Спосіб життя і психічне здоров’я.

Дія факторів підвищеного ризику на психічне здоров’я (алкоголь, наркотики, токсикоманічні речовини)

Психічна екологія. Психологічний клімат в колективі.

 

Спосіб життя – це біосоціальна категорія, яка інтегрує уявлення про певний тип життя людини і характеризується її трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної і соціальної поведінки.

         Всесвітня організація охорони здоров’я серед детермінант здоров’я на перше місце виносить здоровий спосіб життя (див.мал.), від якого на 60 відсотків залежать здоров’я і якість  життя.

         Здоровий спосіб життя – це такий стиль існування, при якому через застосування певних методів впливу на організм і його оточення рівень життєдіяльності організму стає оптимальним, знаходить прояв постійне вдосконалення і використання потенціалу організму без завдання йому шкоди, причому активність організму і його можливості зберігаються до самої старості.

         На здоровий спосіб життя впливають такі чинники: вплив психоактивних речовин (алкоголь, наркотики, куріння, седатики);  матеріально-побутових та виробничих умов життя (доступність основних продуктів харчування, кількість незадовільних факторів життя  та преморбідних станів) тощо, які формують сприймання власної якості життя, психічні та поведінкові розлади. Чим кращий спосіб життя, тим якісніше здоров’я індивіда і суспільства та навпаки.

         Сучасний підхід до хворого поєднує три основні види терапевтичної діяльності: біологічну, психологічну та соціальну, оскільки кожний з цих розладів дезорганізує психічну рівновагу та соціальне функціонування людини, особливо при психосоматичних та психічних розладах.

         Поняття здоров’я (ВООЗ) як стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювання чи фізичних вад, охоплює динаміку захворювання та психологічну взаємодію з мікро- і макросоціумом, власне ставлення до себе й інших, можливості самореалізації, повноцінне соціальне функціонування, що є особливо важливим для психічного здоров’я. Психічне здоров’я – це є стан психічної сфери, основу якого складає відчуття душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Сьогодні для оцінки ефективності соціального функціонування індивіда розроблені і використовуються  ще й додаткові критерії – показники якості життя як гармонія всередині людини, між людиною і світом, до якої прагне пацієнт, медики і все суспільство.

ВООЗ визначає “якість життя – це сприймання людиною своєї позиції в житті, в тому числі фізичного, психічного і соціального благополуччя, незалежності, якості середовища, в якому він живе, ступеня задоволення конкретним рівнем життя і іншими складовими психологічного комфорту.

         У сфері психічного здоров’я параметри концепції якості життя широкі і багатогранні, охоплюють всі вищевказані аспекти і нероздільно пов’язані не тільки із здоровим  способом життя, а й з усіма детермінантами здоров’я.

 Вплив психоактивних речовин на психічні, психосоматичні та поведінкові розлади і якість життя

         До чинників, які виявляють  найбільш шкідливий вплив на психічне і соматичне здоров’я і стан внутрішніх регулюючих гомеостаз механізмів належать психоактивні речовини.

         Психоактивна речовина – хімічна речовина, яка в разі її одноразового вживання здатна викликати ейфорію, або інші бажані психотропні ефекти, а при систематичному вживанні – психічну і фізичну залежність.

До них належать наркотики, алкоголь, тютюн та психотропні препарати.

Систематичне вживання їх зумовлює розвиток наркозалежності, психічних і поведінкових розладів, що проявляються упродовж життя комплексом  складних інтегративних, духовних,  церебральних, регуляторних, обмінних і інших порушень та знижують якість життя і генетичний потенціал нації. 

В МКХ-10 виділена окрема рубрика “Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин” (F1). У вітчизняній навчальній, науковій і популярній літературі в цю групу патології традиційно включають гостру і хронічну інтоксикацію алкоголем, наркотиками і токсикоманічними речовинами. Всі ці речовини мають психотропну дію і здатні викликати явища гострого і хронічного отруєння,  залежно від прийнятої дози і тривалості вживання. Їх руйнівний вплив  на психіку і сомато-неврологічний стан організму, в принципі, однаковий – передусім всі вони є психотропними отрутами. Поділ на токсикоманічні засоби і наркотики зумовлений юридичною кваліфікацією операцій з цими речовинами. Незаконне виготовлення сировини для наркотиків, їх зберігання, транспортування і розповсюження переслідується Карним кодексом України. Аналогічні дії з токсикоманічними речовинами не заборонені. Серед токсикоманічних речовин у нашій країні, як і у більшості країн, найбільш поширеними є алкогольні напої.

 

                Алкоголізм

         Алкоголь  найбільш широко використовується у всьому світі. Серед населення різних країн рівень його вживання різний.  Цей показник прийнято вважати помірним, якщо він складає менше 5 літрів абсолютного алкоголю на душу населення на рік, якщо більше 10 – дуже високий. В Україні – 11 – 12 літрів, що відповідає високому рівню алкоголізації, рівному таким державам, як Німеччина, Іспанія, Австрія та інші. Протягом останніх років спостерігається збільшення вживання алкогольних напоїв і кількості хворих,  зменшився вік хворих, темпи зростання жіночого алкоголізму більш ніж  чоловічого, що   стало проблемою загальнодержавного значення. З одного боку, вживання алкоголю вони є атрибутом свят, церемоній, урочистих зустрічей, ритуалів, а з іншого –  стає безпосередньою причиною порушень громадського порядку, зростання злочинності, падіння моралі, нанесення економічних збитків суспільству, зниження рівня здоров’я і якості життя.

         Із вживанням алкоголю пов’язують половину тяжких правопорушень і шляховотранспортних пригод, 25 % самогубств. В результаті цирозу печінки  і цілого ряду спровокованих алкоголізацією соматичних захворювань середня тривалість життя хворих на 10 років менша, порівняно із здоровим населенням.

 

                   Визначення основних понять

         Алкоголізм ( алкогольна залежність, алкогольна хвороба) – прогресуюче захворювання, що виникає в разі систематичного вживання спиртних напоїв, специфічно діє на центральну нервову систему і організм  в цілому і супроводжується психічною та фізичною залежністю від них.

         Інтоксикація – комплекс емоційних, когнітивних, поведінкових та сомато-неврологічних змін, які виникають у разі вживання психоактивної речовини і зникають після виведення її з організму.

         Пияцтво – надмірне вживання алкогольних напоїв, що призводить до специфічних психічних реакцій і станів (сп’яніння), супроводжується порушенням соціально прийнятих норм, але  ще немає ознак залежності.

         Толерантність – це знижена  біологічна чи психологічна захисна реакція на повторний прийом однієї і тієї ж кількості речовини, що зумовлює необхідність збільшення наступних доз.

         Психічна залежність – це постійне або періодичне усвідомлене або неусвідомлене бажання вживати алкогольні напої для зняття психічного напруження і досягнення психічного комфорту.

         Фізична залежність – психофізичний стан, при якому у відповідь на відміну алкоголю розвивається абстинентний синдром.

         Абстинентний синдром – (синдром відміни) – комплекс  психо-нейрофізичних симптомів, що виникають у разі припинення вживання алкоголю або фармакологічного блокування його дії.

 

                   Просте алкогольне сп’яніння

 

         Просте алкогольне сп’яніння – це  стан гострої інтоксикації без явищ психозу, викликаний прийманням спиртних напоїв. Розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені сп’яніння.

         Легкий ступінь проявляється  ейфорією, гіперемією обличчя, загальним збудженням, тахікардією та підвищенням артеріального тиску до 130-150/80-95 мм рт.ст. Концентрація алкоголю в крові становить 0,5-1,5 ‰.

         Середній ступінь сп’яніння – ейфоричний настрій змінюється на депресивний або дратівливий. Можливі імпульсивні вчинки. Мова стає уривчастою, змазаною. З’являється тахікардія. Артеріальний тиск сягає 140-180/90-110 мм рт.ст. Порушується координація рухів. Концентрація алкоголю в крові дорівнює 1,5-2,5 ‰.

         Тяжкий ступінь простого алкогольного сп’яніння  супроводжується виключенням свідомості (від оглушення до сопору і коми). Концентрація алкоголю в крові становить 2,5-3 %. Смертельним є рівень його в крові, що  перевищує 5-6 ‰.

         Діагностику проводять за допомогою клінічного та параклінічного обстежень. До останнього належать виявлення парів спирту у видихуваному повітрі (за допомогою апарата  ППС-1) і біохімічні методи визначення вмісту алкоголю в крові та сечі (газохроматичний та спектрографічний), реакції Рапопорта, Мохова-Шинкаренка. Застосування будь-яких діагностичних проб не виключає клінічного аналізу стану особи.

         Лікування  проводять при тяжкому ступені сп’яніння. Для припинення всмоктування алкоголю промивають шлунок 1,0-1,5 л слабкого розчину калію перманганату , при необхідності – через зонд.  Можна викликати блювання шляхом підшкірного введення 0,25-0,5 мл 1 % свіжоприготовленого розчину апоморфіну. Одночасно вводять 1 мл кордіаміну або 1 мл 20 % розчину кофеїну. Слід дати прийняти 5-8 крапель 10 % розчину аміаку (нашатирного спирту) на півсклянки води. При алкогольній комі хворого необхідно негайно госпіталізувати в стаціонар для проведення інтенсивної терапії або реанімаційних заходів.

                   Діагностика вживання інших спиртів

 

         Отруєння метиловим спиртом (деревний спирт). Це поширений промисловий розчинник, який використовується як антифриз  в складі склоочисних рідин, фарбах, лаках, плямовивідниках, сухих пальних матеріалах. Алкоголіки можуть вживати метилові продукти, також трапляється їх вживання помилково, особливо – дітьми. Вживання навіть невеликої кількості метанолу, 15 мл. може викликати блювання та сліпоту, а 70-100 мл – кому і смерть. Лікування: негайно дати пацієнту розчин етанолу (з розрахунку 0,6 г/кг в 5 % розчині глюкози в/венно, або через рот 100-150 мл.  40 % горілки, потім – щогодини вводять етанол по 10 г (10 % в\в) до появи клінічних ознак виздоровлення.

         Отруєння етиленгліколем. Він використовується     в антифризах для запобігання обледенінню скла автомобілів та в авіації. Отруєння настає при вдиханні та абсорбції через шкіру або вживанні всередину. Блювання – перша ознака отруєння, виникають серцевосудинна недостатність, набряк легень, ниркова недостатність, вони наростають упродовж 12 – 36 год. Лікування аналогічне отруєнню метиловим спиртом.

         Отруєння ізопропіловим спиртом –  клінічні ознаки  отруєння аналогічні описаним вище. Діагностичне значення має позитивний тест на ацетон в пробі  крові чи сечі. 

 

                   Атипове алкогольне сп’яніння

         У пацієнтів з органічними ураженнями ЦНС, психопатією, епілепсією, афективними розладами та олігофреніями може спостерігатись атипове  сп’яніння, яке має свої клінічні  особливості.

         Дисфоричне сп’яніння – проявляється  прискіпливістю, конфліктністю, агресивністю до оточуючих, що нерідко завершується бійками, порушенням громадського порядку, знущаннями в сім’ї з будь-якого приводу, часто дріб’язкового. Спостерігається в осіб з органічним ураженням ЦНС, епілептоїдних та паранояльних психопатів.

         Депресивне сп’яніння – проявляється  пригніченим настроєм, зниженою самооцінкою, загостреним сприйманням психотравмівних ситуацій та їх гіпертрофованим аналізом, слізливістю.  Спостерігається в осіб з невротичною депресією, циклотимією, при яких підвищений ризик алкоголізації з “лікувальною” метою.

         Гебефренічне сп’яніння – проявляється  дитячою дурачкуватістю, недоречними жартами, жестикуляцією, параміміями, перевагою нижчих емоційних реакцій і станів, заниженою критикою та  самокритикою та критикою ситуації.. Спостерігається  при органічних ураженнях ЦНС і розумовій відсталості.

         Істеричне сп’яніння – проявляється  театралізованою поведінкою, спрямованою на привернення уваги до себе, завищеною самооцінкою, еротичністю, хвалькуватістю в осіб з  істероїдною психопатією.

 

                                      Пияцтво

 

         Пияцтво характеризується частим, систематичним  і надмірним уживанням алкоголю, за межами соціально прийнятих норм із сп’янінням різного ступеня тяжкості, але без хворобливої залежності. Хоча офіційно прийнятих норм не існує, а індивідуальні надзвичайно різноманітні, все ж таки є загально прийняті норми, які диктують дозу і частоту вживання алкоголю для певних груп населення (чоловіки, жінки, вікові обмеження і заборони), соціальних прошарків (робітники, інтелігенція, військові), культуральних особливостей соціально прийнятих видів алкогольних напоїв та норм тощо.

         Часте вживання  алкогольних напоїв в підвищених дозах викликає стан інтоксикації і адаптацію організму з підвищенням його стійкості до алкоголю, з наступною астенізацією і виснаженням резервних можливостей організму.

         Пияцтво за відсутності проявів психічної і фізичної залежності характеризується не тільки астенізацією, але й зниженням рівня психологічних властивостей особистості: критична оцінка оточуючої ситуації і самооцінка, ширина і глибина інтересів, емоційного відреагування, моральних  установок, розумової і фізичної працездатності. Змінюється характер пияцтва: спочатку по святах, ритуалах, зустрічах, потім щоденно, вечорами, після роботи, перед їдою. В людини виробляється звичка до такого способу життя, але почуття відповідальності за свої вчинки в тверезому стані зберігається, а в п’яному стані – вона стає грубою, вульгарною, агресивною. Такий тип пияцтва небезпечний щодо розвитку алкогольної хвороби. Більш “сприятливий” ситуаційно зумовлений  тип пияцтва, пов’язаний з перебуванням у алкогольній групі. Зміна оточення сприяє зниженню рівня вживання алкоголю. Цьому ж сприяє і рішуче втручання родини, співпрацівників,  адміністрації, громадських організацій, роз’яснювальна  робота та інше.

 

                            Хронічний алкоголізм

 

         На теперішній час модель хворобливих розладів, пов’язаних з вживанням алкоголю являє собою результат складної взаємодії біологічних, біохімічних, психологічних та соціальних факторів. Серед біологічних чинників виділяють генетичну схильність до формування захворювання, про що свідчать високий рівень захворюваності чоловіків, порівняно  з жінками (5:1); високий ризик (в 4-5 разів) розвитку алкогольної залежності у синів і братів чоловіків, хворих алкоголізмом, а також розвиток алкоголізму в усиновлених близнюків, біологічні родичі яких страждали алкоголізмом.

Біохімічна схильність включає в себе генетичні порушення (низька активність моноамінооксидази, алкоген, недостатня здатність мозку окислювати альдегіди), дисфункція ЦНС (низький вміст андрогенів).

         До психологічних чинників відносять індивідуальну схильність до алкоголю (емоційна лабільність, підвищена тривожність, егоїзм, імпульсивність). Прийом спиртних напоїв здійснюється з метою самолікування, намагання полегшення почуття внутрішньої напруги, неповноцінності, відчуження, тривоги, страху та компенсації акцентуації характеру.

         Серед  соціальних чинників найбільш суттєву роль відіграють трудова дезадаптація, низький рівень життя, подружня дисгармонія, наявність у сім’ї алкогольних проблем, підліткової асоціальності, алкогольні традиції в сім’ї і мікрооточенні, соціогенні стресові ситуації.

         Серед популяції населення, яка приймає спиртні напої, у 5-10  % розвивається хронічний алкоголізм. Це захворювання є одним із різновидів токсикоманії і складається з таких синдромів: патологічного потягу до приймання спиртних напоїв; зміни толерантності (стійкості) до алкоголю; синдрому фізичної і психічної залежності; комплексу соматоневрологічних порушень алкогольного генезу; психічних розладів.

         У перебігу алкоголізму розрізняють три стадії. Перша (початкова) стадія – псевдоневростенічна. У  цій стадії формується патологічний потяг до приймання спиртних напоїв у формі психічної залежності (хворого постійно “тягне” до спиртного), толерантність до алкоголю зростає в 3-5 разів, але абстинентного синдрому немає. Соматоневрологічні порушення мають функціональний характер, особливо після запою. Характерним є симптом анозогнозії, тобто заперечення факту хвороби. Хворі заявляють, що вони цілком здорові, “п’ють, як усі”. Соціально-трудовий статус здебільшого не змінений.

        У другій (наркоманічній) стадії формується алкогольний абстинентний синдром (ААС) як  прояв фізичної залежності. Основними його симптомами є такі: загальний тремор, тахікардія, підвищення артеріального тиску, пітливість, спрага, нудота, втрата апетиту, пронос, зниження настрою, тривога, фізична слабість, порушення уваги, розлади сну. Щоб позбутись цих неприємних проявів, хворий змушений прийняти відповідну дозу алкоголю, тобто похмелитись. Толерантність до спиртних напоїв зростає в 5-10 разів. Змінюється характер алкогольного сп’яніння: замість ейфорії виникає знижений настрій із дратівливістю.

       У другій стадії алкоголізму суттєво змінюється особистість і якість життя  розвивається психопатизація за такими варіантами:

1.Експлозивний. Хворі стають підвищено дратівливими, брутальними, озлобленими. З найменшого приводу вони починають  конфліктувати, найчастіше з членами сім”ї; 

2.Істеричний. Поведінка хворих відрізняється хвалькуватістю, істероїдними реакціями (показним плачем, гнівом, погрозами самогубства); 

3.Астенічний. Хворі знесилені, не можуть упоратися з незначним фізичним чи розумовим навантаженням, стають нерішучими людьми, які пасивно підкоряються чужій волі, за винятком осіб, які забороняють чи засуджують їх пияцтво; 

4.Апатичний. Розвивається байдужість до родичів, близьких, самого себе, роботи, свого соціального стану, наростають емоційне спустошення і прояви апатико-абулічного синдрому.

      У цей період хвороби функціональні соматоневрологічні порушення переростають в органічні. Розвиваються гепатит, панкреатит, гастрит, ентероколіт, алкогольна міокардіопатія, нефрит, гостра та хронічна енцефалопатія, поліневрит. У першій половині 2-ї стадії алкоголізму ці порушення перебігають без вираженого больового синдрому. Пізніше з’являється біль, який практично не знімається болезаспокійливими чи протиспазматичними засобами. Як правило, він зникає або зменшується після приймання невеликої дози спиртних напоїв.

       У 10% хворих виникають алкогольні психози, найчастіше делірій, галюциноз,  параноїд, корсаківський психоз, депресія.

