ОЦІНКА ТЕМПЕРАТУРИ ЯК ІНДИКАТОРА ЗДОРОВ’Я. ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ ТА ЇЇ МЕХАНІЗМИ.

ОЦІНКА ТЕМПЕРАТУРИ ЯК ІНДИКАТОРА ЗДОРОВ’Я. ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ ТА ЇЇ МЕХАНІЗМИ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАГАРТУВАННЯ ТА ПОКАЗИ ТА ПРОТИПОКАЗИ ДО ЗАГАРТУВАННЯ.

Поняття про терморегуляцію та її механізми; вплив коливань температури довкілля на організм людини; поняття про загартування, його фізіологічні механізми та оздоровча суть; основні принципи загартування; протипоказання до загартування.

Температура тіла — комплексний показник теплового стану організму людини, тварин. Нормальна температура тіла людини залежить від точки (місця) вимірювання, часу доби та фізіологічної активності.

Тварини, здатні зберігати свою температуру у вузьких межах незалежно від температури зовнішнього середовища, називаються теплокровними, або гомойотермними. До теплокровних тварин відносяться ссавці та птиці. Тварини, позбавлені такої здатності, називаються холоднокровними, або пойкілотермними. Підтримка температури тіла організмом називається терморегуляцією.

У холоднокровних тварин температура тіла мало відрізняється від температури навколишнього середовища, і лише при інтенсивній м’язовій діяльності у деяких видів вона може значно перевищувати навколишню температуру.

Температура тіла є важливим індикатором нашого здоров’я. Що таке нормальна температура тіла? Яка частини тіла дає найточнішу відповідь на це запитання?
Наш організм має дивну здатність зберігати свою температуру в межах безпечного діапазону для людського життя. Коли ви відчуваєте жар, чи починаєте потіти, тіло охолоджується. Коли ви відчуваєте холод, чи починаєте тремтіти, то, тіло генерує тепло.

Цінне діагностичне значення в обстеженні хворого має вимірювання температури тіла, артеріального тиску та визначення пульсу на периферійних артеріях.

Температура тіла відображає ступінь реактивності організму хворого, тому вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією.

Причиною підвищення температури тіла може бути не тільки інфекція, але й розпад тканин при злоякісних пухлинах, некрозі тканини (наприклад при інфаркті), крововиливах у тканину, швидкому руйнуванні в крові еритроцитів. Іноді зустрічається лихоманка при захворюваннях ЦНС Ступінь підвищення температури тіла значною мірою залежить від стану організму хворого: при однаковій інфекційній хворобі у різних людей вона може бути різною. Наприклад, при пневмонії у молодих людей температура досягає 40° С і вище, а у похилому віці та у виснажених осіб такого значного підвищення не спостерігається.

У здорової людини температура тіла постійна з незначним коливанням у ранкові та вечірні години (36,6 – 37°С). Вранці температура нижча на декілька десятих градуса, а ввечері вища. Вона не повинна перевищувати 37° С, а коливання знаходяться в межах від 0.5 до 1°С.

Температуру вимірюють двічі на день (о 7-8 годині ранку і о 17-19 годині вечора) медичним термометром зі шкалою, градуйованою за Цельсієм від 340 до 42° з поділками по 0,1°.

Температуру тіла вимірюють переважно в підпаховій впадині протягом 10 хвилин.

Можна вимірювати температуру тіла у паховій складці протягом 10 хвилин, а у грудних дітей та у ослаблених хворих – у ротовій порожнині та у прямій кишці (протягом 5 хв.) Потрібно пам’ятати, що температура в прямій кишці та в ротовій порожнині на 0.5-1°С вища, ніж при вимірюванні її в підпаховій ямці та у паховій складці.

ПОРЯДОК ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА:

1.                     Термометр необхідно протерти етиловим спиртом, витерти насухо і струсити, щоб стовпчик ртуті опустився нижче 35°С.

2.                     Перед вимірюванням температури необхідно насухо витерти підпахову ямку, щоб не було випаровування поту, що веде до зниження температури.

3.                     В ділянці, де проводять вимірювання температури, не повинно бути запальних процесів, подразнень шкіри.

4.                     Термометр повинен щільно прилягати до шкіри ртутним резервуаром, щоб ямка була закрита.

5.                     Білизна не повинна попадати з підпахову ямку в момент вимірювання в ній температури тіла.

6.                     Хворий повинен лягти на спину чи на бік, притиснути термометр, привівши зігнуту в ліктьовому суглобі руку і поклавши передпліччя на груди. Якщо хворий не може це зробити, то медсестра повинна допомогти. Дітям руку потрібно також притримувати.

7.                     Необхідно пересвідчитись, що поряд немає ні грілки, ні пузиря з льодом, що може маскувати справжню температуру тіла.

8.                     Перед вимірюванням температури тіла в прямій кишці необхідно спочатку зробити хворому очисну клізму, повернути його на лівий бік. новонароджена дитина може лежати на спині із зігнутими в колінних і кульшових суглобах ногами, тому термометр перед введенням змащують вазеліном.

9.                     Після вимірювання темпера тури термометр миють, дезинфікують і зберігають у склянці чи банці, наполовину заповненій дезинфікуючим розчином. На дно банки потрібно покласти шар вати.

 

Потрібно пам’ятати, що у здорової людини температура тіла 36-36,9°С, у дітей на 0,5-1 °С вища, а в людей похилого віку відповідно нижча, що пояснюється підвищенням окислювально-відновних процесів у дітей і зниженням їх у людей похилого віку.

Фізіологічні коливання температури, пов’язані з роботою чи вживанням їжі, в нормі не перевищують 1°С.

Також існує кілька варіантів для нормальній температурі тіла, які залежать від багатьох факторів, таких як час доби, температури зовнішнього повітря, вік людини та інші. Температура може варіюватися від 36,1 до 37,2 градусів, і вона  вважається в межах норми. Також температура тіла зазнає незначних змін протягом дня. Найнижча вона вранці між 4 і 6 годинами ранку і висока ввечері, близько 6 до 8 годин вечора. Під час сну зазвичай температура починає падати, забезпечуючи здоровий сон.

Температура тіла вимірюється за допомогою різних видів термометрів в різних частинах тіла. Температура у роті може залежати від багатьох факторів і вона як правило нижче. Ректальна температура і вушна трохи вище ніж усі показання температури у тілі людини. Температура в пахвах є найбільш не точною, найточніший спосіб вимарювати температуру ректально.

Багато хто з нас бояться лихоманки і дуже часто зменшують лихоманку  ліками. Тим не менш, лихоманка не хвороба, а механізм захисту організму, який бореться з інфекціями, тобто лихоманка в загалі нешкідлива. Лихоманка уповільнює ріст хвороботворних бактерій і активізує білі кров’яні клітини, щоб боротися з інфекцією. Лихоманка може становити 37,8 – 40 градусів С. Загальне правило говорить, що ліки від лихоманки необхідні, коли вона змушує вас або вашу дитину відчувати дискомфорт чи виникають інші небезпечні ознаки, такі як утруднене дихання або біль.

Гіпертермія — це порушення теплового балансу орга-нізму, яке характеризується підвищенням температури тіла понад норму. Типовими прикладами гіпертермічного синдро-му є гарячка, тепловий та сонячний удари.

Гарячка — це складна реакція організму на сильні подразники, одним із проявів якої є порушення теплопродукції з підвищенням температури тіла. Гарячкова реакція спрямована на виколення тепла і підвищення температури самим організмом. Гарячки поділяють на інфекційні та неінфекційні.

Стадія підвищення температури тіла, при якій теплопродукція переважає над тепловіддачею. Тривалість цієї стадії — від кількох годин до кількох тижнів. Швидке підвищення температури тіла хворі переносять важко, оскільки його супроводжують озноб, біль і ломота у всьому тілі. У цей період хворого треба вкрити теплою ковдрою, обкласти грілками, дати випити гарячого чаю.

Стадія розпалу температури тіла характеризується тим, що тепловіддача і теплопродукція знаходяться у відносній рівновазі. Тривалість цієї стадії — від кількох годин до кількох тижнів. У цей період різко підвищується обмін речовин, хворий виснажується. Для поповнення енергетичних витрат і підвищення опірності організму хворі мають посилено харчуватися висококалорійною легкозасвоюваною їжею з вітамінами. Слід, однак, мати на увазі, що внаслідок посиленого обміну речовин в організмі накопичуються продукти неповного згорання речовин, а також мікробні токсини що призводить до інтоксикації організму. В той же час внаслідок погіршення функції нирок виведення токсичних речовин з організму знижується. У цій стадії гарячки необхідно вживати велику кількість рідини, тим більше, що хворі відчувають значну спрагу. Разом з рідиною, яку бажано давати кожні 20—30 хв, призначають вітаміни, особливо С та А, оскільки їх обмін при гарячці різко порушується.

Хворі з високою температурою тіла внаслідок недостатності слиновиділення часто страждають від сухості слизових оболонок рота, у них утворюються кірки і тріщини на язиці та губах. Тому слизову оболонку рота, язик, ясна треба протирати вологою ваткою, а язик ще й очищати від нальоту.

Отруєння нервової системи недоокисленими продуктами і мікробними токсинами проявляється головним болем, безсонням, підвищеною втомлюваністю, а іноді й порушенням свідомості. Таким хворим крім дезинтоксикаційної інфузійної терапії призначають заспокійливі препарати, а для полегшення головного болю — холодні компреси або міхур з льодом на голову.

При надмірній (гіперпіретичній) гарячці, коли температура тіла сягає понад 41 °С, у хворого можуть з’явитися маячіння і галюцинації. У такому стані він може травмувати себе і оточуючих. Слід бути особливо уважним до такого хворого, постійно перебувати біля нього, бажано організувати біля його ліжка індивідуальний сестринський пост.

Порушення функцій серцево-судинної системи і дихання, які спостерігаються при гарячці, проявляються зниженням артеріального тиску, прискоренням ЧСС і частоти дихання. Відомо, що підвищення температури тіла на і °С супроводжується прискоренням ЧСС на 8—10 скорочень за 1 хв.

Стадія зниження температури. тіла характеризується зниженою теплопродукцією і підвищеною тепловіддачею. Швидке, протягом кількох годин, зниження температури тіла називається кризою; повільне, протягом кількох днів, — лізисом. Критичне зниження температури хворі переносять важко. Мокра від поту шкіра стає блідою, а пізніше синіє. Пульс слабкого наповнення, прискорений. Дихання прискорене, поверхневе, свідомість затьмарена. Якщо не вжити відповідних заходів, хворий може померти.

Криза може мати і сприятливий перебіг, коли зниження температури тіла супроводжується значним потовиділенням, ЧСС і дихання не прискорюються, а гарячкове збудження і безсоння змінюються міцним сном.

