Підрозділ 16

ПУХЛИНИ nТА nІНФЕКЦІЙНІ ГРАНУЛЬОМИ ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ nШЛЯХІВ n

n

(Підрозділ n№ 16)

n

  n

n

ПУХЛИНИ nЛОР ОРГАНІВ n

n

  n

n

В nУкраїні кожний рік виявляється близько 7000 nЛОР-онкологічних хворих. Це складає біля 7,8% nвід усіх виявлених онкологічних хворих nсеред усього населення України (50 млн nчоловік). Із числа первинно виявлених nпацієнтів 35-50 % помирають протягом першого nроку внаслідок запущеності пухлинного nпроцесу, коли ефект лікування дуже nзнижується. Серед причин пізнього nвиявлення ЛОР-онкологічних хворих nосновними є несвоєчасне звернення до nлікаря, помилки в діагностиці, недостатня nпросвітницька робота серед населення та ін. n

n

  n

n

ПУХЛИНИ nГОРТАНІ n

n

  n

n

Новоутворення nгортані поділяються на доброякісні і nзлоякісні. Із доброякісних пухлин гортані nнайбільш часто зустрічаються фіброма, nпапілома, гемангіома, лімфангіома, кіста, nларингоцелє. Серед злоякісних – рак і nзначно рідше – саркома, аденокарцинома. n

n

  n

n

ДОБРОЯКІСНІ nПУХЛИНИ ГОРТАНІ n

n

  n

n

ФІБРОМА. nЦе новоутворення із сполучної тканини, що nпокрите плоским епітелієм. Від nспіввідношення між клітинами і сполучною nтканиною розрізняють мякі і щільні фіброми. nЗустрічається частіше у чоловіків віком 20-40 nроків. Росте дуже повільно, роками. n

n

Симптоми n

n

1.    nОхриплість голосу n

n

  n

n

При огляді (ларингоскопії) nвиявляють n

n

1.    nОдиноку пухлину на ніжці розміром від nголовки шпильки до маленької горошини, що nрозміщується частіше всього на вільному nкраї голосової складки між передньою і nсередньою її третиною, або в передній nкомісурі. n

n

2.    nІнколи фіброма росте на верхній або nнижній поверхні голосової складки, на nвестибулярній складці, в морганієвому nшлуночку гортані, має широку основу. n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nНепряма ларингоскопія: n

n

а) типова локалізація nновоутворення;: n

n

б) невеликий розмір nпухлини на ніжці; n

n

в) повна рухомість nголосової складки; n

n

2. Гістологічне nдослідження новоутворення. n

n

Лікування n

n

1.    nЕндоларингеальне видалення пухлини. n

n

2.    nПісля видалення новоутворення хворому nпризначають режим мовчання, неподразнюючу nїжу, забороняють курити, вживати алкоголь. n

n

  n

n

При nвидаленні пухлини необхідно бути дуже nуважним, щоб не пошкодити еластичний тяж по nкраю

n

 голосової nскладки, що веде до незворотної дисфонії.

n

  n

n

ПАПІЛОМА. nЗустрічається в ранньому дитячому віці і у nдорослих. У дітей пухлина часто дає nрецидиви, а у похилому віці – nперероджується у злоякісну. Паренхімою nпапіломи є багатошаровий плоский епітелій. nЧастіше зустрічається у вигляді численних nрозростань пухлини (папіломатоз). n

n

  n

n

Фактори, nщо сприяють розвитку папіломи n

n

1.    nХронічне подразнення гортані (паління, nалкоголь тощо.) n

n

2.    nПовторні інфекції верхніх дихальних nшляхів. n

n

3.    nФільтруючий вірус. n

n

4.    nТуберкульоз гортані. n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nОхриплість голосу аж до афонії. n

n

2.    nУтруднене дихання (при nвеликих пухлинах). n

n

  n

n

При nогляді (ларингоскопії) виявляють n

n

1.    nКолір пухлини найчастіше блідо-рожевий. n

n

2.    nЛокалізується переважно на справжніх nголосових складках, нерідко поширюється на nглотку, трахею. n

n

3.    nЗа зовнішнім виглядом папілома нагадує nкольорову капусту, ягоду малини, червону nікру. n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне видалення папіломи (ендоларингеально nабо через ларингофісуру). n

n

2.    nРентгенотерапія в післяопераційний nперіод. n

n

3.    nЗагальноукріплюючі засоби (полівітаміни, nриб’ячий жир тощо.) n

n

4.    nЗмащення слизової оболонки гортані (в nпісляопераційному періоді) подофіліном. n

n

  n

n

ГЕМАНГІОМА nІ ЛІМФАНГІОМА. Пухлини nіз кровоносних (гемангіоми) і лімфатичних (лімфангіоми) nсудин зустрічаються в гортані дуже рідко n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.                                 nОхриплість голосу. n

n

  n

n

При nогляді (ларингоскопії) виявляють n

n

1.    nЛокалізація – частіше всього вільний nкрай голосової складки в її передній і nсередній третині, а також в передній nкомісурі. n

n

2.    nРозмір новоутворення – від головки nбулавки до горошини. n

n

3.    nПоверхня новоутворення – нерівна, nнагадує ягоду ожини. n

n

4.    nКолір – червоний з різними відтінками: nсинюватим, коричневим, синьо-фіолетовим nтощо. n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nОперативне – видалення новоутворення nщипцями або гальванокаутером. n

n

2.    nКонсервативне – введення в пухлину nновокаїн-спирту, рентгено- і променева nтерапія. n

n

  n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ ГОРТАНІ n

n

  n

n

Із злоякісних nновоутворень гортані перше місце займає nрак (cancer laryngis). За даними літератури, ракові nпухлини гортані складають біля 2% від nзагальної кількості ракових захворювань nорганізму людини. За гістологічною будовою nв 97% випадків рак гортані є плоско клітинним, nзначно рідшою формою є базальноклітинний, nсолідний рак і аденокарцинома. Рак гортані nпереважно уражає чоловіків (біля 92%) віком nвід 40 до 70 років. n

n

Злоякісні nновоутворення гортані за клінічним проявом nподіляють на стадії. В основу класифікації nпокладено міжнародний принцип поділу nпухлин за їх поширенням (Т), за станом nлімфатичних вузлів (N) і наявністю nметастазів (М). n

n

  n

n

  n

n

Примітка: даною nкласифікацією можна користуватись і для nвизначення стадії пухлини інших ЛОР-органів. n

n

  n

n

Т1 – пухлина обмежена nодним відділом гортані; n

n

Т2 – пухлина nпоширюється за межі одного відділу гортані; n

n

Т3 – пухлина займає nвсі відділи гортані; n

n

Т4 – пухлина nпоширюється за межі гортані. n

n

  n

n

  n

n

N0 – регіональні nлімфатичні вузли не пальпуються n

n

N1 – пальпуються nрухомі лімфатичні вузли на стороні nураження n

n

N2 – пальпуються nрухомі лімфатичні вузли на протилежній nстороні, або з обох сторін n

