НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ У ДІТЕЙ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

(гіпертермічний синдром, судомний синдром, гострий ларингостеноз, анафілактичний шок)

Лихоманка, гiпертермiчний та судомний синдроми у практицi медицини невiдкладних станiв

Анатомо-фізіологічні особливості дитячого віку зумовлюють певні особливості патологічних процесів у малюків. Саме у зв’язку з віковими особливостями терморегуляції та процесів проведення імпульсів по нейронах центральної нервової системи у дитячому віці значно частіше, ніж у дорослих, спостерігається лихоманка та виникають судоми. Лихоманка є одним з найчастіших симптомів широкого кола захворювань у малюків, і саме вона дуже часто стає приводом до виклика лікаря або бригади швидкої допомоги. Судоми в дітей майже завжди «йдуть» поряд із підвищенням температури й тому вважаються одним з найпоширеніших невідкладних станів, з якими зустрі­чаються педіатри та лікарі невідкладних станів.

 

Лихоманка та гіпертермічний синдром

 

Однією з універсальних реакцій на різноманітні патологічні впливи є розлади терморегуляції. Нормальна оральна температура тіла становить від 35,8 до 37,2°С, ректальна — від 36,1 до 37,8°С. Баланс між тепловіддачею та тепло­утворенням встановлюється у віці 7-8 років, тому в дітей молодшого віку найчастіше відбувається підвищення температури тіла, тобто лихоманка. Вона є одним з найпоширеніших симптомів, що зустрічаються в педіатричній практиці. Лихоманка завжди є патологічним процесом, але не завжди потребує корекції, оскільки є також компенсаторно-пристосовувальним процесом, що підвищує активність імунної системи. Імовірно, що лихоманка припиняє рост деяких типів пневмококів і вірусів, сприяє зменшенню вмісту в сироватці вільного заліза, яке є чинником росту значної кількості грамнегативних бактерій. За помірного підвищення температури тіла прискорюються важливі імунні реакції (фагоцитоз, хемотаксис лейкоцитів, продукція інтерферону). Найчастіше підвищення температури тіла викликане вірусними або бактеріальними інфекціями. На долю вірусних інфекцій припадає 95% випадків підвищення температури тіл. Але цей факт не повинен сприйматися як заспокійливий, оскі­ль­­­­­­ки в інших випадках лихоманка є симптомом загрозливих бактеріальних інфекцій (менінгококової, стрептококової, гемофільної, пневмококової тощо), що можуть стрімко розвиватись, призводячи до тяжких ускладнень і навіть фатальних наслідків. Лихоманка може виникати як прояв будь-якого імунного процесу, що супроводжується продукцією прозапальних цитокінів, насамперед інтерлейкіну І, який викликає зміну установчої зони терморегуляції у преоптичній ділянці гіпоталамуса й, відповідно, збільшення теплопродукції та зменшення тепловіддачі. Дуже важливо підкреслити, що значне підвищення температури тіла (понад 37,5°С) ні в якому разі не можна пов’язувати із прорізуванням зубів. Цей процес є цілком фізіологічним і не супроводжується лихоманкою. Отже, у випадках підвищення температури на тлі прорізування зубів необхідно настійливо шукати справжню причину лихоманки, якою найчастіше виявляється те чи інше інфек­ційне захворювання.

 

Наслідком підвищення температури тіла на кожен градус понад 37°С є прискорення основного обміну на 10-12%, тахіпное (4 додаткових дихальних рухи за хвилину) і тахікардія (10-20 додаткових ударів за хвилину). Відповідно зростають потреба в рідині, споживання кисню та нутрієнтів. Розвивається респіраторний алкалоз, зменшується мозковий кровообіг, що може спричинити судоми (фебрильні судоми). Неконтрольоване тривале підвищення температури спричиняє розвиток зневоднення, зниження серцевого викиду попри стійку тахікардію, збільшення артеріовенозної різниці за киснем, що на тлі гіперметаболізму сприяє розвитку гіпоксії та ацидозу.

 

Лихоманка може супроводжуватися ознобом, маренням, галюцинаторним синдромом. Для практичних цілей раціонально розрізняти лихоманку, що супроводжується блідістю шкіри та мікроциркуляторними розладами («бліда»), коли страждає тепловіддача, та лихоманку без мікроциркуляторних розладів із збереженою тепловіддачею («рожева»). «Бліда» лихоманка часто властива тяжким бактеріальним процесам, тому потребує пильної уваги з боку лікарів. «Рожева» лихоманка — менш загрозливий симптом, але її наявність не виключає бактеріальної природи захворювання.

 

Під гіпертермічним синдромом розуміють таку зміну температурного гомеостазу, що обумовлена неконтрольованим підвищенням теплопродукції, або зменшенням тепловіддачі, або розладами гіпоталамічної терморегуляції. Практичні лікарі під гіпертермічним синдромом часто розуміють підвищення температури тіла понад 38,5-39°С. Така температурна реакція в більшості випадків вважається патологічною і вимагає корекції. Але патофізіологи на відміну від клініцистів під гіпертермічним синдромом розуміють підвищення температури тіла внаслідок перегрівання. Ми вважаємо, що це більш виправданий підхід. До цього ж схиляється більшість відомих та авторитетних інтенсивістів, про що свідчить відсутність терміну «гіпертермічний синдром» у розумінні високої, понад 39°С, температури тіла в найвідоміших англомовних та російськомовних виданнях з інтенсивної терапії у дітей.

 

За ступенем підвищення температура тіла може бути:

 

— субфебрильною (до 38°С);

 

— помірною фебрильною (38,1°С-39,0°С);

 

— високою фебрильною (39,1°С та вище);

 

— гіперпірексією (понад 41°С).

 

 

Для оцінки стану дітей до 2 років із лихоманкою використовують шкалу спостереження Йеля (Yale Observation Scale), що розроблена у США. За нею оцінюють шість симптомів, що дають змогу об’єктивно охарактеризувати стан дитини та діагностувати загрожуючі життю дитини за­хворювання. Відповідно до отриманих балів вибудовується тактика щодо подальшого лікування дитини (амбулаторне або стаціонарне).

 

Всім дітям віком від 2 до 3 років із лихоманкою понад 39°С рекомендується проведення клінічного аналізу крові, копрограми, рентгенографії органів грудної клітки, бактеріологічного дослідження крові, сечі та випорожнень. Зважаючи на можливості вітчизняної системи охорони здоров’я, у таких випадках доцільно пропонувати госпіталізацію дитини до профільного стаціонару. У разі відмови від госпіталізації необхід­но забезпечити повноцінне обстеження в амбулаторних умовах та призначити емпіричну антибактеріальну терапію амінопеніцилінами або цефалоспоринами у разі відсутності катаральних симптомів та неможливості встановити вогнище інфекції. Така тактика зумовлена високим ризиком бактеріємії як чинника лихоманки та значною часткою її тяжких ускладнень (менінгіт, сепсис, пневмонія).

 

Існують певні, але не дуже значні відмінності в перебігу лихоманки при різних її причинах.

 

Бактеріальна лихоманка часто супроводжується значною інтоксикацією, швидким підвищенням температури тіла, маренням, відсутністю значного ефекту від застосування центральних антипіретиків.

 

Лихоманка при вірусних інфекціях у дітей частіше не супроводжується значними проявами інтоксикації, загальний стан дитини залишається задовільним, антипіретики дуже ефективні.

 

Посттрансфузійна гіпертермія є однією з гемотрансфузійних реакцій. Її супроводжують ціаноз, озноб, м’язова слабкість, шум у вухах, головні та м’язові болі.

 

Принципи інтенсивної терапії лихоманки та гіпертермії спрямовані на нормалізацію температури тіла. У зв’язку з тим, що лихоманка є адаптивною та корисною реакцією, що сприяє формуванню кращої відповіді на інфекцію, зниження температури тіла не вважається доцільним при будь-якому її підвищенні. У дітей, які не мають важкого преморбідного тла (фебрильні судоми, органічне ураження ЦНС, дитячий церебральний параліч, епі­лепсія), жарознижувальні засоби призначаються при температурі тіла понад 38,5-39,0°С. У дітей, що мають вищеперераховані патологічні стани, доцільним є призначення антипіретиків при підвищенні температури тіла до 38,0°С [2].

 

Напрями терапії:

 

1) основу лікування гіпертермії та лихоманки складають центральні антипіретики з групи нестероїдних протизапальних препаратів. Препаратами вибору в дітей вважаються парацетамол 10-15 мг/кг на прийом до 3-4 разів на добу (добова доза не повинна перевищувати 60 мг/кг), ібупрофен 5-10-15 мг/кг на прийом до 3 разів на добу. Ацетилсаліцилова кислота протипоказана через можливість провокувати розвиток синдрому Рея. Анальгін (метамізол) заборонено до використання в більшості розвинених країн світа через значну токсичність і велику кількість побічних дій, що інколи мають фатальний характер. Але в Україні він призначається досить широко через наявність форми для парентерального застосування та швидку й потужну антипіретичну дію. Призначення анальгіну та препаратів, що його містять, треба обмежити випадками значної гіпертермії й резистентності до інших антипіретиків та/або необхідністю парентерального введення препарату. Він призначається в разовій дозі 3-5 мг/кг або 0,1мл 50% розчину на рік життя. Відносно новим засобом лікування гіпертермії є селективний інгібітор циклооксигенази ІІ — німесулід, що може бути призначений дітям;

 

2) за з дроперидолом 0,05-0,25 мг/кг в/м або в/в. За відсутності дроперид«блідої» лихоманки необхідно полегшити тепловіддачу, що досягається призначенням нейролептиків та вазодилататорів за умови ста­­бі­ль­ного артеріального тиску. Частіше за все використовують дипразин 0,25 мг/кг в/м або в/в у поєднанні олу можна застосувати аміназин 0,05 мл/кг маси тіла;

 

3) фізичні методи охолодження можуть бути використані на тлі нейровегетативної блокади, досягнутої застосуванням нейролептиків. Це можуть бути: пузирі з льодом на ділянки крупних судин, зволоження шкіри з повітряним обдуванням, промивання шлунка й постановка клізм охолодженою (не льодяною) водою, оцто-горілчані обтирання шкіри;

 

4) необхідно забезпечити дитину достатньою кількістю рідини, залежно від стану — ентерально або парентерально;

 

5) оксигенотерапія призначається у випадках лихоманки з гіпоксемією (септичний шок, пневмонія, бронхіоліт).

 

Судоми в дітей

 

Судоми є універсальною реакцією на різні чинники екзо- та ендогенної природи, що проявляється мимовільним скороченням м’язів тонічного, клонічного чи клоніко-тонічного характеру. Судоми можуть перебігати як з порушенням свідомості, так і без нього.

 

Виділяють локальні та генералізовані судоми. У дітей через нерозвиненість мієлінових оболонок та швидке поширення збудження частіше виникають генералізовані судоми.

 

Етіологічні чинники виникнення судом дуже різноманітні. У патогенезі генералізованих судом основною ланкою, як правило, є гіпоксія й набряк мозку, що посилюються через порушення глибини й ритму зовнішнього дихання.

 

Гіпертермічні (фебрильні) судоми є характерними для дітей раннього віку. Виникають при гіпертермії більше ніж 38°С, носять клоніко-тоні­чний характер, тривають від декількох секунд до 15-20 хвилин.

 

Судоми інфекційної природи пов’язані з токсико-інфекційними впливами на нервову систему. Прояви нейротоксикозу, як правило, пов’язані з виникненням генералізованих судом, яким передували млявість дитини й м’язова гіпотонія. Судоми можуть бути одним із провідних симптомів нейроінфекцій (менінгіт або енцефаліт).

 

Судоми при спазмофілії. Судоми виникають у дітей раннього віку на тлі рахіту. У патогенезі головною є гіпокальціємія. Клініка спазмофілічних судом різноманітна й коливається від локальних до генералізованих проявів. Частіше такі судоми спостерігаються в дітей в зимово-весняний період. Патогномонічними є такі симптоми підвищення нейром’язової збудливості:

 

— симптом Хвостека — скорочення мімічних м’язів при постукуванні пальцем між виличною дугою і кутом рота;

 

— симптом Труссо — згинання кисті й приведення великого пальця («рука акушера») при натискуванні на судово-нервовий пучок передпліччя;

 

— симптом Люста — підняття зовнішнього краю стопи й відведення нижньої кінцівки при постукуванні в ділянці голівки малої гомілкової кістки;

 

— карпопедальний спазм — тонічне напруження згиначів стопи й кисті;

 

— ларингоспазм — у даному випадку є тонічним скороченням м’язового апарату гортані із звуженням голосової щілини. Характеризується звучним протяжним криком (симптом «півнячого крику») з подальшою зупинкою дихання до 1-2 хвилин. На висоті симптому виникають ціаноз губ і моторне збудження або застигання із запрокинутою назад головою. Після нападу спостерігається декілька шумних видихів;

 

— генералізовані судоми при спазмофілії мають тонічний характер з короткочасною (до 2 хвилин) зупинкою дихання.

 

Лабораторно при спазмофілії виявляють гіпокальціємію (зниження загального кальцію нижче 1,2 ммоль/л й іонізованого — нижче 0,9 ммоль/л), респіраторний чи змішаний алкалоз.

 

Афективні та істеричні судоми (афективно-респіраторні напади) виникають у дітей до 3 років на висоті плачу або у більш старших дітей з підвищеною емоційною збудливістю. Характеризуються тонічним компонентом із затримкою дихання на вдиху. При істерії можливі клонуси стоп та кистей.

 

Судоми в новонароджених виникають на тлі метаболічних розладів, при органічному ураженні мозку, перинатальній гіпоксії, що нерідко сполучається з пологовою травмою. При цьому виникнення судом на 1-3-й день життя й після 2-го тижня життя частіше є проявом органічних уражень мозку, а поява судом на 4-7-й добі життя більше свідчить про метаболічні ураження. Часто в новонароджених, особливо передчасно народжених, судоми не мають класичної картини й проявляються у вигляді фокальних нападів, нападів апное з брадикардією, тремору підборіддя, патологічних гримас, згинальних спазмів.

 

Судоми на резидуально-органічному тлі характеризуються епілептикоподібними нападами на тлі затримки психомоторного розвитку. Спостері­гаються при дитячому церебральному паралічі, хворобах Тея — Сакса, Німана — Піка та ін.

 

Принципи інтенсивної терапії

 

1) Забезпечення адекватної оксигенації, легеневої вентиляції та гемодинаміки. Проводиться залежно від стану пацієнта за загальноприйнятою тактикою підтримки вітальних функцій;

 

2) екстрена протисудомна терапія: діазепам 0,1-0,2 мг/кг внутрішньовенно або 0,3-0,4 мг/кг внутрішньом’язово; мідазолам 0,2 мг/кг внутрішньовенно чи інтраназально, 0,4 мг/кг внутрішньом’язово або 0,7-0,8 мг/кг ректально; натрію оксибутират 70-130 мг/кг; барбітурати (тіопентал натрію) 5-10 мг/кг (при можливості забезпечити ШВЛ);

 

3) у новонароджених можливе призначення фенобарбіталу в дозі насичення 20 мг/кг з підтримувальною дозою 3,5 мг/кг на першому тижні життя та 5 мг/кг з другого тижня життя;

 

4) при порушеннях дихання, неефективності протисудомних препаратів чи тривалих судомах, що розпочинаються після закінчення дії протисудомних засобів, показана міорелаксація та ШВЛ;

 

5) при гіпокальціємічних судомах — 10% розчин хлориду чи глюконату кальцію 0,5-1,0 мл/кг внутрішньовенно повільно;

 

6) при судомах на тлі гіпоглікемії в/в 20-40% розчин глюкози з розрахунку 0,5 г/кг маси тіла з доданням тіаміну або кокарбоксилази;

 

7) дегідратаційна терапія при судомах не є обов’язковою. Вибір тактики інфузійної терапії залежить від причини судом і має забезпечити адекватну мозкову перфузію;

 

8) після припинення нападу судом доцільно вирішити сумісно із неврологом питання про планове призначення антиконвульсантів. Вони часті­ше не показані лише при одноразових фебрильних судомах чи на тлі початку нейроінфекції та при метаболічних судомах (гіпоглікемія, спазмофілія).

Будь-які судоми є загрозливим станом, що може спричинити ушкодження мозку дитини або навіть летальний кінець у разі епілептичного статусу, тому невідкладна допомога повинна починатися якомога раніше, тривати під час транспортування дитини до лікарні. Госпіталізація дитини із судом­ним синдромом частіше здійснюється до відділень інтенсивної терапії. Якщо судоми вперше виникли, сполучаються із вогнищевою симптоматикою та ознаками підвищення внутрішньочерепного тиску, обов’язковим є проведення комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.

 

Гострий стенозуючий ларинготрахеїт (ГСЛТ) або синдром “крупа“

– гостре звуження просвіту гортані, зумовлене загальним набряком слизової оболонки,гіперсекрецією залоз, спазмом м‘язів гортані.
Диференціально–діагностичні відмінності гострого стенозу і епіглотиту

——————————————————————

        Ознаки         Гострий епіглотит         Стеноз      

                                             підзв‘язкового  

                                                простору     

———————+———————+——————–

1. Кашель            Низькочастотний      Високочастотний    

———————+———————+——————–

2. Задуха            Приступи задухи      Поступове зростання

                     (без провісників)    ступеню задухи     

———————+———————+——————–

3. Інтоксикація      Значна               Не завжди          

———————+———————+——————–

4. Гіпертермія       Вище 39 град. C      Не завжди          

———————+———————+——————–

5. Біль у горлі      Нестерпна            Немає              

———————+———————+——————–

6. Салівація         Гіперсалівація       Відсутня або       

                     несправжня           незначна           

———————+———————+——————–

7. Поведінка         Поза “принижування”  Неспокій           

                     статична                                 

———————+———————+——————–

8. Реакція на їжу та Відмов від їжи та    Спрага, дитина охоче

воду                 води                 п‘є                

———————+———————+——————–

9. Інгаляція кисню   Не зменшує ціаноз    Ціаноз зменшується 

——————————————————————

Лікування

При I ступеню стенозу проводиться місцева терапія, яка спрямована на покращення венозного відтоку і нормалізації лімфовідтоку. Сухе тепло па шию. Тепле дозоване питво. Інгаляції протинабряковою сумішшю, парові інгаляції.

Відволікаюча терапія сприяє перерозподілу кровоточу: зігрівання міжлопаткової ділянки, литкових м’язів, п’ят. Повітря в приміщенні повинно зволожуватись. Дитині забезпечують емоціональний і фізичний комфорт.

З медикиментозна терапії доцільно призначити аскорутін та антигістамінні засоби у вікових дозах. Госпіталізація тільки у випадку наявності проблем у транспортному сполученні між лікарнею і місцем перебування дитини.

Дитина з II ступенем стенозу повинна бути транспортована в стаціонар, де можливо проведення штучної вентиляції легень. Лікування дитини повинно починатися на догоспітальному етапі з продовженням в стаціонарі.

1. Інгаляція зволоженого і зігрітого кисню.

2. Седація дитини з метою зменшення інспіраторних зусиль.

3. Глюкокортикоїди 10 мг/кг на добу в розрахунку по преднізолону. Доза розподіляється на 4-6 прийомів без дотримання біологічного ритму.

4. Антигістамінні препарати у вікових дозах (дімедрол).

5. Ретельне лікування бронхообструктивного синдрому: бронхолітики, муколітики, терапія грудної клітини. При значній обструкції здійснюється лаваж трахеобронхіального дерева впродовж декількох годин.

6. Зменшення маси тіла дитини на 3-4%, що досягається стимуляцією діурезу зі скороченням добових надходжень рідини до 80% фізіологічної потреби. Санація трахеобронхіального дерева і годування дитини перед наступним черговим введенням седативних препаратів.

До наведеної терапії, при III ступені стенозу додається обов’язкове забезпечення штучних дихальних шляхів (інтубація трахеї, трахеотомія у випадку неможливості провести в трахею інтубаційну трубку)

Інтубацію трахеї здійснюють тільки на самостійному диханні! Для зниження рефлексів з трахеї та гортаноглотки можливе зрошення ротової порожнини, носових ходів місцевими анестетиками (0,1% р-н лідокаїну).

Використовується інтубаційна трубка діаметром, менше за віковий. Віковий діаметр інтубаційної трубки (мм) визначається за формулою: Вік + 16 : 4.

Вагомих переваг оротрахеальної чи назотрахеальної інтубації не виявлено.

Під контролем ЧСС можливо використання інгаляції адреналіну у розведенні 1:20, 1:15, що дає можливість швидко зменшити набряк підзв’язкового простору, але на невизначений час. Як монотерапія стенозу інгаляція адреналіну не може використовуватися!

При IV ступеню стенозу проводиться серцево-легенева реанімація, лікування набряку-набухання головного мозку.

Невідкладна допомога при стенозі І ступеня:

1. Дитину заспокоїти, взяти на руки, пригорнути до себе, зацікавити іграшкою.
2. Достатня кількість теплого пиття (молоко з боржомі, 2% розчин питної соди).
3. Доступ свіжого повітря.

4. Відволікаюча терапія – гірчичники на литкові м’язи, грудну клітку, гарячі гірчичні ванни для ніг, озокеритові аплікації на грудну клітку, ноги.
5. Інгаляції соляно-лужні, з відхаркуючими травами, зволоженого кисню.
6. Антигістамінні препарати – супрастін, димедрол 2 мг/кг ч/з рот.
При стенозі II ступеня використовують те, що і при І ст., в поєднанні з:

1. Інгаляцією з протинабряковою сумішшю (ефедрин 5%*1.0 + адреналін 0.1%*1.0 + атропін 0.1%*0.3 + димедрол 1%*1.0 + гідрокортизон 25 мг,

фізрозчин 15 мл) .

2. Заспокійливими засобами: літична суміш (аміназін 2.5%*1.0 + дімедрол 1%*1.0 + новокаїн 0.25%*4.0) – 0.1 мл/кг, внутрішньо м’язово, 20% оксибутірат натрію (в дозі 50-70 мг/кг), внутрішньо м’язово або у вену.

3. Антигістамінні препарати – дімедрол, супрастін, піпольфен (2-3 мг/кг/добу) внутрішньо м’язово.

4. З метою зменшення спазму м’язів гортані – 2.4% еуфілін (у дозі 3-5 мг/кг) у вену, вітамін С, кокарбоксилаза; однократно глюкокортикоїди (кортикостероїди): гідрокортизон – 3-5 мг/кг/ добу або преднізолон – 1-2 мг/кг/добу, або дексаметазон – 0.5 мг/кг/добу.

5. Для лікування призначають антибактерійну

терапію.

При стенозі III ст. :

1. Збільшують дозу глюкокортикоїдів у 2-4 рази (гідрокортизон – 15-20 мг/кг).

2. Дезінтоксикаційна терапія з включенням 5% розчину глюкози, альбуміну, плазми, реополіглюкіну, ізотонічного розчину.

3. За показами (при ацидозі) – 4% розчин натрію гідрокарбонату (4-8 мл/кг) у вену.

При неефективності комплексного лікування – при III ст. стенозу і IV ст. – госпіталізують у палату інтенсивної терапії, де проводиться інтубація трахеї, трахеостомія.

Непритомність

Непритомність – короткотривала втрата свідомості, зумовлена гострим недокрів’ям головного мозку, що виникло внаслідок психогенного або рефлекторного впливу на регуляцію кровообігу.

Причини: переляк, сильні емоції, вигляд крові, сильний біль, інтоксикація, інфекція, крововтрата, різка зміна положення тіла.

Клінічно проявляється запамороченням, дзвоном у вухах, нудотою, короткотривалою (до 1 хв.) втратою свідомості, хворий різко блідне, вкривається потом, пульс уповільнюється.

Невідкладна допомога:

1. Надати хворому зручне горизонтальне положення, піднявши нижні кінцівки під кутом 30-45°.

2. Забезпечити вільне дихання – розстебнути комір, пояс, зняти стискаючий одяг, провітрити приміщення.

3. Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи (нашатирний спирт, ефір, оцет) , збризнути обличчя і груди холодною водою, поплескати по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.

4. Ввести під шкіру 0.1-0.5 мл кордіаміну або 0.25-1 мл 10% розчину кофеїну бензонату натрію, або 0.1-0.5 мл 5% розчину ефедрину гідрохлориду.

5. При тривалій непритомності розтерти верхні і нижні кінцівки, обкласти хворого грілками, після відновлення свідомості напоїти гарячим чаєм, заспокоїти.

Колапс

Колапс – гостровиникаюча судинна недостатність, яка характеризується падінням судинного тонусу та зменшенням об’єму циркулюючої крові і проявляється різким зниженням артеріального та венозного тиску, ознаками гіпоксії головного мозку і пригніченням життєво важливих функцій.

Причини: гіповолемія (кровотеча, депонування крові), наднирникова недостатність, больовий синдром, інфекційні захворювання, часто серцева слабість.

Клініка: характерно раптове погіршення стану дитини: виникає різка блідість шкіри з мармуровим відтінком, тіло вкривається холодним потом, з’являється ціаноз губ. Температура знижена, свідомість затьмарена або відсутня. Дихання часте, поверхневе, відзначається тахікардія. Тони серця гучні, хлопаючі, вени спадаються. Тяжкість стану відповідає ступеню зниження артеріального тиску.

Невідкладна допомога на догоспітальному етапі

1. Надати хворому зручне горизонтальне положення,

піднявши нижні кінцівки під кутом 30-45°. 2. Забезпечити вільне дихання – розстебнути комір, пояс, зняти стискаючий одяг, провітрити приміщення.

3. Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи (нашатирний спирт, ефір, оцет), збризнути обличчя і груди холодною водою, поплескати по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.

4. Руки і ноги розтерти шматком суконної тканини або легко помасажувати. Прикласти грілки до кінцівок і накрити хворого ковдрою.

5. Ввести під шкіру 0.1-0.5 мл кордіаміну або 0.25-1 мл 10% розчину кофеїну бензонату натрію, або 0.1-0.5 мл 5% розчину ефедрину гідрохлориду.

Бронхіальна астма

Діагностичні критерії:

1. Скарги на наявність приступів задишки або задухи, поява свистячих хрипів, кашлю, спонтанне припинення приступів або купіровання після медикаментозної терапії, зв’язок з факторами ризику.

2. В анамнезі – алергійні захворювання дитини або батьків, з’ясувати частоту виникнення приступів, з чим вони зв’язані, чи застосовувалися якісь медикаменти для купіровання приступу.

3. Клінічна картина: змушене положення, включення допоміжної мускулатури в акт подиху, експіраторна задишка, сухі свистячі хрипи, що чутні на відстані або при аускультації.

4. При наявності пікфлуометра – реєструється виражена бронхообструкція, швидкість і обсяг форсованого видиху (ПСВ або ОФВ1) знижуються більш 20% від належного нормативного показника (див. номограму в додатку).

5. Оцінка ступеня важкості загострення (або приступу) БА виробляється в такий спосіб:

* легкий ступінь важкості – задишка або задуха при фізичному навантаженні з ЧВД на 20-25% вище вікової норми, помірна кількість сухих хрипів (звичайно наприкінці видиху), помірна тахікардія, фізична активність збережена або помірне знижена, ПСВ менш 80% від індивідуальної норми або кращих значень;

* средної важкості – задишка або задуха при розмові з ЧВД на 20-25% вище вікової норми, участь допоміжної мускулатури в акті подиху, розсіяні сухі хрипи, виражена тахікардія, фізична активність обмежена, ПСВ 60-80% від індивідуальної норми або кращих значень, ефективність бета-2-агоністів знижена, потреба в них зросла в порівнянні з індивідуальною нормою;

* важка – задишка або задуха в спокої з ЧВД більш 45% від вікової норми, виражена участь допоміжної мускулатури в акті подиху, втягнення яремної ямки, розповсюджені сухі хрипи, виражена тахікардія, фізична активність різко обмежена, ПСВ менш 60% від індивідуальної норми або кращих значень, бета-2-агоністи малоефективні, потрібно багаторазове їхнє застосування;

* украй важка з погрозою зупинки подиху – задишка або задуха в спокої з ЧВД більш 50% від вікової норми, виражена участь допоміжної мускулатури в акті подиху, втягнення яремної ямки, парадоксальний торакоабдомінальний подих, відсутність хрипів у легень, брадикардія, фізична активність різко обмежена, ПСВ оцінити неможливо.

Медична допомога

1. При легкому ступені – відволікаючі процедури (розстебнути одяг, доступ свіжого повітря), інгаляція 100% кисню, амброксол (лазолван) 2,5-5,0 мл усередину, інгаляція селективних бета-2-агоністів короткої дії (сальбутамол, вентолін) через мілкодисперсний інгалятор 2,5-5,0 мг, при недостатньому ефекті – беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до 6 років, 1 мл (20 кап.) – дітям старше 6 років.

2. При приступі середньої тяжкості – інгаляція 100% кисню, амброксол (лазолван) 2,5-5,0 мл усередину, інгаляція мілкодисперсних аерозолей бета-2-агоністов через інгалятор (або спейсер), при відсутності ефекту – беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до 6 років, 1 мл (20 кап.) – дітям старше 6 років або 2,4% еуфілліна 1-3 мг/кг внутрівенно, преднізолон 1-3 мг/кг внутрівенно.

3. При важкому приступі – інгаляція 100% кисню, інгаляція комбінованих холінолітіков, при відсутності ефекту – інгаляційні глікокортікостероїди. Лазолван 0,5-2,0 мл внутрім’язово або внутрівенно повільно, внутрівенно 0,9% розчин натрію хлориду 5-10 мл/кг/година.

4. Госпіталізація в пульмонологічне відділення, при важкому плині – до ВІТ.

 

Бронхоастматичний статус

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі – установлений діагноз бронхіальної астми, розвиткові статусу сприяють передозування інгаляційних адреноміметиков, різке зниження дози глюкокортикоїдів при гормонозалежній формі, приєднання або загострення процесу в бронхолегеневій системі.

2. Приступ задухи на тлі тотального бронхіолоспазма або тотальної бронхообструкції (“німа легеня”), припинення відділення мокротиння, резистентність до симпатоміметиков, синдром рикошету при їхньому застосуванні; гіперкапнія, гіпоксія, що виявляється задишкою і ціанозом; порушення реології крові внаслідок поліцитемії; психоемоційні порушення.

3. Оцінка ступеня тяжкості статусу:

* I стадія – відносної компенсації, трансформація тривалого приступу в статус: багаторазові приступи задухи, експіраторна задишка, неефективність бронхолітиков, змушене положення, участь допоміжної мускулатури в акті подиху, достаток сухих “свистячих” і різнокаліберних вологих хрипів; ОДН із помірної гіпоксемією (“блідий ціаноз”);

* II стадія – “німа легеня”, що наростає ОДН унаслідок тотального бронхіолоспазму: постійна задуха, ціаноз, виражена задишка в спокої, повна відсутність хрипів при аускультації;

* III стадія – гіпоксична кома, що приводить до смерті.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Інсуфляція зволоженого 100% кисню, при III стадії – після попередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно інтубація трахеї, переведення на ШВЛ.

3. Інгаляція сальбутамола (вентоліна) 2,0-5,0 мл, при недостатньому ефекті – беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до 6 років, 1 мл (20 кап.) – дітям старше 6 років, при недостатній ефективності – преднізолон 2-3 мг/кг внутрівенно.

4. При некупованому статусі або ДН III-IV ст. – після попередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, кетамін у дозі 5 мг/кг внутрівенно, при збереженому спонтанному подиху – 2-3 мг/кг внутрівенно, інтубація трахеї і переведення на ШВЛ.

5. Нормалізація реології крові: інфузія сольових розчинів 10 мл/кг/година або ізотонічного розчину натрію хлориду 10 мл/кг/година, лазолван 0,5-2,0 мл внутрівенно повільно.

6. Госпіталізація до ВІТ.

 

Геморагічний шок

Діагностичні критерії:

1. Геморагічний шок виникає як наслідок масивної крововтрати з кровоносного русла. Визначення ступеню крововтрати виробляється по клінічній картині:

– дефіцит ОЦК до 10% – слизові оболонки клейкі, тургор шкіри тістоподібний, діурез знижений, кінцівки до кистей і стіп теплі, психічний стан нормальний, симптом “блідої плями” не більш 2 сек, пульс не змінений, АТ в межах вікової норми, ЧСС

не змінена, ЧВД не змінена;

– дефіцит ОЦК до 20% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі намету”, діурез різко знижений, кінцівки теплі до ліктьових і колінних суглобів, дратівливість або тривога, симптом “блідої плями” більш 2 сек, периферичний пульс ослаблений або відсутнє, АТ знижується в ортостатичному положенні, ЧСС підвищені до 10-20% щодо норми, ЧВД не

змінені;

– дефіцит ОЦК до 30% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі намету”, діурез відсутній, кінцівки холодні на всьому протязі, напівнепритомний стан, симптом “блідої плями” більш 5 сек, периферичний пульс слабкий або відсутній, АТ знижене, ЧСС підвищена на 30-40% щодо норми, ЧВД підвищена на 30-60%

вікової норми;

– дефіцит ОЦК до 50% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі намету”, діурез відсутній, кінцівки холодні на всьому протязі, напівнепритомний стан, симптом “блідої плями” більш 5 сек, периферичний пульс слабкий або відсутній, АТ знижене, ЧСС підвищена на 30-40% щодо норми, ЧВД підвищена на 30-40%

вікової норми.

Медична допомога:

1. За показниками – комплекс серцево-легеневої реанімації.

2. Усунути причину кровотечі.

3. Забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів, інгаляція 100% кисню.

4. Катетеризація магістральних судин.

5. Інфузія колоїдних розчинів у дозі 5-6 мл/кг зі швидкістю 0,75-1,2 мл/кг/хв до відносної стабілізації АТ, потім – 0,1-0,5 мл/кг/хв.

6. При неефективністі – в/венно 7-7,5% розчин NaCl у дозі 2-4 мл/кг зі швидкістю 60-80 кап/хв або сольові розчини в дозі 20 мл/кг.

7. При необхідності – анестезіологічне забезпечення кетаміном (кеталар, каліпсол) у дозі 3-5 мг/кг внутрівенно.

8. Екстрена госпіталізація в положенні Тренделенбурга до спеціалізованного стаціонару або відділення ІТ.

 

Опіковий шок

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі уточнити причину, характер і час впливу джерела травми і наявність супутніх ушкоджень.

2. Ступінь шокогенності опікової травми визначається площею і глибиною поразки тканин: великими опіками вважаються в немовлят і дітей до 1 року площею 5-7% поверхні тіла, у дітей старше 1 року – більш 10%.

3. Для визначення простору опікової поразки в педіатричній практиці застосовується діаграма Lund i Browder.

4. До найбільше шокогенних відносяться опіки:

– що супроводжуються опіком дихальних шляхів або іншими супутніми важкими травмами;

– повнослойні опіки кистей рук, стіп, обличчя, статевих органів, а також – циркулярні або кругові опіки кінцівок;

– полнослойні опіки, що займають більш 5% поверхні тіла, неповнослойні опіки, що займають більш 7-10% поверхні тіла.

5. Визначення Індексу Ваги Поразки (ІВП) виробляється в такий спосіб: 1% опіку I-II ст. – 1 од. ІВП, 1% опіку IIIА ст. – 2 од. ІВП, 1% опіку IIIБ ст. – 3 од. ІВП, 1% опіку IV ст. – 4 од. ІВП.

6. При ІВП до 10 од. – легкий ступінь травми, 10-15 од. – середній ступінь тяжкості, 15-30 од. – важкий ступінь, більш 30 од. – найважкий.

Медична допомога:

1. Припинити вплив фактора, що ушкоджує.

2. За показниками – комплекс серцево-легеневої реанімації.

3. При можливості: фізичне охолодження опікової поверхні проточною холодною водою з температурою не менш 15 град. С протягом 15-25 хвилин.

4. Накласти суху асептичну пов’язку, при великих опіках – накрити стерильним простирадлом (з родового укладання), просоченої 0,5% розчином новокаїну.

5. При опіках середнього ступеня важкості проводиться анальгезія ненаркотичними анальгетиками із діазепамом або седуксеном в дозі 0,2-0,3 мг/кг внутрім’язово.

6. Опіки важкого ступеню знеболюють наркотичними анальгетиками – промедол 0,01 мг/кг або 1% розчин 0,1 мл/рік життя або кетаміном (кеталар, каліпсол) 1-3 мг/кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрівенно повільно.

7. При важких опікових ушкодженнях, під час транспортування більше 30 хвилин, необхідна катетеризація магістральних судин і інфузія сольових розчинів або 0,9% NaCl в обсязі 20-30 мл/кг/година, або 7-7,5% розчину натрію хлориду в обсязі 2-4 мл/кг/ за 20 хв., або препаратів гідроксиетілкрохмалю в дозі 4-8 мл/кг/ за годину.

8. При важких опікових ушкодженнях – внутрівенне введення глюкокортикоїдів: преднізолон 2-3 мг/кг або гідрокортизон 5-10 мг/кг.

9. При важких ступенях опікової травми – треба встановити назо-гастральний зонд.

10. Госпіталізація до опікового відділення або ВІТ.

 

Анафілактичний шок

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: уведення сироваток і вакцин, ін’єкції медикаментів, застосування рентгенконтрасних препаратів, вдихання алергенів, укуси членистоногих комах.

2. По перевазі симптоматики розрізняють наступні клінічні варіанти анафілактичного шоку:

– кардіально-судинний варіант – блідість або “палаюча” шкіра, ангінозні болі, колапс, аритмії серцевої діяльності, дисфункція мікроциркуляції (диференціювати з гострою

коронарною патологією);

– астматоїдний (асфіктичний) варіант – кашель, задуха, експіраторна задишка, тотальний бронхіолоспазм, явища

механічної асфіксії (диференціювати з бронхіальною астмою);

– церебральний варіант – осередкова неврологічна і

загальномозкова симптоматика, що симулює епістатус;

– абдомінальний варіант – спастичні розлиті болі в животі, нудота, блювота, діарея, шлунково-кишкові кровотечі

(диференціювати з гострою черевною патологією).

3. Враховувати стрімкість розвитку клініки, поліморфну бурхливу симптоматику, вагу плину, особливо при блискавичній формі шоку.

Медична допомога:

1. Припинити подальше надходження алергену в організм: накласти джгут на кінцівку проксимальніше місця проникнення алергену, обколоти цю ділянку 0,1% розчином адреналіну 0,3-0,5 мл.

2. При блискавичній формі – реанімаційні заходи і інтенсивна терапія по загальноприйнятій програмі.

3. Інгаляція 100% кисню через маску в кількості 10-12 л/хв.

4. Внутрівенно або ендотрахеально 0,1% розчин адреналіну в дозі 5 мкг/кг з подальшим його внутрівенним введенням в дозі 1-2 мкг/кг/хв крапельно в 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду до відновлення ефективного кровообігу і появи тахікардії.

5. Інфузія реополіглюкіна і кристаллоїдів у співвідношенні 1:2 зі швидкістю 10 мл/кг/година.

6. Дифенгідрамін (димедрол) 1% розчин у дозі 1-2 мг/кг внутрівенно.

7. Еуфілін 5 мг/кг внутрівенно.

8. При недостатньому ефекті – внутрівенно крапельно 0,2% розчин норадреналіну в дозі 1- 3 мкг/кг.

8. Внутрівенно глюкокортикостероїди: гідрокортизон у дозі 5-15 мг/кг або преднізолон у дозі 2-5 мг/кг.

9. При некупованому бронхіолоспазмі – інгаляція селективних бета-2 агоністів (сальбутамол, вентолін).

10. При явищах шоку, що зберігаються – після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенноі кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – інтубація трахеї і переведення на ШВЛ.

11. Екстрена госпіталізація до ВІТ не залежно від ступеню важкості шоку.

 

Алергічний набряк Квінке

Діагностичні критерії:

1. Розвивається при влученні різних алергенів (харчових, пильцевих, лікарських і ін.).

2. Виникає гостро, відзначається набряк клітковини губ, вушних раковин, кистей, стіп, статевих органів.

3. Найчастіше виникає набряк слизової оболонки гортані, осиплість голосу, дисфонія, інспіраторна задишка.

Медична допомога:

1. Десенсибілізуючі препарати: димедрол 1% розчин 0,5-1 мг/кг в/м’язово або в/венно.

2. Лазікс 2% р-р – 1-2 мг/кг в/м’язово.

3. Адреналін 0,1% р-н – 0,2-0,3 мл підшкірно.

4. Преднізолон – 1-2 мг/кг в/м’язово або в/венно.

5. При ентеральному влученні алергену – ентеросорбенти (активоване вугілля 0,5-1,0 г/кг або 5% розчин Ентеродеза 10-50 мл), очисна клізма.

6. Госпіталізація до ВІТ.

Інфекційно-токсичний шок

Критерії діагностики:

1. Розвивається як ускладнення важких інфекційних і запальних процесів.

2. Бліді шкірні покриви, ціаноз слизових оболонок, холодний піт.

3. Гіпотермія (менш 35,5 град. С) або гіпертермія (більш 38,5 град. С).

4. Вираженна артеріальна гіпотензія і тахікардія.

5. Порушення психічного статусу.

6. Зниження діурезу або олігурія.

7. Геморагії на шкірі, кровотечя з ШКТ.

Медична допомога:

1. Оксигенотерапія 100% киснем.

2. Інфузія сольових розчинів в дозі 20-30 мл/кг/година або препаратів гідроксієтілкрохмалю в дозі 4-8 мл/кг/година.

3. Внутрівенно преднізолон 5-7 мг/кг.

4. При явищах шоку, що зберігаються – після попередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, ввести кетамін в дозі 5 мг/кг внутрівенно та провести інтубації трахеї і перевести хворого на ШВЛ.

5. Госпіталізація до ВІТ.

 

СЕРЦЕВО-СУДИННА ПАТОЛОГІЯ

Гостра серцева недостатність

Діагностичні критерії:

1. Гостра серцева недостатність – порушення насосної функції серця зі зменшенням серцевого викиду і хвилинного обсягу крові.

2. Причина: токсикоз, септичний і алергічний стан, міокардит, отруєння або передозування кардіотропних засобів, гіпоксія, пороки серця, гостре порушення коронарного кровообігу.

3. Оцінка клінічних даних: наявність акроціанозу, ціанозу, задишки (частіше експіраторного або змішаної), болю за грудиною, занепокоєння.

4. Розрізняють наступні варіанти гострої серцевої недостатності:

– синдром малого серцевого викиду (СМСВ) – характерні

артеріальна гіпотонія й ознаки централізації кровообігу;

– синдром застійної серцевої недостатності (СЗСН) – характеризується перевантаженням малого кола кровообігу (задишка, вологі хрипи, набряк легень), також – перевантаженням великого кола кровообігу (набряки, збільшення

печінки, виступання шийних вен, асцит, гідроторакс).

5. Оцінка ЕКГ, пульсоксиметрії.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення з піднятим головним кінцем.

2. Респіраторна терапія: при наявності вираженої задишки і акроцианоза – інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при різко вираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху – після попередньої премедикації 0,1% метацина 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, введення кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – провести інтубацію трахеї і перевести хворого на ШВЛ.

3. Термінова госпіталізація до ВІТ.

Надшлуночкова тахікардія

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: вроджені і набуті пороки, інші захворювання серця.

2. Клінічні дані: раптовий початок приступу, йому передують неприємні відчуття “перебоїв”, “завмирання” серця; при аускультації – часті ритмічні тони, достатньої звучності, ЧСС перевищує нормальний ритм у 2-3 рази.

3. На ЕКГ – незмінений шлуночковий комплекс.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Респіраторна терапія:

– при збереженої прохідності дихальних шляхів, помірковано вираженій задишці й акроціанозі – інгаляція 100% кисню з

темпом 10-12 л/хв;

– при різко вираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху – після попередньої премедикації 0,1% метаціна 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно,

кетаміна в дозі 5 мг/кг внутрівенно – інтубація трахеї, ШВЛ.

3. Механічне підвищення тонусу блукаючого нерва:

– рефлекс Ашнера – рівномірне натиснення двома пальцями на очні яблука при закритих очах у лежачому положенні протягом

30-40 сек, через 1-2 хв – можна повторити;

– масаж правого каротидного синуса;

– проба Вальсальви – натуження на максимальному вдиху при

затримці подиху.

4. При нестабільної тахіарітмії: якщо дитина у свідомості – седативні препарати: бензодіазепіни (релаіиум, сибазон, седуксен, діазепам) 0,2-0,3 мг/кг або 0,1 мл/рік життя внутрім’зово.

5. Катетеризація магістральних вен.

6. Внутрівенно 0,25% розчин ізоптіна (верапаміла) без розведення протягом 20-30 сек. у дозах: немовлям – 0,3-0,4 мл, дітям до 1 року – 0,4-0,8 мл, дітям 1-5 років – 0,8-1,2 мл, дітям 6-10 років – 1,2-1,6 мл, дітям 11-14 років – 1,6-2,0 мл.

7. При відсутності ефекту протягом 3-5 хв повторюють рефлекторні проби і при неефективності через 5-10 хв повторно вводять ізоптін у тих же дозах, при неефективності – внутрівенно 10% розчин новокаїнаміда в дозі 0,15-0,2 мл/кг (але не більш 10 мл).

8. При неефективній антиаритмній терапії і розвитку шоку – після попередньої премедикації 0,1% метаціна 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, кетаміна в дозі 5 мг/кг внутрівенно проводять інкубацію трахеї і переводять хворого на ШВЛ.

9. Кардіоверсія 0,5 Дж/кг, якщо немає ефекту – повторна кардіоверсія 1,0 Дж/кг.

10. Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВІТ.

 

Шлуночкова тахікардія

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі – вроджені або придбані захворювання серця.

2. Клінічні симптоми: занепокоєння, почуття страху, запаморочення; блідість шкірних покровів, артеріальна гіпотензія, пульсація вен на шиї, відчуття серцебиття, почуття стиснення за грудиною; тони серця ослаблені, різна звучність 1-го тону, неправильність тонів, частота серцевих скорочень у 2-3 рази перевищує нормальний ритм.

3. На ЕКГ: шлуночковий комплекс різко деформований, тривалість його більш 0,12 с, початкова і кінцева частини комплексу Q-T діскордантни.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Респіраторна терапія: при помірній задишці, незначному ціанозі – інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при вираженій задишці й акроціанозі, відсутності або патологічних типах подиху – після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мол) внутрівенно, кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – проводять інтубацію трахеї і переведення на ШВЛ.

3. Катетерізація магістральних судин.

4. При стабільній шлуночковій тахікардії: внутрішньовенне введення лідокаїна в дозі 1 мг/кг протягом 5 хв, при недостатньому ефекті – повторне введення 0,5 мг/кг, максимальна доза – 3 мг/кг; при погіршенні стану – інфузія 120 мг лідокаїну в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду зі швидкістю 20 мг/кг/хв; при відсутності ефекту – проведення синхронної кардіоверсії (див. – нестабільна шлуночкова тахікардія).

5. При нестабільній шлуночковій тахікардії: якщо дитина у свідомості – вводять бензодіазепіни в дозі 0,2-0,3 мг/кг або 0,1 мл/рік життя внутрім’язово; синхронна кардіоверсія 0,5 Дж/кг; лідокаїн 1 мг/кг протягом 5 хв, максимальна доза – 3 мг/кг; синхронна кардіоверсія 1 Дж/кг; лідокаїн 0,5 мг/кг; синхронна кардіоверсія 2,0 Дж/кг; при погіршенні стану – інфузія 120 мг лідокаїна в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду зі швидкістю 20-50 мкг/кг/хв.

6. Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВІТ.

 

Брадикардії і брадіаритмії

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: ревмокардит, дифтерійний міокардит, скарлатина, уроджені пороки серця, уроджені аномалії розвитку провідникової системи серця, гіпоксія, розлади метаболізму (гіперкаліємія, гіпокаліємія, гіпотермія, отруєння фосфорорганічними речовинами, бета-блокаторами, опіатами, барбітуратами, антагоністами кальцієвих каналів).

2. Клінічні симптоми: зниження ЧСС менш 65-70% від вікової норми, запаморочення, утрата свідомості, блідість або синюшність шкірних покривів.

3. ЕКГ-дослідження.

Медична допомога:

1. При вираженій задишці і стабільному стані життєво важливих функцій: інгаляція 100% кисню, контроль за подихом і серцевою діяльністю.

2. Госпіталізація в спеціалізоване відділення.

3. При незадовільній перфузії тканин, брадикардії менш 60 у 1 хв, артеріальної гіпотензії, брадіпное або патологічних типах подиху: катетеризація магістральних судин, після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, введення кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – інтубація трахеї і переведення на ШВЛ 100% киснем.

4. Проведення зовнішнього масажу серця.

5. Внутрівенно адреналін 0,01 мг/кг (1:10000) або ендотрахеально 0,1 мг/кг (1:1000), що дорівнює 0,1 мл/кг; повторне введення кожні 3-5 хв у тій же дозі.

6. Внутрівенно атропін у дозі 0,02 мг/кг, повторне введення в тій же дозі, але не більш 0,5 мг для дітей раннього віку і 1,0 мг для дітей старшого віку.

7. Негайна госпіталізація до ВІТ.