НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ У nДІТЕЙ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

(гіпертермічний nсиндром, судомний синдром, гострий ларингостеноз, анафілактичний шок)

Лихоманка, гiпертермiчний та судомний синдроми у практицi медицини nневiдкладних станiв

Анатомо-фізіологічні nособливості дитячого віку зумовлюють певні особливості патологічних процесів у nмалюків. Саме у зв’язку з віковими особливостями терморегуляції та процесів nпроведення імпульсів по нейронах центральної нервової системи у дитячому віці nзначно частіше, ніж у дорослих, спостерігається лихоманка та виникають судоми. Лихоманка є одним з найчастіших симптомів широкого кола захворювань у nмалюків, і саме вона дуже часто стає приводом до виклика лікаря або бригади nшвидкої допомоги. Судоми в дітей майже завжди «йдуть» поряд із підвищенням температури й тому вважаються одним з nнайпоширеніших невідкладних станів, з якими зустрі­чаються педіатри та лікарі nневідкладних станів.

 

Лихоманка nта гіпертермічний синдром

 

Однією з універсальних реакцій на nрізноманітні патологічні впливи є розлади терморегуляції. Нормальна оральна nтемпература тіла становить від 35,8 до 37,2°С, nректальна — від 36,1 до 37,8°С. Баланс між тепловіддачею та тепло­утворенням nвстановлюється у віці 7-8 років, тому в дітей молодшого віку найчастіше nвідбувається підвищення температури тіла, тобто nлихоманка. Вона є одним з найпоширеніших симптомів, що зустрічаються в nпедіатричній практиці. Лихоманка завжди є патологічним процесом, але не завжди nпотребує корекції, оскільки є також компенсаторно-пристосовувальним процесом, що nпідвищує активність імунної системи. Імовірно, що лихоманка припиняє рост nдеяких типів пневмококів і вірусів, сприяє зменшенню nвмісту в сироватці вільного заліза, яке є чинником росту значної кількості nграмнегативних бактерій. За помірного підвищення температури nтіла прискорюються важливі імунні реакції (фагоцитоз, хемотаксис лейкоцитів, nпродукція інтерферону). Найчастіше підвищення nтемператури тіла викликане вірусними або бактеріальними інфекціями. На долю nвірусних інфекцій припадає 95% випадків підвищення nтемператури тіл. Але цей факт не повинен сприйматися як заспокійливий, оскі­ль­­­­­­ки nв інших випадках лихоманка є симптомом загрозливих бактеріальних інфекцій n(менінгококової, стрептококової, гемофільної, пневмококової тощо), що можуть nстрімко розвиватись, призводячи до тяжких ускладнень і навіть фатальних nнаслідків. Лихоманка може виникати як прояв будь-якого імунного процесу, що nсупроводжується продукцією прозапальних цитокінів, насамперед інтерлейкіну І, nякий викликає зміну установчої зони терморегуляції у преоптичній ділянці nгіпоталамуса й, відповідно, збільшення теплопродукції та зменшення nтепловіддачі. Дуже важливо підкреслити, що значне nпідвищення температури тіла (понад 37,5°С) ні в якому разі не можна пов’язувати nіз прорізуванням зубів. Цей процес є цілком фізіологічним і не супроводжується лихоманкою. Отже, у випадках підвищення nтемператури на тлі прорізування зубів необхідно настійливо шукати справжню nпричину лихоманки, якою найчастіше виявляється те чи інше інфек­ційне nзахворювання.

 

Наслідком підвищення температури тіла на nкожен градус понад 37°С є прискорення основного обміну nна 10-12%, тахіпное (4 додаткових дихальних рухи за хвилину) і тахікардія n(10-20 додаткових ударів за хвилину). Відповідно зростають потреба в рідині, споживання кисню та нутрієнтів. Розвивається nреспіраторний алкалоз, зменшується мозковий кровообіг, що може спричинити nсудоми (фебрильні судоми). Неконтрольоване тривале підвищення nтемператури спричиняє розвиток зневоднення, зниження серцевого викиду попри nстійку тахікардію, збільшення артеріовенозної різниці за киснем, що на тлі nгіперметаболізму сприяє розвитку гіпоксії та ацидозу.

 

Лихоманка може супроводжуватися ознобом, маренням, nгалюцинаторним синдромом. Для практичних цілей раціонально розрізняти nлихоманку, що супроводжується блідістю шкіри та мікроциркуляторними nрозладами («бліда»), коли страждає тепловіддача, та лихоманку без nмікроциркуляторних розладів із збереженою тепловіддачею («рожева»). «Бліда» nлихоманка часто властива тяжким бактеріальним nпроцесам, тому потребує пильної уваги з боку лікарів. «Рожева» лихоманка — менш nзагрозливий симптом, але її наявність не виключає бактеріальної природи nзахворювання.

 

Під гіпертермічним синдромом розуміють таку nзміну температурного гомеостазу, що обумовлена неконтрольованим підвищенням nтеплопродукції, або зменшенням тепловіддачі, або розладами гіпоталамічної nтерморегуляції. Практичні лікарі під гіпертермічним синдромом часто розуміють nпідвищення температури тіла понад 38,5-39°С. Така температурна реакція в nбільшості випадків вважається патологічною і вимагає корекції. Але nпатофізіологи на відміну від клініцистів під nгіпертермічним синдромом розуміють підвищення температури тіла внаслідок nперегрівання. Ми вважаємо, що це більш виправданий підхід. До цього ж nсхиляється більшість відомих та авторитетних інтенсивістів, про що свідчить nвідсутність терміну «гіпертермічний синдром» у розумінні високої, понад 39°С, температури тіла в найвідоміших англомовних та nросійськомовних виданнях з інтенсивної терапії у дітей.

 

За nступенем підвищення температура тіла може бути:

 

— nсубфебрильною (до 38°С);

 

— nпомірною фебрильною (38,1°С-39,0°С);

 

— nвисокою фебрильною (39,1°С та вище);

 

— гіперпірексією (понад 41°С).

 

 

Для оцінки стану дітей до 2 років із лихоманкою використовують шкалу спостереження Йеля (Yale nObservation Scale), що розроблена у США. За нею оцінюють шість симптомів, що nдають змогу об’єктивно охарактеризувати стан дитини та діагностувати загрожуючі nжиттю дитини за­хворювання. Відповідно до отриманих балів вибудовується тактика nщодо подальшого лікування дитини (амбулаторне або стаціонарне).

