Порушення мислення та інтелекту. Порушення емоцій. Порушення ефекторно-вольової сфери.
Розлади мислення
Мисленням називається психічний процес, який полягає в розкритті зв’язків і залежності між предметами і явищами. Завдяки мисленню ми пізнаємо якості і властивості об’єктів, недоступні для безпосереднього сприймання органами чуття людське. Мислення словесне, тобто ми думаємо не безпосередньо образами, а словами, які означають ці образи або їх якості.
Думаючи, людина використовує при цьому свій власний досвід і досвід інших людей, зафіксований у мові. Мова виступає при цьому не лише як засіб обміну думками, як знаряддя її формування. Мислення є опосередковане мовою людське пізнання об’єктивної дійсності. Воно є вищою формою прояву рефлекторної роботи мозку, його аналітико-синтетичної діяльності, яка запезпечує взаємодію двох сигнальних систем.
Мислення це вища форма пізнання об’єктивної дійсності. Думки, якщо вони правильні, відображають явища природи і суспільства ширше, глибше, повніше, ніж їх живе споглядання. Практика дає змогу людині відокремлювати правильні думки від хибних, вона є критерієм їх істинності. “Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики – такий є діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об’єктивної реальності”.
Мислення є основою свідомої діяльності людини
Мислення необхідне для засвоєння знань. Надбані людьми і зафіксовані в книгах знання не можуть бути засвоєні без мислительної діяльності. Розвиток мислення має велике значення у загальному процесі формування особистості, її розумових та інших властивостей. Достатній або недостатній розвиток мислення, позначаються на тому, як особистість орієнтується в навколишній дійсності, у різних життєвих ситуаціях, як вона передбачає хід подій і результати своїх власних дій, як вона панує над обставинами і над собою.
Існує низка операцій процесу мислення: порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз, синтез, конкретизація, абстрагування, визначення причинно-наслідкових зв’язків, судження, умовивід.
Порівняння відіграє важливу роль в пізнавальній діяльності людини. Спостерігаючи якийсь незнайомий предмет, ми порівнюємо його з баченими раніше предметами, виявляємо схожість або відмінність в якихось рисах або ознаках.
На підставі схожості й узагальнення ознак об’єкта класифікують, наприклад, відносять їх до тваринного або рослинного світу. Внаслідок класифікації відбувається поділ наук, наприклад ботаніки, зоології.
Класифікація – це розподіл і послідуюче об’єднання предметів або явищ (на основі властивих їм загальних ознак) більш загальним поняттям котре відображає класи тих або інших предметів або явищ.
Класифікація захворювань будується або за принципом їх етіології – інфекції, інтоксикації, пухлини, рани, або на принципі локалізації, їх в організмі: внутрішні хвороби, хвороба легень, серцево-судинної системи і т.д., або на способі заражання (епідеміологія).
Розумова операція, яка полягає в утвердженні або запереченні чого-небудь, основаних на відображенні зв’язку між предметами і явищами дійсності, або між їх ознаками називається судженням. Результатом судження є умозаключення. Розрізняють дедуктивні, індуктивні, а також умозаключення по аналогії. Індукцією називається логічна операція, що веде від окремого поняття до загального. Наприклад на основі вивчення окремих симптомів визначають характерні синдроми, які допомагають встановити діагноз хвороби.
Дедукцією називається логічна операція зворотного характеру – від загального до окремого. Найпростішим взірцем може бути такий умовивід. “Усі люди смертні, я людина, отже, я смертна”.
Аналогія – це умозаключення, в якому висновок робиться на основі часткової подібності між явищами без достатнього аналізу усіх умов. Заключення по аналогії не є високо достовірним це лише вірогідність, яка потребує підтвердження іншими доказами.
Для правильної оцінки причинно-наслідкових зв’язків потрібно глибокий аналіз низки обставин.
Аналізом називається розумовий процес поділу цілого на частини. Найпростішим прикладом його є вивчення анатомії людини, тобто розчленування тіла на частини, органи і тканини. З аналізом нерозривно пов’язаний синтез, тобто з’єднання у думці розрізнених частин у одне ціле, наприклад, у системи організму. Узагальнення – виділення відносно стійких, інваріантних властивостей предметів і їх відношення.
З процесом узагальнення властивостей предметів або явищ пов’язане абстрагування.
Абстрагування – це виділення одних ознак і відновлення других. Щоб здійснювати процес мислення, необхідно не тільки розрізняти окремі властивості об’єктів, але і уявляти ці властивості окремо від самих об’єктів. Із того факту, що кожен предмет на земній кулі має певну масу, Ньютон вивів закон всесвітнього тяжіння і за аналогією дійшов висновку про взаємне притягання тіл в космічному просторі. Він пояснив явища відпливів і припливів в океанах притяганням місяця.
Конкретизація – процес зворотній абстрагуванню. Це перехід від абстракції і узагальнення до конкретної дійсності.
У медичній практиці ми повсякденно стикаємося з конкретизацією загально патологічних законів у хворих. Знаючи властивості малярії закономірності, ми можемо в кожному окремому випадку визначити час настання нападу лихоманки і його закінчення. Призначаючи ліки різним хворим, лікар конкретизує метод і дози їх застосування залежно від віку і стану хворого. Конкретизація збагачує досвід і є перевіркою загальних положень і правил.
Мислення, що грунтується на причинно-наслідкових зв’язках називається каузальним. Однак треба бути дуже точним у визначенні поняття причина. Причиною треба вважати такий фактор, без якого дане явище, наприклад хвороба, настати не може. Причиною туберкульозу є мікробактерія туберкульозу, хоч його розвиток пов’язаний з цілою низкою обставин (погане харчування, авітаміноз, погані житлові, кліматичні умови і т.д.). Логічне мислення, яке враховує, крім основної причини, вплив на який-небудь процес різних умов називається кондиціональним. Кондиціональне мислення має в медицині велике значення при встановленні діагнозу, при лікуванні, профілактиці хвороб.
Правильність результатів мислення завжди перевіряється практикою. Практика людини є особиста і загальнолюдська. І якщо частину наших знань ми черпаємо з особистої практики (“вогонь обпікає”), то значно більшу частину наших відомостей ми отримуємо із загальнолюдського досвіду (“більшість імпортних продуктів є небезпечними для здоров’я”, або “нітрити і нітрати шкодять здоров’ю”).
В результаті того, що людина користується, в основному, загальнолюдськими судженнями, в психології людей з’являється властивість довіри загальноприйнятим або розповсюдженим судженням більше, ніж своїм особистим. У більшості випадків це безумовно виправдано: загальнолюдський досвід більший ніж досвід однієї людини. Проте так звані “загальнорозповсюджені” судження не завжди є правильними і доцільними. Наприклад, судження, що взуття на “платформі”є красивою в періоди відповідної моди, більшість дівчат рахують правильним. Але навряд чи можна вважати красивим і доцільним взуття, яке не відповідає анатомічним і фізіологічним вимогам. Мода на одежу приходить і уходить, і модні фасони не завжди доцільні. Сама по собі зміна фасонів психологічно виправдана – новизна тонізує людину, заставляє слідкувати за собою. Набагато небезпечнішою є “мода” на ліки, на різні дієти, методи лікування, захоплення навколомедичним шарлатанством. В цих випадках сліпе наслідування моді без врахування особливостей даного захворювання і конкретного хворого може принести багато шкоди. Ось чому для всіх людей, а особливо для медиків є важливими самостійність і критичність мислення. Лікар повинен бути професійно грамотним, мати достатній запас сучасних знань, доповнювати і удосконалювати їх, щоб уміти доступно, але авторитетно і зі знанням справи пояснити хворому і переконати його в необхідності пройти потрібний йому курс лікування, або перенести оперативне втручання.
Види мислення.
В залежності від змісту задачі, яка вирішується, прийнято виділяти наступні види мислення: наглядно-дійове, наглядно-образне і теоретичне або словесно-логічне.
Наглядно-дійове мислення характеризується тим, що мислительна задача вирішується безпосередньо в процесі практичної діяльності. Наглядно-дійове мислення невід’ємне від сприйняття і оперує лише об’єктами і тими взаємозв’язками речей, які безпосередньо сприймаються. Воно невід’ємно зв’язане з прямим маніпулюванням з речами/ За допомогою такого роду мислення людина, як і тварина вирішує задачі споглядаючи на об’єкт і оперуючи з ними.
Наглядно-образне мислення характеризується тим, що мислительна операція вирішується на образному матеріалі. Зв’язок мислення з практичними діями хоч і зберігається, але не є таким безпосереднім, як при наглядно-дійовому. У порівнянні з наглядно-образним мисленням воно є більш складним, більш узагальненим. Це мислення є характерним для маленьких дітей. Зачатки цього виду мислення зустрічаються у вищих тварин.
Теоретичне (абстрактне, словесно-логічне) мислення характерне лише для розумово розвиненої людини і характеризується тим, що задача вирішується в словесно-понятійній формі. Цей вид мислення являє собою процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. В мислительній діяльності людини всі вище перераховані види мислення нерозривно взаємопов’язані.
Типи мислення за стилем.
Розрізняють три основних типи мислення : стандартне, оригінальне і революційне.
Стандартне, або “трафаретне” мислення зустрічається найчастіше. Воно відображає установлені віками загальновизнані істини. Наприклад, 2х2 = 4. Стандартне мислення зберігає основи здорового консерватизму, але практично нічого нового не приносить для прогресу.
Оригінальне мислення є більш ефективним. Воно, в принципі, не змінює основні базові знання і фундаментальні положення, але розглядаючи об’єкт або явище з нової, недослідженої сторони допомагає оригінально рішити задачу, викликає підвищену цікавість, в певній мірі допомагає прогресу. Оригінально прочитана лекція, оригінально зроблена операція і т.п. приносить користь доповнюючі наші знання і уміння.
Революційне (або “парадоксальне”) мислення корінним чином змінює сталі аксіоми і погляди. Це є мислення геніїв. Прикладами революційного мислення є еклідова геометрія, теорія Коперніка, мораль І.Христа, економічне вчення К.Маркса, теорія відносності Енштейна, релятивістська теорія тощо. Плодами революційного мислення нерідко користуються нащадки, бо сучасники інколи не розуміють генія.
Якості мислення.
Самостійність мислення – вміння побачити нову проблему, поставити нове питання, а потім вирішити задачу своїми силами. Це вміння приймати рішення згідно з своїми поглядами.
Глибина мислення – ступінь проникнення в суть явища, процесу не задовольняючись констатацією окремих фактів.
Широта мислення – можливість людини постійно тримати під контролем значну кількість зв’язків між предметами, явищами.
Гнучкість мислення – вміння змінювати план дій, якщо він не задовільняє ті умови, які виникають в процесі рішення задачі.
Критичність мислення – вміння вірно оцінити як об’єктивні умови, так і свою діяльність, при необхідності відмовитись від наміченого шляху, знайти інший спосіб вирішення задачі.
Швидкість мислення – вміння швидко знаходити вірні, обгрунтовані рішення, реалізовувати їх при дефіциті часу.
Економічність – вибір найбільш короткого шляху для формування понять, побудови умовиводів.
Зв’язок мислення з іншими сферами психіки.
Мислення тісно зв’язане з усіма іншими психічними процесами і особистістю в цілому. Як центральний процес пізнання мислення базується на інформації, яку дають людині відчуття і уважне сприймання. Основним нейрофізіологічним механізмом мислення є асоціативні процеси, а запаси асоціацій обумовлені об’ємом пам’яті. Мислення зрілої людини є словесно-логічним, а для цього необхідний запас понять, уявлень і уяви. Людина дає свою суб’єктивну оцінку інформації для роздумів, суджень і результату обдумування, отже мислення, таким чином, зв’язане з емоціями. У людей з істероїдними рисами характеру можуть спостерігатись прояви афективної логіки, коли критичне відношення відступає на задній план, а на перший виступають емоції. Афективна логіка є звичайним явищем у дітей. Нерідко рішення якоїсь задачі є трудною справою, яка мало приносить задоволення. В цьому випадку виявляються вольові процеси. Якість мислення обумовлено рівнем інтелекту. Нарешті усвідомлене осмислення може здійснюватись лише при збереженій ясній свідомості. Таким чином, мислення тісно пов’язане з усіма психічними процесами.
Разом з тим, якість і направленість мислення обумовлені дією низки інших факторів. Так у дітей переважає образне мислення, а у дорослих – абстрактне. Якісні характеристики здорової людини одні, а хворої і астенізованої інші. Голодна людина думає передусім про їжу, стомлена про відпочинок і сон, студент під час сесії про екзамени, а дівчина на виданні про вдалий шлюб, вагітна жінка про майбутні пологи і т.п. Отже домінанта уваги і мислення обумовлені дуже багатьма факторами.
