НАРКОТИЧНІ І НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ (морфіну гідрохлорид, промедол, омнопон, кодеїну фосфат, фентаніл, пентазоцин, налорфіну гідрохлорид, налоксон, налтрексон, трамал, буторфанол, бупренорфін, кислота саліцилова, кислота ацетилсаліцилова, анальгін, бут

НАРКОТИЧНІ І НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ (морфіну nгідрохлорид, промедол, омнопон, кодеїну фосфат, фентаніл, пентазоцин, налорфіну nгідрохлорид, налоксон, налтрексон, трамал, буторфанол, бупренорфін, кислота nсаліцилова, кислота ацетилсаліцилова, анальгін, бутадіон, парацетамол, кислота nмефенамова, ібупрофен, ортофен, індометацин, піроксикам, натрію саліцилат, nнатрію мефенамат, баралгін, кетопрофен, мелоксікам (моваліс) амізон)

 

АНАЛЬГЕТИКИ

Н а р к о т и ч н і    а н а л ь г е nт и к и

Анальгетики (болетамувальні засоби) – nлікарські речовини, які знімають або зменшують відчуття болю і від’ємні зміни у nдіяльності органів, викликані больовим подразненням (речовини, які усувають nбольову чутливість, не виключаючи свідомості і не пригнічуючи інші види nчутливості). Під впливом анальгетиків вибірково пригнічуються больові реакції nпри збереженні функції органів відчуття, свідомості і координації рухової nдіяльності ЦНС.

Біль сприймають спеціалізовані закінчення тонких аферентних nнервових волокон – ноцицептори (больові рецептори), які розміщені в усіх nтканинах внутрішніх органів.

Нейропептиди n– широкий клас сполук пептидної природи, що синтезуються переважно в клітинах nцентральної нервової системи, і здатні суттєво впливати на біохімічні та nнейрофізіологічні процеси в головному мозку.

Опіоїдні nпептиди найбільшу увагу в молекулярній психобіології та nфармакології привертають увагу нейропептиди, що є ендогенними лігандами морфі nнових (опіатних) рецепторів мозку. Опіоїдні пептиди, подібно до наркотичного nанальгетика морфіну і близьких до нього сполук, мають найбільш сильно виражену nзнеболювальну (аналгетичну) активність і специфічну дію на головний мозок nлюдини, що проявляється розвитком складного психоемоційного стану ейфорії з nпокращанням настрою, відчуттям душевного комфорту, позитивним сприйняттям nдовкілля.

Локалізація nопіатних рецепторів

Максимальна nкількість опіатних рецепторів знаходиться у лімбічнй системі, височній долі, nсупраорбітальній звивині, парагіпокампі, фронтальній зоні кори головного мозку. nУ стволі мозку найбільша кількість опіатних рецепторів локалізована в ядрах tractus nsolidarius, які містять вісцеральні сенсорні волокна від блукаючого nнерва.

Висока щільність nопіатних рецепторів відмічена у гіпоталамусі, гіпофізі. Очевидно, що цей шлях nможе мати значення для регуляції біосинтезу або дії ендорфінів, які nсинтезуються у задній долі гіпофіза.

У nспинному мозку опіатні рецептори знайдені у синапсах тонких мієлінових волокон, nякі відповідають за проведення сенсорної інформації.

Класифікація опіатних рецепторів n.

Опіатні рецептори їх типи та ефекти:

1. М’ю-рецептори відповідають за біль та фізичну залежність, nейфорію, пригнічення дихання.

2. Дельта-рецептори – підвищення артеріального тиску, nтахікардія.

3. Капа-рецептори – анальгезія, міоз, седативна дія.

4. Епсілон-рецептори.

5. Сігма-рецептори – галюцинації, стимуляція nшлунково-кишкового тракту.

Встановлено, nщо морфін є агоністом м’ю-рецепторів, енкефалін – агоніст дельта-рецепторів, nкетоциклозацин – агоніст капа-рецепторів, бета-ендорфін – агоніст nепсілон-рецепторів.

Для кожного nтипу рецепторів є “типовий” агоніст, який має щодо нього більш виражену nспецифічну спорідненість, ніж до іншого типу. Слід зазначити, що в ряді nвипадків типовими агоністами є опіати, а не опіоїдні пептиди. Водночас немає nлігандів опіатних рецепторів з абсолютною специфічністю.

Першими nлігандами опіатних рецепторів, які стали відомими, були екзогенні агоністи та nантагоністи. Хімічна структура деяких агоністів (морфін який є алкалоїдом nопію), антагоністів (налоксон, пентазоцин) – синтезовані сполуки. Таким чином, nопіатні рецептори локалізовані як у ЦНС, так і на периферії на пре- і nпостсинаптичній мембрані.

Морфін nта його похідні діють на ділянки скупчення опіатних рецепторів, що веде до nзменшення проведення ноцицептивної імпульсації на станціях її переключення.

Опіатні nрецептори різних ділянок ЦНС мають неоднакову чутливість до ендорфінів та nенкефалінів. Клітини гіпофіза мають приблизно у 40 разів більшу спорідненість з nбета-ендорфінами, ніж з енкефалінами, тоді як клітини головного мозку мають nбільшу спорідненість з енкефалінами.

Опіатні nрецептори – мішень дії лікарських речовин n.

З відкриттям nопіатних рецепторів усі наркотичні анальгетики (на основі особливостей їх nвзаємодії з опіатними рецепторами) поділяють на агоністів, антагоністів і nанальгетиків з властивостями агоністів та антагоністів (часткові агоністи).

Як nнаркотичні агоністи застосовують морфін, кодеїн і синтетичні анальгетики nморфіноподібного ряду – оксикодон, леворфанол, крім того, промедол і похідне nпромедолу – фенадон.

Часткові nагоністи (які не викликають психоміметичного ефекту) – пропірам, nпрофадол і бупренорфін. Бупренорфін тривало перебуває у плазмі крові, і до nнього повільно розвивається толерантність та фізична залежність. Анальгетичний nефект у 10 разів слабший, ніж у морфіну.

До nчасткових агоністів належить пентазоцин.

Чистими nантагоністами опіатних рецепторів є налоксон і налтрексон. Вони не володіють nаналгетичною активністю, але дозволяють успішно боротися з гострим отруєнням nморфіном та його аналогами. При хронічному отруєнні ці антагоністи не nпроявляють лікувальної дії, блокують рецептори, можуть викликати абстиненцію.

Механізм nдії . Основна nдія морфіну – вибірковий болезаспокійливий ефект, який полягає у взаємодії з nопіатними рецепторами (м ’ю-рецепторами), які пов’язані з аденілатциклазою nвнаслідок чого пригнічується її активність, при цьому гальмується надходження nіонів кальцію в клітини . Головною дією є вплив на ЦНС. Якщо при застосуванні nзасобів для наркозу біль зникає лише в стадії глибокого наркозу, то морфін nзнижує больові відчуття при повному збереженні свідомості. Морфін вибірково nпригнічує центри кори головного мозку і підкірки, яким належить провідна роль у nсприйманні і відтворенні больових відчуттів, змінюючи структуру фосфоліпідів, nмембран нейронів, що є рецепторами морфіноподібних сполук. Морфін усуває nнегативні психічні емоції (страх, переживання, пригніченість), послаблює nвідчуття голоду, спраги, втоми, холоду. З цими ефектами пов’язане виникнення nморфінної ейфорії – відчуття фізичного і душевного комфорту. Після введення nморфіну спостерігається загальне заспокоєння людини, послаблюється увага, nвиникає апатія, байдужість, зникає бажання працювати фізично чи розумово, nзнижується рухова активність, настає сонливість.

Морфін nуже в малих дозах вибірково пригнічує центр дихання, завдяки чому зменшується nчастота дихання. Дихання стає неправильним, своєрідно переривчастим (так nзване Чейн-Стоксове), поки не наступить смерть від паралічу дихального nцентру.

Морфін nзвужує зіниці ока, що пояснюється збудженням центрів очно-рухових нервів, nзнижує збудливість кашльового центру.

Під впливом nморфіну скорочуються сфінктери, внаслідок чого затримується проходження хімусу nпо кишечнику, сповільнюється виділення жовчі і панкреатичного соку, nсечовиділення стає нечастим.

Морфін nпідвищує тонус блукаючого нерва і тому сповільнює частоту серцевих скорочень.

Одноразове nвведення морфіну в сонну артерію приводить до блокування спонтанних розрядів. nЦе блокування є наслідком підвищення дофамінергічної активності (блокатори nдофамінергічної активності запобігають такій дії). Підвищення дофамінергічної nактивності при введенні морфіну може бути результатом збільшення біосинтезу nдофаміну (збільшення його вивільнення і зниження зворотного поглинання). При nвведенні морфіну підвищується швидкість обміну дофаміну у мозку. Одночасно з nдофаміном у механізмі дії опіатів включається й інший представник катехоламінів n– норадреналін. Показано, що морфінна аналгезія супроводжується значним nзниженням рівня норадреналіну у стовбурі мозку на фоні попереднього введення nблокатора синтезу катехоламінів із тирозину.

Одноразове nвведення морфіну приводить до підвищення поглинання холіну синаптосомами nсмугастого тіла. Це є прямим доказом збільшення рівня холінергічної активності. nПаралельно підвищенню поглинання холіну відбувається значне зниження nвивільнення ацетилхоліну із клітин кори головного мозку.

Збільшення nактивності нейронів головного і спинного мозку, які містять серотонін, nсупроводжується аналгезією і підвищенням антиноцептивної активності речовин, в nтой час як зниження активності цих нейронів корелюється з гіпералгезією і nзменшенням аналгетичної активності фармакологічних препаратів.

Одноразове nвведення морфіну викликає значне підвищення вмісту ГАМК у тканинах головного nмозку. Тривале введення морфіну приводить до зниження як концентрації ГАМК у nмозку, так і активності глутаматдекарбоксилази.

Вміст nгістаміну у гіпоталамусі, ніжках мозку, корі головного мозку не змінюється nпісля одноразового введення морфіну у великих дозах, тоді як тривале введення nморфіну служить причиною зниження концентрації ендогенного гістаміну.

Таким nчином, одноразове введення опіатів підвищує дофамінергічну активність, посилює nшвидкість кругообігу норадреналіну, сприяє зміні вивільнення ацетилхоліну із nклітин мозку, збільшенню активності нейронів головного і спинного мозку, які nмістять серотонін, спонукає до активації ГАМК-ергічної системи різних відділів nмозку.

При nтривалому введенні опіатів в організм відбуваються відповідні зміни, направлені nна зменшення зрушення гомеостазу, викликаного даним агентом.

Класифікація наркотичних nанальгетиків.

І. Природні сполуки.

1. Які містять суму діючих речовин – nалкалоїди і допоміжні компоненти (порошок опію, омнопон);

2. Похідні піперидинфенантрену:

а) алкалоїди опію – морфін, nкодеїн;

б) напівсинтетичні препарати – етилморфін.

ІІ. nСинтетичні замінники морфіну .

1. Похідні гептанону – фенадон, nдекстраморамід;

2. Похідні фенілпіперидину – промедол, nфентаніл;

3.Похідні бензоморфану – пентазоцин.

 

Опієм nназивається молочний сік, який отримують із недозрілих головок снодійного маку. nУ ньому міститься до 25 різних nалкалоїдів. За хімічною будовою вони є похідними піперидинфенантрену (морфін та nйого аналоги) й похідні ізохіноліну (папаверин). Морфін – основний алкалоїд nопію, який був отриманий у чистому вигляді В.А.Сертюрнером (1783–1841 рр.) в n1806 році. У опію кількість морфіну складає до 10%.

Головною nдією морфіну є вплив на ЦНС.

Механізм nболетамувальної дії наркотичних анальгетиків пояснюється тим, nщо вони пригнічують процеси міжнейронної передачі больових імпульсів в nцентральній частині аферентних шляхів, проведення больових імпульсів у nталамусі, сповільнюють проведення больових імпульсів у ретикулярній формації nголовного мозку, а від неї – до кори головного мозку, порушення nсуб’єктивно-емоціонального сприйняття, оцінки болю та реакції на неї. nНаркотичні анальгетики змінюють психічну оцінку відчуття болю, знімаючи страх nвідчуття болю. На відміну від загальних анестетиків, препарати даної групи nвикликають аналгетичний ефект без порушення свідомості, без м’язового

розслаблення nі без порушення збудливості рецепторного апарату. Вони порушують динамічну nрівновагу між окремими ділянками кори і тому викликають стан ейфорії.

Властивість nвикликати ейфорію при систематичному введенні в організм рано чи пізно nпризводить до формування психічної, а потім і фізичної залежності, тобто nнаркоманії. До наркотичних анальгетиків швидко виникає толерантність. Це змушує nнаркоманів вводити їх у зростаючих дозах, що в свою чергу зумовлює розвиток nпсихічного порушення. Кінцевим етапом будь-якої наркоманії є деградація особи, nважкі трофічні і функціональні зміни в усьому організмі, (малюнок по nСтрельчуку), кахексія.

Морфін nі його замінники гальмують больове подразнення на шляхах його ірадіації на ЦНС, nтобто на проміжних невронах спинного мозку, ретикулярної формації стовбура nмозку, в таламусі і в півкулях головного мозку, де містяться основні больові nцентри. Добре проникають через усі гістогематичні бар’єри, виділяються з nмолоком, слизовою оболонкою шлунка.

Малюнок n1. Типове Чейн-Стоксове дихання у людини після морфіну (по nМ.П.Ніколаєву)

 

Морфін n– високоефективний анальгетик. При введенні препарату ефект розвивається через n15 – 20 хвилин і триває 4 – 5 годин. При систематичному введенні виникає явна nфаза ейфорії, фаза сну значно скорочується і розвивається ще одна фаза – nабстиненції. Крім впливу на вищі відділи ЦНС, морфін діє також на ряд nпідкоркових утворень і центрів довгастого мозку (мал. 11). Пригнічує центри nтеплорегуляції і знижує температуру тіла; центри очно-рухового нерва збуджує, nщо приводить до звуження зіниці ока; пригнічує дихальний центр, внаслідок чого nчастота і глибина дихання зменшуються (дихання типу Чейн-Стокса (мал. 1); nпригнічує кашльовий центр, збуджує центри блукаючих нервів. Ваготропна дія nморфіну викликає підвищення тонусу гладкої мускулатури внутрішніх органів. nРозвивається спазм сфінктерів по ходу шлунково-кишкового тракту та сечового nміхура, зменшується перистальтика товстого кишечнику, що призводить до запорів. nМорфін підвищує тонус сфінктерів Одді і сечового міхура (тому при отруєнні nморфіном потрібно не забувати випустити сечу із сечового міхура), звужує nбронхи, підвищує секрецію антидіуретичного гормону, від чого зменшується nдіурез, пригнічує рефлекторні судинозвужувальні реакції на коронарні судини. nСпазм сфінктерів та мускулатури заднього проходу проявляється у білих мишей nхарактерним підйомом хвоста, що поряд з іншими пробами, може бути використано nяк біологічна реакція на морфін.

МОРФІНУ nГІДРОХЛОРИД

(MORPHINI HYDROCHLORIDUM)

Загальна характеристика.

міжнародна та хімічна назви: morphine; n4,5a-епокси-17-метилморфін-7-єн-3,6a-діол гідрохлорид тригідрат;

основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка nжовтувата чи коричнювата рідина;

склад: 1 мл розчину містить морфіну nгідрохлориду – 10 мг (відповідає 8,6 мг у перерахунку на безводну речовину);

допоміжні речовини: кислота хлористоводнева 0,1 М, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Аналгетики. Опіоїди. Природні nалкалоїди опію. Морфін. Код АТС N02A A01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Опіоїдний nаналгетик. Має виражений аналгетичний ефект. Механізм дії зумовлений nстимуляцією різних підвидів опіоїдних рецепторов центральної нервової системи n(дельта-, мю- і капа-). Збудження дельта-рецепторів зумовлює аналгезію; мю-рецепторів n- супраспінальну аналгезію, ейфорію, фізичну залежність, пригнічення дихання, nзбудження центрів блукаючого нерва; капа-рецепторів – спінальну аналгезію, nседативний ефект, міоз.

Пригнічує міжнейронну передачу nбольових імпульсів у центральній частині аферентного шляху, знижує емоційну nоцінку болю, викликає ейфорію, яка сприяє формуванню залежності (фізичної і nпсихічної). Знижуючи збудливість больових центрів, чинить протишокову дію. У nвисоких дозах має седативну активність, викликає снодійний ефект. Гальмує nумовні рефлекси, знижує сумаційну здатність центральної нервової системи, nпотенціює дію депримуючих засобів. Зменшує збудливість центру терморегуляції, nстимулює виділення вазопресину. На судинний тонус практично не впливає. nПригнічує дихальний центр, знижує збудливість кашльового центру, збуджує центри nблукаючого нерва, викликаючи появу брадикардії, стимулює нейрони окорухових nнервів, звужує зіницю (міоз). Може стимулювати хеморецептори тригерних зон nдовгастого мозку і індукувати нудоту та блювання. Пригнічує блювальний центр, nтому застосування морфіну у повторних дозах і блювальних засобів, що вводять nпісля морфіну, не викликають блювання. Підвищує тонус гладенької мускулатури nвнутрішніх органів: сфінктерів Одді, сечового міхура, антральної частини nшлунка, кишечнику, жовчовиводних шляхів, бронхів. Послаблює перистальтику, nуповільнює рух харчових мас, сприяє розвитку запору.

Аналгетичний ефект розвивається через n5-15 хв, після підшкірного і внутрішньом’язового введення, триває 4-5 годин.

Фармакокінетика. При підшкірному і nвнутрішньом’язовому введенні швидко всмоктується в системний кровотік. Більша nчастина дози метаболізується з утворенням глюкуронідів і сульфатів. Проникає nкрізь гістогематичні бар’єри, у тому числі гематоенцефалічний, плацентарний n(може викликати пригнічення дихального центру плода), надходить в грудне nмолоко. Період напіввиведення становить 2-3 години. Виводиться у вигляді nметаболітів переважно нирками – 90%, решта – із жовчю, невеликі кількості nвиділяються усіма залозами внутрішньої секреції. При порушенні функції печінки nі нирок, а також у пацієнтів похилого віку можливе збільшення періоду nнапіввиведення.

Показання для застосування. Больовий синдром сильної nінтенсивності, у т.ч. при злоякісних новоутвореннях, інфаркті міокарда, тяжких nтравмах, підготовці до операції та у післяопераційному періоді.

