Перелік відомих методів натуропатії.

АЛЬТЕРНАТИВНІ МЕТОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

 

Історія медицини налічує стільки років, скільки і людство в цілому. Можно уявити, що наші прадіди при тих чи інших “медичних” ситуаціях – травмах, отруєнні, чи пологах навіть намагались допомогти один одному, застосовували ті чи інші можливості “медичної” допомоги руками, камінням, водою, вогнем, травами чи чимось іншим.

Стародавня медицина була єдиною і власне такою залишалась протягом багатьох тисяч років. Кожен спеціаліст “медичної спеціальності” мусів володіти усіма факторами оздоровлення і корекції хворого організму, вмів надавати допомогу усіма факторами навколишнього середовища: водою, їжею, чи голодом, теплом, чи холодом, очищенням, рослинами, мінералами, фізичними чинниками, як то натисканням, вичавлюванням, вправлянням, іммобілізацією, бинтуванням, а потім вже і застосуванням спеціальних технічних засобів терапії, як то голки для проколювання, вколювання, гострі камені чи кістки для розрізу, пробивання, в майбутньому і металеві спеціальні інструменти, тощо. Перелік міг би бути достатньо об’ємним, враховуючи тисячі тільки виявлених “хірургічних” інструментів, якими користувались ще далеко до нашої ери, не згадуючи сучасних унікальних розробок.  D загальних підходах медицина світу лишалась усі ці тисячі років єдиною і неподільною.

З точки зору історії людства, а отже і історії медицини новітня фармакотерапія, мікробіологія, хірургія, фізіотерапія  не тільки юні за віком, але ще зовсім діти, нараховуючи не більше, як півтора століття своєї історії. За короткий термін свого існування сучасна вони без сумніву сягнули значних висот як у технологічних розробках, що дозволяють втручатися в “святая святих” – навіть генетичні механізми регуляції, так і у науковому обґрунтуванні і вивченні окремих механізмів розвитку патологічних станів, які ми за традицією називаємо “захворюваннями”. Звичайно сучасна медицина не постала на голому місті, а стала логічним продовженням – надбудовою на могутньому фундаменті досягнень і практичних наробок попередньої тисячолітньої праці і накопичення знань світовою природничою і медичною наукою і практикою.

Водночас медицина є єдиною, медична наука і медична практика  в різних куточках людства хоч і має свої особливості, багато в чому перетинається, відомо, що розробки арабських, китайських, тибетських, індійських, єгипетських, шумерських, праєвропейських цілителів, які були знайдені на різних носіях (наскельних, глиняних, на папірусі, на шкірі, настінних та інших написах) багато в чому ідентичні.

В основі новітньої медицини, як наріжний камінь лежать знання і досвід всіх природних лікувальних напрямків і методів (так званої натуропатії – праматері усіх сучасних існуючих напрямків медицини): фітотерапії (різних національних шкіл), дієтотерапії, апітерапії, водолікування, гірудотерапії, аромотерапії та інших, що,останні роки,  нашли своє відображення у клінічних протоколах МОЗ України..

Принципи  натуральної медицини

• Партнерство проміж паціентом  та лікарем   під час лікування.

• Адекватне   використання фармакотерапевтичних,  хірургічних та  інших методів для досягнення оптімальних результатів.

• Облік  всіх факторів, котрі впливають  на здоровь,я, самопочуття та перебіг хвороби, включаючи стан когнітивнойї сфери  паціента та його духа в єдиній системі розум-тіло.

• Дотримання  принципу:  медицина повинна  базуватися  на доказовій  науці, відкритой для нових парадігм.

• Мінімальне  інвазивне втручання.

(За В. А. Курашвілі)

Перелік відомих методів натуропатії.

• Анімалотерапія  – лікування  засобами тваринного походження та тваринами.

• Ароматерапія – лікування ароматичними ефірними оліями рослинного походження.

• Апітерапия — лікування продуктами бджільництва.

• Аэроіонотерапія — лікування  зарядженими йонами повітря.

• Бальнеотерапія – лікування мінеральними водами та ваннами.

• Галотерапія (спелеотерапія)  — лікування  в камері  штучного  мікроклімату або печері, шахті.

• Геліотерапія — лікування за допомогою сонячного світла;

• Гірудотерапія — лікування за допомогою п’явок;

• Гомеопатія — лікування за принципом «подібне подібним»;

• Дендротерапія — лікування шляхом спілкування з деревами;

• Кінезотерапія (гідрокінезотерапія) –  лікування рухом, ( у воді).

• Нутріціологія – комплексне використання харчових продуктів  для лікування  захворювань та зміцнення здоровья

• Літотерапія — лікування камінням та  мінералами;

• Музикотерапія (арт-терапія) — лікування музикою, малюнком, казками та інш.

• Магнітотерапія — лікування магнітним полем;

• Мануальна терапія –  лікування руками.

• Рефлексотерапія –  — комплексне використання подразнюючих методів для лікування  захворювань та зміцнення здоровья.

• Талассотерапія — лікування морьскими водорослями, сіллю, грязями;

• Фітотерапия — лікування травами ;

• Фунготерапія –  лікування грибами;

• Хронотерапия — лікування за  допомогою  оптимизаціі біологичних ритмів;

 

 

ЛІКУВАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ КОСМІЧНОГО ТА ТЕЛУРИЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ

ГЛИНОТЕРАПІЯ

Як показали дослідження, за своїм мікроелементним складом глина максимально наближена до сольового, мікро-, макроелементного складу тканин людського тіла. Вона має навіть амінокислоти, притаманні лише живим організмам. А ще великий набір вітамінів. Крім того, її енергетичні показники збігаються з енергетичними показниками клітини людського організму. Це є підтвердженням біблійного міфу про те, що людина створена з глини. Тому під час лікування глиною відбувається ефект біологічного резонансу. Цей феномен уперше відкрив учений, лікар-невролог доктор Щербак. Таким чином, глина є універсальними ліками для людини. Вона краще за будь-які вітамінно-мінеральні препарати допоможе людині поповнити дефіцитні в організмі речовини, усунути явища авітамінозу, синдром хронічної втоми. Відомий болгарський цілитель, дослідник глини Іван Йотов стверджує, що вона у питаннях насичення організму вітамінами та мікроелементами може повноцінно замінити овочі й фрукти.

Унікальність глини, як лікувально-оздоровлювального засобу, пояснюється ще й великим вмістом у ній надзвичайно важливого для людини елемента — кремнію. Кремній належить до п’єзоелементів — перетворює сонячну енергію в електричну, механічну, хімічну, потрібну людині для забезпечення фізіологічних процесів організму. Потрапляючи в організм, глина обволікає слизові оболонки, забираючи з них усі шкідливі бактерії, шлаки, токсини, внаслідок чого минають запальні процеси, гояться ерозії та виразки. Алкалоїди глини силою електричного притяжіння «тягнуть» на себе і таких агресорів внутрішнього середовища людини, як паразити та віруси. Річ у тім, що шкідлива мікрофлора є активнішою за корисну і тому першою вступає у взаємодію з глиною і виводиться нею з організму. А корисна мікрофлора при цьому залишається неушкодженою. Тому паразитарні та вірусні захворювання, а також їх профілактику, зокрема й профілактику грипу,  теж можна проводити за допомогою глини.

З лікувальною та очищувальною метою глину вживають зранку натще по 1 столовій ложці. Щоб посилити її ефективність, потрібно приймати глину так: набрати в рот трішки води, потім 1 столову ложку глини, потримати в роті протягом хвилини, а тоді проковтнути. Як показали дослідження,  в ротовій порожнині відбувається засвоєння 85% корисних елементів глини і лише 15% — у шлунку. Треба наголосити, що для внутрішнього прийому можна застосовувати лише білу глину.

СПЕЛЕОТЕРАПІЯ

Це один із немедикаментозних методів лікування в умовах мікроклімату соляних шахт.

Шалений темп життя, постійні стреси, погіршення екологічної ситуації та  інші фактори, змушують людей шукати все нові методи лікування з новітніми  хворобами та недугами. Одним з таких методів є солетарапія: різновидами якої є спелеотерапія та  галотерапія.

СОЛЕТЕРАПІЯ- лікування та оздоровлення сіллю.

СПЕЛЕОТЕРАПІЯ- це (грец. speleon – печера, therapia – лікування) – не медикаментозний спосіб лікування. Суть методу полягає в лікуванні що зумовлено  перебуванням протягом тривалого часу  в умовах своєрідного мікросередовища печер, гротів, соляних копалень, шахт. Спелеотерапія застосовується для лікування хворих з бронхіальною астмою та іншими захворюваннями органів дихання, гіпертонічною хворобою, захворюваннями суглобів.

ГАЛОТЕРАПІЯ – це методика, завдяки якій відтворюється штучним чином мікроклімат, схожий з підземними соляними печерами, копальнями, шахтами. Даний метод заснований на цілющих властивостях солі.

СОЛЯНА КІМНАТА –  Це спеціально обладнане приміщення, призначене для проведення процедур галотерапії.

Особливості дії: головним лікувальним фактором є дрібнорозсіяний сольовий аерозоль з розміром частинок 0.4 мкм, що є оптимальним для проникнення його в усі відділи дихальних шляхів. Від’ємнозаряджені частинки сухого соляного аерозолю нормалізують функцію миготливого епітелію бронхів, стимулюють реакцію альвеолярних макрофагів, посилюючи їх функціональну активність, що спричиняє бактерицидну та бактеріостатичну дію на мікрофлору дихальних шляхів, покращують реологічні властивості бронхіального вмісту; покращують дренажну функцію бронхів, полегшують відходження мокроти, забезпечують зниження її в»язкості, полегшують кашлевий механізм.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ. ВІД СПЕЛЕОТЕРАПІЇ ДО ГАЛОТЕРАПІЇ (СОЛЯНА КІМНАТА)

Метод лікування шляхом довготривалого перебування в мікрокліматі печер або ж соляних копалень  відомий вже більше 2500 років, завдяки виявленим соляним термам на Сицилії. Спелеотерапія ж як метод лікування  йде углиб століть, наприклад в стародавніх епосах Індії описується, як воїни відновлювали свої сили в оточенні підземних соляних гротів.

На європейському континенті, Польща – країна, яка вперше почала застосовувати  „соляне” лікування (спелеотерапія).  Уже в  середині ХІХ столітті промисловий терапевт Ф. Бочковський зробив відкриття. Він помітив, що з шахтарів, які працюють в соляній шахті  „Величко” біля Кракова зовсім немає хворих на астму.Тут же, з часом було закладено вперше в Європі „легеневу солелікарню”.

Уже в  1960 році Країну відвідали науковці та чиновники із Закарпаття. Що призвело до відкриття у 1968 році в соляній шахті № 8 сел. Солотвино лікувального відділення із  застосовуванням спелеотерапії.

Ефект був колосальним!  Після підтвердження позитивних результатів в селі Солотвино будуюсь окрему лікарню. Будівництво завершено в 1980 році. на чолі з відомим лікарем  ученим, доктором медичних наук, професором Михайлом Торохтіним. Наукові дослідження Михайла Торохтіна призводять до того,  що спелеотерапія, з часом,  виділяється в новий фізіотерапевтичний напрямок. 

Природний мікроклімат соляних шахт дозволяє ефективно проводити лікування хворих  застосовуючи такий метод, як спелеотерапія.

