ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ

ТА ЕКСТРЕНИХ СТАНАХ.

 Перша медична допомога може бути найрізноманітнішої; у залежності від того, хто її виконує, розрізняють:

 1) першу медичну некваліфіковану допомогу, що здійснюється немедичним працівником, що часто не має необхідних засобів і медикаментів;

 2) першу медичну кваліфіковану (долікарську) допомога, проведену медичним працівником, що пройшов спеціальну підготовку по наданню першої допомоги (фельдшер, медична сестра, лаборант, зубний технік і т.д.);

 3) першу лікарську медичну допомогу, що робиться лікарем, що має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники й ін.

 У першій медичній допомозі потребують особи, з якими стався нещасливий випадок або в яких раптово виникло важке, загрозливе життю захворювання. Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їхньої функції при раптовому впливі навколишнього середовища. Нещасні випадки часто відбуваються в умовах, коли немає можливості швидко повідомити про них на станцію швидкої медичної допомоги. У подібній обстановці надзвичайно важливого значення набуває перша медична допомога, що повинна бути зроблена на місці події до прибуття лікаря або доставки потерпілого в лікувальну установу.

 При нещасних випадках постраждалі, їхні родичі, сусіди або випадкові перехожі нерідко звертаються по допомогу в найближчі медичні установи (аптека, лікарні, лабораторія, санітарно-епідеміологічна станція (СЕС), і ін.). Медичні працівники цих установ повинні негайно прийти на допомогу.

 Перша медична (долікарська) допомога включає наступні три групи заходів:

 1. Негайне припинення впливу зовнішніх факторів, що ушкоджують, (електричний струм, висока або низька температура) і видалення потерпілого з несприятливих умов, у які він потрапив (витяг з води, видалення з палаючого приміщення, де зібралися отруйні гази й ін.).

 2. Надання першої медичної допомоги потерпілому в залежності від характеру і виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладення пов’язки на рань, штучне дихання, масаж серця, уведення протиотрут і ін.).

 3. Організація якнайшвидшої доставки (транспортування) захворілих або потерпілого в лікувальну установу.

 Заходи першої групи скоріше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Її часто роблять у порядку самодопомоги, тому що усі розуміють, що якщо не витягти потопаючого з води, не винести потерпілого з палаючого приміщення, не звільнити людини з-під ваг, що обрушилися на нього, то він загине. Варто підкреслити: чим триваліше зазначений вплив, тим ушкодження буде більш глибоким і важким. Тому першу допомогу варто починати саме з цих заходів.

 Друга група заходів складає вже медичну допомогу. Зробити її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень і спеціальні прийоми першої допомоги.

 Велике значення в комплексі заходів першої медичної допомоги має найшвидша доставка потерпілого в лікувальну установу. Транспортувати захворілого або потерпілого випливає не тільки швидко, але і правильно, тобто в положенні, найбільш безпечному для хворого відповідно до характеру захворювання або видом травми, наприклад, у положенні на боці — при несвідомому стані або можливій блювоті, при переломах кіст після створення нерухомості ушкодженому органові і т.д.

 Найкраще для перевезення потерпілого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). При відсутності його транспортування повинне бути здійснене за допомогою будь-яких доступних у конкретній обстановці засобів пересування. У найбільш несприятливих умовах доставка проводиться шляхом переносу потерпілого на руках, спеціальних або імпровізованих носилках, брезенті і т.д.

 Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник зобов’язаний забезпечити правильний перенос хворого, перекладання його з одного транспортного засобу на інше, надавати медичну допомогу в шляху і проводити заходу щодо попередженню ускладнень, що можуть розвитися при блювоті, порушенні транспортної іммобілізації, переохолодженні, трясці і від інших причин.

У «Основах законодавства України про охорону здоров’я» чітко сформульовані права й обов’язку медичного працівника. У статті 33 Основ записано, що будь-який медичний працівник зобов’язаний по першому заклику прийти на допомогу потерпілому на вулиці, у дорозі, громадських місцях, вдома і вміти правильно зробити першу медичну допомогу при нещасних випадках і раптових захворюваннях. У статті 17 Основ зазначено, що медичні працівники, що порушили професійні обов’язки, несуть установлену законодавством дисциплінарну відповідальність, якщо ці порушення не спричиняють за законом кримінальної відповідальності. У(статті 37) виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, керівників установ і підприємств усіляко сприяти медичним працівникам, що надають першу медичну допомогу, надавати необхідний транспорт, засоби зв’язку й іншу допомогу, необхідну при транспортуванні потерпілих і раптово захворілих у найближчу лікувальну установу.

 Кожна людина, що побажала стати медичним працівником, повинна знати, що професія, обирається, нелегка і вимагає постійного, завзятого і часом важкої праці, безперервного удосконалювання і поповнення знань.

 Медичний працівник повинний стояти вище особистих інтересів дляжиття і здоров’я хворого.

Надання першої допомоги при пораненнях (рани, кровотечі).

 Рани – це механічне ушкодження шкіри і слизових оболонок з порушенням цілісності тканин, що лежать глибше.

Види ран: операційні (стерильні) та випадкові (інфіковані).

 Є рани поверхневі (подряпини, садна), глибокі непроникні (з ушкодженням шкіри, м’язів, кісток) і проникні (що проникають у порожнину тіла – черепа, грудної клітки, суглоба тощо) без ушкодження і з ушкодженням внутрішніх органів. Залежно від того, чим нанесено рани, розрізняють: різані – рівні краї, значна кровотеча, невелика травматизація тканин, швидке загоювання.

 Колоті рани – вузький рановий канал, значна глибина, ушкодження порожнин, органів, судин, нервів, ускладнення нагноєнням.

 Рвані й забиті рани – значні розриви тканин, невеликі кровотечі, змертвіння тканин, інфекційні ускладнення.

 Розтрощені рани – розтрощення тканин, іноді відрив кінцівок та внутрішніх органів, тяжкий шок, велика крововтрата, інтоксикація, ускладнення анаеробною інфекцією.

 Рубані рани – значний удар тканин, глибоке ушкодження кісток та внутрішніх органів.

 Укушені рани – ускладнення гнильною інфекцією, загоювання повільне.

 Отруєні рани – як наслідок проникнення різних отруйних речовин (укусів змій, скорпіонів тощо).

 Вогнепальні рани: кульові, осколкові, поранення дробом і сіллю; наскрізні, сліпі, дотичні рани.

Їх характеристика: значна травматизація й руйнування тканин, ушкодження судин, нервів, внутрішніх органів.

 Основні ознаки ран: біль, розятряння, кровотеча, порушення функцій ушкодженої частини тіла.

Ускладнення ран: гостра кровотеча, крововтрата, травматичний шок, ранова інфекція.

 Ранова інфекція – це хворобливий процес, спричинений патогенними  мікробами.

Види ранової інфекції: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна, змішана.

Шляхи проникнення мікробів у рани: зовнішній (контактний, краплинний, повітряно-пиловий, імплантаційний), з джерела інфекції до організму хворої людини.

Місцеві ознаки вогнищевої гнильної інфекції: посилення пульсуючого болю, почервоніння, набряк рани, місцевий жар та гній у рані.

Вогнищева гнійна інфекція: фурункул, абсцес, флегмона, бешиха, панарицій, лімфаденіт тощо.

 Інфекція, занесена у рану в момент пошкодження, називається первинною інфекцією рани. Вторинна інфекція заноситься в рану при неправильних діях під час надання першої медичної допомоги.

 З метою надання першої допомоги при пошкодженнях необхідно насамперед зупинити кровотечу, зробити дезінфекцію рани та накласти стерильну пов’язку для захисту рани від вторинної інфекції. Перед наданням першої допомоги рекомендується добре вимити руки. Не можна промивати рани жодною рідиною, оскільки при цьому інфекція з поверхні рани заноситься вглиб. Можна тільки обережно видалити бруд навколо рани, при чому це потрібно робити від країв рани до периферії, а не в напрямку рани, бо цим можна ще більше забруднити її. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем та видаляти з неї інородні тіла. Після дизінфекції рани шкіру навколо рани для знешкодження мікроорганізмів змазують розчином йоду, а за його відсутністю – спиртом, горілкою, одеколоном. Не можна, щоб ці засоби потрапили в рану — це може викликати опік пошкоджених тканин і сповільнити подальше загоєння.

 Приступаючи до перев’язки рани, не можна доторкатися руками до тієї поверхні стерильного бинта, котра лягатиме на рану. В усіх дитячих закладах в аптечці для надання першої допомоги обов’язково треба мати пакети стерильного бинта, стерильних серветок та індивідуальні пакети. При відсутності стерильного бинта користуються чистою серветкою, носовичком, попередньо пропрасованими.

 Якщо після накладання пов’язка почне промокати, міняти її не слід, а потрібно лише зверху підбинтувати. Дитина під час накладання пов’язки повинна сидіти або лежати, щоб не впасти від можливого запаморочення. При великій рані або ураженні суглоба треба обов’язково шинувати кінцівку.

 Бувають випадки, коли і інородне тіло (палка, гілка, ніж і т. д. ), спричинивши рану в ділянці грудної стінки або стінки живота, лишаються стирчати в ній.

Таке інородне тіло ні в якому разі не можна самостійно видаляти, не чіпати його, а слід терміново доставити потерпілого в лікарню. У зв’язку з тим, що при великих розмірах ран їх обробляють у лікарні під наркозом.

Перша допомога при кровотечах.

Кровотечею називають крововилив із ушкоджених судин у навколишнє середовище, тканини та органи або в яку-небудь порожнину тіла. Кровотечі бувають як наслідок змін судинної стінки при деяких захворювання (туберкульоз, запалення, пухлини, променева хвороба тощо). Травматичні кровотечі – наслідком прямої механічної травми органів і тканин (стихійні лиха, транспортні катастрофи, хірургічні втручання). Кровотеча обов’язкова при кожній рані. Ступінь і сила кровотечі залежить від калібру, кількості та виду поранених судин.

Розрізняють артеріальну, венозну та капілярну кровотечі.

 Артеріальна кровотеча буває при пошкодженні артерій. При цьому кров має яскраво-червоний колір (насичена киснем) і б’є з рани сильним неперервним струменем. При пораненні великої судини у потерпілого може бути відсутній  пульс на пораненій кінцівці нижче місця пошкодження.

 При венозній кровотечі кров витікає з рани темним неперервним струменем. Спосіб зупинки кровотечі залежить від її виду і сили.

 Симптоми гострої крововтрати – швидке падіння артеріального тиску, пульсу, дихання, блідість шкіри, позіхання, задишка, спрага, непритомність, параліч дихального центру, серцевої діяльності. Повітряна емболія можлива внаслідок закупорки повітрям судин серця, легень, мозку.