ПРИ РІЗКОМУ ЗНИЖЕННІ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ В МОМЕНТ КРИТИЧНОГО СПАДУ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА НЕОБХІДНО:

1) підняти ніжний кінець ліжка на ЗО—40 см, забрати подушку з-під голови;

2) викликати лікаря;

3) обкласти хворого грілками і вкрити теплою ковдрою, дати випити міцного солодкого чаю;

4) приготувати для введення (після призначення лікаря) 10 % розчин кофеїну-бензоату натрію і 10 % розчин сульфокамфокаїну;

5) при поліпшенні стану хворого необхідно витерти його насухо, змінити натільну і постільну білизну. При літичному зниженні температури стан хворого поступово поліпшується. Йому призначають дієту № 15, продовжують ретельний туалет шкіри і розширюють режим активності.

 

При підвищенні температури тіла понад 38—38,5°С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після застосування хіміотерапевтичних засобів, які знімають спазм судин шкіри і впливають на центри терморегуляції, інакше охолодження буде посилювати теплопродукцію і збільшувати гіпертермію.

Призначають антипіретики (жарознижуючі) — похідні тііразолону чи саліцилової кислоти (внутрішньом’язово 2 мл 50 % розчину анальгіну або 10 мл 4 % розчину амідопірину в поєднанні з антигістаміниими препаратами: І мл 1 % розчину димедролу, 2,5 % розчину піпольфену або 2 % розчину супрастину). Іноді можна обмежитись призначенням антипіретиків, використовуючи ацетилсаліцилову кислоту в разовій дозі 0,5 г 4—6 разів на добу або 0,5 г амідопірину, чи 0,5 г анальгіну. Димедрол, піпольфен, супрастин призна-чають у разовій дозі 0,025—0,05 г.

Тепловий удар супроводжується гіпертермією внаслідок перегрівання організму при посиленій теплопродукції і недостатній тепловіддачі. Тепловий удар може розвинутися і при посиленому фізичному навантаженні, коли людина одягнена в щільний, особливо шкіряний або синтетичний одяг, у приміщеннях з підвищеною вологістю і високою температурою повітря. Спричиняючими факторами теплового удару є перевтома, перенесені захворювання, голод тощо.

Тепловий удар, який виникає внаслідок дії на організм прямого сонячного випромінювання, називається сонячним ударом. Симптоми цих патологічних станів подібні.

Тепловий удар розвивається переважно раптово. Провісниками його можуть бути:

o   загальна слабкість,

o    головний біль,

o   запаморочення,

o   спрага,

o    сонливість,

o   позіхання,

o    похитування при ходьбі,

o   серцебиття,

o   прискорене дихання,

o   гіперемія обличчя,

o   корчі,

o   нудота,

o    блювання,

o    носові кровотечі.

У деяких випадках хворий раптово втрачає свідомість і падає. Обличчя бліде з ціанотичним відтінком, покрите липким потом. Реакція зіниць на світло відсутня. Шкіра на дотик холодна, в той же час при вимірюванні ректальної температури виявляється гіпертермія (40—41 °С). При підвищенні ректальної температури до 42°С може настати смерть. Дихання поверхневе, нерівномірне, пульс ниткоподібний, 120— 140 за 1 хв. Тони серця глухі. У важких випадках розвивається кома, яка призводить до смерті при явищах гострої серцево-судинної слабкості.

При тепловому ударі хворого потрібно негайно винести в прохолодне приміщення або на свіже повітря, розстібнути комір, покласти в горизонтальне положення з трохи піднятими нижніми кінцівками і опущеною головою. Прикласти холод (міхур з льодом, холодний компрес) на ділянку серця, голову, пахові складки.

При гіпертермії можна також використати інші фізичні та хімічні методи охолодження, зокрема, обдування тіла вентилятором, обтирання шкіри ефірно-спиртовим розчином до появи гіперемії, обкутування вологим простиралом, холодне пиття, промивання шлунка і кишок охолодженими до 10—12 С рідинами.

При порушенні дихання проводять штучну вентиляцію легень. Підшкірно вводять І мл 1 % розчину лобеліну або цитатону, дають нюхати ватку з нашатирнім спиртом. У важких випадках внутрішньовенно вводять 5 або 10 % розчин глюкози з 0,25—0,5 мл строфантину або 1 мл корглікону, 5 % розчин аскорбінової кислоти (5—10 мл), гідрокортизон (50 мг).

Для боротьби з набряком гортані і спазмом бронхів внутрішньо-венно вводять 5 % розчин ефедрину (2 мл) і 2,4 % розчин еуфіліну (10 мл), реополіглюкін (500 мл), темодез (450 мл), 5 % розчин натрію гідрокарбонату (250—300 мл).

Відмічаються деякі особливості перебігу гарячки у дітей та осіб похилого віку. Зокрема, механізми терморегуляції у дітей, недосконалі. Немає врівноваженості між теплопродукцією і тепловіддачею. Дитина дуже легко втрачає тепло і не може швидко й ефективно обмежити тепловіддачу, оскільки в ранньому віці ще не вироблена адекватна судино звужуюча реакція на дію холоду. Внаслідок недосконалості центру терморегуляції у дітей багато захворювань супроводжується гіпертермією. При стійкій гіпертермії порушується функція нервової системи, виникають галюцинації, корчі, втрата свідомості.
У людей похилого віку теплопродукція знижена, що призводить до того, що при гарячці температура підвищується незначно або не підвищується зовсім.

Температура  тіла  людини  та її регуляція

Усі організми залежно від здатності підтримувати температуру тіла поділяються на гомойотермні та пойкілотермні. Гомойотермні можуть інтенсивно продукувати тепло, і їх температура не залежить від температури зовнішнього середовища. Пойкілотермні мають температуру, яка незначною мірою відрізняється від температури зовнішнього середовища. Маючи постійну (ізотермія) температуру тіла гомойотермні організми завоювали значно більший ареал проживання, ніж пойкілотермні.

Тим часом, пойкілотермія дає переваги в разі обмеження добування їжі при несприятливих метеорологічних умовах. Постійна температура забезпечується перебігом метаболічних реакцій і є однією з умов оптимуму протікання біохімічних реакцій. Відповідно до правила Ван-Гоффа інтенсивність енергетичних реакцій має прямо пропорційну залежність від температури: при підвищенні температури на 10°С швидкість обмінних реакцій збільшується в 2-4 рази.

Однак при температурі понад 43°С у людини спостерігається інактивація ферментів, часткова денатурація білка. Це обумовлює верхню межу можливої температури існування. При зниженні температури сповільнюється протікання біохімічних та фізіологічних реакцій, і при температурі < 26 °С зупиняється серце.

Окремо кожна клітина підтримує життєдіяльність до моменту замерзання цитоплазми при температурі – 4 °С. У медицині широко використовують “індуковану” гіпотермію для продовження життєдіяльності клітин організму за відсутності кровообігу: наприклад, під час оперативних втручань на серці. Вимірювання температури тіла проводять контактними (різні термометри) і безконтактними (термометрія – реєстрація інфрачервоного випромінювання) методами.

Температури оболонки тіла і його ядра не збігаються. Так, у людини температура різних ділянок шкіри неоднакова (від 28°С кінцівок до 34 °С голови). “Середня температура тіла” – це усереднення відповідних середніх значень температури шкіри і внутрішньої температури з урахуванням вагових коефіцієнтів.

Температура ядра більшості гомойотермних незалежно від маси лежить у межах від 36 °С до 39 °С, у людини вона становить 37,5 °С. Це пов´язано з інтенсивністю метаболізму.

Однак спостерігаються періодичні коливання температури в межах 1°С. Розрізняють коливання циркадні або добові (у людини найменша температура тіла в передранкові часи і максимальна у вечірні); сезонні; залежно від гормонального стану організму; пов´язані з переміщенням з одного часового поясу в інший; обумовлені м´язовою роботою. Отже, у всіх ритмах виділяють циркадні, інфра- (менше одного разу за добу) та ультрарадіанні (більше одного циклу за добу). Коли говорять про сталість температури тіла, то розуміють, що йдеться про температуру його ядра. Температура різних ділянок шкіри може значно відрізнятись не тільки від температури ядра, а й між собою. Про температуру ядра тіла роблять висновок з температури (репрезентативна температура) під пахвою (36,6 °С), у ротовій порожнині (36,7 – 37,0 °С), у грудних дітей у прямій кишці (37,3 – 37,6 °С). Ці ділянки тіла певною мірою репрезентують його внутрішню температуру внаслідок легкодоступності та незначних змін просторової температури. У клінічній практиці більш важлива динаміка температури.

Сталість температури тіла підтримується завдяки динамічному стану термогенезу (теплоутворення) і тепловіддачі в організмі. Теплоутворення в організмі відбувається в результаті екзотермічних реакцій, що постійно протікають у всіх його клітинах, але з різною інтенсивністю. Це – хімічні процеси. Термогенез може відбуватися внаслідок його безпосереднього (первинного) утворення та супутнього (вторинного) виділення завдяки різним процесам життєдіяльності. Тепло утворюється в усіх органах і тканинах, але в різних співвідношеннях.

Ці співвідношення змінюють залежно від функціонального стану організму. Так, у спокої 20 % тепла утворюється в печінці, 56 % – в інших органах і 20 % – у скелетних м´язах. У процесі фізичного навантаження на м´язи припадає 90 % утвореного тепла. До того ж все теплоутворення зростає в 4 – 5 разів. Термогенез ділиться на скоротливий (м´язовий тонус, м´язове тремтіння і довільні м´язові рухи) і нескоротливий. Останній обумовлений порушенням окиснювального фосфорилювання. Відтак метаболізм проходить не шляхом синтезу з АДФ – АТФ, а шляхом утворення і виділення тепла. Досягається це підвищенням концентрації в крові катехоламіну, тироксину і вільних жирних кислот.

Тепловіддача в організмі (фізичні процеси) здійснюється шляхом радіації (60 %), випаровування (перспірація поту із легень – 22 %) і тепловіддача (теплопроведення шляхом конвекції – 15 % і контакту – 3 %). Конвекція може бути природна (ламінарний перенос тепла) і форсована (значно посилює інтенсивність тепловіддачі). Товщина ламінарного шару дорівнює 4-8 мм і зумовлена різницею тепла тіла й навколишнього повітря. Безпосередньо біля шкіри рух повітря має турбулентну течію через підвищенням швидкості руху підігрітого шару повітря. Відповідно до фізичних законів поширення теплових потоків температура поверхневих частин тіла нижча від внутрішніх. Крім того, у кінцівках існують поздовжній (осьовий) і радіальний (перпендикулярний поверхні) температурні градієнти. Коливання температури тіла внаслідок зовнішніх змін температури більш суттєве на поверхні тіла та кінцівках. Тобто спрощено, можна виділити пойкілотермну оболонку (поверхневий шар) і гомойотермну серцевину (внутрішній шар). Залежно від вологості, температури й інших факторів співвідношення шляхів тепловіддачі може змінюватись. Наприклад, при підвищенні температури довкілля до 37°С і вище тепловіддача здійснюється переважно внаслідок випаровування.

