Тема 1. Органи дихання. Особливості їх будови в дитячому віці. Будова і функція носа.
Дихальна система виконує найважливішу функцію — постачання організму киснем і виведення вуглекислого газу.
Для перетворення хімічної енергії у кінетичну, теплову клітині потрібен кисень. У тваринному організмі внаслідок окис-нення хімічних речовин накопичується вуглекислота. Доставка кисню до клітин живого організму та видалення вуглекислоти і становить поняття дихання. Розрізняють два види дихання: загальне дихання, коли в цьому процесі бере участь уся поверхня тіла або слизова оболонка травної системи, і дихання за допомогою органів. Загальне дихання мають одноклітинні та найпростіші багатоклітинні організми. Дихання за допомогою органів властиве всім хордовим, у тому числі й людині. З появою такого дихання загальне дихання в організмі не зникає цілком, а певною мірою зберігається (газообмін через шкіру та слизові оболонки). з крові вуглекислого газу. Друга фаза — транспортування газів кров’ю. Третя фаза, тканинне, або внутрішнє, дихання — це обмін кисню та вуглекислого газу між кров’ю і тканинами організму. У курсі анатомії розглядаються переважно структури, функцію яких визначає зовнішнє дихання.
Дихальна система {systema respirato–гіитгі) у людини, як і в інших ссавців, об’єднує такі органи: порожнину носа з при-носовими пазухами, носову і ротову частини глотки, гортань, трахею, бронхи, легені. Загалом будова стінки цих органів така сама, як стінки травного каналу, проте з деякими особливостями.
Порожнина носа, носова і ротова частини глотки, гортань, трахея, бронхи різних калібрів, включаючи кінцеві (термінальні) бронхіоли, служать повітроносними шляхами, по яких здійснюється вентиляція легенів – транспорт кисню в альвеоли і виведення з них вуглекислого газу.
У повітроносних шляхах повітря зігрівається або охолоджується, очищається від пилу та сторонніх частинок, зволожується. Окрім того, ці шляхи регулюють об’єм повітря, що циркулює.
У слизовій оболонці нюхової частини стінок носової порожнини розташовані нюхові рецепторні нейрони, що утворюють періферійний відділ нюхового аналізатора.
Респіраторні (альвеолярні) бронхіоли й ходи та альвеоли є власне дихальними (респіраторними) відділами, у яких відбуваються зовнішнє дихання, тобто дифузія кисню з альвеол у кров легеневих капілярів, і в зворотньому напрямку – вуглекислого газу з крові в альвеоли.
У стінках повітроносних шляхів розташована лімфоїдна тканина у вигляді її дифузного скупчення і лімфоїдних вузликів, що утворюють так звану бронхо-асоційовану лімфоїдну тканину (БАЛТ систему).
Ці лімфоїдні утвори та спеціалізовані лімфоїдні структури – глотковий і трубні мигдалики, забезпечують імунну функцію дихальних шляхів і захищають організм від антигенів, що потрапляють в повітроносні шляхи з вдихуваним повітрям.
Виконувані функції зумовлюють особливоситі будови обох відділів дихальної системи.
Кістковий і хрящовий скелет стінок повітроносних шляхів забезпечує їх постійний просвіт, тому повітря вільно циркулює через повітроносні шляхи.
Слизова оболонка цих шляхів вистелена псевдобагатошаровим війчастим (респіраторним) епітелієм. До його складу належать сім типів клітин: війчасті, келихоподібні, вставні, щіточкові, бронхіолярні екзокриноцити – клітини Клара, ендокринні і дендритні клітини – клітини Лангерганса.
На відміну від повітроносних шляхів стінки дихальних (респіраторних) відділів дуже тонкі і густо обплетені кровоносними капілярами, що також сприяє зігріванню вдихуваного повітря.
Гортань як орган дихальної системи виконує дві функції: повітроносну і голосоутворювальну. При нормальному диханні повітря проходить через носову порожнину, де розташований орган нюху.
Забезпечують акт вдиху і видиху м’язи грудної клітки і діафрагма – спеціальний дихальний м’язовий орган.
Окрім того, органи дихальної системи виконують ще й інші важливі функції: терморегуляцію, депонування крові; ендокринну – синтез деяких гормонів; участь у регуляції процесів згортання крові – синтез тромбопластину і гепарину; участь у водно–сольовому та ліпідному обмінах.
Будова органів дихальної системи залежить від умов, у яких живе організм, тому вважаємо доцільним їх порівняти.
У первинноводних хордових тварин, зокрема риб, органами зовнішнього дихання є зябра – вирости слизової оболонки глоткової кишки, що містять густу сітку кровоносних капілярів.
Зябра розташовані на зябрових дугах, між якими є щілини, що сполучають порожнину кишки з водним середовищем. Вода проходить через ці щілини, а кисень, що у ній розчинений, за градієнтом парціального тиску дифундує в капіляри з одночасним виділенням вуглекислого газу.
Дводишні риби, крім зябрів, мають повітряні (легеневі) мішки – додаткові органи дихання.
У тварин, що живуть на суші, формуються повітроносні шляхи і легені. Легеневий тип дихання більш досконалий і ефективний у порівнянні із зябровим.
Уже в амфібій утворюється гортань з відповідними м’язами, трахея, прості бронхи і легені у вигляді видовжених гладких мішків.
У безхвостих амфібій стінки легеневих мішків губчасті, зі складками та перетинками.
