Підрозділ 17

ТРАВМИ, nСТОРОННІ ТІЛА, КРОВОТЕЧА ІЗ nЛОР-ОРГАНІВ ТА НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ  nНИХ. n

n

(Підрозділ n№ 17) n

n

  n

n

Опіки носа n

n

Опік – nпошкодження шкірних покривів носа, що nвиникає внаслідок дії високої температури, nхімічних речовин або променевої радіації. nЧасто опіки зовнішнього носа поєднуються з nопіками шкіри обличчя, рідше – голови та nшиї. n

n

Причини n

n

Опіки nможуть бути спричинені дією високих nтемператур – теплової або променевої nенергії, а також потраплянням на шкіру nагресивних хімічних речовин. Термічні nопіки виникають через вплив гарячих nпредметів, рідин або газів (вода, пара), дію nвідкритого полум’я чи запалювальних nсумішей (фосфору, напалму тощо). Променеві nопіки виникають внаслідок опромінення nділянок носа та обличчя ультрафіолетовими nпроменями (сонця або кварцової лампи при nнеправильному користуванні), або ж nрентгенівськими чи гамма-променями (променева nрадіація). Хімічні опіки – при потраплянні nна шкіру чи вдиханням парів кислот, лугів, nсолей важких металів тощо. n

n

Клініка n

n

1. Гострий, nпекучий біль. n

n

2. Зміни nшкіри залежно від ступеня опіку. n

n

Виділяють nчотири ступені опіків: n

n

І nступінь n– на місці опіку відзначаються nпочервоніння та набряк шкіри, турбує nпекучий біль. Ці симптоми зникають, nпереважно, через 2-3 доби. n

n

ІІ nступінь n– на шкірі з’являються пухирі, заповнені nпрозорою рідиною. Загоєння настає через 5-6 nдіб і пізніше. n

n

ІІІ nступінь n– виникає некроз (змертвіння) всієї товщі nшкіри. Ділянки опіку набувають темно-червоного nзабарвлення, турбує нестерпний біль. Через nприєднання інфекції загоєння може nзатягнутись на тривалий час. n

n

ІV nступінь n– характеризується змертвінням шкіри та nрозміщених глибше тканин (обвуглювання). n

n

Стан nхворого залежить від ступеня опіку та його nпоширеності. Особливо несприятливі nнаслідки виникають при опіках, що поєднують nураження шкіри та слизових оболонок nверхніх дихальних шляхів (вдихання nвідкритого полум’я). n

n

Лікування n

n

1. При термічних nопіках змащують опікову поверхню вазелі­новою, nланоліновою або іншою індиферентною маззю. n

n

2. При хімічних опіках nпромивають поверхню чистою водою та nнейтралізують дію агресивної речовини nантидотами: кислот – лугами (2% розчин nгідрокарбонату натрію, мильної води тощо), а nлугів – кислотами (1-2% розчин оцтової або nлимонної кислоти). n

n

3. Знеболювальні nзасоби. n

n

4. Мазеві пов’язки (мазь nВишневського, антибактеріальні мазі тощо). n

n

5. Введення nпротиправцевої сироватки. n

n

Відмороження носа n

n

Причина n

n

Відмороження nвиникає при місцевій дії низької nтемператури (холоду) на зовнішній ніс. n

n

Фактори, що сприяють nвиникненню відмороження n

n

1. Місцеве порушення nкровообігу. n

n

2. Загальне ослаблення nорганізму. n

n

3. Сп’яніння. n

n

Ступені відмороження n

n

І nступінь – nшкіра носа стає блідою, чутливість її nзнижується; біль спочатку незначний, потім nпосилюється; n

n

ІІ nступінь n–  з’являються nнабряк та виражене почервоніння шкіри, на nній утворюються пухирі, біль стає вираженим; n n

n

ІІІ nступінь – nвиникають ділянки некрозу й утворюються nвиразки переважно по вільному краю ніздрів. n

n

При ІІ та nІІІ ступенях відмороження можливі загальне nнездужання та підвищення температури тіла. n

n

Лікування n

n

При І nступені відмороження розтирають ніс у nхолодному приміщенні до появи почервоніння. n

n

При nрозтиранні шкіри не слід використовувати nсніг з кристаликами льоду, щоб не nспричинити механічного пошкодження nшкірних покривів. n

n

1. Примочки оцтовою nводою (1 столова ложка оцту на 1 л води). n

n

2. Змащування уражених nділянок 10% стрептоцидовою й альбу­цидовою nмазями. n

n

3. При nвідмороженні ІІ і ІІІ ступенів змащувати nуражені ділянки бальзамом Шостаковського nчи маззю, що містить антибіотики та nглюкокортикоїди. n

