ОРГАНИ ТРАВНОЇ ТРУБКИ

Органи nтравної трубки

 

Користуючись лекціями (на web-сторінці кафедри розміщені презентації та текст nлекцій), підручниками, додатковою літературою та іншими джерелами, студенти nповинні підготовити такі теоретичні питання:

 

1.     nЗагальна характеристика травної системи.

2.     nРотова порожнина. Губи, щоки, ясна, тверде і м’яке nпіднебіння, їх будова і функції.

3.     nЯзик, тканинний склад і особливості будови слизової nнижньої, бокової і верхньої поверхні язика.

4.     nСосочки язика, їх морфофункціональна характеристика.

5.     nБудова і функція смакової бруньки.

6.     nДжерела розвитку, будова і тканинний склад зуба.

7.     nГістологічна будова, хімічний склад емалі, дентину, nцементу.

8.     nПульпа і периодонт зуба, їх будова та функція.

9.     nРозвиток зубів. Молочні та постійні зуби.

10.                                   nОсобливості живлення та інервація зуба.

11.                                   nВікові зміни та регенерація зубів.

12.                                   nЗагальний план будови травної трубки. Гістологічна nструктура стінки глотки.

13.                                   nМорфологія слизової та підслизової оболонки nстравоходу.

14.                                   nЗалози стравоходу, їх локалізація, мікроскопічна nструктура і функція.

15.                                   nОсобливості будови м’язової оболонки в різних відділах nстравоходу.

16.                                   nЛімфо-епітеліальне глоткове кільце Пирогова, його nзначення.

17.                                   nМорфологія та функція піднебінних мигдаликів.

18.                                   nЗагальний план будови шлунка, його відділи та nоболонки.

19.                                   nОсобливості тонкої будови слизової оболонки шлунка.

20.                                   nЗалози шлунка: їх різновиди, локалізація та загальний nплан будови.

21.                                   nВласні залози шлунка, будова і клітинний склад, nзначення.

22.                                   nПілоричні і кардіальні залози шлунка, клітинний склад, nфункціональне значення.

23.                                   nМорфофункціональна характеристика м’язової та серозної nоболонок шлунка.

24.                                   nРозвиток оболонок і тканинний склад стінки тонкої nкишки.

25.                                   nОсобливості будови слизової оболонки. Морфологія і nзначення системи “крипта-ворсинка”.

26.                                   nМорфофункціональна характеристика клітин одношарового nциліндричного каймистого епітелію ворсинок і крипт слизової оболонки.

27.                                   nТонка і ультрамікроскопічна структура стовпчастих nепітеліоцитів з облямівкою та їх участь у пристінковому травленні.

28.                                   nПідслизова основа тонкої кишки. Тонка будова nдуоденальних залоз і їх функціональне значення.

29.                                   nЛокалізація і функціональне значення агрегованих nлімфатичних фолікулів (пейєрових бляшок) в стінці тонкої кишки.

30.                                   nБудова м’язової та серозної оболонок тонкої кишки в nрізних її відділах.

31.                                   nГістофізіологія всмоктування в тонкій кишці.

32.                                   nДжерела ембріонального nрозвитку середнього і заднього відділу nтравної трубки.

33.                                   nАнатомічні відділи nта будова оболонок стінки товстої nкишки.

34.                                   nОсобливості nрельєфу слизової оболонки.

35.                                   nЧервоподібний відросток, його будова і значення.

36.                                   nВідділи прямої nкишки, їх функціональні особливості.

37.                                   nГістофізіологія nтовстої кишки.

 

Загальна характеристика травної системи. Травна nсистема об’єднує ряд органів, які у своїй сукупності забезпечують засвоєння nорганізмом із зовнішнього середовища речовин, необхідних для реалізації його nпластичних і енергетичних потреб. Включає травну трубку та розміщені за її nмежами залози, секрет яких сприяє перетравленню частинок їжі: три пари великих nслинних залоз, печінку та підшлункову залозу.

Травна трубка має передній, середній та задній відділи. Передній nвідділ включає ротову порожнину, глотку та стравохід. У ротову порожнину nвиводиться секрет великих і малих слинних залоз. Основна функція переднього nвідділу травної трубки полягає у механічній та початковій хімічній обробці їжі. nСередній відділ травної трубки включає шлунок, тонку кишку та частину товстої nкишки (до її каудальної частини). У тонку кишку {її відділ, що має назву nдванадцятипалої кишки) впадають вивідні протоки печінки та підшлункової залози. nОсновними функціями середнього відділу травної трубки є хімічна обробка (перетравлювання) nїжі, всмоктування поживних речовин та формування калових мас з неперетравлених nзалишків їжі. Задній відділ травної трубки — каудальна частина прямої кишки, nабо відхідник, забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі за межі nорганізму.

Стінка nтравної трубки утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, nм’язовою та зовнішньою. Слизова оболонка включає епітеліальну пластинку, власну nпластинку, утворену пухкою сполучною тканиною, та м’язову пластинку, побудовану nз гладкої м’язової тканини. Епітеліальна пластинка слизової оболонки має ряд nособливостей у передньому, середньому та задньому відділах травної трубки. nСлизова оболонка у ротовій порожнині, глотці та стравоході вкрита багатошаровим nплоским незроговілим або частково зроговілим епітелієм. У середньому відділі nтравної трубки, починаючи зі шлунка, епітелій стає одношаровим циліндричним. У nстравоході слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, які полегшують nпроходження їжі з ротової порожнини у шлунок. Особливостями рельєфу слизової nоболонки шлунка є наявність складок, полів і ямок. У тонкій кишці слизова nоболонка, окрім складок, формує специфічні вирости — ворсинки і трубчасті nзаглибини — крипти. Наявність ворсинок і крипт забезпечує збільшення площі nконтакту слизової оболонки з частинками їжі, що підлягають хімічній обробці. nЦим полегшуються процеси травлення, а також всмоктування хімічних сполук — nпродуктів ферментативного розщеплення їжі. У товстій кишці ворсинки зникають, nкрипти та складки полегшують формування і переміщення калових мас. Задній nвідділ травної трубки подібно до переднього вистелений багатошаровим плоским nнезроговілим епітелієм.

М’язова nпластинка слизової оболонки утворена_одним-трьома шарами гладких міоцитів. У nдеяких відділах травної трубки, зокрема в ротовій порожнині, м’ язова пластинка nслизової оболонки відсутня.

У nстравоході та дванадцятипалій кишці в складі підслизової основи розміщені nкінцеві секреторні відділи екзокринних залоз. У підслизовій основі стравоходу, nшлунка та кишки розміщені підслизові нервові сплетення —зовнішнє (Шабадаша) та внутрішнє (Мейснера), nякі інервують слизову оболонку і залози, ізольовані та скупчені лімфатичні nфолікули, кровоносні та лімфатичні судини.

М’язова nоболонка переднього відділу травної трубки до середньої третини стравоходу, nутворена посмугованою м’язовою тканиною, яка у нижніх відділах стравоходу nпоступово заміщується гладкою м’язовою тканиною. М’язова оболонка середиього nвідділу травної трубки утворена гладкою м’язовою тканиною. У каудальній частині nпрямої кишки гладка м’язова тканина доповнюється посмугованою м’язовою nтканиною, яка набуває максимального розвитку у складі зовнішнього сфінктера nвідхідника. Між окремими шарами м’язової оболонки стравоходу, шлунка та кишки nрозміщене міжм’язове нервове сплетення (Ауербаха), nяке забезпечує іннервацію м’язової оболонки цих органів.

Зовнішня nоболонка травного каналу в його передньому (над діафрагмою) та задньому nвідділах представлена пухкою сполучною тканиною, так званою адвентиційною nо6олонкою). Стравохід під діафрагмою, а також весь середній відділ травної nтрубки вкриті серозною оболонкою, яка утворена пухкою сполучною тканиною з nодношаровим епітелієм (мезотелієм) на поверхні. Під nсерозною оболонкою шлунка і кишки розміщене підсерозне вегетативне, нервове nсплетення, яке інервує вісцеральний листок очеревини.

Губа (labium) — утвір, що прикриває вхід у ротову порожнину. В nоснові якого лежить посмугована м’язова тканина. У складі губи, розрізняють три nчастини: слизову, проміжну та шкірну. Зовнішня шкірна частина губи вкрита nтонкою шкірою: епітелій тут багатошаровий плоский зроговілий, у nсполучнотканинній основі шкіри розміщені волосяні фолікули, кінцеві секреторні nвідділи сальних та потових залоз.

Багатошаровий nплоский епітелій ротової порожнини, каудальної частини прямої кишкн та епітелій nслинних залоз розвиваються з ектодерми ротової та анальної бухт ембріона. З nкишкової ентодерми формується одношаровий епітелій шлунка, тонкої та більшої nчастини товстої кишки, залозиста паренхіма печінки і підшлункової залози. nДжерелом розвитку сполучної тканини власної пластинки слизової оболонки, nпідслизової основи та зовнішньої оболонки травного каналу служить мезенхіма. З nвісцерального листка спланхнотома розвивається мезотелій серозної оболонки.

Ротова порожнина (cavitas oris) — частина переднього відділу nтравного каналу, в якій здійснюються механічна обробка, дегустація та первинна nхімічна обробка їжі. Органам ротової порожнини належить важлива роль в акті nартикуляції (звукотворенні). Тут також здійснюється часткове знезараження поживних nречовин від хвороботворчих мікроорганізмів. Детальніше функції ротової nпорожнини описані нижче стосовно окремих її органів і складників.

Переддвер’я nротової порожнини спереду обмежене губами і щоками, ззаду його обмежують ясна і nзуби. Власне порожнина рота спереду обмежена яснами і зубами, ззаду вона nпереходить у глотку. У ротовій порожнині розміщений язик, сюди впадають вивідні nпротоки великих та малих слинних залоз. На межі ротової порожнини з носоглоткою nрозміщені скупчення лімфоїдних елементів — мигдалики, які формують лімфоепітеліальне глоткове кільце Пирогова-Вальдейєра.

Переддвер’я nрота і ротова порожнина вистелені багатошаровим плоским не-зроговілим nепітелієм, який на спинці язика (у складі його ниткоподібних сосочків), а також nна яснах і твердому піднебінні може підлягати зроговінню. Пухка сполучна nтканина власної пластинки слизової оболонки у ротовій порожнині пронизана nгустою сіткою гемокапілярів, містить багато лімфоцитів, а також утворює так nзвані сосочки (вростання сполучної тканини в епітелій). Останні сприяють nзміцненню контакту між епітелієм і сполучною тканиною слизової оболонки. nМ’язова пластинка слизової оболонки в ротовій порожнині відсутня.

Слизова nоболонка на губах, щоках, нижній поверхні язика, у складі м’якого піднебіння та nязичка лежить на добре вираженій сполучнотканинній підслизовій основі, яка nзабезпечує зміщуваність слизової оболонки щодо тканин, розміщених глибше. У nяснах, верхній та бічній поверхнях язика, твердому піднебінню немає підслизової nоснови, слизова оболонка тут зрощена або безпосередньо з окістям (ясна, тверде nпіднебіння), або з перимізієм посмугованих м’язів (язик). Ця особливість будови nзумовлює незміщуваність слизової оболонки названих структурних компонентів nротової порожнини щодо тканин, які лежать глибше. Розрізняють дві зони: nзовнішню гладку та внутрішню ворсинчасту. Зроговілий епітелій зовнішньої зони nвитончений, прозорий; волосся, потові залози тут зникають, зберігаються лише nсальні залози. Внутрішня зона проміжної поверхні губи новонароджених дітей nвкрита епітеліальними виростами, що мають назву ворсинок. З віком ці ворсинки nпоступово редукуються і стають непомітними. У внутрішній частині перехідної nповерхні губи відсутні сальні залози; в багатошаровий незроговілий епітелій з nбоку сполучної тканини, що лежить глибше, вростають високі сосочки. Наявність у nїхньому складі гемокапілярів, що просвічують через тонкий шар епітелію, nзумовлює червоний колір губ.

Слизова nчастина губи вкрита багатошаровим незроговілим епітелієм. Власна пластинка nслизової оболонки безпосередньо переходить у підслизову основу. У підслизовій nоснові локалізовані кінцеві секреторні відділи малих губних слинних залоз. За nбудовою це складні альвеолярно-трубчасті залози, що продукують слизово-білковий nсекрет. Протоки залоз утворені багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, nвідкриваються вони на слизовій поверхні губи.