У рептилій добре розвинена гортань, трахея і два бронхи, у стінках яких є хрящі (неповні чи повні кільця).
Дихальні шляхи птахів складаються з гортані, трахеї і бронхів. Губчасті легені складаються з часток, що мають розгалужену систему бронхів, хоча у птахів є ще й додаткові повітряні мішки. Вони розміщені між м’язами, що приводять в рух крила, тому при польоті ці мішки забезпечують інтенсивну вентиляцію легень. Газообмін проходить як при вдиху, так і при видиху.
У вищих ссавців гортань вже є органом голосоутворення, має високодиференційовані м’язи. Трахея і бронхи мають хрящовий скелет. Легені складаються з часток і вкриті з усіх боків плеврою. Внутрішньолегеневі бронхи багаторазово галузяться і закінчуються бронхіолами та альвеолярними мішечками.
У людини розвиток носа і носової порожнини пов’язаний з розвитком кісток черепа, порожнини рота й органів нюху.
Гортань, трахея і бронхи утворюються із легеневої бруньки – випинання вентральної стінки глоткового відділу тулубової кишки, тобто з ентодерми. Слід нагадати, що з ентодерми утворюються тільки епітелій нижніх повітроносних шляхів та ацинусів.
Усі інші шари слизової оболонки, хрящі, гладенькі м’язи та адвентиція розвиваються із мезенхіми – зародкової сполучної тканини, яка складається з клітин зірчастої форми з довгими відростками.
Плевра обох легень утворюється із нутрощевого і пристінкового листків правого і лівого спланхнотомів, які є несегментованими частинами мезодерми.
Легенева брунька виникає у зародка людини в кінці 3-го тижня розвитку. Вона росте вперед і донизу, її оточує щільна мезенхіма.
Отвір в первинній кишці, що веде у просвіт легеневої бруньки, пізніше перетвориться на вхід до гортані.
На 4-му тижні кінець легеневої бруньки роздвоюється на два асиметричні мішечки – закладки майбутніх легень.
З проксимального відділу цього виросту утвориться епітелій слизової оболонки гортані, а з дистального відділу – трахеї, із правого і лівого асиметричних мішечків – епітелій головних бронхів, усіх компонентів бронхового і альвеолярного дерева.
З епітелію ентодерми також утворюються гортанні, трахейні і бронхові залози.
На 5-му тижні розвитку в нижній ділянці входу в гортань утворюються два горбки – майбутні черпакуваті хрящі.
Первинна порожнина тіла – целом, розділяється на дві плевральні і одну осердну порожнини. Одночасно утворюється діафрагма, яка відокремлює грудну і черевну порожнини.
З нутрощевого листка спланхнотома формується легенева плевра, а з пристінкового листка – пристінкова плевра. Між обома листками утворюється плевральна порожнина.
З мезенхіми, яка щільно оточує зачатки легень, утворюється сполучна тканина, хрящі і судини, саме хрящі гортані розвиваються з ІІ і ІІІ горлових (зябрових) дуг.
М’язи гортані формуються із загального м’яза-стискача, що оточує глоткову кишку ззовні від хрящів.
На 6-му тижні утворюється надгортанник.
Закладка правої легені розгалужується на три вторинні бруньки, а лівої легені – на дві бруньки, з яких формуються часткові бронхи.
На 8-му тижні розвитку мезенхіма диференціюється на хрящі і м’язи, а на 9-му тижні вже можна побачити трахейні хрящі.
Впродовж 3-4-го місяців розвитку плода формується бронхове дерево.
На 10-му тижні чітко вирисовується рельєф порожнини гортані, але зникає голосова щілина, бо посилено розвивається епітелій.
Повторно і остаточно голосова щілина виникає на 7-му місяці пренатального онтогенезу. На 6-му місяці розвитку формується альвеолярне дерево (ацинуси) – альвеолярні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішечки. Вже чітко утворені приблизно 16 порядків розгалуження бронхового та альвеолярного дерева.
Одночасно навколо альвеол формується капілярна сітка. В альвеолах циліндричний епітелій змінюється на одношаровий плоский епітелій.
Отже, в кінці 7-го місяця розвитку плода легені можуть виконувати дихальну функцію.
У немовлят легені розправляються впродовж чотирьох днів. У цей період налічується до 18-20 порядків розгалужень бронхового та альвеолярного дерева.
У 25-річних людей ці розгалуження мають 25-26 порядків.
У ноовнароджених порожнинаноса низька і вузька. Верхній носовий хід відсутній, середній і нижній розвинуті слабо. Носові раковини не досягають до перегородки носа, загальний носовий хід залишається вільним. Середній носовий хід формується до 6 місяців, нижній – до 2-х років, після 2-х років – верхній. Із біляносових пазух у новонароджених наявні тільки слаборозвинуті верхньощелепні. Лобна пазуха виникає лише на 2-му році життя.
Гортань новонародженого має порівняно великі розміри, розміщена вище – на рівні 2-4 хребців. Поздовжня вісь гортані у новонародженого сильно відхилена назад і утворює з трахеєю тупий кут, відкритий дозаду, що потрібно враховувати при інтубації. Надгортанник у них розміщений вище від кореня язика, тому при ковтанні їжа обходить надгортанник латерально по грушеподібних кишенях. В результаті цього дитина може дихати і ковтати одночасно, що має велике значення при акті смоктання.
Гортань швидко росте в перші 4 роки і в період статевого дозрівання.
