Підготовка до практичного заняття №1

 

                                            ТЕМА:

Предмет фармацевтичного та медичного товарознавства.         Класифікація та кодування товарів.

Стандартизація, реєстрація та сертифікація виробів медичного призначення

ФАРМАЦЕВТИЧНЕ І МЕДИЧНЕ ТОВАРОЗНАВСТВО — дисципліна, яка вивчає споживчі властивості фармацевтичних і медичних товарів, їх асортимент, класифікацію й кодування, стандартизацію, товарознавчі операції, пов’язані з факторами, що впливають на якість, організацію зберігання, умови транспортування товарів. Товари як продукти праці для задоволення потреб споживача і методи їх теоретичного та практичного пізнання є об’єк­том товарознавства; споживча вартість (цінність) товарів, закономірності її прояву і збереження, системний підхід до її пізнання й вивчення закономірностей її прояву також є методом товарознавства.

До медичних товарів належать матеріали і вироби медичної техніки (інструменти, прилади, апарати і обладнання), які реалізуються через торгову мережу «Медтехніка»; до фармацевтичної — речовини, ЛП, закупорювальні засоби, пакувальні матеріали, споживча і транспортна тара, перев’язувальні матеріали, гумові вироби і предмети догляду за хворими, медичні гази, хімічні реактиви, мінеральні й лікувальні питні води та ін. Головною метою Ф. і м.т. є встановлення відповідності показників споживчих властивостей і асортименту продукції, яка випускається, запитам споживачів для найбільш повного задоволення їх потреб щодо профілактики, діагностики та лікування найрізноманітніших захворювань. Важливу роль у Ф. і м.т. відіграє якість товарів, її контроль та оцінка і фактори, що впливають на її збереження. На стадії обігу та реалізації необхідно зберегти якість товарів і запобігти погіршенню їх властивостей на шляху від виробника до споживача. До факторів, які впливають на збереження якості, належать: пакування, умови зберігання та перевезення, маркування товарів. До основних завдань Ф. і м.т. як наукової дисципліни належать подальше розроблення його загальнотеоретичних основ і питань, які стосуються споживчої вартості та нерозривно пов’язані з розвитком, а також вдосконаленням науки і техніки, підвищенням культури виробництва тощо. Перша кафедра (рослинних і тваринних фармацевтичних матеріалів) була заснована в 1549 р. у Падуанському університеті (Італія). Основоположником Ф. і м.т. в Росії вважається професор М.Я. Кітаррі (1825–1880). Істотний внесок у розвиток Ф. і м.т. зробили М.А. Архангельський, М.В. Чернов, Б.Ф. Сергєєв, М.Є. Сер­гє­єв та ін. Медичне товарознавство як самостійну дисципліну почали викладати у фармацевтичних інститутах з 1943 р. У 1985 р. відповідно до наказу МОЗ СРСР курс було доповнено вивченням фармацевтичних товарів з назвою дисципліни «Медичне та фармацевтичне товарознавство».

 

Фармацевтичне і медичне товарознавство є профі­люючою дисципліною, яка має на меті підготовку кадрів аптечних працівників системи «Медтехніка» для виконан­ня фахових товарознавчих функцій, пов’язаних із забезпе­ченням лікувально-профілактичних установ і населення фармацевтичними товарами і виробами медичної техніки, а також навчання провізорів умінню та навичкам роботи з інструментами, приладами й устаткуванням медичного призначення.

Практика свідчить, що провізор зазнає великих трудно­щів у роботі, пов’язаній із матеріалознавством, в умовах впли­ву на товари медичного призначення температури, вологос­ті, різноманітних газів і повітря, світлового випромінюван­ня, мікроорганізмів, а також полімерів та інших матеріалів, з яких виготовляються тара, закупорювальні засоби й паку­вальні матеріали.

 

Фармацевтичне і медичне товарознавство покликане ви­рішувати такі основні завдання:

–                              формування в провізорів необхідного обсягу знань про загальні положення товаро­знавства;

–                              формування в провізорів уміння систематизувати знання з товарознавчих питань, які студент одержує при вивченні інших дисциплін.

У цьому випадку уявлення про товарознавчі операції, їх цілі й завдання, правильне вирішення цих завдань та очіку­ваний ефект будуть не фрагментарними і роз’єднаними, а становитимуть єдине логічне ціле, що ґрунтуватиметься на чинній законодавчій основі.

 

Студенти повинні вивчити:

–                               принципи класифікації;

–                               принципи ко­дування продукції;

–                               принципи стандартизації;

–                               закономірності формуван­ня асортименту товарів і його    структури, показники, які обу­мовлюють якість товарів;

–                               методи товарознавчого аналізу;

–                               правила маркування;

–                               правила пакування;

–                               умови транспортування;

–                               умови зберігання.

Для вирішення цих питань студенти мають бути обізна­ні з ДСТУ, ТУ, СТП, ФС, ТФС та іншою нормативно-техніч­ною документацією.

 

Фармацевтичне і медичне товарознавство вивчає:

–                              споживчі властивості фармацевтичних і медичних товарів;

–                               асортимент;

–                               класифікацію;

–                               кодування;

–                               товарознавчі операції з перемі­щення товарів в аптечній мережі;

–                               фактори впливу на якість товарів;

–                               організацію їх зберігання тощо.

 

Номенклатура товарів велика й різноманітна.

До фарма­цевтичних товарів належать:

– лікарські засоби;

 – готові лікар­ські форми;

 – закупорювальні засоби й пакувальні матеріали;

 – споживча і транспортна тара;

 – перев’язувальні матеріали;

 – гумові вироби і предмети догляду за хворими;

 – медичні гази;

 – хімічні реактиви й дезінсекційні засоби;

 – мінеральні води.

До медичних товарів відносять, матеріали і вироби медич­ної техніки (інструменти, прилади, апарати й устаткування), які реалізуються через торговельну мережу «Медтехніка».

 

Фармацевтичне і медичне товарознавство озброює студен­та знаннями, необхідними для виконання фахових товаро­знавчих функцій: приймання товарів; оцінки їхньої якос­ті; створення необхідних умов зберігання тощо.

 

Сучасний випускник фармацевтичного вищого навчального закладу повинен досконало володіти такими знаннями та вміннями:

— визначення товарних видів чи груп товарів за їх функціональними ознаками, маркіровкою тощо;

— вибір нормативно-технічної документації для прове­дення товарознавчої оцінки якості товарів;

— добір методів оцінки якості товарів;

— прогнозування можливого впливу умов зберігання, тари й упаковки на якість товарів і вживання заходів, що запобігають цьому впливу;

— оформлення документації з приймання, зберігання, відпускання і списання товарів.

 

 

ПОНЯТТЯ ПРО ТОВАР І ТОВАРОЗНАВСТВО

 

Термін товарознавство походить від слів товар і знати й означає цілеспрямовану діяльність з вивчення то­варів як предметів споживання. Властивість товару задоволь­няти конкретні потреби визначає його споживчу вартість.

Товар — це продукт праці, зроблений для обміну шляхом купівлі-продажу з метою задоволення потреб спо­живача.

Хірургічний інструмент, прилад для постановки діагно­зу, апарат для лікування, лікарський засіб і багато іншо­го — все, що вивчає дисципліна «Медичне і фармацевтичне товарознавство» з точки зору їх придатності в лікувально­му процесі, є товаром.

З визначення товару випливає, що продукт праці став товаром із початком розвитку виробництва і грошового обігу, а відтак має вартість, формою грошового вираження якої є ціна в грошовій одиниці.

Вартість товару (ВТ) як відбиття втіленої і матеріалізо­ваної суспільне необхідної праці є сукупністю таких скла­дових:

ВТ = вартість наукових розробок (товару)

+ вартість розробки технології виробництва + вартість сировини і матеріалів

+ вартість капітальних витрат на знаряддя виробни­цтва і його організацію + вартість трудових витрат на виробництві + вартість витрат енергії на виробництві + вартість витрат на просування товару від виробни­ка до споживача і реалізацію.

До вартості товару входить споживча вартість — влас­тивість, здатність товару задовольняти ті чи інші потреби людей або у вигляді предмета особистого вжитку, або як засобу виробництва.

Здатність товару найбільш повно задовольняти потреби людей визначається його призначенням і якістю, що зале­жить від багатьох чинників, які можна розділити на такі, що створюють якість товару, і такі, що зберігають її на ета­пах товароруху, зберігання і реалізації.

У зв’язку з цим виникла суспільна потреба в цілеспря­мованому вивченні товарів як предметів користування і споживання та в створенні спеціальної навчальної дис­ципліни, що давала б теоретичні основи цієї діяльності й формувала вміння та навички практичного застосуван­ня отриманих знань. Саме такою дисципліною є товарознав­ство.

Товарознавство, об’єктом вивчення якого є спожив­чі властивості товарів, дає сукупність знань про товар як предмет торгівлі, про його якість і споживче значення. У цьому відношенні воно відрізняється від економіки, тех­нології, маркетингу й інших дисциплін, що також розгляда­ють товар, але з інших точок зору.

 

Мета дисципліни — підготовка провізорів до професій­ного виконання робіт з постачання лікувальних установ, аптечної мережі і населення товарами медичного призна­чення через мережу лікарняних, міжлікарняних, госпрозра­хункових аптек, магазинів «Медтехніка» та «Оптика».

Принципи товарознавства

1.     Безпека – принцип, який полягає у відсутності недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю нанесення товаром (послугою, процесом ) шкоди життю, здоров’ю і майну.

2.     Ефективність – принцип,який полягає у досягненні найбільш оптимального результату в процесі виробництва, зберігання, реалізації і споживанні товарів.

3.     Сумісність – принцип, який визначається придатністю товарів ( процесів, послуг ) для сумісного використання.

4.     Взаємозамінність – принцип,який визначається придатністю товару ( процесу, послуги ) використовуватися замість іншого товару ( процесу, послуги ) з метою виконання одних і тих же функцій.

5.     Систематизація – принцип, який полягає у встановленні певної послідовності однорідних, взаємно пов’язаних товарів ( процесів, послуг ).

 

                            ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ТОВАРОЗНАВСТВА

 

Товарознавство виникло й формувалося разом із роз­витком товарного виробництва і торгівлі. Перша кафедра товарознавства (рослинних і тваринних фармацевтичних матеріалів) була заснована 1549 року в Падуанському уні­верситеті (Італія). На Русі виникнення товарознавства від­носять до середини XVI століття. У той час почався перехід від ремісничого до промислового виробництва, що привело до збільшення кількості товарів та розширення їх асорти­менту. Стала більш пожвавленою міжнародна торгівля. Це викликало необхідність оцінювати й зіставляти товари за міжнародними стандартами. З’явилися керівництва з опи­сом товарів і рекомендаціями щодо їх використання. Так, у 1575 році було видано «Торгову книгу», в якій описані всяких земель товари різноманітні.

Товарознавство початку XVI — середини XVIII століть мало суто описовий характер, і цей період його розвитку називають товарознавчо-описовим: воно вивчало зовнішні ознаки товарів, здебільшого експортно-імпортних (хутро, льон та ін.), без їх класифікації, часто в алфавітному порядку. Наприкінці XVII століття були розроблені перші технічні умови на льон.

У XVIII столітті завдяки розвитку виробництва, успі­хам природничих наук і створенню нових технологій ви­робництва товарознавство набуває товарознавчо-технологіч­ного характеру. Як самостійна навчальна дисципліна то­варознавство вводиться в середніх і вищих комерційних навчальних закладах наприкінці XVIII століття. Отже, другий період називають товарознавчо-технологічним, бо основна увага тоді приділялася вивченню споживчих вла­стивостей товарів і впливу на них технологічних процесів виробництва.

Третій період розвитку товарознавства (від початку XIX століття до сих пір) називають товарознавчо-формуючим, тому що товарознавча діяльність почала активно впливати на формування асортименту і створення якості товарів. Біль­ше уваги стало приділятися розробці теоретичних основ то­варознавства, класифікації товарів та їх споживчих вла­стивостей, питанням товарознавчої оцінки, управління якістю товарів. У товарознавстві було виділено теоретичну і практичну частини.