n

N3 – пальпуються nнерухомі лімфатичні вузли n

n

  n

n

  n

n

М0 – віддалених nметастазів нема n

n

М1 – визначаються nвіддалені метастази n

n

  n

n

  n

n

Стадії пухлинного nпроцесу n

n

  n

n

І стадія – Т1, N0, М0; n

n

ІІ стадія – Т2, N0, М0;  nабо  Т3, N0, nМ0; n

n

ІІІ стадія – Т1, Т2, Т3, N1, nМ0; n

n

ІV nстадія – Т4, N0, N1, М0 ; n

n

Будь-яка Т, N2, nN3, М0; n

n

Будь-яка Т, будь-яка N, nМ1, n

n

  n

n

Фактори, nякі сприяють розвитку захворювання n

n

1.    nХронічне запалення гортані n

n

2.    nДоброякісні новоутворення гортані n

n

3.    nЛейкоплакія слизової оболонки гортані n

n

4.    nГіперкератоз слизової оболонки гортані n

n

5.    nПрофесійні подразнення слизової nоболонки гортані n

n

6.    nВживання алкоголю n

n

7.    nПаління n

n

  n

n

Клініка n

n

Симптоматика при раку nгортані залежить від стадії і локалізації nпухлини. Новоутворення вестибулярного nвідділу гортані тривалий час може себе nнічим не проявляти, а на справжніх nголосових складках – досить рано викликає nзміну голосу. Найбільш характерні прояви nраку гортані в залежності від локалізації nнаступні: n

n

А. nВестибулярний відділ: n

n

1.    nВідчуття незручності і стороннього тіла nв гортанній частині глотки; n

n

2.    nВідчуття болю в гортанній частині глотки; n

n

3.    nНеприємний запах з ротової порожнини; n

n

4.    nДисфагія; n

n

5.    nКровохаркання; n

n

6.    nВ пізніх стадіях – дисфонія, кахексія. n

n

  n

n

Б. nСерединний відділ: n

n

1.    nОхриплість; n

n

2.    nЯдуха; n

n

3.    nВ пізніх стадіях – болі при ковтанні. n

n

  n

n

В. nПідскладковий відділ: n

n

1.    nЯдуха: n

n

2.    nОхриплість (при поширенні пухлини на nголосові складки). n

n

  n

n

  n

n

nХворий старше 40 років, чоловік, який страдає nохриплістю голосу більше 2 тижнів, повинен nбути n

n

n оглянутий ЛОР-лікарем, щоб не nпропустити онкозахворювання.

n

n

  n

n

При nогляді (ларингоскопія) виявляють n

n

А) nСерединна локалізація: n

n

На початку nзахворювання n

n

1.                                                   nНа голосовій складці, частіше на її nсередній частині, видно новоутворення на nширокій основі n

n

2.                                                   nОбмеження рухомості голосової складки n

n

При поширенні процесу: n

n

1.    nПухлина уражає всю складку, передню nкомісуру, доходить до черпакуватого хряща, nпоширюється на надгортанник. Поверхня nпухлини горбкувата, колір її може бути nрізноманітним – від білого до червоного; n

n

2.    nПухлина вирачкується; n

n

3.    nДомішки крові в харкотинні; n

n

4.    nВнаслідок вторинного перихондриту nзбільшуються надгортанник і черпакуваті nхрящі, змінюються контури гортані. n

n

  n

n

При інших nлокалізаціях рак гортані має менш виражену nларингоскопічну картину n

n

Б) Вестибулярна nлокалізація n

n

1.    nНевелике ущільнення (частіше на nгортанній поверхні надгортанника) n

n

2.    nІнфільтрація і ригідність надгортанника n

n

3.    nВиразкування новоутворення (в пізніх nстадіях) n

n

  n

n

В) Підскладковий nвідділ n

n

В підскладковому nвідділі первинний рак виникає досить рідко, nа тому деякий час при ларингоскопії змін nнема. Новоутворення виявляється при виході nза межі підскладкового відділу n

n

  n

n

Діагностика n n

n

1.    nАнамнез (вік, стать хворого, професійні nфактори, клінічний перебіг захворювання nтощо.) n

n

2.    nДані ларингоскопії n

n

3.    nПальпація лімфовузлів n

n

4.    nБіопсія інфільтрату n

n

5.    nРентгенографія гортані n

n

  n

n

Лікування n

n

При злоякісних nновоутвореннях гортані застосовують nкомбіноване лікування: променева терапія, nхіміотерапія і оперативне втручання. Що ж nдо черговості застосування цих методів nлікування то і до цих пір нема єдиної думки. nНеобхідний індивідуальний підхід. Однак nбільшість авторів вважають: n

n

1.    nВ 1 і 11 стадіях раку гортані любої nлокалізації спершу застосовувати nпроменеву терапію в межах 60-80 Грей. Якщо nпухлина не зникає – через 1,5 місяця nпроводити оперативне лікування: при nвестибулярній локалізації – ларингектомію, nміжскладковій і підскладковій – можлива nрезекція гортані. ntt n

n

2.    nПри 111 стадії захворювання: вестибулярний nвідділ – променева терапія, а після – nларингектомія (при показах доповнена nоперацією Крайля). При пухлинах nпідскладкового відділу – спочатку nпроводити оперативне лікування, а після – nпроменеву терапію. При міжскладковій nлокалізації – послідовність хірургічного nвтручання і променевої терапії не має nзначення n

n

3.    nВ 1У стадії раку гортані – симптоматичне nлікування: знеболюючі засоби, хіміотерапія, nпаліативне опромінення, при необхідності – nтрахеостомія, гастростомія, перев’язка nсудин при кровотечах тощо. n

n

  n

n

  n

n

ПУХЛИНИ nГЛОТКИ n

n

  n

n

Розрізняють nдоброякісні і злоякісні пухлини глотки. nКлінічні прояви новоутворення залежать в nзначній мірі як від його гістологічної nструктури, так і від локалізації (носова, nротова, гортанна частини глотки) n

n

  n

n

ДОБРОЯКІСНІ nПУХЛИНИ ГЛОТКИ n

n

  n

n

Доброякісні nновоутворення зустрічаються у всіх nвідділах глотки і можуть походити із nрізноманітних тканин. Найбільш часто в nносовій частині глотки зустрічаються: n

n

  n

n

ЮНАЦЬКА nАНГІОФІБРОМА. nВона відноситься до умовно доброякісних nпухлин, оскільки досить часто рецидивує, nабо ж малігнізується. Пухлина розвивається nпереважно у осіб чоловічої статі віком від n11 до 25 років. n

