ОБЛІК ТА ПРАВИЛА ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Правила nзберігання ліків залежно від їх групової приналежності, форми nвипуску та можливості розташування у шафі

У педіатричному відділенні стаціонару робота з медикаментами, nоблік їх, збері­гання й витрати відбуваються відповідно до інструкцій і наказів nМОЗ України: На­каз №584 від 16.12.2003 р. “Про затвердження “Правил nзберігання та проведення контролю якості лікарських засобів у nлікувально-профілактичних закладах”, Наказ № 356 від 18.12.97р. “Про затвердження порядку обігу наркотичних nзасобів, психо­тропних речовин та nпрекурсорів у державних і комунальних закладах охорони здоров’я України”, Наказ № 490 від 17.08.2007р. n”Перелік отруйних і сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими nназвами”. Пере­лік отруйних і сильнодіючих лікарських nзасобів постійно nзмінюється, у зв’язку з чим наказ має відповідні зміни й доповнення.

Усі медикаменти поділяються на три групи: Список А, Список Б, nЗагальний список і зберігаються в спеціальних шафах з однойменним надписом nусередині. Лікарські засоби слід зберігати окремо за фармакологічними групами nзалежно від способу їх уведення з урахуванням фізико-хімічних властивостей і nвідповідно до вимог інструкції до застосування. Шафи повинні закриватися на nключ і бути під контролем постової або старшої медичної сестри.

За способом застосування лікарські засоби поділяються на nпарентеральні, внут­рішні та зовнішні.

Лікарські засоби Загального списку в шафах розміщені залежно nвід способу їх уведення, з урахуванням фізико-хімічних властивостей і nвідповідно до вимог інс­трукції до застосування. Ліки для парентерального nвведення зберігаються окремо для внутрішнього і зовнішнього у прохолодному, nзахищеному від світла місці в ок­ремій шафі або ізольованому приміщенні n(кімнаті) з урахуванням особливостей та­ри (крихкість), якщо немає інших nуказівок на упаковці. Усі медикаменти повинні бути в оригінальній упаковці, з nчітким найменуванням, серією і терміном придат­ності. Пересипати, переливати, nпереклеювати, перекладати лікарські засоби з однієї упаковки в іншу заборонено. nМікстури, порошки і ампули у шафі розмішуються окремо: більш високий (тара) nпосуд ставлять у глибину шафи, нижчий — наперед, що дає змогу легко прочитати nназву препарату і вибрати необхідний засіб.

Фарбувальні, пахучі та вогненебезпечні лікарські засоби nзберігаються окремо один від одного. Медикаменти, що потребують захисту від nсвітла, зберігаються у тарі з темного скла. Дезінфекційні засоби, nперев’язувальні матеріали, гумові вироби, ме­дичний інструментарій зберігаються nокремо. Біопрепарати, супозиторії, мазі, настої, відвари, емульсії, розчини, що nмістять глюкозу, ферменти тощо повинні зберігатися в холодильнику за nтемператури від 2 до 8 °С із дотриманням термінів зберігання: 2доби — для nін’єкційних засобів, відварів, очних крапель; 3 доби — для емульсій, решта nлікарських засобів — не довше 10 діб. Термін nзберігання ліків (сиропів, сус­пензій, крапель) після відкриття флакона nвказується в інструкції до застосування.

Етиловий спирт підлягає предметно-кількісному обліку, що його nведе старша медична сестра. Він видається за замовленням маніпуляційної nмедсестри, про що фіксується в зошиті для одержання спирту.

Старша медична сестра відділення обов’язково веде журнал nобліку лікарських засобів за формою: дата отримання, звідки отримано, nкількість, дата видачі, номер медичної карти стаціонарного хворого, прізвище та nініціали хворого, кількість при­значеного препарату, залишок, підпис nвідповідального. На першій сторінці журналу вказується перелік лікарських nпрепаратів з позначенням сторінки.

У процесі зберігання не рідше одного разу на місяць проводять nсуцільний візу­альний контроль стану тари, зовнішнього вигляду лікарських nзасобів. У разі ушкод­ження тари дефекти негайно усувають.

Відповідальність за облік ліків у відділенні несуть старша nмедична сестра та за­відувач відділення.

 

Облік сильнодіючих речовин та nправила їх зберігання

До групи А належать наркотичні й отруйні nзасоби. Сильнодіючі засоби нале­жать до групи Б. Для зберігання отруйних і nнаркотичних лікарських засобів — ат­ропіну, промедолу, морфію (група А), а nтакож сильнодіючих — ефедрину, адреналі­ну, мезатону (група Б) використовують nспеціальні шафи або сейфи, що закривають­ся на ключ і мають відділи (шухляди) nокремо для зберігання препаратів групи А і групи Б. На внутрішньому боці nдверцят прикріплений перелік препаратів, які є у шафі, із зазначенням їхніх nвищих добових і разових доз, таблиці антидотів на випа­док отруєння. Ключ від nшафи має постійно зберігатися у старшої медичної сестри, а за її відсутності — nу постової медсестри і передаватися зі зміни на зміну за підпи­сом. Одночасно nпередаються дані стосовно кількості використаних і невикориста­них наркотичних nта сильнодіючих препаратів, до яких додаються порожні ампули.

3 цією nж метою ведеться книга обліку наркотичних та сильнодіючих препаратів, яка
nповинна бути прошнурованою, пронумерованою.

Книгу (обліковий журнал) підписує головний лікар і скріплює nпечаткою ліку­вальної установи.

Зберігання ліків на посту медичної сестри

Лікарські препарати зберігаються в спеціальній шафі, що поруч nіз постом ме­дичної сестри. Медичні препарати, які є на посту, повинні постійно nпоновлювати­ся, а медична сестра має бути поінформована про термін їх дії. Ліки nбез етикеток, із закінченим терміном використання або непридатні до вживання nслід вилучити, ви­користовувати їх категорично забороняється.

Усі ліки повинні розташовуватись у nвизначеному порядку: ліки для внутрішнього вживання — на полиці або в шухляді nпід назвою “Внутрішнє”; для зовнішнього — на полиці з назвою n”Зовнішнє” (розчини з одного боку, мазі — з іншого), стерильні nрозчини для ін’єкцій n— на полиці з надписом “Стерильне”. Шафа повинна бути обов’язково nзачиненою.

На посту медсестри або в маніпуляційному nкабінеті мають бути спеціальні уклад­ки для надання невідкладної допомоги дітям при:

• серцево-судинній nнедостатності;

• судомному nсиндромі;

• анафілактичному nшоку;

• гіпертермічному nсиндромі;

• гіпоглікемічній nкомі;

• нападі nбронхіальної астми.

Наприкінці робочого дня старша медична сестра відділення nзабезпечує медсестринський пост усіма необхідними ліками на наступну добу.

Постовій медичній сестрі забороняється розфасовувати, nзважувати, переливати, перекладати ліки з однієї упаковки в іншу, змінювати nетикетки, видавати ліки без призначення лікаря, замінювати одні ліки на інші, nвиписувати, оформляти і збері­гати ліки під умовними, скороченими назвами, не nзатвердженими ДП “Державний фармакологічний центр” МОЗ України.

Дезінфекційні засоби, розчини для обробки рук, nінструментарію, меблів, білиз­ни не можна зберігати разом із медичними nпрепаратами, призначеними для ліку­вання хворих дітей.

Особливості вживання nлікарських засобів і техніка застосування їх у дітей

У дитячих лікарнях (відділеннях) заведено чітко nрегламентований порядок забез­печення хворого ліками. Він складається з кількох nпослідовних етапів: 1) призначен­ня лікарем хворій дитині необхідних ліків; 2) nзапис лікарем у медичну карту хворого і в список лікарських призначень nлікарських засобів із зазначенням доз і методів їх уведення; 3) складання nпостовою (палатною) медсестрою замовлення на необхідні ліки і передача його nстаршій медичній сестрі відділення; 4) формування загального замовлення по nвідділенню і відправлення його старшою медсестрою до аптеки та отримання nвідповідних ліків; 5) отримання ліків постовою (палатною) медсестрою від nстаршої медичної сестри; 6) доставка палатною медсестрою ліків хворому.

Існує nдекілька способів уведення лікарських речовин:

 

Техніка внутрішнього введення лікарських nзасобів (через nрот)

Діти отримують ліки для вживання через рот у формі nтаблеток, по­рошків, капсул, розчинів, емульсій та ін. Складнощі вживання nлікарських засобів через рот полягають у можливій негативній nреакції дитини, наявності лікарських засобів із неприємним nзапахом або смаком, великих за розміром таблеток або драже. Найліпше діти nвживають лікарські засоби через рот у розчині або суспензії; під час вживання nпре­паратів у сухій-твердій формі їх доводиться подрібнювати і розводити nмолоком, водою або сиропом. Дітям грудного віку всю призначену дозу nрідинного лікарського засобу ліпше вводити не відразу, а частинами, nу декількох ложечках, обережно.

Перед nроздаванням ліків медична сестра згідно з листком призначень відбирає потрібні медикаменти, nуважно перечитує етикетки і розкладає ліки в тій послідов­ності, у якій їх уживатиме хворий. Особливу увагу nслід приділяти дозуванню лікарських nпрепаратів. Порошки і краплі розводять у невеликій кількості солодкої або nзвичайної перевареної води, у ложці або спеціальній мензурці; кожні ліки nдають окремо.

До сучасних лікарських препаратів для дітей додаються nпристосування для зруч­ного їх використання: мірні ложечки, умонтовані в nкришечку піпетки, nмірні шпри­ци. Шприц кріпиться до горловини флакона; за його допомогою nвідміряють необ­хідну дозу препарату, після чого дають безпосередньо в рот nдитині. Якщо дитина 1-го року життя відмовляється від ліків, медсестра, nобережно підтримуючи дитину, двома пальцями натискує їй на щоки, відкриває рот nі обережно вливає ліки.

Застосування ліків під язик n(сублінгвально). Для nцього способу характерним є те, що лікарська речовина не піддається дії nшлункового соку, потрапляючи в систем­ний кровообіг по венах стравоходу, nоминаючи печінку, що частково виключає її біотрансформацію. Препарат слід nтримати під язиком до повного розсмоктування. Сублінгвальне застосування ліків nможливе лише у дітей старшого віку; ліки у ви­гляді крапель можна застосовувати nй у ранньому віці.

Під час роздавання nліків дітям старшого віку медична сестра повинна особисто простежити за nвживанням кожного медикаменту.

Забороняється роздавати ліки особам, допущеним доглядати за nдітьми.

Техніка застосування nсупозиторіїв (свічок) для введення у пряму кишку

Ректальний шлях уведення лікарських препаратів у супозиторіях nшироко вико­ристовують у педіатричній практиці. Він дає можливість уникнути nподразливої дії лікарського препарату на шлунок; лікарська речовина не nруйнується внаслідок дії шлункового соку; є зручним способом у тому разі, коли nввести лікарський засіб через рот неможливо (непритомний стан дитини, блювання, nзахворювання страво­ходу, шлунка, кишок, печінки). Цей спосіб уведення nлікарських речовин викорис­товують для отримання як місцевого, так і системного nефекту.

Супозиторії — це лікарська форма твердої консистенції за кімнат­ної nтемператури і м’якої — за температури тіла. Ректальні свічки можуть мати форму nциліндра, конуса, сигари, їх маса коливається від 1,4 до 4 г; для дітей існують спеціальні дитячі лікарські форми з дозою діючої речовини в одній свічці nвідповідно до дитячого віку.

Фармакологічні nречовини, які вводяться у пряму кишку через ректальні супози­торії, діють nшвидше, ніж при введенні через шлунок, оскільки всмоктування відбувається через nнижні й середні гемороїдальні вени і надходження у загальне коло кровообігу n(нижню порожнисту вену), минаючи печінку. До складу ректальних сві­чок, що їх nзастосовують у педіатричній практиці, входять антипіретики, знеболю­вальні, nімуностимулювальні засоби, засоби для профілактики та лікування вірусних nінфекцій, профілактики та лікування закрепів у дітей.

Свічки зберігають у сухому, темному, недоступному для дітей nмісці за темпера­тури не вище 27 °С. Забороняється зберігати супозиторії з nрозкритою або відсутнь­ою захисною оболонкою.

Техніка nвведення:

• сповивальний стіл, кушетку nабо ліжко застелити клейонкою, зверху накрити її пелюшкою;

• вимити руки, надягнути гумові nрукавички;

• покласти дитину грудного віку nна спину, старшу за рік — на лівий бік з при­веденими до живота ніжками;

• зняти з ректальної свічки захисну nоболонку;

• лівою рукою розвести дитині nсідниці, а правою обережно ввести свічку вузь­ким кінцем у відхідник так, щоб вона nувійшла за зовнішній сфінктер прямої кишки, інакше внаслідок скорочення м’язів nсфінктера вона буде викинута назовні;

• стиснути сідниці дитини на декілька nхвилин.

У дітей старшого віку цю nпроцедуру ліпше проводити після спорожнення кишок.

Особливості nвиконання внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом’язових ін’єкцій дітям

Парентеральний шлях уведення лікарських засобів є основним nпри тяжких за­хворюваннях дитини раннього віку, оскільки дає змогу точніше nдозувати діючу ре­човину, виключає складнощі і небажані ефекти, які виникають nпри внутрішньому застосуванні ліків; є єдиним можливим за наявності блювання (у nтому числі реф­лекторного). Проте важливо пам’ятати, що він супроводжується nболісними відчут­тями і посилює негативні емоції, що виникають у дитини в nпроцесі лікування. Тому медична сестра повинна поводитися з дитиною терпляче, з nніжністю і любов’ю, намагатися заспокоїти її.

Основні принципи введення лікарських засобів парентеральним nшляхом є таки­ми само, як і у дорослих, проте залежно від віку дитини мають nсвої особливості.

Першою і неодмінною умовою при будь-якому парентеральному nспособі вве­дення лікарських препаратів є суворе дотримання правил асептики n(миття і обробка рук, шкіри хворого та ін.). Це особливо стосується дітей nперших місяців життя, не­доношених, тяжкохворих, що пов’язано з недосконалістю nабо пригніченням імуні­тету і можливим виникненням гнійних ускладнень.

Для парентерального введення препарату використовується шприц, nщо складається з циліндра, поршня, і голки, яка вдягається на шприц. У останні nроки з метою профілак­тики інфікування людини, поширення СНІДу застосовуються nпластмасові шприци одноразового викори­стання.

Шприци бувають різні в nзалежності від:

— nоб’єму і призначення — спеці­альні інсулінові і туберкулінові nпо 1 мл (на шприці крім об’єму в частках мл зазначена доза одиниць препарату), nширокого використання по 2 мл, 5 мл, 10 мл, 20 мл, а також об’ємніші шпри­ци n(наприклад, 60 мл).

— nмісця розташування конуса в на­конечнику — у центрі, nексцентрично.

Голки теж є різні — по nдовжині, діа­метру, куту зрізу на кінці.

В даний час для використання будь-якої голки до будь-якого nшприца діа­метр конуса наконечника у всіх шпри­цах, що виготовляються, і nдіаметр канюлі у всіх голках ідентичні.

Вид шприца і голки залежить від об’єму і консистенції nлікарсько­го препарату, а також способу введення.

 

Внутрішньом’язові ін’єщії. У м’язах розгалужена мережа nкровоносних і лімфа­тичних судин, завдяки чому ліки швидко і повністю nвсмоктуються. При внутрішньом’язовій ін’єкції створюється депо, з якого nлікарський засіб повільно надхо­дить до кров’яного русла; це підтримує nнеобхідну його концентрацію в організмі, що особливо має важливе значення щодо nпризначення антибіотиків.

Проводити внутрішньом’язові ін’єкції слід під кутом 90° nдо поверхні тіла у nпевних ділянках тіла, де є значний шар м’язової тканини і немає близько розта­шованих nкрупних судин та нервових стовбурів. Довжина голки залежить від товщи­ни nпідшкірної жирової клітковини і віку дитини. Необхідно, щоб під час введення nголка пройшла підшкірну жирову клітковину, потрапила в товщу м’язів, але не тор­кнулася nокістя. Так, у дітей старшого віку при надмірній підшкірній жировій кліт­ковині nдовжина голки може становити до 60 мм із зовнішнім діаметром від 0,6 до 0,9 мм, при помірній — довжина — 30—40 мм, діаметр — від 0,4 до 0,8 мм. Дітям перших місяців життя, недоношеним, виснаженим підійдуть голки таких розмірів: 0,4×13 nмм; 0,4×20 мм; 0,5×16 мм; 0,5×20 мм.

Для вибору голки при виконанні ін’єкції у дітей грудного віку nі виснажених дітей старшого віку слід узяти шкіру, підшкірну жирову клітковину nі частково м’яз у складку, щоб бути впевненим, що лікарський препарат потрапить nсаме в м’яз.

Найпридатнішими місцями для внутрішньом’язових ін’єкцій є nм’язи сідниці (тільки верхньозовнішній квадрант!), верхня третина зовнішньої nповерхні плеча (де­льтоподібний м’яз) і передньозовнішня поверхня стегна.

Слід пам’ятати, що nвипадкове потрапляння голки в сідничний нерв може спричи­нити nчастковий або повний параліч кінцівки. Окрім того, поряд розташована кістка n(крижі) і крупні судини.

Внутрішньом’язову ін’єкцію також можна виконати в дельтоподібний nм’яз. Уз­довж плеча проходять плечова артерія, вени і нерви, тому цю ділянку nвикористову­ють лише тоді, коли інші місця недоступні для ін’єкцій або у разі nщоденного вико­нання декількох внутрішньом’язових ін’єкцій.

