ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЦАРСТВА НАЙПРОСТІШИХ – PROTOZOA. ТИП САРКОМАСТИГОФОРИ. ТИП
АПІКОМПЛЕКСНІ. ТИП ВІЙЧАСТІ АБО ІНФУЗОРІЇ.
Початок накопичення знань про тваринний світ відноситься до кам’яного віку ( палеоліту). Тварини були об’єктом полювання, рибальства і т.п. Праці про тварин відомі вже в древньому Китаї, Індії. Проте наукова зоологія бере початок від великого вченого і мислителя Древньої Греції – Арістотеля (1V ст. до нашої ери ). Арістотель розділив всіх тварин на 2 групи: 1) тварини, що мають кров, і 2) тварини без крові. До першої групи він відніс всіх вищих тварин ( звірів, птахів, гадів і риб), а до другої – комах, раків, молюсків та інших нижчих тварин.
Велике значення в розвитку біології на межі XVI i XVII ст. мало винайдення мікроскопа, що дозволило досліджувати мікроскопічні організми ( А. ван Левенгук в Голандії, М. Мальпігі в Італії, У. Гарвей в Англії).
В кінці XVII ст закладаються основи системи тваринного світу. Велике значення в цьому плані мали роботи Дж. Рея і К. Ліннея. Так, останній, ввів раціональну бінарну номенклатуру і створив систему, в якій виділив 4 таксони: вид, рід, порядок і клас. Він встановив і назвав понад 300 родів тварин, які об’єднав у 6 класів: ссавці, птахи, гади, риби, комахи і черви (черви молюски та інші нижчі тварини).
В 1825 році французький зоолог Бленвіль на основі робіт Ж. Кюв’є вводить в систему поняття тип.
В першій половині XIX ст. в зоології започатковуються ідеї історичного розвитку тваринного світу. Важливий вклад в цей період вніс Ж.Б. Ламарк, який опублікував свою книгу “Філософія зоології”(1809), в якій викладаються перші принципи теорії еволюції тваринного світу. Ламарк ввів в зоологію термін “безхребетні”, серед яких він розрізняв 10 класів.
Значний пзитивний вплив на розвиток біології здійснило створення клітинної теорії в 30-х роках XIX ст. М.Шлейденом і Т.Шваном, яка показала єдність мікроскопічної будови тваринних і рослинних організмів.
Новий етап в розвитку зоології, як і інших біологічних наук, відкрила створена еволюційна теорія Ч.Дарвіна. На основі еволюційної теорії почався швидкий розвиток нових біологічних дисциплін. Швидкими темпами розвиваються систематика і зоогеографія тварин. Якщо за часів Ліннея було відомо 4208 видів, в першій половині XIX ст. – 48000, а наприкінці століття близько 400000. В XX ст. продовжується робота зоологів в плані розвитку і вдосконалення системи тваринного світу. На сьогоднішній час розрізняють понад 17 типів безхребетних тварин.
Зоологія – це наука, що всесторонньо вивчає тваринний світ: його різноманітність (систематика), будову і життєдіяльність (морфологія і фізіологія), їх поширення (зоогеографія), зв’язок з середовищем існування (екологія), закономірності індивідуального (ембріологія) та історичного розвитку.
На сьогоднішній час система тваринного світу виглядає таким чином: підцарство – надрозділ – розділ – підрозділ – тип – підтип – клас – підклас – ряд – підряд – надродина – родина – підродина – рід – вид – підвид. Основними таксономічними одиницями є тип, клас, ряд, родина і вид.
Загальна характеристика Підцарства Найпростіші, або Одноклітинні (Protozoa )
Вперше представники підцарства Найпростіші були виявлені Антоні Ван Левенгуком у краплі дощової води за допомогою збільшувального скла, що давало 200 разове збільшення і були названі «анімалкулами» – найменшими тваринками.
Сьогодні описано понад 30 тис. видів найпростіших, хоча більшість із них досі науці невідомі. Основними типами підцарства є Саркомастигофори (Sarcomastigophora), Апікомплексні (Apicomplexa), Мікроспоридії (Microspora), Міксоспоридії (Myxozoa), Інфузорії (Infusoria).