Спосіб застосування та дози. Режим дозування індивідуальний. Як nправило, дорослим вводять підшкірно і внутрішньом’язово по 1 мл (10 мг морфіну), nвнутрішньовенно повільно – по 0,5-1 мл (5-10 мг морфіну).

Максимальні дози для дорослих при nпідшкірному введенні: разова – 2 мл (20 мг морфіну), добова – 5 мл (50 мг nморфіну).

Дітям старше 2 років підшкірно nзалежно від віку: у дітей віком 2 роки разова доза становить 0,1 мл (1 мг nморфіну), добова – 0,2 мл (2 мг морфіну); 3-4 років: разова доза – 0,15 мл (1,5 nмг), добова – 0,3 мл (3 мг); 5-6 років: разова доза – 0,25 мл (2,5 мг), добова n- 0,75 мл (7,5 мг); 7-9 років: разова доза – 0,3 мл (3 мг), добова – 1 мл (10 nмг); 10-14 років: разова доза 0,3-0,5 мл (3-5 мг), добова – 1-1,5 мл (10-15 nмг).

Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: nбрадикардія.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання.

З боку нервової системи: седативна або збуджувальна дія n(особливо у пацієнтів літнього віку), делірій, галюцинації, підвищення nвнутрішньочерепного тиску з імовірністю подальшого порушення мозкового nкровообігу.

З боку травної системи: нудота, блювання, запори, холестаз nв головній жовчній протоці.

З боку сечовидільної системи: порушення відтоку сечі або nпогіршення цього стану при аденомі передміхурової залози і стенозі уретри.

Інші: алергічні реакції.

Протипоказання. Порушення дихання внаслідок nпригнічення дихального центру, схильність до бронхоспазму, тяжка печінкова nнедостатність, черепно-мозкова травма, внутрішньочерепна гіпертензія, інсульт, nкахексія, епілептичний статус, загальне сильне виснаження, біль в животі nнеясної етіології, гостра алкогольна інтоксикація, делірій, дитячий вік до 2 nроків, одночасне лікування інгібіторами моноаміноксидази, гарячка, nіндивідуальна підвищена чутливість до морфіну, вагітність, період годування nгруддю у жінок.

Передозування. Ранній і небезпечний прояв – nпригнічення дихального центру. Лікування: загальнореанімаційні заходи, nпризначення антагоністів і агоністів-антагоністів опіатних рецепторів n(налоксон, налорфін). Специфічним антидотом при отруєнні морфіном є налоксон n(по 0,01 мг/кг внутрішньовенно, у разі необхідності – кожні 20-30 хвилин, далі nз перервою 2 години внутрішньом’язово до відновлення дихання). Проводять nтрансфузійну терапію, оксигенотерапію, перитонеальний діаліз. Аналептики nпротипоказані.

Особливості застосування. Не застосовують для знеболення nпологів, оскільки морфін проникає крізь плацентарний бар’єр і може викликати nпригнічення дихання у новонародженого.

З обережністю застосовують при nпорушенні функції печінки і нирок, гіпотиреозі, недостатності кори nнаднирникових залоз, гіпертрофії простати, шоку, міастенії, запальних nзахворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також у пацієнтів після 60 років.

Морфін викликає виражену ейфорію. При nповторному застосуванні морфіну швидко розвивається психічна і фізична nзалежність (через 2-14 днів від початку лікування). Синдром відміни може nвиникати через декілька годин після припинення тривалого курсу лікування і nдосягати максимуму через 36-72 години.

В період лікування морфіном не слід nкерувати автотранспортом і займатися іншими потенційно небезпечними видами nдіяльності, що потребують швидкості психомоторних реакцій. В період лікування nне допускати прийому алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими nзасобами. При nодночасному застосуванні: з іншими препаратами, що чинять депресивний вплив на nцентральну нервову систему, можливе посилення пригнічення центральної нервової nсистеми; з бета-адреноблокаторами – посилення пригнічувальної дії морфіну на nцентральну нервову систему; з бутадіоном – можлива кумуляція морфіну; з nдопаміном – зменшення аналгезивної дії морфіну; з циметидином – посилення nпригнічення дихання морфіном; з похідними фенотіазину і барбітуратами – nпосилення гіпотензивного ефекту і пригнічення дихання морфіном. Тривале nзастосування барбітуратів (особливо фенобарбіталу) або наркотичних аналгетиків nвикликає розвиток перехресної толерантності. Хлорпромазин посилює аналгетичний, nа також міотичний і седативний ефекти морфіну.

Налоксон усуває пригнічення дихання і nаналгезію, викликані наркотичними аналгетиками. Налорфін усуває депресію nдихання, викликану наркотичними аналгетиками, при збереженні їх знеболювальної nдії.

Умови та термін зберігання. Згідно з вимогами до зберігання nнаркотичних засобів, в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 n0С. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 1 мл в ампулах; по 5 ампул в nодносторонніх контурних чарункових упаковках; по 20 контурних чарункових nупаковок в коробках з картону.

Гостре отруєння морфіном nхарактеризується наростаючим пригніченням дихання, ціанозом. Швидко nрозвивається коматозний стан. Смерть настає від паралічу дихального центру. При nлікуванні гострого отруєння морфіном необхідно якомога швидше ввести його nантагоніст – налорфін, зробити штучне дихання. Незалежно від шляхів введення nморфіну і часу необхідно промити шлунок 0,05% розчином калію перманганату, nоскільки морфін частково виділяється у шлунок. Калію перманганат переводить n(окисляє) морфін у неактивну форму – оксиморфін. Для стимуляції дихання nпризначають кофеїн. Антагоністом морфіну є налорфіну гідрохлорид.

Слід пам ’ятати, що одночасне введення (в одному шприці) nморфіну з барбітуратами, аміназином, пентазоцином несумісні а також з nпротипаркінсонічними, інгібіторами МАО, глюкокортикоїдами, міорелаксантами та nбета-адреноблокаторами.

Кодеїн nвигідно відрізняється від морфіну низькою токсичністю (вдвоє менше ніж у nморфіну), відсутністю наркотичної дії (в 20 разів менше ніж у морфіну) і nнезначним пригніченням дихального центру; рідко викликає звикання та nпристрасть. Застосовують головним чином як протикашльовий і болетамуючий засіб nпри плевриті.

Препарати опію – nпорошок і екстракт опію володіють слабшою порівняно з морфіном аналгезуючою nактивністю, призначають як протикашльовий засіб, а також при розладах nшлунково-кишкового тракту не інфекційного походження (проноси) з явним больовим nсиндромом.

Препарати опію оцінюються за вмістом у них морфіну, тому і nаналіз таких препаратів не може обмежуватися визначенням суми алкалоїдів. nВизначенню морфіну в опії присвячено настільки велика кількість робіт, що їх nнеможливохоча б приблизно викласти в рамках цієї книги. Тут дається опис двох nметодів.

Парацельсу nзобов’язана фармакологія введенням препаратів опію і ртуті; в області чистої nхімії Парацельс вніс чималий внесок у вивчення з’єднань миш’яку і сурми[он nобратил внимание на мышьяковую кислоту, открытие которой иногда приписывают nМакеру ( 1746) и Шееле ( 1775) ],мінеральних кислот і винного спирту.

Парацельсу nзобов’язана фармакологія введенням препаратів опію і ртуті; в області чистої nхімії Парацельс вніс чималий внесок у вивчення з’єднань миш’яку і сурми (він nзвернув увагу на миш’якових кислоти, відкриття якої інодіприписують nМакєров[1746]і Шеєле[1775]), Мінеральних кислот і винного спирту.

Містить nморфін, омнопон, кодеїн, папаверин, вибірково діють на больовий, дихальний і nкашльовий центри. Препарати опію роблять сильний болезаспокійливу дію при nболяхрізного походження. При травмах, шоці, післяопераційних болях, перитоніті, nхолециститі, кишкових і ниркових кольках, нападах жовчнокам’яної хвороби nпризначають промедол, морфін з атропіном, при інфаркті міокарда – промедол, nомнопон. При злоякісних пухлинах болезаспокійливі вводять без обмеження.

Препарати nопію оцінюються за вмістом у них морфіну, тому і аналіз таких препаратів не nможе обмежуватися визначенням суми алкалоїдів.

Фізіологічна nактивність аналогів лідол Пб. Лідол діє менш інтенсивно і більш короткочасно, nніж морфін. Повністю замінити препарати опію він не може, однак, використовуючи nлідол, можна значно скоротити застосування морфіну, пантопону та інших nнаркотиків.

Смертельна nдоза морфіну при прийомі внутрішньо становить від 0 1 до 0 5 р. Смерть може наступити nі при прийомі 006 г. Іноді людина переносить великі дози. Дуже чутливі до nморфіну і препаратів опію діти. У грудного віку дітей вже одна крапля опійної nнастоянки може викликати небезпечне для життя отруєння. Гадамер вказує, що при nвикористанні відвару незрілих головок маку (чай сну, або сік сну) нерідко nвідбувалися отруєння зі смертельним результатом.

На nалкалоідние заводі було організовано виробництво препаратів опію, еухініна, а nтакож гиосциамин з вітчизняного рослини мандрагори.

ОМНО-пон n(пантопон) – кристалічний добре розчинний у воді препарат опію, звільнений від nбаластних речовин і містить всі алкалоїди опію у вигляді гідрохлоридом.

Зумовлений nбезпосереднім впливом отрути на кору головного мозку, а також викликаними їм nрозладами мозкового кровообігу і кисневою недостатністю. Такого роду явища n(кома, ступор) виникають при тяжкому отруєнні хлоровані вуглеводнями, nфосфорорганічними сполуками (ФОС), спиртами, препаратами опію, снодійними.

Смертельна доза морфіну при прийомі всередину різними авторами nвказується різна-від 0 1 до 0 5 м. У деяких випадках смерть може настати при nприйнятті 006 г, а іноді людина переносить і великі дози. Чутливість до морфіну nколивається у великих межах залежно від індивідуальності. Дуже чутливі до nморфіну і препаратів опію діти. У грудних дітей вже одна крапля опійної nнастоянки може викликати небезпечне для життя отруєння. Гадамер, наприклад, nвказує, що при використанні відвару незрілих головок маку (чаю сну або соку nсну) нерідко відбувалися отруєння зі смертельним результатом.

Омнопон – nновогаленовий препарат опію. Вміст морфіну в омнопоні складає 50%. Оскільки в nомнопон входять, крім алкалоїдів, фенантренового ряду, і алкалоїди nізохінолінової природи, то він, на відміну від морфіну, на гладку мускулатуру nвнутрішніх органів діє спазмолітично. Тому при болях, викликаних спазмом nгладкої мускулатури кишечнику, жовчних та сечовивідних шляхів, має перевагу над nморфіном.

Етилморфіну nгідрохлорид за впливом близький до кодеїну. Застосовують nвсередину при хронічних бронхітах для гальмування кашлю. Крім того, nзастосовують при кератитах у вигляді крапель в око (проявляє анестезуючу дію, nсприяє розсмоктуванню ексудату при запальних процесах).

Етилморфіну nгідрохлорид (Aethylmorphinihydrochloridum)

Фармакологічна дія: Аналогічний кодеїну; при введенні в nкон’юнктивальний мішок (порожнина між задньою поверхнею вік і передньою nповерхнею очного яблука) сприяє купированию (зняттю) болів і розсмоктуванню nексудатів (багатої білком рідини, що вийшла з дрібних судин в тканині) і nінфільтратів (ущільнень) при запальних захворюваннях тканин очі.

Показання до застосування: Як протикашльовий засіб при nбронхітах, бронхопневмонії (одночасному запаленні бронхів і легенів), плевриті n(запаленні оболонок легені) та ін; в офтальмології при різних захворюваннях nочей (паренхиматозном кератиті, інфільтраті рогової оболонки, іріте, nіридоцикліт, травматичної катаракти, помутніння склоподібного тіла, містичному nхоріоретиніті).

Спосіб nзастосування: Всередину дорослим по 0,01-0,03 г на прийом; в офтальмології застосовують n1-2% розчин і мазі.

Побічні nдії: Нудота, блювання, запори, пригнічення дихання. Для зменшення побічних явищ nодночасно призначають холіноблокуючу засоби (атропін та ін.)

Протипоказання: nДихальна недостатність, старечий вік, загальне виснаження, при тривалому nзастосуванні можливий розвиток наркоманії.

Форма nвипуску: Порошок; таблетки по 0,015 г в упаковці по 10 штук.

Умови nзберігання: Список А. У захищеному від світла місці (за правилами, nвстановленими для морфіну та інших наркотичних засобів).

Синоніми: nЕтілморфін, етілморфін хлористоводнева, діонін, Кодетілін, Діолан.

Увага! Перед використанням препарату Етилморфіну гідрохлорид nви повинні проконсультуватися з лікарем. Дана інструкція із застосування nнаведена у вільному перекладі і призначена виключно для ознайомлення. Для nотримання більш повної інформації просимо звертатися до анотації виробника.

Промедол як nанальгетик у 4 рази слабший за морфін, але менше пригнічує дихальний центр. nПрепарат тонізує гладку мускулатуру жовчовивідних шляхів, шлунково-кишкового nтракту, понижує тонус бронхів, розслаблює мускулатуру шийки матки. Промедол nбільш активний при спастичних, ніж при травматичних болях. Його можна nвикористовувати в акушерській практиці для знеболення і прискорення пологів. До nпромедолу швидко розвивається пристрасть. Промедол несумісний з nантигістамінними засобами, тубокурарином.

ПРОМЕДОЛ

(PROMEDOLUM)

Загальна nхарактеристика:

міжнародна nта хімічна назви: trimeperidine;1,2,5-триметил-4-феніл-4-піперидин ол nпропаноат;

основні nфізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина;

склад: n1 мл розчину містить промедолу (тримеперидину) – 20 мг;

допоміжна nречовина: вода дляін’єкцій.

Форма nвипуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична nгрупа. Аналгетики-опіоїди. Код АТС N02A В 04.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Синтетичний nагоніст опіоїднихрецепторів. Має виражену аналгетичну і помірну протишокову, nснодійну таспазмолітичну дію, підвищує скорочувальну активність матки.

Механізм дії зумовлений стимулюванням мю-, дельта- і nкапа-підвидівопіатних рецепторів. Вплив на мю-рецептори зумовлює супраспінальну nаналгезію, ейфорію, фізичну залежність, пригнічення дихання, збудження центрів nблукаючого нерва. Стимуляція каппа-рецепторів викликає спінальну аналгезію, nседативний ефект, міоз.

Пригнічує міжнейроннупередачу больових імпульсів у nцентральній частині аферентного шляху, зменшує сприйняття центральною нервовою nсистемою больових імпульсів, знижує емоційну оцінку болю. Може викликати nрозвиток фізичної залежності та звикання.

У порівнянні з морфіном, має слабшу та коротшу знеболювальну nдію. Прицьому менше пригнічує дихальний центр, а також менше збуджує центр nблукаючого нерва і блювальний центр, не викликає спазму гладенької мускулатури n(окрімміометрія). Переноситься краще, ніж морфін.

При підшкірному та внутрішньом’язовому введенні дія nпочинається через 10–20 хв. і триває 3–4 години і більше.

Фармакокінетика. Швидко всмоктується у кров при будь-якому nспособі введення. Зв’язування з білками плазми досягає 40 %. nМетаболізуєтьсяшляхом гідролізу з утворенням меперидинової та нормеперидинової nкислот з подальшою їх кон’югацією. У невеликій кількості виводиться нирками в nнезмінному стані.

Показання nдля застосування. Виражений больовий синдром при злоякісних новоутвореннях, nопіках, тяжких травмах, підготовці до операції та у після операційному періоді, nспазмах гладкої мускулатури внутрішніх органів і кровоносних судин, у тому nчислі при виразковій хворобі шлунка і дванадцяти палої кишки, кишкових, nпечінкових і ниркових коліках, дискінетичних запорах, інфаркті міокарда, nкардіогенному шоку, стенокардії, гострих невритах, інородних тілах сечового nміхура, прямої кишки, уретри, пара фімозі, гострому простатиті. Ускладі nпремедикації та під час наркозу, як протишоковий засіб, длянейролептаналгезії (у nкомбінації з нейролептиками). В акушерстві застосовують для знеболю вання та nстимуляції пологів.

Спосіб nзастосування та дози. Дорослим вводять підшкірно, внутрішньом’язово по 0,5 – n1,5 мл 2% розчину (10–30 мг тримеперидину). Вищідози для дорослих: разова – 2 nмл 2% розчину (40 мг), добова – 8 мл 2% розчину (160 мг).

Дітям nстарше 2 років залежно від віку: у дітей 2–3 років разова до застановить 0,15 nмл 2% розчину (3 мг тримеперидину), максимальна добова – 0,6 мл (12 мг); 4–6 nроків: разова – 0,2 мл (4 мг), максимальна добова – 0,8 мл (16мг); 7–9 років: nразова – 0,3 мл (6 мг), максимальна добова – 1,2 мл (24 мг);10–12 років: разова n– 0,4 мл (8 мг), максимальна добова – 1,6 мл (32 мг); 13–16років: разова – 0,5 nмл (10 мг), максимальна добова – 2 мл (40 мг).

Побічна nдія. Слабкість, запаморочення, ейфорія, дезорієнтація, нудота, блювання, nпригнічення дихального центра, звикання, фізична залежність.

Протипоказання. nПорушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру, загальне виснаження, nбіль у животі неясної етіології (до встановлення діагнозу), гостра алкогольна nінтоксикація, дитячий вік до 2 років, одночасне лікування інгібіторами моноамін nоксидази, підвищена індивідуальна чутливість дотримеперидину, вік старше 65 nроків.

Передозування. nРанній та небезпечний прояв – пригнічення дихального центру. Лікування: nзагально реанімаційні заходи, призначення антагоністів іагоністів-антагоністів nопіатних рецепторів (налоксон, налорфін), симптоматична терапія.

Налоксон nусуває пригнічення дихання та аналгезію, викликані наркотичними аналгетиками. nНалорфін усуває депресію дихання, викликану наркотичними аналгетиками, при nзбереженні їх знеболювальної дії.

Особливості nзастосування. При повторному застосуванні можливий розвиток звикання та nлікарської залежності. Можлива ейфорія.

З nобережністю застосовують при порушеннях функцій печінки та нирок, гіпертиреозі, nгіпертрофії простати, імпотенції, шоку, міастенії, запальних захворюваннях nшлунково-кишкового тракту, а також у пацієнтів старше 60 років.

