Особливості гігієни дітей та догляд за ними в стаціонарі дитячої лікарні

 

 

 

Особливості догляду за новонародженими дітьми. Адаптація новонароджених дітей

 

Період новонародженості — це період пристосування дитини до позаутробного життя, який характеризується фізіологічною перебудовою всіх функціональних сис­тем організму: появою самостійного дихання, зміною кровообігу, становленням фізико-хімічних та морфологічних параметрів крові, пристосуванням до ентерального (грудного) вигодовування.

У перші дні після народження дитині дуже важливо створити кваліфікований догляд, який формує оптимальні умови для забезпечення її адаптації та виживання.

Догляд за здоровою новонародженою дитиною. Відразу після народження акушерка викладає дитину на живіт матері, обсушує голову і тіло дитини підігрітою стерильною пелюшкою, надягає чисті шапочку і шкарпетки, накриває сухою чис­тою пелюшкою та ковдрою.

Під час обсушування зі шкіри новонародженого немовляти видаляють амніотичну рідину, кров, меконій. Залишки пологової змазки не видаляють. У разі за­бруднення тіла інфікованими навколоплідними водами дитину купають у перева­реній воді, ретельно обсушують, не допускаючи її переохолодження.

Слід зауважити, що більшість новонароджених дітей не потребують медичних утручань (зокрема відсмоктування слизу з ротової та носової порожнин), що їх за­стосовували раніше. Якщо виникає потреба, цю маніпуляцію проводять за допомогою груші, а не електровідсмоктувача, ос­кільки у разі її використання вірогідність ускладнень менша.

Після закінчення пульсації пупкового канатика, але не пізніше ніж через 1 хв після народження дитини, акушерка, за­мінивши стерильні рукавички, перетискає та відрізує пупковий канатик. За умови задовільного стану дитину пере­кладають на груди матері. Таким чином реалізується контакт “шкіра до шкіри”. Це запобігає втратам тепла організмом дитини та сприяє колонізації його мікро­флорою матері.

З появою пошукового і смоктального рефлексів у новонародженого акушерка допомагає провести перше раннє прикладання його до грудей.

Температуру тіла новонародженого вимірюють через 30 хв після народження у пахвовій (аксилярній) ямці електронним термометром. Результати термометрії за­писують у карту розвитку новонародженого (ф. 097/о).

Після контакту матері та дитини “очі в очі” (але не пізніше 1 год життя дитини) акушерка після обробки рук проводить профілактику офтальмії в новонародженого із застосуванням 0,5 % еритроміцинової або 1 % тетрациклінової мазі (ураховуючи головну роль хламідій у виникненні кон’юнктивіту новонародженого). Ця маніпу­ляція одноразова, проводять її згідно з інструкцією до застосування.

Контакт “шкіра до шкіри” проводять у пологовій залі протягом 2 год. Після його завершення акушерка перекладає дитину на зігрітий сповивальний стіл, клемує залишок пупкового канатика стерильною одноразовою клемою, про­водить антропометричні вимірювання.

Під час перерізування пупкового канатика та клемування його залишку необхідно додержуватися таких правил:

• ретельно вимити руки;

• використовувати тільки стерильні інструментарій і рукавички;

• використовувати чистий (можна домашній) одяг дитини;

• не накривати залишок пупкового канатика підгузником;

• ретельно стежити за ознаками інфекції (гіперемія, набряк; гнійне або сукро­вичне виділення, неприємний запах).

Акушерка або медсестра надягає на дитину чисті повзуни, сорочечку, шапочку, шкарпетки, рукавички. Дозволяється використовувати чистий домашній одяг. Ди­тину з матір’ю вкривають ковдрою і переводять у палату спільного перебування.

Найважливішими умовами забезпечення задовільного стану новонародженого є дотримання умов “теплового ланцюжка”, тобто забезпечення необхідного темпера­турного режиму. Найважливішою умовою дотримання теплового ланцюжка є забезпечення температури у пологовій залі (операційній) не нижче ніж 25 град. C.

 

Організаційні умови забезпечення підтримки теплового ланцюжка

 

Ці заходи впроваджуються під час пологів та в перші дні після народження дитини з метою зменшення втрат тепла у всіх новонароджених. Невиконання хоча б одного з цих заходів розриває тепловий ланцюжок та ставить новонароджену дитину під загрозу переохолодження. Межами нормальної температури тіла новонародженого слід вважати 36,5 град. C – 37,5 град. C при вимірюванні в аксілярній ділянці. Недотримання теплового ланцюжка підвищує ризик розвитку у новонародженого гіпоглікемії, метаболічного ацидозу, інфекції, дихальних розладів, уражень центральної нервової системи (крововиливи, судоми).

 

 

Всі медичні працівники повинні мати відповідну підготовку та навички з принципів дотримання теплового ланцюжка.

Члени сім’ї інформуються медичними працівниками щодо важливості підтримання нормальної температури тіла дитини.

 

Купання та зважування новонародженого відразу після народження не реко­мендують, оскільки відбувається втрата тепла, тому ці процедури відкладають; зва­жують дитину після контакту “шкіра до шкіри” безпосередньо перед переведенням у палату спільного перебування, а купання доцільно розпочинати вдома. Перед ви­писуванням дитину обов’язково зважують для контролю фізіологічної втрати маси тіла.

Медичні втручання (у тому числі і реанімаційні заходи) також проводять у на­лежних теплових умовах. Якщо дитина народилася шляхом кесаревого розтину, її транспортують у кувезі або в дитячому ліжечку обов’язково вкривши теплою ков­дрою.

Спільне перебування матері та новонародженого в одній палаті (кімнаті) триває від моменту народження до моменту виписування з пологового стаціонару. Воно включає контакт матері та дитини “шкіра до шкіри” в пологовій залі; спільне транс­портування дитини з матір’ю в палату спільного перебування; виключно грудне вигодовування на вимогу дитини; догляд матері за дитиною із залученням членів родини та за допомогою медичного персоналу; обґрунтовану мінімізацію медичних втручань. Усі призначення та маніпуляції (вакцинація, обстеження на фенілкетонурію, гіпотироз тощо) виконують у палаті спільного перебування та з дотриманням вимог поінформованої згоди матері.

Абсолютні протипоказання до спільного перебування матері та дитини

1) відкрита форма туберкульозу;

2) гострі психічні захворювання матері.

 

Термометрію проводять 2 рази на добу. Протягом 1-ї доби медсестра навчає матір, яка надалі сама вимірює температуру тіла дитині. Догляд за шкірою та підми­вання теплою проточною водою в 1-у добу здійснює медсестра, навчає матір, яка надалі робить це самостійно.

 

Догляд за дитиною, яка народилась шляхом операції кесаревого розтину

 

В операційній забезпечується температура не нижче, ніж 25 град. C, без протягів з вікон чи дверей. Включається підігрів на сповивальному столику і лампа променевого тепла.

До початку операції (кесарів розтин) акушерка готує набір, в який входить: 3 стерильні пелюшки, чисті шапочка, шкарпетки, сорочечка, ковдра і викладає в операційній на сповивальний стіл під лампу променевого тепла.

Після народження, дитина передається лікарем-акушером-гінекологом акушерці (медичній сестрі) в стерильну попередньо підігріту суху пелюшку.

Первинну оцінку стану дитини здійснює лікар-педіатр-неонатолог.

Акушерка кладе дитину на сповивальний столик з підігрівом під лампу променевого тепла. Проводить обсушування новонародженого сухою стерильною попередньо підігрітою пелюшкою і пелюшка викидається, одягає дитині чисті шапочку і шкарпетки, здійснює клемування пуповини, вільно пеленає і вкриває ковдрою. Дитина переводиться в палату спільного перебування де знаходиться під спостереженням медичної сестри.

У разі проведення операції кесаревого розтину із застосуванням епідуральної анестезії роділлі, контакт “шкіра до шкіри” дитини і матері здійснюється в палаті спільного перебування за умови задовільного стану матері за висновком лікаря-акушера-гінеколога.

При наявності умов здійснюється контакт “шкіра до шкіри” дитини з батьком (B).

В палаті спільного перебування медична сестра здійснює медичний догляд за новонародженим відповідно до призначення лікаря-педіатра-неонатолога.

Перше прикладання до грудей та наступні годування за вимогою дитини, догляд за новонародженим в перші дві доби (цей термін залежить від стану матері) здійснюється за допомогою медичної сестри, можлива допомога родичів.

Виписка здорового новонародженого, який народився шляхом кесаревого розтину, здійснюється за станом матері.

 

Догляд за залишком пупкового канатика

 

Як зазначалося вище, одразу після народження дитини пупковий канатик за­тискають і перерізують. Через 2 год на залишок пупкового канатика накладають стерильну одноразову клему на відстані 0,3—0,5 см від пупкового кільця. Якщо матір і дитина перебувають разом, залишок пупкового канатика нічим не обробляють. Після перерізування та клемування залишку пупкового канатика починається його колонізація мікрофлорою матері, лейкоцитна інфільтрація; під дією повітря пупковий залишок поступово підсихає, стає твердим і темним. Фізіологічний термін відпадання залишку пупкового канатика — від 5 до 15 діб.

Накладання пов’язок на залишок пупкового канатика та рутинне використання антисептиків знижує рівень колонізації шкіри дитини мікрофлорою матері та лейкоцитну інфільтрацію пупкового канатика, може подовжити терміни відпадання залишку пупкового канатика, спричинити інфікування його госпітальною флорою. Обробляти залишок антисептичними засобами та антибіотиками недоцільно, і про­водять лише за показаннями або за відсутності раннього контакту матері й дитини.

Якщо дитина і мати перебувають окремо один від одного, залишок пупкового канатика обробляють 1 % розчином брильянтового зеленого. За загоєнням ведуть ретельне спостерігання.

Під час перетинання та клемування пуповини необхідно чітко дотримуватися основних принципів:

1) ретельне миття рук;

2) використання тільки стерильних інструментів та рукавичок;

3) використання чистого одягу дитини;

4) не накривати пуповинний залишок, пупкову ранку підгузниками;

5) ретельно стежити за ознаками інфекції: гіперемія; набряк; гнійне або сукровичне виділення, поганий запах.

Перетинання та клемування пуповини в пологовій залі (операційній)

·        Замінити використані рукавички на стерильні перед тим, як накласти стерильні затискачі на пуповину приблизно через 1 хвилину після народження дитини.

·        Перерізати пуповину стерильними ножицями.

·        Через 2 години після народження дитини на пеленальному столі накласти стерильну одноразову клему на 0,3-0,5 см від пупкового кільця.

·        Обробка культі пуповини антисептиками, антибіотиками недоцільна.

Догляд за пуповинним залишком

·        Обов’язкове ретельне миття рук медперсоналом та матерями.

·        Пуповинний залишок не треба накривати пов’язками або підгузниками.

·        Нема необхідності обробляти пуповинний залишок антисептиками та антибактеріальними засобами за умови забезпечення раннього контакту матері і дитини “шкіра до шкіри” з подальшим спільним перебуванням.

·        За умови відсутності раннього контакту “шкіра до шкіри” матері і дитини та подальшого відокремлення від матері з метою профілактики колонізації госпітальною флорою рекомендується обробка пуповинного залишку та пуповинної ранки розчином брильянтової зелені (B).

·        Одяг дитини повинен бути чистим.

·        При забрудненні пуповинного залишку (залишки сечі, випорожнень тощо) необхідно відразу промити пуповинний залишок теплою кип’яченою водою з милом та ретельно просушити його чистою пелюшкою або серветкою.

·        Необхідно підтримувати пуповинний залишок завжди сухим та чистим.

·        Стежити за імовірними ознаками інфекції.

Догляд за пуповинним залишком (пупковою ранкою) після виписки з пологового стаціонару

·        Дитину можна виписувати додому з пуповинним залишком, який не має ознак інфекції, при умові проведення медичним персоналом пологового стаціонару навчання та освоєння матір’ю навичок догляду за пуповинним залишком (A).