 

Всім дітям віком від 2 до 3 років із nлихоманкою понад 39°С рекомендується проведення клінічного аналізу крові, nкопрограми, рентгенографії органів грудної клітки, бактеріологічного nдослідження крові, сечі та випорожнень. Зважаючи на можливості вітчизняної nсистеми охорони здоров’я, у таких випадках доцільно nпропонувати госпіталізацію дитини до профільного стаціонару. У nразі відмови від госпіталізації необхід­но забезпечити повноцінне обстеження в nамбулаторних умовах та призначити емпіричну антибактеріальну терапію nамінопеніцилінами або цефалоспоринами у разі відсутності катаральних симптомів nта неможливості встановити вогнище інфекції. Така тактика зумовлена високим nризиком бактеріємії як чинника лихоманки та значною часткою її тяжких nускладнень (менінгіт, сепсис, пневмонія).

 

Існують певні, але не дуже значні nвідмінності в перебігу лихоманки при різних її nпричинах.

 

Бактеріальна лихоманка часто nсупроводжується значною інтоксикацією, швидким підвищенням nтемператури тіла, маренням, відсутністю значного ефекту від застосування nцентральних антипіретиків.

 

Лихоманка при nвірусних інфекціях у дітей частіше не супроводжується значними проявами nінтоксикації, загальний стан дитини залишається задовільним, антипіретики дуже nефективні.

 

Посттрансфузійна гіпертермія є однією з nгемотрансфузійних реакцій. Її супроводжують ціаноз, озноб, м’язова слабкість, nшум у вухах, головні та м’язові болі.

 

Принципи інтенсивної терапії лихоманки та nгіпертермії спрямовані на нормалізацію температури тіла. nУ зв’язку з тим, що лихоманка є адаптивною та корисною реакцією, що сприяє nформуванню кращої відповіді на інфекцію, зниження температури тіла не nвважається доцільним при будь-якому її підвищенні. У nдітей, які не мають важкого преморбідного тла (фебрильні судоми, органічне nураження ЦНС, дитячий церебральний параліч, епі­лепсія), жарознижувальні засоби nпризначаються при температурі тіла понад 38,5-39,0°С. У дітей, що мають nвищеперераховані патологічні стани, доцільним є призначення антипіретиків при nпідвищенні температури тіла до 38,0°С [2].

 

Напрями nтерапії:

 

1) основу лікування nгіпертермії та лихоманки складають центральні антипіретики з групи нестероїдних nпротизапальних препаратів. Препаратами nвибору в дітей вважаються парацетамол 10-15 мг/кг на прийом до 3-4 разів на nдобу (добова доза не повинна перевищувати 60 мг/кг), ібупрофен n5-10-15 мг/кг на прийом до 3 разів на добу. Ацетилсаліцилова кислота протипоказана nчерез можливість провокувати розвиток синдрому Рея. Анальгін (метамізол) nзаборонено до використання в більшості розвинених країн світа nчерез значну токсичність і велику кількість побічних дій, що інколи мають nфатальний характер. Але в Україні він призначається досить широко через nнаявність форми для парентерального застосування та nшвидку й потужну антипіретичну дію. Призначення анальгіну та препаратів, що його містять, треба обмежити випадками значної гіпертермії й nрезистентності до інших антипіретиків та/або необхідністю парентерального nвведення препарату. Він призначається в разовій дозі 3-5 мг/кг або 0,1мл 50% nрозчину на рік життя. Відносно новим засобом лікування nгіпертермії є селективний інгібітор циклооксигенази ІІ — німесулід, що може nбути призначений дітям;

 

2) nза з дроперидолом 0,05-0,25 мг/кг в/м або в/в. За відсутності дроперид«блідої» лихоманки необхідно полегшити тепловіддачу, що nдосягається призначенням нейролептиків та вазодилататорів за умови ста­­бі­ль­ного nартеріального тиску. Частіше за все використовують дипразин n0,25 мг/кг в/м або в/в у поєднанні олу можна застосувати аміназин 0,05 мл/кг nмаси тіла;

 

3) nфізичні методи охолодження можуть бути використані на тлі нейровегетативної nблокади, досягнутої застосуванням нейролептиків. Це можуть бути: пузирі з nльодом на ділянки крупних судин, зволоження шкіри з nповітряним обдуванням, промивання шлунка й постановка клізм охолодженою (не nльодяною) водою, оцто-горілчані обтирання шкіри;

 

4) nнеобхідно забезпечити дитину достатньою кількістю рідини, nзалежно від стану — ентерально або парентерально;

 

5) nоксигенотерапія призначається у випадках лихоманки з nгіпоксемією (септичний шок, пневмонія, бронхіоліт).

 

Судоми nв дітей

 

Судоми nє універсальною реакцією на різні чинники екзо- та nендогенної природи, що проявляється мимовільним скороченням м’язів тонічного, nклонічного чи клоніко-тонічного характеру. Судоми можуть перебігати як з nпорушенням свідомості, так і без нього.

 

Виділяють локальні та генералізовані nсудоми. У дітей через нерозвиненість мієлінових оболонок та швидке поширення nзбудження частіше виникають генералізовані судоми.

 

Етіологічні чинники виникнення судом дуже різноманітні. У патогенезі генералізованих судом основною nланкою, як правило, є гіпоксія й набряк мозку, що посилюються через порушення nглибини й ритму зовнішнього дихання.

 

Гіпертермічні n(фебрильні) судоми є nхарактерними для дітей раннього віку. Виникають при гіпертермії більше ніж 38°С, носять клоніко-тоні­чний характер, тривають від nдекількох секунд до 15-20 хвилин.

 

Судоми nінфекційної природи nпов’язані з токсико-інфекційними впливами на нервову nсистему. Прояви нейротоксикозу, як правило, пов’язані nз виникненням генералізованих судом, яким передували млявість дитини й м’язова nгіпотонія. Судоми можуть бути одним із провідних симптомів нейроінфекцій n(менінгіт або енцефаліт).

 

Судоми nпри спазмофілії. Судоми виникають у дітей раннього віку на тлі рахіту. У патогенезі головною є гіпокальціємія. nКлініка спазмофілічних судом різноманітна й nколивається від локальних до генералізованих проявів. Частіше такі судоми nспостерігаються в дітей в зимово-весняний період. Патогномонічними є такі nсимптоми підвищення нейром’язової збудливості:

 

— nсимптом Хвостека — скорочення мімічних м’язів при nпостукуванні пальцем між виличною дугою і кутом рота;

 

— nсимптом Труссо — згинання кисті й приведення великого пальця («рука акушера») nпри натискуванні на судово-нервовий пучок передпліччя;

 

— nсимптом Люста — підняття зовнішнього краю стопи й nвідведення нижньої кінцівки при постукуванні в ділянці голівки малої гомілкової nкістки;

 

— nкарпопедальний спазм — тонічне напруження згиначів nстопи й кисті;

 

— nларингоспазм — у даному випадку є тонічним скороченням м’язового апарату nгортані із звуженням голосової щілини. Характеризується звучним протяжним nкриком (симптом «півнячого крику») з подальшою nзупинкою дихання до 1-2 хвилин. На висоті симптому виникають ціаноз губ і nмоторне збудження або застигання із запрокинутою назад головою. Після нападу спостерігається декілька шумних видихів;

 

— nгенералізовані судоми при спазмофілії мають тонічний характер з короткочасною n(до 2 хвилин) зупинкою дихання.