У nперіод лікування промедолом не слід керувати авто транспортом і займатися nіншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидкості nпсихомоторних реакцій. Не допускати вживання алкоголю.

Взаємодія nз іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні з іншими

препаратами, nщо чинять депресивний вплив на центральну нервову систему, можливе взаємне nпосилення ефектів. Тривале застосування барбітуратів (особливо фенобарбіталу) nабо наркотичних аналгетиків викликає розвиток перехресної толерантності.

Промедол nсумісний з нейролептиками (галоперидолом, дроперидолом), холінолітиками, nміотропними спазмолітиками, антигістамінними засобами.

Умови nта термін зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі nне вище 25 оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін nпридатності – 3 роки.

Источник: nПРОМЕДОЛ, інструкція, застосування препарату ПРОМЕДОЛ Розчин для ін’єкцій 2 % nпо 1 мл в ампулах № 5х20

Фентаніл – nпрепарат короткочасної дії (40 – 60 хвилин), але з більш вираженим аналгезуючим nвпливом. Використовують при інфаркті міокарда, травматичних болях. Активніший nза морфін у 100 разів. Дихальний центр пригнічує як і морфін. Разом із nдроперидолом використовують для отримання ефекту нейролептаналгезії.

ФЕНТАНІЛ

(PHENTANYL)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: fentanyl; 1-(b-фенілетил)-4[(N-пропіоніл)-феніл­аміно]-піперидин;

основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина;

склад: 1 мл розчину містить фентанілу – 0,05 мг;

допоміжні речовини: кислота лимонна, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична nгрупа.  Аналгетики. Опіоїди. Похідні фенілпіперидину. Фентаніл. Код nАТС N02A В03.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. nОпіоїдний аналгетик. Виявляє виражену аналгетичну дію. За аналгетичною nактивністю істотно перевищує морфін. 

Агоніст опіатних рецепторів взаємодіє nпереважно з мю-рецепторами центральної нервової системи, спинного мозку і nпериферичних тканин. Підвищує активність антиноцицептивної системи, підвищує nпоріг больової чутливості. Порушує передачу збудження по специфічних і nнеспецифічних больових шляхах до ядер таламуса, гіпоталамуса і мигдалеподібного nкомплексу. Знижує емоційну оцінку болю, викликає ейфорію, яка сприяє формуванню nзалежності (фізичної і психічної). Знижуючи збудливість больових центрів, nчинить снодійний ефект.

При повторному введенні можливий nрозвиток  толерантності і лікарської nзалежності.

Пригнічує дихальний центр, збуджує nблювальний центр і центри блукаючого нерва, викликаючи появу брадикардії. nПідвищує тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів, а також сфінктерів nуретри, сечового міхура, сфінктера Одді, жовчовивідних шляхів і nшлунково-кишкового тракту з одночасним пригніченням перистальтики, поліпшує nвсмоктування води з шлунково-кишкового тракту. Знижує інтенсивність ниркового nкровотоку. Викликає збільшення вмісту амілази і ліпази у крові.

Аналгетичний ефект при nвнутрішньовенному введенні розвивається через 1–3 хв., досягає максимуму через n5-7 хв.; при внутрішньом’язовому введенні дія починається через 10-15 хв.; nтривалість ефекту при однократному введенні – приблизно 30 хв.

Фармакокінетика. Швидко перерозподіляється з крові і nмозку в м’язову та жирову тканини. Період напіввиведення – 10–30 хв. nЗв’язування з білками плазми становить 79%. Метаболізується в печінці шляхом nN-деалкілювання та гідроксилювання, а також у нирках, кишечнику і наднирниках. nКліренс становить 0,4-0,5 л/хв., період напіввиведення – 10-30 хв., об’єм nрозподілу – 60-80 л. Виводиться nнирками (приблизно 75% у вигляді метаболітів і 10% –  у незмінному стані) і кишечником (9% у nвигляді метаболітів). Надходить у грудне молоко.

Показання для застосування. Премедикація перед хірургічними nопераціями, ввідний наркоз, нейролептанальгезія (у поєднанні з дроперидолом). nДля знеболювання: при короткочасних позапорожнинних операціях, як додатковий nзасіб при операціях під місцевою анестезією, при сильному болю при інфаркті nміокарда, інфаркті легені, ниркових і печінкових коліках.

Спосіб застосування та дози. Фентаніл вводять внутрішньовенно і nвнутрішньо­м’язово. Дорослим: для премедикації і в післяопераційному  періоді – внутрішньом’язово по 1–2 мл (0,05–0,1 мг фентанілу);

для вводного наркозу – nвнутрішньовенно по 2–4 мл (0,1–0,2 мг фентанілу);

нейролептаналгезія – внутрішньовенно nпо 4–12 мл (0,2–0,6 мг фентанілу), введення повторюють кожні 20 хв.;

при операціях під місцевою анестезією n– внутрішньом’язово або внутрішньовенно по         0,5– 1 мл (0,025–0,05 мг фентанілу), nможливе повторне введення через кожні 20–30 хв.;

для зменшення сильного болю – nвнутрішньом’язово або внутрішньовенно по 0,5–1–2 мл (0,025–0,05–0,1 мг nфентанілу).

Дітям від 2 до 12 років вводять nвнутрішньом’язово по 0,04 мл/кг (0,002 мг/кг) маси тіла.

Побічна дія. З боку центральної і периферичної nнервових систем: сонливість, парадоксальна стимуляція центральної нервової nсистеми, сплутаність свідомості, галюцинації, ейфорія, ригідність м’язів.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія.

З боку дихальної системи: гіповентиляція, пригнічення дихання nаж до зупинки (при введенні у великих дозах), бронхоспазм.

З боку травної системи: нудота, блювання, запори, печінкова nколіка.

З боку сечовидільної системи: порушення  відтоку сечі.

Інші: nпорушення зору.

Протипоказання. Порушення дихання внаслідок nпригнічення дихального центру, бронхіальна астма, наркоманія, черепно-мозкова nгіпертензія, тяжка печінкова недостатність, вагітність, період лактації (грудне nвигодовування виключене), підвищена nіндивідуальна чутливість до компонентів препарату. Протипоказаний при операції nкесаревого розтину до екстракції плода, інших акушерських операціях (можливе nпригнічення дихального центру плода).

Передозування.  Ранній та небезпечний прояв – пригнічення дихального центру. Лікування: загальнореанімаційні заходи, nінгаляція киснем, призначення антагоністів і агоністів-антагоністів опіоїдних nрецепторів (налоксон, налорфін), дихальних аналептиків.

Особливості застосування. Застосування фентанілу рекомендується nза умов реанімаційної готовності і лише за присутності лікаря-анестезіолога. При nповторному застосуванні можливий розвиток звикання і лікарської залежності. nМожлива ейфорія. Відміну препарату проводять поступово.

З обережністю застосовують при порушеннях функції печінки і nнирок, гіпотиреозі, недостатності кори надниркових залоз, гіпертрофії простати, nшоку, міастенії, запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також у nпацієнтів старше 60 років. При застосуванні високих доз у виснажених і nастенічних хворих можливий розвиток вторинної депресії дихання, пов’язаної з nвиділенням фентанілу через 1–2 години після введення в просвіт шлунка і nподальшою резорбцією.

У період лікування не слід займатися nпотенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидкості nпсихомоторних реакцій. В період лікування не допускати вживання алкоголю.

Взаємодія nз іншими лікарськими засобами. nБупренорфін знижує ефект препарату. При одночасному застосуванні з іншими nпрепаратами, що чинять депресивний вплив на центральну нервову систему n(опіатами, седативними засобами, снодійними, фенотіазинами, транквілізаторами, nміорелаксантами, антигістамінними препаратами, що викликають седацію, алкоголем nта ін.), можливе взаємне посилення побічних ефектів (пригнічення центральної nнервової системи, гіповентиляція, гіпотензія та ін.). При систематичному nприйомі барбітуратів (особливо фенобарбіталу) можливе зменшення знеболювальної nдії наркотичних аналгетиків. Тривале застосування барбітуратів або наркотичних nаналгетиків викликає розвиток перехресної толерантності. Бензодіазепіни nподовжують вихід із нейролептаналгезії. Закис азоту посилює м’язову ригідність, nантигіпертензивні засоби – гіпотензію, інгібітори моноаміноксидази підвищують nризик тяжких ускладнень.

Налоксон усуває пригнічення дихання і nаналгезію, викликані наркотичними аналгетиками. Налорфін усуває депресію дихання, nвикликану наркотичними аналгетиками, при збереженні їх  знеболювальної  дії.

Умови та термін зберігання. Згідно з вимогами до зберігання nнаркотичних засобів, у захищеному від світла місці при температурі не вище 25^{0 n}С.

Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 2 мл в ампули; по 5 ампул в nодносторонніх контурних чарункових упаковках; по 20 контурних чарункових nупаковок у коробках з картону.

Фенадон nефективніший при прийомі всередину. Діє тривало до 8 годин. Аналгезуючий ефект nу 1,5 рази більший ніж у морфіну. Психічна залежність формується повільно. nВикористовують переважно для онкологічних хворих.

Пентазоцин – nсильний анальгетик діє переважно на капа-рецептори. Володіє невисокою здатністю nдо звикання, не викликає ейфорії. Добре всмоктується у шлунково-кишковому nтракті, прямій кишці. Порівняно з морфіном, він у 3 – 4 рази сильніший, менш nтоксичний, мало впливає на моторику шлунково-кишкового тракту, тривалість дії nпри внутрішньом’язовому введенні – 2 години.

Трамадол n(трамал, трамадолу гідрохлорид) володіє сильною анальгетичною активністю, діє nшвидко і тривало. За активністю поступається морфіну. Належить до nагоністів-антагоністів. При парентеральному введенні ефект розвивається через 5 n– 10 хвилин, при прийомі всередину – через 30 хвилин. Тривалість дії 3 – 5 nгодин. Парентеральне введення трамадолу несумісне з розчином сибазону, nнітрогліцерину, бутадіону.

Застосовують при nсильних гострих і хронічних болях: в післяопераційний період, травмах, у nонкологічних хворих, а також перед операціями.

У nтерапевтичних дозах не пригнічує дихання, суттєво не впливає на nшлунково-кишковий тракт, серцево-судинну систему.

Побічні nефекти наркотичних анальгетиків: запаморочення, нудота, nпітливість, пригнічення активності ЦНС, пригнічення дихання.

Антагоністи nнаркотичних анальгетиків – лікарські речовини, які знімають ефекти морфіну та nінших наркотичних анальгетиків, діють головним чином як конкурентні nантагоністи.

 

Класифікація антагоністів nнаркотичних анальгетиків .

1. Чисті антагоністи n(налоксон, налтрексон).

2. Часткові агоністи напівсинтетичні n(налорфін);

При nвнутрішньовенному введенні 1 мл налоксону конкурентно знімаються ефекти 5 мг nморфіну. Тривалість дії налоксону 3 – 4 години.

Налоксон є чистим опіатним антагоністом nконкурентного типу. Не володіє морфіноподібною активністю. При тривалому nвведенні не спостерігається розвитку толерантності до нього. Зменшує важкість nабстинентного синдрому, будучи введеним при відміні морфіну. Є препаратом nвибору при лікуванні отруєнь наркотичними анальгетиками.

Налорфін – напівсинтетична nсполука, похідне морфіну. У людей, які не отримували попередньо морфіну, nналорфін у терапевтичних дозах викликає явний аналгетичний ефект, подібний з nефектом морфіну. На відміну від морфіну, не викликає лікарської залежності. При nвведенні налорфіну на фоні лікування морфіном або його аналогами, налорфін nшвидко знімає провокуючі ними ейфорію, аналгезію, сонливість, пригнічення nдихання, міоз, порушення координації, блювання.

Налорфін (Nalorphinum)

Показання до застосування:

 Антидот (протиотрута) лікарських засобів групи nопію.

Фармакологічна дія:

 Налорфін через nатомістичну дію до опіатним рецепторів надає анальгетічеський (знеболюючий) nефект, проте в значно меншому ступені, чим морфін. Як антагоніст він послаблює nпригноблення дихання, пониження артеріального тиску. Аритмії серця і інші зміни nв діяльності організму, які можуть викликатися морфіном і його аналогами, nзнімаються налорфіном. Налорфін скорочує також анальгезірующєє дію морфіну і nінших наркотичних анал’гетіков і їх вплив на тонус гладкої мускулатури.

 Спочатку, до появи n“чистого” антагоніста морфіну – Налоксону, налорфін використовували як антидот n(протиотрути) при різкому пригнобленні дихання і інших порушеннях функцій nорганізму, викликаних гострим отруєнням при передозуванні морфіну, промедолу, nфентанілу або інших наркотичних анальгетиків або при підвищеній чутливості до nних .в теперішній час налорфін для цієї мети мало використовується.

 Властиве налорфіну nпомірна анальгезірующєє дія не може бути використане в практичних цілях, оскільки nвін може викликати психічне збудження, тривожний стан, галюцинації (марення, nбачення, що набувають характеру реальності).

Налорфін nспосіб застосування і дози:

 У разі застосування налорфіна як антидот nопіатов його вводять внутрішньовенно, внутрішньом’язовий або підшкірно. nЕфективніше внутрішньовенне введення. Дорослим призначають по 0,005-0,01 грамів n(1-2 мл 0,5% розчину). При недостатньому ефекті ін’єкції повторяютс проміжками n10-15 мин. Загальна доза не зобов’язана перевищувати 0,04 грама (8 мл 0,5% розчину).

 Новонародженим вводять в пупкову вену n0,0001-0,00025 грама (0,2-0,5 мл 0,05% розчину), при потребі можна повторити nін’єкції неповним 1-2 мін; загальна доза зобов’язана бути не більше 0,0008 nграма (0,8 міліграм).

Налорфін протипоказання:  Підвищена сприйнятливість до продукту.

Налорфін побічні дії:

 Введення налорфіна зазвичай не супроводиться nпобічними явищами. Великі дози можуть зумовити нудоту, міоз (звуження зіниці), nсонливість, головний біль, психічне збудження.

 У наркоманів (морфіністів) застосування nналорфіна може викликати характерний напад явищ абстиненції (стану, що виникає nв результаті раптового припинення прийому наркотичного засобу).

Форма nвипуску:

 0,5% розчин в ампулах по 1 мл (для дорослих) і n0,05% розчин в ампулах по 0,5 мл (для новонароджених).

Синоніми:

 Анторфін, Анаркон, Летидрон, Налорфін nгидрохлорід, Налін, Норфін.

Умови nзберігання:

 Список А. У захищеному від світла місці.

Механізм nантагонізму налорфіну з морфіном полягає в тому, що налорфін nдіє як частковий агоніст – викликає аналгезію і пригнічення дихання, витісняє nморфін із зв’язку з опіатними рецепторами (конкурентний антагонізм) у ЦНС.

Морфінізм веде до глибоких змін у nпсихіці і фізичному стані людини. Необхідність заміни дорогого природного продукту, nяким є морфін, більш дешевим синтетичним замінником спонукала багатьох nдослідниківзайнятися пошуками замінників морфіну. Работ в цій області йшли по nдвох напрямках: 1) вишукування хімічних аналогів морфіну і 2) вишукування nпрепаратів, відмінних за своєю будовою від морфіну, але містять окремі nфрагменти його структури.

Морфінізм (опиомании)має судове і nсудебномодіцінское значення, так як морфіністи здатні на всякий злочин для nтого, щоб дістати морфін. Дози алкалоїду, стерпного ними, перевищують декілька nсмертельних доз і доходять до 3 – 4 г на добу.

Недоліком морфіну і його nпрепаратів є звикання і нестримний потяг до наркотику – морфінізм. Морфінізм nпризводить до важкого хронічного отруєння організму.

Великим недоліком морфію і, в nменшій мірі кодеїну, є звикання до цих препаратів – морфінізм і кодеінізм. Тому nдля заміниморфіну був запропонований цілий ряд препаратів, позбавлених цього nнедоліку, не викликають звикання при постійному вживанні. У нас в Радянському nСоюзі в якості замінника морфіну був запропонований промедол.

Характерним проявом дії морфіну nна кору головногомозку є стан ейфорії, що може призвести до хворобливого nупередженням до цієї речовини – морфінізм, вкрай важкому захворюванню.

Недоліком морфіну і його nпрепаратів є звикання і нестримний потяг до наркотику – морфінізм. Морфінізм nпризводитьдо важкого хронічного отруєння організму.

Морфін діє на центральну нервову nсистему, гальмує умовні рефлекси, знижує основнийобмін, збуджує блювотний nцентр, знижує збудливість дихального і кашльового центру, гальмує рухову і nсекреторну активність шлунково-кишкового тракту. Повторні прийоми викликають nзвикання до морфію – морфінізм. Застосовується при кишкових захворюваннях.

Морфін є медичним засобом, nзастосовуваним в малих дозах як болезаспокійливий і снотворний засіб. Широкому nзастосуванню морфіну перешкоджає небезпека появи нестримною звички до морфіну – nморфінізму, при якому настає поступово тяжке хронічнеотруєння. У медицині nморфін зазвичай застосовується у вигляді солянокислой солі.

Причому для досягнення стану nейфорії кожен раз потрібні все більші дози алкалоїду, так як організм швидко nзвикає до нього і набуває здатність знешкоджувати його. Відомі випадки, коли nморфіністимогли переносити дози опію в 300 разів перевищують звичайні nтерапевтичні. Однак при морфінізм поступово розвивається хронічне отруєння, що nвиражається в інтелектуальній деградації, розладах психіки і небезпечних для nжиття порушеннях обміну речовин. Справаускладнюється тим, що морфініст не в nзмозі відмовитися від згубної звички. Утримання від вживання наркотику викликає nособливо важку абстиненцію (див. розд. Вона виражається в моральній nпригніченості, сильних болях у суглобах і м’язах, порушенні nтравлення,сльозотечі, нежиті і т.п. Абстиненція може закінчитися загибеллю. nВилікувати морфінізм надзвичайно важко.

У малих дозах морфін nзастосовується вмедицині як болезаспокійливого і снодійного засобу. У великих nдозах морфін – сильна отрута. Недоліком морфіну як медичного засобу є так nзваний морфінізм – поява нестримною звички до морфіну, яка призводить до nважкого хронічногоотруєння організму.