Щока (bucca) — шкірно-м’язовий утвір, який обмежує з боків nпереддвер’я ротової порожнини. Поверхня вкрита тонкою шкірою, основу щоки, так nсамо як і губи, складає посмугована м’язова тканина. На слизовій поверхні щоки nрозрізняють три зони: максилярну, мандибулярну та проміжну. Остання являє собою nділянку слизової оболонки шириною близько 10 мм, що тягнеться від кута рота до відростків nнижньої щелепи.

Будова nслизової оболонки максилярної та мандибулярної зон щоки ідентична і нагадує nбудову слизової поверхні губи: багатошаровий плоский незроговілий епітелій nлежить на сполучній тканині власної пластинки, яка безпосередньо переходить у nпідслизову основу. В останній, а також між пучками посмугованих м’язів щоки nлокалізована велика кількість малих слинних залоз із слизово-білковим типом nсекрету.

У nпроміжній зоні щоки в ембріональному та ранньому дитячому віці слизова оболонка nутворює численні ворсинки — такі ж, як і в перехідній частині губи. У проміжній nчастині щоки відсутні слинні залози, однак є незначна кількість редукованих nсальних залоз. Проміжна зона щоки та перехідна частина губи є ділянкою контакту nшкіри і епітелію ротової порожнини, яка виникає в ембріогенезі у результаті nзростання ембріональних закладок при формуванні ротового отвору. На поверхні nслизової оболонки щоки — на рівні других верхніх кутніх зубів — відкриваються nвивідні протоки привушних слинних залоз.

Ясна (gingivae) вкриті слизовою оболонкою кісткові вирости верхньої nта нижньої щелеп, які облямовують зубні луночки. Розрізняють вільну та nприкріплену частини ясен. Прикріплена частина відповідає ділянці ясен, зрощеній nз окістям альвеолярних відростків І поверхнею шийки зуба. Вільна частина nприлягає до поверхні зуба, відмежовуючись від останньої ясенною кишенею. Та nчастина ясен, яка розміщена в проміжках між сусідніми зубами, має назву м і nж-зубного ясенного сосочка.

Підслизова nоснова в яснах відсутня і тому їхня слизова оболонка нерухомо зрощена з окістям nальвеолярних відростків. Вона вкрита багатошаровим плоским незроговілим nепітелієм, який частково може підлягати зроговінню. Для епітеліоцитів nясен характерний високий вміст глікогену. Поверхневий шар власної пластинки nслизової оболонки утворює високі вузькі сосочки, що вростають в епітелій. nГлибокий шар власної пластинки безпосередньо переходить в окістя альвеолярних nвідростків.

Біля nшийки зуба епітелій ясен щільно зрощений з поверхнею зуба, обмежуючи при цьому nщілинний простір, що має назву ясенної кишені. Глибина ясенної кишені становить n1…1.5 мм. Дном її є місце прикріплення епітелію до кутикули емалі шийки зуба, nа стінками — поверхня шийки зуба і вільний край ясен. При відкладанні у ясенній nкишені солей та дії бактеріальних токсинів може відбуватися відшарування епітелію nвід поверхні зуба (руйнування епітеліального прикріплення). При цьому утворюються nворота для проникнення у простір зубної луночки мікроорганізмів, що зумовлюють nрозвиток запалення навколозубних тканин (парадонтоз).

Язик (lingua) — м’язовий орган, який крім участі у механічній nобробці їжі та ковтанні, забезпечує також артикуляцію (звукотворення) та nдегустацію. Розрізняють нижню, бічні та верхню поверхні язика, які мають ряд nособливостей будови.

 

Мікрофотографія верхньої частини язика

 

Нижня nповерхня язика вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Має добре nрозвинуту власну пластинку слизової оболонки та підслизову основу, наявність nякої зумовлює зміщуваність слизової оболонки щодо м’язової основи язика. На nнижній поверхні язика, з обох боків від його вуздечки, в ротову порожнину nвпадають вивідні протоки під’язикових та підщелепних слинних залоз. У зв’язку з nбагатою васкуляризацією нижньої поверхні язика та високою проникливістю його nепітелію для різноманітних хімічних сполук, під язик кладуть ліки (валідол, nнітрогліцерин), щоб забезпечити їх швидке всмоктування і надходження у кров.

Верхня nта бічні поверхні язика вкриті слизовою оболонкою, нерухомо зрощеною з м’язовою nосновою язика. Епітелій і власна пластинка слизової оболонки утворюють тут вирости nз характерною будовою, які мають назву сосочків язика. Розрізняють nниткоподібні, конічні, листоподібні, грибоподібні та жолобуваті сосочки. Основу nсосочків язика складають вирости сполучної тканини, так звані первинні nсполучнотканинні сосочки, від поверхні яких вростають в епітелій маленькі nвторинні сполучнотканинні сосочки.

Ниткоподібні nсосочки найчисленніші. Вони вкривають усю верхню поверхню язика, їхня висота nблизько 0,3 мм. Епітелій багатошаровий плоский зроговілий. При різних nзахворюваннях процеси відшарування зроговілих лусочок з поверхні ниткоподібних nсосочків можуть сповільнюватись, язик тоді вкриває білий наліт (так званий nобкладений язик). Роль ниткоподібних сосочків полягає у полегшенні механічної nобробки їжі.

Листоподібні nсосочки мають висоту 2..,5 мм, плоску форму, вкривають бічні поверхні язика. nДобре розвинуті у дітей, з віком підлягають редукції. У проміжки між nлистоподібними сосочками впадають вивідні протоки малих слинних залоз язика.

Грибоподібні nсосочки локалізовані на спинці язика переважно біля його кінчика та на краях, nїх висота 1… 2 мм, за формою ці сосочки нагадують грибки з вузькою основою та nрозширеною верхньою частиною.

Жолобуваті nсосочки розміщені на спинці язика — між його тілом та коренем. Висота сосочків n1…3 мм. усього їх налічується близько 6 — 12. Ці сосочки ніби втоплені у nповерхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової nоболонки з утворенням рівчачка і валика навколо сосочка. Біля основи nжолобуватих сосочків на поверхню епітелію виходять вивідні протоки малих nслинних залоз язика. У складі епітелію бічних поверхонь листоподібних, nгрибоподібних та жолобуватих сосочків розміщені смакові рецептори — так звані nсмакові бруньки, тому роль цих видів сосочків язика пов’язана переважно з nдегустацією.

Тіло nязика утворене пучками посмугованих м’язових волокон, що розміщені у трьох nвзаємно перпендикулярних площинах. Щільна сполучнотканинна серединна nперегородка ділить м’яз язика на праву та ліву половини. Між м’язовою основою nязика та власною пластинкою слизової оболонки його спинки густе сплетення nколагенових та еластичних волокон формує так званий сітчастий шар, який nвідіграє роль апоневрозу язика. У сполучній тканині кореня язика є скупчення nлімфоцитів, які утворюють язиковий мигдалик. Лімфоцити формують скупчення nкулястої форми.

Між nпучками посмугованих м’язових волокон язика локалізована велика кількість малих nслинних залоз, які продукують білковий, слизовий або білково-слизовий секрет. nЗалози, що виробляють білковий (ферментомісткий) секрет, розміщені переважно nбіля листоподібних і жолобуватих сосочків. Це складні альвеолярні розгалужені nзалози. Залози слизового типу розміщені в ділянці кореня та на бічних поверхнях nязика. Це складні альвеолярно-трубчасті розгалужені залози, секрет яких багатий nмуцинами. Вивідні протоки слизових залоз кореня язика відкриваються в крипти nязикового мигдалика. Змішані білково-слизові залози локалізовані переважно у nпередніх відділах язика, їхні вивідні протоки відкриваються на нижній поверхні nязика вздовж складок його слизової оболонки. Смакові nбруньки (caliculi gustatoriae) утворюють периферійний відділ смакового nаналізатора. Крім сосочків язика, смакові бруньки в окремих випадках (у дітей) nможна спостерігати у слизовій оболонці губів, надгортанника, голосових зв’язок. nУ людини кількість смакових бруньок досягає 2000, з них близько 50 %  локалізовані в жолобуватих сосочках.

Кожна nсмакова брунька має еліпсоподібну форму і займає всю товщу епітеліального nпласта сосочка. Складається з щільно прилеглих одна до одної 40—60 клітин, nсеред яких розрізняють рецепторні, підтримуючі та базальні клітини.

Клітинні nелементи смакової бруньки відмежовані від оточуючої сполучної тканини базальною nмембраною. Верхівки рецепторних клітин смакової бруньки і прилеглі до них епітеліоцити слизової оболонки ротової порожнини формують nсмакову ямку. Остання за допомогою смакової пори сполучається з порожниною nрота. Смакова ямка заповнена комплексом електронно-щільних високомолекулярних nречовин, переважно глікопротеїнів, у складі яких nвизначається висока активність фосфатаз. Глікопротеїни nсмакової ямки відіграють роль сорбентів для смакових речовин.

 

 

Мікрофографія смакових nбруньок сосочків язика

 

Рецепторні nклітини смакових бруньок мають витягнуту форму, ядра їхні зміщені у базальну nчастину. На апікальній поверхні рецепторні клітини містять мікроворсинки, в плазмолему яких вмонтовані специфічні рецепторні білки. nСеред чутливих клітин смакових бруньок передньої частини язика переважають nклітини чутливі до солодких, на задній частині язика — до гірких речовин. Одна nі та ж рецепторна клітина може сприймати кілька смакових подразнень. Вважають, nщо механізм смакової рецепції пов’язаний з конформаційними nзмінами молекул рецепторних білків під впливом відповідних адсорбованих nречовин; конформаційні зміни, у свою чергу, викликають зміну проникливості плазмолеми сенсорноепітеліальних nклітин і генерацію потенціалу збудження. Кожна смакова брунька містить близько n50 нервових волокон, які утворюють синапси з базолатеральною nповерхнею рецепторних клітин і передають генерований цими клітинами імпульс до nцентральних ланок смакового аналізатора.

Підтримуючі nепітеліоцити смакових бруньок оточують сенсорноепітеліальні клітини, nрозмежовуючи їх. Підтримуючі клітини мають великі ядра, добре розвинуту nендоплазматичну сітку та елементи комплексу Гольджі, у цитоплазмі містять nтонофібрили. Підтримуючі клітини секретують глікопротеїни, що заповнюють nсмакову ямку. Базальні клітини розташовані біля основи смакової бруньки. Вони nлежать на базальній мембрані і не досягають смакової ямки. Це малодиференцїйовані клітинні елементи, які служать джерелом nновоутворення рецепторних і підтримуючих клітин. Перебіг процесів новоутворення nі заміни відпрацьованих клітин смакової бруньки досить інтенсивний, оскільки nчас життя однієї рецепторної або підтримуючої клітини близько 10 діб. З віком nчисло смакових бруньок редукується і підвищується поріг смакового подразнення, nособливо для речовин з солодким смаком.

Піднебіння (palatum)— це перегородка між носовою і ротовою порожнинами. nРозрізняють тверде та м’яке піднебіння, останнє у своїй задній частині nпереходить у язичок.

В nоснові твердого піднебіння лежать кісткові пластинки, зрощені на серединній nлінії з утворенням шва. З боку ротової порожнини тверде піднебіння вкрите nслизовою оболонкою, вистеленою багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, у nякий вростають високі сполучнотканинні сосочки власної пластинки. Топографічно у складі твердого піднебіння розрізняють nчотири зони: жирову, залозисту, крайову та зону піднебінного шва. Зона жирової nтканини охоплює передню частину твердого піднебіння. У цій ділянці під слизовою nоболонкою розміщена жирова клітковина, яка є аналогом підслизової основи інших nділянок ротової порожнини. Залозиста зона займає задню частину твердого nпіднебіння. У цій ділянці між слизовою оболонкою та окістям кісткових пластинок nлокалізовані групи малих слинних залоз, що продукують слизово-білковий секрет.

Крайова nзона у вигляді дуги охоплює тверде піднебіння і є місцем переходу його слизової nоболонки у ясна верхньої щелепи. У крайовій зоні слизова оболонка твердого nпіднебіння щільно зрощена з окістям основи альвеолярних відростків. Вздовж nсерединної лінії твердого піднебіння проходить зона піднебінного шва. У цій nділянці, як і у крайовій зоні, слизова оболонка щільно зрощена з окістям кісткових nпластинок. Епітелій у ділянці шва твердого піднебіння утворює характерні nпотовщення, особливо добре розвинуті у дитячому віці: тоді вони мають вигляд nконцентричних нашарувань епітеліоцитів і називаються епітеліальними тільцями nпіднебіння. Щільне зрощення слизової оболонки з окістям у ділянці шва та nкрайової зони зумовлює її нерухомість.

