введення в лікарську рецептуру. Правила виписування рецептів. Шляхи введення лікарських речовин в організм. Тверді лікарські форми. М’які лікарські форми. Рідкі лікарські форми. лікарські форми для ін’єкцій
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІКАРСЬКУ РЕЦЕПТУРУ
ЛІКАРСЬКА РЕЦЕПТУРА – це розділ науки про лікарський засіб, який стосується правил виписування його у різних лікарських формах.
У законі України “Про лікарські засоби” (від 4.04.1996 р.) наводяться пояснення деяких термінів, з якими ми зустрічаємося в процесі вивчення фармакології та лікарської рецептури, зокрема:
ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ – речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функції організму. До лікарських засобів належать: а) діючі речовини (субстанції); б) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); в) гомеопатичні засоби; г) засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами; д) лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів.
ГОТОВІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ (ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ, ЛІКИ, МЕДИКАМЕНТИ) – дозовані лікарські засоби у тому вигляді та стані, в якому їх застосовують.
ДІЮЧІ РЕЧОВИНИ (СУБСТАНЦІЇ) – біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.
ДОПОМІЖНІ РЕЧОВИНИ – додаткові речовини, необхідні для виготовлення готових лікарських форм.
НАРКОТИЧНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ – лікарські засоби, які віднесені до наркотичних відповідно до законодавства.
Erytroxylon coca
ОТРУЙНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ – лікарські засоби, віднесені до отруйних Міністерством охорони здоров’я України.
СИЛЬНОДІЮЧІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ – лікарські засоби, віднесені до сильнодіючих Міністерством охорони здоров’я України.
Кокаиновый куст, или кока
Шлях від опійного маку до морфіну гідро хлориду
ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР лікарських засобів України – нормативний документ, який містить відомості про лікарські засоби, дозволені для виробництва і застосування в медичній практиці.
ДЕРЖАВНА ФАРМАКОПЕЯ УКРАЇНИ – правовий акт, що містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а також методики контролю (фізико-хімічні, хімічні, біологічні) якості лікарських засобів.
ФАРМАКОПЕЙНА СТАТТЯ – нормативно – технологічний документ, який встановлює вимоги до лікарського засобу, його упаковки, умов і терміну зберігання та методів контролю його якості.
Якість лікарського засобу – сукупність властивостей, які надають лікарському засобу здатність задовольняти споживачів відповідно до свого призначення і відповідають вимогам, встановленим законодавством .
Фармакопея містить довідкові таблиці, таблиці максимальних разових та добових доз отруйних та сильнодіючих лікарських засобів для дорослих і дітей.
Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведені у фармакопеї, називають офіцинальними (від лат. officina – майстерня, лабораторія), а лікарські форми, які готуються в аптеці за рецептом лікаря – магістральними (від лат. magister – вчитель, керівник).
На сучасному етапі у багатьох країнах світу проявляється тенденція до застосування міжнародних назв лікарських препаратів, згідно єдиної латинської хімічної номенклатури лікарських засобів, яка рекомендована ВООЗ і наведена у міжнародній фармакопеї (Pharmacopеa Internationalis). Це зв’язане насамперед з необхідністю правильної орієнтації лікарів і фармацевтів у величезній кількості ліків, що експортують з однієї країни в іншу, оскільки один і той самий препарат, міжнародна назва якого відома фахівцям в усьому світі, в різних країнах і різними фірмами випускається під оригінальними назвами. Вимоги Фармакопеї обов’язкові для всіх підприємств хіміко-фармацевтичної промисловості, лікувальних і профілактичних закладів.
Лікарська форма – це форма випуску лікарських засобів, яка найкращим чином відповідає меті застосування і найбільш вигідна для використання з лікувальною і профілактичною метою.
Розрізняють такі лікарські форми:
1) тверді лікарські форми,
2) м’які лікарські форми,
3) рідкі лікарські форми,
4) лікарські форми для ін’єкцій.
Арсенал лікарських препаратів складається із засобів мінерального, рослинного, тваринного походження, продуктів життєдіяльності мікроорганізмів та хімічного синтезу.
Галенові препарати (названі так на честь давньоримського лікаря Клавдія Галена) – препарати, які отримують шляхом простої витяжки з рослинної сировини за допомогою води, спирту або ефіру. Вони містять, крім діючих речовин, інші, баластні, речовини (клітковину, білки, олії, пігменти, смоли, сапоніни тощо). До них належать екстракти, настої, настойки та ін., наприклад, настойка валеріани, екстракт калини рідкий. Новогаленові препарати – стійкі витяжки з рослинної сировини, максимально очищені від баластних речовин. Прикладами є омнопон (суміш алкалоїдів опію), адонізид (з трави горицвіту весняного), дигален-нео (з листя наперстянки) та ін. Такі препарати можна застосовувати парентерально.
АПТЕКА (від грец. apothеke – склад, комора) – заклад для зберігання, виготовлення та відпуску ліків, зберігання та відпуску лікувальних мінеральних вод, перев’язувальних засобів, предметів догляду за хворими, виробів санітарії, предметів особистої гігієни тощо.
Всі лікарські засоби, що знаходяться в аптеці, поділяються на 3 групи:
1. Отруйні – Venena, список А. До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберігаються під замком у шафах з написом “Venena“ і “А” у спеціально обладнаних кімнатах. За їх витратою ведеться суворий облік, після закінчення роботи шафа, де зберігаються ці ліки, опечатується.
2. Сильнодіючі – Heroica, список Б. Зберігається також окремо від інших лікарських засобів в шафі з написом “Heroica” і “Б”. Після закінчення роботи цю шафу закривають ключем.
3. Інші лікарські засоби, що зберігаються в аптеці у відповідності до вимог фармакопеї.
РЕЦЕПТ
Рецепт (від лат. receptum – отримане) – письмове звернення лікаря до фармацевта про виготовлення та відпуск хворому ліків із зазначенням способу їх вживання. Рецепт є важливим документом та виписується за правилами, встановленими наказом Міністерства охорони здоров’я України № 117 від 30 червня 1994 року.
ПРАВИЛА ВИПИСУВАННЯ РЕЦЕПТІВ
НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ТА ВИРОБИ
МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1. Лікарі лікувально-профілактичних закладів зобов’язані виписувати хворим рецепти на лікарські засоби та вироби медичного призначення, завірені своїм підписом і особистою печаткою. Рецепти повинні виписуватись латинською мовою із зазначенням віку хворого, порядку оплати лікарських засобів та виробів медичного призначення, форми вживання на бланках, віддрукованих у друкарні відповідно до форм, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 117 від 30.06.94 (додаток № 1, 2, 3). В окремих випадках рецепт завіряється печаткою лікувально-профілактичного закладу, науково-дослідного інституту, медичних учбових закладів.
2. Бланк рецепта форми № 2 передбачений для виписування лікарських засобів і виробів медичного призначення безкоштовно чи на пільгових умовах та лікарських засобів, що мають одурманюючу властивість, за переліком, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України № 117 від 30.06.94.
3. Бланк рецепта форми № 3 передбачений для виписування наркотичних лікарських засобів у чистому вигляді або в суміші з індиферентними речовинами за переліком, що затверджується Міністерством охорони здоров’я України.
4. Всі інші лікарські засоби, в т. ч. спирт етиловий, виписуються на рецептурному бланку форми № 1 .
5. Рецепти для одержання лікарських засобів, виробів медичного призначення на пільгових умовах чи безкоштовно дозволяється виписувати лікарям державних закладів охорони здоров’я, лікарям інших закладів, підприємств, організацій, котрі мають відповідні кошти на оплату рецептів, а також завідуючим фельдшерськими, фельдшерсько-акушерськими пунктами, перелік яких визначається органами охорони здоров’я місцевих держадміністрацій. Рецепти виписуються в одному примірнику. У разі виписування безкоштовно чи на пільгових умовах наркотичних лікарських засобів, поряд з виписуванням на бланку форми № 3, виписується додатково рецепт на бланку форми № 2.
6. Лікарі виписують рецепти, як правило, після огляду хворого, з обов’язковим записом про призначення лікарських засобів в медичній документації (медична картка амбулаторного хворого чи медична картка стаціонарного хворого).
Забороняється виписувати рецепти на лікарські засоби, що не дозволені для медичного застосування в Україні.
Наркотичні лікарські засоби та такі, що мають одурманюючу властивість, у чистому вигляді або з індиферентними речовинами, дозволяється виписувати тільки лікарям, які працюють у державних закладах охорони здоров’я.
7. Рецепти повинні виписуватись чітко і розбірливо чорнилом або кульковою ручкою з обов’язковим заповненням необхідних реквізитів у бланку. Виправлення у рецепті не дозволяються.
8. На рецептурному бланку форми № 2 і форми № 3 дозволяється виписувати тільки одне найменування лікарського засобу, на бланку форми № 1 – не більше 3-х найменувань.
9. Склад лікарського засобу, визначення лікарської форми, звернення до фармацевтичного працівника про виготовлення та видачу лікарських засобів пишуть латинською мовою. Використання латинських скорочень при цьому дозволяється тільки відповідно до прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці (додаток № 4). Забороняється скорочення близьких за найменуванням інгредієнтів, що не дозволяє встановити, який лікарський засіб приписано.
10. Назви отруйних і наркотичних лікарських засобів пишуться на початку рецепта, далі – всі інші ліки.
11. При необхідності негайного відпуску хворому ліків у верхній частині рецепта проставляється позначка “cito” (швидко) або “statim” (негайно).
12. При виписуванні рецепта кількість рідких лікарських засобів вказується в мілілітрах, краплях, всі інші – в грамах або в долях грама.
13. У разі необхідності дозволяється виписувати в рецептах лікарські засоби в кількості, що потрібна для продовження або повторення курсу лікування, за винятком лікарських засобів, для яких встановлені норми відпуску (п. 20). На рецепті при цьому робиться відповідний запис лікарем, який додатково завірюється його підписом та особистою печаткою.
14. Наркотичні лікарські засоби – етилморфіну гідрохлорид, кодеїн, кодеїну фосфат, етамінал натрію, барбаміл, естоцин табл., фепранон та пахікарпіну гідройодид у чистому вигляді або у суміші з індиферентними речовинами виписуються на рецептурних бланках форми № 3. Рецепт форми № 3 додатково підписується керівником закладу охорони здоров’я або його заступником з медичної частини і завіряється печаткою закладу охорони здоров’я.
15. Рецепти на таблетки кодтерпін, алнагон і таблетки від кашлю складу: трави термопсису
16. Рецепти на лікарські засоби, що виписуються на рецептурних бланках форми № 2, додатково завіряються печаткою закладу охорони здоров’я “Для рецептів”.
17. Виписуючи отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби, які віднесені до списку “А” чи “Б”, в дозах, що перевищують вищий одноразовий прийом, лікар зобов’язаний написати дозу цього засобу літерами і поставити знак оклику.
18. При медичних показаннях лікарі мають право виписувати рецепти на етиловий спирт в суміші з іншими лікарськими речовинами або в чистому вигляді у кількості до
19. Забороняється виписувати амбулаторним хворим рецепти на ефір медичний та для наркозу (в чистому вигляді), хлоретил, каліпсол та інші лікарські засоби для наркозу.
20. Не дозволяється виписувати в одному рецепті наведені нижче лікарські засоби у більшій кількості, ніж та, що вказана у таблиці 1.
В очних краплях і мазях етилморфіну гідрохлорид може виписуватись в кількості до
21. Рецепти на лікарські засоби, що містять фенобарбітал, етамінал натрію, барбітал натрію в суміші з іншими лікарськими речовинами для хворих із затяжними і хронічними захворюваннями, можуть виписуватись на рецептурному бланку форми № 2 на курс лікування до одного місяця з обов’язковою вказівкою лікаря “За спеціальним призначенням”, завіреною підписом та особистою печаткою лікаря і печаткою закладу охорони здоров’я “Для рецептів”.
Таблиця 1.
|
Назва лікарського препарату |
Гранично допустима для відпуску кількість препарату на один рецепт |
|
Алнагон Барбаміл Кодеін Таблетки “Кодтерпін” Таблетки від кашлю складу: трави термопсису кодеїну натрію гідрокарбонату кореня солодки в порошку Пахікарпіну гідройодид Снотворні препарати * Фепранон Ефедрину гідрохлорид Естоцин табл. Етамінал натрію Етилморфіну гідрохлорид |
20 табл. 20 табл.
20 табл. 10-12 табл. 50 драже 12 табл.
|
* У разі надходжень цих препаратів в оригінальних упаковках, що містять більшу кількість таблеток від указаної норми відпуску, дозволяється виписувати в рецепті одну упаковку, але не більше 50 таблеток.
22. При виписуванні хронічним хворим рецептів на лікарські засоби дозволяється встановлювати термін дії рецепта в межах до одного року, за винятком:
а) лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку;
б) лікарських засобів, що відпускаються безкоштовно та на пільгових умовах;
в) анаболічних стероїдів, лікарських засобів, що містять отруйні речовини списку “А” (крім тих, що застосовуються для лікування глаукоми і катаракти).
При виписуванні таких рецептів лікар зобов’язаний зробити вказівку “хронічно хворому”, зазначити термін дії рецепта та періодичність відпуску по ньому ліків (щотижня, щомісяця тощо), завірити вказівку своїм підписом та особистою печаткою.
23. Дозволяється виписувати рецепти на очні краплі та інші препарати з коротким терміном зберігання, що вживаються протягом тривалого періоду, окремим категоріям хворих, яким передбачений безкоштовний чи пільговий відпуск, одномоментно в кількості, необхідній для проведення лікування протягом одного місяця, за винятком наркотичних лікарських засобів, анаболічних стероїдів і таких, що мають одурманюючу властивість.