n

Профілактика nвідморожень носа n

n

1. Загартовування nорганізму. n

n

2. Підвищення nзагальної опірності організму. n

n

  n

n

МЕХАНІЧНІ nТРАВМИ n

n

Ніс nяк частина обличчя, що виступає, nпошкоджується досить часто. Характер nпошкодження залежить від величини діючої nсили, її напрямку та характеру травмуючого nагента. А тому можуть спостерігатись забій nм’яких тканин носа, рани шкіри носа або ж nпорушення цілісності хрящового і nкісткового скелета зовніш­нього носа (перелом nкісток носа). n

n

Причини n

n

· Дія тупого nмеханічного травмуючого агента (при nпадінні, ударі кулаком або тупим предметом). n

n

· Дія nгострого травмуючого агента (колючі, ріжучі nпредмети). n

n

· nВогнепальні поранення. n

n

Клініка n

n

1. Набряк м’яких nтканин носа. n

n

2. nСинюшність м’яких тканин носа, верхньої і nнижньої повік. n

n

3. Носова nкровотеча. n

n

4. nУтруднення носового дихання. n

n

5. Втрата або nзниження нюху. n

n

6. nСльозотеча. n

n

7. nНосова лікворея – виділення через ніс nпрозорої спинномозкової рідини, що виникає nпри пошкодженні ситоподібної пластинки nрешітчастої кістки. n

n

При nогляді виявляють n

n

· Носову nкровотечу. n

n

· nДеформацію зовнішнього носа (перелом nкісток носа). n

n

· Забійно-рвані nрани носа. n

n

· Дефект nтканин носа. n

n

При nпередній риноскопії nчастіше виявляють заповнення порожнини nноса кров’яними згустками, уривками nслизової оболонки, уламками кістки чи nшматочками хряща. n

n

При переломах nкісток носа пальпаторно можна nвизначити крепітацію кісткових уламків та nпатологічну рухомість зовнішньо­го носа. nПри цьому можливі зміщення всієї піраміди nвбік або вдавлення спинки носа – nсідлоподібний ніс. На боковій рентгенограмі nноса можна побачити місце перелому nносових кісток. n

n

FractNoz.jpg n

n

Травми носа nдосить часто супроводжуються nрізноманітними ускладненнями: nдеформацією зовнішнього носа, гематомою чи nабсцесом носової перегородки, nвнутрішньочерепними ускладненнями (менінгітом, nсинус-тромбозом, абсцесом мозку тощо). n

n

 Лікування n n

n

Лікувальні nзаходи залежать від виду ураження і його об’є­му nта наявності ускладнень. Вони включають: n

n

1. Зупинку nкровотечі. n

n

2. nЗнеболювальні та протишокові засоби. n

n

3. Первинну nхірургічну обробку рани. n

n

4. Місцеву і nзагальну антибіотикотерапію. n

n

5. Введення nпротиправцевої сироватки. n

n

При ранах nзовнішнього носа проводять їх ушивання nтонким шовним матеріалом. n

n

При nушиванні ран носа слід ретельно перевірити nрану на наявність сторонніх тіл. n

n

При nпереломах кісток носа із зміщенням nвиконують репозицію кісткових уламків. nДля цієї операції готують: n

n

1. Носовий nелеватор. n

n

2. nНосорозширювач. n

n

3. Пінцет. n

n

4. Шприц об’ємом n2-5 мл з голкою. n

n

5. Розчин nанестетика. n

n

6. 3-5 турунд nдовжиною 3-7 см (для очистки носа). n

n

7. Турунди nдовжиною 40-60 см (для передньої тампонади nта зупинки кровотечі). n

n

Таку nоперацію виконують переважно не пізніше 5-7 nдіб після травми, оскільки у пізніші строки nуламки кісток зростаються між собою, що nзначно утруднює їх репозицію. Репозицію nкісток носа краще проводити під nкороткочасним наркозом. У випадках, коли nнемає умов для проведення наркозу, вдаються nдо місцевого знеболювання: змащують nслизову оболонку носа анестезуючими nрозчинами (дикаїн, лідокаїн) та nінфільтрують тканини розчинами nанестетиків. n

n

Залежно від nвиду зміщення піраміди носа, репозицію nуламків проводять по-різному. n

n

При nзміщенні всієї піраміди вбік репозицію nвиконують великим пальцем правої чи лівої nруки: натискають на стінку, в бік якої nзмістився ніс, та пересувають її в напрямку nсередньої лінії (в нормальне положення). При nвдавленні спинки носа в його порожнину nвводять носовий елеватор, яким піднімають nзапалу частину, а пальцями іншої руки nнадають носу природного положення та форми. nПід час таких дій виникає характерний nхрускіт кісткових уламків, які повертають nна своє попереднє місце. Після цього слід nобов’язково виконати передню тампонаду nноса. Марлевий тампон буде утримувати ніс у nнеобхідному положенні та попереджувати nносову кровотечу. На цей термін обов’язково nпризначають антибіотики. n