 При наданні першої допомоги користуються методами тимчасової зупинки кровотечі. Для зупинення артеріальної кровотечі слід покласти джгути на кінцівку вище місця поранення. При цьому необхідно дотримуватись визначених правил: джгут накладати на м’яку підкладку (хустка, рушник і т. д. ), щоб не прищемити шкіру. Потім затягують його до тих пір, поки на периферійних артеріях пораненої кінцівки не припиниться пульс. Якщо джгут здавлює судини не достатньо, кровотеча продовжується. В тому випадку, коли джгут у потрібну хвилину відсутній, треба зробити закрутку: під пасок, пояс, скручену хустку підсовують один кінець палички і закручують її до тих пір, поки не зупиниться кровотеча, другий кінець її прив’язують до кінцівки, щоб закрутка не послабилась. Слід пам’ятати, що з накладанням джгута зупиняється доступ крові до ураженої кінцівки. Щоб запобігти її омертвінню, в такому стані потерпілого можна тримати не більше 1,5-2 годин. Саме тому при направленні хворого в лікарню необхідно вказати точний час накладання джгута.

 Іноді до виготовлення джгута артеріальну кровотечу зупиняють притисканням великого пальця до місця, де артерія розташована поряд з кісткою, до якої її можна притиснути. При кровотечі з рани пошкодженої ноги артерію притискують в області паху, руки – на внутрішній поверхні середньої третини плеча. До цього методу вдаються і в тому випадку, якщо джгут накладено на кінцівку більш ніж на 2 години: притиснувши артерію до вказаного місця, джгут послаблюють, надаючи цим можливість надходженню крові до кінцівки допоміжними судинами.

 Зупинку венозної і капілярної кровотеч роблять таким чином: поранену кінцівку піднімають вгору. При цьому вени спустошуються і кровотеча може зупинитися; накладають тугу пов’язку із стерильної марлі або бинта і міцно прибинтовують.

 Кровотеча з носа буває при забиттях обличчя і носа, а також при деяких  захворюваннях. Ступінь кровотечі при цьому може бути різним: від короткочасної, з втратою декількох крапель, до довготривалої та інтенсивної.

 При кровотечі з носа дитину треба заспокоїти, розстебнути всі комірці, пасок, посадити із злегка закинутою назад головою і притиснути крила носа пальцями. Якщо це не допоможе, можна носові ходи

  закласти тампонами з вати, змоченими розчином перекису водню, а на перенісся покласти холодний компрес або шматочок льоду, снігу, загорнувши в непромокаючу тканину. Після зупинення кровотечі треба прослідкувати за тим, щоб дитина протягом години не “шморгала” носом, оскільки при цьому згустки крові, що закупорюють судини, можуть відірватися і кровотеча відновиться.

Якщо всі вище вказані заходи кровотечі не зупинять, дитину відвозять у медичний заклад.

Надання невідкладної допомоги при шоку і несвідомому стані

 Після важкої травми, що викликала переломи великих кісток або пошкодження великих судин, нервів, грудної клітки і інших життєво важливих органів, у потерпілого виникає важкий стан, яке супроводжується сильним болем, що є одним з факторів шоку.

Травматичний шок – це рефлекторна відповідь організму на травму. Біль є захисною реакцією і сигналізує про небезпеку, що виникла в організмі. Спочатку відбувається перезбудження центральної нервової системи, яке змінюється її гальмуванням. Найбільш часто шок виникає в результаті важких великих ушкоджень, що супроводжуються крововтратою. При шоці свідомість людини зберігається, але він перебуває в стані заціпеніння, вкрай загальмований, не скаржиться на біль, на запитання відповідає тихо і повільно, блідий, покривається холодним липким потом. У хворого пульс спочатку уповільнений, але потім частішає до 111-140 і більше ударів на хвилину і насилу прощупується, дихання стає поверхневим, прискореним і нерівним, розвивається різка слабкість, може виникнути блювота, зіниці очей розширюються. Такий стан загрожує життю.

 Залежно від ступеня ушкоджень виділяють чотири ступені шоку.

Шок I ступеня – легкий, II ступеня – середньої тяжкості, Ш ступеня – важкий, але свідомість збережена, шок IV ступеня – це предагонія або агонія і свідомість відсутня, пульс не визначається.

Перша допомога при шоці тим ефективніше, чим раніше вона надана, і перш за все потрібно знеболити і знерухомити. Допомога повинна бути спрямована на усунення причин шоку, в іншому випадку всі наступні заходи щодо боротьби з шоком виявляться неефективними.

 Тому при підозрі на перелом необхідно накласти знерухомлюючу пов’язку, оскільки тертя уламків кісток між собою або м’яких тканин дуже болючі і сприяють збереженню шокового стану. Якщо є значна кровотеча, необхідно негайно її зупинити притисненням судини або за допомогою джгута. Необхідне проведення заходів, що забезпечують поліпшення дихання і серцевої діяльності та попереджувальних загальне охолодження. Зменшення болю досягається додаванням хворому або пошкодженої кінцівки положення, при якому менше умов для посилення болі, проведенням надійної іммобілізації ушкодженої частини тіла, дачею знеболюючих. При відсутності знеболюючих потерпілому можна дати випити небагато (20-30 мл) спирту, горілки.

 Наступною найважливішою задачею першої допомоги є організація як найшвидшого транспортування потерпілого в стаціонар. Найкраще транспортувати в спеціальній реанімаційній машині, в якій можна проводити ефективні заходи.

 Слід пам’ятати, що шок легше попередити, ніж лікувати, тому при наданні першої медичної допомоги при травмі необхідно виконувати 5 принципів профілактики шоку: зменшення болю, дати випити рідини, зігрівання, створення спокою і тиші навколо потерпілого, дбайливе транспортування в лікувальну установу.

 Багато років головну роль при шоці приділяли болю, але в даний час більшість вчених вважають, що різко обтяжуючими факторами шоку є порушення дихання і головним – супутня масивна крововтрата.

Несвідомий стан може виникнути при різних травмах, недокрів’ї мозку і перша допомога в цих випадках різна.

 При важкому струсі або забитті головного мозку втрата свідомості може бути тривалою і продовжуватися іноді до декількох днів або тижнів. На важку черепно-мозкову травму може вказати однократна або багатократна блювота або свідчення очевидців про отримання удару по голові. Перша допомога полягає в очищенні ротової порожнини хусткою або бинтом від блювотних мас, на голову слід покласти лід, сніг, холодний компрес. Під час транспортування до найближчого лікувального закладу голову фіксують, під голову і шию подкладають велику м’яку пов’язку. У разі блювоти голову хворого повертають на бік.

Непритомність – раптова короткочасна втрата свідомості, що виникає при недостатньому постачанні крові до головного мозку. При цьому особа покривається холодним потом, блідне, пульс стає частим і слабким, дихання – поверхневе.

 Такого хворого слід вкласти в горизонтальному положенні з піднятими ногами, звільнити від одягу, що стискує, розстебнути сорочку і послабити пояс, окропити обличчя холодною водою і дати понюхати нашатирний спирт, накапав його на вату, бинт або носову хустку. Після непритомності потрібно спочатку посидіти, потім встати, тобто поступово переходити у вертикальне положення.

Ортостатична та позиційна гіпотензія

 Людина може знепритомніти через біль, коли у неї брали кров з вени чи сидячи у кріслі стоматолога. Перед цим вона відчуваєте шум у вухах, слабкість, потемніння і «мушки» в очах. Такий варіант непритомності може бути досить часто у здорових людей. Причина полягає у тому, що стресова ситуація посилює викид у кров гормонів і активних речовин. Після непритомності у людини буває слабкість, бліде обличчя, шкіра волога, тепла. Щоби допомогти отямитися, потрібно скористатися нашатирним спиртом або терпкими парфумами.

Знепритомнення буває зранку або вночі, після того, як різко встати з ліжка. Непритомність стається без «попереджувальних» симптомів, тобто раптово. У такому разі можливо, ортостатична чи позиційна  гіпотонія, тобто різко знижується артеріальний тиск. У нормі, коли людина встає, тиск у неї спочатку знижується, а потім відновлюється. У разі ортостатичної чи позиційна  гіпотонії механізм відновлення тиску «спрацьовує» пізніше, тому вставати таким людям потрібно повільно.

Знепритомнення після удару, травми голови, при сильному головному болю. Це частий симптом при струсі мозку, судинних захворюваннях мозку. Також буває при мігренях, епілепсії.

Людина непритомніє під час порушень ритму серця, яке швидко б’ється або навпаки «на ниточці». Обличчя блідніє, людина пітніє, відчуває задишку. При деяких аритміях погіршується кровопостачання всіх органів, у тому числі і в головному мозку. Це призводить до непритомності. У такому разі потрібно покласти під язик нітрогліцерин, потім обстежитися у кардіолога.

Людина занадто «завзято» дотримуєтеся дієт, внаслідок чого вага зменшилася за дуже короткий термін. Не можна різко знижувати свою вагу. Непритомність у цьому разі – лише «квіточки». Далі можуть загрожувати загострення хронічних хвороб, зниження імунітету і ще великий букет недуг.

 Непритомність як ознака можливих серйозних захворювань

Непритомність часто пов’язують з повною втратою свідомости. Однак це далеко не завжди так. Буває, що людина не може розмовляти, реагувати на дії оточуючих, проте все чує і розуміє. Як правило, цей стан трапляється внаслідок спазмування судин та перезбудження блукаючого нерва, який є в усіх частинах людського організму. А причини цього можуть бути різні. Тож інколи непритомність можна легко усунути, а інколи вона є сигналом для серйозного лікування. Спробуємо вам допомогти розібратися у ситуації.

Гіпотензія. Причиною млосного стану може бути тимчасове різке зниження артеріального тиску. Це типовий побічний ефект неконтрольованого вживання лікарських препаратів, у тому числі й призначених для зниження кров’яного тиску. Особливо часто це буває за раптової зміни положення тіла (після сидіння, лежання).

Якщо це трапляється, виробіть звичку підводитись повільно після тривалого сидіння та лежання. І зверніться до лікаря з проханням підібрати відповідну дозу ліків.

Вагітність. Непритомність у цьому стані – поширене явище. Вона зумовлена знову ж таки зниженням артеріального тиску внаслідок розслаблення м’язів, що оточують кровоносні судини.

Жінка, яка готується стати матір’ю, не повинна тривалий час перебувати на ногах. Якщо цього уникнути неможливо, намагайтесь рухати ногами й руками, щоб стимулювати кровообіг. Відчувши млосність, сядьте чи ляжте.

Низький рівень цукру в крові. При цьому нерідко виникають запаморочення, слабкість, тремтіння, поколювання в руках чи ногах, головний біль, порушення мови.

 Тож, якщо у людини є схильність до зниження цукру в крові, завжди портібно носити із собою таблетки глюкози, шматочки цукру, цукерки їсти їх за появи перших ознак приступу. Через кілька хвилин вам стане краще.

Транзиторний ішемічний приступ – тимчасове порушення кровопостачання мозку, зумовлене звуженням сонних артерій, може супроводжуватися непритомністю, втратою чутливості, поколюванням в якійсь частині тіла, затуманенням зору, порушенням мови, втратою рухомості в руках і ногах. Симптоми ці непостійні.

