Економіка охорони здоров’я

1. Поступово впровадити систему загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування і створити відповідні фонди, котрі перебуватимуть у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я України та територіальних органів управління охороною здоров’я.      

Діяльність проекту ЄС 

Концепція

Законодавство України

Накази МОЗ

2. Розробити програму державних гарантій безоплатної медичної допомоги населенню.

3. Продовжити розробку та вдосконалити законодавство про охорону здоров’я з метою наближення його до норм і вимог Ради Європи.

4. Поліпшити організацію та управління системою охорони здоров’я, ліквідувати диспропорції у розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної,  первинної та спеціалізованої м

едичної допомоги шляхом пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.

5. Впровадити міжгалузеву взаємодію закладів охорони здоров’я з надання медичної допомоги населенню за територіальним принципом.

6. Створити умови для розвитку підприємництва у сфері охорони здоров’я та формування засад справедливої конкуренції серед закладів охорони здоров’я різних форм власності.

7. Посилити профілактичну спрямованість системи охорони здоров’я шляхом удосконалення санітарного законодавства для запобігання і зниження захворюваності серед усіх верств населення, особливо на соціальне небезпечні та соціальне значущі хвороби (туберкульоз, СНІД, сифіліс та інші венеричні, психічні, онкологічні, серцево-судинні тощо), сприяння зменшенню травматизму та нещасних випадків.

7. Забезпечити збереження репродуктивного здоров’я нації та належного обсягу пільг спрямованих на стимулювання народжуваності. Створити умови для здорового початку життя дітей, їх раціонального харчування, оптимальних умов побуту і виховання.

8. Провадити активну демографічну політику, спрямовану на підвищення народжуваності і зниження смертності, особливо дітей і людей працездатного віку, удосконалення системи охорони материнства і дитинства, планування і захисту сім’ї, політику підтримки молоді, соціального захисту інвалідів та людей похилого віку.

– по-друге, встановлення динамічного розвитку основних елементів ринкової системи – об’єктів і обсягів виробництва, засобів виробництва, суб’єктів споживання результатів виробництва;

–         по-третє, визначення регулюючої ролі держави;

–         четвертий аспект передбачає досягнення найвищого рівня національного добробуту.

Ринкова система розглядає як рівноцінні поняття «товар» і «послуга». Вартість товару як і вартість споживання послуг в рівній мірі є складовими валового національного продукту (ВНП) або валового національного доходу (ВНД).

Експраполюючи закони обігу продукції та доходів в умовах ринку на систему медичної допомоги, можна спрощено уявити їх таким чином.

 

Графік 6. Функціонування системи медичної допомоги в умовах ринку.

 

Медичні заклади та медпрацівники, що займаються громадською або приватною практикою, надають медичні послуги, оплачуються вони посередницьми організаціями у вигляді страхових фірм (яким держава, підприємства або громадяни передають ці кошти шляхом медичного страхування) або безпосередньо державою та громадянами. Держава отримує доходи у вигляді податків, які вона збирає від підприємств та окремих громадян (сімей). В свою чергу, доходи громадян (сімей) складаються із заробітної платні, що її платять підприємства, яким вони продають свою робочу силу, та інших джерел (дівіденди, дотації, пенсії, тощо). Громадяни (сім’ї) отримують медичні послуги безпосередньо від медичних закладів (медпрацівників) або через посередницькі організації. Держава та підприємства постачають медичним закладам фактори медичної допомоги, передовсім працівників, обладнання та медикаменти через відповідний ринок, де визначається їхня вартість.

Економічні аспекти функціонування медичної допомоги в умовах ринку умовно можна розділити на два рівні: макро- (державний та регіональний), та мікро- (пацієнт, медпрацівник, медичний заклад, об’єднані медичні заклади).

На макрорівні визначається обсяг асигнувань, які держава має виділити на медичну допомогу, та їхня частка, що йде на мікрорівень; створення пільг та заохочень для залучення додаткових коштів з боку промислових підприємств та окремих громадян; надання інвестицій у розвиток факторів медичної допомоги; розробка методології та методики ціноутворення в системі медичної допомоги; встановлення співвідношення факторів медичної допомоги, оцінка з економічних позицій організаційних систем медичної допомоги.

На мікрорівні досліджуються процеси функціонування ринку медичних послуг, певні економічні пропорції в межах медичного закладу, зокрема співвідношення факторів медичних послуг, співвідношення заробітної платні та інших видатків на медичну допомогу, ціноутворення, зміни рівня попиту людності на медичні послуги, тощо. Основною метою на цьому рівні є задоволення оптимальної потреби людей в медичній допомозі залежно від суспільних можливостей і власних духовних потреб і цінностей.

