ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ГАЛУЗІ

 ОСНОВИ nОХОРОНИ ПРАЦІ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ГАЛУЗІ

 

1.         nОснови охорони праці в медицині та фармації як nскладова системи охорони праці у державі

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх nїї багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, nустанов та закладів різних форм власності, які включають певні території, nбудівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні nджерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, nпонад 100 тисяч хімічних ре­човин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та nблизько 20 несприятливих ергономіч­них чинників можуть стати шкідливими і nнебезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров’я nлюдини.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно nвід­значається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах nсвіту в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці nє, насамперед, економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження nнайсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам nкожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми оцінками, щороку внаслідок дії nвиробничих факторів поми­рає до 2 млн. осіб. Причому чотирма головними n”вбивцями” вважаються:

1.                    nпрофесій­но-зумовлені онкологічні n(32 %) захворювання

2.                    nсерцево-судинні (23 %) nзахворювання,

3.                    nнещасні випадки на виробництві (19 n%)

4.                    nінфекційні хвороби, виникнення nяких пов’язано з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробни­цтві nі професійні захворювання обходяться для світової економіки у більше ніж 1,25 nтрлн, доларів США, внаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового nвалового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн. нещасних nвипадків на вироб­ництві, реєструється понад 160 млн. професійних захворювань nтощо. Все це стосується і України, яка в nрезультаті аварій, травм та професійних захво­рювань щороку втрачає близько 1 nмлрд. гри. І, що найбільш прикро, при цьому на ви­робництві травмується понад n25 тисяч осіб, у тому числі смертельно – 900-1200 чо­ловік.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов’язані nз людським фактором. Саме за таких обставин стає невідкладною організація навчан­ня nнаселення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівником.

ОХОРОНА ПРАЦІ являє собою систему правових, nсоціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігіенічних і nлікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження nжиття, здоров’я і працездатності людини у про­цесі трудової діяльності.

Охорона праці як невід’ємна складова створення безпеки життєдіяльності nлюдини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації nнезалсжно від форм їх штатності та видів діяльності, на усіх громадян, які nпрацюють, тощо, Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі nнесуть відпові­дальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник n(виконавець).

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структур Міністерства nохо­рони здоров’я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі nкомплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної nабо інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі nтощо).

Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де nстворені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, nголовне, за­безпечені необхідні умови для збереження її здоров’я, Водночас у nразі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, nале й суттєво збільшується питома вага виникнення травм, професійних захворювань, nкаліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для nпрацівника, так і його сім”ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці n”написані кров’ю”. Адже відомо, що внаслідок виробничого травматизму nта професійних захворювань можуть збан­крутувати підприємства, керівництву яких nдоводиться нести не тільки моральні, але й численні фінансові витрати, nпов’язані з лікуванням, реабілітацією та оздоровленням потерпілих, утриманням nсімей, які втратили годувальника, тощо.

ОХОРОНА ПРАЦІ n- це система правових, соціально-екомічних,  організаційно-тсхпічиих, nсапітарно-гігієнічиих і лікувально-профілактичних  заходів та засобів, nспрямованих на збереження життя, здоровя і працездатності лю­дини у процесі nтрудової діяльності.

Дисципліна n”Охорона праці в галузі фармації” розглядає питання правових і організаційних nоснов охорони праці, характеристики умов праці та їх аналізу; розслідування та nобліку нещасних випадків і професійних захворювань; охорони праці та пожежної nбезпеки під час виробництва лікарських засобів; охорони праці та пожежної nбезпеки в закладах фармації.

 

1.2. Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон nУкраїни “Про охорону праці” та його зміст

Законодавство України про охорону праці – це система nвзаємозалежних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в галузі nреалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, nорганізаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, nспрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової nдіяльності.

До nзаконодавчої бази з охорони праці належать:

·                        n Закон nУкраїни “Про охорону праці;

·                        n  Закон nУкраїни “Про охорону здоров’я”;

·                        n Закон nУкраїни “Про загальнообов’язкове соціальне державне страхування від nнещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату nпрацездатності”;

·                        n Закон nУкраїни “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері nгосподарської діяльності”;

·                        n Закон nУкраїни “Про пожежну nбезпеку”;

·                        n Закон nУкраїни “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя nнаселення”.

   nСеред nосновного переліку законодавчих актів з питань охорони праці голо­вним, nнезаперечне, є Закон України “Про охорону праці. Цей факт ще раз nпідкреслює як важливість визна­ченої проблеми, так і пріоритети nсоціально-економічної політики держави, яка се­ред перших своїх законів у перші nроки незалежності прийняла саме цей важливий документ.

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України “Про nохорону праці” у його новій редакції. Так, у розділі n1 “Загальні положення”, крім обґрунтування основних завдань, nщо стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як nробото­давець і працівник (стаття 1).

 РОБОТОДАВЕЦЬ – це nвласник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, nнезалежно від форм власності, виду діяль­ності, господарювання, фізична особа, nяка використовує найману працю. Водночас

ПРАЦІВНИК – це особа, яка працює на nпідприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з nтрудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно nдо законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2).

Значно доповнено статті  3, де викладено, що законодавство про охорону nпраці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону nУкраїни “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного nвипадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату nпрацездатності”, а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони nпраці, а саме принципи щодо:

•     пріоритету життя і здоров’я працівників, повної nвідповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов nпраці;

•     підвищення рівня промислової безпеки шляхом nзабезпечення суцільного тех­нічного контролю за станом виробництв, технологій nта продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та nнешкідливих умов праці;

•     комплексного розв’язання завдань охорони праці на nоснові загальнодержав­ної, галузевих і регіональних програм з цих питань та з nурахуванням інших на­прямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі nнауки і техніки та охорони довкілля;

•     соціального захисту працівників, повного nвідшкодування шкоди особам, які по­терпіли від нещасних випадків на виробництві nта професійних захворювань;

•     встановлення єдиних вимог з охорони праці для nвсіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм nвласності та видів діяльності;

Розглядаючи основні положення розділу 5 “Гарантія прав на охорону праці”, nне­обхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, nякі суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці n(стаття 5).  Під час укладання трудового nдоговору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови nпраці та про наявність на його робочому місці не­безпечних і шкідливих nвиробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я nта про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах nвідповідно до законодавства і колективного договору.  Усі працівники згідно з nзаконом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від nнещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили nвтрату непрацездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи n(стаття 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека nтехнологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів nвиробництва, стан засобів колективного та індивіду­ального захисту, що nвикористовуються працівником, а також санітарко-побутові умо­ви повинні відповідати nвимогам законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за nвласним бажанням, якщо робото­давець не виконує законодавства про охорону nпраці, не дотримується умов колективно­го договору з цих питань. У цьому разі nпрацівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним nдоговором, але не менше тримісячного заробітку.

В статті 7 визначені права працівників на пільги і nкомпенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, nщо працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, nбезоплатно забезпечуються лікувально-про­філактичним харчуванням, молоком або nрівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на nоплачувані перерви санітарне-оздоровчого призначення, скорочення тривалості nробочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у nпідвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, nвизначеному законодавством.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, nа також роботах, пов’я­заних із забрудненням або несприятливими nметеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими nнормами спеціальний одяг, спеціальне взут­тя та інші засоби індивідуального nзахисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо (стаття 8).

Відповідні виплати спрямовані на відшкодування шкоди у nразі погіршання здоров ‘я працівників або у разі їх смерті має здійснювати Фонд nсоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних nзахворювань (стаття 9). Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати nдодаткові виплати по­терпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або nтрудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 Закону передбачені вимоги щодо nохорони праці жінок, не­повнолітніх та інвалідів, які передбачають:

• заборону застосування праці жінок на важких роботах, nроботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підземних роботах, а nтакож залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує nвстановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт І робіт nіз шкідливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення nважких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом nвиконавчої влади у галузі охорони здоров’я;

• недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і nна роботах із шкідливи­ми та небезпечними умовами праці;

• створення належних умов праці для інвалідів з nурахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних nпрограм реабілітації;

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обов ‘язків nроботодавця (стаття 13) слід зазначити, що роботодавець зобов’язаний створити nна робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до nнор­мативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства nщодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління nохо­роною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують nви­рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки,

права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, nконтро­лює їх дотримання тощо;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні nзахо­ди для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня nохорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до об­ставин, nщо змінюються;

• забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання nта устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних випадків nі професійних захворювань та забезпечує запровадження профілактичних заходів, nви­значених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони nпраці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і nповедінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на nбудівельних майданчиках, робочих місцях згідно з вимогами нормативно-правових nактів з охоро­ни праці, безоплатно забезпечує працівників нормативно-правовими nактами та акта­ми підприємства з охорони праці;

• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, nпра­вил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами ви­робництва, nвикористанням засобів колективного та індивідуального захисту тощо;

Працівник у ході виконання трудових та професійних nобов’язків зобов’язаний (стаття 14):

• дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про nбезпеку і здоров’я оточу­ючих людей у процесі виконання будь-яких робіт та під nчас перебування на території підприємства;

• проходити в установленому законодавством порядку nпопередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття Закону (стаття 15) визначає той факт, що на підприємстві nіз кіль­кістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу nохорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим nцентральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб nфункції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які nмають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 nосіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні nспеціалісти на договірних засадах, які ма­ють відповідну підготовку.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у nвирішен­ні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за nрішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці n(стаття 16).

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організу­вати nпроведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протя­гом nтрудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, nроботах із шкідливими або небезпечними умовами праці та роботах, де є потреба у nпрофесійному відборі, проведення щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб nвіком до 21 року тощо (стаття 17).

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, nякий ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до nдисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи nбез збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок проведення позачергових nмедичних оглядів працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршання стану його nздоров’я пов’язане з умовами праці; • за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я nпрацівника не дозволяє йому вико­нувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце nроботи (посада) і середній заробіток.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі здійснення трудової діяльності nповинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж та повчання з питань охо­рони nпраці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, nправил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).

Не допускаються до роботи працівники, в тому числі nпосадові особи, які не про­йшли навчання, інструктаж і перевірку знань з nохорони праці.

У разі виявлення у працівників, в тому числі у nпосадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у nмісячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Статтею 19 передбачено щодо фінансування охорони праці здійснюється nроботодав­цем, а витрати на загальнодержавні, галузеві та регіональні програми nполіпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища реалізуються nза рахунок дер­жавних та місцевих бюджетів.     Стаття 20 висвітлює питання nщодо регулювання питань охорони праці у колектив­ному договорі (угоді), в якому nсторони зобов’язані забезпечити соціальні гарантії у галузі охорони праці на nрівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обов’язкового включення вимог охорони праці до проекту будівництва nабо реконструкції споруд визначені у статті 21, в якій зокрема передбачено, що:

• експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих nоб’єк­тів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, nприй­мання їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом nМіністрів України;

• роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт nпід­приємства, діяльність якого пов’язана з експлуатацією об’єктів, машин, механізмів nабо устаткування підвищеної небезпеки;

Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій nпе­редбачає, що роботодавці (стаття 22) мають організувати розслідування та nоблік не­щасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, nщо за­тверджується Кабінетом Міністрів України. У разі відмови роботодавця nскласти акт про нещасний випадок або незгоди по­терпілого з його змістом nпитання вирішується посадовою особою органу Державного нагляду за охороною nпраці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Про обов’язковість звітності про стан охорони праці йдеться у статті 23. nРобото­давець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на nздійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів nз охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на nвиробництві та професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, nнещасних випад­ків і професійних захворювань, а також про заходи, яких вжито nдля їх усунення і за­безпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних nвимог.

З метою об’єднання зусиль для поліпшення умов праці статтею 24 передбачено nство­рення добровільних об’єднань громадян, працівників і спеціалістів з nохорони праці.

У розділі IV n”Стимулювання охорони праці”, зокрема, у статтях 25 та 26, визначе­на nціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані nвимоги відносно відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, за­вданих nвнаслідок порушення вимог з охорони праці.

Розділ V “Нормативно-правові nакти з охорони праці” цілком присвячений про­блемам ґрунтовного тлумачення nпорядку опрацювання, прийняття та використання нормативно-правових актів, nЗокрема, визначено, що нормативно-правові акти з охо­рони праці – це правила, nнорми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, nобов’язкові для виконання (стаття 27).

У наступних статтях (статті 28, 29 та 30) викладено порядок опрацювання, nпри­йняття і скасування, а також тимчасового притінення чинності дії нормативно-правових nактів з охорони праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним орга­ном nвиконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Стандарти, технічні умови та інші nдокументи на засоби праці і технологічні про­цеси повинні включати у свою nструктуру вимоги щодо охорони праці і мають пого­джуватися з органами nДержавного нагляду за охороною праці.

У розділі VI n”Державне управління охороною праці” передбачено, що до числа головних nорганів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

•     Кабінет Міністрів України;

• уповноважений центральний орган виконавчої влади з nнагляду за охороною праці;

•     міністерства та інші центральні органи виконавчої nвлади;

•     місцеві державні адміністрації;

•     органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів nУкраї­ни, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження nРади міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів nмісцевого са­моврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII “Державний нагляд і nгромадський контроль за охороною праці” визна­чає структуру і особливості nдіючих органів, до сфери яких входить здійснення нагля­ду за створенням nбезпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових nактів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду nза охороною праці;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

•     спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких nгоспо­дарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних nформу­вань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, nїм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами nУкраїни “Про охорону праці”, “Про використання ядерної енергії і nрадіаційну без­пеку», “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення nсанітарного та епідемічного бла­гополуччя населення”, іншими nнормативно-правовими актами та положеннями, що затверджуються Президентом nУкраїни або Кабінетом Міністрів України.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових nосіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого nцентрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

• безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), і виробни­цтва, nякі відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснюва­ти у nприсутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законо­давства nз питань, віднесених до їх компетенції;

• одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, nвисновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних nпи­тань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодав­ства nта вжиті заходи щодо їх усунення;

• видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим поса­довим nособам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства nвикористовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам nвиконавчої вла­ди, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним nадміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання nприписи (розпоря­дження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони nпраці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

• забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, nокремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, nприміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних nта інших за­собів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних nречовин, реа­лізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих nними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю nпрацівників;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні nзаконодавства про охорону праці;

Громадський контроль за додержанням законодавства про nохорону праці здій­снюють професійні спілки, їх об’єднання в особі виборних nорганів і представників (статті 41 та 42).

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи nумов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються nабо експлуатуються, для встановлення їх відповідності нормативно-правовим актам nпро охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і nпрофесій­них захворювань на виробництві, вносити на розгляд роботодавців, nдержавних ор­ганів управління і нагляду подання з питань охорони праці та nодержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль nза додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими nпрацівниками особа.

У розділі VIII n”Відповідальність за порушення законодавства про охорону пра­ці” nвизначено цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до nюридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно-правових актів про nохорону та безпеку праці.

Так, за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень nпосадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні або nфізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, nпритягають­ся до штрафних санкцій у порядку, встановленому законом (стаття 43).

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону nпраці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Державного нагляду nза охо­роною праці, а також представників профспілок, їх організацій та nоб’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної nабо кримі­нальної відповідальності згідно із законом (стаття 44).

 

2. НЕЩАСНІ ВИПАДКИ, ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ Й АВАРІЇ НА ВИРОБНИЦТВІ, nЇХ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК

1.    Причини nнещасних випадків і професійних захворювань, їх класифікація

     Нещасний випадок – це випадок з людиною внаслідок nнепередбаченого збігу обставин і умов, за яких заподіяно шкоду її здоров’ю або nсмерть.

Нещасний випадок на виробництві — це випадок із працівником, nпов’язаний з дією на нього небезпечного виробничого чинника.

   Професійне захворювання  – це патологічний стан, зумовлений тривалою nроботою в певних умовах і пов’язаний з надмірним напруженням організму або nнесприятливою дією виробничих чинників.

    До нещасних випадків відносять раптові погіршання nстану здоров’я, поранення, травми, гострі професійні захворювання й отруєння, nтеплові удари, обмороження, ураження електричним струмом та блискавкою, nіонізуючим випромінюванням та інші ушкодження, що сталися внаслідок аварій, nпожеж, стихійного лиха, а також були заподіяні представниками флори та фауни.

За ступенем nтяжкості наслідки нещасних випадків поділяють на:

– мікротравми;

– легкі (з nтимчасовою втратою працездатності);

– тяжкі (з nповною або частковою тривалою чи постійною втра¬тою працездатності);

– смертельні.

Усі причини nнещасних випадків можна об’єднати в чотири групи:

1.        Технічні.

2.        Організаційні.

3.        Психофізіологічні.

4.        Санітарно-гігієнічні.

      nДо технічних причин належать

конструктивні nнедоліки,

 ненадійність nмашин, механізмів, устаткування,

недосконалість nтехнологічного процесу;

технічна nнесправність машин, механізмів, устаткування, інструментів;

відсутність nабо недосконалість технічних засобів безпеки

(огороджень, nблокувань, запобіжних і сигнальних пристроїв та ін.).

 

     nОрганізаційні причини –  це незадовільна організація робіт

(порушення nрежиму праці, неналежний нагляд за виконанням робіт та ін.); експлуатація несправного nабо невідповідного устаткування;

 неправильна nорганізація та утримання робочих місць, проходів;

недоліки nв навчанні безпечним умовам праці; непроведення інструктажу; порушення технологічного nпроцесу; залучення працівника до роботи не за його спеціальністю; незастосування nЗІЗ через незабезпечення ними.

 

      nСеред психофізіологічних причин виділяють

порушення nтрудової та виробничої дисципліни, інструкцій з безпеки праці; помилкові дії nвнаслідок необережності,

зниження nуваги через надмірну напруженість,

 монотонність nпраці,

 підвищену nстомлюваність;

 анатомічну nабо психофізіологічну невідповідність працівника виконуваній роботі;

 хворобливий nстан,

стан nалкогольного сп’яніння;

 психофізіологічні nчинники іншої особи.

 

    nДо санітарно-гігієнічних причин відносять

несприятливі nметеорологічні умови;

недостатнє nосвітлення; підвищений рівень шуму;

ущільненість nі недостатні розміри приміщень,

робочих nмісць; антисанітарний стан, захаращеність приміщень, проходів, робочих місць.

 

   Причинами nпрофесійних захворювань (пневмоконіозу, вібраційної хвороби, невриту слухового nнерва та ін.) та виробничо-обумовлених захворювань (бронхіт, алергійні nзахворювання, катаракта та ін.) є вплив виробничих чинників і трудового nпроцесу, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам з охорони праці.

   За правовою класифікацією nвсі можливі нещасні випадки поділяють на чотири категорії:

   –       пов’язані з nвиробництвом;

  –        не пов’язані з nвиробництвом;

–          пов’язані з nроботою;

   –       побутові.

    Пов’язані nз виробництвом – це нещасні випадки, що сталися під час виконання працівником nтрудових (посадових) обов’язків, у відрядженні, на території підприємства, як nпротягом робочого часу, так і до або після завершення роботи; на шляху до чи з nроботи на території підприємства. Про такі випадки складають акт за формою Н-1.

    Не nпов’язані з виробництвом  – це нещасні випадки, що сталися під час прямування nна чи з роботи пішки, громадським, власним або іншим транспортним засобом; під nчас використання в особистих цілях транспортних засобів, устаткування, nмеханізмів, інструментів; випадки, що сталися внаслідок вживання алкоголю і nнаркотичних речовин та ін. Про такі випадки складають акт за формою НТ.

     Пов’язані з роботою – це nнещасні випадки, що сталися за таких обставин:

  –        під час виконання nтрудових обов’язків на своєму робочому місці або у відрядженні;

– під час виконання будь-яких nдій в інтересах організації, навіть з власної ініціативи;

– під час прямування до або з nроботи;

–          на території nорганізації не під час виконання прямих обов’язків, але впродовж робочої зміни, nдо або після закінчення роботи;

  –        поблизу nорганізації, включаючи встановлені перерви;

   –       під час виконання nдержавних і громадських обов’язків;

   –       під час виконання nгромадського обов’язку з врятування життя людини, охорони правопорядку;

—       у разі втрати nпрацездатності під час виконання донорських функцій.

Побутові n— нещасні випадки, що сталися у вільний від роботи час поза територією nпідприємства за обставин, які не входять до переліку випадків, пов’язаних з nроботою. Про такі випадки складають акт за формою НТ.

     Правові nнаслідки для підприємства за фактом нещасного випадку з його працівником — це nпорядок розслідування, склад комісії з розслідування, форма акта розслідування, nоблік і звітність, виплати штрафу, відшкодування Фондом заподіяного ушкодження nздоров’я.

Правові наслідки для nпотерпілого:

1.        За тимчасової nвтрати працездатності: кількість днів,  які підлягають оплаті за листком nнепрацездатності; розмір оплати днів непрацездатності; можливість одержання nодноразової допомоги на лікування.

2.        За стійкої втрати nпрацездатності: кваліфікація інвалідності; розмір пенсії з інвалідності; nможливість відшкодування втраченого заробітку; можливість отримання одноразової nдопомоги.

2. 2. Порядок розслідування нещасних випадків

Розслідування й облік nнещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві організовує nроботодавець відповідно до НПАОП 0.00-4.35-04 “Порядок розслідування та nведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”, nзатвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25.08.2004 р.

     Основна nмета розслідування нещасних випадків — профілактика травматизму. Роботодавець, nоргани управління, місцеві держадміністрації та виконавчі органи зобов’язані nаналізувати обставини і причини нещасних випадків, професійних захворювань і nаварій, розробляти та вживати заходів, спрямованих на запобігання виробничому nтравматизму й професійним захворюванням. Органи державного управління, nдержавного нагляду за охороною праці, профспілки мають систематично перевіряти nефективність профілактики виробничого травматизму, професійних захворювань і nвживати потрібних заходів для виявлення та усунення порушень.

     Усі нещасні випадки на nвиробництві, нещасні випадки, що призвели до втрати працівником працездатності, nзгідно з медичним висновком, на один робочий день чи більше або зумовили nпереведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш ніж на один робочий nдень, а також випадки смерті на підприємстві має бути розглянуто.

    Про nкожний нещасний випадок свідок або сам потерпілий має негайно повідомити nбезпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу і надати потрібну nдопомогу.