Діонін має болезаспокійливу і nнаркотичною дією; менш отруйний, ніж морфін або кодеїн; володіє також місцевим nанестезуючу дію. Застосовують при кашлі, астмі, а також в очній практиці у вигляді n1 – 2% – них розчинів. У поєднанніз барбіталом застосовують для лікування nморфінізму.

Головний алкалоїд опію – морфін – nвже більше століття застосовується в медицині як болезаспокійливий засіб і до nостаннього часу залишається кращим з усіх відомих анальгетиків. Вже 001 г nморфіну знімає відчуттяболю. Однак при тривалому вживанні морфіну nспостерігається звикання до препарату (морфінізм), що є одним з недоліків nморфіну як лікарського засобу.

Морфін і його похідні утворюють nважливу групу наркотиків. Морфін – це алкалоїд, що добувається зопію (розд. До nцього наркотику дуже швидко виникає хвороблива пристрасть, внаслідок чого nморфінізм насилу піддається лікуванню.

Досвід введення в практику нових nліків показує, що така можливість нерідко недооцінюється, хоча минулий досвід nвказує нате, що багато ліків, оголошується спочатку зовсім нешкідливими, надалі nвиявлялися причиною токсикоманії. Досить нагадати, що героїн спочатку nрекомендували як засіб боротьби з морфінізмом.

Значення морфіну для медицини nвизначаєтьсяйого знеболюючими властивостями. Цим пояснюється те, що препарат n6.283 широко використовується в сучасній медицині, незважаючи на наявність у nнього негативних і навіть небезпечних властивостей. Небезпека морфіну криється nв тому, що у багатьох людей швидко розвивається непереборнепристрасть до нього n- вид наркоманії, морфінізм.

Морфін – краще болезаспокійливий nі заспокійливий засіб. Він діє на центральну і периферичну нервову систему. Вже nпри введенні 001 г морфіну відчуття болю знімається. При повторних прийомах nморфіну людиназдатний переносити значні дози цього алкалоїду, відбувається nзвикання до нього, і розвивається так званий морфінізм. Кодеїн майже не володіє nнаркотичними властивостями; в медицині він застосовується в якості засобу проти nкашлю.

Почуття неповноцінності викликає nв індивіда неусвідомлене прагнення до його подолання. Дане прагнення nпороджується соціальним почуттям, в свою чергу обумовленим нездатністю людини nжити поза суспільством. Від соціального почуття, по Адлеру, залежить і відчуття nпереваги, і єдність особистості, і її душевне здоров’я. У всіх людських nневдачах, у непослуху дітей, в неврозах і невропсіхозах, в злочинності, nсамогубство, алкоголізмі, морфінізм, кокаїнізмі, в статевих збоченнях – nфактично у всіх нервових проявах Адлер знаходив недостатність необхідного рівня nсоціального почуття.

Кодеїн і дионин завдяки введенню nметального (етільной) групи в фенольний гідроксил, а також папаверин та nнаркотин значно менш токсичні, ніж морфін. Вони володіють слабким наркотичною nдією, у зв’язку з чим є слабшими болезаспокійливими засобами, але зате nсильніше, ніж морфін, ці алкалоїди паралізують середній відділ головного мозку. nТоксичні дози кодеїну, як вказують деякі дані, можуть призвести до судом nвнаслідок дії на спинний мозок. Кодеїн і дионин застосовуються в якості nзасобів, заспокійливих кашель, дионин, крім того, використовується в очній nпрактиці. Ні кодеїн, ні дионин не викликають ейфорії і не дають хворобливого nзвикання до них. Героїн, навпаки, здатний викликати звикання, відоме під назвою nгероінізм і відповідне морфінізм.

Причому для досягнення стану nейфорії кожен раз потрібні все більші дози алкалоїду, так як організм швидко nзвикає до нього і набуває здатність знешкоджувати його. Відомі випадки, коли nморфіністи могли переносити дози опію в 300 разів перевищують звичайні nтерапевтичні. Однак при морфінізм поступово розвивається хронічне отруєння, що nвиражається в інтелектуальній деградації, розладах психіки і небезпечних для nжиття порушеннях обміну речовин. Справа ускладнюється тим, що морфініст не в nзмозі відмовитися від згубної звички. Утримання від вживання наркотику викликає nособливо важку абстиненцію (див. розд. Вона виражається в моральній nпригніченості, сильних болях у суглобах і м’язах, порушенні травлення, nсльозотечі, нежиті і т.п. Абстиненція може закінчитися загибеллю. Вилікувати nморфінізм надзвичайно важко.

Н е н а р к о т и ч н і n   а н а л ь г е т и к и

Ненаркотичні nанальгетики – лікарські речовини, які володіють аналгетичною, протизапальною і жарознижувальною nактивністю. На відміну від наркотичних анальгетиків, вони не викликають явищ nнаркоманії, лікарської залежності, не пригнічують дихання і активність ЦНС.

Класифікація ненаркотичних nанальгетиків.

І.Похідні nкислот.

1. Арилкарбонові кислоти:

а) Препарати саліцилової кислоти – nсаліцилати(кислота ацетилсаліцилова, nметилсаліцилат, саліцилат натрію, трисаліцилат, дифлунісал, бенорилат);

б) Похідні фенілантранілової nкислоти(мефенамова, флуфенамова, nмеклофенамова кислоти).

2. Арилалканові кислоти:

Препарати арилоцтової кислоти – диклофенак n(вольтарен, ортофен); аклофенак, фенклофенак, фентіазак;

Препарати арилпропіонової кислоти – ібупрофен, nфлурбіпрофен, кетопрофен, напроксен, оксапрозин, фенопрофен, індопрофен, nбенаксопрофен.

Препарати гетероарилоцтової кислоти – зомепірак, nкеторолак трометамін, клоперак, толметин;

Препарати індол/інденоцтової nкислоти – індометацин, суліндак, етодолак.

3. Енолікові кислоти:

Препарати піразолідиндіони – азапропазон, nфенілбутазон (бутадіон), оксифенілбутазон, фепразон;

Препарати оксиками – піроксикам, nізоксикам, лорноксикам, судоксикам;

Препарати ізонікотинової кислоти(амізон). n

ІІ.Не кислотні ненаркотичні nанальгетики:

а) Похідні піразолону(анальгін, nамідопірин).

б) Похідні аніліну(парацетамол, nфенацетин).

в) Препарати інших груп– nпроквазон, тіарамід, буфексамак, епіразол, набуметон, флюрпроквазон, флуфізон, nтинорид, колхіцин.

ІІІ.Комбіновані препарати n–“артротек” (диклофенак+мізопростон), “цитрамон”, “пенталгін”, “ седалгін”, “ nтемпалгін”, “ цитропак”.

Механізм аналгезуючої дії ненаркотичних nанальгетиків полягає у блокуванні утворення та активності кінінів; зменшують їх nвзаємодію з больовими рецепторами в ділянці запалення. Крім того, вони nзменшують утворення простагландинів, які беруть участь у процесі формування nболю. Зменшення запального набряку тканин також сприяє запобіганню подразнення nбольових рецепторів. Більшість ненаркотичних анальгетиків володіють і nцентральною болетамувальною активністю, гальмують передачу больових імпульсів у nсинапсах таламічної ділянки, блокують надходження їх у больові центри кори nголовного мозку.  Ненаркотичні nанальгетики проявляють також жарознижувальну і протизапальну дію.

 

Механізм жарознижувальної дії ненаркотичних анальгетиків полягає у пригніченні центру nтеплорегуляції, який розміщений у гіпоталамічній ділянці. При лихоманці центри nтеплорегуляції збуджені. Пригнічення центрів теплорегуляції призводить до nрозширення шкірних судин, збільшення потовиділення, внаслідок чого підвищується nі тепловіддача, температура тіла знижується. Крім того, в механізмі nжарознижувальної дії значну роль відіграє гальмування вивільнення ендогенних nпірогенних речовин (антипростагландинова і антисеротонінова дії).

Механізм протизапальної дії ненаркотичних nанальгетиків полягає у пригніченні всіх стадій запалення. Ненаркотичні nанальгетики пригнічують активність “медіаторів запалення” (брадикінін) і nгальмують взаємодію їх з рецепторами. Крім того, вони знижують активність nгіалуронідази, що викликає зменшення проникливості мембран і ексудації. 

Ненаркотичні nанальгетики зменшують міграцію лейкоцитів із судинного русла, гальмують nпродукцію АТФ, порушуючи окисне фосфорилювання, зменшують проліферацію фібробластів. n

Похідні nсаліцилової кислоти наділені явною ліпоїдотропністю і мають подразнювальну дію nна слизові оболонки. В малих дозах саліцилова кислота (1 – 2% мазь, присипка, nпаста) проявляє кератопластичну дію, а у великих дозах (5 – 10%) – кератолітичну. nСаліцилати при прийомі всередину подразнюють слизові оболонки шлунка і nкишечнику, тривале застосування може призвести до утворення виразок n(ульцерогенна дія) шлунково-кишкового тракту.

Вплив саліцилатів на ЦНС. nСаліцилати, на відміну від наркотичних анальгетиків, викликають полегшення болю nбез снодійного ефекту і впливу на психічну діяльність. Аналгезуюча дія nсаліцилатів, очевидно, має як периферичний, так і центральний механізми. nСаліцилати діють як у ділянці таламусу, так і гіпоталамусу. Одноразова доза nсаліцилатів викликає тільки аналгетичний ефект. Тривале застосування у великих nдозах зменшує судинний стаз, набряк і проявляє протизапальну дію.

Саліцилати nне впливають на причину розвитку процесу (при ревматизмі), але мають nнеспецифічні протизапальні властивості і підсилюють функцію захисної nгіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи, в результаті чого у крові nзбільшується вміст глюкокортикостероїдів.

Жарознижувальна дія саліцилатів n. nПри лихоманці термостатичні механізми перебувають на вищому рівні активності. nСаліцилати нормалізують механізми терморегуляції, діючи центрально, тому nтемпература тіла знижується. Нормальної температури тіла вони не знижують. nСаліцилати не впливають на продукцію тепла, вони підвищують тепловіддачу за nрахунок розширення судин шкіри, а також за рахунок підсилення потовиділення.

Саліцилати nпригнічують клінічні прояви і покращують клінічну картину при гострій атаці nревматизму. Пригнічують активність калікреїну, фосфорилювання – тобто процес nнакопичення енергії. Гальмують біосинтез мукополісахаридів, в результаті чого nзменшується набряк і запальна реакція.

Імунологічна дія саліцилатів n. nСаліцилати пригнічують реакції антиген-антитіло, в тому числі систему nанафілаксії, викликаної введенням яєчного білка. Саліцилати мають позитивну дію nпри ревматичній лихоманці, завдяки впливу на імунологічні процеси. Крім того, nсаліцилати пригнічують клітинний імунітет.

Урикозурична дія саліцилатів. nСаліцилати проявляють двофазну дію на екскрецію уратів. У малих дозах (1 – 2 грами на добу) порушують nсекрецію уратів в дистальних відділах ниркових канальців, і рівень уратів у nкрові підвищується. У великих дозах (5 і більше грамів на добу) блокують nреабсорбцію уратів в проксимальних канальцях і, оскільки цей ефект значно nпідвищує блокаду їх секреції, то з’являється урикозурія. Але великі дози nсаліцилатів мають небажані ефекти, тому їх не використовують при подагрі.

Вплив саліцилатів на кров n. nКислота ацетилсаліцилова пригнічує агрегацію тромбоцитів, які відіграють роль у nпроцесі утворення тромбу. Крім того, саліцилати пригнічують синтез nпростагландинового ендопероксида тромбоксана А, який викликає агрегацію nтромбоцитів (див. с.245). Одноразова доза кислоти ацетилсаліцилової може nвпливати на активність тромбоцитів на протязі 4 – 7 днів. Це може мати nпрактичне значення для попередження тромбемболічної хвороби, в тому числі nінсульту.

Вплив саліцилатів на ендокринну систем у. nСаліцилати у великих дозах стимулюють гіпоталамічні симпатичні центри і nвикликають підсилення виділення адреналіну із мозкової речовини наднирників, nкрім того, збільшують рівень кортикостероїдів у крові і сечі. При тривалому nзастосуванні саліцилатів порушується процес зв’язування тироксину з білками nкрові (альбумінами). Не зв’язаний тироксин швидше надходить у тканини, і при nвисокому рівні вільного тироксину в тканинах пригнічується секреція nтиреотропного гормону передньою долею гіпофіза.

Великі nдози саліцилатів у здорових людей викликають гіперглікемію і глюкозурію, nочевидно, цей ефект зв’язаний з вивільненням вільних жирних кислот із жирової nтканини, що знижують рівень холестерину при застосуванні великих доз і тривалий nчас.

Із nшлунково-кишкового тракту саліцилати добре всмоктуються, ефект розвивається nчерез 30 хвилин і триває 4 – 6 годин. Виділяються нирками.

Побічні nефекти саліцилатів. Серед побічних ефектів слід відмітити: nалергічні реакції (висипи на шкірі, кропивниця, свербіння), тромбоцитопенічна nпурпура, гемоліз еритроцитів по типу ідіосинкразії, диспептичні прояви (нудота, nблювання, проноси) ульцерогенна дія, кровотечі. Великі дози саліцилатів nзнижують рівень протромбіну.

Вплив саліцилатів на шлунково-кишковий тракт n. nПри прийомі саліцилатів спостерігаються неприємні відчуття в епігастральній nділянці, нудота, блювання, подразнення слизової оболонки шлунка і nдванадцятипалої кишки, підвищення секреції соляної кислоти, що в кінцевому nрахунку призводить до ульцерогенної дії (виразки), кровотечі.

Тривале nзастосування саліцилатів може викликати жирову інфільтрацію нирок і печінки.

Похідні nантранілової кислоти близькі по структурі і фармакологічним nвластивостями до похідних саліцилової кислоти. Особливість дії похідних nантранілової кислоти – більша аналгезуюча активність.

Похідні nіндолоцтовоії кислоти – найбільш активні протизапальні засоби. nМають високу жарознижувальну, аналгезуючу й ульцерогенну дію.

Похідні nфенілоцтової кислоти мають найбільш виражену анальгетичну та nпротизапальну дію. Широко застосовуються при артритах, хворобі Бехтєрева, nгломерулонефриті. Курс лікування 5 – 6 тижнів. Ефект розвивається через 15 – 20 nхвилин і триває 5 годин після прийому препарату всередину.

Побічна nдія n– підсилення секреції шлунково-кишкового тракту.

Похідні nпропіонової кислоти проявляють виражену аналгетичну дію і менше n– протизапальну. Застосовують тривалий час при артритах, артрозах. При довгому nзастосуванні проявляють ульцерогенну дію.

Похідні nізонікотинової кислоти – амізон, виявляє nаналгезуючу, протизапальну, жарознижувальну та інтерфероногенну (противірусну) активність. n

Аналгезуюча nдія проявляється за рахунок гальмування ноцицептивних реакцій на рівні nретикулярної формації стовбура мозку. Протизапальна активність перевищує nпіразолони та ібупрофен. На відміну від інших неопіоїдних анальгетиків, амізон nмалотоксичний, бо в порівнянні з похідними піразолону (амідопірин та ін.) не nволодіє гемотоксичними властивостями (не впливає негативно на картину крові і nкісткового мозку), не має місцево подразнювальної дії на слизові оболонки nшлунково-кишкового тракту, не володіє канцерогенними, мутагенними, nтератогенними, ембріотоксичними і алергізуючими властивостями.

Протизапальний nефект амізону значною мірою обумовлений властивістю стабілізувати клітинні та nлізосомальні мембрани, нормалізує енергетичний метаболізм у вогнищі запалення, nпослаблює судинні запальні реакції, гальмує дегрануляцію базофілів.

Жарознижуючі nвластивості амізону обумовлені нормалізуючим впливом на теплорегулюючі центри nпроміжного мозку.

Амізону nвластива також антиоксидантна активність, він нормалізує рівень простагландинів nі циклічних нуклеотидів, чим і пояснюється виражений протизапальний ефект.

Застосовують при nболях викликаних запальним процесом (невралгія, остеохондроз, колагенози, nподагра, менінгоенцефаліт), при грипі, герпесі і гепатиті. Позитивним для nамізону є те, що не проявляє ульцерогенної дії.

АМІЗОН^®

(AMIZONUM^®)

Загальна характеристика:

хімічна назва: N-метил-4-бензилкарбамідопіридинію nйодид;

основні фізико-хімічні властивості n(таблетки, вкриті оболонкою): таблетки круглої форми, nдвоопуклі, жовтого або жовто-зеленого кольору, вкриті оболонкою. На поверхні nтаблеток-ядер допускається наявність незначних вкраплень;

основні фізико-хімічні властивості n(таблетки): таблетки круглої форми з плоскою поверхнею, nрискою і фаскою, жовтого або зеленувато-жовтого кольору. На поверхні таблеток nдопускається наявність незначних вкраплень.

склад (таблетки, nвкриті оболонкою): 1 таблетка містить амізону 0,125 г nабо 0,25 г;

допоміжні речовини n(таблетки, вкриті оболонкою): лактози nмоногідрат (200), целюлоза мікрокристалічна 101, повідон, натрію кроскармелоза, nкальцію стеарат, Sepifilm 050 nабо OPADRY II 85F Clear.

склад (таблетки): n1 таблетка містить амізону 0,25 г;

допоміжні nречовини (таблетки): лактози моногідрат (200), целюлоза мікрокристалічна n101, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний мдичний), натрію nкроскармелоза, кальцію стеарат.

Форма випуску. Таблетки, nвкриті оболонкою.

                              Таблетки.

Фармакотерапевтична група. nПротивірусні засоби для системного застосування.

Код ATC nJ05 AХ10.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Амізон^® – похідне nізонікотинової кислоти. Чинить інгібуючий вплив на віруси грипу, виявляє nінтерфероногенні властивості, підвищує резистентність організму до вірусних nінфекцій, має протизапальну, жарознижувальну і аналгетичну дію.

Противірусна nдія Амізону^® пов’язана із безпосереднім його впливом на nгемаглютиніни вірусу грипу, внаслідок чого віріон втрачає здатність nприєднуватися до клітин-мішеней для подальшої реплікації.

Протизапальна nдія є результатом стабілізації клітинних і лізосомальних мембран, уповільнення nдегрануляції базофілів, антиоксидантної дії, нормалізації рівня nпростагландинів, циклічних нуклеотидів та енергетичного обміну у вогнищі nзапалення. Жарознижувальні властивості даного засобу зумовлені впливом на nтерморегулюючі центри мозку. Аналгезуюча дія засобу здійснюється через nретикулярну формацію стовбура мозку.

