Патологічне стирання твердих тканин зубів

Патологічне стирання твердих тканин зубів. Етіологія, nпатогенез, клініка, лікування. Ортопедичні втручання.

Патологічне стирання твердих nтканин зубів – це порівняно швидко протікаючий процес, який супроводжується nзмінами в зубних і навколозубних тканинах, ураженнями функції жувальних м’язів nта скронево-нижньощелепного суглоба. При цьому на зубах утворюються атипові nплощадки, оточені гострими краями збереженої емалі, зуби втрачають свою nанатомічну форму. Патологічне стирання зубів відіграє велику роль в загальній nпатології зубів і являється зовсім не байдужим для стану всього організму n(Абдулов И.И., 1991).

За даними різних авторів nрозповсюдженість захворювання коливається від 4% до 57% у молодому віці і сягає n91% у осіб старшого віку (Robb N.D., Smith B.G., 1990, Milosevic A. et al., n1994, Smith B.G., Robb N.D., 1996, Bartlett D.W. et al., 1998).

Серед причин розвитку патологічного стирання в nостанній час усе більше значення надають поєднаній дії декількох етіологічних nчинників, серед яких найбільше значення мають: структурна неповноцінність емалі nі дентину та підвищене оклюзійне навантаження на зуби. Перший чинник може бути nобумовлений генетичними особливостями будови цих тканин, розладами процесу обміну nречовин, захворюванням шлунково-кишкового тракту, нейродистрофічними і nендокринними порушеннями, що супроводжуються неповноцінною кальцинацією твердих nтканин зубів, другий – патологія оклюзії, втрата багатьох зубів, особливості nфункції жувальних м’язів, наприклад, парафункція (Каламкаров Х.А., 1995; nМолдаванов А.Г., 1996, Добровольський О.В.,2000; Gallien G.S.,1995).

Діагностика даної патології, як правило, труднощів nне викликає. Разом з тим такий допоміжний метод, як електроміографія дозволяє nвстановити рівень функціональних порушень, про що у літературі немає nвідповідних даних і вибрати лікарську тактику. При патологічному стиранні зубів nлікування представляє значні труднощі. Вони обумовлені багатоформністю nзахворювання і тим, що його патогенез до кінця не з’ясований. Тому досі не nіснує консервативних методів патогенетичної терапії, яка б дозволила зупинити nпроцес подальшого стирання твердих тканин зубів. В останні роки найбільш nпоширеною залишається методика двоетапного лікування, яка передбачає попередню nпідготовку до протезування з роз’єднанням прикусу та перебудовою рефлексів nжувальної системи з метою створення нового функціонального рівня. Але й досі nрізні аспекти такого лікування залишаються не з’ясованими.

Таким чином, в джерелах літератури недостатньо nвисвітлені загальні принципи лікування патологічного стирання, а також не nвизначені показання, особливості застосування та конструювання сучасних видів nзубних протезів для підготовчого періоду та раціонального протезування.

Відомо, що протягом усього життя nлюдини відбувається стирання емалі та дентину. За нормальних умов цей процес nмає фізіологічний характер і починається відразу ж після всту­пу зубів у nконтакт між собою, фізіологічне стирання твердих тканин зубів відбувається у nдвох площинах – горизонтальній та вертикальній. Стирання у горизонтальній nплощині спос­терігається по різальному краю різців і а ікол. горбках молярів і nпремолярів. Таке зниження висоти прикусу можна пояснити як пристосувальну nреакцію організму. У разі вертикальної стертості стирання твердих тканин чубів nвідбувається на контактних поверхнях, що з часом призводить до утворення від nконтактних пунктів до контактних площадок. Фізіологічна стертість виражена у nрізних людей по-різному. У деяких пацієнтів віком до 50 років клінічну стертість nвизначити важко-Патологічне стирання твердих тканин зубів характеризується nшвидким і прогресивним зменшенням розмірів природних зубів. Цей процес, якщо nвже почався, практично не припи­няється. а постійно прогресує.

Стертість зубів відбувається під nвпливом різних місцевих та загальних чинників. Суттє­вий вплив на розвиток nпатологічної стертості зубів мають ендогенні й екзогенні етіологічні чинники: nпорушення обміну речовин та гістогенезу, неповноцінна структура твердих тканин nзуба. генетична схильність, порушення процесу мінералізації твердих тканин зуба nі функції залоз внутрішньої секреції. До місцевих чинників відносять: nфункціональне перевантажен­ня зубів унаслідок втрати жувальних зубів, дію nкислот тощо. Прояви патологічної стертості залежать від особливостей прикусу, nрізцевого перекриття. втрати бічних зубів, концентрації жувального тиску, nнераціонального протезування, розладів нервової системи, наявності зубощелепних nаномалій, впливу професійних шкідливостей, захворювань шлунка тощо. Спос­тережено, nщо в людей певних професій (шевці, працівники вугільних шахт, котельники-пнев­матики, nкурці) стертість зубів зумовлена шкідливими професійними та побутовими звичка­ми: nутримуванням у зубах цвяхів, голок, мундштука, перекушуванням ниток. В nостанньому випадку на стертість зубів впливають також анілінові фарбники та nпікринова кислота, що містяться у нитках.

Патологічна стертість зубів nспостерігається у разі бруксизму та бруксоманії. Бруксизм – несвідоме (частіше nнічне) стискання шелеп чи звичні автоматичні рухи нижньої шелепи, що nсупроводжуються скреготінням зубів. І Іричини бруксизму недостатньо вияснені. nВважають. що оруксизм г проявом невротичного синдрому, спостерігається також nпід час надмірного нервового напруження. Бруксизм належить до нарафункиіп. тобто nдо групи спотворених функцій. Однією із причин виникнення та розвитку nгенералізованої патологічної стертості зубів. Лікування розроблено недостатньо. nХворі потребують комплексного обстеження сто­матолога, невропатолога і nпсихіатра. Із ортопедичних засобів використовують оклюзійні капи на весь зубний nряд із твердої чи м’якої пластмаси, базисні пластинки з перекидними дротя­ними nкламерами показано протезування навіть у разі малих дефектів зубних рядів.

Велике значення у розвитку nпатологічної стертості зубів має вилив ендокринних залоз на процес формування, nросту та мінералізації тканин зуба. Відомо, що гормони залоз внутріш­ньої nсекреції мають здатність здійснювати периферійне регулювання функцій nмінерального обміну речовин (кальцієво-калієву рівновагу).

Виражений анаболічний ефект мають nтиреоїдні гормони, естрогени, зокрема андрогени. Ці гормони стимулюють nактивність остеобластів, пригнічуючи резорбтивні процеси. При­гнічення nутворення колагену властиві паратгормону та прогестерону. Паротин, що nпродукується привушними слинними залозами, стимулює ріст. розвиток зубів та nскелета, активно сприяє проліферації еластичною каркаса всіх мезенхімальних nтканин.

У сформованих зубах вилив nпричинних чинників обмежується зміною ступеня мінералі­зації. частіше її nзниженням, клінічним проявом якого є зниження механічних властивостей зуба, в nрезультаті чого у процесі жування розвивається патологічна стертість.

Порушення процесу мінералізації nтвердих тканин та патологічна стертість зубів спостеріга­ються також за nнаявності інших ендокринних захворювань: гіпопаратиреозу, гіпогонадизму, nраннього клімаксу, патології функції надниркових залоз (синдром і хвороба nІценко-Кушинга, діенцефальний синдром, пухлина та хронічна недостатність кори nнадниркових залоз, хво­роба Едісона), порушення внутрішньої й зовнішньої nсекреції підшлункової залози.

Однією із причин патологічної nстертості зубів є їх кислотний некроз. Він спостерігається у працівників nхімічної промисловості, які мають контакт із соляною, азотною та іншими nкислотами. У разі потрапляння кислот на зуби з потоком повітря у вигляді пари nта з наступ­ним розчиненням у слині відбувається декальцинація емалі насамперед nфронтальних зубів, а потім – стиранням лекальні жованого їх краю. Безпосередня nруйнівна дія кислоти на зуб насамперед відображається на органічній субстанції.

У разі верти­кальної стертості nстирання твердих тканин зубів відбувається на контактних поверхнях, що з часом nпризводить до утворення від контактних пунктів до кон­тактних площадок. nФізіологічна стертість виражена у різних людей по-різно­му. У деяких пацієнтів nвіком до 50 років клінічну стертість визначити важко.

Патологічне стирання твердих nтканин зубів характеризується швидким і прогресивним зменшенням розмірів nприродних зубів. Цей процес, якщо вже почався, практично не припиняється, а nпостійно прогресує.

Патологічна стертість зубів має nполіетіологічну форму захворювання. У виникненні цього захворювання беруть nучасть як ендо-, так і екзогенні чинни­ки. Не виключена також роль порушення nмінерального обміну речовин, яке є супутнім основному соматичному захворюванню. nВелике значення мають та­кож такі чинники, як дія хімічних агентів, особливо nподовжена в часі. Патоло­гічна стертість зубів розвивається від механічних nперевантажень, які звичайно є наслідком утрати зубів.

 Вікові зміни nтвердих тканин зубів:

 А – стирання коронки зуба в різному віці;

 Б – види стираемо: а – вертикальна; б – nгоризонтальна

 

За А.С.Щербаковим n(1984), причинами патологічної стертості зубів є функціональна недостатність nтвердих тканин, зумовлена їх морфологічною неповноцінністю, а саме:

ü         вродженою — як наслідок порушення амело- і nдентиногенезу за наяв­ності захворювань у матері і дитини;

ü         спадковою (хвороба Капдепона);

ü         набутою – унаслідок нейродистрофічних процесів, nпорушень функції кровоносної системи й ендокринного апарату, порушень обміну nречовин різнома­нітної етіології.

 

                                                    nКЛАСИФІКАЦІЇ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ ЗУБІВ

Класифікація nпатологічної стертості зубів за М. Г. Бутаном. Дана класифікація nвклю­чає різні клінічні аспекти функціонального та морфологічного характеру: nстадію розвитку, глибину, протяжність, площу ураження і функціональні nпорушення.

Залежно від стадії розвитку nрозрізняють:

1) фізіологічну стертість – у nмежах емалі;

2) перехідну стадію розвитку – в nмежах емалі і. частково, дентину:

3) патологічну стадію розвитку – nв межах дентину (зі зниженням оклюзійної висоти та без зниження).

Залежно від ступеня вираженості nта глибини:

І ступінь – до 1/3 висоти nкоронки;

ІІ ступінь – від 1/3 до 2/3 nвисоти коронки:

ІІІ ступінь- від 2/3 nвисоти коронки до ясен.

Залежно від тривалості ураження:

1) обмежену патологічну nстертість;

2) гснсралізовану патологічну nстертість.

Залежно від зміни чутливості nдентину:

1) у межах норми;

2) з гіперестезією.

Класифікація пато;іогічпої стертості за Є. І. Гавриловнм. Є. І. Гаврилов nрозрізняє дві форми генералізоваиої стертості зубів компенсовану та nдекомпенсовану.

До першої групи (компенсована форми) відносять хворих, nу яких генералізована стертість охоплює усі зуби, але зменшення висоти нижньої nтретини лиця не відбувається за рахунок компенсаторного збільшення коміркового nвідростка і частини, що стають масивними і збільшу­ються в обсязі. Зміни в nскронево-нпжньощелепному суглобі у таких хворих відсутні.

До другої групи (декомпенсована форма) відносять nхворих, генералічована форма пато­логічної стертості у яких не компенсується nростом і збільшенням в обсязі коміркових відрост­ка чи частини. У такому разі nспостерігається виражене зменшення нижньої третини лиця. Клінічне у хворих nз’являється вкорочення верхньої губи, носогубні та підборідні складки різко nвиражені, кути рота опущені. Обличчя набуває старечого вигляду. Відбуваються nзміни положення головок нижньої щелепи в суглобових западинах і вони зміщуються nдозаду і дони­зу. що спричинює виникнення деформівного артрозу. Клінічно це nвиявляється такими симптомами, як шум та закладеність у вухах, зниження слуху, nсухість у роті. У хворих другої групи спостерігається ще й зниження жувальної nефективності в результаті зменшення відстані між точками прикріплення жувальних nм’язів.

Класифікація патологічної стертості зубів за А. А. Грозовським.

1. Вертикальна форма патологічної стертості зубів. У разі вертикальної nформи пато­логічної стертості зубів зішліфовується насамперед піднебінна nповерхня верхніх різців та вестибулярні поверхні нижніх різців, у результаті nчого вестибуло-оральний розмір зубів зменшується. Для вертикальної форми nпатологічної стертості зубів характерне розширен­ня періодонтальної щілини та nатрофія краю комірки. У разі інтактних зубних рядів оклюзій-на висота не nзнижується. За відсутності жувальних зубів чи в разі їх стертості глибина різце­вого nперекриття збільшується. Нижні фронтальні зуби можуть травмувати слизову nоболонку піднебіння, а верхні — ясна і навіть перехідну складку. Таким чином, nвиникає глибокий „травмувальннй” прикус, за якого порушуються nспівідношення елементів та функція скронево-нижньощелепних суглобів.

2. Горизонтальна форма патологічної стертості зубів. Характерними ознаками гори­зонтальної nпатологічної стертості зубів е вкорочення коронок, утворення на поверхні зми­кання nзубів фасеток, різноманітних рельєфів, узур. У разі II та III ступеня стертості nоблітеруються кореневі канали, спостерігається підвищена чутливість дентину, nзбільшення електро­збудливості пульпи. Можуть навіть виникати довільні рухи nнижньої щелепи, характерні для бруксизму.

3. Змішана форма патологічної стертості зубів особливо nхарактерна для ортогнатичного прикусу. Дещо рідше при ньому спостерігається nгоризонтальна форма стертості. У разі ортогнатичного прикусу виникнення тієї чи nІншої форми стертості фронтальних зубів най­частіше залежить від ступеня nрізцевого перекриття. Щодо бічних зубів, то горизонтальна форма частіше nзустрічається за незначного різцевого перекриття – від 1 до 2 мм. Змішана форма буває nпереважно за умови вираженого фронтального перекриття і характеризується nінтенсивнішим стиранням щічних горбків жувальних зубів верхньої щелепи.

Утворення двох форм стертості на nбічних зубах у разі ортогнатичного прикусу підтверд­жує наявність взаємозв’язку nартикуляційних елементів, напрямку рівнодійної сили жуваль­них м’язів та фаз nжування. У момент повернення у вихідне положення нижня щелепа на робочому боці nзміщується досередини та дещо назад, що відповідає напрямку рівнодійної сили nжувальних м’язів. У результаті горбки жувальних зубів навантажуються nнерівномірно. Відповідно до напрямку руху нижньої щелепи сила розмелювання nхарчового комка також спрямована знизу вгору та ззовні досередини, що створює nконцентроване функціональне перевантаження горбків бічних зубів нижньої щелепи nта піднебінних горбків верхньої щеле­пи. За неповноцінної структури твердих nтканин зубів чи за наявності інших етіологічних чинників концентрація nфункціонального навантаження на окремих горбках може спричини­ти порушення nцілісності тканин зубів на відповідній ділянці і сприяти виникненню пато­логічної nстертості.

Клінічно виділяють три ступені nпатологічної стертості твердих тканин зубів.

§ перший ступінь — nстиранню піддаються горбки та різальні краї зубів,

§ другий — коронки до nконтактних площадок,

       §            третій ступінь – стираються тверді тканини зубів до nясен.

За формою патологічну стертість nзубів АЛ.Грозовський (1946) ділить на вертикальну, горизонтальну та змішану.

У разі вертикальної форми nпатологічної стертості за нормальних оклюзійних співвідношень стертість твердих nтканин зубів проявляється на піднебінній поверхні  фронтальних і губній nповерхні  нижніх одноймен­них зубів. За інших оклюзійних співвідношень nповерхні стертості відповідно змінюються. Горизонтальна форма патологічної nстертості харак­теризується зменшенням твердих тканин зубів у горизонтальній nплощині. Клінічно вона проявляється на різальних та жувальних поверхнях фасетка­ми nстирання. Для горизонтальної патологічної стертості характерне одночасне nстирання верхніх та нижніх зубних рядів. У разі змішаної форми патологіч­ної nстертості спостерігається її поширення як у вертикальній, так і в горизон­тальній nплощинах.

Патологічна стертість зубів та nзубних рядів може мати локальний, обме­жений або поширений, генералізований, nхарактер. У разі локальної патологіч­ної стертості  у процес утягуються групи зубів або окремі nзуби, наприклад, різці верхньої та нижньої щелеп, моляри і премоляри.

n

n             n        

 

Перебудова оклюзійних nконтактів  в передньому відділі зубного ряду і протезування при локалізованій nпатологічній сертості: а – локалізована патологічна стіраємость (компенсована nформа); б – створене місце для протеза; у – вигляд після протезування.

У разі nгенералізованої форми  у процес nвтягуються усі зуби на верхній або нижній щелепах.

n

                    Патологічна стертість зубів nверхньої (а) і нижньої (б) щелеп.

 

За наявності патологічної nстертості зубів зменшується не тільки довжина коронок, але й форма та величина nкоміркових відростка. Так, обме­жена патологічна стертість різців призводить до nзменшення міжкоміркової ви­соти, різці перебувають у контакті з антагоністами nза рахунок росту і збільшення в обсязі коміркових відростків (вакантна nгіпертрофія), подібна кар­тина спостерігається і в разі локалізованої форми nстертості жувальної групи зубів; зменшення висоти нижньої третини лиця не nвідбувається з тих самих причин, що і в разі стертості фронтальної частини nзубного ряду.

Інша клінічна картина nспостерігаєть­ся за умови генералізованої форми пато­логічної стертості зубів. nХворих з такою формою стертості ділять на дві групи. До першої групи відносять nхворих, у яких генералізована стертість охоплює усі зуби, але зменшення висоти nнижньої третини лиця не відбувається за рахунок компен­саторного збільшення nкоміркового відро­стка і коміркової частини, які стають ма­сивними і nзбільшуються в обсязі. Не змінюється і положення головки нижньої щелепи в nсуглобовій впадині.

До другої групи відносять хворих, nгенералізована форма патологічної стертості у яких не компенсується ростом і nзбільшенням в обсязі коміркових відрост­ка і частини, внаслідок чого nспостерігаєть­ся виражене зниження нижньої третини лиця. Зниження нижньої nтретини лиця ха­рактеризується укороченням верхньої губи, носогубні та підборідні nскладки різко  виражені, кути рота опускаються, обличчя у таких хворих nнабуває специфічного старечого вигляду.

У зв’язку з тим, що за даної nпатології змінюється положення нижньої ще­лепи по відношенню до верхньої, а nтакож положення головок нижньої щелепи до суглобових впадин, вони зміщуються nдозаду і вниз. Таке розміщення голо­вок нижньої щелепи призводить до nфункціонального перерозподілу та пере­вантаження суглоба, що може бути причиною nвиникнення деформуючого арт­розу і пов’язаних з цим патологічних симптомів (шум nу вухах, зниження слуху, закладеність у вухах, сухість у роті тощо).

У зв’язку зі зниженням висоти nнижньої третини лиця зменшується і відстань між точками прикріплення жувальних nм’язів, що негативно впливає на їх діяльність і зрештою призводить до зниження nжувальної ефективності.

Патологічна стертість зубів часто nпоєднується із частковою втратою зубів, вторинними деформаціями, дистальним nзміщенням нижньої щелепи, що про­являється складнішою клінічною картиною.

 

Клінічні прояви патологічної nстертості твердих тканин зубів.

Скарги пацєнтів при патологічної nстертості твердих тканин зубів зводяться до появи гіперчутливості зубів, nєстетиччних недоліків коронкової частини зубів. При винекненні патологічної nстертості твердих тканин внаслідок значної адентії і перевантажені зубів, які nзалишилися в прикусі виникають скарги на больові відчуття і запальні явища в nперіодонті. Проте основною і найпоширенішою патологією при патологічній nстертості твердих тканин зубів є дисфункція скронево-нижньощелепового суглобу, nв клінчній картині якої можна виділити кілька типових симптомів: біль і хруст в nсуглобі, лицеві, головні і невралгічні болі, стомлюванність жувальної nмускулатури, біль в м язах, зміщення нижньої щелепи в сторону, відчуття nзакладеності у вухах, зниження слуху,головокружіння. Инколи також може nприєднуватися глосалгія, глосаденія, парастезія, секркторні розлади n(ксеростомія).

 

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ  ТВЕРДИХ ТКАНИН nЗУБІВ

Перед складанням плану nортопедичного лікування хворого з патологіч­ною стертістю зубів його слід nдетально обстежити. Під час обстеження необхід­но визначити найвірогідніший nетіологічний чинник патологічної стертості, фор­му і ступінь її (локалізована, nгенералізована, компенсована, декомпенсована), клінічний і рентгенологічний nстан коронок та тканин пародонта зубів, стан пульпи в них, можливі зміни nзовнішнього вигляду хворого, стан скронево-ниж­ньощелепного суглоба.

У процесі збору анамнезу nнеобхідно вияснити, чи не було подібної пато­логії у близьких родичів. У людей nпохилого віку виясняють, чи немає даної патології у їх дітей. Особливу увагу nнеобхідно приділити виясненню умов праці.

Маючи дані про етіологічні nчинники, можна ефективно провести лікуван­ня хворих, можливо, аж до зміни nпрофесії, якщо ця патологія зумовлена дією випаровування кислот (кондитерське nвиробництво тощо). У разі функціональ­ного перевантаження відновлення nанатомічної форми коронки зуба повинно відбуватися шляхом протезування, яке nусуває травматичну оклюзію. Якщо висота нижньої третини лиця збережена, nортопедичне лікування має профілак­тичний характер, а в разі її зниження nпроводять ортопедичні заходи, спрямо­вані на її нормалізацію шляхом підвищення nміжкоміркової висоти. Клінічне nі рентгенологічне дослідження тканин ротової порожнини полег­шує складання nплану лікування і вибір оптимального методу.

