ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФІТОТЕРАПІЇ. ВИДИ ФІТОТЕРАПІЇ. ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ФІТОТЕРАПІЇ. ФІТОТЕРАПІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Фітотерапія – це метод лікування хвороб, при якому головними ліками є лікарські засоби рослинного походження, в яких міститься комплекс біологічно активних речовин, які по максимуму вилучені з рослини або окремої його частини.
При призначенні фітотерапії, спеціаліст враховує індивідуальні особливості організму, характер перебігу хвороби. Призначення може бути як основним так і додатковим до основних препаратів. Підбір лікарських рослин здійснюється з урахуванням патогенезу та етіології захворювання.
Переваги фітотерапії
— можливістьтривалого використання;
— відсутність побічних ефектів;
— сумісність з іншими препаратами, а також і між собою;
— можливе застосування в домашніх умовах, без наявності спеціального обладнання.
Основним з переваг фітотерапії можна назвати полівалентну дію рослин, що обумовлено різноманітними біологічними речовинами, які мають схожу біологічну спорідненість з людським організмом. Наприклад, полісахариди, фітогормони, вітаміни – схожі з хімічною будовою у людини та рослини. Ще однією перевагою можна назвати – економічну доступність та велику сировинну базу. Безліч лікарських рослин мають низьку собівартість.
На сьогоднішній день близько 60% лікарських препаратів виготовляються з лікарських рослин. Сучасне уявлення про фітотерапію характеризує її як цілісний комплекс, який включає в себе активно діючі речовини і вторинні метаболіти, ефірні олії, протеїни, мікроелементи, хлорофіл, вітаміни, неорганічні солі.
Метод лікування фітотерапією є складовою частиною традиційної медицини.
Слід знати, що фітотерапія має свої рекомендації на різних етапах захворювання, вони полягають у наступному:
— через свою м’яку дію та малу токсичность, фітотерапія на початковій стадії хвороби може бути основним методом лікування;
— Для посилення ефекту основного лікарського засобу, а також для підвищення захисних сил людського організму, фітотерапія в самий розпал хвороби може використовуватися як підтримуючий метод лікування;
— Через добре поєднання з синтетичними препаратами і можливості тривалого застосування, фітотерапія на етапі одужання активно займає місце основного методу лікування.
Самий повний ефект фітотерапія принесе при лікуванні хронічної патології. В інших випадках фітотерапія хоч і є доповненням до основного лікування, але активно сприяє швидкому одужанню, мінімізує перехід захворювання в хронічну форму.
Зазначимо, що абсолютних протипоказань до застосування фітотерапії немає.
Відносним протипоказанням може бути:
— алергічне стан, в такому разі необхідно здійснювати більш ретельний підбір лікарських препаратів;
— інші протипоказання – невідкладні, які загрожують життю людини;
— вагітність – слід дотримуватися обережності при призначенні фітотерапії, деякі ліки мають абортивну дію.
Фітопрепарати – це лікарські засоби, що отримуються виключно з рослинної сировини, трав, цілої рослини або його екстракту і вживані для лікування. В даний час для їх виробництва використовується близько 500 видів лікарських рослин.
Основними завданнями фітотерапії як методу лікування є:
1. Виявлення і вивчення біологічної активності рослин.
2. Фітохімічне вивчення рослин і виділення біологічно активних речовин.
3. Фармакологічне дослідження ефективності і безпечності рослин, а також речовин, що містяться в них.
4. Фармакодинамічне і фармакокінетичне дослідження лікарських засобів рослинного походження.
5. Визначення оптимального рівня дозування лікарських засобів рослинного походження.
6. Порівняльна оцінка ефективності і безпечності окремих рослин, їх комбінацій і визначення оптимальних схем лікування різних захворювань.
Сучасний розвиток лабораторної техніки, фітохімії, фармакології, клінічної медицини дозволяють вирішувати вищевказані задачі.