        У третій (енцефалопатичній) стадії хвороби пияцтво набуває сталого характеру, але толерантність до алкоголю різко знижується. Соматоневрологічні зміни стають незворотними. У деяких хворих розвивається хронічний психоз на фоні алкогольної енцефалопатії. Як правило, розпадається сім’я, хворий втрачає роботу і житло. Розвивається повна моральна і фізична деградація.

 

                   Особливості жіночого алкоголізму

 

         За даними ВООЗ, відсоток алкоголізму серед жінок в світі безупинно зростає. Достовірних статистичних даних про поширеність жіночого алкоголізму немає, через приховування зловживань та меншу кількість звернень жінок за медичною допомогою.

         В розвитку алкоголізму у жінок і змін якості життя важливу роль відіграє взаємодія таких чинників:

–         психологічні – індивідуальна схильність до алкогольної пристрасті,

характерологічні особливості особистості (знижена соціальна адаптація);

–         соціальні – сімейні традиції, внутрішньосімейна дисгармонія,

споювання чоловіками-алкоголіками, особливості професії (сфера обслуговування), соціальний тиск друзів, компанії,  психотравмівні ситуації (одинокість, зради в сім’ї, невизначеність стосунків, розпад сім’ї, втрата дітей, неповна зайнятість чи безробіття);

біологічні – страждання алкоголізмом біологічних родичів, гормональні особливості жінки.

         На початку захворювання жінки приховують свою пристрасть до алкогольних напоїв, тривало зберігають зовнішні форми поведінки, п’ють вдома, після роботи, дещо критично ставляться до пияцтва, зберігають репутацію і соціальне становище в суспільстві, не звертаються за допомогою. На лікування поступають через кілька років після початку захворювання з ініціативи близьких і нерідко з мотивів загрози розпаду сім’ї, соматичного обтяження здоров’я або афективних розладів (депресивних станів з тенденціями до самогубства).

         Для жінок характерна висока толерантність, яка не поступається чоловічій, від 1 до 1,5 літра горілки у 61 % випадків. Вони легше, ніж чоловіки, втрачають контроль над кількістю випитого, а стан навіть легкого спя’ніння, перебігає фізично і морально важче, однак толерантність у жінок швидко знижується до помірної і низької.

         Абстиненція у жінок перебігає з більш вираженим соматовегетативним компонентом і особливо – психічним: їх мучить розкаяння, самосуд за згублене життя, втрачену сім’ю  (жінок частіше залишають чоловіки, ніж жінки чоловіків-пияків), погане виховання дітей, депресивні розлади.

         Для жіночого алкоголізму характерний злоякісний перебіг і вища прогредієнтність, ніж у чоловіків, з появою важких біологічних і соціальних наслідків. Алкоголізм розвивається в короткі строки (1-3 роки).

         Для особистості жінки-алкоголічки характерно порушення соціальної адаптації, схильність до ризику, бравади пияцтвом, байдужість до своєї слабості, або драматизація власних переживань, як правило, швидко знижуються всі компоненти якості життя.

         В поведінці нерідко спостерігається опозиція до загальноприйнятих  морально-етичних принципів, сексуальна розгальмованість, схильність до отримання насолоди. Втрачається відчуття дистанції в спілкуванні, зростає грубість, егоїзм, фамільярність.  Вони уникають контролю з боку сім’ї, особливо на виробництві, проявляють брехливість, цинізм, виправдовуються навіть в ситуаціях викриття їх пияцтва. Все це супроводжується вираженим зниженням соціальної і моральної відповідальності, критики до себе, що свідчить про швидке наростання дефекту особистості: втрата жіночості (неохайність в одязі з непомірним вживанням  косметики), маскулінізація (починають курити, вживають нецензурні вирази, грубіють манери).

         Алкогольна інтоксикація призводить і до передчасного постаріння, порушення менструального циклу та розвитку раннього клімаксу (35-40 років). Втрачається сексуальний інтерес, інстинкт материнства, зниження здатності до дітонародження.

         Крім означених змін особистості, жінки стають дратівливими, злісними, грубими, егоїстичними, плаксивими, майже постійно перебувають в пригніченому стані. Поряд з цим виявляють загальну слабкість, підвищену втомлюваність, головні болі, втрату інтересу до оточуючого, сім’ї, дітей, роботи.

         Як і в чоловіків, при хронічному алкоголізмі у жінок формуються психопатоподібні риси особистості за експлозивним, астенічним, істеричним та апатичним типами У більшості жінок  з хронічною стадією хвороби наступає соціальна деградація: втрачається робота, сім’я, часто вони бомжують з такими ж чоловіками; ведуть асоціальний спосіб життя. В цей час з’являються  соматоневрологічні відхилення, в першу чергу  – зміни печінки, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції (аменорея), невропатії, алкогольні психози.

 

                            Алкогольні психози

Приблизно у 10 % хворих, які страждають хронічним алкоголізмом, розвиваються гострі й хронічні алкогольні психози. Серед психозів найчастіше виникає: 1) алкогольний делірій (біла гарячка); 2) гострий та хронічний алкогольний галюциноз; 3) алкогольний параноїд (маячення ревнощів); 4) Корсаківський поліневротичний психоз; 5) алкогольні енцефалопатії (Гайє-Верніке, алкогольний псевдопараліч, алкогольна деменція). Клінічні ознаки цих розладів описані в підручниках психіатрії.

Наркотичні речовини – це хімічні  сполуки, які входять до складу спиртних напоїв, лікувальних препаратів чи харчових продуктів, які специфічно діють на ЦНС і організм в цілому.

         Використання наркотичних речовин мають три аспекти: медичний, юридичний і соціальний.

         Медичний – це медичне використання  лікарських препаратів з лікувальною метою: отримання заспокійливої або стимулюючої дії на центральну нервову систему. Це власне наркотичні препарати: опій, морфін, кофеїн, метадон, кокаїн, пантопон і інші, та стимулятори – амфетаміни. Усі препарати цієї групи мають здатність спричиняти розвиток пристрасті і формувати психічну і фізичну залежність. Медичне використання їх контролюється на підставі спільних постанов МОЗ та МВС. Незаконні операції з ними (виготовлення, зберігання, транспортування, продаж) підпадають під дію 220-ї та 230-ї статей Карного кодексу України.

         Юридичний – законодавством  багатьох держав передбачається кримінальна відповідальність за виробництво, зберігання та немедичне використання наркотичних речовин, які включені міністерством в список наркотичних засобів (психоактивних). До цієї групи належать  також наркотичні речовини, вживання яких в медичних цілях недопустиме внаслідок вираженої здатності викликати розвиток залежності: героїн, маріхуана, ЛСД, мескалін, псилоцибін, дигідроморфін, метаквалон і інші.

         Є і інші групи контрольованих препаратів, які мають високий потенціал розвитку зловживання:

–         похідні барбітурової кислоти,  болезаспокійливі засоби і сполуки які містять амобарбітал, пентоберітаціли;

–         транквілізатори (мепробомат, еленіум, діазепам, оксазепам, феназепам) та  інші;

–         препарати, які містять незначну кількість наркотичних речовин (протикашльові, аналгетики, антидіарейні).

         Соціальний – це соціальні наслідки немедичного вживання психоактивних речовин.

         Психоактивні речовини – хімічні речовини, які здатні викликати при одноразовому прийомі ейфорію, або інші бажані, з точки зору споживача, психотропні ефекти, а при систематичному вживанні – психічну і фізичну залежність.

         Наркоманія  (від грецьких слів narke – сон і mania – божевілля, пристрасть) – хвороба, яка виникає внаслідок систематичного вживання наркотиків і проявляється синдромами зміненої реактивності, психічною та фізичною залежністю.

         Психічна залежність – це усвідомлена або неусвідомлена потреба у вживанні психоактивної речовини для зняття психічного напруження і досягнення психічного комфорту.

         Фізична залежність – стан, при якому у відповідь на відміну наркотику розвивається абстинентний синдром.

         Абстинентний синдром (синдром відміни) – соматичні, неврологічні та психічні порушення, які розвиваються після різкого припинення вживання наркотику або фармакологічного блокування його дії.

         Толерантність – це знижена біологічна чи поведінкова захисна реакція на повторне введення однієї і тієї ж кількості наркотику, або необхідне збільшення дози.

         Токсикоманія – систематичне вживання психоактивних препаратів, що не занесені до списків наркотиків.

         Полінаркоманія (політоксикоманія) – систематичне вживання двох або більше психоактивних речовин.

         Наркотизм (наркотизація) – вживання наркотиків і психоактивних речовин без формування наркоманії і токсикоманії.

 

Сучасна класифікація наркотичних засобів:

Седативні препарати (опійні наркотики) і їх похідні.

Стимулювальні препарати   (ефедрин, фенамін, кокаїн, кофеїн, екстазі тощо).

Психоделічні препарати, тобто ті, які змінюють свідомість  (діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД), препарати коноплі, мескалін та інші галюциногени). Всі вони спричиняють психічну та фізичну залежність,

характеризуються прогресуючим порушенням соматоневрологічної сфери та різноманітними проявами морально-етичної й інтелектуальної деградації.

                 

                    Токсикоманії

                   Снодійні препарати

Сп’яніння від приймання снодійних препаратів (барбітуратів) у початківців може виникати від потрійної терапевтичної дози. У подальшому, при розвитку токсикоманії або наркоманії, внаслідок підвищення толерантності, наркомани для викликання сп’яніння дозу збільшують (переважно у 8-10 разів).

      Швидкість розвитку сп’яніння залежить від шляху введення препарату. При пероральному застосуванні сп”яніння розвивається через 20-25 хв. Проте токсикомани здебільшого викликають стан наркотизації шляхом внутрішньовенного введення суспензії порошку товченого  препарату – сп’яніння настає відразу після ін’єкції.

     Сп’яніння від приймання снодійних препаратів здебільшого нагадує алкогольне. Розвивається виражена ейфорія з підвищенням моторної активності, яка має хаотичний характер. Дії сп’янілої людини безладні й не зовсім цілеспрямовані, але   вона цього не  помічає. Рухи стають розмашистими, некоординованими, їх завжди більше, ніж  вимагає конкретна ситуація. Якість осмислення і суджень різко знижується. Увага  стає вкрай нестійкою, внаслідок чого тема розмови, як і предмет дії, постійно змінюються. Емоції стають лабільними:  ейфорія легко переходить у гнів. Стан гніву, який виникає з найменшого приводу, а  часом  і без нього, може  сягати ступеня оскаженіння. Сп’янілі люди  стають агресивними,  жорстокими і нестриманими у своїх вчинках із вираженою схильністю до невмотивованих руйнівних дій. Вони трощать, розбивають і руйнують все, що потрапляє в поле їх зору та уваги.

        Об’єктивні ознаки: гіперемія обличчя і склер, сальність шкірних покривів, мідріаз, гіперсалівація, тахікардія з напруженим пульсом, зниженим артеріальним тиском, гіпергідроз із виділенням гарячого поту.

       Неврологічні розлади: порушення координації рухів, горизонтальний ністагм, диплопія і дизартрія. Характерною особливістю фенобарбіталового сп’яніння є те, що відразу після протвереження можна викликати повторне сп’яніння шляхом випивання cклянки гарячої води.

        В отруєної людини виникають блідість шкіри із сальним блиском, брадикардія і  гіпотонія, “гра зіниць”. М’язи гіпотонічні, в’ялі, кінцівки  тяжкі і розслаблені. При пасивному переміщенні хворого не відчувається природного опору. Нерідко спостерігають гіперсалівацію. Відтак сон, який постійно поглиблюється, переходить у кому. При повному згасанні глибоких рефлексів можуть з’являтись пірамідні знаки. Дихання стає частим і поверхневим. При поглибленні коми дихання сповільнюється і набуває типу Чейн-Стокса або Куссмауля. Може розвинутись бронхорея і з’явитись сильна слинотеча, що призводить до закупорювання трахеобронхіального дерева і викликає гостру дихальну недостатність. Інколи при загальній блідості коматозний стан  супроводжується припливом крові до обличчя і значним потовиділенням. Смерть настає від паралічу дихального центру. Половину спроб самогубств здійснюють особи з отруєнням барбітуратами, причому приблизно 10% жертв помирають внаслідок отруєння. Летальна доза 6-10 г на прийом.

Барбітурова абстиненція проявляється украй тяжкими симптомами. Суб’єктивно відміна снодійних препаратів супроводжується відчуттям незадоволення, неспокою і ознобом. Різко знижується апетит, розвивається безсоння. З’являються тривога і дисфоричні явища з надмірним компонентом “звірячої люті”. При пітливості та характерному маскоподібному обличчі із землистим відтінком і сальним блиском симптоми  абстиненції виникають у  такій послідовності: 1) мідріаз; 2) через добу м’язова гіпертонія, судомні зведення литкових м’язів, тремор, гіперрефлексія; 3) через дві доби приєднуються блювання і проноси при  “ломці” (сильний біль у великих суглобах) і болю в шлунку; 4) на 3-5 добу- судомні напади, які можуть бути серійними, а інколи проявляються статусом конвульсійних нападів. У деяких хворих розвивається психоз, який нагадує присмерковий розлад свідомості.

 

                   Транквілізатори

Введення в медичну пактику бензодіазепінів стало початком їх широкого використання  та переваги перед барбітуратами.У більшості випадків наркомани і токсикомани приймають транквілізатори-замінники для послаблення явищ абстиненції. Інколи їх приймають разом із спиртними напоями з метою потенціювання дії алкоголю. Зросла частота вживання цих препаратів при суїцидних спробах і суїцидній поведінці хворого. 

 Передозування  транквілізаторів може викликати  різке порушення координації рухів і виключення свідомості до ступеня сопору, а інколи і коми. Цей стан розвивається як відразу після приймання транквілізатора, так і через певний проміжок часу, тому може виникнути  у будь-якому місці: на вулиці, в транспорті тощо.

Клінічна картина передозування у нетоксикоманів залежить від прийнятої дози і проявляється комплексом міастенічних реакцій (птозом, дизартрією, утрудненим диханням, міорелаксацією із  зниженням тонусу м’язів кінцівок), розладами  очної іннервації (мідріазом, диплопією, порушенням акомодації), вегетативними розладами (артеріальною гіпотонією, колаптоїдними станами, атонією сечового міхура і зумовленою нею затримкою сечі), а також  сонливістю, яка зростає.

У хворих на токсикоманію, навпаки, спостерігають гіпертонус скелетної мускулатури, артеріальну гіпертензію, затьмарення свідомості (запаморочливі стани, делірійні епізоди), продуктивну психосимптоматику (галюцинації, ілюзії, маячення) з афективними розладами (страхом, тривогою). Коматозні стани в токсикоманів розвиваються після прийняття приблизно стократної дози транквілізаторів, тоді як для розвитку коматозного стану в нетоксикоманів достатньо прийняти 20-40 терапевтичних доз (1-2 г) препарату. При цьому в 20% випадків прекоматозні стани супроводжуються явищами неспокою. Збудження, як правило, в межах ліжка. У багатьох хворих може різко знизитись артеріальний тиск і раптово розвинутись колапс. Пульс при цьому пришвидшується до 140-150 ударів за 1 хв. Дихання стає глибоким, шумним, а при поглибленні коми – поверхневим, нерідко порушується його ритм. Шкіра і слизові сухі,  обличчя почервоніле. Глибока кома супроводжується повною арефлексією. Зіниці в прекоматозному стані розширені, реакція на світло збережена; при глибокій комі- міоз, а в преагональній фазі знову розвивається мідріаз, але з втратою реакції на світло. У дуже тяжких  випадках можливе  різке пригнічення дихання.

Крім описаних вище явищ, у хворих інколи виникають конвульсії, набряки кінцівок, утруднене сечовипускання, анурія, гіпотермія і атонічна непрохідність кишечника. Смертність при отруєнні транквілізаторами, навіть при застосуванні сучасних методів інтенсивної терапії,  сягає 2-3%, особливо при використанні їх з алкоголем, що викликає важке пригнічення дихання і кому.

Тютюнокуріння

         Тютюнокуріння – шкідлива звичка та залежність від вдихання тютюнового диму, яка негативно впливає на здоров’я курця та його оточення і може призвести до тяжких захворювань.

         За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі є понад мільярд курців. Систематично палять 60 % чоловіків і 20 % жінок, серед них  70 % –  молодь.

         Тютюнопаління є причиною смерті,  кожного 12-го мешканця планети. Курці живуть на 22 роки менше від середньої тривалості життя, а рівень смертності серед них втричі вищий, ніж серед тих, хто не курить. До 2030 року, за даними експертів ВООЗ, від тютюнокуріння щорічно помиратимуть 10 мільйонів осіб.

         Щоденно курці отруюють атмосферу безліччю компонентів тютюнового диму, які створюють реальну соціальну і екологічну небезпеку і впливають на здоров’я і якість життя людства.

 

                            Фармакологія

         В тютюні містяться всі елементи таблиці Менделеєва.Тютюновий дим має понад 4 тисячі хімічних інгредієнтів, більшість з яких шкідливі для організму: 35 % шкідливих речовин тютюнового диму згорає, 25 % – поглинає курець, решта (40 %) – отруює повітря приміщення, в якому курять. Сигарета є унікальною “хімічною фабрикою”, яка виробляє токсичні продукти, в тому числі понад 40 канцерогенних речовин, щонайменше 12, з яких є безпосередніми збудниками та стимуляторами ракових захворювань, зокрема – радіоактивні калій, уран, стронцій та полоній-210, які випромінюють @-промені та інші поліциклічні вуглеводні-канцерогени. Крім того, виробники використовують добавки, які роблять їсигарети приємними, привабливими (віск, мед, ароматизатори, стабілізатори тощо), які теж шкідливі.

         Споживаючи одну пачку сигарет, курець отримує: 0,0012 г синильної кислоти; стільки ж сірководню; 0,18 г нікотину; 0,64 г аміаку; 0,92 г окису вуглецю; щонайменше 1 г концентрату рідких і твердих продуктів горіння; 1 г сухої перегонки тютюну, так званого тютюнового дьогтю, в якому міститься велика кількість хімічних речовин, в тому числі і канцерогенів.

         Сигарети з фільтром поглинають від 20 до 40 % нікотину, але збільшують надходження в організм оксиду вуглецю та гранул активованого вугілля. Отже, – нешкідливих сигарет взагалі немає, є менш “шкідливі” або “особливо шкідливі”.

