Основні поняття про мережеві технології і мережеве устаткування

13 Червня, 2024
0
0
Зміст

Основні поняття про мережеві технології і мережеве устаткування 

У наш час більшість додатків, особливо для роботи з базами даних, застосовується в багатокористувацькому оточенні. По визначенню в такому оточенні потрібно, щоб усі користувачі додатка бази даних були об’єднані в мережу для спільного використання одного чи декількох файлів бази даних. Згідно проведеним наприкінці 1997 року дослідженням більш 90% додатків баз даних використовуються в мережному оточенні. Для створення користувальницької частини багатокористувацької бази даних під керуванням Windows NT чи NetWare у мережі Ethernet як мережний протокол рекомендується протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol). Він замінив протоколи NetWare IPX/SPX і Windows NetBEUI, головним чином через більш широке поширення мережних стандартів Internet. Стандартним же мережним оточенням залишається мережа типу Ethernet із пропускною здатністю, до теперішнього часу що досягла 1 Гбайт/с. Хоча операційна система Windows NT Server 4.0 по темпах нових інсталяцій випереджає систему NetWare 4.1+, компанія NetWare усе ще має левину частку сегмента ринку файлів-серверів. 

Приведемо основні поняття мережної термінології і мережних методів роботи: огляд мережних структур, мережних операційних систем і додатків, комунікаційних протоколів, мережних плат, кабелів і інших понять, з якими прийдеться зустрітися в мережах різних типів. 

Мережева топологія й операції 

Під топологією мається на увазі спосіб з’єднання комп’ютерів у мережу. Користувачі можуть бути з’єднані один з одним за допомогою найрізноманітніших мережних плат, мережних протоколів і кабелів. Локальна обчислювальна мережа, чи ЛВС (local area network – LAN), звичайно складається з комп’ютерів одного підрозділу чи підприємства, з’єднаних за допомогою кабельного з’єднання деякого типу. Причому, крім звичайного дротового кабелю на основі міді чи оптоволоконного кабелю на основі скляного волокна, для з’єднання комп’ютерів можуть використовуватися засобу віддаленого доступу за допомогою оснащеного модемом звичайного чи стільникового телефону, а також за допомогою виділеної телефонної лінії, малопотужного безпроводного з’єднання на основі радіо – або інфрачервоного випромінювання чи навіть за допомогою супутникового зв’язку. Розташовані в різних місцях локальні сету можуть бути з’єднані один з одним у єдину глобальну обчислювальну мережу, чи ГВС (wide area network- WAN), за допомогою високошвидкісних телефонних з’єднань Т1, ТЗ, ISDN, модемів мережі кабельного телебачення CATV чи апаратного забезпечення і комунікаційних протоколів АТМ. 

Огляд мереж на основі персональних комп’ютерів 

Насамперед, комп’ютерну мережу можна охарактеризувати її масштабом, тобто кількістю й однотипністю вхідних у неї комп’ютерів . Нижче описуються три основних типи комп’ютерних мереж – мережа робочої групи, відділу і підприємства. 

Мережа робочої групи 

У робочій групі об’єднано, як правило, невелика кількість комп’ютерів (звичайно 25 чи менше), що спільно використовують файли, принтери чи інші обчислювальні ресурси. Найбільше широко розповсюдженою мережною операційною системою масштабу робочої групи є Windows Network фірми Microsoft. Мережа робочої групи звичайно є самоадміністрованою, тобто члени робочої групи можуть самі надавати права доступу (чи повноваження) для спільного використання ресурсів робочої групи. 