Керівник робіт (уповноважена nособа) зобов’язаний:

—       терміново nорганізувати потерпілому медичну допомогу, в разі потреби доправити його до nлікарні;

—       повідомити про те, що nсталося, роботодавцю і представнику профспілки;

—       зберігати nдо прибуття комісії з розслідування робоче місце та устаткування в тому стані, nв якому вони були на момент події (якщо це не загрожує іншим працівникам і не nпризведе до тяжчих наслідків), вжити заходів щодо недопущення подібних nвипадків.

     Роботодавець, отримавши nповідомлення про нещасний випадок (окрім смертельних випадків і групових), nпередає цю інформацію в робочий орган виконавчої дирекції Фонду державного nсоціального страхування від нещасних випадків. Після цього наказом організовує nрозслідування нещасного випадку та створює комісію у такому складі: голова nкомісії — спеціаліст служби охорони праці; члени комісії — керівник nструктурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілки або nуповноважений трудового колективу.

    Керівник робіт, який nбезпосередньо відповідає за охорону праці на місці події, до складу комісії nвходити не має права, натомість потерпілий або його представник можуть брати nучасть у розслідуванні нещасного випадку.

Комісія з розслідування nпротягом трьох діб зобов’язана:

–       n         обстежити місце nнещасного випадку, опитати свідків, осіб, які причетні до нього, та одержати nпояснення потерпілого (якщо це можливо);

—       визначити nвідповідність умов і безпеки праці вимогам нор-мативно-правових актів з охорони nпраці;

—       з’ясувати обставини nта причини нещасного випадку, визначити, пов’язаний чи ні цей випадок з nвиробництвом;

—       визначити осіб, які nдопустили порушення нормативно-правових актів з охорони праці, розробити заходи nщодо запобігання подібним нещасним випадкам;

—       скласти акт nрозслідування за формою Н-5 у двох примірниках і акт за формою Н-1 або НТ про nпотерпілого у шести примірниках та передати їх на затвердження роботодавцю.

До першого примірника акта за nформою Н-5 додають:

—       акт за формою Н-1 n(або НТ);

—       пояснення свідків і nпотерпілого;

—       документи, що nхарактеризують стан робочого місця (схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної nдокументації тощо);

—       медичну довідку про nнаявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, що оформлені nактом за формою Н-1, реєструють у спеціальному журналі.

Роботодавець протягом доби nпісля закінчення роботи комісії з розслідування повинен розглянути і затвердити nакти за формою Н-1 або НТ і надіслати їх упродовж трьох діб:

—       потерпілому або його nпредставникові разом з актом за формою Н-5;

—       керівникові nпідрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання nподібному;

—       робочому органу nвиконавчої дирекції Фонду разом із копією акта розслідування нещасного випадку;

—       територіальному nоргану Держпромгірнагляду;

—       профспілковій nорганізації;

—       службі охорони праці nпідприємства разом з іншими матеріалами розслідування.

Акти за формами Н-1 та НТ nразом із матеріалами розслідування зберігають упродовж 45 років.

Копію nакта за формою Н-1 надсилають до місцевої держадміністрації.

Після закінчення періоду nтимчасової непрацездатності потерпілого (або в разі його смерті) роботодавець nскладає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 (див. додаток n13) і надсилає його у вищезазначені організації.

Нещасні nвипадки, що сталися на підприємствах (в організаціях) зі студентами під час nпроходження виробничої практики, розслідують представники навчального закладу разом nз представниками підприємства. Обліковують їх у навчальному закладі.

2.3.Спеціальне nрозслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню nпідлягають:

—       нещасні випадки, що nпризвели до смерті потерпілого;

—       групові нещасні nвипадки, незалежно від тяжості порушення здоров’я потерпілого;

—       випадки смерті на nпідприємстві (в установі);

—       випадки зникнення nпрацівників під час виконання трудових обов’язків.

Про кожний такий випадок nроботодавець зобов’язаний негайно надіслати повідомлення в:

—       територіальний орган nДержпромгірнагляду;

—       прокуратуру за місцем nнещасного випадку;

—       робочий орган nвиконавчої дирекції Фонду;

—       орган, до сфери nуправління якого належить підприємство (організація), а якщо такого немає — nмісцевий орган виконавчої влади;

—       санепідемстанцію (у nразі гострих професійних отруєнь, захворювань);

—       профспілкову nорганізацію.

Спеціальне розслідування nорганізовує роботодавець, а проводить його комісія, призначена наказом nкерівника органу Держпромгірнагляду. До складу комісії входять: голова — nпосадова особа органу Держпромгірнагляду; члени комісії — посадова особа виконавчої nдирекції Фонду, представник органів місцевого управління, представник роботодавця, nпредставник профспілки, спеціаліст санепідемслужби.

Залежно від умов, характеру nта наслідків нещасного випадку склад комісії може бути змінений і доповнений.

     Спеціальне nрозслідування нещасних випадків проводять протягом 10 робочих днів. За nпідсумками роботи комісії складають акт спеціального розслідування за формою nН-5 та оформлюють інші матеріали. Акт за формою Н-1 або НТ складають на кожного nпотерпілого у двох примірниках.

Роботодавець зобов’язаний у nп’ятиденний термін:

—       розглянути матеріали nспеціального розслідування;

—       видати наказ про nздійснення запобіжних заходів, які запропоновані комісією;

—       притягнути до nвідповідальності осіб, які допустили порушення законодавства з охорони праці;

—       надіслати nкопії матеріалів спеціального розслідування в прокуратуру, органи nДержпромгірнагляду, профспілковий та в орган виконавчої влади.

Перший примірник матеріалів nзалишають на підприємстві і зберігають протягом 45 років.

    На nпідставі актів роботодавець складає “Звіт про травматизм на виробництві” nза формою № 7-ТНВ (див. додаток 14) і подає його в установленому порядку до nвідповідних організацій.

2. 4.Розслідування випадків хронічних професійних захворювань nі отруєнь

Усі випадки вперше виявлених nхронічних професійних захворювань і отруєнь має бути розслідувано.

   Професійний nхарактер захворювання визначає експертна комісія, до складу якої входять nспеціалісти лікувально-профілактичного закладу, якому таке право надано МОЗ nУкраїни. До таких закладів належать Інститут медицини праці АМН України (м. nКиїв); НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. nДонецьк); Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг); Харківський НДІ nгігієни праці та профзахворювань;  Інститут екогігієни та токсикології імені nЛ.І. Медведя (м. Київ); Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса); nІнститут медичної радіології АМН України (м. Харків); Донецька обласна клінічна nлікарня професійних захворювань; відділення професійної патології Луганської nобласної клінічної лікарні; відділення професійної патології Львівської nобласної клінічної лікарні тощо.

   У nклініках професійних захворювань зазначених медичних закладів працівники рідних nпідприємств України з підозрою щодо професійного захворювання проходять поглиблене nобстеження та лікування. Крім клінік у НДІ є консультативні поліклініки, в яких nпроводять прийом представників згаданого контингенту. Амбулаторний прийом передбачає nобстеження в лікарів основних медичних спеціальностей: терапевта, nневропатолога, окуліста, отоларинголога, дерматолога, ортопеда, стоматолога, nалерголога, гінеколога, рентгенолога. У відділеннях функціональної діагностики nіз застосуванням електрофізіологічних, біохімічних, гематологічних, nалергологічних, рентгенологічних та інших методів проводять ретельне nдослідлсення окремих органів і систем організму, що дає змогу підтвердити, nзмінити або зняти клінічний діагноз.

   Додаткові методи nдослідження мають винятково важливе значення для встановлення діагнозу і причини nзахворювання та вирішення питання про подальшу працездатність пацієнта.

   Для обстеження в будь-якій nклініці професійних захворювань працівникові потрібно мати такі документи:

1.        Спрямування, nпідписане обласним або міським профпатологом.

2.        Докладну nвиписку з амбулаторної картки (медико-санітарної частини, поліклініки, nдиспансеру, де проходить спостереження працівник), підготовану лікарем. Вона nмістить відомості про початок і динаміку перебігу не лише основного, а й nсупутніх захворювань, результати періодичних медичних оглядів, курсів nлікування. Окремо у виписці зазначають частоту звернень працівника за медичною nдопомогою і тривалість тимчасової непрацездатності, а також рекомендації щодо nпереведення на іншу (легшу) роботу.

3.        Санітарно-гігієнічну nхарактеристику умов праці, складену санітарним лікарем санепідемстанції, до nсфери нагляду якої належить підприємство, де працює обстежуваний.

4.        Виписку з трудової nкнижки обстежуваного із зазначенням професії, стажу роботи, переміщень по nслужбі.

Обов’язковою є наявність nвисновків нарколога та фтизіатра.

Вивчення медичних документів nобстежуваного і результатів клінічного та лабораторних досліджень дають право nлікарсько- експертній комісії встановити остаточний діагноз захворювання і його nзв’язок з умовами праці.

До категорії професійних nзахворювань можуть бути віднесені лише ті види патології, що зазначені в n”Переліку професійних захворювань”, затвердженому постановою Кабінету nМіністрів України № 1662 від 8.11.2000 р. Він включає:

І. Захворювання, що виникають nпід впливом хімічних чинників.

1.        Гострі, хронічні nінтоксикації та їх наслідки з характерним ізольованим або сполучним ураженням nорганів і систем:

а)        токсичне ураження nорганів дихання:

ринофаринголарингіт, трахеїт, nбронхіт, пневмоніт, фіброзуючий альвеоліт, пневмосклероз тощо;

б)        токсична анемія;

в)        ураження печінки;

г)        токсична nнефропатія;

ґ) енцефалопатія та nполіневропатія;

д)        токсичні ураження nочей тощо.

2.        Хвороби шкіри n(контактний дерматит, токсикодермія, фотодерматит, опіхії, параніхії, nмеланодермія, вітиліго тощо).

3.        Металева лихоманка.

II. Захворювання, спричинені nвпливом промислових аерозолів.

1.        ІІневмоконіоз n(силікоз, силікатоз, карбоконіоз, металоконіоз, гіперсенситивна пневмонія).

2.        Коніотуберкульоз n(нневмоконіоз, пов’язаний з пневмонітом).

3.        Бісиноз (у разі nвдихання пилу бавовни, льону, конопель).

4.        Хронічний бронхіт n(пиловий, токсико-пиловий).

5.        Емфізема-бронхіт.

6.        Емфізема.

7.        Хронічний nринофаринголарингіт.

ІІІ. Захворювання, спричинені nвиливом фізичних чинників.

1.        Променева хвороба n(гостра, хронічна).

2.        Захворювання, nпов’язані з виливом неіонізуючого випромінювання (астенічний, nастеновегетативний, гіпоталамічний синдроми); місцеві уралсепня тканин лазерним nвипромінюванням.

3.        Вібраційна хвороба n(спричинена впливом локальної або загальної вібрації).

4.        Нейросенсорна nприглухуватість.

5.        Вегетосенсорна nполіневропатія верхніх кінцівок.

6.        Електроофтальмія.

7.        Катаракта.

8.        Декомпресійна nхвороба.

9.        Перегрівання.

10.      Облітеруючий nендартеріїт.

IV.      Захворювання, nпов’язані з фізичним перенапруженням окремих органів і систем.

1.        Професійна nдискінезія (писальний спазм).

2.        Захворювання nпериферійної нервової системи (поліневро- патії верхніх і нижніх кінцівок, nрадикулопатії шийного та попе-реково-крижового відділів).

3.        Захворювання кістково-м’язової nсистеми та сполучної тканини (артрози, ліктьовий, колінний, плечолопатковий nперіартрит, остеохондропатія).

4.        Опущення та nвипадання матки.

5.        Виражене варикозне nрозширення вен нижніх кінцівок, ускладнене тромбофлебітом.

6.        Захворювання, nспричинені перенапруженням голосового апарату (хронічний ларингіт, вузлики nголосових зв’язок, фонастенія).

7.        Прогресуюча nкороткозорість.

8.        Неврози (за nтривалого обслуговування психічно хворих).

V.       Захворювання, nспричинені дією біологічних чинників.

1.        Інфекційні nзахворювання (туберкульоз, вірусні гепатити, бруцельоз, лептоспіроз, СНІД nтощо).

2.        Мікози великих nділянок шкіри, слизових оболонок.

3.        Дисбактеріоз, nвісцеральний кандидоз.

VI.      Алергійні nзахворювання:

бронхіальна астма, nастматичний бронхіт, кон’юнктивіт, рино-фаринголарингіт, дерматит, екзема, nнабряк Квінке, кропив’янка, токсико-алергійний гепатит, ураження центральної та nпериферійної нервової системи.

VII.     Злоякісні nновоутворення.

1.        Новоутворення шкіри n(гіперкератоз, епітеліома, папілома, рак, лейкокератоз).

2.        Новоутворення nпорожнини рота, органів дихання.

3.        Мезотеліома.

4.        Новоутворення nпечінки, рак шлунка.

5.        Лейкоз, лімфома.

6.        Новоутворення nсечового міхура.

7.        Новоутворення nкісток.

Зв’язок професійного nзахворювання з умовами праці встановлюють на підставі клінічних даних і nсанітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яку складають в установі nдержавної санітарно-епідеміологічної служби за участі спеціалістів nпідприємства, представників профспілок та робочого органу виконавчої дирекції nФонду.

Щодо кожного хворого в nлікувально-профілактичпому закладі готують повідомлення за формою П-3, яке nпротягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу надсилають:

—       роботодавцю n(керівникові підприємства, на якому шкідливі виробничі чинники призвели до виникнення nпрофесійного захворювання);

—       у заклад державної nсанітарно-епідеміологічної служби;

—       у nлікувально-профілактичний заклад, який обслуговує згадане підприємство;

—       у робочий орган nвиконавчої дирекції Фонду.

Роботодавець організовує nрозслідування коленого випадку виявлення професійного захворювання впродовж 10 nробочих днів від моменту одержання повідомлення.

Розслідування випадку nпрофесійного захворювання проводить комісія в такому складі: голова – nпредставник закладу санітарно-епідеміологічної служби; члени комісії – nпредставники лікувально-профілактичного закладу, підприємства, профспілки, nробочого органу виконавчої дирекції Фонду та ін.

Роботодавець зобов’язаний nнадати комісії з розслідування результати досліджень шкідливих чинників nвиробничого середовища та всю потрібну документацію (регламенти, нормативи з nбезпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, засобами зв’язку, nтранспорту та ін.

Комісія з розслідування nзобов’язана:

—       скласти програму nз’ясування причин професійного захворювання;

—       розподілити функції nміж членами комісії;

—       розглянути питання nпро доцільність залучення до її роботи експертів;

—       провести nрозслідування обставин і причин професійного за-хворювання;

—       скласти nакт розслідування за формою П-4, у якому запропонувати заходи, спрямовані на nзапобігання професійному захворюванню, забезпечення нормалізації умов праці, а nтакож назвати осіб, які не виконали відповідні вимоги.

Також nкомісія з розслідування має провести гігієнічну оцінку умов праці працівника за nматеріалами атестації робочих місць, результатами обстежень, вивчити приписи nдерлсавного нагляду за охороною праці, одержати письмові пояснення посадових nосіб і працівників щодо питань, пов’язаних з розслідуванням випадку виникнення nпрофесійного захворювання.

      nУпродовж трьох діб після закінчення роботи комісія складає акт розслідування nпричин виникнення професійного захворювання у шести примірниках, які nроботодавець надсилає хворому, а також в лікувально-профілактичний заклад, який nобслуговує підприємство, робочий орган виконавчої дирекції Фонду, профспілкову nорганізацію та заклад санітарно-епідеміологічної служби для аналізу і контролю nза здійсненням рекомендованих комісією заходів.

     Перший примірник акта nрозслідування залишають на підприємстві та зберігають 45 років.

Роботодавець nзобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення розслідування причин nпрофесійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи nщодо запобігання професійним захворюванням і притягнення до відповідальності nосіб, з вини яких було порушено санітарні норми, що призвело до виникнення nзахворювання.

Про здійснення профілактичних nзаходів, які були рекомендовані комісією, роботодавець письмово інформує заклад nдержавної санітарно-епідеміологічної служби протягом терміну, зазначеного в nакті.

    Контроль за своєчасністю nй об’єктивністю розслідування при¬чини професійного захворювання, його nдокументальним оформ¬ленням, виконанням заходів з усунення негативних чинників nздійснюють заклади державної санітарно-епідеміологічної служби, Фонд та nпрофспілки.

Реєстрацію й облік випадків nпрофесійних захворювань ведуть у спеціальному журналі:

—       на підприємстві;

—       в робочому органі nвиконавчої дирекції Фонду;

—       у закладах державної nсанітарно-епідеміологічної служби;

—       у nлікувально-профілактичних закладах.

До цього журналу також nвносять дані про працездатність особи, в якої виявлено професійне захворювання.

Заклади державної nсанітарно-епідеміологічної служби на підставі актів розслідування професійних nзахворювань складають картки обліку за формою П-5. Картки обліку професійних nзахворювань щороку до 1 лютого та 1 серпня надсилають до Міністерства охорони nздоров’я України. Ці картки зберігають у закладах санітарно-епідеміологічної nслужби та в МОЗ України протягом 45 років.

2.5.Основні заходи щодо запобігання нещасним випадкам і nпрофесійним захворюванням

Основними чинниками розвитку nтравматизму та професійної патології є:

—       недосконалість та nнесправність ЗКЗ;

—       порушення правил nохорони праці;

—       відсутність, nнеефективність, несправність або незастосування 313;

—       недосконалість nтехнологій, машин, механізмів.

Заходи щодо запобігання nвиробничому травматизму поділяють на організаційні та технічні.

До організаційних заходів, nякі сприяють запобіганню травматизму, належать:

—       проведення nінструктажів і навчання працівників, залучення їх до роботи за спеціальністю;

—       здійснення постійного nкерівництва та нагляду за роботою;

—       організація nраціонального режиму праці та відпочинку;

—       забезпечення nробітники 313;

—       контроль за дотримаїї nііям правил експлуатації обладнання.

До технічних заходів nналелсать:

—       раціональне nпланування виробничих приміщень, згідно із санітарними, будівельними та nпротиполсежними нормами та правилами;

—       застосування nбезпечного технологічного та допоміжного обладнання;

—       правильні, відповідно nдо норм і правил безпеки та виробничої санітарії, вибір і компонування nустаткування у виробничих приміщеннях;

—       проведення nкомплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування nзасобів запобігання аваріям, вибухам і пожежам на виробництві;

—       розроблення нових nтехнологій, які виключають утворення шкідливих і небезпечних чинників тощо.

Для зниження рівня nпрофесійних захворювань потрібно впроваджувати профілактичні n(інженерно-технічні, санітарно-гігієпічні та лікувально-ирофілактичні) заходи, nщо сприяють зменшенню несприятливого впливу чинників виробничого середовища.

    Відповідно nдо ст. 17 Закону України “Про охорону праці”, ст. 26 Закону України n”Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, nпередбачені обов’язкові попередній і періодичні медичні огляди працівників. Порядок nїх проведення регламентовано наказом МОЗ України “Про внесення змін і nдоповнень до Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників nпевних категорій” № 139 від 7.06.99 р.

Медичний огляд — це медичне nобстеження працівників спеціальною комісією, утвореною з лікарів, з nобов’язковим проведенням лабораторних, клінічних і функціональних досліджень nдля визначення можливості допуску до конкретної роботи (професії) за станом nздоров’я, а також виявлення патологічних станів, які розвинулися протягом nтрудової діяльності і перешкоджають продовженню роботи за певним фахом.

    Попередній nмедичний огляд проводять під час прийняття (або переведення) на роботу, де є nвплив шкідливих речовин і несприятливих виробничих чинників, для визначення nпочаткового стану здоров’я претендента та його відповідності обраній професії, nвсебічне та поглиблене обстеження особи для визначення молсливості використання nїї праці в окремих виробництвах, а також на роботах з важкими, шкідливими та nнебезпечними умовами праці.

   Основна мета періодичних nмедичних оглядів — виявлення перших ознак професійного захворювання, а також nсимптомів загальних захворювань, які потребують амбулаторного або стаціонарного nлікування.

    Роботодавець зобов’язаний nза кошти підприємства забезпечити проведення попереднього та періодичних nмедичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими nта небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному відборі, а nтакож щорічного обов’язкового медичного огляду осіб, молодших 21 року.

   Заклад nсанітарно-епідеміологічної служби разом із роботодавцем визначає (один раз на nдва роки) контингент осіб, які мають проходити медичний огляд. Щороку з урахуванням nзміни технологічних процесів, уведення нових робочих місць і професій (про що nроботодавець інформує санітарно-епідеміологічну службу) склад згаданого nконтингенту уточнюють.

    Територіальна nсанітарно-епідеміологічна служба складає для роботодавця акт про визначення nконтингенту осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, на підставі nдодатків 1 та 2 наказу Міністерства охорони здоров’я України (“Перелік nшкідливих речовин і несприятливих професійних захворювань”; “Перелік nробіт, для виконання яких обов’язкові попередні при влаштуванні на роботу і nперіодичні медичні огляди працівників з метою запобігання захворюванням, nнещасним випадкам, забезпечення безпеки праці”).

Безпосередньо на підприємстві nслужба охорони праці та відділ кадрів складають поіменний список осіб, які nповинні обов’язково проходити періодичні медичні огляди, і затверджують його у nроботодавця.

Роботодавець укладає договір nз лікувально-профілактичним закладом і за рахунок коштів підприємства nорганізовує проведення медичних оглядів.

У лікувально-профілактичному nзакладі на підставі списку працівників, які мають проходити медичні огляди, nскладають календарний план цієї роботи і після видання керівником закладу nвідповідного наказу створюють комісію для їх проведення та визначають дату, nмісце проведення, перелік лікарів-спеціалістів, клінічних та інших досліджень.

Під час періодичних медичних nоглядів питання про професійну придатність працівника вирішують індивідуально в nколеному окремому випадку з урахуванням особливостей функціонального стану nорганізму, характеру та прояву патологічного процесу, віку, професійної nпідготовки, стажу роботи.

Результати періодичних nмедичних оглядів і відомості про “професійний маршрут” працівника nзаносять в його амбулаторну картку (в якій обов’язково мають бути дані попереднього nмедичного огляду).

Крім того, на кожного nпрацівника, що потребує диспансерного спостереження, заповнюють контрольну nкартку за обліковою формою № ЗО, яка зберігається у дільничного терапевта.