 

                   Всмоктування, фармакокінетика, механізм дії

         Нікотин – основна речовина, яка викликає залежність. Вдихання диму веде до попадання нікотину в альвеоли легень, всмоктування в кров, а через 8 секунд він досягає мозку. Через 20-30 хв.  після припинення куріння  концентрація нікотину в мозку знижується за рахунок розподілення його в інших органах і тканинах:  80-90 % нікотину метаболізується в печінці, легенях і нирках.

         Нікотин зв’язується з холінергічними і нікотиновими рецепторами центральної нервової системи і їх стимуляція та  нейроадаптація обумовлює розвиток пристрасті, залежності, толерантності та прояву синдрому відміни. Він діє як м’який симпатоміметик  і не здатний обумовити ні онкологічної, ні серцево-судинної патології.

         Дія нікотину на інші відділи нервової системи двофазна: спочатку спостерігається стимуляція, потім пригнічення вегетативних гангліїв в межах фізіологічного ефекту, але в той же час сприяє звуженню судин. Для більшості курців для повного задоволення потрібно щонайменше 10 сигарет або 10-40 мг нікотину (в одній викуреній сигареті – 1-2 мг нікотину) на день.

 

                   Медичні наслідки тютюнокуріння

         Гостра інтоксикація тютюновим димом

         Як правило, початок тютюнокуріння викликає неприємні відчуття, а у дітей і підлітків можливе отруєння токсичними продуктами тютюнового диму, яке проявляється:

–         слинотечею, нудотою, блюванням, болями в животі;

–         тахікардією і гіпертензією, пізніше – брадикардією і гіпотонією;

–         прискоренням дихання або пригніченням дихання (пізні прояви);

–         міозом; сплутаністю свідомості, пізніше – збудженням;

–         мідріазом; летаргією; потім виникають  судоми і кома.

Гостра інтоксикація вимагає негайного симптоматичного лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, послаблюючих засобів, штучне дихання, при необхідності – атропін.

         Якщо людина продовжує курити, неприємні відчуття поступово минають, що й вважається початком звички і нікотинової залежності.

         Систематичне куріння супроводжується формуванням двох основних клінічних різновидностей: звички до куріння і тютюнової залежності.

         Стержневим критерієм  для всіх форм тютюнової залежності є наявність синдрому патологічного потягу до куріння, що характеризується наступними психосоматичними компонентами:

–         ідеаторним, у вигляді мимовільного  згадування – уявлення – настирливого бажання;

–         вегетативно-судинним компонентом;

–         психічним компонентом на невротичному рівні.

Чим більший інтервал між останньою викуреною сигаретою, тим більша інтенсивність потягу. Він набуває характеру наростаючого ідеаторного бажання куріння, що в поєднанні з проявами вегетативно-судинних і психічних розладів визначає поведінку особистості, спрямовану на пошук, знаходження і вдихання тютюнового диму.

Під час куріння тютюну на початковому етапі настає швидке послаблення, аж до повного зникнення всіх компонентів потягу. З’являється відчуття підвищеної працездатності, покращення пам’яті, уваги та здатності вирішувати проблеми, розслаблятись в стресових ситуаціях, що об’єктивно підкріплюється  відповідним короткочасним посиленням серцево-судинного та ендокринного тонусів і  є фізіологічним симпатоміметичним ефектом нікотину.

Цей наркогенний допінг короткочасний, але закріплюється у свідомості і перетворюється в умовний рефлекс, з індивідуальним щоденним (погодинним) циклом куріння. З кожною       наступною           викуреною сигаретою толерантність зростає, а в проміжках між курінням  з’являються симптоми синдрому відміни, тому перерви скорочуються, а нічна перерва в курінні викликає сильний ефект першої ранішньої викуреної сигарети у вигляді вегетодистонічного синдрому, який припиняється в міру насичення головного мозку нікотином. Цей період належить до початкової     стадії залежності, яка триває   3-5 років.

         В 2-й, хронічній стадії  встановлюється індивідуальна висока толерантність до вживання нікотину (1-2 пачки на день). Тютюнова залежність являє собою екзогенно обумовлений хронічний процес на субклінічному психопатологічному рівні, який виявляється в існуванні сформованого ідеаторного настирливого компонента  патологічного потягу до куріння  тютюну, виникає періодично або постійно  протягом  доби у вигляді уявно-образного характеру пригадування, спомину, і, нарешті, бажання викурити сигарету.

 

Припинення куріння проявляється в поєднанні трьох аспектів:

по-перше, виникає розвиток синдрому відміни, або абстиненції, прояви якого досягають максимуму упродовж 24-48 годин. Синдром відміни характеризується: безсонням, дратівливістю, нетерпеливістю, невгамовністю, порушенням здатності до концентрації уваги, сонливістю вдень, головним болем,  посиленням апетиту та нестерпним бажанням курити. Вираженість цих симптомів послаблюється через 2 тижні, а деякі (посилений апетит, послаблення уваги) можуть зберігатись місяцями, або на висоті своєї інтенсивності реалізуються в рецидиві куріння.

По-друге, куріння  проявляється як звичка, котра формується у відповідь на безліч соціальних, особистісних і фізіологічних факторів та ситуацій і закріплюється в поведінкових реакціях в результаті активації нікотином центральної нервової системи, що посилює пристрасть.

Серед цих факторів найсуттєвішими є:

–         соціальний фон – ставлення суспільства, легалізованість, доступність, вікова узаконеність,  реклама на “моду” куріння;

–         особистісний фон:

– отримання відчуття зовнішнього комфорту, бажання виділитись перед однолітками;

– куріння  – як щоденна дія, пов’язана з виконанням певних дій (гоління, розмова по телефону, чекання на зупинці тощо);

–  куріння – як посилення задоволення (при вживанні кави, після їжі, читання газети, вечірки в  товаристві, поліпшення стереотипу поведінки);

– куріння  – як самолікування (послаблення негативних реакцій, стресів, фізичних станів,  пониженого настрою або для збудження, зниження зайвої ваги тощо).

По-третє, постійна реалізація потягу до куріння  (в 2-й стадії) швидко насичує рівень нікотину в мозку і абстиненція змінюється на приємне відчуття, що й підтримує звичку і залежність. Ці три аспекти залежності і створюють труднощі припинення вживання тютюну.

         В третій, пізній стадії, тютюнокуріння толерантність до нікотину знижується, ідеаторний потяг значно послаблюється, практично зникає почуття комфорту від паління, але тривало може утримуватись звичка до паління в звичних ситуаціях, які набувають стереотипного автоматичного характеру. Передозування в палінні викликає дискомфорт: важкість і біль голови, дратівливість, нестримний сухий кашель, нудоту, зниження працездатності. Ці ж психосоматичні ознаки спостерігаються і при абстиненції, і доповнюються втратою апетиту, сухістю слизових, пітливістю, дратівливістю, сильним кашлем, що примушує курців курити  серед ночі, натще і т.д.

Приблизно у 7 % випадків симптоматика тютюнової залежності, не дивлячись на систематичне паління, відсутня. Звичка до паління без формування потягу підтримується мікросоціальним середовищем з традиціями куріння  тютюну, сформованими ритуалами до певних побутових і колективних дій (формальні та неформальні зустрічі, розважальні та ігрові заклади тощо).  Припинення куріння  тютюну у даної категорії осіб відбувається безболісно.

 

                   Соматичні наслідки тютюнокуріння

         Тютюнокуріння є  однією з причин виникнення  і прогресування захворювань серцево-судинної і дихальної систем, шлунково-кишкового і видільного трактів та інших систем  і є не лише чинником ризику, а головним етіологічним стимулом їх розвитку.  Це пов’язано із здатністю токсичних хімічних сполук тютюнового диму (особливо радіоактивних) вибірково накопичуватись в клітинах цих систем, затримуватись у них на багато років і шкідливо впливати навіть при припиненні куріння.

         Ці ефекти пов’язані:

–         з смолами, які містять 43 канцерогени і спричиняють злоякісні захворювання ;

–         окисом вуглецю та окисними газами, які сприяють розвитку серцево-судинних захворювань;

–         подразнюючими речовинами і ціаністим воднем, які обумовлюють виникнення бронхіту та емфіземи.

         Серцево-судинні захворювання: будь-які форми вживання тютюну призводять до підвищення серцево-судинної захворюваності, яка зустрічається в 3-4 рази частіше ніж рак легень і є причиною 1/5 частини всіх смертей, переважно в осіб до 40 років. Серед них: коронарна хвороба серця, гіпертонія, інфаркт міокарда. Зокрема, інфаркт міокарда у чоловіків-курців у віці 30-49 років виникає в 5 разів частіше, ніж у некурців; в 50-59 років – втричі, а в 60-79 – вдвічі частіше. Спостерігається підвищений ризик гострої коронарної недостатності і раптової смерті у 100 % осіб, які викурюють більше 25 сигарет на день.

         Тютюнокуріння  є атерогенним і тромбогенним чинниками облітеруючого ендартеріїту  і тромбангеїту, який  в молодих людей до 40 років спостерігається виключно  серед курців.

         Системне підвищення тонусу судин, концентрації в крові вільних жирних кислот та активація тромбоцитів сприяють цереброваскулярним захворюванням і розладам периферичного  кровообігу.  Особливо небезпечний ризик коронарної хвороби серця, мозкового інсульту, варикозу і тромбозу судин нижніх кінцівок у молодих жінок, які курять і вживають контрацептиви, бо  поєднання дії неорганічних ксенобіотиків тютюнового диму і органічних ксенобіотиків, які входять до складу пероральних контрацептивів, значно посилюють негативний вплив тютюнової інтоксикації на судинну систему.

         Дихальна система: вплив диму на органи дихання  розпочинається вже на голосових зв’язках: голос грубіє, втрачає гучність, чистоту. Особливо це помітно у дівчат – дзвінкі голоси стають сиплими і грубими,  ніжні рожеві щічки жовтіють, а очі блякнуть.

         Куріння  зумовлює  хронічний бронхіт, який загострюється вранці або вночі, і курець заходиться і захлинається в кашлі, а також  емфізему – хворобливе розширення легень. Досить зауважити, що за рік на стінках легенів у курця осідає 1 кг тютюнового дьогтю, а якщо це поєднати із забрудненим екологічним середовищем, то не випадково, згідно із світовими статистичними даними, смертність від хронічного бронхіту та емфіземи легень серед курців у 5 разів вища, ніж серед некурців. Знижується опірність легень до інфекційних захворювань і, зокрема,  туберкульозу.

         Патогенність тютюнового диму значно посилює його радіаційна токсичність.  Дим містить велику кількість збудників ракових захворювань – канцерогенів. Курець, який палить за день пачку сигарет, одержує дозу опромінення, що в 3-5 разів перевищує норму, яка встановлена міжнародною угодою про захист від радіації. Радіоактивні речовини тютюнового диму вибірково накопичуються в легеневій тканині і затримуються у ній на багато років, особливо радіоізотоп полоній–210 – головна причина розвитку злоякісних пухлин. Рак легенів, який посідав на початку минулого століття останнє місце серед онкологічних захворювань, зараз займає друге місце. За даними ВООЗ, від 79 % до 90 % всіх випадків раку трахеї, бронхів, легень припадає на курців.  Смертність  жінок від раку легень, які палять, більша, ніж від раку грудей. Члени сімей курців мають на 20 % більший ризик розвитку раку легень через пасивне куріння порівняно з членами сімей некурців, та більшу схильність до вірусних та бактеріальних інфекцій і високу алергічну готовність.

         Шлунково-кишковий тракт – куріння є причиною гастриту, виразкових захворювань та їх частих рецидивів. Частота таких захворювань у курців втричі вища, ніж у некурців, а смертність від цього, відповідно, у 4 рази вища. Смертність від раку шлунка складає 25  %, а стравоходу  –  близько 80  %. У курців уповільнена евакуація шлункового соку, пригнічена моторика шлунка, що сприяє утворенню виразки шлунка та поганому загоєнню і дефекту.

         Неопластичні процеси не обмежуються лише дихальною та травною системами. Небезпека злоякісного ураження підстерігає порожнину рота, горла та гортані, підшлункову залозу, нирки, сечовий  міхур, шийку матки, тобто всі органи, які   контактують з речовинами, що утворюються при курінні тютюну.  

        

                                      Пасивне куріння

         Пасивне вдихання диму  шкідливо впливає на некурців. Дим  сигарети включає два потоки: “основний”, який вдихає курець і “побічний дим”, який виділяється з кінчика запаленої сигарети між затяжками. Побічний дим містить більше монооксидів вуглецю, нітрозамінів, бензопірену та важких металів: олова, кадмію, нікелю, полонію, стронцію. Саме вони є найнебезпечними для людини, бо  попадають в організм у вигляді аерозолю – біологічно і хімічно активної форми. Вони швидко поступають в системний кровообіг, кумулюються в ендотелії судин, ушкоджують його та розносяться по всьому організму.

         Людина, яка не курить, в компанії курців пасивно вдихає таку кількість диму, яка прирівнюється до 3-4 активно викурених сигарет на день.Члени сім’ї, які не курять,  мають на 20 % більший ризик розвитку раку легень, а також високий ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Сама лише присутність біля курця хворого на ішемічну хворобу серця може спровокувати у нього приступ стенокардії.

         У дітей батьків-курців вміст нікотину у сечі у 90 разів вищий, ніж у дітей із сімей де не курять, виявлені також і канцерогени. Діти батьків-курців нижчі на зріст. У них слабше розвинена дихальна система, існує підвищений ризик  респіраторних захворювань та алергічну готовність. 

Діти з сімей курців починають палити: 67 % хлопчиків і 78 % дівчаток, які у 80 % зберігають цю звичку в подальшому житті та мають так звану “природжену дитячу нервовість”  і  відстають у розумовому розвитку.

Встановлено також, що жінки чоловіків-курців вп’ятеро частіше хворіють на рак легень, ніж жінки некурців, тому недаремно в Канаді практикують судові процеси, які накладають штрафи на курців у випадках куріння  навіть у власній квартирі, якщо заперечують близькі.

         У більшості цивілізованих країн прийняті декрети, які забороняють курити в громадських місцях,   законами передбачена  сувора відповідальність за отруєння тютюновим димом оточуючих. Передбачена відповідальність керівництва установи за порушення вимог до охорони чистоти навколишнього середовища, заподіяння шкоди здоров’ю працюючих.

 

        

Екологія і психічне здоров’я

 

         Усі процеси в біосфері взаємопов’язані. Людина – лише незначна частина біосфери, і є лише одним з видів органічного життя. Розум виділив людину з тваринного світу і дав їй велику могутність. Людина упродовж віків прагнула не пристосовуватись до природного середовища, а зробити його вигідним для свого існування. Тепер ми усвідомили,  що будь-яка діяльність людини впливає на оточуюче середовище, а погіршення стану біосфери небезпечне для всіх живих істот, у тому числі і для людини.

         ХХ століття  ознаменувалось глобальним впливом людини на природу: масивні вирубування лісів, меліорація боліт і зрошення пустель, збільшення площ для промислових об’єктів та сільськогосподарських угідь, забруднення довкілля відходами промисловості: широке використання новітніх технологій з радіоактивним та електромагнітним випромінюваннями; вживання отрутохімікатів в сільському господарстві, стабілізаторів харчових продуктів та багато інших наслідків науково-технічної революції. Все це позначається на психічному здоров’ї населення, зумовлює розвиток психічних розладів та впливає на їх перебіг.

         В наш час дія екологічних чинників, як природних, так і штучних (антропогенних) продовжує зростати, зокрема, у зв’язку із освоєнням космосу, вивченням важкодоступних регіонів планети (полюси, пустелі, вершини гір тощо). Поряд з цим стресогенну дію створюють екстремальні умови під час стихійних лих (землетруси, урагани, повені, цунамі, пожежі, посухи), які викликають не тільки численні психічні розлади, а й забирають життя тисяч людей.

         Не менш впливові антропогенні модифікації природних факторів, які змінюють їх патогенність для психічного здоров’я. Так, широке використання різноманітних аерозолів і забруднення довкілля сприяє зменшенню озонового шару і підвищенню ультрафіолетового та іонізуючого опромінення; значне потепління на планеті створює “парниковий” ефект, що викликає нестерпні посухи в одних регіонах і повені в інших.

         Значні екологічні проблеми викликають виробництво, використання, транспортування, збереження і поховання токсичних, вибухових та радіоактивних речовин, що призводить до забруднення біосфери при їх використанні або руйнуванні при техногенних аваріях, особливо термоядерних катастрофах тощо.

         Велика кількість несприятливих  зовнішніх факторів, хімічних, фізичних і біологічних чинників ( важкі метали і їх сполуки, органічні розчинники, струми високої частоти, чадний газ, сірководень, радіоактивність, вібрація і ін.) в багатьох випадках викликають гострі і хронічні форми патології, в структурі яких часто домінують органічні психопатологічні прояви, які нерідко призводять до інвалідності хворих. Зовнішні шкідливі впливи є один із основних тератогенних факторів, які викликають олігофренію.

         В останні роки внаслідок певних суспільно-політичних змін населення отримує все повнішу інформацію про різні об’єкти (діючі, споруджувані, проектовані  АЕС, ГЕС, хімічні виробництва, атомні полігони), які становлять потенційну небезпеку для життя і здоров’я людини.  Екологічне неблагополуччя  в ряді випадків є надзвичайно сильним, як гострим, так і хронічним стресогенним фактором, що викликає психогенні розлади різного рівня і спектра  у значної кількості населення великих регіонів.

         Складна суспільно-політична ситуація, негативні тенденції економічного стану в країні (зміни режимів, збройні конфлікти, тероризм), невизначеність  близьких та  далеких  соціальних перспектив  є надзвичайно інтенсивними психогенними факторами для великих груп населення   одними з провідних причин психосоматичних захворювань (гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба, стенокардія, цукровий діабет, бронхіальна астма, деякі шкірні захворювання) та основною причиною різноманітних форм психогенної психічної патології. Не випадково в останні роки спостерігається збільшення числа психогенних депресій, а також переважання в їх клініці тривожних компонентів. Недарма ВООЗ визначила ХХ століття як  “вік неврозу”,  в ХХІ столітті очікується зростання кількості депресій.

         Людина є важливою часткою екосистеми,  різні види її діяльності стали найбільш значним фактором, що діє у довкіллі. Із врахуванням  зростання ролі взаємодії людини з біосферою розроблено ряд аспектів охорони довкілля, оскільки зростаючі суперечності між людиною і природою, які постійно зростають  призводять до розладів здоров’я, в тому числі і психічного.