Спрямованість осмислення сприйнятої інформації залежить від віку і інтересів. Так, юнак з задоволенням сприймає і адекватно своїм інтересам оцінює струнку дівчину у міні-спідниці, а у людини похилого віку вигляд “надто оголених” ніг викликає асоціації іншого змісту. Якості мислення, а головне спрямованість його значною мірою обумовлено особливостями особистості. Так, наприклад, швидкість, гнучкість і самостійність мислення тісно пов’язане з темпераментом. І, нарещті, порядна, інтелігентна, вихована людина сприймає, осмислює і приймає одні рішення, а непорядна і невихована людина – інші. Наприклад, якщо у сусіда пожежа, порядна людина сприймає це як трагедію і намагається всіляко допомогти йому, а у непорядної вигляд і осмислення цієї біди викликає злорадство.
Таким чином мислення значною мірою обумовлене функціонуванням усіх сфер психіки, фізичним і психічним станом людини і основними рисами особистості. Ось чому є справедливим твердження великого вітчизняного психолога С.Рубінштейна про те, що ! “Думає не мозок, а людина за допомогою мозку”. Ось чому майбутній медик, щоб правильно осмислити стан хворого або виробничу ситуацію і прийняти адекватне рішення повинен постійно дбати про свій психічний і фізичний стан, належний запас знань, умінь і навичок, а головне плекати в собі риси інтелігентності
Практичні поради
1.Розвивайте у себе логічне мислення.
2. Уникайте афективної логіки.
3.Коли Ви передаєте нову інформацію хворому гармонійно поєднуйте абстрактне і образне мислення. Ілюструйте свою думку цікавими, бажано наглядними прикладами.
4. Намагайтесь необхідну інформацію для суджень подати так, щоб хворий зробив правильний умовивід сам.
5. Розвивайте у себе елементи оригінального мислення.
6. Добивайтесь, щоб хворий критично і адекватно оцінював свій стан.
7. Відволікайте хворих від неприємних настирливих і надцінних думок.
8. Створіть усі можливі умови, щоб хворий вночі спав, а вдень відволікався від неприємних думок.
.Порушення мислення
КЛАСИФІКАЦІЯ РОЗЛАДІВ МИСЛЕННЯ
Розлади мислення за темпом перебігу асоціацій
1. Прискорене.
2. Ментизм.
3. Сповільнене.
4. Деталізоване (в’язкість).
5. Зупинка мислення (шпе-рунг).
Розлади мислення за зв’язком асоціацій (формою)
1. Резонерське.
2. Паралогічне.
3. Атактичне.
4. Незв’язне (інкогерентне).
5. Розірване.
6. Символічне.
7. Персевераторне.
8. Аутистичне (дереїстичне).
9. Кататимне (кататимічне, афективне).
10. Конкретне (формальне, примітивне).
Розлади мислення за змістом асоціацій
Хворобливі ідеї:
а) маячні;
б) маячноподібні;
в) надцшні, домінантні;
г) нав’язливі.
Класифікація маячних ідей за змістом
1. Маячні ідеї переслідування:
а) стосунків;
б) фізичного, психічного впливу;
в) отруєння;
г) втрати, шкоди, пограбування;
д) звинувачення;
є) ревнощів;
є) кверулянтські (сутяжницькі);
ж) еротичні.
2. Маячні ідеї величності:
а) багатства;
б) високого походження;
в) винаходу і відкриття;
г) реформаторства.
3. Маячні ідеї самоприниження:
а) гріховності;
б) самозвинувачення;
в) нігілістичні;
д) одержимості.
Маячні ідеї (маячня) за механізмом утворення
1. Інтерпретативне, маячіння тлумачення (паранояльне чи параноїчне).
2. Несистематизоване, чуттєво-образне (параноїдне).
При психiчних захворюваннях мислення може порушуватись по
· темпу
· механiзму
· змiсту.
Розрiзняють три види порушення темпу мислення.
Прискорення – проявляється у збiльшеннi кiлькостi думок, безперервному їх виникненнi. Мова при цьому також стає квапливою. Крайнє прискорення мислення носить назву “скачка iдей”. Прискорення мислення є характерним симптомом для манiакальних станiв (манiакальна фаза манiакально-депресивного психозу, прийом наркотикiв стимулюючої дiї типу кокаїн, важка туберкульозна iнтоксикацiя).
Сповiльнення мислення характеризується обмеженiстю кількості думок, одноманiтнiстю, сповiльненням мови. Це порушення спостерiгається при депресивних станах (депресивна фаза манiакально-депресивного синдрому, iнволюцiйна i реактивна депресiї), оглушеному станi свiдомостi, психоорганiчному синдромi.
Затримка мислення (шперрунг) є однiєю з ознак шизофренiї. У хворого раптово, без будь-яких видимих причин зникають думки i вiн на деякий час замовкає. Зовнiшнiй вигляд при цьому, як правило, розгублений.
По механiзму розрiзняють такi порушення мислення.
Розiрванiсть або розщеплення, що проявляється у розривi смислових зв”язкiв мiж реченнями, фрагментами речень i навiть окремими словами на тлi ясної свiдомостi. Це порушення є характерним для шизофренiї. Наприклад: «Давайте разом вознесемось на небо i там, поєднавши матерiалiзм i емпiрiокритицизм, впадемо в обiйми найсвятiшої iнквiзицiї, тому що їде поїзд по паркану до перемоги абстрактного духу». Первинна безладнiсть мислення також проявляється у виголошеннi окремих слiв, коротких фраз i вигукiв. Але, на вiдмiну вiд розiрваного мислення, у цих хворих є обов’язково порушення свiдомостi (так званий аментивний синдром). Пiсля прояснення свiдомостi мислення i мова відновлюються.
Патологiчно деталiзоване мислення – нездатнiсть роздiляти головне i другорядне iз надмiрною затримкою на неiстотних деталях. Цей симптом є характерним для епiлепсiї.
Резонерство – це порожнi, безплiднi мiркування, позбавленi конкретного змiсту i доцiльностi, з переважанням химерних висловлювань. Найчастiше зустрiчається при шизофренiї.
Персеверацiя мислення – це одноманiтне повторення одних i тих же думок та їх сповiльненнi. Спостерiгається при органiчних ураженнях мозку, хворобi Пiка, шизофренiї i порушеннi свiдомостi.
Символiчне мислення – це такий розлад мислення, коли значення одного слова стає символом зовсiм iншого поняття на пiдставi випадкових, другорядних ознак. Наприклад, хворий вiдмовляється зайти у кабiнет лiкаря тому, що дверi кабiнету обитi червоним дермантином. Вiн пояснює це тим, що червоний колiр означає команду “стiй!”, бос, “на червоний колiр свiтлофору не можна йти”. Цей симптом є характерним для шизофренiї
Неологiзм – це новi слова, вигаданi хворим, значення яких зрозумiле лише йому. Як правило, зустрiчається при шизофренiї.
Паралогiчне мислення або “мимомова” – це порушення мислення на рiвнi суджень, коли всиновок не випливає з передумов, суджень . На поставлене конкретне запитання хворий вiдповiдає зовсiм не по сутi логічно необгрунтовано. Наприклад, на поставлене запитання: «Чому Ви не одягаєте бiлизну?” хворий вiдповiдає: “Чергова медсестра не зробила манiкюр”. Або при розмовi з лiкарем хворий заявляє: “Якщо Ви зi мною так люб’язно розмовляєте, то без сумнiвiв цього року буде добрий урожай”. Цей симптом є характерним для шизофренiї.
Аутичне мислення – заглиблення у свiт особистих переживань з послабленням або втратою контакту з реальною дiйснiстю, вiдсутнiстю бажання спiлкуватися з людьми, обмеженiстю емоцiйних проявiв. Це є один iз основних симптомiв шизофренiї.
Ментизм – мимовiльно виникаючий, безперервний i некерований потiк думок, спогадiв, “вихор iдей”, наплив образiв i уявлень. Це явище є неприємним для хворого, виснажує його, не дає можливостi сконцентруватись або вiдпочити, але не має ознак насильства. Ментизм є складовою частиною синдрому Кандiнського-Клерамбо i зустрiчається при шизофренiї.
Фанатизм – безрозсудна одержимiсть якимись iдеями, поглядами чи справою, що грунтується на слiпiй пристраснiй вiдданостi своїй вiрi i нетерпимостi до будь-яких iнших iдей, поглядiв, вiрувань. Людина, сповнена фанатизму, нездатна критично ставитись до себе i своїх дiй, вiдзначається крайньою нетерпимiстю до iновiрцiв (наприкла, релiгiйний фанатизм). Зустрiчається при паранойяльнiй формi психопатiї.
Фантазiя – процес створення людиною нових образiв на основi пережитого. Може бути реалiстичною i пустою, беззмiстовною.
Фантазiї iстеричнi – рiзнi вигадки незвичайних подiй, яких насправдi не було, прагнення поставити себе у центрi уваги навколишнiх. Спостерiгається при iстерiї, iстеричнiй психопатiї. Хворий з чуттєвою яскравiстю переживає своє несправжнє сприймання як щось достовiрне.
Порушення мислення по змiсту проявляється у виглядi настирливих, надцiнних i маячних iдей.
Настирливi (нав’язливi) iдеї – це думки, побоювання, спогади, почуття, потяги, якi виникають у хворого незалежно вiд його волi, хоч вiн усвiдомлює їх хворобливiсть i критично ставиться до них. Нав’язливi думки подiляються на такi, змiст яких викликає гнiтючий афект i нав’язливостi з афективно нейтральним змiстом.
Надцiннi iдеї – зумовленi реальними обставинами судження, якi надалi набувають невiдповiдного їх значенню важливого мiсця в свiдомостi i супроводжується надмiрним емоцiйним напруженням. Зустрiчається при паранойяльнiй формi психопатiї i затяжних реактивних психозах. Надцiннi ідеї зустрiчаються i у здорових людей, наприклад, звичайнi (непатологiчнi) ревнощi. Головною умовою позбутися надцiнних iдей є зняття емоцiйного напруження до рiвня звичайних переживань.
Маячнi iдеї – це думки та судження, якi виникають лише на патологiчному грунтi, не вiдповiдають дiйсностi, хибно обгрунтовуються хворим, повнiстю охоплюють його свiдомiсть i не коригуються при переконаннi та роз’ясненнi.
Основнi види маячення за тематикою:
анстрофне – усвiдомлення хворим себе центром свiту, до якого всi подiї мають безпосереднє вiдношення;
величностi – характеризується грандiозним перебiльшенням своїх духовних i фiзичних сил, соцiального стану i пов’язаних з цим можливостей;
високого походження – включає iдею походження вiд осiб, якi посiдають значно вище становище в суспiльствi, нiж батьки хворого, яких вiн вважає несправжнiми;
впливу – включає iдею чужого, стороннього впливу на думки, почуття, вчинки хворого, часто з судженням, мiркуваннями щодо природи такої дiї (гiпоноз, лазер тощо), є проявом синдрому Кандинського-Клерамбо;
iндуковане – за змiстом подiбне маячення психiчно хворого, виникає у здорових людей в разi тривалого спiлкування з цим хворим, який за характером є лiдером-iндуктором ;
iнсценування – судження хворого про все, що вiдбувається навколо нього, як про спецiально влаштоване, iнсценоване з певною метою;
iнтерметаморфози – характеризується iдеєю повної змiни навколишньої обстановки, перетворення предметiв, перевтiлення осiб;
iпохондричне – включає iдею наявностi у хворого недуги, яку вiн вважає невилiкованою або принизливою, ганебною (рак, сифiлiс та iн.) ;
Котара – депресивнi чи iпохондричнi фантазiї з iдеями грандiозностi й заперечення (загальна загибель, свiтовi катаклiзми тощо), якi проявляються одночасно або окремо;
звинувачення мiстить iдею помилкового чи навмисного звинувачення хворого оточуючими людьми в здiйсненнi непристойних вчинкiв або злочинiв, до яких вiн не причетний;
образне – переважають образнi уявлення (фантазiї, мрiї), якi супроводжуються тривогою, страхом, екстазом або розгубленiстю;
особливого значення – предмети, подiї, оточуючi люди, а також їх вчинки i слова набувають для хворого особливого значення, символiзують щось нове;
самозвинувачення – хворий приписує собi уявнi або дiйснi, але неодмiнно перебiльшенi провини i злочини, будучи переконаний в необхiдностi зазнати за них покарання;
резидуальне – сукупнiсть маячних iдей, що деякий час залишаються як моносимптом пiсля зникнення iнших проявiв хвороби; частiше виникає пiсля станiв потьмареної свiдомостi, якi не супроводжуються повною амнезiєю (делiрiй),отруєння
По структурi маячнi iдеї роздiляють на паранойяльнi, параноїднi та парафреннi.