Механізм секреції поту полягає в його виділенні власне потовими залозами (утворення первинного секрету, подібного до безбілкового фільтрату плазми крові та з меншою концентрацією глюкози і Nа⁺) і формуванні вторинного секрету в протоках потових залоз внаслідок реабсорбції Nа⁺ і паралельно води. Регуляція потовиділення здійснюється симпатичними холінергічними волокнами та катехоламінами.

Окремі ссавці збільшують тепловіддачу частим поверхневим диханням.

Якщо тепловіддача в організмі здійснюється завдяки фізичним, а термогенез – хімічним процесам, то регуляція цих процесів відбувається за допомогою нервових і гуморальних механізмів.

Регуляція забезпечується надходженням інформації від периферичних (шкірних теплових і холодових) терморецепторів до центру терморегуляції – гіпоталамуса. Ця інформація узгоджується з тією, що надходить від центральних терморецепторів (містяться в передоптичній зоні гіпоталамуса, ретикулярній формації, середньому та спинному мозку), внаслідок чого узгоджуються процеси тепловіддачі і теплоутворення з метою підтримання сталої температури ядра тіла. На рівні спинного мозку, ретикулярної формації, середнього мозку також здійснюються деякі рефлекторні реакції регуляції, спрямовані на збереження і підтримання температурної сталості. Однак їх ефективність недостатня.

Тепловіддача регулюється передньою частиною гіпоталамуса (центр тепловіддачі). Під час зруйнування цього відділу тварина втрачає здатність витримувати високу температуру. Зруйнування хвостової частини гіпоталамуса робить тварину нездатною переносити охолодження, що свідчить про знаходження тут центру теплоутворення і робить тварину пойкілотермною. Інформація з периферії в центральні структури передається спіноталамічними і спіноретикулярними шляхами у таламус, гіпоталамус і кору головного мозку. Роль центральних терморецепторів полягає в контролі температури ядра. Сама регуляція здійснюється за допомогою негативного зворотного зв´язку соматичною і симпатичною нервовими системами.

Регуляція ізотермії при зниженні температури спочатку здійснюється нервовою системою (припинення потовиділення, посилення піломоторного рефлексу, спазм судин, відповідна поведінка: присідання, розмахування руками) і потім гормонами. Збільшення концентрації катехоламінів, тироксину порушує спряження окиснювального фосфорилювання, викликаючи калоригенний ефект. Це термінова, короткотривала адаптація.

Термонейтральна зона – температурний діапазон, у межах якого температура тіла підтримується на постійному рівні без участі додаткових механізмів теплопродукції або тепловідведення.

Оптимальна температура (температурна зона або зона комфорту) для легко одягнутої людини становить 18-20 °С. Стан комфорту також може бути досягнутий при різній комбінації температури, вологості, конвекції. Така взаємодія цих факторів називається ефективною температурою. Тривале перебування людини в тій або іншій кліматичній зоні супроводжується її адаптацією (акліматизацією). Так, у північних жителів обмін зростає (холодова адаптація), на екваторі – зменшується (теплова адаптація) внаслідок змін рівня концентрації гормонів. Змінюються і процеси теплорегуляції. Наприклад, при тривалому підвищенні температури довкілля не тільки зростає кількість виділеного поту, а й зменшується виділення солей. При тривалих впливах холоду або тепла виникає толерантна адаптація: наприклад поріг розвитку тремтіння зсувається в бік більш низьких температур або більш високих відповідно. Зростає також навантажувальне відхилення з виникненням помірної гіпотермії. Це довготривала адаптація. Окремо потрібно розрізняти поведінкову адаптацію – пошук одягу, теплого затишку.

Гіпертермія – це підвищення температури тіла понад норму. Буває під час інтенсивного фізичного навантаження, перегрівання на сонці, певних захворюваннях. В останньому випадку це обумовлено дією пірогенів (термостабільні ліпополісахариди мембран бактерій у свою чергу стимулюють синтез лейкоцитарних пірогенів – термолабільний пептид, ідентичний інтерлейкіну). Утворений простагландин у циклооксигеназному перетворенні арахідонової кислоти під час ін´єкції в гіпоталамус також викликає пірогенний ефект. Пірогени змінюють “заданий рівень” температури гіпоталамуса з відповідними наслідками. Гіпертермія при цьому має і позитивне значення – запобігає розмноженню бактерій і вірусів та стимулює власні захисні реакції. Однак у процесі підвищення температури понад 41 °С порушуються процеси терморегуляції, інактивуються ферменти, змінюється проникність мембран, що може призвести до летального кінця.

 Діти відрізняються недостатньо налагодженими механізмами теплообміну. Вони легко перегріваються і легко втрачають тепло. Грудні діти реагують на охолоджування бурхливими хаотичними рухами, які їх зігрівають. Для них важливе значення має тепловіддача, а саме процесси випаровування водяної пари під час дихання.

У перші роки життя в організмі дитини переважають процеси хімічної терморегуляції. Завдяки високому рівню обмінних процесів організм дитини швидко нагрівається. Температура шкіри і внутрішня температура тіла у дошкільника (37.4-37.6°) вищі, ніж у дорослих.

Велика кількість кровоносних судин у шкірі характеризує швидкий переніс тепла від температурного ядра тіла до його оболонки, а недостатня рефлекторна регуляція просвіту шкірних судин не забезпечує захист від великих теплових втрат. При невеликій м´язовій масі діти мають низьку теплоізоляцію покривних тканин. Високі тепловтрати обумовлені також і відносно великою поверхностью маленького тіла. Все це викликає швидке охолоджування тіла дитини, і вимагає особливої уваги до його гартування.

Із переходом до молодшого шкільного віку межі терморегуляції розширюються, а механізми теплообміну удосконалюються. Наростання м´язової маси покращує теплоізолюючі властивості покривів тіла, вдосконалення судинних реакцій, полегшує регуляцїю теплообміну на поверхні шкіри. Поліпшується регуляція потовиділення, уточнюється інформація від терморецепторів тіла і діяльність центрів терморегуляції. Все це дозволяє краще підтримувати постійність температури тіла в різних умовах середовища і при різних формах діяльності. Діти молодшого шкільного віку менше схильні до перегрівання і переохолодження, проте їх стійкість до змін температурних режимів все ще недостатньо ефективна.

Терморегуля́ція (від грец. τέρμη «жар,тепло»     лат. regulo «впорядковую) — сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.

Найкраще та найстабільніше терморегуляція працює у людини та деяких інших теплокровних тварин (переважно ссавців іптахів), у яких температурапідримується на майже сталому рівні, незалежно від змін температури зовнішнього середовища, у цих організмів терморегуляція є одним ізаспектів гомеостазу. Крім них, багато організмів, від хребетних тварин до рослин, включаючи багатьох «холоднокровних», мають різноманітні рівні таметоди терморегуляції, що дозволяють в певних межах регулювати температуру тіла.

Види терморегуляції у теплокровних:

1.                     Ендотермія — здатність деяких організмів контролювати температурами своїх тіл за допомогою внутрішніх засобів, наприклад, тремтіння м’язів абовнутріклітинних засобів. Протилежність ендотермії — екзотермія.

2.                     Гомойотермія — терморегуляція, що дозволяє підтримувати постійну внутрішню температуру тіла попри зовнішній вплив.

3.                     Тахіметаболізм — вид терморегуляції, характерний для організмів із високим рівнем основного обміну, тобто швидкості метаболізму у стані спокою. Тахіметаболічні організми, по суті, зберігають високу активність протягом всього часу. Хоча їх основний обмін і повільніший їх швидкість основного обміну с активному стані, різниця не така велика, як у брадіметаболічних організмах. Тахіметаболічні організми зазвичай потребують більше їжи та гірше переносять її нестачу.

 

В залежності від механізму розрізняють хімічну та фізичну терморегуляцію у гомойотермних організмів.

·  Хімічна терморегуляція забезпечує зміни рівня загальних енерговитрат і теплопродукції тканин(терморегуляційний тонус м’язів, теплопродукцію мозку, міокарда, печінки тощо). Здійснюється шляхом змін інтенсивності окисних процесів.

·  Фізична терморегуляція забезпечує зміни тепловіддачі за рахунок судинних реакцій шкіри, потовиділення, сезонних змін теплоізолюючих властивостей хутра, терморегуляторної поведінки тощо.

 

Терморегуляторна поведінка, як сукупність рухливих актів, спрямованих на зміну теплообміну організму здовкіллям може бути рефлекторною і нерефлекторною. 

Рефлекторна — найчастіше це теплова задишка, наприклад, пелікани, які не мають потових залоз, під час спеки застосовують для охолодження внутрішню поверхню піддзьобового міхура, розтягуючи її і одночасно відкривши дзьоб. До нерефлекторних дій можна віднести пошук необхідного температурного середовища — наприклад, затінку і прохолоди під час спеки.

Вплив коливань температури довкілля на організм людини

При оцінці повітряного середовища варто враховувати всі її властивості. Фізичні властивості – температура, вологість, рухливість повітря, барометричний тиск, електричний стан;

Хімічні  – вміст складових частин повітря й різних газоподібних домішок, бактеріологічний склад і наявність у повітрі різноманітних механічних домішок у вигляді пилу, сажі. Дія повітряного середовища на організм комплексна, але один з істотних впливів пов’язаний з фізичними властивостями повітря, оскільки вони значною мірою визначають теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Як відомо, теплообмін організму підтримується шляхом урівноважування процесів хімічної і фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція визначається здатністю організму змінювати інтенсивність обмінних процесів. Нагромадження тепла в організмі відбувається як у результаті окиснювання харчових речовин і вироблення тепла при м’язовій роботі, так і від променистого тепла сонця й нагрітих предметів, теплого повітря і гарячої їжі. Організм віддає тепло шляхом проведення, конвекції, випромінювання та випарювання поту. Тепловіддача проведенням здійснюється при зіткненні з холодними поверхнями. Конвекційна віддача тепла відбувається при нагріванні повітряних мас. Віддача тепла випромінюванням можлива поблизу предметів і огорож, що мають температуру нижчу, ніж шкіра людини. При випарюванні поту організм також віддає тепло. Невелика кількість тепла виводиться з організму з видихуваним повітрям і фізіологічними відходами. Теплорегуляційні механізми функціонують під контролем центральної нервової системи, і залежно від її стану можлива зміна процесів як теплопродукції, так і тепловіддачі. У стані спокою і теплового комфорту тепловтрати конвекцією становлять 15,3 %, випромінюванням – 55,6 %, випаровуванням – 29,1 %.