Розповсюдження найпростіших охоплює всю поверхню Землі. Виявлені представники даної таксономічної категорії у найрізноманітніших середовищах. Значна кількість їх мешкають у морях та океанах, як у поверхневій плівці, так і в товщі води, і на дні. Багата фауна найпростіших і прісних водах так і в ґрунті. Значна кількість видів в якості середовища існування обрали інші організми, тобто ведуть паразитичний спосіб життя.
За рівнем організації найпростіші – еукаріотичні організми, що перебувають на клітинному рівні організації, повноцінні в морфологічному і фізіологічному відношеннях. Серед них є одноклітинні та колоніальні організми, багатоядерні плазмодії.
Загалом найпростіші характеризуються цілим рядом спільних ознак. Визначальною серед яких є одноклітинність, тобто вони являють собою організми, тіло яких за будовою відповідає одній клітині.
Розміри найпростіших коливаються від 2 мкм (мкм – одна тисячна міліметра) до 5 см. В той час як розміри колоній можуть досягати і до 50 см. Для найпростіших характерна різноманітність форм симетрії. Є серед них сферичні види з променевою і двобічною симетрією. Значна кількість найпростіших є асиметричними. Найбільш різноманітні форми симетрії властиві планктонним морським радіоляріям. Вони мають мінеральний скелет, який часто утворює складні правильні геометричні фігури. Джгутикові та війчасті, що швидко рухаються, мають особливий тип симетрії -гвинтову.
Єдність філогенетичного зв’язку рослинних і тваринних одноклітинних
організмів простежується в цілому ряді ознак
Для більшості найпростіших, за виключенням деяких паразитичних форм, властива здатність до руху – переміщення у просторі. Найпростішим і, очевидно, вихідним з філогенетичної точки зору є амебовидний рух. Більш складною формою є рухи що здійснюються за допомогою джгутиків та війок. Для деяких високоорганізованих найпростіших (Інфузорій та Радіолярій) властивий ще й тип руху – завдяки скорочення. Тіло таких найпростіших здатне швидко міняти свою форму, а відтак повертатися до вихідного положення.
Наявні загально клітинні органоїди, а саме: мембрана, ядро, мітохондрії (відсутні у окремих джгутикових та у мікроспоридій), рибосоми, ендоплазматична сітка, апарат Гольджі, лізосоми, тощо.
Поверхневий апарат клітини (її оболонка) складається із зовнішнього шару, розміщеного над плазматичною мембраною; самої мембрани мозаїчної за будовою, типовою для біомембран; а також з певних структур розташованих під нею.
Зовні мембрана покрита клітинною стінкою, структура та хімічний склад якої відрізняється у різних систематичних груп. Як правило це стінка утворена целюлозою, пектином, лігніном, вміст яких залежить від типу клітини.
Зовні до мембрани прилягає глікокалікс, утворений мукополіцукрами і тісно пов’язаний з інформативною системою клітини. Глікокалікс не виконує опорної функції, оскільки його шар дуже тоненький. Крім глікокаліксу , у багатьох найпростіших можуть утворюватись позаклітинні поверхневі структури: лусочки, клітинні стулочки, будинки, черепашки.
До підмембранних комплексів клітин належить пелікула, що складається з плазматичної мембрани та розташованих під нею структур. Серед яких білкові утвори мікротрубочки та мікрофіламенти, які здійснюють у клітині опорну функцію, утворюючи її цитоскелет. До подібних структур належить і куляста капсула з органічної речовини, яка поділяє цитоплазму на внутрікапсулярну та позакапсулярну частини (наприклад у радіолярій).
Всередині цитоплазми міститься велика за розмірами вакуоля, виповнена клітинним соком. Вакуоля виявлена лише у прісноводних тварин, здатна до регуляції осмотичного тиску тварини і для виконання видільної функції. Поділ клітини відбувається завдяки утворенню перетяжки, що формується від центра клітини до периферії її. Поділ клітини проходить чи в поздовжньому, чи в поперечному напрямку завдяки перетяжки, що формується від периферії клітини до центра. За способом добування їжі та характером живлення а також за типом обміну речовин найпростіші дуже різноманітна група тварин. Автотрофний тип обміну властивий деяким джгутиковим, що містять хлорофіл і живляться шляхом фотосинтезу.
