Емоційний стрес і психічна травма. Загальна характеристика психогенних розладів та їх класифікація. Загальна характеристика невротичних розладів.
Реактивні психози.
Це невротичні психогенні реакції (ситуацiйна психогенна реакцiя, невроз тривожного очiкування, панiчнi розлади), неврози у вигляді неврастенiї, дисоцiативних або конверсiйних розладів (iстеричний невроз), нав’язливих думок, фобiй i компульсивних дiй (невроз настирливих станiв); соматизованi i соматоформнi розлади (психосоматичнi хвороби). Iнколи психогенні розлади психiки виступають у формi психозiв – це дисоцiативнi i конверсiйнi (iстеричнi) психози i гостра реакцiя на стрес та посттравматичнi стресовi розлади (гострi i затяжнi реактивнi психози).
Невротичні психогенні реакції
Ситуацiйна психогенна реакцiя.
У бiльшостi хворих, якi звернулись за медичною допомогою i пiсля обстеження дiзнались, що у них є небезпечне для здоров’я, продовження професiйної дiяльностi або для життя захворювання, яке обов’язково вимагає вiдповiдного, нерiдко тривалого лiкування, розвиваються ситуацiйнi психогеннi невротичнi реакцiї. Останнi практично завжди розвиваються у хворих з iшемiчною хворобою серця, туберкульозом, сифiлiсом, ВIЧ-iнфекцiєю, прогресуючою хронiчною нирковою недостатнiстю, цукровим дiабетом, ускладненими формами виразкової хвороби шлунка i дванадцяти палої кишки, онкологiчними хворобами тощо.
В подiбних випадках рiзке погiршення психiчного i загального стану хворого наступає тодi, коли він отримає вiд медика iнформацiю про наявнiсть серйозного захворювання i усвiдомить можливi негативнi наслiдки його (у малоумних та дементних хворих, i гiпертимних психопатiв цi реакцiї практично не зустрiчаються, тому що такi хворi адекватно не усвiдомлюють свій стан.
Практично у всiх хворих, якi обстежуються або приймають лiкування, розвиваються рiзнi прояви неврозу тривожного очiкування. Вони з тривогою очiкують результатiв його. Частина їх починає читати доступну лiтературу, присвячену наявнiй хворобi. У багатьох з них розвивається своєрiдна амбiвалентнiсть у сприйманнi iнформацiї щодо свого захворювання. Вони формально сприймають квалiфiковану iнформацiю медиків i, в той же час, користуються внутрiшньолiкарняними слухами, особливо розповiдями “бувших” хворих, якi часто лiкуються з приводу загострень аналогiчного захворювання. Бiльшiсть хворих з подiбною патологiєю успiшно вилiковуються, але пацiєнт, який поступив у лiкувальний заклад їх не бачить, бо вони вже виписані iз стацiонару. А частина хворих з прогредiєнтним протiканням хвороби i частими загостреннями “осiдають” в лiкарнi на тривалi термiни i створюють негативний психологiчний клiмат в планi прямого або опосередкованого навiювання неефективностi лiкування.
Панiчнi розлади (епiзодична паркосизмальна тривога).
Симптоми приступiв сильної тривоги (панiки) у рiзних хворих є рiзноманiтними, але завжди спостерігаються серцебиття, яке виникає раптово, біль в дiлянцi серця або iнших частинах грудної клiтки, ядуха, головокружiння відчуття нереальностi (деперсоналiзацiї або дереалiзацiї). Практично завжди з’являються вторинний страх смертi, боязнь втрати самоконтролю або небезпеки збожеволення. Звичайно подiбнi атаки тривають хвилини, iнколи дещо довше. Пiд час панiчної атаки у хворих наростає неконтрольований страх з втратою самовладання i з”являються вираженi вегетативнi розлади, якi приводять до того, що хворi намагаються швидше покинути мiсце, де знаходяться. Якщо подiбне виникає в специфiчнiй ситуацiї, наприклад в автобусi або в полiклiнiцi, то хворий старається уникати цi мiсця. У iнших хворих приступи страху розвиваються тоді, коли хворий лишається наодинцi.