 

Лабораторно при спазмофілії виявляють nгіпокальціємію (зниження загального кальцію нижче 1,2 ммоль/л й іонізованого — nнижче 0,9 ммоль/л), респіраторний чи змішаний алкалоз.

 

Афективні nта істеричні судоми n(афективно-респіраторні напади) виникають у дітей до 3 років на висоті плачу nабо у більш старших дітей з підвищеною емоційною nзбудливістю. Характеризуються тонічним компонентом із затримкою дихання на nвдиху. При істерії можливі клонуси стоп та кистей.

 

Судоми nв новонароджених nвиникають на тлі метаболічних розладів, при nорганічному ураженні мозку, перинатальній гіпоксії, що нерідко сполучається з nпологовою травмою. При цьому виникнення судом на 1-3-й день життя й після 2-го тижня життя частіше є проявом органічних уражень nмозку, а поява судом на 4-7-й добі життя більше свідчить про метаболічні nураження. Часто в новонароджених, особливо передчасно народжених, судоми не nмають класичної картини й проявляються у вигляді фокальних нападів, нападів апное nз брадикардією, тремору підборіддя, патологічних nгримас, згинальних спазмів.

 

Судоми nна резидуально-органічному тлі характеризуються епілептикоподібними нападами на тлі затримки nпсихомоторного розвитку. Спостері­гаються при дитячому церебральному паралічі, nхворобах Тея — Сакса, Німана — Піка та ін.

 

Принципи nінтенсивної терапії

 

1) nЗабезпечення адекватної оксигенації, легеневої вентиляції та гемодинаміки. nПроводиться залежно від стану пацієнта за загальноприйнятою тактикою підтримки вітальних функцій;

 

2) nекстрена протисудомна терапія: діазепам 0,1-0,2 мг/кг внутрішньовенно або n0,3-0,4 мг/кг внутрішньом’язово; мідазолам 0,2 мг/кг внутрішньовенно чи nінтраназально, 0,4 мг/кг внутрішньом’язово або 0,7-0,8 мг/кг ректально; натрію nоксибутират 70-130 мг/кг; барбітурати (тіопентал натрію) 5-10 мг/кг (при nможливості забезпечити ШВЛ);

 

3) nу новонароджених можливе призначення фенобарбіталу в дозі насичення 20 мг/кг з підтримувальною дозою 3,5 мг/кг на першому тижні життя та 5 nмг/кг з другого тижня життя;

 

4) nпри порушеннях дихання, неефективності протисудомних препаратів чи тривалих nсудомах, що розпочинаються після закінчення дії nпротисудомних засобів, показана міорелаксація та ШВЛ;

 

5) nпри гіпокальціємічних судомах — 10% розчин хлориду чи nглюконату кальцію 0,5-1,0 мл/кг внутрішньовенно повільно;

 

6) nпри судомах на тлі гіпоглікемії в/в 20-40% розчин глюкози з розрахунку 0,5 г/кг nмаси тіла з доданням тіаміну або кокарбоксилази;

 

7) nдегідратаційна терапія при судомах не є обов’язковою. Вибір nтактики інфузійної терапії залежить від причини судом і має забезпечити nадекватну мозкову перфузію;

 

8) після припинення нападу судом доцільно вирішити сумісно із nневрологом питання про планове призначення антиконвульсантів. Вони часті­ше не nпоказані лише при одноразових фебрильних судомах чи на тлі початку nнейроінфекції та при метаболічних судомах (гіпоглікемія, спазмофілія).

nБудь-які судоми є загрозливим станом, що може спричинити ушкодження мозку nдитини або навіть летальний кінець у разі епілептичного статусу, тому nневідкладна допомога повинна починатися якомога раніше, тривати під час транспортування дитини до лікарні. Госпіталізація nдитини із судом­ним синдромом частіше здійснюється до відділень інтенсивної nтерапії. Якщо судоми вперше виникли, сполучаються із вогнищевою симптоматикою nта ознаками підвищення внутрішньочерепного тиску, nобов’язковим є проведення комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.

 

Гострий стенозуючий ларинготрахеїт (ГСЛТ) або синдром “крупа“
n
n- гостре звуження просвіту гортані, зумовлене загальним набряком слизової оболонки,гіперсекрецією залоз, спазмом м‘язів гортані.
nДиференціально–діагностичні відмінності гострого стенозу і епіглотиту

——————————————————————

        Ознаки         Гострий епіглотит      n   Стеноз      

                                             підзв‘язкового  

                                                простору     

———————+———————+——————–

1. Кашель            Низькочастотний      Високочастотний    

———————+———————+——————–

2. nЗадуха            Приступи nзадухи      Поступове зростання

                     (без провісників)    ступеню задухи     

———————+———————+——————–

3. nІнтоксикація      Значна               Не nзавжди          

———————+———————+——————–

4. nГіпертермія       Вище 39 град. C      Не завжди          

———————+———————+——————–

5. nБіль у горлі      Нестерпна            Немає              

———————+———————+——————–

6. nСалівація         Гіперсалівація       Відсутня nабо       

                     несправжня           незначна           

———————+———————+——————–

7. nПоведінка         Поза n”принижування”  Неспокій           

                     статична                                 

———————+———————+——————–

8. nРеакція на їжу та Відмов від їжи та    Спрага, дитина охоче

воду                 води                 п‘є                

———————+———————+——————–

9. nІнгаляція кисню   Не зменшує ціаноз    Ціаноз зменшується  n

——————————————————————

Лікування

При nI ступеню стенозу nпроводиться місцева терапія, яка спрямована на nпокращення венозного відтоку і нормалізації лімфовідтоку. Сухе тепло па шию. Тепле дозоване питво. Інгаляції протинабряковою сумішшю, nпарові інгаляції.

Відволікаюча nтерапія сприяє перерозподілу кровоточу: зігрівання міжлопаткової ділянки, nлиткових м’язів, п’ят. Повітря в nприміщенні повинно зволожуватись. Дитині забезпечують емоціональний і фізичний nкомфорт.

З медикиментозна терапії доцільно nпризначити аскорутін та антигістамінні засоби у вікових дозах. Госпіталізація nтільки у випадку наявності проблем у транспортному nсполученні між лікарнею і місцем перебування дитини.