24. Дозволити лікарям виписувати лікарські засоби в рецептах хворим на цукровий діабет, бронхіальну астму, онкологічні та гематологічні захворювання, туберкульоз, важкі захворювання шкіри та інші при необхідності (відрядження, відпустка тощо) у кількості, передбаченій для двомісячного курсу лікування, враховуючи норми відпустки лікарських засобів, у т. ч. і спирту етилового, за одним рецептом.
При виписуванні таких рецептів лікар повинен зробити вказівку “хронічно хворому”, вказати термін дії рецептів, додатково завірити своїм підписом та особистою печаткою.
25. Зубні лікарі, фельдшери, акушерки можуть виписувати хворим рецепти на лікарські засоби, необхідні для надання невідкладної медичної допомоги, за винятком наркотичних, зазначивши свою медичну посаду, завіривши рецепт своїм підписом та печаткою закладу охорони здоров’я.
26. Фельдшери – завідуючі фельдшерсько-акушерськими пунктами, здоровпунктами, медичними пунктами мають право виписувати рецепти хворим на необхідні ліки за винятком отруйних (крім тих, що випускаються промисловістю в терапевтичних дозах), наркотичних, в чистому вигляді або в суміші з індиферентними речовинами, та тих, що мають одурманюючу властивість, та анаболічних стероїдів.
У випадках, коли завідуючий фельдшерсько-акушерським пунктом реалізує лікарські засоби населенню через аптечний пункт другої категорії, рецепти виписуються тільки при відпуску хворим ліків на пільгових умовах або безкоштовно.
Призначення лікарських засобів відображається в медичній документації (медична картка амбулаторного хворого).
27. Рецепт, який виписаний з порушенням вимог даних Правил або містить несумісні лікарські засоби, вважається недійсним, і ліки по ньому не відпускаються. Рецепт погашається штампом “Рецепт недійсний” і повертається хворому.
28. Лікарі та інші медичні працівники, які виписують рецепти, несуть відповідальність у встановленому порядку за призначення хворому ліків та додержання правил виписування рецептів.
29. Забороняється завіряти печаткою закладу охорони здоров’я не заповнені та не підписані медичним працівником рецептурні бланки.
30. Лікарські засоби і вироби медичного призначення для потреб лікувально-профілактичних закладів виписуються на бланках вимог, що затверджуються наказом МОЗ України, за наявності штампа, печатки та підпису керівника закладу або його заступника по медичній частині. На отруйні, наркотичні лікарські засоби, етиловий спирт вимоги виписуються окремо від інших лікарських засобів. У вимогах обов’язково повинно бути вказано найменування відділення (кабінету), дозування лікарських засобів, концентрація етилового спирту, а також призначення лікарського засобу (для ін’єкції, зовнішнього призначення, внутрішнього вживання, очні краплі тощо).
Зубні лікарі можуть виписувати вимоги тільки на наведені нижче отруйні і сильнодіючі речовини, що застосовуються в стоматологічному кабінеті (без права видачі їх пацієнтам на руки):
адреналіну гідрохлорид (розчин 0,1 % в оригінальній упаковці, в ампулах);
азотна кислота (у чистому вигляді);
амілнітрит (в ампулах);
йодоформ (у порошку, пастах, емульсіях);
кофеїн-бензоат натрію (в ампулах)
кокаїну гідрохлорид (у пастах);
миш’яковистий ангідрид (у пастах з вмістом до 50 %) ;
новокаїн (у чистому вигляді, розчин до 4 %, в амп.);
срібла нітрат (в кристалах і розчинах);
фенол (у чистому вигляді і в суміші з іншими речовинами);
хлороформ;
хлоретил (в ампулах);
ефір медичний.
Вимоги на кокаїну гідрохлорид (у пастах) і миш’яковистий ангідрид (у пастах з вмістом його до 50 %), срібла нітрат (у кристалах і розчинах), крім підпису зубного лікаря, повинні бути завірені підписом керівника закладу або його заступника з медичної частини.
ЕТАПИ ВИПИСУВАННЯ РЕЦЕПТА
1. Перевірити, чи відповідає шифр лікувально-профілактичного закладу, де працює лікар, шифру, який є на бланку.
2. Підкреслити слово “дитячий” або “дорослий” в залежності від віку хворого.
3. Позначити дату виписування рецепта, наприклад, “15 жовтня 1998 р.”.
4. Вказати прізвище і ініціали хворого, а також його вік.
5. Вказати прізвище і ініціали лікаря (розбірливо) або штампик з позначенням його прізвища і ініціалів.
6. Вказати посаду і звання особи, яка видала рецепт, якщо вона не лікар, а фельдшер, акушерка або зубний лікар.
Шляхи поступлення лікарських речовин в організм (по В.Г.Воробйову та В.В.Ряженову):
1 – через дихальні шляхи; 2 – через рот; 3 – в артерію; 4 – в пряму кишку; 5 – у вену.
Частина рецепту, яка об’єднує вище наведені рубрики, має назву “Іnscriptio” (надпис).
7. Далі йде частина рецепта, яка має назву “Praepositio”, або “Invocatio”, і є зверненням лікаря до аптеки з пропозицією взяти рецепт під свою відповідальність щодо виготовлення ліків. Починається ця частина рецепта лат. словом Recipe, скорочено Rp., що значить – візьми.
Після позначення “Rp.” перераховуються необхідні для виготовлення ліків речовини (частина, яка називається “Designatio materiarum”). Назви цих речовин пишуться латинською мовою в родовому відмінку, кожна з великої букви і з нового рядка. Після назви препарату вказується його кількість (доза): для рідких ліків – в мілілітрах або краплях (наприклад, 0,1 ml, 1 ml, 10 ml, gtts ІІІ, gtts Х тощо), а для твердих і в’язких рідин (лініментів, суспензій) в грамах або в долях грама (наприклад, 20,0, 0,03, 0,005, що означає відповідно
Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кількість одиниць дії (наприклад, 2 000 000 ОД). У випадку, коли дві або декілька лікарських речовин виписуються в однаковій кількості, цю кількість вказують один раз, після назви останньої речовини. При цьому перед кількістю пишуть ana, що значить – порівну (наприклад, аnа 0,1). Перераховування лікарських речовин, які входять до складу ліків, необхідно починати з отруйних і наркотичних, потім вказати решту препаратів. Останніми пишуться індиферентні у фармакологічному відношенні речовини, за допомогою яких діючим речовинам надається та чи інша лікарська форма.
8. Лікар дає аптеці вказівку, яку форму з перелічених речовин і в якій кількості вона повина виготовити (цю частину називають “Subscriptio”). В ній з нового рядка пишуть: Misce (змішай), fiat (зроби, нехай буде зроблено), pulvis (порошок), або suppositorium (свічка), або unguentum (мазь) тощо. Тут можливі такі слова, як: Da (дай, відпусти), tales (таких) doses (доз), а також літера N (Numero – числом), після якої зазначають кількість доз, наприклад, N. 3, або N. 12 тощо.
9. З нового рядка пишеться сигнатура (Signatura, скорочено – S.). Ця частина рецепта призначена для хворого, тому пишеться державною чи іншими мовами відповідно до закону України “Про мови”, без будь-яких скорочень. Вона описує спосіб вживання даної лікарської форми. Наприклад: “По 1 столовій ложці 3 рази на день”, “По 1 таблетці при головному болю” тощо. Забороняється обмежуватися загальними вказівками: “вживання відоме”, “внутрішнє”, “зовнішнє” і т. ін.
10. Рецепт закінчується підписом лікаря і його особистою печаткою.
11. Додатково лікарем регламентується тривалість дії виписаного рецепта шляхом викреслювання окремих термінів.
Зокрема, рецепти на лікарські засоби, що виписуються на бланку форми № 3, дійсні протягом 5 днів, на одурманюючі лікарські засоби і ті, що підлягають відпуску безкоштовно (форма № 2), а також зазначені в пункті 15 вищезгаданих Правил – 10 днів, на решту лікарських засобів – протягом 2 місяців з дня виписування рецепта.
Скорочення позначень у рецепті дозволяється тільки у відповідності до правил, прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці
Етапи впровадження нових лікарських засобів
ТВЕРДІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ
До твердих лікарських форм належать порошки, капсули, таблетки, драже і збори. ПОРОШКИ
(порошок – наз. відм. однини Pulvis, род. відм. однини Pulveris).
Порошки – це тверда лікарська форма для внутрішнього та зовнішнього використання, до складу якої входять сухі, сипучі, рівномірно подрібнені речовини. Для виготовлення порошків можуть бути використані різноманітні синтетичні препарати, продукти життєдіяльності мікроорганізмів (антибіотики), речовини рослинного і тваринного походження та ін.
Шлях ліків в організмі
В порошках не виписують гігроскопічні речовини (кальцію хлорид, натрію бромід, калію ацетат та інші), речовини, які при змішуванні утворюють вологі маси та рідину (антипірин та хінін), легко розкладаються (срібла нітрат в суміші з органічними сполуками) або утворюють вибухові суміші.
Класифікують порошки за способом використання, розміром частинок, складом і дозуванням.
За способом використання розрізняють порошки для внутрішнього використання (pulveres ad usum internum) та порошки для зовнішнього використання (pulveres ad usum externum). За ступенем подрібнення є порошки найдрібніші (pulveres subtilissimi), дрібні (pulv. subtiles), крупні (pulv. grossi) та ін. Як правило, найдрібніші порошки застосовують зовнішньо (pulveres ad usum externum). Чим дрібніший порошок, тим він легше розчинний, швидше всмоктується, менше подразнює тканини. У вигляді крупних порошків відпускаються неотруйні і несильнодіючі речовини, які призначаються у великих дозах або використовуються всередину після попереднього розчинення (наприклад, магнію сульфат та інші). Лікарські речовини у вигляді дрібних порошків найчастіше використовують для внутрішнього вживання (pulveres ad usum internum).
В залежності від кількості інгредієнтів, які входять до складу пропису, розрізняють прості порошки, які містять лише одну лікарську речовину (pulv. simplicis), складні порошки, які складаються з двох або більше речовин (pulv. compositi). Аптекою відпускаються порошки, поділені на окремі прийоми, дози (дозовані) -Pulv. divisi, та неподілені (недозовані) порошки – Pulv. indivisi. Дозовані порошки, як правило, призначають всередину, недозовані – частіше зовнішньо, рідше всередину.
Недозовані порошки для зовнішнього та внутрішнього використання виписують в кількості від 5,0 до 100,0 і більше. При виписуванні рецепта на простий неподілений порошок необхідно після слова Recipe: вказати назву лікарської речовини, її кількість, ступінь подрібнення. Далі з нового рядка написати Da. signa. (скорочено D. s. – відпусти, познач) та спосіб використання.
Назви лікарських речовин після слова Rp.: ставимо у родовому відмінку, тому що Rp. відноситься до кількості речовин (Візьми – кого що? – знахідний відмінок –
В рецептах на складні недозовані порошки перераховують всі речовини, які входять до їхнього складу і вказують кількість кожної з них. Далі з нового рядка пишуть Misce, fiat pulvis (Змішай, щоб утворився порошок), після чого – D. S. і спосіб використання.
Rp.: Natrii hydrocarbonatis 20,0
Natrii chloridi 10,0
Misce, fiat pulvis
Da. signa. Одну чайну ложку порошку розчинити в склянці теплої води. Розчин використовувати для полоскання горла.
Недозовані порошки часто застосовують як присипку (Aspersio), тобто для присипання шкіри, слизових оболонок, ранової поверхні. Такі порошки повинні бути найдрібнішими, що обов’язково вказується в рецепті.
Rp.: Aethazoli subtilissimi 50,0
D. S. Присипати ранову поверхню.
Іноді лікарська речовина є лише певною частиною складного порошку для присипки, а решту порошку складають індиферентні речовини, які є формоутворюючими агентами (Constituens). Як формоутворюючі речовини при виготовленні присипок можуть бути використані: тальк (Talcum), крохмаль (Amylum), рідше лікоподій (Lycopodium) або оксид цинку (Zinci oxydum), іноді – біла глина (Bolus alba). Якщо до складу присипки входить одна основна речовина (basis) і одна формоутворююча, її можна виписати двома способами:
а) скороченим; б) розгорнутим:
а) Rp.: Aspersionis Amycazoli 5 % 100,0
D. S. Присипати шкіру міжпальцевих проміжків обох ніг двічі на день
б) Rp.: Amycazoli 5,0
Talci ad 100,0
Misce, fiat pulvis
Da. Signa. Присипати шкіру міжпальцевих проміжків обох ніг двічі на день.
Якщо ж присипка складна, то її можна виписати лише розгорнутим способом:
Rp.: Bismuthi subnitratis 10,0
Zinci oxydi
Amyli ana ad 100,0
M. f. pulvis
D. S. Присипати уражені ділянки шкіри.
Дозовані (поділені) порошки виписують, як правило, для внутрішнього вживання. Маса такого порошку коливається в межах від 0,1 до 1,0 грама, якщо ж порошок рослинного походження – від 0,05 до 1,0 грама. Якщо маса лікарської речовини (речовин) менша 0,1г (для порошків рослинного походження
При виписуванні дозованого порошку в рецепті вказується лікарська речовина з позначенням її разової дози. Далі потрібно вказати, в якій кількості видати ці порошки:
Dentur tales doses N. (Нехай будуть видані такі дози числом), потім Signa.
Rp.: Pancreatini 0,5
D. t. d. N. 24
S. По 1 порошку тричі на день перед їдою.
Якщо виписується складний порошок, в рецепті слід зазначити:
Rp.: Platyphyllini hydrotartratis 0,005
Dibazoli 0,02
Sacchari 0,3
M. f. pulvis
D. t. d. N. 12
S. По 1 порошку двічі на день.
При виписуванні порошків рослинного походження пропис починають зі слова Pulveris, далі вказують частину рослини, її назву і дозу.
Rp.: Pulveris foliorum Digitalis 0,05
D. t. d. N. 12
S. По 1 порошку тричі на день
Летючі та гігроскопічні порошки відпускаються в упаковці з вощаного паперу (Charta cerata) або парафінованого паперу (Charta paraffinata), про що зазначають у рецепті.