Гетеротрофний (тваринний) тип обміну речовин супроводжується живленням за рахунок готових органічних речовин. Способи тваринного типу живлення, як і характер їжі їх, дуже різноманітні. Серед найпростіших є тварини, що мають спеціальні органоїди захоплення їжі (псевдоподії – саркодових, клітинний рот – інфузорій).
Мікотрофний (змішаний) тип обміну супроводжується живленням як шляхом фотосинтезу при наявності енергії сонячного світла та переходом до споживання готових органічних речовин при відсутності останнього (наприклад, Євгена зелена).
Трофічні компоненти найпростіших дуже різноманітні. Одні використовують менші за розмірами організми, наприклад, бактерії, одноклітинні водорості, відмерлі рештки. Є серед найпростіших хижаки, що пожирають інших найпростіших.
Як і всі живі організми, найпростіші характеризуються подразливістю , здатністю відповідати тою чи іншою реакцією на фактори зовнішнього середовища. На думку вчених в процесі сприйняття інформації важлива роль належить глікокаліксу, тоді як передача подразнення, очевидно, здійснюється ектоплазмою тварини.
Найпростішим, як і всім організмам властиве розмноження. Існує дві основні форми розмноження: безстатеве і статеве. При Безстатевому розмноження кількість особин зростає в результаті поділу. Відомо кілька способів і нестатевого розмноження :1) монотомія (поділ материнської клітини на дві дочірні), наприклад, у Амеби це поділ шляхом утворення перетяжки тіла У Євглени зеленої поділ проходить вздовж тіла, а у Інфузорії впоперек.; 2) палінтомія (множинний послідовний поділ, при якому новоутворені клітини не ростуть до кінця поділу); 3) іноді безстатевий поділ набуває множинного характеру. Коли ядро кілька разів ділиться поспіль після чого проходить розпадання цитоплазми на частки, що відповідають кількості ядер – так званий процес – шизогонія або синтомія (наприклад, у Малярійного плазмодія); 4) ендодіогенія (поділ ядра і подвоєння органел відбувається під материнською оболонкою, а дочірні клітини ще деякий час залишаються з’єднаними). Статевий процес розмноження супроводжується злиттям двох статевих клітин (гамет) – процес копуляції, чи злиттям двох статевих ядер ( процес кон’югації), що призводить до утворення однієї клітини – зиготи, що дає початок новому поколінню. Форми статевого процесу найпростіших різноманітні. Наприклад, у колоніальних джгутикових спостерігається процес ізогамії, коли між собою зливаються подібні гамети, копуляція при цьому називається ізогамною.
Копуляцію різних за розмірами гамет (анізогамет) називають анізогамією. Виникнення анізогамії в процесі еволюції можна вважати першим етапом диференціації статі. Є серед найпростіших (Volvox globator) гермафродитні форми, коли мікро- і макрогамети формуються в одній
колонії, є й роздільностатеві колонії – V.aureus.
Важливою біологічно. Особливістю найпростіших є їх здатність до інцистування. При цьому їх клітини стають округлими, відкидають або втягують органели руху, виділяють на поверхні тіла щільну оболонку і переходять до стану спокою. В стані цисти найпростіші переносять різкі зміни температури, вологи, зберігаючи життєздатність. У разі відновлення сприятливих для життя виду умов найпростіші виходять з цист і перетворюються на вегетативні стадії.
На відміну від багатоклітинних, для яких характерний онтогенез, у найпростіших відбувається закономірна зміна окремих одноклітинних поколінь, що називається життєвим циклом. Життєвий цикл може бути простим або складним із чергуванням статевого і нестатевого способів розмноження.
До підцарства Одноклітинних віднесено такі типи найпростіших організмів: Саркомастигофори – Sarcomastigophora, Лабіринтоподібні – Labyrinthomorpha, Апікомплексні – Apicomplexa, Мікроспоридії – Microspora, Міксоспоридії –Myxozoa, Війчасті, або Інфузорії – Ciliophora.
Тип Найпростіші, або Саркомастигофори – Sarсоmastigophora Найпростіші поширені на всій поверхні нашої планети й мешкають в найрізноманітніших середовищах. В переважній більшості вони поширені в морях і океанах, як у товщі води так і на дні. Багато найпростіших в якості середовища існування обрали організми рослин, тварин і людини, тобто пристосувалися до паразитичного способу життя. Серед них є збудники важких захворювань людини і домашніх тварин.
