ПОНЯТТЯ ПРО МЕДИЧНУ АКТИВНІСТЬ ЛЮДИНИ. РОЛЬ МЕДИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ У БОРОТЬБІЗ «ХВОРОБАМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ» ТА ЕПІДЕМІЄЮ ВІЛ/СНІД
Медична активність. Окрім трудової, соціальної активності та інших аспектів способу життя на здоров’я впливає і медична актив-ність. Під медичною активністю людини розуміється його належне відношення до свого здоров’я: виконання медичних призначень, своєчасне відвідування лікувально–профілактичних закладів, дотримання правил особистої гігієни. Даний вид активності у значній мірі визначається загальним рівнем культури, освітою, умовами життя тощо. На медичну активність людей суттєво впливає рівень охорони здоров’я та якість медичної допомоги населенню у тому чи іншому регіоні.
Відмова від шкідливих звичок. Дотримання режиму праці (навчання) і відпочинку, харчування, сну, регулярні заняття фізичною культурою і спортом допомагають позбавитись від шкідливих звичок, які, як правило, супроводжуються млявим, розбитим станом, знижен-ням працездатності і швидкості реакції.
Разом з тим, система шкільної освіти і вищих навчальних закладів не формує належної мотивації до ЗСЖ. Дійсно, більшість людей знає, що палити, вживати алкогольні напої та наркотики шкідливо, але, на превеликий жаль, не можуть чи не хочуть позбавлятися цих шкідливих звичок. Ніхто не заперечує про необхідність рухової активності та загартування, але більшість людей веде малорухливий спосіб життя і бояться холодної води. Неправильне, нераціональне харчування призводить до збільшення кількості підлітків та молоді з надмір-ною масою з усіма звідси наслідками.
Велике місце в сферах способу життя приділяється медичної активності. Під медичною активністю варто розуміти: найбільш характерну, типову для певного історичного періоду діяльність (активність) людей стосовно свого (особистого, персонального) і інших людей (суспільного) здоров’я.
ПРАВИЛО 3. Категорії працівників, які підлягають медоглядам, щорічно визначають фахівці Держсанепідслужби за участю представників роботодавця
Категорії працівників, які підлягають попередньому та періодичним медичним оглядам, визначають фахівці територіальної установи Держсанепідслужби щорічно, як правило, до 1 грудня за заявкою роботодавця (п. 2.2 Порядку № 246), а не 1 раз на 2 роки, як це зазначено у деяких коментарях до статті 169 КЗпП.
Категорії працівників визначаються не одноособово фахівцями Держсанепідслужби, а до цієї роботи обов’язково залучаються представники роботодавця (як правило, інженер з охорони праці) та представник профспілкової організації (або уповноважена працівниками особа за відсутності профспілки). Загальну згоду закріплюють Актом визначення категорії працівників, які підлягають попередньому та періодичним медичним оглядам, яку підписують та скріплюють печатками.
У разі зміни на підприємстві технологічного процесу, запровадженні нових виробництв, введенні нових професій, про що роботодавець повинен повідомити територіальну установу Держсанепідслужби, категорії осіб, що підлягають на підприємстві медоглядам, уточнюються на предмет внесення змін до зазначеного Акта.
При складання Акта також враховують працівників, для яких є обов’язковими психіатричні та наркологічні огляди, що їх проводять згідно з постановами Кабінету Міністрів України «Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення» від 6 листопада 1997 р. № 1238 та «Про затвердження Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих» від 27 вересня 2000 р. № 1465.
На підставі Акта роботодавець складає протягом місяця у чотирьох примірниках за встановленою формою поіменні списки працівників, які підлягають періодичним медоглядам, на паперовому та електронному носіях, узгоджує їх з санітарно-епідеміологічною станцією (п. 2.3 Порядку № 246).
ПРАВИЛО 4. Укладати договір на проведення медоглядів необхідно з комісією, яка має право проводити такі огляди
Згідно з пунктом 2.4 Порядку № 246 для проведення медогляду працівників роботодавець повинен укласти або вчасно поновити договір з ЛПЗ та надати йому список працівників, які підлягають медичним оглядам.
Домовлятися та укладати договір на проведення медичних оглядів працівників необхідно з комісіями лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ), списки яких визначаються наказами Міністерства охорони здоров’я України, головних управлінь охорони здоров’я держадміністрацій на рівні областей, інших центральних органів виконавчої влади.
У разі, якщо медогляди працівників буде проведено комісією ЛПЗ, яка не має на це повноважень, територіальна установа Держсанепідслужби під час проведення перевірки або здійсненні контролю Заключного акта може визнати медогляд недійсним та внести Подання про відсторонення працівників від роботи[1] за несвоєчасне проходження профілактичних медоглядів та допуск працівників до роботи без медичних довідок.