   У nлікувально-профілактичному закладі разом із санітарно-епідеміологічною службою nщороку узагальнюють результати періодичних медичних оглядів, на підставі чого nготують заключний акт  у чотирьох примірниках і передаються для виконання та nконтролю роботодавцю, у профспілковий комітет підприємства, в орган санепідемслужби. nОдин примірник акта залишають у лікувально-ирофілактичному закладі.

2.6.Розслідування й облік аварій

   Характеристика аварій і nаварійних ситуацій

До аварій техногенного nхарактеру налелсать аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих nотруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших забруднюючих речовин, nраптове руйнування споруд, обладнання тощо.

Відповідно до ДНАОП n0.00-4.33-99 “Положення про розслідування та облік нещасних випадків, nпрофесійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях” nта залелшо від масштабу аварії поділяють на три рівні:

—       рівень А — розвиток nаварії в межах одного виробництва (цеху, відділення), що є структурним nпідрозділом підприємства;

—       рівень Б — вихід nаварії за межі структурного підрозділу;

—       рівень В — вихід nаварії за межі підприємства, ризик впливу уражувальних чинників на населення, nінші підприємства (об’єкти) та довкілля.

Крім того, виділяють дві nкатегорії аварій.

До першої категорії належать nаварії, внаслідок яких:

—       загинуло п’ять чи nтравмовано десять і більше осіб;

—       стався викид nотруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі nсанітарно-захисної зони підприємства;

—       концентрація nзабруднюючих речовин у довкіллі збільшилася в понад 10 разів;

—       зруйновано будівлі, nспоруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу життю та здоров’ю nзначної кількості працівників підприємства чи населення.

До другої категорії належать nаварії, внаслідок яких:

—       загинуло до п’яти чи nтравмовано від чотирьох до десяти осіб;

—       зруйновано будівлі, nспоруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу життю та здоров’ю nпрацівників цеху, дільниці з кількістю працівників 100 і більше.

На підприємстві мають бути nрозроблені та затвердлсені роботодавцем такі документи:

1.        План запобігання nнадзвичайним ситуаціям, у якому має’ бути передбачено можливі аварії й інші nнадзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, їх наслідки, nзаплановано заходи щодо їх ліквідації, визначено терміни виконання, а таколс сили nта засоби, які потрібно залучити.

2.        План ліквідації nаварій ( надзвичайних ситуацій ), в якому має бути перелічено всі можливі nаварії та інші надзвичайні ситуації, визначено дії посадових осіб і працівників nпідприємства під час їх виникнення, обов’язки працівників професійних аварійних nслужб або працівників інших підприємств, які будуть залучені до їх ліквідації.

До аварійних ситуацій n(виробничих неполадок), які можуть виникнути на підприємстві з виробництва nлікарських засобів, рекомендовано віднести такі пошкодження:

—       розгерметизацію nкомунікацій (трубопроводів води, пари, повітря, азоту та ін.);

—       розгерметизацію nтехнологічного обладнання, трубопроводів та запірної арматури;

—       розгерметизацію nсистем блокування;

—       перевищення nтехнологічних параметрів, які впливають на безпеку технологічного процесу (див. nГНД 09-001-98 “Продукція медичної та мікробіологічної промисловості. nРегламенти виробництва лікарських засобів”);

—       загазованість і nзапиленість виробничих приміщень горючими та токсичними газами; парою легкозаймистих nрідин; пилом сировини, допоміжних матеріалів та готового продукту під час nпроведення операцій з розтарювання, завантаження, транспортування, фасування;

—       спрацювання систем nпротиаварійного захисту (газосигналізаторів, газоаналізаторів) тощо.

3.     ОРГАНІЗАЦІЙНІ  nОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

3.1.  Управління охороною праці

  nУправління охороною праці – це підготовка, nприйняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, nсанітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення nздоров´я та працездатності  людини під час роботи. Система управління nохороною праці (СУОП) є складовою загальної  системи управління підприємством n(установою).

До nфункцій управління охороною праці належать:

•  прогнозування та планування робіт;

•  організація роботи;

•  оперативне керівництво та nкоординація;

•  стимулювання, контроль, облік і nаналіз роботи.

СУОП n- це частина загальної системи управління виробниц­твом, яка сприяє запобіганню nнещасним випадкам і професійним захворюванням, а таколс небезпечним ситуаціям nдля третіх осіб, які виникають у процесі виробничої діяльності. Для розроблення nта втілення СУОП рекомендовано створити координаційну раду під керівництвом суб’єкта господарювання nта за участі представників служби охорони праці, профспілок або осіб, які nуповноважені колективом працівників.

На nкожному підприємстві має бути Положення про СУОП або Керівництво з якості (якщо nна підприємстві функціонує система якості), в яких визначають структуру, nзавдання СУОП, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони nпраці, періо­дичність і порядок внутрішніх перевірок (аудитів), відповідаль­ність nкерівників служб підрозділів і працівників.

Структуру nПоложення про СУОП визначають з урахуванням умов праці на підприємстві і nвпроваджують відповідно до алго­ритму, наведеному на рис. 2.

Положення nпро СУОП має містити такі розділи:

1.                       nЗагальні nположення.

1.1.                 nВідповідальність nкерівництва.

1.2.                 nОсновні nпринципи політики в галузі охорони праці.

1.3.                 nФункції nСУОП.

2.                       nСтруктура nта документація СУОП.

2.1.                 nПрава, nобов’язки та відповідальність керівників служб, підрозділів і робітників.

2.2.                 nСлужба nохорони праці.

2.3.                 nКомісії nта громадські органи.

2.4.                 nВикористання nзаконодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці.

2.5.                 nУправління nвнутрішніми нормативно-правовими актами.

 

3. nЗавдання СУОП та їх вирішення.

3.1.                 nПланування nта фінансування заходів з охорони праці.

3.2.                 nПрофесійний nвідбір.

3.3.                 nНавчання nз питань охорони праці та система інструктажів.

3.4.                 nПоточні nперевірки, огляд окремих підрозділів і підпри­ємства в цілому.

3.5.                 nОрганізація nінформаційної роботи.

3.6.                 nЗасідання nкоординаційної ради.

3.7.                 nНаради та nзбори.

3.8.                 nБезпека nвиробничих приміщень, засобів виробництва, тех­нологічних процесів.

3.9.                 nОрганізація nробочих місць.

3.10.              nОрганізація nробочого часу.

3.11.              nЗаміна nзасобів виробництва.

3.12.              nЗаміна матеріалів.

3.13.              nЗміни в nорганізації праці.

3.14.              nОрганізація nбезпечного проведення робіт із залученням інших суб’єктів господарювання.

3.15.              nВимоги nбезпеки під час введення в експлуатацію, по­точної експлуатації та виводу з nексплуатації виробничого облад­нання.

3.16.              nЗасоби nіндивідуального захисту (3І3).

3.17.              nАналіз та nпрофілактика можливих загроз життю та здоров’ю працівників.

3.18.              nДії в nразі аварії.

3.19.              nКоригувальні nзаходи.

3.2.             nМіжнародні nстандарти управління охороною праці

Міжнародна nторгівля, впровадження нових технологій, за­купівля обладнання, продуктів nхарчування, лікарських засобів вимагають сертифікації продукції, послуг і процесів, nзавдяки яким вони молсливі, взаємовизнання національних і міжнарод­них nстандартів і сертифікатів, які підтвердлсують їх якість.

Україна nстала рівноправним учасником світової торгівлі як член СОТ, а однією з основних nвимог приєднання до СОТ є приве­дення нормативно-правової (законодавчої) бази у nвідповідність до принципів і норм цієї організації.

Відображенням nцих процесів є розроблення та застосування єдиних міжнародних стандартів і nгармонізованих норм, до яких належить блок стандартів у галузі управління nякістю (серія 1S0-9000), nдовкіллям (1S0-14000), охороною праці (1S0-18000).

Стандарти nISO широко використовують у nвсьому світі. Стандарти серії  ISO визнано еталоном організації робіт з якості та охорони праці на nпідприємствах фармацевтичної галу­зі, більшість яких використовує як мінімум nтри системи управ­ління: якістю, довкіллям і безпекою. Це гарантує їм вихід на nміжнародні ринки після проходження сертифікації, схему якої наведено на рис. 3.

 

Таким nчином, впровадження на підприємствах фармацевтич­ної галузі міжнародних nстандартів і систем управління якістю процесів, охороною праці та довкіллям nстворює передумови для професійної та екологічної безпеки, сприяє знилсенню nрівня трав­матизму, забезпечує конкурентоспроможність підприємства і вихід на nміжнародні ринки збуту.

3.3. nСлужба nохорони праці

Службу nохорони праці створюють на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно nвід видів діяльності та форми власності, для здійснення правових, nорганізаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних nза­ходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, про­фесійним nзахворюванням і аваріям під час роботи.

Вона nвходить до структури підприємства (установи) як одна з основних виробничо-технічних nслужб. Її ліквідація можлива лише в разі ліквідації підприємства або припинення nвикористан­ня фізичною особою найманої праці.

Служба nохорони праці може бути самостійним підрозділом або представлена групою чи nодним фахівцем, залежно від ступеня складності, небезпечності та шкідливості виробництва, nчисель­ності працівників і ефективного річного фонду робочого часу фа­хівця з nохорони праці. Службу охорони праці створюють на під­приємствах (в установах), nкількість працівників на яких становить понад 50 осіб (для невиробничної сфери n— 100 осіб). На підприємс­твах з меншою кількістю працівників функції цієї nслужби можуть за сумісництвом виконувати особи, що мають технічну освіту та nвитримали перевірку знань з охорони праці. Якщо на виробництві зайнято менше 20 nосіб, для виконання функцій слулсби охорони праці можуть бути залучені на nдоговірних засадах фахівці з інших підприємств, які мають відповідну nпідготовку.

     Основні функції служби nохорони праці:

1.                       nСтворення nСУОП для вдосконалення діяльності структур­них підрозділів і посадових осіб.

2.                       nОперативно-методичне nкерівництво роботою з охорони праці.

3.                       nРозроблення nспільно зі структурними підрозділами комп­лексних заходів з охорони праці та nпідготовка розділу “Охорона праці” колективного договору.

4.                       nПроведення nвступного інструктажу з охорони праці.

5.                       nОрганізація:

—                     nзабезпечення nпрацівників нормативними актами з охорони праці;

—                     nпаспортизації nцехів, дільниць та атестації робочих місць;

—                     nпідвищення nкваліфікації та перевірки знань посадових осіб з охорони праці;

—                     nобліку й nаналізу нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій;

—                     nпропаганди nбезпечних умов праці.

6.                       nУчасть у:

—                     nрозслідуванні nнещасних випадків і аварій;

—                     nрозробленні nнормативних актів підприємства (організації);

—                     nформуванні nфонду охорони праці та розподілі його коштів;

—                     nроботі nкомісій з питань охорони праці, атестації робочих місць, введенні в nексплуатацію об’єктів виробничого та соціаль­ного призначення.

7.                       nКонтроль nза:

—                     nдотриманням nчинного законодавства посадовими особами;

—                     nвиконанням nприписів органів державного нагляду;

—                     nвідповідністю nустаткування, технологічних процесів, за­собів захисту працівників чинним nнормативним актам;

—                     nсвоєчасним nнавчанням і проведенням інструктажів праців­ників і атестацією посадових осіб;

—                     nзабезпеченням nпрацівників засобами охорони праці, сані­тарії та гігієни;

—                     nнаданням nпрацівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій;

—                     nвиконанням nзаходів і розпоряджень з питань охорони праці.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

1.                       nБезперешкодно nу будь-який час відвідувати виробничі об’єкти для перевірки стану їхньої nбезпеки.

2.                       nВидавати nкерівникам структурних підрозділів обов’язкові до виконання приписи щодо nусунення наявних недоліків та одержу­вати від цих осіб потрібні відомості, документацію nта пояснення.

3.                       nВимагати nвідсторонення від роботи осіб, які не пройшли пе­редбачених законодавством nнавчання, інструктажу, перевірки знань, медичного огляду і не мають допуску до nвідповідних робіт або не виконують вимог нормативів з охорони праці.

4.                       nЗупиняти nроботу виробництва, дільниці, машин, механіз­мів, устаткування у разі порушень, nякі створюють загрозу життю або здоров’ю працівників.

5.                       nНадсилати nроботодавцю подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які nпорушують вимоги з охорони праці.

На nпідприємстві (в організації) за рішенням трудового колек­тиву може бути створено nкомісію з питань охорони праці для за­безпечення пропорційної участі працівників nу вирішенні питань безпеки гігієни праці та виробничого середовища.

До nскладу такої комісії входять представники роботодавця, про­фесійної спілки або nуповноваженої найманими працівниками особи, спеціалісти з безпеки, гігієни nпраці та інших служб підприємства.

Навчання nй інструктажі з охорони праці. Навчання та інструктажі працівників з питань охорони nпраці є складовою СУОП.

Працівники, nщо виконують роботи підвищеної небезпеки, згід­но з “Переліком робіт з nпідвищеною небезпекою”, а також роботи, для виконання яких потрібний nпрофесійний відбір, проходять по­переднє спеціальне навчання та перевірку знань nз охорони праці в термін, встановлений галузевими нормативами, але не рідше од­ного nразу на рік.

На nпідприємстві згадане навчання організовує відділ охорони праці. Для перевірки nзнань посадових осіб і спеціалістів, згідно з наказом по підприємству, nстворюють комісію, до складу якої входять керівники служби охорони праці, виробничо-технічних nслужб, представники місцевих органів Держпромгірнагляду та профспілкового nкомітету. Очолює таку комісію роботодавець або його заступник.

Позачергову nперевірку знань посадових осіб і спеціалістів здійс­нюють в разі введення в дію nнових або перегляду чинних норматив­них актів; впровадження нового устаткування nабо нових техноло­гічних процесів; переведення працівника на інше місце роботи; nнезнання нормативних актів з охорони праці, а також на вимогу працівника органу nдержавного нагляду за охороною праці.

Працівників, nякі не пройшли навчання та перевірку знань або їх знання з питань охорони праці nпід час повторної перевірки ви­явилися недостатніми, звільняють з посади, а nпитання про їх по­дальше працевлаштування вирішують відповідно до чинного за­конодавства.

Інструктажі nз питань охороні праці проводять на всіх підпри­ємствах, в установах і nорганізаціях, незалежно від характеру їх діяльності та форми власності.   Мета nінструктажу — навчити працівника діяти на своєму робо­чому місці так, щоб не nзавдавати шкоди собі й особам, які його оточують.

За nхарактером і часом проведення інструктажі поділяють на: вступний, первинний, nповторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками під nчас прийняття на постійну або тимчасову роботу, незалежно від рівня їх освіти, n, посади. Відповідаль­ний за його проведення спеціаліст відділу охорони праці nабо осо­ба, призначена наказом роботодавця. У спеціальний журнал та документ nпро прийняття працівника на роботу вносять запис про проведення вступного nінструктажу, який скріпляють підписами осіб, які провели та прослухали nінструктаж.

Первинний інструктаж проводять на робочому місці до по­чатку nроботи. Основою такого виду інструктажу є інструкції з охорони праці для nокремих професій, видів робіт, дільниць, служб, які встановлюють правила nвиконання робіт і поведінки на підприємстві та робочому місці для збереження nздоров’я і праце­здатності робітників. Інструкції з охорони праці видають nкожному працівникові під розписку та розміщують на кожному робочому місці.

Повторний інструктаж здійснюють за програмою первинно­го nз усіма працівниками один раз на півроку, а на роботах підви­щеної небезпеки — nодин раз на квартал.

Позаплановий інструктаж проводять з працівниками в об­сязі nта за темою, які визначаються обставинами кожного конк­ретного випадку, а саме:

—                     nвведенням nв експлуатацію нових або внесенням змін у чинні нормативні акти з охорони nпраці;

—                     nзміною nтехнологічного процесу, заміною або модернізацією устаткування, приладів, nінструментів, вихідної сировини, ма­теріалів та ін.;

—                     nпорушенням nпрацівником нормативних вимог, що молсе призвести до травмування, отруєння або nаварії;

—                     nвиявленням nнедостатньої ознайомленості працівника з безпеч­ними прийомами праці та nнормативними актами з охорони праці;

—                     nперервою nв роботі понад 60 днів, а для робіт підвищеної не­безпеки — понад 30 днів.

Цільовий інструктаж проводять з працівниками під час:

—                     nвиконання nразових робіт, які безпосередньо не пов’язані з основною роботою;

—                     nліквідації nнаслідків аварії та стихійного лиха;

—                     nвиконання nробіт, які оформлюють нарядом-допуском, пись­мовим дозволом та ін.;

—                     nпроведення nпрактик, екскурсій та ін.

3.4.    Державне соціальне nстрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

  Страхування від нещасного випадку – це самостійний вид загальнообов’язкового nдержавного соціального страхування, за допомогою якого здійснюють соціальний nзахист, охорону життя та здоров’я громадян у процесі трудової діяльності.

Основними завданнями страхування є:

—                     nпроведення nпрофілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних nвиробничих чинників;

—                     nзапобігання nнещасним випадкам, професійним захворюван­ням та іншим видам загрози здоров’ю nзастрахованих, спричине­них умовами праці;

—                     nвідновлення nздоров’я та працездатності потерпілих від не­щасних випадків на виробництві та nпрофесійних захворювань;

—                     nвідшкодування nматеріальних та моральних збитків застра­хованим і членам їх родин.

Суб’єктами страхування є застраховані громадяни, страху­вальники, nстраховик.

Застрахований — це фізична особа, на користь якої nздійсню­ють страхування (працівник).

Страхувальники — роботодавці.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків nна виробництві та професійних захворювань України.

Об’єкт страхування — життя застрахованого, його nздоров’я та працездатність.

Для nстрахування від нещасного випадку на виробництві не потрібна згода або заява nпрацівника, страхування здійснюють за безособової умови. За письмовою заявою nстрахуються лише осо­би, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадяни n— суб’єкти підприємницької діяльності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві nабо професійне захворювання, що призвели до професійно зу­мовленої фізичної та nпсихічної травми застрахованого за об­ставин, унаслідок яких виникає право nзастрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних nпослуг.

     Відшкодування збитків nзастрахованому

Страховими виплатами є грошові суми, що їх Фонд виплачує nзастрахованому чи особам, які мають на це право, в разі настання страхового nвипадку, а саме:

1.                       nСтрахові виплати втраченого заробітку залежно від ступеня nвтрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна стра­хова виплата).

2.                       nСтрахові виплати в разі одноразової допомоги (членам роди­ни nта особам, які перебували на утриманні померлого).

3.                       nСтрахові виплати пенсії з інвалідності.

4.                       nСтрахові виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

5.                       nСтрахові виплати на медичну та соціальну допомогу.

Допомогу nв зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачу­ють у розмірі 100 % від nсереднього заробітку, починаючи з 6-го дня. Перші п’ять днів тимчасової nнепрацездатності оплачує робо­тодавець за рахунок коштів підприємства, nустанови, організації.

Суму nщомісячної страхової виплати встановлюють відповідно до ступеня втрати nпрофесійної працездатності та середньомісячного за­робітку, який потерпілий nотримував до порушення стану здоров’я.

Ступінь nвтрати працездатності потерпілими (у відсотках від професійної працездатності, nяку мав потерпілий до ушкодження) встановлює медико-соціальна експертна комісія n(МСЕК) за участі Фонду.

  nУ разі стійкої втрати працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову nстрахову виплату потерпілому, суму якої визначають з розрахунку середньомісячного nзаробітку за кожний відсоток утрати професійної працездатності, але не вище чотирикратного nрозміру граничної суми заробітної плати.

Якщо nкомісією з розслідування нещасного випадку встановле­но, що порушення стану nздоров’я відбулося з вини потерпілого, розмір одноразової допомоги зменшують на n50 % .

За nпотерпілим, тимчасово переведеним за рекомендаціями МСЕК на легшу, але з нижчим nрівнем заробітку роботу, на визна­чений термін зберігають середньомісячну заробітну nплату.

У nразі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій) nмають непрацездатні особи, які пере­бували на його утриманні, або дитина, що nнародилася протягом десятимісячного строку після смерті потерпілого.

     nМоральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, Фонд від­шкодовує за заявою nпотерпілого з описанням характеру шкоди та з поданням відповідного висновку nлікувально-профілактич­ного закладу.

Відшкодування nздійснюють у вигляді одноразової страхової виплати, сума якої визначається в nсудовому порядку. При цьо­му вона не має перевищувати розміру 200 мінімальних nзаробіт­них плат.

Крім nтого, Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну до­помогу, зокрема на nдодаткове харчування, придбання ліків, спе­ціальний медичний догляд, побутове nобслуговування, протезу­вання, санаторно-курортне лікування, придбання nспеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено МСЕК.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ nПІД ЧАС ВИРОБНИЦТВА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

4.1.Особливості nохорони праці на фармацевтичних підприємствах

Фармацевтична nпромисловість – одна з провідних галузей народного господарства України. До неї nвходить комплекс виробництв, які поряд з хімічними методами обробки вихідних nматеріалів широко застосовують біологічний синтез лікарських речовин. Через це nу фармацевтичній промисловості виділяють декілька груп підприємств:

– з nвиготовлення синтетичних субстанцій для подальшого отримання лікарських засобів;

– мікробіологічні nвиробництва;

– з nвиробництва готових лікарських форм.

Фармацевтичне nвиробництво має певні особливості, що визначають специфіку його розвитку:

– по-перше, nвисокі вимоги до якості продукції, гарантією якої є дотримання під час nвиробництва обов’язкових принципів, норм і правил Належної виробничої практики n— “Good manufacturing practice” (GМР);

– по-друге, nшвидке обновлення номенклатури лікарських засобів і порівняно невеликі обсяги nїх випуску;

– по-третє, nвеликі різноманітність і витрати вихідної сировини та матеріалів, зумовлені nскладністю синтезу лікарських суб¬станцій і біологічно активних речовин.

Охорону nпраці під час виробництва лікарських засобів з урахуванням зазначених nособливостей забезпечують завдяки певним вимогам до:

1)        документації;

2)        виробництва;

3)        обладнання;

4)        персоналу.

   nВиробнича документація з охорони праці

Під nчас будівництва фармацевтичних підприємств, їх реконструкції, технічного переоснащення nта впровадження нових технологій з виробництва лікарських засобів має бути nпроведено попередню експертизу документації щодо відповідності її нормативам з nохорони праці, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 431 від n23.06.94 р.

Фармацевтичне nпідприємство має отримати дозвіл на виробництво лікарських засобів.

Виготовлення nпродукції можливе лише за наявності затвердженого регламенту.