За своєю будовою найпростіші дуже різноманітні, але їм характерний ряд спільних ознак. Основною ознакою є їх одноклітинність, тобто найпростіші – це самостійні організми на клітинному рівні життя.
Розміри тіла переважної більшості найпростіших мікроскопічні. Найдрібніші представники типу мають розміри 2-4 мк. Організми середніх розмірів досягають 50-150 мк. Деякі іфузорії можуть бути до 1,5 мм завдовжки, а окремі грегарини сягають довжини 1 см.
Вільноживучі та паразитичні найпростіші, що належать до цього типу, можуть перебувати в амебоїдному або джгутиковому стані. В амебоїдному стані мають непостійну форму тіла і здатні утворювати тимчасові вирости – псевдоподії, за допомогою яких тварина рухається та захоплює їжу. Для джгутикового стану характерні постійна форма тіла, особливий цитоскелет і наявність органоїдів руху – одного або кількох джгутиків. Іноді протягом життєвого циклу найпростіші можуть переходити з одного стану в інший, а у деяких форм ці стани закономірно чергуються.
Тип Саркомастигофори об’єднує понад 25 тис. видів і поділяється на три підтипи: Саркодові – Sarcodina, Джгутикові – Mastigophora, Опалінові – ОраІіпаІа.
Підтип Саркордові – Багеодіпа
До підтипу Саркодові належать найпростіше організовані тварини, у життєвому циклі яких переважає амебоїдна стадія. Внутрішнє середовище саркодових відмежоване від зовнішнього плазмалемою, яка містить фібрилярні структури. Основними органелами руху і захоплення їжі є псевдоподії, кількість, форма та будова яких у представників різних таксонів є різними. Широкі, лопатеві псевдоподії називаються лобоподіями, ниткоподібні, розгалужені псевдоподії, що здатні переплітатися, – філоподіями, а прямі, нерозгалужені, з опорними рядами мікротрубочок всередині – аксоподіями.
Приблизна кількість сучасних видів саркодових досягає 10-11 тис. Понад 80% цих видів мешкають в морях. Деякі види живуть у прісних водоймах, невелика кількість видів пристосувалися до життя у грунті. Є також і паразитичні види.
Підтип складається з двох надкласів: Корененіжки – Rhizopoda та Промененіжки – Actinopoda.
Надклас Корененіжки – Rhizopoda
У корененіжок органелами руху й захоплення їжі є лобоподії і філоподії. Згідно сучасноі систематики до надкласу Корененіжок відносять 7 класів: Справжні амеби, Акразієві, Справжні слизовики, Плазмодієфорові, Філозеї, Зернястосітчасті, Ксенофіофореї. Розглянемо деякі най-поширеніші класи. Клас Справжні амеби – Lobosea.
Справжні амеби мешкають переважно у прісних водоймах; деякі пристосувалися до паразитичного способу життя. Основними органами руху і захоплення їжі є лобоподії. Це в більшості одноядерні організми, тіло яких голе або вкрите черепашкою.
Клас об’єднує два підкласи: Голі амеби – Gymnamoebia і Черепашкові амеби Testacealobosia.
Підклас Голі амеби – Gymnaamoebia
Голі амеби – перважно мешканці прісних водойм. Зустрічаються також і в морях. Багато видів пристосувалися до життя в грунті, де живляться грунтовими бактеріями.
Тіло голих амеб відокремлене від зовнішнього середовища лише плазмалемою, черепашки в них немає. У цитоплазмі чітко виділяються два шари: зовшній – ектоплазма і внутрішній – ендоплазма. Форма і розміри псевдоподій у нормальних умовах характерні для певних видів, але при зміні зовнішніх умов вони можуть змінюватися. Так у А.іітах у звичайних умовах утворюється лише одна широка лобоподія, а в лужному середовищі з’являються тонкі радіальні псевдоподії.