Амізон^® nпосилює персистуючий імунітет шляхом підвищення рівня ендогенного інтерферону в nплазмі крові в 3-4 рази, лізоциму та збільшення титру антитіл до збудників nінфекцій, а також клітинного – за рахунок стимуляції функціональної активності nТ ‑лімфоцитів і макрофагів. Даний засіб є потужним індуктором nендогенного інтерферону.

Фармакокінетика. Після nперорального застосування Амізон^® швидко потрапляє у кров, nмаксимальна концентрація його в крові спостерігається через 2–2,5 год після nприйому. Період напіввиведення становить 13,5–14 год, метаболізується в nпечінці, але швидко виводиться з тканин (період напіввиведення становить 2–3 nгод). Виводиться з організму на 90 – 95 % із сечею у вигляді метаболітів.

Показання для застосування. Лікування nі профілактика таких захворювань, як:

– грип та респіраторні вірусні інфекції;

– nінфекційний мононуклеоз;

– кір, nкраснуха, вітряна віспа, паротитна інфекція;

– nфеліноз (хвороба котячої подряпини);

– nнеспецифічна хіміопрофілактика гепатитів А, Е;

У складі nкомплексної терапії:

– nвірусних, вірусно-бактеріальних та бактеріальних пневмоній і ангін;

– nшкірно-суглобової форми еризипелоїду;

– nменінгіту та менінгоенцефаліту вірусної етіології;

– герпетичної інфекції;

– гепатитів А, Е;

– nбольових синдромів при остеохондрозі, грижах міжхребцевих дисків, артритів, nневралгій.

Спосіб застосування та nдози. Амізон^® застосовують nвнутрішньо після їди, не розжовуючи. Максимальна разова доза – 1 г, добова – 2 г. Рекомендований курс лікування в залежності nвід тяжкості та етіології захворювання від 5 до 30 днів.

Грип та інші nреспіраторні вірусні інфекції: з лікувальною метою дорослим призначають по 0,25 n– 0,5 г 2-4 рази на добу протягом 5-7 днів; дітям nвіком від 6 до 12 років призначають по 0,125 г 2-3 рази на добу протягом 5-7 днів.

При nменінгоенцефалітах Амізон^® приймають по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10 днів.

Для лікування nкору, краснухи, вітряної віспи – дітям віком 6-7 років ‑ по 0,125 г 3 рази на добу; дітям віком 8-12 років ‑ nпо 0,125 г 4 рази на добу; дітям віком 13-14 років n– по 0,25 г 3 рази на добу; підліткам віком 14-16 років ‑ nпо 0,25 г 4 рази на добу; дорослим ‑ по 0,5 г 3 рази на добу.

Для лікування nпаротитної інфекції дорослим призначають по 0,25 г 4 рази на добу при середній тяжкості nзахворювання, та по 0,5 г 3 рази на добу при тяжкому перебігу nпротягом 6-7 днів; підліткам віком 12-14 років призначають по 0,25 г 3-4 рази на добу протягом 6-7 днів.

Для nнеспецифічної хіміопрофілактики паротитної інфекції дорослим призначають по 0,25 г n2 рази на добу на протязі 10-14 днів.

При інфекційному nмононуклеозі середньої тяжкості – по 0,25 г Амізону^® 3-4 рази на nдобу дорослому та 0,125 г 3 рази на добу дітям від 6 до 12 років. nПри тяжкому перебігу – перші 2-3 дні 1,5-2 г на добу дорослому, до 1 г на добу дітям. Після досягнення клінічного nефекту дозу можна зменшити вдвічі.

Для лікування nфелінозу дорослим призначають по 0,25 г 3-4 рази на добу при середній тяжкості і nпо 0,5 г 3 рази на добу при тяжкій формі nзахворювання. Дітям віком 6-9 років – по 0,125 г 3 рази на добу; 10-14 років ‑ nпо 0,125 г 4 рази на добу.

При nшкірно-суглобовій формі еризипелоїду дорослим – по 0,5 г 3 рази на добу протягом 7-14 днів.

Для nнеспецифічної хіміопрофілактики  вірусних nгепатитів А, Е – по 0,25 г 3 рази на добу, в комплексній терапії – nпо 0,25 г 3 рази на добу протягом 5 днів хвороби.

В комплексній nтерапії пневмоній – по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10-15 днів.

В комплексній nтерапії ангін дорослим – по 0,25 г 3-4 рази на добу протягом 5 днів nпри середній тяжкості захворювання; по 0,5 г 3-4 рази на добу протягом 7 днів при nтяжкому перебігу захворювання.

При больових nсиндромах застосовують по 0,25-0,5 г 3-4 рази на добу.

Для профілактики nгрипу та ГРВІ Амізон^® рекомендується застосовувати в таких дозах:

–                     nдорослим – по 0,25 г на добу протягом 3-5 днів, надалі – по 0,25 г 1 раз на 2-3 доби протягом 2-3 тижнів;

–                     nдітям віком 6-12 років – по 0,125 г через день протягом 2-3 тижнів;

–                     nпідліткам від 12 до 16 років – по 0,25 г через день протягом 2-3 тижнів.

Побічна дія. В окремих nхворих може виникати легкий набряк слизової оболонки ротової порожнини та nвідчуття гіркоти у роті. Алергічні реакції.

Протипоказання. Підвищена nчутливість до препаратів йоду та інших компонентів препарату. Наявність nалергічних реакцій незалежно від природи алергену в анамнезі. Тяжкі органічні nураження печінки та нирок. Перший триместр вагітності, дитячий вік до 6 років.

Передозування. При nпередозуванні препарату можливе посилення побічних ефектів. При їх появі nпроводять промивання шлунка, симптоматичне лікування.

Особливості застосування. Прийом nпрепарату Амізон^® не впливає на здатність керувати транспортом та nрізними механічними пристроями. Дані щодо застосування препарату у жінок в nперіод годування груддю відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Амізон^® nпосилює дію антибактеріальних та імуномодулюючих засобів. Доцільним є поєднання nданого препарату з аскорбіновою кислотою та іншими вітамінами. Також Амізон^{® n}можна призначати одночасно із застосуванням рекомбінантного інтерферону.

Умови та термін зберігання. nЗберігати в захищеному від світла та недоступному для дітей місці при nтемпературі не вище 25 ºС.

Термін nпридатності –3 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка.

Таблетки, nвкриті nоболонкою. По 10 або 20 таблеток у блістер, вкладений в пачку.

Таблетки. По 10 або 20 nтаблеток у блістер, вкладений в пачку.

По 10 або 20 таблеток у блістері, без nвкладання в пачку.

Похідні nпіразолону . Препарати nцієї групи мають анальгетичну, жарознижуючу та протизапальну дію, яка зростає nвід анальгінудоамідопірину.

Застосовування n: nневралгія, ревматизм, артрити, головні болі.

Побічні nефекти – nалергічні реакції, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, гематурія.

Похідні nенолікової кислоти – фенілбутазон (бутадіон) має nпротизапальну, жарознижувальну та болетамувальну дію, також проявляє nпротиподагричну активність, тобто зменшує кількість сечової кислоти у крові за nрахунок збільшення виведення її з організму.

Побічні nефекти – ульцерогенна дія, пригнічення лейкопоезу, кровотечі.

БУТАДІОН

(BUTADION)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: фенілбутазон;

4-бутил-1,2-дифеніл-піразолідин-3,5-діон;

основні фізико-хімічні властивості: біла однорідна мазь  з легким специфічним запахом;

склад: 1 г мазі містить 0,05 г фенілбутазону;

допоміжні речовини: метилпарагідроксибензоат, натрію карбоксиметилцелюлоза, кремнію діоксид nколоїдний безводний, полісорбат 60, гліцерин, пропіленгліколь, рідкий парафін, nвода очищена.

Форма випуску. nМазь.

Фармакотерапевтична група.  Засоби, які nзастосовуються місцево при суглобових та м’язових болях. Нестероїдні nпротизапальні препарати для місцевого застосування.

Код АТС М02А A01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Активна речовина препарату – nфенілбутазон є нестероїдним протизапальним засобом, що має також жарознижуючий nі болезаспокійливий ефекти. Фенілбутазон гальмує синтез простагландинів, nзнижуючи цим запальні реакції в тканинах.

Фенілбутазон інгібує синтез АТФ-залежного nмукополісахарида.

Фармакокінетика. Надходження nв системний кровотік при місцевому застосуванні незначне.

Показання для застосування. Травматичні пошкодження м’яких тканин, місцеві набряки, nгематоми, розтягнення м’язів і сухожиль, фантомні болі після ампутації nкінцівки.

Ураження шкіри, викликані механічною nтравмою або хімічними опіками.

Опіки  nI і II ступеня, що займають невелику площу поверхні шкіри, сонячні nопіки.

Запалення шкіри в місці введення nвнутрішньовенних або внутрішньом’язових ін’єкцій, укуси комах.

Запалення гемороїдального вузла.

Місцева терапія поверхневого nтромбофлебіту у вигляді доповнення до антикоагулянтної терапії.

Як додаткова терапія для лікування nревматоїдного артриту, остеоартриту, синовіту, тендиніту, тендовагініту.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим і дітям старше 14 років: мазь наносять на уражену ділянку nшкіри тонким шаром без втирання 2-3 рази на добу.

Пацієнтам похилого віку: немає nнеобхідності в спеціальному режимі застосування.

Побічна дія. nПри  місцевому застосуванні нестероїдних nпротизапальних засобів, у першу чергу, можуть з’являтися місцеві побічні nефекти, але в залежності від кількості фенілбутазону, що потрапив в організм, nможуть розвиватися  системні   побічні ефекти.

Водно – електролітний обмін: порушення функції нирок, особливо у nлюдей похилого віку та пацієнтів, які мають ниркову патологію. У зв’язку з nзатримкою води в організмі, можуть сформуватися набряки.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, пептична виразка шлунка або nдванадцятипалої кишки, шлункова кровотеча, перфорація. Може спостерігатися nпорушення функції печінки і панкреатит.

Шкіра: висипання, сверблячка, почервоніння шкіри, рідко ексфоліативний nдерматит.

Центральна нервова система: запаморочення, головний біль.

Кров: найнебезпечнішим може бути агранулоцитоз, крім якого може сформуватися nапластична анемія, тромбоцитопенія.

Інші: фоточутливість, реакції надчутливості (еритема, nнапади астми, синдром Стівенса-Джонсона).

Протипоказання. n

–       діти  nвіком до 14 років;

–       nнапад бронхіальної астми або алергічна реакція n(алергічний риніт, кропив’янка) після застосування ацетилсаліцилової кислоти nабо іншого нестероїдного протизапального препарату в анамнезі;

–       nдля лікування тромбозу глибоких вен кінцівок;

–       nзастосування препарату під закритою пов’язкою; 

–       nзастосування препарату в очі, навколо очей, на слизові nоболонки, на відкриті переломи кісток, відкриті рани;

–       nекзема або інші захворювання шкіри, які лікуються nкортикостероїдами;

–       nспільне застосування з іншими препаратами, що містять nфенілбутазон;

–       вагітність,  лактація.

Передозування. Дані nпро випадки передозування при застосуванні мазі відсутні. Через низьке системне nвсмоктування мазі Бутадіон  випадки передозування малоймовірні.

Лікування: при nвипадковому передозуванні нестероїдних протизапальних засобів терапія nпідтримуюча та симптоматична.

Особливості застосування. З появою подразнення, nтерапію треба припинити та замінити препарат іншим відповідним засобом.

Для лікування nтромбофлебіту глибоких вен кінцівок Бутадіон nне придатний.

Після nнакладення мазі необхідно ретельно помити руки.

Намазану nділянку шкіри треба берегти від прямих сонячних променів, щоб запобігти появі nфоточутливості.

Застосування в період вагітності та годування груддю. У період вагітності та  годування груддю препарат  протипоказаний. При застосуванні нестероїдних nпротизапальних засобів можуть сформуватися вроджені порушення розвитку плода.

Дія препарату на здатність керувати nавтомобілем і працювати на машинах з підвищеним ризиком травматизму. Немає даних про те, що фенілбутазон nвпливає на здатність керувати автомобілем і машинами з підвищеним ризиком  травматизму.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При місцевому nзастосуванні фенілбутазону немає даних про  nвзаємодію з іншими препаратами.

Треба уникати nспільного застосування мазі з іншими нестероїдними протизапальними засобами, nдіюча речовина  яких у великій кількості nзв’язується з білками плазми крові.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 8-15°С.

Термін придатності – 5 років.  

Умови відпуску.  Без рецепта.

Упаковка. По 20 г мазі в закритій алюмінієвій тубі з nполіетиленовим ковпачком, який має перфораційний наконечник. По 1 тубі  в картонній коробці.

Похідні nаніліну – парацетамол та nінші володіють вираженою болетамувальною і жарознижувальною дією. Протизапальна nдія відсутня.

Побічні nефекти : при тривалому застосуванні у великих дозах може сприяти nпереходу гемоглобіну у метгемоглобін, крім того, може призводити до nдистрофічних змін у нирках і печінці.

ПАРАЦЕТАМОЛ

(Paracetamolum)

Загальна nхарактеристика:

 мiжнародна та хiмiчна назва: Paracetamol; nацетамінофен; пара-ацетамінофенол;

основнi фiзико-хiмiчнi властивості: таблетки nбілого або білого з кремовим відтінком кольору, з плоскою поверхнею;

склад: 1 таблетка nмiстить парацетамолу  –  0,2 г; 

допомiжнi  речовини: крохмаль картопляний, патока nкрохмальна, кислота стеаринова.

Форма випуску.  Таблетки.           

Фармакотерапевтична група.  Ненаркотичний аналгетик. АТС N02B E01.

Фармакологiчнi властивостi. Парацетамол має жарознижувальну та аналгетичну дію. Механізм nдії пов’язаний з пригніченням синтезу простагландинів, переважним впливом на nцентр терморегуляції в гіпоталамусі.

Фармакокiнетика. Парацетамол швидко всмоктується у nверхніх відділах кишечнику; максимальна концентрація у сироватці крові nдосягаєтся через 60 – 90 хвилин після прийому внутрішньо. Метаболізується у nпечінці, виводиться в основному з сечею.

Показання для застосування. Больовий синдром слабкої і середньої інтенсивності різного nгенезу: головний біль, мігрень, зубний біль, невралгія, міалгія, артрит, nальгодисменорея;  гарячковий стан (при nгострих респіраторних захворюваннях, грипі).

Спосiб застосування та дози. Дітям від 2 до 6 років призначають по 1/2 таблетки кожні 4 – n6 годин, але не більше 2 таблеток на добу.

Дітям віком 6 – 12 років – по 1 nтаблетці кожні 4 – 6 годин.

Дорослим – по 1 – 2 таблетки кожні 4 n– 6 годин, але не більше 8 таблеток на добу.

Побiчна дiя. Можливі nалергічні реакції: висипи на шкірі, кропив’янка, бронхоспазм, нудота. При nтривалому застосуванні у великих дозах можлива гепатотоксична та нефротоксична nдія препарату, а також метгемоглобіноутворення.

Протипоказання. Підвищена чутливість до парацетамолу. Діти до 2 років. Тяжкі порушення nфункції печінки і нирок. Захворювання крові. Дефіцит nглюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Період вагітності і годування груддю.

Передозування. nПрийом внутрішньо більше 6 г парацетамолу може призвести до тяжкого nушкодження печінки і навіть печінкової коми. (Максимальна добова доза для nдорослих – 4 г).

Симптоми інтоксикації: nнудота, блювання, підвищене потовиділення, сонливість, біль в епігастральній nділянці.

При ознаках інтоксикації необхідно nтерміново звернутися до лікаря.

Особливостi застосування. Не застосовувати одночасно з іншими препаратами, що містять nпарацетамол. Не застосовувати препарат без призначення лікаря дітям до 6 років – nбільше 3 днів, дорослим – більше 5 днів!

З обережністю nзастосовувати хворим похилого віку.

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами. Широко застосовується в різних nкомбінаціях з саліциловою кислотою, похідними піразолону, кодеїном, кофеїном, nщо посилює аналгетичний ефект парацетамолу.

При одночасному nзастосуванні барбітуратів, протисудомних засобів, рифампіцину та алкоголю nзначно підвищується ризик гепатотоксичної дії.

Умови  nта термiн  зберiгання.     Зберігати nу сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Термін nпридатності – 3 роки.

Умови вiдпуску. Без рецепта.

Упаковка.  По 6 та 10 таблеток у контурній nчарунковій або безчарунковій  упаковці.

ПАРАЦЕТАМОЛ

(PARACETAMOL)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: paracetamol; пара-ацетамінофенол;

основні фізико-хімічні властивості: супозиторії білого або білого з nкремуватим відтінком кольору;

склад:  1 супозиторій містить парацетамолу – 0,08 г, або 0,17 г, або 0,33 г;

допоміжні речовини:  твердий жир.

Форма випуску.  Супозиторії ректальні.

Фармакотерапевтична група. Аналгетики та антипіретики.  nКод АТС  N02B E01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Парацетамол має аналгетичну, nжарознижувальну та помірно виражену протизапальну дію. Механізм дії пов’язаний nз інгібуванням синтезу простагландинів, переважним впливом на центр nтерморегуляції у гіпоталамусі.

Фармакокінетика. Парацетамол всмоктується в кишечнику. Максимальна концентрація у nсироватці крові досягається через 60 – 90 хвилин після введення супозиторія. Добре проникає в тканини. Приблизно n25% зв’язується з білками плазми. Метаболізується в печінці шляхом nглюкуронування і сульфатування, тільки 3% виділяється із сечею у незмінному nстані. Період напіввиведення становить 2 – 4 години у здорових і       8 – 12 годин у хворих на захворювання nпечінки.

Показання для застосування. Больовий синдром слабкої та помірної інтенсивності різного nгенезу. Гарячкові стани при інфекційно-запальних захворюваннях.

Спосіб застосування та дози. Супозиторії Парацетамолу застосовують ректально в дозах – nзалежно від віку дитини. 

Дітям від 3 до 12 місяців вводять nректально 1 супозиторій по 0,08 г; від 1 до 6 років – 1 супозиторій по 0,17 г; від 7 до 12 років – 1 супозиторій по 0,33 г; у віці 12 років і старше – 1 – 2 nсупозиторії по 0,33 г. Залежно від стану хворого за добу nвводять 3 – 4 супозиторії з інтервалом між введенням не менше 4 годин. nТривалість призначення препарату не більше 2 діб.

