Периферична нервова система
Периферійна іннервація соми
Периферійна або зональна іннервація – кожен нерв розподіляється своїми волокнами в межах певної шкірної або м‘язової зони. Її знання є важливим для діагностики ураження нервів. Існує схема периферійної іннервації шкіри. Що стосується іннервації м‘язів – про неї йшла мова під час опису кожного м‘яза.
Оскільки більшість нервів людського тіла змішані, то при їх ураженні розлади чутливості майже завжди поєднуються з руховими розладами. Ділянка чутливих розладів загалом співпадає з ділянкою, яка «іннервується даним нервом» Однак ця відповідність є далеко не повною. Це залежить від часткового “перекриття” даного нерва сусідніми і їхніх численних зв’язків.
Виходячи з цього, кожну ділянку даного нерва можна розділити на три зони:
1. Автономна зона яка забезпечується тільки нервом; при його пошкодженні настає цілковита анестезія.
2. Змішана зона, яка забезпечується даним нервом і частково сусідніми; при пошкодженні даного нерва спостерігається часткове випадіння–чутливості – гіпестезія.
3. Максимальна зона, яка забезпечується сусідніми нервами і лише частково даним; при пошкодженні останнього чутливість зовсім не порушується, оскільки зберігається за рахунок сусідніх нервів.
Сегментарна або корінцева іннервація
У відповідності з сегментарною будовою організму кожний сегмент (невромір) зв‘язаний з відповідним сегментом тіла (сомітом). Внаслідок цього кожен задній корінець спинномозкового нерва і кожний спінальний вузол має відношення до іннервації того сегмента шкіри (дерматома), який зв‘язаний з ним в процесі ембріонального розвитку. Так само і кожний передній корінець іннервує ті м’язи які відходять разом з ним з даного сегмента (міотома) і разом утворюють нервово м‘язовий сегмент. В результаті вся шкіра і вся мускулатура можуть бути розділені на ряд послідовних корінцевих зон або поясів, які іннервуються відповідними передніми і задніми нервовими корінцями. Це й складає корінцеву або сегментарну іннервацію тіла.
На відміну від зон периферійної іннервації окремих шкірних нервів зони корінцевої іннервації мають таку особливість:
– Волокна, які відносяться до одного заднього корінця або до одного сегмента, хоча б вони і йшли в складі різних нервів, забезпечують на шкірі певну суцільну ділянку, яка відповідає даному нервовому сегменту або корінцю і тому називається корінцевим поясом. Корінцеві або сегментарні зони чутливої іннервації йдуть по шкірі у вигляді смуг або поясів.
Ось чому в типових випадках не важко відрізнити сегментарний розлад чутливості від периферійного. Так, при запаленні заднього корінця (радикуліті) з‘являються болі, які точно відповідають даному корінцевому поясові шкіри.
В практичному відношенні важливо знати що сусідні нервові сегменти цілком перекривають один одного, так що кожний сегмент шкіри іннервується трьома сусідніми нервовими сегментами. Тому при перерізі одного корінця не вдається виявити ніяких розладів чутливості. Для того, щоб випала чутливість в одному сегменті шкіри, необхідно перерізати три сусідніх нервових корінці.
Зони Захаріна – Геда.
Захворювання деяких внутрішніх органів постійно супроводжуються болями на певних ділянках шкіри
– Болі в лівій лопатці і лівій руці при стенокардії, інфаркті міокарда.
– Болі між лопатками при виразці шлунку.
– Болі в правій клубовій ділянці при апендициті.
Ці болі локалізуються в певних шкірних сегментах, які відповідають тим сегментам спинного мозку, куди надходять аферентні (чутливі) волокна при пошкодженні внутрішнього органа. Такі шкірні сегменти, або зони називають зонами Захаріна–Геда за ім‘ям авторів, які їх описали.
Знання зон Захаріна–Геда допомагає, ґрунтуючись на болях в зовнішніх покровах тіла, робити висновок про стан органів всередині його порожнини. Можливо, що зони Захаріна–Геда обумовлюють дію на внутрішні органи голковколювання (акупунктура), яку застосовують в китайській медицині.
ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗПОДІЛУ НЕРВІВ
1. У відповідності з групуванням органів тіла навколо нервової системи нерви розходяться в боки від серединної лінії, на якій розташовується ЦНС (спинний і головний мозок).
2. У відповідності з будовою тіла за принципом двобічної симетрії нерви є парними і йдуть симетрично.