Комп’ютери робочої групи звичайно з’єднані в мережу з рівноправними вузлами (peer-to-peer network) з використанням єдиного мережного протоколу. Любою комп’ютер такої мережі може разом з іншими комп’ютерами робочої групи використовувати ресурси мережі, наприклад файли і принтери. На мал.1 показаний приклад мережі з п’яти комп’ютерів, з’єднаних мережними платами і кабелями стандарту Ethernet. Любою комп’ютер такої робочої групи може разом з іншими комп’ютерами групи використовувати факс-модем і принтер. У Європі більш широко, чим у Північній Америці, розповсюджений як кабельне з’єднання Ethernet у всіх мережних схемах коаксіальний кабель 10BASE-2, тонкий Ethernet чи ThinNet. Найпоширенішим носієм у Північній Америці у даний час є пара 10BASE-T. Для приєднання двох комп’ютерів за допомогою 10BASE-T чи його більш “швидкого” варіанта 100BASE-T потрібно концентратор (hub) чи комутатор (switch). Ці пристрої більш докладно описуються нижче. 

    

Мал.1 Мережа масштабу робочої групи, що складається з п’яти комп’ютерів, спільно використовуваного факс-модему і лазерного принтера 

Мережа відділу 

У мережі відділу застосовується виділений комп’ютер-сервер, що надає ресурси для використання клієнтськими робочими станціями, звичайно в масштабах підприємства. Мережними операційними системами такого типу є NetWare фірми Novell, Windows NT Server фірми Microsoft, Warp (колишній LAN) Server for OS/2 фірми IBM і VINES фірми Banyan. У мережах відділу звичайно передбачене використання служби віддаленого доступу (remote access service – RAS), що дозволяє віддаленим співробітникам фірми (наприклад, що знаходиться в чи відрядженні в офісі клієнта) з’єднатися із сервером за допомогою оснащеного модемом комп’ютера. Існують три основних типи серверів. 

·        Сервери файлів (чи файли-сервери) дозволяють декільком користувачам спільно застосовувати файли з даними. Звичайно це файли текстових редакторів, електронних таблиць чи настільних баз даних. Додатки, за допомогою яких здійснюється доступ до таких файлів, і мережева операційна система відповідальні за блокування сторінки чи запису для запобігання ситуації, коли два користувачі можуть одночасно модифікувати ту саму запис бази даних. Текстові редактори й електронні таблиці звичайно блокують цілий файл відразу ж після того, як користувач відкриє його для редагування. Файли-сервери також мають у своєму розпорядженні спільно використовувані мережеві периферійні пристрої, наприклад принтерами. Наприклад, мережева операційна система Novell NetWare класифікується як система типу файл-сервер, однак спеціальні модулі, що завантажуються, (NetWare Loadable Modules- NLM) дозволяють серверам NetWare діяти і як сервери додатків. 

·        Сервери додатків призначалися для запуску додатка із сервера замість їхнього запуску з локального жорсткого диска. Однак запуск величезних виконуваних файлів і завантаження бібліотек, що динамічно зв’язуються, (DLL) сучасних додатків Windows за допомогою мережі можуть істотно знизити її пропускну здатність. Перевагою сервера додатків є те, що всі користувачі працюють з однієї і тією же версією додатка, а модернізувати додаток і замінити версію можна набагато простіше. Один сервер може виконувати функції как файлу-сервера, так і сервера додатка. Система Windows NT класифікується як сервер додатків, оскільки в ній передбачені такі специфічні можливості для роботи з додатками, як симетрична багатопроцесорність (symmetric multiprocessing – SMP) і здатність запускати додатки типу клієнт/сервер як сервіси, що завантажуються при запуску сервера. Саме здатність запускати основні додатки на зразок Microsoft Exchange Server, System Management Server і SNA Server у виді сервісів стала найбільш важливою відмітною рисою серверів додатка. 

·        Сервери баз даних – це сервери додатків, що звичайно використовуються для виконання основних додатків РСУБД з архітектурою клієнт/сервер у якості сервісів. Продуктивність додатків РСУБД чи інших резидентних додатків сервера знижується, якщо комп’ютер-сервер також використовується як чи сервер сервера додатків. Адміністратор баз даних звичайно керує роботою РСУБД із робочої станції. Наприклад, сервер баз даних Microsoft SQL Server 6.5+ працює під керуванням системи Windows NT Server 4.0+, що у даному випадку розглядається як мережева операційна система загального призначення. 