Паранояльне маячення – наявнiсть сталої, здебiльшого монотематичної систематизованої маячної iдеї, яка випливає з бiльш-менш реальних, правдоподiбних ситуацiй без галюцинацiй i виражених афективних розладiв, по сюжету правдоподiбне. Приклад: маячення матерiальних чи моральних збиткiв при iнволюцiйному параноїдi (хворому сусiди роблять збитки; щоб не трапилось неприємного, в усьому хворий звинувачує сусiдiв).
Параноїдне маячення – менш систематизоване, неправдоподiбне, але i не фантастичне, нерiдко пов”язане з галюцинацiями. Характеризується наявнiстю рiзноманiтних iдей несприятливого впливу на хворого ззовнi (маячення переслiдування, стосунки, отруєння, звинувачення, шкоди та iн.). Таке маячення є характерним для параноїдної форми шизофренiї.
Парафренне маячення – мiстить абсурднi фантастичнi iдеї величностi, особливої мiсiї, надприродностi тощо, як правило, на тлi iнтелектуального зниження. Парафренне маячення є характерним симптомом екснансивної форми прогресивного паралiча i кiнцевої (дефектної) стадiї параноїдної форми шизофренiї.
Не всi хворi висловлюють вiдкрито свої хворобливi iдеї. Нерiдко з маячних мотивiв або пiд впливом iмперативних слухових галюцинацiй вони приховують свої маячнi переживання. В такому випадку запiдозрити i дiагностувати наявнiсть маячення грунтується на виявленнi маячної поведiнки хворого. Наприклад, при маяченнi отруєння хворий вiдмовляється вiд прийому їжi, або готує її собi окремо. При маяченнi ревнощiв постiйно слiдкує за чловiком чи дружиною. При маяченнi переслiдування носить з собою знаряддя самозахисту, начiплює багато замкiв на вхiднi дверi i дверi своєї кiмнати, тощо.
Хворi з активними проявами маячення повиннi перебувати на режимi “А” i потребують пiдвищеної уваги лікарів (як чергових, так i манiпуляцiйних).
Узагальнення та практичнi поради:
1. Чітке сповiльнення мислення свiдчить про погіршення загального стану хворого i частiше всього пов’язане з порушенням свiдомостi. До такого хворого слiд викликати лiкаря.
2. Прискорення темпу мислення з пожвавленням мови свiдчить про розвиток ейфорiї. Воно може бути викликане сп”янiнням, iнтоксикацiєю, або розвитком психотичної манiакальної фази. Критична самооцiнка хворого в такому станi є зниженою. Про цей стан слід повідомити лікаря.
3. Наявнiсть надцiнних iдей, щодо стану свого здоров’я є звичайним станом для хворого з нормальним iнтелектом. З такими хворими необхiдно бути коректним, делiкатним, дотримуватись правил деонтологiї i психопрофiлактики.
4. Настирливi iдеї виникають у свiдомостi раптово, але хворому практично неможливо їх позбутись. Медична сестра повинна негайно доповiсти про це лiкарю, щоб вiн якнайшвидше прийняв вiдповiднi психотерапевтичні заходи, прийнятi, що сприятиме кращому ефекту.
5. Поява маячних iдей свiдчить про розвиток психозу. Переконувати хворого в неправильностi його суджень недоцiльно. Необхiдно встановити бiля хворого iндивiдуальний пост i негайно сповiстити лiкаря. Висмiювати маячнi iдеї неодопустимо.
6. Деталiзоване мислення є характерним для епiлепсiї. При розмовi з такими хворими потрiбна витримка i тактовнiсть бо вони схильнi до дисфорiй з агресивними тенденцiями.
Інтелект
Інтелект – це інтегральне поняття, яке включає запас знань і життєвий досвід, основні якісні характеристики мислення (кмітливість, швидкість, широту, самостійність, гнучкість і критичність), а також можливість поповнювати запас знань і правильно їх використовувати.
Інтелект і освіченість не є тотожними поняттями. Можна механічно “визубрити” науки, отримати диплом про відповідну (навіть вищу освіту( і залишитись посередністю в інтелектуальному плані. А можна не мати належної освіти і бути мудрою людиною з багатим життєвим досвідом, яких ми нерідко зустрічаємо серед сільських трударів. Їх життєвий досвід і мудрість розвинулись завдяки природній кмітливості.
Ідеальним є стан, коли вроджена кмітливість поєднується з хорошою увагою, пам’яттю і належними якостями мислення. Якщо рівень кмітливості, здебільшого обумовлений природнім (вродженим) фактором, то увагу, пам’ять і розумові здібності можна до певної межі тренувати. Як атрофуються без фізичного навантаження м’язи, так без постійної роботи розтреновуються увага, пам’ять і розумові здібності. Проте шляхом тренувань можна підняти рівень інтелекту лише до певної межі.
Недорозвиток інтелекту з дитинства називається олігофренією. Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатись у спеціальних навчальних закладах, з надто вираженим розумовим дефектом навчатись не можуть. Зниження рівня інтелекту внаслідок органічного ураження головного мозку називається деменцією.
Медикам доводиться обслуговувати пацієнтів і хворих з різним рівнем інтелекту. Лікар повинен вміти вибрати правильний рівень спілкування і стиль взаємовідносин з різними хворими враховуючи їх інтелект. Якщо медик буде з надто розумним видом “научати” загальновідомим істинам грамотних, інтелігентних хворих з високим інтелектом частина з них може образитись вважаючи, що їх сприймають недорозвиненими.
І навпаки, якщо пацієнтом є дитина, людина з низьким рівнем освіти, з недорозвиненим або зниженим інтелектом або ослабленою пам’яттю і увагою рівень спілкування і стиль взаємовідносин повинен бути адекватним психічному стану хворого. Для цього доктор повинен володіти достатньою гнучкістю самостійного мислення, достатнім запасом знань, а також мати достатній рівень культури.
Для визначення рівня інтелекту медики повинні адекватно оцінити результати співбесіди і спостереження за хворими.
Розрізняють сім основних первинних розумових потенцій:
1) здібність до рахунків, тобто здібність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;
2) вербальний (словесний) запас і вербальну гнучкість, тобто легкість з якою людина може говорити, використовувати найбільш підходячі слова;
3) вербальне сприймання, тобто здатність розуміти усну і письмову мову;
4) просторове орієнтування, або здатність уявляти собі різні предмети і форми в просторі;
5) пам’ять;
6) здібність до суджень з різних позицій;
7) швидкість сприймання подібності або відмінностей між предметами, зображеннями і явищами, а також їх деталей.
Становлення кожного з факторів інтелекту є індивідуальним. Воно залежить від здобутого об’єма знань і від особливостей мислення і дії. Ступінь розвитку кожного фактора залежить від вроджених задатків і можливості їх розвитку.
Основні риси творчої особистості:
1. Мислення творчих людей є незалежним і самостійним;
2. Творчі особистості не бояться показатись смішними, коли вивчають і пропонують незвичні для решти людей способів рішення питань;
3. Творчій людині, як правило, не легко увійти в життя любої соціальної групи, хоча вона є відкритою для навколишніх і користується відповідною популярністю (деякі сприймають його як оригінального дивака);
4. Як правило творча людина мало догматична і його уявлення про життя і суспільство, а також про смисл власних вчинків можуть бути досить неоднозначними;
5. Для творчої особистості є характерним довірливість і прагнення об’єднати дані із різних областей науки і практики.
6. Творчі люди здебільшого зберігають дитячу властивість живо і образно спрйимати навколишню дійсність, їх сприймання світу постійно обновлюється і доповнюється;
7. Творчі люди мислять ніби забавляючись, Вони без видимої напруги породжують нові незвичні ідеї.
Творчість і соціальна адаптація дітей.
Психологами вивчався зв’язок між інтелектом і творчими здібностями серед дітей 11-12 років. Встановлені основні закономірності, як діти рішають свої життєві проблеми в залежності від того, до якої групи вони відносяться –
1) до високоінтелектуальних і високотворчих;
2) до високоінтелектуальних і малотворчих;
3) до малоінтелектуальних і високотворчих;
4) до малоінтелектуальних і малотворчих.
1.Діти першої групи (з високими рівнями творчості і інтелекту) впевнені у своїх можливостях. Вони здебільшого добре контролюють свої поступки і в той же час залишаються в своїх діях вільними. В залежності від обставин вони можуть легко переходити від дитячого до дорослого стилю поведінки. Вони добре інтегруються у суспільстві і проявляють великий інтерес до всього нового, не бояться ярлика “баламутів”.
2. У дітей з високим рівнем інтелекту, але слабим творчими здібностями вся енергія спрямована на досягнення успіху. Люба невдача сприймається ними як катастрофа. Саме цьому вони найчастіше уникають ризику і не люблять висловлювати свою думку, обмежуючись лише відповідями на запитання. Для всіх їх вчинків характерною є стриманість, котра не дає їм можливості відкритись своїм приятелям, а тому вони завжди “відгороджені” від них. Для них є характерним почуття неспокою, коли вони самі оцінюють свою діяльність або можливі наслідки своїх дій.
3. Діти з низьким рівнем інтелекту але високим творчим потенціалом є в традиційній системі шкільного виховання найбільш нещасливішими. Вони постійно відчувають страх із-за протиріч між своїми власними живими, але незрілими уявленнями і вимогами школи, які вони ніяк не можуть успішно виконати. Усвідомлення цього недоліку приводить до того, що у них розвивається “комплекс неповноцінності” і зневіра в свої можливості. Вони роздратовують учителів тим, що не можуть зосередитись і це приводить їх до ще більшої ізоляції. На відміну від дітей першої групи вони особливо бояться оцінити своїх поступків або відповідей і почувають себе комфортно лише тоді, коли у них є можливість вести себе з власним ритмом діяльності і відповідно з власною фантазією.
4. Діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей є найбільш адаптованими і задоволеними своєю участю (по крайній мірі зовні). Вони вірять в свої можливості і компенсують недостаток інтелекту достатньою кількістю соціальних контактів, або повною пасивністю, яка сприймається як прояв фосгматичного характеру.
Таким чином, в умовах звичайного виховання з елементами примусу найгірша адаптація є вірогідною у дітей другої і третьої груп.
Практичні поради.
1.Обслуговуючи хворих враховуйте рівень їх інтелекту.
2. Не хизуйтесь своєю обізнаністю як медика, не вживайте при розмові з хворим незрозумілих йому медичних термінів і виразів.
3. Розвивайте у собі риси творчої особистості.
4. Ніколи не насміхайтесь над помилковими або примітивними поглядами деяких хворих на медичні проблеми. Уясніть для себе сутність хибних поглядів хворого і адекватно відкорегуйте їх.
5. Учіть, а не поучайте хворих.
6. Авторитетно і доступно розвіюйте “цілительську” діяльність різного виду провидців і шарлатанів.
Порушення iнтелекту є вроджене i набуте. Вроджений недорозвиток iнтелекту називають олiгофренiєю.
По ступеню вираженостi олiгофренiї поділяються на дебiльнiсть, iмбецильнiсть та iдiотiю.
При дебiльностi розвиток мислення дитини зупиняється на рiвнi наочно-дiйового i образного. Абстрактнi поняття їм недоступнi. Цi дiти можуть навчатись у школах-iнтернатах для розумово вiдсталих дiтей, де вони отримують елементарнi знання з мови, письма i рахункових операцiй (за 8 рокiв вони освоюють програму трьох класiв).
При iмбецильностi дiти не можуть отримати знань, не пов’язаних з самообслуговуванням, але вони можуть обслужити себе. Це є iнвалiди 2 групи з дитинства.
При iдiотiї розумовий недорозвиток сягає найважчого ступеню i такi дiти не можуть обслуговувати себе. Вони є iнвалiдами 1 групи з дитинства.
Набуте зниження iнтелекту називається деменцiєю (недоумством). Вона може бути обумовлена органiчними факторами i функцiональними змiнами психiки.
Деменцiя органiчного генезу поділяється на тотальну (глобарну) i лакунарну. При тотальнiй деменцiї крiм запасiв знань втрачається ядро особистостi. Хворi не можуть критично оцiнити свiй стан, вони не усвiдлмлюють свого дефекту, втрачають загальнолюдськi етичнi норми поведiнки. Глобарна деменцiя є характерною ознакою старечого недоумства, хвороби Альцгеймера, Пiка i прогресивного паралiчу.
При лакунарнiй деменцiї, незважаючи на втрату пам”ятi на теперiшнi i минулi подiї, ядро особистостi збережене i хворi критично оцiнюють свiй стан. Вони усвiдомлюють хворбу, стараются компенсувати втрату пам’ятi (ведуть записи). Лакунарна деменцiя зустрiчається при атеросклерозi судин головного мозку.