3. У відповідності з метамірною будовою тулуба нерви цієї частини тіла зберігають сегментарну будову
4. Нерви йдуть найкоротшим шляхом від місця виходу з спинного чи головного мозку до органу. Цим пояснюється відходження коротких гілок до ближчих органів і довгих – до віддалених. Гілки ці йдуть приблизно по прямій лінії
При переміщенні органа від місця первинної закладки в ділянку його кінцевого розташування нерв росте і йде слідом за органом
5. Нерви м‘язів відходять від сегментів спинного мозку, що відповідають тим міотомам, з яких походить даний м‘яз. Ось чому навіть при переміщенні м‘яза він одержує іннервацію від джерела, яке розташоване поблизу первинної закладки. Цим пояснюється іннервація трункопитальних м‘язів тулуба, що перемістились на тулуб з голови – від нервів черепа, а з шиї – від шийного сплетіння або трункофугальних м‘язів кінцівок від основного нервового сплетіння даної кінцівки, наприклад м‘яза поясу верхньої кінцівки від плечового –сплетіння. Цим також пояснюється іннервація діафрагми, що закладається на шиї, від нерва , який походить від шийного сплетіння.
Таким чином, за місцем походження нерва можна визначити ділянку ембріонального розвитку органу, оскільки існує відповідність між походженням нерва і місцем закладки органів.
6. Якщо м‘яз являє собою продукт злиття кількох міотом, то він іннервується кількома нервами ( наприклад, іннервація широких м‘язів живота міжреберними нервами і гілками поперекового сплетіння). Це саме спостерігається і з вісцеральними м‘язами, які розвиваються з матеріалу кількох зябрових дуг. Так, переднє черевце двочеревного м‘яза, що виникає з першої зябрової дуги, іннервується трійчастим нервом, а заднє черевце, похідне другої зябрової дуги – лицевим нервом.
7. Поверхневі нерви (шкірні) супроводжують підшкірні вени, глибокі нерви супроводжують артерії, вени і лімфатичні судини, утворюючи разом з ними судинно–нервові пучки.
8. Нерви, закладені в судинно–нервових пучках, як і ці останні, розташовуються на згинальних поверхнях даної ділянки тіла в захищених, схованих місцях.
При численних ураженнях задніх гілок розвиваються порізи довгих м‘язів спини, лордоз, утруднення в рухах тулуба, розлад чутливості на спині.
Передні гілки грудних спинномозкових нервів (міжреберні нерви) відзначаються певною індивідуальністю, розподіляючись в грудному відділі тулуба строго сегментарно.
Шийне сплетіння
На лекції “Периферійна нервова система” і на практичному занятті ” Шийне сплетення ” студенти дізнаються, що невралгія окремих шийних нервів зустрічається рідко і найчастіше локалізується на ділянці малого потиличного нерва і великого вушного нервів.
Вона характеризується розладом чутливості шкіри задньої поверхні голови (малий потиличний нерв), або на ділянці нижньо–бокової поверхні обличчя і частково вушної раковини (великий вушний нерв). При подразненні малого потиличного нерва виникають сильні болі (потилична невралгія); болючі точки виходу нерва при пальпації – позаду грудино–ключично–сосковидного м‘яза.
Подразнення діафрагмального нерва проявляється стійкою ікавкою, яка виснажує хворого, позбавляє його сну і утруднює вживання їжі. Перерізка діафрагмального нерва викликає парез і високе стояння відповідного купола діафрагми. Перерізання обидвох нервів спричинює параліч дихальних рухів діафрагми, ураження і поглиблення дихання, ускладнення кашльових рухів.
Плечове сплетіння
На практичному занятті “Короткі гілки плечового сплетіння” студенти, вивчаючи формування плечового сплетіння і його коротких гілок, знайомляться з зоною іннервації тих чи інших нервів, а також з явищами, які спостерігаються при їх пошкодженні..
1. Пахвовий нерв – волокна іннервують дельтовидний і малий круглий м‘яз, а чутливі волокна – шкіру зовнішньої поверхні плеча. При пошкодженні нерва стає неможливим підняття плеча в фронтальній площині до горизонтального рівня; деякі хворі в певній мірі здатні здійснити цей рух за рахунок іншого м‘яза. У таких хворих плече опущене, втрачає свою округлість. Хворому важко зачесатись, одягти шапку, У таких хворих знижена чутливість шкіри зовнішньої частини плеча (на ділянці дельтовидного м‘яза).