Підготовка хворих до nортопедичного лікування обов’язково включає са­націю ротової порожнини. nВидалення зубів проводиться після детального ви­вчення стану кісткової тканини nта тканин пародонта зі включенням у комп­лекс обстеження електрозбудливості nпульпи, яка за даної патології звичайно знижена. Видаленню підлягають зуби зі nзмінами біляверхівкових тканин, з не­прохідними каналами, зуби, які не мають nфункціональної цінності, на які не­можливо виготовити куксові вкладки.

Під час складання попереднього nплану лікування необхідно проводити диференційну діагностику оклюзійних nпорушень, які виникли внаслідок зубо-коміркового подовження, з деформаціями, що nмають інший патогенез. У разі втрати жувальної групи зубів фронтальна група nвиконує змішану функцію, що призводить до вкорочення їх клінічних коронок за nрахунок стирання емалі і дентину.

Зниження міжкоміркової висоти і nпрогресування феномену Годона-Попова зумовлюють виражені деформації оклюзійної nповерхні. Якщо зуби були видалені у молодому віці, то крім вираженого феномену nГодона-Попова і в зв’язку зі зниженням міжкоміркової висоти спостерігається й nістинне зубоко-міркове подовження. Так, залежно від клінічної картини у першому nвипадку деформацію можна ліквідувати підвищенням міжкоміркової висоти, у nдругому ж цього недостатньо і необхідно буде проводити перебудову оклюзійних nспіввідношень іншими методами.

Ортопедичне лікування у разі nпатологічної стертості зубів має як лікуваль­ну, так і профілактичну мету. Під nпершою розуміють поліпшення функції жу­вання і зовнішнього вигляду хворого, під nдругим — запобігання стиранню твер­дих тканин зубів і профілактику захворювань nскронево-нижньощелепного суг­лоба. Вирішення конкретних завдань у процесі ортопедичного nлікування того або іншого хворого залежить від особливостей клінічної картини.

Перед складанням плану nортопедичного лікування хворого з патологіч­ною стертістю зубів необхідно nпроаналізувати клінічну ситуацію, визначити, яким чином можна відновити nміжкоміркову висоту, врахувавши дані вивчен­ня висоти нижньої третини лиця у nстані фізіологічного спокою та центрально­го співвідношення щелеп.

Необхідно звернути увагу на дані nрентгенологічного дослідження скроне­во-нижньощелепного суглоба.

У разі локалізованої та nгенералізованої форми стертості без зміни висоти нижньої третини лиця можна nзастосовувати такі найпоширеніші методи орто­педичної допомоги. Якщо nпатологічна стертість спричинила зміни в естетич­ному відношенні, тоді nнеобхідно до плану ортопедичних заходів включити про­тезування твердих тканин nзубів куксовими вкладками та суцільнолитими кон­струкціями з облицюванням nсучасними матеріалами залежно від умов проте­зування.

У важких випадках, коли процес nзапущений, необхідно крім профілакти­ки подальшого прогресування хвороби nповернути зовнішній вигляд хворого через відновлення анатомічної форми коронок. nУ такому разі необхідно збільшити міжкоміркову висоту в передньому відділі або nна всьому протязі зубних рядів. У першому клінічному випадку на фронтальну nгрупу зубів виго­товляють знімні пластинкові або металеві капи, розмикаючи nприкус у бічних відділах, що призводить до зворотного розвитку коміркових nвідростка і части­ни у передньому відділі. Такий підхід ефективний у хворих nмолодшого віку; у похилому віці перебудова коміркових відростка і частини може nне відбутися, тоді необхідно збільшити міжкоміркову висоту, якщо це дозволяє nзробити стан скронево-нижньощелепного суглоба. Підвищення міжкоміркової висоти nнеоб­хідно проводити з перебудовою міостатичних рефлексів у кілька етапів. У nкрай­ньому разі, коли всі застосовувані методи неефективні, необхідно провести nвидалення фронтальної групи зубів, якщо культі їх розташовані на рівні ясен­ного nкраю.

За наявності патологічної nстертості, що супроводжується зниженням ниж­ньої третини лиця, завдання nпротезування значно ускладнюються. У такому разі необхідно не тільки поліпшити nфункцію жування, але й запобігти подаль­шому стиранню зубів. Одночасно треба nпідвищити міжкоміркову висоту, що дозволить змінити зовнішній вигляд хворого і nнормалізувати положення го­ловки нижньої щелепи в суглобовій ямці.

Підвищення міжкоміркової висоти nдосягається відновленням форми і ви­соти стертих коронок природних зубів, для nчого необхідно використати суцільнолиті конструкції, оскільки всі інші за даної nпатології малоефективні і недовговічні.

Ортопедичне лікування проводять у nтакому порядку. Спочатку виготов­ляють куксові вкладки, а вони застосовуються nдосить часто, та проводять пре­парування зубів з урахуванням виду і конструкції nмайбутніх зубних протезів. Після цього визначають міжкоміркову висоту або nфізіологічний стан спокою нижньої щелепи. Проводять фіксацію визначеної nміжкоміркової висоти одним із способів (валики з воску, термопластичної або nсиліконових мас тощо). Оклюзійна висота нижньої третини лиця у такому разі має nбути меншою на 2-3 мм nвід висоти спокою. Для підтвердження правильності визначення цент­рального nспіввідношення та фіксації щелеп можна використати рентгенологі­чне дослідження nелементів скронево-нижньощелепного суглоба. У разі правиль­ного визначення nсуглобова щілина буде однакової ширини як у передньому, так і в задньому nвідділах. Після того із зубних рядів силіконовими масами зніма­ють подвійні nвідбитки і за ними відливають розбірні моделі. Користуючись прикусними валиками, nзубний технік складає їх і проводить гіпсування у по­ложенні центральної nоклюзії за допомогою артикулятора, після чого розпочи­нає моделювання nвизначеної ортопедичної конструкції.

За наявності великої різниці у nвисоті нижньої третини лиця під час зми­кання зубів і в положенні спокою (6 мм) без дистального зміщення nнижньої щелепи підвищення міжкоміркової висоти можна провести одномоментно. Спо­чатку nвисота відновлюється тимчасовою знімною капою, і якщо протягом 2-3 тиж не nвиникало ускладнень з боку м’язової системи та скронево-нижньоще­лепного nсуглоба, завершальне протезування проводять раніше описаним спо­собом.

Збільшення міжкоміркової висоти nна 8 мм і nбільше з метою запобігання негативним реакціям з боку м’язів та суглоба nнеобхідно проводити поетапно, використовуючи для цього накусні пластинки. nПідвищення міжкоміркової ви­соти у хворих з дистальним зміщенням нижньої щелепи nпотребує спеціальної підготовки за допомогою лікувальної накусної пластинки з nпохилою площи­ною. Переміщення нижньої щелепи вперед повинно проходити під nрентгено­логічним контролем положення головки нижньої щелепи. Відновлення форми nзубів у разі патологічної стертості повними металевими штампованими корон­ками nнедопустиме як з естетичної, так і функціональної точки зору. Малоефек­тивні і nконструкції комбінованих штамповано-паяних коронок та мостоподіб-них протезів.

Найдосконалішими конструкціями nзубних протезів у разі лікування хво­рих з патологічною стертістю зубів є nсуцільнолиті конструкції з облицюван­ням сучасними матеріалами (фотополімерні nпластмаси, керамічні маси).

Часткова втрата зубів може nвідбутися на тлі уже наявної патологічної стер­тості зубів. З іншого боку, nвтрата молярів і премолярів може призвести до патологічної стертості nфронтальної групи зубів від змішаної функції, яку їм до­водиться виконувати. nКлінічна картина у такому разі складна, оскільки до па­тологічної стертості nдодається клініка часткової втрати зубів. До завдань, які необхідно вирішувати nпід час протезування у разі патологічної стертості зубів, додаються ще й nпроблеми заміщення часткових дефектів зубів. Ортопедичні конструкції зубних nпротезів, які застосовують для вирішення останнього зав­дання, обумовлюються nконкретною клінічною картиною. У разі включених дефектів без зниження нижньої nтретини лиця можуть бути використані незнімні суцільнолиті протези. За умови nзниження нижньої третини лиця протезуван­ня забезпечує відновлення дефектів nзубних рядів та обов’язкове підвищення міжкоміркової висоти на всіх збережених nзубах. Цього можна досягти повною мірою, якщо використовувати суцільнолиті nмостоподібні протези.

За наявності кінцевих дефектів, nяк однобічних, так і двобічних, показано використання різних конструкцій nзнімних зубних протезів.

 

План ортопедичного лікування пацієнтів з патологічною стертістю nзубів залежить від ступеня і форми стертості зубів:

Лікування початкових форм nстертості без патологій СНЩС полягає у попереджені подальшого розвитку nпатології. Це можна зробити за допомогою металічних вкладок або литих металевих nкоронок на зуби антагоністи в жувалтних ділянках з обох сторін. При цьому nпіднімати висоту прикусу не потрібно, а лише потрібно досягти зупинки процесу nстирання зубів і зниження прикусу. При появі гіперстезії використовують nдесенсибілізуючі речовини, пасти з вмістом фтору, електрофорез 10% розчину nCaCl, глюконату кальцію.

Лікування патологічної стертості nІ степеня без дефектів зубних рядів  Абсолютне показання для двохетапного nлікування є дисфункція СНЩС. На першому етапі використовують капи для nпоступового підняття міжальвеолярної висоти, другий етап полягає в адекватному nпротезуванні коронками, напівкоронками чи вкладками.

При відсутності патологій збоку nСНЩС, лікуваня проводиться в один етап з підняттям прикусу на 2-3мм.

Лікування патологічної стертості nІ степеня з наявністю дефектів зубних рядів.  Включені дефекти зубних nрядів як правило протезуються мостовидними протезами з металевими оклюзійними nнакладками на зубах антагоністах, з подальшим естетичним протезуванням у nфронтальній групі зубів. При наявності необмежених дефектів зубних рядів nпротезування здійснюється із застосуванням знімних конструкцій.

Лікування патологічної стертості nІІ-ІІІ степеня обов»язково проводиться в два етапи:

Ø                   нормалізація міжальвелярної висоти, правельне nрозміщення нижньої щелепи в сагітальному, трансверзальному і вертикальному nнапрямі, а також перебедова функцій жувальних м»язів,

Ø                   раціональне протезування зубних рядів.

Спроби протезування nбез попередньої підготовки нерідко призводять до різноманітних ускладнень і nзначного погіршення клінічної картини.

 

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ nТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ

 

Розрізняють медикаментозні та nортопедичні методи лікування хворих з патологічною стер­тістю зубів.

Медикаментозне лікування nефективне тільки на початкових стадіях розвитку патологіч­ного процесу. nОсновними медикаментозними засобами Е-методи nзнеболювання у разі гіпе­рестезії дентину: електрофорез, вакуум-електрофорез. nПрепарати, які використовуються: 1 % розчин фториду натрію. 5 % розчин вітаміну nВ фториста паста, гліцерофосфат кальцію.

Перед складанням плану nортопедичного лікування хворого з па­тологічною стертістю зубів його слід nдетально обтежити. Під час обстеження необхідно визначити найвірогідніший nетіологічний чинник патологічної стертості, форму й ступінь її (локалізована, nгенералізована, компенсована, декомпенсована), клінічний і рентгенологічний nстан коронок та тканин пародонта зубів, стан пульпи в них. можливі зміни nзовнішнього вигляду хворого, стан скронево-нижньощелепного суглоба.

                         Патологічна стертість nзубів з дефектами зубних та вторинними деформаціями

 

У процесі збору анамнезу nнеобхідно дізнатися, чи не було подібної патології у близьких родичів. У людей nпохилого віку виясняють, чи немає даної патології у їх дітей. Особливу увагу nнеобхідно приділити виясненню умов праці.

Маючи дані про етіологічні nчинники, можна ефективно провести лікування хворих, мож­ливо, дати пораду щодо nзміни професії, якщо ця патологія зумовлена дією випаровування кислот n(кондитерське виробництво тощо). У разі функціонального перевантаження віднов­лення nанатомічної форми коринки чуба повинно відбуватися шляхом протезування, яке усу­ває nтравматичну оклюзію. Якщо висота нижньої третини лиця збережена, ортопедичне nліку­вання має профілактичний характер, а в разі зниження проводять ортопедичні nзаходи, спря­мовані на її нормалізацію шляхом підвищення між коміркової висоти.

Клінічне і рентгенологічне nдослідження тканин ротової порожнини полегшує складання плану лікування га nвибір оптимального методу.

Підготовка хворих до ортопедичною nлікування обов’язково включає санацію ротової по­рожнини. Видалення зубів nпроводиться після детального вивчення стану кісткової тканини та тканин nпародонта зі включенням у комплекс обстеження електрозбудливості пульпи, яка за nданої патології звичайно знижена. Видаленню підлягають зуби зі змінами nбіляверхівкових тканин, з непрохідними каналами, зуби, які не мають функціональної nцінності, на які немож­ливо виготовити куксові вкладки.

Під час складання попереднього nплану лікування необхідно проводити диференційну діаг­ностику оклюзійних nпорушень, які виникли внаслідок зубокоміркового подовження, з де­формаціями, що nмають інший патогенез. У разі втрати жувальної групи зубів фронтальна група nвиконує змішану функцію, що призводить до вкорочення їх клінічних коронок за nраху­нок стирання емалі і дентину. Зниження міжкоміркової висоти і прогресування феномену nГодона-Попова зумовлюють виражені деформації оклюзійної поверхні. Якщо зуби nбули видалені у молодому віці. то крім вираженого феномену Годона-Попова і в nзв’язку зі зниженням міжкоміркової висоти спостерігається й істинне nзубокоміркове подовження. Так. залежно від клінічної картини у першому випадку nдеформацію можна ліквідувати підвищенням міжкоміркової висоти,  у другому nж цього недостатньо і необхідно буде проводити перебудову оклюзійних співвідно­шень nіншими методами.

Ортопедичне лікування у разі nпатологічної стертості зубів має як лікувальну, так і профілак­тичну мету. Під nпершою розуміють поліпшення функції жування і зовнішнього вигляду хворої о, під nдругою — запобігання стиранню твердих тканин зубів і профілактику захворю­вань nскронево-нижньощелепного суглоба. Вирішення конкретних завдань у процесі nортопедичною лікування цього або іншого хворого залежить від особливостей nклінічної картини.

Перед складанням плану nортопедичного лікування хворою з патологічною стертістю зубів необхідно nпроаналізувати клінічну ситуацію, визначити, яким чином можна відновити nміжкоміркову висоту, врахувавши дані вивчення висоти нижньої третини лиця у nстані фізіологіч­ного спокою та центрального співвідношення щелеп.

Необхідно звернути увагу на дані nрентгенологічного дослідження скронево-нижньощелепного суглоба.

У разі локалізованої та nгенералізованої форми стертості без зміни висоти нижньої тре­тини лиця можна nчасто сову вати загальноприйняті методи ортопедичної допомоги. Якщо патологічна nстертість спричинила зміни в естетичному відношенні, тоді необхідно до плану nортопедич­них заходів включити проточуван­ня твердих тканин зубів куксовими nвкладками та суцільнолитими кон­струкціями з облицюванням сучас­ними nматеріалами залежно від умов протезування.

 

Готова тимчасова nпластмасова капа

 

У важких випадках, коли процес nзапушений, необхідно крім профілактики подальшого прогресування хвороби nповернути зовнішній вигляд хворого шляхом відновлення анатоміч­ної форми nкоронок.

У такому разі необхідно збільшити nміжкоміркову висоту в передньому відділі або на всьо­му протязі зубних рядів. У nпершому клінічному випадку на фронтальну групу чубів виготов­ляють знімні nпластинкові або металеві капи, розмикаючи прикусу бічних відділах, що nпризводить до зворотного розвитку коміркових відростка і частини у передньому nвідділі. Такий підхід ефективний у хворих молодшою віку; у похилому віці nперебудова коміркових відростка і частини може не відбутися, тоді необхідно nзбільшити міжкоміркову висоту, якщо це дозволяє зробити стан nскронево-нижньощелепного суглоба. Підвищення міжкоміркової висоти необхідно nпроводити з перебудовою міостатичних рефлексів у кілька етапів. У край­ньому nразі, коли всі застосовувані методи неефективні, необхідно провести видалення nфрон­тальної групи зубів, якщо культі їх розташовані на рівні ясенною краю.

За наявності патологічної nстертості, що супроводжується зниженням нижньої третини лиця, завдання nпроточування чначно ускладнюються. У такому разі необхідно не тільки поліпшити nфункцію жування, але й запобігти подальшому стиранню зубів. Одночасно треба nпідвищити міжкоміркову висоту, що дозволить змінити зовнішній вигляд хворого і nнормалізувати поло­ження головки нижньої щелепи в суглобовій ямці.

Підвищення міжкоміркової висоти nдосягається відновленням форми і висоти стертих ко­ронок природних чубів, для nчого необхідно використати суцільнолиті конструкції, оскільки всі інші ча даної nпатології малоефективні і недовговічні.

Ортопедичне лікування проводять у nтакому порядку. Спочатку виготовляють куксові вклад­ки, а вони застосовуються nдосить часто, та проводять препарування зубів з урахуванням виду і конструкції nмайбутніх зубних протезів. Після цього визначають міжкоміркову висоту або nфізіологічний стан спокою нижньої щелепи. Проводять фіксацію визначеної nміжкоміркової висоти одним із способів (валики з воску, термопластичної або nсиліконових мас тощо).

n

Оклюзійна висота нижньої третини nлиця у такому разі має бути меншою на 2-3 мм від висоти спокою. Для підтвердження nправильності визначення центрального співвідношення та фіксації щелеп можна nвикористати рентгенологічне дослідження елементів скронево-нижньощелепного nсуглоба. У разі правильного визначення суглобова щілина буде однакової ши­рини nяк у передньому, так і в задньому відділах. Після того із зубних рядів nсиліконовими масами знімають подвійні відбитки і за ними відлива­ють розбірні nмоделі. Користуючись прикуеними валиками, зубний технік складає їх і проводить nгіпсування у положенні центральної оключії за допомогою артикулятора. після nчого розпочинає моделювання визначеної ортопедичної конструкції.

 

 

                            Воскова композиція розмикальної капи в разі nгенералізованої стертості зубів

 

Якщо висоту прикусу nнеобхідно підвищити більше ніж на 6мм, тоді розмикальну пласт­масову капу виготовляють двічі nабо на виготовлену раніше капу нашаровують самотвердіючою пластмасою необхідну nвисоту

 

 

 

Готова конструкція розмнкальної кани в разі nгенералізованої стертості зубів (пояснення у тексті)

 

Технологія nвиготовлення конструкцій зубних протезів у разі генералізованої форми стер­тості nзубів передбачає поєднання виготовлення блоку суцільнолитих коронок з облицюван­ням, nвиготовлення мостоподібних протезів для заміщення часткової втрати зубів, nчасткових та бюгельних протезів у разі обширних дефектів зубних рядів. nТехнології виготовлення на­званих ортопедичних конструкцій детально описані у nвідповідних розділах підручника.

 

Воскова композиція суцільнолитого мостоподібного nпротеза в разі генералізованої стертості зубів у бічній ділянці

 

Необхідно звернути увагу на nконструктивні особливості виготовлення зубних протезів у разі генералізованої nформи патологічної стертості зубів. З метою запобігання швидкому сти­ранню та nвідколюванню облицювання зубному техніку на етапі моделювання воскової ком­позиції nмайбутнього зубного протеза необхідно різальний край та жувальну поверхню моде­лювати nсуцільнодитими (мал.). Використання облицювального матеріалу залежить від nконкретної клінічної ситуації. Не виключена можливість виготовлення жувальної nповерхні та різального краю з облицювального матеріалу, звичайно перевагу nвіддають пластмасовому та фотополімерному облицюванню (мал.).

 

                 Готова конструкція nсуцільнолитого протеза в разі генералізованої стертості чубів

Хворі з генералізованою nформою стсртості зубів після ортопедичного лікування обов’яз­ково підлягають nдиспансерному спостереженню.

 

ПРОФІЛАКТИКА ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ ЗУБІВ

Проблеми профілактики nпатологічної стертості зубів є необхідними та актуальними в клініці nортопедичної стоматології, але, на жаль, їх не завжди враховують. Система nпрофілак­тичних заходів щодо патологічної стертості зубів до цього часу nпрактично відсутня.

Основними профілактичними nзаходами є:

– своєчасне заміщення дефектів оклюзійної поверхні nзубів, дефектів зубних рядів та створення множинних контактів між ними;

– проведення лікування зубощелепних аномалій у дітей;

– своєчасне виявлення перехідної стадії стертості nзубів та проведення відповідних ліку­вальних заходів;

– боротьба зі шкідливими професійними звичками, що nспричиняють порушення цілісності коронкової частини зуба;

– лікування захворювань органів та систем, які nпатогенетичне пов’язані з підвищеним стиранням зубів (бруксизм. патологія залоз nвнутрішньої секреції, порушення фосфорно-кальцієвого обміну в організмі).

Перспективним напрямком е nвикористання вакуум-електрофорезу з метою профілактич­ного введення іонів nкальцію, фосфору та фтору для нормалізації обмінних процесів у ткани­нах зуба і nстворення умов. що протидіють розвитку патологічної стертості зубів.

З метою запобігання розвитку nпатологічної стертості зубів, спричиненої кислотним не­крозом, необхідно nзастосовувати заходи захисту тканин зуба від шкідливої дії кислот- Важ­ливе nзначення мають санітарно-гігієнічні та загальнооздоровчі заходи. Серед них – nзмен­шення загазованості робочих приміщень, використання сучасних засобів nборотьби із забруд­ненням повітря, посилення витяжної вентиляції, повноцінне, nзбалансоване харчування. Як індивідуальні заходи профілактики кислотного nнекрозу зубів і захворювань органів дихання використовують фільтрувальні та nізолювальні засоби захисту.

З метою нейтралізації кислотної nреакції слини рекомендують полоскати рот лужними роз­чинами: 1 % розчином nтетраборату натрію, 2-3 % розчином харчової соди тощо. Названі засоби значно nпідвищують стійкість твердих тканин зубів до дії кислот та зменшують вими­вання nмікроелементів з них.