·        Необхідно підтримувати пуповинний залишок (пупкову ранку) завжди сухими та чистими.

·        Не накривати пуповинний залишок (пупкову ранку) підгузниками.

·        До загоєння пупкової ранки купати дитину у кип’яченій воді.

·        Ретельно стежити за ймовірними ознаками інфекції.

 

Особливості гігієни дітей залежно від статі та віку

В умовах педіатричного стаціонару догляд за дітьми раннього віку повинен бути особливо ретельним, оскільки імунітет хворої дитини може бути ослабленим, що спричинить виникнення інфекційних уражень шкіри та слизових оболонок. Догляд за дитиною зазвичай здійснює мати, а за відсутності її або родичів — медсестра. Процедури догляду залежать від віку, статі та загального стану дитини.

Догляд за шкірою – основна вимога особистої гігієни. Шкіра виконує в організмі дитини захисну функцію, захищає глибше розміщені тканини і органи від шкідливих зовнішніх впливів, в тому числі від дії хвороботворних мікроорганізмів. Тонка ніжна шкіра дитини містить мало кровоносних судин, бере участь в регуляції температури тіла, в процесі дихання і обміну речовин, необхідних для життєдіяльності організму.

Головною умовою для нормального функціонування організму є чистота шкіри. Піт і виділення сальних залоз в суміші з пилюкою постійно відкладаються на поверхні шкіри, що сприяє порушенню її цілісності, появі попрілостей, пітниці і гнійничкових захворювань. При зміні кольору шкіри, висипці, медсестра повинна негайно сповістити лікаря, тому що ці зміни можуть бути ознаками якої-небудь хвороби. В лікувальному процесі дуже важливо забезпечити правильний гігієнічний догляд за шкірою хворого.

Тяжкохворій дитині медсестра протирає шкіру ватою змоченою в теплій перекип’яченій воді чи розчині календули.

Медична сестра ретельно слідкує, щоб діти не лежали в мокрих пелюшках, тому що це може призвести до розвитку попрілостей. Після кожного акту дефекації і сечовипускання, дитину підмивають проточною теплою водою, тому що вона скоро забруднюється і в ній накопичуються мікроорганізми.

Не можна підмивати дітей не проточною водою з тазу! Можна за допомогою вати, змоченої перекип’яченою водою, протерти ділянку сідниць і заднього проходу.

При підмиванні використовують мило, але не потрібно безпосередньо милом натирати шкіру, бо воно може затриматися в фізіологічних складках і викликати подразнення шкіри. Забруднені місця намилюють рукою чи марлею легкими рухами спереду назад в сторону заднього проходу. Тоді добре змивають мило, по мірі необхідності змащують стерильним вазеліном або лишають шкіру не змащеною.

Дівчаткам кожного дня, вранці і ввечері підмивають зовнішні статеві органи і промежину проточною теплою водою в напрямку від статевих органів до промежини, щоб не допустити забруднення та інфікування геніталій.

Догляд за ротовою порожниною. Здоровій дитині грудного віку чистити рота не треба, тому що можна легко поранити слизову оболонку і спричинити в ній запаль­ний процес. Туалет ротової порожнини проводять за необхідності, зокрема, за наяв­ності пліснявки — грибкового ураження, що нерідко виникає внаслідок ослаблення імунітету.

Техніка виконання: ватно-марлевим тампоном, змоченим 2 % розчином натрію гідрокарбонату, обробляють слизову оболонку в такій послідовності: язик, тверде піднебіння, щоки, присінок рота. Починаючи з трьох років, дитину слід привчати полоскати рот після іди та пе­ред сном, чистити зуби вранці і ввечері. Для цього використовують дитячу зубну пасту, яку наносять на дитячу зубну щітку. Зуби чистять із зовнішнього та внутріш­нього боків рухами зубної щітки згори донизу та знизу вгору. Бажано, щоб діти після кожного споживання їжі полоскали рот теплою водою, ліпше ледь підсоленою (чверть чайної ложки натрію хлориду на склянку води) або водою із содою (3—5 г натрію гідрокарбонату на склянку води). Якщо дитина не спроможна самостійно прополоскати ротову порожнину, молодша медсестра (або матір) обробляє її ватни­ми тампонами, змоченими у 2 % розчині натрію гідрокарбонату за допомогою пін­цета. Обробляючи зуби, відсунути шпателем почергово праву та ліву щоки, щоб не занести інфекцію у вивідні протоки слинних залоз. За необхідності тампон зміню­ють, а маніпуляцію повторюють.

Догляд за очима проводять 2 рази на добу (уранці та ввечері перед купанням), а також за необхідності. Здорові очі промивають ватним тампоном, змоченим перева­реною водою.

Техніка виконання: два ватних тампони (окремо для кожного ока) змочують у воді, віджимають і проводять кожним тампоном від зовнішнього кута ока до пере­нісся. За необхідності повторення цієї маніпуляції слід брати новий тампон.

Закінчують процедуру оброблянням очних щілин сухою серветкою з дотриман­ням тих же правил. У разі загрози виникнення кон’юнктивіту, а також у тяжко хворих дітей очі можна промити розчином фурациліну 1:5000 або іншим слабким антисептичним засобом (відваром ромашки, календули тощо).

Діти старшого віку туалет очей проводять під час умивання.

Догляд за носом проводять двічі на добу: зранку і ввечері.

Техніка виконання: змочені ізотонічним розчином натрію хлориду помірної пружності ватні джгутики, без твердої основи обертальними рухами уводять у носо­ву порожнину на глибину до 1,0—1,5 см і так видаляють залишки слизу або кірочки до відновлення вільного дихання через ніс. Для кожного носового ходу використо­вують окремі джгутики.

Змочування ватного джгутика запобігає розвитку алергійних проявів з боку сли­зової оболонки носа, які можуть бути спричинені мікроворсинками вати, що зали­шилися в носових ходах. Догляд за носовою порожниною потребує певних навичок. Старших дітей у разі виділень із носа й утрудненого носового дихання навчають, як обережно висякатися, і забезпечують їх носовими хустинками.

Догляд за вухами проводять за необхідності. Зазвичай обробляють вушну раковину. її протирають ватним тампоном, змоченим у теплій перевареній воді.

Зовнішні слухові ходи прочищають сухими ватними джгутиками без твердої основи або спеціальними вушними паличками з обмежувачем. Не можна викорис­товувати тверді речі, щоб не поранити ними шкіру зовнішнього слухового ходу і барабанну перетинку. Ця маніпуляція потребує обережності.

Техніка виконання: відтягнувши вушну раковину лівою рукою назад і донизу, медична сестра або лікар уводять у зовнішній слуховий хід джгутик і, роблячи де­кілька обертальних рухів, виймають його.

За необхідності джгутик змінюють, а маніпуляцію повторюють. Дитині 1-го ро­ку життя достатньо обробляти лише вушну раковину.

При виявленні в зовнішньому слуховому ході сірчаної пробки її видаляють. Для цього у вухо закапують кілька крапель 3 % розчину водню пероксиду і за допомогою ватної турунди обертальними рухами видаляють розм’якшену пробку. У разі утруд­нення, що виникне під час видалення сірчаної пробки, цю маніпуляцію здійснює оториноларинголог.

Догляд за нігтями. Нігті обрізують своєчасно, не рідше одного разу на тиждень так, щоб довжина вільного краю не перевищувала 1—1,5 мм. Обрізують нігті обереж­но ножицями з тупими кінцями, причому на пальцях рук округло, а на ногах — пря­молінійно. Після обрізання нігтів ножиці обов’язково протирають ватою, змоченою 70 % етиловим спиртом або іншим дезінфекційним розчином.

Догляд за волоссям — це миття голови і розчісування волосся. У кожної дитини повинен бути власний гребінець. Миють голову зазвичай (залежно від стану хворо­го) 1 раз на 7 днів. Дітям старшого віку, які перебувають на суворому постільному режимі, миють голову так: голову відкидають назад і на рівні шиї фіксують за допо­могою валика або подушки; на головний кінець ліжка ставлять таз. Щоб запобігти намочуванню білизни під час миття, дитину вкривають тканиною, яка не пропускає вологу; голову намилюють шампунем або милом і обережно споліскують теплою водою, не допускають переохолодження дитини. Волосся висушують за допомогою рушника, пелюшки або фена.

 