Правила фітотерапії
1. Фітотерапію слід використовувати за показами, реально оцінюючи її можливості з основних напрямків (етіотропна, патогенетична або симптоматична терапія);
2. На початковому етапі терапії слід застосовувати малокомпонентні прописи зборів, які повинні бути проаналізовані на предмет фітохімічної, фармацевтичної і фармакологічної сумісності компонентів;
3. Для отримання витягів з рослинної сировини необхідно застосовувати оптимальні способи приготування, що забезпечують найбільш вдалу екстракцію біологічно активних речовин;
4. Прописи зборів повинні бути складені з урахуванням індивідуальних особливостей організму хворого, форми і характеру перебігу основного і супутніх захворювань; фітопрепарати необхідно призначати в адекватних дозах, використовуючи оптимальні шляхи введення; курси лікування повинні бути достатніми за тривалістю;
5. При призначенні фітопрепаратів необхідно враховувати можливі побічні ефекти і не застосовувати лікарську рослинну сировину, яка має протипокази для даного хворого.
Лікувальна дія рослин пов’язана з наявністю в них комплексу біологічно активних речовин, що мають різноманітну будову і властивості. Хімічний склад рослин залежить від генетичних особливостей виду. Кількість діючих речовин в рослині може бути різною, але в рослинах одного і того ж виду якісний склад достатньо постійний, незалежно від місця зростання.
Збори лікарських рослин складаються так, щоб компоненти доповнювали один одного. Так, при захворюваннях нирок в збори включають рослини, які мають діуретичну, протизапальну дію. Ці види активності можуть бути виражені у різних рослин (наприклад, сечогінна — у трави підмаренника справжнього, протизапальна — у листя подорожника великого) або у однієї (листя ожини, що має як сечогінний, так і протизапальний ефект). У ряді випадків вважається доцільним включення до складу зборів рослин, що мають однонаправлену дію.
Необхідно також пам’ятати, що при невмілому і надмірному вживанні лікарських засобів на основі лікарської рослинної сировини може завдати шкоди здоров’ю, оскільки деякі з рослин дуже отруйні і вимагають особливої обережності у використанні і дотриманні вказаних дозувань. Самолікування лікарськими рослинами без попереднього ретельного лікарського і клініко-лабораторного обстеження неприпустимо.
Основні принципи фітотерапії.
1. «Не зашкодь!» — головний принцип лікування – повинен, безумовно, витримуватися і в фітотерапії. Практично застосовуючи фітозасоби в клінічних умовах, можна впевнитись, що рослини, які ми начебто давно і добре знаємо, іноді здатні підносити несподіванки, на жаль, не завжди приємні. Так при систематичному і тривалому вживанні проявляють негативну дію препарати та лікарські форми із кореневища з коренями валеріани, коренями солодки, квіток ромашки та ін. Тим більше неможливо передбачити побічну дію багатьох неофіцинальних лікарських рослин, особливо якщо вони належать до розряду сильнодіючих. Призначаючи хворому, наприклад, болиголов плямистий-Conium maculatum.Apiaceae (коніїн-леткий алкалоїд, дія якого подібна до дії нікотину, доза 0,5-1г викл. смерть внасл. зуп. дих.), на який останнім часом з’явилась своєрідна мода, лікар повинен взяти на себе повну юридичну відповідальність за кінцевий результат, визначити певну лікарську форму, разову та добову дозу.
2. Принцип системності і ієрархії
Загальновідомо, що неможливе захворювання одного органу без порушення діяльності всіх інших. Головним регулятором усіх процесів в організмі вважається центральна нервова система. Тому, приступаючи до лікування, насамперед необхідно враховувати її стан і відповідно призначати заспокійливі чи тонізуючі інгредієнти. Так при складенні зборів найперше, що вводиться до складу суміші, це адаптогени чи седативні. Останні в широкому розумінні також можуть розглядатися як адаптогени, тобто засоби, що допомагають організмові адаптуватись до надмірних для нього навантажень – зовнішніх чи внутрішніх подразників.