Патологічна стертість зубів

 

Патологічна стіраємість nзубів – це стоматологічне захворювання, для якого nхарактерно аномальне інтенсивне зменшення твердих тканин зуба і порушення nанатомічної форми коронки зуба.

Останнім часом nпатологічна стираємість зубів стає все більш поширеною проблемою. Даним захворюванням nстраждає вже близько 12% людей (найчастіше чоловіки) і це число поступово nзростає.

Слід враховувати, що nпротягом життя у будь-якої людини відбувається природне фізіологічне стирання nтканин зуба:

·                    nДо 25-30 років поступово стираються зубці різців і згладжуються горби молярів і nпремолярів

·                    nДо 45-50 років відбувається стирання зубів в межах зубної емалі

·                    nУ віці від 50 років і старше відбувається стирання тканин зубів в межах кордону nемалі та дентину, а також часткове стирання дентину

Однак іноді процес стирання зубів nстає патологічним, тобто ненормально інтенсивним.

 

 

                                                               nПричини патологічної стертості зубів

Патологічна стертість зубів може бути викликана наступними причинами:

·                    Аномальний прикус

·                    nПеревантаження зубів, що залишилися після втрати деяких зубів

·                    nНекоректне протезування зубів

·                    nБруксизм (скрегіт зубами)

·                    nНегативні витрати деяких професій (наприклад, при безпосередній роботі пацієнта n  з кислотою або в приміщеннях з надлишком в повітрі механічних частинок, nздатних надати на зуб абразивну дію)

·                    nНедостатня твердість зубної емалі через деяких захворювань ( флюороз , гіпоплазія та ін)

·                    nСпадкові порушення у розвитку зубів

Особливо сприятливі умови для nпатологічної стираємості зубів створюють прямий і глибокий прикуси, що ведуть nдо прискореного стирання зубної емалі і оголення дентину.

Бруксизм також є однією з nнайпоширеніших причин виникнення патологічної стираемости зубів.

Іноді патологічна стираємість nзубів виникає в разі деяких ендокринних захворювань – порушень функцій nгіпофіза, щитовидної залози і т.п., а також захворювань центральної нервової nсистеми, хронічних інтоксикацій і т.д.   У даній ситуації розвитку nзахворювання сприяє зниження опірності тканин організму.

Стадії патологічного стирання зубів

Залежно від масштабів стирання nзубних тканин патологічне стирання зубів ділиться на 4 ступені:

·                    nI ступінь – стирання емалі ріжучих країв різців та іклів   і   nверхньої частини жувальних горбів премолярів і молярів. Стирання відбувається в nмежах емалі зубів і частково дентину.

·                    nII ступінь – повне стирання жувальних горбів з оголенням тканин   дентину. nСтирання відбувається в межах основного масиву дентину без освіти порожнини.

·                    nIII ступінь-зменшення в результаті стирання висоти коронки зуба до 2/3 nнормального розміру. Стирання тканин зуба відбувається в межах замісного nдентину з просвічуванням порожнини зуба

·                    nIV ступінь – стирання до рівня шийки зуба. Стирається вся коронка зуба.

За формою стирання nпатологічне стирання зубів ділиться на:

 

 

·                    nГоризонтальну

·                    nВертикальну

·                    nФасеточні

·                    nВізерункову

·                    nСтупінчасту

·                    nКомірчасту

·                    nЗмішану

За кількістю уражених зубів патологічна стираемость nзубів може бути локальною (з охопленням 1-2 зубів) і генералізованої (з nохопленням безлічі зубів або всього зубного ряду)

Основні nсимптоми патологічної стираемости зубів і можливі негативні наслідки nзахворювання:

·                    nСпотворення і руйнування поверхні зубів, в результаті чого утворюються гострі nкраї зубної емалі, які можуть травмувати мову, а також слизову оболонку щік і nгуб

·                    nЗміна висоти зубів (при подальшому розвитку захворювання), що веде до порушення nприкусу і викривлення форми нижньої частини обличчя

·                    nЗміна положення скронево-нижньощелепного суглоба, яке може викликати різного nроду травми щелепи

·                    nПідвищена чутливість зубів до різного роду температурних, хімічних і механічних nподразників   (Гаряча, холодна, кисла, солодка їжа і т.д.)

Лікування nпатологічної стираемости зубів

Патологічна nстіраємость зубів досить легко діагностується nпри огляді у стоматолога.

Лікування nпатологічної стираемости зубів – досить складний процес в силу різнорідного nхарактеру причин, що викликають це захворювання. Методика лікування в кожному nвипадку підбирається індивідуально в залежності від причин, стадії, характеру nзахворювання і особливостей організму пацієнта. У першу чергу необхідно nз’ясувати і по можливості усунути безпосередні причини, що викликають підвищену nстираемость зубів.

Для цього можуть nзнадобитися:

·                    nЛікування неправильного прикусу

·                    nСвоєчасне протезування зубів

·                    nСвоєчасна повна санація порожнини рота (особливо лікування таких захворювань, як nфлюороз, гіпоплазія та ін)

·                    nЛікування бруксизму (або носіння спеціальних капп)

·                    nЗміна місця роботи або умов праці (використання респіраторів при виробництві nабразивних речовин або полоскань содовим розчином при виробництві кислоти)

·                    nПрофілактичні заходи по зміцненню емалі зубів такими препаратами, як 10% розчин nглюконату кальцію, 2% розчин фториду натрію і т.п.

Перш ніж приступити до лікування nпатологічної стираемости зубів проводиться сошліфовиваніє гострих країв зубів з nметою зупинити або запобігти можливі травми язика і слизової оболонки щік, губ. nНа початкових стадіях захворювання (I і II ступеня) лікування патологічної nстираемости зубів найчастіше проводиться за допомогою протезування коронками n(краще всього з металевих сплавів і металокераміки). На більш пізніх стадіях nзахворювання (III і IV ступеня) протезування зубів повинне поєднуватися з nортодонтичним лікуванням прикусу.

 

Патологічна nстертість твердих тканин зубів

Під патологічної стираемостью nтвердих тканин зубів (ПСТТЗ) розуміють спад емалі та дентину в порівняно nкороткий термін. На відміну від фізіологічної стертості (протікає протягом nвсього життя людини і починається відразу після прорізування зубів) при nпатологічної стираемости (ПС) зуби швидко втрачають свою анатомічну форму і на nдотичних поверхнях утворюються характерні воронкоподібні поглиблення або nмайданчики, які мають гострі краї, можуть травмувати мову і слизову оболонку nгуб і щік.

Етіологічні чинники ПСТТЗ nрізноманітні. Вони бувають як ендо-, так і екзогенними і сприяють ослабленню nопірності емалі та дентину до механічних впливів. Причиною ПСТТЗ може бути nнеповноцінність структури емалі та дентину через незадовільний їх звапніння, а nтакож різна патологія внутрішніх органів і систем організму (ендокринні, nінфекційні захворювання, спадкові захворювання, порушення мінерального обміну nта ін.) Крім того, на виникнення ПСТТЗ впливають різні механічні та хімічні nфактори, професійні шкідливості, вид прикусу і характер артикуляції зубних nрядів (невластиві навантаження), шкідливі звички (бруксизм) тощо, а також nпорушення регуляції рецепторним апаратом періодонта сили скорочення жувальних nм’язів і дефекти зубних рядів при функціональної перевантаження збережених nприродних зубів.

Впорядкувати ПСТТЗ доцільно з nурахуванням морфологічних та функціональних змін в жувальному апараті, а також nускладнень, що обтяжують ці зміни, для чого можна використовувати робочу схему nЛ.Т.Зелінского.

Горизонтальна ПС властива nріжучого краю і жувальної поверхні зубів. Вертикальна ПС стосується частіше nвестибулярно-мовних, рідше – апроксимальних поверхонь зубів (точковий nконтактний пункт перетворюється в площинний, що веде до зменшення довжини nзубної дуги). При поєднанні вказаних видів ПС говорять про змішаному вигляді nПСТТЗ.

Крім того, розрізняють дві форми nПС (локалізована та генералізована) при трьох ступенях стираемости, які nвизначаються рівнем стирання твердиx тканин зуба (1 – жувальні горби і ріжучі nкраю; 2 – до рівня екватора зуба; 3 – до клінічної шийки зуба).

Горизонтальна ПС nхарактеризується, як правило, рівномірним прискоренням стирання твердих тканин nз прогресуючим зменшенням міжальвеолярні простору (висоти прикусу). Вона часто nзахоплює зуби верхньої та нижньої щелеп, але може вражати зуби однієї з щелеп, nособливо при прямому прикусі.

Вертикальна ПС частіше nспостерігається при глибокому і прогеніческій прикусах, коли патологічний nпроцес захоплює піднебінну поверхню коронок передніх верхніх зубів і губну nповерхню коронок передніх нижніх зубів або губну поверхню коронок передніх nзубів і язичну поверхню коронок передніх нижніх зубів відповідно.

Локалізована форма ПС частіше nвражає ріжучі краї передніх зубів обох щелеп, але щілини між зубами не виникає, nщо обумовлено вакатная гіпертрофією альвеолярних відростків. У тих випадках, nколи регенерація порушена і процеси кісткоутворення протікають повільно, ПСТТЗ nведе до зниження висоти прикусу, зміни взаємин елементів СНЩС з усіма nхарактерними для зазначеної патології клінічними симптомами, які детально nрозглянуті при описі зниженого прикусу. У хворих з ПС часто зустрічається nгіперестезія твердих тканин зубів. Однак при хороших захисних реакціях nорганізму і пластичних властивостях пульпи цей синдром може бути відсутнім, так nяк адекватно йде утворення замісного дентину, який може заповнювати порожнину nзуба аж до її повної облітерації. Якщо пластичні властивості пульп и не nвиражені, то освіта замісного дентину може не встигати за стиранням зубів, що nпризводить до загибелі пульпи, а іноді – до розтину порожнини зуба і розвитку nзахворювань періодонта. Саме ця обставина вимагає перед початком nстоматологічного лікування хворих з ПСТТЗ ретельного рентгенологічного nобстеження пародонту (ортопантомографія), а при зниженні висоти прикусу і nнаявності симптоматики з боку СНЩС – і рентгенологічного обстеження СНЩС. Для nцього рентгенограми слід виконувати в момент змикання зубних рядів, при nмаксимально відкритому роті і при знаходженні нижньої щелепи в положенні nфізіологічного спокою.

Говорячи про лікування ПСТТЗ, nважливо відзначити, що воно повинно бути спрямоване на усунення причин ПС, nлікування захворювань обміну речовин (мінеральної) в організмі, усунення nпрофесійних шкідливостей, лікування гіперестезії твердих тканин зубів і ін

Наш досвід роботи показав, що для nусунення гіперестезії твердих тканин зуба, у тому числі зниження чутливості в nобласті кореня, ефективна методика, запропонована фірмою ЗМ. Суть методики nполягає в тому, що після професійної гігієни порожнини рота з використанням nсуспензії пемзи, ретельного промивання і висушування проблемних тканин зуба їх nпокривають на 10-15 секунд протравлювальні гелем Scotchland, потім його nзмивають протягом 10-15 секунд, надлишки вологи видаляють, а на протравлену nповерхню наносять два шари адгезива Single Bond, просушують протягом 2 секунд і nфотополімеризуючі протягом 10 секунд. Далі знову наносять два додаткових шару nадгезиву, також просушують протягом 2 секунд і фотополімеризуючі протягом 10 nсекунд. Завершують процедуру видаленням шару, інгібованого киснем, за допомогою nвологого марлевого або поролонового кульки.

Ортопедичне лікування також nпередбачає лікувальні та профілактичні цілі: поліпшення зовнішнього вигляду nхворого, усунення дискомфорту в області жувальних м’язів і СНЩС, нормалізацію nжування, збереження залишилися природних зубів, виключення можливих ускладнень nз боку СНЩС і т.п. Характер же втручань залежить від конкретної клінічної nкартини ПСТТЗ.

При відсутності зниження висоти nприкусу і наявності парафункцій жувальної мускулатури (бруксизм – підвищений nтонус подниматель нижньої щелепи) необхідно відновити мають місце оклюзійні nпорушення і усунути нейром’язові звички жувального апарату. Виконують nнормалізацію оклюзії, вирівнювання оклюзійної кривої (прішліфовка горбів nприродних зубів) і проведення релаксації жувальних м’язів для погашення nзакріпилися патологічних рефлексів. В основі цього лежить завищення висоти nприкусу на спеціальних ортопедичних апаратах (назубних капи, оклюзійна поверхня nяких гладка і не має відбитків зубів-антагоністів) вище функціонального спокою, nв межах 6 мм, nз подальшим зниженням до необхідної, яка була у хворого при інтактному nжувальному апараті . Якщо дефектів зубних рядів немає, то каппу виготовляють на nнижню щелепу, якщо дефекти зубних рядів на обох щелепах, то апарати nвиготовляють на обидві або тільки на нижню щелепу. Після лікування і зубного nпротезування з профілактичною метою апарати можна рекомендувати до користування nна ніч або давати таку рекомендацію при появі перших симптомів парафункцій. У nтерапії бруксизму необхідно також проводити симптоматичне лікування n(транквілізатори, седативні препарати, міорелаксанти), яке призначає nпсихоневролог або невропатолог.

При відсутності дефектів зубних nрядів, зниження висоти прикусу і локалізованої формі ПС бічних зубів подальший nрозвиток захворювання можна попередити протезуванням зустрічними вкладками або nкоронками, які повинні антагоніровать один з одним. При генералізованій формі nтакі контакти необхідно забезпечити в трьох різних місцях (по Бонвіля): в передньому nі двох бічних ділянках оклюзійної дуги. Однак при такому лікуванні хворі можуть nвідчувати опору на ці зуби. Тому раціонально створювати множинні оклюзійні nконтакти і проводити протезування з покриттям всіх зубів коронками. Для цього nможуть бути використані різні їх види, в тому числі керамічні, металокерамічні nі металлоакріловие. Дефекти зубних рядів заповнюються мостовидні або спираються nзубними протезами.

Добре себе зарекомендували при nПСТТЗ коронки з артгласса, комбіновані коронки і мостовидні протези по nІ.С.Рубінову, ріжучі краї і жувальні поверхні яких виконані з пластмаси. Вони nестетичні, при ураженні ПС зубів однієї щелепи не стирають зуби-антагоністи, а nпри стиранні пластмаси протеза її можна підшари швидкотверднучий пластмасою.

Наявність у хворих зниження nвисоти прикусу диктує необхідність функціональної підготовки порожнини рота nперед зубним протезуванням за методикою І.С.Рубінова, яка полягає в попередньої nперебудові міостатіческіх рефлексів жувальної мускулатури за допомогою nроз’єднують прикус апаратів, назубних, назубодесневих капп або заміщають nлікувальних зубних протезів, дія яких направлено на локалізацію зусиль nжувальних м’язів-подниматель на певній ділянці зубних дуг (найчастіше в області nпередніх зубів). Ступінь роз’єднання прикусу визначається величиною його nзниження і знаходиться в межах нормальної для даного хворого висоти прикусу або nз гіперкоррекціей на 2 – 3 мм. nЗавершується функціональна підготовка порожнини рота виробленням нових nпоказників оптимальних порогів подразнення рецепторів жувальних м’язів і появою nнового функціонального спокою нижньої щелепи. При цьому між стертими зубами nутворюється щілина роз’єднання, величина якої дозволяє намітити раціональний nплан протезування зубів. Вибір тактики ортопедичного лікування хворих з патологічною nстираемостью зубів також визначається розподілом силових характеристик, nмаксимальних зусиль та рівня біоелектричної активності жувальних м’язів n[А.В.Цімбалістов, 1996]. Тому застосування тактики, заснованої на використанні nкомплексу діагностичних приладів, пристроїв і функціонально-фізіологічного nпідходу до визначення центрального співвідношення щелеп дозволить швидко, nграмотно і диференційовано маневрувати роз’єднанням зубних рядів при лікуванні.

 

Слід пам’ятати, що неграмотне nодномоментне роз’єднання прикусу за допомогою зубних протезів (коронок, nмостовидних протезів і т.п.) веде до рецидиву зниження висоти прикусу за nрахунок впровадження опорних зубів.

Приступаючи до протезування зубів nу хворих з ПСТТЗ після попередньої ортопедичної підготовки порожнини рота, nнеобхідно спланувати такі конструкції протезів, які б надійно фіксувалися на nстертих зубах, забезпечували нормальну кінематику нижньої щелепи і відновлення nправильних анатомо-фізіологічних взаємин елементів СНЩС.

Складності виникають при nнеобхідності зафіксувати нову висоту прикусу за допомогою штампованих коронок n(впровадження коронок і травма кругових зв’язок зубів). Полегшить ситуацію nпопередня «фіксація» висоти прикусу шляхом заповнення коронок швидкотверднучий nпластмасою до необхідного рівня і виконання поетапної цементіровкі по 2-4 nобов’язково зустрічних коронок. Більш надійним є спосіб, при якому коронки nпредставлені ковпачками з литою жувальною поверхнею, де жувальна поверхня може nвідлитися безпосередньо на ковпачок або окремо, а потім їх споюють з nковпачками. Однак в останньому випадку при користуванні такими протезами місця nпайки (припою) темніють, що погіршує естетику, крім того, можливе виникнення nсиндрому гальванізму. Для уникнення зазначених ускладнень протезування, nвиключення застосування припою і пов’язаних з ним небажаних явищ в порожнині nрота виготовляють коронки по А.П.Коновалову. Роблять штамповану коронку, nпріпасовивается її в порожнині рота, відбілюють, на оральної стороні, ближче до nжувальної поверхні бором просвердлюють отвір діаметром 1 – 1,5 мм. Потім коронку nзаповнюють воском і надягають на куксу зуба, а надлишки воску вийдуть через nотвір в коронці. Коронку переда ють в ливарну, де в місці отвору встановлюють nлітник. Після відливання літник спилюють, коронку обробляють і полірують.

Використання суцільнолитих, nкерамічних, металокерамічних та металлоакрілових зубних протезів при ПСТТЗ nзначно полегшує методику протезування, обумовлює надійну фіксацію протезів, nхороші естетичні результати і забезпечує профілактичну спрямованість лікування.

Якщо немає можливості nвиготовлення незнімних зубних протезів, то краще застосовувати при ПС nспираються (бюгельні, армовані пластинкові з розвантажувальними nпристосуваннями) протези. При використанні знімних пластинкових протезів nможливі їх часті поломки, так як тонус мишцподнімателей нижньої щелепи у таких nхворих зазвичай підвищений.

При змішаному вигляді ПСТТЗ nС.І.Кріштаб і А.А.Котляр рекомендують застосовувати знімні суцільнолиті шини nтипу Ельбрехта з оклюзійними накладками в області жувальних зубів. Для nстворення контакту між передніми зубами вони радять застосовувати вестибулярні nнапівкоронки.

 

Відомо, що nпротягом усього життя людини відбувається стирання емалі та дентину. За nнормальних умов цей процес має фізіологічний характер і почи­нається відразу ж nпісля вступу зубів у контакт між собою. Фізіологічне сти­рання твердих тканин nзубів відбувається у двох площинах — горизонтальній та вертикальній. Стирання у nгоризонтальній площині спостерігається по різаль­ному краю різців і ікол, nгорбках молярів та премолярів. Таке зниження висоти прикусу можна пояснити як nпристосувальну реакцію організму. У разі верти­кальної стертості стирання nтвердих тканин зубів відбувається на контактних поверхнях, що з часом nпризводить до утворення від контактних пунктів до кон­тактних площадок. nФізіологічна стертість виражена у різних людей по-різно­му. У деяких пацієнтів nвіком до 50 років клінічну стертість визначити важко. Патологічне стирання твердих тканин зубів nхарактеризується швидким і прогресивним зменшенням розмірів природних зубів. nЦей процес, якщо вже почався, практично не припиняється, а постійно прогресує.

Патологічна nстертість зубів має поліетіологічну форму захворювання. У виникненні цього nзахворювання беруть участь як ендо-, так і екзогенні чинни­ки. Не виключена nтакож роль порушення мінерального обміну речовин, яке є супутнім основному nсоматичному захворюванню. Велике значення мають та­кож такі чинники, як дія nхімічних агентів, особливо подовжена в часі. Патоло­гічна стертість зубів nрозвивається від механічних перевантажень, які звичайно є наслідком утрати nзубів. За nА.С.Щербаковим (1984), причинами патологічної стертості зубів є функціональна nнедостатність твердих тканин, зумовлена їх морфологічною неповноцінністю, а nсаме:

ü     nвродженою — як наслідок порушення амело- і дентиногенезу за наяв­ності nзахворювань у матері і дитини;

ü     nспадковою (хвороба Капдепона);

ü     nнабутою – унаслідок нейродистрофічних процесів, порушень функції кровоносної nсистеми й ендокринного апарату, порушень обміну речовин різнома­нітної nетіології.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ ЗУБІВ

Клінічно виділяють три ступені патологічної стертості твердих тканин зубів. n

§        nперший ступінь — стиранню піддаються горбки та різальні краї зубів,

§        nдругий — коронки до контактних площадок,

§        nтретій ступінь – стираються тверді тканини зубів до ясен.

За формою nпатологічну стертість зубів АЛ.Грозовський (1946) ділить на вертикальну, nгоризонтальну та змішану.

У разі nвертикальної форми патологічної стертості за нормальних оклюзійних nспіввідношень стертість твердих тканин зубів проявляється на піднебінній nповерхні  фронтальних і губній поверхні  нижніх одноймен­них зубів. nЗа інших оклюзійних співвідношень поверхні стертості відповідно змінюються. nГоризонтальна форма патологічної стертості харак­теризується зменшенням твердих nтканин зубів у горизонтальній площині. Клінічно вона проявляється на різальних nта жувальних поверхнях фасетка­ми стирання. Для горизонтальної патологічної nстертості характерне одночасне стирання верхніх та нижніх зубних рядів. У разі nзмішаної форми патологіч­ної стертості спостерігається її поширення як у nвертикальній, так і в горизон­тальній площинах.

