ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ ПРИ nНАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ. ГІГІЄНА ПОЛЬОВОГО РОЗМІЩЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО НАСЕЛЕННЯ І nЦИВІЛЬНИХ ФОРМУВАНЬ ТА УМОВИ ЇХ ПРАЦІ ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФ. nОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ ЗА ХАРЧУВАННЯМ ТА ВОДОПОСТАЧАННЯМ nЦИВІЛЬНИХ  ФОРМУВАНЬ І ПОТЕРПІЛОГО nНАСЕЛЕННЯ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.  КОНТРОЛЬ ЗА ПОВНОЦІННІСТЮ nІ БЕЗПЕЧНІСТЮ ХАРЧУВАННЯ ТА ВОДОПОСТАЧАННЯ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ.

Метою санітарно-гігієнічних заходів є збереження і зміцнення здоров’я nособового складу (потерпілого населення), підтримання достатнього рівня nбоєздатності та працездатності особового складу військ і формувань окремої nневійськової служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій n(населення) шляхом виконання чинних гігієнічних норм і правил щодо організації nрозташування, харчування, водопостачання, створення безпечних умов праці nслужбовців (ліквідаторів НС і населення) та їх лазнево-прального обслуговування, nа також похоронення загиблих (померлих) при надзвичайних ситуаціях.

кафедральний nкомпакт диск

Санітарний нагляд за своєчасністю, повнотою і ефективністю nсанітарно-гігієнічних заходів проводиться силами і засобами начальників nмедичної служби цивільних формувань, державних санітарно-епідеміологічних nслужби Міністерства охорони здоров’я України, а також інших відомств.

Гігієна польового розміщення потерпілого населення і цивільних формувань

Постійне розташування  у спеціально збудованих для них спорудах nназивається казарменним або стаціонарним.

Тимчасове розміщення цивільних nформувань та потерпілого населення при надзвичайних ситуаціях  поза стаціонарними будовами, які побудовані nдля їх постійного розташування (мешкання), називають польовим.

Розрізняють три типи польового розташування: поза населеними пунктами – у nнавчальних центрах або табором¹, у населених пунктах та змішане nрозташування – частково у населеному пункті, частково – ­табором.

таблиця. Класифікація НС

Змішане розташування передбачає поєднання всіх видів помешкань для nрозміщення особового складу (населення) та службових приміщень. Органи nвиконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване nнаселення із зон радіоактивного забруднення навколо АЕС, зон катастрофічного nзатоплення, землетрусу тощо, видають ордери на право зайняття громадських nбудівель і приміщень. Вони ж визначають безпечний район – придатний для nжиттєдіяльності район розміщенння евакуйованого населення за межами зон nможливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових nлісових і торф’яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

У якості польового житла використовують намети, заслони-навіси, курені, nземлянки, інколи укриття зі снігу та криги, а також збірно-розбірні помешкання, nмодулі, що обладнані на автомобілях, пересувні вагончики, залізничні вагони, nнадувні каркаси тощо. На території табору, окрім житлових, зводять і nгосподарські споруди (пункти харчування, польові лазні, убиральні, nсміттєзбірники тощо).

Особливості nрозташування  у населених пунктах

При цьому способі розташування для формувань (потерпілого населення) nстворюються найбільш сприятливі умови, тому що люди більше захищені від дії nнесприятливих метеорологічних чинників. Крім того, nзникає потреба у проведенні трудомістких робіт з будівництва польових жител.

Для вирішення питання щодо можливості тимчасового nрозташування формувань (потерпілого населення) у nконкретному населеному пункті, за розпорядженням старшого командира (керівника) nобов’язково проводять санітарно-епідеміологічну розвідку. До складу nрозвідувальної групи повинен входити представник медичної служби.

