МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РІЗНОВИД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.
УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ. ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ.
СЛОВНИКИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ. ТИПИ СЛОВНИКІВ. РОЛЬ СЛОВНИКІВ У ПІДВИЩЕННІ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ
Поняття «професійне спілкування» і «професійна мова».
В українському мовознавстві нещодавно почали виділяти спеціальну (фахову) мову – особливий функціональний різновид літературної мови, що обслуговує професійну сферу спілкування.
Українська мова професійного спілкування починається з ІІ пол. ХІХ ст., з формування наукової мови і створення українських термінологій різних галузей знання.
Виділяють такі головні ознаки спеціальної мови і професійного спілкування:
1. Основна ситуація, що актуалізує використання цього різновиду мови, – спілкування в межах спеціальної сфери (наука, техніка, виробництво, управління, сільське господарство, транспорт, зв’язок, медицина, дипломатія та ін.). Спеціальна тематика, спеціальні цілі бесіди спонукають спеціалістів переходити на професійну мову.
2. Спілкування спеціальною мовою здійснюється за системою «людина—людина» (хоча не виключена також система «людина—машина—людина»). Але це не просто людина – це людина, яка професійно працює в конкретній галузі знання (науки, техніки, виробництва, управління тощо). Основною необхідною якістю носія (споживача) цієї мови стає професіоналізм, що вимагає володіння понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності та відповідною системою термінів.
На відміну від арго (сленгу) професійну мову визначає предмет, який вона описує, а не коло осіб, що нею користуються.
Очевидно, слід розрізняти терміни мова лікарів, мова політиків, мова бізнесменів, що вживаються на позначення відповідного жаргону (сленгу), варіанта розмовної позалітературної мови, медична професійна мова, політична професійна мова, професійна мова економіки – позначають комунікативно-функціональні різновиди літературної мови.
3. Спеціальна мова – це природна мова з елементами мов штучних, точніше спеціалізованих штучних мов або символічних мов науки, а також мов людино-машинного спілкування. Спеціальна мова – вербальна мова, але з досить розвинутою тенденцією до прилучення до її складу авербальних засобів, що використовуються і в функції номінації спеціального поняття і в функції його дефініції (як додатковий матеріал у вигляді малюнків, креслень, схем тощо).
4. Спеціальна мова – поліфункціональна мовна формація. Будучи одним з функціональних різновидів високорозвинутої літературної мови, спеціальна мова займає широке поле мовного простору і виконує основні функції мови: відображення дійсності і зберігання знань (епістемічна функція), одержання нового знання (когнітивна функція), передавання спеціальної інформації (комунікативна функція).
Виконуючи досить різні, але однаково важливі функції, мова професійного спілкування сама стає функцією людини в процесі її діяльності та оцінюється як основна соціально-рольова функція людини, реалізація якої дає їй засоби для існування, але водночас вимагає від неї відповідних знань і вмінь, що здобуваються в результаті навчання, а також досвідом і звичкою.
5. Володіння спеціальною мовою – вторинне явище, оскільки її носії спочатку мають бути носіями національної літературної мови.
Процес переходу професіонала під час спілкування на спеціальну мову можна охарактеризувати як певну зміну мовного регістру. У цілому мова (інструмент) залишається тією ж національною літературною мовою, але в конкретних (професійних) умовах вона змістовно редукується, стає залежно від галузі знання і предмета спілкування монотематичною (хоча й не завжди), насичується спеціальними словами й виразами, використання яких передбачає той самий необхідний професіоналізм, тобто компетентність. Все це можливе тільки при переході суб’єктів спілкування на професійний рівень свідомості.
6. У професійній комунікації на основі психологічних і соціальних особливостей статусу партнерів у комунікації – відправника мови і адресата – дослідники виділяють як самостійні інтерпрофесійну і інтрапрофесійну комунікації. Інтерпрофесійна комунікація складається з мовних актів, в яких професійні ролі комунікантів не збігаються. Характерним прикладом у цьому випадку є спілкування «лікар—пацієнт». Інтрапрофесійна комунікація здійснюється всередині певної соціально-професійної спільноти.
Крім комунікації за моделлю «спеціаліст—спеціаліст», що сама по собі неоднорідна, оскільки включає однодисциплінарні і різнодисциплінарні гілки, актуальна й модель спілкування «спеціаліст—неспеціаліст». Остання реалізується в досить широко представленому наборі таких «жанрів», як науково-популярні твори, словники, орієнтовані на дилетантів, а також численні інструкції з експлуатації численних приладів, інструкції із збирання предметів побуту, брошури з рекомендаціями для людей, що страждають на поширені хвороби, науково-популярні радіо- та телепередачі тощо. У цій моделі мову спілкування розглядають вже не як суто спеціальні термінологічні системи, а як неоднорідні комплекси, розшарування яких на горизонтальні пласти визначається такими параметрами, як комунікативна ситуація, партнер комунікації та комунікативні умови. Все сказане підтверджує думку про неоднорідність мови для спеціальних цілей.
7. Спеціальна мова – поліструктурна мовна система, що забезпечує різні комунікативні потреби. На змістовому рівні спеціальна мова складається з конкретних професійних (фахових) мов, які при спільній основі спеціальної мови кожен раз набувають своїх пріоритетів у плані вираження. Звичайно, що мова математики суттєво відрізняється від мови історії, а мова хімії від мови філології. Але при цьому в них є спільні різновиди, характер яких зумовлений формою реалізації, – писемна й усна форми.
Установилося своєрідне співвідношення форм реалізації з основними функціями спеціальної мови: у функції накопичення і передавання знань писемна (точніше, друкована) мова має майже монопольне становище; у функції поширення знань перевага також на боці писемної мови; у професійному спілкуванні провідною залишається усна мова.
8. Сучасній спеціальній мові властива внутрішня стилістична неоднорідність, у зв’язку з чим дослідники говорять про «багатошарові моделі» професійних мов.
Німецькі вчені для окремих професійних мов розробили приблизно такі багатошарові моделі: для сфери професійних мов техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна термінологія), мова виробництва (цехова мова, професійна розмовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібнішими галузями), мова продавців (мова розподілювачів); для політичної професійної мови: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова; для професійної мови хімії: наукова мова, жаргон, що застосовують в лабораторіях, мова підручників, мова викладання; для медичної професійної мови: наукова мова, професійна розмовна мова, мова підручників, мова практики, або мова клінік.
Порівняння цих різних моделей дозволяє виділити три основних шари: перший шар – це наукова мова; другий шар – це професійна розмовна мова (виробнича мова, лабораторний жаргон), яка складається насамперед з неточно визначених професійних слів та жаргонізмів і служить переважно для повсякденного спілкування людей, що працюють у певній галузі; третій шар – це мова розподіляюча (мова продавців, мова торгівлі, мова агітації, мова реклами).
9. Лексико-семантична система спеціальної мови – диференційний, визначальний чинник цієї функціональної мови.
Сутність та основна відмінність спеціальної мови – в специфіці плану змісту. Саме змістова організація визначила конкретну адресованість спеціальної мови, форми її функціонування, жанрово-стилістичну своєрідність. Об’єктивація змісту разом з комунікативним характером наукової та іншої творчості вимагали відповідних засобів вираження. Відбувся і відбувається, з одного боку, відбір із загальномовного національного та інтернаціонального фонду готових одиниць номінації, з іншого, – формування (як правило, за образом і подобою існуючих) власних засобів вираження необхідних смислів, категорій, понять.
Те, що диференційний, визначальний чинник спеціальної мови в її лексико-семантичному апараті, що саме він здатний здійснити основне призначення мови, не викликає сумнівів.
Різновиди медичної професійної мови
Виділимо такі різновиди мови професійного спілкування медичних працівників – медичної професійної мови: мова медицини (медична наукова мова), медична розмовна мова, мова медичної документації, мова медичної реклами.
Мова медицини, або медична наукова мова, – головний кодифікований різновид професійної мови медичних працівників, що служить для наукового спілкування у галузі медицини (медичної науки). Основу цієї мови становить медична термінологія, загальнонаукові терміни, інші мовні засоби, які вживаються переважно для оформлення наукового тексту. Застосовується в інтрапрофесійній та інтерпрофесійній писемній та усній комунікації (жанри: дисертація, монографія, підручник, медичний словник, наукова, науково-популярна стаття на медичну тему, патент, інструкція щодо медичного застосування препарату, наукова доповідь на медичну тему, лекція на медичну тему, наукова дискусія на медичну тему, участь у радіо-, телепрограмі на медичну тему тощо).
Медична розмовна мова – різновид медичної професійної мови, що обслуговує сферу усного діалогічного спілкування працівників медичної галузі і використовує такі засоби номінації, як (1) офіційні, повні, стандартні медичні терміни, (2) «напівофіційні» терміни (скорочені терміни, додаткові, нестандартні терміни-назви, застарілі терміни, терміни-неологізми), (3) «неофіційні» терміни (професіоналізми, професійні жаргонізми, арготизми, суржикові, просторічні форми). Співвідношення цих мовних одиниць може суттєво відрізнятися під час використання медичної розмовної мови в інтрапрофесійній та інтерпрофесійній усній комунікації.
За сферою використання і мовними особливостями є підстави виділити два варіанти медичної розмовної мови: мову медичної практики і власне розмовну мову працівників медичної галузі.
Мова медичної практики реалізується в офіційних ситуаціях спілкування медичного працівника під час виконання професійних обов’язків і тому передбачає певне обдумування або підготовку. У цьому різновиді переважають кодифіковані мовні засоби (першої і другої груп).
Власне розмовна мова носіїв літературної мови реалізується спонтанно (без будь-якого попереднього обдумування) в неофіційних ситуаціях, у повсякденному спілкуванні працівників медичної галузі на професійні теми, у невимушеній комунікації медичного працівника та пацієнта, його родичів, друзів. У цьому різновиді переважають некодифіковані мовні засоби (другої і частково третьої груп).
Застосовується медична розмовна мова в інтрапрофесійній та інтерпрофесійній усній комунікації (жанри: консиліум, оперативна нарада («п’ятихвилинка», «планьорка»), ділова розмова медичних працівників, дружня бесіда медичних працівників на професійну тему, усна інструкція щодо медичного застосування препарату, записка, розмова з пацієнтом, розмова з родичами (друзями) пацієнта, ділова телефонна розмова та ін.).
Мова медичної документації – кодифікований різновид професійної мови медичних працівників, що задовольняє потреби офіційного спілкування в галузі охорони здоров’я. Для цього різновиду характерне використання спеціальної термінології або термінологізованих засобів мови, специфічних синтаксичних конструкцій (стандартних формул, кліше), а також стійких термінологічних словосполучень, медичних термінів. Застосовується в інтрапрофесійній та інтерпрофесійній писемній комунікації (жанри: медична карта стаціонарного хворого, медична карта амбулаторного хворого, карта розвитку новонародженого, історія пологів, історія розвитку дитини, листок лікарських призначень, протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння, консультативний висновок, направлення в стаціонар, рецепт, витяг з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого, медичне свідоцтво про народження, медична довідка та ін.).
Мова медичної реклами – вторинний вид медичної професійної мови, в якому поєднуються усі різновиди цієї мови, емоційно-експресивні засоби усіх мовних рівнів, стилістичні фігури і тропи з метою інформування адресата про певні медичні факти і впливу на нього через засоби масової інформації. Виділимо такі жанри мови медичної реклами: газетне (журнальне) рекламне оголошення, радіо-, телевізійне рекламне оголошення, рекламний плакат, рекламний кліп, оголошення-виступ з метою медичної реклами.
Очевидно, що медична реклама призначена для відповідних фахівців. У такому випадку всі жанри мови медичної реклами мають належати до інтрапрофесійної комунікації. В сучасному комерціалізованому суспільстві ситуація зовсім інша: виробники переважно орієнтують рекламу та її мову на все суспільство. Таким чином, всі жанри мови медичної реклами можна віднести як до сфери інтрапрофесійної, так й інтерпрофесійної комунікації.
Звичайно, запропонована модель медичної професійної мови досить умовна, між виділеними різновидами існує тісна взаємодія, вони впливають один на одного, а особливо медична розмовна мова і мова медичної реклами на інші різновиди медичної професійної мови.
Медична професійна комунікація неоднорідна, здійснюється за різними моделями. Так, інтрапрофесійна комунікація включає, з одного боку, однодисциплінарні («психіатр – психіатр», «окуліст – окуліст» тощо) та різнодисциплінарні гілки (модель «лікар – офтальмолог – лікар –патологоанатом», «лікар – провізор», «лікар – рентгенолог – лікар – онколог» тощо), з іншого боку, передбачає спілкування між спеціалістами різної кваліфікації (модель «лікар – медсестра», «лікар – фельдшер», «лікар – гінеколог – акушерка», «лікар – санітар» тощо), міжперсональну (розмова медичних працівників, усна інструкція з експлуатації медичного приладу) і публічну комунікацію (лекція на медичну тему).
Інтерпрофесійна комунікація лікаря може відбуватися як між лікарем і конкретною особою, пацієнтом чи його родичем, за моделлю «лікар – немедик», «не медик – лікар» (напр., розмова з пацієнтом (його родичами, друзями) перед медичним оглядом, під час медичного огляду із збиранням анамнезу, перед операцією, перед виписуванням з лікарні), так і мати масового адресата (виступ з метою пропаганди медичних знань, науково-популярна стаття, книжка, радіо-, телеінтерв’ю на медичну тему).
Поряд з літературною медичною професійною мовою комунікативну практику лікарів характеризують позалітературні явища: лікарський сленг (жаргон), просторіччя, суржик.
Лікарський сленг (жаргон) – некодифікований різновид усно-розмовної мови лікарів, основу якого становлять професійні жаргонізми й арготизми. Безперечно, що лікарський сленг існує. Його використовують для розваги, щоб розвеселити учасників спілкування, для загравання з пацієнтом (пацієнткою), для вираження схвалення, зневаги або байдужості до предмета висловлювання (певних захворювань, певних типів пацієнтів тощо), також існує функція приховування інформації від сторонніх.
Просторіччя – один із структурно-функціональних некодифікованих різновидів української національної мови, зрозуміла для усіх мова, яку лікарі застосовують для спілкування із співрозмовниками, не знайомими в необхідному обсязі з літературною (професійною) нормою.
Суржик – змішана мова, штучне об’єднання елементів української та російської мов, що не становить стабільної системи, переважно вживається в сімейній, неофіційній, розмовній комунікації, проникає в усі жанри офіційного спілкування. Суржикові слова і словосполучення (напр., лексичні головокружіння, прививка, медична справка, карточка, обліпіхове масло замість терм. ‘запаморочення’, ‘щеплення’, ‘медична довідка’, ‘картка’, ‘обліпихова олія’) поширені в мовній практиці багатьох лікарів і часто «узаконені» в сучасній медичній документації.
Дотримуємося такого умовного розмежування просторіччя та суржику. До просторіччя зараховуємо мовні одиниці, граматична і фонетична будова яких відповідає системі української національної мови, але які мають типові відхилення від літературної (професійної) норми: кардіограма серця ‘кардіограма’, японець ‘гастродуоденоскоп’, телевізор ‘прилад для ультразвукового дослідження’, відкладання солей ‘остеохондроз’, боткіна ‘гепатит інфекційний’, чорна мазь ‘іхтіолова мазь’. До суржику зараховуємо невмотивовані запозичення, слова та словосполучення, деформовані під впливом російської мови, граматична і фонетична будова яких не відповідає системі української національної мови: лобна звивина ‘лобова закрутка (звивина)’, почуття болі ‘відчуття болю’, медичне освідчення ‘медичний огляд’, консультативне заключення ‘консультативний висновок’, благоприємний прогноз хвороби ‘сприятливий прогноз хвороби’, запущена хвороба ‘задавнена хвороба’, виздоровлення ‘видужання (одужання)’.
Звичайно, запропонована класифікація має теоретичний характер, в умовах реальної комунікації структура конкретних висловлювань може набувати ознак багатьох мовних різновидів, хоча переважно домінує один варіант.
Стереотипні структури медичної професійної мови
Кожен різновид професійної мови характеризується наявністю різноманітних стереотипних структур. Процес спілкування передбачає застосування цих стереотипів у типових ситуаціях. Відповідні стереотипні мовні явища виявляються оптимальними для передачі відповідної інформації.
Стереотипами наукової і ділової мови є, з одного боку, терміни і терміносполучення, а, з другого, – нетермінологізовані стандартизовані одиниці – мовні кліше, штампи, формули.
Поряд із термінологічними одиницями до категорії стереотипів зараховуємо професіоналізми, які в професійній комунікації функціонують паралельно до термінів. Професіоналізми – мовні одиниці, що загалом відповідають системі української мови і реалізовуються в усній мові професіоналів під час неофіційного спілкування: клініка ‘клінічна картина’, тискомір ‘томограф’, укол ‘ін’єкція’, мазь Вишневського ‘лінімент бальзамічний (за Вишневським)’, зеленка ‘розчин брильянтового зеленого’, анотація, анотація до ліків ‘інструкція щодо медичного застосування препарату’, пульмоніки ‘хворі в пульмонологічному відділенні’, брудна операційна ‘операційна, в якій надають допомогу пацієнтам, яким діагностовано хвороби, що супроводжуються гнійним процесом’. Більшість професіоналізмів експресивно нейтральні, а з погляду мовців, що їх вживають, – стилістично нейтральні (вони часто трапляються в надрукованих наукових текстах медичних працівників). Професіоналізми разом з «напівофіційними термінами», до яких зараховуємо скорочені терміни (УЗД ‘ультразвукове дослідження’, профогляд ‘профілактичний огляд’, ЛОР-лікар ‘лікар-оториноларинголог’, п’явка ‘п’явка медична’), додаткові, нестандартні терміни-назви (аспірин ‘кислота ацетилсаліцилова’, календула ‘нагідки лікарські’, санітарка ‘молодша медична сестра’, ‘сестра з догляду за хворими’, хвороба Боткіна ‘гепатит інфекційний’), застарілі терміни (біла гарячка ‘алкогольний делірій’), терміни-неологізми (шигельоз ‘дизентерія’), та офіційними термінами є основними структурними елементами медичної розмовної мови.