ОСОБИСТА ГІГІЄНА

Особиста гігієна – сукупність гігієнічних правил, виконання яких сприяє збереженню та зміцненню здоров’я людини. Особиста гігієна включає загальні гігієнічні правила, однакові для людей будь-якого віку: правильне чергування розумової та фізичної праці, заняття фізкультурою, регулярні прийоми повноцінної їжі, чергування праці й активного відпочинку, повноцінний сон. До особистої гігієни у вузькому розумінні відносяться гігієнічні вимоги до утримання в чистоті тіла, білизни, одягу, житла, а також до приготування їжі. Першочерговим є дотримання чистоти тіла. Підраховано, що протягом тижня сальні залози виділяють на поверхню шкіри людини від 100 до 300 г шкірного сала, а потові залози – від 3,5 до 7 л поту. Тому шкіру потрібно вчасно і регулярно мити, інакше порушуються її захисні властивості і співвідношення мікроорганізмів, постійно населяють покриви тіла, створюються сприятливі умови для розмноження гноєтворні мікробів, паразитичних грибків і інших шкідливих мікроорганізмів.
Особливо легко забруднюються відкриті частини тіла. Доведено, що при нанесенні бактеріальних культур на шкіру чисто вимитих рук кількість бактерій через 10 хв. зменшується на 85%, а при нанесенні на шкіру немитих рук – через 20 хв. лише на 5%. Особливо багато бактерій виявляється під нігтями (приблизно 95% мікроорганізмів, що знаходяться на шкірі рук), тому так важливо систематично і правильно доглядати за нігтями. Чистота рук обов’язкова при роботі в закладах громадського харчування, при приготуванні їжі вдома. Не випадково дизентерію, наприклад, часто називають хворобою брудних рук. Навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.
Основні засоби для очищення шкіри – мило і вода. Для миття користуються туалетним милом, краще м’яка вода. Кожна людина повинна знати особливості своєї шкіри (суха, жирна, нормальна) і враховувати це при догляді за нею. Душ бажано приймати щодня, особливо після роботи, пов’язаної із забрудненням шкіри і сильним потовиділенням, а також людям, що страждають пітливістю; температура води не вище 37-38 °. Якщо в квартирі немає водопостачання і душових установок, обмивають відкриті ділянки тіла, пахвові западини, шкіру під молочними залозами теплою водою з милом; при цьому краще змінити забруднена натільна білизна. Митися у ванні або лазні із застосуванням мила і мочалки необхідно не рідше одного разу на тиждень; після миття обов’язково міняють натільна білизна. При митті, особливо із застосуванням мочалки, шкіра масажується, що поліпшує її кровопостачання і загальне самопочуття людини. Після миття корисно протирати складки шкіри туалетним оцтом або лосьйон, що випускається парфумерної промисловістю. Ноги миють з милом на ніч, краще щодня, особливо влітку. При виникненні потертості, попрілості в міжпальцевих складках потрібно звернутися до лікаря. Слід пам’ятати, що при порушенні цілості шкіри ніг легко можуть виникнути грибкові захворювання шкіри і гнійничкові захворювання шкіри. При появі мозолів їх необхідно відповідним чином знімати.
Волосся краще мити у м’якій воді, якщо ж вода жорстка, то до неї додають буру або харчову соду (1-2 чайн.л. на 5-6 л води). Жирне або сухе волосся потребує спеціального догляду. Догляд за порожниною рота допомагає зберегти зуби, попередити багато захворювань внутрішніх органів. Чистять зуби щодня вранці, полощуть рот після їжі; при появі неприємного запаху з рота необхідно звернутися за порадою до лікаря. Для виявлення початкової форми карієсу зубів, зняття зубного каменю та інших заходів, пов’язаних із санацією порожнини рота, потрібно не рідше двох разів на рік відвідувати стоматолога.
Особиста гігієна включає також догляд за зовнішніми статевими органами. Ці спеціальні гігієнічні заходи слід починати не з часу настання статевої зрілості, а з моменту народження дитини і проводити постійно.
Важливе місце в особисту гігієну займають дотримання чистоти натільної білизни, одягу, щоденна зміна шкарпеток (панчіх), особливо при підвищеній пітливості. Чистота тіла і одягу немислима без дотримання чистоти в житлових кімнатах, кухні, у виробничих приміщеннях.
Кожному члену сім’ї рекомендується мати окрему постіль, окремі рушники (особисте і банное); зміну постільної білизни приурочують до відвідування лазні. Рекомендується також перед сном міняти денний натільна білизна на нічну сорочку (піжаму).
Всі ці гігієнічні заходи, необхідні повсякденно, набувають особливого значення в тих випадках, коли в сім’ї хтось хворіє, тому що порушення вимог гігієни може негативно позначитися на здоров’я та працездатності хворого оточуючих людей, особливо дітей.
При розробці правил особистої гігієни, по суті загальних для всіх людей, враховуються вікові, а також анатомо-фізіологічні особливості жіночого і чоловічого організму.
Для правильного розвитку дітей винятково важливо загальнозміцнюючих вплив таких чинників, як повітря, сонце, водні процедури, фізичні вправи і рухливі ігри, повноцінне харчування. Бійтеся перегодовування – воно призводить до ожиріння з подальшими ендокринними порушеннями, зокрема до розладу гормональної функції яєчників і порушення менструального циклу у дівчаток-підлітків. Основні правила гігієнічного догляду за хлопчиком і дівчинкою грудного і ясельного віку загальні.
Статеві органи дівчинки необхідно тримати в особливій чистоті, так як вони дуже ніжні, легко вразливі і мають порівняно низьку опірність до інфекції. За відсутності належного догляду може розвинутися вульвіт (запалення зовнішніх статевих органів). Кожного разу після сечовипускання і дефекації статеві органи дітей необхідно обмивати теплою кип’яченою водою. Після цього слід осушити шкіру, злегка прикладаючи м’яку чистий пелюшку. При найменших ознаках подразнення, попрілості шкіру після висушування змазують тонким шаром прокип’яченого рослинного масла або припудрюють тонким шаром дитячої присипки (якщо подразнення немає, змащувати або припудривать не потрібно). Перш ніж приступити до цих процедур, ретельно миють руки.
З раннього віку дітей треба привчати до щоденного спорожнення кишечника в певний час і регулярному сечовипускання. Переповнення прямої кишки і сечового міхура негативно позначається на функції цих органів, а у дівчаток може привести до неправильного положення матки, що в майбутньому може стати причиною низки розладів (наприклад, хворобливих місячних). Починаючи з 5 – б років, після того, як діти оволоділи основними гігієнічними навичками, їх слід привчати до самостійного догляду за статевими органами. Щоденні обмивання статевих органів, якщо їх робити обережно, не викликають у дитини пробудження статевого відчуття, чого побоюються деякі батьки. Навпаки, сеча, залишки калових мас можуть викликати подразнення і свербіж статевих органів. Діти повинні носити зручні труси, що не утрудняють рухів, не щільно прилеглі до статевих органів.
Дівчаткам потрібно носити закриті труси (взимку і влітку), щоб уникнути переохолодження, попадання бруду на область вульви; труси необхідно змінювати щодня. Вагінальні виділення, які є і у маленьких дівчаток, потрапляють на труси разом із сечею і тверднуть, що призводить до подразнення шкіри і слизової оболонки вульви. У цих виділеннях добре розмножуються бактерії, які можуть викликати вульвовагинит (запалення зовнішніх статевих органів і піхви). Крім гігієнічних порушень, причиною захворювання статевих органів можуть бути інфекційні хвороби (кір, скарлатина, дифтерія та ін.) При ненормальних виділеннях або інші ознаки запалення варто показати дитину лікарю.
У шкільному віці особливо важливо, щоб діти якомога більше бували на свіжому повітрі, знаходилися в русі, регулярно займалися фізкультурою, правильно чергували навчальні заняття з відпочинком, дотримували режим сну. Важкі фізичні навантаження, тривале сидіння в школі за партою та вдома за уроками можуть викликати викривлення хребта та деформації кісток тазу. Як вчителі, так і батьки повинні стежити за правильною поставою дітей. Необхідно, щоб парта і стіл для домашніх занять відповідали росту дитини і правильно висвітлювалися; треба стежити за тим, щоб у дітей не розвивалися короткозорість і далекозорість. У період статевого дозрівання, коли перебудовуються нервова і ендокринна системи і напружені всі пристосувальні механізми, особливо важливі регулярні заняття фізкультурою, загартовування.

 

 

 

Гігієнічні та лікувальні ванни

Ванни — це водні процедури, що їх застосовують з гігієнічною, лікувальною чи профілактичною метою.

Ванни можуть бути загальні, коли у воду занурюється все тіло, та місцеві — за­глиблення певної частини тіла. Місцеві ванни застосовують при захворюваннях ди­хальних органів, опорно-рухового апарату.

Відповідно до складу ванни поділяють на прісні, ароматичні, лікувальні, міне­ральні тощо. У механізмі дії ванни має значення вплив на шкіру температурного, механічного або хімічного подразника.

Залежно від температури води ванни бувають гарячими (40—42 °С), теплими (38 °С), індиферентними (37 °С), прохолодними (30—33 °С), холодними (нижче 28 °С).

Якщо під час прийняття ванни дитина зблідла, скаржиться на запаморочення, її терміново виймають із ванни, вкладають на кушетку, піднявши ножний кінець, да­ють понюхати нашатирний спирт, труть скроні тампоном, змоченим нашатирним спиртом, обов ‘язково кличуть лікаря.

 

Лікувальні ванни

 

Гігієнічні ванни. Першу гігієнічну ванну новонародженому проводять після від­падання пупкового канатика та епітелізації пупкової ранки (7—10-й день життя). Протягом перших 6 міс. дитину бажано купати щодня, з 6 до 12 міс. — через день, надалі — двічі на тиждень, але можна й частіше. Заздалегідь підготовляють рушник і одяг, щоб відразу після купання дитину обсушити й одягти, не охолоджуючи її. Якщо температура повітря в приміщенні нижча ніж 22 °С, одяг зігрівають. Перед купанням на дно ванночки кладуть пелюшку, наливають спочатку гарячу, потім холодну воду, доводячи її до 37 °С. Для вимірювання температури води користують­ся водяним термометром.

Якщо пупкова ранка ще не загоїлась чи є якісь висипання на шкірі, у воду для купання додають декілька крапель заздалегідь підготовленого міцного розчину калію перманганату до отримання блідо-рожевого кольору води.

Окрім того, купати дитину можна у відварах трав: чистотілу, череди, ромашки та ін. (див. нижче). Протягом 1-го місяця життя, а також за наявності попрілості чи проявів дерматиту, купати бажано в перевареній воді.

Купають дитину увечері перед годуванням, але можна й в інший час, який є зручним для членів родини. В умовах стаціонару купання дитини є складовою ліку­вального процесу. Гігієнічну ванну, положення дитини у ванні і тривалість купання визначає лікар індивідуально залежно від стану дитини. Після процедури медична сестра обов’язково робить відмітку в листку призначень.

Техніка купання. Для купання необхідно мати ванночку, дитяче мило, м’яку губку або фланелеву рукавичку, водяний термометр, глечик з теплою водою (37 °С) для споліскування дитини, пелюшку, простирадло. Перед кожним купанням ван­ночку миють щіткою з милом і споліскують холодною водою, а потім ошпарюють окропом. В умовах стаціонару ванночку після купання обробляють дезінфекційним розчином і споліскують гарячою водою. Зберігати ванночку ліпше у вертикальному положенні і використовувати виключно для купання дитини.

Малюка роздягають (у перші місяці життя дитину занурюють у пелюшці) й опускають у ванночку так, щоб верхня частина грудей була над водою. Голівка ди­тини лежить на лівому передпліччі матері або того, хто купає дитину; долонею під­тримувати дитину за ліве плече. Правою рукою обережно поливають тіло дитини водою. Для намилювання використовують м’яку фланелеву рукавичку. Дітей пер­шого півріччя купають у положенні лежачи, другого півріччя — сидячи.

Дитяче мило або дитячий шампунь застосовують після 6 міс. 1—2 рази на тиж­день. За наявності на шкірі голови себорейних кірочок бажано перед купанням на 15—20 хв змастити голову дитячою олією або стерильною олією рослинного поход­ження. Спочатку миють голівку, потім тулуб, руки, пахову ділянку, ноги. Тривалість купання становить у середньому: до 6 міс. — 3—5 хв, від 6 до 12 міс. — 10—15 хв, надалі — 15—20 хв. Залежно від стану малюка і його ставлення до процедури три­валість гігієнічної ванни може бути більшою. Після купання дитину споліскують чистою водою, швидко загортають у пелюшку чи рушник (для дітей 1-го місяця життя — завчасно зігріту) та обсушують промокальними рухами. Якщо дитина схильна до попрілостей, з профілактичною метою змазують під пахвами і пахову ділянку спеціальною дитячою олією або дитячим кремом. Це зменшує контакт шкі­ри з фізіологічними виділеннями (калом, сечею, потом). Здорову дитину достатньо лише добре обсушити. У новонародженого після купання ретельно оглядають пуп­кову ранку і за необхідності обробляють її 1 % спиртовим розчином брильянтового зеленого. Потім дитину одягають і вкладають у ліжко.

Старшим дітям гігієнічну ванну проводять один раз на тиждень, за необхідності — частіше. Цього ж дня перемінюють постільну і натільну білизну, одяг.

Лікувальні ванни. До лікувальних ванн належать такі, дія яких на організм відбу­вається у вигляді різноманітних лікувальних чинників. Механізм дії цих ванн ви­значається впливом температурного, механічного та хімічного подразників і зале­жить від різниці температури тіла й води, площі контакту, а також від дії речовин, які розчинені у воді.

Прісні теплі ванни справляють заспокійливу, судинорозширювальну дію, поліп­шують кровообіг та функцію дихання, нормалізують сон. Показання: рахіт, алергій-ний дерматит, шкірні захворювання, хвороби нирок, пневмонія, невроз, спастичні закрепи, порушення опорно-рухового апарату. Температура води — 38 °С. Три­валість — 5—15 хв. На курс — 8—10—15 процедур через день.

Загальні гарячі ванни. Показання: як складова лікувальних заходів при пневмонії, бронхіті, нефриті та ін. Протипоказання: тяжкий стан дитини, серцева недостатність, підвищена температура тіла.

Техніка приймання: дитину поміщають у ванну температури води 36—37 °С. Потім поступово тонкою цівкою у ножний кінець ванни підливають гарячу воду, постійно помішуючи. Температуру води доводять до 40 °С. Тривалість ванни — 2— 5 хв. На голову дитини можна покласти прохолодну (30 °С) хустинку. Унаслідок такої ванни шкіра дитини стає яскраво-рожевого кольору. Після ванни дитину споліскують чистою теплою водою, обсушують і переносять у заздалегідь нагріте ліжко. Ця ванна є сильнодіючим температурним подразником, спричинює різку реакцію організму: прискорює пульс та дихання. Тому медична сестра повинна пильно стежити за станом дитини.

Сидяча ванна: у воду занурюють сідниці, нижню частину живота і верхню час­тину стегон; ноги містяться зовні. Застосовують при захворюваннях сечової систе­ми; температура води — 37—38 °С.

Ручна ванна: одну або обидві руки дитини до ліктя занурюють у посудину з во­дою температури 36—37 °С. Поступово підливають гарячу воду, доводячи темпера­туру її до 40 °С. Такі ванни застосовують при захворюваннях дихальних органів. Тривалість — 10—15 хв.

Ножна ванна: у емальоване відро або іншу ємкість наливають воду температури не нижче 36—37°С. У неї опускають ноги дитини і повільно обережно підливають гарячу воду, доводячи до температури 40 °С. Тривалість процедури — 10—15 хв, після чого ноги насухо витирають, надягають бавовняні шкарпетки, поверх них — вовняні. Дитину вкладають у ліжко напівсидячи і тепло вкривають.

При проведенні ручної і ножної ванни для посилення відволікальної дії і за відсут­ності алергії в дитини у воду можна додати суху гірчицю (100 г гірчиці на 10 л води).

Гірчичні ванни: 40—50 г сухої гірчиці на 10 л води. Показання: пневмонія, брон­хіт, інші захворювання органів дихання. Протипоказання: алергійні захворювання. Тривалість — 5—6 хв. Температура води — 37—38 °С. Після ванни дитину споліску­ють чистою теплою водою, обсушують і переносять у заздалегідь нагріте ліжко. Слід зауважити, що гірчичні ванни дедалі все рідше застосовують у педіатрії: подразлива дія гірчиці може негативно позначитися на загальному стані малюка, можливі алергій­ні реакції (особливо у дітей, схильних до алергії).

Крохмальні ванни: 100 г очищеного картопляного крохмалю на 10 л води. Пока­зання: атопічний дерматит та інші захворювання шкіри. Проводять для усунення сверблячки і подразнення. Після ванни дитину не споліскують. Температура води — 37 °С, тривалість — 7—10 хв. На курс — 8—10 ванн.

Сольові (хлоридно-натрієві) ванни: 50—100 г солі (ліпше морської) на 10 л води. По­казані дітям старшим 6 міс. при рахіті в період реконвалесценції, гіпотрофії. Для роз­чинення солі її кладуть у ванну в марлевому мішечку. Температура води для дітей віком від 6 міс. до 1 року — 35—36 °С, потім її знижують до 32 °С. Тривалість ванни — З— 10 хв. Після сольової ванни дитину обмивають теплою водою, температури на 1 °С нижчої за початкову. Протипоказання: не проводять ослабленим або виснаженим ді­тям, дітям із захворюваннями шкіри (атопічний дерматит у стадії мокнуття, гострі алергійні реакції та ін.), а також дітям із неврівноваженою нервовою системою.

Хвойні ванни: 1 столова ложка (20 мл) хвойного екстракту на 20 л води. Пока­зання: рахіт, безсоння, неврози, ревматизм, гіпотрофія, захворювання органів ди­хання в період одужання. Температура води — 36—37 °С, тривалість — 5—7—10 хв. На курс — 15—20 ванн через день. Після ванни дитину обливають водою темпера­тури на 1 °С нижчою за початкову.

Ванни з калію перманганатом. Показання: гноячкові та інші запальні захворю­вання шкіри. Справляють дезінфекційну і підсушувальну дію. Температура води — 36—37 °С. На курс — 5—6 ванн. Додають 5 % розчин калію перманганату з розра­хунку 5 мл розчину на 10 л води (до блідо-рожевого кольору води).

Не слід кристалічний калію перманганат розводити безпосередньо у ванні! Кристали можуть спричинити некроз шкіри!

 

 

Догляд за дітьми з гарячкою

 

 

Перегрівання або переохолодження організму зменшує захисні сили. У відповідь на дію холоду або тепла в організмі виникає складний комплекс реакцій, в якому беруть участь  певні функціональні системи, які підтримують температуру тіла на належному рівні.

Температура тіла людини (як показник теплового стану організму залишається при будь-яких умовах відносно сталою величиною.

Теплорегуляцію виконують різні відділи ЦНС, у ній беруть участь і залози внутрішньої секреції. Теплорегуляція полягає у підтриманні певної рівноваги  між теплотворенням і тепловіддаванням, внаслідок чого утримується стала температура тіла, це поєднання фізичних та хімічних реакцій, що виникають в організмі.

 Теплоутворення в основному процес хімічний. Джерелами тепла є процеси окислення, тобто згоряння вуглеводів, жирів і почасти білків у всіх  клітинах і тканинах організму, насамперед у клітинах скелетних м’язів та печінки.

Тепловіддавання, що здійснюється через шкіру і частково легені, в основному процес фізичний. У спокійному стані він відбувається за допомогою випромінювання з поверхні тіла близько 80% тепла та через випаровування води з повітрям, яке людина видихає, і, потом, з утворенням близько 1,5%, втрачається з сечею і калом.

     Велике значення в цьому має і  конвекція, тобто перехід тепла з шкіри на одяг і навколишнє повітря, температура яких нижча від тілесної. Інтенсивність тепловіддачі через шкіру залежить від температури, вологості і руху повітря в приміщенні, від мікроклімату під одягом, стану потових залоз, скорочення або розширення кровоносних судин шкіри і стану мікро циркуляції, теплопровідності шкіри, тобто від ступеня розвитку жирової тканини.

Якщо розширюється судинне  русло і збільшується об′єм кровопостачання шкіри, випромінювання тепла посилюється, якщо звужуються судини шкіри, тепловіддача зменшується. Висока температура зовнішнього середовища подразнює терморецептори шкіри, при цьому рефлекторно розширюються кровоносні капіляри шкіри, частішає  дихання. Внаслідок цього відбувається посилення тепловіддавання за рахунок випромінювання тепла з поверхні шкіри, випаровування поту, що посилено виділяється, і, в меншій мірі за рахунок випромінювання тепла та випаровування вологи із слизової оболонки дихальних шляхів та поверхні альвеол.

 Знижена зовнішня температура, подразнюючи шкірні рецептори, рефлекторним шляхом призводить до звуження шкірних капілярів та до спазму гладенької мускулатури вивідних протоків потових залоз («гусяча шкіра»), внаслідок чого тепловіддавання зменшується.

Посилення процесів теплотворення внаслідок посиленої м′язової роботи призводить до збільшення  тепловіддачі.

 Підвищене тепловіддавання у холодну пору року може компенсуватися підсиленням теплотворення як за рахунок інтенсивної м’язової роботи, так і за рахунок посиленого харчування або поєднання цих факторів.

 У нормі температура тіла дітей трохи вища, ніж у дорослих, за рахунок підвищення в них окислювальних процесів, необхідних для росту.

У жінок протягом місяця напруження окислювальних процесів може змінюватися у зв’язку з циклічністю функцій статевих залоз, що інколи спричинює підвищення температури у менструальний період на кілька десятих градуса.

  Добові коливання температури на кілька десятих  градуса перебувають у прямій пропорційній залежності від коливань окислювальних процесів, пов′язаних або з роботою, або з споживанням їжі.  Крім коливань нормальної температури, пов′язаних з обміном речовин, можна отримати різні цифри температури залежно від місця її вимірювання. Так, температура слизової оболонки порожнин рота, піхви, прямої кишки) вища на 0,2-0,4°, ніж температура шкіри у пахвинних складках чи пахових ділянках. Надвечір температура вища, ніж вранці на кілька десятих градуса.

Тепловий баланс в організмі дитини підтримується на сталому рівні (36,5-36,9° С)за участю не лише  гіпоталамічних центрів терморегуляції, а й інших центрів, які регулюють кровообіг, дихання, потовиділення, обмін речовин.

Майже у всіх людей можна виявити добові коливання температури тіла, які складають 0,1-0,6° С. Максимальна температура тіла реєструється в другій половині дня (між 17 і 21 годинами), а мінімальна – рано ранці (між 3 і 6 годинами). Влітку температура тіла, як правило, на 0,1- 0,5° С вища, ніж зимою. Підвищення температури тіла спостерігається після прийому їжі, при інтенсивній м′язовій роботі, сильному емоційному напруженні (наприклад у студентів під час екзаменаційної сесії, спортсменів перед стартом).

 Розмах коливань температури тіла протягом доби при сталій температури навколишнього середовища в перші дні життя складає всього 0,3° С, до 2-3 місяців зростає до 0,6°С, а до 3-5 років сягає 1°С. Коливання температури відображають стан фізичної і психоемоційної активності здорових дітей. Всі коливання температури, з чим би вони не були пов′язані,  в нормі не перевищують 1°С.

 При народженні ректальна температура новонародженого складає 37,7- 38,2°С і наближається до температури тіла матері. В найближчі 2-3 год проходить значне зниження температури (на 1,5-2 °С), а потім знову її підвищення. Аксілярна температура складає при народженні 37,2°С, через 2 год зменшується до 35,7°С, через 4-5 год поступово зростає до 36,5°С, до 5-го дня життя складає 37,0°С. Зниження температури тіла в перші  години після народження називається транзиторною гіпотермією новонароджених, що зумовлене різкою зміною температури навколишнього середовища.

У  частини новонароджених на 3-5-й день життя спостерігається транзиторна гіпертермія новонародженого, яка пояснюється впливом бактеріального заселення кишечника і деяким зневодненням організму.

 

     Перші дні життя відмічаються нестійкістю температури, її швидкою зміною при сповиванні чи первдяганні підгузника, після годування.  Циклічні добові коливання температури тіла встановлюються до 1,5-2 місяців життя, що співпадає з формуванням добового ритму частоти дихання і серцевих скорочень. У недоношених дітей добова циклічність температури встановлюється значно пізніше, ніж у доношених.

 

     Критерії зрілості системи терморегуляції:

а) стабільність ректальної температури при температурі повітря 20-22°С;

б) наявність різниці між ректальною температурою і температурою в  пахвовій впадині, або між температурою шкіри на грудях і стопах;

в) виникнення добової періодичності температури;

г) присутня температурна реакція при різних інфекційних захворюваннях.

 

     Причини недосконалості терморегуляції у грудних дітей:

1. незавершеність розвитку центрів терморегуляції;

2. відносно велика поверхня тіла;

3. слабкість потовиділення  у перші 2-3 місяці життя;

4. недосконалість вазомоторних механізмів;

5. недостатній розвиток м′язів шкіри і підшкірного жирового шару;

6.густа сітка кровоносних судин шкіри.

 

     Грудні діти швидко і легко переохолоджуються і перегріваються, бо пристосувальні механізми до значних температурних коливань зовнішнього середовища у них недорозвинені.

  Аффекторна ланка терморегуляції представлена комплексом периферичних (шкірних) і центральних терморецепторів. Шкірні рецептори добре розвинені у доношених і недоношених  дітей. Найчутливішою зоною терморецепції є шкіра обличчя, що знервується трійчастим нервом.

Центральною ланкою терморегуляції є гіпоталамічні центри. Хімічна терморегуляція (теплопродукція) здійснюється переважно задніми ядрами гіпоталамусу, фізична (тепловіддача) – передніми його ядрами.

 Причинами неадекватної терморегуляції можуть бути: гіпоксія, внутрішньочерепна травма, інфекції. Органічні ураження центральної нервової системи або аномалії розвитку.

 Нижча 36°С або субнормальна гіпотермія спостерігається при недоношеності,  гіпотрофії, пілоростенозі, гіпотіреозі, природжених вадах серця та деяких інших захворюваннях.

Відносна недостатність теплопродукції у новонароджених і особливо недоношених дітей  вимагає створення оптимального температурного режиму і знання термонейтральної зони, що являє собою діапазон меж температур повітря, яке оточує дитину, при яких постійна і нормальна температура тіла підтримується при мінімальному напруженні механізмів продукції тепла.

Для здорових новонароджених, які лежать без одежі,така термонейтральна зона має межі 32 і 35°С, для глибоко недоношеної дитини – від 36 до 36°С. Для сповинутої доношеної дитини ця зона знаходиться в межах 23-26°С, а для глибоко недоношеної  дитини – між 30 і 33°С. До місячного віку межі термонейтральної зони зменшуються на 1,5 – 2°С, а їх діапазон зростає на 0,3-0,5°С. Сповивання дітей зменшує витрати енергії. Сповивання з відкритим обличчям або голівкою додатково покращує можливості термоадаптації у зв′язку з включенням механізмів активної терморегуляції з рецепторів обличчя. У новонароджених дітей необхідно суворо дотримуватися усіх умов температурного режиму. Порушення останніх швидко відбивається на стані здоров′я новонародженого. Навіть незначне охолодження дитини впливає на її захворюваність і негативно відбивається на розвитку головного мозку в перші тижні і місяці життя. Новонароджених зразу викладають на материнські груди і накривають теплим покривалом.  Недоношених, незрілих і хворих дітей з порушеною терморегуляцією доглядають і виходжують у кюветах з автоматичною підтримкою постійної температури і вологості повітря.

 

     Причини пошкоджуючої дії охолодження на організм дитини:

А) відносна недостатність енергетичного обміну;

Б) виникнення метаболічного ацидозу;

В) порушення мікроциркуляції;

Г) внутрішньосудинне згортання крові.

В результаті такої дії (холодова травма) посилюються розлади дихання, кровообігу, активуються вогнища інфекції.

 

Причини пошкоджуючої дії перегрівання:

А) довготривале (навіть і помірне перегрівання) призводить до зневоднення організму;

Б) викликає порушення мікро циркуляції;

В) порушення функції ЦНС, важливих життєвих органів;

Г) призводить до розвитку шоку та теплового удару.

Велике значення у підтриманні нормальної температури тіла дитини має мікроклімат приміщення в якому вона знаходиться.  Вологість повітря повинна бути  30-60%, швидкість руху повітря 0,12-0,2 м/сек., межі теплового комфорту для дітей грудного віку знаходяться в діапазоні від 21 до 22°С, з 2-х років нижня межа комфорту зміщується до 18°С.

 Важливо дотримуватися основних правил вдягання дітей. Число шарів одягу в зимовий час на вулиці повинно складати 4-5 з врахуванням забезпечення вітронепроникності верхнього шару. В приміщенні дитина в залежності від температури повітря повинна мати 1-2 шари одягу  (температура 22°С і вище) або 3 шари при температурі 16-17°С.

Велике значення має і загартовування.  Невід′ємною умовою загартовування є обов′язкове збереження нормального теплового балансу, недопустимість охолодження дитини. Тренування здійснюється шляхом систематичного короткочасного холодового подразнення. По мірі адаптації інтенсивність і тривалість гартувальних процедур зростають , але вони не повинні викликати пониження внутрішньої температури тіла.

 

 

Довготривале перебування в умовах несприятливого температурного режиму (жара або холод) може викликати виснаження компенсаторних механізмів і резервів терморегуляції і привести або до значного зниження  (екзогенна гіпотермія) або до значного підвищення (екзогенна гіпертермія) температури тіла.

У значної частини здорових дітей в денні години спостерігається помірне підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла вище 37°С називається гарячкою гіпертермія (пірексія). Гарячка – це зміна теплового балансу, викликана дією на гіпоталамічні центри терморегуляції ендогенних пірогенів. В результаті відмічається посилення теплопродукції і збільшення тепловіддачі, яке не відповідає приросту теплопродукції (відстає); або навіть її зниження. Теплопродукція у новонароджених здійснюється, як правило. Шляхом теплоутворення в жировій тканині (перш за все у бурій, кількість якої у новонародженого складає 25-30 г в залежності від маси тіла) – нескорочуваний термогенез.

 У випадках приєднання посиленого термогенезу (за рахунок підвищення активності і тонусу м′язів) виникає лихоманка.

 

Залежно від ступеня гіпертермії розрізняють такі види гарячки:

субфебрильна температура – від 37 до 37,9°С ( 37 – 37,5°С) – мала субфебрильна, 37,5 – 37,9°С – велика субфебрильна);

помірна гарячка –  38 – 38,9°С (низька фебрильна);

висока фебрильна – 39 – 40°С;

дуже висока фебрильна (гіперпірексія) – вище 40°С.

Мала субфебрильна  температура тіла може бути у здорових дітей при доброму самопочутті і поведінці.  Причиною цього може бути дія їжі або активація енергетичного обміну під впливом фізичного навантаження чи психоемоційного збудження дитини. У дітей з підвищеною психічною збудливістю коливання температури тіла протягом дня можуть бути більш значними.

Гарячку слід розглядати як загальну пристосувальну реакцію організму на дію шкідливого (частіше інфекційного) агенту. Вона може бути результатом впливу бактерій і їх токсинів (інфекційна), продуктів білкового розпаду (при гемолізі, некрозі тканин, кісткових переломах, при наявності гнійних вогнищ та ін.), гормонів, отрут,а також виникати при подразненні теплового центру в результаті пошкоджень і струсів головного мозку.

Гарячка при інфекційних захворюваннях носить переважно захисний пристосувальний характер. Закінчення інфекційних захворювань, що супроводжуються підвищенням температури тіла. Завжди більш сприятлмииві, ніж при перебігу без підвищенн температури або при штучному фармакологічному (медикаментозному) зниженні. Разом з тим,  у дітей раннього віку гарячка при інфекційних захворюваннях досить часто переходить в гіпертермічний стан і втрачає своє захисне значення. При гіпертермічному стані має місце неадекватність терморегуляції зі стійким підвищенням теплопродукції і зменшенням тепловіддачі.  Гіпертермічний стан сам може привести дитину до летального кінця внаслідок виникаючих при ньому енергетичного виснаження, внутрішньо судинного згортання крові, набряку головного мозку. У дітей з гіпотрофією, дихальною та серцево – судинною недостатністю, ураженням ЦНС (енцефалопатія) перехід гарячки в гіпертермічний стан може пройти  і при  порівняно помірних підвищеннях температури тіла (38-38,5°С).

При гарячці зростає теплопродукція за рахунок активації метаболізму (на кожен 1°С вище 37°С енерговитрати збільшуються на 10%) і скорочується тепловіддача шляхом спазму судин підшкірної жирової основи із зниженням кровоточу в ній. Підвищення температури тіла викликають ендогенні та екзогенні пірогени. Першим належить провідна роль. Їх віділяють фагоцитуючі лейкоцити і макрофаги в момент фагоцитозу бактерій, вірусів, комплексів антиген-антитіло.

Гарячка при інфекційних захворюваннях сприяє загибелі мікробів і вірусів. Які не витримують температурит тіла вище 38°С. Одночасно посилюється імунна відповідь макроорганізму, зростає бактерицидна  функція крові, активність поліморфно-ядерних лейкоцитів. Підвищена активність метаболізму забезпечує прискорене поступання до тканин поживних речовин.

Подібно до більшості неспецифічних реакцій захисту (біль, шок, запалення), гарячка відіграє адаптивну роль тільки до певної межі. При прогресуючому підвищенні температури тіла збільшується навантаження на дихання і кровообіг. На кожен 1°С вище 37°С задишка стає більшою на 4 дихання за  хвилину, а тахікардія – на 20 серцевих скорочень за хвилину. Не дивлячись на це, поступлення кисню уже не забезпечує зростаючі тканинні потреби, і, в кінцевому результаті,  розвивається  відносна гіпоксія. В першу чергу від неї страждає ЦНС, що проявляється маренням, галюцинаціями, судомами.  Ступінь гіпертермії, при якій виникають ці розлади, дуже варіабельна. Частіше вона відповідає температурі тіла 39-40°С, але залежить від індивідуальних  особливостей дитини. Чим молодший її вік, чим важче протікає період новонародженості і є уже неврологічні пошкодження, тим швидше виникає декомпенсація.

При гарячці порушуються всі види обміну речовин, збільшується кількість азоту, що виводиться з сечею, виникає гіперглікемія, іноді глюкозурія, посилюється жировий обмін, порушується водно-сольовий баланс. Підвищення температури тіла на 1°С, як правило, супроводжується прискоренням ритму на 10 ударів, дихання частішає паралельно підвищенню ритму серцевих скорочень і температури.

Температура відображає ступінь реактивності хворого організму, а тому вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією. Проте, гарячка не завжди є позитивним явищем, так як надмірне підвищення температури тіла як і падіння її, має негативний вплив на організм.

Дуже важливими є записи коливання температури тіла дитини протягом доби і всього періоду хвороби. Графічно вимальовується тип гарячки, оцінка якого має клінічне значення.

 Глибокий розлад терморегуляції з підвищенням температури тіла до 39°С і вище за рахунок надмірної теплопродукції і обмеженої тепловіддачі називається гіпертермічним синдромом. У дітей синдром гіпертермії найчастіше буває при гострих інфекційних захворюваннях, пневмонії, дизентерії, сепсисі, респіраторних вірусних інфекціях. З неінфекційних факторів гіпертермію спричинюють крововиливи в мозок, пухлини мозку, травми голови, дія на центри терморегуляції продуктів неповного окислення і розпаду тканин. Різко і до високих цифр підвищується температура тіла при деяких хірургічних захворювання у дітей (остеомієліт, перитоніт), а також у післяопераційний період, відразу або через кілька годин після операції.

 Догляд за хворими треба здійснювати в усі періоди гарячки від початку підвищення температури до стійкого її зниження. В першій стадії гарячки, коли у хворого виникає ниючий біль по всьому тілу, головний біль, ціаноз губ. Слід створити спокій дитині, вкласти у ліжко, добре укутати, до ніг прикласти грілку. Напоїти чаєм з лимоном, журавлиним морсом, кип’яченою водою; слідкувати за фізіологічними відправленнями. Їжа повинна бути напіврідкою, теплою; при високій температурі  з раціону виключають м’ясні і гострі страви. У зв’язку із значним зниженням апетиту дитину слід годувати частіше, невеликими порціями. Під час гарячки в кров всмоктуються токсичні продукти, для виведення яких необхідно давати велику кількість рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, морсу, мінеральної води. Пляшку з мінеральною водою слід потримати деякий час у відкритому вигляді для видалення газів і профілактики метеоризму. В раціоні обмежують кухонну сіль, що призводить до посилення діурезу. В цей період у хворих з’являється сухість у роті, утворюються тріщини на губах. Тому медична сестра періодично повинна протирати ротову порожнину дитини слабким розчином (2%) гідрокарбонату натрію і змащувати губи перекип’яченою олією.

   

У дітей, на відміну від дорослих, підвищення температури тіла відбувається частіше, що пов’язано з особливостями терморегуляції. При адекватності процесів теплопродукції і тепловіддачі більшість дітей добре переносять підвищення темпе­ратури тіла до 38,5 °С. Проте висока температура тіла (38 °С і вище) може супровод­жуватися погіршенням загального стану дитини, відмовою від їжі, появою сонли­вості або підвищеної збудливості, блюванням, судомами. Найчастіше це спостеріга­ють у недоношених, дітей, які перенесли внутрішньоутробну інфекцію, гіпоксію, перинатальне ураження ЦНС тощо.

Сучасні термометри бувають різних видів. В залежності від виду термометра визначається і схема його використання. Основні види термометрів – ртутні, електронні та інфрачервоні.

Оскільки температурна реакція відображує ступінь реактивності організму хво­рого, вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією. У кожному випадку слід оцінювати характер перебігу гарячки та її значення для організму ди­тини, обов’язково враховуючи при цьому час уживання жарознижувальних засобів.

 

 

 

Температуру тіла в дітей вимірюють зазвичай у пахвовій ямці електронним або ртутним термометром протягом 10 хв.

 

Можна вимірювати у паховій ділянці, прямій кишці, ротовій порожнині, вушному проході. Показання термометра у прямій кишці будуть на 0,2—0,5 °С вищими, ніж у пахвовій ямці. За наявності уражень шкіри (попрілості, алергійні або гноячкові висипання) температуру вимірюють у прямій кишці або ро­товій порожнині. При цьому ртутний термометр не застосовують.

 

 

 

 

 

 

Використовують також інфрачервоні безконтактні термометри, полімерні пластинки „Термотест”.

 

Інфрачервоні термометри є найсучаснішими приладами для вимірювання температури тіла . Вони знімають показання в мить ока, за кілька секунд. У свою чергу інфрачервоні термометри діляться на – безконтактні, вушні і лобові, а також термометри-соски для маленьких дітей. За допомогою безконтактного інфрачервоного градусника, не торкаючись до тіла, можна швидко виміряти температуру, направивши датчик до людини. Через кілька секунд градусник покаже показники температури.

Достовірність і точність вимірювання термометрами з інфрачервоним випромінюванням.

Деякі фактори, пов’язані з пацієнтом, термометром, технікою вимірювання і навколишньою атмосферою, можуть впливати на кінцеві результати вимірювання інфрачервоним термометром. Наприклад, особливості структури слухового проходу так само, як і сприйняття, і положення кінчика самого термометра впливають на герметичну замкнутість проходу щодо впливу зовнішніх факторів. Для отримання точних даних вимірювання кінчик термометра з сенсорним датчиком (з діаметром до 8 мм) повинен бути досить маленьким для кращого проходження в зовнішній слуховий прохід у дитини і для кращого доступу до барабанної перетинки. Цей фактор є менш критичним у дітей старше 2 років, у яких діаметр слухового проходу більше 8 мм. Середній діаметр слухового проходу у новонароджених – 4 мм, у дітей до 2 років – 5 мм. Більш широкий кінчик термометра відображає температуру барабанної перетинки, а також сусідує слизової оболонки слухового проходу. І так як термометр вимірює середню температуру обох середовищ, результат вимірювання може бути більш високим. Рекомендується злегка підняти кінчик вуха для кращого проведення термометра по слухового проходу. Концепція, технологія, рекомендації по використанню інфрачервоних термометрів варіюють від однієї марки до іншої. І це впливає на достовірність результатів вимірювання. Існують також професійні термометри і термометри побутового значення. Перші більш стійкі та придатні для щоденного використання в лікарняних умовах. Однак точність вимірювання обох типів термометрів однакова при дотриманні рекомендації виробника.

 

Термометрія в ділянці скроневої артерії.  Вимірювання температури скроневої артерії за допомогою інфрачервоного термометра можна справити на лобі. Доведено, що цей відносно новий спосіб вимірювання є більш точним, ніж термометрія в ділянці барабанної перетинки і зручнішим, ніж ректальний спосіб. В ході проведених досліджень у відділенні невідкладної педіатрії було доведено, що даний спосіб термометрії має 80% чутливість (у порівнянні з ректальним способом). А для виявлення температури вище 38 ° C його чутливість досягає 90%. Але при цьому точність отриманих результатів падає. Термометрію в ділянці скроневої артерії можна проводити у менш уразливих дітей, але не можна рекомендувати для застосування в домашніх умовах, і тим більше в лікарнях тоді, коли визначення рівня температури має вирішальне значення. 

    

 

 

Рекомендований метод вимірювання температури

 

Кратність вимірювання температури тіла залежить від стану дитини та перебігу хвороби і визначається лікарем. За необхідності температуру тіла вимірюють кожні 2—3 год. Хоч медична сестра вимірює температуру тіла у певні години, визначені режимом відділення або спеціальним приписом лікаря, бувають винятки, коли вона відмічає раптові зміни у стані хворого, неспокій, гіперемію, блідість обличчя, появу нових скарг, погіршення самопочуття. Головний біль та інші. В такому разі медсестра повинна негайно поміряти температуру тіла і доповісти лікареві про результати термометрії і своїх спостережень.

 

У тяжкохворих допустиме вимірювання температури під час сну. Одужуючих і при легкому перебігу захворювання дітей не рекомендується будити вранці для згаданої процедури. Це можна зробити і на 1-2 години пізніше, коли дитина прокинеться.

Результати тер­мометрії заносять у температурний листок.

Догляд за дітьми з гарячкою залежить від характеру гарячки і реакції організму дитини на підвищення температури.

Залежно від ступеня підвищення температури тіла розрізняють її типи: субфебрильна — 37,1—38 °С; фебрильна — 38,1—38,9 °С, висока фебрильна (піретична) — 39—40,5 °С, гіперпіретична — вища 40,5 °С.

Якщо теплопродукція відповідає тепловіддачі, шкіра дитини яскраво-рожевого кольору, помірної або підвищеної вологості, кінцівки теплі на дотик. Ця гарячка має назву “рожева” або “червона”. Зазвичай при цьому типі температурної реакції загальний стан дитини і її поведінка порушені мало. Окрім призначених лікарем медикаментозних засобів, корекції температурної реакції дитині обов’язково слід забезпечити спокій, зволожувати повітря, уживати достатню кількість рідини.

Слід пам’ятати, що підвищення температури тіла на 1 °С потребує додаткового введення рідини з розрахунку 10 мл на 1 кг маси тіла дитини. Рідину типу охолодже­ного (теплого) неміцного чаю, компоту, морсу, регідратаційних розчинів (“Регідрон”, “Електроліт Хумана”) давати невеликими порціями з урахуванням стану ма­люка, щоб не спровокувати блювання. Для посилення тепловіддачі дитину звільня­ють від тісного одягу або роздягають. Дитину можна злегенька обтерти теплою (але не холодною!) водою, а за призначенням лікаря — поставити прохолодну клізму. У разі застосування фізичних методів охолодження обов’язково слід стежити за ста­ном шкіри, тобто за реакцією судин шкіри на дію холодового чинника. Якщо дити­на у памперсі, його треба зняти, оскільки він покриває майже третину поверхні тіла і може порушити процес тепловіддачі.

Якщо на тлі підвищення температури тіла відбувається централізація кровообігу і спазм судин шкіри, у дитини спостерігають озноб, блідість, мармуровий малюнок шкіри, ціаноз губ і кінцівок, біль голови, погіршення загального стану; кінцівки холодні на дотик. Це так звана “біла” гарячка, при якій відбувається підвищення процесів теплопродукції і неадекватність процесів тепловіддачі.

Догляд за такими дітьми окрім дбайливого ставлення і створення комфортних умов повинен включати заходи, які сприяють нормалізації процесів теплопродукції і тепловіддачі. Передусім необхідно ліквідувати спазм периферійних судин. Для цьо­го поряд із напуванням теплим питвом дитину на короткий час укривають ковдрою, до кінцівок прикладають теплу грілку (температура води 37—38 °С), що сприяє роз­ширенню кровоносних судин шкіри і поліпшенню тепловіддачі. Після припинення ознобу і нормалізації кольору шкіри дитину одягають відповідно до її самопочуття і температури зовнішнього середовища. Якщо малюк спітніє, його перевдягають у сухий одяг. Жарознижувальні і спазмолітичні препарати дають за призначенням лікаря.

До патологічних варіантів гарячки належить гіпертермічний синдром, який ха­рактеризується швидким і неадекватним підвищенням температури тіла, що супровод­жується порушенням мікроциркуляції, метаболічними зрушеннями, дисфункцією жит­тєво важливих органів і систем, яка прогресивно наростає.

Діти з гіпертермічним синдромом потребують невідкладної допомоги, тому з появою перших його ознак медичний персонал повинен негайно повідомити лі­каря.

Під час підвищення температури тіла особливого догляду потребують діти пер­ших місяців життя, недоношені, а також з ураженнями нервової системи, оскільки незрілість центру терморегуляції в таких дітей спричинює появу фебрильних судом.

Зниження температури тіла може бути критичним, тобто швидким від високої до низької, або літичним, тобто поступовим. При критичному зниженні температу­ри тіла у дитини з’являються слабість, рясний піт, похолодання кінцівок, нитко­подібний пульс. У цьому разі хвору дитину обкласти теплими грілками, напоїти солодким теплим чаєм, перевдягти в чисту суху білизну. Поступове зниження тем­ператури тіла супроводжується помірною слабістю та зволоженням шкіри.

Харчування дітей з високою температурою має відповідати віку, а їжа — легко засвоюватися і бути рідинної консистенції. Слід зважати на апетит дитини та її здат­ність до споживання їжі. При вимушеному або пасивному положенні в ліжку дитину, в якої гарячка, треба частіше повертати, розправляти складки на білизні, за необхідності — прово­дити належні гігієнічні процедури.

За тривалістю гарячки розрізняють: скороминущу – від кількох годин до 1-2 днів; гостру – до 15 днів; підгостру – до 45 днів; хронічну – понад 45 днів.

 

По характеру температурних кривих виділяють наступні типи гарячки: 1) гарячка постійного типу (рис.1) характеризується тим, що різниця між ранішньою і вечірньою температурою не перевищує 1°С. Закінчення гарячки може бути раптовим (криза) або поступовим (лізис). Цей тип гарячки спостерігається при інфекційних захворюваннях (черевний, висипний тиф, крупозна пневмонія тощо); 2) гарячка ремітуюча (послаблювальна) (рис.2) з різницею температури увечері і вранці більше 1°С (вогнищеве запалення легень, сепсис, черевний тиф в другій фазі тощо); 3) гарячка інтермітуюча (переміжна) (рис.3) з правильним чергуванням короткочасних підвищень температури (пароксизмів) з періодами нормальної температури. Висока температура тримається декілька годин, потім падає до норми і знову підвищується. Кількість безгарячкових днів може бути різною (кожен другий, третій день або щодня). Цей тип характерний для малярії; 4) гарячка поворотна (рис.5) з тривалими нападами підвищення температури, по 5—8 днів і подальшим її пониженням. Характерна для поворотного тифу; 5) гарячка зворотна (інвертована) — характеризується підйомом ранішньої температури більше, ніж вечірньої. Зустрічається при туберкульозі легенів, сепсисі; 6) гарячка хвилеподібна (рис.6), основною характерною рисою якої є поступовий підйом температури протягом декількох днів з подальшим поступовим зниженням до нормальних цифр. Після безгарячкового періоду виникає чергове поступове підвищення з подальшим падінням. Зустрічається при бруцельозі, лімфогранулематозі; 7) гарячка нерегулярна (атипова) (рис.7) — характеризується неправильними добовими коливаннями всілякої тривалості. Зустрічається при ревматизмі, грипі, дизентерії, хронічному бронхіті тощо; 8) гарячка гектична (виснажуюча) (рис.4), з добовими коливаннями температури від 2 до 4-5° С. Резке падіння температури з високих цифр до нормальних або субнормальних супроводжується профузним, виснажуючим потовиділенням і різкою слабкістю. Зустрічається при сепсисі, важких формах туберкульозу з розпадом легеневої тканини.

 

 

 

Переміна натільної та постільної білизни, забезпечення фізіологічних випорожнень

 

Догляд за дитиною в стаціонарі є невід’ємною частиною лікувального процесу, від якого залежить успіх лікування. Поряд з іншими гігієнічними заходами він пе­редбачає регулярну переміну постільної білизни, у відділенні це роблять один раз на 7—10 днів або в міру забруднення. Зазвичай це проводять після гігієнічної ванни; при тяжкому стані дитини і суворому ліжковому режимі — після належних гігієніч­них процедур. Якщо хвора дитина споживає їжу в ліжку, то білизну необхідно пере­стеляти щоразу після їди, щоб видалити крихти, рештки їжі, розправити складки. Переміна постільної білизни включає переміну простирадл, наволочок, підковдри. Ковдра має бути із натуральної тканини, оскільки вона добре провітрюється і дезінфікується. На неї надягають підковдру; улітку використовують тканинні ковдри.

Методика переміни постільної білизни. Якщо хворий може сидіти, медична сест­ра пересаджує його з ліжка на стілець і перестеляє постіль. Переміну білизни у хворих дітей старшого віку, в яких суворий постільний режим, проводять двома способами:

1-й — брудне простирадло скочують валиком від голови і від ніг, а потім вида­ляють. Чисте простирадло, скочене з двох боків, як бинт, підводять під крижі хворої дитини і розправляють по всій довжині ліжка;

2-й — хвору дитину перемішують на край ліжка, брудне простирадло скочують по довжині, на звільненому місці розправляють чисте; на нього перекладають хво­рого, знімають брудне простирадло і розправляють чисте.

Водночас із переміною постільної білизни перемінюють натільну. Діти старшо­го віку, в яких задовільний стан, перевдягаються самостійно, а хворим молодшого віку допомагають середні або молодші медичні сестри. Під час переміни натільної білизни тяжко хворій дитині, яка на суворому ліжковому режимі, медична сестра бере за край сорочки, знімає її через голову, а потім вивільнює руки, чисту білизну надягає у зворотній послідовності. Якщо у хворого ушкоджена рука, спочатку зні­мають рукав зі здорової руки, а потім із хворої. Сорочку надягають спочатку на хвору руку, а потім на здорову.

Брудну (окремо постільну й натільну) білизну збирають у пластмасові ємкості з кришками або клейончасті (поліетиленові) мішки і виносять із палати у спеціальну кімнату. У відділенні має бути запас чистої білизни на добу. Несвоєчасна і неправиль­на переміна білизни, зокрема постільної, спричинює виникнення пролежнів.

Забезпечення фізіологічних випорожнень. У педіатричному відділенні щодня спос­терігають за випорожненнями хворих з відповідною реєстрацією в історії хвороби. Медична сестра повинна щодня підраховувати кількість випорожнень у дитини, оцінювати характер їх (кашкоподібні, оформлені, розріджені), своєчасно поперед­жувати лікаря про патологічні домішки в них, почастішання чи відсутність випо­рожнень; дані записувати в листок призначень.

Щоб запобігти попрілості, після кожного випорожнення і сечовипускання ре­комендується дитину підмивати теплою проточною водою; дівчаток — спереду на­зад, щоб калові маси разом із водою не потрапили в статеві органи. Для ретельні­шого очищення шкіри застосовують ватні тампони. Після підмивання обережно промокальними рухами просушують шкіру м’якою пелюшкою; при проблемах, шо виникають під час догляду за шкірою дітей грудного віку, усі природні складки шкіри змащують спеціальною олією для дітей або стерилізованою олією рослинного походження; можна також користуватися дитячим кремом. Засоби для обробки шкіри підбирають індивідуально.

Якщо у дитини старшого віку суворий постільний режим, їй підкладають судно (емальоване чи гумове) або сечоприймач (одноразовий, емальований або скляний). Дитина, якій дозволено вставати, повинна користуватися індивідуальним горщи­ком, який ставлять під ліжко. Якщо дитина не контролює фізіологічні відправлен­ня, що пов’язано з віковими особливостями або з її тяжким станом, використову­ють марлеві або одноразові підгузники (памперси), які підбирають відповідно до віку дитини і своєчасно змінюють. Слід пам’ятати, що застосування одноразових підгузників не застерігає від попрілості.

 

Профілактика і лікування пролежнів у дітей різного віку

Пролежні — це дистрофічні або виразково-некротичні зміни м’яких тканин (шкіри і підшкірної жирової клітковини), які виникають у місцях постійного або тривалого тиснення. Частіше пролежні виникають в ослаблених дітей, які на суво­рому ліжковому режимі. Ділянки локалізації — крижі, лопатки, лікті, п’яти, місця здавлювання м’яких тканин між поверхнею ліжка і кістковим виступом.

Фактори ризику розвитку пролежнів

Нерухомість (наприклад, параліч)

Недоїдання і низька маса тіла

Нетримання калу

Нетримання сечі

Переломи кісток (особливо стегнової)

Дефіцит вітаміну С

Низький артеріальний тиск

Зміни шкіри: підвищення порогу больової чутливості, витончення шкіри, зниження імунітету

Інфекційні хвороби

Анемія

Захворювання судин

Цукровий діабет

Злоякісні пухлини

Мозкові судинні захворювання (наприклад, інсульт)

Суха шкіра

Набряки

Появу пролежнів спричинює поганий догляд за шкірою, незручне ліжко, не­своєчасне перестеляння постільної білизни, що призводить до порушення кровообі­гу в шкірі. У дітей грудного віку пролежні виникають найчастіше при тяжких пору­шеннях нервової системи.

В утворенні пролежнів є певна послідовність. Спочатку з’являється блідість шкіри, яка пізніше змінюється почервонінням, набряком і відшаруванням епідермі­су. Поява пухирців і некрозу шкіри свідчить про більш виражені місцеві порушення і може бути наслідком недооцінювання медичним персоналом первинних симпто­мів пролежнів. У тяжких випадках змертвіти можуть не тільки м’які тканини, а й надкісниця і поверхневий шар кісткової тканини. Швидке приєднання інфекції мо­же призвести до сепсису.

Пролежні – це некроз шкіри та підлеглих м’яких тканин у місцях стискання їх між твердою основою ліжка чи пов’язкою та кістковими виступами тіла хворого. Патогенез пролежнів пов’язаний з порушенням кровообігу в тканинах внаслідок стискання останніх та їх судин. Найчастіше пролежні виникають у місцях поверхневого розташування скелетних утворень тіла – крижі, лопатки, п’яти, гребені клубових кісток, остисті відростки хребців та інші кісткові виступи, не вкриті м’язами, у хворих, які самостійно не можуть змінювати положення в ліжку, перевертатись і за якими не здійснюють належного санітарно-гігієнічного догляду. Їх виникненню сприяють недостатній розвиток підшкірної основи, анемія, гіпопротеїнемія, набряк тканин, серцево-судинна недостатність, різні загальні хвороби (цукровий діабет, атеросклероз, сепсис, порушення функції нервової системи).

 Пролежні починаються з реактивної гіперемії, запалення шкіри в зоні її стискання, за яким настає вологий некроз унаслідок приєднання інфекції або (рідше) сухий некроз унаслідок ішемії. Здебільшого некроз обмежується шкірою та підшкірною основою, але нерідко поширюється на всю товщину її та фасцію, аж до кістки.

 

 

Профілактика утворення пролежнів

 

Профілактика та обробка пролежнів необхідна для збереження здоров’я хворої дитини. Причому профілактика пролежнів часто дає набагато більш ефективний результат, ніж болісне і довге лікування. Для досягнення успіху профілактика повинна бути регулярною і комплексною.

Особливу увагу необхідно звернути на стан ліжка хворого людини. Якщо ви не використовуєте протипролежневі матрац, стежте за тим, щоб поверхня постілі була абсолютно рівною, без яких або западин і опуклостей. Те ж саме стосується і постільної білизни. Людина, яка доглядає за лежачим хворим, повинен ретельно стежити за тим, щоб на простирадла не було ніяких складок і крихт від їжі – вони також часто провокують початок розвитку пролежнів. Постільна білизна має бути чистою і сухою. 

Повороти хворої людини. Постарайтеся в обов’язковому порядку перевертати хворого людини зі спину на бік хоча б три – чотири рази на добу, приблизно на 30 хвилин. Подібна міра дозволить перерозподілити на час навантаження на тканини, відновити нормальне кровопостачання.

Масаж ділянок шкіри. Щоденний масаж тих ділянок шкіри, які піддаються тиску, допоможе забезпечити хороше кровопостачання і живлення тканин. Цей захід також допомагає знизити ризик розвитку пролежнів.

Провітрювання шкіри. Багато нехтують такою процедурою, і дуже даремно. Хворої людини необхідно повернути на бік, звільнити від одягу і залишити приблизно на 15 хвилин, після цього те ж саме повторити з другим боком.

Дотримання температурного режиму. Для профілактики пролежнів необхідно в обов’язковому порядку дотримуватися оптимальний температурний режим. І одяг, і постільну білизну, і температура в повітрі повинні бути такими, щоб шкіра хворої людини не потіла. Попрілості у хворого лежачого людини дуже швидко перетворюються в пролежні.

Протирання всій поверхні шкіри. Крім гігієнічного купання хворої людини необхідно щодня протирати шкіру дезинфікуючими розчинами. Це може бути горілка, або камфорний спирт, або навіть звичайний одеколон. Протріть шкіру хворої людини, після чого розітріть її до почервоніння сухим чистим махровим рушником. Однак будьте уважні при розтиранні, стежте за тим, щоб на шкірі хворої людини не було ніяких пошкоджень, в іншому випадку можливе виникнення протилежного ефекту.

Догляд за найбільш вразливими місцями шкірних покривів. Два рази на день – вранці і ввечері, необхідно прохолодною кип’яченою водою протирати ті місця шкіри, тиск на які найбільш сильне. Після цього осушіть за допомогою рушника і протріть камфорним спиртом, розчином етилового спирту з теплою водою (1 сто­лова ложка на 100 мл води), розчином столового оцту (1 столова ложка на 300 мл во­ди).

 

Тяжкохворим, які тривалий час перебувають у положенні лежачи, слід підкла­дати спеціальні пристосування для зменшення тиснення на найбільш уразливі щодо появи пролежнів ділянки тіла, наприклад гумовий (надувний) круг, обгорнений пе­люшкою, який підкладають так, щоб крижі містилися в просвіті круга. Використо­вують спеціальні надувні матраци — “аеропаги” з гофрованою поверхнею і подаван­ням повітря через спеціальні отвори у певній послідовності, завдяки чому тиснення на окремі ділянки тіла почергово змінюється. В основі дії матраца закладена схема постійних змін тих точок опори, на яких лежить хвора людина.

Приблизно анало гічним дією володіє подушка для коляски. Вона призначена для рівномірного розподілу тиску, який викликає вагу хворої людини. Тим самим значно знижується ризик розвитку пролежнів. Подушки випускаються з різних матеріалів, однак найбільш часто зустрічаються гелеві або латексні.

Якщо з’являється гіперемія шкіри, цю ділянку обережно розтирають м’яким сухим рушником або ватним тампоном для поліпшення місцевого кровообігу, використовують УФО уражених ділянок шкіри.

Якщо з’являються пухирі, їх обробляють 1 % спиртовим розчином брильянто­вого зеленого, потім накладають суху пов’язку. За наявності некрозу лікар видаляє змертвілі тканини, уражену ділянку промиває 3 % розчином водню пероксиду або розчином фурациліну 1:5000 тощо; на рану накладають лікувальні мазі і закривають стерильною серветкою. Надалі 2—3 рази на день медична сестра змінює пов’язку і повідомляє лікаря про стан рани.

Лікування пролежнів складається насамперед з усунення причин появи та прогресування некрозу: належний догляд за хворими, підкладання під хворого в зоні некрозу (переважно крижі) м’якого, наповненого повітрям гумового круга (вкритого білизною), протирання шкіри спиртом та утримання її чистою; недопущення промокання під хворим білизни та часта зміна останньої тощо.

 Некротичну тканину (шкіра та підшкірна основа) в зоні пролежнів видаляють, дефект тканин лікують за правилами санації гнійної рани.

 Профілактика пролежнів полягає у дбайливому догляді за хворими. Їх треба своєчасно перевертати на бік та протирати шкіру спиртом чи одеколоном, білизну добре розрівнювати. Хворим з тяжкою патологією, особливо літнім, треба з першого дня робити легкий масаж спини та вдаватись до інших заходів, що поліпшують кровообіг у шкірі. В останні роки користуються спеціальними ліжками, що запобігають утворенню пролежнів.

 Ліквідація чи зменшення загальних розладів (серцевої недостатності, гіпертензії, анемії, порушень вуглеводного обміну) як до операції, так і після неї, боротьба з інфекцією тощо мають важливе значення для запобігання пролежням.

 

 

Основні види клізм, що їх застосовують у педіатричній практиці, методика і правила їх постановки у дітей різного віку

Клізма — уведення рідини в пряму кишку для лікування чи діагностики. У ста­ціонарі усі види клізм виконують за призначенням лікаря.

У педіатричній практиці клізми застосовують для очищення кишок (очисні), уведення лікарських речовин (лікувальні), промивання кишок (сифонні). Показан­ням до застосування клізм є закрепи, гострі отруєння, інфекційні захворювання кишок. Очисні та сифонні клізми призначають перед інструментальними дослід­женнями, оперативними втручаннями. Лікувальні клізми призначають для введення медикаментозних препаратів загального та місцевого призначення, зниження тем­ператури тіла та ін.

Протипоказанням до застосування клізм є гострі запальні процеси прямої киш­ки та відхідника, шлунково-кишкова кровотеча, випадіння прямої кишки, онколо­гічні захворювання прямої кишки тощо.

 

Щоб зробити  клізму  маленькій дитині, застосовуються маленькі гумові балони грушоподібної форми, які називаються спринцівки. Спринцівки бувають  з  жорсткими пластмасовими наконечниками або гумовими м’якими кінчиками, які є ніби продовженням спринцівки. Спринцівки випускаються об’ємом від 30 до 360 мілілітрів.

 

Проведення клізми грудному немовляті вимагає обов’язкового виконання деяких спеціальних прийомів. Спочатку  необхідно  прокип’ятити спринцівку протягом 30 хвилин для її стерилізації. Потім слід набрати потрібну кількість рідини і змастити наконечник спринцівки стерильним рослинним маслом або дитячим кремом. Потім треба обов’язково випустити повітря з спринцівки – для цього необхідно повернути спринцівку наконечником вгору, і злегка натиснути на дно. Після цього дитину слід укласти на лівий бік, зігнути в колінах ноги і, розсунувши йому сідниці, обережно ввести всередину наконечник спринцівки на 3 – 5 см. На початку введення кінчик треба направити вперед (на 2 см), а після проходження зовнішнього і внутрішнього сфінктерів, на глибину 2 – 3 см назад і, повільно натискаючи на дно спринцівки, влити в пряму кишку рідину. Сфінктером називаються кругові м’язи, що стискають і розширюють просвіт прямої кишки. Необхідно стежити за диханням дитини, тому що введення рідини здійснюється тільки на вдиху. Після закінчення процесу наконечник обережно виводиться назовні, і сідниці дитини треба стиснути приблизно на хвилину. Потім слід покласти дитину на спинку, потім перевертати спочатку на бік, слідом на животик для того, щоб рідина поширилася по кишечнику.

 

Для дітей після трьох років спринцівки вже недостатньо, і тут для проведення клізми застосовується кружка Есмарха.  Кружка   являє  собою гумовий балон місткістю 1,5 – 2 л,  з’єднаний   з  наконечником довгою трубкою. На трубці розташований спеціальний затиск, або кран для регулювання швидкості надходження рідини.

Методика і правила постановки клізм. Залежно від віку дитини та виду клізм методика і правила їх постановки різняться.

Очисні клізми. Перед постановкою клізми приготувати гумовий ба­лончик з твердим або м’яким наконечником, ємкість з водою відповідної темпера­тури, клейонку, вазелін, пелюшку, ємкість із дезінфекційним розчином для обробки поверхні й використаних засобів. Залежно від віку дитини використовують балони різного об’єму, у дітей старшого віку — кухоль Есмарха.

Методика постановки: наповнити балончик (кухоль Есмарха) водою, перевіри­ти, чи не залишилося в ньому повітря; змастити наконечник вазеліном або спе­ціальною дитячою олією. На сповивальний стіл, кушетку або ліжко постелити клейонку і накрити її пелюшкою. Покласти дитину грудного віку — на спину, стар­шу за 1 рік — на лівий бік з підведеними до живота ногами. Лівою рукою розвести дитині сідниці, а правою обережно увести наконечник у пряму кишку: дітям ран­нього віку на 3—5 см, а дітям старшого віку на глибину 6—8 см. Спочатку вводять у напрямку до пупка, потім — паралельно куприку.

 

 

 

Дитині грудного віку підняти ніжки догори, повільно стискуючи гумовий ба­лончик, увести рідину. Виводити наконечник із прямої кишки слід не розтискуючи пальців, а після цього стиснути сідниці на декілька хвилин.

Кількість рідини для постановки очисної клізми: дітям від 0 до 2 міс. — ЗО мл; від 3 до 6 міс. — 50—80 мл; від 6 міс. до 1 року — 100 мл; після 1 року — за фор­мулою:

100 + 100 х (n–1),

де n — кількість років дитині.

Дітям у віці до 3 років клізму роблять гумовим балоном (грушею): для дітей перших місяців життя використовують балончик № 2 (50 мл), для 3-11-місячних – № 2,5 (100 мл), для дітей у віці I-3 років-№ 4 (170 мл). При застосуванні груші в неї набирають воду, наконечник змащують олією або вазеліном. Дитину вкладають на лівий бік, ноги притискають до живота, спина повинна бути повернута до того, хто робить клізму, дитину необхідно покласти на клейонку. Із груші випускають повітря, доки не з’явиться вода. Наконечник м’яко вводять у задньопрохідний отвір на глибину 3-7 см. Повільно вводять необхідну кількість рідини. Якщо при введені наконечника виникає перепона або дитина відчує біль, не можна застосовувати силу, необхідно змінити напрям наконечника. Зазвичай вода вводиться легко. Грушу виймають стисненою, після чого сідниці на деякий час стискують для попередження витікання води.

 Після клізми дитину кладуть на спину, дають їй полежати 10 хвилин, а потім садять на горщик.

Дітям більш старшого віку клізму роблять за допомогою спеціального пристосування-іригатора – гумового мішка або чайника, до якого приєднана трубка довжиною 1,5 м з гумовим або пластмасовим накінечником для введення в пряму кишку.

Температуру води визначають відповідно до віку дитини. У період новонародженості температура води для клізми повинна бути 30— 31 °С, у першому півріччі — 27—28 °С; до 1 ро­ку — 26—25 °С, у старшому віці — 20—22 °С.

Після клізми дитину, кладуть на спину, дають їй полежати 10 хвилин, а потім саджають на горщик.

Після постановки клізми слід обов’язково дочекатися дефекації і оглянути випорож­нення.

Послаблюючі  клізми .

Дітям  старшого  віку проводяться послаблюючі клізми, які добре допомагають при запорах, викликаних спазмом кишкової мускулатури.  Такі  клізми можуть бути гліцеринові  і  масляні – масляна основа цих клізм викликає подразнення слизової кишечника, посилює його перистальтику та полегшує процес спорожнення кишечника. Такі  клізми  можна застосовувати і при лікуванні запалень в кишечнику.

Послаблююча  клізма  складається з 40 – 180 мл трохи підігрітого рослинного масла, або 5 – 10 мл гліцерину очищеного. Через  кілька  годин після такої клізми з’являється стілець. Якщо клізма зроблена ввечері, то  стілець  буде рано вранці.

Різновид  послаблювальної  клізми – гіпертонічний 10% розчин кухонної солі (10 г солі на 100 г води). Така клізма  витягує  воду і очищає кишечник. Якщо  спостерігається  слабо виражена перистальтика, що не сприяє просуванню калових мас (при так званих атонічних запорах), то така клізма підходить найкраще.

Клізму можна робити і однією тільки підігрітою до 37-38 ° С рослинною олією в кількості 30-50 мл. Після введення олії дитині дають полежати 10-15 хвилин, стежачи за тим щоб олія не випливала. Олія розріджує калові маси і сприяє їх просуванню по кишці.

Сифонні клізми ставлять для очищення ки­шок, якщо звичайна очисна клізма не дала ефекту, а також, якщо виникла підозра на киш­кову непрохідність. Вони показані дітям пере­важно старшого віку за необхідності видалення всіх калових мас або шкідливих продуктів, що

потрапили у кишки внаслідок отруєння рослинними, хімічними або іншими речо­винами. Сифонні клізми протипоказані при апендициті, перитоніті, шлунково-кишкових кровотечах, захворюваннях прямої кишки, у перші дні після операції на органах черевної порожнини.

Методика постановки: через гумову трубку діаметром 0,8—1 мм і завдовжки до 1,5 м (на одному кінці трубки лійка, на другому — наконечник) у декілька прийомів у пряму кишку вводять від 5 до 10 л чистої води або дезінфекційного розчину калію перманганату, натрію гідрокарбонату. Кінець трубки з наконечником змащують ва­зеліном і вводять через відхідник на глибину 15—20 см залежно від віку дитини. Лійку заповнюють водою і піднімають на висоту 50—60 см над ліжком, потім опус­кають до рівня сідниць дитини, не видаляючи гумову трубку з прямої кишки. При цьому вода з каловими масами потрапляє до лійки і виливається в таз. Цю проце­дуру повторюють декілька разів до появи чистої води. Гумову трубку залишають ще на 15—20 хв для повного спорожнення кишок від рідини та газів. Потім її обережно виймають, усю систему миють, дезінфікують і кип’ятять. Уведену рідину слід своєчас­но евакуювати з кишок дитини, щоб уникнути ускладнень, зокрема калової інтоксика­ції. Вона може виникати при непрохідності кишок. Постановку сифонної клізми слід проводити під безпосереднім спостеріганням лікаря.

Лікувальні клізми призначає лікар. Вони бувають місцевої (при запальних про­цесах у товстій кишці) та загальної дії (застосовують, коли неможливо увести ліки через рот). Через пряму кишку ліки всмоктуються швидко і потрапляють у кров, минаючи печінку. Об’єм ліків залежить від віку дитини і приблизно становить: для дітей 1-го року — 10—15 мл, перших 5 років — 20—25 мл, від 5 до 10 років — до 50 мл, старших дітей — до 75 мл. Перед постановкою лікувальної клізми необхідно поставити очисну, але іноді можна поставити одразу після дефекації. Інтервал між очисною та лікувальною клізмами має становити не менше 30—40 хв. Для ліпшого всмоктування ліків і запобігання проносному ефекту температура розчину, який уводять, повинна бути 38—39 °С. В умовах стаціонару лікувальні клізми ставлять за допомогою м’якого катетера, який уводять у пряму кишку, і шприца з лікарською ре­човиною. Глибина введення: у дітей грудного віку — 7—8 см, віком від 1 до 3 років — 8—10 см, від 3 до 7 років — 10—12 см, шкільного віку — до 15—20 см. Розраховую­чи дозу лікарського засобу, слід ураховувати кількість рідини, що залишиться в ка­тетері. Уведення повинно бути дуже повільним.

 

Автор: Чорномидз І.Б.

 

 

 

Література

 

1. Капітан Т.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми: Підручник. – Вінниця: ДП ДКФ, 2003. – 768 с.

2. Догляд за хворими: підручник/ за ред.. О.М Ковальвої, В.М Лісового, С.І. Шевченка, Т.В. Фролової. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 488 с.

3. Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: підручник. – К.: Медицина, 2009. – 424 с.

4. Педіатрія в модулях: навч. посібник / І.Ю. Андрієвський, В.С. Тарасюк, В.В. Титарченко та ін. – К.:Медицина, 2007. – 336 с.

5. Наказ МОЗ України № 152 від 4.04.2005р Про затвердження Протоколу медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною. [електронний ресурс] – Режим доступу: http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=3890

6. Глубокий анализ разных способов измерения температуры тела у детей [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.gradusnik.ru/rus/doctor/ped/w10md-termometr/