n

Клініка n

n

1.    nЧасті кровотечі з носа n

n

2.    nПовне виключення носового дихання n

n

Діагностика n

n

1.    nРиноскопія (передня і задня) n

n

2.    nПальцеве дослідження носової частини nглотки n

n

3.    nРентгенографія n

n

4.    nБіопсія пухлини n

n

  n

n

При nдослідженні виявляють n

n

1.    nПухлина на широкій основі n

n

2.    nПри пальпації поверхня пухлини гладка, nінколи горбкувата, нерухома n

n

3.    nПри пальпації пухлина часто кровоточить n

n

Диференціюють nз гіпертрофією горлового мигдалика n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nОперація за Муром або Зімонтом n

n

2.    nПеред оперативним втручанням попередньо nперев’язують nзовнішню сонну артерію з обох сторін n

n

3.    nПри м’яких nангіофібромах – комбіноване лікування (променеве nі хірургічне) n

n

  n

n

В ротовій і гортанній nчастинах глотки із доброякісних пухлин nнайбільш часто зустрічаються папіломи, nангіоми, фіброми, “змішані” пухлини – nепітеліоми тощо. На початку свого розвитку nпухлини нічим себе можуть не проявляти. В nподальшому виявляються при фарингоскопії у nвигляді поодиноких або декількох nвузлоподібних інфільтратів. n

n

Лікування тільки nоперативне. В залежності від локалізації і nрозмірів новоутворення застосовують nвнутрішньогорловий або зовнішній nхірургічні доступи. n

n

  n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ ГЛОТКИ n

n

  n

n

Серед злоякісних nпухлин глотки найбільш часто зустрічаються nсаркоми, рак і лімфоепітеліома (пухлина nШмінке) n

n

Симптоми n

n

1.    nНа початку свого розвитку ніяких nособливих розладів хворі можуть не nвідчувати n

n

2.    nБіль n

n

3.    nУтруднене ковтання (локалізація в nротовій частині глотки) n

n

4.    nЗміна голосу, гугнявість мови n

n

5.    nГнильний запах з рота n

n

6.    nДисфагія n

n

7.    nНосові кровотечі (локалізація в носовій nчастині глотки) n

n

8.    nУтруднене дихання (локалізація в гортанній nчастині глотки) n

n

9.    nЗакладення вух (локалізація в носовій nчастині глотки) n

n

10. nУтруднене розкриття рота (локалізація в nротовій частині глотки) n

n

11. nЗагальні розлади (біль голови, безсоння, nвтрата апетиту, кахексія тощо.) n

n

  n

n

Діагностика n n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nРиноскопія n

n

3.    nФарингоскопія n

n

4.    nПальцеве дослідження носової частини nглотки n

n

5.    nПальпація лімфовузлів шиї n

n

6.    nБіопсія пухлини n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nПухлина різної величини з горбкуватою nповерхнею надмірної щільності, інколи з nрозпадом і брудним нальотом n

n

2.    nПухлина проростає в глибокі тканини n

n

3.    nРегіонарні лімфатичні (підщелепні і nшийні) вузли значно збільшуються і стають nнерухомими n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nПроменева терапія n

n

2.    nХірургічне – видалення метастазованих nлімфовузлів шиї n

n

3.    nХіміотерапія n

n

  n

n

Прогноз – несприятливий n

n

  n

n

  n

n

ПУХЛИНИ nНОСА І НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ n

n

  n

n

Серед доброякісних nпухлин носа і навколоносових пазух nносанайчастіше зустрічаються кровотечний nполіп, фіброми, папіломи, остеоми, ангіоми, nлімфангіоми тощо. n

n

  n

n

КРОВОТОЧИВИЙ nПОЛІП. Локалізується nпереважно у хрящовій частині переділки nноса n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nЗакланання однієї половини носа n

n

2.    nЧасті носові кровотечі n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nРиноскопія n

n

3.    nПальпація новоутворення n

n

4.    nБіопсія поліпа n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nПухлина багрового кольору з гладкою або nнерівною поверхнею n

n

2.    nПухлина заповнює передні відділи носа з nоднієї сторони n

n

3.    nПри пальпації пухлина м’якої nконсистенції, легко кровоточить n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне видалення поліпа біля його nоснови n

n

2.    nЕлектрокоагуляція місця прикріплення nпухлини n

n

  n

n

  n

n

ДОБРОЯКІСНІ nПУХЛИНИ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ n

n

  n

n

Найчастіше серед nдоброякісних пухлин навколоносових пазух nзустрічається остеома. Вона локалізується nчастіше в лобній пазусі і решітчастому nлабіринті. n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nОскільки пухлина росте повільно, іноді nроками, то тривалий час у хворих ніяких nскарг не має n

n

2.    nВідчуття тиснення у відповідній пазусі n

n

3.    nБіль голови n

n

4.    nПорушення носового дихання (при nпроростанні новоутворення з nверхньощелепної пазухи в порожнину носа) n

n

  n

n

Діагностика n n

n

1.    nРентгенографія навколоносових пазух n

n

n

n

2.    nДіагностична пункція пазухи n

n

3.    nБіопсія новоутворення n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне – широке розкриття nнавколоносової пазухи з наступним nвидаленням пухлини n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ НОСА І НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ n

n

  n

n

Серед злоякісних nпухлин носа і навколоносових пазух nнайбільш часто зустрічаються саркома і рак n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ НОСА n

n

  n

n

Пухлини nлокалізуються в різних ділянках порожнини nноса. Серед сарком виділяють ангіосаркоми, nангіофібросаркоми, хондросаркоми тощо. Рак nноса буває плоскоклітинний, nциліндроклітинний тощо. Частота сарком nноса така сама, як і ракових пухлин. Однак nсаркоми зустрічаються переважно у молодому nвіці, рак – у літньому. n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nЗакладання носа, яке переходить в nцілковиту непрохідність тієї чи іншої nполовини носа n

n

2.    nАносмія n

n

3.    nПеріодичні носові кровотечі n

n

4.    nВиділення з носа слизо-гнійно-кров’янистого nхарактеру з неприємним запахом n

n

5.    nСльозотеча n

n

6.    nГоловні болі n

n

7.    nБолі в ділянці носа n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nРиноскопія n

n

3.    nПальпація новоутворення n

n

4.    nРентгенографія n

n

5.    nБіопсія новоутворення n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nПри риноскопії – пухлина червоного nкольору з гладкою, або горбкуватою nповерхнею n

n

2.    nПухлина легко кровоточить при nдоторкуванні зондом n

n

3.    nГнійно-кров’янисті виділення в носі n

n

4.    nДеформація зовнішнього носа n

n

5.    nЗміщення очного яблука n

n

  n

n

Лікування n

n

Результати лікування nв значній мірі залежать від терміну початку nлікування. Якщо воно розпочато на перших nстадіях розвитку захворювання, то у ряду nхворих можна досягти цілковитого видужання, nабо значно продовжити життя пацієнтів. n

n

З лікувальних заходів nчастіше користуються : n

n

1.    nХірургічне – видалення пухлини в межах nздорової тканини n

n

2.    nПроменева терапія n

n

3.    nХіміотерапія n

n

4.    nСимптоматична терапія n

n

  n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ n

n

  n

n

Частіше nуражається верхньощелепна пазуха. У осіб nлітнього віку спостерігається переважно nрак, молодого – саркома n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nУтруднення носового дихання n