Rp.: Camphorae tritae 0,2
D. t. d. N.
S. По 1 порошку 3 рази на день
КАПСУЛИ
Лікарські речовини, які мають неприємний смак, запах, шкідливо впливають на зуби або мають подразнюючу дію, виписують у медичних капсулах (capsulae). В залежності від матеріалу, з якого вони виготовлені, розрізняють:
а) крохмальні капсули, або облатки (capsulae amylaceae, s. оblatae);
б) желатинові (capsulae gelatinosae), які бувають тверді (capsulae gelatinosae durae), еластичні (сapsulae gelatinosae molles, seu elasticae), з кришечками (capsulae gelatinosae operculatae);
в) глутоїдні (capsulae glutoidales, s. gelloduratae).
М’які та тверді желатинові капсули вміщують 0,2-
Rp.: Extr. Filicis maris spissi 0,5
D. t. d. N.
S. Всі капсули випити на протязі 30 хвилин, запивати кожну 1 % розчином натрію гідрокарбонату.
ТАБЛЕТКИ
Таблетки (наз. відм. однини tabuletta, знах. відм. однини tabulettam, знах відм. множини tabulettas, місцевий відм. множини tabulettis) – тверді лікарські форми, які отримують шляхом пресування лікарських речовин або лікарських та допоміжних речовин. Переважно таблетки призначають всередину. Деякі види таблеток після попереднього розчинення використовують зовнішньо. Є також таблетки для під’язичного вживання (Tabulettae sublingualis), для підшкірного введення – імплантаційні (Tabulettae implantatae).
Таблетки виготовляють фабрично-заводським способом, аптеки їх лише реалізують. Тому при оформленні рецепта на таблетки не слід робити вказівки про додавання до основної речовини наповнювачів, навіть у тому випадку, якщо basis має дуже маленьку дозу. Не потрібно також писати Misce, fiat, якщо до складу таблеток входять дві чи більше речовин.
Якщо таблетки прості, їх можна виписати розгорнутим або скороченим способом.
Rp.: Analgini 0,5
D. t. d. N.
S. По 1 таблетці при головному болю.
Rp.: Tabulettam Analgini 0,5
D. t. d. N. 10
S. По 1 таблетці при головному болю.
Rp.: Tabulettas Analgini 0,5 N. 10
D. S. По 1 таблетці при головному болю.
Складні таблетки виписують розгорнутим способом:
Rp.: Platyphyllini hydrotartratis 0,005
Papaverini hydrochloridi 0,02
D. t. d. N.
S. По 1 таблетці 2 рази на день.
Але можливий і такий варіант:
Rp.: Tabulettam
Platyphyllini hydrotartratis 0,005
cum Papaverini hydrochlorido 0,02
D. t. d. N. 10
S. По 1 таблетці 2 рази на день.
Деякі складні таблетки випускаються під спеціальною комерційною назвою, наприклад таблетки “Аерон”, “Веродон” та ін. Ці таблетки виписуються тільки скороченим способом:
Rp.: Tabulettas “Aeronum” N. 10
D. S. По 1 таблетці під язик до повного розсмоктування за півгодини перед польотом.
В тих випадках, коли речовини, що входять до складу таблеток, мають неприємні смак, запах, подразнюючу дію, руйнуються під впливом кисню, вологи повітря, шлунковим вмістом, їх покривають оболонками:
Rp.: Tab. Pentoxyli 0,2 obductas N. 20
D. S. По 1 таблетці 3 рази на день.
або:
Rp.: Pentoxyli 0,2
D. t. d. N.
S. По 1 таблетці 3 рази на день.
Таблетки не рекомендується призначати маленьким дітям, особам з розладами акту ковтання, непритомним і психічнохворим.
ДРАЖЕ
Драже (знах. відм. однини і множини Dragee) – тверда лікарська форма для внутрішнього використання, яку одержують шляхом нашарування (дражування) лікарських та допоміжних речовин на гранули. Драже, як і таблетки, виготовляють заводським способом.
Драже можна виписати розгорнутим і скороченим способами:
Rp.: Dragee Diazolini 0,05
D. t. d. N. 20
S. По 1 драже 2 рази на день.
Всмоктування твердих форм ліків
Rp.: Dragee Diazolini 0,05 N. 20
D. S. По 1 драже 2 рази на день.
ЗБОРИ
Збори (називн. відм. множини Species, родовий відм. множини Specierum) – тверда лікарська форма, що є сумішшю подрібненої рослинної сировини (квітів, листя, коріння). Іноді до їх складу входять неорганічні сполуки, ефірні олії та ін.
Збори можуть бути призначені для внутрішнього вживання (з них виготовляють настої, вивари), для спалювання і вдихання диму, який утворився (збори для куріння), для зовнішнього використання (для полоскань, припарок). При виписуванні цієї лікарської форми лікар повинен в сігнатурі докладно вказати не лише спосіб використання, але й спосіб приготування ліків.
Збори бувають дозовані і недозовані. Дозовані збори виписують, як правило, в тих випадках, коли рослинна сировина містить сильнодіючі речовини. Тоді в рецепті вказують кожний рослиний інгредієнт і його кількість. Далі пишуть Misce, fiant species. D. t. d. і сігнатуру.
Rp.: Herbae Adonidis vernalis 2,0
Rhizomatis cum radicibus
Valerianae 1,5
M. f. species
D. t. d. N. 10
S. Пакетик збору заварити в склянці окропу, настоювати 30 хвилин. Приймати по1 столовій ложці 3 рази на день.
Недозовані збори виписують таким чином:
Rp.: Florum Chamomillae 20,0
Fructuum Rhamni catharticae 30,0
M. f. species
D. S. 1 столову ложку збору заварити склянкою окропу, настояти 2 години, процідити. Приймати на ніч по півсклянки.
Офіцинальні збори виписують скороченим способом:
Rp.: Specierum antiasthmaticarum 100,0
D. S. Спалювати по 1/2 чайної ложки і вдихати дим.
ГРАНУЛИ
Гранули (наз. відм. однини granula, знах. відм. однини granulam, знах. відм. множини granulas) – тверді лікарські форми, що мають вигляд однорідних часточок (крупинок, зерняток) сферично-циліндричної або неправильної форми, розміром 0,2-
Rp.: Granulas Urodani 100,0
D. S. По 1 чайній ложці 3 рази на день, попередньо розчинивши в 1/2 склянки води.
Тверді форми ліків
ОЛІВЕЦЬ
Олівець (Stilus) – тверда лікарська форма, що має форму циліндра із загостреним або заокругленим кінцем, для зовнішнього застосування.
Rp.: Stili haemostatici N. 5
D. S. Для зупинки кровотечі при дрібних порізах (після гоління).
ГІРЧИЧНИКИ
Гірчичники (Charta sinapis, charta sinapisata) – це тверда лікарська форма у вигляді аркушу паперу, що вкритий тонким шаром порошку знежиреного насіння гірчиці. Виписують цю офіцинальну форму скороченим способом.
Rp. Chartae sinapisatae N. 10
D. S. Змочити у теплій воді, накладати на грудну клітку.
ПЛІВКА ЛІКАРСЬКА
Це тверда дозована лікарська форма, що виготовляється фабрично-заводським способом у вигляді полімерної плівки.
Rp.: Membranulas ophthalmicas cum
Pilocarpini hydrochlorido N. 30
D. S. Закладати по 1 плівці за край нижньої повіки один раз на добу.
М’ЯКІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ
До м’яких лікарських форм належать супозиторії, мазі, пасти та лініменти.
СУПОЗИТОРІЇ
Супозиторії (наз. відм. однини suppositorium, знах. відм. однини suppositorium, знах. відм. множини suppositoria) – дозовані лікарські форми, які при звичайній температурі твердої консистенції, при температурі тіла розтоплюються.
Розрізняють свічки ректальні – suppositoria rectalia, вагінальні – suppositoria vaginalia та палички – bacilli.
За медичним призначенням ректальні супозиторії можна поділити на 2 групи: 1) місцевої дії – протигемороїдальні свічки, для заживлення тріщин та розривів, для лікування запальних процесів прямої кишки; 2) резорбтивної дії – супозиторії, що проявляють системну дію; лікарські речовини, які вони містять (ферменти, антибіотики, барбітурати, антисептики, гормони, вітаміни, спазмолітики, анальгетики, діуретики та ін.) по системі нижніх і середніх гемороїдальних вен всмоктуються і попадають у загальне коло кровообігу. Тому, призначаючи в ректальних свічках отруйні та сильнодіючі речовини, необхідно дотримуватись тих самих правил дозування, що для лікарських форм, які приймають всередину. Свічки складаються з лікарської речовини (речовин) та формоутворюючої речовини (constituens). В якості constituens для виготовлення супозиторіїв використовуються речовини щільної консистенції, які розтоплються при температурі тіла (37(С), такі як:
а) масло какао (oleum Cacao, s. butyrum Cacao);
б) бутирол (butyrolum) – гідрогенізований жир різного хімічного складу;
в) желатинова маса (massa gelatinosa) – сплав желатину (1 частина), гліцерину (5 частин) і води (2 частини);
г) синтетична основа – polyaethylen-oxydum та інші.
Ректальні свічки мають форму конусу або циліндру з заокругленим кінцем. Їхня маса коливається від 1,1 до
Вагінальні супозиторії за формою можуть бути сферичні (кульки – globuli), яйцеподібні (овулі – ovulae) або у вигляді плоского тіла з заокругленим кінцем (песарії – pessaria). Маса вагінальних свічок – від 1,5 до
Магістральні супозиторії, які виготовляють в аптеці, можна виписати декількома способами.
Перший спосіб. Після слова Rp. слід написати назву лікарської речовини (речовин), разову дозу кожної з них, формоутворюючу речовину і її кількість (на 1 свічку).
В рецепті можна і не вказувати кількості constituens. У такому випадку замість кількості формоутворюючі речовини слід писати q. s. (quantum satis – скільки потрібно). Оскільки свічки є дозованими лікарськими формами, перед сігнатурою обов’язково слід указати D. t. d. N. (Da tales doses numero . . . . – Видай таких доз числом.) Rp.: Dimedroli 0,01
Olei Cacao 3,0
M. f. suppositorium rectale
D. t. d. N. 12
S. По 1 свічці в пряму кишку на ніч.
або:
Rp.: Dimedroli 0,01
Olei Cacao q. s.
D. t. d. N. 12
S. По 1 свічці в пряму кишку на ніч.
Другий спосіб. У цьому випадку потрібно указати не разові дози речовин, які входять до складу свічок, включаючи основу, а кількості, необхідні для виготовлення всіх свічок. Для їх визначення потрібно разові дози помножити на кількість свічок, які виписано. Далі слід написати Misce, fiant suppositoria rectalia numero
Rp.: Dimedroli 0,12
Olei Cacao 36,0
M. fiant suppositoria rectalia N. 12
D. S. По 1 свічці в пряму кишку на ніч.
або:
Rp.: Dimedroli 0,12
Olei Cacao q. s.
Ut fiant suppositoria rectalia N. 12
D. S. По 1 свічці в пряму кишку на ніч.
В наш час більшість супозиторіїв є офіцинальними, тобто їх випускають в готовому вигляді підприємства фармацевтичної промисловості. Ці свічки виписують скороченим способом.
Rp.: Suppositorium cum Ichthyolo 0,2
D. t. d. N. 10
S. По 1 свічці в пряму кишку зранку і ввечері.
Де слово “свічка” вжито в знах. відм. однини (suppositorium), далі після прийменика cum (з) йде назва лікарської речовини в орудному відм. однини і його дозoю. Пропис закінчується вказівкою D. t. d. N. і сігнатурою.
Деякі складні офіцинальні свічки мають комерційну назву, наприклад, свічки “Анузол”, “Бетіол” та інші.
При їх виписуванні спочатку потрібно написати слово свічки в знахідному відмінку множини (suppositoria), а далі назву свічок і їх кількість. Якщо назва взята в лапки, то її слід вжити в називному відмінку однини, якщо ж без лапок, то в родовому відмінку однини.
Rp.: Suppositoria “Bethyolum” N. 10
D. S. Вводити по 1 свічці в пряму кишку двічі на день, попередньо розгорнувши.
МАЗІ
Мазі (unguentum – називний відмінок однини, unguenti родовий відмінок однини) – м’яка лікарська форма, яка призначається для зовнішнього використання. Мазі складаються з лікарської і формоутворюючої речовини. В якості мазевої основи використовують такі речовини:
а) вазелін (Vaselinum);
б) ланолін (Lanolinum);
в) свиний очищений жир (Adeps suillus depuratus, s. Axungia porcina depurata);
г) офіцинальна гліцеринова мазь (Ung. Glycerini);
д) офіцинальна нафталанова мазь (Ung. Naphthalani);
в) офіцинальна спермацетова мазь (Ung. Cetacei).
При виготовленні очних мазей застосовують основу, яка містить 10 частин безводного ланоліну і 90 частин спеціального вазеліну “для очних мазей”.
Мазева основа в певній мірі визначає якість мазі. Мазі, які виготовлені на свиному жирі, швидко псуються внаслідок гідролізу жиру на гліцерин і жирні кислоти. Мазі, які виготовлені на вазеліні і ланоліні, навпаки, достатньо стійкі і можуть зберігатися тривалий час. Свиний жир, ланолін і спермацетова мазь сприяють всмоктуванню через шкіру лікарських речовин. Вазелін і нафталанова мазь через шкіру не всмоктуються, тому їх використовують для виготовлення мазей поверхневої дії.
Всмоктування ліків через шкіру
Мазі бувають магістральні та офіцинальні. Магістральну мазь, яка складається з однієї лікарської речовини і вазеліну, можна виписати двома способами – скороченим і повним. В першому випадку після Rp. пишуть Unguenti, назву лікарського засобу, його концентрацію в % і загальну кількість мазі.