Внутрішньом’язову ін’єкцію в латеральний широкий м’яз стегна nпроводять у ділянці середньої третини передньозовнішньої поверхні.

Внутрішньом’язовий спосіб уведення nлікарських засобів забезпечує швидке по­трапляння їх (через 10—15 хв) у nзагальне коло кровообігу. Фармакологічний ефект у такому разі більший, а nтривалість менша, ніж при пероральному введенні. Об’єм однієї внутрішньом’язової nін’єкції не повинен перевищувати 10 мл у дітей старшого віку і 5 мл у дітей nраннього віку. Якщо вводять олійний розчин або суспензію, треба за­вжди пересвідчитися, nчи не потрапила голка в судину. Для цього поршень шприца тро­хи nпотягнути на себе. Якщо в шприці не з’являється кров, препарат можна вводити.

Перед внутрішньом’язовою nін’єкцією треба пересвідчитися, чи можна вводити цей препарат саме цим способом. nПеред уведенням препарату і після здійснення ін’єкції ділянку ін’єкцій ретельно nповинна оглядати медична сестра з приводу ущільнення, запалення, тривалої nкровотечі з місця ін’єкції тощо; у разі виникнення їх слід негайно повідомити nлікаря.

Підшкірні ін’єкції. У зв’язку з тим, що підшкірна жирова nклітковина добре забез­печена кровоносними судинами, для швидкої дії лікарської речовини nзастосовують підшкірні ін’єкції. Лікарські речовини, що введені підшкірно, nдіють швидше, ніж ті, що введенні через рот, оскільки вони миттєво всмоктуються nв рихлій підшкірній жировій клітковині і не чинять на неї шкідливої дії. nПідшкірні ін’єкції проводять під кутом 45° до поверхні тіла голкою найменшого nдіаметра на гли­бину 15 мм і вводять до 2 мл лікарських препаратів. При nпідшкірному введенні ліків дитині слід ураховувати товщину підшкірної жирової nклітковини і застосовувати відповідну голку.

Підшкірно вводять здебільшого водні та олійні розчини nлікарських засобів (олійний розчин камфори), суспензії (пролонговані форми nінсуліну). При цьому в підшкірній жировій клітковині утворюється депо nпрепарату, звідки він поступово усмоктується в кров. У разі підшкірного nвведення лікувальна дія розпочинається швидше, ніж у разі перорального nзастосування, але повільніше, ніж при внутрішньом’язовому введенні (у nсередньому через 10—30 хв). Треба мати на увазі, що при шокових, колаптоїцних nстанах усмоктування ліків із підшкірної жирової клітко­вини може різко nсповільнюватись. Деякі лікарські засоби при підшкірному введенні спричинюють nбіль і погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтра­тів. При nвикористанні таких препаратів, а також, коли необхідно отримати швид­ший ефект, nпідшкірне введення замінюють внутрішньом’язовим.

Найзручнішими ділянками для підшкірного введення є:

• зовнішня nповерхня плеча;

• підлопатковий nпростір;

• передньозовнішня nповерхня стегна;

• бічна nповерхня черевної стінки.

У цих місцях шкіра легко береться в складку, до того ж, nнебезпека ушкодження кровоносних судин, нервів і окістя відсутня.

Не слід виконувати ін ‘єкції в місцях із nнабряклою або ущільненою підшкірною жи­ровою клітковиною.

Внутрішньошкірні ін’єкції у nпедіатрії найчастіше nпроводять для діагностики хвороб, наприклад, туберкулінова проба (проба Манту). nВраховуючи анатомо­фізіологічні особливості шкіри дітей, ви­конання цієї nманіпуляції потребує певно­го досвіду. Для більшої точності вико­нання ін’єкції nі введення необхідної кількості призначеної речовини потрібні шприц із nзазначенням поділки 0,01 мл і голка для внутрішньошкірних ін’єкцій. Ін’єкцію nпроводять під кутом 10—15° nдо поверхні тіла.

Внутрішньовенні ін’єкції. Внутрішньовенні ін’єкції передбачають nуведення лі­карської речовини безпосередньо в кров’яне русло, що є необхідним nпри невідклад­них, тяжких станах, проведенні регідратації у тому разі, коли nдефіцит рідини не можна усунути шляхом перорального вживання ліків. nВнутрішньовенні ін’єкції ши­роко застосовують для введення антибіотиків; це nгарантує швидке потрапляння лі­карської речовини до ураженого органа. При цьому nліки з кров’ю надходять у праве передсердя і шлуночок серця, у судини легенів, nу ліве передсердя і шлуночок, а звідти — у загальне коло кровообігу до всіх органів nі тканин.

Внутрішньовенні ін’єкції найчастіше виконують у вени nліктьової ямки, оскіль­ки вони мають великий діаметр, лежать поверхнево і nпорівняно майже не зміщують­ся під час пункції, а також у поверхневі вени nкисті, передпліччя, підшкірні вени голови, рідше — у вени нижніх кінцівок. У nдітей ліктьові вени дещо тонші, меншого діаметра, підшкірна жирова клітковина у nдітей раннього віку розвинена більше, ніж у дорослих, тому проведення nвнутрішньовенних ін’єкцій потребує високої кваліфікації.

 

Звичайно струминно вволиться декілька лікарських речовин nз кількох шприців, які по черзі вставляются у введену у вену голку; так як ліки nдіють практично миттєво, вводяться вони повільно (!). Протягом nоднієї в/в ін’єктгії можна ввести не більше 50 мл.

З метою введення більшо­го об’єму лікарських речовин nзастосовується внутрішньо­венна краплинна інфузія, коли рідина надходить у вену nне струменем, а теча її регулюєть­ся краплями, які видно.

Спочатку готується так звана система, до складу якої входять:

—1. Крапельниця nу виді плас­тмасової трубки, що має такі частини:

—спеціальний кран, яким можна перекривати труб­ку і на підставі цього регулювати швидкість nкраплинного введення ліків;

—розширена ділянка — влас­не крапельниця, у нижній частині якої створюється nтак зване «застійне озерце рідини», куди буде крапати з видимою швидкістю nрідина з верхньої час­тини трубки; швидкість частоти крапель за 1 хвилину у бік nзмен­шення або збільшення регулюєть­ся вищеназваним спеціальним кра­ном;

—верхня частина трубки закі­нчується голкою, що вставляється у флакон із nлікарською рідиною;

— у нижній частині трубки є м’яка гумова ділянка або nзакрите «віконце» зі спеціаль­ним фільтром, що закінчується канюлею, яка nнадягається на голку у вені; через гумову ділянку, закривши кран і зупинивши nкраплинне вве­дення, уводяться додаткові лікарські речовини струминно.

2. Штатив, на якому вверх дном встановлюється nфлакон із ліками; штатив для зміни тиску рідини спеціальним регулято­ром nнеобхідно підняти вверх або опустити донизу.

У флакон з рідиною для відповідного руху рідини донизу nкрім гол­ки з крапельниці повинна бути вставлена ще одна голка канюлею у nповітря, яка називається серед медпрацівників «повітрянка» («воздушка»).

3. Голка у вені — чим старша дитина, тим ширша nі довша застосо­вується голка.

У педіатрії зручними є так звані голки-«метелики», які добре nфіксуються в нерухомому положенні.

Виготовлені спеціальні для в/в введення голки з подовженою ка­нюлею, nу якій є закрите «віконне» для додаткового введення рідини.

При необхідності неодноразової, протягом декількох днів, в/в nінфузії використовуються спеціальні тонкі пластмасові катетери з канюлею на nзовнішньому кінці — вони хірургічним або нехірургічним (уводяться через nспочатку введену у вену голку, що потім забирається) методом просуваються у nвену і можуть там знаходитись 3-5 днів.

Отже:

а) готується флакон із рідиною, встановлюється на nштативі, вво­диться «повітрянка»;

б) до флакона приєднується крапельниця;

в) надалі трубка на короткий час підіймається нагору nтак, щоб вер­хня частина крапельниці виявилася нижче, рідина заповнює приблиз­но nполовину крапельниці; і відразу трубка опускається вниз — рідинапроходить через nусю трубку до канюлі; особливу увагу варто приділи­ ти тому, щоб у трубці не nзатрималося повітря (!);

г) кран закривається, і нижній кінець трубки на nкороткий час зви­чайно кріпиться на штативі;

д) голка вводиться в вену;

є) з’єднується трубка з гол­кою — для запобігання надход­ження nповітря у вену в цей ко­роткий момент повинна текти рідина з крапельниці і nз’явити­ся або ледве виділитися кров із вени;

є) установлюється частота крапель по призначенню ліка­ря n— від 10-12 до 60 за 1 хви­лину;

ж) фіксується голка — під неї підкладається стерильний nватяний тампон, а голка при­кріплюється до шкіри лейкопластиром;

з) оскільки крапельне введення триває декілька годин, nіноді на про­тязі доби, кінцівка фіксується в нерухомому положенні, особливо це nважливо для дітей раннього віку. Звичайно під кінцівку підкладається лонгета n(щільна пластина), вони перев’язуються (нижню частину труб­ки і голку закривати nне можна!) і кріпляться затискачем до подушки, матрасу; у крайньому випадку nможна гумовим шнуром (поверх вати на руці) підв’язати до рами ліжка.

Маленькій nдитині за призначенням лікаря вводяться седативні за­соби.

Увага! В даний час використовується тільки крапельниця однора­зового nкористування, що у випадку тривалої інфуції через 24 години повинна бути nзамінена на нову крапельницю.

За необхідності інфузійного введення nлікарських розчинів внутрішньовенний до­ступ у периферійну судину nздійснюють за допомогою інфузійної канюлі (периферій­ного катетера) nзавдовжки до 6 см, яку встановлюють у периферійну вену за допомогою nголки-провідника; найчастіше — у поверхневі вени кисті. Ця процедура nмалоінвазивна порівняно з методикою встановлення центрального катетера nу яремні та підключичні вени, оскільки ризик розвитку таких небезпечних ускладнень, nяк травма легенів, ура­ження близько розташованих судинних і нервових стовбурів nтощо відсутній. До того ж, хвора дитина не nзазнає зайвих болісних відчуттів під час повторних венепункцій, що створює nїй комфортніші умови для лікування і полегшує роботу медперсоналу.

Периферійний катетер (його зовнішню частину) надійно фіксують nна шкірі па­цієнта і він може бути у вені протягом 24—72 год, проте потребує nпевного догляду.

У дітей застосовують катетери, у яких розмір зовнішнього nдіаметра становить 0,6—0,8 мм, довжина канюлі (частини катетера, що залишилася nу вені) — 19—25 мм у новонароджених і дітей раннього віку, у дітей старшого nвіку — 1—1,2 мм, довжина канюлі — 32—45 мм.

Основні моменти nвстановлювання і догляду за інфузійними катетерами:

• використовувати nякомога менший розмір канюлі;

• установлювати nможна меншу швидкість струменя інфузійного розчину;

• ураховувати nподразливу дію розчинів;

• уникати nкатетеризації вен у ділянці суглобів;

• надійно nфіксувати зовнішню частину катетера на шкірі пацієнта;

• nдотримуватися часу, упродовж якого рекомендується nперебування канюлі у вені;

• nдотримуватися правил асептики й антисептики під час установки nі догляду за катетером;

• не nперевстановлювати в канюлю частково або повністю видалену з неї голку.

 

Безпека nін’єкцій

 Ін’єкції є одними з найпоширеніших nмедичних процедур. Щорічно в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною nекономікою здійснюється, щонайменше, 16 мільярдів ін’єкцій. Переважна більшість nін’єкцій, близько 95%, робиться в лікувальній меті. Близько 3 % ін’єкцій nдоводиться на імунізацію, а інші застосовуються в інших цілях, включаючи nпереливання крові і препаратів крові і введення контрацептивів.

 У деяких регіонах світу кількість nвживаних ін’єкцій значно перевершує реальні потреби в них, досягаючи таких nпропорцій, які більш не грунтуються на раціональній медичній практиці. У деяких nситуаціях дев’ять з кожних десяти пацієнтів, що звертаються в пункти по наданню nпервинної медичної допомоги, одержують ін’єкції, більше 70 % з яких не є nнеобхідними або можуть бути введені пероральним способом.

 Пацієнти віддають перевагу nін’єкціям, оскільки вони вважають їх сильнішими і швидкодійними ліками. Вони nтакож вважають, що лікарі розглядають ін’єкції як найкращий вид лікування. У nсвою чергу, лікарі призначають ін’єкції в зайвих кількостях, оскільки вважають, nщо вони найкращим чином задовольняють потреби пацієнтів, навіть в тих випадках, nколи пацієнти згодні на альтернативні варіанти лікування. Крім того, nпризначення ін’єкцій іноді дозволяє стягувати вищу платню за послуги. Кращий nзв’язок між пацієнтами і провайдерами послуг може сприяти усуненню таких nнепорозумінь і скороченню надмірного застосування ін’єкцій.

 Безпечні ін’єкції не заподіюють nшкоди. Проте недотримання заходів по забезпеченню безпеки може привести до nважких інфекцій і піддати ризику життя людей.

 В результаті повторного nвикористовування шприців і голок за відсутності стерилізації мільйони людей nпіддаються інфікуванню. При проведенні оцінок в численних країнах було nвиявлено, що часто шприци і голки між ін’єкціями просто споліскуються в ємності nз прохолодною водою. У всьому світі до 40 % ін’єкцій проводиться повторно nвикористовуваними шприцами і голками без стерилізації, а в деяких країнах nчастка таких ін’єкцій досягає 70 %.

 В результаті іншої небезпечної nпрактики, такий як погано організований збір і утилізація брудного ін’єкційного nустаткування, працівники охорони здоров’я і місцеве населення піддаються ризику nтравм від уколів голок. У деяких країнах небезпечна утилізація може приводити nдо перепродажу використаного устаткування на чорному ринку. Частка країн, що не nіндустріалізують, все ще повідомлюючих про застосування практики відкритого nспалювання шприців (яку ВООЗ визнає за неприпустиму), склала в 2004 р. 50 %.

 Саме останнє дослідження свідчить nпро те, що, за оцінками, щорічно небезпечні ін’єкції приводять до 1,3 мільйони nвипадків передчасної смерті, втраті 26 мільйонів років життя і прямим витратам nна лікування у розмірі 535 мільйонів доларів США.

 Небезпечна ін’єкційна практика є nмогутнім двигуном, сприяючим передачі патогенних мікроорганізмів, що nпередаються через кров, включаючи вірус гепатиту B (ВГВ), вірус гепатиту З n(ВГС) і вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Небезпечну ін’єкційну практику часто nрозглядають як хронічну проблему, рішення якої знайти не просте. Проте безпечне nі належне застосування ін’єкцій може бути забезпечене завдяки ухваленню nстратегії, що складається з трьох частин:

 (1) Зміна поведінки працівників nохорони здоров’я і пацієнтів

 Двадцятирічна пандемія ВІЧ і nобізнаність відносно ВІЧ серед пацієнтів і працівників охорони здоров’я в nдеяких країнах підвищили споживацький попит на безпечне ін’єкційне устаткування nі безповоротно поліпшили ін’єкційну практику. З підвищенням обізнаності nвідносно ВГС і ВГВ повинні виникнути аналогічні моделі споживацького попиту на nбезпечні ін’єкції. Програми по профілактиці ВІЧ можуть бути розширені за nрахунок включення в них компонентів безпеки ін’єкцій.

 (2) Забезпечення доступності nустаткування і засобів

 Просте розширення доступу до nбезпечного ін’єкційного устаткування може стимулювати попит на нього і сприяти nполіпшенню практики. При низькій вартості безпечних одноразових шприців (менше n5 центів США за одну штуку) в порівнянні з платнею за одержувану ін’єкцію (в nсередньому, 50 центів США) пацієнти, як правило, готові небагато доплатити за nсвою безпеку, як тільки вони усвідомлюють загрозливі їм ризики.

 (3) Безпечне і належне поводження з nвідходами

 У зв’язку з тим, що утилізація nвідходів часто не є невід’ємною частиною планування охорони здоров’я, широко nпоширене небезпечне поводження з відходами. Проте належне планування в цій області nможе привести до вагомих результатів. Для проведення національних стратегій по nутилізації відходів охорони здоров’я необхідно розробити національну політику у nобласті утилізації відходів охорони здоров’я, створити всеосяжну систему для її nвтілення в життя, підвищити обізнаність і поліпшити підготовку працівників nохорони здоров’я на всіх рівнях, а також вибрати належні варіанти при ухваленні nрішень на місцях.

 

Ін’єкційні ускладнення

Більшість ін’єкційних ускладнень є наслідком неправильних дій nмедичного персоналу, а саме:

• порушення правил асептики: інфільтрат, абсцес, сепсис, nсироватковий гепатит, СНІД;

• неправильний nвибір місця ін’єкції: інфільтрати, що погано розсмоктуються, nушко­дження nокістя (періостит), судин (некроз, емболія), нервів (параліч, неврит);

• неправильна техніка виконання nін’єкції: поломка nголки, повітряна або медика­ментозна емболія, алергійні реакції, некроз тканин, nгематома.

Інфільтрат є найпоширенішим ускладненням підшкірної і внутрішньом’язової nін’єкції. Найчастіше утворюється, якщо:

а) ін’єкцію виконано тупою nголкою;

б) для внутрішньом’язової ін’єкції nвикористовують коротку голку, призначену
nдля внутрішньошкірних або підшкірних ін’єкцій;

в) неправильно вибране місце nін’єкції;

г) проводять часті ін’єкції в nодне й те саме місце;
nг) nпорушено правила асептики.