2. Надлопатковий нерв При його пошкодженні порушується супінація, особливо поступове і безперервне обертання при зігнутому передпліччі. наприклад, при письмі хворі вимушені тягнути папір наліво, оскільки невзмозі рухати рукою вздовж рядка.
М‘язи зміцнюють суглоб, тому частими є вивихи плечового суглоба.
3. Грудні медіальні і латеральні нерви – іннервують великий і малий грудні м‘язи. При їх пошкодженні послаблюється притискання руки до тулуба і її опускання. Хворий не може покласти пошкоджену руку на здорове плече.
_4. Довгий грудний нерв – Іннервує передній зубчастий м‘яз. У хворого плече на боці пошкодження знаходиться вище і дещо позаду у порівнянні зі здоровим, лопатка наближена до хребта, її нижній кут відстає від грудної клітки. При піднятті руки вперед це відставання посилюється – лопатка значно відходить від ребер (криловидна лопатка). Підняти руку вище горизонтального рівня неможливо.
5. Підлопатковий нерв – Іннервує підлопатковий і великий круглий м‘яз. При його пошкодженні ускладнюється пронація плеча, вільно опущена рука дещо супінована. Хворий не може закласти руку за спину і відвести плече назад.
При вивченні на практичному занятті теми довгі нерви плечового сплетіння студенти знайомляться з захворюваннями нервів і зонами інервації.
1. Шкірно–м‘язовий нерв – Іннервує двоглавий, плечовий і дзьобо–плечовий м‘язи, а також капсулу ліктьового суглоба і шкіру передньо–латеральної поверхні передпліччя.
При його пошкодженні у хворих значно послаблене згинання передпліччя (воно абсолютно неможливе в положенні пронації, тоді як при супінації здійснюється задовільно за рахунок скорочення плечо–променевого нерва). Спостерігається анестезія шкіри у вигляді вузької смуги на зовнішньо передній поверхні передпліччя.
2. Серединний нерв – Іннервує круглий пронатор, квадратний пронатор, променевий згинач кисті, довгий долоневий м‘яз, поверхневий згинач пальців, довгий згинач великого пальця, частину глибокого згинача пальців, короткий м‘яз, що відводить великий палець, протиставляючий м’яз великого пальця, ІІ–ІІІ червоподібні м’язи, а також ліктьовий 
і променево–зап’ястний суглоби, суглоби зап’ястя і перших чотирьох пальців, а також шкіру обох сторін І–ІІІ пальців і променеву сторону ІV пальця.
В стані спокою пошкодження цього нерва не виражене якоюсь позою. Це виявляється при здійснені певних рухів. При пошкодженні нерва на плечі спостерігається його повний параліч. При цьому пронація є неможливою. Послаблене долоневе згинання кисті, порушується згинання І,ІІ,ІІІ пальців і розгинання середніх фаланг ІІ– і ІІІ–го пальців (червоподібні і міжкісткові м’язи). На ділянці підйому великого пальця спостерігається виражена атрофія м’язів. Великий палець стикається з вказівним, долоня стає плоскою. Це створює своєрідне положення кисті, яку називають “мавпячою“. Опозиція великого пальця є неможливою. Можлива лише псевдоопозиція, коли за рахунок різкого приведення великого пальця він протистоїть не долоневою поверхнею, а ребром. Нерідко порушення іннервації меші, ніж очікувані в зв‘язку із значними варіантами іннервації м‘язів. Для виявлення легких ступенів пошкодження застосовуються такі тести:
1. При стисканні кисті в кулак великий палець не лягає на зворотню поверхню вказівного
2. Хворий з труднощами, за рахунок приведення, протиставляє великий палець вказівному.
3. Кінчиком великого пальця хворий може дістати лише лінію суглоба між основною і середньою фалангами, дотягнувшись до середнього пальця.
4. Неможливо втримати листок паперу кінчиком великого і вказівного пальців; хворий затискає його між основними фалангами цих пальців.
5. При схрещених пальцях хворий не може обертати один великий палець навкруг інших (“проба млина“),
6. Хворий не може зігнути середній і нігтеві фаланги, І,П,Ш пальці. Це особливо помітно при фіксуванні основних фаланг. Хворому дуже важко дряпнути нігтем вказівного пальця по долонній поверхні пальців здорової руки при складених долонях.
7. Хворому не вдається відвести великий палець настільки, щоб він утворив прямий кут із вказівним.
При пошкодженні серединного нерва поверхнева чутливість порушена в тій зоні, яка відповідає шкірній іннервації.