До характерних властивостей кліматичного середовища солотвинських шахтможна віднести: за температури повітря 23-24 градуси Цельсія досить низька відносна вологість – 30 – 40 об.%;  іонізація повітря – 9000 – 10000 негативних частинок в кубічному сантиметрі повітря;  відсутність патогенних мікроорганізмів та алергенів.  Присутній  аерозоль NaChl  з дисперсністю аерозольних частинок 3 – 5 мікрон; концентрація активної речовини  становить 2 – 5 мг/м куб.-повітря;

Дослідження показали, що основним лікувальним фактором, є найдрібніші частинки кам’яної солі в повітрі – тобто, аерозоль солі.

Пошук шляхів до відтворення штучного лікувального мікросередовища соляних печер призводить до того, що у же через 5 років після відкриття першого відділення де застосовувалася солетерапія  будується, одна з  перших в світі,  галокамера (соляна кімната),  з аналогічним мікрокліматом підземного відділення лікарні в с. Солотвино. Дослідження підтвердили, що штучно модульоване середовище є аналогічне  природному, що дало можливість розповсюдити і широко впровадити такий метод лікування, як галотерапія, впровадження якого не залежало від пори року, погодних,  кліматичних та інших факторів навколишнього середовища .

ГАЛОТЕРАПІЯ – ПЕРЕВАГИ ПЕРЕД СПЕЛЕОТЕРАПІЄЮ.

Гідною альтернативою оригінальної спелеотерапії, на сьогоднішній день, є штучно відтворений мікроклімат  соляних шахт в поєднанні  лікувальним середовищем сухого соляного аерозолю певної концентрації (14-16 мг / куб метр) крім того, навіть має ряд переваг. Для лікування в соляній кімнаті (спелеокамері) суттєво звужено протипоказання та обмеження за віком адже в соляні шахти, що знаходяться на глибині 300 м  із зрозумілих причин, не допускають сердечників, вагітних та маленьких дітей.

До  головних переваг лікування у соляній кімнаті (галотерапія),  разом з можливістю відтворення лікувальної середовища в будь-якому місці,  можливість управління деякими істотними параметрами штучного мікрокліматичного середовища, що дає можливість значно підвищити  ефективність лікування та істотно розширити перелік медичних показань для її застосування і, звичайно ж,  коригуючи середовище, можна направляти вплив (галотерапії) на строго певні механізми патогенезу захворювання, з індивідуалізацією впливу, стосовно патології у конкретного  хворого (Торохтін М.Д. Мікрокліматотерапія. / Торохтін М.Д. – журнал” Вісник фізіотерапевта “серпень 2008, № 3 (4))

СОЛЯНА КІМНАТА (ГАЛОТЕРАПІЯ). ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ

Єдиним, легальним, науково обгрунтованим в Україні методом галотерапії   є лікування в середовищі сухого аерозолю NaCl з достатньою терапевтичною концентрацією.

Головним лікувальним фактором спелеотерапії є сіль, або NaCl, її найдрібніші частинки розміром 1 – 5 мікрон. Саме найдрібніші частинки солі проникають у найвіддаленіші відділи бронхіального дерева, та надають, бронходренажну, протизапальну, імуномодулюючу дію на респіраторний тракт що опосередковано покращує загальний захист організму. Поліпшення дренажної функції і зменшення запалення дихальних шляхів сприяють зниженню гіперреактивності і зменшенню бронхоспастичного компонента.

Інші фактори спелеотерапії та галотерапії – певна температура і вологість повітря, легкі негативні аероіони хоча і значущі, але мають допоміжне значення. А головний лікувальний чинник усіх існуючих підземних соляних печер, де працюють спелеолікарні  – це повітря, що містить сольовий аерозоль. Тому і в приміщеннях, призначених для лікування, (соляна кімната) перш за все, повинно відтворюватися повітряне середовище, що містить частинки солі. Фактично застосування відтвореного мікроклімату в приміщенні є методом аерозольної терапії з використанням природного фактора. На  даний час цей метод відносять до розряду методів фізіотерапії, відновлювальної медицини. Інші параметри повітряного середовища (аероіони, температура, вологість і ін) є допоміжними.

Досвід застосування галотерапії в практичній медицині підтвердив високу ефективність штучного галоаерозоля, створюваного в галокамері (соляній кімнаті). Лікування бронхіальної астми, хронічного бронхіту, обструктивного бронхіту, хронічного гаймориту, сезонної алергії, алергічного і вазомоторного риніту в умовах соляної кімнати (галокамери) досить ефективно, що переконливо доведено, науково обгрунтовано, підтверджено практичним досвідом роботи і зараз вже не обговорюється. Позитивні результати лікування відзначені у 80% хворих (95% дітей)  з різними варіантами бронхіальної астми, хронічного бронхіту, гострого бронхіту, із захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Галотерапія достовірно знижує бронхіальний опір у хворих бронхіальною астмою та хронічним обструктивним бронхітом. Результати досліджень свідчать про позитивний вплив соляного лікування на стан  клітинного імунітету у хворих на бронхіальну астму. Галотерапія покращує реологічні властивості бронхіального вмісту, сприяє нормалізації мукоциліарного кліренсу. Аерозоль хлориду натрію відновлює кількість натрію хлориду в бронхіальному секреті до рівня, необхідного для нормального функціонування миготливого епітелію бронхів.

СОЛЬОВІ КІМНАТИ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ:

загальної реабілітації і оздоровлення організму;

очищення й лікування дихальних шляхів;

оздоровлення системи кровообігу і лімфотоку;

сприяння виведенню шлаків;

стабілізації обмінних процесів;

отримання косметологічного ефекту, омолодження, лікування захворювань шкіри, профілактики целюліту;

внутрішнього оздоровлення та релаксації;

досягнення антистресової і антидепресивної ефекту;

для лікування всіх видів алергії і її профілактики.

ГАЛОТЕРАПІЯ – ПРОТИПОКАЗАННЯ

За 1 сеанс спелеотерапії в шахті, або в соляній кімнаті з сухим соляним аерозолем у внутрішнє середовище організму розчиняється і потрапляє близько 150 міліграмів солі, що (1/50 добової дози, одержуваної з їжею). Така кількість солі ніякого навантаження на організм не несе, ні на організм вагітної, або хворого із захворюваннями нирок, або онкохворого. Адже у внутрішньому рідкому середовищі кожного людського організму постійно присутньо 0,9% солі (NaCl) і, скажімо, при об’ємі крові 5 літрів кількість хлориду натрію в ньому – 45 грам, або 45000 міліграмм. Враховуючи все це можна зазначити, що для спелеотерапії (галотерапії) в наземних умовах протипоказання практично відсутні, завинятком  таких випадків як:

• кровохаркання і схильність до нього;

• виражене загострення захворювань бронхолегеневої системи;

• грип, ГРВІ з високою інтоксикацією й лихоманкою ;

• перенесений туберкульоз легенів із залишковими багатофункціональними змінами;

• перенесений абсцес легені із залишковими явищами;

• хронічна коронарна недостатність;

• емфізема, дифузний пневмосклероз з ознаками ХЛІ III ступеня;

• гіпертонічна хвороба II Б і III стадії;

• гострі та хронічні захворювання нирок;

• підозра або ж наявність  новоутворення;

• будь-яка виражена патологія;

Галотерапія (соляна кімната) також протипоказана пацієнтам, які хворіють клаустрофобією.

Техніка і методика проведення: Пацієнти попередньо повинні пройти санітарно-біологічні обстеження на носійство патогенної флори, відвідати ,за необхідності, стоматолога. Тривалість сеансів в спелеокамері коректується лікарем та медсестрою в залежності від стану пацієнта. На курс лікування – 10-20 процедур.

Покази до призначення спелеотерапії:

 бронхіальна астма із будь-якими клініко-патогенетичними варіантами перебігу;

 рецидивуючий бронхіт;

 гострий бронхіт(більш, ніж 2 тижні);

 силікоз

 вазомоторні та алергічні ринопатії;

 хронічні фарингіти;

 хронічний та гострий тубоотит;

 атопічний дерматит в стадії стабілізації;

 псоріаз в стадії стабілізації;

 екзема;

 жирна себорея;

 гнійничкові ураження шкіри, вугрі.

З МЕТОЮ ПРОФІЛАКТИКИ:

 Часті ГРВІ, грип;

 Часті гострі бронхіти, пневмонії;

 Хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів;

 Полінози;

 Кашель, пов’язаний з курінням, впливом виробничих полютантів.

 

 

СТОУН-ТЕРАПІЯ

Стоун – терапія є одним з найбільш древніх способів лікування , в основі якого лежить масаж гарячими каменями. Основний ефект в процесі стоун- терапії , крім цілющих властивостей гарячих каменів, досягається за рахунок застосування різних технік масажу. Прийоми стоун- терапії прекрасно впливають на організм людини як на фізичному , так і на емоційному рівні. Зокрема , за рахунок стоун- терапії відбувається значне поліпшення процесів обміну речовин , відбувається стимулювання імунної та нервової систем , виліковуються головні болі , перемагається хронічна втома, усуваються різкі коливання в настрої , проходить депресія і досягається загальний розслаблюючий ефект , поліпшується стан серцево- судинної системи .

ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ.
 На сьогоднішній день основними показаннями до проведення стоун- терапії вважаються:
– Атрофія м’язів ;
– Інтенсивні головні болі ;
– Стрес і нервову напругу ;
– Депресія ;
– Остеохондроз ;
– Анорексія і булімія ;
– Ожиріння ;
– Вегето- судинна дистонія ;
– Розтягнення м’язів і зв’язок ;
– Клімакс ;
– Біль у потилиці ;
– Коліти та запори ;
– Підшкірні крововиливи ;
– Безсоння ;
– Болючі менструації ;
– Сонячні опіки ;
– Гострий бурсит і болю в суглобах.

У стоун- терапії немає нічого нового , про що б раніше не знав чоловік: цілительство багато років практикує чергування тепла і холоду , масаж відомий людині з давніх часів , а камені і зовсім з’явилися одночасно з планетою Земля. І , тим не менш , поєднання всіх цих складових стоун- терапії дає величезну користь тілу і душі людини.
Багато фахівців вважають стоун- терапію нічим іншим , як способом світовідчуття людей , що живуть в абсолютній гармонії з природою. У своїй сутності стоун- терапія припускає використання крижаних і дуже гарячих каменів з метою досягнення очисного , розслабляючого і терапевтичного ефектів. Унікальним в стоун- терапії вважається возз’єднання воєдино таких напрямків , як робота з чакрами і аурою , масаж внутрішніх органів , термотерапія і геотермотерапія .
Проте , стоун- терапія також має протипоказання , за наявності яких від використання даного спосіб масажу краще утриматися.

 ДО ЦИХ ПРОТИПОКАЗАНЬ ВІДНОСИТЬСЯ : вагітність , удари і переломи , пошкодження внутрішніх органів , шкірні захворювання (екзема , псоріаз) , діабет , абсолютна нечутливість до температури.

ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ.
Незважаючи на те , що метод стоунтерапии налічує тисячі років , офіційно він був представлений лише в 1993 році лікарем- масажистом Мері Нельсон. За словами самої Мері, про метод їй підказав її внутрішній голос. Одного разу прийшовши з роботи вона відчула неймовірну втому і пригніченість , що супроводжується до того ж , болями в м’язах. І тоді її внутрішній голос підказав їй: ” скористайся камінням” . До того часу у Мері початку посилюватися біль у правому плечі , викликана давнім розтягуванням . Але навіть тоді Мері, керується в житті принципами духовності , вирішила створити такий метод , який допоміг би , в першу чергу , іншим людям зі схожими проблемами , а вже після цього і їй.
Ось що пише про створення методу сама Мері Нельсон : ” Стоунтерапія вперше з’явилася мені в серпні 1993 -го року , коли я разом зі своєю племінницею Тонею знаходилися в сауні , і не відводячи очей уважно дивилися на гарячі розжарені камені , від тепла яких запанував тепло у всій сауні. Я щодня не залишала надій побороти жахливо турбує мене біль у плечі . Але , перш за все , мені слід було відшукати особливий засіб , здатне допомогти в роботі з больовими точками у моїх пацієнтів . Я задала питання Духу ( духовному наставнику ) , чому я відчуваю такий гострий біль , і як я тепер зможу працювати з хворим плечем.
Спочатку послання було таким : ” Використовуй силу каменів ” . Моєю першою думкою було : навіщо я повинна використовувати камені ? Тоді я направила всю силу своєї свідомості в область травмованого плеча. Я ще раз задала Духу питання: ” Як тепер я зможу робити масаж Тоне ? Я дуже сильно переживала , що це доставить мені ще більш інтенсивну біль . На це голос промовив знову : “Візьми каміння” . Я почула голос , але не зробила жодних дій . А коли ми йшли з сауни в метою попрямувати на масаж , голос вимовив дуже сильно : “Візьми каміння і використовуй їх” .
Ці слова були вимовлені дуже голосно і чітко , що я не в силах більше була не діяти. Я взяла в руки два камені розміром з долоню і кинула їх в графин з імбирною припаркою , приготовленої спеціально для Тоні. Я помітила , що незначного натискання цілком достатньо , щоб послабити напругу її м’язів. Це зробили вагу і тепло маленьких каменів , які допомогли мені позбутися дуже болючих зусиль і забезпечивши мого плеча профілактику та відпочинок.
Мені дуже захотілося відчути на собі чудодійну лікувальну та профілактичну користь каменів. Щодня я почала вибирала час для того , щоб розкласти камені на своєму тілі. Працюючи подібним чином зі своєю енергією , я стала отримувати більш інтенсивні послання , притому значно швидше , ніж , коли маніпулюю каменями в процесі масажу пацієнтів ” .

ВИБІР КАМЕНІВ ДЛЯ СТОУН- ТЕРАПІЇ.

Не секрет , що камені є основою стоун-терапії , і від правильності їх вибору найбільшою мірою залежить одержуваний від процедури ефект. Камені є джерелом енергії , завдяки якій усувається втома , знімається м’язова напруга , побеждаются негативні стани душі. До того ж камені мають унікальну здатність перерозподіляти життєву енергію всередині організму людини , наділяючи нею ті частини тіла , в яких спостерігається дефіцит даної енергії. Вибираючи камені для стоун- терапії, слід зупиняти свій вибір на каменях з шорсткою поверхнею (з разі необхідності провести глибоке очищення шкіри ), або каменях плоских і гладких ( у разі необхідності отримання розслабляючого ефекту). Коли мова йде про розмір каменю , людина зобов’язана врахувати важливий нюанс – чим більше камінь , тим рівномірніше і довше він віддає своє тепло. Особливу важливість це набуває при виборі гарячих каменів.
Кожний з різновидів каменів , застосовуваних в стоун- терапії , призначена виконувати свої конкретні функції . Так , гарячі камені застосовуються з метою прискорення обміну речовин , максимального розслаблення м’язів , набуття душевної гармонії та рівноваги. Холодні камені , в свою чергу , збагачують кров киснем і підсилюють приплив крові до внутрішніх органів , підвищують м’язовий тонус. Які б камені ні вибирав чоловік , дуже рекомендується обирати камені , вага яких становить не менше 100 грам і не більше 200 грам .

 

СЕАНС СТОУН-ТЕРАПІЇ триває протягом 80 – 90 хвилин. Починається сеанс з того , що пацієнт оголюється і лягає на масажний стіл. Професійний масажист накриває пацієнта рушником для того , щоб тіло останнього стало тепле . Масажист бере в руки охолоджені і теплі камені і розташовує їх біля голови пацієнта. Далі пацієнт сідає , а масажист викладає камені з обох боків уздовж хребта для того , щоб чинився вплив на м’язи спини пацієнта. Масажист накриває камені і кладе пацієнта на них так , щоб пацієнт не відчував дискомфорт. З метою підтримки м’язів шиї в правильному стані під голову пацієнта кладуть ще один камінь , який виконує роль своєрідної подушки.

По-справжньому сеанс стоун-терапії починається тоді , коли масажист загортає теплі камені в серветки і кладе їх в обидві руки пацієнта. Далі попередньо нагріті в чані і охолоджені в холодильнику камені кладуться біля ніг пацієнта. З метою відкриття енергетичних каналів пацієнта і досягнення стану загального розслаблення масажист здійснює рухи під назвою ” відкриває спіраль” . Дані маніпуляції значно підвищують ефективність масажу в цілому.

Після цього камені накладаються на кожну з енергетичних точок , що дозволяє масажиста досягти контакту з усіма точками тіла пацієнта. Коли всі камені будуть покладені на необхідні зони тіла , масажист переходить до безпосереднього масажу ніг , рук , плечей , тулуба , області обличчя за допомогою охолоджених і гарячих каменів. На область особи обов’язково поміщають теплі камені , що дозволяє надавати безпосередній вплив на кожну м’язи обличчя. Також спеціальні камені кладуться між пальцями ніг. У результаті пророблених дій зникає напруга в області рук , шиї і плечей.

 

По закінченню роботи з передньою частиною тіла пацієнта, масажист , звертаючи увагу на ритм дихання пацієнта і підлаштовуючись під нього , обережно прибирає камені з енергетичних точок . Підсумок роботи з передньою частиною тіла пацієнта клієнт підводить за допомогою рухів ” закриває спіраль” . Даний рух зміцнює тіло пацієнта і надає йому впевненості.

Масажист просить пацієнта прийняти позу сидячи , прибираючи каміння з-під нього , і пацієнт лягає на живіт , відчуваючи під собою загорнутий у тканину камінь. Масажист накриває пацієнта рушником , а під область пахв підкладає спеціальні подушки. Уздовж хребта , на задніх сторонах рук і ніг масажист знаходить точки для енергетичного контакту . Масажист обертає камені в тканину і обгортає ними шию пацієнта , і один камінь кладе в область крижової зони.

Масажист знову починає масажні рухи , задіюючи в цьому процесі кожен мускул пацієнта. М’язи пацієнта максимально розслабляються саме на даному етапі стоун- терапії. Руками масажист глибоко проникає під область лопатки пацієнта , викликаючи певний дискомфорт , проте згодом пацієнт виявляється на вершині блаженства і релаксу. По закінченню масажу за допомогою кристала флюориту масажист виконує руху спинний спіралі , метою якого є підвищення концентрації і досягнення розслабленого стану .
Далі йде процес омивання ступень і кистей рук , після чого дані частини тіла масажист змащує великою кількістю масла. Масаж тибетськими чашами є наступним приємним кроком у стоун- терапії. Їх дзвін впливає на людину цілюще , покращуючи загальний тонус організму. Ще більшому терапевтичному ефекту масажу тибетськими чашами сприяє абсолютна розслабленість людини , коли він відчуває резонуючий звук кожною частинкою свого тіла. Деякі стоун- терапевти у вигляді наступного етапу використовують дикий шавлія для очищення енергетичного поля пацієнта. Масажист підпалює шавлія і починає ходити з ним навколо пацієнта , здійснюючи , таким чином , акт нейтралізації , ніж підводить підсумок всьому сеансу стоун- терапії. На завершення пацієнт обертається в простирадло і масажист приносить йому ромашковий чай , щоб повернути його зі світу блаженства в реальність.

Чому багато людей , що побували на процедурі стоун- терапії , так сильно хочуть знову побувати там ? У кожної людини своя думка на цей рахунок , проте більшість з них сходяться в одному – сеанс стоун- терапії прекрасно надихає , відновлює життєві сили , надаючи при цьому розслабляючий ефект. Людина з кожним новим сеансом відкриває для себе щось нове , незнайоме раніше , а тому кожний наступний сеанс очікується людиною з величезним нетерпінням.

АЕРОТЕРАПІЯ (AT) – лікувальне застосування свіжого повітря на відкритій місцевості. Це прогулянка, тривале перебування (включаючи сон) в спеціальних клімате павільйонах і верандах (цілодобова аеротерапія) і вплив повітря на повністю або частково оголеного хворого (повітряні ванни – ПВ).

Цілодобова аеротерапія (ЦАТ) – тривала (включаючи сон) дія свіжого повітря, внаслідок якої відбувається охолодження тіла людини і збільшується забезпечення організму киснем.

Механізм лікувальної дії:

ЦАТ має 2-фазний вплив на хворих.

У І фазі відбувається перебудова специфічних механізмів захоплення та транспортування кисню та неспецифічних механізмів підвищення реактивності організму. Це призводить до збільшення дихального об’єму та альвеолярної вентиляції з наступним зростанням парціального тиску кисню в альвеолах. Збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та кров’яного тиску (КТ) що відбуваються паралельно, в свою чергу посилюють поглинання кисню кров’ю, і, тим самим, прискорюють його доставку до тканин. За рахунок розширення дрібних бронхів холодним повітрям збільшується вентиляція альвеол, знижується ступінь її нерівномірності, що також підсилює дифузію кисню через альвеоло-капілярний бар’єр і збільшує кількість кисню в малому колі кровообігу. Реакції системної геодинаміки стають досконалішими і відбуваються з меншим енерговитратами. Це призводить до росту талерантності хворих до фізичних навантажень, відновлює кровопостачання головного мозку та міокарда (особливо у хворих із хронічними неспецифічними захворюваннями легень – ХНЗЛ). Чергування впливів теплого та холодного повітря підвищує тонус м’язів шиї, тулуба та згиначів кінцівок, підвищуючи теплопродукцію в організмі. Повторення процедур знижує чутливість термосенсорних структур бронхів, що сприяє формуванню позитивних умовних рефлексів на холод. Підвищення теплопродукції за цих умов здійснюється за рахунок включення гормонального механізму термоадаптації, пов’язаного з активацією симпатико-адреналової системи. В результаті зниження терморегулярного тонусу утворення тепла в більшій мірі пов’язано з розмежуванням процесів клітинного дихання та окислювального фосфорилювання. У другій фазі тривалої дії холодного повітря відбувається пригнічення нейрогуморальних механізмів термоадаптації, аж до їх зриву. Тривале перебування на відкритій місцевості з мальовничим ландшафтом сприяє формуванню психоемоційних реакцій (“ландшафтний рефлекс”), ефективно відновлює порушену рівновагу процесів збудження та гальмування в корі головного мозку.

Лікувальні ефекти: Вентиляційно-перфузний,     тонізуючий,     актопротекторний     судинно-розширюючий, катаболічний.

Покази: Захворювання системи кровообігу (серця та судин), кістково-м’язової системи, шкіри, функціональні розлади центральної нервової системи, ХНЗЛ у стадії ремісії, туберкульоз легень у фазі розсмоктування та ущільнення, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, метеопатичні реакції.

Протипокази: Хронічні запальні захворювання в стадії загострення, захворювання внутрішніх органів із проявами декомпенсації функцій, ХНЗЛ та патологія ЛОР-органів у стадії нестійкої компенсації.

Параметри: аеротерапію проводять за різних значень температури та вологості повітря, швидкості вітру, що визначають охолоджуючу дію повітря, їх комплексну оцінку здійснюють виходячи з величини еквівалентно-ефективної температури (ЕЕТ), яку визначають з допомогою номограми. Залежно від значень ЕЕТ виділяють зону охолодження (1-174°С) та нагрівання (понад 21 °С).

Методика: У лікувальній практиці використовують перебування хворих на свіжому повітрі (веранди, банкони спальних корпусів санаторіїв, лоджії, спеціальні кліматопавільйони – аерарії, обладнані тентами або шторами для захисту від дощу та сонця). Під час сну та відпочинку на балконах і верандах (кліматопавільйонах) хворих вкривають і одягають відповідно до їх індивідуальної чутливості до холоду.

Дозування процедур залежить від їх тривалості, з врахуванням ЕЕТ. Курс цілодобової аеротерапії (10-20 процедур) може проводитися згідно 3-х основних режимів (таблиця)

Режими цілодобової аеротерапії.

Режим	Тривалість    процедур
	При ЕСТ < ЮоС	При ЕЕТ > ЮоС
1 – слабкий	До 1-2 годин	До 2-3 годин
II – помірний	36 годин	До 6-9 годин
III- інтенсивний	9-12 годин	цілодобово

 

Повітряні ванни –   дозована дія свіжого повітря на повністю (частково) оголеного хворого.

Механізм лікувальної дії: У порівнянні з цілодобовою аеротерапією, холодні повітряні ванни — найінтенсивніший термічний подразник. Під час їхнього застосування відбуваються фазові зміни терморегуляції у хворих. Протягом першої – нейрорефлекторної фази (первинних дрижаків) – у хворого знижується температура шкіри і активується терморегуляторний тонус м’язів. Підвищення скоротливого термогенезу м’язів супроводжується збільшенням частоти дихання, рефлекторного тахікардією, відчуттям холоду. У другій фазі (реактивній) за рахунок активації обмінних процесів в організмі зростає метаболічна теплопродукція, з’являється гіперемія шкіри і виникає відчуття теплового комфорту. Під час подальшого перебування хворого на холодному повітрі настає третя фаза (вторинних дрижаків), для якої характерні парез судин шкіри, застійна венозна гіперемія (ціаноз) та симпатичний піломоторний рефлекс (“гусяча шкіра”). Перенапруження механізмів термоконсервації в цій фазі може призвести до переохолодження хворого й загострення хвороби. Курсове лікування сприяє запуску механізмів термоадаптації і змінює питому вагу різних механізмів теплопродукції та тепловіддачі, що суттєво підвищує реактивність організму й відновлює нормальні співвідношення процесів вищої нервової діяльності.

Лікувальні ефекти: Тонізуючий, катаболічний, судиннорозширюючий, бронходренуючий.

Покази: Захворювання системи кровообігу за відсутності активності запального процесу, недостатності кровообігу ІІ-ІП стадії та коронарної недостатності ІІ-ІП стадії (ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, НЦД всіх форм, гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, ХНЗЛ у фазі ремісії, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, наслідки захворювань та травм кістково-м’язової системи, центральної та периферичної нервової системи, хвороби крові та шкіри).

Протипокази: Гострі та хронічні (в фазі загострення) захворювання внутрішніх органів, захворювання системи кровообігу з вираженими порушеннями серцевого ритму, коронарною недостатністю, гострі респіраторні захворювання (ГРЗ), загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, бронхіальна астма в стадії нестійкої компенсації, ревматизм, хвороби ЛОР-органів.

Параметри: Повітряні ванни ефективні за різних значень ЕЕТ. За її величиною розрізняють   холодні (ЕЕТ — 1-8оС), помірно-холодні (9-16°С), прохолодні (17-20°С), індиферентні (21-22°С) та теплі (понад 22°С) ванни. Методика: Повністю або частково оголених хворих розміщують в наметах із відкритими вікнами, на верандах (балконах), спеціально пристосованих для цього кліматопавільйонах (аераріях) чи кліматонаметах, у парках, на морському березі. Під час холодних та прохолодних ванн хворі виконують фізичні вправи, інтенсивність яких зумовлюється погодними умовами. Залежно від ступеня оголення тіла хворого розрізняють повні повітряні ванни (з повним оголенням тіла) та напівванни з оголенням тіла до пояса).

Дозування повітряних ванн здійснюють орієнтуючись на холодове навантаження (різниця між тепловіддачею та теплопродукцією, віднесена до одиниці поверхні тіла). Залежно від ЕЕТ для оголеного хворого його досягають різною тривалістю впливу.

Для встановлення тривалості дії необхідно (за фіксованої ЕЕТ) знайти час, відповідний назначеному тепловому навантаженню. З метою лікування повітряними ваннами застосовують декілька режимів впливу.

 

 

Курс лікування – 10-20 процедур. Повторний курс проводиться через 1-2 місяці.

 

ФЛОРОТЕРАПІЯ – ЦІЛИТЕЛЬСТВО ЗА ДОПОМОГОЮ  ПРЕДСТАНИКІВ РОСЛИННОГО  СВІТУ

ГОМЕОПАТІЯ

 

Майбутнє гомеопатії залежить від багатьох факторів, до числа яких входить і відношення населення до офіцинальної медицини. Бурхливий розвиток виробництва сульфаніламідів, антибіотиків, антидепресантів та інших препаратів, у результаті прийому котрих у матерів народжуються діти з потворствами, комп’ютеризована діагностика, типове неіндивідуалізоване призначення лікування, яке прийшло на зміну довірливим відношенням “лікар-хворий”, — це тільки деякі елементи цього шляху. Існуюче положення вимусило пацієнтів шукати інші, нетрадиційні методи лікування, а можливість вибору породила новий напрямок, що має істотну відмінність від традиційного. Викладене означає, що і фармацевтична практика змушена змінюватися, фармацевти мають обслуговувати пацієнтів, проявляючи в своїх рекомендаціях велику гнучкість. Необхідність в комплементарній медицині є логічним результатом змін, що відбуваються.

 

Терміни “комплементарна” та “альтернативна” медицина охоплюють більше 600 нетрадиційних методів лікування (акупунктура, ароматерапія, аюр-веда, хіропрактика, фітотерапія, гомеопатія, іри-дологія, масаж, остеопатія, рефлексологія, шіатсу та ін.). Зв’язок між ними, на перший погляд, може видатися неочевидним, фактично вони зібрані в одну групу тільки за однією характерною властивістю — усі вважаються холістичними. Цей термін вперше був уведений Сісего (106-43 рр. до н.е.) та сформульований наступним чином: “Уважний лікар перш ніж призначити ліки повинен дослідити не тільки симптоми захворювання, яке він бажає вилікувати, але й звички пацієнта у здоровому стані та його фізичний стан” [5, 6, 7, 10, 12].

За результатами опитування більшість людей вважають офіцинальну медицину ефективнішою при лікуванні основної маси захворювань, але надається перевага комплементарній медицині при таких станах, як депресія, стрес, відвикання від куріння, алергія, а також при лікуванні звичайних простуд, захворювань шкіри, хронічних станів та психологічних проблем.Народна медицина не випадково притягує все більше уваги, як із сторони спеціалістів, так і всіх, кого цікавлять “нетрадиційні”, методи діагностики і лікування. Сконцентрований у народній медицині багатовіковий досвід, знання про суть людської природи, допомагають нам подивитися на себе з “забутої сторони, побачити у знахарстві не тільки містику, але й корисні ідеї.

 

 Не дивлячись на те, що народна медицина має ті ж методи лікування, що і офіційна: масаж, бальнеологія, гомеопатія, рефлексотерапія, гіпноз і навіювання – вони до цього часу протистоять один одному, вважаючи народну медицину, парамедициною, альтернативною медициною.

 Гомеопатія – це альтернативний напрямок в медицині, який ґрунтується на використанні методу лікування малими дозами і по принципу подібності.

 Основоположником гомеопатії вважається Крістіан Ганеман. Дослідивши лікарські речовини і переконавшись, що у великих дозах вони викликають хворобливу симптоматику у здорових, Ганеман почав зменшувати дози ліків, які застосовувались для лікування. При цьому він помітив, що зменшуючи дози, починається лікувальний ефект. І як би ці дози не були малими, призначені відповідно з принципом подібності, вони проявляють лікувальну дію.

 Гомеопатія виникла в надрах клінічної медицини і продовжує в них існувати. В ній використовуються всі положення фізіології, патологічної фізіології, патологічної анатомії, біохімії, генетики і других медичних наук.

 Бактерицидними властивостями гомеопатичні ліки не володіють, вони підсилюють захисні властивості організму

 Гомеопатія відрізняється і шляхом приготування ліків шляхом послідовності розведення. Динамізація, тобто проявлення прихованих лікарських властивостей препарату – це належить гомеопатії.

 

АРОМАТЕРАПІЯ

Ароматерапі́я — це стародавнє, вдосконалене віками мистецтво використання ефірних олій, фітонцидів рослин та інших ароматних речовин для укріплення фізичного та психічного здоров’я та для косметичного догляду за тілом. Ефірні олії додають у воду для ванн, використовують в аромалампах і в композиціях для масажу. Кожен із таких методів дозволяє корисним речовинам проникати в організм різними шляхами: через органи дихання або шкіру.

 Сучасна ароматерапія – це профілактичний, оздоровчий, повністю натуральний метод підтримки доброї психоемоційної і фізичної форми.

Історія використання ароматних трав, деяких препаратів тваринного походження (мускус) для лікарських та парфумерних цілей веде до глибокої давнини.

Сучасний термін Ароматерапія був запропонований в 1920-х рр. французьким хіміком та парфумером Рене Марі Гаттефосом.

До винаходу дистиляції користувалися сухими та свіжими травами, їх екстрактами на тваринному жирі, а пізніше — спиртовими і водно-спиртовими екстрактами.

Сучасна аромотерапія в тому вигляді, в якому ми її знаємо, виникла на початку ХХ ст. у Франції. В той час багато людей почали проявляти інтерес до істинних видів терапії, і запит на натуральні, а не синтетичні олії, знову почав рости.

Одним із дослідників ефірних олій був французький хімік Рене-Моріс Гаттефос. Якось, працюючи в своїй лабораторії, він обпік собі руку і негайно опустив її в стоячу поряд посудину з чистою лавандою олією. Коли він побачив, як швидко пройшов опік, не залишив після себе ніяких рубців або шрамів, учений вирішив займатися вивченням лікувальних властивостей ефірних олій.

Гаттефосс припускав, що ці олії можуть проникати в тіло через шкіру; ця гіпотеза була підтверджена. Олії вбираються через шкіру, можливо через волосяні цибулинки або потові пори, і потрапляють в кров з іншими рідинами. Таким чином, вони здатні циркулювати в тілі людини і впливати на внутрішні системи організму. У своїх дослідах Гаттефосс розробив класифікацію методів дії різних олій на обмін речовин, нервову і травну системи, ендокринні залози. Він же і ввів термін аромотерапія.

 Незалежно від методу ароматерапії (масаж, ванни, інгаляції), всі діючі речовини ефірних олій швидко проникають у кров людини, яка й розносить цілющі молекули по всьому організму. Ефірні олії захищають від бактерій і грибків, покращують мікроциркуляцію крові і лімфатичної рідини, впливають на обмін речовин, приводять до рівноваги біохімічні процеси, які відбуваються в організмі.Багато ефірні масла мають властивості антидепресантів, і це, ймовірно, одна з областей, де ароматерапія можна надати істотну допомогу, пропонуючи безпечну, природну і не викликає звикання альтернативу мільйонам таблеток, щорічно виписуються людям, що страждають від депресії і занепокоєння.

Масло бергамота з його свіжим «живим» запахом, що піднімає настрій, – одне з найбільш відомих масел-антидепресантів. Є багато й інших масел, що дають подібний ефект. До них можна віднести олії базиліка, ромашки, шавлії, герані, жасмину, лаванди, меліси, неролі, пачулі, троянди, сандалового дерева та іланг-ілангу.

Кожне з цих масел діє дещо по-іншому і має різну ступінь привабливості для різних людей. Тому ароматерапевт повинен використовувати інтуїцію і навик, щоб підібрати кожній людині масло або суміш масел, що підходить йому найкраще. Перевага того чи іншого аромату може багато сказати про розумовий і емоційний стан людини в даний час, а оскільки причини депресії численні й різні, то таким же має бути і вибір масел для лікування. Велику роль в процесі лікування грає співчуття лікаря, його розуміння, а також фізичний контакт в процесі масажу.

В основі лікування майже завжди лежить масаж, але ароматичні ванни, прийняті між сеансами масажу, дуже допомагають продовжити його ефект.
Якщо людині, що шукає допомоги, подобається аромат масла або масел, використовуваних для масажу (а він, природно, повинен подобатися, тому що отримується задоволення збільшує цінність масажу), то йому можна дати трохи масла для нанесення на шкіру. Таким чином, корисний, цілющий аромат буде витати навколо нього постійно. Для підняття настрою ефірне масло можна розпорошити в кімнаті або нанести декілька крапель на електричну лампочку, щоб, випаровуючись, воно наповнювало ароматом навколишній простір.

 

МЕТОДИКА ЛІКУВАННЯ.

Під час першого прийому аромотерапевт вияснює загальний стан здоров’я і образ життя пацієнта, його історію хвороби і наявність алергічних реакцій.

Виходячи із індивідуальних особливостей організму, аромотерапевт приготовляє суміш олій спеціально для кожного пацієнта.

Після цього аромотерапевт робить масаж з використанням суміші олій, звертаючи особливу увагу на енергетичні меридіани — шляхи, які проходять по всьому тілу і служать каналами для життєвої енергії. Деколи накладається компрес на першу частину тіла, щоб допомогти олії проникнути в цю область.

Після масажу, лікар, можливо, дасть флакон суміші для використання в домашніх умовах.

Людина повинна пройти декілька сеансів для того, щоб терапевт зміг проконтролювати протікаючи процеси. По мірі того, як організм хворого реагує на прийняту суміш, лікар може замінити її для коректування лікування.

У різних людей впитування олії відбувається з різною швидкістю. Здоровій людині необхідно 3-6 год. Тому аромотерапевт деколи рекомендує піст або дієту для очищення організму від токсинів з тим, щоб він міг легше вбирати олій.

ЕНОТЕРАПІЯ – це лікування вином. відома людству ще з давніх часів.

 

Про терапевтичні властивості вина згадується в написі на могилі єгиптянина Пла-Хотена близько 4 тис. років до Різдва Христового і на розкопках шумерського міста Ніппур, зробленого 5 тис. років тому.

 

Відомий перський лікар Авіценна (980-1037 рр.) радив молодим людям пити розбавлене старе світле вино, а літнім людям – нерозбавлене для зміцнення здоров’я. Вже в той час лікарі знали про сечогінну властивість вина і його корисну дію на травну систему. У давні часи також вином як антисептиком обробляли рани.

Винотерапія широко застосовувалася в Стародавній Греції: вже в той час існували «медичні вина». Навіть у періоди повної заборони вживання алкоголю окремі правителі дозволяли пити вина хворим. Зазвичай вина для лікування пили потроху, розбавляючи водою.
Гомер свідчив, що виразки пораненого під час облоги Трої воїна вдалося вилікувати вином. А Гіппократ (460-377 роки до Різдва Xрістова) створив перший, що зберігся до наших часів, варіант системної енотерапії: він розділив вина за корисними властивостями і розповів, які вина в яких дозах і від яких хворобах рекомендується приймати. При жовтяниці він радив вживати якомога більше білого в’яжучого вина, а при хворобах легенів – чорне солодке старе вино. Крім цього, він радив використовувати вино в компресах і мазях.
Давньоримський лікар Цельс (I століття до Р. Х.-1 століття н. е.) розповідав про корисність вина для шлунку, при порушенні апетиту і для поліпшення сну. Пліній Старший (34-79 роки) писав про те, що вино – це хороший тонік, снодійне і покращує травлення.
За часів французького письменника Рабле (1494-1553 рр.) винні настоянки з рослин активно застосовувалися в якості антисептиків. Також їх використовували для лікування інфекційних захворювань носоглотки, від жовтяниці та кашлю, для відновлення надходження молока у матері, що годую’.

У XIII столітті енотерапія стала популярною в Росії. Катерина II полюбила ліки з виноградної лози і видала указ про підтримку і розширення виноградарства і виноробства. Вино використовували для боротьби з дизентерією і холерою, а в XIX столітті етилові промивання призначали для лікування анемії, виразки шлунка та туберкульозу легенів.

 

За часів Середньовіччя в Італії вважали, що вино допомагає організму зберігати молодість, підвищує тонус, нормалізує вагу.
У XIX столітті лікувальні вина отримали в європейських країнах широке розповсюдження: в Австрії список лікувальних вин складався з 35 найменувань, а в Парижі – зі 164! У наступному столітті лікувальні властивості вин вже підтверджували багато досліджень вчених. Французький доктор Ейло навіть опублікував у 1934 році «Кодекс енотерапії», що розповідає про лікувальні якості бордосських вин.

Останніми десятиліттями американські вчені в наслідок численних досліджень розгадали, чому французи живуть на 2,5 роки довше американців і менше страждають захворюваннями серця і судинної системи. Виявилося, що їхній організм захищає червоне вино, що вживається, по-перше, в міру, а, по-друге, при вживанні їжі.

 

ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЕНОТЕРАПІЇ

Чи існують протипоказання до лікування вином ? Безумовно . У першу чергу , вино заборонено дітям . У цьому випадку шкода впливу на дитячий організм , в якому обмінні процеси протікають по-іншому , значно перевищує можливу користь енотерапії , і тому ризик абсолютно необгрунтований.
Вино не рекомендується жінкам в період лактації та вагітності. Однак нещодавно оприлюднені результати досліджень , проведених у Великобританії за участю 11 тисяч вагітних жінок , а потім їх дітей , чий розвиток простежували до 7 років , переконливо довели , що невеликі кількості хорошого натурального вина ( 175мл і менше) нічого , крім користі , їм не принесли .
Лікування вином строго протипоказано при алкоголізмі , незалежно від того , вилікувався чи людина від цієї недуги , або страждає їм в даний час. Також не рекомендується вживати навіть невеликі кількості вина людям із захворюваннями печінки , підшлункової залози і нирковою недостатністю , які страждають на епілепсію і психічними хворобами , а також депресією – через складність самоконтролю в цьому стані.
Вино може викликати небажаний ефект при взаємодії з медикаментозними лікарськими препаратами , тому якщо ви проходите курс медикаментозної терапії , краще не поєднувати його з прийомом навіть невеликих кількостей вина.

 

 

ФУНГОТЕРАПІЯ

Медичне застосування грибів – традиційна форма лікарської терапії, частина народної медицини. В даний час – один з напрямків фармакотерапії.

У багатьох країнах є народні повір’я про те , що за допомогою грибів – наприклад , шапинкових і сморчковая , а також трутовиків і дощовиків – можна захистити себе від раку та інших хвороб. Сучасні вчені переконані , що лікування грибами – фунготерапія – має під собою науковий сенс . У Японії , наприклад , третина протипухлинних препаратів виготовляють на основі грибів , а шіітаке , або лентінус їстівний , включений у державну програму ” Здоров’я нації” !

Віра в його цілющі властивості так велика, що місцеві жителі називають його еліксиром життя , з’їдаючи по грибу в день – свіжі або сушені . Останній варіант переважно : при сушінні на сонці в шіітаке утворюється вітамін D. Шматочок гриба потрібно взяти в рот і дуже ретельно розжувати .

Лікувальна дія шіітаке першим описав знаменитий китайський лікар Ву Сан Кунг (960-1027 рр.). . На його батьківщині цей гриб здавна застосовували з общеукрепляющей метою , а також при болю в шлунку і голові , застуді , астенії , проблемах з печінкою , кору у дітей і навіть при отруєннях … іншими грибами !

 

Гриби завжди були одним з дарів природи , що використовуються людиною – в якості харчових продуктів , ліків , іноді – і наркотиків.

Медичне застосування грибів засноване на величезному досвіді традиційної (народної) медицини.

Фунготерапія – метод лікування різних захворювань людини , заснований на використанні лікарських грибів і комплексних препаратів з них. Методики переробки грибів для отримання Фунгопрепарати орієнтовані не на виділення хімічно чистого діючої речовини , а на збереження всього комплексу активних речовин в найбільш простих і наближених до природних формах (відвар , настій , екстракт і т. д.).

Фунго по- японськи – гриб. Зародився і отримав свій розвиток даний метод на Далекому сході ( Японії та Китаї). Зцілитель ВуСін , який залишив нам трактат про лікарські грибах , де описав властивості більше 100 видів грибів, які ростуть у Китаї та Японії.

 

Багато гриби в даний час використовуються в якості лікарських, їх застосовують у вигляді їжі, БАД, настоянок, екстрактів і ін Одним з найбільш важливих напрямків досліджень в даний час є визначення можливості використання препаратів з природної сировини в якості лікарських засобів при онкологічних захворюваннях.

Деякі з грибів користуються дуже широкою популярністю.

 

ВЕГЕТАРІАНСТВО. Природа запрограмувала людину на вегетаріанське харчування, коли їжа легко засвоюється й перетравлюється організмом. Овочі, фрукти, ягоди, їстівні трави (кульбаба, кропива), злакові культури, крупи, бобові, горохові, насіння, мед – ці продукти при приготуванні повинні зберігати природні біологічні властивості.

Важливим є використання тієї їжі, яку пропонує природа даної місцевості. Селянська кухня відзначається простотою і природністю, тому є здоровою. Слід повернутися до юшки, тетеря, квасу та інш.

Про необхідність повернення до природної їжі говорять і медики : М.Амосов, Г.Шаталова, В.Леві та інші фахівці. В.Михайлов пропонує виключити процеси смаження, пасерування, при варенні скоротити час теплової обробки страв. Він пропонує нагрівання й настоювання продукту в закритому посуді (метод «антракту»). Цей метод дозволяє зберегти смакові якості, ароматність і біологічну цінність продукту. При такій технології приготування овочів дрібно нарізаються й кладуться на дно, крупи замочуються на кілька годин. Виключаються кісткові бульйони, їх замінюють овочеві.

Переходи з одного способу харчування на інший слід поступово, оскільки в дітей уже вироблені звички й певний смак. Нові страви вводяться поступово, подаються спочатку разом зі звичайними. Наприклад, спочатку – буряковий салат і цибулевий салат пополам. Дітям слід обов’язково розповісти про користь даного продукту, викликати свідоме ставлення до нього.  Примушувати дітей до їжі не можна, вводити  їх на режим саморегуляції  через розуміння й свідоме ставлення до їжі. Вихователь повинен бути спостережливим, урахувати біоритміку дитини. Якщо дитина просинається дуже пізно й відповідно пізно приходить до дитячого садка, вона часто відмовляється від сніданку або їсть мало. Це дитина типу «сови» – вечеряє, й лягає спати пізно. «Жайворонок» же і рано лягає і рано просипається, й снідає із задоволенням.

Необхідно навчити дитину самостійно визначати свою порцію (скільки вона з’їсть). Порція має бути суто індивідуальна й залежати від емоційного стану дитини. Але й викидати їжу не можна – в дитини слід виховувати бережливе ставлення до неї.

Не можна давати вказівки, робити зауваження під час їди – все це може сприяти припиненню виділення шлункового соку.

 Дуже корисно щодня вживати до 40 г. ріпчастої цибулі, часнику і житній хліб. Молочні продукти – одна склянка на день. Якщо дитина відмовляється – змінити напоєм.

 

 

ФАУНОТЕРАПІЯ – ЦІЛИТЕЛЬСТВО ЗА ДОПОМОГОЮ  ПРЕДСТАНИКІВ ТВАРИННОГО  СВІТУ

АПІТЕРАПІЯ

Апітерапія – це медичне використання бджолиних продуктів. В тому числі: мед, пилок, віск, прополіс, королівське желе (маточне молочко) та веном. Апітерапія (від лат. apis “бджола”) – так називаються загальні методи лікування продуктами бджільництва: мед, прополіс і маточне молочко, квітковий пилок, віск і, звичайно ж, бджолину отруту. На основі цих продуктів виготовляються мазі, таблетки, настої.

Апітерапія бере свій початок з древнього Єгипту, Греції та Китаю. Згадки є в Ведах, Біблії та Корані.

Апітерапія ставитися до альтернативної медицини, вона заснована на цілющих властивостях бджолиної отрути. Її безперечною перевагою є те, що використовуються природні компоненти, не викликає звикання. При використанні природних генетичних програм, закладених в цих продуктах, можна ефективно відновити цілі системи органів людини.

Наші лікарі використовують у своїй практиці природний бджолину отруту. Попередньо перевіривши при цьому можливість виникнення алергічної реакції. Курс лікування складає приблизно 2 – 4 тижні. Протягом цього часу проводитися впливу на осередок ураження.

Трохи історії апітерапії

Цей вид лікування відомий людству вже не одну тисячу років. Ще в єгипетських папірусах, можна прочитати про вражаючі лікувальні властивості бджолиної отрути. Виготовлення лікарських препаратів було налагоджено в Древній Греції, Індії та Римі. У нашій країні люди давно звикли лікувати різноманітні хвороби за допомогою меду і прополісу – варикоз або варикозне розширення вен, розсіяний склероз. Навіть Іван Грозний використовував пчелоужаленій для лікування подагри.

•      Всі продукти бджільництва – мед, маточне молочко, перга, прополіс та ін – використовували в медицині з глибокої давнини. Книга в доступній формі розповідає про хімічний склад продуктів медоносної бджоли та їх дії на організм людини, про застосування їх з лікувальною метою у народній та офіційній медицині.
Сьогодні знання, накопичені тисячоліттями, підтверджуються і розширюються в світлі сучасних досліджень. Відкриваються все нові і нові можливості в лікуванні найрізноманітніших заболеваній.
Можна також апітерапію використовувати, щоб вилікувати алкоголізм, лікування якого звичайними медичними методами не принесло результатів.

СКЛАД МЕДУ.

•      МОНОСАХАРИДи: глюкоза– 35 %,  фруктоза – 40 %, Сахароза – 5%

•      МіНЕРАЛЬНі  сполуки: 0,112—0,32 %

•      ФЕРМЕНТи: інвертаза, діастаза, каталаза, ліпаза

•      ВіТАМИНи                                      В, С, А, Е

•      ВОДА                                                 15-20%

У СРСР апітерапія була офіційно дозволена Міністерством охорони здоров’я в 1959 році.

 Бджолина отрута – третій з медичної значущості продукт бджільництва. На відміну від меду і прополісу він володіє дуже потужною біологічною дією на організм людини. Тому неконтрольоване, неграмотне використання бджолиної отрути може дорого обійтися пацієнтові, аж до летального результату.
Сучасна наука має в своєму розпорядженні глибокими знаннями по фармакологічному впливу бджолиної отрути на організм людини і тварини, а величезний клінічний досвід свідчить про те, що бджолина отрута в умілих руках може бути надзвичайно корисним при лікуванні багатьох захворювань і як самостійне, і як допоміжний засіб.
 Бджолина отрута як лікувальний засіб використовується людиною з давніх часів. В Китаї, Індії бджолина отрута застосовувався в якості протиотрути при отруєнні рослинними і тваринними отрутами. Гіппократ писав про діуретичних і відхаркувальних властивості меду і бджолиної отрути. Гален, Пліній згадують про бджолиному отруті як про знеболюючому засіб, що підсилює травлення, а також як про ліки, що сприяє загоєнню ран.

Апітерапія — метод, який належить до традиційної української спадщини, перлин нашої культури. Згадки про лікування бджолами дійшли до нас з трипільської культури та давньоруських літописів (Євлампія — онучка Володимира Мономаха, написала трактат з лікування медом). Бджола згадується в українських казках, легендах, піснях. Дуже багато міст України на своєму гербі мають бджілку.

Перший аргумент — біологічність апітерапії. Нині населення настільки алергізоване ліками, продуктами харчування, повітрям, водою, що цей чинник важко переоцінити. Другий аргумент — вікова універсальність (апітерапію застосовують дітям ще під час внутрішньоутробного розвитку, немовлятам, школярам, людям дорослого та літнього віку). Лікар-педіатр Валентина Смирнова з Росії на основі своєї багаторічної практики доводить, що за допомогою продуктів бджільництва можна проводити успішну профілактику різноманітних вад розвитку дитини, а відтак їх потрібно вживати всім вагітним. Не обійтися і в геронтології без апітерапії. Усі люди літнього віку також мають вживати продукти бджільництва.

Третій аргумент — високоефективність. Лікарі, які практикують апітерапію, змогли переконатися, що 90% усіх захворювань можна вилікувати продуктами бджільництва. Четвертий аргумент — цінова доступність. Адже фармацевтичні препарати сьогодні коштують дуже дорого.

Що стосується протипоказань до застосування апітерапії, то до них належить лише індивідуальна непереносність. А її має менше 1% населення.

Апітерапія допомагає успіху в лікуванні тяжких хвороб

Тисячолітній досвід застосування апітерапії в поєднанні з сучасними науковими підходами дає змогу досягти успіху навіть у лікуванні захворювань, які складно піддаються терапії звичайними методами. Приміром, на думку кандидата медичних наук Ю.Г. Соловйова, методу апітоксинотерапії (лікування бджолиною отрутою шляхом бджоловжалення) на сьогодні немає рівних. Апітоксинотерапію застосовують і як монометод, і у комплексі з іншими, зокрема не відміняючи медикаментозного лікування. Це сприяє підвищенню ефективності ліків, дає змогу зменшити їх дози, ослабити прояви супутніх захворювань.

Апітоксинотерапія сприяє підвищенню саморегуляторних механізмів організму, його адаптаційних реакцій, активації імунної та ендокринної систем, обмінних процесів. З кожним роком арсенал засобів апітерапії розширюється. Окрім традиційних продуктів: бджолині обніжки, мед, маточне молочко, прополіс тощо, додаються продукти біологічного середовища бджоли: препарати з воскової молі та їх екскрементів (останні, як показують наукові дослідження, навіть перевершують за ефективністю саму личинку), личинки матки та трутнів, повітря з вулика тощо. Ці засоби допомагають досягнути успіху в лікуванні імпотенції, складних випадків клімаксу, бронхіальної астми тощо

Україна посідає одне з провідних місць у науковому дослідженні методів апітерапії.

МЕТОДИКА БДЖОЛОВЖАЛЕННЯ

 

 

 

ГІРУДОТЕРАПІЯ — так по-науковому зветься лікування п’явками.

Зростання інтересу до лікування п’явками не випадкове. Цілющі властивості цих створінь відомі людству уже понад 30 століть. Медичні п’явки застосовували ще єгипетські фараони, про них згадується в Біблії та Корані. У стародавній Вірменії чоловіки та жінки до 35 років використовували п’явки, щоб їхні нащадки були здоровішими, а після 65 років — для продовження повноцінного життя. У І ст. н. е. Пліній писав про корисну дію п’явок: “при ломоті та всякій лихоманці”. П’явок використовували відомі давньоримські лікарі Гален та Аецій. Великий таджицький учений Абу ібн Сіна (відомий як Авіцена) у своєму “Каноні” приділив увагу цим “вампірчикам”.

Під час Кримської війни відомий лікар Пирогов ставив пораненим до 100 п’явок на великі рани та переломи, чим рятував сотні солдатів від інфекції та больового шоку — вони знезаражували рани та виробляли знеболювальні речовини. Із записів Наполеона відомо, що свого часу за наказом імператора Угорщини було імпортовано 6 млн. п’явок для солдатів французької армії.

Нині п’явок використовують у кардіології, офтальмології, дерматології, хірургії, гінекології, урології, неврології тощо. П’явками можна успішно лікувати варикозне розширення вен, тромбофлебіти, атеросклероз, гіпертонію, стенокардію, інфаркт міокарда, геморой, виразку, гастрит, гепатити, цироз, панкреатит, цукровий діабет (на ранніх стадіях), фурункульоз, абсцеси, сепсис, мастит, хвороби шкіри, легень (бронхіти, бронхіальну астму та ін.), мігрені, глаукому, гайморити, неврити, гінекологічні захворювання (аднексит, сальпінгоовофорит та ін.), простатит, безпліддя (у жінок і у чоловіків).

Із 400 видів п’явок, відомих науці, лише один — Hirudo medicinalis та три його підвиди застосовуються в медицині. Раніше вважали, що лікування відбувається завдяки тому, що п’явка відсмоктує “погану кров”. Справді, вона випиває від 3 до 5 куб. см крові. Це корисно, скажімо, при високому кров’яному тиску. Але, як з’ясувалося, п’явка не тільки висмоктує кров. Вона фільтрує її  і повертає з цілющими ферментами своєї слини — гірудином. Окрім цього, слина п’явки містить 200 хімічних складників, корисних для людського організму. Лікування п’явками дуже корисне людям, які живуть на забрудненій радіацією території. П’явки висмоктують радіоактивний йод, яким насичена кров людей після Чорнобильської катастрофи.

Отже, головне багатство п’явки — слина. Дотепер її склад вивчений не до кінця. За сеанс п’явка вводить понад 100 біологічно активних речовин. Вони мають протизапальну дію, активізують капілярний кровообіг, поліпшують постачання тканин киснем, запобігають тромбоутворенню та розчиняють свіжі тромби. Як наслідок, зникають серцеві болі, набряки, поліпшується кровообіг головного мозку. А завдяки одному з ферментів цієї міні-фабрики — гіалуронідазі — біологічно активні речовини здатні проникнути в тканину на глибину 10 см.

Враховуючи вік даного методу лікування ефективність його не повинна викликати сумніву. У численних статтях присвячених лікуванню п’явками перераховується маса захворювань, при яких гірудотерапія є ефективною – це цілком можна пояснити з позицій сучасної фізіології та біохімії.

Основою лікувального ефекту гірудотерапії є слина п’явки, яка містить велику кількість біологічно активних речовин (БАР), що сприяють нормалізації внутрішнього гомеостазу (біологічні процеси в організмі).