Регламент n- нормативний документ, який встановлює вимоги до технологічних процесів, nобладнання та приміщень, пов’язаних з якісним виготовленням продукції, за дотримання nумов охорони праці та довкілля.

Для nкожного виробничого об’єкта потрібно розробити інструкції з охорони праці, nвиробничої санітарії та пожежної безпеки, які відображають:

1.        Правила nбезпечної експлуатації обладнання й установок.

2.        Найнебезпечніші nланки технологічного процесу, на яких можуть виникнути вибух, пожежа, гострі nотруєння або професійні захворювання, та основні заходи запобігання аварійним nситуаціям, а в разі виникнення аварійного стану — правила поведінки працівників nв аварійних умовах.

3.        Правила nта прийоми безпечної роботи в разі підготовки обладнання до завантаження, під nчас технологічного процесу, планових і позапланових зупинок обладнання на nремонт, підготовки обладнання до, а також введення в експлуатацію після ремонту.

    Інструкції nз охорони праці

Інструкція n-  це нормативний акт, який містить правила з охорони праці, яких потрібно nобов’язково дотримуватися представникам певної професії або під час проведення nпевних робіт у виробничих приміщеннях або в інших місцях, де виконують роботи, nа також службові обов’язки.

Структура nінструкцій. Кожній інструкції дають назву та присвоюють скорочене позначення n(код, порядковий номер). У назві інструкції скорочено зазначають галузь її застосування n(наприклад, “Інструкція з охорони праці під час приготування nдезінфекційних розчинів”).

інструкція nмає містити такі розділи:

1.        Загальні nположення.

2.        Вимоги nбезпеки перед початком робіт.

3.        Вимоги nбезпеки під час роботи.

4.        Вимоги nбезпеки по закінченні робіт.

5.        Вимоги nбезпеки в аварійних ситуаціях.

4.2. Державний санітарний нагляд за виробництвом

Державний nсанітарний нагляд у фармацевтичній промисловості здійснюють представники nорганів і закладів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України шляхом запобіжного n(попереднього) та поточного нагляду.

Мета nпоточного санітарного нагляду — контроль санітарного режиму та виклад вимог nщодо усунення його порушень. Плановий поточний санітарний нагляд за промисловим nпідприємством або окремими цехами здійснюють шляхом комплексних обстежень.

1.        Виконання nлабораторних досліджень повітря виробничих приміщень на вміст газів, шкідливої nпари, пилу, мікроорганізмів.

2.        Визначення nтемператури, вологості, інтенсивності випромі-нювання та інших чинників nвиробничого процесу, що виливають на санітарні умови праці.

3.        Встановлення nзв’язку захворюваності та стану здоров’я працівників з умовами праці завдяки nаналізу даних про захворюваність із втратою працездатності, результатів nпрофілактичних медичних оглядів, відомостей про гострі та хронічні професійні nотруєння.

Перевірки nпроводять за планами установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної nслужби, а також позапланово, залежно від санітарної, епідеміологічної ситуації, nза повідомленням підприємств та за заявками громадян. Обов’язкові перевірки nпроводять під час:

– контролювання nвиконання планів із забезпечення відповідних умов праці та профілактики nпрофесійних захворювань;

– контролю nза проведенням санітарних і протиепідемічних заходів;

– розслідування nпричин, умов виникнення професійних чи інфекційних захворювань, отруєнь, nаварій.

Порядок nздійснення посадовими особами санітарно-епідеміологічної служби вищезазначених nзаходів регламентовано в “Інструкції про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною nслужбою України адміністративно-запобіжних заходів”.

4.3. Державний пожежний нагляд за виробництвом

Для nвведення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів, впровадження передових nтехнологій, нових машин, механізмів, устаткування та продукції підприємство має nотримати дозвіл від органів державного пожежного нагляду в порядку, nрегламентованому НАПБ Б. 0.7 018-2001 “Порядок видачі органами державного nпожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду nприміщень”.

Для nодержання дозволу до відповідного органу державного пожежного нагляду потрібно nподати такі документи:

—       заяву;

—       матеріали nекспертизи протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення;

—       копію nдоговору про оренду (для одержання дозволу на оренду приміщень).

Орган nдержавного пожежного нагляду реєструє ці документи в спеціальному журналі, який nведуть за формою, затвердженою МНС, і протягом п’яти робочих днів приймає nрішення про видачу дозволу  або про відмову у видачі дозволу за умови виявлення nфактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення nпожежі або перешкод під час її гасіння й евакуації людей. Копію обґрунтованого nрішення про відмову у видачі дозволу надсилають заявникові.

Проведення nорганами державного пожежного нагляду експертизи протипожежного стану nпідприємства, об’єкта чи приміщення прирівнюють до планового пожежно-технічного nобстеження (перевірки).

Безпека nпраці під час виконання технологічних процесів

Виробництво nлікарських засобів можливе за наявності затверджених технологічного та nтехнічного регламентів.

Технічний nрегламент — це нормативний документ, у якому для конкретного комплексу nтехнологічного обладнання викладено умови, що забезпечують випуск напівпродуктів nабо лікарських засобів певної лікарської форми та відповідної якості, умови nефективної та безпечної експлуатації обладнання і вимоги щодо охорони довкілля.

Під nчас організації та проведення виробничих процесів має бути передбачено здійснення nтаких заходів:

1.        Усунення nбезпосереднього контакту працівників з вихідною сировиною, напівпродуктами, nготовою продукцією та відходами виробництва, які справляють шкідливий вплив.

2.        Заміна nтехнологічних операцій, які пов’язані з використанням небезпечних і шкідливих nвиробничих чинників, на операції або процеси, під час виконання яких цих nчинників немає або вони менш інтенсивні.

3.        Заміну nшкідливих і пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні.

4.        Механізація, nавтоматизація, дистанційне управління тех-нологічними процесами й операціями за nнаявності шкідливих і небезпечних чинників.

5.        Герметизація nобладнання.

6.        Застосування nсистем контролю та управління технологічним процесом, які забезпечать захист nпрацівників і аварійне вимкнення виробничого обладнання.

7.        Своєчасне nвидалення та знешкодження відходів виробництва, які є джерелом небезпечних і nшкідливих чинників.

8.        Застосування nЗКЗ працівників.

9.        Раціональна nорганізація праці та відпочинку для профілактики монотонності, гіподинамії й nполегшення праці.

4.4. Вимоги до виробничих приміщень

Технологічні nпроцеси з виготовлення лікарських засобів здійснюють у виробничих приміщеннях. Виробниче nприміщення (ДСТУ 2293-93) — замкнутий простір у спеціально призначених будівлях nі спорудах, в якому постійно (по змінах) або періодично (протягом робочого дня) nвідбувається трудова діяльність людей.

Виробничі nприміщення мають відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Так, об’єм виробничого nприміщення на одного працівника має становити не менше 15 м³, а nплоща — 4,5 м², висота — 3 м.

У nприміщеннях класу А передбачено ламінарний повітряний потік зі швидкістю 0,45 nм/с, у приміщеннях інших класів — відповідно до розрахунку. Між класифікованими nі некласифікованими зонами перепад тиску має становити не менше 15 Па, між nзонами нижчих класів — не менше 10 Па.

У тих nвипадках, коли концентрація забруднюючих речовин у повітрі, що видаляють з nвиробничих приміщень, перевищує гранично допустимі значення і не відповідає nсанітарним нормам, його потрібно пропускати через обладнання для очищення. nПристрої для викиду видаленого повітря в атмосферу потрібно розміщувати на nвисоті не менше 1,5 м над рівнем даху виробничих будівель.

Усередині nвиробничих приміщень має бути створено такий мікроклімат, який би забезпечував nвідчуття теплового комфорту і сприяв досягненню високого рівня працездатності.

Вимоги nдо технологічного обладнання

На nвсе технологічне обладнання, яке використовують на фармацевтичних підприємствах, nмає бути така документація:

—       паспорт n(оформляє підприємство-виробник);

—       сертифікат nбезпеки (результати експертизи на відповідність певним вимогам безпечності);

—       інструкція nз експлуатації.

У nкартку заносять таку інформацію:

—       найменування nобладнання;

—       тип nобладнання;

—       номер nпозиції обладнання на технологічній схемі регламенту;

—       призначення nобладнання;

—       розпізнавальні nознаки аварії на виробництві;

—       сценарій nможливої аварії та план її ліквідації.

Обладнання nмає бути пожежовибухобезпечним. Воно не повинно створювати небезпеки внаслідок nвпливу вологого повітря, сонячної радіації, механічних коливань, високого та nнизького тиску, перепадів температури, агресивних речовин і мікроорганізмів.

Під nчас експлуатації обладнання внаслідок дії небезпечних чинників виникає загроза nтравматизму. Так, на підприємствах фармацевтичної галузі широко використовують nапарати, які працюють за підвищеної температури (сушарки, випарювальні nустановки), а також апарати, що мають частини з високою швидкістю обертання n(сепаратори, центрифуги) тощо.

Сигналізацію nвикористовують для контролю параметрів технологічного процесу: кількості nпродукту, показників тиску, температури, вологості середовища, хімічного складу, nпараметрів шуму, вібрації тощо.

Нормативами nвизначено сигнальні та розпізнавальні кольори.

Так, nосновними сигнальними кольорами є:

—       червоний n- заборонювальний, попереджає про безпосередню небезпеку;

—       жовтий n- той, що привертає увагу, попереджає про можливу небезпеку;

—       зелений n- означає безпеку.

Розпізнавальними nкольорами вважають зелений, червоний, синій, жовтий, оранжевий, фіолетовий, nкоричневий, сірий. їх наносять на технологічне обладнання, елементи будівельних nконструкцій та інші споруди.

4.5.Вимоги до апаратів і посудин, які працюють під тиском

На nособливу увагу заслуговує питання безпеки працівників під час роботи з обладнанням, nяке функціонує за підвищеного тиску.

Апарати nта посудини, що працюють під тиском, – це герметично закриті ємкості, nпризначені для здійснення хімічних, теплових та інших технологічних процесів, а nтакож зберігання та перевезення газоподібних, рідких і інших речовин, які nперебувають під надлишковим тиском. До них належать парові та водогрійні котли, nкомпресори, холодильні установки, стаціонарні посудини, балони, трубопроводи nгарячої води, пари та газу.

Основна nнебезпека під час експлуатації цього обладнання полягає в можливості раптового nруйнування, що супроводжується вибухом за рахунок вивільнення енергії адіабатичного nрозширення пари або газу.

Посудини, nщо працюють під тиском, належать до обладнання з підвищеною небезпекою. Залежно nвід умов експлуатації (температури, тиску, об’єму) їх поділяють на дві групи.

Усе nобладнання першої групи реєструють і контролюють органи Держпромгірнагляду.

Посудини, nщо належать до другої групи (з умовами роботи, що відрізняються від таких у nпершій групі), не реєструють і контроль за ними організовує керівництво підприємства, nяке відповідає за його безпечну експлуатацію та ремонт.

Безпека nексплуатації парових і водогрійних котлів

Виробництва nлікарських засобів забезпечують парою і підігрітою водою за допомогою парових і nводогрійних котлів. Найбільшу небезпеку становлять вибухи котлів, причини яких nможуть бути:

– організаційними n- порушення правил експлуатації, режиму роботи та інструкцій з техніки безпеки nперсоналом;

– технічними n- різке зниження рівня води в котлі, перевищення робочого тиску, незадовільний nводний режим, що призводить до утворення накипу; накопичення вибухонебезпечних nналивних газів, дефекти основних конструкційних елементів і вузлів, що знижує nмеханічну міцність і надійність під час експлуатації котлів.

Для nпідвищення рівня безпеки котли розміщують в окремих будівлях. Розташування в nсуміжних приміщеннях дозволяють за наявності протипожежної стінки відповідної nвогнестійкості. Приміщення, в якому встановлено котли, має бути збудовано із nвогнетривких матеріалів, мати два виходи, вентиляцію та аварійне освітлення.

Безпека nексплуатації компресорних і холодильних установок

Технологічні nпроцеси з використанням стисненого повітря та холоду широко застосовують у nвиробництві лікарських засобів. Стиснене повітря отримують за допомогою nкомпресорів, а холод – у холодильних установках.

Аварії nпід час роботи компресорів можуть призводити до руйнування обладнання, будівлі, nтравмування персоналу. Причинами аварій можуть бути: перевищення тиску стисненого nповітря, підвищення температури повітря під час стиснення, утворення вибухонебезпечних nсумішей кисню з продуктами розкладання мастил, порушення правил безпеки під час nобслуговування, експлуатації та догляду за технічним станом компресорів.

Безпека nексплуатації стаціонарних посудин, які працюють під тиском

На nфармацевтичних підприємствах для технологічних потреб широко використовують nстаціонарні посудини, що працюють під тиском (автоклави, випарні апарати, фільтри, nсепаратори, бродильні апарати тощо).

Основними nпричинами аварій під час експлуатації цього обладнання є:

—       дефекти nвиготовлення;

—       корозійне nруйнування;

—       порушення nтехнологічного режиму та правил експлуатації;

—       несправності nарматури, приладів і пристроїв безпеки.

Небезпека nпід час експлуатації таких посудин полягає в зриванні болтів, кришок люків, nвипинанні та розриві днищ тощо.

4.6. Вимоги до зберігання та транспортування вихідної nсировини, матеріалів, готової продукції та відходів виробництва

У nфармацевтичній промисловості під час обладнання складів для зберігання речовин nрізних груп небезпеки потрібно враховувати правила і положення санітарної та nпожежної безпеки, що є загальними для всіх складів.

Речовини nпотрібно зберігати в тарі та упакуванні, що регламентовані відповідними nстандартами або технічними умовами. На кожну речовину має бути документ, у nякому зазначають:

—       найменування nорганізації, якій підпорядковано підприємство-виробник;

— nнайменування піднриємства-виробника та його адреса;

—       дата nвиготовлення; номер партії;

—       маса nречовини нетто і брутто;

—       відповідність nякості продукту вимогам стандарту;

—       номер nстандарту;

—       термін nзберігання;

—       знаки nтоксичної та вибухопожежної небезпеки.

Зберігання nбудь-яких хімічних речовин на складах у тарі, що не

має nнаписів, ярликів, бірок, заборонено. Якщо раптом такі речовини виявлено, потрібно nпровести хімічний аналіз або знищити їх.

Заборонено nзберігати на робочих місцях отруйні, вибухові та вогненебезпечні речовини. У nхімічних лабораторіях в обсягах, які потрібні для роботи, такі речовини в робочий nчас зберігають у металевих шафах або сейфах.

Легкозаймисті nгорючі рідкі речовини зберігають у резервуарах, об’єм яких не перевищує об’єму, nрегламентованого нормативами, в місцях, захищених від пилу, вологи та світла. nПід час зберігання легкозаймистих речовин спостерігають за температурою в nприміщенні, оскільки ці рідини мають низьку температуру спалаху, і їх пара nлегко займається. Кислоти й основи зберігають в окремих вогнетривких приміщеннях. nКатегорично заборонено їх зберігання в підвальних приміщеннях, а також разом із nгорючими та легкозаймистими речовинами.

Сулії nз кислотами встановлюють групами не більше ніж у чотири ряди. Ширина проходу nміж рядами має бути не менше 1 м. Для запобігання вибуху сулій у разі теплового nрозширення тару заповнюють не більше ніж на 90 % об’єму. Скляні сулії повинні nмати щільне (густе) обплетення. Якщо такого немає, їх зберігають у корзинах.

Наповнені nбалони зберігають у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, башмаках, nклітках або огороджують бар’єром для запобігання падінню. Балони без башмаків nможна зберігати в горизонтальному положенні на дерев’яних рамах чи стелажах.

5.ОХОРОНА ПРАЦІ В ЗАКЛАДАХ nФАРМАЦІЇ

5.1.         nВимоги nдо розміщення та складу приміщень закладів фармації

Аптечні nсклади (бази) можуть бути розташовані в окремих будівлях або ізольованих nвідокремлених приміщеннях з окремим входом у капітальних спорудах (нежилих будинках), nякі мають відповідати вимогам будівельних, протипожежних і санітарно-протиепідемічних nнорм. Загальна площа аптечної бази має становити не менше 250 м².

Аптеки nрозміщують в окремих будинках або у вбудованих при­міщеннях. У житлових nбудинках аптеки мають бути розташовані на першому поверсі, а окремі приміщення, nкрім торговельного залу, можуть бути розміщені в цокольних і підвальних nприміщеннях.

Загальна nплоща аптеки, що здійснює торгівлю готовими ЛЗ, має становити не менше 50 м² n(з виділенням торговельного залу площею 18 м²), аптек, розташованих nу сільській місцевості, — не менше 40 м².

Виробничі приміщення — це приміщення, в яких виготовля­ють, nконтролюють, упаковують під час технологічного процесу та зберігають ЛЗ.

Експлуатацію nвиробничих приміщень і розташованого в них ус­таткування потрібно здійснювати nвідповідно до вимог наказу МОЗ України № 275 від 15.05.2006 р. “Про затвердження nінструкції з санітарно-протиепідемічного режиму аптечних закладів”.

Техніка безпеки й особиста гігієна персоналу під час nроботи в аптеці

Працівники nаптек мають суворо дотримуватися чинних Правил техніки безпеки та виробничої nсанітарії НАОП 9.1.50-1.07-76.

За nзагальну організацію робіт з охорони праці відповідає адміні­страція аптеки, а nза окремими напрямами — завідувачі відділів. Контролює виконання Правил nДержавна санітарно-епідеміологічна служба та інші.

У nкожній аптеці має бути екземпляр чинних Правил. Адмініст­рація аптеки зобов’язана nзабезпечити розроблення інструкцій з охорони праці, техніки безпеки та nвиробничої санітарії для персо­налу окремих ділянок робіт з урахуванням їх nспецифіки. Після затвердження інструкцій керівництвом їх узгоджують і вивішують nна робочому місці кожного працівника.

Особи, nяких приймають на роботу, можуть бути допущеними до її виконання лише після nпроведення відповідного інструктажу з охорони праці, техніки безпеки та виробничої nсанітарії. Інструк­таж співробітників щодо безпечних прийомів і методів праці nпро­водять у вигляді:

–    вступного інструктажу під час nприйому на роботу із записом у відповідному журналі;

–    первинного інструктажу на nробочому місці із записом у журналі інструктажу на робочому місці;

–    періодичного (не рідше 1 разу nна рік) інструктажу із запи­сом у журналі;

–    позачергового інструктажу в nразі застосування нових дезін­фекційних речовин, встановлення нового приладу чи nапарата, екс­плуатація і догляд за яким потребують певних знань з техніки безпе­ки, nперерви в роботі понад 60 робочих днів, переводу на іншу посаду.

Однією nз умов прийняття на роботу в аптеку є проходження по­переднього медичного nобстеження й оформлення медичної книж­ки. За збереження медичних книжок співробітників nвідповідає керівник аптеки, який до того ж забезпечує ведення журналу nреєстрації, в якому зазначають номер, серію, дату видачі книжки та прізвище, nім’я, по батькові її власника.

Осіб, nу яких виявлено захворювання, а також бактеріоносіїв спрямовують на лікування nабо санацію. До подальшої роботи та­ких осіб допускають лише за наявності довідки nлікувально-про­філактичного закладу про видужання або негативні результати nаналізу на бактеріоносійство.

Щоб nуникнути поширення збудників, про всі випадки за­хворювань персонал аптеки має nнегайно повідомляти адміні­страцію.

Працівників nаптек відповідно до чинних нормативів безплатно забезпечують спеціальними nодягом і взуттям та іншими 3І3. Змі­ну технологічного одягу потрібно проводити nне рідше 2 разів на тиждень. Для цього в кожного співробітника аптеки має бути nне менше двох його комплектів.

Персонал nаптек повинен дотримуватися таких правил:

–    прийшовши на роботу, зняти nверхній одяг і взуття в гарде­робній;

–    перед початком роботи в nдругій гардеробній зняти особисті речі, розвісити їх в індивідуальних шафах і nвимити руки;

–    надягти технологічний одяг і nвзути спеціальне взуття, які зберігають в окремих шафах під бактерицидним nопромінюван­ням, вимити і продезінфікувати руки.

Оброблення nрук потрібно проводити до та під час роботи, але не більше 3 разів за зміну.

Дезінфекційні nсуміші потрібно міняти кожного тижня.

Перед nвідвідуванням туалету необхідно знімати халат, а після – ретельно мити та дезінфікувати руки.

Виробничому персоналу nзаборонено:

-виходити nза межі аптеки в технологічному одязі та взутті;

– nзберігати на робочих місцях і в кишенях халатів речі осо­бистого користування;

– nїсти на робочих місцях.

5.2.         nВимоги nдо техніки безпеки та виробничої санітарії під час виготовлення ЛЗ

Виготовлення nліків в асептичних умовах здійснюють у “чис­тих” приміщеннях, які відповідають nсанітарним вимогам за вміс­том у повітрі мікробних організмів і механічних nчасточок. Стіни таких приміщень мають бути пофарбовані олійною фарбою або nобкладені світлим кахелем від підлоги до стелі без виступів, кар­низів і nтріщин. Стелі в “чистих” приміщеннях фарбують водо­емульсійною nфарбою, підлогу покривають лінолеумом або релі­ном з обов’язковим зварюванням nшвів. Двері та вікна в таких приміщеннях мають бути щільно підігнаними.

Чистоту nвиробничих приміщень забезпечують завдяки викорис­танню стерильної припливної nвентиляції, рециркулярних очис­ників повітря (ІІОРГІ), відповідної кратності nповітрообміну, бакте­рицидних ламп і спеціальній підготовці приміщень і nперсоналу.

“Чисті” nприміщення обладнують припливно-витяжною венти­ляцією з позитивним повітряним nбалансом, яка забезпечує 10-разо вий обмін повітря за годину. Повітря для nприпливної вентиляції очищують на бактерицидних фільтрах “Лайк”. Для nзменшення мікробного забруднення рекомендують використовувати пересувні nрециркуляційні повітроочисники ГЮРП-0,9 та ПОРП-1,5, які за­безпечують nдодатковий 10-разовий повітрообмін. Потрібну кіль­кість ПОРП визначають залежно nвід розміру приміщення, виходя­чи з розрахунку — 1 установка на приміщення nоб’ємом 75—100 м³.