Тому якщо на підприємстві не можуть визначитися з комісією ЛПЗ, що проводитиме медогляди, доцільно звернутися до територіальної установи Держсанепідслужби або управління охорони здоров’я.
ПРАВИЛО 5. Витрати на організацію проведення медоглядів несе роботодавець
Згідно з пунктом 2.5 Порядку № 246 роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та виробничо зумовлені захворювання та їх медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.
Отже, роботодавець зобов’язаний відшкодувати медичній установі (комісії ЛПЗ) витрати, пов’язані з проведенням медичного огляду, а також витрати на обстеження та лікування працівників у профпатологічних спеціалізованих центрах і клініках.
ПРАВИЛО 6. На час проходження працівниками медоглядів за ними зберігаються середній заробіток і місце роботи
Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону праці» та пункту 2.21 Порядку № 246 роботодавець повинен зберегти за працівником на період проходження медичного огляду місце роботи (посаду) і середній заробіток та за результатами медичного огляду поінформувати працівника про можливість (або неможливість) виконувати роботу за професією.
ПРАВИЛО 7. На підприємстві видається наказ про направлення працівників на медогляд, з яким ознайомлюють працівників під підпис
Після укладання договору з комісією ЛПЗ на проведення медоглядів та складання комісією плану-графіка, який також узгоджується з роботодавцем і закладом Держсанепідслужби, працівників підприємства направляють на медичні огляди.
Оскільки медогляди проводять у робочий час, на підприємстві необхідно видати відповідний наказ про направлення працівників для проходження медичних оглядів. Кожного працівника ознайомлюють з наказом під його особистий підпис.
Копію наказу передають табельнику або працівнику, відповідальному за ведення табеля обліку використання робочого часу за формою П-5, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 р. № 489, в якому проставляють відповідні позначки.
ПРАВИЛО 8. На підприємстві працівникам видаються направлення на обов’язковий попередній медогляд
Пунктом 2.4 Порядку № 246 передбачено, що під час прийняття на роботу та у разі переведення на іншу важку роботу, роботу із шкідливими чи небезпечними умовами праці роботодавець повинен видати Направлення на обов’язковий попередній медичний огляд працівника за встановленою Порядком № 246 формою.
У Направленні мають бути зазначені шкідливі та небезпечні фактори з посиланням на відповідні пункти додатка № 4 до Порядку № 246 або назва роботи з посиланням на пункти та підпункти додатка № 5 до Порядку № 246.
Крім того, згідно з пунктом 3.4 Порядку № 246 роботодавець забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження.
Для проходження медоглядів працівник повинен мати при собі паспорт або інший документ, що посвідчує його особу, для пред’явлення комісії ЛПЗ.
ПРАВИЛО 9. Результати медогляду лікар заносить до Картки працівника та Медичної карти амбулаторного хворого
Результати медичних оглядів і висновок про стан здоров’я працівника лікар заносить до Картки працівника, який підлягає попередньому (періодичному) медичному огляду, яка є вкладишем до Медичної карти амбулаторного хворого за формою № 025/0. Під час проходження медоглядів ці документи знаходяться на руках у працівника. Після завершення медогляду працівник повинен залишити Картку у голови комісії, який і робить остаточні висновки щодо можливості за станом здоров’я продовжувати роботу за певною професією.
Згідно з пунктом 2.16 Порядку № 246 картки працівників зберігаються у медичного працівника, а за його відсутності — у відділі кадрів підприємства протягом трудової діяльності, та надаються комісії під час проходження медоглядів.
У разі зміни місця роботи Картка працівника разом з трудовою книжкою видається працівнику під підпис для пред’явлення на новому місці роботи. Кожна сторінка Картки працівника завіряється печаткою відділу кадрів підприємства. Копія цієї Картки зберігається на підприємстві (за основним місцем роботи) протягом 15 років після звільнення працівника.
ПРАВИЛО 10. За результатами медичного огляду працівникам на руки видають медичні довідки
За результатами медичного огляду працівникам видаються на руки медичні довідки про проходження попереднього (періодичного) медогляду, які реєструються у спеціальному журналі. Медичну довідку видають на підставі Картки працівника.
В окремих випадках медичні довідки може отримати представник роботодавця, але цей факт має бути засвідчений його особистим підписом із письмовим зобов’язанням передати ці довідки кожному працівникові особисто, оскільки працівники мають право і повинні знати про стан свого здоров’я.
ПРАВИЛО 11. Медогляд вважається завершеним у разі оформлення у встановленому порядку Заключного акта за результатами медогляду
Медичний огляд вважається завершеним, коли комісія ЛПЗ склала Заключний акт за результатами періодичного медичного огляду у шести примірниках. Обов’язковою частиною Заключного акта є додатки з поіменними списками тих працівників, у яких виявлено підозру на професійне захворювання, тих, що підлягають дообстеженню, осіб з виявленими вперше загальними захворюваннями та тих, що потребують переведення на іншу роботу, лікування.
