Положення про перев’язувальну

РАННІЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. РАННІ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНІ УСКЛАДНЕННЯ І ЇХ ЛІКУВАННЯ.

Особливості догляду за хворими, що перенесли оперативне лікування.  Догляд за хворими в чистій перев’язочній. Догляд за хворими в гнійній перев’язочній.

 

Післяопераційним періодом називається період лікування хворого від моменту закінчення операції до видужання.

Основними завданнями, які стоять перед медичним персона­лом після операції, є:

1)        лікування і догляд за хворим;

2)        профілактика і лікування можливих ускладнень;

3)        якнайшвидше відновлення працездатності.

 Фази післяопераційного періоду

Післяопераційний період – це час від закінчення операції до одужання хворого і відновлення працездатності або переведення його на групу інвалідності. Залежно від тяжкості хвороби, об’єму і характеру операції, післяопераційний період може тривати від декількох днів до декількох місяців. Розрізняють ранній післяопераційний період – перші 5-6 днів після  завершення хірургічної операції; пізній післяопераційний період – до виписування хворого із стаціонару; віддалений післяопераційний період – до повного видужування і відновлення його працездатності або переведення на групу інвалідності.

У післяопераційний період необхідно уважно стежити за станом та функцією найважливіших органів і систем, оскільки хірургічна операція і наркоз призводять до відповідних патофізіологічних змін в організмі. Під впливом операції і наркозу змінюється інтенсивність обмінних процесів: порушується співвідношення катаболізму (накопичення токсичних продуктів в організмі внаслідок розпаду речовин і клітин) й анаболізму (сукупність процесів, спрямованих на утворення органічних речовин – складових частин клітин і тканин).

У перебігу післяопераційного періоду розрізняють три фази (стадії): катаболічну, зворотного розвитку й анаболічну.

Катаболічна фаза. Тривалість цієї фази – 3 – 4 дні. Вираженість її залежить від тяжкості хвороби, об’єму операції, виду наркозу, їх тривалості, інтенсивності післяопераційного лікування (неповноцінне, незбалансоване лікування, наявність ускладнень). Слід зазначити, що катаболічна фаза в першу чергу  є захисною реакцією організму, мета якої – підвищити опірність організму за рахунок енергетичних і пластичних матеріалів. З одного боку, це відбувається за рахунок підвищеного розпаду білків, жирів і вуглеводів; з іншого – утворюється значна кількість токсичних речовин, що призводить до ацидозу (зміни кислотно-лужного стану), порушення окисно-відновних процесів у тканинах і органах (печінці, нирках, серці та ін.), що негативно впливає на загальний стан оперованого хворого.

Фаза зворотного розвитку. Тривалість її – 4 – 6 днів. У цей період розпочинається активний синтез білків, жирів, глікогену (вуглеводного матеріалу), збільшується кількість енергетичних і пластичних матеріалів. Клінічними ознаками цієї фази є покращання загального стану хворого, зменшення болю, нормалізація температури тіла, поява апетиту. Покращується діяльність серцево-судинної системи, дихання. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту,  перистальтичні скорочення кишечника, починають відходити гази.

Анаболічна фаза. Клінічно вона характеризується як період одужання. У цій фазі покращується самопочуття хворих,  апетит, нормалізуються функції внутрішніх органів: серця, легень, печінки, нирок та ін. Тривалість анаболічної фази – 2-5 тижнів. Її перебіг залежить від тяжкості захворювання, об’єму перенесеної операції, тривалості катаболічної фази.  Вона завершується відновленням маси тіла, повним загоєнням рани, дозріванням сполучної тканини й утворенням надійного післяопераційного рубця.

Зміни в організмі хворого, пов’язані з хірургічною травмою

 У післяопераційний період можуть розвиватися окремі порушення обмінних процесів і функцій внутрішніх органів. Вони, як правило, виникають у тяжкохворих після складних операцій. Після невеликих операцій, наприклад, планового видалення грижі чи апендектомії, ці зміни виражені незначно і не потребують спеціального лікування.

1. Порушення білкового обміну. Одним із тяжких порушень гомеостазу оперованих хворих є порушення білкового обміну. В організмі здорової людини вагою 70 кг міститься біля 10 кг білка (14 % ваги тіла), що забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Головним порушенням білкового обміну є переважання розпаду білків над їх синтезом. Зниження вмісту білка в крові (гіпопротеїнемія) відбувається в основному за рахунок зменшення альбумінів, що, в свою чергу, призводить до порушення співвідношення їх із глобулінами. Основним джерелом надходження і розпаду білка у тяжкохворих є м’язи організму. У таких хворих настає м’язова слабкість, атрофія. Найменший рівень вмісту білка спостерігають на 5-6 день після операції, після чого він починає нормалізуватись. Однак така нормалізація вмісту білка в крові відбувається дуже повільно і триває 10-15 днів. Для попередження  порушень білкового обміну в передопераційний період хворих необхідно забезпечити висококалорійною білковою їжею, проводити переливання плазми, альбуміну, протеїну.

2. Порушення жирового обміну. У післяопераційний період настають виражені зміни і жирового обміну. Для його корекції використовують в основному жирові емульсії (веноліпід, інтраліпід, емульсан та ін.), які є джерелом енергії, ненасичених жирних кислот (лінолева, ліноленова, арахідонова та ін.), які забезпечують нормальну функцію клітин організму, гальмують катаболічні процеси. Слід зазначити, що калорійність жирів у 2,5 раза вища, ніж білків і вуглеводів. Жирові емульсії вливають із розрахунку 1,5 – 2 г жирів на 1 кг ваги хворого.

3. Порушення вуглеводного обміну після операції. У 90 % хворих у перші 2-3 дні кількість цукру в крові зменшується і виникає гіпоглікемія. З 3-4-го дня спостерігають підвищення вмісту глюкози в крові (гіперглікемію), іноді глюкозурію, що пов’язано із збільшенням її утворення і зменшенням засвоєння. З 2-3-го дня кількість глюкози в крові зменшується і виникає гіпоглікемія. Слід пам’ятати, що кількість речовин в організмі залежить від інтенсивності обмінних процесів і способів їх виділення з організму. Саме при порушенні вуглеводного обміну в організмі в основному накопичуються недоокислені продукти, що зменшують резервну лужність і впливають на  рН крові. Зміна величини рН крові всього на 0,3-0,4 ОД (норма рН – 7,35-7,45 ОД) в будь-який бік призводить до вираженого порушення ферментативної активності, окисно-відновних процесів в організмі, що може закінчитися смертю хворого.

Своєчасна, правильна та інтенсивна передопераційна підготовка, ретельний догляд за хворими, а також корекція вуглеводного обміну (введення достатньої кількості 5-10 % розчину глюкози з інсуліном з розрахунку 1 ОД інсуліну на 4-5 г сухої глюкози) до і після операції є найкращим засобом профілактики тяжких форм порушення вуглеводного обміну.

4. Порушення водно-електролітного обміну є причиною багатьох ускладнень у хворих після операції. Існує три форми порушення водного обміну:

 1) справжній дефіцит виникає внаслідок недостатнього поступлення води в організм;

 2) надлишок води, зумовлений невідповідністю між надходженням і  виведенням її з організму;

 3) перерозподіл води в окремих ділянках тіла, пов’язаний із зміною співвідношень електролітів.

Після потім виконання операції і до відновлення працездатності хворого розрізняють три періоди спостереження за пацієнтом. Після потім короткого періоду безпосереднього післяопераційного спостереження анестезіологом у відновній палаті з метою забезпечення повного цілковитий повернення свідомості, нормалізації дихання, артеріального тиску тиснення , пульсу, а також якщо немає свідчень показник,показання для передачі його у відділення відокремлення інтенсивної терапії, пацієнта повертають в загальну спільний палату. Після потім виписки з із хірургічного відділення відокремлення пацієнт все ще може потребувати спостереження і відновного лікування хірурга. Це забезпечується періодом амбулаторного лікування в поліклініці, санаторії або програмою поступового відновлення активності в реабілітаційному центрі.

Догляд за порожниною рота. Після операцій необхідний ста­ранний догляд за порожниною рота. При сухості рота рекомен­дується систематичне полоскання водою і змазування слизової оболонки вазеліновим маслом.

Для профілактики запалення привушних залоз слід полоска­ти ротову порожнину теплою водою з лимонним соком. Середній медичний персонал повинен стежити за тим, щоб хворі регуляр­но чистили зуби.

Догляд за шкірою. Всі хворі повинні щодня мити обличчя і руки. Тяжкохворих умивають няні. Слід стежити за чистотою шкіри тяжкохворих. Забруднені ділянки негайно обмивають і протирають.

Для профілактики пролежнів лежачим хворим підкладають надувні гумові круги, систематично (2—3 рази на день) проти­рають ділянку спини, таза і крижів камфорним спиртом. Треба часто міняти положення хворого в ліжку. При появі початкових ознак пролежнів змінені ділянки шкіри змазують 5—10% роз­чином калію перманганату.

Щоб запобігти запрілості, слід систематично протирати 0,1% розчином калію перманганату і припудрювати тальком пахвинні і пахвові ділянки, пупок, у жінок — складки під мо­лочними залозами.

Особливо уважно слід стежити за чистотою промежини. Піс­ля дефекації ділянку промежини обмивають за допомогою ват­ного тампона теплою водою або 0,1% розчином калію перман­ганату. Жінкам на ніч обмивають промежину.

Час, коли хворому дозволяється вставати з ліжка, залежить від тяжкості і характеру операції, його стану і післяоперацій­ного перебігу. При задовільному стані і відсутності ускладнень після апендектомії, видалення грижі йому дозволяється встава­ти на 2—3-й день. Після складніших операцій (резекція шлун­ка, холецистектомії та ін.) — на 5—7-й день за вказівкою ліка­ря. Після операцій на органах грудної порожнини, на кінцівках при переломах, пораненнях судин, нервів і т. д. вставати дозво­ляється в різні строки індивідуально для кожного хворого.