Основоположником сучасного товарознавства в Росії вважається професор Казанського і Московського універси­тетів М. Я. Кітарри (1825—1880 pp.). У праці «Публічний курс товарознавства» він уперше сформулював концепцію товарознавства й розробив принципи класифікації товарів.

Істотний внесок у розвиток товарознавства зробили:

 М. А. Архангельський, Ф. В. Цереветінов, М. В. Чернов, М. Е. Сергеев, Б. Ф. Сергеев та ін.

 

 ЗВ’ЯЗОК ТОВАРОЗНАВСТВА З ІНШИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ

 

Методом вивчення споживчих властивостей това­рів є комплексний соціально-економічний і природничона-уковий системний підходи, що передбачають широке вико­ристання відомостей і даних різних галузей науки, тісний взаємозв’язок з ними.

Багато споживчих властивостей товарів за своєю приро­дою є хімічними, фізичними й т. д., тому при визначенні показників цих властивостей, при розробці методів дослі­дження якості товарів і чинників, що впливають на нього і сприяють збереженню, широко послуговуються законами фізики, хімії, біології та інших наук.

Товарознавство пов’язане з матеріалознавством і техно­логією виробництва, тому що від властивостей вихідних матеріалів і технології залежить якість готових товарів. Вивчення технологічних дисциплін допомагає зрозуміти, як окремі технологічні процеси створюють необхідні якості товарів.

При вивченні фармацевтичних товарів, які є синтетич­ними і фітохімічними препаратами, важливого значення набувають знання з органічного та неорганічного хімічного синтезу, а також технології екстрагування й виділення біо­логічно активних речовин із рослинної сировини та дове­дення їх до лікарської форми.

Оцінка якості товарів неможлива без знання основ мет­рології, математики і математичної статистики.

Маркетинг і організація економіки фармації дають необхідні знання про методи вивчення попиту на ринку, планування товарообігу й аналізу господарської діяльності аптек, складів, магазинів «Медтехніка» й «Оптика», ліку­вальних установ.

Знання з мікробіології дають можливість досліджувати зміни, що відбуваються в товарах під впливом мікроорга­нізмів, і розробити заходи щодо запобігання псуванню то­варів.

Наявність знань із фармакології і фармакокінетики дає підстави для правильного розуміння призначення лікарсь­ких препаратів та їх застосування в лікувальному процесі. Крім цього, знання медико-біологічного циклу дозволяє використовувати їх, наприклад, при класифікації лікарських засобів і готових лікарських форм за фармакологічною дією. Для характеристики естетичних властивостей товарів медичного призначення в товарознавстві широко вдаються до методів технічної естетики.

 

 ЗАВДАННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО І МЕДИЧНОГО ТОВАРОЗНАВСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

Фармацевтичне і медичне товарознавство покли­кане брати участь у розробці наукових основ створення не­обхідних споживчих властивостей товарів медичного при­значення й формування їх асортименту та якості з метою якнайповнішого забезпечення лікувального процесу. Вирі­шення цієї проблеми потребує виконання як завдань з управ­ління асортиментом, так і завдань щодо зберігання та управ­ління якістю товарів медичного призначення.

Завдання з управління асортиментом товарів ме­дичного призначення:

>  Дослідження й оцінка сучасного асортименту за спожив­чою вартістю.

>  Розробка оптимальної класифікації товарів з огляду на їх призначення і властивості, що забезпечують ліку­вальний процес, з урахуванням факторів впливу на їхню якість у процесі просування, зберігання та реалізації.

>  Прогнозування асортименту окремих товарних груп, ви­ходячи з потреби в них для забезпечення лікувального процесу.

>  Розробка необхідного й оптимального асортименту для різних груп споживачів (відповідно до спеціалізації лікувальних, аптечних та інших установ).

Завдання щодо зберігання й управління якістю товарів медичного призначення:

>  Дослідження чинників, що створюють і формують якість товарів, а також умов їх зберігання.

>  Розробка показників якості товарів і відповідної норма­тивно-технічної документації.

>  Участь в удосконаленні методів випробувань і критеріїв оцінки рівня якості товарів.

 >  Організація заходів, спрямованих на збереження якості

товарів у процесі руху (при транспортуванні, зберіганні та реалізації).

 

Навчальний курс фармацевтичного і медичного товаро­знавства дає теоретичні знання з метою практичного вирі­шення перелічених завдань, прищеплення студентам умінь та навичок, необхідних у процесі трудової діяльності про­візора, особливо якщо вона зводитиметься до діяльності товарознавця.

На практичних заняттях з фармацевтичного і медичного товарознавства розглядається коло питань, головним із яких є оволодіння технікою проведення товарознавчого аналізу.

 

Метою товарознавчого аналізу для провізора є визна­чення споживчих властивостей товару медичного призна­чення і насамперед його якості відповідно до призначення (якщо це лікарські засоби).

Отже, провізор має виконати такі дії:

1) перевірити відповідність товару супровідній докумен­тації;

2) установити відповідність упаковки лікарського засо­бу його фізико-хімічним властивостям;

3) перевірити відповідність маркіровки Держстандарто­ві, її доступність та інформативність;

4) якщо необхідно, перевірити в контрольно-аналітичній лабораторії відповідність фармакологічної дії препарату вимогам НТД на даний препарат;

5) зробити висновок про придатність даного препарату для лікувальних цілей на підставі отриманих даних;

6) зробити висновок про термін і умови зберігання, пра­вила транспортування;

7) зазначити напрям його подальшого руху;

8) зробити висновок про доцільність придбання даного препарату, виходячи з потреби в ньому та економічної ефек­тивності.

 

Якщо товар — виріб медичної техніки, дії товарознавця аналогічні, за винятком четвертого пункту, котрий можна сформулювати так: якщо необхідно, провести технічні ви­пробування даного виробу з метою його відповідності НТД на цей виріб.

 

Повноцінне проведення товарознавчого аналізу потребує таких знань і вмінь:

— знання документації, що супроводжує товар при його прямуванні від виробника до споживача;

— дотримання правил класифікації і кодування това­рів, уміння читати код товару;

— знання будови й організації аптечної мережі, складів зберігання, магазинів «Медтехніка» та «Оптика», лікуваль­но-профілактичних установ;

— знання організації товарознавства, правил прийман­ня, відпускання та списання товарів;

— обізнаність з НТД і вміння користуватися нею;

— знання тари і матеріалів, необхідних для її виготов­лення, організації тарного господарства;

— знання вимог до матеріалів, що використовуються для виготовлення медичної техніки;

— розуміння терміна «стерильність» і володіння засо­бами, методами й устаткуванням, за допомогою яких вона досягається;

— знання асортименту товарів медичного призначення.

 

 ПОНЯТТЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ ТОВАРІВ ТА її  КАТЕГОРІЇ

 

Класифікація товарів є важливою складовою това­рознавства, надзвичайно велике її значення в управлінні асортиментом і якістю товарів. Вона дозволяє вивчати без­ліч різноманітних товарів і раціонально організовувати тор­гівлю ними.

Об’єктом виступає елемент класифікованого загалу. У товарознавстві таким елементом є товар. З-поміж великої кількості товарів за ознакою призначення виділяються: споживчі товари, товари промислового призначення та ін.

Класифікація (від лат. classic — розряд, група) — розподіл численних об’єктів (предметів і явищ) на класи, групи й інші підрозділи залежно від загальних ознак.

Інак­ше кажучи, класифікація — це система упорядкованого роз­поділу товарів за розділами і дрібнішими підрозділами в логічній послідовності, зі супідрядністю за певними озна­ками.

Вона узагальнює й упорядковує результати досліджень і сприяє подальшому науковому пошуку.

Вперше питаннями систематизації (класифікації) стали займатися зоологи і ботаніки. Так, 1735 року з’явилася ро­бота шведського вченого Карла Ліннея «Система природи», в якій були викладені основи систематизації рослинного і тваринного світу. Ця робота вплинула на систематизацію в інших дисциплінах.

Класичним прикладом природничонаукової класифіка­ції є розподіл хімічних елементів на групи в періодичній системі Д. І. Менделєєва, що відображає закономірний зв’я­зок між їхньою будовою та властивостями. Ця класифіка­ція дозволила не тільки розподілити всі відомі хімічні еле­менти на окремі групи за властивостями, але й передбачити невідомі на той час елементи, що були відкриті пізніше.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ І КОДУВАННЯ ТОВАРІВ

 

Перші спроби наукової класифікації товарів були зроб­лені М. Я. Кітарри в роботі «Публічний курс товарознав­ства», а потім й іншими вченими. Проте перші праці із систематизації товарів мали серйозні вади. У них не зав­жди витримувалися основні принципи класифікації.

Класифікація товарів, об’єднуючи їх за спільними озна­ками, дає можливість вивчати окремі види й різновиди, яким властиві ці ознаки. Вона створює передумови для автомати­зованого обліку, планування, прогнозування асортименту, побудови прейскурантів, вивчення попиту й упорядкування заявок-замовлень.

 

Розрізняють категорії класифікації:

–                              вищі;

–                              середні;

–                              нижчі.

 

Вищі категорії класифікації позначають термінами «роз­діл», «підрозділ» або «клас», «підклас».

Середні категорії— «група», «підгрупа», «вид».

Нижчі категорії— «підвид».

 

Розподіл загалу об’єктів (товарів) на групи тільки за однією ознакою називається групуванням.

 

Вид у класифікації — дуже важлива категорія, що являє собою кінцевий продукт виробництва та має конкретне при­значення і власну назву. Наприклад, вата гігроскопічна, бан­ка скляна з трикутним вінцем, стіл аналітичний відносять до категорії виду товару, а перев’язувальні засоби, тару, ап­течні меблі, що містять ці види,— до більш високого щабля класифікації — гругіи.

Вид може розділятися на різновиди (підвиди), тобто ни­жчі категорії класифікації. Приміром, вата гігроскопічна як вид має декілька різновидів: хірургічна, очна, гігієнічна.

 

 МЕТА І ПРИЗНАЧЕННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ

 

Основні принципи класифікації — це визначення мети і вибір класифікаційних ознак.

Метою класифікації, в товарознавстві є сприяння вивчен­ню споживчих властивостей, якості, асортименту товарів і управління ними. Очевидно, що кількість ознак, які обира­ються, і порядок їх використання (за ступенем важливості або істотності) визначаються метою класифікації.

У торгівлі класифікація слугує раціоналізації та приско­ренню торгово-оперативних процесів, її застосовують при плануванні товарообігу по групах (підгрупах) товарів, при впорядкуванні заявок-замовлень та вивченні попиту.

 

Призначення класифікації полягає в тому, що вона до­зволяє:

— дослідити споживчі властивості однорідних груп (під­груп) товарів;

— установити оптимальний рівень властивостей товарів;

— розробити групові методи дослідження й оцінки рів­ня якості товарів (наприклад, для груп інструментів, прила­дів, перев’язувальних засобів, гумових виробів тощо.)

 

Класифікація дає можливість оцінювати асортимент кон­кретних груп (підгруп) товарів і його відповідність потре­бам, розробляти напрями розвитку асортименту.

Групування товарів за спільністю властивостей є підста­вою для розробки умов зберігання, прийомів пакування то­варів і необхідне при встановленні оптимальних режимів їх експлуатації.

Відповідно до встановленої Центральним статистичним управлінням України класифікації ведуться облік і звіт­ність про надходження та реалізацію товарів.

Класифікацію покладено в основу впорядкування ка­талогів, її враховують при визначенні типів складів, баз і торгових підприємств (наприклад, магазинів «Медтехніка», «Оптика», МЛА, ЦРА й ін.).