Легені у нованороджених мають неправильну конусоподібну форму. Верхні частки відносно невеликих розмірів. На 2-му році життя дитини величина часток легенів одна відносно другої стає такою ж, як і в дорослих.
Легеневі ацинуси у новонароджених мають невелику кількість дрібних альвеол. Протягом 1-го року життя і пізніше ацинус росте за рахунок утворення нових альвеолярних ходів і нових альвеол. Утворення нових розгалужень альвеолярних ходів закінчується до 7-9 років, легеневих альвеол – до 12-15 років. Формування паренхіми завершується до 15-25 років.
Нижня границя легенів у новонароджених на 1 ребро вища, ніж у дорослих.
Дихальна система (systema respiratorium) поділяється на:
1) верхні дихальні шляхи:
– носову порожнину (cavitas nasi);
– глотку (pharynx);
2) нижні дихальні шляхи:
– гортань (larynx);
– трахею (trachea);
– бронхи (bronchi);
– легені (pulmones).
Порожнина носа (cauitas nasi) з її приносовнми пазухами (sinus paranasals) (верхньощелепна, клиноподібна, лобова, решітчасті комірки) є місцем, де вдихуване повітря, перш ніж проникнути в легені, зігрівається, зволожується і очищається від пилу.
Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) займає центральне положення між основою черепа зверху, порожниною рота знизу, очними ямками та верхньощелепними пазухами з боків і є кістковою основою початкового відділу дихальної системи та органа нюху. Кісткова носова порожнина ділиться кістковою перегородкою носа на дві, найчастіше нерівні, частішії. Кісткова перегородка носа (septum nasi osseum) утворена нижньою частиною перпендикулярної пластинки решітчастої кістки, лемешем, носовими гребенями верхньої щелепи і піднебінної кістки.
У кожній половині кісткової носової порожнини розрізняють шість стінок: верхню, нижню, задню, передню, присередню й бічну.
Верхня стінка утворена носовою частиною лобової кістки, дірчастою пластинкою решітчастої кістки та вузьким переднім кантом передньої поверхні тіла клиноподібної кістки.
Нижню стінку становить кісткове піднебіння.
Задня стінка є лише на протязі верхньої третини. її утворює передня поверхня тіла клиноподібної кістки, а в двох нижніх третинах містяться хоани, які з’єднують порожнину носа з порожниною глотки. Передня стінка обох половин порожнини носа обмежена зверху носовими кістками, нижче від яких розташований широкий грушоподібний отвір (apertura piriformis).
Присередньою стінкою для обох половин порожнини носа є кісткова перегородка носа.
Мал. Кісткова перегородка (septum nasi osseum):I — os sphenoidale; 2 – mandibula; 3 — maxilla; 4 –vomer; 5 — lam. perpendicularis ossis ethmoidals; 6 — os nasale; 7 — crista Ralli; 8 — os frontale.
Бічна стінка порожнини носа утворена носовою поверхнею тіла і лобовим відростком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, решітчастою кісткою, носовою поверхнею перпендикулярної пластинки піднебінної кістки і присередньої пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки. На бічній стінці є три носові раковини, що вільно звисають у порожнину носа. Над задньою частиною верхньої носової раковини розташований клинорешітчастий закуток (recessus sphenoethmoidal), в який відкривається клиноподібна пазуха.
Між носовими раковинами містяться три носових ходи.
Мал. Бічна стінка кісткової носової порожнини, носові раковини (conchae nasales):І — concha nasalis media; 2 — concha nasalis superior; 3 — sinus sphenoidalis; 4 — processus pterygoidcus (lam. medialis); 5 – os palatinum (lam. perpendicularis); 6, —palatum osseum; 7 – canalis incisivus; 9 – meatus nasi inferior; 10 — concha nasaiis inferior; 11 — meatus nasi medius; 12 – meatus nasi superior; I3 – sinus frontalis.
Верхній носовий хід (meatus nasi superior) обмежений верхньою і середньою носовою раковиною; в нього відкриваються пазухи клиноподібної кістки і задні комірки решітчастого лабіринту.
Середній носовий хід (meatus nasi medius) обмежений середньою і нижньою носовими раковинами. Він довший і ширший, ніж верхній носовий хід, з‘єднується з пазухами лобової кістки та верхньої щелепи, а також з передніми й середніми комірками решітчастого лабіринту.
Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris) здається набагато вужчою внаслідок прилягання сусідніх кісток: знизу –верхньощелепного та решітчастого відростків нижньої носової раковини і гачкуватого відростка решітчастої кістки, ззаду — перпендикулярної пластинки під– небінної кістки. Гачкуватий відросток, що спускається зверху, ділить отвір верхньощелепної пазухи на два відділи — пе–редньонижній і задньоверхній. Задньо–верхній відділ, розташований між великим решітчастим пухирцем (bulla ethmoidalis) і гачкуватим відростком, формує контури вихідного отвору верхньощелепної пазухи — півмісяцевого розтвору (hiatus semilunaris). Верхня, ширша частина цього розтвору містить решітчасту лійку (infundibulum ethmoidalc), через отвір якої лобова пазуха сполучається з середнім носовим ходом. Розташований ззаду і трохи вище середньої носової раковини клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) зв‘язує крилопіднебінну ямку з середнім і верхнім носовими ходами.
Нижній носовий хід (meatus nasi inferior) розташований під нижньою носовою раковиною; у нього впадає нососльозовий канал (canalis nasolacrimalis), що починається в очній ямці.