Від професіоналізмів відрізняємо професійні жаргонізми й арготизми, а також суржикові та просторічні стереотипи. Професійні жаргонізми – переважно експресивно забарвлені слова і вислови на позначення предметів і явищ, важливих для людей, що професійно працюють в певній галузі. Напр.: коза, козел, вертоліт, літак ‘гінекологічне крісло’, грузин ‘ректороманоскоп’, бики ‘мікобактерії туберкульозу’ (бацила Коха – БК), бі(є)лка, білочка ‘алкогольний делірій’, гріти руки, різати ‘оперувати’, кроплі ‘краплі’, стріляти ‘електрична дефібриляція серця’, тяжкий слабий ‘тяжкохворий’. До цієї категорії зараховуємо також неправильні терміни: нормальна фізіологія ‘фізіологія’, тонкий кишечник (кишківник) ‘тонка кишка’, аскорбінка ‘кислота аскорбінова’, пероральні цукрознижуючі препарати ‘синтетичні гіпоглікемічні (протидіабетичні) препарати’, причинний фактор розвитку захворювання ‘патогенний чинник’, ‘фактор розвитку захворювання’. Такі лексичні елементи професійного (лікарського) сленгу спорадично вживаються в професійній розмовній (літературній) мові, їх застосовують як для інтрапрофесійної, так і для інтерпрофесійної комунікації. Низка професійних жаргонізмів має паралелі в термінології. Професійні арготизми – переважно експресивно забарвлені слова і вислови на позначення предметів і явищ, важливих для людей, що професійно працюють в певній галузі, значення яких знає тільки обмежене коло втаємничених професіоналів. Напр.: тепленький хворий літ. ‘грошовитий пацієнт’, дохляки, додихайли ‘пацієнти віком 70 років і старші’, доходяги ‘хворі, що можуть одужати’, блейлер, ес-це-ха ‘шизофренія’ (‘хвороба Блейлера’, ‘schizophrenia’). Це приклади з лікарського сленгу, уживані в інтрапрофесійній комунікації. Суржикові професійні стереотипи, просторічні професійні стереотипи – експресивно індиферентні професійні слова і вислови з типовими порушеннями літературної норми, які регулярно вживаються в розмовній мові спеціалістів, подекуди в невідредагованих наукових текстах, у професійній документації, у мові реклами.
Отже, виділяємо такі різновиди мови професійного спілкування медичних працівників – медичної професійної мови: мова медицини (медична наукова мова), медична розмовна мова, мова медичної документації, мова медичної реклами. Поряд з літературною медичною професійною мовою комунікативну практику лікарів характеризують позалітературні явища: лікарський сленг, просторіччя, суржик.
Разом з формуванням медичної професійної мови нині відбувається т. з. її «забруднення». Є підстави виділити в медичному професійному спілкуванні ще одну мову – медичний професійний «офіційний» жаргон, що містить як терміни, кодифіковані в медичних словниках різних років, так і значну частину розмовних, просторічних, суржикових стереотипів. Він регулярно застосовується в офіційній комунікації замість медичної професійної мови (літературної) і сприймається мовцями-медиками як «правильна» мова. Названий різновид професійної мови не обмежений територіальними рамками, поширений у жанрах офіційної комунікації, усної та писемної.
Також треба відзначити, що в медичній професійній мові формується професійний (медичний) варіант норми, який базується на нормах загальнолітературної мови. До професійного варіанта можуть входити акцентуаційні, фонетичні, граматичні, лексико-стилістичні варіанти мовних стереотипів, зафіксовані загальномовними словниками. Норма медичної професійної мови виявляє свою специфіку в творенні і вживанні спеціальної (медичної) термінології та деяких властивих медичній мові кліше.
Очевидно, споріднену структуру має більшість інших сучасних професійних мов.
Медична професійна мова в історії української літературної мови
Щоб зрозуміти особливості сучасної медичної професійної мови, проаналізуємо закономірності і тенденції її розвитку, процес вироблення концептуальних засад термінотворення і терміновживання, вплив на еволюцію медичної професійної мови лінгвальних та екстралінгвальних чинників.
Стрижневу частину медичної професійної мови складає медична термінологія. Саме терміни є носіями спеціальної інформації. Тому основну увагу буде приділено медичній термінології.
Систематичне опрацювання української медичної термінології розпочалося в другій пол. XІX ст. Це був час «народництва» не тільки в культурі, а й у науці, коли всі європейські народи «націоналізовували» латинську термінологію.
Функціонування української мови на Україні мало ще й свої особливості. У сер. ХІХ ст. українська мова не застосовувалась у сфері наукового спілкування (за поодиноким винятком гуманітарних наук), адже староукраїнська літературна мова як мова науки на той час вже занепала, вчені лікарі й лікарі-практики у науковій комунікації послуговувалися мовами метрополій: російською, німецькою, польською, а також французькою, латинською. Під час спілкування з простими людьми для позначення медичних реалій вони, очевидно, вживали мінімум відомих їм слів, які побутували на певній території (діалектизми, професіоналізми). Отже, української медичної термінології на той час ще не існувало. Але була потреба (чи ідея «українофілів») популяризації медичних й усяких інших наукових знань серед народу, створення української термінології. Це визначило напрямок й характер термінологічної праці.
На сторінках «Основи» у статті «Замђтка о русинской терминологіи» (1861) М.Левченко висловлює думки, що, оскільки потрібні книжки, написані мовою, зрозумілою для народу, необхідно створити й наукову термінологію з різних ділянок знання. Автор пропонує, по-перше, «терміни наукові складати в дусі народної мови, так, щоб згодом вони були прийняті самим народом»; по-друге, утворювати терміни загальнозрозумілі і, по-третє, приймати іншомовні терміни тільки легковимовні. М.Левченко позитивно оцінює досвід чехів та поляків у цій справі і пропонує невеликий український («русинський») термінологічний словник, в якому подає переклад 128 наукових термінів, здебільшого інтернаціоналізмів, уживаних у російській мові, мовою українською, напр.: алкоголь – винець; арифметика – щотниця; алгебра – німа щотниця, німощот; атом – первень; ботаника – рослинниця; фабрика – виробня; химія – лучба (з чеськ.); цилиндръ – валець; циркуль – кружало тощо. Цю ж тенденцію підтримав і популяризував П.Єфименко в рецензії «По поводу замђтки г. Левченка» («Основа», 1862). П.Єфименко теж обстоює принцип «составления» української термінології, тобто її утворення у словниках.
Думка створити наукову термінологію на «матернімъ язиці» знайшла прихильників і в Західній Україні. На початку 1892 р. у Львові було організовано Наукове товариство ім. Шевченка, яке мало головним своїм завданням «плекати та розвивати науки в українсько-руській мові». Роботу із збирання і створення української медичної термінології розгорнула математично-природописно-лікарська секція, що видавала «Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ» (із 1897) і «Лікарський збірник» (1898—1904).
Чимало цінних думок щодо теорії терміна було висловлено в ході дискусій про шляхи формування української хімічної термінології. Поштовхом став «Начерк термінольоґії хемічної» В.Левицького, надрукований 1903 р. у «Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ». Перед автором постало завдання передати досягнення французької та німецької хімічної наук українською мовою, відповідно відтворивши французьку і німецьку термінологію українськими мовними засобами. Вчений намагався задовольнити практичні потреби хімічної науки, а водночас довести великі потенційні можливості української мови, показати її здатність до творення назв найскладніших наукових понять.
В.Левицький стояв на народницьких позиціях: термін повинен бути зрозумілий для людей без вищої освіти, легкий для запам’ятовування, а тому мав «будуватися» з національних складників – українських коренів, суфіксів, префіксів. Напр.: Ferrum – желізо, Aurum – золото, Kalium – потас, acidum – квас, валентність – вартісність тощо. В.Левицький показав, що українська мова має не менший запас словотворчих засобів для передавання наукових понять, ніж будь-яка інша.
Терміносистема В.Левицького функціонувала у науковому й освітньому житті Галичини протягом кількох десятиліть, фіксують ці терміни й основні українські медичні словники 20‑х рр. ХХ ст.
За народну термінологію у фізиці виступав Іван Пулюй, у ботаніці – Іван Верхратський, у хімії також Іван Кандяк і Роман Цегельський. Їхні погляди на термінологію для середини ХІХ—початку ХХ ст., часу «народництва» в культурі та науці, не були випадковими. Вчені прагнули створити таку термінологію, яка була б зрозуміла кожній простій, малоосвіченій людині без додаткового тлумачення. Таким чином, українська медична термінологія переживала процеси, що вливалися в річище загальноєвропейського термінотворення.
Цілком іншої думки щодо доцільності «кування» наукової термінології на рідномовній основі дотримувалися такі члени НТШ, як Іван Горбачевський, Степан Рудницький, Микола Вікул та ін.
У статті-рецензії «Уваги о термінольоґії хемічній» (1905) на «Начерк» В.Левицького І.Горбачевський аргументовано доводить, що весь розвиток світової науки спрямований на вироблення термінології, єдиної для усіх народів. Якщо В.Левицький, не відкидаючи міжнародну хімічну термінологію, все-таки орієнтувався на народну мову, то І.Горбачевський наполягав, що слід віддати перевагу лексичним запозиченням інтернаціоналізмів, «міжнародній термінології». На думку вченого, українська наука повинна прийняти міжнародні назви, звичайно, у власній транслітерації.
Відповідно до своєї концепції термінотворення І.Горбачевський висловлює конкретні міркування про окремі хімічні терміни В.Левицького. Зокрема, він відкидає побутові терміни на зразок квас, кисняк, замінюючи їх відповідно на кислота, оксіл (оксид); вважає зайвими новотвори воднекисень, родень, безводник, що виникли як результат структурного калькування інтернаціоналізмів гідросіль, радикал, ангідрид.
У 40‑х рр. ХХ ст. І.Горбачевський розвиває свої погляди на хімічну термінологію, вже не ставиться різко негативно до термінології, створеної на українськомовному ґрунті. У статті «Теперішній стан української номенклатури неорганічної хемії» (Ляйпціг, 1947) вчений зазначає, що народна терміносистема тепер струнка, між термінами є логічні зв’язки, і тому її можна з однаковим успіхом використовувати як в освіті, так і в науці. Він пише: «Протягом останніх кільканадцяти літ… народна номенклатура… зблизилася до міжнародної… Можна сподіватися, що в українській хемії прийдуть до вживання обидві системи: народна та міжнародна – так, як і в інших народів».
На початок ХХ ст. припадає також утворення наукових товариств у Києві (1913) та Луганську (1918), що працювали над виробленням української медичної термінології.
Таким чином, у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. відбувалося накопичення термінологічного матеріалу, закладалися теоретичні основи медичної термінології.
У цей час у медичній галузі починає формуватися сфера наукового спілкування: з’являються науково-популярні книжки, журнали, збірники наукових праць. Так, першими науково-популярними виданнями, присвяченими профілактиці та лікуванню різних захворювань, були книжки Степана Носа «Про хвороби і як їм запомогти» (Київ, 1874) та «Ліки своєнародні, з домашнього обиходу і в картинах життя» (Київ, 1875), Ми-ча (очевидно, Опанаса Михалевича) «Про обкладки (дифтерит)» (1881), М.Федоровського «Про дифтерит, або обкладки» (1882), М.Троцького «Про холеру» (1875), Модеста Левицького «Короста, або чухачка», «Сибирська язва» (Київ, 1901), «Селянські знахори та баби-шептухи» (Київ, 1901), «Лікарський порадник» (СПб, 1913), Євгена Озаркевича «Недуги пошестні» (Львів, 1912) та ін. Перший медичний журнал українською мовою «Здоровлє» почав виходити 1912 р. у Львові. Першим українськомовним часописом у Центральній і Східній Україні, що містив популярні медичні статті, був місячник «Життя і знання», який видавали в Полтаві з 1913 р.
Медичні науково-практичні праці українською мовою (суто науковим стилем) вперше почали друкувати «Лікарський збірник» НТШ у Львові (1898—1904), «Записки Українського наукового товариства в Києві» (1908) та «Збірник медичної секції Українського наукового товариства в Києві» (1910—1918).
Крім того, медична термінологія тоді ж мігрує з наукового в інші стилі – розмовний і художній (літературна творчість Модеста Левицького).
Новим поштовхом до розвитку української медичної термінології стало повалення російського царизму та недовготривалий період відновлення української державності. Тоді українська мова набула статусу державної, що стало передумовою її запровадження у всі сфери спілкування, в т. ч. в наукову й офіційно-ділову, проведення широкої цілеспрямованої термінологічної праці. За ці роки видано дев’ять медичних словників.
Координацію роботи з уніфікації термінології здійснює Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ), заснований 1921 року. Головою Інституту був академік Агатангел Кримський. ІУНМ поставив на науковий ґрунт справу розбудови загальноукраїнської термінології. В ІУНМ працювало 6 відділів. У природничому відділі діяла медична секція.
Працівники ІУНМ термінологічну працю базували на таких головних принципах: 1) термінологія має бути народною; 2) у разі відсутності готового терміна в народній мові треба створити його з власномовних морфем; 3) якщо новостворений термін був цілком непридатний, то наукову назву запозичали з мови-джерела; 4) термін повинен бути легкозрозумілий – мати прозору внутрішню форму; 5) назва поняття має бути точна й однозначна; 6) термін повинен бути гнучкий (пластичний) – придатний для творення похідних термінів; 7) термін повинен бути доброзвучний і економний.
У 20‑х на поч. 30‑х рр. ХХ ст. значно розширюється сфера функціонування української мови у медичній науці та освіті. Українською мовою видаються десятки оригінальних та перекладні підручники з медицини. Тоді ж були засновані та виходили українські наукові медичні журнали, численні науково-популярні місячники, бюлетені та газети. Наукові медичні установи вперше починають друкувати українською мовою свої матеріали.
Отже, у термінотворенні вчені в цей час орієнтувалися на національний характер терміносистем. Так, наприклад, Олена Курило вважала, що в наукових розвідках треба здебільшого обмежитися міжнародною термінологією, цілком доступною й зрозумілою тим, хто читатиме ці розвідки, «але як виходити з того, що термінологія переважно для школи має бути, то педагогічний принцип має бути один із головних». Цим принципом вона керувалася під час створення «Російсько-українського словничка медичної терминольоґії» (Київ, 1918), який призначався для шкільного вжитку, редагування словника «Nomina anatomica ucrainica» (Київ, 1925). Перекладаючи російські слова, вчена намагалася використовувати лексеми, побудовані з власне українського мовного матеріалу: рос. артерия – укр. б’ючка, б’ючиця; барабанная перепонка – плінка, тарабанчик; радужная оболочка – веселкова оболонка; желудочек сердца – комірка серця; роды – родиво, поліг, злоги; сознание – тямок, тямління; кисть руки – кетяг, китиця тощо. Деякі такі терміни, зафіксовані в словничку О.Курило, усталились. Напр. гомілка, волокно, повіка, рухомий нерв, дихання, шлунок, зір, легені, сухожилля, тім’я, тканина та ін. Нечисленні іншомовні слова (лімфа, капіляри, аорта, анатомія) подано серед власне українських синонімів.
Значний вплив на розвиток української медичної термінології цього часу мали концептуальні засади, на яких ґрунтувався «Російсько-український медичний словник» д-ра мед. Мартирія Галина, переглянутий і остаточно впорядкований редакційною комісією під головуванням професора медичного факультету Київського державного українського університету Овксентія Корчака-Чепурківського і «Медичний латинсько-український словник» д-ра мед. М.Галина, виданий «Спілкою українських лікарів в Чехословаччині» за редакцією проф. д-ра мед. Б.Матюшенка і д-ра В.Наливайка. На засадах термінологічної концепції М.Галина і редакторів його словників базувалась більшість лексикографічних медичних праць 20‑х рр., у т. ч. «Медичний російсько-український словник» В.Ф.Кисільова, певною мірою підсумкове видання того часу.
Свої погляди на проблему нормування мови медицини, формування медичної термінології М.Галин та редактори його словників виразили у передмовах.
Ідеал термінологічної системи М.Галин бачить в греко-латинській «термінолоґії патолоґічній», яка розвивалася й удосконалювалася з часів Гіппократа, була зразком для творення національних терміносистем різних європейських народів. Це латинськомовна «наукова термінолоґія», що «панує тільки по медичних школах і стала інтернаціональною». «Головний ґрунт і наукова вартість цієї системи полягають в тому, що одним стислим словом визначається як саму хворобу, так і місце її осідку, або гістолоґічно-морфолоґічну структуру хороби, коли справа торкається хороб шкіри і новоутворів, або, як що мова йде про хороби бактерійного походження, то й спричинників хороби», – пише М.Галин. Для засвоєння широким загалом, популяризації медичних знань серед слов’янських народів ця термінологія не підходить, в першу чергу через її недоступність, незрозумілість. Вчений обґрунтовує потребу орієнтуватися в нормуванні мови медицини на науково-популярний і науково-навчальний стиль, застосовувати терміни мотивовані, зрозумілі для людини без спеціальної медичної освіти. «Тому що узагальнити шкільну наукову, себто греко-латинську медичну термінологію в її оріґіналі неможливо, особливо поміж нероманських народів, – вказує М.Галин, – то звідси виникла потреба й необхідність наблизити її до загального розуміння, себто виникла потреба в перекладах наукової греко-латинської медичної термінолоґії на властиву народові мову».
У цьому він орієнтується на німецький досвід:
«Перид у цьому повели німці. За останні 20 років ними надруковано декілька медичних латинсько-німецьких словників. Звичайно, що й в німецькій народній мові, як і в мовах инших народів, бракує відповідних слів, та німці не спиняються перед утворенням неолоґізмів, а там де й це не надається, то перекладають греко-латинський термін тлумаченням його змісту. Вони не жахаються того, що багатоскладний неолоґізм приймає иноді довжелезний і незграбний вигляд, як ось, напр.: Rьckenmarksseitenstrangbindegewebsentartung…».
Методологічною основою концепції М.Галина є думка, що «українська народня медична термінолоґія» має багато споріднених рис із греко-латинською:
«Мимохіть спадає на думку, що український нарід йшов в утворенню своєї медичної термінолоґії тим же шляхом, що й греко-латинці, і зберіг її ще з давніх часів свого вільного національного життя, відколи вона заховується в його мові і до тепер».
За М.Галиним, в народній мові існує системність в номінуванні хвороб, як-от:
1) ціла низка «народніх термінів для хороб осередніх оруддь і тканин, на ґрунті запалу їх», що закінчуються на иця, напр.: пропасниця, підвійниця, трясовиця, мот(и)лиця, жовтяниця, порплиця, попілиця, нежитиця і т. д.;
2) багато слів на позначення «хороб шкіри і новоутворів», що закінчуються на ак, як, ка, напр.: боляк, гнояк, пістряк, жиляк, чиряк, щипак, сверблячка, вразка, осипка, гнояночка тощо;
3) ряд термінів, «що стосуються то до хороб кісток (гостець), то до хороб м’язів (ломець, камчук), то до хороб суглобів (гризь), то з ріжноманітними закінченнями»: грець, багровець, підвій, телій, кошуля, ґуля, протрит, завина, сухоти, остуди, уломи, мимохід, причинна, (в)огник, спалень, оход, жабур, чемір тощо.
Ці спостережені закономірності підказують вченому той шлях, «котрим виявилася власна творчість українського народу, шлях, яким і ми мусимо йти при перекладі медичної наукової термінолоґії, щоб наблизити її до розуміння народу».
Далі порівнюючи «народню українську термінолоґію, в її патолоґічній галузі, з такою ж греко-латинською», М.Галин робить висновок, що «українське закінчення иця для хороб осередніх оруддь і хороб загальних орґанізму, відповідає латинському itis, іноді ia, is; українське ак, як, ик має таке ж значіння як грецьке oma, ema, а решта термінів з закінченням ець, ень, ій, на, ка, ти, ми, ат, ур, ір і т.д. відповідатимуть греко-латинським закінченням us, um, is, ma, in і т. д.». Крім того, вчений виявляє ще й такі паралелі між префіксами двох мов: peri відповідає укр. о, напр. о–кіст(я) – peri–ostum, «коли хоче зазначити, що на кістці ще щось є, щось її обгортає»; para – при, коло; endo – середно або осеред; epi – на; extra – поза; hyper – над (… мірно), понад і т. д.
Спираючись на виявлені закономірності, М.Галин пропонує для заповнення великих лакун в народній термінології будувати терміни із суто українського мовного матеріалу (коренів та відповідних словотвірних афіксів) за зразком греко-латинських термінів (структурне калькування). М.Галин виробляє певні семантико-словотвірні правила «перекладу наукової греко-латинської медичної термінолоґії на властиву народові мову». Згідно з ними, у самому слові має міститися вказівка як на характер захворювання (позначається суфіксом або закінченням), так і на хворий орган, частину тіла (позначається коренем слова). Якщо латинський термін утворено способом складання основ, то таку саму будову повинен мати й український термін, з відповідними афіксами. Головна вимога при цьому – «щоб пні новоскладеного терміну були не вигадані, а суто українські і зрозумілі».
Відповідно до цього, напр., термін pneumonia, pneum(o)n–ia–itis (рос. пневмония) треба перекласти леген(я)-иця, легенниця; pericystitis, peri‑cyst‑itis (рос. перицистит) – о–сеч(ник)-иця, осечниця; periostitis, peri‑ost‑itis (рос. периостит) – о–кіст–иця, окістниця; paraproctitis, para‑proct–itis (рос. парапроктит) – коло–кутн(я)-иця, коло–прикутниця; endocarditis, endo‑card‑itis (рос. эндокардит) – середно–серд(це)-иця, середносердниця; hyperaemia, hyper–aem–ia (рос. гиперемия) і hyperaesthesia, hyper–aesthes–ia (рос. гиперестезия) – надукровлення і надпочутення; epithelium, epi–thel(a)-ium (рос. эпителий) – на–ткан(ь)-ець, натканець і т. д.
Складні слова-терміни вчений також рекомендує калькувати, напр. перекладати fibrosarcoma, fibro–sarc–oma (рос. фибросаркома) як волокно‑мняс‑ак, волокно–мнясак.
За цим самим принципом, на думку М.Галина, можна відтворити й інші медичні терміни: «патолоґічні», бактеріологічні, а також анатомічні, гістологічні й фізіологічні, – адже «українська мова досить багата на власні вирази і досить гнучка, щоб можна було зберігти в стислому перекладі властивий їх характер, не додаючи кожного разу тлумачення».
Хоча в концепції М.Галина основна вимога до терміна – зрозумілість, доступність, проте вчений не відкидає усталених в мові слів із «втраченою» внутрішньою формою, мотивованості яких мовці-немедики і нефілологи не відчувають, а саме: іншомовних, які «так увласнилися мовою, що вже годі їх викидати»: палюх (лат. pollex, рос. большой палец руки), ни(і)рка (нім. Nieren, рос. почка), к(ґ)ила (грец. чейлпд, рос. грыжа), гостець (лат. ostitis, рос. остит); деяких питомо українських: мотлиця (лат. cirrhosis, рос. цирроз), перелоги (лат. eclampsia, рос. эклампсия), причинна (лат. hysteria, рос. истерия), бирса (лат. hysteroepilepsia, рос. истеро-эпилепсия), жабур (лат. anthrax, рос. сибирская язва). «Хоч вони й незрозумілі самі по собі, але як умовні терміни, котрими нарід колись звик відзначати певний підсумок ознак де-яких хороб, вимагають свого права до вжитку», – зазначає М.Галин.
М.Галин застосовує такі критерії у підході до терміна: доступність, відповідність специфіці національної мови, міжнародна відповідність, мотивованість, системність, раціональна стислість.
Концепція М.Галина мала на меті використати досвід інтернаціональної медичної термінології для розбудови української терміносистеми, сприяти піднесенню медичної освіти українського народу, оптимізації спілкування в медичній галузі, насамперед лікаря та пацієнта.
До упорядкування словників М.Галина були залучені відомі діячі науки і культури, що забезпечувало словникам високий науковий рівень (фаховий і мовний), а також загальноприйнятність по всій Україні.
Редактори словників М.Галина, що готували матеріал до друку, підтримували концепцію вченого, не вносили кардинальних змін у ключові її положення. Так, редакція «Медичного латинсько-українського словника» 1926 р., хоч і мала в своєму розпорядженні словник, складений В.Наливайком, «з поданням біля кожного латинського терміну лише одного терміну українського, рідко двох-трьох», вирішила таки друкувати словник М.Галина, складений «по типу матеріялів до термінолоґії, з поданням біля кожного латинського терміну по кілька синонімів». Редакція внесла свої корективи тільки в два концептуальні положення:
«1) Редакція не поділила думок шановного автора відносно того, що латинське закінчення itis відповідає українському иця, і що тому закінчення иця, додане до назв окремих орґанів чи тканин, має означати поняття запалення. Для визначення цього поняття редакція вважала придатнішим вживати «запалення такого-то орґану чи тканини». Одначе ті, хто поділяли б погляди автора, легко можуть йти його шляхом та, користуючись вказівками його передмови, самі творити відповідні терміни.
2) Редакція уникала також запровадження в нашу термінолоґію складних неолоґізмів, зложених з трьох-чотирьох і більше окремих іменників. Такий спосіб творення неолоґізмів, – цілком допустимий, напр., для німецької мови, де складні «кілька-поверхові» іменники це звичайна річ, – для нашої мови, на думку редакції, не надається».
Сам М.Галин 1920 р. у передмові до «Російсько-українського медичного словника» відкидав можливість такого терміновживання:
«Там, де науковий термін закінчується на «itis», німці додають закінчення Entzьndung (иноді Krankheit), що властиво відповідає латинському inflammatio, phlogosis, а не «itis», і таке закінчення не тільки здовжує неолоґізм, а й надає йому прикмету тлумачення. Але иншої ради тут німці не могли собі дати, як що бажали новоскладеному термінові надати зрозумілий зміст. Про переклади на російську або польську мову треба зазначити, що в цих мовах, особливо московській, власних медичних термінів сливе не має, тому й вони, по зразку німецькому, перекладають не itis, а inflammatio – «воспаленіе», «zapalenie».
На засадах термінологічної концепції М.Галина базувалась більшість лексикографічних медичних праць 20‑х рр. Серед них – «Медичний російсько-український словник» д-ра В.Ф.Кисільова. Це, очевидно, найбільший український медичний словник 20‑х рр. ХХ ст., був ухвалений до друку медичною секцією природничого відділу Інституту української наукової мови.
В.Ф.Кисільов переважно фіксує терміни із словників М.Галина (у т. ч. з афіксом ‑иця), проте серед термінологічних варіантів частіше ставить на першому місці інтернаціоналізм, а не термін, побудований з власне українського мовного матеріалу (табл. 1). У цей медичний словник також вперше уведено низку іншомовних лексичних запозичень: тільки іншомовний термін – на позначення нових понять чи замість невдалих термінів (табл. 2), серед термінів-синонімів (створених з власне українського мовного матеріалу), що мали традицію кодифікації, або на останній позиції в ряду (табл. 3), або навіть на першій (табл. 4). Звичайно, є в словнику В.Ф.Кисільова статті, які традиційно складаються з термінів, побудованих тільки з власне українського мовного матеріалу (табл. 5) або містять тільки іншомовні лексичні запозичення (табл. 6). Треба зауважити, що після наполегливих пошуків автор цього дослідження знайшов один неологізм – печінковиця, створений за зразком термінів із словників М.Галина (табл. 7).
Таблиця 1
Фіксація у словнику Кисільова інтернаціоналізмів як основних термінів
Галин, 1920* |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
зціплення, аглютинація |
зціплювання, сціплювання, збивання |
аглютинація, зціплення |
аглютинація |
розпит, допит, анамнеза |
анамнеза, відомости про минулий стан здоровля хворого |
анамнеза, розпит |
анамнез |
зівниця, задавлячка, задавка |
анґіна, запалення пельки, зівниця |
ангіна, жаба |
ангіна |
дідичність, дідицтво, спадковість |
наворот дідичних прикмет, атавізм |
атавізм, поворот дідівських прикмет |
атавізм |
осібниковість, індивідуальність, осібність |
осібність |
індивідуальність, осібність |
(індивідуальний) |
насочина, інфільтрат |
насочина, інфільтрат |
інфільтрат, (насочина) |
інфільтрат |
гистерія |
гістерія, причинна |
гістерія, причинна |
істерія |
мігрена |
біль половини голови, міґрена |
мігрена, біль половини голови |
мігрень |
оголомшення, оглумшення, шок |
оголомшення, шок |
шок, оголомшення |
шок |
Таблиця 2
Фіксація у словнику Кисільова іншомовних лексичних запозичень
замість термінів, побудованих з власне українського мовного матеріалу
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
бабич |
– |
акушер |
акушер |
бабка, положна жінка |
повитуха, баба, баба-бранка |
акушйрка |
акушерка |
осібниковий |
осібний, окремий |
індивідуальний |
індивідуальний |
Таблиця 3
Фіксація у словнику Кисільова іншомовних лексичних запозичень
поряд з термінами, побудованими з власне українського мовного матеріалу
і які мали традицію кодифікації
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
жильняк, жиловник |
судиняк |
жильняк, жиляк, ангіома |
ангіома |
жах людей |
– |
острах до людей, жах людей, антропофобія |
[антропофобія] |
жиляковий |
жиляковий |
жиляковий, варикозний |
варикозний |
солодень |
солодень |
солодень, глікоген |
глікоген |
пригноблення |
пригноблювання, стискання |
пригноблення, депресія |
депресія |
червонокрівець |
червонокрівець |
червонокрівець, еритроцит |
еритроцит |
– |
впорскування |
впорскування, ін’єкція |
ін’єкція |
узаразнення, закаження, зараза |
зараження |
зараза, інфекція |
інфекція |
– |
крива серця |
серцева крива, кардіограма |
[кардіограма] |
крадіжний нахил |
нахил до крадіжі |
крадіжний нахил, клептоманія |
клептоманія |
спійня, сполучня |
злучнівка, спійня, споївка |
сполучня, спійня, сполучниця, кон’юнктива |
кон’юнктива |
приушниця |
привушниця, запалення привушної залози |
привушниця, паротит |
паротит |
легенниця |
запалення легенів, легенниця |
легенниця, запалення легенів, пневмонія |
пневмонія |
поступовий |
поступовий |
поступовий, прогресивний |
прогресивний |
живчиковий |
б’ючковий |
живчиковий, пульсаторний |
пульсаторний |
білокрівець, левкоціт |
білокрівець |
білокрівець, левкоцит |
лейкоцит |
витин, вилучка |
резекція, витин, вирізування |
витин, резекція |
резекція |
Таблиця 4
Фіксація у словнику Кисільова іншомовних лексичних запозичень
як основних термінів, поряд з лексемами, побудованими з власне
українського мовного матеріалу і які мали традицію кодифікації
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
гнойовик, гнояк, нарва |
гнойовик, гнояк |
абсцес, гнойовик, гнояк |
абсцес |
– |
штукування з власної шкіри хорого |
автопластика, штукування з власної шкіри хворого |
автопластика |
принатуре(юва)ння, пристосування до підсоння (клімату) чужої сторони |
звикання до підсоння (клімату) |
акліматизація, акліматизування |
акліматизація |
чинність |
діяльність, чинність |
активність, чинність, діяльність |
активність |
чарунка, дучка |
луночка, чарунка, дучка |
альвеола, дучка, чарунка |
альвеола |
забуття |
забуття, непам’ятливість |
амнезія, забуття |
амнезія |
занечулення, заморювання, знечулення |
знечулення |
анестезія, занечулення, заморювання, знечулення |
анестезія |
запал робаковатого додатку, робаковиця |
запалення хробакуватого паростку |
апендицит, запалення хробакового паростка, хробаковиця |
апендицит |
безмов’я, згуба мови, безмовність, безгоміння |
неспроможність говорити |
афазія, безмов’я, безмовність, втрата мови |
афазія |
кровобарвник, червінь, кровокрасень, червінь кровна |
кровобарвник |
гемоглобін, кровокрасник, кровобарвник |
гемоглобін |
цукриця, цукрівка, цукрівниця |
мочове виснаження, цукровниця, цукрівка |
діябет, цукриця, цукрівниця, цукросеччя |
діабет |
– |
нарада |
консиліюм, нарада |
консиліум |
мішево, мішанина |
мішанина |
мікстура, мішанина |
мікстура |
нагляд, дозір |
спостереження, нагляд, догляд |
обсервація, спостереження, спостерігання, нагляд |
обсервація |
очник, лікарь очний, лікарь очник |
лікар на очі, очний лікар |
окуліст, лікар очних хвороб, очник, очний лікар, лікар на очні хороби (недуги) |
окуліст |
мацання, обмацування, дотикання |
вимацування |
пальпація, обмацування, мацання |
пальпація |
олегниця, олегенниця |
запалення плеври, олегниця |
плеврит, олегенниця (олегниця) |
плеврит |
протик, штрик, проколення |
протик |
пункція, протик |
пункція |
занепад, заник |
відворот, занепад |
регрес, занепад, заник |
регрес |
прикидування, удавання |
удавання, прикидування |
симуляція, прикидування, удавання |
симуляція, симулювання |
гін, мн. гони |
спонука, побудник |
стимул, спонука, побудник |
стимул |
пащниця, пліснявиця, слизниця пащі |
запалення слизниці роту |
стоматит, запалення слизової оболони рота, ротовиця |
стоматит |
лікарь осередніх, внутрішніх хороб |
лікар від внутрішніх хороб |
терапевт, лікар на внутрішні хороби |
терапевт |
– |
лікар від мочових хороб |
уролог, лікар сечових хороб |
уролог |
– |
наука про мочові хороби |
урологія, наука про сечові хороби (недуги) |
урологія |
осередок, осеред |
осередок, середина |
центр, осередок |
центр |
осередковий, осередний |
осередковий |
центральний, осередковий, осередній |
центральний |
обіг |
обіг, кругообіг |
циркуляція, кругообіг |
циркуляція |
Таблиця 5
Фіксація у словнику Кисільова термінів, побудованих з власне
українського мовного матеріалу і які мали традицію кодифікації
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
куряча сліпота, луна, лунавість |
куряча сліпота |
куряча сліпота, луна, лунавість |
гемералопія |
негайний, пильний, надзвичайний |
– |
нагальний, пильний |
[екстрений] |
відгомін слів (у божевільних) |
мовопереймання, відгукова мова |
відгомін слів (у божевільних) |
ехолалія |
заставка, хлипавка, затинка, заслинка |
заставка, кляпка |
заслінка |
клапан |
силення, вроки, суггестія |
намовлення |
навіяння, навіювання |
навіювання |
намова |
|
намова |
словесне навіювання |
пологи, злоги, роділя, порід, родиво, понос |
порід, пологи, злоги |
пологи, родиво |
роди, пологи |
шпара, проник, продушинка, порожнина, перезівник |
отвір, щілина, шпара |
шпара |
пора |
ріж(з)ностать, одміна |
– |
відміна, відмінок, різностать |
[різновид] |
стріпа |
торочка, стріпка |
торочка, торочинка |
фімбрія |
штучний, роблений |
роблений, штучний; штучно утворений; штучний витвір, артефакт |
штучний, утворений |
штучний |
Таблиця 6
Фіксація у словнику Кисільова іншомовних лексичних запозичень
як єдиних термінів у статті
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
– |
виноградний цукор |
глюкоза |
глюкоза |
– |
анатомія |
анатомія |
анатомія |
– |
– |
кабінет |
[кабінет] |
бром |
[бромовий] |
бром |
бром |
глицерин |
ґліцерин |
гліцерин |
гліцерин |
– |
– |
вазелін |
вазелін |
а(о)верьяна, лихоманник, поганник, одхасник, стоян, оделен |
лихоманник, оверьяна |
валеріяна |
валеріана |
валок |
валок |
валок |
валок |
Таблиця 7
Фіксація словником Кисільова термінів-неологізмів,
створених на засадах концепції М.Галина
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
– |
запалення печінки |
гепатит, печінковиця, запалення печінки |
гепатът |
У статтях із словників 20‑х рр. в українській частині ще часто наводились синонімічні ряди, віддавалась перевага питомо українським термінам. Очевидно, в українській мові формувалася тенденція до паралельного вживання в різних підстилях наукового стилю (суто науковому, науково-популярному, науково-навчальному) термінів, побудованих з власне українського мовного матеріалу, та інтернаціоналізмів (іншомовних лексичних запозичень). І хто знає, яким саме шляхом (масового чи, навпаки, обмеженого, фільтрованого прийняття іншомовних слів) розвивалася б далі українська медична термінологія, якби в 30‑х рр. ХХ ст. майже увесь доробок української науки у цій галузі не був перекреслений і розвиток української термінології примусово не пішов у річищі російської термінології. «…терміни-неологізми було оголошено вигаданими й штучними, а правильними («природними»), відповідно стали запозичення, але лише спільні з російськими», – пише Г.М.Яворська.
