ТЕМА: Оклюзія. Фактори nоклюзії. Клінічне значення відновлення
індивідуальної оклюзії, засоби та етапи її досягнення
Обґрунтування теми.
Дефекти коронкової nчастини молочних і постійних зубів – найбільш рання і поширена форма ураження nзубного апарату. Поява дефектів коронок викликає певні зміни в порожнині рота nяк функціонального, так морфологічного характеру.
Традиційно відновлення nформи коронок зубів здійснювалося за допомогою пломбування. Проте, поряд із nпозитивними рисами, пломбування має і недоліки. Деякі пломбувальні матеріали не nмають необхідної механічної міцності і швидко руйнуються. Зміна об’єму пломб nпризводить до появи щілини між стінкою порожнини і пломбою. Саме тому nпротезування дефектів коронок зубів каріозного і некаріозного походження вкладками nв багатьох випадках виявляється надійнішим, ніж пломбування.
План nлекції:
1. показання nі протипоказання до використання вкладок;
2. послідовність nклінічних етапів протезування вкладками (прямий, непрямий, комбінований метод);
3. класифікацію nпорожнин за Блеком;
4. особливості nформування порожнин різного класу;
5. технологію nвиготовлення вкладок;
6. nцементи для фіксації вкладок.
Вкладки
Вкладками називають мікропротези, nпризначені для відновлення естетичної, функціональної та анатомічної nповноцінності коронок зубів шляхом заміщення дефектів твердих тканин. Вкладки nзастосовуються, якщо пломба неефективна, а виготовлення штучної коронки nпередчасне.
Показання до виготовлення вкладок:
1. nРізні форми карієсу.
2. nКлиноподібні дефекти.
3. nТравматичні дефекти коронок зубів.
4. nПатологічне стирання твердих тканин зубів.
5. nЯк опора для мостоподібного протеза або інших nнезнімних конструкцій.
6. nДля шинування зубів із суміжними порожнинами n(металеві вкладки)
Протипоказання до виготовлення вкладок:
1. nЦиркулярний карієс.
2. nУ медіально-оклюзійно-дистальних порожнинах у nпоєднанні з пришийковим карієсом чи клиноподібним дефектом.
3. nНебажано використання вкладок в осіб, які вживають nіз лікувальною метою шлунковий сік або соляну кислоту.
4. nОсоби, які працюють у кислотних цехах.
5. nНаявність змін верхівкового пародонта у nдепульпоавних зубах.
Класифікація порожнин
Існують кілька класифікацій порожнин nу зубах. Найпоширенішою є класифікація Блека (Black). Ураховуючи типову локалізацію карієсу і закономірності його nрозповсюдження по поверхні зубів, Блек виділив п’ять класів порожнин.
Проте в цій класифікації не були враховані nвипадки, коли порожнини захоплюють кілька поверхонь.
Відомі й інші класифікації, запропоновані nрізними авторами.
В.Ю. Курляндський розрізняє три типи nпорожнини за складністю підготовки зуба до протезування.
Перший тип – порожнини, розташовані на одній nповерхні (на поверхні змикання, ріжучій, вестибулярній або губній, язиковій або nпіднебінній, контактній).
Другий тип порожнина розташована на двох nповерхнях ( на поверхні змикання і одній із контактних, на ріжучій і одній із nконтактних, на язиковій і одній із контактних)
Третій тип – порожнини, розташовані на трьох nповерхнях зуба (на поверхні змикання і двох контактних, поверхні змикання, nвестибулярній і одній із контактних).
В.С. Куриленко nзапропонувала поділити всі порожнини залежно від стану пульпи. Такий принцип nподілу площин має суттєве значення для вибору способу фіксації вкладки – з nвикористанням пульпової камери або парапульпарних штифтів. Ця класифікація nпризначена тільки для протезування вкладками.
Д.М. Цитрін поділяє всі порожнин на три nкласи:
– n1 клас – на горизонтальних поверхнях зубів;
– n2 клас – на вертикальних поверхнях зубів;
– n3 клас – на кількох поверхнях.
Б.Р. Вайнштейн і Ш.І. Городецький до першого nкласу відносять порожнини, розташовані на одній поверхні зубів, а до другого nкласу на двох і більше поверхнях.
Згідно із сучасною nміжнародною класифікацією локалізація дефекту позначається початковими буквами nназви поверхонь:
– nО – порожнина на оклюзійній поверхні;
– nВ – порожнина на вестибулярній поверхні;
– nМ – порожнина на медіальній поверхні;
– nД – порожнина на дитсальній контактній поверхні;
– nП – порожнина на пришийковій поверхні;
– nМО – порожнина на оклюзійній поверхні з її nпереходом на медіальну.