Порядком № 246 передбачено, що Заключний акт складається протягом місяця після проведеного медогляду. Представники роботодавця повинні знати про це і вимагати його отримання протягом встановленого строку.
Організаційна робота щодо медоглядів вважається завершеною, коли усі екземпляри Заключного акта підписані головою комісії, фахівцем Держсанепідслужби (лікарем з гігієни праці), головою профспілки (або уповноваженою особою) та роботодавцем (п. 2.17 Порядку № 246). Зазначеним особам, а також профпатологу та представнику робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України передається по одному примірнику Заключного акта.
Слід зазначити, що під час підписання Заключного акта територіальною установою Держсанепідслужби представник роботодавця повинен надати для контролю інформацію про виконання Заключного акта минулого року. Результати контролю заносять до Заключного акта за поточний рік
ПРАВИЛО 12. Рекомендації комісії, викладені у Заключному акті, мають виконуватися на підприємстві та перевірятимуться наступного року
У Заключному акті за результатами періодичного медогляду працівників комісія ЛПЗ, яка проводила медогляд, перелічує комплекс оздоровчих та санітарно-епідеміологічних заходів, які слід виконати на підприємстві. Роботодавцю, спеціалістам з охорони праці разом з представниками профспілкової організації необхідно докласти максимальних зусиль для виконання приписів та рекомендацій медичної комісії, оскільки виконання рекомендацій медичних комісій є запорукою максимального збереження здоров’я і працездатності кожного працівника.
Так, роботодавець наказом по підприємству відсторонює від роботи працівників, які не пройшли без поважних причин у встановлений термін медогляд або потребують дообстеження, не допускає до роботи працівників, яким певна робота протипоказана за станом здоров’я.
Також рекомендації Заключного акта є підставою для направлення окремих працівників на лікування до стаціонару або санітарно-курортне лікування за рахунок роботодавця тощо.
При медичному обстеженні працівника кожен лікар дає висновок про стан здоров’я працівника, що підтверджує особистим підписом та особистою печаткою, бере участь в остаточному обговоренні придатності обстежуваної особи до роботи за обраною професією та у разі необхідності визначає лікувально-оздоровчі заходи
Контроль за організацією проведення медоглядів покладається на заклади Держсанепідслужби, за якістю проведення медоглядів — на органи охорони здоров’я та спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, які мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань.
Профілактика — складова частина медицини. Соціальний профілактичний напрямок у справі охорони і зміцнення здоров’я народу містить у собі медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є найважливішою соціально-економічною і медичною задачею держави. Виділяють індивідуальну і суспільну профілактику. У залежності від стану здоров’я, наявності факторів ризику чи захворювання вираженої патології в людини розглядають 3 види профілактики.
Первинна профілактика-це система мір попередження виникнення і впливи факторів ризику розвитку захворювань (вакцинація, раціональний режим праці і відпочинку, раціональне якісне харчування, фізична активність, оздоровлення навколишнього середовища й ін.). До первинної профілактики відносять соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню й ін. Профілактична діяльність обов’язкова для всіх медичних працівників. Не випадково поліклініки, лікарні, диспансери, родильні будинки називаються лікувально-профілактичними установами.
Вторинна профілактика — це комплекс заходів щодо усунення виражених факторів ризику, що за певних умов (зниження імунного статусу, перенапруга, адаптаційний зрив) можуть привести до виникнення, чи загостренню рецидиву захворювання. Найбільш ефективним методом вторинної профілактики є диспансеризація як комплексний метод раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження, спрямованого лікування, раціонального послідовного оздоровлення.
Ряд фахівців пропонують термін «третинна профілактика» як комплекс заходів щодо реабілітації хворих, що втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість відновлення трудових навичок), психологічну (відновлення поведінкової активності особистості) і медичну (відновлення функцій органів і систем) реабілітацію.
Найважливішою складовою частиною всіх профілактичних заходів є формування в населення медико-соціальної активності й установок на здоровий спосіб життя.
ОСНОВНІ МЕТОДИ І ФОРМИ ПРОПАГАНДИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Ціль пропаганди здорового способу життя — формування гігієнічного поводження населення, що базується на науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття.
Для реалізації цієї мети повинні бути вирішені наступні задачі:
· забезпечення необхідною медико-гігієнічною інформацією про здоровий спосіб життя;
· стимулювання діяльності державних органів і громадських організацій по створенню умов для здорового способу життя населення;
· залучення всіх медичних працівників у санітарно-просвітню роботу і виховну діяльність;
· організація всенародного руху за формування здорового способу життя, об’єднання зусиль з національними рухами такого роду в закордонних країнах.