Псевдодеменцiя є функцiональним розладом iнтелекту. Це несправжнє недоумство найчастiше розвивається внаслiдок важкої психотравми (передусiм у злочинцiв, якi були заарештованi i помiщенi в камери попереднього слiдства). Псевдодеменцiя характеризується пiдсвiдомо удаваною втратою простих навичок, звичайних знань та звичайних форм поведiнки. Такий розлад iнтелекту є тимчасовим i як правило, проходить.
Узагальнення та практичнi поради:
1. Погiршення пам’ятi внаслiдок зниження уваги є звичайним явищем, що супроводжує різні хвороби. Таким хворим потрiбно давати конкретнi i зрозумiлi iнструкцiї, а при значному погiршеннi пам”ятi записувати їх на паперi для послiдуючого виконання хворим (наприклад хворому а, о 10,00 зайти в кабiнет функцiональної дiагностики для проведення – дослідження).
2. Недопустимо загострювати увагу хворих на їхнiх хворобах i явищах астенiзацiї. Навпаки, потрiбно постiйно заспокоювати їх i запевнювати, що пiсля курсу лiкування вони одужають або їм стане набагато краще, а тимчасове погiршення пам’ятi i уваги минуть.
3. Хворi з амнезiями (особливо прогресуючими) потребують стороннього нагляду. Вони повиннi постiйно перебувати пiд контролем чергового медперсоналу.
4. Недопустимо iгнорувати або насмiшкувато вiдноситись до хворих зi зниженим iнтелектом. Вони вимагають особливої уваги, тактовного та душевного вiдношення медперсоналу.
Емоційно-вольові процеси
Емоції та почуття
Пізнаючи навколишній світ і змінюючи його, людина не байдуже ставиться до того, що відбувається в ньому. Предмети і явища світу, події власного життя людини, стосунки з іншими людьми, суспільні події, факти з міжнародного життя переживаються людиною, викликаючи у неї задоволення, незадоволення, радість, горе, обурення, захоплення, співчуття, гнів, ненависть, упевненість в собі, сором та ін. Ці різноманітні переживання людини, у яких виявляється її суб’єктивне ставлення до того, що діється навколо неї, до інших людей і до себе самої, називаються емоціями та почуттями.
Емоції і почуття мають дуже велике значення в житті людини. Вони збагачують відображення людиною об’єктивної дійсності і стають у зв’язку з її потребами та інтересами важливими спонуканнями до діяльності, , регуляторами її активності. Почуття є важливим виявом сутності людини, її свідомості. Від того як людина ставиться до тих чи інших об’єктів, до інших людей, до своєї справи, залежить успіх її діяльності, її реальні відносини до інших людей. Ці види почуттів є водночас засобом впливу однієї людини до інших людей. Вони відіграють важливу роль в роботі представників багатьох професій, а особливо актора, педагога, психолога, адміністратора і медика. Справжнім медиком, як особистістю, може стати лише особа, яка крім глибоких професійних знань і вмінь в обов’язковому порядку оволоділа мистецтвом емоційного впливу на психіку хворого і його родичів, що включає в себе гармонію якостей медика-фахівця, психолога, актора і педагога. Ось чому розуміння суті емоцій, значення їх для повсякденного життя і вміння виховувати їх є важливою складовою частиною становлення майбутнього медика.
Основні особливості емоцій і почуттів
Характерною рисою емоційних переживань є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок, (приємне – неприємне, задоволення – незадоволення, радість – горе, симпатія – антипатія, любов – ненависть, тощо). Звичайно протилежні переживання є несумісними в один і той же момент життя людини. Проте у складних почуттях вони можуть утворювати своєрідну єдність (наприклад, сміх крізь сльози, поєднання протилежних переживань у ревнощах, тощо).
Залежно від того, як емоції впливають на діяльність людини, їх характеризують як активні, або стенічні (ті, що підносять життєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності), і пасивні або астенічні (такі, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують її).
Астенічні емоції можуть бути причиною захворювань і завжди погіршують протікання хвороби, заважають успішному оздоровленню. Дуже небезпечно, коли хворий боїться свого захворювання, це не дає можливості мобілізувати організм на боротьбу з хворобою. Потрібно всіма можливими засобами постаратись відволікти хворого від важких дум і переживань про хворобу, підбадьорити його, вселити оптимізм. В цьому плані ефективними є адекватна культтерапія і трудотерапія.
Характерною рисою всякого більш-менш сильного переживання є те, що воно захоплює особистість в цілому. Це свідчить про найтісніший зв’язок переживань особистості з ходом задоволення її потреб, із змінами її життєвих взаємовідношень з середовищем. Всяке сильне переживання мимоволі виявляється назовні в змінах виразу її обличчя, пози, інтонацій голосу, а також діяльності внутрішніх органів (серця, легенів, шлунка, залоз секреції і ін). Захоплюючи весь організм, емоції надають його станові особливої якості: вони інтегрують (об’єднують) функції організму для швидкої відповіді на шкідливий або корисний вплив на нього, допомагають негайно оцінювати характер цього впливу.
Згідно поглядів І.П.Павлова і Л.О.Орбелі генератором емоцій є підкірка, а кора оцінює їх і моделює поведінку. Емоційні переживання є за своєю природою рефлекторними явищами. Нижчі, давніші за своїм походженням емоції, зв’язані з підкіркою. Вони є складовими моментами деяких простих і особливо складених безумовних рефлексів, або актів інстинктивної поведінки. Найближчі до півкуль підкіркові центри є центри спеціальних найскладніших безумовних рефлексів – харчового, активного і пасивно-захисного та інших, діяльність їх складає фізіологічну основу елементарних емоцій. Як уже зазначалось, підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється зокрема в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати в певній мірі зовнішні вияви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів, тощо). З другого боку, підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело сили емоційних проявів. Саме впливом кори пояснюється різноманітність емоційного життя як в плані інтенсивності так і в плані диференціації переживань. Участь кори головного мозку в складних емоційних проявах є очевидною. Смачна їжа і прослуховування музики Д. Бортянського – обидва ці чинники викликають задоволення, але зовсім різного характеру. Складовий компонент емоційної реакції визначається з однієї сторони індивідуальною направленістю, а з іншої сторони самою дійсністю, якою вона нам представляється.
Класифікація емоцій і почуттів.
Емоції поділяють на прості і складні.За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти, настрої, пристрасті.
За змістом виділяють передусім моральні, інтелектуальні і естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей.
Прості емоції. Прості емоції викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об’єктів, пов’язаних з задоволенням його первинних потреб.
Вони виникають у зв’язку з відчуттям їх властивостей, останні (кольори, запахи, смаки тощо) є для нас приємними або неприємними, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Ці переживання породжуються також ступенем задоволення органічних потреб в їжі, в питті, тощо. Емоції, безпосердньо пов’язані з відчуттями, називаються емоційним тоном відчуттів.
Складні емоції. В процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, зв’язані з розумінням їх об’єктів, усвідомленням їх життєвого значення. Так, задоволення від смачної їжі є простою емоцією, задоволення ж від успішного закінчення якого-небудь завдання, сприймання красивого пейзажу чи картини є складним переживанням. До складних емоцій належать такі переживання людини, як радість, смуток, страх, гнів, сором і ін.
Настрої. Настроєм називають загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переважають у неї. Настрій часто виникає як відгомін сильної енергії, пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, нудним, спокійним, неспокійним, турботним тощо.
Пристрасть має двоїсту природу. В пристрасті людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а, по-друге, вона тут є і активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється в зосередженості, зібраності сил людини, в їх спрямованості на досягнення певного об’єкта. Пристрасть полонить людину і проявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення.
Пристрасть потрібна людині для виробничої, наукової, мистецької чи іншої діяльності. І.П. Павлов закликав молодь, котра присвятила себе науці, пристрасно її любити. “Пам’ятайте, – писав він, – що наука вимагає від людини всього її життя. І коли б у вас було два життя, то їх би не вистачило вам. Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у вашій роботі і у ваших шуканнях”.
Крім пристрастей високого ідейного змісту, є пристрасті низького порядку, які відіграють негативну роль у житті людини. Таким є пристрасть до алкоголю, наркотиків, самолюбства, властолюбства і інші.
Афекти. Афектами називаються короткочасні і сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різних змінах м’язевої діяльності та стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху, тощо. Для афектів характерним є нестриманий вияв їх, на який вказується і в щоденному слововживанні (“спалахнув від гніву”, “завмер від переляку” тощо).
Афективний стан пов’язаний з послабленням коркового гальмування котре контролюється корою головного мозку. Людина під впливом афектів говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі в спокійному стані і про що жалкує коли мине афект. Ще різкіше це виступає при сп’янінні, при гострому виключенні гальм, (І.Павлов) як це добре виражено у відомому прислів’ї “п’яному море по коліна”.
Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, у які потрапляє людина. Часом афект (наприклад, спалах гніву) виникає як розв’язання конфлікту у взаєминах людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких їй людей. Іноді афективний спалах поступово підготовлюється нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. В такому випадку він виникає як наслідок втрати нею терпіння. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують в дріб’язкових ситуаціях, часто є ознакою їх невихованості.
Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту, незважаючи на психічне потрясіння, свідомість не потьмарюється і людина спроможна керувати своїми поступками. Після заспокоєння амнезії немає
Для стану патологічного афекту характерне звуження об’єму свідомості. Людина практично не усвідомлює і не контролює свої вчинки, може проявити агресію і навіть вбивство. Згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди, а інколи спостерігається повна амнезія цього стану.
Якщо у хворого розвинувся стан афекту, лікар повинен прийняти належні заходи для попередження негативних наслідків обумовлених цим станом.
Хвилювання – психічний стан людини, що характеризується ознаками підвищеного збудження, внутрішнього і зовнішнього напруження та негативними передчуттями людини. Стан хвилювання особливо виразно виявляється у дитячому і юнацькому віці. Хвилювання зустрічається практично у всіх хворих, які звертаються за медичною допомогою. В такому стані хворий не завжди може толково розповісти про особливості свого стану, про симптоми і перебіг своєї хвороби. Медична сестра повинна розрізняти стан хвилювання і розумову обмеженість хворого, а також уміти позитивно вплинути на психіку хворого, щоб заспокоїти його і зменшити прояви хвилювання.
Тривога – емоція, яка виникає при загальній оцінці ситуації як неблагоприємної, коли людина відчуває що повинно трапитись щось неприємне, але що саме – конкретно не знає.
Тривога – настільки частий емоційний феномен, що деякі психологи рахують її нашим “сторожем” і певний рівень її вважають нормою. Людину, у якої відсутнє почуття тривоги називають безпечно. Вона часто попадає в халепи; бо не задумується про можливі негативні наслідки її поведінки, дій, висловів.
Але тривога не та емоція, котра повинна постійно бути присутньою. Вона здатна отруїти навіть радісну подію (перший сексуальний контакт і страх заразитись). Людина з надто високим рівнем тривожності не має шансів на щастя.
Практично завжди при тривозі змінюється сон. Він стає поверхневим, тривожним, повним неприємних сновидінь. Ранком після прокидання людина почуває себе розбитою, а не бадьорою. Нерідко розвивається безсоння вночі і сноливість упродовж дня, особливо в другій половині його.
Тривога змінює апетит і впливає на вагу тіла. У одних людей апетит постійно знижений, у інших знижується під час відпочинку (у вихідні дні), але підвищується на роботі. Цікаво відмітити, що люди, схильні до худоби – худіють, а до повноти – поправляються. Отже, збільшення ваги тіла дуже часто свідчить про душевний неспокій.
Для визначення рівня тривожності психологи рекомендують приміняти простий у виконанні і в той же час дуже інформативний тест «Суб’єктивна хвилина”. Сутність цього тесту в тому, що в стані тривоги суб’єктивно час сприймається тривалішим, ніж насправді. Це обумовлено відомим психологічним феноменом, що очікування неприємного суб’єктивно переносится важче, ніж покарання. А те, що переноситься важче, в даному випадку тривога, суб’єктивно сприймається тривалішим.
Техніка проведення тесту є надзвичайно простою. Потрібно засікати час на годиннику з секундною стрілкою і відвести погляд від годинника або заплющити очі. В думках фіксуйте протікання часу. Коли ви вважаєте, що хвилина пройшла подивіться на годинник. Норма – більш 65 секунд. Легка тривожність – 55-64 секунди. Подумайте, що вас турбує, постарайтесь розрішити ваші проблеми. Менше 45 секунд – зверніться до психолога самі ви уже не справитесь. Менш 35 секунд – вам необхідна уже лікарська допомога, ні ви самі психолог вам не допоможуть.
Страх. Якщо тривога існує достатньо довго, людина починає шукати причину небезпеки, ліквідовує її і заспокоюється. Якщо джерело тривоги ліквідувати не вдається, тривога переростає в страх. Страх може виникати раптово. Страх – це емоція, причину якої людина усвідомила. Тривога не має чітко визначеної направленості, страх – має. Таким чином. Страх – це результат взаємодії тривоги і мислення.
Страх є найбільш небезпечною емоцією. Людину можна залякати до смерті. Лише страхом можна пояснити загибель африканських, австралійських і новозеланських аборигенів після поушення табу. Від страху в давнину помирали приговорені до смерті. Коли жрець проводив рукою у них по шкірі ліктевого згину, вони були впевнені, що їм перерізали вени.
Індивідуальні прояви страху і тривоги дуже різноманітні. В деяких хворих відмічаються серцево-судинні порушення, наприклад, серцебиття і пітливість, в деяких–шлунково-кишкові розлади, наприклад, нудота, блювота, відчуття пустоти і нервового тремтіння (в шлунку “мутить від страху”), здуття живота, або навіть розлад шлунку, в деяких – почастішання сечовипускання, в інших – поверхневе дихання і відчуття стиснення в грудях. У багатьох хворих переважають явища напруги м’язів, і вони скаржаться на те, що м’язи не гнуться, або на спазми, головну біль і викривлення шиї. Але страх – не тільки зло. Справа в тому, що при страху посилюється стимулююча діяльність нервової системи. В такому стані легше бути активним, звичайно, при низькому ступеню страху.
Дуже погано, коли людина панічно боїться наркозу і операції. Від страху у неї під час інтубації може наступити раптова смерть. Проте нічого хорошого, коли людина байдуже відноситься до майбутньої операції. Вона може перед операцією наїстися, напередодні прийняти з друзями-собутильниками спиртне, всю ніч “різатись” в карти, а не відпочивати. Доля страху в стимулюючій і стримуючій “дозі” повинна бути, але в розумній мірі.
Як попередити страх, особливо перед лікарями і лікуванням? Не можна залякувати дитину в процесі виховання. “Веди себе чемно, прийми таблетку, а то прийде медик у халаті і зробить болючий укол, або зробить тобі операцію, розріже животик”. Переживаючи за дитину, батьки не повинні свій страх передавати їй.
Страх і тривога медика за долю хворого може призвести до помилкових дій або бездіяльності і пошкодити хворому.
По-друге, необхідно навчитись не соромитись зовнішніх проявів тривоги і страху. Не сваріть дитину за те, що вона налякалась. Не виробляйте в неї страх перед переляком. Якщо Ви самі випадково налякали дитину, пробачтеся перед нею і скажіть їй, що Ви цього не хотіли. Уважно слідкуйте за тим, щоб дитина не боялась “буки”, лікарів, міліціонерів, вчителів і т.д. але не відчиняла дверей незнайомим.
Страх – поняття досить примхливе. У більшості людей є підсвідомий страх перед чимось. Наприклад жінка з задоволенням вагітніє і в принципі спокійно чекає родів. В той же час, коли побачить мишку – вона істерично верещить і заскакує на стілець. Молодий здоровий мужчина може перебороти страх перед боєм і йти в атаку, але зомліває від страху, коли медсестра робить йому внутрішньовенну ін’єкцію.
Хоробра людина та, яка здатна переборювати свій природний страх. Боягузливість часто одягається в різні маски. Принциповість – людина боїться втратити місце роботи. Щедрість – боїться, що про нього подумають, що він скнара. Гостинність – страх осудження. Галантність – страх показатись невихованим. Доброта – страх втрати чоловіка. Турботливість (дружина бере на себе всю домашню роботу, бо “чоловік стомлюється на роботі”) – страх осудження зі сторони сусідок. Скромність – боязнь нарватись на неприємність. Солідарність – страх осудження. Хоробрість – боязнь осудження оточуючими, або страх перед презирством Гнів. У стані гніву, обумовленого дією негативних подразників послаблюється вольовий і розумовий контроль над своєю поведінкою. Гнів має яскраві специфічні зовнішні вияви у різних жестах, рухах, міміці, словах, а також у вегетативних проявах. У гніві не варто приймати ніяких рішень, тому що при цьому стані людина керується не розумом і критеріями доцільності а, так званою, афективною логікою.
Проте, інколи, щоб допомогти хворому перебороти страх перед хворобою, є доцільним викликати у нього гнів на неї. З однієї сторони гнів, особливо сильний і тривалий, викликає надмірне напруження процесів життєдіяльності і це може усугубляти патологію. Але саме гнів допомагає перебороти страх (наприклад, гнів на ворога допомагає солдату перебороти страх і піднятись у атаку). Потрібно, щоб хворий, не зживався із своєю хворобою, а гнівався на неї і активно боровся за своє видужання.
Емоційний стрес – стан зумовлений різними ситуаціями, що призводить до надто сильного напруження. Під дією стресу в людини змінюється поведінка, вона стає дезорганізованою, безладною або розвивається загальна загальмованість, пасивність і бездіяльність. Проте рішучі і спокійні люди, можуть контролювати і регулювати свою поведінку в стресовій ситуації. Стресові ситуації особливо часто спричинюють різні серцево-судинні і шлунково-кишкові захворювання. Однією з форм стресу є фрустрація – емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація призводить до різних змін у поведінці людини (що може бути агресія, апатія, розпач тощо).
Радість є психічним станом позитивно забарвленої емоційної піднесеності. Вона підвищує життєвий тонус, приносить почуття бадьорості впевненості в собі.
Радісна звістка про те, що у хворого покращались результати аналізів, показники електрокардіограми або інших обстежень благоприємно впливають на його загальний стан. Почуття радості приносить спілкування з приємними людьми (радість спілкування). Лікар, який найбільше часу неформально спілкується з хворим повинен виробляти в собі навички приємного спілкування. Слово медика є могутнім засобом впливу на його психічний і загальний стан. Воно є могутнім збудником нервово-психічної сили людини.
Моральні почуття. Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей і до себе самої. Вони нерозривно зв’язані з певними нормами поведінки, прийнятими в даному суспільстві, з оцінкою відповідності дій, вчинків, намірів людини цим нормам. Джерелом цих почуттів є спільне життя людей, їх взаємин, їх спільна боротьба за досягнення суспільних цілей.
Совість. Оцінка людиною своїх власних вчинків, хороших і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей називається її совістю. Ця оцінка є не тільки розумовою, а й емоційною. Вона переживається людиною. Усвідомлення людиною правильності своїх вчинків породжує спокій її совісті, радість, моральне задоволення собою. Навпаки, усвідомлення людиною того, що той чи інший її вчинок розходиться з визнаними нею моральними принципами, переживається нею як невдоволення собою, муки сумління, почуття каяття, сорому. Особистість переживає потребу зізнатися в своєму поганому вчинку, покаятись. виправити свій вчинок, попросити вибачення в інших, тощо і тим самим відновити спокій своєї совісті. Совість є важливою формою прояву моральної свідомості людини. Голос совісті є вищим регулятором її відношення до інших людей, її ставлення до своєї справи.
Сором – емоційний стан, що виникає внаслідок усвідомлення людиною невідповідності своїх вчинків загальноприйнятим у суспільстві нормам.
Сором’язливість є природною загальнолюдською рисою, це один з аспектів функціонування такого саморегулятора як совість. Встановлено, що приблизно 40 відсотків людей є надто сором’язливими. Проте, у представників деяких професій, в тому числі і медиків, надмірна сором’язливість знижує рівень професійності. Сором’язлива людина часто ніяковіє і не може сповна реалізувати свої можливості для налагодження ефективного контакту і спілкування а також для рішучих дій з іншими людьми.
Суб’єктивні і об’єктивні прояви сором’язливості. Насамперед людина відчуває ніяковість, потім з’являються ознаки тривожності – почервоніння обличчя, прискорення пульсу, пітливість тощо. Зрештою наступає відчуття незручності і своєрідної винуватості. Людині важко говорити, інколи взагалі пропадає бажання розпочати розмову, людина не може дивитись співрозмовникові в очі.
Сором’язливість не завжди можуть описати внутрішню картину хвороби. Їм важко про щось попросити лікаря, а ще важче нагадати йому, якщо він забув виконати прохання. Сором’язливим хворим дуже незручно (інколи неможливо) здійснити фізіологічні відправлення в загальній палаті. Їм соромно попросити іншого хворого притишити гучномовець тощо. Доктор завжди повинен пам’ятати про це і створити всі умови, щоб щадити психіку таких хворих.
Інтелектуальні почуття. До інтелектуальних почуттів належать переживання людини, що виникають і виявляються в її розумовій, пізнавальній діяльності.
Відсутність розумової та іншої діяльності, яка б захоплювала людину своїм змістом, незайнятість її певною роботою породжує емоцію нудьги. Вона виникає зокрема і в навчальній роботі учнів, коли останні не зайняті мислительною діяльністю і відіграє в ній негативну роль. Естетичні почуття це почуття краси і прекрасного.
Сомато-вегетативні прояви емоцій.
Емоції змінюють тонус поперечнополосатих м’язів, розвиваються спазми або розслаблення гладких м’язів, коливання артеріального тиску , змінюється поза тулуба і координації рухів, змінюється обмін речовин. Змінюється тонус мімічних м’язів, темп їх діяльності, інтенсивність їх інервації, а також на автоматичні і виразні рухи. Безпосереднім виконавцем міміки (своєрідної “мови” емоцій) є м’язи обличчя. Зовнішнім виразом емоцій є міміка, жести, поза тулуба, моторика. І.М.Сеченов вважав, що всі безкінечно різноманітні зовнішні прояви мозкової діяльності, зводяться в кінці до одного явища м’язевого руху. “Чи сміється дитина коли бачить іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його гонять за надмірну любов, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері – всюди кінцевим фактором є м’язевий рух”. Мімічні вирази є дуже варіабельними і за найменшими змінами міміки можна виявити зміни настрою і емоційного стану людини.
Великою різноманітністю засобів характеризується зокрема так звана вокальна міміка, в якій через зміну інтенсивності голосу, його висоти, тембру, наголосів виявляються різноманітні емоції людини (радість, задоволення, здивування, побоювання, непевненість, вагання, страх, гнів, ніжність тощо). Людський голосовий апарат має в цьому величезні можливості. Різні сполучення названих вище особливостей голосу дають ті його емоційні варіації, які ми маємо на увазі, говорячи про тремтячий, сухий, розбитий, ніжний, плаксивий, задушевний , радісний, сумний, бадьорий і інший голос. Необхідною умовою розвитку голосові міміки є її слухове сприймання і використання в процесі спілкування людей. Багатство інтонацій людського голосу розвинулось в процесі мовного спілкування людей, а також їх пісенної та музичної діяльності. Емоційні вирази змінюються в залежності від тембру, інтонації, сили, виразності мови. Голос може бути лагідним, ласкавим і навпаки, суворим непривітним. Одне і те ж слово змінює своє емоційне значення в залежності від виразності, з якою воно сказане. При невпевненості голос людини звучить нерішуче. Напроти, людина впевнена в правоті, говорить голосно, чітко, приводить необхідні докази.
При емоційній напрузі змінюється нервова і ендокринна регуляція, змінюється стан серцево-судинної системи, дихання, секреторні і моторні функції шлунково-кишкового тракту, температури тіла і т.п.
Таким чином, емоції на будь-якій стадії їх виникнення, розвитку і розрішення глибоко впливають на сомато-вегетативний стан людини. Про це потрібно завжди пам’ятати медику для всесторонньої оцінки фізичного і психічного стану хворого.
Емоції не зникають безслідно. Якщо людина кілька разів не стримує свій гнів на ситуацію, яка в принципі, не вимагає такої реакції, рано чи пізно виникне і закріпиться умовний рефлекс і в цей прояв емоцій стане частиною характеру, і значною мірою, вплине на долю людини. Емоції самі по собі не зникають. Вони вимагають розрядки.
При поведінкових реакціях емоції проявляються двояко:
1) як формування потреби, що виражається в переживаннях чекання, надії, неспокою і
2) як здійснення потреби, зв’язаних з відповідними почуттями в залежності від отриманих результатів. Якщо розрядка тривалий час не наступає – страждають психічний стан, вегетативна нервова система і різні органи. Але розряджати емоції потрібно цивілізовано. Емоції, особливо вищі, потрібно виховувати. Людина, як жива істота, народжується з лише примітивними, вітальними емоціями. Особистістю людина стає в процесі виховання, розвиваючи і вдосконалюючи вищі емоції, етичні, гностичні і естетичні в контексті вищих духовних ідеалів.