Нагляд за пов’язкою є одним з основних обов’язків серед­нього медичного персоналу. Треба уважно стежити, щоб пов’яз­ка добре лежала і щоб не оголилася рана. Якщо пов’язка зсу­нулася і рана оголилася, слід негайно зробити перев’язку. По­в’язка може трохи просочитися кров’ю в першу добу після опе­рації. В цих випадках її злегка змазують спиртовим розчином йоду і підбинтовують. При значному просочуванні пов’язки кров’ю слід негайно викликати лікаря і вжити заходів для спи­нення кровотечі.

Пов’язку міняють на 2—3-й день для контролю за опера­ційною раною і на 7—8-й день для зняття швів. При нагно­єнні перев’язки роблять часто залежно від стану рани і по­в’язки.

Зняття швів. Шви знімають у більшості хворих на 7—8-й день, у дітей їх можна зняти раніше — на 5—6-й день після опе­рації, у осіб літнього віку і ослаблених хворих шви знімають пізніше — на 10—12-й день.

Харчування хворого після операції. Харчування хворого піс­ля операції залежить від характеру її. При операціях на орга­нах черевної порожнини звичайно протягом першої доби не дозволяється пити.

У дальшому протягом 5—7 днів хворим призначають рідку, легкозасвоювану їжу (бульйон, протерті супи, кефір, рідкі ка­ші, кисіль, некруто зварене яйце та ін.). Дієту встановлюють залежно від захворювання і характеру оперативного втручання. Так, після операцій на жовчному міхурі призначають печінкову дієту, після операцій на шлунку з приводу виразкової хворо­би — виразкову дієту і т. п.

Для полегшення спраги протирають губи і порожнину рота вологою ватою.

Після операцій на шлунку і кишечнику на 2-й день дозволяє­ться пити теплу переварену воду по чайній ложці на годину. На 3-й день хворі можуть їсти бульйон, кисіль, некруто зварене яйце, в наступні дні — рідку манну кашу, протерті супи. Сухарі дозволяють на 5—6-й день.

Після операцій на жовчному міхурі і печінці хворим при­значають печінкову дієту. їсти дають починаючи з 2—3-го дня, призначають невеликі порції рідкої, протертої їжі.

Дієта хворих після операцій на тонких кишках така: пити дозволяють на 2-й день, в дальшому невеликими порціями про­тягом 5—7 днів дають рідку їжу (бульйон, некруто зварене яйце, кисіль і т. д.). Сухарі дозволяють на 7—8-й день.

Після операцій на товстих кишках хворим призначають рід­ку, легкозасвоювану їжу протягом 5—7 днів. У цей же період для затримки випорожнень дають настойку опію (5—10 кра­пель 3 рази на день).

Протягом першої доби хворому після апендектомії дозво­ляють пити; починаючи з 2-го дня призначають рідку їжу, суха­рі, з 3—4-го дня — білий хліб.

Після видалення грижі, операцій на кінцівках хворим при­значають загальну дієту.

Після радикальних операцій на стравоході хворі протягом п’яти днів перебувають на парентеральному харчуванні. На 6-й день їм дозволяють невеликими ковтками пити і потім по­ступово призначають рідку їжу.

Дієта хворих після операцій на органах грудної клітки, на легенях і серці складається з рідкої, легкозасвоюваної їжі з достатньою кількістю білків, вуглеводів і вітамінів. Протягом перших 3—5 днів слід обмежити кількість їжі, щоб запобігти ускладненням з боку серця і травного каналу.

Після операцій на легенях на 5—7-й день, якщо немає ускладнень, призначають загальну дієту. 

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ДОГЛЯД

Розпізнавання і лікування основних загрозливих життю ускладнень, які можуть виникати в цей період, є з’являтися,являтися функціональним обов’язком лікаря лікарка відділення відокремлення інтенсивної терапії спільно з із хірургом.

ОБСТРУКЦІЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ Дихальні шляхи колія,дорога завжди повинні зберігатися вільними і чистими. Головні причини обструкції наступні слідуючий .

1. Западання язика може відбуватися походити в несвідомому стані хворого після потім завершення загальної спільний анестезії. Втрата тонусу мускулатури приводить призводити,наводити до западанню язика до задньої стінки глотки горло і може посилюватися спазмом жувальних м’язів під час виходу з із несвідомого стану. Ускладнюючим чинником фактор проведення різних маніпуляцій анестезії можуть бути травма язика або м’яких тканин рота або глотки горло .

2. Чужорідні тіла, типу зубних протезів і зламаних зубів, секретів і крові, вмісту шлунку або кишечнику, – часті джерела обструкції дихальних шляхів колія,дорога . Перед операцією повинні видалятися зубні протези і прийматися запобіжні засоби для запобігання аспірації шлунковим вмістом.

3. Ларингоспазм може відбуватися походити при легкому ступені міра втрати свідомості і посилюватися при недостатній анестезії.

4. Набряк гортані може спостерігатися у маленьких дітей після потім травматичної спроби інтубації або при інфекції (епіглосит ).

5. Компресія трахеї може спостерігатися при операції на шиї і особливо небезпечна при крововиливі після потім тиреоїдектомії або реконструкції судин посудина .

6. Обструкція бронхів і бронхоспазм можуть розвиватись походити із-за попадання чужорідного тіла або аспірації подразливою речовиною; це може бути алергічною реакцією на медикаменти або ускладненням астми.

Увага лікарів лікарка повинна бути направлена спрямований на визначення і усунення причини обструкції дихальних шляхів колія,дорога як питання крайньої терміновості. При хорошій добрий прохідності повітряних шляхів колія,дорога гіпоксія може бути обумовлена поствентиляційними ускладненнями з із невідповідністю між вентиляцією і перфузією. З із цим зазвичай звично добре справляються анестезіологи, вентилюючи легені газовою сумішшю з із підвищеним вмістом кисню. Визначається газовий аналіз крові.

ІШЕМІЯ МіОКАРДА . Післяопераційна серцева сердечний недостатність може наростати в ранньому періоді, особливо у в,біля хворих, що мають в анамнезі попередні захворювання серця, ішемію міокарда . Пацієнти з із ішемією можуть скаржитися на стискаючий стискуючий біль за грудиною. У періоді відновлення свідомості єдиним симптомом може бути гіпотонія. Якщо підозрюється підозрівається ішемія, негайно виконується ЕКГ і вживається заходи для постійного спостереження за серцевою сердечний діяльністю (кардіомоніторинг ).

ДИХАЛЬНА НЕДОСТАТНІСТЬ. Дихальна недостатність визначається як нездатність підтримувати нормальний парціальний тиск тиснення кисню і вуглекислого газу (PO2 і PCO2) в артеріальній крові. Визначення газового складу крові – ключ джерело до її раннього розпізнавання і повинно проводитися в динаміці у пацієнтів з із попередніми респіраторними захворюваннями. Нормальне PO2 – більш ніж 13 kPa у віці 20 років, падає до 60 років приблизно до 11.6 kPa; респіраторна недостатність супроводжується значиться значенням меншим, ніж 6.7 kPa. Важка тяжкий гіпоксемія клінічно виявляється ціанозом шкіри і слизових оболонок, при самостійному диханні – вираженою виказаною,висловленою задишкою.

ІНШІ СПЕЦИФІЧНІ ПРОБЛЕМИ. Для специфічних груп хворих необхідно передбачати ретельний поточний контроль, наприклад, хворі, що підлягають таким операціям, як тиреоїдектомія, адреналектомія, а також іншим втручанням на тлі на фоні цукрового діабету, та вимагають замісної терапії і ретельного спостереження за тиском тиснення крові і електролітів плазми. Пацієнти, що перенесли операції на шиї, повинні спостерігатися на предмет накопичення крові в рані (гематоми), яка може викликати спричинити асфіксію, що швидко розвивається.

ОСОБЛИВОСТІ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ У в,біля ХВОРИХ СТАРЕЧОГО ВІКУ.

Люди старечого вимагають особливої уваги і відходу догляд . Реакція на патологічний процес у них сповільнена уповільнений і менш виражена виказана,висловлена , стійкість до ліків зазвичай звично понижена знижена . У в,біля немолодих літній значно понижено знижено відчуття болю і тому виникаючі ускладнення можуть протікати безсимптомнно. Тому необхідно уважно прислухатися до того, як пацієнт сам оцінює розвиток своєї хвороби, і у зв’язку з цим змінювати зраджувати лікування і режим.

Зазвичай звично у в,біля хворих похилого віку шлунковий зонд, дренажі, що позбавляють їх рухливості, видаляють знищувати,віддаляти якомога раніше; зводять до мінімуму внутрішньовенні вливання. Їх рано піднімають підіймати з ліжка постіль після потім операцій на органах черевної порожнини, нижніх кінцівках скінченність , що є з’являтися,являтися профілактикою багатьох ускладнень. Ці хворі чекають від хірурга “розумного підходу до їх особливих потреб”.

 

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНЕ ВЕДЕННЯ В ЗАГАЛЬНИЙХІРУРГІЧНІЙ ПАЛАТІ

 

ЗАГАЛЬНИЙ спільний ДОГЛЯД догляд . Після потім повернення в палату регулярно, практично щогодини або раз на 2 години, проводиться виробляється,справляється контроль пульсу, артеріального тиску тиснення крові і частоти дихання. Пацієнтам, яким виконані складні операції на шлунку або кишечнику, показаний погодинний контроль виділень відокремлюваний по назогастральному зонду, діурезу і виділень відокремлюваний з із рани. Спостереження здійснюється медичною сестрою під контролем лікаря лікарка , що лікує, або чергового хірурга (при необхідності і інших консультантів). Постійне лікарське спостереження знімається, коли стан пацієнта  стабілізується.

У більшості лікувальних установ огляд хворих медичним персоналом з метою констатації його стану, самопочуття і динаміки показників основних життєвих функцій здійснюється вранці уранці і увечері. Неспокій занепокоєння , що раптово з’явився появився , дезорієнтація, неадекватна поведінка або зовнішній вигляд – часто найперші прояви вияв ускладнень. У цих випадках звертають увагу на стан загальної спільний гемодинаміки і дихання, пульс, температуру і артеріальний тиск тиснення крові. Всі дані контролюються і заносяться в історію хвороби. Питання про необхідність збереження зберігання зондів, катетерів вирішується розв’язуватися на підставі контролю за функцією нирок брунька і кишечнику, повноцінністю екскурсії грудної клітки і ефективністю кашлю. Ретельно досліджується грудна клітка, оглядається мокрота.