Абсцес — гнійне запалення м’яких тканин з nутворенням порожнини, заповненої гноєм. Причини утворення абсцесів ті само, що nй інфільтратів. При цьому відбу­вається інфікування м’яких тканин унаслідок nпорушення правил асептики.

Поломка голки може бути внаслідок різкого nскорочення м’язів сідниці під час внутрішньом’язової ін’єкції, якщо з пацієнтом nперед ін’єкцією не проведено попе­редньої бесіди або ін’єкцію зроблено в nположенні хворого стоячи.

Крововилив і кровотеча част­іше виникають, якщо кінцем голки nушкоджена судина. Можливо, є захворювання крові, що супроводжується nкровоточивістю, що потребує спеціального обстеження дити­ни.

Медикаментозна емболія може настати внаслідок ін’єкції nолійних розчинів під­шкірно або внутрішньом’язово n(внутрішньовенно олійні розчини не nвводять!) і потрап­ляння голки в судину. Олійний розчин, nопинившися в артерії, закупорює її, що призводить до порушення живлення nприлеглих тканин, некрозу їх. Ознаками не­крозу є: посилення болю в ділянці ін’єкції, nнабряк, почервоніння або червоно-си­нюшний колір шкіри, підвищення місцевої і nзагальної температури. Якщо олія опи­ниться у вені, то з течією крові вона nпотрапить у легеневі судини, спричинивши симптоми емболії легеневих судин: nраптовий напад задухи, кашель, синюшність верхньої половини тулуба (ціаноз), nвідчуття здавлювання в грудній клітці.

Повітряна емболія при внутрішньовенних ін’єкціях є nтакож ускладненням. Озна­ки емболії ті, що і під час медикаментозної, але nз’являються вони дуже швидко — протягом 1 хв.

Ушкодження нервів може nтрапитися під час внутрішньом’язових і внутрішньовен­них ін’єкцій або механічно (при nнеправильному виборі місця ін’єкції), або хімічно, коли депо лікарського засобу nвиявляється поряд із нервом, а також унаслідок заку­порювання судини, що живить nнерв. Тяжкість ускладнення може бути різною — від невриту до паралічу кінцівки.

Тромбофлебіт — запалення вени з утворенням у ній тромбу — спостерігається nпри частих венепункціях однієї і тієї ж вени або при використанні тупих голок. nОзнаками тромбофлебіту є біль, гіперемія шкіри і утворення інфільтрату за ходом nвени. Температура тіла може бути субфебрильною.

Некроз тканин може розвинутися внаслідок невдалої nпункції вени і помилково­го введення під шкіру значної кількості подразливого nзасобу. Потрапляння препа­ратів у тканини під час венепункції може бути nвнаслідок проколювання вени на­скрізь, не потрапляння у вену. Найчастіше nспостерігається при невмілому внутріш­ньовенному nвведенні 10 % розчину кальцію хлориду. Якщо розчин усе-таки потрапив під nшкіру, слід негайно накласти джгут вище від місця ін’єкції, потім увести в nмісце ін’єкції і навколо нього ізотонічний розчин натрію хлориду — 50—80 мл n(щоб зни­зити концентрацію препарату).

Гематома може виникнути також унаслідок nневмілої венепункції: під шкірою з’являється багрова пляма, оскільки голка nпроколола вену наскрізь і кров потрапи­ла в тканини. Пункцію вени слід припинити і nпритиснути це місце на декілька хвилин ватною кулькою, змоченою етиловим nспиртом; внутрішньовенну ін’єкцію виконують в іншу вену, а на ділянку гематоми nкладуть зігрівальний компрес.

Алергійні реакції на введення того чи того лікарського nзасобу можуть виявлятися у вигляді кропив’янки, гострого нежитю, гострого nкон’юнктивіту, набряку Квінке, що нерідко виникають через 20—30 хв після nвведення препарату.

Найгрізнішим ускладненням алергійної nреакції є анафілактичний шок. Анафілак­тичний шок розвивається nпротягом декількох секунд або хвилин від моменту введен­ня лікарського nпрепарату. Що швидше розвивається шок, то гірший прогноз.

Основні симптоми анафілактичного шоку: відчуття жару в тілі, nздавлення в грудній клітці, задуха, запаморочення, біль голови, неспокій, різка nслабість, зни­ження АТ, порушення серцевого ритму. У тяжких випадках до цих nознак приєдну­ються симптоми колапсу, а смерть може настати через декілька nхвилин після появи перших симптомів анафілактичного шоку. Лікувальні заходи при nанафілактичному шоку повинні проводитися негайно після виявлення відчуття жару nв тілі.

Віддаленими nускладненнями, які виникають через 2—4 міс. після nін’єкції, є вірус­ний гепатит В, Б, С, а також ВІЛ-інфекція.

Значна концентрація вірусів парентерального гепатиту nміститься в крові і спер­мі, менша концентрація — в слині, сечі, жовчі та інших nсекретах як у пацієнтів, хворих на гепатит, так і у здорових вірусоносіїв. nПередача вірусу може відбуватися під час переливання крові і кровозамінників, nлікувально-діагностичних маніпуля­цій, у ході яких відбувається порушення nцілості шкіри і слизових оболонок.

До групи найбільшого ризику зараження вірусом гепатиту nналежать особи, які здійснюють ін’єкції. Серед способів передачі вірусного nгепатиту В перше місце зай­мають уколи голкою або ушкодження гострим nінструментарієм, і зумовлені зазвичай недбалим ставленням до використаних голок nі повторним використанням їх. Переда­ча збудника може відбуватися також через nруки особи, у якої є ушкодження шкіри.

Висока ймовірність зараження зумовлена: високою стійкістю nвірусу в зовніш­ньому середовищі; тривалістю інкубаційного періоду (6 міс. і nдовше); великою кіль­кістю безсимптомних носіїв.

На цей час запроваджено специфічну профілактику вірусного nгепатиту В шля­хом вакцинації.

ВІЛ-інфекція, nщо зрештою призводить до СНІДу (синдрому набутого імуноде­фіциту), також є nзагрозливою для життя. Зараження відбувається майже завжди внаслідок nнеобережних, недбалих дій під час виконання медичних маніпуляцій: уколи голкою, nпорізи осколками пробірок і шприців, контактування з ушкодженими ділянками nшкіри руками, не захищеними рукавичками. Щоб захистити себе від інфікування nВІЛ, кожного пацієнта слід розглядати як потенційного ВІЛ-інфікованого, nоскільки навіть негативний результат дослідження його сироватки крові на nнаявність антитіл до ВІЛ може виявитися псевдонегативним. Це пояснюється наяв­ністю nбезсимптомного періоду, що триває від 3 тиж. до 6 міс, протягом якого анти­тіла nв сироватці крові ВІЛ-інфікованої людини не визначаються.

Особливості використання очної nмазі, очних та вушних крапель

При захворюваннях очей у nдітей за призначенням лікаря закапують краплі або закладають мазь. Перед процедурою медична сестра ретельно миє руки щіткою nз милом, протирає їх етиловим спиртом (або спеціальним дезінфекційним за­собом nдля рук). Якщо флакон з лікарським засобом не обладнано спеціальною піпет­кою nдля закапування крапель в очі, лікарський засіб набирають у звичайну піпетку. nПеред використанням піпетку промивають окропом зовні і всередині, пропустивши nкілька разів гарячу воду через піпетку і кожен раз набираючи чисту воду. До nманіпуляції обов’язково слід перевірити по етикетці на флаконі які узяті nкраплі, вимити руки з милом, приготувати кілька шматочків чистої вати. При nзаповненні піпетки ліками потрібно стежити, щоб воно не потрапляло в гумову nчастину і тримати піпетку строго вертикально. Для крапель в очі, вуха або ніс nпіпетки мають бути окремими. Закопувати краплі маленьким дітям зручніше з nпомічником, який буде утримувати голову, руки і ноги малюка.

Техніка закапування крапель в очі:

Ø nдитину nкраще покласти на спину;

Ø в ліву руку беруть шматочок nприготованою вати. Вказівний палець цієї руки поміщають на верхню повіку nдитини, а великий з підкладеним під нього шматочком вати – на нижню повіку;

Ø розводячи пальці, нижню повіку nвідтягують злегка вниз;

Ø правою рукою з піпетки вносять 1-2 nкраплі набраного ліки на внутрішню поверхню нижнього століття, ближче до nзовнішнього (височному) кута ока;

Ø пальці знімають з вік;

Ø очей легко витирають ватою у напрямку nвід скроні до носа. Дітям старшого віку закапувати очі можна в положенні nсидячи.

Деякі ліки для очей nвипускаються у вигляді мазей.