n

2.    nСлизово-гнійні виділення з nоднієї половини носа, іноді з домішками nкрові і неприємним запахом n

n

3.    nДеформація в ділянці лицевої nстінки верхньощелепної пазухи n

n

4.    nВипинання і зміщення очного nяблука (особливо при локалізації пухлини в nрішітчастому лабіринті) n

n

5.    nЗниження зору, аж до цілковитої nсліпоти (пухлини основної пазухи і задніх nклітин рішітчастого лабіринту) n

n

6.    nУтруднене носове дихання і nковтання (при поширенні пухлини в носову nчастину глотки) n

n

7.    nНевралгічні болі в лицевій nділянці з ірадіацією в череп і підщелепну nділянку n

n

8.    nЗагальні симптоми – біль голови, nбезсоння, кахексія тощо. n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nРиноскопія n

n

3.    nПальпація n

n

4.    nРентгенографія навколоносових пазух n

n

5.    nБіопсія пухлини n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nЯкщо пухлина з навколоносової пазухи не nпроросла в порожнину носа, то при nриноскопії змін може не бути n

n

2.    nПри проростанні пухлини в порожнину носа nвиявляється новоутворення червоного nкольору з горбкуватою або гладкою nповерхнею, яке легко кровоточить при nдоторканні зондом n

n

3.    nНа рентгенограмі – гомогенне затемнення nпридаткової пазухи і нечіткість її nконтурів n

n

4.    nЗбільшені лімфовузли шиї і підщелепні n

n

  n

n

Лікування n

n

Найбільш ефективним nметодом лікування злоякісних пухлин nнавколоносових пазух є комбінований, який nвключає: n

n

1.    nПередопераційна променева терапія n

n

2.    nОперативне втручання на ураженій nпридатковій пазусі n

n

3.    nПри наявності метастазів у регіональні nлімфовузли – широке їх видалення (операція nтипу Крайля) n

n

4.    nВ 1У стадії пухлини призначають nпаліативну гамма-терапію і симптоматичне nлікування з перев’язуванням зовнішньої nсонної артерії n

n

  n

n

  n

n

ПУХЛИНИ nВУХА n

n

  n

n

В топографо-анатомічному nвідношенні вухо (особливо середнє і nвнутрішнє) є однією з найбільш nнеблагоприємних ділянок організму людини nщодо оперативного втручання з приводу nпухлин. Новоутворення вуха поділяються на nдоброякісні і злоякісні. n

n

  n

n

ПУХЛИНИ nЗОВНІШНЬОГО ВУХА n

n

А) nДоброякісні n

n

Серед доброякісних nпухлин зовнішнього вуха найбільш часто nзустрічаються папілома, ангіома, фіброма, nангіофіброма, хондрома, остеома тощо. n

n

Симптоми n

n

1.    nОскільки новоутворення зовнішнього вуха nрозвиваються дуже повільно і без будь-яких nвідчуттів, то хворий з цим звикається і nєдиною скаргою при звертанні до лікаря nчасто буває наявність самої пухлини n

n

2.    nПри розвитку пухлини в зовнішньому nслуховому ході у хворого втрачається слух n

n

3.    nІнколи на місці розвитку новоутворення nхворого турбує свербіння шкіри n

n

  n

n

Діагностика n

n

1. nАнамнез n

n

2. Огляд хворого n

n

3. nРентгенографія (при остеомах зовнішнього nслухового ходу) n

n

4. nБіопсія новоутворення n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nНа вушній раковині або в зовнішньому nслуховому ході інфільтрат з рівною nповерхнею, чіткими контурами n

n

2.    nПри папіломах, фібромах, остеомах шкіра nнад новоутворенням практично не змінена, nпри гемангіомах – синювата з червоним nвідтінком n

n

3.    nПри спробі почистити зовнішній слуховий nхід ангіоми можуть давати сильну кровотечу n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне видалення n

n

2.    nКріодеструкція пухлини n

n

  n

n

  n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА n

n

Серед злоякісних nпухлин зовнішнього вуха найбільш часто nзустрічаються рак (в літньому віці) і nсаркома (в молодому віці) n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nШвидкий ріст новоутворення n

n

2.    nКровоточівість пухлини n

n

3.    nБолючість n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nОгляд n

n

3.    nБіопсія n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nНовоутворення на вушній раковині або в nзовнішньому слуховому ході горбкувате, з nрозпадом, кровоточиве n

n

2.    nІнфільтруючий ріст новоутворення в nнавколишні тканини n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне видалення пухлини n

n

2.    nПроменева терапія в післяопераційний nперіод n

n

3.    nСимптоматичне лікування в 1У стадії nзахворювання n

n

  n

n

Прогноз nпри злоякісних пухлинах зовнішнього вуха nсерйозний, оскільки процес може поширитись nна сусідні ділянки n

n

  n

n

  n

n

ДОБРОЯКІСНІ nПУХЛИНИ СЕРЕДНЬОГО ВУХА n

n

Серед доброякісних nпухлин середнього вуха найбільш часто nзустрічаються гемангіома і гломусна nпухлина – хемодектома. Ці новоутворення nвиникають переважно у людей віком 30-60 років. nЗахворювання протікає роками і навіть nдесятками років. n

n

  n

n

Симптоми n

n

1.    nПульсуючий шум у вусі n

n

2.    nЗниження слуху n

n

3.    nПараліч лицевого нерва n

n

4.    nЗапаморочення голови n

n

5.    nКровотечі з вуха n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nОтоскопія n

n

3.    nКамертональні і аудіометричне nобстеження n

n

4.    nРентгенографія n

n

5.    nБіопсія новоутворення (якщо пухлина ще не nпроросла в зовнішній слуховий хід, nпроводять діагностичну тимпанотомію) n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nНа початку розвитку пухлини барабанна nперетинка може бути без будь-яких змін n

n

2.    nПри розвитку захворювання барабанна nперетинка випинається, набуває кольору від nяскраво червоного до темно синюватого, nпульсує n

n

3.    nПри прориві барабанної перетинки і nвиході пухлини в слуховий хід виявляється nновоутворення червоного кольору, nгорбкувате, легко кровоточиве при дотику nзондом n

n

4.    nПри пальцевому перетискуванні на шиї nзовнішньої сонної артерії (на стороні nураження) і одночасній отоскопії – колір nпухлини стає блідим, вона не пульсує n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nХірургічне видалення новоутворення – nрозширена загальнопорожнинна операція в nрізноманітних модифікаціях з попередньою nперевязкою зовнішньої сонної артерії і nяремної вени на стороні пухлини n