Розміщення на складах, на прилавках аптек, у магази­нах «Медтехніка» також здійснюється за певною системою, групуванням товарів за рядом ознак (наприклад, за умова­ми зберігання, за фармакотерапевтичною дією, лікарською формою й т. п.).

Комп’ютеризація, створення автоматизованих систем управління (АСУ) висувають підвищені вимоги до класифі­кації та кодування товарів.

 

 ОЗНАКИ І ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА КЛАСИФІКАЦІЇ

 

Розподіл товарів по категоріях класифікації здій­снюється за характерними спільними ознаками.

 

При класифікації медичних і фармацевтичних товарів враховуються такі ознаки: призначення, сфера застосування, вихідний матеріал, спосіб виробництва, особливості кон­струкції, розміри, кратність обертання.    

 

Найбільш загаль­ними ознаками, характерними для багатьох товарів, є при­значення, застосування, вид вихідної сировини.

Ознака призначення використовується як у вищих, так і в нижчих щаблях класифікації.

Так, залежно від призна­чення товари можуть виділятися в окремі товарні групи.

Наприклад, група «Ножі та скальпелі»:

за призначенням — для розсікання м’яких і щільних тканин;

за сферою застосування — загальна хірургія, нейрохірур­гія, офтальмологія тощо;

за вихідним матеріалом — різні марки сталей (вуглеце­ві В10А, В12А; неіржавіючі — 40X13,10X13 та ін.);

за способом виробництва — цільноштамповані, зварні;

за конструкцією — брюшисті, шпичасті, радіусні, серпо­видні, лінійні, списоподібні;

за розмірами — за довжиною леза або інструмента;

за кратністю обертання — багаторазового використання, одноразові.

Такі фармацевтичні товари, як лікарські засоби, крім того, можуть класифікуватися за лікарською формою, за специ­фічними умовами зберігання (наприклад, такі, що потребу­ють захисту від світла; такі, що потребують захисту від во­логи).

Хімічні реактиви класифікуються за хімічним складом, фасуванням й ін.

Парфумерні товари — за характером за­паху класифікуються на квіткові й фантазійні.

 

Класифікація товарів будується з дотриманням встано­влених правил. При розподілі товарів на групи необхідно додержувати двох основних правил:

по-перше, розподіляти всю масу товарів на одній стадії групування тільки за однією ознакою;

по-друге, починати розподіл товарів на групи за найбільш загальними ознаками, а потім переходити до інших ознак, менш загальних.

Класифікація повинна бути легко доступною для огляду, тобто з оптимальною кількістю категорій та мінімальною кількістю груп у кожній категорії.

Ознаки класифікації мають бути істотними і повинні відбивати споживчі властивості товарів.

Нижчий ступень класифікації повинен конкретизувати, розкривати суть ознаки попереднього щабля. На кожному щаблі товари варто групувати тільки за однією ознакою. Неприпустиме, наприклад, таке групування: тара скляна, по­лімерна, споживча, металева і т. д., оскільки в ній викорис­тано одночасно дві ознаки — вид вихідного матеріалу і при­значення тари.

 

 ВИДИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ

 

Залежно від того, що ставиться за мету при класи­фікації товарів — зручність вивчення, раціональна органі­зація торгівлі або статистична звітність, розрізняють класифікації:

–                              на­вчальні;

–                               торгові;

–                              економіко-статистичні.

 

Навчальні класифікації.

 Створюються з метою найбільш зручного, логічного й послідовного вивчення курсу в уза­гальненому вигляді з мінімальним витрачанням часу, тоб­то методично правильне вивчення споживчих властивостей товарів. При цьому вся увага зосереджується на вивченні загальних принципів формування цих властивостей.

Усі товари медичного призначення умовно поділяють на:

–                              медичні товари (реалізуються через систему «Медтехніка»);

–                              фармацевтичні товари (реалізуються через аптечну ме­режу).

Фармацевтичні товари розподілені на такі товарні гру­пи: лікарські засоби; тара, закупорювальні засоби і паку­вальні матеріали; перев’язувальні засоби і готові перев’язу­вальні матеріали; гумові вироби; предмети санітарії, гігієни і догляду за хворими; хімічні реактиви; дезінфекційні засо­би; інші товари обмеженого аптечного асортименту (мінера­льні води, п’явки медичні, миючі засоби й ін.).

Із наведених груп видно, що в навчальних класифікаці­ях, мета яких — вивчення асортименту товарів, найважли­вішими ознаками є призначення і вихідний матеріал.

Торгова класифікація необхідна в торгово-оператив­ному процесі, її мета — удосконалення цього процесу. Це класифікація традиційна, вона склалася на основі поділу товарів на групи відповідно до існуючого галузевого поділу промисловості і враховує особливості галузевих класифіка­цій продукції за чинними стандартами.

Для торгової класифікації, мета якої — поліпшення організації торгового процесу, найпершою є ознака призна­чення.

Чіткою класифікацією товарів користуються в аптеках, де викладка здійснюється за основною ознакою призначен­ня, тобто за фармакотерапевтичною дією (наприклад, ліки від головного болю, шлункові, протизапальні, нейролептики, транквілізатори й інші медикаменти, незалежно від лікар­ської форми, або перев’язувальні засоби, предмети догляду за хворими та ін.).

Важливим моментом у торговій класифікації є її доско­налість і наближення до головної мети — раціоналізації та прискорення торгове-оперативних процесів у торгівлі.

Економіко-статистичні класифікації подаються в класифікаторах і в класифікації ЦСУ України, їх вико­ристовують при плануванні виробництва, постачання, для обліку продукції, що випускається.

Для внутрішньої статистичної звітності та визначення питомої ваги медичної і фармацевтичної продукції в това­рообігу аптек, як правило, прийнятна укрупнена класифіка­ція одразу за кількома групами.

 

 КОДУВАННЯ ТОВАРІВ

 

Кодування товарів — технічний прийом, що дозволяє подати об’єкт, що класифікується, у вигляді знака або групи знаків за правилами, встановленими конкретною системою класифікації.

Кодова система класифікації ство­рюється для того, щоб дати інформацію в зручній для її збирання, передачі й опрацювання формі, пристосувати за­кодовану інформацію до опрацювання на комп’ютері.

Отже, кодування — це присвоєння об’єктам класифіка­ції певних позначок.

Кодуванню підлягають як товари, так і підприємства, організації, країни світу й території, устано­ви, митниці та митні режими, валюти країн, види транспор­ту та ін.

 

Код — це система умовних символів, які застосо­вують для передачі повідомлень каналами зв’язку, включа­ючи комп’ютерні канали ЗВ’ЯЗВДЕ

Код — знак або сукупність знаків, які застосовують для означення класифікаційної групи або об’єкта класифікації.

Метою кодування є систематизація об’єктів шляхом іден­тифікації, ранжирування і присвоєння умовної позначки (коду), за якою можна знайти і розпізнати будь-який об’єкт серед інших.

Необхідність у кодуванні товарів та інших об’єктів існу­вала давно, але особливо зросла значимість кодування в останні десятиліття, з впровадженням комп’ютерної тех­ніки. У результаті розширилося цільове призначення ко­дування, що полегшує опрацювання техніко-економічної інформації за допомогою комп’ютерної техніки, підвищує ефективність функціонування АСУ.

 

Присвоєння кодів здійснюється за такими правилами:

1) код повинен мати певну структуру побудови;

2) код може бути виражений за допомогою різноманіт­них, заздалегідь обумовлених знаків;

3) код має сприяти упорядкуванню об’єктів.

 

Структура коду — умовне позначення складу і послідов­ності розташування знаків у ньому.

Структура коду містить такі елементи:

-алфавіт;

-підстава;

– розряд;

довжина.

 

Алфавіт коду — система знаків, прийнятих для створен­ня коду.

Алфавітом для кодів найчастіше слугують цифри, букви або їх сполучення, штрихи.

Розрізняють алфавіт коду:

–                              цифровий;

–                              буквений;

–                              буквено-цифровий;

–                               штриховий.

Цифровий алфавіт коду — алфавіт коду, знаками якого є цифри.

Буквенип алфавіт коду — алфавіт коду, знаками якого є букви алфавіту.

Буквено-цифровий алфавіт коду — такий, знаками яко­го є букви алфавіту і цифри.

Штриховий алфавіт коду — алфавіт, знаками якого є штрихи і прогалини, ширина яких зчитується сканерами у вигляді цифр. Прикладом можуть бути штрихові коди ЕАН і UPC, поширені в міжнародній практиці.

 

Сукупність правил та методів кодування класифікацій­них груп і об’єктів класифікації заданої кількості назива­ється системою кодування. Визначена система кодування становить основу класифікатора.

Класифікатори. Методи класифікації та кодуван­ня знаходять застосування в класифікаторах, хоча поле їх поширення значно більше.

Класифікатор — офіційний документ, що являє со­бою систематизований звід найменувань та кодів класифі­каційних груп і (або) об’єктів класифікації.

Структура класифікатора передбачає його позицію і єм­ність.

Позиція класифікатора — найменування і код класифі­каційної групи чи об’єкта класифікації.

Ємність класифікатора — найбільша кількість позицій, яку може містити класифікатор. Так, при десятирозрядній будові, яку найчастіше мають класифікатори, усі об’єкти, що класифікуються, поділяються на десять класів, підкласів, груп, підгруп, видів і підвидів. У результаті ємність такого класи­фікатора складає мільйон позицій. Можливо, що не всі по­зиції будуть заповнені, і в цьому випадку утвориться резервна ємність класифікатора, що позначає кількість вільних пози­цій у класифікаторі.

Класифікатори поділяються на категорії.

Категорія класифікатора — це ознака, що вказує на при­належність класифікатора до якоїсь групи залежно від рів­ня його затвердження і сфери застосування.

 Розрізняють класифікатори державні, галузеві та підприємств.

Державний класифікатор — класифікатор, затверджений Державним комітетом стандартизації для застосування в автоматизованих системах управління (АСУ).

Галузевий класифікатор — класифікатор, введений у встановленому порядку для застосування в АСУ галузі.

Класифікатор підприємства — класифікатор, введений у встановленому порядку для застосування в АСУ підпри­ємства.

Галузевий класифікатор продукції (ГКП) складається з двох частин: класифікаційний (К-ГКП) і асортиментний (А-ГКП).

Класифікаційну частину ГКП було видано в 1985 році, вона містила 60 тисяч класифікаційних груп у порядку зро­стання кодів. При її побудові був застосований ієрархічний метод класифікації. Вся продукція розподілена за найбільш істотними ознаками на п’ять щаблів класифікації — клас, підклас, група, підгрупа, вид.

 

Види кодування. В Україні використовують­ся три види кодування: внутрішнє, зовнішнє (міжнародне) і штрихове.

Внутрішнє кодування здійснюється за галузевим кла­сифікатором лікарських засобів і виробів медичного при­значення (ГК ЛЗ ВМП).

З метою охоплення всієї номенклатури медичної продук­ції, яка обертається в аптечній мережі, і поліпшення конт­ролю інформації, яка вводиться, як було відзначено вище, за галузевим класифікатором вся продукція розподілена на 98 груп. Кожній групі відведено 1000 номерів, остання сотня яких відведена для імпортних товарів.

У ГК ЛЗ ВМП код продукції семизначний: 0 00000 0. Цифри «О» і «1» у першому знаку вказують на централізо­ване постачання, а цифри від «2» до «8» — децентралізова­не постачання.

Цифри в другому і третьому знаках означають номер групи. Цифри від «О» до «8» у четвертому знаку вказують, що товар вітчизняного виробництва, а цифра «9» — імпорт­ного.

Цифра в п’ятому й шостому знаках — порядковий но­мер у даній групі.

Цифра в сьомому знаку — захисний код товару, що його видає комп’ютер, тобто це третя цифра після коми, яка отри­мана з кореня квадратного з перших шести знаків.

Приклад 1. Препарат «Ундевіт», драже № 50. Код — 0 43016 3.

О — централізоване постачання; 43 — номер групи (полівітамінні препарати в порошку, таблетках і драже);

О — вітчизняний; 16 — порядковий номер в даній (43-й) групі;

З — захисний код.