Санітарно-епідеміологічна nрозвідка має за мету встановити:

– кількість, розміри та nсанітарний стан житлових і громадсько-адмі­ністративних споруд, можливість nвикористання їх для розквартирування військ (потерпілого населення);

– наявність джерел водопостачання, nїх санітарно-топографічну характеристику, санітарно-технічний стан, справність nобладнання, що обе­рі­гає воду від забруднення, дебіт та якість води;

– наявність каналізацій, nвигрібних вбиралень, сміттєзбірників, їх ємність та санітарно-технічний стан;

– санітарний стан території;

– інфекційну захворюваність nсеред населення та епізоотії серед домашньої худоби, диких тварин і гризунів, nактивність природних осередків захворювань;

– наявність та стан місцевих nзакладів, які можуть бути використані для санітарно-гігієнічного та nпротиепідемічного забезпечення військ і потерпілого населення n(санітарно-епідеміологічні станції, інфекційні лікарні чи відділення, лазні, nпральні, санітарні пропускники тощо).

Розташовуватись у населених nпунктах, які є неблагополучними в санітарно-епідемічному відношенні, nзабороняється.

Особливості польового розташування

Місце для розташування особового nскладу (потерпілого населення) у польових умовах табором визначається старшим nначальником за погодженням із місцевими і регіональними органами влади. nЗазвичай, вибирають захищену від вітрів, незабруднену, віддалену від джерел nзабруднення (сміттєзвалища, тваринні ферми, скотомогильники тощо) не менше ніж nна 3 км, nмалозаселену гризунами, з джерелом доброякісної води місцевість, що не придатна nдля сільськогосподарських потреб. Поверхня ділянки має бути з невеликим нахилом nдля стікання води після дощу (танення снігу), а також сухою. Перевага надається nсупіщаним та суглинистим грунтам, ділянкам з деревами та кущами, які захищають nвід спеки влітку, а взимку – від холодних вітрів, з рівнем грунтових вод не nближче 1,5 м nдо поверхні. На території табору та прилеглій місцевості не повинно бути nзаболочених ділянок. Забороняється облаштовувати табір у руслах невеликих або nпересохлих річок у передгір’ї із-за можливості затоплення водою або селем після nдощів у горах, треба також передбачати загрозу зсуву грунту, снігових лавин, nнебезпеку пожежі на торф’яних грунтах або у лісі, уникати ділянок з карстовими nявищами, підвищеним пилоутворенням. Ці вимоги враховуються під час проведення nсанітарно-епідеміологічної розвідки. Її завданням також є виявити заражені nбіологічними (бактеріологічними) засобами і забруднені отруйними та nрадіоактивними речовинами, нечистотами і покидьками ділянок. Пропозиції та nрекомендації з проведення заходів для поліпшення санітарно-гігієнічного стану nобраної ділянки місцевості доповідають командуванню (керівництву) для прийняття nпевного рішення.

 На вибраній ділянці будують тимчасові споруди n(намети, розбірно-щитові будівлі), розставляють польові вагончики або житлові nмодулі. Для визначення фронту табору треба враховувати “розу вітрів” та nнаявність під’їздних шляхів.

Види польового житла

На сьогодні, намети ще є достатньо nпортативним і зручним для користування видом польового житла в таборах як nлітом, так і взимку. При розміщенні особового складу n(населення) у табірних наметах, останні встановлюють на спеціально влаштовані nдерев’яні гнізда з похилими бортами висотою 60-70 см. Грунтова підлога nпіднімається над рівнем землі на 10-15 см і на неї вкладають дерев’яний щит. По nпериметру намети обкопують канавками шириною 20 см і на глибину 30 см для відводу атмосферних nвод та попередження проникнення в намети гризунів (рис. 3).

У наметах встановлюють ліжка або nдерев’яні нари (із розрахунку 1,2-1,5 м² nплощі на одного службовця, висотою 40-50 см від підлоги). При розгортанні табору для nкороткочасного перебування (до 3 діб) в наметах особовий склад може nрозміщуватися на грунтовій підлозі, яку необхідно утеплити гілками дерев, соломою nта покрити брезентом.

Влітку при гарній погоді бокові nстінки наметів піднімають для просушування (рис. 3а).

При довшому перебуванні в nнаметах облаштовують місця для зберігання верхнього одягу, речових мішків, nтуалетного приладдя, котелків, ложок, кухлів та особистих речей.

У зимовий період намети повинні nбути утеплені за допомогою внутрішніх піднаметів та підвісних стінок утеплення n(із фланелі або іншого теплоізолюючого матеріалу, який обробляється nвогнезахисними речовинами). Для утеплення підлоги під дерев’яний щит nпідкладають гілки або солому. Ззовні навколо наметів для захисту від вітру nроблять сніговий вал. У всіх наметах встановлюють пічки різних конструкцій n(чавунні військові, залізні, похідні тощо). Крім того, в кожному підрозділі nоблаштовують намет для просушування обмундирування та взуття, а також намет для nперіодичного зігрівання військовослужбовців. Доцільно взимку встановлювати nнамети над котлованом, завдяки чому в них стає значно тепліше, просторніше і nзручніше, майже вдвічі збільшується повітряний куб.

Для нетривалого відпочинку nпридатними є заслони-навіси, курені, снігові (крижані) укриття.

Більш сучаснішими і зручнішими nдля мешкання та розміщення функ­ціональних підрозділів, у тому числі і nмедичних, є пересувні модулі на автомобілях, надувні пневматичні модулі з nкаркасом для входу-виходу, причепні вагончики та залізничні nвагони, які можуть використовуватися як окремо, так і в комплексі з іншими nвидами польових жител, залежно від наявної кількості та існуючої потреби .

Особиста та громадська гігієна у польових умовах

У кожному підрозділі передбачено nобладнання польових умивальників з розрахунку 1 кран на 5-7 осіб. Взимку nумивальники розміщують у наметах та обладнують нагрівальним пристроєм для nпідігріву води. Не рідше 1 разу на 3 дні умивальники чистять та дезінфікують 1 n% розчином хлорного вапна з наступним промиванням. Стічні води від умивальників nперед злиттям пропускають через милозатримувачі (можуть бути використані ящики nз дірчастим дном, заповнені соломою, стружками або сухою травою) і по відвідних nрівчаках направляються у фільтрувальні колодязі, які заповнюються шлаками або nщебенем.

Для миття службовців у польових nумовах використовуються дезінфекційно-душові установки. Для розташування nпольових лазень вибирається рівна та суха місцевість, на якій в наметах або в nпристосованих приміщеннях розгортаються роздягальня, мийня та одягальня, nрозміщуються дезінфекційно-душові установки та ємності для води.

Вода забирається лише з тих nджерел водопостачання, які дозволила використовувати медична служба або фахівці nсанітарно-епідеміологічної служби. Підвозять її автоцистерною і зливають у nтабельні ємності для зберігання води.

Убиральні та ями для рідких nпокидьок викопують не ближче ніж за 75 м від наметів та об’єктів харчування. У nвбиральнях передбачається 1 вічко та 0,4 погонного метра пісуара на 10-12 nвійськовослужбовців. Підлогу та стіни на висоту до 1 м щодня дезінфікують 1 % nрозчином хлорного вапна або ДТСГК, а вміст вигребів – 10 % розчином цих же nпреасерсетів.

На місцях короткочасного nперебування військ (потерпілого населення) облаштовують у якості убиральні nпольові рівчаки із розрахунку один погонний метр на 30-40 осіб. Ширина його – 0,3 м і глибина до 0,7 м. Рівчаки можна nрозташувати паралельно на відстані 1-2 м. Для запобігання доступу до фекалій мух та nрозповсюдження в теплу пору неприємних запахів вміст рівчаків після кожного nспорожнення, але не рідше ніж двічі на день, треба присипати 5-сантиметровим nшаром землі, що була викопана та складена поруч. Цей захід ставлять в обов’язки nднювальних рот.

Рівчаки облаштовують на сухій nділянці в 30-50 м nвід розташування військ з підвітряної сторони нижче джерел води (по загальному nсхилу місцевості) і не ближче 200м від них. Не слід викопувати рівчаки у місцях з високим nрівнем стояння грунтових вод.

Рівчаки, що заповнені фекаліями nна 3/4 об’єму, засипають землею. Зверху насипають горбик висотою не менше 0,5 м, на якому встановлюють nстовпчик з відповідним написом.

Вся територія табору повинна nщоденно прибиратись. Для збору твердих покидьок та сміття повинні бути nобладнані сміттєзбірники, які треба щільно закривати кришками. Сміття влітку nвивозять щоденно, а взимку не рідше ніж один раз на 3 дні. Регулярно мають nпроводитись заходи проти мух та дератизаційні заходи.

З гігієнічної точки зору, nпольове розташування формувань (населення) у таборах має ряд негативних особливостей: зниження рівня nкомунально-побутового забезпечення, значна скупченість особового складу, низька nзахищеність від несприятливих дій кліматичних та геліо-географічних чинників, nпостійний негативний вплив грунту, вірогідність контакту з дикими тваринами та nгризунами, труднощі з організацією водопостачання та харчування, nлазнево-прального обслуговування тощо. Усунути або зменшити шкідливий вплив nнесприятливих чинників на особовий склад (населення) може проведення nвідповідних санітарно-гігієнічних заходів, наприклад, правильний вибір ділянки nмісцевості та типу польового житла для конкретних умов, регулярне видалення nпокидьок та сміття, обладнання гідроізоляції, опалення та вентиляції в nпомешканнях, облаштування сушилень для обмундирування та взуття, постачання у nдостатній кількості доброякісної води, регулярне та повноцінне харчування nособового складу, забезпечення його раціональним обмундируванням та взуттям з nдобрими тепло-, вітро- та водозахисними якостями, загартовування службовців nтощо.     

 

 

  Основи організації nсанітарного нагляду за харчуванням та водопостачанням особового складу nформувань, військ та населення в польових умовах.

          Питання водозабезпечення як на період nвоєнного часу так і в умовах надзвичайних ситуацій визначається важливою nгігієнічною проблемою. Гігієнічні аспекти водопостачання вирішуються nфізіологічним, епідеміологічним, господарсько-побутовим та загальнозміцнюючим nзначенням води як чинника навколишнього середовища. Вода перш за все небезпечна nв епідеміологічному відношенні як фактор ризику гострих шлунково-кишкових nінфекцій: черевний тиф, паратифи, холера, дизентерія, сальмонельоз; паразитарні nзахворювання; зоонозні – лептоспіроз, лихоманка Ку; вірусні інфекції – вірусний nгепатит А, поліомієліт та ін.

Отже, організація санітарно-гігієнічного забезпечення військ, а також nособового складу формувань та населення на період надзвичайних ситуацій має, nбезумовно, першочергове значення та здійснюється силами інженерних військ за nучастю служб тилу, хімічних військ та сил медичної служби. Особливе значення при цьому набирає nкоординація їх діяльності для забезпечення військ водою.

інтернет посилання

Відповідальність за nпольове водопостачання несе загальновійськовий командир. Для виконання першої nзадачі польового водопостачання комплектується розвідувальна партія під nкерівництвом інженерного спеціаліста.

2.1. Розвідка nвододжерел проводиться у декілька етапів: – попереднє вивчення маршруту та nрайону розвідки визначаються на топогрофічній карті. Мета розвідки – визначити nможливість використання того або іншого вододжерела. По-перше, необхідно nвизначити дебіт вододжерела (його продуктивність), розрахувати, чи вистачить nйого для забезпечення військ водою. Визначення дебіта проводять інженерні nвійська, але і ми з вами, тобто медична служба, повинні уміти його проводити n(ця частина вивчається на практичних заняттях). Якщо уже визначений дебіт, та nвідомі норми польового водопостачання, медична служба може вирішувати чи nдостатньо запасів води для забезпечення військ.

2.2Норми водопостачання nв польових  умовах: 10 л/добу на 1 людину для помірного клімату та 15 nл/добу для жаркого клімату (1,5л для пиття, 3,5 л для виготовлення їжі, 1,0 л для миття котілка, nложки та кружки, 3,0 л nдля умивання).

У жаркому кліматі 2 nосновні норми збільшуються до 4,0л та кількість водя дляумивання до 6 л.

Під час наступу норми nводопостачання складають 8-12 л nна 1 людину на добу.

В особливо важких nумовах військам видається водатільки для пиття: у помірному кліматі 5 л (до 3діб) та у жаркому nкліматі 8 л n(до 3 діб). У польовому пересувному лазареті — 30 – 40 л на 1 людину за добу, в nевакошпиталі – відповідно 180л. Для сан.обробки – 45 л на 1 людину.

Після вирішення питання nпро достатність дебіта вододжерела на основі норм водопостачання необхідно дати nоцінку якості води та визначити метод її обробки. Це функція медичної служби.

2.3. Визначення якості nводи джерела медичною службою проводиться на основі санітарного обстеження nвододжерела, куди входять:

·       ·санітарно-епідеміологічне nобстеження населеного пункту, району розвідки вододжерела ( наявність інфекційних nзахворювань серед населення, насамперед кишкових інфекцій, а також епізоотій nсеред гризунів ти домашніх тварин);

·       · санітарно-топографічне nобстеження вододжерела (наявність джерел фекально-господарського забруднення nгрунту та водоймищ, забруднення атмосферними витоками, зараженість території РР nта ОР);

·       · санітарно-технічне обстеження nвододжерела, його наповненість, технічний стан, розміри вододжерела, кількість nводи в ньому.

Визначення якості nводи  у джерелі безпосередньо у польових умовах під час проведення nрозвідки.

Оцінка якості води вододжерел дається згідно органолептичним показникам, nокисленості, азоту амонійного, нітритів, загальному вмісту солей: хлоридів та nсульфатів (особливо це важливо для південних районів).

Після проведення санітарно-гігієнічного обстеження вододжерела, оцінки nякості води у ньому з урахуванням висновків забрудненості води ОР та РР, nотриманих від представників хімічних військ, медична служба дає дозвіл на nвикористання цього джерела для водопостачання військ. У дозволі зазаначаються методи nочистки, знезараження, дезактивації та дегазації води.

На основі цього дозволу nзагальновійськовий командир видає наказ про розбивку пункта водопостачання.

У роки ВВВ nводопостачання було децентралізованим, 80% за рахунок криниць,бурові nсвердловини не включались (не було засобів, транспорту). Медична служба фронту, nвраховуючи ті умови,була прихильником децентралізованого водопостачання. Під nчас війни в Афганістані – децентралізоване.

В умовах сучасної війни при виборі джерела води для розвертання пункта nводопостачання в першу чергу використовують підземні води – джерела (природні), nбурові свердловини, шахтні криниці та в останню чергу відкриті водоймища.   

2.4.Пункт nводопостачання-це спеціально обладнане місце видобутку,  обробки, nзберігання та розподілу води. Знаходиться під охороною військ.(табл.,слайд).

     nПункт водопостачання має:

·                    nробочий майданчик, де проводиться видобуток, очистка, зберігання та видача nводи,

·                    nмайданчик для миття і дезинфекціі тари

·                    nпост регулювання і нагляду

·                    nмісце польової лабораторіі

·                    nмісце для укриття особового складу

місце для дегазаціі та nдезактиваціі інших засобів.

          nнавкруги пункта водопостачання є зона санітарної охорони від 50 до 100 м. У батальоні nрозгортається 1 пункт водопостачання, у полку 1-2, у дивізіі 2-3 пункти, не nрахуючи полкових.

       nПольове водопостачання забезпечується не тільки через пункти водопостачання, nале і через пункти водорозбору – це майданчики на віддалі від вододжерел, на nяких розгортаються засоби для накопичення запасів води та видачі іі військам,а nтакож шляхом індивідуальної водопотреби.

2,5 В обов”язки nмедичної служби входить забезпечення особового складу засобами для nіндивідуального знезараження води та інструктаж щодо їх використання. На nоснащенні арміі є таблетки “пантоцид” та їх аналоги.

   ВМА nім.Кірова розроблені нові таблетки – аквацид і аквасент – вміщують гіанурову та nянтарну кислоти, вміст активного хлору в 1 таблетці 3,5 мг проти 3,0 мг у nтабл.”пантоцид”.

   Нові nтаблетки неоквасант ще не отримали практичного застосування.

   У період nвійни в Афганістані наші противники мали “соломинка виживання” – nтрубка, через яку можна протягувати любу воду і вода стає безпечна для nвживання. Наші воїни в особливих умовах місцевості Афганістану користувалися nтрубкою “Роднік”, яка має такеж призначення і не поступається своєю nдією вищеописаному приладу, розробленому у США.

   nНайважливішою ланкою у загальній системі медичних заходів по забезпеченню водою nособового складу військ являється контроль за    засобами nвидобутку, зберігання транспортування та контроль за якістю води. Цими засобами nоснащуються інженерні війська, тилові частини, зокрема, продовольча служба.

2.6 Табельні засоби nвидобутку води:

     nМілкотрубчастий колодязь МТК-1, копач шахтних колодязів КПШ

-40, автобурова nАВБ-100, УДВ-15 (установка добичі води для дивізії).

    2.7 nТабельні засоби піднімання води: ручний поршневий насос БКФ-2 (4 шт.) – це у nбатальоні та дивізіоні, ручний шланговий насос РШН-25, механізований шланговий nнасос МШН-10, nмотопомпа.                n

      n2.8 Табельні засоби обробки води (слайд): тканинно-вугільний фільтр – ТУФ-200 n(рота,батальон), є ще ТПФ, військова фільтровальна станція ВФС-25 модернізована nавтофільтровальна станція МАФС-3, пересувна опріснювальна установка ПОУ-4 nдивізії, опріснювальна польова станція ОПС-2 знаходиться в окремих ротах польового nводопостачання тільки армії.

2.9 nТабельні засоби для зберігання і транспортування води:

 – РДВ – 50, 100, 1000, 5000. 

2.10 n. Табельні засоби контролю  за якістю води.

 – НГХВ, НХК, ЛГ-1, ЛГ-2,  МПХЛ; ВПХР-МВ;  ДП5; РЛУ-2; та nт.інш.

 – 2.11. Особливості хлорування води в польових умовах.

 – Використовується метод перехлорування:  беруть дози до n30 і більше мг/л. при цьому

·– відпадає необхідність визначення робочої дози nхлору;

·– перехлорування видаляє запахи, наприклад, при наявності фенолу / при nперехлоруванні утворюються поліхлорфеноли з малопомітним запахом та смаком /.

·– наступне дехлорування зменшує  забарвленість води .

 – У польових умовах очистку води nздійснюють шляхом коагуляціі з фільтруванням через швидкісні фільтри.

 – 2.12. Засоби дезактивації води від радіоактивних nпродуктів ядерного

вибуху.

·- коагуляція з nфільтруванням. Вона допомагає звільнити воду від завислих /змулених/ носіів РР,

·– дестиляція, яка дозволяє звільнити воду від усіх розчинених солей, у nтому числі РР / засіб не підходить для ізотопу йоду, так як йод може  nсублімірувати/;

іонообмінна фільтрація допомагає звільнити воду від усіх розчинних аніонів nта катіонів.

 При проведенні дезактиваціі і nдегазаціі води табельними засобами (ТУФ, МАФС) проводять заміну шіхти; використовують nкарбоферогель (активоване вугілля, оброблене сірчаною кислотою).

 2.13. При застосуванні зброї масового ураження застосовуються nпідвищені вимоги до процесу обробки води:

·– повинна бути закрита система на nусьому шляху обробки води,

 – знезараження проводиться перехлоруванням на протязі 5 – 6 nгодин,

·- табельні засоби /станції/ повинні знаходитись, незалежно від виду nзастосованої зброї, у робочому стані, тобто без заміни шіхти і ряду інших вимог n( скорочення часу знезараження, дезактиваціі та дегазаціі, збільшення nтривалості роботи фільтрів).

 Санітарний нагляд за харчуванням військ у польових nумовах

Санітарний нагляд за харчуванням формувань та потерпілого населення nздійснюється з метою забезпечення його повноцінності, що сприятиме збереженню nїх здоров’я і підвищенню опірності до дії несприятливих чинників довкілля, а nтакож запобігання виникненню захворювань військовослужбовців та населення, які nможуть передаватися через їжу та продукти харчування.

Санітарний нагляд за харчуванням у польових умовах передбачає проведення nконтролю за кількісною та якісною повноцінністю харчування та визначення nфактичного стану харчування особового складу методом гігієнічного аналізу. З nцією метою відповідні посадові особи з установленою періодичністю проводять nперевірку повноти доведення до особового складу (населення) норм постачання за nдобу: визначають масу та об’єм продуктів, які закладають у котли, вихід готових nстрав, а також масу хліба, цукру та масла, що видають одній людині.

Організація харчування та обов’язки посадових осіб 

Організація харчування як в умовах стаціонарного розміщення , так і у nпольових умовах, є обов’язком цілої низки посадових осіб. Командир особисто затверджує розкладку продуктів та сам або через своїх nзаступників щоденно контролює якість і повноту доведення готової їжі до nособового складу частини. В обов’язки заступника командира з тилу входить nорганізація доброякісного харчування та забезпечення доведення належних норм nпродовольства кожному службовцю.

харчування

Начальник продовольчої служби частини організовує роботу всіх продовольчих nоб’єктів і відповідає за їх санітарний стан, керує підвозом та здійснює nконтроль за правильним зберіганням продуктів харчування, перевіряє їх nдоброякісність, забезпечує дотримання технології приготування гарячої їжі та nдоведення належної норми харчування до особового складу. Разом з начальником медичної служби він складає розкладку продуктів, а nтакож особисто проводить у встановлені терміни з поварами частини nконтрольно-показове варіння страв.

Начальник польового пункту nхарчування (ППХ) безпосередньо відповідає за своєчасне і доброякісне nприготування їжі у польових умовах, збереження і доведення до військовослужбовців n(населення) продуктів харчування згідно із встановленими нормами, а також за nсанітарний стан польового пункту харчування, кухонного інвентарю, обладнання і nпосуду.

Харчування потерпілого nнаселення, коли воно в силу обставин вимушено отримувати готову їжу на польових nпродовольчих пунктах (ППП), набуває також, як і у службовців, рис громадського. nЗазвичай, постачання продуктів харчування у польових умовах проводиться nпереважно централізовано і доставляється у  nчастину згідно встановлених норм постачання. Приготування їжі на ППХ nздійснюється відповідно з розкладкою продуктів під постійним контролем nкомандування, медичної та санітарно-епідеміологічної служб.

Норми харчування визначають nасортимент та кількість продовольства, яке відпускається для харчування однієї nлюдини на добу. Норми харчування діляться на основні (норми № 1-6, 9), сухі і nбортові пайки (раціони) (норми № 10-14). У примітках до норм вказані додаткові nпродукти, які видаються відповідним категоріям службовців та іншим категоріям, nякі зазначені у цих примітках. Норми харчування за­тверджуються постановою nКабінету Міністрів України.

У польових умовах для харчування nособового складу (населення) можуть бути використані пайки котлового nпостачання, сухі та додаткові пайки. Із пайків котлового постачання готують nгарячу їжу переважно на ППХ. До складу сухих пайків входять м’ясні та nм’ясо-рослинні консерви або концентрати, цукор та чай. Їх видають на руки nособовому складу для самостійного харчування, коли немає можливості приготувати nїжу на ППХ. Людина може харчуватися сухими пайками без шкоди для здоров’я nпротягом 3-5 діб.

Додаткові пайки видають , nводолазам, офіцерському складу тощо.

Згідно з даними проведених nдосліджень енергозатрати ­службовців у мирний час можуть дорівнювати n14650-18840 кДж (3500-4500 ккал) за добу. Відповідно набір продуктів і їх nкількість у пайках є достатніми, щоб компенсувати енергозатрати особового nскладу.

При виконанні аварійно-рятувальних робіт у районах nнадзвичайних ситуацій, вважають, що енергозатрати можуть зростати до 23440-24280 nкДж (5600-5800 ккал) за добу. Тому особливого значення у польових умовах nнабуває контроль за доведенням всієї належної норми продуктів харчування до nкожної людини.

У випадках, коли виникають nтруднощі з постачанням необхідної кількості продуктів харчування, особовий nсклад (населення) може деякий час зберігати достатньо високу боєздатність n(працездатність) та збере­ження гомеостазу за умов забезпечення без обмежень nдоброякісною водою, навіть при дефіциті до 10460 кДж (2500 ккал) у добовому nраціоні.

Фахівці, що працюють в умовах впливу шкідливих nчинників, отримують додатково лікувально-профілактичне харчування.

Обов’язки лікаря з контролю за nхарчуванням особового складу формування полягають в:

– участі у розробці nраціонального режиму харчування і складанні розкладок продуктів з врахуванням nособливостей навчально-бойової підготовки;

– систематичному медичному nконтролі за якістю харчування;

– контролі за санітарним станом nоб’єктів харчування та особовим складом, який залучається до роботи на них.

Приготування гарячої їжі, видача nхліба, коров’ячого масла, цукру, чаю (або кип’ятку), прийом і зберігання nзапасів продовольства здійснюються на ППХ. У польових умовах харчування nпотерпілого населення відбувається на спеціально організованих місцевими nорганами влади продовольчих пунктах. Якщо харчування організовують за рахунок nсил і засобів військ, то частіше розгортають польові (батальйонні) пункти nхарчування (ППХ) або (БПХ). До складу БПХ входять три польові кухні типу nКП-125, КП‑130 з каркасними наметами, (із розрахунку одна кухня на роту), nтри вантажних автомобілі для транспортування кухонь і перевезення продовольства nта майна, одна автоцистерна для води і один переносний кип’я­тильник для nнагрівання води.

БПХ розгортають на ділянці nрозміром 80´100 м, з невеликим нахилом для стікання атмосферних або талих вод та з nдостатніми маскувальними властивостями, щоб до нього можна було непомітно nпід’їхати. Ділянка має бути розташована на віддалі від можливих джерел nзабруднення (ферми для худоби, сміттєзвалища, цвинтарі тощо) і неподалік від nрозміщення особового складу підрозділів, для забезпечення яких розгорнутий БПХ. nУ мирний час за 50-70 м nвід їх розташування, у воєнний – залежно від обстановки, виду бою тощо .

Функціональні підрозділи БПХ nрозгортають у наметах або пристосованих приміщеннях.

Польові кухні у воєнний час nдоцільно встановлювати в укриттях і не ближче ніж за 30 м одну від одної, щоб вони nне були одночасно знищені вибухом одного снаряда (міни чи бомби). Автомобілі nставлять теж неподалік від кухонь в укриттях і маскують їх.

У мирний час у районах nліквідації наслідків надзвичайних ситуацій або при перебуванні особового складу n(населення) у таборі, навпаки, кухні доцільно виставляти поряд в одну лінію. В nодній-двох кухнях готують першу страву, в інших – другу та третю, а потім nорганізовують видачу готової їжі поточним методом безпосередньо із кухонь у nкотелки в послідовності, яка прийнята у закладах громадського харчування. nОкремо видають хліб, цукор та масло. Для нарізки хліба, порціювання цукру та nмасла відводять, зазвичай, окреме приміщення (місце), де встановлюють вагу для nзважування цих продуктів. Масло може видаватися порціями, які роблять nспеціально відкаліброваними штамповками або видають брусочками визначеної маси nна підрозділи.

Обробку м’яса та риби дозволяється nпоєднувати в одному приміщенні (наметі), але за умови оснащення його окремими nстолами і відповідно промаркованим інвентарем для розробки (дошки, ножі тощо).

На відстані приблизно 15 м від кухонь обладнують nмісце (підсобне приміщення) для чищення картоплі та овочів. Тут встановлюють nлавки для сидіння та ємності для очищених овочів і для збору лушпиння, для nзбору останнього може викопуватися ямка.