Єдиною відомою формою розмноження амеб є поділ навпіл. Процес починається мітотичним поділом ядра, потім на тілі амеби з’являється перетяжка, що поділяє його на дві рівні частини, в кожну з них відходить
одне ядро. Темп розмноження амеб залежить від умов середовища і в перш за все від живлення і температури. Так, при достатньому живленні і температурі 20-25 0С A.proteus ділиться один раз на протязі 1-2 діб. За несприятливих умов амеби утворюють цисти, які захищають організм від висихання чи замерзання, а також сприяють перенесенню їх вітром або водою.
В прісній і морській воді живуть кілька деятків видів амеб. З них найпоширеніша амеба протей (Amoeba proteus). Різні види амеб відмінні між собою за розмірами, формою, кількістю псевдоподій тощо. Амеби беруть участь у ланцюгах живлення, грунтоутворенні, деструкції органічних решток. Перетравлюючи бактерії, повертають у навколишнє середовище деякі речовини, нестача яких призвела б до затримки росту самих бактерій деструкторів.
Деякі види амеб пристосувалися до паразитичного способу життя у кишечнику хребетних і безхребетних тварин. У товстій кишці людини мешкає 5 видів амеб. З них чотири види не завдають ніякої шкоди хазяїну, так як живляться кишковими бактеріями. Але один вид паразитуючих в кишечнику людини амеб – амеба дизентерійна ( Entamoeba histolitica ) при певних умовах викликає важке захворювання – особливу форму коліту (кривавого поносу) – амебіазу. В активний період амеби руйнують епітелій стінок кишечника, проникають в тканини і змінюють характер живлення. Замість бактерій вони починають активно пожирати еритроцити. В навколишнє середовище разом з фекаліями потрапляють цисти дизентерійної амеби, які зберігають життєздатність у воді або грунті протягом двох-трьох місяців.
Крім вільноживучих і паразитичних видів серед амеб є види, пристосовані до факультативного паразитизму. Так, у забруднених прісних водоймах тропічного і помірного поясів мешкають амеби з родів Neegleria та Acanthamoeba, які можуть потрапляти в носову порожнину людини під час купання. Згодом вони проникають до мозку, де розмножуючись спричинюють запальні процеси та смерть людини.
Підклас Черепашкові амеби – Testacealobosia
Черепашкові амеби мешкають переважно у мілких, багатих на органічні речовини, прісних водоймах. Є вони також у сфагнових болотах і навіть у грунті. Описано понад тисячу видів черепашкових амеб, з них в Україні знайдено понад 200.
За своєю будовою черепашкові амеби схожі на голих амеб, але на відміну від них у черепашкових амеб тіло сховане у черепашці, яка відіграє
роль захисного утвору. У черепашці є отвір ( вустя) через який назовні висовуються псевдоподії. Форма черепашки у різних видів різна ( рис. 2). Так, у арцели ( Arcella vulgaris ) вона має форму блюдця, у дифлюгії ( Difflugia) – грушеподібна, а у еугліфи (Euglypha) –баштоподібна. Розміри черепашкових амеб невеликі і коливаються в межах 50-150 мкм.
Розмноження черепашкових амеб, як і голих, відбувається шляхом поділу. Під час поділу з-під черепашки висувається приблизно половина цитоплазми і навколо неї утворюється черепашка. Одночасно ділиться ядро й одне з новоутворених новоутворених ядер переходить у дочірню особину, а циплазма перешнуровується. Через деякий час особини розходяться.
Разом з голими амебами черепашкові амеби беруть участь у грунтоутворенні.
Клас Справжні Слизовики – Eumycetozoea
До цього класу належить понад 400 видів, що мешкають у багатому гумусом грунті, підстилці, гної, гниючій деревині. Це сапрофітні форми, що живляться переважно органічними рештками, але можуть захоплювати й живі організми. До цього класу відноситься кілька підкласів: Протостелієві (Protostelia), Диктіостелієві (Dictyostelia), Слизовики (Myxogastria). Переважна більшість видів відноситься до підкласу власне Слизовиків. Вегетативне тіло в них має вигляд плазмодію: його розміри у різних видів коливається від 0,1 до 20 см. Плазмодій диплоїдний, під час спороутворення відбувається редукційний поділ. Із спор за сприятливих умов виходять джгутикові зооспори або міксамеби, які насправді є гаметами. Вони відразу копулюють, утворюючи диплоїдну міксамебу, з якої виростає новий плазмодій.