         Всі ці чинники стали передумовою виділення науки про екологію і збереження психічного здоров’я – екологічну психіатрію, котра вивчає психічні розлади в умовах традиційних природних чинників і антропогенного впливу діяльності людини на  біосферу.

         Екологія – наука про закономірності формування і функціонування біологічних систем і їх взаємовідношення з довкіллям (грецьк. Оikoz, будинок, місце життя + logos – вчення).

         Поняття “екологія” в 1866 році ввів німецький вчений Е.Геккель, який визначив її як “загальну науку про взаємовідносини організмів з оточуючим середовищем” (екосистеми).

         Необхідність активної участі психіатрів в охороні здоров’я населення, обумовлена використанням її для активного формування і розвитку спеціального  її напрямку – екологічної психіатрії, основним полем діяльності якої є охорона психічного здоров’я населення. В останні десятиріччя виділився її новий розділ – екологічної психіатрії.

         Екологічна психіатрія – це наука, яка вивчає психічні розлади, охороняє психічне здоров’я в умовах впливу традиційних природних чинників та антропогенного забруднення біосфери.

         Успішний розвиток екологічної психіатрії можливий лише при наявності спеціальних науково-організаційних структур, зокрема, спеціалізованих центрів,  та забезпеченні їх відповідними кадрами.

         Організація охорони психічного здоров’я людини повинна базуватись, в першу чергу, на профілактиці і, зокрема, на підвищенні захисних сил організму людини, зміцненні спадкової стійкості до дії шкідливих факторів, а також на створенні умов, які б забезпечили запобігання контактів людини з різними патогенними  природними та антропогенними факторами в екосистемах.

 

Завдання  екологічної психіатрії.

 

Епідеміологічні – вивчення психічних розладів, зумовлених дією певних екологічних факторів.

Етіологічні і патогенетичні – встановлення причин і механізмів формування психічних розладів, пов’язаних з особливостями екологічної ситуації.

Вивчення  особливостей клінічних проявів і перебігу психічних розладів, що виникають унаслідок дії екологічних чинників, а також патоморфозу психічних розладів під їх впливом.

Діагностичні – розробка відповідних методів діагностики психічних розладів.

5. Лікувально-профілактичні – розробка ефективних засобів лікування і профілактики психічних розладів, котрі виникають унаслідок дії екологічних чинників, а також реабілітації хворих.

 

Класифікація екологічних чинників, що зумовлюють       

     психічні    розлади (за О.К.Напреєнко, К.Н.Логановським)

1. Фізичні

1.1. Радіація;

1.1.1. Іонізуюче випромінювання;

1.1.2 Надвисокочастотне (НВЧ) електромагнітне випромінювання;

1.1.3. Інші електромагнітні поля;

1.1.4. Видиме, ультрафіолетове, інфрачервоне, лазерне випромінювання;

1.2. Вібрація і звук;

1.3. Інфра та ультразвук;

1.4. Несприятливі кліматично-метеорологічні умови;

1.5. Високі і низькі температури;

1.6. Зміни атмосферного, водного тиску  і газового середовища;

1.7. Вплив прискорення і гравітації;

1.8. Електричний струм і розряди.

2. Хімічні

2.1. Інтоксикації лікарськими речовинами;

2.2. Інтоксикації речовинами не медикаментозної природи;

2.2.1.Отруєння металами;

Отруєння іншими неорганічними сполуками;

Отруєння органічними сполуками;

Отруєння пестицидами (інсектицидами, гербіцидами, фунгіцидами, родентицидами  та ін.);

2.3. Вплив хімічного знаряддя (бойових отруйних речовин).

3. Біологічні

3.1.Харчові отруєння морськими продуктами, грибами, ягодами, рослинами тощо;

3.2. Токсичні ефекти контактів  з отруйними тваринами (змії, комахи, риби) і рослинами;

3.3. Отруєння або інфікування біологічними речовинами медичного призначення (вакцини, імуноглобуліни та ін.);

3.4. Вплив біологічного знаряддя (токсинів біологічного походження).

4. Отрути, що уражають нервову систему

1. Власне психотропні

1.1. Судомні (коразол, цикутотоксин, стрихнін, треморин та ін)

1.2. Психодизлептичні речовини, або галюциногени (діетиламід лізергінової  кислоти, буфотенін, псилоцин, псилоцибін, мескалін, дитран, канабіол, гармалін та ін.)

1.3. Отрути медіаторної дії, або синаптичні і речовини, що збуджують холінореактивні (ацетилхолін і холіноміметики) і адренореактивні (адреналін) системи, блокують холінореактивні (атропіну сульфат та ін.) і адренореактивні (дегідроерготамін) системи, інгібітори моноамінооксидази (імізин та ін.).

2. Опосередковано психотропні

1.1.        Отрути, що вибірково уражають печінку і нирки (тетрахлоретан, чотирихлористий вуглець та ін.)

2.2. Ниркові отрути (ртуть, хром, свинець, щавлева кислота та ін.)

2.3. Кардіотоксичні речовини (серцеві глікозиди, акотінин та ін.)

2.4. Антикоагулянти (дикумарин та ін.)

2.5. Отрути, що пригнічують дихальний центр (наркотики, етанол, снодійні, групи опію, вуглеводів та ін.)

2.6. Гемолітичні отрути (миш’яковий водень, сапоніни, зміїна отрута та ін.)

2.7. Отрути, що перетворюють гемоглобін на метгемоглобін (анілін, нітробензол, толуїдин та ін.)

Отрути, що паралізують дихальні  ферменти, тканини (ціаніди).

 

   Патогенез психічних розладів унаслідок дії екологічних чинників

Патогенез  психічних розладів грунтується  на основі теорії стресу І.Сельє, як “загальної неспецифічної нейрогуморальної реакції, що виникає в організмі за умов, що загрожують порушенням гомеостазу”.

         Зміни діяльності центральної нервової системи відіграють суттєву роль у відповідних реакціях організму на вплив шкідливих екологічних чинників. Психічні розлади, зумовлені впливом несприятливих екологічних чинників, залежать як від характеру впливу (гострі чи хронічні), так і від їх специфічних особливостей, і клінічно проявляються в різноманітних синдромах: непсихотичних  (астенічних, неврозоподібних, вегетодистонічних); психотичних (делірій, онейроїд, сплутаність свідомості, параноїд, афективні розлади);  психоорганічних – екологічна енцефалопатія з її варіантами (астенічний, експлозивний, ейфоричний, апатичний); екологічні вазопатії та екстрапірамідні розлади та інші.

         Контрольні запитання:

1.                Що таке екологія?

2.                Завдання екологічної психіатрії.

3.                Класифікація екологічних чинників, що зумовлюють психічні розлади.

4.                Патогенез психічних розладів.

                Вплив фізичних чинників на психічне здоров’я.

                            Іонізуюче  випромінювання

         Ступінь тяжкості радіаційного ураження залежить від дози випромінення. Розрізняють чотири ступені променевої хвороби:

І ступінь – 1-2 Гр;  ІІ – 2-4 Гр; ІІІ – 4-6 Гр; ІV – понад 6 Гр. Іонізуюче випромінення уражає нервову систему  1) безпосередньо;  2) побічно (реалізується полінейромедіаторними, обмінними, дисциркуляторними і автоімунними порушеннями).

        1. Первинна реакція на опромінення характеризується дисфорією – злісно-сумною дратівливістю або її маніакальним варіантом – ейфоричним збудженням, відомим під назвою “рентгенівського похмілля”. Цей стан найчастіше спостерігають в ІІ стадії гострої променевої хвороби .

        Нейропсихічні порушення, які виникли внаслідок гострого опромінення, проявляються  загальною слабкістю, швидким виснаженням, збудливістю, плаксивістю, які супроводжуються тривогою, страхом, епізодичними розладами свідомості, що може перерости в байдужість, втрату інтересів до навколишніх явищ, до свого стану. Поряд з цим спостерігають головний біль, нудоту, блювання, парестезії, сонливість або безсоння.

         У тяжких варіантах (ІІІ стадія) із різними соматичними порушеннями швидко наростають симптоми слабкості й апатії, за якими розвиваються оглушення та різної інтенсивності делірій, сопор, кома.

         У ІV стадії за відносно легкого променевого ураження спостерігають соматогенну астенію, а в разі тяжкого – амнестичний синдром, грубі психосенсорні розлади, поліневрит.

          Віддаленими наслідками гострої променевої хвороби на фоні енцефалопатії з переважним ураженням  гіпоталамо-гіпофізарної ділянки є стійка астенія, скороминучі напади каталепсії, дисфорії, вегетативні порушення  (непереносимість спеки, холоду, коливань атмосферного тиску).

         У віддалений період гострої променевої хвороби (3-5 років і більше) формується пострадіаційна енцефалопатія – психоорганічний синдром,  що проявляється астенією, звуженням кола інтересів, пасивністю, емоційною нестійкістю з дратівливістю, грубістю, зниженням пам’яті, критики, безпечністю. У важких випадках зміни особистості виражені чіткіше: порушуються функції і процеси мислення, знижується їх рівень, кмітливість; втрачаються соціальні зв’язки, наростають апатія, абулія.

         За тривалого впливу іонізуючого випромінювання після гострої променевої хвороби або надто великих доз розвивається хронічна променева хвороба.

         2. При хронічній променевій хворобі І ступеня переважають помірні порушення нервової регуляції, астенізація, нервово-трофічні зміни, біль різної локалізації, особливо головний – мігреноподібний, що супроводжується запамороченням і нудотою. При нагромадженні в кістках радіонуклідів долучається остеоалгічний синдром. Поряд з цим виявляється слабкість, дратівливість, виснажуваність, затруднення в запам’ятовуванні поточної інформації.       

         Для хронічної  променевої хвороби ІІ ступеня характерна  церебрастенія з швидким виснаженням нервової системи, фіксаційною гіпомнезією і діенцефальними розладами. Посилюється остеоалгічний синдром та порушується чутливість за поліневритичним типом. На всіх рівнях уражається вегетативна нервова система, стають чіткими ендокринні і нейротрофічні порушення.

         Хронічна променева хвороба ІІІ (тяжкого) ступеня характеризується дифузним органічним  ураженням центральної нервової системи, прогресує енцефалопатія, що супроводжується судинними кризами.

         При хронічному опроміненні найтиповішим психопатологічним  проявом є поліморфний астенічний стан  з наявністю астенічних кризів,  посиленням головного болю,  загальною слабкістю, апатією або бурхливими афективними проявами. При хронічному опроміненні в значних дозах розвиваються радіаційна лейкоенцефалопатія, атрофія і некроз мозку, що супроводжуються психоорганічною симптоматикою, яка сягає ступеня  деменції.

         3. Особливе значення мають наслідки внутрішньоутробного опромінення головного мозку, який належить до найбільш радіочутливих органів людини в критичні періоди цереброгенезу (8-25 тижнів). У разі опромінення плода в цей період в дозах 0,05 гр збільшується кількість випадків народження дітей з розумовим відставанням, мікроцефалією і нападами,  природженими каліцтвами й пухлинами центральної нервової системи, що спостерігається після Чорнобильської катастрофи.

         З часів розщеплення атомного ядра у певної категорії людей з тривожно-помисловими рисами характеру почали розвиватись страхи перед наслідками дії радіації, що називається радіофобією. Радіофобний синдром набув поширення після  аварії на Чорнобильській АЕС, особливо в зонах підвищеної радіації. Цей синдром проявляється підвищеною настороженістю і нездоровою цікавістю до дії радіації, страхом перед вживанням продуктів, які підвищено акумулюють радіонукліди (щавель, гриби, шпинат тощо). Страх і тривога у певної частини людей сягають рівня панічного відреагування. Тривога обов’язково супроводжується соматовегетативними розладами,  пов’язаними, переважно, з підвищенням  тонусу симпатичної нервової системи і з дисфункцією всієї вегетативної нервової системи. Це супроводжується рядом симптомів: тахікардія, безсоння, головний біль, болі в різних частинах тіла, вегето-судинна дистонія, зниження апетиту, статева дисфункція,  зниження працездатності тощо. В межах радіофобії  ці зміни певний час мають, по суті, функціональний характер, але при відсутності або неадекватному лікуванні можуть перейти в органічні. З іншої сторони, у людини можуть з’явитись перші ознаки органічного захворювання, які помилково  трактують як прояв радіофобії. Хворі належно не обстежуються, а, відповідно,  не лікуються, і хвороба прогресує.

         Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила велику кількість соціальних, психологічних та медичних наслідків.  Характерним для психічного здоров’я ліквідаторів наслідків катастрофи є патологічний розвиток особистості: посттравматичний розвиток особистості; психосоматичний  патологічний розвиток особистості; шизотиповий розвиток особистості; органічний патологічний розвиток особистості та поведінкові стратегії пацієнтів,  їх внутрішньої картини хвороби як специфічної форми життя.     

Таким чином, реалії життя  спонукають до знання особливостей радіофобного синдрому, для вчасного його діагностування і попередження  розвитку органічного захворювання, яке приховується  за тривожним фоном, пов’язаним з радіофобією та змінами особистості.

 

                            Неіонізуюче випромінювання

 

Вплив струму високої і надвисокої частоти (300мГц – 300 гГц)

         Робота  у несприятливих умовах із струмом високої частоти (ВЧ) призводить до розвитку астенічного синдрому і швидкої втомлюваності, дратівливої слабкості, збудливості, оптичної та акустичної гіперестезій, парестезій, болів голови та у кінцівках, безсоння, зниження апетиту, спраги, неприємних відчуттів в епігастральній та серцевій ділянках. Поряд з цим з’являються більш виражені психотичні розлади:  тривожні переживання,  страхи, послаблення концентрації уваги, пам’яті, інтелекту.

         При тривалому впливі радіочастотного випромінювання на організм на тлі вираженого астенічного синдрому розвивається вегетативна дистонія з перевагою підвищеного тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (брадикардія, артеріальна гіпотонія)  та нейродистрофічними порушеннями.

         У важких випадках, спричинених тривалою дією полів надвисокої частоти (НВЧ),  розвивається синдром вагопатії – судинна  патологія з періодичними нападами (пароксизмами) у вигляді кризу, який проявляється головним болем ангіоспастичного характеру, блідістю обличчя, пітливістю, панічним страхом, тремтінням, прискоренням пульсу та серцебиття, болем в ділянці серця, підвищенням артеріального тиску, інколи – непритомністю. Панічні напади можуть викликати настирливі страхи “чекання нападу” і трансформуватись у надцінні ідеї іпохондричного змісту, а з часом, при приєднанні розладів пам’яті, апатичності з’являються ознаки психоорганічного (енцефалопатичного) синдрому.

          Вплив електромагнітних полів промислової частоти

Згубну дію на центральну нервову систему чинить електричне поле високої частоти (50 Гц)  залежно від сили, тривалості дії струму і індивідуальної чутливості організму.  Найчастіше розвивається вегетативно-судинна дистонія.

 

          Вплив електромагнітних полів  побутової частоти

В наш час  неможливо уявити підприємство чи  помешкання, де не використовувались би технології і прилади з електромагнітним випромінюванням. З кожним  роком зростає небезпека для здоров’я людини, викликана лініями електропередач, радіозв’язком, радіолокацією, телебаченням, стільниковим і космічним зв’язком. Людство живе в штучній “хвильовій ванні”, інтенсивність полів якої в мільйони разів перевищує напругу  природних полів. Це  стосується  і побутової техніки:  персональні комп’ютери, мобільні телефони, телевізори, холодильники, ультразвукові печі тощо. Хоча частоти їх незначні, тривала дія електромагнітного випромінювання на організм людини спричиняє вегетативно-судинну дистонію з вираженою цефалгією.

         Американськими вченими встановлено, що слабкі електромагнітні поля, які випромінюють звичайні побутові прилади при тривалому і короткочасному впливі мають здатність накопичуватись в клітинах і призводити до ушкодження ДНК клітин головного мозку. Тривалість і інтенсивність дії та здатність магнітного поля до накопичення  має негативний вплив на здоров’я людини. Навіть короткочасна (3 хв при сушінні феном волосся або 5 хв при голінні електробритвою) кумулятивна дія електромагнітних полів може завдати шкоди.

         Механізм дії слабкого магнітного поля пов’язаний з активацією в середині клітини процесів обміну заліза, унаслідок чого збільшується вміст вільного заліза, яке і бере  участь в хімічних реакціях з утворенням вільних радикалів, які ушкоджують структурні компоненти клітин, включаючи ДНК. Якщо процеси ушкодження ДНК переважають над відновними процесами, накопичення помилок може стати причиною мутації і розвитку раку.

 У приміщенні, де ви спите, а особливо в дитячій кімнаті не повинно бути жодних електроприладів.

– Не встановлюйте в спальні комп’ютер. Для “бази” радіотелефону там теж не місце.

–         Не ставте ліжко біля стіни, з другого боку якої, у кухні, стоїть холодильник (відстань не менше 1,2 м).

–         Не вмикайте в спальні жодних приладів для підзарядки: електробритву з акумулятором, зарядний пристрій для батарейок.

–         Не встановлюйте над ліжком бра, світильників з плафонами, спрямованими вниз. Світло має падати тільки на стелю.

–         Телевізор, відеомагнітофон, музичний центр мають бути встанорвлені на відстані 2,5-3 м.

         Надзвичайно широко розповсюджені і популярні у всьому світі  комп’ютерні  ігри. 

Головне  їх завдання  –  психологічно поставити гравця на місце персонажу, тобто повністю ідентифікувати його з персонажем, що досягається постійною зміною малюнків на екрані і безперервною активацією мислення і дій з метою досягнення постійного перевтілення гравця аж до загального трансу, “наркотичного ефекту”, що найкраще досягається у дітей і підлітків. 

         Сильні емоційні стани призводять до нервового перенапруження і можливої втрати контролю над подіями на екрані, тобто ігрова реальність в чомусь не поступається реальній дійсності..

         Ще одним суттєвим моментом є те, що комп’ютерні віртуальні забави створюють штучну (ілюзорну) реальність, максимально наближену до дійсності, що має негативні наслідки: під впливом кіберпростору відбувається  відхід від реального життя у світ ілюзій, що називають “діп-психоз”;   людина втрачає зв’язок з реальністю,  губиться у віртуальному світі.

         На сьогодні  зростає кількість пацієнтів з інтерзалежністю. Цей термін запропонував американський лікар Голуберг.

