Підрозділ 11

ЗАПАЛЕННЯ nНАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ (СИНУСИТИ) n

n

(Підрозділ n№ 11) n

n

Розрізняють nгострі й хронічні запалення навколоносових nпазух (гострі та хронічні синусити). nЗапалення може поширитись на всі пазухи nодного (правого чи лівого) боку (гемісинусит) nабо захопити всі пазухи обох боків (пансинусит). nУ патогенезі виникнення гострих чи nхронічних синуситів головним nпатогенетичним фактором є перекриття вічка n(з’єднання пазухи з носом), що утруднює nвідтік ексудату в носову порожнину та nвентиляцію навколоносової пазухи. n

n

  n

n

ГОСТРИЙ nВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУСИТ n(ГОСТРИЙ nГАЙМОРИТ) n

n

Гостре nзапалення верхньощелепної пазухи ­– nдосить часте захворювання. Розрізняють дві nформи гострого верхньощелепного синуситу: nкатаральну і гнійну. n

n

Збудниками nсинуситів переважно є віруси (грипу, адено-, nриновіруси) та мікроби – стафілококи, nстрептококи, диплококи тощо. n

n

Фактори, nщо сприяють виникненню запалення n

n

• 1. Хронічні захворювання слизової оболонки носа (гіпер­пластичні й атрофічні риніти).

• 2. Викривлення перегородки носа.

• 3. Захворювання 4-7-го верхніх зубів (одонтогенний верхньо­щелепний синусит).

• 4. Пухлини порожнини носа.

n

n

  n

n

Клініка n

n

• nБіль в ділянці верхньощелепної пазухи. n

n

• nГоловний біль. n

n

• nГнійні виділення з носа. n

n

• nЗакладання носа. n

n

• nЗниження нюху. n

n

• nСуб’єктивне відчуття неприємного запаху в nносі. n

n

Риноскопія n

n

• nГіперемія і набряк слизової оболонки nсереднього відділу носа. n

n

• nНаявна смужка гною під середньою носовою nраковиною, що стікає по поверхні нижньої nносової раковини. n

n

Для nдіагностики гострого nверхньощелепного синуситу використовують: n

n

• 1. Діафаноскопію.

• 2. Рентгенографію.

  

• 3. Комп’ютерну томографію.

• 4. Пункцію верхньощелепної пазухи. ntt

n

n

Лікування n

n

• 1. Ліжковий режим.

• 2. Антибіотики.

• 3. Сульфаніламідні препарати.

• 4. Саліцилати.

• 5. Антигістамінні препарати.

• 6. Судинозвужувальні краплі до носа.

• 7. Пункція і промивання пазухи.

• 8. Фізіотерапевтичні методи (УВЧ, діатермія, солюкс тощо).

• 9. При одонтогенному гаймориті – видалення хворого зуба.

• 10. Хірургічне лікування – розкриття гайморової пазухи (гайморотомія) виконують при неефективності консервативних методів, а також при внутрішньочерепних чи орбітальних усклад­неннях синуситу або при підозрі на них.

n

n

  n

n

ГОСТРИЙ nФРОНТИТ n

n

Причини n

n

Ті nж самі, що і при гострому гаймориті, за nвинятком одонтогенних причин. n

n

Клініка n

n

• 1. Біль у ділянці лоба (переважно на боці ураженої пазухи).

• 2. Відчуття тиску в оці з боку запаленої пазухи.

• 3. Світлобоязнь.

• 4. Зниження нюху.

n

n

Передня nриноскопія n

n

• nГіперемія і набряклість слизової оболонки nсереднього носового ходу; n

n

• nСмужка гною під середньою носовою nраковиною. n

n

На nрентгенограмі або комп’ютерній томограмі nспостерігають затемнення лобних пазух. n

n

Лікування n

n

• 1. Консервативні методи лікування такі ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.

• 2. Хірургічне розкриття лобної пазухи (фронтотомію) засто­совують при внутрішньочерепних і орбітальних ускладненнях або при підозрі на них.

n

n

ГОСТРИЙ nЕТМОЇДИТ n

n

Клініка n

n

• 1. Біль в ділянці перенісся.