n

  n

n

Прогноз – відносно nсприятливий n

n

  n

n

ЗЛОЯКІСНІ nПУХЛИНИ СЕРЕДНЬОГО ВУХА n

n

Злоякісні пухлини nсереднього вуха зустрічаються порівняно nрідко, однак вони бувають в цій ділянці nчастіше, ніж доброякісні. Серед злоякісних nновоутворень в середньому вусі найчастіше nзустрічається рак (головним чином в nдорослих) і саркома (в молодому віці). n

n

Симптоми n

n

На перших етапах nсвого розвитку злоякісна пухлина якихось nхарактерних ознак не має, а перебігає як nзвичайне хронічне запалення середнього nвуха. n

n

1.    nПостійні гнійні виділення з вуха n

n

2.    nШум у вусі n

n

3.    nЗниження слуху n

n

4.    nБіль голови n

n

5.    nЧерез 2-3 місяці від початку розвитку nхвороби: n

n

6.    nГнійні виділення з вуха з неприємним nзапахом і домішками крові n

n

7.    nПараліч лицевого нерва n

n

8.    nПаралічі інших черепно-мозкових нервів (окорухового, nвідвідного та ін.) n

n

9.    nЗапаморочення голови n

n

10. nЗагальна кволість, кахексія тощо. n

n

11. nРізке підсилення болей у вусі n

n

  n

n

Діагностика n

n

1.    nАнамнез n

n

2.    nОгляд n

n

3.    nДослідження слуху (мовою, камертонами,аудіометрія) n n

n

4.    nРентгенографія скроневої кістки n

n

5.    nБіопсія новоутворення n

n

  n

n

При nогляді виявляють n

n

1.    nГнійні виділення з домішками крові в nзовнішньому слуховому ході n

n

2.    nВ слуховому ході виявляється пухлина nщільної консистенції, горбкувата, сіро-рожевого nкольору, кровоточить, з розпадом n

n

3.    nРізка втрата слуху на уражене вухо n

n

4.    nПорушення контурів соскоподібного nвідростка n

n

5.    nЯвища паралічу лицевого нерва n

n

6.    nНа рентгенограмі – нечіткі контури nбарабанної порожнини, гомогенне затемнення nклітин соскоподібного відростка, дефект nкістки n

n

  n

n

Лікування n

n

1.    nНа перших стадіях розвитку захворювання n– хірургічне видалення новоутворення (розширена nзагальнопорожнинна операція в nрізноманітних модифікаціях) n

n

2.    nВ післяопераційний період – променева nтерапія (до 60 Грей на курс лікування) n

n

3.    nВ 1У стадії хвороби – симптоматичне nлікування n

n

  n

n

  n

n

Прогноз n– дуже несприятливий. n

n

  n

n

  n

n

  n

n

ІНФЕКЦІЙНІ nГРАНУЛЬОМИ n

n

  n

n

Верхні nдихальні шляхи і в першу чергу ніс, глотка nта гортань, можуть уражатись такими nхронічними інфекційними захворюваннями як nсклерома, туберкульоз та сифіліс. Ці nзахворювання викликаються специфічним nзбудником, а на слизовій оболонці верхніх nдихальних шляхів утворюються інфільтрати – nгранульому, тому ці хвороби об’єднали у nгрупу інфекційних гранульом. n

n

  n

n

СКЛЕРОМА n n

n

Назву nсклерома дихальних шляхів запропонував наш nспіввітчизник М.М.Волкович у 1888 році, який nвивчав бактереологію та клініку склерому. А nвперше описав це захворювання Ф.Гебра в 1870 nроці у Відні, який спостерігав 9 хворих з nураженням тканин входу до носа та верхньої nгуби щільними інфільтратами, що не nпіддавались лікуванню. Тоді ж він дав назву nхворобі – “риносклерома”. Пізніше – у 1882 nр., Фріш при дослідженні уражених тканин nхворих склеромою виявив у великих клітинах nмікробів, що мали форму паличок, яких він і nвизначив, як збудника склероми. Як nвиявилось, склеромою уражується не лише ніс, nа й інші дихальні шляхи, включаючи трахею та nбронхи, тому тепер вживається назва “склерома”. n

n

Склерома nце – ендемічне захворювання. Найчастіше nвона зустрічається в західних регіонах nнашої держави, Білорусії, Росії, в прилеглих nрегіонах Польщі, Австрії. Проте склерома nреєструється в країнах Північної та nЛатинської Америки. Африки та Індонезії. В nостанні десятиліття в зв’язку з посиленою nміграцією населення хвороба може nзустрінутись повсюду. n

n

Патоморфологія n

n

У nтканинах хворих на склерому утворюються nтверді, що нагадують хрящ, обмежені або nрозлиті інфільтрати, які при своєму рості nпоширюються як до поверхні слизової nоболонки чи шкіри, так і в глибину тканини. nХарактерною особливістю таки інфільтратів nє те що вони, на відміну від інфільтратів nінших хронічних інфекційних захворювань (туберкульоз, nсифіліс) ніколи не розм’якшуються та не nвиразкуються, а перетворюються в тверду nрубцеву тканину. n

n

Склерома nє специфічним гранулематозним запаленням, nяке при мікроскопічному дослідженні має nнастільки характерну будову, що вже при nпатогістологічному дослідженні можна nпоставити діагноз захворюванню: великі nвакуолізовані клітини Мікуліча з паличками nФріша-Волковича в них, плазматичні клітини nУна, Геалінові тільця Руселя та nфіброзноеластичні волокна, що пронизують nсклероматозну тканину. n

n

Склерома nмає тривалий інкубаційний період, що nналічує 2-10 років, і тому встановити момент nта умови інфікування хворого тяжко. Тому nпитання етіології склероми ще й до nтеперішнього часу вважається не до кінця з’ясованим. nПроте більшість вчених вважає збудником nсклероми паличку Фріша-Волковича. n

n

Склерома nмає циклічний перебіг, в якому розрізняють три nстадії. n

n

ПЕРША nстадія n- вузликова або вогнищево-інфільтративна. nХворі скаржаться на почуття сухості в nділянці верхніх дихальних шляхів, nнаявність вязкого слизу в носі, сухий nкашель. Та серйозних змін з боку дихання чи nголосу немає, працездатність їх збережена. n

n

При nдослідженні ЛОР-органів на поверхні nслизової оболонки дихальних шляхів nзнаходять вузликові або невеликі плоскі nінфільтрати, що розміщуються на nатрофованій або нормальній слизовій nоболонці. Вони вкриті вязким слизом, можуть nзлегка кровоточити при доторкуванні. nНайчастіше склеромні інфільтрати можуть nлокалізуватись у звужених ділянках nдихального тракту: вхід і вихід в порожнини nноса, на межі носо- і ротоглотки, в nпідскладковому відділі гортані, в ділянці nбіфуркації трахеї та у місцях розгалуження nбронхів. Такі інфільтрати в першій стадії nчастіше виявляються в одному з описаних nзвужень дихальних шляхів (частіше в ділянці nноса), але можуть бути одночасно і в nдекількох ділянках. Оскільки в першій nстадії тканинні інфільтрати порівняно nневеликі, вони істотно не перекривають і не nдеформують просвіт дихальних шляхів і не nпорушують дихання. Інші методи діагностики n- реакція Борде-Жангу (реакція зв’язування nкомплименту зі склеромним антигеном) nпозитивна у переважної більшості хворих, а nпалички Фріша-Волковича висіваються майже nзавжди. n