Нижні кінцівки скінченність оглядаються на предмет появи набряку, болючості литкових м’язів, змін кольору цвіт шкіри. У пацієнтів, що отримують внутрішньовенно рідини, контролюється рідинна рівновага. Щодня вимірюються електроліти плазми. Внутрішньовенні вливання припиняються, як тільки пацієнт починає розпочинати,зачинати пити рідини самостійно. Декілька днів голодування в перші дні після потім операції не можуть принести великої шкоди, але та ентеральне (зондове) або парентеральне харчування є з’являтися,являтися завжди необхідним, якщо голодування продовжується тривати більше доби.

Для деяких пацієнтів болісною і гнітючою проблемою після потім операції може бути безсоння, і тому важливо поважно розпізнавати і вчасно лікувати таких хворих (включаючи дотримання тиші,  режим спілкування з із персоналом і родичами).

ДОГЛЯД ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЙ НА ОРГАНАХ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ.

Передня черевна стінка і живіт досліджуються щодня для виявлення надмірного здуття, напруження м’язів, болючості, стани рани – підтікання з із рани або місця, де коштує дренаж. Основні види ускладнень у в,біля цієї групи хворих: повільне відновлення перистальтики кишечнику, неспроможність анастомозу, кровотеча або формування абсцесу.

Наявність кишкових шумів, самостійне відходження газів і поява стільця свідчить про відновлення перистальтики. Якщо після закінчення втручання був поставлений назогастральний зонд, то він тримається відкритим відчиненим постійно (що полегшує відходження газів) і дозволяє додатково дренувати кишечник. Пасивний дренаж може доповнюватися безперервним або періодичним відсмоктуванням вмісту. Зонд зберігається до зменшення об’єму обсяг погодинної аспірації і може бути видалений віддалений , коли відбувається походити самостійне відходження газів і з’являється появлятися стілець (зазвичай звично на 5-6 доби). Назогастральний зонд спричиняє хворому незручності і не повинен зберігатися довше, ніж це необхідно.

ДОГЛЯД ЗА РАНОЮ. Часті перев’язки не завжди необхідні в лікуванні операційних ран; після потім планових операцій за відсутності виражених виказаних,висловлених болів в ділянці рани, нормальній температурі у пацієнта рана може оглядатися через 1-2 доби, але та вона повинна бути оглянута щодня при виявленні навіть невеликих ознак інфікування: гіперемії, набряклості, посиленні болю.

Дренування рани виконується з метою попередження попереджувати,запобігання скупчення рідини або крові і дозволяє контролювати будь-які виділення відокремлюваний – при неспроможності анастомозу, скупченні лімфи або крові. Багато хірургів останніми роками вважають за краще використовувати закриті зачинені дренажні вакуум-системи з із невеликою силою аспірації (наприклад, гофровані вакуум-дренажі , що випускаються вітчизняною промисловістю) після потім операцій на судинах посудина . Зазвичай звично дренаж віддаляється, коли кількість рідини, що отримується одержується щодня, знижується до декількох мілілітрів .

Шкірні шкіряний шви традиційно не знімають до того моменту, поки доки рана не заживе повністю. Терміни загоєння ран залежать від багатьох чинників фактор . Так, доцільне раннє видалення віддалення швів або дужок на шиї чи на обличчі (3-4 доба) для запобігання утворенню непривабливого рубця. Потім на місце швів можуть бути наклеєні липкі смужки (наприклад, лейкопластиру) для запобігання розбіжності розходження і кращому загоєнню. На відкритих відчинених ділянках шкіри (обличчя, шия, верхні і нижні кінцівки скінченність ) кращими є з’являтися,являтися субепідермальні шви, накладені абсорбуючими або неабсорбуючими синтетичними нитками. Якщо ж рана інфікується, то потрібно зняти один або декілька швів достроково, краї рани розводяться, виконується дренування.

Розбіжність розходження країв ран черевної стінки спостерігається рідко і переважно у в,біля хворих, що перенесли операції з приводу злоякісної пухлини. Цьому сприяють і такі чинники фактор , як гіпопротеїнемія, блювота, тривалий парез кишечнику і здуття живота, інфекція ділянки рани, а також легеневі ускладнення.

Для розбіжності розходження країв рани характерне вдача раптове виділення з із рани великої кількості серозної рідини. При огляді рани виявляється евісцерація з із виступаючою петлею кишечнику або фрагмента сальника. У цих випадках в умовах операційної вправляють внутрішні органи і рану закривають зачиняти вузловими швами.

 

УСКЛАДНЕННЯ РАННЬОГО ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

 

Внутрішньовенне введення вступ подразнюючих препаратів або розчинів може викликати спричиняти утворення синця, гематоми, флебіту або венозного тромбозу. Внутрішньовенні катетери, які встановлюються в крупні вени, повинні бути надійно герметизовані з метою запобігання повітряній емболії. Артеріальні катетери або випадкові проколи артерії голкою – найбільш часта причина їх пошкодження ушкодження . Це може привести до артеріальної оклюзії і навіть до гангрени, оскільки тому що найчастіше пошкодження ушкодження діагностується із запізненням.

Парез нерва може бути викликаний спричинений розтягуванням або здавленням магістрального нервового стовбура ствол або позасудинним введенням вступ агресивного розчину. Найбільш часто ушкодженими нервами є з’являтися,являтися ліктьовий нерв в ділянці ліктьової ямки, променевий нерв на плечі і плечове сплетення в надключичній ділянці.

Розвиток парезу нервів може спостерігатися при незручному положенні становище пацієнта на операційному столі – тривалому здавленні кінцівки скінченність або локальної її компресії в положенні становище пацієнта на боці або на животі. Дотримання запобіжних засобів запобігає парезам нервів кінцівок скінченність в ранньому післяопераційному періоді.

 

СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВІ УСКЛАДНЕННЯ. У ранньому післяопераційному періоді гостра серцева сердечний недостатність є з’являтися,являтися найбільш частим ускладненням. У пацієнтів з із ІХС або клапанними вадами вада , аритмією після потім великого хірургічного втручання можуть спостерігатися явища серцевій сердечний недостатності. Причиною її наростання можуть бути надмірні за об’ємом внутрішньовенні вливання рідини в ранньому післяопераційному періоді, яких можна уникнути проведенням моніторування центрального венозного тиску тиснення . Лікування серцевої сердечний недостатності полягає у відмові від подальшого дальший рідинного перевантаження, призначенні діуретиків і серцевих сердечний препаратів.

Як тільки у хворого відновлюється повністю свідомість після потім анестезії, основними проблемами з боку органів дихання можуть бути колапс легені і легенева інфекція. Потенціюючими чинниками фактор їх розвитку можуть бути зменшення рухливості діафрагми, загальна спільний загальмованість, розтягування черевної стінки і біль в ділянці рани. Виникнення ускладнень запобігає пояснення пацієнтові необхідності повертатися обертатися в ліжку, глибоко дихати і відкашлюватися. Велике значення надається фізіотерапевтичним процедурам, кашлю і глибокому диханню з із одночасним призначенням невеликих доз анальгетиків. При цьому черевна стінка в ділянці рани повинна підтримуватися за допомогою тимчасового бандажа. Бронхоспазм купується інгаляцією бронхолітичних препаратів, а гіпоксія лікується подачею кисню через маску або носові трубки люлька . Антибактеріальна терапія призначається після потім направлення мокроти на бактеріологічне дослідження.

 

НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ. Гостра ниркова недостатність після потім хірургічних втручань може бути результатом тривалої гіпоперфузії нирок брунька , яка може розвинутися в результаті при гіповолемії, сепсису або переливань несумісної крові. Пацієнти з із попередніми нирковими захворюваннями і жовтяницею жовтуха особливо сприйнятливі до стану ішемії нирок брунька і більш схильні до розвитку гострої ниркової недостатності. Важливість контролю погодинного діурезу обумовлює необхідність катетеризації сечового міхура пузир,пухир всім хворим, котрим виконуються великі операції, а також тим, хто схильний до ризику розвитку ниркової недостатності.

Раннє розпізнавання і лікування бактерійної і грибкової інфекцій також важливі поважний в запобіганні нирковій недостатності. Гостра ниркова недостатність характеризується олігурією у поєднанні з низькою питомою вагою сечі (менше 1010). Олігурія у поєднанні з підвищеною концентрацією сечі припускає передбачати те, що нирка брунька функціонує, але та кровопостачання її неадекватно. Це є з’являтися,являтися показанням показник,показання до введення вступ більшої кількості рідини. Швидке вливання фізіологічного розчину збільшує виділення сечі у таких пацієнтів, а ретельне обстеження дозволяє виключити причину гіповолемії (наприклад, кровотеча).

Положення про перев’язувальну. Перев’язувальна.

Вимоги до перев’язувальної повинні бути такі ж, як і до операційної (світла кімната, стеля якої повинна бути пофарбована масляною фарбою, стіни і підлога вистелені плиткою).

У перев’язувальній необхідно підтримувати ідеальну чистоту. Стіл для інструментів і перев’язувального матеріалу накривають так само, як і в операційній (рис. 12,13).

Інструменти подають корнцангом. Перев’язку проводять тільки за до­помогою інструмента. Інструменти стерилізують у самій перев’язувальній або в стерилізаційній кімнаті операційного блоку. Перев’язувальна повинна бути забезпечена центральною подачею холодної і теплої води. Оптимальна температура повинна бути 18-20°С. У перев’язувальній не повинно бути сторонніх предметів, одягу, крім столу для перев’язок, столу для інструментів і перев’язувального матеріалу, шафи для медикаментів та інструментів і стільців для хворих. При проведенні перев’язок необхідно враховувати ступінь чис­тоти ран хворих. Хворих з ускладненнями, гнійними ранами перев’язують в останню чергу. В кінці робочого дня проводять вологе прибирання перев’я­зувальної і опромінення ультрафіолетовим променем (кварцування). У вели­ких хірургічних відділеннях, як правило, є дві перев’язувальні – для “чис­тих” і “гнійних” хворих.

Обов’ язки nрев’ язувальної медичної сестри:

1. Виконує призначені лікарем-ординатором маніпуляції, які дозволені для виконання медичною сестрою.