         Інтернет-залежність – це непереборний потяг до коритування інтернетом, що характеризується згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну і фінансову сфери діяльності.

         За ступенем “відходу від реальності” інтернет-залежність нагадує аналогічну тягу до наркотиків, азартних ігор тощо і подібна зі стадіями звикання до них, а абстиненція “ломка” – аналогічна наркоманічній.

         Початкове захоплення  – випадкове або навіяне однолітками в комп’ютерних клубах, а частіше батьками, як данина моді, або бажання замінити батьківське виховання на комп’ютерне, чи відволікти дитину від впливу вулиці тощо.

         В І стадії – захоплення “новою іграшкою”, проявляється настирлива потреба бути у віртуальному світі фантастичних пейзажів, подій, подорожей в неймовірні світи тощо. Це приводить до все більшого занурення у віртуальність, якій надається перевага над реальністю. Підліток “обернутий”  ніби в середину себе: не помічає або ігнорує зовнішні події, втрачає час відведений на навчання, домашні справи, спілкування, займання спортом, все більше віддаляється від друзів і родини, реального життя. Стає пріоритетною для нього “всесвітня комп’ютерна паутина”. Як правило, приховує від рідних час витрачений на сайтах, все більше вимагає від батьків грошей на комп’ютерні витрати.

         В ІІ стадії – всі симптоми поглиблюються: порушується адаптація до реального життя, навіть найбільш яскраве в природі сприймається з меншим захопленням. Перерва в роботі з  комп’ютером викликає напруження, з’являються настирливі думки, головна біль, безсоння, ломота в кістках. Наступають розлади уваги і пам’яті. Все це нагадує “ломку” наркомана в стані абстиненції, яку вони стараються послабити кавою, сигаретами, спиртними напоями, або знову починають працювати за комп’ютером.

         В ІІІ стадії –  розвивається повна залежність. Користувач комп’ютера втрачає інтерес і задоволення від реальності. Чим більше з’являється комп’ютерних друзів у комп’ютеромана, тим менше їх у реальному житті і тим більше самотності і втрата здатності до спілкування, а секс-сайти блокують природні потреби в інтимному житті. Все частіше турбують депресії і виснаження. Занурення в ілюзорне життя та забуття про інші життєві атрибути реальності  (у їжі, сні, відпочинку тощо) приводять до фізичного і психічного виснаження, соціальної самоізоляції і деградації особистості.

         Щоб запобігти розвитку інтернез-залежності потрібно:

–         регламентувати час відвідування комп’ютерних клубів та користування персональними комп’ютерами;

–         не підключати підліткам комп’ютер до мережі;

–         відволікати від азартного захоплення і хворобливої тяги до гри;

–         контролювати сюжети, які переглядає підліток (насильницікі, збочені, секс-сайти тощо).

         Висока щільність і ритм гри, висока концентрація уваги і її переключення обумовлюють підвищений рівень вимог до функціонального стану центральної нервової системи. Це призводить до перевтоми дітей.  Комп’ ютерні ігри впливають на організм, особливо дітей і підлітків, через ряд факторів (кольорове поєднання, звуковий супровід, просторове рішення, сюжети, спосіб керування), які призводять до напруження і дискоординації біологічної регуляції і морфологічних структур організму, що проявляється у вигляді неспецифічного донозологічного стану “комп’ютерна донозологія”. Кумулятивний ефект окремих факторів призводить до переростання неспецифічних проявів у патологічні, які охоплюють органи і системи, що зазнають впливу комп’ютерних чинників (хворобливі зміни у зоровому і слуховому аналізаторах, серцево-судинній і нервовій системах, порушення  опорно-рухового апарату, спазми м’язів кисті), спричиняють порушення емоційних і поведінкових реакцій, дискоординацію і асиметрію рухів,  адаптаційно-компенсаторні ушкодження, сповільнюють розвиток мови, інтелекту.

          Врахування чинників впливу та їх сукупності, попереднього стану здоров’я дітей, передбачення позитивного і негативного впливу комп’ютерних віртуальних забав є основою для формування груп ризику, вірогідних медико-психологічних протипоказань для гравців, що мають бути основою системи валеологічних заходів для дітей, батьків, педагогів. Дотримання яких сприятиме   збереженню психічного здоров’я дітей і підлітків.

         Щоб уникнути психосоматичних розладів, потрібно дотримуватись правил роботи на комп’ютері, які зафіксовані в гігієнічному сертифікаті, зокрема:

–         комп’ютер обов’язково заземлити;

–         не працювати з комп’ютером не більше 4 годин на день;

–         робити перерви кожні 45 хв;

–         не працювати з комп’ютером вагітним та годуючим матерям;

–         не користуватись комп’ютером, як і телевізором, в якості “домашньої няньки” для перегляду відеокасет, особливо дітей до 2 років, тому що це сповільнює оволодіння мовними навичками дитини і будові стосунків з оточуючими.

                   Ураження світлом, ультрафіолетовими та

                                 інфрачервоними променями

         Основну частину  сонячної радіації (електромагнітного випромінювання) складають видимі, інфрачервоні та ультрафіолетові частини електромагнітного спектра і меншу долю – рентгенівські. Значна частина їх поглинається в атмосфері Землі, частина досягає її поверхні. Інтенсивність сонячної радіації на поверхні Землі залежить від широти місцевості, періоду року, доби, а також від хмарності і прозорості атмосфери.

         Сонячна радіація є основним джерелом енергії для більшості процесів, які відбуваються на землі. Рослини засвоюють енергію сонця, синтезують різноманітні органічні речовини (фотосинтез), які потім використовуються в тваринному  світі.

         В процесі еволюції людина і тварини пристосувались до існування в умовах сонячної радіації. При інтенсивному сонячному опроміненні та в промислових (робота в гарячих цехах, тривале перебування в приміщеннях з високою температурою та напруженим фізичним навантаженням тощо) умовах, а також у разі інтенсивного природного опромінення можуть виникнути  тепловий або сонячні удари.

         Тепловий удар – хворобливий стан, зумовлений загальним перегріванням організму в результаті впливу зовнішніх теплових чинників, які призводять до порушення теплорегуляції.

         Перегрівання  унаслідок  прямого впливу сонячного проміння на голову – сонячний удар, за клінічними ознаками схожий на тепловий удар.

         При легкій формі відмічається   адинамія, головний біль, нудота; дихання і пульс прискорені, шкіра волога, зіниці розширені, температура в нормі або субфебрильна. Якщо постраждалого винести із зони перегріву, охолодити, то симптоми гіпертермії швидко минають.

         При середній важкості теплового  удару виникають різка адинамія, інтенсивний головний біль з нудотою і блюванням, оглушеність свідомості з періодичною втратою свідомості (зомління), дискоординація рухів. Прискорюються дихання і пульс, виникають гіперемія шкіри і гіпергідроз, підвищуються температура тіла до 39-40^о. При припиненні теплового впливу, обприскуванні холодною водою обличчя, холодного пиття, температура тіла знижується і функції організму нормалізуються.

         Важка форма теплового удару розвивається  раптово,  насамперед розвиваються зміни свідомості, від легких ступенів до коми, клонічні  і тонічні судоми, психомоторне збудження, маячення, галюцинації. Дихання прискорене, поверхневе, переривчасте. Тахікардія (120-140 на 1хв), пульс ниткоподібний,  глухість серцевих тонів. Колір обличчя змінюється, від гіперемії до блідо-ціанотичного. Шкіра суха, гаряча або покрита липким потом.  Температура тіла 41-42^о. Відбувається згущення крові, наростають залишковий азот, сечовина, гіпохлоремія. Смертність  сягає 30-70 % (зокрема, в минулому році від перегрівання загинуло біля двох тис. людей в Нідерландах, Бельгії).  Допомога: крім негайного охолодження  потрібне лікарське ургентне втручання.

         Наслідками теплового удару можуть бути епілептичні судоми, гідроцефалія, парези, а також психічні розлади: делірійне затьмарення свідомості, виражена астенія, які вимагають спеціалізованого лікування.

          Профілактика включає запобігання промисловому та сонячному перегріванню, дотримання харчового і питного режимів, водні процедури тощо та тренування адаптаційних можливостей до дії термічних факторів.    Тривалий  та інтенсивний вплив ультрафіолетових променів зумовлює швидку втому, головний біль, дратівливість, послаблення пам’яті, серцебиття. З’являються опіки, дерматити, підвищується температура тіла, уражаються очі (фотоофтальмія). Профілактика – дотримання санітарних норм і правил при роботі  з джерелами  ультрафіолетового випромінювання, створення автоматизованого обладнання, використання засобів індивідуального захисту, своєчасність медоглядів тощо.

 

                            Вплив погоди на самопочуття людини

         Кілька  десятків років тому практично нікому й у голову не приходило зв’язувати свою працездатність, свій емоційний стан і самопочуття, захворюваність, в тому числі й на психічні і інші порушення життєдіяльності людини, зі змінами активності Сонця, з фазами Місяця, з магнітними бурями й іншими космічними явищами, кліматом і погодою і їх ритмічністю, що є невід’ємною й універсальною властивістю живої матерії, властивістю, що проникає в усі життєві явища – від молекулярного рівня до рівня цілого організму.

         У ході  історичного розвитку людина пристосувалася до визначеного ритму життя, обумовленого ритмічними змінами в природному середовищі й енергетичній динаміці обмінних процесів. В даний час відомо безліч ритмічних процесів в організмі, названих біоритмами. Біологічні  ритми – циклічні коливання інтенсивності та характеру біологічних процесів і явищ. До них відносяться ритми роботи серця, дихання, біоелектричної активності мозку. Усе наше життя являє собою постійну зміну спокою і активної діяльності, сну і бадьорості, стомлення від напруженої праці і відпочинку. В організмі кожної людини, подібно морським припливам і відливам, вічно панує чіткий ритм, що випливає із зв’язку життєвих явищ з ритмом всесвіту і символізує єдність світу.

         Центральне місце серед усіх ритмічних процесів займають добові ритми, що мають найбільше значення для організму. Реакція організму на будь-який вплив залежить від фази добового ритму (тобто від часу доби).  Ці знання викликали розвиток нових напрямків у медицині – хронодіагностики, хронотерапії, хронофармакології. Основу їх складають положення про те, що саме у різні години доби вони мають на організм різний, іноді прямо протилежний вплив. Порушення життєдіяльності мають спільну назву – “геліометеотропні реакції”. Виявилося, що вивчення змін у добових ритмах дозволяє виявити виникнення деяких захворювань на ранніх стадіях.

         Клімат також впливає на самопочуття людини, діючи на нього через погодні фактори. Погодні умови містять у собі комплекс фізичних умов: атмосферний тиск, вологість, рух повітря, концентрація кисню, ступінь збурення магнітного поля Землі, рівень забруднення атмосфери.

         Атмосферний тиск і його  зміни викликають дискомфорт, головний біль і загальну слабкість, тривожний настрій або немотивовану тугу, непосидючість, безсоння або сонливість, особливо в період зниження атмосферного тиску.

         При переході від підвищеного тиску  до звичайного виникає кесонна хвороба  як  наслідок накопичення надлишкового азоту в крові.  Характерні артралгія, міалгія, синдром Меньєра.      

Знижений  атмосферний тиск викликає гіпоксію за рахунок зниження парціального тиску кисню в повітрі. Клінічно це проявляється м’язовою слабкістю, сонливістю, послабленням пам’яті і уваги, запамороченням та прискоренням дихання, нудотою і блюванням, носо-ротовою та кишковою кровотечами. Ці прояви об’єднують терміном “гірської”, “льотної”, “висотної” хвороби.  Поряд  із соматичними розладами, на фоні астенії спостерігаються легкодухість, байдужість або ейфорійне збудження, яке змінюється пригніченням психіки, втратою критичної оцінки свого стану, кмітливості, що супроводжується головним болем при найменшому напруженні.

         Температура повітря зумовлює метеотропні нервово-психічні реакції. Перебування в холоді призводить до астено-вегетативних розладів. Значне охолодження призводить до замерзання, настають значні зміни в ЦНС:  з’являються слабкість, сонливість, запаморочення, порушення серцево-дихальної діяльності, тетанічні судоми, сечопуск. При замерзанні людина тривало (до тижня) може бути в стані анабіозу, і після реанімаційних заходів – одужує, але можуть спостерігатись епілептиформний і психоорганічний синдроми.

         Перегрівання теж пригнічує ЦНС і може призвести до теплового удару, а внаслідок впливу прямих сонячних променів – сонячного удару (див. розділ теплової реакції).

         Зміни магнітного поля Землі найбільше впливають на психофізіологічний стан людини. Під час геомагнітних збурень виникають астено-вегетативні розлади. Біотропну дію на організм чинять міжпланетні магнітні поля.

         Біотропна дія атмосферної електрики та іонізація повітря під час грози і формування атмосферних фронтів впливає, через подразнення шкірних рецепторів або пряме проникнення електромагнітних полів в тканини, на функціональний стан головного мозку і вегетативні реакції.

         Вплив атмосферних фронтів визначається електромагнітними імпульсами, різкими змінами температури, вологості, тиску повітря і вітру. Вони активізують ЦНС, змінюють судинний тонус і обмін речовин, що може призвести до загострення психопатологічних процесів чи функціонального стану нервової системи у здорових, що отримало назву “фронтосиндром” (Чубинський С.М.)

         Комплекс екологічних подразників –  тривалість світлового дня, метеорологічні елементи, характер ландшафту – зумовлюють поняття ландшафтних рефлексів. Цей  комплекс призводить до змін функціонування ЦНС і ендокринної системи та функцій інших фізіологічних систем і органів. Особливо чітко це проявляється в умовах Заполяр’я, Антарктиди, полярної ночі та інших екстремальних кліматично-метеорологічних умовах,  описано під назвою “антарктичної напруги”, “синдрому психоемоційної напруги” і обумовлено вегетативною дисфункцією.

         Гіппократ за 4 століття до нашої ери вказував на залежність здоров’я людини від клімату і погоди, а Парацельс у 15 столітті пов’язував походження захворювань з вітрами і блискавками.

         Метеопатії – це симптомокомплекс переважно минулих  психофізичних змін, що виникають внаслідок порушення адаптаційних механізмів через наявність хронічних захворювань, спадкової обтяженості, вікових змін, а також стресів, або порушення біологічного “годинника” у відповідь на різкі зміни погоди.

         Дотепер ще не удалося до кінця встановити механізми реакцій організму людини на зміну погодних умов. А вона часто дається взнаки порушеннями серцевої діяльності, нервовими розладами. При різкій зміні погоди знижується фізична і розумова працездатність, загострюються хвороби, збільшується число помилок, нещасних і навіть смертельних випадків.

         Зміни погоди не однаково позначаються на самопочутті різних людей. У здорової людини при зміні погоди відбувається своєчасне  підлаштування  фізіологічних процесів в організмі до умов зовнішнього середовища, що змінилися. У результаті посилюється захисна реакція, і здорові люди практично не відчувають негативного впливу погоди.

         Найбільша метеочутливість у хворої людини, пристосувальні реакції якої послаблені, тому організм втрачає здатність швидко адаптуватися. Зокрема, у пацієнтів з психічними розладами, хронічними легеневими, серцевими та шлунково-кишковими хворобами.  Під час магнітних буревіїв збільшується кількість інфарктів у 3 рази, інсультів –  у 2, нападів стенокардії і смертності – у 1,5. На сьогодні відпрацьовано прогнозування зміни погоди за інтенсивністю фону за 16-бальною шкалою, що дає можливість метеорологічним службам попередити населення регіонів про можливі розлади здоров’я.

         В дні, коли очікується жорсткий і небезпечний природний фон, людям з підвищеною чутливістю до зовнішніх погодних факторів рекомендується дотримуватися щадної дієти, не перевтомлюватись, не вживати алкогольних напоїв, запобігати стресовим ситуаціям, переохолодженням та перегріванням. Хворим слід приймати ліки, рекомендовані лікарями.

                   Вплив екстремальних чинників на людину

         Стихійні лиха – катастрофічні ситуації, які виникають, як правило, раптово, в результаті дії сил природи, призводять до порушення повсякденного укладу життя значних груп людей, супроводжуються людськими жертвами, втратою матеріальних цінностей, а також виявляють виражений вплив на психічний стан людини, викликають стрес, який впливає на індивідуальну і групову поведінку людей, їх діяльність і порушує  звичайну адаптацію до зовнішнього середовища.

         Стихійні лиха пов’язані з надзвичайно динамічними процесами в природі, характерна особливість яких полягає у невизначеності часу їх виникнення,  потенційній  небезпеці і можливості  катастрофічних наслідків.

         До найнебезпечніших стихійних лих, які впливають на психіку людини і її господарську діяльність відносять: землетруси, тайфуни,  цунамі, циклони, виверження вулканів,  лавини і т.д  В наш час частота їх катастрофічно зростає як в країнах Америки, Сходу так і в Європі, що спричиняє величезні матеріальні і людсбкі втрати та є причиною постстресових психічних розладів в цілих регіонах. За даними Женевського Центру епідеміології катастроф, в минулому році було зафіксовано 395 стихійних лих, жертвами яких стали  21 тис осіб, а число людей, що попали в зону нещастя та зазнало стресів сягнуло 134, 5 млн осіб. Україна ввійшла в десятку країн за кількістю жертв стихійних лих.

Від подібних  явищ потрібно відрізняти такі “стихійні” процеси, які повністю або в  більшій мірі пов’язані з людською діяльністю – вторинну ерозію, пилові бурі, рух оголених і розбитих пісків, пожежі, обвали, зсуви, а також технологічні і транспортні катастрофи. 

Землетрус.  Землетрус – це раптовий поштовх, який є кульмінацією або завершенням тривалого процесу наростання тиску в земних надрах.                      

  Особи, які потрапляли у зону землетрусу, мали не тільки механічні травми, смерть (зокрема, в Індонезії загинуло біля шести тисяч осіб) а й нервово-психічні реакції (70 %), важкість і тривалість яких в значній мірі залежали від інтенсивності землетрусу. При катастрофічних землетрусах психотичні (реактивні) стани проявляються у формі сутінкового стану з психомоторним збудженням і у вигляді психогенного ступору. Особи з реактивними станами можуть індукувати серед оточуючих, особливо у осіб, нестійких у емоційно-вольовому відношенні, масову паніку.  У профілактиці подібних явищ велике значення має добре продумана система інформації, яка відповідає  на конкретні запити ситуації, заспокоює і розсіює негативні чутки, знижує вплив уяви і страшної фантазії. В даний час основні зусилля спрямовані на розробку прогнозу точного місця і часу землетрусів методом виявлення їх передвісників.    Вулканічні виверження. На Землі  існує більше 80 діючих вулканів, які виявляли і виявляють великий вплив на  психологію людей не тільки у зоні виверження, але і далеко за її межами.