Rp.: Ung. Prednisoloni 0,5 % 20,0
D. S. Змащувати уражені ділянки шкіри.
При виписуванні цієї ж мазі розгорнутим способом після слова Rp. необхідно перерахувати всі речовини, які входять до її складу, їх кількість, далі з нового рядка Misce, fiat unguentum скорочено M. f. ung, D. S. і позначити спосіб використання мазі. В цьому випадку, знаючи концентрацію і загальну кількість мазі, можна розрахувати, скільки грамів преднізолону і вазеліну потрібно взяти для виготовлення мазі. Міркуємо таким чином: 0,5 % преднізолонова мазь – це така мазь, в 100 грамах якої міститься 0,5 грама преднізолону. Одже, в 20 грамах цієї мазі буде знаходитися х грамів преднізолону. Ці відношення складають таку пропорцію:
100,0 – 0,5
20,0 – х
Таким чином, для виготовлення
Rp.: Prednisoloni 0,1
Vaselini ad 20,0
M. f. unguentum
D. S. Змащувати уражені ділянки шкіри.
Якщо мазь виписують скороченим способом (не вказують мазеву основу), така мазь в аптеці готується на вазеліні.
Якщо потрібно приготувати мазь не на вазеліні, а на якійсь іншій основі, а також коли до складу мазі входять дві або більше лікарські речовини, такі мазі виписують тільки повним способом.
Rp.: Anaesthesini 0,5
Xeroformii 5,0
Vaselini ad 50,0
M. f. ung.
D. S. Змащувати уражені ділянки шкіри.
Rp.: Streptocidi 4,5
Lanolini 5,5
Vaselini 25,0
M. f. ung.
D. S. Змащувати соски при тріщинах після годування.
Офіцинальні мазі, незалежно від їх складу, виписують тільки скороченим способом. В рецепті зазначають її назву і загальну кількість. Концентрацію вказувати не потрібно.
Rp.: Ung. Hуdrargyri oxydi flavi 10,0
D. S. Закладати за нижню повіку на ніч.
Загальна кількість мазі для лікування шкіри (слизових) становить 20,0-
Якщо до складу мазі входить лікарська речовина, кількість якої вказується в одиницях дії (ОД), рецепт на таку мазь може бути виписаний скороченим способом (якщо мазь повинна бути виготовлена на вазеліні) із вказанням кількості ОД препарату в
Rp.: Ung. Tetracyclini 20,0 ((10 000 ОД)
D. S. Змащувати уражені ділянки шкіри.
Якщо ця мазь виготовляється не на вазеліні, а на якійсь іншій основі, при виписуванні рецепту на неї розгорнутим способом робиться перерахунок кількості ОД лікарської речовини на всю кількість мазі: 10 000 ОД (кількість тетрацикліну в
Rp.: Tetracyclini 200 000 OD
Ung. Naphthalani ad 20,0
M. f. unguentum
D. S. Для змащування пошкоджених ділянок шкіри.
Бар’єри, через які проникають ліки
ПАСТИ
Паста (pasta – називн. відм. однини; pastae – родовий відмінок однини) – різновид мазі, яка містить від 25 % до 65 % порошкоподібних речовин, тобто це густа мазь. Як основу при виготовленні паст використовують ті самі жири та жироподібні речовини, що й при виготовленні мазей. Якщо порошкоподібні лікарські речовини, які містяться в пасті, складають менше 25 % її маси, то в цьому випадку необхідно збільшити їх кількість за рахунок додавання індиферентних речовин, таких як тальк, оксид цинку, крохмаль, біла глина, лікоподій та ін.
Магістральні пасти виписують тільки розгорнутим способом. Наприклад, необхідно виписати
Всі складники пасти виписують в вагових одиницях. Щоб це зробити, необхідно скласти пропорцію:
для анестезину 10,0-100,0
х – 50,0
Тобто, анестезину потрібно взяти
Для ментолу 1,0 – 100,0
х – 50,0.
Тобто ментолу слід взяти
Кількість індиферентного порошку (наприклад, тальку) може бути будь-якою в межах 12,5-
Кількість вазеліну ж потрібно розрахувати так: відняти від загальної кількості пасти (
Rp.: Anaesthesini 5,0
Mentholi 0,5
Talci 12,5
Vaselini ad 50,0
M. f. pasta
D. S. Прикладати до уражених ділянок шкіри.
Якщо лікарська речовина, яка входить до складу пасти, є порошком і не розчиняється в мазевій основі, при виписуванні пасти це треба врахувати, так щоб загальна кількість порошку в пасті не була більшою, ніж 65 % від загальної маси пасти. Наприклад, треба виписати
Rp.: Zinci oxydi 10,0
Talci 15,0
Vaselini ad 50,0
M. f. pasta
D. S. Для накладання на пошкоджені ділянки шкіри.
У цьому випадку маса порошків становить 50 % від загальної маси пасти.
Офіцинальні пасти виписують скороченим способом.
Rp.: Pastae Antisepticae biologicae 10,0
D. S. Прикладати на ніч до ясен.
ЛІНІМЕНТИ
Лініменти (linimentum – називний відмінок однини, linimenti – род. відм. однини) – також різновид мазі, але це рідкі мазі.
В якості constituens при виготовленні лініментів використовують рослинні або мінеральні олії (Ol. Lini – лляну олію, Ol. Helianthi – соняшникову, Ol. Hyoscyami – олію блекоти, Ol. Olivarum – оливкову олію, Ol. Amygdalarum – мигдалеву олію, Ol. Persicorum – персикову олію, Ol. Vaselini – вазелінову олію, Ol. Ricini – рицинову олію), дьоготь, іхтіол та інші). Виписують лініменти тільки розгорнутим способом. Після слова Rp.: перераховують складники, їх кількість, далі з нового рядка Misce, fiat linimentum (скорочено M. f. Lin.) і D. S., спосіб використання.
Rp.: Mentholi 2,0
Ol. Helianthi ad 50,0
M. f. lin.
D. S. Розтирати уражені суглоби.
Офіцинальні лініменти виписують скороченим способом:
Rp.: Lin. Ammoniati 40,0
D. S. Для розтирання поперекової ділянки.
Rp.: Lin. Synthomycini 10 % 25,0
D. S. Наносити на краї рани.
РІДКІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ
До рідких лікарських форм належать розчини, настої, вивари, емульсії, суспензії, сиропи, слизі, мікстури, настойки, рідкі екстракти. Дозуються вони у мілілітрах, деякі краплями. Рідини краще, ніж тверді лікарські форми, всмоктуються, проникають у кров і діють швидше. Недоліками цієї лікарської форми є те, що рідини малопортативні, дозування їх не завжди точне у випадку вживання краплями, ложками або чарками, під впливом факторів зовнішнього середовища (світла, повітря, температури) їхні властивості можуть змінюватися.
РОЗЧИНИ
Розчини (Solutiones; наз. відм. однини – solutio; род. відм. однини – solutionis) – найпростіша рідка лікарська форма, яка використовується для зовнішнього застосування, прийому всередину і парентерального введення.
Являє собою однорідну прозору масу, яку отримують шляхом розчинення твердих, рідких або газоподібних речовин у розчиннику або шляхом змішування двох рідин. Як розчинник найчастіше використовують дистильовану воду (Aqua destillata або бідистильовану Aqua bidestillata, етиловий спирт Spiritus aethylicus, 90%, 70%, 40% і т. ін.), гліцерин (Glycerinum), олії: персикову (Olium Persicorum), оливкову (Oleum Olivarum), вазелінову (Oleum Vaselini) та інші. Відповідно до виду розчинника розчини бувають водні, спиртові, гліцеринові та олійні.
Якщо в рецепті розчиник не зазначений, то розчин готують на дистильованій воді, якщо не вказано концентрацію спирту, аптека завжди бере 90 % етиловий спирт.
Розчини для внутрішнього застосування дозуються краплями, столовими, десертними і чайними ложками. В столовій ложці міститься в середньому 15 мл водного розчину, в десертній – 10 мл, в чайній – 5 мл.
Рецепти на розчини можна виписувати скороченим і розгорнутим способом. При виписуванні розчинів для внутрішнього вживання після слова Rp.: пишеться назва лікарської речовини, потім розчиник, їх кількість. В кінці рецепта пишуть Misce. Da. Signa. (скорочено M. D. S.) – (Змішай. Видай. Познач.) і вказують, як слід приймати ліки (наприклад, “По одній столовій ложці 3 рази на день”, “По 15 крапель 3 рази на день через півгодини після їди.”). Кількість лікарських речовин, які входять до складу розчину, і кількість розчинника слід вираховувати, виходячи з разової дози лікарського засобу, способу дозування розчину і загальної кількості прийомів ліків.
Наприклад, необхідно виписати в розчині для внутрішнього вживання натрію бромід (Natrii bromidum) в дозі
Роблять такі розрахунки:
всього прийомів буде: 4´3=12
натрію броміду потрібно:
Загальна кількість розчину дорівнює: 15 мл (12 = 180 мл
Отже, рецепт треба виписати так:
Rp.: Natrii bromidi 3,6
Aquae destillatae ad 180 ml
M. D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
При дозуванні розчинів чайними або десертними ложками загальна кількість розчину визначається шляхом множення кількості прийомів відповідно на 5 або 10 мл.
Призначення рідких форм ліків
Цей розчин можна виписати скороченим способом. У цьому випадку необхідно після Rp.: написати Solutionis (скорочено Sol.), потім назву лікарського засобу, концентрацію розчину, виражену в %, і його кількість. Потім Da. Signa. (скорочено D. S.) і спосіб вживання ліків. Для визначення концентрації у відсотках необхідно скласти пропорцію:
180 – 3,6
100 – х
Підрахувати концентрацію цього розчину можна також, виходячи з умови: 15 мл розчину (1 столова ложка) містить
Отже, рецепт треба виписати так:
Rp.: Sol. Natrii bromidi 2 % 180 ml
D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
Розчини, які призначаються всередину краплями, виписують таким самим способом, як і розчини, які дозуються ложками. Лише розрахунки по визначенню необхідної кількості ліків потребують додаткового перерахунку загальної кількості крапель розчину в об’ємні одиниці (ml). Загальну кількість крапель розчину вираховуємо, перемноживши одноразову кількість крапель на загальну кількість прийомів. Цю величину переводимо в мілілітри шляхом поділу її на кількість крапель, яка міститься в одному мілілітрі розчину. При цьому слід врахувати, що 1 мл води або водного розчину при 4(С містить в середньому 20 крапель, 1 мл спирту або спиртового розчину – 50 крапель, 1 мл ефірного розчину – біля 80 крапель, 1 мл олійного розчину – в середньому 30 крапель.
Транспорт ліків
Наприклад, хворому необхідно виписати платифіліну гідротартрат (Platyphyllini hydrotartras, pro dosi 0,002) в розчині для внутрішнього вживання по 10 крапель 2 рази на день на 20 днів.
Роблять такі розрахунки:
всього прийомів буде 2´20=40;
платифіліну потрібно взяти 0,002´40=0,08 г;
загальна кількість розчину 10´40=400 крапель,
або 400_20=20 мл; або 0,5 мл´40 прийомів=20 мл.
Отже, рецепт треба виписати так:
Rp.: Platyphyllini hydrotartratis 0,08
Aquae destillatae ad 20 ml
M. D. S. Приймати внутрішньо по 10 крапель 2 рази на день.
Щоб виписати даний рецепт скороченим способом необхідно підрахувати концентрацію розчину у відсотках.
20 – 0,08
100 – х
Концентрацію розчину можна розрахувати ще так:
0,5 мл розчину (10 крапель) містить
100 мл розчину містить х г платифіліну; х=0,4%.
Записуємо рецепт таким чином:
Rp.: Sol. Platyphyllini hydrotartratis 0,4% 20 ml
D. S. Приймати внутрішньо по 10 крапель 2 рази на день.
Розчини для зовнішнього застосування виписуються так само, як і для внутрішнього, повним і скороченим способом. В останньому випадку концентрацію розчину можна виразити а) у відсотках (%), б) у відносних одиницях (по співвідношенню) і в) у масово-об’ємному співвідношенні. При виписуванні скороченим способом після слова Rp.: пишуть Sol., назву лікарського засобу, концентрацію і кількість розчину, потім D. S. і спосіб вживання.
a) Rp.: Sol. Furacilini 0,02 % 500 ml
D. S. Для промивання ран.
Концентрацію розчину можна виразити не лише у відсотках, але й у відносних одиницях (по співвідношенню) – (б):
б) Rp.: Sol . Furacilini 1: 5000 500 ml
D. S. Для промивання ран.
Виходячи з того, що 0,02 % розчин фурациліну – це такий розчин, в 100 мл якого міститься
100 – 0,02
х – 1,0
Це, в основному, стосується великих розбавлень. Можна також зазначити, з якої кількості лікарської речовини треба виготовити потрібну кількість розчину (масово-об’ємне співвідношення) – (в).
в) Rp.: Sol. Furacilini ex 0,1 500 ml
D. S. Для промивання ран.
0,02 % розчин фурациліну – це такий розчин, в 100 мл якого міститься
100 – 0,02
500 – х
Даний розчин можна виписати і розгорнутим способом.
Rp.: Furacilini 0,1
Aquae destillatae ad 500 ml
M. D. S. Для промивання ран.
При виписуванні розчинів для внутрішнього і зовнішнього вживання скороченим способом, якщо розчинник не вказується, розчини готують на дистильованій воді. Якщо розчинником буде спирт або олія, в рецепті після назви лікарського засобу необхідно відповідно додати слово “spirituosae”, “oleosae”. Але при цьому слід пам’ятати, що аптека спиртові розчини за таким рецептом виготовляє на 90 % спирті, а масляні на персиковій олії.