Простір між кістковою носовою перегородкою і носовими раковинами у вигляді вузької щілини називається спільним носовим ходом (meatus nasi communis). Він переходить за раковинами в дуже короткий носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus), який відкривається в глотку.
Слід додати, що нижня стінка порожнини носа видовжена за рахунок м’якого піднебіння, а кісткова частина доповнена спереду хрящовою {pars cartilagi-пеа). Передня стінка порожнини носа обмежена носом.
Ніс (nasus) має форму тригранної піраміди. Задньої грані немає: задній край бічних граней безпосередньо переходить у поверхню лиця. Ніс має корінь (radix nasi) і спинку носа (dorsum nasi), а знизу і спереду закінчується верхівкою (apex nasi), або кінчиком носа. Два обмежені крилами носа (alac nasi) отвори — ніздрі (nares) ведуть у порожнину носа.
Основу носа утворюють носові кістки та лобові відростки верхньощелепних кісток, а також тісно зв’язані з ними гіалінові хрящі (залишки хрящової носової капсули).
Хрящі носа — це великий криловий хрящ з присередньою ніжкою, малі крилові, додаткові носові хрящі, хрящ носової перегородки, лемешево-носовий хрящ. Шкіра носа ніжна, звичайно не має волосяного покриву, в ділянці верхівки та крил щільно зрощена з розташованими під нею тканинами і містить велику кількість сальних залоз. Форма носа у людини досить варіабельна, що визначається також спадковістю.
Передній відділ порожнини носа, вкритий продовженням шкіри носа, називається присінкам порожнини носа (vestibulum nasi). Від решти
порожнини носа присінок відділений невеликим виступом — порогом носа (limen nasi), утвореним випинанням верхнього краю бічної ніжки великого хряща крила носа.
На бічній стінці порожнини носа розташовані раковини носа: найвища раковина носа (concha nasi supreme), верхня (concha nasi superior), середня (concha nasi media) і нижня (concha nasi inferior), а також проміжки між раковинами – верхній, середнії! і нижній носові ходи.
Верхній носовий хід (meatus nasi superior) розташований між верхньою і середньою носовими раковинами. В нього відкривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) і задні решітчасті комірки (ccllulae cthmoidales posteriores).
Середній носовий хід (meatus nasi medius) міститься між середньою і нижньою носовими раковинами. Він сполучається З лобовою пазухою (sinus frontalis) і верхньощелепною (гайморовою) (sinus maxi-llaris), а також з передніми і середніми решітчастими комірками.
Нижній носовий хід (meatus nasi inferior) обмежений нижньою носовою раковиною зверху і піднебінням знизу. Тут закінчується нососльозова протока (ductus nasolacrimalis), через яку сльозовий мішок сполучається з порожниною носа. Ззаду порожнина носа через хоани (сіюапае) з’єднується з носовою частиною глотки.
Мал. Порожнин;) носа (cavitas ntisi) (стріловий розпил):1 – bulla enthmoldalis et hiatus semilunaris: 2 – concha nasalis inferior (відрізана); 3 — concha nasalis media (підрізана); 4 — concha nasalis superior (підрізана); 5 –sinus sphenoidalis; 6 — meatus nasi superior; 7 — meatus nasi medius; 8 – meatus nasi inferior; 9 – tonsilla pharyngea; 10 — ostium pharyngeum lubac auditivae; 11 — palatum molle; І2 – palatum durum; 13 — canalis nasolacrimal (вічко): 14 — vestibulum nasi; 15 — processus uncinatus: 16 – sinus frontalis.
Слизова оболонка порожнини носа вкрита війчастим епітелієм, ніжна, звичайно помірно волога (містить слизові залози), щільно зрощена з прилеглими структурами, вона безпосередньо переходить у слизову оболонку носової частини глотки, приносовнх пазух і слухової (євстахієвої) труби. У слизовій оболонці уздовж країв нижньої та середньої носових раковин розташовані печеристі венозні сплетення раковин (plexus cavernosi concharum). Вони сприяють зігріванню вднхуваного повітря під час його проходження через порожнину носа. Крім того, у слизовій оболонці переднього відділу перегородки носа поверхнево міститься велика кількість дрібних артерій і вен, які часто є джерелом носових кровотеч.
Слизову оболонку порожнини носа поділяють на нюхову ділянку (слизова оболонка верхньої раковини і верхня частина перегородки носа), що містить нюхові рецептори, і дихальну (решта слизової оболонки).
Найважливішою функцією порожнини носа і лриносових пазух є дихальна. Ця функція, в свою чергу, зумовлює достатнє кровопостачання слизової оболонки. Якщо в порожнині носа не проходить струмінь повітря (під час дихання ротом), то в слизовій оболонці носа виникає недостатність кровопостачання. Це сприяє проникненню в оболонку інфекції, яка легко поширюється в приносові пазухи, носову частину глотки, слухову трубу і середнє вухо (барабанна порожнина). Тому слід якомога раніше привчати дітей дихати через ніс.
Кровопостачання носа і стінок носової порожнини здійснює верхньощелепна (клинопіднебінна гілка) і очна (решітчасті гілки) артерії. Відтік венозної крові -у лицеву вену і крилоподібне сплетення.
Лімфатичне русло в слизовій оболонці носової порожнини досить велике. Лімфа відтікає в піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли.
Іннервація: чутливі гілки очного і верхньощелепного нервів, післявузлові парасимпатичні волокна крилопіднебінного вузла, симпатичні нерви внутрішнього сонного сплетення.