                   Головне завдання полягає в тому, щоб завчасно визначити початок активізації вулканічної діяльності, що залежить від чутливості контрольно-вимірювальних приладів, та вжити  певні заходи, спрямовані на нормалізацію поведінки людей  в умовах районів вулканічної активності.

         Тропічні циклони. Тропічні циклони виявляють  великий психологічний вплив на людей, оскільки вони є найбільш руйнівними із всіх видів стихійних лих і забирають життя найбільшої кількості людей. Вплив тропічного циклону на психологію людини пов’язаний з екстремальним впливом одного чи всіх елементів урагану – вітру, дощу, штормових набігів і хвиль і т.д. 

         Цунамі – це декілька гігантських довгоперіодних океанських хвиль, породжених підводними землетрусами або виверженнями вулканів, які йдуть одна за другою і спричиняють руйнівні спустошення на низьких берегах. Вони справляють на суспільство глибокі і тривалі  соціально-економічні і психічні гострі і затяжні впливи. Від тайфуну на Філіпінах загинуло 2,5 тис осіб, не менші наслідки і від повеней, число яких зросло у  226 в минулому році.

         Пожежі. Вогонь є важливим екологічним фактором на Землі ще з часів колонізації рослинністю поверхні суші. Оскільки інтенсивна діяльність людини посилюється, виникає небезпека, що пожежі будуть частішими.

         При виникненні пожеж люди можуть отримати опіки і механічні травми різного ступеня важкості, отруєння токсичними продуктами згорання, нервовий шок, загальний розлад функцій організму. Вогонь є  універсальним фактором, який впливає на психологію людини, її емоційно-вольову сферу, сприйняття і поведінку. 

         Снігові лавини. Снігова лавина – це величезна суцільна маса, що нестримно зсувається з гірських схилів, сніговий обвал. Сучасний розвиток  туризму і гірськолижного спорту все гостріше ставить проблему вивчення специфіки небезпеки лавин в гірських районах. У людей, які стикаються з цим грізним стихійним явищем, воно викликає панічний страх і психічний стрес через загрози лавин. До профілактичних засобів захисту від лавин відносять складання карт прогнозу лавинної небезпеки, прогноз часу сходу лавин, організація служби нагляду і попередження про лавини, активний вплив на сніговий покрив при допомозі вибухів, підпилювання снігових карнизів, застосування вібраторів, хімічних засобів, а також інструктаж про поведінку людей в небезпечних зонах.

         Глобальне потепління сьогодні справляє теж загрозу суспільству: снігові вершини сменешились на 50-70 см, тануть айсберги, що неминуче викличе повені.

                                 Механічні травми

 Серед травматичних чинників ушкодження  здоров’я перше місце займають механічні травми: побутові,  виробничі, технологічні, особливо при виробництві, збереженні, експлуатації і похованні боєприпасів, токсичних і радіоактивних речовин, транспортні катастрофи та інше. Травми широко розповсюдженні в нашому повсякденному житті.

         Травматичні ураження головного мозку становлять 20 % від кількості механічних травм мирного часу, та 10 % разом з бойовою психічною травмою унаслідок локальних воєн. Якщо механічні травми промислового та природного походження мають спорадичний характер, то шляхово-транспортні – щогодинні, що заслуговує особливої уваги.

         Щоденно на шляхах планети 140 тисяч людей стають жертвами катастроф, з них 3 тис. гинуть, 15 тис. стають інвалідами на все життя, зокрема,  протягом 2003 р. загинуло 1,2 млн людей і близько 50 млн отримали тілесні ушкодження.

         Крім спричинення травматизму, автомобіль є основним забруднювачем атмосфери (79 %), він робить свій внесок в зростання астенії і захворювань органів дихання, та є однією з причин гіподинамії і ожиріння, а шум призводить до цілого ряду інших розладів.

         Унаслідок черепно-мозкової травми виникають різноманітні психічні порушення – від легких астенічних до недоумства, що об’єднано у понятті “травматична хвороба”.

Клінічно розрізняють: 1) психози початкового та гострого періоду (сутінкові стани, онейроїд, делірій, Корсаківський  амнестичний та афективні синдроми); 2) психічні порушення пізнього та віддаленого періодів (травматична астенія, психопатоподібні розлади, стани  зміненої свідомості та пароксизмальні афективні ігалюцинаторно-маячні психози, травматичне недоумство і паркінсонізм). Детальний виклад дивись в підручнику психіатрії.

 

         Психічні порушення унаслідок впливу екстремальних                  

                        чинників та організація допомоги при них

         Як вже відзначалось вище, стихійні  лиха  і техногенні катастрофи  виявляють тривалий вплив на поведінку і здоров’я людини.  Поряд з ураженнями і травмами у людей  виникають нервово-психічні реакції, реактивні психози у результаті психічної травми. За особливостями виникнення і перебігу виділяють шокові (гострі), підгострі і затяжні реактивні психози.

         Соціально-психологічне напруження людей,  які зазнали  екстремального лиха,  залежно від його масштабів  різниться формою і характером. Особливо сильний вплив на психічне напруження людини виявляє комплекс факторів, характерною особливістю  яких є дія декількох чинників одночасно.  Наприклад, землетрус і ураган (“Катрін”), окрім знищення споруд,  можуть викликати затоплення прибережної смуги, пожежі при замиканні електричних проводів, уражати людей у результаті витоку сильнодіючих отруйних чи радіоактивних речовин і т.п. Соціально-психологічне напруження людей в зоні комплексної дії лиха може бути різним – від незначної зміни психічного стану до появи значних зрушень у психіці та  поведінці,  катастрофічного стресу.

          Катастрофічний стрес – стан, обумовлений  дуже сильними впливами екстремальних чинників, які охоплюють одночасно багатьох людей і характеризується неорганізованим психічним напруженням. В умовах розвитку катастрофічного стресу великий вплив на діяльність людей виявляє роль неусвідомлених процесів, які негативно впливають на їх поведінку і навіть призводять до паніки.

         Питання про поведінку  людини в обстановці небезпеки є центральним, тому точність прогнозу, продумана система готовності і висока технічна забезпеченість виявляться практично непотрібними, якщо поведінкова реакція буде неадекватною до даних обставин.

         Надання допомоги постраждалим в екстремальних умовах, їх евакуація, ліквідація наслідків організовуються і матеріально забезпечуються державою. Для керівництва рятувальними і невідкладними аварійно-відновними роботами, для нормалізації життя і діяльності людей в регіонах лиха створюються урядові комісії з широкими повноваженнями. До медичних  заходів   відносять: медичну розвідку вогнища лиха; розшук, надання першої медичної, в тому числі – психіатричної, і першої лікарської допомоги ураженим і хворим; їх евакуацію в лікувальні заклади, санітарну обробку і лікування; участь медичних формувань у профілактиці заходів, які знижують вплив на людей уразливих факторів. Для виконання заходів по боротьбі з наслідками лиха залучають працездатне населення, яке знаходиться у вогнищі екстремальної ситуації, служби спасіння, невоєнізовані формування громадянської оборони, спеціальні служби територіальних організацій. В окремих випадках використовують частини і з’єднання Збройних Сил, а також організації інших адміністративних районів країни.

         Безпосередньо у вогнищі лиха організовується надання  постраждалим  першої долікарської допомоги, а у розташованих за межами вогнища лікувальних закладах – спеціалізованої медичної допомоги.

         Обстановка в районах стихійного лиха може ускладнюватися різким погіршенням санітарного стану і пов’язаною з цим небезпекою виникнення і поширення інфекційних захворювань. Тому, поряд з наданням медичної допомоги, в районі стихійного лиха важливе значення мають протиепідемічні і санітарно-гігієнічні заходи, які організовують і проводять органи охорони здоров’я і формування медичної служби громадянської оборони. Ефективність цих заходів  прямо залежить від дотримання населенням правил особистої і колективної психогігієни, а також від правильності  застосування методів захисту від інфекційних захворювань.

         Несприятливі наслідки стихійного лиха можуть бути значно зменшені при допомозі заходів з їх  прогнозування, своєчасного попередження населення про їх наближення, організації захисту, в тому числі, індивідуального і колективного, програми яких розробляють фахівці пихіатрії катастроф.  

         В першу чергу важлива повноцінна підготовка  відповідних керівників – осіб, які знають і вміють керувати ситуацією. В ряді країн ведуться  інтенсивні пошуки надійних способів прогнозування стихійних бід і можливих у зв’язку з ними аварій і катастроф. Наприклад, в багатьох країнах у порядку міжнародного співробітництва урагани, тайфуни, виверження вулканів прогнозують за допомогою метеорологічних супутників Землі. Широко практикується прогнозування   пожеж за комплексним показником на основі додавання коефіцієнтів, які враховують географічні, температурні, погодні і інші умови. Все це сприяє зниженню впливу катастрофічних ситуацій на людину.

         В роботі з попередження і ліквідації наслідків стихійного лиха беруть участь найрізноманітніші державні служби і заклади, а також міжнародні добровільні організації, такі як Червоний Хрест, який завжди надає допомогу постраждалому населенню. Особлива роль у попередженні і виникненні нервово-психічних реакцій у людей, які опинилися у вогнищі екстремальної ситуації, належить процесу самовиховання, тобто формуванню людиною своєї особистості у відповідності зі свідомо поставленою метою. Виховання і самовиховання почуттів, індивідуальних особливостей, здібностей і можливостей  адекватної самооцінки,  індивідуальної психічної саморегуляції і т.п., створюють необхідну основу для психічної підготовки до переживання різноманітних стресових впливів на психіку людини.

Екологічні катастрофи та соціальні ситуації, що виникають внаслідок них, масові міграції тощо призводять до “екологічної стресової ситуації” або “екологічного стресу” (І.А.Хлєбович і співавт., 1975).

         Екологічний стрес – це сукупний вплив природних і соціально-економічних чинників, що призводять до напруження регуляторних механізмів, порушення динамічної рівноваги, зниження стійкості й збільшення ентропійних процесів у фізіологічних системах організму.

Ламається старий і формується новий динамічний стереотип, змінюється функціонування регуляторних механізмів, що підтримують фізіологічні константи в адаптаційному діапазоні.

         Глобальні проблеми, породжені травматизмом і, особливо, шляховими катаклізмами, які щоденно приносять людству смерть, інвалідизацію, економічні і психологічні труднощі сім’ям, що втратили близьких, сфокусували  увагу ВООЗ на питаннях профілактики та збереження здоров’я під девізом  “Безпека на дорогах залежить від всіх нас”. Головними з них є принципи розподілу відповідальності за безпеку між учасниками шляхового руху і відомствами, які відповідають за створення, функціонування і регулювання систем дорожнього  руху.

         В першу чергу це проектування шляхів, які б  зводили до мінімуму можливість здійснення помилок; виробництво автомобілів з удосконаленими засобами активної і пасивної безпеки; запобігання факторів ризику (великих швидкостей на шляхах з інтенсивним рухом, вживання алкоголю  і психотропних засобів, втоми і емоційних стресів, несприятливих погодних умов,  особливо в критичні  нічні години) тощо.

         Другим суттєвим моментом є надання кваліфікованої допомоги. Відомо, що життя людини в 50 % випадків залежить від того, наскільки кваліфікованою була допомога відразу ж після катастрофи, інакше кажучи – долікарська допомога, яку можуть надати оточуючі люди. Практика показує, що найслабшою ланкою є здатність оточуючих надати долікарську допомогу, тому МЗ України впроваджує дводенні курси навчання населення з надання екстреної долікарської  допомоги, зокрема як  надати допомогу при травмі голови і хребта, переломах кісток, зупинці дихання, кровотечах,  больовому і психогенному шокові. Розроблені програми створення єдиної системи екстреності  медичної допомоги, класифікатори невідкладних станів та матеріально-технічне забезпечення (реанімобілі, моніторинги на шляхах, комплектація станцій і бригад невідкладної  допомоги необхідним транспортом, оснащенням медикаментами та кваліфікованими кадрами) і, найголовніше – це індивідуальний вклад в профілактику шляхово-транспортних пригод кожного з нас – знання правил і культура поведінки на шляхах.

                   Психотичні розлади при харчових інтоксикаціях

         Блекота. Отруєння блекотою найчастіше трапляється у дітей, які іноді вважають отруйні ягоди їстівними.  Основний алкалоїд блекоти – атропін (див. отруєння атропіном).

         Отруєння грибами. Через  деякий час після вживання отруйних грибів розвиваються головний біль, запаморочення, рухове збудження, порушення свідомості.

         Отруєння ріжками. Характерним  є зовнішній вигляд хворого: одутле обличчя, вираз безтямний, тупий, погляд блукаючий. Відмічається різка атаксія. Акроціаноз. Мова “змазана”. Після судомних нападів можуть виникати ілюзії, галюцинації, різке психомоторне збудження.

         Отруєння зіпсованими харчовими продуктами (м’ясом,  консервами тощо). Характеризується масивними соматичними і неврологічними симптомами, а також тяжким порушенням свідомості.

 Психопатологічні і соматоневрологічні розлади внаслідок інтоксикації промисловими і сільськогосподарськими речовинами

         Анілін. В легких  випадках – головний біль, нудота, блювання, явища омнубіляції свідомості, судомні напади. В більш важких випадках – сопор, кома або делірій з психомоторним збудженням. Характерний зовнішній вигляд хворих: шкіра і слизові оболонки сірого чи сіро-чорного кольору.

         Ацетон. Поряд з астенією, запамороченням, порушенням ходи, нудотою, блюванням виникають затяжні делірійні стани з погіршенням у вечірній час і світлими проміжками вдень. Рідше – галюциноз. При хронічному отруєнні – органічні зміни особистості різного ступеня важкості.

         Бензин. Гостре  отруєння викликає ейфорію або астенію з головним болем і блюванням, яке  переходить в делірій чи онейроїд з наступним сопором і комою. Можливі судоми і паралічі, у важких випадках – смерть.

         Бензол, нітробензол. Психічні порушення подібно до тих, що виникають при інтоксикації аніліном.  Особливість – високий лейкоцитоз. При отруєнні нітробензолом у видихуваному повітрі відчувається запах гіркого мигдалю.

         Миш’як. Гостре  отруєння призводить до оглушення, яке переходить в сопор і кому.  Перші ознаки отруєння – блювання з кров’ю, диспепсичні розлади, збільшення печінки і селезінки. При хронічному отруєнні розвивається психоорганічний симптом.

         Окис вуглецю. В гострому періоді  – оглушення, сопор, кома, можливе виникнення делірію. Після прояснення свідомості і, рідше, через кілька днів, на тлі ілюзорного благополуччя можуть розвинутись психопатоподібні розлади, корсаківський синдром, явища афазії і агнозії, паркінсонізму.

         Ртуть. Хронічна інтоксикація   призводить до психопатоподібних явищ органічного типу з вираженою афективною лабільністю, іноді з ейфорією і зниженням критики, а у важких випадках з аспонтанністю і в’ялістю. Відмічається дизартрія, атактична хода, тремор.

         Свинець. Перші прояви – головний біль, запаморочення, астенічні розлади, явища дратівливої слабкості. У важких випадках – делірій, епілептиформне збудження. Хронічна інтоксикація призводить до розгорнутого психоорганічного синдрому з епілептиформними нападами і грубими розладами пам’яті.

         Марганець. При хронічній   інтоксикації спостерігаються тривалі астенічні стани, болі голови, психосенсорні розлади,  неспокій, страх,  депресії, нерідко  з суїцидальними  думками, минучі ідеї стосунку. Часто спостерігаються явища паркінсонізму, болі в куприку, нижніх кінцівках, набряки ніг, імпотенція.

         Тетраетилсвинець. Поряд  з вираженою астенією спостерігаються брадикардія, зниження артеріального тиску, гіпотермія, головний біль, нудота, блювання, діарея, пітливість. Характерні гіперкінези різного вираження та інтенсивності,  особливо симптом “стороннього тіла в роті” – відчуття волосся, сміття чи інших предметів в роті, від яких  хворі намагаються звільнитись. Це трактується як ротоглоткові галюцинації. Можливий розвиток епілептичних нападів, а також синдромів порушення свідомості (оглушення, делірій). При хронічній інтоксикації розвиваються псевдопаралітичний і корсаківський синдроми.

         Фосфор і фосфорорганічні сполуки. Розвиваються астенічні явища, емоційна лабільність, світлобоязнь, фотопсії, тривога, судомні пароксизми в поєднанні з брадикардією, гіпергідрозом, нудотою,  дизартрією, ністагмом. Можливі оглушення, сопор, коматозні стани, які змінюються тривалим сном. Блювання, як правило, нестримне,  блювотні маси  мають запах часнику і світяться в темряві. Хронічне отруєння фосфором супроводжується протрагованими  симптоматичними  психозами у вигляді галюцинаторно-параноїдних станів чи кататонічного ступору. Більш детальні відомості про психотропні інтоксикації містяться у довідниках з токсикології і фармакології.

 

         Діагностика та основні принципи невідкладної допомоги

 

                Діагностика повинна грунтуватись на об’єктивному виявленні екологічного чинника в довкіллі і  клінічних проявах в організмі людини (соматовегетативних та психотичних розладів), характерних для певного чинника з урахуванням і психотравмівного впливу обставин, які можуть виражатись в невротичних, психопатоподібних, неврозоподібних та інших розладах.

         Невідкладна допомога при інтоксикаціях лікувальними і сільськогосподарськими речовинами починається з негайного промивання шлунка розчином активованого вугілля у воді або молоком, розведеним у  співвідношенні 1:1. При відсутності активованого  вугілля або молока шлунок необхідно промити звичайною питною водою.  Промивання шлунка необхідно провести декілька разів (мінімум 3 рази), незалежно від часу отруєння.  При непритомності пацієнта для промивання шлунка необхідно використовувати зонд. Після цього, як послаблюючий засіб призначають 30 г магнію сульфату, розчиненого в 300 мл води. При отруєнні бензином, ацетоном, лаком і іншими  ароматичними вуглеводнями або розчинниками, після промивання шлунка пацієнту слід дати випити 200 мл рафінованої олії, в якій добре розчиняються ці речовини,  внаслідок чого зменшується їх всмоктування.