3. Ліктевий нерв – Іннервує ліктевий згинач кисті, дві головки глибокого згинача пальців, всі м‘язи підвищення мізинця, ІV–й червоподібний, всі міжкісткові м‘язи, глибоко головку короткого згинача великого пальця і м‘яз, що приводить великий палець, а також ліктевий суглоб, шкіру підвищення великого пальця, шкіру V–го, ІV–го пальців і ліктеву сторону ІІІ–го пальця задньої поверхності, шкіру обох сторін поверхні V і ліктеву сторону ІV.
При повному паралічі нерва спостерігається слабість згинання кисті і відведення її в ліктевий бік, слабість згинання нігтевих фаланг ІV, V–го пальців, обмеження рухливості мізинця і сплощення підвищення малого пальця, неможливість енергійного згинання основних фаланг при одночасному розгинанні середніх і нігтевих, неможливість розведення і зведення пальців з западанням міжкісткових проміжків, послаблення розгинання кінцевих фаланг ІІ–го, ІІІ–го пальців і їхнє приведення і розведення, неможливість аддукції великого пальця. Внаслідок переважання м‘язів – анатогістів кисть набуває типового положення – “кігтистої або пташиної лапи“.
При пошкодженні ліктевого нерва спостерігаються такі розлади:
1. Хворий не може дряпнути нігтем мізинця.
2. Ускладнені різноманітні тонкі, дрібні рухи: збирання булавок, і розсипаних сірників.
3. Розладнані рухи, які вимагають одночасного згинання основних і розгинання решти фаланг – письмо, щиголь вказівним пальцем, складання пальців в положення “руки акушера“.
4. Хворий не може втримати листок паперу між .великим і вказівним пальцями.
Поверхнева чутливість звичайно порушена в шкірі мізинця і ліктевій половині ІV–го пальця, а також в шкірі відповідних пальців ліктеві частини кисті. В зоні порушення чутливості з‘являються вазомоторно–трофічні розлади, Іноді біль, яка поширюється в ліктеві частину кисті і V-й палець.
5. Променевий нерв – Іннервує триголовий, ліктевий, плечо–променевий м‘язи, довгий променевий розгинач кисті, розгинач пальців, розгинач мізинця, ліктевий розгинач кисті, супінатор, довгий м‘яз, який відводить великий палець, короткий розгинач великого пальця, довгий розгинач великого пальця, розгинач вказівного пальця, а також шкіру задньо–латеральної поверхні плеча, тильної поверхні передпліччя і тильну поверхню І–го,ІІ-го, а також променевий бік ІІІ-го пальця.
Високе пошкодження нерва нарівні підпахвової западини, до відходження гілок до триголового м‘яза призводить до його повного паралічу .
При цьому неможливим стає розгинання плеча, кисті і основних фаланг пальців, а також відведення великого пальця. Неможлива супінація розігнутої руки (попередньо зігнута в ліктевому суглобі верхня кінцівка супінується за рахунок двоголового м‘яза).
Неможливим є згинання в лікті пронованої руки (параліч плечо–проненевого м‘яза), відсутня функція (напруження) плечо–променевого м‘яза при згинанні передпліччя в серединному положенні.
Параліч плечо–проненевого м‘яза – важлива ознака пошкодження самого променевого нерва, оскільки при паралічі розгиначів, обумовленому пошкодженням спинного мозку чи корінців VІІ шийного сегмента плечо–променевий м‘яз не пошкоджується. (він іннервується разом із згиначами передпліччя руховими нервовими клітками VІ шийного сегмента).
При піднятті руки передпліччя пасивно падає хворому на голову. Пронована кисть пасивно звисає. Пальці дуже зігнуті в основних фалангах і трохи – в середніх і кінцевих; великий палець при ведений до вказівного.
Променевий нерв – переважно руховий, розлади чутливості незначні.
Анестезія спостерігається на тильній поверхні великого пальця і проміжку між І, ІІ п’ясними кістками.
Поперекове сплетіння
1. Пошкодження окремих гілок поперекового сплетіння супроводжується ізольованими симптомами.
2 Порушення функції клубово–підчеревного і клубово–пахового нервів викликає розлад чутливості в нижніх відділах черевної стінки і незначну слабкість її м‘язів.