Тема 2. Будова гортані, трахеї та бронхів. Їх розвиток, топографія і функція та вікові особливості.
Гортань (larynx)
Гортань розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV–VI (VII) шийних хребців (vertebrae cervicales [IV–VI (VII)]).
Спереду її вкривають м’язи шиї (musculi colli), які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum).
З боків від гортані (larynx) проходять судинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози (glandula thyroidea).
Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis), що переходить у стравохід (oesophagus).
Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.
Стінка гортані складається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м’язової та адвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні III —V глоткових дуг. До них належать непарні перснеподібний і щитоподібний хрящі, надгортанник і парні – черпакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі
До непарних хрящів гортані належать:
– щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminae dextra/sinistra), які мають верхні роги (cornua superiora) і нижні роги (cornua inferiora); пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia laryngea) – Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки (incisuraе trhyroideae superior et inferior) та косу лінію (linea obliqua);
– перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea), що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);
– надгортанний хрящ (cartilago epiglottica), що є складовою надгортанника (epiglottis), має надгортанне стебло (petiolus epiglottidis) і надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).
До парних хрящів гортані належать:
– черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae), які мають основу черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae), верхівку черпакуватого хряща (apex cartilaginis arytenoideae), м’язовий відросток (processus muscularis), передньобічну поверхню (facies anterolateralis), на якій розміщений голосовий відросток (processus vocalis), присередню поверхню (facies medialis) та задню поверхню (facies posterior). Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща (cartilago cricoidea);
– ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica aryepiglottica) на верхівці черпакуватих хрящів (apex cartilaginum arytenoidearum);
– клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica arytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).
Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:
– персне–щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) – між нижніми рогами щитоподібного хряща (cornua inferiora cartilaginis thyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae); у цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;
– персне–черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) – між основою черпакуватих хрящів (basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). У цьому суглобі
відбуваються рухи навколо вертикальної осі (обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів (cartilagines arytenoideae) назустріч один одному.
До зв’язок гортані належать:
– щито–під’язикова перетинка (membrana thyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до під’язикової кістки (os hyoideum);
– серединна персне–щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);
– щито–надгортанна зв’язка (lig. thyroеpiglotticum);
– під’язиково–надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum);
– голосові зв’язки (ligamenta vocalia), які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;
– зв’язки присінка (ligg. vestibularia), що розташовані над голосовими зв’язками (ligamenta vocalia).
До волокнисто–еластичної перетинки гортані (membrana fibroёlastica laryngis) належать:
– еластичний конус (conus elasticus), розташований під слизовою підголосникової порожнини (cavitas infraglottica). Верхній вільний край цього конуса потовщений, натягнутий між щитоподібним хрящем (cartilago thyroidea) спереду та голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum) ззаду; утворює на кожній стороні гортані голосову зв’язку (lig. vocale);
– чотирикутна перетинка (membrana quadrangularis), яка розташована над еластичним конусом (conus elasticus) і на нижньому краї містить присінкову зв’язку (lig. vestibulare).
Волокнисто–еластичні перетинки гортані (membranae fibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані (cartilagines laryngis) утворюють скелет гортані.
М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis), розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia).
До м’язів–звужувачів голосової щілини (rima glottidis) належать:
– бічний персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis);
– щито–черпакуватий м’яз (m. thyroarytenoideus);
– поперечний черпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus);
– косі черпакуваті м’язи (mm. arytenoidei obliqui).
До м’язів–розширювачів голосової щілини (rima glottidis) належать:
– щито–надгортанна частина (pars thyroёpiglottica) щито–черпакуватого м’яза (m. thyroarytenoideus). Його функція: піднімає надгортанник та розширює вхід в гортань і присінок гортані;
– задній персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior).
До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:
– персне–щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);
– голосовий м’яз (m. vocalis), розміщений у товщі голосової складки (plica vocalis). Він розслабляє голосову зв’язку (lig. vocale).
Порожнина гортані (cavitas laryngis) має:
– вхід до гортані (aditus laryngis);
– присінок гортані (vestibulum laryngis);
– шлуночок гортані (ventriculus laryngis);
– голосник (glottis);
– підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).
Голосник має голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).
Вхід до гортані (aditus laryngis) обмежований:
– спереду надгортанним хрящем (cartilago epiglottica);
– ззаду – черпакуватими хрящами (cartilagines arytenoideae);
– з боків – черпакувато–надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:
– клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme);
– ріжкоподібний горбок (tuberculum corniculatum) – місця розташування однойменних парних хрящів гортані (cartilagines laryngis).
Голосова щілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце порожнини гортані (cavitas laryngis); вона розташована між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum). Вона має:
– міжперетинкову частину (pars intermembranacea) ;
– міжхрящову частину (pars intercartilaginea);
– міжчерпакувату складку (plica interarytenoidea).
Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортані розташована щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).
Підголосникова порожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина гортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).
Трахея (trachea)
Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilagines tracheales), які є хрящовими півкільцями, з’єднаних між собою кільцевими
зв’язками; трахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. trachealia).
Останні побудовані з сполучної тканини і гладких м’язових пучків (myofibrae glabrae). Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкою (paries membranaceus) трахеї.
Трахея (дихальне горло) простягається від рівня нижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього краю V хребця, де вона розгалужується на два головних бронхи (bronchi principales).
Це місце носить назву роздвоєння трахеї (bifurcatio tracheae).
Трахея (trachea) має:
– шийну частину (pars cervicalis; pars colli);
– грудну частину (pars thoracica).
