Організація роботи медичної сестри педіатричного відділення

25 Червня, 2024
0
0
Зміст

Організація роботи медичної сестри педіатричного відділення. Медична документація, порядок її ведення.

Медичні сестри під час чергування знаходяться у коридорі відділення. Тут організовується сестринський пост. У відділенні палатна медична сестра наглядає за 25-30 хворими (сестринський пост). Робоче місце медичної сестри розміщують недалеко від обслуговуваних палат. Тут є стіл, шафа для зберігання ліків і інструментарію, сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних середників, холодильник для зберігання засобів, що швидко псуються, пересувний столик для роздачі ліків.

Пост медичної сестри оснащений телефоном, настільною лампою, щитком сигналізації викликів з палат, умивальником. Чергова медична сестра повинна мати список телефонів усіх підрозділів лікарні, включаючи господарські служби. Якщо у відділенні не виділено окремого процедурного кабінету для виконання ін’єкцій, то на посту є столик, на якому готуються інструменти до маніпуляцій, а також розміщують бікси з стерильним матеріалом та шприцами.

C:\Users\Наталя\Desktop\image004.jpg

 

Основні напрямки роботи палатної медичної сестри такі:

І.Створення сприятливих умов для хворих.

Ці умови для стаціонарних хворих визначаються в основному матеріально-технічною базою лікарні. Однак від палатної сестри багато в чому залежить, якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональне використання палат, розміщення лікарняного інструментарію та меблів, передбачити створення затишку у відділеннях, безумовно, з дотриманням необхідних санітарно-гігієнічних вимог.

C:\Users\Наталя\Desktop\image007.jpg

ІІ. Догляд та спостереження за хворими:

– створення і підтримання належного санітарно-гігієнічного середовища в палаті;

– догляд за важкохворими і надання їм необхідної допомоги – при зміні положення тіла, протирання шкіри камфорним спиртом для запобігання пролежням, проведення систематичних підмивань, вологих обтирань тіла, чищення зубів, полоскання рота, підстригання нігтів, миття рук, годування;

– вимірювання температури тіла вранці й ввечері та занесення показників температури до температурного листка;

– підрахунок частоти серцевих скорочень та частоти дихання за 1 хв;

– вимірювання діурезу;

– збирання матеріалів для аналізів, згідно з призначеннями лікаря, та доставка їх в лабораторію;

– долучення результатів аналізів до історії хвороби;

– складання порційних вимог;

– контроль за отриманням хворими призначеної дієти;

– підготовка до відвідання ними діагностичних та лікувальних кабінетів;

– прийом хворих, які поступають на лікування;

– перевірка проведеної в приймальному відділенні санітарної обробки хворих;

– ознайомлення пацієнтів з правилами внутрішнього розпорядку і особистої гігієни;

– ретельне виконання призначень лікаря.

 

Прийом та передача чергування.

Медична сестра не має права залишити пост, поки не прийде її зміна. Медична сестра, яка прийшла на зміну, разом з сестрою, що закінчила чергування, обходять палати, особливу увагу приділяючи тяжкохворим, хворим з лихоманкою. Медична сестра, яка здає чергування, повідомляє про зміни у стані цих хворих за час минулого чергування, викладає об’єм призначень лікаря і ступінь їх виконання, об’єм обстежень, особливо застерігаючи про ті, які мають бути виконані вже при чергуванні наступної зміни.

C:\Users\Наталя\Desktop\images 17.jpeg

Сестра, яка заступає на чергування, повинна прийняти: медичні інструменти і лікарські засоби, ліки у сейфі за списком А і Б і ключі від сейфу (прийом і передачу наркотичних середників підписують у журналі обліку наркотичних засобів); за журналом призначень – всі виписані маніпуляції, консультації, лабораторні та інструментальні методи обстежень, призначені хворим. В “Журналі прийому і передачі чергувань” вказують загальне число хворих, їх переміщення, пофамільно виписаних хворих, з лихоманкою, і хворих, які потребують нагляду (тяжкохворі); термінові призначення, кількість і технічний стан медичних інструментів і предметів догляду. У цьому журналі обидві медичні сестри підписуються про передачу і прийом чергування. 

C:\Users\Наталя\Desktop\index 16.jpeg

Вранці передача чергування закінчується на ранковій нараді в присутності старшої сестри і завідувача відділення. Особливо контролюють виконання забору матеріалів для досліджень та підготовки хворих до лабораторних та інструментальних обстежень. Це має значення для своєчасного виконання призначених лікарями обстежень.

Вранці перед передачею чергування медична сестра заповнює “Листок обліку руху хворих і ліжкового фонду стаціонару” (Ф. 007-у). Ці відомості старша сестра дублює в “Стаціонарному журналі”, в якому відмічено паспортні відомості хворого, діагноз, тривалість перебування його у відділенні у ліжко-днях, номер карти стаціонарного хворого і номер листка непрацездатності.

На основі “Листка лікарських призначень” медична сестра виписує вимогу на харчування хворих (Ф.1-84) у двох екземплярах для харчоблоку лікарні і столової відділення. У порційній вимозі вказують число хворих на кожний дієтичний режим, а також перелік додаткових продуктів харчування і прізвища хворих, яким вони призначені.

C:\Users\Наталя\Desktop\xeakxm-ymhcvkupob-fmaxshmrla-003-4-0-1_enl.jpg

Медична сестра для оцінки функціонального стану пацієнта контролює:

-забарвлення шкіри і слизових (поява різкої блідості, синюшності, жовтушного забарвлення);

– властивості пульсу на периферичних артеріях;

– величину артеріального тиску;

– частоту дихання;

– температуру тіла.

При виявленні змін у цих ознаках медична сестра зобов’язана надавати невідкладну долікарську допомогу і, викликавши лікуючого чи чергового лікаря, доповісти виявлені зміни.

Термометрія – вимірювання температури тіла людини. Температура тіла є відносною константою внутрішнього середовища, підтримання якої здійснюється складними процесами терморегуляції. Сталість температури тіла забезпечується тим, що кількість тепла, яка утворюється в організмі (теплопродукція) внаслідок окисних процесів в м’язах і внутрішніх органах дорівнює тій кількості тепла, яку організм віддає в зовнішнє середовище (тепловіддача). Порушення механізмів теплопродукції внаслідок дії зовнішніх чи внутрішніх причин може призвести до зниження, а найчастіше до температури тіла – лихоманки підвищення.

C:\Users\Наталя\Desktop\picresized_1290503532_images-3.jpg

У здорової людини під пахвою температура коливається в межах 36,4-36,8 °С, у прямій кишці на 1 оС вища. Летальна максимальна температура тіла 42,5 °С. При цьому відбуваються незворотні зміни білкових структур. Летальна мінімальна температура тіла коливається в межах 15-23 °С. Можливі фізіологічні коливання. Так, температура, виміряна в прямій кишці, піхві, паховій складці, порожнині рота, виявляється на 0,2-0,4 °С вищою, ніж під пахвою. У дітей температура тіла дещо вища (у новонароджених вона досягає 37,2 °С під пахвою), у похилому віці навпаки – знижена. У жінок температура залежить від фази менструального циклу: в період овуляції вона підвищується на 0,6-0,8 °С. Добові коливання температури тіла 0,1-0,6 °С. Максимальна температура реєструється в другій половині дня, між 17-ю і 22-ю годинами, а мінімальна – на світанку між 3-ю і 6-ю годинами.

Рівень температури тіла може залежати від захворювання чи визначатися реакцією організму хворого на патологічний чинник. Тому вимірювання температури тіла (термометрія) може мати діагностичне значення.

C:\Users\Наталя\Desktop\index 1.jpeg

Вимірюють температуру тіла максимальним медичним термометром.

Термометр медичний максимальний

Це скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись на рівні максимального підвищення навіть при охолодженні і тому термометр називають максимальним. Ртуть не може самостійно опуститися в резервуар, бо цьому перешкоджає різке звуження капіляра в нижній частині. Ртуть опускається тільки при струшуванні. Щоб термометр не вислизнув з руки при струшуванні на корпус іноді надягають гумовий обвідок. Шкала термометра проградуйована від 34 С до 42 °С з ціною поділки 0, 1 °С. Ділення шкали, яке відповідає верхній межі ртутного стовпчика у капілярі, показує температуру тіла. Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0, 5 % розчин хлораміну.

 Прийнято вимірювати температуру в пахвовій западині, в ротовій порожнині (оральна температура), в прямій кишці (ректальна температура). Перед вимірюванням термометр струшують, щоб ртуть опустилася в резервуар. Для цього захоплюють верхню частину термометра в кулак так, щоб середина його була між великим і вказівним пальцями, і кілька разів струшують. При струшуванні неохолодженого термометра можливі розриви стовпчика ртуті, які треба усунути повторним струшуванням. Перед вимірюванням температури необхідно оглянути пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів ) і насухо витерти її натільною білизною або рушником. Кінець термометра з ртутним резервуаром розміщують у пахвовій западині, для чого хворий повинен відвести руку. Термометр кладуть таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Щоб термометр не вислизнув, руку хворого щільно приводять до грудної клітки, у ослаблених і тяжкохворих руку фіксує сестра. Вимірювання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни .

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змащують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після введення термометра сідниці хворого зближають одну з одною, що забезпечує фіксацію його. Термометр тримають 5 хв. Ректальну термометрію застосовують у немовлят, виснажених і знесилених хворих. Її не слід застосовувати при запальних процесах у прямій кишці, проносах, кровотечі із тріщин чи гемороїдальних вен, а також при збудженні хворого. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують (сулемою 1:1000 або спиртом).

http://video.yandex.ua/users/ninashelyakina/view/301/usertag/%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%8F%20%D0%B2%20%D1%80%D0%BE%D1%82.%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82/#

 

C:\Users\Наталя\Desktop\index.jpeg

Термометр електронний оральний дитячий При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком і фіксують зубами. Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці. Після вимірювання температури у хворого термометр ретельно миють теплою проточною водою і опускають на 15-20 хв у темну склянку з дезінфікуючим розчином (0,1 % дексон або 1 % хлорамін), потім добре витирають і, струсивши ртуть нижче мітки 35 °С, дають іншому хворому.

 В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або сидить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальне підвищення температури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять в індивідуальний температурний листок, вклеєний в карту стаціонарного хворого. Температурний листок є однією з обов’язкових форм медичної документації. У ньому, окрім температури, реєструють показники артеріального тиску, кількість випитої рідини, добову кількість виділеної сечі, масу тіла хворого, втручання (пункція плевральної порожнини і ін.).            