Rp.: Sol. Camphorae spirituosae 5 % 50 ml
D. S. Для втирання в шкіру в ділянці болючого суглоба.
Rp.: Sol. Mentholi oleosae 1 % 20 ml
D. S. По 2-3 краплі в кожну ніздрю 2 рази на день.
Розчини, для приготування яких необхідні інші розчинники, виписуються тільки повним способом.
Офіцинальні розчини, як для внутрішнього, так і для зовнішнього вживання, виписуються тільки скороченим способом: після слова Rp. вказують їх назву, кількість, потім D. S. і спосіб використання.
Rp.: Liquoris Kalii arsenitis 10 ml
D. S. По 3 краплі 3 рази на день.
Rp.: Sol. Ammonіi caustici 10,0
D. S. Змочити ватку, дати вдихати хворому при непритомності.
Розчини для зовнішнього застосування виписують в кількості 5-100 і більше мілілітрів. Вушні, очні краплі, краплі для носа – 5-10 мл.
НАСТОЇ
Настої – Infusa (одн. infusum, род. відм. одн. infusi) – це водні витяжки з рослинної сировини, які отримують шляхом настоювання на водяній бані подрібнених сухого листя, квітів, трави або шляхом розчинення екстрактів. Настої частіше призначають для внутрішнього вживання, рідше зовнішнього (наприклад, для полоскання горла). Настої для внутрішнього вживання дозують столовими, десертними і чайними ложками. Їх виписують таким чином. Після слова Rp. необхідно написати infusi (inf.), потім вказати, з якої частини рослини повинен бути виготовлений настій (трава, квіти, листя), назву лікарської рослини (з великої букви), кількість сировини і кількість настою. Потім слід написати D. S. і спосіб вживання. Розраховують загальну дозу лікарської сировини та кількість настою, виходячи з разової дози речовини, загальної кількості прийомів та об’єму на один прийом.
Наприклад, щоб виписати настій трави термопсису, який треба вживати по одній столовій ложці 3 рази на день протягом трьох днів (загальна кількість прийомів буде 9), потрібно взяти 135 мл настою (одна столова ложка містить 15 мл, а дев’ять – 135 мл). Згідно з фармакопеєю, настій трави термопсису готують з разрахунку 1 частина лікарської сировини на 400 частин настою. Це означає, що з 1г трави виготовляють 400 мл настою, а для виготовлення настою в кількості 135 мл потрібно взяти
|
|
|
Валериана лекарственная
1 – 400
Х – 135; х=0,33.
Рецепт оформляють так:
Rp.: Inf. herbae Thermopsidis ex 0,33 135 ml
D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
Іноді в рецепті не вказано, з якої кількості повинен бути виготовлений настій.
Наприклад:
Rp.: Inf. foliorum Uvae ursi 200 ml
D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
У таких випадках аптека керується такими вказівками фармакопеї. З лікарських рослин, які містять сильнодіючі речовини (folia Digitalis -листя наперстянки, radix Ipecacuanhae – блювотний корінь, herba Thermopsidis – трава мишатника), настої готують з розрахунку 1:400. З лікарських рослин, які містять менш активні лікарські речовини (herba Adonidis vernalis – трава горицвіту, rhіzoma Valerianae – кореневище валеріани, Secale cornutum – спориня – маткові ріжки), настої готують з розрахунку 1:30, а решта – з розрахунку 1:10.
Наперстянка пурпурова Digitalis purpurea
|
|
|
Secale cornutum – спориня – маткові ріжки
Існують і офіцинальні настої: Inf. Valerianae, Іnf. Sennae compositum та інші.
Rp.: Inf. Valerianae 120 ml
D. S. По одній десертній ложці 4 рази на день.
Оскільки настої належать до нестійких лікарських форм, вони виписуються лише на 3-4 дні.
ВИВАРИ
Вивари – Decocta (одн. decoctum, род. відм. одн. decocti) – рідка лікарська форма, яку отримують, як і настої, шляхом екстрагування водою на водяній бані діючих речовин з рослинної сировини або шляхом розчинення концентратів у воді. Для приготування виварів частіше використовують коріння, кореневище, кору.
Вивари легко псуються, тому їх виписують на 3-4 дні і зберігають у прохолодному місці.
|
|
|
Дуб
Вивари виписують таким чином:
Rp.: Dec. corticis Quercus ex 10,0 – 100 ml
D. S. Для полоскання ротової порожнини.
Якщо в рецепті не вказано, з якої кількості сировини виготовити вивар, аптека готує його з розрахунку 1: 10, за винятком вивару з кореня сенеги (radix Senegae), який готується з розрахунку 1: 30.
ЕМУЛЬСІЇ
Емульсії (наз. відм. одн. emulsum, род. відм. одн. emulsi) – це рідка лікарська форма, яка є двофазною системою, де дисперсною фазою може бути нерозчинна у воді рідина, жирні або ефірні олії, бальзами тощо, а дисперсним середовищем служить вода. Емульсії – стійкі суспензії крапель жиру у воді.
Емульсії бувають насіннєві (Emulsa seminalia) і масляні (Emulsa оleosa).
Насіннєві емульсії виготовляють з насіння деяких лікарських рослин: солодкого мигдалю (semen Amygdali dulcis), маку (semen Papaveris), гарбуза (semen Cucurbitae), земляного горіха (semen Arachidis) та ін.
При виготовленні насіннєвих емульсій беруть 1 частину потовченого насіння на кожні 10 частин емульсії. Оскільки будь-яке насіння в своєму складі містить не тільки жири, але й специфічні речовини – емульгатори, додатково вводити емульгатори до насіннєвої емульсії не треба.
Насіннєві емульсії виписуються двома способами: повним і скороченим.
Rp.: Seminis Amygdali dulcis 18,0
Aquae destillatae ad 180 ml
M. f. emulsum
D. S. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день.
або:
Rp.: Emulsi seminum Amygdali dulcis 180,0
D. S. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день.
(seminum – род. відм. множини від semen, seminis – род. відм. однини від semen).
При виготовленні масляних емульсій необхідно брати не тільки відповідне масло і дистильовану воду, але й емульгатор, який забезпечує тривале знаходження дрібних крапель жиру у змуленому стані у воді. Як емульгатори застосовують желятозу (Gelatosa), аравійську камедь (gummi Arabicum), абрикосову камедь (gummi Armeniacae), жовток курячого яйця (vitellum ovi) та ін. Зазвичай на кожні 2 частини масла беруть 1 частину емульгатора і 17 частин води (співвідношення 2:1:17). Жовток одного курячого яйця йде на приготування емульсії з
Масляні емульсії теж виписуються двома способами: скороченим і повним.
При виписуванні повним способом після слова Rp. перераховують всі компоненти, які входять до складу емульсії (масло, емульгатор і воду), вказують їх кількість, виходячи з вказаного співвідношення, потім пишуть M. f. emulsum. D. S. і спосіб застосування.
Rp.: Оlei Amygdalarum 10 ml
Gummi Arabici 5,0
Aguae destillatae 85 ml (ad 100 ml)
M. f. emulsum
D. S. Приймати внутрішньо по 1 десертній ложці 3 рази на день.
При виписуванні скороченим способом після назви лікарської форми (Emulsi) слід вказати назву масла, його кількість і загальну кількість емульсії.
Rp.: Emulsi olei Lini ex 10 ml – 100 ml
D. S. По 1 чайній ложці 3 рази на день.
Якщо в рецепті не позначена кількість масла, то при виготовленні емульсії з 10 частин масла готують 100 частин емульсії. Наприклад, якщо треба приготувати 200 мл емульсії, то беруть 20 мл масла, 10,0 желятози і 170 мл води.
СУСПЕНЗІЇ
Суспензії (наз. відм. одн. Suspensio, род. відм. однини – Suspensionis) – рідка лікарська форма, яка є двофазною системою, де дисперсною фазою є дрібні часточки нерозчинних у воді лікарських речовин (порошків), а дисперсним середовищем можуть бути вода, олії, гліцерин або інші рідини. Ця лікарська форма призначається всередину, парентерально та зовнішньо.
Рецепти на магістральні суспензії виписують повним або скороченим способами, на офіцинальні – тільки скороченим.
Rp.: Oxytetracyclini 1,0
Olei Olivarum ad 100,0
M. f. suspensio
D. S. По 1 чайній ложці 3 рази на день.
Rp.: Suspensionis Hydrocortisoni 2,5% 5 ml
D. t. d. N. 5
S. Вводити в м’яз по 5 мл (перед введенням вміст флакону ретельно збовтати).
НАСТОЙКИ
Настойки – Tincturae (наз. відм. одн. tinctura, род. відм. одн. tincturae) – це спиртові, спиртово-водні, спиртово-ефірні рідкі витяжки переважно з рослинної сировини. Настойки готують методом мацерації (настоювання), перколяції (витиснення) або розчинення сухих екстрактів. Всі настойки офіцинальні, тобто їх концентрація визначена фармакопеєю, готуються на фармацевтичних заводах. Вони є стійкою формою, можуть довго зберігатися. Оскільки вони всі офіцинальні, при виписуванні рецепта не вказуються кількість частин рослини, концентрація настойки.
Пропис починають з назви лікарської форми – Tincturae. . . (настойки . . .) потім слід назвати рослину і вказати кількість настойки. Дозуються краплями – від 5 до 30 крапель на прийом в залежності від активності настойки. Відповідно виписується загальна кількість в мл – стільки, скільки крапель на один прийом.
Rp.: T-rae Valerianae 20 ml
D. S. По 20 крапель 3 рази на день.
Якщо призначають поєднання декількох настойок (складні настойки), то їх беруть порівну (при однакових терапевтичних дозах).
Rp.: T-rae Valerianae
T-rae Convallariae ana 10 ml
M. D. S. По 20 крапель 2 рази на день.
Коли дози змішаних настойок різні, то одну беруть в стільки разів менше другої, в скільки її разова доза менша, ніж разова доза іншої настойки. Виписати суміш настойки строфанту (T-ra Strophanthi), разова доза 5 крапель, і настойки валеріани (T-ra Valerianae), разова дозa 15 крапель.
Rp.: T-rae Strophanthi 5 ml
T-rae Valerianae 15 ml
M. D. S. По 20 крапель 3 рази на день.
Настойки можуть входити разом з іншими лікарськими речовинами до складу мікстур.
ЕКСТРАКТИ
Екстракти рідкі (Extracta fluida) – це концентровані витяжки з лікарської рослинної сировини. Як екстрагуючу речовину використовують воду, етиловий спирт, спиртово-водний розчин.
Всі рідкі екстракти офіцинальні. Вони виписуються, дозуються і призначаються так само, як і настойки.
Rp.: Extr. Viburni fluidi 30 ml
D. S. По 30 крапель 2 рази на день.
За консистенцією розрізняють, крім рідких екстрактів, ще густі екстракти (Extracta spissa) та сухі екстракти (Extracta sicca). Густі та сухі екстракти виписуються та випускаються у порошках, таблетках, свічках та інших лікарських формах.
Новогаленові препарати – це водні, водно-спиртові, хлороформно-спиртові та інші витяжки з рослинної сировини. Від галенових вони відрізняються тим, що максимально очищені від баластних речовин і мають більшу фармакологічну активність. Всі новогаленові препарати офіцинальні. Виписуються і призначаються вони так само, як настойки.
Rp.: Adonisidi 15 ml
D. S. По 15 крапель 3 рази на день.
МІКСТУРИ
Мікстури (Mixturae) – це рідка лікарська форма, що утворюється при розчиненні двох і більше твердих лікарських речовин у воді або інших розчинниках, або шляхом змішування декількох рідин. Рідкою фазою (розчинником) мікстури можуть бути дистильована вода, ароматичні води (aquae aromaticae), настої, вивари, емульсії, настойки, рідкі екстракти та ін.
Якщо до складу мікстури входить настій, вивар, емульсія, в рецепті їх пишуть першими.
Основні ароматичні води, які застосовують при виготовленні мікстур: aqua Menthae piperitae – вода перцевої м’яти, aqua Foeniculi – вода фенхeля звичайного, aqua Amygdalarum amararum – вода гіркого мигдалю, aqua Rosae – вода троянди та ін. Ароматичні води, які входять до складу мікстури, виконують роль не тільки розчинника, але й компонента, який покращує смак, запах ліків, а іноді має додаткові властивості. Наприклад, вода перцевої м’яти пригнічує процеси бродіння в кишківнику, вода гіркого мигдалю має незначну болезаспокійливу дію при болях у шлунку тощо.
Для поліпшення смаку, запаху мікстури додають інші речовини коригуючої дії (corrigens). Здебільшого це сиропи (10-30 % загального об’єму мікстури): Sirupus simplex – цукровий сироп, Sirupus Citri unshiu – сироп шкірки мандарина, Sirupus Rubi idaei – сироп малиновий, Sirupus Cerasi – сироп вишневий, Sirupus Rhei – сироп ревеня, Sirupus Glycyrrhizae – сироп солодкового кореня.
Рис посевной рисовый крахмал (из семян) – Orizae amylum (ранее: Amylum Oryzae).
У випадку, коли до складу мікстури входить речовина з вираженими подразнюючими властивостями, необхідно в мікстуру за рахунок розчинника ввести слизовий вивар (30-60 % загального об’єму мікстури): mucilago Salep – слиз салепа, muc. Gummi arabici – слиз гуміарабіку, muc. Amyli (Solani, Majydis, Oryzae, Tritici) крохмальний слиз – картопляний, кукурудзяний, рисовий, пшеничний та ін. Слиз в мікстуру вводять також тоді, коли в мікстурі є нерозчинні речовини. Роль слизу у цьому випадку полягає в тому, що він сприяє утворенню суспензії цих нерозчинних речовин. Такі мікструри треба перед вживанням збовтати, про що пишеться в сігнатурі.
Якщо рідкою фазою мікстури є вода, ароматична вода, вивар, настій, емульсія, така мікстура дозується ложками. Якщо ж рідкою фазою є настойка, рідкий екстракт – мікстура дозується краплями.
Мікстури зручні для призначення тяжкохворим, дітям, людям похилого віку всередину і зовнішньо. Лікарські речовини, що розчинені у мікстурі, краще всмоктуються і швидше діють на організм, порівняно з порошками і таблетками. Недоліком мікстур є неточність у дозуванні, непортативність і нестійкість (виписують на 3 – 4 дні).
При виписуванні мікстур розрахунки лікарських речовин роблять, виходячи з разових доз та загальної кількості прийомів. Наприклад, треба виписати мікстуру на 4 дні, дозуючи її по 1 столовій ложці 3 рази на день, з таких речовин: натрію броміду (Natrii bromidum), разова доза якого
Розрахунок:
прийомів усього буде 3´4=12;
Natrii bromidi треба взяти
Codeini phosphatis
Як розчинник беруть дистильовану воду, якщо немає інших вказівок.
Кількість розчинника: 15 мл (12=180 мл.
Отже рецепт треба виписати так:
Rp.: Codeini phosphatis 0,18
Natrii bromidi 3,6
Aquae destillatae ad 180 ml
M. D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
Виписати мікстуру, до складу якої входять хлоралгідрат, разова доза
Rp.: Chlorali hydratis 2, 0
Mucilaginis Salep 40,0
Aquae destillatae ad 100,0
M. D. S. На 2 лікувальні клізми.
Виписати мікстуру (на 4 дні), до складу якої входять настій трави термопсису, натрію бензоат (pro dosi
|
|
|
Солодка голая
Призначити по 1 столовій ложці 3 рази на день.
Rp.: Infusi herbae Thermopsidis ex 0,45 – 180,0
Natrii benzoatis 0,6
Sirupi Althaeae 18,0
M. D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
У цьому пропису беремо 10 % сиропу від загальної кількості мікстури, тому це можна не враховувати (дозування ложками не є настільки точним) і не віднімати 18 ml від кількості настою. Якщо ж взяти сироп у кількості 54 ml (30 %), то це треба враховувати. Тоді рецепт виглядатиме так:
Rp.: Infusi herbae Thermopsidis ex 0,45 – 126,0
Natrii benzoatis 0,6
Sirupi Althaeae 54,0
M. D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
Виписати 60 мл мікстури, до складу якої входять настій коріння алтею, натрію гідрокарбонат (разова доза
Rp.: Infusi rad. Althaeae ex 6,0 – 60,0
Natrii hydrocarbonatis 2,4
Liquoris Ammonii anisati guttas X
M. D. S. По 1 чайній ложці 3 рази на день.
Виписати мікстуру, до складу якої входить настій кореневища валеріани, калію бромід (pro dosi
Перед виписуванням рецептa проведемо розрахунки. Припустимо, що виписуємо мікстуру на 4 дні, тоді її загальна кількість буде становити 180 ml (15 мл – 1 столову ложку – множимо на 12 прийомів, що дорівнює 180 ml). Отже це – кількість настою, який становить рідку фазу мікстури. Загальна кількість калію броміду дорівнює: 0,5 (12 = 6,0.
Конвалія травнева Convallaria majalis
Настойку конвалії треба взяти у загальній кількості: 20 крапель (12 прийомів = 240 крапель. На відміну від попереднього рецепта, де нашатирно-ганусові краплі не треба переводити у мілілітри, а набагато простіше накапати 10 крапель у готову мікстуру, в цьому рецепті треба краплі перевести у мілілітри. Для цього треба знати, скільки крапель міститься в 1 мл настойки конвалії. За фармакопеєю, 1 мл настойки конвалії містить 50 крапель, тому кількість настойки в мікстурі буде 240:50 = 4,8 мл.
Рецепт виглядатиме так:
Rp.: Infusi rhіzomatis Valerianae ex 6,0 – 180 ml
Kalii bromidi 6,0
T-rae Convallariae 4,8 ml
M. D. S. По 1 столовій ложці 3 рази на день.
ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ ДЛЯ ІН’ЄКЦІЙ
До лікарських форм, які призначені для парентерального введення належать стерильні водні і масляні розчини, суспензії, емульсії, а також порошки, таблетки, які перед введенням розчиняють у відповідних розчинниках. Їх використовують головним чином для підшкірного, внутрішньом’язового, внутрішньовенного і внутрішньоартеріального введення.
На відміну від розчинів для зовнішнього використання, розчини для ін’єкцій готують на воді для ін’єкцій (бідистильована, стерильна, апірогенна вода – не викликає підвищення температури тіла при парентеральному введенні). До лікарських форм для ін’єкцій ставляться певні вимоги: стерильність, відсутність механічних домішок, стійкість, апірогенність і у ряді випадків – ізотонічність.
Лікарські засоби для ін’єкцій, які випускаються в ампулах і флаконах фармацевтичною промисловістю, вже стерильні, в аптеці не стерилізуються, аптека їх тільки реалізує. Розчини для ін’єкцій, які готуються в аптеці, підлягають обов’язковій стерилізації. В рецептах це відмічається словом “Sterilisetur” (“Da sterilis”, “pro injectionibus”).
Розчини для ін’єкцій в ампулах виписують скороченим способом. Після слова Rp.: вказують лікарську форму Solutionis . . ., назву лікарського засобу, концентрацію у процентах і кількість. Після цього D. t. d. N. . . in ampullis, і сігнатуру S.
Rp.: Solutіonis Glucosi 40 % – 50 ml
D. t. d. N.
S. Вводити внутрішньовенно по 50 мл.
При виписуванні в ампулах сухої речовини вказують назву речовини і кількість в одній ампулі. Потім D. t. d. N. . . . in ampullis, S. i сігнатуру. В сігнатурі вказують порядок розчинення речовин, шлях введення, періодичність ін’єкцій.
Парентеральні щляхи введення
Rp.: Vincristini 0,005
D. t. d. N.
S. Вміст ампули розчинити в 5 мл ізотонічного стерильного розчину натрію хлориду. Вводити внутрішньовенно 1 раз на тиждень.
Крім цього, в ампулах виписують новогаленові препарати, рідкі органопрепарати, офіцинальні розчини. У цих випадках після слова Rp.: вказують тільки назву препарату і його кількість D. t. d. N. . . . in ampullis. S. і сігнатуру.
Rp.: Digalen – neо 1 ml
D. t. d. N.
S. Вводити підшкірно по 1 мл 1 раз на день.
Rp.: Pituitrini pro injectionibus 1 ml (5 OD)
D. t. d. N.
S. Вводити підшкірно по 1 мл 1 раз на день.
Деякі лікарські засоби для ін’єкцій виписуються у флаконах. При виписуванні ліків у флаконах дотримуються тих самих правил, що й при виписуванні ліків в ампулах. Різниця лише у тому, що після D. t. d. N. . . ніяких позначень не робимо. Якщо виписуємо препарат у темних склянках, то пишемо D. t. d. N. . . . in vitro nigro.
Rp.: Ampicillini 0,5
D. t. d. N. 10
S. Вміст флакону розчинити у 2 мл 0,5 % розчину новокаїну. Вводити внутрішньом’язово 4 рази на добу.
Rp.: Suspensionis Hydrocortisoni acetatis 2,5 % 5 ml
D. t. d. N. 6
S. Вводити по 5 мл в м’язи 1 раз на добу.
У деяких випадках у назву готових лікарських форм для ін’єкцій, згідно фармакопеї, входять слова “pro injectionibus”, наприклад, Corticotropinum pro injectionibus, Parathyreoidinum pro injectionibus. Це не значить, що ці ліки стерилізуються в аптеці, вони вже стерильні і відпускаються у готовому вигляді.
Rp.: Corticotropini pro injectionibus 30 OD
D. t. d. N. 5
S. Вміст флакону розбавити у 3 мл води для ін’єкцій, вводити в м’язи 1 раз на добу.
Якщо виписуємо препарат, активність якого вказуємо в одиницях дії, це обов’язково позначається у рецепті. Наприклад, треба виписати 6 флаконів інсуліну по 5 мл, з активністю 40 ОД в 1 мл.
Rp.: Insulini pro injectionibus 5 ml ((40 OD – 1 ml)
D. t. d. N. 6
S. По 0,5 мл під шкіру 2 рази на день.
або:
Rp.: Insulini pro injectionibus 5 ml (200 OD)
D. t. d. N. 6
S. По 0,5 мл під шкіру 2 рази на день.
При виписуванні рецептів на розчини для ін’єкцій, які готуються в аптеці, обов’язково вказують на їх стерильність. Якщо ліки містять декілька інгредієнтів, після їх перерахунку пишуть M. Sterilisetur. Потім D. S. і сігнатуру.
Rp.: Sol. Natrii nucleinatis 2 % 25 ml
Sterilisetur!
D. S. Вводити внутрішньом’язово по 5 мл 1 раз на день.
або:
Rp.: Sol . Natrii nucleinatis pro injectionibus 2 % 25 ml
D. S. Вводити в м’яз по 5 мл 1 раз на день.
або:
Rp.: Sol. Natrii nucleinatis 2 % 25 ml
Da sterilis !
S. Вводити в м’яз по 5 мл 1 раз на день.
або:
Rp.: Natrii nucleinatis 0,5
Aquae pro injectionibus ad 25 ml
M. Sterilisetur !
D. S. Вводити внутрішньом’язово по 5 мл 1 раз на день.
Якщо до складу лікарської форми для парентерального введення входять речовини, які легко руйнуються при нагріванні, наприклад розчин адреналіну, то їх додають асептично після стерилізації основного розчину. При цьому в рецепті пишуть Adde aseptice (Додай асептично).
Rp.: Novocaini 1,25
Sol. Natrii chloridi isotonicae 0,9 % ad 500 ml
M. Sterilisetur !
Adde aseptice !
Sol. Adrenalini hydrochl. 0,1 % gtts. XXV
D. S. Для інфільтраційної анестезії.
Форма рецептурного бланка № 1 (Ф-1) для лікарських засобів за повну вартість (розмір 105х150)
Назва закладу Код закладу по ЗКУД
(штамп закладу) Код закладу по ЗКПО
Медична документація Ф-1
______________________________________________________
Р Е Ц Е П Т
(дорослий, дитячий – потрібне підкреслити)
“_____” ________________19 _____р.
________________________________
________________________________
Прізвище, ініціали та вік хворого_________________________________ _______________________________________________________________
Прізвище, ініціали лікаря ________________________________________ ________________________________________________________________
Rp.:
___________________________________________________________
Rp.:
___________________________________________________________
Підпис і oсобиста печатка лікаря (розбірливо) М. П.
________________________________________________________________
Рецепт дійсний протягом 10 днів, 2-х місяців (непотрібне закреслити)
Форма рецептурного бланка № 2 (Ф-2) для виписування лікарських засобів безкоштовно, з оплатою 50 % та тих, що підлягають предметно-кількісному обліку (розмір 105х150)
Назва закладу Код закладу по ЗКУД
(штамп закладу) Код закладу по ЗКПО
Медична документація Ф-1
___________________________________________________________
Р Е Ц Е П Т
№ ____________________
(номер рецепта)
“_____” _____________________19 ____ р.
(дата виписки рецепта)
________________________________________________________________
За повну вартість. Безкоштовно. Оплата 50 % ______________________
Прізвище, ініціали та вік хворого_________________________________
Адреса хворого та номер медичної картки амбулаторного хворого ___ _______________________________________________________________________________________________________________________________
Прізвище, ініціали лікаря ________________________________________
Rp.:
________________________________________________________________________________________________________________________________
Підпис та особиста печатка лікаря (розбірливо) М. П.
Печатка лікувально-профілактичного закладу “Для рецептів”
Рецепт дійсний 10 днів, 2 місяці (непотрібне закреслити)
Додаток 3
|
Д О К У М Е Н Т
О С О Б Л И В О Г О
О Б Л І К У
|
Форма спеціального рецептурного бланка №3 (Ф-3) для виписування наркотичних лікарських засобів
Назва закладу Код закладу по ЗКУД (штамп закладу) Код закладу по ЗКПО Медична документація Ф-1 _________________________________________________________
Р Е Ц Е П Т на право одержання наркотичного лікарського засобу Серія _____________ № ________________ “_____” ___________________19_______р.
Прізвище, ініціали та вік хворого __________________________ Адреса хворого та номер медичної картки амбулаторного хворого _________________________________________________ Прізвище, ініціали лікаря _________________________________ ________________________________________________________ !Rp.:
________________________________________________________
Підпис та особиста печатка лікаря (розбірливо) Печатка лікувального закладу Рецепт залишається в аптеці.
|
ПАМ’ЯТКА ЛІКАРЮ
(друкується на зворотньому боці рецептурного бланка)
Код лікувально-профілактичного закладу друкується друкарським способом або ставиться штамп.
Рецепт виписується латинською мовою, розбірливо, чітко, чорнилом або кульковою ручкою, виправлення забороняються.
На одному бланку виписується один лікарський препарат, що вміщує отруйні або наркотичні речовини, або 1-3 лікарських засобів.
Дозволяються тільки прийняті правила скорочення позначень.
Тверді і сипучі речовини в грамах (0,01; 0,5; 1,0), рідкі – в мілілітрах, грамах і краплях.
Спосіб вживання пишеться державною чи іншими мовами відповідно до Закону України “Про мови в Українській РСР”, забороняється обмежуватись загальними вказівками: “внутрішнє”, “зовнішнє”, “відомо” і т. ін.
Найважливіші рецептурні скорочення
|
Скорочене написання |
Повне написання |
Переклад |
|
1 |
2 |
3 |
|
aa ac., acid. amp. aq. aq. pur. but. comp., cps., cp. D.
D. S.
D. t. d. dil. div. in par. aeq. extr. f.
gtt., gtts. inf. in ampull. in tab. lin. liq. M. pil. M.
N. ol. pil. P. aeq. pulv. q. s.
r., rad. Rp. Rep.
rhiz. S.
sem. simpl. sir. sol. supp. tab. t-ra, tinct., tct. ung. vitr. ppt., praec. past. |
ana acidum ampulla aqua aqua purificata butyrum cimpositus (a, um) Da, Detur, Dentur
Da. Signa; Detur. Signetur
Da (Dentur) tales doses dilutus divide in partes aequales еxtractum fiat (fiant)
gutta, guttae infusum in ampullis in tabulettis linimentum liquor massa pilularum misce, misceatur
Numero oleum pilula Partes aequales pulvis quantum satis
radix Recipe Repete, Repetatur
rhizoma Signa. Signetur
semen simplex sirupus solutio suppositorium tabuletta tinctura unguentum vitrum praecipitatum pasta |
по, порівну кислота ампула вода очищена вода тверде масло складний Видай. Нехай буде видано. Нехай будуть видані Видай. Познач; Нехай буде видано. Позначено; Видати. Позначити Видай (Видати) таких доз розбавлений розділи на рівні частини екстракт, витяжка нехай утвориться (утворяться) крапля, краплі настій в ампулах в таблетках рідка мазь рідина пілюльна маса Змішай. Нехай буде змішано, змішати числом олія пілюля рівні частини порошок скільки потрібно, скільки необхідно корінь Візьми Повторити, нехай буде повторено кореневище Познач. Нехай буде позначено насіння простий сироп розчин свічка, супозиторій таблетка настойка мазь склянка осаджений паста |
І Н С Т Р У К Ц І Я
про порядок зберігання та обліку рецептурних бланків
1. Лікувально- профілактичні заклади отримують рецептурні бланки Ф-1 і Ф-2 через органи охорони здоров’я місцевої державної адміністрації, а рецептурні блінки Ф-3 – з аптечних складів. Юридичні та фізичні особи, які займаються медичною практикою на підприємницьких засадах, рецептурні бланки Ф-1 отримують за домовленістю в органах охорони здоров’я місцевої державної адміністрації або вирішують питання їх виготовлення самостійно.
2. Рецептурні бланки повинні зберігатись: бланки Ф-1 – в замкнених шафах, бланки Ф-2 і Ф-3 – у сейфах. Наказом по закладу охорони здоров’я призначається особа, яка відповідає за зберігання, облік та видачу рецептурних бланків. Облік рецептурних бланків Ф-2 і Ф-3 ведеться в журналі обліку. Сторінки журналу повинні бути пронумеровані, а журнал – прошнурований, завірений підписом керівника і печаткою даного закладу охорони здоров’я.
3. Рецептурні бланки Ф-1 та Ф-2 видаються в зброшурованому вигляді медичним працівникам, які мають право виписувати рецепти, в необхідній кількості для роботи протягом місяця. Нову партію рецептурних бланків Ф-2 медичний працівник отримує при здаванні корінців рецептів, отриманих перед цим. При звільненні медичного працівника залишки рецептурних бланків повертаються відповідальній особі.
Рецептурні бланки Ф-3 видаються відповідальною особою медичному працівнику в кількості, що не перевищує 2-тижневу потребу.
4. Один раз у квартал постійно діюча інвентаризаційна комісія лікувально-профілактичного закладу перевіряє наявність бланків рецептів у відповідальної особи і відповідність їх кількості даним, зазначеним у книзі обліку. У випадку невідповідності книжкового залишку фактичній наявності, особа, яка відповідає за отримання, зберігання і видачу рецептурних бланків, несе відповідальність у встановленому порядку.
Органи охорони здоров’я місцевих держадміністрацій зобов’язані регулярно контролювати лікувально-профілактичні заклади щодо забезпечення схоронності рецептурних бланків.
Малюнок 1. Шляхи поступлення лікарських речовин в організм (по В.Г.Воробйову та В.В.Ряженову):
1 – через дихальні шляхи; 2 – через рот; 3 – в артерію; 4 – в пряму кишку; 5 – у вену.
ЧИННИКИ, ЩО ЗУМОВЛЕНІ ЛІКАРСЬКОЮ РЕЧОВИНОЮ
Джерело отримання. Лікарські речовини добувають з природної сировини і продуктів синтетичного походження. Джерелами отримання лікарських речовин є лікарські рослини, продукти надр землі, органи тварин, продукти життєдіяльності мікроорганізмів і грибів, продукти синтетичного та напівсинтетичного виробництва, а також генно-інженерних технологій.
Фізичні та фізико-хімічні властивості. Фізичні властивості (агрегатний стан, ступінь подрібнення або леткості, молекулярна маса, розчинність у воді чи ліпідах, ступінь дисоціації) визначають характер, силу і швидкість дії лікарської речовини.
Наприклад, ртуті дихлорид має виразну протимікробну дію, оскільки легко дисоціює в організмі з утворенням йонів ртуті й хлору. Цинку оксид слабко дисоціює, тому протимікробні властивості його менш виразні.
Саме від фізичних властивостей речовини залежать не тільки специфічність фармакологічного ефекту, а й лікарська форма і шлях уведення ЇЇ в організм.
Важливе значення має розчинність речовини в різних середовищах. Ця властивість зумовлена, з одного боку, поляризацією молекули речовини, з другого – природою розчинника. Неполярні сполуки добре розчиняються в неполярних або малополярних розчинниках (ефір, етанол, ліпіди) і погано розчиняються у воді, молекули якої є чітким диполем. Навпаки, полярні сполуки добре розчинні у воді. Якщо неполярна сполука здатна перетворюватися в організмі на полярну, наприклад шляхом утворення в молекулі ОН- або СООН-груп, вона набуває властивостей розчинності у воді. Розчинність речовини поліпшується також при йонізації ЇЇ в кислому середовищі шлунка (алкалоїди), в лужному середовищі кишок (барбітурати) або в умовах фізіологічного значення рН крові (алкалоїди).
Фармакологічна активність полярних і неполярних сполук різна. Неполярні речовини добре розчиняються в ліпідах і тому легко проходять крізь фізіологічні бар’єри: шкіру, слизову оболонку, гемато-енцефалічний бар’єр, багату на ліпіди клітинну мембрану та ін. (наприклад, фенол, формальдегід).
Леткі речовини, що надходять у легені під час дихання, мають дуже коротку дію і, як правило, тим самим шляхом швидко виділяються з організму, майже не зазнавши змін. Обізнаність з особливостями розчинності та інших фізико-хімічних властивостей лікарських речовин має велике практичне значення для правильного вибору лікарської форми, шляху введення і дози препарату, а також дає змогу уникати деяких побічних ефектів, наприклад, кумуляції у випадках захворювання печінки і нирок.
Хімічна структура. Дія лікарських речовин на організм значною мірою залежить від їхньої хімічної будови — наявності функціонально активних груп, форми й розміру молекул.
Речовини, близькі за хімічною будовою, мають, як правило, подібні фармакологічні властивості. Наприклад, різні похідні барбітурової кислоти (барбітурати) викликають пригнічення центральної нервової системи, застосовуються як снодійні засоби і засоби для наркозу. Проте однакова дія може бути властива речовинам різної хімічної будови (наприклад, морфін і промедол).
Фармакологічна активність речовин залежить не тільки від характеру й послідовності атомів, а й від їх просторового розташування в молекулі, тобто від просторової ізомерії (стереоізомерії) молекул –оптичної, геометричної і конформаційної.
Для взаємодії фармакологічної речовини з рецепторами клітинних мембран дуже важливою є просторова відповідність функціональних груп молекул речовини функціональним групам макромолекул рецептора, тобто наявність комплементарності. Чим більша комплементарність, тим більшу спорідненість має лікарська речовина з відповідними рецепторами і тим більшою може бути її фармакологічна активність. Цей факт підтверджується різною активністю стереоізомерів однієї й тієї самої речовини. Так, за впливом на артеріальний тиск лівообертальний ізомер адреналіну є значно активнішим, ніж правообертальний. Ці дві молекули розрізняються між собою просторовим розташуванням структурних елементів, що виявилось вирішальним чинником для їх взаємодії з адренорецепторами.
Фармакологічна активність деяких сполук може бути пов’язана не тільки з хімічною будовою. Наприклад, ступінь фармакологічної активності снодійних і наркотичних засобів залежить від спорідненості їх з певними рецепторами і від насичення ними цитоплазми клітин. Безумовно, властивість цих речовин насичувати цитоплазму залежить від певних фізичних властивостей (зокрема від здатності розчинятися в системі ліпід – вода).
Кількість уведеної в організм лікарської речовини є одним з важливих чинників, що визначають швидкість, характер, силу і тривалість дії речовини. Від дози залежить концентрація речовини в крові і в міжклітинному просторі, де речовина може вступити в первинну фармакологічну реакцію. Ймовірність взаємодії молекул лікарської речовини з рецепторами є тим більшою, чим вища концентрація її навколо рецепторів. Фармакологічний ефект не завжди прямо залежить від концентрації або дози. Така залежність властива тільки деяким речовинам. В інших випадках спостерігається гіпер- або параболічна, а найчастіше – сигмоподібна (S-подібна) залежність між дозою і фармакологічним ефектом.
Мал. 2. Залежність між дозою лікарської речовини та її фармакологічним ефектом: А – гіперболічна (морфін); Б – пряма (ефір для наркозу); В – сигмоподібна, або S-подібна (порадрспаліп, ацетилхолін); Г – параболічна (сульфаніламіди)
Різноманітність форм залежності доза –ефект є підтвердженням того, що на концентрацію речовини всередині й на поверхні клітин впливає велика кількість чинників (мал. 3).
|
|
|
|
Мал. 3. Чинники, які зумовлюють концентрацію лікарської речовини і локалізацію її дії
В окремих випадках, змінюючи дозу, можна викликати не тільки кількісні, а й якісні зміни фармакологічного ефекту, оскільки фармакологічний ефект визначається певним виміром – діапазоном доз, перевищення якого обов’язково спричинить появу іншого фармакологічного ефекту.
Наприклад, фенобарбітал у певному діапазоні доз має снодійний ефект, ступінь якого (глибина і тривалість сну) у визначених межах зростає з підвищенням дози. При подальшому збільшенні дози виникає якісно новий стан – наркоз, глибина його у визначеному діапазоні доз також зростає. Перевищення цього діапазону супроводжується якісно новим ефектом — токсичним або смертельним.
Дозозалежний ефект властивий також для спирту етилового, барбітуратів, похідних бензодіазепіну та інших лікарських речовин.
Інколи якісна зміна призводить до спотворення фармакологічного ефекту. Так, якщо в терапевтичних дозах кофеїн стимулює центральну нервову систему, то у високих дозах, навпаки, пригнічує.
В експерименті на ізольованому серці тварин новокаїнамід у малих дозах збільшує скоротливість міокарда, середніх — не виявляє інотропного ефекту, а при подальшому збільшенні дози викликає токсичний негативний інотропний ефект.
У медичній практиці розрізняють такі види доз: разову, добову, курсову. У свою чергу разова доза може бути мінімальною (пороговою), середньою й вищою. Крім того, у клінічній, особливо в експериментальній, практиці велике значення мають токсичні дози: мінімальна токсична, середня смертельна – DL50 (dosis letalis), що викликає за певний час загибель 50 % експериментальних тварин, абсолютно смертельна, що викликає за певний час загибель 99 % експериментальних тварин.
Разова доза (dosis pro dosi) – це кількість лікарської речовини на один прийом. З разових доз складається добова доза (dosis pro die). Інколи вказують дозу на курс лікування – курсова доза (dosis pro cursu). Це дуже важливо при застосуванні протимікробних, зокрема, хіміотерапевтичних засобів.
Найменшу кількість речовини, що викликає певний (початковий) лікувальний ефект, позначають як мінімальну (порогову) (dosis therapeutica minima) – це кількість лікарської речовини, яка викликає специфічний, властивий для даного препарату ефект.
Найчастіше у практичній медицині використовують середню терапевтичну дозу (dosis therapeutica media), в якій речовини виявляють оптимальну фармакотерапевтичну дію. Якщо ефект недостатній, дозу підвищують до вищої терапевтичної (dosis therapeutica maxima), яка є разовою гранично допустимою (dosis therapeutica pro dosi maxima). Крім того, виділяють вищу добову дозу (dosis pro die maxima). Для отруйних (Venena, група А) і сильнодіючих (Негоіса, група Б) засобів вищі разові й добові дози наведено у Фармакопеї. Ці дози не повинні бути перевищені (крім особливих випадків). У клініці вищі дози використовують рідко, оскільки при цьому часто виникають токсичні ефекти. Доза, яка починає викликати токсичні явища, називається мінімальною токсичною (dosis toxica minima). Кількість речовини, що викликає загибель біологічного об’єкта, називається смертельною, або летальною, дозою (dosis letalis).
Діапазон між мінімальною терапевтичною й мінімальною токсичною дозами називається широтою терапевтичної дії (терапевтичним діапазоном) лікарської речовини. Чим вона більша, тим більшу терапевтичну цінність має лікарський засіб, оскільки полегшується підбір оптимальної дози для конкретного хворого і зменшується ризик розвитку токсичних явищ
У тих випадках, коли є потреба швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в організмі, перша доза {ударна) має перевищувати наступні (підтримувальні).
Дозу виражають у грамах або частках грама. Для точнішого дозування кількість речовини розраховують на
Лікарська форма. Серед чинників, що впливають на дію лікарських речовин, певне значення має лікарська форма, яка створюється за допомогою різних допоміжних, коригуючих і формоутворювальних речовин. Слід враховувати, що ці речовини можуть впливати на характер взаємодії лікарського засобу й організму: вступати в реакцію з лікарськими інгредієнтами, змінюючи їх активність, порушувати процеси транспортування (абсорбції, всмоктування) і розподілу діючих речовин в організмі та їх виведення (елімінацію).
Мал. Проникнення речовин в клітину
Наприклад, для виготовлення очних мазей як основу найчастіше використовують суміш вазеліну з ланоліном у співвідношенні 9:1. Вазелін забезпечує дію лікарських речовин на поверхні тканин, ланолін сприяє їх абсорбції. Якщо використовувати тільки вазелін, лікарські речовини будуть діяти поверхнево, не проникаючи у внутрішні середовища ока. Чистий ланолін, поглинаючи вологу, може викликати підсушування слизової оболонки ока.
Інколи лікарські речовини вміщують у капсули, з яких вони повільно вивільняються, що забезпечує поступову і тривалу терапевтичну дію, а також захищає лікарську речовину від руйнівної дії хлороводневої (соляної) кислоти і ферментів шлунка.
Особливі лікарські форми використовують, щоб запобігти небажаним ефектам з боку лікарської речовини. Наприклад, препарати заліза приймають у капсулах або драже з покриттям, щоб уникнути взаємодії заліза з сірководнем у ротовій порожнині і запобігти утворенню сульфіду заліза й осіданню його на емалі зубів (забарвлення емалі в чорний колір).
Таким чином, лікарську форму слід розглядати як складний комплекс взаємопов’язаних компонентів, що впливають на ефективність лікарського засобу.
ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ В ОРГАНІЗМ
Лікарські речовини можна вводити природним шляхом (інгаляційним, ентеральним, нашкірним) і за допомогою різних технічних засобів. У першому випадку транспорт їх до внутрішніх середовищ організму забезпечується фізіологічною транспортною здатністю слизової оболонки і шкіри, у другому – відбувається інвазивно.
Шляхи введення лікарських речовин поділяють на ентеральний, парентеральний, інгаляційний.
Ентеральний шлях (усередину) передбачає введення лікарської речовини через різні ділянки травного каналу. У разі приймання під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) абсорбція (транспорт, всмоктування) починається досить швидко, речовини діють, обминаючи печінковий бар’єр, не вступають у контакт з хлороводнєвою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Сублінгвально і суббукально призначають швидкодіючі речовини з високою активністю (наприклад, нітрогліцерин), доза яких є досить низькою, а також речовини, що погано абсорбуються з травного каналу або руйнуються в ньому. Препарат має перебувати в порожнині рота до повного розсмоктування. Проковтування його зі слиною знижує переваги цього шляху введення. Часте застосування лікарських засобів сублінгвально може призвести до подразнення слизової оболонки порожнини рота.
Введення лікарських препаратів через рот (per os, перорально) передбачає проковтування лікарської речовини з подальшим пересуванням її травним каналом. Цей шлях є найпростішим і найзручнішим для хворого, не потребує умов стерильності. Однак лише незначна частина лікарської речовини починає абсорбуватися (всмоктуватися) вже у шлунку. Для більшості лікарських речовин найсприятливішим для абсорбції є слабколужне середовище тонкої кишки, тому при пероральному введенні фармакологічний ефект настає тільки через 35~45 хв.
Прийнята всередину лікарська речовина зазнає впливу травних соків і може втрачати свою активність. Прикладом може бути руйнування протеолітичними ферментами інсуліну та інших речовин білкової природи. Деякі речовини зазнають впливу хлороводневої кислоти шлунка і лужного вмісту кишок. Крім того, речовини, що транспортуються із шлунка й кишок, потрапляють через систему ворітної вени в печінку, де починають інактивуватися ферментами. Цей процес отримав назву ефекту первинного проходження. Саме тому, а не внаслідок недостатньої абсорбції, дози деяких препаратів (аміназин, наркотичні анальгетики, антагоністи кальцію) при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально. Біотрансформацію речовини при первинному проходженні через печінку називають досистемпим метаболізмом.. Інтенсивність його залежить від швидкості кровообігу в печінці.
Всередину потрібно приймати лікарські засоби натще – за ЗО хв до їди.
Всередину вводять лікарські речовини у формі розчинів, порошків, таблеток, капсул, гранул тощо. Щоб запобігти руйнуванню деяких лікарських речовин у кислому середовищі шлунка, використовують таблетки, вкриті оболонкою, стійкою до впливу шлункового соку, але розчинною у лужному середовищі кишок. Існують лікарські форми (таблетки з багатошаровим покриттям, капсули тощо), які забезпечують поступовий транспорт діючої речовини, що дає змогу подовжувати терапевтичну дію препарату. У хворих (особливо похилого віку) з порушеною перистальтикою стравоходу або у тих, які довго перебувають у горизонтальному положенні, таблетки й капсули можуть затримуватися у стравоході, утворюючи в ньому виразки. Для профілактики цього ускладнення потрібно таблетки й капсули запивати значною кількістю води. Зменшення подразнювальної дії лікарських засобів на слизову оболонку шлунка можна досягти виготовленням їх у вигляді мікстур з додаванням слизу. В разі значного подразнювального (або ульцерогенного) ефекту препарати, особливо ті, що потребують тривалого курсового застосування (наприклад, диклофенак-натрій), доцільно приймати після їди.
Мал. Динаміка зниження концентрації ліків залежно від шляху введення
Введення лікарських засобів через рот неможливе або утруднене під час блювання, судом, у стані непритомності.
Інколи лікарські речовини вводять дуоденально (через зонд у дванадцятипалу кишку), що дає можливість швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в кишці. Так вводять, наприклад, магнію сульфат (щоб досягти жовчогінного ефекту або з діагностичною метою).
У пряму кишку (ректально) лікарські речовини вводять у вигляді супозиторіїв (свічок) або клізм (дорослим об’ємом не більше 50-100 мл). Ректальне введення дає змогу уникати подразнювальної дії речовин на слизову оболонку шлунка, а також дає можливість застосовувати їх у тих випадках, коли утруднене або неможливе застосування через рот (нудота, блювання, спазм або непрохідність стравоходу). Транспортуючись із прямої кишки, лікарська речовина надходить у кров не через ворітну вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. Тому сила фармакологічної дії лікарських речовин і точність дозування у разі ректального способу введення є вищими, ніж у разі перорального, що дає змогу вводити лікарські речовини не тільки місцевої дії (місцевоанестезуючі, протизапальні, дезінфікуючі), а й загальної (снодійні, анальгетики, антибіотики, серцеві глікозиди тощо) дії.
Інгаляційний шлях є також фізіологічним природним шляхом введення лікарських речовин. У вигляді аерозолів речовини призначають переважно для отримання місцевого ефекту (при бронхіальній астмі, запальних процесах дихальних шляхів), хоча більшість речовин (адреналін, ізадрин, антибіотики), введених таким шляхом, абсорбуються і чинять також резорбтивну (загальну) дію. Вдихання газоподібних або дрібнодиспергованих твердих і рідких лікарських речовин (аерозолів) забезпечує майже таке саме швидке надходження їх у кров, як і введення у вену, не є інвазивним, що важливо стосовно дітей, осіб похилого віку і виснажених хворих. Ефектом легко керувати, змінюючи концентрацію речовини у вдихуваному повітрі. Швидкість транспорту залежить від об’єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, йонізації молекул лікарської речовини, інтенсивності течії крові тощо.
Щоб полегшити інгаляційне застосування нелетких розчинів, використовують спеціальні розпилювачі (інгалятори), а введення і дозування газоподібних речовин (наприклад, динітрогену, або діазоту, оксид; заст.: закис азоту) і летких рідин (ефір для наркозу, фторотан) здійснюють за допомогою апаратів (наркозних, штучної вентиляції легень).
Парентеральний шлях (минаючи травний канал) переслідує одну мету – швидше і без втрат доставити лікарську речовину до внутрішнього середовища організму або безпосередньо в патологічне вогнище.
Нашкірний шлях широко використовується в дерматології для безпосереднього впливу на патологічний процес. Деякі речовини мають високу ліпофільність, можуть частково проникати крізь шкіру, надходити у кров і чинити загальну дію. Втирання у шкіру мазей і лініментів сприяє глибшому проникненню лікарських речовин і надходженню їх у кров. З мазевих основ ланолін, спермацет і свинячий жир забезпечують глибше проникнення лікарських речовин у шкіру, ніж вазелін, оскільки вони ближчі за складом до ліпідів організму.
Останнім часом розроблено спеціальні фармакотерапевтичні системи для надходження лікарської речовини крізь шкіру (наприклад, нітрогліцерину) у кров. Це особливі лікарські форми, які фіксуються клейкою речовиною на шкірі і забезпечують повільне транспортування лікарської речовини, за рахунок чого подовжується її ефект.
Введення лікарських речовин у кон’юнктивальний мішок, зовнішній слуховий прохід, у порожнину носа і на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон’юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Деякі речовини для місцевого застосування мають резорбтивну дію (наприклад, м-холіноблокуючі та антихолінестеразні засоби при глаукомі). Для отримання резорбтивного антидіуретичного ефекту хворим на нецукровий діабет призначають вдихання через ніс гормонального препарату адіурекрину.
Введення лікарських речовин у порожнини застосовують нечасто. У черевну порожнину вводять, як правило, антибіотики під час хірургічних операцій. Введення в порожнини суглобів, плеври є доцільним для ліквідації запальних процесів (артрит, плеврит).
Серед парентеральних шляхів введення лікарських речовин найпоширенішим є ін’єкційний: у шкіру, під шкіру, у м’яз, вену, в артерію, субарахноїдальний, субдуральний, субокципітальний, внутрішньокістковий тощо.
Введення у шкіру використовують переважно з діагностичною метою (наприклад, проба на підвищену індивідуальну чутливість до антибіотиків і місцево-анестезуючих, діагностика туберкульозу), а також при вакцинації.
Часто лікарські речовини вводять під шкіру і внутрішньомязово. Ці шляхи використовують за неможливості введення речовин через рот або у вену, а також для подовження фармакотерапевтичного ефекту. Повільна абсорбція лікарської речовини (особливо олійних розчинів) дає змогу створювати у підшкірній клітковині або м’язах депо, з якого вона поступово надходить у кров і міститься там у потрібній концентрації. Під шкіру і внутрішньом’язово не слід вводити речовини, які мають значну місцевоподразнювальну дію, оскільки це може спричинити запальні реакції, утворення інфільтратів, некрозу.
Введення у вену прискорює транспортування лікарських речовин, дає можливість швидко створювати в організмі максимальну концентрацію їх і отримувати чіткий лікувальний ефект, що є дуже важливим у випадках надання невідкладної допомоги.
Внутрішньовенно вводять тільки водні стерильні розчини лікарських речовин. Категорично заборонено вводити суспензії та олійні розчини (щоб запобігти емболії судин життєво важливих органів), а також речовини, що викликають інтенсивне згущення крові й гемоліз.
Лікарські речовини можна вводити у вену швидко, повільно струминно і по вільно крапельно. Найчастіше їх вводять повільно (особливо дітям), оскільки велика кількість лікарських речовин має здатність викликати ефект надто швидко (строфантин, гангліоблокатори, плазмозамінні рідини та ін.), що не завжди бажано і може бути небезпечним для життя. Найраціональпішим є крапельне введення розчинів. Починають звичайно з 10-15 крапель за 1 хв, поступово збільшуючи швидкість; максимальна швидкість введення — 80— 100 крапель за 1 хв.
Речовину, що вводять у вену, розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду або глюкози (5 % розчин). Розведення в гіпертонічних розчинах (наприклад, у 20 або 40 % розчині глюкози), крім окремих випадків, є недоцільним внаслідок можливого ушкодження ендотелію судин.
Останнім часом використовують швидке (протягом 3-5 хв) внутрішньовенне введення лікарських засобів — у вигляді болюса (грец. bolos – грудка). Дозу визначають у міліграмах препарату або в мілілітрах певної концентрації лікарської речовини в розчині.
Введення в артерію дає змогу створювати в ділянці кровопостачання цієї судини високу концентрацію лікарської речовини. Таким шляхом інколи вводять протипухлинні засоби. Для зменшення їх загальної токсичної дії течію крові можна штучно сповільнювати (стискання вен). В артерію вводять також рентгеноконтрастні речовини для уточнення локалізації пухлини, тромбу, аневризми тощо.
Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр, вводять під оболонки мозку – субарахноїдально, субдурально, субокципітально. Так, наприклад, застосовують деякі антибіотики у випадках інфекційного ураження тканин і оболонок головного мозку.
Внутрішньокісткові ін’єкції застосовують, якщо технічно неможливе введення у вену (дітям, особам похилого віку), а також іноді для введення великої кількості плазмозамінних рідин (в губчасту речовину п’яткової кістки).
Переваги парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Швидкий розвиток фармакологічногоефекту (наприклад, магнію сульфат знижує артеріальний тиск у випадках гіпертензивного кризу).
2.Висока точність дозування.
3. Можливість введення лікарськихзасобів, що руйнуються при введенні ентеральним шляхом (інсулін, гепарин).
4. Можливість введення лікарськихзасобів хворим у непритомному стані.
Недоліки парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Потреба стерильності лікарських засобів.
2. Потреба в устаткуванні, підготовленості медичного персоналу.
3. Небезпека інфікування.
4. Введення лікарських засобів часто супроводжується болем.
Електрофорез часто називають безкровною ін’єкцією. Аніони й катіони йоні-зованої лікарської речовини здатні під впливом електричного поля проникати в організм крізь неушкоджену шкіру (протоками потових і сальних залоз) і слизову оболонку. Частково вони затримуються у тканинах, зв’язуються з білками клітин і міжклітинної рідини, а частково надходять у кров.
1. http://www.youtube.com/watch?v=YEYheg3AEWY
2. http://www.youtube.com/watch?v=YEYheg3AEWY
3. http://www.youtube.com/watch?v=BHv_vji9MtQ
4. http://www.youtube.com/watch?v=ZxusMGeuupk&feature=related
5. http://www.youtube.com/watch?v=0EwaIQ-U6QQ&feature=related
6. http://www.youtube.com/watch?v=ZOkPvFKn-sA&feature=related
7. http://www.youtube.com/watch?v=EjScUis24Xc
8. http://www.apchute.com/moa.htm
9. http://www.zoology.ubc.ca/~biomania/tutorial/solut/pl1fr05.htm