Шийна частина трахеї (pars cervicalis tracheae) спереду вкрита м’язами, які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum), а також перешийком щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae), що відповідає рівню другого–третього півкільця трахеї
Позаду трахеї (trachea) проходить стравохід (oesophagus).
Грудна частина трахеї (pars thoracica tracheae) розміщена у верхньому середостінні (mediastinum superius).
Бронхи (bronchi)
Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева (arbor bronchialis).
Бронхове дерево (arbor bronchialis) починається з головних бронхів (bronchi principales) і закінчується кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales).
Функція бронхового дерева (arbor bronchialis) – проведення повітря.
Головні бронхи (bronchi principales) відходять від трахеї (trachea) на рівні верхнього краю V грудного хребця (vertebra thoracica) і прямують до воріт відповідної легені (hilum pulmonis).
Вони поділяються на правий головний бронх (bronchus principalis dexter) і лівий головний бронх (bronchus principalis sinister), мають подібну до трахеї (trachea) будову.
Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї (trachea). Він складається з 6–8 хрящових півкілець.
Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї (trachea) під меншим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.
Головні бронхи (bronchi principales) є бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево (arbor bronchialis).
Сторонні тіла (corpora aliena), особливо у дітей, частіше потрапляють у правий головний бронх (bronchus principalis dexter).
Тема 3. Будова, топографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст. Рентгенанатомія органів травної та дихальної систем.
Легені (pulmones)
Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні органи (права легеня – pulmo dexter і ліва легеня – pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).
Кожна легеня (pulmo) має:
– верхівку легені (apex pulmonis);
– основу легені (basis pulmonis);
– реброву поверхню (facies costalis);
– діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);
– присередню поверхню (facies medialis), на якій розрізняють:
– хребтову частину (pars vertebralis) – задню частину;
– середостінну поверхню (facies mediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);
– міжчасткову поверхню (facies interlobaris);
– передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);
– нижній край (margo inferior).
У новій міжнародній анатомічній номенклатурi присередню поверхню легень не виділяють.
На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).
Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).
Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).
У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).
По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина
(fissura obliqua), яка поділяє кожну
легеню (pulmo uterque) на:
– верхню частку (lobus superior);
– нижню частку (lobus inferior).
У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).
Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).
Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами (bronchi lobares).
У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.
Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).
Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).
Базуючись на поділі паренхіми легень бронхів і артерій, виділяють бронхо–легеневі сегменти (segmenta bronchopulmonalia), які відокремлюються один від одного фіброзними перетинками, де проходять сегментні вени.
Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.
За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів (segmenta bronchopulmonalia).
Права легеня має такі 10 сегментів:
– права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:
– верхівковий сегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);
– задній сегмент [C II] (segmentum posterius [S II]);
– передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);
– права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:
– бічний сегмент [C IV] (segmentum laterale [S IV]);
– присередній сегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);
– права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:
– верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);
– присередній основний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII])
– передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);
– бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);
– задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Ліва легеня має такі 10 сегментів:
– ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:
– верхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];
– передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);
– верхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);
– нижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);
– ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:
– верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);
– присередній основний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII]);
– передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);
– бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);
– задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.
Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).
Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.
У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus musculаris glaber).
Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.
Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називається легеневим ацинусом (acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.
Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.
До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).
В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.
Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.
Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:
– альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;
– альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli respiratorii);
– альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).
В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.
У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).
Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.
Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:
– малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).
– великі (секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).
Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.
Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.
Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.
Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.
У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.
При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а площа кровоносних капілярів близько 80 м2.
Плевральна порожнина (cavitas pleuralis)
Легені (pulmones) та стінки грудної порожнини (parietes cavitatis thoracis; cavitatis thoracicae) вистелені серозною оболонкою (tunica serosa), яка називається плеврою (pleura).
Та частина плеври (pleura), яка вкриває легені (pulmones), називається нутрощевою плеврою (pleura visceralis), або легеневою плеврою (pleura pulmonalis) а та, що вкриває внутрішню стінку грудної порожнини (paries internus cavitatis thoracis), пристінковою плеврою (pleura parietalis).
У місці переходу пристінкової плеври (pleura parietalis) у нутрощеву (pleura visceralis) у ділянці воріт легень (hilum pulmonum) плевра потовщується і утворює легеневу зв’язку (lig. pulmonale), яка розташована у лобовій площині (planum frontale).
Пристінкова плевра (pleura parietalis) має такі частини:
– реброву частину (pars costalis);
– діафрагмову частину (pars diaphragmatica);
– середостінну частину (pars mediastinalis).
Пристінкова плевра утворює купол плеври (cupula pleurae).
Між пристінковою плеврою (pleura parietalis) та нутрощевою плеврою (pleura visceralis) міститься вузька щілина – плевральна порожнина (cavitas pleuralis), в якій є невелика кількість серозної рідини.
У ділянках, де одна частина пристінкової плеври (pleura parietalis) переходить в іншу, утворюються плевральні закутки (recessus pleurales), в які заходять легені (pulmones) під час глибокого вдиху. Такі плевральні закутки (recessus pleurales) іноді називають пазухами.
Є такі парні плевральні закутки (recessus pleurales):
– реброво–діафрагмовий закуток (recessus costodiaphragmaticus) – він найбільший і найглибший, навіть при глибокому вдиху легеня його не заповнює;
– діафрагмово–середостінний закуток (recessus phrenicomediastinalis);
– хребтово–середостінний закуток (recessus vertebromediastinalis);
– реброво–середостінний закуток (recessus costomediastinalis).