М’яке піднебіння і язичок є продовженням задньої частини твердого nпіднебіння, однак якщо в основі твердого піднебіння лежать кісткові пластинки, nто м’яке піднебіння та язичок мають вкриту слизовою кожного зуба розрізняють nкоронку, шийку та корінь. Коронка виступає над поверхнею ясен, корінь втоплений nв альвеолярні відростки. Зуб побудований з твердих та м’яких тканин. До твердих nтканин належать емаль, дентин та цемент. У слизовій оболонці м’якого піднебіння nта язичка розрізняють дві поверхні — ротову і носову, а також перехідну зону. У nплодів і новонароджених дітей границя між цими поверхнями лежить на лінії згину nслизової оболонки з носової поверхні на ротову. У дорослих цей кордон nзміщується у бік носової поверхні так, що весь язичок вкривається епітелієм, nхарактерним для ротової порожнини. Ротова поверхня слизової оболонки м’якого nпіднебіння та язичка вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. nВласна пластинка утворює високі сосочки, м’язова пластинка слизової оболонки nвідсутня. У м’якому піднебінні та язичку добре розвинута підслизова основа, у nякій розміщені слинні залози, що продукують слизовий секрет. Носова поверхня nслизової оболонки піднебіння вкрита одношаровим багаторядним війчастим nепітелієм, який характерний для верхніх дихальних шляхів. На його поверхні nвідкриваються протоки дрібних залоз, що виробляють слиз. У перехідній зоні nепітелій з багатошарового плоского перетворюється у багаторядний призматичний, nа останній переходить у одношаровий багаторядний війчастий.

Зуби (dentes) — тверді утвори ротової порожнини, що вросли в nальвеолярні відростки верхньої та нижньої щелеп, основна функція яких полягає в nмеханічній обробці їжі. Значна роль зубів в акті артикуляції. Зуби — це nістотний косметичний фактор. Дентин утворює тверду основу зуба, він розміщений nв ділянці коронки, шийки та кореня. Емаль вкриває коронку зуба, лежить на nдентині.

 

Схематичне відтворення будови губи, зуба та ділянки зубо-ясенного nз’єднання: сагітальний розріз нижньої щелепи біля серединної лінії

 

Цемент nвкриває дентин кореня зуба. Пульпа розташована всередині зуба — в його nпульпарній порожнині. Остання включає порожнину і канал кореня зуба, який nвідкривається на верхівці кореня верхівковим отвором. В альвеолярних луночках nзуби закріплюються за допомогою зубної зв’язки — періодонту.

Залежно nвід будови існують чотири основні різновиди зубів: різці, ікла, малі кутні та nвеликі кутні зуби. Протягом життя людини змінюються дві генерації зубів. Перша nгенерація так званих молочних зубів налічує 20 зубів (по 10 на кожній щелепі): nдва медіальних різці, два латеральних різці, двоє іклів та чотири кутніх зуби. nУ дорослої людини є 32 постійних зуби (по 16 на кожній щелепі: два медіальних nрізці, два латеральних різці, два ікла, чотири малих кутніх (премоляри) та nшість великих кутніх (моляри).

Емаль (enamelum) — найтвердіша тканина людського організму, яка nпокриває коронку зуба. За хімічним складом емаль на 96…97 % складається з nнеорганічних сполук, 3…4 % утворюють органічні компоненти. Серед неорганічних nсполук основну масу складають фосфорнокислі солі кальцію, які у вигляді nкристалів гідроксиапатиту, утворюють тверду основу емалі. Значно менший в емалі nвміст карбонату та фториду кальцію. Органічним компонентом емалі є білки-глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. nДіаметр глікопротеїнових фібрил становить близько 25 нм. Структурною і nфункціональною одиницею емалі є емалева призма. Вона являє собою пучок фібрил, nміж якими залягають кристали гідроксйапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми n3…5 мкм, ближче до країв нона витончується. Кожна емалева призма має nзвивистий (S-модібний) хід і утворюється у результаті діяльності nклітини-І-намелобласта.

Енамелобласти (амелобласти) — клітини витягнутої циліндричної форми. Мають nдобре виражене ядро, розвинений мітохондріальний апарат, гранулярну nендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі. Мітохондрії локалізуються переважно у nбазальній, ендоплазматична сітка — в апікальній частині клітини. В апікальній nчастині розміщені щільно укладені глікопротеїнові волоконця (філаменти), з яких nформується осьова нитка енамелобласта. Виділення nпродуктів синтетичної діяльності енамелобластів nздійснюється через спеціальний виріст в апікальній частині клітини, так званий nвідросток Томса. Слід пам’ятати, що описані nморфологічні ознаки енамелобласти мають лише під час гістогенезу тканин зуба. nДо моменту повного формування зуба ена-мелобласти nредукуються: залишки останніх (відростки Томса) зберігаються лише у складі nкутикули емалі.

В nемалі сформованого зуба між окремими призмами розміщена менш звапнована nсклеювальна речовина. Завдяки S-noдібній формі емалевих призм на поздовжньому nзрізі (шліфі) емалі одні призми виявляються розрізаними поздовжньо, інші поперечно. nЦим створюється чергування світлих і темних ліній (виникають так звані лінії Ш nр е г е р а). Крім ліній Шрегера, на поздовжніх шліфах емалі можна розрізнити nтакож тонкі паралельні лінії Р е т ц і у с а, виникнення яких пов’язане з nперіодичністю росту і звапнування призм.

В nемалі трапляються ділянки з низьким вмістом неорганічного компоненту n(незвапновані ділянки), які мають назву емалевих пластин та пучків. У ділянках nпроникнення в емаль відростків клітин дентгинобластів утворюються колбоподібні nпотовщення відростків, що мають назву емалевих веретен.

Поверхня nемалі вкрита кутикулою — тонкою щільною оболонкою, утвореною залишками nенамелобластів. Емалеві пучки бувають лише на межі емалі з дентином. Пластинки nі пучки найчастіше стають місцем проникнення у зуб інфекції. Емаль сполучається nз дентином за допомогою взаємних пальцеподібних вростань. У сформованому зубі nзберігається лише на бічних поверхнях коронки; на жувальній поверхні зуба nкутикула емалі дуже швидко стирається. Над кутикулою розміщений тонкий шар nглікопротеїнів — п е л і к у л а емалі.

Дентин (denrinum) — тверда тканина зуба, що утворює його основу. nРозміщена в корені, коронці та шийці. За будовою нагадує кісткову тканину, nоднак, на відміну від останньої, не містить власних клітинних елементів та nкровоносних судин. Дентин включає 72 % неорганічних сполук і 28 % органічних nречовин. Серед неорганічних речовин найбільше фосфорнокислих солей кальцію та nмагнію, незначний вміст фтористого кальцію. Органічним складником дентину є nколаген 1 типу.

За nбудовою дентин являє собою скупчення пучків колагенових волокон, між якими nзалягає основна речовина. У радіальному напрямі його пронизують дентинні nтрубочки (к а н а л ь ц і). У них розміщені відростки клітин — дентинобластів, nтіла яких лежать у пульпі зуба. Ближче до пульпи розміщений припульпарний nдентин, поверхнево — плащовий. Для плащового дентину характерний радіальний nнапрям колагенових волокон (волокна К о р ф а), менша насиченість дентинними nтрубочками. У припульпарному дентині колагенові волокна мають тангенціальний nнапрям.

У nпроцесі гістогенезу тканин зуба плащовий дентин формується дещо раніше від nприпульпарного.

На nмежі дентину і пульпи зуба локалізований п р е д е н т и н, який складається з незвапнованих nколагенових волокон і основної речовини, обмежених кульками звапнованого дентину. nНезвапновані ділянки є і в периферійних шарах nдентину. Вони мають назву іитерглобулярних просторів, або інтерглобулярного nдентину. Найбільші розміри ділянки інтерглобулярного nдентину мають у коронці зуба. У дентині кореня на межі з цементом кульки nзвапнованого дентину є дрібними, інтерглобулярні простори формують так званий nзернистий шар Томса.

Гістогенез nі функціонування дентину нерозривно пов’язані з діяльністю клітин дентинобластів (одонтобластів). nЦе клітини грушоподібної форми розмірами 6х30 мкм, від звуженої апікальної nчастини яких відходить довгий розгалужений відросток. Тіла дентинобластів nлокалізуються у периферійній зоні пульпи зуба, на межі з дентином. Відростки дентинобластів по дентинних nтрубочках проникають глибоко в дентин. Частина відростків при цьому досягає nемалі зуба, утворюючи в ній колбоподібні здуття, так звані емалеві веретена. nЯдра дентинобластів розміщені у базальній частині клітин, цитоплазма nбазофільна, дрібнозерниста. Дентинобласти мають добре розвинені гранулярну nендоплазматичну сітку, мітохондріальний апарат, елементи комплексу Гольджі. nПродуктом синтетичної діяльності дентинобластів є колаген, з якого утворюються nколагенові волокна дентину. У сформованому зубі через відростки дентинобластів nздійснюється постачання дентину поживними речовинами (глікополімерами, nмінеральними солями). З рецепторною функцією дентинобластів пов’язують також nчутливість дентину до механічних та термічних подразників.

При nушкодженні дентину сформованого зуба патологічним процесом синтетична nдіяльність дентинобластів активізується. У результаті цього з боку пульпи зуба nв ділянці, протилежній дефекту, нашаровується вторинний (з а м і с н и й) nдентин. У складі вторинного дентину виявляються відмінності кількості, напрямку nта галуження дентинних канальців, а також порушення процесів мінералізації. nВторинний дентин завжди відмежований від первинного темною лінією. Невеликі nскупчення вторинного дентину в пульпі зуба мають назву дентиклів, або каміння nпульпи.

Цемент (cementum) — тверда тканина, що покриває дентин кореня зуба. За nбудовою нагадує грубоволокнисту кісткову тканину. 70 % цементу складають nнеорганічні компоненти (фосфорнокислі та вуглекислі солі кальцію), ЗО % — nорганічні сполуки. З останніх побудовані колагенові волокна цементу. Клітинні nелементи цементу — цементоцити — за будовою і функцією нагадують остеоцити nкісткової тканини. Цементоцити мають витягнуту полігональну форму, лежать в nпорожнинах і канальцях основної речовини цементу. nВідростки цементоцитів анастомозують з відростками дентинобластів і сусідніх nцементоцитів. Цементоцити утворюються з цементобластів, які у процесі nгістогенезу тканин зуба активно синтезують міжклітинну речовину цементу.

Існує nдва різновиди цементу — первинний (клітинний) та вторинний (безклітинний). nБезклітинний цемент локалізований у верхній частині nкореня, ближче до шийки зуба. У його складі немає клітинних елементів. nКлітинний цемент, до складу якого, крім колагенових волокон і основної nсклеюючої речовини, входять цементоциги, зосереджений переважно на верхівці nкореня, а в багатокореневих зубах — у ділянці розгалужень кореня.

Пульпа (pulpa) — м’яка тканина зуба, що забезпечує харчування, інервацію, захист та регенерацію тканин зуба. Побудована з nпухкої сполучної тканини, що заповнює пульпарну камеру коронки зуба і кореневі nканали. Розрізняють три відмінних за будовою та функцією зони пульпи: nцентральну, проміжну та периферійну. Периферійна (предентинна) nзона пульпи побудована з незрілих колагенових (преколагенових) волокон та nрозміщених кількома шарами тіл дентинобластів. Частина розміщених між тілами nдентинобластів преколагенових волокон продовжується безпосередньо в колагенові nволокна дентину.

У nпроміжній зоні пульпи зуба локалізовані незрілі дентинобласти n(предентинобласти) та преколагенові волокна. Центральна зона пульпи містить nсудинно-нервові пучки, колагенові та ретикулярні волокна, клітинні елементи nпухкої сполучної тканини: фібробласти, макрофаги, малодиференційовані nадвентиційні клітини тощо.

Періодонт (periodontium) — щільна сполучна тканина, що забезпечує nзакріплення зуба в луночці альвеолярного відростка верхньої або нижньої щелепи. nПеріодонт називають ще зубною зв’язкою. Утворений він товстими пучками nколагенових волокон, які, маючи звивистий (S-noдібний) nнапрям, втримують зуб у підвішеному стані. З одного боку колагенові волокна nперіодонту вплітаються у цемент кореня зуба, з протилежного боку — в окістя nальвеолярного відростка. У ділянці шийки зуба періодонт утворює циркулярну nзубну з в’я з к у. Частина колагенових волокон цементу, що мають радіальний nнапрям, проходить через періодонт. Вони вплітаються nбезпосередньо в окістя альвеоли і мають назву проривних волокон. Періодонтальна nзв’язка містить значну кількість нервових закінчень, чутливих до зміни тиску, nзавдяки чому тверді сторонні частинки легко виявляються у складі м’якої їжі.