Розпочалася широкомасштабна кампанія боротьби з «українським націоналізмом на мовному фронті». «Для виправлення і знешкодження виданих раніше термінологічних словників за дорученням НКО УРСР були складені термінологічні бюлетені…» – писали за радянської доби. Першим з п’яти виданих бюлетенів, що фактично стали списками репресованих термінів (кожен бюлетень мав гасло «Проти націоналізму в математичній термінології», «Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології», «Викорінити націоналізм у виробничій термінології» тощо), був «Медичний термінологічний бюлетень». Цими бюлетенями вилучено близько половини рекомендованих українських термінів, натомість «запропоновано» або кальковані з російської, або міжнародні у російській транскрипції, які не відповідали внутрішній структурі та евфонії української літературної мови. Потім ще з’явився «очищений від «шкідницької» термінології» «Словник медичної термінології», укладений «бригадою наукових працівників».
Без сумніву, якби українська медична термінологія розвивалась природним шляхом, вона тепер мала б інший вигляд: не було б термінів з афіксами ‑видний, ‑ир-, які «перенесено з російської мови» після 1934 р., в інших графічних, граматичних і лексичних варіантах була б засвоєна низка запозичень, для номінування багатьох професійних понять було б використано зовсім інші питомо українські лексеми (табл. 8).
Таблиця 8
Нереалізовані після 30-х рр. ХХ ст. «природні» тенденції
в номінуванні деяких професійних понять
Галин, 1920 |
Галин, 1926 |
Кисільов, 1928 |
УЛРМС, 1960 |
Нереалізована тенденція |
голоднеча на вітаміни, брак вітамінів |
відсутність вітамінів |
авітамінуза, голоднйча на вітаміни, брак вітамннів |
авітамінуз |
авітамінуза |
розклад, розбір, аналіза, розріб |
розклад, розбір, аналіза |
аналіза, розклад, розбір, розслід |
аналіз |
аналіза, розклад |
пролик, ковтка, горлянка |
пролик, пелька, горло |
пролиг, горло |
глотка |
пролик, горло |
пелька |
паща, пелька |
пелька |
зів |
пелька |
злосливий, з’їдливий |
лихий, злосливий, в’їдливий |
злосливий, шкідливий, злісний, лихий |
злоякісний |
злосливий |
воло, волє, гуша |
воло |
воло |
зоб |
воло |
тенеса, ялита |
– |
кишківник, кишки |
[кишечник] |
кишківник |
скрапливець, крапливець, крапельник, крапелярка |
капельниця, крапельниця |
капельник, крапельник, крапливець |
крапельниця |
крапельник |
арсен, андріяк |
– |
арсен, мишак |
миш’як |
арсен |
кляп(к)а вуха |
вушко, вушна кляпка |
вушна часточка, кляпа, кляпка |
мочка вуха |
вушна кляпка |
уроєна ідея, думка, дурійка, примусова ідея |
уроєна думка, примусова уява |
причеплива, примусова ідея, думка; настирлива ідея |
настирлива ідея, [нав’язлива ідея] |
примусова ідея, думка |
трунок |
– |
трунок |
напій спиртний |
трунок |
заморення, наркоза |
заморювання, знечулення, наркоза |
наркоза, заморювання, знечулення |
наркоз |
наркоза, заморювання |
– |
омана зору |
мана для ока, мана оптична (зорова) |
обман зору |
омана зорова |
слута, півпараліж, парез |
пареза, півпараліза |
пареза, півпараліза, півпараліч |
парез |
пареза, півпараліза |
вказівка, виказ, виказка |
вказівка |
показ, виказ, виказка, свідчення, свідкування |
показання |
показ, виказ |
додаток, наддаток |
додаток |
додаток, привісок |
придаток |
додаток |
божевілля, психоз |
божевілля, душевна хороба |
психоза, божевілля, душевна хороба |
психоз |
психоза, божевілля |
пістряк |
пістряк, рак |
пістряк |
рак |
пістряк |
пологовий, поліжничий |
пологовий, поліжничий |
породільний, пологовий, породовий, поліжничий |
родильний |
пологовий, породільний, поліжничий, породовий |
живосріблий, політанний |
живо-срібний |
живосріблувий, живосрнбний |
ртутний |
живосрібловий, живосрібний |
злука, спаєння, лют, злютовання |
сполука, злука, звязок |
злука; (металлов) – злютовування, злютування |
спайка |
злука |
стан, стадія |
стан, доба, стадій |
стадій, стан, доба |
стадія |
стадій, стан, доба |
миса, миска, лідвиця |
миска, миса |
миска |
таз (анат.) |
миска (анат.) |
бугорчатка |
горбковиця |
туберкульоза, горбковиця, сухоти |
туберкульоз |
туберкульоза, горбковиця, сухоти |
У ІІ пол. ХХ ст., незважаючи на складні суспільно-політичні умови, поповнення і систематизація української медичної термінології не припинялися: опрацьовувалися теоретичні питання термінології, розвивалася українська медична лексикографія – вийшло друком шість медичних словників. Тенденції витіснення української медичної мови, зокрема в 70‑ті рр., з наукового, навчального та офіційно-ділового спілкування спричинили негативні явища в професійній мовній підготовці лікарів.
Однак традиції української термінологічної діяльності не переривалась і з поч. 90-х відбувається перегляд і впорядкування української медичної термінології. Побачили світ медичні термінологічні словники, зокрема двотомний «Українсько-латинсько-анґлійський медичний тлумачний словник», «Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина», в яких продовжуються перервані раніше давні традиції української термінографії, відновлюються органічні для української мови словотвірні моделі, розробляються нові форми лексикографічного опрацювання медичних термінів.
Нині також спостерігаємо зацікавлення старою нормою, вживання деяких термінів із медичних творів і словників 20‑х рр., зокрема кишківник замість кишечник, кила замість грижа, кашлюк замість коклюш, вислід замість наслідок, результат, середник замість засіб, кульшовий замість тазостегновий, злуки замість спайки, додатки замість придатки, вживання літери ґ (часом надмірне) та ін., що часто слугує ознакою «українськості» мовців.
У 90‑х рр. ХХ – на поч. ХХІ ст. в навчальних, лікувальних, науково-дослідних закладах починають більше використовувати українську мову, з’являються десятки нових та відроджуються старі україномовні видання. Друкуються спеціальні монографії та підручники українською мовою для медичних ВНЗ. У Києві діє видавництво медичної літератури «Здоров’я» (засн. 1929 р.), у Тернополі – «Укрмедкнига» (засн. 1998 р.), що забезпечують медичні заклади освіти українськомовними підручниками і посібниками. Отже, сфера функціонування української медичної професійної мови хоч і повільно, але розширюється.
Узагальнимо основні положення викладеного:
Для вивчення медичної професійної мови в комунікативно-прагматичному й нормативному аспектах важливо знати деталі її минулої еволюції. З цією метою проаналізовано закономірності і тенденції розвитку медичної професійної мови, процес вироблення концептуальних засад термінотворення і терміновживання, вплив на еволюцію медичної професійної мови лінгвальних та екстралінгвальних чинників. Основну увагу приділено медичній термінології як стрижневі медичної інформації.
Систематичне опрацювання української медичної термінології розпочалося в другій пол. XІX ст. з появою лексикографічних праць Михайла Левченка, Петра Єфименка, Івана Верхратського та перших україномовних медичних текстів – науково-популярних видань, присвячених профілактиці та лікуванню різних захворювань. Початок формування української медичної термінології пов’язаний із журналом «Основа», діяльністю Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, наукових товариств Центральної і Східної України.
У другій пол. XІX – на поч. ХХ ст. відбувалося накопичення термінологічного матеріалу, закладалися теоретичні основи медичної термінології. Науковці Володимир Левицький, Іван Пулюй, Іван Верхратський та ін. підходили до нормування термінології з народницьких позицій: термін має бути зрозумілий для людей без вищої освіти, легкий для запам’ятовування, будова його має відповідати структурним ознакам національної мови. На той час усі європейські народи «націоналізовували» латинську термінологію й, отже, українська медична термінологія переживала процеси, спільні з процесами термінотворення в інших європейських мовах. Іншої думки дотримувалися Іван Горбачевський, Степан Рудницький, Микола Вікул та ін., які вважали, що треба віддати перевагу лексичним інтернаціональним запозиченням, «міжнародній термінології». Українська медична мова того часу мала обмежену сферу функціонування, відбувалася її міграція з наукового в інші стилі – розмовний і художній (літературна творчість Модеста Левицького).
У 20-х – на поч. 30-х рр. ХХ ст. ІУНМ координує діяльність вчених щодо уніфікації української медичної термінології. Виходить низка медичних лексикографічних праць. Значний вплив на розвиток української медичної термінології цього часу мали концептуальні засади, на яких ґрунтувалися медичні словники Мартирія Галина (1920, 1926). Вчений виробив певні семантико-словотвірні правила «перекладу наукової греко-латинської медичної термінолоґії на властиву народові мову». У 20-х – на поч. 30-х рр. розширюється сфера функціонування української медичної мови: її активно впроваджують в офіційну комунікацію.
У 30-х рр. ХХ ст. розвиток української термінології примусово пішов у річищі російської термінології: терміни-неологізми було оголошено вигаданими й штучними, а правильними («природними»), відповідно, стали найменування, спільні з російськими. Без сумніву, якби українська медична термінологія розвивалась природним шляхом, для номінування багатьох професійних понять було б використано питомо українські лексеми, як наприклад: намова ‘словесне навіювання’, живосрібловий, живосрібний ‘ртутний’, куряча сліпота ‘гемералопія’, нагальний, пильний ‘екстрений’, злосливий ‘злоякісний’, злука ‘спайка’, шпора ‘пора’, заслінка, заставка ‘клапан’, миска ‘таз’ (анат.), воло ‘зоб’, вушна кляпка ‘мочка вуха’ тощо.
Однак поповнення і систематизація української медичної термінології не припинялися у ІІ пол. ХХ ст.: опрацьовувалися теоретичні питання термінології, розвивалася українська медична лексикографія – вийшли друком шість медичних словників. Тенденції витіснення української медичної мови, зокрема в 70‑ті рр., з наукової, навчальної та офіційно-ділової комунікації спричинили негативні явища в професійній мовній підготовці лікарів.
90‑ті роки ХХ ст. в історії української термінології позначені активною лексикографічною діяльністю. Відбувається перегляд і впорядкування української медичної термінології. Побачили світ медичні термінологічні словники, в яких продовжуються перервані раніше давні традиції української термінографії, відновлюються органічні для української мови словотвірні моделі, розробляються нові форми лексикографічного опрацювання медичних термінів. Також розширюється сфера функціонування української медичної професійної мови.
Українська медична термінологія в професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні норми.
Термін, термінологія, термінознавство. Терміни в різних стилях мови
Здійснення найважливішої соціальної функції мови, спеціального професійного спілкування, забезпечує термінологія. Використання термінів представниками однієї професії забезпечує спілкування під час спільної діяльності та впливає на її ефективність.
Поняття «термін» у науці сформувалося на початку ХХ ст.
Назва поняття походить від імені римського бога меж і кордонів Терміна (лат. Terminus).
Термін – це слово або підрядне словосполучення, яке формує і виражає професійне поняття і використовується в комунікативних процесах суспільного виробництва.
Термінологія – сукупність термінів певної галузі виробництва, діяльності, знання. Напр.: медична термінологія, лінгвістична термінологія.
Терміни кожної науки, в тому числі й медицини, пов’язані один з одним і створюють цілісність, єдність – терміносистему.
На позначення термінології нині також вживають термін номенклатура. Під номенклатурою (стосовно медицини) розуміють сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо.
Термінознавство – це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення і функціонування окремих термінів і терміносистем.
Термін з термінологічним значенням функціонує в науковому та офіційно-діловому стилях. Коли термін мігрує в розмовний, художній чи інший стиль, він детермінологізується, втрачає більшість термінологічних сем.
Культура терміновживання.
На стан культури мови всього суспільства впливає мовна поведінка кожної людини. Це вимагає від усіх нас постійно стежити хоча б за власною мовою, постійно її вдосконалювати. А для лікаря це завдання набуває ще більшої ваги, тому що він є тією людиною, яка своїм прикладом впливає на оточення: своїх колег, молодший і середній медичний персонал, пацієнтів, їхніх родичів. Кожен лікар повинен володіти взірцевою українською мовою, дотримуватися усталених літературних норм і тим самим пропагувати зразкову літературну мову як ознаку високої культури спілкування.
Тому ці мовні поради мають на меті звернути увагу читачів на типові випадки неточного мововживання, порушення лексичних і граматичних норм, застерегти від поширених у практиці спілкування помилок.
Синоніми та пароніми у фаховій мові медика
Від того, настільки правильно і доречно дібрані слова, залежить точність і виразність нашого мовлення. Одне й те саме поняття може називатися по-різному. Наприклад, поняття «говорити» може бути передане кількома словами: говорити, казати, мовити, розмовляти, балакати, гомоніти (розмовне). Такі слова називаються синонімами.
Синоніми (від. грецьк. synonymos — однойменний) — це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням.
Здебільшого слова-синоніми об’єднуються у певний синонімічний ряд. Найуживаніше і стилістично нейтральне слово синонімічного ряду називають домінантою. Так, у синонімічному ряду дбати, піклуватися, турбуватися, непокоїтися, хвилювалися, тривожитися найуживанішим і стилістично нейтральним є слово дбати.
Синоніми відрізняються один від одного або семантичними (значеннєвими), або стилістичними відтінками. У зв’язку з цим синоніми поділяють на семантичні та стилістичні.
Семантичні синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні: давній — старий, колишній, древній, стародавній, старовинний.
Названі слова близькі за значенням, але кожне з них має свій смисловий відтінок: давній звичай, старий лікар, колишні пацієнти, древні слов’яни, стародавня історія, старовинні ікони.
Стилістичні синоніми — слова, однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками й емоційним забарвленням: говорити — мовити — пророчити — верзти.
Бувають випадки, коли слова є синонімами тільки тоді, коли вжиті в прямому значенні. Тоді вони можуть виступати в однакових контекстах. Розглянемо це на прикладі слів хворобливий і хворовитий.
Хворобливий у прямому значенні найчастіше вживається, коли йдеться про факт або явище, які свідчать про хворість, є наслідком хвороби: хворобливий вираз очей, хворобливе марення і т.д.
Увагу Тараса привернули його великі строгі очі й жовтуватий, хворобливий колір обличчя (О. Іваненко). Ніч минула без сну. В хворобливому маячінні жінці ввижалися образи чоловіка і сина (О. Довженко).
У переносному значенні хворобливий означає ненормальний, а відхиленням від норми. Здебільшого в такому значенні слово передає, відхилення від норми в бік збільшення, виражає надмірність почуттів чи риси характеру: хворобливе честолюбство, хвороблива любов (тобто надмірна).
Мати любила свою одиницю без міри, без тями, якоюсь хворобливою, нервовою любов’ю (І. Нечуй-Левицький).
Хворовитий у розмовній мові вживають для характеристики постійної ознаки людини, схильної до хвороби, нездорової: бліде, хворовите лице, немічна та хворовита людина.
У переносному значенні слово хворовитий не вживається.
Пароніми (від грецьк. рага — поблизу, поруч і onyma — ім’я) — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою.
Дискваліфікація — декваліфікація
Дискваліфікація — оголошення когось не гідним або не здатним виконувати певну роботу чи обов’язки через професійну непідготовленість.
Декваліфікація — втрата особою фахових знань, через що вона стає неспроможною виконувати свою роботу чи обов’язки.
Подразнення — роздратування
Подразнення — термін фізіологічний, що означає два поняття.
Насамперед — це вплив якогось чинника чи речовини на організм або на окремий орган, тканини, клітини, внаслідок чого виникають біль, свербіж, запалення або якась інша специфічна реакція.
І.П. Павлов та його співробітники показали, що процес збудження в корі великих півкуль головного мозку розвивається залежно від сили подразника («Медичний вісник»).
Подразнення також означає стан запалення, почервоніння внаслідок дії на шкіру або слизову оболонку якихось чинників.
За останні дні подразнення на руці хворого зменшилося.
Роздратування — це стан гострого нервового збудження, почуття гніву, невдоволення, досади.
Отже, коли йдеться про фізіологічні процеси, неправильно вживати слово «роздратування», треба — «подразнення».
Запам’ятайте значення слів-паронімів, що часто вживаються у фаховому мовленні медика.
Активація — активізація — активність
Активація — збудження чогось, посилення діяльності організму: рівень активації, енергія активації.
Активізація — спонукання кого-, чого-небудь до діяльності, більший вияв чогось: активізація діяльності кори головного мозку (організму, психічних процесів).
Активність — діяльна, енергійна участь у чому-небудь: біологічна активність, висока активність.
Апендикс — апендицит
Апендикс — червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких тварин: здоровий апендикс.
Апендицит — запалення апендикса: хронічний апендицит, хворіти на апендицит.
В’язи — м’язи
В’язи — шийні хребці, задня частина шиї: міцні сильні в’язи.
М’язи (м’яз) — тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху частини тіла: сильні, треновані м’язи, м’язи живота, ноги, руки.
Гамувати — тамувати
Гамувати — послаблювати, зменшувати вияв чого-небудь; заспокоювати, втихомирювати: гамувати стукіт серця, хвилювання.
Тамувати — зупиняти, стримувати плин, рух чого-небудь, не давати чому-небудь виявитися повною мірою: тамувати кров, біль, кашель, плач, сміх, стогін, страх, подих, спрагу.
Кривавий — кровний — кров’яний
Кривавий — залитий кров’ю, пов’язаний з пролиттям крові, жорстокий: кривава земля, кривава помста, криваві мозолі.
Кровний — який має спільних предків: кровний брат, кровна рідня.
Кров’яний — який міститься в крові або виник із крові: кров’яна плазма, кров’яне русло, кров’яний тиск.