За несприятливих умов плазмодій припиняє рухатися, потовщується і твердіє, утворюючи склероцій, який зберігається, не втрачаючи життєздатності, протягом десятків років. Найпоширенішими представниками підкласу є: Lycogala epidendrum, Physarum polycephalum, Fuligo septica та ін.
Клас Плазмодієфорові –Plasmodiophoгea
Представники цього класу паразитують переважно усередині клітин рослин і грибів. Найпоширенішим представником цього класу є Plasmodiophora brassicae, яка паразитує в клітинах коренів капусти та інших хрестоцвітих рослин і викликає пухлини. Спочатку вони заповнюються міксамебами і плазмодіями, а потім дрібними круглими спорами. При уражуванні коріння розсади капусти качан не розвиваєть, а коли паразит розвивається в корінні дорослої капусти, то качан недорозвивається. Уражене коріння гниє та гине, а в грунт потрапляє велика кількість спор, які поширюються водою, грунтовими тваринами та під час сільськогосподарських робіт. Захищені товстою оболонкою спори можуть зберігатися в грунті роками. За сприятливих умов із спор виходять міксамеби, здатні утворювати псевдоподії, які проникають в кореневі волоски рослин.
Тут паразит проходить життєвий цикл з зиготичною редукцією.
Іншим відомим паразитом культурних рослин є Spongospora solani, яка розвивається на бульбах картоплі.
Клас Зернястосітчасті –Granuloreticulosea
Зернястосітчасті є переважно морськими бентосними організмами, але відомі також і викопні планктонні форми. Описано близько 4 тис. Сучасних і кілька тисяч викопних видів. У Чорному морі мешкає лише 26 видів, а у Азовському – 1.
До цього класу належать саркодові, що мають філоподії, які з’єднуються між собою і утворюють сітку. Клас об’єднує 3 ряди, з яких найбільшим є Форамініфери. Їх тіло вкрите однокамерною або багатокамерною неорганічною, зрідка органічною, черепашкою. Розміри черепашок коливаються від 20 мкм до 5-6 см. Черепашки пронизані порами і є великий отвір вустя (рис. 3, 4). Тіло фораменіфери міститься у всіх камерах, а окремі його частини з’єднані між собою цитоплазматичними місточками. Для фораменіфер характерний ядерний дуалізм. Вегетативні ядра беруть участь у синтезі білка, а генеративні – призначені для передачі спадкової інформації. Живлення фораменіфер відбувається за допомогою філоподій, що висуваються через вустя. Травлення здійснюється в травних вакуолях.
У життєвому циклі фораменіфер чергуються два покоління: статеве (гамонт) і нестатеве (агамонт).
Гамонт – це одноядерні гаплоїдні особини, які мають макросферичну черепашку з досить великою зародковою камерою. В результаті багаторазового поділу ядра утворюються тисячі джгутикових гамет, які через вустя виходять у воду. Попарно зливаючись, гамети утворюють зиготу, яка дає початок новому поколінню – агамонту. Всередині агамонта генеративні ядра діляться мейотично, агамонт розпадається на велику кількість агамет. Це нестатеве покоління, так як агамети не зливаються, а оточуються черепашою і утворюють доросле макросферичне гаплоїдне покоління, що пізніше утворює гамети.
Надклас Промененіжки – Actinopoda
Характерною рисою промененіжок є те, що вони мають нерозгалужені пружні псевдоподії – аксоподії. Всередині аксоподії містять мікротрубочки і на тілі організму розміщені радіально.
До промененіжок належать 4 класи. Три з них об’єднуються під загальною назвою радіолярії.
Радіолярії – морські планктонні теплолюбні тварини розміром від 40-50 мкм до 1 мм. Відомо близько 8 тис. видів радіолярій. В морях України радіолярії відсутні.
Основною особливістю радіолярій є центральна капсула – внутрішньоклітинна оболонка, що оточує внутрішню частину цитоплазму з одним або кількома ядрами і усіма органелами. Через отвори в капсулі внутрішня цитоплазма сполучається з ендоплазмою. Ендоплазма або
позакапсулярна цитоплазма має пінисту структуру через наявність в ній часточок жиру, слизу і повітря. Вона зменшує питому вагу організму Крім аксоподій радіолярі мають також і філоподії, які анастомозуючи утворюють ловильну сітку.