2 Пошкодження латерального шкірного нерва стегна спричинює анестезію на зовнішній поверхні стегна, а його подразнення дає невралгію, яка відома під назвою “невралгія парестетика” (хвороба Рота–Бернгардта). Для неї характерні парастезії і болі, що поширюються на передньо–зовнішню поверхню стегна. Звичайно з‘являється відчуття оніміння, відчуття поколювання, пекучості пізніше виникають болі при ходьбі і положенні стоячи. Сам нерв при натисканні на нього не є чутливим. Це пошкодження стегново–статевого нерва призводить до згасання рефлексу Кремастера і порушення чутливості шкіри, а також її хворобливої гіперестезії на передній і внутрішній поверхні верхньої третини стегна і калитки. При порушенні функції замикального нерва спостерігається утруднення приведення нижньої кінцівки і її поворот назовні, а також не повний параліч привідних м‘язів стегна, оскільки аддуктори одержують іннервацію іI від інших нервів (стегнового і сідничного); параліч супроводжується атрофією м‘язів. З клінічної точки зору захворювання замикального нерва виявляється тим, що під час ходьби хворий заносить ногу назовні; не може покласти ногу на ногу; розлад шкірної чутливості займає невеликий трикутник на внутрішній поверхні стегна.
Пошкодження цього нерва спостерігається досить рідко, оскільки його ствол дуже короткий, і захищений кістками і м‘язами тазового пояса.
Стегновий нерв – Іннервує клубово–поперековий, чотириголовий, кравецький і частково гребінцевий м‘язи стегна. Його чутливі гілки здійснюють іннервацію шкіри нижніх двох третин передньої поверхні стегна і передньо–внутрішньої поверхні гомілки.
І. При пошкодженні нерва нижче пупартової (пахової) зв‘язки не можливо розігнути гомілку; хворий не може відірвати п‘яту від ліжка при розігнутій кінцівці, втрачається колінний рефлекс, помітна атрофія чотириголового м‘яза стегна, порушена чутливість шкіри в зоні відповідної іннервації прихованого нерва (передньо–внутрішньої поверхні гомілки).
ІІ. При пошкодженні нерва вище пупартової зв’язки порушується іннервація м‘язів, які згинають стегно в кульшовому суглобі і приєднуються розлади шкірної чутливості передньої поверхні стегна і внутрішньої поверхні гомілки.
ІІІ. При найвищих пошкодженнях порушується функція клубово–поперекового м‘яза, що обумовлює неможливість згинання стегна (приведення його до живота) і підняття тулуба в положенні лежачі. Розгинання колінного суглоба є можливим завдяки м‘язу, який напружує широку фасцію стегна. Хворий може ходити, однак хода його своєрідна: він іде дрібними кроками, постійно виносячи вперед здорову ногу і підтягуючи до неї хвору, намагаючись не згинати її в колінному суглобі, оскільки, якщо це станеться, то розігнути її він уже не зможе і впаде. Біг і стрибки неможливі внаслідок атонії чотириголового м‘яза стегна, колінна чашечка стає розхитаною, легко зміщується в різні боки навіть при опорі на хвору ногу.
Крижово–куприкове сплетіння
Пошкодження крижового сплетіння виявляється головним чином у симптомах порушення функції його гілок, які студенти вивчають на практичному занятті “Крижово–куприкове сплетіння” і лекції “Периферійна нервова система“.
1 Верхній сідничний нерв – Іннервує середній і малий сідничні м‘язи, а також м‘яз, який напружує широку фасцію стегна. Порушення її функції призводить до утруднення відведення і ротації стегна. Параліч м‘язів супроводжується зниженням їх тонусу, що спричиняє при ходьбі вивих стегна. При двосторонньому пошкодженні спостерігається хода перевальцем (“качача“).
2 Нижній сідничний нерв – Іннервує великий сідничний м‘яз, який розгинає стегно і забезпечує повороти тулуба в положенні стоячи. Порушення функції цього м‘яза виявляється під час бігу, стрибків, сходжені по сходах чи при ходьбі по похилій площині. Під час руху на рівному місці параліч цього м‘яза не дуже помітний.
Пошкодження обидвох нервів призводить до неможливості розгинати стегно, а при фіксації стегон – тулуб. Хворий також, як і при паралічі стегнового нерва, не може піднятися з положення сидячи. Таз повернутий вперед, в поперековій частині хребта компенсаторно розвивається лордоз.
3. Для пошкодження заднього шкірного нерва стегна характерною є втрата чутливості шкіри нижньої поверхні сідничної ділянки, задньої поверхні стегна і частково промежини. Порушення його функції викликає невралгію в ділянках, які він іннервує, невралгія відрізняється від невралгії сідничного нерва томографією, поверхневими болям. Пошкодження сідничного нерва можуть виникати при його пораненні, при вивиху кульшового суглоба, при переломах стегна, а також при введенні лікувальних препаратів.