Дитина nз II ступенем стенозу nповинна бути транспортована в стаціонар, де можливо nпроведення штучної вентиляції легень. Лікування дитини повинно починатися на nдогоспітальному етапі з продовженням в стаціонарі.

1. Інгаляція зволоженого і nзігрітого кисню.

2. Седація дитини з метою nзменшення інспіраторних зусиль.

3. Глюкокортикоїди 10 мг/кг на nдобу в розрахунку по преднізолону. Доза розподіляється на 4-6 прийомів без дотримання біологічного ритму.

4. Антигістамінні препарати у вікових дозах (дімедрол).

5. Ретельне лікування nбронхообструктивного синдрому: бронхолітики, муколітики, терапія грудної nклітини. При значній обструкції здійснюється лаваж трахеобронхіального дерева nвпродовж декількох годин.

6. Зменшення маси тіла дитини на n3-4%, що досягається стимуляцією діурезу зі скороченням добових надходжень рідини до 80% фізіологічної потреби. Санація nтрахеобронхіального дерева і годування дитини перед наступним черговим nвведенням седативних препаратів.

До наведеної терапії, при III ступені стенозу nдодається обов’язкове забезпечення штучних дихальних шляхів (інтубація трахеї, nтрахеотомія у випадку неможливості провести в трахею інтубаційну трубку)

Інтубацію nтрахеї здійснюють тільки на самостійному диханні! Для зниження рефлексів з nтрахеї та гортаноглотки можливе зрошення ротової порожнини, носових ходів місцевими анестетиками (0,1% р-н лідокаїну).

Використовується nінтубаційна трубка діаметром, менше за віковий. nВіковий діаметр інтубаційної трубки (мм) визначається nза формулою: Вік + 16 : 4.

Вагомих nпереваг оротрахеальної чи назотрахеальної інтубації не виявлено.

Під контролем ЧСС можливо використання nінгаляції адреналіну у розведенні 1:20, 1:15, що дає можливість швидко зменшити nнабряк підзв’язкового простору, але на невизначений час. Як монотерапія стенозу nінгаляція адреналіну не може використовуватися!

При nIV ступеню стенозу проводиться серцево-легенева реанімація, лікування nнабряку-набухання головного мозку.

nНевідкладна допомога при стенозі І ступеня:
n
n1. Дитину nзаспокоїти, взяти на руки, пригорнути до себе, nзацікавити іграшкою.
n2. Достатня кількість теплого пиття (молоко з боржомі, n2% розчин питної соди).
n3. Доступ свіжого повітря.

4. nВідволікаюча терапія – гірчичники на литкові м’язи, грудну клітку, гарячі nгірчичні ванни для ніг, озокеритові аплікації на грудну клітку, ноги.
n5. Інгаляції соляно-лужні, з відхаркуючими травами, зволоженого кисню.
n6. Антигістамінні препарати – супрастін, димедрол 2 мг/кг ч/з рот.
nПри стенозі II nступеня використовують те, що і при І ст., в поєднанні з:
n
n1. Інгаляцією з протинабряковою сумішшю (ефедрин 5%*1.0 + адреналін 0.1%*1.0 + nатропін 0.1%*0.3 + димедрол 1%*1.0 + гідрокортизон 25 мг,
n
nфізрозчин 15 мл) .
n
n2. Заспокійливими засобами: літична суміш (аміназін n2.5%*1.0 + дімедрол 1%*1.0 + новокаїн 0.25%*4.0) – 0.1 мл/кг, внутрішньо nм’язово, 20% оксибутірат натрію (в дозі 50-70 мг/кг), внутрішньо м’язово або у nвену.
n
n3. Антигістамінні препарати – дімедрол, супрастін, піпольфен n(2-3 мг/кг/добу) внутрішньо м’язово.
n
n4. З метою зменшення спазму м’язів гортані – 2.4% еуфілін (у дозі 3-5 мг/кг) у nвену, вітамін С, кокарбоксилаза; однократно nглюкокортикоїди (кортикостероїди): гідрокортизон – 3-5 мг/кг/ добу або nпреднізолон – 1-2 мг/кг/добу, або дексаметазон – 0.5 мг/кг/добу.
n
n5. Для лікування призначають антибактерійну
n
nтерапію.
n
nПри стенозі III ст. :
n
n1. Збільшують дозу nглюкокортикоїдів у 2-4 рази (гідрокортизон – 15-20 nмг/кг).
n
n2. Дезінтоксикаційна терапія з включенням 5% розчину глюкози, альбуміну, nплазми, реополіглюкіну, ізотонічного розчину.
n
n3. За показами (при ацидозі) – 4% розчин натрію гідрокарбонату (4-8 мл/кг) у вену.
n
nПри неефективності комплексного лікування – при III ст. стенозу і IV ст. – nгоспіталізують у палату інтенсивної терапії, де проводиться інтубація трахеї, nтрахеостомія.
n
nНепритомність
n
nНепритомність – nкороткотривала втрата свідомості, зумовлена гострим nнедокрів’ям головного мозку, що виникло внаслідок психогенного або nрефлекторного впливу на регуляцію кровообігу.
n
nПричини: переляк, сильні емоції, nвигляд крові, сильний біль, інтоксикація, інфекція, крововтрата, різка зміна положення тіла.
n
nКлінічно проявляється запамороченням, дзвоном у вухах, нудотою, короткотривалою n(до 1 хв.) втратою свідомості, хворий різко блідне, nвкривається потом, пульс уповільнюється.
n
nНевідкладна допомога:
n
n1. Надати хворому зручне горизонтальне положення, піднявши nнижні кінцівки під кутом 30-45°.
n
n2. Забезпечити вільне дихання – розстебнути комір, nпояс, зняти стискаючий одяг, провітрити приміщення.
n
n3. Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні nшляхи (нашатирний спирт, ефір, оцет) , збризнути обличчя і груди холодною nводою, поплескати по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.
n
n4. Ввести під шкіру 0.1-0.5 мл кордіаміну або 0.25-1 nмл 10% розчину кофеїну бензонату натрію, або 0.1-0.5 мл 5% розчину ефедрину nгідрохлориду.
n
n5. При тривалій непритомності розтерти верхні і нижні кінцівки, обкласти nхворого грілками, після відновлення свідомості напоїти nгарячим чаєм, заспокоїти.
n
nКолапс
n
nКолапс – гостровиникаюча nсудинна недостатність, яка характеризується падінням судинного тонусу та nзменшенням об’єму циркулюючої крові і проявляється різким nзниженням артеріального та венозного тиску, ознаками гіпоксії головного мозку і nпригніченням життєво важливих функцій.
n
nПричини: гіповолемія (кровотеча, депонування крові), nнаднирникова недостатність, больовий синдром, інфекційні захворювання, часто nсерцева слабість.
n
nКлініка: характерно раптове погіршення стану дитини: виникає різка nблідість шкіри з мармуровим відтінком, тіло вкривається холодним потом, nз’являється ціаноз губ. Температура знижена, свідомість nзатьмарена або відсутня. Дихання часте, поверхневе, відзначається тахікардія. nТони серця гучні, хлопаючі, вени спадаються. Тяжкість стану відповідає ступеню nзниження артеріального тиску.
n
nНевідкладна допомога на nдогоспітальному етапі
n
n1. Надати хворому зручне горизонтальне положення,
n
nпіднявши нижні кінцівки під кутом 30-45°. 2. nЗабезпечити вільне дихання – розстебнути комір, пояс, зняти nстискаючий одяг, провітрити приміщення.
n
n3. Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні nшляхи (нашатирний спирт, ефір, оцет), збризнути обличчя і груди холодною водою, nпоплескати по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.
n
n4. Руки і ноги розтерти шматком суконної тканини або nлегко помасажувати. Прикласти грілки до кінцівок і накрити хворого nковдрою.
n
n5. Ввести під шкіру 0.1-0.5 мл кордіаміну або 0.25-1 nмл 10% розчину кофеїну бензонату натрію, або 0.1-0.5 мл 5% розчину ефедрину nгідрохлориду.
n
n

Бронхіальна астма

Діагностичні критерії:

1. Скарги на наявність приступів nзадишки або задухи, поява свистячих хрипів, кашлю, спонтанне припинення nприступів або купіровання після медикаментозної терапії, зв’язок з факторами nризику.

2. В анамнезі – алергійні nзахворювання дитини або батьків, з’ясувати частоту виникнення приступів, з чим nвони зв’язані, чи застосовувалися якісь медикаменти для купіровання приступу.

3. Клінічна картина: змушене nположення, включення допоміжної мускулатури в акт подиху, експіраторна задишка, nсухі свистячі хрипи, що чутні на відстані або при аускультації.

4. При наявності пікфлуометра – nреєструється виражена бронхообструкція, швидкість і обсяг форсованого видиху n(ПСВ або ОФВ1) знижуються більш 20% від належного нормативного показника (див. nномограму в додатку).

5. Оцінка ступеня важкості загострення (або приступу) БА виробляється в nтакий спосіб:

* легкий ступінь важкості – задишка або задуха при nфізичному навантаженні з ЧВД на 20-25% вище вікової норми, помірна кількість nсухих хрипів (звичайно наприкінці видиху), помірна тахікардія, фізична nактивність збережена або помірне знижена, ПСВ менш 80% від індивідуальної норми nабо кращих значень;

* средної важкості – задишка або задуха при розмові з ЧВД на 20-25% вище nвікової норми, участь допоміжної мускулатури в акті подиху, розсіяні сухі nхрипи, виражена тахікардія, фізична активність обмежена, ПСВ 60-80% від nіндивідуальної норми або кращих значень, ефективність бета-2-агоністів знижена, потреба в них зросла в порівнянні з індивідуальною nнормою;

* важка – задишка або задуха в спокої з ЧВД більш 45% від вікової норми, nвиражена участь допоміжної мускулатури в акті подиху, втягнення яремної ямки, nрозповсюджені сухі хрипи, виражена тахікардія, фізична активність різко обмежена, ПСВ менш 60% від індивідуальної норми або nкращих значень, бета-2-агоністи малоефективні, потрібно багаторазове їхнє nзастосування;

* украй важка з погрозою зупинки подиху – задишка або задуха в спокої з ЧВД nбільш 50% від вікової норми, виражена участь допоміжної мускулатури в акті nподиху, втягнення яремної ямки, парадоксальний торакоабдомінальний подих, nвідсутність хрипів у легень, брадикардія, фізична активність різко nобмежена, ПСВ оцінити неможливо.

Медична допомога

1. При легкому ступені – відволікаючі процедури (розстебнути одяг, доступ свіжого повітря), інгаляція 100% кисню, амброксол (лазолван) n2,5-5,0 мл усередину, інгаляція селективних бета-2-агоністів короткої дії n(сальбутамол, вентолін) через мілкодисперсний інгалятор 2,5-5,0 мг, при nнедостатньому ефекті – беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до n6 років, 1 мл (20 кап.) – дітям старше 6 років.

2. При приступі середньої тяжкості – інгаляція 100% nкисню, амброксол (лазолван) 2,5-5,0 мл усередину, інгаляція мілкодисперсних nаерозолей бета-2-агоністов через інгалятор (або спейсер), при відсутності nефекту – беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до 6 років, 1 мл n(20 кап.) – дітям старше 6 років або 2,4% еуфілліна 1-3 мг/кг nвнутрівенно, преднізолон 1-3 мг/кг внутрівенно.

3. При важкому приступі – інгаляція 100% кисню, інгаляція комбінованих nхолінолітіков, при відсутності ефекту – інгаляційні глікокортікостероїди. nЛазолван 0,5-2,0 мл внутрім’язово або внутрівенно повільно, внутрівенно 0,9% nрозчин натрію хлориду 5-10 мл/кг/година.

4. Госпіталізація в пульмонологічне відділення, при важкому плині – до ВІТ.

 

Бронхоастматичний nстатус

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі – установлений діагноз бронхіальної астми, розвиткові статусу nсприяють передозування інгаляційних адреноміметиков, різке nзниження дози глюкокортикоїдів при гормонозалежній формі, приєднання або nзагострення процесу в бронхолегеневій системі.

2. Приступ задухи на тлі тотального nбронхіолоспазма або тотальної бронхообструкції (“німа легеня”), nприпинення відділення мокротиння, резистентність до симпатоміметиков, синдром nрикошету при їхньому застосуванні; гіперкапнія, гіпоксія, що виявляється nзадишкою і ціанозом; порушення реології крові внаслідок поліцитемії; nпсихоемоційні порушення.

3. Оцінка ступеня тяжкості статусу:

* I стадія – відносної компенсації, трансформація тривалого приступу в nстатус: багаторазові приступи задухи, експіраторна задишка, неефективність nбронхолітиков, змушене положення, участь допоміжної мускулатури в акті подиху, nдостаток сухих “свистячих” і різнокаліберних nвологих хрипів; ОДН із помірної гіпоксемією (“блідий ціаноз”);

* II стадія – “німа легеня”, що наростає ОДН унаслідок тотального nбронхіолоспазму: постійна задуха, ціаноз, виражена задишка в спокої, повна nвідсутність хрипів при аускультації;

* III стадія – гіпоксична кома, що приводить до nсмерті.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Інсуфляція зволоженого 100% кисню, при III стадії – після nпопередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 nмл) внутрівенно інтубація трахеї, переведення на ШВЛ.

3. Інгаляція сальбутамола (вентоліна) 2,0-5,0 мл, при недостатньому ефекті n- беродуал або комбівент у дозі 0,5 мл (10 кап.) дітям до 6 років, 1 мл (20 nкап.) – дітям старше 6 років, при недостатній ефективності – преднізолон 2-3 nмг/кг внутрівенно.

4. При некупованому статусі або ДН III-IV ст. – після nпопередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 nмл) внутрівенно, кетамін у дозі 5 мг/кг внутрівенно, при збереженому nспонтанному подиху – 2-3 мг/кг внутрівенно, інтубація трахеї і переведення на nШВЛ.

5. Нормалізація реології крові: інфузія сольових розчинів 10 мл/кг/година nабо ізотонічного розчину натрію хлориду 10 мл/кг/година, лазолван 0,5-2,0 мл nвнутрівенно повільно.

6. Госпіталізація до ВІТ.

 

Геморагічний nшок

Діагностичні критерії:

1. Геморагічний шок виникає як наслідок масивної крововтрати з кровоносного nрусла. Визначення ступеню крововтрати виробляється по клінічній картині:

– дефіцит ОЦК до 10% – слизові оболонки клейкі, тургор шкіри тістоподібний, nдіурез знижений, кінцівки до кистей і стіп теплі, nпсихічний стан нормальний, симптом “блідої плями” не більш 2 сек, nпульс не змінений, АТ в межах вікової норми, ЧСС

не змінена, ЧВД не змінена;

– дефіцит ОЦК до 20% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі nнамету”, діурез різко знижений, кінцівки теплі до nліктьових і колінних суглобів, дратівливість або тривога, симптом “блідої nплями” більш 2 сек, периферичний пульс ослаблений або відсутнє, АТ nзнижується в ортостатичному положенні, ЧСС підвищені до 10-20% щодо норми, ЧВД nне

змінені;

– дефіцит ОЦК до 30% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі nнамету”, діурез відсутній, кінцівки холодні на всьому протязі, nнапівнепритомний стан, симптом “блідої плями” більш 5 сек, nпериферичний пульс слабкий або відсутній, АТ знижене, ЧСС підвищена nна 30-40% щодо норми, ЧВД підвищена на 30-60%

вікової норми;

– дефіцит ОЦК до 50% – слизові оболонки сухі, тургор шкіри в “формі nнамету”, діурез відсутній, кінцівки холодні на всьому протязі, nнапівнепритомний стан, симптом “блідої плями” більш 5 сек, nпериферичний пульс слабкий або відсутній, АТ знижене, ЧСС підвищена nна 30-40% щодо норми, ЧВД підвищена на 30-40%

вікової норми.

Медична допомога:

1. За показниками – комплекс серцево-легеневої реанімації.

2. Усунути причину кровотечі.

3. Забезпечити вільну прохідність дихальних nшляхів, інгаляція 100% кисню.

4. Катетеризація магістральних судин.

5. Інфузія колоїдних розчинів у nдозі 5-6 мл/кг зі швидкістю 0,75-1,2 мл/кг/хв до відносної стабілізації АТ, nпотім – 0,1-0,5 мл/кг/хв.

6. При неефективністі – в/венно 7-7,5% розчин NaCl nу дозі 2-4 мл/кг зі швидкістю 60-80 кап/хв або сольові розчини в дозі 20 мл/кг.

7. При необхідності – анестезіологічне забезпечення кетаміном (кеталар, nкаліпсол) у дозі 3-5 мг/кг внутрівенно.

8. Екстрена госпіталізація в положенні Тренделенбурга до nспеціалізованного стаціонару або відділення ІТ.

 

Опіковий шок

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі уточнити причину, характер і час впливу джерела травми і nнаявність супутніх ушкоджень.

2. Ступінь шокогенності опікової травми визначається площею і глибиною nпоразки тканин: великими опіками вважаються в немовлят nі дітей до 1 року площею 5-7% поверхні тіла, у дітей старше 1 року – більш 10%.

3. Для визначення простору опікової поразки в педіатричній практиці nзастосовується діаграма Lund i Browder.

4. До найбільше шокогенних відносяться опіки:

– що супроводжуються опіком дихальних шляхів або іншими супутніми важкими nтравмами;

– повнослойні опіки кистей рук, стіп, обличчя, nстатевих органів, а також – циркулярні або кругові опіки кінцівок;

– полнослойні опіки, що займають більш 5% поверхні тіла, неповнослойні nопіки, що займають більш 7-10% поверхні тіла.

5. Визначення Індексу Ваги Поразки (ІВП) виробляється в такий спосіб: 1% nопіку I-II ст. – 1 од. ІВП, 1% опіку IIIА ст. – 2 од. nІВП, 1% опіку IIIБ ст. – 3 од. ІВП, 1% опіку IV ст. – n4 од. ІВП.

6. При ІВП до 10 од. – легкий nступінь травми, 10-15 од. – середній ступінь тяжкості, 15-30 од. – важкий nступінь, більш 30 од. – найважкий.

Медична допомога:

1. Припинити вплив фактора, що ушкоджує.

2. За показниками – комплекс серцево-легеневої реанімації.

3. При можливості: фізичне охолодження опікової поверхні проточною холодною nводою з температурою не менш 15 град. С протягом 15-25 хвилин.

4. Накласти суху асептичну пов’язку, при великих nопіках – накрити стерильним простирадлом (з родового укладання), просоченої n0,5% розчином новокаїну.

5. При опіках середнього ступеня важкості nпроводиться анальгезія ненаркотичними анальгетиками із nдіазепамом або седуксеном в дозі 0,2-0,3 мг/кг внутрім’язово.

6. Опіки важкого ступеню знеболюють наркотичними анальгетиками – промедол n0,01 мг/кг або 1% розчин 0,1 мл/рік життя або nкетаміном (кеталар, каліпсол) 1-3 мг/кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 nмг/кг внутрівенно повільно.

7. При важких опікових ушкодженнях, під час nтранспортування більше 30 хвилин, необхідна катетеризація магістральних судин і nінфузія сольових розчинів або 0,9% NaCl в обсязі 20-30 мл/кг/година, або 7-7,5% nрозчину натрію хлориду в обсязі 2-4 мл/кг/ за 20 хв., або препаратів nгідроксиетілкрохмалю в дозі 4-8 мл/кг/ за годину.

8. При важких опікових ушкодженнях – внутрівенне введення глюкокортикоїдів: nпреднізолон 2-3 мг/кг або гідрокортизон 5-10 мг/кг.

9. При важких ступенях опікової травми – треба встановити назо-гастральний nзонд.

10. Госпіталізація до опікового відділення або ВІТ.

 

Анафілактичний nшок

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: уведення сироваток і вакцин, ін’єкції медикаментів, nзастосування рентгенконтрасних препаратів, вдихання алергенів, укуси nчленистоногих комах.

2. По перевазі симптоматики розрізняють наступні клінічні варіанти nанафілактичного шоку:

– кардіально-судинний варіант – блідість або n”палаюча” шкіра, ангінозні болі, колапс, аритмії серцевої діяльності, nдисфункція мікроциркуляції (диференціювати з гострою

коронарною патологією);

– астматоїдний (асфіктичний) варіант – кашель, задуха, експіраторна nзадишка, тотальний бронхіолоспазм, явища

механічної асфіксії (диференціювати з бронхіальною астмою);

– церебральний варіант – осередкова неврологічна і

загальномозкова симптоматика, що симулює епістатус;

– абдомінальний варіант – спастичні розлиті болі в животі, нудота, блювота, nдіарея, шлунково-кишкові кровотечі

(диференціювати з гострою черевною патологією).

3. Враховувати стрімкість розвитку клініки, nполіморфну бурхливу симптоматику, вагу плину, особливо при блискавичній формі nшоку.

Медична допомога:

1. Припинити подальше надходження алергену в організм: накласти джгут на nкінцівку проксимальніше місця проникнення алергену, обколоти цю ділянку 0,1% nрозчином адреналіну 0,3-0,5 мл.

2. При блискавичній формі – реанімаційні заходи і інтенсивна терапія по nзагальноприйнятій програмі.

3. Інгаляція 100% кисню через маску в кількості 10-12 л/хв.

4. Внутрівенно або ендотрахеально 0,1% розчин адреналіну в nдозі 5 мкг/кг з подальшим його внутрівенним введенням nв дозі 1-2 мкг/кг/хв крапельно в 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду до nвідновлення ефективного кровообігу і появи тахікардії.

5. Інфузія реополіглюкіна і кристаллоїдів у співвідношенні n1:2 зі швидкістю 10 мл/кг/година.

6. Дифенгідрамін (димедрол) 1% розчин у дозі 1-2 мг/кг nвнутрівенно.

7. Еуфілін 5 мг/кг внутрівенно.

8. При недостатньому ефекті – внутрівенно крапельно 0,2% розчин nнорадреналіну в дозі 1- 3 nмкг/кг.

8. Внутрівенно глюкокортикостероїди: гідрокортизон у дозі 5-15 мг/кг або nпреднізолон у дозі 2-5 мг/кг.

9. При некупованому бронхіолоспазмі – інгаляція селективних бета-2 агоністів (сальбутамол, вентолін).

10. При явищах шоку, що зберігаються – після nпопередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 nмл) внутрівенноі кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – інтубація трахеї і nпереведення на ШВЛ.

11. Екстрена госпіталізація до ВІТ не залежно від nступеню важкості шоку.

 

Алергічний nнабряк Квінке

Діагностичні критерії:

1. Розвивається при влученні різних алергенів (харчових, nпильцевих, лікарських і ін.).

2. Виникає гостро, відзначається набряк клітковини губ, вушних раковин, nкистей, стіп, статевих органів.

3. Найчастіше виникає набряк слизової оболонки nгортані, осиплість голосу, дисфонія, інспіраторна задишка.

Медична допомога:

1. Десенсибілізуючі препарати: димедрол 1% розчин 0,5-1 мг/кг в/м’язово або nв/венно.

2. Лазікс 2% р-р – 1-2 мг/кг в/м’язово.

3. Адреналін 0,1% р-н – 0,2-0,3 мл підшкірно.

4. Преднізолон – 1-2 мг/кг в/м’язово або в/венно.

5. При ентеральному влученні алергену – ентеросорбенти (активоване вугілля n0,5-1,0 г/кг або 5% розчин Ентеродеза 10-50 мл), очисна клізма.

6. Госпіталізація до ВІТ.

Інфекційно-токсичний шок

Критерії діагностики:

1. Розвивається як ускладнення важких інфекційних і запальних процесів.

2. Бліді шкірні покриви, ціаноз слизових оболонок, холодний піт.

3. Гіпотермія (менш 35,5 град. С) або гіпертермія (більш 38,5 град. С).

4. Вираженна артеріальна гіпотензія і тахікардія.

5. Порушення психічного статусу.

6. Зниження діурезу або олігурія.

7. Геморагії на шкірі, кровотечя з ШКТ.

Медична допомога:

1. Оксигенотерапія 100% киснем.

2. Інфузія сольових розчинів в дозі 20-30 nмл/кг/година або препаратів гідроксієтілкрохмалю в дозі 4-8 мл/кг/година.

3. Внутрівенно преднізолон 5-7 мг/кг.

4. При явищах шоку, що зберігаються – після nпопередньої премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 nмл) внутрівенно, ввести кетамін в дозі 5 мг/кг внутрівенно та провести nінтубації трахеї і перевести хворого на ШВЛ.

5. Госпіталізація до ВІТ.

 

СЕРЦЕВО-СУДИННА ПАТОЛОГІЯ

Гостра серцева nнедостатність

Діагностичні критерії:

1. Гостра серцева недостатність – порушення насосної функції серця зі nзменшенням серцевого викиду і хвилинного обсягу крові.

2. Причина: токсикоз, септичний і алергічний стан, міокардит, отруєння або nпередозування кардіотропних засобів, гіпоксія, пороки серця, гостре порушення коронарного кровообігу.

3. Оцінка клінічних даних: наявність акроціанозу, ціанозу, задишки (частіше експіраторного або змішаної), болю за грудиною, nзанепокоєння.

4. Розрізняють наступні варіанти гострої серцевої недостатності:

– синдром малого серцевого викиду (СМСВ) – характерні

артеріальна гіпотонія й ознаки централізації кровообігу;

– синдром застійної серцевої недостатності (СЗСН) – nхарактеризується перевантаженням малого кола кровообігу (задишка, вологі хрипи, nнабряк легень), також – перевантаженням великого кола кровообігу (набряки, nзбільшення

печінки, виступання шийних вен, асцит, гідроторакс).

5. Оцінка ЕКГ, пульсоксиметрії.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення з піднятим головним nкінцем.

2. Респіраторна терапія: при наявності вираженої задишки і акроцианоза – nінгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при різко nвираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху – після nпопередньої премедикації 0,1% метацина 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) nвнутрівенно, введення кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – провести інтубацію nтрахеї і перевести хворого на ШВЛ.