Лікарняний — лІкарський — лікАрський — лікувальний
Лікарняний — який стосується лікарні: лікарняне містечко, заклад, одяг, режим; лікарняний лист (бюлетень) — документ, що засвідчує право робітника або службовця на тимчасове звільнення від роботи.
Лікарський — який стосується лікаря і його діяльності, іноді — лікування: лікарська діяльність, праця, обхід, консультація, етика, таємниця.
Лікарський — який стосується ліків: лікарські рослини, препарати.
Лікувальний — який пов’язаний з лікуванням, використовується для лікування: лікувальний режим, ефект, харчування, фізкультура.
Пітний — потовий
Пітний — укритий потом, спітнілий: пітне тіло, лоб, голова, рука, шия.
Потовий — пов’язаний з виділенням поту: потові виділення, потові залози.
Їда — їжа
Їда — споживання їжі: їда повільна, швидка, всухом’ятку.
Їжа — харчі: їжа багата, різноманітна, рослинна, суха, пісна.
Сердечний — сердешний — серцевий
Сердечний — сповнений доброзичливості, чуйності: сердечна людина.
Сердешний — який викликає співчуття, бідолашний, нещасний: сердешна жінка, батько, хлопець.
Серцевий — який стосується серця, його діяльності, пов’язаний з хворобами серця, їх лікуванням: серцевий м’яз, напад.
Скальпель — скарпель
Скальпель — невеличкий хірургічний ніж: скальпель гострий, довгий.
Скарпель — інструмент для оброблення каменя: скарпель гострий, тупий, новий, старий.
Стрес — струс
Стрес — загальна відповідь організму на дію внутрішніх або зовнішніх подразників: стрес емоційний, психічний, фізіологічний.
Струс — різкий коливальний рух, поштовх. Струс мозку — ушкодження мозку і мозкових оболонок при закритих травмах голови.
Нервовий струс — сильне збудження нервів. Надзвичайно сильне переживання, глибоке зворушення.
Шкірний — шкіряний
Шкірний — який стосується шкіри — зовнішнього покриву людини і тварин, пов’язаний з хворобами шкіри: шкірні рецептори, шкірні захворювання.
Шкіряний — виготовлений зі шкіри, оздоблений шкірою: шкіряний футляр, шкіряна промисловість.
АЛЕРГОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ – АЛЕРГІЧНИЙ (АЛЕРГІЙНИЙ) НАБРЯК. В усній і писемній комунікації лікарів досить часто виникають труднощі у вживанні терміносполучень, у складі яких є прикметники, що розрізняються компонентом –(о)лог-: алергологічний // алергічний (алергійний); венерологічний // венеричний; епідеміологічний // епідемічний, рентгенологічний // рентгенівський, травматологічний // травматичний тощо. Прикметники з компонентом –(о)лог- позначають поняття, пов’язані з науками, які вивчають певні процеси та явища, а прикметники без цього компонента – поняття, пов’язані власне з тими явищами:
алергологічний – який стосується алергології, розділу імунології, що вивчає етіологію, патогенез, клінічні прояви алергічних хвороб та реакцій, розробляє методи їх діагностики, лікування і профілактики (алергологічний анамнез); алергічний (алергійний) – який стосується алергії (алергічний бронхіт, алергічний набряк, алергійний свербіж, алергійний риніт та ін.);
венерологічний – який стосується венерології, галузі клінічної медицини, що вивчає етіологію, патогенез та клініку венеричних хвороб і розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики (венерологічний диспансер, шкірно–венерологічний диспансер); венеричний – який стосується венеричних хвороб, пов’язаний з ними (венерична лімфопатія, венерична виразка);
епідеміологічний – який стосується епідеміології, 1) медичної науки, що вивчає закономірності епідемічного процесу і розробляє методи боротьби з інфекційними хворобами людини, 2) методу вивчення закономірностей поширення інфекційних хвороб серед населення (епідеміологічний аналіз, епідеміологічний анамнез, епідеміологічний прогноз, санітарно–епідеміологічна розвідка, санітарно–епідеміологічна станція, епідеміологічне обстеження); епідемічний – який стосується епідемії, має характер епідемії (епідемічне захворювання, епідемічний паротит, епідемічний процес, епідемічний осередок тощо);
рентгенологічний – який стосується рентгенології, галузі клінічної медицини, що вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження будови і функції органів і систем, для діагностики хвороб людини (рентгенологічне дослідження, рентгенологічна діагностика, рентгенологічне відділення, рентгенологічний кабінет), рентгенівський – який стосується рентгенівського випромінювання (рентгенівська трубка, рентгенівське зображення, рентгенівська дефектоскопія тощо);
травматологічний – який стосується травматології, галузі клінічної медицини, що вивчає патогенез механічних ушкоджень опорно-рухового апарату й розробляє методи їх діагностики, лікування й профілактики (травматологічна допомога, травматологічний пункт); травматичний – пов’язаний з травмою (травматичний вивих, травматична кровотеча, травматична гангрена, травматичний пневмоторакс та ін.).
Повна назва із компонентом -логічний не завжди задовольняє вимоги до ідеального терміна і викликає деякі заперечення у зв’язку з виникненням певною мірою надмірного відтінку “науковості”: санітарно-епідеміологічна станція, рентгенологічна діагностика, рентгенологічний кабінет, травматологічний пункт. У такому випадку можна застосовувати – переважно у розмовному стилі – позбавлений цих “недоліків” короткий варіант: санепідемстанція, рентгенодіагностика, рентгенкабінет, травмпункт.
ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА – ВОЄННА МЕДИЦИНА. У комунікаціях лікарів майже завжди виникають труднощі у вживанні мовних стереотипів із паронімами військовий // воєнний, військово- // воєнно-. Як правило, говорять і пишуть: воєнна медицина, воєнна гігієна, воєнно-польова хірургія, рідше – воєнний лікар, воєнний госпіталь тощо, – коли слово воєнний означає “який стосується війни, пов’язаний з нею” і вживається в медичній галузі хіба що у складі терміносполучення воєнно-медична доктрина, а військовий означає “який стосується війська, військовослужбовця, армії, призначений для потреб війни” і вживається у складі всіх інших терміносполучень медичної галузі: військова медицина, військова гігієна, військова паразитологія, військовий лікар, військовий госпіталь (шпиталь), військовий медичний склад, військово-польова терапія, військово-польова хірургія, військово-морська медицина, військово-санітарний транспорт, військово-санітарний поїзд, військово-лікарська експертиза, військово-лікарська комісія, військово-медична адміністрація, військово-медична гра, військово-медична звітність, військово-медична підготовка, військово-медичний облік, військово-медична освіта, військово-медичне постачання, військово-медичний(а) заклад (установа) тощо.
ВІДЧУТТЯ ГОЛОДУ – ПОЧУТТЯ ГОЛОДУ. У поданих до друку тезах, статтях лікарів автор цих рядків регулярно зустрічає ще одну помилку, пов’язану із змішуванням паронімів: вживання слова почуття замість відчуття: почуття болю, почуття голоду. Очевидно, впливає російська мова, де в обох аналізованих значеннях вживається слово чувство: чувство боли відчуття болю; чувство долга почуття обов’язку.
Як терміни слова відчуття і почуття нині чітко розрізняються. Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливові подразників на відповідні органи чуття. Почуття – це психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини.
Точне термінологічне значення зафіксоване у таких словосполученнях з мови лікарів: відчуття зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові; органічні, голоду, спраги, болю, статеве; втоми, холоду, тепла, шуму, руху, просторове, кволості, неповноцінності, кусаючого болю, місцеве, нудоти, неприємне при дотику, нормальне кольорів, повзання мурашок по тілу, хворобливе, ненормальне, фантомні, неприємні в усьому тілі і т. д.; почуття неусвідомлене, бурхливе, материнське, обов’язку, відповідальності, взаємодопомоги, вірності, радості, любові, ненависті, співчуття, насолоди, гніву, жалю і т. д.
На такій диференціації слів відчуття // почуття не раз наголошували мовознавці, зафіксована вона в сучасних словниках.
ПАХВОВА ВЕНА – ПАХВИННА ГРИЖА. У лікарів найбільші труднощі, звичайно, виникають під час вживання мовних стереотипів з прикметниками-паронімами пахвинний, паховий, пахвовий. Двотомний “Українсько-латинсько-анґлійський медичний тлумачний словник” (Львів, 1995) так тлумачить значення цих термінів: “ПАХВИ′ННИЙ, а, е – син. ІНҐВІНБЛЬНИЙ – inguinбlis, e [inguen, inis пах]; E. inguinal – стос. до пахвинної ділянки” [УЛАМТС, ІІ, 240], “ДІЛЯ′НКА ПАХВИ′ННА – син. ПАХ – rйgio inguinбlis; E. inguinal region – парна Д. передньобічної стінки живота, обмежена знизу і збоку пахвинною складкою, зверху – лінією між клубовими остями, присередньобічним краєм прямого м’яза живота”, “ПАХВОВИЙ, а, е – син. АКСИЛЯ′РНИЙ, ПІДПАХВОВИЙ – axillбris, e; E. axillary – стос. до пахви”, “ПАХВА, и, ж. – див. Я′МКА ПАХВОВА”, “Я′МКА ПАХВОВА – син. ПАХВА – fossa axillбris; axнlla, ae f; E. axillary fossa – заглибина між верх. частиною плеча і бічною поверхнею грудної клітки”.
Як бачимо, слова паховИй (саме такий там мав би бути наголос, а не пАховий), яке лікарі, за невеликим винятком, вживають як відповідник лат. inguinālis, цей словник не фіксує. Наведено тільки пахвинний. Це саме бачимо майже в усіх українських медичних словниках ХХ і ХХІ ст.:
· рос. подмышка – укр. пахвА,
· рос. подмышечный – укр. пахвОвий,
· рос. пах – укр. пахвИна,
· рос. паховой і паховый – укр. пахвИнний.
Синоніми до терміна пахвовий – аксилярний і підпахвовий.
Слова пахвовий і пахвинний вживаються в складі таких терміносполучень: пахвова ділянка, пахвинна ділянка (права / ліва), пахвова ямка, бічна пахвинна ямка, присередня пахвинна ямка, пахвова артерія, пахвинні гілки (зовнішніх соромітних артерій), пахвова вена, пахвове лімфатичне сплетення, пахвові лімфатичні вузли, пахвинні лімфатичні вузли, пахвинна зв’язка, пахвинний канал, поверхневе пахвинне кільце, глибоке пахвинне кільце, пахвинний серп, пахвинний трикутник, пахвинна грижа (кила), пахвинний аденіт, пахвинний крипторхізм, пахвинні пори, пахвовий трихомікоз.
Причина труднощів у вживанні слів пахвинний, паховий // пахвовий також закладена вже в самій анатомії людини, адже існує пахвинна (пахова) ділянка і пахвова ділянка, бічна пахвинна ямка і пахвова ямка, пахвинні лімфатичні вузли і пахвові лімфатичні вузли тощо.
Але як би там не було, слово паховий бажано усунути з мови, бо воно розхитує сучасну терміносистему, є причиною виникнення зайвих частих непорозумінь або недоглядів, коли сплутують слова пахвовий і паховий.
Отже, слід вживати слова пахвънний (рос. паховой і паховый) та пахвувий (рос. подмышечный).
ЧАСТКО′ВЕ ГОЛОДУВАННЯ – ЧАСТКОВИ′Й БРОНХ – ЧАСТКОВА′ ПНЕВМОНІЯ – ЧАСТОЧКО′ВА ПНЕВМОНІЯ. Існує значеннєве розмежування слів часткОвий, частковИй, часточкОвий:
· часткОвий – неповний, парціальний, латинський відповідник partiālis, російський – частичный,
· частковИй – властивий окремій частці, латинський відповідник lobāris, російський – долевой,
· часточкОвий – властивий окремій часточці, латинські відповідники lobulāris, lobātus, російські – дольчатый, дольковый.
У медичній термінології слово часткОвий входить до складу стійких словосполучень часткОва кератопластика, часткОва партенокарпія, часткОва перикардектомія, часткОве голодування тощо, слово частковИй – до складу анатомічних і клінічних термінів: частковИй бронх, частковА пневмонія (пневмонія, що охоплює частку легені), часточкОвий – також до складу анатомічних і клінічних термінів: часточкОва печінка, часточкОва (котиледонна) плацента, часточкОва нирка, часточкОва пневмонія (пневмонія, що охоплює часточку легені).
Слова чАстковий (з наголосом на а) в українській літературній мові немає.
Особливості вживання назв лікАрських рослин
Останнім часом, після офіційної “реабілітації” народної медицини, лікарі почали призначати, поряд з фабричними препаратами, фітотерапевтичні засоби з “домашньої аптечки”. Тому медики вживають під час розмов з пацієнтами, у наукових творах різних жанрів ботанічні й народні назви різноманітних лікарських рослин. На цьому ґрунті можуть виникати усілякі мовні труднощі.
Найчастіше вони зумовлені тим, що на сучасному етапі більшість рослин мають одну, максимум дві українські наукові ботанічні назви, які не завжди відомі навіть фахівцям, і часто десятки місцевих народних назв, за якими здебільшого й відомі населенню ці рослини. Так, наприклад, для звіробою звичайного на Україні відомо понад 65 назв, чистотілу звичайного – понад 80, цикорію дикого – 30, ялиці звичайної – 16, подорожника великого – понад 20 назв. Часто однаковою народною назвою у різних місцевостях України називають різні види рослин, що належать навіть до різних родин. Саме це може призводити до непорозумінь під час спілкування, насамперед у містах і регіонах контактного проживання різних етнічних груп.
Наприклад, на Тернопіллі, яке об’єднує землі Галичини, Волині і Поділля, де проживає також велика кількість переселенців з Лемківщини, доводиться спостерігати плутанину в називанні таких популярних у народній медицині рослин, як подорожник ланцетолистий (лат. Plantago Lanceolata) і спориш звичайний (лат. Polygonum Aviculare). Як правило, люди з книжною освітою (у т. ч. лікарі) знають тільки ботанічні назви цих рослин. Менш освічені люди із Західної Волині й Галичини спориш називають ще й подорожником, а подорожник – бабкою. Усе це створює значні перешкоди для взаєморозуміння лікаря й пацієнта. Крім того, частина лікарів, навпаки, може не знати наукових назв, а наполегливо вживати народну назву, яка побутує в його рідному регіоні.
Друга причина можливих непорозумінь – це, звичайно, російсько-українська інтерференція. Оскільки раніше офіційна медицина була російськомовною (а в багатьох регіонах України ситуація не змінилася й досі), то багато рослин часто знають тільки за російськими назвами. Наприклад: глід колючий (рос. боярышник колючий), деревій звичайний (рос. тысячелистник обыкновенный), журавлина болотна (клюква болотная), ожина сиза (ежевика сизая), селера пахуча (сельдерей душистый), шипшина собача (шиповник собачий), яловець звичайний (можжевельник обыкновенный) тощо. А приклад плутанини ботанічних назв харчових і лікарських рослин кавун звичайний (рос. арбуз обыкновенный) та гарбуз звичайний (рос. тыква обыкновенная) відомий усім філологам. Інший приклад труднощів – ще одна пара міжмовних омонімів: васильки справжні (рос. базилик камфарный) і волошка синя (рос. василёк синий).
Деякі рослини тепер можуть бути навіть широкому загалові відомі не під українською чи російською назвами, а в латинському варіантові, наприклад нагідки лікарські (рос. ноготки аптечные) знають у латинізованій формі – календула (лат. Calendula Officinalis L.).
Тому лікар, рекомендуючи пацієнтові до вжитку якусь лікарську рослину, повинен переконатися, чи ясне його висловлювання, чи зрозумів адресат, про яку рослину йде мова. Лікар має знати, звичайно, ботанічну українську, латинську й російську, а також, обов’язково, місцеву назви рослин, які він приписує (цих рослин, як правило, у вузького спеціаліста не буває багато). Лікар повинен повідомити пацієнтові або його родичам ці назви і записати їх, описати цю рослину та вигляд її збору. Це допоможе легко придбати ці рослини на базарі чи в аптеці.
У суто наукових творах обов’язково для точності слід подавати українську й латинську ботанічну назви, а в науково-популярних і науково-навчальних – ще й широко відомі народні назви.
КУЛЬТУРА СЛОВОВЖИВАННЯ
ХВОРИЙ БУВ ПРИЙНЯТИЙ У ЛІКАРНЮ – ХВОРИЙ ПОСТУПИВ У ЛІКАРНЮ. Медики і пацієнти часто застосовують вирази: дата і час поступлення хворого, хворий поступив у лікарню, діагноз при поступленні, – вони є реквізитами медичної карти стаціонарного хворого. Більшість опитаних медичних працівників вважають, що ці конструкції – нормативні. Але давайте з’ясуємо, чи не є порушенням літературної норми таке слововживання.
Якщо заглянемо в одинадцятитомний академічний “Словник української мови” (далі – СУМ), то побачимо, що усі значення слів поступати, поступлення трактуються як розмовні, рідковживані. Отже, дуже активізувалися ці слова у сучасній мовній практиці тільки під впливом російської мови. В офіційній комунікації їх не треба застосовувати.
До 50-х рр. у Західній Україні, як видно з аналізу формулярів “історій хвороб” того часу, у цьому стереотипі вживали українське слово вступ: час вступу до лікарні, діагноз при вступі. Але й цей вираз не є бездоганним, оскільки тут бачимо спробу не зовсім вдало розширити значення слова вступати, яке вже означає “ставати, ступати в середину чого-небудь” (вступати у човен), “входити, в’їжджати куди-небудь” (вступати у кімнату), “по дорозі заїжджати, заходити куди-небудь” (вступити до Львова), “ставати членом якої-небудь організації, товариства; вступати до навчального закладу” (вступати в університет) тощо. Крім того, дієслово вступати в усіх значеннях має активну форму, що не зовсім відповідає часто “пасивному” станові хворого.
Тому є цілком доречним у такому звороті застосовувати слова приймати, прийняття, (незавершена дія) приймання: дата і час прийняття хворого, хворий був прийнятий (-им) у лікарню (хворого прийняли у лікарню), діагноз на час прийняття. На підтвердження цієї думки відмітимо, що СУМ фіксує значення слова приймати як “брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування”, “Російсько-український словник (сфера ділового спілкування)” О.О.Тараненка та В.М.Брицина (К., 1996) так перекладає це значення слів поступать / вступить: “… (на лечение и т. п.) бути (несов.) прийнятим (ж. прийнятою)”. Крім того, рекомендовані конструкції є пасивними (що відповідає “пасивності” пацієнта) і мають у медичній галузі споріднені слова, як-от: приймання хворих, приймальна палата, приймальне відділення, приймально-евакуаційне відділення, приймальні години тощо.