Охорона здоров’я має соціальну, медичну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність охорони здоров’я полягає у тій ролі, яку вона відіграє у досягненні основної цілі, якої прагне людина – довголітті, активній життєдіяльності, високій якості життя. Якщо людина здорова, її шанси на реалізацію її потенційних можливостей є найвищими, вона може досягти усього бажаного. Звісно, що здорові члени суспільства найбільшою мірою можуть сприяти його соціально-економічному прогресу, що благотворно позначається на перспективах розвитку цього суспільства. Критеріями соціальної ефективності охорони здоров’я є смертність і пересічна тривалість очікуваного життя. Чим нижчою є смертність і вищою тривалість життя людей, тим ефективніша соціальна функція охорони здоров’я.

Медична ефективність охорони здоров’я полягає у применшенні захворюваності людей та наслідків хвороб. Вона обумовлюється позитивною дією спеціальних медичних заходів, спрямованих на досягнення цієї мети. Отже зниження захворюваності людей та рецидивів і ускладнень хвороб є показником медичної ефективності охорони здоров’я.

Економічна ефективність охорони здоров’я полягає у досягненні економічного ефекту та додатковому виробництві національного продукту через відтворення і зміцнення здоров’я основного фактору виробництва – робочої сили.

Припустимо через здійснення відповідних оздоровчих та лікувальних заходів досягнуто зменшення смертності працівників, знижено їхню захворюваність, попереджено значну частину ускладнень хвороб. Це матиме такі економічні наслідки:

–         вироблення додаткового продукту за той час, на який подовжено життя людей та применшено їхні хвороби;

–         зменшення витрат на соціальне страхування та соціальне забезпечення через зниження тимчасової та стійкої втрати працездатності;

–         досягнення економії витрат на медичне обслуговування за рахунок зменшення потреби в ньому.

Отже, зниження смертності і захворюваності людей приносить не лише соціальний і медичний, а й економічний ефект. Він вимірюється різницею між збитками, які наносять смертність і захворюваність до проведення профілактичних і лікувальних заходів і після  їхнього проведення.

Так, наприклад, економічні збитки у зв’язку із захворюваністю та травматизмом можна визначити за такою формулою:

З_з = В_чп + В_ам + О_тн + В_шд, де

З_з-економічні збитки від захворюваності і травматизму;

В_чп – вартість невиробленого у зв’язку із хворобою (травмою) чистого продукту;

В_ст – вартість стаціонарного лікування;

В_ам – вартість амбулаторного лікування;

О_тн – оплата тимчасової непрацездатності;

В_шд – вартість швидкої допомоги;

В_чп = (3_п + П_р) х Д_тн х К_з , де

З_п – пересічна заробітна платня одного працівника за день;

П_р – пересічний прибуток одного працівника за день;

Д_тн – пересічне число днів тимчасової непрацездатності, що припадає на одного хворого;

К_з – число хворих.

Чиста продукція, на відміну від валової, не враховує вартість сировини та комплектуючих матеріалів, тобто праці інших людей:

В_ст = В_сх х К_сз , де

В_сх – пересічна вартість лікування одного стаціонарного хворого;

К_сз – число госпіталізованих хворих;

В_ам = В_ах х К_з, де

В_ах – пересічна вартість лікування одного амбулаторного хворого;

О_тн = В_тн х Д_тн х К_з, де

В_тн – вартість відшкодування по тимчасовій непрацездатності пересічно на одного хворого за один день;

В_шд = В_вл х В_х х К_з, де

В_вл – вартість одного виклику швидкої допомоги;

В_х – пересічне число викликів швидкої допомоги на одного хворого.

 

Велике економічне значення має раціональне використання матеріальних ресурсів системи медичної допомоги, передовсім праці медичних працівників та використання ліжкового фонду. Медичні працівники є основним фактором виробництва медичних послуг як товару. Існують нормативи трудових затрат медичних працівників – число хворих, яке має прийняти лікар чи фельдшер на амбулаторному прийомі, число хворих, яким щодня має надаватись стаціонарна допомога, нормативи обстеження і лікування хворих. Ці нормативи розроблені на підставі спеціальних наукових досліджень та їхній апробації на практиці. Нормативи періодично переглядаються. Отже є змога співставляти фактичну роботу фельдшера чи лікаря з нормативною і визначати т.з. функцію медичного працівника.

Функція медичного працівника в амбулаторії	=	Число фактично прийнятих хворих	х 100(%)
		Число нормативних хворих

 

Якщо функція не виконується (менше 100%), це призводить до прямих економічних втрат, адже витрати на заробітню платню медичних працівників, комунальні послуги, на обладнання та інвентар при цьому не зменшуються. Якщо функція значно перевиконується, це теж недоцільно, оскільки позначається на якості медичної допомоги і свідчить про необхідність перегляду нормативів. Отже слід прагнути до 100%-ого виконання функції, яка призводить до найбільшого економічного і медичного ефекту.