Основні принципи формування порожнин для вкладок
Підготовка порожнини рота n– важливий етап, на якому повинні враховуватися будова, товщина і зони безпеки nтвердих тканин ( у тих випадках, коли опорні зуби мають живу пульпу).
Формуючи порожнину під nвкладку, необхідно дотримуватися певних медичних і технічних правил. Дотримання nтехнічних правил передбачає створення порожнини зі стійкими краями, які добре nутримують вкладку, дозволяють вільно виймати з неї воскову репродукцію і nвводити готову вкладку.
Тому формуючи порожнини nслід керуватися такими принципами:
1. nПорожнині надається найдоцільніша форма, така, щоби nвкладка могла безперешкодно виводитися.
2. nДля запобігання рецидиву карієсу проводиться nпрофілактичне розширення порожнини.
3. nДно і стінки порожнини повинні бути стійкими до nжувального тиску.
4. nОбов’язковим є створення ретенційних пунктів, які nзапобігають зміщенню вкладки.
5. nПотрібно забезпечити точне прилягання вкладки до nемалі шляхом утворення скосу (фальца).
6. nПорожнина повинна мати достатню глибину, nзанурюватися в дентин і не зміщуватися під впливом жувального тиску.
Особливості формування порожнин І класу
Препарування тканин зуба проводять борами, карборундовими і nалмазними головками різних фасонів і розмірів. Формування порожнини починають nіз видалення ураженої емалі та дентину в межах здорових тканин. Після цього nпроводять профілактичне розширення порожнини за рахунок фісур і плоских ділянок nміж горбиками, які є ймовірними шляхами поширення карієсу.
Стінки порожнини формують борами. Остаточну обробку стінок nпорожнини, її дна і кутів, утворення скосу проводять за допомогою фасонних nабразивних головок різних розмірів.
Порожнина повинна мати злегка дивергуючі стінки і плоске дно з nчітко вираженими кутами. Порожнину роблять достатньо глибокою. Дно порожнини nповинно бути плоским.
Формування порожнини закінчують створенням скосу під кутом 450 n по її краю на глибину емалевого шару (фальц).
Особливості формування порожнини nІІ класу
Підготовку порожнини цього класу починають із nсепарації. Площина сепарації повинна бути строго вертикально або з невиликим nнахилом до центру зуба. Сепарацію закінчують біля шийки зуба. Після цього nфісурним бором формують порожнину, причому біля ясенного краю створюють уступ.
Щоби вкладка не зміщувалася в бік сусіднього nзуба, її потрібно додатково укріпити. Для цього порожнину в молярах переводять nна жувальну поверхню, а на премолярах створюють додаткову порожнину на nпротилежній половині жувальної поверхні зуба у формі ластівчиного хвоста. nРозширення порожнини в бік жувальної поверхні забезпечує створення nзатримувального пункту і включення в неї зон, схильних до карієсу.
Особливості nформування порожнин ІІІ класу
Формування порожнин цього класу залежить від nпоширення каріозного ураження. У разі ураження тільки контактної поверхні та nвідсутності сусіднього зуба створюваній порожнині надають форму трикутника, nоберненого основою до шийки зуба. За наявності сусіднього зуба створюють nпорожнину, яка наближається формою до куба. Для запобігання випаданню вкладки nутворюють додаткову площадку на піднебінній поверхні у вигляді ластівчиного nхвоста. Таким чином діють, якщо каріозний процес захопив контакту, піднебінну nабо губну поверхні. За наявності каріозних порожнин на обох контактних nповерхнях їх з’єднують досить широкою борозною, яка проходить через сліпу ямку.
Особливості nформування порожнин IV класу
Формуючи порожнини цього класу, враховують nособливості ріжучого краю зубів. На фронтальних зубах із тонким ріжучим краєм nформування порожнини і фіксуючих площадок потрібно проводити тільки на nпіднебінній поверхні зуба, в середній її частині, тобто в ділянці сліпої ямки nі горбика.
За одностороннього дефекту, який руйнує кут nзуба, формують площину ящикоподібної форми. До неї додають паз, який іде по nріжучому краю до протилежного кута.
За великого дефекту в кінці фіксуючого паза nроблять заглиблення у вигляді каналу, куди потім входить штифт вкладки, який nпокращує її фіксацію. У разі ураження обох кутів формують порожнини з обох nбоків і з’єднують їх пазом, який іде по всій поверхні.