Приклад 2. Препарат «МанІніл» 0,0005, таблетки № 120. Код — О 49907 3.

О — централізоване постачання; 49 — номер групи (препарати інсуліну й інші протидіабетичні засоби);

9 — імпортний; 07 — порядковий номер в даній (49-й) групі;

З — захисний код.

Слід зазначити, що, крім кодування продукції, галузевий класифікатор містить коди організацій, споживачів, поста­чальників продукції та одиниць вимірів. Наприклад, у групі 8000—8999 цифра «8» означає приналежність до аптек, а наступні три цифри — номер аптеки.

Зовнішнє кодування здійснюється за товарною номенк­латурою зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), що є інструментом державного регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності та сприяє її вдосконаленню та виконанню поточних і перспективних завдань.

ТН ЗЕД побудована на базі гармонізованої системи опи­су і кодування товарів (ГС) та комбінованої номенклатури Європейського економічного співтовариства (КН ЄЕС).

Структура ТН ЗЕД включає кодове позначення товару і скорочене позначення двох одиниць виміру.

Довжина кодового позначення товару містить 9 цифро­вих десяткових знаків.

При практичному використанні ТН ЗЕД кодування то­варів варто здійснювати тільки дев’ятизначним кодом, який складається з двох частин: чотирицифровий код позиції, в якому перші дві цифри, відділені крапкою, позначають номер групи, а наступні дві — порядкові номери в даній групі; п’ятизначний код товарної підсубпозиції, в якій перші два знаки вказують підпозицію (тобто «вид»), а наступні три знаки — субпозицію (тобто «різновид»).

Приклад: код за ТН ЗЕД — 30.04.20 100.

ЗО — номер групи («Фармацевтичні товари»);

04 — номер позиції (Медикаменти, що складаються зі змішаних і не-змішаних сполук, які використовуються в терапевтичних і про­філактичних цілях, розфасовані й упаковані в спеціальні фор­ми для роздрібного продажу: це препарати, що містять пеніци­ліни або їх похідні, мають структуру пеніцилінової кислоти, і препарати, що містять стрептоміцини або їх похідні); 20 100 — номер підсубпозиції (препарати, що містять інші антибіотики), де:

20 — номер підпозиції (антибіотики, що поставляються у формах або

упаковках для роздрібного продажу);

100 — номер субпозиції (конкретний препарат, відбитий в алфавітно­му покажчику на фармацевтичні продукти).

Для кодування підприємств, організацій, країн світу і територій, митних режимів, валют країн, видів транспорту й т. ін. при заповненні митних декларацій, товаросупро­відних документів використовують різноманітні класифі­катори:

класифікатор підприємств і організацій (КПО) — код восьмизначний;

класифікатор країн світу і територій (ККСТ) — код три­значний;

класифікатор валют (KB) — код тризначний;

класифікатор видів транспорту (КВТ) — код двозначний;

класифікатор митних режимів (КМР) — код п’ятизнач­ний.

 

Штрихове кодування.

Штриховий код (ШК) — знак, призначений для автоматизованих ідентифікації та обліку інформації про товар, закодований у вигляді цифр і штрихів.

ШК наноситься на транспортну або споживчу упаковку багатьох імпортних і вітчизняних товарів друкарським спо­собом або за допомогою етикетки чи ярлика, що приклею­ються. Відповідно до вимог проведення зовнішньоторговель­них операцій наявність штрихового коду на упаковці това­ру є обов’язковою умовою його експорту. Відсутність ШК негативно впливає на конкурентоздатність продукції. Іноді незакодований товар просто неможливо реалізувати, тому що торгові фірми з технологією автоматизованого обліку товарообігу часто не приймають на реалізацію товар без штрихового коду.

Причина цього полягає в тому, що система кодування й опрацювання інформації про товар за допомогою штрихо­вих кодів стає економічно виправданою тоді, коли охоплює не менше 85 % товарів.

ПІК, на відміну від багатьох інформаційних знаків, вико­нує не тільки загальні функції інформаційного характеру, але й ряд додаткових функцій.

Додаткові функції ШК:

— автоматизована ідентифікація товарів;

— автоматизовані облік і контроль товарних запасів;

— оперативне управління процесом руху товару: від­вантаженням, транспортуванням і складуванням товарів (продуктивність праці підвищується на ЗО %, у деяких ви­падках — до 80 %);

— підвищення швидкості й культури обслуговування покупців;

— інформаційне забезпечення маркетингових дослі­джень.

      Необхідність запровадження ШК виникла через розви­ток інформаційних технологій та широке впровадження ком­п’ютерів.

Застосування ШК разом з комп’ютерами забезпечує оптимізацію таких процесів:

>  виготовлювачам — облік кількості продукції, її сорту­вання і роздільне складування різних видів, наймену­вань, сортів, облік товарних запасів, формування замов­лень шляхом добору необхідних товарів у потрібній кіль­кості й відправлення в торгівлю;

>  оптовим посередникам — приймання товарів за кількі­стю й асортиментом, облік і контроль товарних запасів на складі, відвантаження в роздрібну торгівлю;

>   транспортним організаціям — приймання решти това­рів;

>  роздрібним продавцям — приймання товарів за кількіс­тю й асортиментом, розміщення на складі, облік і конт­роль товарних запасів у магазині (на складі й у торгових залах), контроль за цілістю товарів, забезпечення ритміч­ного поповнення запасу в міру реалізації. Принцип ШК — кодування алфавітно-цифрових знаків у вигляді чергування чорних і світлих смуг різноманітної товщини (штрихів і прогалин), зчитування за допомогою пристрою розшифровує коди й передає інформацію на ком­п’ютер.

Класифікація ШК.

Серед декількох десятків схем кодування (або символів), прийнятих до користування між­народними організаціями і які мають власне найменуван­ня, найбільш поширені EAN (європейська) і UPC (амери­канська).

Розшифрування кодів здійснюється пристроями, що ска­нують. ШК не призначені для передачі інформації про то­вар споживачу і для неавтоматизованої її ідентифікації.

Оскільки існує велика кількість неправдивої інформації про розшифрування ШК, ми наводимо структуру різних типів ШК (табл.1).

Кожній країні Асоціації EAN централізовано видаються діапазони кодів. Коди найчастіше двозначні (Франція — ЗО— 37, США і Канада — 00—09, Японія — 45—49), але можуть бути і тризначні (Росія — 460—469) за рахунок зменшення коду виготовлювача на один знак. Коди країн, де знаходиться банк даних про ШК, подані в табл. 2.

Таблиця 1: Структура штрихових кодів різних типів

 

* Країна, якій надана можливість деталізувати код країни на третьому роз­ряді, наприклад, країни СНД — 460—469;

** у зазначеному вище випадку виготовлювач може використовувати тільки чотири розряди.

Застосування штрихових кодів дає можливість однознач­но ідентифікувати товар для одержання даних про його вартість, терміни зберігання та іншу інформацію, необхідну в даній торговій організації.

Інформація кодується в штриховому коді шляхом за­стосування штрихів і прогалин між ними різної ширини. Існує декілька стандартів штрихових кодів, але найбільш поширені — коди EAN-8 і EAN-13 для маркування товарів і DUN-14 для маркування коробок і упаковок. Для нашої країни рекомендовані стандарти EAN-8 і EAN-13, що міс­тять 8 і 13 цифр відповідно, проте, якщо в штриховому коді необхідно закодувати не тільки цифри, а й букви, можна застосовувати коди Code 39 і Code 128.

На прикладі коду EAN-13 аналізуємо структуру штрих-коду. Товарний код EAN-13 розбитий на 4 групи цифр.

Перша складається з двох або трьох цифр і вказує на країну походження товару.

Друга складається з п’ятьох або чотирьох (при тризначному коді країни) цифр і показує номер підприємства-виготовлювача.

Третя група містить п’ять цифр номера даного товару.

Вибір правил присвоєння вну­трішніх кодів товарів — справа підприємства-виготовлюва­ча. Головне, щоб кожна товарна одиниця мала свій код то­вару, що гарантує унікальність коду для майбутнього опра­цювання в автоматизованих системах торгівлі. Остання цифра коду EAN-13 є контрольною і дозволяє визначати правильність зчитування інформації сканером.

Реєстрація і присвоєння штрих-кодів на лікарські засо­би і товари медичного призначення повинні здійснюватися на державному рівні, при Міністерстві охорони здоров’я. Проте в ряді випадків дозволяється присвоєння аптекою власних внутрішніх штрих-кодів. Така необхідність вини­кає в разі виробництва аптекою власних рецептур або у ви­падках, коли до аптеки протягом деякого часу ще надходи-тиме товар без штрих-кодів.

Поширення ШК обумовило кодування всіх товарів неза­лежно від їхньої якості і престижності фірм-виготовлюва­чів. Крім того, самі ШК стали об’єктом фальсифікації.

Отже, важливо вміти розпізнавати цей вид інформацій­ної фальсифікації, що супроводжує інші види фальсифіка­ції (асортиментну, якісну).

Назвемо ознаки ШК, що дозволяють відрізнити справж­ні ШК від фальсифікованих.

1. Розміри ШК (мінімально припустимі — 30,0×21,0 мм, максимально припустимі — 74,6×52,5 мм.

2. Колірне виконання окремих елементів ШК:

– колір штрихів повинен бути чорним, синім, темно-зеленим або темно-коричневим;

– колір прогалин, що співпадає за кольо­ром із фоном,— білий, припускається жовтий, жовтогаря­чий, яскраво-коричневий;

– не припускаються відтінки чер­воного і жовтого кольорів для штрихів, тому що вони не зчитуються сканером.

3. Місце нанесення ШК: на задню стінку упаковки в правому нижньому куті, на відстані не менше 20 мм від країв; припускається нанесення на бічну стінку упаковки, на етикетку в нижньому правому куті; на м’яких упаков­ках вибирають місце, де штрихи рівнобіжні відносно дна упаковки; ШК не повинен розміщатися там, де вже є інші елементи маркування (текст, малюнки, перфорація).

4. Дозволяється нанесення на упаковку тільки одного ШК —EANa6oUPC.

5. Нанесення двох ШК — EAN і UPC — припускається, якщо товаровиробник зареєстрував їх у двох асоціаціях, тоді ШК EAN і ШК UPC ставлять на протилежні кінці упаковки.

Для зчитування ШК застосовують: стаціонарні й порта­тивні сканери, що дозволяють зчитувати ШК на різних від­станях від товару — від 60 см до 5—6 м; касові сканери, які оснащені системами зчитування ШК; оптичні контактні зчитувачі у вигляді ручок, олівців, лазерних пістолетів тощо.

Вибір пристроїв, що зчитують код, обумовлюється кон­кретними умовами. Найбільш простими і доступними при­строями є олівці, що зчитують ШК (наприклад, PSI), але їх можна використовувати тільки тоді, коли оператор може провести олівцем по етикетці. У невеликих магази­нах вони прийнятні, а на складах або в супермаркетах недо­цільні.

Як читати штриховий код:

48 Україна 80—83 Італія 00—09 СІЛА і Канада 30—37 Франція 38          Болгарія

Контрольна цифра, яка використовується для перевірки правильності зчитування штрихів спеціальним пристроєм (сканером).

Порядок розрахунку контрольної цифри:

1. Складаємо цифри, що на парних позиціях коду.

2. Результат множимо на 3.

3. Складаємо цифри, що на непарних позиціях коду.

4. Складаємо результати 2-ї і 3-ї дій.

5. Визначаємо контрольне число: воно є різницею між остаточною сумою і найближчим до неї вищим числом, крат­ним 10.

Приклад. Код: 4002823011207 (визначаємо останню цифру 7 — кон­трольне число)

1)0 + 2 + 2 + 0 + 1+0 = 5;

2) 5-3 = 15;

3)4 + 0 + 8 + 3+1 + 2 = 18;

4) 15 + 18 = 33;

5) 40 – 33 = 7.