         Як неспецифічний дезінтоксикаційний засіб, який має   антиоксидантну дію, у всіх випадках інтоксикації  внутрішньом’язово вводять 5-7 мл 5 % розчину унітіолу. 

         При отруєнні дихлофосом або іншими фосфорорганічними речовинами необхідно через кожні 10 хв. вводити по 2 мг атропіну до розвитку явищ атропінізації (мідріаз, сухість в роті). Разом з атропіном слід застосувати  реактиватор холінестерази – дипіроксим, який вводять підшкірно по 2 мл 15 % розчину через кожні 6 год.

                   Невідкладна допомога при отруєнні чадним газом, який міститься в димі паленої гуми або пластмаси, полягає  в постійній подачі кисню і внутрішньовенному введенні 50-100 мл 1 % розчину метиленового синього або хромосмону. 

         Надаючи невідкладну допомогу особам, які отруїлися стимуляторами центральної нервової системи типу амфетаміну, необхідно:  1) при  судомному синдромі і психомоторному збудженні не вводити  похідних барбітурової кислоти. В цих випадках краще ввести внутрішньовенно 30-40 мг діазепаму;  2) при наростанні гіпертермії, яка часто є  причиною смерті, необхідне охолодження тіла – (вологі закутування  охолодженим простирадлом, обтирання холодною водою), на магістральні судини міхури з льодом, вентиляція прохолодним повітрям.

         У випадках зниження серцево-судинної діяльності –  внутрішньовенно ввести  1 мл 0,06 % розчину корглікону на 10 мл 40 % розчину глюкози та 60 мг преднізолону. При розвитку колапсу парентерально вводять адреналін, норадреналін чи мезатон. Однак при отруєнні транквілізаторами використання адреноміметиків протипоказане. При гострій затримці сечі необхідно провести катетеризацію сечового міхура.

         При розвитку гострого  набряку легень, разом з введенням серцевих глікозидів, як піногасник слід негайно увести внутрішньовенно 40 мл 20 % розчину етилового спирту, а при наростанні набряку мозку необхідно перорально дати гліцерин з розрахунку 0,5 г на кілограм маси тіла хворого, а внутрішньовенно ввести 60 мг преднізолону.

         Після надання невідкладної допомоги в максимальному об’ємі, таких хворих необхідно якомога швидше евакуювати в найближче реанімаційне відділення, а при неможливості  – в найближчий стаціонар, і забезпечити негайну консультацію лікарем-токсикологом або реаніматологом.

         Контрольні запитання:

Забруднення середовища і здоров’я людини, профілактика.

Специфічні психопатологічні розлади внаслідок інтоксикації лікарськими і немедикаментозними засобами.

Специфічні психопатологічні розлади внаслідок інтоксикації промисловими і сільськогосподарськими речовинами.

Діагностика і основні принципи невідкладної допомоги.

 

                    Вплив біологічних чинників на здоров’я людини

         Крім хімічних  забруднювачів  у природному середовищі зустрічаються і біологічні, які викликають в людини різні захворювання. Це хвороботворні мікроорганізми, віруси, гельмінти, найпростіші. Вони можуть знаходитися в атмосфері, воді, грунті, у тілі інших живих організмів, у тому числі й у самій людині. ВООЗ констатує, що інфекційні та паразитарні хвороби атакують нас на всіх фронтах: кількість хворих туберкульозом – 1,9 млрд; кишковими гельмінтозами – 1,4 млрд;  хронічно хворих гепатитами – 400 млн;    респіраторними інфекціями – 395 млн хворих.

         В Україні поширені гельмінтози, їх щорічно реєструється 300-400 тис, з них 80 % – серед дітей, що суттєво впливає на фізичний і нервово-психічний розвиток дитини, значно знижує імунітет.

         Найбільш небезпечні збудники інфекційних захворювань. Вони мають різну стійкість у навколишньому середовищі. Одні здатні жити поза організмом людини усього кілька годин, знаходячись у повітрі,  воді, на різних предметах, вони швидко гинуть. Інші можуть жити в навколишньому середовищі від декількох днів до років. Для третіх навколишнє середовище є природним місцем проживання. Для четвертих – інші організми, наприклад, дикі тварини є місцем збереження і розмноження.

         Часто джерелом інфекції є грунт, в якому  живуть збудники правця, ботулізму, газової гангрени, деяких грибкових захворювань.  В організм людини вони можуть потрапити при ушкодженні шкірних покривів, з немитими продуктами харчування, при порушенні правил гігієни.

         Хвороботворні мікроорганізми можуть проникнути у грунтові води і стати причиною інфекційних хвороб людини. Тому воду з артезіанських свердловин, колодязів, джерел необхідно перед питтям кип’ятити. Особливо забрудненими бувають відкриті джерела води: ріки, озера, ставки.  Відомі численні випадки, коли забруднені джерела води стали причиною епідемій холери, черевного тифу, дизентерії. У жарких країнах дуже поширені  такі хвороби, як амебіаз, цистоматоз, ехінококоз і інші, які викликаються різними паразитами, що попадають в організм людини з водою. Недоброякісна вода – причина 13 відсотків усіх смертей і 84 відсотків усіх хвороб. 25 відсотків населення України щоденно ризикують захворіти на небезпечні інфекційні захворювання. За останні роки у державі зареєстровано 26 спалахів кишкових та інших недуг, в яких постраждало більше 5 тисяч людей. Все це пов’язано з відсутністю ефективного очищення, неналежним обслуговуванням водогонів, відсутністю відомчого лабораторного контролю якості води, особливо в сільській місцевості та інше.             

          При повітряно-крапельній інфекції зараження відбувається  через дихальні шляхи при вдиханні повітря, що містить хвороботворні мікроорганізми. До таких хвороб належать грип, коклюш, туберкульоз, свинка, дифтерія, кір і інші. Збудники цих хвороб попадають в повітря при кашлі, чханні і навіть при розмові хворих людей.

         Особливу групу складають інфекційні хвороби, що передаються при тісному контакті з хворим, при користуванні його речами. Наприклад, рушником, носовою хусткою, предметами особистої  гігієни, яким коритувався хворий. До них належать трахома, сибірська виразка, парша.  Широко розповсюджені венеричні хвороби (гонорея, сифіліс, СНІД) які передаються статевим шляхом.

         Людина, яка втручається в природу, нерідко порушує природні умови існування хвороботворних організмів і стає сама жертвою природно-вогнищевих хвороб.

         Люди і домашні тварини можуть заражатися природно-вогнищевими хворобами, потрапляючи на територію природного вогнища. До таких хвороб відносять чуму, туляремію, висипний тиф, кліщовий енцефаліт, малярію, сонну хворобу. Особливістю природно-вогнищевих захворювань є те, що їхні збудники існують у природі в межах визначеної території поза зв’язком з людьми чи домашніми тваринами. Одні паразитують в організмі диких тварин-хазяїнів. Передача збудників від тварини до тварини і від тварини до людини відбувається переважно через переносників, найчастіше комах і кліщів.

         Можливі й інші шляхи зараження. Так, у деяких жарких країнах, а також у ряді районів нашої країни зустрічається інфекційне захворювання лептоспіроз, чи водяна лихоманка. Збудник цієї хвороби живе в організмах полівок звичайних, широко розповсюджених у лугах біля рік. Захворювання на лептоспіроз має сезонний характер, частіше зустрічається в період сильних дощів і в жаркі місяці (липень-серпень). Людина може заразитися при споживанні води, забрудненої виділеннями гризунів. Такі хвороби, як чума, орнітоз передаються повітряно-крапельним шляхом. Знаходячись у районах природно-вогнищевих захворювань, необхідно дотримуватись спеціальних запобіжних заходів.

  Соціально небезпечні,  легко поширювані  інфекційні чинники

         Багато  з названих інфекцій принесли людству трагедії та продовжують  уражати і сьогодні, особливо в часи епідемій. Достатньо повернутись в щойно минуле ХХ сторіччя  і сьогодення деяких з них.

         Туберкульоз – в минулому столітті забрав життя  близько 100-150 мільйонів людей. На початку ХХІ століття від цієї хвороби щороку помирає близько 2 млн людей і кожна третя особа на землі є носієм туберкульозної палички.

         Малярія – вбила 80-120 мільйонів людей. Нині від цієї хвороби гине близько мільйона щороку і близько 300 млн. страждає, особливо в Африці.

Міжособистісні стосунки в групах та колективах і їх психологічна                                                                 характеристика

         Значущість групи та колективу для особистості полягає у тому, що вони є певною системою діяльності, її суб’єктом, включеним у систему суспільних відносин.  Єдність змісту і форм діяльності породжує спільність психологічних рис групи, передусім „групової свідомості”. Такими рисами виступають групові інтереси, потреби, норми, цінності, цілі.  Кожен член групи усвідомлює свою цінність для групи та психологічну  спільність з іншими. Уся система  ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями, розвивається й утворюються нові зв’язки та взаємостосунки. 

         В групі неминуче виникають конфлікти, які зумовлюють характер психологічної атмосфери та можуть стати предметом психічного напруження в колективі, що є підгрунтям розвитку,  біля 40 % незадоволених осіб, непсихотичних розладів психіки. Тому знання конфліктології повинно посідати важливе місце в психологічній корекції спілкування та збереження здоров’я.

                   Визначення основних понять

Група – соціальна спільність людей, об’єднаних на основі ряду ознак або спрямованості особистості (потреби, інтереси, цінності, погляди, мета, світогляд), які належать до спільної діяльності або характеру спілкування.

         Умовна група –  об’єднання людей за деякими ознаками (вік, стать, професія).

          Залежно від кількості учасників,  групи є великі (класи, нації, народності) і малі,  вони стійкі і пов’язані взаємними контактами.

         Контактна група – об’єднання людей, які мають загальні цілі і інтереси в якійсь cфері діяльності або життя  (сім’я, навчальна група тощо).

         Формальні групи  (офіційні) – діяльність їх закріплюється спеціально.

         Неформальні (неофіційні) – цілі, діяльність,  обов’язки членів групи визначаються самою групою.

         Конформність –  зовнішня згода індивіда з групою при внутрішній незгоді (свідоме пристосування).

         Групова сумісність – це таке поєднання психічних особливостей кожного з членів групи, яке забезпечує задоволеність спільною діяльністю і її ефективністю.

         Референтні групи  (еталони) –  норми і правила яких служать взірцем (високий ступінь впливу) для особистості (низький ступінь впливу).

Колектив – група людей, об’єднаних спільною діяльністю, кінцевою метою якої є співпраця, зокрема – трудовий колектив з внутрішньою будовою, спільною метою і керівництвом – це колективи високого рівня (асоціації, корпорації).

 

         Психологічний клімат сумісних дій. В основі створення позитивного, оптимістичного клімату в процесі групової дії велике значення має ентузіазм. Ентузіазм є похідним не лише спілкування, але і тієї психологічної атмосфери, в якій відбувається діяльність групи, це прояв повного взаємопроникнення інтересів групи і особистості, впевненості і переконання в цінності дій групи і індивіда.

Слово “колектив” походить від латинського “collectivus”, яке, в свою чергу виникло від слова “collegeze”, що означає “збирати разом”. Проте в сучасному розумінні колектив – це не просто механічне поєднання індивідів. Зрозуміло, що без індивідів ніякого колективу бути не може,  як не може бути води без атомів водню і кисню. Але  як водень і кисень самі по собі не дають ніякого уявлення про воду, так і окремі індивіди не дають уявлення про колектив поза сумісною колективною діяльністю. Зіставлення понять індивід і „колектив” є прикладом прояву одного із законів філософії, а саме переходу кількості в якість.

         Передусім, колектив – це сукупність людей, об’єднаних однією метою, яка визнається і підтримується суспільством, оскільки сприяє його функціонуванню і розвитку. Колектив – це спільнота людей, об’єднаних для реалізації суспільно значимих цілей на основі товариського співробітництва і взаємодопомоги.

 

                   Класифікація колективів

1.                За метою і змістом діяльності (трудові, навчальні, бойові тощо).

2.                За формою організації і виникнення (організовані і такі,  що склались стихійно, “незримі” тощо).

3.                За складом учасників (дитячі, юнацькі, жіночі тощо.).

4.                За відношенням до особистості (первинні і вторинні).

Центральне місце в  суспільстві займає трудовий колектив.

Трудовий колектив – це організований соціальний осередок, у рамках якого здійснюється найважливіша діяльність людини – суспільно-корисна праця.

         Першою особливістю трудового колективу, як специфічного об’єднання людей є те, що це об’єднання здійснюється для діяльності, корисної для  суспільства. В колективі працівники пов’язані не лише загальною працею, але, передусім, загальною зацікавленістю в результатах своєї колективної праці.

         Другою особливістю колективу є його цілісність, яка випливає із організації окремих ділянок діяльності і переплетення цих ділянок. Внаслідок цього результат, який досягається колективною діяльністю, значно перевищує той, котрий міг би бути досягнутим при простій сумі індивідуальних зусиль, а індивід отримує задоволення більше, ніж за  індивідуальної роботи.

         Третьою особливістю колективу є постійний вплив членів його один на одного, що включає в себе стимулюючий вплив у вигляді змагання і підтримку у формі взаємодопомоги.

         Найважливішими якостями колективу, котрі характеризують його специфіку і дають певне уявлення про ступінь його розвитку, є спрямованість і згуртованість.

          Спрямованість відображає складний комплекс ознак, починаючи від напрямку діяльності колективу (наприклад, навчальна діяльність), рівня поєднання з ним інших видів діяльності (праця, суспільна робота  тощо) і закінчуючи індивідуальними уявленнями членів колективу про цілі і смисл своєї участі в ньому.Індивід може сприйняти норми колективу як такі, що задовільняють його, а може нав’язувати свої погляди і спрямованість діяльності. Наприклад, фізично сильніший підліток з антисоціальною орієнтацією, тероризуючи слабших, підкорює життя групи своєму стилю антисоціальної поведінки.

         Згуртованість – термін, який характеризує єдність колективу, колективний і індивідуальний соціальний захист його у цілому і кожного його члена зокрема, взаємодопомогу і взаємопідтримку, що разом забезпечують “почуття ліктя” у членів колективу.

         Суто адміністративними методами, наказами чи постановами домогтися згуртованості неможливо. Високий рівень взаємної прив’язаності членів колективу, їх одностайність в оцінці важливих об’єктів орієнтації є внутрішньою потребою членів колективу і саме це згуртовує його. До головних функцій трудового колективу належать: виробництво, транспортування, реалізація продукції, підготовка та виховання кадрів, турбота про здоров’я людей, науково-дослідна діяльність тощо.

         Трудовий колектив виконує також функції, які не мають конкретного матеріального втілення, проте істотно позначаються на результатах виробничої діяльності, наприклад,  медичний колектив, який спрямовує свою діяльність на збереження і відновлення здоров’я, профілактику та формування здорового способу життя.

         Структура трудового колективу існує незалежно від волі окремих його членів. Проте вона доповнюється структурою міжособистісних зв’язків, співпраці, які впливають на ступінь згуртованості між окремими членами колективу.

         Фактори, які впливають на ступінь згуртованості:

–         єдність мети діяльності, розуміння необхідності спільних зусиль для   

досягнення її;

– розвиток кооперації і взаємодопомоги;

– рівень психологічної сумісності;

– професійний престиж колективу;

– тривалість існування колективу;

– відчуття поняття “ Ми” при контактах з іншими групами;

– наявність згуртованого активу колектива;

– активність індивіда у колективній діяльності;

– наявність спільних переживань і співпереживань (цьому сприяє                 дотримання традиційних ритуалів, свят тощо).

Поєднання особистих і суспільних інтересів у колективі

         Джерелом активності людини, мотивів і цілей її діяльності є потреби. Немає двох людей з абсолютно однаковими потребами. В цілому всі люди є однаковими, але, але однаковими є лише люди певних груп, і, нарешті, за деякими критеріями кожна людина індивідуально є неповторною.

         Є кілька рівнів потреб:

–  логічні потреби (харчування, сон, секс тощо), які в нормальних умовах виступають в олюдненому вигляді;

–         самоутвердження (спілкування, повага оточуючих, соціальний статус і його символи);

–         саморозвитку (наукові, суспільно-політичні, естетичні, філософські) і самореалізації (творча діяльність, боротьба за реалізацію усвідомлених ідеалів).

                   Мотиваційна характеристика членів колективу

         Мотиваційні характеристики індивіда і схильності, що визначають його ставлення до праці, поділяють на три типи:

         Орієнтація на задачу. Працівник вникає в суть питання, шукає оптимальний шлях досягнення поставленої цілі, працелюбний, ініціативний, самостійний. Він мало піклується про особисте благо, але вимагає того ж і від інших. На взаємостосунки він просто не звертає уваги. Він прагматик.

Орієнтація на інших людей – на взаємодію з ними, на спілкування. З такими людьми (екстравертами) легко працювати, вони піклуються про товаришів, прагнуть допомогти, поважають чужу думку.

Орієнтація на себе. Ці працівники є норовливими, непокірними і схильними до суперечок та конфліктів. Здебільшого вони прагнуть працювати наодинці, підозрюючи, що інші  будуть заважати їм, або використають їх працю. Вони болісно реагують на успіхи і досягнення інших з точки зору “невже я гірший?”. Вони пред’являють підвищені претензії, проте насправді не впевнені у собі і  побоюються провалу. Це є “важкий” тип – він несе конфлікти всередині себе (інтроверт), але не в силах визнати це і завжди шукає приводу звинуватити обставини або оточуючих. Зрозуміло, що яскраво виражені, крайні типи зустрічаються у реальному житті рідко. Звичайно, у людини мають місце усі три орієнтації, але все ж переважає якась одна з них.

         Встановлено, що в оптимальному колективі повинні бути представлені – в неоднаковій пропорції – усі типи орієнтації. Бажано також, щоб працівники мали різний темперамент, різну стать і неоднаковий вік. У будь-якому трудовому колективі формується певна сукупність соціальних норм, цінностей і традицій. Саме це сприяє гармонійному розвитку усіх його членів.

         В колективі неминучими є стосунки відповідальної залежності. В певних  ситуаціях один член колективу має право вимагати від іншого певних дій, які належать до  обов’язків другого. Досягнення поставленої мети в колективі вимагає відповідної організації виробничих стосунків між членами колективу.  Трудовий колектив – це динамічне угрупування, що створюється, діє, має мету і керує ним керівник.

Функціонально визначені відмінності між членами колективу і взаємовідносини відповідальної залежності закріпляються в статутах, службових інструкціях, положеннях і наказах, де оформляються взаємні права і обов’язки – офіційні і неофіційні ролі, які сприяють ступеню демократизації (голова профспілки, або неформальний лідер, авторитет у своїй справі тощо). Відповідальність кожного члена колективу забезпечується  системою контролю. Зрозуміло, що кожен працівник повинен чітко знати свої обов’язки і виконувати їх повністю, вчасно і якісно.

 

Фактори, які впливають на стан психологічного

                        клімату у колективі:

–         наявність друзів у колективі;

–         наявність  визначеної перспективи (ближньої, середньої і дальньої);

–         панування позитивних емоцій і переживань: оптимізму, радості життя, користі спілкування, довір’я, впевненості, бадьорості тощо;

–         відсутність негативних  почуттів песимізму, дратівливості, смутку тощо;

–         відчуття колективу як “другої сім’ї”;

–         правильна організація оплати праці;

–         психологічна сумісність членів колективу;

–         відсутність конфліктних ситуацій у діяльності колективу.

 

                            Психологічна сумісність

         Психологічна сумісність безперечно впливає на стан психологічного клімату у колективі.

 Термін „психологічна сумісність” використовують для означення оптимального поєднання особистісних якостей учасників. Причиною психологічної несумісності можуть бути різні темпераменти у мікрогрупах колективу (наприклад, керівник флегматик, а його помічник -холерик, або навпаки).

Психологічна атмосфера в колективі

         У трудовому колективі завжди утворюється певна моральна атмосфера. Вона або створює відчуття задоволення та доброго настрою, або, навпаки, незадоволення,  поганого настрою у членів колективу. Вплив трудового колективу помітно позначається на формуванні особистості окремих працівників, на розвитку певних здібностей, поглибленні знань, досвіду, навичок. Колектив впливає і на загальну мотиваційну орієнтацію працівників.  Нерідко він формує риси характеру своїх членів (бажання допомогти один одному, відвертість між людьми та ін.). Виробнича атмосфера залежить від людських взаємин, спільних позицій та ціннісних орієнтацій членів трудового колективу, а також від форм управління цим колективом.

          Несприятлива атмосфера відчутно впливає на настрій працівників, шкідливо позначається на стані їх здоров’я,  передусім на їх моральному стані. Здебільшого несприятлива атмосфера на виробництві виявляється в тому, що індивід потрапляє  під сильний соціальний тиск. Утворюється напруження, яке дуже негативно позначається на нервовій системі людини. Несприятливий вплив на людину може призвести аж до психічних відхилень (найчастіше у формі неврозу, але можливі й інші функціональні порушення).

         Не менш серйозні моральні наслідки негативної атмосфери. В окремих випадках вона призводить до трудової деморалізації (трудової апатії, порушень дисципліни, прогулів тощо). До негативних наслідків належить і тенденція до зміни місця роботи, так звана необгрунтована плинність, повторна плинність кадрів та ін.).

         Велике значення для характеристики трудового колективу має соціально-психологічна оцінка процесів, що відбуваються в ньому. Вона залежить від поглядів, позицій та цілей людей. У процесі пристосування до об’єктивних обставин життя, сприйняття суспільних норм і законів формуються спільні стимули окремих людей та різноманітних колективів.

         Індивід та суспільне середовище взаємно активні. Кожна людина  сприяє створенню суспільного середовища своїми діями. Соціальна активність людей свідчить, що вони впливають одне на одного, реагують та чекають певних дій та реакцій з боку інших. Таким чином, взаємодію можна охарактеризувати як взаємний вплив і взаємні реакції між людьми в колективі або в іншій суспільній структурі.

         Основним механізмом соціальної взаємодії є міжособистісні контакти. Процеси взаємодії, як відомо, відбуваються в усіх сферах людського життя. Вони ставлять значні вимоги до поведінки, особистих якостей індивіда (наприклад, пристосування, соціальне сприйняття та ін.).  Кожен з нас в процесі взаємодії впливає на іншого і,  водночас, чекає реакції на цей вплив. Якщо очікуваної реакції немає, ми корегуємо свою поведінку або дії, прагнучи до певного результату.  Відбувається переплетення взаємних  зв’язків, виявляються взаємоприйнятні форми спілкування.

         Психічне напруження в колективі,  конфлікти та    основи

              психологічної корекції і погашення конфліктів

         Міжособистісні конфлікти, напевне, також не усуваються із життя, як і розгул стихії: повінь, землетруси, тайфуни, виверження вулканів. Навіть ідеальні умови життя людей не завжди усунуть ці явища. Майже кожен об’єкт  людських домагань, чи то людина, чи неживий предмет, престиж, благоустрій стає приводом до суперечностей  декількох або багатьох людей. Суперечність легко і непомітно переростає у ворожнечу. Конфлікти потрібно уміти попереджувати і гасити.          Теорія  управління стверджує, що за наявності 30 % незадоволених або критично настроєних осіб у колективі починається дезорганізація, а за наявності 50 % настає криза, що породжує конфлікт. Тому питання конфліктології повинно посідати важливе місце в психологічній корекції спілкування. Засновник конфліктології Дж. Бертон дійшов висновку, що конфлікти – це закономірне явище в людському суспільстві, оскільки люди по-різному сприймають соціальні цінності і дбають про свої інтереси, тому суспільство не може бути безконфліктним.  Підгрунтям будь-якого конфлікту  є конкретна ситуація, що включає або протилежні позиції сторін, або протилежні цілі чи засоби їх досягнення, або розбіжність бажань та інтересів опонентів.

         Підгрунтям суспільних стосунків є соціально-психологічна єдність правових, економічних, психологічних, організаційних, етико-моральних та інших взаємозв’язків людей в колективі.  Порушення їх гармонії призводить  до дискомфорту, погіршення кількісних і якісних характеристик праці, задоволеності діяльністю, врешті – до психологічного напруження (з проекцією на здоров’я членів колективу) і конфліктів.

         Психологічне напруження – це психічний стан, зумовлений передбаченням несприятливого для людини розвитку подій, що супроводжуються відчуттям тривоги, страху, дискомфорту.

         На етапі виникнення конфлікти поділяються на стихійні і заплановані. До запланованих конфліктів, як радикального засобу вирішення ситуації, вдаються тоді,  коли вже немає інших (мирних) шляхів зняття напруженості, яка виникає в результаті протиборства між окремими особистостями, групою і особистістю, групою і суспільством, між групами в одній організації. Запланований конфлікт виправданий, якщо досягається поставлена мета, невиправданий, коли результат  негативний.        

         За часовими ознаками конфлікти умовно поділяють на нетривалі, тривалі і затяжні. Вони можуть бути керовані і некеровані, конструктивні, стабілізуючі і деструктивні.

         Найпоширенішим типом конфліктів є міжособистісний. Спільна діяльність об’єднує людей з різними рисами характеру, інтелекту, виховання, цілями та засобами досягнення мети. Іноді вони не можуть співіснувати через психологічну несумісність тощо.

 

                                      Прямі методи погашення конфлікту

         Для будь-якої групи конфлікт між двома або декількома її членами є перешкодою до нормального спілкування і спільної праці. Тим, хто сперечається, це здається їх “особистою справою”, хоч насправді стосується всіх. Виникає необхідність погашення конфлікту. Бажане, хоча б,  “перемир’я” ворогуючих, причому на основі такого компромісу, який би, по-перше, не суперечив  загальним етичним нормам, а, по-друге, не принижував людську гідність обох сторін. Місія примирення конфліктуючих сторін звичайно доручається  старшому (за становищем, або за віком) – викладачеві, керівникові, суспільному лідеру. Поширені такі прямі методи погашення конфлікту.

1. Керівник почергово запрошує до себе конфліктуючих і просить кожного викласти суть і причини сутички. При цьому він припиняє будь-яку спробу однієї людини робити наклеп на іншу і вимагає лише фактів, а не емоцій.  “Все погане, що ви хотіли сказати про Ганну Іванівну, треба говорити їй самій, а не поза очі. Я вам пізніше дам таку можливість”. Як тільки керівник, незалежно від суджень самих конфліктуючих, приходить до певного рішення,  він викликає обох, просить їх в його присутності висловити все, що вони вважають потрібним, перериває, колиміж ними  виникає  яка-небудь суперечка і висловлює своє рішення. Воно може бути на користь одного або не на користь жодного з них, в будь-якому випадку керівник повинен  поводитись відкрито, по діловому спиратись на авторитет, етичні традиції і офіційні постанови, які існують у суспільстві. Його рішення повинно служити сигналом: інцидент вичерпаний і повертатися до нього – значить забирати час і енергію в зайнятих людей.    

2. Можна пропонувати конфліктуючим висловити свої претензії один до одного при групі, на зборах. Наступні рішення керівник приймає на основі виступу учасників зборів з даного питання. Якщо конфлікт,  не дивлячись на вжиті заходи, не вчухає, керівник вдається до санкцій  відносню  конфліктуючих (одного з них або обох): від повторних критичних зауважень (один на один або при групі) до адміністративних стягнень.

3. Якщо і це не допомагає, керівник шукає шлях, який  міг би розвести конфліктуючих по різних робочих місцях.    

         Здебільшого під впливом прямих заходів погашення конфлікту самокритичні і принципові  його учасники  змінюють  чи пом’якшують свої ворожі настрої,  допомагаючи тим самим колективу повернутися до здорової психологічної атмосфери спільної діяльності. Проте бувають і зворотні випадки, коли прямий тиск  керівника або групи на ворогуючих людей тільки поглиблюють їх взаємну суперечку.

 

                   Непрямі методи погашення конфлікту

 

Принцип “виходу почуттів”.

         За спостереженнями  одного із видатних сучасних психотерапевтів К.Роджерса, якщо людині дати без перешкод висловити свої негативні емоції, то поступово вони “самі собою” змінюються позитивними. Дійсно, коли, скажімо, жінці, надати можливість виказати все про свого чоловіка, навіть найбільш різкі судження, які образливі і несправедливі, то після монологу, який може тривати годину і більше, жінка, як правило, зітхнувши, говорить: “Взагалі-то він може бути кращий, у нього є непогані якості”. Реалізація цього принципу вимагає  терпіння і здатності емоційно підтримувати співбесідника.

Принцип  “емоційного заміщення”.

         Людину, яка звертається до вас із скаргами на свого колегу, треба сприймати як страждаючу особу. Хоч вам цілком зрозуміло, що справді страждаючим  є не вона, а саме її колега. І чим більше людина неправа, тим активніше вона вигороджує себе перед особистою совістю в якості “мученика” і “жертви”. Із стражданнями треба рахуватись навіть тоді, коли вона неправа. Показавши, що ви рахуєтесь з цим, ви полегшуєте душевний стан співрозмовника.

Принцип “авторитетного третього”.

         Примирлива,  добра думка одного з противників про другого може бути передана лише через третю особу, авторитетну для обох. Таку людину потрібно підшукати, проінструктувати  і “підіслати” до когось з двох ворогуючих з дуже делікатною  місією.

Принцип “оголення агресії”.

         Психолог  навмисне надає  конфліктуючим можливість висловити свою неприязнь один до одного. На людях  це потрібно робити виключно в замаскованому вигляді: можна “зіштовхнути” конфліктуючих у спортивній боротьбі, диспуті, грі, трудових змаганнях.

         Пряма форма  “оголення агресії” реалізується таким шляхом: психолог спонукає партнерів до конфлікту в його присутності і достатньо довгий час не припиняє сварки. Вона, як правило, при третій особі не досягає таких крайностей, щоб  ворогуючих прийшлось розбороняти. Коли конфліктуючі сторони висловили саме наболіле,  психолог відпускає їх.

Принцип “примусового вислуховування опонента”.

         Психолог спонукає конфліктуючих сперечатись в його присутності, а потім зупиняє суперечку і дає наступну інструкцію: “Кожен із вас перед тим, як відповісти опоненту, повинен точно повторити останню репліку”. Звичайно, що вони не в змозі  правильно відтворити репліки один одного, оскільки кожний чує, в основному, себе, а опоненту приписує тон і слова, яких насправді не було (можна використати магнітофон). Це зменшує взаємну неповагу і сприяє росту самокритики.

Робота медика пов’язана з пацієнтами і колективом, в якому він працює. Обов’язковим компонентом, необхідним для виконання професійних обов’язків, є знання соціальної психології та закономірностей поведінки і діяльності в групі, колективі. Необхідними є навички та елементи соціальної орієнтації в проблемах невідворотних, потенційних психічних напружень, які виникають в будь-якому колективі, оскільки люди по-різному сприймають соціальні цінності і мають різні власні інтереси, що є підгрунтям конфліктних ситуацій.

 Медик повинен чітко засвоїти   причини виникнення  потенційних конфліктогенних  ситуацій,   головні принципи запобігання та погашення конфліктів,  що сприятиме збагаченню  взаємовідносин  в колективі, зробить їх змістовнішими, цікавішими.

 

      Специфіка медичного колективу і професійна

                                деформація медика

 

В процесі багатовікової медичної практики склались особливі, специфічні види професійної діяльності медиків, які супроводжуються чинниками, що ініціюють хронічний стрес, психологічне напруження. Попередження і усунення негативних наслідків професійної деформації частково регламентується нормами і принципами медичної етики і деонтології і все ж таки, особливо в сфері охорони психічного здоров’я, є високий ризик  його порушень.

         В 1974 р. Х.Дж.Фрейденберг розробив і описав модель функціональних порушень, викликаних дистресом, пов’язаним з певними видами професійної діяльності, хронічним стресом, психологічним напруженням і високою інтенсивністю міжособистісних взаємостосунків. Він ввів термін “синдром вигорання або емоційного виснаження”.

         Синдром емоційного виснаження – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмівні впливи.

      Це певний вид професійної кризи, який виникає в третій стадії – стадії виснаження, згідно з теорією стресу Г.Сельє (перша стадія – тривоги, друга – резистентності).

 

               Чинники, які ініціюють виникнення синдрому виснаження

1) Вплив специфіки рольових взаємостосунків в колективі:

–         тривала і жорстка рольова деформація, ознаками якої в колективі є поведінка стратегії напруження (дратівливість, надмірна дріб’язковість, пунктуальність), низький морально-етичний рівень і уникнення від участі в колективній діяльності;

–         директивний стиль і строга ієрархія взаємостосунків;

–         патерналістичний підхід до підлеглих, який призводить до придушення ініціативи, самореалізації та занижує самооцінку членів колективу;

–         відсутність стимулів для особистого і професійного росту, застарілість (рутинізація) професійної діяльності.

2. Чинники, обумовлені особливостями роботи з хворими:

–         важкими хворими із хронічними хворобами (онкологічними, психіатричними, туберкульозними тощо);

–         наркологічними хворими  та хворими на СНІД;

–         геріатричними хворими з соматичними та психічними розладами;

–         недієздатними та  інтелектуально недорозвинутими дітьми;

–         роботою  в закладах позбавлення волі;

–         роботою з психіатричними хворими, що є  соціально небезпечними, агресивними, схильними до суїцидів та імпульсивних дій;

–         постійною тривогою за свою фізичну безпеку.

3.Чинники, обумовлені терапевтичною спрямованістю (ідеологією) і культуральними особливостями:

–         ступінь  синдрому виснаження більш виражений у біологічно  і менш у психотерапевтично  орієнтованих лікарів;

–         культуральне – (психологічне, соціально-економічне, філософське  тощо) ставлення до професії  медика і категорій хворих, партнерство в стосунках “суспільство – лікар – хворий”, та позитивні особливості правового регулювання надання допомоги сприяють меншому емоційному вигоранню медиків.

Синдром вигорання проявляється  емоційним виснаженням деперсоналізацією та редукцією досягнень в трьох рівнях – низькому, середньому і високому.

Клінічні ознаки функціональних порушень синдрому вигорання в сфері емоцій:

–         почуття втомленості “як вичавлений лимон” і емоційного спустошення  в кінці робочого дня;

–         пригніченість, апатія і життєве розчарування;

–         прагнення звести спілкування до мінімуму;

–         відчуття незадоволення  діяльністю пацієнтів і колег;

–         відчуття черствості і байдужості до колег і пацієнтів, до подій, що відбуваються з ними;

–         потреба усамітнитись і відпочити від усього і всіх;

–         втрата здатності створювати атмосферу доброзичливості і співробітництва при спілкуванні з колегами і пацієнтами;

–         відчуття байдужості і втрати інтересу до того, що раніше тішило, до чого прагнув, а також до тих, з ким доводиться працювати.

Клінічні ознаки функціональних порушень синдрому вигорання в сфері ставлення до діяльності:

–         сама лише згадка про роботу дратує, як і колеги по роботі;

–         пацієнти дратують і виводять з рівноваги;

–         зникає інтерес до професійній новичок, як і до професійного зростання;

–         виникає байдужість до свого одягу і до себе, охайності кабінету, культури спілкування з колегами та пацієнтами.

Тривала професійна діяльність медика в ситуації дистресу сприяє розвитку і фіксації професійної психічної деформації. Професійна деформація розвивається поступово,  найчастіше на етапі професійної адаптації і за умов дії вищезазначених чинників та має психологічне підгрунтя.

        Механізми захисту при синдромі вигорання

Механізми захисту найчастіше виражаються реакціями :     

·       витіснення –  відмова визнати проблему;

·       відходу – людина не  може подолати  фрустраційну ситуацію, відступає перед психологічним бар’єром або залишає роботу;

·       раціоналізації – людина набуває  переконання в неминучості конфлікту і необхідності співіснування з ним;

·       проекції – приписування іншим особам власних намірів, афектів, ідей;

·       сублімації – переведення агресивного імпульсу на корисні цілі (мистецтво, література тощо);

·       депресивного реагування – вирішення проблеми входженням у депресію;

·       заміщення – існуюча реальність замінюється надуманою, при якій недосяжна або неприйнятна мета, емоція чи об’єкт заміщається свідомо на більш прийнятну (вживання психоактивних речовин, азартні ігри тощо).

Корекція і профілактика синдрому вигоряння

Корекція і профілактика синдрому вигорання  здійснюється шляхом:

·       професійного відбору з врахуванням індивідуальних особливостей особистості і характеру діяльності;

·       оволодіння методами психологічного захисту і корекції професійної деформації;

·       корекції взаємостосунків в колективі,  рольових відносин і партнерської діяльності;

·       раціоналізації спрямування професійної діяльності на прогресивні форми реалізації свого творчого потенціалу.