Герметизм nперіодонту забезпечується щільним сполученням багатошарового плоского епітелію nясен з кутикулою емалі шийки зуба. Порушення цілості зубо-ясенного з’єднання nможе спричинитися до інфікування періодонту і nрозвитку запального процесу в періодонті. Епітелій зубної пластинки поступово nвростає в мезенхіму, що лежить глибше, і утворює зубний валик. У складі nостаннього починають виникати окремі кулясті скупчення епітеліальних клітин — nтак звані зубні бруньки. Назустріч епітелію кожної зубної бруньки росте nмезенхіма. У результаті на початку третього місяця ембріогенезу зубна брунька nпочинає нагадувати перевернутий двостінковий келих, який називають зубним nепітеліальним органом.

У nзубному епітеліальному органі розрізняють внутрішні, зовнішні та проміжні nклітини. Останні формують пульпу зубного органа. Мезенхіма, що вростає у зубний nепітеліальний орган, отримує назву зубного сосочка. Його поверхневі клітини nбезпосередньо прилягають до внутрішніх клітин зубного епітеліального органа. nУщільнена мезенхіма, що оточує зубний орган зовні і знизу, має назву зубного nмішечка. В останньому розрізняють внутрішні клітини, прилеглі до зубного nсосочка, та зовнішні клітини, розташовані ближче до кісткових зачатків альвеолярних nвідростків. Усі названі структури є джерелом розвитку самостійних клітинних nпопуляцій.

Третій nетап розвитку зуба починається на четвертому місяці ембріогенезу і полягає в nутворенні тканин зуба. Першим утворюється дентин: поверхневі клітини мезенхіми nзубного сосочка перетворюються в дентинобласти. nОстанні активно синтезують колаген і аморфну речовину, а з колагену формуються nколагенові волокна, при звапнуванні яких утворюється nдентин. Внутрішні клітини зубного епітеліального органа трансформуються в nенамелобласти. Останні починають синтез глікопротеїнів, молекули яких після nвиходу за межі клітин організовуються у тонкі філаменти. Пучки філаментів при звапнуванні формують емалеві призми. Новоутворювані дентин nі емаль поступово відшаровують дентинобласти від енамелобластів, внаслідок чого nдентинобласти розташовуються ближче до зубного сосочка, а енамелобласти — до nповерхні коронки майбутнього зуба. Пульпа і зовнішній шар клітин зубного nепітеліального органа редукуються і при завершенні енамелогенезу разом з nапікальними частинами енамелобластів формують nкутикулу емалі.

У nпроцесі відкладання емалі і дентину визначається форма коронки зуба. nВідкладається емаль до лінії межі коронки і майбутнього кореня зуба. Розміщені nна цій межі незрілі енамелобласти проліферують і поступово занурюються в nмезенхіму, яка лежить глибше, формуючи трубчастий утвір, що має назву nепітеліальної кореневої піхви (Гертвіга). У процесі росту кореневої піхви nмезенхімні клітини, що контактують з її внутрішньою поверхнею, трансформуються nв одонтобласти і починають продукувати дентин кореня. nДентин поступово охоплює серединну частину зубного сосочка, з якої розвивається nпульпа зуба. Внутрішні клітини зубного мішечка дають початок цементові зуба, nзовнішні клітини зубного мішечка служать джерелом розвитку періодонту. nСлід пам’ятати, що цемент утворюється в постембріональному періоді онтогенезу nбезпосередньо перед прорізуванням зуба. Отже, емаль — єдина тканина зуба, що nмає ектодермальне  (епітеліальне) nпоходження. Дентин, пульпа, цемент і періодонт  nрозвиваються з мезенхіми зубного сосочка і зубного мішечка. Частина nдисоційованих клітинних елементів епітеліальної кореневої піхви можуть залишатися nрозкиданими у складі періодонту. Це так звані nепітеліальні залишки Малассе, які можуть бути джерелом nрозвитку зубних кіст. Процес прорізування зубів пов’язаний з посиленням  синтетичної   nактивності клітинних елементів пульпи зуба, а також проліферації     дентинобластів у ділянці кореневої піхви. nУ результаті нагромадження основної міжклітинної речовини зростає тиск на вже nсформовані тканини коронки зуба, що завершується прорізанням коронки над nповерхнею епітеліального пласта    nальвеолярних відростків. Молочні зуби прорізуються у проміжку з шостого nмісяця до шести років життя дитини. Функціонують молочні зуби до 12 років.

Закладка nпостійних зубів здійснюється у кінці четвертого—на початку п’ятого місяця nембріогенезу з епітелію зубної пластинки позаду від закладки молочних зубів. nЗачатки великих кутніх зубів з’являються лише на першому-четвертому році життя. nСпочатку молочні та постійні зуби лежать у спільних альвеолах, з часом між ними nформується кісткова перетинка. У шість-сім років, коли настає час заміни nмолочних зубів на постійні, остеокласти руйнують кісткову перетинку і корінь nмолочного зуба. Під дією тиску, який виникає у пульпі постійних зубів у nрезультаті активації синтетичної діяльності фібробластів, коронка зуба nвиштовхується над поверхнею альвеолярних відростків. Заміна молочних зубів на nпостійні здійснюється у проміжку з шести до 12 років. Першим прорізується nвеликий кутній зуб (перший моляр); на 12 році життя прорізується другий моляр; nтретій моляр {«зуб мудрості») прорізується у 20—25 років або може не nпрорізуватися взагалі.

З nвіком властивості тканин зуба змінюються. На жувальній поверхні зуба частково nстираються емаль і дентин. У складі емалі, дентину та цементу дещо зменшується nвміст органічних складників і зростає вміст неорганічних.

У nротову порожнину впадають протоки трьох пар великих слинних залоз — привушних, nпідщелепних та під’язикових. Сюди ж потрапляє секрет і охарактеризованих вище nмалих слинних залоз— губних, щічних, піднебінних та язикових. Спостерігається nзростання кількості цементу на корені зуба, атрофія пульпи внаслідок погіршення nтрофіки. Дентинобласти перетворюються у дентиноцити, процес новоутворення nдентину припиняється. Реакція на пошкодження з боку різних тканин зуба nнеоднакова. Емаль після пошкодження не відновлюється. Дентин і пульпа на nпошкодження або подразнення зуба каріозним процесом реагують шляхом проліферації nпредентинобластів і перетворення їх у дентинобласти, посиленням синтетичної nдіяльності останніх. У результаті цього з боку пульпи зуба в ділянці nпошкодження нашаровується вторинний дентин. Цемент зуба регенерує погано.

Значні nскупчення лімфоїдних елементів, які формують так nзване лімфоепітеліальне глоткове кільце nПирогова-Вальдейєра. Воно включає ряд окремих лімфоїдних утворів, що мають nназву мигдаликів: двох піднебінних, двох трубних, одного глоткового, одного nязикового і одного гортанного (останній не постійний). Поділ мигдаликів nобумовлений їхньою локалізацією, однак за розвитком і будовою ці утвори дуже nблизькі, функціонують вони як одне ціле. Функція лімфоепітеліального nглоткового кільця спрямована на знезараження мікробів та вірусів, інших nшкідливих частинок, які можуть потрапляти в організм разом з повітрям та їжею.

Піднебінні nмигдалики розміщені між піднебінно-язиковими та піднебінно-глотковими дужками. nВ основі будови мигдалика лежать складки слизової оболонки. У глибині складок nвростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки утворюють 10— 20 щілин n— крипт. При розгалуженні крипт утворюються вторинні крипти. Навколо крипт nрозташовані кулясті скупчення лімфоцитів — лімфатичні вузлиrи зі світлими (реактивними) центрами. Вузлики nутворені переважно В-лімфоцитами та плазмоцитами, nТ-лімфоцитами. Пухка сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки nзливається з підслизовою основою, де розміщені кінцеві секреторні відділи nслизових залоз глотки. М’язова оболонка утворена поперечно-посмугованою м’язовою nтканиною і формує два шари — зовнішній циркулярний і внутрішній поздовжній. nАдвентиційна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Глотка (горло, pharynx)— конусоподібний канал довжиною 12…14 см, що nсполучає ротову порожнину зі стравоходом. У глотці перетинаються травний і nповітроносний шляхи. Стінка глотки побудована з чотирьох оболонок — слизової, nпідслизової, м’язової та адвентиційної. Розрізняють три відділи глотки— nносовий, ротовий та гортанний.

Слизова nоболонка носового відділу вкрита одношаровим багаторядним війчастим епітелієм n(респіраторного типу). В ділянці локалізації кардіальних залоз часто виникають nдивертикули, виразки та пухлини стравоходу. М’язова пластинка слизової оболонки nутворена орієнтованими поздовжньо пучками гладких міоцитів, nміж якими залягають сплетення еластичних волокон. Підслизова основа стравоходу nутворена пухкою сполучною тканиною, у якій розміщені кінцеві секреторні відділи nвласних залоз стравоходу. За будовою це складні розгалужені nальвеолярно-трубчасті залози зі слизовим типом секрету. Власні залози nзосереджені переважно на вентральній поверхні верхньої третини стравоходу. nБагатошаровий плоский незроговілий епітелій крипт мигдаликів густо nінфільтрований численними лімфоцитами та нейтрофільними гранулоцитами, nвнаслідок чого він отримав назву сітчастого епітелію. У просвіті крипт можна nпобачити злущені епітеліоцити, лімфоцити, що nмігрували сюди з фолікулів, а також сторонні частинки. Запалення піднебінних nмигдаликів має назву тонзиліту.

Глотковий мигдалик розташований у ділянці дорсальної стінки глотки, між nотворами слухових труб. Патологічне розростання тканин глоткового мигдалика nвнаслідок запального процесу в ньому має назву аденоїдів. Язиковий мигдалик розташований у слизовій оболонці nкореня язика. На дні його крипт відкриваються вивідні протоки слинних залоз nязика, секрет яких забезпечує промивання крипт. Трубні nмигдалики розміщені навколо отворів слухових труб і забезпечують nпорожнину середнього вуха від проникнення хвороботворчих nмікроорганізмів. Підслизова основа формує навколо мигдаликів сполучнотканинну nкапсулу, від якої вглиб паренхіми вростають сполучнотканинні перегородки. Зовні nвід підслизової основи лежать посмуговані м’язові волокна.

Піднебінні мигдалики починають формуватися на третьому місяці ембріогенезу nз другої пари зяберних кишень. Формування глоткового мигдалика здійснюється на nчетвертому, язикового — на п’ятому місяцях ембріогенезу. Максимального розвитку nмигдалики досягають у дитячому віці. У період статевого дозрівання nспостерігається процес вікової інволюції (зворотного розвитку) мигдаликів.

Стравохід (esophagus)— відділ травної трубки довжиною близько 30 см, який зв’язує глотку з nпорожниною шлунка. Розміщений стравохід між шостим шийним і одинадцятим грудним nхребцями. Стінка стравоходу утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою, nм’язовою та зовнішньою (адвен-тиційною або серозною). У слизовій оболонці nстравоходу розрізняють три шари; епітелій, власну пластинку та м’язову nпластинку. Епітелій стравоходу багатошаровий плоский незроговілий; nу старості можливе зроговіння. При переході в шлунок багатошаровий плоский nепітелій стравоходу заміщається одношаровим призматичним. Власна пластинка nслизової пластинки стравоходу утворена пухкою сполучною тканиною, вростання nякої в епітелій формує сосочки.

 

Світлооптична мікрофотографія поперечного зрізу стравоходу

 

У nскладі власної пластинки слизової оболонки на рівні перснеподібного хряща nгортані та в ділянці переходу стравоходу в шлунок залягають кінцеві відділи nкардіальних залоз. Це прості трубчасті або трубчасто-альвеолярні розгалужені nзалози, які виробляють переважно слиз. Крім мукоцитів, до них входить значна nкількість ендокринних клітин, а також поодинокі парієтальні клітини, що nпродукують Н+-іони. Протоки кардіальних залоз утворені одношаровим циліндричним nепітелієм, який безпосередньо переходить у багатошаровий.

Слиз, nякий є продуктом їхньої секреторної діяльності, зволожує слизову поверхню nстравоходу і сприяє проходженню їжі. Переміщення їжі у стравоході полегшується nтакож завдяки великій кількості глибоких поздовжніх складок, здатних nрозправлятися при проходженні їжі.

М’язова nоболонка верхньої третини стравоходу утворена поперечно-посмугованою м’язовою nтканиною. У середній третині органа до поперечно-посмугованих м’язових волокон nприєднуються гладкі міоцити. М’язова оболонка нижньої третини стравоходу nутворена гладкою м’язовою тканиною.