Крім лексеми прийняття, яка сполучається в мові з різними словами, можна також рекомендувати до вжитку слово госпіталізувати, що означає “поміщати хворого в лікарню, госпіталь для лікування”, а також похідний іменник – госпіталізація.
Отже, слід вживати звороти хворий був прийнятий (-им) у лікувальний заклад, хворий був госпіталізований, дата і час прийняття (госпіталізації) хворого, діагноз на час прийняття (госпіталізації).
ЛІКУВАЛЬНИК – ЛІКАР-КУРАТОР – ЛІКУЮЧИЙ ЛІКАР. На позначення лікаря, який здійснює діагностику захворювання й лікування конкретного хворого, часто застосовують вираз лікуючий лікар, фіксують його й деякі нові медичні словники. Але чи відповідає це словосполучення нормам сучасної української літературної мови?
Розмірковуючи над цим, зазначимо, що, по-перше, цей термін є калькою російського лечащий врач. Очевидно, даний термін в російській мові має вказувати, що саме цей врач не тільки врёт, але й лечит. До речі, терміна лечащий врач не подає авторитетний російський медичний словник – Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3 т.: Около 60000 терминов. – М., 1982 – 1984. В українській мові вже саме слово лікар вказує на лікування. Тому в тавтологічному виразі лікуючий лікар є тільки недоречна надлишковість. По-друге, до складу цього терміносполучення входить не властивий українській мові активний дієприкметник лікуючий. Слова лікуючий не фіксує жоден словник української мови! Отже, терміносполучення лікуючий лікар є неприйнятним.
Тому як відповідник до російського лечащий врач пропонують вживати термін лікар-куратор. Слово куратор (лат. curator) пов’язане з латинським curatio, яке перекладається як піклування, догляд, лікування. Застаріле значення слова курувати в українській мові – лікувати. Тепер термін курація в медицині означає “сукупність дій лікаря для діагностики захворювання й лікування хворого, а також з оформлення медичної документації”. Таким чином, вираз лікар-куратор точно передає внутрішню форму терміна. Саме це терміносполучення наводить як переклад до рос. лечащий врач академічний “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К.: Наук. думка, 1996).
Київський мовознавець І.Борисюк пропонує свій варіант перекладу – слово лікувальник. Ця порада є слушною, оскільки для творення терміна лікувальник використано часто вживану в українській мові модель із формантом -альник (складальник, відпочивальник, піклувальник, сватальник), складається цей термін з одного слова. А недоліком терміна лікар-куратор є ще й те, що у свідомості мовців, очевидно, існує й інше значення слова куратор – “студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні”. Крім того, певна плеонастичність у словосполученні лікар-куратор все ж таки зберігається і відчувається мовцями, що вивчали латинську мову. Тому під час розмов з лікарями, що пишуть підручники, про відповідники рос. терміна лечащий врач автор цих рядків відмітив, що медики віддали б перевагу саме термінові лікувальник, якби той був зафіксований в авторитетних словниках.
Отже, до російського терміна лечащий врач можна рекомендувати два українських відповідники – лікувальник і лікар-куратор.
СИБІРКА чи СИБІРСЬКА ВИРАЗКА? Після 11 вересня 2001 р. стрімко перейшов до активного вжитку вузькоспеціальний термін сибірка. Уточню: переважно вживають як синоніми форми сибірська виразка і сибірка, рідше – тільки сибірка. З’ясуємо, наскільки це відповідає літературній нормі.
Якщо звернемося до медичних словників, то побачимо, що протягом останніх п’ятдесяти років як відповідник рос. сибирская язва (лат. anthrax) подають тільки термін сибірка, у двадцяті роки словники фіксували ще кілька синонімічних назв: телій, гербарець, жабур.
Отже, словосполучення сибірська виразка є фразеологічною калькою (дослівним перекладом) російського терміна і не відповідає нормі української літературної мови. Вживати його не треба. Слід застосовувати тільки слово сибірка.
ДЕЗІНФЕКЦІЙНИЙ ЗАСІБ – ДЕЗІНФІКУЮЧИЙ ЗАСІБ. Вживаючи ці терміносполучення, медичні працівники майже завжди віддають перевагу виразові з активним дієприкметником на -учий, -ючий: дезінфікуючий засіб, рецидивуюча лихоманка, коригуюча гімнастика. Ці дієприкметники в українських текстах набули значного поширення із 40-х рр. ХХ ст. Авторитетні мовні порадники Б.Антоненка-Давидовича “Як ми говоримо” (К., 1970), О.Пономарева “Культура слова” (К., 1999), за ред. С.Єрмоленко “Культура мови на щодень” (К., 2000) замість форм на -учий, -ючий рекомендують уживати віддієслівні прикметники на -льний та інші синонімічні засоби. Ця норма зафіксована в сучасному академічному “Російсько-українському словнику наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996), де реєстрові активні дієприкметники та терміносполучення з дієприкметниковим компонентом на -ущ- / -ющ-, -ащ- / -ящ- залежно від змісту поняття перекладаються віддієслівними прикметниками із суфіксами -н-, -увальн- / -ювальн-, -івн- / -ивн-: дезинфицирующее, жаропонижающее, моющее средство дезінфекційний, жарознижувальний, мийний засіб, рецидивирующая лихорадка рецидивна пропасниця, опоясывающий лишай оперізувальний лишай, давящая повязка стисна (стискальна) пов’язка, стимулирующая, тормозящая гормонотерапия стимулювальна, гальмівна гормонотерапія, корригирующая гимнастика коригувальна гімнастика тощо. Хоча у поодиноких випадках використовуються й дієприкметники на -уч- / -юч-, які асимілювалися мовою: фиксирующая повязка фіксуюча пов’язка, блуждающая почка блукаюча нирка, объём циркулирующей крови об’єм циркулюючої крові та ін. У мовній діяльності треба дотримуватися цієї норми.
ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА – ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА. У медичній термінології вживаються словосполучення, до складу яких входять прикметники з ознакою подібності, які мають кінцеві терміноелементи -видний і -подібний: щитовидна (щитоподібна) залоза, мечовидний (мечоподібний) відросток, клиновидна (клиноподібна) кістка, сосковидне (соскоподібне) тіло, грушовидний (грушоподібний) м’яз тощо. Більшість сучасних медичних словників подають їх як синоніми, а лікарі в наукових творах, у медичній документації та в усній мові майже завжди віддають перевагу формам на -видний. Але які з наведених термінів відповідають законам української мови? Спробуємо з’ясувати це.
“Словарь” за ред. Б.Грінченка (К., 1907 – 1909), “Правописний словник” Г.Голоскевича (Х. – К., 1930) не фіксують жодного слова з афіксами -видний, -подібний. У медичних словниках 20-х рр. ХХ ст. (Галин М. Російсько-український медичний словник. – К., 1920; Галин М. Медичний латинсько-український словник. – Прага, 1926; Кисільов В. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928) російські терміноелементи -видный і –образный послідовно перекладено українськими суфіксами -аст (ий), -уват (ий), -оват (ий), -ов (ий), -еват (ий), -ев (ий), -ат (ий), -ист (ий), -н (ий) тощо: щитовидный борлаковий, щитовий; мечевидный мечеватий, мечевий, мечикуватий, мечиковий; клиновидный клиновий, клинкуватий, клинчастий, клинчатий; грушевидный грушкуватий; гроздевидный г(ґ)ронистий, гронуватий, г(ґ)рончатий; дугообразный луку(о)ватий, дугуватий, дугастий, дужний, лучковатий; ромбовидный ромбу(о)ватий, косо-чотирікутній; шаровидный кулястий, круглий, округлий, кулюватий, опуклий, круглястий; крыловидный крилуватий, криловий, крилястий; гребневидный гребінястий, гребнюватий; клювовидный дзюбатий, дзюбуватий; шишковидный г(ґ)улястий; серповидный серпуватий; крестовидный хрещатий, хрестатий, навхрестний; стекловидный склистий, склуватий, скловатковий тощо. У словниках М.Галина є кілька слів з афіксом (або словом) -подібний: arciformis лукоподібний, дугоподібний; alaeformis крилоподібний; piliformis подібний до волосу (і волоскуватий); sigmoideus подібний до Ѕ (і луквовий). Тільки у процесі “наближення української мови до російської” в українську медичну термінологію було введено терміноелемент -видний. Нині він функціонує паралельно з афіксом -подібний.
Але терміноелемент -подібний відповідає системі української мови (навіть саме слово подібний означає “який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось”, а видний – “якого можна бачити; приступний зорові; помітний; ясний, світлий”), тільки він зафіксований в СУМі.
Тому треба застосовувати тільки терміни з афіксом -подібний: щитоподібна залоза, мечоподібний відросток, клиноподібна кістка, соскоподібне тіло, грушоподібний м’яз тощо; серед термінів-синонімів бажано давати перевагу словам без цього афікса: кулясте плодове тіло (а не кулеподібне), склисте тіло (а не склоподібне), гачкуватий відросток (а не гачкоподібний), як це рекомендують нові медичні словники.
ПУНКТ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я чи ЗДОРОВПУНКТ? Труднощі та непорозуміння часто можуть виникати, коли лікарі намагаються відтворити адекватними мовними засобами (з їхньої точки зору) “російсько-старослов’янські” терміни здравоохранение, здравпункт, здравоохранительный і терміносполучення Всемирная организация здравоохранения (ВОЗ), Министерство здравоохранения Украины (Минздрав Украины), органы здравоохранения, отдел здравоохранения, здравоохранительные мероприятия. Калькуючи й “українізуючи” ці російські слова, медики замінюють старослов’янське -ра- на укр. -оро- і перекладають іншу частину терміна. Тоді в них виходять такі покручі: здоровоохорона, здоровпункт, здоровоохоронний, міністерство здоровоохорони (мінздоров, міноздоров), органи здоровоохорони, відділ здоровоохорони, здоровоохоронні міроприємства. Ці форми вже переходять з медичного середовища навіть у радіо- й телерекламу (можна почути: “Ліцензія Мін(о)здоров України № …”).
Насправді усі ці щойно наведені стереотипи є грубим порушенням літературної норми, яка вимагає так перекладати ці слова і словосполучення: охорона здоров’я, пункт охорони здоров’я, який (що) стосується охорони здоров’я, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України), органи охорони здоров’я, відділ охорони здоров’я, заходи щодо охорони здоров’я. В усіх медичних словниках зафіксовані саме ці вирази, саме їх треба вживати у наукових творах і під час розмов з колегами і пацієнтами.
КУРИТИ (ЦИГАРКИ) – ПАЛИТИ (ЦИГАРКИ). Обидві ці конструкції, згідно із СУМом, є нормативними. Але майже усі медичні словники ХХ ст. фіксують як термін тільки одну лексему курити (куріння). Це пов’язано з тим, що слово палити у значенні “вдихати і видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну” погано надається для використання в офіційному спілкуванні. Наприклад, вивіску “НЕ ПАЛИТИ” без зображення перекресленої цигарки, розміщену на стіні в коридорі установи, можна розуміти по-різному: і як прохання (1) не палити стін, усього будинку, (2) не освітлювати коридору свічкою, не палити тут вогнища, (3) не стріляти (залпами) з вогнепальної зброї і (4) не курити в коридорі тютюн. Вжити саме слово курити в цьому контексті було б куди доречніше. Крім того, нині вже відомо, що курити можна не тільки тютюн, а й інші наркотичні речовини. А палять їх тільки представники влади після конфіскації у наркоділків. Спалити цигарки, які в нього залишилися, може й той, хто вирішив кинути курити. Отже, слово курити точно передає внутрішню форму терміна, має в мові похідні слова: куріння, курильний, курець, недокурок тощо. Тому слід краще популяризувати цю ідею, бо досі навіть автори науково-популярних медичних творів чомусь “бояться” давати перевагу термінові курити (куріння). Його спорідненість з російським словом ще не означає, що це русизм.
КИШКІВНИК – КИШЕЧНИК. У середовищі лікарів з початку 90-х рр. набула поширення ідея, що слово кишечник – русизм, а єдино правильне українське слово – кишківник. Дійшло навіть до того, що одні словники просто не фіксують цього терміна, у деяких наведено два терміни-синоніми: кишечник і кишківник, а більшість сучасних медичних словників подають термін кишечник. Словники 20-х рр. рос. кишечник перекладають термінами кишківнúк, кúшки. Лікарі переважно підтримують термін кишечник, хоча кишківник тепер часто можна зустріти в писемній та усній мові, насамперед в текстах дисертацій, навіть почути по радіо (іноді як кишковник).
Очевидно, що замінити кишечник на кишківник не є доцільним. Краще залишити обидва терміни як синоніми. Мовна практика врегулює вживання цих слів.
НЕМАЄ БОЛЮ, КОРУ чи НЕМАЄ БОЛІ, КОРІ? В усній і писемній мові лікарі дуже часто порушують морфологічну норму при відмінюванні термінів біль, кір. Мовці переважно трактують слова біль та кір як іменники жін. роду (якими вони є в російській мові) – і відмінюють їх за парадигмою іменників ІІІ відміни: у називному відмінку – гостра біль, природжена корь; у родовому відмінку – гострої болі, природженої корі; в орудному відмінку – гострою біллю, природженою корью.
Насправді ці слова – іменники ІІ відміни чоловічого роду. В українській мові нормативними є такі словоформи: у називному відмінку – гострий біль, природжений кір; у родовому відмінку – гострого болю, природженого кору (не кіру); в орудному відмінку – гострим болем, природженим кором (не кіром, корем). Ця норма зафіксована усіма медичними словниками.
СПРИЯТЛИВИЙ ПРОГНОЗ ХВОРОБИ чи БЛАГОПРИЄМНИЙ ПРОГНОЗ ХВОРОБИ? У невідредагованих наукових творах, медичній документації, розмовах лікарів дуже часто можна зустріти вирази благоприємний прогноз хвороби, неблагоприємний прогноз хвороби. Вживаючи їх, медики калькують російські терміносполучення благоприятный прогноз болезни, неблагоприятный прогноз болезни. Але слів благоприємний, неблагоприємний українські словники не фіксують. Вони переважно подають як відповідники до лат. benignus, secundus і рос. благоприятный українське сприятливий, до лат. infaustus і рос. неблагоприятный українське несприятливий: благоприятный прогноз болезни сприятливий прогноз хвороби, неблагоприятный прогноз болезни несприятливий прогноз хвороби.
Слово прогноз також має синоніми в українській медичній термінології: передбачення, завбачення, передрікання, провіщення. Але більшість сучасних медичних словників віддають перевагу для позначення спеціального поняття саме іншомовному слову прогноз (навіть якщо й наводять синоніми), оскільки в медичній термінології усталені споріднені слова прогнозування, прогностичний.
Отже, слід вживати у книжно-писемних стилях терміносполучення сприятливий прогноз хвороби, несприятливий прогноз хвороби як такі, що відповідають літературній нормі й вимогам наукового стилю.
ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ – ПРОТІКАННЯ ХВОРОБИ. У комунікаціях лікарів часто зустрічається стереотип протікання хвороби, який вживають як відповідник рос. течение болезни (лат. cursus morbi), хоча всі основні українські медичні словники передають цей термін словосполученням перебіг хвороби. Помилкове терміновживання у цьому виразі зумовлено тим, що мовець, який не знає нормативного перекладу, намагається використати в укр. відповіднику слово, спільнокореневе з російським. Та й дещо підтримують таке хибне терміновживання деякі загальномовні словники, коли так перекладають одне із значень рос. слова протекать: “3. (о ходе болезни) проходити, протікати, -кає”.
В українській термінології слово протікання застосовують в хімії стосовно речовини. У процесуальному значенні можна вживати слова перебіг, хід, проходження: перебіг хвороби, перебіг (проходження, хід) пологів, проходження (перебіг, хід) реакції тощо.
ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я – ПОКРАЩЕ(А)ННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я. Сучасні лікарі замість рос. улучшать, улучшение, як правило, вживають слова покращувати, покращення або покращання: “Обов’язковим є призначення препаратів, спрямованих на покращання функції життєво важливих органів”, “Отже, протягом лікування у хворих… спостерігалось значне покращення скоротливої діяльності жовчного міхура”, “Для покращення травлення слід вживати…” тощо. Крім того, можуть завзято сперечатися, як правильно: покращення чи покращання. Натомість майже ніколи у цих стереотипах не вживають слів поліпшувати, поліпшення.
Але якщо звернутися до словників й довідників з питань культури мови, то побачимо, що в подібних контекстах вони рекомендують вживати насамперед слова поліпшувати, поліпшення. Це бачимо в перших українських медичних словниках, виданих у 20-ті рр. ХХ ст.: у М.Галина улучшение перекладено як поліпшення, (по)кращання, улучшать – поліпшувати, улучшаться – ліпшати, кращати, correctio – напрáва, зліпшення, analepsis – зліпшення здоровля, у В.Кисільова улучшение – полíпшування; (сов.) – полíпшення; улучшать, улучшить – полíпшувати, полíпшити; –ться – крáщати, покрáщати; лíпшати, полíпшати. В “Українсько-латинсько-російському медичному словнику” 1960 р. терміна покраща(е)ння нема, а поліпшення – це correctio, улучшение, исправление, поліпшення фізичного розвитку дітей – puericultūra, улучшение физического развития детей.
Б.Антоненко-Давидович вважав, що між словами покращити й поліпшити є значеннєва (нюансова) різниця. Спираючись на словник Б.Грінченка, він пише, що дієслово покращити походить від прикметника кращий, який являє собою вищий ступінь порівняння прикметника красний, а покращити рос. мовою буде сделать более красивым. Тому якщо у фразі йдеться не про красу, а про потребу щось виправити, впорядкувати, вдосконалити – тоді треба послуговуватися словом поліпшити. Конструкцію з віддієслівним іменником для покращення він також вважав невластивою українській мові, замість неї слід вживати дієслівну форму щоб покращити.
У нових словниках 90-х рр. слово улучшение перекладено як поліпшення, поліпшування; поправлення, поправляння; покращення, покращування.
