постелі хворого, безпосередньо здійснює відхід за ним, виконує терапевтичні процедури. Якщо лікар виявляє цікавість до цієї інформації, заохочує прагнення медичної сестри помічати навіть найменші зрушення в стані хворого, учить цьому сестру, підвищується ефективність лікування. Медична сестра зобов’язана інформувати лікаря про відмовлення хворого від чи ліків процедури, про неможливість виконати яке-небудь призначення, про необхідність заміни одних ліків іншими і т.д.Якщо лікар не знає про раптове погіршення стану хворого (наприклад, під час нічного чергування), про скарги хворого й інших важливих ознак динаміки захворювання, він може припуститися діагностичної помилки, недооцінити вагу стану хворого, призначити неправильне лікування. Отже, однією з найважливіших умов ефективного лікування є єдність дій лікуючого лікаря і палатної сестри.