n

ДРУГА nстадія n- дифузно-інфільтративна або специфічна. nЗагальний стан таких хворих середньої nтяжкості або тяжкий, працездатність значно nзнижена, відмічається похудіння та занепад nсил. Скарги хворих на виражене утруднення nдихання, сухий кашель з утрудненим nвідхаркування кірок, сиплий голос, nвідсутній нюх. Оточуючі відмічають nнеприємний специфічний солодкуватий запах nвидихуваного хворим повітря. n

n

При nдослідженні знаходять поширені дифузні nінфільтратами, що знаходяться в початкових nвідділах порожнини носа або в nпідскладковому відділі гортані та в інших nвідділах дихального тракту. В цій стадії nвнаслідок рубцювання інфільтратів в nділянці язичка – він підтягується на задню nповерхню м’якого піднебіння і при огляді nзіва залишки його можна побачити лише за nдопомогою епіфарингоскопії, при цьому nвиявляють значне звуження хоанальних nотворів. Нерідко в наслідок розростання nтвердих інфільтратів настає більш чи менш nвиражена деформація зовнішнього носа. n

n

Палички nФріша-Волковича можна висіяти у всіх nнелікованих хворих, особливо коли брати nмазок з під епітелію. Реакція Борде-Жангу nмайже у всіх пацієнтів позитивна. n

n

ТРЕТЯ nстадія n- рубцева або регресивна. На місці nсклеромних інфільтратів розвивається nсполучна тканина, що проводить до рубцевих nзвужень та деформацій в різних ділянках nдихального тракту. Хворі скаржаться на nважке затруднення дихання, виснажливий nкашель з утрудненим відходженням слизиво-гнійного nхаркотиння та кірок, хрипкий голос. Хворі nнепрацездатні. n

n

При nдослідженні в цій стадії знаходять nчасткове або повне роз’єднання носо- і nротоглотки рубцевою тканиною, яка стягує nміж собою м’яке піднебіння та задні дужки. nХоани різко звужені чи повністю замуровані nрубцевою тканиною, нерідко спостерігається nповерхневе виразкування та рубцювання м’яких nтканин твердого піднебіння, піднебінних nдужок. При зовнішньому огляді – крила носа nпідтягнуті досередини, а вхід в порожнину nзакритий твердою рубцевою тканиною. n

n

До nособливо тяжких функціональних змін nприводить розвиток рубцевих змін в nпідскладковому відділі гортані та в nділянці вічок бронхів. Тяжкі порушення nдихання через гортань вдається nкомпенсувати накладанням трахеостомії, а nпорушення прохідності бронхів може nвикликати незворотні зміни в легенях. n

n

Реакція nБорде-Жангу у половини хворих негативна або nслабопозитивна, палички Фріша-Волковича nвисіваються рідко. n

n

 Характерно, nщо на рубцевій тканині можна бачити nчисленні грануляційноподібні вузлики, при nдоторкуванні до яких виникає невелика nкровотеча. n

n

Діагноз. n n

n

При nдіагностиці враховують характерні для nсклероми дані клінічного, nпатоморфологічного, серологічного та nбактеріологічного досліджень. Врахування nвсіх цих показників значно підвищує nточність діагностики склероми. n

n

Складності nможуть виникнути при діагностиці атипових nформ перебігу склероми, коли з’являється nнеобхідність диференціювання від таких nхвороб як проказа, туберкульоз, сифіліс та nпухлини. Треба пам’ятати, що в таких nвипадках полегшують діагностику дані про nлокалізацію ураження в ділянках дихальних nшляхів, а також результати специфічних nсерологічних реакцій (Борд-Жангу) та nпатогістологічної будови патологічної nтканини. n

n

Лікування. n n

n

На nсучасному етапі широке застосування в nлікуванні склероми знайшли антибіотики. nПершим препаратом, який успішно nвикористали при лікуванні склероми був nстрептоміцин: швидко розсмоктувались nінфільтрати, та зникала паличка склероми. nТа виявилось, що почали з’являтись штами, nщо втратили чутливість до препарату і nхвороба поверталась. Збільшення nантибіотика веде до появи його nототоксичного ефекту. Іншим шляхом була nзаміна антибіотика. Але майже всі nантибіотики, активні щодо збудника nсклероми виявились ототоксичними. Крім nстрептоміцину зараз певне поширення nдістали гентаміцин, біоміцин, тобраміцин. nВказані препарати вводять внутрішньом’язево nпо 0,5 г. двічі на добу. Перед призначенням nототоксичних антибіотиків обов’язково nдосліджують слух та функцію нирок і печінки: nу випадках їх порушення ототоксичні nпрепарати заміняють іншим лікуванням nоскільки їх використання загрожує хворому nглухотою. В таких випадках можна nвикористати біоміцин, левоміцетин. n

n

Для nпідсилення дії антибіотиків nвикористовують димексид, лідазу, nгіалуронідазу, ронідазу. n

n

При nлікуванні рубцевих та дифузно-інфільтративних nформ склероми поряд з медикаментозною nтерапією застосовують делятаційні заходи, nщо мають на меті розширення звужених nділянок дихального тракту: бужування nспеціальними бужами звужених ділянок носа, nглотки, гортані або хірургічне видалення nінфільтратів та рубців. n

n

У хворих, nщо мають виражені стадії стеноз гортані (ІІІ, nІУ ст.), вдаються до трахеотомії, рідше – до nінтубації порожнистими бужами Шварцберга. n

n

  n

n

ТУБЕРКУЛЬОЗ nВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ (TUBERCULOSІS NASІ) n

n

Ураження nтуберкульозом ЛОР-органів найчастіше виникає внаслідок nрозповсюдження збудника з первинного nвогнища, яке знаходиться в леге­нях. Без nураження легень первинний туберкульоз nгортані, носа, глотки та вуха зустрічається nду­же рідко. n

n

  n

n

Туберкульоз nгортані (tuberculosіs laryngіs) n

n

Туберкульоз nгортані є найчастішим ураженням ЛОР-органів, nщо виникає у хворих на ту­беркульоз легень nпереважно при кавернозній і дисемінованій nформі. Зараження гортані при цьому nвідбувається в наслідок осідання nінфікованого туберкульозною паличкою nхаркотиння в тріщинах та в місцях nзлущування епітелію гор­тані. У хворих на nінші форми туберкульозу інфікування nвідбувається лімфогематогенним шляхом. n