Для nзнезаражування повітря у виробничих приміщеннях ви­користовують неекрановані nбактерицидні опромінювані з розра­хунку потужності 2—2,5 Вт на 1 м³ nоб’єму приміщення. їх вмика­ють на 1—2 год до початку роботи. Оскільки nультрафіолетові випромінювачі утворюють в повітрі токсичні продукти (озон, ок­сиди nазоту), під час їх роботи потрібно вмикати вентиляцію і ре­тельно слідкувати за nтим, щоб у приміщеннях не було людей. Вмикачі опромінювачів встановлюють перед nвходом у приміщен­ня і блокують зі світловим табло “Не заходити, увімкнуто nбакте­рицидний опромінювач”. Заходити в приміщення, в якому пра­цювала nнеекранована бактерицидна лампа, і тривало перебувати в ньому можна лише через n15 хв після її вимкнення.

Асептичні nприміщення відокремлюють від інших приміщень аптеки за допомогою повітряних nшлюзів. Перед входом у такі приміщення розміщують килимки з гуми, які 1 раз за nзаміну об­робляють дезінфекційними розчинами.

Генеральне nприбирання асептичних приміщень проводять 1 раз на тиждень. їх, за можливості, nзвільняють від устаткування, ми­ють і дезінфікують стіни, двері, підлогу, суворо nдотримуючись послідовності стадій прибирання: спочатку миють стіни та двері від nстелі до підлоги, потім миють і дезінфікують стаціонарне устаткування, і в nостанню чергу – підлогу. Після дезінфекції при­міщення опромінюють nультрафіолетовим світлом.

Персонал, nякий працює в асептичному блоці, має суворо до­тримуватися правил особистої nгігієни та не менше 1 разу на рік проходити інструктаж щодо вимог під час nроботи в зазначених приміщеннях.

5.3.Вимоги до техніки безпеки та nвиробничої санітарії під час одержання води очищеної та води для ін’єкцій

Одержання nта зберігання води очищеної проводять у спеціаль­но обладнаному для цього асептичному nприміщенні. Роботи, що не пов’язані з одержанням води, виконувати в такому nприміщен­ні заборонено.

Керівник nаптеки призначає особу, відповідальну за одерлеання води очищеної та води для nін’єкцій.

Воду nочищену та воду для ін’єкцій отримують завдяки дисти­ляції, йонному обміну, nзворотному осмосу або іншому способу за допомогою відповідних апаратів згідно з nінструкціями до їх за­стосування.

5.4.Вимоги nдо техніки безпеки та виробничої санітарії під час зберігання ЛЗ

ЛЗ nу закладах фармації зберігають відповідно до вимог інс­трукції, затвердженої наказом nМОЗ України № 44 від 16.03.93 р. “Про організацію зберігання в аптечних nустановах різних груп лі­карських засобів та виробів медичного призначення”.

У nприміщеннях для зберігання ЛЗ має бути достатньо стела­жів, шаф, піддонів тощо. nСтелажі встановлюють на відстані 0,6— 0,7 м від зовнішніх стін, не менше ніж n0,5 м від стелі та не менше ніж на 0,25 м від підлоги. їх потрібно розташовувати nтак, щоб проходи між стелажами були освітленими, а відстань між ними становила nне менше 0,75 м для забезпечення вільного доступу до товару.

.Не nрекомендують розташовувати поруч:

—                     nЛЗ зі nспівзвучними назвами;

—                     nЛЗ для nвнутрішнього застосування списку Б, які дуже від­різняються вищими дозами;

—                     nЛЗ в nалфавітному порядку.

У nприміщеннях для зберігання ЛЗ розміщують окремо:

—                     nвідповідно nдо токсикологічних груп (список А — отруйні та наркотичні речовини; список Б — nсильнодіючі речовини; загаль­ний список);

—                     nвідповідно nдо фармакологічних груп;

—                     nзалежно nвід способу вживання (для внутрішнього, зовніш­нього);

—                     nвідповідно nдо агрегатного стану (рідкі, сипучі, газоподібні тощо);

—                     nвідповідно nдо фізико-хімічних властивостей і впливу різних чинників зовнішнього середовища n(ЛЗ, які потребують захисту від світла, вологи, випаровування, високої або nнизької темпера­тури, газів, які містяться у навколишньому середовищі, пахучі, nзабарвлені, дезінфекційні);

—                     nз nурахуванням характеру різних лікарських форм.

5.5.Безпека праці з наркотичними, отруйними та сильнодіючими nречовинами

Згідно nз чинним законодавством, для отримання ліцензії на згаданий вид діяльності nзаявник зобов’язаний надати висновок територіального наркологічного закладу про nте, що у співробітни­ків закладу за результатами наркологічного огляду nнаркологіч­них захворювань не виявлено.

Порядок nпроведення наркологічного огляду розроблено від­повідно до рекомендацій nВсесвітньої організації охорони здоров’я і затверджено постановою Кабінету nМіністрів України № 1238. Обстеження включає лікарський огляд, психологічне nтестування та медичне лабораторне обстеження (аналіз крові). Якщо під час nобстеження наркологічних проблем не виявлено, оформлюють сертифікат “Про nпроходження профілактичного наркологічного огляду”, який є формою nмедичного висновку. В подальшому спів­робітники зобов’язані щороку проходити nтаке обстеження.

Зберігання наркотичних і отруйних речовин дозволено лише в nспеціальних матеріальних кімнатах, у сейфах або металевих ящиках, які nпригвинчені до підлоги.

На вікнах матеріальних кімнат мають бути решітки. Мате­ріальні nкімнати та сейфи, в яких зберігають наркотичні й отруйні речовини, обладнують nсвітловою та звуковою сигналізацією, яку вмикають на ніч.

Наркотичні й отруйні речовини потрібно зберігати лише в сей­фі, nпри цьому сильнодіючі речовини – у внутрішньому відділен­ні, яке має додатковий nзамок.

5.6.Санітарний нагляд за закладами фармації

Державна nсанітарно-еиідеміологічна служба реалізує такі види нагляду за закладами nфармації:

1.                       nПопереджувальний nсанітарний нагляд за будівництвом (рекон­струкцією) аптеки або її структурного nпідрозділу, який включає:

—                     nпопереднє nпогодження розміщення об’єкта;

—                     nрозгляд nта погодження проектної документації;

—                     nсанітарний nнагляд за будівництвом (реконструкцією);

—                     nвведення nоб’єкта в експлуатацію.

2.                       nПоточний nплановий санітарний нагляд за виконанням апте­кою її функцій, відповідним nутриманням та експлуатацією шля­хом контролю за:

—                     nвиконанням nсанітарно-гігієнічних вимог до облаштування, обладнання й утримання аптеки;

—                     nдотриманням nгігієнічних показників повітряного середови­ща, вентиляції, опалення, nосвітлення тощо;

—                     nдотриманням nправил особистої гігієни працівників закладу фармації;

—                     nнаявністю nта використанням 313 тощо.

Під nчас поточного нагляду об’єктами контролю є:

1.                       nМікроклімат.

2.                       nВентиляція.

3.                       nОсвітлення.

4.                       nСанітарно-гігієнічний nстан.

5.                       nРобочий nодяг і 313 працівників тощо.

Об’єктами nбактеріологічного контролю є:

—                     nвода nочищена та вода для ін’єкцій;

—                     nЛЗ;

—                     nаптечний nпосуд та інші допоміжні матеріали;

—                     nінвентар, nустаткування;

—                     nодяг і nруки персоналу;

—                     nповітряне nсередовище.

Кількість nобстежень аптечних закладів з одночасним відбором проб на бактеріологічний nаналіз — не менше 2 разів на квартал.

5.7.Поводження з фармацевтичними відходами

До nфармацевтичних відходів відповідно до рекомендацій ВООЗ відносять:

—                     nусі nфармацевтичні препарати, термін придатності яких за­кінчився;

—                     nусі nнезапечатані сиропи, очні краплі, тюбики з кремами, мазями тощо, незалежно від nтого, прострочені вони чи ні;

—                     nусі nфармацевтичні препарати, режим зберігання яких було порушено (інсулін, nгормональні препарати, гама-глобулін і вакцини);

—                     nусі nзапаковані таблетки та капсули без оригінальних блістерних упаковок або nзапаковані без відповідних етикеток і маркування.

Списування nнеякісних ЛЗ з простроченим терміном придат­ності або таких, які стали nнепридатними до застосування через порушення умов зберігання, цілісності nупаковки, що не відпові­дають вимогам нормативно-технічної документації, nпроводить ко­місія, яку створюють на підставі наказу по відповідному закладу nфармації, в кількості не менше 3 осіб. На кожну партію ЛЗ ко­місія складає акт, nв якому вказують: найменування ЛЗ, реєстра­ційний номер партії, кількість nнеякісних ЛЗ.

Неякісні nЛЗ повертають виробнику на підставі акта-передачі, в якому зазначають:

—                     nнайменування nЛЗ і лікарську форму;

—                     nномер nсерії партії;

—                     nдату nнадходження;

—                     nназву nорганізації-постачальника;

—                     nкількість nв одній упаковці та загальну кількість ЛЗ.

У nжурналі обліку руху неякісних ЛЗ роблять відповідний запис. Такий журнал має nбути прошнурований, пронумерова­ний, пропечатаний і підписаний керівником nзакладу та голов­ним бухгалтером.

Роботи nзі знищення або утилізації неякісних ЛЗ проводять представники спеціально nстворених ліцензованих установ від­повідно до вимог постанови Кабінету nМіністрів України № 440 від 20.06.96 р. “Про затвердження порядку nотримання дозволу на використання, зберігання, транспортування, схоронення, nзнищення та утилізацію ядовитих речовин, у тому числі токсич­них промислових nвідходів, продуктів біотехнології та інших біо­логічних агентів”.

Знищення nабо утилізацію фармацевтичних відходів проводять лише на підставі відповідного nдозволу регіонального Державного управління з екологічної безпеки. Методи nзнищення або утилізації неякісних ЛЗ визначають з ура­хуванням ступеня їх nнебезпечності для здоров’я людини та довкілля.

Контрольовані nЛЗ знищують під керівництвом фахівця, який має вищу фармацевтичну освіту, в nприсутності представників пра­воохоронних органів. Найприйнятнішими для nзнищення фарма­цевтичних відходів цієї категорії є методи високотемпературного nспалювання та нейтралізації (укладання відходів у капсулу).

Дезінфекційні nречовини загалом не мають терміну придат­ності, але коли виникає потреба в їх nзнищенні, потрібно врахову­вати, що такі речовини не можна зливати в каналізацію nу великій кількості, оскільки вони знищують бактерії в каналізаційно-очисних спорудах, nщо може призвести до погіршання біологіч­ного очищення стоків. Також дезінфекційні nрозчини не можна скидати у поверхневі водоймища, бо вони завдають шкоди їх nфлорі та фауні.

Знищення nабо утилізацію фармацевтичних відходів здійснюють у присутності комісії, до nскладу якої входить не менше 3 осіб.

Після nпроведення робіт зі знищення або утилізації фарма­цевтичних відходів складають nакт  у 2 примір­никах, у якому зазначають: найменування неякісного ЛЗ, який nбуло знищено, його фармакотерапевтичну групу, номер серії, дату виготовлення, nлікарську форму, кількість в одній упа­ковці та загальну кількість ЛЗ. В акті nвказують мету знищення фармпрепарату. Акт підписують члени комісії та nзатверджує керівник закладу, після чого його скріпляють печаткою закла­ду фармації. nОдин екземпляр акта протягом місячного терміну надсилають у регіональне nДержавне управління з екологічної безпеки.

5.8.Охорона праці користувачів ПК

Використання nкомп’ютерів потребує вдосконалення наявних і розроблення нових підходів до nорганізації робочих місць, прове­дення профілактичних заходів для запобігання nнегативним наслідкам впливу ПК на стан здоров’я користувачів.

Основним nнормативним документом, який регламентує забез­печення охорони праці nкористувачів ПК, є ДСанПіН 3.3.2.007-98 “Державні санітарні правила та nнорми роботи з візуальними дис­плейними терміналами електронно-обчислювальних nмашин”.

Об’ємно-планувальні nрішення будівель і приміщень для роботи з комп’ютерами мають відповідати чинним nсанітарним правилам. Заборонено розміщувати робочі місця користувачів ГІК у під­вальних nприміщеннях і на цокольних поверхах.

Площа nодного робочого місця має становити не менш 6,0 м², а об’ємне — не nменше 20,0 м².

6.УМОВИ nПРАЦІ ТА ЇХ АНАЛІЗ. ТРУДОВІ УГОДИ.

6.1.         nЗагальна характеристика умов праці

Характеристикою nвиробничого середовища з урахуванням особливостей технологічних, виробничих і nтрудових процесів є наявність різноманітних чинників, які негативно впливають nна організм людини. Згідно з “Гігієнічною класифікацією праці та nнебезпечних чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового nпроцесу”, затвердженою наказом МОЗ № 382 від 31.12.97 р., умовами праці є nсукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають nна здоров’я й працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

    Виробничі nумови праці поділяють на такі групи:

—       загальні;

—       технічні;

—       умови nбезпеки;

—       санітарно-гігієпічпі;

—       психофізіологічні;

—       естетичні.

     Важкість nпраці — це характеристика трудового процесу, що відображає ступінь загальних nенерговитрат, навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну та nдихальну системи організму працівника.

Напруженість nпраці — ознака трудового процесу, що відображає навантаження на центральну nнервову систему (рівень уваги, емоціональна та інтелектуальна напруженість) nпрацівника.

Естетичні умови nпраці включають оформлення та інтер’єр приміщень, форму та колір обладнання, nзручність робочого одягу, облаштування куточків живої природи та інші заходи.

6.2.Гігієнічна nкласифікація умов праці

Згідно з nпараметрами трудового процесу, за ступенем впливу на функціональний стан і nздоров’я працівників запропоновано гігієнічну класифікацію умов праці.

Умови праці nрозподіляють на чотири класи:

I клас — nоптимальні — які дають змогу зберегти здоров’я працівників і створити передумови nдля підтримання високого рівня працездатності;

II         клас — nдопустимі — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища та nтрудового процесу, які не перевищують встановлені гігієнічні нормативи для nробочих місці», і за яких функціональний стан організму відновлюється за період nвідпочинку або до початку іншої зміни, а також не справляють несприятливого nвпливу па здоров’я працівників та їх нащадків;

III        клас — nшкідливі — за яких шкідливі виробничі чинники перевищують гігієнічні нормативи nта здатні несприятливо позначитися на організмі працівників або їх нащадків.

Шкідливі умови nпраці за рівнем перевищення гігієнічних нормативів і змін в організмі nпрацівників поділяють на чотири ступеня:

I ступінь — nвідхилення від гігієнічних нормативів спричинюють функціональні зміни та nсприяють зростанню показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

II         ступінь n— виробничі чинники здатні зумовити стійкі функціональні порушення й призвести nдо зростання захворюваності та появи окремих ознак професійної патології;

III        ступінь n— умови праці призводять до підвищення рівня захворюваності та розвитку nпочаткових стадій професійної патології;

IV       ступінь n— такі умови праці, за яких можуть розвинутися виражені форми професійних nзахворювань, значно зростати показники хронічної патології та захворюваності з nтимчасовою втратою працездатності;

IV клас — nнебезпечні (екстремальні) — умови праці, що характеризуються такими рівнями nвиробничих чинників, вплив яких під час робочої зміни створює високий ризик nвиникнення тяжких форм гострих уражень, отруєнь, каліцтва, а іноді загрожує nжиттю працівника.

6.3.Вимоги nдо умов праці

Умови праці мають nзадовольняти вимогам, які дають змогу виконувати робочі обов’язки без шкоди для nздоров’я, уникати перевтоми і забезпечують високу продуктивність, а саме:

—       вимогам nбезпеки;

—       фізіологічним nі гігієнічним вимогам;

—       психологічним;

—       ергономічним.

Вимоги безпеки nвраховують наявність і рівень небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їх nдію на людину, ефективність ЗКЗ і 313. Основна мета цих вимог — запобігання nнещасним випадкам і професійним захворюванням. У законах і нормативно-технічній nдокументації визначено вимоги безпеки для небезпечних і шкідливих чинників, nвиробничого обладнання, виробничих процесів, засобів захисту працівників, nбудівель, споруд.

Фізіологічні та nгігієнічні вимоги враховують функціональні можливості організму людини та зміни nфізіологічних процесів під впливом умов праці. Ці вимоги є предметом вивчення nфізіології та гігієни праці.

Психологічні nвимоги визначають закономірності психічної діяльності людини, можливості nсприйняття інформації, пам’яті та мислення. Ці вимоги є предметом вивчення психології.

Ергономічні nвимоги враховують антропометричні та біомеханічні характеристики людини, nособливості робочої пози, встановлюють відповідність знарядь праці, органів nуправління, робочих місць розмірам, формі й масі тіла людини, силі та напрямку nрухів. Ці вимоги вивчає ергономіка.

6.4.Методика nаналізу умов праці

Метою аналізу nумов праці є визначення небезпечних і шкідливих чинників виробництва та потреби nв розробленні засобів і заходів для усунення ризику травмування та професійних nзахворювань і створення умов для високопродуктивної праці.

Для повноти nаналізу умов праці на підприємстві варто розглядати організацію виробництва, nстан виробничого середовища, робочих місць, виробничого обладнання. Це дасть nзмогу ідентифікувати всі небезпечні та шкідливі чинники.

Існують дві nметодики аналізу умов праці:

—       за nокремими елементами умов праці;

—       за nінтегральною оцінкою.

Аналіз умов праці nза окремими елементами виконують у такій послідовності:

1.        На nпідставі детального вивчення характеристик технологічного процесу, конструкції nмашин і устаткування, виконуваної роботи виявляють діючі, потенційно небезпечні nта шкідливі виробничі чинники та визначають їх походження, характер впливу на людину, nможливу концентрацію або рівень і тривалість дії протягом зміни тощо.

2.        На nпідставі нормативно-технічної документації визначають гранично допустимі nконцентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) або інші нормативні дані.

3.        Шляхом nзіставлення фактичних або потенційних значень параметрів чинників, особливостей nі характеристик технологічних процесів визначають ступінь їхньої небезпечності nабо шкідливості.

4.        На nпідставі проведеного аналізу готують рекомендації щодо здійснення певних nтехнічних, організаційних та інших заходів для усунення чи зменшення несприятливого nвпливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Методика аналізу nумов праці за інтегральною оцінкою ґрунтується на застосуванні показника “важкість nпраці”, який враховує вплив на працівника всіх елементів умов праці.

Існує шість nкатегорій важкості робіт, яким відповідають шість груп умов праці:

I — категорія — nоптимальні;

II         — nдопустимі;

III        — nгранично допустимі;

IV       — nгранично стерпні;

V        — нестерпні;

VI       — nкритичні.

Згідно з цією nметодикою розроблено таблицю критеріїв оцінки елементів умов праці. Кожному nелементу присвоюють бал від 1 до 6, залежно від його кількісного значення, що nвідповідає пев¬ній категорії важкості праці .

Так, 1 бал отримують nті елементі, значення яких відповідають чинним нормативам або нижчі від nсанітарних норм і ГДР. Вищі бали присвоюють залежно від величини перевищення nнорми або кратності перевищення ГДР.

Фактичні nпоказники елементів виробничого середовища встановлюють шляхом безпосередніх nвимірювань за допомогою відповідної апаратури.

З огляду на nрозраховану інтегральну оцінку визначають категорію валскості праці (табл. 4), nяку використовують на підприємстві (в установі) як основу розроблення системи nпільг і компенсацій за несприятливі умови праці.

Таблиця 4. nВизначення категорій важкості праці

 

n

Категорія важкості праці	І	II	III	IV	V	VI
Інтегральна оцінка, в балах	До 18	До 33	До 45	До 53	До 58	До 69
Доплати за умови праці,%	–	–	4±8	12+16	20	24

 

6.5.Атестація nта паспортизація робочих місць

У сучасних умовах nвеликого значення набуває атестація робочих місць, яку проводять на nпідприємствах (в установах) на підставі постанови Кабінету Міністрів України № n442 від 1.08.92 р. “Про порядок проведення атестації робочих місць за nумовами праці”та відповідно до “Методичних рекомендацій для проведення nатестації робочих місць за умовами праці” .

   Атестацію один nраз на п’ять років на підприємстві загалом і в кожному підрозділі зокрема nздійснює атестаційна комісія, до складу якої входять фахівці, робітники, службовці, nінженери з охорони праці, керівники служби, представники профспілок.

Атестацію робочих nмісць проводять лише за умовами праці або за їх загальним рівнем.

І. Атестацію nробочих місць за умовами праці здійснюють на підприємствах і в організаціях, де nтехнологічні процеси, обладнання, сировина та матеріали є потенційними nджерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників.

Основна мета nтакої атестації — врегулювання відносин між роботодавцем і працівниками в nгалузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, nпільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація робочих nмісць передбачає:

—       встановлення nчинників і причин виникнення несприятливих умов праці;

—       санітарно-гігієнічне nдослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості та nнапруженості трудового процесу на робочому місці;

—       комплексну nоцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх nхарактеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і nправилам;

—       встановлення nступеня шкідливості та небезпечності праці та її характеру за гігієнічною nкласифікацією;

—       обґрунтування nвіднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами nпраці;

—       визначення n(підтвердження) права працівників на пільги;

—       аналіз nреалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня nгігієни, характеру та безпеки праці.

Після визначення nфактичних показників усіх виробничих чинників за даними лабораторно-інструментальних nдосліджень комісія складає “Картку умов праці” на колене робоче nмісце, яка включає оцінку чинників виробничого середовища та трудового процесу, nгігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного й організаційного рівня.

За результатами nатестації складають переліки:

—       робочих nмісць, виробництв, робіт, професій і посад, за якими закріплено право nпрацівника на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

—       робочих nмісць, виробництв, робіт, професій і посад, щодо яких пропонують встановити nпільги за рахунок підприємства;

—       робочих nмісць з несприятливими умовами праці, на яких потрібно здійснити першочергові nзаходи щодо їх поліпшення.

Підсумки роботи nатестаційної комісії заносять до протоколу, до якого додають:

1.        Карти nробочих місць.

2.        Протоколи nвимірювання рівня шкідливих і небезпечних чинників.

3.        План nзаходів з поліпшення умов праці.

Матеріали nатестації є документами суворої звітності, їх зберігають на підприємстві (в nорганізації) протягом п’ятидесяти років.

За підсумками nатестації робочих місць за умовами праці:

1.        Планують nі реалізують заходи з поліпшення умов праці відповідно до чинних нормативних nактів.

