МАТЕРІАЛИ ДО САМОПІДГОТОВКИ ДО ЛЕКЦІЙ
З ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ДЛЯ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ 5 КУРСУ
ВСТУП В КУРС ІНФЕКТОЛОГІЇ. ПОНЯТТЯ ПРО ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ. ОСОБЛИВОСТІ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ. КЛАСИФІКАЦІЯ. ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ.
http://krutikova.ucoz.ru/_ld/0/57____.doc
Рання діагностика інфекційних хвороб – важливе завдання лікарів будь-якої спеціальності, особливо в первинній ланці організації охорони здоров’я. Від того, наскільки добре лікарі загальної практики знають семіотику і вміють запідозрити інфекційну хворобу, часто залежить не тільки її клінічний перебіг, але й дальше поширення серед населення.
Важкість виконання цього завдання обумовлена рядом об’єктивних причин. Насамперед слід зазначити, що інфекційний процес, який полягає у взаємодії макро- і мікроорганізмів у певному природному і соціальному середовищі, характеризується розмаїтістю варіантів перебігу та клінічних проявів. Серед загалу інфекційних хворих переважають особи зі стертою, легкою й нетиповою формами інфекції. Якщо в стаціонарі зосереджуються переважно хворі з яскравою клінічною картиною, то на лікарській дільниці й амбулаторному прийомі, навпаки, буває багато осіб з нетиповими та маловиразними проявами інфекційного процесу. До того ж інфекційні хворі звертаються за допомогою у потоці пацієнтів з дуже різноманітною патологією, клінічна симптоматика якої може бути подібною. Гострим інфекціям властивий виражений динамізм симптомів, між тим лікарський нагляд в умовах поліклініки та амбулаторії обмежений короткочасною зустріччю.
Досить важливе значення має пришвидшення еволюції інфекційних хвороб, яке обумовлено, з одного боку, успіхами науки і практичної охорони здоров’я, поліпшенням матеріально-побутових умов частини населення, рухом за здоровий спосіб життя, збільшенням віку багатьох людей, а з іншого – негативними наслідками цивілізації, науково-технічного прогресу і соціальними прорахунками (погіршення екологічних умов, урбанізація населення, економічний спад, нераціональне харчування, поширення алкоголізму, наркоманії тощо). Після аварії на ЧАЕС збільшився відсоток населення з імунодефіцитним станом організму, що сприяє персистенції збудника і погіршує перебіг інфекційних хвороб. У зв’язку з масовою імунізацією деякі поширені інфекційні хвороби дітей почали частіше виявлятися у старшому віці. Різко почастішали алергічні захворювання, перебіг яких супроводжується висипкою, гарячкою, дисфункцією травного каналу, що дуже нагадує клінічну картину інфекційних хвороб. Багато хворих, маючи доступ до медичної літератури, займаються самолікуванням хіміопрепаратами. Це в свою чергу змінює перебіг інфекційної хвороби, сприяє формуванню стійких до медикаментів форм збудника з відповідними клінічними та епідеміологічними наслідками.
Діагностичні можливості в плані лабораторного обстеження на догоспітальному етапі часто досить обмежені. На встановлення діагнозу, хоча б попереднього, відводиться обмаль часу. Необхідно рахуватися також з тим, що дільничні чи сімейні лікарі (терапевти) мають недостатню підготовку з інфекційних хвороб. Обумовлено це насамперед тим, що викладання інфекційних хвороб у медичних університетах і академіях, як правило, ведеться лише на базі інфекційних стаціонарів. На жаль, ще побутує думка, в тому числі й серед керівників практичної охорони здоров’я, що ніби-то вже недалекий той час, коли інфекційні хвороби будуть повністю ліквідовані. Проте рівень інфекційної захворюваності залишається високим, багато інфекцій в епідеміологічному відношенні ще не керовані і мають масовий характер (грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції – ГРВІ, стрептококові та стафілококові інфекції, вірусні гепатити та ін.). Обґрунтовану стурбованість викликає глобальне поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу, що загрожує самому існуванню людства.