• 2. Головний біль.

• 3. Порушення нюху.

• 4. Закладання носа.

• 5. Слизові виділення з носа.

• 6. Затемнення клітин решітчастого лабіринту на рентгенограмі або на комп’ютерній томограмі.

n

n

Риноскопія n

n

• nГній у верхньому і середньому носових ходах. n

n

• nПочервоніння та набряк слизової оболонки nноса. n

n

Лікування n

n

• 1. Консервативне лікування таке ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.

• 2. За показаннями вдаються до оперативного лікування – етмоїдотомії, при підозрі орбітальні ускладнення виконують ревізію періорбітальної ділянки.

n

n

ГОСТРИЙ nСФЕНОЇДИТ n

n

Клініка n

n

• 1. Головний біль, який віддає в потилицю.

• 2. Нежить.

• 3. Зниження нюху.

• 4. Загальне нездужання.

n

n

 Риноскопія n

n

Гній nу верхньому носовому ході й у носоглотці. n

n

Для nуточнення діагнозу роблять nрентгенографію, рідко – зондування nосновної пазухи. n

n

 Лікування n

n

1. nКонсервативне лікування таке ж як і при nгострому верхньощелепному синуситі. n

n

2. nПри підозрі на внутрішньочерепні або nорбітальні ускладнення виконують операцію nна основній пазусі. n n

n

ЛП- nлобна пазуха; Орб –орбіта; РЛ – решітчастий nлабіринт; ЗРЛ – затемнення решітчастого nлабіринта; ВЧП – верхньощелепна пазуха; ЗПН n– затемнення у порожнині носа; ОП- основна nпазуха n

n

  n

n

ХРОНІЧНІ nСИНУСИТИ n

n

Хронічні nсинусити – хронічне запалення nнавколоносових пазух. n

n

Причини n

n

• nПерехід гострого запалення пазухи у nхронічну форму. n

n

• nПатологічні зміни в носі (хронічний nгіпертрофічний риніт, полі­поз носа, nвикривлення перегородки носа тощо), які nпорушують вентиляцію пазухи та відтік її nвмісту у порожнину носа. n

n

• nЗниження реактивності організму. n

n

• nПрофесійні фактори. n

n

Виділяють nосновні форми хронічних синуситів: n

n

1. nКатаральна. n

n

2. nГнійна. n

n

3. nПоліпозна. n

n

4. nПоліпозно-гнійна. n

n

За nураженням тієї чи іншої пазухи розрізняють nхронічні: верхньощелепний синусит, фронтит, nетмоїдит та сфеноїдит. n

n

  n

n

ХРОНІЧНИЙ nВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУСИТ (ХРОНІЧНИЙ nГАЙМОРИТ) n

n

Фактори, nщо сприяють виникненню захворювання n

n

1. nВисоке, по відношенні до дна пазухи, nрозміщення вічка пазухи, яке сполучає nпазуху з порожниною носа, це утруднює nвідтік вмісту. n

n

2. nНизьке розміщення дна пазухи (нижче дна nпорожнини носа). n

n

3. nРозміщення коренів 4-7-го верхніх зубів nнедалеко від дна верхньощелепної пазухи (іноді nі в самій пазусі), запальний процес в яких nможе розповсюдитись на слизову оболонку nпазухи. n

n

Клініка n

n

1. nГоловний біль. n

n

2. nБіль або відчуття тиснення в ділянці nверхньощелепної пазухи. n

n

3. nОднобічний нежить гнійного характеру. n

n

4. nЗакладення носа. n

n

5. nЗниження або відсутність нюху з боку nураження. n

n

6. nІноді неприємний запах в носі (переважно nпри одонтогенних гайморитах). n

n

Передня nриноскопія n

n

• nГіперемія і набряклість слизової оболонки nсереднього відділу носа. n

n

• nСлизові або гнійні виділення під середньою nносовою раковиною. n

n

• nПоліпи в середньому носовому ході (при nполіпозній та полі­позно-гнійній формах nгаймориту). n