 

Результати кожного вимірювання температури позначають крапкою на перетині показників температури і дати та часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з’єднання цих точок називається температурною кривою, яка має характерні особливості при деяких захворюваннях.

Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі користуються полімерними пластинками, покритими емульсією з рідких кристалів “Термотест”. Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37 °С на пластинці зеленим кольором світиться буква “N” (Norma), а при температурі, вищій 37 °С – буква “F” (Febris). Рівень підвищення температури визначають медичним термометром. 

 

Багаторазовий термометр клінічний NexTempЕлектротермометрія – вимірювання температури тіла з використанням датчиків для різних ділянок тіла. Метод має значно меншу інертність, зручний у ослаблених, неспокійних хворих, у дітей. Датчики з’єднуються зі стрілкою, відхилення якої на шкалі визначає температуру тіла хворого. В палатах інтенсивної терапії у системах моніторного спостереження використовують індивідуальні термометричні блоки. При підвищенні температури тіла за встановлені межі подається звуковий чи світловий сигнал тривоги. Метод дозволяє проводити добову, а у разі необхідності і довше, реєстрацію коливань температури.

Термометр електронний

Захворювання людини можуть проявлятися зниженням або підвищенням температури. Зниження температури нижче 36 оС виявляються у хворих:

         зі зниженою функцією щитоподібної залози;

          при колапсі;

         переохолодженні;

         голодуванні;

         у осіб похилого та старечого віку;

         при агонії і в стані клінічної смерті.

Помірне підвищення температури може виявитися у фізіологічних умовах (при інтенсивній м’язовій роботі, на висоті травлення).

Підвищення температури понад 37 оС при патологічних станах називають лихоманкою або гарячкою.

За ступенем підвищення розрізняють:

         субфебрильну (37-38 °С),

         помірно підвищену (38-39 °С),

         високу (39-41 °С),

          надмірно високу температуру (вище 41°).

Ступінь підвищення температури визначає особливості догляду за хворим.

Важливе значеннял має визначення добових коливань температури або лихоманки. Розрізняють наступні типи лихоманок.

1. Лихоманка постійного типу: температура тіла встановлюється на високих цифрах, тримається довго, добові коливання її не перевищують 1 °С. Може бути ознакою запалення легень, черевного тифу.

C:\Users\Наталя\Desktop\img8.jpg

2. Лихоманка ремітуюча, послаблювальна: з різницею температури протягом доби 1-2 °С без зниження її до нормального рівня. Спостерігається при туберкульозі, гнійних захворюваннях.

3. Лихоманка переміжного, інтермітуючого типу. Спостерігається короткочасне раптове підвищення температури до 39-40 °С і швидке її зниження до нормального рівня. Підвищення температури, що повторюється через 2-3 дні, може бути ознакою малярії.

C:\Users\Наталя\Desktop\img9.jpg

4. Гектична або виснажлива лихоманка – високе підвищення температури з різким на 3-4°С зниженням її до нормального рівня, а то і нижче, з виснажливим потовиділенням. Спостерігається при туберкульозі, сепсисі, лімфогранолематозі.

5. Зворотний тип лихоманки, коли вранішня температура вища і знижується до вечора. Може бути ознакою сепсису, туберкульозу, бруцельозу.

C:\Users\Наталя\Desktop\img10.jpg

6. Хвилеподібна лихоманка: спостерігається періодичне наростання температури з наступним її зниженням до норми і періодом нормальної температури тіла. Може бути ознакою лімфогранулематозу, бруцельозу.

C:\Users\Наталя\Desktop\img11.jpg

7. Гарячка поворотного типу: раптове підвищення температури до 39-40 ˚С і вище, яке утримується декілька днів а потім раптово знижується до норми. Через декілька днів температурна крива знову показує новий період підвищення температури. Характерна для поворотного тифу.

Догляд за хворими з гарячкою визначається її стадією. Розрізняють три стадії гарячки:

         І – наростання температури тіла (цій стадії властиве переважання теплопродукції над тепловіддачею);

         ІІ – постійно підвищеної температури (характеризується певним балансом між теплопродукцією і тепловіддачею);

         ІІІ – зниження температури тіла (зменшується продукція тепла і зростає його віддача).

Клінічними проявами першої стадії є м’язове тремтіння, мерзлякуватість, біль у м’язах, головний біль, загальне нездужання, іноді блідість чи ціаноз кінцівок. Шкіра холодна на дотик, набуває вигляду “гусячої”. Тривалість цієї стадії від декількох годин до 2-5 днів. Хворого необхідно вкласти в ліжко, зігріти (обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм, вкрити додатковою ковдрою). Хворі з високою температурою повинні знаходитись на суворому ліжковому режимі і здійснювати фізіологічні потреби в ліжку.

C:\Users\Наталя\Desktop\img16.jpg

У другій стадії підвищена температура стабілізується на високому рівні, виявляються лише її коливання протягом доби. Підвищені теплопродукція і тепловіддача знаходяться у динамічній рівновазі. М’язове тремтіння значно зменшується, блідість шкіри змінюється почервонінням. Хворий може скаржитися на головний біль, відчуття жару, спрагу, сухість у роті, зниження апетиту. Шкіра гаряча, червона, очі блищать. При високій температурі тіла можливе марення (делірій). Ознаками інтоксикаційного делірію є поява особливостей в поведінці хворого: неспокій, плач, стогін, повторення тих самих запитань до персоналу, відмова від їжі, підвищена чутливість до шуму і світла. Потім хворий починає дрімати, мовчки лежить з широко відкритими очима, пильно розглядаючи картини, які ввижаються йому. Може виникнути збудження: хворий зривається з ліжка, може зробити спробу вибігти на вулицю чи вискочити з вікна. На обличчі вираз страху і тривоги. Йому уявляються примарні картини, звірі, які нападають на нього. Делірій небезпечний навантаженням на серцево-судинну систему і можливими небезпечними для життя хворого і оточуючих людей діями.

У таких випадках встановлюють індивідуальний пост.

Ліжко розміщують дальше від вікна і так, щоб до нього був доступ з усіх боків. З палати забирають всі зайві предмети, особливо гострі і ріжучі. Медична сестра контролює пульс, артеріальний тиск, дихання, колір шкіри і виконує лікарські призначення. При головному болю на лоб хворого можна покласти холодний компрес із змоченої в розчині оцту (2 столових ложки на 0,5 л води) лляної серветки, рушника або зробити холодне На лоб хворого кладуть обгорнутий серветкою чи рушником міхур з льодом. Замість міхура з холодною водою чи льодом у разі необхідності використовують мішечки з сухим льодом “Пінгвін”, які попередньо охолоджують у морозильній камері. Дія цих мішечків зберігається 2-3 год, їх можна накладати на ділянку великих судин шиї, ліктьових згинів. Можна ставити холодні компреси, які роблять з використанням рушника або лляної серветки, складеної вчетверо і змоченої оцтом наполовину з водою або у воді з розведеним 1:1 спиртом. Серветку добре викручують, струшують і прикладають до голови на лобну та скроневі ділянки. Компрес швидко висихає і його необхідно змінювати кожні 8-10 хв. Контролюють частоту пульсу і величину артеріального тиску. Часто стан серцево-судинної системи (особливо у хворих похилого віку) має вирішальне значення в прогнозі захворювання, тому необхідно вчасно вводити призначені серцеві чи судинні засоби.

Висока температура і її значні коливання спричиняють виснаження хворого. Щоб підвищити опірність організму, необхідно давати хворому легкозасвоювані харчові продукти високої енергетичної цінності у рідкому чи напіврідкому вигляді (дієта №13). У зв’язку із значним зниженням апетиту, харчування повинно бути частим (5-6 разів), при цьому їжу слід давати невеликими порціями, краще у години зниженої температури. Для дезінтоксикації організму хворий потребує великої кількості рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, дегазованої мінеральної води. Це сприяє зменшенню концентрації токсичних продуктів у крові. Введення великої кількості рідини забезпечує енергійне виведення шлаків не тільки нирками, але і шкірою через рясне потовиділення і слизовими оболонками. Обмеження кухонної солі у дієті також зменшує затримання рідини в організмі, підсилює виділення сечі.

Часто при високій температурі тіла виникають тріщини губ і кутів рота, які слід змащувати вазеліновою олією або гліцерином. Простерилізовані шпатель і пінцет з достатньою кількістю стерильних марлевих серветок вкладають на стерильний лоток. Ліки наливають у чашку Петрі. Затиснуту пінцетом серветку, змочують ліками. Хворого просять відкрити рот і, користуючись шпателем, виявляють уражене місце слизової оболонки. До нього прикладають змочену ліками серветку. Для кожного місця ураження використовують свіжу стерильну серветку. Ротову порожнину споліскують або протирають слабким розчином натрію гідрокарбонату. Лежачим хворим потрібен ретельний догляд за шкірою, який дасть змогу запобігти виникненню пролежнів. У разі виникнення запору ставлять очисну клізму. Хворому в ліжко подають судно і сечоприймач. При провітрюванні палати остерігаються протягів, хворого треба вкрити ковдрою, а голову прикрити рушником. Необхідно стежити за тим, щоб хворий не скидав ковдру. Протягом періоду лихоманки хворому призначають ліжковий режим.

Перебіг періоду зниження температури тіла (ІІІ стадія) буває різний, бо воно може відбуватися швидко або поволі (рис. 2.52). Повільне зниження температури впродовж декількох днів називається лізисом. Швидке, протягом однієї доби (часто за 5-8 год), зниження температури з високих величин до нормальних і навіть субнормальних називається кризою.

Критичне зниження температури може супроводжуватися гострою судинною недостатністю, що проявляється надмірним потовиділенням, блідістю шкіри іноді з ціанозом, зниженням артеріального тиску, почастішанням пульсу і зменшенням його наповнення, аж до появи ниткоподібного. Кінцівки стають холодними на дотик, шкіра покривається липким, холодним потом. При критичному зниженні температури тіла хворого медична сестра контролює властивості пульсу і величину артеріального тиску. За необхідності слід застосовувати засоби інтенсивної терапії, зокрема невідкладне введення судинних засобів (мезатон, кофеїн, адреналіну гідрохлорид). Пацієнтові кладуть грілки до ніг, з-під голови забирають подушку або піднімають нижній кінець ліжка, дають пити гарячий чай чи каву. При раптовому погіршенні стану до пацієнта слід викликати чергового лікаря. При надмірному потовиділенні хворого витирають, змінюють натільну і постільну білизну. На ніч залишають декілька запасних пар білизни для заміни мокрої.