Патологічна nстертість зубів та зубних рядів може мати локальний, обме­жений або поширений, nгенералізований, характер. У разі локальної патологіч­ної стертості у процес nутягуються групи зубів або окремі зуби, наприклад, різці верхньої та нижньої nщелеп, моляри і премоляри. За наявності патологічної стертості зубів nзменшується не тільки довжина коронок, але й форма та величина коміркових nвідростка. Так, обме­жена патологічна стертість різців призводить до зменшення nміжкоміркової ви­соти, різці перебувають у контакті з антагоністами за рахунок nросту і збільшення в обсязі коміркових відростків (вакантна гіпертрофія), nподібна кар­тина спостерігається і в разі локалізованої форми стертості жувальної nгрупи зубів; зменшення висоти нижньої третини лиця не відбувається з тих самих nпричин, що і в разі стертості фронтальної частини зубного ряду. Інша клінічна картина спостерігаєть­ся за умови nгенералізованої форми пато­логічної стертості зубів. Хворих з такою формою nстертості ділять на дві групи. До першої групи відносять хворих, у яких nгенералізована стертість охоплює усі зуби, але зменшення висоти нижньої третини nлиця не відбувається за рахунок компен­саторного збільшення коміркового відро­стка nі коміркової частини, які стають ма­сивними і збільшуються в обсязі. Не nзмінюється і положення головки нижньої щелепи в суглобовій впадині.

До другої групи nвідносять хворих, генералізована форма патологічної стертості у яких не nкомпенсується ростом і збільшенням в обсязі коміркових відрост­ка і частини, nвнаслідок чого спостерігаєть­ся виражене зниження нижньої третини лиця. nЗниження нижньої третини лиця ха­рактеризується укороченням верхньої губи, nносогубні та підборідні складки різко  виражені, кути рота опускаються, nобличчя у таких хворих набуває специфічного старечого вигляду. У зв’язку з тим, що за даної патології змінюється nположення нижньої ще­лепи по відношенню до верхньої, а також положення головок nнижньої щелепи до суглобових впадин, вони зміщуються дозаду і вниз. Таке nрозміщення голо­вок нижньої щелепи призводить до функціонального перерозподілу nта пере­вантаження суглоба, що може бути причиною виникнення деформуючого арт­розу nі пов’язаних з цим патологічних симптомів (шум у вухах, зниження слуху, закладеність nу вухах, сухість у роті тощо). У зв’язку зі зниженням висоти нижньої третини лиця зменшується і відстань nміж точками прикріплення жувальних м’язів, що негативно впливає на їх nдіяльність і зрештою призводить до зниження жувальної ефективності. Патологічна стертість зубів часто поєднується із nчастковою втратою зубів, вторинними деформаціями, дистальним зміщенням нижньої nщелепи, що про­являється складнішою клінічною картиною.

Клінічні прояви nпатологічної стертості твердих тканин зубів.

Скарги пацєнтів nпри патологічної стертості твердих тканин зубів зводяться до появи nгіперчутливості зубів, єстетиччних недоліків коронкової частини зубів. При nвинекненні патологічної стертості твердих тканин внаслідок значної адентії і nперевантажені зубів, які залишилися в прикусі виникають скарги на больові nвідчуття і запальні явища в періодонті. Проте основною і найпоширенішою nпатологією при патологічній стертості твердих тканин зубів є дисфункція nскронево-нижньощелепового суглобу, в клінчній картині якої можна виділити кілька nтипових симптомів: біль і хруст в суглобі, лицеві, головні і невралгічні болі, nстомлюванність жувальної мускулатури, біль в м язах, зміщення нижньої щелепи в nсторону, відчуття закладеності у вухах, зниження слуху,головокружіння. Инколи nтакож може приєднуватися глосалгія, глосаденія, парастезія, секркторні розлади n(ксеростомія).

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ

ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ

Перед nскладанням плану ортопедичного лікування хворого з патологіч­ною стертістю nзубів його слід детально обстежити. Під час обстеження необхід­но визначити nнайвірогідніший етіологічний чинник патологічної стертості, фор­му і ступінь її n(локалізована, генералізована, компенсована, декомпенсована), клінічний і nрентгенологічний стан коронок та тканин пародонта зубів, стан пульпи в них, nможливі зміни зовнішнього вигляду хворого, стан скронево-ниж­ньощелепного nсуглоба.

У процесі збору nанамнезу необхідно вияснити, чи не було подібної пато­логії у близьких родичів. nУ людей похилого віку виясняють, чи немає даної патології у їх дітей. Особливу nувагу необхідно приділити виясненню умов праці.

Маючи дані про nетіологічні чинники, можна ефективно провести лікуван­ня хворих, можливо, аж до nзміни професії, якщо ця патологія зумовлена дією випаровування кислот n(кондитерське виробництво тощо). У разі функціональ­ного перевантаження nвідновлення анатомічної форми коронки зуба повинно відбуватися шляхом nпротезування, яке усуває травматичну оклюзію. Якщо висота нижньої третини лиця nзбережена, ортопедичне лікування має профілак­тичний характер, а в разі її nзниження проводять ортопедичні заходи, спрямо­вані на її нормалізацію шляхом nпідвищення міжкоміркової висоти.

Клінічне і nрентгенологічне дослідження тканин ротової порожнини полег­шує складання плану nлікування і вибір оптимального методу. Підготовка хворих до ортопедичного лікування обов’язково включає са­націю nротової порожнини. Видалення зубів проводиться після детального ви­вчення стану nкісткової тканини та тканин пародонта зі включенням у комп­лекс обстеження nелектрозбудливості пульпи, яка за даної патології звичайно знижена. Видаленню nпідлягають зуби зі змінами біляверхівкових тканин, з не­прохідними каналами, nзуби, які не мають функціональної цінності, на які не­можливо виготовити nкуксові вкладки.

Під час nскладання попереднього плану лікування необхідно проводити диференційну nдіагностику оклюзійних порушень, які виникли внаслідок зубо-коміркового nподовження, з деформаціями, що мають інший патогенез. У разі втрати жувальної nгрупи зубів фронтальна група виконує змішану функцію, що призводить до nвкорочення їх клінічних коронок за рахунок стирання емалі і дентину.

Зниження nміжкоміркової висоти і прогресування феномену Годона-Попова зумовлюють виражені nдеформації оклюзійної поверхні. Якщо зуби були видалені у молодому віці, то nкрім вираженого феномену Годона-Попова і в зв’язку зі зниженням міжкоміркової nвисоти спостерігається й істинне зубоко-міркове подовження. Так, залежно від nклінічної картини у першому випадку деформацію можна ліквідувати підвищенням nміжкоміркової висоти, у другому ж цього недостатньо і необхідно буде проводити nперебудову оклюзійних співвідношень іншими методами.

Ортопедичне лікування nу разі патологічної стертості зубів має як лікуваль­ну, так і профілактичну nмету. Під першою розуміють поліпшення функції жу­вання і зовнішнього вигляду nхворого, під другим — запобігання стиранню твер­дих тканин зубів і профілактику nзахворювань скронево-нижньощелепного суг­лоба. Вирішення конкретних завдань у nпроцесі ортопедичного лікування того або іншого хворого залежить від nособливостей клінічної картини.

Перед nскладанням плану ортопедичного лікування хворого з патологіч­ною стертістю nзубів необхідно проаналізувати клінічну ситуацію, визначити, яким чином можна nвідновити міжкоміркову висоту, врахувавши дані вивчен­ня висоти нижньої третини nлиця у стані фізіологічного спокою та центрально­го співвідношення щелеп. Необхідно звернути увагу на дані рентгенологічного nдослідження скроне­во-нижньощелепного суглоба.

У разі nлокалізованої та генералізованої форми стертості без зміни висоти нижньої nтретини лиця можна застосовувати такі найпоширеніші методи орто­педичної nдопомоги. Якщо патологічна стертість спричинила зміни в естетич­ному nвідношенні, тоді необхідно до плану ортопедичних заходів включити про­тезування nтвердих тканин зубів куксовими вкладками та суцільнолитими кон­струкціями з nоблицюванням сучасними матеріалами залежно від умов проте­зування. У важких випадках, коли процес запущений, необхідно nкрім профілакти­ки подальшого прогресування хвороби повернути зовнішній вигляд nхворого через відновлення анатомічної форми коронок. У такому разі необхідно nзбільшити міжкоміркову висоту в передньому відділі або на всьому протязі зубних nрядів. У першому клінічному випадку на фронтальну групу зубів виго­товляють nзнімні пластинкові або металеві капи, розмикаючи прикус у бічних відділах, що nпризводить до зворотного розвитку коміркових відростка і части­ни у передньому nвідділі. Такий підхід ефективний у хворих молодшого віку; у похилому віці nперебудова коміркових відростка і частини може не відбутися, тоді необхідно nзбільшити міжкоміркову висоту, якщо це дозволяє зробити стан nскронево-нижньощелепного суглоба. Підвищення міжкоміркової висоти необ­хідно nпроводити з перебудовою міостатичних рефлексів у кілька етапів. У край­ньому nразі, коли всі застосовувані методи неефективні, необхідно провести видалення nфронтальної групи зубів, якщо культі їх розташовані на рівні ясен­ного краю. За наявності патологічної стертості, що nсупроводжується зниженням ниж­ньої третини лиця, завдання протезування значно nускладнюються. У такому разі необхідно не тільки поліпшити функцію жування, але nй запобігти подаль­шому стиранню зубів. Одночасно треба підвищити міжкоміркову nвисоту, що дозволить змінити зовнішній вигляд хворого і нормалізувати положення nго­ловки нижньої щелепи в суглобовій ямці. Підвищення міжкоміркової висоти досягається nвідновленням форми і ви­соти стертих коронок природних зубів, для чого nнеобхідно використати суцільнолиті конструкції, оскільки всі інші за даної nпатології малоефективні і недовговічні.

Ортопедичне nлікування проводять у такому порядку. Спочатку виготов­ляють куксові вкладки, а nвони застосовуються досить часто, та проводять пре­парування зубів з nурахуванням виду і конструкції майбутніх зубних протезів. Після цього nвизначають міжкоміркову висоту або фізіологічний стан спокою нижньої щелепи. nПроводять фіксацію визначеної міжкоміркової висоти одним із способів (валики з nвоску, термопластичної або силіконових мас тощо). Оклюзійна висота нижньої nтретини лиця у такому разі має бути меншою на 2-3 мм від висоти спокою. Для nпідтвердження правильності визначення цент­рального співвідношення та фіксації nщелеп можна використати рентгенологі­чне дослідження елементів nскронево-нижньощелепного суглоба. У разі правиль­ного визначення суглобова nщілина буде однакової ширини як у передньому, так і в задньому відділах. Після nтого із зубних рядів силіконовими масами зніма­ють подвійні відбитки і за ними nвідливають розбірні моделі. Користуючись прикусними валиками, зубний технік nскладає їх і проводить гіпсування у по­ложенні центральної оклюзії за допомогою nартикулятора, після чого розпочи­нає моделювання визначеної ортопедичної nконструкції. За наявності великої різниці у висоті нижньої третини лиця під час зми­кання nзубів і в положенні спокою (6мм) без дистального зміщення нижньої щелепи підвищення nміжкоміркової висоти можна провести одномоментно. Спо­чатку висота відновлюється nтимчасовою знімною капою, і якщо протягом 2-3 тиж не виникало ускладнень з боку nм’язової системи та скронево-нижньоще­лепного суглоба, завершальне протезування nпроводять раніше описаним спо­собом.

Збільшення nміжкоміркової висоти на 8 мм nі більше з метою запобігання негативним реакціям з боку м’язів та суглоба nнеобхідно проводити поетапно, використовуючи для цього накусні пластинки. nПідвищення міжкоміркової ви­соти у хворих з дистальним зміщенням нижньої щелепи nпотребує спеціальної підготовки за допомогою лікувальної накусної пластинки з nпохилою площи­ною. Переміщення нижньої щелепи вперед повинно проходити під nрентгено­логічним контролем положення головки нижньої щелепи. Відновлення форми nзубів у разі патологічної стертості повними металевими штампованими корон­ками nнедопустиме як з естетичної, так і функціональної точки зору. Малоефек­тивні і nконструкції комбінованих штамповано-паяних коронок та мостоподібних протезів.

Найдосконалішими nконструкціями зубних протезів у разі лікування хво­рих з патологічною стертістю nзубів є суцільнолиті конструкції з облицюван­ням сучасними матеріалами n(фотополімерні пластмаси, керамічні маси).

Часткова втрата nзубів може відбутися на тлі уже наявної патологічної стер­тості зубів. З іншого nбоку, втрата молярів і премолярів може призвести до патологічної стертості nфронтальної групи зубів від змішаної функції, яку їм до­водиться виконувати. nКлінічна картина у такому разі складна, оскільки до па­тологічної стертості nдодається клініка часткової втрати зубів. До завдань, які необхідно вирішувати nпід час протезування у разі патологічної стертості зубів, додаються ще й nпроблеми заміщення часткових дефектів зубів. Ортопедичні конструкції зубних nпротезів, які застосовують для вирішення останнього зав­дання, обумовлюються nконкретною клінічною картиною. У разі включених дефектів без зниження нижньої nтретини лиця можуть бути використані незнімні суцільнолиті протези. За умови nзниження нижньої третини лиця протезуван­ня забезпечує відновлення дефектів nзубних рядів та обов’язкове підвищення міжкоміркової висоти на всіх збережених nзубах. Цього можна досягти повною мірою, якщо використовувати суцільнолиті nмостоподібні протези.

За наявності nкінцевих дефектів, як однобічних, так і двобічних, показано використання різних nконструкцій знімних зубних протезів.

План ортопедичного лікування пацієнтів з nпатологічною стертістю зубів залежить від ступеня і форми стертості зубів:

Лікування nпочаткових форм стертості без патологій СНЩС полягає у попереджені подальшого nрозвитку патології. Це можна зробити за допомогою металічних вкладок або литих nметалевих коронок на зуби антагоністи в жувалтних ділянках з обох сторін. При nцьому піднімати висоту прикусу не потрібно, а лише потрібно досягти зупинки nпроцесу стирання зубів і зниження прикусу. При появі гіперстезії використовують nдесенсибілізуючі речовини, пасти з вмістом фтору, електрофорез 10% розчину nCaCl, глюконату кальцію.

Лікування nпатологічної стертості І степеня без дефектів зубних рядів  Абсолютне nпоказання для двохетапного лікування є дисфункція СНЩС. На першому етапі nвикористовують капи для поступового підняття міжальвеолярної висоти, другий nетап полягає в адекватному протезуванні коронками, напівкоронками чи вкладками. При відсутності патологій збоку СНЩС, лікуваня nпроводиться в один етап з підняттям прикусу на 2-3мм.

Лікування nпатологічної стертості І степеня з наявністю дефектів зубних рядів.  nВключені дефекти зубних рядів як правило протезуються мостовидними протезами з nметалевими оклюзійними накладками на зубах антагоністах, з подальшим естетичним nпротезуванням у фронтальній групі зубів. При наявності необмежених дефектів nзубних рядів протезування здійснюється із застосуванням знімних конструкцій.

Лікування nпатологічної стертості ІІ-ІІІ степеня обов»язково проводиться в два етапи:

Ø нормалізація міжальвелярної висоти, правельне розміщення нижньої nщелепи в сагітальному, трансверзальному і вертикальному напрямі, а також nперебедова функцій жувальних м»язів,

Ø раціональне протезування зубних рядів.

Спроби nпротезування без попередньої підготовки нерідко призводять до різноманітних nускладнень і значного погіршення клінічної картини. Відомо, що протятом nусього життя людини відбувається стирання емалі та дентину. За нормальних умов nцей процес має фізіологічний характер і починається відразу ж після вступу nзубів у контакт між собою.Фізіологічне стирання твердих тканин зубів nвідбувається у двох площинах горизонтальній та вертикальній. Стирання у nгоризонтальній площині спостерігається по різальному краю різців і ікол, nгорбках молярів та премолярів. Таке зниження висоти прикусу можна пояснити як nпристосувальну реакцію організму. У разі вертикальної стертості стирання nтвердих тканин зубів відбувається на контактних поверхнях, що з часом призводить до утворення від контактних пунктів до контактних площадок. Фізіологічна nстертість виражена у різних людей по-різному. У деяких пацієнтів віком до 50 nроків клінічну стертість визначити важко. Патологічне стирання твердих тканин nзубів характеризується швидким і прогресивним зменшенням розмірів природних nзубів. Цей процес, якщо вже почався, практично не припиняється, а постійно nпрогресує.

Патологічна nстертість зубів має поліетіологічну форму захворювання. У виникненні цього nзахворювання беруть участь як ендо-, так і екзогенні чинники. Не виключена nтакож роль порушення мінерального обміну речовин,  яке є супутнім основному соматичному nзахворюванню. Велике значення мають також такі чинники, як дія хімічних nагентів, особливо подовжена в часі. Патологічна стертість зубів розвивається nвід механічних перевантажень, які звичайно є наслідком утрати зубів.

За А.С.Щербаковим (1984), nпричинами патологічної стертості зубів є функціональна недостатність твердих nтканин, зумовлена їх морфологічною неповноцінністю, а саме:

 

— вродженою — як наслідок nпорушення амело- і дентиногенезу за наявності

захворювань у матері і дитини;

 

— спадковою (хвороба Капдепона);

 

— набутою унаслідок nнейродистрофічних процесів, порушень функції

кровоносної системи й nендокринного апарату, порушень обміну речовин

різноманітної етіології.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ПАТОЛОГІЧНОЇ С Т Е Р Т О С Т І З У Б І В 

Клінічно виділяють три ступені патологічної стертості твердих тканин зубів. nПерший ступінь — стиранню піддаються горбки та різальні краї зубів, другий — nкоронки до контактних площадок, третій ступінь -стираються тверді тканини зубів nдо ясен.

За формою патологічну стертість зубів А.Л.Грозовський (1946) ділить на nвертикальну, горизонтальну та змішану. У разі вертикальної форми патологічної стертості за нормальних і вертикальної форми патологічної стертості за nнормальних оклюзійних nспіввідношень стертість твердих тканин зубів проявляється на піднебінній nповерхні — фронтальних і губній поверхні — нижніх однойменних зубів. За інших nоклюзійних співвідношень поверхні стертості відповідно змінюються. Горизонтальна nформа патологічної стертості характеризується зменшенням твердих тканин зубів у nгоризонтальній площині. Клінічно вона проявляється на різальних та жувальних nповерхнях фасетками стирання. Для горизонтальної патологічної стертості nхарактерне одночасне стирання верхніх та нижніх зубних рядів. У разі змішаної nформи патологічної стертості спостерігається її поширення яку вертикальній, так nі в горизонтальній площинах. Патологічна стертість зубів та зубних рядів може мати локальний, обмежений або поширений, генералізований, характер. nУ разі локальної патологічної nстертості у процес утягуються групи зубів або окремі зуби,

наприклад, різці верхньої та нижньої щелеп, моляри і премоляри. У  разі генералізованої форми у процес утягуються усі зуби на верхній або нижній щелепах. За наявності патологічної стертості зубів зменшується не тільки довжина

коронок, але  й форма та величина коміркових відростка і частини. Так, обмежена патологічна стертість різців призводить до зменшення міжкоміркової висоти, nрізці перебувають у контакті з антагоністами за рахунок росту і збільшення в обсязі коміркових відростка та частини (вакантна гіпертрофія), подібна картина nспостерігається і в разі

локалізованої форми стертості жувальної групи зубів; зменшення висоти нижньої третини лиця не відбувається з тих самих nпричин, що і в разі стертості фронтальної частини зубного ряду.

Інша клінічна картина спостерігається за умови генералізованої форми патоогічної стертості зубів. Хворих з такою формою nстертості ділять на дві групи. До першої групи відносять хворих, у яких генералізована стертість охоплює усі зуби, зменшення висоти nнижньої третини лиця не відбувається за рахунок компенаторного збільшення коміркового відростка і коміркової частини, які стають малими і nзбільшуються в обсязі. Не змінюється і положення головки нижньої щелепи в суглобовій впадині.

До другої групи відносять хворих, генералізована форма патологічної стертості яких  не  компенсується  ростом  і більшенням в обсязі коміркових відроста і частини, внаслідок чого nспостерігаєтья виражене зниження нижньої третини иця. Зниження нижньої третини лиця характеризується укороченням верхньої уби, носогубні та підборідні

складки різко иражені, кути рота опускаються, обличчя у таких хворих набуває nспецифічного старечого вигляду.

У зв’язку з тим, що за даної патології змінюється положення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, а також положення головок нижньої щелепи до суглобових впадин, вони зміщуються дозаду і вниз. Таке розміщення головок нижньої щелепи призводить до функціонального перерозподілу та перевантаження суглоба, що може nбути причиною виникнення nдеформівного артрозу і пов’язаних з цим патологічних з цим патологічних симптомів (шум у вухах, зниження слуху, закладеність у nвухах, сухість у роті тощо).

У зв’язку зі зниженням висоти нижньої третини лиця зменшується і відстань між точками прикріплення жувальних м’язів, що негативно впливає на їх діяльність і зрештою призводить до зниження nжувальної ефективності.

Патологічна стертість зубів часто поєднується із частковою втратою зубів, вторинними деформаціями, дистальним зміщенням нижньої щелепи, що nпроявляється складнішою клінічною картиною. Ортопедичне лікування у разі патологічні стертості твердих тканин зубів

 

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ПАТОЛОГІЧНОЇ С Т Е Р Т О С Т І ТВЕРДИХ ТКАНИН nЗУБІВ

 

Перед складанням плану ортопедичного лікування хворого з патологічною nстертістю зубів його слід детально обстежити. Під час обстеження необхідно визначити найвірогідніший етіологічний nчинник патологічної

 стертості, форму і ступінь її (локалізована, генералізована, компенсована, декомпенсована), клінічний і рентгенологічний стан коронок та тканин пародонта зубів, стан пульпи в них, nможливі зміни зовнішнього вигляду хворого, стан nскронево-нижньощелепного суглоба.