Віддача тепла проведенням залежить від різниці температури поверхні тіла людини і предметів, а також від теплопровідності цих предметів. Теплопровідність повітря незначна, тому віддача тепла проведенням через нерухоме повітря виключена. Інтенсивність віддачі тепла конвекцією залежить від площі поверхні тіла людини, різниці температури повітряного середовища і тіла та від швидкості руху повітря. Посилені конвекційні струми сприяють найшвидшому охолодженню організму. При одній і тій самій температурі повітря підвищена рухливість повітря сприяє більш швидкому охолодженню шкіри людини, ніж у нерухомому повітрі. Наприклад, при температурі повітря 18°С різниця температури шкіри при нерухомому повітрі і при вітрі становить 7°С. Чим вище температура повітря, тим слабший охолоджувальний ефект вітру, при температурі повітря 34оС температура шкіри при нерухомому повітрі і вітрі залишається однаковою і становить близько 34°С, тобто теплий вітер сприяє перегріванню організму.

У процесах теплообміну організму із зовнішнім середовищем велике значення має променевий (радіаційний) теплообмін. Відповідно до фізичних законів усяке тіло при температурі вище абсолютного нуля випромінює тепло в навколишній простір. Тепловипромінювання залежить тільки від теплового стану нагрітого предмета і не залежить від температури повітряного середовища.

З підвищенням температури випромінюючого тіла довжина хвиль зменшується, тобто спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль. Наприклад, метал червоного розжарювання випускає довгохвильові інфрачервоні промені. При подальшому нагріванні металу і переходу його в стан білого розжарення спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль, включаючи хвилі світлового випромінювання. Поряд з тепловим впливом метал починає світитися. Отже, знаючи довжину хвилі з максимальною енергією випромінювання, можна передбачити той або інший фізіологічний вплив і розробити конкретні міри захисту.

Променеве тепло і тепло повітряних мас (конвекційне тепло) викликають однакове суб’єктивне відчуття тепла, але механізм і шляхи впливу цих видів тепла на організм різні.

Променеве тепло – проникаюче, конвекційне тепло впливає на поверхню тіла людини і не проникає настільки глибоко, як променеве тепло.

Між людиною і навколишніми предметами відбувається безперервний обмін променевим теплом. Якщо поверхня тіла людини випромінює стільки тепла, скільки приймає від навколишніх предметів, радіаційний баланс дорівнює нулю. Якщо середня температура навколишніх предметів і огорож вище температури шкіри людини, то людина одержує більше променевого тепла від навколишніх предметів, ніж випромінює сама, тобто радіаційний баланс позитивний.

Негативний радіаційний баланс створюється тоді, коли людина віддає випромінюванням більше тепла, ніж одержує від навколишніх предметів. У разі різкого порушення радіаційного балансу спостерігається перегрівання або охолодження. Наприклад, у гарячих цехах можливе перегрівання робітників не тільки через високу температуру повітря, але й у результаті інтенсивного променевого тепла від нагрітих поверхонь, розпеченого металу і т.д.

Холодні та вологі стіни створюють умови для негативного радіаційного балансу, людина охолоджується, інтенсивно випромінюючи тепло у бік холодних огорож. При цьому, незважаючи на сприятливу температуру повітря, людина часто відчуває тепловий дискомфорт. При сполученні радіаційного охолодження і низької температури повітря спостерігається більш швидке і більш глибоке охолодження організму.

Температура повітря є постійно діючим фактором навколишнього середовища. Людина піддається дії коливань температури повітря в різних кліматичних районах, при зміні погодних умов, при порушенні температурного режиму в житлових і громадських будівлях.

Вплив несприятливої температури повітря на організм найбільш виражений у виробничих умовах, де можливі дуже високі або дуже низькі температури повітря. Крім того, значна кількість людей працюють на відкритому повітрі – це будівельники, робітники кар’єрів, лісової промисловості, сільського господарства, війська в польових умовах і т.д.
При дії на організм високої температури повітря (вище 35°С) порушується в першу чергу віддача тепла конвекційним шляхом. Нагріті поверхні зменшують або припиняють радіаційну віддачу тепла, організм звільняється від зайвого тепла переважно потовипарюванням.

На величину втрати тепла потовипарюванням істотно впливають вологість і рухливість повітря. Так, при температурі повітря вище 35оС і помірній вологості втрата вологи потовипарюванням може досягати 5-8 л/добу.

У виняткових випадках ця втрата може досягати 10 л/добу. Разом з потом з організму виділяються солі, серед яких найбільшу частку становлять хлориди. З потом виділяються водорозчинні вітаміни С і групи В. Втрата солей плазми крові веде до підвищення в’язкості крові, що утруднює роботу серцево-судинної системи. При тривалому впливі високої температури повітря порушується діяльність шлунково-кишкового тракту. Виділення з організму хлору-іона, вживання великої кількості води ведуть до пригнічення шлункової секреції і зниження бактерицидності шлункового соку, що створює сприятливі умови для розвитку запальних процесів у шлунково-кишковому тракті.

Вплив високої температури повітря негативно позначається і на функціональному стані центральної нервової системи, що проявляється ослабленням уваги, порушенням точності і координації рухів, уповільненням реакцій. Це сприяє зниженню якості роботи і збільшенню виробничого травматизму.

У робітників, що постійно піддаються дії високої температури повітря, знижується імунобіологічна активність із підвищенням загальної захворюваності. Різке перегрівання організму може привести до теплового удару (хворобливість м’язів, сухість у роті, нервово-психічні порушення). Такі явища найчастіше виникають при тяжкій фізичній праці в жаркому вологому кліматі.

Крім високої температури повітря, людина часто піддається впливу низьких температур в умовах Крайньої Півночі або в особливих виробничих приміщеннях. При дуже низьких температурах повітря значно зростають тепловтрати радіацією і конвекцією, знижуються тепловтрати випаровуванням. У цьому випадку загальні тепловтрати перевищують теплопродукцію, що приводить до дефіциту тепла, зниження температури шкіри і охолодження організму.

Зниження температури і ослаблення тактильної чутливості шкіри стають першою реакцією організму на зміну теплового стану при охолодженні. При цьому відбувається зміна функціонального стану центральної нервової системи, що проявляється у своєрідній наркотичній дії холоду, що веде до ослаблення м’язової діяльності; різкому зниження реакції на болючі подразнення, адинамії і сонливості.

Місцеве охолодження, особливо охолодження ніг, сприяє розвитку простудних захворювань, що пов’язане з рефлекторним зниженням температури слизової оболонки носоглотки. Це явище враховується при гігієнічній оцінці температурного режиму житлових і громадських будівель шляхом регламентації перепадів температури повітря по вертикалі, які не повинні перевищувати 2,5оС на 1 м висоти. Відомі випадки відмороження нижніх кінцівок у солдатів при температурі повітря, близької до нуля, коли тривале змушене положення в окопах приводило до порушення кровообігу в кінцівках. Ноги швидко охолоджувалися у результаті інтенсивної тепловіддачі випромінюванням у бік холодних і сирих стін окопу. Переохолодження кінцівок збільшувалося при зволоженні одягу, який ставав більш теплопровідним, що приводило до великої втрати тепла (окопна, або траншейна, стопа). Найбільша кількість відморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при поєднанні низької температури, високої вологості і великій рухливості повітря.

Вологість повітря має велике значення, оскільки впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Абсолютна вологість повітря свідчить про абсолютний вміст водяних парів у грамах в 1 м3 повітря, але не показує ступінь насичення повітря парами. Наприклад, при одній і тій самій абсолютній вологості насичення повітря водяними парами буде різним при різній температурі повітря. Чим нижче температура повітря, тим менше водяної пари необхідно для його максимального насичення, і навпаки, для максимального насичення повітря при високій температурі абсолютна вологість має велике значення. 

Рухливість повітря впливає на тепловтрати організму шляхом конвекції і потовипарювання. При високій температурі повітря його помірна рухливість сприяє охолодженню шкіри. Мороз у тиху погоду організмом переноситься легше, ніж при сильному вітрі, навпаки, узимку вітер викликає переохолодження шкіри у результаті посиленої віддачі тепла конвекцією і збільшує небезпеку обморожень. Підвищена рухливість повітря рефлекторно впливає на процеси обміну речовин, із зниженням температури повітря і збільшенням його рухливості підвищується теплопродукція. 

Сильний вітер (більше 20 м/с) порушує ритм дихання, механічно перешкоджає виконанню фізичної роботи і пересуванню. Помірний вітер підбадьорює, сильний, тривалий вітер різко пригнічує людину. Найбільш сприятлива рухливість атмосферного повітря в літню пору становить 1 – 5 м/с.

Комплексна дія повітряного середовища на організм
Фізичні фактори повітряного середовища впливають на організм людини комплексно, що підтверджується однаковим тепловим відчуттям при різних поєднаннях температури, вологості, рухливості повітря.

Залежно від харчування, одягу, обсягу виконуваної роботи тепловий стан людини змінюється в широких межах. Об’єктивна оцінка теплового стану людини необхідна для гігієнічного нормування фізичних факторів повітряного середовища. Тепловий стан організму об’єктивно відбивають температура тіла і шкіри, пульс і частота дихання, артеріальний тиск, газообмін, потовиділення і т.д. Серед цих методів істотне значення має вивчення реакції нервової системи на термічні подразники. Крім об’єктивної оцінки змін функцій організму, вивчають суб’єктивні теплові відчуття людини – «найпростіший суб’єктивний сигнал об’єктивних відносин організму до зовнішнього світу» (І.П. Павлов).
Комплексний вплив фізичних властивостей повітряного середовища найбільш виражений в мікрокліматі закритих приміщень (житлові, громадські і промислові приміщення). Формування мікроклімату залежить від діяльності людини, планування і розташування приміщень, властивостей будівельних матеріалів, кліматичних умов даної місцевості, від вентиляції і опалення.

Патогенна дія високої температури. Організм, який знаходиться в умовах високої температури навколишнього середовища, зазнає загального пошкоджуючого впливу. Клінічно це проявляється гіпертермією, або перегріванням. Даними термінами позначають симптомокомплекс, обов’язковою ознакою якого є підвищення температури тіла. Гіпертер-мія пов’язана, здебільшого, з професійною діяльністю людей і зустрічається в металургів, сталеварів, будівельників, монтажників, на виробництві скла і кераміки, в працівників сільського господарства, в рятувальників під час гасіння пожеж у шахтах і на об’єктах газової промисловості. У зв’язку з недосконалістю терморегуляторних пристосувань, гіпертермія часто зустрічається в грудних дітей.

Останнім часом гіпертермія привернула увагу ще й тому, що її почали застосовувати в комплексному лікуванні злоякісних пухлин. Пухлинні клітини більш чутливі до гіпертермії, ніж нормальні. Підвищення температури тіла до 41-42 °С протягом 2 год викликає їх загибель.

