Пломбувальні матеріали. Класифікація. nСтоматологічні цементи, їх класифікація та характеристика. Поняття контактного nпункту, значення його порушення в патології пародонту. Стоматологічні аксесуари nдля його відновлення. Шліфування та полірування пломб: інструменти, засоби, nметодика.
Заключним етапом у лікуванні карієсу та його ускладнень є пломбування зуба, тобто заповнення порожнини зуба пломбувальний матеріалом з метою відновлення анатомічної форми та фізіологічної функції зуба. У сучасній стоматологічній практиці nзастосовують широкий асортимент пломбувальних матеріалів, які, проте, мають nпозитивні і негативні властивості. Для одержання оптимального клінічного ефекту nпри пломбуванні зубів лікар мусить знати основні параметри пломбувальних nматеріалів — їхні хімічну природу, фізичні та механічні властивості, знати nреакцію тканин зуба й періодонта на пломбувальний матеріал, а також зміни, що nнастають у пломбувальному матеріалі у процесі пломбування.
Всі nпломбувальні матеріали вітчизняного виробництва повинні відповідати nнормативно-технічній документації (ТД), яка містить вимоги до пломбувального nматеріалу. Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО) забезпечує високу nякість пломбувальних матеріалів.
Пломбувальні матеріали класифікуються:
за призначенням:
ü nПостійні n
ü nтимчасові n
ü nлікувальні
ü nгерметики n
за природою:
Ø nцементи
Ø nпластмаси
Ø nамальгами
Ø nкомпозити n
Всі пломбувальні матеріали за своїм nпризначенням поділяються на п’ять груп:
nI. n– nпостійні — для відновлення анатомічної форми і функції зуба;
nII. n– nтимчасові, які застосовують для тимчасового закриття порожнини зуба при nлікуванні неускладненого або ускладненого карієсу;
nIII. n– nлікувальні — для підкладок під пломбувальний матеріал постійних пломб;
nIV. n– nпломбувальні матеріали для заповнення кореневих каналів зубів;
nV. n– nгерметики — для профілактики карієсу зубів.
Наведена nкласифікація у певній мірі умовна, тобто відбиває лише клінічне призначення nпломбувальних матеріалів, однак полегшує практичне використання їх; nпломбувальні матеріали однієї й тієї ж групи часто мають різні показання до nзастосування.
З позицій матеріалознавства пломбувальні nматеріали поділяють на чотири групи:
v nцементи,
v nпластмаси,
v nамальгами,
v nкомпозити.
Стоматологічні пломбувальні матеріали повинні відповідати nтаким основним медикотехнічним вимогам:
ü n– nне розчинятись у ротовій рідині;
ü n– nмати необхідну «життєздатність» і тверднути у порожнині зуба протягом 15-30хв;
ü n– nкоефіцієнт теплового розширення повинен за своїм значенням наближатися до nкоефіцієнта теплового розширення емалі й дентину;
ü n– nтверднути у воді або в слині; мати малу теплопровідність та мінімальне nводопоглинання;
ü n– nмати стабільність кольору; добре імітувати тканину зуба після затвердіння;
ü n– nбути індиферентним до тканин зуба, нетоксичним;
ü n– nмати рН близьким до 7 під час та після затвердіння;
ü n– nне давати усадки; мати твердість, близьку до твердості емалі зуба;
ü n– nдуже повільно стиратись і не мати абразивних властивостей.
Зрозуміло, nщо створити пломбувальний матеріал, який відповідав би усім наведеним вище nвимогам, практично неможливо. Тому правильний вибір матеріалу, ретельна nпідготовка каріозної порожнини і точне додержання технології використання nматеріалу дають змогу одержати високий клінічний ефект.
Якість пломбувальних матеріалів визначають їхні технологічні, nексплуатаційні й біологічні властивості. До технологічних властивостей належать nтекучість матеріалу, тверднення й кінець затвердіння, зручність замішування; до nексплуатаційних — міцність, довговічність, естетичність; до біологічних nвластивостей — ступінь індиферентності до тканин зуба й рота.
Для кожного пломбувального матеріалу існує своя стандартна nконсистенція, або нормальна густотаї замісу формовочної маси (цементного тіста, nпасти). Замішувати пломбувальний матеріал слід точно за інструкцією, у якій nзазначено співвідношення порошку й рідини, необхідних для одержання нормальної nгустини замісу, тривалості змішування.
Як показує практика, густина замісу формованої маси впливає nна механічну міцність пломби, її хімічну стійкість і на тривалість тверднення. nДля продовження тривалості збереження пломби неабияке значення має тривалість nпластичного стану (життєздатності) формованої маси цементу. Тривалість nпластичного стану вимірюється часом і його мусить бути достатньо для внесення nпломбувальної маси у порожнину зуба, її конденсації й формування пломби. Однак nцей пластичний стан не повинен бути тривалим — зменшення ризику попадання слини nна пломбу. Формування й обробку пломби закінчують при пластичному стані nформованої маси — це сприяє збільшенню механічної міцності та хімічної стійкості nпломби, на механічну міцність і хімічну стійкість пломб істотно впливає також nтемпература повітря у приміщенні, яка повинна бути не вище 20 °С.
При неправильному змішуванні цементної маси, порушенні nспіввідношень порошку й рідини, приготуванні маси, недостатній конденсації nпломби порушуються хімічні й фізичні процеси, а це спричиняє лінійну усадку nпломби, погіршення крайового прилягання і пломби і виникнення вторинного nкарієсу.
Герметичне закриття сформованої каріозної nпорожнини — це найважливіша вимога до пломбувальних матеріалів. Пломбувальний nматеріал, який не забезпечує герметичного крайового прилягання пломби, не nсприяє відновленню захисної функції і не може запобігти розвиткові вторинного nкарієсу. Крайове прилягання цементу в порожнині залежить від трьох основних nфакторів:
– величини усадки пломбувального матеріалу nпри структуруванні;
– коефіцієнта термінового розширення;
– адгезії пломбувального матеріалу до тканин nзуба.
Велике значення має властивість пломбувальних матеріалів nприлипати до тканин зуба, тобто адгезія. Надійність і довговічність пломби nзалежить від консистенції матеріалу й віку цементу (чи іншого пломбувального nматеріалу), дії рідини (води, слини тощо). Найбільшу твердість (у пломбі) мають nй силікофосфатні цементи, найменшу — фосфатні цементи.
Неабияке значення має і прозорість пломбувальних матеріалів, nяка забезпечує зовнішню схожість пломби з емаллю зуба; така схожість притаманна nлише силікатним цементам і є важливим показником естетичної якості цементу.
Стоматологічні пломбувальні матеріали мусять також nвідповідати певним гігієнічним вимогам:
– не повинні після структурування n(затверднення) виділяти в контактуючі (з пломбувальний матеріалом) середовища nтоксичні речовини;
– екстрагування і вимивання компонентів nпломбувального матеріалу в концентраціях, не шкідливих для організму.
Клінічний стан пломби прийнято оцінювати за nтакими критеріями: анатомічна форма, крайове прилягання, кольоростійкість, nзміна кольору по периферії пломби, частота виникнення рецидивного карієсу.
Для виготовлення постійних пломб nзастосовують цементи, полімери, композити і металеві матеріали.
Цементи, види, nвластивості. Техніка пломбування.
Знання видів і властивостей цементів та техніки пломбування nцементами дає змогу лікарям і студентам правильно вибрати той чи інший вид nцементу для пломбування різних каріозних порожнин. Додержання всіх правил nтехніки замішування пломбувального матеріалу, а також техніка пломбування nкаріозних порожнин сприятиме відновленню анатомічної форми зуба, його фізіологічної nфункції, продовжить строк «служби» пломби.
Цемент використовують як матеріал для nвиготовлення і постійних пломб, а також для фіксації вкладок, мостоподібних nпротезів, ортодонтичних апаратів, для прокладок і пломбування каналів зубів. nОднак поява композиційних пломбувальних матеріалів (композитів) спричинила nскорочення використання цементів для виготовлення постійних пломб. Клінічні nспостереження свідчать, що у деяких випадках, особливо при пломбуванні nкаріозних порожнин II і III класів у премолярах, цементи не поступаються перед nкомпозитами.
Цементи залежно від складу й призначення nподіляють на такі типи:
n цинк-фосфатні (фосфат, nвісфат);
nбактерицидні;
nсилікатні (силіцин-2),
nсилікофосфатні n(силідонт-2);
nцинкоксидевгенольні;
nполімерні;
nполікарбоксильні;
nіономерні;
nцинксульфатні дентин, nдентин-паста
Цинк-фосфатний цемент уперше створив у n1832 р. Остерман; цемент складався з порошку й рідини. Порошок містив оксид nкальцію, а рідина — фосфорну кислоту, Перший вдалий склад цинк-фосфатного nцементу розробив у 1890 р. Вард; порошок цього цементу містив оксид цинку (81%) nта алюмосилікат (19%), а рідина — водний розчин фосфорної кислоти і фосфат nнатрію.
Сучасні цементи створено в кінці минулого nсторіччя, проте їхня рецептура істотно не змінилась. Склад цинк-фосфатного nцементу такий:
Порошок:
ü оксид цинку — 75-90 %
ü оксид магнію — 5-13%
ü двоокис кремнію — 0,05-5%
ü триокис вісмуту —0,001%
Рідина:
ü розчин ортофосфорної кислоти 70%, що містить домішок алюмінію nй окису цинку.
Цинк-фосфатні цементи поділяються на два nтипи: дрібнодисперсні та середньої дисперсності. Кожний тип цементу, в свою nчергу, поділяється на два класи: швидкого і нормального тверднення.
Основні вимоги до цинк-фосфатних цементів: nпорошок не повинен містити сторонніх домішок, пігмент має бути рівномірно nрозподілений у порошку, рідина повинна бути прозорою, без каламуті й осаду, при nзмішуванні цементу не повинно бути газовиділення і грудкоутворення, затверділий nцемент повинен відповідати еталону щодо кольору, тобто при п’ятиденному nтриманні у воді при температурі 37°С не змінювати його.
Вітчизняна медична промисловість виробляє цинк-фосфатні nцементи чотирьох найменувань: фосфат-цемент, фосфат, що містить срібло; вісфат; nфосфат для фіксації штифтових зубів, вкладок, коронок тощо.
Вісфат — це удосконалений цинк-фосфатний цемент, nщо має високі показники механічної міцності й хімічної стійкості. Виробляють вісфат nтрьох кольорів за номерами: № 21 — світло-жовтий; № 22 — золотаво-жовтий; № 23 n— темно-жовтий. Цементи ці характеризуються високими технологічними й nексплуатаційними властивостями завдяки складу й технології виготовлення nпорошку. Однак рідина фосфатних цементів спричиняє високу початкову кислотність nформувальної маси і тому є потенціальною загрозою для пульпи. З огляду на цю nкислотність форму вальної маси при пломбуванні глибоких каріозних порожнин nпульпу ізолюють полімерним лаком, гідроокисами кальцію або ж nцинкоксид-евгеноловим матеріалом.
Цинк-фосфатні цементи використовують:
– як ізолюючі прокладки при пломбуванні зубів nіншими матеріалами (амальгамами, силікатним цементом, кофосфатним цементом, nкомпозитами);
– для пломбування кореневих каналів зубів;
– для виготовлення постійних пломб у випадку nпокриття зуба штучною коронкою;
– для виготовлення тимчасових пломб з продовженим nі строком служби;
– для фіксації незнімних конструкцій n(мостоподібних протезів, фасеток, вкладок, коронок, штифтових зубів nортодонтичних апаратів).
У 1963 р. в Японії, а згодом (у 1968 р.) у США з’явились гідрофосфатні nцементи — модифікація цинк-фосфатних цементів. Порошок гідрофосфатного nцементу, крім традиційних компонентів, містить 35% фосфату оксиду, і рідина — nдистильована вода. При замішуванні в результаті взаємодії фосфату оксиду з nводою утворюється фосфорна кислота і настає структурування пломбувальної маси nза звичайною для фосфатних цементів схемою. Гідрофосфатні цементи не набули nширокого застосування, оскільки вони за своїми фізикомеханічними nхарактеристиками дещо поступаються перед звичайним фосфат-цементом.
У стоматологічній практиці nзастосовують цементи виробництва Чехії – «Адгезор», «Адгезор Файн», і nсрібловмісний цемент «Аргал».
Силікатні nцементи, які з’явились у стоматологічній практиці у 1940 р., мають високі косметичні nй естетичні властивості, зумовлені оптичними властивостями — їхній коефіцієнт nзаломлення світла близький до таких коефіцієнтів дентину й емалі. Пломби, виготовлені nз них, мають блиск, притаманний емалі природного зуба. За кольором і прозорістю nцементи подібні до тканини зуба, тому застосовують їх переважно для пломбування nпорожнин фронтальних зубів III і IV класів і порожнин II класу. За кольоровим nпоказником силікатні цементи мають сім відтінків — від світло-жовтого до nжовто-сірого, позначених номерами. Для підвищення стійкості цементу й nінтенсифікації силікатоутворення до нього додають невеликі кількості ZnО, В203 nМgO. Порошок силікатного цементу за своїм складом відрізняється від порошку nфосфатного цементу: це є тонко здрібнене кислоторозчинне скло, яке містить nалюміній-силікати, фтористі сполуки і пігменти. У порошках цементів високої nякості є велика кількість (до 15%) фтористих сполук. Вважають, що фтористі nсполуки зумовлюють антикаріозні властивості силікатних цементів. Відомо, що nсилікатні цементи, які містять фтористі сполуки, зменшують розчинення прилеглої nдо пломби емалі й розчинення пломби у воді. Рідина силікатного цементу за своїм nскладом подібна до рідини фосфатних цементів, однак замінювати першу на другу nне рекомендується.
Всі силікатні цементи дають усадку, зовнішнім проявом якої є nтемна лінія, що утворюється навколо пломби; лінійна усадка силікатних цементів nчерез один тиждень становить 0,15-0,5 %.
Основною вадою пломб із силікатного цементу nє відносно висока розчинність їх у середовищі рота. Розчинність залежить від nособливостей харчування (яка саме їжа), бактерійної флори рота, характеру nсередовища (кислотність, лужність його); неабияке значення має дотримання nметодики виготовлення пломби. Силікатні цементи не мають адгезії до тканин nзуба, і зв’язок пломби з емаллю і дентином зуба забезпечується ретенцією та nшершавістю каріозної порожнини.
До силікатних цементів належать також «Фрітекс» «Вітакрил» n(ЧСФР), які найчастіше застосовують у вітчизняній стоматологічній практиці.
Силикатный цемент Fritex
Силікофосфатні цементи. За хімічними і фізичними nякостями цей пломбувальний матеріал займає проміжне місце між цинк-фосфатними і nсилікатними цементами. Вимоги до силікофосфатних цементів такі ж, як і до nсилікатних цементів. До силікофосфатних цементів належить силідонт-2.
Силідонт-2 — це суміш з 20 % nфосфат-цементу й 80 % .Рідина містить 4-35 % P2O5 3-9 %, ZnО, 3-6 %, Аl203, 40 n- 59 % Н20.
Силікофосфатні цементи застосовують для nпломбування каріозних порожнин фронтальних зубів III класу, каріозних порожнин nмалих кутніх зубів II класу, каріозних і порожнин великих кутніх зубів, nа також для фіксації незнімних протезів. Силікофосфатні цементи менш крихкі, nніж силікатні цементи, тому з огляду на цю властивість їх застосовують замість nметалевих пломб при стоншених стінках каріозної порожнини зуба, а також у nвипадках, коли з естетичних міркувань не бажано використати амальгаму.
У вітчизняній практиці також використовують Аристос (ЧСФР).
Силікофосфатні nцементи
Склоіономерні цементи
На початку 70-х років почалися nінтенсивні пошуки нових цементів для лікування зубів. Тогочасні фосфатні і nполікарбоксилатні цементи не відповідали всім пунктам вимог, що пред’являлися nдо сучасних матеріалів. Так, насамперед були недосконалі їхній фізичні nвластивості. Цементи мали низька біосумісність і адгезію до дентину емалі nРентгенконтрастність і прозорість також були недостатні.
Для досягнення цих вимог, особливо n-поліпшення сполуки з зубними структурами і збільшення рентгенконтрастності при nколишній прозорості, виникла ідея створення компонентів порошку з меленого nскла. Представниками розробок у цій області були Wilson A.D., McLean.W. (1988), nщо на початку 70-х років разом з Kent одержали перший цемент, що містив такі nкомпоненти, як фтористий кальцій, оксид алюмінію й оксид кремнію, що здатні nвзаємодіяти з кислотами. Ця рецептура пізніше включила ще компоненти фосфату nалюмінію і фтористого натрію. Класична фосфорна кислота як кислотний компонент nбула витиснута. Вже в полікарбоксилатних цементах застосовувалися полікарбонові nкислоти. У склоіономерні цементи як співполімери ввійшли поліакрилові, nполімалеїнові або поліітаконова кислоти . Реакція зв’язування в них виявлялася nтакий же, як і у всіх цементів, і проходила з утворенням солей при сполуці nметалів і кислотних груп. Розплавлене скло, що відповідало прозорої емалі, у nпроцесі виробництва надалі додавалося в окремі сорти цементів. При цьому nвідразу проводився інтенсивний процес очищення і сортування, що наділяє фракції nвідповідною якістю. У нового класу водорозчинного склоіономерного цементу nкислотний компонент, розроблений спеціальним методом, був висушений при низьких nтемпературах, і сухий порошок введений у готовий препарат. Перевага цього nцементу полягати в тому, що усі компоненти в порошку добре сполучилися один з nодним.
Склоіономерні nцементи — це сучасні пломбувальні матеріали, що nпоєднують властивості силікатних та поліакрилових систем.
Склоіномерні цементи складаються nз порошку (тонко змеленого фторсилікату кальцію і алюмінію) та рідини (50% nводний розчин кополімеру поліакрил – поліітаконової або поліакрил-полімалеїнової nкислоти). У деяких nматеріалах кополімер додається до порошку, а як рідина для замішування nвикористовується вода.
За загальноприйнятою класифікацією (R. W. Phillips, n1991), виділяють декілька типів склоіономерних цементів:
І тип — цементи для фіксації коронок, протезів, ортодонтичних апаратів:
(AquaCem, Fuji I, Ketac–Cem);
II тип — відновні (для реставрацій) (Fuji nII, Ketac – fil, Chemfil).
1 підтип — для естетичних реставрацій;
2 підтип — для навантажених реставрацій (Fuji IX).
3 тип n— цементи для підкладок (Baseline, Aqua lonobond).
В даний час склоіономерні цементи можна підрозділити на наступні групи.
1. По призначенню:
– прокладкові;
– для побудови кукси зуба;
– постійні;
– для фіксації коронок і ортопедичних конструкцій;
– для пломбування каналів штифтами – силерами.
2. По способі затвердіння:
а) хімічного затвердіння:
порошок і рідина, представлена поліакриловою nкислотою (ПАК);
порошок і рідина, представлена водою n(дистильованої);
б) світлотвердіючі;
в) комбіновані.
Слід зазначити найбільш важливі загальні характеристики nсклоіономерних цементів:
– здатність утворювати хімічний зв’язок із твердими nтканинами зуба;
– відсутність дратівної дії на пульпу;
– незначна розчинність;
– адгезія до дентину і композитів;
– рентгенконтрастність;
– виділення фторидів тривалий час після затвердіння, nщо обумовлює редукцію каріозного процесу;
– стійкість до кислот;
– адаптованість до кольору зуба;
– коефіцієнт розширення близький до такому в nдентину.
Усі ці якості дозволяють успішно використовувати іономерні цементи в nклініці, сполучаючись з композитними матеріалами.
Замішують nцементну масу протягом 30-40 сек. Робочий час становить 1 хв після закінчення nзамішування.
У початковій стадії затвердіння склоіономерний цемент (СІЦ) починає nзвільнятися від іонів алюмінію і кальцію. Після відносно короткого проміжку nчасу шляхом відділення вологи він переходить у нестабільну, першу фазу, у nпроцесі якої утворюються кальційполіалієнові ланцюги. Слід зазначити, що ця nперша фаза дуже чутлива до вологості середовища. Тому СІЦ повинен бути надійно nзахищений як від утрати вологи, так і від потрапляння слини.
У процесі завершення другої фази (стабільної) відбувається приєднання nполіалієнату алюмінію, що утворився. Завершення цієї фази настає приблизно nчерез 2-3 тижні.
Перед внесенням склоіономера в порожнину остання може бути відповідним nчином підготовлена Conditioner’OM, що представляє собою розчин поліакрилової nкислоти. Він наноситься на чисту суху поверхню дентину за допомогою пензлика nабо ватяної кульки безпосередньо перед внесенням у порожнину склоіономера.
Хоча склоіономери, як правило, не викликають nподразливої дії на пульпу зуба, у незначного числа пацієнтів усе-таки nспостерігалася підвищена чутливість запломбованого зуба до різних подразників . nВ основному, це буває при пломбуванні зубів швидкотвердіючими цементами. nПоясненням цього факту може служити наступне: значні зміни рН, що мають місце nпри швидкому схоплюванні цементу, приводять до дегідратації дентину і nвиникненню хворобливих відчуттів шляхом включення гідродинамічного механізму nчутливості.
Збільшення тривалості стадії гелеутворення при застиганні склоіономерів nзначно знижує ризик виникнення “післяопераційної” гіперестезії. Для nтого, щоб цілком уникнути ризику ускладнень такого роду, рекомендуються nнайглибші ділянки дна порожнини вистилати лікувальною прокладкою.
При використанні СІЦ шар його повинен мати достатню товщину для того, щоб nслужити, з одного боку, міцною підставою під постійну пломбу, а, з іншого боку, nвідігравати роль подушки, що амортизує, для ламкого композита. Склоіономер має nздатність молекулярне зв’язуватися з тканинами зуба, і, таким чином, збільшує nнадійність крайового прилягання пломби.
Слід зазначити, що скляний порошок СІЦ містить у nсередньому 12-17% фторидів, що проникають з цементу в тканині зуба. Ця віддача nфторидів є значною перевагою СІЦ перед іншими пломбувальними матеріалами. У nрезультаті цього процесу віддачі фторидів відбувається зміцнення структури nдентину й емалі, що перешкоджає можливому впливові продуктів життєдіяльності nбактерій на тканині зуба, попереджає рецидив карієсу.
Для ізолюючих прокладок призначені наступні матеріали.
Склоіномерні nцементи мають значну адгезію до твердих тканин зубів, вони міцно зв’язуються з nдентином і композитними пломбувальними матеріалами без попереднього nпротравлювання, мають високу біологічну сумісність з тканинами зуба. Зв’язок nпломбувального матеріалу з емаллю і дентином відбувається за рахунок хелат-ного nз’єднання карбоксилатних груп полімерної молекули кислоти з кальцієм твердих nтканин зубів. Крім того, з маси склоіономера протягом певного часу виділяється nфтор, що дисоціює в тканини зуба підвищуючи їх карієсрезистентність і nзапобігаючи розвитку вторинного каріеєсу.
Склоіономерні nцементи використовуються для пломбування каріозних порожнин III, V класів у nпостійних зубах; для тимчасових реставрацій у постійних зубах із несформованим nкоренем.
Склоіономерні nцементи є ідеальним пломбувальним матеріалом для пломбування каріозних порожнин nусіх класів у тимчасових зубах. Їх можна використовувати як підкладочний nматеріал, особливо при роботі з композитними матеріалами (табл. 1).
Іонобонд (lonobond) – склоіономерний nрентгенконтрасний пломбувальний матеріал, має хімічну адгезію до дентину й nемалі. Стабільний і стійкий до стирання і розчинення. Найбільше часто nвикористовується як прокладку. Попереджає розвиток вторинного карієсу за nрахунок виділення іонів фтору. Показання до застосування: прокладка при nлікуванні карієсу і некаріозних пошкоджень зубів; герметизація фісур; лікування nневеликих каріозних пошкоджень тимчасових зубів.
Аква іонобонд (Aqua lonobond) – склоіономерний підкладковий nцемент, що замішують на воді, з гарною хімічною адгезією до дентину й емалі, nстійкий до стирання і розчинення, рентгенконтрасний. Попереджає розвиток nвторинного карієсу за рахунок виділення іонів фтору і гарного крайового nприлягання.
Іоносил (lonoseal) – nсвітлотвердіючий, рентгенконтрасний, готовий до використання С1Ц для прокладок. nТвердіє протягом 20-30 із при впливі г галогеновим світлом . Тривалий час nвиділяє фториди, що попереджає розвиток вторинного карієсу. Стійкий до кислот, nнерозчинимо. Має гарну адгезію до дентину і композитних матеріалів, nвідрізняється високими фізико-хімічними властивостями: міцний на розрив і nстійкий до стиску. На основі зовсім нової концепції був створений nсвітлотвердіючий склоіономерний цемент, що замішується на воді, для підкладок Аква nЦеніт. Він містить мінімальну кількість композита і має всі переваги СІЦ. nАква Ценіт включає, в основному, натрій-алюмінієво-кальцієво-фтористе скло, до nякого для поліпшення рентгенконтрастності доданий спеціальний матеріал, а для nфотополімеризації – поліакрилові компоненти. Вони ж забезпечують і високу nадгезію до дентину, відрізняючи гарною біосумісністю. Аква Ценіт при низькому nвмісті композита у своїй сполуці має досить гарні гідрофільні властивості, що nзабезпечують змочування дентину. У результаті цього досягається висока nмаргінальна адаптація і процеси полімеризаційної усадки зведені до мінімуму. nАква Ценіт прекрасно зв’язується як з композитами, так і з дентином. При nвикористанні його за методикою “сендвіч-техніки” не слід nзастосовувати протравлюючу речовину.
Велике nзначення мали лабораторні і клінічні дослідження різних властивостей СІЦ, у nяких зокрема, встановлено, що Аква Іонобонд і Іоносил, використовувані як nпломбувальні матеріали, дають гарне крайове прилягання [Wasik A., Liechomski nD., 1993], Крайове прилягання Аква Іонофіла в “сендвіч-техніці” з nкомпозитами було вивчено Platzer U. et al. (1988). При цьому минулому nрозглянуті різні типи “сендвіч-техніки” пломбування V і II класів. nІонофіл володів найкращим крайовим приляганням у порівнянні з іншими цементами. nЯк для порожнин V класу, так і для порожнин II класу n”сендвіч-техніка” є найбільш підходящим методом пломбування.
На основі зовсім нової концепції був створений світлотвердіючий nсклоіономерний цемент, що замішується на воді, для прокладок Аква Ценіт. Він nмістить мінімальну кількість композита і має всі переваги СІЦ. Аква Ценіт nвключає, в основному, натрій-алюмінієво-кальцієво-фтористе скло, до якого для nполіпшення рентгенконтрастності доданий спеціальний матеріал, а для nфотополімеризації – поліакрилові компоненти. Вони ж забезпечують і високу nадгезію до дентину, відрізняючи гарною біосумісністю. Аква Ценіт при низькому nвмісті композита у своїй сполуці має досить гарні гідрофільні властивості, що nзабезпечують змочування дентину. У результаті цього досягається висока nмаргінальна адаптація і процеси полімеризаційної усадки зведені до мінімуму. nАква Ценіт прекрасно зв’язується як з композитами, так і з дентином. При nвикористанні його за методикою “сендвіч-техніки” не слід nзастосовувати протравлюючу речовину.
Велике значення мали лабораторні і клінічні дослідження різних властивостей nСІЦ, у яких зокрема, встановлено, що Аква Іонобонд і Іоносил, використовувані nяк пломбувальні матеріали, дають гарне крайове прилягання [Wasik A., Liechomski nD., 1993], Крайове прилягання Аква Іонофіла в “сендвіч-техніці” з nкомпозитами було вивчено Platzer U. et al. (1988). При цьому минулому nрозглянуті різні типи “сендвіч-техніки” пломбування V і II класів. nІонофіл володів найкращим крайовим приляганням у порівнянні з іншими цементами. nЯк для порожнин V класу, так і для порожнин II класу n”сендвіч-техніка” є найбільш сприятливим методом пломбування.
Полікарбоксилатні цементи (Poly–F–Plus; Carbocement; Adgesor–Carbofine). Порошок містить оксид цинку з nдобавками магнію та солей кальцію, рідина — це 30-50% водний розчин поліакрилової nкислоти. Значними перевагами цих цементів є майже повна безпечність для твердих nтканин і пульпи зуба та властивість хімічно зв’язуватися з емаллю і дентином. Вони nідеально підходять для пломбування тимчасових зубів, тому що не потребують nізоляційної прокладки і мають виражену адгезію до твердих тканин зуба.
У постійних зубах полікарбоксилатний цемент застосовується як nпідкладочний матеріал і для тимчасового пломбування. Тривалість змішування nпорошку з рідиною не повинна перевищувати 20-30 сек, з метою максимального nвикористання адгезивних властивостей його слід використати протягом 2 хв. Якщо nповерхня цементної маси стає тьмяною і в ній з’являються тонкі нитки, то ця nпорція цементу непридатна для використання.
Поликарбоксилатный цемент
Цинк-сульфатні цементи. Основою є сульфат і оксид цинку, які в сполученні з водою nутворюють кристали Zn(OH)2SO4 і nосновну сіль, що сприяє твердненню маси. Широко використовуються ці цементи для nтимчасових пломб (штучний дентин, дентин-паста, віноксол, Cimpat, Provicol та ін.).
Тимчасові пломби і пов’язки
Сучасні nматеріали для тимчасових пломб мають наступні характеристики:
– nлегко замішуються і легко вводяться в порожнину;
– nзберігають герметизм на весь період перебування в зубі;
– nіндиферентні до навколишніх тканин;
– nдосить легко видаляються з порожнини. Тимчасові пломби накладаються nбезпосередньо на очищені і висушені дно (лікувальну прокладку) і стінки, nзаповнюючи всю порожнину. Відтворення анатомічних форм зуба, контактного пункту n- обов’язково.
Показання до накладення тимчасових пломб: nлікування глибокого карієсу(перше відвідування); лікування пульпіту біологічним nметодом; тимчасове пломбування після заповнення кореневого каналу.
Тимчасові nпломби призначені для короткочасної ізоляції (від 1-3 днів до 2-3 тижнів, іноді nбільш тривалий час) сформованої й обробленої каріозної порожнини з метою nзбереження медикаменту, залишеного на дні, в устях кореневого каналу або в каналах nзубів безпосередньо, у тому числі для контролю за результатами лікування nкореневих каналів зубів. Крім того, тимчасові пломби накладають у випадку nвідстроченого лікування на більш тривалий час до 3 місяців.
В nданий час у вітчизняній стоматологічній практиці використовується штучний nдентин, віноксол (цинк-сульфатний цемент), представлений у вигляді порошку, що замішується на воді, а nтакож дентин, що замішується на рослинній олії (дентин-паста). Вони не nвідрізняються особливою міцністю, не створюють достатньої герметизації, тому nвикористовуються для короткочасного введення в порожнину медикаментів. У nзв’язку з цим в останні роки створені більш ефективні тимчасові пломбувальні nматеріали, у тому числі і фотополімеризаційні, котрі забезпечують гарну nгерметизацію каріозної порожнини, більш стійкі до механічних впливів, отже, nкраще витримують’ необхідні тимчасові терміни.
Прикладом можуть служити nнаступні матеріали:
Дентин – паста. Показання для застосування:
– використовується nдля покриття лікувальної прокладки (контрольна пломба) в каріозних порожнинах;
–використовується для тимчасових пломб;
Переваги:
хороша адгезія до дентину nзуба;
Інструкція по nвикористанню: паста накладається у заздалегідь та висушену каріозну nпорожнину. Після взяття пасти для пломби баночку потрібно закрити для nпопередження потрапляння вологи;
Дентин для повязок використовується у якості пов’язок nдля укріплення та покриття лікарських засобів в каріозній nпорожнині;використовується для тимчасових пломб;
Переваги:
хороша адгезія до дентину nзуба;
достатня міцність;
час замішування складає n1-2 хвилини;
час затвердіння складає n2-3 хвилини;
Провікол n(Provicol), Voco – nцемент, що не містить евгенол. Застосовується для тимчасових пломб і тимчасової nфіксації коронок, мостоподібних протезів і вкладок. Не викликає алергії, nобумовленої евгенолом. Містить гідроокис кальцію, завдяки чому сприяє nмінералізації тканин зуба. Виробляється у виді системи паста-паста, у зв’язку з nчим еластичний, легко замішується і вводиться в порожнину.
Показання nдо застосування: тимчасові пломби при лікуванні глибокого карієсу; тимчасові nпломби при лікуванні і пломбуванні кореневих каналів; тимчасова фіксація nкоронок, мостоподібних протезів і вкладок.
Циноліент (Zinoment), Voco n– цемент на основі nцинкоксид-евгенолу. М’яка дія на пульпу і бактеріостатичну дію відкривають для nнього широку область застосування. Його відрізняють зручна консистенція і гарна nадгезія. Склад: у ЗО г порошку 21 мг цинкоксиду, рідина -20 мг гвоздикової nолії.
Показання до застосування: непряма ізоляція пульпи; підкладка, nале тільки з наступною ізоляцією при використанні композитів, лікувальне, nтимчасове пломбування порожнин; тимчасова фіксація ортопедичних конструкцій.
Септо–пак (Septo-pack), Seplodonf – пластичнапаста, що самотвердіє, утримуючі волокна у своїй масі. Як нейтральну основу паста може бути nвикористана разом з деякими лікарськими препаратами. Застосовується для nзбереження стерильності після обробки зуба: тимчасове пломбування.
КЛІП n(Clip), Voco – nсвітлотвердіючий матеріал для тимчасових пломб на основі поліуританакрилатного nполімеру і діоксиду кремнію. Завдяки еластичній консистенції легко вводиться і віддаляється.
Показання до застосування: тимчасові nпломби при лікуванні глибокого карієсу; тимчасові пломби при віддаленому методі nпломбування, що сприяє виробленню замісного дентину (до 3 місяців); тимчасові nпломби при лікуванні і пломбуванні кореневих каналів.
Для герметичних пов’язок можуть використовуватися, в основному, ті ж матеріали, що і nдля тимчасових пломб. При цьому передбачається внесення лікарських засобів, nпереважно у виді розчинів, на ватяних тампонах, турундах під пов’язку.
Показання: при nендодонтичному лікуванні на різних етапах впливу (знеболювання, розширення nкореневих каналів, знешкодження вмісту каналів).
Якщо необхідність nвикористання за показниками тимчасових пломб і герметичних пов’язок не викликає nсумніву в лікарів-стоматологів, дослідників і виробників стоматологічних nматеріалів, то застосування так званих лікувальних і ізолюючих прокладок широко nдискутується. Особливо часто від прокладок пропонують відмовитися фірми-виготовлювачі nбондингових систем, що включають тотальне травлення або просочення дентину з nнаступним використанням силера. Оскільки вибір матеріалів і методів залишається nза дантистом, йому стають необхідні знання про результати сучасних досліджень в nобласті взаємодії зуба з різними пломбувальними системами. Результати nбагаторічних експериментальних і клінічних спостережень дозволили Brannstrom nукласти, що накладення звичайного постійного або тимчасового матеріалу на nдентин не приводить до зайвого хімічного роздратування пульпи. Навіть такі nматеріали, як силікатні і композиційні, накладені на відкриту пульпу, по його nданим, не викликають серйозних ускладнень. Цитотоксичний ефект, що може nініціюватися цими матеріалами, не був більш великим, чим у випадках, коли nпульпа покривалася гідроокисом кальцію. З іншого боку, очевидно, що фактором, nщо передують раннім проявам ушкоджень пульпи під пломбою, є інфекція між nпломбою і стороною (дном) порожнини.
Методика приготування фосфат-цементу.
Фосфатні цементи замішують хромованим або nнікельованим металевим шпателем на гладенькій поверхні скляної пластинки при n18-20 °С. Узяту кількість порошку поділяють на чотири частини, потім одну nчетверту частину ділять навпіл й одну восьму — також навпіл. Замішувати слід nодразу ж після додавання до порошку рідини. На початку ретельно перемішують nчетверту частину порошку і рідину на невеликій ділянці пластинки лінійними nрухами шпателя, а потім збирають суміш — гомогенну масу — в одне місце. До цієї nгомогенної маси додають послідовно, ретельно перемішуючи, четверту, восьму й nшістнадцяту частини порошку. Час, витрачений на операцію змішування, не повинен nперевищувати півтори хвилини.
Консистенція цементної маси для прокладки nвважається приготовленою правильно, якщо при відриві шпателя від змішуваної nмаси вона не тягнеться, а обривається, утворюючи зубці висотою не більше 1 мм. До густо замішаної маси nне можна додавати рідину — слід замішати нову порцію цементу. Фосфат-цемент у nпластичному стані вносять однією-двома порціями у каріозну порожнину, з nретельною конденсацією цементу до стінок порожнини. Щоб цемент менше прилипав nдо штопфера, доцільне інструмент перед операцією обробити спиртом-етанолом. При nвиготовленні прокладки консистенція цементу повинна бути такою, щоб при nконденсації постійного пломбуваль-ного матеріалу прокладка не видавлювалась і nне виступала на поверхню зуба. При виготовленні прокладки маніпулювати слід nуважно і пильно слідкувати, щоб у каріозну порожнину зуба не потрапила слина.
Методика приготування і застосування nсилікатного цементу.
Силікатний цемент слід замішувати на nгладенькій поверхні скляної пластинки металевим або пластмасовим шпателем; nпластинка повинна мати температуру 18-20°С. До потрібної кількості порошку на nпластинці додають, безпосередньо перед змішуванням, рідину (контакт рідини з nповітрям повинен бути якомога менший).
На відміну від методики приготування nцинк-фосфатного цементу при приготуванні силікатного цементу можна одразу nзмішувати з рідиною половину дози порошку, ретельно перемішуючи цементне тісто nколовими рухами. Потім двома-трьома порціями додають решту порошку.(Маніпуляція nзмішування полягає в інтенсивному «перелопачуванні» суміші, щоб на кожну nпорошинку потрапила рідина. На пластинці місце змішування обмежується вузьким nпростором, щоб зменшити вплив вологи повітря на виготовлювану цементну суміш. nЦементна маса перед додаванням кожної нової порції порошку повинна бути nгомогенною. Змішування не можна припиняти для дозування нової порції порошку; nзайвий порошок, що залишився після змішування, використовувати не можна.
Силікатний цемент вкладають у каріозну nпорожнину однією-двома порціями; більша кількість порцій погіршує якість пломби n— пломба втрачає монолітність. Конденсувати штопфером слід лише першу невелику nпорцію пломбувального матеріалу, наступною порцією матеріалу заповнюють усю nпорожнину і щільно притискують целюлозною пластинкою, змащеною гідроксидом n(силіконне покриття для пломб), щоб пломбувальний матеріал заповнював каріозну nпорожнину під натиском. Целюлозною пластинкою треба притискувати матеріал до nповного затверднення цементу; час тверднення цементу визначається за твердістю nшматочків надлишкового цементу на пластинці. Виводити смужку слід після nзакінчення тверднення цементу ковзним рухом, загладжуючи поверхні пломби.
Під час першого прийому хворого пломба може бути оброблена nлише грубо, і ні в якому разі поверхня пломби не повинна бути обробленою на nодному рівні з емаллю. Інакше при частковому розчиненні найслабшого nповерхневого шару цементу протягом наступних 24год настає розкриття крихких nкраїв емалі, які згодом легко відламуються й утворюється крайова щілина. Тому nзаключне оброблення пломби можливе через кілька днів. Цемент через кілька днів nнабуває максимальної твердості й міцності.
Основні помилки у приготуванні силікатного nцементу:
1) використання рідини, яка тією чи іншою nмірою змінилась під дією атмосфери або комбінації несприятливих факторів;
2) неправильна техніка змішування — nнедодержання оптимальної консистенції (більш рідка консистенція); замішування nцементу при підвищеній температурі у приміщенні та на неохолодженій пластинці; nзбільшення або зменшення тривалості змішування.
Занадто швидке тверднення цементу спричиняють замішування на nтеплій пластинці, недостатність часу для перемішування, надлишок води в рідині — nкомпонентні суміші. Преципітація, або каламутність, рідини означає забруднення nабо випаровування води; таку рідину використовувати не можна. Надлишок порошку, nякий може залишитись на пластинці після змішування, також використовувати не nможна.
Методика приготування силікофосфатного nцементу.
Силікофосфатний цемент — силідонт- 2 — nзамішують так само, як і силікатний цемент — силідин-2. Однак при замішуванні nсилікофосфатного цементу треба докладати невеликих зусиль для подолання nв’язкості цементного тіста. Порошок слід додавати дрібними порціями, щоб nінгредієнти цементу повністю прореагували між собою. Замішувати силідонт-2 слід nпротягом 1хв — 1хв 10 с. Правильно замішаний силідонт-2 при натисненні чистим nметалевим шпателем не прилипає до інструмента й не тягнеться за шпателем.
Помилки при змішуванні силідонт-2 аналогічні nдо помилок, що трапляються при замішуванні цементу силіцин-2.
Для пломбування каріозних порожнин III і IV класів nзастосовують силікатні цементи, пластмаси на основі акрилових, епоксидних смол, nкомпозиційні матеріали. З метою запобігання подразненню пульпи цими матеріалами nнакладення ізолюючої прокладки з фосфат-цементу є обов’язковим. Пломбування nкаріозної порожнини III класу, розташованої на поверхні зуба, оберненої до nвідсутнього сусіднього зуба, не становить особливих труднощів. Пломбувальну nмасу з силікатного цементу вносять у каріозну порожнину однією порцією, nконденсують гладилкою, целулоїдною пластинкою; силікатний цемент, внесений у nпорожнину однією порцією, надає пломбі монолітності.
Пломбування каріозної порожнини III класу при наявності nсусіднього зуба здійснюють з обов’язковим застосуванням прямокутних матриць, nякщо каріозна порожнина розташована на рівні екватора коронки зуба, і фігурних, nякщо вона розташована нижче екватора на рівні міжзубного сосочка, або коли nпорожнина поширюється під ясна.
Після накладення ізолюючої прокладки з фосфат-цементу nфіксують матрицю за допомогою дерев’яного кілочка. Кілочки вводять між здоровим nзубом і матрицею, а потім вносять у каріозну порожнину пломбувальний матеріал, nконденсують, залишаючи над каріозною порожниною незначний надлишок. Як тільки nпломба починає тверднути, матрицю видаляють — розклинюють, відсувають у бік до nздорового (сусіднього) зуба і в вертикальному напрямі витягають. Надлишок nпломбувальної маси над пломбою деконденсують, зміщуючи її в бік здорового зуба nі формуючи контактний пункт. Поверхні пломби й зуба повинні бути на одному nрівні, щоб не підвищити прикус. Закінчують пломбування перевіркою за допомогою nзонда міжальвеолярного трикутника — пломбувальної маси там не повинно бути.
При nпломбуванні двох суміжних каріозних порожнин III класу (а це становить певні nтруднощі) після одночасного препарування порожнин і закриття їх тимчасовою nпломбою з дентин-порошку лікують запалення міжзубного сосочка. Після зникнення nзапалення сосочка тимчасову пломбу видаляють і продовжують лікування зубів. Щоб nу каріозні порожнини не потрапляла волога, в ясенні борозенки вводять ватяні nтурунди, потім каріозні порожнини знежирюють і висушують, накладають ізолюючі nпрокладки, якими рівномірно покривають дно і стінки до емалево-дентинної межі. nЗа допомогою еталонного забарвлення при природному освітленні підбирають колір nпломбувального матеріалу — пломба мусить задовольняти естетичні вимоги. nПломбувальний матеріал спочатку вносять в одну каріозну порожнину з невеликим nнадлишком. Целулоїдну матрицю, вкриту тонким шаром вазеліну, вводять між nзубами, притискуючи до зуба з пломбувальний матеріалом, і формують у такий nспосіб краї пломби. Поверхня пломби у боковій ділянці повинна мати невелику nвипуклість. Такі випуклості пломб обох суміжних зубів, зрештою, утворюють nконтактний пункт.
Після затвердіння пломби в пломбованому зубі пломбувальну nмасу вносять у каріозну порожнину другого зуба і здійснюють всі етапи описаної nоперації. Видаляють ватяні турунди і матрицю легким натиском на пломбу, nдоводячи її до контакту з поверхнею пломби сусіднього зуба; видаляють надлишок nпломбувального матеріалу з міжзубного проміжку, перевіряють крайове прилягання nпломб у колоясеннх ділянках стінок. Пломбу покривають гідро-силом, покривним nлаком. Шліфують і полірують пломбу під час наступного відвідання хворим nстоматологічного кабінету.
Складність пломбування каріозних порожнин IV класу полягає у nвідновленні різального краю, особливо ж кута коронки. Відновити кут на тривалий nчас не можна, оскільки немає такого пломбувального матеріалу. Тому доцільно nзаокруглити кут і, якщо можливо, пломбу «вивести» з прикусу. При відновленні nстінок каріозних порожнин IV класу використовують матриці. Методика пломбування nкаріозних порожнин IV класу така ж, як і методика пломбування каріозних nпорожнин III nкласу. При відновленні кута коронки зуба, заокруглюванні кута використовують nматрицю, гладилку.
Значні труднощі становить пломбування суміжних каріозних nпорожнин IV класу. Препарують каріозні порожнини одночасно і накладають nізолюючі прокладки. В ясенні борозенки вводять ватяні турунди. Пломбувальну nмасу (композитний матеріал) вносять в одну з каріозних порожнин і целулоїдною nматрицею, змащеною вазеліном, притискають до тканин зуба з губного і язикового nбоків. Так само пломбують каріозну порожнину і суміжного зуба, відновлюючи nконтактний пункт.
Пломбування каріозних порожнин IV класу за допомогою nцелулоїдних ковпачків (виробництва фірми «Хирана», ЧСФР) значно полегшує nоперацію. Підготований ковпачок (який мусить добре стикатися з ясенним краєм nнавколо пришийкової частини зуба) заповнюють пломбувальною масою — евікролом і nнасаджують на зуб з каріозною порожниною IV класу; пломбувальну масу натис-куванням nвводять у каріозну порожнину. Під ковпачком відновлюється різальний кран і кут nкоронки зуба. Після затвердіння пломбувальної маси ковпачок розрізають на nгубній поверхні бором колесоподібним, зворотноконусним, диском або ножицями і nвидаляють. Надлишок пломбувальної маси знімають карборундовим каменем, nкарборундовими дисками на паперовій основі, інструментами з алмазним покриттям. nВідновлений кут коронки зуба заокруглюють, пломбу шліфують і полірують.
Зруйнований кут коронки зуба при відновленні можна зміцнити nштифтом. З цією метою тонким фісурним бором створюють, паралельно кореневому nканалу, штучний канал. Штифт ретельно припасовують до штучного каналу, а nчастина, що виступає з каналу, мусить копіювати відсутню різальну поверхню (або nкут) зуба, не виступаючи, однак, за краї каріозної порожнини. Фіксують nпарапульпарний штифт фосфат-цементом. Якщо ж зуб депульповано і кут коронки nзруйнований, штифт можна зафіксувати У кореневому каналі і за допомогою nковпачка й евікролу відновити кут коронки зуба. Оскільки кут коронки зуба n«посилено» штифтом, його можна не згладжувати. Віднов-лений у такий спосіб кут nкоронки зуба витримує чималі навантаження і не руйнується.
Ефективним є пломбування каріозних порожнин IV вкладками з nфарфору і пластмаси. При підготовці каріозної порожнини до пломбування вкладкою nслід правильно обрати й сформувати основну порожнину і додаткові опорні nплощадки. Стінки сформованої порожнини мусять бути паралельними, щоб була nможливість видалити восковий шаблон, а потім ввести і зафіксувати виготовлену nвкладку.
Після накладення в основній і додатковій nпорожнинах ізолюючої прокладки порожнини заповнюють спеціальним воском у nрозігрітому стані. За допомогою розігрітої гладилки моделюють восковий шаблон, nподібний до анатомічної форми зуба. Модельовану майбутню вкладку з каріозної nпорожнини — металевий штифт розігрівають до 70 °С і за допомогою крампонних nщипців вводять (на всю товщу) у восковий шаблон. Коли штифт охолоне, його разом nіз восковим шаблоном видаляють з каріозної порожнини, але обережно, щоб не nдеформувати шаблон. Цей восковий шаблон вкладки передають у зуботехнічну nлабораторію для виготовлення вкладки з пластмаси, металу та інших матеріалів.
Одержану nз лабораторії вкладку припасовують, фіксують і обробляють. Добре припасована nвкладка мусить утримуватися у каріозній порожнині без закріплення цементом, nщільно прилягати до стінок порожнини; фіксують вкладку в порожнині nфосфат-цементом сметаноподібної консистенції. Остаточне оброблення вкладки nпроводять через 1-2год або ж наступного дня за допомогою кар-борундових nголовок, фінірів і полірів.
При пломбуванні каріозних порожнин І і ІІ класів nзастосовують амальгами, галодент-М, карбодент, акрилоксид, силідонт, силіцин, nкомпозиційні матеріали.
Пломбування каріозної порожнини nскладається з таких етапів: 1) ізоляція зуба від слини; 2) антисептичне nоброблення каріозної порожнини; 3) знежирювання і висушування каріозної nпорожнини (спиртом, ефіром, сухим повітрям); 4) накладання ізолюючої прокладки; n5) внесення у каріозну порожнину пломбувальної маси та її конденсація; 6) nмоделювання пломби; 7) ізоляція пломби від діяння слини; 8) шліфування і nполірування пломби.
Зуб ізолюють ватяними валиками, які готують намотуванням (за nгодинниковою стрілкою) невеликої кількості вати на бранші пінцета. Валики nскладають тильною поверхнею бранші пінцета з губної і язикової поверхонь nальвеолярного відростка.
Каріозну порожнину незалежно від застосовуваного nпломбувального матеріалу після препарування слід обробити не подразнюваними nантисептиками, знежирити спиртом, висушити ефіром або сухим повітрям від nпустера або компресора; антисептики, спирт, ефір вносять у каріозну порожнину nза допомогою стерильних ватяних кульок.
Більшість пломбувальних матеріалів подразнює пульпу, тому їх nвкладають поверх ізолюючої прокладки з індиферентних речовин — фосфат-цементу, nводного штучного дентину тощо. Прокладка (шар індиферентної речовини товщиною n1-1,5 мм) nмусить покривати все дно і стінки сформованої порожнини. Фосфат-цемент nзаміщують хромованим шпателем на гладенькій поверхні скляної пластинки при n18-20 °С; співвідношення порошку й рідини мусить бути 3:1. Замішування nпочинають з невеличких кількостей порошку й рідини, поступово додаючи нові nпорції інгредієнтів; масу ретельно перемішують на: невеличкій ділянці пластинки nкруговими рухами шпателя. Одержану масу (тісто) збирають на пластинці в одному nмісці, а потім за допомогою гладилки вносять однією І порцією в каріозну nпорожнину, рівномірно розподіляючи на дні й стінках— (до емалево-дентинної nграниці) штопфером. Вихід прокладки на поверхню зуба небажаний — І прокладка nпід дією слини буде розсмоктуватись, а це спричинить розвиток вторинного nкарієсу.
Каріозну nпорожнину І класу після накладення прокладки пломбують переважно амальгамою або nгалодентом. У підготовану каріозну порожнину амальгаму вносять за допомогою nамальгамтрегера, невеликими порціями. Потім штопфером амальгаму ретельно nпритирають до дна і стінок порожнини; напрям руху штопфера — від периферії до nцентра, щоб уникнути утворення мікронавісів, які можуть порушити крайове прилягання nпломби. Додаванням порцій заповнюють всю каріозну порожнину; жувальну поверхню nпломби моделюють за допомогою гладилки.
Якщо nдля пломбування каріозної порожнини І класу застосовують не амальгаму, а інший nматеріал (цемент), пломбу ізолюють від слини воском, вазеліном або гідроксилом nза допомогою шпателя чи гладилки. Шліфують і полірують пломбу через 10-12 год nпісля пломбування. Пломбу висушують і потім шліфують за допомогою карборундових nкаменів алмазних головок, фінірів; полірують пломбу полірами, гумовими кругами, nщітками з використанням полірувальних паст.
Каріозні nпорожнини V класу молярів і премолярів можна пломбувати амальгамою, фронтальних nзубів (з естетичних міркувань) пломбують вкладниками, композиційними nматеріалами, штучними смолами. Пломбувати каріозні порожнини V класу цементами nне доцільно, оскільки цементні пломби швидко руйнуються слиною.
Методика nпломбування каріозних порожнин V класу майже не відрізняється від методики nпломбування каріозних порожнин І класу. Однак каріозні порожнини V класу мають nособливості — в ділянці шийки зуба міститься найбільш тонкий шар емалі й nдентину, а пульпа зуба розташована близько. Якщо каріозна порожнина знаходиться nв ділянці екватора коронки, при пломбуванні слід відновити випуклість зуба з nметою захисту крайового пародонта від механічного ушкодження при жуванні. nЗначні труднощі становить пломбування каріозних порожнин, розташованих у nпришийковій ділянці зуба з поширенням під ясна; нерідко при такому карієсі nбуває запалення краю ясен (маргінальний гінгівіт). У таких випадках після nпрепарування каріозної порожнини і медикаментозного лікування гінгівіту nдоцільно накласти тимчасову пломбу до його повного зникнення.
Ізолююча прокладка у каріозній порожнині V nкласу мусить рівномірно покривати дно і коло ясенну стінку порожнини, не nпродовжуючись, однак, на зовнішню поверхню. Колоясенний край пломби формують за nдопомогою гладилки, надаючи пломбі форму кривини коронки. Залишати навислий nкрай пломби над яснами або кусочки затверділого пломбувального матеріалу під яснами nне можна через загрозу гінгівіту.
Пломбування каріозних порожнин II класу. Пломбування nпорожнин II класу є складним завданням, оскільки завжди відсутня одна з стінок nкаріозної порожнини. А каріозна порожнина може локалізуватись віще або нижче nекватора коронки зуба, може «заходити» під ясна; контактний пункт між зубами nпорушений. Каріозні порожнини II класу можуть бути в одному зубі й можуть nпоширюватись на сусідній зуб. Підбираючи пломбувальний матеріал, слід мати на nувазі, що цей матеріал, відновлюючи контактну поверхню зуба, сприймає підвищене nжувальне давлення. При пломбуванні таких каріозних порожнин необхідно підібрати nй зафіксувати в міжзубному проміжку матрицю, відновити контактний пункт між nзубами.
Складність пломбування каріозних порожнин II класу полягає у nвідсутності однієї зі стінок порожнини; ізолююча прокладка із фосфат-дементу nмусить повторювати всі елементи основної і додаткової порожнин, захищаючи nпульпу зуба від подразнювальної дії пломбувального матеріалу; у необхідності nвідновлення контактного пункту з сусіднім зубом.