У процесі збору анамнезу необхідно вияснити, чи не було подібної патології у близьких родичів. У людей похилого віку виясняють, чи немає даної патології у їх дітей. Особливу увагу nнеобхідно приділити виясненню умов праці. Маючи дані про етіологічні чинники, можна ефективно провести лікування хворих, можливо, аж до зміни професії, якщо ця патологія зумовлена дією випаровування кислот (кондитерське nвиробництво тощо). У разі функціонального перевантаження відновлення анатомічної форми коронки зуба повинно відбуватися шляхом протезування, nяке усуває травматичну nоклюзію. Якщо висота нижньої третини лиця збережена, ортопедичне л і к у в а н н ю має профілактичний характер, а в разі її зниження проводять ортопедичні /аходи, спрямовані nна її нормалізацію шляхом підвищення міжкоміркової висоти.

Клінічне і рентгенологічне дослідження тканин ротової порожнини полегшує складання плану лікування і вибір оптимального методу. Підготовка хворих до ортопедичного лікування обов’язково включає санацію ротової порожнини. Видалення зубів проводиться nпісля детального вивчення стану кісткової nтканини та тканин пародонта зі включенням у комплекс обстеження електрозбудливості пульпи, яка за даної патології звичайно знижена. Видаленню підлягають зуби зі змінами nбіляверхівкових тканин, з непрохідними каналами, nзуби, які не мають функціональної цінності, на які неможливо виготовити куксові вкладки. Під час складання попереднього плану лікування необхідно проводити диференційну діагностику оклюзійних порушень, які nвиникли внаслідок зубо-коміркового nподовження, з деформаціями, що мають інший патогенез. У разі втрати жувальної nгрупи зубів фронтальна група виконує змішану

функцію, що призводить до вкорочення їх клінічних коронок за рахунок стирання емалі і дентину.

Зниження міжкоміркової висоти і прогресування феномену Годона-Попова зумовлюють виражені деформації оклюзійної поверхні. nЯкщо зуби були зійної nповерхні. Якщо зуби були видалені у молодому nвіці, то крім вираженого феномену Годона-Попова і в зв’язку зі зниженням міжкоміркової висоти спостерігається й істинне зубоко-міркове подовження. Так, залежно від nклінічної картини у першому випадку деформацію можна ліквідувати підвищенням міжкоміркової висоти, у nдругому ж цього недостатньо і необхідно буде проводити перебудову оклюзійних nспіввідношень іншими методами. Ортопедичне лікування у разі патологічної стертості зубів має як лікувальну, так і профілактичну мету. Під першою розуміють поліпшення функції жування і зовнішнього вигляду хворого, під другим — запобігання стиранню твердих тканин зубів і профілактику захворювань скронево-нижньощелепного суглоба. Вирішення конкретних завдань у процесі nортопедичного лікування того або іншого хворого залежить від особливостей клінічної картини.

Перед складанням плану ортопедичного лікування хворого з патологічною стертістю зубів необхідно проаналізувати клінічну nситуацію, визначити, яким чином можна nвідновити міжкоміркову висоту, врахувавши дані вивчення висоти нижньої третини nлиця у стані фізіологічного спокою та центрального співвідношення nщелеп.

Необхідно звернути увагу на дані рентгенологічного дослідження скронево-нижньощелепного суглоба.

У разі локалізованої та генералізованої форми стертості без зміни висоти нижньої третини лиця можна застосовувати такі nнайпоширеніші методи ортопедичної допомоги. Якщо патологічна стертість спричинила зміни в естетичному відношенні, тоді необхідно до плану ортопедичних заходів включити протезування твердих тканин зубів nкуксовими вкладками та суцільнолитими конструкціями з облицюванням сучасними матеріалами залежно від умов протезування.

У важких випадках, коли процес запущений, необхідно крім профілактики подальшого прогресування хвороби повернути зовнішній вигляд хворого через відновлення анатомічної форми коронок. У такому разі необхідно збільшити міжкоміркову висоту в передньому відділі nабо на всьому протязі зубних рядів. У першому клінічному випадку на фронтальну групу зубів виготовляють знімні пластинкові або металеві капи, nрозмикаючи прикус у бічних відділах, що nпризводить до зворотного розвитку коміркових відростка і частини у передньому відділі. Такий підхід ефективний у хворих молодшого віку; у похилому віці перебудова nкоміркових відростка і частини може не відбутися, тоді необхідно збільшити міжкоміркову висоту, якщо це дозволяє зробити стан nскронево-нижньощелепного суглоба.

Підвищення міжкоміркової висоти необхідно проводити з перебудовою міостатичних рефлексів у кілька етапів. У крайньому nразі, коли всі застосовувані nметоди неефективні, необхідно провести видалення фронтальної групи зубів, якщо культі їх розташовані на рівні ясенного краю.

За наявності патологічної стертості, що супроводжується зниженням нижньої третини лиця, завдання протезування значно nускладнюються. У такому разі необхідно не тільки nполіпшити функцію жування, але й запобігти подальшому стиранню зубів. Одночасно треба підвищити а підвищити міжкоміркову висоту, що дозволить nзмінити зовнішній вигляд хворого і нормалізувати положення головки нижньої nщелепи в суглобовій ямці. Ортопедичне лікування у разі патологічні стертості твердих тканин зубів

Підвищення міжкоміркової висоти досягається відновленням форми і висоти стертих коронок природних зубів, для чого необхідно nвикористати суцільнолиті nконструкції, оскільки всі інші за даної патології малоефективні і недовговічні. Ортопедичне лікування проводять у такому порядку. Спочатку виготовляють куксові вкладки, а вони застосовуються досить часто, та проводять препарування зубів з урахуванням виду і конструкції nмайбутніх зубних

протезів. Після цього визначають міжкоміркову висоту або фізіологічний стан спокою нижньої щелепи. Проводять фіксацію nвизначеної міжкоміркової висоти одним із nспособів (валики з воску, термопластичної або силіконових мас тощо). Оклюзійна висота нижньої третини лиця у такому разі має бути меншою на 2-3 мм від висоти спокою. Для nпідтвердження правильності визначення центрального nспіввідношення та фіксації щелеп можна використати nрентгенологічне дослідження елементів скронево-нижньощелепного суглоба. У разі правильного визначення суглобова щілина буде однакової ширини як у nпередньому, так і в задньому відділах. Після того із зубних рядів силіконовими масами знімають подвійні відбитки і за ними відливають розбірні nмоделі. Користуючись прикусними валиками, nзубний технік складає їх і проводить гіпсування у положенні центральної оклюзії за допомогою артикулятора, після чого розпочинає моделювання визначеної ортопедичної nконструкції.

За наявності великої різниці у висоті нижньої третині лиця під час змикання зубів і в положенні спокою (6мм) без дистального зміщення нижньої щелепи підвищення міжкоміркової висоти можна провести одномоментно. Спочатку висота відновлюється тимчасовою знімною капою, і nякщо протягом 2-3 тиж не виникало ускладнень з боку м’язової системи та скронево-нижньощелепного суглоба, завершальне протезування nпроводять раніше описаним nспособом.

Збільшення міжкоміркової висоти на 8 мм і більше з метою запобігання негативним реакціям з боку м’язів та суглоба необхідно проводити поетапно, використовуючи для цього накусні пластинки. Підвищення міжкоміркової висоти у хворих з дистальним зміщенням нижньої щелепи потребує спеціальної підготовки за допомогою лікувальної накусної

пластинки з похилою площиною. Переміщення нижньої щелепи вперед повинно nпроходити під рентгенологічним контролем положення головки нижньої щелепи. nВідновлення форми зубів у разі патологічної стертості повними металевими nштампованими коронками недопустиме як з естетичної, так і функціональної точки nзору. Малоефективні і конструкції комбінованих штамповано-паяних коронок та мостоподібних протезів. Найдосконалішими конструкціями зубних протезів у разі лікування хворих з патологічною стертістю зубів є суцільнолиті nконструкції з облицюванням сучасними матеріалами (фотополімерні пластмаси, керамічні маси). Часткова втрата зубів може відбутися на тлі уже nнаявної патологічної та зубів може відбутися на тлі уже наявної патологічної стертості зубів. З іншого боку, втрата молярів і nпремолярів може призвести до патологічної стертості nфронтальної групи зубів від змішаної функції, яку їм доводиться виконувати. nКлінічна картина у такому разі складна, оскільки до патологічної стертості nдодається клініка часткової втрати зубів. До завдань, які необхідно вирішувати nпідчас протезування у разі патологічної стертості зубів, додаються ще й nпроблеми заміщення часткових дефектів зубів. Ортопедичні конструкції зубних протезів, які застосовують для вирішення останнього завдання, nобумовлюються конкретною клінічною картиною. У разі включених дефектів без зниження nнижньої третини лиця можуть бути використані незнімні суцільнолиті протези. За nумови зниження нижньої третини лиця протезування забезпечує відновлення nдефектів зубних рядів та обов’язкове підвищення міжкоміркової висоти на всіх nзбережених зубах. Цього можна досягти повною мірою, якщо використовувати суцільнолиті мостоподібні протези. За наявності кінцевих дефектів, як однобічних, так і двобічних, показано використання різних конструкцій знімних зубних протезів.

Клінічна форма –локалізована горизонтальна  форма патологічного nстирання зубів

Критерії діагностики:

Клінічні:

– виникнення при інтактних nзубних  рядах так і при частковій адентії,

               n- змінені сагітальні або  трансверзальні  компенсаційні криві,

                n- вкорочення довжини коронок зубів

                n- наявність  відкритої поверхні дентину та гострих кромок  емалі, nстертість має форму ячеєк,  фасеток,  узур, ступеньок,

                n- зменшення міжальвеолярної висоти спостерається при  частковій адентії,

                n- ознаки зубо-альвеолярного подовження,

                n- ознаки гіпоплазії, флюорозу,

                n- можлива гіперестезія,

                n- діагностика стану СНЩС,

                n- визначення співвідношень щелеп у положенні відносного спокою

 

Допоміжні діагностичні критерії:

– електроодонтодиагностика: стан nпульпи,

                n- заповнення та аналіз одонтопародонтограм,

                n- міотонометрія,

                n-електроміографія жувальних м¢язів,

                n- альгінатні, гіпсові відбитки  для діагностичних моделей щелеп,

                n- аналіз прицільної рентгенограми, панорамного знімка, ортопантомограми,

 

Лікування:

              n- десентизаційні міроприємства,

              n- препарування зубів під вкладку(порожнини I-IV класи за Блеком), під коронку n(пластмасову, керамічну, штамповану,металопластмасову, суцільнолиту, nметалокерамічну,коронку за Бєлкіним), препарування кореня зуба під штифтову nконструкцію (просту штифтову вкладку, штифтовий зуб за Ільїною-Маркосян, за nРічмондом),

              n- зняття відбитків (еластомери, альгінати, гіпс),

              n- отримання моделей,

              n- аналіз моделей,

              n- фіксація центральної оклюзії,

              n- при необхідності-нормалізація  оклюзійних співвідношень,

              n- застосування кап та ортодонтичних апаратів,

–  при препаруванні зубів nдля профілактики

–  ремінералізуючі розчини,

              n- депульпування зубів за показаннями

              n- порожнину під вкладку заповнити     тимчасовим nматеріалом,

              n- використання тимчасових коронок на препаровані зуби,

              n- припасування та фіксація  незнімного протеза (вкладки, коронки, nмостоподібного протеза),

– підгонка та накладання знімного nпротеза (часткового знімного пластиночного, бюгельного з литими оклюзійними nнакладками)

             nРекомендації:

Згідно умов виконання nгарантійного терміну, вимог до пацієнта після проведення протезування, терміну nслужби користування знімними протезами.

 

Диспансеризація:

Звернення до лікаря не рідше 1 nразу на рік, а при появі ускладнень  та пошкоджень протезів  nзвертатись негайно.

Клінічна форма – вертикальна nформа патологічного стирання зубів

Критерії діагностики:

Клінічні:

                n- частіше спостерігається при глибокому блокуючому прикусі,

       n         – форма стирання nпереважно локалізована,

                n-пошкоджуються, в основному, тканини передніх зубів,

                n- наявність  відкритої поверхні дентину та гострих кромок  емалі, nстертість має форму фасеток, 

                n- при інтактних зубних рядах  та відсутності патології пародонту nзниження  міжальвеолярної висот не спостерігається, гіпертрофія nальвеолярного відростка  спостерігається в межах стирання,

       n- зниження міжальвеолярної висоти при наявності дефектів зубних рядів,

                n- дисфункція СНЩС,

                n- бруксизм,

                n- можлива гіперестезія стертих зубів,

            n- стирання бокових зубів при перенавантаженні при частковій адентії,

                n- у важких випадках виникає глибокий травмуючий прикус

 

Допоміжні діагностичні критерії:

                n- електроодонтодиагностика: стан пульпи,

                n- визначення висоти нижньої третини обличчя,

                n- заповнення та аналіз одонтопародонтограм,

                n- міотонометрія,

                n- електроміографія жувальних м¢язів,

                n- альгінатні, гіпсові відбитки  для діагностичних моделей щелеп,

                n- аналіз прицільної рентгенограми, панорамного знімка, ортопантомограми,

                n- аналіз томограми СНЩС по показаннях

 

Лікування:

              n- десентизаційні міроприємства,

              n- препарування зубів під вкладку( порожнини I- IV класу за Блеком) , коронку n(пластмасову, фарфорову, штамповану, металопластмасову, суцільнолиту, nметалокерамічну, коронку за Бєлкіним), препарування кореня зуба під  nпросту штифтову вкладку, штифтовий зуб за Ільїною-Маркосян, за Річмондом.

              n- моделювання вкладок прямим методом,

              n- зняття відбитків (еластомери, альгінати, гіпс),

              n- отримання моделей,

              n- аналіз моделей,

              n- визначення та фіксація центральної оклюзії,

              n- при необхідності-нормалізація  оклюзійних співвідношень,

              n- застосування кап та ортодонтичних апаратів,

              n- при препаруванні зубів для профілактики –ремінералізуючі розчини,

              n- порожнину під вкладку заповнити     тимчасовим nматеріалом,

              n- використання тимчасових коронок на препаровані зуби,

              n- припасування та фіксація  незнімного протеза (вкладки, коронки, nмостоподібного протеза),

              n- підгонка та накладання знімного протеза (часткового знімного пластиночного, nбюгельного з литими оклюзійними накладками),

 

Рекомендації:

Згідно умов виконання nгарантійного терміну, вимог до пацієнта після проведення протезування, терміну nслужби користування знімними протезами.

 

Диспансеризація:

Звернення до лікаря не рідше 1 nразу на рік, а при появі ускладнень  та пошкоджень протезів  nзвертатись негайно.

 

Критерії ефективності лікування n(гарантійні терміни служби протезів)

Клінічна форма –змішана nформа  патологічного стирання зубів

 

Критерії диагностики:

Клінічні:

                n- частіше спостерігається при ортодонтичному прикусі,

                n- змінені сагітальні та трансверзальні  компенсаційні криві,

                n- вкорочення довжини коронок зубів,

                n- наявність  відкритої поверхні дентину та гострих кромок  емалі, nстертість має форму ячеєк,  фасеток,  узур, ступенів,

         n       – наявність відкритої пульпової nкамери, некроз пульпи,

                n- при локалізованій формі зниження міжальвеолярної висоти не спостерігається,

                n- вакантна гіпертрофія альвеолярного відростка,

                n- при генералізованій формі  виникає стирання всіх зубів, зниження nміжальвеолярної висоти,

                n- ознаки гіпоплазії, флюорозу,

                n- ясна блідо-рожеві, окрім місць, де є незнімні протези, та дефекти зубних nрядів.

                n- гіперестезія,

        n        – парафункції м¢язів,

                n- дисфункції СНЩС,

                n- при втраті великої кількості зубів деструктивні процеси  в пародонті

 

Допоміжні діагностичні критерії:

                n- електроодонтодиагностика: стан пульпи,

             n   – визначення висоти нижньої третини обличчя,

                n- заповнення та аналіз одонтопародонтограм,

                n- міотонометрія,

                n- електроміографія жувальних м¢язів,

                n- альгінатні, гіпсові відбитки  для діагностичних моделей щелеп,

                n- вивчення  діагностичних моделей,

                n- визначення  показників зміни висоти  нижньої  третини  nобличчя,

                n- аналіз прицільної рентгенограми, панорамного знімка, ортопантомограми,

               n – аналіз томограми СНЩС

 

Лікування:

              n- десентизаційні міроприємства,

              n- препарування зубів під вкладку (порожнини  I-IV класу за Блеком), nкоронку (пластмасову, фарову, штамповану, металопластмасову, суцільнолиту, nметалокерамічну,  коронку за Бєлкіним), препарування коренів зубів під nштифтовій зуб за Ільїною-Маркосян, за Річмондом, просту штифтову вкладку,

              n- моделювання  вкладок прямим методом,

              n- зняття відбитків (еластомери, альгінати, гіпс),

          n    – отримання моделей,

              n- вивчення моделей,

              n- визначення та фіксація центральної оклюзії,

              n- нормалізація  оклюзійних співвідношень,

              n- застосування кап ,

              n- при препаруванні зубів для профілактики –ремінералізуючі розчини,

               n- порожнину під вкладку заповнити     тимчасовим nматеріалом,

              n- використання тимчасових коронок на препаровані зуби,

              n- припасування та фіксація  незнімного протеза (вкладки, коронки, nмостоподібного протеза),

              n- підгонка та накладання знімного протеза (часткового знімного пластиночного, nбюгельного з литим оклюзійними накладками),

 

Рекомендації:

– згідно умов виконання гарантійного терміну протезування,

– вимог до пацієнта після проведення протезування,

– терміну  користування знімними протезами.

 

Диспансеризація:

Звернення до лікаря не рідше 1 разу на рік, а при появі ускладнень  та nпошкоджень протезів  звертатись негайно.

 Фізіологічне стирання – Це поступова і nрегулярна зношуваність субстанції зубів в результаті жування. Воно проявляється nна ріжучих, оклюзійних і аппроксімальних поверхнях.

Надмірне стирання – Цененормальна n(патологічна) зношуваність твердих тканин зуба, яка може обмежуватися одним nзубом або групою зубів у разі їх ненормальною функції або положення (позиції). nНадмірне зношування жувальних поверхонь може бути наслідком бруксизму, nнадмірного жування тютюну чи гумки або інших шкідливих звичок.

Розрізняють три ступені стирання: nI – в межах емалі; II – в межах дентину, але не більше ніж дорівня даху порожнини nзуба; III – більш інтенсивне стирання, ніж при II ступеня.

Перебіг надмірного стирання, Як nправило, безсимптомний, але іноді є гіперестезія дентину. При II-III ступенях nстирання відбувається зміна прикусу, що тягне за собою порушення в nскронево-нижньощелепного суглоба. У більшості випадків стирається оклюзійна nповерхню зубів (горизонтальне стирання). Однак зустрічається і nвертикальнестирання.

Так як основним истирающим nфактором є їжа, то відповідні ради з харчування можуть сприяти уповільненню або nпризупинення стирання зубів. При II-III ступенях стирання в молодому і nсередньому віці рекомендується протезування.
nСтирання зубів

Стирання – це патологічна nзношуваність твердих тканин зуба при терті сторонніми предметами і nсубстанціями.
nСтирання виникає при неправильній чищенні зубів. Воно може бути також при nнадмірному курінні трубки (затиснутою між зубами), механічному дії кламмеров nпогано підігнаних часткових протезів та ін

В залежності від факторів, що nобумовлюють стирання, Збиток твердих тканин може набувати різну форму: nV-подібний дефект (син.: клиновидний дефект), виїмка на ріжучому краї, nнеправильна форма зуба при ритуальному сошліфовиванія і т.д. Найбільш часто nзустрічається клиновидний дефект. Він локалізується в пришеечной частині nкоронок іклів, премолярів, рідше різців. Спад тканини йде поступово, часто nсупроводжується гіперестезії дентину. Поверхня дефекту гладка, блискуча, nтверда.
nПри стиранні твердих тканин важливо виявити, і усунути етіологічний фактор. nДефекти усуваються шляхом пломбування або протезування.
nЕрозія твердих тканин зубів

Ерозія – Це поверхнева втрата nтвердих тканин зубів внаслідок розчинення їх кислотами без залучення в цей nпроцес бактерій. Ерозії зазвичай локалізуються в приясенній третини nвестибулярної поверхні зубів, особливо на верхніх різцях. Ерозії бувають nидиопатическими (не відома причина). Вони можуть виникати при зловживанні nкислими продуктами харчування, в осіб, що працюють на шкідливому виробництві, nпов’язаному з кислотами, у пацієнтів, які страждають блювотою.

Найчастіше вражаються різці nверхньої щелепи. Ділянки ураження емалі локалізуються між екватором і nпришеечной областю зуба, утворюючи дефекти блюдце-видною форми. Розрізняють nерозію емалі та дентину. За перебігом процес може бути медленнотекущіе, nшвидкоплинним і призупинився. Колір ерозований поверхні відповідає природному nкольору тканин зуба, але в разі припинення чистки зубів, що буває при супутньої nгіперестезії, поверхня ерозії забарвлюється харчовими барвниками, набуваючи nжовтий або світло-коричневий відтінок.

При ерозії твердих тканин зубів nпотрібно усунути причинний фактор. Не можна скасовувати чистку зубів навіть при nсильній хворобливості. Стабілізація процесу досягається призначенням nмінералізуючий терапії у вигляді багаторазових аплікацій розчинів кальцію і фторидів. nЗа свідченнями проводяться пломбування та протезування.