2. Супроводжує тяжкохворих після проведених маніпуляцій в палату.

3. Суворо дотримується правил асептики і антисептики.

4. Готує до стерилізації і стерилізує перев’язувальний матеріал і інстру­ментарій згідно з діючою інструкцією.

5. Здійснює систематичний бактеріологічний контроль за перев’язу­вальним матеріалом, інструментарієм, приміщенням перев’ язувальної.

6. Забезпечує систематичне поповнення, облік, зберігання і контро­лює витрачання медикаментів, перев’язувального матеріалу, інструмента­рію і білизни.

7. Інструктує молодший медичний персонал перев’язувальної і контролює його роботу.

8. Веде обліково-звітну документацію.

9. Систематично підвищує свою професійну кваліфікацію.

10. Бере участь у санітарно – просвітній роботі.

Інфекційний контроль роботи хірургічного стаціонару.

З метою профілактики гнійних захворювань і дотримання санітарно-­гігієнічних норм бактеріологічна лабораторія санітарно-гігієнічної станції, якій підпорядковується лікувальному закладу, здійснює один раз у 15-20 днів бактеріологічний контроль забрудненості повітря (операційної, перев’язувальної, палат); контроль якості дезінфекції, обробки рук персо­налу, стерильності хірургічного матеріалу й інструментів.

Контроль мікробного забруднення повітря в операційній і перев’язу­вальній проводять один раз у місяць. Забрудненість повітря в палаті і пере­в’язувальній можна визначити за допомогою седиментаційного, фільтрацій­ного і методу ударної хвилі повітря. Принцип седиментаЦійного методу полягає в тому, що мікроорганізми, які перебувають у повітрі, осідають на горизонтальну поверхню. Для цього дослідження використовують чашки Петрі з живильним середовищем (2% агар), які протягом 15 хв залишають відкритими в заздалегідь визначених місцях операційної чи перев’язуваль­ної. Після цього чашки Петрі поміщають в термостат на 24 год і підрахову­ють кількість колоній, що виросли. Фільтраційний метод дослідження по­лягає в просмоктуванні 10-40 л повітря через спеціальні поглиначі зі сте­рильною рідиною. Принцип ударної хвилі полягає в тому, що всмоктане через апарат повітря вдаряється до поверхні, яка містить живильне середо­вище, внаслідок чого мікроорганізми затримуються на ній. Проби повітря здійснюються за допомогою апарата Кротова.

В операційній кількість колоній мікроорганізмів на 1м3 повітря не повин­на перевищувати 500 до роботи і 1000 – під час і після роботи операційної. Для перев’язувальної і передопераційної допускається не більше 1000 ко­лоній на 1м3 в повітрі до роботи. Крім того, в пробі об’ємом 250 л повітря не повинно бути плазмокоагуляційного гемолітичного стафілокока.

Контроль якості дезінфекції здійснюється раптово, без відома персона­лу, 1-2 рази на місяць. Стерильним ватним тампоном, змоченим стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію або 1 % розчином гіпосульфіту, про­водять змив З 10 предметів; площа змиву повинна бути 200-300 см3. Задов­ільну оцінку дезінфекції дають при відсутності росту кишкової палички, протею, синьогнійної палички, стафілокока та стрептокока.

Посіви з рук, як правило, проводить старша операційна сестра так, щоб персонал не знав, коли і у кого він буде взятий. Результати посіву повинні обговорюватися і співставлятися з частотою післяопераційних ускладнень. Такий контроль сприяє покращенню якості миття рук персоналом і змен­шенню кількості післяопераційних ускладнень.

Крім обов’язкового повсякденного контролю ефективності стерилізації в автоклаві (перев’язувального матеріалу, білизни) за допомогою стандарт­них ампул або сірки, необхідно кожні 10 днів проводити посіви з простери­лізованого матеріалу. Особливу увагу слід надавати якості стерилізації шов­ного матеріалу. Посіви з шовку, кетгуту необхідно проводити до початку стерилізації, під час її і при зберіганні не рідше одного разу в 10 днів.

Для контролю стерильності рук медичного персоналу, перев’язувально­го і шовного матеріалу старша операційна сестра повинна мати спеціальний журнал.

Для виявлення і санації носіїв патогенної мікрофлори 1-2 рази на рік усім працівникам хірургічного відділення роблять мазки з носа і горла спеціальними тампонами. Виявлених носіїв патогенної інфекції санують в обов’язковому порядку. При відсутності позитивних результатів від ліку­вання хронічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів і по­рожнини рота працівників переводять на іншу роботу.

ДІЯЛЬНІСТЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ В ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ

Післяопераційний період, його фази

Післяопераційний період — це час від закінчення операції до одужан­ня хворого і відновлення працездатності або переведення його на групу інвалідності.

Залежно від тяжкості хвороби, об’єму і характеру операції, післяопера­ційний період може тривати від декількох днів до декількох місяців.

Розрізняють ранній післяопераційний період – перші 5-6 днів після завершення хірургічної операції; пізній післяопераційний період – до виписування хворого із стаціонару; віддалений післяопераційний період – до повного видужування і відновлення його працездатності або переве­дення на групу інвалідності.

У післяопераційному періоді необхідно уважно стежити за станом та функцією найважливіших органів і систем, оскільки хірургічна операція і наркоз призводять до відповідних патофізіологічних змін в організмі. Під впливом операції і наркозу змінюється інтенсивність обмінних процесів -порушується співвідношення катаболізму (накопичення токсичних про­дуктів в організмі внаслідок розпаду речовин та клітин) і анаболізму (су­купність процесів, спрямованих на утворення органічних речовин – складо­вих частин клітин і тканин).

У перебігу післяопераційного періоду розрізняють три фази (стадії): катаболічну, зворотного розвитку і анаболічну.

Катаболічна фаза. Тривалість цієї фази – 3-4 дні. Вираженість її зале­жить від тяжкості хвороби, об’єму операції, виду наркозу, їх тривалості, інтен­сивності післяопераційного лікування (неповноцінне, незбалансоване ліку­вання, наявність ускладнень). Слід зазначити, що катаболічна фаза в першу чергу є захисною реакцією організму, мета якої – підвищити опірність орга­нізму за рахунок енергетичних і пластичних матеріалів. З одного боку, це відбувається за рахунок підвищеного розпаду білків, жирів і вуглеводів; з іншого – утворюється значна кількість токсичних речовин, що призводить до ацидозу (зміна кислотно-лужного стану), порушення окисно-відновних процесів у тканинах і органах (печінка, нирки, серце та ін.), що негативно впливає на загальний стан оперованого хворого.

Фаза зворотного розвитку. Тривалість її – 4-6 днів. У цей період розпочинається активний синтез білків, жирів, глікогену (вуглеводного ма­теріалу), збільшується кількість енергетичних і пластичних матеріалів. Клінічними ознаками цієї фази є покращання загального стану хворого, зменшення болю, нормалізація температури тіла, поява апетиту. Покра­щується діяльність серцево-судинної системи, дихання. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту, появвляються перистальтичні ско­рочення кишечника, починають відходити гази.

Анаболічна фаза. Клінічно вона характеризується як період одужан­ня. У цій фазі покращується самопочуття хворих, апетит, нормалізуються функції внутрішніх органів: серця, легень, печінки, нирок та ін. Тривалість анаболічної фази – 2-5 тижнів. її перебіг залежить від тяжкості захворю­вання, об’єму перенесеної операції, тривалості катаболічної фази. Вона за­вершується відновленням маси тіла, повним загоєнням рани, дозріванням спо­лучної тканини і утворенням надійного післяопераційного рубця.

Зміни в організмі хворого, пов’язані з хірургічною

травмою

У післяопераційному періоді можуть розвиватися окремі порушення обмінних процесів і функцій внутрішніх органів. Вони, як правило, виника­ють у тяжкохворих після складних операцій. Після невеликих операцій, наприклад, планового видалення грижі чи апендектомії, ці зміни виражені незначно і не потребують спеціального лікування.

Порушення білкового обміну. Одним з тяжких порушень гомеостазу оперованих хворих є порушення білкового обміну.

В організмі здорової людини вагою 70 кг міститься близько 10 кг білка (14 % ваги тіла), що забезпечує нормальну життєдіяльність організ­му. Головним порушенням білкового обміну є переважання розпаду білків над їх синтезом. Зниження вмісту білка в крові (гіпопротеїнемія) відбу­вається в основному за рахунок зменшення альбумінів, що, в свою чергу, призводить до порушення співвідношення їх з глобулінами. Основним дже­релом надходження і розпаду білка у тяжкохворих є м’язи організму.

У таких хворих настає м’язова слабкість, атрофія. Найменший рівень вмісту білка в крові спостерігають на 5-6 день після операції, після чого він починає нормалізуватись. Однак така нормалізація вмісту білка в крові відбу­вається дуже повільно і триває 10-15 днів. Для попередження порушень білкового обміну в передопераційний період хворих необхідно забезпечити висококалорійною білковою їжею, проводити переливання плазми, альбумі­ну, протеїну.

Порушення жирового обміну. У післяопераційний період настають виражені зміни і жирового обміну. Для його корекції використовують в основному жирові емульсії (веноліпід, інтраліпід, емульсан та ін.), які є дже­релом енергії, ненасичених жирних кислот (лінолева, ліноленова, арахідонова та ін.), які забезпечують нормальну функцію клітин організму, гальмують катаболічні процеси.

Слід зазначити, що калорійність жирів у 2,5 раза вища, ніж білків і вуглеводів. Жирові емульсії вливають з розрахунку 1,5-2 г жирів на 1 кг ваги хворого.

Порушення вуглеводного обміну після операції. У 90 % хворих у перші 2-3 дні кількість цукру в крові зменшується і виникає гіпоглікемія. З 3-4 дня спостерігають підвищення вмісту глюкози в крові (гіперглікемія), іноді глю­козурію, що пов’язано із збільшенням її утворення і зменшенням засвоєння. Слід пам’ятати, що кількість речовин в організмі залежить від інтенсивності обмінних процесів і способів їх виділення з організму.