Температура тіла належить до жорстко контрольованих констант внутрішнього середовища. Компенсаторно-пристосовні механізми, які запобігають її підвищенню, вмикаються відразу ж, як тільки організмові загрожує перегрівання. Вони спрямовані, головним чином, на збільшення тепловіддачі. Найважливіші з них — теплова задишка (прискорення і поглиблення дихання), розширення периферичних судин і збільшення потовиділення (в літню спеку — до 10-12 л). Одночасно із збільшенням тепловіддачі гальмується утворення тепла і пригнічується функція щитовидної залози. Поведінкові реакції обмежують контакт із джерелом високої температури. Ці механізми можуть довго утримувати температуру тіла на постійному рівні. Виснаження їх призводить до гіпертермії.
Гостру гіпертермію із швидким підвищенням температури тіла називають тепловим ударом. Він трапляється в тих випадках, коли висока зовнішня температура поєднується з високою вологістю, відсутністю руху повітря і виконанням фізичної роботи.

Тепловий удар дає високу смертність, виділяють дві причини смерті: перша — досягнення граничного температурного рівня (для людини — 43 °С) і друга — глибокі розлади серцево-судинної діяльності, дихання і нервової системи. Важливу роль у патогенезі теплового удару відіграє аміачна інтоксикація. Нагромадження аміаку пов’язане з інтенсивним розпадом білків і порушенням видільної функції нирок.

Гостру гіпертермію викликають також сонячні промені, які падають на незахищену голову. Цей стан називають сонячним ударом. За клінічними симптомами він схожий на тепловий удар, але має інший патогенез. Процес починається з ураження головного мозку і мозкових оболонок — гіперемії і набряку їх. Підвищення температури, розлади серцевої діяльності і дихання розвиваються вторинно.

При місцевій дії високої температури виникає вогнище запалення, яке називають опіком. За глибиною ураження виділяють чотири ступені опіку. Перший ступінь характеризується еритемою, другий — появою пухирів з ексудатом, третій — утворенням некротичних виразок, четвертий — звуглюванням тканин. Великі опіки викликають загальне ураження організму, відоме як опікова хвороба.

Вплив низької температури на організм. Низька температура може діяти на весь організм або на окремі ділянки тіла. При загальній дії виникає гіпотермія, при місцевій — відмороження.

Гіпотермія (переохолодження) характеризується зниженням температури тіла. Це відбувається не відразу. Процес супроводжується напруженням фізичних і хімічних механізмів терморегуляції, які запобігають цьому. Віддача тепла сповільнюється за рахунок звуження периферичних судин і зменшення потовиділення. Обмежуються всі шляхи теплообміну з навколишнім середовищем: випаровування, випромінювання конвекція.

Перебудовується нейроендокринна система. Збільшується синтез адреналіну, гормонів щитовидної залози, глюкокортикоїдів.

Ці гормони мобілізують жири, глікоген і частково білки на потреби енергозабезпечення адаптації до холоду.

Перебудова терморегуляції дозволяє довгий час підтримувати постійну температуру тіла в умовах холоду. Гіпотермія настає лише при надмірному і тривалому охолодженні. Організм може загинути від порушення функцій життєво важливих органів, якщо температура тіла опуститься до критичного рівня. Крайня межа, при якій потерпілий залишився живий, складає 16 °С.

Зниження температури тіла сповільнює обмін речовин і зменшує потребу в кисні, у зв’язку з цим опірність організму до гіпоксії зростає. Цей факт давно знайшов застосування в медицині.

Гіпотермія зменшує загрозу гіпоксії, перш за все — для нейронів головного мозку. При помірній гіпотермії (32-28 °С) споживання кисню знижується на 50 %, це дає можливість виключити серце з кровообігу на 6-10 хв. У разі глибокої гіпотермії серце може бути виключене на 60 хв при температурі 12,5 °С і навіть на 80 хв — при температурі 6 °С.
Крім загального зниження температури, застосовують локальну гіпотермію різних органів. Цей метод набув широкого розповсюдження, тому що не вимагає штучного кровообігу. Охолодження мозку через зовнішні покриви голови (краніоцеребральна гіпотермія) використовують у реанімаційній практиці при гострій гіпоксії і набряку мозку, а також для лікування новонароджених із черепномозковою травмою і важкою асфіксією. Серце охолоджують при оперативному лікуванні уроджених вад. Гіпотермію нирки викликають при трансплантації органа, резекції полюса нирки, видаленні множинних камінців. Гіпотермія шлунка ефективна при виразковій хворобі як метод зупинки профузних кровотеч.

Досягнення кріобіології застосовують у ще одній медичній галузі — консервуванні органів і тканин із метою їх подальшої трансплантації. Локальна дія холоду може спричинити відмороження. Це запальний процес, який за глибиною пошкодження тканин поділяють на чотири ступені: перший — поверхневе пошкодження епідермісу, другий — поява пухирів, третій — некроз підшкірної клітковини, четвертий — некроз м’яких тканин і кісток.
Іноді загальна або місцева дія низької температури викликає пригнічення резистентності організму до патогенних впливів, особливо до інфекційних агентів. Цей стан називають простудою, а хвороби, що легко виникають на її фоні — простудними. До них належать бронхіт, пневмонія, ангіна, гломерулонефрит тощо. 

Питання про нормальну температуру тіла не таке просте, як здається на перший погляд. Органи людини щодо цього також поділяють на дві групи: одні з них мають постійну високу температуру, інші — мінливу і нижчу температуру.

До першої частини належать внутрішні органи. Найвищу температуру має печінка, далі йде кров в аорті, органи грудної і черевної порожнин, головний і спинний мозок. Ці органи, які розташовані в глибоких частинах тіла і мають постійну температуру, називають серцевиною, або ядром. Органи і тканини, що розміщені на периферії, передусім скелетні м’язи, мають нижчу температуру, до того ж вона легко змінюється у відповідь на зовнішні впливи. Ці органи називають оболонкою. Умовна середня температура, виміряна під пахвою, складає 37 °С.

Підвищення температури тіла — дуже частий симптом багатьох захворювань. Розрізняють два види підвищення температури: гарячку і гіпертермію (про останню вже говорилося раніше). Гарячка — це типовий патологічний процес, який характеризується зміною терморегуляції і підвищенням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. Гіпертермія ж, навпаки, виникає внаслідок зовнішнього або внутрішнього розігрівання організму. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно підняти температуру тіла на вищий рівень. При гіпертермії температура тіла підвищується всупереч спробам центру терморегуляції утримати її на нормальному рівні. 

За походженням розрізняють інфекційні й неінфекційні гарячки. Еволюційно гарячка з’явилася як реакція на проникнення в організм мікробів і їх токсинів, тому вона характерна для інфекційної патології.

Мікроорганізми містять у собі пірогенні речовини (зовнішні, і екзогенні пірогени). Вони є складовою частиною мікробних токсинів. Найбільшевивчені в цьому плані ендотоксини грамнегативних бактерій. Вони складаються з трьох фракцій: ліпідної, полісахаридної і білкової. Пірогенні властивості має ліпідна фракція (ліпоїд А).

Екзогенні пірогени самі по собі не викликають гарячки, але, потрапивши в організм, стимулюють утворення внутрішніх (ендогенних) пірогенів. Довгий час їх не вдавалося ідентифікувати. Тепер з’ясовано, що це не що інше, як інтерлейкін 1, який виділяється моноцитами, нейтрофілами, макрофагами тканин, тобто, виділення інтерлейкіну 1 — це функція фагоцитуючих клітин. Лімфоцити не спроможні синтезувати його, але вони ; виділяють лімфокін, який стимулює продукцію інтерлейкіну 1 моноцитами і гранулоцитами. Інтерлейкін 1 впливає на центр терморегуляції через простагландини, він викликає гарячку через кілька хвилин. Екзогенний піроген діє через нього.

Є багато мікроорганізмів, які не виділяють ендотоксинів, проте викликають гарячку (збудники грипу, дифтерії, правця). Точний механізм тут невідомий, але, очевидно, спрацьовує загальна закономірність: кожен фагоцитоз стимулює виділення інтерлейкіну 1. Бактерії і віруси активно елімінуються з крові тканинними макрофагами. Вони й індукують виділення інтерлейкіну 1, зокрема в печінці й селезінці, де багато макрофагів.
Неінфекційну гарячку поділяють на два види: гарячку при асептичному запаленні й гарячку при алергії. Патогенез їх однаковий — вони викликаються інтерлейкіном 1. Пусковим механізмом утворення і виділення інтерлейкіну 1 також вважають фагоцитоз: при асептичних запаленнях (інфаркт міокарда, хвороби сполучної тканини, запальні реакції у відповідь на пухлини) — фагоцитоз загиблих і пошкоджених клітин або клітинних фрагментів; при алергіях — фагоцитоз комплексів антиген-антитіло.

Інтерлейкін 1 — білок низької молекулярної маси, який викидається фагоцитуючими клітинами в кровотік і досягає центру терморегуляції. Це дуже могутній стимулятор центру, він викликає гарячку в нанограмових кількостях. У фагоцитуючих клітинах його немає в готовому вигляді, він утворюється в процесі фагоцитозу. Секреція інтерлейкіну 1 не супроводжується загибеллю фагоцитів.

Центр терморегуляції, на який діє інтерлейкін 1, локалізований у передній частині гіпоталамуса біля дна третього шлуночка. Центр відповідає за координацію функцій організму, що мають відношення до теплопродукції і тепловіддачі й підтримують температуру внутрішніх органів.

Центр терморегуляції складається з декількох анатомічно і функціонально розділених одиниць. Головні з них — термочутлива ділянка (термостат), термоустановочна ділянка (“установочна точка”) і дві ефекторні ділянки (центр теплопродукції і центр тепловіддачі) (рис. 38).

Термостат — це ділянка мозку, яка вимірює температуру тіла. Нейрони цієї ділянки прямо реєструють температуру артеріальної крові, яка протікає через головний мозок, отримують сигнали з терморецепторів шкіри і з терморецепторів, закладених у внутрішніх органах. Функція термостата — аналізувати температурну сигналізацію, безперервно визначати середню температуру внутрішніх органів і передавати ці дані на “установочну точку”.

“Установочна точка” — це група нейронів, яка визначає необхідну на даний момент (референтну) температуру тіла. Відповідно до рівня бажаної температури, “установочна точка” перебудовує центри теплопродукції і тепловіддачі таким чином, щоб довести фактичну температуру тіла до бажаної. Наприклад, якщо “установочна точка” визначає, що температура тіла нижча за бажану, то вона активує центр теплопродукції і пригнічує центр тепловіддачі, а при збільшенні температури тіла — навпаки.

Центр теплопродукції регулює тепло шляхом підвищення загальної метаболічної активності, насамперед у скелетних м’язах. При зниженні температури тіла в холодному середовищі спочатку виникає так званий терморегуляторний м’язовий тонус, під час якого збільшується продукція тепла скелетними м’язами. 