Наукові дослідження, проведені за останні роки, підтверджують ефективність використання гірудотерапії у всіх областях клінічної медицини як додатковий метод при стандартному лікуванні. Перевага гірудотерапії перед іншими способами природного і технократичного лікування полягає, перш за все, в тому, що секрет слинних залоз п’явки викликає зворотний процес у сфері базових механізмів розвитку хвороби – ішемія і гіпоксія тканин, розлади мікроциркуляції, перериває патологічну ланцюг подій в осередку захворювання.

Будь-який патологічний процес в організмі людини викликає порушення мікроциркуляції. Це призводить до накопичення зайвої рідини (набряк тканин), що викликає підвищення внутрішньотканинного тиску, що приводить до механічного здавлення судин, це відповідно погіршує кровопостачання тканин, перешкоджає відтоку лімфи і викликає застій міжклітинної рідини. Всі ці процеси призводять до збільшення гіпоксії (недостатність кисню). При нестачі кисню, процеси окислення загальмовуються, накопичуються недоокислені продукти життєдіяльності клітин (шлаки, токсини), які володіють вираженим гідрофільним (притягає воду) ефектом, що підсилює приплив води в патологічний осередок. Це викликає посилення набряку. Коло замикається. Цей процес у фізіології називається «порочне коло». У секреті слинних залоз п’явки міститься речовина – Гірудин. Це біологічно активна речовина покращує реологічні (плинність) властивості крові. Що дозволяє збільшити кровотік через патологічно звужені судини, що призводить до збільшення надходження кисню і поліпшенню відтоку з патологічного вогнища. Процеси окислення нормалізуються, відсоток недоокислених шлаків і токсинів знижується. «Порочне коло» – розривається.

При виникненні в організмі вогнища запалення, включаються захисні механізми, спрямовані на ліквідацію патологічного процесу, в тому числі і механізм «огородження запального вогнища». Виявляється він у тому, що осередок запалення відділяється від оточуючих тканин сполучною тканиною. Організм як би запечатує вогнище запалення, щоб процес не поширився далі. При стиханні процесу сполучнотканинні перегородки в організмі зберігаються. Вони перешкоджають нормальному функціонуванню тканин, ускладнюючи кровотік і відтік лімфи. Якщо цей запальний процес відбувається в черевній порожнині, формується спайкова хвороба. У секреті слинних залоз п’явки міститься речовина – гіалуронідаза. Дана речовина впливає на гіалуронову кислоту, яка є «цементом» сполучної тканини. Розпушуючи сполучнотканинні перемички, гіалуронідаза сприяє відновленню нормального кровотоку і відтоку лімфи.

Так само відзначено виражене імуностимулюючу (що підвищує імунітет) і протимікробну дію гірудотерапії. Зумовлено воно не тільки БАР (біологічно активні речовини), що містяться в секреті п’явки, але і ділом Aeromonas hydrophila sp. – Бактерія – симбіонт, що живе в кишечнику п’явки. Тривалість сеансу гірудотерапії від години до півтора, залежно від стану пацієнта і вираженості проблеми. Визначається індивідуально. Справедливості заради треба визнати, що п’явка сама визначає, скільки часу їй необхідно працювати. Лікування, як правило, курсами по 7-10 сеансів. Два – три сеанси на тиждень. Вартість однієї процедури не залежить від кількості вживаних п’явок.Імовірність інфікування (зараження) пацієнта при сеансі гірудотерапії повністю виключена.П’явки використовуються тільки один раз. Після сеансу п’явки знищуються.

Лікувальних п’явок вирощують на спеціальній біофабриці. При покупці виписується спеціальний документ – сертифікат відповідності.

80 відсотків пацієнтів спочатку відчувають страх перед п’явкою. Але після першого сеансу всі страхи випаровуються, неприязнь проходить сама собою. Навіть з’являється почуття симпатії.

Укус п’явки нагадує укус комара або щипок кропиви. П’явка прокушує шкіру тільки в рефлексогенних точках (біологічно – активні точки), тобто точки, що використовуються при акупунктурі.

Кров з ранки зупиняти не слід. Вважається нормальним, якщо виділення з місця укусу тривають до 24 годин. Крові при цьому йде зовсім небагато, в основному йде лімфа. А її втрата запускає механізм стимуляції імунітету і ліквідує набряки.

Гірудотерапія дає хороші результати як сама по собі, так і в поєднанні з іншими методами лікування, зокрема: гомеопатією, фітотерапією, фізіотерапією.

 

ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ГІРУДОТЕРАПІЇ:

Гемофілія, важка ступінь анемії, геморагічні діатези, стійка гіпотонія (знижений тиск), вагітність, індивідуальна непереносимість.

Показання до гірудотерапії:

Ревматичні хвороби:

Хвороби суглобів: артрити мікрокристалічні, артрит псоріатичний, артрити реактивні, артрит ревматоїдний, остеоартроз, ревматичні захворювання навколосуглобових м’яких тканин, спондиліт анкілозуючий (хвороба Бехтєрєва). Ревматизм.

Хвороби органів кровообігу:

Аритмії серця, артеріальна гіпертензія, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, гіпертонічні кризи, вегетативно-судинна дистонія, інфаркт міокарда, ішемічна (коронарна) хвороба серця, кардіалгії , кардіоміопатії, кардіосклероз, легеневе серце, міокардіодистрофія, міокардит, недостатність кровообігу, нейроциркуляторна дистонія, перикардит, вади серця вроджені, пороки серця придбані, серцева астма, серцева недостатність, судинні кризи, стенокардія (грудна жаба), ендокардит.

Хвороби органів дихання:

Аспергільоз, бронхіальна астма, бронхіоліт, бронхіт гострий бронхіт хронічний, інфаркт легені, кандидоз легень, плеврит, пневмоконіози, пневмонія, пневмосклероз, емфізема легенів.

Хвороби органів травлення:

Аліментарна дистрофія, ахілія шлунка функціональна, баугініт, гастрит, гастрокардіальному синдром, гепатит, гепатози, гепатолієнальний синдром, гіпербілірубінемії функціональні, гіперліпемія есенціальна, гіперсекреція шлункова функціональна, дисбактеріоз кишковий, дискінезії шлунково-кишкового тракту, диспепсія , дуоденіт, запор, кишкова ліподистрофія, коліт, недостатності всмоктування синдром, недостатності травлення синдром, панкреатит хронічний, печінкової недостатності синдром, харчова алергія, проноси (діарея), портальної гіпертензії синдром, постгепатитних синдром, холецистит хронічний, цироз печінки, езофагіт, ентерит, ентеропатії кишкові, виразка стравоходу пептична, виразки симптоматичні, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки.

Урологія:

Амілоїдоз нирок, гідронефроз, громелуронефріт, Гепаторенальний синдром, пієліт, пієлонефрит, полікістоз нирок, ниркова колька, нирковокам’яна хвороба, ниркова недостатність, цистит, цисталгія.

Хірургічні хвороби:

Абсцес, аденома передміхурової залози, актиномікоз, аневризми, атерома, бронхоектази, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, варикозне розширення вен сім’яного канатика, водянка яєчка і сім’яного канатика, випадання прямої кишки, геморой, гідраденіт, гінекомастія, грижі, демпінг-синдром, жовчнокам’яна хвороба, карбункул, кісти та нориці, коліт неспецифічний виразковий, крипторхізм, кровотеча, варикозно розширені вени, кровотечі при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, синдром Маллорі-Вейса, хвороба Крона, лімфаденіт, лімфангіт, мастит, мегаколон, відмороження, опіки, оклюзія магістральних артерій, хронічна оклюзія мезентеріальних судин (черевна жаба), стеноз ниркових артерій, облітеруючий тромбангіїт, хвороба Рейно , орхоепідідіміт, панарицій, пароніхій, постхолецистектомічний синдром, пролежень, простатит, рани і нориці прямої кишки, тріщина заднього проходу, флеботромбоз, флегмона, фурункул, холангіт, водянка оболонок яєчка і сім’яного канатика, фунікуліт, кісти сім’яного канатика, гідроцеле, гіпотрофія яєчок, каверн, пріапізм, фібропластична індурація,

Ендокринні та обмінні хвороби:

Діабет нецукровий, діабет цукровий, діспітуітарізм юнацький, зоб дифузний токсичний, зоб ендемічний, ожиріння, тіреодіти.

Жіночі хвороби:

Адреногенітальний синдром, аменорея, ановуляторний цикл, бартолініт, білі, безплідність, вагініт (кольпіт), вульвіт, вульвовагініт, дисменореї, свербіж вульви, кіста яєчника, клімактерій, клімактеричний невроз, клауроз вульви, кровотечі маткові дисфункціональні, лейкоплакія вульви, лейкоплакія шийки матки, мастопатії, міома матки, оофорит, опущення матки і стінок піхви, параметрит, ПМС (передменструальний синдром), сальпінгіт, сальпінгоофорит, склерокістоз яєчників, фібромастопатіі, ендометріоз, ендометрит, ендоцервіцит, ерозія (дисплазія слизової оболонки шийки матки).

Нервові хвороби:

Арахноїдит, бічний аміотрофічний склероз, гепатоцеребральная дистрофія, гідроцефалія, головний біль (цефалгия), запаморочення, діенцефальний (гіпоталамічний) синдром , інсульт мозковий, інсульт спинальний, менінгіт, міастенія, мігренозна невралгія, мігрень (гемікранія), мієліт, мієлопатія, міотонія вроджена (хвороба Томсен), міотонія дистрофічна, мононевропатіі, нарколепсія, невралгія трійчастого нерва, невропатія лицьового нерва, нейроревматізм, оперізуючий лишай, паркінсонізм, перонеальная аміотрофія Шарко-Марі, печінкова енцефалопатія, плексопатии, поліневропатії, прогресуюча м’язова дистрофія, радикулопатії дискогенні, сірінгомієлія, спинальна аміотрофія, спина біфідо (Spina bifida), тремор, фунікулярний мієлоз, хорея, черепно-мозкова травма, Ейді синдром, енцефаліти вірусні, епілепсія.

Сексуальні розлади

Уявні статеві розлади, нейрогуморальні статеві розлади (гіперсексуальність), розлади ерекціонной складової копулятивного циклу, розлади еякуляторний складової копулятивного циклу, розлади специфічні жіночі сексуальні (фригідність, аноргазмія, вагінізм).

Шкірні хвороби:

Актиномікоз шкіри, алопеція, атопічний дерматит, баланопостит, бородавки, вітіліго дерматити, іхтіоз, кандидоз, шкірний свербіж, кондиломи гострокінцеві, лишай червоний плоский , лишай висівкоподібний, лишай рожевий, мікроспорія, піодермія, свербець (пруріго), псоріаз, пухирчатка істинна, розацеа, руброфітія, себорея, токсидермія, трихофітія, вугри звичайні (юнацькі), фавус (парша), екзема, епідермофітія, еритразма.

Захворювання опорно-рухового апарату:

Остеохондроз, анкілоз, бурсит, звичний вивих, гемартроз, викривлення 1 пальця стопи, контрактура Дюпюітрена, контрактура суглобів, кривошия, остеомієліт, пошкодження внутрішніх органів, травми органів грудної порожнини, травми органів живота, розрив меніска, розтягнення зв’язок, синовіт, забій.