При повному пошкодженні нерва порушуються функції його обидвох гілок – великогомілкового і малогомілкового нервів, що призводить до їхнього повного паралічу, стопи і пальців, втрачаються Ахіллів і підошовний рефлекси, розвивається анестезія і хворобливість шкіри майже всієї гомілки і ступні за винятком зони іннервації прихованого нерва.
Згинання в колінному суглобі майже неможливе через порушення іннервації двоголового м‘яза стегна, напівсухожильного і напівперетинчатого м‘язів. Вдається зігнути ногу в колінному суглобі, якщо вона попередньо трохи зігнута за рахунок тонкого м‘яза, який іннервується замикальним нервом, а також кравецького м‘яза, який одержує іннервацію від стегнового нерва. Хода хворого дуже утруднена.
По ходу сідничного нерва, особливо при його натязі, виникають болі. Пошкодження нерва супроводжується судинними і трофічними розпадами (змінюється ріст нігтів, з‘являються трофічні виразки, які іноді досягають значних розмірів і глибини),
Малогомілковий нерв – Іннервує довгий і короткий малогомілковий м‘язи, довгий і короткий розгиначі пальців, довгий розгинач великого пальця ступні і передній великогомілковий м‘яз. Чутливі розлади шкіри при пошкодженні нерва виникають у вигляді смуги на передньо–зовнішній поверхні гомілки, тильній поверхні ступні і пальців.
При пошкодженні нерва спостерігається повна неможливість розігнути ступню і пальці, відвести ступню. Ступня звисає і трохи повернута всередину, пальці дещо зігнуті (кінська ступня) і при ходьбі відбувається надмірне згинання в колінному і кульшовому суглобах в зв‘язку з відвисанням ступні. Хода хворого стає вельми типовою (“півняча хода“): щоб не зачіпати підлоги пальцями звисаючої ступні він змушений високо підіймати ногу і спочатку ставати на пальці, потім на зовнішній край ступні і, нарешті, на підошву. Для дослідження малогомілкового нерва, крім відзначеної ходи, пропонуються такі тести:
І. Хворий в положенні сидячи, не може, залишаючи п‘яту на підлозі, підняти передню частину ступні; не може, відбивати такт ступнею.
2. Хворий не може ходити на п‘ятах.
3. В нормальній ходьбі одночасно з розгинанням ступні відбувається розгинання пальців, оскілки розгиначі пальців приймають участь в цих обидвох рухах. У хворих не спостерігається цього сумісного руху.
Великогомілковий нерв – Іннервує колінний суглоб, триголовий м‘яз гомілки, підколінний м‘яз, задній великогомілковий м‘яз, довгий згинач пальців, згинач великого пальця, шкіру задньомедіальної поверхні гомілки, задню сторону гомілкового суглоба, шкіру ділянки п‘яти і медіального края ступні.
Пошкодження великогомілкового нерва спричиняє параліч м‘язів, які згинають ступню і пальці (підошовна флексія) і м‘язів, які повертають ступню всередину. Тому при паралічі нерва неможливе згинання ступні і пальців, а також обмежене приведення ступні. Хворий не може вводити і розводити пальці, втрачається рефлекс Ахіллового сухожилля. Ступня перебуває в розігнутому положенні, і хворий при ходьбі стає лише на п‘яту.
Параліч міжкісткових м‘язів призводить до кігтеподібного положення пальців. Внаслідок переважання малогомілкових м‘язів ступня відведена на зовні, п‘ята виступає; поглиблення склепіння і “кігтисте” положення пальців визначають назву “п‘яткової ступні». Пошкодження великогомілкового нерва дуже часто супроводжується інтенсивною біллю. Порушення чутливості при пошкодженні нерва поширюється на підошву і тил дистальних фаланг, крім V пальця.
Обстеження хворого виявляє:
– Хворий не може, піднятись «навшпиньки»
– Хворий, сидячи, не може підняти п‘ятку, спираючись на носок
– Хворий не може ходити на носках.
З пошкодження соромітного і куприкового сплетінь супроводжується розладом сфінктерів (нетримання сечі і калу), паралічем сечового міхура і м’язів промежини, анестезією прямої кишки, сечового міхура, шкіри на внутрішній половині сідниці, ділянки промежини заднього проходу, задньої поверхні статевих органів.