Підвищення тонусу суб’єктивно не відчувається. Якщо нескоротливий термогенез не може дати достатньої кількості додаткового тепла, щоб підтримати нормальну температуру тіла внутрішніх органів, починається м’язове тремтіння, тобто скоротливий термогенез. Це мимовільні ритмічні скорочення м’язової мускулатури, які здатні підвищити швидкість метаболізму в 5 разів. Оскільки під час тремтіння на механічну роботу втрачається лише невеличка частина утвореної енергії, то більшість її звільнюється у формі тепла. Температура тіла зростає.

Істотну роль у підтриманні температури тіла відіграє печінка. На долю цього органа припадає у звичайних умовах до ЗО % утвореного тепла.
Центр тепловіддачі регулює обмін тепла шляхом випаровування, радіації, кондукції і конвекції.

Інтерлейкін 1 діє на чутливі нейрони термостата, внаслідок чого змінюється їх чутливість до холодових і теплових сигналів: до холодових — зростає, а до теплових — знижується. У цих умовах нейрони “установочної точки” сприймають температуру внутрішніх органів як низьку і настроюються на вищу. Так починається гарячка. Функцію медіаторів передачі інформації з нейронів термостата на нейрони “установочної точки” виконують простагландини.

Виділяють три стадії гарячки: підвищення, високого стояння і зниження температури.
Характерною особливістю першої стадії є переважання теп-лопродукції над тепловіддачею (А > Б).

Референтна температура “установочної точки” активно зміщується вгору, і всі механізми теплопродукції і тепловіддачі перебудовуються таким чином, щоб утримати температуру тіла на вищому рівні. Перш за все обмежується тепловіддача, і цей механізм має вирішальне значення. Звужуються периферичні судини, зменшується притік теплої крові до периферичних тканин, зменшуються потовиділення і випаровування. Крім того, блокуються всі інші шляхи віддачі тепла: радіація, кондукція, конвекція. Паралельно з цим збільшується теплопродукція. Наростає м’язовий тонус, з’являється тремор м’язів, зростає продукція тепла в печінці та інших внутрішніх органах. Підвищення температури тіла супроводжується остудою, тобто сильним відчуттям холоду, в поєднанні з інтенсивним тремором.
Температура тіла зростає до того часу, поки не досягне референтної температури “установочної точки”. На цьому рівні вона залишається певний час (години, дні), тобто настає стадія високого стояння. При цьому теплопродукція знову приходить у рівновагу з тепловіддачею (А = Б), хоча при більш високій, ніж у нормі, температурі. Хворий відчуває приплив тепла (жар). Підвищується не тільки температура внутрішніх органів, але й температура шкіри.

За ступенем підйому температури тіла в другій стадії розрізня-ють такі види гарячки: а) субфебрильну — до 38°С; б) помірну — 38-39 °С; в) високу — 39-41 °С; г) гіперпіретичну — понад 41 °С.

Постійна гарячка характеризується тим, що температура весь час тримається на високому рівні й коливання між ранішніми і вечірніми показниками не перевищують 1 °С
Для послаблюючої гарячки теж характерна постійна висока температура, але коливання між ранішніми і вечірніми показниками більші за 1 °С (вірусні інфекції, сепсис, друга половина перебігу черевного тифу). При переміжній гарячці періоди підвищення, температури (пароксизми) правильно чергуються з періодам» апірексії. Температура піднімається, тримається кілька годин, опускається до норми і знову піднімається. Такий тип гарячим властивий малярії. Пароксизми можуть виникати щоденно, кожен другий чи третій день, залежно від виду малярійного плазмодія. Поворотна гарячка відрізняється більш тривалими періодами підвищення температури (5-8 днів) і відсутністю чіткої регулярності у виникненні пароксизмів. Зустрічається у хворих на поворотний тиф. У разі виснажливої гарячки добові коливання температури дорівнюють 2-3 °С і більше, іноді температура опускається нижче норми (туберкульоз, сепсис). Хвилеподібна гарячка характерна для бруцельозу.
Гарячка впливає на діяльність усіх органів і систем. Частота скорочень серця наростає пропорційно підвищенню температури — з кожним градусом на 10 ударів за 1 хв.

Цю тахікардію пояснюють прямим впливом нагрітої крові на синоатріальний вузол. У першій стадії збільшується ударний і хвилинний об’єми, звужуються периферичні судини, підвищується артеріальний тиск. Кров перерозподіляється до внутрішніх органів. Шкіра стає блідою і холодною. Потовиділення обмежується. У третій стадії, навпаки, кров перерозподіляється із внутрішніх органів у розширені судини шкіри. Зростають потовиділення і тепловіддача. Якщо температура знижується дуже швидко, це може ускладнитися колапсом.

Внаслідок подразнення нейронів дихального центру теплою кров’ю розвивається теплова задишка. Дихання стає частим і глибоким, особливо на висоті температурної реакції.

Із боку органів травлення спостерігається зниження секреції слини, шлункового і панкреатичного соків, жовчі. Гальмується активність травних ферментів. Втрачається апетит. Виникають атонія кишок, запор і метеоризм.

Порушення функцій нервової системи проявляються в пригніченні умовнорефлекторної діяльності, збудженні симпатичних нервів, змінах електроенцефалограми, в порушенні співвідношення між процесами збудження і гальмування в корі.

Біологічна роль гарячки в цілому пристосовна, захисна. Гарячка запобігає розмноженню деяких мікроорганізмів. Найбільш відомий приклад — загибель гонококів і трепонем при температурі 40-40,1 °С. При цій температурі пригнічується репродукція вірусів, наприклад вірусу поліомієліту. Гарячка знижує опірність мікроорганізмів до медикаментозних препаратів. Чутливість туберкульозної палички до стрептоміцину зростає в 100 разів при підвищенні температури від 37 °С до 42 °С. Гарячка стимулює імунологічну відповідь організму на вторгнення інфекційного начала: активується фагоцитоз, збільшується продукція антитіл та інтерферону. Гарячка як стресор активує неспецифічні механізми захисту — систему гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози і симпатико-адреналову систему.

Негативна роль гарячки полягає в тому, що вона призводить до значного зростання основного обміну (10-12 % на 1 °С) і до збільшення потреби в кисні. Різко зростає катаболізм білків, особливо при інфекційних гарячках. Розвивається негативний азотистий баланс як результат інтоксикації, запальних і дистрофічних змін у тканинах (токсигенний розпад білка). Порушуються функції органів.

Якщо співставити позитивні й негативні сторони гарячки, то в цілому її слід розцінювати як захисно-пристосований процес.

ЗАГАРТОВУВАННЯ

  Загартовування — обов’язковий елемент фiзичного виховання, який має велике значення для змiцнення здоров’я, пiдвищення опiрностi iнфекцiям i збiльшення працездатностi.

  Суть загартовування полягає в тренуваннi терморегуляторного апарату, в розвитку захисних функцiй органiзму до шкiдливих факторiв зовнiшнього середовища. В результатi загартовування пiдвищується стiйкiсть органiзму до несприятливих погодних факторiв.

  Крім того, загартовування зміцнює нервову систему людини. Останнє пояснюється тим, що шкіра і нервова система функціонально тісно пов’язані між собою, оскільки розвиваються з одного зародкового листка (мал.27).

  При загартовуваннi треба дотримуватися певних принципiв:

  1) принцип поступовостi. Силу подразнення потрiбно пiдвищувати поступово. Так, приступаючи до водних процедур потрiбно починати з прохолодних, а потiм переходити до холодних;

  2) систематичнiсть загартовування. Загартовуючi процедури слiд приймати регулярно, оскiльки адаптацiя до дiї подразника виробляється i розвивається потрiбним чином лише при багатократному її повтореннi;

Малюнок . Похідні трьох зародкових листків

  3) рiзноманiтнiстю засобiв загартовування досягається не лише стiйкiсть до рiзних факторiв, але й наростає ступiнь загартованостi;

  4) iндивiдуалiзацiя загартовуючих процедур за вiком i станом здоров’я.

  Загартовуватись можна як мiсцевими, так i загальними процедурами.

  Що стосується розтирання шкiри пiсля охолодження, то це сповiльнює утворення стiйкостi до коротких i рiзких перепадiв температур. Перекривають загартовуючий ефект i м’язевi навантаження з вираженою теплопродукцiєю. Тому фiзичнi вправи в процесi загартовування повиннi бути помiрними або спiввiдносними з iнтенсивнiстю охолодження.

  Загартовування повiтрям. Повiтрянi ванни найбiльш легкi i безпечнi. З них рекомендується починати загартовувальнi процедури. Позитивний вплив повiтряних ванн залежить вiд температури, вологостi, рухливостi, чистоти i iонiзацiї повiтря. Якщо заняття фiзичною культурою проводяться на свiжому повiтрi, то немає необхiдностi в спецiальному прийомi повiтряних ванн. Загартовування повiтрям слiд починати при 15-20°С i по мiрi адаптацiї до цього рiвня переходити до 10°С, починаючи з 15-20 хв. в поєднаннi з фiзичними вправами. Холоднi повiтрянi ванни можна закiнчувати розтиранням тiла i теплим душем. Однiєю iз форм загартовування холодним повiтрям зимою є сон при вiдкритiй кватирцi.

  Загартовування водою. Вода має велику теплопровiднiсть i сильний термiчний вплив, порiвняно з повiтряною ванною тiєї ж температури. Головними факторами гiдропроцедур є температура, тривалiсть дiї, механiчний (масуючий) тиск i гiдроудари, особливо при плаваннi i прийомi душу. Це покращує лiмфо- i кровообiг. Для загартовування необхiдна прохолодна (33-20°С) i холодна (нижче 20°С) вода. Температура оточуючого повiтря на початку загартовування повинна бути 17-20°С.

  При водних процедурах завжди слiд добиватися активної шкiрної реакцiї — почервонiння i вiдчуття розiгрiву. Найкращий час для загартовувальних процедур — вiдразу пiсля ранкової зарядки. Холодовi процедури перед сном не рекомендуються, оскiльки вони збуджують нервову систему i погiршують сон. Ранковi воднi процедури сприяють переходу органiзму в активний, бадьорий стан. Загартовування водою починають з обтирань — найбільш м’яких водних процедур (рушник, змочений водою). Тривалiсть процедури — 4-5 хв.

  Ще бiльший загартовуючий вплив має холодний душ. Тут механiчний напiр води досягає 4 атм. Температура душа на початку загартовування — бiля 30-32°С, тривалiсть прийому — не бiльше 1 хв. Далi температуру слiд знижувати приблизно на 1°С через кожнi 3-4 днi, а тривалiсть процедури збiльшувати до 2 хв.

  При високому ступенi загартованостi використовуються контрастнi душi, поперемiнно холодною i теплою водою.

  Пiдвищують стiйкiсть органiзму до простудних захворювань такi простi i доступнi всiм воднi процедури як обливання стоп i полоскання горла холодною водою. Особливо корисний такий вид загартовування тим, хто схильний до захворювань носоглотки.