Закладають мазь в очі за nдопомогою спеціальної скляної палички, один кінець якої сплощений у вигляді nлопаточки. Перед застосуванням паличку обробляють окропом. Після охолодження nпалички, на область лопаточки видавлюють невелику кількість мазі з тюбика. Як і nпри закапуванні очей, відтягують нижню повіку і дуже акуратно закладають мазь nза край століття в зовнішнього краю ока. Закривають очі і злегка масажують nповіки для рівномірного розподілу ліки. Після закладання мазі дитина повинна nпосидіти чи полежати кілька хвилин із закритими очима.

Техніка закапування крапель у вухо:

Ø nперед nвживанням краплі підігрівають, опустивши на кілька хвилин флакон з ліками в nпосуд з гарячою водою. Слід перевірити температуру крапель, капнувши ліки собі nна тильну поверхню кисті;

Ø ватним тампоном очищають зовнішній nслуховий прохід;

Ø дитини укладають на бік на здорове nвухо (хворим вухом догори);

Ø правою nрукою набирають у піпетку краплі

Ø перед закапуванням крапель у ліве nвухо голову хворого повертають праворуч або нахиляють до правого плеча. Лівою nрукою відтягують вушну часточку (рос. мочка уха), причому в дітей раннього віку nв напрямку назад і вниз, у старших — назад і вгору. Це пов’язано з анатомічними nособливостями зовнішнього слухового ходу в дітей. Правою рукою закапують nдекілька крапель у слуховий хід (згідно з інструкцією до застосування ліків). nПісля цього у вухо закладають невеликий ватний тампон на декілька хвилин або nпов’язують голову хустинкою.

Ø закопують в зовнішній слуховий прохід nстільки крапель ліки, скільки призначив лікар;

Ø закривають зовнішній слуховий прохід nчистою ватою (але стежити , щоб грудочка вати не проник в глибину слухового nпроходу!).

 

Техніка nзакапування крапель в ніс:

Ø nзакопувати nзручніше за участю помічника: маленьких дітей помічник може тримати на руках у nнапівлежачому положенні.

Ø Дітям старшого віку краплі в ніс nможна вводити в положенні лежачи або сидячи nз закинутою головою;

Ø перед введенням крапель ніс дитини nочищають від слизу і корочок: малюкам за допомогою ватного “гнотика”, nа ді ти старшого віку повинні висякатися, звільняючи по черзі правий і лівий nносові ходи. Пам’ятайте, що для кожного носового ходу використовується окремий nгнотик і одночасно обидві ніздрі прочищати не можна. Дітям грудного віку nочищати носові ходи можна за допомогою маленької спринцівки, відсисаючи слиз;

Ø ліки набирають у піпетку;

Ø притримують руками і трохи піднімають nкінчик носа дитини;

Ø нахиляють голову набік: при nзакапуванні правої половини носа – вліво і навпаки;

Ø намагаючись не торкатися піпеткою nслизової оболонки носа, вводять 2-3 краплі ліки;

Ø залишають голову дитини в тому ж nположенні протягом 30-60 секунд для рівномірного розподілу лікарського засобу nза слизовій оболонці;

Ø в такій же послідовності вводять nкраплі в інший носовий хід.

 

Особливості інгаляційної терапії

Інгаляційна терапія — один із методів лікування у nпедіатричній практиці і є парентеральним способом уведення лікарських речовин. nРозрізняють інгаляції па­рові, тепловологі, олійні, аерозольні. Ефект nінгаляційної терапії визначається без­посереднім впливом діючої речовини на nслизові оболонки дихальних шляхів і зале­жить від ступеня розсіювання аерозолю.

В умовах стаціонару інгаляції проводять за допомогою nаерозольних, парових, універсальних (розрахованих на проведення тепловологих nінгаляцій розчинами рі­динних та порошкоподібних речовин), ультразвукових nаерозольних апаратів. Паро­вий інгалятор обладнаний теплорегулятором для nпідігріву аерозолів до температури тіла. В ультразвукових інгаляторах nрозсіювання лікарських засобів здійснюється ультразвуковими коливаннями; потік nі температура повітря регулюються. Для про­ведення інгаляцій дітям раннього nвіку використовують спеціальні маскові насадки.

Інгаляції проводять за призначенням лікаря в спеціально nобладнаному при­міщенні (фізіотерапевтичний кабінет або відділення).

Сьогодні в розпорядженні лікаря є апарати та установки, що nдозволяють створювати спрямований потік строго дозованого лікарської речовини, nдіспергірованої на частки контрольованих розмірів. У терапії хворих з nпатологією верхніх і нижніх дихальних шляхів використовують:

 

 

n

n

 

Ø nДозовані nрідинні інгалятори

Ø nДозовані nрідинні інгалятори, суміщені з спейсерами

Ø nНебулайзери n

Використання інгаляційних пристроїв видається найбільш nлогічним і ефективним, так як лікарський препарат безпосередньо до того місця, nде

n

nвін повинен діяти – в nдихальні шляхи, отже, можна виділити наступні переваги інгаляційного способу nвведення ліків:

Ø більш швидкий nпочаток дії лікарського засобу.

Ø потрібна менша доза nпрепарату.

Ø знижується ризик nрозвитку побічних ефектів.

Всі ці переваги забезпечують досягнення основної мети nінгаляційної терапії – досягнення максимального місцевого терапевтичного ефекту nу дихальних шляхах при незначних проявах або відсутності системного побічної nдії.

Оскільки успішна інгаляція залежить не тільки від правильного nвибору препарату, а й від адекватного способу доставки ліків у дихальні шляхи, nцікаво дізнатись, які вимоги пред’являються до інгалятора. Отже, інгалятори повинні:

Ø Бути простим у використанні

Ø Бути надійним

Ø Бути доступним для nзастосування в будь-якому віці і при важких формах захворювання.

 

 Всім цим вимогам повною мірою відповідають небулайзери.  В nданий час розрізняють два основних види небулайзера по виду енергії, що nперетворює рідину в аерозоль – ультразвукові та компресорні небулайзери.

 

Ультразвукові інгалятори. Утворення аерозолю nлікарського препарату здійснюється в результаті високочастотної вібрації п’єзокерамічної nпластини. Вони дозволяють отримувати аерозолі на основі водних і спиртових nрозчинів лікарських препаратів.Більша частина що утворюються в них частинок має nдіаметр від 2 до 5 мкм. За допомогою цих пристроїв можна розпилювати великі nоб’єми рідини (20-30 мл. За 20-25 хв.

Компресорні інгалятори n(струменеві, пневматичні). Інгалятори складаються з електричного компресора, що nподає могутній струмінь газу (кисню або повітря) і власне небулайзера, де nвідбувається утворення полідисперстного аерозолю.

 

Правила nкористування кишеньковим та стаціонарним інгаляторами

Кишеньковим інгалятором зазвичай користуються хворі на nбронхіальну астму. Якщо вік дитини такий, що вона не спроможна самостійно nкористуватися інгалято­ром, це роблять батьки, а медичний персонал перед nвиписуванням дитини зі стаціо­нару повинен навчити їх правилам користування. nДля дітей раннього віку викорис­товують інгалятори зі спеціальними насадками — nспейсерами, які дають можливість уникати втрати лікарського засобу під час nінгаляції.

Перевірка інгалятора. Перед першим використанням інгалятора nабо після пере­рви в користуванні ним більш ніж 1 тиж. його треба перевірити. nДля цього зняти ковпачок мундштука, злегка натискуючи на нього з боків, добре nструснути інгалятор та зробити одне розпилення у повітря, щоб переконатися в nйого адекватній роботі.

Останніми роками в педіатрії широкого застосування набула небулайзерна nінга­ляційна терапія, що ґрунтується на дрібнодисперсному розсіюванні nлікарської речо­вини за допомогою компресора. Перевагами цього методу nінгаляційної терапії порівняно з іншими є те, що ліки, які розсіюються, nбезпосередньо діють на зону запалення в слизових оболонках ди­хального тракту; nлікарська речовина, яка надходить під час інгаляції, не всмоктуєть­ся у кров, nпроте глибоко проникає в легені. Проведення небулайзерної терапії не потребує nкоординації вдиху з інгаляцією і тому є єдиним можливим методом аеро­зольної nтерапії у дітей віком до 5 років хворих на бронхіальну астму.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ

ЗДОРОВИХ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ.

ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ В УМОВАХ nСТАЦІОНАРУ

Харчування дитини першого року життя

Раціональне харчування, що відповідає фізіологічним потребам nорганізму, який росте, є найважливішою умовою гармонійного розвитку дитини. nЯкісні та кількісні відхилення в харчуванні дитини легко спричинюють nметаболічні зрушення, можуть пригнічувати або активізувати анаболічні процеси і nпризводити до таких захворю­вань, як рахіт, анемія, атопічний дерматит, nгіпотрофія тощо. Дефекти харчування в ранньому віці спричинюють nрозвиток більш пізньої патології: ожиріння, ендокрин­ні дисфункції, алергози, nхронічні захворювання травного тракту тощо. Слід урахо­вувати також і nпсихологічний комфорт, який створюється під час годування дитини і сприяє її nповноцінному психічному розвитку.

Найліпшим вигодовуванням дитини віком до 6 міс. є виключно nгрудне, тобто вигодовування грудним молоком без застосування в раціоні дитини nіншої їжі та/або рідини. Грудне вигодовування необхідно починати одразу n(протягом 1-ї години) після народження дитини і продовжувати до 1 року, а за nдостатньої лактації у матері і довше.

Материнське молоко є ідеальним продуктом харчування nдитини 1-го року жит­тя. Воно містить не тільки всі необхідні для дитини nпоживні речовини в найоптимальнішому збалансованому співвідношенні, але й nкомплекс захисних чинників та біологічно активних речовин, які сприяють nсвоєчасному і повноцінному формуван­ню імунної системи. Діти, яких годують nгруддю, рідше хворіють на інфекційні та алергійні хвороби, у них менший ризик nрозвитку отиту, діареї, синдрому раптової смерті, бронхіальної астми, ожиріння nтощо і ліпші показники розумового розвитку. Грудне молоко містить близько 90 % води, nщо повністю задовольняє потреби дити­ни в рідині. Додаткове її введення може nзменшити потребу в грудному молоці і призвести до недостатнього збільшення маси nтіла дитини, підвищити ризик гострих кишкових інфекцій та зменшити тривалість nгрудного вигодовування. Проте з різних причин, які можуть бути зумовлені як nстаном здоров’я матері або дитини, так й іншими чинниками, дитина може nотримувати замінники грудного молока — молоч­ні суміші.

Згідно з прийнятою ВООЗ у 1993 р. “Схеми термінів та nвизначень грудного ви­годовування” розрізняють вигодовування:

•  повне грудне, коли дитина отримує тільки nгрудне молоко з грудей матері;

•  частково грудне {змішане), це таке вигодовування дитини, nколи зберігається грудне молоко, але частина добової потре­би замінюється nадаптованими сумішами.

•  штучне, коли дитина замість грудного nмолока отримує його замінники (штуч­ні суміші).

 

 

 

Штучне годування дітей першого nроку життя. Техніка приготування молочних сумішей

Якщо дитину годувати грудним молоком неможливо n(протипоказання з боку матері і дитини чи відсутність молока у матері), nпотрібно повністю перейти на штучне годування з використанням замінників nгрудного молока (адаптованих сумі­шей).

Адаптовані суміші виготовляють переважно з коров’ячого nмолока, рідше — з козиного або рослинного (соєвого, кокосового).

Основними принципами щодо зміни складу коров’ячого молока для nприготу­вання а даптованих молочних сумішей є: nзменшення загальної кількості білка, зба­гачення сироватковим альбуміном, зміна nскладу жирів, підвищення рівня вугле­водів, корекція мінерального складу, nзбагачення комплексом мінеральних солей, вітамінів і мікроелементів, збагачення nбіологічно активними речовинами, біфідогенними і захисними факторами.

Незважаючи на те , що сучасні суміші, які використовують для nгодування немо­влят, за своїм складом максимально наближені до жіночого молока, nштучне вигодо­вування має негативний вплив на дитячий організм, а саме:

• порушення принципу видоспецифічності nживлення;

• відсутність біологічних факторів nзахисту від захворювань і алергії;

• відсутність біологічно nактивних компонентів, що визначають регуляцію темпів дозрівання;

• метаболічний стрес, що nстворює підвищений ризик розвитку хвороб цивіліза­ції та іншої патології;

• напруженість апарату nтравлення і ймовірність формування хронічних захворю­вань органів травлення, nзокрема порушення біоценозу кишок;

• можливість контамінації nмолочних сумішей екологічними та інфекційними агентами.

Адаптовані молочні суміші використовують відповідно до віку nдитини і харак­теру захворювання. Виділяють суміші, призначені для недоношених nнемовлят, дітей з дисбіозом, непереносимістю коров’ячого молока, анемією, nсиндромом мальабсорбції (порушення всмоктування). Вид суміші, її об’єм і nчастоту годувань визначає лікар.

Техніка приготування. Адаптовані молочні суміші nпромислового виробництва випускають у трьох формах: рідина, готова для nспоживання, концентрована nрідина з подальшим розведенням і порошок. Порошкову форму зазвичай nвикористовують частіше і вона найбільш економна.

Приготування суміші проводять відповідно до рекомендації щодо nїї застосуван­ня. Перед приготуванням суміші необхідно вимити руки з милом. nЗавчасно приго­тувати чистий посуд (спеціальна nдитяча градуйована пляшечка місткістю 200—250 мл з величиною поділки 10 nмл — мал. 130), соску, ємкість для приготування суміші, мірну ложечку, суміш nдля вигодовування дитини та переварену воду для її розведен­ня. Воду потрібно nдовести до температури, яка вказана в інструкції до приготування суміші.

Відміряти nнеобхідну кількість суміші, насипати її у ємкість, добре розмішати, довести до nтемператури 37—38 °С і заповнити нею пляшечку для годування дитини. Отвір у nсосці повинен бути невеликий, щоб молоко (чи суміш) витікали краплями (20—30 nкрапель за 1 хв). Якщо суміш охолола, підігрівати її можна в пляшці на водяній nбані, але тільки таку кількість, яка потрібна на одне годування. Існують спе­ціальні nпідігрівачі для молочних сумішей на одне годування. Перед годуванням слід nобов’язково перевірити, чи відповідає температура суміші 37—38 °С.

Nb! Використання nнеперевареної води, нестерилізованих пляшечок, а також не­правильне nрозведення суміші можуть стати причиною розладів травлення у дітей.

Дитину ліпше годувати, тримаючи на колінах; голова її повинна nлежати на пе­редпліччі того, хто годує. Пляшечку із сумішшю слід тримати nвільною рукою так, щоб шийка пляшечки увесь час була заповнена молоком.

Годують дитину залежно від стану, на вимогу або через певні nчасові інтервали. У разі тяжкого стану дитини годування у стаціонарі проводить nмедична сестра через зонд.

Ні в якому разі не слід залишати дитину nпід час годування, тому що це може призвести до аспірації (потрапляння nїжі в дихальні шляхи).

 

 

Правила грудного вигодовування nдітей nпершого року життя

Для nуспішного і тривалого грудного вигодовування дитини необхідно додержу­ватися nпевних правил, які стосуються як безпосередньо годування дитини, так і nвиконання елементарних правил гігієни:

• раннє прикладання до грудей матері (у nпершу годину після народження);

• цілодобове спільне nперебування матері та дитини, починаючи від моменту народження (палата nспільного перебування матері та дитини);

• правильне прикладання дитини до nгрудей;

• грудне вигодовування на вимогу nдитини, у тому числі вночі;

• не давати дитині віком до 6 nміс. ніяких інших продуктів і рідини, за винятком випадків, зумовлених nмедичними показаннями;

• не використовувати соски, пустушки;

• виключно грудне вигодовування до 6 nміс;

• обов’язкове введення адекватного nпідгодовування з 6 міс;

• продовження грудного вигодовування до n1 року, а за можливості й довше. Ознаки nправильного прикладання дитини до грудей матері:

• голова і тіло дитини перебувають в nодній площині;

• тіло дитини притиснуте до nматері обличчям до грудей, підборіддя торкається груді матері, ніс навпроти соска;

• мати підтримує тіло дитини знизу, а nне тільки його голову та плечі;

• мати підтримує грудь знизу nпальцями, при цьому вказівний палець розташо­вується знизу, а великий — зверху n(пальці не повинні бути близько від соска);

• на початку годування мати nповинна доторкнутися соском до губ дитини і по­чекати, коли вона широко відкриє nрот, а потім швидко наблизити дитину до груді, направивши її нижню губу нижче nвід соска так, щоб охопила нижню частину груд­ного кружальця (ареоли);

• положення матері має бути зручним для nнеї;

• ознаками ефективного nсмоктання є повільне, глибоке смоктання з невелики­ми перервами.

У перші дні після пологів мати годує немовля лежачи в ліжку, nнадалі — у зруч­ному для матері й дитини положенні, яке сприяє повному nрозслабленню матері та забезпечує максимально комфортні умови дитині.

 

Найпоширенішим nположенням під час годування дитини є положення сидячи. Мати бере немовля на nруку, трохи повертається в бік груді, якою годуватиме дити­ну, а другою рукою nпідтримує грудь так, щоб не утруднювати дитині дихання носом під час смоктання, nпроте не здавлюючи частки грудної залози. Потрібно стежити, щоб під час nсмоктання дитина захоплювала ротом не лише сосок, а й грудне кру­жальце. Це nполегшує смоктання, запобігає аерофагії (потраплянню повітря в шлу­нок), а nтакож виникненню тріщин сосків.