ПОКАЗАННЯ ТА nПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ ДЕФЕКТІВ ЗУБНОГО РЯДУ МОСТОПОДІБНИМИ ПРОТЕЗАМИ
n
nПоказаннями до застосування мостоподібних протезів є включені дефекти зубного nряду. Залежно від продовженості та топографії дефекту, що зумовлюються nкількістю видалених зубів та функціональною цінністю тих, які залишилися, nвизначають можливість використання незнімних зубних протезів. Незнімні nмостоподібні протези застосовують для лікування у таких випадках:

1.     nу разі втрати nвід одного до чотирьох різців;

2.     nу разі втрати nікла;

3.     nу разі втрати nпремоляра або премолярів;

4.     nу разі втрати nдвох премолярів та першого моляра;

5.     nдопускається у nразі втрати з одного боку щелепи двох премолярів, першого і другого молярів, але nза наявності збереженого та добре розвинутого третього моляра.

nПротипоказано застосування незнімного мостонодібного протеза за наявності nрудиментарного третього моляра, в такому разі дефект необхідно заміщати знімною nконструкцією зубного протеза.
nВключені дефекти не завжди є показанням до застосування мостоподібних протезів. nТак, за відсутності ікла, двох премолярів та першого моляра застосування даної nконструкції зубного протеза є протипоказаним.
n
nРідше мостоподібні протези використовують за наявності кінцевих дефектів nзубного ряду. Це пов’язано передусім з їх дією на пародонт опорних зубів Так, nдослідження Х.А. Каламкарова засвідчили, що функціональне перевантаження зубів nза наявності однобічних мостоподібних протезів, які заміщають жувальну групу зубів, nобов’язково призводить до патологічної рухомості, нахилу їх у бік дефекту, nспричиняючи виникнення під проміжною частиною протеза декубітальних виразок. nЧасто спостерігається відлом проміжної частини із зануренням його у nслизову,«болонку коміркового відростка та частини.
n
nРентгенологічне спостерігається розширення періодонтальної щілини. атрофія nкісткової лунки з боку підвищеного функціонального навантаження. Клінічна nкартина значно погіршується і процеси декомпенсації опорних зубів проходять nшвидше за наявності захворювань тканин пародонта. Таким чином використання nмостоподібних протезів з однобічною опорою виправдане у хворих, яким nпротипоказано застосування знімних конструкцій зубних протезів. У такому разі nнеобхідно:

1.     nдобре вирівняти nоклюзійні співвідношення;

2.     nштучний зуб не nмоделювати ширшим від премоляра;

3.     nдля опори nвикористовувати два зуба.

Вирішення nпитання про використання зубів як опори для мостоподібного протеза повинно nприйматися тільки після детального клінічного та рентгенологічного вивчення стану nїх пародонта. Рентгенологічне обстеження обов’язкове у тому разі, коли с nпідозра на ураження тканин пародонта, ускладнення каріозної хвороби, наявність nобширних пломб, патологічної рухомості зубів. наявності зубо-ясенних кишень. nВідносним протипоказанням до використання зубів, які дистальне обмежують nдефект, як опори с ураження їх пародонта (патологічна рухомість, атрофія nкісткової тканини).
nУ клініці ортопедичної стоматології прийнято вважати, що межа компенсаторних nможливостей тканин пародонта кожного зуба визначається подвоєною силою nжувального навантаження. Визначення у клініці жувального навантаження є досить nважким завданням. Адже за допомогою гнатодинамометра можна визначити тільки nвертикальне навантаження, а не навантаження в цілому. Небезпідставно в останній nчас піддаються критиці та обмежуються у використанні числові таблиці Н.І. nАгапова та І.М. Оксмана. Так само не можна бездумно користуватися жувальними nпробами С,Е. Гельмана та І.С. Рубінова.
nОтже, нині немає бездоганного методу визначення компенсаторних можливостей nпародонта. Але незважаючи на це рекомендується використовувати таблиці названих nкоефіцієнтів як допоміжний метод. Визначивши у відсотках жувальну цінність nкожного зуба, можна таким чином сформулювати положення про показання до застосування nмостоподібних протезів залежно від подовженості дефекту. Сума жувальних nкоефіцієнтів втрачених зубів не може бути більшою, ніж сума жувальних nкоефіцієнтів опорних зубів.
nПротипоказаннями до використання мостоподібних протезів є наявність; таких клінічних nситуацій:

1.     nвеликі дефекти, nобмежені зубами з різною функціональною орієнтованістю;

2.     nдефекти, nобмежені дистально зубом з патологічною рухомістю;

3.     nдефекти, nобмежені зубами з низькими клінічними коронками.

ВИБІР ОПОРНИХ nЗУБІВ ДЛЯ МОСТОПОДІБНИХ ПРОТЕЗІВ
nВажливим етапом у виготовленні мостоподібних протезів є вибір опорних зубів. Як nпоказали клінічні спостереження віддалених результатів протезування nмостоподібиими протезами, однією з найпоширеніших помилок є неправильна оцінка nта вибір опор. Це призводить до їх функціонального перевантаження і зрештою до nвидалення. Зробити правильний вибір опорних зубів для мостоподібних протезів nможна тільки за допомогою детального клінічного та пара-клінічного обстеження nхворих. Про стан тканин пародонта можна судити за стійкістю, рухомістю зубів, nспіввідношеннями клінічної коронки та кореня, наявністю пломб і кольору зубів. nВажливе значення мають результати вивчення прикусу оклюзійних співвідношень у nділянці дефекту зубного ряду.
nДля оцінки стану тканин пародонта необхідно використовувати рентгенологічне nдослідження. Рентгенологічному дослідженню обов’язково підлягають зуби, що nраніше були покриті коронками і використовувалися як опори мостоподібних nпротезів, які мають обширні пломби та змінені в кольорі, зуби з патологічною стертістю nта ті, що з різних причин змінили своє положення у зубній дузі.
nДуже важливим критерієм для оцінки оклюзійних співвідношень є вивчення nдіагностичних моделей. Досконало знаючи вимоги до опорних зубів, можна nправильно зробити їх вибір. Ідеальні умови звичайно спостерігаються дуже рідко, nколи зуби знаходяться у правильних оклюзійних співвідношеннях, з високими nінтактними коронками та здоровим пародонтом.
nХворих зі включеними дефектами зубних рядів, яким необхідно проводити nортопедичне лікування за допомогою мостоподібних протезів, поділяють на дві nгрупи. Першу групу складають хворі зі сприятливими клінічними умовами, а до nдругої входять особи, опорні зуби яких лікували з приводу каріозної хвороби, nпульпітів, хронічних приверхівкових періодонтитів.
nПісля проведеного лікування зубів з приводу карієсу їх можна використовувати як nопори для мостоподібних протезів. Зуби з хронічними верхівковими вогнищами nможуть бути опорами для протеза за умови успішного терапевтичного лікування. nЗуби фронтальної групи з норицями, кистами, кистогранульомами можуть бути nвикористані як опора тільки після пломбування каналів та резекції верхівок nкоренів. Але використання таких зубів завжди несе з собою небезпеку загострення nзапальних процесів.
nВибір кількості опорних зубів — дуже відповідальний і важливий етап, який nнеобхідно вирішувати лікарям стоматологам-ортопедам. Досвід свідчить, що nпережовування їжі відбувається за допомогою 2-3 жувальних зубів верхньої та nнижньої щелеп з відповідного боку. Заданими Д.П. Конюшко, витривалість nпародонта жувальних зубів перевищує необхідну для пережовування їжі.
nҐрунтуючись на вищесказаному, можна зробити висновок, що мостоподібні протези nнайкраще фіксувати на зубах у межах груп, які виконують одну функцію: премоляр n— моляр, ікло праве — ікло ліве. Виняток складають випадки фіксації nмостоподібного протеза на іклах та жувальних зубах. Можливість використання з nцією метою ікол пояснюється тим, що вони розташовані на повороті зубної дуги і nїх пародонт орієнтований на сприйняття як вертикального, так і трансверзального nнавантаження. Ікла можуть використовуватися як опори у разі видалення усіх nрізців.
nНеобхідно пам’ятати, що захворювання тканин пародонта, подовження клінічної nкоронки, атрофія зубної комірки та патологічна рухомість І ступеня, а також nстан зубів після лікування хронічних приверхівкових вогнищ вимагають від лікаря nзбільшення кількості опор мостоподібного протеза. У такому разі мостоподібний nпротез перетворюється у тину, яка може протистояти значним зусиллям під час nвживання їжі.
n ОСНОВНІ nПРИНЦИПИ КОНСТРУЮВАННЯ МОСТОПОДІБНИХ ПРОТЕЗІВ
nВибираючи конструкцію мостоподібного протеза, лікар стоматолог-ортопед повинен nкеруватися певними правилами та принципами, дотримання яких забезпечить nвиготовлення високоефективних лікувальних протезів. Згідно з першим принципом, nопорні елементи мостоподібного протеза та його проміжна частина повинні nзнаходитися на одній лінії. Криволінійна форма проміжної частини мостоподібного nпротеза призводить до трансформації вертикальних та горизонтальних навантажень в nобертальні.
nНавантаження припадає на ту частину тіла мостоподібного протеза, яка найбільш nвиступає. У разі проведення перпендикуляра до прямої, яка з’єднує довгі осі nопорних зубів, з найвіддаленішої від неї точки тіла протеза, він буде плечем nважеля, який обертає протез під дією жувального навантаження. Зменшення nкривизни проміжної частини сприятиме зниженню ротаційної дії трансформованого nжувального навантаження.
nСуть другого принципу полягає у тому, що під час конструювання мостоподібного nпротеза необхідно використовувати опорні зуби з не дуже високою клінічною nкоронкою, оскільки величина горизонтального навантаження прямо пропорційна nвисоті клінічної коронки опорного зуба. Дуже небезпечне для тканин пародонта nвикористання опорних зубів з високими клінічними коронками та вкороченими nкоренями.
nЗа такої клінічної ситуації виникає небезпека швидкого переходу компенсованої nформи функціонального перевантаження у декомпенсовану з появою патологічної nрухомості опорних зубів. Така клінічна картина характерна у разі вираженої nатрофії коміркового відростка та частини, зміни співвідношення внутрішньо-та nпозакоміркової частини зуба із зменшенням внутрі-шньокоміркової частини кореня. nЄ загроза ускладнень у разі використання штучних коронок на зуби з дуже nнизькими клінічними коронками, у таких випадках звичайно поломка мостоподібного nпротеза проходить по лінії спайки у штамповано-паяних конструкціях. Третій nпринцип передбачає, що ширина жувальної поверхні тіла мостоподібного протеза nповинна бути меншою, ніж ширина жувальних поверхонь зубів, які заміщують. nУраховуючи, що будь-який мостоподібний протез функціонує за рахунок резервних nсил пародонта опорних зубів, звуження жувальної поверхні проміжної частини nзменшує навантаження на останні. Конструюючи проміжну частину мостоподібного nпротеза, необхідно враховувати наявність зубів-антагоністів та їх вид – nприродні чи штучні. Звичайно жувальна поверхня проміжної частини мостоподібного nпротеза виготовляється вужчою, ніж жувальна поверхня відсутніх зубів, з метою nзапобігання Функціональному перевантаженню пародонта опорних зубів. У такому nразі звуження жувальної поверхні проміжної частини проводиться індивідуально nзалежно від клінічної картини.
nЗгідно з четвертим принципом, величина жувального тиску обернено пропорційна nвідстані від точки його прикладання до опорного зуба. Чим ближче до опорного nзуба прикладене навантаження, тим більший тиск буде припадати на опорний зуб, і nнавпаки, у разі збільшення відстані від місця прикладання навантаження до nопорного зуба тиск на цей опорний зуб буде зменшуватися. Абсолютно протилежна nзакономірність простежується у разі конструювання консольних мостоподібних nпротезів. Тут чим більший розмір підвісного штучного зуба, тим більшому nфункціональному перевантаженню буде піддаватися рядом розміщений опорний зуб. З nметою профілактики перевантаження пародонта опорних зубів необхідно збільшувати nкількість опор та зменшувати жувальну поверхню і, по можливості, не nвикористовувати консольні мостоподібні протези.
nП’ятий принцип пов’язаний з необхідністю відновлення контактних пунктів між nопорними елементами мостоподібного протеза та поруч розміщеними природними nзубами, що дозволяє відновити безперервність зубного ряду і сприяє nрівномірнішому розподіленню жувального тиску, особливо його горизонтального nкомпонента, серед зубів, що залишилися у ротовій порожнині. Особливо важливо nдотримувати цього принципу за умови добре вираженої сагітальної кривої, коли nтрансформовані із вертикальних горизонтальні навантаження будуть нахиляти nопорні зуби в медіальному напрямку.
nПравильно відновлені опорними елементами мостоподібного протеза контактні nпункти будуть передавати частину горизонтального навантаження на поруч nрозміщені природні зуби. Це допомагає зберегти стійкість опорних зубів та nзапобігає їх нахилу в медіальному напрямку.
nШостий принцип передбачає раціональне конструювання мостоподібних протезів з nточки зору нормальної оклюзії. Виділяють дві групи хворих. У першу входять nхворі, яким необхідно відновити оклюзійні співвідношення у ділянці дефекту nшляхом детального моделювання оклюзі йної поверхні мостоподібного протеза, який nвписується у наявну у хворого функціональну оклюзію.
nДо другої групи входять хворі, які потребують не тільки протезування, але nводночас і зміни функціональної оклюзії у межах усього зубного ряду. Така nклінічна ситуація спостерігається у разі часткової втрати зубів, патологічної nстертості їх, захворювань тканин пародонта, порушених оклюзійних nвзаємовідношень. Таким чином, для другої групи хворих необхідно не тільки nскладне протезування, але й нормалізація оклюзійних співвідношень.

Патологічна стертість зубів має поліетіологічну форму захворювання. У виникненні цього захворювання беруть участь як ендо-, так і екзогенні чинники. Не виключена також роль порушення мінерального обміну речовин, яке є супутнім основному соматичному захворюванню. Велике значення мають також такі чинники, як дія хімічних агентів, особливо подовжена в часі.

Патологічна стертість зубів розвивається від механічних перевантажень, які звичайно є наслідком утрати зубів.

За А.С.Щербаковим (1984), причинами патологічної стертості зубів є функціональна недостатність твердих тканин, зумовлена їх морфологічною неповноцінністю, а саме:

— вродженою — як наслідок порушення амело- і дентиногенезу за наявності

захворювань у матері і дитини;

— спадковою (хвороба Капдепона);

— набутою унаслідок нейродистрофічних процесів, порушень функції

кровоносної системи й ендокринного апарату, порушень обміну речовин

різноманітної етіології.

Стирання зубів – це фізіологічний прогрес, що здійснюється протягом всього nжиття. Міра стирання і його швидкість визначаються характером їжі і nінтенсивністю використання жувального апарату. Стирання зубів слід підрозділяти nна фізіологічне (нормальне) і патологічне (підвищене) стирання.
nФізіологічне стирання виникає в результаті прямого контакту поверхонь nзубів-антагоністів або суміжних зубів і є результатом фізіологічної функції nжування. Фізіологічне стирання збільшується з віком і виявляється в першу чергу nна горбах оклюзійної поверхні моляров і премоляров: у нормі до 40 років має nмісце невелика стерта емалі горбів, а до 50 – 60 років стирання виявляється у nвигляді значного спаду емалі горбів і укороченні коронок різців. У зв’язку з nтим що зуби володіють фізіологічною рухливістю, стираються апроксимальные nповерхні зубів; апроксимальные контакти перетворюються з точкових в площинних. nЗалежно від площини стирання розрізняють оклюзійне і апроксимальное стирання.
nПатологічне стирання полягає в інтенсивному спаді твердих тканин групи або всіх nзубів. Це може бути викликано порушеннями прикусу, дефектами зубних рядів, nнеправильною конструкцією протезів, пороками розвитку твердих тканин зубів, nзвичкою жувати на одній стороні. До патологічного стирання зубів інколи nнаводять психогенні причини: під час сну можуть виникати часті, сильні і тривалі nзіткнення зубів за типом бруксизму; деякі пацієнти під час стресу стукають nзубами.
nПатологічне стирання, пов’язане з дією зубної щітки або продуктів харчування, nпилу, зубної пасти, в іноземній літературі носить назву абразії (або стирання): nописано утворення узур на різцях від муншд-тука трубки, постійного відкусування nзубами нитки, зловживання насіннячками. Лікування полягає в усуненні nтравмуючого чинника і відновленні втрачених тканин зуба шляхом пломбування.
nВ результаті стирання зубів формуються гострі краї, що травмують слизисту nоболонку рота; оголення дентину наводить до виникнення гіперестезії.
nКлінічна картина. При огляді в порожнині рота виявляється голий дентин в nобласті горбів і ріжучих країв зуба. Формування гострих країв емалі наводить до nутворення дефекту, що нагадує чашу; емалеві краї «чаші» сколюються, оголюючи nдентин, схильний до швидкого стирання. Пацієнти скаржаться на: болі від nтемпературних подразників; прийому солодкого; жування навіть м’якої їжі; nтравмування мови і слизистої оболонки щік гострими краями емалі;
nчасте прикушення щік і губ; утворення заїди. В разі значного зниження висоти nкоронок зубів з’являються ознаки зменшення висоти нижнього відділу особи, зміни nз боку височно-нижнечелюстного суглоба, паління і біль в області слизистої nоболонки рота, порушення слуху і ін. Необхідно пам’ятати, що багато пацієнтів nмолодого і середнього віку з патологічним стиранням зубів страждають nзахворюваннями ендокринних залоз (найчастіше – щитовидної залози), тому nнеобхідна консультація ендокринолога.
nЛікування залежить від міри і причин патологічного стирання. Необхідно nстабілізувати процес і запобігти подальшому прогресу спаду тканин зубів. У ряді nвипадків для цього застосовують протезування з використанням вкладок із сплавів nі металевих коронок. Якщо причина патологічного стирання полягає в nнеправильному пломбуванні або протезуванні, необхідно відновити нормальну форму nоклюзійних поверхонь зубів, а при дефектах зубних рядів провести адекватне nпротезування. При вираженому зниженні висоти нижнього відділу особи і патології nприкусу необхідне використання ортопедичних конструкцій.
nВ разі домінуючої ролі психогенних чинників призначають седативную терапію і nносіння суглобової шини вночі і під час занять, що вимагають максимальної nконцентрації уваги і нервової напруги (наприклад, при роботі з комп’ютером і т. nд.). Носіння суглобової шини сприяє запобіганню стиранню зубів і нормалізує nположення суглобової голівки нижньої щелепи в суглобовій ямці.
nУ будь-якому випадку необхідна низка наступних заходів: препарування і nпломбування дефектів (якщо не вибрано іншого методу відновлення тканин зуба); nзгладжування гострих країв зубів; проведення реминерализирующей терапії або nусунення чутливості іншими засобами, оскільки в 99 % випадків така патологія nтканин зубів супроводиться вираженою гіперестезією. Необхідність обов’язкового nпрепарування тканин зубів з патологічним стиранням обумовлена облітерацією і nгіпермінералізацією дентину, що перешкоджає створенню нормальної адгезії пломби nдо тканин зуба.