2.        Обґрунтовують nнадання пільг і компенсацій працівникам, які зайняті на роботах з важкими та nшкідливими умовами праці в порядку, передбаченому законодавством.

3.        Вирішують nпитання про зв’язок захворювання з професійною діяльністю працівника.

4.        Розглядають nпитання про припинення експлуатації цеха, дільниці, виробничого обладнання, nзмінення технологій, які без-посередньо загрожують життю або здоров’ю nпрацівників.

5.        Включають nдо трудового договору вимоги до умов праці робітників.

6.        Складають nформи статистичної звітності.

7.        Притягають nдо відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону nпраці.

II. Загальна nатестації! робочих місць — це комплексна оцінка кожного робочого місця на його nвідповідність сучасному науково- технічному рівню та вимогам охорони праці. Її nпроводять за таки¬ми рівнями:

—       техніко-технологічним;

—       організаційно-економічним;

—       охорони nпраці.

Основна мета nзагальної атестації — підвищення ефективності виробництва завдяки поліпшенню nумов праці.

Загальна nатестація проходить такі етапи:

—       облік;

—       власне nатестацію;

—       раціоналізацію nта планування робочих місць.

Облік передбачає nвизначення кількості робочих місць та їхню класифікацію. Обліковують усі робочі nмісця, забезпечені й не за-безпечені робочою силою, не враховують лише nобладнання за¬гального користування (переносне тощо).

Власне атестація nполягає в комплексній оцінці робочого міс¬ця за трьома рівнями:

—       техніко-технологічним;

—       організаційно-економічним;

—       умов nпраці та техніки безпеки.

Характеристики за nтакими рівнями заносять у “Паспорт робо¬чого місця”. За результатами nатестації, які оформлюють актом, робоче місце може бути атестоване або визнане nтаким, що підля¬гає раціоналізації чи ліквідації.

Раціоналізація nполягає у впровадженні заходів, спрямованих на вдосконалення робочих місць і nполіпшення умов праці на них.

Планування — це nрозрахунок оптимальної чисельності та структури робочих місць з урахуванням nтрудових ресурсів і зрос¬тання продуктивності праці.

На підставі nпаспортизації робочих місць проводять паспорти¬зацію цехів, ділянок n(структурних підрозділів). Вона полягає у введенні в кожному підрозділі n”Паспорта санітарно-технічного стану і наявності засобів охорони nпраці”, який дає змогу обґрун¬товано розробляти заходи з поліпшення умов nпраці, планувати кошти на їх проведення, прогнозувати ефективність витрат.

6.6.Пільги nта компенсації за несприятливі умови праці

Сучасний рівень nрозвитку техніки поки що не може забезпечити всім працівникам належних умов nпраці, що виключають вплив шкідливих і небезпечних чинників на організм людини. nТому законодавство передбачає надання працівникам за несприятливі умови праці nнадання різних пільг та компенсацій.

Так, право на nдострокову пенсію на пільгових умовах згідно з постановою Кабінету Міністрів nУкраїни № 36 від 16.01.2003 р. за списком № 1 мають працівники, на робочих nмісцях яких під час атестації за умовами праці виявлено небезпечні та шкідливі nчинники III класу:

• не менше двох nчинників III ступеня або

• одного чинника nIII ступеня і трьох чинників II ступеня, або

• чотирьох nчинників II ступеня, або

• наявність у nповітрі робочої зони хімічних речовин спрямованої дії І чи II класу небезпеки.

Право на nдострокову пенсію на пільгових умовах за списком № 2 мають працівники, на nробочих місцях яких під час проведен¬ня атестації за умовами праці виявлено nшкідливі та небезпечні чинники III класу:

• чинник III nступеня або

• три чинники І і nII ступеня, або

• чотири чинники nІ ступеня.

Однією з пільг nдля працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, є nлікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для зміцнення їхнього здоров’я та nзапобігання професійним захворюванням. Витрати, пов’язані з наданням працівникам nбезкоштовного ЛПХ, погашають за рахунок собівартості продукції (в бюджетних організаціях n— за рахунок асигнувань з бюджету).

Працівникам, nзайнятим на роботах зі шкідливими речовинами, відповідно до ДНАОП 0.05-4.02-87 nпередбачено видачу молока для підвищення опору організму несприятливим чинникам nвиробничого середовища.

За умоїш nпостійного контакту з неорганічними сполуками свинцю рекомендовано замість nмолока видавати працівникам кисломолочні продукти або додавати до молока 2 г nпектину. Можна також ці продукти замінити натуральними соками з м’якоттю в nкількості 300 мл на добу.

Працівникам, які nзайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, на підставі наказу МОЗ № 38355 nвід 31.12.97 р. додатково до основної відпустки  надають від 6 до 36 робочих nднів і встановлюють скорочений робочий день, згідно зі “Списком nвиробництв, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота на яких дає nправо на додаткову відпустку і скорочений робочий день”.

Згідно з наказом nМОЗ № 54 від 23.03.93 р. доплати за несприятливі умови праці можуть бути nздійснені у вигляді підвищення тарифних ставок і посадових окладів, надбавок до nставок і окладів.

Компенсаційні nдоплати за умови праці, що не відповідають нормативам, включають доплати за:

—       роботу у nважких, шкідливих та особливо важких і шкідли¬вих умовах праці;

—       інтенсивність nпраці;

—       роботу в nнічний час;

—       перевезення nнебезпечних вантажів.

Конкретні розміри nдоплат визначають на підставі атестації робочих місць. Вони становлять від 4 до n24 % тарифної ставки (посадового окладу).

Роботу в нічний nчас оплачують за підвищеним тарифом, але не нинече 20 % від суми, встановленої nза кожну годину роботи.

Власник за свої nкошти (з прибутку) молсе встановлювати за колективним договором додаткові nпільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (додаткові перерви, nбезкоштовні обіди тощо).

6.7.Звітність nпідприємств і організацій з питань охорони праці

Усі підприємства nй організації, незалежно від виду діяльності, форми власності та підпорядкованості, nзвітують про стан умов праці за минулий календарний рік (станом на 31 січня nнаступного року) за двома формами звітності:

1.        Форма № n1-ПВ “Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в nшкідливих умовах за   рік” (див. додаток 8).

Цю форму nнадсилають в: обласний (районний, міський) орган державної статистики; керівну n(вищу) організацію (якщо такої немає — в обласну, міську, районну держадміністрації); nтериторіальне управління Держпромгірнагляду.

Форма № 1-ПВ nмістить два розділи: “Стан умов праці” та “Пільги і компенсації nза роботу в шкідливих умовах”.

2.        Форма № n2-УБ (відомча) “Звіт про стан умов та безпеки праці за      рік” n(див. додаток 9). Цю форму надсилають тим самим адресатам, що і форму № 1-ПВ, nза винятком обласного чи районного органу державної влади. Замість цього її nподають в орган районної або міської санітарно-епідеміологічної служби.

Форма № 2-УБ nмістить чотири розділи: “Стан умов і безпеки праці”, “Забезпечення nзасобами індивідуального захисту”, “Санітарно-побутове забезпечення”, n”Суми відрахувань за шкідливі умови праці”.

Державні комітети nУкраїни, концерни, корпорації, інші об’єднання підприємств, які створені за nгалузевим принципом, а також обласні та міські держадміністрації зобов’язані до n1 березня наступного за звітним року подати до Держпромгірнагляду звіт за nузагальненою Єдиною державною системою показників обліку умов і безпеки праці, nзатвердженою наказом МОЗ України № 27 від 31.03.94 р. Згадана система містить nшість розділів:

1.        Стан nумов праці.

2.        Стан nбезпеки праці.

3.        Пільги nта компенсації за роботу в шкідливих умовах.

4.        Суми nвідрахувань за шкідливі умови праці.

5.        Забезпеченість nзасобами індивідуального захисту.

6. nСанітарно-побутове забезпечення.

Показники Єдиної nдержавної системи використовують під час вивчення стану умов та безпеки праці, nопрацювання комплексних заходів із досягнення встановлених нормативів і nпідвищення наявного рівня охорони праці.

6.8.Трудові nугоди

Згідно nіз чинним законодавством, на кожному підприємстві (в установі, організації) nщорічно або через три роки (залежно від галузі та відповідно до рішення nтрудового колективу) укладають колективний договір (угоду) між роботодавцем n(або уповноваженим органом чи особою) і трудовим колективом.

Проект nдоговору має бути обговорений і затверджений на зборах трудового колективу. nКошти та матеріальні ресурси, що передбачені на виконання заходів з охорони nпраці, заборонено використовувати з іншою метою.

У nколективному договорі сторони узгоджують такі питання: забезпечення працівникам nсоціальних гарантій у галузі охорони праці не нижче передбаченого nзаконодавством рівня; обов’язки, комплексні заходи щодо встановлених нормативів nбезпеки, гігієни праці та виробничого середовища; підвищення рівня охорони nпраці; запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і nаварій; обсяги та длеерела фінансування зазначених заходів.

Колективний nдоговір містить такі розділи:

1.         n”Загальні положення” — визначено коло працівників, на яких буде поширюватися nдоговір, термін його дії та коло уповноважених осіб.

2.         n”Загальні обов’язки сторін” — наведено основні обов’язки сторін, які nзабезпечать безпечні умови праці та побуту.

3.         n”Трудовий договір”.

4.         n”Зайнятість” — містить інформацію про наявні робочі місця та перспективи nрозвитку підприємства (установи).

5.         n”Робочий час і час відпочинку” — визначено тривалість робочого часу і nйого скорочення для працівників певних професій, пільги на змінну роботу та ін.

6.         n”Підвищення кваліфікації, перепідготовка, перенавчання” — відповідно nдо планів підприємства (установи) наведено чисельність працівників, які підлягають nпідвищенню кваліфікації, та тих, кому потрібна перепідготовка.

7.         n”Охорона праці” — вміщує інформацію про:

–       nтерміни проведення атестації робочих місць;

–        nполіпшення умов праці;

–        nвстановлення пільг і компенсацій працівникам;

 –       nзаохочення робітників за дотримання вимог з охорони праці;

–        nвпровадження громадського контролю за станом охорони праці тощо.

8.         n”Оплата праці” — наведено розміри та порядок преміювання, доплата  за nпоказники праці.

9.         n”Нормування праці” — викладено нормативи та стандарти праці, яких дотримуються nна підприємстві (в установі).

10.       n”Житлово-побутові та соціально-культурні умови” — передбачено nвиділення коштів на будівництво житлово-побутових і оздоровчих закладів. Наведено nпитання медичного обстеження, громадського харчування, nлікувально-профілактичного харчування, транспортного забезпечення, придбання nжитла, палива тощо.

11.      n “Додаткові пільги” – визначено розміри додаткової одноразової допомоги nпрацівникам у разі хвороби, народження дитини тощо.

12.       n”Участь працівників в управлінні підприємством” — зазначено чисельне nпредставництво від трудового колективу у складі ради підприємства.

13.       n”Порядок підготовки, укладання та перегляду колективного договору” — nвикладено конкретний список комісії від сторін n”адміністрація—колектив”, яка бере участь у підготовці договору до nзатвердження, а також встановлено термін обговорення договору.

14.       n”Порядок виконання та контроль за реалізацією колективного договору” n- визначено список осіб, які отримали повноваження контролерів від колективу й nадміністрації та термін їх звітування на загальних зборах (але не менше 2 разів nна рік).

15.       n”Заключні положення” — містить прізвища та назви посад осіб, які nпідписують колективний договір.

Згідно nіз законодавчою базою України, адміністративним правопорушенням вважають nухиляння від участі в переговорах щодо укладення, зміни або заповнення колективного nдоговору; порушення строків переговорів або ухиляння від переговорів роботодавців, nуповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників nсторін з укладання, зміни або доповнення колективного договору. За скоєння згаданого nправопорушення передбачено стягнення штрафу в розмірі 10 мінімальних заробітних nплат.

Ненадання nособами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим nколективом органи, представникам трудових колективів інформації, необхідної для nведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних nдоговорів, передбачає стягнення штрафу в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

6.9.Трудовий nдоговір

У nКЗпП України є положення про трудовий договір (ст. 21).

Трудовий nдоговір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник nзобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися nвнутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець — виплачувати працівникові nзаробітну плату та забезпечувати умови, необхідні для виконання роботи, nпередбачені чинним законодавством і угодою сторін.

Роботодавець n— власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, nнезалеяшо від форм власності, виду діяльності, господарювання, або фізична особа, nяка використовує найману працю.

Працівник n— особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує nобов’язки або функції згідно з трудовим договором.

Трудовий nдоговір може бути:

—        nбезстроковим;

—        nстроковим;

—        nтаким, що його укладають на період виконання певної роботи.

Трудовий nдоговір укладають у письмовій формі та оформлюють наказом або розпорядженням по nпідприємству про зарахування працівника на роботу.

Умови nдоговору не молжуть містити положень, які суперечать чинній законодавчій і nнормативній базі.

Під nчас укладання документа роботодавець повинен поінформувати (під розписку) nпрацівника про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних nі шкідливих чинників, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про пільги і nкомпенсації за умови праці.

Відомості nпро умови праці можуть міститися в самому трудовому договорі або в правилах nвнутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Роботодавець nзобов’язаний до початку роботи за укладеним договором роз’яснити працівникові nйого права та обов’язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового nрозпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, nзабезпечити його необхідними для роботи засобами захисту, проінструктувати з nтехніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та пожененої безпеки.

Працівникові nне може бути запропонована робота, яка протипоказана йому через стан здоров’я. nДо виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, які потребують професійного nдобору, допускають осіб за наявністю висновку спеціальної медичної експертизи n(наркологічної, психофізіологічної тощо).

Згідно nіз чинним законодавством, усі працівники підлягають загальнообов’язковому nдержавному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного nзахворювання. Страхування — важливий чинник соціального захисту працівників, nоскільки це система прав і гарантій, які спрямовані на матеріальну підтримку nпрацівників і членів їх родин у разі втрати ними заробітку через захворювання, nнещасний випадок на виробництві тощо.

Трудовий nдоговір може бути розірваний:

1)         nза власним бажанням працівника;

2)         nза домовленістю сторін;

3)         nу разі ліквідації установи (підприємства);

4)         nу разі професійної непридатності працівника;

5)         nза постійного порушення працівником трудової дисципліни;

6)         nу разі скорочення штатів;

7)         nу разі розголошення комерційної або державної таємниці (якщо такий пункт було nвнесено до трудового договору).

У nнаказі про звільнення працівника та в його трудовій книжці має бути зазначено nпричину звільнення, оскільки існують різні правові наслідки його (наприклад, nзбереження безперервного стажу, виплата компенсацій та ін.).

Особливою nформою трудового договору є контракт.

У nконтракті за угодою сторін встановлюють строк дії, права, обов’язки сторін і їх nвідповідальність, умови матеріального забезпечення й організації роботи nпрацівника, порядок розірвання договору.

До nтакої форми трудової угоди вдаються лише у випадках, передбачених чинним законодавством. nТак, постанова КМ України № 170 від 19.03.94 р. “Про порядок використання nконтрактної форми трудового договору” регламентує укладання контрактів nлише з певними категоріями працівників.

6.10. Охорона nпраці жінок, молоді й інвалідів

У nКЗпП особливу увагу приділено охороні праці ланок. Заборонено використовувати nпрацю лсінок на важких роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці n(окрім робіт із санітарного та побутового обслуговування). Жінок до роботи nвночі можна залучати лише за особливої потреби тимчасово. Вагітних жінок, які nмають дітей до 3 років, заборонено залучати до роботи вночі та у вихідні дні, nдо позаурочної роботи та відправляти у відрядження.

Жінок, nякі мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-ін валідів, не можна залучати nдо позаурочних робіт і відправляти у відрядження без їх згоди.

Вагітних, nзгідно з висновком і рекомендаціями лікаря, переводять на період вагітності на nіншу, легшу роботу зі збереженням середньомісячної заробітної плати. Жінки, що nмають дітей віком до 3 років, за їх бажанням, можуть бути переведені на легшу nабо зручнішу для них роботу зі збереженням середньомісячної заробітної плати.

Жінкам nзабезпечено законодавством оплачувану відпустку за вагітністю й пологами nтривалістю у 70 календарних днів до пологів і у 56 календарних днів — після (в nразі виникнення патології або народження двох і більше дітей — 70). За заявою nтакож надають додаткову відпустку з догляду за дитиною з виплатою допомоги із nсоціального страхування до досягнення дитиною 2 років і до 3 років без збереження nзаробітної плати. На період відпустки за жінкою зберігається місце роботи n(посада). За медичними висновками таку відпустку може бути продовлсено до 6 nроків. Відпустку з вагітності, догляду за дитиною зараховують до загального nстажу роботи та професійного стажу.

Жінкам, nякі мають дітей віком до 1,5 року, окрім загальної перерви для відпочинку nнадають додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через 3 год, nтривалістю не менше ЗО хв. Ці перерви включають у робочий час і оплачують за nсередньою заробітною платою.

Заборонено nзвільнення вагітних, жінок, які мають дітей віком до 3 років, одиноких матерів, nякі виховують дитину, молодшу 14 років, або дитину-інваліда, з ініціативи роботодавця. nУ разі повної ліквідації підприємства допускають звільнення згаданих категорій nпрацівників з обов’язковим подальшим працевлаштуванням.

Законодавством nтакож передбачено надання матеріальної допомоги та позачергове забезпечення nпутівками до санаторію або будинку відпочинку жінок, які мають дітей віком до n14 років.

Вагітність nабо наявність дитини (незалежно від віку) не можуть бути причиною відмови від nприйняття на роботу.

Наказом nМОЗ № 241 від 10.12.93 р. для ланок встановлено граничні норми піднімання та nпереміщення вантажу вручну (табл.1).

Чинне nзаконодавство дозволяє приймати на постійну роботу молодь віком від 16 років n(як виняток – за погодженням із профспілками, можуть бути прийняті на роботу n15-річні особи). На тимчасову легку роботу, для практичної підготовки молоді, nщо навчається, можна, згідно із КЗпГІ, приймати учнів загальноосвітніх шкіл і nпрофесійних навчальних закладів, які досягли 14 років, у вільний від навчання nчас. Прийом підлітків на роботу можливий лише за письмової згоди одного з nбатьків або особи, яка їх замінює.

Недопустимим nє залучення неповнолітніх до важких і робіт зі шкідливими або небезпечними nумовами праці, підземних, нічних (від 22-ї до 6-ї години), понаднормових, робіт nу вихідні дні, а також до робіт, які пов’язані з підніманням, утриманням або nпереміщенням вантажів.

Осіб nдо 18 років приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду. До nдосягнення 21 року такі працівники мають проходити обов’язкове щорічне медичне nобстеження.

До nроботи, що потребує піднімання та переміщення важких речей, допускають підлітків, nстарших 15 років, які, згідно з лікарським висновком, не мають медичних протипоказань. nРобота підлітків з вантажами не повинна становити понад третину робочого часу. nМ

Для nпрацівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 nгод, від 15 до 16 років і учнів 14— 15 років, які працюють під час канікул, — n24 год. Тижневий робочий час згаданої категорії працівників має бути nрозподілений рівномірно за днями п’яти- або шестиденного робочого тижня. nЩорічну відпустку підліткам надають влітку (або за їхнім бажанням) тривалістю nодин календарний місяць.

Виробниче nнавчання (професійну підготовку) та підвищення кваліфікації молоді проводять nіндивідуально або в бригадах за рахунок підприємства (установи). Законодавство nвимагає ство-

Після nзакінчення виробничого навчання працівникові присвоюють кваліфікацію згідно з nтарифно-кваліфікаційним довідником і надають роботу відповідно до набутої кваліфікації. nЗа період навчання працівник отримує середньомісячну заробітну плату.

Молодим nпрацівникам для складання вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних nзакладів освіти надають відпустку:

—        nдля вступу у ВНЗ — 15 календарних днів;

—        nдля вступу до середніх навчальних закладів — 10 календарних днів.

Молодь, nяка навчається, може отримати один вільний день на тиждень без збереження nзаробітної плати. Студентам заочних і вечірніх відділень ВНЗ і технікумів nнадають певні пільги. Сту дентам-заочникам один раз на рік оплачують проїзд до nмісця навчання і назад.

Підприємства n(установи), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них nумови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії й nіндивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи з безпеки праці, nщо відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У nвипадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати nнавчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів, відповідно до nмедичних рекомендацій.

Заборонено nзалучення інвалідів до понаднормових робіт і робіт у нічний час.

7.ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ПІД ЧАС ВИРОБНИЦТВА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

7.1.Умови nвиникнення горючого середовища

Пожежа n- це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке поширюється в часі nта просторі. Пожежа супроводжується знищенням матеріальних цінностей, створює nзагрозу життю та здоров’ю людей.

   nВибух –  надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням nенергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу, що може nпризводити до руйнувань через виникнення ударної хвилі — раптового стрибкоподібного nзростання тиску.

   Пожежі та nвибухи на підприємствах фармацевтичної промисловості можуть виникати в разі nутворення горючого середовища всередині апаратів, обладнання, комунікацій та у nвиробничих приміщеннях. Горюче середовище є обов’язковою передумовою виникнення nпожежі.

      Горюче середовище — це середовище, здатне самостійно nгоріти після видалення джерела запалювання.

      nГоріння — екзотермічна реакція окиснення, що супроводжується виділенням диму, nполум’я та світінням.

    nДжерело запалювання — це теплова енергія, що призводить до займання. Воно nповинно мати певний запас енергії та температуру, достатню для початку реакції.

До nосновних джерел запалювання належать:

—       відкритий nвогонь;

—       іскри n(термічні, електричні, статичної електрики);

—       розжарені nпродукти горіння та нагріті поверхні;

—       тепловий nпрояв електричної енергії;

—       тепловий nпрояв механічної енергії;

—       тепловий nпрояв хімічних реакцій;

—       тепловий nпрояв сонячної енергії та ін.

Зазвичай окисник n— це кисень повітря, вміст якого в атмосфері становить близько 21%. За nнедостатньої кількості кисню під час горіння окиснюється лише частина горючої nречовини. Залишок розкладається з виділенням оксиду вуглецю та великої nкількості диму. До складу диму входять тверді та рідкі часточки, що перебувають nу завислому стані в газоподібних продуктах горіння та пересуваються разом з nними. Горіння на пожежах відбувається з браком окисника, що ускладнює nпожежогасіння внаслідок погіршання видимості або наявності токсичних речовин у nповітряному середовищі.