При літичному зниженні температури тіла хворий відчуває загальну слабкість. Після того, як температура знизилась, він звичайно засинає. Стан хворого покращується.

Своєчасна і ефективна допомога хворому часто залежить від професійної оцінки функціонального стану серцево-судинної системи.

Пульс – періодичні поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин, пов’язані із змінами їх кровонаповнення і тиску в них крові протягом одного серцевого циклу.

http://www.youtube.com/watch?v=cRLGR1OCGq0

 

 Розрізняють пульс:

         артеріальний;

         венозний;

         капілярний.

Артеріальний пульс може бути:

         центральним (на аорті, сонних артеріях);

         периферичним (на променевій артерії , артерії тильного боку стопи).

З діагностичною метою пульс досліджують на сонній скроневій, підключичній, променевій, підколінній, задній великогомілковій артеріях.

C:\Users\Наталя\Desktop\img17.jpg

Найпростішим методом дослідження пульсу є обмацування у ділянках, де артерії розміщені ближче до поверхні тіла. Звичайно місця дослідження пульсу є одночасно точками перетиснення артерій для зупинки артеріальної кровотечі внаслідок прилягання артеріальних судин до кісток у цих місцях. Найлегше досліджувати пульс на променевій артерії, яка розміщена поверхнево і легко пальпуєтьсятилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого м’яза. Досліджуючи пульс на променевій артерії, долоню розміщують вище від променево-зап’ясткового суглоба таким чином, щоб великий палець знаходився на тильній поверхні передпліччя, а решта пальців – на променевій артерії біля основи першого пальця хворого.

C:\Users\Наталя\Desktop\img14.jpg

Дослідження пульсу починають на обох руках. Пульс на правій руці досліджують лівою і навпаки. Пальпацію пульсу проводять другим, третім і четвертим пальцями, якими помірно притискують артерію до внутрішнього боку променевої кістки. Порівнюють величину і синхронність появи пульсових хвиль на правій і лівій променевій артеріях. Різна величина пульсових хвиль на цих артеріях спостерігається при аномаліях розвитку, звуженні або перетискуванні однієї з артерій. За наявності різниці пульсу дослідження проводять на тій променевій артерії, де пульсові хвилі виявляються краще. Досліджують основні ознаки пульсу – частоту, ритм, наповнення, напруження.

C:\Users\Наталя\Desktop\img18.jpg

Ритм пульсу оцінюють за регулярністю появи пульсових хвиль. Якщо вони з’являються через однакові проміжкм часу, то ритм вважають правильним (ритмічний пульс). При різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу називають неправильним (аритмія). У тих випадках, коли кількість пульсових хвиль стає меншою, ніж частота серцевих скорочень, прийнято говорити про дефіцит пульсу.

Аритмія найчастіше є проявом захворювання серцевого м’яза, провідної системи серця, порушення нервової регуляції.

Екстрасистолічна аритмія – між двома черговими хвилями виникає позачергова пульсова хвиля, пауза після якої є більш тривалою і називається компенсаторною паузою. Екстрасистоли можуть бути поодинокими або груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстрасистолічної тахікардії, що тривають від кілької секунд до кількох днів. Ці напади називаються пароксизмальною тахікардією.

Частота пульсу – це кількість пульсових хвиль за 1 хв. Для їх визначення підраховують кількість пульсових хвиль за 30 с і отриману величину множать на 2. При неправильному ритмі підрахунок ведуть протягом 1 хв. У здорових дорослих людей частота пульсу коливається у межах (72±12) за 1 хв.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: від віку (найчастіше пульс у перші роки життя); від тренованості (у тренованому серці пульс буває нечастим); від статі (у жінок пульс на 5-10 ударів за хвилину частіший, ніж у чоловіків); від впливу емоцій (при страху, гніві пульс частішає).

Причиною підвищення пульсу може бути підвищення температури тіла. При гарячці підвищення температури тіла на 1оС викликає почастішання пульсу на 8-10 за 1 хв.

Почастішання серцевої діяльності – тахікардія, – що супроводжується збільшенням частоти пульсу може бути ознакою:

         серцевої недостатності;

         запалення серцевого м’яза (міокардит);

         підвищення функції щитоподібної залози (тиреотоксикоз).

Сповільнення серцевої діяльності – брадикардія – проявляється зменшенням частоти пульсових хвиль (може доходити до 40 і нижче за хвилину) може бути ознакою:

         ураження провідникової системи серця;

         запалення мозкових оболонок;

         зниження функції щитоподібної залози;

         жовтяниці.

Поява тахікардії, брадикардії і аритмії вимагає уважного спостереження за хворим, особливо якщо ці ознаки з’являються у хворого вперше.

 

Напруження пульсу визначається зусиллям, яке необхідне для повного стискання пульсуючої артерії. Ступінь напруження пульсу залежить від рівня артеріального тиску: при його підвищенні пульс стає твердим, при зниженні – м’яким (при колапсі достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає).

Наповнення пульсу визначається об’ємом крові, що знаходиться в артерії. При достатній кількості крові в артерії говорять про повний пульс, при значному зменшенні – про пустий.

Висота пульсу залежить від амплітуди коливань стінки артерії. При великій амплітуді пульс називають високим, при зменшеній – низьким. Якщо зменшується серцевий викид, то пульсові хвилі стають настільки малими, що пульс називають ниткоподібним. При виявленні такої загрозливої ознаки треба негайно повідомити лікаря.

Крім променевої артерії, пульс досліджують і на інших судинах. На сонних артеріях досліджують пульс почергово з кожного боку без сильного тиску на артерію. При значному тиску на сонну артерію можливе різке сповільнення серцевої діяльності аж до зупинки серця і зниження артеріального тиску. У обстежуваного може виникнути запаморочення, корчі.

Пульс на стегновій артерії досліджують в паховій ділянці при випрямленому і дещо повернутому назовні стегні. На підколінній артерії пульс досліджують в підколінній ямці у положенні хворого лежачи на животі. Пульс на артеріях тильного боку стопи пальпують на тильній поверхні стопи , в проксимальній частині першого міжплесневого простору.

Результати дослідження пульсу записують в історію хвороби чи амбулаторну картку, вказуючи ритм. Частоту пульсу щоденно відмічають червоним олівцем в індивідуальному температурному листку. З’єднання крапок, які відповідають відміченій частоті пульсу називають пульсовою кривою, при аритмії її зображують переривною лінією.

Одним із важливих показників функціонального стану серцево-судинної системи є рівень артеріального тиску.

 

Артеріальний тиск – це гідравлічний тиск крові на стінку судин. Він залежить від сили скорочень серця (величини серцевого викиду) і тонусу периферичних судин. Величина артеріального тиску визначається в міліметрах ртутного стовпчика (в системі СІ – в кілопаскалях) .

Тиск крові вимірюють в час систоли і діастоли. Систолічний тиск на стінки артерій визначають в момент максимального підвищення пульсової хвилі вслід за систолою лівого шлуночка, діастолічний – в момент спаду пульсової хвилі під час діастоли. Різниця між величинами систолічного і діастолічного тисків називається пульсовим тиском.

http://www.youtube.com/watch?v=-ppIv4tXmwI

 

C:\Users\Наталя\Desktop\image018.jpg

Для вимірювання артеріального тиску використовують сфігмоманометри, основою яких є механічний або рідинний манометри (тонометр).

 Сфігмоманометр з анероїдным манометром і стетоскопом

C:\Users\Наталя\Desktop\index.jpeg

Ртутний сфігмоманометр має скляну трубку, опущену в резервуар для ртуті об’ємом 15-20 мл. До трубки прикріплена шкала з міліметровими поділками (від 0 до 250-300). Рівень ртуті в скляній трубці встановлюють на позначці “0”.

Ртутний сфігмоманометр

Найбільшого поширення набув прилад, відомий як апарат Ріва-Рочі та пружинний манометр (тонометр).

Складовою частиною апарата Ріва-Рочі є манжетка, порожнистий гумовий мішок шириною 12-14 см і довжиною 30-50 см, на який надягнений чохол з тканини, що не розтягується. Під час дослідження у манжетку і водночас у ртутний резервуар за допомогою спеціального приладу “груші” по ситемі гумових трубок нагнітають повітря. При цьому і в манжетці і резервуарі створюється однаковий тиск, величину якого можна визначити за висотою підвищення ртуті в скляній трубці.

При вимірюванні артеріального тиску обстежуваний має спокійно сидіти чи лежати, не розмовляти і не спостерігати за ходом дослідження. На його оголене плече, на 2-3 см вище від ліктьового згину, накладають манжетку і закріплюють таким чином, щоб між нею і шкірою проходив тільки один палець. При нагнітанні повітря манжетка стискуватиме плече обстежуваного. Руку обстежуваного зручно кладуть на ліжку чи столі долонею догори. У ліктьовому згині знаходять плечову артерію і щільно притискають до неї фонендоскоп. Потім “грушею” з закритим вентилем поступово нагнітають повітря в манжетку і манометр. Під тиском повітря ртуть піднімається по скляній трубці. За допомогою фонендоскопа вловлюють момент, коли вже не чути звуків пульсових поштовхів і, повільно відкриваючи вентиль балона, знижують тиск у системі. В ту мить, коли величина протитиску у манжетці досягає рівня систолічного тиску, вислуховується короткий голосний звук-тон. Цифри на рівні ртутного стовпчика показують величину систолічного тиску. При подальшому зниженні тиску в манжетці звучність тонів знижується і, нарешті, вони зникають. У момент зникнення тонів тиск в манжетці відповідає діастолічному, а цифри на манометрі вказують його величину.

При низькому артеріальному тискові тони вислуховуються гірше. Тоді використовують спосіб визначення артеріального тиску при поступовому нагнітанні повітря в манжетку. Поява перших тонів відповідає діастолічному тискові. При підвищенні тиску в манжетці в момент зниження тонів фіксують величину систолічного тиску.

Вимірюючи артеріальний тиск пружинним тонометром, стежать за коливаннями його стрілки, що рухається по круглому проградуйованому циферблату. Цей спосіб дослідження також передбачає нагнітання повітря у манжетку до повного стиснення плечової артерії, а у ліктьовій ямці проводять аускультацію. Потім, відкриваючи вентиль, поступово випускають повітря. Перші порції крові, потрапляючи в артерію, дають осциляції, тобто коливання стрілки, що вказує на систолічний тиск і супроводжується вислуховуванням тону. При подальшому зниженні тиску коливання стрілки зникають, тони не вислуховуються, що відповідає величині діастолічного тиску.