юдині потрібні лікарська допомога та ґрунтовне медичне обстеження, в тому числі електрокардіографія та рентгенографія грудної клітки. У разі підтвердження діагнозу лікування спрямовують на боротьбу зі звуженням артерій. Якщо підвищений тиск, лікар призначать препарати для його зниження, а також для запобігання утворенню тромбів. У складних випадках запропонують операцію.

Інсульт – порушення кровообігу мозку, спричинене закупорюванням чи  розриванням кровоносної судини – може мати ті ж самі симптоми, що й попередня хвороба. Проте здебільшого їх можна зняти лише за допомогою спеціального лікування. Його призначають залежно від стану хворого і проводять вдома чи в лікарні. Тим, хто переніс інсульт, призначають фізіотерапію для відновлення рухомості кінцівок, препарати для підтримки нормального рівня артеріального тиску, рекомендують схуднути.

Приступ Адамса – Стокса – раптове сповільнення ритму скорочень серцевого м’яза – теж може супроводжуватись непритомністю. Вірогідність приступу збільшується, якщо спостерігається сповільнення пульсу. Подібні стани є ознакою порушення частоти чи ритму серцевих скорочень. Для підтвердження діагнозу призначають електрокардіографію. Лікування проводять з використанням електричного водія ритму серця.

Шийний спондильоз – ураження шийної ділянки хребетного стовпа. Різкий поворот голови чи погляд угору може спричинити млосний стан, особливо у віці після 50 років. Діагноз захворювання встановлюють за допомогою рентгенографії. Якщо симптоми зумовлені цим захворюванням, лікарі радять носити підтримуючий комір, який зменшує біль за рахунок обмеження рухомості шиї і зменшення тиску на нерви.

Кровотеча в органах травлення теж нерідко зумовлює млосний стан. Ймовірність кровотечі зростає у разі виразкової хвороби шлунка. Ще одним симптомом внутрішньої кровотечі є чорний дьогтеподібний кал.

Перша допомога при непритомності.

 Якщо накочується млосний стан, ляжте на спину так, щоб ноги були трохи підняті. Якщо це неможливо, сядьте на стілець, опустіть голову між коліна і тримайте її так, доки не відчуєте поліпшення.

При непритомності передусім перевірте, чи нормальне дихання у людини, що знепритомніла. Покладіть її на спину, підніміть їй якомога вище ноги.  Розстібніть одяг (комір, пояс тощо) і переконайтесь, що забезпечується достатнє надходження свіжого повітря. Якщо ви перебуваєте в приміщенні, відчиніть вікна, якщо на вулиці – переконайтесь, що людина лежить у тіні. Важливо, щоб після відновлення притомності людина полежала ще кілька хвилин перед тим, як звестися на ноги.

 Перша допомога при перших симптомах знепритомнення

– собі: якщо ви відчуваєте, що ось-ось знепритомнієте, починайте дихати якомога глибше, розстібніть тісний одяг, спробуйте сісти і у жодному разі не заплющуйте очі;

Якщо накочується млосний стан, ляжте на спину так, щоб ноги були трохи підняті. Якщо це неможливо, сядьте на стілець, опустіть голову між коліна і тримайтеїї так, доки не відчуєте поліпшення.

– сторонньому: якщо поряд з вами людина знепритомніла, спробуйте посадити її, але так, щоби голова не закидалася назад, розстібніть верх одягу, прикладіть до чола щось холодне. Потім починайте масувати мізинці і великі пальці рук, сильно натискаючи на них.

При непритомності передусім перевірте, чи нормальне дихання у людини, що знепритомніла. Покладіть її на спину, підніміть їй якомога вище ноги. Розстібніть одяг (комір, пояс тощо) і переконайтесь, що забезпечується достатнє надходження свіжого повітря. Якщо ви перебуваєте в приміщенні, відчиніть вікна, якщо на вулиці – переконайтесь, що людина лежить у тіні. Важливо, щоб після відновлення притомності людина полежала ще кілька хвилин перед тим, як звестися на ноги.

Перша допомога при переломах

Переломом називається порушення цілості кістки. В області перелому потерпілий

  

відчуває різкий біль, що посилюється при спробі змінити положення. Розрізняють переломи ізольовані (однієї кістки), множинні (двох і більш), поєднані (однієї і декілька кісток з одночасним пошкодженням внутрішніх органів). Переломи бувають закриті і відкриті.

При переломах потерпілому необхідно забезпечити іммобілізацію (нерухомість) пошкодженої ділянки тіла. Це зменшує біль і запобігає подальшому зсуву кісткових уламків та повторному пораненню ними кровоносних судин і м’яких тканин.

При іммобілізації використовуються стандартні шини або будь-які підручні засоби (вузькі дошки, палиці і т.д.) За відсутністю інших засобів знерухоміти верхню кінцівку можна фіксацією її до тулуба, а нижню – до здорової ноги.

Фіксують не менше двох суглобів з обох боків від перелому. На плечовій і стегновій  кістках –не менше трьох. Суглоби і кісткові виступи у всіх випадках обкладають ватяно-марлевими прокладками і закріплюють бинтом. Потім накладають шини.

Закриті переломи – це переломи, при яких рана в зоні перелому – відсутня. Характерними

  

 о

знаками такого перелому є порушення прямолінійності кінцівки та поява “сходинки” в місці перелому. Відмічається ненормальна рухомість, біль, хруст уламків, припухлість. При закритому переломі не слід знімати з потерпілого одяг, шину накладають поверх неї. До місця перелому необхідно прикласти холод для зменшення болю. Для знеболювання дають 1-2 таблетки анальгіну.

При переломі ключиці, лопатки нерухомість кінцівки забезпечують накладанням пов’язки “косинка” або пов’язки “Дезо”. Після накладення шини кінцівку з ізольованим переломом фіксують косинкою, смужкою тканини.

Схема надання першої допомоги при закритому переломі:

– знерухоміти місце перелому;

– накласти шину;

– дати постраждалому знеболювальне (1-2 таблетки анальгіну);

– на місце перелому прикласти холод для зменшення болю;

– викликати швидку допомогу або доставити постраждалого до лікувального закладу.

Неприпустимо:

– дозволяти постраждалому рухати ушкодженою кінцівкою;

– знімати одяг із зламаної кінцівки;

– прикладати тепло до місця перелому;

– транспортувати потерпілого не наклавши шині.

Відкритий перелом супроводжується порушенням шкірного покрову і появою рани. Вони бувають небезпечними для життя людини через можливість розвитку шоку, крововтрати, інфікування. Ознаками відкритого перелому є: деформація та набряк кінцівок, наявність кісних уламків, наявність рани з кровотечею.

Схема надання допомоги при відкритому переломі:

– перевірте наявність пульсу та дихання;

– у разі необхідності очистіть дихальні шляхи постраждалого;

– забезпечте нерухомість зламаної кінцівки;

– розріжте одяг на місці рани таким чином, щоб можна було накласти пов’язку;

– зупинить кровотечу (обробіть краї рани і накладіть стерильну пов’язку);

– накладіть шину.

Неприпустимо:

– не зупинити кровотечу;

– накладати шину на оголену кінцівку або безпосередньо на рану;

– дозволяти постраждалому рухати пошкодженою кінцівкою;

– торкатися рані, вправляти або видаляти уламки кісток та чужорідні тіла.

Ознакою важких переломів є поза постраждалого “жаба”, коли постраждалий не може змінити положення ніг. Стопи його розгорнуті назовні, коліна трохи підняті, розведені назовні. У такому випадку вірогідні ушкодження кульшового суглобу, стегнових кісток, ушкодження хребта.

Опіки.

Опіки – практично найпоширеніший вид травм: кожен рік по Україні реєструється понад півмільйона опіків (за іншими даними, більше 700 тисяч). Свій внесок у цю статистику вносять новорічні феєрверки та літні багаття, несправні електроприлади і забуті на столі хімікати. Серед пацієнтів опікових відділень є і п’яні, які заснули з непогашеною цигаркою, і дити, що потягнули за край скатертини і вилили на вебе кипяток. За кількістю смертельних  

ипадків опікове ураження поступається тільки автомобільній травмі. Особливо небезпечні опіки для маленьких дітей і для літніх людей.

 

Опіки бувають термічні, хімічні, електричні і променеві. З них найбільш широко поширені термічні опіки – полум’ям, гарячою рідиною, парою. Опіки гарячою водою складають 80% серед всіх видів опіків у дітей до 5 років. З віком у дітей та підлітків зростає частка опіків полум’ям, досягаючи за деякими даними 65%. Треба зауважити, що широко поширене уявлення, ніби серйозний опік може заподіяти тільки дуже гарячою рідиною, близької до температури закипання, невірно. Глибокі опіки можна отримати і при значно меншій температурі, якщо вона буде діяти значний час. Так, вода температурою 50 градусів може бути причиною опіку 2-3 ступеня за 5-10 хвилин. Описано випадки дуже важких опіків, аж до смертельного результату, отриманих від контакту з водою з водопровідного крана.

 Серед усіх видів опіків термічні складають більше 90%. Хімічні опіки шкіри в побуті досить рідкісні. Найчастіше трапляються хімічні опіки слизової оболонки рота і стравоходу, коли людина помилково або з суїцидальної метою випиває припікальної рідини. Поширеність електричних опіків зростає разом зі збільшенням кількості побутових електроприладів, і в даний час частка електричних опіків серед важких поразок, що потребують госпіталізації, доходить до 8%. Променеві опіки в побуті досить рідкісні і представлені в основному сонячними опіками.

 Характеристика опіків

 Залежно від глибини ураження шкіри розрізняють ступеня тяжкості опіків. Опік 1 ступеня характеризується ураженням самого поверхневого шару шкіри. При цьому розвивається виражене почервоніння шкіри, її набряк, в ураженому місці відзначаються болі, відчуття печіння. Ці явища стихають у досить короткий термін, від декількох годин до 2 діб. Упродовж тижня відбувається відлущування загиблих клітин, і настає повне одужання, без будь-яких функціональних або косметичних поразок.

 При опіку 2 ступеня епідерміс повністю гине і відшаровується, при цьому утворюються бульбашки, заповнені прозорою рідиною. Перші бульбашки з’являються вже через кілька хвилин після опіку, проте ще протягом 1 доби можуть утворюватися нові бульбашки, а вже існуючі – збільшуватися в розмірах. Якщо перебіг хвороби не ускладниться інфікуванням рани, то загоєння настає через 10-12 днів. При цьому залишається виражена пігментація, яка зберігається на кілька тижнів або місяців (до півроку).