У мережі відділу можуть бути з’єднані комп’ютери самих різних типів (наприклад, PC-сумісні комп’ютери, комп’ютери Мас чи робочі станції UNIX), у кожнім з який можуть використовуватися різні мережеві протоколи (наприклад, такі як NetBEUI, IPX/SPX і TCP/IP). В операційних системах Windows 95/98 і Windows NT підтримується одночасне використання протоколів NetBEUI, IPX/SPX і TCP/IP. Для з’єднання з мейнфреймами в мережах відділу використовуються шлюзи (gateway). Керування мережею відділу звичайно здійснює один чи декілька штатних мережних адміністраторів. У межах мережі відділу можуть співіснувати декілька незалежних самоадміністрованих мереж масштабу робочої групи, хоча багато мережних адміністраторів намагаються уникати непередбачених наслідків рівноправного адміністрування. На мал.2 показаний приклад простої мережі відділу з одним файлом-сервером і/чи сервером додатка. Сервер оснащений модемом з однією чи декількома лініями для забезпечення віддаленого доступу мобільних користувачів і дистанційних користувачів настільних комп’ютерів 

Мережа підприємства 

Мережі підприємства з’єднують локальні мережі відділів, що часто розташовані на великій відстані один від одного. На мал.3 показана одна з багатьох мереж чи відділів головних локальних обчислювальних мереж (headquarters LAN), що разом утворюють мережу підприємства В багатьох мережах підприємств використовується кілька різних комунікаційних протоколів для з’єднання локальних мереж у глобальну, причому тип з’єднання залежить від відстані між окремими локальними мережами Для пересилання пакетів даних між локальними мережами використовуються концентратори, мости і маршрутизатори. 

    

Мал.2 Приклад мережі відділу зі спільно використовуваними принтером і модемом 

У локальній мережі, зображеній на мал.3, використовуються стандарт Ethernet і протокол TCP/IP, з’єднання з комп’ютером – мейнфреймом за допомогою шлюзу, а також міст до мереж на оптоволоконній (FDDI) і мідній (token-ring) основі. Наприклад, з’єднання з північноамериканськими локальними мережами глобальної мережі здійснюються за допомогою комутатора Т1, що забезпечує доступ до високошвидкісних телефонних ліній; міжконтинентальні з’єднання виконуються за допомогою супутникового зв’язку Через складність глобальних мереж багато фірм із мережами масштабу підприємства містять цілий штат співробітників, що керують комунікаційними аспектами роботи глобальної мережі. 

   

Мал.3 Приклад головної локальної мережі, що виконує функції концентратора для доступу до глобальної мережі 

Домени, робочі групи, сервери і робочі станції 

На початковому етапі розвитку мереж на основі персональних комп’ютерів найбільш розповсюдженою конфігурацією мережі була локальна мережа масштабу відділу, приклад якої показаний на мал.2, а саме – мережа із сервера, що працює під керуванням системи NetWare, зі спільними ресурсами групи робочих станцій. Зі збільшенням числа користувачів локальної мережі для компенсації зрослої навантаження до неї додавалися додаткові сервери для спільного використання більшої кількості файлів і додатків, а також файлів баз даних зрослого розміру. При зростанні числа користувачів до тисячі і поширенні глобальної мережі на кілька континентів мережі на основі моделі клієнт/сервер стало явно недостатньо. Тому в ієрархію клієнт/сервер був доданий додатковий рівень – домен (domain). Концепція доменів виникла одночасно з поширенням протоколу TCP/IP і мережі Internet. Наприклад, при доступі до Web-сервера фірми Microsoft за адресою http: //www.microsoft.com здійснюється з’єднання з доменом microsoft.corn фірми Microsoft. Домен microsoft.corn охоплює тисячі комп’ютерів, розташованих по усьому світі, але більшість членів домену зосереджена в Річмонді. 