МЕЖІ ЛЕГЕНЬ ТА пристінкової ПЛЕВРИ
Рівень верхівок обох легень і верхівок куполів пристінкової плеври співпадають і розташовані на 2–3 см вище від ключиці (clavicula), чи на 4–5 см вище від першого ребра (costa prima).
Задня межа легень (проекція заднього тупого краю легені) співпадає із задньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis), вона проходить по прихребтовій лінії (linea paravertebralis) від I до XI–ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae), або від головки ІІ ребра до шийки XI ребра.
Передня межа лівої легені (проекція переднього краю легені) частково співпадає з передньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis). Вона проходить від верхівки легень (apex pulmonum) вниз і присередньо до рівня груднинно–ключичного суглоба (art. sternoclavicularis), простує до рівня II ребрового хряща, потім спускається вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща (cartilago costalis).
Тут передня межа лівої легені відхиляється вліво, йде уздовж нижнього краю хряща IV ребра до пригруднинної лінії (linea parasternalis), де різко повертає униз, перетинає IV міжребровий проміжок і хрящ V ребра.
Досягнувши хряща VI ребра (costa sexta), передня межа лівої легені різко переходить у його нижню межу.
Передня межа правої легені (проекція переднього краю легені) співпадає з передньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis).
Від верхівки правої легені передня межа йде до правого груднинно–ключичного суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra), потім через середину симфіза ручки груднини (symphysis manubrii sterni) опускається позаду тіла груднини (corpus sterni), дещо лівіше від серединної лінії до рівня IV ребра, потім поступово відхиляється вправо і вниз.
На рівні прикріплення VI ребрового хряща (cartilago costalis) до груднини (sternum) по правій груднинній лінії (linea sternalis dextra) переходить у нижню межу.
Нижня межа правої легені (проекція нижнього краю легені) проходить на 1–2 см вище від нижньої межі відповідної пристінкової плеври (тобто на одне ребро нижче від межі легені) і перетинає по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis) VI ребро (costa sexta [VI]), по середній пахвовій лінії (linea axillaris media) VIII ребро (costa octava [VIII]), по лопатковій лінії (linea scapularis) Х ребро (costa decima [Х]), по прихребтовій лінії (linea paravertebralis) головку XI ребра (caput costa undecima XI).
Нижня межа лівої легені проходить: по середньоключичній лінії на рівні VI ребра + 1 см (півребра), по передній пахвовій на рівні VII ребра + 1 см (півребра), по середній пахвовій лінії на рівні VIII ребра + 1 см (півребра), по задній пахвовій лінії на рівні IX ребра + 1 см (півребра), по лопатковій лінії на рівні X ребра + 1 см (півребра), по прихребтовій лінії на рівні головки XII ребра або на рівні XI ребра + 1 см.
Передня межа правої і лівої ребрових частин пристінкової плеври (partes costales pleuraе parietalis) проходить неоднаково.
Справа передня межа від купола плеври (cupula pleurae) спускається позаду правого груднинно–ключичного суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra), далі ця межа проходить позаду ручки груднини (manubrium sterni) досередтнт з’єднання з тілом груднини (corpus sterni), розташовуючись лівіше від серединної лінії, до VI ребра, де ця межа іде вправо і переходить у нижню межу плеври.
Нижня межа плеври справа відповідає лінії переходу ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleurae parietalis) в діафрагмову частину (pars diaphragmatica).
Від рівня з’єднання VI ребрового хряща з грудниною (sternum) нижня межа правої пристінкової плеври (pleura parietalis dextra) проходить вбік і униз, по середньоключичній лінії перетинає VII ребро, по передній пахвовій лінії – VIII
ребро, по середній пахвовій лінії – IX ребро, по задній пахвовій лінії – X ребро, по лопатковій лінії – XI ребро і підходить до хребтового стовпа (columna vertebralis) на рівні шийки XII ребра, де нижня межа переходить у задню межу плеври.
Зліва передня межа пристінкової плеври (pleura parietalis) проходить позаду лівого груднинно–ключичного
суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra).
Далі ця межа проходить позаду ручки і тіла груднини (manubrium et corpus sterni) до рівня IV ребрового хряща, де ліва передня межа відхиляється вбік, перетинає лівий край груднини і спускається вниз до VI ребрового хряща (проходить майже паралельно до лівого краю груднини), де переходить у нижню межу плеври.
Нижня межа ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleurae parietalis) зліва розташовується дещо нижче, ніж на правій стороні. Позаду, як і справа, на рівні XII ребра вона переходить в задню межу.
Межа плеври ззаду (відповідає задній лінії переходу ребрової частини в середостінну частину) спускається від купола плеври вниз, вздовж хребтового стовпа до головки XII ребра, де переходить в нижню межу.
Нижня межа правої пристінкової плеври проходить на 1 ребро нижче від межі легень (pulmones). Слід відмітити, що ліва нижня межа легень і плеври розташована на 1см нижче, ніж права.
Отже, передні межі ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleura parietalis) справа і зліва розташовуються неоднаково.
На протязі від I до IV ребра передні межі ребрової частини ідуть позаду груднини паралельно одна одній, а зверху і знизу розходяться, утворюючи два трикутних простори, вільних від плеври:
– верхнє міжплевральне поле (area interpleurica superior), яке обернене верхівкою донизу і розташовується позаду ручки груднини (manubrium sterni). В ньому у дітей знаходиться загруднинна залоза (thymus), а у дорослих людей – залишки цієї залози і жирова тканина (звідси інша назва поля – area thymica).