Добре зарекомендували себе штрихові коди на автома­тизованих потокових лініях, де управління виробництвом здійснюється комп’ютерними системами, наприклад, при складанні медичного обладнання, що залежно від моделі комплектується різноманітними вузлами і механізмами.

Використання штрихових кодів у фармацевтичній про­мисловості дає можливість при пакуванні ліків забезпечити повну відповідність медикаментам супровідних листків, ін­струкцій із застосування ліків, а також визначити необхід­ний вид упаковки тощо.

За допомогою кодів контролюється якість продукції, її відповідність заданому зразку.

Вперше згадування про штрихове кодування припадає на тридцяті роки – в Гарвардській школі бізнесу було захищено дисертацію на таку тему, а незабаром після закінчення другої світової війни отримано патент на штрихові коди. Але на практиці їх застосували лише в 60-их роках американські залізничники при виконанні чергової ідентифікації своїх вагонів. З розвитком мікропроцесорної техніки робота з кодами значно прошвидшилась, бо вже у 1973 США прийняли Універсальний товарний код (UPC), придатний до використання як у прмисловості так і у торгівлі. В Європі в 1977 році під назвою Європейської системи кодування (EAN) утвердилася своя система кодування. Зараз у світі існує немало інших кодів, але вони не мають такого поширення як коди UPC та EAN. Адже ними кодується до 90% всіх товарів, що виробляються у США, 80% -у ФРН, близько 70% у Франції, маже 50% -у Швеції і т.д.

Наявність штрихового коду на споживчому товарі, а якщо бути точним, то не тільки на ньому, але і на транспортному упакуванню, нормою стало вже давно. Відомо, що зараз практично 100% продукції, що випускається в розвинутих країнах світу для споживчого ринку, має на упакованні (або на етикетках, що супроводжують товар) штриховий код EAN, котрий визначає виробника і товар. Це сприяє підвищенню конкурентноздатності, збільшенню попиту на цю продукцію і відповідає сучасним нормам торгівлі та зовнішньоторгівельного обміну. Нанесення штрихового коду на упвковання та етикетки стало обов’язковою вимогою в США, Канаді, країнах Західної Європи та Південно-Східної Азії, а в декотрих із них навіть заборонено імпротувати і реалізовувати на ринку продукцію без штрихового коду EAN чи UPC.

Переваги автоматичної ідентифікації при допомозі штрихових кодів є очевидними для підприємств різних рангів та різних галузей промисловості. Вони полягають у розширенні об’ємів продаж, підвищенні продуктивності, зменшенні затрат та підвищенні рівня послуг. Економічний ефект від впровадження системи автоматичної ідентифікації полягає в тому, що вона дає можливість відмовитись від багаточисленних паперових документів і позволяє оперативно з допомогою автоматичного зчитування отримувати інформацію про виробника продукції, її технічні характеристики, ціну та інші показники (якщо, звичайно, виробник “завантажив” таку інформацію в код). Впровадження системи кодування позволить отримувати оперативну інформацію про рух товарів, знизити комерційні витрати, а також дасть можливість виробникам і продавцям спостерігати за реакцією ринку на поступлення різних товарів, а покупцю (при необхідності) вийти на конкретного постачальника чи виробника.

За кордоном наполегливо дотримуються принципу відповідальності виробника товарів за нанесення на товар штрихових кодів, і в умовах існуючої там конкуренції цей принцип переважно дотриманий. Більше того, для багатьох фірм нанесення штрихового коду на товар або його упакування підіймає їх престиж, часто відіграє роль реклами товару і самого підприємства.

Інформація, закладена в штриховому коді, призначена насамперед для продавців, а вже після них – для споживачів. Суть в тому, що штриховий код спочатку створювався як засіб передачі інформації вздовж товарного ланцюга: виробник, гуртовик, роздрібний продавець, покупець. На перших двох ділянках  цього ланцюга штриховий код допомагає грамотно, кваліфіковано, якісно обслужити партію товару – знати, коли, кому, скільки, за якою ціною вона була відвантажена. А в підприємстві торгівлі – знати, який товар, за якою ціною в даний момент користується найбільшим попитом, куди звернутися за поповненням цього запасу і т.д. Крім того, штрих-код полегшує інвентаризацію, облік, контроль, зберігання продукції.

Що ж до споживача… Якщо куплений товар виявився неякісним, звертаючись до продавця, покупець може легко встановити фірму-постачальника цього товару і заявити їй свої претензії. У випадку, коли продавець не має необхідної інформації, він (або покупець) може звернутись з відповідним запитанням до національної асоціації автоматичного кодування продукції, а така є в кожній країні-члені EA. Після січня 1995 року (відколи оформився Спільний ринок), на всі товари, що поступають у Європу, повинен наноситись штриховий код. Це є одною із обов’язкових умов постачання.

В  Україні було розроблено Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики, створено Національну нумерувальну організацію “EAN – Україна”, яка рішенням Європейської Асоціації (EA International) 30 жовтня 1994 року була прийнята до Асоціації товарної нумерації від України. Програма робіт містила заходи щодо створення стандартів для системи штрихового кодування, технічних і програмних засобів нанесення штрих-кодів, документації, що регламентують їх застосування.

 

1. Загальні поняття про систему штрихового кодування товарів і послуг в Україні

Після здобуття незалежності і початку впровадження ринкових умов господарювання в Україні виникла потреба чіткого роспізнавання продукції, що поставляється в України з інших країн, де в цей час вже існувала чітка система кодування товарів за допомогою штрихкодів – система EAN•UCC. Першим кроком в напрямку впровадження цієї системи  Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.93 р. № 180 “Про організацію виробництва електронних касових апаратів, ваго-касових комплексів, систем і засобів штрихового кодування”. Постановою затверджені заходи щодо розробки та виготовлення технічних засобів штрихового кодування.

Система EAN•UCC — всесвітня міжгалузева система стандартів, методик ідентифікації та штрихового кодування;

Ідентифікаційний номер EAN•UCC — номер, сформований відповідно до стандартів системи EAN•UCC з метою забезпечення однозначної ідентифікації об’єкта обліку, зокрема торгової одиниці (товарної позиції);

Штриховий код EAN•UCC — штриховий код, сформований відповідно до стандартів системи EAN•UCC, в якому, зокрема, кодується ідентифікаційний номер EAN•UCC.

До штрихових кодів EAN•UCC належать декілька символік штрихових кодів, наприклад, штрихові коди EAN-13 та EAN-8 можуть застосовуватися для маркування торгових одиниць, штриховий код UCC/EAN-128 може застосовуватися для маркування транспортних одиниць.

 Система штрихового кодування Система EAN•UCC  вводиться з метою:

1.     Створення умов для впровадження в Україні інформаційних технологій автоматичної ідентифікації та електронного обміну даними і створення інформаційної бази для контролю та управління товарно-грошовим обігом, удосконалення систем обліку продукції;

2.     Підвищення конкурентоспроможності українських товарів на вітчизняному та зарубіжному ринках;

3.     Скорочення часу товарообігу за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві товару, його складуванні, транспортуванні, реалізації та звітності державним органам.

Згідно наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20.08.2002 р. №255 набуло чинність нове Положення про штрихове кодування товарів.

На перший погляд, нове Положення про штрихове кодування товарів (далі — Положення) мало чим відрізняється від попереднього, затвердженого наказом МЗЕЗторгу від 27.08.96 р. №530 (далі — Попереднє положення). Але відмінності все ж є, і досить істотні.

Вони пов’язані з Рішенням Держпідприємництва від 13.05.99 р. №17-33/5, де зазначено про невідповідність Попереднього положення Указу Президента України від 03.02.98 р. №79/98 “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Наприклад, підпункт 1.3.1 Попереднього положення містив таке: “Кодування товарів внутрішніми штриховими кодами EAN здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до чинних нормативних документів Асоціації “ЄАН-Україна”.

Однак нормативні акти, які містять такі правила і норми, відповідно до постанови КМУ від 28.12.92 р. №731, підлягають державній реєстрації. Таким чином, нормотворчість Асоціації “ЄАН-Україна” фактично була виведена з-під контролю держави у формі реєстрації в Мін’юсті. У новому Положенні немає такої категоричності щодо прав Асоціації “ЄАН-Україна”; є лише згадка про необхідність дотримання специфікацій Асоціації, а не її наказів.

У новому Положенні немає й вимоги про обов’язкове штрихове кодування всіх товарів, крім зазначених в Попередньому положенні. Тепер чітко сказано, що штриховому кодуванню підлягають товари, щодо яких таку вимогу встановлено законодавчими актами (передусім, законами).

Такі вимоги (на думку Мінекономіки) наразі є щодо алкогольних напоїв, тютюнових виробів, аудіовізуальних творів, лікарських товарів. Щодо останніх трьох видів товарів Мінекономіки, напевно, перегнуло палку, оскільки ані Закон від 23.03.2000 р. “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, ані Закон “Про лікарські засоби” не містять вимог про штрихове кодування (натомість, такі вимоги є в інших актах — Правилах роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм, затверджених постановою Кабміну від 04.11.97 р. №1209, та Наказі МОЗ від 03.05.2001 р. №163 “Про затвердження Вимог до інформації про застосування лікарського засобу”).

Обов’язковому штрихкодуванню підлягають лише ті товари, щодо яких ця вимога встановлена законодавчими актами:

·        алкогольні напої;

·         тютюнові вироби;

·         аудіовізуальні твори;

·         лікарські товари.

Інші товари маркуються на добровільних засадах. Кодування товарів внутрішніми штрихкодами EAN здійснюється відповідно до специфікацій Асоціації “ЄАН-Україна”. Нечітко сказано про те, чи для суб’єктів малого підприємництва зменшуються розміри внесків за отримання штрихкодів.

Це Положення розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 року №574 “Про впровадження штрихового кодування товарів”.

Положення поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, що діють в Україні.

 Маркування товарів штриховими кодами EAN•UCC здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до вимог чинних державних стандартів, інших нормативно-правових актів України, специфікацій міжнародної асоціації EAN International та національної організації EAN — Асоціації Товарної Нумерації України “ЄАН-УКРАЇНА”.Суб’єкти підприємницької діяльності — всі учасники ринку (вітчизняні та іноземні особи), що здійснюють в Україні виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг, основною метою діяльності яких є одержання прибутку.

Товар — продукт праці, який виробляють не для власного використання, а для продажу споживачам;

Імпортні товари, які марковані штриховими кодами EAN•UCC відповідно до вимог вищезазначених документів, не підлягають обов’язковому перемаркуванню іншими штриховими кодами EAN•UCC.

Обов’язковому маркуванню штриховими кодами EAN•UCC підлягають:

·        алкогольні напої та тютюнові вироби;

·         примірники аудіовізуальних творів та фонограм;

·         лікарські засоби та інші товари, маркування яких штриховими кодами передбачено чинними законодавчими актами України.

Маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Свідоцтво про присвоєння товару штрихового коду EAN є одним із документів, що надає вітчизняний виробник для застосування до нього умов захисту вітчизняного ринку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 року №347 “Про затвердження Порядку захисту вітчизняного ринку у разі закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Постанову Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 року №347 “Про затвердження Порядку захисту вітчизняного ринку у разі закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти”

 Згідно з правилами системи EAN•UCC та повноваженнями, наданими національній організації EAN — асоціації “ЄАН-УКРАЇНА” Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року №821 “Про Асоціацію Товарної Нумерації України (ЄАН-УКРАЇНА)”, присвоєння ідентифікаційних номерів EAN•UCC в Україні здійснює асоціація “ЄАН-УКРАЇНА”.

 Підприємства, що діють у складі міжнародних об’єднань, мають право, згідно з документами міжнародної асоціації EAN International, при маркуванні своїх товарів штриховими кодами застосовувати ідентифікаційні номери EAN•UCC, які їм присвоїли асоціація “ЄАН-УКРАЇНА” або національні організації EAN інших країн.