Саме при порушенні вуглеводного обміну в організмі в основному накопичуються недоокислені продукти, що зменшують резервну лужність і впливають на рН крові. Зміна величини рН крові всього на 0,3-0,4 ОД (норма рН – 7,35-7,45 ОД) в будь-який бік призводить до вираженого порушення ферментативної активності, окисно-відновних процесів в організмі, що може закінчитися смертю хворого.

Своєчасна, правильна та інтенсивна передопераційна підготовка, ретель­ний догляд за хворими, а також корекція вуглеводного обміну (введення достатньої кількості 5-10 % розчину глюкози з інсуліном з розрахунку 1 ОД інсуліну на 4-5 г сухої глюкози) до і після операції є найкращим засобом профілактики тяжких форм порушення вуглеводного обміну.

Порушення водно-електролітного обміну є причиною багатьох уск­ладнень у хворих після операції. Існує три форми порушення водного об­міну: 1) справжній дефіцит виникає внаслідок недостатнього поступання води в організм; 2) надлишок води, зумовлений невідповідністю між надход­женням і виведенням її з організму; 3) перерозподіл води в окремих ділян­ках тіла, пов’язаний із зміною співвідношень електролітів. Нормальна добо­ва потреба людини у воді коливається від 2000 до 2500 мл і залежить від маси тіла, віку, статі і ряду інших обставин. Порушення обміну води може проявлятися дегідратацією (зневодненням організму) або гіпергідрата-цією. Слід пам’ятати, що людина виділяє за добу через нирки до 1,5 л води, через легені – 400-500 мл, через шкіру – 500 мл і через кишечник – 200­300 мл. Для визначення необхідної кількості води при зневодненні пропону­ють використовувати формулу Rendall.

Уд = (1 —т т 40—   ) х 20% маси тіла хворого Ht хв.

де, Уд – дефіцит води, л;

Ht хв. – гематокрит хворого; m – маса тіла хворого, кг.

Так, для хворого з вагою тіла 70 кг і з показником гематокриту 45 % це становить: (1 – 40/45) х 14 = 1,68 л.

У хірургічній практиці найчастіше доводиться мати справу зі синдро­мом дегідратації. При цьому виділяють 4 ступені дегідратації: а) помірний – втрата води становить 2-5 % ваги тіла; б) значний – втрата води становить 5-7 % ваги тіла; в) максимальний – втрата води – 7-10 %; г) термінальний ступінь дегідратації – більше 10 % маси хворого.

Порушення водного балансу тісно пов’язане з порушенням електроліт­ного обміну.

Для корекції вмісту Na (135-145 ммоль/л), K (3,8-5,1 ммоль/л), Ca (2,1-2,7 ммоль/л), Mg (0,8-1,2 ммоль/л) використовують теж різні формули.

E = m х 0,2 х (К1 – К2 ),

де, Е – дефіцит електролітів; m – маса тіла хворого, кг; 0,2 – коефіцієнт;

К1 – нормальний вміст катіонів у плазмі, ммоль/л; К2 – вміст катіонів у плазмі хворого, ммоль/л.

Для корекції гіпокалемії застосовують 7,5% розчин хлориду калію; 1 мл 7,5% розчину KCl містить 1 ммоль калію.

Слід зазначити, що здійснення патогенетичного післяопераційного ліку­вання, особливо у тяжкохворих, можливе лише при підтримці стабільного водно-електролітного балансу, повного енергетичного і пластичного забез­печення організму за рахунок повноцінного парентерального та ентераль-ного харчування, з достатнім вмістом білків, незамінних амінокислот, вітамінів, жирних кислот, мікроелементів.

Зміни складу крові можуть проявлятись: зниженням кількості еритро­цитів, вмісту гемоглобіну, лейкоцитозом, зсувом лейкоцитарної формули (збільшується кількість нейтрофільних лейкоцитів і зменшується – лімфо­цитів та еозинофілів).

Поряд із цим відбуваються зміни згортальних властивостей крові, які проявляються підвищенням активності коагулянтної (фібриноген, протромбін, тромбопластин, проакцелерин та ін.) і пригніченням антикоагулянтної сис­тем крові, що створює умови для виникнення небезпечних післяоперацій­них ускладнень – емболій і тромбозів.

Для корекції анемії і гемостазу застосовують переливання еритроци-тарної, лейкоцитарної, тромбоцитарної маси, плазми крові, фібриногену, при­значають антикоагулянтну терапію (фраксипарин, гепарин, пелентан і ін.).

 

Роль медичної сестри в організації догляду і веденні післяопераційного періоду

Післяопераційне лікування хворих має бути активним, повинно включа­ти раннє вставання з ліжка, системне проведення лікувальної фізкультури, повноцінне харчування і корекцію порушених функцій організму.

Важливе значення в післяопераційному періоді надають профілактиці нагноєнь і своєчасному заживленню рани. У тяжкохворих із зниженими реге­неративними процесами (пілоростеноз, рак, перитоніт і ін.) для профілактики розходження операційної рани й евентрації необхідно відразу ж після опе­рації одягнути спеціальний пояс, бандаж або обв’язати оперованого.

Надзвичайно велика роль в одужанні хворих у післяопераційному пері­оді належить хірургічній медичній сестрі. Правильне і своєчасне виконання лікарських призначень і чуйне ставлення до хворих створюють умови для їх швидкого одужання.

Всіх хірургічних хворих після операції можна поділити на три групи:

хворі зі стабільним станом функцій життєво важливих органів (нормальна гемодинаміка, дихання та ін.), яких, як правило, поміщають у післяопераційні палати;

хворі з лабільним станом життєво важливих функцій, що характе­ризуються нестабільними показниками гемодинаміки і дихання й потребу­ють інтенсивного лікування;

хворі в критичному стані з вираженими порушеннями діяльності серцево-судинної системи, дихання, нервової системи та ін. Без проведення реанімаційних заходів у цих хворих може наступити смерть, досить часто вони знаходяться без свідомості. Всі вони потребують не тільки інтенсив­ного лікування, але й ретельного догляду.

В сучасних лікарнях тяжких післяопераційних хворих (другої і третьої групи) концентрують в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії і реанімації.

Інтенсивна терапія включає в себе комплекс лікувальних заходів, спрямованих на нормалізацію гомеостазу, попередження і лікування гострих порушень життєво важливих функцій. Реанімація – це комплекс заходів, направлених на відновлення або заміщення раптово втраченої функції серця, легень і обмінних процесів у хворих, які знаходяться в критичному стані.

Після проведеного лікування і покращання стану хворих їх переводять післяопераційну або загальну палату хірургічного відділення. Палата для післяопераційних хворих не повинна бути великою (максимум на 2-3 чол.). У палаті повинна бути централізована подача кисню і набір інструментів, апаратів і медикаментозних засобів для проведення інтенсивної терапії і реанімаційних заходів (рис.  17).

Для надання максимального спокою і фізіологічного положен­ня хворих кладуть на функціональні ліжка, вкриті чистими простирад­лами, під які підкладають клейон­ку. Краще класти хворого в зігріте ліжко (за допомогою грілок). Не­обхідно слідкувати за чистотою ліжкової білизни. Для попереджен­ня пролежнів хворого кладуть на гумовий круг або спеціальний пнев­матичний матрац.

Для заміни ліжкової білизни хворого спочатку повертають на бік і на звільненій частині ліжка

скочують простирадло у валик (з краю ліжка до хворого). Після цього пацієнта повертають на чисте простирадло, забира­ють брудне і розгортають валик чистого простирадла, вкриваючи все ліжко (рис. 18).

У великих хірургічних відділеннях для спостереження і догляду за оперова­ними хворими виділяють окремий пост. Медична сестра слідкує і реєструє основні функціональні показники: пульс, дихання, артеріальний тиск, температуру, кількість випитої і виділеної (з сечею, каловими масами, виділеннями з ран) рідини. При цьому звертають увагу на загальний стан хворого (спокійний, збуджений, загальмо­ваний та ін.), колір шкіри (синюшний, блідий, рожевий та ін.), температуру.

У тяжких оперованих хворих, особ­ливо в перші дні, необхідний старанний догляд за порожниною рота. При сухості язика, рота рекомендують проводити сис­тематичне полоскання водою і змазуван­ня слизової оболонки вазеліновим мас­лом. Для профілактики запальних про­цесів у роті (флюс, паротит, карієс) необхідно чистити зуби, полоскати рото­ву порожнину теплою водою з лимонним соком, слабким розчином перманганату калію, проводити масаж підщелепних, при­вушних слинних залоз. Усі хворі щодня повинні мити обличчя, руки. Тяжкохво­рих умивають молодші медичні сестри. Чоловіки повинні голитись. Шкіра хворо­го повинна бути чистою. Забруднені ділянки тіла повинні негайно обмива­тись і протиратись. У повних хворих з метою запобігання попрілості слід систематично протирати або змащувати підпахвинні і пахові ділянки, пупок, у жінок – складки під молочними залозами 0,1 % розчином перманганату калію, тетрацикліновою, левоміцетиновою маззю, припудрювати тальком. Особ­ливо уважно необхідно стежити за чистотою промежини. Після кожного акту дефекації ділянку промежини необхідно помити теплою водою або 0,1 % розчином перманганату калію, або водним розчином хлоргексидину, кутасеп-том та іншими і висушити серветкою. Жінкам на ніч необхідно провести підмивання з використанням слабких водних розчинів антисептиків. Підніман­ня хворих з ліжка залежить від їх загального стану, тяжкості та характеру перенесеної операції. Воно розпочинається з опускання ніг і сидіння хворо­го в ліжку, при нормальному самопочутті можна підняти його на ноги.

При задовільному стані і нормальному перебізі післяопераційного пері­оду після видалення гриж, апендектомії хворим дозволяють вставати на 2-3-й день. Після складних операцій (резекція шлунка, холецистектомія, резекція кишечника та ін.) хворих необхідно піднімати на 5-6 день за вказівкою ліка­ря. Після операції на кінцівках, судинах, органах грудної клітки і інших вста­вати дозволяють в різні строки, індивідуально для кожного хворого.

При догляді за післяопераційним хворим важливе значення має нагляд за пов’язкою. Необхідно уважно слідкувати, щоб пов’язка не просочилась кров’ю, не зсунулась, не оголила рану.