Поява інфекційного хворого може свідчити про свіже занесення інфекції в колектив. Оскільки джерелом її служить переважно заражений організм людини чи тварини, важливо знати епідеміологічну та епізоотологічну ситуацію, вміло використовувати дані епідеміологічного дослідження для розкриття епідемічного процесу, в якому крім хворих з маніфестними формами хвороби дуже часто беруть участь особи з субклінічним перебігом інфекції. При контакті з інфікованими тваринами людина начебто випадково втягується в епізоотичний процес. Внаслідок цього при діагностиці інфекційних хвороб від лікаря вимагається ширше, ніж власне клінічне, мислення. Знаючи закони епідеміології, можна визначити місце і роль виявленого хворого в епідемічному процесі.
Будь-який інфекційний хворий у заразний період становить потенційну небезпеку зараження здорових людей. Нерідко виділення збудника починається наприкінці інкубації. Найбільша заразливість припадає на початковий період і розпал хвороби. Тому що раніше вдається діагностувати інфекційне захворювання, то швидше можна здійснити дієві протиепідемічні заходи і припинити поширення інфекції. Звичайно, ідеальним було б запідозрити інфекційну хворобу в інкубаційний період. Однак на сучасному рівні знань і лабораторної діагностики це завдання є нереальним.
Крім епідеміологічного значення раннє розпізнавання інфекційних хвороб має принципову клінічну вартість, бо дає змогу своєчасно розпочати адекватне лікування і цим самим запобігти тяжчому їх перебігу і ускладненням, домогтися швидшого видужання.
З 1960 року в структурі поліклініки (медично-санітарної частини) чи центральної районної лікарні для дорослого населення діють кабінети інфекційних захворювань (КІЗ), їх створюють із розрахунку 1 кабінет на 17 тис. дорослих людей. Згідно з нормативами, на 10 тис. осіб дорослого міського населення виділяють по 0,2 посади лікаря-інфекціоніста, медичної сестри і санітарки.
Очолювати КІЗ повинен висококваліфікований інфекціоніст, який підпорядковується завідувачу поліклініки. Методичне керівництво роботою кабінету покладено на відповідну територіальну інфекційну лікарню і головного позаштатного інфекціоніста.
КІЗи покликані здійснювати організаційно-методичне керівництво і лікувально-профілактичні заходи, спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами на території дії поліклініки.
Функції лікаря-інфекціоніста КІЗу такі:
1. Лікування інфекційних хворих, якщо вони залишені вдома, і доліковування реконвалесцентів після виписки зі стаціонару, контроль за їх клінічним та епідеміологічним одужанням.
2. Диспансеризація хворих із хронічними інфекційними захворюваннями і заразоносіїв.
3. Експертиза тимчасової непрацездатності інфекційних хворих.
4. Консультативна допомога дільничним і сімейним лікарям у виявленні й лікуванні інфекційних хворих, проведенні протиепідемічних заходів на дільниці.
5. Сприяння підвищенню знань лікарів і середнього медичного персоналу поліклінік у галузі інфекційних хвороб.
6. Складання спільно із санітарно-епідеміологічною станцією комплексного плану боротьби з інфекційними хворобами й активна участь в його реалізації.
7. Облік хворих і заразоносіїв, аналіз динаміки інфекційної захворюваності, ефективності лікувально-діагностичної та профілактичної роботи, у тому числі щеплень.
8. Санітарно-гігієнічне виховання населення, ознайомлення його з основними методами запобігання інфекційним хворобам, їх виявлення і ліквідації.
КІЗ http://www.dkl2.kiev.ua/%D1%96nfekts%D1%96inii-kab%D1%96net розміщується в 2-3 кімнатах, що знаходяться осторонь від інших приміщень поліклініки, і повинен мати окремий вхід, роздягальню та санвузол. Одна з кімнат є кабінетом лікаря, поряд – робоче місце медичної сестри.
Необхідним оснащенням кабінету є меблі, шафи з інструментами, медикаментами, медичною документацією, методичною і науково-практичною літературою, інструкціями, наказами тощо. В іншій кімнаті проводять інструментальні дослідження, ректороманоскопію, забір матеріалу для бактеріологічного, вірусологічного і паразитологічного досліджень. Крім столів, стільців і кушетки, в цій кімнаті мають бути холодильник і термостат, де тимчасово зберігаються штучні поживні середовища, матеріал від хворого і посіви перед відправленням до лабораторії. У холі чи кімнаті для очікування відвідувачі можуть ознайомитись із санітарним бюлетенем, листівками, пам’ятками та іншою популярною медичною літературою, присвяченою профілактиці, діагностиці й лікуванню інфекційних хвороб.