Неврози
Це порушення вищої нервової дiяльностi, і нейровегетативних функцій, що розвиваються пiд впливом психiчних травм або тривалого емоцiйного напруження i виявляються переважно в емоцiйнiй сферi, тим часом як змiни мислення i загальної поведiнки спричиненi станом афекту. Зрив вищої нервової дiяльностi виникає у випадку зміни стану i взаємозв’язку основних нервових процесiв, а саме їх сили i рухливостi, якщо до них ставляться надто високi вимоги. На неврози частiше хворiють особи з меланхолiчним i холеричним темпераментом, тоді як при сангвiнiчному i флегматичному темпераментi зриви спостерiгаються рiдко. Розвитку неврозiв сприяють соцiальнi умови, соматичний i психiчний стан у момент психотравми, загальна перевтома.
Основні групи клінічної симптоматики, які характерні для всіх видів
неврозів.
1.Розлади самоконтроюя: дискомфорт, головний біль, відчуття «розбитості» (особливо після сну), підвищена втомлюваність, зниження працездатності, знесилення.
2. Емоційні розлади: лабільність настрою, сенситивність, подразливість, схильність до депресивних реакцій, страхів і настирливих опасінь, бурхливі афективні спалахи з послідуючим виснаженням, неадекватність емоційної реакції силі подразника, недостатність контролю за емоційними реакціями.
3.Розлади ефекторно-вольової сфери і потягів: порушення апетиту і сексуальної функції, настирливі потяги і дії, недостатній контроль за поведінкою.
4. Розлади інших психічних функцій:
4.1. уваги (підвищена виснажливість, розсіяність, відволікання або прикованість до неприємних відчуттів);
4.2.пам’яті (забудькуватість, затруднення при запам’ятовуванні і відтворенні інформації);
4.3. мислення (настирливі думки, афективне мислення, концентрація думок навколо своєї хвороби);
4.4. відчуття і сприймання (гіпер-, гіпо- і анестезії, парестезії, сенестопатії, неприємні відчуття в органах і частинах тіла з розладами їх діяльності, функціональна сліпота, глухота);
4.5. свідомості і самосвідомості (афективне звуження свідомості при психотравмуючих обставинах).
5. Соматовегетативні розлади: гіпергідроз, приливи жару, посилений дермографізм, тахікардія, лабільність пульсу і артеріального тиску, закрепи, нудота, почащення сечопуску, енурез, ядуха, функціональні парези і плегії, заїкання, тремор тіла тощо.
При кожному неврозі, особливо при його маніфестації, виявляють симптоми всіх згаданих груп розладів. В процесі подальшого протікання, в залежності від преморбідних особливостей на перший план виступають порушення або психічних, або сомато-вегетативних функцій.
Основими рiзновидами неврозiв є неврастенiя, невроз нав’язливих (настирливих) станiв та iстерiя.
Розвиток певного виду неврозу значною мiрою залежить вiд типу вищої нервової дiяльностi. У людей з художнiм типом її, в яких перша сигнальна система (пiдкiрковi процеси) переважає над другою (кора великого мозку), здебiльшого розвивається iстеричний невроз. До неврозу нав’язливих станiв схильнi особи з розумовим типом вищої нервової дiяльностi, в яких друга сигнальна система превалює над першою. Бiльшостi людей властивий змiшаний тип нервовоих процесiв, найчастiше у них розвивається неврастенiя.
Неврастенiя характеризується наявнiстю рiзноманiтної симптоматики: соматичної, неврологiчної, психопатологiчної. Соматична симптоматика не пов’язана з яким-небудь захворюванням внутрiшнiх органiв, проте часто така виразна, що вимушує хворого постiйно звертатися до iнтерністiв. Переважно спостерiгаються прояви розладу функцiй серцево-судинної системи тахiкардiя, iнодi сповiльнення пульсу, вiдчуття болю, завмирання або стискання в дiлянцi серця та iн. Нерiдкими є порушення дiяльностi травного тракту: зниження або “примхи” апетиту, нудота, розлад випорожнень. Iнодi спостерігається сечовипускання без збiльшення дiурезу. У жiнок можуть зєявитися тi чи iншi вiдхилення в менструальному циклi, у чоловiкiв – явища iмпотенцiї, якi виявляються в рiзних формах порушення статевого потягу та ерекцiї.
Iз загальних симптомiв вiдзначаються гiперестезiя до зовнiшнiх подразників (свiтла, звуку тощо) i погане самопочуття, яке iнодi хворим важко описати. Спостерiгаються також вiдчуття важкостi в головi (“мутна голова”), головний бiль невизначеної локалiзацiї, запаморочення та iн. Характернi порушення сну: засинання тривале, хворi часто прокидаються, сон не досить глибокий, а отже, не приносить задовлення, навiть якщо тривалiсть його достатня.
Розрiзняють двi форми неврастенiї: гiпер- i гiпостенiчну.
При гiперстенiчнiй формi переважають симптоми дратiвливої слабкостi, при гiпостенiчнiй – явища астенiзацiї нервової системи (загальна слабiсть, млявiсть, непереноснiсть буд-яких подразникiв i навантажень, зниження загального життєвого тонусу).
Невроз нав’язливостi (обсесивно-компульсивний розлад) характеризується появою настирливих станiв пiсля психiчної травми. Клiнiчно проявляється синдромом нав’язливостi.
Нав’язливi сумнiви.
Невпевненiсть у правильностi здiйснюваних або здiйснених дiй, що настирливо виникає всупереч логiчним доводам. Наприклад, хворий сумнiвається в тому, чи правильно написаний документ, чи вимкнутi електроприлади тощо, незважаючи на неодноразову перевiрку ним виконаної дiї.
Нав’язливi спогади.
Надокучливi спогади якоїсь сумної, неприємної або ганебної для хворого подiї всупереч намаганням про неї не думати.
Нав’язливi уявлення.
Поява неправдоподiбних уявлень, якi хворий приймає за дiйснiсть попри їхню абсурднiсть. Так, наприклад, хворий переконаний, що похований родич був живий, при цьому вiн уявляє i болiсно переживає страждання “уявно померлого” в могилi.
Нав’язливi потяги (нахили).
Намагання здiйснити якусь вкрай небажану дiю, яке супроводжується почуттям жаху й панiки за неможливiсть звiльнитися вiд таких потягiв. Хворого охоплює бажання кинутися пiд поїзд або штовхнути пiд нього близьку людину, вбити жорстоким чином свою дитину чи дружину, причому вiн вiдчуває нестерпний страх того, що це вiдбувається (контрастнi потяги).
Нав’язливi страхи (фобiї).
Нав’язлива i безглузда боязнь висоти, великих вулиць, вiдкритих або обмежених просторiв, скупчення людей, страх захворiти невилiковною хворобою або несподiвано померти. Нерiдко нав’язливi страхи супроводжуються ритуалами – одноманiтними дiями, якi мають значення заклинань. Такi дiї хворi виконують з метою захисту вiд певного нещастя всупереч критичному ставленню до них. Наприклад, обходячи збоку арку, замiсть того, щоб iти пiд нею, хворий нiбито убезпечує близьких вiд лиха; розпочинаючи якусь справу, хворий повинен двiчi ляснути пальцями або вимовити “заповiтне” слово (для того, щоб унеможливити невдачу).
Нав’язливостi афективно нейтрального змiсту. До них належать нав’язливi мудрування, пригадування забутих термiнiв, формулювань, настирлива лiчба.
Нав’язливi дiї.
Рухи, якi здiйснюються проти бажання хворих, незважаючи на зусилля утриматись вiд їх виконання. Однi з нав’язливих дiй заповнюють думки хворого доти, доки не будуть реалiзованi, iншi- не помiчаються. Для того щоб утриматись вiд нав’язливих дiй, хворий повинен невiдступно стежити за собою, хоча для нього це дуже обтяжливо.
Близьким по клiнiчнiй картинi до неврозу нав’язливостi є психастенiя i психастенiчний невроз, який згiдно МКХ-10 віднесений до рубрики “Iншi специфiчнi невротичнi розлади”.
Для цього виду неврозу є характерними:
– переважання явищ астенiзацiї;
– постiйне загальне відчуття напруги з важкими передчуттями;
– панування уявлень щодо своєї соцiальної неспроможностi, власної неприглядностi i приниженостi по вiдношенню до iнших;
– пiдвищена стурбованiсть щодо критики на свою адресу;
– небажання вступати у контакт без гарантiї сподобатися, ухилення вiд соцiальної або професiйної дiяльностi, яка пов’язано iз значними соцiальними контактами, у зв’язку з наявнiстю страху критицизму, неодобрення або iгнорування;
– обмеженiсть життєвого i соцiального укладу iз-за потреби в фiзичнiй i психологiчнiй безпецi.
Диференцiальна дiагностика необхiдна для розмежування неврозу нав’язливостi та шизофренiї, мозкового атеросклерозу, наслiдкiв енцефалiту. Вiдмiнною ознакою неврозу нав’язливостi, а на початку хвороби і єдиним психопатологiчним проявом, є саме нав’язливiсть. Iнтелектуальних розладiв немає. Якщо хвороба набирає тривалого перебiгу i недостатньо пiддається лiкуванню, вона може впливати не тiльки на особистiсть хворого, а й на його подальшу долю.
Iстерiя (дисоціативно-конверсивний розлад)
Клiнiчна картина хвороби характеризується значною лабiльнiстю емоцiй i переходом психiчного компоненту в соматоневрологiчний. Це єдина форма неврозу, при якiй можливi якiснi змiни свiдомостi. Практично всi симптоми iстерiї мають захисний для хворого характер вiдповiдно до конкретної психотравмуючої ситуацiї. Вони приносять особi певну моральну вигоду, оскiльки дають змогу позбутись якогось iншого тяжкого переживання. Через це iстерiю можна розглядати як своєрiдне фiзiологiчне захисне явище, що виникає пiд впливом надпотужного подразника. Нприклад, мати отримала несподiвану звiстку про трагiчну загибель сина. Чекаючи, коли привезуть його тiло, вона з жахом думала, що не зможе бачити сина мертвим, i раптово ослiпла. Iстерична слiпота згодом пройшла.
Емоцiйна лабiльнiсть при iстерiї проявляється в рiзкiй змiнi емоцiй, нестiйкостi їх, однак, на вiдмiну вiд неврастенiї, вони вiдзначаються високою наснагою, майже невичерпнi, незважаючи на бурхливi прояви. Хворий, який голосив, плакав, поринав у вiдчай, часто без особливих зусиль не лише заспокоюється, а й може досить легко прийти у добрий настрiй. Така лабiльнiсть емоцiй може привести до хисткостi у бажаннях, намiрах, поведiнцi, симпатiях i антипатiях.
Крiм емоцiйної лабiльностi характерним психопатологiчним симптомом iстерiї є навiюванiсть (самонавiювання й здатнiсть пiддаватися навiюванню з боку iнших осiб).
Значна сила i лабiльнiсть емоцiй можуть iнодi зумовлювати порушення свiдомостi за типом сновидно потьмареної (iстеричний делiрiй) i хворобливо звуженої (iстеричний паморочний стан). Паморочний стан при iстерiї звичайно являє собою чистий тип хворобливо звуженої свiдомостi без оглушення та iнших ознак її порушення.
Iз соматичних симптомiв можуть спостерiгатися тахiкардiя, задишка, вiдчуття завмирання серця, стан, що нагадує непритомнiсть, почащення сечовипускання, порушення апетиту, блювання, нудота, пронос, у жiнок – розлади менструального циклу.
Неврологiчнi симптоми iстерiї також дуже рiзноманiтнi. Iх подiляють на явища подразнення і явища випадiння у руховiй та чутливiй сферах, а також у дiлянцi рiзних аналiзаторiв. Явища подразнення в чутливiй сферi i в дiлянцi аналiзаторiв характеризуються рiзким пiдвищенням чутливостi до всiляких подразникiв (гiперестезiя до свiтла, звукiв, дотику, больового подразнення та iн), у рефлекторнiй дiлянцi – пiдвищенням рефлексiв з розширенням їх зони, у руховiй сферi – в тиках, сiпаннях, треморi, хореїформних та iнших рухах.
До явищ випадiння належать iстеричнi слiпота, глухота, глухонiмота. Найяскравiшим виявом подразнення в руховiй сферi є iстеричний припадок.
При неврозі руховi розлади, пов’язанi з випадiнням у руховiй сферi, проявляються паралiчами та парезами i, так само як і чутливi, не вiдповiдають iннервацiйним порушенням периферичного характеру, хоча парези нерiдко мають периферичний тип. При цьому випадає також цiлiсна функцiя (рухи кистi i всiєї верхньої кiнцiвки, стопи i всiєї нижньої кiнцiвки та iн.), що свiдчить про центральний характер порушень.
Невротичний розвиток особистостi
Сталi за клiнiчними проявами, практично незворотнi змiни всiєї особистостi людини, зумовленi тривалим перебiгом неврозу, коли зафiксовується “входження” або “втеча” у хворобу. Розвиток цього стану може призвести до стiйкої соцiально-трудової дезадаптацiї хворого, а вiдтак закiнчитися його iнвалiднiстю.
Лiкування проводять в основному амбулаторно. Перiодично, при розвитку стану декомпенсацiї, хворого госпiталiзовують у вiддiлення неврозiв або в денний стацiонар, де лiкують згідно принципів лікування неврозів.
Профiлактикою невротичного розвитку особистостi є запобiгання розвитковi неврозiв i своєчасне якiсне лiкування їх в фазi виникнення.
Реактивні та постстресові психози
Реакція на сильний стрес і порушення адаптації (реактивні психози).
Реактивні психози, які згідно з МКХ-10 віднесені в рубрику “Реакції на сильний стрес і порушення адаптації” це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, які викликають страх,тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції. Вирішальне значення для розвитку реактивного психозу мають характер і сила психічної травми, преморбідне тло. Реактивні психози легше виникають у осіб, що страждають на психопатію, які перенесли черепно-мозкову травму, а також у ослаблених інфекційними, соматичними захворюваннями, інтоксикаціями, тривалим безсонням, авітамінозами тощо.
Серед реактивних психозів розрізняють: 1) афективно-шокові реакції; 2) реактивну депресію; 3) реактивний параноїд; 4) істеричні психози.
Афективно-шокові психогенні реакції
Викликаються раптовим сильним афектом, що звичайно супроводжується страхом у зв’язку з загрозою для життя (пожежа, землетрус, повінь тощо). Клінічно ці реакції проявляються в формах реактивного збудження і реактивного ступору. При реактивному збудженні раптово виникає хаотичне немотивоване психомоторне збудження. Хворий кидається в різні сторони, кричить, молить про допомогу. Така поведінка спостерігається на тлі психогенного паморочного стану свідомості з порушенням орієнтування і наступною амнезією.
Реактивний ступор проявляється заціпенінням, що виникає раптово: людина застигає, не може зробити жодного руху, сказати хоча б слово (мутизм). Реактивний ступор триває від декількох хвилин до кількох годин, інколи довше. При цьому часто розвивається виражене напруження м’язів. Хворий лежить в ембріональній позі або витягується на спині. Очні щілини, як правило, широко розкриті, міміка відображає переляк чи безмежний відчай. При згадці про психотравмуючу ситуацію хворий блідне або червоніє, вкривається потом, у нього з’являється тахікардія. Цей стан закінчується сном і амнезією. Психомоторна загальмованість може не досягати ступеня ступору. В цих випадках хворі частково доступні контакту, хоча відповідають коротко, розтягуючи слова. Рухи скуті, повільні. Свідомість звужена або виключена до ступеня оглушення.
У рідкісних випадках у відповідь на раптову і сильну психотравмуючу дію наступає так званий емоційний параліч – тривала апатія з байдужим ставленням до загрозливої ситуації і всього оточуючого.
Затяжні психогенні психози виступають у формах реактивної депресії та реактивного параноїду.
Реактивна депресія. Смерть близької людини, тяжкі життєві невдачі здатні викликати реакцію депресії. В цьому стані хворі пригнічені, вираз обличчя у них скорботний, хода повільна, можуть тривалий час сидіти в одноманітній позі з опущеною головою або лежати, підібгавши ноги, байдужі до оточуючого, спілкуються мало і неохоче. Переживання сконцентровані навколо обставин, які пов’язані з психічною травмою. Думки про неприємну подію невідступні, деталізуються, стають надцінними а інколи трансформуються в маячення. Психомоторна загальмованість часом досягає рівня депресивного ступору. У випадку, коли до туги приєднується тривога, страх або гнівливість, може розвинутись психомоторне збудження хворі голосно плачуть, заламують руки, б’ються головою об стіну, роблять спроби самогубства. Психоз минає через певний час після розв’язання психотравмуючої ситуації або після примирення з її наслідками. При розвитку реактивної депресії хворий повинен бути оглянутий лікарем-психіатром, щодо госпіталізації його в псиіатричну лікарню для запобігання самогубству й організації належного лікування.
Реактивний параноїд – патологічна реакція психотичного рівня на психічну травму чи несприятливу ситуацію у вигляді маячного синдрому. Клінічно може проявитись різноманітною симптоматикою. В одних випадках спостерігаються маячні ідеї переслідування, стосунку, впливу на тлі вираженого страху і розгубленості. При цьому зміст маячних ідей, як правило, відбиває психотравмуючу ситуацію. Все навколишнє піддається маячній інтерпретації, набуває особливого значення. В інших випадках крім маячних ідей у хворого виникають слухові галюцинації такого самого змісту. Поведінка хворих визначається не реальною оцінкою дійсності, а їх маячними переконаннями.
Виділяють і деякі атипові форми реактивного параноїду.
В осіб, що страждають на психопатію, під впливом психотравми може виникнути кверулянтне (сутяжне) маячення. Такі хворі схильні до активної боротьби з усілякими, здебільшого уявними, недоліками, пишуть у різні інстанції скарги, протести, вимоги, з великим підозрінням ставляться до всіх, кого ця “справа” прямо чи опосередковано стосується. У людей з поганим слухом може розвинутись маячення переслідування приглухуватих. У них виникає стійка тривожна підозріливість, ідеї стосунку, переслідування. Подібні розлади можливі і в тому випадку, коли людина потрапляє в іншомовне оточення і незнання чужої мови створює їй труднощі в спілкуванні. реактивного параноїду частіше обмежується днями, але інколи психоз затягується на місяці. Хворі на реактивний параноїд часто є небезпечними для навколишніх, а відтак потребують консультації лікаря-психіатра.
Психосоматичнi захворювання
При наявності скритої депресії чергові лікарі звертають увагу на циркадність посилення болів, погіршення загального стану хворого і зміни вітального тонусу його. У цієї групи хворих болі посилюються, а загальний стан погіршується здебільшого в другій половині ночі і ранковий час. Особливо показовим є циркадність змін вітального тонусу. Після неповноцінного нічного сну хворий ранком не має відчуття, що він відпочив, почуває себе розбитим, йому важко піднятись з ліжка навіть щоб вмитись і почистити зуби, апетит у нього відсутній, його ніщо не цікавить. Під вечір вітальний тонус хворого дещо, а часом і значно покращується. З’являється апетит і інтерес до подій навколо нього. Він живіше вступає в контакт з іншими хворими, черговим медперсоналом, відвідувачами, починає щось читати, слухає радіо або дивиться телепередачі. Періодичні приступи болю суттєво не впливають на достатньо задовільний життєвий тонус у вечірній час.