Побічна дія. nМожливі алергічні реакції (шкірні висипання, свербіж, кропив’янка, набряк Квінке); nрідко – анемія, тромбоцитопенія, метгемоглобінемія, агранулоцитоз, ниркові nколіки.

Протипоказання. nПідвищена чутливість до Парацетамолу. Виражені порушення функції печінки та/або nнирок, дефіцит ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, захворювання крові, nдитячий вік (до 3 місяців), вагітність, годування  груддю.

Передозування. nПрийом підвищених доз Парацетамолу може призвести до явищ інтоксикації з nприхованою стадією, що становить від 24 до 48 годин. Внаслідок некрозу nпечінкових клітин можуть розвиватись порушення функції печінки, навіть до nпечінкової коми з летальним кінцем. Незалежно від цього описувались також nвипадки ураження нирок внаслідок некрозу канальців. Як симптоми інтоксикації nПарацетамолом можуть мати місце на першій стадії (1-й день): нудота, блювання, nпотовиділення, сонливість, загальний хворобливий стан; на другій стадії (2-й nдень): покращення суб’єктивного самопочуття, але поява невеликого болю в nживоті, збільшення печінки, підвищення значень трансаміназ та білірубіну, nзбільшення тромбопластинового часу, зниження виділення сечі; на третій стадії n(3-й день): високі значення трансаміназ, жовтяниця, порушення згортання крові, nгіпоглікемія, перехід до стану печінкової коми.

Лікування. Призначення метіоніну чи nацетилцистеїну.

Особливості застосування. З обережністю призначають хворим з порушеннями функцій nпечінки та нирок, з доброякісною гіпербілірубінемією, а також хворим літнього nвіку. 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні nПарацетамолу з барбітуратами, протисудомними засобами, рифампіцином, алкоголем nзначно підвищується ризик гепатотоксичної дії. Підвищує ефект непрямих nантикоагулянтів. Барбітурати знижують жарознижувальний ефект.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при nтемпературі від +8 °С до +15 °С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. По 5 nсупозиторіїв у стрипах. По 2 стрипи в пачці.

Кетанов n(кеторолак трометамін) – нестероїдний ненаркотичний анальгетик з силою дії nопіатів.

Механізм nдії – впливає на циклооксигеназний шлях обміну арахідонової nкислоти, інгібує біосинтез простагландинів – медіаторів запалення, пригнічує nагрегацію тромбоцитів і подовжує тривалість кровотечі.

При nприйомі всередину швидко всмоктується. Максимальна концентрація у крові настає nчерез 30 хвилин. Прийом їжі не впливає на ступінь абсорбції препарату. При nтривалому застосуванні терапевтичних доз не спостерігається кумуляції. nЗв’язується з білками крові на 99%.

Застосування – nпісляопераційні болі, гострі травматичні болі м’язів і кісток, різні больові nсиндроми.

Побічні nефекти – сонливість, посилення потовиділення, блювання.

КЕТАНОВ

(KETANOV)

Склад:

діюча речовина: ketorolac tromethamine;

1 таблетка, вкрита nоболонкою, містить кеторолаку трометаміну 10 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, тальк, nкремнію  діоксид  колоїдний  nбезводний,  nгідроксипропілметилцелюлоза,  nмакрогол 400,  титану діоксид (Е n171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні і nпротиревматичні засоби.

Код АТС М01А В15.

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткочасне nлікування болю помірної  інтенсивності, включаючи післяопераційний біль.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до nкеторолаку або до будь-якого компонента препарату;

– пацієнти з активною nпептичною виразкою, з нещодавною шлунково-кишковою кровотечею або перфорацією, nз виразковою хворобою або шлунково-кишковою кровотечею в анамнезі;

– nбронхіальна астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка, спричинені nзастосуванням ацетилсаліцилової кислоти або іншими нестероїдними nпротизапальними засобами (через можливість виникнення тяжких анафілактичних nреакцій);

– nбронхіальна астма в анамнезі;

– не застосовують як nаналгезуючий засіб перед і під час оперативного втручання;

– тяжка серцева nнедостатність;

– повний або частковий nсиндром носових поліпів, набряку Квінке або бронхоспазму;

– не застосовують nпацієнтам, у яких було оперативне втручання з високим ризиком крововиливу або nнеповної зупинки кровотечі та пацієнтам, які отримують антикоагулянти, nвключаючи низькі дози гепарину (2500-5000 одиниць кожні 12 годин);

– печінкова або помірна nта тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну в сироватці крові більше n160 мкмоль/л);

– підозрювана або nпідтверджена цереброваскулярна кровотеча, геморагічний діатез, включаючи nпорушення згортання крові і високий ризик кровотечі;

 – одночасне лікування іншими нестероїдними nпротизапальними засобами (НПЗП) (включаючи селективні інгібітори nциклооксигенази), ацетилсаліциловою кислотою, варфарином, пентоксифіліном, nпробенецидом або солями літію;

– гіповолемія, nдегідратація;

– період вагітності, nпереймів, пологів і годування груддю;

– дитячий вік до 16 nроків.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки бажано приймати під час або nпісля їди. Препарат nрекомендується лише для короткочасного застосування (до 7 діб). З nметою мінімізації побічних ефектів препарат слід застосовувати у найменшій nефективній дозі протягом  найкоротшого nперіоду часу, що необхідний для контролю симптомів. Перед початком лікування nнеобхідно досягти нормоволемії. Дорослим Кетанов призначають по 10 мг nкожні 4-6 годин при необхідності. Не рекомендується застосовувати препарат в nдозах, що перевищують 40 мг на добу. Опіоїдні аналгетики (наприклад, nморфін, петидин) можуть застосовуватися паралельно, кеторолак не впливає на nзв’язування опіоїдних препаратів та не посилює депресію дихання або седативну nдію, що чинять опіоїди. Для пацієнтів, які отримують парентерально кеторолак та nяким призначено кеторолак перорально у формі таблеток, сумарна комбінована nдобова доза не має перевищувати 90 мг (60 мг для осіб літнього віку, nпацієнтів із порушенням функції нирок та пацієнтів з масою тіла менше 50 кг), а дозування пероральної форми nпрепарату не має перевищувати 40 мг на добу, якщо змінено застосування nформи випуску препарату. Пацієнтів необхідно переводити на пероральне nзастосування препарату якомога раніше.

Пацієнти nлітнього віку

Пацієнти літнього віку мають nбільший ризик розвитку тяжких ускладнень, зокрема з боку травного тракту. Під nчас лікування із застосуванням НПЗЗ слід регулярно спостерігати за станом nпацієнта, зазвичай рекомендується більший інтервал між застосуванням препарату, nнаприклад 6-8 годин.

Побічні реакції.

З боку  травного тракту: пептична виразка, перфорація або nшлунково-кишкова кровотеча, іноді фатальна (особливо у людей літнього віку), nнудота, диспепсія, шлунково-кишковий біль, відчуття дискомфорту у животі, nкриваве блювання, гастрит, езофагіт, діарея, відрижка, запор, метеоризм, nвідчуття переповнення шлунка, мелена, ректальна кровотеча, виразковий стоматит, nблювання, крововиливи, перфорація, панкреатит, загострення коліту та хвороба nКрона.

З боку центральної нервової системи: тривожність, порушення зору, неврит nзорового нерва, сонливість, запаморочення, головний біль, підвищена пітливість, nсухість у роті, нервозність, парестезія, функціональні порушення, депресія, nейфорія, судоми, посилена спрага, нездатність сконцентруватися, безсоння, nнездужання, підвищена втомлюваність, збудження, вертиго, порушення смакових nвідчуттів та зору, міалгія, незвичайні сновидіння, сплутаність свідомості, галюцинації, nгіперкінезія, втрата слуху, дзвін у вухах, асептичний менінгіт  з відповідною симптоматикою, психотичні nреакції, порушення мислення.

З боку сечовидільної системи: підвищена частота сечовипускання, nолігурія, гостра ниркова недостатність, гіпонатріємія, гіперкаліємія, nгемолітичний уремічний синдром, біль у боці (з/без гематурії), підвищений вміст nсечовини та креатиніну у сироватці крові, інтерстиціальний нефрит, затримка nсечі, нефротичний синдром, безплідність, ниркова недостатність.

З боку печінки: порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця nта печінкова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: припливи крові до обличчя, nбрадикардія, блідість, артеріальна гіпертензія, пальпітація, біль у грудній nклітці, виникнення набряків, серцева недостатність.

Дані клінічних та епідеміологічних nдосліджень свідчать, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах та nтривалий час, може бути асоційоване з підвищеним ризиком розвитку артеріальних nтромбоемболічних ускладнень (інфаркт міокарда або інсульт).

Збоку системи дихання: задишка, астма, набряк легень.

З боку системи крові: пурпура, тромбоцитопенія, nнейтропенія, агранулоцитоз, апластична  nта гемолітична анемія.

З боку шкіри: свербіж, кропив’янка, фоточутливість nшкіри, синдром Лайєлла, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона nта токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко), ексфоліативний дерматит, nмакулопапульозні висипання.

Гіперчутливість: повідомлялось про розвиток реакцій nпідвищеної чутливості, що включають неспецифічні алергічні реакції та nанафілаксію, реактивність респіраторного тракту, включаючи астму, погіршання nперебігу астми, бронхоспазм, набряк гортані або задишку, а також різноманітні nпорушення з боку шкіри, що включають висипання різних типів, свербіж, nкропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та у поодиноких випадках – nексфоліативний та бульозний дерматит (включаючи епідермальний некроліз та nмультиформну еритему).

Такі реакції можуть спостерігатися у nпацієнтів з або без відомої гіперчутливості до кеторолаку або до інших nнестероїдних протизапальних засобів. Вони також можуть спостерігатися в осіб, у nяких в анамнезі був ангіоневротичний набряк, бронхоспастична реактивність n(наприклад, астма та поліпи в носі). Анафілактоїдні реакції, такі як nанафілаксія, можуть мати фатальний наслідок.

Інші: післяопераційна nкровотеча з рани, гематома, носова кровотеча, подовження тривалості кровотечі, nастенія, набряки, збільшення маси тіла, підвищення температури тіла.

Передозування.

Симптоми: головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкова nкровотеча; рідко – діарея, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, nзапаморочення, дзвін у вухах, втрата свідомості, іноді судоми. У випадках nтяжкого отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля. nНеобхідно забезпечити достатній діурез. Слід ретельно контролювати функцію nнирок та печінки. За станом пацієнтів слід спостерігати принаймні протягом 4 nгодин після прийому потенційно токсичної кількості. Часті або тривалі судоми nслід лікувати шляхом внутрішньовенного введення діазепаму. Інші заходи можуть nбути призначені залежно від клінічного стану пацієнта. Терапія симптоматична.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Безпека кеторолаку в період nвагітності у людини не встановлена. З огляду на відомий вплив НПЗП на nсерцево-судинну систему плода (ризик передчасного закриття артеріальної nпротоки), кеторолак протипоказаний під час вагітності, переймів та родів. nПочаток пологів може бути затриманий, а тривалість подовжена з підвищеною nтенденцією виникнення кровотечі як у матері, так і у дитини.

Кеторолак виділяється у грудне молоко nу низьких рівнях, тому Кетанов протипоказаний у період годування груддю.

Діти.

Не застосовують дітям до 16 років.

Особливості застосування.

Максимальна тривалість лікування не nповинна перевищувати 7 днів.

Вплив на фертильність.

Застосування кеторолаку, як і nбудь-якого препарату, що інгібує синтез циклооксигенази/простагландину, може nослаблювати фертильність та не рекомендується для застосування жінкам, які nпланують завагітніти. Для жінок, які не можуть завагітніти або проходять nобстеження з приводу фертильності, слід розглянути питання про відміну nкеторолаку.

Шлунково-кишкова кровотеча, утворення nвиразок та перфорація.

Про шлунково-кишкові кровотечі, nутворення виразок або перфорації, що можуть бути фатальними, повідомлялося у nразі застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування з або без nсимптомів-передвісників або у разі тяжких порушень з боку травного тракту в анамнезі. nРизик розвитку тяжких шлунково-кишкових кровотеч залежить від дозування nпрепарату. Це, зокрема, стосується пацієнтів літнього віку, які застосовують nкеторолак у середній добовій дозі вище 60 мг. Для цих пацієнтів, а також nдля пацієнтів, які одночасно застосовують низькі дози ацетилсаліцилової кислоти nабо інших препаратів, що можуть збільшувати ризик для травного тракту, слід nрозглянути можливість комбінованого лікування із захисними засобами (наприклад, nмізопростолом або інгібіторами протонної помпи). Кетанов з обережністю nзастосовують пацієнтам, які отримують паралельно медикаментозне лікування, що nможе збільшувати ризик утворення виразок або кровотечі, таких як пероральні nкортикостероїди, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні nзасоби, такі як ацетилсаліцилова кислота. У разі виникнення шлунково-кишкової nкровотечі або утворення виразок у пацієнтів, які отримують Кетанов, курс nлікування слід припинити.

Порушення дихальної функції.

Необхідна обережність у разі застосування nпрепарату пацієнтам із бронхіальною астмою (або з астмою в анамнезі), оскільки nповідомлялося, що НПЗЗ у таких пацієнтів прискорює виникнення бронхоспазму.

Вплив на нирки.

Повідомлялося, що інгібітори біосинтезу nпростагландинів (включаючи НПЗЗ) чинять нефротоксичну дію. З обережністю nпризначають препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок, серця, печінки, nоскільки застосування НПЗП може призводити до погіршення функції нирок. nПацієнтам із незначними порушеннями функції нирок призначають менші дози nкеторолаку (такі, що не перевищують 60 мг на добу внутрішньом’язово або nвнутрішньовенно), а також слід ретельно контролювати стан нирок у таких nпацієнтів. Як і для інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, nповідомлялося про випадки підвищення в сироватці крові сечовини, креатиніну та nкалію під час прийому кеторолаку трометаміну, що можуть траплятися після nприймання однієї дози.

Порушення з боку серцево-судинної nсистеми, нирок та печінки.

З обережністю призначають препарат nпацієнтам зі станами, що призводять до зменшення об’єму крові та/або ниркового nпотоку крові, коли простагландини нирок відіграють підтримуючу роль у nзабезпеченні ниркової перфузії. У цих пацієнтів необхідно контролювати функцію nнирок. Зменшення об’єму слід коригувати та ретельно контролювати вміст у nсироватці крові сечовини та креатиніну, а також об’єм сечі, що виводиться, поки nу пацієнта не наступить нормоволемія. У пацієнтів, які перебувають на нирковому nдіалізі, кліренс кеторолаку був зменшений приблизно вдвічі порівняно з nнормальною швидкістю, а час кінцевого напіввиведення збільшувався приблизно nвтричі. Пацієнти з порушенням функції печінки внаслідок цирозу не мали nбудь-яких клінічно важливих змін у кліренсі кеторолаку або остаточного періоду nнапіввиведення. Можуть спостерігатися граничні підвищення значень за даними nодного або більшої кількості функціональних тестів печінки. Ці відхилення від nнорми можуть бути тимчасовими, можуть залишатися без змін або можуть nпрогресувати при продовженні лікування. Якщо клінічні ознаки та симптоми nвказують на розвиток захворювання печінки або якщо спостерігаються системні nпрояви, Кетанов слід відмінити.

Затримка рідини та набряки.

Повідомлялось про затримку рідини та nнабряк під час застосування кеторолаку, тому його слід призначати з обережністю nпацієнтам із серцевою декомпенсацією, артеріальною гіпертензією або подібними nстанами.

Серцево-судинні та цереброваскулярні nефекти.

Наразі немає достатньої інформації, nщоб оцінити такий ризик для кеторолаку трометаміну. Пацієнти з nнеконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, nдіагностованою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій nта/або цереброваскулярними захворюваннями мають перебувати під наглядом лікаря.

Системний червоний вовчак та змішані nзахворювання сполучної тканини.

У пацієнтів із системним червоним nвовчаком та різними змішаними захворюваннями сполучної тканини підвищується nризик розвитку асептичного менінгіту.

Дерматологічні.

Кетанов слід відмінити у разі перших nознак висипів на шкірі, ураження слизових оболонок або будь-яких інших ознак nпідвищеної чутливості.

Гематологічні ефекти.

Пацієнтам із порушеннями згортання nкрові не слід призначати Кетанов. Пацієнти, які отримують антикоагулянтну nтерапію, можуть мати підвищений ризик кровотечі, якщо одночасно застосовують nкеторолак. Стан пацієнтів, які отримують інші препарати, що можуть впливати на nшвидкість зупинки кровотечі, слід ретельно спостерігати при призначенні їм nкеторолаку. В контрольованих клінічних дослідженнях частота випадків значної nпісляопераційної кровотечі становила менше 1 %. Кеторолак інгібує nагрегацію тромбоцитів та подовжує час кровотечі. У пацієнтів із нормальним nчасом кровотечі тривалість кровотечі збільшувалась, але не виходила за nнормальний діапазон значень у 2-11 хвилин. На відміну від тривалого впливу nвнаслідок застосування ацетилсаліцилової кислоти, функція тромбоцитів nповертається до нормальної протягом 24-48 годин після відміни кеторолаку. nКеторолак не слід призначати пацієнтам, які перенесли операцію з високим nризиком кровотечі або неповною її зупинкою. Слід бути обережним, якщо nобов’язкова зупинка кровотечі є критичною. Кетанов не є засобом для анестезії nта не має седативних або анксіолітичних властивостей, отже, він не nрекомендується як засіб премедикації перед операцією для підтримки анестезії.

Здатність впливати  на швидкість реакції при керуванні nавтотранспортом або роботі з  іншими nмеханізмами.

Деякі пацієнти у разі застосування nкеторолаку можуть відчувати сонливість, запаморочення, вертиго, безсоння, nпідвищену втомлюваність, порушення зору або депресію. Якщо пацієнти відчувають nвищевказані або інші аналогічні побічні ефекти, їм не слід керувати nавтотранспортом або працювати з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими nзасобами та інші види взаємодій.

Кеторолак легко зв’язується з білками nплазми крові (середнє значення 99,2 %), а ступінь зв’язування залежить від nконцентрації.

Не можна застосовувати одночасно з nкеторолаком.

У зв’язку з можливістю виникнення nпобічних ефектів кеторолак не можна призначати з іншими НПЗЗ, включаючи nселективні інгібітори циклооксигенази-2, або пацієнтам, які отримують nацетилсаліцилову кислоту,  варфарин, nлітій, пробенецид, циклоспорин. НПЗЗ nне слід призначати протягом 8-12 діб після застосування міфепристону, оскільки nНПЗЗ можуть послаблювати ефект міфепристону.

Лікарські засоби в комбінації з nкеторолаком слід призначати з обережністю.

У здорових осіб з нормоволемією nкеторолак знижує діуретичний ефект фуросеміду приблизно на 20 %, отже, з nособливою обережністю призначають препарат пацієнтам із серцевою nдекомпенсацією. НПЗЗ можуть посилювати серцеву недостатність, зменшувати nшвидкість гломерулярної фільтрації та підвищувати рівні серцевих глікозидів у nплазмі крові у разі одночасного введення із серцевими глікозидами. Кеторолак та nінші нестероїдні протизапальні препарати можуть ослаблювати ефект гіпотензивних nзасобів. У разі одночасного застосування кеторолаку з інгібіторами АПФ існує nпідвищений ризик порушення функції нирок, особливо у пацієнтів зі зменшеним nоб’ємом крові в організмі. Існує можливий ризик прояву нефротоксичності, якщо nНПЗЗ призначають разом із такролімусом. Одночасне призначення разом із nдіуретиками може призводити до послаблення діуретичного ефекту та підвищення nризику нефротоксичності НПЗЗ. Як і з усіма НПЗЗ, з обережністю одночасно nпризначають кортикостероїдні препарати через підвищений ризик виникнення nшлунково-кишкових виразок або кровотечі. Існує підвищений ризик розвитку nшлунково-кишкової кровотечі, якщо НПЗЗ призначають у комбінації з nантиагрегантними засобами та селективними інгібіторами зворотного захоплення nсеротоніну. Рекомендується обережність, якщо одночасно призначають метотрексат, nоскільки повідомлялося, що деякі інгібітори синтезу простагландинів зменшують кліренс nметотрексату і тому, можливо, підвищують його токсичність. Пацієнти, які nприймають НПЗЗ і хінолони, можуть мати підвищений ризик розвитку судом.

Одночасне застосування НПЗЗ із nзидовудином призводить до підвищення ризику гематологічної токсичності. Існує nпідвищений ризик гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих, які страждають на nгемофілію та які лікуються одночасно з зидовудином та ібупрофеном.

Малоймовірно, що наступні лікарські nзасоби  взаємодіють з кеторолаком.

Кеторолак не впливав на зв’язування дигоксину nз білком плазми крові. Дослідження in vitro вказують на те, що за nтерапевтичних концентрацій саліцилату (300 мкг/мл) та вищих зв’язування nкеторолаку зменшувалося приблизно від 99,2 % до 97,5 %. Терапевтичні nконцентрації дигоксину, варфарину, парацетамолу, фенітоїну та толбутаміду не nвпливали на зв’язування кеторолаку з білком плазми крові. Оскільки кеторолак є nвисокоактивним препаратом та наявна його концентрація в плазмі крові низька, не nочікується, що він буде істотно заміщувати інші препарати, що зв’язуються з nбілками плазми крові. В дослідженнях на тваринах та у людей не було свідчень nтого, що кеторолаку трометамін індукує або інгібує ферменти печінки, що здатні nметаболізувати його або інші препарати. Отже, не очікується, що кеторолак буде nзмінювати фармакокінетику інших препаратів шляхом механізму індукції або nінгібування ферментів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Кеторолаку трометамін – ненаркотичний аналгетик. Це нестероїдний протизапальний nзасіб, що проявляє протизапальну та слабку жарознижувальну активність. nКеторолаку трометамін  інгібує синтез nпростагландинів та вважається аналгетиком периферичної дії. Він не має відомого nвпливу на опіатні рецептори. Після застосування кеторолаку трометаміну в nконтрольованих клінічних дослідженнях не спостерігалося явищ, які б свідчили nпро пригнічення дихання. Кеторолаку трометамін не викликає звуження зіниць.

Фармакокінетика. Кеторолаку трометамін швидко та nповністю абсорбується після перорального застосування з піковою концентрацією n0,87 мкг/мл у плазмі крові через 50 хв після прийому разової дози n10 мг. У здорових добровольців термінальний період  напіввиведення з плазми крові становить, у середньому, n5,4 години. У літніх осіб (середній вік 72 роки) він становить 6,2 години. nБільше 99 % кеторолаку в плазмі крові зв’язується з білками. У людини nпісля застосування разової або багаторазових доз фармакокінетика кеторолаку є nлінійною. Стаціонарні рівні в плазмі крові досягаються через один день при nзастосуванні 4 рази на добу. При тривалому дозуванні змін не спостерігалось. nПісля введення разової внутрішньовенної дози об’єм розподілу становить n0,25 л/кг, період напіввиведення – 5 годин, а кліренс – n0,55 мл/хв/кг. Основним шляхом виведення кеторолаку та його метаболітів n(кон’югатів та p-гідроксиметаболітів) є сеча (91,4 %), а решта виводиться nз калом. Дієта, багата жирами, зменшує швидкість абсорбції, але не об’єм, у той nчас як антациди не впливають на абсорбцію кеторолаку.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з nмаркуванням «KVT» з nодного боку.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в сухому, захищеному від nсвітла місці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати в недоступному для дітей nмісці.

 Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1, 2 або 10 блістерів у nкартонній упаковці.

Категорія відпуску.

За nрецептом.

КЕТОРОЛАК-ЗДОРОВ’Я

(KETOROLAC-ZDOROVYE)

Склад:

діюча речовина: ketorolac;

1 таблетка nмістить кеторолаку трометаміну у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг;

допоміжні nречовини: крохмаль картопляний, целактоза (суміш лактози, nмоногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)), кремнію діоксид колоїдний nбезводний, кальцію стеарат.

Лікарська форма.  Таблетки.

Фармакотерапевтична nгрупа. Нестероїдні nпротизапальні та протиревматичні засоби. Кеторолак. Код АТС М01А В15.

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткочасне nлікування післяопераційного  болю nпомірної  інтенсивності.

Протипоказання.

–Підвищена чутливість до кеторолаку nабо до будь-якого іншого компонента препарату;

– пептична виразка шлунка та/або n12-палої кишки у стадії загострення, з нещодавньою шлунково-кишковою   кровотечею або перфорацією, з виразковою nхворобою або шлунково-кишковою кровотечею в анамнезі;

– nбронхіальна астма (в т.ч. в анамнезі), риніт, ангіоневротичний набряк або nкропив’янка, спричинені застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших nнестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) – через можливість виникнення тяжких nанафілактичних реакцій;

–  як аналгезуючий засіб перед і під час nоперативного втручання;

–  тяжка серцева недостатність;

–  nнаявність в анамнезі синдрому назального поліпозу, ангіоневротичного nнабряку, бронхоспазму;

– не застосовують nпацієнтам, у яких було оперативне втручання з високим ризиком крововиливу або nнеповної зупинки кровотечі, та пацієнтам, які отримують антикоагулянти, nвключаючи низькі дози гепарину (2500-5000 одиниць кожні 12 годин);

–печінкова або помірна та тяжка nниркова недостатність (кліренс креатиніну в сироватці крові більше 160 nмкмоль/л);

–підозрювана або підтверджена nцереброваскулярна кровотеча, геморагічний діатез, включаючи порушення згортання nкрові та високий ризик кровотечі;

–одночасне лікування іншими НПЗЗ n(включаючи селективні інгібітори циклооксигенази);

ацетилсаліциловою nкислотою, варфарином, пентоксифіліном, пробенецидом або солями літію;

–гіповолемія, дегідратація;

–період вагітності, пологів і nгодування груддю;

– дитячий вік до 16 років.

Спосіб застосування та nдози.

Перед початком лікування  nнеобхідно коригувати водно-електролітний баланс у пацієнта.

Таблетки бажано приймати під час або nпісля їди. Препарат nрекомендується лише для короткочасного застосування (до 7 діб). З nметою мінімізації побічних ефектів препарат слід застосовувати у найменшій nефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу, що необхідний для контролю nсимптомів.

Дорослим nКеторолак-Здоров’я призначають по 10 мг кожні 4-6 годин за потребою. Не nрекомендовано застосовувати в дозах, що перевищують 40 мг на добу. Для nпацієнтів, які отримують парентерально кеторолак і яким призначено кеторолак nперорально у формі таблеток, сумарна комбінована добова доза не повинна nперевищувати 90 мг (60 мг для осіб літнього віку, пацієнтів із nпорушенням функції нирок та пацієнтів з масою тіла до 50 кг). В день переведення з nпарентерального застосування  на прийом nтаблеток добова доза таблеток не повинна перевищувати 40 мг кеторолаку.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку мають більший ризик розвитку тяжких nускладнень, зокрема з боку травного тракту. Під час лікування із застосуванням nНПЗЗ слід регулярно спостерігати за станом пацієнта; зазвичай рекомендується nбільший інтервал між прийомами препарату, наприклад 6-8 годин.

Побічні реакції.

З боку  травного тракту: пептична виразка шлунка та 12-палої кишки, перфорація або шлунково-кишкова nкровотеча, іноді летальна, особливо у людей літнього віку, нудота, диспепсія, nшлунково-кишковий біль, відчуття дискомфорту в животі, криваве блювання, nгастрит, езофагіт, діарея, відрижка, запор, метеоризм, відчуття переповнення nшлунка, мелена, ректальна кровотеча, виразковий стоматит, блювання, nкрововиливи, перфорація, панкреатит, загострення коліту та хвороба Крона.

З боку центральної нервової системи: тривожність, порушення зору, неврит nзорового нерва, сонливість, запаморочення, головний біль, підвищена пітливість, nсухість у роті, нервозність, парестезія, функціональні порушення, депресія, nейфорія, судоми, посилена спрага, нездатність сконцентруватися, безсоння, nнездужання, підвищена втомлюваність, збудження, вертиго, порушення смакових nвідчуттів та зору, міалгія, незвичні сновидіння, сплутаність свідомості, nгалюцинації, гіперкінезія, втрата слуху, дзвін у вухах, асептичний менінгіт  з відповідною симптоматикою, психотичні nреакції, порушення мислення.

З боку сечовидільної системи: підвищена частота сечовипускання, nолігурія, гостра ниркова недостатність, гіпонатріємія, гіперкаліємія, nгемолітичний уремічний синдром, біль у боці (з/без гематурії), підвищений вміст nсечовини та креатиніну в сироватці крові, інтерстиціальний нефрит, затримка nсечі, нефротичний синдром, ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: безплідність.

З боку печінки: порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця nта печінкова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: припливи крові до обличчя, nбрадикардія, блідість, артеріальна гіпертензія, пальпітація, біль у грудній nклітці, виникнення набряків, серцева

недостатність. Застосування НПЗЗ, nособливо у високих дозах і протягом тривалого  nчасу, може бути асоційоване з підвищеним ризиком розвитку артеріальних nтромбоемболічних ускладнень (інфаркту міокарда або інсульту).

З боку дихальної  системи: задишка, бронхіальна астма, бронхоспазм, набряк nлегень.

З боку системи крові: пурпура, тромбоцитопенія, nнейтропенія, агранулоцитоз, апластична  nта гемолітична анемія.

З боку шкіри: свербіж, кропив’янка, фоточутливість nшкіри, синдром Лайєлла, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона nта токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко), ексфоліативний дерматит, nмакулопапульозні висипання.

Гіперчутливість: повідомлялося про розвиток реакцій nпідвищеної чутливості, що включають неспецифічні алергічні реакції та nанафілаксію, реактивність респіраторного тракту, ускладнення  перебігу бронхіальної астми,   набряк гортані або задишку, а також nрізноманітні порушення з боку шкіри, що включають висипання різних типів, nсвербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та, у поодиноких nвипадках, ексфоліативний та бульозний дерматит (у т.ч. епідермальний некроліз nта мультиформну еритему).

Такі реакції можуть спостерігатися у nпацієнтів з або без відомої гіперчутливості до кеторолаку або інших НПЗЗ. Вони nтакож можуть спостерігатися в осіб, які в анамнезі мали ангіоневротичний nнабряк, синдром назального поліпозу, бронхоспазм. Анафілактоїдні реакції, такі nяк анафілаксія, можуть мати летальний наслідок.

Інші: післяопераційна nкровотеча з рани, гематома, носова кровотеча, подовження тривалості кровотечі, nастенія, набряки, збільшення маси тіла, підвищення температури тіла.

Передозування.

Симптоми. nГоловний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкова кровотеча; nрідко – діарея, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, запаморочення, nдзвін у вухах, втрата свідомості, іноді – судоми. У випадках тяжкого отруєння nможливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування. Промивання nшлунка, застосування активованого вугілля. Необхідно забезпечити достатній nдіурез. Слід ретельно контролювати функцію нирок та печінки. За станом па-

цієнтів потрібно спостерігати nпринаймні протягом 4 годин після прийому потенційно ток-

сичної кількості препарату. Часті або nтривалі судоми слід лікувати шляхом внутрішньовенного введення діазепаму. Інші nзаходи можуть бути призначені залежно від клінічного стану пацієнта. Терапія nсимптоматична.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування кеторолаку в nперіод вагітності  не встановлена. З nогляду на відомий вплив НПЗЗ на серцево-судинну систему плода (ризик nпередчасного закриття артеріальної протоки) кеторолак протипоказаний під час nвагітності, переймів та пологів. Початок пологів може бути затриманий, а nтривалість подовжена з підвищеною тенденцією виникнення кровотечі як у матері, nтак і в дитини.

Кеторолак у невеликій кількості проникає nв грудне молоко, тому препарат  nпротипоказаний у період годування груддю.

Діти.

Не застосовують дітям до 16 років.

Особливості застосування.

Максимальна тривалість лікування не nповинна перевищувати 7 днів.

Вплив на фертильність.

Застосування кеторолаку, як і nбудь-якого препарату, що інгібує синтез циклооксигенази/простагландину, може nпослаблювати фертильність і не рекомендується жінкам, які планують завагітніти. nДля жінок, які не можуть завагітніти або проходять обстеження з приводу nфертильності, слід розглянути питання про відміну кеторолаку.

Шлунково-кишкова кровотеча, утворення nвиразок та  перфорація.

При  nзастосуванні НПЗЗ повідомлялося про шлунково-кишкові кровотечі, nутворення виразок або перфорації (можливо летальні), що можуть виникнути у будь-який nчас протягом лікування з або без симптомів-передвісників або за наявності  тяжких порушень з боку травного тракту в nанамнезі. Ризик розвитку тяжких шлунково-кишкових кровотеч залежить від nдозування препарату. Це, зокрема, стосується пацієнтів літнього віку, які nприймають кеторолак у середній добовій дозі, що перевищує 60 мг. Для цих nпацієнтів, а також для пацієнтів, які одночасно застосовують низькі дози nацетилсаліцилової кислоти або інших препаратів, що можуть збільшувати ризик nрозвитку кровотечі травного тракту, слід розглянути можливість комбінованого nлікування із застосуванням захисних засобів (наприклад мізопростолу або nінгібіторів протонної помпи). Кеторолак-Здоров’я з обережністю застосовують nпацієнтам, які отримують паралельно медикаментозне лікування, що може nзбільшувати ризик утворення виразок або кровотечі, таких як пероральні nкортикостероїди, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або nантитромбоцитарні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота. У разі виникнення nшлунково-кишкової кровотечі або утворення виразок у пацієнтів, які отримують nКеторолак-Здоров’я, курс лікування слід припинити.

Порушення дихальної функції.

Необхідна обережність при  застосуванні препарату пацієнтам з nбронхіальною астмою (або з астмою в анамнезі), оскільки повідомлялося, що НПЗЗ nу таких пацієнтів прискорюють виникнення бронхоспазму.

Вплив на нирки.

Повідомлялося, що інгібітори nбіосинтезу простагландинів (включаючи НПЗЗ) чинять нефротоксичну дію. З nобережністю призначають препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок, серця, nпечінки, оскільки застосування НПЗЗ може призводити до погіршення функції nнирок. Пацієнтам із незначними порушеннями функції нирок призначають менші дози nкеторолаку (такі, що не перевищують 60 мг на добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно), nа також слід ретельно контролювати стан нирок у таких пацієнтів. Як і при nзастосуванні  інших препаратів, що nінгібують синтез простагландинів, повідомлялося про випадки підвищення в nсироватці крові сечовини, креатиніну та калію під час прийому кеторолаку nтрометаміну, що можливе   після прийому nоднієї дози.

Порушення з боку серцево-судинної nсистеми, нирок та печінки.

З обережністю призначають препарат nпацієнтам зі станами, що призводять до зменшення об’єму крові та/або ниркового nпотоку крові, коли простагландини нирок відіграють підтримуючу роль у nзабезпеченні ниркової перфузії. У цих пацієнтів необхідно контролювати

функцію нирок. Зменшення об’єму слід nкоригувати та ретельно контролювати вміст у сироватці крові сечовини та nкреатиніну, а також об’єм сечі, що виводиться, поки у пацієнта не настане nнормоволемія. У пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі, кліренс nкеторолаку був зменшений приблизно вдвічі порівняно з нормальною швидкістю, а nперіод  кінцевого напіввиведення nзбільшувався приблизно втричі. Пацієнти з порушенням функції печінки внаслідок nцирозу не мали будь-яких клінічно важливих змін кліренсу кеторолаку або nостаточного періоду напіввиведення. Можуть спостерігатися граничні підвищення nзначень за даними одного або більшої кількості функціональних тестів печінки. nЦі відхилення від норми можуть бути тимчасовими, залишатися без змін або nпрогресувати при продовженні лікування. Якщо клінічні симптоми вказують на nрозвиток захворювання печінки або якщо спостерігаються системні прояви, прийом nКеторолаку-Здоров’я слід відмінити.

Затримка рідини та набряки.

Повідомлялося про затримку рідини та nнабряки під час застосування кеторолаку, тому його слід призначати з nобережністю пацієнтам із серцевою декомпенсацією, артеріальною гіпертензією або nподібними станами.

Серцево-судинні та цереброваскулярні nефекти.

Наразі немає достатньої інформації, nщоб оцінити такий ризик для кеторолаку трометаміну. Пацієнти з неконтрольованою nартеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, діагностованою nішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або nцереброваскулярними захворюваннями повинні  nперебувати під наглядом лікаря.

Системний червоний вовчак та змішані nзахворювання сполучної тканини.

У пацієнтів із системним червоним nвовчаком та різними змішаними захворюваннями спо-

лучної тканини підвищується ризик nрозвитку асептичного менінгіту.

Дерматологічні реакції.

Прийом Кеторолаку-Здоров’я слід nвідмінити у разі перших ознак висипань на шкірі, ураження слизових оболонок або nбудь-яких інших ознак підвищеної чутливості.

Гематологічні ефекти.

Пацієнтам із порушеннями згортання nкрові не слід призначати Кеторолак-Здоров’я. У пацієнтів, які отримують nантикоагулянтну терапію  існує підвищений nризик виникнення кровотечі, якщо одночасно застосовують кеторолак. Слід nретельно спостерігати за станом пацієнтів, які отримують інші препарати, що nможуть впливати на швидкість зупинки кровотечі,  nпри призначенні їм кеторолаку. Під час  nконтрольованих клінічних досліджень частота випадків значної nпісляопераційної кровотечі становила менше 1 %. Кеторолак інгібує nагрегацію тромбоцитів та збільшує тривалість  nкровотечі. У пацієнтів із нормальним періодом кровотечі тривалість nкровотечі збільшувалась, але не виходила за межі нормального діапазону значень nу 2-11 хвилин. На відміну від пролонгованого ефекту застосування nацетилсаліцилової кислоти функція тромбоцитів повертається до нормальної nпротягом 24-48 годин після відміни кеторолаку. Кеторолак не слід призначати nпацієнтам, які перенесли операцію з високим ризиком кровотечі або неповною її nзупинкою. Слід бути обережним, якщо обов’язкова зупинка кровотечі є критичною. nКеторолак-Здоров’я не є засобом для анестезії та не має седативних або анксіолітичних nвластивостей, отже, він не рекомендується як засіб премедикації перед операцією nдля підтримки анестезії.

Здатність впливати  на швидкість реакції при керуванні nавтотранспортом або роботі з  іншими nмеханізмами.

Деякі пацієнти у разі застосування nкеторолаку можуть відчувати сонливість, запаморочення, вертиго, безсоння, nпідвищену втомлюваність, порушення зору або депресію. Якщо пацієнти відчувають nвищевказані або інші аналогічні побічні ефекти, їм не слід управляти nавтотранспортом або працювати з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими nзасобами та інші види взаємодій.

Кеторолак легко зв’язується з білками nплазми людини (середнє значення 99,2 %), а ступінь зв’язування залежить nвід концентрації препарату.

Не можна застосовувати одночасно з nкеторолаком.

У зв’язку з можливістю несприятливих nефектів кеторолак не можна призначати з іншими НПЗЗ, включаючи селективні nінгібітори циклооксигенази-2, або пацієнтам, які отримують ацетилсаліцилову nкислоту,  варфарин, літій, пробенецид, nциклоспорин. НПЗЗ не слід призначати nпротягом 8-12 діб після застосування міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть nпослаблювати ефект міфепристону.

Лікарські засоби в комбінації з nкеторолаком слід призначати з обережністю.

У здорових осіб з нормоволемією nкеторолак знижує діуретичний ефект фуросеміду приблизно на 20 %, отже, з nособливою увагою препарат призначають пацієнтам із серцевою декомпенсацією. nНПЗЗ можуть посилювати серцеву недостатність, зменшувати швидкість nгломерулярної фільтрації та підвищувати рівні серцевих глікозидів у плазмі nкрові у разі одночасного введення із серцевими глікозидами. Кеторолак та інші nНПЗЗ можуть послаблювати ефект гіпотензивних засобів. У разі одночасного nзастосування кеторолаку з інгібіторами АПФ існує підвищений ризик порушення nфункції нирок, особливо у пацієнтів зі зменшеним об’ємом крові в організмі. nІснує можливий ризик прояву нефротоксичності, якщо НПЗЗ призначають разом із nтакролімусом. Одночасне призначення разом із діуретиками може призводити до nпослаблення діуретичного ефекту та підвищення ризику нефротоксичності НПЗЗ. Як nі з усіма НПЗЗ, з обережністю призначають одночасне застосування nкортикостероїдних препаратів через підвищений ризик виникнення nшлунково-кишкових виразок або кровотечі. Існує підвищений ризик розвитку nшлунково-кишкової кровотечі, якщо НПЗЗ призначають у комбінації з nантиагрегантними засобами та селективними інгібіторами зворотного захоплення nсеротоніну. Треба бути обережним, якщо одночасно призначають метотрексат, nоскільки повідомлялося, що деякі інгібітори синтезу простагландинів зменшують nкліренс метотрексату і  таким чином, nможливо, підвищують його токсичність. Пацієнти, які приймають НПЗЗ і хінолони, nможуть мати підвищений ризик розвитку судом.

Одночасне застосування НПЗЗ із nзидовудином призводить до підвищення ризику гематологічної токсичності. Існує nпідвищений ризик гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які nстраждають на гемофілію та які приймають кеторалак  одночасно із зидовудином та ібупрофеном.

Малоймовірно, що такі лікарські nзасоби взаємодіють з кеторолаком.

Кеторолак не впливав на зв’язування nдигоксину з білком. Дослідження in vitro вказують на те, що за nтерапевтичних концентрацій саліцилату (300 мкг/мл) та вищих зв’язування nкеторолаку зменшувалося  приблизно з  99,2 % до 97,5 %. Терапевтичні концентрації nдигоксину, варфарину, парацетамолу, фенітоїну та толбутаміду не впливали на nзв’язування кеторолаку з білком. Оскільки кеторолак є високоактивним препаратом nта наявна його концентрація в плазмі крові низька, не очікується, що він буде nістотно заміщувати інші препарати, що зв’язуються з білками. Під час  досліджень на тваринах та за участі людей не nбуло свідчень того, що кеторолаку трометамін індукує або інгібує ферменти nпечінки, що здатні метаболізувати його або інші препарати. Отже, не очікується, nщо кеторолак буде змінювати фармакокінетику інших препаратів шляхом  індукції або інгібування ферментів.

Опіоїдні аналгетики (наприклад nморфін, петидин) можуть застосовуватися одночасно з кеторолаком, оскільки nкеторолак не впливає на зв’язування опіоїдних препаратів і не посилює депресію nдихання або седативну дію, що чинять опіоїди.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. nКеторолаку nтрометамін – ненаркотичний аналгетик. Це НПЗЗ, що про-являє протизапальну та nслабку жарознижувальну активність. Кеторолаку трометамін  інгібує синтез простагландинів та вважається nаналгетиком периферичної дії. Він не має відомого впливу на опіатні рецептори. nПісля застосування кеторолаку трометаміну під час  контрольованих клінічних досліджень не nспостерігалося явищ, які  б свідчили про nпригнічення дихання. Кеторолаку трометамін не викликає звуження зіниць.

Фармакокінетика. Кеторолаку nтрометамін швидко та повністю абсорбується після перорального застосування з nпіковою концентрацією 0,87 мкг/мл у плазмі крові через 50 хв після прийому nразової дози 10 мг. У здорових добровольців термінальний період  напіввиведення з плазми крові становить у nсередньому 5,4 години. У літніх осіб (середній вік 72 роки) він становить n6,2 години. Більше 99 % кеторолаку в плазмі крові зв’язується з білками. nУ людини після застосування разової або багаторазових доз фармакокінетика nкеторолаку є лінійною. Стаціонарні рівні в плазмі крові досягаються через 1 nдень при застосуванні 4 рази на добу. При тривалому дозуванні змін не nспостерігалося. Після введення разової внутрішньовенної дози об’єм розподілу nстановить 0,25 л/кг, період напіввиведення – 5 годин, а кліренс – n0,55 мл/хв/кг. Основним шляхом виведення кеторолаку та його метаболітів n(кон’югатів та p-гідроксиметаболітів) є сеча (91,4 %), а незначна решта nвиводиться з калом. Дієта, багата жирами, зменшує швидкість абсорбції, але не nоб’єм, у той час як антациди не впливають на абсорбцію кеторолаку.

Піроксикам nпроявляє виражену аналгезуючу і жарознижувальну дію. Ефект при прийомі nвсередину розвивається через 30 – 50 хвилин і триває до 45 годин. На відміну nвід саліцилатів, не подразнює слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

ПІРОКСИКАМ

(PIROXICAM)

Клінічні характеристики.

Показання.

Остеоартроз, ревматоїдний артрит, nішіас, загострення подагри, позасуглобові ревматичні захворювання, nпосттравматичний та післяопераційний біль, дисменорея, аднексит.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до піроксикаму nабо до інших препаратів групи оксикамів.

Пацієнтам, у яких виникають напади nбронхіальної астми, кропив’янки або гострий риніт у відповідь на прийом nацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Бронхіальна астма, алергічні nзахворювання.

Шлунково-кишкові кровотечі або nпептична виразка шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі.

Тяжка серцева, печінкова або ниркова nнедостатність.

Геморагічний діатез, зміни картини nкрові неясного ґенезу (у тому числі в анамнезі).

Період вагітності або годування nгруддю.

Вік старше 65 років.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо дорослим. nТаблетки приймають після їди.

Разова доза становить 20 мг (2 nтаблетки). При особливо виражених, гострих запальних больових синдромах nпризначають 40 мг (4 таблетки) на добу за 2 прийоми. Максимальна добова доза – n40 мг. При зникненні гострих запальних явищ і зменшенні болю переходять на nпідтримувальну дозу 20 мг на добу.

При гострих скелетно-м’язових nзахворюваннях, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, у перші 2-6 nднів приймають по 40 мг та добу (за один або кілька прийомів), у наступні 7-14 nднів – по 20 мг на добу. Початкову дозу необхідно поступово зменшувати до nмінімально ефективної дози – 10-20 мг (1-2 таблетки) на добу.

При загостренні подагри початкова nдоза становить 40 мг 1 раз на добу в перші 2 дні, потім – по 20 мг 2 рази на nдобу протягом наступних 4-7 днів. Для тривалого лікування подагри препарат не nрекомендований.

Початкова доза при післяопераційному і посттравматичному болю становить n20 мг на добу за один прийом. Якщо необхідний швидший початок дії, то у перші 2 nдні препарат застосовують у дозі 40 мг на добу за один або кілька прийомів, потім дозу знижують до 20 мг на добу.

При первинній дисменореї призначають по n20-40 мг на добу протягом перших 2 днів, при необхідності у наступні 1-3 дні – по 20 мг на добу.

Побічні реакції.

З боку шлунково-кишкового тракту: печія, нудота, блювання, анорексія, шлунково-кишковий nдискомфорт, біль у животі, метеоризм, запор, діарея, гастрит, nерозивно-виразкові ураження травного тракту, крововиливи, які зазвичай є nдозозалежними.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових nтрансаміназ, серйозні реакції з боку печінки, включаючи жовтяницю та випадки nгепатиту з летальним кінцем.

З боку підшлункової залози: спостерігались окремі випадки панкреатиту.

З боку слизових оболонок: стоматит.

З боку серцево-судинної системи: при застосування НПЗЗ можуть спостерігатися прискорене nсерцебиття, підвищення або зниження артеріального тиску, серцева недостатність. nНе можна виключати можливість розвитку гострої серцевої недостатності у nпацієнтів літнього віку або у пацієнтів із порушенням серцевої функції; може nтакож спостерігатися загальне нездужання; застосування деяких НПЗЗ (особливо у nвисоких дозах і протягом тривалого часу) може асоціюватися з помірним nзбільшенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркт міокарда nабо інсульт).

З боку шкіри, її похідних та підшкірної клітковини: оніхолізис, алопеція; рідко nтрапляються везикулярні реакції; як і при застосуванні інших НПЗЗ, в рідких nвипадках може розвинутися синдром Лайєлла та синдром Стівенса-Джонсона.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, сонливість, депресія, nдратівливість, зміна настрою, безсоння, галюцинації, порушення сну, сплутаність nсвідомості; рідко – парестезії та вертиго; слабкість, шум у вухах.

З боку імунної системи: позитивна реакція на антинуклеарні антитіла.

З боку ендокринної системи/обміну речовин: порушення метаболізму, такі як nзбільшення або зменшення маси тіла, гіпоглікемія, гіперкаліємія.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, nнефротичний синдром, ниркова недостатність, рідко – нефротичний некроз.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, nгемолітична анемія, зниження гемоглобіну та гематокриту, неасоційоване із nшлунково-кишковими кровотечами, проста пурпура Шенлейн-Геноха, еозинофілія, nапластична анемія, рідко – носова кровотеча.

З боку дихальної системи: задишка, диспное.

З боку органа зору: припухання очей, розпливчастий зір, погіршення зору, дуже рідко – nподразнення очей.

З боку органа слуху: порушення слуху, дзвін у вухах.

Алергічні реакції: набряки гомілок і стоп, свербіж, висип на шкірі, набряк гортані, набряк nКвінке, бронхоспазм, васкуліт, фотосенсибілізація, анафілактичні реакції, nкропив’янка, рідко – сироваткова хвороба.

Передозування.

Симптоми: nсонливість, нудота, блювання, шум у вухах, кома, геморагічний діатез, nагранулоцитоз, апластична анемія, кропив’янка, висипання; у схильних хворих – nтоксично-алергічний шок.

Лікування nпроводять за загальноприйнятими принципами клінічної токсикології: промивання nшлунка, прийом активованого вугілля, антацидів (для зменшення всмоктування).

Застосування у період вагітності або nгодування груддю.

Піроксикам протипоказаний у період nвагітності.

Не рекомендується призначати препарат nжінкам, які планують завагітніти. Необхідно припинити застосування препарату nжінкам, у яких порушений процес запліднення (фертильність) або які проходять nаналізи на фертильність.

Оскільки піроксикам виділяється в nгрудне молоко, у період лікування слід припинити годування груддю.

Діти. Препарат не призначають дітям через nвідсутність даних щодо безпеки застосування.

Особливі заходи безпеки.

Препарат застосовують під nсистематичним наглядом лікаря. У процесі лікування необхідний контроль nфункціонального стану печінки і картини периферичної крові, особливо у хворих з nгематологічними захворюваннями, які отримують антикоагулянтну терапію.

У період лікування не можна вживати nалкогольні напої.

Особливості застосування.

Препарат завжди слід приймати після nїди, запиваючи достатньою кількістю рідини.

При лікування піроксикамом існує nзначний ризик утворення шлунково-кишкових виразок і перфорацій, розвитку nкровотеч.

З обережністю призначають хворим з nхронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів, а також при nартеріальній гіпертензії.

Необхідна обережність при призначенні nПіроксикаму ослабленим хворим, особливо з порушеннями функцій серцево-судинної nсистеми, нирок, печінки.

Застосовують з обережністю при всіх nпроявах підвищеної чутливості до харчових продуктів і лікарських засобів, при nпідозрі на інші атопії (наприклад, сінна гарячка).

У пацієнтів з нирковими nзахворюваннями тривале лікування препаратом може спричинити папілярний некроз, nа у хворих з печінковими захворюваннями – зміни показників трансаміназ печінки.

Хворим на nцукровий діабет рекомендується перевіряти рівень глюкози у крові; пацієнтам, nякі одночасно приймають непрямі антикоагулянти (похідні дикумарину) – nпротромбіновий час.

Під час nлікування можливе незначне підвищення рівня азоту сечовини крові, який nнормалізується після припинення застосування препарату.

Не рекомендується призначати nПіроксикам одночасно з ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗЗ.

Через високу здатність піроксикаму nзв’язувати білок і витісняти інші ліки з білкових комплексів – пацієнтів, які nзастосовують інші ліки, що зв’язують білок, слід ретельно оглядати щодо nвиявлення потреби скоригувати дозування препарату.

Препарат містить лактозу, що слід nвраховувати пацієнтам із спадковою непереносимістю лактози.

Здатність впливати на швидкість nреакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Через можливі побічні ефекти з боку nнервової системи та органа зору у період лікування слід утриматись від nкерування автомобілем і виконання роботи, що потребує підвищеної уваги та nшвидкої реакції.

Взаємодія з іншими лікарськими nзасобами та інші види взаємодій.

При застосуванні Піроксикаму з nгіпотензивними препаратами та діуретичними засобами, літієм, метотрексатом, nацетилсаліциловою кислотою, протидіабетичними засобами їх концентрація у плазмі nкрові може змінюватися. Також піроксикам підвищує концентрацію в плазмі крові nдигоксину.

Одночасне застосування з іншими НПЗЗ, nглюкокортикоїдами, алкоголем підвищує ризик розвитку реакцій гіперчутливості та nвиникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Піроксикам значною мірою зв’язується nз білками плазми крові, тому при його одночасному застосуванні з кумариновими nантикоагулянтами, сульфонамідами, налідиксовою кислотою, пероральними nпротидіабетичними засобами, ліотироніном, циклофосфамідом можливе їх nвивільнення  і підвищення концентрації у nплазмі крові та ризику розвитку кровотеч.

У комбінації з антикоагулянтами nпіроксикам знижує здатність тромбоцитів до агрегації, підвищуючи ризик появи nгеморагій.

При взаємодії піроксикаму з nциклоспорином можливе посилення нефротоксичності; з антибіотиками хінолонової nгрупи – підвищення ризику виникнення судом; з міфепристоном – НПЗЗ можуть nперешкоджати дії останнього щодо переривання вагітності.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Піроксикам – нестероїдний nпротизапальний засіб (НПЗЗ) групи оксикамів, чинить протизапальну, nанальгетичну, антиагрегантну та жарознижувальну дію. Механізм дії препарату nпов’язаний переважно з інгібуванням синтезу простагландинів внаслідок nпригнічення активності циклооксигенази (ЦОГ-1, ЦОГ-2). Анальгетичний ефект nпроявляється через 30 хвилин після перорального прийому.

Фармакокінетика.

Піроксикам добре всмоктується із nшлунково-кишкового тракту. Їжа сповільнює швидкість всмоктування, але не nвпливає на обсяг абсорбції. Біодоступність становить приблизно 100 %. З білками nкрові зв’язується до 97 % піроксикаму. Максимальна концентрація у плазмі крові nдосягається через 3-5 годин, рівноважний стан – через 7-12 годин. Період nнапіввиведення становить 24-50 годин. Проникає у синовіальну рідину, nвиділяється в грудне молоко. Виводиться з організму у вигляді неактивних nметаболітів переважно нирками.

1.                             nhttp://www.apchute.com/moa.htm