Підвищення рівня санітарної культури населення, проведення заходів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров’я, повинні ґрунтуватися на наступних принципах:
· науковість (пропаганда тих зведень, тих положень, що є науковим знанням, міцно встановленим і затвердженим у науці);
· правдивість і об’єктивність;
· диференційованість і цілеспрямованість;
· масовість;
· систематичність і послідовність;
· комплексність (тобто пропаганда здорового способу життя повинна вестися не тільки медиками, але і психологами, соціологами і т.п.);
· зв’язок з життям суспільства, профільність.
Найважливішими напрямками виховання санітарно-гігієнічних навичок, пропаганди санітарно-гігієнічних медичних знань, формування здорового способу життя можна вважати наступні:
1. Пропаганда факторів, що сприяють збереженню здоров’я: гігієна праці, раціональне харчування. Гігієна відпочинку, оптимальний руховий режим, фізкультура і спорт, гігієна подружніх відносин, загартовування, особиста гігієна, медико-соціальна активність, психогігієна, гігієна навколишнього середовища.
2. Пропаганда профілактики факторів, що згубно впливають на здоров’я: зловживання спиртними напоями, наркотиками, паління, дотримання деяких етнічних обрядів і звичок, релігійно-культові відправлення.
Формування здорового способу життя, зокрема, здійснення первинної профілактики, вимагає спільних зусиль державних, громадських організацій, медичних установ, самого населення. Саме в такому напрямку повинна діяти державна комплексна програма по зміцненню здоров’я і профілактиці захворювань, розроблена Центром медичної профілактики й інших наукових установ.
Формування здорового способу життя – це основний напрямок первинної профілактики. Для кожного медичного працівника пропаганда здорового способу життя є важливим і необхідним розділом роботи, його професійним обов’язком (Наказ МЗ № 770 від 14.10.88 і інструктивний лист Мінздраву від 29.06.90). З 1.01.89 реорганізована служба санітарної освіти і створена служба формування здорового способу життя, а Будинку санітарної освіти перетворені в Центри здоров’я, потім у Центри медичної профілактики.
Пропаганда медичних знань буває трьох типів: 1) масова, 2) групова, 3) індивідуальна.
Усі лікарі, фельдшери, акушерки, медичні сестри, крім повсякденної індивідуальної санітарно-просвітньої роботи з хворими і відвідувачами лікувально-профілактичних установ повинні приділяти щодня частину робочого часу масовій і груповій пропаганді медичних і гігієнічних знань серед населення.
Загальну організацію і керівництво пропагандою здорового способу життя і гігієнічним вихованням населення здійснює МОЗ України, у якому є відділ профілактики і сектор здорового способу життя.
Науково-медичне керівництво здійснює ЦНИИ пропаганди здорового способу життя. Головною задачею його є розробка наукових і організаційно-методичних основ для подальшого розвитку цієї служби в широку міжсекторальну службу формування здоров’я, а в більш широкому змісті в одну зі служб соціальної чи підтримки захисту, що забезпечує людині серед інших соціальних гарантій його невід’ємне право на здоров’я.
В областях і містах маються Центри медичної профілактики. Структурна організація центрів відповідає їх функціям і включає наступні основні відділи: організаційно-методичний, організаційно-пропагандистський, редакційно-видавничий і консультаційно-оздоровчий.
У Центрі медичної профілактики організовані кабінети: раціонального харчування, фізичної культури, психогігієни і гігієни розумової праці, гігієни побуту, профілактики шкідливих для здоров’я звичок, сімейних відносин, генетики (шлюбу і родини), професійного орієнтування, релаксації (аутотренінгу), а також фітологічний кабінет.
У складі територіальних поліклінік, поліклінічних відділень центральних районних (міських) лікарень, медико-санітарних частин організується відділення (кабінет) медичної профілактики.
Організаційно-методичне керівництво діяльності відділення здійснює Центр медичної профілактики разом з головним лікарем лікувально-профілактичної установи.
Відділення очолює лікар (фельдшер), що має відповідну підготовку в області медичної профілактики (бажано на базі Академії пост дипломного чи утворення на курсах у Центрі медичної профілактики), і володіючий організаторськими здібностями.
Завідувач відділенням безпосередньо підлеглий головному лікарю лікувально-профілактичної установи.
ОСНОВНІ ЗАДАЧІ ВІДДІЛЕННЯ (КАБІНЕТУ) МЕДИЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ
1.Забезпечення взаємодії лікувально-профілактичної установи з територіальним Центром, медичної профілактики.
2.Організаційно-методичне забезпечення діяльності медичних працівників лікувально-профілактичної установи по виявленню факторів ризику, корекції способу життя, пропаганді медичних і гігієнічних знань і здорового способу життя.
3. Здійснення інформаційного забезпечення фахівців і різних груп населення з питань охорони здоров’я, у тому числі і через засоби масової інформації.
4. Вивчення й оцінка знань питань профілактики і здорового способу життя в прикріпленого населення відповідно до характеру й особливостей роботи різних відділень і кабінетів лікувально-профілактичної установи.
5. Упровадження наукове обґрунтованих заходів щодо первинної і вторинної профілактики захворювань, медичних проблем формування здоров’я, гігієнічному навчанню і вихованню населення з урахуванням показників захворюваності прикріпленого контингенту.
6. Координація і забезпечення консультативно-оздоровчої діяльності з питань збереження і зміцнення здоров’я прикріпленого населення.
7. Організація, контроль і аналіз діяльності медичних працівників лікувально-профілактичної установи з питань збереження і зміцнення здоров’я, зниження передчасної смертності і виходу на інвалідність, по виявленню факторів ризику, корекції способу життя, пропаганді медичних і гігієнічних знань.
Відповідно до основних задач відділення (кабінет) медичної профілактики здійснює взаємодія з Центром медичної профілактики з питань:
· підготовки співробітників ЛПУ по розділі здорового способу життя і гігієнічного навчання і виховання, а також удосконалення знань і впровадження нових методів профілактики захворювань;
· придбання і поширення інструктивно-методичних документів по збереженню і зміцненню здоров’я, наочних приладдя санітарно-просвітнього характеру (включаючи відеофільми) серед працівників і населення (організованого і неорганізованого);
· організації і проведення акцій профілактичної спрямованості серед прикріпленого населення;
· створення банку санпросвіт. літератури, лекцій, бесід, статей медичного профілю з періодичної преси і т.д. для використання в роботі;
· упровадження нових методів профілактичної спрямованості в діяльність ЛПУ при роботі з населенням;
· організація лекторіїв, шкіл, семінарів для різних груп населення з питань охорони здоров’я;
· резензування текстів лекцій, бесід, вікторин і ін. матеріалів, підготовлених медичними працівниками ЛПУ. Проводить роботу зі співробітниками ЛПУ:
· узагальнює індивідуальні плани роботи з питань, що входять у задачі відділення (кабінету) медичної профілактики;
· робить організаційно-методичну і консультативну допомогу при підготовці радіопередач, лекцій, бесід і т.д.;
· контролює й аналізує діяльність медичних працівників з населенням по розділі гігієнічного навчання, виховання, збереження і зміцнення здоров’я;
· приймає звіти про пророблену роботу, складає зведений статистичний звіт по ЛПУ, результати доводить до відома головного лікаря;
· здає річний звіт у Центр медичної профілактики у встановлений термін.
Проводить роботу з пацієнтами лікувально-профілактичної установи:
· інструментальні дослідження (антропометрія, вимір артеріального тиску, зважування й ін.);
· збір анамнестичних даних для виявлення факторів ризику, а також тестування;
· видачу рекомендацій з корекції здорового способу життя;
· організує облік профілактичних оглядів, а також здійснює облік і контроль за проведенням профілактичних щеплень;
· роз’ясняє доцільність проведення прищеплювальної кампанії;
· організує лекторії, школи, семінари для різних груп населення з питань охорони, збереження і зміцнення здоров’я, забезпечує їхнє проведення як в організаційно-методичному плані, так і санітарно-просвітньою літературою.
Визначення результатів медичного огляду
Під час вирішення питання про придатність до роботи конкретного працівника при попередньому (під час приймання на роботу) медичному огляді Комісія керується медичними протипоказаннями, визначеними в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу. При цьому кожен випадок розглядається індивідуально, виходячи з особливостей функціонального стану організму (характеру, ступеня проявлення патологічного процесу, наявності хронічних захворювань), умов праці та результатів додаткових методів обстеження.
Періодичні профілактичні медичні огляди.
Завданням періодичних медичних оглядів є систематичний контроль за станом здоров’я працюючих та своєчасне виявлення в них соматичних захворювань, що перешкоджають продовженню праці, а також виявлення початкових відхилень, обумовлених впливом факторів виробничого оточення, і призначення терапевтичних заходів захворівшим, а також опрацювання заходів, що скеровані на покращання умов роботи працюючих.
У місті Кіровограді за рік результати періодичних оглядів виглядають так:
Слід зауважити, що в минулому році гострих професійних захворювань не виявлено, що свідчить про досить належний контроль за умовами праці та попередження контакту з шкідливими факторами.
Стан проведення повноти та якості медичних оглядів у амбулаторно-поліклінічних закладах задовільний. Якість оглядів регулярно перевіряється міським профпатологом та лікарями відділення гігієни праці міської санітарно-епідеміологічної станції.