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ПАТОЛОГІЧНОЇ СТЕРТОСТІ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ
nПеред складанням плану ортопедичного лікування хворого з nпатологіч­ною стертістю зубів його слід детально обстежити. Під час обстеження nнеобхід­но визначити найвірогідніший етіологічний чинник патологічної nстертості, фор­му і ступінь ЇЇ (локалізована, генералізована, компенсована, nдекомпенсована), клінічний і рентгенологічний стан коронок та тканин пародонта nзубів, стан пульпи в них, можливі зміни зовнішнього вигляду хворого, стан скронево-ниж­ньощелепного nсуглоба. У процесі збору анамнезу необхідно вияснити, чи не було подібної пато­логії nу близьких родичів. У людей похилого віку виясняють, чи немає даної патології у nїх дітей. Особливу увагу необхідно приділити виясненню умов праці.
nМаючи дані про етіологічні чинники, можна ефективно провести лікуван­ня хворих, nможливо, аж до зміни професії, якщо ця патологія зумовлена дією випаровування nкислот (кондитерське виробництво тощо). У разі функціональ­ного перевантаження nвідновлення анатомічної форми коронки зуба повинно відбуватися шляхом nпротезування, яке усуває травматичну оклюзію. Якщо висота нижньої третини лиця nзбережена, ортопедичне лікування має профілак­тичний характер, а в разі її nзниження проводять ортопедичні заходи, спрямо­вані на її нормалізацію шляхом nпідвищення міжкоміркової висоти. Клінічне і рентгенологічне дослідження тканин nротової порожнини полег­шує складання плану лікування і вибір оптимального nметоду.
nПідготовка хворих до ортопедичного лікування обов’язково включає са­націю nротової порожнини. Видалення зубів проводиться після детального ви­вчення стану nкісткової тканини та тканин пародонта зі включенням у комп­лекс обстеження nелектрозбудливості пульпи, яка за даної патології звичайно знижена. Видаленню nпідлягають зуби зі змінами біля верхівкових тканин, з не­прохідними каналами, nзуби, які не мають функціональної цінності, на які не­можливо виготовити nкуксові вкладки. Під час складання попереднього плану лікування необхідно nпроводити диференційну діагностику оклюзійних порушень, які виникли внаслідок nзубо-коміркового подовження, з деформаціями, що мають інший патогенез. У разі nвтрати жувальної групи зубів фронтальна група виконує змітану функцію, що nпризводить до вкорочення їх клінічних коронок за рахунок стирання емалі і дентину.
nЗниження міжкоміркової висоти і прогресування феномену Годона-По­пова nзумовлюють виражені деформації оклюзійної поверхні. Якщо зуби були видалені у nмолодому віці, то крім вираженого феномену Годона-Попова і в зв’язку зі nзниженням міжкоміркової висоти спостерігається й істинне зубо-коміркове nподовження. Так, залежно від клінічної картини у першому випадку деформацію nможна ліквідувати підвищенням міжкоміркової висоти, у другому ж цього nнедостатньо і необхідно буде проводити перебудову оклюзійних співвідношень nіншими методами.
nОртопедичне лікування у разі патологічної стертості зубів має як лікуваль­ну, nтак і профілактичну мету. Під першою розуміють поліпшення функції жу­вання і nзовнішнього вигляду хворого, під другим — запобігання стиранню твер­дих тканин nзубів і профілактику захворювань скронево-нижньощелепного суг­лоба. Вирішення nконкретних завдань у процесі ортопедичного лікування того або іншого хворого nзалежить від особливостей клінічної картини.
nПеред складанням плану ортопедичного лікування хворого з патологіч­ною nстертістю зубів необхідно проаналізувати клінічну ситуацію, визначити, яким nчином можна відновити міжкоміркову висоту, врахувавши дані вивчен­ня висоти nнижньої третини лиця у стані фізіологічного спокою та центрально­го nспіввідношення щелеп.
nНеобхідно звернути увагу надані рентгенологічного дослідження nскронево-нижньощелепного су глоба.
nУ разі локалізованої та генералізованої форми стертості без зміни висоти nнижньої третини лиця можна застосовувати такі найпоширеніші методи орто­педичної nдопомоги. Якщо патологічна стертість спричинила зміни в естетич­ному nвідношенні, тоді необхідно до плану ортопедичних заходів включити про­тезування nтвердих тканин зубів куксовими вкладками та суцільнолитими кон­струкціями з nоблицюванням сучасними матеріалами залежно від умов проте­зування.
nУ важких випадках, коли процес запущений, необхідно крім профілакти­ки nподальшого прогресування хвороби повернути зовнішній вигляд хворого через nвідновлення анатомічної форми коронок. У такому разі необхідно збільшити міжкоміркову nвисоту в передньому відділі або на всьому протязі зубних рядів. У першому nклінічному випадку на фронтальну групу зубів виго­товляють знімні пластинкові nабо металеві капи, розмикаючи прикус у бічних відділах, що призводить до nзворотного розвитку коміркових відростка і части­ни у передньому відділі. Такий nпідхід ефективний у хворих молодшого віку; у похилому віці перебудова nкоміркових відростка і частини може не відбутися, тоді необхідно збільшити nміжкоміркову висоту, якщо це дозволяє зробити стан скронево-нижньощелепного nсуглоба. Підвищення міжкоміркової висоти необ­хідно проводити з перебудовою nміостатичних рефлексів у кілька етапів. У край­ньому разі, коли всі nзастосовувані методи неефективні, необхідно провести видалення фронтальної nгрупи зубів, якщо культі їх розташовані на рівні ясен­ного краю.
nЗа наявності патологічної стертості, що супроводжується зниженням ниж­ньої nтретини лиця, завдання протезування значно ускладнюються. У такому разі nнеобхідно не тільки поліпшити функцію жування, але й запобігти подаль­шому nстиранню зубів. Одночасно треба підвищити міжкоміркову висоту, що дозволить nзмінити зовнішній вигляд хворого і нормалізувати положення го­ловки нижньої nщелепи в суглобовій ямці.
nПідвищення міжкоміркової висоти досягається відновленням форми і висоти стертих nкоронок природних зубів, для чого необхідно використати суцільнолиті nконструкції, оскільки всі інші за даної патології малоефективні недовговічні.
nОртопедичне лікування проводять у такому порядку. Спочатку виготовляють куксові nвкладки, а вони застосовуються досить часто, та проводять препарування зубів з nурахуванням виду і конструкції майбутніх зубних протезів. Після цього nвизначають міжкоміркову висоту або фізіологічний стан споки-: нижньої щелепи. nПроводять фіксацію визначеної міжкоміркової висоти одним із способів (валики з nвоску, термопластичної або силіконових мас тощо). Оклюзійна висота нижньої nтретини лиця у такому разі має бути меншою на 2-3 мм від висоти спокою. Для nпідтвердження правильності визначення центрального співвідношення та фіксації nщелеп можна використати рентгенологічне дослідження елементів nскронево-нижньощелепного суглоба. У разі правильного визначення суглобова nщілина буде однакової ширини як у передньому, так і в задньому відділах. Після nтого із зубних рядів силіконовими масами знімають подвійні відбитки і за ними nвідливають розбірні моделі. Користуючись прикусними валиками, зубний технік nскладає їх і проводить гіпсування у положенні центральної оклюзії за допомогою nартикулятора, після чого розпочинає моделювання визначеної ортопедичної nконструкції.
nЗа наявності великої різниці у висоті нижньої третини лиця під час змикання nзубів і в положенні спокою (б мм) без дистального зміщення нижньої щелепи nпідвищення міжкоміркової висоти можна провести одномоментно. Спочатку висота nвідновлюється тимчасовою знімною капою, і якщо протягом 2-3 тиж не nвиникало ускладнень з боку м’язової системи та скронево-нижньощелепного nсуглоба, завершальне протезування проводять раніше описаним способом.
nЗбільшення міжкоміркової висоти на 8мм і більше з метою запобігання негативним реакціям з nбоку м’язів та суглоба необхідно проводити поетапно, використовуючи для цього nнакусні пластинки. Підвищення міжкоміркової висоти у хворих з дистальним nзміщенням нижньої щелепи потребує спеціальної підготовки за допомогою nлікувальної накусної пластинки з похилою площиною. Переміщення нижньої щелепи nвперед повинно проходити під рентгенологічним контролем положення головки nнижньої щелепи. Відновлення форми зубів у разі патологічної стертості повними nметалевими штампованими коронками недопустиме як з естетичної, так і nфункціональної точки зору. Малоефективні і конструкції комбінованих nштамповано-паяних коронок та мостоподібних протезів.
nНайдосконалішими конструкціями зубних протезів у разі лікування хворих з патологічною nстертістю зубів є суцільнолиті конструкції з облицюванням сучасними матеріалами n(фотополімерні пластмаси, керамічні маси).
nЧасткова втрата зубів може відбутися на тлі уже наявної патологічної стертості nзубів. З іншого боку, втрата молярів і премолярів може призвести до nпатологічної стертості фронтальної групи зубів від змішаної функції, яку їм nдоводиться виконувати. Клінічна картина у такому разі складна, оскільки до nпатологічної стертості додається клініка часткової втрати зубів. До завдань, nякі необхідно вирішувати під час протезування у разі патологічної стертості nзубів, додаються ще й проблеми заміщення часткових дефектів зубів. Ортопедичні nконструкції зубних протезів, які застосовують для вирішення останнього nзавдання, обумовлюються конкретною клінічною картиною. У разі включених nдефектів без зниження нижньої третини лиця можуть бути використані незнімні nсуцільнолиті протези. За умови зниження нижньої третини лиця протезування nзабезпечує відновлення дефектів зубних рядів та обов’язкове підвищення nміжкоміркової висоти на всіх збережених зубах. Цього можна досягти повною nмірою, якщо використовувати суцільнолиті мостоподібні протези. За наявності nкінцевих дефектів, як однобічних, так і двобічних, показано використання різних nконструкцій знімних зубних протезів.

Основні вимоги nдо лікування захворювань пародонту:

1.                      nЛікування повинне бути комплексним. Це nозначає, що в плані лікування слід передбачити методи та засоби, спрямовані на nусунення симптомів захворювання, нормалізацію стану тканин пародонту та вплив на організм nхворого в цілому, тобто правильне поєднання місцевого та загального лікування.

2.                      nНеобхідна сувора індивідуалізація nкомплексної терапії з урахуванням виду, тяжкості захворювання та особливостей nклінічного перебігу, а також загального стану хворого.

3.                      nОбгрунтований вибір методів і засобів впливу на вогнище в nпародонті і організм хворого в цілому.

4.                      nДотримання правильної послідовності застосування nрізних методів і засобів комплексної терапії.

5.                      nУ період ремісії проводити повторні nкурси лікування з метою профілактики загострення хронічного процесу.

6.                      nПередбачити проведення реабілітаційних nзаходів.

7.                      nОрганізація диспансеризації.

Серед методів, використовуваних в ортопедичної nстоматології необхідно зазначити наступне:

1.Вибіркове пришліфовування.

2.Тимчасове шинування.

3.Ортопедичні прийоми.

4.Застосування постійних шинуючих апаратів і протезів.

5.Безпосереднє протезування і шинування.

Ортопедичні nметоди, які застосовуються для лікування захворювань пародонту, дозволяють nзняти запальні явища, поліпшити кровообіг і трофіку тканин за рахунок усунення патологічної рухливості, nнормалізації оклюзійних співвідношень, зняття травмуючого дії жувального тиску. nТеоретичні основи застосування цих методів, підтверджені клінічними спостереженнями, nполягає в наступному:

1.При пародонтиті є nпорушення гістофункціональної кореляції зуба з оточуючими тканинами. Деструкція nтканин пародонта веде до зменшення площі зв’язкового апарату і стінок альвеол, nзміни топографії зон стискання і розтягування під навантаженням, збільшення nпитомої тиску на тканини, зміни характеру деформації nволокон і кісткової тканини за рахунок зміни напрямку просторового зміщення nкореня зуба.

2.Дінаміческая функція жування nзмінена, але є додатковим чинником впливу зовнішнього середовища на тканини nпародонту.

3.Існує  тісний зв’язок між функцією жування nі кровообігом в тканинах пародонту.

4.Зміни  функцій жування обумовлює порушення nгістофункціональних кореляцій в системі зуб-пародонт, що виявляється порушенням nкровообігу за рахунок змін тонусу судин, розвитку реактивної, а потім застійної nгіперемії.

5.Под терміном “травми”, n”перевантаження” пародонту і “травматична оклюзія” слід розуміти nтаку зміну функцій жування, коли зуб або група зубів схильна прискореного, nрозтягнутого в часі однотипного впливу жувального тиску, що обумовлює nперекручення судинних реакцій.

6.Патологіческая nрухливість зубів у початковій стадії захворювання обумовлена набряком тканин і nпосилюється деструкцією волоконного апарату та кісткової тканини пародонту.

7.Деструкція nтканин пародонту значно знижує їхню витривалість до дії вертикальної і nспрямованої під кутом до довгої осі зуба навантаження, знижує рівень адаптації nта компенсації.

Методика Дженкельсона

Показання:

Суперконтакти при:

1.                      nвторинній деформації зубних рядів при nвторинній частковій адентії;

2.                      nпатологічній стертості;

3.                      nзахворюванні пародонту з нахилом зубів, nповоротом зубів навколо осі, освітою діаст і трем.

Розрізняють три класи:

1.                      nщічні поверхні вестибулярних nгорбів нижньої щелепи, вестибулярні – ріжучих поверхонь різців та іклів;

2.                      nоральні поверхні піднебінних горбів nверхньої щелепи;

3.                      nщічні поверхні піднебінних горбів nверхньої щелепи.

Виборча nпрішліфовка проводиться в 4-5 відвідувань в залежності від суперконтактов (якщо nконтакт 2,5 мм nза площею, то 5 відвідувань).

1 nвідвідування

Копіювальний nпапір ставиться на верхній щелепі, нижню щелепу при цьому треба рухати тому – nдистальна оклюзія. Прішліфовка проводиться по 3 класу каплевидними або nпламевідним бором, тобто загострити бугор, але не знімати сам бугор. Після nцього – ремтерапія, фтор-лак, захисні пасти.

2 nвідвідування

Через n3-5 днів до тижня. Зважити суперконтакти на нижній щелепі в центральній оклюзії nза 1 класом, горби не знімати, а шліфувати до 45 градусів, збільшити величину nкола екватора. Потім – ікло і різці з вестибулярної сторони. По ріжучому краю nможна прибрати тверді тканини, по висоті тільки в одному випадку, якщо один зуб nявно нижче інших зубів. Якщо зуб вкоротити, то він все одно буде йти у nсуперконтакт.

3 nвідвідування

Через 10 nднів перевірити верхні зуби в центральній оклюзії по 2 класу.

4 nвідвідування

Через n5-7 днів перевірити контакти в центральній оклюзії по 3 класу.

5 nвідвідування

Через n10-14 перевіряють всі три класи. Відполірувати тверді тканини, завжди – nремтерапія.

ШИНИ

Шина – пристосування для іммобілізації n(повної нерухомості або значно зменшеною рухливості) групи зубів або всього nзубного ряду.

Вимоги, nщо пред’являються до шин:

1.                      nстворювати міцний блок з групи зубів, nобмежуючи їх руху в трьох напрямках: вертикальному, вестибуло-оральному, nмедио-латеральному (для передніх) і переднезаднем (для бічних);

2.                      nбути жорсткою і міцно фіксованою на nзубах;

3.                      nне чинити дратівної дії на маргінальний пародонт;

4.                      nне перешкоджати медичної та хірургічної nтерапії ясенної кишені;

5.                      nне мати ретенційних пунктів для затримки їжі;

6.                      nне створювати своєї оклюзійної поверхнею блокуючих nмоментів руху нижньої щелепи;

7.                      nне порушувати промови хворого;

8.                      nне викликати грубих порушень зовнішнього nвигляду хворого;

9.                      nвиготовлення шини не повинно бути nпов’язане з видаленням великого шару твердих тканин коронок зубів.

Рішення nпро необхідність шинування приймається за оцінкою рухливості зубів, яка характеризує функціональний стан nпародонта. При убутку на 1 / 2 довжини кореня зуба площину шинування nгоризонтальна (мезіодістальное і трансверзальних напрямку). При убутку на 3 / 4 nдовжини кореня зуба горизонтальне і вертикальне шинування. Після визначення nплощині шинування, слід вибрати вид стабілізації – сагиттальная (в межах nбічного ділянки зубного ряду), фронтальна (передня ділянка); nфронто-сагиттальная, Парасагітальний, по дузі, по дузі в поєднанні з nПарасагітальний.

Захворювання nпародонту в різній мірі ускладнюють проведення ортопедичного лікування. Навіть nв простих випадках, наприклад, при відновленні неускладнених дефектів зубних nрядів, захворювання пародонту приводять до труднощів у виборі зубів для здійснення опорною nі ретенційної функціїфіксуючих елементів протезів. При збереженні повного nзубного ряду з ослабленим пародонтом ортопедичне лікування припускає шинування nрухомих зубів, їх об’єднання в єдиний блок. Частіше доводиться одночасно nшинували і відновлювати цілісність зубного ряду. Ортопедичні конструкції, що nвикористовуються в ході проведення комплексного лікування захворювань nпародонту, представлені:

1.                      nконструкціями, виготовленими до nпроведення терапевтичного та хірургічного лікування – тимчасові;

2.                      nПостійні чи довготривалі протези.

Тимчасове шинування

Тимчасові nпротези виготовляють з метою відновити дефекти зубних рядів і шинували наявні зуби.

Метод nтимчасового шинування використовують в розвиненої стадії генералізованого і nвогнищевого хронічного пародонтиту, рідше в період загострення при початковій nстадії. Тимчасові шини застосовують протягом усього періоду комплексного nлікування до моменту накладення постійного шинирующих апарату. Тимчасове nшинування дозволяє усунути травматичне вплив патологічної рухливості і функції nжування, тобто усунути один з патогенетичнихмеханізмів, що підтримують гемодинамічні порушення при nпародонтиті. Шина забезпечує рівномірний розподіл жувального тиску між nпародонтом зубів, включених в шину, створює спокій ураженим тканин і сприяє підвищенню nефективності патогенетичної і симптоматичної терапії. Виходячи з nсудинно-біомеханічної гіпотези, застосування тимчасової шини дозволяє розірвати nпатогенетичну ланцюг запалення-кровопостачання-дистрофія-функція жування, що nсприяє поліпшенню трофіки тканин пародонту, зняття запального процесу.

Проведення nгінгівотоміі і гінгівектоміі без попереднього виготовлення тимчасової шини nнеприпустимо.

При nгенералізованому пародонтиті в шину включають всі зуби, забезпечуючи nіммобілізацію по дузі. При осередковому пародонтиті протяжність шини обумовлена nлокалізацією ураження та взаємовідношенням його з зубами, у яких пародонт не nуражений: шина обов’язково повинна включати в блок зуби з неураженої nпародонтом.

Використовується n2 типи матеріалів залежно від їх хімічного складу:

·   nна основі неорганічної матриці GlasSpa(США) і Fiber Splint (Швейцарія).

·   nна основі органічної матриці поліетилену nRibbond (США) і Connect (США),

виконані nз безлічі найтонших волокон Д = 3-5 мкм, сплетених між собою. Однозначно відповісти, яка з арматур краще, досить важко. Є дані, що nполіетиленові шини володіють кращою адгезією за рахунок спеціальної плазмової nобробки – активації і краще просочуються композитом, що важливо, тому що nдозволяє композиту створити зі стрічкою більш міцний єдиний блок; вони мають nкращу біосумісність з тканинами людського організму, тому що складаються з nбіоінертності скла, а не з пластин. Перевагою є те, що випускається їх nмодифікація у вигляді порожнього джгутика, що значно розширює сферу nзастосування: джгутик оптимальний для шинування бічних зубів з використанням nтехніки створення борозенки, для відновлення одиничного дефекту зубного ряду nабо як альтернатива внутрішньокореневої штифтам.

Застосування системи “Фібер-Сплінт” n(Fiber-Splint) при лікуванні захворювань пародонту та заміщення одиночних nдефектів зубного ряду

Основа nсистеми “Фібер-Сплінт” стрічка з мікроволокон кварцу шириною 4 мм, товщиною 0,06 мм і світлотверднучий nненаповнені бондінг “Фібер-Бонд”. Завдяки мікроволокон структурі n”Фібер-Сплінт”, просочений світлотверднучий бондінг, після nзасвічування галогенової лампою для полімеризації, утворює міцну конструкцію з nвнутрішнім просторовим каркасом.

У nпацієнтів із захворюваннями пародонту на першому етапі проводилося зняття всіх nнад-і підясневих відкладень з подальшою поліровкою поверхонь зубів і nзастосуванням медикаментозної терапії. На другу – третю добу з оральної nповерхні, а часом і з вестибулярної, накладалася шина з n”Фібер-Сплінт”.

У ході nпроведених шинування зроблено ряд висновків, які можна порекомендувати всім nлікарям:

·   nшинування рухливих зубів з 1 ступенем nрухливості не вимагає створення спеціальної борозенки (проколу), а при 2-3 ступеня n- вимагає.

·   nне рекомендується проводити nпародонтальні шинування пацієнтам з низьким рівнем дотримання правил особистої nгігієни. Спостереження показують, що коли у пацієнта високі значення індексів гігієни, nймовірність недовговічності шини значно зростає, тому що конструкція і безтого буде додатковим фактором ретенції для nзубної бляшки;

·   nважливо перевірити, щоб шина залишала nвідкритими міжзубні проміжки для можливості дотримання пацієнтом повноцінної nгігієни порожнини рота. Особливим моментом у подальшому гігієнічному догляді за nшиною є використання суперфлосси або йоржиків.

На nзакінчення проводиться рентгенологічна оцінка результатів до шинування і через n6 місяців після нього. За рівнем розташування кісткової тканини відносно до nкореня зуба наочно видно ефект від шинування. Якщо планується препарування nшинуємих  зубів, то ефективною nальтернативою неметалевої арматури може служити дротяна шина, виготовлена з nлігатурної або кламмерной дроту. Хороший ефект дає додаткова фіксація дротяної nшини до твердих тканин зубів за допомогою парапульпарних штифтів. Є набір nSplint-lock System, що включає в себе плетену дротяну шину з отворами для nпарапульпарних штифтів, набір штифтів. Ще одна перспективна і високо ефективна nтимчасова конструкція – це шина, виготовлена на вакуум-формувальних апаратах, nшина Biostar або Mini Star з жорсткого прозорого полікарбоксилатного матеріалу nImdivlon S. Вона знімна, легко виготовляється і пріпасовивается в порожнині nрота, забезпечує надійну фіксацію як в горизонтальній, так і вертикальної nплощинах, має задовільний вигляд, може відновлювати кінцеві і включені дефекти nзубних рядів. Іноді на етапі попереднього ортопедичного лікування можна nвикористовувати складні біогенні шинирующих протези, колипроцес генералізований і має рівномірний характер, а деструкція кістки не перевищує 1 / 2 довжини nкоренів зубів. До заключним ортопедичним втручань переходять, коли репаративні процеси в пародонті після хірургічного nвтручання завершуються. У випадку несприятливого прогнозу виготовляють nдовготривалі конструкції з терміном служби 2-3 року (тимчасові – на 2-6 nмісяців). До довготривалим незнімним конструкцій відносять тимчасові вбудовані nшини, інтегровані в тверді тканини зуба. Цим ознаками задовольняє описана вище nсистема Splint-lock, або довгострокова – транскорональная дротяна шина за nКомар. Знімні довготривалі конструкції представлені “перекривають nконструкціями”. Морфологічно “перекривають nконструкції протезів” являють собою повні знімні протези, під базисом яких nзбережені коріння деяких зубів. Подібні конструкції мають ряд позитивних nвластивостей в порівнянні з повними знімними конструкціями. Вони:

·   nкраще фіксуються на протезному ложе;

·   nзберігають природний шлях передачі nжувального тиску;

·   nмають більшу оклюзійної стабільністю.

Негативною nстороною покривних протезів є висока частота карієсу кореня, гінгівіт в області nзбережених коренів. Термін служби при використанні покривних протезів становить nприблизно 3 роки. За цей час пацієнт звикає до протезу.

Постійне шинування

Постійні nшини застосовують як лікувальні апарати для іммобілізації зубів на тривалий nчас. Хворий такими шинами користується постійно.

У nзалежності від топографії дефекту зубного ряду, поширеності і ступеня nдеструкції пародонту постійні конструкції можуть бути знімними, незнімними і nкомбінованими.

                                 Незнімні шини

Незнімні nпротези краще, ніж знімні, тому що фіксують зуби в горизонтальній і nвертикальній площинах.

Вони nзабезпечують надійне кріплення рухомих зубів, утворюючи з них блок, здатний nпротистояти як єдине ціле горизонтальним і вертикальним силам, що розвиваються, nпри жуванні. Вони мало порушують мова, і nхворі швидко звикають до них.