n

Тампон nвидаляють через 48-72 год. n

n

Догляд nза хворим n

n

Хворий, nособливо у ранні строки після травми носа, nвимагає постійного спостереження. Іноді nневеликі на перший погляд травми носа nможуть комбінуватися із значними nпошкодженнями головного мозку. Слід пам’ятати, nщо за можливим збудженням психіки пацієнта nможе настати гальмування з наступним nпригніченням дихального центру та центру nкровообігу. Все це вимагає від медичної nсестри слідкувати за дотриманням хворим nпризначеного (переважно ліжкового) режиму nта ретельним виконанням всіх призначень nлікаря. Настороженість медсестри повинні nвикликати поява або посилення головного nболю, різке підвищення температури тіла, nпоява менінгеальних знаків, запаморочення, nблювання тощо. Про розвиток таких nпатологічних проявів треба негайно nповідомити лікуючого або чергового лікаря. nВиникнення кровотечі з носа або з рани nвимагає накладання пов’язки на рану, nпращоподібної пов’язки на ніс або nвиконання перед­ньої тампонади носа. n

n

  n

n

НОСОВА КРОВОТЕЧА n

n

Залежно від nпричин, розрізняють травматичні й симптома­тичні nкровотечі. n

n

Причини n

n

• Місцеві – nтравматичні кровотечі: видалення кірок з nноса чи інші маніпуляції в порожнині носа; nтупа травма зовнішнього носа (удар, падіння nтощо); хірургічна чи вогнепальна травма. n

n

• Загальні (симптоматичні nкровотечі): n

n

1. nЗахворювання крові (гемофілія, nтромбоцитопенія). n

n

2. nЗахворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, nгіпертонічна хвороба). n

n

3. nЗахворювання нирок. n

n

4. nЗахворювання печінки. n

n

5. nІнфекційні хвороби (грип, малярія тощо). n

n

6. Значне nфізичне напруження. n

n

7. Тривале nперебування на сонці. n

n

Риноскопія nта орофарингоскопія n

n

Поява крові nз однієї чи обох половин носа або на задній nстінці глотки. n

n

Лікування n

n

Залежно від nступеня та періодичності кровотечі, nвдаються до таких заходів: n

n

1. Хворий сам nсобі притискає крила носа до носової nперегородки на 3-5 хв (якщо кровотеча в nпередніх відділах носової перегородки). n

n

2. Введення в nпорожнину носа кровозупинних засобів (гемостатичної nгубки; вати, зволоженої перекисом водню або nрозчинами феракрилу, антипірину тощо). n

n

3. nПрипікання місця кровотечі: трихлороцтовою nкислотою, гальванокаутером, кристаликом nмарганцевокислого калію, концент­рованим nрозчином ляпісу. n

n

4. Передня nтампонада носа. n

n

5. Задня nтампонада носа. n

n

6. Перев’язка nпривідних артеріальних судин (зовнішньої nсонної артерії або решітчастої артерії). n

n

7. Введення nмедикаментозних засобів (вікасол, nхлористий кальцій, іпсилон-амінокапронова nкислота, етамзилат, переливання nзамороженої одногрупної плазми тощо). n

n

Догляд за nхворим n

n

Передбачає nпостійне спостереження за станом хворого nпередусім з урахуванням можливості nвиникнення повторної кровотечі. Про nвиявлення факту кровотечі слід відразу ж nповідомити лікуючого або чергового лікаря. nПри кровотечах, що походять із задніх nвідділів носа, хворий може спльовувати кров nротом. Якщо кров стікає в глотку та nзаковтується, через деякий час може nвиникнути блювота чорними кров’янистими nмасами. Таку кровотечу виявляють при огляді nглотки (фарингоскопії). Якщо кровотеча nвиникла у хворого, в якого перед цим ніс вже nбуло затампоновано, наявний тампон з носа nтреба видалити та виконати пов­торну nпередню тампонаду. В разі, коли і вона не nзупинила кровотечі, виконують задню nтампонаду. При відсутності лікаря це робить nмедична сестра, яка повинна вміти nкористуватись лобним рефлектором і носовим nдзеркалом та у невідкладних випадках nвиконати передню тампонаду носа. n

n

Хворі з nпереднім тампоном у носі можуть мати nутруднений відтік сльози через носослізний nканал. При таких явищах слід закапати в око n2-3 краплі 20-30% розчину сульфацил-натрію або nфурациліну (1:5000). У хворих із заднім nтампоном може порушуватись ковтання (через nнабряк м’якого піднебіння), тому їм краще nпризначити рідку їжу. Тампон, зазвичай, nвидаляють з носо­глотки через 48 год, nоскільки можливий розвиток гост­рих nсередніх отитів. n

n

  n

n

ТРАВМАТИЧНІ nУШКОДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА n n

n

МЕХАНІЧНІ nТРАВМИ n n

n

Вушна nраковина через своє розташування nтравмується  частіше, nніж зовнішній слуховий прохід. Травми, що nсупроводжуються пошкодженням шкірних nпокривів раковини, більш небезпечні, nоскільки інфікування охрястя та хряща може nпризвести до перихондриту та хондриту з nподальшою вираженою деформацією раковини, nщо спотворює вигляд людини. n

n

  n

n

ПОРАНЕННЯ nВУШНОЇ РАКОВИНИ n

n

Причини n

n

Вушна nраковина пошкоджується внаслідок удару, nукусу, падіння на вухо, дорожньо-транспортної nпригоди, вогнепального поранення тощо. n

n

Клініка n

n

Розмір nпошкодження й особливості рани залежать nвід характеру травмуючого агента. У деяких nвипадках спостерігається частковий або nповний відрив вушної раковини. n

n

Забої та nмеханічні пошкодження, що порушують nцілісність шкірного покриву раковини, nнебезпечні переходом запалення на охрястя nта хрящ, а це може призвести до того, що nраковина перетвориться на рубцевий nпридаток вуха невизначеної форми, який не nприкрашає голову людини. n

n

Лікування n

n

Залежить nвід величини травмованої поверхні та nінфікованості рани. Поверхнево розміщені nрани обробляють антисептичними розчинами, nприсипають протизапальними порошками та nнакладають асептичну пов’язку. nПризначають антибіотики, знеболювальні nзасоби. n

n

Хірургічна обробка nполягає у видаленні нежиттєздатних тканин nта накладанні швів на місця розривів, nнакладанні асептичної пов’язки. nІнтенсивне кровопостачання вушної nраковини зумовлює хороші регенераторні nвластивості та можливість приживлення nраковини навіть при повному її відриві. n

n

Відірвані nшматочки вушної раковини слід промити у nрозчинах антибіотиків, обгорнути nстерильною серветкою, обкласти льодом (що nдасть змогу знизити обмінні процеси у nвідірваних тканинах) та у найкоротший nтермін доставити разом з хворим у лікарню. n

n

  n

n

ПОРАНЕННЯ nЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ n n

n

Такі травми nможуть локалізуватись у перетинчасто-хрящовому nта кістковому відділах проходу. Травми nперетинчасто-хрящового відділу часто nкомбінуються з травматичними ушкодженнями nвушної раковини. n

n

Ізольовані nпоранення кісткового відділу слухового nпроходу спостерігаються при ударах по nнижній щелепі чи падінні на неї. При таких nтравмах голівка нижньої щелепи може nрозірвати суглоб, зламати передню стінку nслухового проходу або навіть “провалитись” nу зовнішній слуховий прохід. n

n

Вогнепальні nпоранення переважно супроводжуються nтяжкими комбінованими пораненнями вуха, nколи одночасно із зовнішнім слуховим nпроходом пошкоджуються соскоподібний nвідросток, барабанна порожнина, суглоб nнижньої щелепи, внутрішнє вухо тощо. Такі nпоранення часто можуть проникати і в nпорожнину черепа. Як правило, ці nпошкодження супроводжуються розривом nбарабанної перетинки, а згодом, в більшості nвипадків, розвитком гнійного запалення nсереднього вуха. n

n

Лікування n

n

При глибоких nпораненнях полягає: у первинній nхірургічній обробці рани, видаленні вільно nрозташованих уламків, забезпеченні відтоку nексудату із зовнішнього слухового проходу; nпризначенні загальних та місцевих nпротизапальних знеболювальних засобів nтощо. n

n

Поранення nзовнішнього слухового проходу, передусім nкосі розриви, потребують старанного nзшивання шкіри та тривалої тампонади nслухового проходу для попередження його nзвуження (стенозу) чи повного зарощення (атрезії). n n

n

До з’ясування nобсягу ушкоджень ні в якому разі не можна nпромивати слуховий прохід з метою його nочищення (небезпека поширення інфекції у nсереднє і внутрішнє вухо, порожнину черепа, nсуглоб нижньої щелепи тощо)! n

n

Догляд за nхворим n

n

При всіх nушкодженнях вуха треба забезпечити хворому nповний спокій та суворий ліжковий режим, nоскільки ушкодження може бути серйознішим, nніж здається на перший погляд (перелом nоснови черепа тощо). При кровотечах або nвитіканні прозорої рідини (ліквору) з вуха nтреба уникати будь-яких маніпуляцій у nзовнішньому слуховому проході, лише nзакрити вухо стерильною турундою та nтерміново транспортувати хворого у nлікувальний заклад. n

n

  n

n

ОТГЕМАТОМА n n

n

Отгематома nвиникає при тупій травмі вушної раковини: nударі кулаком, стисненні раковини, падінні nна неї тощо. Це супроводжується розривом nсудин, які кровопостачають зовнішнє вухо. nВнаслідок розриву судин між охрястям і nхрящем раковини накопичується кров або nсерозно-кров’яниста рідина – виникає nотгематома. n

n

Клініка n

n

Спостерігається nокруглої форми припухлість, частіше у nверхній половині зовнішньої поверхні nвушної раковини, без вираженої реакції з nбоку оточуючих тканин. Припухлість має nчерво­но-синюшний колір, вона слабоболюча nта флюктує при пальпації. n

n

При пункції nотгематоми отримують кров або кров’янисто-серозну nрідину. n

n

Пунктувати nтреба, суворо дотримуючись правил асептики, nщоб не занести інфекцію в порожнину nотгематоми і не викликати перихондрит. n

n

Ускладнення n

n

Часті отгематоми nпризводять до вираженої деформації nраковини (вухо боксера). n

n

Інфікування nотгематоми може викликати гнійний nперихондрит, некроз хряща та значний nкосметичний дефект. n

n

Лікування n

n

Невеликі nотгематоми розсмоктуються самостійно. n

n

Пунктують nвеликі отгематоми (іноді кілька разів), nвідсмоктують вміст та накладають тиснучу nпов’язку на вухо. Якщо вмістом отгематоми є nкров’яний згусток, роблять розтин шкіри nпаралельно обрисам раковини, видаляють nзгусток, промивають порожнину гематоми та nвводять гумову смужку для дренажу. Після nцього накладають тиснучу пов’язку та nпризначають антибіотики для профілактики nперихондриту. n

n

  n

n

ВІДМОРОЖЕННЯ nВУШНОЇ РАКОВИНИ n

n

Такому nураженню сприяє виступання тонкої тканини nвушної раковини за межі голови. n

n

Клініка n

n

Розрізняють nтри ступені відмороження: n

n

І nступінь n– шкіра вушної раковини стає блідою, nчутливість її знижується; біль спочатку nнезначний, потім посилюється. n

n

ІІ nступінь n– з’являються набряк та виражене nпочервоніння шкіри, на ній утворюються nпухирі, біль стає значним. n

n

ІІІ nступінь n– виникають ділянки некрозу й утворюються nвиразки переважно по вільному краю вушної nраковини. n

n

Ускладнення n

n

Можливе nвиникнення перихондриту вушної раковини з nподальшим косметичним дефектом. n

n

Лікування n

n

При nвідмороженні І ступеня застосовують nобережне розтирання. n

n

Інтенсивні nтеплові процедури протипоказані через nможливість погіршення стану ураженої nраковини. Розтирання снігом протипоказане nчерез можливість пошкодження шкіри nдрібними кришталиками льоду. n

n

У разі відмороження nІІ ступеня виконують стерильну пункцію nпухирів з відсмоктуванням їх вмісту. nПризначають антибіотики. n

n

При відмороженні ІІІ nступеня застосовують протизапальну nтерапію, очікують відмежування ділянок nнекрозу від здорових тканин та хірургічно nїх видаляють. n

n

  n

n

ОПІКИ ЗОВНІШНЬОГО nВУХА n n

n

Опіки nзовнішнього вуха викликаються дією високої nтемператури або хімічних речовин (кислот, nлугів тощо), що потрапляють на шкіру вушної nраковини та в зовнішній слуховий прохід. Ці nураження часто пов’язані з професійною nдіяльністю (опіки парою, гарячою водою, nагресивними речовинами, при вибухах тощо). n

n

Опіки nвушної раковини бувають трьох ступенів: n

n

І nступінь n– почервоніння та набряк тканин раковини, nхворого турбують легкий біль та відчуття nпаління. n

n

ІІ nступінь n– набряк шкіри, утворення пухирів з nсерозним або навіть гнійним вмістом, nвиражений біль та паління; n

n

ІІІ nступінь n– змертвіння шкіри, глибоке ураження nтканини, нестерпний біль, погіршання nзагального стану. Наслідком опіків ІІІ nступеня можуть бути некроз і відторгнення nокремих частин вушної раковини, в nрезультаті чого настає спотворення вуха. n