n

При nтуберкульозі переважно вражається одна nголосова складка або міжчерпакуватий nпростір, виникає припух­лість і гіперемія nслизової оболонки в цьому місці. Інфільтрат nзбільшується в розмірах, а потім роз­падається, nутворюючи виразку, що проникає вглиб тканин nі поширюється на поверхні слизової. nОдночасно з утворенням туберкульозного nінфільтрату в інших місцях гортані nвиникають запально-некротичні процеси, які nуражують хрящ і охрястя, що може викликати nнабряк гортані. Пов’язане з цим звуження nпросвіту гортані може викликати її стеноз, nщо вимагає надання хворому термінової nдопомоги. n

n

При nгематогенному поширенні інфекції з’являються nтуберкульозні бугорки на слизовій обо­лонці nгортані, які часто виникають одночасно з nвисипанням на слизовій глотки і вхо­ду в nгортань. Ці гематогенні форми туберкульозу nспостерігаються рідше і характеризуються nбільш швид­ким розвитком процесу та часто nсупроводяться дисфагією. n

n

 На nпочатку захворювання спостерігаються nчасті повторні катари гортані, які nвиникають з найменших приводів і довго nтривають. Ці «катари гортані» є проявом за­гострення nтуберкульозного процесу. З появою ін­фільтратів nі виразок голос стає хрипким, посилюється nкашель, з’являється болючість при ковтанні, nяка особ­ливо виражена при виразках на nнадгортаннику та черпакуватих хрящах. При nтакій локалізації біль на стільки nвиражений, що хворі відмовляються від nприйняття їжі. n

n

  n

n

Туберкульоз nноса. n

n

Туберкульоз nноса проявляється у виг­ляді інфільтратів nабо виразок. Інфільтрати можуть бути різної nвеличини – переважно розміром 2-3 мм – у nвигляді горбиків. В окремих випадках nінфільтрати набувають значних розмірів 5-7 nмм, і називаються туберкуломою. Розпад nтуберкульозних горбиків та інфільтратів на nслизовій оболонці носа призводить до ут­ворення nвиразок. Найчастішою локалізацією туберку­льозних nвиразок є хрящова частина перего­родки nноса, де при тривалому перебігу процесу nутворюється перфорація. n

n

На початку nзахворювання суб’єктивні симптоми можуть nбути відсутні. Потім в наслідок розпаду nінфільтратів і утворення виразок з’являється nгнійні, іноді кров’янисті ви­ділення, які nзасихають з утворенням кірочок. Ви­ділення nз носа переважно не мають запаху. n

n

Діагно­з n

n

 туберкульозу  nпорожнини носа нерідко складає для nлікаря труднощі і доводиться вдаватись до nбіопсії. Особливо в цьому виникає потреба, nколи треба диференціювати з ви­разками при nраку порожнини носа на ранніх стадіях nзахворювання. n

n

  n

n

Туберкульоз nглотки (tuberculosіs pharyngіs) n

n

Як і ніс, nглотка уражується туберкульозом вторинно nшляхом перенесення інфекції і харкотинням nз каверн при туберкульозі легень або nлімфогематогенним шляхом при nдесимінованій формі. n

n

На першій nстадії захворювання туберкульозні nінфільтрати глотки часто не викликають nособливих скарг і хворі переважно не nзвертаються за допомогою. З плином часу nінфільтрати виразкуються, викликаючи біль nпри ковтанні, що змушує хворого звернутись nдо лікаря. Тому при першому ж огляді на nслизовій оболонці глотки виявляють nтуберкульозні ви­разки. Вони nрозташовуються на м’якому піднебінні, під­небінних nдужках і задній стінці глотки; мигдалики nура­жуються рідше. n

n

Туберкульозні nвиразки здебільшого неглибокі та ма­ють nнерівні (зубчасті) підриті краї блідо-рожевого nко­льору. Зливаючись між собою, виразки nшвидко збільшую­ться і набувають великих nрозмірів. Ковтання стає різко болючим. n

n

Перебіг nзахворювання до застосування nстрептоміцину та інших нових антибіотиків, nта інших протитуберкульозних засобів (ПАСК, nфтивазид та ін.) був завжди тривалим і nнерідко закінчувався несприятливо. n

n

  n

n

Лікування. n

n

В nлікуванні туберкульозу, особливо nтуберкульозу верхніх дихальних шляхів, в nостатні ро­ки досягнуто значних успіхів. nЗавдяки застосуванню ан­тибактеріальних nпрепаратів з’явилась можливість клі­нічного nвилікування багатьох форм туберкульозу, в nтому числі таких, які раніше вважались nмайже невилі­ковними, наприклад, виразкова nформа туберкульозу гортані. n

n

Туберкульозні nхво­рі лікуються в протитуберкульозних nдиспансерах, де хворі перебувають під nпостійним наглядом лі­карів. Обов’язковий nпрофілактичний огляд гортані у всіх хворих nна туберкульоз легень лікарем-ларинголо­гом, nякий входить до штату кожного диспансеру, nдає можливість своєчасно виявити початкові nформи тубер­кульозу гортані і застосувати nефективне лікування. n

n

Оскільки nтуберкульоз верхніх дихальних шляхів nпереважно є ускладненням туберкульозу nлегень, то лікування захворювання nпроводиться у спеціалізованому відділі nфтизиатром при участі отоларинголога. В nзагальному лікуванні зараз використовують nтакі високоефективні засоби як ізоніазид, nрифампіцин, стрептоміцин, канаміцин, nетамбутол, етіонамід, циклосерин, ПАСК та nінші протитуберкульозні препарати. n

n

Отоларинголог nконтролює динаміку перебігу nтуберкульозного процесу в ділянці верхніх nдихальних шляхів і при необхідності nвиконує потрібні лікувальні заходи. n

n

З nпроявою болю при ковтанні перед кожним при­йманням nїжі треба проводити вдування, nпульверизацію або інгаляцію анестезуючих nречовин. n

n

При nнаявності болючих виразок інфільтратів в nділянці носа, що слабо піддаються nзагальному лікуванню, показано місцеве nприпікання їх концентрованими розчинами nкислот або гальванокаутером. n

n

Для nмісцевого лікування туберкульозу глотки nпризначають ультрафіолетове опромінення nглотки, полоскання відварами ромашки, nшалфею, перекису водню, неподразливу їжу. n

n

Профілактика nі догляд. n n

n

Точне nдодержання санітарно-гігієнічного режиму є nнеобхідною умовою правильно nорганізованого догляду за туберкульозним nхворим. Обов’язково треба стежити за nнормальною температурою приміщення (18—19°), nчасто провітрюючи його взимку й влітку, за nсвоєчасним харчуванням хворих і за nправильним і своєчасним прийманням ліків. nСлід роз’яснити хворому, яке важливе nзначення має спокій гортані. Необхідно nстежити за тим, щоб хворі не роз­пльовували nхаркотиння по підлозі, а відхаркували йо­го nу спеціальні плювальниці з налитою в них nдезинфі­куючою рідиною, бо харкотиння є nджерелом інфекції для оточуючих. n