При зниженому артеріальному тиску у обстежуваного краще користуватись іншою методикою. У ліктьовому згині проводять фонендоскопом аускультацію у місці проекції плечової артерії, при цьому поступово нагнітають повітря в манжетку. Поява перших тонів відповідає величині діастолічного тиску з наростанням тиску у манжетці у момент зникнення тонів, цифри на манометрі відповідають величині систолічного тиску.

Пружинні манометри зручні для транспортування, але у зв’язку з ослабленням пружини потребують частого метрологічного контролю. Промисловість випускає тонометри зі звуковою сигналізацією, цифровими показниками. Артеріальний тиск вимірюють з точністю до 2 мм, за необхідності проводять вимірювання на обох руках і його дані реєструють в амбулаторній картці чи історії хвороби.

Напівавтоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на передпліччя

Автоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на передпліччя

Автоматичні вимірювачі артеріального тиску та пульсу з манжетою на запястя

Нормальна величина артеріального тиску для здорових дорослих осіб становить:

 для систолічного – 120-139 мм рт. ст., (16-18,5 кПа), діастолічного – 70-89 мм рт. ст., (9,3-11,9). Якщо систолічний тиск дорівнює 140 мм рт. ст. (18,7 кПа) і більше, а діастолічний –90 мм рт. ст. (12 кПа) і більше, то це розцінюють як гіпертензію. Для перерахунку в Міжнародну систему одиниць слід виходити з того, що І кілопаскаль (кПа) дорівнює 7,5 мм рт. ст.

Артеріальний тиск вимірюється двічі з інтервалом в 2-3 хв і фіксується середня цифра з двох вимірів. У випадках, коли виявляють рівень артеріального тиску 120/80 мм рт. ст. і нижче, вимірювання проводять один раз. Крім цифрового запису артеріального тиску у вигляді дробу, результати вимірювання реєструють у температурному листку у вигляді стовпчика, верхня межа якого означає систолічний, а нижня – діастолічний.

Додатковим методом є добове (амбулаторне) моніторування АТ. Його використовують для обстеження пацієнтів з гіпертензією на “білий халат”.

Підвищення артеріального тиску називається гіпертензією (гіпертонією), зниження – гіпотензією (гіпотонією).

Для динамічного контролю величин артеріального тиску вимірювання його бажано проводити в одні і ті ж години, краще зранку; в певному положенні хворого, краще сидячи. За необхідності його вимірюють у будь-яку годину доби.

Маніпуляційний кабінет призначається для проведення різних видів ін’єкцій із суворим дотриманням правил асептики і антисептики. Функціональні обов’язки медичної сестри маніпуляційного кабінету:

C:\Users\Наталя\Desktop\index.jpeg

Медична сестра маніпуляційного кабінету повинна знати:

         Організацію роботи і оснащення маніпуляційного кабінету.

         Правила обліку і зберігання лікарських препаратів.

         Правила розведення антибіотиків для парентерального введення і для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату.

         Ознаки постін’єкційних ускладнень та їх профілактику.

         Препарати інфузійної терапії, в тому числі крові та кровозамінники.

         Принципи проведення інфузійноїтерепії, можливі ускладнення.

         Особливості взяття крові для різних видів лабораторних досліджень.

         Оснащення аптечки “Антиснід”.

         Оснащення протишокової укладки.

         Невідкладні стани, принципи надання невідкладної допомоги, свої дії в умовах стаціонару.

         Наукову організацію своєї праці.

Медична сестра маніпуляційного кабінету повинна вміти:

         Приготувати до роботи дезинфікуючі розчини.

         Провести дезинфекцію, передстерилізаційну очистку шприців, голок, інструментарію.

         Провести поточне і генеральне прибирання маніпуляційного кабінету.

         Накрити стерильний стіл, лоток, пересувний стерильний стіл.

         Ввести лікарські препарати (в/ш; п/ш; в/м; в/в; в/вкрапельно.

         Користуватися таблицею сумісності лікарських препаратів.

         Приготувати проведення інфузійної терапії ( визначити групу крові пацієнта, провести пробу на індивідуальну і біологічну сумісність крові, підготувати флакони і систему для в/в крапельного вливання).

         Спостерігати і оцінювати стан пацієнта в процесі інфузійної терапії.

         Взяти кров для лабораторного дослідження.

         Користуватися аптечкою Антиснід.

         Надати невідкладну допомогу уразі виникнення анафілактичного шоку, набряку Квінке.

C:\Users\Наталя\Desktop\index.jpeg

Медична сестра маніпуляційного кабінету повинна суворо дотримуватись санітарно-гігієнічного режиму, дотримуватись правил асептики і антисептики, а також заходів по профілактиці особистого зараження, щоб не стати джерелом захворювання для пацієнтів, рідних, знайомих.

Основні правила зберігання медикаментозних препаратів та інструментарію.

Існує чітко регламентований порядок забезпечення ліками хворого, він складається із кількох послідовних етапів:

1.     призначення лікарем хворому необхідних ліків.

2.     запис лікарем в історію хвороби і в лист лікарських призначень з визначенням доз і методів їх застосування.

3.     заповнення палатною (постовою) медсестрою замовлення на необхідні ліки і передача його старший медсестрі відділення.

4.     формування загального замовлення по відділенню і відправлення його старшою медсестрою до аптеки та отримання відповідних ліків.

5.     отримання ліків постовою медсестрою від старшої медсестри.

6.     доставка палатною медсестрою ліків хворому.

         В залежності від фармакологічних особливостей ліків, на посту вони зберігаються у різних умовах.

         Лікарські засоби з обмеженим терміном придатності (мікстури, настої, відвари, вакцини, очні краплі) зберігають у холодильнику.

         Медсестра повинна стежити за терміном зберігання ліків. Вона повинна перевіряти аптечні етикетки, на яких зазначені терміни зберігання кожного ліку.

C:\Users\Наталя\Desktop\index 22.jpeg

         настої і відвари зберігаються у холодильнику до 3-х діб

         мікстури – до 5-ти діб

         очні краплі – до 3-х діб

         розчин пеніциліну для ін’єкцій – до 1 доби

         стерильні розчини у флаконах – до 10 діб

         таблетовані та порошкоподібні форми – у спец. шафах на відповідних полицях

         ампельні препарати – в металічних шафах з маркіруванням за їх механізмом дії на організм.

         Для зберігання отруйних та наркотичних засобів (група А) та сильнодіючих препаратів (група Б) використовують спеціальні шафи, які мають відповідні відділи. На внутрішній частині дверцят, які повинні закриватися на ключ, розміщують перелік препаратів, які знаходяться у шафі. Ключ знаходиться у постової медсестри і передається по зміні під розписку. Також передаються дані стосовно кількості використаних і невикористаних наркотичних ті сильнодіючих засобів – на посту ведеться книга обліку цих речовин, яка повинна бути прошнурованою і пронумерованою. Книгу підписує головний лікар і скріплює печаткою лікувальної установи.

Виписування ліків. Постова медична сестра під час нічного чергування за листками лікарських призначень визначає, яких ліків і скільки потрібно для забезпечення призначеної хворим медикаментозної терапії. Ліки, яких не вистачає, виписують на бланках-вимогах. Після вранішнього лікарського обходу у вимогу дописують додатково призначені ліки. Вимоги передаються старшій медичній сестрі, яка перевіряє їх, додає до них ліки для невідкладної терапії. Вимогу підписує завідувач відділення, а потім головний лікар. При недостатньому фінансуванні медичного закладу виписують лише мінімальну кількість засобів, що використовуються в ургентних ситуаціях. Інші лікарські засоби хворі купують самі.

Наркотичні, сильнодіючі, отруйні, спиртовмісні ліки і ті, які підлягають кількісному обліку, виписують на окремому бланкові вимоги з позначенням номера історії хвороби і прізвища хворого, якому вони призначені. Цю вимогу також підписує завідувач відділення і головний лікар. Після цього замовлення передають в аптеку. Корінець вимоги, поданої в аптеку, залишається у старшої сестри відділення.

Отримання, зберігання і облік ліків. Готові лікарські форми, що є в аптеці, старша сестра може отримати негайно. Ліки, що готують в аптеці, видають до кінця дня. Представник відділення, отримуючи ліки, зобов’язаний перевірити відповідність їх з прописами у вимозі (кількість, доза). Не дозволяється отримувати ліки з аптеки санітаркам, шоферам. Перевіряють термін придатності ліків і доброякісність за зовнішнім виглядом. Якщо ліки виготовлені в аптеці, то необхідно перевірити наявність етикетки із зазначенням дози, дати виготовлення, підпису особи, що виготовила ліки. Змінювати аптечну обгортку, перекладати з однієї в іншу забороняється. Ліки відпускаються в певному посуді: настої, відвари, мікстури – у банках ємністю 1-0,5 л, краплі у флакончиках – 10-25мл, мазі – в баночках. Без етикетки зберігати ліки не можна.

Відповідальність за збереження і використання ліків, а також за порядок на місцях зберігання, дотримання правил призначення і видачі ліків несе завідувач відділення. Безпосереднім виконавцем в організації зберігання і використання ліків є старша медична сестра. Лікарські засоби зберігаються в шафі, що закривається, поділеній на відсіки полицями з відповідними назвами: “Зовнішнє”, “Внутрішнє”, “Ін’єкційне”.

Засоби із сильним запахом (мазь Вишневського, йодоформ) необхідно зберігати окремо, щоб їх запах не поширювався на інші ліки. Окремо зберігають легкозаймисті засоби (спирт, ефір, бензин). Перев’язувальний матеріал, шприци та інші предмети догляду також зберігають окремо. Ліки, що розкладаються на світлі (ляпис, йод, бром), відпускають у флаконах з темного скла і зберігають у темному місці. Вакцини, сироватки, антибіотики, а також відвари і мікстури зберігають у холодильнику, що знаходиться у процедурному кабінеті і є недоступним для хворих. Медична сестра слідкує за терміном зберігання ліків: мікстури знаходяться в холодильнику протягом 5 діб, відвари – 3 доби, очні каплі – 3 доби. На посту медична сестра складає лікарські засоби за групами: в одне гніздо антибіотики, в друге – сечогінні, в третє – гіпотензивні і т.д. Це дає змогу швидко знайти необхідні ліки.

Отруйні лікарські засоби зберігаються в окремій шафі під замком, наркотичні – в сейфах. На етикетках ліків, що містять сильнодіючі лікарські засоби, повинен стояти штамп “А”. На внутрішньому боці дверцят сейфа є перелік наркотичних і отруйних лікарських засобів з вказаною вищою разовою і добовою дозами (що дозволяє медичній сестрі ще раз проконтролювати правильність дози застосовуваного засобу). В середині сейфа лікарські засоби для парентерального, внутрішнього і зовнішнього застосування повинні зберігатися на різних полицях і в різних відсіках.

Запаси наркотичних лікарських засобів у відділенні не повинні перевищувати триденної потреби в них, а в аптеках лікувально-профілактичних закладів – двотижневої потреби. Для надання негайної медичної допомоги у вечірній і нічний час за життєвими показаннями дозволяють створювати в приймальному і реанімаційному відділеннях стаціонарів п’ятиденний резерв наркотичних засобів, який за призначенням чергового лікаря може бути використаний в будь-якому відділенні стаціонару.

Ліки, що містять отруйні і сильнодіючі речовини видають хворим окремо від інших ліків. Застосування наркотичних засобів за призначенням лікаря проводить процедурна або палатна сестра в присутності лікаря із записом про проведення ін’єкції в історії хвороби.

На посту чергової сестри повинні бути таблиці вищих разових і добових доз наркотичних лікарських засобів і таблиці протиотрут. Всі наркотичні засоби підлягають кількісному облікові в спеціальній книзі, пронумерованій, прошнурованій і скріпленій підписом головного лікаря і печаткою лікувального закладу (форма № 60 – АП). Використані ампули наркотичних засобів черговий лікар здає в той же день (за винятком вихідних чи святкових днів) старшій медичній сестрі, яка здає їх заступникові головного лікаря з лікувальної роботи, а в закладах, де його нема – головному лікареві. Головний лікар створює комісію (головою якої є він сам), яка один раз на десять днів знищує використані ампули із складанням відповідного акту і щомісячно перевіряє доцільність призначення наркотичних засобів, стан зберігання, обліку і використання їх.

Про всі випадки крадіжок наркотичних засобів у триденний термін сповіщають Міністерство охорони здоров’я, Головне аптечне управління. В цей же термін матеріали передаються в судово-слідчі органи для виявлення винних і притягнення їх до відповідальності.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ДІЛЬНИЧОЇ МЕДСЕСТРИ

Обслуговування дітей у дитячих поліклініках багато в чому залежить від професійної майстерності дільничної медичної сестри. Робота в поліклініці будується за дільничним принципом і системою єдиного педіатра. В районі діяльності дитяча поліклініка проводить профілактичні заходи, спрямовані на забезпечення правильного фізичного та нервово-психологічного розвитку дітей, на зниження захворюваності та смертності шляхом подання своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги. Робота лікаря і медичної сестри на дільниці включає прийом дітей у поліклініці й обслуговування хворих вдома і за принципом диспансеризації при врахуванні фізіології та патології дітей різних вікових груп.

Медична сестра бере безпосередню участь у прийомі дітей лікарем-педіатром у поліклініці. Звичайно прийом триває по 2—3 год на день за змінним графіком, тобто в ранкові, денні та вечірні години, що дає змогу матерям, які працюють, прийти на прийом до свого дільничного лікаря у вільний від роботи час. Один раз на тиждень проводять профілактичний огляд здорових дітей грудного віку. Дільнична медична сестра організує відвідування матерів з грудними дітьми в спеціальні дні і години. Решту робочого часу (3—4 год) сестра використовує для активного патронажу.

Спільна робота дільничної медичної сестри з дільничним педіатром повинна бути чіткою та погодженою. Лікар постійно піклується про підвищення культурного рівня, знань і авторитету медичної сестри, яка з ним працює і є першою його помічницею, оскільки їм довіряється найдорожче — життя та здоров’я дитини.

Одне з найважливіших завдань дільничних педіатра та медичної сестри — це облік дітей, яких вони обслуговують. Для цього за допомогою громадськості дільнична медсестра під керівництвом лікаря двічі на рік проводить подвірний перепис дітей, що проживають наданій дільниці. Вона також систематично здійснює патронаж здорових дітей від дня виписування з пологового будинку і до 3 років, відвідує дітей, які підлягають диспансеризації, незалежно від віку, і виконує вдома призначення лікаря, якщо дитина захворіла і лікується в домашніх умовах (стаціонар удома).

Профілактичні заходи на дільниці починаються ще до народження дитини. Дільнична медична сестра дитячої поліклініки повинна здійснити дородовий патронаж вагітної протягом 10 днів після одержання відомостей про вагітну з жіночої консультації. Вона проводить бесіду про значення режиму дня і харчування жінки для розвитку плода і процесу родів. Удруге медсестра відвідує майбутню матір на 32-му тижні вагітності, перевіряє, як сім’я підготовлена до появи дитини, чи є все необхідне для догляду за новонародженим, розповідає про особливості його поведінки, вигодовування і розвитку.

Велике значення в зниженні захворюваності і дитячої смертності має організація обслуговування дитини після виписування з пологового відділення. Про виписування новонародженого додому дитячу поліклініку повідомляють телефонограмою. Протягом перших двох днів після її одержання медична сестра і лікар відвідують дитину. Це сприяє виробленню єдиної тактики і підвищенню професійного рівня медичної сестри.

При першому відвідуванні патронажна медсестра повинна ознайомити матір з правилами вигодовування дитини, доглядом за грудьми, технікою зціджування грудного молока, купання, доглядом за новонародженим. Слід пояснити матері значення провітрювання і вологого прибирання кімнати.

На дитину заводять історію розвитку, яку ведуть до 18 років, а також патронажний листок, де відмічають дати відвідувань, вік дитини та її стан, теми бесід з матір’ю, дефекти в догляді і вигодовуванні, відомості про оточення.

Вдруге сестра приходить через 3—4 дні після першого відвідування, щоб перевірити, як виконуються її вказівки, проводить бесіду про купання дитини, про перебування на свіжому повітрі. Особливу увагу слід звертати на поведінку дитини (збудження або млявість), активність ссання, стан шкірних покривів (блідість, жовтяниця, ціаноз, висипання, ущільнення) і пупкового кільця, відповідність одягу і правильне утримання дитини, температурний режим приміщення, режим і харчування матері.

Дільничний педіатр і медична сестра відвідують дитину протягом першого місяця раз на 7—10 днів для того, щоб пересвідчитися в правильному її розвиткові і не пропустити початку захворювання, якого часто не помічають батьки.

Особливої уваги, найбільш пильного нагляду потребують діти недоношені, з двійнят і трійнят, діти, які перебувають на штучному вигодовуванні і ранньому підгодовуванні, діти, що перенесли асфіксію, пологову травму, діти з рахітом, гіпотрофією, анемією, діатезом, частими респіраторними захворюваннями. Ці діти належать до групи підвищеного ризику, підлягають клінічному обстеженню спільно зі спеціалістами (невропатологом, отоларингологом, окулістом, хірургом та ін.) і повинні перебувати на диспансерному обліку (ф. № 089/у).

Перед закінченням декретної відпустки матері сестра проводить бесіду про догляд і вигодовування дитини з тими членами сім’ї, які доглядатимуть за дитиною тоді, коли матері не буде поруч.

Дальше спостереження за дітьми першого року життя дільнична медсестра здійснює щомісяця. Вона перевіряє виконання матір’ю призначень лікаря (режим дня, введення соків з 3—4 тижнів, раціональне вигодовування, масаж і гімнастика з 1,5—2 міс, загартовувальні процедури, профілактика рахіту — ергокальциферол (вітамін D) з 4 тижнів УФО з 2 міс, інші оздоровчі заходи).

Значну увагу слід приділяти профілактиці шлунково-кишкових захворювань.

Протягом першого року життя патронажна сестра стежить за нервово-психічним і фізичним розвитком, доглядом і вигодовуванням дитини. На 2-му і 3-му році життя здорових дітей патронажна сестра відвідує раз на квартал, дітей у віці 4—7 років — раз на рік.

Велике значення мають специфічна профілактика інфекційних захворювань і загальнозміцнюючі заходи. Дільничний педіатр встановлює строки профілактичних щеплень і імунобіологічних проб відповідно до останніх інструкцій МОЗ. Дуже важливо правильно відібрати дітей для проведення профілактичних щеплень. Дільнична медсестра спільно з лікарем складає щомісячний план профілактичних щеплень із зазначенням прізвищ дітей. Перед призначенням щеплення педіатр (або фельдшер) повинен ретельно зібрати анамнез і того самого дня оглянути дітей.

Дільнична медсестра виконує великий обсяг роботи, подаючи допомогу педіатрові в диспансеризації дітей старшого віку, які хворіють на ревматизм, тонзиліт, гломерулонефрит, мають інші хронічні захворювання. Вона здійснює контроль за своєчасністю відвідувань дітьми дитячої поліклініки і проведенням у повному обсязі профілактичних і оздоровчих заходів.

Крім того, патронажна сестра обслуговує хворих дітей удома. Щоб забезпечити правильний догляд і їхнє лікування, дільничний педіатр направляє медичну сестру, яка стежить за виконанням матір’ю всіх призначень лікаря, навчає її правильно доглядати за порожниною рота і шкірою, показує, як треба годувати дитину, вимірювати їй температуру тіла, давати ліки. Сестра повинна мати сумку з необхідними для роботи предметами. Вона має бути охайно одягненою, повинна мити руки перед оглядом дитини і надягати чистий халат, який обов’язково треба змінювати після відвідування інфекційного хворого.

Медсестра дитячої поліклініки повинна добре знати особливості вигодовування дітей раннього віку, догляду і виховання, анатомофізіологічні особливості дітей усіх вікових груп, уміти розпізнавати перші ознаки захворювання і навчити цього матір, щоб у разі захворювання дитини вона своєчасно зверталася за допомогою до медичного працівника.

Основними документами сестри є історія розвитку дитини (ф. № 112/у), контрольна карта диспансерного спостереження – (ф. № 030/у), профільний журнал дільниці (ф. № 075-а), журнали обліку профілактичних щеплень (ф. № 064/у) і реєстрації інфекційних захворювань (ф. № 060/у).

Патронажна сестра має приділяти велику увагу санітарній освіті населення, проводити індивідуальні та групові бесіди. Радянська держава надає кожній сім’ї дедалі більші можливості для виховання здорової, гармонійно розвиненої дитини. Тривала відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами, безплатна кваліфікована медична допомога, різні пільги, допомоги, безплатне харчування для немовлят — все це сприяє, поряд з підвищенням рівня добробуту, створенню для дитини оптимальних умов розвитку. Здоров’я і правильний розвиток дитини залежать також від раціонального використання батьками в інтересах малюка наявних благ, від зацікавленості їх у виконанні порад медичних працівників. Звідси випливає основне завдання медичної сестри — систематичне санітарно-гігієнічне виховання батьків та інших членів сім’ї. Виконання його залежить від уміння залучити до цієї серйозної і копіткої роботи інші громадські організації. У цій справі виняткового значення набуває здатність і вміння патронажної сестри заслужити любов, повагу та довір’я батьків, самих дітей і всіх тих, хто оточує дитину.

Батьки часто бувають стурбовані станом здоров’я своїх дітей, їхньою поведінкою, розвитком. Сестра повинна терпляче вислуховувати батьків, бути завжди ввічливою. Медичні сестри, які працюють у дитячих лікувально-профілактичних закладах, мають усвідомлювати вишку відповідальність за свою справу, бути чуйними, уважними, спостережливими, ласкаво ставитися до дітей. Тільки та медична сестра, яка любить дітей і свою спеціальність, може сумлінно виконувати свої обов’язки. За зовнішнім виглядом і поведінкою вона повинна стати прикладом для батьків. Щоб переконати батьків виконувати вказівки лікаря і поради патронажної сестри, вона повинна постійно розширювати свій світогляд: учитися, стежити за новинами в медицині, педагогіці, брати участь у громадському житті, відвідувати лекції та конференції для медсестер. Здоров’я і життя дітей багато в чому залежать від правильної роботи медичної сестри, її сумлінності й уваги.

Для ефективного виконання професійних функцій медсестра, крім поглиблених спеціальних знань, повинна володіти рядом спеціальних психологічних якостей. Високі вимоги ставляться насамперед до моральних якостей її особистості. Медсестра несе моральну відповідальність перед хворим та його близькими. Усвідомлення свого великого людського обов’язку перед людиною, яка страждає від хвороби, формує такі якості, як уважність, чуйність, приязність, терплячість та співчуття. Діяльність медсестри вимагає від неї володіння комунікативними якостями, які забезпечують ефективну взаємодію з хворими.

Висока відповідальність за найцінніше — здоров’я людини сприяє формуванню чесності, правдивості, дисциплінованості, ретельності, обумовлює розвиток акуратності, самоконтролю дій (при роздаванні медикаментів, виконанні процедур, виписуванні рецептів тощо).

Професія медсестри передбачає високий рівень розвитку зорових, слухових і тактильних відчуттів. Останні важливі при визначенні температури, знаходженні вени і т.ін. На базі цих відчуттів значною мірою формується спостережливість, необхідна для успішної роботи.

Професія ставить високі вимоги не тільки до психосенсорної, а й до інтелектуальної сфери діяльності медсестри. Особливого значення набуває концентрація уваги, потрібна їй і під час спостереження за хворими, і в процесі здійснення маніпуляцій, і в ході роздавання медикаментів, оформлення рецептів. Важливу роль у діяльності медсестри відіграє також переключення уваги, що допомагає їй успішно діяти в умовах частої зміни об’єктів, операцій з ними. При спостереженні за тяжко хворими медсестрі необхідно мати добре розвинений розподіл уваги.

Різнопланова діяльність медсестри вимагає активного мислення під час розв’язання різноманітних завдань. Часто вона працює в екстремальних умовах, коли потрібно швидко прийняти оптимальне рішення й адекватно діяти відповідно до конкретної ситуації. Тут потрібні кмітливість, винахідливість, самовладання, хороша оперативна пам’ять.

Робота медсестри ставить також високі вимоги до сенсомоторики. її рухи повинні бути точними, швидкими, спритними (у процесі здійснення ін’єкцій та інших маніпуляцій).

Психологічними протипоказаннями для оволодіння даною професією є прагнення до збереження власного спокою, байдужість, неуважність, безвідповідальність, а також низький рівень сформованості інших професійно вагомих якостей, названих в описаній вище психограмі медсестри.

ПРО УДОСКОНАЛЕННЯ АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІКЛІНІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ В УКРАЇНІ

1. Медична сестра дільнична педіатричної дільниці працює під керівництвом лікаря-педіатра дільничного.

2. Медична сестра дільнична призначається і звільняється з посади керівником лікувально-профілактичного закладу.

3. До обов’язків медичної сестри дільничної входять такі розділи роботи:

3.1. Профілактична робота, спрямована на розвиток і виховання здорової дитини.

3.2. Надання медичної допомоги хворим дітям вдома за призначенням лікаря.

3.3. Просвітницька робота з населенням щодо підтримки грудного вигодовування, виховання здорової дитини, профілактики захворювань тощо.

3.4. Ведення звітно-облікової документації, затвердженої МОЗ.

3.5. Підвищення професійної кваліфікації.

3.6. Протиепідемічна робота на дільниці.

4. Обов’язки медичної сестри дільничної:

4.1. З розділу профілактичної роботи:

4.1.1. отримувати відомості у старшої медичної сестри педіатричного відділення про наявність вагітних на своїй територіальній дільниці, а також активно виявляти вагітних на своїй дільниці;

4.1.2. проводити антенатальні патронажі вагітних жінок своєї територіальної дільниці при постановці вагітної жінки на облік та в строки вагітності 32 – 36 тижнів;

4.1.3. разом з лікарем-педіатром дільничним відвідувати новонароджених в перші три доби після виписки їх із пологового будинку;

4.1.4. при проведенні першого патронажу новонародженого навчати матір техніці “вільного сповивання”, принципам грудного вигодовування дітей, основним навичкам догляду за новонародженим, а також вмінню оцінити стан здоров’я дитини та своєчасно звернутися по медичну допомогу. Медична сестра зобов’язана ознайомити матір з режимом роботи поліклініки та порядком звернення по медичну допомогу (на видному місці залишити лист з номерами телефонів поліклініки та графіком роботи лікаря-педіатра дільничного);

4.1.5. на всіх новонароджених заводити медичну документацію, затверджену МОЗ України (ф.ф. № 112-о, 63-о);

4.1.6. здійснювати контроль за виконанням батьками лікарських призначень, в т.ч. рекомендацій щодо режиму вигодовування, загартування, профілактики рахіту, тощо;

4.1.7. здійснювати разом з лікарем щомісячне планування профілактичних прийомів та запрошувати на обов’язкові медичні профілактичні огляди дітей;

4.1.8. планувати та контролювати відвідування дітьми раннього віку кабінету (відділення) здорової дитини та навчання матерів комплексам гімнастики та масажу (відповідно до віку);

4.1.9. щомісячно планувати (разом з лікарем) проведення профілактичних щеплень дітям; запрошувати дітей до поліклініки для проведення профілактичних щеплень; забезпечувати своєчасність проведення щеплень та контроль стану здоров’я після проведених щеплень;

4.1.10. у випадках тимчасового від’їзду дітей в інші населені пункти забезпечувати батьків пам’ятками про необхідність проведення їх дітям профілактичних щеплень в період відсутності на дільниці (з визначенням строків проведення профілактичних щеплень);

4.1.11. запрошувати на прийом до лікаря-педіатра, профільних фахівців та для проходження лабораторного обстеження дітей (за призначенням лікаря);

4.1.12. виконувати розпорядження та призначення дільничного лікаря-педіатра;

4.1.13. брати участь у протиепідемічних заходах на дільниці, у тому числі у подвірних обходах;

4.1.14. вести роботу щодо своєчасного проведення лікарських оглядів та лабораторного обстеження дітей, що стоять на диспансерному обліку, згідно з планом диспансеризації;

4.1.15. взаємодіяти з медичними працівниками навчальних закладів;

4.1.16. під час проведення прийому лікаря-педіатра дільничного медична сестра зобов’язана:

а) готувати робоче місце лікаря (підготовка інструментів, документів, тощо);

б) слідкувати за санітарним станом кабінету;

в) проводити дітям антропометрію, результати антропометрії заносити в ф. № 112/о, 025/о;

г) проводити вимірювання температури тіла дітям перед проведенням профілактичних щеплень та при прийомі хворих дітей;

д) здійснювати огляд дітей на прийомі у поліклініці щодо виявлення корости та педикульозу з зазначенням у ф. № 112/о, 025/о;

е) виписувати довідки у навчальні заклади після хвороби, направлення на лабораторне обстеження та ін.;

є) своєчасно інформувати дільничного педіатра про дітей, які залишилися без батьківського піклування, про випадки жорсткого поводження та насильства над дітьми.

4.2. З розділу лікувальної роботи:

4.2.1. забезпечувати динамічний нагляд за хворими дітьми (за призначенням лікаря);

 4.2.2. виконувати призначені лікарем лікувальні процедури у дітей вдома;

4.2.3. здійснювати контроль за правильністю та чіткістю виконання батьками лікувальних та профілактичних заходів, призначених лікарем дітям;

4.2.4. здійснювати протиепідемічні заходи на педіатричній дільниці, насамперед нагляд за осередками інфекційних захворювань та бактеріологічне обстеження (забір матеріалу) дітей, хворих на ангіни та гострі кишкові захворювання;

4.2.5. володіти технікою необхідних медичних маніпуляцій;

4.2.6. активно виявляти хворих дітей вдома та інформувати про них дільничного чи чергового лікаря поліклініки у день виявлення;

4.2.7. дотримуватись принципів медичної етики та деонтології.

4.3. З розділу просвітницької, інформаційної роботи:

4.3.1. проводити бесіди з батьками на дільниці (під час проведення патронажів до здорових дітей, при відвідуванні хворих дітей, при роботі в осередках інфекційних захворювань) з питань виховання здорової дитини, переваги грудного вигодовування, профілактики гіпогалактії та профілактики захворювань;

4.3.2. брати участь в організації “куточків здоров’я”, у випуску санітарних листків;

4.3.3. проводити роботу, спрямовану на профілактику травматизму на дільниці, виявлення щойно прибулих дітей та тих, що виїхали, дітей із функціонально неспроможних сімей, виявлення хворих дітей на дільниці, інформувати про них лікаря-педіатра дільничного.

4.4. З розділу обліково-звітної та статистичної роботи:

4.4.1. здійснювати перепис дитячого населення на дільниці 2 рази на рік; при проведенні перепису особливу увагу звертати на “мігруючих” дітей, уточнюючи адресу міграції, постійно інформувати лікаря-педіатра дільничного про місце їх тимчасового знаходження;

4.4.2. вести журнал перепису дитячого населення педіатричної дільниці з зазначенням в ньому:

– прізвища, ім’я та по-батькові;

– дати народження;

– домашньої адреси; місця навчання (роботи);

– дати взяття на облік;

  дати зняття з обліку;

– адреси, за якою вибуває дитина (тимчасово чи постійно).

4.4.3. при прибутті дітей на дільницю, у т.ч. новонароджених, заводити на них ф. № 112/о, 025/о або вимагати її з попереднього місця проживання, вносити дані про дітей у каталоги (якщо такі ведуться на дільницях), заводити на дітей ф.ф. № 63/о, 63/1-о або вимагати їх з попереднього місця проживання; про кожну дитину, що вибула з дільниці, інформувати поліклініку за місцем її нового постійного проживання (по телефону або письмово згідно встановленого порядку)

4.4.4. разом з лікарем; регулярно (в міру необхідності) подавати дані в централізовану картотеку про дітей, що тимчасово вибули, з точними адресами їх тимчасового проживання;

4.4.5. постійно вести разом з лікарем документацію на дільниці, затверджену МОЗ.

4.5. З розділу підвищення кваліфікації та впровадження нових форм роботи:

4.5.1. систематично підвищувати свою кваліфікацію шляхом:

а) відвідування курсів спеціалізації та підвищення кваліфікації медсестер;

б) відвідування занять по підвищенню кваліфікації медсестер, що проводяться в поліклініці (згідно з планом на рік);

в) виконання індивідуального плану підвищення ділової кваліфікації, складеного на поточний рік;

4.5.2. вивчати передовий досвід організації роботи дільничної медсестри (в поліклініці, районі, місті) та впроваджувати його у свою роботу;

4.5.3. брати участь у проведенні конкурсів на звання: “Кращий за професією”.

5. Медична сестра має право:

5.1. Співпрацювати з медичними працівниками інших лікувально-профілактичних закладів, органів охорони здоров’я з питань своєї компетенції;

5.2. Видавати довідки у межах своєї компетенції;

5.2. Вносити пропозиції дільничному лікарю, керівництву закладу щодо покращання організації роботи дільниці, відділення, закладу.

5.3. Підвищувати свою кваліфікацію.

ПАРЕНТЕРАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИ ПРЕПАРАТІВ

Ін’єкція – це введення лікарських препаратів поза травним шляхом за допомогою шприца і голки. Ін’єкції можна виконувати в тканини (шкіру, підшкірну основу, м’язи, кістки), в судини (вени, артерії, лімфатичні судини), в порожнини (плевральну, черевну, серцеву), в суарахноїдальний простір (спинномозковий канал). Певні ін’єкції (в кістку, артерію, порожнину) виконуються тільки лікарем, але підготовку всього необхідного інструментарію до цих ін’єкцій виконує медична сестра, а також вона асистує лікарю під час маніпуляції. Для виконання ін’єкцій використовують стерильні шприци одноразового використання в упаковках ємністю від 1 до 20 мл та голки різної довжини (від 1,5 до 10 см), різного діаметра (від 0,4 до 1 мм), стерильні шприци-тюбики, заповнені лікарським препаратом в заводських умовах, а також шприци багаторазового використання типу «Рекорд», Леєра комбіновані і відповідної довжини і діаметра голки багаторазового використання. Для введення препаратів інсуліну, який випускається в спеціальних патронах (напр., Інсуман), застосовується Opti Pen шприц-ручка. Така ручка оснащена електричним дисплеєм, що дозволяє безпомилково ввести саме ту дозу інсуліну, яка і потрібна пацієнту на цукровий діабет. Крім шприців для ін’єкцій в медицині використовують спеціальні шприци: гортанний шприц для виконання лікувальних маніпуляцій у верхніх дихальних шляхах, шприц Жане для промивання порожнини, шприц із пластмаси ємністю 150-200 мл для введення харчових сумішей через зонд та інші.

^ А. Підготовка одноразового шприца та голки до виконання ін’єкції

Одноразовий шприц зроблений із спеціальної пластмаси, одноразова голка зроблена з неіржавіючої сталі. Стерильний шприц і стерильна голка з пластмасовим ковпачком зберігаються в упаковці, на якій сказано об’єм шприца в мл, довжина та діаметр голки; написано: «стерильно» та «апірогенно», а також чітко відзначено дату виготовлення і кінцевий термін реалізації шприца, голки.^ Попередня підготовка до виконання навику:

  • звернути увагу на кінцевий термін використання шприца, голки;

  • перевірити герметичність упаковки (при надавлюванні на упаковку повітря з неї не виходить);

  • ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70˚ розчином етилового спирту;

  • одягнути марлеву маску.

Основні етапи виконання навику:

1.     Надавити на поршень шприца та розірвати паперову частину упаковки.

2.     Обережно, щоб не випала голка з упаковки (якщо голка з шприцом в одній упаковці), витягнути шприц за поршень.

3.     На канюлю шприца одіти муфту голки.

4.     Зняти з голки ковпачок, перевірити її прохідність, випускаючи із шприца повітря.

5.     Одягнути ковпачок на голку та положити горизонтально шприц з голкою на стерильний лоток.

6.     Якщо медичній сестрі потрібно виконати ін’єкцію в палаті, шприц необхідно заповнити лікарським препаратом, на лоток покласти 3 стерильні ватні кульки, змочені у 70˚ розчині етилового спирту. Лоток накрити стерильною полотняною серветкою, взятою із бікса.

 

1. Техніка виконаннявнутрішньом’язової ін’єкції

Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц,  вата, спирт етиловий, гумові рукавички, лоток.

C:\Users\Наталя\Desktop\index.jpeg

Хід виконання:

1.  Поясніть хворому маніпуляцію і можливі пов’язані з нею неприємні відчуття.

2.  Помийте руки.

3.  Наберіть ліки у шприц і випустіть з нього повітря.

4.  Попросітьхвороголягти на кушетку на бікабо на живіт і оголитиділянкусідниці.

5.  Одягнітьгумові рукавички.

6.  Огляньтешкіру в місціін’єкції на предмет висипань, подряпин, подразненьтощо. Протріть спиртом місцеін’єкції.

7.  Правою рукою тримайте шприц (2 пальцем фіксуйте поршень, 5 – муфту голки, а іншими – циліндр шприца).

8.  Розтягніть шкіру на місці ін’єкції між 1 і 2 пальцями лівої руки.

9.  Перпендикулярно до поверхнішкірирізкирухомвведітьголку на 2/3 їїдовжини.

C:\Users\Наталя\Desktop\1.jpeg

10.  Відтягніть поршень на себе і переконайтесь, щоголка не потрапила ц просвітсудини.

11.  Повільновведітьліки, натискаючи на поршень лівою рукою.

12.  Притисніть до шкіри кульку, змочену спиртом, різкимрухомвитягнітьголку.

13. 

^ Г. Підготовка флаконів і набирання ліків у шприц

У флаконах випускають ліки в порошкоподібному вигляді (наприклад, антибіотики, які перед введенням необхідно розвести) і ліки в розчинах. Флакони з ліками заводського виготовлення закриті гумовою пробкою, а зверху металевою кришкою.^ Попередня підготовка до виконання навику:

  • ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70% розчином етилового спирту;

  • уважно прочитати на флаконі назву препарату, дозу та термін придатності лікарського препарату. Уточнити метод введення;

  • одягнути марлеву маску.

Основні етапи виконання навику:

1.     Якщо флакон великих розмірів (ємність 200-500 мл), то за допомогою ножиць або нестерильного пінцету зняти середню частину металевого ковпачка.

2.     Якщо флакон малих розмірів (ємність 5-10 мл), то середню частину металевого ковпачка можна зняти за допомогою металевої пилочки.

3.     Протерти стерильного ватною кулькою, змоченою в 96º розчині етилового спирту верхню частину флакона (гумову пробку і обідок металевого ковпачка).

4.     Далі можливі такі два варіанти:

а) якщо у флаконі міститься рідина, то необхідно проколоти гумову пробку флакона голкою з шприцом. Взяти флакон між ІІ та ІІІ пальцями лівої руки догори дном, і та IV пальцями – зафіксувати муфту голки і циліндр шприца біля конуса; набрати у шприц необхідну кількість ліків, відтягуючи донизу поршень І та ІІ пальцями правої руки.

б) якщо у флаконі міститься порошкоподібна лікарська речовина, то спочатку у флакон потрібно ввести відповідну кількість розчинника, потім струсити флакон, розчиняючи порошок.

5.     Якщо у шприц попали пухирці повітря, обережно постукати по корпусу шприц, щоб вони змістилися ближче до голки, випустити повітря знову у флакон. Потім добрати лікарський препарат до призначеної дози.

6.     Після заповнення шприца ліками від’єднати шприц від голки, не виймаючи її з флакона. Якщо у флаконі ще залишилися ліки, їх можна набрати цією ж голкою для іншого пацієнта.

7.     На конус шприца за допомогою стерильного пінцета надіти стерильну голку відповідного діаметра для ін’єкції і закріпити її обертовими рухами.

8.     Випустити повітря із шприца, тримаючи його вертикально на рівні очей. Постаратися, щоб при цьому ліки не потрапили на зовнішню поверхню голки, що викликає різкий пекучий біль при проколюванні шкіри.

9.     Заповнений ліками шприц з голкою покласти на стерильний лоток в горизонтальному положенні.

10. Якщо необхідно часто набирати у шприц стерильний розчин з великого флакона, то слід ввести у флакон довгу „повітряну” голку через знезаражену гумову пробку і за допомогою неї при необхідності набрати розчин у шприц. В період, коли розчин не набирається у шприц, муфту голки потрібно прикривати зверху стерильною марлевою серветкою.


Мал. Набирання ліків з флакона: а) розкриття флакона; б) введення у флакон розчинника; в) розчинення порошкоподібного лікувального препарату; г) наповнення шприца ліками з флакона Д. Розведення антибіотиків для парентерального введенняНайчастіше антибіотики випускають у порошкоподібному вигляді. Дозуються антибіотики в одиницях дії (ОД), у грамах, міліграмах. Як розчинник антибіотиків використовується стерильні розчини :

1.     стерильна вода для ін’єкцій, яка може бути виготовлена в заводських умовах і входити в комплект разом з порошкоподібною речовиною, а також може бути виготовлена в асептичних умовах аптек;

2.     стерильний ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, який випускається в ампулах по 5, 10 ат 20 мл і у герметично закритих флаконах по 250, 500 мл. Ізотонічний розчин – розчин, у якого осмотичний тиск дорівнює осмотичному тиску крові і внутрішньоклітинної рідини;

3.     0,25%-0,5% розчини новокаїну. Необхідно знати, що в 2% розчині новокаїну антибіотик кристалізується і випадає в осад, а тому такий відсоток не може використовуватися для розведення антибіотиків.

Запам’ятайте! Як розчинник бензилпеніциліна новокаїнової солі використовується стерильний ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду або стерильна вода для ін’єкцій. Особливістю бензилпеніциліна новокаїнової солі є повільне всмоктування та пролонгована дія при внутрішньом’язовому введенні. Так, після одноразової ін’єкції у вигляді суспензії терапевтична концентрація пеніциліну в крові зберігається до 12 годин.

^ Попередня підготовка до виконання навику:

  • ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником. Обов’язково одягнути стерильні гумові рукавички; тому що при постійній роботі з антибіотиками це забезпечує не тільки стерильність, а й профілактику професійних дерматитів на руках.

  • підготувати одноразовий стерильний шприц та голку до маніпуляції.

Запам’ятайте! Для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість та для внутрішньом’язового введення антибіотиків слід застосовувати шприци і голки тільки одноразового використання, тому що на шприцах багаторазового використання можуть бути залишки антибіотиків, які переходять у стійку форму. Молекули антибіотиків потрапляють на внутрішні стінки шприців під час стерилізації і у високо сенсибілізованих пацієнтів викликають алергічну реакцію. Основні етапи виконання навику:

 розведення антибіотиків може здійснюватися з розрахунку:

а) 1 мл розчинника на кожні 100 000 ОД антибіотика (1:1);б) 1 мл розчинника на кожні 200 000 ОД антибіотика (1:2).

1.     Взяти флакон з порошкоподібним антибіотиком, уважно прочитати назву препарату, дозу і термін придатності.

2.     Підготувати флакони до маніпуляції: один флакон з порошкоподібним антибіотиком, другий – з розчинником.

3.     Якщо пацієнту призначено до 500 000 ОД, то кількість розчинника брати із розрахунку 1 мл розчинника на 100 000 ОД препарату (тобто робити розведення 1:1). Наприклад, у флаконі міститься 300 000 ОД препарату. Необхідно взяти 3 мл розчинника.

Запам’ятайте! При розведенні антибіотиків голку у флакон вводити так, щоб тільки проколоти пробку, тому що при глибокому введенні у зв’язку з підвищенням тиску у флаконі за рахунок введеного розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіотика, попадати на шкіру рук і з часом викликати професійний дерматит. Крім того, не витримується точність дозування. Після введення розчинника зняти флакон з голкою із шприца, добре струсити флакон, щоб ліки повільно розчинилися, приєднати шприц до голки і, відтягуючи поршень, набрати весь вміст флакона, тобто 3 мл. Ввести пацієнту набрану дозу (300 000 ОД) внутрішньом’язово (найчастіше).

4.     Якщо пацієнту призначено більше, ніж 500 000 ОД, то кількість розчинника брати з розрахунку 1 мл розчинника на кожні 200 000 ОД препарату (тобто робити розведення 1:2). Наприклад, у флаконі міститься 600 000 ОД препарату. Необхідно ввести 3 мл розчинника, струсити флакон і набрати весь вміст флакона.

5.     Якщо у флаконі міститься 1 000 000 ОД (1 г), а пацієнту призначено 500 000 ОД, то можна зробити розведення 1:1, набрати 5 мл розчину, тобто тільки половину і ввести даному пацієнту, а 5 мл розчину, що залишився у флаконі, можна ввести іншому пацієнту.

6.     Розчини бензилпеніциліну натрієвої та калієвої солі в розчині новокаїну іноді стають мутними в результаті утворення новокаїнової солі бензилпеніциліну. Однак це не є протипоказанням для внутрішньом’язового введення.

^ Е. Розведення антибіотика для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату
Запам’ятайте! Як розчинник антибіотиків для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість використовується тільки стерильний ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду. 0,25%-0,5% розчин новокаїну не можна використовувати, тому що він сам здатен викликати алергічну реакцію. Вода для ін’єкцій в даному випадку теж не використовується тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову реакцію, і тоді вірогідність проби буде сумнівною.

^ Попередня підготовка до виконання навику: (див. навик «Д»).Основні етапи виконання навику:

1.     Взяти флакон з порошкоподібним антибіотиком, уважно прочитати назву препарату, дозу і термін придатності.

2.     Підготувати флакони до маніпуляції: один флакон з порошкоподібним антибіотиком, другий – з стерильним ізотонічним (0,9%) розчином натрію хлориду.

3.     Набрати у шприц відповідну кількість 0,9% розчину натрію хлориду із розрахунку 1 мл розчинника на 100 000 ОД або на 0,1 г препарату. Так, якщо у флаконі 1 000 000 ОД, то необхідно ввести 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Це буде перше розведення.

4.     Потім розвести розчин антибіотика першого розведення ще в 10 разів. Для цього взяти шприц ємністю 1 мл, набрати в нього 0,1 мл розчину антибіотика першого розведення, добавити у шприц 0,9 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Це буде друге розведення антибіотика (тобто в 1 мл розчину міститься 10 000 ОД або 0,01 г препарату).

5.     Якщо у відділенні протягом доби декільком пацієнтам необхідно здійснити пробу на індивідуальну чутливість до даного антибіотика, тоді розведення можна зробити так:

1.     якщо флакон містить 1 000 000 ОД, тобто 1 г препарату, то у флакон за допомогою шприца, ємністю 10 мл ввести 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду (перше розведення);

2.     за допомогою шприца з флакона першого розведення антибіотика набрати 1 мл розчину антибіотика, ввести його в стерильний пустий флакон із-під антибіотика, потім іншим шприцом ємністю 10 мл добавити 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду;

3.     флакон слід позначити додатковою етикеткою, де вказати «Для проби», дату і свій підпис, поставити флакон у холодильник, і цей готовий розчин для постановки проб на індивідуальну чутливість до препарату можна використовувати протягом доби.

 

2. Проведення внутрішньовенної ін’єкції

Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц, вата, джгут гумовий, подушечка або рушник, спирт етиловий, гумові рукавички, лоток.

Хід виконання:

1.  Поясніть хворому маніпуляцію і можливі пов’язані з нею неприємні відчуття.

2.  Помийте руки.

3.  Наберіть ліки у шприц і випустіть з нього повітря.

4.  Попросіть хворого лягти на кушетку абозручносісти на крісло. Підкладітьпідлікотьпацієнта подушечку абоскладений рушник.

5.  Одягнітьгумові рукавички.

6.  Накладіть на плече пацієнтавищеліктьовогозгинугумовийджгут (на сорочку) так, щобвільнікінцібулиспрямованівгору.

7.  Попросітьпацієнтакількаразівстиснути і розтиснути кулак.

8.  Попросітьстиснути кулак і пропальпуйтевениліктьовогозгину.

9.  Огляньтешкіру в місціін’єкції на предмет висипань, подряпин, подразненьтощо. Протріть спиртом місцеін’єкції.

10.  Тримайте шприц у правій руці так, щоб 2 палець фіксував муфту голки, 5 – поршень, а інші обхоплювали циліндр шприца.

C:\Users\Наталя\Desktop\images.jpeg

11.  Зафіксуйте вену 1 або 2 пальцем лівої руки.

12.  При введенніліків шприц має бути повернутий догори зрізомголки та шкалою.

13.  Проколітьшкіру над веною і вену до відчуття «провалювання».

14.  Легеньковідтягніть поршень на себе до появикровіушприці.

15.  Зніміть джгут лівою рукою.

16.  Повільно введіть ліки, натискаючи на поршень лівою рукою.

17.  Притисніть до шкіри кульку, змочену спиртом, різкимрухомвитягнітьголку.

18.  Попросітьпацієнтазігнути руку на 3-5 хв., ватка залишається на місціін’єкції

3. Проведення  підшкірних ін’єкцій

 

http://www.youtube.com/watch?v=LiCYkO0OV6g

Хід виконання:

1.  Зачиніть двері або закрийте хворого ширмою. Поясніть пацієнту усі етапи процедури та попередьте про можливі неприємні відчуття під час виконання маніпуляції Поясніть пацієнту, що ви збтраєтесь робити.

2.  Помийте руки.

3.   Підготуйти шприц з лікувальним середником. Безпосередньо перед інєкцією з шприца слід випустити повітря, тримаючи його вертикально голкою вгору.

4.  Одягніть рукавички.

5.  Перевірте, чи дотримані наступні 5 пунктів:

·  Прізвище та ім’я пацієнта

·  Назва медикамента

·  Доза медикамента

·  Шлях введення

·  Час введення

6.  Виберіть місце для інєкції, уникаючи ділянок з гематомами, запальними елементами чи набряками.

C:\Users\Наталя\Desktop\index 1.jpeg

7.  Допоможіть пацієнту зайняти зручне положення і попросіть його розслабити м’язи у місці ін’єкції.

8.  Відверніть увагу хворого від маніпуляції. Тримайте шприц поза полем зору пацієнта.

9.  Обробіть антисептиком місце інєкції до 5 см в діаметрі.

10.  Вату з антисептиком тримайте пальцями лівої руки.

11.  Зніміть ковпачок з голки.

12.   Захопіть шприц великим та вказівним і середнім пальцями правої руки, а безіменним та мізинцем притримайте поршень.

13.  Утворіть шкірну складку великим та вказівним пальцями лівої руки, так, щоб її товщина була вдвічі більшою за довжину голки.

14.  Введіть шприц в основу утвореної складки під кутом 45° на 2/3 довжини голки.

15.  Відтягніть поршень на себе і переконайтесь, що голка не потрапила у просвіт судини.

16.  Повільно введіть ліки, натискаючи на поршень лівою рукою.

17.  Лівою рукою до місця ін’єкції прикладіть свіжу ватну кульку, змочену у спирті, і швидко вийміть голку.

18.  Після інєкції шприц з голкою кладуть у спеціальний лоток для використаних інструментів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі