ПОНЯТТЯ ЗДОРОВ’Я, ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОЦІНКА ЗДОРОВ’Я.
Загальновiдомо, що стан здоров’я на 50% залежить вiд способу життя, на 20% – вiд оточуючого середовища, на 20% – вiд генотипа i лише на 10% – вiд рiвня розвитку медичного обслуговування. Викладання валеологiї (науки про здоров’я людини) в навчальних закладах обумовлене необхiднiстю докорiно змiнити споживацький пiдхiд людей до свого здоров’я i переорiєнтувати їх на здоровий спосiб життя.
Бути здоровим… Молодь про здоров’я не думає. Як правило молодiсть i здоров’я супроводжують одне одного. Але чим старшою стає людина, тим бiльше починає розумiти, яке це благо – здоров’я i тим бiльше починає цiнити його.
Як зберегти здоров’я? Як втримати прекрасне вiдчуття молодостi, сили, радостi життя? I чи взагалi це можна зробити?
З древнiх часiв люди задумувались над такими питаннями i пропонували рiзнi рецепти продовження молодостi i оздоровлення органiзму. З часом цi рецепти змiнювалися, але всi без видимого успiху. Вся справа в тому, що зусилля людської думки були направленi в основному на лiкування вже iснуючих хвороб. Природнi механiзми збереження здоров’я, умови, якi попереджують виникнення хвороби, вивчали мало. Майже не дослiджувався стан “передхвороби”, коли людина ще не вiдчуває себе хворою i їй здається, що вона здорова, але органiзм її став гiрше справлятися iз звичними впливами рiзних шкiдливих факторiв.
У багатьох “практично здорових” людей є порушення процесiв життєдiяльностi, якi ними не вiдчуваються, але поступово переходять в те чи iнше захворювання. Важко переоцiнити значення своєчасного виявлення стану “передхвороби”, а головне – значення профiлактичних заходiв завдяки яким можна зберегти здоров’я i попередити розвиток багатьох захворювань, якi характернi для кiнця ХХ столiття – рак, серцево-судиннi захворювання, хвороби опорно-рухового апарату, нервово-психiчнi розлади. Але здоров’я нiколи не дається дарма. За нього потрiбно починати боротися якомога ранiше.
Найбiльш високий рiвень здоров’я, найбiльша стiйкiсть органiзму, найменша захворюванiсть, а значить i смертнiсть спостерiгаються у дiтей 10-12-рiчного вiку. Вiдомий англiйський геронтолог А.Комфорт говорив з цього приводу, що якби опiрнiсть рiзним видам стресу, пошкодженням i хворобам властива органiзму людини в 10-рiчному вiцi, зберiгалася на протязi всього життя, то половина людей, якi нинi живуть могли б надiятися прожити 700 рокiв.
В бiльш зрiлому вiцi здоров’я треба заслужити. Добре вiдомий вислiв I.П.Павлова про те, що людина могла б жити до 100 рокiв, якби вона сама своєю нестриманiстю, своєю неохайнiстю, своїм нехлюйським поводженням iз власним органiзмом не зводила б цей нормальний строк до набагато меншої цифри. Потрiбнi конкретнi знання, велике бажання i сила волi, щоб залишатися здоровим довгi роки.
Немає бiльш протилежних понять у органiзмi людини нiж здоров’я i хвороба. I тому i iншому стану вiдповiдають об’єктивнi показники, якi можна вимiряти.
Але це тiльки на перший погляд здається нiби людина завжди знаходиться в тому або iншому полярному станi. Здоров’я i хвороба бiльше нагадують не рiзнi полюси, а протилежнi кiнцi спектру. Причому переходiв вiд здоров’я до хвороби незрiвняно бiльше, нiж кольорiв, якi розмiщенi в промiжку мiж червоним i фiолетовим.
Здоров’я, хоча i представляє собою стан, протилежний хворобi – повiдомляє Велика медична енциклопедiя – не має чiтких меж. Здоров’я не виключає наявностi в органiзмi зародкiв хвороби.
Одне з визначень здоров’я таке: здоров’я – це стан органiзму, коли вiн може пiдтримувати сталiсть внутрiшнього середовища. Згiдно до Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я: здоров’я – це стан фiзичної i психiчної рiвноваги органiзму iз зовнiшнiм середовищем.
До речi згадка про психiчний стан людей дуже важлива. Тому що фiзичне здоров’я буде справдi здоров’ям, коли буде супроводжуватися радiстю життя, оптимiстичним настроєм, творчою активнiстю. В здоровому тiлi – здоровий дух. Хоча це неправильний переклад з латинi. Правильно буде: здоровий дух творить здорове тiло.
Зовсiм iнша справа хвороба. Кожен з нас по собi знає не лише її фiзично неприємнi прояви. Хвороба, навiть коротка i несерйозна, вiдразу змiнює наше життя. Людина замикається в собi, настрiй пригнiчений i подавлений. Хвороба порушує цiлiсний характер особистостi. Це й не дивно – людина прикута до хвороби, вона обмежена в просторi i часi: зв’язана з мiсцем перебування – домом або лiкарнею, з годинами прийому лiкiв або ж призначених процедур.
На недостатнiсть свободи життєвих проявiв хворого звертав увагу ще К.Маркс вважаючи, що хвороба – обмежене в своїй свободi життя. Тому-то i велике значення здоров’я в системi людських цiнностей. Його потрiбно берегти, рацiонально використовувати, вiдкривати в ньому резерви, вмiло включати їх в роботу. Вiдношення до свого здоров’я має бути не споглядальним, пасивним, а цiлеспрямованим, активним.
Але як часто буває навпаки! Про здоров’я згадують тодi, коли воно вже не здоров’я.
Якщо людина здорова, у неї виробляється парадоксальне вiдношення до себе: буцiм то вона живе “сама по собi”, без зв’язку iз своїм органiзмом, оскiльки не вiдчуває його. Ми згадуємо про те, що в нас працює величезний комплекс надзвичайно складних систем i органiв, завдяки якому ми живi i здоровi, тiльки тодi, коли якась ланка в цьому комплексi починає здавати. Наприклад, серце вiдчуваємо, коли воно болить.
Це один iз видiв некритичного вiдношення до здоров’я. Є й iнший. Вiн в гiпертрофованiй, перебiльшенiй увазi до свого здоров’я, яке в таких людей перетворюється в релiгiю. Ця фетишизацiя не може викликати позитивного вiдношення. Не можна згодитися iз тими, хто здатен, як іронічно пiдмiтив поет, життя вiддати за своє здоров’я.
Здоров’я заради здоров’я нiкому не потрiбне, воно безцiльне. У свiтовiй лiтературi є гарний приклад безцiльного iснування людини, яка поклала життя на олтар здоров’я. Це феноменальний Тiмотi Форсайт iз “Саги про Форсайтiв” Джона Голсуорсi. Протяги i дощ, спека i туман, погана вiстка або передчуття неприємностей вкладами Тiмотi у постiль. Вмирали родичi, народжувалися новi члени клану Форсайтiв – вiн старався не хвилюватися: боявся захворiти. Поступово, щоб зберегти здоров’я чутливого Тiмотi, йому просто перестали що-небудь розказувати. Вiн був, напевно, єдиною людиною в Англiї, яка не знала, що почалася Друга свiтова вiйна, а потiм закiнчилась. В Англiї на тронi Вiкторiю, замiнив Едуард, а його – Георг, змiнювались уряди, змiнювалися економiчнi програми i полiтичнi лозунги, змiнювалися люди, зачiски, звички, а Тiмотi нiчого не знав, вiн був зайнятий майже до 100 рокiв одним – вiн берiг здоров’я.
Згiдно iз сучасними поглядами, нормальний стан здоров’я це не тiльки його стан на сьогоднi, але й тi його прихованi резерви, якi можуть згодитися на завтра.
Де їх взяти, цi резерви? Як збiльшити кiлькiсть здоров’я? Виявляється, природа заклала їх в кожному з нас iз солiдним запасом, не поскупилася. Але заклала так, що резерви є поки ними користуються. Без тренування вони пригасають. I найкращий спосiб тренування, – знову ж таки продиктований природою, яка створила органiзм єдиним цiлим. Головне не “накачка сили” в погано працюючу ланку системи, а пiдвищення адаптацiйних можливостей органiзму в цiлому. Здоров’я вимагає не “вузької спецiалiзацiї” на силу i витривалiсть того чи iншого органу, а широкого дiапазону i високого рiвня пристосованостi до середовища в який попадає органiзм. Прикладом можуть бути всiм вiдомi, простi процедури загартовування, гiмнастика, бiг.
“Кожний молодий органiзм в нормальних умовах має в собi величезний запас сил i задаткiв. Звичайно лише частина цих сил i задаткiв дiйсно реалiзується i утилiзується в подальшому життi людини i, в бiльшостi випадкiв, – лише незначна частина – писав академiк Н.Є.Введенський. – Суттєве питання в тому, як використати якомога повнiше той багатий запас сил, який закладений в наш органiзм”.
Однозначну вiдповiдь дають i медики, i фiлософи, i просто здоровий глузд: потрiбно формувати здоровий спосiб життя. Чи все ми робимо для того, щоб сформувати розумний спосiб життя? На жаль, далеко i далеко на все. У людини багато спокус. I головна – це потяг до приємного. Приємно для багатьох те, що не вимагає напруження i зусиль. Але приємне для людини часто буває неприємним для його ж власного органiзму. За прикладами ходити не будемо їх у кожного в надлишку. Основа ж здорового способу життя – у виборi корисного, в закрiпленнi звички корисне зробити приємним, в умiннi вiдмовитися вiд того, що хочеш, в iм’я того, що потрiбно.