На мал.4 показана схема зв’язку між двома доменами (представлена двома контролерами домену), серверами і робочими станціями в мережі під керуванням Windows NT. З’єднання між магістралями Ethernet кожного домену, що на мал.4 показано у виді блискавки, може бути виконане на основі витої пари (10BASE-T, 100BASE-T, чи гігабайтного Ethernet), коаксіального кабелю (10BASE-2), оптоволоконного кабелю (FDDI) чи з’єднання типу Т1, ТЗ, FrameRelay або АТМ. На цьому малюнку показані лише дві робочі станції кожного домену, але кожен домен звичайно містить сто і більш робочих станцій і кілька серверів. Користувачі одного домену можуть спільно використовувати файли, що зберігаються на серверах іншого домену, і виконувати додатка в інших доменах. Однак виконання додатків в іншому домені через глобальне з’єднання рідко використовується через відносно низьку швидкість передачі даних по глобальному з’єднанню. 

    

Мал.4 Схема з’єднання мережних доменів 

Перевага виділення домену серверів і робочих станцій полягає в тім, що користувач робочої станції може одержати доступ до будь-якого сервера домену за допомогою простої операції реєстрації. При цьому мережним адміністраторам не потрібно створювати нові облікові записи користувачів для кожного сервера домену, оскільки обліковий запис кожного користувача сприймається всім доменом у цілому, а не кожним сервером домену окремо. Контролер домену містить облікові записи всіх користувачів, яким дозволено працювати на робочих станціях даного домену. Домени також забезпечують метод сегментації адміністративної відповідальності в даній мережі. Крім того, контролери доменів можуть діяти як звичайні файли-сервери, сервери додатків і/або сервери бази даних. 

Мережеве апаратне забезпечення і мережеві протоколи 

В операційній системі Windows NT Server передбачена підтримка різних мережних плат (network interface card – NIC) і протоколів. Причому як у версії Windows NT Server, так і у версії Windows NT Workstation використовується модель взаємодії відкритих систем (Open Systems Interconnection – OSI), у якій потік даних між додатком, що працює під керуванням операційної системи і мережним апаратним забезпеченням, розділений на сім рівнів, що показані на мал.5. Така багаторівнева конфігурація приводить до необхідності використання різних протоколів для організації повідомлення між відповідними рівнями комп’ютерів. При цьому кожен рівень робочої станції сполучається з таким же рівнем сервера. 

Модель OSI запропонована організацією ISO (International Standard Organization – ISO), що розробляє міжнародні стандарти ООН і у світовому співтоваристві прийнята як стандартну методологію втілення мережного програмного забезпечення. Нижче приводяться докладні дані про втілення моделі OSI фірмою Microsoft. 

    

Мал.5 Схема моделі OSІ з наборами протоколів для повідомлення між сервером і робочою станцією 

Специфікація інтерфейсу мережного драйвера і драйвери мережних плат 

Пакет протоколів (protocol stack), що також називається просто протоколом (protocol), транспортним протоколом (transport protocol) чи драйвером протоколу (protocol driver), для Windows 95 і 98, а також для Windows NT містить транспортний (transport layer) і мережний рівні (network layer). Прикладний рівень (application layer), рівні представлення (presentation layer) і сеансу (session layer) включені в ядро операційної системи Windows NT Workstation (NTW) і Windows NT Server (NTS) чи оточення (Windows 95/98 і Windows NT). Канальний рівень (data link layer) кожного продукту заснований на стандарті специфікації інтерфейсу мережного драйвера (Network Driver Interface Specification – NDIS) фірми Microsoft. При інсталяції 32-розрядної версії Windows відбувається вибір NDIS-драйвера, що поставляється фірмою Microsoft і виготовлювачем мережної плати, встановленої у вашому комп’ютері Процес приєднання драйвера до канального рівня і мережної плати називається прив’язкою (binding) 

Пакети мережних протоколів Windows NT 

У Windows NT 4.0+ включені чотири основних пакети протоколів: TCP/IP, IPX, NetBEUI і OLC. У Windows NT Server також включений пакет протоколу для сполучення з мережною системою AppleTalk, убудованою в комп’ютерах Macintosh. Нижче описуються призначення і можливості цих протоколів. 