За важливістю та силою впливу на друге місце ми ставимо ферментну систему, будь-які порушення останньої призводять до цілої низки патологічних станів і надто часто закінчуються хронічним ураженням, найбільш вираженим у якомусь одному органі чи системі організму.
3. Принцип етапності
На початковому етапі захворювання фітотерапія може слугувати основним, вирішальним методом лікування. Наприклад, при гострих респіраторних інфекціях – при їх перших проявах – можна попередити розвиток захворювання, якщо на ніч застосувати чай чи настій шавлії лікарської всередину та ще й інгаляцію із суміші шавлії та евкаліпту протягом ночі. Ефективність такого лікування досить висока.
Якщо перші ознаки захворювання були пропущені і воно вступило в гострий період, то фітотерапія має стати додатковим методом лікування. При цьому слід враховувати кілька напрямків впливу.
По-перше, синергізм дії. Наприклад, при бронхітах паралельно з призначенням базової схеми лікування призначають збір, що має відхаркувальну, бронхолітичну, протизапальну та заспокійливу дію.
По-друге, дезінтоксикація організму. Щоб досягти такого ефекту, стимулюють всі системи виділення, для чого призначають жовчогінні, послаблюючі чи проносні, сечогінні, відхаркувальні та бронхолітичні, потогінні засоби.
На етапі виздоровлення фітотерапевтичні засоби поступово витісняють синтетичні препарати та знову займають домінуюче становище.
В період ремісії вони можуть і повинні використовуватись як протирецидивні – з цьому фармакотерапевтичні засоби не становлять конкуренції рослинам. Тим більше це стосується профілактичного призначення ЛРС, причому, для профілактики іноді можуть бути запропоновані деякі харчові рослини, овочі, фрукти та свіжі соки з них.
4. Принцип адекватності має на увазі, насамперед, правильний діагноз і вже потім – адекватне лікування. Повний анамнез у деяких випадках допомагає уяснити першопричину захворювання, виділити найголовніший вузол у ланцюжку патологічного процесу і, впливаючи на нього, ліквідувати або послабити ураження всього організму. На жаль, таке не завжди можливе, особливо ж тоді, коли до фітотерапії звертаються як до останньої надії, коли всі інші методи впливу вже використані, тобто в найважчих, запущених випадках, і все-таки необхідно зібрати якнайповнішу інформацію про перебіг захворювання, повний анамнез, спадковість, інші чинники ризику – професійні, побутові та ін.
5. Принцип правильного дозування можна також розглядати як один із аспектів принципу адекватності, але він виділяється окремо з метою привернути до нього особливу увагу.
«Одна столова ложка на склянку окропу» – саме такий напис можна прочитати майже на будь-якій упаковці рослинної сировини. Але ж одна столова ложка чистотілу важить біля трьох грамів, подрібнених плодів шипшини – більше тридцяти грамів, тобто на порядок більше. Між цими крайніми показниками – всі інші. З таким положенням доводиться примиритися, якщо до складу лікувальної суміші не входять сильнодіючі рослини. Доведено, що при співвідношенні «одна, столова ложка на склянку» екстрагується у найкращому випадку до 40% біологічно активних сполук (БАС), а основна кількість – більше 60% – йде у відходи. Крім того, отримані концентрати нерідко викликають неадекватну реакцію – загострення основного чи супутніх симптомів – особливо гостро ця проблема постає у гастроентерології, часто спостерігаються явища передозування, побічної дії. Більш розбавлені розчини переважають концентрати за багатьма параметрами – це відмічають більшість дослідників-фітотерапевтів.
Раціональними є настої та відвари, отримані за пропорцією 1 ст. лож. суміші на
від 1 до 2 років – 3-5 мл (до чайної ложки на прийом),
від 2 до 3років – 10 мл (2 чайних або 1 дес. ложка),
від 3 де 4 років – 15 мл (3 чайних або 1 ст. ложка),
далі прибавки становлять по 5 мл на кожен рік для дитини до 12-13 років, коли починається дуже нерівномірний розвиток та ріст-і основним орієнтиром для дозування стає зріст та маса тіла. Але навіть у віці 15-16 років, незважаючи на зовнішні параметри дорослої людини, дитині бажано призначати все ж не повну, а приблизно 0,75 – 0,8 дози дорослого.