Товари, які на підприємствах торгівлі піддають додатковому перерозподілу у малих обсягах, перефасуванню, подрібненню партій тощо для реалізації кінцевому споживачу, а також товари, на яких штрихкодові позначки EAN•UCC відсутні або не відповідають чинним нормативним вимогам, підприємства торгівлі можуть самостійно кодувати ідентифікаційними номерами EAN•UCC обмеженої циркуляції та маркувати відповідними штриховими кодами згідно з вимогами чинних державних стандартів та специфікацій асоціації “ЄАН-УКРАЇНА”.Ідентифікаційний номер EAN•UCC обмеженої циркуляції — номер, який присвоюють одиниці обліку (товарній позиції) відповідно до вимог державних стандартів та специфікацій національної організації EAN. Він є унікальним і однозначним у визначеному обмеженому середовищі та призначений для використання тільки в цьому середовищі.

Заборонено суб’єктам підприємницької діяльності маркувати штриховими кодами EAN•UCC товари (крім зазначених у пункті 6), яким не присвоєно ідентифікаційних номерів EAN•UCC згідно з вимогами відповідних державних стандартів України, специфікацій міжнародної асоціації EAN International та асоціації “ЄАН-УКРАЇНА”.

 

2. Особливості штрихового кодування п

родукції підприємств

Навіть у Постанові Кабінету Міністрів України від 29.05.96 р. №574 “Про впровадження штрихового кодування товарів” йдеться про запровадження маркування товарів, але при цьому не встановлено, що воно здійснюється в обов’язковому порядку.

Для тих підприємств, які хочуть економити на штрихкодах, є приємна новина: нове Положення не містить грізних слів про можливість притягнення до відповідальності за недотримання його вимог. Річ у тім, що такого конкретного виду відповідальності (за відсутність штрихкоду чи за порушення правил його застосування) чинним законодавством не встановлено. Водночас у разі відсутності штрихкоду на алкогольній продукції застосовується відповідальність за порушення правил торгівлі нею.

Новим в Положенні є те, що свідоцтво про присвоєння товару українського штрихового коду надаватиме йому законні переваги (преференції) перед імпортним у разі його закупівлі за кошти державного та місцевого бюджетів.

На жаль, є й негативні моменти. Зокрема, тепер в Положенні чітко не сказано, що для суб’єктів малого підприємництва встановлюються зменшені розміри внесків за отримання штрихкодів. Сподіваємося, що Асоціація й надалі підтримуватиме малий бізнес невеликими тарифами.

Як отримати коди EAN

Міжнародна система EAN•UCC забезпечує унікальність ідентифікації товару у будь-якій країні світу. Система ідентифікації централізовано адмініструється вповноваженою національною організацією EAN. Якщо підприємство бажає застосовувати штрихові коди EAN, воно повинно стати учасником міжнародної системи EAN•UCC.

Офіційним представником EAN International, що має виключні повноваження адмініструвати систему EAN•UCC в Україні, є асоціація “ЄАН-УКРАЇНА”.

Підприємству необхідно укласти з асоціацією “ЄАН-УКРАЇНА” типовий Договір про членство в Асоціації та участь у системі EAN•UCC. При укладенні Договору підприємство заповнює Реєстраційну картку, де подаються основні дані про підприємство, які необхідні для визначення майбутніх потреб підприємства в ідентифікаційних номерах EAN•UCC.

Отримати та оформити необхідні документи можна, звернувшись до центрального офісу Асоціації у Києві, або до Регіональних центрів Асоціації “ЄАН-УКРАЇНА”, які діють в усіх обласних центах та у багатьох інших містах України. Спеціалісти Регіональних центрів нададуть кваліфіковані консультації з усіх аспектів штрихового кодування та участі Вашого підприємства у системі EAN•UCC.

При укладенні Договору підприємство сплачує вступний та річний членські внески. Звертаємо увагу на те, що для ряду категорій підприємств правлінням “ЄАН-УКРАЇНА” встановлено зменшені розміри членських внесків (наприклад, для малих підприємств, приватних підприємців, тощо). Укладений договір дійсний від часу сплати Учасником вступного та річного внесків. Умовою щорічного продовження договору є своєчасна сплата Учасником річного членського внеску.

Ставши учасником системи EAN•UCC підприємство отримує право використовувати штрихові коди та інші стандартні засоби системи EAN•UCC. Інформація про підприємство розміщується у міжнародному електронному каталозі підприємств-учасників системи EAN•UCC “GEPIR”.

Штрихове кодування – справа відповідальна, і помилки можуть обійтися дуже дорого. Наприклад, через неякісно надрукований штриховий код реалізатор може відмовитись прийняти всю партію готової продукції. Тому необхідно подбати про те, щоб на підприємстві за питання штрихового кодування відповідав кваліфікований та знайомий з інформаційними технологіями фахівець.

Для того, щоб товару був присвоєний ідентифікаційний номер EAN•UCC, підприємство-учасник має подати до Асоціації заявку встановленої форми, у якій зазначається назва товару та наводиться його короткий опис, і сплатити відповідний членський внесок. Асоціація присвоює товару ідентифікаційний номер EAN•UCC у тижневий термін і засвідчує присвоєння відповідним Свідоцтвом.

Свідоцтво – це документ, що підтверджує право учасника системи EAN•UCC застосовувати присвоєний ідентифікаційний номер EAN. Видане Свідоцтво дійсне протягом терміну членства підприємства в Асоціації.

Як виготовити штрихові коди

Після того, як товару присвоєно ідентифікаційний номер EAN•UCC, перед підприємством виникає питання: як цей номер правильно представити у штриховому коді та промаркувати товар?

Зображення штрихового коду формується за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. Найчастіше штриховий код закладається у дизайн етикетки або упаковки товару. Насьогодні деякі друкарні та дизайн-студії мають відповідне програмне забезпечення та кваліфікованих фахівців, і можуть гарантувати правильний та якісний друк штрихового коду. Слід детально порадитись з друкарями, щоб переконатись, що якісний друк штрихкодової позначки буде забезпечено. Асоціація “ЄАН-УКРАЇНА” наполегливо рекомендує у договорі про друк етикеток чи виготовлення упаковок обумовлювати відповідність геометричних та оптичних характеристик штрихового коду, а також його розташування на товарі діючим Державним стандартам України, і передбачати відповідальність друкарні за недотримання нормативних вимог.

Якщо друкар не впевнений, що зможе правильно сформувати штриховий код, він може попросити надати йому оригінал штрихкодової позначки – її зображення на плівці або у електронному вигляді (“майстер-фільм” або “майстер-файл”). Послуги з виготовлення оригіналів штрихових кодів надаються спеціалізованими підприємствами, тож у цьому випадку слід звернутись до фахівців. Асоціація сприяє Учасникові у розміщенні замовлення на виготовлення майстер-фільму або майстер-файлу належної якості.

У деяких випадках маркування товару здійснюється етикетками-наклейками із штриховими кодами. Такі етикетки виготовляються за допомогою спеціального обладнання.

Як перевірити якість маркування продукції

Нарешті, потрібно переконатись, що штриховий код надруковано правильно.

Для перевірки якості друку штрихкодової позначки та її відповідності діючим нормативним вимогам використовуються спеціальні пристрої – верифікатори. Таке обладнання є в асоціації “ЄАН-УКРАЇНА”, ним оснащені всі Регіональні центри Асоціації. Надавши контрольні зразки товару, етикетки або упаковки з нанесеним штриховим кодом, підприємство-учасник системи EAN•UCC отримає протокол верифікації штрихкодової позначки.

 

 

 

 

3. Нормативні документи

про штрихове кодування товарів і послуг в Україні

 

Державні стандарти України та керівний нормативний документ по штриховому кодуванню та електронному обміну інформацією (EDI):

ДСТУ 3145-95 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Загальні вимоги.

ДСТУ 3144-95 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Терміни та визначення.

ДСТУ 3146-95 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об’єктів ідентифікації. Штрихові позначки EAN. Вимоги до побудови.

ДСТУ 3147-95 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Формат та розташування штрихових позначок EAN на тарі та упаковці товарної продукції. Загальні вимоги.

ДСТУ 3148-95 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Система електронного обміну документами на постачання продукції. Загальні вимоги.

КНД 50-051-95 Коди і кодування інформації. Штрихове кодування. Вибір і застосування штрихових кодів. Основні положення.

ДСТУ 3356-96 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об’єктів ідентифікації. Порядок присвоєння, реєстрації, перегляду та скасування кодів EAN на продукцію.

ДСТУ 3359-96 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об’єктів ідентифікації. Якість друку штрихкодових позначок. Загальні технічні вимоги та методи контролю.

ДСТУ3775-98 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об`єктів ідентифікації. Штрихові позначки UCC/EAN-128. Ідентифікатори застосування. Загальні вимоги.

ДСТУ 3776-98 Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об`єктів ідентифікації. Код 128. Вимоги до побудови.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.94 р. № 821 “Про Асоціацію Товарної Нумерації України “ЄАН-УКРАЇНА”.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.93 р. № 180 “Про організацію виробництва електронних касових апаратів, ваго-касових комплексів, систем і засобів штрихового кодування”. Постановою затверджені заходи щодо розробки та виготовлення технічних засобів штрихового кодування.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.93 р. № 326 “Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики”.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.95 р. № 403 “Про внесення змін і доповнень до Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики”. Постановами № 326 та № 403 затверджена Державна програма, якою визначені заходи по впровадженню штрихового кодування.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 11.06.94 р. № 390 “Про впровадження електронних систем контролю та управління товарним і грошовим обігом”. Постановою затверджена Державна програма заходів по розробці та впровадженню електронних систем контролю та управління товарним і грошовим обігом з використанням штрихового кодування товарів та EDI.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.96 № 574 “Про впровадження штрихового кодування товарів”.

·        “Положення про штрихове кодування товарів”, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20.08.2002 р.№ 255 , зареєстроване в Мінюсті 05.09.2002 р. за №733/7021.

·        Закон України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 526/97-ВР від 11.09.97 р.

·        Постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.97 р. № 1209 “Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів та фонограм”.

·        Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” № 771/97-ВР від 23.12.97 р.

·        Наказ МОЗ України №163 від 03.05.2001 “Про затвердження Вимог до інформації про застосування лікарського засобу” Встановлює необхідність наявності штрихового коду на упаковці лікарського засобу.

Переважно коди країні присвоюються Міжнародною асоціацією ЕА. Ось список декотрих кодів країн для штрихового коду ЕА

00—09           США і Канада (UCC)

20—29           Резерв EAN

30—37           Франція (GENCOD) 

400—440       Німеччина (ССG)

45,49              Японія (Distribution Code Center) 

50                            Великобританія (ANA Ltd) 

520                 Греція (HELLCAN) 

380                 Болгарія (CCI of Bulgaria) 

460—461       Російська Федерація (UNISCAN) 

54                            Бельгія і Люксембург (ICODIF) 

560                 Португалія (CODIPOR) 

57                            Данія (EAN Denmark) 

600—601       Південна Африка (SAANA) 

690—691       Китай (Article Numbering Centre of China)

590                 Польща (Bar Coding Centre of Poland) 

70                            Норвегія (EAN Norge) 

729                 Ізраїль (Israel Coding Association)

73                            Швеція (EAN Sweden) 

76                            Швейцарія (EAN Schweiz, Suisse, Svizzera) 

80—83           Італія (INDICOD) 

84                            Іспанія (AECOD) 

859                                             Чехія (EAN Czech)

858                                        Словаччина (EAN Slovakia)

869                                            Туреччина (Union of Commerce of Turkey)

90—91           Австрія (EAN Austria)

93                            Австралія (EAN Australia) 

482                 Україна (EAN Україна) 

64                                                  Фінляндія (Central Chamber of Commerce)

498                                            Гонконг (HKANA)

474                 Естонія (EAN Estonia)

475                                             Латвія (EAN Latvia)

476                                             Литва (EAN Lithuania)

789                                           Бразилія (ABAC)

880                                             Південна Корея (Korea Article Numbering Centre)

977                                             Періодичні видання (ISSN)

987—979       Книги (ISBN) Квитанції Купони

Необхідно зазначити, що код EAN не класифікує товар, а тільки ідентифікує його так, що ніякий інший товар, що має оборот в міжнародній торгівлі, не може мати такий же код.

Міжнародною Асоціацією Товарної Нумерації (EAN International) рекомендовані такі штрихові коди:

-для кодування одиниць споживання штрихкодовими позначками — код EAN-13 (EAN-8);

-для кодування одиниць постачання штрихкодовими позначками DUN-14 та DUN-16 — код ITF.

 Застосування цих кодів в Україні регламентується відповідними ДСТУ 3146–95 та ДСТУ 3147–95

Штрихові коди залежно від їх структури поділяються на:

— цифрові і абетково-цифрові;

— дискретні;

— безперервні;

— двонапрямні;

— контролепридатні;

— з фіксованою довжиною коду;

— з різною інформаційною щільністю.

Найпоширенішими у економічно розвинутих країнах є такі штрихові коди:

— Код “2 з 5” або “

— Код “2 з 5 з чергуванням” чи Код ITF (Interleaved Two of Five);

— Код 39;

— Код 93;

— Код Codabar

— Код 128;

— Код EAN (European Article Number);

— Код UPC (Uniform Product Code).

Штриховий код – це комбінація вертикальних смуг і цифр (розмір і розташування яких регламентовані певними правилами), що представляє той чи інший товар у закодованому вигляді. Код дозволяє швидко і точно зчитати інформацію про товар за допомогою електронного пристрою -сканера.

Наявність штрихового коду скорочує час товарообороту за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві, складуванні, транспортуванні, реалізації товару.

 

 

РЕЄСТРАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ВИРОБІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

 

                         ТЕХНІЧНІ УМОВИ, ТА АНАЛІТИЧНО-НОРМАТИВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ.

 

      Сукупність властивостей, які визначають ступінь придатності виробу ( препарату ) для використання його за призначенням, характеризують якість виробу ( препарату). Можна також сказати, що якість товару – це сукупність характеристик, які визначають ступіь його здатності задовольняти потреби людей.

 

         Кількісна характеристика однієї або кількох властивостей товару, яка розглядається відно до умов споживання або експлуатації, називається показником якості.

Кожний показник має своє найменування та значення, яке є результатом кількісних і якісних вимірів

        Сукупність операцій з вибору номенклатури показників, визначення дійсних значень і співставлення їх з базовими показниками є оцінкою якості товару  або препарату.

       Рівень якості товару, який необхідний для прийняття рішення щодо подальшого випуску цього товару або випуску нових перспективних видів товарів, є відносною характеристикою якості товару, яку отримують порівнянням значень показників якості оцінюваного товару з базовими ( еталонними ) значеннями відповідних показників.

      За способом отримання інформації про якість продукції методи дослідження показників

якості товарів поділяються на: органолептичний; вимірювальний; соціологічний; реєстраційний; розрахунковий; експертний.

     Визначають: екологічність товару, тобто вплив його на довкілля; безпечність, тобто обмеження у здатності товару заподіяти шкоди здоров’ю людини та навколишньому середовищу в разі його  споживання; дефект невиконання заданої або очікуваної вимоги, яка стосується об’єкта, а також вимоги, яка відноситься до безпеки.

 

                                 Контроль якості виробів медичного призначення

 

          Контроль якості товару  – це діяльність, пов’язана з проведенням експертизи, вимірювань, випробувань чи з оцінкою однієї чи кількох характеристик товару і порівнянням отриманих результатів із встановленими нормами. Система контролю якості  регламентує процедури та дії, які гарантують, що вихідні пакувальні матеріали не будуть допущені до виробництва, а готова продукція не буде реалізованою до підтвердження її відповідної якості.

 

   Контроль якості продукції здійснюється на різних рівнях, а саме:

 

     СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ КОНТРОЛЬ – здійснюється на рівні державних органів. Якість споживчих товарів перевіряють:

         Орган Державного санітарного нагляду;

         Орган ветеринарного нагляду;

         Орган Державної служби з карантину рослин.

   Основним видом спеціалізованого контролю є інспекійний контроль, який здійснюється спецільно уповноваженим органом з метою перевірки ефективності раніше проведеного контролю.

         Державний санітарно-епідеміологічний нагляд – діяльність органів та установ державної санітарно-епіодологічної служби з контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства України для запобігання, виявлення, зменшення або усуненя шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людини.

        Проведення ветеринарного  нагляду  спрямоване на випуск для реалізації доброякісних продуктів та сировини тваринного походження, а також проведення радіологічного та токсикологічного їх контролю

 

        ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИЙ КОНТРОЛЬ – здійснюється на рівні підприємства.

Основні його види: виробничий ( на стадії виробництва), операційний (під

час операційного , тобто технологічного процесу або після його завершення, (за його результатами приймається рішення про придатність продукції для поставки покупцеві).

 

Функції контролю якості на підприємстві здійснює ВІДДІЛ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ (ВКЯ), який складається з лабораторій, що здійснюють аналітичний, мікробіологічний та фармакологічний контроль якості продукції.

 

     ВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ – здійснюється на рівні міністерства (відомства).

    Основні його види: вхідний контроль (при прийманні товару від постачальника),    експлуатаційний контроль (під час використання в межах гарантійних термінів придатності.

 

                               СЕРТИФІКАЦІЯ

 

          Сертифікація проводиться з метою забезпечення і підвищення  якості товарів відповідно до визнаних світових норм, а також створення умов для експорту вітчизняних виробів.

          Сертифікація продукції – це діяльність, направлена на встановлення і підтвердження відповідності продукції стандартам або іншим нормативним актам.

          Сертифікат продукції дозволяє:

          Виробнику – підвищувати конкурентоздібність своєї продукції на ринку;

                                 поширювати об’єм продаж;

                                 зменшувати витрати виробництва;

                                 збільшувати прибуток.

         Споживачеві -отримувати гарантію в стабільності характеристик продукції;

                                     відказатися від суцільного вхідного контролю сертифікованої продукції і проведення повторних випробувань.

        

Основними організаціями в області стандартизації, метрології та сертифікації є Державний

комітет по стандаризації, метрології та сертифікації і Міністерство будівництва та архітектури

України.

 

       Сертифікат якості повинен містити в собі таку інформацію:

 

1.Найменування та адресу виробника або постачальника, повну назву товару

із вказівкою на гатунок, категорію, вид і специфічні особливості.

2. Характеристику всіх основних показників якості відповідно до нормативної документації із зазначенням специфічних особливостей.

3. Повний перелікрецептурних компонентів, у тому числі й специфічних домішок.

4. Режими виготовлення продукції.

5. Терміни виконання і зберігання, спосіб використання або доведення до приймання.

6. Кількість виробів в партії.

7. Назву транспортного та споживчого пакування.

8. Номер відповідної документації, що регламентує властивості та показники якості в країні- виробнику.

9. Назву установи, що оформила і завірила сертифікат якості.

 

    На теперішній час існують різні системи сертифікації.

Система сертифікації- це система, що має власні правила процедури й управління для проведення сертифікації. В практиці різних країн застосовують різні системи сертифікації продукції, що є результатом специфікисамої продукції або особливих умов країни.

     Сертифікація в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну. Продукція, на яку в державних стандартах та в інших нормативно-технічних документаціях (НТД) є вимоги щодо безпеки для здоров’я і життя населення, підлягає обов’язковій.сертифікації.     Основними нормативними документами з сертифікації ЛЗ і ВМП є: накази Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 30.06.93 р.№ 95 “Про проведення обов’язкової сертифікації продукції в Україні”, від 27.11.96 № 499 “ Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні”,

наказ МОЗ України від 30.10.2002 р. № 391 “Про затвердження Порядку проведення сертифікації виробництва лікарських засобів” та інші.

      Введення сертифікації сприяє: запобіганню реалізації продукції, що є небезпечною для життя і здоров’я людини; компетентному вибору продукції споживачем; створенню умов для участі суб’єктів підприємництва в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та в міжнародній торгівлі.

 

                    СТАНДАРТИЗАЦІЯ

 

         Велике значення в забезпеченні високої якості виробів медичного призначення  має стандаризація.

         Стандартизація (від англ. “ стандарт”- зразок) – це діяльність, яка направлена на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань у сфері виробництва та інших галузей людської діяльності.

        Стандартизація має на меті встановлення єдиних технічних вимог до продукції і норм, обов’язкових до застосування в усіх галузях народного господарства всіма організаціями та підприємствами країни. Вона встановлюється з метою забезпечення випуску якісної продукції, уніфікації та взаємозамінності деталей та вузлів апаратів, приладів і окремих виробів, поліпшення використання матеріалів і зменшення їх витрачання, а також зниження собівартості.

 

     Основна мета стандартизації:

        – реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрологшії та сертифікації;

        – захист інтересів споживача і держави з питань безпечності продукції для життя, здоров’я та майна громадян, охорони навколишнього середовища;

         – забезпечення уніфікації, сумісності та взаємозамінності продукції, її надійності;

         – раціональне використання всіх видів ресурсів, підвищення техніко-економічних показників виробництва;

         – безпека народногосподарських об’єктів і запобігання аварій та техногенних

катастроф;

         – створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та

сертифікації продукції, проведення державної політики в сфері ресурсозаощадження;

         – усунення технічних та термінологічних перешкод для створення конкурент -носпроможної продукції та її виходу на світовий ринок;

         – впровадження та використання сучасних виробничих та інформаційних

технологій.

 

             ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ:

 

      – врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності й ефективності технологічних процесів для виробника, вигоди та безпеки для споживача і держави в цілому;

     – гармонія нормативних документів із стандартизації з міжнародними, регіональними, в разі необхідності, з національними стандартами інших країн;

      – забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства;

      – участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробник, виробники, споживач, орган державиої виконавчої влади);

      – придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

      – відповідність комплексів ( систем ) стандартів складу та взаємозв’язкам

об’єктів стандартизації для певної галузі, раціональність, однозначність, обгрунтованність вимог стандартів, можливість їх перевірки;

      – застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.

 

         Розрізняють міжнародну, регіональну, національну і державну системи стандартизації.

         Міжнародна система – це стандартизація,  участь в якій приймають відповідні органи всіх держав.

          Регіональна система – стандартизація, участь в якій приймають відповідні органи країн одного географічного або економічного регіону.

          Національна система – стандартизація, яка проводиться на рівні однієї

конкретної країни.

         Державна система – стандартизація, яка визначає основну мету і принципи управління, форми і загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

 

          Стандарт -нормативний документ, в якому встановлені для загального ібагаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній області.

          Стандарти встановлюють вимоги до якості готової продукціі, визначають показники якості, методи і засоби їх контролю і випробування, необхідний рівень надійності та довговічності в залежності від призначення виробів і умов їх експлуатації.

         Комплекс (система) стандартів – сукупність взаємопов’язаних стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюють взаємо погоджені вимоги до об’єктів стандартизації на підставі загальної мети.

         Стандарти поділють на:

– міжнародні;

– регіональні;

– міждержавні;

– національні;

– державні.

          Міжнародний стандарт – стандарт, прийнятий міжнародною організацією зі стандартизації.

        Регіональний стандарт – стандарт,прийнятий країнами, що приєдналися

до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосовується цими країнами.

        Національний стандарт – стандарт, прийнятий національним органом

стандартизації однієї країни.

        Державний стандарт України – є національним стандартом для будь-якої

країни світу; він затверджується Державним комітетом України зі стандаризації, метрології та сертифікації ( Держстандарт України ).

 

          Види стандартів: основоположні; на продукцію, послуги; на процеси; методи контролю ( випробувань, вимірювань, аналізу ).