Для органних і системних неврозів характерними є наявність стійкого іпохондричного фону, відсутність чітко визначеного циркадного ритму зміни вітального тонусу, виражені симптоми вегетативної дисфункції під час погіршення стану, що має тісний зв’язок з дією психотравмуючої ситуації.
Лікар забезпечує належний лікувально-охоронний режим цій специфічній групі хворих, переконує хворого проявити настирливість у тривалому лікуванні, не міняти досвідченого лікуючого лікаря. Пряма і опосередкована психотерапія, яку грамотно і адекватно обставинам проводить лікар створює благоприємний фон для успішного лікування соматизованих розладів.
В теперiшнiй час зниження рiвня життя, психiчного перевантаження та постiйних стресiв все частiше розвиваються так званi психосоматичні захворювання. Це хвороби з розмаїтою клiнiчною картиною, що iмiтують рiзнi соматоневрологiчнi захворювання. Вони зумовленi маскованою депресiєю або неврозом якогось органу чи системи. Протягом певного перiоду (мiсяцi, а часто і роки) цi хворобливi стани носять функцiональний характер, при своєчасному дiагностуваннi успiшно лiкуються. Проте у випадках, коли дiагноз був поставлений неправильно, через деякий час функцiональнi порушення переходять в органiчнi змiни, або iнтенсивна терапiя хiмiофармацевтичними препаратами викликає розвиток так званої “медикаментозної хвороби”. Встановлено, що не менше 30-50% хворих, якi звертаються з соматоневрологiчними скаргами в полiклiнiки i стацiонари є практично здоровими людьми, якi потребують лише адекватної корекцiї емоцiйного стану. Окрiм цього, щонайменше у 25% з дiйсно соматичними хворобами значну роль в клiнiчнiй картинi відіграють невротичнi розлади.
У виникненнi психосоматичних розладiв значну роль вiдiграє дiя 5-х факторiв: 1) фрустрацiйної та емоцiйної напруженостi; 2) енергетичного потенцiалу i антистресової стiйкостi; 3) контролю над соцiальною поведiнкою; 4) розвиток ендогенної скритої депресiї; 5) розвиток органних або системних неврозiв.
Диференцiально-дiагностичнi критерiї, якi дозволяють запiдозрити наявнiсть психосоматичного захворювання:
1) атиповiсть клiнiчних проявiв;
2) невiдповiднiсть клiнiчних проявiв з результатами об’єктивного параклiнiчного обстеження;
3)неефективнiсть лiкування у спецiалiстiв соматоневрологiчного профiлю.
Соматоформні вегетативні дизфункцiї (органні i системні неврози).
1. Функцiональнi псевдосоматичнi порушення в рамках системного неврозу мають такi прояви. 1. Синдром психоневрологiчних розладiв: 1) психогенна гiперестезiя; 2) психогенний бiль голови; 3) психогеннi невралгiї; 4) псевдокорiнцевий синдром; 5) синдром “неспокiйних нiг“; 6) психогеннi дискiнезiї; 7) гiпоталамiчний синдром.
2. Функцiональнi розлади дiяльностi серця: 1) психогеннi кардiалгiї; 2) психогеннi розлади серцевого ритму; 3) кардiофобiя; 4) синдром псевдокоронарної недостатностi.
3. Судинна дистонiя: 1) артерiальна гіпотензiя; 2) артерiальна гiпертензiя.
4. Психогенний псевдоревматизм: 1) кiстковом’язовi алгiї; 2) вегетативнi порушення; 3) синдром западiння стулок мiтрального клапану.
5. Психогенна ядуха.
6. Психогенний абдомiнальний синдром: 1) розлади апетиту; 2) психогенна нудота i блювота; 3) функцiональнi запори i проноси; 4) абдомiнальнi алгiї.
7. Психогеннi урологiчнi розлади: 1) психогенна дизурiя; 2) психогенна цисталгiя.
8. Психогеннi сексуальнi розлади: 1) iмпотенцiя; 2) фригiднiсть; 3) передчасна ейякуляцiя.
9. Психогеннi реакцiї шкiри (нейродерматит).
10. Термоневроз