·        Протокол TCP/IP – це маршрутизований протокол, розроблений Агентством науково-дослідних проектів Міністерства оборони США (Defense Advanced Research Projects Agency – спочатку ARPA, а потім DAPRA) для організації повідомлення між урядовими закладами і их підрядчиками (особливо з науково-дослідними підрозділами університетів), що беруть участь в оборонних науково-дослідних проектах. Створена співробітниками ARPA глобальна обчислювальна мережа спочатку називалася ARPA, а потім – Internet. Пізніше доступ до Internet був наданий корпораціям і окремим особам, здатним підтримувати зв’язок такого типу, а також провайдерам Internet, що забезпечують вилучений доступ до Internet. На момент написання цієї книги майже всі сервери Internet були комерційними. Тепер Internet являє собою саму велику реалізацію глобальної обчислювальної мережі, що поєднує мільйони комп’ютерів по усьому світі. Більш детально особливості організації протоколу TCP/IP обговорюються в двох наступних розділах. 

·        Протокол міжсіткового обміну пакетами IPX (internetwork packet exchange) чи, точніше, IPX/SPX- це мережний протокол, розроблений фірмою Novell для мереж NetWare. У 32-розрядних операційних системах Windows цей протокол утілений за допомогою сумісного з протоколом NDIS канального рівня, що називається NWLink. Він підтримує описуваний у наступному розділі інтерфейс STREAMS. В даний час фахівці Novell роблять поступовий перехід від колишнього власного протоколу IPX (NetWare) до стандартного протоколу TCP/IP (intraNetWare). 

·        Протокол розширеного інтерфейсу користувача NetBEUI (NetBIOS extended user interface) був розроблений фірмою IBM і використовувався в програмних продуктах IBM і Microsoft із середини 80-х років (IBM LAN Server і Microsoft LAN Manager були створені на основі оригінальної мережної операційної системи NOS фірми 3Com, що Microsoft ліцензувала для використання в операційній системі OS/2). Протокол NetBEUI дос­татньо швидко працює усередині однієї локальної мережі, але він не є маршрутизованим протоколом. Для роботи в глобальних мережах необхідно використовувати маршрутизовані протоколи, у яких передбачений метод ієрархічної адресації для вказівки місця призначення пакетів з даними. Отже, протокол NetBEUI найкраще підходить для використання в одній локальній мережі. 

·        У протоколі Services for Macintosh передбачена можливість спільного використання файлів і принтерів PC-сумісними персональними комп’ютерами і комп’ютерами Мас. При цьому Windows NT Server може служити окремим файлом-сервером для всіх комп’ютерів Мас, з’єднаних в одній мережі. Протокол Services for Macintosh системи Windows NT Server дозволяє створити “internet” для мереж AppleTalk, завдяки якому можна поєднувати двох чи більш окремих локальних мереж AppieTalk. У протоколі Services for Macintosh передбачена підтримка протоколу AppleTalk Phase 2, що підтримує маршрутизацію, а також функціонування інших мережних протоколів, відмінних від протоколу AppleTalk. (У поточній версії протоколу Services for Macintosh не передбачена підтримка протоколу AppleTalk Phase 1.) Однак клієнти, що працюють на комп’ютерах Macintosh, можуть користатися лише тими файлами, що зберігаються на дисках з файловою системою NTFS. 