У разі відлому ріжучого краю його сточують, nстворюючи скіс у бік язика або піднебіння. Потім формують порожнину з nурахуванням топографії порожнини зуба. Після формування порожнини тонким бором nпросвердлюють вертикальні канали для штифтів, які повинні проходити по середині nвідстані від пульпи до емалевого краю.
Особливості nформування порожнин V класу
Формуючи пришийкові порожнини, необхідно nкеруватися такими основними правилами:
1. nПорожнину найчастіше формують у вигляді еліпса, nовалу з випуклим дном.
2. nПрава і ліва стінки порожнини можуть бути злегка nрозвернені, дві інші повинні бути строго паралельними.
3. nЯкщо порожнина охоплює 2 – 3 поверхні (щічну і nконтактну і т.д.), то в бокових кутах її слід створювати канали для штифтів, nякі посилюють кріплення вкладки.
Методи виготовлення вкладок
Після сформування nпорожнини виготовляють воскову модель вкладки прямим, непрямим (побічним) або nкомбінованим (поєднаним) способами.
За прямого способу виготовлення вкладок дно і стінки порожнини зволожують водою. Потім nберуть паличку моделювального воску, розігрівають його і вводять віск у nпорожнину руками або шпателем. Моделювання вкладки проводять з урахуванням nанатомічної форми цього зуба і його співвідношень із сусідніми зубами і nзубами-антагоністами.
Коли воскова модель nготова, її дістають із порожнини за допомогою металевого дроту товщиною 0,8 – 1,0 мм і роблять із неї штифт, за допомогою якого виводять вкладку із порожнини.
За непрямого n(побічного) способу воскову модель вкладки nготовлять не в порожнині рота, а на заздалегідь виготовленій моделі. Для nотримання цієї моделі знімають відтиск “по кільцю”. Кільце з міді припасовують nна зубі так, щоби краї його по щічній і оральній поверхнях доходили до екватора nзуба, а за розташування порожнини на апроксимальних поверхнях – до ясенного nкраю. Кільце заповнюється термопластичною відтискною масою і притискається до nзуба. Не знімаючи кільця, отримують гіпсовий відтиск з усього зубного ряду, а nтакож допоміжний відтиск протилежного зубного ряду.
Спочатку виводять гіпсовий nвідтиск, а потім кільце з відтиском порожнини заповнюють мідною амальгамою і nодночасно формують основу у вигляді піраміди. Отриману модель із амальгами nпоміщають разом із кільцем у її ложі у відтиску, приклеюють воском і відливають nмодель. Потім частину моделі з кільцем занурюють у гарячу воду, знімають кільце nі видаляють термопластичну масу. Таким чином, створюється комбінована модель, у nякій потрібний зуб відлитий із металу, а окрема частина із гіпсу. Після nвідливки моделей починають моделювання з урахуванням оклюзійних nвзаємовідношень. Після закінчення моделювання віск замінюють металом або nпластмасою.
Комбінований метод виготовлення поєднує в собі прийоми прямого і непрямого методів.
Порожнину в зубі nзаповнюють воском і на ньому отримують відбиток зубів-антогоністів. потім у nвіск уводять штифт і знімають гіпсовий відтиск. Штифт сприяє виведенню воскової nрепродукції вкладки разом із відтиском. Потім проводиться остаточне моделювання nвкладки на моделі і заміна воску остаточним матеріалом.
Виготовлену вкладку nприпасовують у порожнині рота і цементують за звичайними правилами. Перевіряють nоклюзійні співвідношення вкладки тільки після її фіксації й остаточного nзатвердіння цементу.
Вкладки із nвисокоміцної пластмаси
Для виготовлення вкладок nіз високоміцної пластмаси (аеродент, ізозит, піропласт) застосовують особливу nтехнологію, яка виконується у певній послідовності:
1. nОтримання гіпсової моделі зуба.
2. nНанесення шару роздільного лаку по поверхні nпорожнини у моделі зуба.
3. nПоверх роздільного лаку наносять каталізатор.
4. nУ порожнину зуба у гіпсовій моделі наносять і nущільнюють пластмасу пошарово, заміщаючи відповідний дефект коронкової частини.
5. nВідмодельовану вкладку покривають шаром nкаталізатора.
6. nЗакінчують лабораторний етап полімеризацією nпідготовленої композиції в печі IVOMAT протягом 10 хвилин при температурі 1200С і тиску 6 атмосфер.
Вкладки із високоміцної nпластмаси більш еластичні, ніж вкладки, виготовлені із звичайної пластмаси. За nміцнісними властивостями ці вкладки аналогічні твердим тканинам зубів. Вони nбільш індиферентні до тканин порожнин рота.
Вкладки із фарфору
Вкладки із фарфору nзастосовують для відновлення дефектів як передніх, так і бокових зубів. Для nвикористання фарфорових вкладок повинні чітко визначатися показання. Дещо nвідрізняється підготовка твердих тканин протезного поля – глибина порожнини nповинна бути менше ½ ширини. Слід урахувати, що при плануванні nфарфорової вкладки не можна робити емалевого скосу (фальц) унаслідок крихкості nфарфору.
Вкладки із фарфору nнайбільш естетичні: вони добре імітують тверді тканини зубів і кольоростійкі.
Якщо порожнина nлокалізована на двох поверхнях, то для вкладки створюють одну спільну nпорожнину, захоплюючи обидві уражені стінки.
Формувати порожнини для nвкладки на трьох поверхнях небажано, оскільки наявна частина зуба буде nнеміцною. З косметичної точки зору такі зуби краще покривати коронкою.
Метали і сплави nдля виготовлення вкладок
Сплав золота 750-й проби з платиною має nжовтий колір, менш характерний для чистого золота. Вміст компонентів у сплаві: nзолота – 75%, платини – 9%, срібла – 8%, міді – 7,8%, домішок – не більш 0,2%. nНаявність 9% платини і 7,8% міді надають сплавові твердості, пружності. Він має nневелику усадку від лиття, тому з нього можна отримати точні частини протезів, nякими і є вкладки. Сплав не підлягає обробці тиском. Використовується для nвиготовлення деталей і таких частин зубних протезів, які виконують методом nлиття і які повинні мати підвищенні пружні властивості, наприклад, вкладки.
Сплави на основі срібла і паладію. У більшості таких сплавів срібло є основою, паладій надає їм nкорозійної стійкості. для покращання ливарних властивостей і захисту від nнебажаних властивостей срібла ( олігодинамічна дія, корозія) у сплав додають nзолото. Для виготовлення вкладок застосовують дуже велику кількість різних nсплавів на основі срібла і паладію, до складу яких входять: срібло – 55-60%, nпаладій – 27-30%, золото – 6-8%, мідь – 2-3%, цинк – 0,5%.
Особливо добрим для виготовлення вкладок nвважається сплав, який містить срібла 72%, паладію 22% і золота 6%.
Такі сплави мають температуру плавлення nблизько 1100-12000С. Сплави на основі срібла і паладію пластичні і nдобре піддаються штампуванню, але частіше з них виготовляють протези методом nлиття. Вибілюють сплав у 10-15% розчині соляної кислоти.
Пластмаси для nвиготовлення вкладок
Найбільш естетичними є nвкладки із високоміцної пластмаси (СИНМА-М, СИНМА-74, аеродент, ізозит, nпіропласт і т.д.)
“СИНМА-М” – пластмаса, яка nстановить собою зшитий акріловий сополімер, пластифікований дибутилфталатом під nчас полімеризації.
Пластмаса “СИНМА-74” випускається у формі комплектів, які складаються із порошку і рідини.
Порошок – дрібнодисперсний nпластифікований поліметилметакрилат, випускається 10 кольорів. Рідина – nметилметакрилат – містить зшивагент. Для отримання необхідного кольору комплект nмістить набір барвників.
Матеріали для nфіксації вкладок
Полікарбоксилатні цементи n(“УНІФАС” Росія, “Carboco” Німеччина) nвипускаються у вигляді порошку і рідини. Порошок складається із термохімічно nобробленого окислу цинку з невеликою кількістю окислу магнію. Рідина становить nсобою 32-42% водний розчин поліакрілової кислоти.
Полікарбоксилатний цемент nздатний хімічно зв’язуватися з емаллю і дентином за рахунок з’єднання nкарбоксилатних груп полімерної молекули кислоти з кальцієм твердих тканин nзубів.
Важлива перевага nполікабоксилатних цементів – повна нешкідливість, підтверджена токсикологічними nдослідженнями.
Склоіномерні цементи nналежать до систем типу порошок-рідина. Порошок становить собою алюмосилікатне nскло, отримане сплавленням окислів кремнію. Рідина – 50% водний розчин nполіакрилової кислоти. склоіномерні цементи мають добру крайову герметизацію. nОдними із сучасних представників цієї групи є цементи ФУДЖИ (Японія), ДЕ ТРЕЙ nАКВАЦЕМ (США), КЕТАК ЦЕМ (Німеччина).
Полімерні цементи – nматеріали з необхідною міцністю на розрив і достатньою адгезією до протезів і nтвердих тканин. Це зумовлене тим, що ці фіксуючі матеріали створені на основі nБИС-ГМА – матриці всіх композиційних матеріалів.
До ції групи цементів nналежать такі фіксуючі матуріали: ДУАЛ-ЦЕМЕНТ і ВАРИО-ЛИНК (фірма “Vivadent” Німеччина), РЕЗИМЕНТ (фірма “Septodont” Франція), БИФИКС і Ф-21 (фірма “Voco” Німеччина). Як правило, ці цементи мають nподвійний механізм затвердіння: полімеризація від дії світла галогенової лампи nі хімічна реакція.
Матеріалознавство n- це важливий розділ ортопедичної стоматології. Він складний для вивчення та nзасвоєння. Різні фірми-виробники випускають настільки багато стоматологічних nматеріалів, що буває складно вибрати той матеріал, який необхідний для nдосягнення успіху в протезуванні пацієнта. Розповсюдженість незнімних nконструкцій у загальній структурі всіх зубних протезів у 3 рази більша, ніж nзнімних. Середній термін користування незнімними конструкціями складає 5,8 nроків. Однією з причин, яка призводить до ускладнень та непридатності nнезнімних конструкцій, є розцементування коронок, що становить 21% від усіх nускладнень.
Причини, які nпризводять до розцементування незнімних конструкцій, такі: 1) низькі коронки nопорних зубів; 2) неякісно виготовлені протези (нещільне прилягання країв nкоронки до шийки зуба); 3) поломка протеза; 4) карієс та його ускладнення, nзапальні процеси крайового пародонта та періодонта; 5) порушення правил nзамішування цементу; 6) порушення технології фіксації.
ЦЕМЕНТИ ДЛЯ ФІКСАЦІЇ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Цемент (лат. cementum – nбитий камінь) – порошкоподібна, в’яжуча мінеральна речовина, здатна при nзамішуванні з водою або розчином кислоти утворювати пластичну масу. Після nтвердіння стає каменеподібним.
nCтоматологічні цементи – важливий матеріал у клінічній стоматології. Їх nзастосовують як прокладку для захисту пульпи, як пломбувальні матеріали, а nтакож для фіксації незнімних конструкцій зубних протезів, ортодонтичних nапаратів на опорних зубах або імплантатах. Цементи для фіксації мають бути nдостатньо стійкими до впливу середовища порожнини рота і забезпечувати міцний nзв’язок за рахунок механічного зчеплення та адгезії. До необхідних властивостей nналежать: висока міцність на розтяг, зсунення та стиск, а також достатня nжорсткість, щоб витримати напруження на поверхні розподілу між штучною коронкою nі зубом.
Цементи для nфіксації мають відповідати таким вимогам:
· nбути хімічно стійкими в порожнині рота;
· nбути індиферентними до тканин зуба: не викликати подразнення nдентину і пульпи;
· nзберігати постійність об’єму та не nдеформуватися під час твердіння;
· nмати коефіцієнт теплового розширення, близький до коефіцієнта nрозширення тканин зуба;
· nбути добре сумісними з тканинами зуба, металами, пластмасами та nфарфором за фізико-механічними показниками.
Матеріали для nфіксації мають бути адгезивними у вологих умовах відносно твердих танин зуба, nметалу, фарфору, пластмаси, тверднути за наявності води або слини, не давати nусадки, що порушує крайове прилягання.
Фіксуючі nматеріали оцінюються за стандартами, які регламентують такі основні nхарактеристики: нормальну густоту замісів, крайове прилягання, час твердіння nформувальної маси, дезінтеграцію і розчинність, міцність на стиск і розтяг, nтовщину плівки цементy, коефіцієнт теплового розширення, адгезію з тканинами nзуба, металом, пластмасою, фарфором, об’ємнy усадкy. Кожний цемент має nоптимальну консистенцію або нормальну густоту замісу формувальної маси. nГотувати цемент для фіксації необхідно суворо за інструкцєю, в якій вказується nспіввідношення порошку і рідини. Густота замісу формувальної маси впливає на nмеханічну міцність, хімічну стійкість та термін затужавіння nцементу.