n

Для nдіагностики хронічного nверхньощелепного синуситу виконують nоглядову та контрастну рентгенографію або nкомп’ютерну томографію та вдаються до nдіагностичної пункції. n

n

Лікування n n

n

1. nПовторні пункції пазухи з подальшим її nпромиванням та введенням nантибактеріальних препаратів, nкортикостероїдів, протеолітичних nферментів тощо. ntt n

n

2. nПромивання пазухи через дренажну трубочку, nяку вводять в пазуху при першій пункції та nзалишають до кінця лікування (на 5-8 діб). n

n

3. nМедикаментозні засоби у ніс (судинозвужувальні, nпротиалергічні краплі чи аерозолі тощо). n

n

4. nФізіотерапевтичні процедури (УВЧ, nфонофорез, електрофорез тощо). n

n

5. nПри загостренні процесу (погіршанні nзагального стану та підвищенні температури) nзастосовують внутрішнє чи парентеральне nведення антибіотиків та сульфаніламідів. n

n

6. nХірургічне лікування – гайморотомію виконують nпри полі­позній та поліпозно-гнійній nформах верхньощелепного синуситу або при nнеефективному лікуванні катаральної чи nгнійної його форм; а також при підозрі чи nвиникненні ускладнень захворювання (внутрішньочерепних nчи орбітальних). Мета цієї операції полягає nу видаленні патологічного вмісту з пазухи nта у створенні надійного сполучення (отвору) nпазухи з порожниною носа. ntt

n

ХРОНІЧНИЙ nФРОНТИТ n

n

Клініка n

n

1. nВідчуття тиску в ділянці лобних пазух і nперенісся. n

n

2. nТупий біль в усій лобній ділянці, який nпосилюється при нахиленні голови донизу nабо при натужуванні хворого. n

n

3. nСлизово-гнійні виділення з носа. n

n

4. nМожливі нориці у медіальному куті ока. n

n

 Риноскопія n

n

• nСлизові або гнійні виділення в середньому nносовому ході. n

n

• nНабряк слизової оболонки переднього кінця nсередньої носової раковини. n

n

• nПоліпи в середньому носовому ході (при nполіпозній і полі­поз­но-гнійній формах nфронтиту). n

n

Для nдіагностики хронічного фронтиту nвдаються до: n

n

1. nРентгенографії. n

n

2. nКомп’ютерної томографії. n

n

3. nПробного проколу лобної пазухи – nтрепанопункції, яку виконують спеціальним nінструментом – трепаном. n

n

Лікування n

n

1. nЗабезпечення відтоку запального секрету з nлобної пазухи (судинозвужувальні краплі в nніс). n

n

2. nФізіотерапевтичні процедури (УВЧ, nфонофорез, електрофорез тощо). n

n

3. nЛіквідація патології в носі (видалення nполіпів, конхотомія, резекція викривленої nносової перегородки тощо). n

n

4. nОперація на лобній пазусі – фронтотомія – nвиконується при хронічному поліпозному або nпри поліпозно-гнійному фронтиті, наявності nнориці чи при підозрі на внутрішньочерепне nабо орбі­тальне ускладнення. Фронтотомію nтакож виконують при відсутності ефекту nконсервативних методів лікування. Мета nцієї операції – видалення патологічного nвмісту з лобної пазухи та віднов­лення nнадійного сполучення пазухи з порожниною nноса. n

n

  n

n

ХРОНІЧНИЙ nЕТМОЇДИТ n

n

Клініка n

n

• 1. Відчуття тиску в ділянці перенісся.

• 2. Утруднене носове дихання.

• 3. Гнійні або слизисто-гнійні виділення з носа.

• 4. Порушення нюху.

• 5. Можливе погіршення зору (при ураженні зорового нерва внаслідок переходу запалення із задніх комірок решітчастого лабіринту).

n

n

Риноскопія n

n

• nНабряк та почервоніння слизової оболонки nсереднього і верх­нього носових ходів. n

n

• nГнійні або слизисто-гнійні виділення в nсередньому і верх­ньому носових ходах. n

n

• nМножинні поліпи (при поліпозній і поліпозно-гнійній nформах) в середніх і верхніх відділах носа. n

n

• nНаявність (іноді) нориці біля внутрішнього nкута орбіти із слизисто-гнійним або гнійним nвиділенням. n

n

Для nдіагностики етмоїдиту вдаються до nрентгенографії і комп’ютерної томографії. n

n

Лікування n

n

1. nСудинозвужувальні та протизапальні краплі nв ніс. n

n

2. nФізіотерапевтичні процедури (УВЧ, nфонофорез, електрофорез тощо). n

n

3. nХірургічне розкриття комірок решітчастого nлабіринту – етмо­їдотомія з видаленням nпатологічно зміненої тканини та створення nсполучення з носом. ntt n

n

ХРОНІЧНИЙ nСФЕНОЇДИТ n

n

Клініка n

n

1. nГоловний біль з розповсюдженням на nпотиличну або тім’яну ділянку. n

n

2. nСлизисто-гнійні виділення з носа. n

n

3. nСлизисто-гнійні виділення можуть nвиділятися через носоглотку – nвідхаркуватись, заковтуватись чи nспльовуватись. n

n

4. nМожливе зниження зору. n

n

Задня nриноскопія n

n

• nГній або кірки в носоглотці. n

n

• nЗапалення слизової оболонки носоглотки nвнаслідок постій­ного подразнення nгнійними виділеннями. n

n

Для nдіагностики сфеноїдиту вдаються до nрентгенографії, комп’ютерної томографії, nзондування та промивання основної пазухи nспеціальним катетером через вивідний отвір nу верхньому носовому ході. n

n

 Лікування n

n

1. nВведення судинозвужувальних засобів на nтурунді у верхні відділи носа. n

n

2. nЗондування і промивання основної пазухи. n

n

3. nХірургічне розкриття пазухи (при nполіпозній і поліпозно-гнійній формах). n

n

  n

n

ОРБІТАЛЬНІ nТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ nРИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ n

n

  n

n

Орбітальні nта внутрішньочерепні ускладнення nриногенного походження частіше бувають при nзахворюваннях лобних, основних пазух та nрешітчастого лабіринту і значно рідше при nверхньощелепних синуситах. Ці важкі nускладнення виникають через сусідство nнавколоносових пазух з орбітою та nпередньою черепною ямкою, оскільки мають nспільну стінку. n

n

  n

n

Шляхи nпроникнення інфекції з навколоносових nпазух в порожнину черепа і в орбіту: n

n

• 1.      контактний,

• 2.      гематогенний,

• 3.      лімфогенний.

n

n

  n

n

Найчастіші nвнутрішньоорбітальні ускладнення: n

n

• 1.      реактивний набряк клітковини орбіти та повік,

• 2.      негнійний та гнійний остеопериостит орбіти,

• 3.      абсцес повік,

• 4.      субперіостальний абсцес,

• 5.      ретробульбарний абсцес,

• 6.      флегмона орбіти.

n

n

Клініка nорбітальних ускладнень: n

n

  n

n

 1/ nнабряк і гіперемія повік і кон’юнктиви, n

n

 2/ nекзофтальм, n

n

 3/ nпогіршення зору (нерідко до повної втрати), n

n

 4/ nбіль в ділянці орбіти, n

n

 5/ nдвоїння в очах, n

n

 6/ nпоява гнійних нориць на місці найбільшого nвипинання м’яких тканин в ділянці орбіти, n

n

 7/ nпорушення рухомості очного яблока, n

n

 8/ nпідвищення температури тіла (при nретробульбарному абсцесі і флегмоні орбіти nдо гектичної). n

n

  n

n

Найчастіші nвнутрішньочерепні ускладнення: n

n

• 1.      гнійний менінгіт,

• 2.      тромбоз венозних пазух твердої мозкової оболонки,

• 3.      епідуральний абсцес,

• 4.      субдуральний абсцес,

• 5.      абсцес лобної частки мозку.

n

n

  n

n

Клініка nвнутрішньочерепних ускладнень: n

n

1/ nголовний nбіль, n

n

2/ nблювання, n

n

3/ nголовокружіння, n

n

4/ nпсихічні розлади (порушення уваги, пам’яті, nмови, сонливість тощо), n

n

5/ nригідність потиличних м’язів (особливо при nменінгіті), n

n

6/ nвимушене положення хворого в ліжку (лежить nна боку з закинутою головою і притиснутими nдо живота колінами і зігнутими руками), n

n

7/ nсимптоми ураження черепно-мозкових нервів (парези, nпаралічі, розлади чутливості і секреторні nпорушення), n

n

8/ nпідвищення температури тіла (нерідко до nгектичної), n

n

9/ nекзофтальм, набряк повік і кон’юнктиви (при nсінустромбозі), n

n

10/ nзміни з боку спинно-мозкової рідини (витікає nпід тиском, набуває мутного забарвлення, nпідвищується кількість білка і формених nелементів). n

n

  n

n

 Діагностика n

n

 1/ nанамнез, n

n

 2/ nЛОР-огляд, n

n

 3/ nрентгенографія (оглядова, комп’ютерна), n

n

 4/ nспинномозкова пункція. n

n

  n

n

Лікування n

n

1/ nХірургічне – розкриття відповідної nнавколоносової пазухи з послідуючим nнакладанням широкого сполучення з носовою nпорожниною та дренуванням патологічного nпроцесу з порожнини черепа чи з орбіти; n

n

2/ nКонсервативне: антибактерійна терапія – nантибіотики широкого спектру дії, краще nвнутрішньовенно, такими що проникають nчерез гематоенцефалічний бар’єр, nсульфаніламіди, кортикостероїди, сечогінні, nантигістамінні тощо. n

n

  n

n

Прогноз nпри орбітальних та внутрішньочерепних nускладненнях риногенного походження nзалишається завжди досить серйозним. Лише nпри своєчасному радикальному хірургічному nвтручанні з метою ліквідації первинного nінфекційного вогнища і масивній nантибактерійній терапії можна надіятись на nсприятливий результат. n

n

  n

n

  n

n

ПРАКТИЧНІ nНАВИЧКИ n

n

  n

n

ПІДГОТОВКА nХВОРОГО ДО ОПЕРАЦІЇ НА ЛОР-ОРГАНАХ nТА ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ n

n

Напередодні nоперації хворий приймає душ та миє голову (якщо nнемає протипоказань до цього). n

n

Операції nна всіх ЛОР-органах проводяться натще. Якщо nє необхідність виконати термінове nвтручання під наркозом, а хворий приймав nїжу за 2-3 год перед цим, йому промивають nшлунок, щоб попередити блювання та можливу nаспірацію блювотних мас. При необхідності nголять волосисту частину голови або вуса (брови nне голять); в осіб з довгим волоссям його nзаколюють або на голову одягають шапочку чи nхустинку. За 30-45 хв перед операцією за nвказівкою лікаря роблять премедикацію, nпереодягають хворого у чисту білизну, nпіжаму чи халат. n

n

Велика nкількість операцій в ЛОР-практиці nвиконується під місцевим знеболюванням в nсидячому положенні хворого (поліпотомія, nтонзилектомія, аденотомія тощо). На нього nодягають полі­етиленовий або клейончастий nфартух та садять у спеціальне операційне nоториноларингологічне крісло з nпідголівником. Дають хворому в руки nниркоподібний лоток та прив’язують руки до nпідлокітників (у великих дітей прив’язують nі ноги до крісла). Якщо операція виконується nу лежачому положенні (на вусі, nнавколоносових пазухах, гортані тощо), його nкладуть на операційний стіл у положенні, nзручному для виконання втручання (з nповернутою вбік або закинутою назад nголовою тощо). Іноді для зручності під різні nчастини тіла (груди, голову) кладуть nспеціальні валики чи подушки. Руки та ноги nтакож фіксують м’якими поясами. n

n

Операційне nполе стерилізують дворазовим змащуванням nшкіри спиртом (або застосовують інший метод nобробки), а голову і верхню частину тіла nвкривають стерильним простирадлом, nслідкуючи за тим, щоб рот і ніс були nвідкриті для дихання. Доцільно у nпростирадлі зробити розріз довжиною 15-20 см. nЦей розріз розмі­щують в ділянці nопераційного поля. n

n

Стерильний nопераційний столик ставлять у зручному для nхірурга місці: переважно збоку або над nхворим (якщо він лежить), чи поруч з nопераційним кріслом. На цей столик кладуть nлише ті засоби, які будуть необхідні при nданому втручанні. n

n

n

Інструменти nдля операцій на носі: n1 – шприц з голкою; 2 – баночка для nстерильного знеболювального розчину; 3 – nкюретки з різними кутами; 4 – вікон часті nщипці; 5-6 – носові щипці; 7 – nбагнетоподібний пінцет; 8 – ніж Беланжера; 9 n– распатор; 10 – очний скальпель; 11 – плоске nдолото; 12 – молоток; 13 – носорозширювачі; 14 n– затискач; 15 – пінцет; 16 – цапки; 17 – nстерильні марлеві кульки; 18 – стерильні nмарлеві турунди; 19 – стерильні марлеві nсерветки. n

n

У nвипадках, коли операційна сестра вимушена nобслуговувати 2-3 операції одночасно, nінструменти кладуть на різні столики біля nкожного операційного місця, і хірург сам nбере необхідний інструмент та кладе його на nмісце. Операційна сестра слідкує за ходом nкожної операції та при необхідності кладе nна кожний столик додаткові інструменти, nперев’язувальний та шовний матеріал тощо. n

n

Під nчас великих операцій операційна сестра nподає інструменти в руку хірурга. Вона nповинна знати хід втручання та передбачати, nякі інструменти можуть знадобитися nнаступної миті. У відповідальні хвилини nсестра зобов’язана чітко виконувати вказі­вки nхірурга, а при необхідності – допомогти nоперуючому в проведенні визначених ним nетапів операції. n

n

По nзавершенні операції хворому накладають nасептичну пов’язку (якщо в цьому виникає nпотреба) та супроводжують до палати, а при nнеможливості пацієнта самостійно nпересуватись використовують каталку, на nякій хворого доставляють до ліжка. n

n

  n

n

Догляд nза хворими після операцій на носі та nнавколо­носових пазухах n n

n

У nносі найчастіше всього проводяться такі nоперації: видалення поліпів та розкриття nкомірок решітчастого лабіринту, підслизова nрезекція перегородки носа, конхотомія (видалення nчастини раковин носа при збільшенні nостанніх), видалення доброякісних і nзлоякісних пух­лин тощо. Після всіх nперерахованих операцій можуть виникати nносові кровоте­чі – виділення крові з nоднієї чи обох половин носа. Кровотечі nзупиняють накладанням пращоподібної пов’язки nна ніс, якщо це не допомагає – виконують nпередню тампонаду. n

n

При nкровотечах із задніх відділів носа кров nможе стікати в глотку хворого та nзаковтуватись, що спричиняє блювоту чор­ними nкров’янистими масами. Таку кровотечу nвиявляють при фарингоскопії та зупиняють nза допомогою передньої чи задньої nтампонади носа. n

n

Якщо nвиникла кровотеча у хворого, у якого перед nцим ніс вже було затампоновано, а nпращоподібна пов’язка не зупинила nкровотечі, наявний тампон з носа видаляють nта роблять повторну тампонаду. n