n

Опіки nзовнішнього слухового проходу nспричиняються помилковим закапування у nвухо агресивних речовин (кислот, лугів), а nтакож потраплянням крапель розплавленого nметалу під час зварювальних робіт. При nцьому пошкоджується шкіра проходу та може nуражатись барабанна перетинка. Зміни шкіри nзовнішньо­го слухового проходу nпроявляються почервонінням та опіковими nпухирцями. Наслідком опіку може бути nзапальний процес, який перебігає за типом nзовнішнього та середнього отиту. n

n

При nзакапуванні  крапель nу вухо слід ретельно перевірити вміст nпляшечки і температуру рідини, щоб не nспричинити хімічного чи термічного опіку nзовнішнього слухового проходу та nбарабанної перетинки. n

n

Лікування n

n

Проводять так само, як nпри опіках шкіри будь-якої іншої ділянки nтіла. При хімічних опіках необхідно якомога nшвидше застосувати нейтралізуючі nсередники: при дії кислот – 2 % розчин соди, nпри опіках лугами – 1% розчин оцтової або nлимонної кислоти. n

n

При nзначних опіках зовнішнього слухового nпроходу потрібно тривало тампонувати nслуховий прохід турундами з гормональними nта протизапальними мазями, щоб уникнути nйого звуження або зарощення. n

n

  n

n

  n

n

СТОРОННІ nТІЛА НОСА n

n

 Причини n

n

Сторонні nтіла можуть потрапляти у ніс за різних nобставин. Частіше вони зустрічаються у nдітей, які ховають у порожнині носа дрібні nіграшки чи їх частини, металеві кульки, nзерна бобових, злаків, кісточки вишень тощо. nІноді психічно хворі особи вводять собі в nніс сторонні тіла (як правило, відносно nвеликих розмірів). Під час виробничих травм nв порожнину носа може потрапити nрозплавлений метал, уламки скла, металу, nкаміння тощо. Харчові продукти стають nсторонніми тілами під час блювання чи nприйому їжі, особливо у хворих з парезом м’якого nпіднебіння. Живі сторонні тіла (п’явки, nглисти) потрапляють у ніс при блюванні чи nпитті забрудненої води. n

n

Клініка n

n

Сторонні nтіла можуть себе нічим не проявляти. nЧастіше у хворих спостерігаються такі nсимптоми: n

n

1. Утруднене nдихання, переважно однобічне. n

n

2. Слизисто-гнійні nвиділення з однієї половини носа, що мають nнеприємний запах і можуть мати домішки nкрові. n

n

3. Мацерація nшкіри входу в ніс. n

n

4. Кровотеча n(при сторонніх тілах з гострими краями). n

n

5. Головний nбіль. n

n

6. nПрогресуючий кератит (запалення рогівки nока). n

n

Діагностика n n

n

1. Стороннє nтіло, переважно, добре видно при передній nрино­скопії. n

n

2. При nзондуванні зонд наштовхується на сторонню nперешкоду. n

n

3. При nтривалому перебуванні стороннього тіла у nносі (роками) утворюються риноліти – nнашарування на стороннє тіло солей nвуглекислого і фосфорнокислого кальцію. n

n

Лікування n

n

1. Невеликі nсторонні тіла іноді видаляють при сильному nсяканні носа. n

n

2. Округлі nсторонні тіла видаляють зігнутим гачком. n

n

3. Вклинені nта сторонні тіла неправильної форми nусувають пінцетом або носовими щипцями. n

n

4. Риноліти nспочатку подрібнюють на фрагменти і nвидаляють щипцями частинами. n

n

5. Великі nриноліти, які не вдається подрібнити, nвидаляють шляхом операції. n

n

6. Металеві nсторонні тіла іноді видаляють nелектромагнітом. n

n

Не nможна видаляти кулясті тверді предмети з nноса (кульки з підшипників, кісточки вишень nтощо) пінцетом, бо це може призвести до nзштовхування стороннього тіла вглиб і nпотрапляння його у нижні дихальні шляхи. n

n

  n

n

СТОРОННІ nТІЛА ГЛОТКИ n

n

Сторонні nтіла переважно потрапляють у глотку з nпорожнини рота під час їди, значно рідше – з nпорожнини носа, гортані чи стравоходу. nСторонні тіла, що залишаються у глотці, nнайчастіше заносяться сюди з їжею, nнаприклад, риб’ячі кістки, голки, шпильки nтощо. Сприяють цьому раптовий кашель, сміх, nчхання, розмова, які від­вертають увагу від nакту жування. Потрапляння сторонніх тіл з nпорожнини рота полегшується при наявності nзубних про­тезів, які погіршують контроль з nбоку твердого піднебіння. n

n

У стінки nглотки можуть також проникати предмети, що nтримають в роті діти під час гри, дорослі (шевці, nкравці) під час роботи (цвяхи, кнопки, nшпильки і ґгудзики); уламки зубних протезів. n