Головна nпроблема при виготовленні – забезпечення надійної фіксації шини або nшини-протеза до шініруемому зуба. Конструкція повинна бути досить жорсткою і nточно прилягати до протезно ложу, що має до того ж достатню площу контакту. nЗбільшити площу контакту і підвищити стійкістьдо бічного зрушення можна шляхом введення в nконструкцію парапульпарних або внутрішньоканальні штифтів. Найбільш надійним nнезнімною конструкцією слід визнати таку, що фіксує елементом якої є nсуцільнолита облицьована або необлицьовану коронка (“суцільнолиті незнімні nшини”). Жорсткість суцільнолитий коронкової шини-протеза залежить від nматеріалу, з якого виготовлена конструкція. Поперечний перетин конструкції n(прямо пропорційно) і її протяжність (обернено пропорційно). Підвищити nжорсткість конструкції можна шляхом збільшення поперечного перерізу, наприклад, nшляхом створення гірлянди з піднебінної (язичній) поверхні. Для забезпечення nнеобхідної жорсткості конструкція доповнюється піднебінним бюгеле, укріпленим nна Т-засувках. Пази під засувки формують в області другого премолярів або nперших молярів. Конструкцію ставлять на тимчасовий цемент на термін до 3 nмісяців, і якщо за цей період часу є, що конструкція недостатньо жорстка (це nвиявляється відколами облицювання, расцементіровкамі, загостренням запального nпроцесу в пародонті), то необхідно переробити конструкцію.

В даний nчас показання до використання металокерамічних конструкцій розширюються і nметалокерамічні протези можуть застосовуватися при пародонтиті легкого та nсереднього ступеня. У металокерамічних протезів відзначено ряд позитивних nвластивостей:

·   nбіологічна інертність кераміки (на відміну nвід пластмаси) виключає травмування крайового пародонту;

·   nна глазурованої поверхні nметалокерамічних протезів значно менш сприятливі умови для утворення бляшки.

Область nзастосування незнімних конструкцій обмежена включеними дефектами. Опорний зуб nповинен бути досить стійкий, мати достатньо кісткової опори. nВ іншому випадку показано виготовлення знімною шинирующих конструкції n(бюгельной). Вона надійно шинирующих зубний ряд у горизонтальній площині і nзабезпечує будь-який вид стабілізації зубного ряду. Відкритий маргінальний nпародонт наявних зубів дозволяє уникнути травмування ясен в процесі користування протезом. Недолік полягає nв тому, що для фіксації зуба в вертикальному напрямку одних суцільнолитих nкламмеров недостатньо. Вирішити цю проблему можна за допомогою гібридних nпротезів, тобто протезів, в конструкції яких присутні як кламмерной фіксуючі nелементи, так і замкові (наприклад, жорсткі фіксатори, тобто телескопи).

Бюгельні nпротези з бескламмерной фіксацією потребують виготовлення анкерних коронок, nзавдяки чому вся конструкція переходить у вид комбінованих знімних (незнімних) nпротезів.

Знімні шини

Шинируючі nвластивості знімних шин забезпечуються різною комбінацією безперервних nопорно-утримуючих та перекидних кламмеров, а також різної форми оклюзійних nнакладок. Поширенню їх сприяла розробка методик параллелометрии, точного литва на вогнетривких моделях, застосування nхромокобальтового сплавів і сплавів з благородних металів.

Знімні nшини можуть застосовуватися для шинування однієї якої-небудь групи зубів або nвсього зубного ряду. При іммобілізації передніх зубів шину бажано доводити до nпремолярів, а при шинуванні бічних – до іклів.

Знімні nшини можуть включатися в конструкцію дугового протеза як його складова частина. nЦе шини-протези:

1.                      nшина типу безперервного кламмера;

2.                      nшина-каппа;

3.                      nєдина шина для всього зубного ряду.

Порівняльна оцінка знімних і незнімних шин

Обидва nвиди шин володіють позитивними і негативними властивостями.

До позитивних властивостей незнімних шин належить:

1) їх nздатність забезпечувати блокування системи в трьох напрямках: вертикальному, nтрансверзальних, медіодістальном;

2) nзалишаючи відкритим десневой кишеню (виняток – блок повних коронок), роблять nйого доступним для медикаментозної та хірургічної (кюретаж) терапії;

4.                      nхворі швидко звикають до незнімних шин, nа фонетичні порушення виникають рідко і швидко усуваються без допомоги лікаря.

Негативні nвластивості незнімних шин:

1.                      nнеобхідність препарування зубів, що nсупроводжується грубою травмою емалі і дентину;

2.                      nзастосування штифтових шин передбачає nвидалення пульпи, що при пломбуванні каналів породжує небезпеку розвитку nверхівковогоперіодонтиту;

3.                      nнезнімні шини важко накладаються при nвеерообразное розбіжність зубів;

4.                      nконструкції колпачковой шин неміцні і nрозриваються по лінії пайки, має місце расцементіровка;

5.                      nнезнімні шини погіршують гігієну nпорожнини рота.

Шинирующих nвластивості незнімних шин забезпечуються кламерами, когтевіднимі відростками і nоклюзійними накладками. Вони створюють іммобілізацію лише у двох напрямки: nвестібулооральном, медіолатеральном (для передніх зубів) або медіодістальном n(для бічних зубів). Ці шини не завжди створюють фіксацію у вертикальному nнапрямку. Знімні шини легко піддаються очищенню, менше порушують гігієну nпорожнини рота. Порушення естетики мінімальні.

Перевагою nє можливість застосовувати їх для профілактики функціональної перевантаження nпародонту, при дефектах зубних рядів з ознаками захворювання пародонту, але без nпатологічної рухливості зубів.

Виготовлення nзнімних шин проводиться в лабораторії, в порожнині рота хворого маніпуляції nскорочуються. Це також відноситься до переваг цього виду шинування.

До nнедоліків таких шин відноситься те, що при виготовленні їх потрібна велика nточність: обов’язкове застосування параллелометрии і точного литва на вогнетривких nмоделях. При порушенні точності накладення та зняття шини можливе nперевантаження пародонту окремих зубів.

Показання до включення зубів в шину

Показання nдо включення зубів в шину залежать від величини атрофії зубної альвеоли та nформи захворювання пародонту. Зуби з рухливістю III ступеня підлягають nвидаленню. Необхідно видалити зуби з рухливістю II ступеня, якщо є атрофія nбільше 2 / 3 лунки. Зуби з рухливістю I ступеня при атрофії лунки більше ніж на nполовину при пародонтитах видаляють, а при пародонтозі їх потрібно включити в nшину. При хронічних періапікальних зміни зуби з рухливістю I ступеня і з добре nпломбованими кореневими каналами підлягають шинування. При поганій обтурації nкореневого каналу зуб може бути включений в шину тільки за відсутності змін nверхівкового періодонта і спокійного клінічного перебігу (відсутність болю до nлікування і через 3-4 тижні після нього). У випадку загострення хронічного nперіодонтиту, зуб не включається в шину. Зуби з рухливістю II ступеня і nхронічними околоверхушечнимі вогнищами, навіть якщо канали добре пломбувати, nшинування не підлягають. Наявність свищевого ходу є протипоказанням до nвключення зуба в шинирующих блок, навіть якщо канал запломбований.

Основні види шинування

Напрямок nпатологічної рухливості будь-якого зуба завжди виразно і залежить від nрозташування його в зубній дузі. Для молярів і премолярів лінії їх рухливості nлежать майже у паралельних площинах, для різців та іклів – у площинах, nрозташованих під кутом один до одного. Найкращий результат при шинуванні nдосягається, якщо шина об’єднує зуби, лінії рухливості яких лежать в пересічних nплощинах. Для передньої групи зубів застосовується шина, яка об’єднує різці й nікла. Це передня іммобілізація. Вона зручна тому, що, по-перше, nпародонт іклів менш вражений і приймає на себе частину тиску, розвантажуючи nослаблений пародонт різців, по-друге, відновлюється єдність групи зубів, що nмають однакову функцію, по-третє, зуби розташовані по дузі, у зв’язку з цим nшина набуває велику стійкість.

Іммобілізація nзубів, при якій шина розташовується в передньо-задньому напрямку, називається бічною (сагітальній). Бічна іммобілізація дозволяє створити nблок зубів, стійких до зусиль, що розвиваються у вертикальному, поперечному і nпередньо-задньому напрямках. При певній мірі атрофії лунок цього буває nдостатньо, щоб зменшити функціональне навантаження і отримати терапевтичний nефект.

Особливості протезування хворих з дефектами зубного ряду

при пародонтозі і пародонтитах.

До nособливостей клінічної картини пародонту, ускладненою втратою зубів, слід nвіднести появу додаткової функціонального навантаження, зумовленої зменшенням nкількості зубів. Велике значення для розвитку хвороби в цих умовах має nкількість втрачених зубів, розташування дефекту, вид прикусу, ступінь атрофії nальвеолярної частини. При втраті бічних зубів передні отримують додаткове nнавантаження. У зв’язку з цим збільшується рухливість зубів, верхні різці й nікла віялоподібно розходяться, висуваючись вперед, проміжки між ними nзбільшуються, зменшується межальвеолярная висота, і як наслідок зменшується nнижня третина обличчя. Одночасно змінюється положення нижньої головки нижньої nщелепи в суглобовій ямці, виникає небезпека функціональної перевантаження nсуглоба.

Всі nзазначені особливості перебігу пародонтозу і nпародонтиту при частковій втраті зубів визначають характер ортопедичної nтерапії. Вона полягає в шинуванні збережених зубів і протезування дефекту.

Пацієнтів nіз захворюваннями пародонту і порушенням безперервності зубних рядів модно розділити nна три групи. До першої групи належать хворі з включеними, до другої – з nкінцевими (односторонніми і двосторонніми) дефектами зубної дуги; третю групу nскладають хворі з множинними дефектами і невеликими (по 2-3) групами зубів.

При nрозташуванні дефекту в передньому відділі зубного ряду протезування nздійснюється за допомогою різних видів мостовидних протезів. Опорами є зуби, що nзалишилися. Мостовідний протез є шиною. Якщо дефект великий (втрата іклів, nпремолярів), що залишилися кореневі зуби шинирующих незнімної шиною, а дефект nзаміщають знімним протезом.

При nодносторонніх і двосторонніх включених дефектах, що утворюються при видаленні n1-2 молярів і премолярів, шинування здійснюється мостовидні протезами, опорними nелементами яких є екваторние і повні коронки.

Зниження nвисоти тіла мостовидного протеза веде до зменшення площі спайки його з nкоронкою, що викликає поломку протезів. У цих випадках застосовують литі nконструкції або малі сідлоподібні протези з кламерами на nзуби, блоковані незнімними шинами. Мостовидні протези протипоказані, якщо nдистально розташований зуб рухливий. Для цього застосовують шинування дуговим nпротезом з безперервним кламмеров і когтевіднимі відростками при рухливості nпередніх зубів. Знімні шинирующих протези показані при великих включених nдефектах, значному ураженні пародонту або відсутності досить міцної дистальної nопори. Застосовують дугового протез, який дозволяє здійснити поперечну стабілізацію.

Передня nгрупа зубів шинирующих незнімними шинами. При великій рухливості зубів nшинування може бути посилено шляхом включення в нижній дугового протез nмногозвеньевого кламмера, завдяки чому передні зуби отримують додаткову nпідтримку з язичного боку. Можна створити і кругову фіксацію. Для цього nмногозвеньевой кламмер постачають когтевіднимі відростками. Краща кругова nфіксація досягається при взаємному поєднанні незнімних шин і шинирующих nзнімного протеза.

Шинування nзалишкового зубного ряду можливо трьома способами: незнімними шинами, nшинирующих пристосуваннями, включеними в конструкцію знімного протеза і шляхом nкомбінації цих способів. Конструкція незнімної шини залежить від положення nшинували зубів. Перевагавіддається шинам, що покриває оклюзійну поверхню. При nпародонтопатії, ускладнених кінцевими (односторонніми або двосторонніми) nдефектами, протезування проводиться знімними протезами. Показання до застосування nвизначаються величиною дефекту, станом пародонту збережених зубів, вираженістю nальвеолярних відростків і твердого неба.При комбінованих дефектах протезування nпередує шинування кожної групи зубів незнімними протезами. Дистально nрозташовані зуби блокують екваторнимі, а зуби, видимі при усмішці – nкомбінованими коронками. Межі протезів у таких хворих мають бути nмаксимально повними, щоб з одного боку, зробити протез стійким, а з іншого – nрозвантажити зуби, що залишилися шляхом передачі тиску на небі і беззубі nальвеолярні частини. Правильно підібраний і проведений комплекс ортопедичних nвтручань, спрямований не тільки на відновлення дефектів зубного ряду, але і на nнадійну стабілізацію зубів, що залишилися, сприяє нормалізації оклюзійних nнавантажень, трофіки пародонта і репаративну процесам в його тканинах, підвищуючи тим самим nефективність лікування захворювань пародонту. Для оптимального вибору nортопедичної конструкції для хворих на пародонтит, ускладнений вторинною nадентією, потрібно визначити алгоритм обстеження даних пацієнтів. При огляді nпорожнини рота звертається увага на стан, кількість, розташування зубів, nнаявність пародонтальних карманів, стан тканин протезного ложа, гігієну. nСтупінь рухомості зубів пов’язана з навантаженням і глибиною руйнування зв’язоч­ного nапарату зуба і характером перебігу запального процес­у в пародонті. Найбільш nвира­жена рухливість зубів при вертикальній формі резорб­ції альвеолярного nвідростка і загостреного перебігу запалення, що загострився, усунення якого nзазвичай здійснюється значним зниженням рухливості, стабі­лізації зубів. nРухливість характеризується напрямом і мірою відхилення зуба від нормального nположення.

Виділяють nтри ступені рухомостізубів:

I -зуб nнахиляється у вестибулярно-оральному (лабіально-лінгвальному) напрямі в межах nширини ріжучого краю (1-2 мм);

II n-окрім вказаної при I мірі рухливості, є рухомість в медіодістальномунапрямі;

III-окрім nвказаних пере­мещений, зуб візуально рухомийу вертикальному напрямі.

Зміщення nзубів -одна з ранніх і достовірних ознак патології пародонту. При цьому між nзубами появля­ються проміжки, в які по­падає їжа під час жування, травмуючи nпародонт. Найбільш характерне зміщення зубів у вестибулярному напрямі, при nякому ріжучий край або ж­увальна поверхня значно виступають із зубної ду­ги. nНайінтенсивніше зміщуються зуби, якіне мають поруч стоячих або позбавлені nантаго­ністів. У останньому випадку відмічається не лише переміщення зуба з nальвеоли, але і повороти довкола осі, при цьому можливі порушення мовлення.

На nклінічному етапі обстеження вагоме значення мають пародонтальний індекс та nпроба Шиллєра-Пісарєва . Пародонтальний ин­декс ПІ враховує показники: ступінь nважкості гінгівіту, наявність пародонтальних кишень, рухомість зубів, nдеструкцію кісткової тканини і ін. У зубній фор­мулі напроти кожного зуба про­ставляють nумовні цифри, що відображають стан тканин пародонту. При підрахунку індексу nсуму всіх оцінок ділять на кількість обстежених зубів: 0 – немає явних ознак nпорушення будови і функції пародонту;

1 n-легкий гінгівіт, відмежований в ділянціясеневого сосочка;

2 n-гінгівіт, запалення ясен довкола зуба, але без видимого порушения цілісності nприкріпленогоепітелію (відсутня пародонтальный кишеня); б -гінгівіт з nутворенням пародонтального кишені, але видимих порушень функцій пародонту nнемає, зуб нерухомий; 8 -зуб рухомий, може бути зміщений,  значна nдеструкція всіх тканин пародонту, наявність пародонтальноїкишені, порушена жува­льна nфункція. Після обчисленняцифрового значення індексу визначають стадію nзахворюванняпародонту по таблиці:

індекс nвід 0,1 до 1,0 відповідає початковою і I стадіям захворювання; 1,5-4,0 – II; n4,0-8,0-III стадії.

Проба nШиллера – Пісарєва застосовується для виявлення запального про­цесув яснах. nВона заснована на прижиттєвому забарвленні глікогену йодвмісним розчином nЛюголя, кількість якого збільшується в епітелії при запаленні. При накопиченні nглікогену інтенсивність забарвлення збільшується. Ясенний край обробляють nватним тампоном, змоченим розчином наступного складу:йоду 1 г, йодиду калія 2 г, дистил­ьованоїводи 40 nмл.Частина ясен з ознаками запалення вмить забарвлюється в перехідні тони від nясно-бурого до темно-корич­невого залежно від міри запалення.

Проба nможе бути використа­на для визначення розповсюдження запалення і об’єму nвтручання при гінгівектомії, папілломотомії, кюретажі пародонтальних кишень, nдля вияв­лення підясенних зубних відкладень, може бути об’єктивним тестом nоцінки ефек­тивності лікування.

На nсучасному етапі розвитку стоматології широко застосовуються такі методи nобстеження, як рентгенографія, ортопантомографія, прицільна комп’ютерна nтомографія.

Рентгенографія n- основний метод оцінки стану кісткової тканини. Він дозволяє уточнити діагноз, nпровести дифференціальну діагностику, вивчити міру розповсюдженостіпроцесу в nкістковій тканині, його динаміку, визначити повно­цінність кісткового ложа, nзв’язкового апарату, вибрати найбільш раціональні ортопедичні конструкції, nконтролювати ефективність лікування. Оцінюючина рентгенограмі стан кісткової nтканини щелеп, слід враховувати стан щільності та архітектоніку альвеолярного nвідростка.

При nаналізі рентгенограм слід звертати увагу на форму, висоту, стан вер­хівки nміжальвеолярних перетинок, міру мінералізації губчастої речовини, стан nкортикального шару. При генерализованной формі пародонтита одними з ранніх nрентгенологічних ознак є деструкція корти­кального шару в ділянці верхівок nміжальвеолярних перетинок, поява вогнищ остеопорозу, зміна петлистости nкісткових балок, тенденція до крупнопетлистого малюнка, розширення nперіодонтальної щілини. У подаль­шомупрогрес запального процесу призводитьдо nрезорбції міжальве­олярних перетинок, виникненнякісткових кишень.

Для nпародонтозу характерні дистрофічні процеси кісткової тканини (остеопороз; nостеосклероз). Рентгенологічно виявляються порушення цілісності кортикального nшару, рівно­мірне зниження висоти міжальвеолярних перетинок, гори­зонтальна nрезорбція альвеоляр­ного відростка, тенденція до виникнення мілкопетлистого nмалюнкукісткових балок, рівномірне розширення періодонтальної щілини, nсклерозування порожнин зубів, утворення дентиклів, петрифікатів, патологічна nстертість коронок зу­бів, гіперцементоз верхівок коренів.

Ортопантомографія n(панорамна томографія) дозволяє отримати зображення обох щелеп на одній плівці.

Панорамна nтомографія надає можливість здобути одномоментне зображення всього nзубощелепного апарату,як єдиного функціонального комплексу. Недоліком методу є nне дуже чітке зобра­ження структури кісткової тканини, переважно в ділянці пе­редніх nзубів.

Комп’ютерна nтомографія (КТ) – це метод рентгенологічного дослідження, при якому спеціальне nобладнання робить не один, а цілу серію знімків. Фактично лікар отримує рентгенівський nзнімок кожного поздовжнього і поперечного зрізу щелепно-лицьової області, nзробленого через кожен міліметр кісткової тканини. Інформація переноситися в nкомп’ютер і за допомогою спеціальної програми стоматолог може переглянути в nрізних площинах, області щелепи, які його цікавлять, може вибудувати панорамне nзображення (що замінює ще один рентгенівський знімок), а також може побудувати n3-х мірну модель (3D) щелепи. За допомогою цього методу лікар має можливість nбільш достовірно оцінити анатомічні особливості конкретного пацієнта, провести nморфометрію та денситометрію, локалізацію, межі та поширеність патологічного nпроцесу. Спланувати обсяг втручання, вибрати раціональну ортопедичну nконструкцію, а в подальшому оцінити результати проведеного лікування.

Окремим nпідрозділом в обстеженні хворого з патологією тканин пародонта є вирішення nпитання резервного стану пародонту. Витривалість пародонту до механічного nнавантаження зумовлена рядом факторів. При захворюваннях пародонту з резорбцією nкісткової тканини збільшується зовнішньо-альвеолярна частина зубів і nзменшується внутрішньо-альвеолярна частина , що різко погіршує витривалість nзубів до статико-динамічних навантажень, обтяжує перебіг  і прогноз nзахворювання, а отже вибір і термін користування ортопедичною конструкцією. nТакож при атрофічних процесах в пародонті зменшується його площа, а тиск на nкожен міліметр площі збільшується. Таким чином буде знижуватися загальна nвитривалість пародонту до навантажень.

 При nпорівнянні результатів наведених у вищезазначених таблицях можна зробити nвисновок про наявність запасу потужності пародонту (резерв), за умови його nнормального фізіологічного стану. У випадку резорбції тканин пародонту на n¼ довжини коренів його витривалість зменшується на 50 %, при резорбції на n½  довжини пародонт виконує граничні функціональні можливості. При nзменшенні кісткової тканини альвеоли більше ніж на ½ довжини коренів nпародонт знаходиться в стані функціональної недостатності.  Дані nвищезазначених досліджень враховують вертикальний компонент навантаження на nпародонт. Сили, які виникають під час функції мають і горизонтальний вектор nприкладання. Сприйняття горизонтальних навантажень тісно пов’язано з будовою nальвеолярної кістки: чим товща стінка альвеоли, тим вище поріг сприйняття nнавантаження. При виникненні горизонтального компоненту потрібно враховувати nплощу поверхні змикання зубів, рельєф поверхні та осьові взаємодії nантогонуючих  зубів.

Знання і nврахування біомеханіки пародонту при обстеженні хворих із захворюваннями nпародонту сприяють правильному визначенню діагнозу, вибору раціонального nортопедичного лікування і сприятливому прогнозу.

Планування nсхеми і визначення алгоритму обстеження хворого з патологією пародонту і nчастковою адентією є провідним чинником в плануванні раціональної ортопедичної nконструкції.