– нижнє міжплевральне поле (area interpleurica inferior), яке розташоване верхівкою доверху і знаходиться позаду нижньої половини тіла груднини (corpus sterni) і прилягаючих до неї передніх відділів IV і V лівих міжребрових проміжків (spatia intercostalia). В ньому осердя (pericardium) безпосередньо стикається з грудною стінкою (paries thoracis), звідси назва цього поля – area pericardiaca.
Середостіння (mediаstinum)
Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.
Середостіння (mediаstinum) обмежоване такими стінками:
– спереду грудниною (sternum);
– ззаду грудним відділом хребтового стовпа (compartimentum thoracicum columnae vertebralis);
– з боків – правою та лівою середостінними плеврами (pleurae mediastinales dextra et sinistra), що є частинами пристінкової плеври (partes pleurae parietalis);
– знизу – діафрагмою (diaphragma);
– верхньою межею є верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior).
Умовно горизонтальна площина (planum horizontale), що проведена від з’єднання ручки груднини (manubrium sterni) з її тілом (corpus sterni) до хряща між IV–V грудними хребцями (vertebrae thoracicae [IV–V]), ділить середостіння (mediаstinum) на верхнє середостіння (mediastinum superius) та нижнє середостіння (mediastinum inferius).
У верхньому середостінні (mediastinum superius) розміщені:
– загруднинна залоза (thymus);
– верхня порожниста вена (vena cava superior);
– дуга аорти (arcus aortae);
– частина трахеї (pars tracheae);
– верхній відділ грудної частини стравоходу (pars superior partis thoracicae oesophagi);
– частина грудної протоки (pars ductus thoracici);
– симпатичні стовбури (trunci sympathici);
– блукаючi та діафрагмові нерви (nervi vagi et phrenici).
Нижнє середостіння (mediastinum inferius) ще поділяється на:
– переднє середостіння (mediastinum anterius);
– середнє середостіння (mediastinum medius);
– заднє середостіння (mediastinum posterius).
Переднє середостіння (mediastinum anterius) розташоване між тілом груднини (corpus sterni) і передньою стінкою осердя (серцевої сумки). В ньому знаходяться:
– внутрішні грудні артерії та вени (aa. et vv. thoracicae internae);
– пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли (nodi lymphoidei parasternales et prepericardiaci);
– нижня частина загруднинної залози (pars inferior thymi).
У середньому середостінні (mediastinum medius) розташовані:
– серце (cor), вкрите осердям (pericardium);
– діафрагмові нерви (nervi phrenici);
– внутрішньоосердні відділи великих судин .
Заднє середостіння (mediastinum posterius) розташоване між задньою стінкою осердя (paries posterior pericardii) і хребтовим стовпом (columna vertebralis). У ньому розміщені:
– грудна частина аорти (pars thoracica aortae);
– непарна і напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);
– симпатичні стовбури (trunci sympathici);
– нутрощеві нерви (nn. splanchnici);
– блукаючі нерви (nn. vagi);
– стравохід (oesophagus);
– грудна протока (ductus thoracicus);
– лімфатичні вузли (nodi lymphoidei).
У хірургії середостіння (mediastinum) умовною лобовою площиною (planum frontale), проведеною по задній стінці трахеї (paries posterior tracheae) і головних бронхів (bronchi principales), поділяють на:
– переднє середостіння (mediastinum anterius);
– заднє середостіння (mediastinum posterius).
У передньому середостінні розташовуються:
– серце (cor);
– висхідна частина аорти (pars ascendens aortae);
– дуга аорти (arcus aortae);
– верхня порожниста вена (vena cava superior);
– трахея (trachea);
– елементи кореня легень (elementa radicis pulmonum);
– діафрагмові нерви (nervi phrenici);
– загруднинна залоза (thymus).
У задньому середостінні розташовуються:
– стравохід (oesophagus);
– низхідна аорта (pars descendens aortae);
– нижня порожниста вена (vena cava inferior);
– парна та напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);
– нутрощеві нерви (nn. splanchnici);
– симпатичні стовбури (trunci sympathici);
– грудна протока (ductus thoracicus);
– блукаючі нерви (nn. vagi).
РЕНТГЕНОАНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.
При рентгеноскопії та рентгенографії грудної клітки здорової людини передусім видно серединну (зміщену
дещо ліворуч) тінь хребта, груднини і органів середостіння (серця, великих кровоносних судин тощо). Праворуч і ліворуч від серединної тіні аж до ребрового кістяка грудної клітки видно світлі легеневі поля. Верхівка кожної легені в нормальному стані піднімається над ключицею. Знизу легеневі поля обмежені чіткою тінню діафрагми з вищою правою частиною купола і розташованою під нею печінкою. На світлому фоні легеневих полів контурують тіні ребер. У присередній половині кожного світлого поля ледь помітна тінь у вигляді радіальних ніжних тяжів. Ближі є до кореня легені ця тяжистість стає чіткішою і біля воріт легені перетворюється на затемнення,зумовлене головним чином легеневими судинами. Прикореневе затемнення зліва завжди менше, ніж справа, що пояснюється накладанням тіні серця. Краї легень у ділянці реброво-діафрагмових закутків під час глибокого вдиху просвітлюються.
Матеріали підготував асистент Говда Р.В.