Контактним пунктом називається найбільш випукла частина nапроксимальної поверхні зуба, що стикається із зубом, який стоїть поряд. nКонтактний пункт характеризується стійкістю, мінімальною площею стикання n(точковий контакт) із зубом, що стоїть поряд, обтічністю форми, найкоротшим nшляхом замикання ланцюга елементів зубного ряду.
Контактний пункт поділяє міжзубний проміжок на дві нерівні за nплощею ділянки трикутної форми — альвеолярну і коронкову. Більша альвеолярна nділянка заповнена міжзубним, ясенним сосочком. Отже, контактні пункти — це nмісце стикання ( у бокових ділянках) найбільш випуклих частин зуба. У молодому nвіці людини стикання зубів у бокових ділянках сконцентровано в одній точці — nточковий контактний пункт. У мікрофісурах зубів контактний пункт визначає й nобмежує розмах медіодистальних переміщень зуба.
З віком людини форма контактного пункту змінюється: nвипуклість унаслідок стирання сплющується, а це спричиняє збільшення радіуса nбокового переміщення зуба; змінюється форма і структура міжзубного сосочка й nпародонта. Точковий контактний пункт, стираючись і шліфуючись, згодом nперетворюється у площинний. Зношування контактних пунктів стає помітним після n40-річного віку людини. Іноді контактних пунктів не буває, до такої вади nналежить діастема (збільшена відстань між центральними різцями) і трема n(збільшена відстань між зубами інших груп). Діастеми і треми бувають nфізіологічними і патологічними, контактні пункти при таких вадах не nвідновлюються.
При пломбуванні nкаріозних порожнин II класу використовують матриці, які допомагають відновити nанатомічну форму коронки зуба, створити контактний пункт, запобігають попаданню nпломбувального матеріалу в міжзубний проміжок, нависанню пломби. Пломбувальний nматеріал, який застосовують для пломбування каріозних порожнин II класу, мусить nмати високу механічну міцність. Це амальгама, галодент-М, норакрил-100, nдентоксид, епоксидент. Якщо перелічених матеріалів немає, можна застосовувати nсилікофосфатні цементи — силідонт, силідонт-2.
.Різні види та форми матриць
1 n 2 3 n 4 n
5 6
Мал. 4. Матрицетримачі:
1 — Айворі (Ivory);
2 — Данилевського;
3 — Tofflemire;
4 — Nystrom;
5 — секційна nматрична система “ЗМ”
Мал. 5. Клинці для nрозсування зубів:
А — дерев’яний;
Б — пластмасовий (прозорий);
В — схема розподілу nсвітла прозорим клинцем
Мал. 6. Сепаратор для розсування зубів
Етапи nпломбування каріозних порожнин II класу такі: 1) nізоляція зуба від слини; 2) антисептичне оброблення каріозної порожнини; 3) nзнежирювання і висушування каріозної порожнини; 4) накладення ізолюючої nпрокладки; 5) виготовлення і накладання ватяної турунди на міжзубний проміжок; n6) підбирання, накладання і фіксація матриці; 7) приготування і внесення в nкаріозну порожнину пломбувального матеріалу; 8) конденсація пломбувального nматеріалу і моделювання поверхні пломби; 9) видалення матриці й ватяної турунди nз міжзубного проміжку; 10) створення контактного пункту штопфером — давленням nкруглою головкою на пломбу (пломбувальна маса внесена в каріозну порожнину з nневеликими надлишками) в напрямі до сусіднього зуба; 11) ізоляція пломби від nслини; 12) шліфування і полірування пломби.
При накладанні ізолюючої прокладки з nфосфат-цементу перші порції матеріалу ретельно конденсують у пришийковій nчастині основної порожнини, на її стінках, а потім у допоміжній порожнині. Для nізоляції колоясенної стінки порожнини й захисту її від слини в ясенну борізку nбіля зуба, який лікують, вводять ватяну турунду. Потім вводять і фіксують у nміжзубному проміжку матрицю за допомогою матрицетримача або пристосувань — nдерев’яних кілочків, ватяних кульок. Добре зафіксована матриця, щільно nприлягаючи, заміщує відсутню стінку порожнини зуба. Якщо каріозна порожнина II nкласу розташована на рівні екватора коронки зуба — використовують прямо-кутні металеві nабо целулоїдні матриці, а якщо нижче екватора (на рівні ясенного краю або nпоширюється під ясна) використовують фігурні матриці (з одного боку на середині nматриці є виступ у вигляді півкола). Використанням фігурної матриці запобігають nтравмуванню сосочка.
При пломбуванні каріозної порожнини II класу амальгамою nматеріал вносять за допомогою амальгамтрегера, штопфером притирають до дна і nстінок порожнини і конденсують аж до цілковитого заповнення порожнини; nконденсують амальгаму за допомогою штопфера, ватяної кульки і наконечника для nущільнення матеріалу. Потім видаляють матрицю — знімають матрицетримач, матрицю nвідводять у бік протилежного зуба і легким рухом підіймають угору, виймаючи із nзубного проміжку, видаляють і ватяну турунду. Кутоподібний зондом досліджують nміжзубний проміжок, якщо у міжзубному проміжку не залишилась пломбувальна маса, nзонд проходить вільно.
Контактний пункт відновлюють легким давленням круглою nголовкою штопфера на пломбу в напрямі сусіднього зуба до встановлення контакту; nповерхня пломби мусить бути на рівні жувальної поверхні зуба. Через 10-12год nпломбу шліфують, полірують, щоб поверхня була гладенькою, з ідеальним крайовим nприляганням.
Значні труднощі становить пломбування суміжних каріозних nпорожнин II класу, розташованих на рівні ясенного краю або при поширенні nпорожнини під ясна. Ізолюючі прокладки в обидві порожнини накладають при nпершому відвіданні хворим стоматологічного кабінету; пломбують каріозні nпорожнини нарізно: одну порожнину пломбують постійною пломбою, другу — nтимчасовою. У друге відвідання хворим стоматологічного кабінету тимчасову nпломбу замінюють постійною і відновлюють контактний пункт. Суміжні каріозні nпорожнини, поширені під ясна, при запаленні міжзубного сосочка nпрепарують одночасно і лікують папіліт; потім у обидві порожнини накладають nтимчасові пломби, але щоб пломби не травмували міжзубний сосочок. Через дві-три nдоби запалення сосочка зникає, і тимчасову пломбу замінюють постійною, nвідновлюючи і контактний пункт.
Якщо для пломбування каріозних порожнин II класу застосовують nшвидкотвердні пломбувальні матеріали, матрицю слід видаляти з міжзубного nпроміжку до початку тверднення матеріалу; після затвердіння матеріалу створити nконтактний пункт не вдається.
Шліфування пломби
Смужки шліфувальні
Шліфувальні диски
Останім етапом у пломбування каріозної порожнини є шліфування та nполірування пломби.
Список використаної літератури.
1. nТерапевтична nстоматологія: Підручник: У 4-х томах. – Т. nІ. Фантомний курс / МФ.Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун та ін. n- К.: Медицина, 2009. – 400 с.
2. nТерапевтическая nстоматология: Учебник: В 4-х томах. – Т. 2. Кариес. Пульпит. Периодонтит. nРотовой сепсис / Н.Ф. Данилевский, А.В. Борисенко, А.М. Политун и др.. – К.: nМедицина, 2010. – 544 с.
3. nТерапевтична nстоматологія: Підручник: У 2-х томах. – Т.1. / За редакцією А.К. Ніколішина. – nПолтава: Дивосвіт, 2007. – 392 с.
4. nПрактикум nз терапевтичної стоматології (фантомний курс): Навч. посібник/ nМ.Ф.Данилевський, А.П.Грохольський, А.М.Політун та ін. /За ред. nМ.Ф.Данилевського— Львів: Світ, 1993.— 184 с.
5. nФантомний nкурс терапевтической стоматологии: Атлас. Е.А.Магид, П.А.Мухин, Е.Е.Маслак/ Под nред. Ю.М.Максимовского. — 3-є изд., перераб. и доп.- М.: Медицина, 1996. — 304 nс.
Підготувала: канд. мед. наук, ас. Пацкань Л.О.