Основні кошти (більше 70%) йдуть на утримання стаціонарної допомоги. При цьому важливо, щоб ліжка в стаціонарі були постійно зайняті хворими, тобто виконували свою функцію. Функція ліжка або його середня зайнятість визначається так:

Функція ліжка	=	Число ліжко-днів проведених  хворими в стаціонарі за рік
		Число ліжок в стаціонарі

 

Частка від ділення має складати 340 днів за рік. Це оптимальний показник. Різниця (365-340) у днях цебто 25 днів – це ті дні, коли ліжко обертається цебто одного хворого змінює інший. Якщо ліжко працює менше 340 днів, тобто не зайняте хворим, лікарня має прямі економічні втрати, оскільки усі кошти, окрім асигнувань на медикаментозне лікування і харчування хворим, все одно витрачаються. Якщо ліжко працює більше 340 днів за рік, це теж погано, бо є свідченням скупченості хворих і невідповідності їхнього наявного числа потребі. Це негативно позначається на якості обслуговування хворих. В такому випадку слід уточнити потребу населення в лікарняних ліжках.

Потреба в ліжках визначається за такою формулою:

                   Н х П х С

Л_с =        340 х 100

Л_с – число необхідних ліжок;

Н – число населення, яке обслуговує лікарня;

П – відсоток населення, яке направляється на госпіталізацію;

С – середня тривалість перебування одного хворого на ліжку в стаціонарі.

Визначимо потребу в ліжках для адміністративного сільського району, що має 80 тис. жителів.

Л_с = 80 000 х 20 х 15 / 340 х 100 = 706  ліжок

П = 20 % – теперішній відсоток відбору людей на госпіталізацію, С = 15 днів – середня тривалість перебування одного хворого в стаціонарі.

Отже для оптимального забезпечення населення цього району в стаціонарній допомозі потрібно 706 ліжок.

Ринок – це спосіб розподілу праці. Для раціональної організації виробництва необхідне його планування. Це стосується і медичної допомоги. План – це передбачення майбутнього і обгрунтування шляхів його досягнення.

В умовах ринку медичні заклади набувають значно більшої самостійності, ніж за умов адміністративно-командної системи управління. Звідси планування опускається зверху донизу і основним стає вміння кожного медичного закладу скласти свій діловий план або т.з. бізнес-план.

Основні вимоги і розділи складання ділового плану медичного закладу такі. Діловий план є документом, який націлює керівництво закладу на досягнення конкретних стратегічних цілей щодо подальшого поліпшення медичної допомоги людям.

Спочатку пишеться вступ або короткий виклад плану. Він є коротким (не більше двох сторінок тексту), але надзвичайно насиченим, глибоким і цілеспрямованим. У вступі визначається зміст плану, основні завдання, шляхи їхнього здійснення, основна фінансова інформація і очікувані результати.

Далі описується історія закладу: умови виникнення, основні етапи пройденого шляху, пояснення, чому заклад став таким, яким є тепер.

Наступний розділ ділового плану – характеристика використання стаціонарних і амбулаторних медичних послуг. Він грунтується на існуючій системі отримання статистичних даних. Ретельно аналізується за декілька календарних років рух хворих у стаціонарі і амбулаторії (пункті), виконання функції медичних працівників і ліжок, встановлюються тенденції цебто спрямованість цих явищ. При цьому має бути проаналізовано достовірність статистичних даних щодо діяльності медичного закладу, виявлено вузькі місця і по можливості вказано шляхи їхнього усунення.

Далі дається аналіз району обслуговування медичного закладу, характеристика населення та інших закладів, розміщених в районі обслуговування. Тут дається детальний опис демографічній ситуації в районі обслуговування: числу населення, його статево-віковому складу, структурі сімей, захворюваності населення, їхній потребі в медичних послугах та розподілу цих послуг між даним закладом та іншими закладами, розміщеними на території обслуговування. Суттєву роль має детальна характеристика фінансових можливостей закладу, а саме очікуваних бюджетних асигнувань і поступлень коштів із інших джерел, передовсім шляхом страхування самого населення. Важливо в цьому розділі плану визначитись із ціною на медичні послуги, прагнучи досягти найвищих результатів за найнижчих можливих витрат.

Наступний розділ плану – міркування щодо реконструкції (оновлення) медичного закладу. Йдеться про можливі зміни в структурі медичного закладу: розгортання нових структурних підрозділів і згортання старих з метою поліпшення медичної допомоги пацієнтам. Реконструкція має бути фінансово обгрунтована.

Далі йде економічний аналіз: співставлення ціни на медичні послуги з можливими фінансовими витратами закладу.

Наступний розділ плану – стратегічні напрямки і маркетинг. Це дуже важливий розділ плану.

Досі йшлося здебільшого про сучасний стан закладу, тепер слід заглянути в його майбутнє, обгрунтувати мождиві стратегічні напрямки розвитку. Цей розділ, в свою чергу, складається із таких підрозділів:

–         розвиток стратегічних спрямувань. Тут проводиться аналіз з метою встановлення пріорітетності різних цілей, визначаються можливості, передовсім фінансові, їхнього досягнення, визначаються сильні і слабкі сторони інших закладів в районі обслуговування, координується послідовність досягнення цілей, намічаються заходи щодо роботи із населенням;

–         план маркетингу. Тут йдеться про вибір послуг та окремих програм, можливість їхнього виконання з боку медичного персрсоналу, визначення цін на окремі медичні послуги та інші можливі зміни в процесі реалізації плану, реклама або широка розгорнута кампанія серед населення щодо необхідності користування сучасними медичними послугами;

–         виконання плану маркетингу. Він реалізується через окремі цілеспрямовані кампанії, наприклад, надання акушерської допомоги, швидкої допомоги, надання послуг хворим на цукровий діабет тощо. Має здійснюватись постійний патронаж за здійсненням цілеспрямованих кампаній.