Усі ці наведені факти дають підстави рекомендувати до вжитку в науковій комунікації лікарів насамперед слово поліпшення (поліпшування): поліпшення стану здоров’я, поліпшення функціонування життєво важливих органів, поліпшення біохімічних показників крові, поліпшення фізичного розвитку дітей, поліпшувати якість лікування тощо. У цих стереотипах допустиме й уживання слів покращення, покращання, хоча це більшою мірою стосується усно-розмовної комунікації.
ПОВНЕ ВИДУЖАННЯ чи ПОВНЕ ВИЗДОРОВЛЕННЯ? Типовою помилкою у комунікаціях лікарів є вживання слова виздоровлення замість видужання, одужання, виздоровлювати замість видужувати (одужувати). Слова виздоровлення, виздоровлювати є елементами просторіччя, вони скальковані з рос. выздоровление, выздоравливать. Всі основні сучасні медичні словники відповідниками лат. reconvalescentia (рос. выздоровление) і лат. convalescĕre (рос. выздоравливать) наводять видужання, одужання, (рідше) реконвалесценція і видужувати, одужувати, (рідше) реконвалесувати
Отже, основним українським відповідником терміна reconvalescentia є видужання. Саме його треба застосовувати у складі терміносполучень: неповне видужання, повне видужання, прогноз видужання.
ЗАПОБІГАННЯ ХВОРОБІ – ПОПЕРЕДЖЕННЯ ХВОРОБИ. Усі авторитетні сучасні медичні словники як відповідники лат. терміна prophylaxis (рос. предупреждение) наводять тільки слово запобігання. Воно входить до складу таких терміносполучень, як запобігання хворобі, запобігання вагітності. Хоча в історії кодифікації є два приклади, коли поряд з терміном запобігання рекомендували слово попередження.
Укладачі словників термінові запобігання віддають перевагу над словом попередження у зв’язку з тим, що він має в медичній термінології споріднений прикметник запобіжний (запобіжне щеплення) і не має в сфері ділового спілкування тої багатозначності, яку мав би термін попередження, який вже означає один з видів адміністративного стягнення (догана з попередженням).
Тому використання в комунікаціях лікарів слова попередження (попередження хвороби, попередження вагітності), що можна повсякчас спостерігати, є порушенням чинної мовної норми. Його можна трактувати як вияв русифікації, а не збагачення мови. Нормативними є терміносполучення запобігання хворобі, запобігання вагітності, вживання яких в усній мові не може утруднювати взаєморозуміння під час спілкування.
ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА чи ЗАКЛЮЧЕННЯ ЕКСПЕРТА? Під час перегляду ділових паперів часто доводиться бачити стереотипи з неіснуючим в українській літературній мові словом заключення: консультативне заключення, експертне заключення, заключення судово-медичної експертизи, гістологічне заключення, заключення контракту. Таке слововживання неприпустиме в літературній мові. Слова заключення не фіксує жоден словник української мови. Цей покруч виник під впливом багатозначного російського слова заключение. В українській мові в наведених стереотипах залежно від значення треба вживати слово висновок, яке СУМ тлумачить як “остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів” і укладення (укладання), утворене від дієслів укладати, укласти, одне із значень яких “офіційно домовлятися про що-небудь, визначаючи умови, складати (угоду, союз і т. ін.)”: консультативний висновок, висновок ЛТЕК, висновок щодо призначення наркотичних препаратів, висновок експерта, висновок судово-медичної експертизи, гістологічний висновок і укладення (укладання) контракту.
ДОБРЕ СТАВЛЕННЯ – ГАРНІ ВЗАЄМИНИ (СТОСУНКИ).
Різноманітні посібники й довідники з питань культури мови вже понад 80 років вміщують коментарі, спрямовані на підсилення слабкої ділянки літературної норми – вживання слів відношення, взаємини, стосунки, ставлення.
Застосовуючи ці слова у складі мовних стереотипів, лікарі також часто порушують норму: часто зустрічається вираз хороше відношення (до людей, пацієнтів) замість добре (гарне) ставлення, хороші відношення (з пацієнтами, родичами хворих) замість гарні взаємини (стосунки), взаємовідношення лікаря і хворого замість взаємини лікаря і хворого тощо.
У медичній галузі слово відношення допустиме, напевно, тільки у складі терміна променевої терапії відношення тканина – повітря.
ПІДПІД’ЯЗИКОВА ДІЛЯНКА – ПІДПІД’ЯЗИКОВА ОБЛАСТЬ. Медики-мовці іноді помиляються, вживаючи на позначення різних частин організму в ролі відповідника лат. regio (regiōnes) стереотипи із словом область (області): підпід’язикова область, область живота, область нюхова, області нігтьові тощо. Нормою сучасної української літературної мови є вживання у таких терміносполученнях, створених за зразком латинської мови, слова ділянка (ділянки): regio subhyoidea s. infrahyoidea ділянка підпід’язикова, regio abdomĭnis ділянка живота, regio olfactoria ділянка нюхова, regio palpebrālis ділянка повіки, regio lumbālis ділянка поперекова, regio sacrālis ділянка крижова, regiōnes volāres digitōrum ділянки пальцеві долонні, regiōnes unguiculāres ділянки нігтьові, regiōnes perinei muliĕbris ділянки жіночої промежини та ін. Так радять усі без винятку головні медичні словники ХХ ст.
Відхилення від цієї норми в особистій практиці мовців можна пояснити впливом рос. мови, на яку лікарі орієнтуються, тільки якою вони вивчали анатомію людини, оскільки поки що українською мовою з цієї дисципліни майже не створено якісних (у мовному й поліграфічному відношенні) посібників. А в рос. мові слово область має набагато більше термінологічних значень ніж в українській, у тому числі воно є відповідником лат. анатомічного терміна regio (укр. ділянка). І тому відбувається підміна укр. слова ділянка іншим українським словом область, але з невластивим йому значенням.
ХВОРИЙ НА АНГІНУ – ХВОРИЙ АНГІНОЮ – ХВОРИЙ З АНГІНОЮ. Часто медики-мовці порушують синтаксичну норму, неправильно сполучаючи назви хвороб з терміном хворий і спорідненими з ним словами хворіти, захворіти, захворювати, захворілий, перехворілий, захворюваність: помилково ставлять назву хвороби, поєднуючи її із словом хворий, в орудному відмінку: хворий ангіною, хворів грипом, захворів ГРЗ, захворілий пневмонією, висока захворюваність гепатитом.
В українській мові такі терміносполучення будуються за моделлю: слово хворий (хворіти, захворіти, захворювати, захворілий, захворюваність, перехворіти, перехворілий) + назва хвороби в знахідному відмінку однини з прийменником на: хворий на ангіну, хворів на грип, захворів на ГРЗ, захворілий на пневмонію, висока захворюваність на гепатит, перехворілий на кір.
Цю норму обстоює Б.Антоненко-Давидович у книжці “Як ми говоримо” (К., 1991), автори “Антисуржика” (Львів, 1994), О.О.Тараненко й В.М.Брицин у “Російсько-українському словнику” (К, 1996). Деякі словники, напр. “Новий російсько–український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери” за ред. С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт (К., 1998), допускають варіантність: хворіти на що і хворіти чим. Серед медичних словників цю норму можна побачити тільки в статті хворий на курячу сліпоту в «Українсько-латинсько-російському медичному словнику» (К., 1960) і в словниках двадцятих років: болеть – нездэжати, слабувбти, хорувбти, болнти, недугувбти, недэжати, хирнти, кволнти, лежбти на що (Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928); polyposis хорування на поліпи (Галин М. Медичний латинсько-український словник. – Прага, 1926).
Модель хворий з чим: хворий з катарактою, хворі із захворюваннями.., яку часто вживають лікарі, є елементом розмовної комунікації, застосовувати її в наукових творах не бажано.
ХВОРОМУ РЕКОМЕНДОВАНА ЛАЗЕРОТЕРАПІЯ – ХВОРОМУ ПОКАЗАНА ЛАЗЕРОТЕРАПІЯ. В усіх різновидах наукового та в офіційно-діловому стилі на практиці активно вживається слово показаний з просторічним, не зафіксованим в академічному одинадцятитомному “Словнику української мови” значенням у таких стереотипах: хворому показане лікування, хворому показане оперативне лікування, показане призначення гормональних препаратів, показана хіміотерапія, не показано голодування для таких хворих. Напр., автор зустрічав такі речення: “Лазеротерапія показана як у гострій, так і в хронічній стадії захворювання”, “Встановивши, що оперативне лікування цій хворій безумовно показане, хірург повинен обрати методику операції…”. Навіть у словниках іноді можна знайти: “Особливо конвален показаний при гострій декомпенсації серця”, “… [стрептоміцин] показаний при туберкульозному менінгіті…” тощо. Насправді тут нічого не показують, а рекомендують, радять, призначають, застосовують!
Причина “живучості” стереотипу показане лікування, як не парадоксально, – у системності термінології, а також у впливі новолатинської мови. Так, існує антонімічна пара показання // протипоказання (показання – особливості характеру, локалізації, перебігу патологічного процесу й викликаних ним розладів, які є підставою для проведення певного лікувального або діагностичного заходу; протипоказання – особливості характеру, локалізації, перебігу патологічного процесу і викликаних ним розладів, які перешкоджають застосуванню певного методу лікування або обстеження хворого), а-от термін протипоказаний, якого фіксують, до речі, не всі медичні словники, антоніма не має. Вживати в наукових творах професіоналізм показаний – елемент усної неофіційної комунікації – не бажано.
РОДИЛЬНИЙ БУДИНОК – ПОЛОГОВИЙ БУДИНОК. Протягом останнього десятиліття серед лікарів точаться суперечки щодо термінів роди, родильний і пологи, пологовий. Одні вважають, що оскільки в рос. мові є слова роды, родильный, родовой, то в укр. мові мають право на існування тільки терміни пологи, пологовий, а роди, родильний, родовий – русизми; інші стверджують, що й слова роди, родильний, родовий – українські, їх внутрішня форма є прозорою, творяться вони від існуючого в мові дієслова родити. Справа доходить навіть до того, що одна половина співробітників кафедри в колективній монографії може принципово вживати тільки терміносполучення із словами роди, родильний, родовий (патологічні роди, механізм родів, родильний будинок, родильне відділення, родовий канал, родовий акт), інша – тільки із словами пологи, пологовий (патологічні пологи, механізм пологів, пологовий будинок, пологове відділення, пологовий канал, пологовий акт).
Сучасні авторитетні медичні і загальномовні словники й довідники з питань культури мови наводять або тільки слова пологи, пологовий, або подають пологи і роди, пологовий і родильний як терміни-дублети із словами пологи, пологовий на першому місці.
Якщо глянемо в історію кодифікації, то побачимо, що в 20-х рр. роды переважно перекладали як пологи, родиво, порід, злоги; родильный – пологовий, поліжничий, породільний, породовий (поліжничий заклад, породільний будинок, будинок поліжничий, пологовий дім), родовой – родовий.
Словник за ред. Б.Грінченка фіксує слова злоги, полог, родиво, родини, родіння у значенні рос. роды.
Отже, і традиція кодифікації, і сучасна мовна практика у парі слів роди – пологи не віддає чіткої переваги жодному слову. Хоча не слід забувати, що в сучасній українській медичній термінології ще є багато слів з коренем род / родж / рід: родити, народжувати, народження, роділля, породілля, новонароджений, народжуваність, дітородіння, родозбудження, родопоміч, родопомічний, розродження, спорідненість, рід, родина, родовід, – але майже немає споріднених із словами пологи, пологовий. Внутрішня форма термінів пологи, пологовий не є прозорою для мовця.
Якщо зробимо етимологічний аналіз, застосовуючи “Етимологічний словник української мови” (К., 1982 – 1989) та “Етимологічний словник російської мови” М.Фасмера (М., 1964 – 1973), то побачимо, що слова пологи, пологовий, очевидно, пов’язані з лежати, ложити, лягти, споріднені з діалектним піл “лавка для спання”, ложе “послід (у породіллі); постіль”, лоно “груди; живіт, утроба (як символ материнства)”, уположитися “розродитися”, злягти “лягти; занедужати; розродитися”, плід, плем’я та ін., з фразеологізмами розділяти (ділити) ложе “бути з ким-небудь в інтимних стосунках”, чистого ложа “законнонароджений, шлюбний”, неправого ложа “незаконнонароджений”, панського ложа “знатного роду”, з медичними термінами 20-х рр. ХХ ст. злоги “роди”, бути у полозі, бути у злогах “родити”, пол “стать”, половий “статевий”, споловання “статевий акт”, поліжниця “породілля, роділля”, із сучасними медичними термінами злягання, передлежання, плід, положення. А в остаточному підсумку, ймовірно, походять від індоєвропейського *pel “творити, родити”.
Таким чином, на сьогодні немає вагомих підстав як для вилучення з медичної термінології слів роди, родильний, родовий, так і для надання лексемам пологи, пологовий пріоритету у вживанні в усіх сферах комунікації. Очевидно, тут слід зберегти синонімію як характерну рису української медичної термінології. Щоправда, застосування слів пологи, пологовий у текстах з акушерства може допомогти позбутись нагромадження споріднених слів, чого не буде при застосуванні тільки термінів з коренем род: роди, родовий, родильний.
ТАТУЮВАННЯ – ТАТУЇРОВКА. Деякі сучасні словники фіксують два відповідники російського татуировка – слова татуювання і татуїровка. Медичні працівники, як правило, набагато частіше вживають термін татуїровка. Але проаналізуємо, яке з цих слів має право на існування в українській мові?
Суфікс -ір- / -їр- / -ир-, який є у слові татуїровка, був уведений в українські словники в 30-х рр. ХХ ст. за зразком російської мови, яка, в свою чергу, запозичила його з німецької. До того часу не було кодифіковано у словниках лексем із суфіксом -ір-. У “Правописному словнику” Г.Голоскевича (1930) зафіксовано слова без цього суфікса: татуювання, маршування, телеграфування, дресувати тощо. Нині в українській мові із суфіксом -ір- / -їр- / -ир- є лише декілька слів: марширування, дресирування, репетирування, маркірування (і маркування), купірування.
Отже, суфікс -ір- / -їр- / -ир- німецького походження, його в українській мові можна трактувати як русизм і бажано уникати. Ще Володимир Самійленко про суфікс -ир- (в його термінології “надставка”) 1918 р. писав: “В нашу мову такі слова повинні ввійти без тієї надставки, насамперед через те, що вона плеонастична, бо стоїть поруч – іще й з другою, своєю, по-друге, через те, що вона належить не тій навіть мові, з якої позичається само слово”. Тому з пари синонімів татуїровка – татуювання слід віддавати перевагу термінові татуювання, який твориться за допомогою питомо українського словотворчого афікса. Одинадцятитомний “Словник української мови” фіксує у всіх значеннях тільки слово татуювання. Саме його треба вживати у складі терміносполучень: еротичне татуювання, професійне татуювання, татуювання рогівки.
ЛІ′КАРСЬКА ДІЛЬНИЦЯ – ЛІКА′РСЬКИЙ ЗБІР. В українській літературній мові існує семантична диференціація слів лнкарський // лікбрський. Лнкарський (лат. medĭcus, рос. врачебный) – загальномедичний термін, означає “який стосується лікаря і його діяльності”; лікбрський (лат. medicamentōsus, medicinālis рос. лекарственный) – вживається переважно у складі фармацевтичних термінів, означає “який стосується ліків”, “який має лікувальні властивості”. Ця норма зафіксована всіма сучасними авторитетними медичними і загальномовними словниками. Відповідно до неї слід вживати: лнкарська відповідальність, лнкарська етика, лнкарська помилка, лнкарська дільниця, лнкарський огляд, лнкарський обхід, лнкарський висновок тощо і лікбрський збір, лікбрський засіб, лікбрський препарат, лікбрські рослини, лікбрська п’явка, лікбрська хвороба, лікбрський дерматит тощо.
Норма 20-х рр. була такою: врачебный (medicinalis) – лнкбрський; лекарственный (medicamentosus) – ліковъй, помічнъй (Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – Харків, 1928); у сучасному двотомному «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) також наведено синоніми до лікбрський – медикаментузний і ліковъй.
НАРИ′ВНА ПОВЕРХНЯ – НАРИВНИ′Й ЗАСІБ. Загальномовні словники диференціюють за допомогою наголосу значення слів наръвний і наривнъй: наръвний (від нарив: наръвна поверхня); наривнъй (призначений для лікування наривів: наривнъй пластир). Підтримують це розмежування й медичні словники. Наприклад, в академічному «Російсько-українському словнику наукової термінології» (Київ, 1996) так перекладено російські терміни нарывной і нарывный: “нарывной фарм. наривнъй; н-ное средство наривнъй збсіб”, “нарывный вет., мед. наръвний”.
А′ДРЕСНИЙ БЛАНК – АДРЕ′СНА ДОПОМОГА. В останні роки, коли погіршилося бюджетне фінансування медицини, набула поширення всіляка благодійна допомога конкретним регіонам, лікувальним закладам, пацієнтам – адрйсна допомога. Оскільки цей вираз прийшов з російської мови, де немає семантичного розрізнення слів адрйса // бдрес (адрйса – назва місця мешкання людини, бдрес – урочисте ювілейне вітання), адрйсний (від адрйса) // бдресний (від бдрес), лікарі-мовці помилково наголошують бдресна допомога, за зразком російської мови, замість адрйсна допомога. Ця норма зафіксована в багатьох словниках.
МАГІ′СТЕРСЬКИЙ ТИТУЛ – МАГІСТЕ′РСЬКИЙ ДИПЛОМ. Нещодавно під час спроби реформувати вищу медичну освіту було уведено ступінь магістра медицини – і в мові лікарів з’явився прикметник магістерський: магістерський екзамен, магістерський диплом, магістерська робота. Але майже усі без винятку медичні працівники у цих словосполученнях помилково вимовляють слово магнстерський з наголосом на і. В усіх українських словниках зафіксовано, що слово магнстерський – це “пов’язаний з главою лицарського ордену, магістром”, а магістйрський – “пов’язаний з особою, що має ступінь магістра”. Отже, слід наголошувати: магістйрський екзамен, магістйрський диплом, магістйрська робота.