Час твердіння nцементної маси залежить від рецептури цементу, технології його виготовлення, nметодики та умов приготування формувальної маси в клініці. Швидкість твердіння nцементу залежить від підвищення ступеня дисперсності порошку, зменшення nрозведення рідини, підвищення температури навколишнього середовища.
Крайове nприлягання залежить від трьох основних факторів: величини усадки матеріалу, коефіцієнта nтермічного розширення й адгезії матеріалу до тканин зуба, поверхні металів, nпластмас, фарфору. На якість крайового прилягання впливає дотримання інструкції nпід час фіксації.
Лінійна усадка nцементів під час твердіння збільшується внаслідок порушення правил замішування nцементної маси, недотримання співвідношення порошок/рідина, приготування nнегомогенної формувальної маси.
Дезінтеграція n- стійкість фіксуючого матеріалу до розчинності. Pотова рідина розчиняє в nматеріалі тільки матрицю (гель кремнієвої кислоти), вкраплені в матрицю nчастинки порошку вимиваються. Таким чином, паралельно відбуваються два процеси n- розчинення й ерозія. Руйнування матеріалу внаслідок розчинення й ерозії nназивається дезінтеграцією. Для зменшення дезінтеграції цемент повинен мати nоптимальну кількість матриці за максимально можливого вмісту порошку.
Товщина nплівки встановлюється стандартами для кожного цементу і не повинна перевищувати n40 мкм. Така плівка надійно фіксує конструкцію незнімного протеза, оскільки nзв’язок цементуючих поверхонь посилюється зі зменшенням товщини плівки. У nклінічних умовах на товщину плівки впливають такі фактори: тиск під час nцементування, консистенція цементної пасти, час (експозиція) тиску при nцементуванні, форма поверхні зуба і жувальне зусилля. За дотримання інструкцїї nщодо цементування товщина плівки в середньому – 20 – 25 мкм.
Адгезія n(прилипання) – зв’язок між в контактуючими різнорідними поверхнями. Адгезивний nзв’язок виникає внаслідок дії міжмолекулярних сил або сили хімічної взаємодії. nТверде тіло, яке склеюється, називається субстратом, а клейова речовина – nадгезивом.
Величину nадгезії між коронкою і цементом вимірюють такими способами:
1) одночасним nвідривом однієї частини адгезивного з’єднання від другої по всій площині nконтакту;
2) поступовим nрозшаруванням адгезивного з’єднання.
Велике nзначення для успішного застосування цементів має біологічна сумісність, тому ці nматеріали не повинні чинити хімічного впливу на дентин зуба та шкідливої nдії на пульпу, поверхню матеріалів, з яких виготовлені незнімні протези.
Згідно з nМіжнародною класифікацією, цементи розподілені на 8 типів:
– nцинк-фосфатний,
– силікатний,
– nсилікофосфатний,
– nбактеріоцидний,
– nцинк-евгенольний,
– nполікарбоксилатний,
– nсклоіономерний,
– полімерний.
Крім того, nцементи для фіксації розподіляються за метою використання (для тимчасової та nпостійної фіксації), а також за формою випуску (порошок і рідина, дві пасти). nВідомі цементи, які змішуються «вручну» та цементи в капсулах для механічного nзамішування.
Для постійної фіксації nнезнімних конструкцій зубних протезів найчастіше використовуються nцинк-фосфатні, полікарбоксилатні, склоіономерні, композитні цементи та nкомпомери.
Вважаємо за доцільне nдоповнити Міжнародну класифікацію з урахуванням тільки цементів для фіксації, а nсаме:
1. nЗа строком дії:
– для тимчасової фіксації;
– nдля постійної фіксації.
2. nЗа хімічним складом:
– цинк-евгенольний;
– хелатний;
– цинк-фосфатний;
– полікарбоксилатний;
– склоіономерний;
– композитний;
– компомерний.
3. nЗа компонентами:
– порошок/рідина;
– паста/паста;
– nрідина/рідина
4. nЗа способом твердіння:
– хімічного;
– світлового;
– подвійного;
– ультразвук.
5. nЗа складом рідини:
– дистильована вода;
– nрозчин кислот;
– nмономер.
6. nЗа способом замішування:
– nзамішування вручну;
– nзамішування в капсулах;
– nзамішування в пістолеті.