Хвороби вуха, горла, носа:

Аденоїди, ангіна, аеросінусіт, гематома носової перегородки, гіпертрофія піднебінних мигдалин, євстахіїт, викривлення носової перегородки, кровотеча носове, лабіринтит, ларингіт, ларингіт хронічний , мастоїдит, Меньєра хвороба, нежить (риніт), неврит кохлеарний, Озена (смердючий нежить), отит, отомікоз, отосклероз, поліпи носа, синусит, гайморит гострий, гайморит хронічний, фронтит, етмоїдит, тонзиліт, фарингіт, фурункул передодня носа, < / p> Очні хвороби

Атрофія зорового нерва, блефарит, гемералопія (куряча сліпота), глаукома, застійний диск зорового нерва, ірит, катаракта, кератит, кон’юнктивіт, неврит зорового нерва, непрохідність центральної артерії сітківки, непрохідність центральної вени сітківки, ретиніт , склерит, епісклерит, трахома, увеїт, виразка рогової оболонки, ячмінь. Хвороби зубів і порожнини рота

Абсцес околочелюстние, альвеоліт, анкілоз скронево-нижньощелепного суглоба, артрит скронево-нижньощелепний, гінгівіт, глосалгія, глосит, кісти щелепні, кровотеча після операції видалення зубів, ксеростомія, лейкоплакія, остеомієліт щелеп, пародонтит, пародонтоз, перікоронаріт, періодонтит верхівковий, пульпіт, афтозний стоматит, хронічний рецидивуючий стоматит, грибковий стоматит, хеіліт.

ІПОТЕРАПІЯ (від грецького слова «гіппос» — кінь) — метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди.

Про сприятливий вплив верхової їзди на хворих і поранених свідчать ще записи у працях античних медиків і лікарів Середньовіччя.

Діапазон захворювань, за яких забезпечується швидше й повне, ніж при традиційному лікуванні, видужання або стійке поліпшення стану хворого, надзвичайно широкий. Ефективно лікуються іпотерапією шлунково-кишкові захворювання, хвороби і травми опорно-рухового апарату, серцево-судинні захворювання. Лікування верхи дуже помічне для реабілітації після хірургічних операцій, при наслідках поліомієліту, простатитах і гінекологічних захворюваннях, сколіозах і остеохондрозах. Іпотерапія рекомендована пацієнтам із неврологічними порушеннями різної етіології, розсіяним склерозом. Особливо помічною іпотерапія виявилася у реабілітаційній практиці з дітьми, які страждають на дитячий церебральний параліч, ранній дитячий аутизм, олігофренію.

Позитивний вплив іпотерапії на здоров’я людини виявляється завдяки тому, що їзда верхи вимагає постійного тренування базових рефлексів, що передбачають відповідну участь м’язів тіла, а це відіграє велику роль у лікуванні пацієнтів, які страждають на порушення функцій опорно-рухової системи і системи керування рухами (наприклад, при дитячому церебральному паралічі).

Під час лікувальної верхової їзди тіло розгойдується у трьох вимірах:за спиралевидною траекторією.

Починають працювати вражені хворобою групи м’язів і нервові структури. Це розвиває у хворих на параліч рухливість, відчуття рівноваги, координацію рухів.

Температура тіла коня вища від температури людини на 1,5–2 °С. М’язи спини коня, що йде, розігрівають і масажують м’язи ніг вершника, нормалізують м’язовий тонус і підсилюють кровообіг у кінцівках. Кінь чинить на вершника потужний емоційний вплив, що дозволяє використовувати іпотерапію для лікування психоемоційних розладів, фобій та інших порушень психіки. Між вершником та його конем налагоджуються близькі дружні стосунки, що дуже важливо для невпевнених у собі й самотніх людей. Особливо ж — для дітей, які страждають на аутизм.

Іпотерапія (від грецького «hippos» – кінь) – метод лікування, заснований на взаємодії дитини з конем, адаптованим до можливостей дитини у навчанні верховій їзді. При їзді на коні м’язи спини тварини, здійснюючи тривимірні рухи, масажують м’язи ніг дитини – внутрішню сторону стегон, литкові м’язи, голеностоп, пахову область. Вершник, намагаючись прийняти на коні надійнішу і зручнішу посадку, вимушений щільніше притискувати ноги до коня, що збільшує силу дії на його м’язи.

У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи м’язів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки дитина-вершник, рухаючись разом з конем, інстинктивно прагне зберегти рівновагу, аби не впасти, тим самим спонукаючи до активної роботи як здорові, так і уражені м’язи, не помічаючи цього. Механізм дії іпотерапії на організм людини такий самий, що й будь-якої іншої форми лікувальної фізкультури – під впливом фізичних вправ посилюються функції вегетативних систем.

При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня. Таке положення зручне для ніг, але незручне для вершника в цілому. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. Вершник, самостійно змінюючи своє положення і поступово випрямляючись, прагне глибше сісти на коня, що є одним з найважливіших принципів іпотерапії як методу фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Дитина сама прагне подолати недуг і бачить результати своєї боротьби: стає зручніше сидіти, з’являється можливість управляти конем. Під час руху коня тулуб вершника виконує ті ж самі рухи, як і при ходьбі.

Окрім масажу ніг і сильної внутрішньої мотивації до занять, наявні ще два чинники, які сприяють зменшенню спастики. По-перше, це тепло – температура тіла коня на 2-3 градуси вища за температуру людського тіла. По-друге, відсутність внутрішньої напруги, яка іноді спостерігається у дитини при лікувальному масажі, оскільки в цьому випадку масажист регулює навантаження на м’язи. На коні дитина вибирає навантаження самостійно: вона росте поволі, плавно і постійно.

Одночасно з розслабленням ніг йде зміцнення м’язів спини та їхня гармонізація. Для збереження рівноваги на коні необхідна пряма посадка, нахил у будь-який бік веде до сповзання у цьому напрямі. Таким чином, при русі слаборозвинені м’язи формуються і зміцнюються, а закріпачені – розслабляються. Іпотерапія унікальна тим, що навантаження одних м’язів і розслаблення інших йде одночасно.

Протипоказань для проходження реабілітації методом іпотерапії майже немає.

ДЕЛЬФІНОТЕРАПІЯ – новий напрямок реабілітації, що працює в Україні не більше 5 років. За кордоном цей напрямок розвивається з 70-х років минулого століття.

Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом психотерапії, де в центрі психотерапевтичного процесу перебуває спілкування людини й дельфіна. Це спеціально організований процес, що відбувається під наглядом ряду фахівців: лікаря, ветеринара, тренера, психолога (психотерапевта, дефектолога, педагога). У психотерапії беруть участь спеціально навчені тварини, які мають «хороший характер».

Дослідники вважають, що спілкування з дельфінами приносить не лише естетичну насолоду, а й медичну користь: емоції, які при цьому відчуває людина, загоюють душевні рани й нормалізують психічний стан. За деякими припущеннями, таким сприятливим чином діють ультразвукові хвилі, які виходять від дельфінів.
Дельфінотерапія поділяється на два напрямки:

1. Вільна взаємодія із твариною з мінімальною участю фахівців. У даному напрямку клієнт (пацієнт) сам вибудовує свої відносини з дельфіном, вибирає способи взаємодії в рамках припустимих можливостей. Роль фахівців обмежується забезпеченням безпеки клієнтів і дельфінів.

2. Спеціально організоване спілкування. Спілкування із твариною здійснюється через фахівця, де спілкування з фахівцем для клієнта несе психотерапевтичне значення, а спілкування з дельфіном виступає як тло, середовище. У цьому напрямку дельфінотерапія може вирішувати різні завдання: психотерапевтичні, психокорекційні, психопрофілактичні, фізіотерапевтичні, педагогічні – це залежить від запиту клієнта й фахівця, що замикатиме терапевтичний ланцюг.

Використання дельфіна обумовлене його природними особливостями, такими як поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, потреба в спілкуванні, здатність до міжвидового спілкування, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка, а також особливе ставлення людини до дельфіна. Це породжує сильну позитивну установку. На стику установки й реального сприйняття з’являється так званий «Ефект дельфіна», що виступає потужним лікувальним фактором. Сприйняття дельфіна вже несе в собі психотерапевтичний ефект. Спілкування з дельфіном містить у собі такі лікувальні фактори: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий та катарсичний ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів.

Спілкування з дельфіном дозволяє досягти:

• прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, до оточуючих людей, до природи, до світу взагалі;

• витягти людину з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає передумовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;

• активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, виступаючи як сенсорний стимулятор;

• стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей і дітей зі зниженим інтелектом;

• стимулювати процес розвитку особистості;

• заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям і дорослим, які переживають самітність або стан дезадаптації, задовольняти афелятивну потребу;

• через тактильну стимуляцію створити умови для емоційного реагування;

Показання – ДЦП, аутизм, олігофренія I-II ступеня. Також дельфіни благотворним чином впливають на малюків, які зазнали сильного стресу.

Литература:

n  Апанасенко  Г.А.,  Попова  Л.А.  Медицинская валеология.- К.: Здоров,я, 1998. – 248 с.

n  Давидюк В. Давидюк Г. Народна медицина та ветеринарія // Берегиня. – 1999. – №3. – С. 77-87.

n  Иванченко В. А. Натуральная медицина. — М: Издательский дом «Сибирский цирюльник», 2004

n  Клапчук В. В., Даяк Г. В., Муравов Е.М., Годішевський В.М та інші., Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. – К.: Здоров‘я. – 1995. – 308 с.

n  Колодюк І. Куди веде коріння знахарства // Київська старовина. – 2006. – №1. – С. 46-53.

n  Лудянский Э. А. Руководство по апитерапии , -М.: 1994.

n  Машанов В. И., Покровский А. А., «Пряно-ароматические растения», — М,: Агропромиздат, 1991,

n  Минеджян Г. З. Сборник по народной медицине и нетрадиционным способам лечения.- М.: Альта-Принт, 2008

n  Наконечна Ю., Українець А. Народна медицина: традиції та сучасність // Берегиня. – 2004. – №2. – С. 56-65.

n  Никонов Г. И. “Медицинская пиявка. Основы гирудотерапии.”, С-Петербург, 1998г.

n  Паламарчук Л. Культура здоровя в традиціях українського народу // Хімія. Біологія. – 2004. – №24. – С. 49-53.

n  Парвеш Ханда. Секреты здоровья. Йога и натуропатия для женщин — М.: Диля, 2008 

n  Палмер Д., Палмер Л. Эволюционная психология. Секреты поведения Homo Sapiens.- М.: Прайм-Еврознак, 2003.

n  Савинова. В. А.(ред.) Гирудотерапия: Медицина, 2004.

n  Сингх Р. Н., Сингх Ранджи Н. Самоизлечение: действенные способы. — М.: ПОПУРРИ, 1999

n  Стояновский Д. Н. Медицинская пиявка. Кровопускание: АСТ, Сталкер, 2006.

n  Солдатченко С. С., Кащенко Г. Ф., Пидаев А. В. Ароматерапия. Профилактика и лечение заболеваний эфирными маслами.. — Издание второе, исправленное и дополненное. — Симферополь: Таврида, 200

n  Товстуха Є. С. Українська народна медицина: 1000 унікальних авторських рецептів. — К. : Рось, 1994. — 350 с

n  Торэн М.Д. Народные физиотерапевтические методы лечения // Русск. народная медицина и психотер.-СПб, «Литера», 1996.-С.10-30.

n  Уфимцев В. Искусство эффективного самовосстановления. М.: Современная школа, 2008

n  Хисматуллина Н. З. Апитерапия. — Пермь: Мобиле, 2005. — 296 с.

n  Штеренгерц А. Е., Белая Н. А. Массаж для взрослых и детей. – К.: Здоровье.,  – 1994. – 380 с.

n  Эткин В. «Неизлечимые болезни» и альтернативная медицина.- М: Феникс, 2006

n  Watt, Martin. Plant Aromatics. USA revised edition, 2001