Наступний розділ плану – фінансові прогнози. Тут дається детальний список фінасових передбачень і прогнозів стосовно використання послуг, можливі ризики, перепони і шляхи їхнього подолання.

Далі йде план дій закладу. Розписуєтьсяя детальний план конкретних заходів, які має здійснити медичний заклад, термін їхнього виконання і особи, відповідальні за це виконання. Цей розділ плану має щоквартально переглядатись, корегуватись і оновлюватись, враховуючи поточний хід виконання.

В кінці до ділового плану додаються додатки – конкретні розрахунки, пояснення, довідковий матеріал тощо.

Досі складання ділових планів на стало поширеною практикою в діяльності медичних закладів. Планування поки що обмежується складанням фінансового плану або бюджету, який грунтується на трьох документах: тарифікації, штатному розписі і кошторисі доходів і видатків.

Тарифікація – це документ, у якому зафіксовано штатні одиниці закладу і розписано їхні оклади, цебто ту зарплату, яку отримує кожен працівник згідно його кваліфікації, категорії, займаної посади, стану роботи тощо.

Штатний розпис – це документ, який відображає розподіл числа лікарів, середнього, молодшого і іншого персоналу у відповідності з чисельністю населення, яке проживає на території діяльності закладу.

Кошторис – це бюджет, розписаний по окремим статтям. Це основний плановий фінансовий документ. Спочатку складається його проект на підставі виконання плану попереднього року, змін у тарифікації та штатному розпису.

Кожен медичний заклад надсилає проект свого кошторису у четвертому кварталі поточного року в територіальний орган управління охороною здоров’я (в сільському районі – головному лікарю центральної районної лікарні, у місті – управлінню охорони здоров’я). Там складається загальний бюджет медичних закладів міста (району), який спрямовується в міське (районне) фінансове управління. Звідти зведений бюджет направляється в обласне фінансове управління, а зведений бюджет області – в Міністерство фінансів України. Останнє розглядає ці бюджети, складає державний бюджет і після його затвердження Верховною Радою спрямовує до областей контрольні цифри, які відповідно проходять увесь зворотній шлях аж до медичного закладу. Бюджети медичних закладів затверджують сесії районних (міських) рад народних депутатів.

Доходи бюджетів медичних закладів формуються із двох джерел: грошей, виділених міським (районним бюджетом, і спеціального фонду за рахунок додаткових коштів, які медичний заклад заробляє самостійно. Згідно “Закону України про місцеве самоврядування” кожен медичний заклад отримав змогу заробити додаткові кошти шляхом заснування на своїй базі кооперативів, малих підприємств, акціонерних товариств, ТзОВів, окремих підприємств тощо. Діяльність усіх цих підрозділів законодавчо обумовлена і заклад має діяти в межах чинного законодавства.

Доходи бюджету розписуються за такими рахунками кошторису:

1.      рахунок для заробітньої плати. На нього переказуються кошти для виплачування плати працівникам і нарахування на заробітню плату:

а) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (забезпечення);

б) збір на обов”язкове соціальне страхування;

2.            поточний рахунок, який акумулює кошти для витрат на господарські, комунальні, медикаментні потреби та ін.

3.      рахунок для спеціальних коштів (арендна плата, платні послуги).

4.      суми за дорученнями (на цьому рахунку акумулюються спонсорські і благодійні внески). Витрачання коштів за цим рахунком проводиться на основі “Положення закладу”. “Положення” затверджується кожного року і являє собою документ, який визначає на які саме статті видатків використовуватимуться кошти з даного рахунку. Як правило, заклад має можливість використання цих грошей на всі статті (на зарплату, харчування, медикаменти, ремонт тощо).

5.      чорнобильський рахунок. Кошти на нього виділяються безпосередньо з державного бюджету для працівників закладу, які брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС.

Видаткова частина кошторису включає такі основні пункти:

1) поточні видатки:

а) оплата праці працівників бюджетних установ;

б) нарахування на заробітну плату;

в) придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ;

г) оплата комунальних послуг, енергоносіїв та ін.;

2) капітальні видатки:

а) капітальне будівництво (придбання);

б) капітальний ремонт, реконструкція;

в) придбання обладнання і предметів довгострокового використання та ін.;

3) нерозподілені видатки;

4) кредитування з вирахуванням погашення;

5) платежі до бюджету:

а) податки та обов”язкові платежі (крім податку на прибуток та податку на додану вартість);

б) податок на прибуток;

в) податок на додану вартість.

Слід зазначити, що кошти, виділені на зарплату, витрачаються лише з даною метою. Керівник не має права розпоряджатись ними в інших цілях.

 

 

Сучаснй  стан охорони здоров’я України

• Високі показники загальної смертності і смертності від окремих причин, які значно перевищують показники для країн Євросоюзу (у 2 рази)

• Надзвичайно високі показники смертності населення в працездатному віці, які в 2-4 рази вищі за показники у розвинутих країнах!

• Різка вираженість феномена чоловічої “надсмертності”, коли смертність чоловіків у вікових групах 25-44 роки майже у 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку!

• Скорочення очікуваної тривалості життя (з 1990 до 2004 рр. майже на 3 роки) , в результаті чого сьогодні розрив із середньоєвропейськими показниками складає більше 6, а з показниками країн Євросоюзу більше 10 років!

• Високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань, зростаючої розповсюдженості тютюнопаління, вживання алкоголю і наркотиків, передусім серед молодого покоління

• Неконтрольоване поширення епідемії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу!

• Найвищий в Європейському регіоні рівень природного спаду населення, що веде до швидкої депопуляції населення

• Стрімке постаріння населення

Все це призвело до того, що на сьогодні смертність перевищує народжуваність більш, ніж у два рази, що веде до різкої депопуляції населення України.

Показники материнської та малюкової смертності є інтегрованими індикаторами рівня життя населення кожної країни. Відповідно до нових програмних документів ЄС, ВООЗ щодо поліпшення здоров’я населення цей показник включено до переліку основних стратегічних показників соціально-економічного розвитку країни.

Протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається поступове зниження показника материнської смертності. Якщо на початку 90-х років мали місце коливання високих рівнів цього показника, то починаючи з 1995 по 2004 рік, показник материнської смертності знизився більше, ніж у 2, 5 рази. Проте, за І півріччя поточного року відбулося деяке підвищення показника у порівнянні з 2004 роком як за рахунок збільшення кількості випадків, так і за рахунок зниження народжуваності.

У 2004 році не зареєстровано випадків материнської смертності в Житомирській, Миколаївській, Полтавській, Черкаській областях та у м. Севастополі, а в першому півріччі 2005 р. – у Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Черкаській, Чернігівській обл, мм. Київ та Севастополь. В регіонах з високим рівнем материнської смертності погіршились показники в Хмельницькій, Кіровоградській, Харківській областях.

Позитивна тенденція відзначається і по показнику малюкової смертності, який з 1989 по 1995 роки невпинно зростав, протягом останніх років набув тенденції до зниження. В 2004 році він становив 9, 6 на 1000 народжених живими. Незначне підвищення показника за І півріччя 2005 р. пояснюється переходом України на визначені ВООЗ критерії життєздатності дитини як і в усіх розвинутих країнах, і реєстрація смерті малюків з 22 тижня вагітності вплине тимчасово на збільшення показника малюкової смертності.

Проте, як показав досвід країн Європи, збереження пріоритетності питань охорони материнства і дитинства дасть можливість і надалі знизити малюкову смертність, а також забезпечить народження здорової дитини!

Слід відзначити, що Україна за результатами 2004 року досягла і навіть домоглася покращання визначених ВООЗ орієнтовних показників материнської та малюкової смертності для країн європейського регіону з відповідним рівнем соціально-економічного розвитку.

Такі позитивні зрушення відбулися за рахунок удосконалення як організаційних, так і медичних технологій: приведення галузевої нормативної бази у відповідність до європейських та світових стандартів, введення клінічних протоколів на основі науково-доказової медицини, впровадження сучасних ефективних низькозатратних перинатальних технологій, створення неонатологічної служби та служби планування сім’ї.

Наступний слайд

яскраво демонструє рівень розвитку системи планування сім’ї, а саме позитивний вплив попередження небажаної вагітності на рівень материнської смертності. Рівень використання контрацептивів зріс за десятилітній період майже у 4 рази, водночас рівень абортів знизився також майже в 4 рази, а материнські втрати, пов’язані з абортом зменшились у 5 разів, у порівнянні з 1987 роком – у 16 разів! Тим більше у 80-х роках причиною материнської смерті аборти були у 40-50%, у 2004 р. – 10%, що свідчить про необхідність розвивати службу планування сім’ї у відповідності до вимог основних міжнародних Конвенційних актів.

Значний позитивний вплив на призупинення чинників розладу репродуктивного здоров’я мало впровадження заходів Національної програми “Репродуктивне здоров’я 2001-2005”. При розробці програми були визначені очікувані результати на 2005 рік. Цей слайд демонструє Вам ефективність цільового спрямування методичних та організаційних, а також економічних технологій в рамках виконання програми. Основні показники за 2004 рік нижчі, ніж заплановано їх досягнення у 2005 р.

 

Основні причини смерті, 2004 р.

Причини смерті	на 100 тис. населення	Внесок в сукупну смертність, %
Хвороби системи кровообігу – в т.ч.	964, 6	61, 64
– інфаркт міокарда	17, 9	1, 14
– судинні ураження мозку	222, 9	14, 24
Інфекційні та паразитарні хвороби	26, 7	1, 71
Туберкульоз	20, 5	1, 3
Злоякісні новоутворення	195, 5	12, 59
Захворювання органів дихання	65, 9	4, 21
Захворювання органів травлення	48, 3	3, 09
Нещасні випадки, травми та отруєння	158, 2	10, 11
Самогубства	26, 0	1, 66
Вбивства	11, 8	0, 75
Утоплення	9, 2	0, 59
Померли від усіх причин	1564, 9	100

 

 

 

 

 

 

 

Продовжує погіршуватись епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу. 

Захворюваність на туберкульоз невпинно зростає серед міського та сільського населення.

В структурі захворюваності на туберкульоз організовані контингенти складають понад третину від усіх хворих і забезпечити контроль за їх лікуванням не становить проблему. Проте неорганізований контингент населення, серед яких понад 40% – це непрацюючі працездатного віку та 13% пенсіонери, потребують соціальної підтримки, індивідуального контролю за отриманням ліків та спрощення механізму цього контролю. Для вирішення проблеми Міністерство готує заявку до Глобального лікарського фонду на отримання комбінованих протитуберкульозних препаратів 1-го ряду, які мають прекваліфікацію ВООЗ та підтверджену високу ефективність в країнах світу.

Найголовнішим завданням регіональної системи охорони здоров’я є забезпечення контролю за лікуванням саме серед неорганізованого контингенту. Для цього необхідно залучити фахівців загальнолікарняної мережі та громадські організації.

Досягти конкретних результатів можливо лише за умови міжсекторального підходу, налагодження партнерства та розвитку громадського руху у виконанні протитуберкульозних заходів.

Так чому ж   така ситуація? Тому що:

• Фактично відсутнє стратегічне планування, а наявні інституційні та кадрові можливості є вкрай недостатніми для адекватного та ефективного управління ресурсами на макро- та мікрорівні

• Немає чіткого розмежування між платником та постачальником медичних послуг та відсутні договірні відносини між ними

• Державні та комунальні медичні заклади продовжують залишатися в статусі бюджетних установ

• Політика децентралізації (як управлінських, так і фінансових повноважень) використовується вкрай непослідовно та неефективно

• Фактично відсутній вплив громадськості (як медичної зокрема, так і населення в цілому) на вироблення і прийняття політичних і управлінських рішень

 Фінансування охорони здоров’я:

• Нестача державних коштів веде до заміщення безоплатної медичної допомоги платною

• Офіційна плата за медичні послуги та доброчинні благодійні внески у загальній структурі витрат мають невелику питому вагу (3, 5-4%, а по відношенню до бюджетних витрат – близько 6%)

• У загальному обсязі фінансових витрат на охорону здоров’я значну частку складають неофіційні (тіньові) платежі населення

• Структура фінансових надходжень, що склалася, призводить до порушення ключових принципів організації сучасних систем охорони здоров’я: солідарності та справедливості

Розподіл фінансових ресурсів?

• Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на ОЗ формується без будь-якого зв’язку з гарантіями держави стосовно надання безоплатної медичної допомоги !

• Жорстке розмежування витрат на потреби охорони здоров’я між бюджетами різних рівнів призводить до дезінтеграції територіальної системи медичного обслуговування

• Розподіл коштів між медичними закладами здійснюється відповідно до застарілих підходів – в залежності від потужності

• Фінансування медичних закладів, що знаходяться у державній або комунальній власності, передбачає, згідно з Бюджетним кодексом, виділення коштів на їх утримання , а не покриття витрат відповідно до обсягів виконаної роботи

• Постатейне кошторисне фінансування медичних закладів не створює стимулів до пошуку шляхів підвищення ефективності використання наявних ресурсів

• Дефіцит фінансування не дозволяє здійснювати своєчасне оновлення морально і фізично застарілого обладнання

• Значний обсяг неофіційних витрат населення при отриманні медичної допомоги перешкоджає ефективному управлінню ресурсами на рівні медичного закладу

• Заробітна плата медичного персоналу залишається низькою і не залежить від обсягу і якості роботи

• Система фінансового і статистичного обліку та звітності охорони здоров’я не дозволяє одержати інформацію, необхідну для ефективного планування і розподілу ресурсів

Недоліки існуючої системи організації первинної медико-санітарної допомоги:

• ПМСД забезпечується багатоланковою структурою (дорослі і дитячі поліклініки, медико-санітарні частини, жіночі консультації, сільські лікарські амбулаторії)

• Не існує чіткого розподілу на служби первинної і вторинної допомоги

• Терапевтична кваліфікація дільничних лікарів не дозволяє професійно вирішувати всі проблеми первинного медичного обслуговування

• Пацієнти мають можливість звертатися до спеціалістів самостійно без направлення дільничного лікаря

• Дільничні лікарі, праця яких оплачується по ставках і не залежить від обсягу і якості їх роботи, не зацікавлені в пацієнтах

Маршрут пацієнтів: із 100 пацієнтів тільки 41 звертається одразу до лікаря первинної ланки, а решта починають довгу дорогу у пошуках меддопомоги (у організованій системі близько 80% пацієнтів розпочинають і закінчують лікування на первинному рівні).

Недоліки функціонуючої в Україні лікарняної системи:

• Надлишкова кількість стаціонарних закладів

• Надмірна спеціалізація ліжок і лікарень

• Слабкі функціональні відмінності у лікарень різних ієрархічних рівнів

• Існування паралельних систем стаціонарних послуг (відомчих, державних)

• Висока питома вага госпіталізацій в спеціалізовані стаціонарні заклади

• Тривалі терміни перебування в стаціонарі

• Розвиток стаціонарозамінюючих форм медичного обслуговування не кореспондується з перетвореннями стаціонарного сектору

Не дивлячись на високу забезпеченість лікарями усіх спеціальностей, яка в Україні наростає і становить на даний час 47, 4 на 100 тис. населення (а з них практикуючих – 30 на 100 тис. населення, про що більш детально буде висвітлено у відповідній доповіді), в охороні здоров’я України склалася негативна кадрова ситуація, яка характеризується:

• Недосконалістю механізмів державного регулювання та використанням архаїчної системи планування потреб у кадрових ресурсах, яка базується на жорстких штатних нормативах

• Структурними кадровими диспропорціями , які проявляються у надмірній спеціалізації лікарів

• Дефіцитом кадрових ресурсів в первинній ланці і сільській місцевості

А ТАКОЖ:

• Постарінням працівників галузі (20, 1 % складають лікарі пенсійного віку, переважно у первинній ланці охорони здоров’я)

• Негативним кадровим балансом:

• недостатній приплив у медицину молодих спеціалістів;

• щорічно тільки біля 450 лікарів-випускників ВМНЗ зі спеціальності “загальна практика-сімейна медицина” надходять у галузь (завдяки рішучим діям МОЗ у 2005 р. – 1320!);

• кадрове зменшення (вибувають з галузі щорічно понад 5 тис. з різних причин, біля 3%);

• Відсутністю системи базової підготовки спеціалістів-адміністраторів (менеджерів)

ПРОБЛЕМИ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ РЕСУРСІВ:

• Недосконалість чинної нормативно-правової бази та її неповна відповідність до міжнародних вимог

• Вкрай недосконале регулювання ринку фармацевтичних препаратів

• Нераціональне використання лікарських засобів та існуючого асортименту виробів медичного призначення

• Реальний влив на лікарські призначення мають фармацевтичні компанії , які ведуть агресивну маркетингову політику

• Зношеність основних фондів перевищує 50%

• Коефіцієнт оновлення основних фондів вкрай низький та складає 1, 9% на рік

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕКТОРУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

• Існуюча інформаційна система мало диференційована по рівнях управління і орієнтована переважно на виконання адміністративно-розпорядчих завдань, а не на потреби управління охороною здоров’я

• Взаємозв’язок між інформаційними медичними та економічними підсистемами є дуже слабким – інформація збирається та обробляється окремо, а не аналізується разом

• Відсутня система управлінського обліку, яка б задовольняла сучасні потреби та перспективи щодо розвитку сектору охорони здоров’я

• Відсутні індикатори (набір показників, характеристик, критеріїв) для відповідних типів медичних структур

• В Україні створено багато різних медичних інформаційних систем (МІС), хоча більшість з них не спроможна забезпечити всебічну інформацію, необхідну для успішного реформування сектору охорони здоров’я

• Вкрай недостатня забезпеченість закладів охорони здоров’я комп’ютерною технікою з сучасним програмним забезпеченням та відсутність доступу до мережі Інтернет

 Піоритетнінапрямки пану реформування  охорони здоров’я

• Структурна реорганізація системи медичного обслуговування з першочерговим розвитком первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини

• Перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах

• Зміцнення фінансової бази охорони здоров’я

• Узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров’я

• Формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги

• Здійснення активної кадрової політики

• Здійснення раціональної фармацевтичної політики

• Управління перетвореннями в галузі охорони здоров’я

Центральною дійовою особою системи охорони здоров’я повинен стати сімейний лікар/лікар загальної практики

ПЕРШОЧЕРГОВИЙ РОЗВИТОК ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ НА ПРИНЦИПАХ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ :

• Інтенсифікація реорганізації первинної медико-санітарної допомоги на принципах загальної практики/сімейної медицини

• Запровадження вільного вибору пацієнтами лікаря первинної ланки з його документальним оформленням у вигляді договору між пацієнтом і лікарем

• Наділення в законодавчому порядку лікаря первинної ланки функцією організатора медичного маршруту пацієнта

• Реорганізація стаціонарного сектора на основі функціональної диференціації ліжкового фонду

• Проведення матеріально-технічної реорганізації (реконструкції) госпітальної бази лікувально-профілактичних закладів, виходячи зі специфіки їх подальшого використання

СТРУКТУРНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ:

• Здійснення укрупнення лікарень загального профілю, в яких надається екстрена стаціонарна допомога зі створенням госпітальних округів з чисельністю охоплення від 100 до 200 тис. населення

• Реорганізація частини лікарняних потужностей в заклади (відділення) для хронічних хворих, заклади (відділення) для надання медико-соціальної допомоги – будинки сестринського догляду, хоспіси

• Здійснення поступової, виваженої, з урахуванням місцевих умов, реорганізації деяких спеціалізованих медичних закладів другого рівня з відкриттям відповідних відділень в лікарнях загального профілю

• Концентрація високотехнологічної високоспеціалізованої допомоги на регіональному рівні

• Передача на комунальний рівень відомчих медичних закладів та забезпечення територіальної інтеграції лікарень різної підлеглості

• Забезпечення розвитку служб соціальної допомоги та її доступності, поліпшення координації між сектором охорони здоров’я і соціальним сектором

Перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах:

• Розробка механізмів договірної оплати медичних послуг

• Визначення критеріїв відбору постачальника для закупки медичних послуг за громадські кошти на основі ціна/якість

• Розробка і затвердження типових чи примірних форм договорів для закупівлі медичних послуг на рівні первинної та вторинної і третинної медичної допомоги

• Зміна організаційно-правового статусу медичних закладів з бюджетних установ на державні (комунальні) некомерційні медичні підприємства

• Запровадження механізму стратегічних закупівель медичних послуг на договірній основі

• Перехід від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг

• Запровадження сучасних, спрямованих на ефективний розподіл ресурсів, методик: подушного фінансування та подушного фінансування з частковим фондотриманням – для організацій первинної медико-санітарної допомоги; глобального бюджету – для стаціонарних закладів

• Запровадження системи оплати праці лікарів, середнього медичного та допоміжного персоналу закладів (підрозділів) з врахуванням об’єму та якості їх роботи

• Перегляд діючих нормативних актів (наказів Міністерства охорони здоров’я, постанов Уряду та ін.), що стримують або перешкоджають реформуванню галузі

Здійснення поетапного переходу від бюджетної системи фінансування до моделі соціального медичного страхування, для чого:

На першому етапі внести зміни до Бюджетного кодексу України, законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації та покласти на регіональні органи управління охорони здоров’я функції управління консолідованими на рівні регіону бюджетними ресурсами і закупівлю на договірній основі медичних послуг

На другому етапі, за наявності макроекономічних умов, прийняти Закон України „Про обов’язкове соціальне медичне страхування” з запровадженням або цільового внеску, або виділення відповідної квоти в єдиному соціальному внеску на потреби соціального медичного страхування

Ввести цільовий податок на тютюнові вироби і алкоголь або виділення цільової частки в складі акцизного збору на ці товари для потреб охорони здоров’я (а можливо, повернутися до монополії держави?)

УЗГОДЖЕННЯ ОБСЯГІВ ДЕРЖАВНИХ ГАРАНТІЙ ЩОДО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я:

• Визначення і затвердження пріоритетів охорони здоров’я, виходячи з обґрунтованих медико-санітарних потреб населення, вартості та ефективності медичних втручань

• Визначення і затвердження базового пакету медичних послуг , що мають надаватися громадянам безоплатно за рахунок громадських джерел фінансування

• Законодавче визначення форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги

• Перегляд норми 49 статті Конституції щодо повної безплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах ( Cт. 49. “У державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена” та Ст. 95. “Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків”. Для з’ясування цієї колізії вже підготовлено відповідне подання до Конституційного Суду)

З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ПІДТРИМКИ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НЕОБХІДНО:

• Створення організованої системи управління якістю медичної допомоги

• Створення Національного інформаційного центру клінічної епідеміології, біостатистики, “доказової медицини” та стандартизації

• Запровадження обов’язкового усіх ліцензування медичних закладів незалежно від форми їх власності

• Адаптація або розробка у відповідності до міжнародних вимог та запровадження стандартів діагностики та лікування, організації надання медичної допомоги (клінічні керівництва) на основі науково-обґрунтованої медичної практики

ЗДІЙСНЕННЯ АКТИВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ:

• Розробка науково обґрунтованих прогнозів потреб у медичних кадрах різних спеціальностей з урахуванням напрямків і темпів структурних і функціональних перетворень в системі охорони здоров’я України

• Забезпечення підготовки випереджаючими темпами спеціалістів для первинної ланки охорони здоров’я: сімейних лікарів, сімейних медичних сестер, соціальних робітників

• Створення системи підготовки спеціалістів – адміністраторів, менеджерів, економістів, аналітиків для органів та закладів охорони здоров’я, котрі поділяють ідеологію реформи охорони здоров’я

• Розробка системи заходів соціального захисту , передусім системи перепідготовки спеціалістів, що можуть вивільнятися внаслідок скорочення штатів