Більшість радіолярій мають мінеральний скелет, утворений з сульфату стронцію або двоокису кремнію. Відмерлі радіолярії стали основою для утворення таких мінералів як крем’янисті глини, кремінні сланці, яшми, опали, трепел, халцедони тощо.
Клас Сонцевики – Heliozoea
На відміну від радіолярій, більшість сонцевиків не мають мінерального скелету і центральної капсули. Їх ендо- і екзоплазма чітко відділяються між собою. У ендоплазмі розташоване одне або кілька ядер. У ектоплазмі знаходяться скоротливі вакуолі і вакуолі, що зменшують питому вагу організму. Травні вакуолі спочатку утворюються у ектоплазмі а потім опускаються у ендоплазму (рис. 8). Живляться сонцевики одноклітинними і дрібними багатоклітинними організмами. Розмножуються вони шляхом поділу. У видів, які мають решітчастий скелет дочірні особини залишають його і потім формують новий. Деякі види формують дводжгутикові спори. Має місце також і статевий процес. У цитоплазмі багатьох сонцевиків часто мешкають симбіотичні рослинні джгутикові або одноклітинні водорості. Підтип Джгутикові – Mastigophora.
У світовій фауні відомо понад 8 тис. видів джгутикових, поширених у прісних і морських водоймах, а значна їх частина перейшла до паразитизму. Основною рисою, що об’єднує досить різних тварин у один підтип – це наявність джгутиків. У деяких видів можуть тимчасово проявлятися псевдоподії.
Згідно електронно-мікроскопічних досліджень, джгутики мають типову будову. Зовні він одягнений оболонкою, під якою всередині міститься 11 мікротрубочок. 9 подвійних розташовуються по периметру кола і утворюють трубку, а дві одиночні знаходяться по центру. Занурена в цитоплазму частина джгутика називається кінетосомою. У Кінетопластид біля основи джгутика розташований ще й кінетопласт – видозмінена частина мітохондрії.
У рослинних джгутикових сталість форми забезпечується наявністю над плазмалемою клітинної стінки з целюлози і глікопротеїдів чи хітинових лусочок. У багатьох видів зовнішні покриви тіла утворені пелікулою ( коли під плазмалемою містяться сплющені пухирці – альвеоли з пластинками з целюлози або білка.
Джгутикові мають різний тип живлення. Переважна їх більшість мають хроматофори і можуть живитися автотрофно, шляхом фотосинтезу. Тваринні джгутикові живляться гетеротрофно. Для деяких видів характерний міксотрофний спосіб живлення.
Більшість джгутикових розмножуються лише нестатево, причому ядра діляться мітотично, а цитоплазма – за повздовжньою віссю тіла. Поділ буває
монотомічний, синтомічний і палінтомічний.
Статевий процес характерний переважно для рослинних джгутикових. Копуляція гамет буває двох типів: ізогамія (злиття двох однакових гамет) та анізогамія (злиття гамет різних за будовою та розмірами).
Підтип Джгутикові – Mastigophora включає два класи: Рослинні джгутикові – Phytomastigophorea і Тваринні джгутикові – Zoomastigophorea.
Клас Рослинні джгутикові – Phytomastigophorea
Рослинні джгутикові маючи хроматофори з хлорофілом, живляться автотрофно. Лише невелика кількість видів, що вторинно перейшли до гетеротрофного живлення, втративши хлорофіл. Представники класу мають тваринні і рослинні ознаки будови.
До рослинних джгутикових належить 10 рядів. З низ 3 ряди найбільш поширені ц вітчизняній і світовій фауні: Євгленові – Euglenida, Панцирні джгутикові – Dinoflagellida і Вольвоксові – Volvocida.
Клас Тваринні джгутикові – Zoomastigophorea
Переважна більшість тваринних джгутикових – це паразити рослин і тварин, інші є мешканцями прісних і солоних водойм. Відрізняються від рослинних джгутикових відсутністю хлорофілу і гетеротрофним способом живлення. Між собою представники різних рядів різняться формою тіла, кількістю джгутиків та іншими рисами.