Горіння деяких nречовин (ацителену, оксиду етилену тощо), які здатні під час розкладання nвиділяти велику кількість тепла, можливе і без окисника.

2.Характеристики nпожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів

Пожежовибухонебезпечні nвластивості — це сукупність властивостей речовин і матеріалів, які nхарактеризують їх схильність до горіння, його особливості, а також здатність nпіддаватися гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи nгорючості:

1.        Негорючі n(неспалимі) речовини та матеріали –  нездатні горіти в повітрі під впливом nвогню або високої температури.

До цієї групи nвідносять матеріали мінерального походження та продукцію, виготовлену на їх nоснові (цеглу, бетон, азбест, метали тощо). Деякі з негорючих речовин можуть nбути пожежоне-безпечними, якщо вони здатні виділяти горючі продукти під час nрозкладання або хімічних реакцій.

2.        Важкогорючі n(важкоспалимі) речовини та матеріали – здатні спалахувати (тліти) в повітрі від nджерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його усунення. До nцієї групи відносять матеріали, що містять спалимі та неспалимі компонен¬ти n(просочена деревина, деякі пластмаси тощо).

3.        Горючі n(спалимі) речовини та матеріали — здатні спалахувати, тліти чи самозайматися nвід джерела запалювання та самостійно горіти після його усунення.

З групи горючих nречовин і матеріалів виділяють легкозаймисті, що здатні займатися від nкороткочасної (до ЗО с) дії джерела запалювання низької енергії.

    З точки зору nпожежної безпеки вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних nвластивостей горючих речовин і матеріалів згідно з ГОСТ 12.1.044-89. Перелік nцих показників, достатній для оцінки пожежовибухонебезпечності об’єкта, залежить nвід агрегатного стану речовин і виду горіння.

      Основними nпоказниками пожежовибухонебезпечності газів і парів є нижня та верхня nконцентраційна межа поширення полум’я (відповідно до НКМП та ВКМП) — мінімальний n(максимальний) вміст горючої речовини в однорідній суміші з окислюваним nсередовищем, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань nвід джерела запалювання. Для визначення концентраційних меж поширення полум’я nвикористовують експериментальні та розрахункові методи.

Сутність nекспериментального методу полягає в запалюванні газо-, пароповітряної суміші nзаданої концентрації досліджуваної речовини в об’ємі реакційної посудини та nвстановлення факту наявності або відсутності поширення полум’я.

Температура nспалаху — це найменша температура речовини, за якої, згідно зі встановленими nвимогами до випробування, над її поверхнею утворюється пара, що може спричинити nспалах у повітрі під впливом джерела запалювання. При цьому швидкість утворення nпари недостатня для підтримання стійкого горіння.

Для визначення nтемператури спалаху використовують експериментальні та розрахункові методи.

Сутність nекспериментального методу полягає в нагріванні певної маси речовини із nвизначеною швидкістю, в періодичному запалюванні парів, які виділяються, і nвстановленні наявності або відсутності спалаху за фіксованої температури.

Залежно від nзначення температури спалаху рідини поділяють на легкозаймисті (ЛЗР) та горючі n(ГР).

До ЛЗР належать nті, температура спалаху яких не перевищує 61 °С під час визначення в закритому nтиглі або 66 °С — у відкритому. Рідини з температурою спалаху, вищою від nнаведеної, відносять до ГР.

Відповідно до nГОСТ 12.1.017-80 виділяють три розряди ЛЗР:

—       особливо nнебезпечні — рідини з температурою спалахування від -18 °С і нижче в закритому nтиглі або -1°С — у відкритому (наприклад, ацетон, диетиловий ефір тощо);

—       постійно nнебезпечні — рідини з температурою спалахування від -18 до +23 °С у закритому nтиглі або від -13 °С до 28 °С — у відкритому (наприклад, бензол, толуол, спирт nетиловий тощо);

—       небезпечні nза високих температур — рідини з температурою спалаху від 23 до 61 °С у nзакритому тиглі або від 28 до 66 °С — у відкритому (наприклад, скипидар, хлорбензол nтощо).

Залежно від НКМВ nпил поділяють на дві групи та чотири класи.

До групи А n(вибухонебезпечний пил) належать:

I клас — nнайбільше вибухонебезпечний пил з НКМВ до 15 г/м3;

II         клас — nвибухонебезпечний пил з НКМВ від 15 до 65 г/м3.

До групи Б n(пожежонебезпечний пил) належать:

III        клас — nнайбільше пожежонебезпечний пил з НКМВ понад

65 г/м3 та nтемпературою займання (£з) до 250 °С;

IV       клас — nпожежонебезпечний пил з із понад 250 °С.

     До основних nпоказників пожежовибухонебезпечності твердих речовин відносять температуру nзаймання та температуру самозаймання.

Температура nзаймання — це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних nвипробувань речовина виділяє горючі пари або гази з такою швидкістю, що після nїх запалювання від зовнішнього джерела відбувається спалахування — початок стійкого nгоріння з наявністю полум’я.

Температура nсамозаймання — це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних nвипробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що nпризводить до горіння з наявністю полум’я або вибуху без зовнішнього джерела nполум’я.

ГОСТ 12.1.044-89 nпередбачає понад 20 показників вибухопо- жежонебезпечних властивостей горючих nречовин і матеріалів.

7.2.Оцінка вибухопожежонебезпечності об’єкта

    Система nпожежної безпеки — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, nспрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї (ДСТУ 2272-2006 ССБП).

Пожежобезпечність nоб’єкта — стан об’єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключають nможливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних nчинників, а також забезпечують захист матеріальних цінностей. Основним напрямом nзабезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація nїї наслідків.

Для запобігання nпожежі потрібно здійснювати заходи з профілактики:

—       утворення nгорючого середовища;

—       виникнення nабо внесення до горючого середовища джерел запалювання.

  Аналіз стану nпожежовибухонебезпечності об’єкта полягає у визначенні наявності горючих nречовин і можливих джерел запалювання, ймовірних шляхів поширення пожежі та nнаявності потрібних засобів пожежогасіння.

Горюче nсередовище є обов’язковою передумовою виникнення пожежі. Пожежі або вибухи в nбудівлях і спорудах можуть виникати через вибух устаткування або внаслідок nпожежі чи вибуху безпосередньо в приміщенні, де використовують горючі речовини nта матеріали. Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин nгорюче середовище можуть утворювати тверді, легкозаймисті речовини, горючі nрідини, горючий пил і гази.

Тверді горючі nречовини, які зберігають у приміщеннях і на складах і застосовують у nтехнологічних процесах, здатні утворювати з повітрям стійке горюче середовище. nїх не можна ізолювати від кисню повітря, і вони здатні горіти безпосередньо в nбудівлях, приміщеннях, машинах і апаратах.

Під час аналізу nпожежної безпеки таких середовищ враховують кількість матеріалів, інтенсивність nі тривалість можливого горіння.

    Легкозаймисті nта горючі рідини використовують у багатьох технологічних процесах nфармацевтичного виробництва. Умовами здійснення таких процесів можуть бути висока nтемпература, підвищений тиск або вакуум, що обов’язково враховують під час аналізу nпожежної безпеки. Також звертають увагу на ризик утворення горючого середовища nвсередині сховищ, апаратів, трубопроводів у разі зливання, наливання та nперекачування рідин-діелектриків.

   Виникнення nвибухопожежонебезпечного горючого середовища усередині апаратів з легкозаймистими nта горючими рідинами можливе за наявності пароповітряного простору та nтемператури в діапазоні температурних меж запалювання.

Під час nоброблення твердих речовин (подрібнення, розмелювання, просіювання тощо) nутворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає nна будівельних конструкціях, манганах, устаткуванні. При цьому пил здатний nутворювати горюче середовище з повітрям, а також вибухати.

  Горюче nсередовище у виробничих приміщеннях виникає в разі виходу пилу через нещільні nз’єднання деталей апаратів і трубопроводів, а всередині устаткування — коли nспіввідношення горючого пилу з повітрям створює вибухонебезпечну концентрацію.

     Під час nаналізу пожежної небезпеки виробничих приміщень, в яких виконують операції, що nсупроводжуються пилоутворенням, додатково встановлюють походження пилу n(органічний, неорганічний), розмір часточок (ступінь подрібнення) та умови його nзаймання, горіння або вибуху.

Горючі гази nпотрібно зберігати в герметичних посудинах і апаратах. У разі їх пошкоджень або nпорушень правил експлуатації гази можуть потрапляти в повітря й утворювати з nним вибухопожежонебезпечні суміші.

Усередині nапаратів гази можуть утворювати вибухонебезпечне середовище, якщо досягають nвибухонебезпечних концентрацій за певних співвідношень з киснем повітря.

    Висновки щодо nвибухопожежної небезпеки окремих приміщень, будівель, споруд, технологічних nпроцесів і устаткування роблять на підставі даних про умови виникнення пожежі, nхарактеристики вибухопожежної небезпеки горючих середовищ, окремих речовин і nматеріалів, основних джерел запалювання за допомогою відповідних методик.

Існують два nпідходи до питань нормування в галузі забезпечення вибухопожежної небезпеки:

—       детермінований;

—       імовірнісний.

Детермінований nпідхід ґрунтується на розподілі об’єктів за ступенем небезпеки, який визначають nза параметром, що характеризує наслідки пожежі та вибуху, на категорії та класи nіз зазначенням їх конкретних кількісних меж.

Імовірнісний nпідхід заснований на концепції допустимого ризику та передбачає недопущення nвиливу на людей і матеріальні цінності небезпечних чинників пожежі з імовірністю, nяка перевищує нормативну.

Категорії nприміщень за вибухопожежною небезпекою

Визначення nкатегорій приміщень і будівель виробничого та складського призначення за вибухопожежною nнебезпекою є основою для встановлення нормативних вимог з метою забезпечення їх nвибухопожежної безпеки.

Категорія nпожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) — це класифікаційна nхарактеристика пожежної небезпеки об’єкта, яку визначають за кількістю та nвибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які перебувають n(обертаються) в них, з урахуванням особливостей технологічних процесів nрозміщених у них виробництв.

Кількісним nкритерієм визначення категорії вибухопожежної небезпеки є надлишковий тиск n(АР), який може розвинутися в разі вибухового загоряння максимально можливої nмаси вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Методи nрозрахунку критеріїв вибухопожежної небезпеки приміщень:

1.        Під час nвизначення критеріїв вибухопожежнолї небезпеки як розрахунковий варто вибирати nнайнесприятливіший варіант аварії або період нормальної роботи апаратів, коли у nвибуху бере участь найбільша кількість речовин чи матеріалів, які є найнебезпечнішими nщодо наслідків такого вибуху.

2.        Кількість nречовин, здатних утворювати вибухонебезпечні газо- або пароповітряні суміші, що nпотрапила в приміщення, визначають з огляду на:

а)        виникнення nрозрахункової аварії одного з апаратів згідно з пунктом 1;

б)        надходження nвмісту всього апарата в приміщення;

в)        одночасне nвитікання речовин з трубопроводів, які живлять апарат, прямим і зворотним nпотоками протягом періоду, потрібного для відключення трубопроводів.

Розрахунковий час nвідключення трубопроводів визначають у кожному конкретному випадку, виходячи з nреальної обстановки. Він має бути мінімальним з урахуванням паспортних даних на nзапірні пристрої, характеру технологічного процесу та виду розрахункової nаварії.

Розрахунковий час nвідключення трубопроводів має дорівнювати:

• часу nспрацювання системи автоматичного відключення трубопроводів згідно з паспортними nданими установки, якщо ймовірність відмови системи автоматики не перевищує 10 0 nна рік або забезпечено резервування її елементів (але не більше 3 с);

• 120 с, якщо nймовірність відмови системи автоматики перевищує 10 6 на рік і не забезпечено nрезервування її елементів;

• 300 с у разі nручного відключення.

Недопустимим є nвикористання технічних засобів для відключення трубопроводів, для яких час nвідключення перевищує ви-щенаведені значення.

Під часом nспрацювання і часом відключення розуміють проміжок часу від початку можливого nвиділення горючої речовини з трубопроводу (перфорація, розрив, зміна номінального nтиску тощо) до повного припинення надходження газу або рідини в приміщення. nШвидкодійні клапани-відсікачі мають автоматично перекрити подачу газу чи рідини nв разі порушення електропостачання.

У виняткових nвипадках у встановленому порядку на підставі спеціального рішення відповідних nміністерств і відомств за узгодженням з органами Держпромгірнагляду України nдопускають перевищення наведених значень часу відключення трубопроводів;

г)        у разі nвипаровування з поверхні рідини, що розлилася, площу випаровування під час nрозливу на підлогу визначають (якщо немає довідкових даних) виходячи з того, що n1 л сумішей і розчинів, які містять 70 % і менше (за масою) розчинників, nрозливається на площі 0,5 м², а решта рідин — на 1 м² nпідлоги приміщення;

д)        виникнення nвипаровування рідини з ємкостей, які експлуатують з відкритим дзеркалом рідини, nта зі свіжопофарбованих поверхонь;

е)        тривалість nвипаровування рідини приймають за час її повного випаровування, але не більше 3 n600 с.

3.        Кількість nпилу, який може утворювати вибухонебезпечну суміш, визначають за таких nпередумов:

а)        розрахунковій nаварії передувало накопичення пилу у виробничому приміщенні за нормального nрежиму роботи (наприклад, унаслідок пиловиділення з негерметичного виробничого nобладнання);

б)        під час nрозрахункової аварії виникла планова (ремонтні роботи) або раптова nрозгерметизація одного з технологічних апаратів, через що стався аварійний nвикид у приміщення всього пилу, що був в апараті.

4.        Вільний nоб’єм приміщення визначають як різницю між об’ємом приміщення й об’ємом, що nзаймає технологічне обладнання. Якщо вільний об’єм приміщення визначити nнеможливо, його умовно приймають за 80 % геометричного об’єму приміщення.

7.3. Вимоги до техніки nбезпеки та виробничої санітарії під час зберігання ЛЗ

ЛЗ у закладах nфармації зберігають відповідно до вимог інс трукції, затвердженої наказом МОЗ nУкраїни № 44 від 16.03.93 р. “Про організацію зберігання в аптечних nустановах різних груп лі карських засобів та виробів медичного призначення”.

У приміщеннях для nзберігання ЛЗ має бути достатньо стела жів, шаф, піддонів тощо. Стелажі nвстановлюють на відстані 0,6— 0,7 м від зовнішніх стін, не менше ніж 0,5 м від nстелі та не менше ніж на 0,25 м від підлоги. їх потрібно розташовувати так, щоб nпроходи між стелажами були освітленими, а відстань між ними становила не менше n0,75 м для забезпечення вільного доступу до товару.

.Не рекомендують nрозташовувати поруч:

—   ЛЗ зі nспівзвучними назвами;

—   ЛЗ для nвнутрішнього застосування списку Б, які дуже від різняються вищими дозами;

—   ЛЗ в алфавітному nпорядку.

У приміщеннях для nзберігання ЛЗ розміщують окремо:

—   відповідно до nтоксикологічних груп (список А — отруйні та наркотичні речовини; список Б — nсильнодіючі речовини; загаль ний список);

—   відповідно до nфармакологічних груп;

—   залежно від nспособу вживання (для внутрішнього, зовніш нього);

—   відповідно до nагрегатного стану (рідкі, сипучі, газоподібні тощо);

—   відповідно до nфізико-хімічних властивостей і впливу різних чинників зовнішнього середовища n(ЛЗ, які потребують захисту від світла, вологи, випаровування, високої або nнизької темпера тури, газів, які містяться у навколишньому середовищі, пахучі, nзабарвлені, дезінфекційні);

—   з урахуванням nхарактеру різних лікарських форм.

Безпека праці з наркотичними, отруйними та сильнодіючими nречовинами

Згідно з чинним nзаконодавством, для отримання ліцензії на згаданий вид діяльності заявник nзобов’язаний надати висновок територіального наркологічного закладу про те, що nу співробітни ків закладу за результатами наркологічного огляду наркологіч них nзахворювань не виявлено.

Порядок nпроведення наркологічного огляду розроблено від повідно до рекомендацій nВсесвітньої організації охорони здоров’я і затверджено постановою Кабінету nМіністрів України № 1238. Обстеження включає лікарський огляд, психологічне nтестування та медичне лабораторне обстеження (аналіз крові). Якщо під час nобстеження наркологічних проблем не виявлено, оформлюють сертифікат “Про nпроходження профілактичного наркологічного огляду”, який є формою nмедичного висновку. В подальшому спів робітники зобов’язані щороку проходити nтаке обстеження.

Зберігання nнаркотичних і отруйних речовин дозволено лише в спеціальних матеріальних nкімнатах, у сейфах або металевих ящиках, які пригвинчені до підлоги.

На вікнах nматеріальних кімнат мають бути решітки. Мате ріальні кімнати та сейфи, в яких nзберігають наркотичні й отруйні речовини, обладнують світловою та звуковою сигналізацією, nяку вмикають на ніч.

Наркотичні й nотруйні речовини потрібно зберігати лише в сей фі, при цьому сильнодіючі nречовини – у внутрішньому відділен ні, яке має додатковий замок.

  Вимоги до безпеки праці під час nзберігання та застосування горючих речовин

Горючі nречовини умовно поділяють на вогне- та вибухонебез печні.

Вогненебезпечні nречовини поділяють на:

1.       Легкозаймисті:

—     спирт і nспиртові розчини;

—     спиртові nй ефірні настойки;

—     спиртові nй ефірні екстракти;

—     ефір;

—     рентгенівські nплівки.

Легкогорючі:

—     перев’язувальний nматеріал (вата, марля тощо);

—     сірка;

—     гліцерин;

—     рослинні nолії;

—     лікарська nрослинна сировина.

Вибухонебезпечні nречовини здатні утворювати вибухові суміші та стиснені гази.

До nвибухонебезпечних речовин належать:

1.  Вибухові: nнітрогліцерин.

2.       Здатні nутворювати вибухові суміші: калію перманганат, срібла нітрат, калію хлорат та nін.

Складські nприміщення аптечних баз для зберігання вогне- і вибухонебезпечних речовин мають nвідповідати вимогам будівель них і протипожежних норм і правил. Вони мають бути nізольова ними, сухими, захищеними від прямих сонячних променів. При міщення та nкоридори, прилеглі до них, обов’язково обладнують припливно-витяжною механічною

Заборонено:

—     зберігання ЛЗР і ГР у декілька nрядів з використанням прокладних матеріалів;

—     складування біля nопалювальних приладів (відстань до на грівального елемента має бути не менше 1 nм);

—     зберігання в по вінця nзаповненій тарі (ступінь заповнення не має перевищувати 90 % об’єму);

—     сумісне зберігання з nмінеральними кислотами (особливо сірчаною та азотною), лугами, стисненими та nзрідженими газами, ЛЗР (перев’язувальними матеріалами, рослинною олією, nсіркою);

—     зберігання з nнеорганічними солями, які утворюють з ор ганічними речовинами вибухонебезпечні nсуміші (калію хлорат, калію перманганат, калію хромат та ін.).

Медичний ефір і nефір для наркозу зберігають у фабричній упа ковці в темному місці, подалі від nвогню та нагрівальних приладів. Ефір під час зберігання (особливо в разі контакту nз повітрям) ут ворює пероксиди, які в разі струсу, удару, тертя або підвищення nтемператури можуть спричинити вибух, тому робота з ним потре бує особливої nобережності.

В аптеках, які розташовані nв адміністративних спорудах або житлових будинках, кількість горючих речовин, nякі зберігають у нерозфасованому вигляді, не має перевищувати 100 кг. Зберігати nїх можна у вбудованих вогнетривких шафах із дверцятами зав ширшки не менше 0,7 nм та заввишки не менше 1,2 м. Шафа має стояти осторонь від теплоутворювальних nповерхонь і проходів, доступ до неї має бути вільним.

 

7.3.Правила пожежної безпеки на фармацевтичних підприємствах

Пожежна безпека nпідприємства — це стан промислового об’єкта, який унеможливлює виникнення nпожежі, а у разі її розвитку дає змогу запобігти впливу на людей небезпечних nчинників і забезпечити захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека nпідприємств формацевтичної галузі має відповідати вимогам ІІАПБ В.01.051-99/191 n”Правила пожежної безпеки для підприємств з виробництва лікарських nзасобів”. Усі працівники та посадові особи зобов’язані дотримуватися nправил пожежної безпеки.

Систему пожежної nбезпеки впроваджують в стадії проектування підприємства. Вона передбачає суворе nдотримання протипожежних правил під час планування технологічного процесу, nвстановлення обладнання, а такояс у процесі виробництва й експлуатації виробничого nустаткування.

До складу nпожежної безпеки підприємства входять система за-побігання пожежам і система nпожежного захисту.

Система nзапобігання пожежам — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, nспрямованих на:

• уникнення nпожежі;

• запобігання nутворенню горючого середовища завдяки регламентації вмісту горючих газів, парів nі пилу в повітрі виробничих приміщень; виключення можливості виникнення джерел nзапалювання;

• забезпечення nпожежної безпеки технологічних процесів, обладнання, електроустаткування, nсистем вентиляції, зберігання сировини, допоміжних матеріалів і готової продукції.

До nзапобіжних заходів і засобів належать:

—       герметизація nвиробничого обладнання;

—       заміна nгорючих речовин, які використовують у виробничих процесах, на негорючі;

—       обмеження nобсягів речовин, які застосовують і зберігають на підприємстві;

—       контролювання nконцентрації горючих речовин у повітрі виробничих приміщень і технологічному nобладнанні;

—       застосування nробочої й аварійної вентиляції та ін.

Систему nпожежного захисту забезпечують завдяки застосуванню відповідних пристроїв і nзасобів.

Пожежного nзахисту на підприємствах досягають за допомогою:

—       засобів nпожежогасіння та відповідних видів пожежної техніки;

—       автоматичних nустановок пожежної сигналізації та пожежогасіння;

—       основних nбудівельних конструкцій і матеріалів 3 нормованими показниками пожежної nнебезпеки;

—       просочування nгорючих конструкцій антипіренами та нанесення їх на поверхні вогнезаймистих nматеріалів;

—       пристроїв, nякі обмежують поширення пожежі;

—       своєчасного nоповіщення та евакуації людей;

—       ЗКЗ nі 313 людей від небезпечних чинників пожежі;

—       засобів nпротидимного захисту.

7.4.Засоби та методи гасіння пожеж

Пожежогасіння n(ГОСТ 12.1003-81) — це комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі.

Вибираючи метод nпожежогасіння, враховують агрегатний стан горючих речовин і стадію розвитку nпожежі.

Виділяють три nстадії горіння твердих і рідких горючих речовин:

—       І n(початкова; загоряння) — горіння нестійке, температура в ділянці пожежі nпорівняно низька, висота полум’я невелика, площа осередку горіння не перевищує n1—2 м². У цій стадії горіння можна швидко зупинити завдяки застосуванню nпервинних за¬собів пожежогасіння;

—       II n(стійка) — характеризується посиленням розкладання та випарювання горючих nречовин, підвищенням температури. Площа горіння та висота полум’я збільшуються, nпідвищується вплив променевої енергії. У цій стадії горіння можна припинити завдяки nзастосуванню водяних або пінних струменів або великої кількості первинних засобів nпожежогасіння;

—       III — nхарактеризується великою площею горіння, високою температурою, конвективними nпотоками, деформацією та руйнуванням конструкцій.

У разі займання nгорючих газів горіння розвивається дуже швидко і стадії пожежі не розрізняють. nЯкщо займання газу виникло через його вихід із невеликих отворів (щілин), воно nможе набути стійкої форми без подальшого поширення.

Пожежогасіння nна початковій стадії спрямовано на локалізацію осередку пожежі для запобігання nзбільшенню її площі.

Локалізація nпожежі (ГОСТ 12.1.033-81) — це дії, спрямовані на запобігання подальшому nгорінню та створення умов для його ліквідації наявними силами та засобами.

Ліквідація nпожежі — дії, спрямовані на остаточне припинення горіння та виключення nможливості його повторного виникнення.

Існують такі nспособи припинення горіння:

—       охолодження nділянки горіння або речовин, які горять, нижче певних температур;

—       ізоляція nосередку горіння від повітря;

—       зниження nконцентрації кисню в повітрі завдяки розбавленню його негорючими газами;

—       хімічне nгальмування (інгібування) швидкості реакцій горіння;

—       механічне nусунення полум’я за допомогою струменя води, порошку чи газу;

—       створення nумов для вогнеперешкоди.

Реалізації nспособів припинення горіння можна досягти за до¬помогою вогнегасних речовин і nтехнічних засобів.

Вогнегасні nречовини

Вогнегасна речовина (ГОСТ 12.1.033-81) — це речовина, що має nфізико-хімічні властивості, які сприяють створенню умов для припинення горіння.

Використовують такі види вогнегасних речовин:

—       воду;

—       воду з добавками, що посилюють її вогнегасну здатність;

—       піну;

—       газові вогнегасні суміші;

—       вогнегасні порошки.

Вибір вогнегасної nречовини та способу її подавання залежить від умов виникнення та розвитку nпожежі.

Кожному способу припинення пожежі відповідає конкретний вид вогнегасних nзасобів, які поділяють на:

—       охолоджувальні — вода, водні розчини, снігоподібна nвугле¬кислота тощо;

—       розбавлювальні — діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази nтощо;

—       ізолювальні — хімічна та повітряно-механічна піна,- пісок тощо;

—       засоби хімічного гальмування — вогнегасні порошки, бро- метил, nхладон тощо.

Таким чином, вода nволодіє трьома властивостями пожежо гасіння:

—       охолодлсує nділянку горіння і речовини, що горять;

—       розбавляє nречовини, що реагують, в осередку горіння;

Недоліками nзастосування води як вогнегасної речовини є:

1. Неможливість nгасіння органічних рідин, які спливають і продовжують горіти на поверхні.

2.        Посилення nгоріння через закипання, розбризкування та викид речовин, які горять, у разі nпотрапляння води на жири, мастила, натрію пероксид.

3.        Взаємодія nводи з металоорганічними сполуками, карбідами лужних металів, кальцію, nалюмінію, барію, гідридами металів, алюмінієм, магнієм та іншими металами nсупроводжується виділенням горючих газів, з алюмінійорганічними сполуками — nреакцією з вибухом, із натрію гідросульфатом — самозайманням.

4.        Утворення nсумішей вибухонебезпечних концентрацій у разі потрапляння води на шари горючого nпилу.

5.        Існування nнебезпеки механічних пошкоджень контрольно- вимірювальної апаратури та nтравмування людей.

6.        Неможливість nвикористання води для гасіння пожеж в елект-роустаткуванні, що перебуває під nнапругою, оскільки вона містить різноманітні природні солі та добре проводить nелектричний струм.

Для підвищення nпроникної здатності води зменшують її поверхневий натяг, додаючи змочувачі. nЗавдяки додаванню таких речовин, як натрію альгінат і натрійкарбометилцелюлоза, nпідвищують гущину води, скорочують період гасіння пожежі та ви¬трати води за nрахунок зменшення її розтікання.

Піни — колоїдні nсистеми, в яких дисперсною фазою є газ. Бульбашки газу містяться в тонких nоболонках — плівках рідини. Бульбашки утворюються всередині рідини завдяки nхімічним процесам або механічному змішуванню газу та рідини. Що менші розміри бульбашок nгазу та поверхневий натяг плівки рідини, то стійкіша піна.

За невеликої nщільності (0,1—0,2 г/см3) піна розтікається по поверхні речовини, що горить, та nізолює її від навколишнього середовища, що містить окисник. Це сприяє припиненню nгоріння й охолодженню поверхні речовини.

Піну для nпожежогасіння отримують за допомогою речовин-піноутворювачів, до яких належать nекстракти лакричного коріння, сапонін, альбуміни та ін.

Вогнегасні nвластивості піни визначають за такими показниками, як:

—       стійкість n— опірність процесу руйнування — оцінюють за терміном руйнування піни;

—       кратність n— відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона утворилася;

—       дисперсність n— середній діаметр бульбашок газу;

—       вогнегасна nефективність — характеризується інтенсивністю подачі та питомою витратою.

Піни поділяють на nхімічні та повітряно-механічні.

Хімічна піна nутворюється з порошку та води. Порошок містить у своєму складі сухі солі nалюмінію сульфату або натрію бікарбонату та лакричного екстракту або іншої піноутворювальної nречовини. Унаслідок взаємодії порошку та води утворюється діоксид вуглецю, що є nосновою піни. Стійкість хімічної піни становить понад 1 год. її використовують nдля гасіння рідин, які горять і не розчиняються та не змішуються з водою.

Повітряно-механічна nпіна — це механічна суміш повітря, води та поверхнево-активної речовини — nпіноутворювача. Стійкість повітряно-механічної піни становить ЗО—40 хв. Її nвикористовують для гасіння ЛЗР і твердих спалимих матеріалів і виробів.

Найефективнішим nзаходом запобігання вибуху внаслідок нагромадження у виробничих приміщеннях nгорючих газів і парів горючих речовин є утворення середовища, що не підтримує nгоріння. Для цього застосовують інертні розбавлювачі: діоксид вуглецю, азот, nаргон, водяну пару та ін.

Діоксид вуглецю n(С02) — газ, який не має кольору та запаху. Існує два основних методи гасіння nпожеж за допомогою С0₂: об’ємний і поверхневий. У першому випадку механізм nприпинення горіння ґрунтується на здатності С02 завдяки розбавленню зменшувати nконцентрації реагуючих речовин до меж, за яких горіння стає неможливим. Вогнегасний nефект спостерігають за концентрації С0₂ не менше ЗО % від загального nоб’єму. За поверхневого методу пожежогасіння завдяки переохолодженню утворюють nснігоподібний С0₂, і ефекту гасіння досягають за допомогою nохолодження речовин, які горять.

Під час nзастосування системи об’ємного гасіння потрібно враховувати вплив С02 на nорганізм людини. Вміст в атмосфері виробничого приміщення 10 % С02 є небезпечним, nа за концентрації 20 % — настає смерть від паралічу органів дихання.

Діоксид вуглецю nне застосовують для гасіння лужних і лужно-земельних металів і сполук, молекули nяких містять кисень. Він не здатен загасити матеріали, що тліюють, бо не nволодіє змочувальними властивостями. Проте С02 широко застосовують для гасіння nпожеж на електроустаткуванні.

Азот (N2) — газ nбез кольору та запаху. Вогнегасна концентрація азоту в повітрі становить не nменше 35 % від об’єму. Він здатен гасити пожежі завдяки зниженню концентрації nкисню в повітрі шляхом його розбавлення. Азот застосовують для гасіння газів і nрідин, які горять полум’ям. Він погано гасить речовини, що тліють (дерево, nпапір), і не гасить волокнисті матеріали (тканини, бавовну тощо). Вміст азоту в nповітрі понад 12—16 % (об.) небезпечний для людини.

Водяну пару nвикористовують для утворення пароповітряних завіс на відкритих технологічних nустановках і для гасіння пожеж у приміщеннях невеликих об’ємів. Вогнегасна nконцентрація пари становить 35 % (об.).

Вогнегасні засоби nна основі галогенових вуглеводнів належать до засобів гальмування (інгібування) nшвидкості реакцій горіння.

Найпоширенішими nзасобами пожежогасіння є хладони.

Хладон 114В2 n(дибромтетрафторетан) — важка безбарвна рідина зі специфічним запахом і температурою nкипіння 47 °С, ін¬гібітор реакції горіння. Здатен гасити полум’я за nконцентрації близько 2 %. Має помірну токсичність.

Хладон 114В2 nвикористовують для гасіння пожеж на електро-обладнанні, що перебуває під nнапругою. Низька температура за¬мерзання дає змогу застосовувати хладони за nнизьких темпера¬тур, а добре змочування — під час гасіння речовин, які тліють.

Основними nнедоліками хладонів є:

—       шкідливий nвплив на організм людини. Хладони є слабкою наркотичною отрутою. Особливо nнебезпечними є продукти їх тер¬мічного розпаду через високу токсичність;

—       висока nкорозійна активність;

—       неможливість nвикористання для гасіння металів, металоор¬ганічних сполук, гідридів металів і nречовин, які містять кисень.

Для ліквідації nневеликих загорянь, які не можна загасити во¬дою або іншими вогнегасними nречовинами, застосовують вогне¬гасні порошки.

Вогнегасний ефект nзгаданих порошків полягає в:

—       хімічному nгальмуванні реакції горіння внаслідок дії порошку;

—       утворенні nна поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;

—       утворенні nхмари порошку, що має властивості екрану;

—       механічному nзбиванні полум’я твердими часточками по¬рошку.

Недоліком nпорошків є здатність до злежування, що утруднює їх тривале зберігання.

Вогнегасні nпорошки поділяють на порошки загального та ці¬льового (спеціального) nпризначення.

До порошків nзагального призначення належать:

1.        Порошок n1ІСБ-3 (на основі натрію бікарбонату) — викорис-товують для гасіння nлегкозаймистих і горючих рідин, газів, елек-троустаткування, двигунів. Він непридатний nдля гасіння ма¬теріалів, які тліють, і лужних металів.

2.        Порошки nГІ2-АП, И-2АГІМ (на основі амофосу) — мають та¬кий самий спектр застосування, nщо і ПСБ-3, і крім того здатні га¬сити матеріали з вуглецю (папір, деревину nтощо), які тліюють.

3.        ПФ n(діамонійфосфат), СІ-2 — силікагель.

До порошків nцільового призначення належать:

1.        Пірант-А nта його модіфікації, Пірант-АГІ, ГІірант-АК, які виготовляють на основі nфосфорно-амонійних солей. Застосовують для гасіння тліючих і твердих горючих nматеріалів, горючих рі¬дин, газів, електроустановок.

2.        Порошок nІІ-4АП призначений для об’ємного гасіння — зда¬тен гасити горючі гази, рідини nта горючі матеріали в закритих об’ємах.

3.        Порошок nК-30 — здатен гасити лулсні метали, титанову стружку, які горять на відкритих nплощах.

Термін зберігання nбільшості порошків становить не більше 5 років, температурний діапазон nвикористання — від -50 до +50 °С.

Вогнегасні nречовини вибирають з огляду на характер горючого середовища та клас полсежі n(табл. 36).

7.5.Засоби первинного пожежогасіння

Первинні nзасоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а nтакож для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку силами персоналу до nприбуття штатних підрозділів пожежної охорони.

Відповідно до nвимог ГОСТ 12.1.004-85 “Пожарная безоиасность. Общие требования” усі nвиробничі та складські приміщення мають бути забезпечені первинними засобами nпожежогасіння.

До nзасобів первинного пожежогасіння відносять:

—       внутрішні nпожежні крани;

—       вогнегасники;

—       пожежний nінвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або грубововняної nтканини, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, лопати);

—       пожежний nінструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Пожежні крани nмають бути розміщені у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для nпровітрювання та пристосовані для опломбування і візуального огляду без nвідкривання шафи. На дверцятах пожежної шафи із зовнішнього боку має бути nзазначено літерний індекс “ПК”, порядковий номер крана та номер nтелефону для виклику пожежної охорони.

Не рідше 1 разу nна 6 міс потрібно проводити технічне обслуговування та перевірку пожежних nкранів, пускаючи воду, а результати перевірки реєструвати в спеціальному nжурналі.

Первинні засоби nпожежогасіння можна розміщувати на пожежних щитах (стендах), які встановлюють nна території об’єкта з розрахунку один щит на 5 000 м2. ІІожежний щит nмаркують літерним індексом “ПІЦ” і порядковим номером.

До комплекту nзасобів пожежогасіння, які розміщують на щиті, входять:

—       вогнегасники, n3 шт.;

—       ящик з nпіском, 1 шт;

—       покривало nз негорючого теплоізоляційного матеріалу розміром 2×2 м, 1 шт.;

—       гаки, 3 nшт.;

—       лопати, 2 nшт.;

—       ломи, 2 nшт.;

—       сокири, 2 nшт.

Пожежний nінструмент має бути пофарбований у чорний колір, а пожежний інвентар — у nчервоний та білий кольори.

Якщо у виробничих nі складських приміщеннях, у яких використовують і зберігають горючі матеріали, nнемає внутрішнього пожежного водопроводу, встановлюються бочки з водою. їх nкількість визначають з розрахунку одна бочка на n250—300 м².

Вогнегасник n— переносне чи пересувне обладнання для гасіння осередків пожеж завдяки випуску nвогнегасної речовини.

Принцип nроботи вогнегасника полягає в утворенні надлишкового тиску в корпусі, під дією nякого вогнегасна речовина подається в осередок пожежі.

До nскладу будь-якого вогнегасника входять: корпус для зберігання вогнегасної речовини nабо компонентів для її отримання, пристрій для підготовки вогнегасної речовини nта подавання її в осередок пожежі, пристрої, що запобігають перевищенню тиску nпонад допустимі значення.

Вогнегасники класифікують:

I.         Залежно від способу транспортування до місця пожежі:

—       переносні (ручні, ранцеві);

—       пересувні.

II.        За видом вогнегасної речовини:

—       водні (із зарядом води або води зі змочувачем);

—       повітряно-пінні;

—       хімічно-пінні;

—       порошкові;

—       вуглекислотні;

—       хладонові;

—       комбіновані (із зарядом двох або більше вогнегасних речовин).

Викидання nвогнегасної речовини в різних типах вогнегасників відбувається:

—       під nтиском газу-витискувача, який міститься в окремому малолітражному балоні nвсередині корпуса;

—       під nтиском газу-витискувача, який постійно міститься в корпусі;

—       під nтиском газів, які утворюються внаслідок хімічної реакції.

У назві nвогнегасника великими літерами зазначають його тип, а цифрами — об’єм або масу nзаряду із наведенням відповідних технічних умов.

Інструкції до nзастосування вогнегасників містять пояснювальний текст і піктограми. Останні nнаносять безпосередньо на корпус вогнегасника. Вони містять інформацію про nспосіб приведення його в дію.

Повітряно-пінні nвогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих і nрідких речовин), за виключенням лужних металів, речовин, які горять без доступу nповітря, та електроустановок під напругою.

Хімічно-пінні nвогнегасники призначені для гасіння твердих горючих матеріалів, горючих рідин, nза виключенням речовин, які здатні за взаємодії з хімічною піною вибухати або nгоріти, та гасіння пожсеж в електроустановках під напругою.

Якщо під час nвикористання вогнегасника на поверхню шкіри потрапила хімічна піна, її потрібно nзмити великою кількістю води, щоб запобігти подразненню й опікам.

  Під час гасіння nпожежі не можна братися руками за розтруб, бо температура снігоподібної маси nвуглекислоти становить -78 °С.

Вуглекислотно-брометилові nвогнегасники мають таку саму будову, що і вуглекислотні.

Вогнегасники nпотрібно розміщувати в легкодоступних, помітних місцях, уникаючи прямих nсонячних променів і впливу опалювальних і нагрівальних приладів. їх встановлюють nу коридорах, біля виходів з виробничих приміщень, у пожежонебезпечних місцях, nбезпосередньо на технологічному обладнанні та транспортних засобах.

Переносні nвогнегасники варто розміщувати подібним чином:

—       навішувати nна вертикальні конструкції на висоті не більше ніж 1,5 м від рівня підлоги і на nтакій відстані від дверей, щоб не перешкоджати їх повному відкриванню;

—       встановлювати nв пожежні шафи поруч із пожежними кра¬нами в спеціальні тумби, а також nнавішувати на пожежні щити (стенди).

Вогнегасники nрозміщують так, щоб можна було прочитати маркування на їх корпусі.

Експлуатацію та nтехнічне обслуговування вогнегасників здійснюють відповідно до вимог, які nнаведено в їх технічних паспортах, і регламенту, згідно з яким на вогнегасниках nмають бути:

—       інвентарні nномери;

—       пломби на nпристроях ручного пуску;

—       маркування nна корпусі;

—       червоне nсигнальне фарбування згідно з чинними стандартами.

На кожному nповерсі громадських будівель і споруд промислових підприємств має бути не менше n2 переносних вогнегасників. Під час оснащення приміщень, у яких розташовано nкомп’ютери, копіювальну та іншу оргтехніку, архіви тощо, потрібно враховувати nвластивості вогнегасних речовин, щоб уникнути додаткового псування обладнання nпід час гасіння пожежі. Такі приміщення рекомендують оснащувати вуглекислотними nвогне¬гасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної nречовини.

Стаціонарні nустаткування та пристрої пожежогасіння

Автоматичне nустаткування (системи) пожежогасіння призначено для гасіння або локалізації nпожежі й одночасно виконує функції автоматичної пожежної сигналізації.

Відповідно до nДСТУ 2273-93 ССГІБ “Пожежна безпека. Терміни та визначення” nустаткування пожежної сигналізації — це сукупність технічних засобів, nвстановлених на захищуваному об’єкті для виявлення пожежі, подавання у відповідному nвигляді повідомлення про пожежу на цьому об’єкті, оброблення спеціальної nінформації та подавання команд для включення автоматичних установок nпожежогасіння та технічного обладнання.

Під час nоброблення твердих речовин (подрібнення, розмелювання, просіювання тощо) nутворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає nна будівельних конструкціях, манганах, устаткуванні. При цьому пил здатний nутворювати горюче середовище з повітрям, а також вибухати.

  Горюче nсередовище у виробничих приміщеннях виникає в разі виходу пилу через нещільні nз’єднання деталей апаратів і трубопроводів, а всередині устаткування — коли nспіввідношення горючого пилу з повітрям створює вибухонебезпечну концентрацію.

Горючі гази nпотрібно зберігати в герметичних посудинах і апаратах. У разі їх пошкоджень або nпорушень правил експлуатації гази можуть потрапляти в повітря й утворювати з nним вибухопожежонебезпечні суміші.

 

7.6.Інструкції з пожежної безпеки

Для виконання nвимог ст. 5 Закону України “Про пожежну безпеку”, Правил пожежної nбезпеки в Україні, якісного проведення протипожежних інструктажів з nпрацівниками та встановлення належного протипожежного режиму в усіх приміщеннях, nде існує загроза виникнення пожежі, потрібно розробити та затвердити інструкції nз пожежної безпеки .

Такі інструкції nподіляють на:

—       загальні nінструкції для підприємств, організацій, установ;

—       інструкції nдля окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій тощо;

—       інструкції nз проведення вибухопожежонебезпечних робіт.

Також може бути nскладено інструкції з пожежної безпеки для

окремого nтехнологічного устаткування, обладнання тощо.

Інструкції nрозробляють на підставі чинних на підприємстві (для технології) правил і nнормативних актів з пожежної безпеки з урахуванням специфіки пожежної небезпеки nбудівель, споруд, технологічних процесів, виробничого обладнання, окремих nприміщень. Перед складанням інструкції обов’язково аналізують пожежну небезпеку nв зоні її дії.

Інструкції nмістять сім розділів:

1.        Характеристика nпожежної небезпеки (підприємства, цеху, дільниці, приміщення тощо), категорія nприміщень за вибухопожежною небезпекою згідно з ОНТІІ 24.86 та клас зони за nГІБЕ.

2.        Відповідальність nпрацівників за порушення вимог інструкції.

3.        Зона nдії інструкції.

4.        Протипожежні nзаходи:

—       постійні;

—       перед nпочатком роботи;

—       під час nроботи;

—       перед nзакінченням роботи;

—       після nзакінчення роботи та в процесі закриття приміщень і відключення технологічного nобладнання;

—       під час nаварійних і непередбачуваних ситуацій (раптового відключення електропостачання, nзупинення електрообладнання, стихійного лиха тощо).

5.        Заборонені nдії.

6.        Додаткові nпротипожежні заходи (в разі проведення тимча¬сових вогненних робіт, у святкові nта вихідні дні тощо).

7.        Дії на nвипадок пожежі.

В інструкції з nпожежної безпеки зазначають протипожежні вимоги до утримання території та nробочих місць, вибору шляхів евакуації, зберігання ЛЗР, ГР та вибухоиожежонебезпечних nречовин і матеріалів, експлуатації виробничих і складських приміщень, електроустаткування, nвентиляційного та іншого інже¬нерного обладнання. Також у цьому документі nвизначають по¬рядок експлуатації технічних засобів для гасіння пожежі, можливості nдля використання відкритого вогню, порядок огляду приміщень після закінчення nроботи, зберігання та видалення горючих відходів виробництва, прибирання nробочих місць, аварійного вимкнення джерел енергопостачання та технологічного nобладнання. До того ж в інструкціях встановлюють місця для куріння, межі nпоказань контрольно-вимірювальних приладів, у разі від- хиленння під яких може nстатися вибух або пожежа, порядок і способи виклику пожежної охорони, оповіщення nлюдей про пожежу, зупинення технологічного устаткування тощо.

Інструкції nзатверджує керівництво (власник) підприємства або особа, яка виконує його nобов’язки.