Але при проведенні даних видів оглядів лікарі стикаються з деякими проблемами, наприклад недостовірні дані, надані роботодавцями, у вигляді списку працівників підприємств. Тому за уточненими списками санітарно-епідеміологічною станцією у місті Кіровограді зареєстровано всього 9679 осіб, які працюють в небезпечних умовах або зі шкідливими факторами, скільки ж реально працівників відчувають на собі негативний вплив виробничих факторів невідомо.
Хворі на професійні захворювання повинні бути переведені на інші роботи, що не пов’язані з певним шкідливим фактором, без зменшення заробітної платні. Слід звернути увагу, що у місті Кіровограді з 8 осіб, у яких визначено професійні захворювання 6 працюють у ГРЕ-37 (підприємство яке розташовано у селищі Гірничому і медичне спостереження якого забезпечує СМСЧ-19, яка не була підпорядкована у 2006 році міському управлінню охорони здоров’я; санітарний нагляд проводить відділення гігієни праці селища Смоліно) та 1 особа, яка працює вчителем у ЗОШ №15. Щорічний аналіз захворюваності на професійні захворювання показує, що саме в цих підприємствах виявляються дані хворі. Тому адміністрації даних установ необхідно звернути уваги на умови праці своїх підлеглих та виконання всіх рекомендацій лікарів, наданих в заключних актах під час проведення профілактичних оглядів.
Враховуючи факт, що майже 10 відсотків працівників мають пройти амбулаторне лікування, а 5% – стаціонарне для покращання власного стану здоров’я, ми вимушені знову звертатися до керівників установ про обов’язкове виконання рекомендацій медичних комісій, оскільки при щорічних оглядах виявляються не поодинокі випадки ігнорування порад лікарів, що приводить до занедбання стану здоров’я, в т. ч. посиленню ризику розвитку професійної патології.
У випадках зниження або втрати працездатності хворих направляють до МСЕК для встановлення групи інвалідності за професійним або загальним захворюванням, а призначене профілактичне лікування досить часто попереджає інвалідність.
Треба відмітити незадовільне оздоровлення працюючих в санаторно-курортних умовах. Не дивлячись на складний соціально-економічний час, керівники підприємств повинні обов’язково винаходити можливість якнайбільше забезпечити власних працівників санаторним лікування, в першу чергу тих, кому це призначено при медичному огляді, для збереження здоров’я кадрового потенціалу колег для подальшого ефективного вирішення поставлених цілей виробництва.
Великі труднощі виникають при виконання рекомендацій раціонального працевлаштування, яке попередить виникнення або прогресування захворювань у робітників, внаслідок чого іноді дуже кваліфіковані кадри залишають виробництво, оскільки не мають можливості перейти на інший вид робіт.
Необхідно звернути увагу на фінансове забезпечення питань охорони праці та створення необхідних умов праці для робітників, т. я. частіше всього саме матеріальне незабезпечення перешкоджає створенню нормальних умов роботи, наприклад забезпеченням спеціальним харчуванням в передбачених законодавством випадках.
Звертаючись до керівників підприємств, неможливо не підкреслити той факт, що джерелом більшості професійних шкідливих факторів, що впливають на стан здоров’я та непрацездатність людини є неякісність виробничих процесів, технологій, нераціональна конструкція обладнання; професійні шкідливі фактори можуть бути зв’язані з нераціональною організацією праці, його напруженістю та тривалістю. Обов’язковим моментом вирішення цих завдань є посилення відповідальності роботодавців за підвищення дієвості та ефективності управління охороною праці; посилення мотивації до безпечної праці, стимулювання за зменшення ризику профзахворюваності на виробництві; посилення уваги до безпеки працівників тощо.
Також шкідливими факторами можуть бути біологічні фактори, що є найбільш актуальним для медичних працівників. Щодо останньої групи робітників відомо, що за останні 10 років виявлено 20 випадків туберкульозу легень, що зареєстровано як професійні захворювання працівників протитуберкульозних закладів. Даній проблемі необхідно приділити особливу увагу, т. я. соціальний рівень життя медичних працівників наскільки низький, що, навіть за умов відносно високого контролю за рівнем захищеності, в умовах росту туберкульозу зростає захворюваність і медичних працівників під час виконання своїх професійних обов’язків. Крім того, іноді важко довести факт зараження даною хворобою медичним працівникам загальнолікувальної мережі під час постійного зіткнення з первинними хворими на туберкульоз, в яких даний діагноз ще не веріфіковано. Користуючись нагодою, звертаємося до представників професійних спілок медичної спільноти про широке висвітлення даної проблеми та привернення уваги суспільства, органів державної влади до вирішення питань охорони праці медичних працівників та надасть всебічної підтримки потерпілим на виробництві працівникам.
Диспансеризація хворих на професійні захворювання.
Професійні шкідливості певної сили та тривалості можуть привести до розвитку хронічних професійних хвороб та професійних інтоксикацій. Тривала дія не різко виражених професійних шкідливостей може привести до зниження опору організму та обумовлює більш важкий перебіг непрофесійних хвороб, ускладнює їх лікування та обумовлює більшу частоту ускладнень при них. Завдання попередження ускладнень хворих на професійну патологію як раз покладено на диспансеризацію цієї категорії.
Станом на початок 2007 року у поліклініках м. Кіровограда на «Д»-обліку знаходиться 71 хворий з хронічними професійними захворюваннями.
Якість диспансеризації робітників шкідливих та небезпечних професій задовільна, але зруйнування цехової служби негативно вплинуло на спостереження за станом здоров’я працюючих.
Продовжують мати місце випадки, коли при звільненні з роботи, або при переході на іншу роботу хворі з професійною патологією для подальшого диспансерного нагляду до інших лікувально-профілактичних закладів не передаються.
На жаль більшість підприємств не переймається відповідним медичним спостереженням власних співробітників, що особливо стосується дрібних приватних підприємств.
Медичні огляди працівників проводять згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій ( далі — Порядок проведення медичних оглядів), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 року № 246. Цей документ був розроблений відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII та на підставі Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1542, і набув чинності 3 серпня 2007 року.
Попереднє Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, яке було затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 року № 45, тепер втратило чинність на підставі згаданого вище наказу. Із 3 серпня 2007 року на території України також не застосовуються додатки 1 і 2 до наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР «Про вдосконалення системи медичних оглядів працівників та водіїв індивідуальних транспортних засобів» від 29 вересня 1989 року № 555.
Порядок проведення медичних оглядів визначає процедуру проведення попереднього (під час приймання на роботу) та періодичних (впродовж трудової діяльності) медичних оглядів працівників, які зайняті на важких роботах, роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, або таких, де є потреба в професійному доборі, щорічному обов’язковому медичному огляді працівників віком до 21 року.
Визначення результатів медичного огляду
Під час вирішення питання про придатність до роботи конкретного працівника при попередньому (під час приймання на роботу) медичному огляді Комісія керується медичними протипоказаннями, визначеними в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу. При цьому кожен випадок розглядається індивідуально, виходячи з особливостей функціонального стану організму (характеру, ступеня проявлення патологічного процесу, наявності хронічних захворювань), умов праці та результатів додаткових методів обстеження.
Результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок Комісії про стан здоров’я заносяться до Картки працівника, який підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду ( далі — Картка працівника) і передаються до єдиної комп’ютерної бази даних району, міста, області, держави (за її наявності).
Роль медичної активності у профілактиці «хвороб цивілізації»
До ХХ ст. головною причиною передчасної смерті людини були інфекційні захворювання. Епідемії чуми, сибірки, холери забирали сотні тисяч, а іноді й мільйони життів щороку. Але вже з другої половини минулого століття ситуація докорінно змінилась. Наразі йдеться про епідемії неінфекційних захворювань: онкологічних, цукрового діабету та, насамперед, серцево-судинної патології. У 1999 р. саме на неінфекційні захворювання припало 43% загальної кількості хвороб та близько 60% випадків смерті, з яких майже половина була пов’язана з серцево-судинними захворюваннями (дані представлено на 55-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я). Згідно з прогнозами в 2020 р. неінфекційні хвороби становитимуть 60% від усієї патології і 73% летальних випадків.
На сьогодні вже відомі й визнані усім світом фактори ризику, що призводять до зростання розповсюдженості хвороб цивілізації: ішемічної хвороби серця (ІХС), гіпертензії, інсультів, ожиріння, раку, діабету тощо. Це передусім неправильне харчування і недостатня фізична активність – як наслідок безпрецедентних соціально-економічних змін у більшості країн світу. Якщо не взяти під контроль режим харчування і фізичну активність людей, то вони все більше зазнаватимуть впливу таких факторів, як урбанізація, зміни в засобах транспортування, умови праці, глобалізація системи продовольчого постачання.
СНІД
Однією з найбільш важливих і гострих проблем нинішнього людстває Хвороби Цивілізації (рак, СНІД, сифіліс, наркоманія та алкоголізм та ін.). З багатьма з них лікарі довго і наполегливо боролися, але, на жаль, до сих пір не знайшли протиотрут.
Однією з таких хвороб є СНІД: синдром набутого імунодефіциту. Його називають чумою нашого століття. Викликається він вірусом імунодефіциту людини-ВІЛ, що вражає захисну систему організму.