ОБЛІПИХОВА ОЛІЯ – ОБЛІПИХОВЕ МАСЛО. Надто часто виникають труднощі у вживанні терміносполучень із словами масло й олія. Як правило, у всіх стереотипних виразах замість слова олія застосовують, за зразком російської мови, слово масло: евкаліптове масло, масло–какао, камфорне масло, лавандове масло, ефірні масла, – а до слова олія додають зайвий прикметник: рослинна олія, – забуваючи, або не знаючи, української літературної норми, яка, до речі, ніколи суттєво не змінювалася. У нашій мові слово масло позначає харчовий продукт (тваринного походження), який виробляють збиванням вершків або сметани, а також жирову речовину, яку видобувають із мінеральних речовин, а слово олія – рідку жирову речовину, яку добувають з деяких рослин. Відповідно до цього, нормативними в українській мові є такі терміносполучення медичної галузі: блекотна олія (рос. беленное масло), олія, в якій виварено звіробій (рос. масло, в котором выварен зверобой), ефірна гірчична олія (эфирное горчичное м.), ефірна олія з голок (глиць) лісової сосни (эфирное м. из игл лесной сосны), какаова олія, олія–какао (м.-какао), камфорова (камфорна) олія (камфорное м.), кропова олія (укропное м.), лавандова олія (лавандовое м.), лимонна олія (лимонное м.), лляна (льняна) олія (льняное м.), мигдальна (мигдалева) олія (миндальное м.), обліпихова олія (облепиховое м.), оливкова (маслинова) олія (оливковое м.), персикова олія (персиковое м.), рицинова олія (касторовое м.), соняшникова олія (подсолнечное м.), шипшинова олія (м. шиповника), ялицева олія (пихтовое м.), олія ялівцевих ягід (м. можжевёловых ягод), ефірні олії (эфирные м.), вазелінове масло (рос. вазелиновое масло).
Слід звернути увагу на мовний стереотип рослинна олія. Якщо взяти до уваги, що його вживають як відповідник до рос. растительное масло, то стає зрозумілим, звідки з’явився в українській мові цей плеонастичний вираз. Російська мова, для того щоб точно розмежувати значення полісемічного слова масло, змушена вдаватись до уточнень: растительное масло // животное масло. В останні десятиліття стереотип растительное масло бездумно “переселили” в українську мову, в якій однозначне слово олія вже має сему “рослинна”. Такі ж заперечення викликає стійке словосполучення тваринне масло, адже масло завжди “тваринне”, хоча може бути зроблене з вершків або сметани. Українській мові уточнювальні прикметники рослинний, тваринний в аналізованих стереотипах не потрібні.
До речі, норма української літературної мови щодо вживання термінів масло і олія настільки ослаблена одночасним впливом російської і латинської норми, що виникають суперечності між словниками. Так, одні словники наводять термін вазелінове масло (це узгоджується із одинадцятитомним “Словником української мови”, адже вазелін – продукт перегонки нафти), інші – вазелінова олія (бо лат. oleum Vaselini; але в латинській мові диференціація здійснюється за іншим принципом: oleum – рідка, змащувальна речовина будь-якого походження, це й олія, й масло, й жир; butyrum – тверда речовина, коров’яче масло).
Отже, норма щодо вживання слів масло // олія ослаблена впливом російської і латинської мов і вимагає уточнення й зміцнення.
ВІТАМІН E [е] чи ВІТАМІН [je]? Часто трапляється помилка у вимові терміна вітамін E – неправильно кажуть: вітамін [jе] замість вітамін [е]. Так кажуть лікарі пацієнтам, проникла ця вада й у телерекламу. Зумовлена помилка тим, що графічне зображення латинської літери E, яка має назву е й вимовляється як [е], збігається з російською буквою Е [je]. Тому не зовсім освічені російськомовні медики, які погано засвоїли або забули латинську абетку, звичайно читають вираз вітамін Е [е] як вітамін [jе]. Отже, не забуваймо, що лат. Е треба вимовляти так само, як й укр. Е: вітамін [е].
КРИЛО ПІВНЯЧОГО ГРЕБЕНЯ – КРИЛО ПІВНЯЧОГО ГРЕБ(І)НЯ. Однією з труднощів для лікарів є відмінювання слів, в яких відбуваються історичні чергування, або у винятках з цих правил. Як правило, вживають такі просторічні відмінкові форми медичних термінів:
р. гребня, гребіня, ор. гребнем, гребінем тощо замість нормативного р. гребеня, ор. гребенем: крило півнячого гребеня, решітчастим гребенем (мовці намагаються відмінювати слово гребінь або за зразком рос. мови, де є чергування /э/:/Ш/, або відмінювати без нормативного чергування /е/:/і/);
р. камня, н. мн. камні, р. мн. камнів, ор. мн. камнями замість нормативного р. каменя, н. мн. камені, р. мн. каменів, ор. мн. каменями: зубного каменя, камені печінкові, роздроблення сечових каменів (мовці, очевидно під впливом спорідненої російської мови і місцевих говірок, ігнорують у слові камінь чергування /е/:/і/);
р. свербіжу, ор. свербіжем тощо замість нормативного р. свербежу, ор. свербежем: алергійного свербежу, алергійним свербежем (під час відмінювання маловживаного слова свербіж мовці помилково ігнорують чергування /е/:/і/);
р. кесарева розтину, ор. кесаровим розтином замість нормативного р. кесаревого розтину, ор. кесаревим розтином (мовці або вживають слово кесарів за аналогією до російського кесарево сечение, або не знають, що під час відмінювання прикметника кесарів відбувається саме чергування /е/:/і/);
р. ступня, ступіня, ступені, ступеню, ор. ступнем, ступінем, ступенню замість нормативного р. ступеня, ор. ступенем: визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, нефропатія ІІІ ступеня, ступенем тяжкості захворювання (мовці відмінюють слово ступінь із значенням “порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь” за одним із зразків відмінювання його омоніма “рух ногою вперед, убік або назад” чи дивляться на російську мову, де це слово жін. роду і в ньому не відбувається чергування голосних);
р. профеля замість нормативного р. профілю: лейкоцитарного профілю (мовці відмінюють слово профіль як давнє запозичення, в якому має відбуватися чергування /е/ з /і/);
р. вісі, ор. оссю, місц. (на) вісі тощо замість нормативного р. усі, ор. внссю, місц. (на) осн: анатомічної усі серця, (на) провідній осн таза, оптичною віссю кришталика, (на) осі другого і останнього закрутка завитки (мовці, які знають нормативну форму називного відмінка вісь, намагаються поставити це слово в усіх відмінках з протетичним в, без чергування /о/:/і/, як слово вулиця; інші мовці, які не знають нормативної форми називного відмінка, намагаються відмінювати слово вісь за зразком російської мови, без протетичного в у всіх відмінкових формах);
р. пліду, ор. плідом тощо замість нормативного р. плоду, плода, ор. плодом: зганяння плода (плоду), життєздатним плодом (мовці не знають, що в українському слові плід під час відмінювання відбувається чергування /о/:/і/);
р. кір, ор. кіром тощо замість нормативного р. кору, ор. кором: мітигованого кору, мітигованим кором (мовець, який недавно дізнався, що в українській мові є кір а не корь, не завжди відчує ще й потребу чергувати /о/ з /і/ в непрямих відмінках);
р. хворіб замість нормативного р. хвороб: лікування хвороб (мовці можуть не знати винятку з правил чергування /о/ з /і/: це чергування не відбувається у повноголосих сполуках /-оро-/, /-оло-/ із сталим наголосом);
р. немовля замість нормативного р. немовляти: лікування немовляти (мовці відмінюють цей термін як іменник ІІ відміни);
р. ступнів замість нормативного р. ступень: епідермофітія ступень (мовці, очевидно під впливом місцевих говірок чи просторіччя, ігнорують у слові ступні чергування /е/:/Ш/);
місц. (на) перебізі замість нормативного місц. (на) перебігу: (на) перебігу захворювання (мовці намагаються відмінювати термін перебіг за зразком слів з історичним чергуванням /г/:/з’/).
Українська лексикографія
Питаннями укладання словників письменники і вчені на Україні цікавилися здавна. Першою спробою укладення словника власне української мови був невеличкий (близько 1000 слів) словничок, доданий до першого видання «Енеїди» І.П. Котляревського. Подібний словничок під назвою «Краткій малороссійській словарь» (1130 українських слів) було додано до першої граматики української мови О. Павловського (1818 р.).
Протягом XIX – початку XX ст. були інші спроби укладання загальних і спеціальних словників, зокрема «Словарь малороссийского наречия» О. Афанасьєва-Чужбинського, виданий у 1855 р. Кращим словником другої половини XIX ст. вважається «Опыт русско-украинского словаря» М. Левченка (Київ, 1874 р.). Хоч у ньому і неповно подано словниковий матеріал української мови (всього 7600 слів). У 1893-1898рр. вийшов чотиритомний «Словарь російсько-українськнй» М. Уманця (псевдонім М. Комарова) і А. Спілки (псевдонім співавторів М. Комарова).
Визначним явищем української лексикографії початку ХХ століття було видання чотиритомного тлумачного «Словаря української мови» (1907-1909 рр.), упорядкованого Б. Грінченком. Цей словник–тлумачний за способом пояснення слів і одночасно – перекладний, у ньому українські слова (близько 68 тисяч) перекладаються і пояснюються російською мовою, а ілюструються прикладами з творів українських письменників від І.П. Котляревського до 1870 р., з народної творчості і діалектної мови.
«Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, відіграв велику позитивну роль у розвитку української літературної мови. Не втратив він свого значення й тепер, хоч уже й застарів.
Є два типи словників: а) енциклопедичні і б) мовознавчі.
Енциклопедичні словники коментують зміст предметів, явищ, історичних подій, розповідають про видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури тощо. З-поміж них розрізняють загальні енциклопедичні словники («Українська радянська енциклопедія» в 17-ти томах, 1960-1965 рр.; «Український радянський енциклопедичний словник» у 3-х томах, 1966-1968 рр.) і спеціальні (Сільськогосподарська, Народного господарства, Кібернетики тощо).
Мовознавчі словники пояснюють слово. Слово можна пояснювати з різних поглядів (походження, історія, значення, правопис, наголошення, відповідність слову іншої мови тощо).
Мовознавчі словники бувають перекладні (кількамовні) й одномовні.
У перекладних словниках подаються переклади слів з однієї мови на іншу. До кожного слова, яке перекладається, подається відповідне слово іншої мови. Якщо слово, що перекладається, багатозначне, тоді спочатку дається переклад основного значення, а потім додаткових значень. До перекладних належать «Англо-український словник» (1974 р.), «Німецько-український словник» (1958 р.), «Французько-український словник» (1955 р.) і «Українсько-французький словник» (1963 р.), «Польсько-український словник» (1958-1960 рр.), підготовлені співробітниками Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук УРСР, «Російсько-український словник» (1968 р.), «Українсько-російський словник» (1953- 1963 рр.) та ін.
До одномовних словників належать:
Тлумачні словники, в яких з’ясовуються основні, додаткові і переносні значення слів даної мови, приналежність їх до певних стилів, частота вживання тощо (див. «Словник української мови»).
Етимологічні словники. У них з’ясовується походження слів, їхні найдавніші корені, а також розвиток значень слів, зміни в їхній будові. Колектив наукових працівників Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука уклав «Етимологічний словник української мови».
Історичні мовознавчі словники подають у текстах і пояснюють слова, які вживалися в мові раніше. Нині такий словник уклали учені Інституту суспільних наук України. Досі спеціалісти користуються дуже цінними «Материалами для словаря древнерусского языка» І.І. Срезневського в 3-х томах (останнє видання 1959 р.) — словником, укладеним на основі дослідження 2700 писемних пам’яток XI-XIV і частково XV- XVI ст.
Орфографічні словники подають норми правопису слів. У 1955 р. вийшов найповніший для того часу (близько 40 тисяч слів) «Орфографічний словник», укладений І.М. Кириченком на основі його ж попередніх орфографічних словників. Він містить найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні.
У 1975 р. вийшов новий «Орфографічний словник української мови», повніший за попередній (11 400 слів). Його підготували працівники Інституту мовознавства АН УРСР (редактори — С.І. Головащук і В.М. Русанівський). Словник містить лексику сучасної української літературної мови. Останній «Орфографічний» словник української мови виданий Академією наук України в 1994 році.
Словники іншомовних слів пояснюють походження іншомовних слів і їхнє значення. У них зазначається, з якої мови запозичено слово, якого воно походження, з яких елементів утворене і яке його значення.
У 1975 р. вийшов новий український «Словник іншомовних слів» (редактор – член-кореспондент АН УРСР О. С. Мельничук). Словник іншомовних слів, Нац. Університету ім. Тараса Шевченка, Київ, 2000, 662с.
Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова-синоніми. У 1960 р. було видано «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача. У ньому розроблено 4279 синонімічних рядів, до складу яких входять: загальновживана лексика, широковідомі діалектизми, іншомовні слова, які часто використовуються у мові.
Діалектні словники з’ясовують значення і межі поширення діалектних слів незалежно від того, відомі вони в літературній мові чи ні.
Фразеологічні словники подають значення стійких фразеологічних словосполучень (у контексті, нерідко з вказівкою на джерело, з якого взято). До них належать «Фразеологічний словник» Н.О. Батюк (1966 р.), «Словник українських ідіом» Г.М. Удовиченка (1968 р.).
Словники наголосів. Основне завдання цих словників — подати правильний наголос слів української мови не тільки в основних, а й в інших формах.
Словники правильної літературної вимови (орфоепічні). У цих словниках подаються норми правильної вимови звуків і звукосполучень, зокрема вимови окремих граматичних форм (родовий однини, називний множини, особові форми дієслів). До них належить словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (відповідальний редактор проф. М.А. Жовтобрюх, 1973 р.).
Термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань (словники фізичних, біологічних, літературознавчих, радіотехнічних, геологічних, математичних та інших термінів). Вони бувають одномовні, наприклад «Словник лінгвістичних термінів» (автори Є.В. Кротевич, Н.С. Родзевич, 1957 р.), і перекладні, наприклад «Російсько-український технічний словник» на 80 тисяч термінів за ред. А.О. Василенка, Н.С. Родзевич, М.М. Матійко, 1961 р. У перекладних словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу.
Крім названих, в українській лексикографії відомі й інші типи словників, а саме: мови письменників («Словник мови Шевченка», 1964 р., 2 томи), в яких пояснюється значення і окреслюється вживаність слів у творах письменників; топонімічні, в яких з’ясовується історія географічних назв; словотворчі, де слово розглядається з погляду словотворення; словники власних імен та ін.
«Російсько-український словник». Значним досягненням українського мовознавства є видання «Російсько-українського словника», що витримав три видання. Новий тритомний «Російсько-український словник» вийшов у 1968 р. У ньому подано 120 тисяч російських слів з перекладом на українську мову.
Значним досягненням української лексикографії є «Словник української мови» — перший в історії української мови одномовний тлумачний словник, укладений науковими працівниками словникового відділу Інституту мовознавства АН УРСР (голова редакційної колегії академік І.К. Білодід). Із запланованих десяти томів у 1970—1974 рр. видано п’ять (букви «а» — «о» включно), в яких подано тлумачення 70 161 слова. Укладено цей словник на базі величезного словникового матеріалу, вибраного з найрізноманітніших джерел з кінця XVIII ст. і до наших , днів (художня, політична, перекладна, наукова та науково-технічна, науково-популярна література, праці з питань літературної критики, мистецтва, посібники і підручники, довідники, газети і журнали).
«Словник української мови» відображає стан і розвиток лексики сучасної української мови. Він охоплює насамперед активну загальновживану лексику і фразеологію. Подаються також широковідомі діалектизми і пасивна лексика, яка колись вживалася часто і яку знаходимо у творах видатних письменників, вчених.
«Словник української мови» свідчить про значне поповнення лексики і фразеології нашої мови, особливо в галузі науки, публіцистики, офіційно-ділової мови, і є конкретним доказом розквіту української мови в сучасну епоху.
Серія «Словники України»
1. Новий тлумачний словник української мови у трьох тонах, 42000 слівю. – Київ, 2001.
2. Словник фразеологічних антонімів української мови. – Київ: Довіра, 2001, 284с.
3. Короткий російсько-український словник контрактивної лексики. – Київ: Довіра, 2002. – 284с.
4. Тлумачний словник-мінімум української мови. – Київ: Довіра, 2001. – 535с.
Сучасна українська медична лексикографія
В 1996 р. виходить у 2- х томах «Українсько–латинсько-англійський медичний тлумачний словник».
Джерелами української медичної термінології були:
а) власне українські найменування як основа і початковий етап її формування;
б) збагачення іншомовними міжнародними термінами;
в) творення похідних термінів за допомогою словотворчих засобів як української, так і грецької та латинської мов.
1. Орфографічний словник українських медичних термінів (29000 термінів) Л.І. Петрух, І.М.Головко, О.Я.Тормашевська. – Львів, 1993, – 480с.
2. Українсько-латинсько-російський медичний словник. – Київ: Держмедвидав УРСР, 1960. – 488с.
3. О.Мусій, С.Нечай, О.Соколюк, С.Гаврилюк Російсько-український медичний словник. – Умань, 1992.
4. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (хирургия, гнойная хирургия, онкология, акушерство, гинекология, рентгенология) Под редакцией проф. В.Г. Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.
5. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (анатомия, биология, радиобиология, генетика, аллергология, иммунология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.
6. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (гематология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.
7. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (биохимия, физиология, химия) под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1992.
8. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (офтальмология, дерматология, венерология, неврология, психиатрия, эндокринология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.
[Массалов М. П. Сучасна українська ділова мова: Навчальний посібник для cтудентів – медиків. – Запоріжжя, 2008. – 209с.]
У табл. застосовуємо такі скорочення: Галин, 1920 — Галин М. Російсько-український медичний словник. – Відтворення видання 1920 р. – К.: Триада, 1994. – ХХVІ+186 с.; Галин, 1926 — Галин М. Медичний латинсько-український словник. – Прага, 1926. – ХІІ+304 с.; Кисільов, 1928 — Кисільов В.Ф. Медичний російсько-український словник. – [Харків]: Державне видавництво України, 1928. – 142 с.; УЛРМС, 1960 — Українсько-латинсько-російський медичний словник / Г.В.Казьєр, В.Г.Соколовський, Є.О.Февральов, П.П.Чернецький. – К.: Державне медичне видавництво УРСР, 1960. – 487 с.