 При опіках 3 ступеня шкіра уражається практично на всю глибину. При цьому утворюються масивні бульбашки з товстою оболонкою, заповнені кров’яним вмістом, напружені і дуже болісні. Рідше, особливо при вплив сухого жару (полум’я, контакт з гарячим предметом) поверхню опіку покрита щільною сухою кіркою (струпом). Цей ступінь опіків додатково поділяється на 3а та 3б. При опіках 3б ступеня шкіра гине повністю, при опіках 3а – зберігається найглибший шар шкіри, так званий сосочковий. Різниця між цими стадіями складає долі міліметра, однак по суті вона величезна – опіки 3а ступеня гояться без утворення рубців (нова шкіра наростає на поверхні опікової рани як раз за рахунок збережених сосочків), а після опіків 3б мірою залишаються грубі рубці, що доставляють багато косметичних та функціональних проблем.

 Опік 4 ступеня – це повна загибель всіх шарів шкіри, включаючи підшкірно-жирову клітковину, а часто і нижчих тканин – м’язів, сухожиль, кісток. Найчастіше при цьому наступає обвуглювання тканин, рідше, зазвичай при вплив вологого жару (окріп, пар) формується щільний білястий струп.

 Крім глибини опіку, велике значення має і площа ураження. В даний час найбільш поширеним способом визначення площі опіку є так зване «правило дев’ятки». Поверхня тіла ділиться на ділянки, кратні 9, при цьому поверхня голови і шиї (разом), а також однієї руки приймається за 9% від всієї поверхні тіла, задня половина тіла (спина і сідниці), передня половина (груди і живіт), ноги вважаються за 18%, площа промежини приймають за 1%. При невеликих опіках приймають «правило долоні», приймаючи площа долоні за 1% і вимірюючи долонею площа опіку.

  Особливість інших видів опіків

 Хімічні опіки бувають викликані впливом різних речовин: кислот, лугів, негашеного вапна, солей важких металів, фосфору, бензину, гасу. Важкість ураження при хімічному опіку залежить від особливостей пошкоджуючого агента, від його концентрації та тривалості впливу. Ступінь тяжкості хімічних опіків визначається приблизно так само, як і термічних, з тією різницею, що для хімічного опіку менш характерні бульбашки. Поверхня опіку, особливо глибокого (3-4 ступеня), буває зазвичай покрита струпом – щільним і сухим при дії кислоти, рихлим і м’яким при опіку лугом. Опіки лугом, як правило, більш глибокі і болісні, ніж кислотою, оскільки кислоти коагулюють білки, і утворюється при цьому струп перешкоджає подальшому проникненню кислоти вглиб, а луги обмилюють жири, розчиняють білки і за рахунок цього проникають глибоко всередину тканин. Характерним для хімічного опіку є поєднання опіку з отруєнням. Разом з тим треба відмітити, що самі по собі хімічні опіки рідко бувають такими важкими, як термічні, при них практично не розвивається опікова хвороба. Гояться хімічні опіки довше і важче, ніж термічні, з утворенням глибоких втягнутих рубців.

 Дуже небезпечними бувають хімічні опіки слизових – порожнини рота, стравоходу, шлунка. Це трапляється, коли подразнюючу речовину (найчастіше це буває оцтова есенція, акумуляторний електроліт, нашатирний спирт) проковтують, випадково або в суїцидальних цілях. У таких випадках, як правило, розвивається сильне отруєння, може розвинутися больовий шок, нерідко пари кислоти або луги викликають інгаляційний опік трахеї, що призводить до порушення дихання. У подальшому після відторгнення струпа може виникнути прорив полого органу (стравоходу або шлунку) або кровотеча з великих кровоносних судин, а в подальшому – рубцеве звуження стравоходу аж до повної непрохідності.

 Електричні опіки виникають в результаті проходження електричного струму через тканини і перетворення електричної енергії в теплову. Крім опіків електричний струм призводить і до системного ураження – електротравми. Основна причина електротравм у побуті – порушення правил техніки безпеки при користуванні електроприладами.

 Електричні опіки завжди глибокі. Обширність і тяжкість ураження залежать від напруги і сили струму, площі контакту, а також стану здоров’я потерпілого.  Волога шкіра, стомлення, виснаження сприяють більш важкій поразці. Чим більша напруга струму, тим ширший опіки; чим більше сила – тим небезпечніше для життя поразку. Важливо простежити шлях проходження струму через організм (петлі струму). Найбільш небезпечні для життя поразки викликає проходження електричного струму через область серця або мозок. Електротравма серця може призвести до різних порушень серцевого ритму аж до зупинки серця, а також до інфарктоподобних змін серцевого м’яза. При силі струму більше 15 мА у потерпілого розвиваються судоми («неідпускающий струм»), а з-за спазму голосових зв’язок потерпілий не може крикнути, покликати на допомогу.

 Променеві опіки в побуті зустрічаються вкрай рідко. У більшості випадків вони відбуваються через грубе порушення правил техніки безпеки на виробництві, характеризуються тривалим і важким перебігом і нерідко супроводжуються променевою хворобою. Втім, є один вид опіків, який можна розглядати як варіант променевого і який зустрічається в основному саме в побуті – це сонячні опіки. Для них характерна невелика глибина поразки (1, рідше 2 ступінь). Треба пам’ятати, що сонячні опіки виникають під дією ультрафіолетового, а не теплового випромінювання, тому опіки можна отримати і в холодний, навіть морозний день, а також крізь шар води при купанні.

Лікування термічного опіку

 Перше, що треба зробити при наданні допомоги потерпілому – це припинити дію вражаючого фактора. Якщо мова йде про опік окропом, то необхідно якомога швидше зняти (зрізати) просочену гарячою рідиною одяг. При вплив полум’ям найбільш правильним буде загасити палаючий одяг водою, а потім зняти. Якщо достатньої кількості води немає, гасити слід підручними засобами – щільною тканиною, піском, землею. При цьому не слід закривати потерпілого з головою – це може призвести до вдихання продуктів горіння з подальшим опіком дихальних шляхів та/або отруєння. Не слід також збивати полум’я голими руками, тому що при цьому рятувальник сам може перейти в розряд постраждалих.

 Видаляти присталий до тіла одяг не слід, оскільки при цьому є ризик додатково пошкодити обпечену поверхню.

 При опіках кисті слід негайно зняти кільця, годинники, браслети, оскільки в подальшому буде розвиватися набряк ураженої ділянки, і ці предмети можуть здавлювати тканини з порушенням кровообігу аж до розвитку некрозу.

 По можливості слід охолодити уражену ділянку – зануренням у холодну воду, прикладанням пакетів з льодом, обдуванням холодним повітрям.

 Цей захід не тільки зменшує біль (що само по собі дуже важливо), але і в якійсь мірі зменшує глибину поразки. Справа в тому, що опік – процес не одномоментний. Навіть коли дію уражуного чинника припинено, він продовжує розвиватися і поглиблюватися за рахунок того, що поверхневі шари шкіри відіграють роль гарячого компресу для нижчих. Охолоджуючи поверхню тіла, можна перервати цей процес. Тривалість дії холоду залежить від глибини і площі опіку і коливається від 3-5 до 15-20 хвилин. Занадто довго охолоджувати обпечене місце не слід, щоб не викликати спазм судин з подальшим порушенням кровообігу в ураженій ділянці. Ця міра ефективна протягом 2 годин після отримання опіку.

 Далі необхідно адекватне знеболення. Для цього придатні будь-які знеболюючі препарати – анальгін, найз, вольтарен. Лікування опіку 1 ступеня на це в принципі може бути закінчене.

 У разі глибоких опіків слід утримуватися від будь-яких маніпуляцій. Не треба намагатися самостійно очистити рану від пристали обривків одягу та інших забруднень, не слід самостійно відкривати пузирі, навіть напружені. На опікову рану слід накласти суху стерильну пов’язку (при великих опіках загорнути потерпілого в чисте простирадло), після чого звернутися до лікаря. Мазеві пов’язки на даному етапі накладати не слід.

 У більшості випадків (до 90%) опіки лікуються амбулаторно. Проте в певних випадках постраждалих доводиться госпіталізувати. Показаннями для госпіталізації є:

 опіки 2 ступеня площею більше 20% (а в осіб старше 60 років – більше 10%, і більше 5% у дітей );

 опіки 3а ступеня на площі більше 3 – 5%;

 опіки 3б і 4 ступеня;

 опіки функціонально і косметично значущих зон (особа, промежину , кисті, стопи, зони суглобів);

 опіки дихальних шляхів (і підозра на них).

 Невеликі (1-2%) опіки 1-2 ступеня можна лікувати самостійно, не звертаючись до лікаря.

 Є два способи лікування опіку – відкритий і закритий. Відкритий застосовується, якщо локалізація опіку і рід занять потерпілого дозволяють виключити додаткове травмування та/або інфікування. При цьому уражену ділянку не закривається пов’язкою, що дозволяє йому вільно «дихати», створює умови для підсихання і виключає пошкодження при перев’язці. В окремих випадках (особливо при опіку 1 ступеня) місце опіку взагалі нічим не обробляють. Опіки 2 ступеня можна обробляти розчинами з знезаражуючими і дубильними властивостями – слабким розчином перманганату калію, аніліновими барвниками («зеленкою», фукорцином). Якщо ж в силу розташування опіку або професії і способу життя потерпілого уникнути пошкоджень чи забруднень важко, то краще вести опік закритим способом, тобто закрити пов’язкою, як правило, мазевої. Використовуються мазі з пантенолом (бепантен, пантотен), з обліпиховою олією («Олазолем»), маслом шипшини, мазями на основі календули. Якщо обставини отримання опіку припускають його інфікованість, то має сенс використання мазей з антибактеріальним ефектом – «левоміколь», синтоміцинова мазь.

 У маленьких дітей опіки практично завжди лікують закритим способом.

 Перша допомога при інших видах опіку

 Хімічний опік

 Як завжди, перша допомога починається з припинення дії вражаючого фактора. Якщо дратівливим речовиною просякнута одяг, її слід негайно зняти (зрізати). Потім треба омити уражену ділянку дуже великою кількістю води, проточною або у великій ємності. Промивати слід ретельно і довго, в окремих випадках буквально годинами. Негашене вапно і концентровану сірчану кислоту слід спочатку по можливості повністю видалити сухим шляхом, тому що при взаємодії цих речовин з водою виділяється багато тепла, що призведе до додаткового поразки. Окремі хірурги вважають, що при опіку кислотою або лугом слід використовувати нейтралізуючі засоби (слабкий розчин мила або кухонної соди при опіку кислотою, лимонної або оцтової кислоти – при опіку лугом). Однак є й така думка, що робити цього не треба, тому що при реакції нейтралізації може виділятися тепло.

 При хімічному опіку стравоходу і шлунку давати нейтралізуючі розчини категорично не можна, тому що при взаємодії розчинів може виділятися газ, який буде розтягувати обпалені стінки шлунка. Це може привести до їх розривів. Не можна також викликати блювоту – щоб вміст шлунка не викликало повторного опіку стравоходу, і щоб знову-таки не виникло розриву пошкоджених стінок шлунку. Не можна давати знеболюючі в таблетках (в свічках або ін’єкційних можна). По суті, перша допомога при опіках стравоходу зводиться до негайного звернення до лікаря. В окремих випадках (якщо потрапити до лікаря в найближчі години свідомо неможливо) допустимо дати постраждалому випити трохи молока або сирого яєчного білка – ці речовини «зв’яжуть» кислоту або луг, обволокут пошкоджену слизову оболонку.