  Стопи (до кiсточок) занурюють в таз з водою кiмнатної температури на 1 хв. Потiм їх розтирають махровим рушником до вiдчуття тепла. Тривалiсть процедури щоденно збiльшують на 1 хв., до 10 хв, знижуючи при цьому температуру кожнi 3 днi на 1°С. Через 2 мiсяцi температура повинна бути не вище 5-7°С.

  Корисно загартовувати ноги, поперемiнно опускаючи їх то в теплу, то в холодну воду.

  Загартовування сонцем — точнiше, прийом повiтряно-сонячних ванн. В помiрних дозах сонячне промiння сприятливо впливає на обмiннi процеси, розвиток дитячого органiзму, посилює дихання i кровообiг. Крiм того, сонячнi ванни сприяють виробленню витривалостi до тепла.

  Починають загартовування сонцем з 5-10 хв. кожний день, доводячи час до 2-3 год.

  Сонячнi ванни краще приймати в ранковi години — з 9⁰⁰ до 10³⁰. Найбiльш корисний травневий загар.

  Сонячнi ванни допустимi тiльки через 2 год. пiсля прийому їжi. Приймати їх рекомендується натще.

  Загартовування ходiнням босонiж — корисне в дуже багатьох аспектах. Дослiдження останнiх рокiв показали, що терморецептори розмiщенi на поверхнi шкiри нерiвномiрно. Якщо на 1 см² шкiри в середньому приходиться по 2 точки, якi сприймають тепло (сосочки Руфiнi) i 12 холодових точок (колби Краузе), то на шкiрi стоп i слизовiй оболонцi дихальних шляхiв їх є значно бiльше. Велика кiлькiсть холодових i теплових точок на пiдошвi є причиною того, що саме охолодження нiг у незагартованих людей часто викликає простуднi захворювання.

  Взуття, яке все життя майже безперервно носить сучасна людина, створює для нiг постiйний комфортний мiкроклiмат. Тому вiд функцiональної бездiяльностi теплорегуляторна реактивнiсть рецепторiв пiдошв поступово знижується. Будь-яке охолодження нiг у незагартованої людини може викликати застуду. До того ж, оскiльки стопи знаходяться в безпосередньому рефлекторному зв’язку iз слизовою оболонкою верхнiх дихальних шляхiв, при мiсцевому охолодженнi нiг її температура рiзко знижується, внаслiдок чого виникає кашель i хрипота. Охолодження слизової оболонки дихальних шляхiв у незагартованих людей сприяє активiзацiї вiрусiв грипу, якi при звичайнiй температурi тiла людини залишаються в пасивному станi i через 1-2 днi, не викликавши хвороби, гинуть.

  Крiм загартовуючої дiї ходьба босонiж має також великий вплив на багато фунцiй органiзму через тактильну чутливiсть шкiри пiдошвенної поверхнi стопи. На пiдошвi є величезна кiлькiсть механорецепторiв, якi сприймають рiзноманiтнi тактильнi подразнення вiд легких доторкiв до сильних натискувань i ударiв, якi викликають бiль. На кожен 1 см² поверхнi шкiри приходиться в середньому до 200 механорецепторiв (тiлець Мейснера, дискiв Меркеля i Паччiнi), а на пiдошвi їх є значно бiльше.

  Академiк А.А.Микулiн вважає, що iоносфера через атмосферу «забирає» з людини негативно зарядженi iони, а зарядження статичною електрикою вiдбувається безпосередньо вiд земної поверхнi через ноги.

Процедури загартовування слід проводити мінімум двічі на тиждень. Абсолютних протипоказань до загартовування не існує, оскільки йдеться про оздоровлення організму. Людина повинна загартовуватися протягом усього життя. Отже, важливими є не лише дозування навантажень, але й безперервність загартовування.

Тимчасовими протипоказаннями є стани лихоманки, висока температура, гіпертонічний криз, приступ бронхіальної астми, кровотечі, виражені травми, харчова токсикоінфекція. 

Говорячи про загартовування сонцем, слід позначити стани і захворювання, при яких протипоказаний прийом сонячних ванн:

·Гострі періоди будь-яких захворювань,

·Кровотечі,

·Підвищений тиск,

·Схильність до новоутворень,

·Захворювання крові,

·Системні захворювання,

·Нервове та фізичне виснаження,

·Підвищена чутливість до сонячних променів.

При бронхіальній астмі, ендокриній патології та аутоімунних захворюваннях – виключно з дозволу лікуючого лікаря. Оскільки ми з вами говоримо про загартовування дітей, візьміть за правило – отримувати кваліфіковану пораду педіатра перед початком будь-яких загартувань. А свій особистий досвід, щоб уникнути помилок не завжди слід застосовувати навіть до власних дітей.

Дуже важливо з найперших процедур привчити дитину вдягати панамку, кепку або хустинку, щоб захистити голову від перегріву. Бажано – білого кольору: він добре відбиває сонячні промені.

Дітям до 15 років не рекомендується відвідувати солярії. Тим більше що ніякий солярій не замінить вашій дитині користь від прийняття сонячно-повітряних ванн, та ще й у поєднанні з цілющим впливом морської води. Унікальний сольовий склад води, іонізоване повітря,  можливість поєднання загартовування з фізичними вправами (плаванням), сонячні промені – це ідеальні умови для поправки здоров’я, при яких дотримується такий принцип загартовування як – комплексність застосовуваних засобів. На жаль, загартовування морською водою не для всіх  можливе, в силу територіальної віддаленості.

Тепер ми поговоримо про найбільш популярному методі – загартовування водою. Для вибору саме цього методу загартовування ніякого значення не має пора року. І практично відсутні протипоказання. Існує кілька традиційних форм цього методу.

Обтирання тіла. Для дітей ця форма є найбільш м’якою, і як правило не викликає негативних емоцій. Навіть малюків можна швидко захопити цим процесом: після того як ви вологим рушником обтерли його самого, запропонуйте дитині зробити те ж саме з плюшевим ведмедиком, зі своєю улюбленою лялькою, чи з татом – і загартовування моментально перетворитися на веселу гру! Знижуйте поступово температуру води, і не розтягуйте процедуру більш ніж на 3-4 хвилини.

Обливання водою (загальне та місцеве). Це вже більш сильний вплив, який відразу може викликати різко негативну реакцію в дитини. Щоб цього не сталося – почніть з місцевих процедур: з обливання ніг, або рук  та  плечового пояса, з наступним розтиранням рушником. І зниження температури проводьте не поспішаючи.

Обливання холодною водою – ефективна форма для тренування судинного тонусу. Але малюкам з підвищеною збудливістю не рекомендується проводити дані процедури у вечірні години, особливо перед сном.

Навчіть дитину правильно дихати під час загальних обливань: у момент контакту з водою дитина повинна зробити декілька активних вдихів ( видихів) через рот, з акцентом на видих. Згадайте, яка ваша природна реакція при прийомі крижаного душу? Прокричати щось, проспівати … т.д. Це  відчуття полегшує  видих.

Душ – ще більш інтенсивна форма загартовування водою. Для застосування цієї форми все-таки потрібен певний рівень загартованості дитини: досвід “спілкування” з холодною водою, відсутність страху перед нею, початкова тренованість судин.

Перш за все, слід акцентувати увагу батьків на те, що прийом душа як гігієнічної процедури – це обов’язковий щоденний захід, що проводиться частіше увечері. А якщо на бадьорий, освіжаючий душ вистачає часу і вранці – взагалі чудово! Небажання дитини йти до  ванни, уявна втому або брак часу – тільки відмовка, лінь, нерозуміння, і “двійка” батькам. Турбота про чистоту шкірних покривів повинна прищіплятися батьками  дитині  з раннього дитинства – це і здоров’я, і культура. Якщо з даного питання проблем немає – тоді вже можна вести мову про загартовування.

Привчіть дитину будь-який прийом душу  закінчувати прохолодною, а потім і холодною  водою. Починайте буквально з 2-х секунд, поступово доводячи час до 10 секунд, а потім плавно, день за днем ??знижуйте температуру води. Вкрай корисна для здоров’я звичка – завершувати таким чином будь-яку водну процедуру: прийом душу або ванни, купання у водоймі або басейні.

Ванни (загальні і місцеві) – все-таки більш м’які  форми загартовування в порівнянні з прийомом душу, якщо мова йде про справжню холодну воду. Приймати дітям прохолодні ванни не рекомендується – у дітлахів з функціональною незрілістю вегетативної нервової системи може спостерігатися істотна тепловтрата, за якою послідують  респіраторні прояви.

А от прийом холодної ванни протягом 3-5 (але не більше 10) секунд – спровокує швидкий ефект теплопродукції, підтвердженням якого стане реакція шкірних покровів: легке короткочасне почервоніння. Воно означає, що судини розширилися після короткочасного скорочення і забезпечили повноцінний приплив крові до шкіри. Через деякий час після розтирання рушником температура шкірних покровів стає вищою, ніж до прийому холодної ванни, і цьому процесі  неодмінно є  відчуття комфорту. Методика дихання така ж, як при прийомі холодного душу.

На жаль, більшість батьків, а особливо бабусь і дідусів, з упередженням ставляться до холодних ванн, знаходячи підтримку в багатьох педіатрів. Це недовіра до холодної води і страх її абсолютно не підтверджуються на практиці, якщо загартовування проводиться під динамічним контролем досвідченого фахівця, при дотриманні основних принципів.

Починаючи будь-яку справу з надією на успіх, ми повинні опиратися на знання і досвід людей, компетентних в даному  питанні. І якщо вже мова заходить про дітей і їхнє здоров’я – самодіяльність небезпечна. А шлях страхів, упереджень і бездіяльності – непродуктивний. Що ж вибрати? Логічніше і правильніше, якщо розум і бажання допомогти дитині підкаже батькам прогресивний шлях вирішення задачі: консультація фахівця, терпіння і планомірні кроки в бік – здоров’я, а не відхід від нього плутаними тихими стежками незнання, боячись зустрітися з чимось новим.

Місцеві ванни (частіше – ножні) гарні для першого знайомства малюків з холодною водою. Вони, як правило, не лякають,  а викликають цікавість. За рахунок своєї нетривалісті  ( кілька секунд) – не встигають переключити увагу дитини на незвичні відчуття. А затишний  рушник остаточно відволікає від “промайнулих підозр”.

Добре самопочуття і працездатність людини залежить від синхронізації, тобто здатності нервової системи до дії і взаємодії різних періодичних функцій організму і від співпадання у часі ритміки організму з ритмікою навколишнього середовища.

Наприклад, у ранкові години підвищується інтенсивність більшості фізіологічних процесів і чутливість органів чуття. Сезонні ритми виявляються в організмі людини у підвищенні обміну речовин навесні і зниженні його восени та взимку. Найбільш небезпечними для хворих на хронічні серцево-судинні захворювання, за статистикою, є передранкові години (5-6 година ранку).