n

  n

n

СИФІЛІС n(ЛЮЕС) ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ n

n

Сифіліс nЛОР-органів буває у вигляді первинного, nвторинного і третинного сифілісу. При цьому nуражаються ніс, глотка і гортань. Зараження nвиникає статевим та нестатевим шляхами nчерез пошкоджену слизову оболонку верхніх nдихальних шляхів. n

n

Сифіліс глотки (syphіlіs npharyngіs) n

n

Сифіліс nглотки зустрічається в усіх трьох стадіях. n

n

Первинний nсифіліс nглотки розвивається у вигляді твердого nшанкра, що розміщується на одному з мигда­ликів nабо на задній стінці глотки. При цьому болі nв глотці незначні або зовсім від­сутні. nСпочатку спостерігається щільний nінфільтрат, який потім ерозується з nутворенням виразки розміром 0,5-1 см. Виразка nмає хрящову консистенцію та сальне дно, nкраї її валикоподібно піднімаються над nоточуючими тканинами. Через певний час nвиникає лімфаденіт шийних та потиличних nлімфовузлів, які збільшуються, nущільнюються та стають болючими. n

n

 Вторинний nсифіліс глотки звичайно виявляється у nформі сифілітичної ангі­ни, яка nхарактеризується незначним підвищенням nтемператури тіла, майже повною відсутністю nболю, розлитою, мідно-червоною гіперемією, nщо захоплює миндалики, піднебінні дужки та nсусідні ділянки м’якого піднебіння. n

n

В nінших випадках у цьому пе­ріоді можна nвиявити широкі кон­диломи або папули. На nрізко червоних під­небінних дужках або nмигдаликах з’являється папульозна висипка nу вигляді сірувато-білих круглих або nовальних, оточе­них червоною смугою бляшок, nщо злегка підвищуються над поверхнею. nРегіонарні лімфатичні вузли завжди nзбільшені і неболючі (якщо не приєдналась nвторинна інфекція). n

n

Третинна nстадія nсифілісу виявляється у вигляді обмеженого nгумозного опуху або дифузного інфіль­трату nз гіперемією по периферії. Через більший nабо менший проміжок часу після розпаду nгумозних утворень з’яв­ляється глибoкa nгумозна виразка з рівними краями і сальним nдном, що являє собою некротичній розпад nтканини. n

n

 При nвідсутності своєчасного лікування nвідбувається подальше руйнування м’яких і nкісткових тканин глотки: перфорація м’якого nй твердого піднебіння, руйнування його ду­жок nтощо. n

n

Після nлікування звичайно настає загоєння з утво­ренням nщільних рубців характерної зірчастої форми, nхоча при цьому спотворюючі зрощення і nперфорації можуть залишатися. n

n

  n

n

Сифіліс носа (syphіlіs nasі) n

n

Практичне nзначення має третинна форма сифілісу носа, nяка спостерігається частіше за інші. nСпостерігається утворення обмежених або nдифузних сифілітичних інфільтратів, так nзваних гум, з наступним їх розпадом. nСифілітичний інфільтрат, що утворився в nслизовій оболонці, після розпаду nперетворюється на глибоку виразку з nрізкими краями і сальним дном, яка надалі nможе перейти на кістку й хрящ. Якщо гума nлокалізується в кістці або охрясті, то nчерез порушення живлення кістки, nвідбувається її нек­роз з утворенням nсеквестру. Секвестрація супроводи­ться nнеприємним запахом з носа. n

n

Гумозна nформа nсифілісу може уражати всі тканини носа, але nнайбільш улюбленим місцем є кісткова nчастина но­сової перегородки. З часом гума nрозпадається, утворюючи вели­ку норицю у nперегородці. Руйнування може також nзазнавати і дно порожнини носа, так що nутворюється отвір, який з’єднує ніс з nпорожниною рота. Внаслідок не­крозу nситовидної пластинки решітчастої кістки nможуть розвиватись внутрішньочерепні nускладнення. n

n

В рідких nвипадках виникає руйнування носової пе­регородки nі носових кісток з наступною зміною форми nзовнішнього носа, коли він набуває форму nсідла. n

n

  n

n

Сифіліс nгортані (syphіlіs laryngіs) n

n

Сифілітичне nураження гортані спостерігається при nвторинних і третинних формах сифілісу. При nвторин­ному сифілісі в гортані з’являються nеритеми і папули. Еритеми, що виникають на nслизовій гортані при сифілісі, майже не nвідрізняються від гіперемії при гострому nларингіті; їх можна запідозрити за nнаявністю інших вторинних проявів сифілісу nна тілі. Папули в гортані мають вигляд білих nбляшок, що під­вищуються над поверхнею nслизової оболонки; при їх розпаді nзалишаються окремі повер­хневі виразки, що nзливаються між собою. n

n

Третинний nсифіліс nгортані характеризується гумозними nінфільтратами, при розпаді яких виникають nхондроперихондрити гортанних хрящів і nстійкі рубцеві зміни. Особливо часто nуражається надгортанник, який іноді nповністю руйнується. Ларингоскопічна карти­на nгортані при третинному сифілісі дуже nрізноманітна. Внаслідок розпаду окремих nгумозних вузлів маже утворитись глибока nвиразка з характерними різко окресле­ними nкраями, сальним дном і інфільтрова­ною nпериферією. Виразки і руйнуван­ня гортані nмало болючі доти, доки не приєднується вто­ринна nінфекція, що викликає флегмонозне nзапалення або перихондрити гортанних nхрящів. Наступні рубці призводять до nстійкого стенозу гортані і потребують nтрахеотомії. При приєднанні вторинної nінфекції вигляд гортані змінюється, що дуже nутруднює правильну діагностику. n

n

При діагностиці nвраховують анамнез, місцеві зміни, дані nзагального обстеження і реакції Вассермана. nВ складних випадках діагностики, коли до­водиться nдиференціювати сифіліс, туберкульоз і рак nгортані, вдаються до біопсії. n

n

Лікування. n n

n

Як і при nлікуванні інших хронічних інфекційних nгранульом верхніх дихальних шляхів, nлікування сифілісу специфічне. Загальне nлікування хворого проводить дермато-венеролог nу венерологічному диспансері. Широке nрозповсюдження при лікуванні дістали nпрепарати групи пеніциліну. n

n

При стенозі nгортані, який не зменшується під впливом nспецифічного ліку­вання, необхідно стежити nза хворими, щоб своєчасно провести nтрахеотомію. n

n

При огляді nхворих на сифіліс треба додержувати nобережності, особливо у вторинному, nнайбільш заразно­му періоді. В давній nлітературі описано немало випад­ків nзараження через вушні катетери, зонди, nшпателі тощо. Для таких хворих треба мати nокремі інструмен­ти, які після кожного nкористування слід старанно ки­п’ятити. nПісля різних змазувань в горлі й гортані у nта­ких хворих вату з зонда слід знімати nтільки пінцетом і скидати її в посуд з nсулемою або негайно спа­лювати.