 

          Нормативні документи зі стандартизації розподіляють за категоріями:

       – державні стандарти України – ДСТУ;

       – галузеві стандарти України – ГСТУ;

       – стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України – СТТУ;

       – технічні умови України – ТУ У;

       – стандарти підприємств – СТП

       – фармакопейна стаття – ФС;

       – тимчасова фармакопейна стаття – ТФС.

 

             Державні стандарти України містять:

            – вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону довкілля і вимоги до методів випробуваннь цих показників;

          – вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні норми

і правила;

          – метрологічні норми, правила та положення, котрі забезпечують технічну

єдність під час розробки, виготовлення, застосування продукції.

         Обов’язкові вимоги Держстандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність котрих поширюється дія стандартів.

        Рекомендовані вимоги Держстандартів є обов’язковими для виконання, якщо:

       – це передбачено чинними актами законодавства;

       – ці вимоги включено до договорів на розробку, виготовлення та поставку продукції;

       – виробником ( постачальником ) продукції документально заявлено про

відповідність продукції цим стандартам.

     Позначення Держстандартів: індекс (ДСТУ), реєстраційний номер, при-

своєний стандарту при затвердженні і відокремлені тире дві останні цифри року затвердження.

             Структурні елементи стандарту: титульний лист, передмова, зміст, назва, галузь використання, нормативні посилання, визначення, позначення і скорочення, вимоги, додаток, бібліографічні дані.

Структурні елементи, за винятком “титульний лист”, “передмова”, “назва”,

“вимоги” наводять за необхідністю залежно від специфіки об’єкта, що стандартизують.

 

             Галузеві стандарти  розробляють на продукцію (послуги і т.д.) в разі відсутності Держстандартів України або в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють Держстандартів.

        Обов’язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, організаціями, установами сфери управління органу, який їх затвердив.

         Підприємства, організації, установи, які не належать до сфери управління органу, який затвердив галузеві стандарти, але які користуються ними під час виробництва та поставок продукції, повинні дотримуватися обов’язкових вимог галузевих стандартів.

         Позначення галузевих стандартів: індекс (ГСТУ), умовне позначення міністерства (відомства), реєстраційного номера, що надається у порядку, встановленому у міністерстві (відомстві) і відокремлені тире дві останні цифри року затвердження стандарту ( наприклад, ГСТУ 21 216-94).

 

         Технічні умови (ТУ) – нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (виробником, розробником ) і споживачем ( замовником ) продукції, для якої відсутні державні та галузеві стандарти.

 

         Технічні умови розробляють у випадках:

           за відсутності ДСТУ і ГСТУ на продукцію, що розроляється, послуги або за необхідністю конкретизації їхніх вимог;

          за необхідністю доповнення та (або) посилення вимог, норм та правил

чинних стандартів на дану продукцію.

          ТУ розробляють на: один конкретний вибір, матеріал, речовину, послугу; декілька конкретних виборів, матеріалів, речовин, групу послуг (групові технічні умови).                    

         Термін введення в дію ТУ встановлює підприємство-розробник.

За погодженням із замовником допускається не обмежувати термін дії ТУ. Тоді на титульній стороні пишуть: “Без обмежень терміну дії”.

          Позначення ТУ, що розробляються підприємствами ( організаціями), які мають відомчу підпорядкованість, проводиться за правилами, встановленим міністерством (відомством). Інші підприємства ( організації ) надають позначення ТУ відповідно до прийнятих ними правил.

         ТУ, як правило, повинні мати вступну частину ( галузь застосовання ) та розділи, розміщені в такій послідовності:

– технічні вимоги;

– вимоги до техніки безпеки та охорони навколишнього середовища;

– правила приймання;

– методи контролю;

– транспортування

– зберігання;

– вказівки з експлуатації;

– гарантії виробника.

 

          Стандарти підприємства  розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві.

           Вони розроляються на підприємстві, затверджуються службовцем, якому надано на це прав, підписом під словами ЗАТВЕРДЖЕНО на титульному листі стандарту або наказом з датою надання стандарту підприємства чинності. Цей стандарт не реєструється в органах Держстандарту України.

 

           Об’єктами стандартизації на підприємстві є:

 

           – загальні функції організації та виконання робіт для забезпечення якості продукції, формування та удосконалення  системи якості;

         – функції управління та забезпечення діяльності підприємства;

          – продукція ( напівфабрикати, матеріали, деталі, комплектуючі вироби тощо);

          – процеси виробничого циклу;

          – технологічне оснащення  та іструмент, які виробляють та застосовують на даному пі-

дприємстві.

         На продукцію, призначену для самостійної поставки, СТП не розробляють.

         Позначення СТП: індекс (СТП), реєстраційний номер і відокремлені тире дві останні цифри року затвердження.

         Побудова, виклад, офоормлення СТП – згідно з ДСТУ.

 

        Фармакопейна стаття (ФС)  встановлюється тільки на лікарські засоби і рослинну сировину, які застосовуються безпосередньо як лікарські засоби серійного виробництва, а також на загальні методи фізико-хімічного, хімічного і біологічного аналізу й інші загальні вимоги і норми на лікарські засоби.

      

       Тимчасова фармакопейна стаття (ТФС) встановлюється на перші промислові (настановчі) серії нових лікарських засобів.

    ФС та ТФС, як і фармакопея, мають силу державних стандартів і затверджуються МОЗ України. ФС повинна переглядатися не рідше 1 разу у 5 років. ТФС діє 3 роки або менше, тобто поки не буде відпрацьовано препарат для промислового виробництва.

       Позначення їх включає: індекс МОЗ України ( 42-У), реєстраційний номер, рік затвердження або перегляду статті.Наприклад, ФС – 42-У-1473-8О.

 

                             Порядок розробки НТД на лікарський засіб

 

          Розробці НТД передують експериментальні дослідження з кожного розділу ФС (ТФС).

         ФС або ТФС у відповідності з ДСТУ повинні мати таку структуру та зміст: у заголовку послідовно наводять найменування препарату на латинській та українській мовах, а також хімічну назву ( для індивідуальної хімічної речовини). Далі йдуть синоніми.

                   Після назв пишуть структурну формулу препарату, нижче – емпіричну формулу   ( брутто формулу)  і молекулярну масу. Далі йдуть розділи, які містять вимоги до якості його     упаковки та зберігання.

 

                              Реєстрація виробів медичного призначення

 

        Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9.11. 2004 р. № 1497 “ Про затвердження порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення” всі виготовлені в Україні та імпортовані медичні вироби підлягають державній реєстрації, яка проводиться Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення.

           Державна реєстрація медичних виробів проводиться на підставі заяви та відповідного пакета документів, поданих заявником, який несе відповідальність за виробництво, безпеку, якість та ефективність медичних виробів.

         У заяві подаються такі відомості:

        – назва медичного виробу (українською та англійською мовами), номер згідно з каталогом;

        – найменування заявника (країна реєстрації заявника, адреса, телефон, телефакс, електронна адреса);

       – якщо заявник не є виробником, разом із заявою подається документ, що підтверджує його повноваження на державну реєстрацію від імені виробника із зазначенням найменування отримувача свідоцтва про державну реєстрацію та його власника;

        – найменування виробника (країна реєстрації виробника,  адреса, телефон, телефакс,  електронна адреса);

       – клас безпеки медичних виробів залежно від ступеню потенційного ризику застосування (є 4 класи безпеки: I, П а, П б,Ш ). Клас безпеки декларується заявником і підтверджується результатами технічної експертизи);

        -код згідно з УКТ ЗЕД та інші.

        До заяви додаються:

         – настанови ( інструкція) з експлуатації ( застосування) МВ;

         – сертифікат походження медичних виробів;

         – сертифікат відповідності МВ вимогам якості та безпеки для здоров’я людини;

         – копії нормативних документів, інформація щодо стандартів, нормативної бази, на підставі яких виготовляються медичні вироби;

         – матеріали щодо визначення класу безпеки медичних виробів залежно від ступеню потенційного ризику застосування, а також матеріали їх доклінічного та клінічного вивчення та (або) випробування;

         – каталог медичних виробів;

         – висновок за результатами державної метрологічної атестації – для засобів вимірювальної техніки;

          – етикетка або зразок маркування медичних виробів;

          – копія документа про реєстрацію заявника;

          – документ про сплату реєстраційного збору.

            Усі документи (оригінали або копії, завірені нотаріально чи органом, який  видав оригінал), подаються у 3-х примірниках з перекладом на українську мову.

             Служба розглядає матеріали протягом не більше 90 днів. Служба залучає експертні установи для проведення необхідних експертиз та випробуваннь МВ і видає заявникові відповідні направлення.

             Експертна установа за результатами експертизи складає протокол, який надсилається службі або вручається заявникові.

              На підставі висновків експертизи (випробувань) та рекомендацій дорадчого органу у сфері державної реєстрації Служба приймає рішення про реєстрацію медичних виробів або відмову в реєстрації, про що у 10-денний термін повідомляється заявник.

              На підставі рішення про державну реєстрацію медичні вироби включаються до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення, а заявнику видається свідоцтво про державну реєстрацію медичних виробів.

              Строк дії свідоцтва – до 5 років. По закінченні строку дії свідоцтва ввезення на територію України, реалізація та використання медичних виробів можливі тільки після їх перереєстрації. Заява про перереєстрацію МВ подається у порядку, встановленому для державної реєстрації , не раніше ніж за 120 і не пізніше ніж за 90 календарних днів до закінченні строку дії свідоцтва.

 

Джерела інформації

А –  Основні:

1.     Гридасов В.И., Оридорога Л.М., Винник Е.В.  Фармацевтическое и медицинское товароведение / Пособие для студентов. – Харьков, 2000. – 204 с.

2.     Гридасов В.І., Винник О.В., Оридорога Л.М. Фармацевтичне товарознавство. – Харків, 2002. – 171 с.

3.     Дем’яненко В.Г. Медичне та фармацевтичне товарознавство: практикум, 2010р

4.     Медичне і фармацевтичне товарознавство: товари аптечного асотрименту.Навч.пос. для фарм. фак-в ВМНЗ III-IVр.а: Рекомендовано ЦМК МОЗ – Громовик Б.П. 2010

5.     Гридасов В.И., Оридорога Л.М., Винник Е.В.  Фармацевтическое и медицинское товароведение / Пособие для студентов. – Харьков, 2000. – 204 с.

6.     Гридасов В.І., Винник О.В., Оридорога Л.М. Фармацевтичне товарознавство. – Харків, 2002. – 171 с.

7.     В – Додаткові:

8.     Компендиум: Лекарственные препараты / Под. Ред. проф. В.Н.Коваленко, проф. А.П.Викторова. – К.: МОРІОН, 2004. – 1536 с.

9.     Наказ МОЗ України від 30.10.2002 р. № 391 “Про затвердження Порядку проведення сертифікації виробництва лікарських засобів”.

10.                       Постанова Кабінету Міністрів України від 09.11.2004 р. № 1497 „Про затвердження порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення”.

11.                       Державна Фармакопея України.

12.                       Васильев А.Л. Стандартизация для всех. – М.: Изд-во стандартов, 1992.

13.                       Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність», 1998 р.

14.                       ДСТУ 2708-94 «Повірка засобів вимірювань» (Організація і порядок проведення).

15.                       Закон України „Про стандартизацію,”2001 р.

16.                        Закон України „Про підтвердження відповідності”, 2001 р.

17.                        Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація.- Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2002.- 560 с.

18.                       Положення про штрихове кодування товарів / Затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20.08.2002 р.№ 255

19.                       Постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.94 р. № 821 “Про Асоціацію Товарної Нумерації України “ЄАН-УКРАЇНА”.

20.                        www.ean.com.ua – oфіційний сайт   Асоціації Товарної Нумерації України “ЄАН-УКРАЇНА”

21.                       Марченко Р. В. “Стандартизація та сертифікація товарів та послуг в Україні” – К.: КНЕУ, 2001р., 125-130стр.