У старечому віці (поріг його встановлюють за біологічними показниками, а не за паспортом), необхідно поступово знижувати дозу.
6. Принцип безперервності
Призначення одного й того ж засобу тривалістю більше 3-4 тижнів небажане, тому в означених випадках необхідно створити 2-3-4 фітокомпозиції різних за складом, але однакових за терапевтичною активністю та направленістю. Чергуючи такі суміші (по кілька днів, або тижнями, допускається і по кілька тижнів кожен), досягають безперервності лікування протягом будь-якого тривалого терміну без виникнення побічної дії, передозування та інших небажаних наслідків. На початкових стадіях захворювання така тактика не потрібна: 3-4-тижневий курс виявляється достатнім, після більш-менш тривалої перерви, яка залежить від стану пацієнта, – повторний курс, потім профілактичні чи протирецидивні курси 1-2 рази на рік протягом кількох років.
7. Часовий принцип
Ефективність лікування значною мірою залежить від часу застосування фітозасобів. У більшості випадків їх приймають за 15-30 хв. до їди: діти за 15 хв., дорослі за 20-25, старі за 25-30 хв. Враховуючи жовчогінну дію більшості лікарських рослин, така схема цілком виправдана. Виняток становлять:
-обволікаючі, вони ж відхаркуючі і бронхолітичні,
– ті, що вплизають на артеріальний тиск, на ЦНС (седативні та
адаптогенні),
– гормоноподібні – за винятком солодки,
зазначені засоби призначають через 1,5 – 2 год. після їди.
Що стосується заспокійливих та гіпотензивних, то майже всі вони мають сильно виражену жовчогінну дію, тому при будь-якій патології гепатобіліарної системи також повинні прийматися перед їжею, щоб не спровокувати додаткові застійні явища у жовчовивідних шляхах. Іноді рекомендують приймати фітозасоби під час їжі – це стосується ліків з вираженою подразнюючою дією на слизові оболонки травного тракту (наприклад, синюха, діоскорея та ін.).
Враховуючи добові біоритми, гормоноподібні лікзасоби краще вживати у ранкові години. Адаптогени віднести на час після сніданку (через 1,5-2 години), потім після обіду (так же) – загалом двічі на день. У другій половині дня активізують свою дію діуретики, ближче до вечірніх сутінків – седативні, кардіотонічні.
Збори складають, використовуючи лікарські рослини чотирьох груп:
1. Рослини основної дії;
2. Рослини додаткової дії;
3. Коректори смаку і аромату;
4. Коректори небажаної дії на організм.
Одна і та ж рослина в зборі може належати до двох і більше груп. Наприклад, листя м’яти має седативну, спазмолітичну дію і в той же час може застосовуватися як коректор смаку і аромату.
Фармакобіологічна та фармакотерапевтична дія засобів рослинного походження зумовлена біологічно активними речовинами, що знаходяться в рослинах, які належать до найрізноманітніших хімічних класів органічного та неорганічного світу: глікозидів, флавоноїдів, альдегідів, ефірних олій, алкалоїдів, вітамінів, гормонів, біометалів тощо. Ці біологічно активні речовини знаходяться в певному співвідношенні і оптимально впливають на організм людини. Складові компоненти фітопрепаратів за хімічною будовою подібні або ідентичні фізіологічно активним речовинам організму, зокрема його метаболітам (амінокислотам, вітамінам, ферментам тощо). Тому такі ліки більш фізіологічно включаються у біохімічні процеси людського організму.
На відміну від синтетичних медикаментів фітопрепарати спричинюють менші ускладнення, особливо алергічні, тому їх можна призначати тривало, особливо для реабілітації хворих. Завдяки наявності в рослинах багатьох активних речовин з різноманітною фармакологічною дією є можливість застосовувати фітопрепарати для лікування багатьох захворювань. Наприклад, комбінований препарат Пектосол містить рідкі екстракти кореня оману високого, моху ісландського, коріння мильнянки лікарської, трави гісопу лікарського, чебрецю звичайного, гліцерин, що дозволяє призначати Пектосол при бронхітах та інших захворюваннях, що супроводжуються кашлем, у тому числі сухим, не лише як муколітичний засіб, але й як протизапальний та антибактеріальний препарат.
Високу фармакобіологічну і фармакотерапевтичну активність проявляють ефірні олії, що легко взаємодіють з рецепторами тканин унаслідок високої розчинності в жирах, впливаючи на фізіологічні механізми діяльності органів. Їх можна вживати всередину, застосовувати зовнішньо, використовувати для інгаляцій. Запропоновані нові лікарські форми препаратів для ванн: пиніментол (для лікування простудних захворювань) і перозон (для лікування ревматизму). Клітковина (целюлоза) — поширений у природі полісахарид, якому властиві значні адсорбівні і антидотні властивості. Дослідження, проведені на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (доцент Л. Г. Голота), а також у Національному політехнічному університеті (професор О. Ф. Тищенко), дали змогу встановити, що препарат з целюлози — карбюлоза — виводить з організму людини радіонукліди, солі важких металів, нітрати і нітрити. Тому Державний фармакологічний центр МОЗ України дозволив широке медичне застосування карбюлози при систематичному надходженні в організм людини радіонуклідів (цезію, стронцію).Фітопрепаратам властивий широкий спектр фармакологічної дії. Активні речовини женьшеню, елеутерококу, лимоннику діють на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. До того ж, лікарські рослини є сировиною для одержання нових препаратів. Наприклад, багаторічна трав’яниста рослина діоскорея містить біологічно активну речовину — стероїдний сапонін діосцин, який використовують для синтезу гормонів кори надниркової залози та їх аналогів, а також статевих гормональних препаратів. Встановивши хімічну структуру фізіологічно активних речовин з рослин, можна одержувати такі сполуки синтетичним шляхом у великій кількості. Були розроблені методи синтезу такої складової частини рослин, як цистеїн. Коли до його структури ввели ацетильну групу, отримали синтетичний муколітик ацетилцистеїн, карбометильну групу — карбоцистеїн (бронхоклар). Бронхоклар змінює біохімічні й фізичні властивості слизу, підвищує активність миготливого епітелію органів дихання, розріджує мокротиння і полегшує його виділення, тобто сприяє відхаркуванню.
Фітопрепарати можна комбінувати із синтетичними медикаментами для посилення терапевтичної дії і зменшення побічних ефектів синтетичних засобів. Наприклад, широко відомий препарат барбовал застосовують у медичній практиці понад 30 років. До його складу входить валідол, етиловий спирт альфа-бромізовалеріанової кислоти, фенобарбітал. Барбовал вживають при неврозах, істерії, тахікардії, стенокардитичних болях, вегето-судинній дистонії, на ранніх стадіях гіпертонічної хвороби, а також спазмах травного тракту, які характеризуються болями в животі. Барбовал посилює дію препаратів, що пригнічують функцію центральної нервової системи (снодійні, седативні, анальгетики, нейролептики, транквілізатори). Інший препарат — кратал, що містить амінокислоту таурін, екстракт плодів глоду колючого і екстракт трави собачої кропиви, широко застосовують для лікування вегето-судинної та нейроциркуляторної дистонії, хронічної ішемічної хвороби серця, кардіоміопатії.
Фітотерапія в кардіології
В кардіології лікарськи рослини використовуються як допоміжні тільки в комплексі з медикаментозною терапією.
Фітотерапія гіпертонічної хвороби.
Застосовуються лікарські рослини, які володіють гіпотензивною, сечогінною та седативною дією.
Брусниця звичайна. Із свжих ягід готують сік, пити по 50 мл 4 рази на день.
Валеріана лікарська. Відвари, настої, настоянки, порошок – приймати на день 4 рази.