При значному просочуванні пов’язки кров’ю слід негайно викликати лікаря і вжити заходів для зупинки кровотечі (при значній кровотечі при­тиснути рану, поставити міхур з льодом, тягар – мішечок з піском та ін.).

При чистих ранах, які добре загоюються, пов’язку міняють на другий день після операції і на 7-8 день після зняття швів. При нагноєнні перев’язування проводять частіше, рану очищують, промивають антисептиком і дренують.

Зняття швів у більшості хво­рих проводять на 7-8-й день, в ос­лаблених, літніх хворих – на 10-12-й день. У дітей шви можна зніма­ти на 5-6-й день після операції (рис. 19).

Серцево-судинна система. Про діяльність серцево-судинної си­стеми судять за показниками пу­льсу, артеріального тиску, забарв-

ленням шкірних покривів. Сповільнення і збільшення напруги пульсу (40-50 ударів за хвилину) може свідчити про порушення діяльності цент­ральної нервової системи внаслідок набряку мозку, менінгіту.

Почащення і ослаблення пульсу (більше 100 ударів за хвилину) на тлі зниженого артеріального тиску, зблідлих шкірних покривів можуть бути проявом гострої серцевої недостатності, вторинного шоку або кровотечі.

Для профілактики і лікування вторинного шоку використовують про­тишокові засоби; переливання компонентів крові – еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, плазми, альбуміну; кровозамінників – поліглюкіну, желатинолю; введення серцевих препаратів, тонізуючих засобів.

Органи дихання. В післяопераційному періоді під впливом наркозу, статичного положення в ліжку, порушення екскурсії діафрагми зменшуєть­ся вентиляція легень, з’являється часте і поверхневе дихання, накопичується харкотиння в бронхах, трахеї. Такий стан може призвести до запалення легень, формування гнійників. Ось чому важливе значення має профілакти­ка цих ускладнень – активний рух з перших днів, дихальна гімнастика, інга­ляції зволоженим киснем, антибіотикотерапія.

Сечовидільна система. В нормі за добу людина виділяє близько 1500 мл сечі (40-50 мл за годину). Зниження функції нирок може бути при інтокси­кації, яка призводить до олігурії (зменшення виділення сечі) і анурії (повно­го припинення виділення сечі). Часто затримка сечі може виникати при застосуванні морфію, омнопону.

Органи травлення. Будь-яке оперативне втручання відображається на функції органів травлення, навіть якщо операцію проводили не на них. У виникненні цього патологічного стану мають значення вісцеро-вісцеральні рефлекси, гальмівна дія центральної нервової системи, обмежена активність хворого. Важливу інформацію можна отримати уже при огляді язика. Гус­тий, бурий наліт на сухому язиці і тріщини на ньому можуть спостерігатись при перитоніті, затяжному парезі кишечника. При сухому язиці з тріщина­ми рекомендують полоскання і протирання ротової порожнини розчином соди (1 чайна ложка на склянку води), 2 % розчином борної кислоти, перок-сидом водню (2 чайні ложки на склянку води), розчином перманганату калію 1:400, змазування гліцерином, антибактеріальними мазями. У тяжкох­ворих може розвиватись стоматит, паротит (запалення привушної залози). Для підвищення салівації (слиновиділення) у воду додають лимонний сік, сік журавлини. Можна призначати 3 краплі 1 % розчину пілокарпіну під язик. Важливими ознаками ураження органів травлення можуть бути нудота і блювання. Перш за все необхідно з’ясувати їх причину. Для їх ліквідації необхідно провести зондування, промивання шлунка содовим розчином. Хо­роший ефект можна отримати при призначенні атропіну, димедролу, церука-лу, реглану.

Медсестринська оцінка стану моторики кишечника.

Всі оперативні втручання на органах черевної порожнини, як правило, супроводжуються порушеннями моторно-евакуаторної функції кишечника, що проявляються парезом, здуттям і ознаками функціональної кишкової непрохідності.

Такі ускладнення виникають при будь-яких планових операціях, особливо після ургентних втручань з приводу механічної кишкової непрохідності, проривної виразки шлунка або іншого захворювання черевної порожнини, що супроводжується перитонітом. У хворого спостерігають здуття живота, нудоту, блювання (часто кишковим вмістом темно-зеленого кольору з не­приємним запахом), крім того, у такого хворого виникає затримка газів, стільця. У цієї групи хворих швидко розвивається інтоксикація, зневоднення, погіршуєть­ся загальний стан. Медична сестра повинна ретельно слідкувати за станом хворих, оперованих на шлунково-кишковому тракті, і при його погіршенні викликати лікаря. Важливе значення в оцінці стану моторно-евакуаторної функції кишечника має аускультація черевної порожнини. Поява перисталь­тики (бурчання) кишечника свідчить про скорочення його м’язової стінки. Відсутність перистальтики свідчить про параліч м’язової стінки кишечника і розвиток функціональної кишкової непрохідності. Для попередження такої непрохідності, особливо у хворих з гострими захворюваннями органів черев­ної порожнини, ускладненими перитонітом, під час операції проводять інтуба-цію кишечника тонкою хлорвініловою трубкою діаметром 1-2 см.

За допомогою тонкого інтубаційного зонда проводять декомпресію ки­шечника – видаляють застійний токсичний вміст.

Важливим моментом догляду за такими хворими є підрахунок добової кількості рідини, що виділилася через зонд. Втрату рідини необхідно попов­нювати адекватною кількістю парентерально. При видаленні застійного киш­кового вмісту доцільно проводити промивання просвіту кишки малими (300­400 мл) дозами теплого ізотонічного розчину хлориду натрію (1-1,5 л на кожну процедуру). Медична сестра повинна слідкувати за станом зонда та виділеннями з нього. При відсутності пасивного виділення рідини медична сестра повинна регулярно через кожні 2-3 год проводити відсмоктування кишкового вмісту за допомогою шприца Жане або електровідсмоктувача. Для боротьби з патогенною внутрішньокишковою мікрофлорою і для сти­муляції кишкових скорочень доцільно 3-4 рази на добу в зонд вводити кисень ( 250-300 см3 )за допомогою шприца Жане. При дотриманні основ­них правил декомпресії післяопераційний період перебігає гладко без оз­нак парезу кишечника: здуття живота, відрижки, гикавки, блювання, утруд­неного дихання та ін.

У хворих з інтубацією кишечника необхідно періодично проводити аус­культацію живота для визначення часу появи перистальтичних скорочень кишечника. Об’єктивними ознаками появи перистальтики є періодичне по-штовхоподібне виділення світлого кишкового вмісту через зонд, самостійне відходження газів, стільця, покращання самопочуття хворого. Моторна функ­ція кишечника , як правило, відновлюється на 3-4-у, рідше на 5-у добу після операції. Зонд видаляють на 6-7-у добу. Видаляти зонд потрібно потягуван­ням його за кінець протягом 5-10 хв, оскільки він може згорнутись, зав’яза­тись. При видаленні зонда у хворих може виникнути нудота, позиви на блю­

вання. Декомпресія тонкої кишки є досить ефек­тивним методом профілактики і лікування після­операційної функціональної непрохідності кишеч­ника. Вона є незамінним засобом при оперативно­му лікуванні загального перитоніту, странгуляційної кишкової непрохідності (заворот, вузлоутворення, інвагінація), для розвантаження швів при резекції кишечника.

Досить часто успіх оперативного втручання і своєчасне відновлення моторної активності ки­шечника залежить від методу дренування черев­ної порожнини, яке забезпечує повне виділення рідини (ексудату, гною та ін.) з черевної порож­нини. Дренування, як правило, проводять спаре­ними двома-трьома хлорвініловими трубками діа­метром 0,5-2 см (рис. 20).

Важливе значення має догляд за дренажами, їх необхідно подовжити і помістити в окремі посудини (пляшечки з-під розчинів). Для нормального відтоку рідини з відповідної ділянки черевної порожнини хворому необхідно надавати положення з ледь піднятим голов­ним кінцем, на боці, спині та ін.

Медична сестра повинна слідкувати за прохідністю дренажів і контро­лювати виділення з них (кількість, характер). Поява в дренажних трубках крові є ознакою післяопераційної кровотечі; вмісту шлунка або кишечни­ка – недостатності швів анастомозу. Дренування триває від 3-4 до 5-7 діб, в окремих випадках і довше. Дренажі треба видаляти своєчасно, оскільки вони можуть викликати пролежні кишки, кровотечу, а також створюють умови для спайкового процесу черевної порожнини.

Видаляти дренажні трубки треба обережно і повільно, для цього треба зняти лігатуру, яка фіксує трубку до шкіри хворого. Після видалення дре­нажних трубок треба теж слідкувати за станом пов’язки передньої черевної стінки, оскільки можливі виділення крові, ексудату.

Особливості годування хворих. Годування хворих після операції зале­жить від об’єму і характеру оперативного втручання.

Годування хворих проводять тільки з дозволу і під контролем лікаря.

Після операції на верхньому відділі шлунково-кишкового тракту (стра­вохід, шлунок) перші два дні хворому забороняють вживати будь-яку ріди­ну і їжу. Дозволяють лише змочувати губи, язик перевареною водою за допомогою чайної ложечки, обгорнутої марлею. З третього дня після опе­рації дозволяють пити мінеральну воду (без газу) “Лужанську”, “Миргород­ську”, содову воду. Годування хворих розпочинають з відновленням перис­тальтики кишечника. Дозволяють вживати свіжий кефір, йогурт, кисіль, буль­йон, манну кашу, сирі яйця та ін. (стіл № 0). З четвертого дня хворому призначають стіл № 1а або № 1б. При нормальному перебізі післяоперацій­ного періоду хворому поступово розширюють дієту і з 12-13 дня признача­ють загальний стіл (№ 15).

Після операції на дванадцятипалій кишці, тонкому кишечнику хворий перші дві доби теж не отримує ентерального харчування. Йому проводять парентеральне живлення: введення 5 % розчину глюкози з інсуліном, компо­нентів крові (альбуміну, протеіну, плазми крові), кровозамінників. З третього дня призначають стіл № 0 (кефір, кисіль, бульйон), з 4-5 дня – стіл № 1а (механічно і хімічно щадна їжа), надалі з покращенням загального стану хворого з 10-12-го дня його переводять на загальний стіл.