Жінка, nяка годує груддю, зобов’язана дотримуватися звичайних правил гігієни. Перед nгодуванням старанно мити руки з милом. До і після годування мити грудні залози nмилом або іншими асептичними засобами не обов’язково, оскільки в ділян­ці соска nі грудного кружальця є спеціальні залози (залози Монтгомері), що вироб­ляють nсекрет, який зберігає шкіру здоровою, захищає її від інфікування і запобігає nвиникненню тріщин соска. Часте миття грудей із застосуванням мила пересушує nшкіру, руйнує її природний захисний шар і призводить до виникнення тріщин. nПроте білизна, зокрема бюстгальтер, повинні бути бездоганно чистими. Доцільно nвикористовувати спеціальні одноразові прокладки, які зберігають бюстгальтер су­хим. nПеред годуванням рекомендується зцідити декілька перших крапель молока, бо вони nможуть бути заражені мікробами.

 

Режим годування дитини першого року життя

Грудне вигодовування проводять “на вимогу дитини”, nтобто дитина сама визна­чає кількість і тривалість годувань залежно від nіндивідуальної потреби, без обмежен­ня з боку матері, проте треба пам’ятати, що nплач дитини не завжди означає, що вона голодна. На 1-му місяці життя дитину nможна прикладати до грудей до 10—12 і більше разів, у тому числі й нічне nгодування. Це поліпшує процес лактації, сприяє довшій тривалості грудного nвигодовування, запобігає розвитку гіпогалактії та лактостазу в матері. Проте, nпочинаючи з 2—3 міс, більшість дітей встановлює певний режим годування — зазвичай nз інтервалом у 2,5—3,5 год.

Тривалість nгодування становить у середньому 15—30 хв, але це залежить від загального стану nдитини і особливостей будови грудної залози в матері. У перші 5—7 хв дитина nзазвичай висмоктує близько 80 % молока. Якщо тривалість годуван­ня перевищує 30 nхв або є меншою, необхідно встановити причину, оскільки це може свідчити про nрізні порушення процесу вигодовування (недостатня лактація, порушення стану nдитини тощо).

Зціджування молока. Правильно організоване вигодовування nі нормальна лакта­ція зазвичай не потребують зціджування молока. Проте в перші nдні після народжен­ня молоко, що залишається в груді після годування, бажано nзцідити, щоб не галь­мувався лактогенез. Зціджене молоко можна зберігати за nтемператури 18—20 °С не довше ніж 12 год; за температури 4—5 °С — до 48 год; —18—20 °С — до 4 міс.

Після введення першого прикорму дитину переводять на nп’ятиразове годуван­ня.

Цей режим є орієнтовним і повинен ураховувати особливості росту і nрозвитку дитини. Якщо лактація знижена, можна прикладати дитину до грудей nчастіше, особ­ливо уночі.

У певні вікові періоди організм дитини може nпотребувати більше грудного молока (у 3 тиж., 6 тиж., 3 міс.) і частішого nприкладання до грудей, що зумовлено його nінтенсивним ростом. Достовірними ознаками недостатнього отримання дити­ною грудного молока є збільшення її маси тіла nменше ніж на 500 г за місяць; сечовиді­лення nменше ніж: 6 разів на добу, при цьому сеча стає концентрованою, з різким за­пахом.

 

 

 

Харчовий блок, роздавальна, nїдальня.

Місце цих підрозділів у структурі стаціонару і nлікарні

в організації харчування дітей

Для nзабезпечення харчування дітей у відділеннях стаціонару є спеціальний підрозділ n— харчоблок. До його складу входять кімната для миття посуду, яка nоблаштована раковинами для миття посуду з двома секціями для брудного та nчистого посуду або комбайнами для миття посуду, кімната для роздачі їжі n(роздавальна) та їдальня. Посуд зберігається в роздавальні, окремо для матерів nі дітей.

Роздавальна облаштована шафою для чистого посуду; nхолодильником для збері­гання запасу молочних сумішей на добу, nелектрокип’ятильником; електроплитою для підігрівання їжі; столом із nгігієнічним покриттям для роздачі їжі; комплектом посуду (на одного хворого по nодній глибокій, мілкій і десертній тарілці, чашка, ви­делка, ложки — столова і nчайна); шафою для зберігання хліба, солі, цукру, шафою для стерилізації посуду; nбачком для відходів з кришкою, яка щільно закривається; мийними та nдезінфекційними засобами. Інвентар для nприбирання та мийні засоби повинні бути nмаркірованими і зберігатися в окремому приміщенні.

їжу для дітей готують nцентралізовано, а у відділення доставляють згідно з ча­сом уживання її хворими. nДля транспортування та зберігання їжі використовують маркіровані термоси: n”Для перших страв”, “Для других страв”, “Гарнір”, n”Моло­ко” та ін.

Роздають nїжу в їдальні відділення не пізніше 2 год від часу її приготування. Якщо nнеобхідно, страви перед уживанням підігрівають. Роздають їжу роздавальни­ця, nбуфетниця або чергова медсестра, надягнувши при цьому спеціальні халати.

Персонал, який причетний до роздавання nїжі, повинен дотримуватися правил особистої гігієни: nперед відвідуванням туалету знімати халат; після відвідування — вимити руки з милом та обробити nїх одним із дезінфекційних засобів.

Технічний персонал, зайнятий прибиранням палат та nінших приміщень, до роздавання їжі не допускається.

Порядок і дотримання правил роздавання їжі контролює старша nмедсестра. Пе­ред споживанням їжі усі лікувальні процедури припиняються (окрім nвипадків, зумо­влених станом дитини). Діти повинні вимити руки з милом, а nмедперсонал зобов’язаний це проконтролювати. За стіл зазвичай садовлять дітей nодного віку та тих, хто отримує однакову дієту. Стільці повинні бути з nматеріалу, що добре миєть­ся. Під час споживання їжі в їдальні медперсонал nстежить за тим, щоб діти їли спокійно, допомагає в разі необхідності і, якщо nдитина відмовляється від їжі, або погано їсть, з’ясовує причину та повідомляє nлікаря. Якщо в дитини поганий апетит, простежити, щоб вона з’їла найбільш nповноцінну частину страви.

Тяжкохворі та хворі на інфекційні захворювання споживають їжу nв палаті. Якщо дитина може сидіти, то після миття рук вона їсть самостійно за nприліжковим столом; якщо дитині важко сидіти, їй надають положення напівсидячи. nДля цього nпідніма­ють головний кінець функціонального ліжка або підкладають під спину nдекілька подушок. Шию та груди вкривають фартушком або клейонкою. Лівою рукою nпідво­дять голову дитини, а правою — підносять ложку з їжею або спеціальний nпоїльник. Кількість їжі, яку спожила дитина, обов’язково фіксують у листку nпризначень.

Їжа має бути смачною, щойно приготовленою і теплою (40—45 n°С). Власні про­дукти харчування вживають у межах асортименту, дозволеного nлікарем; вони мають зберігатися в призначених для цього шафах або холодильниках nі видаватися дітям під контролем медичної сестри.

Особливої уваги потребує контроль за дотриманням правил nкулінарної обробки продуктів відповідно до способів профілактики харчових nотруєнь. Обробку посуду проводять так: спочатку посуд очищують від харчових nвідходів, знежирюють шля­хом замочування у 2 % розчині натрію гідрокарбонату nабо миють із застосуванням одного з дозволених МОЗ України засобів, добре nсполіскують та прожарюють у сухожаровій шафі за температури 180 °С протягом 30 nхв або за тем­ператури 120 °С протягом 45 хв. Харчові відходи збирають у nспеціальні маркіровані баки і в той же день вивозять із відділення. М’який nінвентар для прибирання після використання заливають дезінфекційним розчином на nтермін відповідно до інс­трукції, кип’ятять протягом 15 хв, потім споліскують і nсушать. М’який інвентар для миття підлоги обробляють так само, але не nкип’ятять.

Контроль за санітарним станом харчоблоку полягає у щоденній nперевірці якості прибирання кухні, підсобних приміщень, дотриманні правил миття nпосуду (обо­в’язково гарячою та холодною водою), використанні необхідних мийних nзасобів, своєчасній переміні спеціального для роботи на кухні одягу. Проводять nщоденний огляд працівників харчоблоку на наявність гноячкових захворювань nшкіри.

Автор: Чорномидз І.Б.

 

 

 

 

Література

Догляд nза хворими: підручник/ за ред.. О.М Ковальвої, В.М Лісового, С.І. Шевченка, nТ.В. Фролової. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 488 с.

 

Капітан nТ.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми: Підручник. – Вінниця: ДП nДКФ, 2003. – 768 с.

 

Касевич nН.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: підручник. – nК.: Медицина, 2009. – 424 с.

 

Педіатрія nв модулях: навч. посібник / І.Ю. Андрієвський, В.С. Тарасюк, В.В. Титарченко та nін. – К.:Медицина, 2007. – 336 с.