·        Протокол керування каналом передачі даних DLC (data link control) фірми IBM може використовуватися для приєднання клієнтів Windows NT до мейнфреймів IBM, однак тепер ця можливість рідко використовується. Протокол DLC також дозволяє використовувати прилади, що безпосередньо приєднані до мережі, а не до мережного сервера чи робочої станції Windows 9х (цей протокол підтримується в могутніх принтерах LaserJet фірми Hewlett-Packard). Для організації з’єднання з мейнфреймами IBM краще використовувати компонент SNA Server for Windows NT фірми Microsoft, що є частиною Microsoft BackOffice 15. У багатьох сучасних мережних принтерах передбачена підтримка протоколу TCP/IP. 

Хоча в Windows передбачена підтримка протоколу TCP/IP, що від початку переважно використовувався в додатках UNIX, у системі Windows NT Server не передбачена можливість приєднання до серверів з мережною файловою системою NFS (Network File System), що дозволяла б додаткам UNIX і додаткам DOS/Windows спільно користатися загальним набором файлів. Файлова система NFS була розроблена фахівцями фірми Sun Microsystems, Inc. у 1983 році для використання на робочих станціях Sun UNIX. 

Протокол TCP/IP у системах Windows 9x і Windows NT 

Протокол TCP/IP фактично одержав статус стандартного протоколу для глобального об’єднання локальних обчислювальних мереж. Багато фірм, що мають гетерогенні локальні мережі (тобто неоднорідні ЛВС із робочими станціями і протоколами різних типів), використовують протокол TCP/IP у якості первинного транспортного протоколу ЛВС. Фактично всі мейнфрейми, міні-комп’ютери, робочі станції типу RISC і операційні системи персональних комп’ютерів підтримують роботу з протоколом TCP/IP (принаймні, у мережі Ethernet). Таким чином, при розробці будь-яких додатків для роботи з базами даних для організації будь-якого розміру, імовірно, прийдеться працювати з протоколом TCP/IP. 

Протокол TCP/IP є маршрутизованим протоколом, що насправді складається з двох протоколів: TCP і IP. Протокол IP установлює з’єднання між двома пристроями в мережі на основі 4-байтовых (32-бітових) адрес. Саме IP-адреса перетворює протокол TCP/IP у маршрутизований протокол. IP-адреса представляється у виді десяткових чисел, що містяться в окремих байтах і розділені крапками. Наприклад, адреса 115.27.88.33 відповідає значенню &Н731В5821& у шістнадцятковій системі числення. IP-адреса складається з двох основних компонентів, що перераховані нижче. 

·    Системний ідентифікатор мережі (system network ID) ідентифікує групи пристроїв (комп’ютерів), що розташовані в одній і тій же мережі. 

·    Системний ідентифікатор комп’ютера (system host ID) ідентифікує деякий окремий пристрій, наприклад робочу станцію чи сервер, у мережі з заданим ідентифікатором мережі. 

Інше 4-байтовое значення, маска підмережі (subnet mask), указує на те, що одні байти IP-адреси варто інтерпретувати як ідентифікатор мережі, а інші – як ідентифікатори комп’ютерів. При вказанні маски підмережі задається 32-бітове значення, у якому значення 1 присвоюється бітам, що входять до складу байта (чи байтів) ідентифікатора мережі, а значення 0 присвоюється бітам, що входять до складу байта (чи байтів) ідентифікатора комп’ютера. Наприклад, маска підмережі 255.255.0.0 (&HFFFFOOOO&), використовувана для приведеного вище IP-адреси, указує на те, що ідентифікатором мережі є значення 115.27, а ідентифікатором комп’ютера – значення 88.33. 

Після створення (за допомогою IP-адреси і маски підмережі) з’єднання між двома мережними пристроями для передачі даних у мережі за допомогою протоколу TCP на основі призначених для передачі даних створюються індивідуальні IP-пакети. Кожен пакет має заголовок, що містить наступну інформацію. 