Після оперативних втручань, не пов’язаних з порушенням цілісності шлунково-кишкового тракту (холецистектомія, операції на підшлунковій залозі, селезінці), в перші два дні теж виключають ентеральне харчування за наявності післяопераційного парезу кишечника (вісцеро-вісцеральний реф­лекс) і розвитку функціональної кишкової непрохідності. З кінця 2-3-го дня таким хворим призначають кефір, кисіль, стіл № 1а. З четвертого дня призна­чають стіл № 13 (протерті супи з сухарями, кисіль та ін.). Треба пам’ятати про особливості годування хворих після операції на товстій кишці. В перші дві доби воно не відрізняється від годування хворих при операціях на тонкій кишці. Призначають їжу, яка не містить клітковини, з тим розрахунком, щоб протягом 4-5 діб у хворого не було стільця. Поряд із цим, для зменшення перистальтики товстої кишки хворим призначають по 8-10 крапель настой­ки опію на день.

Після операцій, не пов’язаних з шлунково-кишковим трактом (резекція легень, щитоподібної залози та ін.), в перші 1-2 дні хворому призначають стіл № 1а або № 1б і надалі – стіл № 15.

 

Післяопераційні ускладнення, медсестринська діагностика, лікування, профілактика

Важливе значення в одужанні хворого має медсестринський догляд, своє­часна діагностика та лікування післяопераційних ускладнень. Для їх вияв­лення від медичної сестри вимагають ретельного догляду.

За термінами виникнення всі ускладнення поділяються на ранні і пізні. Ранні – це ускладнення, які виникають у перші 48 год після операції. До них відносять гостру дихальну недостатність, кровотечу із операційної рани, гостру серцево-судинну недостатність та ін. Пізні – це ускладнення, які виникають через 48 год після операції. До них відносять нагноєння, абсце­си, перитоніт, пролежні, тромбоемболії та інші.

При догляді за післяопераційними хворими особливу увагу необхідно приділяти температурі тіла хворого, слідкувати за частотою пульсу, артері­альним тиском, глибиною і частотою дихання, станом післяопераційної рани, дренажними трубками.

Ускладнення з боку нервової системи. Основними ускладненнями є біль, порушення сну, психіки.

Біль після операції спостерігається у всіх хворих. Сила, інтенсивність і тривалість больового відчуття залежить від об’єму оперативного втручання, його травматичності, тривалості, стану нервової системи. Особливо сильний і інтенсивний біль спостерігають після великих операцій на органах черевної і грудної порожнин. Для зменшення болю протягом перших 2-3 днів після операції призначають аналгетики, наркотичні речовини (50 % розчин аналь­гіну, 3-5 мл баралгіну, омнопон, кетолонг, промедол і ін.).

Можливим ускладненням після операції є розвиток шоку, профілакти­кою якого є раціональна передопераційна підготовка, хороше знеболювання, висока хірургічна техніка хірурга, ретельне спостереження та догляд за опе­рованим хворим.

Порушення сну виникає, як правило, внаслідок надмірної збудливості нервово-психічної сфери хворого; вираженої больової реакції; розвитку після­операційних ускладнень; інтоксикації. Таким хворим призначають снодійні (фенобарбітал – 0,1; етамінал натрію – 0,3; барбаміл – 0,3), психоседативні препарати (аміназин 2,5 % – 1 мл; пропазин 2,5 % – 2 мл; галоперидол 0,5 % – 1 мл; дроперидол 0,25 % – 5-10 мл і ін.).

Порушення психіки спостерігають в особливо емоційних хворих після травматичних операцій, а також у алкоголіків і наркоманів. Хворі стають збудженими, їх поведінка немотивована, мова безладна, можуть виникати га­люцинації. Ці порушення можуть виникати відразу ж після операції або через деякий час. Післяопераційні психози не тільки порушують нормаль­ний перебіг післяопераційного періоду, але й створюють загрозу життю хво­рого. При розвитку психозу слід постійно перебувати біля ліжка хворого. При його збудженні необхідно викликати лікаря і прив’язати хворого до ліжка. Для заспокоєння використовують психоседативні препарати, призна­чають клізми з розчином хлоралгідрату (20-40 мл 5 %). Лікування хворих з психозом обов’язково проводять за участю психіатра.

Ускладнення з боку органів дихання. В післяопераційний період за рахунок зменшення частоти і глибини легеневої вентиляції, скупчення брон­хіального вмісту, вимушеного положення можуть виникати різні ускладнен­ня: застійні пневмонії, ателектази, бронхіти, плеврити, гостра дихальна недо­статність. У хворих виникає кашель, задишка, підвищується температура тіла (37-38,5 °С), з’являється головний біль, пітливість. При аускультації легень може вислуховуватись ослаблене дихання, вологі хрипи. При перкусії -притуплення легеневого звуку.

Для профілактики легеневих ускладнень з перших днів після операції хворим необхідно надати функціонального (напівсидячого) положення в ліжку, проводити дихальну гімнастику (рис. 21), дихальні вправи (рис. 22), масаж спини, інгаляції, лікувальну фізкультуру. Хворих слід оберігати від переохо­лодження, старанно вкривати в ліжку.

Для лікування пневмонії призначають антибіотики, сульфаніламідні пре­парати, відхаркувальні, серцеві засоби, інгаляцію кисню. При розвитку ди­хальної недостатності застосовують дихання з допомогою апаратів штуч­ної вентиляції легень. Хворих з ускладненнями з боку органів дихання лікують за участю пульмонолога, при розвитку дихальної недостатності залучають реаніматологів

Ускладнення з боку серцево-судинної системи. Найчастіше ускладнен­ня виникають у формі гострої серцевої і судинної недостатності. Ускладнення можуть виникнути як під час операції, так і в найближчий час після неї.

Гостра серцева і судинна недостатність проявляється різким погіршен­ням стану хворого, прискоренням пульсу, зниженням артеріального тиску. При несвоєчасній діагностиці і наданні допомоги може наступати зупинка серця. Розрізняють дві форми зупинки серця: асистолію (справжня зупинка сер­ця) і фібриляцію шлуночків – нескоординоване скорочення міофібрил. У кожному з цих випадків у розпорядженні особи, яка надає першу медичну допомогу, є 4-5 хв для встановлення діагнозу і відновлення кровообігу. Ме­дична сестра зобов’язана у цих випадках терміново розпочати масаж серця і одночасно штучну вентиляцію легень “рот до рота”, “рот до носа” або за допомогою мішка Амбу з частотою 12-15 вдувань на хвилину і викликати лікаря. Для відновлення серцевої діяльності використовують 0,1 % розчин адреналіну, розведеного в 5 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або глюкози. З цією ж метою використовують дигоксин 0,02 % – 1 мл; целанід 0,02 % – 1 мл; строфантин 0,05 % – 1 мл; корглюкон 0,06 % – 1 мл. Хоро­ший ефект дає застосування ефедрину, мезатону, норадреналіну, дофаміну.

Для профілактики цих тяжких ускладнень слід старанно готувати хво­рих до операції, систематично, в міру необхідності, вводити серцеві засоби під час операції і після неї. Внаслідок серцевої недостатності у хворих може розвинутись і набряк легень. Для його попередження хворим вводять сер­цеві глікозиди, 2,4 % розчин еуфіліну на 20 мл 40 % глюкози, сечогінні пре­парати, накладають венозні джгути на кінцівки.

Найбільш загрозливим ускладненням судинної недостатності є ембо­лія і тромбоз великих судин. Найчастіше розвивається емболія легеневої артерії. Закупорення основного стовбура легеневої артерії або її гілок може бути викликане тромбом (емболом), принесеним плином крові з перифе­ричних вен, а також септичним емболом з порожнин серця. Трапляється емболія краплями жиру або повітрям. Найчастіше джерелом емболії леге­невої артерії (85 %) є венозна система нижньої порожнистої вени і нижніх кінцівок (варикозна хвороба, серцева недостатність, вимушене положення в ліжку, похилий вік й ін.). У більшості випадків емболія легеневої артерії розвивається раптово. Виникає біль за грудниною, задишка, різкий ціаноз, колапс, втрата свідомості. На ЕКГ виявляють ознаки перевантаження правих відділів серця, а також дифузну гіпоксію міокарда. Лікування полягає у швидкому введенні внутрішньовенно великих доз фібринолізину (20-40 тис. ОД) в комбінації з 10-20 тис. ОД гепарину (10 000 ОД гепарину на 20 000 ОД фібринолізину); стрептокінази 750 000 ОД; стрептодекази 1 500 000 ОД. Для попередження тромбоутворення хворим призначають гепарин, фракси-парин, фенилин, пелентан та інші антикоагулянти. Описані окремі випадки успішних операцій видалення ембола з легеневої артерії за допомогою не­гайної емболектомії.

При емболії окремих гілок легеневої артерії розвивається інфаркт ле­гені, хворі скаржаться на сильний біль у грудній клітці, кашель з виділення­ми кров’янистого харкотиння, задишку, загальну слабкість. При рентгеноло­гічному дослідженні виявляють затемнення ураженої ділянки легені. Для лікування інфаркту легень призначають теж фібринолітики, антикоагулянти, антибіотики, сульфаніламідні препарати, серцеві засоби.

Нерідко ускладненням з боку судин є тромбози, тромбофлебіти. Ос­новними причинами їх виникнення є варикозне розширення вен, порушення згортальних властивостей крові, сповільнений кровотік та ін. При тромбозі (закупоренні) і запаленні вени виникає тромбофлебіт. Переважно він вини­кає на венах нижніх кінцівок, він може розвинутись на поверхневих і глибо­ких венах. При тромбофлебіті поверхневих вен спостерігають запальний інфільтрат, ущільнення по ходу вен, почервоніння шкіри, підвищення темпера­тури тіла. Для тромбофлебіту глибоких вен нижніх кінцівок характерним є набряк кінцівки, біль у проекції глибоких вен гомілки, підвищення темпера­тури тіла.