Жоден із nвідомих цементів не має адгезії до твердих тканин зуба, однак вони відіграють nважливу роль у фіксації незнімних протезів. Оптимальна фіксація коронок і nмостоподібних протезів полягає у припасуванні добре виготовленого протеза до nправильно підготовленого зуба. Цемент заповнює простір між стінками коронки і nзуба, забезпечує після твердіння механічний зв’язок коронки і зуба. nЕфективність утвореного зв’язку залежить від низки чинників. Раніше ми nрозглядали основні фактори, пов’язані з підготовкою зуба (висотою, формою, nшорсткістю поверхні), точністю і видом виготовлених коронок і станом його nвнутрішньої поверхні, складом сплаву та інші.
Основні nхарактеристики цементів для фіксації такі: міцність на стиск, товщина плівки, nрозчинність.
Цемент повинен nзберігати свою цілісність і створювати міцний шов по контуру коронки в nпришийковій ділянці, щоб уникнути проникнення слини, бактерій та продуктів nрозкладу їжі в простір між коронкою і зубом. Ця функція залежить від розчинності nцементу.
Важливою nфункцією цементів, окрім укріплення протезів, є збереження пульпи зуба від nелектричних та термічних подразнень. Ідеальний цемент повинен не тільки не nподразнювати пульпу зуба, але й стимулювати лікувальний вплив на його тканини.
Незважаючи на nшироке застосування, цементи – не ідеальні матеріали. Для них характерна легка nрозчинність, порівняно невисокі фізико-механічні властивості: вони не мають nадгезії до емалі та дентину зуба, певною мірою подразнюють пульпу. Однак nпростота виготовлення, технологічність, низька ціна та інші позитивні nхарактеристики сприяють їх постійному широкому використанню.
Найпоширеніший nматеріал для фіксації – цинк-фосфатні цементи. Міцність при стиску nцинк-фосфатного цементу залежить від початкового складу порошку та рідини, nспіввідношення порошок/рідина, способу замішування (ручного або механічного). З nметою підвищення міцності цементу рекомендують його змішувати на охолодженій nдо 18-20
С nскляній пластині.
Початкове nзначення для надійної фіксації протезів має товщина плівки цементу. Відомо, що nчим менша товщина плівки, тим міцність фіксації вища. На товщину плівки впливає nнизка факторів, провідним із яких є розмір частинок порошку і співвідношення nпорошок/рідина.
Фіксуючі nматеріали оцінюють за стандартами, які регламентують такі основні nхарактеристики:
· nнормальну густоту замісів,
· nкрайове прилягання,
· nчас твердіння формувальної маси,
· nдезінтеграцію і розчинність,
· nміцність на стиск і розтяг,
· nтовщину плівки цементу,
· nкоефіцієнт теплового розширення,
· nадгезію з тканинами зуба, металом, пластмасою, фарфором,
· nоб’ємну усадку.
Кожний цемент має оптимальну консистенцію або нормальну nгустоту замісу формувальної маси.
Подовження nчасу твердіння негативно впливає на якість фіксації протезів. Перш за все nцемент може частково витікати з коронки, цим самим порушувати точність nфіксації. Збільшується можливість контакту слини з незатверділим цементом, що nрізко знижує показники міцності цементу.
Однак nкороткий час твердіння може ускладнювати роботу лікаря – стоматолога при nвиконанні складної роботи в порожнині рота. Ми вважаємо, що час початку і nзакінчення твердіння цементів має значення для надійної фіксаціїї виготовлених nнезнімних конструкцій зубних протезів. У той же час відсутні закономірності належності цементу до відповідної nгрупи, швидше це залежить від його складу і процентного nспіввідношення компонентів.
Одним із важливих nпоказників цементів для фіксації є товщина плівки. Міцність укріплення протезів nтим вища, чим менша товщина плівки. Чим тонша плівка, тим менший зазор між nштучною коронкою і зубом, тим надійніша фіксація і менша вірогідність nрозцементування.
За nвимогами міжнародного стандарту, плівка має бути товщиною 20-40 мкм.
Руйнування матеріалу nвнаслідок розчинення й ерозії називається дезінтеграцією. Для nзменшення дезінтеграції цемент повинен мати оптимальну кількість матриці за максимально можливого вмісту порошку.
Дослідження nпоказали, що дезінтеграція полікарбоксилатних та склоіономерних цементів nвідповідає вимогам Міжнародного стандарту ISO, а в nцинк-фосфатних цементів вища в 4-5 разів.
Ми провели порівняльну nхарактеристику адгезивних властивостей цементів для тих nматеріалів, з яких були виготовлені коронки, а саме до нержавіючої сталі.
Виявлено, nщо важливою характеристикою зразків є також характер nповерхні руйнування, особливості якого добре видно навіть на візуальному огляді.