·    Ідентифікатор порту (port ID), що ідентифікує додаток, виконуваний на передавальному пристрої. 

·    Контрольна сума (checksum), що використовується для перевірки безпомилкової передачі пакета; при наявності помилки пакет буде переданий повторно. 

·    Послідовний номер (sequence number), що дозволяє приймаючому пристрою пере впорядкувати пакети в потік отриманих даних, що ідентичний вихідному розташуванню посланих даних. 

·    Інша контрольна інформація, що відноситься до типу даних і передавального додатка. 

У Windows NT передбачено три наступних допоміжних UNIX-сервіси, що зв’язані з мережним протоколом TCP/IP. 

·    Сервіс SNMP (Simple Network Management Protocol) повідомляє про поточний стан сервера чи робочої станції в мережі. Протокол SNMP дозволяє вказати деякі співтовариства користувачів і комп’ютери, звертаючись до яких даний сервер чи робоча станція буде приймати запити про поточний мережний статус і посилати переривання реєстрації (authentication trap) із запитом ідентифікації, якщо запит про поточний мережний статус сервера чи робочої станції надійшов від незазначеного раніше співтовариства чи користувачів комп’ютера. У мережі протоколу TCP/IP такі співтовариства користувачів називаються користувальницькими групами (user groups). 

·    Сервіс Telnet являє собою емуляцію роботи із символьним терміналом, що дозволяє керувати роботою комп’ютерів, що підтримують даний сервіс. 

·    Сервіс FTP дозволяє здійснювати прийом і пересилання файлів у мережах TCP/IP на основі протоколів передачі файлів FTP (File Transfer Protocol) і TFTP (Trivial File Transfer Protocol). Для роботи з обома протоколами в Windows NT варто використовувати режим командного рядка. Анонімний режим роботи є одним зі способів роботи з цим сервісом, у якому як облікове ім’я вказується ім’я anonymous; пароль можна не вказувати чи вказати як пароль адреса електронної пошти. Цей режим найбільш розповсюджений для передачі текстових і двійкових файлів у мережі Internet. 

У Windows NT також передбачене використання інших утиліт роботи з протоколом TCP/IP у командному рядку, в основному для перевірки мережного з’єднання (Ping) і взаємодії з UNIX-системами. 

NetBIOS over TCP/IP, Windows Socket API і віддалений доступ 

Протокол TCP/IP для Windows реалізований за допомогою протоколу NetBIOS поверх TCP/IP (NBT) і Windows Socket API (WinSock 2.0). Обидві ці реалізації спільно використовують однакові рівні в пакеті протоколів. У протоколі NBT передбачений сервіс іменування для того, щоб додатки NetBIOS могли ідентифікувати робочі станції і сервери NetBIOS у мережі TCP/IP по заданому імені NetBIOS, а не за числовим значенням ідентифікатора мережі в IP-адресі. Імена NetBIOS являють собою імена комп’ютерів, наприклад OAKLEAFO, що присвоюються PC-сумісним серверам і робочим станціям. Імена NetBIOS походять від додатка PC-LAN фірми IBM, що було призначено для роботи у мережі з рівноправними вузлами, і повинні відповідати угоді про імена файлів, прийнятих у DOS. Для зіставлення імен NetBIOS і IP-адрес використовується файл LMHOSTS LAN Manager. 

Утиліта WinSock моделює роботу компонента Berkley Sockets, що входить до складу операційної системи UNIX Berkley Software Distribution версії 4.3, що була розроблена в Каліфорнійському університеті в Берклі. Відповідно до термінології UNIX гніздо (socket) – це двонаправлене з’єднання з додатком, причому в двосторонньому мережному повідомленні беруть участь два гнізда, кожне з який ідентифікується адресою. Використання Windows Socket API є найбільш прийнятним і простим способом створення додатка, у якому потрібно забезпечити з’єднання з іншим додатком на основі протоколу TCP/IP. 