Для профілактики післяопераційних емболій, тромбозів, тромбофлебітів необхідно активно лікувати хворих після операції, не допускати зневоднен­ня організму, слідкувати за станом згортання крові (час і тривалість крово­течі, коагулограма, тромбоеластограма). При підвищеній здатності крові до згортання слід призначити антикоагулянти і знизити рівень протромбіну до 70 % протягом 10-15 днів після операції. При наявності розширених вен на нижніх кінцівках необхідно призначити еластичні панчохи або бин­тування. При наявності тромбофлебіту призначають підвищене положення кінцівки (валик, шина Белера), масляно-бальзамічну пов’язку (мазь Виш-невського), троксевазин, глівенол, гепарин, фраксипарин і ін.

Після зменшення запальних явищ у кожному окремому випадку вирі-гпується питання подальшого лікування тромбофлебіту (фізіотерапія, опе­ративне лікування).

Ускладнення з боку органів травлення. Найчастішими ускладнення­ми після операції є нудота, блювання. Досить часто вони виникають реф­лекторно внаслідок наркозу та маніпуляцій на органах че­ревної порожнини під час операції (рис. 23).

При блюванні медична сестра повинна забрати по­душку і повернути голову хворого набік для запобіган­ня попадання блювотних мас у дихальні шляхи. Для профі­лактики розходження рани і виходу внутрішніх органів (евентрації) на живіт накла­дають спеціальний бандаж, пояс або перев’язують скла­деною пеленкою, простирад­лом. При переповненні шлун­ка слід ввести зонд, спорож-

нити і промити його теплим 0,5-1 % розчином соди. При рефлекторному блюванні добрий ефект дає призначення метоклопраміду або його аналогів -церукалу, реглану, примперану та ін.

Для профілактики блювання після операції на шлунку і кишках слід перші 2-3 доби проводити декомпресію шлунка за допомогою тонкого зон­да, проведеного через носовий хід. Медична сестра повинна слідкувати за станом зонда (чи він функціонує) і виділеннями з нього. При наявності застійного вмісту шлунок промивають теплим розчином соди до “чистої води”. Промивання шлунка в післяопераційний період медична сестра по­винна проводити під контролем лікаря.

Гикавка виникає, як правило, після операції на органах черевної порож­нини і має рефлекторний характер внаслідок подразнення діафрагмального або блукаючого нерва. Досить часто причиною гикавки є переповнення шлунка або розвиток піддіафрагмального абсцесу (гнійника). Якщо шлунок переповнений, його слід терміново звільнити від вмісту і промити. Хороший ефект спостерігають від метоклопраміду, атропіну сульфату, аміназину, ди­медролу та ін. В окремих випадках проводять шийну вагосимпатичну блока­ду або блокаду діафрагмальних нервів над ключицею. Якщо гикавка не при­пиняється, а прогресує, це може свідчити про формування гнійників у че­ревній порожнині або розвиток перитоніту.

Метеоризм (здуття живота). Причинами його можуть бути післяопе­раційний парез, розвиток перитоніту, формування гнійників черевної по­рожнини.

Для ліквідації метеоризму необхідно: 1) періодично піднімати хворого, ставити газовідвідну трубку в пряму кишку, проводити очисну або гіперто­нічну клізму (150-200 мл 5 % розчину хлориду натрію), внутрішньовенно 40-50 мл 10 % розчину хлориду натрію, 1-2 мл 10 % розчину прозерину підшкірно; 2) при затяжному метеоризмі необхідно зробити сифонну клізму (10-12 л води). В окремих випадках проводять паранефральну блокаду, гальванізацію сонячного сплетення, ставлять клізму за Огнєвим (30 мл гліцерину, 30 мл 3 % розчину пероксиду водню, 30 мл 10 % розчину хлори­ду натрію і 150 мл води).

Пронос. Причини різні: ахілія (зниження кислотності шлункового вмісту), кишковий дисбактеріоз, перитоніт. Лікування повинно бути спрямоване на усунення причини.

Ускладнення сечостатевої системи. Найчастішими ускладненнями є ішурія – затримка сечовипускання, запалення сечового міхура і нирок, анурія – затримка виділення сечі нирками. Ішурія в основному виникає внаслідок вісцеро-вісцерального рефлексу після операції на органах черев­ної порожнини. Нерідко хворий не може мочитись, лежачи в ліжку. А тому, якщо немає особливих протипоказань, слід дозволити хворому помо­читись сидячи або стоячи. Ефективним може бути призначення грілки на ділянку сечового міхура, промежину, очисна клізма. При відсутності ефекту проводять катетеризацію сечового міхура з дотриманням правил асептики.

Положення про перев’язувальну. Перев’язувальна.

Вимоги до перев’язувальної повинні бути такі ж, як і до операційної (світла кімната, стеля якої повинна бути пофарбована масляною фарбою, стіни і підлога вистелені плиткою).

У перев’язувальній необхідно підтримувати ідеальну чистоту. Стіл для інструментів і перев’язувального матеріалу накривають так само, як і в операційній (рис. 12,13).

Інструменти подають корнцангом. Перев’язку проводять тільки за до­помогою інструмента. Інструменти стерилізують у самій перев’язувальній або в стерилізаційній кімнаті операційного блоку. Перев’язувальна повинна бути забезпечена центральною подачею холодної і теплої води. Оптимальна температура повинна бути 18-20°С. У перев’язувальній не повинно бути сторонніх предметів, одягу, крім столу для перев’язок, столу для інструментів і перев’язувального матеріалу, шафи для медикаментів та інструментів і стільців для хворих. При проведенні перев’язок необхідно враховувати ступінь чис­тоти ран хворих. Хворих з ускладненнями, гнійними ранами перев’язують в останню чергу. В кінці робочого дня проводять вологе прибирання перев’я­зувальної і опромінення ультрафіолетовим променем (кварцування). У вели­ких хірургічних відділеннях, як правило, є дві перев’язувальні – для “чис­тих” і “гнійних” хворих.

 

Обов’ язки nрев’ язувальної медичної сестри:

1. Виконує призначені лікарем-ординатором маніпуляції, які дозволені для виконання медичною сестрою.

2. Супроводжує тяжкохворих після проведених маніпуляцій в палату.

3. Суворо дотримується правил асептики і антисептики.

4. Готує до стерилізації і стерилізує перев’язувальний матеріал і інстру­ментарій згідно з діючою інструкцією.

5. Здійснює систематичний бактеріологічний контроль за перев’язу­вальним матеріалом, інструментарієм, приміщенням перев’ язувальної.

6. Забезпечує систематичне поповнення, облік, зберігання і контро­лює витрачання медикаментів, перев’язувального матеріалу, інструмента­рію і білизни.

7. Інструктує молодший медичний персонал перев’язувальної і контролює його роботу.

8. Веде обліково-звітну документацію.

9. Систематично підвищує свою професійну кваліфікацію.

10. Бере участь у санітарно – просвітній роботі.

Інфекційний контроль роботи хірургічного стаціонару.

З метою профілактики гнійних захворювань і дотримання санітарно-­гігієнічних норм бактеріологічна лабораторія санітарно-гігієнічної станції, якій підпорядковується лікувальному закладу, здійснює один раз у 15-20 днів бактеріологічний контроль забрудненості повітря (операційної, перев’язувальної, палат); контроль якості дезінфекції, обробки рук персо­налу, стерильності хірургічного матеріалу й інструментів.

Контроль мікробного забруднення повітря в операційній і перев’язу­вальній проводять один раз у місяць. Забрудненість повітря в палаті і пере­в’язувальній можна визначити за допомогою седиментаційного, фільтрацій­ного і методу ударної хвилі повітря. Принцип седиментаЦійного методу полягає в тому, що мікроорганізми, які перебувають у повітрі, осідають на горизонтальну поверхню. Для цього дослідження використовують чашки Петрі з живильним середовищем (2% агар), які протягом 15 хв залишають відкритими в заздалегідь визначених місцях операційної чи перев’язуваль­ної. Після цього чашки Петрі поміщають в термостат на 24 год і підрахову­ють кількість колоній, що виросли. Фільтраційний метод дослідження по­лягає в просмоктуванні 10-40 л повітря через спеціальні поглиначі зі сте­рильною рідиною. Принцип ударної хвилі полягає в тому, що всмоктане через апарат повітря вдаряється до поверхні, яка містить живильне середо­вище, внаслідок чого мікроорганізми затримуються на ній. Проби повітря здійснюються за допомогою апарата Кротова.

В операційній кількість колоній мікроорганізмів на 1м3 повітря не повин­на перевищувати 500 до роботи і 1000 – під час і після роботи операційної. Для перев’язувальної і передопераційної допускається не більше 1000 ко­лоній на 1м3 в повітрі до роботи. Крім того, в пробі об’ємом 250 л повітря не повинно бути плазмокоагуляційного гемолітичного стафілокока.

Контроль якості дезінфекції здійснюється раптово, без відома персона­лу, 1-2 рази на місяць. Стерильним ватним тампоном, змоченим стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію або 1 % розчином гіпосульфіту, про­водять змив З 10 предметів; площа змиву повинна бути 200-300 см3. Задов­ільну оцінку дезінфекції дають при відсутності росту кишкової палички, протею, синьогнійної палички, стафілокока та стрептокока.

Посіви з рук, як правило, проводить старша операційна сестра так, щоб персонал не знав, коли і у кого він буде взятий. Результати посіву повинні обговорюватися і співставлятися з частотою післяопераційних ускладнень. Такий контроль сприяє покращенню якості миття рук персоналом і змен­шенню кількості післяопераційних ускладнень.

Крім обов’язкового повсякденного контролю ефективності стерилізації в автоклаві (перев’язувального матеріалу, білизни) за допомогою стандарт­них ампул або сірки, необхідно кожні 10 днів проводити посіви з простери­лізованого матеріалу. Особливу увагу слід надавати якості стерилізації шов­ного матеріалу. Посіви з шовку, кетгуту необхідно проводити до початку стерилізації, під час її і при зберіганні не рідше одного разу в 10 днів.

Для контролю стерильності рук медичного персоналу, перев’язувально­го і шовного матеріалу старша операційна сестра повинна мати спеціальний журнал.

Для виявлення і санації носіїв патогенної мікрофлори 1-2 рази на рік усім працівникам хірургічного відділення роблять мазки з носа і горла спеціальними тампонами. Виявлених носіїв патогенної інфекції санують в обов’язковому порядку. При відсутності позитивних результатів від ліку­вання хронічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів і по­рожнини рота працівників переводять на іншу роботу.