В тому-то i вся труднiсть: здоровий спосiб життя обстоює обмеження, наватаження, вiн за обов’язковiсть цiлеспрямованої дiяльностi. Здоровий спосiб життя завжди вимагає вiд людини роботи, застерiгаючи, що вимушена бездіяльнiсть – i органiзму, i людини – завжди несе iз собою погiршення здоров’я. Згадаємо добре вiдомого всiм Обломова, якому Гончаров, майбуть не тiльки за творчими мотивами, вiдвiв короткий строк життя.
За своєю клiтинною, органною структурою i бiологiчними функцiями людина вiдрiзняється вiд вищих тварин не бiльше нiж вiдрiзняються один вiд одного рiзнi види мавп або котiв. Але соцiальне життя так сильно вплинуло на людину, що її фiзичну природу приходиться розглядати окремо.
Суспiльство i технiка радикальним чином змiнили середовище проживання людини, що має великий вплив на її бiологiю. Ось, що з цього приводу пише видатний кардіохiрург Микола Амосов. Людина отримала вiд тварин-предкiв не лише тiло, але й значну частину психологiчних якостей. Зовнiшнє середовище для тварин дуже жорстоке, тому їх психiка розрахована на максимальне використання можливих “поблажок” для вигоди бiологiчного виду, для пiдвищення шансiв вижити. Зокрема в тваринному свiтi владарює необхiднiсть напружуватися для врятування вiд ворогiв i для добування їжi, для життя в холодi i голодi. Психiка запрограмована так, що тварина використовує кожну можливiсть отримати задоволення: вiдпочити, погрiтися, досита поїсти. Але цi її прагнення, як правило, не загрожують детренованiстю – можливостi розслаблення i ситостi дуже обмеженi.
Задоволення вiд комфорту закладене i в наших генах. Як i в тварин потяг до нього – бiологiчна потреба. Бiда сучасної цивiлiзованої людини в тому, що розвинута технологiя i соцiальний прогрес можуть забезпечити комфорт без великої затрати працi. Адже тiльки 100 рокiв тому 96% роботи людина виконувала фiзично.
Комфорт тренує почуття задоволення, весь час збiльшуючи претензiї на вiдпочинок i розваги, на смачну надлишкову їжу, на захист вiд холоду i небезпек. Цiй бiологiчнiй потребi повиннi протистояти переконання в необхiдностi напружень i обмежень для збереження здоров’я. Сильнi переконання такого плану доступнi далеко не всiм, оскiльки не всi здатнi на тривалi вольовi напруження.
Новими умовами життя, якi подарувала людинi сучасна цивiлiзацiя, є такi:
1) для бiльшостi людей немає необхiдностi застосовувати хоча б якiсь значнi фiзичнi навантаження;
2) є велика кiлькiсть смачних страв (причому смачно ще не значить бiологiчно цiнно);
3) термiчна обробка позбавляє їжу вiтамiнiв i iнших активних речовин, а сiль вживається в надмірних кількостях;
4) набiр наших харчiв досить одноманiтний;
5) житло i одяг iзолювали людину вiд природних факторiв;
6) зростає забруднення зовнiшнього середовища;
7) скупчення людей у великих мiстах сприяє швидкому поширенню iнфекцiй;
8) з’явилось багато професiй, якi вимагають значного напруження психiки в умовах фiзичного спокою;
9) однобоке вiдношення до свого здоров’я. яке виховується з дитинства.
Наслiдком таких умов є загальна детренованiсть м’язiв, сухожиль, серцево-судинної i дихальної систем, деяких нервово-ендокринних регуляторiв, якi вiдповiдають за адаптацiю до сильних подразникiв (стресiв).
Поряд з детренованiстю бiльшостi робочих функцiй, очевидно, можливе перетренування деяких “регуляторiв”, якi знаходяться пiд постiйним активним впливом емоцiй при нестачi зворотнiх впливів з боку працюючих м’язiв. Зокрема, пiдвищена активнiсть судинно-рухового i дихального центрiв веде до спазмiв i гiпертонiї. Все це можна визначити як погiршення здоров’я.
Такі наслiдки неправильної поведiнки в умовах науково-технiчного прогресу можна зобразити у виглядi спрощеної схеми (див.мал.1).
Отже, психiка, яка визначає поведiнку, i зовнiшнє середовище, яке також впливає на психiку це два основних джерела наших захворювань.
Неконтрольованими залишилися лише зараження мiкроорганiзмами. На перший погляд здається, що їх не можна попередити рацiональним харчуванням. Це вiрно лише частково. Зовсiм врятуватися вiд мiкроорганiзмiв неможливо, але при хорошому iмунному захистi i високих резервах внутрiшнiх органiв смертельнi ускладнення трапляються рiдко.
Отже, людина головним чином сама винна в своїх хворобах або у всякому випадку в їх важкому протiканнi i виникненнi ускладень. Виключення складає лише старiсть. Уникнути її неможливо, але вiдстрочити в наших силах. Яким чином? Звичайно, це здоровий спосiб життя, який включає такi складовi:
1) фiзична культура – крiм тренування м’язiв, серцево-судинної системи i iн., покращує кропостачання внутрiшнiх органiв i сприяє видаленню шлакiв;
2) рацiональне харчування – обмеження калорiйностi їжi приводить до її бiльш повного використання, меншого утворення шлакiв, нормалiзацiї обмiну речовин;
3) загартовування – емпiрично встановлено, що зменшує кiлькiсть простудних захворювань i тренуює нервово-ендокриннi механiзми, якi рятують вiд стресiв;
4) вчитися володiти своїми емоцiями.
На жаль, при втiленнi цих принципiв у життя необхiдно подолати двi серйознi перешкоди: психологiчну iнертнiсть людей i неграмотнiсть лiкарiв у функцiональних методах лікування. Лiкарiв переконати ще можна, хоча й важко, особливо коли їх власна поведiнка чужа режиму навантажень i обмежень. Пасивнiсть людей набагато серйознiша: у бiльшостi з них ослаблена воля i вони не можуть тривалий час витримувати режим навiть при загрозi смертi. Для таких шлях тренувань закритий. Але важливо використати його хоч би для психологiчно сильних людей, якi не повиннi гинути iз-за обмеженостi лiкувальної медицини.
Управлiння собою можливе лише при високому рiвнi свiдомостi, коли дiє механiзм стеження за думками i почуттями, що дозволяє нiби дивитися на себе з боку.
Цiль управлiння собою – досягнення високого рiвня душевного комфорту або максимуму задоволення якщо перевести на звичайну мову.
Реалiзацiя цього можлива при дотриманнi певних правил. Ось вони:
Не ставити перед собою цiлей, яких не можна досягнути. Слiд критично вiдноситися до своїх бажань i не вимагати вiд оточуючих занадто багато. Тодi те, що отримуєте виявиться достатнiм, щоб врятувати себе вiд неприємних почуттiв. Правда, така тактика має свої мiнуси: вона зменшує стимули для дiяльностi i робить людину пасивною хоча i задоволеною. Тому потрiбно вибирати оптимум. У всякому разi самообмеження залишиться останнiм засобом врятуватися вiд непотрiбних страждань, якi пов’язанi iз недiйсненними мрiями, бажаннями, жаднiстю чи заздрiстю, коли їх вже неможливо задовiльнити. Мудрi люди давно говорили: хочеш бути щасливим, перш за все – не заздри. Бiльшiсть завищених потреб пов’язанi саме iз заздрiстю: хочуть не тому, що дуже потрiбно, а тому що є в iнших.
На друге мiсце (а можливо, i на перше?) потрiбно поставити свiдомий альтруїзм, як протилежнiсть несвiдомому егоїзму. Бiологiчна природа людини подвiйна: егоїстичний iнстинкт самозбереження знаходиться у протирiччi з iнстинктом стадним, який передбачає спiвпереживання, спiвучасть i колективнi дiї (властолюбство, мiж iншим, також).
Колись це проявлялось в рамках сiм’ї i роду, “свої” рiзко вiдрiзнялись вiд “чужих”: своїм потрiбно допомагати, з чужими можна не рахуватися i використовувати у власних iнтересах. З розвитком суспiльства коло “своїх” розширюється. Сучасна людина так пов’язана з iншими людьми, що вiдносини з ними стають найважливiшим джерелом приємного i неприємного. В бiльш раннi часи таким джерелом була лише природа. Можливi двi установки у вiдносинах – егоїзм i альтруїзм. Вiдома похмура формула “Людина людинi – вовк”. Вона передбачала ворожiсть i приємнi емоцiї лише в разi перемоги, яка дiставалась небагатьом сильним. Релiгiя намагалась змiнити формулу, пропагуючи добро i любов до ближнього, однак реалiзувати це до сих пiр не вдалося.
Крiм економiчних вiдносин iснує багато iнших i нерiвнiсть зберiгається, а значить зберiгається боротьба за лiдерство. Лiдерство закладено в генах i пом’якшити його можна лише серйозним вихованням. Тим бiльше важливо, щоб кожен розумiв, що просто вигiдно вiдноситися до iнших добре. Ранiше погане вiдношення до людей iз клану ворогiв не сприймалося як неприємне. Зараз немає чiткого подiлу на своїх i чужих, гранi стерлися, вiдосини стали бiльш вiдкритими i ворожiсть стала ранити значно бiльше.
До людей потрiбно вiдноситися добре, це єдина можливiсть не знижувати свiй рiвень душевного комфорту за рахунок неприязнi оточуюючих.
Людина повинна знати свою егоїстичну природу i здатнiсть перебiльшувати свої хорошi риси i чужi поганi. Це особливо важливо при сварках, коли кожна iз сторiн роздуває конфлiкт, описуючи агресивнiсть iншої сторони.
Третє правило – напружуватися! Не жалiти себе для досягнення цiлi.
Принцип економiї енергiї, закладений в живих iстотах, корисний в дикiй природi, коли не загрожує детренованiсть.
Тепер все змiнилося. Механiзацiя звiльнила людей вiд напруження м’язiв, а соцiальний прогрес усунув моменти, якi потребують напруження волi, жити можна не напружуючись. Одночасно суспiльство пропонує розваги – телевiзор, кiно (нормальнi) i алкоголь, наркотики (патологiчнi), якi розкладають особистiсть. Бiологiя не прощає лiнi – розвивається детренованiсть. Шкiдливi лише надмiрнi навантаження.
Четверте правило – не пiддаватися культу речей, тому що життя може перетворитися в нескінчену гонку за матерiальними благами.
Найважливішою якісною характеристикою суспільств, їх цивілізації являється спосіб життя людей, класів, націй, суспільства в цілому. Не випадково тип громадської формації часто відносять до умов способу життя. Спосіб життя конкретизує формаційний підхід до розуміння суспільства, в якому люди як біосоціальні істоти виступають зі своїми споживчими і практичними цілями.
Спосіб життя людей є предметом соціально-філософського, соціологічного і історичного аналізу вже давно. Спосіб життя має складну структуру. Передусім, в спосіб життя суб’єкта входять певні потреби, інтереси, цілі, реалізація яких є умовою його життєдіяльності. Ці потреби діляться на споживчі (матеріальні), практичні (економічні, політичні), духовні. Потреби виступають критеріями якості способу життя. Далі, в спосіб життя входять спонукувані відповідними потребами види життєдіяльності : побутова, економічна, політична, духовна і тому подібне. Ці види життєдіяльності включають предмети, знаряддя, умови, здібності, дії і операції суб’єкта.
І нарешті, в спосіб життя соціального суб’єкта включаються матеріальні, економічні, політичні, духовні і тому подібне блага і стосунки з іншими соціальними суб’єктами, які викликають стани його задоволення або незадоволення (психічне, інтелектуальне, світоглядне). Міра задоволення потреб, а не тільки їх реалізація відіграє важливу роль в образі життя людини.
Основні категорії способу життя; рівень, якість, стиль
Склад основних видів життєдіяльності залежить від типу соціального суб’єкта. Наприклад, для індивіда це сімейна, побутова, трудова, політична, спортивна, естетична і інша діяльність. Для суспільства, на думку Л. А. Зеленова, характерні вісім видів діяльності : економічна, екологічна, управлінська, педагогічна, наукова, художня, медична, фізкультурна. Очевидно, що ця класифікація може бути і інший.
В образі життя цього суб’єкта потреби, форми життєдіяльності, здібності утворюють певну ієрархію. Вона різна у різних суб’єктів, в різні періоди часу, в різних суспільствах і міняється з розвитком людства, його формацій і культури.
Існує чотири основні групи факторів, що детермінують здоров’я індивіда:
1. спосіб і стиль життя людини, стан її свідомості та внутрішньої культури;
2. стан середовища проживання людини (макро- та мікроекологія);
3. генетичні фактори;
4. сукупні зусилля фундаментальної та клінічної медицини й органів охорони здоров’я.
Короткий аналіз «представництва» кожної з цих груп факторів свідчить, що у «частковому» розподілі частка медична є найменшою: її роль у детермінуванні особистого та громадського здоров’я не перевищує 15%. Спадкові фактори представлені більш солідно — на їх долю у формуванні здоров’я припадає до 20%, стан оточуючого середовища визначає на 25% рівень здоров’я, а «лев’яча» доля належить умовам і способу життєдіяльності конкретної людини — до 55%.
Нині необхідно потужно та неухильно втілювати в життя домінанту: «До довголіття — від юності!» і навчати всіх представників соціуму (особливо юних) здоровому стилю життя, формуючи «моду на незламне здоров’я».
У переліку основоположних «наріжних каменів» здоров’я не випадковий стан психоемоційної сфери людини. На жаль, за даними експертів ВООЗ, на психічні та неврологічні захворювання в останні десятиріччя припадає велика частка інвалідності — вища, наприклад, ніж унаслідок артеріальної гіпертензії, артритів і цукрового діабету разом узятих. На сьогоднішній день на земній кулі сотні мільйонів людей страждають тими чи іншими варіантами психоемоційних розладів — від незначних і малопомітних форм до практично невиліковних захворювань, багато хто з індивідів упродовж життя мають одночасно декілька різних дисфункцій і порушень психоемоційної сфери. І саме психічне здоров’я вважається основою всіх аспектів здоров’я, стан психічного здоров’я детермінує істинну якість людського благополуччя.
Провідне значення стилю життя для здоров’я; світогляд, спосіб мислення та потреби людини як основа формування способу життя
В умовах глобалізації, нових цивілізаційних викликів рівень здоров’я нації значною мірою визначає її майбутній розвиток, спроможність до духовного й культурного вдосконалення. На початку третього тисячоліття здоров’я людини розглядається не лише як найбільша соціальна цінність, а й вирішальний чинник економічного розвитку, конкурентоспроможності й продуктивності праці, росту добробуту країни і рівня життя її громадян.
Загальновідомо, що система охорони здоров’я не лише споживає ресурси, а й забезпечує їх відтворення, інвестуючи розвиток людського капіталу на планетарному рівні. Окрім того, у сучасних умовах інтенсифікації, високої мобільності, соціально-політичної конфліктності, кліматичних змін, техногенних катаклізмів завдання збереження і зміцнення здоров’я людини потребують першочергового розв’язання. Саме категорія здоров’я в сучасному цивілізованому суспільстві виступає «візитною карткою» соціально-економічної зрілості, культури і процвітання держави, а здоров’я зберігальні технології посідають пріоритетне місце в навчально-виховних і соціальних ініціативах держави.
Світова спільнота вже давно зарахувала проблеми пов’язані зі станом здоров’я людини до кола глобальних проблем людства, серед яких також фігурують загроза глобальної війни, екологічні катастрофи, демографічний спад, нестача ресурсів, наслідки науково-технічної революції техногенного й антропогенного походження тощо. Як відомо, стан системи охорони здоров’я визначає лише 10 % усього комплексу впливів на здоров’я людини, а решта 90 % обумовлюється: станом екології (20 %), спадковістю (20 %) і найбільше – способом життя (50 %). Спосіб життя формується під впливом соціального оточення людини та залежить від рівня, якості та стилю її життя.
Отже, людство почало розуміти, що на сьогодні неможливо подолати захворювання, якщо серйозно не займатися вирішенням проблеми формування здорового способу життя, адже лікування дає в кращому разі лише обмежений ефект, поглинаючи при цьому значну частку державного чи сімейного бюджету. Мова йде про сучасну концепцію «Здоров’я для здорової людини», коли визнається, що стан її здоров`я зумовлений переважно соціальними чинниками (умовами життя, соціальним середовищем та способом життя), а для його покращення необхідно запроваджувати профілактичні заходи та сприяти розвитку індивідуального потенціалу здоров’я людини.
А.Я. Іванюшкін пропонує 3 рівні для опису цінності здоров’я:
1) біологічний – вихідне (першопочаткове) здоров’я припускає удосконалення саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і, як наслідок, мінімум адаптації;
2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльного відношення людини до світу;
3) особистісний, психологічний – здоров’я це не відсутність хвороби, а скоріше заперечення її, у сенсі подолання.
Здоров’я в цьому випадку виступає не тільки як стан організму, але як “стратегія життя людини”.
Обґрунтовану модель оцінки рівня соматичного здоров’я індивіда по прямим показникам представив Апанесенко Г.Л., довів її інформативність, розкрив перспективність використання цієї моделі у профілактиці захворювань і оздоровленні населення. Апанасенко Г.Л. пропонує розрізняти кілька груп факторів здоров’я, що визначають відповідно його відтворення, формування, функціонування, споживання і відновлення, а також характеризують здоров’я як процес і як стан. У своїй книзі “Медична валеологія” він дає таке визначення здоров’я: “Здоров’я – це гармонія, внутрішньо системний порядок, що забезпечує такий рівень енергетичного потенціалу, який дозволяє людині добре себе почувати і оптимально виконувати біологічні та соціальні функції.
Учений запропонував оцінювати рівень здоров’я 5 категоріями, що дозволяє визначити так званий профіль здоров’я. Рівень здоров’я оцінюється за 5-бальною шкалою.
У таблицях використовуються наступні скорочення: N — величина показника; М — маса тіла, кг/г; F — динамометрія найсильнішої руки, кг; ЖЄЛ — життєва ємність легень, мл; ЧСС — частота серцевих скорочень, уд/хв; АТ — артеріальний тиск, мм рт. ст.
Оцінка окремих параметрів (у балах) покаже слабкі сторони розвитку і допоможе їх ліквідовувати: нормалізувати вагу, збільшити силу, життєву ємність легенів і т. п.
Крім того, якщо навіть 1 раз на місяць впродовж року проводити подібну оцінку свого стану, то можна буде виявляти і свої «зони ризику» — зони зниження функціональних можливостей організму в річному циклі.
Стан тренованості своєї серцево-судинної системи можна оцінити за підсумками виконання декількох простих тестів і одночасною оцінкою ЧСС після усіх тестів (таблиці Г.Л. Апанасенка див. в додатку 1).
Зовнішній огляд (соматоскопія). Антропометрія (соматометрія). Оцінні індекси. Визначення щільності і складу маси тіла. Визначення абсолютної м’язової маси. Сила м’язів. Вимір гнучкості і рухливості. Сила і витривалість. Тести і оцінки силових показників і рухливості. Визначення вмісту води в масі тіла.
Під фізичним розвитком людини розуміють комплекс функціонально-морфологічних властивостей організму, який визначає його фізичну дієздатність. У це комплексне поняття входять такі чинники, як здоров’я, фізичний розвиток, маса тіла, рівень аеробної і анаеробної потужності, сила, м’язова витривалість, координація рухів, мотивація та ін.
На фізичний розвиток людини впливають спадковість, довкілля, соціально-економічні чинники, умови праці і побуту, живлення, фізична активність, заняття спортом.
Відомо, що здоров’я визначається не лише наявністю або відсутністю захворювань, але і гармонійним розвитком, нормальним рівнем основних функціональних показників. Тому одним з основних напрямів в роботі зміцнення здоров’я засобами фізкультури є лікарське спостереження за впливом фізкультури і спорту на фізичний розвиток людини.
Згідно з програмою, розробленою Міжнародним комітетом із стандартизації тестів фізичної готовності, визначення працездатності повинне проходити по чотирьох напрямах:
1) медичний огляд;
2) визначення фізіологічних реакцій різних систем організму на фізичне навантаження;
3) визначення статури і склад тіла в кореляції з фізичною працездатністю;
4) визначення здатності до виконання фізичних навантажень і рухів в комплексі вправ, здійснення яких залежить від різних систем організму.
Основними методами дослідження фізичного розвитку людини є зовнішній огляд (соматоскопія) і виміри — антропометрія (соматометрія).
Зовнішній огляд (соматоскопія)
При дослідженні фізичного розвитку людини разом з даними, отриманими інструментальними методами, враховують і описові показники. Розпочинають огляд з оцінки шкірного покриву, потім форми грудної клітки, живота, ніг, міри розвитку мускулатури, жировідкладень, стану опорно-рухового апарату і інших параметрів (показників).
Шкіра описується як гладка, чиста, волога, суха, пружна, бліда, гіперемійована та ін. Стан опорно-рухового апарату (ОРА) оцінюється по загальному враженню: масивності, ширині плечей, осанці і ін. Хребет — виконує основну опорну функцію (див. мал. Скелет людини). Його оглядають в сагітальній і фронтальній площинах, визначають форму лінії, утвореної остистими відростками хребців, звертають увагу на симетричність лопаток і рівень плечей, стан трикутника талії, що утворюється лінією талії і опущеною рукою (див. мал. Визначення викривлення хребта).
Скелет людини (а — вигляд спереду; б — вигляд ззаду)
Визначення викривлення хребта
Ознаки нормальної осанки (а); визначення викривлення хребта (б).
Види сколіозу : 1 — правосторонній; 2 — лівобічний; 3 — S –подібний
Нормальний хребет має фізіологічні вигини в сагітальнй площині, анфас є прямою лінією. При патологічних станах хребта можливі викривлення як в передньо-задньому напрямі (кіфоз, лордоз), так і бічні (сколіоз).
Для визначення бічних викривлень хребта використовують сколіозометр Біллі-Kірхгофера (див. мал. Лордозоплеческоліозометр).
Лордозоплеческоліозометр
Лордозоплеческоліозометр (а). Визначення бічних викривлень хребта приладом Біллі-Kірхгофера (б), лордоплеческоліозометром П. І. Бєлоусова (в); г — схема виміру глибини шийного (а) і поперекового (б) вигину
Плоска спина характеризується згладженістю усіх фізіологічних вигинів хребта. Kругла спина (сутулуватість) є формою грудного кіфозу. При кругловвігнутій спині одночасно збільшені грудний кіфоз і поперековий лордоз. При плосковвігнутій — збільшений тільки поперековий лордоз.
Осанка — звична поза людини, що невимушено стоїть. Залежить вона від форми хребта, рівномірності розвитку і тонусу мускулатури торсу. Розрізняють осанку правильну, сутулувату, кіфотичну, лордотичну і випрямлену (див. мал. Види осанки). Для визначення осанки проводять візуальні спостереження над положенням лопаток, рівнем плечей, положенням голови. Окрім того, включають інструментальні дослідження (визначення глибини шийного і поперекового вигинів і довжини хребта).
Види осанки:
Види осанки : а — нормальна; б — сутулувата; у — лордотична; г — кіфотична; д — випрямлена (плоска)
Нормальна осанка характеризується п’ятьма ознаками (див. мал. Визначення викривлення хребта; Нормальна осанка) :
1 — розташуванням остистих відростків хребців по лінії схилу, яку опущено від горба потиличної кістки вздовж міжсідничної складки;
2 — розташуванням наплечий на одному рівні;
3 — розташуванням обох лопаток на одному рівні;
4 — рівними трикутниками (справа і ліворуч), що утворюються тулубом і вільно опущеними руками;
5 — правильними вигинами хребта в сагітальній площині (глибиною до 5 см в поперековому відділі і до 2 см — в шийному).
Нормальна осанка (а), сколіоз (б)
При ряду захворювань (сколіоз, кіфоз та ін.) відбувається зміна осанки (див. мал. Нормальна осанка). Нерідко заняття відповідним видом спорту, рання спеціалізація (гімнастика, штанга та ін.) ведуть до розладу функції хребта і м’язового дисбалансу, що негативно позначається на функції внутрішніх органів і працездатності людини в цілому.
При визначенні форми ніг обстежуваний сполучає п’яти разом коліна, випрямившись. В нормі ноги стикаються в області колінних суглобів, при О- подібній формі колінні суглоби не торкаються, при Х – подібній — один колінний суглоб заходить за інший (див. мал. Форма ніг).
Форма ніг
Форма ніг : 1 — нормальна (вісь нижньої кінцівки в нормі); 2 — О-подібна деформація нижньої кінцівки (варусна); 3 — Х- подібна (деформація нижньої кінцівки (вальгусна)
Стопа — орган опори і пересування. Розрізняють стопу нормальну, сплощену і плоску (див. мал. Зовнішній вигляд стоп і їх відбитків). При огляді стопи опорної поверхні звертають увагу на ширину перешийка, що сполучає область п’яти з передньою частиною стопи. Окрім того, звертають увагу на вертикальні осі ахілесові сухожилля і п’яти при навантаженні.
Зовнішній вигляд стоп і їх відбитків
Зовнішній вигляд стоп і відбитки їх підошов в нормі (а) і при плоскоступості (б). Схематичне зображення кісток стопи в нормі (а) і при поздовжній плоскоступості (б). Визначення форми стопи (в) : а — ширина перешийка; а + б — ширина стопи;
Окрім огляду, можна отримати відбитки стопи (плантографія). Міру сплощення стопи розраховують по методу Штрітера (див. мал. Зовнішній вигляд стоп і їх відбитків).
Огляд грудної клітки потрібний для визначення її форми, симетричності в диханні обох половин грудної клітки і типу дихання. Форма грудної клітки, відповідно до конституційних типів, буває трьох видів: нормостенична, астенічна і гіперстенічна. Частіше грудна клітка буває змішаної форми.
Нормостеніча форма грудної клітки характеризується пропорційністю співвідношення між передньо-задніми і поперечними її розмірами, над- і підключичні простори помірно виражені. Лопатки щільно прилягають до грудної клітки, міжреберні простори виражені нерізко. Надчеревний кут наближається до прямого і дорівнює приблизно 90°.
Астенічна форма грудної клітки — досить плоска, тому що передньо-задній розмір зменшений по відношенню до поперечного. Над – і підключичні простори западають, лопатки відстають від грудної клітки. Kрай Х ребра вільний і легко визначається при пальпації. Надчеревний кут гострий — менше 90°.
Гіперстенічна форма грудної клітки. Передньо-задній діаметр її більше нормостенічної і тому поперечний розріз наближається до круга. Міжреберні проміжки вузькі, над- і підключичні простори слабо виражені. Надчеревний кут тупий — більше 90°.
Патологічні форми грудної клітки розвиваються під впливом хворобливих процесів в органах грудної порожнини або при деформації скелета. У фізкультурників нерідко зустрічається воронкоподібна грудна клітка, рахітична, човноподібна та ін.
На форму грудної клітки можуть впливати також різні види викривлення хребта. Так, кіфозне викривлення хребта нерідко поєднується з одночасним сколіозом і носить назву кіфосколіозу, а грудна клітка кіфосколіотичною.
При дослідженні грудної клітки необхідно також звернути увагу на тип дихання, його частоту, глибину і ритм. Розрізняють наступні типи дихання : грудний, черевний і змішаний. Якщо дихальні рухи виконуються в основному за рахунок скорочення міжреберних м’язів, то говорять про грудний або реберний тип дихання. Він властивий в основному жінкам. Черевний тип дихання характерний для чоловіків. Змішаний тип, при якому в диханні беруть участь нижні відділи грудної клітки і верхня частина живота, характерний для спортсменів.
Розвиток мускулатури характеризуються кількістю м’язової тканини, її пружністю, рельєфністю та ін. Про розвиток мускулатури додатково судять по положенню лопаток, формі живота та ін. Розвиненість мускулатури значною мірою визначає силу, витривалість людини і вид спорту, яким він займається.
Міра статевого розвитку — важлива частина характеристики фізичного розвитку школярів і визначається по сукупності вторинних статевих ознак : волосистій на лобку і в пахвовій області, крім того, у дівчаток — по розвитку молочних залоз і часу появи менструацій, у юнаків — по розвитку волосяного покриву на обличчі, кадику і мутації голосу.
Статура визначається розмірами, формами, пропорцією (співвідношенням одних розмірів тіла з іншими) і особливостями взаємного розташування частин тіла. На статуру впливає вид спорту, живлення, довкілля (кліматичні умови) і інші чинники. Kонституція — це особливості статури людини. М.В. Чорноруцький виділяє три типи конституції (див. мал. Типи статури) : гіперстенічну, астенічну і нормостенічну. Автор враховує як морфологічні, так і функціональні особливості індивідуума.
Типи статури:
Типи статури : а — астенік; б — нормостенік; в — гіперстенік (М.В. Чорноруцький, 1938)
При гіперстенічному типі статури переважають поперечні розміри тіла, голова округлої форми, особа широка, шия коротка і товста, грудна клітка широка і коротка, живіт великий, кінцівки короткі і товсті, шкіра щільна.
Астенічний тип статури характеризується переважанням поздовжніх розмірів тіла. У астеніків вузьке обличчя, довга і тонка шия, довга і плоска грудна клітка, невеликий живіт, тонкі кінцівки, слаборозвинена мускулатура, тонка бліда шкіра.
Нормостенічний тип статури характеризується пропорційною статурою.
Помічена залежність конституційного типу людини і схильності його до тих чи інших захворюваннь. Так, у астеніків частіше зустрічаються туберкульоз, захворювання шлунково-кишкового тракту, у гіперстеніків — хвороба обміну речовин, печінки, гіпертонічна хвороба та ін.
Conrad (1963), грунтуючись на морфологічних ознаках, виділяє наступні типи статури у спортсменів: лептоморф, ателтоморф, пикноморф, метроморф (залежно від міри прояву долихо- і брахиморфизма).
Слід зауважити, що чітко виражені типи статури у спортсменів зустрічаються рідко. Частіше бувають різні комбіновані форми з переважанням ознак того або іншого типу статури. Проте існують характерні типи статури для окремих видів спорту. Так, баскетболісти — високорослі, важкоатлети, метальники — масивні, в спортивній гімнастиці переважають низькорослі і так далі.
Рівень фізичного розвитку визначають сукупністю методів, заснованих на вимірах морфологічних і функціональних ознак. Розрізняють основні і додаткові антропометричні показники. До перших відносять ріст, масу тіла, окружність грудної клітки (при максимальному вдиху, паузі і максимальному видиху), силу кистей і станову силу (силу м’язів спини). Окрім того, до основних показників фізичного розвитку відносять визначення співвідношення «активних» і «пасивних» тканин тіла (худа маса, загальна кількість жиру) і інших показників складу тіла. До додатковим антропометричних показників відносять ріст сидячи, окружність шиї, розмір живота, талії, стегна і гомілки, плеча, сагітальний і фронтальний діаметри грудної клітки, довжину рук та ін. Таким чином, антропометрія включає визначення довжини, діаметру окружності та ін.
Ріст стоячи і сидячи вимірюється ростоміром (див. мал. Вимір росту в положенні стоячи і сидячи). При вимірі росту стоячи пацієнт стає спиною до вертикальної стійки, торкаючись її п’ятами, сідницями і міжлопатковою областю. Планшетку опускають до зіткнення з головою.
Вимір росту в положенні стоячи і сидячи
При вимірі росту сидячи пацієнт сідає на лавку, торкаючись вертикальної стійки сідницями і міжлопатковою областю.
Вимір росту в положенні сидячи при зіставленні з іншими поздовжніми розмірами дає уявлення про пропорції тіла. За допомогою антропометра визначають і довжину окремих частин тіла : верхньої і нижньої кінцівок, довжину тулуба. Проводити ці виміри допомагають прийняті в антропології анатомічні точки на тілі людини (див. мал. Антропометричні точки). Для визначення будь-якого поздовжнього розміру треба знати розташування верхньої і нижньої антропометричних точок, що обмежують цей розмір. Різниця між їх висотою і складає шукану величину.
Довжина тіла може істотно змінюватися під впливом фізичних навантажень. Так, у баскетболі, волейболі, стрибках у висоту і тому подібне ріст тіла в довжину прискорюється, тоді як при заняттях важкою атлетикою, спортивною гімнастикою, акробатикою — сповільнюється. Тому ріст є орієнтиром при відборі для занять тим або іншим видом спорту. Знаючи довжину тіла стоячи і сидячи, можна знайти коефіцієнт пропорційності (KП) тіла.
KП = ((L1 — L2) / 2) x 100
де: L1 — довжина тіла стоячи, L2 — довжина тіла сидячи.
У нормі KП = 87-92%, у жінок він дещо нижчий, ніж у чоловіків.
Антропометричні точки :
Маса тіла визначається зважуванням на важільних медичних вагах. Маса тіла сумарно виражає рівень розвитку кістково-м’язового апарату, підшкірно-жирового шару і внутрішніх органів.
Окружності голови, грудей, плеча, стегна, гомілки вимірюють сантиметровою стрічкою (див. мал. Вимір кіл). Вимір окружностей :
Вимір окружностей голови (а); плеча (б); грудної клітки (в); гомілки (г), стегна (д)
М’язова сила рук характеризує міру розвитку мускулатури і вимірюється ручним динамометром (у кг). Роблять 2-3 виміри, записують найбільший показник. Показник залежить від віку, статі і виду спорту, яким займається обстежуваний.
Станова сила визначає силу розгинальних м’язів спини і вимірюється становим динамометром. Протипоказання для виміру станової сили : грижі (пахова і пупкова, грижа Шморля та ін., менструація, вагітність, гіпертонічна хвороба, міопія (- 5 і більше) та ін.
Для виміру діаметрів застосовують спеціальні циркулі (великі і малі). Відлік за шкалою ведеться під час фіксації циркуля у встановленому положенні.
Дослідження фізичного розвитку осіб, що займаються фізкультурою і спортом, мають наступні завдання:
– оцінка дії на організм систематичних занять фізкультурою і спортом;
– відбір дітей, підлітків для занять тим або іншим видом спорту;
– контроль за формуванням певних особливостей фізичного розвитку у спортсменів на їх шляху від новачка до майстра спорту.
До теперішнього часу розроблена велика кількість схем, шкал, типів, класифікацій (В. В. Бунак, М.В. Чорноруцький, В. П. Читців та ін.) для визначення і характеристики загальних розмірів, пропорцій тіла, конституції і інших соматичних особливостей людини.
Останніми роками з’явилися оцінні індекси, виведені шляхом зіставлення різних антропометричних ознак. Оскільки такі оцінки не мають анатомо-фізіологічного обгрунтування, вони застосовуються тільки при масових обстеженнях населення, для відбору в секції і ін.
· Індекс Брока-Бругша :
ріст — 100 при рості 155-165 см
ріст — 105, при рості 166-175 см,
ріст — 110 при рості 175 і вище.
· Життєвий індекс = жел (мл) / вага (кг)
Середня величина показника для чоловіків — 65-70 мл/кг, для жінок — 55-60 мл/кг, для спортсменів — 75-80 мл/кг, для спортсменок — 65-70 мл/кг
· Ваго-зростовий індекс Kетле = вага (г) / ріст (см)
Середній показник — 370-400 г на 1 см росту у чоловіків, 325-375 — у жінок. Для хлопчиків 15 років — 325 г на 1 см, для дівчаток того ж віку — 318 г на 1 см росту.
· Індекс скелии по Манувріе характеризує довжину ніг : ІС = (довжина ніг / ріст сидячи) х 100
Величина до 84,9 свідчить про короткі ноги, 85-89 — про середні, 90 і вище — про довгі.
· Маса тіла (вага) для дорослих розраховується по формулі Бернгарда: Вага = (ріст х об’єм грудей) / 240
Формула дає можливість враховувати особливості статури.
Якщо розрахунок робиться по формулі Брока, то після розрахунків з результату слід відняти близько 8%: ріст — 100 — 8%.
Ваго-ростовий показник визначається діленням ваги в грамах на ріст в сантиметрах:
|
Kількість грамів на сантиметр росту |
Показник вгодованої |
||
|
Більше 540 |
Ожиріння |
||
|
451—540 |
Надмірна вага |
||
|
416—450 |
Зайва вага |
||
|
401—415 |
Хороша |
||
|
400 |
Найкраща для чоловіків |
||
|
390 |
Найкраща для жінок |
||
|
360—389 |
Середня |
||
|
320—359 |
Погана |
||
|
300—319 |
Дуже погана |
||
|
200—299 |
Виснаження |
||
· Життєвий показник = ЖЄЛ (мл) / на масу тіла (кг)
Чим вище показник, тим краще розвинена дихальна функція грудної клітки. W. Stern (1980) запропонував метод визначення жирового прошарку у спортсменів.
· Відсоток жирового прошарку =[(маса тіла — худа маса тіла) / маса тіла] х 100
· Худа маса тіла = 98,42 +[1,082 (маса тіла) — 4,15 (обхват талії)]
· Згідно з формулою Лоренца, ідеальна маса тіла (М) складає: М = Р — (100 — [(Р — 150) / 4]) де: Р — ріст людини.
· Індекс пропорційності розвитку грудної клітки (індекс Ерісмана) :
окружність грудної клітки в паузі (см) — (ріст (см) / 2) = +5,8 см для чоловіків і +3,3 см для жінок.
Отримана різниця, якщо вона рівна або вище названих цифр, вказує на хороший розвиток грудної клітки. Різниця нижча, або з негативним значенням свідчить про вузьку грудну клітку.
· Є певна залежність між масою тіла і м’язовою силою. Зазвичай чим більше м’язова маса, тим більше сила:[сила кисті (кг) / маса тіла (кг)] х 100
Динамометрія руки в середньому складає 65-80% маси тіла у чоловіків і 48-50% у жінок.
· Показник фортеці статури (по Пинье) виражає різницю між ростом стоячи і сумою маси тіла і окружністю грудної клітки : Х = Р — (У+О)
де: Х — індекс, Р — ріст (см), В — маса тіла (кг), окружність грудей у фазі видиху (см). Чим менша різниця, тим кращий показник (за відсутності ожиріння).
Різниця менше 10 оцінюється як міцна статура, від 10 до 20 — хороша, від 21 до 25 — середня, від 25 до 35 — слабка, більше 36 — дуже слабка.
· Показник пропорційності фізичного розвитку = (ріст стоячи — ріст сидячи / ріст сидячи) х 100
Величина показника дозволяє судити про відносну довжину ніг : менше 87% — мала довжина по відношенню до довжини тулуба, 87-92% — пропорційний фізичний розвиток, більше 92% — відносно велика довжина ніг.
· Показник розвитку сили м’язів спини =[станова динамометрія (кг) / вага (кг)] х 100
Мала сила спини — менше 175% своєї ваги, сила нижча середньої — від 175 до 190%,
середня сила — від 190 до 210%, сила вища за середню — від 210 до 225%, велика сила — понад 225% своєї ваги.
· Вимір шкірно-жирової складки
Вимір шкірно-жирової складки має істотне значення при відборі в секції гімнастики, балет та ін. Зручно і досить об’єктивно визначати товщину шкірно-жирових складок каліпером.
Товщина шкірно-жирової складки залежить від віку, підлоги, статури, професійної діяльності, занять спортом, живлення та ін.
Вимір проводять на правій стороні тіла. Kожну складку щільно стискають великим і вказівним пальцями або трьома пальцями так, щоб в її складі опинилася б шкіра і підшкірний жировий шар. Пальці розташовують приблизно на 1 см вище за місце виміру. Ніжки каліпера прикладають так, щоб відстань від гребінця складки до точки виміру приблизно дорівнювала б товщині самої складки.
Для визначення складу маси тіла рекомендують вимірювати товщину жирових складок так:
1) під нижнім кутом лопатки складка вимірюється в косому напрямі (зверху вниз, зсередини назовні);
2) на задній поверхні плеча складка вимірюється при опущеній руці у верхній третині плеча (область трицепса, ближче до її внутрішнього краю) — складка береться вертикально;
3) на передній поверхні плеча складка вимірюється у верхній третині внутрішньої поверхні плеча (область двоголового м’яза, складка береться вертикально);
4) на передньо-внутрішній поверхні в найбільш широкому місці — складка береться вертикально;
5) на передній поверхні грудей складка вимірюється під грудним м’язом по передній пахвовій лінії — складка береться в косому напрямі (зверху вниз, зовні всередину);
6) на передній стінці живота складка вимірюється на рівні пупка справа на відстані 5 см — береться вертикально;
7) на стегні складка вимірюється в положенні сидячи, ноги зігнуті в колінних суглобах під прямим кутом — складка вимірюється у верхній частині стегна на передньозовнішній поверхні паралельно ходу пахової складки, дещо нижче її;
8) на гомілці складка вимірюється в тому ж початковому положенні, що і на стегні — береться майже вертикально на задньобоковій поверхні верхньої частини правої гомілки на рівні підколінної ямки;
9) на тильній поверхні кисті складка вимірюється на рівні голівки третього пальця. Товщину підшкірного жирового шару визначають як 1/2 від середньої величини усіх вимірів.
Для розрахунку щільності тіла по регресивному рівнянню, виведеному Paskall і співавт. (1956)рекомендується виходити з товщини підшкірної жирової складки, виміряної в трьох місцях : 1) по середній пахвовій лінії на рівні мечоподібного відростка грудної кістки (Т. – thorax); 2) на грудях на середині відстані між передньою пахвовою лінією і соском (М.- mammalia); 3) на задній поверхні плеча (А.- arm).
· Визначення щільності і складу маси тіла
Щільність тіла (Д) може бути розрахована по формулі Pascall і відповідає: Д = 1,088468 — 0,007123Т — 0,004834М — 0,005513А
де: Т, М, А — товщина вказаних жирових складок в сантиметрах.
Склад маси тіла залежить від фізичної активності людини і живлення. Щоб правильно оцінити зміни складу маси тіла, потрібно знати склад тканин. До активної маси тіла відносять клітинну воду (рідина), усі білки і усі мінеральні солі в клітинах і в позаклітинній рідині (тобто поза скелетом). До малоактивної маси тіла відносять жир тіла, кісткові мінеральні солі і позаклітинну воду.
Для виявлення складу маси тіла зазвичай визначають загальний і підшкірний вміст жиру, м’язову і скелетну масу в абсолютних і відносних величинах. Вимір товщини підшкірного жирового шару дозволяє досить точно визначити ці показники розрахунковим шляхом.
· Досить надійно абсолютний вміст жиру визначається формулою Matiegka (1921) :
Д = d х S х k
де: Д — загальна кількість жиру (кг), d — середня товщина шару підшкірного жиру разом з шкірою (мм), S — поверхня тіла (см2) (див. мал. Номограма для визначення поверхні тіла по росту і масі тіла), k — константа, рівна 0,13, отримана експериментальним шляхом на анатомічному матеріалі. Середня товщина підшкірного жиру разом з шкірою обчислюється таким чином:
d = (d1 + d2 + d3 + d4 + d5 + d6 + d7 + d8) / 16
де: d1…d8 — товщина шкірних жирові складок (мм) на плечі спереду (d1), на плечі ззаду (d2), на передпліччі (d3), на спині (d4), на животі (d5), на стегні (d6), на гомілці (d7), на грудях (d8).
Номограма для визначення поверхні тіла по росту і масі тіла:
Для визначення d у жінок використовують 7 складок, d8 не вимірюється. Відповідно в знаменнику формули цифра 16 замінюється на 14.
Цей спосіб визначення загального жиру може бути використаний у людей різної статі у віці 16 років і старше.
Номограма для визначення поверхні тіла по росту і масі тіла (по Дю Буа, Бутбі, Сандіфорду)
· Відносний вміст жиру у відсотках до маси тіла визначається по формулі:
відсотковий вміст жиру = (Д х 100) / W
де: Д — увесь жир (кг), W — маса тіла (кг). Для визначення відсоткового вмісту жиру зручно користуватися таблицями, запропонованими Pazziskova (1961).
· Для визначення маси підшкірного жиру зазвичай використовують формулу Matiegka :
Д = 0,9 х S х d1
де: Д — підшкірний жир (кг), S — абсолютна поверхня тіла (см2), d1 — середня товщина підшкірного жирового шару без шкіри (мм). d1 = (8 шкірних складок / 16) — (шкірна складка на тильній поверхні кисті / 2); 0,9 — константа для питомої ваги жиру.
· Визначення абсолютної м’язової маси. Для визначення абсолютної м’язової маси використовують формулу Matiegka (1921) :
M = L х r2 х k
де: М — абсолютна маса м’язової тканини (кг), L — довжина тіла (см), r — середнє значення радіусу плеча (а), передпліччя (б), стегна (в) і гомілки (г) без підшкірного жиру і шкіри (см); k — константа, рівна 6,5.
· Для визначення худої маси тіла (LВМ) користуються формулами:
LВМ для чоловіків = 0,676L — 56,6 ± 6,7 кг
LВМ для жінок = 0,328W + 21,7 ± 4,2 кг
де: L — довжина тіла (см), W — маса тіла (кг).
Силу м’язів визначають по максимальному прояву зусилля, яке може розвинути група м’язів в певних умовах. Зазвичай одночасно скорочується ціла група м’язів, тому важко точно визначити роботу кожного окремого м’яза в сумарному прояві сили. Окрім того, у дії м’язів беруть участь кісткові важелі.
Розрізняють три види м’язового скорочення : ізометричне, концентричне (міометричне) і ексцентричне (іліометричене). Скорочення м’яза, при якому він розвиває напругу, але не змінює своєї довжини, називається ізометричним. Таке скорочення проявляється у вигляді статичної сили. Мірою концентричної сили є максимальний опір, який м’язи здатні долати на шляху відповідного руху. Цей різновид сили позначається як динамічним. Ексцентрична сила виникає при опорі зовнішньої сили під впливом якого м’яза розтягуються, тобто довжина їх збільшується. Для більшості видів м’язової роботи характерний ауксотонічний режим, в якому поєднується скорочення і напруга.
Визначення динамічної сили дуже складне, тому зазвичай обмежуються виміром статичної (ізометричної) сили і витривалості м’язів.
Чоловіки досягають максимуму ізометричної сили у віці близько 30 років, потім сила зменшується. Цей процес швидше йде у великих м’язах нижніх кінцівок і тулуба. Сила рук зберігається довше. У таблиці “Середні значення ізометричної сили деяких м’язових груп” приведені показники сили різних м’язових груп, отриманих при обстеженні близько 600 чоловік (середній зріст чоловіків 171 см, жінок — 167 см).
Середні значення ізометричної сили деяких м’язових груп залежно від віку (по E. Asmussen, 1968)
|
Показник (кг) |
Вік, років |
|
|||||||||||
|
20 |
25 |
35 |
45 |
55 |
|
||||||||
|
чоловік |
жінка |
чоловік |
жінка |
чоловік |
жінка |
чоловік |
жінка |
чоловік |
жінка |
|
|||
|
Сила кисті (±16%)* |
55,9 |
37,5 |
59,9 |
38,5 |
58,8 |
38,0 |
55,6 |
35,6 |
51,6 |
32,7 |
|
||
|
Сила розгиначів тулуба (±16%) |
81,6 |
56,6 |
87,4 |
58,3 |
90,7 |
59,2 |
89,8 |
57,7 |
85,7 |
49,1 |
|
||
|
Сила згиначів тулуба (±17%) |
60,6 |
40,9 |
64,2 |
42,2 |
66,7 |
42,4 |
66,0 |
41,5 |
63,0 |
33,6 |
|
||
|
Сила розгиначів ніг сидячи (±18,5%) |
295 |
214 |
310 |
225 |
312 |
212 |
296 |
197 |
263 |
162 |
|||
* Kоефіцієнт варіації
Динамічну силу можна виміряти, наприклад, методом підняття тяжкості. Сила ідентичних груп м’язів у різних людей неоднакова. Показники сили у дорослих жінок нижчі на 30-35% в порівнянні з чоловіками. Сила вимірюється динамометрами різної конструкції.
Для визначення сили кисті зазвичай використовують динамометр Kоллена. Силу розгиначів тулуба вимірюють за допомогою станового динамометра. Для повнішого уявлення про м’язову систему слід додатково вимірювати силу м’язів плеча і плечового пояса, розгиначів стегна і гомілки, а також згиначів тулуба. З цією метою використовують універсальні динамометричні установки (див. мал. Динамометрична установка для виміру сили різних м’язових груп).
Установка для виміру сили:
Динамометрична установка для виміру сили різних м’язових груп
В результаті тренування м’язова сила значно зростає, але знижується при стомленні (особливо хронічному), різних захворюваннях опорно-рухового апарату, під час відвідування сауни (лазні), при прийомі гіпертермічних ванн та ін.
· Вимір гнучкості (рухливості) хребетного стовпа.
Гнучкістю називається здатність виконувати рухи широкої амплітуди. Мірою гнучкості є максимум амплітуди рухів. Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Активна виконується самим випробовуваним, пасивна — під впливом зовнішньої сили (у хворих — за допомогою методиста ЛФK, в спорті — тренера). Гнучкість залежить від стану суглобів, еластичності зв’язок, м’язів, віку, температури довкілля, біоритмів, часу доби та ін.
З практичної точки зору найбільше значення має гнучкість хребта, яку визначають виміром амплітуди рухів при максимальному згинанні, розгинанні, нахилах в сторони і ротації тулуба навколо поздовжньої осі тіла. Зазвичай гнучкість визначається по здатності людини нахилитися вперед, стоячи на простому пристрої (див. мал. Вимір гнучкості хребта). Планка, що переміщається, на якій в сантиметрах нанесені поділки від нуля (на рівні поверхні лавки), показує рівень гнучкості.
Вимір гнучкості хребта
Рухливістю в суглобах прийнято вважати переміщення зчленованих в суглобі кісток один відносно одного. Міра її залежить від форми суглобових поверхонь і еластичності м’язово-зв’язкового апарату. Рухливість в суглобах виявляється при пасивних і активних рухах. Пасивні рухи здійснюються під дією сторонніх осіб, активні — самою людиною. На величину рухливості в суглобах впливають вік, підлога, вид спорту, а також гіпертонус мускулатури, захворювання суглобів та ін.
При вимірах рухливості в суглобах використовують браншевий гоніометр, що складається з рухливої бранші і гравітаційного гоніометра (у градусах). Рухливість в суглобі визначається в стані згинання і розгинання. У деяких видах спорту (гімнастика, акробатика) для збільшення рухливості в суглобах застосовують пасивні рухи (спортсмени працюють парами або за допомогою тренера), що нерідко призводить до травм і захворювань суглобів (у подальші роки виникає артроз суглобів). Суглоби мають фізіологічну норму рухливості (див. мал. Об’єм рухів в суглобах), і її насильницьке збільшення небезпечне для здоров’я.
Об’єм рухів в суглобах
Об’єм рухів в суглобах: а — верхні кінцівки; б — нижні кінцівки
Осанка анатомічно характеризується формою хребта, грудної клітки, взаємним розташуванням пояса верхніх кінцівок, рук, тулуба, тазу і нижніх кінцівок. У формуванні правильної осанки основну роль відіграють фізкультура, харчування, побутові умови, а також кліматичні і національні чинники.
Хороша осанка створює оптимальні умови для діяльності внутрішніх органів, сприяє підвищенню працездатності і, звичайно, має велике естетичне значення.
Характеристику типів осанки можна дати за результатами гоніометрії хребетного стовпа (див. мал. Лордозоплеческоліозометр на початку статті) і візуально.
Силові індекси виходять діленням показників сили на вагу і виражаються у відсотках (%). Середніми величинами сили кисті у чоловіків вважаються 70-75% ваги, у жінок — 50-60%; для станової сили у чоловіків — 200-220%, у жінок — 135-150%. У спортсменів відповідно — 75-81% і 260-300%; у спортсменок — 60-70% і 150-200%.
Різницевий індекс визначається шляхом віднімання зросту сидячи довжини ніг. Середній показник для чоловіків 9-10 см, для жінок — 11-12 см. Чим менший індекс, тим, отже, більше довжина ніг, і навпаки.
При користуванні деякими іншими індексами середні величини вимагають постійного коригування, з урахуванням тренованості, віку і статі.
Сила і витривалість — якості, якими значною мірою визначається морфофункціональний стан спортсмена. Питання про силу м’язів і їх витривалості має велике значення. Недостатній розвиток м’язової сили і витривалості лімітує локомоторні можливості спортсмена. Для дослідження сили різних м’язів і працездатності запропоновані багато приладів (динамометри, динамографи, ергографи та ін.) різних конструкцій.
Основним методом визначення сили м’язів є динамометрія.
Відмічено, що розвиток м’язової сили відбувається до 25-35 років, після чого починається її зниження.
Встановлено також, що сила м’язів протягом дня коливається і що максимальний прояв м’язової сили спостерігається при зовнішній температурі +20 °. Витривалість – це здатність до тривалого виконання роботи. Вона розвивається, як і інші якості (сила, швидкість, спритність), тренуваннями (фізичними вправами) і має найважливіше значення для подолання втоми, яке виникає під час виконання роботи.
Одним з важливих показників фізичного розвитку вважають площу поверхні тіла, яка визначається формулою Issakson (1958) для осіб з сумою ваги і довжини тіла більше 160 одиниць :
S =[100 + W + (H — 160)] / 100
де: S — площа поверхні тіла (м2), W — вага тіла (г), H — довжина тіла (см).
Для низькорослих людей з сумою ваги і довжини тіла менше 160 одиниць використовують формулу Бойда (Boyd, 1935) :
S = 3,207 х H0, 3 х W0, 7285 — 0,0188logW
де: S — площа тіла (см2), H — довжина тіла (см), W — вага тіла в грамах.
Площу поверхні тіла доцільно розглядати не в абсолютних значеннях, а у відносних, в співвідношенні з масою тіла. У фізично сильних людей на одиницю площі поверхні тіла доводиться більше ваги, ніж у фізично слабких (В.Б. Бунак, 1940; П. Н. Башкирів, 1958 та ін.).
Вимір показників сили м’язів. Для зіставлення індивідуальних значень сили окремих м’язових груп у людей, що відрізняються особливостями статури, рекомендується розраховувати силу м’язів відносно ваги тіла.
· Відносна сила м’язів розраховується по формулі:
Fотн. = Fабс. / W
де Fотн. — відносна сила (кг), Fабс. — абсолютна сила (кг), W — вага тіла (кг).
Тести і оцінки силових показників і рухливості
· Оцінку швидкісно-силових показників можна здійснити за допомогою комплексу простих вправ :
1. Стрибки в довжину з місця (у см).
2. Вискакування на стілець, відштовхуючись двома ногами від підлоги (кількість разів).
3. Згинання і розгинання рук в упорі на підлозі (число віджимань за 15 с).
4. Підйом ніг під прямим кутом з вису на прямих руках на гімнастичній стінці (кількість разів за 15 с).
5. Підтягування на перекладині (кількість разів за 10 с).
6. Підняття тулуба під прямим кутом (ноги фіксує партнер) з положення лежачи на спині (кількість разів за 30 с).
7. Підняття тулуба (прогинання) з положення лежачи на животі, руки уздовж тулуба (кількість разів за 15 с).
В результаті оцінки показників кожної вправи отримують комплексну швидкісно-силову величину.
· Оцінка сили. Для оцінки силової витривалості рекомендуються наступні вправи:
1. Присідання (кількість присідань).
2. Вистрибування з положення присівши у висоту (кількість вистрибувань).
3. Підтягування (кількість разів).
4. Віджимання від підлоги (кількість разів).
5. З положення лежачи на спині перехід в положення сидячи (кількість разів).
6. З вису на гімнастичній стінці підйом прямих ніг під прямим кутом (кількість разів).
Встановлена лінійна залежність кількості повторень і м’язової сили.
· Росто-ваговий індекс Хоске розраховують по формулі :
(маса тіла (кг) х 100) / (ріст (см))
Тести для оцінки рухливості в суглобах (гнучкість).
Рухливість в суглобах (гнучкість) — це здатність виконувати рух з великим розмахом коливань (з великою амплітудою). Рухливість в суглобі (суглобах) визначається еластичністю його м’язів, сухожиль, зв’язок, віком, статтю, а також спадковими чинниками. Вимірюють рухливість гоніометром Гамбурцева.
Для відбору в секції гімнастики, акробатів і інші види спорту, де гнучкість відіграє важливу роль, використовують тест-шпагат — подовжній і поперечний. За спиною обстежуваного встановлюють штатив, планка якого накладається на голову. Вимірюють відстань від підлоги до пахової області (у см).
На гімнастичній стінці спортсмен береться руками за рейку на рівні плечей і відводить (піднімає) ногу назад. Вимірюють відстань від підлоги до гомілковостопного суглоба (у см). Ще тест-місток. Спортсмен в положенні лежачи на спині підтягує стопи впритул до сідниць, руками спирається на рівні плечей і витягується вгору. Вимірюються відстань між долонями і п’ятами (у см) і від підлоги до спини (у см).
Визначення вмісту води в масі тіла
У організмі дорослої людини вода складає 60-70% усієї маси тіла. При цьому чим більший вміст жирового компонента, тим менший вміст води. І, навпаки, чим вищий відсоток активної маси тіла, тим більший в ньому вміст води. Вміст води в різних тканинах неодинаковий. У сполучній і кістковій тканинах її менше, ніж в печінці, селезінці, де вона складає 70-80% (див. таблицю Водний обмін людини).
Водний обмін людини :
|
Споживання води |
Виділення води |
||||
|
джерело |
кількість |
Органи |
кількість |
||
|
мл |
% |
мл |
% |
||
|
Рідина |
1200 |
48 |
Нирки |
1400 |
56 |
|
Щільна їжа |
1000 |
40 |
Легені |
500 |
20 |
|
Метаболізм (тканинне окислення) |
300 |
12 |
Шкіра |
500 |
20 |
|
|
|
Kишечник (кал) |
100 |
4 |
|
|
Всього |
2500 |
100 |
|
2500 |
100 |
Вода потрапляє в організм у вигляді рідини (48%) і у складі щільної їжі (40%), інші 12% утворюються в процесі метаболізму харчових речовин.
Оскільки у жінок більше жиру в масі тіла, у них і води майже на 10% менше, ніж у чоловіків. Організм худорлявої людини містить до 73% води, яка вважається дуже константною. Цю воду прийнято ділити на внутрішньоклітинну рідину і позаклітинну. Внутрішньоклітинна рідина складає 40%, позаклітинна, — 20% маси тіла. 15% позаклітинної рідини доводиться на лімфу, синовіальну, спинномозкову рідини і рідину серозних оболонок. На долю внутрішньосудинної рідини доводиться 5% води. Вона містить воду плазми і рухливу воду еритроцитів, що взаємно обмінюються з водою плазми. При обезводненні (дегідратації) еритроцити втрачають частину води, а при надлишку води в плазмі забирають деяку її кількість. При дегідратації відбувається згущування крові і виникають мікротромби. Тому небезпечно обмежувати себе в прийомі рідини при відвідуванні сауни (лазні), при тренуваннях (особливо під час змагань) в спеку і вологому кліматі.
· Визначення об’ємів рідини у складі тіла надзвичайно важливе для спортсмена. Вимір (визначення) загальної маси води здійснюється радіоізотопним методом (тритій, бром82 і інші радіоізотопи). Загальний вміст води можна визначити по формулі E. Osserman et al. (1950):
% загальної води = 100 х (4,340 — 3,983/d)
де: d — питома вага тіла.
E. Osserman et al. (1950) відмітив, що в організмі здорових чоловіків у віці від 18 до 46 років міститься 71,8% води. E. Mellits A.D. Cheek (1970) запропонували рівняння для розрахунку кількості води і жиру в організмі на підставі антропометричних даних. Вони обстежували людей у віці від 1 року до 34 років і встановили лінійну залежність вмісту води (у л) в організмі від маси тіла (у кг) :
· Розрахунок кількості води і жиру в організмі:
для чоловіків
загальний вміст води = 1,065+0,603 х (маса тіла);
для жінок
загальний вміст води = 1,874+0,493 х (маса тіла).
Для отримання точніших даних автори рекомендують використати рівняння, що включають масу тіла і ріст :
для чоловіків, ріст яких більше 132,7 см, загальний вміст води = – 21,993+ 0,406 х (маса тіла)+0,209 х (ріст);
якщо ріст людини менше 132,7 см, то загальний вміст води в його тілі = – 1,927+0,465 х (маса тіла)+ 0,045 х (ріст).
для жінок, ріст яких більше 110,8 см, загальний вміст води = – 10,313+ 0,252 х (маса тіла)+0,154 х (ріст);
якщо ріст менше 110,8 см, загальний вміст води = 0,076+0,507 х (маса тіла)+0,013 х (ріст).
Додатки:
Рівень здоров’я у мужчин
|
Показники |
|
І низький |
ІІ нижче середнього |
ІІІ середній |
ІV вище середнього |
V високий |
|
|
N бали |
501 -2 |
550-451 -1 |
450 0 |
– |
– |
|
|
N бали |
<50 0 |
51-55 1 |
55-60 2 |
61-66 4 |
>66 5 |
|
|
N бали |
60 0 |
61-65 1 |
66-70 2 |
71-80 3 |
>81 4 |
|
|
N бали |
>111 -2 |
110-95 0 |
94-85 2 |
84-70 3 |
<59 4 |
|
Час відновлення після 20-ти присідань за 30 с. |
N бали |
>3 -2 |
3-2 1 |
2-1.5 3 |
1.5-1 5 |
<1 7 |
|
Рівень здоров’я за сумою балів |
|
4 |
5-9 |
10-13 |
14-16 |
17-24 |
Рівень здоров’я у жінок
|
Показники |
|
І низький |
ІІ нижче середнього |
ІІІ середній |
ІV вище середнього |
V високий |
|
|
N бали |
>451 -2 |
450-351 -1 |
350 0 |
– |
– |
|
|
N бали |
<40 0 |
41-45 1 |
46-50 2 |
51-58 3 |
>56 5 |
|
|
N бали |
<40 0 |
41-50 1 |
51-55 2 |
56-60 3 |
>61 4 |
|
|
N бали |
>111 -2 |
110-95 0 |
95-85 2 |
64-70 3 |
<69 4 |
|
Час відновлення після 20-ти присідань за 30 с. |
N бали |
3 -2 |
3-2 1 |
2-1.5 3 |
1.5-1 5 |
<1 7 |
|
Рівень здоров’я за сумою балів |
|
4 |
5-0 |
10-13 |
14-16 |
17-24 |
Біологічна суть здорової поведінки
Поведі́нка — родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів. У біхевіоризмі поведінкою вважають видимі прояви, які можна спостерігати, необіхевіористи додають також внутрішні стани, пов’язані із зовнішніми проявами, укогнітивній психології
поведінка розглядається як мислене представлення, а не зовнішній спостережний акт поведінки.
Сучасні підходи до формування здорового способу життя
Обґрунтування основних принципів здорового способу життя
Формування здорового способу життя студентів із використанням інформаційних технологій, що відповідає вимогам сьогодення, наділений професійними якостями, знаннями та вміннями, необхідними для життєздатності та спроможності самореалізуватися у професії, неможливе без побудови на науковій основі відповідної методики, адекватної завданням професійної підготовки студентів класичного університету.
При формуванні здорового способу життя студентів у процесі навчання в класичному університеті теоретико-методологічним підґрунтям слугують такі концептуальні підходи: системний, особистісно орієнтований, діяльнісний та компетентнісний.
Обґрунтування теоретико – методологічних підходів до формування здорового способу життя студентів класичного університету, аналіз та систематизація вимог до власного здоров’я, нових інформаційних технологій та попереднього досвіду підготовки студентів дозволили розробити методику формування здорового способу життя студентів класичного університету, яка містить чотири взаємопов’язані структурні компоненти.
Цільовий компонент передбачає розробку навчально-пізнавальних цілей та завдань формування здорового способу життя студентів класичного університету з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних факторів. Отже, до цільового компоненту входять вимоги соціального запиту і цільові установки класичного університету,мета, завдання, теоретико-методологічне підґрунтя, принципи формування функціональних компетентностей.
Змістовий компонент методики полягає в узгодженні обраного змісту навчання з процесом його реалізації. Спрямований на забезпечення можливості самовизначення студента, розуміння структури та змісту навчання в університеті, систематизацію та оволодіння знаннями на мотиваційному, когнітивному та операціональному рівнях у процесі формування здорового способу життя.
Управлінсько–технологічний компонент передбачає формування здорового способу життя через активну взаємодію студентів та викладачів, ефективність якої залежить від сформованості цілей та завдань навчання, створення позитивної мотивації до власного здоров’я, відбору доцільних засобів, педагогічних умов організації навчального процесу, спрямованих на позитивний результат.
Оцінювально-результативний компонент розробленої методики спрямований на встановлення відповідності між результатом сформованості здорового способу життя студентів та метою — методикою формування здорового способу життя студентів класичного університету. Він містить критерії та рівні сформованості здорового способу життя, виконує аналітичну, контролюючу, оцінювальну функції, забезпечуючи зворотний зв’язок студента та викладача і отримання інформації про рівень сформованості здорового способу життя.
Головними характеристиками методики є інтегративність та відкритість. Реалізація розробленої методики потребує врахування сукупності принципів, які поєднують теоретичні уявлення про здоров’я з практикою формування здорового способу життя. За В.Загвязинським, принципом є інструментальний вираз педагогічної концепції у категоріях діяльності; знання про цілі, сутність, зміст, структуру навчання, що виражені у формі, яка дозволяє використати їх в якості регулятивних норм практики.
На основі результатів теоретичного аналізу та узагальнення емпіричного матеріалу, спираючись на дослідження В.Загвязинського, В.Носкова, О.Новікова, М.Скаткіна, З.Слепканя, М.Соловей та ін., виокремлено основні принципи формування здорового способу життя студентів класичного університету та уточнено їх зміст, а саме: принцип гуманізму, принцип науковості, принцип системності та послідовності, принцип наступності, принцип адаптованості та варіативності, принцип провідної ролі спільної діяльності, принцип переходу навчання у самоосвіту.
Формування здорового способу життя стає можливим, якщо студент на всіх етапах становлення в навчальному процесі і подальшій професійній діяльності виступає як суб’єкт свідомого вибору, який самоорганізується.
Мета формування здорового способу життя повинна стати особистісно ціннісною, внутрішньою потребою. Адже для того, щоб по – справжньому стати здоровою особистістю, необхідно, щоб завдання, які стають перед людиною в цьому процесі, стали зрозумілими та внутрішньо прийнятими. Якщо людина не усвідомлює потреби в роботі над собою — може взагалі не виконувати її; якщо і виконуватиме, тому що так треба — то за зразком, певним наданим алгоритмом; якщо потреба є — людина в діяльності набуває нових знань і вмінь, прагне до нових досягнень, працюючи на пошуковому чи творчому рівні пізнавальної активності.