Епідемія СНІДу триває вже близько 30 років: вважається, що перші масові випадки зараження ВІЛ-інфекцією відбулися у кінці 1970-их років. Хотя з тих пір ВІЛ був вивчений краще, ніж будь-який вірус у світі, мільйони людей продовжують вмирати від СНІДу, і мільйонам людей ставиться діагноз ВІЛ-інфекція. СНІД відноситься до числа п’яти головних хвороб-убивць, відносять найбільше число життів на нашій планеті. Епідемія продовжує зростати, охоплюючи все нові регіони. Соціологічні дослідження показали, що від вірусу загинуло понад 20 мільйонів чоловік (за 20 років дослідження), 40 млн. живуть з цим страшним діагнозом.
За останні роки змінилися не тільки знання про ВІЛ і СНІД, а й ставлення суспільства до цієї проблеми. Від неуцтва і сліпого страху перед цією хворобою людство прийшло до часткової перемоги науки над вірусом, а здорового глузду – над істерією і спідофобією.
СНІД — декодифікується як Синдром Набутого Імуно-Дефіциту. Людина набуває цей синдром через свої вчинки та поведінку (хвороба не є генетичною складовою, але вона може передаватися від матері до дитини у зародковому стані, під час пологів та годування материнським молоком). Хвороба вражає імунну систему, яка є своєрідним бар’єром-охоронцем від інфекцій та хвороб. СНІД підриває систему охорони, тому організм не спроможний захистити себе від численних хвороб, а також від так званих умовно-патогенних (можливих) хвороб — ослаблена імунна система робить виникнення цих хвороб можливим. Синдром — це зібрання хвороб та інфекцій. Саме від них хворі на СНІД і вмирають.
СНІД спричиняється вірусом ВІЛ (Вірус Імуннодефіциту Людини). Вірус ВІЛ, як і інші віруси, атакує клітину і продовжує там існувати, інакше кажучи, клітина стає своєрідною фабрикою репродукції вірусу. ВІЛ — ретровірус, генетична основа якого РНК (рибонуклеїнова кислота). Через фермент (зворотну транскрипцію) РНК перетворюється на ДНК у клітині людини (дезоксирибонуклеїнову кислоту).
Клітини, які атакують ВІЛ, відомі як клітини Т4 або «хелпери». Це білі кров’яні тільця, що створюють передову лінію охорони проти вірусів, які роблять здорову клітину хворою. Вірус з’єднується з білковою частиною клітини СD4. Ввважається, що СD4 з’єднується із субстанцією під назвою gР120, яка покриває ВІЛ. Клітини під назвою макрофаги теж притягують вірус. Макрофаги — це фагоцити у крові.
Імунна система має також клітини Т8 — білі кров’яні тільця, що відключають імунну систему після того, як вона перешкодила інфекції потрапити до організму. Здорова людина має удвічі більше клітин Т4, ніж Т8. Для хворих на СНІД це співвідношення обернене, тобто клітин Т4 у хворих недостатньо, щоб захистити себе від інфекції, а клітин Т8, що наказують імунній системі припинити захист, — більше, ніж треба. Саме тому до хворих на СНІД легко чіпляються різні інфекції та хвороби.
Вірус передається контактуванням з інфікованою людиною через кров; через спеціальну рідину, яка виділяється статевими органами інфікованої людини (сперму та піхвову рідину); через плаценту до плоду; через кров матері під час пологів; через материнське молоко.
Найбільш ризикованими є анальні статеві контакти, бо дуже легко пошкодити тканину чи оболонку анусу під час статевих зносин. Макрофаги дуже активні у цій зоні людського тіла. Припускають, що вірус входить до макрофагу.
Для розуміння терміна «сексуальний контакт» треба пам’ятати, що двоє людей, які вступають у статеві стосунки один з одним, насправді вступають в контакт з усіма партнерами, яких він (вона) мали впродовж останніх 10-12 років. Чому? Наявність вірусу дається взнаки не відразу, в людині він живе 10 чи 12 років. Тому партнери, вступаючи в статеві зносини, можуть і не знати, що всі вони давно вже заражені.
Усякий контакт з кров’ю інфікованої вірусом людини небезпечний. Інфікування може трапитись в результаті спільного користування голками будь-якого розміру і призначення, через усілякі інші предмети, через менструальну кров, через кров з рани чи внаслідок різних травм. Вірус може проникнути під час переливання крові (це небезпечно для хворого, а для донора — ні). Взагалі треба уникати контактів через кров: гепатит Б також передається кров’ю, ним можна заразитися легше, ніж ВІЛ, але й гепатит може призвести до серйозних наслідків, навіть смерті.
Треба пам’ятати, що людина стає носієм ВІЛу внаслідок своєї поведінки, а не через те, ким вона є особисто. Бо кожен, хто вдається до небезпечного способу сексуальних стосунків, ризикує заразитися вірусом СНІДу. Людина може бути жіночої чи чоловічої статі, молодого чи похилого віку, гетеросексуальною чи гомосексуальною, заможною чи бідною.
