Home » Підготовка до практичного заняття №

Підготовка до практичного заняття №

27 Червня, 2024

Підготовка до практичного заняття №

ТЕМА:

Полімерні матеріали і пластичні маси у фармації.

Тара, закупорювальні засоби, пакувальні матеріали

В даний час полімерні матеріали та пластичні маси на їх основі широко застосовуються в народному господарстві та в охороні здоров’я.

Полімерні матеріали суттєво відрізняються від металів та їх сплавів тим що мають велику молекулярну масу.

Одержують їх з низькомолекулярних речовин – мономерів шляхом полімеризації та поліконденсації.

При полімеризації молекулярна маса одержаного полімеру дорівнює сумі молекулярних мас всіх мономерів а при поліконденсації вона менше суми мас вихідних компонентів тому що при цьому утворюються супутні низькомолекулярні сполуки. Таким чином. полімери – це речовини молекули яких складаються з багатьох елементарних ланцюгів однакової структури.

До полімерів які отримують методом полімеризації відносяться:

– полівінілхлорид;

– поліетилен поліпропілен та інші,

До полімерів, одержаних методом поліконденсації:

– поліефіри;

– поліуретани;

– епоксидні смоли тощо

Полімером є високомолекулярний білок, що входить у склад тваринних і рослинних клітин.

Для виготовлення марлі, алігніну також використовуються полімери природнього походження.

З полімерів отримують пластичні маси, які широко використовують при виготовленні різних інструментів для медичної практики.

За впливом на організм людини полімери поділяють на:

– біоінертні, які не розкладаються в організмі (наприклад, аеросил, бентоніти);

– біосумісні, які поступово розчиняються або розкладаються в організмі ( полівініловий спирт, полівінілпірролідон );

– біонесумісні, які негативно впливають на тканини організму ( поліантрацени, фенолформальдегіди);

– біоактивні, спрямованої дії ( вінілін ).

Біоінертні та біосумісні полімерні матеріали широко застосовуються як в аптечній, так і в заводській технології ліків.

Наприклад, водорозчинні ефіри целюлози ( МЦ, натрій-КМЦ)

Викорисмтовують як емульгатор і стабілізатор при приготуванні емульсій, суспензій, мазей, як зв’язуючий і розпушуючий засіб у виробництві таблеток. Водонерозчинні ефіри целюлози (оксипропілметилцелюлоза –ОПМЦ, етилцелюлоза – ЕЦ, ацетилфталілцелюлоза-АФЦ та інші) використовують найчастіше для покриття таблеток і гранул.

Полівініловий спирт та його ефіри використовують як емульгатор, загущувач і стабілізатор суспензій, пролонгуючий засіб, а в медичній практиці – як дезінтоксикаційний засіб при перитоніті, панкреатиті, холецистіті, при різних септичних станах.

Полівінілпірролідон – складова частина окремих таблеток, гранул, пролонгатор дії багатьох лікарських речовин.

Поліакрилова і поліметакрилова кислоти застосовують при виготовленні аерозолей, лікарських плівок, мазей, очних крапель, мікрокапсул тощо.

Твіни ( моноефіри поліоксиетильованого сорбітану і вищих жирних кислот ) – при виготовленні мазей, емульсій, суспензій, як солюбілізатор.. Бентоніти-при виготовленні мазей, емульсій, таблеток, гранул.

Аеросили-для стабілізації суспензій, при виробництві таблеток, для усунення несумісностей в порошках.

Поліетилен високого тиску – для виготовлення пакетів, флаконів, банок, шприц-тюбіків, крапельниць для очних крапель тощо.

Поліетилен низького типу – предметів догляду за хворими, упаковки ліків тощо.

Поліпропілен –для виготовлення плівки, труб, ємкостей для аерозолей, банок для мазей.

Полівінілхлорид (ПВХ)– для виготовлення контурної упаковки коміркового типу “ Сервак”.

Полікарбонати застосовують при виготовленні фільтрів для крові, очних крапель, шприців, зубних процесів, закупорювального і пакувального матеріалу. На основі полісахаридів створені плівки для лікування деяких форм парадонтиту.

З гідрооксиетилкрохмалю виготовляють плазмозаміщуючий колоїдний препарат, який називається рефортаном і містить 6% цього препарату в ізотонічному розчині натрію хлориду. Лікарський препарат під назвою рефортан плюс містить 10% препарату. Інший плазмозаміщуючий препарат – стабізол вміщує 6% гідрооксиетильованого крохмалю в 0,9% розчині натрію хлориду. Розчин Рінгера-Локка ( Медфарм) містить натрію гідрокарбонату,калію і кальцію хлориду по 0,2 г/л, натрію хлориду 9 г/л і 1 г/л декстрози.

Біоактивні (полімери спрямованої біологічної дії) застосовують як фармакологічні (терапевтичні) препарати у вигляді ліків або компонентів лікарських форм.

Найбільш загальними властивостями полімерів є розчинність у воді, водно-сольових розчинах, у біологічних середовищах (шлунковий і кишковий сік, лімфа, плазма).

За допомогою полімерів можна:

– на більш тривалий час затримувати ліки в організмі, тобто пролонгувати їх дію;

– направляти ліки у визначені органи і тканини;

– отримувати такі лікарські форми речовин, у яких раніше вони не могли застосовуватися (речовини перевести в розчинні або, навпаки, ін’єкційні препарати перетворити в пероральні, порошки – в ін’єкційні тощо).

Найчастіше водорозчинні високомолекулярні речовини застосовують як крово- або плазмозамінники.

Кровозамінники ( поліглюкін, ПВП, полівініловий спирт).

За лікувальними функціями ділять на:

– протишокові;

– дезінтоксикаційні;

– препарати парентерального харчування.

Як препарати протишокової дії застосовують полімери з молекулярною масою 30 000-60 000, що забезпечує їх тривале перебування в організмі. Дезінтоксикаційні ефективні при порівняно низькій молекулярній масі (10 000-20 000), тому що вони повинні швидко виводитися з організму і виводити токсичні речовини. Препарати парентерального харчування в організмі розщеплюються й асимілюються, тому молекулярна маса не має значення.

Впровадження нових допоміжних речовин на основі полімерів сприяло вдосконаленню технології традиційних лікарських форм ( таблеток, мазей, крапель тощо), і розробці нових лікарських форм з модульованим вивільненням лікарських речовин або з ціленаправленою доставкою їх у хворий орган, тканину чи клітину.

До них відносяться: мікрокапсули, спансули ( капсули-ретард), імобілізовані препарати, таблетки пролонгованої дії типу “дуплекс”, “ретард”, “дурула”, терапевтичні системи для орального, трансдермального, ректального, парентерального застосування та інші,

На основі полімерів одержують пластичні маси.

Пластичні маси – це полімерні матеріали та їх композиції з органічними та неорганічними речовинами, які здатні при певних умовах переходити в пластичний стан і приймати задану форму.

До полімерів, з яких отримують пластичні маси з метою їх використання в медичній практиці, ставиться ряд вимог, а саме:

– вони повинні бути хімічно стійкими;

– вміщувати мінімальну кількість низькомолекулярних домішок, стабілізаторів, каталізаторів та інших речовин;

– повинні витримувати теплову, хімічну чи радіаційну стерилізацію;

– повинні бути без запаху;

– бути інертними по відношенню до лікарських засобів, які перебувають в контакті з полімерним матеріалом.

До складу пластичної маси, як правило, входять:

– сполучна основа – смоли, ефіри целюлози, каучуки і т.д.;

– наповнювачі –азбест, відходи бавовни, дерев’яне борошно тощо (їх вводять з метою збільшення механічної міцності та здешевлення виробів);

– пластифікатори і барвники – пластифікатори для збільшення пластичності,

– барвники для надання пластмасі потрібного забарвлення.

Синтетична смола, яка є основною речовиною в пластмасі, поділяється на термопластичну і термореактивну

До термопластичних належать смоли, які зберігають здібність плавитися при повторному нагріванні і тверднути при охолодженні. Термореактивні смоли трердіють при підвищеній температурі і переходять в неплавкий і нерозчинний стан, тобто є необерненими.

Отримують пластичні маси шляхом переробки полімерних матеріалів, які здатні при порівняно невисокій температурі приймати в’язкотекучий стан. Для переробки вихідний матеріал застосовують у вигляді готових композицій: прес-порошків на основі термореактивних смол; таблеток і гранул – з термопластичних матеріалів.

Основні методи переробки:

– пресування (формування, цим методом отримують штучну шкіру);

– лиття під тиском (пластмасові шприци, пробки);

– витискання через калібровані отвори (трубки, стержні з пластмас і гуми. Цей метод називають екструзією).

Деякі пластмаси отримують методом склеювання і зварювання.

Пластичні маси класифікують за такими ознаками:

– природа зв’язуючої речовини;

– тип хімічних реакцій, що лежать в основі отримання синтетичних смол;

– фізико-хімічні властивості речовин;

– реакція пластмас на нагрівання;

– характер макроструктури.

За природою зв’язуючої речовини пластичні маси поділяють на:

– пластмаси на основі хімічно модифікованих природних полімерів (галаліт –на основі протеїнопластів, целулоїд – целопластів);

– пластмаси на основі продуктів поліконденсації (фенопласти, амінопласти);

– пластмаси на основі продуктів полімеризації (вінілпласти, акрипласти);

– пластмаси на основі природних і нафтових асфальтів та смол

(бітумінопласти).

За типом хімічних реакцій пластмаси ділять на:

– пластмаси на основі полімеризаційних смол;

– пластмаси на основі поліконденсаційних смол.

За фізико-хімічними властивостями пластмаси умовно ділять на:

– жорсткі (амінопласти, полістирол);

– напівжорсткі (поліетилен, поліпропілен);

– м’які (пінополіуретан, полівінілхлоридний пластикат).

За реакцією на нагрівання пластмаси ділять на термопластичні та термореактивні. Термопластичні, як і синтетичні смоли, при нагріванні переходять у пластичний стан без хімічних змін, а при охолодженні знову тверднуть. Їх можна пере-

робляти декілька разів (поліетилен, полістирол, целулоїд тощо). Термореактивні при нагріванні тільки на першій стадії переходять у пластичний стан, а при подальшому нагріванні зазнають хімічних перетворень, які призводять до втрати плавкості і розчинності ( фенопласти, амінопласти, ефіропласти).

ПОЛІМЕРНІ МАТЕРІАЛИ ТА ПЛАСТИЧНІ МАСИ У ФАРМАЦІЇ

Система інфузійна SFM

Зажим пупковий

Голки ін’єкційні «Луер»

Шприц інсулін-туберкуліновий 1 мл

Зонд дуоденальний.

Назогастральний зонд.

Шлунковий зонд.

Система гравіаційна для ентерального харчування.

Катетер урологічний чоловічий (зовнішній)

Сечоприймач дитячий, об’єм 100 мл.

Сечоприймач переносний, об’єм 75 мл.

Сечоприймач приліжковий, об’єм 100, 150, 200 мл.

Калоприймач відкритий.

Калоприймач закритий.

Ректальний зонд.

За характером макроструктури пластмаси ділять на:

– однорідні (виготовляють з чистих смол, іноді додаючи пластифікатори і барвники);

– неоднорідні або композиційні, які вміщують зв’язуючу речовину, наповнювачі, пластифікатори та інші компоненти.

Пластмаси також можуть бути однофазними, тобто гомогенними, коли полімер є основним компонентом, а всі інші розчинені в ньому, і багатофазними, або гетерогенними, коли всі інші компоненти дисперговані у полімері, тобто останній виконує роль дисперсійного середовища.

Пластичні маси широко застосовуються при виробництві медичних приладів, апаратів та інших виробів медичного призначення.

Зокрема, з целулоїду, який отримують з нітроцелюлози, камфори і етилового спирту, виготовляють оправи і футляри для окулярів.

З полівінілхлоридного пластикату виготовляють підкладну і компресну клейонку, катетери, дренажі.

Катетер пупковий (NEW)

Катетер Нелатона

Катетер Фолея.

З капрону – капронові нитки як шовний хірургічний матеріал, різні деталі до медичного обладнання.

З ефірів акрилової кислоти отримують прозору, як скло, пластмасу, яку називають плексиглазом.

Дзеркало гінекологічне по Куско з ручним фіксатором

Дзеркало гінекологічне по Куско з гвинтовим фіксатором

Акрилати, які отримують при полімеризації акрилової та метакрилової кислот, застосовують для виготовлення різних видів зубних, щелепних, лицевих і очних протезів.

З пластмаси АКР- 7 виготовляють штучні очі, які на відміну від скляних і фарфорових, не б’ються, добре піддаються обробці, що забезпечує припасування протезу без зайвих пластичних операцій

З фторопласту-4 (похідне етилену, в якому атоми водню заміщені на атом фтору) виготовляють клапани серця та деталі для слухового апарату.

З фенопластів – корпуси тонометрів і сфігмоманометрів, деталі електромедичних апаратів.

Подальший розвиток пластмасової промисловості відкриє нові можливості використання пластмас для виробництва виробів медичного призначення.

Полімерні матеріали ввійшли в наш побут настільки, що зараз немає жодної галузі народного господарства, в якій би вони не «працювали», і виробництво їх з кожним роком зростає.

Розвиток виробництва пластичних мас, синтетичних і штучних волокон, синтетичного каучуку і шкіри, захисних покриттів, клеїв та інших матеріалів на основі полімерів стало одним із найважливіших напрямів.

Бурхливі темпи розвитку цієї галузі промисловості в усьому світі пов’язані з тим, що серед існуючих матеріалів пластмаси вже вийшли на друге місце за обсягом виробництва, поступаючись тільки металам.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІМЕРІВ І ПЛАСТМАС НА ЇХ ОСНОВІ

Полімерами називають речовини, молекули яких складаються з багатьох елементарних ланцюгів однакової структури.

Ці елементарні ланцюги сполучені між собою ковалентними зв’язками в довгі ланцюги різноманітної будови (лінійні, розгалужені) або ж утворюють жорсткі й пластичні просторові решітки. Молекули полімерних з’єднань, що складаються з великої кількості елементарних ланок, називають макромолекулами. І

Полімери дуже неоднорідні за своїм складом, методами одержання і властивостями. Ця обставина й обумовила швидке впровадження їх у різні галузі, зокрема в медичну і фармацевтичну.

Пошук нових допоміжних речовин і матеріалів, розробка нових лікарських форм і виробів фармацевтичного призначення спрямовані на:

— підвищення якості ліків;

— поліпшення їх зовнішнього вигляду;

— забезпечення стабільності в процесі зберігання.

Полімери прямо або опосередковано вступають у контакт з організмом.

За впливом на організм вирізняють полімерні матеріали:

> біоінертні, що не разкладаються в організмі (кремній, органічні полімери, поліолефіни, полікарбонат та ін.);

> біосумісні, що поступово розчиняються або деструктують в організмі (полівініловий спирт, полівінілпіролідон, поліакрил-аміди й ін.);

> біонесумісні, що спричиняють ушкодження тканин організму (поліантрацени, деякі поліаміди, фенолформальдегіди тощо);

> біоактивні, спрямованої дії (полімерні лікарські речовини).

Біоінертні та біосумісні полімерні матеріали дедалі частіше використовуються в технології виготовлення таких ліків:

— мазевих і супозиторних основ (рідкі й тверді поліети-леноксиди, водорозчинні ефіри целюлози);

— загусників для одержання розчинів пролонгованої дії (полівініловий спирт, полівінілпіролідон, водорозчинні ефіри целюлози);

— емульгаторів і солюбилізаторів (твіни, модифіковані аеросили: етасил та ін.);

— плівкоутворювачі для таблеток (водорозчинні ефіри целюлози, сополімери акрилової та метакрилової кислот тощо).

Упровадження в медичну практику нових допоміжних речовин класу полімерів відіграло велику роль у технології ліків та створенні нових лікарських форм, таких як макро-капсули, аерозолі, лікувальна жувальна гумка, очні лікарські плівки й т. п.

У ряді випадків використовують сполуки, що розчиняються (з неоднаковою швидкістю) як у лужному, так і в кислому середовищах, але не розчиняються в нейтральному середовищі.

Нові допоміжні речовини класу полімерів сприяли вдосконаленню технології, підвищенню якості й ефективності біологічної доступності традиційних лікарських форм — таблеток, мазей, супозиторіїв, екстрактів, очних крапель і т. п.

Таблетки з використанням пористих іонообмінних смол застосовують для пролонгування дії деяких ліків, які вводять перорально.

Розроблено методи створення таблеток із багатошаровим полімерним покриттям.

Біоінертні полімери широко використовуються також у вигляді таропакувальних і закупорювальних засобів для медикаментів.

Прикладом біоактивних полімерів спрямованої дії слугують вінілін і бальзам Шостаковського (полівінілбутило-вий ефір). Здебільшого біоактивні полімери одержують шляхом хімічного зв’язування біоінертних або біосумісних полімерів з лікарськими речовинами — антибіотиками, сульфаніламідами, алкалоїдами, антитромбогенними речовинами.

Як полімерні матеріали найчастіше використовують: полівініловий спирт, полівінілпіролідон, поліакриламіди, розчинну целюлозу й ін.

Основними типами пластмасових матеріалів є: поліетилен високого і низького тиску, блоковий і ударний полістирол, акрилонітрилбутадієнстирольний пластик, полівінілхло-ридна плівка, целофан і комбіновані матеріали. Критеріями оцінки досліджуваних марок пластмас для застосування у фармацевтичній практиці слугують санітарно-хімічні й токсикологічні дослідження, а також показники, що характеризують якість і цілісність препаратів.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАСТИЧНИХ МАС

В основу класифікації пластичних мас покладено такі ознаки:

> природу зв’язувальної речовини;

> тип хімічних реакцій, на основі яких одержують синтетичні смоли;

> фізико-механічні властивості речовини;

> реакцію пластмас на нагрівання (термічні властивості);

> характер макроструктури (однорідності).

За природою зв’язувальної речовини пластмаси поділяють на два класи:

— пластичні маси на основі синтетичних полімерів;

— пластичні маси на основі природних модифікованих (видозмінених) полімерів.

За типом хімічних реакцій, на основі яких одержують синтетичні смоли, пластмаси поділяють на дві групи:

— пластмаси на основі полімеризаційних смол, які одержують реакцією полімеризації, взаємодії ненасичених мономерів (полівінілхлорид, поліетилен, поліпропілен, фторо-пласти);

— пластмаси на основі поліконденсаційних смол, одержаних реакцією поліконденсації (фенопласти, амінопласти, поліаміди, поліефіри), взаємодії полімерів, що мають хімічно активні групи.

За фізико-механічними властивостями пластмаси умовно поділяють на:

– жорсткі (фенопласти, амінопласти, полістирол та ін.);

– напівжорсткі (поліетилен, поліпропілен, поліаміди);

– м’які (пінополіуретан, полівінілхлоридний пластикат та ін.).

За реакцією на нагрівання розрізняють термопластичні (термопласти) і термореактивні (реактопласти) пластмаси.

Термопластичні пластмаси при нагріванні розм’якшуються, а при охолодженні знову затвердівають, зберігаючи при цьому попередні властивості. Тому термопласти можна переробляти декілька разів.

До термопластів належать: поліетилен, поліпропілен, полістирол, полівінілхлорид, целулоїд та ін.

Термореактивними називають пластмаси, що розм’якшуються, переходять у в’язкотекучий стан лише в початковій стадії формування виробу і при подальшому нагріванні остаточно затвердівають, тобто переходять у неплавкий і нерозчинний стан.

До реактопластів відносять: фенопласти, амінопласти, ефіропласти й ін.

За характером макроструктури пластмаси поділяють на:

– однорідні (ненаповнені);

– неоднорідні (наповнені).

До складу однорідних пластмас входить одна зв’язувальна речовина, тобто їх виготовляють із чистих смол (іноді додають пластифікатори і барвники). До них відносять поліметилметакрилат, поліпропілен та ін.

Неоднорідні, або композиційні пластмаси містять зв’язувальну речовину, наповнювачі, пластифікатори й інші компоненти.

Залежно від типу наповнювача неоднорідні пластмаси розподіляють на:

– прес-порошкові;

– шаруваті;

– волокнисті;

– газонаповнені.

СКЛАД ПЛАСТИЧНИХ МАС ТА ВИМОГИ ДО ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

Пластичні маси складаються із декількох взаємо-сумісних і несумісних компонентів.

Як правило, до складу пластичної маси входять:

— сполучна основа (смоли, ефіри, целюлози, каучуки й ін.);

— наповнювачі (деревна мука, азбест, відходи бавовни тощо);

— пластифікатори і барвники.

Основною речовиною, що утворює пластмасу, є синтетична смола (полімери).

Для виробництва пластмас придатні два типи:

– смолгтер-мопластичні;

– термореактивні.

Пластичні маси можуть бути:

– однофазними (гомогенними);

– багатофазними (гетерогенними, композиційними) матеріалами.

У гомогенних пластмасах полімер є основним компонентом, що визначає властивості матеріалу. Інші компоненти розчинені в полімері.

У гетерогенних пластмасах полімер виконує функцію дисперсійного середовища (що зв’язує) стосовно диспергованих у ньому компонентів, що складають самостійні фази.

Методи переробки полімерних матеріалів засновані на їх здатності при порівняно високій температурі переходити у в’язко текучий стан. Для переробки вихідний матеріал беруть у вигляді готових композицій: прес-порошків і таблеток на основі термореактивних смол, гранул із термопластичних матеріалів.

Основними методами переробки є:

– пресування (формування);

– лиття під тиском;

– екструзія.

Переробка термопластичних матеріалів здійснюється переважно під тиском на спеціальних машинах, які називаються ливарними.

Деякі пластмаси можна склеювати і зварювати. Зварювання здійснюють звичайно термічними, ультразвуковими та іншими методами, а склеювання — за допомогою полімерних матеріалів (наприклад, епоксидних).

Основними вимогами до полімерів і матеріалів на їх основі, які використовують при виготовленні виробів медичного призначення, є:

> підвищена хімічна стійкість, що зумовлює стабільність виробів під впливом рідких середовищ, у тому числі стерилізаційних рідин;

> мінімальний вміст низькомолекулярних домішок, стабілізаторів, каталізаторів та інших добавок;

> відсутність запаху;

> здатність витримувати теплову (зокрема автоклавування), хімічну та радіаційну стерилізацію;

> забезпечувати стабільність складу рідких препаратів, що перебувають у контакті з полімерним матеріалом.

У фармацевтичній практиці полімери знаходять таке застосування:

— як таропакувальні засоби для медикаментів;

— як допоміжні речовини для створення різноманітних лікарських форм;

— як полімери спрямованої біологічної дії, а саме:

• кров і плазмозамінники; F

• пролонгатори;

• полімерні лікарські речовини.

Таропакувальні й пакувальні матеріали. Досягнення хімії полімерних сполук дозволили промисловості багатьох країн урізноманітнити асортимент високоякісних пластичних матеріалів, необхідних для запаковування фармацевтичних товарів.

Полімерні матеріали мають ряд переваг перед традиційними матеріалами, в які запаковують ліки, зокрема:

— легкість;

— можливість декоративного оформлення;

— низька вартість;

— привабливий товарний вигляд;

— зручність у користуванні ліками.

Розмаїття полімерних матеріалів, їх особливий хімічний склад, необхідність точних відомостей про поводження пластмас у контакті із запакованою продукцією — усе це потребує ретельних досліджень при доборі пакувального матеріалу для фармацевтичних препаратів. До якості упаковки теж ставляться особливі вимоги.

Віддаючи перевагу полімерній тарі для запаковування лікарських речовин, фармацевти зустрічаються з багатьма проблемами, серед яких першорядної уваги вимагають такі:

— процес старіння пластмас;

— проникність;

— адсорбція;

— хімічна міграція (переміщення);

— реактивність;

— кількісний ріст мікроорганізмів;

— можлива токсичність.

Ці проблеми можуть бути причиною зниження ефективності лікарських засобів або зробити їх непридатними для вживання.

Найбільш вивченими полімерами є представники класу поліолефінів (полімери, синтезовані полімеризацією аліфатичних безмежних вуглеводнів: поліетилен високого і низького тиску (поліпропілен), полістирол, полівінілхлорид і т. п.).

Добре зарекомендували себе комбіновані плівкові полімерні матеріали, тому що жодна з одинарних плівок не може задовольнити всі вимоги до складних лікарських засобів.

Допоміжні речовини для створення лікарських форм. Дедалі важливішого значення набуває використання синтетичних полімерів у створенні нових лікарських форм уже відомих терапевтичних засобів, а також як замінників воску, жирів і масел. Полімери використовують як безжирові основи пает, мазей і пластирів, а також для стабілізації розчинів, емульсій, суспензій.

Основними серед призначених для цього полімерів є поліетиленоксид (поліетиленгліколі), ПОЛІВІНІЛОЕИЙ спирт, полівінілпіролідон.

В експериментальних і пошукових роботах використовують також ряд похідних целюлози, гемо- і сополімери акриламіду, вінілпіролідрну, вінілового спирту, етиленоксиду й ін.

Серед допоміжних речовин у виробництві таблеток синтетичні полімери стають дедалі необхіднішими.

Широко відомі, наприклад, похідні целюлози, поліетилен-гліколю, полівінілового спирту та ін.

Відома можливість їх застосування для покриття таблеток, а також у ролі наповнювачів, що зв’язують речовини, які можуть спричинити розпад таблеток. У ряді випадків за ефективністю своєї дії синтетичні полімери перевершують природні високомолекулярні сполуки, такі як крохмаль та ін.

Останнім часом у нашій країні та за кордоном стали популярними таблетовані й дражовані лікарські форми з покриттям.

Покриття роблять з метою:

— захисту вмісту таблеток від впливу зовнішнього середовища (вологи, повітря, світла);

— захисту слизової оболонки шлунка від подразливої дії ліків;

— локалізації дії ліків;

— пролонгування дії ліків;

— маскування смаку і запаху лікарського препарату;

— поліпшення зовнішнього вигляду.

Найчастіше покриття необхідне для локалізації дії лікарської речовини в кишечнику (кишечнорозчинні покриття) і для захисту ліків від впливу зовнішнього середовища.

Полімери спрямованої біологічної дії. Роль полімерів у медицині, у фармацевтичному аспекті поки що невелика. До речовин, які вводяться в організм, а надто до таких, що повинні в розчиненому стані потрапити в кров, лімфу, у міжклітинні та клітинні порожнини і можуть досягти будь-якого органа, ставляться дуже жорсткі вимоги. Полімери застосовують як фармакологічні (терапевтичні) препарати у вигляді ліків або компонентів лікарських форм і композицій.

Найбільш загальною властивістю полімерів є їх розчинність:

— у воді;

— у водно-сольових розчинах;

—у біологічних (шлунковий і кишковий соки, лімфа, плазма) середовищах.

Переведення лікарських сполук у полімерний стан дозволяє:

– по-перше, затримати ліки в організмі, тобто пролонгувати їх дію;

– по-друге, направити ліки в певні органи і тканини;

– по-третє, одержати такі лікарські форми речовин, в яких раніше вони не існували, наприклад: лікарські речовини перевести в розчинні або навпаки — ін’єкційні препарати перетворити в пероральні, а ті, що застосовувалися як таблетки або порошки,— в ін’єкційні (ампульні).

Найбільш поширене застосування водорозчинних висо-комолекулярних речовин як крово- або плазмозамінників.

Кровозамінники за лікувальними функціями поділяють на три головні групи:

1) протишокові;

2) дезінтоксикаційні;

3) препарати парентерального застосування.

Відповідно відрізняються і вимоги до полімерних речовин. Як препарати протишокової дії можна використовувати полімери з достатньо високою молекулярною масою (оптимально ЗО 000—60 000), що забезпечує тривале перебування полімеру в організмі для відновлення гемодина-міки. ,

Цезінтоксикатори ефективні при порівняно низькій молекулярній масі (10 000—20 000), тому що вони повинні швидко виводитися з організму, виводячи токсичні речовини.

Для препаратів парантерального застосування цей показник не регламентується, тому що вони в організмі розщеплюються й асимілюються.

Пролонгатори. Дію ряду лікарських речовин можна подовжити, якщо їх розчиняти разом із полімерами. Як такі розчини використовують кровозамінники (поліглюкін, по-лівінілпіролідон, полівініловий спирт та ін.). Чим вище молекулярна маса полімеру, тим довше діють такі препарати. При цьому поліпшується розчинність і знижуються токсичність і побічна дія лікарських,речовин.

Пролонгуюча дія полімерів може бути посилена, якщо використовувати полімери, що мають функціональні групи, у цьому випадку можуть утворюватися тривкі сполуки типу комплексів або солей. Для їх одержання використовують полівінілпіролідон, крохмаль, полівініловий спирт, поліетиленгліколь і сополімери. Найбільш відомі комплекси полімерів з йодом, що мають високу бактерицидну активність. їх застосовують як у формі водяних розчинів, так і у вигляді гелів, плівок, ниток. Наприклад, препарат йодинол — 10 %-вий водяний розчин йодного комплексу полівінілового спирту — знайшов широке застосування в медицині й ветеринарії.

Полімерні лікарські речовини.

Біологічна активність, властивості терапевтичних препаратів притаманні також ряду полімерів, у структурі яких немає спеціально введених лікарських сполук. До таких полімерів можна віднести й плазмозамінники, оскільки вони так само виконують лікувальні функції (лікування шоку, опікової хвороби й т. ін.).

Полімери і сополімери з кислотними функціональними групами ефективні в боротьбі з вірусними захворюваннями. У цьому випадку функція полімерів полягає як у стимулюванні вироблення в організмі особливої захисної речовини білкової природи — інтерферону, так і в безпосередній інактивації вірусів. Як антивірусні та інтерферогенні препарати випробовуються полімери і сополімери насичених карбонових і сульфонових кислот, малеїнового ангідриду тощо.

Для синтезу полімерних лікарських препаратів можна використовувати практично будь-які водорозчинні полімери з функціональними групами (альдегідними, кислотними, амінними і т. п.), сополімери вінілпіролідону або вінілового спирту, окиснені або модифіковані іншим способом декстрини, крохмаль, целюлозу і т. д.

Поведінка полімерних лікарських сполук в організмі, їх ефективність, специфічність дії і можливості застосування вивчаються експериментальне на тваринах.

Полімери, що є ліками, наприклад, плазмозамінники або терапевтичні препарати, залишаються в організмі більш-менш тривалий час і зрештою виводяться в зміненому або деструктованому вигляді.

Полімери з молекулярною масою до 12 000 виводяться практично повністю за кілька годин.

ВИМОГИ ДО ЯКОСТІ ТОВАРІВ ІЗ ПЛАСТИЧНИХ МАС

До виробів із пластичних мас висуваються певні вимоги щодо вигляду і складу матеріалів, конструкції виробів, їх зовнішнього вигляду, якості оформлення.

У виробах із пластичних мас не припускаються такі дефекти: тріщини, недопресування, здуття, розводи, значні сторонні домішки, раковини, коробления, гострі грані й задирки. Поверхня виробів має відповідати вимогам стандарту і зразок-стандарту, затвердженим у встановленому порядку. Матеріали, з яких вони виготовлені, повинні бути нешкідливими.

На пластмаси, з яких виготовляються вироби, що вступають у контакт із тканинами організму, потрібен дозвіл Міністерства охорони здоров’я України.

МАРКУВАННЯ, ПАКУВАННЯ, УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ, СТЕРИЛІЗАЦІЯ

Маркування. На виробах із пластичних мас має бути товарний знак заводу-виготовлювача. Маркують їх у процесі формування або в інший спосіб.

Упаковка виробів із пластмас повинна містити такі дані:

– найменування заводу-виготовлювача і його товарний знак;

– найменування виробу;

– позначення стандарту;

– номер партії;

– номер упаковки;

– ціну;

– кількість виробів;

– штамп ВТК або особисте клеймо;

– дату виготовлення.

Пакування.

Упаковка пластмасових виробів має велике значення для збереження якості при транспортуванні і зберіганні. Погано запаковані вироби можуть бути розбиті, забруднені, подряпані, деформовані, їх запаковують за видами й розмірами в картонні коробки, паперові пачки або стандартні коробки з гладкого чи гофрованого картону. У контейнерах або ящиках між пачками і коробками ставлять прокладки, що запобігають пошкодженню виробів.

Таблиця: Асортимент і сфера застосування полімерних матеріалів, дозволених для виготовлення виробів фармацевтичного призначення

№

з/п

Найменування матеріалі

Сфера застосування

ЕФІРИ ЦЕЛЮЛОЗИ

Метилцелюлоза водорозчинна

Згущувач і стабілізатор основ мазей і лініментів, емульгатор і стабілізатор при готуванні рідких емульсій і суспензій, диспергуючий агент і покриття для пілюль і таблеток, стабілізатор і пролонгатор дії лікарських речовин в очних краплях

Натрійкарбо-ксиметилцелю-лоза

Пролонгатор дії лікарських речовин в очних краплях та ін’єкційних розчинах, емульгатор, стабілізатор і формоутворювач в мазях і емульсіях, що зв’язувальний і розпушувальний засіб у виробництві таблеток

Оксипропілме-тилцелюлоза

Плівкове покриття твердих лікарських форм (марки 15), емульгатор у медичних аерозолях (марки 50А і 50В), зв’язуючий компонент у виробництві таблеток (марки 100)

Етилцелюлоза

При конструюванні лікарських форм: у технології виготовлення таблеток (щоб маскувати неприємний смак), водозмивних бактерицидних плівок

Ацетилцелюлоза

Сполучна речовина у виробництві таблеток; покриття таблеток

Ацетилфталил-целюлоза

Покриття для кишково-розчинних таблеток і гранул

ПОЛІМЕРИ І СОПОЛІМЕРИ ВІНІЛАЦЕТАТУ

Полівініловий спирт і його препарати

Використовуються як дезінтоксикаційний засіб: при перитоніті, непрохідності кишечника, панкреатиті, холециститі, ураженнях печінки, різноманітних септичних станах, опіках і сепсисі, У технології виготовлення ліків — емульгатор, згущувач і стабілізатор суспензій, пролонгатор дії лікарських речовин, плівкоутворювач для капсул і таблеток, компонент мазевих основ

Полівініл-ацетат

Захисні колоїди і поверхнево-активні речовини для виготовлення емульсій та суспензій гідрофобних полімерних органічних матеріалів

Полі-N-вінілпіролідон

Компонент різних ліків у вигляді драже, таблеток і капсул. Стабілізуюча емульсія і суспензія, пролонгатор дії багатьох лікарських речовин

ПОЛІМЕРИ І СОПОЛІМЕРИ АКРИЛОВОЇ І METАКРИЛОВОЇ КИСЛОТ

Поліакрилова (ПАК) і полі-метакрилова кислоти

Для виготовлення аерозолей, плівок лікарських, мазей, рідких пластирів (клею шкірного), очних крапель, таблеток, мікрокапсул, суспензій, емульсій

ПОЛІМЕРИ І СОПОЛІМЕРИ АКРИЛАМІДУ

Поліакряламід (ПАА)

Матриця-носій лікарських речовин для одержання плівок, пролонгатор дії очних крапель і анестезуючих та знеболювальних лікарських речовин; для іммобілізації біопрепаратів (ферментів, гормонів); у виробництві таблеток

ПОЛІМЕРИ І СОПОЛІМЕРИ ОКИСУ ЕТИЛЕНУ ТА ЇХ ПОХІДНИХ

Твіни (моноефі-ри поліоксиети-льованого сор-бітану і вищих жирних кислот)

Для створення мазей, емульсій, суспензій, аерозолей, таблетованих лікарських форм, твердих дисперсних систем

КРЕМНІЙОРГАНІЧНІ ПОЛІМЕРИ (СИЛІКОНИ)

Кремнійорга-нічні рідини

Компонент основ захисних і лікувальних мазей, піногасників у деяких технологічних і аналітичних процесах (наприклад, розпарювання екстрактів лікарських рослин)

НЕОРГАНІЧНІ ПОЛІМЕРИ

Бентоніти

При виготовленні багатьох лікарських форм: мазей, таблеток, гранул, пілюль, емульсій, зубних паст

Аеросили

Для стабілізації суспензій, масляних лініментів, гелів. Як допоміжні речовини у виробництві таблеток, порошків, екстрактів, супозиторіїв, пілюль

ПОЛІОЛЕФІНИ

Поліетилен високого тиску (ПЕ в. т.)

Для виготовлення поліетиленових пакетів, флаконів, банок, призначених для розфасовування порошкоподібних і рідких лікарських засобів. Шприц-тюбики — для тривалого зберігання ін’єкційних розчинів. Тюбик-крапельниці — для тривалого зберігання розчинів очних крапель

Поліетилен низького тиску (ПЕ н. т.)

Застосовується мало, але в перспективі — для виготовлення банок, пробірок, флаконів для таблеток, Порошків, мазей і рідких лікарських засобів (більш термостійкий у порівнянні з ПЕ в, т.).

Поліпропілен (ПП)

Плівка, листи, плити, труби, об’ємні вироби: сулії, флакони, тюбики, ємкості для аерозолей, пробірки, коробки, банки для мазей і паст, коробки і банки для таблеток, драже, гранул і порошків, пробірки для таблеток і драже

Полі-4-метил-пентен-1 (темплен)

Плівки для контурної упаковки, коробки, стаканчики, пробірки, тара для лікарських засобів

Полізобутилен

Герметизуючий засіб

ПОЛІВІНІЛХЛОРИД

Полівінілхлорид

Для виготовлення контурної упаковки коміркового типу «Сервак», для пакування таблеток, драже і супозиторіїв в умовах промислового виробництва

Сополімери вінілхлориду

Для пакування готових лікарських форм: порошків, таблеток, гранул, рідин

ПОЛІКАРБОНАТИ

Полікарбонати

Для виготовлення чашок Петрі, фільтрів для крові, різноманітних інструментів, очних лінз, шприців, зубних протезів, закупорювального і пакувального матеріалу, флаконів, сулій, банок, коробок, пакетів

Зберігання.

Незапаковані й запаковані вироби із пластмас слід зберігати в сухих закритих приміщеннях.

Сирість у приміщенні іноді призводить до втрати блиску пластмасової поверхні. Шкідливий вплив підвищеної температури прискорює процес старіння пластмаси. Крім того, у приміщеннях із високою температурою вироби з пластифікованих термопластів (полівінілхлорид) можуть злипатися. А вироби із таких пластмас, як целулоїд або полівінілхлорид, при зниженій температурі стають крихкими і легко ламаються. Зберігання виробів при світлі часто призводить до зміни кольору пластмаси. Рекомендується тримати їх у закритих приміщеннях з температурою 10—15 °С і відносною вологістю повітря 55—70 %.

Стерилізація.

Упровадження в медичну промисловість нових матеріалів і пакувальних засобів, нових синтетичних препаратів, що не витримують ні хімічних, ні термічних способів обробки, найбільш прийнятною робить променеву стерилізацію.

Для стерилізації медичних виробів із полімерних матеріалів вдаються переважно до радіаційного методу, адже він як промисловий метод:

— високоефективний;

— забезпечує знищення мікроорганізмів;

— дозволяє стерилізувати продукцію в упаковці і навіть у транспортній тарі;

— уможливлює повну автоматизацію процесів стерилізації;

— має високу продуктивність.

Види тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів, які застосовуються при виробництві готових лікарських форм:

Лікарська форма

Тара

Первинна

Вторинна

Транспортна

Порошки, гранули

Банки скляні, закриті гвинтовою кришкою

Картонна пачка з інструкцією

Коробка з гофрованого картону Ящик дерев’яний

Таблетки, драже.

Пакет поліетиленовий Блістерна упаковка

Банки скляні з гвинтовою кришкою.

Картонна коробка з етикеткою або інструкцією.

Картонна пачка з інструкцією.

Картонна коробка

Ящик дерев’яний

Рідкі лікарські форми (лініменти, суспензії, емульсії, розчини)

Флакони або банки скляні з гвинтовою кришкою та етикеткою

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем

Картонна коробка. Ящик дерев’яний

Рідкі лікарські форми (екстракти, настоянки)

Флакони скляні з корком, крапельницею, гвинтовою кришкою, етикеткою

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем

Картонна коробка. Ящик дерев’яний

Очні краплі

Флакони скляні з кришкою-крапельницею, полімерна упаковка з етикеткою

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем

Картонна коробка

Ін’єкційні розчини

Ампули з написом, полімерні упаковки. Флакони з гумовою пробкою та алюмінієвим ковпачком, з етикеткою

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем

Картонна коробка

М’які лікарські форми (капсули)

Банки скляні, полімерна упаковка або фольга

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем, етикеткою

Картонна коробка

М’які лікарські форми (мазі)

Туби, закриті бушоном, з написом Баночки з кришкою, етикеткою

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем, етикеткою

Картонна коробка

Аерозолі

Пакети полімерні з написом.

Флакони або скляні балони, з клапаном або дозуючим пристроєм

Картонна коробка з інструкцією або листком-вкладишем, етикеткою

Картонна коробка

Ящик дерев’яний

Перев’язувальні засоби, (вата, бинти, перев’язувальні пакети, асептичні пов’язки, серветки, лейкопластир)

Пергамент, полімерні плівки, прогумована тканина, з написом , котушка (для лейкопластирів)

Картонні коробки

Мішки, папір

Картонна коробка

Мішки

ТАРА, ЗАКУПОРЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ І ПАКУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ТАРУ І УПАКОВКУ

Терміни «пакування», «запакування», «запаковування» означають комплекс заходів (або дій), необхідних для захисту продукції від впливу навколишнього середовища, від пошкодження і втрат, тобто для сприяння процесові товарообігу (транспортування, складування, зберігання, реалізації та застосування продукції).

«Тара» є елементом упаковки і являє собою виріб, призначений для розміщення в ньому продукції.

А «упаковкою» називають комплект (або набір) речей, до якого входять тара, пакувальні й допоміжні матеріали, що визначають технологічні та споживчі властивості запакованого Людукту. Наприклад, флакон — це тара; флакон з лікарським засобом із закупоркою й етикеткою — це упаковка.

Питання про створення власної пакувальної галузі в Україні дуже актуальне, тому що успішне його вирішення забезпечує життєздатність підприємств.

Без швидкого розвитку таропакувальної індустрії, що тільки-но зароджується в Україні, наша країна не може посісти гідне місце серед високорозвинених країн світу.

Таропакувальна індустрія сьогодні — це високоавтоматизо-ване виробництво сучасних, художньо оформлених, оригінальних упаковок, розробка і впровадження нових технологій, матеріалів.

В Україні розроблено ефективні технології переробки повторної полімерної сировини з поліпшеними фізико-ме-ханічними і технологічними властивостями.

Фармацевтична галузь є дуже специфічною, тому упаковка повинна бути відповідною до специфіки та призначення фармацевтичної продукції. Відтак і матеріали для її виготовлення слід обирати відповідним чином (www.kej.pl).

Встановлено, що критеріями якості фармацевтичної упаковки є:

— нешкідливість матеріалу, з якого вона виготовлена, і його сумісність з лікарським препаратом;

— здатність забезпечити неушкодженість фармацевтичної продукції;

— зручність у вжитку;

— стійкість до хімічних і фізичних впливів;

— наявність на ній достатньої інформації про лікарський препарат (назва, тип ліків, склад, номер партії, кількість, дозування, спосіб вживання, протипоказання, умови зберігання, дата випуску і т. д.);

— міцність і стійкість;

— світлонепроникність;

— бар’єрна стійкість до мікроорганізмів;

— забезпечення максимального часу зберігання лікарського препарату.

Завдання з розвитку вітчизняного ринку тари такі:

> розробка класифікації тари й упаковки з урахуванням

особливостей лікарських препаратів;

> дослідження стану і наявності тари й упаковки для сучасної фармацевтичної промисловості на вітчизняному ринку;

> порівняльний аналіз вітчизняного ринку тари й упаковки з ринками інших країн;

> пропозиції щодо поліпшення стану вітчизняного ринку тари й упаковки для фармацевтичної промисловості;

> розробка методик прогнозування потреби в тарі й упаковці для фармацевтичної промисловості;

> організаційно-економічні аспекти поліпшення вітчизняного ринку тари й упаковки для фармацевтичної промисловості.

Вирішення зазначених завдань може базуватися лише на результатах вивчення стану і перспектив розвитку вітчизняного ринку тари.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТАРИ

Залежно від фізико-хімічних, механічних та інших властивостей тара для пакування лікарських засобів та інших товарів медичного призначення класифікується за такими ознаками.

За функціональним призначенням вона буває:

– споживчою;

– транспортною.

Споживча тара — це тара для розфасування продукції; у ній товари надходять до споживача.

Транспортна тара — це тара, яка є самостійною транспортною одиницею або частиною більшої транспортної одиниці, у якій здійснюється транспортування продукції.

У свою чергу споживча тара поділяється на:

— первинну — таку, що має безпосередній контакт із продуктом;

— вторинну — таку, в яку вкладають первинну упаковку для її захисту, зручності користування, надання повнішої інформації про товар.

За кратністю обертання існує поділ на:

– разову (одноразового використання);

– багатократну (багаторазового використання).

За матеріалами тара поділяється на:

– скляну;

– металеву;

– полімерну;

– картонну;

– дерев’яну;

– комбіновану.

За конструктивними особливостями тара буває:

— споживча: штангласи, банки, пляшки, флакони, аерозольні балони, трубки, ампули, капсули, туби, конвалюти, пакети, пачки, коробки, пенали, пробірки, стаканчики, тюбики;

— транспортна: ящики, бочки, каністри, барабани, балони, мішки, лотки, бідони, кошики й ін. Транспортна тара, як свідчить перелік, має безліч видів. Крім того, вона може бути складаною, розбірною, відкритою і закритою, ґратчастою тощо.

За формою тара буває:

– циліндрична;

– конусна;

– круглого або овального перетину;

– чотиригранна;

– складної конфігурації.

За щільністю тара визначається як:

– жорстка;

– напівжорстка;

– м’яка.

За об’ємом — повна та номінальна.

За місткістю — мала, середня, велика.

За кольором — прозора, непрозора, біла, пофарбована.

За методом виробництва — видувна, ливарна, штампована, пресована, термоформована, клеєна і т.д.

Крім того, існує споживча тара для: рідких, твердих, пластичних, сипких, штучних та інших товарів.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Особливе місце серед багатьох видів упаковки і тари займають закупорювальні засоби.

Основним їх призначенням є забезпечення неушкодженості продукції, незалежно від змін зовнішніх умов. Особливістю закупорювальних засобів, виготовлених останнім часом, є їх функціональність, тобто вони можуть виконувати певну роль.

Закупорювальні засоби можна умовно класифікувати за різними ознаками.

За призначенням вони бувають:

— звичайні (багаторазове відкривання і закривання цієї тари, не пов’язане з помітними необоротними змінами);

— з контролем першого розкриття (перший відбір лікарських засобів або іншої продукції може відбутися лише після руйнації або необоротної зміни). Приклад — алюмінієва кришка К-4, що закорковується на різьбовій горловині склотари. Після цього ковпачок, що охоплює знизу буртик флакона, створює замкову частину, що і слугує для контролю першого розкриття: якщо вона ціла, споживач може бути впевнений, що упаковку не розкривали.

За конструктивними особливостями розрізняють:

— кришки (закріплюються і закривають отвір тари по зовнішньому периметру горловини);

— бушони (різновиди кришок, що нагвинчуються на туби);

— пробки (що вдавлюються або угвинчуються всередину горловини тари);

— закупорювальні засоби з додатковими функціональними пристроями, що призначені для розпилювання, дозування, намазування, розсіювання, закапування лікарських засобів).

За способами закріплення на тарі є закупорювальні засоби, що нагвинчуються, натягуються, закручуються, вставляються.

За матеріалами: скляні, пластмасові, гумові, металеві, коркові, комбіновані.

За видами ущільнення і матеріалами, які ущільнюють:

— з прокладками;

— з герметиками або еластичними матеріалами;

— такі, що закріплюються зварюванням або склеюванням.

За методом виробництва: виготовлені пресуванням, литтям, штампуванням, витягуванням та ін.

Широке застосування мають різноманітні закупорювальні засоби для утримування таблеток, драже, капсул від переміщення їх в упаковці (так звані пробки з амортизаторами).

Амортизаторами слугують «пелюстки», спірального типу пружини, сильфончики та інші конструкції.

ПАКУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Пакувальні матеріали служать для виготовлення тари й упаковки, а також для загортання, щільного укладання й амортизації з метою захисту продукції від ушкодження і втрат.

У зв’язку з розвитком синтезу нових пластичних мас особливого значення набули плівкові матеріали з полімерів. Серед них найбільш прогресивним є поліетилен, в якому вдало поєднується ряд фізико-хімічних властивостей із високими механічними показниками. Полівінілхлоридні плівки в комбінації з іншими матеріалами знаходять широке застосування для пакування лікарських засобів, особливо таблеток, драже, ампул у контурні коміркові упаковки. Дуже перспективними є багатошарові плівки з полімерів, алюмінієвої фольги і паперу.

Для групових і транспортних упаковок найбільше підходять термоусадочні плівки з поліетилену і сополімеру вініл- та вініліденхлориду.

Не втрачають своєї актуальності різні види паперу, картону для виготовлення пакетів, коробок тощо.

Переваги полімерних плівок перед традиційними матеріалами (папером) для виготовлення тари й упаковки визначаються поєднанням таких властивостей, як мала маса, здатність до зварювання, високі фізико-механічні показники, можливість варіювання фізико-хімічних характеристик із метою забезпечення оптимальних для кожного виду препарату або іншого товару умов пакування і зберігання.

Пакувальні матеріали класифікуються за такими ознаками:

За призначенням: для сипких, таблетованих, пластичних та інших лікарських засобів — при створенні споживчих упаковок, а також для штучних, сипких та інших групових і транспортних упаковок.

За матеріалами: полімерні, паперові, картонні, металеві (алюмінієва фольга) і комбіновані.

За видами: плівкові, листові, гофровані й ін.

За кількістю шарів: одношарові, багатошарові.

За методами виробництва: виготовлені розливанням, каландруванням, пресуванням і т. ін.

Серед пакувальних допоміжних матеріалів слід назвати стрічки гумовані (смужки паперу, покриті з одного боку клеєм), стрічки самоклейні (липкі), стрічки стяжні металеві та полімерні, дріт, шпагат тощо.

ВИМОГИ ДО ТАРИ, ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Вимоги до цієї групи товарів можна поділити на:

– загальні;

– спеціальні;

– санітарно-гігієнічні.

*Загальні вимоги, у свою чергу, умовно поділяють на:

– експлуатаційні;

– технологічні;

– споживчі.

Експлуатаційні вимоги обумовлюють цілість запакованої продукції. Вони передбачають її захист від механічних (міцність, еластичність і т. д.) та фізико-хімічних впливів (температура, вологість, світло, кисень і т. ін.).

Технологічні вимоги обумовлюють:

– найбільш раціональне виготовлення, зберігання і транспортування продукції;

– можливість застосування автоматичного обладнання для фасування й закупорювання;

– відповідні розміри, що забезпечують зручність у користуванні, компактність тощо.

Споживчі вимоги обумовлюють зручності в процесі збуту продукції, забезпечують її раціональне використання.

Упаковка повинна легко відкриватися і закриватися, уможливлювати легкий доступ до вмісту, незалежно від агрегатного стану речовини, і «перше розкриття», бути зовні красивою, інформативною і т. д.

*Спеціальні вимоги вказують на необхідні властивості тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів для конкретних видів продукції. Вони повинні мати:

– хімічну стійкість, хімічну й токсичну, індиферентність;

– непроникність для мікроорганізмів, газів і парів;

– не повинні додавати лікарським засобам стороннього смаку і запаху;

– мають забезпечувати герметичність при закупорюванні;

– створювати можливість відбору окремих порцій вмісту без його забруднення;

– піддаватися стерилізації;

– бути стійкими до миючих засобів, дозволених МОЗ України, тощо.

*Санітарно-гігієнічні вимоги.

Тара, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали використовуються для пакування продукції медичного призначення, яка вводиться в організм людини або контактує з ним, тому вони повинні забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

Матеріали для них повинні мати дозвіл на медичне застосування. Фізіологічна нешкідливість матеріалів може бути гарантована, якщо речовини, що виділяються з них, завдяки малій кількості не спричиняють негативного впливу на організм людини і практично не токсичні.

Виконання санітарно-гігієнічних вимог забезпечується, якщо матеріал упаковки не змінює якості продукції при старінні, не вступає в хімічні реакції з продукцією і не змінюється під її впливом.

Гігієнічна оцінка полімерних та інших матеріалів проводиться за допомогою санітарно-хімічних і токсикологічних досліджень.

ЗБЕРІГАННЯ ТАРИ, ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Особливі вимоги розроблено до зберігання тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів із скла, картону, паперу та пластичних мас. Їх необхідно зберігати і транспортувати тільки в упаковці, передбаченій НТД.

Тримати їх слід у сухих провітрюваних приміщеннях, захищаючи від впливу атмосферних опадів, прямих сонячних променів і механічного впливу.

Передбачено зберігання полімерної тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів на відстані не менше 1 м від опалювальних приладів.

Сирість у приміщеннях призводить до втрачання блиску поверхні, утворення цвілі та появи інших дефектів. Шкідливий вплив підвищеної температури прискорює процеси старіння полімерів. Крім того, у приміщеннях із підвищеною температурою вироби з пластифікованих полімерів можуть злипатися, а при зниженій температурі вони стають крихкими і легко ламаються.

Зберігання на світлі призводить до зміни забарвлення. Рекомендується тримати їх у приміщеннях з температурою 10—15 °С і відносною вологістю 55—70 %. У приміщеннях не повинно бути відкритого вогню, парів летких речовин, електроприладів, а вимикачі дозволяються в протипожежному виконанні.

Вироби зі скла, незважаючи на високу хімічну стійкість, при тривалому зберіганні у вологих умовах можуть піддаватися змінам внаслідок видужування окислів, що призводить до появи матових плям.

Дерев’яна, картонна і паперова тара боїться зволоження, тому температура в приміщенні повинна бути 18—20 °С, відносна вологість — 60—65 %. їх слід також захищати від джерел тепла, розміщати на відстані 50 см від них, залишаючи проходи шириною не менше 1 м. Не можна забувати і про заходи протипожежної безпеки.

Рулонні пакувальні матеріали слід зберігати у вертикальному положенні, не більше ніж у два ряди, й охороняти від вогню та сонячних променів.

Металеву тару необхідно зберігати так, щоб уникнути корозії.

На складах тару, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали необхідно розміщати за найменуваннями, матеріалами, кольором, розміром та іншими ознаками. На стелажах повинні бути трафарети для обліку їх реалізації.

СКЛО І КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

Скло і скляні вироби. Серед неметалевих матеріалів скло знаходить найбільше застосування у виготовленні медичних виробів, хіміко-лабораторного посуду.

Скло для медичних виробів можна розділити на такі групи:

— медичне;

— хіміко-лабораторне;

— оптичне;

— спеціальне.

Медичне скло виготовляється лише з тих сполук, що затверджені МОЗ і Державною фармакопеєю після відповідного апробування.

Відповідно до ДСТУ 19808-80 медичне скло буває:

– медичне нейтральне (НС-1, НС-2А, НС-2, НС-3);

– лужне (АБ-1), медичне тарне знебарвлене (МТЗ), оранжеве скло (ОС і ОС-1);

– хімічно- і термостійке (XT).

Нейтральне скло має високу хімічну і термічну стійкість, тому з нього виготовляють ампули, флакони для антибіотиків та крові, склянки для бактерійних препаратів, аерозольні балони тощо.

Лужне скло (АБ-1, МТЗ) йде на виготовлення всіх видів склотари, а також предметів догляду за хворими.

Лужне скло оранжевого кольору (ОС і ОС-1) має такі ж фізико-хімічні властивості, як і лужне безбарвне скло. Воно так само придатне для виготовлення склотари і спеціальних медичних виробів, що потребують світлозахисту.

Однією з основних вимог до медичного скла є категорична заборона на введення до їх складу оксидів важких металів, отрут, радіоактивних елементів та інших речовин, які могли б взаємодіяти із лікарськими й іншими речовинами. Тому сировинні матеріали не повинні містити миш’яку, сурми чи якихось інших шкідливих речовин.

Медичні вироби зі скла поділяють на:

— склотару;

— ампули;

— предмети догляду за хворими і деталі до цих предметів;

— дріт товарний (напівфабрикат).

Склотара класифікується за такими ознаками:

— видами — 0анки, флакони, пробірки, штангласи тощо;

— способом закупорювання — під скляну притерту пробку чи під гвинтову пластмасову кришку;

— складом скла — на вироби з нейтрального скла (марок НС-1, НС-2) і з лужного скла (марок АБ-1, МТ, ОС);

— кольором — із знебарвленого, матового і кольорового світлозахисного скла;

— розмірами й місткістю — від 5 до 2500 мл.

Виготовлення виробів із скла.

Скло виготовляють із матеріалів, яких багато у природі: кварцового піску, натрію гідрокарбонату, крейди тощо.

Виробництво скляних виробів відбувається в три етапи:

1) одержання скломаси (виготовлення скла);

2) формування виробів із неї;

3) обробка виробів.

Сировинні матеріали й одержання скломаси.

Сировинні матеріали для виготовлення скла умовно поділяють на дві категорії: основні й допоміжні.

Для одержання якісної скломаси та виробів із неї сировинні матеріали треба відповідним чином підготувати. Залежно від природи й виду вихідної речовини це можуть бути різноманітні операції: збагачення, сушіння, здрібнення й т. ін.

Варіння скломаси являє собою комплекс фізичних, хімічних та фізико-хімічних процесів. Скло варять у спеціальних печах при температурі 1350—1600 °С. Чим більше береться кварцового піску, тим вищі тугоплавкість і термостійкість отриманого скла. Від того, як готується скло, залежить його якість.

Формування і обробка виробів.

Вироби формують із скломаси, що має певну в’язкість та поверхневий натяг і позбавлена газових, повітряних та інших включень. Залежно від виду, розміру, маси, призначення, складності форми й хімічного складу виробів застосовують ручні або машинні способи формування.

Ручним способом виготовляють вироби складної форми.

Методом витягування виготовляють дріт (скляні трубки), з якого виробляють ампули, флакони для антибіотиків та інших лікарських препаратів, циліндри для шприців тощо.

Пресування виробів здійснюють у спеціальних прес-формах, внутрішню поверхню можна зробити рельєфною або гладкою. Цей метод високопродуктивний і економічний.

Видування — один із найдавніших методів виготовлення скловиробів, що дозволяє одержувати скляний посуд різних форм і розмірів, іноді це єдино можливий спосіб.

Технологія видування може бути:

– ручною;

– механізованою.

Для виробництва банок, та іншої масової продукції доцільніше застосовувати механізоване видування за допомогою напівавтоматів.

Методом лиття одержують вироби декоративного призначення й оптичне скло.

Зберігання скляних виробів.

Зберігати скляні вироби необхідно в сухих провітрюваних приміщеннях, захищаючи від впливу атмосферних опадів, тому що ці вироби, незважаючи на високу хімічну стійкість, при тривалому зберіганні у вологих умовах можуть зазнавати корозії (внаслідок видужування окислів з’являються матові плями або цілі ділянки). Слід також запобігати бою скляних виробів.

Керамічні матеріали.

Керамічними називають вироби, одержувані з глинистих речовин із мінеральними добавками або без них шляхом формування і подальшого обпалювання.

До них належать:

– порцеляна;

– фаянс.

Порцеляна — основний представник тонкої кераміки.

Характерні ознаки порцеляни — білий із синюватим відтінком колір, мала пористість і висока міцність, термічна і хімічна стійкість.

Фаянсові вироби відрізняються від порцелянових більшою пористістю (9—12 %) і меншою механічною міцністю.

Фаянс.

За складом, структурою і якостями фаянс буває:

– твердий і м’який;

– глинистий і вапняний.

Із керамічних матеріалів для медичного вжитку виготовляють: ступки і товкачики, поїльники, судна підкладні, лійки, випарювальні чашки, фільтри й т. ін.

ВИМОГИ ДО ТАРИ, УПАКОВКИ, МАРКІРОВКИ І ТРАНСПОРТУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Велике значення при зберіганні лікарських засобів мають тара й упаковка.

Стабільність ліків у великій мірі залежить від хімічного складу і властивостей пакувального матеріалу. Ці речовини знаходяться в постійному контакті аж до прийому ліків хворими і можуть взаємодіяти.

Усі матеріали для запаковування лікарських засобів повинні бути стійкими до впливу зовнішніх факторів:

– світла;

– води;

– Пари;

– Газів;

– витримувати високі й низькі температури;

– бути непроникними для мікроорганізмів та індиферентними.

Важливе значення для запобігання впливу ультрафіолетового випромінювання має колір скла.

Безбарвне скло пропускає промені, що мають довжину хвилі понад 300 нм, а оранжеве затримує випромінювання з довжиною хвилі 470 нм. Тому темне скло охороняє ліки від фітохімічного розкладання.

У процесі роботи з різними лікарськими засобами першорядне значення мають написи (етикетки). Лікарські засоби після перефасування тримають, як правило, у банках і флаконах (штангласах) із випаленими написами. Написи повинні бути зроблені точно за номенклатурою, зазначеною у фармакопеї останнього видання. У разі відсутності випалених написів дозволяються паперові, друковані або написані від руки етикетки, укриті лаком або липкою поліетиленовою плівкою. Часто написи на штангласах пишуть олійною фарбою. Категорично забороняється наклеювати одну етикетку на іншу.

Кожний лікарський засіб має реєстраційний номер — інформаційний номер (шифр), під яким воно зареєстроване в країні, де занесене в Державний реєстр лікарських засобів.

Маркування транспортної тари здійснюється за вимогами Держстандарту і НТД на конкретні лікарські засоби.

Зберігати і транспортувати їх треба в заводській первинній, вторинній, груповій і транспортній упаковці, передбачені чинною нормативно-технічною документацією на конкретні лікарські засоби.

Транспортна тара має захищати запаковані лікарські засоби від впливу:

– атмосферних осадів і пилу;

– сонячного проміння;

– механічного пошкодження.

УПАКОВКА ГОТОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Упаковка цього специфічного товару покликана виконувати ряд важливих функцій:

— забезпечувати якість вмісту на шляху від виготовлювача до споживача; захищати його від шкідливого впливу довкілля або навпаки — убезпечувати середовище;

— при груповому пакуванні — утворювати блок (пакет), зручний для маніпулювання (переміщення);

— забезпечувати раціональну підготовку речовин до транспортування, переміщення, складування і споживання.

Для кожного виду лікарської форми потрібні певний пакувальний матеріал, процес має бути максимально механізованим і високопродуктивним, а пакувальний матеріал — дешевим і недефіцитним.

Класифікація упаковки.

У виробництві ГЛФ прийнято таку класифікацію упаковки:

Первинна — індивідуальна, або споживча, в якій є безпосередній контакт вмісту з матеріалом упаковки. Вона створює необхідні умови для тривалого захисту лікарської форми. Первинною упаковкою може бути флакон із закупорювальним засобом, ампула, туба з бутоном, контурна упаковка тощо.

Вторинна — упаковка, що призначається для захисту первинних упаковок від пошкодження і для докладнішого інформування споживача. Так, останнім часом на вторинних упаковках друкують текст листівки-вкладки про застосування ліків. Вторинна упаковка (картонні або полімерні пачки, коробки) полегшує облік і контроль продукції, а в ряді випадків створює додаткову герметизацію. Вторинна упаковка також є споживчою.

Групова упаковка (або блокова) являє собою групу первинних або вторинних упаковок і формується в машинах або автоматах при пакуванні продукції в термоусадочну плівку, папір, картонні коробки.

Транспортна упаковка — та, в якій продукція доставляється до місць розподілу й реалізації. Вона має бути єдиною для кожної серії лікарських засобів.

Загальні вимоги до упаковки ГЛФ.

Як уже сказано вище, найважливішими якостями упаковки є:

-газонепроникність;

– паронепроникність;

– хімічна індиферентність;

– міцність;

– стійкість до температурних впливів;

– бар’єрна стійкість до мікроорганізмів та ін.

Не менш важливим є також забезпечення необхідних споживчих властивостей упаковки.

Вона повинна:

— створювати можливість відбору окремих порцій вмісту без його забруднення;

— бути зручною в застосуванні;

— містити необхідну інформацію про правила зберігання і застосування ГЛФ;

— мати привабливий зовнішній вигляд;

— задовольняти вимоги щодо чистоти поверхні та стерильності лікарських засобів;

— запобігати непомітному розкриттю упаковки до застосування ліків.

Контроль першого розкриття — це сучасна тенденція: при вкладанні таблеток, драже або капсул в упаковку, що не має пробки з амортизатором, туди поміщають ущільнювачі, амортизатори, виготовлені відповідно до вимог НТД.

Маркування і транспортування.

Кожний готовий лікарський засіб має затверджене зовнішнє оформлення: етикетки, наклеєні або нанесені безпосередньо на упаковку, вкладні аркуші, бандеролі, інструкції щодо застосування лікарських засобів.

їх графічне оформлення має відповідати вимогам галузевої НТД і художньому оригіналові. Зміст інструкцій і вкладок не повинен відрізнятися від текстів, затверджених МОЗ України.

На етикетці первинної і вторинної упаковок подаються такі відомості:

— міністерство;

— підприємство-виготовлювач і його товарний знак;

— назва ГЛФ латинською і українською (російською) мовами;

— склад;

— кількість лікарського засобу (у грамах або міліграмах);

— умови зберігання;

— номер реєстраційного посвідчення;

— номер серії;

— термін придатності.

Для ін’єкційних препаратів, кровозамінників, антибіотиків, ендокринних ГЛФ і очних крапель обов’язкова позначка «Стерильно».

На поверхні шприц-тюбика, тюбик-крапельниці або ампули (через їх малі розміри) повинен бути нанесений стійкою фарбою напис, що містить:

— найменування лікарського засобу;

— концентрацію або активність;

— кількість.

На груповій упаковці (бандеролі) повинні бути ті ж самі позначення, що й на первинній або вторинній упаковці, з додаванням відомостей про кількість упаковок.

У транспортну тару або упаковку слід вкладати пакувальний аркуш із зазначенням:

— найменування підприємства-виготовлювача;

— найменування ГЛФ;

— номера серії;

— кількості одиниць первинної або вторинної упаковки;

— прізвища і номера пакувальника;

— дати пакування.

При пакуванні ГЛФ, що є небезпечними, або вантажів, які швидко псуються, обов’язкові відповідні маркіровки на груповій і транспортній тарі чи упаковці.

Вимагається транспортувати ГЛФ у закритих, сухих, чистих і без сторонніх запахів транспортних засобах. Допускається транспортування ГЛФ у груповій упаковці без ящиків, у контейнерах.

ТАРА, ЗАКУПОРЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ, ПАКУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Лікарські засоби не можуть зберігати свої первинні властивості в процесі транспортування, зберігання і застосування, якщо вони не будуть упаковані в тару з матеріалів без врахування їх властивостей.

Упаковка – це засіб або комплекс заходів, які забезпечують захист продукції від дії факторів зовнішнього середовища, пошкоджень і втрат і полегшують процес товарообігу, який включає транспортування, складування, зберігання і продаж продукції.

До упаковки відносять: тару, пакувальні та допоміжні матеріали, які визначають споживчі властивості запакованого продукта.

Тара –це елемент упаковки, який являє собою виріб, призначений для розміщення в ньому продукції.

Наприклад, ампула, флакон – це тара, а коробка з ампулами чи флаконами, на якій нанесені відповідні реквізити, – це вже упаковка.

В даний час перед промисловістю України стоять вирішальні завдання по створенню сучасних таропакувальних матеріалів і забезпечення ними фармацевтичних підприємств.

Основними критеріями якості таропакувальних матеріалів є:

– нешкідливість матеріалу та його сумісність з лікарськими засобами;

– здатність забезпечувати неушкодженність лікарських засобів;

– зручність у застосуванні;

– стійкість до впливу фізичних і хімічних факторів;

– міцність, стійкість до проникнення мікроорганізмів;

– наявність на таропакувальних матеріалах достатньої інформації про назву та вид лікарської форми склад, дозування, спосіб застосування, умови зберігання, дату виготовлення тощо;

– світлонепроникливість;

– забезпечення максимального часу зберігання лікарських засобів.

До тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів ставиться ряд вимог, а саме:

– загальні;

– спеціальні;

– санітарно-гігієнічні.

Загальні вимоги поділяють на:

– експлуатаційні;

– технологічні;

– споживчі.

Експлуатаційні вимоги передбачають захист продукції від механічних пошкоджень, а також від впливу факторів зовнішнього середовища

( вологості, температури повітря або приміщення, світла, кисню).

Технологічні вимоги сприяють найбільш раціональному виготовленню, зберіганню і транспортуванню продукції; можливості застосування сучасного обладнання для фасування, закупорювання, в деяких випадках, стерилізації лікарських засобів.

Споживчі вимоги ставляться для кожного виду продукції.

Так, наприклад, ін’єкційні розчини повинні розливатися в ампули або флакони з нейтрального скла яке хімічно стійке, не вилужнюється при стерилізації, міцне при транспортуванні і т.д.

Санітарно-гігієнічні вимоги повинні бути дуже високими, оскільки тара, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали призначені для продукції медичної та фармацевтичної промисловості, яка вводиться або контактує з організмом людини.

Всі матеріали повинні мати спеціальний дозвіл. Слід враховувати, що фізіологічна нешкідливість матеріалів повинна бути гарантована не тільки в процесі виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення,

але й під час їх зберігання і застосування.

Залежно від фізико-хімічних, механічних властивостей тара для відпуску лікарських засобів та виробів медичного призначення класифікується за такими ознаками: за функціональним призначенням та конструкцією – на споживчу та транспортну.

Споживча тара – це тара для лікарських засобів та виробів медичного призначення, в якій товар надходить до споживача ( банки, флакони, ампули, капсули, аерозольні балони, блістерні упаковки для таблеток тощо).

Вона поділяється на первинну і вторинну.

Транспортна тара – це тара, в якій здійснюється транспортування продукції. Вона поділяється на первинну- вона безпосередньо контактує з продукцією

( конвалюта, ампула) і вторинну – в цю тару вкладають продукцію в первинній тарі, яку вона захищає від пошкоджень; у вторинну тару також можуть вкладатися інформаційні листки про лікарський засіб. До вторинної тари можна віднести коробочку, куди укладають блістерні упаковки.

До транспортної тари відносяться: коробки, ящики, бідони, бочки, мішки, барабани і т.д.

За кратністю обертання тара поділяється на разову та багаторазову.

За матеріалами, з яких виготовлена тара, розрізняють скляну, металеву, полімерну, картонну, дерев’яну, комбіновану тару.

За формою тара буває циліндричною, круглою, овальною, чотиригранною, складної

конфігурації.

За щільністю – жорстка, напівжорстка, м’яка, тверда, напівтверда.

За об’ємом –повна та номінальна, а за ємністю – мала, середня, велика.

За кольором – прозора, непрозора, біла, пофарбована.

За методом виробництва – видувна, штампована, пресована, клеєна тощо.

Існує також тара для твердих, сипких, рідких, густих, штучних та інших товарів.

Закупорювальні засоби.

Основним їх призначенням є забезпечення неушкодженності та збереження якості лікарських засобів незалежно від дії факторів зовнішнього середовища.

Їх класифікують за призначенням:

– на звичайні ( їх можна використовувати багато разів, відкривати та закривати при потребі);

– за контролем першого вскриття (флакони з таблетками, які закупорені під закатку ).

Цей спосіб запобігає можливості розкриття флакону до його продажу, а також запобігає можливості вскриття його дітьми.

За конструктивними особливостями розрізняють:

– кришки;

– бушони ( різновид кришок, які нагвинчуються на туби);

– пробки;

– пристрої для розпилювання;

– закапування ( в аерозольних балонах, флаконах з очними краплями).

За способами закріплення на тарі:

– засоби, що нагвинчуються;

– вставляються;

– натягуються.

За матеріалами:

– скляні;

– гумові;

– коркові;

– пластмасові;

– комбіновані.

За видами ущільнення:

– з прокладками;

– такі, що закріплюються зварюванням або склеюванням;

– з герметиками або еластичними матеріалами.

За методами виробництва:

– пресовані;

– штамповані;

– литті і т.д.

Пакувальні матеріали.

Призначені для виготовлення тари і упаковки, загортання, укладання і амортизації продукції з метою її захисту від ушкоджень і втрат. В даний час для виготовлення пакувальних матеріалів застосовують як традиційні

( папір, картон), так і нові пластичні і полімерні матеріали, серед яких особливого значення набули плівкові матеріали з полімерів ( поліетилену, полівінілхлориду ).

Пакувальні матеріали поділяють за призначенням – для сипких, таблетованих, пластичних, та інших лікарських засобів, а також для штучних, групових і транспортних упаковок.

За матеріалами –паперові, картонні, полімерні, металеві ( алюмінієва фольга) і комбіновані.

За видами –гофровані, листові, плівчасті.

За кількістю шарів –одно – і багатошарові.

За методами виробництва –пресування, розливання тощо.

До пакувальних матеріалів відносяться також стрічки: самоклейні ( скотч), стрічки стяжні металеві або полімерні, гумові, дріт, шпагат тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Наказ МОЗ України № 44 від 16.03.93 р. «Про організацію зберігання в аптечних установах різних груп лікарських засобів та виробів медичного призначення».

2. Алексеев Н. С. Товароведение хозяйственных товаров.— М.: Экономика, 1984.— С. 57—58,107—109, 307—308.

3. Боброва Л. М. Организация хранения лекарственных средств и медицинских изделий в аптечных учреждениях // Фармация.— 1984.— Т. 33, №4.

4. Сакун-Щуровский А. М. Об упорядочении процесса хранения лекарственных средств в отделениях лечебно-профилактических учреждений // Фармация.— 1988.— Т. 37, № 6.

5. Прокопишин В. И. Основы лекарственного обеспечения населения.— М.: Медицина, 1983.— С. 293—319.

6. Губина Г. Н. Влияние условий хранения на сроки годности некоторых лекарственных препаратов и их готовых форм // Фармация.— 1984.—Т. 33, №2.

7. Методические рекомендации: Условия и правила хранения медикаментов и других медицинских препаратов.— Л., 1980.— 90 с.

8. Условия хранения и сроки годности лекарственных средств: Инструктивно-методическое письмо. Ч. 1.— К., 1982.— С. 56.