Вищі емоції не виникають самі по собі. Їх можна лише виховати. І саме вони лежать в основі духовності і направленості особистості. Особами є всі люди, а особистостями стають лише ті індивідууми у яких вищі емоції визначають всі їх душевні пориви, їх життєву позицію і весь стиль їхнього життя. Вищих емоцій і почуттів є багато: почуття гуманізму, співчуття,почуття огиди і презирства щодо ганебних і непорядних вчинків, глибоке естетичне і етичне задоволення від сприймання високого і прекрасного. Найвищим же почуттям є безкорислива і глибока любов. Недаремно згідно християнського катехизму серед дев’яти плодів святого Духа:
1) любов,
2) радість,
3) мир,
4) терпеливість,
5) добротливість,
6) милосердя,
7) віра,
8) лагідність,
9) поміркованість саме любов стоїть на першому місці.
Емоції не є лише ворогами, але передусім це союзники медиків. Ще Вольтер писав, що той хто бажає позбавити людину емоцій мотивуючи тим, що вони є небезпечними подібні тим, хто бажав би випустити з людини всю кров, виходячи з того, що вона є причиною крововиливу у мозок.
Стенічні емоції (задоволення від того, що до нього добре відносяться в лікарні, від успіхів у його сім’ї, впевненість у своєму видужанні, душевне піднесення від того, що йому стає краще) зміцнюють життєві сили організма.
Якість життя в лікарні або дома, коли людина хвора, відрізняється від звичайного. Медики повинні створити для хворого такі умови, щоб скрасити його стан позитивним емоціями і почуттями. Так, реабілітація, як обов’язкова складова частина лікування повинна задовольняти моральні і інтелектуальні потреби, а культтерапія естетичні.
Моральне право носити звання медика може лише людина, яка любить медицину і хворих. Любов до хворих виховується за обов’язкового дотримання умови невтомної праці на благо хворих і турбот за них. Звичайно, цікавість до медицини здебільшого починається з абстрактного уявлення про неї, але лише в практичній роботі по наданню допомоги хворим стане зрозумілим – полюбить людина професію медика, чи стане байдужим виконувати своїх обов’язків.
Між почуттям і поступками людини існує взаємозв’язок. Людина з задоволенням допомагає тому, кого вона любить, хто їй імпонує. В той же час існує зворотній психологічний феномен “переносу дій на почуття”, а саме – люди більше люблять того, кому роблять добро і, навпаки, не люблять того кому нашкодили. Безкорислива і глибока любов є найвищим людським почуттям, а виплекати любов медика до медицини і хворих можна лише за умови активної діяльності.
Практичні поради.
1. Уважно спостерігайте за мімікою, пантомімікою, поглядом, силою і тембром голосу хворих. Навчіться визначати їх емоційний стан.
2. Навчіться розпізнавати психологічні маски страху.
3. Відволікайте хворого від важких дум і переживань. Старайтесь викликати як найбільше стенічних та позитивних емоцій і всіляко боріться з астенісними емоціями.
4. Вчіться регулювати свій емоційний стан. Виховуйте і удосконалюйте у собі моральні почуття і вищі емоції.
5. Навчіться розрізняти нестриманість хворого обумовлену астенізацію нервової системи і невихованість деяких хворих. Адекватно корегуйте поведінку таких хворих.
6. Виробляйте і розвивайте у собі здатність і потребу у емпатії. Навчіться відчувати емоційний стан хворого і співпереживання з ним.
7. Будьте тактовним у оцінці душевного стану хворого. Смійтесь разом із хворим, коли це доречно, але ніколи над хворим.
8. Якщо у хворого розвинувся неадекватний емоційний стан, який впливає на діагностично-лікувальний процес і мішає іншим хворим (страхи, депресія, афективні стани), про це необхідно повідомити лікаря.
Порушення емоцiй
Розрiзняють кiлькiснi i якiснi порушення емоцiй. Кiлькiснi порушення емоцiй проявляються у посиленнi, послабленнi i вiдсутностi афективностi.
Посилення емоцiй виникали як реактивно, так i вiтально. Посилюватись можуть як негативнi, так i позитивнi емоцiї. Тривалiсть i вираженiсть такої змiни емоцiй рiзна i залежить, в основному, вiд хвороби i психiчної конституцiї хворого. Крайнє посилення емоцiй називається афектом. Розрiзняють фiзiологiчний i патологiчний афекти.
Фiзiологiчний афект – короткочасна i надто сильна емоцiя, яка виникає у вiдповiдь на дiю конкретних чинникiв i супроводжується вираженими сомато-вегетотовними проявами (блiдiсть або гiперемiя шкiри та слизових оболочок, тахiкардiя, пiдвищення або зниження артерiального тиску, загальний тремор, iмперативнi позиви до дефекацiї тощо). Свiдомiсть не потьмарюється, людина усвiдомлює свої дiї. Пiсля закiнчення афективної реакцiї амнезiї немає. Людина, котра скоїла злочин у станi фiзiологiчного афекту, визнається осудною.
Патологiчний афект – короткотривалий психiчний розлад, який виникає у вiдповiдь на iнтенсивну несподiвану психiчну травму i явяляється афективним розрядом на фонi паморочливого стану свiдомостi, за яким настає загальна розслабленiсть, байдужiсть i, як правило, глибокий сон; супроводжується повною або частковою ретроградною амнезiєю. В перiод паморочливого стану людина не усвiдомлює навколишнє, не керує своїми дiями. За злочин, скоєний у станi патологiчного афекту, людина не несе кримiнальної вiдповiдальностi. Для проведення судово-психiатричної експертизи медик повинен якомога детальнiше зiбрати об’єктивний анамнез та описати стан i поведiнку людини пiсля виходу з афекту.
Стан патологiчного зниженого настрою носить назву депресiї або меланхолiї, яка є основною складовою частиною депресивного синдрому.
Депресивний синдром – знижений, пригнiчений настрiй, iнтелектуальна i моторна загальмованiсть. Хворий вiдчуває гнiтючу, безмежну тугу. Вона часто не лише сприймається як душевний бiль, а й супроводжується тяжкими фiзичними вiдчуттями (неприємнi вiдчування в надчерев”ї, важкiсть або бiль у дiлянцi серця). Все оточуюче хворий бачить у темному свiтлi; те, що ранiше викликало його задоволення, втрачає сенс. Минуле розглядається як ряд помилок. У пам”ятi випливають i переоцiнюються минулi образи, нещастя, неправильнi вчинки. Теперiшнє i майбутнє видаються похмурими i безвихiдними. Хворi знерухомленi, цiлi днi проводять в одноманiтних позах, сидять низько схиливши голову або лежать у лiжку; рухи їх дуже сповiльненi, вираз обличчя сумний. Вiдсутнє прагнення до дiяльностi. суїцидальнi тенденцiї свiдчать про крайнiй ступiнь тяжкостi депресiї. Iнтелектуальне гальмування проявляється сповiльненою, тихою мовою, труднощами обробки нової iнформацiї, часто скаргами на рiзке зниження пам”ятi, неможливiсть зосередитися. Розлади сну виявляються безсонням або поверхневим сном з частими пробудженнями чи порушенням вiдчуття сну.
Соматичнi ознаки депресiї: хворi виглядають постарiлими, у них спостерiгаються пiдвищена ламкiсть нiгтiв, випадання волосся, почащання пульсу, закреп; у жiнок – порушення менструального циклу, часто аменорея. Апетит здебiльшого вiдсутнiй: їжа – “як трава”, хворi їдять над силу, худнуть.
Депресiя з маяченням самозвинувачення. Хворi докоряють собi за поганi вчинки, злочини, дармоїдство, симуляцiю, неправильне життя; вимагають суду над собою, покарання. В деяких випадках iдеї самозвинувачення пов”занi з дiйсними помилками в минулому, але неймовiрно перебiльшеними в перiод депресiї.
Нiгiлiстичне маячення мегаломанiчного (грандiозного) фантастичного змiсту. Хворi заперечують iснування всесвiту та самих себе, твердять, що їх звинувачують у тяжких злочинах, за якi вони заслуговують нейвитонченiших катувань i жорстокої страти. Вони будуть розплачуватися за свої грiхи стражданнями протягом сотень i тисяч рокiв (меланхолiчна парафренiя).
Депресiя iпохондрична. На тлi зниженого настрою i рiзноманiтних неприємних соматичних вiдчуттiв у хворих формується переконанiсть у тому, що вони захворiли на важку, невилiковну хворобу. Це стає пiдставою до невпинного i наполегливого звертання до лiкарiв рiзних спецiальностей.
Депресiя у структурi окремих хвороб. Депресивнi синдроми розвиваються при манiакально-депресивному психозi, циклотимiї, а також при шизофренiї, епiлепсiї, симптоматичних та iнтоксикацiйних психозах, органiчних захворюваннях головного мозку. Особливо важкi для дiагностики циклотимiчнi депресiї у зв”язку з незначною вираженiстю афективного компонента i ознак загальмованостi та ускладненням клiнiчної картини синдромами нав”язливостi, деперсоналiзацiї, дереалiзацiї, сенестопатiй, вегетативними розладами.
Порівняльно-вікові особливості депресивного синдрому.
У дітей дошкільного віку депресії проявляються вегетативними і руховими порушеннями, так як цьому віку властиві власне ці форми реагування.
В більш ранньому віці депресії ще менше нагадують депресії. Діти в”ялі, рухово неспокійні, порушений апетит, спостерігається втрата маси тіла, порушення ритму сну.
Депресивні стани можуть виникати при емоційній депресії, позбавленні дитини контакту з матір”ю. Наприклад, при влаштуванні дитини в лікувальний заклад спочатку в неї виникає стан рухового збудження з плачем, відчаєм, потім появляється в”ялість, апатія, відмова від їжі та ігр, схильність до соматичних захворювань. Так. Стани найчастіше відзначаються як “анаклітична депресія”.
Анаклітична депресія виникає в дітей у віці 6-12 місяців, які розлучені з мамою і знаходяться в поганих умовах існування, проявляється адинамією, анорексією, зниженням або зникненням реакції на зовнішні подразники, затримкою розвитку психіки і моторики.
У дітей раннього віку виділяють адинамічну і тривожну депресії. Адинамічна депресія проявляється в”ялістю, повільнстю, монотонністю, безрадісним настроєм; тривожна – плаксивістю, капризністю, негативізмом, руховим неспокоем. (В.М.Башина).
В дошкільному віці переважають вегетативні і рухові розлади, але зовнішній вигляд дітей свідчить про понижений настрій: страждучий вираз обличчя, поза, тихий голос. В цьому віці відмічаються добові коливання в самопочутті, проявляються іпохондричні скарги на неприємні відчуття в різних частинах тіла. Виділяють декілька варіантів депресій в залежності від переважаючих розладів.
У дітей молодшого шкільного віку на перший план виступають порушення поведінки: в”ялість, замкнутість, втрата інтересу до ігр, труднощі в засвоєнні шкільнго матеріалу. В деяких дітей спостерігаються роздратування, образливість, схильність до агресії, прогули в школі. Скарг на нудьгу в дітей не вдається виявити. Можуть спостерігатися “психосоматичні еквіваленти” – енурез, пониження апетиту, схудання, закрепи.
В пубертатному віці вже спостерігається депресивний ефект, який поєднується з вираженими вегетативними розладами: головними болями, порушенням сну, апетиту, закрепами, сталими іпохондричними скаргами. У хлопчиків часто переважає роздратування, в дівчаток – пригніченість, сльозливість, в”ялість.
В пубертатному віці клінічна картина депресії наближується до депресивних станів у дорослих, але менш виразна ідеаторна (асоціативна) загальмованість. Хворі досить активно висловлюють ідеї самозвинувачення і іпохондричні скарги.
Особливості депресивних синдромів пізнього віку пов”язані зі змінами психічної діяльності людиниі обумовлені біологічними процесами вікової інволюції. Для депресій пізнього віку характерна своєрідна “зниженість і здріблення” розладів, відсутність депресивної самооцінки і депресивної переоцінки минулого (минуле сприймається частіше як благополучне і щасливе), переважання побоювання за здоров”я, страх перед матеріальними труднощами. Це відображає вікову “переоцінку цінностей”.
В пізньому віці виділяють депресії прості із загальмованістю і тривожні. Прості депресії з віком зустрічаються рідше і збільшується число тривожно-іпохондричних і тривожно-маячних станів. Найбільше число депресивних станів з тривогою припадає на вік 60-69 років. При всіх варіантах депресивних станів спостерігаються порушення сну, апетиту, зміни маси тіла, закрепи і т.д.
Часто хворі з депресією в пізньому віці відчувають “почуття власної зміни”, проте у похилих людей скраги звичайно торкаються соматичних змін.
Ознаки психічної анестезії частіше спостерігаються в осіб,які захворіли до 50 років, в порівнянні з хворими більш пізнього віку.
Виражена рухова загальмованість не є характерна для депресивних станів пізнього віку, депресивні ступорозні стани майже не зустрічаються. Тривожно-ажитовані депресії спостерігаються як в інволюційному, так і в пізньому віці.
У хворих в пізньому віці велике місце в клінічній картині депресій займають іпохондричні розлади, проте частіше, ніж іпохондричне маячення (синдром Котара), спостерігаються тривожні побоювання іпохондричного змісту або фіксація на різних соматичних скаргах.
Патологiчне пiдвищення настрою найчастiше носить форму ейфорiї.
Ейфорiя – пiдвищений настрiй з безтурботним задоволенням, пасивною радiстю, блаженством. Спостерiгається при алкогольному, наркорманiчному та токсикоманiчному са”янiннях, манiакальному синдромi й органiчному ураженнi лобної частки великого мозку.
Крайньо виражене, як правило, короткотривале пiдвищення настрою носить назву «екстаз». Стани екстазу можуть iнколи спостерiгатись при iстерiї, епiлепсiї. Частiше вiн розвивається у здорових людей, особливо внаслiдок взаємоiндукцiї (наприклад, поведiнка молодi на масових концертах хард-року).
Стан пiдвищеного настрою може бути складовою частиною манiакального синдрому.
Манiакальний синдром включає в себе пiдвищений настрiй, прискорення асоцiативних процесiв i надмiрне прагнення до дiяльностi. Для хворих характернi веселiсть, вiдволiкання й мiнливiсть уваги, поверховiсть суджень, оптимiстичне ставлення до свого сьогодення i майбутнього. Прагнення до дiяльностi виявляється по-рiзному: хворi можуть розпочати безлiч справ, однак жодну з них не доводять до кiнця; витрачають грошi безитурботно i безладно, купуючи непотрiбнi речi, на роботi безпiдставно втручаються в справи спiвробiтникiв тощо.
Хворим притаманна переоцiнка своєї особистостi: вони вiдкривають у собi непересiченi здiбностi, мають намiр прославитися як визначнi дослiдники, артисти, письменники чи видають себе за них (нестiйкi надцiннi iдеї величностi). Хворi виглядають помолодiлими, у них пiдвищується апетит, скорочується тривалiсть сну або виникає тривке безсоння, посилюється статевий потяг. У манiкальному станi спостерiгаються збiльшення частоти пульсу, гiперсексуальнiсть; у жiнок – порушення менструального циклу. Манiакальний синдром може не мати яскравих проявiв, у цьому разi мова йде про гiпоманiакальний стан.
Манiя гнiвлива. Переважають дратiвливiсть, прискiпливiсть, гнiвливiсть.
Манiя непродуктивна. Настрiй пiднесений, але вiдсутнє прагнення до дiяльностi при рiзкому прискореннi асоцiативного процесу.
Манiакальнi стани розвиваються при маніакально-деапресивному психозі, циклотимiї, шизофренiї, епiлепсiї, симптоматичних та iнтоксикацiйних психозах, а також при органiчних захворюваннях головного мозку.
Для органiчних уражень лобних доль мозку (травма, пухлина, абсцеси, сифiлiимчна чума) є характерною так звана морiя. Морiя – це стан недоладної, безглуздої веселостi i пустотливостi з втратою iнiцiативних спонукань i втратою адекватної важкостi свого стану.
Рiзка схильнiсть до проявiв роздратування з пiдвищеною збудливiстю, брутальнiстю i схильнiстю до агресивних вчинкiв називається експлозивнiстю. Вона найчастiше зустрiчається при експлозивнiй формi психопатiй, пiслятравматичнiй енцефалопатiї i експлозивному варiантi простого алкогольного сп”янiння.
Характерним симптомом неврастенiї, астенiчних станiв, атеросклерозу судин головного мозку i iстерiї є емоцiйна лабiльнiсть. Вона проявляється схильнiстю до змiн настрою з рiзкими коливаннями вiд пiдвищення до пониження, що нерiдко завершується плачем.
Вiдсутнiсть афективностi найчастiше вiступає у виглядi афективноє тупостi та паралiчу емоцiй. Афективна тупiсть (емоцiйна бiднiсть) проявляється у недостатностi або втратi афективного вiдгуку, бiдностi емоцiйних проявiв, байдужостi i душевної холодностi.
Збiднення емоцiй найчастiше притаманне хворим шизофренiєю. Крайнiй прояв емоцiйної тупостi називається апатiєю. Вона найчастiше виникає при шизофренiї, рiдше – при виснажливих захворюваннях.
Слабодухість.
Основними формами якiсних порушень емоцiй (або спотворень) є неадекватнiсть емоцiй, амбiвалентнiсть їх, хвороблива анестезiя психiки i дисфорiї.
Неадекватнiсть емоцiй (паратимiї) – це якiсна невiдповiднiсть емоцiй подразнику. Так, хворий, розповiдаючи про смерть близької людини, смiється, або виявляє нiчим необгрунтовану агресiю проти людини, до якої добре ставиться. Цей симптом найчастiше зустрiчається при шизофренiї.
Амбiвалентнiстю називається двоїсте ставлення до однiєї i тiєї ж людини, подiї або явища. Так, хворий може одночасно любити i ненавидiти. У здорових людей протилежнi емоцiї не спiвiснують, а змiнюють одна одну внаслiдок впливу психологiчно зрозумiлих чинникiв.У психiчно хворого вiдсутнє мотивування цих емоцiй i вони саме спiвчувають, а не змiнюють одна одну. Наприклад, хворий заявляє: “Я так сильно люблю свою кохану, що хочеться взяти нiж i її зарiзати”. Амбiвалентнiсть найчастiше зустрiчається при шизофренiї.
Хвороблива анестезiя психiки виявляється в тому, що у хворого рiзко знижуються емоцiї. На вiдмiну вiд хворих з емоцiйною тупiстю, вiн тяжко переживає свiй стан, усвiдомлюючи його ненормальнiсть. Цей симптом характерний для депресивних станiв особливо для манiакально-депресивного психозу.
Дисфорiя – буркотливо-дратiвливий, злобний i похмурий настрiй з пiдвищеною чутливiстю до будь-якого зовнiшнього подразника. Трапляється при епiлепсiї, абстинентному синдромi та психопатiях. В станi дисфорiї хворi є схильними до агресiї.
Узагальнення та практичнi поради.
1. Якщо у хворого розвинувся стан афекту (фiзiологiчного чи патологiчного) медична сестра повинна детально описати цей стан у журналi спостережень. Iнколи це буває необхiдним для проведення судово-психiатричної експертизи.
2. Наявнiсть депресивного синдрому є небезпечним в планi можливостей суїцидальних дiй. Хворi з психотичними формами депресiї повиннi бути пiд постiйним контролем медперсоналу. При виясненнi суїцидальних тенденцiй у хворого коло нього необхiдно встановити пост, а про його поведiнку слiд доповiсти лiкарю.
3. Наявнiсть морiї свiдчить про органiчне ураження головного мозку. Самокритика таких хворих є зниженою. Вони потребують стороннього нагляду.
4. Якщо у хворого розвинувся ейфоричний стан чи емоцiйна неадекватнiсть за ним необхiдно встановити нагляд i доповiсти лiкарю.
5. Дисфорiї характернi для хворих на епiлепсiю, алкоголiзм, наркоманiю, органiчне ураження головного мозку. В станi дисфорiї хворi схильнi до агресiї. Вiдношення до таких хворих повинно бути пiдкреслено коректним, а у випадку розвитку дисфорiї до такого хворого необхiдно негайно викликати лiкаря.
Порушення вольової дiяльностi та уваги
Вольова дiяльнiсть виявляється у свiдомому виконаннi тiєї чи iншої дiї або ж у свiдомiй її затримцi. Деякi автори називають її ефекторною.
Ефекторна дiяльнiсть включає в себе iнстинкти i цiлеспрямовану, або вольову, дiяльнiсть. Бiльшiсть психологiв i психiатрiв сюди вiдносить i увагу, як внутрiшнiй вольовий акт.
Порушення iнстинктiв. При психiчних захворюваннях може спостерiгатись патологiчне посилення, послаблення i спотворення iнстинктiв.
Патологiчне посилення харчового iнстинкту – булiмiя (вовчий голод) – виявляється у надмiрному апетитi i прагненнi споживати якомога бiльше їжi, причому почуття насиченостi не настає. Булiмiя, в основному, спостерiгається при органiчних ураженнях головного мозку з дементним синдромом, у олiгофренiв (iдiотiя) i деколи у хворих з вираженим шизофренiчним дефектом. Значне посилення апетиту властиве хворим, якi перебувають у манiакальному станi, але воно не досягає ступня булiмiї.
Ослаблення харчового iнстинкту – це рiзке зниження, аж до повної вiдсутностi потреби в їжi. Повна вiдсутнiсть почуття голоду з вiдмовою вiд їжi називається анорексiєю.
Ослаблення харчового iнстинкту є характерним для депресій рiзного генезу (реактивнi, пресинiльнi, при манiакально-депресивному психозi), виражених астенiчних станiв, нервовій анорексiї.
Вiдмова вiд приймання їжi при психiчних захворюваннях не завжди обумовлена ослабленням харчового iнтинкту. Вона може бути зумовлена маячними мотивами (хворий впевнений, що його хочуть отруїти i боїться приймати “отруєну” їжу або вважаж себе злочинцем чи нiкчемою, недостойним їжі), а також iмперативними галюцинацiями, коли “голоси” категорично забороняють приймати їжу. Хворi, якi перебувають в станi патологiчного ступору, не можуть приймати їжу внаслiдок зацiпенiння жувальних i ковтальних м’язiв.
Спотворення харчового iнстинкту проявляється в поїданнi хворим неїстивних речовин i навiть власних екскриментiв. Воно трапляється при тотальному недоумствi, маяченнi i галюцинацiях вiдповiдного змiсту.
Посилення захисного iнстинкту проявляється у формi втечi або агресiєю. Реакцiя втечi є характерною для хворих, якi пiд впливом галюцинацiй чи маячення переконанi, що їм загрожує смертельна небезпека з боку злочинцiв, перед якими вони є беззахисними i безпорадними.
Патологiчне посилення активно-оборонної форми iнстинкту самозбереження виявляється в тому, що хворi, вiдчуваючи постiйний страх за своє життя чи здоров’я, категорично вiдмовляются вiд прийому лiкiв, будь-яких манiпуляцiй, чинять опiр медперсоналу, а iнодi з метою “самозахисту” проявляють агресiю. Цi явища можуть бути обумовленi галюцинацiями або маяченням. Зацiпенiння (емоцiйний ступор) розвивається внаслiдок дiї стресової ситуацiї, небезпечної для життя. Так, при землетрусi чи раптовiй пожежi людина цiпенiє вiд жаху i неспроможна нi втекти, нi навiть покликати на допомогу. Ослаблення захисного iнстинкту трапляється при депресивних станах, простiй формi шизофренiї, а також при порушеннi свiдомостi.
Спотворення захисного iнстинкту виявляється в тому, що хворi самi можуть заподiяти собi ушкодження рiзного характеру. Найвираженiшим спостворенням iнстинкту самозбереження є тенденцiї i спроби самогубства. Вираженi тенденцiї до самогубства виявляють хворi на манiакально-депресивний психоз у депресивнiй фазi, особи з маяченням депресивного змiсту (маячення самозвинувачення в депресивнiй фазi, пресенiльна депресiя, маячення переслiдування та iншi схожi види маячення у хворих на шизофренiю). Прагнення до самогубства iнколи спостерiгається у хворих з наявнiстю критичної оцiнки свого хворобливого стану на початку манiфестацiї шизофренiї. Iнодi спроби самогубства iмпульсивно роблять психопати.
Розлади статевих інстинктів психiчно хворих патологiчне посилення статевого потягу має мiсце переважно при грубих органiчних ураженнях мозку (при прогресивному паралiчi, сенiльнiй i атеросклеротичнiй деменцiї, пухлинах лобної долi, в олiгофренiв, деяких видах психопатiї та iн.).
Пiдвищений потяг може мати бiльш чи менш сталий характер або з”являтися епiзодично, (при епiлепсiї, в манiакальнiй фазi манiакально-депресивного психозу тощо).
Ослаблення або цiлковита вiдсутнiсть статевого потягу вiдмiчається при депресивних станах, незалежно вiд їх генезу, у тяжких формах олiгофренiї, при деяких неврозах, простiй формi шизофренiї, а також у психiчно здорових людей при виснажливих соматичних захворюваннях, фiзичнiй та iнтелектуальнiй перевтомi i т.д.
Статевi ненормальностi – це прагнення незвичайних способiв або об”єктiв задоволення статевого iнстинкту. Вони мають найрiзноманiтнiшi форми вияву i можуть зрiдка виникати й у психiчно здорових людей в особливих умовах, але переважно спостерiгаються у психопатiв i нерiдко при недоумствi (при органiчних захворюваннях мозку, у олiгофренiв i т.п.).
Непереборнi потяги i дiї – це епiзодично виникаючi патологiчнi потяги такої сили, що хворi не можуть загальмувати їх i вимушенi реалiзувати їх у дiї. Вони усвiдомлюються як неправильнi i ненормальнi, але людина не може самостiйно їх перебороти. Цi дiї бiльш-менш стереотипно повторюються при вiдповiднiй ситуацiї.
Найпоширенiшими непереборними потягами i дiями є клептоманiя, пiроманiя, дроманiя, копролалiя i садиськi вбивства.
Клептоманiя – прагнення красти без будь-яких стимулiв i зацiкавленостi;
пiроманiя – прагнення пiдпалювати, влаштовувати пожежi;
дроманiя -нестримний потяг до бродяжництва;
копролалiя – потяг до вживань нецензурних виразiв;
садитськi вбивства – потяг до вбивств з мучанням жертв i отримання насолоди вiд цих вчинкiв.
Непереборнi потяги трапляються, головним чином, при психопатiях i шизофренiї.
Iмпульсивнi дiї – це простi, поодинокi дiї, часто руйнiвнi або агресивнi за своїм характером, якi виникають раптово, позбавленi будь-якої видимої мотивацiї i не зв’занi iз ситуацiєю. Хворий раптово схоплюється i тут же лягає знову, може несподiвано розбити вiкно, жбурнути якийсь предмет, вдарити кого-небудь iз оточуючих i т.п. Найчастiше зустрiчається при шизофренiї та енцефалiтi.
Посилення спонукань, пiдвищена дiяльнiсть, надмiрна (нерiдко недоречна) iнiцiативнiсть i рухливiсть називається гiпербулiєю або пiдвищенням вольової активностi. Гiпербулiя є загальною i односторонньою.
При загальнiй гiпербулiї у хворого розвивається надмiрна дiйова активнiсть щодо всього, що попадає в зону його уваги. Його зацiкавлює i захоплює все, що йому потрiбне i те, що йому непотрiбне. Вiн включається в любу дiяльнiсть, але часто не доводить її до кiнця, бо переключає свою увагу на новий об”єкт i захоплюється новою iдеєю.
Загальна гiпербулiя входить до складу манiакального синдрому (манiакальна фаза манiакально-депресивного психозу, гiпоманiакальна фаза циклотимiї, важка туберкульозна iнтоксикацiя, вона може розвиватись пiсля прийому наркотикiв стимулюючої дiї, трапляється при простому алкогольному сп”янiннi (манiакальний варiант), є характерною для поведiнки психопатiв-гiпертимiкiв.
При одностороннiй гiпербулiї активнiсть хворого направлена на задоволення якоїсь однiєї постiйної для нього потреби. Наприклад, при паранойяльнiй психопатiї хворий постiйно надмiрно витрачає сили i енергiю на боротьбу з неiснуючими “ворогами”. Одностороння гiпербулiя нерiдко проявляється на фонi гiпобулiї. Наприклад, хворого наркоманiєю не цiкавить нiщо, крiм наркотикiв. Вiн втрачає iнтерес до навчання, трудової дiяльностi, спорту, книг, близьких та родичiв, не робить нiчого, щоб забезпечити своє життя. В той же час наркоман проявляє надмiрну активнiсть, дотепнiсть, хитрiсть, цинiзм, жорстокiсть i пiдлiсть, щоб добути чергову порцiю наркотика.
Гiпобулiя (зниження вольової активностi) – слабкiсть спонукань, млявiсть, бездiяльнiсть, позбавлена виразностi мова, зниження моторної активностi, обмеження спiлкування. Спостерiгається при вираженому астенiчному та адинамiчному варiантi депресивного синдрому, а також при органiчному ураженнi головного мозку. Прогресуюча гiпобулiя часто є одним з основних симптомiв шизофренiчного дефекту.
Парабулiя – це є спотворення рухової дiяльностi. основними видами парабулiй є амбiвалентнiсть, негативiзм i кататонiчний синдром.
Амбiтендентнiсть – це такий вид спотворення вольової сфери, коли у хворого одночасно мають мiсце два протилежнi спонукання. Цей симптом трапляється при шизофренiї. Наприклад, хворий одночасно хоче i не хоче приймати їжу. Вiн сидить за столом з їжою. Взявши їжу у ложку, вiн несе її до рота, але розкривши рот вiдчуває небажання їсти i несе повну ложку до тарiлки. але поки донесе ложку до миски, у нього знову з’являється бажання прийняти їжу, вiн повертає ложку до рота i так дiє постiйно.
Негативiзм є активний i пасивний.
Активний негативiзм – це безглузда протидiя, або виконання наказу чи прохання навпаки.
Пасивний негативiзм – це немоотивована вiдмова хворого вiд виконання будь-якої дiї, нереагування на прохання щось зробити.Цi симптоми є характерними для шизофренiї.
Кататонiчний синдром виступає у формi кататонічного збудження і кататонiчного ступору.
В клiнiчнiй практицi кататонiчний ступор трапляється набаго частiше вiд збудження. Останнє проявляється руховим розгальмуванням з тенденцiєю до окремих нецiлеспрямованих, частiше, роз’єднаних рухiв з явищами негативiзму i повторенням як в рухах, так i в мові. Кататонiчне збудження вiдрiзняється вiд манiакального тим, що кататонiчне збудження нецiлеспрямоване, хворий виконує не якiсть дiї, а лише окремi розєднанi, часто стереотипнi рухи, а хворий з манiакальним збудженням виконує осмиленi дiї, хоча часто їх до кiнця не доводить, бо переключається на iншу дiяльнiсть.
Пiдвидом кататонiчного збудження є гебефренне. Останнє проявляється беззмiстовним, абсурдним збудженням з клоунiзмом, дурачкуватiстю, масою абсурдних поз, стрибкiв, кривлянь i гримас та окремих вигукiв. Цей вид збудження є основним симптомом гебефренної форми шизофренiї. Кататонiчне збудження, як правило, триває недовго i найчастiше згодом переходить у кататонiчний ступор.
Ступор це є м’язеве зацiпенiння. Основними видами ступору є кататонiчний, депресивний, психогенний (реактивний) i апатичний. Кататонiчний ступор, як правило, починає розвиватися з мутизму. Повний мутизм – це вiдсутнiсть мовного спiлкування хворого з оточуючими при вiдсутностi органiчного ураження мовного апарату. Iнколи трапляється неповний мутизм (симптом Павлова), коли хворий (частiше вiдразу пiсля пробудження вiд нiчного сну) може давати елементарнi вiдповiдi на запитання, що задаються пошепки, але вiдразу замовкає, коли до нього звернутись голосно. Дещо пiзнiше цiпенiють м’язи шиї та потилицi i хворий триає голову постiйно нахиленою до тулуба. Якщо хворий може ходити, то нерiдко вiн натягує на голову халат, щоб холодне повiтря не попадало за комiр, який вiдстає вiд шиї (це є симптом “капiшона”). Коли такий хворий лягає в лiжко, то його голова висить у повiтрi (симптом “повiтряної подушки“). М’язи шиї i потилицi при цьому не стомлюються. Вiдтак зацiпенiння переходить на м’язи кiнцiвок i тулуба. Такий хворий нерiдко лежить в лiжку в ембрiональнiй позi, тонус м’язiв при цьому пiдвщується. Якщо якiйсь кiнцiвцi надати певного положення, то хворий це положення утримує (симптом “восковидної гнучкостi“). В субступорозних станах хворi можуть автоматично повторювати слова оточуючих (ехолалiя) або їх рухи (ехопраксiя). При глибокому ступорi зiницi хворого не реагують на будь-якi в тому числi i на больовi подразники. Погляд хворого, що перебуває у станi кататонiчного ступору, безучасний, вiн не реагує рухами очей за подiями навколо нього. Найчастiше кататонiчний ступор є люцидним тобто “чистим” (без порушень свiдомостi). Iнколи на тлi кататонiчного ступору розвивається онейроїдне потьмарення свiдомостi i тодi такий складний психопатологiчний синдром називається кататоно-онейроїдним.
При вираженiй депресiї м’язове зацiпенiння називається депресивним ступором. При цьому видi ступору хворi не можуть рухатись, або рухаються з великими труднощами (через силу). Вони говорять тихо, на питання вiдповiдають з великим запiзненням. На їх обличчi застигає страждальна мiмiка. Проте рухами очей вони слiдкують за подiями навколо них.
При психогенному ступорi хворий раптово цiпенiє вiд жаху вiдразу пiсля дiї на нього надсильного подразника. Мiмiка вiдображає почуття суму, страху, тривоги. Пiсля проходження явищ ступору, що, звичайно, трапляються пiсля глибокого сну, хворий амнезує бiльшiсть хворобливих проявiв, якi мали мiсце.
Апатичний ступор є проявом вкрай важкого апато-абулiчного синдрому, коли хворий не рухається, нi на що не реагує і, без будь-яких емоцiй, бажань i спонукань. Тонус м’язiв при цьому видi ступору не змiнюється. Апатичний ступор є проявом глибокого шизофренiчного дефекту або вираженого органiчного ураження головного мозку.
Порушення уваги.
Увага це один із проявів орієнтувального рефлексу і вольових процесів спрямованих всередину психічної діяльності людини.
Надмiрне вiдвертання уваги – таке порушення, в основi якого лежить посилення привертання уваги до об’єктiв без вибору й ослаблення концентрацiї та стiйкостi її. Вiдвертання властиве дiтям, що зв’язане з недостатнiстю активного гальмування. З психiчних захворювань вiдвертання є характерним для манiакального стану, при якому хворi зовсiм не можуть засередитися на якому-небудь об’єктi, думцi, дiї, безперервно переключаючись з одного подразника на iнший.
Надмiрна прикованiсть уваги є наслiдком посилення її концентрацiї i стiйкостi. Вона характерна для хворих у станi депресiї, осiб з iпохондричними явищами, маячними iдеями та хворих на епiлепсiю.
Ослаблення привертання, аж до повного зникнення уваги, спостерiгається при станах порушеної свiдомостi (оглушенiсть, сопор), а також при апатико-абулiчному синдромi рiзного генезу.
Неуважнiсть – суто клiнiчне i збiрне поняття, пiд яким розумiють неможливiсть зосередити увагу на певному об’єктi. В її основi лежить швидка виснажуванiсть сили i концентрацiї нервових процесiв. Вiд неуважностi i грубо клiнiчному розумiннi необхiдно вiдрiзняти “неуважнiсть” здорових осiб, зокрема спостережувану iнодi у вчених. Механiзм її полягає в тому, що людина, зосереджена на певних думках, не помiчає навколишнього, залишає свої речi в найнесподiвванiших мiсцях, не помiчає вiтань знайомих, використовує нерiдко частини свого туалету не за призначенням i т.д. Неуважнiсть є дуже часто симптомом рiзних соматичних виснажливих захворювань, перевтоми, вимушеного недосипання. Вона спостерiгається при неврозах, органiчних ураженнях головного мозку, початкових стадiях шизофренiї. У звязку з неуважнiстю порушується запам”ятовування, i тому хворi часто скаржаться на погiршення пам”ятi, що не завжди вiдповiдає дiйсностi.
Узагальнення та практичнi поради
1. Зниження чи вiдсутнiсть апетиту з усвiдомленням цього стану є звичайним явищем при виснажливому захворюваннi. В такому випадку воно проходить само по собi. В той же час вперта вiдмова вiд прийому їжi може свiдчити про наявнiсть маячення отруєння або галюцинацiй, що є ознакою психозу. Медичний персонал повинен слiдкувати за прийомом їжi хворими i у випадку впертої вiдмови вiд прийому їжi доповiсти лiкарю.
2. Категорична вiдмова вiд прийому лiлкiв та медичних манiпуляцiй можуть свiдчити про загострення психозу. Про подiбного роду поведiнку хворих необхiдно доповiсти лiкуючому лiкарю, а листку назначень зафiксувати факт вiдмови.
3. При виявленнi суїцидальних тенденцiй необхiдно встановити нагляд за хворим i негайно доповiсти лiкарю.
4. Хворих з статевими ненормальностями слiд утримувати під постiйним наглядом.
5. У випадку скоєння хворим iмпульсивної дiї про це необхiдно сповiстити лiкаря.
6. Гiпербулiя є ознакою порушення психiки. За таким хворим необхiдно встановити нагляд i доповiсти лiкарю.
7. Розвиток негативiзму чи кататонiчного синдрому свiдчить про загострення психозу і потребує нагляду.
8. Кататонiчний ступор може сягати глибокого ступеню коли хворий не може рухатись i приймати їжу. Необхiдно налагодити профiлактику пролежнiв i штучне годування через нозогастральний зонд.