 Електричний опік

 При електричному опіку в першу чергу треба припинити дію електричного струму – вимкнути струм або відвести від потерпілого дроти (сухим ціпком, шматком гуми, пластмаси, щільною сухою тканиною). Торкатися до потерпілого незахищеними руками до відключення електричного струму небезпечно! Основне, на що треба звернути увагу при електричному ураженні, – це підтримка дихання та серцевої діяльності. При необхідності необхідне проведення непрямого масажу серця і штучного дихання. У будь-якому випадку потерпілий повинен бути негайно госпіталізований. Госпіталізація повинна здійснюватися в положенні лежачи і під постійним наглядом (оскільки порушення дихання та серцевої діяльності можуть трапитися не тільки в момент поразки, але і пізніше).

 Що ж стосується власне опіку, то на етапі долікарської допомоги його, як і будь-який інший, слід закрити стерильною пов’язкою.

 Сонячний опік

 Як завжди, починати треба з припинення дії вражаючого фактора. У даному випадку потерпілому слід піти у приміщення, а при неможливості зробити це – закрити уражене місці одягом. При опіку 1 ступеня у перші години рекомендуються вологі обгортання. Це не тільки зменшує біль і свербіння, але і відновлює втрачену тканинами під дією сонячного ультрафіолету міжтканинних рідина. Надалі можна скористатися різними засобами: мазями для зменшення свербіння і набряку, що містять антигістамінні речовини (фенистил, Псило-бальзам), або препаратами, які прискорюють регенерацію, на основі пантенола. Загоєння прискорюють також такі препарати, як актовегін, сік алое. Всі ці речовини можна використовувати і при невеликих опіках 2 ступеня. При великих опіках 2 ступеня, особливо з локалізацією на обличчі, бажано звернутися до лікаря. У будь-якому випадку потерпілому рекомендовано рясне пиття для профілактики загального зневоднення.

Конвульсивні стани.

Конвульсії як привід до виклику складають 10% від всіх викликів швидкої допомоги. Це положення зумовлено як віковою схильністю дитячого мозку до генералізованих реакцій (високий тонус палідарної системи, підвищена активність гіпокампу, гідролабільність нервової тканини), так і поліетіологічністю конвульсивного синдрому.

Причини конвульсій:

Травма і аноксія: субдуральна гематома, крововиливи в кору мозку, некроз мозку, тромбоз коркових вен, дошлуночкові крововиливи, асфіксія.

Вроджені аномалії (дисгенезія мозку).

Метаболічні: гіпокальціємія, гіпоглікемія, порушення балансу електролітів.

Інфекції: менінгіт, енцефаліт, абсцесс мозку, токсоплазмоз, сифіліс.

Синдроми абстиненції: героїн, барбітурати, метадон, пропоксифен.

Порушення обміну піридоксину.

Порушення обміну амінокислот.

Ядерна жовтяниця.

Токсичні речовини: місцеві анестетики, ізоніазид, індометацин.

Сімейні конвульсії: факоматози, спадкові синдроми з розумовою відсталістю, доброякісна сімейна епілепсія.

Конвульсії являють собою раптові приступи клініко-тонічних короткочасних скелетних м’язів, що супроводжується втратою свідомості. Вони можуть бути локалізованими і поширюватися на окремі м’язеві групи, чи генералізованими. Незалежно від етіології конвульсій для припадку характерно раптовий початок, рухове збудження з локальними чи загальними конвульсивними посіпування, змінами свідомість аж до глибокої коми.

Починається припадок з тонічної фази. Дитина раптово втрачає контакт з навколишнім середовищем. Її погляд стає блукаючим і після неодноразових рухів очних яблук фіксуються вверх, вбік. Голова запрокинута назад, тулуб заклякає.

Верхні кінцівки згинаються в китицях і ліктях, нижні – витягуються.  

Виражений тризм. Пульс сповільнюється, дихання зупиняється приблизно на хвилину, а потім стає шумним, з хрипінням. Припадок переходить в другу клонічну фазу. Появляються посіпування, спочатку м’язів обличчя, а потім переходять на кінцівки з наступною генералізацією. Дитина бліда, а при гіпоксії – блідоціанотична. Як правило є тахикардія. Тривалість клонічної фази дуже варіабельна.

Прогностично надзвичайно важливий характер виходу з припадку. Несприятливе збереження втраченої свідомості і початок парезів і паралічів.

Якщо приступи конвульсій повторюються один за одним, а в проміжку між ними свідомість не відновлюється, то такий стан прийнято вважати конвульсивним статусом. Він небезпечний, по-перше, порушення механіки дихання через тривале скорочення дихальних м’язів і, по-друге, розвитком набряку мозку циркуляторно-гіпоксичного генезу.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ І ВИБІР ТАКТИЧНИХ РІШЕНЬ.

При виборі комплексу лікувальних заходів лікар послідовно повинен відповісти на три питання: наявність розладів дихання у дитини, наявність свідомості після закінчення приступу, етіологія конвульсій.

Терапія конвульсій різної етіології.

При фебрильних конвульсіях (вони частіше всього корткочасні і швидко минають) назначають антипіретики: 50% р-н анальгіну, папаверин з дібазолом. Якщо після проведеної терапії конвульсії знялись, температура тіла знизилась, кінцівки стали теплі, людей госпіталізують в стаціонар. При відказі від госпіталізації назначають актив невідкладної допомоги або дільничного лікаря.

При гіпокальціємічних конвульсіях ефективний 10% р-н кальцію глюконату (1мг/кг), довенно повільно, розвівши його р-ном глюкози. Госпіталізація в стаціонар.

При конвульсіях на тлі нейроінфекції, інфекційного токсикозу, гострих отруєнь, основна увага повинна бути спрямована на усунення гіпоксії, лікуванні дихальної, серцево-судинної недостатності. Конвульсії в таких випадках знимають препаратами, які викликають найменше пригнічення дихання. Найефективніший в таких випадках седуксен, сібазон, реланіум – 0,25 мг/кг маси тіла, в/в, в/м. Як засіб першої і короткочасної допомоги може бути використаний магнію сульфат, 0,2 мг/кг маси тіла в/м. Зразу після зупинки конвульсій необхідно перевірити прохідність дихальних шляхів, очистити їх, забезпечити ефективну оксигенотерапію. При повторних конвульсіях застосовують оксибутірат натрію (ГОМК) 50-75 мг/кг маси тіла в/в, в/м, барбітурати короткої дії – гексонал – 3-5 мг/кг маси тіла в/в, попередньо ввівши 0,1% р-н атропіну сульфату.

При важкій дихальній недостаності чи артеріальній гіпотензії – перевід на ШВЛ.

Особливого підходу вимагає великий конвульсивний припадок при епілепсії. Перша допомога при ньому полягає в попереджуванні прикусування язика та аспірації блювотних мас. Крім того, необхідно стежити, щоб пацієнт під час приступу не отримав травму голови і кінцівок. Обов’язкова госпіталізація.

Перша медична допомога при судомах.

Судомний синдром (генералізовані судоми, судоми, судоми центрального генезу).

Судоми – тимчасове порушення функції мозку, що виявляється нападоподібний мимовільними скороченнями м’язів і супроводжується розладами сприйняття, психіки і функцій життєзабезпечення (травної, видільної та інших систем).

Розрізняють тонічні, клонічні і тоніко-клонічні судоми в залежності від характеру м’язових скорочень. У залежності від ступеня генералізації розрізняють локальні і загальні (власне генералізовані) судоми центрального генезу. Локальні судоми виникають при осередковому роздратуванні окремих рухових центрів кори головного мозку на стороні, протилежній тій частині тіла, в якій виникають судоми.

 Причини судомного синдрому.

Різні захворювання центральної нервової системи – менінгіти та енцефаліти, епілепсія (див. епілептичний припадок), черепно-мозкова травма, пухлини, набряк, абсцеси мозку, субарахноїдальний крововилив.

Судомний синдром може виникати при деяких хімічних інтоксикаціях (наприклад, при отруєнні свинцем), тяжких інфекційних захворюваннях (наприклад, при правці, тяжкому грипі), гіпертермії, істерії, гіпоглікемії і важких загальних захворюваннях, що супроводжуються інтоксикацією.

У дітей судомний синдром зустрічається набагато частіше за незрілості різних структур мозку і центру терморегуляції. Найбільш часта причина судомного синдрому у дітей – гіпертермія.

Локальні судоми найчастіше виникають при пухлинах або гематомах головного мозку, аневризмах судин мозку.

 Симптоми.

Тонічні, клонічні або тоніко-клонічні судоми.

Клонічні судоми являють собою послідовні скорочення згинальних і розгинальних м’язів, що виглядає як швидкі мимовільні рухи кінцівок і тулуба.

Тонічні судоми – тривале постійне скорочення м’язів в положенні згинання або розгинання, в результаті чого тіло хворого витягується, голова закидається або згинається в шиї. При тоніко-клонічних судомах відбувається чергування клонічних і тонічних фаз судомного нападу.

На початку судомного нападу людина може бути в свідомості (за винятком епілептичного нападу).

 Присутність симптомів основного захворювання, що викликало поява судом:

При енцефаліті або менінгіті – гіпертермія, блювота, головний біль, дратівливість, світлобоязнь, незвичайна поведінка. Можлива поява шкірного висипу і напруга м’язів потиличної області.

 При істеричному припадку частково зберігається свідомість, відсутнє безконтрольне падіння хворого і, як правило, має місце велика тривалість судом (від 10 до 30 хв).

 При правці судоми зазвичай починаються раптово з скорочення м’язів обличчя з подальшою генералізацією на тлі загального нездужання.

 При епілепсії є аура (комплекс відчуттів, які передують судом), напад зазвичай супроводжується виділенням піни з рота, мимовільним сечовипусканням і дефекацією; після судом хворий не пам’ятає, що сталося.

Перша допомога при судомах.

Зберігати спокій, заспокоїти оточуючих.

Бути поруч із хворим, спостерігати за його станом, щоб вчасно надати необхідну допомогу.

Укласти хворого на бік або, по можливості, повернути голову на бік.

Підкласти під голову подушку (складену кофту, куртку, простирадло) для зменшення можливої ​​травматизації голови.

Намагатися передбачити, щоб поблизу не було гострих і виступаючих предметів, так як хворий може поранитися під час нападу судом.

Розстебнути воріт сорочки все що стискує хворого, забезпечити доступ свіжого повітря.

Негайно викликати «Швидку допомогу».

При гіпертермії – надати відповідну допомогу.

Уникати шуму і яскравого світла в приміщенні. Вони можуть спровокувати судомний напад.

Після завершення судорог забезпечити хворому спокій.

По закінченні судом допомогти хворому, що знає про своє захворювання, прийняти ліки, які він, як правило, має при собі.

 Що не можна робити при судомах.

Залишати хворого одного.

 Переносити хворого, якщо в цьому немає крайньої необхідності.

 Давати хворому їсти або пити.

 Стримувати хворого при судомах – це може спровокувати новий судомний напад, а також призвести до травм.

 Не можна розтискати щелепи, щоб уникнути їх травматизації.

 Краще не вставляти між щелепами хворого ніяких предметів – судомний синдром нерідко супроводжується блювотою, і тоді може відбутися випадкове заковтування цього предмета або пошкодження їм ротової порожнини.

 Робити штучне дихання під час судом.

Перша допомога при кашлі та одишці.

Кашель – рефлекторно-захисний акт у вигляді поштовхоподібного форсованого звучного видиху у відповідь на подразнення рецепторів дихальних шляхів і  плеври, є важливим симптомом поразки органів дихання. При серцевій недостатності виникнення кашлю обумовлене застійними явищами в легенів (застійний бронхіт, гіпостатична пневмонія). Механізм кашлю являє собою глибокий вдих і швидкий, посилений видих при закритій голосовій щілині на початку видиху, по звуковому ефекті порівнюваний з «повітряним пострілом через звужену голосову щілину».

По ритму виділяють: постійний, періодичний, нападоподібний кашель.  Постійний кашель у вигляді окремих кашлевих поштовхів (покахикування), спостерігається при хронічному ларингіті, трахеїті, бронхіті, початковій формі туберкульозу, недостатності кровообігу, іноді при неврозах, часто в курців у ранкові годинники. Періодичний (бронхолегеневий) кашель у вигляді ряду наступних один за одним кашлевими поштовхами, що повторюються з деякими проміжками; спостерігається при хронічних захворюваннях (у період загострення): бронхіти, туберкульоз легенів. Нападоподібний кашель зі швидко наступними один за одним кашлевими поштовхами, що перериваються гучним видихом; спостерігається при влученні в дихальні шляхи стороннього предмета, коклюші, кавернах, поразці бронхіальних лімфовузлів.

По тембру виділяють кашель: обережний, гавкаючий, сиплий, беззвучний. Обережний короткий кашель, що супроводжується хворобливою гримасою, спостерігається при сухому плевриті, початку крупозної пневмонії. Гавкаючий кашель – голосний, уривчастим, сухий, обумовлений набряканням переважно помилкових або одночасно помилкових і щирих голосових зв’язувань; спостерігається при ларингіті, а також, здавлюванні трахеї (пухлиною, зобом), істерії.

 Сиплий кашель обумовлений поразкою щирих голосових зв’язувань; спостерігається при ларингіті.

Беззвучний кашель обумовлений виразкою й руйнуванням голосових зв’язувань (рак, туберкульоз, сифіліс гортані) або паралічем їхніх м’язів, що приводить до недостатнього змикання голосової щілини. Також беззвучним стає кашель при різкій загальній слабості у хворих з важкими хворобами, що виснажують.

По характері розрізняють наступний кашель: непродуктивний (сухий, без мокротиння) і продуктивний (вологий, з мокротинням).

 Сухий (непродуктивний) кашель без виділення мокротиння; зустрічається, при так званих, сухих бронхітах, ранній стадії пневмонії (особливо вірусної), інфаркті легені, що починається нападі бронхіальної астми, плевриті, емболії дрібних галузей легеневої артерії.

Вологий (продуктивний) кашель супроводжується виділенням мокротиння; характерний для гострої стадії бактеріальної або вірусної інфекції (бронхіт, пневмонія, трахеїт); порожнинних утворень у легенів (бронхоектази, абсцес, рак стадії розпаду, кавернозній формі туберкульозі). Кількість, характер, колір й запах мокротиння має важливе діагностичне значення при захворюваннях бронхолегеневої системи.

За часом появи розрізняють кашель: ранковий, вечірній, нічний.

 Ранковий кашель – «кашель при вмиванні» (5-7 годин ранку) обумовлений нагромадженням за ніч мокротиння й утрудненим її відходження; спостерігається при хронічних запальних процесах верхніх дихальних шляхів (носоглотки, придаткових пазух, зіву, гортані, трахеї); у хворих з порожнинними утвореннями в легенях, в алкоголіків і курців.

Вечірній кашель обумовлений ваготонією у вечірні години; спостерігається при бронхітах, пневмонії.

Нічний кашель пов’язаний з нічний ваготонією; спостерігається при збільшенні бронхолегеневих лімфовузлів, туберкульозі легенів.

Діагностичне значення різних варіантів кашлю.

Сухий нападоподібний кашель, що розморює і не приносить полегшення – типова відповідна реакція на вдихання дратівних речовин або влучення стороннього предмета; характерний для ранньої стадії пневмонії (особливо вірусної), інфаркту легені, початку нападу бронхіальної астми, легеневої емболії.

Тривалий сухий, виснажливий кашель звичайно обумовлений ендобронхіальною пухлиною, здавлюванням великих бронхів або трахеї ззовні (збільшеними лімфовузлами средостіння), а також застійною серцевою недостатністю.

 Коклюшеподібний кашель – болісний напад сухого кашлю, що переміняється глибоким диханням з подовженим свистом; обумовлений звуженням просвіту дихальних шляхів (пухлиною, судорожним спазмом або гострим набряком голосових зв’язувань).

Якщо напад затягується, то з’являється ціаноз шиї й особи, набрякання шийних вен, внаслідок підвищення внутрішньогрудного тиску й порушення відтоку крові в праве передсердя.

Сухий кашель, що нагадує свистячий утруднений дихання (стридор), нерідко виникає в нічний час, обумовлений різким звуженням трахеї й великих бронхів (пухлиною, збільшеними лімфовузлами). Тривалий нападоподібний кашель, що  закінчується відходженням мокротиння, особливо з важким нападом перед сном і болючим синдромом, вираженим по ранках (після сну), характерний для хронічного бронхіту.

Рефлекторний кашель спостерігається при подразненні зовнішнього слухового проходу, опущенні ніг у холодну воду, у дітей під час сну при скиданні ковдри (переохолодження), а також при натисненні на печінку, при апендициті, холециститі.

Перша долікарська допомога при кашлі:

1) надати хворому зручного положення (сидячи або напівсидячи), при якому зменшується кашель;

2) дати тепле питво, бажано молоко з натрію гідрокарбонатом або з мінеральною водою типа боржоми;

3) тепло вкрити, щоб запобігти переохолодженню;

4) забезпечити подачу свіжого повітря;

5) якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості харкотиння, декілька годин на добу надавати хворому дренажне положення, яке сприяє кращому відходженню харкотиння;

6) навчити хворого правильно поводитися з харкотинням, збирати харкотиння тільки в плювальницю або баночку з щільною кришкою.

Задишка – почуття недостачі повітря, що супроводжується порушенням дихання по частоті, ритму й глибині, в основі якого лежить розвитку гіпоксії тканин.

Розрізняють фізіологічну й патологічну задишку.

Фізіологічна задишка – це компенсаторна реакція організму з боку дихальної системи у відповідь на значне фізичне або емоційне навантаження; проявляється у вигляді частого і глибокого дихання, короткочасна, що самостійно проходить у спокої в плині 3-5 хвилин і не доставляє неприємних відчуттів.

Патологічна задишка – більш стійке порушення частоти, ритму й глибини дихання, що супроводжується неприємними відчуттями (стиснення в грудях, почуття недостачі повітря) і обумовлена ураженням різних органів і систем, у першу чергу дихальної й серцево-судинної.

Основні причини патологічної задишки

I. Порушення процесу оксигенації крові в легенях, що обумовлено:

а) порушення прохідності повітроносних шляхів (запальних, інфекційно-алергійних, пухлинних процеси); влучення стороннього предмета в дихальні шляхи; травми грудної клітки; уродженої патології органів дихання й грудної клітки;

б) ушкодження паренхіми легенів (пневмонії, емфізема легенів, пневмосклероз, інфаркт легені, туберкульоз, абсцес);

в) зміни з боку плевральної порожнини, з обмеженням дихальної екскурсії й здавлюванням легеневої тканини (ексудативний плеврит, пневмо- гідроторакс, пневмогідроторакс, плевральні зрощення й фляки після перенесеного гнійного плевриту);

 г) зміни з боку тканин грудної клітки, що обмежують її рухливість і вентиляцію легенів (уроджена й придбана деформація, переломи, періостити, міозити, невралгії).

II. Порушення транспорту газів, обумовлене поразкою серцево-судинної системи (пороки серця, кардіосклероз, міокардит, артеріальна гіпертензія) і органів кровотворення (анемії, лейкози).

III. Порушення обміну речовин, що супроводжується підвищеною потребою організму в кисні: ендокринні захворювання (тиреотоксикоз, цукровий діабет, хвороба Іценко-Кушинга); злоякісні новоутворення.

IV. орушення регуляторних механізмів дихання (захворювання центральної нервової та ендокринної систем).

V. Зміни складу вдихуваного повітря (вологість, тиск, температура, забруднення, професійні шкідливості й отруєння токсичними речовинами й отрутами).

Патологічну задишку розрізняють за:

 стосовно хворого (суб’єктивна, об’єктивна, змішана);

за часом появи (постійна, тривала, нападоподібна або пароксизмальна);

за структурою дихального циклу (інспіраторна, експіраторна, змішана).

Клінічна задишка може проявлятися суб’єктивними й об’єктивними ознаками; звідси розрізняють задишку: суб’єктивну, об’єктивну й змішану. Суб’єктивна задишка – порушення дихання, що проявляється суб’єктивним почуттям стиснення в груди, недостачі повітря, утрудненням вдиху або видиху; характерна для істерії, неврастенії.

Об’єктивна задишка – порушення дихання, що проявляється переривчастою мовою (хворий при розмові ловить ротом повітря), тахипное (ЧДР більше 30 у хв.), порушенням ритму дихання, участю в дихання допоміжних м’язів (напруга шийних і трапецевидних м’язів), появою ціанозу; спостерігається при захворюваннях легенів, серця, центральної нервової системи, м’язової системи.

Залежно від структури дихального циклу й особливостей його фаз розрізняють три види задишки: інспіраторну, експіраторну й змішану. Інспіраторна задишка – порушення дихання з утрудненим (подовженим) вдихом, обумовленим однієї з наступних причин: порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок звуження або здавлювання: дифтерія (щирий круп), ОРВИ в дітей (помилковий круп), алергійний набряк в області гортані, пухлина гортані або її здавлювання ззовні пухлиною, збільшеною щитовидною залозою; здавлювання й обмеження екскурсії легенів: гідроторакс, пневмоторакс, деформація грудної клітки, парез або параліч дихальних м’язів, спаєчний процес у плевральній порожнині; порушення розправлення легенів: пневмофіброз, фляки; позалегеневі причини: аневризму аорти, пухлини средостіння, збільшення внутрішньогрудинних лімфатичних вузлів.

До різновиду інспіраторної задишки можна віднести стридорозне дихання – гучний дихання з утрудненим вдихом, що супроводжується свистом (при сильному звуженні верхніх дихальних шляхів і трахеї); спостерігається при влученні стороннього предмета в дихальні шляхи або їх здавлювання ззовні пухлиною, фляками або збільшеними лімфовузлами.

Експіраторна задишка – порушення дихання з утрудненим (подовженим) видихом, обумовлене порушенням прохідності дрібних бронхів і бронхіол (бронхіальна астма, хронічний обструктивний бронхіт, бронхіоліт). В основі механізму експіраторної задишки лежить раннє експіраторне закриття (спадання) дрібних бронхів (колапс бронхів) у відповідь на збільшення лінійної швидкості вступника повітря й зменшення його бічного тиску, що приводить до спазму бронхів (феномен Бернуллі), а також набряк слизуватої й скупчення в просвіті бронхів грузлого секрету, що важко відділяється зниження еластичних властивостей бронхіальної стінки.

Змішана задишка – порушення дихання у вигляді одночасного утруднення вдиху й видиху; частіше спостерігається при зменшенні дихальної поверхні  

легенів (пневмонія, гідро– і пневмоторакс, ателектаз легені, інфаркт легені), рідше при високому стоянні діафрагми, що обмежує екскурсію легенів (вагітність, асцит, метеоризм, масивні пухлини черевної порожнини, у тому числі печінки й селезінки), а також при сполучній поразці серця й легенів.

По періодичності й часу появи виділяють постійну, періодичну й нападоподібну (пароксизмальну) задишку. Постійна задишка зберігається в спокої й підсилюється при найменшій фізичній напрузі; спостерігається при важких формах дихальної й серцевої недостатності, емфіземі легенів, пневмосклерозі, пороках серця. Періодична (тривала) задишка розвивається в розпалі важких захворювань (крупозна пневмонія, ексудативний плеврит, обструктивний бронхіт, пневмо- і гідроторакс, міокардит, перикардит) і зникає при видужанні. Нападоподібна задишка, що раптово виникла у вигляді нападу (астма), спостерігається при бронхіальній і серцевій астмі.

Ядуха (астма) – сильна раптова (нападоподібна) задишка, обумовлена різким порушенням дихального центра, є об’єктивною ознакою гострої дихальної недостатності внаслідок раптового спазму, набряку слизуватої бронхів або влучення стороннього предмета. Основним і характерним клінічним проявом ядухи є його раптове виникнення, інтенсивність; почуття недостачі повітря, швидке наростання об’єктивних ознак дихальної недостатності (дифузійний ціаноз, набрякання шийних вен, тахіпное більше 30 у хвилину, вимушене положення – ортопное з упором рук (бронхіальна астма) і без упору рук (серцева астма) .

Клінічна характеристика нападу бронхіальної астми: починається раптово протягом доби, але частіше вночі, часто приступові передують провісники (закладеність носа, чхання, водянисті виділення з носа, сухий надсадний кашель, сонливість, позіхання, відчуття стиснення в грудях і гостра нестача повітря). Хворий не в змозі виштовхнути повітря, яке переповнює грудну клітку і, щоб посилити видих, він сідає на ліжко і впирається в нього руками, включаючи таким чином в акт дихання не лише дихальні, але й допоміжні м’язи плечового пояса і грудей. Деякі хворі збуджені, підбігають до вікна і широко його відкривають, стають біля нього, опираючись руками на стіл, підвіконня. Характерне є рідке дихання з подовженим шумним видихом, багато сухих дистанційних (чути на відстані) хрипів. Грудна клітка ніби застигає в положенні максимального вдиху з піднятими ребрами і «вибухаючими» міжреберними проміжками. Часто напад ядухи супроводжується кашлем з невеликою кількістю в’язкого скловидного харкотиння, яку хворий насилу відкашлює.

Перша медична допомога при ядусі:

1) посадити хворого або допомогти йому прийняти напівсидяче положення; 2) звільнити грудну клітку від одягу, що здавлює;

 3) забезпечити подачу свіжого повітря й кисню;

 4) прикласти грілку до нижніх кінцівок.

5) повідомити лікареві й виконати всі його назначения по наданню невідкладної допомоги.

Перша допомога при перегріванні.

Перегрівання організму – це хворобливий стан, що може виникнути внаслідок тривалої дії на організм підвищеної температури зовнішнього середовища (на виробництві, в умовах, які утруднюють тепловіддачу з поверхні тіла, в районах з гарячим кліматом).

Тепловий удар – це загальний перегрів організму через розлад терморегуляції під впливом надлишку тепла.

Сонячний удар – ураження центральної нервової системи внаслідок інтенсивної тривалої дії прямих сонячних променів на голову.

 Що сприяє перегріву:

 Фізичні навантаження та інтенсивна робота м’язами, цупкий і теплий одяг, підвищена вологість повітря, мала швидкість руху повітря, недостатнє вживання рідини.

 Ознаки теплового удару:

 Сонливість, позіхання, похитування, розлад мови, червоне обличчя, важке дихання.

 Якщо у цій стадії не надати хворому допомоги, він знепритомніє, його шкіра стане холодною, хоча пульс буде під 160 ударів за хвилину, а температура тіла підніметься до +40-41 градусів. Дихання у цій ситуації стає поверхневим, з хрипами та стогонами.

 Людина може померти від зупинки дихання чи серця.

 Ознаки сонячного удару:

 Розбитість, в’ялість, головний біль і запаморочення, розлад зору, шум у вухах, нудота і блювота, почервоніння обличчя, висока температура тіла (+38-39 градусів), дуже часті удари пульсу та дихання.

 У важких випадках – галюцинації, кома, смерть.

 Причини перегрівання організму.

 Причинами перегрівання організму є порушення тепловіддачі в районах зі  спекотним кліматом, на виробництвах із високою температурою, у приміщеннях, що не провітрюються. Перегріванню сприяє і утворення тепла у процесі виконання фізичної роботи, особливо в одязі з синтетичних волокон, що перешкоджає випаровуванню поту. Такі умови викликають у людини тепловий удар або, якщо людина знаходиться на сонці, сонячний удар.

 Тепловий і сонячний удари — це патологічні стани, що супроводжуються сильним головним болем, головокружінням, загальною слабкістю, зблідненням, сповільненням рухів. Можливі нудота, блювання, короткочасна втрата свідомості, підвищення тем-ператури тіла до +40-+41°С. При подальшому впливі високої температури шкіра обличчя й губ синіє, посилюється задишка.  Пульс стає слабким і може зовсім зникнути. З’являються занепокоєння, марення, галюцинації та судороги. Якщо у людини з’явились ознаки перегрівання, необхідно одразу ж викликати лікаря. Людину, що отримала тепловий чи сонячний удар, потрібно покласти у прохолодне місце, підійняти її голову, розстебнути одяг. Для збільшення тепловіддачі на лоб покласти холодний компрес і змочити одяг водою. Якщо людина не знепритомніла, корисно дати їй міцний холодний чай, холодну воду. У випадку зупинки дихання і серцевої діяльності необхідно до прибуття лікаря почати зовнішній масаж серця і штучну вентиляцію легень.

 Для запобігання перегріванню на сонці голову обов’язково слід прикривати світлим головним убором, що добре відбиває сонячні промені.

 Значне перегрівання організму, що виникає в тих випадках, коли порушується тепловий баланс і віддача теплоти, яка надходить ззовні, і тієї, яка утворюється в організмі, з певних причин утруднена. Перегріванню сприяє підвищена температура повітря, його значна вологість, одяг, виготовлений із прогумованих і брезентових тканин, надмірне фізичне навантаження, нестача води для пиття.

 Сонячний удар — різновид теплового удару. Він виникає в тому випадку, коли людина з непокритою головою тривалий час знаходиться під прямим сонячним промінням. Його виникненню сприяє загальне перегрівання організму.

 Симптоми. Погіршення самопочуття, слабкість, розбитість. Відчуття сильного жару. Почервоніння шкіри. Рясне виділення поту. Посилене серцебиття, задишка, пульсація і важкість у скронях. Запаморочення, головний біль, іноді блювота. Температура тіла підвищується до 38-40 °С. Частота пульсу досягає 100-120 ударів за хвилину. При подальшому зростанні температури до 40-41°С пульс збільшується до 140-160 ударів за хвилину, зростає збудження, рухове занепокоєння, зменшується пітливість, що вказує на зрив пристосувальних реакцій.

 У важких випадках теплового удару можливі затьмарення свідомості, аж до повної втрати, судоми різних груп м’язів, порушення дихання і кровообігу. Можуть бути галюцинації, марення. Шкіра суха, гаряча, язик теж сухий, пульс слабкий, аритмічний. Дихання стає поверхневим і нечастим.

Засоби профілактики та перша допомога

 Щоб уникнути теплового і сонячного удару, не слід перегріватись, не витрачати води і солей з організму, влітку носити головний убір, переважно білого кольору. У спекотну погоду слід збільшувати в добовому раціоні кількість води і солі, не рекомендується їсти жирну, висококалорійну їжу.

Перша допомога при інсулінозалежних станах.

Підшлункова залоза, яка активно бере участь у процесі травлення. В якій є  внутрішній, або ендокринний, відділ, який секретує гормони, які беруть участь у регуляції вуглеводного обміну, або обміну цукристих речовин. Ендокринний відділ підшлункової залози виділяє безпосередньо в кров гормони інсулін і глюкагон. По відношенню один до одного вони антагоністи.

Через недостатню продукції інсуліну і розвивається цукровий діабет. При цьому порушується не лише вуглеводний обмін, але і багато інших видів обміну, оскільки інсулін бере активну участь також і в обміні жирів і білків. Але в першу чергу діагноз захворювання ставлять на підставі підвищеного вмісту цукру в крові (понад 5,5 мілімоль / л).

Основні причини розвитку цукрового діабету: спадкова схильність (майже 30% випадків у дітей розвивається діабет, якщо ним страждали батьки), вірусна інфекція (це стосується насамперед дітей), ожиріння, при якому хвороба зустрічається у 10-12 разів частіше, ніж у людей з нормальною вагою, а також панкреатити; при них в запальний процес втягується ендокринний відділ підшлункової залози.

Скарги при розвиненому цукровому діабеті відомі багатьом людям. Це сильна спрага, сухість у роті, підвищене сечовипускання, нерідко свербіж тіла, особливо в області промежини.

Розрізняють цукровий діабет двох типів:

Тип I, або інсулінозалежний (ІЗЦД), коли в результаті поразки більшої частини інсулінового апарату або ж його омертвіння залоза перестає постачати організм життєво необхідним гормоном.

Тип II, або інсулінонезалежний (ІНЦД), коли діяльність інсулярного апарату ослаблена.

У першому випадку для лікування діабету необхідні довічні ін’єкції інсуліну, у  другому – хворий потребує стимулюючих роботу ендокринного відділу підшлункової залози ліках, що приймаються через рот (наприклад, манинил, глюренорм та їх аналоги). Звичайно, обов’язкова умова лікування – суворе дотримання запропонованої лікарем дієти. Хворі на цукровий діабет знаходяться на постійному диспансерному обліку в ендокринолога або іншого фахівця.

Питання про термінову та невідкладної допомоги при цукровому діабеті постає тоді, коли з тих чи інших причин хвороба ускладнюється пре-і коматозним станом. Це відбувається через грубе порушення дієти, при неправильному лікуванні, а також при впливі на організм інших несприятливих факторів, наприклад інфекції. Пре-і коматозні стани розвиваються як при високому рівні глюкози (цукру) в крові протягом тривалого часу, що веде до грубого порушення обміну речовин, через що в організмі накопичуються отруйні продукти обміну, так і при падінні рівня цукру в крові, в Внаслідок чого в мозок надходить недостатня кількість глюкози, що призводить нерідко до втрати свідомості.

У зв’язку з цим при ускладненому цукровому діабеті розрізняють два пре-і коматозних стану: діабетичну (Гіперглікемічна) Прека і кому і гіпоглікемічну Прека і кому. Обидва ці грізні ускладнення вимагають термінової або невідкладної долікарської і лікарської допомоги.

Діабетична прекома і кома

Причини цих загрозливих ускладнень: недостатня для компенсованого перебігу хвороби доза щодня введеного інсуліну, зловживання углеводсодержащих продуктів, жирами тваринного походження, алкоголем.

Прекома і кома можуть розвинутися і у хворого з вперше виявленим цукровим діабетом, який, вчасно не звернувшись до лікаря, запустив своє захворювання. Велику роль відіграють і інфекції, помітно погіршують перебіг діабету.

Перша допомога. Який же механізм діабетичної прекоми і коми? Вони розвиваються на тлі декомпенсованого перебігу захворювання, в результаті якого відбувається прогресуюче наростання рівня глюкози в крові. Але організму в той же час не вистачає глюкози, бо вона (без достатньої дози інсуліну) виводиться в підвищеній кількості із сечею. Щоб покрити потребу в глюкозі, організм привертає до розщеплення білки і жири. При їх розпаді утворюється деяка кількість глюкози. Але більша частина жирів розщеплюється на кетонові тіла (в основному ацетоновій), вельми отруйні. Вони-то і призводять до розвитку спочатку прекоми, а незабаром, якщо не прийнято термінових заходів, і до коми, оскільки виникають глибокі порушення обміну речовин.

Перші симптоми прекоми: наростаюча спрага, сухість у роті, прискорене сечовипускання, підвищена стомлюваність, загальна слабкість. Слідом за цим з’являються і прогресують головні болі і втрата ваги. Якщо не вжити термінових заходів, то стан хворого різко погіршується: наростає загальна слабкість, виникає апатія, сонливість, загальмованість. Не виключені нудота і блювота, супроводжувані болем у животі. Різко посилюється сухість шкіри. Нерідко з’являється нездоровий рум’янець. Свідомість стає спутаним. Порушується і дихання: воно стає рідкісним, глибоким і шумним (так зване дихання Куссмауля). Потім хворий швидко впадає в несвідомий стан, тобто в кому.

При появі початкових, а тим більше прогресуючих ознак коми потрібно терміново звернутися до лікаря або викликати «швидку допомогу». Людям, довгостроково страждають на цукровий діабет, у чому ми переконалися в своїй багаторічній практиці, добре знайомі симптоми наростаючої декомпенсації захворювання, а тим більше розвивається прекоматозного стану. Знайомі вони і родичам хворого. Але корисно ще раз нагадати: якщо немає можливості терміново звернутися до лікаря, необхідно при появі відповідних симптомів ввести додатково 6-12 ОД (одиниць) простого інсуліну внутрішньом’язово, а на наступний ранок збільшити дозу і зробити протягом дня дві-три ін’єкції в дозах від 4 до 12 ОД одномоментно. Слід виключити з раціону жири тваринного походження і упорядкувати споживання вуглеводів протягом дня. Особливо це важливо при появі запаху ацетону з рота (запах перестиглих яблук).

При прекомі потрібно з’їдати більше овочів і фруктів; маючи лужну реакцію, вони сприяють нейтралізації підвищеної кислотності крові. Цьому сприяє і питво лужних мінеральних вод. В крайньому випадку можна обмежитися вживанням 1-2 ч. ложок питної соди, розчинивши її у воді. При спутаній свідомості можна зробити і клізму з содовим розчином. Родичі хворого повинні добре знати ази діабетології. Тільки в цьому випадку вони здатні надати ефективну долікарську допомогу в екстреному порядку.

Перша допомога при автономній дисрефлексії.

Автономна дисрефлексія – це гострий синдром обширного, неконтрольованого симпатичного відділу нервової системи, який виникає в результаті підвищеної активності, спричиненої шкідливими подразниками, які мали місце нижче рівня пошкодження спинного мозку. А.Д. виникає у осіб з пошкодження спинного мозку на рівні Т6 та вище

Шкідливі подразники:

травматичний біль (порізи, переломи)

опіки

інфекційні захворювання

обстежувальні процедури (інвазивні)

деякі ліки

тісний одяг

укуси комах

сидіння та лежання на різних предметах, та інше

Симптоми або ознаки:

сильні головні болі

підвищений артеріальний тиск

брадикардія

почервоніння та потовиділення вище рівня пошкодження спинного мозку

збільшення свастики

розпливчате бачення предметів (звуження зіниць)

Всі симптоми загострюються у положенні лежачи на спині, і неконтрольоване зростання артеріального тиску може призвести до інсульту, або зупинки серця.

Лікування:

негайно посадити пацієнта, це дозволить знизити артеріальний тиск

знайти та усунути шкідливий подразник

на шкіру вище пошкодження нанести нітрогліцерин, для зменшення артеріального тиску

покликати на допомогу лікаря спеціаліста.

Серцевий напад: Перша допомога.

Основний момент, який потрібно пам’ятати при серцевому нападі – чим довше відбувається затримка в наданні медичної допомоги, тим більше буде пошкодження серцевого м’яза. Надання першої клінічної допомоги полягає у введенні тромболітиків і катетеризації серця або ангіопластики.

Перша допомога

Крок перший – негайно викликайте швидку допомогу, як тільки відчули біль у грудях. Бригада швидкої допомоги може надати першу допомогу по дорозі в лікарню.

 Крок другий – прийміть аспірин. Аспірин робить тромбоцити менше липкими і допомагає мінімізувати формування кров’яних згустків і запобігти подальшій блокування артерії.

 Крок третій – відпочиньте. Коли організм працює, серце повинно качати кров, щоб постачати кисень м’язам і очищати кінцевий продукт обміну речовин. Коли серцева функція обмежена, через недостатнє кровопостачання, навантаження можуть сприяти розвитку подальших ушкоджень і виникненню ускладнень.

Лікування

Лікарні керуються встановленими планами лікування з метою мінімізації часу для діагностики та лікування пацієнтів з серцевим нападом. Згідно із затвердженими правилами, електрокардіограма повинна бути проведена протягом 10 хвилин після прибуття пацієнта.

Одночасно з проведенням ЕКГ, лікар вивчить анамнез і проведе обстеження, а медсестри підключать пацієнта до кардіомонітор, поставлять крапельницю і дадуть, в разі необхідності, кисень.

Якщо пацієнт не прийняв до прибуття лікарів ліки, то йому дадуть аспірин, нітрогліцерин для розширення кровоносних судин і гепарин або еноксапарин для розрідження крові. Морфій також може використовуватися для контролю болю.

Якщо ЕКГ показує гострий серцевий напад, є два варіанти подальшого лікування.

Катетеризація серця

При катетеризації серця тонка трубка вводиться через вену або артерію безпосередньо в серцевий м’яз. Дана процедура дозволяє виміряти тиск в серцевих камерах і виявити місце закупорки судин.

Ангіопластика

Під час ангіопластики доктор вводить мініатюрний балон, прикріплений до тонкої трубці (катетеру) у кровоносну судину через невеликий, розміром з кінчик олівця, надріз на шкірі. Під контролем рентгеноскопії катетер проводиться до місця звуження артерії. Досягнувши пошкодженої ділянки, балон роздувається для того, щоб збільшити просвіт і поліпшити кровообіг в псудині.

Не всі лікарні мають можливість проведення ангіопластики 24 години на добу, тому можуть відправити пацієнта в іншу клініку. Якщо час транспортування затримає проведення ангіопластики на більш, ніж 90 хвилин, для поліпшення кровотоку використовують тромболітики і тканинної активатор плазміногену внутрішньовенно.

Якщо ЕКГ буде в нормі, то буде продовжено додаткове обстеження і проведені аналізи.

Ускладнення серцевого нападу

Після серцевого нападу, частина серцевого м’язів відмирає і, в кінцевому рахунку, замінюється рубцевою тканиною. Це призводить до послаблення серця і організму в цілому.

Інфаркт міокарда відбувається, коли згусток крові повністю перегороджує коронарну артерію, що постачає кров’ю серцевий м’яз, і серцевий м’яз відмирає. Згусток крові, який стає причиною серцевого нападу, зазвичай утворюється на місці розриву атеросклеротичної, бляшки холестерину на внутрішній стінці коронарної артерії. Чим швидше відновлюється кровообіг, тим більше серцевого м’яза можна врятувати.

Коли варто звернутися до лікаря

Біль у грудях майже завжди вважається невідкладним станом. Крім серцевих нападів, біль може бути викликана легеневої емболією (кров’яний згусток в легкому) і розшаруванням або розривом аорти.

Класична біль від серцевого нападу схожа на тиск в грудях і біль в руці, супроводжувані задишкою або потовиділенням. Важливо пам’ятати, що до симптомів серцевого нападу може також відноситься розлад шлунку, нудота і слабкість.

До рекомендованих в клініці ліків, відносяться: Аспірин для антитромбоцитарних ефекту, Бета-блокатори (знижують частоту серцевих скорочень, поліпшують прогноз для життя хворим з інфарктом міокарда) Клопідогрель.

Протягом декількох днів пацієнт повинен знаходитися під цілодобовим спостереженням лікаря-кардіолога, який проведе ехокардіографію та оцінку частоти дихання. Додатково проводиться регулярний контроль біохімічних і клінічних показників крові, які дозволяють судити про динаміку перебігу захворювання.

Для мінімізації факторів ризику, пацієнту буде рекомендовано:

Відмова від куріння

 Зниження маси тіла (при наявності ожиріння)

 Контроль кров’яного тиску

 Зниження рівня холестерину

Деяким пацієнтам призначать аортокоронарне шунтування (якщо ангіограма покаже численні блокування).