Для обліку роботи і складання звітів у всіх КІЗах країни ведеться уніфікована медична документація, затверджена міністерством охорони здоров’я. Є такі найважливіші облікові форми: «Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення» (форма 058/о); «Журнал обліку інфекційних захворювань» (форма 060/о); «Статистичний талон для реєстрації уточнених (заключних) діагнозів» (форма 025-2/о); «Медична картка амбулаторного хворого» (форма 025/о); «Журнал амбулаторного прийому лікарем кабінету інфекційних захворювань» (форма 128/о); «Книга запису викликів лікарів додому» (форма 031/о); «Журнал обліку профілактичних щеплень» (форма 064/о); «Контрольна карта диспансерного спостереження (для КІЗів)» (форма 030/о).
Звітних форм є три: «Звіт про рух захворювань на грип та інші гострі респіраторні інфекції» (ф. 85-грип); «Звіт про профілактичні щеплення» (ф. 86/о); «Звіт про профілактичні заходи» (ф. 87-лік). Крім того, багато кабінетів ведуть журнал реєстрації осіб, що прибули з місцевостей, неблагополучних щодо особливо небезпечних інфекцій, і журнал витрат безплатних ліків і профілактичних препаратів.
Персонал КІЗу зобов’язаний суворо дотримуватися правил особистої профілактики, мати охайний вигляд. Перед початком роботи треба одягнути медичний халат, шапочку (косинку) і тапочки з щільного матеріалу. Під час епідемії грипу слід користуватись марлевою маскою, яка повинна щільно прилягати до обличчя, закриваючи ніс і рот; після кожної процедури треба мити руки з милом чи обробляти дезінфікуючим розчином.
З метою профілактики парентерального зараження ВІЛ-інфекцією http://www.veny.kiev.ua/Poleznoe_vracham/nakaz550.htm і вірусними гепатитами важливо суворо дотримуватись правил обробки колючих інструментів. Згідно з ЗОСТ 42–21–2–85 «Стерилізація і дезінфекція виробів медичного призначення.
У діяльності КІЗу розрізняють організаційно-методичну, лікувально-діагностичну і диспансерну роботу.
Виявленого інфекційного хворого, бактеріо- чи паразитоносія необхідно якнайшвидше ізолювати. http://med-lit.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=278:2011-03-30-20-10-50&catid=16:2011-03-27-15-43-17&Itemid=35 Найкращою формою ізоляції, без сумніву, є госпіталізація в інфекційний стаціонар, що дозволяє запобігти можливості розсіювання інфекції хворим і заразоносієм серед осіб із найближчого оточення і в довкіллі. Негайна госпіталізація інфекційних хворих необхідна при чумі, холері, сибірці, сапі, сказі, висипному тифі, черевному тифі, паратифах А і В, дифтерії, менінгококовій хворобі, геморагічних гарячках Ласса, Ебола, Марбург тощо. При інших інфекційних хворобах необхідність госпіталізації визначається епідеміологічною ситуацією, житлово-побутовими умовами, особливістю клінічного перебігу хвороби та її прогнозом у кожному окремому випадку. Обов’язковій госпіталізації за епідеміологічними показаннями підлягають такі категорії інфекційних хворих: 1) ті, хто живе у гуртожитках і незадовільних побутових умовах (велика скупченість, відсутність ізольованого санвузла і т. ін.); 2) працівники харчових підприємств та особи, які до них прирівнюються; 3) хворі, які проживають спільно з працівниками харчових підприємств або дітьми, що відвідують дошкільні заклади. Клінічні показання до госпіталізації інфекційних хворих: 1) тяжкий перебіг захворювання; 2) вік пацієнтів – малі діти та особи похилого й старечого віку; 3) наявність тяжких супровідних захворювань.
Дуже важливим розділом роботи є виконання комплексу заходів в епідемічному осередку, спрямованих на його ліквідацію. Після госпіталізації інфекційного хворого в осередку силами санепідемслужби (дезстанції) здійснюють заключну дезінфекцію http://www.br.com.ua/referats/Medicina/1249.htm і встановлюють медичний нагляд. Лікар КІЗу організовує і контролює здійснення лікарями і медсестрами дільниць і медичних пунктів спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими за місцем проживання, роботи й навчання, проведення протиепідемічних і профілактичних заходів. Дільничний чи сімейний лікар записує в медичній карті амбулаторного хворого (ф. 025/о) прізвища всіх контактних осіб, план спостереження за ними і заходи профілактики.
За контактними особами спостерігають протягом максимального інкубаційного періоду, визначеного для діагностованої інфекційної хвороби. Проведення періодичних опитувань, оглядів, термометрії і лабораторних досліджень допоможе своєчасно розпізнати виникнення нових захворювань. Сучасні методи мікробіологічних та імунологічних досліджень дають змогу виявити осіб зі стертим і безсимптомним інфекційним процесом, здорових бактеріо-, вірусо- і паразитоносіїв.
Завідувач поліклініки спільно з лікарем КІЗу несуть особисту відповідальність за раннє виявлення в умовах поліклініки карантинних інфекцій, до яких, згідно з міжнародною санітарною конвенцією, належать чума, холера, жовта гарячка, малярія та контагіозні геморагічні гарячки Ласса, Марбург, Ебола, а знедавна – й тяжкий гострий респіраторний синдром (SARS).http://www.znaimo.com.ua/%D0%A2%D1%8F%D0%B6%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%96%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BC За участю інфекціоніста проводиться систематичне навчання медичного персоналу поліклінік і амбулаторій з діагностики цих інфекцій, а також тренувальні заняття з відпрацюванням практичних заходів на випадок виявлення хворого на чуму або холеру. Лікар КІЗу повинен домагатися того, щоб кожен спеціаліст добре знав свої функціональні обов’язки, брати участь у роботі комісії, яка атестує медичних працівників з питань карантинних інфекцій. Крім того, до обов’язків лікаря КІЗу належить спостереження за наявністю і правильним зберіганням протиепідемічних засобів (захисного одягу, дезінфікуючих розчинів, лабораторного посуду для забирання матеріалу від хворого чи підозрілого, медикаментів).
У частини вакцинованих можуть спостерігатися реакції.http://megasite.in.ua/41150-postvakcinalni-uskladnennya.html Вони звичайно виникають протягом першої доби після імунізації і тривають не довше ніж 48 год. Реакції можуть бути загальними і місцевими.
Проведення щеплень реєструють у спеціальному журналі (ф. 064/о). Отримані від дільничних лікарів відомості лікар КІЗу узагальнює в щомісячному статистичному звіті (ф. 86-лік), квартальній і річній пояснювальних записках.
Лікувально-діагностична робота http://www.med-if.narod.ru/biblioteka/protokoly/ingfekcia-standart.rtf КІЗу полягає в ранньому активному виявленні інфекційних хворих і здорових бактеріо-, вірусо- і паразитоносіїв, їх госпіталізації чи лікуванні вдома та в умовах поліклініки. Однак у цій важливій роботі інфекціоніст поліклініки не повинен підмінювати дільничних сімейних лікарів, яким належить головна роль у розпізнанні інфекційних захворювань на закріплених за ними дільницях. Лікар КІЗу насамперед покликаний надавати іншим спеціалістам консультативну допомогу, сприяти підвищенню їх кваліфікації в галузі діагностики поширених інфекцій і лікування.
Особливу увагу слід приділяти своєчасному обстеженню хворих з гарячкою, діареєю і висипкою на шкірі. Гарячкових хворих інфекціоніст має оглянути не пізніше як через 3 дні від початку захворювання, а якщо гарячка триває понад 5 днів, хворих госпіталізують в інфекційний стаціонар. У разі погіршання епідеміологічної ситуації ці терміни можуть бути скорочені санітарно-епідеміологічною станцією.
Якщо діагноз не викликає сумніву, інфекційного хворого направляє на стаціонарне лікування той лікар, який його виявив. При діагностичних ваганнях необхідна консультація інфекціоніста, проводять лабораторні та інструментальні дослідження. Слід мати на увазі, що за минулі десятиліття сталися значні зміни в структурі інфекційної патології. Відійшли в минуле натуральна віспа і паразитарні тифи, різко знизилась захворюваність на кір, поліомієліт. У той же час залишається дуже високою захворюваність на грип та інші ГРВІ, відмічається збільшення питомої ваги сальмонельозів, єрсиніозів, кампілобактеріозу, деяких інших інфекцій. У процесі еволюції, активного втручання людей в інфекційний процес, застосування антибіотиків, імунодепресантів, екологічних зрушень змінилась клінічна картина багатьох хвороб, циклічність їх перебігу. Поряд із клінічно визначеним перебігом інфекцій все частіше виникають стерті і субклінічні форми.
Попри суттєві зміни в структурі і клінічному перебігу інфекційних хвороб, їх діагностика повинна насамперед ґрунтуватися на отриманні та відповідній оцінці клінічних і епідеміологічних даних. Як і раніше, важливе значення має ґрунтовно зібраний анамнез, вияснення епідеміологічних і екологічних особливостей та умов, в яких виникло захворювання. Суттєву допомогу в діагностиці подає пошук клінічних симптомів хвороби за допомогою загальноприйнятих методів розпитування, огляду, аускультації, перкусії і пальпації.
Полегшити трактування клінічної картини допомагає умовний поділ симптомів на вирішальні, опорні та навідні. За О.Ф. Білібіним, вирішальна ознака притаманна лише одній хворобі (наприклад, плями Бельського–Філатова–Копліка при кору http://www.esc.lviv.ua/kir/ ). Опорні симптоми характерні для даної інфекції, але можуть спостерігатися і при деяких інших захворюваннях (наприклад, присутність слизу і крові в калі – дуже часта ознака дизентерії, але вона з’являється також у випадку амебіазу, раку прямої кишки та деяких інших хвороб). Навідні симптоми спостерігаються при багатьох хворобах і не мають самостійного діагностичного значення (гарячка, біль голови, порушення апетиту, загальна слабкість тощо), однак у сукупності вони можуть створювати досить характерну клінічну картину.
На догоспітальному етапі самі лише клінічні та епідеміологічні дані часто не дають можливості встановити нозологічний діагноз. Визначити рід і навіть вид збудника можна за допомогою мікробіологічних, імунологічних і алергологічних методів. Частота позитивних результатів залежить від термінів, особливостей забору і транспортування матеріалу до лабораторії, чутливості та специфічності методики, техніки її виконання, які при різних інфекціях не однакові. На якість цієї роботи впливає кваліфікація лікаря і медсестри КІЗу, консультативна допомога працівників лабораторій. Медсестра зобов’язана реєструвати всі аналізи в журналі й стежити за своєчасним отриманням відповідей.
З інструментальних і апаратних методів в умовах поліклініки широко використовують рентгенологічні дослідження, ректороманоскопію, шлункове і дуоденальне зондування, УЗД. В останні роки частіше почали застосовувати ендоскопію шлунка і кишок за допомогою волоконних світловодів, яку виконують відповідні спеціалісти. Лікар КІЗу повинен знати клінічні показання до застосування цих методів дослідження і методику підготовки хворих, вміти дати клінічну оцінку отриманих даних і використати останні для диференційної діагностики. Досвід засвідчує, що в складних випадках такі дослідження краще здійснити в стаціонарі.
Дільничний (сімейний) лікар і медсестра зобов’язані дати кваліфіковані поради хворому та його родичам щодо загального режиму, дієтичного харчування, приймання ліків і процедур, подальшого обстеження й проведення протиепідемічних заходів. Частоту відвідування лікарем хворого визначають з урахуванням нозологічної форми інфекції і клінічних особливостей її перебігу. Крім переважної більшості хворих на грип та інші ГРВІ, на лікарських дільницях залишається частина хворих на харчові токсикоінфекції, шигельоз, сальмонельоз тощо. Заслуговує на увагу досвід лікування вдома хворих на безжовтяничну форму вірусного гепатиту.
Клінічне одужання хворого встановлюють на основі констатації його задовільного стану та зникнення основних проявів хвороби. При багатьох інфекційних хворобах враховують припинення носійства збудника, підтверджене даними мікробіологічних, паразитологічних та імунологічних досліджень. Необхідність виконання останніх обумовлена тим, що за термінами клінічне одужання часто передує епідеміологічному, в зв’язку з чим може формуватися хронічне заразоносійство.
Диспансерне спостереження ведуть за особами, які перехворіли на гострі інфекції, хронічними хворими, вірусо-, бактеріо- і паразитоносіями. Метою диспансерного спостереження є повне одужання реконвалесцента, недопущення розвитку рецидиву, хронічної форми хвороби і в кінцевому результаті інвалідизації хворого, запобігання формуванню хронічного заразоносійства.
Крім інфекціоніста КІЗу, диспансеризацію можуть здійснювати палатний лікар стаціонару або дільничний чи сімейний лікар. Тоді лікар КІЗу виступає в ролі консультанта. Систематичний контроль за перебігом періоду реконвалесценції із застосуванням сучасних клінічних і лабораторних методів обстеження, як правило, дає змогу виявити формування несприятливого висліду і здійснити необхідний комплекс лікувальних заходів на ранніх стадіях. У випадку погіршення стану і виникнення рецидиву хворого направляють на повторне стаціонарне лікування.
Успішному проведенню диспансеризації сприяє тісний зв’язок між поліклінікою та інфекційною лікарнею. Виписуючи хворого зі стаціонару, палатний лікар складає коротку довідку, в якій крім прізвища хворого, його віку і місця проживання зазначає кінцевий діагноз, основні дані клінічного і лабораторного обстеження в розпалі хвороби і перед виписуванням, проведене лікування й рекомендації щодо подальшого спостереження та лікування. У приймальному відділенні інфекційної лікарні встановлюють ящик, у який кладуть довідки. Медсестри КІЗів щоденно відбирають цю інформацію за територіальною ознакою.
На жаль, нерідко доводиться чути нарікання працівників КІЗів з приводу несвоєчасного отримання витягів з історій хвороб або відсутності в них важливих даних про особливості клінічного перебігу захворювання і проведене лікування. Така неуважність не тільки ускладнює взаємини між лікарями стаціонару і поліклініки, а й завдає певної шкоди хворим.
Особи, яких виписали зі стаціонару, можуть потребувати дальшого звільнення від роботи, оскільки відновлення працездатності часто відстає від клінічного та епідеміологічного одужання. Таким пацієнтам доцільно видати незакритий лікарняний листок з продовженням терміну непрацездатності лише на 1-2 дні, з тим, щоб вони відразу відвідали лікаря КІЗу.
Результати диспансерного спостереження лікар КІЗу заносить у медичну карту амбулаторного хворого (ф. 025/о), яку бажано маркірувати кольоровим олівцем, щоб привернути увагу лікарів і використати кожне відвідування хворим поліклініки чи амбулаторії для чергового огляду. Паралельно лікар КІЗу веде контрольну карту диспансерного обліку (ф. 030/о), в якій відмічає всі відвідування хворим поліклініки і призначення. Після зняття реконвалесцента з обліку його контрольна карта залишається в КІЗі.
Під час першого диспансерного огляду реконвалесцента чи хворого лікар поліклініки складає план лікувально-профілактичних заходів, який має бути конкретним і враховувати індивідуальні особливості пацієнта. Лабораторні та інструментальні обстеження, а також лікувальні процедури працюючим здійснюють у вільний від роботи час. Якщо виконати цю умову неможливо, виклик хворого в поліклініку узгоджують з адміністрацією підприємства чи установи, де він працює. На прохання пацієнта йому видають письмову довідку про відвідання поліклініки чи амбулаторії.
Завершуючи диспансерне спостереження за амбулаторним хворим, лікар пише епікриз у медичній карті (ф. 025/о). З диспансерного обліку пацієнта знімає комісія у складі лікаря КІЗу, дільничного чи сімейного лікаря, епідеміолога і завідувача поліклініки або його заступника.
ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕЖИМ РОБОТИ ІНФЕКЦІЙНОЇ ЛІКАРНІ
Інфекційна лікарня призначена для ізоляції інфекційних хворих і надання їм діагностичної та лікувальної допомоги. У разі відсутності такого самостійного спеціалізованого закладу його функції покладаються на інфекційне відділення багатопрофільної (районної, міської) лікарні.
Є два типи побудови інфекційної лікарні: павільйонний і централізований. Найліпше вдається організувати роботу, якщо інфекційна лікарня побудована за павільйонним типом. Це дає змогу в окремій будівлі розташувати хворих з однаковою інфекційною хворобою, а отже, краще їх ізолювати від інших хворих. Проте часто стаціонар розташований у кількаповерховій будівлі (централізований тип). У такому разі відділення розміщують на різних поверхах або виділяють для них окремі крила будівлі, намагаючись ізолювати від інших структурних підрозділів. Зважаючи на можливість розповсюдження збудників ряду інфекційних хвороб з потоками повітря, хворих на інфекції дихальних шляхів (грип, кір, вітряна віспа тощо) спрямовують у палати верхніх поверхів.
У будь-якій інфекційній лікарні функціонують три основні служби:
– лікувально-діагностична;
– адміністративно-господарська;
– організаційно-методична.
Лікувально-діагностична служба має приймальне та лікувальні відділення, а також відділення або палату інтенсивної терапії. У крупних інфекційних лікарнях є ще відділення рентгенелогічної та ультразвукової діагностики, клінічна, біохімічна, бактеріологічна, вірусологічна та імунологічна лабораторії.
В багатопрофільних лікарнях загального типу, що мають одне або
декілька спеціалізованих інфекційних відділень, обстеження проводиться в лікарняних лабораторіях, які працюють у відповідному протиепідемічному режимі.
Перевезення хворих до інфекційної лікарні здійснюється на санітарному транспорті місцевої санітарно-епідеміологічної станції або міської дезінфекційної станції. Доставкою займається бригада працівників, яка складається з фельдшера (медичної сестри), санітарки та водія. Не можна перевозити в одній машині декількох хворих з різними хворобами. Після виконання роботи салон автомашини піддають дезінфекції на спеціально відведеній площадці. Допомогу інфекційному хворому надають, дотримуючись режимно-пропускної системи. Вона полягає в тому, що з моменту вступу і до виписки хворий переміщується в одному напрямку не зустрічаючись із жодним хворим у санпропуснику та з хворими на інші інфекційні захворювання, що перебувають на стаціонарному лікуванні. Дотримання цієї системи забезпечує попередження внутрішньолікарняних заражень.
Приймальне відділення http://www.br.com.ua/referats/Medicina/24658.htm належить до дуже важливих і відповідальних структурних підрозділів лікарні. Воно розташовується в окремому павільйоні або на першому поверсі лікарні централізованого типу. Внутрішнє планування має бути таким, щоб виключити можливість зустрічі двох хворих і забезпечити максимум зручностей для обслуговування пацієнта.
У приймальному відділенні повинно бути декілька боксів і оглядових кімнат. http://ua-referat.com/%D0%93%D1%96%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%B0_%D1%96_%D1%81%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%8C Бокси призначені для хворих на інфекційні хвороби, що розповсюджуються з повітрям (пилом) і кровосисними комахами. У загальній оглядовій кімнаті можна приймати хворих на мало-контагіозні хвороби (харчова токсикоінфекція, ботулізм, бешиха, гельмінтози тощо).
Типовий бокс складається із зовнішнього передбоксника, що сполучений з подвір’ям, кімнати для огляду хворого, санітарного вузла (туалет і ванна) та внутрішнього передбоксника, з’єднаного із загальним коридором. У внутрішньому передбокснику знаходяться умивальник і халати для персоналу.
Порядок користування боксом
зайти у внутрішній передбоксник, закрити двері, одягнути інший халат і маску
перейти в палату, зачинивши за собою внутрішні двері передбоксника, та обслужити хворого
повернутись у внутрішній передбоксник, зачинивши внутрішні двері, зняти другий халат, шапочку і маску, помити руки з милом
вийти у загальний коридор і зачинити двері передбоксника
дати вказівку провести дезінфекцію в усіх приміщеннях боксу після звільнення його хворим
У випадку поступлення в бокс хворого на висококонтагіозну інфекційну хворобу (вітряна віспа, кір} внутрішні двері боксу і двері внутрішнього передбоксника заклеюють папером, щоб не допустити проникнення в загальний коридор вірусу з потоком повітря. Для обслуговування хворого медичні працівники користуються зовнішнім входом.
При підозрі на чуму, легеневу форму сибірки, карантинні геморагічні гарячки медичні працівники перед входом у бокс одягають спеціальний захисний костюм.