n

При nвиконанні передньої тампонади марлеву nтурунду довжиною 20-70 см вводять в nпорожнину носа у вигляді “гармошки” (див. n“Передня тампонада носа”). Перед цим nтурунду доцільно змочити кровоспинним nмедикаментозним засобом. Потім накладають nпращоподібну пов’язку на ніс. Після цього nхворому слід надати лежачого положення з nдещо піднятою головою. Необхідно nслідкувати за кольором шкіри, артеріальним nтиском і пульсом хворого. n

n

Після nоперації на верхньощелепній пазусі nможе розвинутися набряк щоки на nоперованому боці. Медична сестра повинна nнакласти на набряклу щоку загорнутий в nрушник міхур з льодом на 6-8 год, знімаючи nйого через кожні півгодини nна 10-15 хв. Потрібно слідкувати за тим, nщоб протягом 5-7 днів хворий отримував рідку nі негарячу їжу. Через 1-2 доби після операції nпроводять промивання оперованої пазухи за nдопомогою підігрітого розчину фурациліну nпромивання. n

n

У післяопераційному nперіоді після операцій на лобній пазу­сі nпотрібно слідкувати за тим, щоб пов’язка не nсповзла з обличчя, а дренажна трубка nзалишалась фіксованою в порожнині носа. При nкровотечах з рани на брові (надмірному nпросочуванні пов’язки кров’ю) слід nпритиснути ділянку кровотечі марлевою nсерветкою та негайно повідомити лікаря. При nперев’язках звичайно промивають лобну nпазуху через дренажну трубку, введену під nчас операції. Крім того, в перші дні після nоперації можуть виникнути набряк верхньої nповіки та сльозотеча з ока на боці операції. nПри таких явищах слід закапати в око 2-3 nкраплі 20-30% розчину сульфацил-натрію або nфурациліну (1:5000). n n

n

---

n

НАКЛАДАННЯ nЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНУ nПАЗУХУ n

n

Необхідні nзасоби: n

n

• 1. Широкий бинт або марля.

• 2. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1 або горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип’ячена вода.

• 3. Непромокаючий матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

• 4. Вата, шерсть або фланель.

• 5. Бинт для фіксації компреса.

n

n

Зігріваючий nкомпрес застосовують з для того, щоб nвикликати приплив крові до ураженої nділянки, зменшити біль та прискорити nрозсмоктування запального інфільтрату. Для nцього марлеву серветку згортають вчетверо, nзволожують у спирті, розбавленому nнаполовину водою, помірно відтискають nнадлишок вологи і вкладають на щоку в nпроекції верхньощелепної пазухи. Ззовні nвкривають полі­етиленовою плівкою, яка nповинна на 0,5-1 см перекривати краї nсерветки по всьому периметру. Потім nнакладають шар вати і фіксують бинтовою пов’язкою. nУ домашніх умовах замість вати можна nвикористовувати шерстяну хустку. nЗігріваючий компрес залишають на щоці на 6-8 год, nпісля чого його знімають, а шкіру в ділянці nверхньощелепної пазухи протирають насухо n

n

---

n

НАКЛАДАННЯ nПРАЩЕПОДІБНОЇ ПОВ’ЯЗКИ НА НІС n

n

Необхідні nзасоби: n

n

• 1. Широкий бинт.

• 2. Марлеві або ватні кульки.

n

n

Пращоподібна nпов’язка накладається на вхід в ніс для nфіксації перев’язувального матеріалу в nцій ділянці, як пра­ви­ло, після перед­ньої nтампона­ди носа. Для цього шматок бинта з nобох кінців розрізають у поздовжньому nнапрямку так, щоб надрізи не доходили до nсередини і не з’єднувались один з одним. На nнерозрізану частину бинта вкладають 1-2 nмарлеві чи ватні кульки, охоплюють їх nцентральною частиною бинта і зав’язують nтак, щоб кульки опинились огорненими бинтом nі утримувались у цьому місці. Вкладають nцентральну частину пов’язки на вхід в ніс, nа кінці, перехрещуючи, зав’язують на задній nповерхні голови: кінці, які були знизу, зв’язують nна тімені вище вушних раковин, а верхні nкінці – нижче вушних раковин, у верхній nділянці шиї. n n n

n

  n