Порівняльний nаналіз механічних властивостей на стиск стоматологічних цементів для nпостійної фіксації показав, що вигляд отриманих деформаційних кривих різних nцементів суттєво відрізняється.
Дослідження тривалості n(кількості циклів навантаження до руйнування модельних зразків) nпроведено вперше у стоматологічній практиці. Підкреслимо, що такі дослідження nнайбільш адекватно моделюють реальну ситуацію.
Наочне уявлення про nциклічну міцність випробуваних зразків дають так названі криві Велера n– залежність амплітудного навантаження від числа циклів N, які витримав nзразок при даному навантаженні.
У подвійних nлогарифмічних координатах такі залежності, як правило, мають лінійний nхарактер, при цьому, природно, при зменшенні
Тривалість зразків nвизначається такими властивостями як міцність безпосередньо цементу, так nі адгезією цементу до зуба та коронки, тобто тими властивостями, які вивчені nпри міцності на стиск та адгезивних властивостях. Спільний аналіз указаних nвластивостей показує, що найбільшу тривалість, тобто найкращі функціональні nвластивості мають ті цементи, які, з одного боку, не проявляють крихких nвластивостей і, з іншого боку, мають кращі адгезивні характеристики.
Усі досліджені цементи мають досить nзначні параметри міцності, але наявність в окремих матеріалах пластичної деформації nдозволяє передбачити, що саме вони повинні мати більш високі функціональні nвластивості.
Проведені дослідження видалених nзубів, покритих штучними коронками, засвідчили розсмоктування з часом nфіксуючого цементу, що призводить до накопичування у щилині між карєм штучної nкоронки та уступом зуба залишків їжі, путридних мас та бактерій, які практично nне піддаються очищенню методами особистої гігієни.
Залежність властивостей nфіксуючих матеріалів від стану твердих тканин опорних зубів найбільше чітко nпроявляється при вивченні склоіономерних цементів. Недолік вологи в дентині nдепульпованих зубів порушує процес затвердіння й стабілізації матеріалу, що nнегативно позначається на адгезії до тканин зуба й значно збільшує крайову nпроникність. У той же час взаємодія склоіономера з дентином зубів зі nзбереженою пульпою забезпечує значну силу адгезії матеріалу й мінімальну nкрайову проникність.
Таблиці
ВИСНОВКИ
Коронка або nмостоподібний протез, зафіксовані в порожнині рота високоякісним цементом, nможуть упродовж десятиліть служити пацієнтові. Проте оптимального результату nдосягають не лише застосуванням цементу високої якості, але й старанним nдотриманням рекомендацій щодо приготування суміші.
Одержати nцемент з оптимальними міцнісними властивостями та високою стійкістю до nрозчинності можна тільки за правильного співвідношення порошок/рідина. nПроведені нами дослідження показали, що це співвідношення значно змінюється в nклініці. Найчастіше лікарі готують більш рідку суміш із метою збільшення часу nтвердіння, що знижує міцність цементу та підвищує його розчинність. Тому було nзапропоновано стандартизувати метод приготування цементу. Нині цього вдалося nдосягти шляхом капсулювання цементів, тобто точного дозування порошку і рідини nз послідовним механічним змішуванням на амальгамозмішувачі.
Важливою умовою nзамішування є достатня кількість порошку та відсутність надлишку рідини. nЗагальний час замішування становить 90 секунд. За цією точною схемою nздійснюється технічний контроль якості цементів. Проте практичний досвід показує, nщо матеріалу витрачається значно більше, а час приготування скорочується .
Найважчим nі одночасно найважливішим є визначення кількості порошку, необхідної для nвведення в рідину. Вважається, що вона має бути якомога більшою. Надмірно рідка nконсистенція протипоказана, оскільки надлишок рідини погіршує властивості nцементу.
Залежно від nконсистенції замішаний цемент твердіє швидше або повільніше. Якщо для виконання nскладної роботи необхідно збільшити час приготування, то цемент замішують до nбільш рідкої консистенції, що значно погіршує його властивості. У цьому разі nзамість швидкотвердіючого необхідно застосовувати цемент нормального твердіння, nчас використання якого при однаковій консистенції замішування на 1 хвилину nдовший. Крім того, потрібно враховувати, що час твердіння цементу скорочується nвдвічі при підвищенні температури на 10С .
Таким чином, якість nфіксації незнімних конструкцій певною мірою залежить від приготування цементу, nдотримання правил на етапах фіксації незнімних конструкцій, зберігання цементу.
Дякую за nувагу!!!