Розрізняють nвнутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній шари м’язової оболонки nстравоходу, хоча окремі м’язові пучки можуть мати косо-поздовжній напрям. nПотовщення внутрішнього шару м’язової оболонки стравоходу на рівні nперснеподібного хряща гортані утворює верхній сфінктер стравоходу, а при nпереході останнього в шлунок — нижній сфінктер.

Зовнішня nоболонка стравоходу над діафрагмою утворена пухкою сполучною тканиною n(адвентиційна оболонка). Під діафрагмою адвентиційна оболонка переходить у nсерозну: пухка сполучна тканина тут вкрита одним шаром клітин мезотелію.

Розвиток nстравоходу. Епітелій слизової оболонки стравоходу утворюється з прехордальної nпластинки ентодерми передньої кишки, всі інші елементи — з оточуючої мезенхіми. nПротягом пренатального онтогенезу епітелій слизової оболонки багатократно nзмінюється. На перших тижнях розвитку епітелій стравоходу одношаровий nпризматичний. На четвертому тижні епітелій стає двошаровим, після чого у nрезультаті його інтенсивної проліферації виникає фізіологічна атрезія n(зарощення) просвіту стравоходу. До кінця другого місяця у результаті загибелі nзначної частини епітеліоцитів просвіт стравоходу nзвільняється. На третьому місяці ембріогенезу стравохід вистеляє одношаровий nбагаторядний миготливий епітелій, який на шостому місяці заміщується багатошаровим nплоским незроговілим. Разом з тим, навіть у новонароджених дітей у складі nепітеліальної пластинки стравоходу можуть траплятися острівці миготливих клітин nреспіраторного типу. Причини трансформації одного виду епітелію в інший у nпренатальному морфогенезі стравоходу до цього часу остаточно не з’ясовані. На nдругому місяці ембріогенезу в стравоході починають формуватися залози і nутворюється м’язова оболонка.

Шлунок (gaster, ventriculus) — мішкоподібне розширення травної nтрубки об’ємом 1,7…2,5 л, куди через стравохід потрапляє подрібнена і nзволожена у ротовій порожнині їжа. Орган розміщений у лівій верхній частині nчеревної порожнини. Анатомічно у його складі розрізняють кардіальну (прилеглу nдо стравоходу), пілоричну (прилеглу до дванадцятипалої кишки) частини, дно та тіло. nНайважливіша функція шлунка полягає у створенні умов для хімічного розщеплення nпоживних речовин.

Ферменти nшлункового соку — пепсин, хімозин, ліпаза — розщеплюють білки та ліпіди. Вони nпроявляють свою активність у кислому середовищі, яке саме по собі викликає nзагибель значної частини мікроорганізмів, що можуть потрапити у травний канал з nчастинками їжі. Так проявляється захисна роль шлунка. Через його стінку nздійснюється всмоктування ряду хімічних речовин — води, солей, моносахаридів, nспиртових розчинів. Шлунок виконує видільну (екскреторну) функцію: через його nслизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється аміак, сечовина, nалкоголь та ін.

Ендокринна nфункція шлунка полягає у виробленні біологічно активних речовин гастрину, гістаміну, nсеротоніну, мотиліну. Стінку шлунка утворюють чотири nоболонки — слизова, підслизова, м’язова та серозна. Особливістю рельєфу nслизової оболонки шлунка є наявність складок, полів і ямок. Слизова оболонка nпобудована з трьох шарів— епітелію, власної та м’язової пластинок.

Слизова nоболонка шлунка продукує внутрішній антианемічний фактор, необхідний для nзасвоєння вітаміну В12, що потрапляє в шлунок з поживними речовинами. nПлазмолема апікальної поверхні епітеліоцитів утворює мікроворсинки. nВ апікальній частині клітини нагромаджують гранули слизового секрету, який при nвиділенні огортає поверхню слизової оболонки і захищає її від перетравлюючої nдії шлункового соку. Отже, слизову оболонку шлунка можна розглядати як суцільне nзалозисте поле. Біля дна шлункових ямок, які являють собою вростання nповерхневого епітелію у власну пластинку слизової оболонки, розміщені nмалодиференційовані, активно проліферуючі клітини. У міру диференціації і nстаріння спостерігається їхнє пересування у напрямі до поверхні слизової оболонки nз наступним злущенням у просвіт шлунка.

 

 

Схема мікроструктури різних відділів шлунка

 

Власна nпластинка слизової оболонки шлунка побудована з пухкої сполучної тканини, у nякій залягають залози шлунка. Розрізняють три види залоз: власні, кардіальні та nпілоричні. Власні залози шлунка — прості трубчасті нерозгалужені або слабо nрозгалужені — розміщені у ділянці дна та тіла шлунка.

 

Мікрофотографія кардіального відділу шлунка

 

Кінцевий nсекреторний відділ утворений дном і тілом власної залози, вивідна протока — nперешийком і шийкою. У шлункову ямку впадає секрет кількох власних залоз nшлунка. Кожна залоза побудована з п’яти різновидів клітин: головних nекзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів, nа також ендокриноцитів.

Секреторні nпродукти головних клітин — пепсиноген та хімозин — nлокалізуються в апікальній частині клітин у вигляді зимогенних nгранул (так звані гранули Ленглі). Останні мають nвластивості оксифілії, добре заломлюють світло. В nапікальній (ближчій до просвіту залози) частині клітин нагромаджуються гранули nбілкового секрету. Плазмолема апікальної поверхні nголовних екзокриноцитів формує мікроворсинки. nУ базальній частині клітини містяться кругле ядро, добре виражені елементи nкомплексу Гольджі. Хімозин розщеплює білки молока, він виробляється переважно у nдитячому віці.

 

 

Мікрофотографія дна шлунка

 

Парієтальні екзокриноцити nшлункових залоз виділяють Н⁺йони, nвнаслідок чого в шлунку створюється кисле середовище. Парієтальні клітини nрозміщені поодинці в ділянці дна та тіла власних залоз, між базолатеральними nчастинами головних екзокриноцитів. Це великі клітини неправильної округлої nформи з одним або двома ядрами і оксифільною цитоплазмою. Остання містить nзначну кількість мїтохондрІй і пронизана розгалуженою системою внутрішньоклітинних nканальців, по яких секреторні продукти надходять у nміжклітинні канальці, а звідти — у просвіт залози.

Шийкові nмукоцити формують вивідні протоки власних залоз. Це клітини кубічної або nпризматичної форми, у базальній частині яких локалізовані ядра, а в апікальній nнагромаджуються секреторні гранули слизу. Серед шийкових мукоцитів nтрапляються малодиференційовані клітини, які є nджерелом фізіологічної регенерації гландулоцитів nшлунка та клітин шлункових ямок. Додаткові мукоцити, розкидані поодинці у nзалозах, за будовою і функцією нагадують шийкові мукоцити.

Ендокриноцити nлокалізуються поодинці між головними клітинами переважно у ділянці дна і тіла nзалоз. Вони належать до дисоційованої ендокринної системи шлунково-кишкового nтракту, або APUD-системи. За типом продукованих біологічно активних речовин nрозрізняють EC-, ECL-, G-, S-,” Р-D-, DI-, А- та Х-ендокриноцити шлунка. nХарактеризуючи групу цих клітин у цілому, слід зазначити, що вони своєю nактивністю регулюють (посилюють або послаблюють) синтез і секрецію компонентів nшлункового соку, моторику та кровопостачання шлунка, а також регулюють діяльність nприлеглих до шлунка органів травної системи. Детальніше ендокриноцити nшлункових залоз розглянуті нижче, при характеристиці всієї дисоційованої nендокринної системи шлунково-кишкового тракту.

Кардіальні nі пілоричні залози розміщені в одноіменних ділянках шлунка. За будовою це nпрості трубчасті сильно розгалужені залози. У пілоричних залозах відсутні nголовні та парієтальні клітини, у кардіальних залозах вони є у незначній nкількості. Мукоцити кардіальних та пілоричних залоз нагадують аналогічні nклітинні елементи власних залоз з тою, однак, особливістю, що, крім слизу, вони nмають здатність продукувати ще ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та nпілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин.

У nвласній пластинці слизової оболонки між шлунковими залозами трапляються nскупчення лімфоцитів у вигляді дифузних інфільтратів або поодиноких лімфатичних nфолікулів. Кількість останніх зростає у пілоричній частині шлунка.

Тонка кишка (intestinum tenue) — частина травної трубки, розміщена nв нижній частині черевної порожнини між шлунком і сліпою кишкою. Довжина тонкої nкишки 4…5 м, діаметр у проксимальному відділі — 5 см, в дистальному напрямі nкишка у діаметрі витоншується до 3 см. Має три відділи: дванадцятипалу, голодну nі клубову кишку. Дванадцятипала кишка має форму підкови, доажину близько ЗО см. nЗавершуючи характеристику слизової оболонки шлунка, слід зауважити, що в його nпілоричній частині шлункові ямки значно поглиблюються.

Підслизова nоснова шлунка утворена пухкою сполучною тканиною, у якій розміщені підслизові nнервові сплетення — зовнішнє (Шабадаша) і внутрішнє (Мейснера). М’язова nоболонка шлунка утворена трьома шарами гладких міоцитів: зовнішнім поздовжнім, nсереднім циркулярним і внутрішнім ко-сопоздовжнім.

У тонкій кишці nздійснюються процеси подальшого (після шлунка) травлення і всмоктування поживних nречовин. Слід відзначити, що, на відміну від шлунка, де процеси розщеплення nвисокомолекулярних речовин відбуваються у кислому середовищі, оптимальним для nферментних систем тонкої кишки є слаболужне nсередовище. Кишковий сік включає різноманітні ферменти, які діють на всі nосновні класи хімічних сполук: білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти. nБілки та поліпептиди розщеплюються під впливом трипсину, ентерокінази, nкіназогену, різних видів пептидаз. Нуклеопротеїни метаболізують за участю нуклеази. З ферментів вуглеводного nобміну в тонкій кишці присутні амілаза, мальтаза, сахараза, лактаза. Жири nрозщеплюються під впливом ліпази. Значна частина ферментів потрапляє у nдванадцятипалу кишку в результаті секреторної діяльності підшлункової залози. nЧастину складників кишкового соку виділяють клітини епітеліального вистелення nслизової оболонки тонкої кишки та дуоденальних залоз. Частина ферментних систем nзалишається вмонтованою в апікальну мембрану стовпчастих епітеліоцитів nслизової оболонки, де за їх участю здійснюються процеси так званого nпристінкового (примембранного) травлення.

Крім nтравлення та всмоктування, тонка кишка виконує також евакуаторну функцію, яка nполягає у проштовхуванні продуктів травлення у товсту кишку в результаті nперистальтичних скорочень м’язової оболонки. Клітини дисоційованої ендокринної nсистеми тонкої кишки забезпечують регуляцію секреції кишкового соку, nкровопостачання і відповідну інтенсивність процесів всмоктування та моторики nтонкої кишки.

Стінка nтонкої кишки утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою, м’язовою та nсерозною. Слизова оболонка складається з трьох шарів — епітелію, власної та nм’язової пластинок. Епітелій слизової оболонки тонкої кишки — одношаровий nциліндричний. Власна пластинка утворена пухкою сполучною тканиною, м’язова nпластинка — гладкими міоцитами. Особливістю рельєфу слизової оболонки тонкої nкишки є наявність циркулярних складок, ворсинок і крипт.

Ворсинка — це пальцеподібний виріст слизової оболонки висотою 0,5..,1,5 мм. nспрямований у просвіт тонкої кишки. В основі ворсинки лежить сполучна тканина nвласної пластинки, в якій трапляються поодинокі гладкі міоцити. Поверхня nворсинки вкрита циліндричним епітелієм, у складі якого є три різновиди nепітеліальних клітин: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини та кишкові nендокриноцити. Стовпчасті епітеліоцити ворсинок становлять основну масу nепітеліального пласта ворсинки. Це високі циліндричні клітини розмірами 8 х 25 nмкм. На апікальній поверхні вони містять мікроворсинки n(останні не слід плутати з ворсинками тонкої кишки), які під світловим nмікроскопом мають характерний вигляд посмугованої облямівки. Висота мікроворсинок nблизько 1 мкм, діаметр — 0,1 мкм. Завдяки наявності як ворсинок, так і nмікроворсннок всмоктувальна поверхня слизової оболонки тонкої кишки зростає у nсотні разів. Стовпчасті епітеліоцити мають овальне ядро, добре розвинуту nергастоплазму, лізосомний апарат. Апікальна частина nклітин містить тонофіламенти, за участю яких nформуються замикальні пластинки і щільні контакти, непроникливі для речовин з nпросвіту тонкої кишки.

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок — основний функціональний елемент nпроцесів травлення і всмоктування у тонкій кишці. Мікроворсинки цих клітин nадсорбують на своїй поверхні ферменти і розщеплювані ними поживні речовини. nПродукти розщеплення білків і вуглеводів — амінокислоти та моносахариди — nтранспортуються від апікальної до базальної поверхні клітин, звідки через nбазальну мембрану вони потрапляють у капіляри сполучнотканинної основи nворсинок. Подібний шлях всмоктування характерний також для води, розчинених у nній мінеральних солей і вітамінів. Жири засвоюються або шляхом фагоцитозу nкрапельок емульгованого жиру (хі-ломікронів) стовпчастими епітеліоцитами, або nшляхом всмоктування гліцерину і жирних кислот (останні утворюються з nнейтральних жнрів під дією ліпаз) з наступним ресинтезом нейтрального жиру в nцитоплазмі клітин. Ліліци через базальну поверхню плазмо лем и стовпчастих nепітеліоцитів потрапляють у лімфатичні капіляри.

Келихоподібні клітини — це одноклітинні залози, що продукують слизовий nсекрет. Форму клітин характеризує їхня назва: у розширеній апікальній частині nвони нагромаджують секреторні продукти, у звуженій подібно до ніжки келиха nнижній частині клітини розміщені ядро, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі. nПоодинокі келихоподібні клітини розкидані на поверхні ворсинок в оточенні nстовпчастих епітеліоцитів з облямівкою. Секрет келихоподібних nклітин зволожує поверхню слизової оболонки, сприяючи цим просуванню частинок nїжі до товстої кишки.

Ендокриноцити, nяк і келихоподібні клітини, розкидані поодинці серед стовпчастих епітеліоцитів nз облямівкою. Серед ендокриноцитів тонкої кишки розрізняють EC-, A-, S-, І-, nG-, D-, D1-клітини. Продуктами їхньої синтетичної діяльності є ряд біологічно nактивних речовин, що здійснюють місцевий регуляторний вплив на секрецію, nвсмоктування і моторику кишки. Гормони, які продукують ендокриноцити тонкої nкишки, потрапляють в гемокапіляри сполучнотканинної основи ворсинок і з кров’ю nдоносяться до своїх клітин-цілеи: стовпчастих епітеліоцитів nз облямівкою, келихоподібних клітин, гладких міоцитів стінки судин слизової та nм’язової оболонок кишки.

Крипти — це трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки nкишки. Раніше крипти тонкої кишки називали ліберкюновими залозами. Вхід у nкрипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт — 0,3,..0,5 nмм, діаметр — близько 0,07мм. У тонкій кишці налічується понад 150 мільйонів nкрипт, які, подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу nтонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт, окрім клітин, раніше охарактеризованих nу складі ворсинок (стовпчастих клітин з облямівкою, келихоподібних клітин і nендокриноцитів), є ще стовпчасті клітини без облямівки та екзокриноцити з nацидофільною зернистістю (клітини Панета). Особливість стовпчастих епітеліоцитів з облямівкою у складі крипт — їхня дещо менша nвисота порівняно з аналогічними клітинними елементами ворсинок, а також nвиражена базофілія цитоплазми. Келихоподібні клітини ворсинок і крипт нічим nсуттєвим не відрізняються. Кількість ендокриноцитів у криптах вища, ніж на nворсинках, функціональна активність ендокриноцитів ворсинок і крипт співпадає.

Секреторними nпродуктами клітин Панета є дипептидази — ферменти, що розщеплюють дипептиди до nамінокислот. Вважають також, що клітини з ацидофільною зернистістю виробляють nферменти, які нейтралізують кислі складники шлункового соку, що потрапляють у nтонку кишку разом з частинками їжі.

Стовпчасті nепітеліоцити без облямівки являють собою популяцію малодиференційованих клітин, nякі є джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок тонкої nкишки. Будовою ці клітини нагадують стовпчасті клітини з облямівкою, однак на nїхній апікальній поверхні немає мікроворсинок.

Поступово, nу міру проліферації, диференціації і спеціалізації, клітини переміщуються від nдна крипт до верхівки ворсинок. «Відпрацьовані» епіте-ліоцити nзлущуються з верхівки ворсинок у просвіт кишки, де відбувається їх nперетравлення. Повна заміна епітеліоцитів ворсинок за рахунок новоутворених nклітин здійснюється протягом 48 год.

Власна nпластинка слизової оболонки тонкої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у nякій багато еластичних та ретикулярних волокон, сплетень гемо- і nлімфокапілярів. Скупчення лімфоцитів утворюють тут поодинокі і згруповані nлімфатичні фолікули, кількість яких зростає в напрямі від дванадцятипалої до nголодної кишки. Найбільші скупчення лімфатичних фолікулів проходять через nм’язову пластинку слизової оболонки у підслизову основу кишки. У місцях nлокалізації згрупованих лімфатичних фолікулів ворсинки слизової оболонки, як nправило, відсутні. Максимальна кількість лімфатичних скупчень у стінці тонкої nкишки міститься у дітей, з віком їхня чисельність зменшується. Крім лімфоцитів, nу сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки наявні еозинофільні nгранулоцити, плазмоцити. М’язова пластинка слизової оболонки утворена двома nшарами гладких міоцитів — внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім.

Підслизова nоснова стінки тонкої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у якій є значна nкількість кровоносних і лімфатичних судин, нервових сплетень. У дванадцятипалій nкишці в підслизовій основі залягають кінцеві секреторні відділи дуоденальних n(брунерівських) залоз. За будовою це складні розгалужені трубчасті залози зі nслизово-білковим секретом, що нагадують пілоричні залози шлунка. Кінцеві nсекреторні відділи дуоденальних залоз побудовані з мукоцитів, клітин Панета та nендокриноцитів (S-клітин). Вивідні протоки брунерівських nзалоз відкриваються біля основи крипт або між сусідніми ворсинками. Вивідні nпротоки залоз побудовані з мукоцитів кубічної або призматичної форми, які біля nповерхні слизової оболонки заміщаються стовпчастими клітинами з облямівкою. nСекрет дуоденальних залоз вкриває поверхню слизової оболонки дванадцятипалої nкишки і захищає її від шкідливої дії шлункового соку. Скупчення дисоційованих лімфоцитів і лімфатичних фолікулів стінки nтравної трубки вважають аналогом бурси Фабриціуса птахів, відповідальними за nдозрівання і набуття імунної компетенції В-лімфоцитами.

Особливо nбагато лімфатичних фолікулів у стінці червоподібного відростка, який у зв’язку nз високою насиченістю лімфоїдними елементами інколи nназивають ще мигдаликом черевної порожнини. Епітелій слизової оболонки nчервоподібного відростка — одношаровий призматичний.

Брунерівські nзалози продукують також амілазу, яка розщеплює вуглеводи. Секреторні продукти nцих залоз беруть участь у нейтралізації кислих складників шлункового соку.

М’язова nоболонка тонкої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім косоциркулярним і зовнішнім косопоздовжнім. nМіж обома шарами м’язової тканини залягають прошарки сполучної тканини, багатої nсудинно-нервовими сплетеннями. Скорочення внутрішнього шару м’язової оболонки nздійснюється ритмічно з частотою 12—13 скорочень на хвилину. Перистальтичні nскорочення здійснюються за участю обох м’язових шарів вздовж усієї тонкої nкишки. Скорочення м’язової оболонки забезпечують перемішування і проштовхування nпродуктів травлення (хімусу) в товсту кишку. Зовнішня, серозна, оболонка тонкої nкишки утворена пухкою сполучною тканиною, яку вкриває один шар клітин nмезотелію.

Слід nзауважити, що окремі відділи тонкої кишки мають ряд морфологічних особливостей. nДля дванадцятипалої кишки характерні широкі та короткі ворсинки, насиченість nворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У голодній кишці nвисота ворсинок максимальна, ворсинки тонші і на одиниці площі їх налічується nменше, ніж у дванадцятипалій кишці. У клубовій кишці ворсинки дещо нижчі, їхня nкількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та nпідслизовій основі тут є агреговані лімфатичні фолікули (пейерові бляшки). У nділянці локалізації останніх слизова оболонка не містить ворсинок.

Товста кишка (intestіnum erassum) — частина травної трубки, яка nзабезпечує формування і виведення калових мас. У просвіті товстої кишки nнагромаджуються екскреторні речовини (продукти метаболізму), солі важких nметалів тощо. Бактеріальна флора товстої кишки виробляє вітаміни групи В і К, а nтакож забезпечує перетравлення клітковини. Анатомічно у товстій кишці nрозрізняють такі відділи: сліпу кишку, червоподібний відросток, висхідну nободову кишку, поперечну ободову кишку, низхідну ободову кишку, сигмоподібну nободову кишку та пряму кишку. Довжина товстої кишки становить 1,2… 1,5 м, діаметр у nпроксимальному відділі приблизно 10 см, у каудальному напрямку діаметр nзменшується до 5 см. nСтінка товстої кишки має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню n— серозну або адвентиційну.

 

Мікрофотографія стінки товстої кишки

 

Слизова nоболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, nсполучнотканинною власною пластинкою та побудованою з гладкої м’язової тканини nм’язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є nнаявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок. Переважну більшість nклітин епітеліального пласта слизової оболонки товстої кишки становлять келихоподібні nклітини, значно менше тут стовпчастих епітеліоцитів з посмугованою облямівкою nта ендокриноцитів. Келихоподібні клітини продукують велику кількість слизу, nякий обволікає поверхню слизової оболонки, і, змішуючись з неперетравленими nчастинками їжі, сприяє проходженню калових мас у каудальному напрямі. Біля nоснови крипт розміщені недиференційовані клітини, у результаті проліферації nяких здійснюється фізіологічна регенерація епітелію. Інколи у криптах можуть nтраплятися клітини Панета. Названі клітинні популяції суттєво не відрізняються nвід аналогічних клітинних елементів тонкої кишки.

У nпухкій сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки є значні скупчення nлімфоцитів. У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових nендокриноцитів. В останніх синтезується основна частка ендогенних серотоніну і мелатоніну організму. Цим фактом, а також високим вмістом лімфоїдних елементів, очевидно, пояснюється важливе місце, nяке займає червоподібний відросток у системі імунного захисту організму людини.

М’язова nпластинка слизової оболонки товстої кишки утворена двома шарами гладких nміоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім косопоздовжнім. nМ’язова пластинка слизової оболонки у різних відділах товстої кишки має nнеоднаковий розвиток: у червоподібному відростку, наприклад, вона розвинена nслабо. Підслизова основа товстої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у nякій є скупчення жирових клітин, а також значна кількість лімфатичних nфолікулів, У підслизовій основі розміщені судинно-нервові сплетення.

М’язова nоболонка товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім nциркулярним і зовнішнім поздовжнім, між якими залягають прошарки пухкої nсполучної тканини. В ободовій кишці зовнішній шар гладких міоцитів не nсуцільний, а утворює три поздовжні стрічки. Скорочення окремих сегментів nвнутрішнього циркулярного шару гладких міоцитів м’язової оболонки забезпечує nутворення поперечних складок стінки товстої кишки. Зовнішня оболонка переважної nбільшості товстої кишки — серозна; у каудальній частині прямої кншки серозна nоболонка переходить в адвентиційну. Пряма кишка має ряд особливостей будови, nякі слід розглянути більш детально. У ній розрізняють верхню (тазову) і нижню n(анальну) частини, які відокремлені одна від одної поперечними складками. У nформуванні останніх беруть участь підслизова основа і внутрішній циркулярний nшар м’язової оболонки. Слизова оболонка верхньої частини прямої кишки вкрита nодношаровим кубічним епітелієм, який формує численні глибокі крипти. Слизову nоболонку анальної частини прямої кншки складають три відмінних за будовою зони: nстовпчаста, проміжна та шкірна. Стовпчаста зона вкрита багатошаровим кубічним, проміжна n— багатошаровим плоским незроговілим, шкірна — багатошаровим плоским зроговілим nепітелієм. Власна пластинка стовпчастої зони утворює 10— 12 поздовжніх складок, nмістить багато кров’яних лакун, кров від яких відтікає у гемороїдальні вени. nТут розміщені поодинокі лімфатичні вузлики, кінцеві відділи рудиментарних nанальних залоз. Останні проходять у підслизову основу. Власна пластинка nпроміжної зони багата еластичними волокнами, дисоційованими nлімфоцитами і тканинними базофілами; тут розміщені кінцеві відділи сальних nзалоз. У сполучнотканинній власній пластинці слизової оболонки шкірної зони nз’являються волосяні фолікули, кінцеві відділи апокринових потових залоз, сальні nзалози. М’язова пластинка слизової оболонки прямої кишки утворена внутрішнім nциркулярним і зовнішнім поздовжнім шарами гладких міоцитів.

Підслизова nоснова прямої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені nнервові і судинні сплетення. Серед останніх слід виділити сплетення nгемороїдальних вен, при втраті тонусу стінки яких можуть виникати гемороїдальні nкровотечі. У підслизовій основі прямої кишки є велика кількість барорецепторів n{тілець Фатер-Пачіні), подразнення яких відіграє суттєву роль у механізмах nдефекації. У підслизовій основі стовпчастої зони, як і у власній пластинці її nслизової оболонки, розміщені кінцеві відділи рудиментарних анальних залоз. Це nшість-вісім розгалужених трубчастих епітеліальних утворів, які від поверхні nслизової оболонки досягають внутрішнього циркулярного шару м’язової оболонки. nАнальні залози при їх запаленні можуть спричиняти виникнення нориць прямої nкишки.

М’язова nоболонка прямої кишки утворена внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім nшарами гладких міоцитів, між якими залягають прошарки сполучної тканини. nМ’язова оболонка формує два сфінктери, які відіграють значну роль в акті nдефекації. Внутрішній сфінктер прямої кишки утворений потовщенням гладких nміоцитів внутрішнього шару м’язової оболонки, зовнішній — пучками волокон nпосмугованої скелетної м’язової тканини. Верхня частина прямої кишки вкрита nсерозною оболонкою, анальна частина — адвентиційною nоболонкою.

Розвиток nсереднього і заднього відділів травної трубки. Шлунок, тонка і товста кишка у nлюдини починають розвиватися на третьому тижні ембріогенезу. До кінця другого nмісяця формуються всі основні їх відділи. Епітелій слизової оболонки шлунка, nтонкої і товстої кишки, за винятком анального відділу останньої, розвивається з nентодерми кишкової трубки. Джерелом утворення епітелію шкірної та проміжної зон nанальної частини прямої кишки служить ектодерма анальної бухти зародка. Слід nпам’ятати, що просвіт задньої кишки зародка людини ранніх стадій розвитку nзакритий так званою анальною мембраною. Перфорація останньої здійснюється на nвосьмому тижні ембріогенезу. На третьому місяці формується внутрішній анальний nсфінктер.

Ямки nта залози, ворсинки і крипти кишки формуються на 10—12 тижнях ембріогенезу. nТоді ж здійснюються процеси диференціації епітеліоцитів. Значно пізніше, на n20—24 тижні, формуються дуоденальні залози. Зауважимо, що на четвертому місяці nембріогенезу слизова оболонка товстої кишки має значну кількість ворсинок, які nдо моменту народження поступово редукуються. Сполучна і м’язова тканина всіх nчотирьох оболонок травної трубки утворюється з мезенхіми, що оточує кишкову nентодерму, нервові елементи мають ней-роектодермальне походження. Мезотелій nсерозної оболонки розвивається з мезодерми.

Дисоційована ендокринна система шлунково-кишкового тракту. Ендокринні клітини nслизової оболонки шлунково-кишкового тракту належать до А Р U D-c и с т е м и nорганізму, тобто до нейроендокринних клітин, що мають здатність нагромаджувати nі декарбоксилювати попередники біологічно активних амінів. Цю властивість nAPUD-клітини поєднують з виробленням олігопептидних гормонів. Джерелом утворення nшлунково-кишкових ендокриноцитів є нейроектодерма. Популяція nшлунково-кишкових ендокриноцитів містить більш як nдесять різновидів клітин.

Апудоцити nорганів шлунково-кишкового тракту синтезують близько 20 різних гормонів, без nяких не тільки неможливі процеси травлення і засвоєння їжі, але й життя nвзагалі. Основні з них наведені нижче.

1. nЕС (ентерохромафінні) клітини локалізовані в кардіальних залозах стравоходу, nвласних, кардіальних і пілоричних залозах шлунка, на поверхні ворсинок і в nкриптах тонкої і товстої кишки. Продукують серотонін і мелато-нін, а також мотилін, речовину Р. Серотонін, мотилін і субстанція Р nстимулюють виділення слизу, ферментів відповідними клітинами слизової оболонки, nмоторику травної трубки. Крім того, субстанція Р є медіатором і модулятором nболі.  Мелатонін регулює nфотоперіодичність діяльності органів і систем, а також процеси імунного захисту nорганізму.

2. nECL (ентерохромафіноподібні) nклітинимістяться у кардіальних залозах стравоходу, власних залозах шлунка, nкриптах тонкої і товстої кишки. Виробляють гістамін, який регулює секрецію Н⁺йонів парієтальними екзокриноцитами шлунка.

3. G (гастринпродукуючі) клітини входять до складу пілоричних і nкардіальних залоз шлунка, крипт тонкої кишки. Продукований цими клітинами nгастрин стимулює виділення пепсиногену головними клітинами, Н+йонів nпарієтальними екзокриноцитами nшлунка, моторику шлунка. Другим гормоном G-клітин є енкефалін, який бере участь nу гальмуванні больових відчуттів.

4. nD (дендритні) клітини розміщені у пілоричних залозах шлунка, у криптах тонкої nкишки, а також острівцях підшлункової залози. Виробляють соматостатин, який nпригнічує синтез білка.

5. nD1-клітини  локалізовані у пілоричних nзалозах шлунка, криптах тонкої кишки, острівцях підшлункової залози. Продукують nвазоінтестинальний пептид, який спричиняє розширення кровоносних судин, nпониження тиску крові, стимулює виділення гормонів підшлунковою залозою. nНадмірне  вироблення вазоінтестинального nполіпептиду (наприклад, при ураженні клітин-продуцентів цього гормону холерним nтоксином) викликає важкі профузні поноси, веде до втрати організмом води, йонів калію, натрію, хлору, що може бути причиною смерті.

6. nА (ацидофільні) клітини розміщені у складі власних залоз шлунка, крипт тонкої nкишки, острівців підшлункової залози. Продукують глюкагон, який підвищує рівень nглюкози у крові шляхом стимуляції глікогенолізу.

7. nР-к л і т и н и належать до залоз шлунка. Синтезують nбомбезин, який посилює виділення Н⁺йонів парієтальними екзокриноцитами, стимулює секрецію nпідшлункової залози, викликає скорочення м’язової оболонки жовчного міхура, nпригнічує моторику шлунково-кишкового тракту. Крім того, бомбезин пов’язаний з nмеханізмами сенсорного сприйняття і терморегуляції організму. 8. S n(секретинпродукуючі) клітини  nрозміщені  в криптах  тонкої  nкишки. Синтезований S-клітинами секретин стимулює продукцію пепсиногену, nсекрецію підшлункової залози, пригнічує виділення Н⁺-іонів nпарієтальними екзокриноцитами шлунка, пригнічує моторику шлунково-кишкового nтракту.

 9. І-к л і т и н и   р о з м і щ е н і  в криптах тонкої кишки, а також у nскладі епітеліальної пластинки протоків підшлункової залози. Продукують nхолецистокінін  і панкреозимін, які nстимулюють функції печінки і підшлункової залози.

10. nК-клітини розміщені в криптах тонкої кишки. Продукують гастроінгібуючий пептид, nякий пригнічує секрецію Н+-іонів, моторику шлунка, стимулює виділення гастрину nта інсуліну.

11. nL-клітини  локалізовані у криптах  тонкої  nі  товстої кишки. Продукують ентероглюкагон, nякий посилює глікогелїз, підвищуючи при цьому рівень глюкози в крові.

Окрім nперелічених клітин, що розкидані вздовж всієї травної трубки, до APUD-системи nналежать також В (базофільні) клітини острівців nпідшлункової залози, які продукують інсулін. Останній зменшує рівень глюкози в nкрові шляхом стимуляції синтезу глікогену.

 

 

Методика nвиконання практичної роботи

 

1. ЯЗИК nЛЮДИНИ. НИТКОПОДІБНІ 1 ГРИБОПОДІБНІ СОСОЧКИ ЯЗИКА

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За nмалого збільшення мікроскопа розглянути слизову оболонку язика, котра на nверхній і бокових поверхнях утворює специфічні для язика структури – сосочки. nВсі сосочки вкриті багатошаровим плоским епітелієм, основу яких формує власна nпластинка слизової. Ниткоподібні сосочки е найчисельнішими і на відміну від nінших вкриті багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Сосочки, які мають nгрибоподібну форму» вкриті незроговілим епітелієм. Сполучнотканинна основа nсоочків прилягає до м’язової основи язика. Пучки посмугованих м’язових волокон nйдуть в трьох різних напрямках і розділені пухкою сполучною тканиною. nЗамалювати і позначити: 1. Ниткоподібні сосочки. 2. Грибоподібні сосочки: а) nбагатошаровий плоский епітелій, б) власна пластинка слизової. 3. М‘язи язика. 4. nЗалози язика.

 

¨     nЧим за будовою різняться ниткоподібні від nгрибоподібних сосочків язика?

¨     nЯкі за будовою м’язи утворюють язик?

¨     nЯкі ознаки дали можливість у препараті знайти і nпозначити залози?

 

2. ЯЗИК nЛЮДИНИ ЛИСТКОПОДІБНІ СОСОЧКИ ЯЗИКА.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За nмалого збільшення мікроскопа на боковій поверхні язика знайти листкоподібні nсосочки. За великого збільшення мікроскопа, в епітелій, який покриває бокові nповерхні листкоподібних сосочків видно світліші овальні структури — смакові nбруньки (рецептори смаку). Замалювати і позначити: 1. Листкоподібні сосочки: а) nбагатошаровий плоский епітелій; б) власна пластинка слизової (вторинні сосочки) n2. Смакові бруньки.

 

¨     nНазвіть різновиди сосочків язика, які мають смакові nбруньки?

¨     nВкажіть місце локалізації смакових бруньок у nлисткоподібних сосочках язика.

 

3. РОЗВИТОК nЗУБА (стадія емалевого органа).

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За nмалого збільшення мікроскопа розглянути структуру, що нагадує по формі nдвостінковий келих – це зубна брунька (емальовий орган) зв’язана з зубною nпластинкою тяжем клітин – шийкою.Мезенхіма, яка заглиблюється в емальовий nорган, називається зубним сосочком, а та, що його безпосередньо оточує nназивається зубним мішечком. Епітеліальні клітини емальового органа, які nмежують з зубним мішечком називаються зовнішніми клітинами емальового органа. nКлітини, котрі контактують з зубним сосочком, мають призматичну форму і nназиваються внутрішніми епітеліоцитами емальового органа. Всередині зубної nбруньки знаходиться його пульпа. Замалювати і позначити: 1. Емальовий орган: а) nзовнішній епітелій; б) пульпа; в) внутрішній епітелій. 2. Зубний сосочок. n3. Зубний мішечок. 4. Шийка емальового органа.

 

¨     nВивчивши препарат, назвіть структури зуба, які є nджерелом розвитку його м’ягких і твердих компонентів.

¨     nПроцес утворення молочних зубів продовжується і в nпостембріональному періоді. Яка частина зуба утворюється в цей час?

¨     nВ препараті емальового органу зуба можна побачити три nвиди клітин: внутрішні, зовнішні і проміжні. Які із них будуть приймати участь nв утворенні емалі, яку назву вони мають?

 

4. РОЗВИТОК nЗУБА (стадія утворення дентину і емалі).

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За nмалого збільшення мікроскопа знайти емальовий орган і встановити пізно стадію nрозвитку зуба. На вершині зубного сосочка диференціюються клітинні елементи, nякі набувають веретеноподібної форми. Це одонтобласти. Над ними розміщений nдентин, який складається з двох шарів: світлого – предентину і темнішого n(рожевого) шару, багатого вапняковими солями – дентину. Над шаром дентину видно nдосить широкий тешочервоний шар емалі. В оточуючій сполучній тканині nвідбувається процес формування альвеолярної кістки. Замалювати і позначити: 1. nВнутрішній епітелій емальового органа (аиамелобласти). 2. Емаль. З. Дентин nзвапнений 4. Дентин незвапнений.

 

¨     nНазвіть клітини, які беруть участь в утворенні nдентину, а які – в утворенні емалі. З яких ембріональних зачатків вони nутворюються?

¨     nВ препараті зуба видно цемент. Які клітини приймають nучасть в його утворенні?

¨     nПрепарати виготовили із коронки і кореня зуба. Як їх nвідрізнити?