Глід колючий. Відвар сухих квітів (2 ст ложки сировини на 200 мл окропу, варити 10 хв, пити по 1 ст ложці 4 рази на день).
Малина (суміш плодів малини або листя, трава метеринки, квіти липи, листя підбілу, подорожника, білої берези, хвоща польового, насіння кропу, плоди шипшини взятих порівну – 2 ст ложки суміші залити 400 мл окропу, ки’тити 15 хв, настояти 30 хв, процідити і пити по 1/2 стакана тричі на день.
Часник – свіже листя або 2 – 3 зубки вживати щоденно.
Картопля печена в “мундирах” корисна є поставщиком солей калію, або картопляний сік пити по 50 мл тричі на день.
Конюшина лучна (1 ст ложку суцвіть залити 200 мл окропу, настояти 30 хв, пити по 1/2 стакана тричі на день.
Буряк червоний, коренеплоди в різних видах до столу. Буряковий сік з медом (порівну), пити по 1 ст ложці 5 разів на день.
Смородина чорна (відвар сушених плодів або листя 2 ст ложки сировини залити 200 мл коропу, кип’ятити 15 хв, настояти 1 год. Пити 4 рази по 1/2 стакана на день.
Горобина чороноплідна (ягоди або листя 2 ст ложки залити 200 мл окропу, варити 10 хв, настояти 20 хв), пити по 1/2 стакана 4 рази на день. Сік горобини чорноплідної пити по 50 мл 4 рази на день.
Фітотерапія при атеросклерозі
В збори лікарських рослин при атеросклерозі часто включають рослини з гіпотензивною, сечогінною та седативною дією.
На дисліпопротеідемію і проникність судинної стінки позитивно впливає збір:
Суниця лісова, листя — 5,0
Хвощ польовий, трава — 10,0
Звіробій продірявлений — 10,0
Мати-й-мачуха, листя — 10,0
Кріп запашний, плоди — 15,0
Сухоцвіт болотний. трава — 25,0
Собача кропива, трава — 25,0
Приймати по 2/3 склянки настою 3 рази в день до їди. Курс лікування 1,5-2 міс.
Для зменшення всмоктування холестерину та обмеження його проникнення в ендотелій судин можна призначити наступні збори:
Глід, квіти — 15,0
Хвощ польовий, трава — 15,0
Омела біла, трава — 20,0
Барвінок малий, листя — 20,0
Деревій звичайний, трава — 30,0
Склянку настою приймають ковтками протягом дня. Курс лікування по 1,5-2 міс. з перервами 1-2 міс.
Фітотерапія при серцево-судинній недостатності
В якості сечогінних засобів при сенрцевосудинній недостатності застосовують такі збори:
Береза повисла, листя 50,0
Шипшина корична, плоди 25,0
Вовчуг польвий, корінь 25,0
Приймати по 1/3-1/4 склянки настою в день.
Аралія маньчжурська, корінь 20,0
Здутоплідник сибірський, корінь 25,0
Наперстянка пурпурова, листя 5,0
Собача кропива, трава 15,0
Валеріана лікарська, корінь 15,0
Береза бородавчаста, бруньки 20,0
Приймати по 1/3-1/4 склянки настою або відвару 3 рази в день.
Ялівець звичайний, плоди 35,0
Береза повисла, листя 35.0
Кульбаба лікарська, корінь 30,0
Настій приймати по 1 склянці 1-2 рази в день за 30 хв до їди.
Береза повисла, листя 35.0
Хвощ полбовий, трава 50.0
Настій приймати в 3 прийоми протягом дня до їди.
Фенхель звичайний. плоди 10,0
Бузина чорна, квітки 10,0
Кмин звичайний, плоди 10,0
Горицвіт весняний, трава 10,0
Петрушка городня, плоди 30,0
Ялівець звичайний, плоди 30,0
Настій приймати в 3 прийоми протягом дня після їди. Настій протипоказаний при вагітності і гострих запальних процесах нирок і сечовивідних шляхів.