n

Звичайно в nглотці зупиняються лише ті сторонні тіла, nякі встромились своїм гострим кінцем у nслизову оболонку зіва, ділянку мигда­ликів nчи піднебінних дужок. Більші й гладенькі nсторонні тіла частіше проходять у nгортаноглотку – до входу в стравохід та nгортань, або зупиняються у са­мому nстравоході. n

n

Рідше nсторонні тіла локалізуються у носоглотці. nСюди можуть потрапити через ніс сторонні nтіла, що відломилися в результаті травми, nабо рештки їжі при блюванні. З живих nсторонніх тіл іноді сюди потрапляють п’явки n– при питті болотної води, в носо­глотку nможуть потрапляти аскариди. n

n

Клініка n

n

Симптоми сторонніх nтіл можуть бути різноманітними і залежать nвід їх характеру. Скарги хворих при гострих nсторонніх тілах, що заглибилися в слизову nоболонку, зводяться до колючого болю, який nпосилюється при ковтанні. Найчастіше nсторонні тіла знаходяться в мигдалику, в nпіднебінних дужках та корені язика. При nтривалому перебуванні стороннього тіла nвиникає запалення слизової оболонки глотки nу вигляді гіперемії, набряку і підвищеної nпродукції слизу, що, у свою чергу, спричиняє nкашель, слинотечу, іноді – блювання. При nзупинці великого стороннього тіла в nнижньому відділі глотки, біля входу в nгортань, можуть розвинутись рап­тові явища nядухи. Іншим проявом сторонніх тіл нижніх nвідділів глотки або стравоходу є “озера” nслини у грушоподібних синусах. n

n

Виявити гострі nсторонні тіла, що застрягли у глотці (риб’я­ча nкістка) можна при змащуванні слизової nоболонки ватником на зонді з нарізкою. nШматок вати, що залишився на слизовій nоболонці, зачепившись за кінчик nстороннього тіла, вказує на його nлокалізацію у глотці. n

n

Лікування n

n

Ретельним і системним nогля­дом усіх відділів глотки вдається nвиявити стороннє тіло. Видаляють його за nдопомогою прямого або зігнутого корнцанга nз браншами, що щільно стикаються між собою. nІноді подряпини чи садна, які залишилися nпісля проковтування сто­роннього тіла, nнепокоять хворого і симулюють його nперебування у глотці. У таких випадках nрекомендують пов­торний огляд через 1-3 доби. nПісля видалення стороннього тіла nпризначають дезінфікуючі полоскання, щадну nдієту. n

n

Догляд за хворим n

n

Передбачає уважне nспостереження за пацієнтом з визначенням nзагального стану та вимірюванням nтемператури, призначення щадної дієти. Про nбудь-які прояви запальної реакції nповідомляють лікаря, оскільки можливий nрозвиток септичних ускладнень чи стенозу nгортані. n

n

  n

n

СТОРОННІ nТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ n n

n

Сторонні nтіла гортані, трахеї і бронхів частіше nзустрічаються у дітей віком від кількох nмісяців до 3-5 років. Це пояснюється тим, що nмалі діти все беруть в рот, а захисні nрефлекси у них ще погано виражені. n

n

Причини n

n

• З nпорожнини рота стороннє тіло попадає в nгортань при раптовому неконтрольованому nвдиху (переляк, сміх, крик, розмова, вживання nїжі тощо). n

n

• У nдихальні шляхи можуть потрапити сторонні nтіла із стравоходу під час блювання. n

n

• При nпораненні шиї сторонні тіла в гортань і nтрахею можуть проникати через раневий nканал. n

n

• У трахею nможуть потрапити уламки трахеотомічних nтрубок у хворих з трахеостомою. n

n

Клініка n

n

1. Напади nсудомного кашлю протягом кількох секунд nабо хвилин, які супроводжуються: n

n

• nбалотуванням легкого стороннього тіла (переміщення nстороннього тіла під час кашлю до зімкнутих nголосових складок, що викликає виникнення nхарактерного звуку і повернення тіла до nбіфуркації трахеї під час вдиху); n

n

• nутрудненим диханням; n

n

•  nціанозом слизових і шкірних покривів. n

n

2. Через 1-2 nдні перебування стороннього тіла під час nкашлю з’являється харкотиння, забарвлене nкров’ю. n

n

3. Якщо nстороннє тіло проникає в бронх і перекриває nйого просвіт, то ослаблюється дихання і nпритуплюється перкуторний звук на боці nураження. n

n

Діагностика n

n

1. Анамнез. n

n

2. nЛарингоскопія (пряма або непряма). n

n

3. nРентгенографія і рентгеноскопія грудної nклітки. n

n

4. Трахеобронхоскопія. n

n

Ускладнення n

n

Нерозпізнані nсторонні тіла можуть викликати асфіксію nабо спричинити тяжкі ускладнення (абсцедуючі nбронхопневмонії, гнійний медіастиніт тощо). n

n

Лікування n

n

Можливе nсамовільне відходження стороннього тіла з nхар­котинням під час кашлю. Проте це буває nдосить рідко, і для видалення сторонніх тіл nвдаються до таких заходів: n

n

1. Видалення nсторонніх тіл за допомогою вікончастих nщипців із трахеобронхоскопічного набору nпри прямій ларингоскопії. n

n

2. nТрахеобронхоскопія. n

n

Не nможна видаляти стороннє тіло, що викликало nателектаз однієї легені за допомогою nверхньої трахеобронхоскопії. Це може nпризвести до смерті хворого у випадку, коли nсторонній предмет, ви­слизнувши з щипців, nперекриє головний бронх здорової легені. n

n

  n

n

СТОРОННІ nТІЛА ВУХА n n

n

Сторонні nтіла зовнішнього слухового проходу nнайчастіше зустрічаються у дітей віком 3-7 nроків. Діти заштовхують собі у вухо nрізноманітні предмети: дрібні іграшки чи їх nчастини, ґудзики, намистинки, насіння, горох, nплодові кісточки тощо. У дорослих nзустрічаються уламки сірників, жмутки вати, nзерна злаків, гілки кущів, частини металу, nвугілля тощо.

n

n

Рідше nтрапляються живі сторонні тіла, переважно nчленистоногі: блощиці, таргани, кліщі, що nзаповзають у вухо. При хроніч­них середніх nотитах, особливо коли виділення з вуха nмають неприємний запах, у вусі можуть бути nличинки мух. n

n

Клініка n

n

Якщо nсторонні тіла гладенькі й не травмують nстінок слухового проходу, то вони можуть nпротягом довгого часу не викликати скарг у nхворого. При тривалому перебуванні у вусі nна стороннє тіло нашаровується сірка і його nстає важко розпізнати при отоскопії. n

n

Більшу nнебезпеку для хворого становить не саме nстороннє тіло, а невміла спроба його nвидалення! n

n

Предмети з гострими nзазубреними краями можуть бути причиною nнеприємних відчуттів та зниження слуху. nЖиві сторонні тіла своїми рухами можуть nвикликати різкий біль у вусі та шум. n

n

Лікування n

n

Перед тим як nвидалити стороннє тіло, треба обов’язково nпровести отоскопію та визначити його форму nі характер. Найбезпечнішим способом nвидалення сторонніх тіл є вимивання, що nпроводиться так само, як і при видаленні nсірчаної пробки. Якщо при дослідженні nвиявлено, що вимивання є недоцільним, то nстороннє тіло можна видалити пінцетом або nспеціальним тупим гачком, що повинен nзробити лікар. n

n

Плоскі сторонні тіла nвидаляють вушним пінцетом або мікрощипцями. n

n

Округлі nтверді сторонні тіла ніколи не слід nвидаляти пінцетом або щипцями, бо такими nінструментами захопити їх не вдається, а nпри спробі фіксувати такі тіла висковзують nі ще глибше заштовхуються в зовнішній nслуховий прохід. Такі сторонні тіла nвидаляють гачком, який заводять за тіло і nвитягують назовні, що повинен проводити nлікар. n

n

Набрякаючі й nзащемлені у зовнішньому слуховому проході nсторонні тіла, такі, як бобові (горох, nквасоля), кукурудза тощо, піддають nпопередньому зневодненню шляхом nповторного вливан­ня у вухо nконцентрованого (96°) спирту і видаляють nінструментами. n

n

Якщо видалити nстороннє тіло не вдалось через різке nзапалення стінок зовнішнього слухового nпроходу чи глибоке його проникнення в nкістковий відділ проходу, то його видаляють nшляхом операції. n

n

Живі сторонні тіла nвидаляють так: спочатку закапують у вухо nспирт або олію, щоб вбити або знерухомити nкомаху, а потім промивають шприцом Жане чи nвидаляють спеціальними інструментами. n

n

Догляд за хворим n

n

Після вимивання nнеускладненого стороннього тіла слуховий nпрохід обробляють спиртом та прикривають nкулькою стерильної вати. Вату видаляють nчерез 30 хв, пацієнту рекомендують nуникати потрапляння води у вухо протягом 5-7 nдіб. При ускладнених сторонніх тілах, nзалежно від наявності й характеру nпошкоджень, лікування проводять так само, nяк при травмах зовнішнього вуха. n