¨     nВидалено пульпу зуба. Як це вплине на обмін речовин у nдентині та емалі?

 

5. ПОПЕРЕЧНИЙ nЗРІЗ ВЕРХНЬОЇ ТРЕТИНИ СТРАВОХОДУ.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

На nпрепараті за малого збільшення мікроскопа видно чотири оболонки стінки nстравоходу: слизову, підслизову, м’язову, адвентиційну. Слизова оболонка nскладається з трьох шарів: багатошарового плоского незроговілого епітелію, під nяким знаходиться власна пластинка, в якій розміщені кардіальні залози nстравоходу, нижче- м’язова пластинка. Підслизова основа розвинена добре і складається nз  пухкої сполучної тканини, містить nсекреторні відділи власних залоз стравоходу. М’язова оболонка має внутрішній nциркулярний і зовнішній поздовжній шари посмугованої м’язової тканини. nАдвентиція – пухка неоформлена сполучна тканина з кровоносними суди -нами. nВивчити препарат за великого збільшення, замалювати і позначити: І. Слизова nоболонка: а) багатошаровий плоский незроговілий епітелій; б) власна пластинка; nв) м’язова пластинка. II. Підслизова основа: г) сполучна тканина; д) власні залози стра -воходу. III. М’язова оболонка: є) nвнутрішній циркулярний; є) зовнішній поздовжній шари. ІV. Адвентиційна оболонка: ж) судини.

 

¨     nЯк відрізнити кардіальні та власні залози стравоходу?

¨     nЧим представлений рельєф стравоходу?

 

6. ПІДНЕБІННИЙ nМИГДАЛИК.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

За nмалого збільшення мікроскопа видно, що в основі будови мигдалика лежать складки nслизової оболонки, у власній пластинці якої розміщені багаточисельні  лімфатичні фолікули. Заглибини епітелію між. nскладками формують крипти. Звернути увагу на те, що багатошаровий плоский nнезроговідий епітелій і власна пластинка слизової інфільтрована лімфоцитами і nнейтрофільними гранулоцитами. Зовні мигдалик покритий сполучнотканинною nкапсулою. Замалювати і позначити: 1. Крипта. 2. Багатошаровий плоский епітелій: nа) не інфільтрований лейкоцитами; б) інфільтрований лейкоцитами. 3. Власна nпластинка: в) лімфатичні вузлики. 4. Капсула мигдалика.

 

¨     nЯкі особливості епітелію, що вкриває мигдалик?

¨     nЯкі клітини окрім епітеліоцитів зустрічаються в nбагатошаровому плоскому епітелії мигдалика?

 

7. ПЕРЕХІД nСТРАВОХОДУ В ШЛУНОК.

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

Розглянути nпрепарат за малого збільшення, звернути увагу на слизову оболонку, в якій добре nвидно перехід багатошарового плоского епітелію стравоходу в одношаровий nпризматичний залозистий епітелій слизової шлунка. В слизовій шлунка виявляються nзаглиблення – шлункові ямки. У власній пластинці слизової оболонки видно nнагромадження світлих клітин ~ кінцеві відділи кардіальних залоз. М’язова nпластинка двошарова. Підслизова оболонка складається з пухкої спочнучної nтканини. М’язова — утворена трьома шарами гладких міоцитів. Зовнішня серозна nоболонка. Замалювати і позначити: І. Слизова оболонка стравоходу: а) nбагатошаровий плоский епітелій. II. Стінка шлунка: б) одношаровий призматичний nзалозистий епітелій; б) шлункові ямки; г) власна пластинка слизової: д) nкардіальні залози. 4. М‘язова nпластинка слизової. І. Підслизова основа. ІІ. М’язова оболонка. ІІІ. Серозна nоболонка.

 

¨     nНазвіть ознаки, що відрізняють рельєф слизової nоболонки стравоходу і шлунка.

¨     nЯк відрізнити епітелій слизової оболонки шлунка і nстравоходу?

¨     nЧим відрізняються м’язові оболонки зазначених органів?

 

8. ДНО nШЛУНКА.

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

Розглядаючи nпрепарат за малого збільшення знайти внутрішню поверхню стінки шлунка, nвистелену одношаровим призматичним епітелієм. Поверхня слизової має невеликі nзаглиблення — шлункові ямки. Під епітелієм розміщена досить широка nсполучнотканинна власна пластинка слизової оболонки, в якій розміщено багато залоз nтрубчастої форми. Це – власні залози. Вони зрізані, в основному, поздовжньо і nдуже щільно прилягають одна до одної. Далі розміщена м’язова пластинка nслизової. Зовні від слизової – підслизова основа, далі йде розвинута м’язова nоболонка, яка складається з трьох шарів, між якими розміщене між м’язове nнервове сплетення. Зовнішня частина стінки шлунка представлена серозною nоболонкою. За великого збільшення вивчити будову фундальних залоз, розміщених у nвласній пластинці слизової. Звернути увагу на ледь помітний щілиноподібний nпросвіт залоз, який вистелений клітинами з блідо забарвленою цитоплазмою — це nголовні і додаткові клітини. До них зовні де-не-де прилягають парієтальні nклітини округлої форми з рожевою цитоплазмою. Замалювати і позначити: І. nСлизова оболонка. 1. Шлункові ямки. 2 Одношаровий призматичний залозистий nепітелій. 3. Власна пластинка слизової: а) мукоцити; nб) головні екзокриноцити; в) парієтальні екзокриноцити; 4. М‘язова пластинка. II. Підслизова основа. III. М’язова оболонка. ІV. Міжм’язове nнервове сплетення. V. Серозна оболонка.

 

¨     nЯка оболонка розвинена в дні шлунка найкраще?

¨     nЯкі структури розміщені в цій оболонці?

 

9. ПІЛОРИЧНА nЧАСТИНА ШЛУНКА.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

Розглянути nпрепарат за малого збільшення, звернути увагу на наявність більш гли боких nшлункових ямок, на меншу кількість залоз у власній пластинці, на те, що їх nкінцеві відділи розгалужені і утворені, на відміну від фундальних, однорідних nклітинами. Краще в цій частині шлунка розвинута м’язова оболонка. Всі решта nоболонки пілоричної частини шлунка подібної з фундальною і кардіальною. nЗамалювати і позначити: 1. Слизова оболонка: а) шлункові ямки. 2. Одношаровий nепітелій. 3. Власний шар: а) розгалужені трубчасті залози. 4. М‘язовий шар nслизової. II. Підслизова основа. III. М’язова оболонка. ІV. Серозна оболонка.

 

¨     nЯка оболонка найкраще розвинена в пілоричній частині nшлунка?

¨     nЯку частину слизової оболонки займають ямки?

 

10. ДВАНАДЦЯТИПАЛА nКИШКА.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

Розглядати препарат за малого збільшення і знайти в nстінці кишки чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову, серозну.При nрозгляді слизової зверніть увагу на те, що на її поверхні є вирости -ворсинки, nміж якими розміщуються трубчасті заглиблення – крипти. За великого збільшення nвидно, що ворсинки і крипти покриті одношаровим каймистим призматичним nепітелієм.Під епітелієм розміщений власний шар слизової, утворений пухкою nсполучною тканиною, далі розташована м’язова пластинка . Підслизова основа nпредставлена пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені секреторні відділи nдуоденальних залоз і нервове сплетення Мейснера. М’язова оболонка складається з nдвох шарів гладкої м’язової тканини, між якими знаходиться нервове сплетення nАуербаха. Серозна оболонка має звичайну будову. Замалювати і позначити: І. Слизова nоболонка:1. Ворсинки. 2. Крипти.3. Одношаровий циліндричний епітелій. 4. Власна nпластинка.5. М’язова пластинка. II. Підслизова оболонка: а)сполуч-на тканина; nб) дуоденальні залози. III. М’язова оболонка: а) внутрішній м’язовий шар; б) nзовнішній м’язовий шар; в) міжм’язове нервове сплетення. ІV. Серозна оболонка.

 

¨     nЯкі структури Ви бачите в підслизовій оболонці nдванадцятипалої кишки?

¨     nЯкі особливості клітинного складу епітелію цього nоргана дають підстави називати дванадцятипалу кишку “гіпофізом” черевної порожнини?

 

11. ГОЛОДНА nКИШКА.

Забарвлення nгематоксиліном еозином.

 

Основна nвідмінність в будові стінки голодної кишки від дванадцятипалої полягає в тому, nщо ворсинки першої вищі і вужчі,а крипти – глибші. В підслизовій оболонці nвідсутні залози.Всі ці відмінності добре виявляються за великого збільшення nмікро-скопа. Всі решта оболонки і шари такі ж як в дванадцятипалій кишці. nЗамалювати і позначити: І. Слизова оболонка: а) ворсинки; б) крипти; в) nодношаровий призматичний каймистий епітелій. II. Підслизова оболонка: nа)сполучна тканина. ІІІ. М’язова оболонка. ІV. Серозна оболонка.

 

¨     nЧим відрізняється рельєф голодної кишки від nдванадцятипалої?

 

12. ТОВСТА КИШКА (ПОЗДОВЖНІЙ nЗРІЗ ОБОДОВОЇ nКИШКИ.)

Забарвлення гематоксиліном-еозином.

 

Вивчити препарат за малого збільшення, nзвернути увагу на оснновні відмінності в будові слизової оболонки. Вона не має кишкових ворсинок, проте містить велику nкількість глибоких крипт. У nвласній пластинці слизової і підслизовій оболонці ,роз-міщені значні скупчення лімфоцитів. У м’язовій оболонці зовнішній поздовжній шар не суцільний. Серозна оболонка має звичайну nбудову. Замалювати і позначити: І. Слизова оболонка: nа) одношаровий циліндричний nепітелій; б)келихоподібні клітини; в) крипти. II. Підслизова основа: а) судини; б) лімфатичні фолікули. III. М’язова оболонка: nа) внутрішній циркулярний nшар; б) зовнішній поздовжній nшар. ІV. Серозна оболонка.

 

¨     nЧим nпредставлений рельєф товстої nкишки?

¨     nЯкі клітини nпереважають в епітелії слизової оболонки товстої кишки?

 

13. ЧЕРВОПОДІБНИЙ nВІДРОСТОК (поперечний зріз).

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

Просвіт червоподібного відростка має форму широкої щілини. В слизовій оболонці видно невеликі крипти, nвистелені одношаровим призматичним епітелієм, в якому зустрічаються ендокринні клітини. Слизова поступово переходить в підслизову основу. В останній дуже багато nлімфатичних фолікулів з світлими nцентрами. М’язова і серозна оболонка мають звичайну будову. Замалювати і позначити: І. Слизова оболонка: а) одношаровий призматичний епітелій; б) крипти. II. Підслизова основа: а) лімфатичні nфолікули. III. М’язова оболонка. ІV. Серозна оболонка.

 

¨     nПерелічіть особливості nбудови слизової оболонки й підслизової основи червоподібного відростка.

¨     nЧому червоподібний nвідросток називають “мигдаликом черевної порожнини”?

Джерела інформації:

а) основні:

1.  Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2010. n– С. 297–348.

2.  Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2003. n– С. 306–357.

3.  Волков К.С. Ультраструктура основних nкомпонентів органів систем організму / К. С. Волков. – Тернопіль : Укрмедкнига, 1999. – С. 54– 69.

4.  Презентація лекції з теми: «Органи травної трубки» (Інтранет).

5.  Відеофільм: «Травна nсистема» (Інтранет).

 

 

 

б) додаткові:

1.  Гистология, цитология nи эмбриология / [Афанасьев nЮ. И., Юрина Н. А., Котовский Е. Ф. и др.] ; под ред. Ю. И. Афанасьева, Н. А. Юриной. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : nМедицина. – 2001. n– С. 514-528, n538-595.

2.  Гистология : [учебник] n/ под ред. Э. Г. Улумбекова, nЮ. А. Чельшева. –[3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ГЕОТАР–Медиа, n2007. – С. 273-305.

3.  Данилов Р. К. Гистология. nЭмбриология. Цитология. : [учебник для студентов медицинских вузов] / Р. К. nДанилов – М. : ООО «Медицинское nинформационное агенство», n2006. – С. 212–220, 223-242.

4.  Гістологія людини / [Луцик О. Д., nІванова А. Й., Кабак К. С.]. – Львів : Мир, 1992. – С. 247–269, 276-303.

5.  Кузнецов С. Л. Атлас по гистологии, nцитологии и эмбриологии / nС. Л. Кузнецов, Н. Н. Мушкамбаров, nВ. Л. Горячкина. – М. : Медицинское nинформационное агенство, n2002. – С. 220–224, 228–251.