Протоколи РРР (Point to Point Protocol) і SLIP (Serial Link Interface Protocol) – найбільш розповсюджені засоби забезпечення сервісів віддаленого доступу (remote access service – RAS) на основі протоколу TCP/IP. Для перенаправлення передачі даних протоколу TCP/IP від мережної плати до послідовного порту можна скористатися або протоколом РРР, або протоколом SLIP. Таким чином, забезпечується віддалене з’єднання з мережею за допомогою сервера, на якому реалізований протокол SLIP. В операційній системі Windows NT передбачена підтримка обох протоколів, а в Windows 9x – лише протоколу РРР, що поступово стає більш популярним, чим протокол SLIP. Протокол РРР відрізняється від сервісу NetBIOS RAS у Windows NT Server тим, що дозволяє задавати запити для серверів РСУБД із використанням ODBC API, тоді як сервіс NetBIOS RAS призначений лише для виконання доступу до файлів. 

Концентратори, комутатори, мости, маршрутизатори і шлюзи 

Перераховані нижче типи пристроїв широко використовуються в локальних і глобальних мережах, а також для з’єднання з мейнфреймами. 

·        Концентратори використовуються для приєднання груп комп’ютерів до локальних мереж, у яких використовується більш складна топологія, чим прості лінійні з’єднання типу 10BASE-2 Ethernet. Наприклад, концентратор знадобиться для приєднання одного чи більш комп’ютерів до мережі, у якій використовується неекранована вита пара (UTP, 10BASE-T) чи мережі типу token-ring. Концентратори 10BASE-T дуже дешеві. 

·        Комутатори можуть замінити концентратори і забезпечують значно більш високу продуктивність для групи комп’ютерів, з’єднаних у мережу. Комутатори встановлюють окреме з’єднання між робочою станцією і сервером (чи високошвидкісне магістральне з’єднання із серверами). Наприклад, комутатор з 32 портами може забезпечити 31 з’єднання типу 10BASE-T з робочими станціями і 1 з’єднання типу 100BASE-T із сервером робочої групи. При цьому до 10 робочих станцій можуть повідомлятися одночасно з інтенсивністю передачі даних 10 Мбіт/с за умови, що сервер має здатність керувати потоком даних 100 Мбіт/с. Однак комутатори коштують набагато дорожче концентраторів. 

·        Мости дозволяють з’єднувати подібні і різнорідні локальні мережі. Наприклад, міст може виявитися корисним для з’єднання локальної мережі типу Ethernet з локальною мережею token ring чи з мережею АТМ. 

·        Маршрутизатори використовуються в глобальних мережах для перенаправлення пакетів даних до відповідного пристрою. Найчастіше маршрутизатори використовуються для оптимальної розбивки локальної мережі з метою підвищення продуктивності її роботи. При наявності комутатора типу Т1 і супутникового зв’язку, що обслуговує віддалені комп’ютери, маршрутизатор може підключатися до цього комутатора і підключеного апаратного забезпечення. Маршрутизатори містять список адрес і здатні керувати численними варіантами перенаправлення потоку даних без використання для цієї мети комп’ютерів. В одній локальній мережі маршрутизатори також можуть керувати набором клієнтів різного типу: як типу 100BASE-T, так і типу 10BASE-T. 

·        Шлюзи забезпечують з’єднання між мережами з різними протоколами прикладного рівня. Звичайно шлюзи використовуються для з’єднання PC-сумісних ЛВС із міні-комп’ютерами і мейнфреймами. Наприклад, фірма IBM пропонує шлюз стандарту token-ring для міні-комп’ютера AS/400 і усіх мейнфреймів цієї фірми, що випускаються в даний час . Шлюзи часто складаються лише з програмного забезпечення, що додається до операційної системи мейнфрейма (чи спеціалізованому додатку, наприклад до сервера IBM DB2) і клієнтського додатку. У такому випадку клієнт з’єднується з контролером вводу-виводу IBM I/O.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі