ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ

ОСОБОВІ nЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ. ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВІДМІНЮВАННЯ ПРИСВІЙНИХ nЗАЙМЕННИКІВ ТА ЇХ НАПИСАННЯ. ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ, ЇХ nНАПИСАННЯ

 

 

Займенник – це самостійна частина мови, яка означає nособу, предмет, ознаку, але не називає їх.

В українській мові є кілька типів займенників. Вони nвідрізняються за значенням та за граматичними категоріями.

Займенник ВИ може nвживатися замість займенника ТИ при nшанобливому звертанні до незнайомих людей, до людей, старших за віком, до всіх nпосадових осіб.

 

 

Зверніть увагу!

 

 

Завдання 1. Доповніть таблицю

 

Завдання 2. Доповніть ряди іменників відповідно до роду n

Чоловічий рід: батько, n__________________________________________

Жіночий рід: мама, n_____________________________________________­

Середній рід: село, n_____________________________________________

 

Завдання 3. Утворіть множину від поданих іменників

Сестра –

кімната –

книжка –

брат –

дід –

сім’я –

університет –

гуртожиток –

море –

село –

стіл –

клас –

ручка –

аудиторія –

життя –

сонце –

сумка –

 

Завдання 4. nДоповніть таблицю

 

 

Завдання 5. nДайте відповідь на питання Зразок: – Де олівець? n– Він на парті.

– Де мама? – nВона на роботі.

– Де студенти? n– Вони на занятті.

 

1. Де ручка? – … у сумці.

2. Де комп’ютер? – … в аудиторії.

3. Де студентка? – … тут.

4. Де студент? – … у бібліотеці.

5. Де дівчата? – … вдома.

6. Де викладач? – … у класі.

7. Де зошит? – … на столі.

8. Де олівець? – … у пеналі.

9. Де вазон? – … біля вікна.

10. Де двері? – … там.

11. Де дошка? – … на стіні.

12. Де книга? – … у сумці.

 

Зверніть увагу!

 

Займенники nзмінюються за відмінками.

 

Особові nзайменники

 

Особові nзайменники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). nОсобові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий nзайменник я вказує на розповідача (я nце повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається nрозповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує nсебе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми nвчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається nрозповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не nприймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре nпідготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що nтакож не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач n(вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками nчоловічого роду, вона– з іменниками nжіночого роду, воно – з іменниками nсереднього роду, займенник вони nспіввідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона nпідійшла; воно стрибнуло; всі вони – гарні люди).

 

Вживання особових займенників

1. Форми займенників nтретьої особи (він, вона, воно, вони) nпісля прийменників починаються з н: до nнього, біля неї, у них. В орудному відмінку займенники мають н і без nприйменника: захоплююся нею, задоволений ними, керувати ним. Після nприйменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, nназустріч, вслід, на противагу, навперейми), вживаються форми без н: завдяки nїй, назустріч йому, навперейми їм.

У майстрів слова nминулого як відображення говіркової особливості зустрічаються форми займенників nбез к, як-от: Хай держава сама піклується про їх і дає їм притулок (В. nПідмогильний); Ганна дивилась на його і, сама не помічаючи того, не могла nодірвати від його очей (Б. Грінченко); Не звертай на його уваги (Н. nРоманович-Ткаченко).

2. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають nстилістично рівноправні (нейтральні) варіанти – (на) ньому і (на) нім. Більш nуживаною є перша форма.

3. При вживанні nзайменників третьої особи (він, вона, nвони) може виникнути змістова неясність, якщо займенник співвідноситься за nродом і числом з кількома іменниками, наприклад у таких реченнях: 1) Коли nОмельченко познайомився із Забродським, він (?) уже був начальником відділу; 2) nМи дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. nВона (?) справила на нас приємне враження.

3) Підприємство виконало замовлення нашого nсела, незважаючи на те що воно (?) працює зараз у дуже складних умовах. nУживаючи займенники, необхідно завжди перевіряти їх зв’язок з іменниками.

Покажемо способи nредагування наведених вище конструкцій із неправильно вжитими займенниками. У nпершому реченні двозначність спричинена тим, що займенник він співвідноситься з nіменниками Омельченко і Забродський. Якщо займенник стосується другого іменника n(Забродський), то у підрядному реченні замість слова він можна вжити вказівний nзайменник той, який завжди стосується іменника, що є об’єктом у попередньому nреченні: Коли Омельченко познайомився із Забродським, той уже був начальником nвідділу. Якщо слово він заміщає іменник Омельченко, потрібно перебудувати nречення, відмовившись від займенника: Познайомившись із Забродським, Омельченко nвже був начальником відділу. Або: Омельченко вже був начальником відділу, коли nпознайомився із Забродським.

У другому прикладі nзайменник вона стоїть після трьох nіменників жіночого роду – реклама, продукція, фірма, через що зміст речення nсприймається неоднозначно. Щоб уникнути збігу граматичних форм, замінюємо nіменник продукція іменником у множині (вироби або товари), тоді співвідносний з nмножинною формою займенник вони усуне значеннєву неясність: Ми дуже вдячні за nможливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) вашої фірми. Вони справили nна нас приємне враження.

У третьому прикладі nзайменник воно заміщає іменник підприємство, nале між цими словами стоїть іменник середнього роду (село) і така побудова nречення спотворює його зміст. Потрібно перебудувати речення так, щоб займенник nслідував за тим словом, яке він заміняє: Незважаючи на те, що підприємство nпрацює в дуже складних умовах, воно виконало замовлення нашого села.

4. Спричинює неясність nзмісту вживання в реченні однакових займенників щодо різних іменників, як-от: nІнженер Григоренко закінчив роботу над проектом, він наполягає на якнайшвидшому nйого обговоренні. У цьому прикладі займенник він (у формах називного і nзнахідного відмінка) заміщає різні іменники – Григоренко і проект. Редагуючи nречення, перебудовуємо його на просте, при цьому займенник він відкидаємо: nІнженер Григоренко закінчив роботу над проектом і наполягає на якнайшвидшому nйого обговоренні.

5. Типовою помилкою є nвведення займенника у формі, невідповідній іменникові, який замінюється, nнаприклад: Тепер ти, Петре, знаєш, що відчуває людина, коли його зневажають. nТут займенник його “узгоджений” або з російським словом человек, або nз українським чоловік – синонімом слова людина. Не відповідає літературній nнормі вживання займенника вони як співвідносного із збірним іменником; У мене nна дні народження зібралось дуже цікаве товариство. Майже всіх їх (?) я знаю ще nз інституту.

6. Уживаючи особові nзайменники, слід уникати їх нагромадження, одноманітного повторення, як у nвисловленні: Мій брат цього року закінчив школу. В атестаті у нього тільки дві n”четвірки”. Він збирається вступати до університету. Він давно вже вирішив nстати юристом. Я думаю, що в нього є непогані шанси для цього, адже, як на nмене, він дуже наполеглива і цілеспрямована людина.

7. Особові займенники nможуть вживатися переносно. Так, у науковому і публіцистичному стилях у nзначенні “я” використовується займенник ми (так зване “етикетне nми”): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі; У нашому nдослідженні ми поділяємо цю точку зору; Нами було проаналізовано такі архівні nматеріали, як…

У художньому мовленні nзайменник ми вживається замість я для nвідтворення особливостей селянського мовлення: Де ж таки я сяду перед панією? nМи до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький).

Займенник ми може вживатись у значенні другої nособи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості (найчастіше nу мові лікарів): Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала, – Поліна Іванівна nпідвела на Настю очі. – Ну, чого мовчите? Погано спали? (Л. Романюк).

Займенник ви використовується при ввічливому nзвертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? n(М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий).

Пошанна множина у третій nособі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають-таки дуже nдобрі (М. Кропивницький); Писали вони [брат] нам, що живуть у столиці, працюють nпо різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть (О. Вишня).

 

 

Завдання 6. Доповніть nречення

Зразок: У мене є … (зошит).

 

1. У мене є …

2. У нас є …

3. У нього є …

4. У неї є …

5. У тебе є …

6. У вас є …

7. У них є …

 

Завдання 7. nПрочитайте текст і випишіть займенники

Знайомство

 

Це моя родина. Це моя мама. Її nзвати Оксана Іванівна. Це мій батько. Його звати Іван Миколайович. Це мої nдідусь і бабуся. Бабусю звати Світлана Степанівна. Дідуся звати Ігор nБогданович. Це мій брат. Його звати Роман. Це моя сестра. Її звати Ірина. Це nмій дядько. Його звати Володимир. Це моя тітка. Її звати Роксолана. А це я. nМене звати Наталя. Я студентка. Я навчаюся в медичному університеті.

 

Завдання 8. nНапишіть 6-10 речень про Вашу родину. Використайте займенники

 

*Завдання 9. Перепишіть. nЗайменники, що в дужках, поставте в потрібному відмінку / Rewrite. Change the pronouns in brackets, using the correct case.

Зразок: Іти до (він) – іти до нього.

 

Запитав у (він), переказав через n(вони), подивився на (вона), після (він), поважаю (вони), вчитися з (вони), nцікавився (вони), розбудив (вона), розповів про (він), надіявся на (вони), nскажу (вона), розмова з (вони), усміхнувся до (він), викликали (він), передав nчерез (вона).

 

Присвійні nзайменники

 

 

Вживання зворотного і присвійних nзайменників

1. Стилістично nрозрізняються конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхнє, їхні і nконструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка nзайменника вони – їх: їхні проблеми – їх проблеми, їхня машина – їх машина. nСтилістично нейтральна форма їх уживається в офіційно-діловому, науковому nстилях. В інших стилях перевага віддається присвійним займенникам.

У російській мові форми nихний, ихняя, ихнее, ихние належать до просторічних, тобто характеризуються nбільшою, ніж в українській мові, стилістичною обмеженістю.

2. Присвійні займенники nчоловічого і середнього роду у місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) nмоєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) nвашому – (на) вашім, (на) своєму – (на) своїм, (на) їхньому – (на) їхнім. Частіше nвживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому й nофіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими.

3. Форми родового і nдавального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, nтвойому, свойому належать до просторічних. їх літературними відповідниками nвиступаютьформи: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму.

4. Редагування nпотребують речення, в яких форми особових займенників їх, його, її у присвійній nфункції, а також займенники себе, свій співвідносяться з кількома іменниками, nщо є причиною виникнення двозначності, наприклад: Степанець після закінчення nконсерваторії 5 років грав у камерному ансамблі. Його (?) виступи завжди nпроходили з аншлагом; Вчителька запропонувала нам описати в домашньому творі nсвою (?) квартиру; Андрій пристав на пропозицію Івана потримати свою (?) машину nу себе (?) в гаражі.

5. Часто у реченнях nприсвійний займенник свій є зайвим: У своєму атестаті я не маю жодної трійки. nЗа все своє життя не чув нічого смішнішого.

 

 

Завдання 10. Замість крапок впишіть присвійні займенники

Зразок: Це він. Це … (його) ручка. Це … n(його) підручник.

 

1. nЦе я. Це… друг. Це… подруга. nЦе… вікно. Це… ручки.

2. nЦе ти. Це… пенал? Це… книга? nЦе… село? Це… друзі?

3. nЦе ми. Це … університет. Це … nаудиторія. Це … життя. Це … батьки.

4. nЦе ви. Це … син? Це … сестра? Це n… прізвище? Це … діти?

5. nЦе вони. Це … малюнки. Це … nкниги. Це … фрукти. Це … гроші.

 

Завдання 11. nЗамість крапок впишіть присвійні займенники мій, nтвій, наш, ваш, його, її, їхній

 

1. … батько – лікар.

2. … мати – викладач.

3. Це … сім’я.

4. Це … пенал.

5. … сестра – студентка.

6. … брат – вчитель.

7. … друг – іноземець.

8. … дідусь – інженер.

9. Це … книга.

10. Це … зошит.

 

Завдання 12. Поставте запитання nдо слів. Дайте заперечну відповідь

Зразок: Книга.

Чия це книга? Це ваша книга?

Ні, це не моя (не наша) книга.

 

1. Зошит. 2. Ручка. 3. Подруга. 4. Університет. 5. nБудинок. 6. Парта. 7. Брат. 8. Пальто. 9. Капелюх. 10. Батьки. 11. nТуфлі. 12. Сорочка.

 

Завдання 13. Прочитайте текст. Випишіть займенники

                                            

Наша кімната

 

Я студентка. Мене звати Узона. Це моя подруга. Її nзвати Дженніфер. Ми – студентки-іноземки. Ми приїхали з Нігерії. Це наша nкімната. Праворуч моє ліжко. Ліжко Дженніфер – ліворуч. Поруч стоїть її nтумбочка. На тумбочці лежать книги, зошити, ручки. Посередині стоїть стіл. На nстолі лежать мої олівці та підручники. На стіні є годинник.

Сьогодні субота. Ми вчимося nвдома.

 

Завдання 14. Поставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

Я студент n(студентка). Це … гуртожиток. Це … кімната. Ось … парта, … ліжко. Тут … зошити nта підручники. Це … тумбочка. Тут … речі.

 

Завдання 15. nПоставте замість крапок слова твій, твоя, твоє, твої /

 

1. Це … молоко?          2. Це … сестра?            3. Це … фрукти?

4. Це … сир?               5. nЦе … чай?                 6. Де … книга?

 

Завдання 16. nПоставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

 

1. Це … гуртожиток.    2. Це … будинок.                   3. Тут … шафи.

4. Де … кімната?          5. Де … ручка?             6. Де … пальто?

 

Завдання 17. nПрочитайте запитання. Дайте усну відповідь на них. Зверніть увагу на присвійні nзайменники

 

 

Завдання 18. Відповідайте на nзапитання.

Зразок: Це Іван. Чий це nзошит?             Це його зошит.

 

Це Андрій. Чий це друг?                          _____________ n

Це Ірина. Чия це ручка?                            _____________

Це студент. Чия це машина?                    _____________ n

Це Олена. Чий це nпенал?                          _____________ n

Це батьки. Чиї це діти?                             _____________

 

Завдання 19. Складіть речення, nвикористовуючи присвійні займенники мій, моя, моє, мої

Зразок: Це ручка. – Це моя nручка.

 

1. Це подруга.                2. nЦе гуртожиток.         3. nЦе молоко.

4. Це аудиторія.              5. Це викладач.           6. Це м’ясо.

7. Це книга.                   8. Це зошит.                 9. Це студенти.

 

Завдання 20. Запишіть речення, nвикористовуючи присвійні займенники твій, твоя, твоє, твої  

Зразок: Це ручка. – Це твоя nручка.

 

1. Це батьки.          n2. Це книга.             3. nЦе життя.

4. Це земляк.          n5. Це сусід.                6. Це nбабуся.

7. Це друзі.             8. Це студенти.          9. Це брати.

 

*Завдання 21. Поставте слова в дужках у правильних відмінках

Зразок: Я читаю (він nкнига) – я читаю його книгу.

 

1. Я взяв (твоя зошит).

2. Він отримав лист від (мій брат).

3. Ти побачив (її сестра).

4. У (вона) є іноземні подруги.

5. У (я) є молодша сестра.

6. У (мій брат) завтра буде екзамен.

7. Я зустріла (твоя матір).

8. Вона не бачила (твій брат).

9. Микола навчає (ваші діти).

10. На столі немає (мій олівець).

11. (Наші студенти) не було на занятті.

12. Він тримає (своя ручка).

13. Брат пише у (він зошит).

14. У (моя кімната) темно.

15. Галина зустріла (він) у бібліотеці.           

16. Це (вони) кімната.

17. У (наша сусідка) немає світла.

18. Лікар написав (ви) рецепт ліків.

19. Студенти купили (він) подарунок.

20. Тетяна зустрілася з (його друзі).

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання nприсвійних займенників

 

 

Зверніть увагу!

Присвійні nзайменники її, його, їх не nзмінюються.

.

 

*Завдання 22. Випишіть займенники

 

 

Осінній день березами почавсь,
nРізьбить печаль свої дереворити.
nЯ думаю про тебе весь мій час,
nАле про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»;
nЧи ж неповторне можна повторити?
nВ моїх очах свій сум перепливи.
nАле про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
nХай будень серця будемо творити.
nЯ Вас люблю, о як я Вас люблю!
nАле про це не треба говорити.

(Л. nКостенко)

 

Завдання 23. nПрочитайте та перекажіть текст. Дайте відповіді на запитання

 

Алі приїхав з Марокко.

Він – студент.

У нього є брат.

Його брат – інженер.

Його тато – лікар.

Кетсія приїхала з Нігерії.

Вона – студентка.

У неї є сестра.

Її сестра – вчитель.

Її мама – викладач.

 

·            nХто Алі?

·            nВін приїхав із Іраку?

·            nУ нього є брат чи сестра?

·            nХто його брат?

·            nХто його тато?

·            nХто Кетсія?

·            nВона приїхала з Конго?

·            nУ неї є брат?

·            nХто її сестра?

·            nХто її мама?

 

У реченні займенник може бути тим же nчленом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

підметом (вчора я ходив у школу; ми просто nйшли; хтось зазирнув у вікно);

означенням (зараз розповім про свої плани; nці дівчатка не з нашого класу);

додатком (трохи заробив собі грошей; щось nтебе не бачу);

обставиною (всі зібралися коло вчителя; nрозуміння шукайте в собі);

іменною частиною складного присудка (щось nти сьогодні ніякий).

Займенник – це nсамостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не nназиває їх.

Напр.: Він вдумливий nпедагог, який ділиться з нами своїми знаннями і досвідом.

Займенники він, з нами nлише вказують на якісь особи, але їх не названо у цьому реченні.

Речення, у якому є nзайменник, незрозуміле поза контекстом. Саме в цьому полягає специфіка nзайменника як частини мови: вказувати, не називати.

Займенники вживаються nдля того щоб уникнути повторення тих самих слів. Так, наприклад, замість того, nщоб у кожному реченні вживати іменник “Іван”, можна замінити його займенниками: nІван вступив до університету. Йому подобається вивчати фізику. Його цікавить nядерна фізика. Іван мріє стати хорошим спеціалістом у цій галузі.

При цьому необхідно nстежити, щоб граматичні ознаки роду і числа іменника і займенників-субститутів nбули однаковими і співвідносними. Якщо займенник вжито так, що він nспіввідноситься не з одним, а одночасно з кількома іменниками, це призводить до nнерозуміння змісту речення.

Напр.: І піснею сонце nвіта тракторист, що рідною лине землею. Хто-що лине? – пісня, сонце чи nтракторист?

Займенник – кількісно обмежена частина nмови, їх приблизно 60 в українській мові. Але вони є одними з nнайбільш часто вживаних слів. Відкривши сторінку будь-якого тексту, ви можете nне зустріти якогось дієслова, іменника чи прикметника, але на кожній сторінці nобов’язково є займенники, які постійно повторюються, замінюючи іменники, nприкметники або числівники. Крім того, займенники допомагають пов’язувати nструктурні частини складних речень.

Займенник лише вказує на nпредмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він nнічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми nпочував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи nпредмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, nколи ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв nповісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого nпостійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від nмовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, nзамість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

 

Займенники в мові nвживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При nцьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість nякого цей займенник ужито:

Студентство виявляє nдедалі більшу громадську активність. Воно об’єднується. Його цікавить політичне nжиття країни.

Студенти виявляють nдедалі більшу громадську активність. Вони об’єднуються. Їх цікавить політичне nжиття країни.

Але не можна допускати, nщоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, nяк у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не nзрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно nвжиті займенники, крім того, пов’язують речення між собою в один суцільний nтекст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все nсвоє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для nнього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному nдерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в nтой же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія nв самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).

Тут назву особи-діяча n(Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність nпозначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як nеквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який nспрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — nмолодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. nЗайменники, таким чином, прив’язують увесь подальший текст до першого речення, nбез якого текст був би незрозумілим.

 

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і nморфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

1. Особовими називаються займенники, які nвказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття: я, ти, він, вона, nвоно, ми, ви, вони. Всі особові займенники змінюються за відмінками й числами; nзайменник він змінюється і за родами.

2. Зворотним називається займенник себе, nякий вказує на того, хто виконує дію. Він не має роду, числа і називного nвідмінка; за іншими відмінками він змінюється.

3. Присвійними називаються займенники, які nвказують на приналежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), nтретій (його, її, їхній) чи будь-якій (свій) особі.Присвійні займенники (крім nйого, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. nЗайменники його, її є незмінними.

4. Вказівними називаються займенники, які nвказують на предмет (цей, сей, той), ознаку (такий), кількість (стільки). nЗайменники той (отой), цей (оцей), такий (отакий) змінюються за родами, числами nі відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

5. Означальними називаються займенники, nякі вказують на узагальнену ознаку: всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), nкожний (кожен), інший, сам, самий. Вони змінюються за родами, числами і nвідмінками, як прикметники.

6. Питальними називаються займенники, які nмістять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (який? чий? nкотрий?), кількість (скільки?). Займенники хто, що, скільки змінюються за nвідмінками, який, чий, котрий – за родами, числами і відмінками, як nприкметники.

 7. Відносними називаються nзайменники, які виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень nдо головних. Це ті ж питальні займенники, але без питання.

8. Неозначеними називаються займенники, nякі вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість: дехто, nдещо, хто-небудь, що-небудь, якийсь, будь-чий і под. Вони утворюються від nпитальних додаванням часток казна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь.

Неозначені займенники мають ті ж nморфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені.

З частками казна-, хтозна-, будь-, -небудь nзайменники пишуться через дефіс, а з частками аби-, де-, -сь – разом: nказна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь; абиякий, дещо, хтось. Якщо nміж часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо: аби з nким, будь для кого, хтозна в чому.

9. Заперечними називаються займенники, які nвказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості: ніхто, ніщо, ніякий nнічий, ніскільки. Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й nпитальні займенники, від яких вони утворені за допомогою частки ні. З часткою nні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є nприйменник, то всі три слова пишуться окремо: ні до кого, ні для кого, ні в nякому і ін.

 

 

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання питальних займенників

 

 

*Завдання n24. Виконайте завдання на швидкість / Do the tasks at speed.

 

·                   nНапишіть три займенники з двома буквами е.

·                   nНапишіть три займенники з ьо, йо.

·                   nНапишіть іменник із чотирьох букв, який складається з nчисла сім та займенника 1 особи nоднини.

·                   nНазвіть займенник 1 особи однини, який вказує на nособу, яка сама про себе говорить.

·                   nНазвіть займенник 3 особи однини чоловічого роду, який nвказує на особу або предмет, про яких розповідають.

·                   nНазвіть займенник 2 особи множини, який вказує на nосіб, до яких ми звертаємося.

·                   nНазвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося.

·                   nНазвіть займенники, які вказують на осіб чи предмети, nпро яких розповідають.

 

 

Завдання 25. nВкажіть особові та присвійні займенники до кожного малюнка. Складіть nречення до кожного малюнка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 26. Прочитайте твір.

 

Іван Франко

ФАРБОВАНИЙ ЛИС

 

Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього nзалiза* (*Залiзо — пастка.) або пiдкидали йому затруєного nм’яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита кпив* (*Кпити — глузувати.) собi з них, оминав усякiнебезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було nсмiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на nполювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.

Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його nстрашенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

— Що ви собi думаєте!— величався вiн перед своїми nтоваришами. — Досi я ходив по селах, nа завтра в бiлий день пiду до мiста i просто з торговицiКурку вкраду.

— Ет, iди, не говори дурниць!—уговкували його товаришi.

— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився nЛис.

— Побачимо або й не побачимо. Там пси nкупами по вулицях ходять, то вже хiба б ти перекинувся в nБлоху, щоб тебе не побачили i не роздерли.

— От же побачите, i в Блоху не перекинуся, i не роздеруть nмене!— товк своє Лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити Курку.

Але сим разом бiдний Микита таки перечислився. Помiж коноплi та кукурудзи вiн залiз безпечно аж до передмiстя; огородами, nперескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. Але тут бiда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збiгати на торговицю iвернути назад. А на nвулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами, свинi квичуть, селяни nгойкають — одним словом, клекiт такий, якого наш nМикита i в снi не бачив, i в гарячцi не чував.

Але що дiяти! Наважився, то треба кiнчити те, що зачав. nПосидiвши пару годин у бур’янi коло плоту, що притикав до вулицi, вiн освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися nпершого страху, а надто роздивившися потроху, куди i як найлiпше бiгти, щоб осягнути свою цiль. Лис Микита набрав вiдваги, розбiгся i одним духом скочив через плiт на вулицю. Вулицею nйшло i їхало людей багато, стояла курява. nЛиса мало хто й запримiтив, i нiкому до нього не було дiла. “От Пес так Пес”, — думали собi люди. А Микита тому й рад. Знiтився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом nсидiли жiнки, держачи на решетах, у кошах i кобелях* (* Кобеля — торба.) на продаж яйця, масло, свiжi гриби, полотно, сiм’я, курей, качок i iншi такi гарнi речi.

Але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить Пес, з iншого боку надбiгає другий, там видить третього. Псiв уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхiття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропi: що тут робити? куди дiтися? Недовго думаючи, вiн шмигнув у найближчi створенi сiни, а з сiней на подвiр’я. Скулився тут i роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвiр’ї в кутi стоїть якась дiжка. От вiн, недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався.

Щастя мав, бо ледве вiн щез у дiжi, коли надбiгли пси цiлою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут вiн був! Тут вiн був! Шукайте його!— nкричали переднi.

Цiла юрба кинулася по тiсненькiм подвiр’ї, по всiх закутках, порпають, нюхають, дряпають — nЛиса анi слiду нема. Кiлька разiв пiдходили й до дiжi, але негарний запах, який iшов вiд неї, вiдгонював їх. Вкiнцi, не знайшовши нiчого, вони побiгли далi. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У дiжi, що так несподiвано стала йому в пригодi, було бiльше як до половини синьої, густо на олiї розведеної фарби. Бачите, в тiм домi жив маляр, що малював покої, паркани та садовi лавки.

Власне завтра мав малювати якийсь великий nшмат паркану i вiдразу розробив собi цiлу дiжу фарби та й поставив її в кутi на подвiр’ї, щоб мав на завтра nготову. Вскочивши в сей розчин. Лис Микита в першiй хвилi занурився в нього з головою i мало не задушився. Але потiм, дiставши заднiми ногами дна бочки, nстав собi так, що все його тiло було затоплене в фарбi, а тiльки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак вiн вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бiдолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олiї майже душив його, але що було дiяти! Слава богу, що nживий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надiйде господар бочки i застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи nзо страху, бiдний Лис Микита мусив сидiти в фарбi тихо аж до вечора, знаючи добре, що nякби тепер, у такiм строї* (* Стрiй— убрання.), появився на вулицi, то вже не пси, але nлюди кинуться за ним i не пустять його nживого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив iз своєї незвичайної купелi, перебiг вулицю i, не спостережений нiким, ускочив до садка, а вiдси бур’янами, через nплоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лiсу. Довго ще тяглися за ним синi слiди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнiлося, коли Микита добiг до лiсу, i то не в тiм боцi, де була його хата, а геть у протилежнiм. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бiгти зо двi милi, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, пiдкрiпившися трохи кiлькома яйцями, що знайшов у гнiздi Перепелицi, вiн ускочив у першу-лiпшу порожню нору, nрозгорнув листя, зарився у ньому з головою i заснув справдi, як по купелi.

Чи пiзно, чи рано встав вiн на другий день, сього nвже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого* (* Стрiй— убрання.) сну, позiхнувши смачно i сплюнувши тричi в той бiк, де вчора була йому така немила пригода, вiн обережненько, лисячим звичаєм, вилiз iз нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, nспокiйно, чисто. Заграло серце в лисячих nгрудях. “Саме добра пора на полювання!” — подумав. Але в тiй хвилi зирнув на себе — господи! Аж nскрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку вiн кинувся тiкати, але ба, сам вiд себе не втечеш! Зупинився i знов nпридивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мiй хвiст, мої ноги? Нi, не пiзнає, не пiзнає, та й годi! Якийсь дивний i страшний звiр, синiй-синiй, з препоганим запахом, покритий не то nлускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвiст у нього — не хвiст, а щось таке nвеличезне iважке, мов довбня або nздоровий ступернак* (* Ступернак — товкач.), i також колюче.

Став мiй Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтрiпатися — не йде. Пробує обкачатися в травi — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не nпускає! Пробує лизати — не йде! Надбiг до калюжi, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобi! Фарба олiйна, через нiч у теплi засохла добре, не пускає. Роби що nхочеш, небоже Микито!

В тiй хвилi де не взявся Вовчик-братик. Вiн ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши nнечуваного синього звiра, всього в колючках та nгудзах i з таким здоровенним, мов iз мiдi вилитим, хвостом, nвiн аж завив з переляку, а отямившися, як не nпiшов утiкати — ледве хлипає! Подибав у лiсi Вовчицю, далi Ведмедя, Кабана, nОленя — всi його питають, що з ним, чого так утiкає, а вiн тiльки хлипає, баньки витрiщив та, знай, тiльки лепоче:

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! nТа й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зiбралося довкола чимало звiра, заспокоюють його, nдали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жмiньки волосся з-мiж очейi пустила на вiтер, щоб так i його переполох розвiявся, але де тобi, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна* (* Непорадна — лиха.) година, nзвiрiприсудили йти їм усiм у той бiк, де показував Вовк, i подивитися, що там таке страшне. Пiдiйшли до того мiсця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собi ж та й кинулися врозтiч. Де ж пак! Такого звiра нi видано нi чувано, вiдколи свiт свiтом i лiс лiсом. А хто там знає, яка у нього сила, якi в нього зуби, якi кiгтi i яка його воля?

Хоч i як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки вiн добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє nтепер i на iнших звiрiв.

“Гей, — подумав собi хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна nдобре виграти. Стiйте лишень, я вам покажу nсебе!”

I, пiднявши вгору хвiст, надувшися гордо, вiн пiшов у глиб лiсу, де знав, що е мiсце сходин для всеї лiсової людностi. Тим часом гомiн про нового nнечуваного i страшного звiра розiйшовся геть по лiсi. Всi звiрi, що жили в тiм лiсi, хотiли хоч здалека придивитися новому гостевi, але нiхто не смiв приступити ближче. А Лис Микита мов i не бачить сього, йде собi поважно, мов у nглибокiй задумi, а прийшовши насеред звiрячого майдану, сiв на тiм пеньку, де звичайно любив сiдати Ведмiдь.

Сiв i жде. Не минуло й пiвгодини, як довкола nмайдану нагромадилося звiрiв i птахiв видимо-невидимо. Всi цiкавi знати, що се за поява, i всi бояться її, нiхто не смiє приступити до неї. Стоять здалека, nтремтять i тiльки чекають хвилi, щоб дати драпака.

Тодi Лис перший заговорив до них ласкаво:

— Любi мої! Не бiйтеся мене! Приступiть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звiрi не пiдходили, i тiльки Ведмiдь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:

— А ти ж хто такий?

— Приступiть ближче, я вам усе розповiм— лагiдно i солодко говорив Лис. Звiрi трохи наблизилися до нього, але зовсiм близько не важилися.

— Слухайте, любi мої, — говорив Лис Микита, — i тiштеся! Сьогоднi рано святий Миколай вилiпив мене з небесної nглини — придивiться, яка вона блакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив:

“Звiре Остромисле! В звiрячiм царствi запанував нелад, несправедливий nсуд i неспокiй. Нiхто там не певний свойого життя i свойого добра. Iди на землю i будь звiрячим царем, заводь лад, nсуди по правдi i не допускай нiкому кривдити моїх звiрiв!”

Почувши се, звiрi аж у долонi сплеснули.

— Ой господи! Так се ти маєш бути наш nдобродiй, наш цар?

— Так, дiтоньки, — поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радiсть запанувала в звiрячiм царствi. Зараз кинулися робити порядки. Орли та nяструби наловили курей, вовки та ведмедi нарiзали овець, телят i нанесли цiлу купу перед нового nцаря. Сей узяв часточку собi, а решту по nсправедливостi роздiлив мiж усiх голодних.

Знов радiсть, знов оклики зачудування i подяки. От цар! От nдобродiй! От премудрий Соломон! Та за таким царем nми проживемо вiки вiчнi, мов у бога за дверми!

Пiшли днi за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим i м’якосердним, тим бiльше, що тепер не nпотребував сам ходити на лови, засiдати, мордувати. Все nготове, зарiзане, навiть обскубане i обпатране, nприносили йому услужнi мiнiстри. Та й справедливiсть його була така, як звичайно у звiрiв: хто був дужчий, той лiпший, а хто слабший, той нiколи не виграв справи.

Жили собi звiрi пiд новим царем зовсiм так, як i без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той nбув голоден. Кого вбили стрiльцi, той мусив загинути, а хто втiк, той богу дякував, що nжиє. А проте всi були дуже радi, що мають такого мудрого, могутнього i ласкавого царя, а надто так неподiбного до всiх iнших звiрiв.

I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiльки одного боявся, щоб nфарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали, хто вiн є по правдi. Для того вiн нiколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався i спав тiльки на м’якiй перинi. I взагалi вiн пильнував, щоб нiчим не зрадити перед nсвоїми мiнiстрами, що вiн є Лис, а не жоден звiр Остромисл.

Так минув рiк. Надходили роковини того дня, коли вiн настав на царство. Звiрi надумали святкувати врочисто той день i справити при тiй нагодiвеликий концерт. Зiбрався хор з лисiв, вовкiв, ведмедiв, уложено чудову кантату, i вечором по великих nпроцесiях, обiдах i промовах на честь царя хор nвиступив i почав спiвати. Чудо! Ведмедi ревли басом, аж nдуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молодi лисички в народних строях задзявкотiли тоненькими тенорами, то цар не мiг витримати. Його серце було переповнене, його обережнiсть заснула, i вiн, пiднявши морду, як не задзявкає й собi по-лисячому!

Господи! Що стало? Всi спiваки вiдразу затихли. Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей nспала. Та се Лис! Простiсiнький фарбований Лис! Ще й паскудною олiйною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собi думали, що вiн не знати хто такий! Ах nти, брехуне! Ах ти, ошуканче!

I, не тямлячи вже анi про його добродiйства, анi про його величну мудрiсть, а лютi тiльки за те, що так довго давали йому дурити себе, всi кинулися на нещасного Лиса Микиту i розiрвали його на шматочки. I вiд того часу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, nоббреше i ми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: “Е, я то давно знав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi“.

 

Завдання до тексту

·        Знайдіть у тексті nзайменники, підберіть відповідні їм за змістом тексту іменники.

·        Опрацюйте нову лексику.

·        Перекажіть текст твору.

·        Підберіть прикметники nдля характеристики головного персонажа.

 

Завдання 27. Прочитайте вірш. Знайдіть у nньому займенники.

Вивчіть напам’ять вірш.

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Автор: Василь Симоненко

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба, 

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі – людина,

Іхочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Відгадайте загадки

1. Дуже повні ноги має,

Ледве їх переставляє,

Сам високий я на зріст,

Замість рота в мене хвіст.

 

2. Прийшла вона із довгим вінком

На бесіду із нашим півником.

Схопила півня на обід

Та й замела мітлою слід.

3. Високо стоїть, одне око має,

Всюди заглядає.

 

 

Завдання 29. nПрочитайте тексти. Випишість займенники. Вкажіть їхній розряд за значенням.

 

Авіценна

Абу nАлі Ібн-Сіна (980 – 1037), який відомий в Європі під іменем Авіценни, народився nв Персії (територія нинішнього Узбекистану). Він є одним із найбільш видатних nдослідників і практиків в історії медицини.

Медичною nнаукою зацікавився ще в дитинстві, читав книги, провідував хворих і дуже швидко nздобув визнання у широких колах. Його пацієнтами були не лише відомі правителі, nале й прості люди. Через незалежний характер і прогресивні погляди змушений був nчасто переїжджати, аж поки не знайшов могутнього покровителя – правителя nГамадана. У цьому місті Авіценна проживав до кінця життя.

Авіценна n– автор великої кількості праць з філософії та медицини. Всі вони написані nарабською мовою, тому не одразу стали відомими в Європі.

У nХІІ столітті було перекладено основну працю Авіценни «Канон лікарської науки», nяка є однією із найзнаменитіших книг в історії медицини. Це, по суті, справжня nмедична енциклопедія, в котрій описано все, що стосується здоров’я і хвороб nлюдини. Тому вона стала настільною книгою лікарів. Після винайдення друкарства n«Канон» був надрукований в числі перших книг і став основним підручником, за nяким вивчали медицину в університетах країн Європи та Азії. Авіценна був nвідомий і в Київській Русі.

«Канон nлікарської науки» – праця, яка складається з п’яти книг. Перша з них присвячена nпитанням теоретичної медицини. Авіценна дає визначення медицини, розповідає про nхвороби, шляхи збереження здоров’я та способи лікування.

Друга nкнига присвячена вченню про ліки, їх походження та застосування. Подано 811 nзасобів рослинного, тваринного та мінерального походження з вказівками щодо їх nдії, застосування та зберігання.

Найбільшою nза обсягом є третя книга, в якій описано хвороби та їх лікування. Кожен розділ nсупроводжується анатомо-топографічним вступом.

У nчетвертій книзі автор розповідає про особливості лікування вивихів та nпереломів, описує пухлини та гнійні запалення підшкірної клітковини.

П’ята nкнига присвячена «складним» лікам, а також отрутам і протиотрутам.

Пропоновані nАвіценною лікарські засоби є досить різноманітними, багато з них увійшли в nнаукову фармакологію. Він першим описав чуму, холеру, жовтяницю, проаналізував nпричини, симптоми і способи лікування менінгіту, виразки шлунка і багатьох nінших хвороб.

 

 

Вітаміни

Життєдіяльність nлюдського організму неможлива без вітамінів. Вітаміни (від латинського vita  n– життя) – це біологічно активні речовини, що регулюють обмін nречовин в організмі. Вони беруть участь в утворенні ферментів, украй потрібних nдля нормальної роботи органів.

Вітаміни не синтезуються nв організмі, а надходять з рослинною і тваринною їжею. Для зручності вони nпозначаються літерами латинського алфавіту: А, В, С, Р тощо.

Вітамін С міститься в nшипшині, чорній смородині, журавлині, капусті, помідорах, лимонах, апельсинах, nцибулі, часнику, картоплі. Цей вітамін протидіє інфекціям, бореться зі втомою, nсприяє поглинанню заліза. Корисний для імунної системи, сполучної тканини, nкісток, сприяє загоєнню ран. Якщо організм тривалий час не одержує вітаміну С, nрозвивається хвороба ясен цинга.

Вітамін А міститься nпереважно у їжі тваринного походження: у риб’ячому жирі та ікрі, морепродуктах, nвершковому маслі, яєчних жовтках, молоці, печінці, нирках. Є він також і в nрослинній їжі: моркві, шпинаті, абрикосах, червоному перці, помідорах. Вітамін nА впливає на ріст організму, він потрібен для хорошого зору, здоров’я шкіри та nслизових оболонок.

Вітаміни групи В nрегулюють процеси обміну вуглеводів, вони потрібні для нормальної діяльності nнервової системи, серця, м’язів. Найчастіше цей вітамін міститься в неочищених nзернах злаків, у насінні бобових рослин, у яєчному жовтку, шпинаті, капусті, nцибулі, морві, яблуках, баклажанах, квасолі, сої.

Вітамін D є у риб’ячому nжирі, печінці, жовтку курячого яйця. Якщо в їжі не вистачає вітаміну D, у дітей nрозвивається рахіт.  При рахіті вміст nсолей у кістках зменшується, тому ріст дитини сповільнюється. Вітамін D також nпокращує імунітет людини.

(За І.П. Січовиком)

 

Загартовування

Людина n– істота, яка, на відміну від звірів чи птахів, немає на шкірі густого nзахисного шару з шерсті чи пір’я. Але під дією сонячного проміння в її шкірі nутворюється вітамін D. nВін захищає людину від мікроорганізмів, сприяє росту і розвитку дітей. nПоліпшується загальний стан людини. Завдяки дії сонячних променів покращується nнастрій, самопочуття.

У nлюдини виробилася така корисна здатність, як пристосування до змін температури nповітря. Цю здатність слід розвивати. Саме цьому сприяє загартовування. nНайкраще загартовуватися за допомогою коротких, але частих змін температури, nнижчої за температуру тіла. Загартовуватися можна за допомогою повітря і води.

Повітря n– один із природних чинників здоров’я, який потрібен людині щомиті. Без їжі nможна прожити тиждень, без води 2-3 дні, без повітря – 2-3 хвилини. Корисне для nздоров’я повітря має бути чистим і прохолодним.

Коли nлюди чхають і кашляють, у повітря потрапляє багато шкідливих мікроорганізмів. У nньому накопичується пил і вуглекислий газ, який утворюється під час дихання і nгоріння. Ось чому кімнату слід регулярно провітрювати. Свіже, прохолодне nповітря допомагає зберігати здоров’я.

Повітря n– чинник, за допомогою якого можна загартовуватися так само, як водою. Тим nбільше, що воно діє поступово.

Повітряні nванни можна приймати в кімнаті. Найкращою для цього є температура +18° С. У nкімнаті не повинно бути протягів. У теплу погоду кватирка має бути постійно nвідчинена. Якщо на дворі холодно, її слід час від часу відчиняти. Спати бажано nлише у добре провітреній кімнаті.

Надворі nкраще ходити легко одягненим, зважаючи на пору року.

Вода n– унікальна речовина. Без неї не обійтися. Щоб вода була корисною для здоров’я n, необхідно пити лише чисту воду.

Як nдізнатися, чи вода безпечна для вживання? Як правило, з кранів у містах тече nочищена вода, яку можна пити. Та часом радять пити кип’ячену воду. Можна nочищувати воду за допомогою різних фільтрів.

Під nчас відпочинку на природі або туристичного походу воду з озера чи річки nнеобхідно обов’язково кип’ятити.

(З підручника)

 

 

Перехресні nстежки

(стислий виклад твору)

Автор – Іван Франко

 

 

І

 

Адвокат доктор Євгеній Рафалович щойно nвиграв свою першу справу у карному суді одного з великих провінційних міст. nЗавдяки його блискучій обороні клієнти Рафаловича — селяни були не тільки nзвільнені трибуналом від відповідальності за участь в аграрному бунті, але й nмали тепер надію виграти спірне пасовисько шляхом цивільного процесу. Ледве nвирвавшись від вдячних йому людей, він вийшов на вулицю, радіючи з того, що nперший виступ у цьому місті, куди він недавно переїхав, удався дуже добре.

Раптом Євгенія хтось окликнув. До нього nнаблизився підстаркуватий панок з коротким ріденьким волоссям і сивими вусами, nодягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пізнав цю людину, і тоді панок nназвав своє прізвище. Це був Валеріан Стальський, домашній інструктор Євгенія в nдругому класі гімназії, двадцять п’ять років тому. Стальський охоче розповів nпро свою подальшу кар’єру: після гімназії його було забрано до війська, де nпрослужив десять років, вийшов у відставку і «дістав місце канцеляриста при nсуді». Через п’ять років він — «офіціал при помічнім уряді», «має під собою nрегістратуру». Дізнавшись про те, що Рафалович шукає ресторацію, Стальський nзапропонував йому хороше місце. Старі знайомі вирішили пообідати разом.

 

II

 

Поки Стальський бігав до кельнера, nРафалович намагався відновитиу пам’яті майже забуті картини і враження. Він nзгадав, що цей Стальський не стільки вчив, скільки бив Євгенія — слабого nхлопчика. Яка ж була радість малого Рафаловича, коли він дізнався, що його nвчителя забирають до війська. Але за споминами тягнулось ще щось огидне, зв’язане nзі Стальським. І раптом адвокат пригадав історію з ковбасою. Якось опікун nпривіз ковбаси і йому, і вчителю — Стальському. Коли ковбаси стало менше, nСтальський дізнався, що її надгриз кіт. Він спіймав нещасного кота і nпо-звірячому п’ять днів мучив його, поки той не здох. «Що воно значить, що на nвступі в нове життя мені перебігає дорогу оця скотина в людській подобі?..» — nдумав Рафалович.

 

ІІІ

 

У ресторації за обідом Стальський nзгадував, як виховував малого Євгенія, який він був «строгий», але любив хлопця. nСтальський так і сипав компліментами Рафаловичу, і, щоб змінити тему, той nпопросив розказати про відносини у місцевім суді. Виявилося, що Стальський — nстрашенний пліткар, бо вилив майже на всіх стільки бруду, що Рафаловичу стало і nнеприємно, і тривожно.

 

IV

 

Наступного дня до Рафаловича, який ще був nу ліжку, вранці прийшов Стальський і сповістив, що підібрав необхідне для nадвоката помешкання. Обидва пішли оглядати будинок. Дорогою Рафаловичу nзустрілась жінка під чорним вельоном, хода і постать якої здались йому добре nзнайомими. Раптом вона зникла, змішавшись з купою міщан. Рафаловича дуже nсхвилювала ця зустріч.

 

V

 

Рафалович відбув візити майже до всіх nвидатних осіб міста і був у президента суду, у старости, податкового nінспектора, потім у руського пароха (священика), учителів гімназії, nколег—адвокатів. Він переконався, що й справді місто «акустичне», як висловився nСтальський, тобто всі знають усе один про одного. У Рафаловича було таке nпочуття, ніби він потрапив у велику клозетну трубу.

«І вони живуть якось у тій затроєній nатмосфері і не дуріють, не топляться, — думав Рафалович після того, як побачив, nщо всі обмовляють, обдурюють один одного».

«Що ж буде далі, коли обживемося і nдесь—колись наступимо один одному на нагнітки?»

 

VI

 

Лише один візит відрізнявся від інших — nвізит до бурмістра. Бурмістр був лікарем, євреєм, але гарячим польським nпатріотом, учасником польського повстання 1863 року. Пан Рессельберг був nпослом, працював у сеймі, проте повернувся додому, одружився з багатою панною і nстав бурмістром. В окрузі його вважали чесним, патріотом.

До будинку бурмістра зайшов повітовий nмаршалок Брикальський. Виявилось, що Рафалович саме у нього виграв свій перший nпроцес у цьому місті.

 

VII

 

Виходячи з суду, Рафалович зустрів nнапівп’яного Стальського. Не бажаючи, щоб їх побачили, Євген запросив nСтальського до своєї квартири. Біля будинку обидва побачили Барана — nвідлюдькуватого сторожа, від якого Рафалович не чув ні слова. П’яний Стальський nпочав кепкувати з Барана, і той, розлючений, кинувся на пана офіціала і став nйого душити. Але за хвилю впав на землю у страшних корчах, бо був епілептиком. nСтальський, уже вдома у Рафаловича, розказав, що цей Баран утопив свою невірну nжінку і був присуджений до смерті через повішення, але звільнений через свою nхворобу.

 

VIII

 

Стальський, проголосивши гнівну nантижіночу тираду, порадив Рафаловичу стерегтися жінок, особливо блондинок.

Рафалович вислухав історію одруження nСтальського. Коли його служба у війську скінчилась, він став працювати в суді. nЗаради подальшої кар’єри треба було одружитися. Безпосередній начальник nзапропонував Стальському піти до салону «цьоці Зюзі», яка займалася сватанням. nІ дійсно, скоро Стальський одружився з панночкою, яка здалась йому досить nсимпатичною.

 

IX

 

З перших днів подружнього життя nСтальському не сподобалася його жінка: задумана, понура, «нема темпераменту». nВін зав’язав інтимні стосунки зі своєю служницею Орисею. Побачивши це, дружина nвигнала Ори-сю з дому, незважаючи на різку протидію чоловіка. Вибухнув великий nскандал. На за грозу дружини покинути його Стальський відповів, що ославить її nпередусім світом як аморальну жінку, до того ж вона повністю залежить від nнього, бо її тітка віддала в його руки весь посаг племінниці. Стальський nпообіцяв дружині помститися за вигнання Орисі. Це була остання їхня розмова.

 

X

 

Потім вони жили так, нібито один для nодного не існує, хоч і під одним дахом. Стальський розповів Євгенію ще про одну nсвою улюблену розвагу. Коли він злий повертається вночі додому, то, знявши nчеревики, тихо входить до її спальні, пильно дивиться, чи не ховає там когось nдружина, а потім раптом стягує з неї ковдру. Вона зривається на ноги, не nтямлячи, що сталося, бачить біля ліжка чоловіка зі свічкою в руках, а він, nнасолодившись її жахом, мовчки виходить з кімнати. І таке нелюдське сумісне nжиття продовжується в них уже десять років.

Був пізній час, і Стальський спитав nРафаловича, чи можна у нього заночувати. Той не міг йому відмовити, але, nвийшовши до своєї спальні, замкнувся у ній, наче боявся, щоб цей нелюд не nз’явився вночі ідо нього.

 

XI

 

Канцелярія Рафаловича стрімко nрозвивалась, а він здобув славу одного з найкращих адвокатів. Рафалович поклав nправило нічого марно не обіцяти і не прагнути дешевої популярності. Всі nдокументи від нього виходили тільки «руською» мовою, і поступово він домігся nтого, що всі урядові почали сприймати таке новаторство як звичайне явище. nЄвгеній взяв собі помічника та двох писарів, бо роботи було дуже багато. Його nпрацьовитість і знання завоювали йому авторитет у місті, повіті, окрузі вищого nсуду. Водночас із веденням професіональних справ він знайомився з місцевими nмешканцями, шукав людей, здатних до справжнього діла. Діючи без зайвого шуму і n«політичної закраски», адвокат досяг того, що в глухому досі повіті прокинулось nгромадське життя.

 

XII

 

До Рафаловича прийшов власник будинку, де nквартирував адвокат, єврей Ватман, про якого всі казали — «лихвар, п’явка». nЗдивувавши адвоката незвичною поведінкою, він відверто зізнався в тому, що nдійсно є лихварем.

Вагман виклав Рафаловичу суть справи. Він nхотів вигнати всіх панків, купити їхні маєтки і землі. Молодий адвокат, сказав nвін, прагне допомогти селянам, вириваючи з рук тих панків шматки земель і nпасовиська. Чи не скласти їм свої зусилля докупи? Вагман запропонував зробити nце на прикладі маєтку повітового маршалка пана Брикальського. Маєток весь у nборгах, і якщо Вагман передасть до рук Рафаловича векселі, що в нього є, той nшвидко упорається з Брикальським. Маєток коштуватиме зовсім дешево, і селяни, nяких захищає Євгеній, зможуть придбати його. У тому випадку, що вони nвідмовляться, він радить купити маєток самому адвокатові. Гроші для цього nРафалович зможе отримати після продажу на будівництво кораблів дубового лісу nБрикальського.

Рафалович сказав, що подумає над nпропозицією Вагмана. Оскільки не все йому було зрозуміло в словах цього nнезвичайного лихваря, він вирішив при нагоді розпитати про нього в інших людей.

 

XIII

 

Рафалович побачив у вікно жінку в nчорному, яку місяців зо два тому вже зустрічав на вулиці. «Невже се вона?» — nмайнула в нього думка, і Євгеній відчув, як щось штовхнуло його в груди. Він nшвидко пішов до міського парку, де бачив таємничу жіночу постать, але лавочка, nна якій щойно сиділа дама, була порожньою. Повернувшися додому, він спробував nзнову читати книжку, та дарма. Подумки він знов повернувся до тієї драми, що nпережив десятьма роками раніше.

 

XIV

 

Колись на одному з академічних балів nРафалович, тоді ще студент— юрист, побачив панночку, яка справила на нього nнадзвичайне враження. Він протанцював з нею кілька танців, але не надав nзустрічі жодного значення. Втім одного разу, побачивши панночку на вулиці і nвтративши її в натовпі, відчув, що в його душі зароджується глибоке і сильне nпочуття. Ще навіть не знаючи її, Рафалович плекав надію одружитися з нею, бо nвідчував, що з цією дівчиною був би щасливим.

 

XV

 

Восени, повернувшися після літніх канікул nдо Львова, Рафалович найняв дешеву кімнату на другому поверсі; на першому була nшкола гри на фор-тепьяно. Одного разу він побачив, як зі школи вийшли чотири nдівчини, і між ними була та сама, котру він постійно шукав на вулицях міста. nЄвгеній записався в цю школу, сподіваючись на зустріч з панничкою, що скоро і nвідбулося. Звали панночку Регіна Твардовська.

 

XVI

 

Навчання продовжувалось. Зі слів інших nпанночок Євгеній дізнався, що дівчина нещодавно втратила матір. Якось Рафалович nі панночка поверталися після музичних занять додому. Залишившись удвох з nРегіною, Євгеній зізнався, що задля неї почав брати уроки гри на фортепіано.

 

XVII

 

Регіна і Євгеній майже кожного дня nзустрічалися у фортепьянній школі, а потім разом ішли додому. Юнак відчував nсебе щасливим. Якось, ідучи з Євгенієм, Регіна раптом зблідла, змінилась на nлиці, а на стурбоване запитання свого супутника відповіла, що їх бачила її n«цьоця» і що вона негайно іде додому.

Минув певний час. Євгеній блискуче склав nдокторський екзамен і тремтячою відхвилювання рукою написав повідомлення про це nна своїй візитній картці, надіславши її Регіні. Того ж дня на іншій візитній nкартці прийшла відповідь: «Ви трошечка спізнилися. Моя сестрінниця Регіна nТвардовська, власне, вчора вийшла заміж і сеї ночі виїхала зі своїм мужем на nпостійний побут на провінцію, то й не могла особисто відібрати вашого писання. nПри нагоді я перешлю їй його. З поважанням Анеля Армашевська».

Рафалович тяжко пережив цю звістку, і nлише через кілька місяців більш—менш загоїв сердечну рану. З тих пір лише nспомини зринали з пам’яті Євгенія і мучили його давнім болем.

 

 

XVIII

 

До Рафаловича прийшла делегація селян у nсправі процесу з паном маршалком. Адвокат запропонував їм купити не тільки те nпасовисько, а й маєток і ліси пана Брикальського. Гадаючи, що адвокат їх дурить nі намагається обкрутити, селяни забрали в нього документи щодо цієї справи.

 

XIX

 

Розмова з селянами надовго зіпсувала nЄвгенію настрій, хоч при людях він поводився спокійно і впевнено.

Рафалович зрозумів: селян так довго nтуманили, що вони недовіряють жодному «пану», навіть коли він щиро бажає їм nдобра.

Він пригадав, що галицькі інтелігенти nсподівалися подолати темність і забобони селян за допомогою освіти.

Але що таке освіта? Неписьменний nторговець може бути незрівнянно освіченішим від професора філософії. «Треба nпровести їх (селян) через школу життєвої освіти, збудити в них громадського nдуха…» Адвокат вирішив при першій нагоді поїхати до Буркотина, побалакати з nлюдьми. Того ж дня йому впала у вічі чудна поведінка сторожа Барана, який ходив nперед будинком, мов вартовий на варті, то в один бік, то в інший. Пізніше, в nобідню пору, він знов побачив Барана на подвір’ї. Той впер у нього свої nблискучі очі і довго дивився, не змигаючи. У погляді сторожа Євгеній відчув nякийсь сум, змішаний з болючою цікавістю.

 

XX

 

Увечері до Рафаловича прийшов Стальський nі сказав, нібито розкаявся в тому, що робив зі своєю жінкою, але для їхнього nпримирення потрібна третя людина, яка виступала б у ролі посередника. Попри nпізній час, Євгеній згодився піти до нього, навіть переодягнувся у візитний nкостюм.

Побачивши дружину Стальського, він nостовпів: це була Регіна.

 

XXI

 

Всю ніч Євгенія мучили тривожні сни. Йому nснилося, ніби він, утомлений, знесилений, іде невідомо куди якоюсь величезною nпустинею. Потім йому дорогу перетинає чорна стрічка — велика ріка, обрамована nчорними скелями. Євгеній стоїть над рікою і вдивляється у її каламутну воду. nЗдалеку він чує звуки музики і незабаром бачить, як із—за чорної скелі виринає nвелика дараба (пліт) з керманичами, музикантами і веселою компанією паничів і nпишно зодягнених панночок. Чути гомін, срібний сміх, цокання чарок. Усі вітають nмолоду пару, що сидить на високій лавочці посередині дараби. У молодому він nпізнав самого себе, обличчя молодої так і не розгледів. Дараба щезає за nзакрутом ріки. Євгеній хоче бігти наздогін їй, але відчуває, що його ноги мов nприковані до землі. Раптом він бачить серед каламутних хвиль щось біліє — пливе nутоплениця. Йому здається, що він упізнав цю нещасну жінку. Євгеній кидається у nводу — і прокидається, весь мокрий від поту. Прийшовши до повної свідомості, nвін зрозумів, що джерелом його сонного привиду було важке пригноблення душі nпісля вчорашніх вражень.

 

XXII

 

Прийшовши до Стальського, Євгеній побачив nРегіну. Вона не виглядала такою нещасною і пригніченою, як могла виглядати nжінка, що зазнала страшних моральних тортур. Регіна навіть не дуже постаріла, nна її обличчі не було «ані морщиночки, ані сліду борозди, проведеної внутрішнім nгорем». Але на ньому був вираз тупості і байдужості. Євгеній не впізнав тієї nдівчини, що чарувала його колись магічною силою кохання: «Це була якась nвиблідла, невдатна копія його ідеалу».

 

XXIII

 

Регіна увійшла до кімнати, де сиділи чоловіки, nз розпущеним волоссям, убрана у свою злежану і пом’яту шлюбну сукню, на тлі nякої її обличчя здавалося пожовклим і змарнілим. Вона сказала, що одяглася так nна честь десятирічного ювілею подружнього життя. Шлюбну сукню жінка назвала nсимволом свого майбутнього нещастя. Десять років тому її вдягла на неї «цьоця», nзлий демон життя Регіни, і закляла в цю сукню всіх злих демонів, що мали мучити nплемінницю. Вони зробили свою справу. Регіна не криючись розповіла, що знала nЄвгенія ще до шлюбу і навіть любила його.

Євгеній стояв приголомшений такою nнесподіваною сценою. Але коли Стальський вдарився у блазнювання і, кажучи, що nне хоче стояти на заваді двом закоханим, хотів підвести його до Регіни, він з nусієї сили відштовхнув цього нелюда і вибіг на вулицю.

Того вечора Євгеній довго не міг nзаспокоїтися. А прокинувшись уранці, знов поринув у спогади. Він був у відчаї, nвтративши свій ідеал, що яснів у його серці, «округлений ореолом непорочної nчистоти, святості і вічної юності!» Раптом настрій його змінився, він заплакав nі став звинувачувати себе, що не допоміг Регіні, яка гине, божеволіє від свого nстрашного життя.

У двері постукали. До адвокатського nсалону увійшов пан маршалок Брикальський.

 

XXIV

 

Брикальський прийшов до Рафаловича і nпереказав йому свою розмову з селянами. За його словами, вони повідомили, nнібито адвокат пропонував їм купити панський маєток і навіть підбивав їх на nбунт. Рафалович відхилив ці звинувачення і, у свою чергу, порадив панові nдобровільно віддати селянам спірне пасовисько, бо вони мають усі підстави nвиграти процес. Пан маршалок побачив, що адвоката не так легко збити з nпантелику, і пішов ні з чим.

 

XXV

 

Брикальський вийшов, а Рафалович, nзасмучений цією розмовою, почав розмірковувати, що штовхнуло селян на такий nвчинок: «Дай, мовляв, підчорнимо адуката, оплюємо його і тим купимо собі nпанську ласку!»

Раптом Євгеній побачив у вікно на тій же nлаві Регіну. Він ухопив капелюх і вибіг до неї.

 

XXVI

 

Зустрівшись з Регіною, Євгеній розповів nїй про те, як він страждав, втративши її, навіть хотів вкоротити собі віку. nВона сказала, що знає про його роботу і рада успіхам Євгенія на громадській nниві. Піддавшися наказові «цьоці» і занапастивши себе, вона знайшла розраду у nдумці, що для Євгенія стала провідною зіркою, яка вела «до всього, що високе і nчесне».

Євгеній запропонував їй розірвати страшні nпута, разом з ним покинути це місто і пошукати собі щастя десь в «широкім nсвіті». Але жінка відповіла, що то була б подвійна крадіж: її — від чоловіка, nйого — від його справи, «від тих нещасних, віками кривджених людей», які мають nправо на допомогу. Євгеній продовжував її умовляти, і, щоб припинити цю тяжку nдля обох розмову, вона офіційним тоном промовила, що їй, як шлюбній жінці, не nвипадає слухати такі речі. І, не подавши йому руки, пішла геть.

 

XXVII

 

Адвокат збирався їхати до отця Зварича. nПри цьому у нього відбулась незвичайна розмова зі сторожем Бараном, якого він nпопросив замовити фіакр. Як виявилося, єзуїти, до місії котрих вчащав Баран, nпереконали його в тому, що Рафалович — антихрист. У Євгенія похололо в серці nвід божевільної впевненості в Барановім обличчі.

 

XXVIII

 

Вагман розпитував Барана про те, що nсталося за тиждень і що він бачив, бо Баран і інші сторожі були своєрідною nВагмановою поліцією. Баран розповів господареві, щодо адвоката приходили селяни, nякі кляли Рафаловича і відібрали в нього папери, про візит маршалка, про nзустріч Євгенія з жінкою Стальського у міськім саду.

У шинку сторож зустрів Стальського і nповідомив його про те, що бачив розмову Регіни з адвокатом. Стальський дав nБаранові гроші і пообіцявдати ще, аби він допоміг йому захопити жінку разом із nРафаловичем.

 

XXIX

 

Рафалович виїхав до села Бабинці, де жив nотець Зварич. Дорогою він поринув у думки і був тепер вдячний Регіні, що вона nне дозволила йому

піддатися миттєвій слабкості і кинути nсправу служіння народові, якій він вирішив присвятити життя. «Адже се його nперший, безпосередній, святий обов’язок».

 

XXX

 

Адвокат приїхав до села, зустрівся з nотцем Зваричем. Той саме повертався з похорон. Виявилось, що в селі трапилось nнещастя. Пан Пшепорський, «фізик», зробив селянським дітям щеплення від віспи nзіпсованою вакциною, і семеро дітей померли від гангрени.

Рафалович дав слово селянам розібратися в nцій справі.

 

XXXI

 

О. Зварич в гімназії вважатися «тупою nголовою», тяжко переходив із класу в клас, ніхто ніде не чув його голосу, але nпопри всі ці недоліки він був здатний до фізичної праці, любив токарство, nстельмаство і т. ін. Ставши парохом у Бабинцях, священик усіляко допомагав nселянам. Як дізнався Рафалович, Вагман дав отцю Зваричу великі гроші, аби nдопомогти селянам вилізти з боргів. І ревно займався цією справою.

 

XXXII

 

Прийшов час виїжджати від Зварича. По nдорозі до Гумниськ, де мала розглядатися судова справа, Рафаловичу зустрілась nкупка селян, які розпитували в нього, чи справді буде війна. На запитання nадвоката, звідки це вони взяли, один селянин розповів про великого пана nадвоката Шнадельського, який збирав у них гроші ніби для звільнення від nвійськової служби їхніх дітей. Рафалович порадив селянам звернутися зі скаргою nна цього пана до криміналу, бо Шнадельський дурив людей.

 

XXXIII

 

Рафалович своєчасно прибув до Гумниськ — nмалого й дуже брудного містечка, а саме — гумниського суду. Засідання вів суддя nСтрахоцький, чоловік років під шістдесят, відомий тим, що був несповна розуму. nОдного разу прокурор жартома сказав, що повісив би селянина, який скоїв лісову nкрадіжку, а Страхоцький, довго не думаючи, насправді засудив селянина на смерть nі навіть викликав ката з іншого міста. Після цього випадку, що вчасно був nрозкритий, Страхоцькому ніколи не доручали самостійно вести справи.

 

XXXIV

 

У суді Рафалович взяв участь у розгляді nсправи єврея Лейби Хамайдеса проти селянина Ілька Марусяка. Хоч Лейба і взяв nсвідків, і, здавалось, перевага була на його боці, Рафалович легко довів невинність nзвинуваченого.

 

XXXV

 

Залагодивши всі справи, Рафалович виїхав nдодому через Буркотин. Він заглибився у свої думи: адвокат бачив реальний стан nроботи суду, хабарництво і некомпетентність судових урядовців.

Дорогою зустрівся старий дід, який заблукав nу лісі. Рафалович погодився підвезти його до Буркотина. Євгенію спало на думку nпорівняння: отой старий селянин — це український народ, що блукає і не знайде nніяк дороги. «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підвезе тебе, мій бідний народе?» — nзітхнув Рафалович.

 

XXXVI

 

Виявилося, що і старий знав Рафаловича, і nРафалович знав діда. Це був колишній адвокатів клієнт Демко Горішний. Від діда nЄвгеній дізнався, що селяни, які судилися за пасовисько, звернулися до пана nШнадельського. Рафалович боляче сприйняв цю звістку, бо йому було шкода nодурених цим шахраєм людей. Він скрикнув: «Бійтеся Бога, люди! Але ж се nошуканець! Се не жаден адвокат! Він не має права ніяких справ провадити».

Бричка в’їхала на подвір’я сільської nкорчми,

 

XXXVII

 

Там зібрав «ціле віче» Шнадельський. Він nвиголошував чергову «промову» проти панів адвокатів, попів. Закликав вірити nтільки собі і цісарю.

Рафалович викрив Шнадельського, той nрозлютився і, щосили кинувши кухолем у Рафаловича, вцілив у голову Демкові. nЗнялась колотнеча. За порадою старого Демка, Рафалович вибрався з корчми, де ще nдовго не вщухали галас і крики.

 

XXXVIII

 

Рафалович подав папери проти повітового nлікаря за недбале щеплення і в справі Шнадельського, далі написав статті в nгазети, але особливого успіху всі ці дії не мали. Порадившись із селянами і nсвящениками з повіту, до яких мав найбільшу довіру, адвокат вирішив утворити nвічевий комітет і внести до староства подання про скликання віча в законному nпорядку.

 

XXXIX

 

Пан маршалок Брикальський, шукаючи спосіб nпозбутися боргів, придумав «реформу»: злити воєдино кредитове земське nтовариство, так звану «панську касу», і повітову касу задаткову, так звану n«хлопську касу». Всі гроші він збирався повернути на латання дірок у власному nгосподарстві. Несподівано пан маршалок зустрів опозицію в особі графа nКшивотульського, давнього конкурента Брикальського.

 

XL

 

Виручив пана Брикальського Шнадельський. nВін усе ще їздив по селах зі своїми обіцянками, але одного разу в шинку його nсильно побив один парубок, і Шнадельський зрозумів, що одурюванню селян треба nпокласти край. Він дуже хотів виїхати в Америку, але для цього потрібні були nчималі гроші. Пан маршалок якось натякнув, щоу разі проведення його «реформ» nШнадельський може сподіватися місця касира. Тому шахрай вирішив допомагати Брикальському nі шукав нагоди «кинути поліно під ноги» супернику маршалка графові nКшивотульському.

 

XLI

 

Граф Кшивотульський додержувався старого nзвичаю: він любив, щоб селяни приходили до нього, як до судді, розсудити їх nсправи. Так вони і чинили, причому єдиним покаранням Кшивотульського були nканчуки. Скарги в справжній суд на графа завжди кінчалися нічим. Але якось граф nпобив селянина, і ця справа набула великого розголосу, бо в тому селі саме в nцей час знаходився Шнадельський. Він передав усе пану Брикальському. Почалося nслідство, і Кшивотульський опинився перед загрозою відсидіти кілька місяців у nв’язниці. Скориставшися з ситуації, Брикальський несподівано зробив візит до nграфа і запросив його на іменини своєї дружини.

 

XLII

 

Пан маршалок Брикальський на гроші, що nзалишилися від витрат на іменини, збирався заплатити по векселях, але раптом nдізнався, що майже всі векселі перепродані в треті руки, невідомо кому. Шварц, nколишній канцелярист, повідомив Брикальського: всі папери знаходяться у nВагмана. Пан маршалок сподівався позичити у зреформованій ним повітовій касі nвелику суму і розплатитися по векселях. Брикальський навідався до Вагмана і nумовив його почекати зі сплатою боргів до Великодня.

 

XLIII

 

Пройшли іменини пані маршалкової, на яких nза участі ще одного гостя Брикальського, президента суду, було досягнуто угоди nміж графом і паном маршалком. Кшивотульському гарантували припинення справи nпроти нього, за що він, у свою чергу, повинен був не чинити опозиції реформі nповітових кас. Отже, Брикальському було відкрито шлях до великих грошей.

 

XLIV

 

Сторожу Барану здалося, що ось—ось має nприйти антихрист і захопити місто. Він узяв балію і праники і пішов вулицями, nщосили б’ючи в балію, будячи й тривожачи передноворічне місто. Люди намагались nвпіймати його і зловили .тільки тоді, коли Баран упав перед костьолом в nепілептичних корчах.

 

XLV

 

Шварц і Шнадельський, які майже останні nвідійшли від непритомного Барана, проводили цю ніч у Стальського. Стальський, nяк і завжди, знущався з Регіни, начебто ненавмисне вихлюпнув їй у лице чарку nлікеру. Затуливши хусткою обличчя, облите лікером і сльозами, вона пішла геть.

Раптом почувся шум якоїсь погоні. Гості nСтальського вискочили надвір, залишивши господаря на самоті.

 

XLXI

 

Після закінчення пригоди з Бараном Шварц nі Шнадельський пішли і зупинилися дорогою проти Вагманового будинку. Шварц nпоступово почав никладати Шнадельському свій план пограбування Вагмана: тоді nвони отримають великі гроші і зможуть з ними поїхати до Америки. Певне місце у nцьому плані відводилося маршалку Брикальському, який мав позбавити їх під nвтручання правосуддя.

 

XLVII

 

Вагман прийшов до Рафаловича nпроконсультуватись, як не платити 50 ринських штрафу за скоєне Бараном nпорушення порядку. Між ними зайшла розмова про придбання адвокатом маєтку nБрикальського. Шляхом до цього лихвар вважав продаж цінного дубового лісу. Тоді nмаєток обійшовся би Рафаловичу зовсім дешево. Крім того, Вагман запропонував nйому допомогу в цій справі.

Рафалович відмовився від пропозиції, бо nгосподарювання зашкодило б його роботі і відвернуло від нього селян.

Вагман повідомив адвокатові про можливу n«реформу» повітової каси, і той вирішив негайно порушити цей «премудрий план».

 

XLVIII

 

Скоро мало відбутися віче, але о. Зварич nі о. Семенович відмовились промовляти на нього, бо залежали від вищої церковної nвлади. Звістка про це засмутила Рафаловича, але настрій його знов покращав, nколи до нього прийшли селяни на чолі з Демком подякувати за те, що остеріг їх nщодо Шнадельського. Вони запевнили адвоката, що приведуть на віче багато людей nз усіх сіл. Ухвалили скликати віче наступного тижня, а офіційними промовцями nпризначити, крім Рафаловича, Демка і ще одного селянина.

 

XLIX

 

Пан староста отримав офіційний документ nвід Рафаловича, в якому повідомлялось про скликання віча. Того самого дня до nстарости приїхав Брикальський, який зажадав заборонити віче. Староста викликав nРафаловича і став просити його відмовитися від віча, але йому не вдалося nпереконати адвоката. Роздратований рішучим опором Євгенія, староста сказав nйому, що надішле офіційну резолюцію на його подання.

 

L

 

Другого дня до Рафаловича прибіг Мотьо nПарнас — єврей, в якого Євгеній орендував приміщення для віча, і відмовив в nоренді. Євгеній вирішив шукати іншого приміщення і випадково натрапив на nВагмана, котрий пообіцяв уладнати цю справу. Лихвар пішов до бурмістра, з яким nбув особисто знайомий, і попросив допомогти в проведенні «хлопського віча», nяке, на його думку, мало послабити напруження в повіті, а до того ж зірвати nнечесні плани пана маршалка щодо повітової каси.

 

LI

 

До пана старости прийшов бурмістр nРессельберг і запропонував не забороняти хлопського віча, дозволити селянам nзібратися в заїзді Мотя Парнаса. Але треба зробити так, щоб в останній момент nтам з’явився староста з міським будівничим і сказали, що проведення віча nнеможливе через аварійний стан будівлі.

Друга просьба Рессельберга була така: він nхотів скликати своє, єврейське зібрання у передмісті, чому староста дуже nздивувався. Однак він прийняв обидві пропозиції. Бурмістр пішов від нього, nсміючись у душі з Вагманового дотепу.

 

LII

 

Стальський повідомив Регіну, що скоро має nвідбутися віче, яким керувався Рафалович. Чоловік сам запропонував Регіні nзустрічатися з Євгенієм, нібито бажаючи їй добра.

 

LIII

 

Регіна подумки зверталась до свого nкоханого, шукала розради у спогадах про минуле. Вона пригадала, як колись nдитиною хотіла дістати срібну іскру, «мов шматок сонця, що відірвався від неба nі впав на вершок гори». Дівчинка чула про гадюк, які носять діамантові корони, nі вирішила, що, можливо, орел убив таку гадюку, а її корона блищить від сонця. nВона пішла лісом до тієї вершини, але заблукала, і лише надвечір її знайшли і nпривели додому вівчарі.

Цей випадок в уяві Регіни набрав nсимволічного значення: діамант — це глибоке кохання Рафаловича до неї. Вона nпромовляла до нього: «Я чую в серці діамантовий промінь твоєї любови, Геню».

Hамагаючись повернути втрачене щастя, nРегіна вложила у маленький саквояж свої коштовності та кілька банківських nбілетів і вийшла з дому. Біля Вагманова будинка їй зустрівся Баран, але вона не nзвернула на нього уваги.

 

LIV

 

Євгеній сидів у себе вдома і працював над nрезолюціями віча, яке мало завтра відбутися. Здивований таким пізнім візитом, nвін поводився з Регі-ною, як добрий знайомий, що щиро співчуває їй, але не nбільше. Відчувши це, вона, однак, відверто сказала йому, що прийшла до нього, nщоб не вертатися до чоловіка, до ладна була стати для Євгенія, чим він хоче, — nнаймичкою, невільницею… Втім вона знає тепер, що це були лише ілюзії: «Від nпершої хвилі, коли я ввійшла сюди, коли почула ваш голос, я зрозуміла, що для nмене все пропало, що у вашім серці згасло те полум’я, при якому я хотіла огріти nсвоє серце».

Потім Регіна побажала Євгенію найкращих nуспіхів у його справі — захисті знедолених людей. Вона попросила прийняти від nнеї у фонд його організації все, що мала, — саквояжик з коштовностями та nцінними паперами. Рафалович не згоджувався прийняти цейдар, аж тут сильно nзастукали вдвері. Він вказав Регіні очима на двері до його спальні, вона тихо nвийшла й замкнула за собою двері.

Тим часом за дверима кімнати, де nзалишився Євгеній, п’яним голосом ревів Стальський, вимагаючи, щоб йому nвідчинили.

 

LV

 

Барон, із самого ранку страшенно nнеспокійний, пішов за місто, звідки чекав цього дня приходу антихриста. Він nзійшов на міст і побачив те місце на річці, яке звалося Клекіт, бо тут завжди nвирувала й клекотіла вода. Саме в цьому місці від утопив колись свою жінку. nЙому здалося, що вона живе і завтра повернеться до нього. Баран побіг до nВагмана наймати помешкання для себе і своєї Зосі. Господар наказав сторожеві nвіднести на пошту якийся лист. Вискочивши на вулицю, Баран зіткнувся з Регіною, nяка увійшла до Рафаловича. Сторож побіг у шинок, де звичайно перебував nСтальський, і сповістив про те, що бачив його дружину. Стальський зі своїми nприятелями — Шнадельським і ще двома панками втовпилися в покої Рафаловича, nсподіваючись побачити там Регіну. Але її ніде не було, знайшли лише саквояжик, nякий вона залишила перед тим, як вийти через чорний хід. Рафалович вигнав n«відвідувачів» лише за допомогою фізичної сили й наставленого на них nревольвера.

 

LVI

 

При цих подіях не було Барана, котрий по nдорозі на пошту випадково зустрів Шварца. Той пообіцяв йому сам відправити лист nза свій рахунок, а на гроші, які дав Баранові Вагман, порадив сторожеві випити nу шинку. Розпечатавши конверт, Шварц дізнався про те, що Вагман продав графові nКшивотульському за 50 тисяч гульденів векселі пана маршалка Брикальського. nШварц показав картку Шнадельському, і вони пішли грабувати Вагмана. Двері у nлихваря були незамкнені, бо він очікував повернення Барана. Грабіжники задушили nВагмана і повісили на гак у стіні, імітуючи самогубство. Шварц забрав 50 тисяч nгульденів готівкою, і грабіжники зникли. Щоб забезпечити собі алібі, Шварц на nкілька хвилин зайшов до шинка, де побачив п’яного Барана, і перекинувся nкількома словами із шинкарем.

 

LVII

 

Стальський з товаришами прийшов додому й nстав допитуватися у жінки, де вона була. Перед панами він розіграв роль nдобропорядного чоловіка, а Регіну виставив гулящою. Насамкінець Стальський nтричі вдарив Регіну й плюнув їй у лице. Панки, зніяковівши від цієї огидної nсцени, вискочили на вулицю.

 

LVIII

 

Стальський і після уходу панків nпродовжував знущатися над Регіною, потім схопив пляшку горілки і вихилив її nвсю. Він заснув тут же, сидячи в кріслі. Регіна стояла нерухомо. Потім її очі nспинилися на поличці креден-су, де лежали сікач і молоток для колення цукру. nВона приставила вістря сікача до тім’я Стальського й чотири рази щосили вдарила nпо тупому краю сікача молотком. Стальський упав мертвий. Регіна, чуючи якийсь nголос, одяглась і вийшла на вулицю. Там вона побачила Барана, який ішов крізь nхуртовину, тарабанячи по балії. Регіна пішла за ним. Зійшовши на міст, вона nнаблизилась до Барана і разом з ним стала вдивлятися у Клекіт. Потім пролізла nпопід поруччя і, стоячи на краю моста, зазирнула в глибину. Щось страшне nпобачила вона у пітьмі, бо жахнулась й вхопилась за поруччя. Баран зареготався nй зіпхнув її з моста. Регіна скрикнула, чути було, як її голова стукнулась о nкамінь, а тіло плюснуло у воду. Потім не чути було нічого, крім реву вітру і nплескоту води в Клекоті. Баран знов дико зареготався й пішов за міст, у поле. nВін ішов по коліно чи по пояс в снігу, боровся із шаленим вітром, йшов далі й nдалі, наче наперекір хуртовині, що відразу замітала його сліди…

Тим часом Шнадельський і Шварц зайшли до nСтальського і, побачивши його вбитим, зникли, закривши двері. Шварц прихопив із nсобою цінні речі із саквояжа Регіни.

 

LIX

 

Другого дня до заїзду Мотя Парнаса стали nз’їжджатися селяни на віче. Перед самим початком зібрання приїхали пан староста nз міським будівничим і, посилаючись на безпечність будівлі, заборонили віче. nТут з’явився бурмістр і запросив усіх присутніх на єврейське віче за містом. nСотні селян із радістю зустріли цю звістку й вирушили до нового місця.

 

LX

 

 

 

За містом зібралися люди на віче. Воно nбуло в розпалі, виступило багато промовців і дійшло до ухвалення резолюції. Але nнормальний хід віча перервала поява старости у супроводі двох поліцейських. nПоліцейський комісар заарештував Рафаловича за підозрою у вбивстві Стальського.

Тим часом Шнадельський поводився вкрай nпідозріло: він метушився серед натовпу, що зібрався коло Вагманового nпомешкання, і всім розповів, як першим побачив у вікно труп господаря будинку. nШварц повідомив, що нібито бачив, як пані Стальська сіла у львівський поїзд. nВін отримав від слідчого дозвіл виїхати до Львова на розшуки Регіни. Замість nцього Шварц купив для себе і Шнадельського квитки на Перемишль. Вони виїхали до nПеремишля, далі на Краків, потім до Берліна. Там Шварц залишив хворого nШнадельського, а сам подався до Америки. Навесні станув сніг, і на полі було nзнайдено замерзлого Барана, а рибалки виловили з Клекоту труп Регіни. Тим часом nіз Берліна привезли Шнадельського, який докладно розповів про вбивство Вагмана nі про їх зі Шварцем нічний візит у дом Стальського.

Самогубство Регіни давало всі підстави nвважати, що саме вона вбила Стальського, а з показань Шнадельського випливало, nщо Шварц забрав коштовності з Регіниного саквояжа, які Стальський при свідках nвисипав на стіл.

Всі ці факти змінили на краще становище nЄвгенія. Його було звільнено, а слідство щодо вбивства Стальського припинено.

На другий день після звільнення Рафалович nприйшов до старости й зажадав від нього офіційної реабілітації перед новим nвічем, яке мало зібратися наступного торгового дня. І адвокат вручив старості nповідомлення про віче, висловивши надію, що цим разом не буде жодних перешкод.

 

 

Цікаві медичні факти

Найменша nкістка нашого тіла міститься у внутрішньому вусі. Вона називається стремінце, nїї довжина – 3 міліметри. А найдовша кістка – стегнова. Її довжина становить n27,5% від зросту людини.

Коли nми сміємося, працює 17 м’язів нашого тіла, а коли сердимося – 42.

За nрік ми з’їдаємо близько 500 кілограмів їжі. Це майже в 20 разів більше маси nнашого тіла.

Колір nочей залежить від кольору райдужної оболонки, що оточує зіницю. Світлі очі nчутливіші до сонця, ніж темні. У південних країнах, зокрема в Африці, майже в nусіх людей темні очі.

Ми nможемо розрізняти близько 500 смаків і 10000 запахів, а наш мозок здатен nзапам’ятати їх усі.

Лейкоцити nв організмі людини живуть 2-4 дні, а еритроцити – 3-4 місяці.

Розмір nсерця людини приблизно рівний величині її кулака. Вага серця дорослої людини – n220-260 грамів.

Загальна nвага бактерій, що живуть в організмі людини, становить 2 кілограми.

У nтілі дорослої людини близько 75 кілометрів нервів.

За nжиття людина втрачає 19 кілограмів відмерлої шкіри.

Вранці людина на 1 см вища, ніж увечері. nПротягом дня суглоби стискаються.

При nнародженні в скелеті дитини нараховується 300 кісток, деякі з них зростаються. nПісля припинення росту залишається 206 кісток: 85 парних і 36 непарних.

У nсередньому в людському тілі є 5 літрів крові. 7-8% ваги нашого тіла складається nз крові.

За nвсе своє життя людина виробляє стільки слини, що вистачить для наповнення 2 nвеликих басейнів.

Найважчий nорган людини – шкіра. У дорослої людини вона важить 2,7 кг. Найважчим внутрішнім nорганом є печінка, вага якої – 1,5кг.

 

 

Тестові nзавдання

 

1. Оберіть nправильний варіант.

А. ЧИЙ?: наш, ваш, їхня;

B. ЧИЯ?: її, його, наше;

С. ЧИЄ?: моє, наше, ваша;

D. ЧИЇ?: їхні, ваш, його;

E.  ЧИЯ?: її, його, наша.

2. Оберіть nправильний варіант.

А. ЧИЙ?: твій, мій, його;

B. ЧИЯ?: її, наша, ваше;

С. ЧИЄ?: мої, твої, її;

D. ЧИЇ?: ваша, моя, її;

E.  ЧИЄ?: наше, ваше, їхній.

3. Оберіть nправильний варіант.

А. ЧИЙ?: наш, ваша, її, його;

B. ЧИЯ?: її, його, ваша, їхній;

С. ЧИЄ?: її, їхнє, наше, його;

D. ЧИЇ?: їхня, ваші, наші, мої;

E.  ЧИЯ?: її, його, їхнє, ваша.

4. Оберіть nправильний варіант.

А. ЧИЙ?: наша, ваш, її, його;

B. ЧИЯ?: її, його, ваша, їхній;

С. ЧИЄ?: її, їхнє, наш, його;

D. ЧИЄ?: наше, моє, твій, його;

E.  ЧИЇ?: їхні, ваші, наші, мої.

5. Підберіть nзайменник до слова «університет».

А. наш;

B. наша;

С. наше;

D. наші;

E. наша.

6. Підберіть nзайменник до слова «мова».

А. ваш;

B. ваша;

С. ваше;

D. ваші;

E. ваше.

7. Підберіть nзайменник до слова «країна».

А. мій;

B. моя;

С. моє;

D. мої;

E. моє.

8. Підберіть nзайменник до слова «сім’я».

А. твій;

B. твоя;

С. твоє;

D. твої;

E. твій.

9. Підберіть nзайменник до слова «земля».

А. ваша;

B. ваш;

С. ваше;

D. ваші;

E.  твій.

10. Виберіть nрядок, у якому всі займенники чоловічого роду.

А. наш, ваш, мій;

B. моя, твоя, її;

С. її, його, їхнє;

D. мої, твої, їхні;

E.  її, твоє, наші.

11. Виберіть nрядок, у якому всі займенники жіночого роду.

А. моя, твоя, ваша;

B. мій, твій, ваше;

С. моє, твоє ваше;

D. мої, твої, ваші;

E. твій, мій, nваш.

12. Виберіть nрядок, у якому всі займенники середнього роду.

А. твоя, моя, наша;

B. твоє, моє, наше;

С. твій, мій, наш;

D. твої, мої, наші;

E. твоя, моя, nнаші.