3. Термінова госпіталізація до ВІТ.

Надшлуночкова тахікардія

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: вроджені і набуті пороки, інші захворювання серця.

2. Клінічні дані: раптовий початок приступу, йому передують неприємні nвідчуття “перебоїв”, “завмирання” серця; при аускультації – nчасті ритмічні тони, достатньої звучності, ЧСС перевищує нормальний ритм у 2-3 nрази.

3. На ЕКГ – незмінений шлуночковий комплекс.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Респіраторна терапія:

– при збереженої прохідності дихальних шляхів, помірковано вираженій nзадишці й акроціанозі – інгаляція 100% кисню з

темпом 10-12 л/хв;

– при різко вираженій задишці і ціанозі, nвідсутності або патологічних типах подиху – після попередньої премедикації 0,1% nметаціна 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно,

кетаміна в дозі 5 мг/кг nвнутрівенно – інтубація трахеї, ШВЛ.

3. Механічне підвищення тонусу блукаючого нерва:

– рефлекс Ашнера – рівномірне натиснення двома nпальцями на очні яблука при закритих очах у лежачому положенні протягом

30-40 сек, через 1-2 хв – можна повторити;

– масаж правого каротидного синуса;

– проба Вальсальви – натуження на максимальному nвдиху при

затримці подиху.

4. При нестабільної тахіарітмії: якщо дитина у свідомості n- седативні препарати: бензодіазепіни (релаіиум, сибазон, седуксен, діазепам) n0,2-0,3 мг/кг або 0,1 мл/рік життя внутрім’зово.

5. Катетеризація магістральних вен.

6. Внутрівенно 0,25% розчин ізоптіна (верапаміла) без nрозведення протягом 20-30 сек. у дозах: немовлям – 0,3-0,4 мл, дітям до 1 року n- 0,4-0,8 мл, дітям 1-5 років – 0,8-1,2 мл, дітям 6-10 років – 1,2-1,6 мл, nдітям 11-14 років – 1,6-2,0 мл.

7. При відсутності ефекту протягом 3-5 хв повторюють nрефлекторні проби і при неефективності через 5-10 хв повторно вводять ізоптін у nтих же дозах, при неефективності – внутрівенно 10% розчин новокаїнаміда в дозі n0,15-0,2 мл/кг (але не більш 10 мл).

8. При неефективній антиаритмній терапії і розвитку шоку – після попередньої премедикації 0,1% метаціна 0,1 мл/рік nжиття (не більш 0,5 мл) внутрівенно, кетаміна в дозі 5 мг/кг внутрівенно nпроводять інкубацію трахеї і переводять хворого на ШВЛ.

9. Кардіоверсія 0,5 Дж/кг, якщо немає ефекту – повторна кардіоверсія 1,0 nДж/кг.

10. Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВІТ.

 

Шлуночкова nтахікардія

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі – вроджені або придбані захворювання серця.

2. Клінічні симптоми: занепокоєння, почуття страху, запаморочення; блідість nшкірних покровів, артеріальна гіпотензія, пульсація вен на шиї, відчуття nсерцебиття, почуття стиснення за грудиною; тони серця ослаблені, різна звучність 1-го тону, неправильність тонів, частота nсерцевих скорочень у 2-3 рази перевищує нормальний ритм.

3. На ЕКГ: шлуночковий комплекс різко nдеформований, тривалість його більш 0,12 с, початкова і кінцева частини nкомплексу Q-T діскордантни.

Медична допомога:

1. Напівсидяче положення.

2. Респіраторна терапія: при помірній задишці, незначному ціанозі – nінгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при вираженій задишці й nакроціанозі, відсутності або патологічних типах подиху – після nпопередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 nмол) внутрівенно, кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – проводять інтубацію nтрахеї і переведення на ШВЛ.

3. Катетерізація магістральних судин.

4. При стабільній шлуночковій тахікардії: внутрішньовенне введення лідокаїна в дозі 1 мг/кг протягом 5 хв, nпри недостатньому ефекті – повторне введення 0,5 мг/кг, максимальна доза – 3 nмг/кг; при погіршенні стану – інфузія 120 мг лідокаїну в 100 мл ізотонічного nрозчину натрію хлориду зі швидкістю 20 мг/кг/хв; при відсутності ефекту – nпроведення синхронної кардіоверсії (див. – нестабільна шлуночкова тахікардія).

5. При нестабільній шлуночковій тахікардії: якщо дитина у свідомості – вводять бензодіазепіни в дозі 0,2-0,3 мг/кг або n0,1 мл/рік життя внутрім’язово; синхронна кардіоверсія 0,5 Дж/кг; лідокаїн 1 nмг/кг протягом 5 хв, максимальна доза – 3 мг/кг; синхронна кардіоверсія 1 nДж/кг; лідокаїн 0,5 мг/кг; синхронна кардіоверсія 2,0 Дж/кг; при погіршенні nстану – інфузія 120 мг лідокаїна в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду nзі швидкістю 20-50 мкг/кг/хв.

6. Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або ВІТ.

 

Брадикардії і nбрадіаритмії

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі: ревмокардит, дифтерійний міокардит, nскарлатина, уроджені пороки серця, уроджені аномалії розвитку провідникової системи nсерця, гіпоксія, розлади метаболізму (гіперкаліємія, гіпокаліємія, гіпотермія, nотруєння фосфорорганічними речовинами, бета-блокаторами, опіатами, nбарбітуратами, антагоністами кальцієвих каналів).

2. Клінічні симптоми: зниження ЧСС менш 65-70% від вікової норми, nзапаморочення, утрата свідомості, блідість або nсинюшність шкірних покривів.

3. ЕКГ-дослідження.

Медична допомога:

1. При вираженій задишці і стабільному стані життєво важливих функцій: nінгаляція 100% кисню, контроль за подихом і серцевою діяльністю.

2. Госпіталізація в спеціалізоване відділення.

3. При незадовільній перфузії тканин, брадикардії менш 60 у 1 хв, nартеріальної гіпотензії, брадіпное або патологічних типах подиху: катетеризація nмагістральних судин, після попередньої премедикації n0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, введення nкетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно – інтубація трахеї і переведення на ШВЛ n100% киснем.

4. Проведення зовнішнього масажу серця.

5. Внутрівенно адреналін 0,01 мг/кг (1:10000) або ендотрахеально 0,1 мг/кг n(1:1000), що дорівнює 0,1 мл/кг; повторне введення кожні 3-5 хв у тій же дозі.

6. Внутрівенно атропін у nдозі 0,02 мг/кг, повторне введення в тій же дозі, але не більш 0,5 мг для дітей nраннього віку і 1,0 мг для дітей старшого віку.

7. Негайна госпіталізація до ВІТ.