Виділяють два шляхи підтримки гомеостазу:

1) забезпечення сталості біохімічних показників за рахунок резервування різних речовин, що депонуються в органах і тканинах, з наступним їх виділенням у кров і лімфу

2) різноманіття фізіологічних організацій і процесів, що забезпечують відновлення зміщених показників внутрішнього середовища до оптимальних значень.

Час, протягом якого ритмічний процес робить повний цикл і повертається у вихідне положення, називається періодом біоритмів, а частота таких циклів в одиницю часу – частотою біоритмів.

В основі коливальних змін в організмі лежить пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (температура, склад і кількість їжі, ступеня освітленості і т.п. і т.д.). Біоритми, з одного боку, повинні бути досить стійкими і незалежними від випадкових впливів і стану організму, але, з іншого боку, вони повинні адаптуватися до конкретних умов середовища, щоб організм був здатний при мінімальних витратах енергії зберігати свій гомеостаз і забезпечувати поточні потреби організму.

Циклічність процесів на Землі, у тому числі й в організмі людини, тісно зв’язана з обертанням Землі, зміною нахилу земної осі до площини земної орбіти (що веде до зміни рівня сонячного опромінення земної поверхні протягом року), обертанням Місяця, що веде до зміни гравітації. Усе живе на Землі підкоряється цієї ієрархії циклів і тому ритмічність – це найважливіша властивість життя.

Вплив температури на біоритми пов’язаний із сезонними впливами, зокрема, зміною пір року. Є гіпотеза, що температура ділянок тіла визначає локалізацію захворювань, і запропонована класифікація хвороб за температурним оптимумом. Згідно з цією класифікацією зимою слід чекати загострень хвороб, місцем локалізації яких є холодні ділянки тіла (суглоби, периферичні судини), а влітку більш вірогідне загострення хвороб внутрішніх органів. Підтвердженням можуть служити дані про більшу смертність від кишкових інфекцій у літній час. Не дивлячись на те, що значення температурного фактора у нормуванні сезонності захворювань у міру покращення умов життя знижується, багато причин, які визначають сезонну варіабельність, зберігають провідне значення. Перш за все — це закріплені еволюцією ритмічні коливання гомеостазу.

Інший фактор, який може мати вирішальне значення для синхронізації ряду ритмів — це світло. Сонце є первісним джерелом енергії майже для всього живого на Землі. Енергія сонячного світла поступає до живих організмів через посередництво зелених рослин, які поряд з деякими бактеріями мають здатність до фотосинтезу. В процесі фотосинтезу зелені рослини використовують енергію сонячного світла для перетворення двох простих сполук з низьким вмістом енергії двоокис вуглецю і вода) в більш складні органічні сполуки, в яких частина сонячної енергії зберігається у формі енергії хімічних зв’язків. У процесі фотосинтезу як побічний продукт утворюється кисень. Органічні речовини, що утворилися в процесі фотосинтезу, стають джерелом енергії для інших живих організмів.

Ще один фактор, що зумовлює біоритми людини – це погода. Встановили, що найбільш чутливий індикатор виливу погоди на самопочуття — атмосферна електрика. Зазвичай, вміст іонів в 1 см³ повітря — приблизно 4-5 тисяч. В місті їх значно менше. Якщо взяти пробу повітря в гірських районах, іонів виявляється приблизно 10 тис. (чи не в цьому цілюща сила гірського повітря). Відомо, що іони заряджені негативно або позитивно. Чи однакова їх роль у  впливі погоди на здоров’я? Знову ж таки єдино аргументованої думки з цього приводу немає. Але багато вчених схильні вважати дію негативних іонів благотворною для людини. На їх думку негативні іони сприяють заживанню ран, полегшують приступи протікання різних хвороб. Позитивно заряджені іони не несуть у собі нічого приємного, навпаки: головний біль, головокружіння,  швидку втомлюваність.

Максимальне зсідання крові спостерігається в 12 і 17 годин, а в 22 години вона приблизно така ж, як і в 7 годин, тобто досить низька. Максимальне вироблення гормонів відбувається вночі й у ранкові години.

Значна різниця спостерігається в організмі протягом доби в інтенсивності і спрямованості обмінних процесів. Ранком відзначається зниження цукру в крові, і на цьому тлі організм швидше й ефективніше здійснює обмін вуглеводів. Удень, наприклад, більш енергійно відбувається білковий обмін (підсилюються процеси розпаду білка, що у нічні години змінюються активізацією синтезу власних білків організму).

Удень виробляється більше слини й інших травних соків, тому нічні застілля антифізіологічні.

Досить помітно міняється протягом доби температура тіла: вона максимальна в 18 годин, а мінімальна в 5 годин (діапазон коливань складає від 0,6 до 1,3 градуси Цельсія).

Добовому ритмові строго підкоряються й органи кровотворення: кістковий мозок найбільш активний рано ранком, а селезінка і лімфатичні вузли від 17 до 20 годин. Раннім ранком у крові більше всього молодих еритроцитів. Максимальна кількість гемоглобіну в крові реєструється з 11 до 13 годин, а мінімальна – з 16 до 18 годин. Швидкість осідання еритроцитів максимальна в 9-10 годин, а мінімальна – у 5-6 годин.

Ближче до вечора людський організм сигналізує про бажання перепочити, в цей час знижується рівень гормонів і кров’яний тиск. Ось чому гіпертоніки почувають себе вдень краще, ніж вранці. Це стосується і хворих на стенокардію, а також астматиків, у яких, щоправда, найсильніші приступи трапляються все-таки вночі.

Біль, наприклад, найчастіше виникає з дванадцятої години ночі до шести ранку, і саме в цей час його найважче витримувати. На початку другої половини дня біль переноситься значно легше.

Безпосередньо пов’язана з денними ритмами і ефективність впливу знеболюючих засобів і наркозу. Знеболюючий укол у стоматолога, наприклад, діє в першій половині дня довше і ефективніше, ніж увечері, а на початку другої половини дня він удвічі-втричі ефективніший, ніж рано-вранці або вночі.

 Мінімальна працездатність у більшості людей реєструється узимку, а максимальна – на початку осені. Найбільше фізично “слабкими” більшість людей виявляється в 2-5 годин, 12-14 годин, відповідно потрібно будувати і графік навантажень. У 14-15 годин організм людини особливо чуттєвий до холоду, а після 15 годин до високої температури навколишнього середовища, що природно позначається на його працездатності і самопочутті (особливо, якщо другу половину дня йому приходиться працювати в приміщенні з високою температурою повітря).

Більш того, при зміні сезонів у людини неминуче виникає так званий “сезонний фізіологічний десинхронооз”. Влітку й узимку фази циркадійних ритмів через зміну тривалості світлового дня зрушуються і займають неоднакове положення на добовій шкалі. Різниця може досягати декількох годин. Тому поступово відбувається зміщення фаз, але тому що ритми різних органів і систем мають різну інертність, то перебудова відбувається з різною швидкістю, що неминуче веде до розвитку десинхронозу циркадійних ритмів цілісного організму і його стійкості до дії подразників. Саме в цей період неузгодженості ритмів організм має найменшу здатність до підтримки гомеостазу, володіє найменшими резервами здоров’я і найменшим рівнем працездатності.

Загальновідомо, що з точки зору фізіології, людина вранці не така, як увечері, а вдень — не така, як вночі. Функції організму змінюються в залежності від часу доби Добовий ритм характерний як для людей, так і для тварин і рослин. Але в медичній практиці на індивідуальні ритми (біоритми) людини зважають, на жаль, не завжди, бо їх визначення вимагає роботи. Хоча біоритми в усіх нас різні, вдалося, однак, встановити деякі загальні правила.

4 година ранку – наше тіло одержує порцію стресового гормону кортизону. Найбільша небезпека серцевого інфаркту.

5 година – концентрація кортизону, що виробляється корою надниркових залоз, у шість раз вища від денної. В цей час приймаються найбільші дози ліків.

6   година – кортизон діє на внутрішній будильник. Підвищується рівень цукру і амінокислот у крові. Готується енергія для робочого дня.

7   година – пробудження, фізкультура, сніданок. Він повинен бути ситним. До обіду вуглеводи перетворюються в енергію, а ввечері – в жир.

8   година – залози виробляють багато гормонів. Ті, що страждають ревматизмом, особливо відчувають біль у кістках. У тих, хто курить, вранці сигарета сильно звужує кровоносні судини.

9    година – найкраще робити уколи, а організм стійкий до рентгенівського опромінення.

10 година – посилюється дієздатність і добра короткочасна пам’ять. Гірше запам’ятовується після 15 години.

11 година – для школярів математика здається легкою з 9 до 12 і між 16  і 18 годинами. Серце знаходиться у відмінній формі.

12 година – з’являється потреба у відпочинку. Ті, хто відпочиває після обіду, рідше хворіють на інфаркт. Необхідність у сні викликана ослабленням кровопостачання мозку.

13 година – дієздатність знижена на 20%. Печінка виробляє багато жовчі.

14 година – тиск крові і гормональний рівень знижуються. 10 хвилин відпочинку переборюють втому. В 14 годині наші зуби нечутливі.

15 година – виникає нове бажання працювати.

16 година – тиск крові і кровообіг підвищуються. Медикаменти, що підвищують кислотність, впливають ефективно.

17 година – відчувається підвищення життєвих сил. Добре працюють нирки і сечовий міхур між 16 і 18 годинами; швидше ростуть нігті та волосся.

18 година – активна підшлункова залоза. Печінка терпимо ставитися до спиртного.

19 година – тиск крові та пульс знижуються. Препарати, що впливають на центральну нервову систему, мають підвищений ефект.

20 година – вміст жиру в печінці знижується, найоптимальніший час для приймання антибіотиків — 20 год. 30 хв.

21 година – не слід набивати їжею шлунок. Вона залишається неперетравленою до ранку.

22 година – дієздатність різко падає. В крові підвищується кількість лейкоцитів – до 12 тис   (вранці – 5 тис.). Не слід приймати ліки з побічною дією.

23 година – обмін речовин стає мінімальним. Знижуються тиск і пульс. Вироблення кортизону припиняється. З цієї причини вночі народжують у два рази більше, ніж вдень.

23 година – шкіра відновлюється вночі швидше тому, що клітини діляться швидше, ніж вдень.

1  година – людина поринає в глибокий сон (ми проводимо у сні третину життя).

2  година – більшість людей починає морозити. Тіло дуже чутливе до холоду.

3         година – душевна рівновага сягає найнижчої точки. Вона втримується гормоном мелатоніном, що робить людей сонними і млявими. Депресивні люди часто прокидаються, їх настрій різко погіршується. Сумні думки витають навколо. Печінка розкладає спиртне.